The VoiceГромадсько-політичний журнал, грудень 2014

Євроінтеграція

ДЕКIЛЬКА СЛIВ ВIД РЕДАКТОРА...

Любий читачу, ти тримаєш в руках незвичайний журнал. Його варто читати зосереджено та поступово, аналізувати кожну думку, кожний аргумент. Його не почитати перед сном, не погортати в транспорті. Те, про що йтиме мова в цьому журналі, залишило слід в історії України та в серцях українців. Європа. Одвічне протистояння двох паралельних «за» і «проти». Основна тема для обговорення минулого року. Основна подія в історії незалежної України. Я пишу це звернення до тебе, читачу, в особливий час. Сьогод-ні – річниця революції гідності. Річниця Майдану. І я зараз тут, в самому серці нашої країни, там, де все починалось. Майдан Незалежності заповнений людьми. Діти й дорослі, жінки, чоловіки, студенти, держслужбовці, журналісти. Життя зупини-лось цього дня. Всі знову зібрались під українським стягом, щоб підбити підсумки цього довгого та виснажливого року. Ми теж спробували підбити підсумки. Не втрат, не розчарувань, не сліз. А перспектив та переваг євроінтеграції. Те, за що ми стоя-ли, і те, що ми отримаємо – не одне і теж. Те, чого ми прагнули, і те, що ми маємо зараз суттєво відрізняються. Чи повинен кожен українець знати, на що погоджується, коли кри-чить про вступ до ЄС? Безсумнівно. Але чи знає? А чи хоче дізнатись?

Читачу, якщо ти хочеш знати про те, як воно – жити в Європі, то гортай журнал далі. Приготуйся розбити свої усталені уявлення та поглянути правді у вічі. Адже рано чи пізно всім нам доведеться це зробити.

З повагою, головний редактор

Юлія Клебан

4

The Voice #2

у номері

6 Чи потрібна Європі Україна?Анастасія Настина

9 Україна та Європа: крізь призму історіїАміна Ахмед

10

16

20

26

28

32

36

Огляд країн СРСР, які ввійшли до ЄCВікторія Когут

Сусідські плітки чи сувора реальністьОльга Савченко

Галопом по ЄвропахІнна Дибан

Особливості європейських цінностей: між ідеалом та реальністюОлена Кріт

Європа поруч із намиОлександра Бондаренко

Чому Адам присвоїв фіговий листок першим?Аміна Ахмед

Рідний голос з-за кордонуАнастасія Настина

5

38Інтерв’юЮлія Клебан

43

47

52

56

61

64

Копійка євро бережеАнна Карпань

Без кордонівМарія Бризгалова

Навчання в ЄвропіАнастасія Бабченко

Подорож мистецтвомМарія Бризгалова

Чудеса українського кінематографаВалерія Дорош

Українська арт’areaОлександра Варакута

Літературне обличчя УкраїниАнастасія Бабченко

40

6

The Voice #2

Аміна Ахмеджурналіст

Олександра Бондаренко

журналістверстальник

Валерія Дорошжурналіст

Вікторія Когутжурналіст

Анастасія Настинажурналіст

Дибан Іннажурналіст

верстальник

Сергій Вороновжурналіст

верстальник

7

Ольга Савченкожурналіст

Олександра Варакутажурналіст

Анна Карпаньжурналіст

Анастасія Бабченкожурналіст

Марія Бризгаловажурналіст

Олена Крітжурналіст

Юлія Клебанголовний редактор

журналіст

8

The Voice #2

Європей-ський Союз завжди був зацікавлений у по-ширенні своїх ідей та цінностей, його двері відкриті для всіх країн, солідарних з його іде-алами, — це передба-чено Договором про Європейський союз. Цінності, про які йде мова, — це насампе-ред верховенство пра-ва, демократія, повага людської гідності, до-тримання прав і свобод кожного громадянина, рівність усіх перед за-коном. Держава має існувати для людини, а не людина для держа-ви. «Із століть прохо-дять культурні, мовні й релігійні розмежуваль-ні лінії територією, на якій знаходиться сьогодні Україна. Але Європа показала на прикладі багатьох ін-ших місць, що може

скинути їх історичний баласт. Україна має своє місце в Європі. Так само як і Росія», — наголошує німецьке видання «Süddeutsche.de». Безумовно, після Майдану Україна стала на крок ближче до ЄС, але нам ще дуже бага-то треба зробити, щоб відповідати вищезазна-ченим стандартам. Мо-ральна свідомість лю-дей змінилася, проте незмінним залишилось основне — система. Те, за що віддали свої життя сотні патріотів на Майдані, поступо-во сходить нанівець. Люди, які прийшли до влади після Рево-люції гідності, суттєво не відрізняються від попередніх. Головна проблема, що роками роз’їдала наше суспіль-ство, — корупція — ніку-ди не зникла. Не зва-жаючи на прийнятий закон про люстрацію, чиновники та посадов-ці продовжують роз-крадати державний бюджет. На думку го-

Анастасія Настина

Чи потрібна Європі

«Захід чи Схід?» Це питання по-ставало перед Україною в усі роки незалежності, було предметом пе-редвиборчих спекуляцій усіх урядів. Проте після численних політичних та суспільних перипетій, ми нарешті твердо вирішили — Європа. Та що ми врешті-решт отримаємо, і чи чекають там на нас із відкритими обіймами? За роки незалежності влада не звер-тала ніякої уваги на потреби суспіль-ства. Українці довго терпіли боротьбу політиків за владу, накопичували не-вдоволення, спостерігаючи як олігар-хи ділять портфелі. Урешті-решт це вилилося в «Революцію гідності», яка змінила суспільну свідомість. Уже ми начебто раз і назавжди обрали шлях для нашої держави — шлях до Європи. Але слід усе ж таки визначити: чи на нас там чекають?

9

лови МЗС Чехії Любомира За-оралека, європейське суспіль-ство не дозволить прийняти до ЄС країну, у якій державні кошти закінчують свій шлях у кишенях олігархів і з держ-бюджету розкрадаються сотні мільйонів».

Україна цікава для Заходу насамперед з точки зору гео-політики. Наша країна мала б стати мостом, що з’єднає Єв-ропу та Росію. Це вирішило б таке болюче для Європи газо-ве питання. Водночас цей ін-терес має й економічну скла-дову. Колишній президент Єврокомісії Романо Проді вважає, що Україна може дати поштовх до зростання в європейському господар-ству. На його думку, ми має-мо досить велику чисельність населення (45,4 станом на 1 січня 2014 року), кваліфіко-вану робочу силу, розвинені експортні галузі, масштабне сільське господарство та по-клади сланцевого газу. Тож відмова Віктора Януковича підписати Угоду про асоціа-цію зустріла подив громад-ськості, як української, так і європейської. «Угода асоцію-вання ЄС з Україною не здій-снюється. Це як витверезне

послання після — так, власне після стількох років рекла-ми, переговорів, торгівлі?», — повідомляє «Süddeutsche.de» від 21 листопада 2013. Коли весь народ піднявся на по-встання проти режиму Яну-ковича, Європа гаряче вітала Революцію та вибір українців. ЗМІ багато уваги приділяли висвітленню подій в Україні, матеріали про них були на перших шпальтах іноземних видань. Наприклад, британ-ський «The Telegraph» закли-кав світову спільноту надати Україні допомогу для відбудо-ви економіки. «ЄС, зазвичай безнадійний у кризі, має мож-ливість підтримати форму-вання вільних, некорупційних інституцій у країні», — пише видання. «Територіальна цілісність України швидко вийшла на перший план у за-явах представників західних країн», — повідомляє «The Guardian».

Проте згодом політика ЄС щодо нашої держави стала більш поміркованою. По мірі загострення ситуації, із за-хопленням Росією Криму та початком війни на Донбасі Європа все більше відсторо-нювалася від України. Заяви

про підтримку та солідарність лу-нали, проте конкретних і рішучих дій не було. «Українська криза по-казала, що за відсутності спільної європейської зовнішньої політики вся увага прикута до Німеччини. Брак волі ЄС в питаннях України можна розцінювати, як бажання Берліна триматися осторонь криз. Причини такого відношення зро-зумілі», — стверджує «Süddeutsche.de». На думку видання, німецький уряд обрав політику невтручання, аби не образити Росію та захисти-ти інтереси німецького бізнесу, який там знаходиться. Це може надати Німеччині економічних переваг, але водночас і позбавити її права бути зразком демократич-них цінностей.

«Але, на щастя, в Європі є й інші настрої, — зауважує «Süddeutsche.de». — Федеральний президент Йоахім Гаук говорив: «Політики завжди повинні відповідати за те, що вони роблять. Також вони по-винні нести відповідальність за наслідки того, від чого вони утри-муються». Тому можна сподівати-ся, що українці не розчаруються в Європі знову».

У вересні цього року Президент Петро Порошенко заявив, що буде подавати заяву про вступ до ЄС уже в 2020 році. Реакція Європи, на думку видання «Der Spiegel»,

Україна?

актуально

10

The Voice #2

була занадто стриманою. «Перспектива вступу для другої за величиною держави континен-ту, нації з більш ніж 40 мільйонами жителів, для багатьох політичних діячів і громадян ЄС є неймовірною. Чи в Європи вже не достатньо проблем?.. Ще ніколи жоден народ так голосно не стукав у європейські двері, як українці», — пише «Der Spiegel».

Захід не зацікавлений в економічно слаб-кій Україні: «Український міністр фінансів Ко-лобов попросив закордон про 35 млрд. дол., щоб запобігти державному банкрутству. Все ж, навіть якщо це вдасться, економічні турботи можуть ускладнити новий політичний початок України», — повідомляє «Süddeutsche.de».

Угода про асоціацію з ЄС нарешті підписа-на, проте не в повному обсязі. Економічна ча-стина, про зону вільної торгівлі, так і залиши-лася в повітрі, через поступки для Росії. І ми

можемо тільки припускати, що буде далі, і чи дійсно це відкриє нам шлях до Євросоюзу.

Так чи потрібна Європі Україна? У сьогод-нішньому вигляді — ні. Якщо ситуація на Сході й далі загострюватиметься, реформи гальму-ватимуться, а суспільство не контролюватиме владу, ЄС не візьме на себе такої відповідаль-ності. Україна потрібна тільки за умови, якщо буде сильною й економічно стабільною. Та якщо перефразувати питання: а чи потрібно це нам? Бо багато українців вважають, що зі вступом до ЄС вони відразу ж почнуть жити по-новому, як у Європі, не докладаючи до цьо-го жодних зусиль. Але доки суспільство не за-ворушиться, поки ми не почнемо щось робити, краще життя саме не побудується, корупція просто так не піде, а влада сама не повернеть-ся обличчям до народу. Надію викликає те, що у людей уже є бажання щось змінити.

11

Ніщо не зникає у нікуди й не бе-реться ні звідки. Європейський Союз було проголошено 1.11.1913 року, про-те ідея створення союзу між євро-пейськими державами панувала ще з часів II світової війни. Спільна пе-ремога над нацизмом та фашизмом підтвердила слушність цієї думки. Саме тому в післявоєнний період на континенті з’явився цілий ряд органі-зацій: Рада Європи, Західноєвропей-ський Союз, НАТО.

Боротьба за лідерство двох над-держав значно ускладнювало те, що в деяких країнах Європи до влади прийшли ліві лідери, які підтримуючи комуністичну ідеологію, не квапили-ся розривати капіталістичні зв’язку з США. Зовнішня політика СРСР в цей період була спрямована на викорі-нення імперіалізму, зокрема амери-канського, і на зміцнення влади ко-муністичних урядів у європейських державах.

Вже в 1946 році в СРСР була вста-новлена так звана санітарна зона — геополітична ізоляція, яка була викли-

кана страхом проникнення в держави чужої ідеології. Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і по-яви їх на світовій політичній арені як самостійних держав.

Курс на Європу — логічний на-прям розвитку України, після здоб-уття незалежності. Прагнення жити в демократичній країні, із розвине-ною економікою, у громадянському суспільстві – наслідки проведення масштабних внутрішніх перетво-рень, що відповідали умовам для входження до спільноти європейсь-ких розвинутих країн. Сьогодні цей курс є домінантним у внутрішній та зовнішній державній політиці.

2 грудня 1991 — Декларація Євро-пейського Союзу щодо України. Від-значено демократичний характер Всеукраїнського референдуму.

Важливою подією у процесі фор-мування відносин України та ЄС став Указ Президента України про затвердження стратегії інтеграції України до ЄС від 11 червня 1998 р., де визначено пріоритети діяльності

органів виконавчої влади на період до 2007 р.

Стратегія інтеграції України в Європейський Союз враховує поло-ження стратегії ЄС щодо України від 4 жовтня 1994 р., спільної стратегії ЄС щодо України від 11 грудня 1999 р., а також відповідних рішень Ради ЄС, декларацій та інших документів ЄС, котрі стосуються України.

У листопаді 2013 року на саміті у Вільнюсі очікувалось підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак, 9 листопада в Росії від-булася таємна зустріч президентів Януковича і Путіна, зміст якої за-лишається невідомим. Після цього українська влада різко змінила ри-торику і 21 листопада 2013 Кабінет міністрів України вирішив призупи-нити процес підготовки до підписан-ня угоди з Євросоюзом. Внаслідок цього, по всій Україні розпочались масові акції протесту. 21 березня 2014 року, була підписана політична частина угоди асоціації з Європейсь-ким Союзом.

Україна та Європа: крізь призму історії

Аміна Ахмед

історія

12

Вікторія Когут

ОГЛЯД КРАЇН КОЛИШНЬОГО СРСР, ЯКІ УВІЙШЛИ ДО ЄС

У цій статті ми розглянемо як країни колишнього СРСР, які на даний час є членами Європейського Союзу, пере-живали етапи інтеграційних процесів. Чи вплинув вступ

до ЄС на економічний розвиток країн та соціальний рівень життя населення. А також дізнаємося чи можли-вий схожий сценарій розвитку цих процесів для України.

Країни колишнього СРСР, які увійшли до ЄС, є хо-рошим орієнтиром для України. Особливо якщо йдеться про той період, коли вони вже підпи-сали угоду про створення зони вільної торгівлі, проте ще не були кандидатами на членство в Євросоюзі. Економічні вигоди, які отримали ці країни перед тим як стали кандидатами на вступ до ЄС, не пов’язані з цим статусом, однак вони є наслідком міцних торгових і економічних зв’яз-

ків, вибудуваних між країнами пост-радянського простору та ЄС. Усунення торгівельних бар’єрів і проведення реформ країнами дуже нагадує те, що пропонує Україні Угода про асоціацію. А тому було б доцільно порівняти відповідну еволюцію деяких із цих країн й України, незважаючи на те, що Угода про асоціацію є більш амбітним в питаннях лібералізації і реформ, ніж угоди про зону вільної торгівлі.

13

Передумови вступу Естонії до ЄС можна розглянути так. Перший етап – це період з 1991 по 1994 рік. Саме в цей проміжок часу Естонія переживала важ-кий шлях від визнання своєї незалеж-ності ЄС, до підписання між сторонами угоди про вільну торгівлю, яка стала запорукою подальших позитивних від-носин між ними. 1995-1998 рр. – розпо-чинається підписання договорів про асоційоване членство. Тоді ж відносини ЄС і Естонії виходять на новий, більш якісний, рівень, з’являється чіткий план дій, щодо подальшої інтеграції. У той самий період, Естонія, разом з іншими країнами Балтії, подає заявку на вступ до

ЄС. Етапом набуття повнозначного член-ства є період з 1998 по 2003 рр., який остаточно закінчився в 2004 році. У цей час поглиблюються політичні зв’язки, а також починається інтенсивна співпраця в політичній та соціальній сферах.

У 1995 році був підписаний договір про асоційоване членство ЄС та Естонії. На відміну від домовленостей з іншими країнами Балтії він не передбачав пе-рехідного періоду. В 1991 році Естонія запроваджує низку ринкових реформ, які відобразилися на її економіці. Ди-наміка зовнішньої торгівлі на початку реформ визначалася насамперед її лібе-ралізацією. Низькі витрати виробництва

зумовили високу прибутковість експорту на західні ринки. Це призвело до різкого його зростання. Імпорт в країні покри-ває велику частину внутрішнього попиту. Спостерігаються високі темпи інвести-ційного імпорту. За роки реформ відбу-лася різка переорієнтація зовнішньої торгівлі з ринків республік колишнього СРСР на європейські ринки. Це відбу-лося через погіршення умов торгівлі з Росією. Стійко зростає частка імпорту споживчих товарів, машинобудуван-ня, металообробки, напівфабрикатів та текстилю. Темпи зростання імпорту знач-но перевищують експорт в період пе-ребудови економіки. Переорієнтація на

14

The Voice #2

нові ринки, розрив господарських зв’яз-ків та погіршення умов торгівлі призвело до глибокого економічного спаду країни. У зв’язку з лібералізацією цін і втратою традиційних ринків збуту найбільший спад в Естонії був відзначений у сільсь-кому господарстві.

Одним з найважливіших чинників вступу Естонії до ЄС була адаптація за-конодавства, яка охопила майже все правове поле. Країні довелося при-стосовуватися до нових загальноєвро-пейських правил. За цих умов, Естонії відкрився безперешкодний доступ до товарів з ЄС, але вона також мала змогу просувати свою продукцію на європей-ські ринки. Реформи в галузі транспор-

ту та енергетики дозволили включити Естонію до єдиної європейської мережі товарообігу.

Зі вступом до ЄС зростання ВВП значно пришвидшилося. Для порівнян-ня, середні темпи економічного зро-стання у 2002-2003 і 2004-2005 роках становили в Естонії 7 і 8,2%. Але почи-наючи з 2008 приріст ВВП значно змен-шився. Зростання валових інвестицій дещо прискорилося з 9,3 до 9,6%. Також в країні спостерігалося зменшення рів-ня безробіття: у 2004-2005 роках воно зменшилося ще на 1,6-4,5%. Реформи у сфері бізнесу передбачають зменшен-ня управлінських витрат, спрощення законодавства, спрощення процедури

реєстрації фірм, полегшення доступу до фінансування, особливо для інновацій-них фірм, адміністративну територіаль-ну реформу.

Негативним явищем із вступом до ЄС стало посилення інфляції. У 2004 році експорт послуг в ЄС зріс на 14,5 %, імпорт на 17%. У результаті баланс тор-гівлі послугами з ЄС покращився на 35 млн. євро.

Отже, вступивши до Євросоюзу, Естонія покращує свій інвестиційний клімат, зменшує рівень безробіття в країні, зростає експорт, зокрема в країни ЄС. Загалом, євроінтеграція призводить до позитивних наслідків в економіці Естонії. Але реформи, проведені в країні

Литва

15

також призвели до скорочення темпів ВВП (після 2008 року), росту інфляції.

11 березня 1990 року Литва першою з радянських респу-блік оголосила про відновлення своєї незалежності. Відтоді вона почала формувати заново незалежну владу, соціальну й політичну систему країни. Повну незалежність Литовська ре-спубліка здобула восени 1991 року. До того моменту її суве-ренітет офіційно визнали більшість держав. 17 вересня Литва стала повноправним членом ООН. Після відновлення незалеж-ності, країна ні на секунду не вагалася у виборі вектора свого розвитку.

Заяву на вступ до Європейського Союзу Литва подала 8 грудня 1995 року. Наступним етапом були офіційні перегово-ри, які розпочалися 15 лютого 2000 року. Вони були успішно завершені 13 грудня 2002 року. Останнім етапом на шляху Литви до ЄС був загальнонаціональний референдум, на якому свою думку про майбутнє членство в ЄС висловили громадяни країни. Він відбувся 10-11 травня 2003 року, результати якого перевершили всі очікування — з 63% жителів Литви, що взяли участь у голосуванні, 91% надали перевагу членству країни в ЄС.

Литва офіційно вступила до Європейського Союзу 1 травня 2004 року. Таким чином, з моменту подання офіційної заявки до моменту вступу Литви до ЄС минуло менш як десять років, хоча 1995 року навряд чи хтось повірив би, що інтеграція до Європейського Союзу може здійснитися настільки швидко.

Після вступу до ЄС, фінансова допомога країні щорічно зростала. У 2004 році вся допомога Литві склала 484,1 млн. євро. У 2005 році ця сума була вже 640,2 млн. євро. У 2006 році з ЄС в Литву надійшло 714,4 млн. євро. Найбільше коштів було

отримано для розвитку сільського господарства – 382,3млн. євро.

Щодо експорту, то у 2006 році він склав 63,2%, а в 2003 році цей показник становив 61,4%. Порівнюючи показники експорту за три роки до вступу в ЄС і три роки після вступу, спостерігається значне зростання. В 2001-2003 роках експорт у ЄС у середньому в рік збільшувався на 13,4%, а в 2004-2006 роках середній показник зростання склав 20,7%.

Після економічної кризи в Росії, економіка Литви повільно відновлювалася, а пізніше стала стрімко зростати. У 2004 році ВВП країни досяг 18,1 млрд. євро, а в 2006 році він становив вже 21,05 млрд. євро. Тобто зростання ВВП за ці роки становив 16,2%.

Негативним явищем для Литви зі вступом до ЄС був фе-номен трудової міграції — значний відсоток жителів поїхали на заробітки до Великої Британії, Ірландії та Іспанії. Це істот-на проблема для демографічного становища країни. Згідно з інформацією Департаменту статистики Литви, з 2001 року з країни емігрувало 168,7 тис. осіб. Важливо й те, що ці люди працюють у країнах ЄС легально, забезпечені соціальними га-рантіями й мають рівні права з іншими жителями Європейсь-кого Союзу, тому це можна назвати позитивним явищем у цій ситуації.

В середньому з 2000 по 2006 рік заробітна плата в Литві зросла на 7,6% на рік. Якщо порівнювати зростання зарплати за три роки до вступу в ЄС, то спостерігається позитивна ди-наміка в 3,4%. За три роки, будучи членом Євросоюзу, зарплата в Литві зросла в середньому на 11,8% на рік.

Зі вступом Литви до Європейського Союзу відбулося по-кращення життя населення. Збільшуються зарплата, зростає

11 березня 1990 рокуЛитва першою з радянських

республік оголосила про відновлення своєї незалежності.

16

ВВП. Завдяки фінансовій допомозі ЄС, стрімко розвивається сільське госпо-дарство.

Латвія мала такі ж етапи інтеграційних процесів, як і її країни-сусіди. 21 серпня 1991 року, внаслідок розвалу СРСР вона відновила власну незалеж-ність. Є членом Європейського Союзу з 2004 року.

Вступивши до ЄС, в країні зростає реальне ВВП. У 2002-2003 і 2004-2005 роках він становить 6,9 і 9,4%. Причому у 2005 році ситуація з економічним зростанням виглядала краще ніж у 2004 році одразу після приєднання. Спо-стерігається тенденція до зменшення рівня безробіття: у 2004-2005 роках воно зменшилося ще на 1,6-4,5 % (для віку старше 15 років).

Покращенню ділової активності ситуації сприяли, зокрема, економічні ре-форми, розпочаті до і після вступу до ЄС. Очікується, що продовження цих ре-форм має сприяти економічному розвитку і надалі. Заходи у сфері формуван-ня конкурентного середовища включають: реформування антимонопольних органів, посилення конкуренції на ринку електронного зв’язку, лібералізацію ринків електроенергії. Реформи у сфері бізнесового середовища передбача-ють покращання системи регулювання із зменшенням управлінських витрат і спрощенням законодавства, спрощення процедури реєстрації фірм.

Щодо стимулювання інновацій, то домінуючим є підхід, який передбачає збільшення державного фінансування. У Латвії було оголошено про посилен-ня ролі недержавного сектору в наукових дослідженнях і розробках, шляхом податкових кредитів.

Зону вільної торгівлі між ЄС і країною було створено ще у 1990-х роках. Хоча вона носила асиметричний характер: з більш швидкою лібералізацією з боку ЄС та винятками для певних секторів (наприклад, продукти харчування, текстиль та одяг). Якщо аналізувати вже період після вступу, то у 2004-2005 роках. порівняно з 2003 роком прискорення зростання експорту товарів в ЄС становило 17%, імпорту товарів 18%.

Після здобуття незалежності три держави Балтії — Естонія, Латвія та Лит-ва, подібно до інших колишніх республік Радянського Союзу, що розпався, змушені були вирішувати комплекс складних економічних, політичних і со-ціальних питань та визначати пріоритети у зовнішній політиці. Національна

свідомість латишів, литовців та естонців сприй-няла незалежність своїх держав як відтворен-ня історичної справедливості. Відтак, держави Балтії відразу заявили про свою чітку прозахід-ну орієнтацію, а головною ціллю їх зовнішньої політики стала інтеграція до Європейського Союзу та НАТО, чого після тривалих і значних зусиль їм вдалося досягнути. Цей процес мав низку особливостей, які тією чи іншою мірою знайомі і для України. Зокрема, ці держави мають з Росією спільні кордони; на їхніх те-риторіях проживає значна кількість російсько-мовного населення; економіка країн значною мірою зорієнтована на Росію, енергетична та сировинна залежність від РФ змушувала уряди цих держав шукати шляхи виходу з цієї ситу-ації. Відтак, вивчення досвіду подолання цих проблем є для України особливо важливим.

Прагнення суспільства і посадових осіб от-римати засновані на досвіді поради від пред-ставників держав Балтії цілком зрозумілі тому, що ми перебували в складі СРСР, як і вони. Та-кож, корисно буде дізнатися про те, що зробле-но добре і не дуже, а також оцінити нинішній настрій суспільства.

На основі досвіду країн колишнього СРСР, які увійшли до ЄС, ми можемо припустити те, що незважаючи на складну політичну та еко-номічну ситуацію, сепаратистські настрої на сході та воєнну агресію з боку Російської Фе-дерації, Україна має всі шансі успішно інтегру-ватися до Європейського Союзу.

Латвiя

КАП&КЕЙК

17

вул. Червоноармійська 57/3тел.: 067 232 0036

КАП&КЕЙК

18

The Voice #2

Жителі кожної країни мають сталі думки про уродженців решти держав. До прикладу, всі зна-ють, що англійці полюбляють чай, німці відзна-чаються пунктуальністю, американці харчуються фаст фудом, естонці – повільні, в Голландії панує дискотечно-наркотичний хаос, а італійці дуже га-ласливі.

А який образ виникає в голові іноземця, коли в розмові вживається термін «українець»? Чоловік, котрий їсть на перше — борщ з пампушками, на друге – вареники, запиваючи це все горілкою та закушуючи салом. До недавнього часу взагалі мало хто знав, де знаходиться Україна та «What is it?». Ті, хто знали про існування такої країни на-йчастіше асоціювали її з братами Кличко, Андрієм Шевченко, Русланою з Євробачення та деякими політичними діячами. Дехто думав, що Україна –

це та сама Росія. Вважають, що в нас дуже холод-но, і всі навколо ходять в «шапках-вушанках».

Ходять чутки, що українці вживають занадто багато спиртного. Це зовсім не так. Дійсно, таке зустрічається, але лише в деяких суспільствах, в основному, в маленьких містах та селах, де у лю-дей недостатньо робочих місць, що призводить до низького рівня життя. Якщо порівняти рівень споживання спиртного з країнами світу, то Укпаїна стоїть далеко не на першому місці. За даними Все-світньої організації охорони здоров’я, на першому місці за вживанням спиртного стоїть Люксимбург і Франція. Об’єм вживання алкоголю в Україні при-близно такий самий, як і в Італії, що займає двад-цять друге місце.

Одни із стереотипів є той факт, що в Україні живе багато красивих жінок. Найкраще це мож-

Сусідські плітки чисувора реальність?

Ольга Савченко

19

на проспостерігати під час Євро 2012, коли україн-ські ЗМІ брали інтерв’ю в іноземних туристів. Най-яскравішими враженням в пам’яті іноземців зали-шились саме наші красуні українки.

Не секрет, що для більшості жителів Захо-ду Україна – це держава, де все вирішується хаба-рами та бійками. Коли не по-нашому, ми не маємо іншого способу тільки як «купити» людину. Ніхто не боїться закону. Дума-ють, що ця схема мафії залишилася в Україні з ко-муністичних часів. Варто згадати, що ми часто здає-мося похмурими. Кажуть, ми часто тихо говоримо. Ми цього не помічаємо, але якщо це має місце бути, пов’язане це з бага-торічною історією прожи-вання в країні, де вислов-люватись відкрито було не прийнято. Скоріш за все, ми тверді зовні, тому що дуже ніжні всередині.

Існує також стереотип, що українці споживають занадто багато сала. На-певне колись це так і було. Україна-аграрна країна і вирощування свиней було дуже популярним в кож-ній сільській родині. Істо-рично вирощувалися дуже сальні породи свиней і, звичайно, сало спожива-лося в різному вигляді : топленим, смаженим або соленим. Сьогодні, зва-жаючи на те, що традиція вирощування свиней вже втрачена, споживання сала не можна прив’язува-ти до українців.

В кіноіндустрії також висвітлюється тема сте-реотипів. Журналіст те-леканалу «1+1» займався дослідженням іноземних кінострічок на предмет стереотипів про Україну.

Для більшості амери-канців ще не так давно Україна була зовсім не-відомою. Або у кращому випадку (чи гіршому, це як подивитись) – якоюсь

частиною Росії. Київ, Оде-су (міста, які згадуються найчастіше) розміщували на території нашого схід-ного сусіда. З часом си-туація змінилась: тепер імідж України можна опи-сати приблизно так - це як Росія, тільки краще.

У серіалі «Як я зустрів вашу маму» в одному з епізодів головні герої роз-мовляли російською, при цьому вважаючи, що вони розмовляють українсь-кою.

А в одній за сцен бой-овика «Перевізник» герой Стетхема у розмові з ви-краденою дочкою україн-ського міністра, яку і мав доправити до України, каже: «Він говорив зага-лом про вас, росіян». Що-правда, дівчина обурюєть-ся – бо вона не росіянка, а українка. І що вони дуже різні «і тут, і тут», вказав-ши спочатку на голову, потім на серце.

Більшість персонажів українців у кіно та серіа-

лах – емігранти, які за-робляють як можуть (часто не законними спо-собами), або повії, або жертви секс-рабства. В уявленні голлівудських творців ТБ-видовищ саме це є основними заняття-ми українців за кордоном. У 2008 році Мадонна зня-ла комедію «Бруд та му-дрість». Головний герой фільму – український емі-грант Андрій, який приїхав до Нью-Йорка завоювати популярність для себе і своєї групи Gogol Bordello. Головну роль зіграв сам засновник і вокаліст гурту Євген Гудзь, який народив-ся у Боярці на Київщині.

У серіалі «Доктор Хаус» згадувався найвідоміший український поет Тарас Шевченко. За сюжетом Хаус одружується з україн-кою Домінікою Петровою, аби вона могла отримати громадянство Сполуче-них Штатів. Коли вона пе-реїжджає до нього, то при-возить із собою портрет

20

The Voice #2

Шевченка. Хаус не впізнав поета та заявив, виклилкавши усмішку в усьго світу, що її бабця – сексі.

У фільмі канадського режисера «Порок на експорт», який був номі-нований на «Оскар» та «Золотий глобус», йдеться про життя росій-ських «крадіїв у законі» в Лондоні. Багато моментів фільму присвячено й темі секс-рабства дівчат з Росії та України. Одна дівчина, яку обма-ном вивезли і змусили займатись проституцією, каже, що вона з Ір-пеня, що біля Києва. Українки-повії та жертви торгівлі людьми також нерідко фігурують і у європейсь-ких стрічках. Так, італійська дра-ма «Незнайомка» 2006 року вза-галі повністю присвячена цій темі.

Україна там – країна, що поставляє жінок для секс-індустрії. Хоча от у американському детективному серіалі «Тіло як доказ» в одному з епізодів є і українець-розвідник. До речі, говорить він хоч і з акцентом, але справді українською. Щоправ-да, розслідують у цій серії здога-дайтесь що? Правильно, вбивство української повії.

Люблять у Голлівуді робити з українців і мафіозі. У серіалі про маніяка, який вбиває злочинців («Декстер»), персонаж одного з

епізодів – український мафіозі Іса-ак Сірко, який очолює надзвичайно небезпечну і жорстоку банду «Брат-ство кішки». Він торгує наркотика-ми і тримає стриптиз-клуб, де пра-цюють дівчата з України. А ще Сірко розповідає про свого батька, який особисто зарізав партійного функ-ціонера, помстившись таким чином за діда.

Разом з цим, головний герой три-лера «Збройний барон» 2005 року, якого зіграв Ніколас Кейдж, – тор-говець зброєю. За походженням він українець, з Одеси. Його батьки емі-грували до США у пошуках кращого життя. А один з епізодів культового серіалу «Сімпсони» майже повністю присвячений українській мафії.

В італійському пригодницькому бойовику «Пограбування по-італій-

ськи» 2003 року (рімейк фільму 1969 року) один з членів банди на-магається продати крадене золото Крутоногу, який відмиває гроші. Крутоніг – двоюрідний брат боса місцевої української мафії. В одному з діалогів бандит Худий Піт радить своєму «колезі» їхати з Лос-Андже-леса, бо «ніколи не варто жартува-ти з природою, тещею і грьобаними українцями».

Міфи про Чорнобиль досі актив-но стоять на службі у американсь-кого кінематографа. У фантастич-ному бойовику «Трансформери 3: Темна сторона Місяця» 2011 року на прохання українського міністра від-правили автоботів у Чорнобиль, де влаштувалися прибульці. Четвертй енергоблок чомусь одразу просто за дорожнім знаком «Чорнобиль», по дорогах чергують солдати в ши-нелях і ніколи не світить сонце – ну звісно, яке може бути сонце, коли все спалене радіацією. І звісно, хо-дити там можна лише у спеціаль-них захисних костюмах. Фантасти-ка фантастикою, але ж американці такі довірливі… Продюсував фільм Стівен Спілберг, який має українсь-ке коріння.

У 2012 році режисер Бредлі Пар-кер вирішив, що фільм жахів про Чорнобиль – чудова ідея. За сю-жетом «Забороненої зони» група

— Він говорив загалом про вас, росіян.

— Я не росіянка. Я українка

— Ой, пробачте — Ні, не пробачу.

Ми — різні люди Фільм «Перевізник»

21

друзів із США приїжджає до Прип’яті. Там почи-наються дивні речі. Їх переслідують людино-подібні створіння, які по-люють на них, вбивають, а потім їдять. В резуль-таті всі друзі отримують великі дози радіації та гинуть.

А ще в «голлівудсь-кій» Україні є вампіри і чаклуни. У серіалі «Чи боїшся ти темряви» ро-дина вампірів була ро-дом з України, а у муль-тику «Труп нареченої» саме українське закли-нання допомагає голов-ному героєві вибратися зі світу мертвих.

Найбільше амери-канці дають волю фан-тазії, коли говорять про українську кухню, осо-бливості українців та рівень життя у країні. Тут перше місце можна сміливо давати комедії

«І все освітилось» 2005 року режисера Лева Шрейбера, ролі в якому зіграли Елайджа Вуд та вже згадуваний Євген Гудзь. Українці у стрічці – це люди зі смішною англійською, які називають представників інших націо-нальностей образливими словами. Вони ходять бруд-ними, носять жахливий одяг, не можуть жити без м’я-са. А ще ворожі і небезпечні для тих, хто просто питає дорогу. Українські діти ж тільки і думають про те, аби випросити жуйку і проколоти шини, та навіть собака у них придуркуватий. Пейзажі українські теж вийшли на славу – після одеських вулиць, порту і Потьомкінських сходів у кадрі раптом з’являється львівський вокзал. А дороги, ліси і мальовничу українську природу чомусь знімали в Чехії.

А от у відомому серіалі «Секс і місто» українка – взірець благопристойності. Магда, звичайно ж, не под-руга, а хатня робітниця Міранди, намагається її пере-виховати. Купує скалку для тіста, бо за її уявленнями кожна порядна жінка має обов’язково пекти пироги.

Ще один відомий американський серіал – «Друзі» – рясніє згадками про Україну й українців. Так, Росс пропо-нував друзям піти на український фільм, що викликало загальний сміх. Моніка в школі була єдиною, яка дружи-ла з українським хлопчиком. А з серіалу «Божевільні» американці «дізнались», що українці готують равіолі з бичачими хвостами. Тож образ України з мозаїки різ-номанітних фільмів та серіалів західного виробництва складається далеко не найприємніший для нас. Проте завдяки Євромайдану та героїчній відсічі атак Путі-

на світ почав змінювати свою думку. Українці у головах американців і єв-ропейців стають іншими. Один з прикладів – «зіпсо-ваний» сюжет російсько-го «Первого канала». У той час, як кореспондент з Парижа проникливо розповідав про «жахи» у Європі через введені Путіним продуктові санк-ції, за його спиною прой-шов місцевий мешканець у футболці із тризубом. Тож будемо сподіватись, що нові уявлення про нас скоро перекочують на екрани.

Наша країна вже ста-ла на правильний шлях знищення поганих стере-отипів. Свідомість людей продовжує очищуватися. Потрібно ще трохи часу, і, коли ми всі, українці, будемо поважати самих себе, до нас так будуть ставитися й інші.

22

The Voice #2

Галопом по

Європах

23

Європа вбачається нам усюди й в усьому: вічливе став-лення незнайомої людини до тебе – європейське став-лення, лікар приймає якраз у ті години, які вказані в нього на дверях кабінету – по-європейськи, платимо за білет в тролейбусі – нарешті вже йдемо в Європу. То яка ж вона, Європа? Що це за міфічне створіння, ідеальне й неповторне, те, до чого кожен має прагнути?

Інна Дибан

життя

24

Франкфурт-на-МайніФранкфурт-на-Майні

Більшість населення нашої краї-ни ніколи не залишала межі держа-ви. Ми знаємо, де Європа, ми знає-мо, що центр Європи лежить навіть у нашій же Україні, ми знаємо, що люди там кращі, і зарплатня вище, і життя щасливіше, і діти усміхненіші, і трава зеленіша. Здійснемо ж неве-личкий тур Європою на основі мого власного досвіду.

Найближче я знайома з Німеччи-ною, тому й почнемо ми розповідь з цієї держави, потім проїдемо до Франції, Великобританії, відвідаємо Чехію і відпочинемо в Італії.

Німеччина, в уявленях майже кожного, ідеально дисциплінова-на країна, у якій безліч правил і за-борон, а за недотримання правил людину чекають санкції. Так воно і є. Це та країна, де люди починають нервувати, якщо потяг запізнюється на декілька хвилин. А що вже з ними трапляється, коли на рейки восени

падає дерево, і кілька годин поїзд стоїть посеред поля, бо не може прої-хати! Тоді вже контролер, жартуючи, проходить вагонами і спілкується з усіма, пояснюючи ситуацію. Взагалі, у Німеччині обожнюють жартувати. У цьому мистецтві вони перевер-шують англійців. Люди, поки їдуть в поїзді, часто обговорюють якісь звичайні рутинні проблеми. Я була свідком того, що подружжя годину обговорювало те, що автобус №14 не прийшов вчасно минулого вівтор-ка, а фрау Міллер їй розповідала, що електричку знімуть з маршруту на-ступного року. Жарти жартами, але, тим не менш, Німеччина має одну з найзручніших інфраструктур у всій Європі. Кожен може з легкістю спла-нувати маршрут через всю країну, дізнавшись, коли прибуває поїзд, де можна буде пересісти на авто-бус, скільки часу займе пересадка та скільки це буде коштувати.

Німці доволі заощадливі. Як і більшість європейских народів, вони витрачають мінімум гро-шей на одяг. На вулицях зустрі-чаєш багато сімей, у яких заз-вичай двоє чи троє дітей. Крім того, цей народ обожнює актив-ні види спорту. Майже кожен в невеличких містах їздить на ве-лосипеді, а вихідні проводить на свіжому повітрі, ходячи в гори чи граючи в футбол. До речі про футбол: кожну суботу в міжмісь-ких поїздах можна натрапити на величезну юрбу вболівальників будь-якого віку, які їдуть на фут-больний матч, обов’язково вез-учи із собою пиво. Та й пиво в Німеччині має чудовий смак. У Франконії майже кожне містеч-ко має свою броварню і варить особливе, з характерним сма-ком пиво.

Окремої уваги заслуговують німецькі міста. Берлін – місто свободи, найнезвичайніше місто Європи, як на мене. Там можно зустріти будь-що: старовинні будівлі поруч з модерними хма-рочосами, людей різних суб-культур, національностей та сек-суальних орієнтацій. У Берліні дозволено все те, що зазвичай заборонено не тільки в Німеч-чині, а й в більшості країн Єв-ропи. Берлін мав важку історію, і зараз, відвідуючи це місто, ти

відчуваєш біль і страх, який зазнали люди, опинившись по дві сторони стіни, по різні боки протилежних ідеологій. Але увечері столиця Німеччини пе-ретворюється в місто вечірок, місто молоді, місто, яке ніколи не засинає, яке дійсно живе. Франкфурт-на-Майні – фінан-сове місто, забудоване скляни-ми хмарочосами в поєднанні з класичними «фахверкхаузами». Мюнхен – ідеальне місце для гарно забезпеченого середньо-го та вищого класу. Так само як кожній землі Німеччини прита-манний свій діалект, так і кожне місто держави має свої особли-вості й характерно відрізняєть-ся від інших.

Покидаючи Німеччину, ми відправляємося у Францію. Франція теж різноманітна. Французька Рив’єра, наприклад, чарівна, але здасться нудною для молоді. Там гарно, приєм-но, там море й вино, француз-ські страви й зовсім неквапливе життя. Там можно ідеально від-почити душою й тілом і, мож-ливо, там було би приємно зустріти старість. Та все одно,

25

Канни й Ніцца існують для заможних людей: там розташовані дорогі бутіки, ходять гарно вбрані люди з вайт-тер’єрами, ціни в кафе та ресторанах захмарні, але й атмосфера відповідна. Це ідеальне місце для тих, хто комфортно себе почуватиме в оточенні багатства та краси. А от Париж – типо-ва столиця, у якій всі кудись поспішають на своїх Пежо. Люди снідають кавою з круасаном та най-смачнішим французьским омлетом. У Парижі ба-гато пекарень, які продають хрумкий багет, та кон-дитерських з різними солодощами. Французи, на відміну він німців, дуже слідкують за своєю зовніш-ністю, особливо жінки.

Великобританія – величезна країна, мені ніколи не вдавалося перетнути її з півдня на північ, тому зо-середимо увагу на тій частині, яка зветься Англією. І першим, звичайно, на думку спадає Лондон. Ось Лондон по-справжньому завантажений людьми й машинами. Щоб подивитися історичну частину міста, у будь-якому разі прийдеться пересуватися на метро. У Лондоні година-пік якраз така, яку пока-зують завжди у фільмах про Нью-Йорк: ввечері сот-ні й тисячі людей рухаються вулицею Оксфорд-стріт до однойменної станції метро, і якщо ти опинився проти течії, то тебе просто знесе в тому напрямку, куди рухається більшість. Таке мало де ще можна спостерігати з європейських міст, на мою думку.

У Лондоні чудові музеї, більшість з яких безко-штовна. Звичайно, через це треба вистояти чималу чергу, але воно того варте. І, до речі, одні з найкра-щих сувенірних магазинчиків біля музеїв, саме в цій столиці. Яскравим спогадом для мене залишається

відвідування площі Пікаділлі: там я вперше в своє-му житті побачила справжніх панків, з ірокезами, у рваному одязі. Радять не дивитися на них, бо вони можуть виявитися агресивними, але дуже важ-ко протистояти такому бажанню. У Лондоні, як і у Берліні, безліч представників різних субкультур, національностей, орієнтацій. Кожен район Лон-дона відрізняється від іншого: десь по-аристокра-тичному тихо, десь по-молодіжному гучно, десь повно туристів. Він різноманітний і незвичайний, і треба виділити на його відвідування чимало днів, аби повністю осягнути і відчути його атмосферу. Тут безліч кафе, ресторанів, а найголовніші місця, де лондонці проводять вечори п’ятниці, – паби. І справді, проходячи ввечері повз паб, ви побачите дуже багато людей: хтось сидить всередині, хтось виходить на вулицю з келихом пива і сигаретою. А бармен пильно слідкує, аби підлітки не потрапили у це місце і не мали змоги придбати алкоголь – це су-воро карається в Британії. Лондонці приємні, чуйні, допомогають, показують дорогу. І більшість живе в цих милих невеличких будиночках, які завжди по-казані в британських фільмах. Всередині там мало простору, вони доволі тісні, але дуже симпатичні ззовні. І, звичайно, ціни у Великобританії вищі, ніж у багатьох інших країнах, але їхні ціни ніколи не по-трібно переводити у гривні, це марна справа, якщо урахувати, що 1 фунт – це вже 20 гривень (станом на той день, коли були написані ці рядки), а на 1 фунт, як і на 1 гривню, мало що придбаєш.

У Лондоні теж зручна інфраструктура, тому з легкістю можна відвідати міста, неподалік від

26

The Voice #2

Танцюючий дім у Празі Кафе в Парижі

столиці. Оксфорд, Кембридж, Брайтон, Стретфорд-на-Ейвоні (до речі, один з найнудніших міст на землі), Віндзор — все це знаходиться всього лише в декількох годинах їзди.

Переміщаємося до Чехії. Прага залишилася в моїх спога-дах, як місто молоді й студентів: безліч тематичних кафе, барів, пабів тощо. І з історичного боку місто надзвичайно гарне. Прага в дечому схожа на Берлін: так само мала важку історію, панує дух свободи і незалежності, ви-рує життя.

Ну і нарешті наш поїзд на-ближається до сонячної Італії, країни найсмачнішої піци, кави, країни мистецтва. Італійці теж особливий народ (та і який на-род може бути не особливим): вони експресивні, галасливі й завжди стильно вдягені, особ-ливо чоловіки. В Італії в кафе часто можна побачити постій-них клієнтів, з якими вітають-ся офіціанти і кухар. Буває, що самотні дідусі сидять за столи-ком, п’ють каву чи вино і чи-тають газету. Це певний стиль дозвілля. В Італії поширені тра-торії – сімейні ресторани, ціни в яких дешевші, ніж у звичайних ресторанах, і їжа смачніша. З італійцями дуже легко познай-омитися і розговоритися. Че-рез те, що міста були побудо-вані тисячі років тому, вулиці доволі тісні, не розраховані на великогабаритні машини, тому більшість переміщається на мопедах, тих відомих мопедах Vespa.

Після всіх цих вражень ми маємо повернутися додому. Не-долік будь-яких подорожей, що рано чи пізно ми маємо повер-татися додому.

Так виглядає Європа крізь призму моїх вражень та спо-гадів. Чи відрізняється європей-ський спосіб життя від нашого? Безсумнівно. Чи є нам до чого прагнути? Так. І це добре. Нам є з кого брати приклад, нам є чого бажати і що робити, а отже ми можемо розвиватися. Євро-па і справді щось неймовірне. Не ідеальне, не міфічне створін-ня, але щось надзвичайно ціка-ве і захоплююче.

Лондон. Трафальгарська площа

Італія

27

28

«Європейські стандарти», «європейські цінності»… Що являють собою так звані «європейські цінності»? Що за цим стоїть? Чи мають вони сильні і слабкі сторо-ни? Чому так багато людей, причому, не лише в самій Європі, а й в Україні, вважають їх взірцем?Чи готова

Україна до європейського типу мислення?

ОСОБЛИВОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ: МІЖ ІДЕАЛОМ ТА РЕАЛЬНІСТЮ

едалі актуаль-нішим стає питання про-тистояння цін-ностей в су-

спільстві. Так звана «європейська мрія» несе надію для українців. Бага-то хто вважає, що ЄС це «мішок з гро-шима», тому ми й повинні прагну-ти до нього. Насправді користь від вступу до ЄС полягає не стільки в грошовій допомозі, скільки в тому, як міняються підходи, стандарти,

практики в політиці, урядуванні, біз-несі, соціальній сфері, освіті.

Європейські цінності – це, перш за все, легітимність влади на основі її виборності, свобода політичної та економічної конкуренції, рівність перед законом, суд рівних, соціаль-на солідарність, громадянські свобо-ди (слова, совісті, друку, особистого життя), захист навколишнього сере-довища, громадянськість, інтерна-ціоналізм. Також зміни неможливі без так званого «європейського типу

громадянина», який є безпосеред-нім їх носієм. Для нього характерна здатність приймати необхідні рі-шення та відповідати за них, жити й діяти в певному соціумі, зберігаючи власне самовизначення, зважаючи на власну громадянську позицію; вміння орієнтуватись у політично-му, економічному, культурному та правовому контекстах. Він готовий до сприйняття нового; здатний при-стосовуватись до ситуації, змінюва-ти напрямки діяльності, володіти

Д

Олена Кріт

29

ЄСдекількома європейськими мовами, спілкуватись та взаємодіяти з іншими, поважаючи їх права, культуру, самобутність; вміє коректно розв’язувати конфлікти.

Членом Європейського Союзу може бути будь-яка європейська країна, яка поділяє європейські стандарти. Так стверджують у Брюсселі. Все це не просто обіцянка. Вони закладені в угодах і закарбовані в законодавстві. У статті 2 проекту Конституції була сформульована їхня сутність: «Союз заснований на цінностях поваги людсь-кого достоїнства, свободи, демократії, рівності, правової держави, а також дотримання прав людини. Це загальні вимоги для країн-членів співтовариства, яке характе-ризується плюралізмом, терпимістю, справедливістю, солідарністю та відсутністю дискримінації».

Європейські цінності чи європейська свідомість?Такі цінності як свобода, справедливість чи мир – це

мета, а Європа – це лише засіб їх втілення», – сказав про-фесор Тімоті Ґартон Аш в одній із лекцій, нагадуючи, що європейські ідеали є переважно загальнолюдськими, а їхня європейськість часто полягає лише в тому, наскіль-ки їх готові втілювати і відстоювати самі європейці. Є різниця між східною і західною частиною Європи, між північною і південною. Різниця залишається. Як можна стверджувати, що якісь ідеали є лише європейськими? Кожній країні притаманні свої власні, й Європа їх не від-кидає.

У країнах-членах Європейського Союзу існує багато проблем та протиріч. Якщо брати Італію, то чи є мафія «цінністю» для католиків? Також, навряд чи, марихуана і одностатеві шлюби є нормальним явищем для сканди-навів. Незрозуміло, як для благопристойної католицької родини можливі уроки статевого виховання в Німеччині для дітей, які не досягли десяти років. Або, коли дітей в Сербії віддають у одностатеві шлюби під новий хіт «Те-пер у мене два тата». Європейський Союз не гарантує високо рівня життя, за приклад можна взяти південь Італії або Грецію, Португалію і провінції Франції. Так, можна скаржитися у нас на вітчизняну корупцію, якщо не знаєш, що відбувається в Італії та Франції.

Коли ми питаємо, що позитивного бачать люди в Єв-ропейському союзі, то здебільшого вони говорять про рівень життя. І, на жаль, люди просто не бачать зв’язку між європейськими ідеалами, як-от: реальною бороть-бою з корупцією, реальною демократією, коли люди можуть чинити вплив на владу, і тим життям, яким живе Європа сьогодні. Одна з основних європейських

особливостей – це насамперед жити своїм розумом, це критичне мислення, це відхід від якихось авторитетів, накинутих ззовні, від зовнішніх джерел істини й пошук її у собі.

Перспективи впровадження європейських цінно-стей в Україні

Якщо ми поглянемо на наше суспільство, то ми влас-не побачимо, що маючи спільне прагнення достойного та забезпеченого життя, ми не здатні виявити толерант-ність один до одного, не здатні домовитися між собою та об’єднатися. Прийняття європейських цінностей не-обхідно не для того, щоб потрапити в західноєвропейсь-кі організаційні структури, а для того, щоб зробити нашу економіку більш продуктивною, технологію державного управління – більш ефективною, людську особистість – більш захищеною від різного роду загроз. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія – усі ці країни стали частиною європейського світу завдяки тому, що змогли визначити свою ідентичність, свою позицію в світі як європейські країни.

Політичні партії, які прагнуть влади в Україні, базу-ються на прагматичних і короткострокових інтересах. І допоки в державі переважатиме такий підхід, ніяких позитивних зрушень не буде. Держава має будувати суспільство на основі спільних цінностей. Тоді в країні з’являться справжні політики, справжні партії і пройдуть справжні реформи. Але чи готова політична система на-шої держави до європейського способу життя? Чи фор-мальне приєднання до ЄС перетворить одразу Україну на демократичну державу? Ми маємо зрозуміти, що на-шій інтеграції до Європейської спільноти заважають не стільки політичні чинники, скільки чинники ментальні. Європейці не хочуть бачити в своєму союзі тих, хто не поділяє їхні ідеали, насамперед у правовому полі, адже висока правосвідомість індивідів та уособлення себе як відповідального громадянина є наріжним каменем де-мократичної теорії та практики. Одна з найважливіших рис європейця – розуміння кожним громадянином своєї державності та національності.

До Європи неможливо потрапити (чи стати нею) якійсь частині українців: нею стане або вся країна і всі українці разом з нею, або ніхто. Для досягнення справж-ніх змін українці потребують морального руху, що спро-вокував би зміни в їхній свідомості. Асоціація з Євросо-юзом здатна стати стимулом до цього, проте вона – не панацея від існуючих проблем.

життя

30

Сьогодні з усіх боків лунають гас-ла про необхідність наблизитися до Європи. Але мало хто усвідомлює, що багато європейських тенденцій вже увірвались у наше життя вели-кою могутньою «хвилею змін», твер-до вкоренились у нашій країні та є невід’ємною частиною нашої повся-кденності.

Уявіть собі пана Степана. Степан, їдучи додому з офісного центру, вирі-шує завітати до великого ТРЦ, зали-шає авто на парковці з автоматич-ним паркоматом, оплачує покупки кредитною та бонусною картками й повертається додому в житловий центр. Його син відвідує приватну школу, де дитину навчають англій-ській мові, основам економіки та ведення бізнесу найкращі вчителі. Впізнаєте себе чи своїх знайомих у цьому панові?

Тепер давайте перенесемось у да-леку захмарну Німеччину. Там Herr Stefan так само вранці відвозить

своє чадо до школи, а потім прово-дить весь день в стандартноформат-ному офісі. Так само, як і українець, він ввечері купує продукти у вели-кому супермаркеті, розплачуючись банківською карткою.

Це так, тому що більшість зар-плат та стипендій давно вже нара-ховують на картку, у всіх великих містах існують зручні європейські офісні та торгівельно-розважаль-ні центри, функціонують приватні школи, так само, як і в країнах Євро-пи. У нас будують нові житлові цен-три з охороною, сучасними дитячи-ми майданчиками та стадіонами.

Безперечно, саме завдяки євро-пейському впливу наша культура швидко розвивається, з’являється величезна кількість різноманітних заходів. Це і вуличні концерти, му-зичні фестивалі, мистецькі проек-ти, як наприклад, «Гогольфест» чи «Арт-пікнік Слави Фролової», від-криття арт-галерей, велика кількість

яких є абсолютно безкоштовними, наприклад Pinchuk art center, «Я» Га-лерея, мистецький простір «Closer», АртПричал. В Києві з’явився науко-во-експериментальний центр «Екс-периментаніум», великі аквапарки, картинг-центри та IMAX-кінотеа-три. Також проводяться модні по-кази, наприклад Ukrainian fashion week, Mercedes-benz fashion week.

Мають місце комік-кони, фанат-ські злети, фестивалі вуличної їжі, ба-рахолки, дні ресторанів, коли кожен може відчути себе ресторатором, відкривши на один день свій влас-ний заклад. Відкриваються кафе єв-ропейського зразка, які мають ціка-вий дизайн, бюджетні, розраховані на молодих людей, а також євро-пейські хостели, де можна недорого переночувати та познайомитися з людьми з різних куточків світу. Вже існує таке явище, як каучсерфінг. За допомогою інтернет-порталу ти можеш знайти людину в будь-яко-му місті світу і безкоштовно пере-ночувати в його помешканні, коли завітаєш до його міста. І так само ти сам можеш запропонувати житло подорожуючим з різних країн. Попу-лярним є буккросинг – обмін прочи-таними книжками.

Більше можливостей з’явилося у студентів та молоді. В Україну прий-шли міжнародні програми, що до-зволяють вигравати гранти та отри-мувати шанс поїхати на стажування закордоном. Це, наприклад, про-грами AISEC, Erasmus, European US parlament. Також наші студенти мо-жуть скористатися програмою Work and Travel USA. За західним прикла-

Європа поруч з нами

Багато євро­пейських тенденцій вже увірвались у наше життя великою «хвилею змін».

“

Благодійний ярмарок на Воздвиженській

Олександра Бондаренко

31

дом почали створювати і вітчизняні грантові програми, як наприклад, програма Віктора Пінчука.

Проводиться багато зустрічей, майстер-класів, конференцій, пу-блічних лекцій. Більшість є абсолют-но безкоштовними. В театрах існує один день на місяць, коли студенти та учні можуть безкоштовно відвіда-ти виставу, в музеях діють постійні знижки. Тому молоді люди мають всі шанси самовдосконалюватися, отримувати нові знання та досвід, якщо, звісно, мають бажання.

В Україні не є незвичайною тен-денція до створення старт-апів. Іс-нує багато програм для підтримки успішних проектів та їх спонсору-вання.

Як і у всіх розвинених країнах, в Україні помітний бурхливий сплеск використання новітніх технологій у повсякденному житті людини. Вже, мабуть, в кожному домі є комп’ютер та доступ до Інтернету, у кожному кафе, університеті та навіть на вули-ці у центрі міста можна скористати-ся безкоштовним доступом до швид-кісного Wi-Fi. Але, на жаль, поки що Інтернет на вулицях є не у кожно-му місті нашої країни, та з часом, я сподіваюся, ситуація виправиться.

Сучасними технологіями кори-стуються і під час навчання – викла-дачі надсилають студентам поштою завдання, а студенти надсилають у відповідь виконані завдання. У багатьох університетах є інтер-нет-журнали, тобто студенти мо-жуть легко прослідковувати бали зі свого комп’ютера та не повинні біга-ти за викладачами.

Існує електронна система бро-нювання та покупки жд та авіак-витків, квитків до театру або кіно. Також безліч Інтернет-магазинів, де за один клік можна купити все, чого душа забажає.

Як і в Європі, сучасна молодь більше довіряє новинам у соціаль-них мережах, часто їх переглядає та є активним користувачем різних соцмереж.

Усі державні установи мають свій веб-сайт, на якому можна оз-найомитись із розкладом роботи та контактами цієї установи. Можна зафоловити твіттер Президента, на-писати електронною поштою листа прем’єр-міністрові.

Виникають благодійні організа-ції та рухи. Зовсім нещодавно прой-шла хвиля Ice bucket challenge, хоча, будемо чесними, багато хто просто

У центрі міста мож­на скористатися без­коштовним Wi­Fi.

“АртПричал

Парк Шевченка

32

виливав на себе відро крижаної води, а кошти у благодійний фонд пере-казувати «забував».

Але, звичайно ж, нам все ще є чому повчитися у європейців. На-приклад, українцям досі не вистачає толерантності та терпимості до лю-дей іншої сексуальної орієнтації чи віросповідання. Хоча у порівнянні з минулим ситуація помітно покращи-лася.

В Україні все більш популярним стає велотранспорт. Але поки що в нас немає достатньо зручних для цього умов – наявність велодоріжок та велопарковок скоріше виключен-ня, ніж правило.

Також нам слід перейняти євро-пейську систему транспорту, коли всі транспортні засоби мають визначе-ний розклад руху та працюють ціло-добово, а не лише коли пощастить. Нам слід оновити машини громад-ського транспорту, адже деякі з них бачили ще наших прабабусь!

Бракує нам і європейської вихова-ності та чистоти на вулицях. А також таких речей, як громадське самовря-дування, хоча його зачатки вже мож-на спостерігати й у нашій країні.

Не можна не згадати про слав-нозвісне сортування сміття. Думаю, всі вже не раз чули балачки про те, що сміття з різних бачків все одно забирає один сміттєвіз. А от у Німеч-чині, наприклад, не лише в кожному домі сортують сміття, там також за-боронено викидати великогабаритні речі. Для того, щоб позбутися старого дивана, треба не просто подзвонити другові та згуртованими силами від-нести його на найближчий смітник, а зателефонувати в спеціальну службу, яка вивезе ваш диван у спеціально обладнане для нього місце.

У нас досі дуже важко знайти ро-боту, якщо ти не маєш досвіду або хочеш поєднувати роботу із нав-чанням. В Європі ж студенти мають змогу працювати, наприклад, офі-ціантом чи касиром по три-чотири години на день, тобто вони мають власний незалежний прибуток, але робота аж ніяк не заважає навчанню.

33

В нас же роботодавці хочуть, щоб ти присвячував роботі офіціанта вісім-дев’ять годин на день п’ять днів на тиждень. Тому доводиться обирати.

Маємо проблему із громадсь-кими ЗМІ, які практично відсутні в нашій країні. У нас немає неве-ликих локальних ЗМІ, що існували б самостійно, а не на кошти спон-сорів-олігархів, які диктують, як і що потрібно писати. Українці досі не познайомилися із перевагами 4G Інтернету, у нас немає пред-ставництв багатьох світових ме-реж ресторанів, кафе та магазинів, наприклад, у нас відсутні кав’ярні Starbucks та європейські молодіж-ні магазини одягу H&M, немає офіційного представництва Apple. Також можна сказати, що євро-пейські країни максимально поз-бавлені корупції, коли в нас вона є мало не щоденною справою. Ко-жен українець хоча б раз у житті давав хабаря.

Але деякі речі, які є звичними для Європи, не стануть популяр-ними у нас. Я твердо переконана, що українські люди матимуть змо-гу вирішити життєві проблеми без допомоги психіатра чи психотера-певта, хоча громадяни, наприклад, Швейцарії дуже часто звертаються до таких лікарів. Українця не тор-

кнеться тенденція європейських людей до замкнутості в собі. Вони мовчать про свої проблеми, нако-пичуючи їх всередині. Українці ж дуже товариські й відкриті, тому зазвичай діляться своїми емоціями та переживаннями. У нас, напевно, ніколи не легалізують навіть легкі види наркотиків, як зробив уряд Нідерландів. Також молоді україн-ці навряд чи скоро стануть такими незалежними від батьків, як молоді європейці, адже діти в Україні ма-ють дуже тісний емоційний зв’язок з їх батьками та не отримують та-кої незалежності та свободи вибо-ру, як діти в Європі. На мою думку, не буде масовим явищем в нас ве-гетаріанство. Хоча зараз вже бага-то людей надихаються прикладом західних сусідів та відмовляються від м’яса, українці занадто люблять смачні ситні вечері в колі близьких.

Європа насправді не така да-лека та захмарна. Звісно, в євро-пейських країн є чому повчитися й українському урядові, і кожному з нас. Але не слід вважати Європу своїм ідеалом та прагнути побуду-вати Європу в Україні. Ми з вами повинні будувати власну унікальну країну, розвивати лише найкращі власні якості та навчатися на до-свіді Європи.

Українські люди матимуть змогу вирі­шити життєві проблеми без допомоги психіатра чи психотерапевта.

“

34

The Voice #2

Так склалося історично, що в системі стерео-типного мислення, жіноцтво зайняло окре-му нішу. Жінок наділяють званням “слабкої статі”, проте дефініцію “слабкості” ніким не сформульовано. Ідея культивування жіночої “cлабкості” зазвичай ширилася в середовищі привілейованих класів, вислів набув популяр-

ності у ХVIII ст. Хоча треба зізнатися, що нам подобається, коли за нас платять чоловіки, коли нас пропускають вперед, забирають важ-кі сумки, деякі з нас люблять виправдовувати-ся фразою “Ну я же дівчинка”, або аргументу-вати свою бездіяльність реплікою “Я дівчинка, я не хочу нічого вирішувати, я хочу щось”.

Аміна Ахмед

Чому Адам присвоїв фiговий листок

першим?

35

В Україні постійно існував культ жінки-матері, жінка завжди були кимось на кшталт “сірого кардинала”, буду-чи шиєю, коли чоловік голова. На тендітні плечі жінок падає господарство, діти, кар’єра, робота, цей список можна доповнити багатьма пунктами.

Коли у світі відбувалося становлення анархо-фемініз-му, переродження фемінізму, в Україні був Радянський Союз, а в Радянському Союзі гендеру не було. Жіночі організації зароджувалися у ХІХ ст., із приходом біль-шовиків до влади подібні угрупування були заборонені. Рівність є однiєю з ознак правової держави. Держава зо-бов’язана забезпечувати дотримання прав людини, пе-редбачених мiжнародним законодавством. Тоталiтарна система реально пiдтримували гендерну рiвнiсть. Кiль-кiсть жiнок-iнженерiв дорiвнювало кiлькостi чоловiкiв. На орбiту Радянський Союз вiдправив жiнок одразу пiсля чоловiкiв. В радянськi часи жiнки обіймали пости керiвникiв пiдприємств та директорiв установ. Але пра-цюючи iнженерами та директорами, жiнки були зму-шенi тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дiтей. Середньостатистична радянська дру-жина вiдпрацьовувала 8 годин на виробництвi (нерiдко шкiдливому, оскiльки робота там краще оплачувалася та дозволяла ранiше пiти на пенсiю), проводила ще 1,5 години в громадському транспортi, а потiм вiдпрацьо-вувала 5-7 годин готуючи вечерю, з дiтьми або за пран-ням.

По суті, гендерна нерівнісь є відносно розповсюд-женим явищем у суспільстві, незалежно від часу та міс-ця. Соціальні стосунки між статями не обумовлюються тільки їх біологічними особливостями. На різних етапах історичного розвитку й у різних соціальних умовах ролі

чоловіків і жінок визначалися настільки своєрідно, що пояснити це фізіологічними відмінностями просто не-можливо. Відмінності в соціальних ролях значно ширші, ніж фізіологічні.

Кожне становлення особистості відбувається під впливом середовища, в якому вона в даний період часу перебуває. Відповідно, будь-які стереотипи, традиції, усталені точки зору відіграють важливу роль у форму-ванні певного суб’єкта. Безсумнівно, історично створене упереджене ставлення, що передається на трансценден-тальному рівні, відіграє вирішальну роль. Таким чином, цей ряд негативних факторів дає далеко не позитивний ефект на розвиток жінки, як незалежної особистості.

Роль жінки в Україні не завжди була в тому вигляді, в якому ми її наразі спостерігаємо. Колись давно був матріархат. Цей період характеризувався наявністю материнського роду і його домінування в первісному суспільстві, в той час, як становище жінки й чоловіка у суспільстві було рівним. Основним заняттями населен-ня були збиральництво, мисливство та примітивне ри-бальство, причому збиральництвом займалися жінки, мисливством – чоловіки, а рибальством – одні й другі. Це було основою для рівноправного становища жінки й чоловіка в суспільстві. Розвинутий матріархат харак-теризувався високим становищем жінки в суспільстві. Основними галузями господарства було мотичне земле-робство, досить розвинуте рибальство, розведення свій-ських тварин. Осередком матріархального суспільства була материнська сім’я – велика група (200-300 чол.) близьких родичів по жіночій лінії. Найстаршою у сім’ї була старша жінка (або бабуся), тому що діти кожного покоління не знали свого батька, і жили без нього. На цьому рівноправність закінчилася і чоловіки, як головні добувачі, остаточно перетягнули на себе ковдру.

Центром соціальних експертиз інституту соціоло-гії НАН України, результати яких свідчать, що українці усвідомлюють наявність у суспільстві ґендерної нерів-ності – про це заявили 50 % опитаних. Водночас 60 % респондентів зазначили, що мова йде про обмеження прав саме жінок, а 47 % громадян визнали, що жінкам важче отримати посаду в органах державного управлін-ня. Загальний рівень ґендерної рівності в українському суспільстві оцінюється в 5 балів за 10-бальною шкалою, 5 років тому оцінка була – 4. Також дуже серйозною є

життя

36

проблема сексизму в засобах масової інформації, коли в багатьох передачах, фільмах, рекламних матеріалах екс-плуатується тема сексу та дискриміна-ційного ставлення до жінок. Експерти зазначили, що подібні підходи вітчизня-них ЗМІ призводять до формування в суспільстві ґендерних стереотипів, що, у свою чергу, має негативний вплив на українські сім’ї. При чому Домінування чоловіків в Україні наближається до по-казників в арабських країнах.

Основні прояви ґендерної дис-кримінації такі:

• безробіття серед жінок, як прихо-ване, так і зареєстроване, вище, ніж у чоловіків;

• заробітна плата жінок складає 72,5% від заробітної плати чоловіків;

• жінки здебільшого працюють у тих сферах (освіта, медицина, соціальна сфера тощо), де заробітна плата значна нижче, ніж у середньому по народному господарству, що призводить до зро-стання економічної нерівності чоловіків та жінок;

• при цьому серед працівників з ви-щою освітою жінки складають 56 %;

• жінка працює на 4-6 годин більше, ніж чоловік, праця в домашньому го-сподарстві не враховується як продук-тивна, а тому не оплачується й не вра-ховується в пенсійних схемах;

• жінки, які мають дітей та перебува-ли в декретній відпустці, стають некон-курентоспроможними на ринку праці;

• жінки складають абсолютну біль-шість трудових мігрантів з України;

• жінки більше потерпають від до-машнього насильства;

• жінки практично не представлені на вищих щаблях влади та управління;

• майже кожна третя дитина вихо-вується одинокою матір’ю;

• у Національній академії наук Украї-ни налічується 179 академіків. І лише троє з них — жінки.

Найцікавіше те, що в Європі ситуа-ція також далека від ідеалу. Депутати Європейського парламенту звернули увагу на те, що 17% жінок у ЄС живуть за межею бідності. Найбільше потер-пають матері-одиночки та жінки від 65 років і старші. На думку дослідників, причина тому – економічна криза, пом-ножена на стереотипи й дискриміна-цію за статевою ознакою, як-от: різни-цю в оплаті праці жінок і чоловіків, на неможливість в принципі гармонійно поєднати сімейне життя і професійну кар’єру. Та ще плюс демографічний чин-ник – довша тривалість життя жінок.

У прийнятих резолюціях – про рівність прав жінок і чоловіків у 2010 році та про бідність серед жінок – де-путати пропонують інтегрувати кон-цепцію рівності чоловіків і жінок у виробленні трудової політики усіх дер-жав-членів ЄС і вжити заходів з метою рівного доступу до праці. В Європі, де еталоном соціо-професійної реалізації є робота з безстроковою трудовою уго-дою, закликають припинити надмірну репрезентативність жінок на тимчасо-вих непостійних роботах, що не забез-печують стабільного фінансового стано-вища.

Комісія з прав жінок і рівності Євро-пейського парламенту з-поміж інших проблем відзначає, що недостатньо за-безпечені права жінок у аграрному сек-торі. На її думку, необхідно вносити змі-ни до статуту Європейського аграрного фонду з рурального розвитку (Feader) та вживати т.з. «позитивних» заходів на користь жінок.

А як за рік забезпечити доступ жі-нок до найвищих керівних посад на крупних підприємствах, що котирують-ся на європейських фондових біржах? За допомогою встановлення квот. Так вважає Вівіан Редінґ – віце-президент Європейської Комісії, комісар у справах юстиції, засадничих прав та громадян-

37

ства. На думку пані Редінґ, не-припустимо, що сьогодні серед топ-менеджерів великих євро-пейських підприємств – 90% чоловіків, а серед складу членів правління акціонерних това-риств чоловіки становлять 97%. Більшість європейських обран-ців схильні підтримати ініціати-ву віце-президента Європейсь-кої Комісії щодо квот.

Майже усі ці заклики не нові і вже знаходили своє відобра-ження як заходи з інтеграції і соціального захисту в рамках Європейської стратегії-2020 із боротьби проти бідності та со-ціального виключення. Так, про Європу більш соціальну загово-рили під час економічної і фінан-сової кризи, а на користь «вклю-чення» наразі дискримінованих верств населення говорять циф-ри аналітиків – на 30% можна покращити середній показник ВВП, якщо надати жінкам рівні умови доступу до праці та захи-сту і посприяти їхньому активні-шому залученню до економічно-го процесу на даному етапі.

Як на мене, найсуттєвіша різниця європейських жінок і українських полягає у ставлен-ні до такої ситуації. Європейки готові з цим боротися, для них останнім часом пріоритетом є кар’єра, а не сім’я, що дає змогу мінімально змінити упередже-не ставлення, доводячи рівність ділом, а не словам. Натомість більшість українок визнає свою “приреченість” та продовжує офірувати своє життя застарі-лим стереотипам.

Європейки готові з цим боротися, для них останнім часом пріоритетом є кар’єра, а не сім’я.

“

38

The Voice #2

ІСПАНІЯ, МАДРИД

Копійка євро береже1000 євро на купівлю сорочок, 900 доларів на оренду квартири, 200 євро на бензин і 120 на медичну страховку — ось на що витрачають гроші жителі Німеччини, Іспанії, Хорватії. Але ми, українці, зовсім інші. Порівняємо наше життя з європейським.

Іспанці заощаджують на спиртних напоях – вони навряд

чи витрачатимуться на алкоголь у барах або клубах, зазвичай вони

заздалегідь збираються з друзями у когось на квартирі.

Джанет Холойякменеджер міжнародних

програм бізнес-школи

Анна Карпань

39

НІМЕЧЧИНА, ГАМБУРГ

Єдиний спосіб накопити грошей в Німеччині – це якимсь чином (легально) уникнути опо-даткування, оскільки податкова система в цій країні просто ди-

явольська.Йохан Шутт

консультант з фінансування експорту

Я люблю подорожувати і виділяю на це близько тисячі євро в рік. Частіше подо-рожувати не виходить. У зимовий час я

волонтерствую для музею – безкоштовно.Іван Іванак

мерчендайзер

ХОРВАТІЯ, ЗАДАР

40

The Voice #2

Йохан Шуттконсультант з фінансування

експорту(Гамбург, Німеччина)

Я працюю консультантом з фінансування експорту і заро-бляю 45 тисяч євро на рік. З ура-хуванням податків виходить 38 тисяч євро. Кожен місяць я плачу 700 євро за оренду трикімнатної квартири розміром 55 квадрат-них метрів в пристойному районі Гамбурга. На роботу дістаюся гро-мадським транспортом – потягом, автобусом – і витрачаю 50 євро в місяць на проїзний. Протягом тиж-ня снідаю і вечеряю вдома бутер-бродами, а за обід в офісній їдальні плачу близько десяти євро на день. На вихідних ми з друзями ходимо у клуби або ресторани. Тут витра-ти залежать від цінової політики місця: можна тусити всі вихідні на 30 євро, а можна витратити і до 100-200 євро за ніч. І, що дивно, якість вечірки дуже слабо пов’яза-на з її вартістю.

Регулярно я витрачаю гроші на театр і книги. Театр – недороге за-доволення (плачу близько 10 євро за спектакль, оскільки у мене досі є студентський квиток). Зазвичай я не ганяюся за новомодною тех-нікою типу сучасних смартфонів і комп’ютерів, а беру старі непотріб-ні мобільники родичів або ті апа-

рати, які мені виділяє керівництво компанії. Шопінг я не переношую, але доводиться приділяти увагу офісному дрес-коду – піджаки і со-рочки для роботи обходяться мені в тисячу євро в рік. У звичайному житті я зазвичай ношу дешеві га-вайські сорочки з секонд-хендів і недорогі спортивні штани. Намага-юся регулярно перевіряти доціль-ність вибраного інтернет-провай-дера і відстежую, скільки грошей йде на електроенергію. Єдиний спосіб накопити грошей в Німеч-чині – це якимсь чином (легально) уникнути оподаткування, оскільки податкова система в цій країні про-сто диявольська.

Джанет Холойякменеджер міжнародних про-

грам бізнес-школи(Мадрид, Іспанія)

Коли місяць складається вдало, я витрачаю не більше 600 євро, що дозволяє мені заощадити значну частину своєї зарплати. Витратна частина – оплата житла, мобіль-ний телефон, комунальні платежі і проїзд - в ті дні, коли я запізнююся і не можу відправитися на роботу пішки. Крім того, майже щодня я обідаю в кафе і частенько ходжу в бари (три-чотири рази на тиж-день). У цю ж суму входять опла-та фітнес-клубу (30 євро в місяць) і театрального класу (60 євро в

місяць). Кожен місяць я роблю по-жертвування в сумі 10 євро до бла-годійних фондів для тварин. Плюс одяг, концерти, книги, перукарські послуги, поїздки в рідну Англію на уїк-енди, літні відпустки – лист ви-трат можна продовжувати.

На щастя, вдається заощадити на оплаті оренди: оскільки я ділю квар-тиру з бойфрендом і кількома друзя-ми (ми живемо уп’ятьох у вели-чезній квартирі в центрі Мадрида), житло нам обходиться в 160 євро в місяць з кожного мешканця. Ще 30 євро – на оплату води і електрики.

Кожен новий рік я обіцяю собі почати брати ланч-бокси з собою на роботу (таким чином я могла б заощадити на їжі до 150 євро в міся-ць). Після – знову починаю снідати, обідати і вечеряти в кафе. На жаль, у мене дуже мало часу для того, щоб готувати вдома. Іспанці заощаджу-ють на спиртних напоях – вони нав-ряд чи витрачатимуться на алкоголь у барах або клубах, зазвичай вони заздалегідь збираються з друзями у когось на квартирі.

Іван Іванакмерчендайзер (Задар,

Хорватія)Я живу в курортному містечку і

працюю тільки в літній період, заро-бляючи на сезонній роботі близько 800 євро в місяць. Роблю мерчан-дайзинг для Ferrero – розставляю шоколадки по своїх місцях в торго-вих центрах. Плюс іноді підробляю на музичних фестивалях – в інфор-маційному секторі. 300 євро в мі-сяць йдуть на комунальні платежі, але я живу з батьками і майже не витрачаюся на їжу. Оплата бензину для машини мені виходить в 200 євро в місяць. Кілька разів в місяць вибираюся в клуби і залишаю там по 30 євро за ніч приблизно. Я люблю подорожувати і виділяю на це близь-ко тисячі євро в рік. Частіше подоро-жувати не виходить. У зимовий час я волонтерствую для музею - безко-штовно. У Хорватії взагалі проблема з пошуком роботи: з 4 мільйонів на-селення нашої невеликої країни 400 тисяч – безробітні.

41

Деякі факти про українців:1. В середньому українська сім’я витрачає

близько 3 700 грн. в місяць.2. Майже половина громадян України

витрачають на харчування понад 60% сво-го бюджету. Це, фактично, означає, що вони працюють за їжу.

3. До четвірки найпопулярніших продук-тів в раціоні українців входять картопля, бу-ряк, хліб і алкоголь. Алкоголь — на четверто-му місці.

4. Зараз на спиртне й сигарети україн-ці витрачають 7% свого бюджету, що вдвічі більше, ніж у 2010-му (тоді було 3%).

5. На відпочинок і відвідування культур-них заходів (7,1% )

Поради з фінансового планування:1. У фінансовому плануванні перший

крок – змінити звичну точку зору.Не треба себе в чомусь обмежувати – тре-

ба почати менше в чомусь потребувати. Це зручна позиція, коли ви міняєте пріоритети, наприклад, у зв’язку з необхідністю виплачу-вати кредит.

2. Процес економії грошей не запускаєть-ся сам собою просто від констатації факту, що ви живете не відповідно до достатків. Фінансове планування розпочинається з контролю тих витрат, що ви здійснюєте. Аналіз витрат краще проводити впродовж

декількох місяців – тоді ви зможете відчути динаміку і, можливо, змінити пріоритети. Звичайно, є класичні правила: не більше 40 % від доходу може доводитися на виплати за кредитами, а 10 % щомісячного заробіт-ку необхідно відкладати. У перший тиждень після отримання зарплати варто витрачати не більше 40 % (тоді як багато хто витрачає 70 % і більше, подумуючи про необхідність узяти кредит буквально за два тижні до зар-плати) і так далі. Це як з дієтою: ви починає-те щодня фіксувати витрату калорій, думати про те, як ви їх спалюєте і стежите за загаль-ним балансом. Як і для прибічників спортив-ного способу життя, для любителів здорової економії існує маса гаджетів, що полегшують життя.

3. Встановіть автоматичний переклад 10 % від усіх надходжень вашої пластико-вої карти на ощадний рахунок, і ваш НЗ по-повнюватиметься непомітно для вас і, як по-казує практика, дуже успішно.

4. Топ-рівень для просунутих – це викори-стання всіляких бонусів. Наприклад, банки пропонують оформити cash back (повернен-ня готівки) на карту в тій категорії, де ви най-більше витрачаєте. Є бонуси, якими можна платити за телефон, інтернет, покупки в ін-тернет-магазинах або просто перевести в готівку, головне - дізнатися про них.

42

Олег Щербаков, сорокасемирічний працівник бу-дівельної фірми, не був в Україні вже 12 років. На його думку, від Європи наша країна відрізняється головним чином відсутністю надійного соціального захисту. У Німеччині немає бідних людей, держава гарантує насе-ленню безпеку, зароблених грошей вистачає на оплату житла, медичне обслуговування стовідсотково безко-штовне. Також Олег Щербаков зауважує, що громадяни в Європі політично свідомі, народ контролює державу, яка в свою чергу намагається забезпечувати стабіль-ність та захист населення, тому там і не має революцій.

Вступ України до ЄС чоловік вважає згубним для на-шої країни. Політику Європи він називає модернізова-ним планом Гітлера, тому для України це не вихід. Ми маємо не тягнутися до Європи, а розвиватися самостій-но й ні від кого не залежно. Олег Щербаков виступає за «холодне добросусідство» з Росією. Лише торгівля, об-мін необхідними товарами й нічого більше. Так само має бути і з Європою.

Згадуючи про те, чого йому не вистачає в Європі, Олег Щербаков не говорить про банальні речі, такі як сало, борщ та інші українські страви. Усе це можна при-

готувати будь-де. Головне, чого бракує, — менталітет українського народу. Його нестачу чоловік компенсує переглядом українських телепередач. Це близько йому за духом. «Німецькі радощі» — пиво, ковбаса, чемпіонат із футболу — чужі для нього. Люди в Німеччині холодні, їхні посмішки пластмасові, їм до всього байдуже. Олег Щербаков наводить приклад із повсякденного життя. На вулиці маленька дівчинка, граючись, випадково насту-пає на бджолу. Дитина голосно плаче від болю. Її мати в цей час сміється, батько спокійно розмовляє з діловими партнерами, вирішує свої проблеми. За здоров’я дочки вони не переживають, бо знають, що приїде швидка, за-бере дівчинку до лікарні, де її вилікують та заспокоять, і батьки не будуть брати в цьому ніякої участі.

Олег Щербаков повернувся б в Україну, якби вона мала такий же рівень життя, як у Німеччині та стабіль-ність. Україна для нього — Батьківщина, він любить її, переживає через події, що наразі відбуваються. Німеч-чину чоловік не може назвати Батьківщиною — це лише мачуха, вона просто добре годує, але не дає того тепла й затишку, який може дати рідна мати. «Німеччина — хороший готель».

Незважаючи на події, що відбулися в нашій країні за останній рік, погляди українців щодо євроінтеграції, за даними соціологів, не змі-нилися. Ми, як і раніше, прагнемо вступу до ЄС. Проте варто дізнати-ся й думку тих наших співвітчизників, які виїхали з України до Європи багато років тому, через роботу або просто шукати кращої долі, і вже давно живуть на протилежній стороні мрії. Своїми враженнями від європейського життя з нами поділилися Олег Щербаков та Людмила Василенко, які наразі живуть у Німеччині.

Рідний голос з-за кордону

Анастасія Настина

43

Людмила Василенко, п’ятдесятисемилітній соціаль-ний працівник із догляду за літніми людьми, переїха-ла до Німеччини 13 років тому. Відмінність Європи від України, на її думку полягає в тому, що там є стабіль-ність та порядок, суворо дотримуються законів, є по-вага до людської гідності, людей не принижують. Німці страшенно бояться навіть слова «дискримінація», бо за образу, навіть незначну, передбачено серйозні штрафи та притягнення до відповідальності. Наприклад, якщо людина покрутить пальцем біля скроні, мовляв, «ти що зовсім з глузду з’їхав?», вона заплатить за цей жест штраф у розмірі 300 євро.

Усього вищезгаданого в нашій країні немає, тому Людмила Василенко не хоче повертатися в Україну. Проте все-таки, їй бракує Батьківщини. Менталітет у Німеччині не той, нема підтримки, товариськості. Але й Україна, на думку жінки, за останні роки змінилася.

Коли жила в рідній країні, вона мала багато друзів, не-залежно від соціального статусу, а зараз люди різних су-спільних прошарків не дуже дружньо ставляться один до одного. Проживаючи в Німеччині, Людмила Василен-ко відчуває байдужість у повсякденному спілкуванні. Жінка розповідає, що коли вона переїхала в нову квар-тиру, до неї прийшла сусідка й подарувала квітку на честь входин. Проте на запрошення випити разом чаю, та відмовила, і надалі жінки не спілкувалися між собою. У Німеччині Людмилі Василенко не вистачає друзів та спілкування, саме на рівні рідної культури. Вона наво-дить приклад про свою поїздку на курорт у Баден-Ба-ден. Там жінка зустріла багатьох співвітчизників та від-почила душею, спілкуючись із ними, «неначе побувала в казці». Серед німців важко знайти людину, яка була б близькою за духом. Але Людмила Василенко сподіваєть-ся, що це їй все ж таки вдасться.

У підсумку можна сказати, що жити в Європі українцям нелегко. Рівень життя, звичайно, вона має вищий, соціальні гарантії кращі, че-рез що наші співвітчизники не хочуть повертатися назад. Проте всі переваги цього кращого життя обрамлені в холод і байдужість у спіл-куванні між людьми. Звісно, Україні є до чого прагнути, проте ніхто не може бути впевненим, що за кордоном буде краще. Тому треба замислитися, чи варто прагнути в невідоме, чи все ж будувати щастя на рідній землі, адже все залежить від нас.

особиста думка

44

The Voice #2

Інтерв’юєр: Я знаю, що ви не раз бува-ли в Україні. Які Ваші враження від країни, чим вона схожа, а чим відрізняється від країн Європи?

Хендрік Ян Тук: Це, безумовно, країна з ве-личезним потенціалом, який може тільки підви-щитись за рахунок збіль-шення доданої вартості на сільсько господарську про-дукцію, що забезпечить вищий прибуток серед-ньому класу. На жаль, нині Україні не вистачає добре розвиненої інфраструкту-ри, фінансових можливо-стей та направленого на розвиток бізнесу уряду. Як і багато країн Східної Європи, Україна перенес-ла сильний економічний шок після падіння Берлін-ської стіни та подальшого розпаду СРСР. Тоді як в інших країнах Східної Єв-ропи прибуток від зв’язків із Європейським Союзом продовжував зростати, Україна (до кінця мину-лого року) обирала курс і політичної, і економіч-ної взаємодії з Росією. Це призвело до суттєвого політичного розриву з ін-шими країнами Східної Європи. Потрібні час та зусилля, щоб заповнити цей пробіл якнайшвид-ше. А в іншому я не бачу

серйозних відмінностей між Україною та країнами Східної Європи.

І: Чи змінилась Ваша думка про Україну, порівняно з популярними в Голан-дії стереотипами про українців?

Х: Я вважаю, що захід-ні європейці до цього часу не достатньо часто зустрі-чалися з українцями, щоб скласти про них правиль-ну думку. Як результат, вони не відрізняють їх від інших жителів Східної Єв-ропи. Західні європейці зазвичай сприймають емі-грантів зі Сходу як потен-ційну загрозу для їхнього ринку праці та загально-го державного добробу-ту. Моя власна думка про українців сформувалась під впливом «холодної вій-ни», тому протягом того періоду я не бачив великої різниці між українцями та, наприклад, росіянами. Ця точка зору змінилась після розпаду Радянського Сою-зу, тобто, ще до свого пер-шого візиту до вашої краї-ни я побачив цю суттєву різницю між Україною та Росією.

І: І в чому полягає ця різниця?

Х: Більшість українців наполегливо працюють з дня на день, щоб прогоду-вати свої сім’ї та покращи-

ти рівень свого життя, при цьому покладаючись лише на власні сили. У росіянів все навпаки: вони зале-жать від своєї держави, яка повинна задовольни-ти всі їхні потреби, та шу-кають будь-яких способів досягти успіху без важкої праці. Вони ладні приста-ти на тепленьке містечко при владі чи у дочірній компанії, аби лиш їм не довелося докладати знач-них зусиль. Звичайно, це лише узагальнення й існує безліч винятків, однак, на мій погляд, різниця є сут-тєвою і вона не може не впадати в очі.

І: Чи слідкували ви за перебігом подій української револю-ції на Майдані взимку 2013-2014?

Х: Так, слідкував. Оче-видно, що український народ був незадоволений своїм колишнім урядом та не бажав чекати на-ступних виборів, щоб до-могтися свого. Особливо людей обурила відмова владної верхівки підписа-ти торгівельний договір з Європейським Союзом на користь підсилення економічних зв’язків з Російською Федерацією. Правильною реакцією ко-лишніх урядовців була б організація позачергових виборів, або, у крайньо-

му разі, хоча б національ-ного референдуму щодо бажання чи небажання електорату інтегруватися з Європейським Союзом. Натомість влада ігнорува-ла протести громадян, а надалі, коли подібна так-тика не принесла жодного результату, застосувала фі-зичну силу до мирних про-тестувальників. Звісно, це призвело до ще більших акцій протестів на вулицях Києва.

І: Як Ви можете оцінити дії влади та українського народу відповідно?

Х: Несподівано для са-мих себе, чиновники зіт-кнулись зі справжньою революцією, основною ви-могою якої була відставка тодішнього президента та нові вибори до владних структур. Те, що сталося далі, назавжди залишить-ся в історії сучасної Украї-ни трагічним спогадом, що міститиме в собі насиль-ство та численні вбивства, за які нестимуть провину агенти спецпризначення, скеровані владою проти людей. Однак мужність та вірність українського народу таки взяла верх над ситуацією, і президент просто втік з країни. Я щиро сподіваюся, що рано чи пізно всі колишні чле-ни уряду будуть покарані

Про актуальні в українському суспільстві питання - якою є основна відмінність Російської Федерації та України, що стоїть на заваді інтеграції України в ЄС, чим українці схожі з європейцями та яку користь принесе Україна Єв-ропі йшла розмова з Хендріком Яном Туком, експертом з фінансів з Нідерландів.

Інтерв’юХендрік Тук: Чи вистачить українській нації самоусвідомлення, щоб пройти довгий шлях євроінтеграції

Юлія Клебан

45

Хендрік Ян ТукПортфельний менеджер в управлінні цінними па-перами для європейських страхових компаній і пен-сійних фондів, Нідерланди

за свої ганебні вчинки та врешті-решт постануть пе-ред міжнародним судом. Немає жодного правового виправдання їхнім діям в останні тижні правління, і за це вони мають одер-жати справедливий тю-ремний вирок. Шкода, що шанси на таке закінчення справи є нікчемно мали-ми, а всі ці чиновники і надалі успішно тікатимуть від правосуддя.

І: Зараз Україна притримується курсу на євроінтеграцію. На Вашу думку, які ос-новні перешкоди сто-ять на її шляху та як їх можна уникнути?

Х: Найперше, що по-трібно зробити, це припи-нити військові дії на сході України. Цей конфлікт по-винен бути врегульований якнайшвидше та закінчи-тись згодою між зацікавле-ними сторонами. Без ста-більності в цьому регіоні про жодні переговори з Європейським Союзом не може бути й мови. У цей, без сумніву, важкий для України період ЄС може надати фінансову допо-могу та посередництво в переговорах, однак ніяко-го прогресу в реалізації ін-теграції спостерігатись не буде. Наступною важли-вою умовою для ЄС є ста-

більність у владній верхів-ці. Європейський Союз повинен бачити впев-нений та рішучий уряд, підтриманий більшістю електорату та готовий на радикальні зміни задля за-безпечення майбутнього розвитку економіки. Після того, як ці два питання бу-дуть вирішені, європейсь-ка інтеграція може завер-шитись набагато швидше. На даний момент майже завершилася інтеграція Центральної та Східної Європи. Обрання колиш-нього польського прем’єр-міністра Туска як нового президента Ради Європи є наглядним прикладом того, що країни Централь-ної та Східної Європи є не-від’ємною частиною ЄС. А наступним проектом ЄС мабуть стане інтеграція з Україною, який матиме на меті показати значущість ЄС (знову) для широкого загалу.

І: Як ви гадаєте, чого не вистачає пе-ресічному українцю, щоб він міг назвати себе європейцем?

Х: Я вважаю, що пе-ресічний українець та-кий самий європеєць, як будь-який інший ірлан-дець, іспанець чи грек. Звичайно культурні від-мінності залишаться, і вони будуть завжди, але

ми повинні цінувати різ-номанітність, а не по-ширювати власну куль-турну та політичну точку зору на інші країни. Тому немає достатніх підстав вважати, що український народ менш розвинений або суттєво відрізняється від інших культур у межах ЄС.

І: Чи є в України по-тенціал стати повно-цінною європейською державою? Які заходи потрібно вжити для цього?

Х: Як я вже казав, немає ніякої перешкоди для Украї-ни стати успішним інтегро-ваним членом Європейсь-кого Союзу. Однак постає інше питання: «Чи виста-чить українській нації само-усвідомлення, щоб пройти цей довгий й іноді болісний процес?» Європейський Союз, безумовно, вимага-тиме захисту прав меншин і, швидше за все, поставить умову, щоб російська мова набула статусу державної. Іншими вимогами ЄС мо-жуть стати приватизація державних активів, ретель-ний процес лібералізації та відкриті кордони для імпор-ту з інших країн ЄС. Якщо український електорат про-довжуватиме підтримува-ти такі заходи в найближчі роки, інтеграція може за-вершитись досить швидко.

І: Та найголовні-ше питання, яким на-разі задається чи не кожний українець: чи потрібна Україна Єв-ропейському Союзу зі своєю політичною кри-зою та низьким ВВП?

Х: Югославська криза 90-х дала зрозуміти всім країнам ЄС важливість стабільності та необхід-ності подальшої співпраці ЄС зі Сходом. Після того, як країни стають частиною Європейського Союзу, ри-зик виникнення насиль-ницького конфлікту зни-жується майже до нуля. ЄС вважає це (і правильно вважає) однією з найбільш вагомих переваг європей-ської інтеграції. Бажання ЄС усунути можливість всіх майбутніх конфлік-тів забезпечує постійний поштовх для подальшої інтеграції. Варто пам’ята-ти, що криза є хорошим стимулом для багатьох політиків. Я сподіваюся, що український народ ви-користає цю кризу, щоб обрати для себе вірний шлях. Бажаю всім україн-цям всього найкращого в цьому нелегкому процесі та сподіваюся, що ми змо-жемо відсвяткувати успіх цієї кампанії вже через кілька років.

особиста думка

46

The Voice #2

Без

Європерспективи:про можливість

встановлення безвізового режиму з

ЄС найближчим часом

фото Kittimat

Корд

онiв

Марія Бризгалова

перспективи

47

Корд

онiв

Почнемо з головно-го: які можливості виїзду за кордон в українців є на даний момент?

По-перше, нещодавно Кабінет міністрів України та уряд Румунії підписали угоду про місцевий при-кордонний рух. Угоду підписали прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк та прем’єр-міністр Румунії Віктор Понта в Києві.

По-друге, Німеччина скасувала з 1 листопада 2014 року оплату за оформлення національних довго-строкових віз громадянам України

Але тепер повернемось до голов-ного запитання: коли українці змо-жуть без віз їздити до Європейсь-кого Союзу? Адже це запитання, що не втрачає своєї актуальності з 2008 року, коли Україна лише розпочала «візовий діалог», завершення якого передбачає перспективу скасування візового режиму у відносинах з ЄС.

Отримавши свободу пересу-вання, Україна отримує шанс мо-дернізувати найбільш важливі на-прямки державної політики, що десятиліттями не зазнавали змін. Безпека документів, міграційна

політика, управління кордонами, громадський порядок та фундамен-тальні права людини, — базовий пе-релік напрямків, де мають відбутись зміни у відповідності до стандартів ЄС.

З 2010 року, коли Україна отри-мала від ЄС План дій з візової лібе-ралізації — розпочався період, коли перспектива скасування віз у відно-синах з ЄС залежала більшою мірою від самої України, але тоді нам не вдалося підписати угоду.

Зміна влади у березні 2014 року та тиск Майдану активізував зусил-ля оновленої влади, відкривши та-ким чином, друге дихання візової лібералізації. Так, було скликано Координаційний центр з виконання завдань з візовою лібералізацією, запрошено до участі незалежних експертів, що здійснювали громад-ський моніторинг виконання вла-дою зобов’язань у даній сфері. У той же час, військова агресія Росії сформувала нові виклики, що по-хитнули, але не зсунули з порядку денного необхідність завершення процесу візової лібералізації. Нові випробування, — відсутність ефек-тивного контролю на Східному кордоні, внутрішньо переміщені особи та біженці, постали не лише додатковим викликом для внутріш-ньої державної стабільності, але

й можуть стати новим «каменем спотикання» в готовності членів ЄС підтримати українські перспективи візової лібералізації.

Візова лібералізація є ефектив-ним засобом для відповіді на мі-граційні ризики, яких так бояться в ЄС, зокрема у зв’язку із зростанням кількості мігрантів та шукачів при-тулку. Не дивлячись на несуттєве зростання кількості шукачів при-тулку з України, що не зважаючи на військову агресію Росії не входить до десятки країн, громадяни яких шукають захисту в ЄС, все ж має на випередження демонструвати го-товність до превентивних заходів в управлінні міграційними потока-ми.

В той же час, експерти з ЄС, що здійснюють оцінку готовності України, не готові назвати чіткі критерії за якими буде визначати-ся прогрес української влади у бо-ротьбі з новими викликами.

Водночас, існують чітко визна-чені завдання, успішне виконан-ня яких буде розглядатися ЄС як обов’язковий мінімум, що не до-зволить, з одного боку, стороні ЄС проігнорувати рух України в на-прямку візової лібералізації, а з ін-шого, — закладе фундамент зако-нодавчих та інституційних змін в системі безпеки країни.

photo by Anastasiya Бiлорусь

48

The Voice #2

Також українська влада має ре-алізувати План заходів щодо інтегра-ції іноземних мігрантів та реінтегра-ції українських мігрантів в Україні на 2011—2015 роки. Вказаний план декларує мету — створити економіч-ні і соціальні умови для повернення українських мігрантів, а також спри-яння їх адаптації, запровадження комплексу заходів щодо їх соціаль-ного захисту, забезпечення роботою та соціальними послугами, вирішен-ня питання економічної, культурної, політичної та соціальної інтеграції мі-грантів в Україні та допомоги проце-су реінтеграції українських мігрантів, які повернулися в Україну.

На даний момент Україна завер-шила перший етап безвізового діало-гу з ЄС.

Посол України у Польщі Андрій Дещиця зазначив, що уряд зробив ве-ликий крок до безвізового режиму з Євросоюзом. Про це він сказав в ефірі Телеканалу новин «24».

«Уряд вже зробив дуже багато для того, щоб завершити безвізовий діа-лог, який розпочато з Євросоюзом, і прийти до безвізового режиму. Ми завершили перший етап цього безві-зового діалогу. Європейська комісія в червні оцінила, що ми зробили вели-кий крок, позитивне зрушення в цьо-му напрямку», – зазначив Дещиця. Він також розповів, що Україна зараз переходить до імплементації тих за-конодавчих актів, які були прийняті в цьому році. «В нас є всі підстави для того, щоб завершити цей процес до кінця року», – сказав посол.

Також, Комісар ЄС із внутрішніх справ Сесілія Малстром запропону-вала Єврокомісії перейти до другої - останньої – фази Плану дій щодо лібе-ралізації візового режиму з Україною.

Про це йдеться у заяві Малстром, поширеній Єврокомісією.

«Україна прямує до візової лібе-ралізації. Я вже можу сказати на під-ставі нашого аналізу, що ухвалене законодавство та інші заходи є достат-німи, аби стверджувати, що Україна виконала вимогу першої стадії Плану дій щодо візової лібералізації, і я про-поную своїм колегам у Єврокомісії перейти до другої фази», — зазначила єврокомісар.

Разом з тим речник єврокомісара Мекеле Черконе заявив на брифінгу, що дати переходу до другої фази Пла-ну дій щодо візової лібералізації ще немає і зарано говорити, чи зможуть громадяни України їздити до ЄС без віз з 2015 року, як це планує українсь-кий уряд.

Андрій Дещиця

Сесілія Малстром

перспективи

49

Коли ніжні дитячі мрії вперше розбиваються від зіткнення з реалія-ми життя, коли людина розуміє, що на рідній землі «її міліція» її не береже, а країні зовсім і не потрібна та справед-ливість, той добробут і високий рівень життя, про які постійно гово-рять численні «роти» на телеекранах… постає неприємне запитання: «А може, таки краще там, де нас нема?»

Навчання в Європі: переваги та недоліки

фот

о Ju

lius

Tjin

tjel

aar

перспективи

50

The Voice #2

Анастасія Бабченко

Уже декілька століть існує негласне правило: маєш кошти – відправ свою дитину на навчання за кордон. Ще діти Руських князів та інших представників заможної верстви населення виїжджали у Францію, Англію, Австрію, щоб отримати безцінний заморський досвід та знання-не-такі-як-удома.

Люди чомусь постійно схильні пе-ребільшувати вартість чиєїсь – голов-не, що не своєї – культури, ладні вірити, що Десь – найкраще місце, де вони буду щасливі, бо Тут їм цього бажаного щастя здобути не вдалося. І ми, бажаючи кращо-го життя, їдемо за тридев’ять земель, по-кидаємо свій дім, рідних, друзів із однією метою – отримати квиток у життя, краще, ніж те, що ми бачили довкола.

Так, навчання в Європі – це престижно, перспективно, і з кожним роком воно стає усе доступніше. Європейський студент – висококваліфікований спеціаліст із знан-ням двох-трьох мов, який може швидко адаптуватися до нових, часом стресових, обставин. Диплом єврозразка відкриває перед випускником широкі можливості працевлаштування в будь-якій країні ЄС та світу. До того ж, сам процес навчання за кордоном більш функціональний та ефективний. Університети мають най-новіші матеріально-технічні бази, нала-годжений процес стажування та широку інфраструктуру поза навчального життя.

«У моєму університеті дуже сильна комп’ютерна база: власні сервери, пошу-кові системи, обчислювальні програми. Є система I-learning, тобто онлайн-нав-чання – там усе серце нашого навчання: завдання, тести, розклад, підготовка, не-обхідні матеріали. Усе в комп’ютерних технологіях. А от на лекціях ми отримує-

мо лише 20 відсотків знань. Усе інше – са-мостійна праця».

Ольга, Брненский технічний універси-тет, Брно, Чехія

А що ж пропонує нам Україна? На фоні тривалої економічної та політичної кризи важко оптимістично дивитися у майбутнє та сподіватися на гарантовані державою робочі місця. Студенти часто не усвідом-люють, навіщо навчаються і вступаючи у доросле життя та починаючи шукати робо-ту, розуміють, що отримані навики, знання не зовсім відповідають реальності. Тому їм доводиться на собі відчути «магічну дію» правила життя: «хочеш жити – умій крути-тися». Але очевидно, що сам лише універ-ситет не гарантує вам безхмарне майбутнє й життя в рожевих окулярах. Професіонали своєї справи завжди потрібні, і лише праця та особисті якості людини дозволяють їй бути успішною. І цей закон не має жодних кордонів.

«У перший день навчання професор ска-зав на лекції: "Подивіться праворуч і ліво-руч, запам’ятайте своїх сусідів, тому що на останньому курсі ви навряд чи їх побачите". Так і сталося: з 1219 студентів-першокурс-ників дипломи отримали лише 119».

Світлана, факультет машинобудуван-ня, Регенсбург, Німеччина

«Я навчаюсь у державному ВНЗі, з чеха-ми, і у нас дуже серйозний підхід до нав-чання у порівнянні з приватними універси-тетами, які також вважаються непоганими. Але після року навчання я зрозуміла, що спеціалісти з них гірші. У нас студенти «від-сіюються» ще так. Залишаються найкращі, близько 25%, інші ж, на жаль, мають шука-ти собі інший шлях. Тож викладачі доволі жорсткі, але ставляться до всіх абсолютно однаково, немає ні улюбленців, ні ізгоїв».

Ольга, Брненский технічний універси-тет, Брно, Чехія

Серед переваг навчання в Європі – до-ступність подорожей європейськими країнами, можливість «доторкнутися» до безлічі нових культур. Це така собі захо-

51

плююча подорож, довжиною в декіль-ка років, коли ти навчаєшся самостійно приймати рішення, пристосовуватися до нових умов життя, знаходити спільну мову з незвичними характерами. Кажуть, що за кордоном по-справжньому почи-наєш відчувати момент тепер і зараз. Шу-каючи себе, ти мобілізуєш усі свої вміння, щоб не схибити.

Українські студенти за кордоном усі як один зізнаються, що здобувати знання нелегко. Доводиться багато працювати самостійно. Але університети надають усі необхідні матеріали: бери, що тобі потріб-но, це ж твоє життя. Так, мабуть у цьому плані українські ВНЗ мало чим відрізня-ються від «заморських». Та, на правду, хто може змусити тебе робити те, що потрібно у першу чергу тобі? Відмінність між українською та європейською систе-мою освіти полягає в іншому. У тому, що, як не дивно це звучить для нас, але деякі уряди таки зацікавлені у вихованні фахів-ців, адже це першочерговий пункт їхньої державної політики… Освічений, від-повідальний і свідомий спеціаліст формує інтелектуальне ядро нації, що зумовлює прогресивний її розвиток.

«Мені подобається мій університет. Він дійсно надає багато можливостей як для соціального життя (групи за інтереса-ми, кружки, секції), так і для професійного розвитку. До нас постійно приїжджають представники різних компаній, у яких є можливість пройти стажування. Також працює система обміну студентами. Мені подобається, що всю теорію підтверджу-ють на практиці, викладачі змушують нас мислити критично й аналізувати. Я вив-чаю менеджмент й туризм, і за перші два місяці навчання цього року ми вже мали дві туристичні поїздки, метою яких було ознайомлення з механізмами роботи ту-ристичної індустрії, як все працює, так би мовити, зсередини. Їздили на острів біля Франції, відвідували туристичні компанії, аналізували їх роботу. А от мої знайомі, що

навчаються на ресторанному бізнесі, ма-ють такий тиждень практики щомісяця».

Віра, Борнмутський університет, Вели-кобританія

Дозвілля по-європейськиХоч яким би важким не було навчання,

але який же студент не хоче відпочити, ро-зважитися? Звісно, кількість вільного часу залежить від університету та спеціальності, яку обираєш. Дехто невилазно сидить за підручниками і, ледь доживши до вихід-них, тішиться тим як манною небесною. Хтось благополучно, по-студентськи, «за-биває» на все й не відмовляє собі ні в чому, спокушаючись на бари, клуби й інші окраси студентського життя. Гарним відпочинком в більшості європейських країн вважається саме останній варіант. Проте, як і в Україні, усе залежить від людини, а розваги завжди можна знайти на будь-який смак.

«Ми часто гуляємо містом, відвідуємо відомі місця, де збирається багато тури-стів, парки, музеї. Іноді вечори можемо провести в кафе чи пабі».

Ангеліна, Університет ім. Лазарського, Варшава, Польща

«Зазвичай компанія збирається в мене вдома, так разом і проводимо вільний час. Іноді ходимо на концерти чи в кіно».

Віра, Борнмутський університет, Вели-кобританія

«У Кракові завжди є, чим себе зай-няти. У місті багато студентів, і завжди знайдеться безліч місць, куди піти, що побачити, і це без сумніву буде цікаво. Мені подобається розміщення мого гур-тожитку: 10 хвилин до центральної площі, через дорогу чудовий парк, де можна по-займатися на тренажерах, є місце для гри в баскетбол, волейбол, 5 хвилин до Вісли з лебедями. Кращого місця не знайти. Я зазвичай гуляю з друзями містом, відві-дую культурні заходи. Іноді влаштовуємо вечірки, але… переважно я проводжу віль-ний час вдома».

Даша, Яґеллонський університет, Краків, Польща

52

The Voice #2

Топ-5 пожирачів грошей, або на що витрачають свої кошти

європейські студенти:

Проживання

Харчi, господарчi товари

дуже дорогi пiдручники

розваги

транспорт

Студенти також мають можливість працювати під час навчання. Це приносить їм непоганий додат-ковий заробіток і, знову ж таки, безцінний досвід спілкування та взаємодії з різними культурами. Із працевлаштуванням переважно не виникає трудно-щів: для студентів пропонується ряд вакансій, які не потребують попереднього досвіду. Часто і в самому університеті допомагають з роботою.

«Я працювала у своєму навчальному закладі, у комп’ютерному класі. Слідкувала за порядком у залі. Це була чудова робота, адже я мала можливість користуватися комп’ютером та займатися паралель-но з роботою. У Німеччині більше можливостей для того, щоб знайти себе, розкрити свої вміння та спро-бувати щось нове. І зараз я говорю не про роботу».

Світлана, факультет машинобудування, Ре-генсбург, Німеччина

НедолікиКоли навколо все чуже: незнайомі обличчя,

мова, традиції, закони життя, – складно залишатися спокійним. Покинувши рідний дім, студентам часто

важко адаптуватися до країни, звикнути до нового менталітету. Не варто занадто багато очікувати від Європи, адже стереотипи, що склалися в нашій сві-домості частенько неправдиві. Європа – не завжди чисті узбіччя і ввічливий персонал. Це не казка, де усі один одному допомагають і де фінали завжди райдужні. Так, рівень життя в країнах Заходу, без-перечно, вищий, соціальна допомога, захист і ста-більність – головні тези повсякдення. Але іноземцю часто буває складно відчути себе «своїм» у новому суспільстві, де кожен сам за себе.

«Англія – країна фальшива. Люди привітні тіль-ки з першого погляду. Мені складно заводити нові знайомства з одногрупниками, так як усі переважно англійці. В університеті є багато служб для допомоги інтернаціональним студентам з особистими питан-нями, але я все одно часто відчуваю себе тут чужою. Проте зараз я уже не бачу себе поза межами цієї країни. Я хочу отримати тут громадянство й будува-ти свою кар’єру в Англії».

Віра, Борнмутський університет, Великобританія

53

Люди тут аб солют но інші і розрахо вувати можна тільки на себе

«Навчатися в Європі для мене – ідеальний варіант, адже я отримую високоякісну освіту, паралельно можу об’їздити всю Європу. Але те, що я перебуваю далеко від дому – це великий мінус. Я не відчуваю себе тут як удома, це скоріше для мене довга подо-рож, після закінчення якої я збираюся повернутися додому. Хай для багатьох Україна «погана» і треба «валити» звідси, та просто вони приїздили за кордон на уїк-енд: помилуватися, захопитися і поїхати. Але вони не бачили мінусів Європи, де ти ніколи не бу-деш своїм. Тебе не зневажають і не ображають, проте відчуття, що ти чужий не покидає тебе. Я люблю свою країну, якою б вона не була і повернуся додому вже як чудовий спеціаліст, із новими знаннями, готова поді-литися ними й допомогти Україні. Це буде незабутня подорож і я буду безмежно вдячна чехам за надану мені можливість».

Ольга, Брненский технічний університет, Брно, Чехія

«Я не знаю, як складеться моє життя далі та чим я буду займатися в майбутньому, але в Україну я по-вертатися не хочу. Зараз мене все задовольняє».

Даша, Яґеллонський університет, Краків, Польща«Я залишилася жити в Німеччині, знайшла чудо-

ву роботу за спеціальністю. Попри всі переваги можу сказати, що люди тут абсолютно інші і розраховувати можна тільки на себе. Треба бути обережним, коли хочеш поділитися чимось особистим із іншими. І не-зважаючи на те, що ставлення до тебе не краще й не гірше, ніж до будь-кого іншого, але все ж воно інше. Ти завжди залишишся тут іноземцем».

Логічно тепер запитати: чому українські студенти не говорять так про своє навчання? Що заважає нам розвиватися самим та розвивати свою країну? Ма-буть, у кожного свій досвід, своя правда. Можна ти-сячу разів кричати про недовершеність вітчизняної системи освіти, а потім все одно давати хабарі і скар-житися, що тебе не навчили. Можна виїхати з кра-їни і опинитися на тому ж місці, звідки ти починав, адже люди всюди однакові: Європа не вбереже тебе від нещирості, грубості, проблем із роботодавцем та високих податків. Всюди є свої переваги та недоліки. Кожен сам відповідає за своє життя, робить вибір, від якого залежить становлення себе. Але одне я зрозу-міла напевне: ніяка країна світу не стане універсаль-ною «пігулкою» від вашого неблагополуччя й нещастя, доки ви самі не захочете бути щасливим. Тож робіть вибір: увесь світ перед вами відкритий. Подорожуйте, отримуйте досвід та висококласну освіту за кордоном чи в Україні. Залишитися в Європі чи повернутися на Батьківщину – справа долі й особистого вибору кож-ного. Головне – знайти своє місце в житті й займатися тим, до чого покликаний.

54

The Voice #2

Подорож мистецтвом

Мистецтво України неймовірне. Надзвичайно цікаво й приємно зустріти за кордоном художників, скуль-пторів, дизайнерів із рідної країни. Зараз спостерігаємо зростання інтересу до українського мистецтва. У нашої країни з’явився шанс показати себе світові. Цього року більша частина виставок пов’язана з подіями, які відбулися в Україні протягом 2013-2014 років. Тож пропонуємо короткий огляд мистецьких подій, пов’я-заних з Україною, що відбулися в Європі протягом 2014 року.

Марія Бризгалова

55

27.02.2014 БудапештУ Будапешті Посоль-

ство України в Угорщині спільно з Державним са-моврядуванням українців Угорщини та Українським самоврядуванням Уйпеш-ту відкрило виставку робіт художника-графіка Василя Когутича. Молодий ми-тець із Ужгорода предста-вив кілька десятків робіт різних жанрів.

Український посол Юрій Мушка відзначив, що відкриття згаданого куль-турного заходу в такий складний для нашої країни період має символічне зна-чення, адже свідчить про прагнення народу до миру, стабільності та процвітан-ня в об’єднаній Європі.

17.05.2014 Варшава«Повернення» — така

назва виставки українсь-кого художника-іконопис-ця Дмитра Гордіци, що відкрилась у Варшаві. 15 полотен нетрадиційної су-часної ікони представлені поціновувачам сакраль-ного мистецтва в Костелі творчих осередків.

Роботи художника — це модерні спроби пошуку ка-нонічності, адже, на думку автора, сьогодні стиль мо-дерної необарокової іко-ни в Україні став досить

розповсюджений. Кри-тики та мистецтвознавці визначають стиль Дмитра Гордіци як «неовізантій-ський конструктивізм». Дехто називає цю техніку «галицьким іконним аван-гардом». Проте сам автор не обмежує себе якоюсь однією малярською тех-нікою в іконописі, бо по-стійно перебуває в пошуку нових рішень та самовдо-сконалюється.

Катажина Якубовсь-ка-Кравчик, доктор кафе-дри україністики Варшав-ського університету про творчість Дмитра Гордіци: «Це один із тих українсь-ких художників-іконопис-ців, котрі перебувають у пошуку власного шляху, які, використовуючи ка-нони традиційної ікони, перетворюють їх у більш сучасні. Усі його роботи — дуже емоційні та експре-сивні. Стиль Дмитра — це сплетіння традиційної ікони, сакрального мис-тецтва та модернізму. Він дуже часто порушує тему мучеництва й представляє її таким способом, який дуже тісно пов’язаний із західним мистецтвом та стилем. Дмитро Гордіца — художник, якому вдаєть-ся дуже сильно впливати

на людські емоції, звер-татися до людини. «По-вернення» — це певного роду спогади, рефлексія не тільки над релігійною тематикою, але також над світом. «Повернення» — це питання, яке ставить автор своєму глядачеві».

Ця подія — не перший досвід співпраці автора з польськими культурними осередками.

13.05.2014 ПарижУ Парижі український

художник Володимир Філіппов представив ек-спозицію «Прояв обра-зу в повсякденності». Відвідувачі побачили аб-страктні роботи митця, а також його більш ранні картини з колекції Націо-нального художнього му-зею України.

«Людина за приро-дою — абстракціоніст... Я отримую духовне на-повнення з текстів святих отців і своїх мандрів. Най-вищою точкою для мене залишається й по сьогодні Афон», — стверджує Во-лодимир Філіппов. Його картини допомагають че-рез призму абстрактних конструкцій побачити й осмислити щось набагато більше — нагальні питання духовності.

Проект реалізується під патронатом Міністра культури України Євгена Нищука та Посла України у Франції Олександра Куп-чишина. Організатором виступив Фонд культурної дипломатії UART.

24.05.2014 БерлінУ берлінській DAAD

Galerie проходила виставка сучасних українських ху-дожників «The Ukrainians». Вона презентує погляди організаторів на політич-ні події в Україні не лише останніх місяців, а й усьо-го періоду незалежності. Люди мають змогу поба-чити твори українських політично активних пред-ставників образотворчого мистецтва й літератури.

«Ця виставка стала важ-ливим кроком, щоб поін-формувати аудиторію у Берліні про події в Україні. Утім, роботи стосуються не лише протестів та війни. Виставка розповідає прак-тично про весь період не-залежності, а в експозиції представлені різні поколін-ня художників», — каже Беттіна Кляйн, куратор виставки.

У цій виставці брала участь Леся Хоменко. Вона презентувала роботи, зро-блені просто на Майдані.

12.09. 2014 ФранціяВиставка українських, французьких, бельгій-

ських та канадських художників «Чотири стихії» тріумфально проходить на Лазуровому узбережжі. Організаторами проекту, який відкрився верніса-жем у приміщенні бізнес-центру міжнародного ае-ропорту Ніцца-Кот д’Азюр виступили французькі компанії Art Pleiada International і SLAVianski. Ме-тою експозиції було бажання організаторів пред-ставити найбільш цікаві та оригінальні роботи живопису, скульптури, фотографії на тему однієї з чотирьох стихій (земля, вода, повітря, вогонь). Почесним гостем став український фотохудожник VarrIng (справжнє ім’я — Бабій Ігор Леонідович). Окрім його робіт, відвідувачі мали змогу ознайо-митись із творчістю інших українських митців — київської художниці Маріанни Абрамової та її уче-ниць Тетяни Ковальової й Анни Піскунової.

мистецтво

56

The Voice #2

Це портрети мітингувальників, точніше — їхні копії. «Я малювала людей і дарувала їм оригінали, а копії, зро-блені через копіювальний папір, лишала собі. Таким чином хотіла показати співвідношення мистецтва й дійсності, що є в авангарді. Тож оригінали пішли у жит-тя, а копії я віддала культурі. Усього їх у мене 170», — розповідає художниця.

08.07.2014 ЛондонВ одній із найвідоміших галерей сучасного мис-

тецтва у Великобританії «Saatchi» проходила виставка «У нашому раю» українських фотографів і художників: Олександра Бабака, Анатолія Степаненка, Віктора Ма-рущенка, Тіберія Сільваші та Анни Войтенко, — приу-рочена до 200-річчя з дня народження Тараса Шевчен-ка. Вона відображає проблеми України останніх трьох десятиліть, виявляючи соціальні потрясіння, із якими сьогодні стикаються її громадяни. Роботи художників зіграли важливу роль у становленні українського мис-тецтва — одного з найдинамічніших явищ культури ко-лишнього Радянського Союзу.

Це лише перший із запланованих заходів, призначе-них для ознайомлення широкої міжнародної аудиторії з унікальною культурною спадщиною України.

12.09. 2014 ФранціяВиставка українських, французьких, бельгійських та

канадських художників «Чотири стихії» тріумфально проходить на Лазуровому узбережжі. Організаторами проекту, який відкрився вернісажем у приміщенні біз-нес-центру міжнародного аеропорту Ніцца-Кот д’Азюр

виступили французькі компанії Art Pleiada International і SLAVianski. Метою експозиції було бажання організа-торів представити найбільш цікаві та оригінальні ро-боти живопису, скульптури, фотографії на тему однієї з чотирьох стихій (земля, вода, повітря, вогонь). По-чесним гостем став український фотохудожник VarrIng (справжнє ім’я — Бабій Ігор Леонідович). Окрім його робіт, відвідувачі мали змогу ознайомитись із творчі-стю інших українських митців — київської художниці Маріанни Абрамової та її учениць Тетяни Ковальової й Анни Піскунової.

26.09.2014 МадридУ головному мистецькому центрі Мадрида відкрили

культурну виставку — благодійний аукціон робіт україн-ських художників та фотомитців «Митці — Воїнам».

Її організувала ГО «Міжнародний Форум Іспанського Дизайну» у рамках проекту «Reza por Ucrania» («Молі-тесь за Україну»), передає прес-служба Львівської місь-кради.

На виставці-аукціоні представлено твори відомих українських, зокрема львівських, митців. Кошти від продажу робіт витратять на медикаменти й обладнання для госпіталів України, де лікують поранених бійців АТО.

01.10.2014 Париж1 жовтня в Культурно-інформаційному центрі при

посольстві України у Франції за підтримки Всеукраїнсь-кого благодійного фонду Ігоря Янковського відкрилася художня виставка дитячих картин «Моя мирна Украї-на». Головна ідея заходу — єдина, мирна й неподільна

02.07.2014 БерлінУ ратуші мерії району Шарлот-

тенбург-Вільмерсдорф м. Берлін Посольство спільно із керівни-цтвом цього району та Централь-ною Спілкою Українців у Німеч-чині офіційно відкрило виставку українського художника І.Марчу-ка «Горизонт за горизонтом».

Урочисте відкриття виставки розпочалося вітальними промо-вами радника Посольства Украї-ни П. Кошманюка.

Був присутній і сам художник, який ознайомив гостей із своїм життєвим та творчим кредом, а також дав інтерв’ю вільному жур-налісту газети «Berliner Woche» Т.Шуберту. Богдана Півненко, донька художника, скрипалька та заслужена артистка України, виконала для гостей «Мелодію» Мирослава Скорика.

Виставка була відкрита для відвідувачів до кінця липня.

57

Україна. Організаторам вдалося зібрати понад 600 дитячих робіт з усіх регіонів України, включно з півостровом Крим, Луганською й Донецькою областями.

На прийом на честь відкриття виставки було запрошено україн-ських та зарубіжних дипломатів, представників французького пар-ламенту й неурядових організа-цій, митців, музикантів — всіх, хто цікавиться подіями в Україні та її багатою культурою. Серед гостей були барон Філіп Сан-Соле, зірка електронної музики Дідьє Маруані, дочка Президента Сенегалу Марія Лаура де Лаквівер, яка працює в ЮНЕСКО, а також Крістіан Кордей-ро з Національної асамблеї Франції.

Звертаючись до гостей прийому, Ігор Янковський зазначив: «Худож-ня виставка, яку ми вперше прово-димо у Парижі, покликана донести всій Європі мирні прагнення дітей України, їхні мрії про життя в єдиній і неподільній країні. Наш благодій-ний фонд, працюючи з дітьми й для дітей, намагається допомогти проявитися їхньому таланту, роз-гледіти його і показати світу. Крім своєї культурної, творчої місії, ми також вважаємо своїм обов’язком заохочувати почуття патріотизму та любові до України». Днями Фонд Янковського отримав запрошення організувати виставку в Стокгольмі.

08.10. 2014 ЛондонІз 8 жовтня по 3 листопада в

лондонській галереї «Saatchi» в рамках щорічного фестивалю «Дні України у Великобританії» прохо-дила престижна художня виставка «Передчуття: українське мистецтво

сьогодні». У рамках цього проек-ту 38 українських художників та скульпторів представили понад 160 робіт — картин та інсталяцій. Голов-ний виконавчий директор Saatchi Gallery Найджел Херст відібрав дві роботи художника Степана Ряб-ченка: «Рука, що благословляє» та «Просвіт».

Над виставкою працювали арт-куратори Марина Щербенко, Ігор Абрамович, Андрій Сидоренко та Олександр Соловйов.

«У кожній країні мистецтво має свої неповторні риси. В України такі унікальні особливості розвитку, що безглуздо проводити будь-які пара-лелі чи аналогії. У більшості україн-ських художників сильна академічна школа. І в той же час вони виробили свою індивідуальну манеру. Якщо говорити про живопис, українські художники чудово володіють тех-нікою. Це проявляється на одній картині, проте вже на другій видно, що вони використовують її цілком інакше. В Україні є відчуття експе-рименту, і це захоплює», — Найджел Херст у статті журналу FORBES (№7, липень 2014).

27.10.2014 ВіденьУ Відні відбулася презентація

виставки робіт українських худож-ників «Through Maidan and Beyond». Захід провели в будівлі Міністер-ства закордонних справ Австрії, яке вперше відкрило свої двері для відвідувачів у рамках святкуван-ня Національного дня Австрійсь-кої республіки. Виставку відвідав міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц. Проект організова-но Kyiv Vision Foundation спільно з

київською платформою сучасно-го мистецтва PCA, за підтримки Міністерства закордонних справ України.

У проекті було представлено графіку Влади Ралко із серії «Київсь-кий щоденник», акварелі Микити Кадана із серії «Контрольовані ви-падковості» і роботу Олександра Курмаза «Інструменти опору». Ро-боти Ралко й Курмаза створювали-ся взимку 2013-2014 років безпосе-редньо під впливом протестів на Майдані.

Презентація проекту по суті стала анонсом основної виставки «Through Maidan and Beyond», яка відбулася в рамках Віденського тиж-ня мистецтв (Vienna Art Week 2014) з 17 по 30 листопада у знаменитому музейному центрі MuseumsQuartier і зібрала роботи понад 20 українсь-ких художників.

«Мета цього проекту — розпові-сти новітню історію нашої країни й сприяти розвитку діалогу між Києвом та Віднем за допомогою культурної дипломатії», — каже Олексій Чернишов, засновник Kyiv Vision Foundation.

01.10.2014 Будапешт1 жовтня закарпатський митець із

м.Чоп Ласло Мадяр, дійсний член Угор-ської академії мистецтв, нагороджений Золотим хрестом «За заслуги» Угорсь-кої Республіки, презентував свою твор-чість у Дунайському палаці в столиці Угорщини.

Іштван Торлош (мер Будапешта), зазначив у своїй промові, що транскор-донні зв’язки між творчими людьми дуже важливі і він буде підтримувати подібні акції у майбутньому.

Виставка творів Ласло Мадяра в Бу-дапешті тривала до 11 жовтня.

мистецтво

58

The Voice #2

І сміх, і гріх:чудеса

українськогокінематографа

Подібно малюку, який силується зробити перші кроки, наш вітчизняний кінематограф повільно, але завзято чимчикує до світового кіновизнання. Коли американські режисери штампують черговий фільм про «термінаторів», українські ж намагають-ся перебрати манеру своїх голлівудських колег та зняти дійсно гідний блокбастер. Але рідко коли ці спроби можна назвати шедеврами кіно. Чи хоча б кіно. Будьмо чесними, інколи вони не варті бодай попкорну. Тому на сьогодні вислів «український кі-нематограф» швидше сприймається як оксюморон, особливо після так званого буму українських кіно-стрічок за останні кілька років.

Валерія Дорош

58

59

мистецтво

59

60

The Voice #2

1. Пародія на «Сутінки» або українські «Тіні незабутих предків»

Хто: українські студенти.Що: Герої вирушають у ліси Карпат та намагають-

ся знайти нащадка одного з мольфарів, щоб стримати злих духів під закляттям, поки всі студенти з мітками таємної згарди не починають помирати один за од-ним.

Де: ліси Карпат.Режисер «Тіней незабутих предків» – це Колумб на

кораблі. Він хоче відкрити Америку, а команда хоче додому. Тому зусилля акторів цього фільму не варті бодай «Золотої малини»*.

Непередбачувана ситуація: акторам було страшно, а глядачам – смішно, адже прикидатися більш наля-каною не змогла б навіть Крістен Стюарт, головна ге-роїня «Сутінок» та найбільша «прихильниця емоцій у кадрі». Варто лише сказати, що над фільмом працю-вав оператор-монтажер цієї саги Марк Еберлі, тоді од-разу стане зрозумілою байдужість головних акторів. І також другорядні артисти «Тіней» надихають гля-дача лише однією думкою: «Не можна заощаджувати на акторах». Адже наш кінематограф ніколи не стане успішним, коли глядач під час перегляду буде картати себе за витрачені гроші на перегляд.

2. Вій – детектив, гідний Конана ДойляХто: Картограф Джонатан Грін, козаки Оверко, Па-

нас, Дорош і Свирид та інші колоритні персонажі ху-тору.

Що: Події розгортаються навколо проклятої церк-ви, де вже давно лежить труна панночки-відьми. За наказом Вія іноземець Джонатан Грін має допомогти душі померлої знайти спокій. Картограф має подола-ти безліч перешкод та дізнатися таємниці хутору, щоб пролити світло на смерть панночки, яка стала безне-винною жертвою «того, у овечій».

Де: український хутір. Акторська майстерність має бути у тому, щоб

утримувати повний кінозал від кашлю. А дивлячись

«Вій» можна було відчути себе на ранчо: хтось гарчить та постійно бурчить. Так, непогана спроба пробудити цікавість до класичного твору Гоголя. Але ж фільм по-винен хвилювати глядача як камінчик у черевику, три-мати його увагу до останньої секунди титрів. Сюжет на диво дійсно гідний уваги американських детек-тивів, але натомість затягнутий настільки, що можна було поспати, поїсти, поспати. Проте цей фільм – гар-на можливість відпочити після робочого дня.

3. Толока, як приклад бідної сиротиХто: Катерина, її коханий, її прихильники. Що: Екранізація вірша Тараса Шевченка «У тієї Ка-

терини хата на помості…». Це історія жінки, яка по-обіцяла свою прихильність тому, хто визволить із ту-рецької неволі її брата. Як виявилося згодом, не брата, а коханого, і за цю брехню Катерина повинна попла-титися.

Де: українське село. Стрічку «Толока», яка мала бути приурочена до

200-річного ювілею Тараса Шевченка, почали знімати ще в лютому 2013 року, але екранізацію довелося від-класти на рік через фінансові негаразди. З того часу стрічка перебуває у постійному пошуку гаманця з гро-шима, спонукаючи українців підтримати кінофільм спільнокоштом. Організатори навіть нагороджують щедрих українців сумнівними подарунками, якщо їх грошовий вклад становитиме 50, 100, 150, 200 грн. Та постає інше питання: чому автори проекту зацікавлю-ють можливих доброчинців подарунками, як політики перед виборами одаровують гречкою? Чому промоу-тери не «беруть» людей сюжетом, розповідаючи про пейзажі, які могли б фігурувати у кадрі чи не привер-тають увагу інвесторів, які побачивши декілька вже відзнятих кадрів, змогли б далі профінансувати про-ект? А поки ініціатори спільнокошту відмовляються від коментарів, простягаючи лише долоню жебрака, ми й далі будемо сподіватися, що українське кіно не залишиться сидіти на цукровому троні під проливним дощем.

*«Золота малина» – антинагорода», якою щороку відзначають найгірші акторські, режисерські, сценаристські роботи в кіно, саундтреки (музи-ку) до стрічок, і зрештою найгірші стрічки.

61

МИРОСЛАВ СЛАБОШПИЦЬКИЙ:

«У якійсь мірі я знімаю фільм-пантоміму.

Приміром, у «Догвілі» Ларса фон Трієра, одному з моїх най-улюбленіших фільмів, режисер прибрав декорації, проте вже на п’ятій хвилині перегляду ти взагалі забуваєш, що на екрані

їх практично немає. Моє завдання подібного плану».

4. «Поводир» не підведе: дорога до Оскара

Хто: Американський хлопчик Пі-тер та сліпий музика.

Що:Пітер, ставши свідком вбив-ства власного батька, дивом ря-тується з допомогою кобзаря Івана Кочерги. Хлопчик стає його поводи-рем аж до самої смерті музики.

Де: Радянська Україна. «Поводир» захоплює, дійсно,

швидко, емоційно. Але він, як і лег-коважна дівчина, на ранок залишає тебе із відчуттям непевності: а чи це дійсно було справжнє та щире від-чуття? Адже окрім динаміки цього фільму може ніщо і не звабити. Ви-бухівка, яка залишає тишу після від-повідної дії. І для когось вона варта вибуху, а для інших – просто заба-ганка.

Ця кінострічка обдарована шан-сом представити українську кі-носпільноту на відомій щорічній події – нагодженні премією «Оскар».

Та чи дійсно гра українських акторів варта свічок? Саме це питання ста-витимуть цьому фільму іноземні глядачі. Адже недовіра до українсь-кого кінематографу цілком очевид-на: коли ви останнім разом бачили українське кіно не в Україні? Мабуть прогнози передбачувані: чекати нам «Оскара» на тій же лаві запасних, що і Леонардо ДіКапріо.

5. «Плем’я» Хто: Люди з обмеженими мож-

ливостями.Що: Картина знімалася у манері

«підглядання» за життям інтернату для дітей зі слабким слухом. Це дра-матична історія першого кохання глухого Сергія, який переходить у 11-й клас інтернату для дітей. Сюжет фільму побудований на відносинах героя з однокласниками і дівчиною Анею.

Де: Інтернати Києву та Київської області.

Нарешті на наших екранах з’яви-лося хоч якесь ноу-хау вітчизняно-

го кінематографічного простору, а саме… німе кіно. Так, «експеримент» дійсно гідний перегляду, адже ролі в ньому грають глухі та непрофесійні актори. Як не дивно, хоча кіностріч-ка не відтворює звуків, вона все одно вважається україномовною. Лише за це її варто переглянути.

Спроба створити дійсно гідний кінофільм – це як гра в рулетку і лише глядач обирає коли їй зупи-нитися. Хоча наші фільми і орієнто-вані на українського глядача (велика роль у сюжетах віддається українсь-кій історії), але вони постійно повто-рюють канони американського кіне-матографу, де все працює в межах динамізму, а ще й до того роблять це вельми жалюгідно. Навпаки, удо-сконалити свої режисерські навички так, щоб люди ходили на «українсь-ке кіно та акторів», а не на сюжет. Робота, яка буде захоплювати всіх, як і європейську спільноту, так і українських поціновувачів кіномис-тецтва.

«Плем’я»

«Поводир»

62

The Voice #2

63

Мистецтво – це одна із головних осей, що допомагають світові розвива-тися, еволюціонувати та формувати новітнє суспільство, що здатне бачити

прекрасне та знаходити відповіді на глибинні питання, що виникають кожної секунди у власного «Я». Людина постійно шукає себе: у картинах, музиці,

поміж героїв кіно, романів чи віршів. Ми тікаємо в мистецтво, можливо, від себе самих, а можливо, від навколишнього світу. Як одне так само й інше

здатне завести в глухий кут, тому ковток свободи, неповторності, наповнений вихором почуттів іноді здається тою самою рукою помочі, яка так необхід-на. Дивлячись на події останнього часу, можна сміливо стверджувати, що

Україна в кутку й вишукує очами цю конче необхідну руку. Українці творять, українці продовжують жити, та їхні твори визнають. Про те, що відбуваєть-ся на міжнародній, але вже мистецькій арені, пропоную переглянути далі у

матеріалі.

Українська АРт'area

Олександра Варакута

мистецтво

64

The Voice #2

ливіших аспектів людського життя. В експозиції представлено роботи митців з України, Росії, Польщі та Угорщини.

Покази фільмів Олексія Радинського «Інтегра-ція», «Референдум» та «Україна йде на війну»

Фільм «Інтеграція» є результа-том кількамісячного спостереження за публічними маніфестаціями під час повстання на Майдані. Відтво-рюючи поступову ескалацію проти-стояння, фільм ставить питання про зв’язок між демократією та насиль-ством, а також між політичною дією і релігійним ритуалом. Цей коротко-метражний фільм охоплює часовий проміжок між першими насильни-цькими сутичками в Києві на почат-ку грудня 2013 року і мілітаризацією суспільства внаслідок російської агресії в березні 2014 року. Коротке відео «Референдум» зосереджується на конкретній персональній історії, записаній в Сімферополі під час анексії Криму, що відсилає до істо-ричного контексту російської оку-пації. Відео «Україна йде на війну», зняте на Донбасі в березні 2014 року,

показує ранню стадію громадянсь-кого протистояння, що ще не розви-нулося у повномасштабну війну.

Роботи американської скульпторки українсько-го походження в Мілані

У галереї сучасного мистецтва Cardi Gallery (Мілан) впродовж жо-втня-грудня триватиме виставка «Луїза Невельсон: 55-70», у рамках якої експонується більше тридцяти колажів та скульптур, створених ху-дожницею протягом 1955-1970 років.

Представлені роботи демон-струють феміністичний напрям мистецтва однієї з найвидатніших американських скульпторок XX століття. Луїза Невельсон починала свою творчу кар’єру, коли апогею до-сягло абстрактне експресіоністичне мистецтво, в якому домінували чо-ловіки. Вона ж зуміла вирізнитися і довести, що жінки теж здатні ство-рювати значущі масштабні роботи.

Луїза Невельсон народилася у Києві в 1899 році та іммігрувала до США із сім’єю у 1905 році. У 1920 р. вона переїхала до Нью-Йорка, щоб продовжувати кар’єру. Згодом Не-вельсон навчалася в Мюнхені, де

Виставка критичного мистецтва Східної Євро-

пи у Центрі візуальної культури

«Ми бачимо, як на теренах Схід-ної Європи локальні явища в одній з країн перегукуються із проблемами сусідів. Працюючи з тими, хто витіс-нені зі світу добробуту, художниці та художники надають їм видимість. І це може стати першим кроком до змін». – Оксана Брюховецька – очільниця Центру візуальної культу-ри, художниця.

Виставка критичного мистецтва Східної Європи «Локаут». Термін «локаут» означає зупинку виробни-цтва на підприємстві з ініціативи ро-ботодавця. У багатьох країнах світу ця практика заборонена, але, на жаль, не в Україні. Організатори на-зивають таке явище «метафорою су-спільної ситуації у постсоціалістич-ному світі». Твори, представлені на виставці, виявляють приховану чи непомітну реальність праці як одно-го із найбільш рутинних та найваж-

65

вона відкрила для себе кубізм, сюрреалізм, мистецтво африканців, індіанців, які спра-вили істотний вплив на її творчість.

«Дні України у Великобританії»

В рамках цього закладу відбулася виставка сучасного українського мис-тецтва «Передчуття: Українське мистецтво сьогодні». В рамках щорічного фестивалю «Дні України у Великобританії» у відомій лондонській галереї Saatchi Gallery відбу-лося офіційне відкриття виставки сучасно-го українського мистецтва «Передчуття: Українське мистецтво сьогодні». Фести-валь «Дні України у Великій Британії» про-ходить вже другий рік поспіль і проводить-ся благодійним фондом Firtash Foundation з метою привернути увагу міжнародної спільноти до сучасного українського мис-тецтва та сприяти формуванню позитивно-го іміджу України за кордоном. Успіх Днів України у Великобританії 2013 року проде-монстрував значний інтерес європейської громадськості до України, її культури та мистецтва.

Виставка «Передчуття: українське ми-стецтво сьогодні» – це унікальна колекція робіт сучасних українських художників, що об’єднала роботи різних технік, напрямків, жанрів і навіть способів подачі. Відвідувачі виставки зможуть побачити те різноманіт-тя форм та ідей, яке породила українська арт-спільнота за роки незалежності. Це і живопис, і графіка, і інсталяції. Кураторами експозиції цього року стали: Марина Щер-бенко, Ігор Абрамович, Андрій Сидоренко та Олександр Соловйов.

«Довгий шлях до свободи»

«Довгий шлях до свобо-ди» – виставка, організована Українським інститутом су-часного мистецтва у Чикаго. Експозиція демонструє події, що відбулися впродовж останнього року в Україні, а також сучасну складну су-спільно-політичну ситуацію. Адже зараз країна пережи-ває чи не найбурхливіший період з часів здобуття неза-лежності.

Основу експозиції «Довгого шляху до свободи» складають цифрові, графічні та фотороботи українських митців. Виставка поділена на три тематичні частини. «Дихання Майдану» – перша з них – демонструє унікаль-ний дух протестного руху 2013-2014 років на Май-дані Незалежності, який став епіцентром активності громадян та подальшого на-сильства. «Бачення травми» показує спустошення, що стало результатом сепара-тистської діяльності і війни на Сході України. «Мис-тецький Барбакан» – третя частина експозиції – імпрові-зована галерея цифрових зо-бражень, яка функціонувала на барикадах минулої зими у Києві.

Прогресивні зміни в визнан-ні українського мистецтва у

міжнародній спільноті дають надію на подальше стрімке зростання кількості охочих та зацікавлених в українсь-кому мистецтві знавців та

поціновувачів мистецтва за-галом. Міжнародне визнан-ня – це підтримка та надія

для творчих та талановитих митців України, що мріють потрапити на міжнародні

конкурси талантів, отримати важливі для їхніх ремесел

знання у закордонних вищих та середніх навчальних за-кладах, та довести собі, що вони нічим не гірші за своїх західних колег. Україна – це може ще не Європа, але це

скарбниця талантів, які змо-жуть не лише гучно заявити про себе, але й гідно вести

свою країну до кращого, ви-щого й досконалого.

мистецтво

66

The Voice #2

Літературне обличчя

України

67

Для того, щоб говорити про Україну як про державу ціннісну та самобутню, що має свою історію та культуру, перш за все маємо зважати на визнання творців її образу за кордоном. Українське слово, українська мелодія, видатні особистості – загалом усе те, що творить імідж України – мають поширю-ватися, бо тільки тоді країна матиме право називатися са-модостатньою. Це, зрештою, наша зброя проти іноземних зазіхань, проти чийогось «Київ? Це десь біля Москви?» чи «українська література не має вартості для не українця». Тож, наскільки добре наша література представлена у Європі, чи читають українських письменників за кордоном і який образ України вони формують?

Національний письменник – дзеркало, що відображає культуру своєї країни. І усі проблеми (як соціальні, культурні, так і політич-ні та економічні) відображаються через письменницьке сприйняття. Він є чи не найголовнішим еле-ментом історичного культурного розвитку країни, у якій живе, бо відкрито дивиться в очі дійсності та говорить про те, що турбує його, а отже і все суспільство.

Чим же Україна відрізняється від таких країн, як, наприклад, Англія, Чехія, Ісландія чи Фран-ція? Адже ми так само маємо свою історію, культурну спадщину. І ми, безперечно, маємо що сказати світові, чим поділитися та чого навчити. Бо ж маємо досвід і війн, і поневолення, і розквіту та

процвітання. Але ж чому розмо-ви про комплекс меншовартості не вщухають, чому наша літе-ратура не доходить до закор-донного читача, або просто ним не приймається? Ліна Костенко у статті «Геній в умовах забло-кованої культури» пише: «Але українського генія, генія як генія, котрого реально знає світ, – як Данте, Шекспіра, Байрона – на-шого маяка у всесвітньому морі, по котрому впізнавали б наші береги, – і досі немає, а вже кінець ХХ століття». Початок ХХІ – а на культурницькому пласті мало що змінилося. Та справа не в тому, що ми не маємо геніїв пера, а в тому, що ми не маємо свого «обличчя». Про довгострокові культурницькі програми, які працювали б на

створення конкретного образу нашої країни, годі й говорити. Тривалий розвиток української літератури в умовах замкненості сприяли ізольованості держави в культурному плані.

Нерозумно було б звинува-чувати наших письменників у тому, що про Україну не знають, адже нам просто недостатньо тієї культурницької політики, яку про-водить держава. Точніше її немає. Зрештою, нами до недавнього часу ніхто й не цікавився, сприймаючи нас як бідну країну, а отже – не-культурну.

Не так давно ресурс ЛітАкцент проводив проект «Наші за кордо-ном». Пропоную думки сучасних письменників щодо стану україн-ської літератури за кордоном.

Анастасія Бабченко

мистецтво

68

«Потрібно, щоб держава (чи відповідні інституції) фінансували переклади української літератури. Також бажано, щоб на найважливіші книжкові форуми від-ряджалися не вишиванково-танцювальні десанти, а бодай же найцікавіші автори та літературознавці».

Юрій Іздрик

«За проривом української літератури на Захід мусить стояти держава. Я маю на увазі не тільки сучасну літературу, а й класику. Але що тут казати, коли ми досі не маємо повного зібрання творів Володимира Винниченка, Наталени Королевої, Юрія Косача, Ігоря Костецького, Віктора Петрова? А це письменники, які могли б зацікавити перекладачів»

«Тут доводиться лише пожалкувати, що в нас немає інституції, яка б займалася промоцією і представлен-ням української культури в світі, а водночас надавала би підтримку тим іноземцям, які хочуть і можуть якісно перекладати українську літературу іншими мовами»На європейському ринку зараз представлені пере-важно «модні» сучасні письменники. Такі, як Юрій Андрухович, Андрій Курков, Сергій Жадан, Любко Дереш й Марія Матіос. До того ж, вони діють пере-важно самостійно, без будь-якої підтримки держави. Багато не менш талановитих письменників залиша-ються «в тіні», бо менш «розкручені». Але «годувати» європейців самою лише сучасною літературою було б великою помилкою з боку держави. Україна має хотіти, щоб її класиків теж читали й знали. Та ж Марія Матіос в одному з інтерв’ю каже: «В центрі досліджен-ня письменницького є людина, її пристрасті, її історія. Тобто зараз в Європі також є попит на літературу сю-жетну, на літературу, яка відображає людину в усьому спектрі її життя духовного, фізичного, психічного. І ми в цьому можемо бути цікаві безперечно Європі своєю інакшістю, іншістю, своїм менталітетом, своїми цими пристрастями, навіть ментальними в тому числі».

Юрій Винничук

Галина Крук

68

69

Кого знають?Сергій Жадан

Один із найвідоміших українських письменників, чиї літературні праці перекладені тринадцятьма мовами та неод-норазово отримували престиж-ні літературні премії.

Сергій Жадан відомий завдяки тому, що досить влуч-но, життєво описує сучасність, те що турбує громадян його країни. Стиль письменника – це жива мова, часто з викори-станням нецензурної лексики.

Андрій Курков«Культовий український

письменник», як його часто на-зивають, Андрій Курков, напев-но, більш відомий за кордоном, ніж в Україні. Його твори пере-кладені більш ніж тридцятьма мовами. Саме його доробки потрапили в топ-10 найкращих європейських творів. Слід та-кож згадати й про чергову на-городу письменника – найвищу у Франції – Орден Почесного легіону, яку він нещодавно от-римав. Сьогодні в його скарб-ниці налічується 18 романів, 8 дитячих книжок та близько 20 сценаріїв для художніх та документальних фільмів, які було відзнято. Автор пише для таких відомих світових видань, як The Guardian, Washington Post та CNN.

«У нас немає літературної концепції. У державі, де немає літературної концепції, немає зв’язку між письменниками та державою, дуже складно стрім-ко розвивати літературу. Наші письменники – це окремі люди, які є часто анархістами. В душі, вони не сприймають літера-туру як соціальне явище, не пишуть романи на соціальну чи політичну тематику. Поки ще дуже мало традиційної україн-ської прози, через яку можна би було сприймати Україну».(Дзеркало тижня, №32, 12 ве-ресня 2014)

Юрій АндруховичНе менш відомий письмен-

ник за кордоном. Його твори перекладаються навіть мовою есперанто. Ю. Андрухович ча-сто виступає з читанням своїх творів у Польщі, бере участь у різноманітних дискусіях, радіо- і телепрограмах. Його літературні надбання часто

рецензовані. Про них говорять, їх люблять.

Достатньо лише перелічити премії видатного автора, щоб скласти цілісну картину про його внесок у нашу літератур-ну спадщину та зрозуміти, яке місце письменник займає в Європі.

1993 — лауреат премії Бла-говіст

1996 — лауреат премії Рея Лапіки

2001 — лауреат премії ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьоп-фера, Гамбурґ, Німеччина).

2005 — лауреат Премії миру імені Еріха Марії Ремарка, Оснабрюк, Німеччина.

2006 — лауреат премії Книжкового ярмарку у Лепцігу «За європейське взаєморо-зуміння».

2006, 3 грудня — лауреат Літературної премії Централь-ної Європи Angelus за роман «Дванадцять обручів» (пол. Dwanaście kręgów — перекладач Катажина Котинська).

2014 - лауреат Премії імені Ханни Арендт (Німеччина)

Оксана ЗабужкоОксана Забужко – та пись-

менниця, яка прагне пере-осмислити українську ідентич-ність, і їй це блискуче вдається. Твори автора перекладаються шістнадцятьма мовами світу, вона популярна та актуальна також завдяки своїм дослід-женням гендерної нерівності.

У 2013 році Оксана Забужко стала лауреатом восьмої літе-ратурної премії Angelus-2013 за «Музей покинутих секретів».

Цей перелік можна про-довжувати: Любко Дереш, Ірена Карпа, Юрій Винничук... Україну часто запрошують на європейські форуми, зібрання та інші літературні заходи. І нерідко саме ми викликаємо фурор у Європі. За останній час наша література стала не тільки популярнішою за кор-доном, але й більш свідомою та визначеною. Тож ми маємо право говорити про позитивні тенденції розвитку вітчизняно-го письменництва.

Так чи інакше, треба ком-плексно підходити до питання створення культурного «об-личчя» нашої країни: працюва-ти на якість. Але тут ми знову повертаємося до державної політики...

Сергій Жадан

Андрій Курков

Юрій Андрухович

69

Генеральний директор – Різун В. В.Головний акціонер – Городенко Л. М.

Координатор проекту – Іщук Н. М.Головний редактор – Клебан Ю.

Заступник головного редактора – Дорош В.Дизайнери-верстальники: Бондаренко О., Воронов С., Дибан І.

Журналісти: Ахмед А.,

Бабченко А., Бондаренко О., Бризгалова М.,

Варакута О., Дибан І,

Дорош В., Карпань А., Клебан Ю.,

Когут В., Кріт О.,

Настина А., Савченко О.

Статті публікуються в авторській редакції.Автори несуть відповідальність за достовірність і зміст матеріалів.

Адреса редакції: вул. Мельникова 36/1Підписано до друку: 24.12.2014