Verstka Rozdil-5

257

Українська печаткаXX століття

С фрагістика ХХ століття – складна і неоднозначна. Кількість відомих відбитків збільшилась у геометричній прогресії. Водночас печатка уніфікується і поступово втрачає вагу історичного джерела. Недо-

статнє вивчення вітчизняними дослідниками попереднього сфрагістичного спадку нівелювало актуальність студій над печатками ХХ ст. Проте, сфрагіс-тика ХХ ст., як і будь-якого іншого періоду, має свої специфічні ознаки і нові тенденції. Динаміка розвитку печатки у новітню добу випереджає попередні етапи. Серед іншого на це вплинули бурхливий перебіг подій недавнього минулого. Українська печатка останнього сторіччя своєї тисячолітньої історії потре-бує багатовимірного дослідження. Хронологічно її еволюція поділяється на п’ять основних етапів:1. 1918–1920-ті рр. – доба національно-визвольних змагань.2. 1920–1930-ті рр. – міжвоєнний час.3. Кінець 30-х – 40-ві рр. ХХ ст. – ІІ світова війна.4. 1950–1990-ті рр. – післявоєнні роки.5. 1991 р. і до сьогодні – незалежна Україна.На першому етапі сфрагістика відображає національно-визвольні змагання українського народу. Технологічно виготовлення матриць Української Народної Республіки та Української Держави не відрізнялось від тих, що вироблялись за імперської доби. Натомість смислові зміни – очевидні. Харак-терними рисами сфрагістики нової доби є: поява у полі печатки державного герба – Тризуба та використання україномовних легенд. Художній стиль окремих сфрагістичних пам’яток несе відбиток козацької минувшини. Особливо це стосується військових формувань, що на той час ідейно тяжіли до епохи Гетьманщини, Запоріжжя, гайдамаччини.На переважній більшості печаток використовувалася абревіатура – назва держави – УНР або УД. У полі печаток наявні зображення запозичені з по-переднього часу, – наприклад, перехрещені гармати, що символізували артилерію чи блискавки, якими позначали телеграфно-поштові служби.Другий етап охоплює вкрай суперечливий історичний період: ідейно та адміністративно строкатий. З одного боку радянська Україна, маючи фор-мальний державний статус, акумулювала значну частину етнічної тери-торії, з іншого боку великий масив українських земель надалі перебував у складі інших державних утворень. Особливо самобутніми у сфрагістич-ному плані є пам’ятки, що походять з УРСР та Польської Республіки. Період НЕПу та різновиди колективних господарств, артілей і кооперативів гарно ілюструються печатками. Новонароджена пролетарська символіка заповнює поле печатки. Реалістичні зображення сільськогосподарського реманенту, техніки та продуктів виробництва утворили специфічні символічні компо-зиції, в яких можна вбачати викривлені ремінісценції цехових печаток. Усталена згодом «радянська геральдика» також бере свої витоки у цих сфра-гістичних проявах. Необхідно окремо акцентувати на такій особливості печаток підрадянської України, як нагромадження написів. Легенди казуїс-тично відбивають реалії становлення радянської бюрократії. На цьому ета- пі у сфрагістичних сюжетах невід’ємним і домінуючим стає ідеологічний компонент. У полі печатки з’являється інтернаціональне комуністичне гасло засвоєне посередництвом герба СРСР «Пролетарі усіх країн єднайтесь!». Імена комуністичних вождів з’являються на печатках колективних та коопе-ративних господарств перейменованих на честь партійних діячів-сучасників. Подовження легенди призводить до утворення другого кола, що у подаль-шому стане звичним явищем. На особливу увагу заслуговують печатки з українських теренів Другої Речі Посполитої. Українське життя тут знаходило прояв передовсім у громадській діяльності, церковній та освітньо-культурній сферах. Печатками активно користувались, церква, спортивні та освітянські товариства, громадські рухи

258

та політичні партії. У подальшому з них утворяться організації, що переймуть лі - дерство у національно-визвольних змаганнях середини ХХ ст. Наступний хронологічний період – кінець 30-х – 40-ві рр. ХХ ст., пов’язаний із ІІ сві то- вою війною. Українські землі з 1 вересня 1939 р. опинилися у вирі наймасштабні - шої воєнної операції людства. Печатки війни, пов’язані з Україною, представлені пам’ятками багатьох її учасників. Зокрема на виставці представлено такі сфрагіс-тичні групи:– печатки радянських військових частин. До їх числа долучаємо і сфрагістичні пам’ятки пов’язані із партизанським рухом;– печатки німецьких військ та адміністрації на окупованих територіях України. – печатки українських національних та військових організацій.Найменш вивченим досі є сфрагістичний комплекс українських організацій, що боролись із чужинськими військами збройними методами. Історики інших країн також вбачають у печатках підпільних національних організацій перспек - тиви у їх дослідженні 1. Автором ескізів печаток «Головного командування Української повстанської армії» та «Президії Української головної визвольної ради» був український художник-під-пільник Ніл Хасевич, якого небезпідставно порівнюють з Василем Кричевським чи Георгієм Нарбутом – авторами ескізів гербів Української народної республіки та Української держави. Післявоєнна доба позначилась на сфрагістиці УРСР абсолютною домінантою радянського сфрагістичного формату, що ґрунтується на всеохоплюючій ідеологіч-ній і художній уніфікації. Акцент на державному гербі, непомірно довгі легенди радше демонструють загальну однотипність сфрагісів ніж їх окремішність. Інша ситуація склалась із розвитком сфрагістики в діаспорі. Величезний масив печаток громадських організацій, політичних партій, навчальних закладів та освітянських товариств ілюструє розквіт української сфрагістики. Український колорит, що посилився за доби визвольних змагань, наповнює закордонну печат- ку націо нальним духом.Окремо варто зазначити трансформацію традиції використання особових печаток. З утвердженням радянської влади це явище майже зникло. Відчувалась його недо-речність у країні робітників. Однак відбулася, висловлюючись образно, сфрагіс- тична персоніфікація екслібрисів, кліше та штампів. У такий спосіб особова сфрагіс тика поєдналась із книжним знаком.У незалежній Україні вітчизняна сфрагістика отримує новий розвиток: набуває широке застосування державна мова, відроджується історична символіка, а з нею повертається герб – Тризуб, відійшли у минуле ідеологізовані радянські легенди. Водночас у переважній більшості печатка залишилась за своїми формами та пара-метрами незмінною. Відновила своє існування церковна печатка з притаманною їй християнською іконографією.Згідно з Указом Президента України від 29 листопада 1999 року штандарт, знак, булава та печатка Президента України визначаються символами Голови держави2. Указ містить опис та регламентує використання президентської печатки: « Гербова печатка Президента України має форму кола. У центрі – зображення малого Державного Герба України, над яким по колу напис «Президент України». Під зображенням малого Державного Герба України – стилізоване зображення знака відзнаки Президента України «Орден князя Ярослава Мудрого». Гербова печатка Президента України має бортик і по колу облямована декоративною пружкою. Руків’я Гербової печатки Президента України виготовлене з лабрадо-риту, прикрашене накладним рельєфним зображенням малого Державного Герба України з жовтого металу і увінчане позолоченою орнаментованою верхівкою.

1 Łosowski J. Pieczęcie konspiracyjnej organizacji zbrojnej w latach 1945–1951. Problemy badawcze. (Na przykładzie lubelskiego okręgu Zrzeszenia “Wolność” i “Niezawisłość” oraz wywodzących się z niego struktur) // Сфрагістичний щорічник. – К., 2012. – Вип. 3. – С. 234–261.

2 N 1507/99

259

Гербова печатка Президента України використовується для засвідчення підпису Президента України на грамотах, посвідченнях до президентських відзнак та почесних звань України, а також на посланнях Президента України главам інших держав. Гербова печатка Президента України виготовляється у чотирьох при-мірниках, один з яких є еталонним і для засвідчення підпису Президента Украї - ни не використовується». Таким чином, указ президента реставрує історичну традицію, згідно з якою печатка була однією з головних інсигній влади.ХХ сторіччя позначене динамічністю змін сфрагістичних типів та видів таїть перед дослідником і приховану проблему. Значна частка матриць вироблялася з гуми – матеріалу легкого в обробці та зручного у використанні. Однак із суттє-вим недоліком – він не довговічний. Плин часу та недотримання спеціальних умов зберігання несе загрозу печаткам. У зв’язку з цим наступне покоління істориків буде позбавлене можливості опрацювання частини матриць ХХ ст. Поменшає і кількість збережених відтисків. У радянський час у державних уста-новах зокрема, поширеним було запечатування сейфів та дверей службових приміщень. Багаторазовим матеріалом для відбитків слугував пластилін. Загаль ні тенденції зберігаються і на початку ХХІ ст. Сургуч поступово відходить у ми- нуле, звузивши сферу свого використання до поштової індустрії. Змінюються і технічні характеристики печаток. Останнім часом у діловодстві переважають автоматичні печатки. Разом із тим печаткове тіло виготовляється не з металу, а з пластмаси. Принагідно зауважимо, що у радянський час бронзу поступово замінив алюміній. Сучасні технічні можливості створили умови використання кількох кольорів чорнил на матриці.Нові інформаційні технології, як у ХХІ ст. набувають загального і невпинного поширення можуть призвести до зникнення печатки у її класичній формі. Закон України «Про електронний цифровий підпис» передбачає заміну печатки: «Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власно-ручного підпису (печатки)» 1. Регламентує закон і потребу у оригінальній печатці: «У випадках, коли відповідно до законодавства необхідне засвідчення дійсності підпису на документах та відповідності копій документів оригіналам печаткою, на електронний документ накладається ще один електронний цифровий підпис юридичної особи, спеціально призначений для таких цілей»2.Тож, еволюція сфрагістики у ХХ ст. відбиває динаміку змін суспільних процесів в цілому. Це відкриває широкі перспективи майбутніх досліджень української печатки.

Олександр Алфьоров

1 Ст. 3. Закону України «Про електронний цифровий підпис».2 Ст. 5. Закону України «Про електронний цифровий підпис».

ПечаткиУНР

336

340

337

344

347

335 338

341339

345

348 349

342

343 346

261

Легенда: * ПОСОЛЬСТВО УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – семипроменевої зірки. У полі печатки державний герб УНР, під яким напис: В ПОЛЬЩІ. Ручка відсутня. Стрижень – чотиригранний усічений конус.Дипломатичну місію УНР у Польщі, яка розмістилась у Варшаві, створено 8 лютого 1920 р. З 15.07.1920 головою місії став герой російсько-японської війни, організатор І Української (Синьожупанної) дивізії навесні 1918 р. генерал-значковий Віктор Зелинський. Місія займалася переважно військо-вими питаннями: організацією частин Армії УНР, переговорами з поль-ським урядом щодо постачання їх озброєнням, уніформою, поповненнями тощо. 22 жовтня 1920 р., після укладання у Ризі перемир’я поміж Польщею та радянською Росією, місія була перейменована на Українську ліквідаційну комісію у Варшаві. Фактично припинила своє існування у жовтні 1921 р. – після від’їзду В. Зелинського з Польщі до Німеччини на категоричну вимогу радянського уряду.

Я. Т.

335

Печатка Посольства Української Народної Республіки в Польщі

Українська Народна Республіка. 1920 р.

Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 35 мм; Н – 35 мм.69,1 г.МШ, МВ-17.

336Печатка благочинного шостого округу Кам’янецького повіту

Українська Народна Республіка. 1918–1920 рр.

Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 34 мм.49 г.МШ, МВ-15.

Публікується вперше.

Легенда: * БЛАГОЧИННИЙ 6 ОКР. КАМ’ЯНЕЦЬК. ПОВІТУ НА ПОДІ-ЛЛЮ. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочина-ється знизу розділовою позначкою – шестипроменевою зірочкою. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки, вкритому дрібною насічкою, державний герб Тризуб, який супроводжує абревіатура УНР. Ручка відсутня. Зі зворотної сторони робочої частини для неї передбачено отвір з нарізкою. 1918 р. за сприяння Гетьмана Павла Скоропадського на території України було розпочато організацію Української Автокефальної Православної Церкви. Ідею УАПЦ також підтримав уряд УНР, у складі якого було створе-но Міністерство віросповідань на чолі з професором Іваном Огієнком. У складі Армії УНР також були священики, які звались панотцями або – бла-гочинними. Благочинний Кам’янецького повіту на Поділлі – священик УАПЦ, який опікувався військовими госпіталями у м. Кам’янець-Подільський та повіті. Місто Кам’янець-Подільський у 1919–1920 рр. вважа-лося останньою столицею УНР. На території повіту знаходилось кілька військових шпиталів, в яких померли від ран та епідемій чимало вояків Армії УНР та Української Галицької армії. Українські війська залишили Кам`янець-Подільський у листопаді 1920 р.

Я. Т.

262



337

Печатка Києво-Полтавського науково-кадрового повітроплавного загону


Легенда: * Киіво-Полтавський Н.-К. Повітроплавний Отряд. Напис розмі-щений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу розділо-вою позначкою – розеткою. Кожне слово починається з великої літери.У полі печатки державний герб УНР. Зі зворотної сторони клеймо «2Ф». Ручка невелика, округла, має рухомий трикутник.Інспекцію повітроплавання УНР було створено наприкінці 1917 р. Навесні 1918 р, згідно з проектом формування української регулярної армії, було заплановано сформувати чотири повітроплавних науково-кадрових дивізіо-ни: Києво-Полтавський, Чернігово-Волинський, Харково-Катеринославський та Одесько-Подільський, а також два повітроплавних парки – Київський та Одеський. Командиром Києво-Полтавського дивізіону було призначено військового старшину Сергія Федорова. Згідно з реєстром Армії Української Держави від 22.07.1918 до Києво-Полтавського повітроплавного дивізіону мали входити кадри 11-го повітроплавного дивізіону, 5-го, 10-го, 25-го корпус-них, 14-го та 15-го армійських повітроплавних загонів. Восени 1918 р. повітро-плавні дивізіони були перейменовані на загони. Їхня чисельність була неве-ликою. Так, станом на 1.11.1918 у Києво-Полтавському загоні нараховувалось 25 старшин, 7 урядовців та 59 козаків. Після перемоги протигетьманського повстання частина особового складу Києво-Полтавського повітроплавного загону перейшла на бік військ Директорії. На чолі з сотником Комаром цей загін у січні 1919 р. був евакуйований з Києва спочатку до Вінниці, а потім – до Кам’янця-Подільського. Невдовзі підрозділ було перейменовано у 1-й повітроплавний дивізіон УНР. Влітку 1919 р., коли були сприятливі погодні умови, повітряні балони дивізіону активно використовувались під час боїв Дієвої армії УНР проти червоних військ. Зокрема – у боях за Київ. Станом на 16.08.1919 у складі дивізіону було 17 старшин, 210 козаків, 20 коней, 1 легкове авто та 4 повітряних балони. Восени 1919 р., коли погода зіпсувалася, повітря-ні балони перестали використовуватись, а незабаром, у зв’язку з невдачами Дієвої армії УНР на фронті проти білих та червоних, рештки дивізіону довелося розформувати.

Я. Т.

338

Печатка 6-ї Запорізької дивізії


Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 34,5 мм; Н – 26 мм.38 г.МШ, МВ-570.


Легенда печатки: * 6-та ЗАПОРІЖСЬКА РЕСПУБЛІКАНСЬКА ДІВІЗІЯ. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – шестипроменевої зірочки. У полі печатки державний герб Тризуб у супроводі абревіатури УНР. Ручка відсутня. Стрижень – чотиригранний конус.

263

Найстаріше з’єднання Армії Української Народної Республіки виводило свою історію від Окремого Запорізького загону, сфор-мованого з різних частин військ Центральної Ради у с. Ігнатівка під Києвом 9 лютого 1918 р. Пізніше цей загін було розгорнуто в Запорізьку дивізію, яка з 15 травня 1919 р. мала № 6. До складу дивізії входили 16-й піший ім. гетьмана П. Дорошенка (Дорошен-ківський), 17-й Гайдамацький, 18-й піший ім. Б. Хмельницького (Богданівський) полки, Дніпровська гарматна бригада та окрема гайдамацька кінна сотня. У грудні 1919 р. рештки 6-ї дивізії було влито до складу Збірної Запорізької дивізії, яка з травня 1920 р. cтала 1-ю Запорізькою дивізією. Дорошенківський та Богданів-ський курені входили до складу 2-ї бригади цього з’єднання. Навесні 1918 р. та у грудні 1918 – серпні 1919 рр. запорожці брали активну участь у боях з Червоною армією. З вересня 1919 до лютого 1920 – з білогвардійцями. Пізніше – знову з червоними. З листопада 1920 р. дивізія перебувала на інтернуванні на терито-рії Польщі, де у 1923 р. була остаточно розформована

Я. Т.

339

Печатка штабу 2-ї Стрілецької Волинської дивізії військ УНР

Українська Народна Республіка. 1919–1920 р.

Бронза, гравіювання.D – 34 мм; Н – 36 мм.Кругла; D – 34 мм; Н – 36 мм.67,8 г.НМІУ, ПЧ-220.


Легенда: * Штаб 2-ї Стрілецької Волинськоі дівізії військ У.Н.Р. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочи-нається знизу з розділової позначки – розетки. Великі літери ужито згідно з нормами правопису.У полі печатки герб державний герб Тризуб у супроводі абревіатури УНР.Матриця примітна тим, що двічі – у легенді та полі печатки – відтворено абревіатуру УНР. Дивізія була створена у грудні 1919 р. під назвою Збірної Волинської дивізії з різноманітних частин Дієвої армії УНР, які раніше належали до т.зв. Волинської групи. Основу дивізії становили два піших курені: Північний та Сірожупанний, кінний полк ім. Івана Мазепи (мазепинці) та гарматна бригада. У квітні 1920 р. до складу дивізії було долучено Чорноморський піший полк, який був сформований в РСЧА та перейшов на бік Армії УНР. З червня 1920 р. дивізія складалася з 4-ї Сірожупанної, 5-ї Чорноморської бригад, 2-ї гарматної бригади та Мазепинського кінного полку. Впродовж 1920 р. з’єднання неод-норазово відзначилося у боях з Червоною армією. У листопаді 1920 р. волинці були інтерновані на території Польщі, де у 1923 р. дивізію було остаточно розформовано.Передана до музею Департаментом культурного та гуманітарного співробітництва Міністерства закордонних справ України у 2008 р.

Родіонова О. Печатка штабу Другої стрілецької дивізії військ УНР... // Музейний вісник. – 2009. – № 9. О. Р.

264

Легенда печатки: * КОМАНДІР 5 ЛЕГКОГО РЕСПУБЛІКАНСЬК. ГАРМАТНОГО ПОЛКУ. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – шес-типроменевої зірочки. У полі печатки герб державний герб Тризуб, навколо якого абревіа-тура У.Н.Р., знизу дві перехрещені гармати. Ручка дерев’яна, точена, фарбована у чорний колір, закріплена у втулці.У листопаді 1918 р. кадровий склад 5-го легкого гарматного полку Армії Української Держави перейшов на бік військ Директорії. Частину було перейменовано на 5-й легкий республіканський гарматний полк, оскільки Директорія проголошувала відновлення Української Народної Республіки. Військові частини військ Директо-рії тривалий час іменувались «республіканськими». У лютому 1919 р. полк розформовано. Командиром полку був полковник Яків Петро-вич Бегма.

Я. Т.

340

Печатка командиру 5-го легкого республіканського гарматного полку


Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 34,5 мм; Н – 85 мм.76,5 г.МШ, МВ-4.


341

Печатка господаря Хортицького кінного полку


Бронза; лиття, гравіювання. Кругла; D – 33 мм, Н – 34 мм.58,7 г.ЗОКМ, В-4136.

Легенда: ГОСПОДАРЬ ХОРТЕЦЬКОГО КІННОГО ПОЛКУ. Поча-ток і кінець напису розділені ромбовидним знаком з косим хрестом. У полі печатки ромб, у який вписано Тризуб, та абревіатура УНР. Ручка відсутня. Стрижень у вигляді чотиригранного конуса.Матриця, вірогідно, пов’язана з подіями квітня–червня 1918 р., що відбувалися в Олександрівську. Спільне тривале перебування Запо-різької дивізії та Українських Січових стрільців в Олександрівську сприяли відродженню традицій запорозького козацтва. Імовірно, у цей час, у період постійного реформування українських Збройних сил, було зроблено спробу створити Хортицький кінний полк.

Шаповалов Г. Унікальна пам’ятка української сфрагістики... // Музейний вісник. – Запоріжжя, 2003. – № 3. – С. 98–99. Н. Г.

265

Легенда: ♦ ПЕРШИЙ ПІШИЙ РЕКРУТОВИЙ ПОЛК. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – навскіс перехрещеного ромба. У полі печатки державний герб Тризуб, який супроводжує абревіатура У.Н.Р. Ручка відсутня. Стрижень чотиригранний.Запасна частина Дієвої армії УНР, створена у вересні 1919 р. у м. Кам’янці-Подільському. Готувала поповнення для регулярних частин, які перебува-ли на фронті проти білогвардійців. У лютому 1920 р. на базі полку почала формуватися бригада, а згодом – 2-га стрілецька дивізія Армії УНР. У трав-ні 1920 р. ця частина була перейменована на 3-ю Залізну стрілецьку диві-зію. У листопаді 1920 р. з’єднання було інтерноване на території Польщі, де у 1923 р. розформовано. Командиром полку був сотник Павло Шан-друк – згодом відомий український військово-політичний діяч. У 1930-ті рр. він служив контрактовим старшиною польської армії, відзначився під час вересневої кампанії 1939 р., за що був нагороджений хрестом «Віртуті мілітарі». Попав до німецького полону, але був звільнений як українець. У 1945 р. під керівництвом вже генерала П. Шандрука на боці німців створювалась Українська національна армія, до складу якої ввійшла 14-та дивізія військ СС «Галичина» та інші українські формування Вермахту.

Я. Т.

342

Печатка Першого пішого рекрутового полку


Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 33,5 мм; Н – 27,5 мм.51,5 г.МШ, МВ-12.


343

Печатка 2-го Запорізького полку ім. отамана Яна Кармелюка




Легенда: 2 Запоріжській полк імені отамана Яна Кармелюка. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу невиразною розділовою позначкою. Великі літери використані відповідно до норм правопису. При написанні прізвища отамана використано лігату-ру літер А і Р.У полі печатки державний герб Тризуб, з боків та згори абревіатура УНР. Зі зворотної сторони печатки пломби: «2 Ф 1/10» та «152 НІІ». Ручка чоти-ригранна.Полк Армії Української Народної Республіки носив ім’я повстанського ватажка з Поділля Кармелюка (1787–1835), який, щоправда, звався Устимом. Полк, під назвою окремого загону ім. Яна Кармелюка, почав організовува-тись у м. Кам’янець-Подільський у грудні 1917 р. з добровольців 12-ї піхот-ної дивізії Російської армії. На початку свого існування мав у своєму складі

266

150 кінних та 85 піших вояків. Керівником формування був губернський комі-сар Центральної Ради на Поділлі Степура. Навесні 1918 р. загін брав активну участь у роззброєнні збільшовичених частин російської армії. Наприкінці квітня 1918 р. Степура був призначений на посаду харківського губернського комісара. Однією з умов, яку він поставив при призначенні на цю посаду, було переведення до Харкова Кінно-гайдамацького куреня ім. Яна Кармелюка. У Харкові курінь ніс вартову охорону міста. Станом на серпень 1918 р. в його складі було 11 старшин, 237 піших та 149 кінних козаків. Після початку проти-гетьманського повстання в листопаді 1918 р. курінь перейшов на бік Директорії УНР. 15 грудня 1918 р. курінь було розгорнуто у 2-й Запорізький полк ім. Яна Кармелюка 1-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З цього дня полк брав участь у боях з частинами РСЧА в районі м. Вовчанськ. Пізніше під тиском радянських військ разом з іншими формуваннями УНР був змушений відступити спочатку на Катеринославщину, а згодом – на Лівобережну Україну. У березні–квітні 1919 р. брав участь у боях з червоними на Київщині та Поділлі. 15 травня 1919 р., у зв’язку з новою реорганізацією Дієвої армії УНР, став зватись 22-м пішим Запорізьким ім. Яна Кармелюка. Влітку 1919 р. брав участь у поході українських військ на Київ, пізніше – у боях з червоними та білими на Поділлі та Волині. У грудні 1919 р. через епідемію тифу та великі втрати був згорнутий у курінь. У складі Збірної Запорізької дивізії брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР. Пізніше, як курінь ім. Яна Кармелюка, входив до складу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Остаточно припинив своє існування у табо- рах інтернованих українських вояків у Польщі влітку 1923 р.Печатка з написом «2-й Запоріжській полк ім. отамана Яна Кармелюка» могла бути у користуванні з 15.12.1918 до 15.05.1919.

Я. Т.

344

Печатка 25-го гарматного полку залізничників


Мідний сплав, залізо, дерево; лиття, гравіювання, точіння.Кругла; D – 34 мм; Н – 53 мм.47,7 г.МШ, МВ-6.


Легенда: * 25 й Гарматний Полк Залізничників. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – шести-променевої зірочки. Слова починаються з великих літер. У полі печатки державний герб Тризуб у супроводі абревіатури У.Н.Р., знизу дві перехрещені гармати. Ручка дерев’яна, фігурна, точена на токарному верстаті. Закріплена у втулці залізним стрижнем.Гарматна частина Дієвої армії УНР, яка належала до складу 9-ї Залізничної дивізії. З’єднання мало таку назву, тому що кадрами для його формування стали національносвідомі робітники-залізничники. Полк почав формуватись 15.01.1919 як 1-ша Залізнично-технічна батарея, з березня 1919 р. – 1-й Залізнич-но-технічний гарматний полк, з 29.05.1919 – 25-й (1-й) Залізничний гарматний полк, 6.12.1919 вирушив на з’єднання з Галицькою армією та ввійшов до складу 10-ї бригади ГА. У середині травня 1920 р. кадр полку повернувся до Армії УНР та влився до складу 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії.Беззмінним командиром полку був поручик Леонід Климко.

Я. Т.

267

345

Печатка стрілецького куреня Першого кінного полку ім. гетьмана Мазепи




Легенда печатки: + СТРІЛЕЦЬКИЙ КУРІНЬ 1-го КІННОГО ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ ПОЛКА. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – хрестика.У полі печатки, вкритому дрібною насічкою, герб Війська Запорозького – козак з мушкетом. Козак стоїть на землі розвернутим упівоберта вліво, на лівому плечі тримає мушкет, при лівому боці шабля. Ручка відсутня. Стри- жень чотиригранний.Курінь сформований отаманом Олексою Козирем-Зіркою у Білій Церкві 16–17 листопада 1918 р. у складі військ Директорії під назвою Кінно-партизанської сотні Січових стрільців. Основу сотні становили селяни-повстанці південної Київщини. 14.12.1918 разом з іншими військами Директорії сотня вступила до Києва, де згодом була реорганізована у Кінно-партизанський полк Січових стрільців. До його складу було призначено мобілізованого київського лікаря Михайла Булгакова, який майже тоді ж дезертирував з полку. Пізніше письмен-ник М. Булгаков зобразив отамана Козиря-Зірку під псевдонімом «Козир-Леш-ко» у своєму романі «Белая гвардия». Крім того, перебуванню у полку присвя-чено оповідання письменника «Я убил». З грудня 1918 р. полк перебував у районі Овруча, потім брав участь у боях з червоними на Поділлі та Півдні України. Тут кінний курінь ім. гетьмана Івана Мазепи увійшов до складу т. зв. «Запорізької Січі» отамана Божка, що належала до Дієвої армії УНР. Влітку «Запорізька Січ» була реорганізована у 2-гу пішу дивізію ДА УНР, а курінь – в окрему кінну сотню. У грудні 1919 р. сотня на чолі з поручиком Олександром Недзвецьким була переведена в Окремий кінний дивізіон Збірної Волинської дивізії Армії УНР, у складі якої вирушила у Перший Зимовий похід. 29.01.1920 у с. Кирилівка – на батьківщині Т. Г. Шевченка – Окремий кінний дивізіон бу- ло реорганізовано у Кінний полк ім. гетьмана Мазепи. Тоді ж було посвячено прапор полку. Після закінчення походу Мазепинський полк залишився в якості дивізійної кінноти у складі Волинської дивізії, з 29.05.1920 він носив но- мер 2 – за номером своєї дивізії. У складі полку було кілька кінних, немушт - рова та пластунська (стрілецька) сотні. 21.11.1920 під тиском червоних полк залишив Наддніпрянщину, перейшов Збруч та був інтернований поляками у таборі Каліш. У 1923 р. припинив своє існування.

Я. Т.

268

Легенда: * НАЧАЛЬНИК ЛЯТИЧЕВСЬКОІ ПОВІТОВОІ МІЛІЦІЇ. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – шестипроменевої зірочки. У полі печатки державний герб Тризуб, який супроводжує абревіатура УНР. Ручка відсутня. Стрижень у вигляді чотиригранного конуса.У березні 1917 р., після Лютневої революції у Петрограді, органи поліції Росії було перейменовано на міліцію. Ця назва вкорінилась також і на території України. Після проголошення Центральною Радою 3-го Універ-салу про утворення Української Народної Республіки та її федерацію з Росією всі органи міліції перейшли під її юрисдикцію. У кожному повіті діяло повітове управління міліції, яке підпорядковувалось губернському управлінню, а те, у свою чергу – Міністерству внутрішніх справ УНР. Сучасна назва містечка Летичів у 1917–1920 рр. писалася українською мовою «Лятичів». Нині місто – районний центр Хмельницької області.

Я. Т.

346

Печатка начальника Летичівської повітової міліції




347

Печатка судового слідчого 3-ї дільниці Ямпільського повіту


Бронза, дерево; лиття, гравіювання, точіння.Кругла; D – 33 мм; Н – 94 мм.77 г.МШ, МВ-14.


Легенда: * СУДОВИЙ СЛІДЧИЙ 3 УЧ. ЯМПІЛЬСЬКОГО ПОВІТУ. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст починається знизу з розділової позначки – розетки. У полі печатки державний герб Тризуб, який супроводжує абревіатура УНР. Ручка дерев’яна, точена, закріплена у втулці.Судовими слідчими в Українській Народній Республіці іменувалися спів- робітники сучасних органів прокуратури. Назва була запозичена з росій-ських правоохоронних органів – від «судебных следователей». До обов’язків судових слідчих належало розслідування справ кримі нального характеру, які були часто пов’язані зі збройними грабунками, розбійними нападами та погромами. Посади судових слідчих УНР були запроваджені на початку 1918 р. На території Ямпільського повіту Подільської губернії (нині – одно-йменний район Вінницької області) влада УНР трималася до жовтня 1919 р. У 1920 р. Ямпіль кілька разів переходив у підпорядкування УНР (в інший час містечко було під владою більшовиків).

Я. Т.

269

Легенда: * КРЕМІНЕЦЬКА ПОВІТ. УПРАВА ВІЙСЬК. ПОВИННОСТІ. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст починається знизу з розділової позначки – розетки. У полі печатки державний герб Тризуб, який супроводжує абревіатура У.Н.Р. Ручка відсутня.Повітові управи військової повинності – обліково-мобілізаційні органи на чолі із комісарами, що були підзвітні губернським управам. Цен-тральний орган – Головна управа військової повинності. На повітові управи покладалась мобілізація населення на службу до армії та обра-хунок придатних до військової служби чоловіків. Призови здійснюва-лись на підставах особливих інструкцій. Вік, який вважався призовним, варіювався, але у середньому був від 18 до 25 років. Окрім того, управи мали проводити агітацію цивільного населення записуватись до лав армії УНР.

О. А.

348

Печатка Кременецької повітової управи вій-ськової повинності




349

Печатка Почуйківської сільської народної управи


Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 32,5 мм; Н – 25 мм.63,7 г.МШ, МВ-1784.


Легенда: * ПОЧУЙКІВСЬКА СІЛЬСЬКА НАРОДНА УПРАВА. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст починається знизу з розділової великої крапки. У полі печатки щит у формі ромба з вписаним державним гербом Три-зубом, який супроводжує абревіатура УНР. Ручка відсутня. Стрижень у вигляді чотиригранного конуса.Сільські народні управи – територіально-адміністративні виконавчі установи, що були підпорядковані повітовим адміністраціям. У часи Центральної Ради взяли на себе представництво влади на місцях. З про- голошенням Української Держави були замінені старостинськими уря-дами. Із відновленням влади Української Народної Республіки сільські управи поновили свою діяльність.Село Почуйки нині належить до Попільнянського району Житомир - ської області.

О. А.

Печатки Української держави

350

354

352

356

358

351

355

353

357

359

271

У полі печатки герб роду Скоропадських: у першій частині розсіченого щита – запорозький козак з рушницею на плечі; у другій – три перев’язані стрічкою стріли вістрями додолу. Над щитом гетьманська шапка з двома пір’їнами. Перстень з каменем. Щиток із глухим кастом та невеликим бортиком, в який вправлено камінь з яшми із зображенням герба. Ймовірно, перстень був виготовлений на замовлення Павла Скоропадського 1918 р. після проголошення його Гетьманом України. Принаймні – не пізніше цієї дати, оскільки на фотогра-фіях 1918 р. він зображений з цим перснем на руці. Можна також припустити, що перстень зроблено у проміжку 1912 і 1918 рр., після того, як родовий герб Скоропадських знайшов своє остаточне художнє вирішення в ескізі Г. Нарбута. У 1925 р. П. Скоропадський подарував пер-стень своєму спадкоємцю синові Данилу на честь його повноліття. Після смерті гетьманича (1957) перстень потрапив до його нареченої Галини Мельник-Калужинської (1914–2001).Скоропадський Павло Петрович (3 (16) травня 1873 – 26 квітня 1945 рр.) – Гетьман Української Держави (29 квітня –14 грудня 1918 р.). 29 квітня 1918 р. Всеукраїнський з’їзд хліборобів одностайно проголосив Гетьманом України Павла Скоропадського. У Софійському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана. Замість розпущеної Центральної Ради Гетьман оголо-сив про встановлення Української Держави, яка ґрунтувалася на поєднанні монархічних та рес-публіканських засад. Підданим держави гарантувалися громадянські права та приватна влас-ність.Гетьманові вдалося за кілька місяців відновити дієвий адміністративний апарат у центрі та у про-вінціях, почати формувати діючу армію та поліцію. Уряд Скоропадського сприяв розвитку національної освіти та культури і встановив дипломатичні стосунки з 12-ма країнами. 14 листопада Гетьман проголосив федерацію Української Держави з майбутньою небільшовиць-кою Росією, що стало приводом до антигетьманського повстання 13 грудня в Києві та проголо-шення Директорії. Після повстання Павло Скоропадський перебрався до Берліна, згодом до Швейцарії, а пізніше оселився у передмісті Берліна, Ванзеє. 1919 р. взяв участь у організації разом з В. Липинським «Українського союзу хліборобів-дер-жавників», пізніше – «Союзу гетьманців-державників».1925 р. Павло Скоропадський заснував при Берлін-ському університеті Український науковий інсти-тут, який відіграв велику роль у розвитку україн-ської науки і культури в діаспорі. Наприкінці життя Павло Скоропадський намагався згуртувати українські сили в еміграції навколо «Союзу гетьманців-дер-жавників». 16 квітня 1945 р. під час бомбардування станції Платтінг, поблизу Мюнхена, був смертельно поранений і помер 26 квітня у шпиталі монастиря Меттен.Перстень був переданий до МІК Г. Мельник-Калужинською 2001 р.

Ми і світ... – С. 20; Ралдугіна Т. Реліквії... – С. 70–75; Ралдугіна Т. Гідний роду свого... – С. 12. Т. Р.

350

Печатка-перстень Гетьмана Всієї України Павла Скоропадського

Українська Держава. 1918 р. (?)

Золото, яшма; лиття, різьблення по каменю. Кругла; D – 23 мм.5,8 г.МІК, КВ-65179.

272

У полі печатки герб Скоропадських: у розтятому французько-му щиті у першій частині – козак з мушкетом, у другій – три перев’язані стрічкою стріли вістрями додолу. Над щитом корона, у нашоломнику три страусових пера, середнє з яких обтяжене булавою. Щит тримають два коня; під щитом, на стрічці, девіз: «Cojungit favores!». За щитом мантія під гетьман-ською шапкою з двома пір’їнами. Ручка коричневого кольору з краплеподібною верхівкою та двома ребристими виступами різних діаметрів у нижній частині. Вставлена у циліндричний виступ. Авторство виробу належить берлінському майстрові Генріху Гюрке. 1999 р. Олена Отт-Скоропадська, дочка Павла Скоропадського, подарувала Музею гетьманства печатку Гетьмана.

351

Печатка Гетьмана Павла Скоропадського

Німеччина. 20-ті – 40-ві рр. ХХ ст.

Латунь, дерево; лиття, гравіювання, точіння.Овальна; 34×30 мм; Н – 110 мм.???? г.МГ, КН-1681. Інв. № М-53.

352

Печатка 11-ї легкої артилерійської бригади

Українська Держава. 1918 р.



Легенда печатки: *** 11-та ЛЕГКА АРТИЛЕРІЙСЬКА БРИГАДА. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпо-чинається знизу незвичною композицією розділових позначок – трьох п’ятипроменевих зірочок (дві та одна).У полі печатки державний герб Тризуб, обабіч якого літери УД, виконані півуставним шрифтом. Знизу дві перехрещені легкі гармати. Ручка відсутня. Стрижень – чотиригранний конус.З’єднання формувалося навесні–восени 1918 p. у Полтаві у складі Армії Української Держави. Командиром бригади було призначе-но генерального хорунжого Євгена Пащенка. До складу бригади мали входити три полки (31-й, 32-й, 33-й), старшинський склад яких набирався з офіцерів, що служили у 9-й та 32-й артилерій-ських бригадах російської армії. Фактична кількість та стан української артилерійської бригади описані у спогадах ад’ютанта 32-го гарматного полку сотника В. Мілодановича: «Отже, в теорії організація була гарна, але в полках майже не було солдатів! Німці дозволили зробити призов тільки в окрему гвардійську дивізію («сердюки») у Києві, а в інших частинах мали змогу служити лише добровольці. Таким чином, в підготовлених мною

273

Легенда печатки: * 5 ий ЛЕГКИЙ АРТИЛЕРИИСЬКИЙ ПОЛК. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст розпочинається з розді-лової позначки – шестипроменевої зірочки.У полі печатки державний герб Тризуб, обабіч якого абревіатура У.Д. (Українська Держава). Ручка дерев’яна, точена, фарбована у чорний колір, закріплена у втулці. Невеликою круглою металевою голівкою цвяшка позначено орієнтир для правильного проставляння відбитка печатки.Гарматна частина Армії Української Держави. Полк почав формуватись у травні 1918 р. у м. Житомир у складі 2-ї гарматної бригади 1-го Волин-ського корпусу. Командиром бригади було призначено генерального хорунжого Миколу Орловського. Кадр бригади мав складатися з офіцерів 5-ї артилерійської бригади російської армії, яка напередодні І світової війни розташовувалась у м. Житомир. Восени 1917 р. 5-та артилерійська бригада російської армії була українізована на Західному фронті, пізніше її рештки повернулися до Житомира. У листопаді 1918 р. кадр 5-го полку та 2-ї гарматної бригади перейшов на бік військ Директорії. У лютому 1919 р. їх особовий склад було розформовано на поповнення інших гарматних частин Дієвої армії УНР.

353

Печатка 5-го легкого артилерійського полку


Бронза, дерево; лиття, гравіювання, точіння.Кругла; D – 35,5 мм; Н – 77 мм.66 г.МШ, МВ-3.


донесеннях по табелі «термінових донесень» у 32-му гарматному полкові незмінно фігурували: 17 старшин, 1 під старшина, 10 канонірів, 2 коня та один віз. Разом – 28 людей. Оскільки полки були приблизно однакови-ми, то з управління бригади та інспектора артилерії корпусу у Полтаві було 150 артилеристів. Гармат на початку зовсім не було, але пізніше полки бригади отримали по одній гарматі зразка 1902 р., а корпусна артилерія – дві 48-лінійні гаубиці. У піхотних полках чисельність була вищою; наскільки – сказати не наважусь, але загалом чисельність залоги була, швидше за все, 400–500 осіб». У листопаді 1918 р. частина старшин з кадру 11-ї гарматної бригади перейшла на бік військ Директорії. Пізні-ше цей кадр було евакуйовано на Лівобережну Україну, де 1.03.1919 перейменовано на 1-й запасний гарматний полк Дієвої армії УНР. 16.05.1919 кадр цього формування попав у м. Луцьк у польський полон.

Я. Т.

Я. Т.

274

Легенда: * РАЙОННЫЙ НАЧАЛЬНИКЪ ДЕРЖАВНОЙ ВАРТЫ 3 УЧ. ГЛУХ. У. (районний начальник Державної варти третьої дільниці Глухівського повіту). Напис розміщено між двома лінійни- ми обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – п’ятипроменевої зірочки. Мова російська. Після скорочень стоять крапки. У полі печатки державний герб Тризуб, обабіч якого літери УД, знизу дві перехрещені гармати. Ручка відсутня. Стрижень – чотири-гранний конус.Державна варта Української Держави була створена 18 травня 1918 р. постановою уряду Ф. Лизогуба як Департамент Міністерства внутрішніх справ, що мав діяти відповідно до функціонального призначення колишнього російського Департаменту поліції.

355

Печатка начальника 3-ї дільниці Глухівської повітової Державної варти




354

Печатка штабу Першого важкого артилерійського полку




Легенда печатки: * ШТАБ 1 ТЯЖКОГО АРТІЛЕРІЙСЬКОГО ПОЛКУ. Напис розміщений між двома тонкими лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – розетки. У полі печатки державний герб Тризуб. Ручка відсутня. Стрижень у вигляді чотиригранного конуса.Військова частина мала бути сформована у Луцьку в складі 1-го Во-линського корпусу Армії Української Держави Гетьмана Павла Ско-ропадського. На озброєнні полку мали бути далекострільні гармати – гаубиці. Фактично, справа не пішла далі створення штабу полку. Після протигетьманського повстання та переходу гарматних частин 1-го Волинського корпусу на бік військ Директорії кадр полку було підпорядковано 1-й важкій гарматній бригаді у Луцьку. Ця бригада була розформована згідно з наказами від 21.02.1919 та 23.02.1919, її гармати було передано до 2-ї важкої гарматної бригади у Жмеринці, а особовий склад – на укомплектування гарматних частин Запо-різького корпусу Дієвої армії УНР.

Я. Т.

275

356

Печатка начальника Державної варти 2-го району Звенигородського повіту

Українська держава. 1918 р.



Легенда: • НАЧАЛЬНИК ДЕРЖ. ВАРТИ 2 РАЙОНА ЗВЕНИГО-РОДСЬК. ПОВІТУ. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – крапки.У полі печатки державний герб Тризуб. Ручка відсутня. Стрижень в основі круглий, переходить у чотиригранник.Державною вартою з травня 1918 р. іменувались установи Мініс-терства внутрішніх справ Української Держави. Службовці цих установ носили форму з погонами, на яких був вензель «Д.В.» – «Державна варта». Державна варта Звенигородського повіту Київської губернії стала відомою у зв’язку з участю в каральних операціях проти селян спільно з німецькими військами. Наслід-ком репресивної діяльності Державної варти на півдні Київщини стало Таращансько-Звенигородське повстання проти влади гетьмана Скоропадського, яке спалахнуло 8 червня 1918 р. Селяни захопили Таращу, знищили частину агентів Державної варти, але потім під тиском німецьких та гетьманських військ були змушені переправитись на Лівобережну Україну, де врятувалися у т. зв. нейтральній смузі – на кордоні поміж Українською Державою та радянською Росією. Пізніше з цих повстанців радянська влада створила 1-шу Українську радянську (Таращанську) дивізію.

Я. Т.

Завдання, функції та організаційна структура Державної варти визначалися статтями російського «Учреждения министерств». 13 серпня 1918 р. Гетьман Павло Скоропадський затвердив статут «Про організацію Департаменту Державної Варти», який визна-чив поле діяльності нової охоронної установи. Зокрема до відання Департаменту належали: запобігання злочинам, охорона громадської безпеки, спостереження за прикордонною смугою, видача документів іноземцям, догляд за військовими складами, питними та трактирними закладами та ін. Особливе місце у структурі Державної варти посідали місцеві дільниці, устрій яких регламентувався статутом. Державна варта за функціональ-ним призначенням складалася з органів шести різновидів: загальних, залізничних, карно-розшукових, освідомчих, прикор-донних, розвідувальних, які загалом нараховували приблизно 60 тис. службовців.

Тимощук О. Охоронний апарат... – Харків, 2000 – С. 462. С. Н.

276

357

Печатка начальника 3-го району Кременчуцької міської Державної варти


Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 35 мм; Н – 32 мм.49 г.МШ, МВ-19.


Легенда: * НАЧАЛЬНИКЪ 3-го РАІОНА КРЕМЕНЧУГСК. ГОР. ДЕРЖАВН. ВАРТЫ (керівник 3-го району Кременчуць-кої міської Державної варти). Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – п’ятипроменевої зірочки. Мова російська. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки державний герб Тризуб, обабіч знаку абревіа-тура УД. На зворотній стороні робочої частини літери «ГРЛ». Ручка відсутня. Стрижень – чотиригранний конус.

О. А.

358

Печатка Подільської контрольної палати


Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 35 мм; Н – 35 мм.58 г. МШ, МВ-18.

Легенда: * ПОДІЛЬСЬКА КОНТРОЛЬНА ПАЛАТА. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст розпочина-ється з розділової позначки – шестипроменевої зірочки. У полі печатки державний герб Тризуб. Ручка відсутня. Стрижень – чотиригранний усічений конус.В Українській Державі Гетьмана Скоропадського було здійснено спроби створити ефективний та надійний апарат контрольної служби. Структура центральних установ державного контролю відзначалася простотою. Очолював державний контроль генеральний контролер, який мав ранг міністра. Йому підпорядковувались Генеральна контрольна рада, 4 контрольні департаменти (загальних справ, у справах шляхів, військових справ, кредитних та фінансових справ) та канцелярія державного контролю. Нагляд на місцях здійснювався дев’ятьма контрольними палатами (за кількіс-тю губерній). В окремий вид діяльності виділявся залізнич-ний контроль та контроль по ревізії державних оборотних коштів. У системі державного контролю діяв також вищий дисциплінарний суд.

Подільські печатки. – С. 207. О. А.

277

359

Печатка Ісаковецької митниці


Мідний сплав, дерево; лиття, гравіювання, точіння.Кругла; D – 34 мм; Н – 28 мм.65,4 г.МШ, МВ-470.


Легенда двома нерівними півколами: верхнє (більше): ІСАКОВЕЦЬКА МИТНИЦЯ, нижнє (менше): * МІНІСТ. ФІН. * (Ісаковецька митниця. Міністерство фінансів), які відокремлено позначками – шестипроменевими зірочка-ми. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Після скорочень стоять крапки. У полі печатки державний герб Тризуб, над яким напис: УКР. ДЕР. (Українська Держава). Ручка дерев’яна, наса-джена на стрижень.Село Ісаківці нині належить до Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. 1918 р. розташовувалося на кордоні Подільської та Бессарабської губерній. Після окупації Бессарабської губернії Румунією с. Ісаківці стало прикордонним. Зважаючи на близькість губернського центру – м. Кам’янець-Подільський, тут було створено головну митницю та контрольно-пропускний пункт на українсько-румунському кордоні. Ісаковецька митниця, як українська державна установа, функціонувала з травня 1918 до листопада 1920 р. (з перервами). Після відступу Армії УНР на територію Польщі с. Ісаківці перейшло під юрисдикцію радянської влади.

Я. Т.

Печаткиреволюційних змагань

361

365

366

362

369 370

372

360

363 364

367

368

371

279

Легенда печатки: * КОМИССАРЪ ПО КОВАЛ. СОВѢТСК. ВОИСКЪ РУМ. ФР. И ОДЕС. ОБЛ. (комісар з кавалерії радянських військ Румун-ського фронту та Одеської області). Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової по-значки – шестипроменевої зірочки. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки зображено емблему Російської республіки періоду Тимчасового уряду. Її авторами були відомі геральдисти Георгій Нарбут та Владислав Лукомський. Ескіз емблеми був затверджений керівни-цтвом Тимчасового уряду як зразок для печаток. В обігу символіка Тимчасового уряду перебувала недовго: з 21 березня 1917 р. до 10 липня 1918 р., коли було запроваджено герб РСФРР. До цього часу більшовики не мали власної офіційної символіки. Найчастіше вони використовува-ли зірки, молот з ралом або ж користувалися, як у даному випадку, чужими символами. Це своєрідний та унікальний зразок ранньої радянської сфрагістики. Румунський фронт було створено у грудні 1916 р. як загальне військово-стратегічне з’єднання Збройних сил Російської імперії. Серед солдатів, більшість з яких була українцями, велася активна більшовицька пропа-ганда, яка деморалізувала війська. Участь у боротьбі за цей регіон узяла і Центральна Рада. Протистояв їй створений в Одесі у травні 1917 р. Румчерод – центральний орган виконавчого комітету депутатів рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеської області, який попервах підтримував Тимчасовий уряд, але після революційного перевороту одразу перейшов на бік більшовиків. Румчерод у січні 1918 р. проголосив Одеську Радянську республіку. Цьому передувало фактичне знищення у грудні 1917 р. Румунського фронту. Республіка протрималася також не довго – у березні 1918 р. регіон, разом з Одесою, зайняли австрійські та німецькі війська.

Зінкевич Р. Українсько-більшовицька... – С. 108–117. С. Н.

360

Печатка комісара з кавалерії радянських військ Румунського фронту та Одеської області

Україна. 1917 р.

Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 34 мм; Н – 37 мм.67 г.МШ, МВ-44.


361

Печатка відділу забезпечення армії та фронту при Сквирському повітовому продовольчому комітеті

УСРР. 1919–1921 рр.

Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 34 мм.50,8 г.МШ, МВ-556.


Легенда: * ОТДЕЛ СНАБЖЕНИЕ АРМИИ И ФР. ПРИ СКВИРСКОМ УПРОДКОМЕ (Відділ забезпечення армії та фронту при Сквирському повітовому продовольчому комітеті). Поле печатки і легенда розмежовані лінійним обідком. Текст починається знизу розділовою позначкою – шести-променевою зірочкою.

280

У полі печатки зображено п’ятикутну зірку із вписаним колом, всередині якого перехрещені молот та рало. Умовне штрихування поля печатки символізує земельні наділи. Загадковими є два маленькі кілечка, які можуть бути фрагментом не прочитаної нами фігури або наслідками ушкоджен- ня матриці.Повітові продовольчі комітети створювалися з 1917 р. на основі «Тимчасового положення про місцеві продовольчі органи». Вони мали вести нагляд за всіма продовольчими операціями в повіті, підтримувати зв’язок з губернським продовольчим комітетом, оснащувати всім необхідним сільські та волосні комітети, проводити розрахунок з постачальниками продуктів, складати звітність, постачати всі необхідні продукти Червоній армії. Крім того вони збирали інформацію щодо кількості хліба в повіті, визначали залишки продовольства у порівнянні зі встановленою губернською комісією нормою споживання. Під час українсько-більшовицької війни Сквира неодноразово піддавалася грабункам, а населення знищувалось. У червні 1919 р. місто стало осередком повстання Юрка Мазуренка проти більшовиків, яке війська Червоної армії безжалісно придушили.

Сквира: сторінки історії. – К., 1990. – С. 352. С. Н.

362

Печатка командира батальйону особливого призначення 3-ї Української Радянської Червоної армії УРСР

УСРР. 1919 р.



Легенда: КОМАНДИР. БАТАЛ. ОСОБОГО НАЗНАЧ. 3-Й УКР. СОВ. КР.АР. • У.С.С.Р • (Командир батальйону особливого призначення третьої Української Радянської Червоної армії. Українська Соціалістична Радянська Республіка). Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з абревіатури «УССР», яку написано в протилежний від решти напису бік і відокремлено великими крапками. Легенда має численні скорочення, які позначено крапками.У полі печатки зображено п’ятикутну зірку із вписаним колом, всередині якого перехрещені молот та рало. Умовне штрихування поля печатки символізує земельні наділи. Цей тип печатки властивий періоду утвердження радянської влади в Україні. Подібна композиція зустрічається на печатці Сквирського повітового продовольчого комітету.Третя Українська Радянська Червона армія УСРР була сформована у складі 5-ї та 6-ї Українських радянських дивізій з частин групи військ одеського напрямку за рішенням РВР Українського фронту 15 квітня 1919 р. Армія вела бойові дії проти військ УНР на лінії Одеса–Херсон–Миколаїв та до кінця квітня окупувала всю лівобережну Наддністрянщину до м. Тирасполь. 11 травня 1919 р. армія форсувала Дністер та попрямувала на Кишинів, але була зупинена повстанням отамана Григор’єва, колишнього командира 6-ї Української радянської дивізії. Частини армії, включно з батальйоном особливого призначення, брали участь у придушенні повстання. 28 травня 1919 р. армія передала частину військ Пів-денному фронту та перейшла до оборони, продовжуючи боротьбу з різними загонами повстанців. Остаточно була ліквідована 13 червня 1919 р., ставши основою для формування 12-ої армії Західного фронту. Батальйони особливого призначення почали створюватися згідно з постановою ЦК РКП(б) від 17 квітня 1919 р., переважно з комуністів із дореволюційним стажем, пізніше з комсомольців.

281

363

Печатка Гранівської особливої військово-продовольчої комісії

УСРР. 1918–1921 рр.

Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 39 мм. 88,5 г.МШ, МВ-286.

СИЯ ОПРОДКОМГУБ (Гранівська особлива військово-продовольча комісія особливого губернського продовольчого комітету). Напис розміщено між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу. Початок і кінець тексту не розмежовані. Єдиною розподільчою ознакою у написі є дзеркаль- не до тексту написання абревіатури ОПРОДКОМГУБ.У полі печатки перехрещені серп і молот, над якими абревіатура У.С.Р.Р. (Українська соціалістична радянська республіка).Особливі воєнно-продовольчі комісії були створені у губерніях у період проведення політики «воєнного комунізму» (1918–1921 рр.). На Поділлі, де розташовано містечко Гранів (нині село Гайсинського району Вінницької області), ці загони у 1921 р. стали називатись військово-продовольчими дру- жинами. На селян, які не виконували продподатку, вони накладали штраф, заарештовували, відправляли на примусові роботи, конфісковували їхнє майно тощо. Такі загони виконували каральні та наглядові функції, але це не дало очікуваного більшовиками результату і зумовило зростання селян-ського руху опору.

Подільські печатки. – С. 230.

Основним завданням батальйонів була боротьба з повстанцями, навчання особового складу для Червоної армії та виконання функцій міліції. У верес- ні 1921 р. в УРСР налічувалось 39 полків і 113 батальйонів особливого при-значення. Ліквідовані у 1924 р. у зв’язку з реорганізацією армії.

Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. – М., 1983. – С. 702. С.Н.

Легенда: Г. ПОЛЕ • ВОЕННО. РЫВОЛЮЦІО ПАРТИЗАНС.. Напис розмі-щений між двома лінійними обідками і не має розділової позначки. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки напис двома рядками: ПОЛЕВОЙ ШТАБЪ. Матрицю виготовлено на барабані револьвера системи «Наган» зразка 1895 р. Печатка належала військово-революційному польовому штабу Гуляйполя, керівником якого був Нестор Іванович Махно. Очільник селянсько-повстан-ського руху 1918–1921 рр., з походження український козак, був видатним

364

Печатка військово-революційного польового штабу м-ка Гуляйполя

Україна. 1918–1921 рр.

Сталь; гравіювання.Кругла; D – 38 мм; Н – 46 мм.439,9 г.МШ, МВ-22.


282

Легенда: * КАЗНАЧЕЙ 1-ГО СТАЛЬНОГО КАВАЛ • ПОЛКА. Напис розмі-щений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділо-вої позначки – шестипроменевої зірки. У полі печатки напис трьома рядками: Имени / Батько / Махно, який викона-но з використанням великих літер.Створена Нестором Махном Революційна повстанська армія України вела збройну боротьбу проти австро-угорської та німецької окупаційних армій, військ Української Держави та УНР, Добровольчої армії, окупаційних військ радянської Росії. Станом на осінь 1919 р. вона нараховувала 103 тис. штиків, 20 тис. шабель, 1435 кулеметів, артилерійську зброю. У серпні 1919 р. біля ст. Помічної солдати 3-го Кримського полку, що пере-бував під командуванням М. Полонського, здійснили антибільшовицький переворот. Махно не розстріляв більшовицьких командирів. Полк отримав назву Сталевого кавалерійського і під орудою попередніх воєначальників воював на боці Революційної повстанської армії України. Але через кілька місяців махновська контррозвідка викрила змову більшовиків з командиром полку М. Полонським. За наказом Махна його було розстріляно. Врешті-решт залишки Сталевого полку увійшли до складу Червоної армії.

Федоровский Ю. Справа Полонського: епізод з історії громадянської війни // http://www.makhno.ru/ С. Н.

365

Печатка скарбника Першого сталевого кавалерійського полку ім. батька Махна


Свинцевий сплав; рельєфна.Кругла; D – 32 мм; Н – 28 мм.22,3 г.МШ, МВ-319.


військовим та політичним діячем, вправним тактиком ведення партизанської війни. Організована ним Революційна повстанська армія України (махновців) була одним з найбільш боєздатних військових з’єднань періоду Національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Найбільш боєздатною силою повстанців були високомобільні загони кавалерії, які потай зосереджувалися в потрібних місцях, а потім завдавали раптового удару і знову розчинялися серед україн-ських степів і українського селянства.

След гуляйпольского револьверного барабана // Антиквар. – № 11 (48). – С. 90–95. С. Н.

283

366

Печатка польового штабу Новомиколаївського партизанського револю-ційного загону


Мідь; гравіювання. Кругла; D – 42 мм.37,3 г.ЗОКМ, В-426.


Легенда: Н. НОВОНИКОЛАЕВ. ВОЕННО. РЫВОЛЮЦІО. ПАРТИЗАНС.. Після корочень стоять крапки. У полі печатки напис друкованими літерами двома рядками: ШТАБ ПОЛЕВОЙ. На звороті залишилося зображення герба Російської імперії.Печатка вирізана на лицевій стороні мідної монети номіналом 5 копійок, карбованої на Єкатеринбурзькому монетному дворі у 1768–1779 рр., має правильну круглу форму. В центрі – круглий отвір для закріплення ручки, що втрачена. Печатка пов’язана з подіями 1918–1919 рр., коли Запорізький край був охоплений по-встанським рухом. У 1918 р. дії партизанських загонів мали антигетьманське та антині-мецьке спрямування. У січні 1919 р. партизанський рух знову активізувався. Це було пов’язано з наступом денікінців. Складовою частиною партизанської боротьби став махновський рух. Імовірно печатка належала одному з таких партизанських загонів, що діяли у Новомиколаївському районі Запорізької області.До колекції ЗОКМ печатка передана 1973 р. жителем с. Новоіванівки Новомиколаїв-ського району Запорізької області Яковом Кузьмовичем Іванченком.

Ігнатуша О., Ткаченко В., Турченко Г. Історія рідного краю. – С. 58–60; Дьячков А. Монеты России и СССР. – С. 399–400. Н. Г.

Легенда: × ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО СІЧЕВОГО КОША. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – косого хрестика.У полі печатки, вкритому дрібною насічкою, напис трьома рядками: ВІЛЬНО-ХУТОР-СЬКА СОТНЯ. Стрижень циліндричної форми.У квітні 1918 р. отаман Катеринославського Січового коша Вільного козацтва Г. Ю. Го-робець оголосив про перехід влади до Вільного козацтва. У цей час на Катеринослав-щині діяли різні козацькі угруповання, сформовані з місцевого населення та військо- вих. Устрій Вільного козацтва вибудовувався за територіальним принципом: сотні – курені – полки – кіш. Початковою одиницею була сотня, кілька сотень певної волості об’єд нувались у курінь, курені в межах повіту – у полк, кілька полків у межах губер-нії – у кіш. Імовірно, дана печатка ілюструє цей не простий час національно-визволь- них змагань початку ХХ ст.Надійшла до музею до 1948 р.

Україна – козацька держава... – С. 551; Геральдика Дніпропетровщини... – С. 1–16. Т. Ц.

367

Печатка Вільнохуторської сотні Вільного козацтва Січового коша


Бронза; лиття, різьблення. Кругла; D – 32 мм; Н – 32 мм.57 г.ДНІМ, КП-61803/И-3526.

284

368

Печатка федерації анархістів м. Глухів


Свинцевий сплав; рельєфна.Кругла; D – 31 мм; Н – 19 мм.41,6 г.МШ, МВ-407.


Легенда печатки: ФЕДЕРАЦИЯ АНАРХИСТОВ. Напис розділений на два півкола, розміщені вертикально, знаками, схожими на лілії. Поле печатки і легенду роз-межовує лінійний обідок.У полі печатки, оздобленому дрібною насічкою, між двома тонкими лініями напис: г. ГЛУХОВА.У Глухівському, Кролевецькому та Конотопському повітах Чернігівської губернії діяла значна кількість партизанських загонів. Упродовж 1919–1921 рр. існувала самопроголошена Глухівська повстанська республіка. Інакше – федерація анархіс-тів. Очільниками глухівського повстанства стали колишній член земської управи м. Глухова Маслов та колишній прапорщик Добровольчої армії Юрченко. Цент-ром Глухівської повстанської республіки обрано село Ярославець. Тут розташо-вувались штаб та друкарня, видавалася газета «Вольная деревня» й друкувалися прокламації, що поширювалися на всій території партизанських дій. Друковані видання були спрямовані проти комісарів, комуністів (яких називали «хамуніста-ми») та пропагували анархізм. Населення Глухівського повіту створювало органи самоврядування, сільські й волосні ради, чинило опір більшовикам. 13 грудня 1919 р. у с. Ярославець відбувся з’їзд селян і робітників Глухівського повіту, на якому було прийнято резолюцію з детальним викладенням політичної платформи міс-цевого повстанства Згідно з нею повстанці не визнавали жодної влади, закликали створити федерацію вільних народів на чолі з федеральним урядом, справедливо розподілити землю. Під тиском Червоної армії анархістський рух почав занепадати. Він припинив своє існування 14 жовтня 1921 р., коли ватажки руху Артамонов, Бойко, Федченко, Сердюк і Фесенко у Глухові добровільно склали зброю.

Населевець Є. Анархо-махновський повстанський рух... // Сіверянський літопис. – 2006. – № 1. – С. 73–82. С. Н.

369

Печатка Закордонної групи Української соціал-демокра-тичної робітничої партії

Австро-Угорська імперія. 1910-ті рр.

Гума; лиття.Кругла, D – 36 мм; H – 74 мм.29,2 г.НМЛ, Сф-126.


Легенда: * Українська соціяль-демократична робітнича Партія. Зовні – лінійний обідок. Напис подано з використанням великих літер. Розподілений по колу рівномірно. Початок і закінчення тексту відокремлені розеткою.У полі печатки декорований згори і знизу напис: Закордонна Ґрупа. Для визна-чення правильного положення печатки під час її відтискання на держаку зроблено спеціальну позначку – прикріплено металевий «ґудзик».1905 р. з ініціативи діячів Революційної української партії (РУП) – М. Порша, В. Винниченка, Д. Антоновича, С. Петлюри було скликано II з’їзд партії, на якому РУП була реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Згодом із членів УСДРП утворюється Закордонна група, яка у 1920-ті рр. носила назву Закордонного комітету.

285

Напередодні І світової війни за тактикою та методами боротьби, політичним темпера-ментом українська соціал-демократія в цілому займала помірковані, реформістські позиції. В цьому плані вона вписувалася більше у західноєвропейський, аніж загально-російський контекст. На початку квітня 1917 р. у Києві відбулася конференція УСДРП, яка висловилася за автономію України.1919 р. у Відні відбулася конференція Закордонної групи УСДРП, у якій брали участь В. Винниченко, Б. Матюшенко, М. Мазуренко, В. Левинський, П. Дідушок, М. Порш, С. Вікул та інші. Обговорення питання подальшого устрою Української держави виявило великі розбіжності у думках – від встановлення радянської форми влади до парламентаризму. У 1920-х рр. Закордонним комітетом УСДРП керували П. Феденко, І. Мазепа. Закордонний комітет УСДРП разом із закордонною делегацією Української партії соціалістів-революціонерів представляли українську еміграцію у міжнародних відносинах. Друкованими органами були: «Вільна Україна» (Львів), «Соціалістична думка» (Львів–Прага, 1922–1923 рр.), «Соціал-демократ» (Прага–Подєбради).До колекції сфрагістики НМЛ матриця печатки надійшла у 1933 р.

Т. Д.

Матриця написова, без сюжетного зображення. Зовні – лінійний обідок. Текст гармонійно розподілено по всій площині матриці двома півколами (верхнім та нижнім): Пролєтарі єднай-теся! та декоративно оздобленим рядком у центрі: всіх країв. У лютому 1919 р. у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ) створюється Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ). У 1920 р. через Комінтерн проводиться рішення про підпорядкуван-ня КПСГ Компартії Польщі, проте остання не визнала автономних прав галицьких комуністів і намагалася перетворити КПСГ на звичайну обласну організацію. Такі дії викликали розкол КПСГ на дві самостійні партії. У червні 1923 р. на об’єднавчій конференції приймається нова назва організації – Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Її діяльність поширюється на Східну Галичину, Західну Волинь, Полісся, Холмщину та Підляшшя. Партія вважалася частиною Компартії Польщі, проте фактично підпорядковувалася ЦК КП(б)У і ЦК РКП(б), проводила власні з’їзди (1921, 1925, 1928, 1934 рр.), обирала свій ЦК і зберігала місце в Комін-терні у складі польського представництва. КПЗУ діяла у підпіллі, однак мала вплив на легальні організації – Українську соціал-демократичну партію й Українське селянсько-робітниче об’єднання (Сельроб). Кому-ністи також керували діяльністю підпільних Комуністичної спілки молоді Західної України та філії Міжнародної організації допомоги революціонерам, видавали часо-писи «Наша правда», «Нове життя», «Світло», «Сельроб».У лютому 1928 р. більшу частину КПЗУ під керівництвом Й. Крілика (Васильков) і Р. Турян-ського (Кузьма) виключили із партії та Комінтерну. Лідери КПЗУ, які дозволили собі критику того, що відбувалося в Радянській Україні, були знищені на території СРСР. КПЗУ була чи не єдиною європейською лівою партією, яка в ті роки виступала проти культу особи Сталіна та застерігала від його можливих наслідків. У 1930-ті рр., у зв’язку із колективізацією, голодом і репресіями в УРСР, партія почала втрачати свій вплив. Чисельність членів КПЗУ скорочується з 4300 до 2600 осіб. У 1933 р. до СРСР з підпільної роботи були викликані керівники КПЗУ М. Заячків-ський (Косар) і Г. Іваненко (Бараба) та знищені за сфабрикованою справою «Української військо-вої організації». У 1938 р. рішенням виконкому Комінтерну було розпущено Компартію Польщі, а з нею і Комуністичні партії Західної України та Західної Білорусі, які входили до її складу.До колекції сфрагістики НМЛ матриця печатки надійшла у грудні 1933 р.

Т. Д.

370

Печатка Комуністичної партії Західної України

Польська Республіка. 1920–1930-ті рр.

Гума; лиття. Кругла, D – 35 мм; H – 10 мм.7,5 г.НМЛ, Сф-129.


286

Легенда: ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ. Легенда: ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ. Текст розміщено між двома лінійними обідками. Напис починається знизу. Між словами розділові позначки-трикутники. У полі печатки емблема Організації українських націоналістів – у щиті Тризуб з мечем замість середнього зубця. Матриця виготовлена з чорної гуми, перенесена на сучасну білу плас тикову круглу основу. До основи приклеєно поперечну пластинку-ручку жовтога-рячого кольору. Після створення ОУН у 1929 р. проведено конкурс на емблему ОУН, який завершився 1932 р. Його переможцем став художник Р. Лісовський. Рішенням ПУН емблему затвер джено і визначено використовувати на печатках, прапорі, бланках, нагрудних членських значках тощо. Використовувалася протягом 30–80-х рр. ХХ ст.Передана до архівної частини бібліотеки головою ОУН М. Плав’юком 1998 р.

Кучерук О. До iсторiї символіки... – С. 182. О. К.

371

Печатка Організації українських націоналістів

Чехо-Словаччина. 1932 р.

Гума, пластик; лиття.Кругла; D – 45 мм.9 г.Бібліотека ім. О. Ольжича.


372

Печатка державного політичного управління

УРСР. 20–30-ті рр. ХХ ст.

Латунь; гравіювання.Кругла; D – 60 мм, Н – ??? мм.??? г.МІК, КВ-71405, Сф. 162.

Легенда розміщена півколами у два рядки українською та російською мовами: * ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ / при РАДІ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ * ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПОЛИТИЧЕСКОЕ УПРАВЛЕНИЕ / при СОВЕТЕ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ. У полі печатки герб УСРР. Девізна стрічка із двомовним написом: ПРОЛЕТАРІ / ВСІХ КРАЇН / ЄДНАЙТЕСЯ; ПРОЛЕТАРИИ / ВСЕХ СТРАН / СОЕДИНЯЙТЕСЬ. Над гербом півколом російською та українською мовами: УКРАІНСЬКА СОЦІЯЛ. РАД. РЕСПУБЛІКА * УКРА-ИНСКАЯ СОЦИАЛ. СОВ. РЕСПУБЛИКА (Українська соціалістична радянська республіка). Ручка відсутня, стрижень у формі чотиригранного конуса.2006 р. під час розкопок, що проводилися українсько-польською експедицією поблизу селища Биківня, у 200-х досліджених могилах було виявлено останки близько 2 тис. осіб. Серед речей закатованих людей було знайдено латунну печатку Державного політичного управління УСРР (російською мовою «ГПУ УССР»). У державному архіві СБУ зберігаються численні документи Державного політичного управління УСРР, завірені у 1922–1934 рр. саме цією печаткою. У липні 1934 р. у зв’язку з перейменуванням останнього на НКВС, печатка вийшла з ужитку. Обставини її захоронення невідомі.

Збанацький А. Анатомія злочину... – Випуск VII. А. З.

Печатки соціалістичного перетворення села

373 374

378

379 381

382

377

380

383 384

376

375

288

Легенда розділена на півкола: верхнє (більше): Поліновська Сіль-сько-Господарська Артіль, нижнє (менше): “Шлях Бідноти”. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Слова почина-ються з великих літер.У полі печатки зображено селянина на тракторі, що оре землю. Рідкісний сюжет для радянської сфрагістики, яка надавала перевагу офіційній символіці. Незвичним є також матеріал, з якого виготов-лено матрицю.Створення артілей, подібних до Полінівської «Шлях бідноти», мало на меті прискорення розвитку села та зростання господарства країни загалом. Іншим завданням було здійснення всеохопного контролю за сільськими громадами, номінально забезпечуючи їх самоврядність.

Боцян П. Нове в статутах сільськогосподарських артілей. – К., 1958. – С. 64. С. Н.

373

Печатка Полінівської сільськогосподарської артілі «Шлях бідноти»

УСРР. 1920-ті рр.

Дерево; різьблення.Кругла; D – 39 мм; Н – 57 мм.14,9 г.МШ, МЦ-389.


374

Печатка Нововасилівської сільськогосподарської трудової артілі «Зиль»

УСРР. Кінець 1920-х рр.

Мідний сплав; гравіювання. Кругла; D – 41 мм; Н – 26 мм.73 г.МШ, МЦ-1101.


Легенда: * НОВО ВАСИЛЬІВ. С. Г. ТРУДОВ. АРТЕЛЬ “ЗИЛЬ” СНИГ. Р. ХЕРС. ОКР. (Нововасилівська сільськогосподарська трудова артіль «Зиль» Снігурівського району Херсонської округи). Напис розміщений між двома лінійними обідками. Зовнішній помітно товщий і дещо деформований. Текст розпочинається з розділової позначки – п’ятипроменевої зірочки. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки сніп пшениці та перехрещені коса і граблі – традицій-ний сюжет для сільських печаток радянського періоду. Сільськогосподарську артіль «Зиль» в с. Нововасилівці Снігурівсько-го району Херсонської округи (нині Миколаївської області) створено під час примусової колективізації наприкінці 1920-х рр.

С. Н.

289

Легенда двомовна. У зовнішньому колі напис українською: * ЯНЧИНЕЦЬКА С. Г. АРТЕЛЬ ІМ. ДЗЕРЖИНСЬКОГО КАМ. РАЙОНУ. У внутрішньому – польською: * JANCZUNIECKA WIEJSKOGOSPOD ARTEL IM. DZIERZYNSKIEGO. Кожен напис розпочинається знизу з розділової позначки – розетки. Після скоро-чень стоять крапки. У польськомовному написі декілька разів накреслено літеру «S» у перевернутому вигляді.Поле печатки займає традиційне зображення снопа пшениці та перехрещених коси і грабель. Сільськогосподарська артіль Янчинець (нині с. Колобаївка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) організо ва- на селянами польського походження. Це знайшло відображення у двомовній легенді. Досить часто національні меншини органі-зовували власні кооперативи, враховуючи етнічне походження.

Подільські печатки. – С. 242. С. Н.

375

Печатка Янчинецької сільськогосподарської артілі ім. Дзержинського


Мідний сплав; гравіювання. Кругла; D – 39 мм.27,5 г.МШ, МЦ-837.

376

Печатка Ладанської сільськогосподарської артілі Прилуцького району


Свинцевий сплав; гравіювання. Кругла; D – 44 мм; Н – 39 мм.14,6 г.МШ, МЦ-1257.


Легенда вписана у два кола: СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА АРТІЛЬ ЛАДАНСЬКОЇ С-Р / Прилуцького району Чернігівської області. Обидва написи розділяє назва артілі, яку подано знизу: * ІМ. ДЗЕР-ЖИНСЬКОГО *. Напис у внутрішньому колі виконано з використан-ням великих літер відповідно до норм правопису. Напис розміщений між двома лінійними обідками. У полі печатки сніп пшениці та перехрещені коса з граблями. Згори на сніп покладено серп. Ладанська сільськогосподарська артіль діяла з кінця 1920-х рр. У 1928–1938 рр. у Ладанах у будівлі ліквідованого монастиря діяла трудова комуна безпритульних дітей і малолітніх правопорушників.

Рига Д. З історії містечка Ладан у Прилуцькому районі // http://www.cult.gov.ua/ С. Н.

290

Легенда: ♦ КРАСИЛІВСЬКА С. Г. АРТІЛЬ КРАСИЛІВСЬК. Р-НУ КАМ. ПОД. ОБЛ. (Красилівська сільськогосподарська артіль Красилівського району Кам’янець-Подільської області). Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу розділовою позна-чкою – ромбом. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки сніп пшениці та перехрещені коса і граблі. Внизу напис: ім. СТАЛІНА. Красилівська сільськогосподарська артіль ім. Сталіна Кам’янець-Подільської області (нині м. Красилів Хмельницької області) була заснована наприкінці 1920-х рр. 7 березня 1923 р. Красилів став район-ним центром. Його населення становило близько 6 тис. чоловік. Більша частина населення займалася індивідуальним сільським господар-ством. Колективізація на Красилівщині розгорнулася у жовтні 1929 р. У середині червня 1932 р. у районі налічувалось 88 колгоспів, під час створення яких було усуспільнено 41,9 % селянських господарств і 38,7% орної землі. Політика колективізації призвела до тяжких наслід-ків, які не оминули Красилова: під час Голодомору вимерло більше половини населення.

http://krasyliv.com.ua/ С. Н.

377

Печатка Красилівської сільськогосподарської артілі ім. Сталіна


Свинцевий сплав; гравіювання. Кругла; D – 44 мм; Н – 53 мм.46,3 г.МШ, МЦ-1476.


378

Печатка Рункошівської сільськогосподарської артілі ім. Шевченка


Свинцевий сплав; гравіювання. Кругла; D – 39 мм.18,2 г.МШ, МЦ-832.

Легенда: * РУНКОШІВСЬКА С. Г. АРТІЛЬ ІМ. ШЕВЧЕНКА СТ. УШИЦЬК. Р-ну. (Рункошівська сільськогосподарська артіль імені Шев-ченка Староушицького району). Напис розміщений між двома лінійни- ми обідками. Текст розпочинається знизу розділовою позначкою – ромбом. Після скорочень стоять крапки. У полі печатки перев’язаний сніп пшениці та сільськогосподарський реманент: перехрещені коса та граблі.Рункошів – село Староушицького району (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Сільськогосподарська артіль ім. Шев-ченка була створена наприкінці 1920-х рр.


291

Легенда розміщена двома нерівними півколами: верхнє (більше): РАКІВ-СЬКЕ СІЛЬСЬКО-ГОСПОДАРСЬКЕ Т:во, нижнє (менше): * на Гайсин-шині *, які відокремлено одне від одного розетками. Напис розміщений між двома лінійними обідками. Прикметною є форма зазначення терито-ріальної належності товариства – «на Гайсиншині».У полі печатки сніп пшениці та перехрещені коса і граблі. Печатка належала сільськогосподарському товариству с. Раків (нині Томашпільського району Вінницької області). Сільськогосподарські товариства у 1920-х рр. стали носити відверто кріпосницький характер, що було вкрай вигідно більшовицькій владі, яка почала заганяти селян в колективні господарства, намагаючись обмежити вільне пересування селян по країні. Товариства зі спільного обробітку землі не приносили очікуваного результату, оскільки продуктивність примусової селянської праці була значно нижчою ніж у власних селянських господарствах.

С. Н.

379

Печатка Раківського сільськогосподарського товариства


Свинцевий сплав; гравіювання. Кругла; D – 32 мм.7,3 г.МШ, МЦ-1597.


380

Печатка Марківського сільськогосподарського товариства «Нива»


Мідний сплав; гравіювання. Кругла; D – 36 мм.31,1 г.МШ, МЦ-1598.


Легенда розділена на півкола: верхнє (більше): МАРКІВСЬКЕ СІЛЬСЬКО-ГОСПОДАРСЬКЕ Т-ВО, нижнє (менше): * НА ГАЙСИНШИНІ *, які від-окремлено одне від одного розетками. Напис розміщений між двома масивними лінійними обідками – внутрішнім та потовщеним зовнішнім.У полі печатки сніп пшениці та перехрещені коса і граблі. Згори розміщено напис: НИВА. Матриця подібна до печатки Раківського сільськогосподарського товариства.Печатка належала сільськогосподарському товариству «Нива» с. Марків (нині Томашпільського району Вінницької області). Більшовицька влада у селі вста-новлена у 1920 р., у серпні 1921 р. створено комітет незаможних селян. 1928 р. засновано колгосп «Боротьба», разом з ним і товариство «Нива». На початку 1929 р. у колгоспі було вже 18 господарств, з них більше половини – єврейські, які на початку 1930 р. виокремилися в колгосп «Мережина». Селяни масово вступали до колгоспів, сподіваючись врятувати себе та своє господарство від знищення.

http://imsu-vinnycja.com/ С. Н.

292

381

Печатка Голопристанського товариства «Червоний кустар»


Дерево; різьблення. Кругла; D – 46 мм; Н – 84 мм.151,5 г.МШ, МЦ-579.


Легенда: * Голопристанське Продукц.-Кооп. Складочно-Сировине Т-во (Голопристанське продукційно-кооперативне складочно-сиро-винне товариство). Напис і поле печатки розмежовані крапковим обідком. Початок і закінчення легенди відокремлені розеткою. Слова починаються з великої літери.У полі печатки напис двома рядками: „Червоний Кустарь“.Голопристанське продукційно-кооперативне складочно-сировинне това-риство «Червоний кустар» постало в 1920-х рр. у с. Гола Пристань (нині районний центр Херсонської області).

http://golapristan.org/ С. Н.

382

Печатка Думанівського сільськогосподарського кредитно-кооперативного товариства «Зірниця»


Мідний сплав; гравіювання. Овальна; 37×47 мм; Н – 38 мм.40,4 г.МШ, МЦ-824.

Легенда: * ДУМАНІВСЬКЕ СІЛЬ.-ГОСПОДАРСЬКЕ. КРЕДИТ.-КОО-ПЕРАТИВНЕ Т-ВО. Напис розміщений між двома лінійними обідка-ми. Текст розпочинається розеткою. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки, огорнуті лавровими гілочками, промені сонця, що сходить. На тлі останніх напис: ЗІРНИЦЯ, вгорі п’ятикутна зірка. Матриця частково пошкоджена.1922 р. створено Всеукраїнський союз сільськогосподарсько-кредитної та кустарно-промислової і промислово-кредитної кооперації «Сіль-ський господар», який виробив і поширив нові статути для універ-сальних сільськогосподарських товариств, що вели кредитну роботу під назвою «сільськогосподарське кредитне товариство». Сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство «Зірниця» в с. Думанів (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) діяло у 20-ті рр. ХХ ст.


293

Легенда: ♦ КОЗОДАВИНЕЦЬКЕ СПОЖИВЧЕ Т-во СТ: УШИЦЬК. Р-НУ (Козодавинецьке споживче товариство староушицького району). Напис розміщений між двома лінійними обідками. Початок і закінчення тексту розділяє ромб. Для позначення скорочень використано крапку і двокрап-ку.У полі печатки під написом „АКТИВ“ зображено два колоски пшениці, під ними – дві руки у потиску. Козодавинці перейменовані 1945 р. у с. Каштанівка (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Упродовж короткого періоду НЕПу сільськогосподарська кооперація зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції: до 37% планової заготівлі зерна і майже 50% технічних культур. У 1924 р. кооперативні організації забезпечували до 96% потреб промисловості в сировині. До кінця НЕПу в Україні всіма видами кооперації було охоплено більшу частину сільського населення.


383

Печатка Козодавинецького споживчого товариства «Актив»


Мідний сплав; гравіювання. Кругла; D – 35 мм; Н – 34 мм.58,2 г.МШ, МЦ-798.

384

Печатка Демшинського садово-виноградного городньо-пасічного кооперативного товариства ім. Леніна

УРСР. 1920-ті рр.

Мідний сплав; гравіювання. Кругла; D – 35 мм, Н – 25 мм.62,2 г.МШ, МЦ-823.

Легенда: ♦ ДЕМШИНСЬКЕ САДОВО-ВИНОГР. ГОРОДНЕ ПАСІЧН. КООП. Т-во. (Демшинське садово-виноградне городньо-пасічне коопера-тивне товариство ім. Леніна). Напис розміщений між двома лінійними обідками. Текст розпочинається знизу ромбоподібним розділовим знаком. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки виноградне гроно, прикрашене квітами, під ним – напис: “ім. ЛЕНІНА”. Встановлення більшовицької влади на Поділлі у листопаді 1920 р. внесло відчутні корективи у діяльність кооперативних установ. Запроваджені згідно з декретом «Про споживчі комуни» єдині норми перетворили ці установи в органи нагромадження продовольчих ресурсів, підпорядкова-ні більшовицькій владі. З 1924 до 1932 рр. на території краю діяли три окружні спілки, які через районні товариства виконували функції розпо-дільчих центрів товарних ресурсів і займалися вирішенням завдань, визначених владою. Село Демшин було одним з таких центрів.


ПечаткиДругої світовоївійни

386

390

387

393

396

385

388

391

389

394

397 398

392

395

295

У полі печатки у колі емблема Організації українських націоналістів – на трикутному щиті із загостреним долішнім раменом рицарський хрест з Тризу-бом. Вгорі та обабіч трикутника абревіатура ОУН. Графічну композицію доповнюють написи, розміщені у чотирьох півколах та рядком у долішній частині: ОРГАНІЗАЦІЯ / УКРАЇНСЬКИХ / НАЦІОНАЛІСТІВ / НА УКРАЇНСЬКИХ / ЗЕМЛЯХ. Над колом напис: ПРОВІД. За стилістичними ознаками дизайн печатки міг виконати український художник Ніл Хасевич.Організація українських націоналістів (ОУН) – український громадсько-полі-тичний рух, що ставив за мету створення та розвиток Української Соборної Самостійної Держави – була утворена на Першому конгресі українських націоналістів у Відні 3 лютого 1929 р. Першим її головою обрано полковника Євгена Коновальця. З початком німецько-радянської війни члени ОУН бойовими групами перейшли на українські землі. 30 червня 1941 р. члени ОУН проголосили у Львові відновлення української незалежності. Цей акт призвів до репресій з боку німців та переходу організації у підпілля на українських теренах. Печатка засвідчує, що вона належала проводу ОУН в Україні. Передана до музею Б. А. Вежак.

Т. О.

385

Печатка Проводу Організації українських націоналістів на Українських Землях

УРСР. 1940-ві рр.

Дерево; різьблення.Кругла; D – 46 мм; Н – 30 мм.35,1 г.НМІУ, ТКВ-6446.


386

Печатка партизанського загону ім. Щорса

УРСР. 1941 р.

Гума; різьблення.Кругла; D – 37 мм.6,9 г.НМІУ, ПЧ-49.


Легенда двома колами: Атряд Красных Партизан им. Щорса • В. 1941 г. / Пролетарии всех стран соединяйтесь (загін червоних партизанів ім. Щор-са В. 1941 р. / Пролетарі усіх країн, єднайтеся). Текст розміщено між тонкими лінійними обідками: одним внутрішнім та двома зовнішніми. У написі використано великі літери на початку слів.У полі печатки п’ятипроменева зірка з перехрещеними у центрі серпом і молотом. Між променями зірки літери: С / С / С / Р, унизу абревіатура НКО (народний комісаріат оборони). Загін створено 1941 р. Г. О. Збанацьким. Він дислокувався на території Київської та Чернігівської областей, у межиріччі Десни та Дніпра. У серпні 1943 р. партизанський загін було перетворено на з’єднання ім. Щорса. У цей час з’єднання прозвітувало про знищення 13-ти німець-ких гарнізонів, 12-ти мостів, 9-ти ешелонів, 2-х літаків та підрив 4-х бо-йових складів. Після війни Г. О. Збанацький опублікував серію опові-дань про діяльність партизан.Надійшла до музею у 50-ті рр. ХХ ст.

О. Р.

296

Легенда поєднує півкола: верхнє (більше): Смерть Немецким Окупантам! та нижнє: * П. О. За Родину * (Смерть німецьким окупантам! Партизанський загін «За Родину»). Тексти розмежовані розетками. У полі печатки п’ятипроменева зірка з перехрещеними у центрі серпом і мо-лотом. Між променями зірки літери: П / Ш / Т / А / Б (Партизанський штаб). Дерев’яна ручка складається з трьох частин: угорі у вигляді кулі, посередині – усіченого конуса, унизу – напівкругла, масивна з прикріпленою гумовою толокою.Загін дислокувався у більських лісах Чернігівщини. 23 серпня 1943 р. капітан М. І. Шукаєв на базі партизанського загону «За Родину», у складі якого пере-бувало 55 бійців, сформував 1-ше Воронізьке партизанське з’єднання. Пізніше воно було перейменоване у партизанське з’єднання ім. Сталіна.Надійшла до музею у 50-ті рр. ХХ ст.

О. Р.

387

Печатка штабу партизанського загону «За Родину»

УРСР. 1941–1943 рр.

Гума, дерево; різьблення.Кругла; D – 39 мм; Н – 77 мм.37,2 г.НМІУ, ПЧ-53.


388

Печатка партизанського загону ім. Михайлова

УРСР. 1941–1945 рр.

Гума; різьблення.Кругла; D – 43,5 мм.8,7 г.НМІУ, ПЧ-87.


Легенда: п/о. им. Михайлова Кам. Под. Обл. (партизанський загін імені Михайлова. Кам’янець-Подільська область). Напис розміщено між двома лінійними обідками: внутрішнім тонким та зовнішнім – масивним. У написі використано великі на початку скорочень.У полі печатки п’ятипроменева зірка з колом посередині.Загін ім. Михайлова очолював А. З. Одух. Печатка надійшла до музею з вистав-ки «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників». Передана з архівного відділу УМВД. Ідея відкриття виставки виникла ще під час війни. 1944 р. Політбюро ЦК КП(б)У ухвалив постанову про організацію музейної виставки. Для її розміщення було виділено будинок і подвір’я по вул. Кірова, 19. Сім місяців тривав збір експонатів. Наукові співробітники здійснили поїздки до Вінницької, Ворошиловградської, Кам’янець-Подільської, Рівненської, Сумської та Чернігівської областей, міст Славути, Новограда-Во-линського, Житомира. Один з наукових працівників – А. М. Дугинець був відправлений за експонатами літаком у діючі партизанські загони на території Чехословаччини. За два роки було зібрано близько 1500 експонатів, які роз-міщено у 19-ти залах. Виставка працювала з 30 квітня 1946 р. до січня 1951 р. Після її закриття матеріали, що на ній експонувалися, були передані до Київ-ського державного історичного музею.

О. Р.

297

Легенда поєднує написи у півколах: верхньому (більшому): * Смерть окупантам *, та нижньому: П / Отр. Шитова (Смерть окупантам. Партизанський загін Шитова). Тексти розмежовані розетками. Напис не відокремлено від поля печатки.У полі печатки п’ятипроменева зірка з перехрещеними у центрі серпом і моло-том. Ручка дерев’яна. Партизанський загін Івана Шитова дислокувався на теренах Правобережної України. Брав участь у операціях разом із з’єднаннями Сабурова та Маликова. 1943 р. в загонах Шитова збільшились випадки мародерства. Про це повідомляла нещодавно розсекречена шифрограма Українського штабу партизанського руху: «К нам поступают жалобы населения, в том числе от семей партизан, на гру-бость, самоуправство, запугивание применением оружия бойцами и командира-ми соединений Мельника, Шитова при выполнении хозяйственных операций в населенных пунктах Ровенской области. Имеются факты изъятия у населения последних продуктов и угон скота. Предложите Мельнику и Шитову о недопу-щении их отрядами подобных явлений, позорящих высокое имя народных мстителей». 1944 р. партизанський загін вів боротьбу із Українською Повстан-ською Армією на Волині.Матриця надійшла на зберігання до музею у 50-ті рр. ХХ ст.

ЦДАГО України, ф. 62, оп. 1, спр. 1297, арк. 181, 182. О. Р.

389

Печатка партизанського загону Шитова

УРСР. 1941–1945 рр.

Гума, дерево; різьблення.Кругла; D – 38,5 мм; Н – 76 мм.33 г.НМІУ, ПЧ-74.


390

Печатка відділу «СМЕРШ» 38-ї армії

СРСР. 1940-ві рр.

Металевий сплав; різьблення, пуансонування.Кругла; D – 40 мм, Н – 9 мм.65,5 г.МШ, В-249.


Легенда: НАРОДНЫЙ КОМИССАРИАТ ОБОРОНЫ / ОТДЕЛ КОНТРРАЗВ. “СМЕРШ” 38 АРМИИ (Народний комісаріат оборони відділ контррозвідки «СМЕРШ» 38-ї армії). У полі печатки герб СРСР. З боків два глибокі отвори – для кріплення ручки-скоби.«СМЕРШ» – абревіатура гасла «Смерть шпионам» («Смерть шпигунам»). Відділ контррозвідки народного комісаріату оборони СРСР, сформований 1943 р. для оборони тилу Червоної армії, боротьби з дезертирством, диверсантами та шпи-гунами. На «СМЕРШ» покладалось виконання репресивних функцій серед військовослужбовців та цивільного населення. Він підпорядковувався особисто Йосифу Сталіну. Сотні тисяч людей було заарештовано «СМЕРШ» за підозрами у «зраді батьківщини», десятки тисяч – розстріляно. 38-ма армія брала участь у наступальних операціях в Україні та форсуванні Дніпра. Після війни дислокувалась на території УРСР.

О. А.

298

Легенда поєднує написи у півколах: верхньому (більшому): Der Reichskommissar * та нижньому: ♦ für die Ukraine ♦ (райхскомі-сар в Україні). Мова німецька. Тексти розмежовані ромбами. Напис не відокремлено від поля печатки. У написі використано великі літери згідно з нормами правопису. У полі печатки орел тримає вінок зі свастикою. Під орлом зазначено № 129. Печатка райхскомісара (імперського комісара) – вищого керів-ника німецької адміністрації на окупованій території, якому належала вся повнота цивільної влади. Райхскомісари підпо-рядковувались безпосередньо райхсміністру. З 9 травня 1942 р. до 10 листопада 1944 р. райхскомісаром України був Еріх Кох. Матриця надійшла до музею з Центрального державного історичного архіву УРСР.

О. Р.

391

Печатка райхскомісара України

Німеччина (?). 1941–1944 рр.

Гума; лиття.Кругла; D – 35 мм.3,2 г.НМІУ, ПЧ-179.


392

Печатка гебітскомісара

Німеччина (?). 1941–1944 рр.



Легенда поєднує написи у півколах: верхньому (більшому): Der Gebietskommissar (окружний комісар) та нижньому: • Kreiseilandwirt. Мова німецька. Тексти розмежовані крапками. Напис не відокремлено від поля печатки. У написі використано великі літери згідно з нормами правопису. У полі печатки орел тримає вінок зі свастикою. Під орлом зазначено № 207. Матриця належала гебітскомісару (окружному комісару) – керівникові німецької адміністрації на окупованій території. За наказом Адольфа Гітлера від 17 липня 1941 р. на окупованих землях впроваджено адміністративний розподіл на райхскомі-саріати на чолі з райхскомісаром – «Reichskommissar». Останні розподілялися на генеральні комісаріати під керівництвом генерального комісара – «Generalkommissar». Генеральні комісаріати у свою чергу поділялися на окружні з окружним комісаром – «Gebietskommissar» – на чолі.

О. Р.

299

393

Печатка райхскомісара України

Німеччина (?). 1941–1944 рр.

Гума; лиття.Кругла; D – 35,5 мм. 3,3 г.НМІУ, ПЧ-178


Легенда поєднує написи у півколах: верхньому (більшому): Der Reichskom-missar für die Ukraine (райхскомісар в Україні) та нижньому: R.o.t. IVa. Мова німецька. Напис не відокремлено від поля печатки. У написі вико-ристано великі літери згідно з нормами правопису. У полі печатки орел тримає вінок зі свастикою.

О. Р.

394

Печатки голови м. Семенівка

УРСР. 1941–1943 рр.



Легенда вписана у два кола. Зовнішнє – німецькою мовою: Burgermeister v. Semeniwka. Внутрішє – українською: Голова міста Семенівки. Текст розпочинається знизу. Початки та кінці написів розмежовано п’ятьма маленькими розетками.У полі печатки свастика, яка частково зрізана.Німецька армія окупувала Семенівку (нині районний центр Чернігівської області) з 25.08.1941 р. до 20.09.1943 р. Надійшла до музею з партизанської виставки 1946–1951 рр.

О. Р.

395

Печатка Мелітопольської контори обласного об’єднання молочно- масляної промисловості

УРСР. 1941–1943 рр.



Легенда вписана у два кола. Зовнішнє – німецькою мовою: Melitopol Kontor der verein Obl. M.B.I. “Saporoshje” Внутрішнє – українською: Мелитоп. Контора Обл. Об’єд. Молочн. Маслян. Пром.(мелітопольська контора обласного об’єднання молочно-масляної промисловості). Напис не відокремлено від поля печатки. Після скорочень стоять крапки. Всі слова написані з великої літери.У полі печатки Тризуб. Зображення пошкоджене.У легенді німецькою мовою зазначено назву «Запоріжжя». Мелітополь-ська контора була філією Запорізького молочно-жирового тресту Украї-ни, що діяв у 1941–1943 рр.До фондів музею надійшла з партизанської виставки 1946–1951 рр.

О. Р.

300

396

Печатка Приволянської повітової управи

УРСР. 1940–1944 рр.

Гума; лиття.Кругла; D – 39,5 мм.7,8 г.НМІУ, ПЧ-60.


Легенда вписана у два кола: * * * ПРІВОЛЯНСКА ПОВІТОВА УПРАВА / МІКОЛАЕВСК. ОБЛ. ВОЗНЕСЕНСК. ОКР. (Приволянська повітова управа Вознесенського округа Миколаївської області). Текст в обох випадках розпочинається знизу. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Після скорочень стоять крапки.У полі печатки Тризуб.Примітно, що напис виконано лише українською мовою. Це демонструє певну лояль-ність німецької окупаційної влади до місцевих адміністрацій.Надійшла до музею у 50-ті рр. ХХ ст.

О. Р.

397

Печатка Карачківецької сільської управи Чорноострівського району

УРСР. 1940–1944 рр.

Гума, дерево; різьбленняКругла; D – 39 мм, Н – 75 мм.21,6 г.НМІУ, ПЧ-63.


Легенда: * / Крачківецька сільська Управа Чорноострівськ. р-ну. Напис розміщено між двома лінійними обідками. Початок і кінець тексту розмежовані розеткою та навскісною лінією. Легенда розпочинається з правого боку внизу. У полі печатки на прямокутнику Тризуб. Зображення у полі печатки та легенда компо-зиційно не узгодженні: вертикальне розташування Тризуба має наслідком асиметричне розміщення тексту. Ручка дерев’яна. Нині село Карачківці належить до Чемеровецького району Хмельницької області.Надійшла до музею у 50-ті рр. ХХ ст.

О. Р.

398

Печатка Сватівської районної поліції Луганської області

УРСР. 1941–1944 рр.



Легенда вписана у два кола, які горизонтальною лінією розділені на півкола. У верхніх півколах розміщено напис українською: Сватівська Районова Поліція (зовнішнє) та ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ (внутрішнє). У нижніх відповідно німецькою: Rajon Polizei Swatowo / Gebiеt Lugansk. У полі печатки схематичний Тризуб. Сватова Лучка з 1923 р. – районний центр Харківської області. Згодом перейменований на Сватове і включений до складу новоутвореної Луганської області. Напередодні німецько- радянської війни селище отримало статус міста, а населення становило 20 тис. чоловік.

О. Р.

Печатки –підпільна зброя

400

404

401

408

411

399

402

405

403

409

412 413

406 407

410

302

У полі печатки емблема Організації українських націоналістів – на три- кутному щиті хрест із Тризубом. Згори та з боків трикутника розміщено абревіатуру: ОУН.Матриця призначалася для всебічного використання у друкованій продукції ОУН. Її було вилучено в українських повстанців співробіт-никами радянських органів держбезпеки.

399

Печатка Організації українських націоналістів

УРСР. 40-ві – 50-ті рр. ХХ ст.

Гума; різьблення.Кругла; D – 27,5 мм.3,6 г.ГДА СБУ, ф. 13, спр. 398, том 41, № 35.


400

Печатка Львівського обласного комітету Товариства «Червоний Хрест – УРСР»

УРСР. 1940-ві рр.



Легенда вписана у два кола: * У.Р.С.Р. ТОВАРИСТВО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА / * ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КОМІТЕТ. Напис в обох випадках розпочинається знизу. Початки і закінчення тексту розмеж-овані розетками. Легенда відокремлена від поля печатки лінійним обідком.У полі печатки рівнобічний хрест. Матриця була вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держбезпеки.

401

Печатка Свято-Успенського монастиря

УРСР (?). 1940-ві рр.

Гума; різьблення.Кругла; D – 37 мм.3,2 г.ГДА СБУ, ф. 13, спр. 398, том 41, № 15.


Легенда розміщена півколами. У верхньому напис: СВЯТО-УСПЕН-СЬКИЙ МАНАСТИР Ч. С. L., у нижньому * У ТЕРНОПОЛІ *. Тексти розмежовують дві зірочки.У полі печатки сюжет Успіння Богородиці. Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радян - ських органів держбезпеки.

303

Легенда розміщена півколами. У верхньому напис: * WOJSKO POLSKIE *, у ниж-ньому: Poczta Polowa 65496 (Військо польське. Польова пошта № 65496). Мова польська.У полі печатки герб Польської Республіки – коронований орел. Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держбезпеки.

402

Печатка польової пошти Війська польського

Польська Республіка (?). 1930-ті рр.

Камінь; гравіювання, шліфування.Кругла; D – 30 мм, Н – 18,5 мм.34,0 г.ГДА СБУ, ф. 13, спр. 398, том 41, № 2.


403

Печатка присяжного землеміра Витовта Манастирського

Польська Республіка (?). 1930-ті рр.

Гума, дерево; різьблення.Кругла; D – 52 мм, Н – 17 мм.20,3 г.ГДА СБУ, ф. 13, спр. 398, том 41, № 47.


Легенда: * ПРИСЯЖНИЙ ЗЕМЛЕМІР * ЛЬВІВ. * PRZYSIĘGŁY MIERNICZY * LWÓW., вписана у вертикальні півкола. Текст розпочинається вгорі з декоративного елементу. На писи українською та польською мовами розміщено симетрично. Їх розмежовує подвійна двокрапка. В обох текстах використано розетки, які розділяють речення в середині мовних блоків. У центрі печатки орел під короною (герб Республіки Польща) та двомовний напис: Інж. Витовт Манастирський * Inż. Witold Manastyrski. Гумову робочу частину прикрі-плено до дерев’яної основи.Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держбезпеки.

404

Печатка начальника поліції м. Сарни

Німеччина (?). 1941–1944 рр.



Легенда поєднує написи у півколах: верхньому (більшому): Der SS-u Polizeigebiets-fuhrer та нижньому: * Sarny * (начальник поліцейського управління. Сарни). Тексти розмежовано розетками. Мова німецька. Напис не відокремлено від поля печатки. У полі печатки орел тримає вінок зі свастикою. Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держ-безпеки.

304

Двостороння гумова печатка. Мова німецька. На одній стороні – легенда поєднує написи у півколах: верхньому (більшому): Der Gebietskommissar, нижньому: – in Ro[wno] – (Гебітскомісар у Рівному), які розділено горизонтальними рисками. Напис не відокрем-лено від поля печатки. Великі літери використано згідно з нормами правопису.У полі печатки орел тримає вінок зі свастикою. На іншій стороні легенду доповнює зображення орла з вінком і свастикою. Напис нерозбірливий. Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держбезпеки.

405

Печатка гебітскомісара у Рівному

Німеччина (?). 1941–1944 рр.

Гума; різьблення.Кругла; D – 35,5 мм.6,5 г.ГДА СБУ, ф. 13, спр. 398, том 41, № 34 а.


406

Печатка районної управи у Володимирці

УРСР (?). 1941–1944 рр.

Гума; різьблення.Кругла; D – 38,5 мм.6,5 г.ГДА СБУ, ф. 13, спр. 398, том 41, № 59 а.


Двостороння гумова печатка. На одній стороні легенда вписана у два кола, які зірочка-ми розділені на горішні і нижні півкола. У внутрішніх півколах напис відтворено українською: * Районна Управа * в Володимирці., у зовнішніх – німецькою: * Rayonver-waltung * in Wolodimirez. У полі печатки Тризуб.На другій стороні легенда двома колами: ВОЛОДИМИРЕЦЬКА * РАИОННА УПРА-ВА / – РОВЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ. Текст розміщено між двома лінійними обідками. У полі печатки Тризуб.Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держ-безпеки.

407

Печатка Бережанського лісгоспу

УРСР. 1946–1950-ті рр.



Легенда відтворена горизонтальними півколами, які розмежовані дрібними розетками (?). У верхньому напис: Міністерство Лісового Господарства УРСР *, нижньому Станіс-лавське Управління *. Тексти розміщено між двома лінійними обідками. Всі слова розпо-чинаються з великих літер. У полі печатки напис чотирма рядками: Бережанський / лісгосп / Тернопільської / області. Великі літери використано згідно з нормами правопису. Вгорі поле печатки прикрашають три зірочки, розміщені трикутником.Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держ-безпеки.

305

Легенда вписана у два кола. У зовнішньому напис: * Виконком Марковецькоі Сільськоі Ради Депутатів Трудящих., у внутрішньому: * Монастирецького району Тернопільськоі області. В обох колах текст розпочинається знизу з розділових позначок: у зовнішньому з ро - зетки, внутрішньому – чотирьох крапок. Написи розміщено між двома лінійними обідками.У полі печатки герб УРСР, який відокремлено від легенди лінійним обідком. Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держбезпеки.

408

Печатка виконавчого комітету Марковецької сільської ради

УРСР. 1946–1950-ті рр.



409

Печатка головного уповноваженого УРСР у справах евакуації українського населення з території Польщі

УРСР. 1944–1946 рр.



Легенда вписана у три кола: Головний Уповноважений Уряду Української РСР / в справах евакуації українського населення з території Польщі / Районний Уповноважений по [...]. Завершення напису вирізано. В усіх колах текст розпочинається внизу. Початок і закінчення напису у зовнішньому колі розмежовані п’ятикутною зірочкою. Великі літери використано згідно з нормами правопису.У центрі печатки герб УРСР, який відокремлено від легенди лінійним обідком.Печатка використовувалась під час польсько-українських переселень відповідно до Люб - лінської угоди між Польським комітетом національного визволення та Радою Народних Комісарів УРСР від 9 вересня 1944 р. Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держбезпеки.

410

Печатка 30-го Хасанського стрілецького полка

СРСР (?). 1941–1946 рр.

Легенда поєднує написи у півколах: верхньому (більшому): : 30 Хасанский Стрелковый Полк (30-ий Хасанський стрілецький полк), нижньому * НКО * (Народний комісаріат оборони), які розділено розетками. Текст розміщено між двома лінійними обідками.У полі печатки герб СРСР, який відокремлено від легенди лінійним обідком. Різьблення герба, зокрема земної півкулі, не завершене, схематичне. Робота виконана грубо. Матриця, імовірно, виготовлена підпільниками самотужки та використовувалася з метою підробки документів. Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держ-безпеки.



306

Легенда вписана у два кола. Зовнішнє: * Управление НКВД УССР по Львовской Области. Внутрішнє: * Львовской области Райотделение Р. К. Милиции (Управління народного комісаріату внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки Львівської області / Львівської області Районне відділення робітничо-селянської міліції). В обох – текст починається внизу з розділової позначки – зірочки. У полі печатки герб СРСР, який відокремлено від легенди лінійним обідком.Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держбезпеки.

411

Печатка районного відділу міліції



Публікується вперше

412

Печатка Новострілищанського районного відділу освіти




Легенда вписана у два кола. У зовнішньому напис: ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НОВО-СТРІ-ЛИЩАНСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ДЕПУТАТІВ ТРУДЯЩИХ, у внутрішньому: Районний Відділ Народної Освіти Дрогобичської області. Початок і закінчення тексту у зовнішньому колі не розмежовані. У внутрішньому розділовим знаком слугує розетка. У внутрішньому колі напис виконано з використанням великих літер згідно з нормами тогочасного правопису.У полі печатки герб УРСР, який відокремлено від легенди лінійним обідком. Дрогобицька область була утворена у грудні 1939 р. Ліквідована шляхом приєднання до Львівської області 21 травня 1959 р.Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держ - безпеки.

413

Печатка Любачівського районного відділення міліції

УРСР. 1939–1945 рр.



Легенда вписана у два кола. У зовнішньому напис: * Управление НКВД УССР по Львов-ской Области, у внутрішньому: * Любачевское Райотделение Р. К. Милиции (Управління народного комісаріату внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки у Львівській області Любачівське районне відділення робітничо-селянської міліції). В обох – текст розпочинається знизу з розділової позначки – розетки. У полі печатки герб СРСР, який відокремлено від легенди лінійним обідком. Матриця вилучена в українських повстанців співробітниками радянських органів держбезпе-ки. Нині Любачів – адміністративний центр Любачівського повіту Підкарпатського воєводства.

Печатки української еміграції

414

422

418

426

430

415

423

419

427

431

416

424

420

428

432

417

425

421

429

Увага! Фото до позиції

не знайдено!

Увага! Відбитку до позиції


308

У полі печатки напис півколом: НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО та двома рядками / ІМ. / ШЕВЧЕНКА. Із зовнішнього краю матриці лінійний обідок.Гумова робоча частина прикріплена до дерев’яної основи.Діяльність Наукового товариства ім. Шевченка в еміграції (Мюнхен, Німеччина) відновлена 1948 р. Обрано керівні органи, затверджено статут. Тоді ж було виготовлено печатку НТШ. Печатка використову-валася упродовж 40–70-х рр. ХХ ст. Після запровадження нової емблеми НТШ вийшла з ужитку.Передана головою НТШ в Європі А. Жуковським до архівної частини бібліотеки 1995 р.

О. К.

414

Печатка Наукового товариства ім. Шевченка

Німеччина. Кінець 40-х – 70-ті рр. ХХ ст.

Гума, дерево; різьблення.Кругла; D – 30 мм.25 г.Бібліотека ім. О. Ольжича.


415

Печатка деканату філософського факультету Українського Вільного Університету в Празі

Чехо-Словацька Республіка. 1920-ті рр.



Легенда вписана у два кола, кожне з яких розділене розетками на півко-ла. У верхніх півколах – зовнішньому та внутрішньому – напис німець-кою: Das Dekanat der philosophischen Fakultät der / Ukrainiscnen freien Universität in Prag, у нижніх відповідно повторюється чесь-кою: Děkanstvi fiosofické fakulty / Ukrajinské volné university v Praze. У полі печатки легенда дублюється українською. Текст розміщено сімома рядками: Деканат / Філософічного / факультету / Українського / Вільного / Університету / в Празі. Із зовнішнього краю матриці ліній-ний обідок.Український Вільний Університет заснований 17 січня 1921 р. у Відні. Ініціаторами його створення виступили широкі еміграційні кола – україн-ські професори університетів Австро-Угорської і Російської імперій, Союз письменників і журналістів, студенти, які після Першої світової війни та українських визвольних змагань початку ХХ ст. опинились на чужині. В університеті було відкрито лише два факультети: філософський і прав-ничий. У 1921–1922 рр. число студентів УВУ досягло 700 осіб на обох факультетах. Професорська колегія складалася з відомих вчених, громад-ських та культурних діячів, серед яких: Дмитро Антонович, Леонід Білецький, Іван Горбачевський, Олександр Колесса, Степан Рудницький та ін. Восени 1921 р. УВУ перенесено до Праги, столиці Чехословацької Республіки. У Празі УВУ одержав приміщення та фінансову підтримку

309

від уряду Чехословацької Республіки, очолюваного президентом Т. Ма-сариком. Факультети університету поділялись на відділи, кожен з яких працював за індивідуальною програмою. Так, філософський факультет складався з історико-філологічного та природничо-математичного відділів. Тут викладали історію України, всесвітню історію, українську мову та літературу, філософію, класичні та сучасні мови, етнографію та ін. Першим деканом філософського факультету був видатний україн-ський історик, професор Дмитро Дорошенко. Статутом УВУ, який було прийнято у Празі, затверджувалась печатка університету та його факуль-тетів. Зокрема у відповідному параграфі зазначалось: «печать Універси-тету має на час побуту УВУ в Празі текст український та чеський з укра-їнським гербом тризубом. Поодинокі факультети мають свої аналогічні печатки».

Сасько Т. Український Вільний Університет... – С. 62–64. С. Н.

416

Печатка деканату правничого факультету Українського Вільного Університету в Празі




Легенда: Деканат правничого факультету / * Ukrajinské volné university *. Мова українська і чеська. Напис розміщений півколами. Із зовнішнього краю подвійний лінійний обідок. Легенду не відокрем-лено від поля печатки.У полі печатки напис українською і чеською мовами п’ятьма рядками: Українського / Вільного / Університету / Děkanat právnické / fakulty. 23 жовтня 1921 р. відбулося урочисте відкриття перенесеного до Праги університету. Першим ректором УВУ став відомий літературознавець О. Колесса. На той час у чеській столиці перебувало чимало українців, в основному вихідців із Західної України. Тож місце було вибране надзвичайно вдало, окрім того чехословацька влада спочатку надавала всіляку допомогу новому навчальному закладу. Адміністрація УВУ розмістилася у приміщеннях посольства Західноукраїнської Народної Республіки, а навчальний процес відбувався в аудиторіях та кабінетах Карлового університету. Передбачалося також паралельне навчання студентів в інших вищих навчальних закладах. Мовою викладання обрано українську, хоча окремі предмети могли викладатися інозем-ними мовами. У «празький» період функціонування УВУ діяли філософський та правничий (юридичний) факультети. Деканом останнього був відомий український громадсько-політичний і держав-ний діяч, вчений-правознавець О. Ейхельман. 1945 р. більшість профе-сорів і студентів залишили Прагу та переселилися на Захід, у Баварію. Восени 1945 р. у Мюнхені розпочинається третій період (після віден-ського і празького) діяльності УВУ. 1947 р. кількість викладачів на обох факультетах УВУ сягала 80 осіб, серед них: В. Кубійович, З. Кузеля, О. Кульчицький, О. Оглоблін, Н. Полонська-Василенко. Плідна науко-во-дослідна і педагогічна праця професорсько-викладацького складу отримала 1950 р. офіційне визнання Баварського уряду, який надав Українському Вільному Університету право промоцій та габілітацій.

Енциклопедія українознавства. – С. 3418–3421. С. Н.

310

Легенда вписана у два кола, кожне з яких розділене на півкола. У верхньому зовнішньому та внутрішньому півколах напис німецькою: Dekanat der Recnis und Staatswissenschaften Fakultät / der Ukrainischen freien Universität in Prag, нижньому чеською: Děkanstvi fakulty právnich а státnich věd / Ukrajinské volné university v Praze. Великі літери використано згідно з нормами правопису. Із зовнішнього краю матриці подвійний лінійний обідок. У полі печатки легенда дублюється українською мовою. Напис розміщено чотирма рядками: Деканат факультету / Права і Суспільних Наук / Україн-ського Вільного / Університету в Празі.Університет здійснював освітню діяльність за взірцем західноєвропейських вищих навчальних закладів. На факультеті права та суспільних наук вивчали соціологію, право, статистику та політичну економію. Серед викладачів були одні з кращих спеціалістів у цій галузі: С. Шелухін, М. Лозинський, О. Мицюк, Ф. Щербина.

Український Вільний Університет в Празі... – С. 71. С. Н.

417

Печатка деканату факультету права і суспільних наук Українського Вільного Університету в Празі


Мідний сплав; лиття, гравіювання.Кругла; D – 47 мм.5,3 г.НМІУ, ПЧ-175.


418

Печатка Науково-іспитової комісії для вчителів середніх шкіл при Українському Вільному Університеті в Празі

Чехословацька Республіка. 1920-ті рр.



Легенда вписана у два кола. У зовнішньому напис: Наукова Іспитова Комісія Для Учителів Середніх Шкіл, у внутрішньому: при Українськім Універси-теті. Обидва написи розпочинаються знизу з розділових позначок – розеток. Всі слова написані з великих літер. Із зовнішнього краю матриці подвійний лінійний обідок. У полі печатки між двома рисками напис: В ПРАЗІ. УВУ посів вагоме місце в історії освіти та культури української еміграції: як авторитетна вища школа та потужний науковий осередок. За сприяння УВУ в Чехії засновано й інші навчальні заклади: 1922 р. – Сільськогосподарську Академію в Подєбрадах, 1923 р. – Високий педагогічний інститут ім. Драгома-нова у Празі. Незабаром під проводом професора Д. В. Антоновича у Празі було засновано Студію пластичного мистецтва. При УВУ також діяла Іспитова комісія для учителів середніх шкіл, яка опікувалася фаховим зростанням представників українського шкільництва.

Сасько Т. Український Вільний Університет. – С. 62–64. С. Н.

311

Легенда вписана у два кола. У зовнішньому напис українською мовою: Товариство прихильників Українського вільного університету, у внутрішньому – чеською: Společnost přátel Ukrajinské volné university. Обидва тексти розпочинаються знизу з розділових позначок – розеток. Великі літери використано згідно з нормами право-пису. Із зовнішнього краю матриці лінійний подвійний обідок. У полі печатки напис двома мовами і рядками: в Празі. / v Praze..Складне матеріальне становище університету постійно ставило його на межу закриття. Для підтримки УВУ майже одночасно з самим закладом було створено товариство його прихильників, до складу якого входили відомі наукові та громадські діячі укра-їнського походження. Товариство активно займалося збором коштів та залученням нових студентів до університету. УВУ мав право надавати звання почесних докторів. До їх числа увійшли письменники О. Олесь, О. Кобилянська, Б. Лепкий, В. Стефаник, композитори О. Кошиць, В. Барвінський, громадські діячі І. Горбачевський, О. Колесса, А. Волошин та ін.

Полонська-Василенко Н. Український Вільний Університет... – С. 16–28. С. Н.

419

Печатка товариства прихильників Українського Вільного Університету в Празі




Увага! Фото до позиції


420

Печатка бібліотеки Українського Вільного Університету в Празі




Легенда: БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ / KNIHOVNA UKRAJINSKÉ UNIVERSITY. Напис розміщено двома півколами. Мова українська та чеська. Із зовнішнього краю матриці подвійний лінійний обідок. У полі печатки між подвійними рисками напис двома рядками та мовами: В ПРАЗІ. / V PRAZE.. У перші роки існування бібліотека Українського Вільного Університету налічувала у своєму зібранні всього 4261 книгу, в основному з гуманітарних, природничих, суспільних дисциплін. На поповненні бібліотечної збірки позначався брак достатніх коштів. Це були або особисті книги викладачів університету, або література передана в дар приватними особами. Неодноразово працівники університету купували книги до бібліотеки власним коштом. Приміром, упродовж семи місяців 1925 р. ректор УВУ, видатний український хімік, професор Іван Горбачевський віддавав всю свою зарп-латню на потреби бібліотеки. Останньою завідувала спеціально створена комісія у складі Д. Дорошенка та В. Старосольського. Головою бібліотечної комісії був Д. Антонович, який поєднував цю посаду з обов’язками бібліотекаря. На сьогодніш-ній день бібліотека УВУ, що знаходиться у Мюнхені, налічує близько 30 тис. книжок українською, німецькою, англійською, польською, чеською, російською та ін. мовами. Окрім того, УВУ має власний архів, який загалом складається з не менш як 500 тис. аркушів унікальних документів. Український Вільний Університет в Празі… – С. 228. С. Н.

312

Легенда: УКРАЇNСЬКИЙ * NАЦІОNАЛЬNИЙ * КОМІТЕТ *. У полі печатки Тризуб, під яким ліворуч цифра «2». Нижня частина дерев’яної ручки у формі восьмикутника. На її боковій грані напис двома рядками: B. PICH / PRAHA VII. У верхній частині ручки позначка напрямку проставляння відтиску – кругле заглиблення, позначене червоною фарбою. Цифра «2» – з типографської гранки врізана у матрицю.Український національний комітет виник у жовтні–листопаді 1944 р. в Німеч-чині як політико-громадський центр. Основна мета – репрезентація україн-ських інтересів перед німецькою владою. За згодою усіх політичних груп української еміграції, Головою УНК було обрано генерала Павла Шандрука, заступниками – Володимира Кубійовича та Олександра Семененка. П. Шан-друк домігся права формування Української національної армії з мобілізова-них Німеччиною співвітчизників. У квітні 1944 р. дивізія «Галичина» склала присягу на вірність українському народові і була включена до складу УНК як перша Українська дивізія. У березні 1945 р. німецький уряд визнав УНК як єдине українське політичне представництво.Після завершення війни, УНК деякий час продовжував діяти, але широкої підтримки від країн-союзниць не отримав. З напису на грані печатки довід-уємось, що вона належала одному з центральних осередків УНК у Празі.

О. А.

421

Печатка Українського національного комітету

Чехо-Словаччина. 1940-ві рр.

Гума, дерево, лак; точіння, різьблення, лиття, лакування.Кругла; D – 37 мм, Н – 78 мм.34,2 г.МШ, Д-5.


422

Печатка Української колонії у Словаччині

Чехо-Словаччина. 1940-ві рр.

Гума, дерево, лак, залізо; точіння, різьблення, лиття, лакування.Кругла; D – 39 мм, Н – 71 мм.25,6 г.МШ, Д-61.


Легенда: Українська колонія в (С)ловаччині / * Братіслава *. Напис розміще-но двома півколами. Великі літери використано згідно з нормами правопису. По краю матриці йде лінійний обідок.У полі печатки на прямокутній основі щит, на якому Тризуб. Технологія виготовлення вказує на те, що слова набрані типографськими гранками, а тризуб вирізано. Орієнтиром для правильного проставляння відбитка пе-чатки слугує невелика кругла металева головка цвяшка. Між гумовою робочою частиною та ручкою – прокладка з м’якого матеріалу. Печатка належала керівному органу об’єднання українців у Словаччині. Після завершення ІІ світової війни до Словаччини виїхало понад 15 тис. укра їнців. Українці також були у Словаччині автохтонним населенням: ком-пактно населяли суцільну етнографічну територію на сході країни, відому під наз вою «Пряшівщина».

О. А.

313

Легенда вписана у два кола. Напис у зовнішньому: * УПРАВА УКРАЇНСЬКОГО ТАБОРУ, внутрішньому: СТРУБ-БЕРХТЕСҐАДЕН. Текст розпочинається знизу з розділової позначки – восьмипроменевої зірочки.У полі печатки над основою у вигляді літери Т напис: “ОРЛИК”. Із зовнішнього краю матриці подвійний лінійний обідок. Гумова робоча частина приклеєна та прибита чотирма цвяхами до дерев’яної ручки.Табір для переміщених осіб «Орлик» розташовувався в американській окупацій-ній зоні Німеччини. 1945 р. у ньому перебувало 1900 українців. У таборі розгор-нулось активне культурно-спортивне та суспільно-громадське життя. У таборі «Орлик» українці створили однойменне спортивне товариство, школу та гімназію (очолювану письменником Володимиром Радзикевичем). Також у таборі діяли Правна комісія, культурно-освітня референтура, молодіжна рефе-рентура, Товариство українських комбатантів, учительська громада, товариство «Просвіта», «ПЛАСТ», читальня української молоді ім. митрополита Андрея Шептицького, образотворча студія. Видавався місячник культури та суспільного життя. Управа табору організовувала «Дні фізичної культури». Особливо знамен-ною подією стало святкування 30-річчя «Дня Злуки та Соборності України».Останні мешканці залишили табір 1953 р.

О. А.

423

Печатка управи українського табору «Орлик» у Струб-Берхтесгадені

Німеччина. 1945–1953 рр.

Гума, дерево, залізо, лак; точіння, різьблення, лиття, лакування.Кругла; D – 33 мм, Н – 76 мм.25,1 г.МШ, Д-15.


424

Печатка Ордену Запо-розьких лицарів

Німеччина / Чилі. 1946–1953 рр.

Дерево; різьблення.Кругла; D – 56 мм, Н – 23 мм.64,6 г.МШ, Д-21.


Легенда: ♦ ПЕЧАТЬ ♦ ОРДЕNА ♦ ЗАПОРОЗЬКИХ ♦ ЛИЦАРІВ. Напис зроблено стилізованими літерами. Слова відокремлено ромбами. Із зовнішнього краю печатки подвійний обідок. Легенду не відокремлено від поля печатки.У полі печатки на овальному щиті, оздобленому бароковим картушем, козак з мушкетом. За щитом перехрещені два прапори, на одному з яких – Тризуб, другому – хрест, сонце та місяць. На зворотній стороні печатки вирізано іншу композицію: між двох чорнильниць металеве перо, що своїм вістрям впирається у розгорнуту книгу. Печатка належала генерал-хорунжому Валентину Трутенку. Час та місце ство-рення Ордену Запорозьких лицарів невідомі. Г. Карасюкевич залишив про печатку такі відомості: «... блаженної пам’яті, наш незабутній генерал-полковник Валентин Трутенко, як військовий осавул Генеральної Управи Українського вільного козацтва користав з неї в 1946 рр. – до кінця свого життя».Валентин Трутенко був військовим аташе гетьманського уряду в Німеччині, а після ІІ світової війни перебував у таборі для переміщених осіб. 1948 р. виїхав до Чилі, де 1953 р. помер.

О. А.

314

Легенда вписана у два кола: + ASSOCIATION “UKRAINIAN ART” / LIMITED COOPERATIVE COMPANY – REGENSBURGV – (Асоціа-ція «Українське мистецтво» / кооперативне товариство з обмеженою відповідальністю. Регенсбург). Мова англійська. Напис у зовнішньо-му колі виконано стилізованими великими літерами. Його початок і кінець розділяє хрестик.У полі печатки переплетіння прописних літер «У» та «А». Гумова робоча частина матриці кріпилась до дерев’яної квадратної дощечки клеєм та цвяшками. Використання ручки не передбачалося. Невели-ка зарубка слугувала орієнтиром для правильного проставляння відбитка.1945 р. у Регенсбурзі утворено один з таборів для переміщених осіб українського походження. Активна громадська позиція його мешкан-ців забезпечила у таборі діяльність двох православних парафій, школи, гімназії, Українського технічно-господарського інституту, спортивних товариств «Січ», «Верховина», «СУМ-юнак». На ниві культури працювали театр В. Блавацького, редакція тижневика «Слово». Осібне місце посідав кооператив «Українське мистецтво», утворений 1945 р. Однією з перших справ об’єднання стало видання того ж року «Кобзаря» Тараса Шевченка. 1947 р. мистцями табору випущено в обіг марку із зображенням Т. Шевченка. До плеяди українських мистців, що творили у таборі в Регенсбурзі, зокрема належали художники Северин Борачок, Степан Луцик (член Управи Української Спілки образотворчих митців), Михайло Мороз та скуль-птор Петро Капшученко.

О. А.

425

Печатка Асоціації «Українське мистецтво» у Регенсбурзі


Гума, дерево, залізо; точіння, різьблення, лиття.????????Квадратна; D – 39 мм, Н – 22,5 мм.37,5 г.МШ, Д-7.


426

Печатка Українського товариства «Просвіта» у Шляйсгаймі


Гума, дерево, залізо; точіння, різьблення, лиття.?????????Прямокутна; 46×51 мм, Н – 69 мм.35,2 г.МШ, Д-8.


У полі печатки, у накресленому тонкою лінією трикутнику, розкрита книга в обрамленні проміння. Під трикутником напис: SCHLEISSHEIM (Шляйсгайм). На сторонах трикутника двомовний напис: зовнішній – англійською мовою: Ukrainian organization “Proswita.”, внутрішній – українською: Українське товариство “Просвіта.”. Ручка дерев’яна, червоного кольору. Орієнтиром для правильного проставляння відбитка печатки є кругла металева головка цвяшка.

315

Табір для переміщених осіб у Шляйсгаймі розташовувався неподалік Мюнхена. Українці у таборі утворили потужну освітянську мережу, пред-ставлену дитячим садком, народною школою, реальною гімназією та технічно-промисловою школою. Діяльність «Просвіти» у Шляйсгаймі була скерована на підтримку національної культури та гуртування українців у поліетнічному таборі.

О. А.

427

Печатка Українського студентського товари-ства у Гайдельберзі


Гума, дерево; точіння, різьблення, лиття.??????Квадратна; D – 40,5 мм, Н – 18 мм.15,4 г.МШ, Д-68.


Легенда двома колами англійською та німецькою мовами: Ukrainian Stu-dent’s Association / Ukrainischer Studentenbund (Українська студентська асоціація). Тексти написано з використанням великих літер відповідно до норм правопису. По краю матриці подвійний обідок.У полі печатки емблема з чотирьох об’єднаних літер: УСГГ. Знизу напис: «in Heidelberg». Абревіатура, що склала основу емблеми, означає – «Україн-ська студентська громада Гайдельберга». Літери виготовлені за допомогою типографських гранок, емблема вирізана окремо. Можливо, мала місце заміна старої. Ручка відсутня, лишився отвір для її кріплення.На момент завершення ІІ світової війни в Німеччині опинилось понад дві тисячі студентів-українців. 1947 р. відновив свою діяльність Центральний союз українського студентства, який об’єднував університетську молодь. Українська студентська громада у Гайдельберзі була утворена в таборі для переміщених осіб у 1947 р.

Кухар Р. Українська студентська громада... – С. 107–109. О. А.

428

Печатка Української народної школи в Мюнхені

Німеччина. 1945–1950-ті рр.

Гума, дерево, лак; точіння, різьблення, лиття, лакування.Кругла; D – 50 мм, Н – 82 мм.55,6 г.МШ, Д-47.


Легенда вписана у два півкола. Верхнє (більше): УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ШКОЛА, нижнє: – в МЮНХЕНІ –. Напис не відокремлено від поля печатки.У полі печатки напис німецькою мовою чотирма рядками повторює україно-мовну легенду: UKRAINISCHE / VOLKSSCHULE / in / MÜNCHEN. У верх-ній частині ручки наявна позначка напрямку проставляння відтиску. Нею слугує круглий щиток з написом: «OTTO REUTHER / Stempelfabrikat / Augustenstr. 39 / tel. 55627 / MÜNCHEN» (Отто Рютер, виробник печаток. Аугустенштрасе 39, телефон 55627, Мюнхен).

316

Мюнхен був одним з післявоєнних центрів української культури та освіти в Європі. Народні школи, які мали глибоку традицію, організовувались переважно духовенством та інтелігенцією для дітей українських біженців. У Німеччині в таборах для переміще-них осіб діяло 88 українських народних шкіл. Загалом у них навчалось близько 5400 учнів. Окрім народних шкіл у Мюнхені в таборах діяли українські дитячі садки, суботні школи, реальні гімназії, учительська семінарія, Українська середня ветеринарно-зоотехнічна школа, Українська технічно-промислова школа, Українська економічна висока школа, освітні курси при Богослов-сько-педагогічній академії УАПЦ.

О. А.

429

Печатка оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України за перебудову

УРСР. 1989 р.

Гума, дерево; різьблення.Кругла; D – 33 мм; Н – 107 мм.21,6 г.НМІУ, ПЧ-208.


Легенда: Оргкомітет. Установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову. Київ. 1989 р. Тексти написано з використанням великих літер згідно з нормами правопису. У полі печатки Тризуб. Матриця виготовлена з білої гуми і закрі-плена на білій фарбованій дерев’яній ручці.І-й (установчий) з’їзд Народного Руху України відбувся 8–10 вересня 1989 р. у Києві у конференц-залі Київського політехніч-ного інституту. На з’їзд приїхав 1121 делегат (з 1158-ми обраних) від 1247-ми осередків з усієї України. У Народному Русі об’єдналися люди різних політичних переконань – від лібераль-них комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націона-лізму. З’їзд прийняв Програму і Статут Народного Руху України за перебудову. Обрано керівні органи Руху: Голова – Іван Драч, 1-й заступник – Сергій Конєв, заступники голови Руху: Володи-мир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь. Повно-важення між з’їздами перебирала Велика Рада Руху. Печатка передана Бойчишиним М. І. – головою виконкому і Шевченківської райради народних депутатів м. Львова, членом оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України за перебудову.

О. Р.

317

430

Печатка Президента Української Народної Республіки (в екзилі)

1989 р.

Гума, дерево; різьблення.Кругла; D – 52 мм, Н – 75 мм.790,5 г.НМІУ, ПЧ-209.


Легенда: Президент Української Народної Республіки. У полі печатки Тризуб. Матриця складається з двох частин: гумового контрштампа з опуклим зображенням та верхньої металевої частини з увігнутим зображенням. Сегмент печатки закріплений на основі з двох пластин, скріплених залізними стрижнями. Основа матриці спирається на чотири ніжки, вкриті гумою. Збоку напис: TAIWAN. До верхньої частини печатки прикріплено ручку-важіль, на якій напис: OFFICIAL / LONG REACH / PAT 2706,448. До печатки додано дерев’яний футляр, інкрустований соломкою (кольори візерунка: білий, жовтий, червоний). Усередині коробка вкрита тканиною світло-бузкового кольору.22 серпня 1992 р. Президент Української Народної Республіки в екзилі Микола Плав’юк передав грамоту Державного центру УНР Президен-тові України Леоніду Кравчуку. Цей акт засвідчував, що Українська незалежна держава, проголошена 24 серпня 1991 р., є правонаступни-цею Української Народної Республіки. Разом із тим у Маріїнському палаці було передано клейноди УНР. Серед них – печатка.

О. Р.

431

Ескіз печатки Української Державної академії мистецтв


Папір; туш, акварель.248×249 мм.НХМУ, Грс-9395.

Ескіз печатки Української Державної академії мистецтв являє собою коло, у центр якого вписано погрудне зображення римської богині мудрості, покровительки мистецтв Мінерви зі щитом, на якому напис латиною ARS (українською – мистецтво). Вона обернена ліворуч і дивиться на Тризуб. Навколо центральної композиції рослинний орнамент. Легенда: УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ МИС-ТЕЦТВ. Під малюнком підпис автора й дата: ГЕОРГІЙ НАРБУТ 1918. Нижче напис: «2-го червня 1918 р. проект цеї печатки затверджено Радою Президії Української державної Академії мистецтв». Далі йдуть підписи ректора академії Федора Кричевського, Василя Кричевського, Михайла Бойчука, Миколи Бурачека та Олександра Мурашка. Академію було урочисто відкрито 22 листопада 1917 р. у приміщенні Української Центральної Ради. Остання надала академії як автономній державній інституції зі щорічним бюджетом 97 400 крб. право безмитно одержувати зарубіжну літературу і мистецькі твори. Академією керува-ла Рада у складі Д. Антоновича, П. Зайцева, Д. Щербаківського (вчений секретар). Ректорами академії були: В. Кричевський (1917–1918), Ф. Кричевський (1918, 1920–1922), Г. Нарбут (1919–1920).

Увага! Відтиску


318

Печатка за ескізом Георгія Нарбута була виготовлена на початку 1918 р., але використовувалась вона недовго – до встановлення в Україні влади більшовиків. У 1922 р. розпорядженням Губернського відділу професійної освіти при Наркоматі освіти Академію мистецтв перетворено на Київський інститут пластичних мистецтв, а 1924 р., після об’єднання з Київським архітектурним інститутом, цей навчальний заклад дістав назву «Київський художній інститут». Історичну назву академії було повернуто постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 1992 р., а відповідно до постано-ви Кабінету міністрів України від 17 березня 1998 р. вона стала Академією образотворчого мистецтва і архітектури. При цьому використання герба авторства Григорія Нарбута так і не було відновлене.

С. Н.

319

432

Ескіз печатки Державного секретаріату


Папір; туш, блакитна акварель.467×327 мм.НХМУ, Грс-9397.

З приходом до влади Гетьмана Павла Скоропадського у квітні 1918 р. постало питання про розробку символіки новоутвореної Української Держави. Попередні символи УНР відкидалися одразу, не через політичні мотиви, а перш за все тому, що вони не відповідали геральдичним традиціям та мали незадовільний естетич-ний вигляд. Для вирішення вкрай складного та надзвичайно відповідального завдання з розробки проекту Великої державної печатки та герба Української Держави було запрошено видатного українського художника-графіка Георгія Нарбута. Він мав створити ескізи і для печаток державних установ, зокрема Державного секретаріату та міністерств. На відміну від Великої державної печат-ки, у полі якої герб Гетьманату – козак з мушкетом – розміщений у восьмикутно-му щиті, на печатці секретаріату художник вписав його у коло, обрамлене рос-линним візерунком. Крім того, козак був вдягнутий у срібні шати, а не як на гербі – золоті. По колу мав міститися напис, який розділявся тризубом: ДЕРЖАВ-НЕ СЕКРЕТАРСТВО. Георгій Нарбут використав у легенді власний, особливий шрифт, який надавав печатці більшої художньої вишуканості. Під ескізом худож-ник зробив власною рукою напис, за допомогою якого ми сьогодні можемо точно встановити дату завершення малюнка і авторство: ГЕОРГІЙ НАРБУТ РОКУ 1918. VIII 26. Цікаво, що за три дні до цього, 23 серпня 1918 р., Нарбут завершив проект Малої державної печатки. Печатка за представленим ескізом виготовлена не була, оскільки вже у грудні 1918 р. Гетьманат припинив своє існування. Даний ескіз яскраво ілюструє еволюцію естетичного, а заразом і історичного мислення людей, які в період Визвольних змагань творили українську символіку.

Гай-Нижник П. З історії створення державного герба… – С. 105. С. Н.

Documents

Verstka Rozdil-5