pravobadunblog.files.wordpress.com · Web viewПостанова КМУ №419 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності»

Заняття № 28

Лекції 15

Теми 13.1. Поняття та види фінансової звітності

1. Поняття фінансової звітності

2. Види фінансової звітності

Література:

Основна:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

// Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 40. - ст. 365.

2. Постанова КМУ №419 «Про затвердження Порядку подання фінансової

звітності» від 28.02.2000 р. // Офіційний вісник України – 2000. - № 9. – ст.

344.

3. Наказ Міністерства фінансів України №44 «Про затвердження Порядку

складання фінансової, бюджетної та іншої звітності розпорядниками та

одержувачами бюджетних коштів» від 24.01.2012 р. // Офіційний вісник

України – 2012. - № 14. – ст. 519.

4. Наказ Міністерства фінансів України №73 «Про затвердження

Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні

вимоги до фінансової звітності» від 07.02.2013 р. // Офіційний вісник

України – 2013. - № 19. – ст. 665.


Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2

«Консолідована фінансова звітність» від 27.06.2013 р. // Офіційний вісник

України – 2013. - № 62. – ст. 2256.

1. Поняття фінансової звітності

Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації,

накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність

підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію

про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів

підприємства за звітний період.

Користувачі фінансової звітності (далі - користувачі) - фізичні або

юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для

прийняття рішень.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової

звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та

неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та

рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться

підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності,

що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського

обліку.

Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких

основних принципах:

обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які

повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню

оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію

про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних

вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа,

відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання

власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством

обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у

випадках, передбачених національними положеннями (стандартами)

бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій

звітності;

безперервність - оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється

виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення

фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного

періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому

доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій

звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати

грошових коштів;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно

до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів

підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх

господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються

в єдиній грошовій одиниці;

періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні

періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову

звітність у грошовій одиниці України.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані

складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та

бухгалтер підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ,

представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів

малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного

законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух

грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Для суб’єктів малого підприємництва, неприбуткових підприємств,

установ та організацій і представництв іноземних суб’єктів господарської

діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється

скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про

фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх

заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що

забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері

статистики.

Форми фінансової звітності банків встановлюються Національним

банком України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ та фінансової

звітності про виконання бюджетів установлюються центральним органом

виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

2. Види фінансової звітності

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів

про власні господарські операції зобов’язані складати та подавати

консолідовану фінансову звітність.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери

управління яких належать підприємства, засновані на державній власності, та

органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на

комунальній власності, крім власних звітів складають та подають зведену

фінансову звітність щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх

управління.

Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність

щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають відповідно

у державній та комунальній власності.

Об’єднання підприємств крім власної звітності складають і подають

зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу,

якщо це передбачено установчими документами об’єднань підприємств

відповідно до законодавства.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік.

Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з

початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати.

Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу

(року).

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як

12 місяців, але не більш як 15 місяців.

Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку

звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову

звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим

колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих

документів, якщо інше не передбачено Законом про бухгалтерський облік.

Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність

подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності

встановлюється Кабінетом Міністрів України, а для банків - Національним

банком України.


Лекції 16

Теми 13.2. Оцінювання майна для цілей фінансової звітності

1. Особливості переоцінки основних засобів для цілей фінансової звітності

2. Вимоги аудиторів до розкриття інформації


Основна:





344.




України – 2012. - № 14. – ст. 519.




України – 2013. - № 19. – ст. 665.




України – 2013. - № 62. – ст. 2256.

6. Наказ Міністерства фінансів України №92 «Про затвердження Положення

(стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» від 27.04.2000 р. //

Офіційний вісник України – 2000. - № 21. – ст. 871.


Переоцінка – це бухгалтерська процедура, за допомогою якої залишкову

вартість об’єктів основних засобів узгоджують з його справедливою вартістю.

Переоцінка основних засобів (основних фондів) проводиться

підприємством для приведення вартості основних засобів, що фактично

склалася в бухгалтерському обліку, до її реального ринкового рівня.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та

фінансову звітність в Україні» при історичній (фактичній) собівартості

пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх

виробництво та придбання.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та

професійну оціночну діяльність в Україні» проведення переоцінки основних

засобів є обов’язковим у випадках переоцінки основних фондів для цілей

бухгалтерського обліку.

Підприємство/установа може переоцінювати об’єкт основних засобів,

якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його

справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних

засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних

засобів, до якої належить цей об’єкт.

Переоцінка основних засобів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали

переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова

вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

Предметом переоцінки основних фондів на підприємстві є:

• об’єкти нерухомості - будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо;

• робочі силові машини та обладнання;

• вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої;

• обчислювальна техніка, інша оргтехніка;

• транспортні засоби;

• інструмент;

• виробничий і господарський інвентар;

• інші види основних фондів, які діють, знаходяться на консервації або в

резерві, підготовлені до списання, але не оформлені у встановленому порядку

відповідними актами.

Переоцінка основних фондів може здійснюватися у двох формах:

1) дооцінка - збільшення залишкової вартості об’єкта основних фондів

внаслідок збільшення його корисності;

2) уцінка - зменшення залишкової вартості об’єкта основних фондів

внаслідок зменшення його корисності.

Переоцінка основних засобів підприємства повинна здійснюватися

сертифікованим суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем), який має

відповідний сертифікат Фонду державного майна України і діє на підставі

Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну

діяльність».

Документи, необхідні для переоцінки основних засобів:

1. Відомість основних засобів на початок року;

2. Паспорти БТІ на будівлі;

3. Проектно-кошторисна документація на будинки (у разі відсутності

паспортів БТІ);

4. Виписка з паспортів БТІ (якщо оцінюється частину будівлі);

5. Інші документи та інформація, необхідні для проведення переоцінки

основних засобів (можуть бути затребувані оцінювачем в процесі роботи).

Результати переоцінки основних засобів можуть бути використані:

• у разі залучення інвестицій (у т.ч., наприклад, для визначення заставної

вартості при отриманні кредиту і т.д.);

• у разі визначення ринкової вартості чистих активів підприємства

(наприклад, при ухваленні рішення про продаж бізнесу);

• при запланованому продажу окремих об’єктів (оптимізується податок на

прибуток);

• при запланованому збільшенні статутного капіталу (яке може

знадобитися, наприклад, для залучення коштів шляхом випуску облігацій і

т.д.);

• при запланованій реструктуризації;

• з метою фінансового аналізу для уточнення формування собівартості

продукції підприємства та її ціни.

Алгоритм проведення переоцінки основних засобів

Результати переоцінки основних засобів фіксуються в звіті про оцінку

майна, скріплюється печаткою та підписом керівника суб’єкта оціночної

діяльності і має юридичну силу.

Розмір та порядок оплати послуг з переоцінки основних засобів є

результатом домовленості замовника та суб’єкта оціночної діяльності, що надає

ці послуги і обов’язково фіксується в договорі на проведення оцінки. Вартість

послуг не перевищує 3 % від балансової вартості цих активів.


Аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та

організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне

забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська діяльність регулюється Господарським кодексом України,

Законом України «Про аудиторську діяльність» та іншими прийнятими

відповідно до них нормативно-правовими актами.

Зміст аудиторської діяльності

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку,

первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської

діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх

звітності, обліку, його повноти і відповідності законодавству та встановленим

нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими

організаціями, які уповноважені суб’єктами господарювання на його

проведення.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3125-12

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового

контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо

законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і

майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і

достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього

контролю.

Державний фінансовий аудит здійснюється Рахунковою палатою та

органами державного фінансового контролю відповідно до законів.

Аудит та державний фінансовий аудит можуть проводитися за

ініціативою суб’єктів господарювання, а також у випадках, передбачених

законом (обов’язків аудит).

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її

кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території

України.

Мета аудиту фінансових звітів полягає в наданні аудиторові

можливості висловити думку про те, чи складені фінансові звіти в усіх суттєвих

аспектах відповідно до застосовної концептуальної основи фінансової звітності.

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка достовірності

фінансової звітності підприємства. Аудитор, використовуючи нормативні акти,

перевіряє правильність оцінки статей бухгалтерського балансу та інших форм

фінансової звітності, її доброякісності і своєчасності подання.

Перевіряючи фінансову звітність, аудитор визначає повноту і

взаємозв’язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної

звітності. Одночасно з’ясовує, як на підприємстві здійснюється аналіз і

затвердження фінансової звітності структурних підрозділів. Для впевненості у

правильності складання форм фінансової звітності аудитору необхідно

перевірити взаємну погодженість показників.

Значна увага приділяється перевірці систем та інформації на виході,

зокрема аудитор має впевнитись у функціонуванні системи реєстрації та

оброблення інформації та оцінити її адекватність як основи для складання

фінансової звітності.

Аудитор повинен також виконати аналіз фінансової звітності, який був би

достатнім для формування думки про неї.

Аудитор несе відповідальність за формування та висловлення думки

стосовно фінансових звітів. Відповідальність за складання та подання

фінансових звітів покладається на управлінський персонал суб’єкта

господарювання.

Аудит фінансової звітності має підтвердити реальність інформації про

активи і пасиви підприємства.

Під час перевірки фінансових звітів клієнт повинен надати аудиторові

повну інформацію, на підставі якої останній міг би зробити висновок, що

відповідає вимогам норм (стандартів).

Тільки переконавшись у правильності й достовірності фінансової

звітності, аудитор підтверджує правильність її складання.

СРС № 14 (8 год)

Тема 13.3. Особливості оцінювання майна для цілей фінансової

звітності

1. Правовий статус Аудиторської палати України

2. Діяльність аудиторів під час оцінки майна


Основна:

1. Закон України «Про аудиторську діяльність» // Відомості Верховної Ради

України. – 1993. - № 23. - ст. 243.



3. Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового

контролю в Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 13. -

ст. 110.

4. Постанова КМУ №868 «Про утворення Державної аудиторської служби

України» від 28.10.2015 р. // http://www.kmu.gov.ua.

1. Правовий статус Аудиторської палати України

Аудиторська палата України - самоврядний орган, що здійснює

сертифікацію суб’єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю,

затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде

облік аудиторських організацій та аудиторів.

Правовий статус та порядок діяльності Аудиторської палати України

визначаються Законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими

відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Повноваження Аудиторської палати України визначаються Законом про

аудиторську діяльність та Статутом Аудиторської палати України.

Статут Аудиторської палати України приймається двома третинами

голосів від загальної кількості членів Аудиторської палати України.

Аудиторська палата України:

1) здійснює сертифікацію осіб, які мають намір займатися аудиторською

діяльністю;

2) затверджує стандарти аудиту;

3) затверджує програми підготовки аудиторів та за погодженням з

Національним банком України програми підготовки аудиторів, які

здійснюватимуть аудит банків;

4) веде Реєстр;

5) здійснює контроль за дотриманням аудиторськими фірмами та

аудиторами вимог цього Закону, стандартів аудиту, норм професійної етики

аудиторів;

6) здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при

проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю

аудиторських послуг;

7) регулює взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фірмами) в

процесі здійснення аудиторської діяльності та у разі необхідності застосовує до

них стягнення;

8) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом про

аудиторську діяльність та Статутом Аудиторської палати України.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3125-12

Аудиторська палата України функціонує як незалежний орган.

Аудиторська палата України є юридичною особою, веде відповідний

облік та звітність.

Аудиторська палата України є неприбутковою організацією.

Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної особи з дня

її реєстрації у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну

політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших

громадських формувань на підставі заяви та Статуту, затвердженого в порядку,

передбаченому Законом про аудиторську діяльність.

Аудиторська палата України формується на паритетних засадах шляхом

делегування до її складу аудиторів та представників державних органів.

Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить

двадцять осіб.

Від державних органів делегують по одному представнику центральні

органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну

фінансову політику, державну політику економічного розвитку, Міністерство

юстиції України, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну

політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших

громадських формувань, державну податкову політику, державну політику у

сфері статистики, державну політику у сфері державного фінансового

контролю, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та

фондового ринку, національна комісія, що здійснює державне регулювання у

сфері ринків фінансових послуг, та Рахункова палата.

До складу Аудиторської палати України від аудиторів делегуються в

кількості десяти осіб висококваліфіковані аудитори з безперервним стажем

аудиторської діяльності не менше п’яти років, представники фахових

навчальних закладів та наукових організацій.

Право аудиторів обирати представників до складу Аудиторської палати

України і бути обраними реалізується через рішення, які приймаються на з’їзді

аудиторів України.

Порядок делегування представників до Аудиторської палати України

визначається відповідно з’їздом аудиторів України, колегією державних органів

або іншим вищим керівним органом.

2. Діяльність аудиторів під час оцінки майна


Семінарське заняття № 14

Тема 13. Оцінювання майна для цілей фінансової звітності

1. Поняття та види фінансової звітності

2. Переоцінка основних засобів для цілей фінансової звітності



Основна:





344.




України – 2012. - № 14. – ст. 519.




України – 2013. - № 19. – ст. 665.




України – 2013. - № 62. – ст. 2256.





Практичне заняття № 1

Тема 13. Оцінювання майна для цілей фінансової звітності




Основна:





344.




України – 2012. - № 14. – ст. 519.




України – 2013. - № 19. – ст. 665.




України – 2013. - № 62. – ст. 2256.




Documents

pravobadunblog.files.wordpress.com · Web viewПостанова КМУ №419 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності»