Відділ освіти Маневицької райдержадміністраціїЗагальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Старосілля

Семйонова Л. В.

ЧарівногоПолісся

дивосвітКнига для читання

Маневичі – 2014Чарівного Полісся дивосвіт. Книга для читання. Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Старосілля. – 46 сторінок

Література рідного краю – джерело, яке збагачує душу дитини любов’ю до материнської землі, сприяє піднесенню національної свідомості, утвердженню людської гідності та громадянської мужності.

У пропонованій книзі представлено літературний календар Волині з крилатими висловами письменників, вікторини, цікаві факти про життя і творчість Л. Лежанської, поетичні доробки митців слова Маневиччини.

Для вчителів, учнів шкіл, усіх, хто цікавиться розвитком літературного процесу рідного краю.

Автор: Семйонова Л. В. – вчитель української мови і літератури ЗОШ І-ІІ ступенів с. Старосілля Маневицького району Волинської області

Рецензенти: С. В. Пацаманюк – завідувач методичним кабінетом відділу освіти Маневицької райдержадміністраціїН. П. Павлюк – методист з української мови методичного кабінету відділу освіти Маневицької райдержадміністрації

Чарівного Полісся дивосвіт: Книга для читання. Затверджено радою методичного кабінету Маневицького районуПротокол №2 від 10.01.2014 року

1

Зміст1. Передмова. Пам’ятай про край свій кожну

мить. – с.32. Літературний календар Волині. Крилаті

вислови. – с.53. Літературні вікторини. – с.104. «Життя моє, - сонце в шибці…». Про

Людмилу Лежанську. – с.175. Моя Маневицька земля – куточок рідної

Волині. Поезії. – с.28

2

Пам’ятай про край свій кожну мить…

Волинь незабутня, країно славутня!

У пишній красі ти красуєш!

Здавен твою бачу українську вдачу,

Здавен мою душу чаруєш!

Олена ПчілкаЧи знаєте ви Волинь? Ні, ви не знаєте Волині – так, майже за Гоголем,

хочеться сказати, думаючи про замислену вроду й неголосну привабу землі, з

якою кровно зв’язана творчість цілого грона волинських поетів.

Край тихих річок і повитих легендами перлисто-блакитних озер, гомінких

пущ і дбайливо оброблених ланів, «Лесина земля», звідки геніальна поетеса

винесла найчарівніші витвори своєї фантазії. Цей край бринить своїми

різнотонними струнами у віршах.

Чи чули ви, як день іде Поліссям,

Як губить роси у сипких пісках,

Як голубою промениться вістю

В людських очах?

Над Стоходом, в сосновому чеканні,

Над Світязем, де вруняться казки,

Йому дарують подих кроків ранніх

Поліщуки.

Від Ратного в задуму Любешова,

Від Цумані до Пінських аж боліт –

Підносить на своїх плечах обнова

3

Чарівний світ.

Спиняємось, шануємо – і знову

В зелену далину життя ведем.

…Зігріті мої думи, кожне слово

Поліським днем!

Петро Мах

Справедливо вважається, що любов до рідного краю починається з отчого

обійстя, з шкільних порогів, з історії свого родоводу, домашніх оберегів.

Уроки літератури рідного краю… Якими вони повинні бути? Які твори

запропонувати учням? Як пробудити читацький інтерес дитини, виховати

тонкого поціновувача художнього слова? Такі питання, поза сумнівом,

хвилюють кожного вчителя-словесника.

Уроки літератури рідного краю є тим універсальним місточком, який

вдало поєднує читацький інтерес вчителя та запити його вихованців.

Природна краса Волині, її джерела напоїли снагою не один літературний

талант. Ця книжечка – це потяг до витоків літератури, людська любов до

невтомних трудівників на ниві рідної культури. Це здатність національного

коріння до оживлення і розквіту в кронах життя. Це щедрість землі й народу на

одержимих, талановитих людей. Свідченням такої щедрості є книжка

«Чарівного Полісся дивосвіт», що представляє читачам творчий доробок

митців слова рідної Волині.

Скориставшись даною книгою, учитель української мови та літератури

зможе прищепити школярам почуття поваги, любові до художньої літератури,

залучити їх до активного читання – одного із видів мистецтва,

найпопулярнішого і найдоступнішого усім. Саме література приносить радість

людям, підносить її духовно. Засобами мистецтва слова виховується любов до

України, повага до її мови, історії, звичаїв і традицій.

4

Літературний календар

Волині*дата народження письменників*крилаті вислови

5

02.01.1950 – народилась Надія ГуменюкДовірмо добротворності руки,Повірмо в те, що ми прийшли навікиІ держить нас не тільки хліб ідей, І житній хліб підтримує лиш доти,Доки ми вірим в людяність людейІ чуєм віру, наче пульс, на дотик.

Н. Гуменюк

10.01.1922 – народився М. Пронько

Нехай на борозни сердецьВпаде зерно моєї долі…І розхвилює вітерецьВрожай добра на ріднім полі.

М. Пронько

14.01.1942 – народився В. Гей

Віддайте людям озеро добра,Собі візьміть малюсіньку краплину.Збудуйте друзям надвисокий храм,Собі – звичайну сонячну хатину.

(«Взаємність»)

15.01.1871 – народився у м. Володимирі-Волинському український вчений-сходознавець та письменник А. Кримський. 25.01. 1942р. помер у в’язниці міста Кустарная в Казахстані.

«Незвичайна поява серед українців, незвична своєю енергією, пристрасною любов’ю до України і різносторонністю знання й таланту, се Агатангел Кримський. Філолог з фаху, орієнталіст із замилування, він виявив себе високоталановитим поетом, дуже оригінальним повістярем».

(І. Я. Франко)

Поезіє! Супутнице моя!Ти – теплий, животворний промінь сонця.

(«Заспів»)

27.01.1907 – народився у м. Луцьку український письменник, літературознавець М. Гаско.

6 Січень 1972 – померла поетеса Г. Ю. Жежко. Народилася 17. 11. 1901р.у м. Турійську.10.03.1914 – народився М. Куделя, збирач Шевченкіани, громадський діяч.

З Шевченком у серці, з «Кобзарем» у руках.М. Куделя

11.03. 1947 – народилась Л. Лежанська

…Прокльовуються легко між думкамиСлова – іскринки золоті.В самотині, у невимовній тиші,Слова тчуть дивну казку золоту,Просвітлені чиєюсь добротою – Самі творити здатні доброту.

Л. Лежанська

30.03.1857 – у с. Підгайцях Луцького району народилась Габріеля Запольська, польська письменниця і актриса.

12.04.1982 – помер П. К. Волинський, український літературознавець, автор підручників з історії української літератури. Народився 13.02. 1893р. у селі Олиці Ківерцівського району.

17.04.1882 – у с. Затурцях Локачинського району народився В’ячеслав Липинський, український історик, політолог, публіцист, громадський і політичний діяч.

05.05.1932 – народився Б. К. Калуш, вчитель-методист НВК «Колківська ЗОШ І-ІІІ ст.-ліцей»

Рід свій ми знаємо від давнини,Знаємо власне коріння – Хто ми і що ми, чиї ми синиВ долі свого покоління. («Джерело»)

25.05.1934 – народився Петро Мах

…Я думаю про правду у житті,Я мучуся неправдою людською… Ти така прекрасна, ніжна і багата,

А скрикне ранок – обнімусь з журбою, Мово мого роду, світла – наче свято.Хоч сіяти її я не хотів… П. Мах П. Мах

729.06.1849 – народилась Олена Пчілка

Волинь незабутня, країно славутня!У пишній красі ти красуєш!Здавен твою бачу українську вдачу,Здавен мою душу чаруєш.

Олена Пчілка

17.07.1934 – народився Йосип Струцюк«Справді красне, справді неповторне слово! Так би я коротко визначив основу поезій Йосипа Струцюка. У його творчості важливе дослідницьке начало. Ґрунтовне вивчення рідного краю, історії, пісні допомогло осягнути глибину сучасності. Із власною піснею увійшов і Йосип Струцюк в українську поезію», -- писав М. Стельмах у статті «Творчий шлях Йосипа Струцюка» (Літературна Україна – 1979 – 7 вересня)

07.09.1957 – народилась Ніна Горик…Я знаю той стан, коли воля сповита.І серце жахається на бистрині.Затемнення розуму можна простити.Затемнення совісті – ні.

Н. Горик

15.09.1946 – народився І. Корсак…На тій стежині, на тих шляхах не роздавали подарунків, зате стачало терну, не за вигодою, не за посадами і благами ішли тим колючим шляхом найсміливіші та наймужніші…

І. Корсак

02.11.1934 – народився В. Лазарук…Я на коліна стаю в пошані,П’ю старовинну цілющу воду.Я бачу очі моїх слов’янівВ криниці чистій мого народу

В. Лазарук

19.11.1943 – народилась О. КриштальськаСерцем безпам’ятний, пояничараний, -- Правда не завжди солодка на смак, --

Роде, народе, недолею скараний,Власного «я» не зміняй на срібняк!

О. Криштальська

822.11. 1941 – народилась М. Малиновська

Волинь – дуже стара селянка,Яка бачила на своєму піщаномуВікові так багато, що завждиМовчить, обдумуючи прожите.

М. Малиновська

18.12. 1934 – народився О. БогачукХто спів черпає із джерел народу,Вклоняється їм серцем і чолом, -- Той сам стає від роду і до родуНародним невичерпним джерелом.

(«Джерело»)Народна пісня – голос невсипущий,Душі людської – вічне відкриття,Вона ніколи, як і хліб насущний,Не вийде з моди сущого життя.

(«Народна пісня»)

23.12.1935 – народився І. ЧернецькийТа ні! Ми пам’ятаємо щомитіПро наші болі, про гіркі печалі.Бо ми – народ! Один у цьому світіНакреслені мечем його скрижалі.

(«Ми – народ»)

23.12. 1961 – народився В. СлапчукТвій більвізьму собі,візьму гіркі твої печалі,що мовчки у тобі кричали,візьму твій хрест…

В. Слапчук

9

Літературні

вікторинивікторини

10

«Благословеннний край Волинь…»Літературно-краєзнавча вікторина

Запитання для учнів 1- 4 класів1. Як називається край, в якому ви живете?

2. Як називається головне місто Волині?

3. Які ще міста Волині ви знаєте?

4. Кому з видатних людей в Луцьку поставлені пам’ятники?

5. Хто автор вірша «Лесина молитва у селі Волошки на Волині»?

6. Яка книжечка Василя Слапчука вчить дітей шанувати хліб?

7. Скільки загадок приніс лис у книжці Й. Струцюка «Лісовий гість»?

8. Найбільше озеро Волині.

9. Назвіть книжечки сучасних волинських письменників, присвячені

святому Миколаю.

10. Хто з волинських письменників написав для дітей книжку віршів-

писанок?

11. За скількома замками було сховано долю у творі Лесі Українки «Казка

про Оха-чародія»?

12. Якого чудернацького казкового звіра вигадала письменниця Надія

Гуменюк, що і дав назву її збірці поезій для дітей?

13. Назвіть казку Олени Пчілки, головного героя якої можна назвати братом

Колобка?

14. Назвіть найстаріші міста Волині.

15. В якому куточку Волині народилась відома українська актриса Наталія

Ужвій?

11

Запитання для учнів 5- 9 класів1. Які місця нашої області пам’ятають Лесю Українку?

2. Кого з сучасних письменників, що живуть на Волині, ви знаєте?

3. Де проживала сім’я Косачів у м. Луцьку?

4. Назвіть українського географа, геолога, професора, дослідника природи

Волині, який присвятив вивченню Волинського Полісся понад 20 років

свого життя.

5. Який музей, створений у Луцьку, є єдиним в Україні?

6. Назвіть волинського краєзнавця – збирача унікальної Шевченкіани.

7. Назвіть письменників, уродженців Волині, -- лауреатів Державної премії

України імені Тараса Шевченка.

8. До кого звертається Олена Пчілка у вірші «Волинські спогади»?

9. Назвіть автора гумористичних збірок для дітей, який ховається під

псевдонімом Кость Волиняка.

10. У якій книзі для дітей Й. Струцюк торкнувся теми боротьби УПА проти

чужоземних поневолювачів?

11. Яке озеро оспівала Леся Українка у драмі-феєрії «Лісова пісня»?

12. Назвіть книгу-календар відомого волинського письменника.

13. «Найбільший ворог Османської імперії», перший гетьман волинян.

14. Назвіть ім’я козака, який останнім загинув у Берестецькій битві.

15. Як називається цикл поезій В. Гея про кожен місяць року?

16. Кому присвячений цикл поезій В. Гея «Її зоря»?

12

Ніна Горик – донька Волині1. Де й коли народилася Ніна Горик? (1957 рік, с. Забужжя

Любомльського району)2. Як називається перша збірка поезій? («Волинь моя, воле»)3. Як називається вірш, що відкриває дану збірку? («Предслово»)4. Назвіть літературні премії, якими відзначена творчість Н. Горик.

(«Благовіст», ім. А. Кримського, ім. Родини Косачів, ім. Марка Вовчка)

5. Як називається роман, що став лауреатом конкурсу «Коронація слова»? («Янгол у сірому»)

6. Назва радіоп’єси, у якій зображені складні реалії Західної України після Другої світової війни. («Тополинка»)

7. Як називається книжка віршів для дітей, видана у 1997 році? («Погожою дниною над Україною»)

13

«На цій землі ми птахи перелітні»( творчість Надії Гуменюк )

1. Де й коли народилася Н. Гуменюк? (1950 р. в с. Онацьківці Полонського району Хмельницької області)

2. Як називається перша збірка поетеси? («Країна світла»)3. Збірка поезій, яка розповідає про свята релігійні, народні й державні.

(«У янгола під крилом»)4. У якій формі написані вірші даної збірки? (у формі писанок)5. З якого твору ці рядки:Я для рідних своїх ще дитинка – Ніжна квіточка, любе пташа,Та вже знаю, що я – українкаЙ українська у мене душа.Непосида я, всім це відомо,Божий промінь і Божа роса.Та у серці моєму маломуУкраїни велика краса.(«Я – українка»)6. Яку місце посів роман «Білий вовк на Чорному шляху» на

літературному конкурсі, що його оголосили Ліга українських меценатів і видавництво «Ярославів вал»? ( друге )

7. Головний герой даного роману. ( Маркіян )8. Героєм якого твору є Трямзик, Шуршик Великий? («Шуршик Великий

та інші»)

14

«Усе життя – проти вітру» (В. Більчик – поет-пісняр)

1. Де народився В. Більчик? ( у с. Нова Руда Маневицького району)2. Як називається перша зб. Поезій В. Більчика, видана у м. Луганську? («Моя Волинь»)3. Як називається друга збірка поета? («Тобі, Україно»)4. У якій газеті найчастіше друкуються твори В. Більчика? («Нова доба»)5. Як називається зб. новел В. Більчика? («Чорний берег»)6. Скільки новел входить до збірки? (14 новел)7. Назва роману В. Більчика. («Три любові»)

15

Микола Синовець. Повість «Бір»1. Хто автор повісті «Бір»? (Микола Синовець)2. Головні герої твору – це…( дівчина Тетяна та вовчиця на ім’я Руда)3. Коли розгортаються події, описані в повісті? (початок 20 ст., 1917-

1918р.)4. Про що розповідається у творі?5. Із скількох розділів складається повість? (19)6. Про долю якої сім’ї розповідається у повісті? (Триндюків)7. Скільки дітей було в сім’ї? (п’ятеро)8. Якої шкоди завдала вовчиця сім’ї? (три овечки задушила, четверту

забрала з собою, корові ногу поранила)9. Що трапилось з маленькою Тетянкою під час жнив? (вовчиця заманила

в ліс)10. Які народні свята, звичаї та традиції згадуються в повісті? 11. Від чого померли батьки Тетянки?12. Хто взяв опіку над меншими сестрами? (брат Олександр)13. Куди Олександр відвів Тетянку і чому? (в найми до тітки Олени)14. Як жилося Тетянці в тітки і дядька?15. Яку роботу в основному виконувала дівчинка?16. Що трапилося з Тетянкою, коли пішла в ліс по ягоди?17. Хто врятував дівчинку?18. Чому чоловіки били Руду?19. Як Тетянка захищала вовчицю?20. Чому дівчина засумувала?21.Що сталося з вовчицею?

16

«Життя моє, -- Сонце в шибці…Руками людей зігріте…»( про Людмилу Лежанську )

Невелике село Вербичне притулилось своїми левадами до старого лісу в мальовничому куточку Турійського району на Волині.

У літню пору, коли тихе надвечір’я спадало на широкоплечий став, що дрімав в оточенні зажурених верб, рідні або друзі вивозили сюди у візку вродливу дівчину. Дорогою вона просила зупинитись на широкій кладці, перекинутій через струмочок, що витікав із ставка, і слухала дзюркотіння води, потім милувалася красою молодих верб, барвистою пишністю квітів. Та випадало їй це свято рідко: на заваді були хвороба, негода, сімейні обставини.

11 березня 1947 року в с. Вербичне народилася Людмила Лежанська. З листа Людмилиної мами Олени Іванівни Шумської: « Не було їй і трьох років, як я помітила, що їй тяжко ходити, як нагнеться, то тяжко розігнутися. Повезли її до Львова, де оглянули три професори, а діагноз один: міопатія, дистрофія усіх м’язів. Життя недовге, у муках, до 25-30 років. Не ходила з чотирьох, до п’яти – лазила на колінах, і коли вже не змогла, то ще трохи котилася».

Для неї кожен рух був неможливістю або мукою. Але у винагороду за все доля дала їй прекрасну душу, здатність думати. Одного разу вона спитала: «Мамо, чому ти мене не вчиш?» Для чого їй потрібно було вчитись – адже не могло й гадки бути про оволодіння якоюсь професією. Мама Людмили, учителі села Вербичне почали її вчити, і вона за рік проходила по два класи. Діти часто вивозили її саморобним візком у поле, на луки, там гралися, рвали квіти, оповідали казки. В Людмили була старша сестра – Галина, двоє племінників – Тарасик і Лариса – її секретарі, для яких вона жила в повному розумінні цього слова.

З листа мами, Олени Іванівни:«Щира і ніжна любов єднала ці чотири рідні серденька. Це були її перші

корені любові, доброти, ніжності і ласки, це було її живуче джерельце.

Оглядаючись назад, я дуже дивуюсь, де така квола, з гіркою долею дівчинка могла взяти стільки сили волі, любові до життя і людей, стільки оптимізму при її скромності».

Що вона любила? Квіти, дерева, книги, небо. Про це говорять її листи та вірші. Дуже любила слухати Джо Дассена. Вважала, що потрібно мати коло своїх постійних авторів і перечитувала їх знову і знову.

17З листа Л. Лежанської: «Моїми книжками є тепер твори Гріна, Купріна,

«Майстер і Маргарита» Булгакова, «Диво» П. Загребельного, ще декілька книг, які будуть завжди моїми.» А за три тижні до смерті поетеса напише: «Тішуся, що потрапила в збірник, де є моя Гордасевич, Костенко, Симоненко, Павличко!» (йшлося про зб. «Космічний акорд»)

Чи була вона щасливою? Як це не дивно, але була. Незадовго до смерті вона сказала мамі: «Мамо, може, хто питатиме, як я жила, або мене жалітиме, що я, мовляв, калічка, то ти кажи, бо це правда, що я була дуже-дуже щаслива і своєї долі ні на чию не поміняла би».

Моя вина – моє щастя

Щасливо з листячком співала,

Хмеліла часто без вина…

Чи ж то моя у тім вина,

Що я не раз в казки тікала?

Тверділа сіро тиша коло мене –

Я рвалася в зелене!..

О як щасливо я втікала

Ген в сінокоси понад став!..

Іван-Царевич там чекав,--

А я калиною ставала…

Палахкотіла щирими вустами –

Знімалась над світами.

Я падала в міцні долоні

Цілющою краплиною,

Єдиною, єдиною! –

Ромашкою цвіла до скроні…

А часом я… блукаючи тужила –

Вертатися не вміла.

І вже тепер ніяк не вмію

В зневіру вірити, в тугу.

18

Кличу людину дорогу –

Я дитинію, дитинію…

Тепер образити мене намарне –

Все вийде лиш на гарне!..

…Щасливо з листячком співала,

Хмеліла часто без вина,

Ото й вина, моя вина:

Я у казки тікала –

Там перших вражень можна доторкатись,

Їм звикла довірятись.

Якою була Людмила? Передусім, дуже емоційною. Емоції переповнювали її, билися у її листах, дзвеніли у її віршах. У світ поезії вона випускала тільки світлі, чисті і прекрасні почуття.

Зі спогадів матері, Олени Іванівни:«В кожній людині Мілюня (так звали Людмилу рідні) вона бачила лише

хороше. В неї було багато друзів, які безкорисливо їй допомагали. Таких людей вона в своїх творах називала «сонячними». Вона казала, що в них через серце проходить сонце».

34 роки сиділа Л. Лежанська в колясці або в ліжку. Сили покидали її. І коли її прийняли в Спілку письменників України, вона була щаслива. Потрібно сказати, що суму, як такого, нарікання на долю чи плачу не було. Це була сильна людина, з широкою душею, теплим ласкавим серцем і з великою любов’ю до життя. Вона дорожила кожною секундою.

Із спогадів матері: «В нашому гіркому житті підтримувала не я її, а вона мене. Після її смерті я прочитала такий вірш:

Прохання

Посиди біля мене, матусю!

Доброта нам гніздечко зів’є.

Бачиш, смуток важкий одвернувся,

Наша усмішка болі приб’є.

Посиди біля мене, матусю,

Без турботи, отак посиди –

19

Хай я в очі твої подивлюся,

Там же є і весняні сліди!..

Посиди біля мене, матусю!

І погладь моє вогке чоло,

Я тоді тобі так усміхнуся,

Що повіриш ти, щастя було!

Посиди біля мене, матусю!

Як зіпруся на ласку твою –

До зірок я тоді дотягнуся

І недолю здолаю свою!

Із листа Л. Лежанської до Г. Гордасевич:«Ця сонячна осінь байдужа до мого здоров’я (я слабну, слабну), але вона

подарувала мені дивну історію, коротку та емоційну. В мій світ увійшов…отой славний композитор, пісні якого зачаровують навіть бабусь.. Так предивно все було… Ми вечеряли о 4 годині ранку… Ми вдвох написали пісню о 5-й ранку. Отаке!»

Через три тижні, 9 листопада 1981 року, Людмила Лежанська померла в м. Луцьку. Поховали її, як вона того хотіла, у сукні з блакитного гіпюру і з фатою. На похороні було багато людей і море квітів.

Літературна творчістьЛюдмила Лежанська побачила за життя тільки дві свої збірки – «Поезії»

(1980р.) та «Стежечки» (1981р.) Змалку прикута до ліжка невиліковною хворобою, вона мала напрочуд тонкий поетичний зір. Її вірші зігріті чистою любов’ю до рідної землі, до людей, з якими так прагла спілкуватися бодай по телефону…

Я бачу все… Я маю сто очей!Я сто доріг у серці маю.Серед книжок й серед людей, –

Я сотні усмішок стрічаю!(«Живу, бо в серці…», зб. «Поезії», с.7.)

Тепло людських сердець не тільки зігріло її, а й надало віри в свої сили.Як любо тиші добрій віддаватись,Коли в житті зоріє хтось тобі,Коли незримо є чиясь присутність…

20(«Присутність доброти», зб. «Поезії», с.30.)

Ця доброта супроводжує Людмилу упродовж її ще такого короткого життя: вона не дала впасти у відчай, забутись у тяжкій самотині, відгородитися від світу своїми болями, а підняла їх на омріяну височінь – служити людям, зробити її корисною для них.

У віршах поетеси відчувається щирість слова, справжнє людське почуття, вони приваблюють чистотою і свіжістю. Авторка справляє враження своєю образністю, пише про особисто пережите, перепущене крізь власну душу. Ліричний герой поетеси невіддільний від самої авторки. З віршів випиває обстановка, в якій знаходиться героїня, роздуми про складність життя. (Див.: «Злетілися думки на тишу», «Краплина літа», «Зустріч», «Те горе не страшне, що наче грім…», «Диво – щастя»)

Однією з сильних рис поетеси є її вміння безмежно захоплюватись побаченим – народженням світанку, літнім дощем чи осіннім вітром, ранком, «що солодко спить», синім небом, яке саме пливе у долоні, крапелькою, що «упала з даху на поріг…, залишивши сміх». З її віршів вимальовуються картини природи, деталі навколишнього світу, на які ми часто не звертаємо уваги.

Хмаринка

Заблудилася хмариночка одна,

В небі чистому білявочка мала.

Мов замріяна весна серед борів,

Заблудилася вона поміж вітрів…

Гей, до моря кличе вітер голубий.

А зелений – у затишок лісовий,

Золотий вітрець до сонця намовля…

І куди летіть – вона й сама не зна.

Може, опуститись до землі?

Кличуть, кличуть квітоньки малі.

Крапелька упала

Крапелька упала

З даху на поріг,

Дзенькнула й пропала,

21Залишивши сміх!..

То весна вже близько,

Тане, тане сніг.

Сердиться вітрисько.

А надворі – сміх.

Ручаїв багато,

Горнуться до ніг –

Свято, свято, свято,

Бо навколо сміх!

Злива. Барви квітів.

Всю ніч шуміло літо зливою,

А вранці здивувало всіх:

Хлюпнуло у квітник

Гарячу повінь сальвій,

Аж спалахнуло до шибок!

Поналивало синьки в чорнобривці,

Позолотило чаші лілій…

День, приголомшений, --

У тишу відійшов…

І не повірити б, що то – остання злива,

Якби не клекіт журавлів над стернями,

Де ходить щедрість.

Є у ліричних віршах поетеси і мелодії кохання, і вічне сподівання щастя, і ніжний смуток, і впевненість у силі почуттів.

Випитуєш очима про любов.

Випитуєш так палко і затято,

Мов на якусь біду.

им більше прагнеш знати

Про всі мої чуття,

22Тим важче спокій в погляді тримати

І пильнувати мудрість у словах

Так важко, що не раз

Від страху аж німію!..

Благаю не випитуй!

Моя любов така жагуча,

Моя любов така безкрая,

Що захлинешся нею!..

Сп’янієш до безтями,

І вже не зможеш втриматися там –

В прозорім небі щастя голубого –

Впадеш.

О, не випитуй мене про любов…

Всі мої злети – це твоє терпіння.

Як сонцеві тобі я вдячна!

Тепер, коли її слово, наче промінь летить до людських сердець, коли її власне серце стало вже піснею, хочеться осягнути саму суть життя поетеси. Чи важко їй було? Пекельно важко! Можна тільки уявити, яким болем поскрипував її візочок, долаючи видолинки дитинства у рідному Вербичному.

«Мені було гірко від думок, мені було сонячно від болю», -- скаже вона потім, але за цими рядками криється цілий світ протиборства, сміливого виклику недузі, часом – і сумнівів, яких проганяли її друзі. Людмила заселила свій дім сонцем, квітами, любов’ю. Її любили люди різних професій – учні, студенти, робітники, лікарі. І не стільки із співчуття, скільки із бажання дивитися в її добрі, лагідні очі, бачити оту незрівняну дитинну усмішку, чути суворо-мужні розмисли про наш вік, працю, людське добро.

Зі слів Л. Лежанської: «Як пишу? Найчастіше мої вірші народжуються без обдумування, проростають із шумовини почуттів, просто, як травинки із грунту, підігрітого сонцем. Бо головне в поезії – то щирість».

23Зелений світ торкається очей

І переконує, що літо оце вічне.

Мені везе на сонячних людей,

На неймовірне і незвичне,

На біль везе і на журбу,

І на слова незаймано прекрасні…

Люблю життя. Люблю!

І не збагну, що є нещасні.

Нещасна тільки мати у розпуці,

Єдине в світі то нещастя.

А якщо дні просто колючі,

То це все на добро ще вдасться.

Безглуздо?

Дещо аж банально…

А вітер заціловує вуста.

Любов, краса – це так реально,

Це сяйво крізь літа!..

Я аж боюсь, що світ зурочу –

Торкається краса моїх очей.

Я жити хочу. Хочу, хочу!

Тому й везе на сонячних людей.

Торкається краса моїх очей,

В моєму світі їй так звично.

Мені везе на сонячних людей,

Бо їх шукаю вічно.

Людмила мало говорила про свій фізичний біль, її більше мучив «біль за словом», котре важко давалося, але щасливило долю.

24У моєму голосі

В моєму голосі – шляхи,

Бо їх мої не знали ноги.

В моєму голосі – квітки,

Бо їх мої не рвали руки.

В моєму голосі – земна

Предивна безконечність:

Нічних таїн зваблива осторога.

Як уже було сказано, за життя Л. Лежанська навтішалась лише своїми двома книгами – «Поезії» (1980р.), «Стежечка» (1981р.). Пізніше вийшли ще дві – «Мій доброокий світ» (1986р.), «Чому став синім льон» (1990р.).

Чому льон цвіте синьо? Льон зелений ріс у полі,

На веселому роздоллі.

Він весною народився,

В синє небо задивився,

Довго, довго розглядав,

Доки й сам блакитним став.

Є також дві пісні, написані на її слова: «Матусі» (муз. Найди) та «Двоколос» (муз. А. Пашкевича).

Зі спогадів сестри Галини Ярославівни Афіцької:«Перед смертю Людмила мені казала: «От якби ще хоч рік – два пожити, я

б багато тепер змогла, так легко мені тепер пишеться». Але сили вже зовсім покидали її». (12.02.1990р.)

Зі спогадів П. Маха:

«Я зустрічався з нею в останньому її надвечір’ї. Людмила була зморена лютою хворобою, але очі її тиху усмішку несли. «Хочеться пожити, стільки ще не написано…», -- говорила. Наступного дня її не стало». (12.03. 1987р.)

В одному з віршів Л. Лежанська писала:Співала пташка світ біля вікна,Зоріла зірка чесно в наші очі…

25Коли читаєш її вірші, бачиш її саму – мрійливу дівчину зі своїми болями і

радощами, помислами і надіями. Та пам'ять про неї – не просто вірші і скромна стела під яблунькою на міському кладовищі. Це і незвичайна чутливість до чиєїсь біди, до неправди і нещирості, зворушлива вдячність за увагу до себе, якась майже дитинна ніжність і наївність, які вона виявляла в житті і зоставила в слові. Це і чистота її любові до людей , і таємниця кохання якою освітлено чимало її поезій.

В одному з листів Л. Лежанська зізнавалася: якщо хоч одній людині колись її книжечки припадуть до душі, то вже не буде її життя марним.

Хочеться вірити, що ніхто із нас не залишиться байдужим, бо не може не зворушити слово чисте, щире, поетичне.

Роздум про слово

Слова, слова… Ну що вони в житті, слова?!

Немов пташки. Та пташка видима, літає.

В долонях теплоти життєва суть жива!

О хто, ну хто цієї істини не знає?

Як страшно-страшно заблудитися в словах,

Лиш ними грітися, словами лиш одними,

Зірвати хочеться над головою дах,

Щоби дощами обгорнутися рясними…

Забути щоб слова, затерти геть усі!

Всією плоттю щоб відчути дотик світу,

Стеблиною собі побути у росі –

Але стеблину бачила й морозом збиту…

Немов пташки, та пташка видима, літає.

Слова, слова…Ну що вони в житті, слова!

В долонях теплоти життєва суть жива,

Але ж рятує слово і воно вбиває.

От і все. Метелик на мить присів на долоню і відлетів, залишивши нам спогади.

26Згасаю гарно. Вірте, друзі!

Я догоряю щиро на вітрах,

Як теплий день на літнім лузі,

Відходжу у зелених кольорах.

Втішаюся, що так зникаю,

Що перетворююсь у слів рядки.

Отак собі перецвітають

Весняні між травою квіточки.

Тихесенько і непомітно,

Не знаючи великого тепла,

Та хтось шукає першу квітку,

Комусь дорогоцінною була.

Згасаю гарно… Вірте, друзі!

Як теплий день на літнім лузі

Відходжу у зелених кольорах.

(вірш знайдено в архіві після смерті поетеси)

Мої рядочки

Мої рядочки – то не я, о ні!

То люди. Так! Це їхнє все в мені.

На мить зустрінеться з кимось душа

І вже своє щось він їй залиша.

Бува й не радість, а журбу і біль,

Та й це потрібно, як до хліба сіль.

З душі наповненої хлюпотить,

То й мушу щось у вірші перелить.

А десь як хлюпне трішки через край,

То серденько шепоче: «Ну, співай!»

Тоді співає тиша й зогріва!..

І оживають, світе мій, -- слова!

Я зовсім не віршую, не пишу,

Я просто свою душу колишу!

27

МояМаневицька земля -

куточок рідної Волині

28

Краса земна, Маневиччино рідна!

В тобі живуть і пісня, і душа.

Усе близьке: луги і синь погідна,

І смак чорниць з лозового коша.

З тобою я радію і сумую,

Плекаю мрії, як вишневий сад,

В тобі моя тепліється надія,

Як білий день, як тихий зорепад.

Л. Боричевська, смт. Маневичі.

29

Вишивала я ПоліссяНитки усіх кольорів

На рушнику сплелися,

Але найбільше голубих,

Бо я вишивала Полісся.

Неба ясного блакить,

Квітів краса барвінкова,

Озера тихого синь

В краї оцім казковім.

Долю своїх земляків

Вишить мені не вдалося:

Темних, сумних кольорів

В нитках моїх

Не знайшлося.

Хай співають волошки

У житі,

Жовті соняхи

Сонцю всміхаються,

Червоніє калина в саду,

І зерно наливається.

Пісні про красу цю

Линуть

Далеко, аж за Дніпро.

І хай рушничок поліський

Дарує людям тепло.

Лариса Шевчук, смт. Маневичі.

30

Мій краюМій радісний веселий рідний краю,

До тебе завжди лину знов і знов.

І веселковим сяйвом серце грає,

Бо ти даруєш радість і любов.

В дитинстві я ходила тут стежками,

Ромашки заплітала до коси.

Я тут ступала босими ногами

На золотисті крапельки роси.

І як, буває, важко покидати

Цей найрідніший край мого життя,

Де світ мені подарувала мати

На щастя, долю й світле майбуття!

Оксана Звіринська, с. Боровичі.

31

На ВолиніЯк люблю я Волинь,

Як тут добре мені.

Б’ється серце спокійно

На батьківській землі.

Ясно сонечко світить,

Тихо хмарки пливуть.

Так і хочеться жити,

Кожну мить не забуть,

Де під зоряним небом

Я весну зустрічала,

Закликала до себе,

Пісню дзвінко співала,

Де кувала зозуля,

Де калина цвіте.

Я такої краси

Не побачу ніде.

Антоніна Скороход, с. Лісове.

32

Моя ти річко Стир, моє село,

Моя ти батьківщино, промениста зоре!

До тебе знов дитинство привело

Й переливається веселкою, як море.

Люблю тебе, безмежний краю мій.

За синь лісів, гаїв і за діброви,

За те, що в мене ти один такий

Люблю тебе, мій краю світанковий.

Ніна Сопронюк, смт. Маневичі

33

Пустощі осеніПустунка осінь поселилась

розкішно у моїм саду.

Найперше листя обтрусила

у вишень пишному ряду.

Потім підкралась до горіха –

позолотила листя все.

Тоді зненацька забажала

зі слив вбрання зірвати ще.

І прийнялась за дзвони-груші,

жовтогарячі, запахущі.

Так їх хитала з боку в бік,

що гепнули вони до ніг.

Вона і яблунь не минула –

у золото їх обгорнула,

про виноград теж не забула:

приморозила, струсонула.

Кущі високі горобини

багрянцем обдала сповна.

Так щедро роздавала фарби,

бо ж господиня тут вона.

І хоч вона чаклунка-осінь,

та все ж нема у неї чар,

щоби забрать в високих сосен

вічнозелений їхній дар.

Тетяна Сидорук, с. Прилісне

34

Дорога до лісуХто ніколи не бачив лісів,

На Волинь завітайте, будь ласка,

Ви зустрінете справжні дива

І відчуєте, що таке казка…

Колір синій гляне вам в душу

Очима озер і боліт.

Волошки вплетуться в волосся,

Зникатиме часові лік.

Стежину до лісу знайдете одразу,

Вам птахи покажуть її.

Дерева високі вітатимуть радо,

Схиляючи віти свої.

Як трішки відчуєте втому,

Не поспішайте піти:

Мелодії лісу, чисте повітря

Дадуть вам сили й снаги.

Втамувати спрагу поможуть

Чорниці й малиноньки гожі,

Рудоволоса лисиця й їжак

Гриби вам знайти допоможуть.

Не скінчиться казка ніколи,

Доки ліс в нашім краї стоятиме –

В ньому мудрості сила жива

Серце людям добром наповнятиме.

Л. Шевчук, смт. Маневичі

35

ОсіннєХтось постукав у двері стиха,

І на мить ще тихіше стало.

Я впізнала той стукіт пізній:

В гості Осінь знов завітала.

У віконниці хлюпнула зливою,

Над дахами з вітром промчала.

Лиш надвечір втомилась й

стишилась,

Все ж у комині тужно співала…

Вранці стукіт почула я знову –

Це пташина в віконце дивилась,

Наче звістку свіжу принесла,

Щоб раділа та не журилась.

Осінь, Осінь – справжнісіньке

диво,

Щедрість Осені – в кожному домі.

Листя клена…багрянець лісів…

Хто не був у такому полоні?

Жаль мені, що зникають вже

барви,

І голівки поникли у квітів.

Відлютує зима, відквітує весна,

Запишається літо з осінніх

привітів.

Л. Шевчук, смт. Маневичі

36

Надвечір’яСперся день на держак лопати,

Натомивсь, витер піт із чола.

Вже вкладається сонце спати

Ген отам на краю села.

Всівся вітер в кублі до ранку,

Миє ноги на ніч зело.

Вже вечеря чека на ганку –

Й притихає усе село.

Заступає зоря несміло.

Споночіло.Валентина Лисюк, с. Боровичі

37

ВеснаЗанило серце, і душа щемить,

Мереживом думки переплелися –

Це чар весняних сяйво струменить,

Усе й усі цим струмом пройнялися.

В душі – розладдя, в серці – водоспад,

Так хочеться здійнятися над світом.

Застиг в чеканні ритуалу сад,

Виспівує бджола над первоцвітом.

А сонце, наче люстра золота,

Не припікає, лиш теплом голубить.

Не залишає посмішка вуста,

В цю мить усе живе радіє й любить.

Бруньки і трави наче ожили,

Мурашки і жучки заворушились.

Ключі гусей в захмар’ї попливли,

І зграї мрій крилатих обновились.

Повітря кришталеве, як вода,

Що б’є ключем з-під коренів калини.

Немов політ, у всіх швидка хода,

Це щастя жити весняної днини.

Т. Корнійчук, с. Гута Лісівська.

38

СловоЗаговори до мене, друже,

Щоб я до тебе не байдуже

В душі трояндою розкрилась,

Струною серця звеселилась,

Хмарини темні відігнала

І мило словом смакувала.

Без суму, болю і скорботи

Чи то у святі, чи в роботі.

Так незрадливо, може, й гучно

Зігріє слово милозвучне,

Розправить крила і високо

Полине в небо синьооке –

Туди, де воля, мов на чатах,

Владарка горда. Не мовчати б

Отому стомленому звуку.

Його ж візьму я на поруки,

Бо в нім живе коріння націй.

Про це скажу я без овацій.

Янтар духовної криниці

Повік у нім нехай іскриться.

Любов Боричевська, смт. Маневичі

39

МолитваЯ щиро молюся:

Мій Боже Великий,

Позбав Україну від горя і лиха!

Я руки складаю:

Свята Богоматір,

Пошли для Вкраїни добра й благодаті!

Дай, Боже, всім людям здоров’я і сили,

Щоб пісня хороша над ними летіла.

А ти всьому світу дай, Мати Пречиста,

Щоб небо завжди було мирне і чисте.

Прошу, хай земля буде щедра й багата,

Хай щастя заходить до кожної хати.

Нехай ця молитва лунає повсюди –

Тоді буде доля, як Бог з нами буде!

Валентина Лисюк, с. Боровичі

40

Душі моєї пристаньМоє село для мене – клаптик неба,

Куди душа із вирію вертає.

Тут моя вітчизна – другої не треба:

Одна лиш батьківщина, іншої немає.

Де Стохід плине тихо, як лебідка,

Й самотні береги шепочуться здаля,

В душі моїй тут оживає скрипка,

Що жде і не діждеться скрипаля.

І де в дитинство всі ведуть стежини,

У юність, в літо, в осінь молоду –

Із смутком, з радістю до тебе лину,

Несу свою любов й багато так жалю,

Що скошені жита і що минає літо.

Тривожать душу спогади у батьківськім саду,

Коли душа моя серпанком оповита

І зорі падають, як яблука, в траву.

Спішу до тебе долею журавки.

Дарма, що осінь близько, а приходять весни.

В лісах, здається, й досі бродять мавки

І бавить їх повіса-перелесник.

Ріднішого куточка на землі нема,

Де мамине подвір’я, поруч – діда,

Лиш моє серце туга обійма,

Коли сюди лечу, назад – вже їду.

Хатина рідна сниться й знов наснилась,

Я зустрічі щоразу з нею жду.

41Моя душа навіки заблудилась

У яблуневім батьківськім саду.

Так постаріли яблуні крислаті,

У листі світить місяць і журба.

І ось, здається, батько вийде з хати

Мене провести…Батька вже нема.

Стоять самотньо сад і хата,

Схилила віти зжурена верба –

В неділю вербну посадила її мати.

Матусю! Матінко!.. А мами вже нема.

Вже душі їхні відійшли до Бога,

Моя ж не хоче спалювать мости,

Жде зустрічі і рветься у дорогу.

Пречиста Богородице! Прости…

Прости за біль й любов, що на однім крилі

Летять, у рідне село линуть.

У той куточок неба і землі,

Що називається маленька батьківщина.

І де б я не жила і звідки не вернусь,

Мене завжди в село веде дорога.

У ріднім храмі Богу помолюсь –

Душі моєї пристань і тривога.

Катерина Довжик, с. Прилісне

42

Освідчуюсь в любовіОсвідчуюся вам в любові,

Ліси, діброви і поля!

Чим довш живу –

Тим знову й знову

Рідніш стає моя земля!

Тут кожна квітка і травинка

Так гарно пахне, як ніде,

Безсмертна Леся Українка

Живе тут вічно між людей!

Пройдуть літа –

Мене не стане,

Душа у Вічність відлетить,

Та я й тоді не перестану

Свою Волинь і там любить!

В. Більчик, с. Красноволя

43

Літні вечориДивлюсь я часто влітку в небеса,

Де сяють зорі, мов доспілі вишні.

Яка навкруг гармонія й краса,

Яка навколо благодать і тиша!

Є щось таке у літніх вечорах,

Що хвилюванням дух тобі захватить!

Напевне, не зумів би і Рембрандт

Це чудо передать своїм форматом!

Вдивляєшся у диво це земне,

Й божественне щось душу огортає!

Цей літній вечір зігріва мене

Теплом якимсь незвіданим, безкраїм!

…Темнішає… Схилились довгі тіні,

Лимонний місяць усміхнувсь згори,

Благословенні будьте в Україні,

Ці незабутні, літні вечори!

В. Більчик, с. Красноволя

44

Осінні мотивиОпалим листя пройшовсь несміло вітер –

Й згадалися чомусь людини кроки…

Буває важко серцю зрозуміти,

Й минають в безнадії дні і роки.

Минають… А ми ціль життя так й не пізнали,

Лиш те, що заспокоює на мить, шукали.

Здавалося б, ось щастя час настав –

Та дощ розчарування все те враз змивав…

Торішнім листом тихо ходить вітер.

Шляхи земні усі ведуть у вічність,

І як важливо серцю зрозуміти:

Для чого ти людина в цьому світі?

Галина Леонович, с. Набруска

45

Є вічність…Людські почуття, мов води бурхливі,

І тихі, як зорі вночі…

Ми очі сумні і очі щасливі

Щоденно стрічаєм в житті…

Й так хочеться нам у надії зігрітись,

Комусь розказати весь біль

І, тихо коліна схиливши, молитись –

Лиш Бог розуміє усіх…

Людські почуття нехай чистими будуть

Бажання нести безкорисне добро.

І тих, кого любим, хай нас не забудуть,

І радість дарують нам знов…

Земні почуття – це життєва дорога,

Яка нас незмінно у Вічність веде.

Є Вічність, що з Богом,

І вічність без Бога –

Якою ж хто з нас піде?!

Галина Леонович, с. Набруска

46