Конкурсна творча робота краєзнавчо-патріотичного спрямування “Батьківщина мого серця”

на тему “Всіх уклінно Вас вітаєм в музеї

рідного нам краю”

Виросло енергетичне селище на славу.Більше вже, як

півстоліття радує державу.

Сюди з’їхалися люди і живуть донині.

Добра слава про Добротвір лине по

Вкраїні.Збудували гарну школу, ліцей, дитячі садочки,

Щоб росли і добре вчились наші сини і дочки.

Все найкраще збереглося,здобутки

зростають…І хоч статус ТЕС змінили –

про селище дбають.Була ТЕС, а став ДТЕК…як

би не назвали - Добротвірці в цю будову свої

душі вклали.

Тут вмістилась історія,

Краєзнавство наше, Щоби знали: хто

ми? Звідки? Від нині й назавше.

Від каменя – до заліза…Почнемо із цього,

Бо життя бере початокЗ віку кам’яного.

Потім бронза і залізо

В горні гартувались.

У селі, що зовсім поруч

Руда добувалась.

Це тепер Руда Сілецька,

Так село назвали,

Щирі люди, працьовиті

Тут розбудувались.

Є художників багато В нашому повіті.

Гляньте, пан Богдан Дацишин

Любить поле, квіти.

Ось Манжурова гораНа його картині – Це історія свята

З тих часів до нині.

Тільки пагорбок лишивсь,Де була церковця,

Бо згоріла вона вщентКолись до схід сонця…

Пані Оля із соломи робить дивне диво,

А пан Дещиця Андрій – кухлики на пиво.

Ці реліквії святіПідняті з руїни,

А ікони, що вціліли,Тішать нас донині.

У Старому ДобротворіБуло гончарне ремесло.

Завдяки археорозкопкамІ до нас воно дійшло.

Просимо звернути увагуНа давню культуру.

Тут останки ремеслаГлиняних посудин.

Наш народ умів завзято

І творити, й працювати.

Ось знаряддя, що вціліли

І завжди були при ділі.

Ними сіяли, орали,

Хліб пекли, полотна ткали,

І косили, й молотили,

Льон тіпали, нитки пряли,

У сім’ї дітей ростили,

Грамоти, письма учились.

Одягались вишиванки,

Йшли до церкви спозаранку.

Був хомут, ярмо, телюшки,

Пута, коса, пилка,

Чвертка, мірчук, шатківниця,

Топірець, прядилка.

Довбінька, сікач, микалка,

Долото і пушка,

Тесля, кліщі, реймус, ваги,

Серп, ножі, грабельки,

Кулька, ножиці, утірник,

Гембель і обценьки.

У коморі були нецки,

Колдубець високий,

Поруч жорна – у стодолі,

Щоб муку молоти.

Міцне ліжко дерев’яне

Стояло в куточку,

А над ліжком на жердині –

Вишиті сорочки.

Хліб пекли в печі, звичайно,

Брали на лопату,

Коцюбою жар згортали,

Духм’яніла хата.

Ліжниками застеляли

Дерев’яні ліжка,

Ще біля печі стояла

З дуба пікна діжка.

Ось масничка, щоби масла

Зі сметани збити.

Вміли добре господині

Пекти та варити.

На бамбетлі вдень сиділи,На ніч розсували,

Клали сіно чи соломуІ на ньому спали.

У колисці дерев’янійЛюляли дитину,

І тому так добре спалосьДонечці чи сину.

Одягались українці

В вишиті кабати,

В кожухи й колядували

Від хати до хати.

Мали свити і куртки,

Пояски й торочки,

А дівчата – сукенки,

Корсети й віночки.

Як Великдень наступав,

Писанки писали,

Біля церкви у селі

Гаївки співали.

Вам про воїнів УПА розкажуть світлини, Як з фашистами і

більшовиками бились до загину.

Вишивки Марії Варги І змістовні, й дуже гарні.

За гратами вишивала, свою долю в хрестик вклала.

Скільки полягло у тюрмах, та ніхто не здався,

Дехто у сирій землі навіки зостався.

У нашого поколінняДоля зовсім інша.

Хто б колись собі подумав, Що той “брат” – найгірший,Найстрашніший ворог нині

І загроза Україні.

Перша СОТНЯ… Слава Вам!Ви уже НЕБЕСНІ…

ВАША справа не загине – В мільйонах воскресне!

Шану тим, хто вже не з намиМи складемо нині,

Скажемо: ГЕРОЯМ СЛАВА!СЛАВА УКРАЇНІ!

У презентації використана поезія заступника директора музею Головацької Стефанії Стефанівни