Міністерство освіти і науки України

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

На правах рукопису

Старенький Ігор Олександрович

УДК 94(477.43)»18/19»:351.853(043.3)

Пам’яткоохоронна діяльність

подільського православного духовенства

в ХІХ – на початку ХХ ст.

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 –

Музеєзнавство. Пам’яткознавство

Науковий керівник:

Прокопчук Віктор Степанович,

доктор історичних наук,

професор

Кам’янець-Подільський – 2015

2

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………… 3

Розділ І

Історіографія, джерельна база і теоретико-методологічні засади

дослідження…………………………………………………………………….. 8

1.1.Історіографія питання……………………………………………………… 8

1.2.Характеристика джерел……………………………………………….…… 22

1.3.Теоретико-методологічні засади дослідження…………………………... 34

Розділ ІІ

Діяльність подільського єпархіального відомства та його історико-

статистичного комітету в галузі охорони нерухомих об’єктів культурної

спадщини………………………………………………………………………. 46

2.1. Нормативно-правова база пам’яткоохоронної діяльності православного

духовенства……………………………………………………………………… 46

2.2. Охорона пам’яток архітектури і містобудування ………………………. 58

2.3. Дослідження та збереження археологічних об’єктів..…………………… 80

2.4. Обстеження й опис некрополів…………………………………………… 99

Розділ ІІІ

Роль Давньосховища та бібліотек подільського єпархіального відомства у

збереженні рухомих пам’яток………………………………………………… 112

3.1. Єпархіальне Давньосховище – скарбниця рухомих пам’яток історії та

культури……………………………………………………………………….. 112

3.2. Бібліотеки єпархії і їх внесок у збереження та популяризацію стародруків

і рукописів…..…………………………………………………………………. 130

3.3.Внесок подільського православного духовенства в охорону

документальних архівних зібрань..………………………………………….. 152

Висновки………………………………………………………………………. 169

Список використаних джерел ………………………………………………175

Додатки…………………………………………………………………………252

3

ВСТУП

Актуальність теми визначається значенням і місцем пам’яток історії і

культури у відновленні історичної пам’яті, посиленні національної

свідомості, розбудові духовної сфери суспільного життя. Адже в умовах

національного та культурного відродження, зміцнення національних та

духовних цінностей особлива роль належить пам’яткоохоронній справі, яка

виконує важливі науково-пізнавальні та виховні функції, сприяє

утвердженню самоідентичності українців, виховує любов до рідного краю.

У зв’язку із розробкою державної політики в галузі охорони пам’яток,

удосконаленням законодавчої бази збереження і використання

старожитностей, її адаптацією до європейських та світових норм цінним є

досвід попередників як на загальнодержавному рівні, так і регіональному.

Саме в ХІХ – на початку ХХ ст. на Поділлі були закладені основи наукового

вивчення та охорони пам’яток, розроблялись напрями, форми і методи, які

знайшли поширення в Україні, а частина з них використовується й тепер.

Вивчення історії пам’яткоохоронної справи на Поділлі, виявлення її переваг і

недоліків, впровадження досвіду в сферу сьогоднішньої пам’яткоохоронної

діяльності підсилює актуальність теми дисертації не тільки з суто наукового,

пізнавального боку, а й з практичного.

Актуальність та важливість проблеми, її соціальна та наукова

значимість посилюють доцільність ґрунтовного дослідження участі

подільського православного духовенства у вивченні і збереженні рухомих і

нерухомих пам’яток, узагальнення досвіду й пошуку уроків для оптимізації

історико-культурної практики сучасності. Це й зумовило вибір теми

дослідження. Тим більше, що цілісного дослідження пам’яткоохоронної

діяльності подільського православного духовенства досі не здійснено.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Робота виконується в

контексті науково-дослідної програми кафедри архівознавства, спеціальних

історичних та правознавчих дисциплін Кам’янець-Подільського

4

національного університету імені Івана Огієнка та наукової дослідницької

програми ««Проблеми історії суспільних змін і трансформацій в Україні від

найдавніших часів до сьогодення» (реєстраційний номер 011U004634), над

якою працює професорсько-викладацький колектив історичного факультету

університету.

Мета дослідження. На основі комплексного й об’єктивного вивчення

різноманітних джерел дослідити, систематизувати й узагальнити діяльність

подільського православного духовенства в галузі охорони пам’яток історії та

культури у визначений історичний час.

Об’єктом дослідження є пам’яткоохоронна діяльність подільського

православного духовенства у ХІХ – на початку ХХ ст.

Предметом дослідження – основні напрями, форми, методи,

результати та проблеми діяльності подільського духовенства в галузі

охорони пам’яток історії та культури.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період ХІХ – початку 20-х

років ХХ століть – від активного розгортання духовенством

пам’яткоохоронної роботи до її занепаду під тиском більшовицької влади з

початку 20-х років.

Географічними межами дослідження є територія Подільської губернії

згідно адміністративного поділу ХІХ – початку ХХ ст., на якій сьогодні

розташовуються південна частина Хмельницької, Вінницька, частково

Одеська області.

Для реалізації мети передбачено вирішити такі завдання:

- проаналізувати стан дослідження проблеми в історіографії;

- вивчити й систематизувати джерельну базу;

- з’ясувати періодизацію пам’яткоохоронного руху;

- виявити пам’яткоохоронні аспекти в нормативно-правових

документах духовенства, утворених ним громадських організацій;

5

- дослідити напрями, форми та методи діяльності духовенства щодо

вивчення та охорони пам’яток архітектури на території Подільської

єпархії;

- визначити роль подільських священнослужителів у дослідженні,

взятті на облік та подальшому використанні пам’яток археології;

- з’ясувати участь подільського кліру в охороні некрополів;

- вивчити місце та роль бібліотек єпархіального відомства в

збереженні пам’яток друку та письма;

- розглянути пам’яткоохоронні аспекти діяльності Давньосховища;

- проаналізувати роль священиків в охороні архівних документальних

зібрань.

Методологічну основу дослідження становлять діалектичний метод

наукового пізнання, принципи історизму, об’єктивності, що базуються на

пріоритеті документів. Для розв’язання досліджуваних завдань використано

як загальнонаукові (аналізу, синтезу тощо), так і спеціально-історичні методи

(проблемно-хронологічний, історико-описовий, порівняльний, ретроспектив-

ний та ін.).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній на основі

комплексного дослідження джерел проаналізовано, систематизовано й

узагальнено факти, що стосуються процесу становлення і розвитку

пам’яткоохоронної роботи подільського духовенства у ХІХ – на початку ХХ

ст. Крім того:

- введено до наукового обігу значний масив нововиявлених архівних

та рукописних документів;

- визначено періодизацію розвитку пам’яткоохоронної справи та

участі в ній православного духовенства;

- виявлено і проаналізовано низку нормативних актів, які регулювали

пам’яткоохоронну діяльність подільського духовенства;

- досліджено динаміку пам’яткохоронної справи, напрями, форми та

методи роботи;

6

- простежено співпрацю подільського кліру з різними науковими

інституціями, громадськими організаціями та відомими

пам’яткоохоронцями в галузі виявлення, обліку та збереження

пам’яток історії та культури;

- окреслено внесок в охорону старожитностей конкретних осіб із

числа подільського духовенства.

Практичне значення. Матеріали, теоретичні положення і висновки

дисертації можуть бути використані:

- науковцями – для написання монографій, статей, різного роду

наукових досліджень;

- викладачами ВНЗ – у процесі викладання курсів історії України,

краєзнавства, пам’яткознавства;

- при розробці відповідних спецкурсів, посібників, інших навчально-

методичних матеріалів;

- у процесі написання студентами й учнями рефератів, статей,

курсових, бакалаврських, дипломних, конкурсних робіт,

поглиблення знань з історії України та Поділля;

- пам’яткоохоронцями – для проведення пам’яткоохоронних заходів.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові положення і висновки

дисертації сформульовані особисто автором і є його науковим доробком. У

наукових працях, опублікованих у співавторстві, 70 відсотків матеріалу

належать особисто здобувачу.

Апробація результатів дослідження відбулася на науково-практичних

конференціях: міжнародних – «Поділля в житті, діяльності і творчості

Юхима Сіцінського та Володимира Січинського (до 150-річчя від дня

народження Ю. Сіцінського і 115-річчя від дня народження В. Січинського)»

(м. Кам’янець-Подільський, 2010 р.), «Юхим Сіцінський – визначний

дослідник Подільської землі» (м. Кам’янець-Подільський, 2014 р.),

«Династия Романовых: 400 лет в истории России» (м. Санкт-Петербург,

2013); всеукраїнських – «Археологія і фортифікація Середнього

7

Подністров’я» (І, ІІ і ІІІ, IV) (м. Кам’янець-Подільський, 2011-2014), «Місто

Хмельницький в контексті історії України» (м. Хмельницький, 2011),

«Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України» (V, VI,

VII, ІХ, Х, ХІ, ХІІ) (смт Меджибіж, 2011-2014), «Четвертій Могилів-

Подільській науково-краєзнавчій конференції» (м. Могилів-Подільський,

2012), «Сучасні засоби збереження документів та нові методологічні підходи

до наукових досліджень і застосування документів Національного архівного

фонду України» (м. Кам’янець-Подільський, 2012), «Православ’я в Україні»

(ІІІ, IV) (м. Київ, 2013, 2014), «Четвертих Зарембівських читаннях» (м. Київ,

2013), «І міждисциплінарні гуманітарні читання» (м. Київ, 2013),

«Деражнянщина: минуле і сучасне» (м. Деражня, 2013), «Острозькі

краєзнавчі читання» (м. Острог, 2012, 2013), «Минуле і сучасне Волині і

Полісся. Народна культура і музеї» (м. Луцьк, 2013) та ін.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного

дослідження знайшли відображення у 27 наукових працях, у тому числі 10

статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, одна – у

наукометричному збірнику, одному окремому виданні, 15 статтях, які

додатково відображують наукові результати дисертації.

Структура роботи визначається метою і завданнями дослідження. Її

складають вступ, три розділи, поділені на десять підрозділів, висновки,

список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг роботи – 270

сторінок, основний зміст викладено на 173 сторінках. Список джерел налічує

808 позицій.

8

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА І ТЕОРЕТИКО-

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Історіографія питання

Наукову літературу, в якій у більшій чи меншій мірі розглядається

пам’яткоохоронна діяльність подільського православного духовенства ХІХ –

початку ХХ ст., можна умовно поділити на дві групи: 1) праці, в яких автори

намагалися комплексно підійти до висвітлення того чи іншого періоду історії

пам’яткоохоронної роботи подільського духовенства; 2) публікації,

присвячені окремим напрямам охорони пам’яток архітектури, археології,

некрополів, ролі бібліотек, музеїв, архівів.

Стосовно історіографічних періодів, то їх можна виділити чотири:

1) середина ХІХ – початок ХХ ст. характеризується появою перших

праць, що стосуються історії охорони пам’яток, обґрунтуванням необхідності

збереження історико-культурної спадщини для прийдешніх поколінь,

розробкою теоретичних та методологічних засад пам’яткоохоронної роботи.

Водночас праці цього періоду носять відбиток тогочасної русифікаторської

політики імперської влади, в руслі якої діяло і керівництво церковних

органів;

2) 1917-1921 рр. позначені державним підходом до справи охорони

пам’яток, намаганням довести автохтоність української культури та її

пам’яток, активізацією пам’яткоохоронної справи;

3) у 20-80-ті рр. ХХ ст. дослідження пам’яткоохоронної діяльності

подільського православного духовенства було «неактуальним», не входило

до дозволеної наукової проблематики. Винятком були лише 20-ті роки, коли

ще з’являлися поодинокі праці, а за кордоном виходили спогади,

9

дослідження пам’яткоохоронців-емігрантів, в яких певна увага відводилася і

участі подолян-священиків в охороні пам’яток;

4) 1991-2015 рр. характеризуються можливістю створення цілісних

ґрунтовних праць, ліквідацією «білих плям», фальсифікацій в історії

пам’яткоохоронного руху, використанням нових методологічних підходів.

Що стосується історії охорони пам’яток архітектури на Поділлі, то

тема досліджена фрагментарно. Розробка питання почалася ще в другій

половині ХІХ ст. Початок вивченню проблеми зроблено в працях Г.

Григоренка [610], С. Долинського [612], І. Корсовецького [662], М.

Левицького [673], А. Литвиновського [676], М. Орловського [689; 690; 691;

692; 693; 694; 695; 696], І. Родзяновського [718], В. Рудського [719], М.

Сімашкевича [742], Й. Сулковського [767], М. Яворовського [790; 791; 792;

793]. Історія та описи пам’яток сакральної архітектури знайшли місце в

історико-статистичних описах церков і парафій, автори яких почасти

залишилися невідомими.

Інформацію про участь духовенства в створенні та наповненні

книгозбірень зустрічаємо в працях краєзнавців ХІХ ст. М. Копйова [409; 410]

та А. Литвиновського [676], М. Яворовського, який вивчав проблему

творення та ефективного функціонування церковнопарафіяльних шкіл та

бібліотек [798; 800], охорони та використання стародруків, які знаходилися в

Могилівському та Проскурівському повітах [794]. Походження, час

створення та проблему збереження Сатанівського Євангелія вивчали В. Б.

Антонович [582], Ю. Й. Сіцінський [727].

Активну участь у пам’яткоохоронному русі Поділля брали поляки,

зокрема член Подільського єпархіального історико-статистичного комітету

Ю. Ролле. Його перу належить фундаментальна тритомна праця «Замки

подільські на кордонах молдавських» – найголовніша його історична

монографія. І хоч автор розкриває матеріал з позицій польської історіографії,

підкреслюючи цивілізаційну місію Польщі на українських землях, особливу

роль поляків у будівництві фортифікацій, католицьких святинь, все ж

10

поданий ним опис фортифікаційних та сакральних пам’яток Поділля,

іконографічних старожитностей має сьогодні важливе значення [803; 804;

805].

1884 року М. В. Сімашкевич опублікував «Покажчик історико-

археологічних пам’яток Поділля», який став першою спробою створення

зводу археологічних пам’яток на території Подільської губернії, підґрунтям

подальших досліджень [741].

П. Вікул описав розкопки та заходи з відновлення Бакотського скельно-

печерного монастиря, облаштування при ньому дерев’яної церкви. Микола

Яворовський у спогадах про єпископа Димитрія торкнувся його внеску в

дослідження та відновлення згаданого скельного монастиря [698], Олександр

Прусевич – участі подільського духовенства в роботі ХІІІ археологічного

з’їзду в Чернігові 1909 року [715].

1891 року П. М. Батюшков видав підготовлену М. І. Петровим та М. І.

Городецьким книгу «Подолия», активну участь у зборі джерел для якої взяло

подільське духовенство згідно наказу Подільської духовної консисторії

№3054 від 17 червня 1890 року [524, с. 345-346]. На сторінках видання

представлено низку археологічних, архітектурних, іконографічних пам’яток,

некрополів. Це був перший своєрідний звід пам’яток Подільської губернії

[595].

Протоієрей М. І. Яворовський, даючи оцінку книзі, зазначив: «Заслуга

історичного опису Поділля П. Н. Батюшкова полягає в тому, що він звернув

увагу на історичні пам’ятки, особливо на пам’ятки народно-релігійного

життя, і, представивши їх чудові ілюстрації, підняв значення цих пам’яток в

очах суспільства, зробивши книгу «Подолия» своєрідною хрестоматією в

руках освіченої людини» [799, с. 215]. Варто відзначити, що це була перша

спроба узагальненого опису історико-культурної спадщини Поділля і містила

в собі ряд неточностей. Також слід відмітити і той момент, що книга

писалася в руслі офіційної імперської пропаганди, намагаючись

легітимізувати російську присутність на подільських землях.

11

Того ж року на сторінках «Київської старовини» з’явилася стаття В. Б.

Антоновича про Бакотський скельний монастир. Він описав архітектурні

особливості монастиря, іконографічні зображення, хід археологічних

розкопок та знайдені пам’ятки [581]. Цінність публікації ще й у тому, що

бакотські старожитності безслідно зникли в ХХ ст., а зафіксовані

Володимиром Антоновичем фото фресок та перелік знайдених археологічних

артефактів залишаються на сьогодні єдиним джерелом про розкопаний

монастир.

Відомий український історик О. І. Левицький на сторінках «Київської

старовини» звернув увагу на стан замку в Зінькові, необхідність його

збереження для прийдешніх поколінь [674].

Велику цінність має праця В. Б. Антоновича «Про скельні печери на

березі Дністра», в якій відомий історик відобразив результати своєї

експедиції по Середньому Подністров’ї від Жванця до Рашкова, описав

печерні пам’ятки в Нігині, Бакоті, Кривчику, Студениці, Нагорянах, Буші.

Не обійшов увагою археологічної спадщини знаний пам’яткознавець

Ю. Й. Сіцінський. Оскільки дослідник був безпосереднім учасником

археологічної експедиції В. Б. Антоновича, яка розкопувала Бакотський

скельно-печерний монастир, опублікував низку праць – статті «Розкопки

древнього скельного монастиря в с. Бакоті Ушицького повіту» [737],

«Розкопки Бакотського монастиря в 1892 році» [735] – присвятив Бакоті, ролі

Володимира Антоновича в дослідженні монастирища. Археологічні пам’ятки

знайшли відображення в «Матеріалах для історії монастирів Подільської

єпархії» [734]. Про археологічні знахідки на Кармалюковій горі поблизу с.

Привороття та на Вірменській вулиці в Кам’янці-Подільському Ю. Й.

Сіцінський повідомив на сторінках «Київської старовини» [736; 738].

Головною працею Юхима Сіцінського в галузі археології стала

«Археологічна карта Подільської губернії», в якій він систематизував понад

2000 пам’яток різного часу [724]. Довгий час вона була найповнішим зводом

12

археологічних пам’яток Поділля і не втратила актуальності й сьогодні, про

що свідчить її перевидання.

Дослідник також проводив облік і систематизацію археологічних

знахідок на теренах Поділля, які надходили до єпархіального

Давньосховища. Ці матеріали відображені в описі предметів старовини

музею, який упорядкував Ю. Й. Сіцінський [546].

Інформація про заходи духовенства щодо збереження та вивчення

некрополів фіксується в історико-статистичних описах, проте носила вона

фрагментарний характер і була неповною. Вперше вивчення надгробків та

епітафій на території Могилівського та Проскурівського повітів [794],

Хресто-Воздвиженської церкви в Кам’янці-Подільському [793] зустрічаємо в

працях М. І. Яворовського та Ю. Й. Сіцінського, який дослідив поховання в

Іоанно-Предтеченській церкві в Кам’янці-Подільському [728] та поблизу

православних монастирів [734].

1901 року в праці «Пам’ятки старовини Поділля» В. К. Гульдман

систематизував усі відомі на той час археологічні пам’ятки Поділля, зокрема

городища, замки, фортеці, давні монастирища, храми, кургани, вали тощо

[611]. Це видання, на яке надихнули автора у свій час Ю. Ролле і місцевий

краєзнавець М. Грейм, стало синтезом опублікованого Гульдманом протягом

1893-1901 рр. у «Подільських губернських відомостях» циклу статей,

присвячених археологічним, історико-культурним пам’яткам, скарбам й

іншим старожитностям краю епохи первісного суспільства і середньовіччя.

На відмінну від «Археологічної карти Подільської губернії» Ю. Й.

Сіцінського, у «Пам’ятках старовини Поділля» В. К. Гульдмана подано опис

археологічних пам’яток, зазначено їх площі, дано прив’язку до території,

речового інвентарю, вказано ступінь дослідженості тощо.

1901 року побачило світ видання «Приходы и церкви Подольской

епархии», редактором якого був протоієрей Ю. Й. Сіцінський. Цю працю і

сьогодні можна вважати найбільш повним зводом церковних пам’яток

регіону, оскільки в ній зафіксована чимала кількість архітектурних та

13

іконографічних пам’яток [706]. Проте практично поза увагою опинилися

світські пам’ятки та фортифікаційна архітектура.

Новий етап дослідження сакральної архітектури, зокрема церковного

будівництва на Поділлі, співпав з початком діяльності Ю. Й. Сіцінського. У

статті «Найдавніші православні церкви Поділля» він описав такі цінні

пам’ятки, як Сутковецька церква-фортеця, Свято-Троїцька церква в м.

Зінькові та Іоанно-Предтеченська церква в Кам’янці-Подільському, подав

історію цих храмів, їх архітектурні особливості, мистецьку цінність,

наголосив на необхідності збереження видатних пам’яток, проблемах їх

охорони [728; 729; 730].

Визначним явищем подільського пам’яткознавства стала праця Ю. Й.

Сіцінського «Зникаючий тип дерев’яних церков». У ній автор подав власну

класифікацію дерев’яних подільських храмів, описав найбільш цінні святині

подільського регіону, подав фотографії, зафіксувавши таким чином їх

тогочасний вигляд (більшість з них на сьогодні не збереглися), теоретично

обґрунтував окремішність української церковної архітектури від російської,

необхідність збереження пам’яток, оскільки через низку обставин їх кількість

стрімко продовжувала зменшуватися [733]. Згаданої тематики Юхим

Йосипович торкнувся і в праці «Південно-російське церковне зодчество»,

наголосивши на автохтонності української церковної архітектури,

необхідності її збереження як кращих зразків історико-культурної спадщини

народу [740].

1915 року поляк О. М. Прусевич видав історико-топографічний нарис

«Кам’янець-Подільський», в якому на широкому історичному тлі описав

низку пам’яток Кам’янця-Подільського [807]. Проте в цій праці присутнє

перебільшення цивілізаційної місії Речі Посполитої на Поділлі.

Певну пам’яткознавчу цінність має нарис Осипа Назарука «До Бакоти.

Вражіння від подорожі до українських Помпей». У кишеньковому виданні

для бійців УГА автор описав не лише архітектурні особливості Бакотського

скельно-печерного монастиря, а й зображення лику Божої Матері на одній з

14

печер, його «прикрашання» місцевими селянами, про що не знаходимо

інформації в жодному з видань, а також власні археологічні знахідки в

регіоні Середнього Подністров’я, які він планував передати Кам’янець-

Подільському державному українському університету [683].

Ю. Й. Сіцінський вивчав також об’єкти цивільної архітектури та

оборонної фортифікації. 1920 року в часописі «Наш шлях» вмістив статтю

«Губерніяльний будинок», в якій з гіркотою констатував факт пожежі в

палаці губернатора, навів інші приклади нищення архітектурного

середовища Кам’янця-Подільського [744]. 1928 року вийшла його

фундаментальна праця «Оборонні замки Західного Поділля». Автор

комплексно розглядав оборонне зодчество Поділля, його тогочасний стан,

проблеми збереження та відновлення пам’яток. Ю. Й. Сіцінський підготував

рукопис нарису «Смотрицький замок», який за його життя так і не побачив

світ і лише 2003 року був виданий А. М. Трембіцький. У нарисі описав стан і

вигляд замку, інших пам’яток Смотрича, який у XIV ст., після вигнання

татар, тривалий час відігравав роль політичного, військового, господарського

і культурного центру Поділля.

Проблемами пам’яткознавства та охорони архітектурних пам’яток

займався відомий український дослідник, син подільського священика К. В.

Широцький, він боляче реагував на руйнацію архітектурної спадщини краю,

вивчав її, популяризував [785; 786].

У радянський час пам’яткоохоронна діяльність подільського

духовенства не досліджувалася, а вчені та краєзнавці діаспори зосереджували

увагу лише на окремих типах пам’яток, зокрема дослідженні сакральної

архітектури.

Здобуття Україною незалежності відкрило нові горизонти перед

дослідники історії пам’яткоохоронного руху. Одна за одною починають

з’являтися фундаментальні монографії, присвяченні історії охорони

пам’яток. Водночас Поділля в них виступає в контексті всієї України чи

Правобережжя.

15

Певний внесок у вивчення пам’яткоохоронної роботи подільського

духовенства ХІХ – початку ХХ ст. зробив О. О. Нестуля. 1993 року в

опублікованій праці «Визвольні змагання українського народу і охорона

пам’яток культури: 1917-1920 рр.» автор торкнувся діяльності

пам’яткоохоронців Поділля в добу української національно-демократичної

революції, зокрема членів Подільського церковного історико-археологічного

товариства Ю. Й. Сіцінського, П. В. Клименка, І. І. Огієнка та ін. в

«кам’янецьку добу» Директорії УНР, вів в обіг значну кількість раніше

невідомих фактів [686]. У наступній праці «Біля витоків державної системи

охорони пам’яток культури в Україні (доба Центральної Ради, Гетьманщини,

Директорії)» автор значно розширив та доповнив досліджувану тематику,

показавши всю суперечливість тогочасної епохи, вплив військово-політичної

та соціально-економічної ситуації на стан пам’яткоохоронної роботи в

Україні, у тому числі і подолян [685]. 1995 року у книзі «Доля церковної

старовини в Україні. 1917-1941 рр.» він більш детально зупинився на

пам’ятках церковної старовини, ролі духовенства в їх охороні, охопивши й

територію Поділля [687]. Цій проблемі присвятив він статтю «Роль П. В.

Клименка в організації охорони пам’яток Поділля за доби Директорії УНР»

[688].

Внесок у справу дослідження історії пам’яткоохоронної роботи зробив

С. З. Заремба, який став одним із фундаторів сучасного українського

пам’яткознавства, першим керівником Центру пам’яткознавства [622]. У

монографіях «Українське пам’яткознавство», «Нариси з історії українського

пам’яткознавства» дослідник торкнувся внеску Подільського єпархіального

історико-статистичного комітету, єпархіального Давньосховища у вивчення

й охорону рухомих і нерухомих пам’яток Поділля.

С. В. Гаврилюк в монографії про пам’ятки Волині, Холмщини та

Підляшшя, також дала деяку інформацію про пам’яткоохоронні заходи на

Поділлі [608], проводячи порівняння в пам’яткоохоронній роботі між

різними регіонами України.

16

Чимало фактів про участь подільського духовенства в охороні пам’яток

старовини в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. знайшли місце в

працях Л. Д. Федорової «Київське воєнно-історичне товариство в

пам’яткоохоронному і краєзнавчому русі Наддніпрянської України початку

ХХ ст.» (2005) [778], «Діяльність Київського товариства охорони пам’яток

старовини та мистецтва зі збереження культурної спадщини України. 1910-

1920-ті рр.» (2008) [777].

2012 року у Волинському національному університеті імені Лесі

Українки Л. Р. Качковською була захищена дисертація «Діяльність

Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва щодо

вивчення і збереження культурної спадщини Правобережної України», яка

теж містить значний масив інформації по Поділлю [657].

Жвавий інтерес до історії пам’яткоохоронної діяльності духовенства

проявили й історики Поділля. Л. В. Баженов у працях «Поділля в працях

дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст. Історіографія. Біобібліографія.

Матеріали» (1993) [587], «Історичне краєзнавство Правобережної України

ХІХ – початку ХХ ст. Становлення. Історіографія. Біобібліографія» (1995)

[584], «Alma-mater подільського краєзнавства» [589] подав численні довідки

про подільських пам’яткоохоронців.

У монографії В. С. Прокопчука «Краєзнавство на Поділлі: історія і

сучасність» (1995) [712] та деяких його статтях [710; 711; 713] подано немало

фактів про пам’яткоохоронну діяльність подільського духовенства в

контексті розвитку подільського краєзнавства.

Деякі аспекти пам’яткоохоронної діяльністі членів Подільського

церковного історико-археологічного товариства відображені в працях О. М.

Кошеля «Між церквою і наукою. Історичний нарис діяльності Подільського

церковного історико-археологічного товариства (1865-1920)» [666] та Ю. С.

Земського «Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет:

становлення і діяльність» [624].

17

Окремо хотілося б відмітити монографію А. М. Трембіцького

«Євфимій Йосипович Сіцінський: наукова та громадська діяльність» (2009), в

якій автор комплексно відобразив діяльність знаного пам’яткознавця,

«батька» подільського пам’яткознавства Ю. Й. Сіцінського [774].

2013 року Ж. Б. Касап захистила кандидатську дисертацію «Розвиток

пам’яткоохоронної та музейної справи на Поділлі (середина ХІХ – початок

40-х рр. ХХ ст.» [655]. На сьогодні це найбільш повне дослідження з історії

пам’яткоохоронної справи на Поділлі. Водночас варто відмітити, що авторка,

виходячи з теми роботи, не приділила уваги пам’яткоохоронній роботі

подільського духовенства, а згадувала лише побіжно в контексті всієї

пам’яткоохоронної справи подільського регіону того часу, інколи заходи

кліру на сторінках дослідження спрощувалися та схематизувалися. До того ж

не всі напрями охорони пам’яток знайшли відображення, основна увага

приділена музейництву. Таким чином, зважаючи на задекларовану тему

дослідження, авторка не розкрила у всій повноті пам’яткоохоронну

діяльність подільського духовенства в ХІХ – на початку ХХ ст.

Певну інформацію містять праці кам’янецьких істориків М. Б. Петрова,

А. Б. Задорожнюка та С. А. Копилова «Казанський собор у Кам’янці-

Подільському» [621] та «Вірменський храм св. Миколи XV-XVIII ст.» [620].

Деякі факти участі подільського православного духовенства в охороні

пам’яток архітектури містять праці В. А. Нестеренка [684], Ж. Б. Касап [653],

В. М. Вінюкової [604] та деяких інших авторів [753; 754; 756; 762].

А. М. Трембіцький у працях «Є. Й. Сіцінський – організатор

краєзнавчого руху і регіональних досліджень» [772] та «Є. Й. Сіцінський як

дослідник подільської церкви» [773] розкрив участь Ю. Й. Сіцінського в

теоретичному обґрунтуванні необхідності збереження автентичної

самобутньої подільської сакральної архітектури, його співпрацю з

пам’яткоохоронцями краю, науковими інституціями в питанні збереження

церковної історико-культурної спадщини.

18

У 90-х роках оцінку археологічній діяльності Ю. Й. Сіцінського дав І.

С. Винокур, який одним з перших торкнувся доробку незаслужено забутого в

радянські часи пам’яткознавця [600; 602; 603]. Археологічній діяльності Ю.

Й. Сіцінського та М. В. Сімашкевича низку праць присвятив А. М.

Трембіцький [770; 771; 776]. Внесок священиків-подолян у збереження

археологічних пам’яток знайшов відображення в статтях О. А. Бакальця

[593], С. Семенчука [723], Л. А. Іваневич [646] та ін.

У наш час питання вивчення та охорони подільським духовенством

некрополів торкалися в своїх працях В. Ю. Галкін [609] та Л. А. Іваневич,

яка, зокрема, дослідила діяльність К. В. Широцького в цій галузі [648].

Проте найбільший внесок у подільську некрополістику зробив російський

дослідник Д. М. Шилов, науковий співробітник відділу краєзнавства і

бібліографії Російської національної бібліотеки, який віднайшов у

Російському державному історичному архіві Санкт-Петербурга матеріали

про участь подільського духовенства в програмі «Провінційний некрополь»,

метою якої був збір та систематизація матеріалів про некрополі Російської

імперії [782].

Дослідженням ролі бібліотеки Подільського церковного історико-

археологічного товариства займалася Т. Р. Соломонова, у праці «Колекція

стародруків в музеї Подільського церковного історико-археологічного

товариства: склад, провенієнції» подала кількісний та якісний склад фондів,

класифікувала стародруки за мовою, місцем видання, їх історико-культурною

цінністю [749].

Вивченням охорони пам’яток друку та письма подільським

духовенством у контексті дисертаційного дослідження бібліотечної справи

на Поділлі займається О. Б. Айвазян. У низці статей вона проаналізувала

участь подільського кліру у формуванні та розвитку бібліотечної мережі,

наповненні фондів церковних, музейних книгозбірень [578] і бібліотек

освітянських закладів – церковнопарафіяльних шкіл, духовних училищ,

Подільської духовної семінарії – подільського єпархіального відомства [577].

19

Більше глибоко в історіографії відображена історія творення і

діяльності фундаментальної бібліотеки Кам’янець-Подільського державного

українського університету. Участь у її формуванні І. І. Огієнка та протоієрея

Ю. Й. Сіцінського відобразив О. М. Завальнюк [ 617; 619] та відомий

український дослідник В. П. Ляхоцький [678]. Ролі члена Подільського

церковного історико-археологічного товариства Л. Б. Б’ялковського в

комплектуванні бібліотечних фондів присвятив своє дослідження В. В.

Черняк [781].

Значний внесок у вивчення проблеми зробив В. С. Прокопчук – автор

статтей «Бібліотеки і освіта» та «Бібліотеки Хмельниччини: від заснування –

до наших днів» [709] про бібліотечну мережу єпархіального відомства,

участь духовенства у збереженні стародруків та рукописів, бібліотечну

роботу знаного краєзнавця М. І. Яворовського [713], у монографії

«Бібліотека Кам’янець-Подільського національного університету: роки

становлення й розквіту», в якій детально описав участь І. І. Огієнка та Ю. Й.

Сіцінського у формуванні університетської книгозбірні, її діяльність

протягом перших років існування та ін. [708].

Історіографія музейної діяльності подільського духовенства, як засобу

збереження церковної старовини, окрім згаданих на початку підрозділу праць

В. С. Прокопчука та О. М. Кошеля, представлена низкою праць істориків

другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема Ю. Й. Сіцінський звернувся

до проблеми збереження ікон В. А. Тропініна в с. Кукавка Могилівського

повіту, їх передачі до єпархіального Давньосховища [731], Ю.

Александрович – питання створення та наповнення фондів музею

Подільської губернії, до якого активно долучилося подільське духовенство

[580].

Формування етнографічної колекції Давньосховища, ролі в цьому

процесі Ю. Й. Сіцінського розкрила Г. К. Медведчук [680]. В. П. Соловей у

статтях «Заснування історичного музею-заповідника» [747] та «Ю. Й.

20

Сіцінський – один із фундаторів музею в м. Кам’янці-Подільському» [748]

також не обійшла увагою процес розбудови Давньосховища.

Активно вивчала згадану проблему В. М. Волкова. У статті «Роль

історико-статистичного комітету у формуванні Кам’янець-Подільського

Давньосховища» розкрила першопочатки діяльності музею, участь у його

поповненні членів Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету [607], у співавторстві з В. А. Нестеренком видала брошуру

«Кам’янець-Подільський історичний музей: перші 50 років» [606].

Роль Юхима Сіцінського в заснуванні Давньосховища знайшла

відображення в дослідженні А. М. Трембіцького [772]. Ю. В. Телячий в

публікації «Ю. Й. Сіцінський і Кабінет мистецтва Кам’янець-Подільського

державного українського університету» дослідив маловідомі сторінки

заснування Кабінету мистецтв при університеті, внесок Юхима Сіцінського

та Івана Огієнка у формування його фонду [768].

Наприкінці ХІХ ст. з’являються перші праці, присвячені збереженню

архівної спадщини, зокрема стаття М. І. Яворовського про заснування архіву

Подільського єпархіального історико-статистичного комітету[797].

1924 року за кордоном вийшла одна з частин «Літопису Української

революції» О. Доценка, яка вмістила значний обсяг інформації про охорону

документальних зібрань на Поділлі в роки національно-визвольних змагань

1917 – 1920 рр., особливо періоду польської окупації [200].

Участі подільського духовенства в збереженні архівної спадщини

торкнувся в своїх працях О. О. Нестуля. Окремі аспекти діяльності Ю. А.

Ролле, Л. Раковського, Ю. Й. Сіцінського, П. В. Клименка, Л. Б’ялковського,

Костя Широцького в галузі збереження архівної спадщини виклали в своїх

публікаціях С. Е. Баженова [592], Г. О. Осетрова [697], А. М. Трембіцький

[772; 775], М. Б. Петров [700], В. В. Черняк [781], Л. А. Іваневич [647, 648].

Постаттям пам’яткоохоронців кілька публікацій присвятив О. М. Кошель

[667; 668; 669].

21

О. М. Завальнюк у працях «Кам’янець-Подільський державний

український університет: основні результати діяльності» [615], «Ю. Й.

Сіцінський у 1917-1920 рр.: громадсько-політичний, культурно-просвітній і

науковий аспекти» [619] дослідив роль членів Подільського церковного

історико-археологічного товариства І. І. Огієнка, П. В. Клименка, Ю. Й.

Сіцінського, Л. Б. Б’ялковського в збереженні архівних збірок покинутих

шляхетських маєтків, ліквідованих установ, а пізніше міністерств, які

залишили територію Поділля, у спільній з О. Б. Комарніцьким статті «З

історії архівної справи на Поділлі (Хмельниччині) у XIV-ХХІ ст.» узагальнив

факти участі подільського духовенства в збереженні архівної спадщини в

ХІХ – на початку ХХ ст. [614].

Отже, пам’яткоохоронна діяльність подільського духовенства ХІХ –

початку ХХ ст. знайшла своє відображення в історіографії переважно за

напрямами пам’яткоохоронної роботи. Перші праці з вказаної тематики

з’явилися наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., практично відсутні праці

радянського періоду і основний їх масив з’явився в добу незалежності

України.

Водночас варто наголосити, що на сьогодні не створено жодної

узагальнюючої праці з досліджуваної проблеми.

Ряд публікацій, присвячених пам’яткоохоронній діяльності

подільського духовенства в ХІХ – на початку ХХ ст., здійснив автор [750-

765].

22

1.2. Характеристика джерел

Робота базується на пріоритеті джерел – документів та матеріалів

неопублікованих та опублікованих, які можна поділити на три великі групи:

1. архівні документи;

2. законодавчо-нормативні та розпорядчі акти (укази, постанови,

розпорядження, положення, статути);

3. матеріали періодичної преси ХІХ – початку ХХ ст.;

4. мемуари і спогади священиків, свідків подій.

Основу джерельної бази складають архівні документи, зокрема

зібрання Центрального державного історичного архіву в м. Києві. У його

фондах є пласт документів, які стосуються Поділля, охорони його історико-

культурної спадщини. У фонді 725 «Київське товариство охорони пам’яток

старовини і мистецтва» найбільший інтерес становлять справи, в яких

відклалося листування Ю. Й. Сіцінського з Товариством з питань

збереження, реставрації та зносу церков на території Подільської губернії,

опису багатьох пам’яток Поділля (спр. 3, 66) [3; 13], зокрема сатанівських

старожитностей (спр. 10) [5], археологічних розкопок у губернії (спр. 46)

[10], фотофіксації архітектурних пам’яток (переважно храмів) (спр. 89) [14],

інші документи [2; 4; 6-9; 11; 12]. Проте найбільш інформативною є справа

105, присвячена охороні архітектурних та археологічних пам’яток на

території Поділля [15].

Особовий фонд В. Б. Антоновича (ф. 832) містить матеріали про

скельні печери на березі Дністра [16], літопис Сатанівського монастиря [17],

Бакотський скельний монастир [18], листування з пам’яткоохоронцями

Поділля стосовно різних археологічних пам’яток на території губернії [20].

Інформація про охорону пам’яток Поділля віклалася в листуванні Ю.

Й. Сіцінського з О. І. Левицьким, яке міститься в особовому фонді

останнього [21].

23

Фонд 166 «Народний комісаріат освіти Української РСР» Центрального

державного архіву вищих органів влади та управління України дав

можливість проаналізувати пам’яткоохоронну роботу викладачів Кам’янець-

Подільського державного українського університету в 1920 році, які були

членами Подільського церковного історико-археологічного товариства [22].

Про відрядження у пам’яткоохоронних справах подільських

пам’яткохоронців довідуємося з фонду 1062 [23].

Документи фонду 1072 «Міністерство ісповідань УНР» дали

можливість дослідити пам’яткоохоронну діяльність Івана Огієнка та

подільських священиків у 1919-1920 рр., листування з Подільською

духовною консисторією щодо збереження історико-культурної спадщини

Поділля [27], дозвіл Міністерства консисторіям продавати архівні матеріали

на переробку й виробництво паперу [26], про збереження архівної спадщини

в Кам’янці-Подільському [24; 25]. Інформацію щодо охорони

фортифікаційних споруд почерпнуто у фонді 1092 «Міністерство військових

справ УНР» [28].

Фонд 1131 «Головноуповноважений уряду УНР на Поділлі»,

сформований в Кам’янці-Подільському в 1919-1920 рр., дав інформацію про

призначення фінансової допомоги Подільському церковному історико-

археологічному товариству, листування з подільським губернським

комісаром щодо асигнування коштів на охорону пам’яток [37], про

підпорядкування кам’янецьких архівістів Управлінню Головноуповнова-

женого [38], переклад та видання церковних стародруків [34], а також інші

відомості з протоколів засідань Комісії при Головноуповноваженому уряду

УНР на Поділлі [29; 30; 31; 32; 33; 35; 36].

За документами фонду 2201 «Міністерство освіти Української

Держави», зокрема листуванням Відділу охорони пам’яток старовини та

мистецтва з пам’яткоохоронцями Поділля [40], реконструйовано роботу

подільських музеїв у 1919-1920 рр. [41], стан реєстрації та охорони пам’яток

[39], фонду 2457 «Головне управління мистецтва та національної культури

24

Української Держави» – стан охорони та використання фортеці в Кам’янці-

Подільському [42].

Матеріали фонду 2581 «Генеральне секретарство освіти Української

Центральної Ради, Народне міністерство освіти Української Народної

Республіки» дали можливість простежити стосунки подолян з

Департаментом мистецтв [43], Центральним комітетом охорони пам’яток

старовини і мистецтва [44], проаналізувати листування з місцевими органами

влади щодо збереження історико-культурної спадщини [45; 46], маєтків та

будинків на території Поділля [47], документи фонду 2582 «Міністерство

народної освіти УНР» – пам’яткоохоронну роботу в Кам’янець-Подільському

державному українському університеті, зокрема викладачів, членів

Подільського церковного історико-археологічного товариства Ю. Й.

Сіцінського, П. В. Клименка, Л. Б’ялковського та ін. [48-54].

Пам’яткоохоронну діяльність Директорії УНР кам’янецької доби у

значній мірі простежено за фондом 3689 «Головне управління мистецтв та

національної культури Української Народної Республіки», зокрема про

створення нових та діяльність діючих музеїв, Архівної комісії, збереження

пам’яток покинутих поміщицьких маєтків та ліквідованих установ

(переважно бібліотечних раритетів, стародруків, рукописів, архівних

зібрань), документації міністерств, які виїхали за кордон, утворення різних

пам’яткоохоронних організацій, розробку національного законодавства в

галузі охорони пам’яток та ін. [55-61].

Значний масив джерел з обраної теми містять фонди Державного

архіву Хмельницької області. У фонді 64 «Подільська духовна семінарія»

міститься інформація про стародруки та раритетні видання семінарської

бібліотеки, їх опис, про цінну нумізматичну колекцію, яка знаходилася в

книгозбірні [109; 110], різні пам’яткоохоронні заходи [107; 108].

Об’ємний фонд 315 «Подільська духовна консисторія» дав можливість

простежити різні напрямки пам’яткоохоронної роботи подільського

духовенства, його співпрацю з пам’яткоохоронними організаціями та

25

окремими особами, проаналізувати нормативну базу – розпорядження,

накази єпархіальної влади, Синоду, циркулярні листи щодо взаємодії та

конфліктів у в галузі охорони пам’яток між православними, католиками та ін.

Архівні справи Держархіву Хмельницької області, вивчені

дисертантом, дали змогу прослідкувати чисельність церковних споруд,

динаміку їх зведення, зменшення кількості храмів, побудованих в

автентичному подільському стилі, та появу нових за російськими

архітектурними шаблонами, статистику реставрацій та реконструкцій

протягом ХІХ ст. Низка справ присвячена збору коштів на будівництво

православних храмів-пам’ятників у різних частинах світу (Пекін, Нью-Йорк,

Санкт-Петербург, Вільно та ін.) та в Україні (Кам’янець-Подільський, Овруч

та ін.) [120; 123; 126; 127; 145; 147; 148; 152; 162; 163; 169; 171; 172; 174].

Цей же фонд дав значний обсяг інформації про бібліотеки

єпархіального відомства як заклади збереження пам’яток друку та письма,

чисельність фондів, динаміку їх наповнення, кількість стародруків та

рукописів, про нормативно-законодавчі акти, спрямовані на захист пам’яток

друку та письма та ін. [113-116; 125; 131-143; 150; 153; 157; 159; 161], а також

про поповнення Давньосховища музейними експонатами (знахідки монетних

скарбів, дзвонів, речей обрядового характеру) [144; 149; 151; 170],

збереження ікон, які мали серед населення славу чудотворних (надсилалися

для збереження до Подільської духовної консисторії) [111; 122; 146; 154;

167].

Документи 315 фонду також дали значну інформацію про архівну

спадщину в Подільській єпархії, забезпечення належних умов збереження

документів [121], про діяльність архіваріусів Подільської духовної

консисторії [118; 156; 166], про надходження до консисторії документальних

зібрань [112; 117; 119], а справи 36, 9126 – про співпрацю подільського

духовенства з різними науковими та пам’яткоохоронними організаціями

(Московським археологічним товариством, Імператорською археологічною

комісією, Російським імператорським географічним товариством та ін.) [158;

26

168]. Справи 8 і 8947 дали для аналізу низку нормативно-правових актів –

розпоряджень, наказів, інструктивних листів – Синоду, Подільської духовної

консисторії [155; 173].

Пам’яткознавчі дії Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету та Подільського церковного історико-археологічного товариства

аналізувалися за документами 832 фонду, що містить історико-стастичні

описи церков та парафій [175; 176], матеріали з історії пам’яток Подільської

губернії [177], листування щодо збору експонатів для Давньосховища [178],

знесення старих церков [179], звіти товариства [180; 181].

Фонд Р-582 «Кам’янець-Подільський державний український

університет» дав факти для дослідження стану охорони пам’яток у період

Української революції 1917 – 1920 рр., формування фондів фундаментальної

бібліотеки, розкриття її ролі в збереженні раритетних документальних

колекцій з книгозбірень покинутих шляхетських маєтків, ліквідованих

державних та громадських структур [183-188]. У ньому збереглись особові

справи пам’яткоохоронців [191; 192], особисте листування ректора І. І.

Огієнка [182], протоколи засідань правління університету [189].

Надзвичайно важливим для дослідження став особовий фонд Ю. Й.

Сіцінського (Р-3333). Широкий спектр інформації про участь духовенства в

охороні пам’яток, зокрема опис архіву Подільського церковного історико-

археологічного товариства [193], палеографічний аналіз рукописів XV-ХІХ

ст., які зберігалися в Давньосховищі [194], огляд діяльності історико-

археологічного товариства за 50 років [195], автобіографічні записки [196],

біографічні довідки про подільських пам’яткоохоронців [197], рукопис про

40-річчя Кам’янець-Подільського історико-археологічного музею [198] та

інші документи [199] почерпнуто саме з цього фонду.

До дисертаційного дослідження були залучені також документи

Державного архіву Вінницької області. У фонді «Вінницька міська управа»

знайдемо документи про передачу пам’ятки архітектури «Мури» для потреб

музею [95], запитальні листи про стан пам’яток на території Вінниці [96].

27

Про різні пам’яткоохоронні заходи на місцях довідуємося з окремих справ

фонду Д-286 Гайсинська міська управа [97], фонду Д-606 – Ольгопільська

[98], фонду Д-640 – Літинська [99; 100], фонду Д-798 – Гайсинська [101] та

фонду Д-799 – Брацлавського [102; 103] окружних духовних правлінь. Цінну

інформацію про музейну справу на території Поділля дають історичні нариси

про Вінницький музей [105] та спогади Г. Г. Брілінга [104; 106].

Дисертант вивчив також матеріали фондів Інституту рукописів

Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. У першу чергу –

листування Ю. Й. Сіцінського з В. Б. Антоновичем стосовно дослідження,

фіксації, взяття на облік та охорони пам’яток археології [82-86], О. І.

Левицьким – про стародруки та пам’ятки архітектури [87], М. І. Петровим – з

питань дослідження та охорони низки церковних об’єктів [62-81], які

містяться у фонді № 3. Деякі факти знаходимо і в інших фондах, зокрема 12

(В. Модзалевський) [88], 13 (св. Синод) [89-91], 33 (С. Маслов) [92], 81 (О.

Левицький) [93]. Матеріали з рукописних фондів НБУ ім. В. І. Вернадського

дали можливість більш глибоко розкрити різні напрямки охорони пам’яток

Поділля крізь призму листування пам’яткоохоронців.

Чимало фактів про пам’яткоохоронну роботу подільського духовенства

дала періодика як місцева, так і загальноукраїнська. На сторінках «Київської

старовини», зокрема, знайдено чимало публікацій, присвячених

археологічним розкопкам та розвідкам на території Поділля. Скажімо, 1882

року в статті «Земляні вали поблизу с. Кудинка Летичівського повіту

Подільської губернії» автор священик П. Кудлаєвич дав топографічну

прив’язку городища на місцевості, описав його зовнішні характеристики,

долю в ранньомодерну добу. Проте П. Кудлаєвичу не вдалося встановити

віку городища. Не подав він також відомостей про знайдений археологічний

матеріал [670].

1883 року В. Б. Антонович та К. М. Мельник провели археологічні

розвідки вздовж лівого берега Дністра, від містечка Жванець – до містечка

Рашків. Свої враження від подорожі, які містять цінну інформацію про

28

археологічні дослідження Поділля, К. М. Мельник виклала в серії публікацій

«Подорожні замітки Поділля» [681]. Вона представила знахідки крем’яних

неолітичних знарядь праці та антропологічний матеріал із Нігинських

(Залучанських) печер, більше 200 палеолітичних крем’яних знарядь з Білої

гори поблизу Студениці, кістки мамонта та матеріали, розкопані В. Б.

Антоновичем в кургані на вершині Білої гори в Бакоті та равликоподібній

печері Бакотського скельного монастиря, мегалітів з людськими

зображеннями та чашоподібними заглибленнями поблизу Бакоти, крем’яні

знаряддя та мегаліти з рисками, хрестиками, чашоподібними заглибленнями і

геометричними орнаментами з Лядави. Матеріали К. М. Мельник і сьогодні

мають велике значення для археологічного вивчення Середнього

Подністров’я.

У 1890-1891 роках В. Б. Антонович при підтримці свого учня М. С.

Грушевського та подільського історика Ю. Й. Сіцінського проводив

розкопки відкритого селянами Бакотського скельного монастиря. Матеріали

досліджень були представлені ним на сторінках «Київської старовини».

Вчений описав структуру розкопаних печерних келій, монастирські

поховання (17 ніш у стінах та 19 гробниць у підлозі), описав знайдені фрески,

які на сьогодні втрачені, оприлюднив фото з написом на одній із стін

монастиря («Григорий оуздвягл место се. Благослови Христос Григория

игумена, давшего силу святому Михаилу»), припустивши, що згаданим

ігуменом міг бути Григорій Полонинський [581], що дало суттєвий фактаж

для висвітлення історії Бакотського скельного монастиря – пам’ятки ранньої

християнської Русі, ролі духовенства в його відкритті, дослідженні й охороні.

Публікації «Київської старовини» містять чимало фактів, які

допомогли розкрити внесок Ю. Сіцінського в археологічні дослідження,

облік та охорону археологічних пам’яток Поділля. 1899 року часопис

опублікував звіт Ю. Й. Сіцінського про розкопки городища біля с.

Привороття Кам’янецького повіту, знайдені кам’яні скребки, наконечники

стріл, сокири, глиняні, скляні та бронзові бусинки, скляні браслети, металеві

29

спіральні браслети, посуд, кістяк чоловіка, поруч залізну бойову сокиру, ніж,

неподалік у шарі перепаленої глини – 2 сокири, 3 підвісних замки,

чотиригранний наконечник списа, шпору з шипом, мідну круглу бляху,

великий точильний камінь, кінські вудила, глиняні пряслиці, скляну підвіску

в срібній оправі [736].

1901 року «Київська старовина» помістила дві публікації про

археологічні розкопки Ю. Й. Сіцінського біля селі Кептинці неподалік

Кам’янця-Подільського поховання «в кам’яній гробниці» [738] та в Кам’янці-

Подільському на сучасній вулиці Вірменській (тогочасна Губернаторська)

поблизу Вірменського костелу, де Ю. Й. Сіцінський внаслідок шурфування

виявив фундамент будівлі з житловим підвальним приміщенням [400].

Крім того, на сторінках «Київської старовини» знаходимо ще дві

публікації, які стосуються археологічного вивчення Поділля. Зокрема,

курганного могильника поблизу м. Кам’янка Ольгопільського повіту.

Особливістю поховань є те, що поверх кістяка знаходився настил з колод, а

поруч розміщувалося захоронення коня. Серед речового інвентаря було

знайдено бронзові круглі дзеркала, залізні шила, ножі, кінські вудила,

бронзові шпильки, буси, залізні ножиці [511]. К. Болсуновський у своїй

публікації описав монетний скарб, знайдений поблизу с. Богданівці

Брацлавського повіту, який складався з 770 срібних римських динаріїв часів

Траяна, Адріана та Антонія Пія [598]. Активну участь у цих дослідженнях

взяли представники подільського духовенства [489; 599].

1898 року О. І. Левицький з Ю. Й. Сіцінським відвідали Зіньків і

виявили факт руйнування Зіньківського замку місцевими селянами, на

землях яких знаходилося укріплення. Міщанин, якому селяни передали ці

землі в оренду, розбирав замкові мури, а камінь продавав. Цей факт 1899

року був оприлюднений на сторінках «Київської старовини», щоб застерегти

інших [211; 674].

1901 року «Київська старовина» вмістила звіт Ю. Й. Сіцінського про

дослідження пам’яток (переважно архітектурних) на території Подільської

30

губернії за дорученням Московського археологічного товариства. Публікація

дала можливість включити до аналізу факти про стан багатьох пам’яток

церковної архітектури Поділля, яким, на думку Ю. Й. Сіцінського,

«історична доля Поділля не сприяла в збереженні …» [576].

Однак основний масив фактів містять матеріали «Подольских

епархиальных ведомостей». Важливим для розуміння суті пам’яткоохоронної

роботи на Поділлі в ХІХ – на початку ХХ ст. є законодавчо-нормативні

документи як місцевого, так і загальнодержавного значення, оприлюдненні

на сторінках часопису. Серед них розпорядження, які стосувалися

протипожежної безпеки: про заборону використання дерев’яного посуду для

збору нагару та погаслих свічок [523, с. 396], створення буферної зони із

зелених насаджень навколо церков для запобігання пожежам [224, с. 408],

страхування церковних приміщень [403, с. 766-770; 414, с. 585-587; 508, с.

130-132], виготовлення для консисторії копій архітектурних планів храмів,

що зводилися [415, с. 351-352], про залучення до будівництва фахових

архітекторів [530, с. 277], використання при будівництві планів храмів з

атласу, затвердженого Синодом [378, с. 211-212], про погодження з

Імператорською археологічною комісією планів реставрацій старовинних

пам’яток [435, с. 95] та ін. Стосувались вони й пам’яток археології –

заборони скарбошукання та руйнування археологічних пам’яток [499, с. 418-

419]; підвищення уваги до збереження некрополів, належного благоустрою

кладовищ [534, с. 324], створення місцевим духовенством описів некрополів

[529, с. 661-662]; посилення вимог до збереження пам’яток друку та письма у

фондах семінарських бібліотек [502, с. 186-189], обов’язкового створення

каталогів окружних книгозбірень [526, с. 2; 506, с. 411-413]; збереження

архівних зібрань – наказів про збереження земельних документів, межових

книг, клірових відомостей та ін. [525, с. 434] і т. д. Крім цього на сторінках

«Подольских епархиальных ведомостей» постійно публікувалися програми

збору інформації про пам’ятки усіх видів та типів.

31

У рубриці «Єпархіальні розпорядження та повідомлення» знаходимо

відомості про реставрацію, реконструкцію старих та будівництво нових

храмів, збір коштів та хід відбудови старовинних святинь, побудову

Олександро-Невського храму в Кам’янці-Подільському [398, с. 678-685; 418,

с. 61-64; 422, с. 592-594; 423, с. 302-310; 428, с. 308-310; 431, с. 802; 449, с.

371-377; 450, с. 416-418], храму-пам’ятника на Шипці, яким увічнена пам'ять

про загиблих у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. співвітчизників [440-

441; 443-448], храмів у Києві [212, с. 361-362; 512, с. 27], Варшаві [214, с.

328; 493, с. 332], Моздоку [513, с. 75-76], Кустанаї [497, с. 27], Карсі [377, с.

641-642], Овручі [420, с. 1049], Переяславі [436, с. 876-878; 439, с. 874-875;

442, с. 875-876] та ін. [215, с. 429-431; 216, с. 9-10; 218, с. 1050-1052; 219, с.

1008-1011; 223, с. 131-132; 413, с. 73-735; 417, с. 907-910; 537, с. 62-66; 558, с.

1074-1077].

Виключно важливе значення для дослідження має інформація про

висновки Подільського єпархіального історико-статистичного товариства

щодо розбору та реконструкції древніх храмів (переважно дерев’яних) [416,

с. 388-398; 421, с. 315-317; 425, с. 540; 433, с. 453-454; 464, с. 6; 458, с. 211;

471, с. 6; 472, с. 3; 473, с. 2] та ін.

Часопис публікував інформацію з археології: про розкопки Бакотського

скельного монастиря, які проводились хаотично з 1889 року місцевими

селянами, а в 1891-1892 рр. були продовжені В. Б. Антоновичем, речі,

знайдені при дослідженні Бакотського монастиря, оскільки весь речовий

інвентар, що увійшов до колекції Володимира Антоновича, у ХХ ст. зник

[735, с. 706-708; 737, с. 1213-1221].

Щорічно «Подольские епархиальные ведомости» публікували звіти

Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, в яких

фіксувалася інформація про археологічні знахідки на території Подільської

губернії, передані до Давньосховища [392-395; 459; 462; 465; 474; 476; 477;

479; 480; 498; 500; 510; 515; 517; 518; 520-522; 527; 528; 532; 533; 540; 542;

544; 545; 552-554; 556], ряд інших матеріалів [383-391].

32

У часописі вміщені публікації М. І. Яворовського [793, с. 344-345; 794,

с. 156-161], Ю. Й. Сіцінського [728, с. 838-842] стосовно охорони некрополів

у Кам’янці-Подільському, Балті, Ярмолинцях [464, с. 7; 458, с. 211-212].

Немало матеріалів стосуються заснування Давньосховища, зокрема

«Проект облаштування в Кам’янці-Подільському єпархіального церковного

Давньосховища» [509, с. 25-28], «З приводу створюваного в Кам’янці-

Подільському єпархіального церковного Давньосховища» [550, с. 79-86],

динаміки поповнення фондів музею [566, с. 714-718], що дозволило більш

детально прослідкувати пам’яткоохоронні функції Давньосховища.

Часопис є важливим джерелом дослідження питань охорони пам’яток

друку в бібліотеках єпархіального відомства, зокрема в циклі статей під

рубриками «Церковно-шкільна хроніка» [213, с. 176-179], «Церковно-

шкільна справа», звітах семінарської книгозбірні [409, с. 457-472; 410, с. 62-

67; 451, с. 290-291], бібліотеки Тульчинського училища [453, с. 118],

публікації М. І. Яворовського [800, с. 131-136; 798, с. 246-249], доповідна

записка Ю. Й. Сіцінського на ім’я єпископа Димитрія [539, с. 804-808],

Правила бібліотек [495, с. 146-149], інші документи [720-722], а також звіти

Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, які

розкривають динаміку наповнення фондів обох бібліотек.

Отже, опрацювання комплексу джерел з різних архівосховищ України

(Центрального державного історичного архіву в м. Києві, Центрального

державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного

архіву Хмельницької області, Державного архіву Вінницької області),

Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського,

періодики другої половини ХІХ – початку ХХ ст. («Подільські єпархіальні

відомості», «Православне Поділля», «Наш шлях», «Київська старовина»,

«Наш шлях», «Трудова громада», «Свято Поділля» та ін.) дало можливість

дослідити різні напрямки пам’яткоохоронної роботи подільського

духовенства в ХІХ – на початку ХХ ст., виділити форми та методи роботи,

знайти спільні та відмінні риси в пам’яткоохоронній роботі в порівнянні з

33

іншими регіонами України, а також всередині Подільської губернії між

різними повітами, проаналізувати законодавчу базу, розробити періодизацію

пам’яткоохороннної діяльності подільського духовенства.

34

1.3. Теоретико-методологічні засади дослідження

Події і явища пам’яткоохоронної діяльності подільського духовенства в

ХІХ – на початку ХХ ст. піддані аналізу з урахуванням сучасних досягнень

теорії пам’яткознавства та методології дослідницької праці.

Пам’ятки історії та культури – це унікальні свідки нашого минулого,

важливе джерело історичного досвіду попередніх поколінь. Вони

віддзеркалюють пройдений народом історичний шлях, матеріалізують життя

і побут попередніх поколінь, рівень соціально-економічного і культурного

розвитку, відтворюють етапи розвитку цивілізації, боротьби за національну і

соціальну свободу й незалежність, служать джерелом історичного пізнання,

важливим засобом формування світогляду сучасників. Ці проблеми

окреслюють предметне поле пам’яткознавства, елементи якого

зароджувалися паралельно з вирішенням завдань охорони – вивчення, обліку,

збереження, реставрації церковних пам’яток ще в ХІХ – на початку ХХ ст. у

практичній пам’яткоохоронній діяльності подільського духовенства, і, на

думку С. З. Заремби, ще й нині проходить етап активного становлення як

наукової дисципліни зі своїм предметом дослідження [622, с. 5].

У дисертації знайшли активне застосування такі терміни, як

«пам’яткознавство» і «охорона пам’яток». Є різні підходи до визначення

поняття «пам’яткознавство». П. Боярський вважає пам’яткознавство

специфічною науковою дисципліною, особливим механізмом освоєння

історико-культурної спадщини. На його думку, пам’яткознавство ще має

здобути свій науковий інструментарій та специфічні засоби введення

пам’яток як джерел в сучасний культурний контекст [664, с. 8].

На думку С. З. Заремби, пам’яткознавство – наукова галузь, яка вивчає

пам’ятки історії та культури, засади їх реставрації, консервації, зберігання в

історико-природному середовищі та окремих сховищах. Автор зазначає, що

завдання пам’яткознавства тісно переплітаються з історичним краєзнавством,

джерелознавством, археологією, сфрагістикою, нумізматикою, геральдикою,

35

історією, архітектурою, музеєзнавством, книгознавством, архівознавством,

бібліотекознавством. Він кваліфікує пам’яткознавство як наукову

дисципліну, яка за типологією належить до комплексних наук, поєднуючи в

собі дослідження історичні, мистецтвознавчі, архітектурні, етнографічні,

археологічні тощо [664, с. 8].

О. Дулов, розглядаючи пам’яткознавство як окрему науку, обмежує

його предмет лише нерухомими пам’ятками. На його думку, на відміну від

таких фундаментальних наук, як історія, археологія і мистецтвознавство,

пам’яткознавство є прикладною наукою, зорієнтованою на практику

збереження нерухомих пам’яток історії та культури. Він вбачає у

пам’яткознавстві теоретичну основу практичної діяльності і вважає, що його

завдання полягає в нагромадженні, аналізі, узагальненні знань про пам’ятки

та роботу з ними [664, с. 8-9].

На відміну від вищезазначених авторів, О. Шуба кваліфікує

пам’яткознавство як галузь вітчизняної історії та національної культури, без

розробки теоретичних засад якої малопродуктивною буде практична

пам’яткоохоронна робота. При цьому як самостійну галузь пам’яткознавства

автор визнає церковне пам’яткознавство, предметом якого, на його думку, є

роль і місце культурних пам’яток в українській і світовій культурі,

співвідношення сакрального і секулярного в духовній спадщині, національні

особливості культової архітектури, церковного малярства, іконографії та

музики. О. Шуба вважає церковне пам’яткознавство складною і

багатогранною гуманітарною дисципліною, яка знаходиться на стику історії,

культурології та релігієзнавства [664, с. 9].

Висловлені вище потрактування пам’яткознавства є важливими для цієї

роботи, особливо твердження О. Шуби про роль і місце церковного

пам’яткознавства, адже саме в цій сфері знаходиться тема кандидатської

дисертації. Автор розділяє і в дослідженні послуговується означенням

пам’яткознавства, даним С. З. Зарембою, і визнає його науковою галуззю, яка

вивчає історії, теорію і практику охорони пам’яток історії і культури, а

36

церковне пам’яткознавство як складну і багатогранну наукову дисципліну,

яка знаходиться на стику історії, культурології і релігієзнавства та вивчає

церковні пам’ятки.

Важливою проблемою пам’яткознавства є визначення його об’єкта і

предмета на думку С. І. Кота, об’єктом пам’яткознавства є пам’ятки історії та

культури, успадковані людством від попередніх поколінь автентичні об’єкти

історико-культурної спадщини, котрі незалежно від стану їх збереження є

носіями широкого спектру суспільно-значимих цінностей, а предметом –

всебічне дослідження, охорона, збереження і популяризація пам’яток історії і

культури як складової частини національної та всесвітньої культурної

спадщини.

У предметному полі пам’яткознавства важливе місце посідають

теоретичні та практичні проблеми, пов’язані з виявленням, вивченням,

реєстрацією, науковою класифікацією, оптимізацією обліку об’єктів

історико-культурної спадщини; розробкою методологічних і організаційно-

правових засад охорони пам’яток, методик здійснення конкретних

пам’яткоохоронних заходів; комплексним збереженням історико-

культурного середовища; здійсненням консервації та реставрації окремих

споруд, ансамблів і комплексів, а також предметів старовини і мистецтва, що

становлять музейний, архівний та бібліотечний фонди України;

інформаційною політикою, спрямованою на популяризацію пам’яток історії

та культури серед широких верств населення; ефективним господарським та

культурно-освітнім використанням пам’яток з метою їх органічної інтеграції

в сучасні сфери функціонування людського суспільства; історією

становлення та розвитку пам’яткоохоронної справи в Україні та інших

країнах світу [664, с. 13].

Значно стисліше формулювання об’єкта та предмета пам’яткознавства

дає Т. І. Ківшар, вважаючи, що об’єктом цієї спеціальної історичної

дисципліни є пам’ятка як суспільне явище в усіх його проявах, а предметом –

37

сукупність об’єктивних закономірностей, виявлених у процесі виникнення,

розвитку та функціонування пам’ятки [658, с. 419].

Автор у цьому дослідженні виходить з урахуванням того, що

пам’яткознавство тісно пов’язане з розвитком історичної науки, археології,

теорії та історії архітектури, мистецтвознавства, краєзнавства, музеєзнавства,

архівознавства, бібліотекознавства, джерелознавства та інших допоміжних

історичних дисциплін, реставраційної справи, інформатики і туризму,

особливо – з правом. Тому намагається простежити зародження й

закріплення у правових актах (положеннях, статутах тощо) певних понять,

критеріїв, класифікацій, якими в процесі пам’яткоохоронної діяльності

послуговувалося православне духовенство в ХІХ – на початку ХХ ст., процес

продукування пам’яткоохоронних ідей, поглядів й фіксацію їх у наукових,

науково-популярних публікаціях.

У дисертації постійно вживаються основоположні для цього

дослідження терміни «пам’ятка» і «пам’ятник». Дискусія щодо їх

потрактування почалася ще в 60-і роки ХХ ст. Автор прийняв позицію С. І.

Кота, який вважає, що термін «пам’ятник» стосується скульптурних чи

архітектурних споруд, встановлених з метою увічнення подій або історичних

осіб, надгробків. Термін «пам’ятка» є значно ширшим і використовується для

узагальнюючого визначення предметів матеріальної та духовної культури,

які мають наукове, історичне, художнє чи інше значення. Зокрема «пам’ятки

історії та культури» – це споруди, будинку, пам’ятні місця і предмети,

пов’язані з важливими історичними подіями в житті народу, визвольної

боротьби, розвитком суспільства і держави, а також розвитком науки і

техніки, культури, побуту, з життям і діяльністю державних діячів, народних

героїв, діячів науки, літератури і мистецтва; «пам’ятки археології» – це

матеріальні залишки людської діяльності, що збереглися на поверхні землі,

під землею або під водою і є об'єктом археологічних досліджень; «пам’ятки

історії» – це визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з

життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів (будинки,

38

споруди, їх комплекси, окремі поховання та некрополі, місця масових

поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців, місця

бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у

тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо);

«архітектурна пам’ятка» – це високохудожній архітектурний твір,

збудований в минулі історичні періоди. хронологічна дистанція якого має

складати понад 40-50 років від сучасного моменту; «пам’ятки

монументального мистецтва» – це високохудожні твори скульптури,

живопису та декоративного мистецтва, які можуть бути пов’язані як з

архітектурними спорудами, так і самостійними, що характеризують

світогляд, естетичні погляди і рівень розвитку культури певної історичної

епохи. До пам’яток історії та культури належать і монументальні пам’ятники,

які відповідають цим вимогам. В Законі України «Про охорону культурної

спадщини» (2000) термін «пам’ятка» набув додаткового контексту – як

юридичний термін. У системі основних понять та термінів, визначених

законом, «пам’ятка – об’єкт культурної спадщини національного або

місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих

пам’яток України» [664, с. 25].

У процесі дослідження автор спирався на останні досягнення

пам’яткознавства в питанні класифікації, типологізації як пам’яток, так і

самої наукової дисципліни, зокрема структурний поділ пам’яткознавства на

наукове, практичне та громадське. Виходив з того, що наукове

пам’яткознавство передбачає комплексне вивчення пам’яток, їх пропаганду,

діяльність установ, товариств, музеїв, інших науково-творчих структур у

плані виявлення, збереження, вивчення і пропаганди пам’яток, їх

паспортизації та каталогізації пам’яток, практичне пам’яткознавство

виробляє засади реставрації, консервації пам’яток, зберігання в історико-

культурному середовищі та в окремих сховищах, а громадське пов’язане із

вивченням форм і методів залучення широких мас – учнів, молоді,

інтелігенції – до виявлення, взяття на облік, охорони і збереження пам’яток

39

[622, с. 8-9]. Наукове вивчає історію предмета, історіографію, джерельну

базу, теорію каталогізації, реставрації, консервації, реабілітації пам’ятки, а

практичне (прикладне) – питання наукової методики, техніки та організації

управління. За формою пам’яткознавство поділяється на громадське та

державне. У роботі основна увага буде приділятися громадському та

прикладному пам’яткознавству.

У дослідженні виходимо з традиційного поділу пам’яток на нерухомі

та рухомі. До нерухомих належать пам’ятки архітектури та містобудування,

монументального мистецтва, історії, археології, некрополі. До рухомих –

музейні експонати, зокрема твори мистецтва, документальні пам’ятки,

книжкові видання. У дисертації розглядається в основному чотири види

пам’яток: історії, археології, містобудування і архітектури, мистецтва,

зокрема, комплекс пам’яток історії, до яких належать споруди, будинки,

пам’ятні місця і предмети – свідки церковного та релігійного життя,

пов’язані з важливими історичними подіями в житті подолян.

У контексті дослідження історії церков і парафій представники

подільського духовенства не обійшли увагою пам’ятки археології –

городища, кургани, вали, залишки стародавніх поселень, укріплень,

виробництв, шляхів, місця стародавніх поховань, кам’яні скульптури,

знаряддя праці, керамічні вироби, інші предмети старовини, наскельні

зображення в Бакоті, Лядові тощо.

У дисертації використовуються поняття «культурна спадщина» –

сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів

культурної спадщини, результат духовної і матеріальної діяльності та «об’єкт

культурної спадщини» – визначні місця, споруди (витвори), комплекси

(ансамблі), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території

чи водні об’єкти, інші природно-антропогенні або створені людиною об’єкти

незалежно від стану їхньої збереженості, а також «охорона культурної

спадщини» – система правових, організаційних, фінансових, матеріально-

технічних, інформаційних та інших заходів єпархіального відомства з обліку,

40

запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту,

збереження, утримання, відповідного використання об’єктів культурної

спадщини.

Термін «реставрація» використовується в значенні науково

обгрунтованих заходів щодо укріплення фізичного стану, розкриття

найхарактерніших ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів

об’єктів культурної спадщини із забезпеченням їхньої автентичності.

Автор послуговується методами та термінами некрополістики, яка

досліджує поховальні пам’ятки. Елементи некрополістики мали місце в

науковій і прикладній діяльності православного духовенства, церковних

істориків XIX – початку XX ст. Ще Данило Грановський писав, що

«кладовище для міста – то є літопис, історичний матеріал, воно в будь-якому

випадку є цінністю» [605, с. 384-385]. Адже поховання містять поховальні

речі, які є археологічним матеріалом, що дає змогу датувати некрополі,

реконструювати до певної міри поховальний ритуал, робити інші висновки

про добу.

Завдяки зверненню до некрополістики, автору в підрозділі 2.3 вдалося

розкрити цей важливий напрям пам’яткоохоронної діяльності подільського

православного духовенства, процес формування в свідомості духовенства

уяви про некрополі як пам’ятки старовини.

Автор дисертаційної праці в аналізі джерел, систематизації подій і

фактів діяльності подільського духовенства в сфері вивчення та охорони

пам’яток виходить з сучасних досягнень теорії та методології, зокрема з

урахування принципу діалектики – взаємообумовленості та суперечливого

розвитку подій і явищ історичної дійсності. У роботі дотримано принципу

історизму – події і факти пам’яткоохоронної діяльності розглядаються в

контексті тогочасних об’єктивних процесів із властивими їм детермінаціями,

закономірностями, тенденціями. Прагнення до неупередженості

реалізовувалося на основі загальнонаукового принципу об’єктивності, який

зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності,

41

багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних

і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони

дослідникові чи ні.

У ході дослідження фактологічного матеріалу застосовувались

різноманітні методи, як загальнонаукові, так і спеціально-історичні.

Із загальнонаукових було використано методи аналізу та синтезу,

індукції і дедукції. Зокрема, під час дослідження охорони духовенством

пам’яток архітектури та містобудування, автор, відштовхуючись від окремо

описаних випадків, йшов до загального цілісного уявлення про розмах

заходів з охорони архітектурних об’єктів, а під час дослідження музейної та

бібліотечної діяльності – навпаки, від загального до конкретного. Це дало

змогу всебічно проаналізувати матеріал, зробити об’єктивні висновки.

У дослідженні знайшли відображення і спеціально-історичні методи:

історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний,

історико-системний, ретроспективний та інші.

Історико-генетичний метод дав змогу розкрити умови зародження,

поетапного розвитку, найвищого піднесення та поступового згасання у 1920-

х роках в умовах становлення й агресивного наступу на релігію і церкву

більшовицького режиму пам’яткоохоронного руху духовенства, виявити

причинно-наслідкові зв’язки і закономірності розвитку діяльності

подільського православного духовенства в галузі охорони пам’яток. Аналіз

попередніх подій дав змогу визначити передумови та причини активного

поетапного розвитку пам’яткоохоронних ідей духовенства. Напрацювання

попередників, а найбільше зміна політичної конфігурації (другий поділ Речі

Посполитої та перехід Поділля під владу Російської імперії, польські

повстання) актуалізували звернення до краєзнавства, яке підтримувалося

державою для обґрунтування історичної належності досліджуваних земель

до Російської імперії. У подальшому пам’яткоохоронний напрям у рамках

краєзнавчого руху виділився і набув помітного розвитку. Найвищий етап

розвитку пам’яткоохоронної діяльності духовенства припав на кінець XIX –

42

початок XX ст., але із встановленням радянської влади ця діяльність була

згорнута.

За допомогою історико-порівняльного методу проводились паралелі з

іншими хронологічними періодами, брались до уваги історичні

особливості досліджуваної доби, а також порівняння з іншими регіонами

України, зокрема Наддніпрянщини, щодо активності проведення

пам’яткоохоронних заходів, а також між мікрорегіонами всередині

Подільської губернії.

Історико-типологічний метод застосовувався на тих етапах

дослідження, коли потрібно було із багатоманіття фактів, подій та явищ

пам’яткоохоронного руху виділити в один ряд певні їх типи.

У дослідженні використовувався історико-системний метод. Адже

історичний процес є не що інше як сукупність подій, явищ, які існують у

взаємозв’язку. Вони й складають систему елементів реальності. Розуміння

того, що система складається з дрібних частин (підсистем, елементів), які

тісно переплетені між собою, що кожен компонент виконує якусь функцію,

діючи в певному середовищі, дало можливість розглядати, на перший погляд,

хаотичні, розрізнені на ранньому етапі пам’яткоохоронні заходи як єдину

систему, що в подальшому ще більше консолідувалася і набрала

організаційних форм, а різноспрямовані та локальні заходи – як частину

єдиного цілого зі своїми відмінностями. Аналіз діяльності з охорони

пам’яток архітектури, археологічних та некрополістичних досліджень,

музейної та бібліотечної роботи довели, що всі ці напрями були одним цілим

пам’яткоохоронного руху. Те ж стосується і різних повітів Подільської

губернії за адміністративним поділом XIX – початку XX ст.

Автором використано хронологічний метод, що дало змогу за

тематичним принципом розглянути події і явища у часовій послідовності,

русі та змінах. Цей розгляд відбувався як за допомогою синхронного, так і

діахронного способів.

43

Чільне місце в дослідженні посів метод періодизації. Для поглибленого

аналізу фактів, виокремлення особливостей виділено 4 періоди

пам’яткоохоронної діяльності духовенства за активністю здійснення заходів з

охорони пам’яток старовини, науковою та практичною цінністю проведеної

роботи:

1) початок ХІХ ст. – 1865 р. – зародження пам’яткоохоронних ідей у

середовищі подільського духовенства (від переходу Поділля під владу

Російської імперії до створення Подільського єпархіального історико-

статистичного комітету);

2) 1865-1890 рр. – поетапний розвиток ідей щодо охорони пам’яток

старовини під егідою Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету, залучення до діяльності Комітету світських осіб, створення

Давньосховища;

3) 1890-1914 рр. – становлення в системі пам’яткоохоронної діяльності

духовенства її наукової складової, перші професійні археологічні розкопки;

4) 1914-1921 рр. – посилення пам’яткоохоронних заходів в умовах

Першої світової війни, національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.,

національної складової в оцінці й охороні сакральних пам’яток, активізація

контактів з пам’яткоохоронними організаціями УНР, а далі – поступове

згасання пам’яткоохоронної діяльності духовенства.

У дослідженні використано і статистичний метод. За його допомогою

вдалося проаналізувати стан та результати реставрації та реконструкції

пам’яток церковної архітектури в XIX ст.

За допомогою ретроспективного методу проаналізовано можливість

використання досвіду минулого крізь призму теперішнього для майбутнього.

Певне відображення в дослідженні знайшов також історико-описовий

метод.

Отже, дослідження грунтується на принципах діалектики, історизму та

об’єктивності у викладені подій та фактів, використанні як загальнонаукових

(аналізу, синтезу тощо), так і спеціально-історичних (історико-генетичний,

44

історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний,

історико-описовий, статистичний, ретроспективний, метод періодизації)

методів, досягнень теорії сучасного українського пам’яткознавства, його

понятійно-термінологічний апарат.

Висновки до першого розділу. Узагальнюючих праць з

пам’яткоохоронної роботи подільського духовенства ХІХ – початку ХХ ст.

досі не створено. Водночас накопичено значний історіографічний доробок,

який стосується окремих напрямків пам’яткоохоронного руху, постатей

пам’яткоохоронців. Активні дослідження почали розвиватися наприкінці

ХІХ – на початку ХХ ст. У радянський час праць, присвячених обраній

тематиці не з’являлося з ідеологічних міркувань. Справжнього розвітку

вивчення пам’яткоохоронної діяльності подільського духовенства набуло

тільки зі здобуттям Україною незалежності, коли були зняті ідеологічні

заборони і відкрито доступ в архівах до раніше засекречених матеріалів.

Для дослідження напрямів, форм і методів, регіональних особливостей

охорони пам’яток було проаналізовано великий джерельний корпус з різних

архівних зібрань України. Варто зазначити, що матеріали, які стосуються

пам’яткоохоронної роботи подільського духовенства розкидані по багатьох

архівосховищах і фондах, тому потребують активної пошукової роботи.

Нерівномірною є і їхня інформаційна насиченість за періодами та напрями

пам’яткоохоронної роботи. Найбільше матеріалу з обраної теми знаходиться

у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та

управління України, Центрального державного історичного архіву в м. Києві,

Хмельницького і Вінницького обласних архівів, Інституту рукописів

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Потужну групу

джерел становить періодика, що в деталях відображає тогочасні

пам’яткоохоронні процеси, висвітлює формування законодавчої бази

охорони пам’яток. Цінні також є мемуари та спогади пам’яткоохоронців, їх

сучасників.

45

У дослідженні використано понятійно-термінологічний апарат, який

використовується в сучасному українському пам’яткознавстві, найновіші

теоретичні та методологічні напрацювання в галузі цієї дисципліни, ряд

методів, як загальнонаукових, так і спеціально-історичних, що дало змогу

ґрунтовно розкрити тему.

46

РОЗДІЛ ІІ

ДІЯЛЬНІСТЬ ПОДІЛЬСЬКОГО ЄПАРХІАЛЬНОГО ВІДОМСТВА ТА

ЙОГО ІСТОРИКО-СТАТИСТИЧНОГО КОМІТЕТУ В ГАЛУЗІ

ОХОРОНИ НЕРУХОМИХ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

2.1. Нормативно-правова база пам’яткоохоронної діяльності

православного духовенства

Духовенство царської Росії перебувало під подвійним контролем – з

одного боку Синоду, консисторій, а з іншого – світської влади. Це

зумовлювало подвійний тиск на його діяльність, у тому числі у сфері

охорони пам’яток. Подільський клір, враховуючи вимоги Синоду та

Подільської духовної консисторії, змушений був зосередитися на пам’ятках

церковної старовини, залишаючи, в переважній більшості, поза увагою

світські старожитності – фортифікаційну та громадську архітектуру, архіви

державних та громадських установ і т. д. Нерідко духовенство ставало

заручником конфліктів між світською та духовною владою (як приклад,

конфлікт між Синодом та Московським археологічним товариством навколо

спроби одержавлення церковних пам’яток, відчуження їх від духовного

відомства [608, с. 83], а в межах Поділля – між єпископом Серафимом та

подільським губернатором О. О. Ейлером стосовно виселення

Давньосховища з казенних подомініканських будівель).

Варто зазначити, що інколи керівники єпархії не досить чітко розуміли

роль і значення пам’яткоохоронної роботи, не завжди підтримували

пам’яткоохоронців. Згаданий уже єпископ Подільський та Брацлавський

Серафим 1910 року, коли в Давньосховища намагалися відібрати

приміщення, відреагував: «І нащо було збирати той хлам, коли його немає де

складати?» [198, арк. 16]. У цей час для пам’яткоохоронців Кам’янця-

Подільського склалася мало не критична ситуація. Ю. Й. Сіцінський у листі

до М. І. Петрова від 18 листопада 1910 року писав: «Нам сказали забиратися

47

з музеєм і термін для цього визначили – серпень наступного 1911 року.

Хочеш чи не хочеш, а необхідно будувати для музею хоча б що-небудь. А

підтримки ні з боку духовної, ні з боку офіційної влади немає» [772, с. 83].

Як бачимо пам’яткоохоронці-священики не раз опинялися в скрутному

становищі через конфлікти світської та духовної влади.

Поряд з тим Синод та Подільська духовна консисторія входили до

імперської владної системи, яка намагалася легітимізувати російську

присутність на подільських землях, тому й спрямовувала діяльність кліру у

цьому напрямі.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. розпочалося формування

нормативно-правової бази пам’яткоохоронної роботи – системи положень,

інструкцій, указів, розпоряджень, циркулярних листів тощо, а це в свою

чергу потребувало розвитку пам’яткознавства, розробки відповідної

пам’яткоохоронної термінології.

Подільські священики, які займалися охороною пам’яток, вже

наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. розрізняли суть понять «пам’ятка» та

«пам’ятник», не підміняючи одне одним. Зокрема, обґрунтовуючи

необхідність створення Давньосховища, Юхим Сіцінський писав: «На

Поділлі відчувається нагальна потреба в розробці місцевої історії через

видання архівних матеріалів та опис археологічних пам’яток» [550, с. 81].

Подільське духовенство чітко розрізняло поняття реставрації та

реконструкції. Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет

надавав рекомендації щодо ремонту давніх споруд сакральної архітектури,

які мали б уберегти будівлі від різних необдуманих перебудов та

нововведень. Юхим Сіцінський писав: «Не можна одягнути шанованого

старця в непідходящий новомодний одяг» [740, с. 174]. Тобто,

пам’яткоохоронці вимагали, мовлячи сучасною термінологією,

реставраційних робіт. Проте місцеве духовенство не завжди дотримувалося

поставлених вимог, довільно проводячи реконструкції. Ю. Й. Сіцінський у

листі до Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва

48

навів приклад з відомою Сутковецькою церквою в 90-х роках ХІХ ст., коли

священик провів ремонт «на свій лад», в результаті «давні форми дахів і

куполів були спрощені» [13, арк. 21 зв.]. Проведена реконструкція, а не

реставрація викликала негативну реакцію пам’яткоохоронців.

Практична потреба вимагала шукати критерії класифікації пам’яток

історії та культури. Звичайно ці класифікації були далекими від сучасних,

відповідали тогочасному рівню пам’яткознавства. У статуті Давньосховища

за 1890 рік було зафіксовано поділ пам’яток, які надходили до музею, за

типами:

1) пам’ятки мови та письма: стародруки та рукописні церковно-

богослужебні книги;

2) пам’ятки церковної архітектури Поділля у малюнках,

фотографіях, гравюрах, моделях та зразках;

3) пам’ятки церковного живопису (старовинні ікони, картини

релігійного та історичного змісту, портрети видатних діячів Поділля,

фотознімки місцевих святинь);

4) церковно-богослужебні предмети;

5) пам’ятки нецерковні, які мали відношення до історії Поділля [509,

с. 26-27].

Аналогічний поділ зафіксований і в статуті 1903 року, коли

Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет був

реорганізований у Подільське церковне історико-археологічне товариство.

Єдиною відмінністю було те, що в останньому пункті був вжитий більш

поширений термін «старожитності» (первісні, історичні, побутові і взагалі

предмети, які мають археологічне та історичне значення) [666, с. 55].

Як бачимо, класифікація старожитностей далека від досконалості,

проте окремим блоком виділялися пам’ятки друку та письма,

монументального мистецтва, що є прийнятним і досі. Такий поділ був

зумовлений тогочасним рівнем пам’яткознавства, акцентуванням уваги саме

на церковних пам’ятках.

49

На початку ХХ ст. Ю. Й. Сіцінський розробив науково обґрунтовану

класифікацію дерев’яних храмів, яка не втратила своєю актуальності й досі.

За кількістю куполів він поділив їх на одно-, три-, п’яти- та дев’ятикупольні

[733].

На початку ХХ ст. подільськими священиками-пам’яткоохоронцями

осмислюється окремішність української культури, особливо архітектурного

стилю від російського. Протягом усього ХІХ ст., починаючи з 1803 року,

коли було заборонено перебудову чи будівництво церков у

«малоросійському» стилі, відбувалися спроби нівелювання української

культури, її асиміляції панівною російською [608, с. 84]. У 20-х роках ХІХ ст.

з’являються розпорядження про обов’язкове надсилання планів, фасадів та

кошторисів церков, що будувалися до Міністерства внутрішніх справ,

будівництво храмів за планами, вміщеними в «Зібранні планів, фасадів та

профілів для будівництва кам’яних церков» [173, арк. 6-10]. 1838 року було

видано збірник типових планів церков архітектора К. Тона, підготовлений за

розпорядженням імператора Миколи І, за якими мали зводитися всі церковні

споруди [149, арк. 7-7 зв.]. Схожі постанови виходили і в наступний час, що

призводило до знищення автохтонної української, в тому числі подільської

сакральної архітектури.

Така політика викликала спротив фахівців з охорони пам’яток. 1907

року Ю. Й. Сіцінський у праці «Південноросійське церковне зодчество»

наголошував на автентичному походженні української церковної

архітектури: «Своєрідність форм південноросійської архітектури вказує

прямо, що південноросійські храми виросли з тими тополями і липами, що їх

оточують» [740, с. 168]. Ю. Й. Сіцінський з болем констатував, що такі

церкви все більше зникають – і на Поділлі, і в інших місцях. Пропоновані

плани нерідко були гарними зразками нового стилю, але представляли собою

шаблонні будівлі, які відзначалися відсутністю смаку, були розраховані на

дешевизну й економію будівельного матеріалу [740, с. 169-172]. Він зазначав:

«Ми ніде не зустрінемо на Поділлі, щоб нова церква була побудована за

50

старим зразком. Старий зразок зневажають як уніатський, мужицький,

непристойний. Словом, у цьому випадку засвоєно таке розуміння про

церковний південноросійський стиль, яке застосовується деколи до

української мови: як-то мова непристойна, мужицька, якась тарабарщина…»

[740, с. 174]. Він поділяв думку В. Карповича, що «там, де закінчується

глибоко-мелодійна малоросійська пісня, там, де зародилися народні легенди

про героїв, імена яких нам так само відомі і близькі, як імена героїв

російських билин, у глибокому селі, в зеленому хуторі, треба шукати

пам’яток самобутнього, позбавленого зовнішніх впливів народного

мистецтва» [740, с. 162].

Нерідко циркуляри органів влади не тільки регламентували, а й

активізували пам’яткоохоронні дії подільського духовенства. Так, 1846 року

керівник Російського географічного товариства князь Костянтин

Миколайович звернувся до єпископа Арсенія з проханням, аби благочинні та

настоятелі монастирів надіслали Товариству географічний, статистичний та

етнографічний опис ввірених їм парафій. У листі зазначалося: «В архівах

монастирів і архієрейських бібліотеках часто зустрічаються описи міст,

церков, монастирів і т. д., щоденники подорожей, мапи і плани, замітки

географічні, етнографічні і статистичні» [168, арк. 2]. Невдовзі до складання

історико-статистичних описів парафій єпархії приступив викладач

Подільської духовної семінарії, протоієрей П. А. Гліщинський, роблячи при

цьому спробу зафіксувати і, головне, описати церковні пам’ятки, у першу

чергу архітектурні. Проте після його смерті в 1855 році робота припинилася.

Восени 1859 року на Поділля був відряджений член Російського

географічного товариства для «складання історичного опису церков та

монастирів Подільської єпархії» [168, арк. 1-4]. На виконання

далекоглядного з ідеологічним ухилом розпорядження царського двору,

Синод своїм указом зобов’язав глав єпархій новоприєднаних до Російської

імперії територій з метою нейтралізації польського впливу на них,

поглиблення русифікації здійснити історико-статистичні описи церков і

51

парафій, зафіксувати, взяти на облік та популяризувати пам’ятки старовини.

1865 року був створений Подільський єпархіальний історико-статистичний

комітет, який приступив до складання історико-статистичних описів церков і

парафій єпархії.

Схожою була ситуація і з створенням археологічної карти Подільської

губернії, метою якої було взяття на облік та фіксація археологічних пам’яток.

1888 року Імператорська археологічна комісія звернулася до єпископа

Доната з проханням організувати збір матеріалу про археологічні

старожитності Поділля, «… створення археологічних карт губерній з

нанесенням на ці карти розташованих … [тут] курганів, городищ, древніх

могильників, валів, засік, а також місць знахідок скарбів, старовинних монет,

кам’яних та мідних виробів і т. д.» [158, арк. 2]. Саме цей лист підштовхнув

до відкриття відомого Бакотського скельного монастиря, який у 1891-1892

рр. розкопували В. Б. Антонович та Ю. Й. Сіцінський [18, арк. 1-9; 581, с.

108-116].

1892 та 1897 року від Імператорського археологічного товариства на

ім’я єпископа Подільського та Брацлавського надходили також листи про

діяльну участь духовенства в підготовці та проведенні археологічних з’їздів

[438, с. 559-561; 464, с. 5-6]. Усе це стимулювало пам’яткоохоронну і

пам’яткознавчу діяльність подільського духовенства, в результаті якої 1901

року світ побачила «Археологічна карта Подільської губернії» Ю. Й.

Сіцінського [724].

На діяльність подільських пам’яткоохоронців впливало також

нормативно-правове поле інших пам’яткоохоронних структур, положення та

та норми, зафіксовані в статутах Київського товариства охорони пам’яток

старовини та мистецтва, Історичного товариства Нестора-літописця,

Церковного історико-археологічного товариства при Київській духовній

академії, Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, Російського військово-

історичного товариства, Московського археологічного товариства та ін.,

зокрема на розвиток пам’яткознавчих досліджень, які на початку ХХ ст. на

52

Поділлі проходили етап наукового становлення. У цей час з’являються праці,

які містять теоретичне обґрунтування необхідності охорони пам’яток

старовини, визначають напрями та методи роботи, окреслюють коло

методологічних та теоретичних проблем. Серед праць такого типу –

публікації Ю. Й. Сіцінського «Зникаючий тип дерев’яних церков» [733],

«Південноросійське церковне зодчество» [740]. У цих працях автор

обґрунтував необхідність збереження автентичної дерев’яної сакральної

української архітектури, розробив комплекс заходів для їх охорони,

наголосив на необхідності реставраційних робіт, а не реконструкційних,

використав специфічну пам’яткознавчу термінологію.

Досягнення пам’яткознавства знаходили відображення та юридичну

імплементацію в нормативно-правових актах, які створювали умови для

посилення правового захисту церковних старожитностей.

Духовенство діяло в межах правового поля, яке формували як духовне

відомство (укази Синоду, консисторії, архієрея), так і державних органів

влади (іменні імператорські укази, розпорядження Сенату, Міністерства

внутрішніх справ, губернатора тощо).

Ще в XVII ст. в Росії з’явилися законодавчі акти, спрямовані на

охорону пам’яток. Перший нормативний акт, який унормовував охорону

пам’яток – це указ «Про опис справ в приказах і подачу імператору описних

книг і рахункових списків», який датується 1680 роком [ 655, с. 17]. 1718

року видано указ, який зобов’язував здавати всі знайдені старовинні речі

губернаторам і комендантам міст [655, с. 24]. Через три роки Сенат видав

постанову, згідно якої керівники монастирів імперії зобов’язані були

надіслати в Санкт-Петербург всі жалувані грамоти, які зберігалися в храмах

[655, с. 25]. 10 травня 1744 року Синод прийняв рішення, яким зобов’язав

населення Російської імперії утримувати в належному стані ікони, які

зберігалися в їх будинках [655, с. 40-41]. 15 років пізніше Синод постановив,

щоб настоятелі церков та монастирів надсилали плани вірених їм споруд до

Академії наук, адже вони були потрібні «для написання історії Російської

53

держави» [655, с. 50]. 25 червня 1771 року Синод прийняв рішення, в якому

зазначалося «ставропігійні та єпархіальні монастирі мають вести детальний

опис всього церковного та монастирського майна», що дозволяло взяти

церковні пам’ятки на облік [655, с. 63-64].

Проте більш активно цей процес проходив протягом ХІХ – початку ХХ

ст. 1803 року указом Синоду заборонялося будівництво і перебудова храмів у

«малоросійському» стилі [655, с. 65], що згубно позначилося на збереженні

автентичної подільської сакральної архітектури.

28 липня 1824 року указом Синоду єпархіальним керівникам

рекомендувалося налагодити виготовлення копій та креслень давніх храмів

[702, с. 40-43]. Цей акт посилив процес взяття на облік та систематизації

пам’яток сакральної архітектури. З цього часу почалася фіксація

архітектурних старожитностей Поділля.

1828 року виданий указ Синоду (повторений 1842 року), який вимагав:

«Древніх церковних споруд не руйнувати без особливого дозволу» [702, с.

40-43]. Так було поставлено правовий заслін руйнації пам’яток внаслідок

бездумних реконструкцій.

Низку положень про охорону пам’яток містив Статут духовних

консисторій, затверджений 27 березня 1841 року. Стаття 50 зобов’язувала

при відновленні пам’яток архітектури ретельно зберігати внутрішній та

зовнішній вигляд, «самовільно поправки та перебудови без відома вищого

духовного начальства не допускати». Навіть незначні церковні будівлі

(дзвіниці), «здавна збудовані благочестивими зусиллями православних

предків… на честь деяких святих ікон чи в пам’ять подій церковних і

вітчизняних», згідно статті 58 Статуту духовних консисторій мали

зберігатися, а їх відновлення дозволялося виключно після розгляду комісією і

дозволу єпархіального начальства [702, с. 40-43].

Це положення, згідно якого реставрація та реконструкція церковних

пам’яток старовини дозволялась лише за попереднім розглядом Синоду, було

повторене і в Статуті 1842 року. За цим повинні були слідкувати єпископи.

54

1857 року ця норма була підтверджена і в Будівельному статуті:

«Забороняється приступати без височайшого дозволу до будь-яких оновлень

у старовинних церквах та всіх подібних пам’ятках. Взагалі старовинний, як

зовнішній, так і внутрішній вигляд церков має бути детально збережений і

ніякі самовільні поправки та зміни без відома вищої духовної влади не

дозволяються» [702, с. 40-43].

Рішенням Синоду, прийнятим на початку 1854 року, ухвалено єдину

систему опису церковного та монастирського майна, що також сприяло

збереженню цінних пам’яток [704, с. 482].

Так, Синод нерідко замикав на собі прийняття рішень, які цілком могли

б прийматися на місцях. Тому 29 липня 1865 року імператорським указом

«Про надання єпархіальним архієреям права самим дозволяти будівництво,

перебудову та добудову соборних, парафіяльних, цвинтарних церков у

містах, крім столиці, а також церковних споруд у монастирях» [702, с. 40-43],

було лібералізовано цю норму.

1869 року циркулярним розпорядженням Синоду єпископам було нака-

зано для збереження старих архівних справ облаштувати приміщення, а для

розбору цих документів – утворити спеціальні комісії [441, с. 483-484]. Така

комісія була створена і в Подільській єпархії, до її складу увійшли протоієреї

П. Троїцький, Ю. Лотоцький та архіваріус А. Маркевич [155, арк. 14].

Проте досить часто нормативно-правові акти ігнорувалися на місцях,

особливо сільськими священиками у віддалених місцевостях. Тому 20 грудня

1878 – 9 січня 1879 рр. Синодом було видано чергове розпорядження із

забороною перебудовувати та руйнувати пам’ятки архітектури, які належать

до церковного відомства [202, с. 158-159; 203, с. 110-112].

8 березня 1887 року було підтверджено всі попередні розпорядження,

які стосувалися охорони пам’яток церковної старовини [202, с. 166-171].

На засіданні Синоду 21 вересня – 16 листопада 1894 року прийнято

рішення про обов’язкове дотримання місцевим церковним керівництвом

55

порядку реставрації пам’яток старовини, який розроблявся для кожного

такого об’єкту Археологічною комісією [202, с. 179; 203, с. 141-142].

Привертала увагу нормотворців і проблема збереження пам’яток іконо-

пису. 19 березня 1901 року до Сенату був надісланий іменний імператор-

ський указ про створення Комітету опіки над іконописом, що, на думку зако-

нодавця, мало б сприяти збереженню старовини. Зокрема передбачалося

створити іконописні школи для підготовки іконописців, створювати іко-

нописні артілі, які могли б реставрувати старовинні ікони [202, с. 185-187].

1903 року були внесені доповнення до Будівельного статуту. Серед

пунктів були й такі, що стосувалися церковної архітектури. У цьому

документі вперше було застосовано поділ на пам’ятки місцевого та

державного значення. Норми Статуту передбачали заборону руйнування,

розбору чи перебудови архітектурних пам’яток. Реставрація старовинних

споруд дозволялася тільки з дозволу Археологічної комісії та Академії

мистецтв. Якщо пам’ятці загрожувала руйнація через старість, документ

зобов’язував губернську владу скласти опис пам’ятки, її план, провести

фіксацію, розробити кошторис на можливі реставраційні роботи. Перед-

бачалося також вилучення пам’ятки на користь держави, якщо вона знахо-

дилася в приватній власності і не мала належного догляду. За руйнацію чи

перебудову старовинної архітектурної будівлі передбачалося ув’язнення на

термін від одного до чотирьох місяців [202, с. 192-195; 203, с. 158-162].

Водночас церковні старожитності інколи ставали ареною боротьби між

духовними та світськими органами, які намагалися усуспільнити,

секуляризувати сакральні пам’ятки. Суперечності навколо усуспільнення

церковних пам’яток виникали досить часто. Прикладом може стати

звернення Московського археологічного товариства за підписом графині П.

С. Уварової до імператора, в якому пропонувалося оголосити церковні

старожитності державною власністю. Між Товариством і Синодом виник

гострий конфлікт. Проте невдовзі на законодавчому рівні клопотання

Московського археологічного товариства про одержавлення церковних

56

пам’яток було відхилено Радою міністрів, справу на вирішення якій передав

імператор. Водночас Синод зобов’язали посилити нагляд за охороною

церковних старожитностей [202, с. 217-221; 203, с. 183-189]. Одержавлення

цих старожитностей призвело б до того, що номінально вони належали б

державі, а реально церкві. Врешті, при такому підході вони не належали б

взагалі нікому і масово нищились та зникали.

Врешті Синод вирішив утворити власну організацію, яка б займалася

обліком та охороною пам’яток – Архівно-археологічну комісію. Навесні 1909

року були затверджені правила цієї Комісії [202, с. 226-230].

30 листопада 1909 року указом Синоду було вкотре прийнято рішення

заборонити перебудову та реставрацію старовинних церков без дозволу

Імператорської археологічної комісії [202, с. 236-237; 203, с. 203-206].

Не зважаючи на існування загальнодержавних нормативних актів, були

певні регіональні відмінності в проведенні пам’яткоохоронних заходів,

зумовлені історичними та ментальними чинниками. Зважаючи на цю обста-

вину та необхідність роз’яснення деяких законодавчих норм єпископ Поділь-

ський і Брацлавський та Подільська духовна консисторія змушені були вида-

вати додаткові розпорядження, які стосувалися регламентації охорони по-

дільських пам’яток, хоча основний їх масив стосувався порядку виконання

указів Синоду, Сенату чи імператорських, нерідко в змістовій частині

дублюючи їх. Так 1874 року, після чергової пожежі в одній із церков, було

видане розпорядження, спрямоване на посилення протипожежної безпеки –

про заборону використовувати дерев’яний посуд для складання нагару та

потухлих свічок, бо це могло викликати пожежу, особливо – в давніх

дерев’яних храмах [523, с. 396]. 1881 року видано циркулярне розпорядження

Подільської духовної консисторії про обов’язкове стра-хування церковних

споруд [414, с. 585-587], а наступного року – про виготов-лення копій планів

церков та надсилання їх до консисторії [415, с. 351-352]. 1887 року

консисторія зобов’язала керуватися при будівництві храмів «Атласом планів

57

та фасадів церков, іконостасів до них та дзвіниць, схвалених для керівництва

при будівництві церков у поселеннях» [378, с. 211-212].

1890 року консисторія зобов’язала парафіяльних священиків зберігати

церковні документи в скринях під замком, щоб ті не псувалися та не

втрачалися [525, с. 434]. Наступного року розпорядженням єпископа

Подільського та Брацлавського священики, які відповідають за окружні

бібліотеки, змушені були вести каталоги в цих бібліотеках [526, с. 2].

Указом 1895 року священики при будівництві нових церковних споруд

мали створити буферну зону, яка б захищала храми від пожеж [562, с. 408].

Наступного року вийшло розпорядження, згідно якого парафіяльним

священикам та монастирським наставникам рекомендувалося провести

складення списку пам’ятних та меморіальних хрестів, які є на ввірених їм

територіях та зробити їх детальний опис [529, с. 661-662].

Отже, на пам’яткоохоронну діяльність подільського духовенства ХІХ –

початку ХХ ст. наклалися особливості тогочасної епохи: русифікаційна

імперська політика, спроба легітимації російської присутності на Поділлі,

зовнішні впливи на проведення пам’яткоохоронних заходів. Потягом XVII-

ХІХ ст. формувалось нормативно-правове поле, в рамках якого діяв поділь-

ський клір. І хоч воно було недосконалим і часто суперечливим, все ж у

значній мірі унормовувало пам’яткоохоронну діяльність православного

духовенства.

58

2.2. Охорона пам’яток архітектури і містобудування

На кінець ХІХ ст. Подільська єпархія займала величезну територію,

поділену на 62 благочинні округи: Балтський повіт – 6, Брацлавський – 5,

Вінницький – 5, Гайсинський – 5, Кам’янецький – 6, Летичівський – 4,

Літинський – 6, Могилівський – 5, Ольгопільський – 5, Проскурівський – 5,

Ушицький – 5, Ямпільський – 5. Загальне число парафій в єпархії становило

1370, а кількість церков – 1641, у тому числі соборних – 12, монастирських –

28, парафіяльних – 1370, приписних – 162, цвинтарних – 50, домових – 19. Їх

розподіл по повітах наведений у таблиці №1 «Статистичні дані по церквах і

парафіях» [412, с. 45-46]:

повіти парафій парафіяльних

церков

приписних інших

Балтський 166 166 12 6

Брацлавський 109 109 9 10

Вінницький 113 113 14 9

Гайсинський 113 113 11 11

Кам’янецький 127 127 15 15

Летичівський 87 87 16 12

Літинський 116 116 18 13

Могилівський 106 106 16 11

Ольгопільський 107 107 5 7

Проскурівськи

й

101 101 14 6

Ушицький 108 108 24 6

Ямпільський 117 117 8 3

Таблиця №1. Статистичні дані по церквах і парафіях

Велика кількість церков вимагала значних зусиль для збереження

пам’яток архітектури.

59

Велику роль у збереженні пам’яток архітектури відігравав Подільський

єпархіальний історико-статистичний комітет [195, арк. 1–1 зв.],

реформований 1903 року в Подільське церковне історико-археологічне

товариство. Свої функції Комітет здійснював у взаємодії з Подільською

духовною консисторією та єпархіальними архієреями.

Важливим досягненням Комітету було встановлення в єпархії такого

порядку реконструкції та розбору старих храмів, який забезпечував охорону

цінних пам’яток церковної архітектури. Зазвичай причт або парафіяни через

благочинного зверталися до консисторії по дозвіл для здійснення

будівельних робіт, яка в свою чергу передавала їх клопотання для висновку

Комітету. Члени Комітету вивчали об’єкт, який підлягав знесенню,

здійснювали фотофіксацію екстер’єру й іконостасу, виготовляли плани та

креслення. За твердженням Ю. Й. Сіцінського, все це здійснювалося за

сприяння консисторії, благочинних і причтів [13, арк. 22 зв.; 733, с. 394-395].

Після цього Комітет надавав відповідні висновки. Юхим Йосипович з

гіркотою констатував, що рішення про розбір давалися через необхідність,

адже ні можливості, ні фінансових засобів підтримувати старі дерев’яні

споруди, які самі собою, враховуючи особливість матеріалу, поступово та

невідворотно руйнувалися [733, с. 395]. У такий спосіб у Комітеті

накопичувався значний матеріал у вигляді описів, малюнків, фотографій,

креслень.

Вже 1874 року, на десятому році діяльності Комітету, розглядалося

питання розбору церкви в с. Ігнатівці Ямпільського повіту [164, арк. 1-2] та с.

Плоска Балтського повіту [165, арк. 1-3]. У 1899-1900 роках до Комітету

надійшли звернення консисторії щодо обслідування 4 церков, які підлягали

знесенню. Для опису та фотофіксації церкви в с. Латанці Вінницького повіту

був відряджений протоієрей І. О. Шипович, Брацлавського собору – викладач

Тульчинського духовного училища І. Є. Янушевський. Ю. Й. Сіцінський,

використавши відрядження Московського археологічного товариства,

оглянув церкви в м. Калинівка Вінницького та м. Яришів Могилівського

60

повітів [464, c. 6]. 1901 року, коли розглядалося питання щодо розбору

церкви в с. Болган Ольгопільського повіту, Юхим Сіцінський здійснив

фотофіксацію екстер’єру й іконостасу цієї церкви [458, c. 211].

1904 року Подільське церковне історико-археологічне товариство

розглядало питання щодо розбору церков уселах Москалівка Вінницького,

Метанівка Гайсинського, Обжила Балтського, Довжок Ямпільського,

Соломна Проскурівскього, Вонячин Літинського, м. Яришів Могилівського

повітів. На засіданні Товариства було вирішено зробити для Давньосховища

макет церкви м. Яришева, оскільки вона репрезентувала рідкісний

п’ятикупольний тип дерев’яних храмів Поділля. Того ж року Товариство

надало висновки консисторії щодо ремонту деяких старовинних храмів сіл

Старі Хутори і Лозна Вінницького, Новоселиця і Дяківці Літинського, Старе

Поріччя Проскурівського, Сліди Могилівського, Калачківці та Янівка

Ушицького повітів [472, c. 3].

1913 року розглядалося клопотання щодо розбору церков у селах

Грузевиця Проскурівського, Янушинці та м. Браїлів Вінницького, Голодьки

Літинського, дзвіниці в с. Крищинці Брацлавського повітів [52, арк. 89б зв.;

481, с. 4]. Не припинилася ця робота і з початком Першої світової війни. 1914

року обстежувалися для надання висновків храми в селах Якушинці,

Шереметки, Слобода-Носковецька, Косаківка Вінницького та Степанівка

Брацлавського повітів, які підлягали знесенню [52, арк. 90 зв; 482, с. 5].

На контролі Комітету були й реставрація та реконструкція церков,

дотримання при цьому ідентичності, збереження унікальних іконостасів,

фресок, мозаїк. Висновки і пропозиції Комітету, прийняті єпархіальним

керівництвом публікувалися в «Подольских епархиальных ведомостях» у

рубриці «Епархиальные распоряжения». Про інтенсивність

пам’яткоохоронних заходів свідчить динаміка цих процесів протягом 1872-

1882 рр., відображена в таблиці №2.

61

рік реставровано побудовано

1872 87 8

1873 70 13

1874 96 3

1875 71 15

1876 123 17

1877 114 8

1878 121 відомостей не знайдено

1879 149 1

1882 149 відомостей не знайдено

1883 8 2

Таблиця №2. Динаміка реставрації і побудови церков

на Поділлі в 1872-1883 рр.

Отже, протягом 1872-1883 рр. через дозволи єпархіального керівництва

здійснено реставрацію 988 об’єктів, а також побудовано 67 церков [225-377].

Така система контролю за розбором та ремонтом церков на Поділлі на

той час була найкращою в Україні та широко відомою. Київське товариство

охорони пам’яток старовини та мистецтва, членом якого був Ю. Й.

Сіцінський [5, арк. 3 зв.-4], навіть вирішило вивчити досвід подолян і

звернулося до Юхима Йосиповича з проханням проінформувати Товариство

про пам’яткоохоронні дії Комітету в ході розбору та ремонту церков [3, арк.

106 зв. – 107]. Інформація Ю. Й. Сіцінського була заслухана на засіданні

цього Товариства 8 червня 1913 р. [3, арк. 154 зв.].

Ще більшої актуальності пам’яткоохоронні дії подільського

духовенства набули в умовах Першої світової війни. На пропозицію голови

О. І. Мердера 7 березня 1915 року Товариство знову звернулося до Ю. Й.

Сіцінського з подібним проханням і невдовзі отримало відповідь [13, арк. 21–

22 зв.]. Голова Подільського церковного історико-археологічного товариства

у своїй інформації про пам’яткоохоронну діяльність не тільки повідомив про

вплив на духовенство в плані дотримання усталених вимог під час

62

реставрації та реконструкції, а й виклав низку застережень, із сумом

констатуючи, що пам’яткоохоронні заходи «не завжди забезпечують

збереження старожитностей» [13, арк. 21]. Хоч у дозволах на ремонт

вказувалося, що можна, а чого не можна робити, виконавці не завжди

дотримувалися цих вказівок, внаслідок чого «давні форми, дахи, купола,

кам’яні стіни» нерідко змінювали свій вигляд. Так було з відомою

Сутковецькою церквою в 90-х роках ХІХ ст., коли священик провів ремонт

«на свій лад, спростивши давні форми дахів і куполів», та дерев’яною

церквою в с. Чемериси Волоські Могилівського повіту [13, арк. 21 зв.].

Водночас у ХІХ ст. відбувається формування нового обличчя

сакральної архітектури Поділля. У цей час діяла заборона стосовно

будівництва нових храмів у «малоросійському стилі». Натомість священикам

пропонувалося зводити церкви за шаблонними зразками з різних

архітектурних атласів, які затверджувалися Синодом. Матеріали Державного

архіву Хмельницької області дають нам інформацію про те, що протягом 20-

80-х років ХІХ ст. було побудовано за цими шаблонами понад 300 храмів у

різних куточках єпархії.

Великою загрозою для сакральних архітектурних пам’яток були

пожежі. Тому важливим напрямом пам’яткоохоронної роботи було вжиття

заходів щодо запобігання пожежам. Так, 1874 року після пожежі в церкві с.

Нишовець Могилівського повіту єпархіальне керівництво заборонило

використовувати в храмах дерев’яний посуд для складання нагару від свічок

[523, с. 396]. 13 вересня 1878 року циркулярне розпорядження вимагало

страхувати церковні будівлі від пожеж. Страхові послуги пропонував

представник петербурзького страхового товариства колезький асесор Йосип

Манасевич, пізніше їх надавали й інші страхові установи. Відповідальність за

пожежну безпеку покладалася на благочинних [414, с. 585-587]. 1876 року

було заборонено будувати будь-які приміщення ближче 20 м від церкви, чим

створювалася буферна зона [501, с. 823-824]. 6 червня 1895 року

63

розпорядженням єпископа духовенству запропоновано для захисту

церковних будівель від пожежі садити навколо них дерева.

Позитивну роль в охороні пам’яток архітектури відігравала

популяризація церковних пам’яток, особливо шляхом підготовки і публікації

історико-статистичних описів церков і парафій Подільської єпархії. Кампанія

з їх написання мала ідеологічне забарвлення, оскільки з приєднанням за

другим поділом Речі Посполитої 1793 року Поділля до Російської імперії

російська адміністрація поставила мету провести деполонізацію краю,

ідеологічно й політично обґрунтувавши легітимність своєї влади. Однак

праця духовенства – краєзнавців та пам’яткознавців ХІХ – початку ХХ ст.

дала набагато більші плоди й привела до поступового формування в

населення краю бережливого ставлення до пам’яток культури. Самі описи

були спробою дослідити пам’ятки та пов’язані з ними події минулого,

увічнити їх. Робота щодо складання описів контролювалася єпископом

Подільським і Брацлавським, консисторією та благочинними й

здійснювалися священиками, викладачами духовних навчальних закладів й

членами Подільського єпархіального історико-статистичного комітету.

Для складання уніфікованих описів Павло Троїцький ще 1862 року

упорядкував «Програму для складання опису церков і парафій» [561, с. 58–

59], архімандрит Феогност – «Програму для опису монастирів Подільської

єпархії» [666, с. 14]. Таку роботу ще в 50-ті роки ХІХ ст. започаткував Павло

Гліщинський, але завершити у зв’язку зі смертю не встиг [194, арк. 2 зв.]. Але

його матеріали побачили світ на сторінках «Подольских епархиальных

ведомостей». У цьому ж виданні друкувалися кращі описи. Зокрема,

протоієрей М. І. Яворовський опублікував історико-статистичні описи с.

Голубечого [792], міст Бара [790] і Гусятина [791] тощо. У цих роботах

знайшла глибоке відображення історія будівництва й особливості

функціонування церков, їх значення в житті громади, що привертало увагу до

місцевих святинь, викликало бажання підтримувати та зберігати їх у

належному стані. Вагомим було те, що в описах подавалася чітка прив’язка

64

до місцевості та розміри споруд. Враховуючи, що багато церковних об’єктів

не дійшли до нашого часу, описи зберегли цінну інформацію

пам’яткоохоронного характеру. Найбільш концентровано відображена вона в

історико-статистичних описах с. Хрустова [676, c. 522-523], міст Ладижина

[628, c. 696], Вінниці [689, c. 310; 586, с. 29], Бара [790, c. 279], Чорного

Острова [691, c. 768], Гайсина [692, с. 887], Балти [626, c. 158-161; 718, c. 224-

226], Ольгополя [695, с.261], Могилева [694, c. 374], Летичева [693, c. 507-

508], Ямполя [696, c. 587], Вінницького жіночого монастиря [625, c. 64-68], с.

Педьок [633, c. 294-303], м. Татариська [629, c. 623-624], м. Михалполя [639,

c. 723], с. Гуменців [642, c. 771-772], м. Гусятина [640, c. 801-802], с.

Кугаївців [644, c. 832-833], м. Городка [627, c. 864], м. Чемерівців [645, c. 54],

м. Богополя [632, c. 130-131], сіл Нестоїта [635, c. 323], Чорна [638, c. 746-

748], Поташна [636, c. 108-111], Лісниче [673, c. 146], Димитрашівка [643, c.

149], Війтівка [662, c. 188-189], Мошняг [719, c. 235], м. Загнитова [612, c.

427-428], сіл Сумівки [637, c. 121], Монастирське [634, c. 348-350], міст

Теплика [630, c. 543-544], Тульчина [631, c. 641-644], Архієрейського

будинку в Кам’янці-Подільському [742, c. 74-83], м. Печори [649, c. 269], с.

Субич [767, c. 621-622], Барського Свято-Покровського монастиря [790, c.

842-847], Сутковецької церкви-фортеці [730, c. 53], с. Бакота [725, c. 1235-

1240], Свято-Троїцької церкви м. Зіньків [729, c. 302-303], с. Кропивна, с.

Рожни [784], храмів Бара [739], Брацлава [610, c. 96-97], Брацлавщини [677],

Кам’янця-Подільського [650; 726; 732; 746]. Завдяки цим описам пам’ятки

ставилися на облік, популяризувалися, фіксувалася інформація про їх

реставрацію та реконструкцію, тогочасний стан, ознаки автентичності

подільської церковної архітектури, архаїзми в конструкції та ін.

Історико-статистичні описи публікувалися і на сторінках «Трудов

Подольского епархиального историко-статистического комитета», зокрема, в

1, 2, 6 випусках. У 90-х роках ХІХ ст. складання історико-статистичних

описів набрало якісно нового характеру. Щоб не розпорошувати сили, було

вирішено приступити до складання опису церков і парафій Кам’янецького

65

повіту. Наслідком цієї роботи стало видання сьомого випуску «Трудов

Подольского епархиального историко-статистического комитета» (1895).

1901 року вийшов дев’ятий випуск «Трудов», який вмістив описи усіх 1401

церков і парафій Подільської єпархії. У ньому вміщено інформацію про всі

існуючі на той час споруди церковної архітектури, багатий матеріал про

церковні будівлі, які з тих чи інших причин не збереглися на початок ХХ ст.

Низку описів вмістив ХІ випуск «Трудов» (1911). Саме завдяки цим

виданням була зафіксована інформація про церковні пам’ятки, приверталася

увага до їх історико-культурної цінності, до збереження.

Подією великої ваги став вихід у світ книги «Подолия», виданої

почесним членом Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету П. М. Батюшковим. У книзі описано фортифікаційні пам’ятки

Кам’янця, Меджибожа, Бакотський і Лядавський печерні храми, Сутковецьку

церкву-фортецю, Іоанно-Предтеченську, Троїцьку та Петропавлівську церкви

Кам’янця-Подільського, низку дерев’яних святинь. Більшість таких церков

на Поділлі були унікальними пам’ятками церковного зодчества, в яких

місцевий будівельний геній зафіксував вплив високохудожнього

візантійського стилю.

На жаль, кількість церков такого типу все більше скорочувалася, їх

знищували пожежі, змінювали реконструкції, витісняло будівництво на

основі російського архітектурного стилю. І тільки креслення, фотознімки,

описи цих священних пам’яток старовини донесли їх колорит до наших днів

[799, с. 216]. Це, без сумніву, посилює роль видання П. М. Батюшкова, у

зборі матеріалу для якого, згідно наказу консисторії від 17 червня 1890 року,

взяло участь подільське духовенство [524, с. 345-346].

Цінною традицією українського народу, яка бере початок ще з часів

Київської Русі, було увічнення важливих історичних подій засобами

церковної архітектури. Подільске духовенство не тільки підтримувало, а й

розвивало цю традицію. Це особливо проявилося в його участі у будівництві

храму в с. Шипка в Болгарії в пам’ять про воїнів, які загинули під час війни

66

1877-1878 рр. у битві за Шипкинський перевал. Будівництво храму було

підтримане грошовими пожертвами [753, с. 318-320].

Активну участь взяло подільське духовенство і його паства в реалізації

проекту будівництва в Кам’янці-Подільському храму на честь 100-річчя

приєднання Поділля до Російської імперії. Ще в червні 1875 року кам’янецькі

міщани звернулися до єпископа Феогноста з пропозицією побудувати храм

Олександра Невського на Новому плані. Для збору коштів був створений

Комітет, перше засідання якого відбулося 4 серпня 1875 року [208, с. 636-

641]. Покровителями Комітету стали єпископ Подільський та Брацлавський

Димитрій та губернатор О. Наришкін, а очолив його голова окружного суду

М. Римський-Корсаков, заступником став ключар кафедрального собору М.

Киржацький. До складу Комітету ввійшли працівники окружного суду О.

Донський, І. Захаров, казначей Д. Бабичев, діловод Я. Левицький [430, с. 309-

310]. Мета Комітету полягала в зборі коштів на будівництво храму, його

подальший догляд, забезпечення причту приміщеннями, підтримку

релігійно-росвітницьких закладів, які мали бути створені при цій релігійній

громаді. Комітет налагоджував зв’язок з різними особами та закладами,

контролював хід будівництва і використання коштів, укладав контракти з

підрядниками, майстернями, магазинами і складами, щорічно звітував про

свою діяльність [563, с. 235-238]. Такі звіти публікувалися в «Подольских

епархиальных ведомостях», «Киевлянине», «Новороссийском телеграфе»,

«Новом времени», «Московских ведомостях» тощо [430, с. 309-310].

1876 року міська дума виділила під будівництво храму 1880

квадратних саженів землі. Але початок будівництва все відкладався із-за

відсутності достатньої суми коштів. 1885 року Комітет зібрав лише 5000

руб., що змусило просити єпископа Іустина звернутися до Синоду,

Міністерства внутрішніх справ, начальника Південно-Західного краю про

асигнування коштів на будівництво. Врешті було вирішено провести збір

коштів за підписними листами, на що 21 серпня 1886 року було отримано

згоду Синоду [207, с. 102-108; 208, с. 636-639; 427, с. 6].

67

Урочиста закладка храму відбулася 2 травня 1891 року. Процедура

розпочалася урочистим богослужінням у кафедральному соборі. Близько

тринадцятої процесія на чолі з єпископом Подільським і Брацлавським

Димитрієм, єпископом Балтським Акакієм, міським духовенством та усіма

благочинними Подільської єпархії вирушила центральними вулицями

Старого міста до Нового Плану. Близько п’ятнадцятої години свято закладки

храму було завершене [560, с. 412-415]. На той час було зібрано 34000

рублів. Інформацію про закладку храму телеграфом було надіслано

колишнім подільським єпископам Феогносту, Донату, Іустину, Маркелу,

губернатору Д. Батюшкову і тогочасному губернатору В. Глинці, який

перебував у Києві [560, с. 415-417].

Фінансування будівництва здійснювалося з великими труднощами.

Тому 16 грудня 1893 року помічник голови Комітету М. Киржацький

ініціював звернення до Синоду про виділення 33850 рублів на добудову

храму. На заклик губернатора О. Баумгартена 4000 руб. пожертвували

цукровари Поділля [208, с. 641].

Збір коштів продовжувало і духовенство. У жовтні 1893 року через

«Подольские епархиальные ведомости» Комітет висловив подяку священику

Григорію Стопневичу за пожертву 500 рублів [429, с. 886]. Це був чималий

внесок, якщо врахувати, що в лютому 1894 року від усього духовенства за

підписними листами надійшло лише 248 рублів. 1896 року єпископ висловив

подяку за допомогу у будівництві храму 26 особам [432, с. 432-433].

1897 року храм-пам’ятник був відкритий, про що сповіщали численні

публікації на сторінках «Подольских епархиальных ведомостей» та інших

часописів [574, с. 1303-1312; 206, с. 1312-1317; 487, с. 1317-1318].

Подільське духовенство відігравало провідну роль в увічненні

історичних подій будівництвом храмів-пам’ятників. Окрім згаданих,

подільське духовенство взяло активну участь у зборі коштів на будівництво

храмів на території України та за її межами [120, арк. 2-76; 420, с. 1049; 123,

68

арк. 1-15; 512, с. 27; 531, с. 421; 377, с. 641-642; 513, с. 75-76; 217, с. 350-351;

147, арк. 1-13; 536, с. 865-866].

Поширеною практикою на Поділлі було встановлення пам’ятних знаків

на честь скасування кріпацтва. Так 13 листопада 1862 року в с. Бабчинці

Ямпільського повіту освячено хрест на пам’ять про скасування кріпацтва, на

спорудження якого селяни зібрали 50 руб. [503, с. 121]. Пам’ятні знаки і досі

зберігаються у селах Нігин та Рачинці на Хмельниччині.

Подоляни увічнили й 900-річчя хрещення Київської Русі. Так, у с.

Перейми Балтського повіту на зібрані кошти був встановлений чавунний

пам’ятник, який з одного боку мав напис: «Слава Тобі, що показав нам

світло. 988-1888», а з іншого: «Зведений в пам’ять дев’ятсотліття хрещення

Русі старанням священика В. Сулими, старшини К. Каленикова і

боголюбивих перейминських парафіян. 15 липня 1888 року» [714, с. 124]. У

с. Шершенці того ж повіту був встановлений хрест на кам’яному п’єдесталі з

написом: «У пам’ять 900-ліття хрещення Русі. 15 липня 1888 року» [714, с.

124].

Траплялося, що інколи духовенство із-за ворожнечі з католиками,

сприяло руйнації пам’яток. Так, 1866 року генерал-губернатор, зважаючи на

прохання подільського кліру, зобов’язав поміщика Собаневського в м.

Ободівка Ольгопільського повіту знести католицьку статую Богоматері,

оскільки на цьому місці розташовувалася православна церква [519, с. 33]. 21

лютого 1869 року священик с. Калиня Кам’янецького повіту Платон

Виноградський звернувся до консисторії з проханням зняти католицькі статуї

Яна Непомуки та Сусанни в селах Калиня та Залісці. Справа завершилася

тим, що статуї забрала місцева поміщиця-полячка [160, арк. 1-20]. Були й

протилежні випадки, коли духовенство чинило спротив таким діям. Як

приклад, може бути відмову священика м. Чернівці Ямпільського повіту

знищувати «непатріотичний» напис на пам’ятнику (у документі не вказується

який саме напис). У цю справу змушений був втрутитись навіть єпископ

[128, арк. 2-2зв.].

69

Нерідко практика пам’яткоохоронної роботи потребувала опертя на

теоретичний фундамент. На початку ХХ ст. закладаються основи церковного

пам’яткознавства як науки, формується уявлення про предмет та завдання,

основні напрями, форми і методи пам’яткоохоронної роботи. Відбувається

усвідомлення ролі і місця національної культури, загрози, яку несе бездумне

копіювання архітектури російського зразка. Саме тоді виданий Синодом

«Атлас планів і фасадів церков, іконостасів до них та дзвіниць, затверджених

для керівництва при будівництві церковних споруд у поселеннях»

зобов’язував українських зодчих зводити храми на російський лад [378, с.

211-212].

З’явилася низка пам’яткознавчих та пам’яткоохоронних досліджень.

Зокрема Ю. Й. Сіцінський у статті «Зникаючий тип дерев’яних церков» з

тривогою відзначав зменшення кількості церков такого типу – важливих

пам’яток архітектури ХVІІ–ХVІІІ ст., храмів особливого архітектурного типу

[733, с. 393]. Ю. Й. Сіцінський розумів, що зберегти ці старі споруди не було

можливості, позаяк дерев’яний матеріал, який простояв 100–150 років, ставав

непридатним, споруди перекошувалися, могли розвалитися. Тому

роз’яснював, що попри об’єктивний характер змін, нові церкви нерідко

будувалися не за давніми зразками, а шляхом необдуманого запозичення

проектів російських церков, не властивих нашому регіону [733, с. 394]. Він

дав науковий аналіз українському дерев’яному церковному зодчеству,

поділив дерев’яні церкви за кількістю куполів на кілька типів, пропонував, як

пам’яткоохоронний захід, збирати якнайбільше фотографій, планів і креслень

давніх храмів.

На Поділля приїжджав і професор Київського університету Г. Г.

Павлуцький – представник Московського археологічного товариства та

редактор «Древностей Украины», зібрав колекцію фотографічного матеріалу,

креслень найдавніших церков й результати пошуків у формі двох доповідей

виголосив на засіданні Історичного товариства Нестора-літописця 30

листопада 1903 р. та 18 січня 1904 р. Він вказував на необхідність вивчення

70

дерев’яних храмів-пам’яток, які щорічно зникали один за одним, звертав

увагу на те, що шкоди пам’яткам завдавала непродумана перебудова,

реконструкції [733, с. 393-394].

Дослідження Ю.Й. Сіцінського донесли до наших часів опис кількох

зразків дерев’яної архітектури Поділля. Зокрема – церков у селах Паланка

Ямпільського, Могилівка (нині – в складі м. Дунаївці) Ушицького, Кацмазів,

Слобідка-Слишківська Могилівського, Вонячин Літинського, Ярмолинці

Гайсинського та Довжок Ямпільського повітів [733, c. 400-416].

Проблемі національного стилю української церковної архітектури 1907

року Ю. Й. Сіцінський присвятив працю «Южнорусское церковное

зодчество», де зазначав: «До недавнього часу південноросійське церковне

зодчество мало кого цікавило, пам’ятки його руйнувалися і безслідно гинули

і навіть ніхто не складав некрологів цим віковим свідкам народного життя»

[740, с. 155]. Він піддав аналізу статтю Г. Г. Павлуцького про українське

церковне зодчество в першому томі «Древностей Украины» (1905), де було

вміщено матеріали про Поділля. Передував цій роботі ХІ Археологічний

з’їзд, де превалювала думку, що «пам’ятки української архітектури гинуть і

безслідно зникають». Виникла пропозиція видання досліджень, описів і

малюнків старожитностей України. З ініціативи голови з’їзду графині П. С.

Уварової з членів Київського історичного товариства Нестора-літописця була

створена комісія для дослідження й опису пам’яток Київської, Подільської,

Волинської, Чернігівської та Полтавської губерній. Роботу комісії, як і

видання «Старожитностей України», фінансово підтримав М. А. Терещенко,

пожертвувавши 3000 рублів [740, с. 155].

На території Поділля дослідження проводив член Київського

Історичного товариства Нестора-літописця Ю. Й. Сіцінський. Його фото та

записи були передані Комісії, де редагування матеріалів здійснив професор

Г. Г. Павлуцький під безпосереднім керівництвом графині П.С. Уварової. До

«Древностей Украины» були включені описи та малюнки 2 кам’яних і 7

дерев’яних церков Поділля з Яришева (XVIII ст.), Чемерисів Волоських

71

(дерев’яна трьохкупольна) Могилівського, Сутківців Летичівського (церква-

фортеця XV-XVI ст.), Зінькова Летичівського (кам’яна церква XVI ст. та

дерев’яна трьохкупольна 1769 р.), Дунаївців Ушицького повітів (дерев’яна

трьохкупольна церква 1798 р.), передмість м. Вінниці (церкви Старої Вінниці

1746 р., Старих Хуторів 1726 р., Малих Хуторів (Педьок) 1783 р.) [740, с.

158-159].

У цій праці Ю. Й. Сіцінський під кутом зору збереження пам’яток

також проаналізував статті В. Карповича «Малоросійське церковне

зодчество» та М. Філянського «Спадщина України». Він поділяв думку В.

Карповича про самобутність української церковної архітектури [740, с. 162].

Однак із сумом констатував, що багато старих церков ще підтримувалися

духовенством лише із-за відсутності нових будов, а ті, що стояли поруч з

новими церквами нової, відміної від старої архітектури, вже чекали свого

знищення [740, с. 162]. Він не погоджувався з думкою В. Карповича, що

«повного розквіту малоросійська архітектура досягає в трьохкупольних

церквах, після чого кількість куполів збільшується і церкви починають

втрачати загальнослов’янський тип, тому подальший розвиток слід швидше

вважати занепадом, ніж розвитком малоросійського зодчества». Ю. Й.

Сіцінський вважав дев’ятикупольну церкву «цілісним завершеним зразком

південноросійського архітектурного стилю», аргументувавши своє

твердження архітектурним стилем храму м. Новомосковськ

Катеринославської губернії [740, с. 164-165]. Він також не погодився з

думкою професора Казанського університету В. Норбекова, що церкви

української архітектури мало чим відрізнялися від пам’яток

північноросійського стилю («Православний співрозмовник», вересень 1903

р.), адже, якщо порівняти північні церковні споруди з південними церквами,

то не можливо не бачити суттєвої різниці стилів [740, с. 166-167].

У вказаній праці у вигляді рекомендацій Ю. Й. Сіцінський визначив

основні напрями діяльності із збереження старовинної церковної архітектури

України:

72

1) при ремонтах старих церков зберігати їх ідентичність, не змінюючи

за шаблонами архітекторських альбомів – «не можна одягнути шанованого

старця в непідходящий новомодний одяг»;

2) будувати церкви в старовинному стилі, повністю усталеному, який

можна вважати народним [740, с. 174]. Як приклад, наводив факт закінчення

влітку 1906 року будівництва великої дев’ятикупольної цегляної церкви в с.

Плешівці Гадяцького повіту на Полтавщині за архітектурою, що наближалася

до запорозького храму другої половини XVIII ст. у м. Новомосковськ

Катеринославської губернії [740, с. 176].

Як бачимо, вже на початок ХХ ст. пам’яткоохоронство на Поділлі

набувало характеру теоретично обґрунтованої діяльності завдяки

дослідженням окремих пам’яткознавців.

Активну пам’яткоохоронну роботу провадило не тільки духовенство, а

й інші члени Подільського єпархіального історико-статистичного комітету.

Одним з таких подвижників на ниві пам’яткоохоронної роботи став Ю. А.

Ролле, який був членом Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету та активно підтримував подільське православне духовенство в

справі охорони історико-культурної спадщини. Він був серед ініціаторів

заснування в Кам’янці-Подільському в січні 1890 р. єпархіального

Давньосховища – першого на Поділлі історико-краєзнавчого музею [198, арк.

1]. У трьохтомній праці «Zameczki рodolskie na kresach multańskich» звернув

увагу не лише на збереження об’єктів церковного зодчества, а й оборонно-

фортифікаційних споруд, популяризував їх, фіксував тогочасний стан,

закликав охороняти унікальні пам’ятки минулого. Він намагався визначити

причини їх руйнації, дорікав місцевому населенню за те, що часто їх руками

руйнувалися пам’ятки. Важливе значення мав ілюстративний матеріал, в

якому фіксувався стан споруд [803; 804; 805]. В описі Жванецького замку Ю.

Ролле зазначав: «Спитаєте де замок? Сумно розповідати – у поневіряння

пішов, мазанки позакривали його своїми почорнілими дахами… За декілька

73

десятків літ наші наступники можуть і не уявити, де був кресовий замок…»

[805, с.33-34].

Надзвичайно багато для дослідження та збереження пам’яток

архітектури зробив член Комітету О. М. Прусевич. Працюючи охоронцем

музейних фондів, він практично став «правою рукою» Ю. Й. Сіцінського,

сформувався як професійний музеєзнавець, охоронець старожитностей.

Нерідко, мандруючи краєм, збирав пам’ятки матеріальної та духовної

культури різних часів, комплектував ними музейний фонд, здійснював опис і

каталогізацію, оволодів навичками реставрації та реконструкції

пошкоджених реліквій, брав безпосередню участь у підготовці до видання

«Опису предметів старовини».

1904 року на сторінках «Подольских епархиальных ведомостей»

опублікував історичний нарис про фортифікаційні споруди Кам’янця-

Подільського, в якому детально описав особливості середньовічної

фортифікації Старого міста, дав характеристику Вірменського бастіону,

Польської та Руської брам, оборонних башт на території Старого міста,

багато уваги приділив замку. Водночас констатував плачевний стан міських

укріплень, які, за його словами, «розвалювалися на наших очах», пропонував

місцевій владі виділяти кошти на їх збереження [653, с. 419-420].

Головною працею О. М. Прусевича став «Кам’янець-Подільський:

історико-топографічний нарис», виданий 1915 року. Він зафіксував

тогочасну топографію будівель міста, дав їх історію, здійснив опис

архітектурних пам’яток. Нарис ілюстрований фотографіями, які дають

уявлення про вигляд споруд, зокрема й тих, які сьогодні не існують [807].

Активну дослідницьку й пам’яткоохоронну роботу проводив член

Подільського єпархіального історико-статистичного комітету К. В.

Широцький, автор праць «Старовинне мистецтво на Україні» [787], «Прояви

архітектурного вандалізму» [786]. Саме він був одним з ініціаторів виведення

арештантського відділення зі стін Старої фортеці в Кам’янці-Подільському

1918 року.

74

Важливим напрямком пам’яткоохоронної роботи була фотофіксація

архітектурних об’єктів. Завдяки фотофіксації пам’яток та виданню

фотоальбомів, комплектів поштових листівок відбувалася популяризація

історико-культурної спадщини. Також фіксувався їх тогочасний стан, що є

важливим для нас, оскільки протягом ХХ ст. внаслідок антирелігійної

кампанії в СРСР, подіям двох світових воєн втрачена значна кількість

архітектурних пам’яток, музейних колекцій.

Фотографічний матеріал накопичувався переважно у фондах

єпархіального Давньосховища. Так 1890 року до Давньосховища було

передано 24 фотографії, літографії та хромолітографії із зображенням

пам’яток архітектури [548, с. 6-15], 1892 року – 5 [467, с. 246-248], 1893 – 4

[468, с. 7-9], 1894 – 14 [460, с. 254-260], 1895 – 5 [461, с. 397-398], 1901 – 60

[458, с. 214-215].

Найбільше, понад 150 фотографій, передав М. Грейм (1828-1911) та Ю.

Сіцінський. 1872 року М. Грейм придбав фотосалон Кордиша й заснував

власну літографію. Його роботи із зображенням багатьох пам’яток Поділля

стали основою поштових листівок, які видавалися в кінці ХІХ – на початку

ХХ ст. у друкарнях Кам’янця-Подільського Вінярським, Кнопінгом,

Шпізманом, фототипією Шефер, Набгольца в Москві, Германом Поем у

Дрездені та, власне, самим Греймом. Він – автор 23 альбомів, які

репрезентують переважно пам’ятки архітектури Поділля.

Як професійний пам’яткознавець, розумів цінність фотографії для

справи охорони пам’яток, зокрема фотофіксації, і Юхим Сіцінський, тому

також придбав фотоапарат, про що сповіщав у листі М. І. Петрова [63, арк.

3зв.]. Це відзначено і в доповіді Київського товариства охорони пам’яток

старовини та мистецтва: «Протоієрей Сіцінський в Кам’янці-Подільському

працював незалежно від Московського археологічного товариства і

Київського товариства Нестора-літописця. У нього вийшла величезна й

багата колекція знімків подільських церков» [14, арк. 4 зв.]. Цими

75

матеріалами часто користувався професори Київського університету Г. Г.

Павлуцький та О. І. Левицький [94, арк. 1-6].

Активно співпрацювало духовенство в питаннях охорони пам’яток з

різними світськими організаціями. Зокрема, налагодило тісні зв’язки з

Проскурівським підвідділом Київського відділу Російського імператорського

воєнно-історичного товариства, яке 1912 року вивчало рештки фортеці в с.

Сутківці. Для збору інформації про пам’ятки військової історії, підвідділ

вирішив звернутися до парафіяльних священиків через єпископа Серафима.

Водночас протоієрей Г. Сулима запропонував залучити до роботи науковців і

громадських діячів, зокрема Ю. Й. Сіцінського та протоієрея І. О. Шиповича.

З ініціативи протоієрея Г. Сулими зав’язалося листування підвідділу із

священиками єпархії, зокрема с. Берізки Ольгопільського повіту, з метою

збору інформації про розташовані там пам’ятки [671, с. 67-69].

Тісною була співпраця подолян з Київським товариством охорони

пам’яток старовини та мистецтва, створеним 1910 року. Для проведення

пам’яткоохоронної роботи Товариство визначило низку завдань, серед яких

дослідження та реєстрація пам’яток, організація археологічних та

археографічних експедицій, проведення археологічних розкопок та ін. Для

популяризації історико-культурної спадщини члени Товариства проводили

публічні читання, лекції, виставки, археологічні зібрання, займалися

видавничою діяльністю [1, арк. 5-5 зв.; 564, с. 3-4]. У своєму Статуті

Товариство визначало Поділля районом свого впливу: «Райони діяльності

Товариства охоплюють Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську,

Полтавську, Херсонську, Мінську, Люблінську, Гродненську, Катеринослав-

ську та Бессарабську губернії» [1, арк. 5; 564, с. 3]. Завдяки Товариству,

членами якого були й подоляни І. І. Овчинников, П. В. Данілов, А. С.

Дверницький, В. Г. Доброхотов, О. О. Ейлер, І. П. Калашников, В. В.

Красовський, Ф. С. Левицький, О. М. Максимович, В. К. Нехаєвський, О. П.

Орлов, О. І. Поляков, І. С. Середович, М. В. Сімашкевич, Ю. Й. Сіцінський,

К. В. Турович, О. П. Шульмінський [5, арк. 87 зв.], було зібрано інформацію

76

про архітектуру Сатанова, підземелля в с. Кринички Кам’янецького повіту [5,

арк.10], замкову церкву в м. Хмільник, синагогу XVIII ст. у м. Городок,

пам’ятки міст Бара та Ямполя, Сутковецьку церкву, Меджибізьку фортецю,

церкву с. Василівка Брацлавського, підземелля в с. Рахни Лісові

Ямпільського повітів [15, арк. 9-34 зв.]. Велике занепокоєння в членів

Товариства викликав обвал стіни в Кам’янецькій фортеці, що стався 1913

року [15, арк. 16-22; 488, с. 3]. У співпраці з місцевим активом Товариство

здійснило огляд фортеці в м. Жванець й підготувало кошторис для її

реставрації [15, арк. 38-46].

1916 року пам’яткоохоронцями Вінниці з числа духовенства

проводилося обстеження архітектурних пам’яток міста, зокрема Єзуїтського і

Домініканського костелів, Капуцинського кляштору, Старої синагоги [96,

арк. 2 зв.-4 зв.].

Значно посилилась охорона пам’яток архітектури, у тому числі

сакральної, у 1917-19212 роках, особливо, коли Кам’янець-Подільський

певний період був державним центром УНР. На передових позиціях у цій

справі виявилися члени Подільського церковного історико-археологічного

товариства голова Відділу охорони пам’яток старовини та мистецтва

Міністерства народної освіти УНР П. В. Клименко та Міністр народної

освіти, згодом Міністр віросповідань, Головноуповноважений уряду УНР І. І.

Огієнко.

Ще в часи Української Держави міською думою Кам’янця-

Подільського на пропозицію керівника польської фракції Антона

Шульмінського було прийнято рішення визнати мінарет, примурований

турками до кафедрального костелу, «пам’яткою суспільного значення» та

закрити заїзд для автомобілів на подвір’я храму. У серпні 1918 р. порушено

питання про очистку фортеці та створення там музею, однак його вирішення

було відкладено [684, с. 304].

Найбільш активна діяльність розгорнулася в період Директорії УНР. У

цей період з подільськими пам’яткоохоронцями активно співпрацював М. Ф.

77

Біляшівський – директор Національного музею в Києві, автор проекту

першого закону Української республіки про охорону пам’яток історії,

культури і мистецтв (1918). 1919 року М. Ф. Біляшівський звернувся до

повітового комісара м. Летичева із запитом про стан фортеці в м. Меджибіж і

проханням надіслати її фото. При цьому наголосив: «Обов’язок адміністрації

в тому, щоб цьому пам’ятникові ніяка шкода не чинилась, не розбиралось би

каміння, не робилося б хижацьких розкопок і т.ін.». У випадку, коли

замковим чи іншим пам’яткам старовини містечка загрожувала небезпека,

просив негайно повідомляти його [58, арк. 5-5 зв.]. Такі ж звернення

адресувалися комісару м. Літина щодо Пилявського замку [58, арк. 6-6 зв.] та

комісару м. Проскурова щодо Сатанівського замку [58, арк. 7-7 зв.].

Часто й повітові управи зверталися до уряду та Відділу охорони

пам’яток старовини та мистецтва взяти під опіку пам’ятки архітектури. Так,

Гайсинська повітова управа зверталася з проханням взяти під охорону маєтки

Ярошинського в м. Кублиці та м. Куні, Черномського – у с. Комарівці,

Потоцького – у м. Теплик [58, арк. 10-10 зв]. З Літинського повіту просили

допомогти у збереженні пам’яток архітектури в селах Чернятин, Северинівка,

Манаківці, Рів, Качанівка, м. Стара Синява [58, арк. 11]. Голова Волочиської

волосної управи І. Сіров просив врятувати від пограбування маєток у с.

Копачівка [58, арк. 31].

1919 року Летичівська повітова управа просила дозволу на передачу

Меджибізької фортеці культурно-просвітницькій установі. Формально замок

був переданий «Просвіті», але реально знаходився в підпорядкуванні

районного начальника інженерного відділу Міністерства військових справ,

який проживав на той час у Проскурові [58, арк. 92-93, 116].

1919 року Кам’янець-Подільська «Просвіта», до керівництва якої

входив і Ю. Й. Сіцінський, просила Відділ охорони пам’яток старовини та

мистецтва з проханням звернути увагу на стан Старої фортеці, наголошуючи,

що «вона є надзвичайно цінним пам’ятником старовини на Поділлі» [42, арк.

1-4] (Додаток А). Оскільки фортеці була завдана шкода перебуванням у ній

78

військових, то пропонувалося просити «військовий уряд» виділити кошти на

ремонт. Зверталася увага на необхідність негайного ремонту споруди, яка

являє собою «сумну картину руїни» та свідчила про «нашу некультурність».

У зверненні зазначалося: «Як не звернути уваги на теперішнє становище

замку, то для нас, яко українців, ця справа може бути навіть ганьбою, бо

кожний культурний нарід повинен охороняти пам’ятки свого минулого»

[579, с. 5-6]. Пропонувалося асигнувати 25000 карбованців для облаштування

у фортеці музею чи архіву [579, с. 6].

8 липня 1919 року розпорядженням Міністра народної освіти УНР за

№27/1297 створено комісію по обслідуванню «Турецької фортеці в м.

Кам’янці», яку очолив керівник культурно-просвітницької управи Генштабу

М. Лорченко [58, арк. 56]. Товариш Міністра народної освіти Петро

Холодний закликав колектив Кам’янець-Подільського державного

українського університету взяти активну участь у роботі Комісії [57, арк. 48].

Окрім того 5 серпня 1919 року наказом Міністерства народної освіти за

підписом П. Холодного (№ 37/1793) було створено комісію з відновлення та

подальшого використання Старої фортеці [57, арк. 53]. Проте втілити в життя

добрі наміри завадили воєнно-політичні події.

29 січня 1920 р. сталася пожежа в Палаці губернатора, на яку болісно

відреагував Ю. Й. Сіцінський: «Знищили ту величність, що мав той будинок

у первіснім вигляді» [744, с. 2].

Отже, православне духовенство як елітарна частина подільської

громади в ХІХ – на початку ХХ ст. брало активну участь у збереженні

пам’яток архітектури, переважно церковної.

Здійснювалася низка пам’яткоохоронних заходів: фотофіксація церков,

ремонт, догляд, реконструкція, будівництво храмів-пам’ятників. Усе це мало

значні масштаби, що дає підстави стверджувати, що саме завдяки старанням

духовенства до нашого часу збереглися такі унікальні пам’ятки церковної

архітектури, як Миколаївська церква в Кам’янці-Подільському XIV ст.,

Сутковецька церква-фортеця XV-XVI ст. й інші.

79

Варто зауважити, що окремі представники духовенства інколи сприяли

й руйнації архітектурних пам’яток, переважно дерев’яної сакральної

архітектури, приймаючи рішення не про реставрацію, а розбір старих і

будівництво нових церков за зразком російських храмів. Так втрачались їх

регіональна особливість і цінність. Ці процеси почали регулюватися після

створення Подільського єпархіального історико-статистичного комітету,

який згідно з розпорядженням глави єпархії, обслідував, проводив

фотофіксацію об’єктів, давав свої висновки, пропозиції.

Аналіз тогочасних публікацій дає підстави стверджувати, що на

початку ХХ ст. активізувалося теоретичне осмислення ролі та місця пам’яток

старовини, ефективних форм і методів популяризації та охорони пам’яток

архітектури, особливо у працях Ю. Й. Сіцінського, Й. Й. Ролле, О. М.

Прусевича, М. Й. Грейма та інші.

У зв’язку з воєнними діями, руйнуванням поміщицьких замків, палаців,

пограбуванням об’єктів культурної спадщини активізувалася й

пам’яткоохоронна справа на Поділлі, особливо в період Української

революції 1917–1921 років, коли Кам’янець-Подільський став іррегулярним

державним центром УНР, зібрав кращих представників тогочасної

української інтелігенції, активних пам’яткоохоронців.

80

2.3. Дослідження та збереження археологічних об’єктів

Поряд з архітектурними духовенство приділяло значну увагу охороні

археологічних пам’яток.

Усвідомлення необхідності охорони пам’яток археології відбувалося

поступово. Увагу до археологічних об’єктів церковні служителі привернули

ще під час збору матеріалів до історико-статистичних описів. Так, в описі м.

Богополя згадуються навколо містечка кургани, які в народі називалися

«могилами». Вони розташовувалися навколо Богополя симетрично

паралельними лініями (можливо це були елементи валів). Один з таких

курганів розміщувався за 4 версти (4,25 км) від містечка і називався

Розкопаною Могилою, оскільки його розкопували скарбошукачі [632, с. 129].

В історико-статистичному описі с. Нестоїта в 20 саженях (42 м) від

урочища Синдзир зафіксовано, що в південно-західному напрямку йдуть

великі насипи або «могили» – один великий, обабіч якого обов’язково йдуть

ще 2 малих. Недалеко від урочища Синдзир, на підвищенні, розміщенім над

яром, було місце під назвою Конецьке. Цей діалект означав місце, де

знаходиться стражник, який за допомогою нахилу прапора чи запаленого

вогню сигналізував про наближення ворога [635, с. 322].

В археологічну роботу втягувалася і краєзнавча громадськість. У с.

Чорна Ольгопільського повіту місцевий волосний писар знайшов 2 зуби і 6

скам’янілих кісток та за рекомендацією духовенства відправив їх на

дослідження до Одеського університету [638, с. 746].

На наявність пам’яток археології та необхідність їх збереження

вказував автор опису с. Монастирського Брацлавського повіту, який побажав

залишитися невідомим. Він вказує, що при дорозі в с. Яструбиха було

урочище Селище обабіч р. Кутківки. Там знаходили кераміку, печину та

глиняну обмазку. Народний переказ розповідав, що тут було село Яструбиха,

знищене в період турецької окупації 1672-1699 рр. Однак твердження про

руйнування села турками, видається сумнівним, хоча існування поселення,

81

судячи по знахідках, видається можливим, але певно більш раннього періоду.

На поштовій дорозі з Вінниці до Брацлава, за кілометр зліва,

розташовувалося урочище Раксин Горб, обнесене валом та ровом. Легенда

стверджувала, що у XVIII ст. там було поселення гайдамаків, що видається

малоймовірним. Більш доцільно говорити про існування в цьому місці

городища. На краю лісу Кураші було урочище Наливайкова Піч, також

обнесене валом. Воно займало меншу територію, ніж Раксин Горб. Зі сторони

р. Буг мало природне укріплення, з трьох інших сторін проходив вал. Усе це

свідчить про наявність у цьому місці укріпленого поселення. На південь від

села на відстані 4,2 км було урочище Городище. Воно займало значний

простір і було «обнесене високим валом» [634, с. 346-348].

Незважаючи на низку неточностей і помилок, все ж завдяки історико-

статистичним описам відбулася первинна фіксація і взяття на облік

виявлених археологічних об’єктів.

Певний внесок у збереження пам’яток археології зробив Митрофан

Сімашкевич, особливо у виданій 1884 року історико-археологічній праці

«Покажчик історико-археологічних пам’яток Поділля» [741].

Подільське духовенство досить серйозно ставилося до випадково

знайдених археологічних артефактів. Так, 1867 року священик Вінницького

собору доповів єпископу Леонтію, що 7 липня того ж року селяни О.

Яновський та Л. Стрілковий, копаючи яму біля собору, знайшли в глиняному

горщику скарб польських срібних монет часів правління Сигізмунда І (1506-

1548). За наказом архієрея скарб відправили в Санкт-Петербург до

Імператорської Археологічної комісії [151, арк. 2-12зв.].

Боролося єпархіальне керівництво і зі скарбошукацтвом, що є аж надто

актуальним у наш час. В «Подольских епархиальных ведомостях» було

опубліковано звернення єпископа до духовенства з вимогою повідомляти про

всі знайдені старожитності Імператорську археологічну комісію та їх

пересилку до Санкт-Петербургу. Таке рішення було продиктоване

циркулярними розпорядженнями Міністерства внутрішніх справ Російської

82

імперії від 4 листопада 1866 року № 229 та 31 липня 1882 року № 26, в якому

зазначалося: «Ні під яким виглядом не допускати скарбошукацтва та

неминучого руйнування пам’яток старовини, обов’язково надсилати на

розгляд Імператорській археологічній комісії всі предмети старовини» [499,

с. 418-419].

Подільське духовенство взяло активну участь у створенні

археологічної карти Поділля. У зверненні до Подільського єпископа

Московське археологічне товариство зазначало: «Імператорське Московське

археологічне товариство, бажаючи отримати більш повну та достовірну

інформацію про чисельність та розміщення доісторичних старожитностей

Росії, прийшло до висновку про необхідність створення археологічних карт

губерній з нанесенням на ці карти розташованих у губерніях курганів,

городищ, древніх могильників, валів, засік, а також місць знахідок скарбів,

старовинних монет, кам’яних та мідних виробів і т.п.» [158, арк. 2]. Воно

просило главу єпархії допомогти в зборі інформації. У відповідь Подільська

духовна консисторія розіслала анкети для збору інформації по благочиніях

єпархії. З округів надійшло 19 зошитів з матеріалами про археологічні

пам’ятки [158, арк. 2-3]. Достеменно невідомо, чи всі округи заповнили

анкети. Маємо інформацію, що відомості були надіслані з 1-го, 3-го, 4-го, 6-

го, 7-го та 9-го округів Балтського, 1-го Вінницького, 5-го Гайсинського, 2-

го, 3-го та 4-го Кам’янецького, 1-го, 2-го та 5-го Літинського, 2-го, 3-го та 5-

го Могилівського, 1-го та 3-го Ольгопільського, 1-го, 3-го та 4-го

Проскурівського, 2-го, 3-го та 5-го Ушицького та 2-го та 4-го Ямпільського

повітів [158, арк. 4-48].

Проте далеко не в усіх округах поставилися відповідально до

виконання завдання. Дехто просто робив відписку, що «археологічних

старожитностей немає». Однак у більшості випадків подавалися детальні

відомості. Так, в анкеті 6-го благочинного округу Балтського повіту

зазначалося, що в с. Кумар розташовано 5 курганів, на приватних садибах –

багато «могил», в одному з поховань знайдено шаблю зі срібним руків’ям,

83

наконечники стріли та списа [158, арк. 44-44зв.]. Не зважаючи на неповний

обсяг надісланої інформації, все ж на адресу Подільського архієрея надійшла

подяка за підписом голови Московського археологічного товариства графині

Уварової [158, арк. 47].

Робота зі створення археологічної карти Поділля не була завершена і

продовжувалася в наступні роки. 18 червня 1889 року Імператорське

археологічне товариство звернулося до Подільського єпископа Доната з

проханням розіслати по монастирях і церквах анкети, направити на

археологічну виставку кращі зразки старожитностей [158, арк. 50-53зв.].

Велику роль у виявленні та збереженні археологічних об’єктів краю

відіграв В. Б. Антонович – почесний член Подільського єпархіального

історико-статистичного комітету (з 14 квітня 1892 року). Ще 1883 року

Володимир Антонович вирушив у подорож лівим берегом Дністра від

містечка Жванця до містечка Рашкова. Саме в той час археолог проводив

розкопки кургану на вершині Білої гори поблизу Бакоти, який знаходився

між краєм скелі та полем. У ньому виявили жіночий скелет та посуд. Були

проведенні дослідження і на півострові, що прилягав до Білої гори. На її

вершині В. Б. Антонович виявив гвинтоподібну печеру, яка в нижньому

оберті мала дві невеликі келії. Результати досліджень під назвою «Подорожні

нариси Поділля» протягом 1884-1885 рр. висвітлювала «Київска старовина»,

вони лягли в основу доповіді «Про скельні печери на березі ріки Дністер»,

опублікованої в «Трудах VI Археологічного з’їзду в Одесі» [205, с. 337-346;

706, с. 766; 743, с. 93; 735, с. 708].

Під час подорожі берегом Дністра 1883 року Бакоту разом з В. Б.

Антоновичем відвідала його дружина К. М. Мельник, яка згодом у статті

«Сліди мегалітичних будівель в деяких місцевостях Південної Росії» (1884)

описала мегалітичні пам’ятки на березі Дністра поблизу Бакоти.

1889 року в Бакоті побував єпископ Димитрій, оглянув старожитності,

розповів населенню про заснований там ще в часи Київської Русі монастир і

закликав «оберігати старожитності як спадщину предків» [789, с. 396-397].

84

Під впливом розповіді бакотські селяни на чолі зі священиком Є.

Праницьким розпочали розкопки в урочищі Монастирисько. На висоті 70

метрів від підніжжя гори вони виявили залишки скельного монастиря.

Місцевий поміщик К. І. Шиманський 1889 року звернувся з листом до

Імператорської археологічної комісії з проханням провести наукові

дослідження на місці монастиря. За розпорядженням комісії розкопки були

зупинені до відрядження на місце фахівця [734, с. 218-219; 601, с. 198-199;

706, с. 766-767].

У липні 1891 року в Бакоту знову приїхав В. Б. Антонович.

Дослідження тривали лише тиждень. Оглянувши місце розкопок, вчений

дійшов висновку, що південно-західний край скельного монастиря був

значною мірою пошкоджений дією природних факторів, частина скель, в

яких розміщувалися келії, відкололася і впала [588, с. 47; 601, с. 199].

На майданчику 29×8-9 м, що знаходився на висоті 70 м від підніжжя

гори, було обслідувано три печери-коридори, дві з яких були знайдені ще

селянами 1889 року. Перша мала довжину 8,5 м, ширину 1,6 м і висоту біля

2,1 м. У глибині печера-коридор розширювалася, справа була кімната 2,1×2,1

м., зліва –ще одна келія площею до 4 м2 [743, с. 93; 601, с. 199].

Друга печера-коридор знаходилася від першої на відстані не більше 6,3

м. Її довжина складала близько 6,3 м, ширина 1,2 м, висота 2,1 м. При вході

зліва до коридору прилягало приміщення 2,5×1,2 м, а справа – рештки

приміщення 2,5×2,5 м [743, с. 93; 601, с. 199].

В. Б. Антонович знайшов третю печеру-коридор, яка знаходилася за 6,2

м від другої. Її довжина – 8,3 м, ширина – близько 2,1 м. Від середини

коридору приміщення розширювалося – 4×4,5 м.

У стінах коридорів та підлозі були гробниці у вигляді чотирикутних

довгастих заглиблень. У похованнях не виявлено речового інвентаря, окрім

двох мідних кілець та шматків шкіри. Кістки лежали в хаотичному порядку,

до того ж ніде не знайдено повного скелету, часто були відсутні черепи. Це

85

дало підстави для висновку про пограбування поховань. Загалом у підлозі

було виявлено 17 ніш та 19 гробниць [725, с. 1220-1221; 743, с. 93-94].

Перед печерами-коридорами – очищений майданчик завдовжки 12,8 м.

З південної сторони знаходилася стіна, яка відділяла його від нижнього

майданчика, розчищеного 1889 року. В. Б. Антонович встановив, що тут

знаходилася кімната, від якої залишилося лише дві стіни (східна і південна)

та частина склепіння, решта об’єму обвалилася. Кімната мала виходи на

майданчик та до другої печери. Перед нею знаходився камінь у вигляді стола,

а далі – рештки кам’яних стовпів, які підтримували склепіння. В. Б.

Антонович та Ю. Й. Сіцінський дійшли висновку, що тут розташовувалася

печерна церква [725, с. 1219; 743, с. 94; 734, с. 221-222].

Перед входом до печерної церкви В. Антоновичу вдалося знайти

фрагменти фрескового розпису:

1) зображення святого з молодим обличчям без бороди та вусів, з

кучерявим коротким волоссям у німбі, він був у червоному плащі,

застібнутому на правому плечі, під яким знаходився панцир;

2) на розбитому шматку каменя – зображення жіночого та чоловічого

облич, частини одягу на шиї та грудях; чоловіча фігура зображена з

невеликою борідкою, розділеним по середині голови волоссям, жіноче

обличчя – у червоному покривалі, обидва зображення з німбами;

3) горельєфне зображення Богоматері з розфарбуванням трьох чвертей

натуральної величини; праворуч – зображення частини німба та напис «ХС»,

на окремому уламку – напис «МР»;

4) зображення частини жіночої фігури в червоному покривалі та одязі;

5) шматок стіни з вертикальним написом «ВАСИ[лій]» [725, с. 1219-

1220; 706, с. 767].

1891 року розкопки не були завершені і В. Б. Антонович запланував

продовжити їх 1892 року. Роботи були проведені протягом 7-25 серпня 1892

року. Щоденно працювало 30-40 бакотських селян, які переважно очищали

від сміття майданчики, відкриті 1889 та 1891 року. Сміття було очищено на

86

глибину 5,3 м площею 467 м2. Під час археологічних досліджень було

знайдено:

1) олов’яну чашу та дискос у вигляді блюда без підставки, сильно

деформовані камінням, що налягало на них;

2) залізний світильник;

3) залізний підсвічник у вигляді костилів або цвяхів, що забивалися в

стіну;

4) довгий залізний меч з руків’ям у вигляді хреста;

5) залізний ніж-кинджал, гострий з одного боку, з мідною насічкою на

дерев’яному зітлілому руків’ю, у ножнах, крім нього було ще два менші

ножі;

6) кинджал у ножнах, наконечник ножен з орнаментованої кістки;

7) кілька наконечників списів (один у вигляді товстого

чотирьохгранника);

8) залізні наконечники стріл;

9) стремено і пряжку від сідла;

10) дві залізні шпори і підкову від чобіт;

11) чотири мідні деформовані казани;

12) чавунну картеч та ін. [735, с. 706-707; 743, с. 95].

Було знайдено і крем’яний ніж, кременевий тонкий пірамідальний

нуклеус, чотирьохгранний кістяний наконечник стріли з втулкою, кістяний

черенок з гравіюванням, в обох кінцях виробу симетрично розташовані

просвердлини та уламок посуду з яскраво-червоної глини з графіті.

Знаходилися ці речі в колекції В. Б. Антоновича [743, с. 87].

На жаль, увесь речовий інвентар, знайдений Володимиром

Антоновичем під час розкопок у Бакоті, до нашого часу не зберігся. Зберігся

лише напис на рівній поверхні скелі біля входу до монастиря: «Благослови

Христос Григория игумена, давшего силу святому Михаилу», над яким

знаходився пізніший напис: «Григорий воздвиг место се» [743, с. 94].

87

Записи про розкопки в Бакоті В. Б. Антонович залишив у своєму

щоденнику. В археологічних розкопках брав участь талановитий учень

Володимира Боніфатійовича М. С. Грушевський та краєзнавець Ю. Й.

Сіцінський [585, с. 17]. Останній активно популяризував інформацію про

розкопки В. Б. Антоновича. 16 серпня 1891 року на засіданні Подільського

єпархіального історико-статистичного комітету він зробив повідомлення

«Про розкопки Бакотського монастирища, здійсненні в м.[ісяці] липні

професором В. Б. Антоновичем» [543, с. 638].

1893 року біля монастиря збудували Спаську церкву, яку освятив

єпископ Подільський та Брацлавський Димитрій. Одна з бокових печер

слугувала диякоником, в іншій розмістили ікони Богоматері та Дмитра

Солунського, а посередині печери – вівтар. Церква була у вигляді дерев’яної

галереї-прибудови, покритої гонтом. Очевидець писав: «Тут все, що знайдено

в смітті, збережено, як то: старовинні зображення, ікони, фрески, навіть

напис з південної сторони храму про те, що будівельником бувшого тут

колись монастиря був ігумен Григорій» [698, с. 636-637]. Через два з

половиною десятиліття Осип Назарук, побувавши в Бакоті, відзначив:

«Найбільша дорогоцінність цеї церковці це кований в каміни образ Матери

Божої з ХІІ ст. Ми оглядали його. Ніс стертий, але вид гарний. Поганить його

тільки нове золочення кругом, виконане якимось «знавцем», котрому

справедливо належало б ся за це «діло» дати 25 шомполів» [683, с. 518].

Також було розчищено колодязь біля монастиря, над яким спорудили критий

павільйон.

Відкрита археологічна пам’ятка швидко набирала популярності. На

день св. мучеників Маковіїв у Бакотському монастирі відбувався відпуст, на

який приходили тисячі паломників не лише з Поділля, а й Бессарабії. Велика

кількість паломників давала значні прибутки. Врешті в грудні 1898 року

бакотський поміщик Конрад Шиманський подав позов до суду на Подільську

духовну консисторію, оскільки, нібито, після виявлення на березі Дністра

«якихось людських зображень» на каменях, місцеве духовенство захопило

88

його землі і не допускало його на цю територію. Він вимагав відшкодування

в розмірі 600 руб. та поновлення його «права власності на бакотське

монастирище» [222, с. 107-108]. На судових засіданнях протягом літа 1899

року поміщик намагався довести факт захоплення духовенством схилу Білої

гори. Консисторія, яку представляв у суді бакотський священик Єлисей

Праницький, переконувала, що монастир є пам’яткою старовини і не може

знаходитись у приватній власності. Для підтвердження історичної цінності

Бакотського монастиря пропонувалося для проведення експертизи залучити

Юхима Сіцінського та Володимира Антоновича [399, с. 115]. Врешті, восени

1899 року Конраду Шиманському було відмовлено в задоволені позову.

З початком активного археологічного дослідження території Поділля та

накопичення археологічних знахідок, виникла нагальна потреба в створенні

музейного закладу, яким стало єпархіальне Давньосховище. Саме завдяки

йому відбувалося накопичення, вивчення, охорона та популяризація

археологічних пам’яток Подільської єпархії.

Після відкриття 1890 року Давньосховища в Кам’янці-Подільському до

його фондів почали активно надходити археологічні знахідки. Музей став

виконувати функції обліку, реєстрації і збереження археологічних пам’яток.

Проте далеко не завжди фіксувалося місце знахідки, належність до певної

археологічної культури і т. д. 1890 року до музею надійшло 3 знахідки, 1891-

го – 18, 1892-го – 11, 1893-го – 4, 1894-го – 26, 1895-го – 8, 1896-го – 59,

1897-го – 2 і т. д. [548, с. 9; 466, с. 267-273; 467, с. 245-247; 468, с. 8-9; 460, с.

255-258; 461, с. 397-403; 463, с. 7-11]. Проте такі підрахунки є мінімальними,

адже в звітах про надходження старожитностей до Давньосховища не завжди

зазначалася їх точна кількість, використовувались фрази на зразок «та інші

речі». Так з «Опису предметів старовини» (1909) до археологічної частини

фондів можна віднести 114 «первісних предметів» та 266 «доісторичних та

історичних предметів» [546, с. 5-16]. Важко встановити, які монети та хрести

надійшли як археологічні знахідки. Отже – на сьогодні неможливо визначити

89

точну кількість археологічних знахідок у фондах Давньосховища, їх частку в

загальній кількості експонатів.

Подільські пам’яткоохоронці з числа духовенства активно підтримали

Археологічні з’їзди, які проходили в містах України. Адже вони, ці з’їзди,

давали їм можливість прилучитися до діяльності різних наукових товариств,

у першу чергу археологічних, осягнути теорію і досвід охорони об’єктів

археологічної спадщини, популяризувати доісторичне минуле Поділля,

привернути увагу громадськості до проблем охорони, збереження і

використання археологічної спадщини краю.

Вже в січні 1890 року Імператорське Московське археологічне

товариство, плануючи провести VIII Археологічний з’їзд й приурочити його

25-річчю заснування Товариства, звернулося до подільського духовенства з

проханням надіслати експонати на виставку, яка мала бути розгорнута під

час роботи з’їзду. У зверненні зазначалося, що давньоруське мистецтво

розвивалося головним чином разом з церквою, а тому першість на виставці

повинні зайняти пам’ятки іконописання, церковного шиття і ткацтва,

різьбярства, вироби із срібла, міді та заліза, старовинна зброя, портрети та

картини, інші церковні старожитності, які не використовувалися в

богослужінні [434, с. 363-364].

Згодом, 1892 року, на ім’я єпископа Димитрія від Імператорського

археологічного товариства надійшло запрошення до духовенства взяти

участь у роботі ІХ археологічного з’їзду, який мав відбутися 1-14 серпня

1893 року в місті Вільно. Членами з’їзду могли стати всі, хто сплатив внесок

4 руб. Цим особам видавався білет і особливий значок, який давав право

брати участь у роботі з’їзду. З’їзд мав проходити не тільки в пленарній, а й

секційній частинах за 10 відділами:

1. первісних старожитностей;

2. старожитностей історико-географічних та етнографічних;

3. пам’яток мистецтва;

4. домашнього, юридичного, громадського та воєнного побуту;

90

5. церковних старожитностей;

6. пам’яток мови та письма;

7. старожитностей класичних, візантійських та західноєвропейських;

8. слов’янських та литовських старожитностей;

9. східних старожитностей;

10. археологічних пам’яток [438, с. 559-561].

Чи брав хтось у роботі цього з’їзду від подільського духовенства

участь, встановити не вдалося. У матеріалах з’їзду публікацій представників

подільського духовенства немає.

1897 року Київське відділення Комітету з улаштування 1899 року ХІ

Археологічного з’їзду звернулося до Подільського єпархіального історико-

статистичного комітету з проханням сприяти проведенню з’їзду та направити

своїх делегатів. Єпархіальний історико-статистичний комітет визначив

делегатами Ю. Й. Сіцінського та М. І. Яворовського. У план роботи з’їзду

входила підготовка археологічної карти Подільської губернії. Володимир

Антонович, знаючи Ю. Й. Сіцінського по розкопках у Бакоті,

порекомендував доручити цю роботу саме йому. Комітет з підготовки

археологічного з’їзду листом звернувся до Ю. Сіцінського з пропозицією

взятися за підготовку карти і той дав згоду [401, с. 37-41]. 8 червня 1898 року

Київське відділення Комітету надіслало Ю. Й. Сіцінському 200 руб. для

проведення археологічних розвідок та розкопок влітку 1898 року [86, арк. 1].

Невдовзі він отримав від В. Б. Антоновича конкретні вказівки щодо

археологічних пошуків, зокрема локалізації болохівських міст. У листі від 2

жовтня 1898 року Ю. Й. Сіцінський коротко прозвітував В. Б. Антоновичу

про результати проведених робіт: разом з О. І. Левицьким були зроблені

пробні розкопки на городищі поблизу села Кудинка Летичівського повіту

(літописний Кудин), знайдено фрагмент скляного браслета та уламки

керамічного посуду; обстежено городище поблизу Уладівки того ж повіту та

городище поблизу с. Маціорськ в Ушицькому повіті; водночас спроба

91

локалізувати літописний Божськ виявилася невдалою (Додаток Б) [85, арк. 1-

2].

Цього ж року Юхим Йосипович провів розкопки городища поблизу с.

Привороття Маківське Кам’янецького повіту (сучасне село Привороття

Друге) біля Кармалюкової гори. Під час розкопок на глибині 0,6-0,8 м

дослідник виявив скелет воїна, біля черепа якого лежала залізна сокира, а на

поясі невеликий ніж. Крім того «серед перепаленої глини, черепків та кісток»

знайшов дві залізні сокири, три підвісних замки (у вигляді вудил), ножі,

шпору з шипом замість кільця, чотирьохгранний наконечник списа, круглу

мідну бляху, великий точильний камінь, вудила, декілька глиняних пряслиць,

фрагменти скляних браслетів та скляну підвіску в срібній оправі. Зафіксував

він знайдені місцевими селянами дві крем’яні сокири [736, с. 99-101; 85, арк.

2].

У цей час Ю. Й. Сіцінський активно спілкувався з духовенством

єпархії, опрацьовував історико-статистичні описи церков та парафій,

наносячи на археологічну карту Подільської губернії пам’ятки археології.

1899 року він повідомив В. Б. Антоновича про завершення роботи з

підготовки карти [84, арк. 1]. Інформація про це одразу ж була оприлюднена

на сторінках «Київської старовини» [402, с. 166-167].

В «Археологічній карті Подільської губернії» Ю. Й. Сіцінський

систематизував понад 2000 пам’яток різного часу. Вчений структурував свою

роботу за повітами, а в середині них зробив прив’язку пам’яток до річок.

Кожен із зафіксованих археологічних об’єктів має чітку топографічну

прив’язку. Варто відмітити і той факт, що при укладані археологічної карти

Ю. Сіцінський використав матеріали з приватних колекцій (В. Б.

Антоновича, К. Пулавського та ін.), що дало змогу значно доповнити

інформацію про археологічну спадщину Поділля та заоблікувати окремі

знахідки [724]. Про актуальність цієї праці в наш час може свідчити її

перевидання на початку ХХІ ст. (2001, 2004 рр.) [743], а також те, що саме за

92

«Археологічною картою» проводився пошук Пижівського ідола, знайденого

С. Семенчуком 1999 року в урочищі Пижівська Дубина [723, с. 98-99].

На з’їзді Ю. Й. Сіцінський виголосив доповіді «Старовинні церкви

Поділля» та «Декілька пояснень з приводу Археологічної карти Подільської

губернії» [464, с. 5-6]. За допомогу в організації та активну участь в ХІ

Археологічному з’їзді, обстеження низки пам’яток старовини Поділля й

підготовку археологічної карти Імператорське археологічне товариство

оголосило досліднику подяку й обрало 1902 року своїм членом-

кореспондентом [773, с. 92].

Крім того Подільський єпархіальний комітет 1899 року з

Давньосховища до Києва вислав старожитності для виставки, яка проходила

під час роботи з’їзду. Імператорське археологічне товариство рішенням №

196 від 20 серпня 1899 року висловило Подільському єпархіальному

історико-статистичному комітету подяку за надіслання експонатів на

виставку [464, с. 5-6].

Юхим Сіцінський брав участь і в наступних археологічних з’їздах: ХІІ-

му – у Харкові (1902), ХІІІ – у Катеринославі (1905), XIV – у Чернігові

(1908). На останньому він був зі своїм колегою та помічником,

пам’яткоохоронцем Олександром Прусевичем. Серед доповідей,

виголошених на з’їзді, одна (К. Хілинського) була присвячена розкопкам

трипільського поселення в с. Крутибородинці Летичівського повіту (сучасне

село Круті Броди), глиняний посуд з цих розкопок експонувався і на виставці

[715, с. 63-66].

Саме завдяки археологічним з’їздам налагоджувалися контакти з

відомим археологами та пам’яткоохоронцями, науковими товариствами,

переймався досвід охорони пам’яток, популяризувалася археологічна

спадщина Поділля.

За участю подільського православного духовенства активно

проводилося виявлення і дослідження археологічних пам’яток і на початку

ХХ ст. Весною 1900 року біля с. Кептинці Кам’янецького повіту (сьогодні

93

частина села Голосків) селянин Химчак, орючи поле, знайшов поховання

культури кулястих амфор й повідомив у Кам’янець-Подільський. За декілька

днів на місце знахідки приїхали Ю. Й. Сіцінський та М. І. Яворовський.

Провівши обстеження на «високій рівнині, трохи похиленій в бік Смотрича»,

вони зафіксували поховання культури кулястих амфор, зробили заміри

поховання, глибину залягання від поверхні. З двох знайдених крем’яних

сокир одна була розбита селянином на «огниво», а інша передана до

Давньосховища [745, с. 28-29].

1901 року селянин с. Тартак біля Межирова на Вінниччині, орючи лан,

знайшов такий же «скриньовий гріб». Поховання оглянув голова

Археологічної комісії при Вінницькій міській управі протоієрей І. Є.

Шипович, який знайшов дві кулясті амфори [745, с. 29-30].

У березні 1901 року на вулиці Вірменській (тогочасна Губернаторська)

навпроти Вірменського костелу в Кам’янці-Подільському утворилося

провалля. Міська управа доручила Ю. Й. Сіцінському обстежити згадане

місце. У ході робіт досліднику вдалося обстежити широку кам’яну стіну зі

сторони губернаторського саду (територія сучасної пожежної частини), а

також змив ґрунту зі сторони Вірменського костелу. Ю. Й. Сіцінський

висловив припущення, що ґрунт змивається в підземелля. Внаслідок

розвідкового розкопу Ю. Сіцінському вдалося знайти ще одну кам’яну стіну,

яка йшла перпендикулярно до першої. Археолог встановив, що згадані стіни

були фундаментом житлового будинку.

Під час розкопок пройшли сильні дощі, утворили новий змив ґрунту зі

сторони Вірменського костелу. Заклавши новий розкоп, Ю. Й. Сіцінський на

глибині 4,25 м виявив обвалене кам’яне склепіння. Подальші дослідження

дали змогу встановити, що це склепіння було частиною підземного ходу,

який прямував у бік Вірменського костелу. Досліджена довжина підземелля

становила трохи більше 3 м. Далі кам’яне склепіння закінчувалося, хід

продовжувався тунелем, проритим у глині, довжиною 5,9 м, шириною 2,85 м,

висотою 2,1 м (дослідник вказував, що висота раніше була значно більшою,

94

адже підлога ходу була сильно замуленою). Археолог довів, що підземний

хід прокладався не зверху, а збоку, зі сторони губернаторського саду,

оскільки верх склепіння становила материкова глина.

В ході розкопок археологічних знахідок не було виявлено. Підземний

хід зі сторони губернаторського саду був завалений. Враховуючи це, Ю. Й.

Сіцінський вирішив, що ділянка «не передбачає археологічного інтересу» та

припинив розкопки [400, с. 61-62].

У питанні збереження пам’яток археології подільське духовенство

співпрацювало й з Київським товариством охорони пам’яток старовини та

мистецтва. Адже серед завдань Товариства були й «організація учених

археологічних… експедицій для огляду, вивчення та збору пам’яток

старовини; здійснення, за дозволом Імператорської археологічної комісії…

археологічних розкопок на землях громадських, державних і церковних, а на

землях приватних за згодою власників» [1, арк. 5].

Ю. Й. Сіцінський був активним членом цього Товариства. Він надавав

консультації з приводу археологічних знахідок на території Поділля,

проводив їх фіксацію, описував. Так, під час земляних робіт у с. Кринички

Кам’янецького повіту було знайдено залишки споруд. 28 грудня 1910 року

Товариство звернулося до Ю. Й. Сіцінського: «Милостивий протоієрей.

Загальні збори членів Т-ва охорони пам’яток мистецтва на своєму засіданні 9

листопада ц. р. ухвалили звернутися до Вас з проханням з’ясувати на місці

питання про існування якоїсь давньої споруди в с. Кринички Кам’янецького

повіту в Подільській губернії» [15, арк. 10-11]. Ймовірно, що Товариство

зверталося до Ю. Й. Сіцінського і з приводу знайдення скарбу в с. Кудинка

Летичівського повіту [15, арк. 15], гармати в с. Брага Кам’янецького повіту

[15, арк. 32], поховання з інвентарем у с. Тирнівка Гайсинського повіту [15,

арк. 37-37зв.]. Завдяки таким заходам відбувалася реєстрація, популяризація

й охорона археологічної спадщини Поділля.

Тісні зв’язки в питаннях вивчення археологічних об’єктів мало

подільське духовенство і з Проскурівським підвідділом Київського відділу

95

Імператорського воєнно-історичного товариства, зокрема щодо ідентифікації

знайденої поблизу Могилева «гігантської доісторичної істоти». У червні 1910

року Проскурівський підвідділ звернувся до керівництва з проханням

відрядити офіцерів для фотографування та складання плану укріплення

«Городище» на околиці Вінниці. Того ж року прийняли рішення надати

допомогу вінницькому протоієрею І. Шиповичу, який виявив бажання далі

вивчати пам’ятку [671, с. 70-71].

Ю. Сіцінський підтримував зв’язки і з відомим археологом С. С.

Гамченком, на праці якого написав дві рецензії. Одна з них 1901 року

опублікована в «Записках НТШ». С. Гамченко протягом 1909-1913 рр.

відкрив і розкопав 45 археологічних пам’яток трипільської культури в

басейні Південного Бугу: в околицях Балти, Немирова, Тульчина та інших

місцях Поділля. 1909 року він проводив стаціонарні археологічні розкопки

Немирівського городища скіфської доби або так званих «Великих валів» –

одного з найбільших городищ на території України. Про археологічну

діяльність С. С. Гамченка в праці «Нариси історії Поділля» (1920) Ю. Й.

Сіцінський писав: «На Поділлю таких дослідів [археологічних розкопок. –

Авт.] робилося небагато… Знайдено стоянки неолітичної доби з глиняними

хижами, з розписним посудом, з так званими похоронними «точками»

(площадками). Це – села Іванківці й Сирватинці Кам’янецького, Крутиброди

Летичівського, Кринички та Коритна Балтського й містечко Немирів

Брацлавського повітів. Коло с. Крутиброд… робили археологічні досліди в

1906 р. відомий дослідник київської старовини первісного характеру В.

Хвойко та К. Хилінський… У с. Криничках Балтського повіту 1892 року

розкопував стоянки первісної людини проф. Антонович… Коло того ж села

Криничок у 1909-1910 рр. досліджував стоянки трипільської культури С. С.

Гамченко. Тут же він знайшов і культури пізніші – гальштадську і лятен. Той

же археолог у тих же роках знайшов і досліджував три «глиняних точки»

(площадки) трипільського типу в селі Коритна Балтського повіту. Коло

містечка Немирова Брацлавського повіту в 1909 р. розкопував велике

96

городище той же С. С. Гамченко… Знайдено стоянки трипільського типу…»

[771, с. 684-685].

Активну дослідницьку роботу проводив член Подільського церковного

історико-археологічного товариства К. В. Широцький. 1912 року він

досліджував бакотські старожитності, результати оприлюднив у праці «На

руїнах Бакоти». Він звернув увагу на сліди розписів та напис ХІІ ст., вирізані

в камені хрести, літери та лінії, встановив, що фресковий розпис виконаний у

візантійському стилі, описав литу мідну ікону, знайдену в ході розкопок 1889

року. Водночас історик звернув увагу на неповноту досліджень Бакотського

монастиря, підніжжя Білої гори, Теремців.

К. В. Широцький протягом 1911-1913 рр. брав участь у розкопках

скіфських і слов’янських городищ в Новгородщині поблизу Немирова і

Ташлика. Результати роботи зафіксував у праці «Немирівське городище»

(1913). Знайдені 7 рядів неолітичних жител, керамічний посуд трипільської

культури з монохромним розписом, уламки посуду, стріли з кістки та рогу

мідного віку, глечики, миски, горщики, корчаги черняхівської культури,

будинки з печами, залізни серпи і ножі, кістяні голки та гребінці, лопати,

рала Х-ХІ ст. [646, с. 163-164].

1916 пам’яткоохоронці Вінниці, серед яких особливо вирізнявся

протоієрей І. Є. Шипович, провели обстеження археологічних пам’яток в

околицях міста, зокрема городища в с. Якушинці, могильників в

Стрижавському лісі та Переорках, Лучанського городища [96, арк. 2зв.-4зв.].

Подільське духовенство мало також тісні зв’язки з Відділом охорони

пам’яток старовини та мистецтва Міністерства народної освіти УНР. М. Ф.

Біляшівський у листах до повітових комісарів Летичева, Літина та

Проскурова заборонив робити хижацькі розкопки на території

Меджибізького, Пилявецького і Сатанівського замків [58, арк. 5-7зв.], а

основні зусилля рекомендував спрямовувати на збереження археологічних

знахідок у музеях. У цих питання не раз звертався і до Ю. Й. Сіцінського.

97

Принагідно зазначимо, що з відкриттям Кам’янець-Подільського

державного українського університету наказом Міністерства народної освіти

УНР від 19 лютого 1919 року протоієрея Ю. Й. Сіцінського було призначено

приват-доцентом кафедри церковної археології [52, арк. 22]. З цього часу він

готував для України і Поділля нове покоління пам’яткознавців. 1 квітня 1920

року кафедру історії мистецтва та археології університету очолив відомий

пам’яткоохоронець Йосип Пеленський [562, c. 3-4].

Д. І. Дорошенко у своїх спогадах високо оцінив археологічну

діяльність Ю. Й. Сіцінського та О. М. Прусевича: «Людей, щоб спеціально

цікавилися місцевим краєм, його старовиною, побутом було в Кам’янці

зовсім мало: властиво крім о. Ю. Сіцінського та археолога-аматора О.

Прусевича, нікого й назвати» [613, с. 415].

Аналіз фактів дає підстави стверджувати, що подільське духовенство

для охорони археологічних пам’яток за відсутності державної

пам’яткоохоронної системи зробило чимало. Виявлення та фіксація

археологічних пам’яток насамперед відбувалася в ході складання історико-

статистичних описів.

Величезним проривом стали археологічні розкопки під керівництвом

почесного члена Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету професора В. Б. Антоновича, діяльну участь в яких взяв Ю. Й.

Сіцінський. Це сприяло активізації археологічних досліджень та

популяризації пам’яток на території Поділля.

Апогеєм археологічної діяльності стало видання «Археологічної карти

Подільської губернії», за допомогою якої було взято на облік значну

кіцлькість археологічних об’єктів.

У плані дослідження та збереження пам’яток археології духовенство

Поділля налагодило зв’язки з Київським товариством охорони пам’яток

старовини та мистецтва, Імператорською археологічною комісією,

Імператорським воєнно-історичним товариством та видатними археологами

(В. Б. Антоновичем, С. С. Гамченком та ін.). Саме завдяки таким зв’язкам

98

відбувалося виявлення, вивчення, облік, реєстрація археологічних пам’яток,

переймався передовий досвід пам’яткоохоронної роботи. З початком Першої

світової війни та подальших історичних подій археологічні дослідження

практично припинилися і основні зусилля спрямовувалися на збереження

археологічних знахідок у музеях.

99

2.4. Обстеження й опис некрополів

Важливим напрямом пам’яткоохоронної і пам’яткознавчої роботи

подільського духовенства стало обстеження й опис подільських некрополів.

Вперше він простежується в історико-статистичних описах церков та

парафій єпархії. В описі м. Татариск Ушицького повіту, наприклад,

зазначалося, що в церкві похований греко-католицький священик

Глуховський, на віддалі 100 м від церкви – «старе кладовище» [629, с. 624]. В

описі с. Гуменці, що на Кам’янеччині, вказано, що кладовище знаходилося за

парканом священика, облаштоване воно 1811 року, «над могилами померлих

знаходилися кам’яні і дерев’яні хрести» [642, с. 774].

На кладовищі м. Балти був похований священик Ф. Левицький. 1850

року над його тілом в кам’яному склепі встановлено пам’ятник – мармурова

плита на всю довжину гроба на кам’яному п’єдесталі. На цій плиті висічено

хрест, євангеліє, чаша, виноградні грона, пшеничні колоски і розгорнуті

книги. Далі йшов напис: «Тут тілом спочив, відійшов душею до Господа раб

Божий священоієрей Миколаївської церкви м. Балти Феодосій Левицький.

Народився 11 січня 1791 року. Преставився 9 березня 1845 року. Прийдіть всі

до возлюбленого чада цього духовного отця, прийміть біля гробу цього утіху.

Обіцяв і по смерті про нас пам’ятати перед Господом» [718, с. 229].

В описі Сутковецької церкви-фортеці зазначено, що біля Св.-

Михайлівської церкви похований М. Ярмолинський, на могилі якого вказано

«Ц.Н.В.», що відповідало 6952 року від створення світу чи 1444 року нашої

ери [730, с. 58].

Вивчались і прицерковні некрополі. Значну роботу в цій галузі провів

Ю. Й. Сіцінський під час дослідження Іоанно-Предтеченської церкви в

Кам’янці-Подільському. Він виявив напис на старослов’янській мові, сильно

пошкоджений, але такий, що була можливість прочитати: «Преставився раб

Божий шлях… уроджений Миколай Грабовецький спові… обителем

Божим… вічну… і… жень… гріб покладений в літо від створення світу ЗРЗІ

100

і єже по плоті Різдва Христового місяця червня дня 3». Хто був цей Микола

Грабовецький похований у 7117 (ЗРЗІ) від створення світу або 1609 року за

сучасним літочисленням, достеменно не відомо. Автор висловлює

припущення, що ним міг бути королівський писар М. Грабовецький, який

жив у другій половині XVI ст. [728, с. 838-839].

У північній вівтарній частині цього храму на висоті людського зросту

знаходилася кам’яна плита з написом: «Сій камінь украсі здє пан Сіміон Стрі

і вєлікій вістєрнік їздє положі сина своєго Іоанашка в лєто 7120 и купі дзвон

за злотих…». Напис розшифровується так, що 1612 року молдавський

«великий вістерник» (міністр фінансів) пан Симеон Стрій поховав сина свого

Іоанна і на місці цьому поклав камінь з написом, а за упокій душі сина купив

для церкви дзвін [728, с. 840].

На кліросі в західну стіну була вмонтована чорна кам’яна плита над

прахом Іоанна Кантакузена, в її верхній частині рельєфно зображений герб

Кантакузенів, а навколо гіпсові рельєфні арабески XVIII ст. На плиті був

напис:

«D. O. M.

Joanni Rudolpho Cantacuzeno

Primogenito Stephani Ducis Valachiae

Hoc monumentum perennis amoris et memoriae gratia posnit

Elisabeth comissa a Beaufremont consorg dolentissima

Natus hic princeps Bucoresti 7-ma Martii A. 1699 in Valachia,

Vitam obiit Lastowciis 1-ma Junii in Polania 1761,

Exuvias corporis deposuit in eccles. S. Joan. R. G. Cam. in Podol.

A Cantacuzenis orienti ab 1341 imperantibus ortus,

Armis Turcarum amisso imperio in Proavis, Dominium Valachiae

Et Bessarabiae ad Partem suum numerativ.

Eodem exutus integram a nece vitam, in Gallia, Germania postereo

In Polonia conservavit.

Quisauis, viator, fortunae vices a deo variantis mireris:

101

Constans haec in terries esse nequit, tam it coelis quaere».

У перекладі напис означав: «Іоанну Рудольфу Кантакузену, старшому

сину Стефана, господаря Валахії, поставила цей пам’ятник, як вираз вічної

любові та пам’яті, сумуюча дружина Єлизавета, вроджена графиня

Бофремон. Князь цей народився в Бухаресті у Валахії 7 березня 1699 р.,

помер у Ластівцях у Польщі 1 червня 1761 р. і останки свої зложив у

кам’янецькій Св.-Іоаннівській церкві грецького обряду на Поділлі. Беручи

початок від Кантакузенів, що царювали на Сході з 1341 р., він, внаслідок

завоювання турків, втратив владу в особі прадіда, в особі ж свого батька

отримав господарство Валахії і Бессарабії. Вигнаний звідти, рятував від

убивства своє життя в Галичині, Німеччині і, нарешті, у Польщі. Хто б ти не

був, подорожній, не дивуйся мінливості щастя, посланого Богом: воно не

може бути міцним на землі, шукай його на небі» [728, с. 841-842].

Ще в Іоанно-Предтеченській церкві було дві надгробні плити

Опученків. Одна знаходилася над північним входом, інша – у притворі, з

правої сторони від входу в церкву. На першій був напис:

«D. O. M.

Szlachetnemu Michalowi

Opuczenkowi Radcy

Kamienieckiemu na wiecznosc

Dnia 5-tego Lutego Roku 1765

Przeniesionemu przez szla-

chetna Helena Malżonka

po przysiegley wdziecz-

nosci y obowiazku oswid-

cony dowod».

На другій був напис:

«D. O. M.

Tu lezy cialo slt-o

Joachima Opoczenka

102

lawnika Kamienieckiego

zmarlego dnia 29

Listopada 1794 roku.

Prosi owestch nienie» [728, с. 844-847].

У цій церкві також був похований єпископ Іоанникій. На правому

кліросі, де він похований, на стіні була мідна позолочена дошка з написом:

«Тут у Бозі спочив перший Подільський і Брацлавський православний

архієпископ Іоанникій Полонський. Народився 1742 року, навчався в Києві,

навчав юнацтво в Смоленську, Петербурзі і Тамбові, де на посаді ректора

розвинув новозасновану семінарію і довів до богословського курсу;

переведений в архімандрити 1789 р. і був настоятелем єпархії Володим: в

Царкостянтинівському, Тамб: в Нижеломовську, Чернігів: в Троїцькому,

Нижегород: в Нижегородському першокласному, Москов: в Московському

Донському монастирях і членом Синод: Контори; 1795 р. рукопокладений

Поділ: і Брац: єписк: 1801 архієп: 1804 кавалер: Свят. Анни 1 класу. 1819

року лютого 7 дня закінчив ревний до блага пастви працьовитий пастор

найкорисніші вітчизні і церкві дні свої. Пам’ятний ревністю до переходу в

православ’я Подільської єпархії, покровительством сиріт і вдів, створенням

семінарії і цього собору…» [728, с. 847].

Саме праця «Найдревніші православні храми на Поділлі. Кам’янецька

Св.-Іоанно-Предтеченська церква (Старий собор)» Ю. Й. Сіцінського заклала

наукові основи некрополістики на Поділлі та сприйняття надгробків не лише

як пам’ятників. З цього часу розпочався процес усвідомлення некрополів як

пам’яток історії.

Активну роботу щодо вивчення некрополів також проводив М. І.

Яворовський. Так, в описі Миколаївської церкви в Кам’янці-Подільському

зазначив, що там знаходилася кам’яна плита з рельєфним зображенням

ечміаданського патріарха Мелхіседека, який помер 18 березня 1627 року в

Кам’янці і був похований у цьому храмі. Рельєф знаходився в лівій північній

частині храму.

103

В іншій публікації, присвяченій кам’янецькій Хресто-Воздвиженській

церкві, М. І. Яворовський згадує розташований неподалік церкви кам’яний

хрест з написом: «Тут покоїться прах в Бозі почившого священика цієї

Хресто-Воздвиженської церкви благочинного Іоанна Колаковського,

померлого 182… травня…», а також згадує іншу плиту з написом: «Тут

спочиває прах дружини священика з Страдецьких Колаковської, померлої

1813 року березня 25 дня. Упокой, Господи, душу усопшої раби Твоєї» [793,

с. 344-345].

Вивченню некрополів як пам’яток історії, їх джерельної основи

присвячена публікація М. І. Яворовського «Місцева старовинна. Написи на

церковно-богослужебних книгах, спорудах, надгробках та інших пам’ятках

старовини в деяких місцевостях Могилівського та Проскурівського повітів»

[794]. Цінним вже є саме віднесення надгробків, поряд з архітектурою та

стародруками, до пам’яток. При описі Могилівського повіту, автор фіксує

три надгробки в с. Біляни-Шаргородські (священицькій династії – Степану,

Іоанну (Івану) та Петру Дверницьким) з чіткою подачею епітафій [794, с.

156-161], у м. Могилеві – два надгробки в південно-східному куті соборної

церкви (один з них датований 1753 роком), два в церковній огорожі навпроти

вівтарної частини (один з написом на молдавській мові, поставлений

молдованину Митрії Сарбину), один з південної сторони собору, а також

декілька надгробків в огрожі протоієрейського двору [794, с. 189-190], у м.

Яришеві – один надгробок з південної сторони храму (1752 року), а інший з

північної (1751 року) [794, с. 190]. У Проскурівському повіті дослідником

було зафіксовано надгробок (кам’яний хрест) навпроти вівтаря церкви в с.

Ріпна.

Високо цінуючи цей вид пам’яток, усвідомлюючи потребу у їх

вивченні і зафіксуванні, він зазначав: «… написів цікавих на… надгробних

пам’ятках не мало знайдеться в нашій єпархії. Вони терпеливо чекають своєї

черги, щоб люблячі рідну старовину люди звернули на них свою увагу:

розібрали, прочитали написи на них, зберегли їх для майбутнього через

104

оприлюднення друком. Печально було б чекати, щоб для прочитання цих

написів і увічнення пам’яті про ці залишки рідної старовини з’явилися

сторонні зацікавлені люди, звиклі ритися в пилові архівів і книгосховищ та

присвятили себе вивченню і розбору цих пам’яток минулого. Такі завзяті

дослідники і поціновувачі старовини можуть з’явитися для деяких церков

дуже нескоро, а тим часом багато досить цінних від часу псуються, старіють і

часто зникають без будь-якого сліду через нашу неувагу та зневагу до них.

Надгробні пам’ятки на церковних подвір’ях нерідко знищуються, особливо

при розчищенні місць для нових церковних споруд» [794, с. 192]. Як бачимо,

М. І. Яворовського непокоїла доля некрополів, він пропонував облікувати їх

як пам’ятки, вивчати, охороніти. Бо, на жаль, їм не надавалося належної

уваги, ці пам’ятки руйнувалися та знищувалися: «Отже необхідно збирати і

зберігати для майбутнього пам'ять про залишки минулого, інколи досить

важливі та цікаві для нашої історії. Думаємо, що зручніше і обов’язковіше це

зробити нашим парафіяльним настоятелям, які по декілька років живуть у

парафії, мають завжди перед очима і під руками ці пам’ятки церковно-

релігійного життя парафії і можуть знайти достатньо зручного і вільного часу

для вивчення цих пам’яток, належної обробки і прочитання написів та

збереження пам’яті про них на подальші часи засобом точних копій» [794, с.

193]. Отже, окрім безпосередньо фіксації та вивчення, М. І. Яворовський

пропонував також виготовляти копії епітафій для збереження пам’яті про

видатні постаті, важливі і як історичне джерело.

Активно вивчав та охороняв некрополі член Подільського

єпархіального історико-статистичного комітету К. В. Широцький. 1908 року

він опублікував працю «Надгробні хрести в Україні», в який подав 81

зображення хрестів, взятих з надгробків на стародавніх цвинтарях Поділля.

Дослідник ґрунтовно висвітлив еволюцію меморіальної пластики від

найпростіших форм до складних, декоративно збагачених композицій,

показавши на малюнках, як суто культова функція надгробних хрестів набула

функції естетичної. За його визначенням український надгробок – звичайний

105

хрест, лише спеціально виконаний, тобто змінений у своєму історичному

розвитку та прикрашений відповідно до естетичних народних вподобань.

Кость Віталійович вперше класифікував українські хрести за формою по

групах від найпростіших до найскладніших з різноманітними прикрасами й

орнаментами (трьохкінцевий хрест, скісний, прямий та шести- або

восьмикінцевий хрест), ще раз підтверджуючи оригінальний і неповторний

національний стиль українського народу та його своєрідний хист. К. В.

Широцький також висвітлив основні особливості кожного виду хрестів,

подав приклади усіх їх різновидностей, перші згадки про них в Україні,

характеристику їх походження та етапи історичного розвитку, удосконалення

й декоративного оздоблення [648, с. 199].

Церковні пам’яткоохоронці застосовували і метод фотофіксації

некрополів. Вже 1890 року до тільки що створеного Давньосховища М. Й.

Грейм передав фото герба Кантакузенів, зображеного на надгробку Іоанна

Кантакузена, надгробного горельєфу з поховання вірменського єпископа

Мелхіседека, надгробку І. Сутковецького (1592 р.) з Сутковецької церкви

[548, с. 8]. 1897 року священик села Домниця Балтського повіту Олександр

Бачинський передав фото надгробку священика Феодосія Левицького з

балтського міського кладовища [464, с. 7].

1884 року на сторінках часопису «Подольские епархиальные

ведомости» було опубліковано програму збирання історико-географічних

відомостей про край. Один з її пунктів передбачав збереження чим-небудь

цікавих надгробків, виготовлення копій епітафій [505, с. 662]. Це була перша

спроба централізовано зайнятися взяттям на облік важливих некропольних

пам’яток.

Справою охорони некрополів активно займався і Подільський

єпархіальний історико-статистичний комітет. 1901 року Комітет розглядав

питання збереження надгробних плит XVI ст. володарів м. Ярмолинці

Проскурівського повіту Ярмолинських, яке порушив поміщик с. Сказинці В.

М. Марковський – нащадок цього шляхетського роду. На засіданні було

106

вирішено біля Михайлівської церкви м. Ярмолинці побудувати каплицю і в її

стіни вмурувати залишки надгробків Ярмолинських. Напередодні засідання

Ю. Й. Сіцінський провів огляд надгробків та здійснив їх фотофіксацію [458,

с. 211-212].

Комітет також активно співпрацював з різними організаціями та

особами в справі охорони некрополів. Зокрема активні зв’язки були з

Проскурівським підвідділом Київського відділу Російського імператорського

воєнно-історичного товариства, який досліджував могилу поблизу с. Серби

Могилівського повіту, в якій, за переказами, був похований Іван Гонта [671,

с. 69; 766, с. 96]. Також активно співпрацювали кам’янчани з відомим

київським істориком Миколою Петровим, який присвятив теоретичному

осмисленню ролі некрополів як пам’яток історії окремий нарис [701, с. 93-

102; 779, с. 99].

Робилася спроба врегулювати охорони цвинтарних пам’ятників на

законодавчому рівні. 10 квітня 1896 року указом Громадянського

касаційного департаменту Сенату кладовища були закріплені за духовним

відомством, що вимагало від нього і догляду за некрополями. Указом Синоду

за №4 від 30 квітня 1897 року «Про прийняття заходів щодо утримання

кладовищ у благоустроєному вигляді» доручалося священикам:

1) вести постійний нагляд за тим, щоб кладовища, які знаходились у їх

безпосередньому віданні, утримувалися у благовлаштованому,

охайному та пристойному вигляді, «повністю відповідаючи

християнському боргу шани зі сторони живих до пам’яті померлих»,

застосовуючи при цьому будь-які засоби;

2) потурбуватися про термінове приведення в порядок кладовищ, які з

певних причин знаходились у незадовільному стані, тобто про

ремонт поруйнованих могил, ремонт старих та спорудження нових

огорож, парканів, укріплення насипів [534, с. 324].

На початку ХХ ст. подільське духовенство взяло участь у дослідженні

некрополів, яке скеровувалося із Санкт-Петербургу. Великий князь Микола

107

Михайлович, щоб створити «Російський провінційний некрополь» звернувся

по допомогу до православного відомства. У відповідь Синод 29 листопада

1908 року видав розпорядження, яке зобов’язувало всіх єпархіальних та

монастирських керівників скласти «список осіб, похованих у церквах та на

кладовищах, з чітким зазначенням надгробних написів, збережених на

могилах духовних осіб, дворян і найбільш видатних місцевих діячів…» [783,

с. 7]. У березні 1910 року розпорядження було підтверджене, до єпархій

надійшли інструкції, що детально пояснювали, які саме дані і про яких осіб

потрібно збирати.

26 січня 1909 року Подільська духовна консисторія видала

розпорядження, за яким у місячний термін священики мали надіслати

відомості про місцеві некрополі. З об’єктивних причин виконати це вчасно

не вдалося, і основний масив матеріалу надійшов літом 1909 року. Зокрема

благочинний 2-го округу Ямпільського повіту Євген Лукашевич писав, що

«раніше відомості не було змоги надіслати, так як до середини березня

могили на кладовищах та пам’ятники на них знаходилися під сніговим

покровом, через що не можливо було прочитати написи на них» [782, с. 206].

На основі даних, які надійшли з повітів Подільської губернії, 24 грудня

1909 року консисторією складено «Список осіб, похованих у церквах та на

кладовищах м. Кам’янця та парафій Подільської єпархії, із зазначенням

надгробних написів, які збереглися на могилах похованих», який містив 128

пунктів. Рзглянувши таблицю, Управління справами великого князя Миколи

Михайловича 28 вересня 1910 року затребувало від Подільської духовної

консисторії оригінали донесень. Крім того, упродовж 1910 року через

Департамент духовних справ інших віросповідань Міністерства внутрішніх

справ, було зібрано частину надгробних написів з кладовищ католицьких

парафій та синагог губернії [782, с. 206]. Загалом лише половина

благочинницьких округів Подільської єпархії надіслали відомості (32 з 65).

До прикладу, з восьми благочинних округів Балтського повіту інформація

108

надійшла лише з 1-го, 5-го і 8-го, з семи округів Кам’янецького повіту – 1-го,

4-го, 5-го і 7-го, з п’яти округів Брацлавського повіту – з жодного і т. д.

Усього матеріали по некрополях Подільської єпархії, що ввійшли до

третього тому (західно-російського) «Російського провінційного некрополя»,

налічують 1737 пунктів. До кінця 1912 року матеріал був зібраний, але

Перша світова війна та наступні події завадили виданню тому по

подільському некрополю. Зібрані матеріали й досі знаходяться в рукописах у

Російському державному історичному архіві в Санкт-Петербурзі [783, с. 7;

782, с. 208-209].

Не зважаючи на неповноту даних, цей збір інформації мав вагоме

значення. Саме завдяки йому в уяві духовенства некрополі почали виступати

як пам’ятки старовини. Завдяки збору матеріалу вдалося втілити в життя такі

форми пам’яткоохоронної роботи як фіксація та популяризація надгробних

пам’ятників.

Велика увага збереженню некрополів приділялася і в період

Української революції. У листопаді 1919 року Йосип Пеленський звернувся

до міністра ісповідань Івана Огієнка з пропозицією про вжиття заходів з

охорони пам’яток на кладовищах. Надгробні плити, хрести, пам’ятники, що

знаходилися там, повинні були бути збереженні без будь-яких змін.

Порушувати їх цілість дозволялося лише у виключних випадках, пов’язаних

з будівництвом на кладовищах нових церков, однак за умови, що надгробки

будуть вмонтовані в стіни зведеного храму. При цьому інші пам’ятки з місць

новобудов, а також художньо-історичні речі зі старовинних культових

споруд мали передаватися до музеїв [687, с. 60; 201, с. 247-248]. Іван

Іванович Огієнко підтримав таку ініціативу.

Велике значення надавалося й хрестам, які не були надгробними

пам’ятками, а меморіальним знаками на честь важливих подій чи осіб. Так,

12 серпня 1896 року було видано розпорядження єпископа Димитрія щодо

охорони таких хрестів, в якому зазначалося: «… деякі з цих хрестів,

можливо, єдині свідки видатних в історичному відношенні не тільки для

109

Поділля, а й всього південно-західного краю Росії подій (як то, існування

древніх монастирів, яких у Подільській єпархії було більше 50, місця

видатних битв…, битви християн з бусурманами, могили хоробрих витязів за

святу віру, за дорогу вітчизну і т. д.), і, як відомо з літописів і особливо з

народних переказів, багато загинуло подібних речових пам’яток, що свідчать

про славне минуле Поділля» [529, с. 661]. Єписокоп запропонував усім

парафіяльним священикам у межах своїх парафій скласти та надіслати (до 1

січня 1897 року) детальний опис усіх хрестів. При складанні описів

вимагалося, по можливості, відтворити креслення хрестів (фігури, ескізи) з

дослівним зазначенням напису, звернути увагу на народні перекази про

спонукання до встановлення хрестів, про їх значення для народу, про

пошанування деяких з них (відправлення молебнів, панахид, проведення

хресних ходів та ін.). Вимагалося, щоби опис був якомога ґрунтовнішим та

детальнішим [529, с. 661-662].

Висновки до другого розділу. Отже, духовенство як елітарна частина

подільської громади взяло активну участь у збереженні пам’яток архітектури,

переважно церковної. Здійснювалися пам’яткоохоронні заходи шляхом

фотофіксації церков, ремонту, догляду, реконструкції, будівництва храмів-

пам’ятників. Усе це мало значні масштаби, що дає можливість стверджувати:

завдяки старанням духовенства до нашого часу збереглися такі унікальні

пам’ятки церковної архітектури, як Миколаївська церква в Кам’янці-

Подільському XIV ст., Сутковецька церква-фортеця XV-XVI ст. й інші.

Водночас, необдумані дії окремих представників духовенства інколи

мимоволі сприяли й руйнації архітектурних пам’яток, переважно дерев’яної

сакральної архітектури, внаслідок реставрації, розбору старих і будівництва

нових церков за зразком російських храмів, втраті регіональної особливості й

науково-мистецької цінності. Після створення Подільського єпархіального

історико-статистичного комітету посилився контроль з боку консисторії,

проводилося обслідування, фотофіксація об’єктів церковної архітектури, їх

охорони.

110

Подільське духовенство брало активну участь в охороні археологічних

пам’яток. Цей процес активізувався у зв’язку з археологічними розкопками в

Бакоті, що проводилися під керівництвом почесного члена Подільського

єпархіального історико-статистичного комітету професора В. Б. Антоновича

за участі Ю. Й. Сіцінського. Посилились археологічні дослідження,

популяризація пам’яток на території Поділля. Дослідження та збереження

пам’яток археології духовенство Поділля здійснювало також у тісному

контакті з Київським товариством охорони пам’яток старовини та мистецтва,

Імператорською археологічною комісією, Імператорським воєнно-

історичним товариством та видатними археологами (В. Б. Антновичем, С. С.

Гамченком та ін.). Плідними були контакти з Московським археологічним

товариством, участь членів Подільського єпархіального історико-

статистичного комітету, у першу чергу Ю. Й. Сіцінського, в археологічних

з’їздах, що проходили в Україні.

Подільські церковні історики підтримали акцію з підготовки

археологічних карт губерній. Зокрема Ю. Й. Сіцінський, який уклав

«Археологічну карту Подільської губернії», у такий спосіб заоблікував

виявлені, здебільшого обслідувані і вивченні об’єкти археологічної

спадщини краю.

З початком Першої світової війни та в умовах національно-визвольних

протистоянь 1917-1921 рр. археологічні дослідження практично зупинилися і

основні зусилля спрямовувалися на збереження археологічних знахідок у

музеях.

З середини ХІХ ст. духовенство звернуло увагу на збереження

некрополів – взяття їх на облік, фотофіксацію, догляд за пам’ятками. На

звернення великого князя Миколи Михайловича за завданням св. Синоду

зібрано інформацію про некрополі по всій єпархії для видання «Російського

провінційного некрополя». Таким чином було взято на облік найбільш

важливі надгробні пам’ятники, скопійовано епітафії з них і на сьогодні цей

матеріал залишається найповнішим зводом надгробних пам’яток Поділля.

111

Наприкінці ХІХ століття з’явилися праці (зокрема М. І. Яворовського), в

яких зроблена спроба теоретичного осмислення необхідності охорони

некрополів.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Поділлі відбувається

зародження пам’яткознавчих теоретичних досліджень, до яких зокрема

причетні Ю. Й. Сіцінський та М. І. Яворовський. Не втратили і сьогодні

цінності статті Ю. Сіцінського про подільську дерев’яну та муровану

церковну архітектуру, які містять низку важливих теоретичних положень.

Основні теоретичні положення і висновки йього розділу пройшли

апробацію в низці публікацій дисертанта [752; 753; 754; 756; 761; 762].

112

РОЗДІЛ ІІІ

РОЛЬ ДАВНЬОСХОВИЩА ТА БІБЛІОТЕК ПОДІЛЬСЬКОГО

ЄПАРХІАЛЬНОГО ВІДОМСТВА У ЗБЕРЕЖЕННІ РУХОМИХ

ПАМ’ЯТОК

3.1. Єпархіальне Давньосховище – скарбниця рухомих пам’яток

історії та культури

Важливу роль у збереженні рухомих пам’яток завжди виконували

заклади музейного типу. Саме вони стали надійним місцем накопичення,

систематизації, обліку та популяризації пам’яток історії і культури краю. На

початковому етапі основні турботи зі створення музейних закладів, як

правило, лягли на плечі духовенства, оскільки з ряду об’єктивних причин

найбільша кількість старожитностей збереглася в церквах і монастирях.

Давньосховище на Поділлі постало з ініціативи М. І. Яворовського за

підтримки Ю. Й. Сіцінського, Ю. Ролле та інших членів Подільського

єпархіального історико-статистичного комітету. Безпосереднім поштовхом

стало те, що після поїздки М. І. Яворовського та Ю. Й. Сіцінського до Бакоти

не було де зберігати знайдені старожитності [198, арк. 3зв.].

Памяткоохоронців непокоїло, що «пам’ятки старовини, культури, мистецтва

вивозяться до Києва, Петербурга, Варшави, Кракова, а то й так безслідно

пропадали історичні цінності» [198, арк. 2 зв.]. Підштовхували й листи,

розпорядження духовних управлінських установ щодо збереження рухомих

пам’яток, скажімо, і звернення Церковно-археологічного товариства при

Київській духовній академії до подільського духовенства від 28 червня 1882

року щодо заборони продажу євреям церковних старожитностей [368, с. 462].

На засіданні Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету 29 жовтня 1889 року М. І. Яворовський запропонував заснувати

музей церковних старожитностей – Давньосховище. Цю ініціативу підтримав

також протоієрей Казанського кафедрального собору М. З. Доронович,

113

запропонувавши дві кімнати в соборі для облаштування музею, бібліотеки та

архіву [747, с. 14; 550, с. 82].

З цього приводу Ю. Й. Сіцінський писав: «Але якщо де, то на Поділлі

відчувається нагальна потреба в розробці місцевої історії... У цьому

відношенні Поділля відстало від інших провінцій Росії… Необхідна чорна

робота в запилених архівах над зітлівшим папером, необхідно пробратися на

горища монастирів та церков, щоб там під пилом та пліснявою знайти сліди

минулого життя, описати забуті речі і споруди і таким чином відтворити

минуле життя наших предків…» [550, с. 81].

Для облаштування музею була створена комісія в складі М. З.

Дороновича, В. С. Якубовича та Ю. Й. Сіцінського [550, с. 82]. Був

вироблений проект облаштування Давньосховища, на якому Подільський

єпископ Донат наклав резолюцію: «Нехай Бог благословить добру та корисну

для науки справу» [509, с. 28]. У грудні 1889 року завідуючим музею був

обраний В. С. Якубович, секретарем – Ю. Й. Сіцінський.

Мета Давньосховища полягала в «збирані та збереженні речових

пам’яток Подільської єпархії як в оригіналах, так і знімках та зразках» [507,

с. 83]. До нього входили:

1) бібліотека історичних творів російською, польською, латинською та

іншими мовами, необхідних для вивчення історії Поділля;

2) архів рукописних документів;

3) відділ речових пам’яток.

У свою чергу відділ речових пам’яток складався з:

1) пам’яток мови та письма: стародруків та рукописних церковно-

богослужебних книг:

2) пам’яток церковної архітектури Поділля в малюнках, фотографіях,

гравюрах, моделях та зразках;

3) пам’яток церковного живопису та скульптури (старовинні ікони,

картини релігійного та історичного змісту, портрети видатних діячів Поділля,

фотознімки місцевих святинь);

114

4) церковно-богослужебних предметів;

5) пам’яток нецерковних, які мали відношення до історії Поділля [509,

с. 26-27].

Фінансування Давньосховища проводилося за рахунок сум від продажу

видань Комітету, з інших єпархіальних джерел (за згодою єпископа),

пожертвувань членів Комітету та інших осіб. На утримання музею частково

витрачались внески членів Комітету [509, с. 27-28].

30 січня 1890 року стало пам’ятним днем в історії Кам’янця-

Подільського та Подільської єпархії, адже відбулося урочисте відкриття при

кафедральному соборі Ікони Казанської Божої Матері першого на Поділлі

історико-краєзнавчого музею – Давньосховища [590, с. 82; 591, с. 48; 765, с.

74]. Цього дня єпископ Димитрій (в миру історик Д. І. Самбикін) провів

урочисте богослужіння в церкві Троїцького монастиря. Після цього відбулося

урочисте засідання Комітету, на якому єпископ Димитрій закликав присутніх

до «збереження і охорони пам’яток церковної старовини Подільської єпархії,

вказав на важливе значення цих пам’яток» [549, с. 183], а також зазначив, що

«відкриття в Кам’янці Давньосховища необхідне для збереження від

розкрадання старожитностей і збереження на пам'ять нащадкам, оскільки

багато старожитностей Поділля перейшли в закордонні музеї та археологічні

товариства» [535, с. 175].

На відкриття в Кам’янці-Подільському єпархіального Давньосховища

відгукнулася «Киевская старина»: «Вітаючи новий заклад і бажаючи йому

повного процвітання, не можемо не висловити побажання, щоб і в інших

містах нашого краю з’явилися схожі музеї, де б зберігалися зникаючі тепер

безслідно пам’ятки минулого» [747, с. 15]. Відгуки також опублікували

«Киевлянин», «Новое времья», «Свет» та інші видання.

Роль у заснуванні музею відомого пам’яткоохоронця Ю. Й.

Сіцінського, влучно охарактеризував Г. Г. Брілінг у своїх спогадах:

«Найдавнішим музеєм губернії був Подільський музей «Церковне

давньосховище», який зобов’язаний своєю появою та існуванням енергії

115

колишнього священика Ю. Й. Сіцінського, археолога-аматора та

мистецтвознавця. Музей фактично не обмежувався церковними

старожитностями, але й охопив археологію та етнографію краю» [105, арк. 3;

106, арк. 1].

Формування фондової колекції відбувалося переважно силами

духовенства. Усі надходження фіксувалися в обліковій книзі. Часопис

«Подольские єпархиальные ведомости» щорічні публікував звіти про

надходження експонатів до Давньосховища, привертаючи увагу до музейних

старожитностей, популяризуючи їх.

Різні музейні предмети почали надходити до Давньосховища вже з

перших днів (Додаток В). Від єпископа Подільського і Брацлавського музей

отримав 5 предметів, від єпископа Балтського – 2, від М. І. Яворовського та

В. Мартиновського – по 6, П. Вікула – 5, Ю. Сіцінського, А. Шманкевича –

по 2, С. Дложевського, В. Ковальського, К. Сімашкевича, П. Жданова – по

одному [541, с. 368-370]. Протягом травня-липня 1890 року до фондів

надійшло 84 предмети, протягом серпня-жовтня 1890 року – більше 100

експонатів. Серед них були такі, що стосувалися визначних архітектурних і

археологічних об’єктів – Бакотського скельного монастиря, Сутковецької

церкви-фортеці, фортеці у Жванці [381, с. 1079-1084]. Власне, протягом 1890

року до фондів Давньосховища надійшло 413 предметів старовини [549, с.

196].

49 предметів, за інформацією Ю. Й. Сіцінського, надійшло до

Давньосховища протягом липня-вересня 1891 року, найбільше – від М.

Грейма, І. Стрельбицького, М. Адіасевича, деякі експонати були спеціально

придбані [543, с. 639-642]. На початок січня 1892 року в музеї містилося:

книг історичних – 421, церковних стародруків – 80, церковних рукописів –

33, грамот – 8, антимінсів – 69, ікон, плащаниць, копій ікон і т. д. – 32,

портретів і картин – 14, фотознімків, малюнків, гравюр та інших зображень

церков, ікон, історичних місць – 330, географічних карт – 7, кам’яних знарядь

116

та інших нецерковних пам’яток – 142, всього – більше 1100 предметів [466, с.

273].

Протягом січня-березня 1892 року музей поповнило ще 104 предмети

[556, с. 496-499], 184 експонати надійшли протягом квітня-червня (В. Б.

Антонович передав 15 монет, С. С. Дложевський – 113 мідних монет XVII-

ХІХ ст.) [555, с. 833-836]. На початок 1893 року вже налічувалося 1590

предметів: історичних книг – 500, церковних стародруків – 99, церковних

рукописів – 45, грамот – 10, антимінсів – 77, церковної утварі та одягу – 76,

ікон, плащаниць та ін. – 45, портретів і картин – 17, фотознімків, малюнків,

гравюр, ікон – 349, географічних карт – 19 [467, с. 251].

28 жовтня 1894 року було затверджено «Статут Подільського

єпархіального історико-статистичного комітету і утворених при ньому

Давньосховища та Єпархільної бібліотеки». Пункт 3 Статуту визначав:

«Єпархільне церковне Давньосховище для накопичення та збереження

старожитностей , які мають відношення до історії Подільської єпархії та для

сприяння Комітету в його роботі включає в себе: 1) бібліотеку історико-

статистичного комітету; 2) архів; 3) речові пам’ятки церковної старовини

(музей)» [198, арк. 2]. У пункті 6 йшлося: «Речові пам’ятки церковної

старовини складають як самі предмети, так і їх точні зображення. Сюди

відносяться:

а) стародруки і рукописні церковно-богослужебні книги православні,

уніатські і т. п.;

б) пам’ятки церковної архітектури в зображеннях (малюнки,

фотографії, гравюри), моделях і зразках (цегляні, шматки каменю і т. п.);

в) пам’ятки церковного живопису і скульптури (старовинні живописи

та ін. ікони, картини релігійного та історичного змісту, портрети історчних

діячів в історії Поділля, різні зображення, фото з місцевих святинь та ін.);

г) церковно-богослужебні предмети (старі антимінси, одяг

православний та уніатський, церковне начиння тощо);

117

д) не виключаються старожитності нецерковні, які мають історичне

значення, особливо ті, що висвітлюють історію Поділля» [198, арк. 2зв.].

Пункт 7 Статуту передбачав порядок надходження предметів у

Давньосховище. «Перераховані раніше предмети, – зазначалося у ньому, –

надходять у Давньосховище шляхом пожертвувань або придбання на кошти

Комітету, у випадку передбаченої користі, необхідності і можливості

передати належні церквам і монастирям Подільської єпархії предмети в

Давньосховище, такі надходять у Подільське єпархіальне Давньосховище з

дозволу св. Синоду згідно указу св. Синоду від 10 жовтня-16 листопада 1890

року» [198, арк. 2зв.].

На початок 1894 року Давньосховище вже мало в своїх фондах 2490

експонатів (630 історичних книг, 717 церковних стародруків, 48 рукописних

книг, 10 грамот, 83 антимінси, 85 одиниць церковного начиння, 55 хрестів,

ікон, плащаниць, 18 портретів і картин, 367 фотографій, гравюр і малюнків,

27 географічних карт і планів, 455 предметів озброєння, монет, медалей)

[468, с. 336-337].

1896 року їх кількість зросла до 4003 предмети старовини, 1897-го –

4281 одиниці [463, с. 13].

З часом Давньосховище, яке розміщувалося на верхній галереї

Казанського собору, вже не могло вмістити всіх експонатів. 1900 року міська

дума вирішила організувати Кам’янець-Подільський публічний музей, в

основі якого б лежали фонди Давньосховища, і виділити для нього окреме

приміщення.

1901 року був заснований фонд для будівництва музейного будинку, до

нього щорічно виділося 500 руб. з коштів Комітету та один відсоток від

надходжень свічкового заводу [464, с. 3-4].

Наприкінці 1902 року подільський губернатор О. О. Ейлер дозволив

розмістити Давньосховище в казенному подомініканському будинку по

вулиці Дворянській (сучасна Домініканська). На облаштування

Давньосховища було виділено 1780 руб. 50 коп. [747, с. 17]. Експозиції

118

розмістили у двох великих залах, експонати погрупували тематично і

розташували в шафах з вітринами [464, с. 3-4].

1903 року Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет

був реорганізований в Подільське церковне історико-археологічне

товариство. Був прийнятий новий Статут, в якому зазначалося, що «для

збирання та зберігання пам’яток старовини і документів у підпорядкуванні

Товариства знаходиться музей з архівом». Пункт 26 Статуту стверджував: «У

музей збираються пам’ятки старовини, точні знімки з них, а саме:

а) пам’ятки мови і письма: стародруки, рукописи, грамоти, плани та ін.;

б) пам’ятки архітектури в зразках, малюнках, фотографіях, моделях;

в) пам’ятки живопису і скульптури;

г) предмети церковно-богослужебні: св. антимінси, священий посуд,

хрести, євангелії, одяг, церковне начиння;

д) старожитності первісні, історичні, побутові і взагалі предмети, які

мають археологічне та історичне значення» [666, с. 55].

У пункті 28 зазначалося: «Св. антимінси та інші речі, освячені

використанням при богослужіннях, як-то священний посуд, євангелії, хрести

та ін., мають зберігатися під наглядом особи священицького сану в окремо

влаштованих для цих предметів вітринах та шафах з хрестами на них і з

відповідними написами; ікони повинні бути розвішані на відповідній висоті;

при огляді священних предметів не давати їх у руки мирянам для

задоволення цікавості…» [666, с. 55].

Статут забороняв видавати додому предмети старовини з музею.

Виняток за постановою ради Товариства робився у випадках, коли ці

предмети були потрібні членам Товариства і науковим установам для

наукових цілей. Усі пам’ятки мали бути заобліокованими й описаними,

планувалося видавати описи та покажчики заоблікованих пам’яток [565; 666,

с. 55-56].

Налагоджена робота Давньосховища зі збереження старожитностей

викликала жвавий інтерес в Україні. 1904 року В. О. Біднов, створюючи в

119

Полтаві музей-сховище церковної старовини, попросив допомоги в

київського професора М. І. Петрова, а той порадив йому звернутися до

завідуючого Давньосховища (з 1892 року) в Кам’янці-Подільському Ю. Й.

Сіцінського. Ю. Й. Сіцінський надіслав колезі Статут Подільського

церковного історико-археологічного товариства, різну літературу. На знак

вдячності Полтавський церковно-археологічний комітет надіслав до

Кам’янця-Подільського краєзнавчі видання та перший том своїх «Праць»

[772, с. 80].

Проводилась велика робота не тільки з упорядкування, обліку

пам’яток, а й популяризації. Ю. Й. Сіцінський підготував та опублікував у

десятому випуску «Трудов Подольского церковного историко-

археологического общества» опис стародруків, який містив 194 назви книг,

що знаходились у музеї. Найстарішим було грецьке Євангеліє, надруковане у

Венеції 1560 року, найновішою – «Богогласник» 1825 року [547, с. 1-105]. В

«Описі предметів старовини», вміщеному в одинадцятому випуску, Ю. Й.

Сіцінський представив 114 первісних старожитностей [546, с. 5-8], 266

«доісторичних та історичних предметів» [546, с. 8-16], 140 ікон, плащаниць,

хоругв, різних зображень та статуй [546, с. 28-36], 138 хрестів та

медальйонів, 687 антимінсів [546, с. 36-43], 41 одиницю церковного начиння

[546, с. 43-45], 110 предметів посуду та іншого церковного начиння [546, с.

45-50], 7 пам’ятників церковної архітектури [546, с. 56], 666 портретів,

картин та інших зображень [546, с. 50-61], 39 грамот [546, с. 62-64], 121

рукопис [546, с. 64-78], 798 книг-стародруків [546, с. 79-88], 14 старовинних

карт, планів та атласів [546, с. 88-89], 2968 монет, асигнацій і грошових

знаків [546, с. 89-101], 71 одиниця медалей, жетонів, орденів [546, с. 102-103]

та 1304 предмети етнографічного відділу [546, с. 104-105], всього – 7684

предмети, що знаходились у музеї.

І надалі гостро стояло питання музейного приміщення для збереження

та експонування старожитностей. 1910 року музею виповнилося 20 років, але

він так і не мав належної бази. До того ж губернатор О. О. Ейлер

120

розпорядився звільнити подомініканські будівлі. Про це з болем розповідав

Ю. Й. Сіцінський у листі до професора М. І. Петрова (Додаток Д). Однак

невдовзі Синод та Московське археологічне товариство за безпосередньої

участі графині П. Уварової заступилися за музей [198, арк. 16]. Тому

пам’яткоохоронці задля ефективного збереження старожитностей, які досить

сильно страждали під час переїздів музейних фондів, вирішили побудувати

власне приміщення. На звернення активістів міська дума постановила надати

Товариству ділянку на розі вулиць Петроградської (нині Лесі Українки) та

Князів Коріатовичів для будівництва нового музею [607, с. 24]. Товариство

звернулося і до єпархіального з’їзду про надання грошової субсидії. Однак

з’їзд пообіцяв надати кошти лише в разі задоволення потреб усіх духовних

навчальних закладів [607, с. 24].

1911 року звільнилася двоповерхова будівля духовного училища на

Губернаторській площі (сучасний Вірменський ринок) й було вирішено

тимчасово облаштувати в ній музей і бібліотеку. Музейна експозиція зайняла

три великі зали на другому поверсі, а бібліотека і читальний зал розмістилися

на першому поверсі. Велику музейну кімнату, де колись знаходилась

училищна церква, було відведено для засідань Товариства. Її прикрасили

портретами подільських єпископів, діячів науки і культури Поділля. Біля стін

стояли вітрини з церковними старожитностями. Найцінніші музейні

експонати зберігалися в невеликій кімнаті, укріпленій залізними дверима та

решітками на вікнах [607, с. 24].

Щодо побудови експозиції, то в ній проектувався статичний показ

пам’яток старовини, використовувався переважно допоміжний матеріал –

фотографії, моделі, муляжі.

1911 року в Петербурзькому інституті цивільних інженерів було

оголошено конкурс на створення проекту кам’янецького музею. У лютому

1912 року на огляд журі (директор інституту, три архітектори, художник і

представник Подільського церковного історико-археологічного товариства

депутат Держдуми священик Ф. Д. Філоненко), було представлено сім

121

проектів [198, арк. 19]. Першу премію в розмірі 75 рублів отримав студент

інституту Д. Дяченко за проект, в якому гармонійно поєднувалися риси

адміністративного та культового будівництва, пропагувався український

архітектурний стиль на основі бароко. Губернський інженер О. Калашников

на виконання цього проекту безкоштовно розробив кошторис у сумі 24000

рублів [607, с. 25]. Проте через «крамольність мазепинського стилю» проект

майже рік пролежав у канцелярії губернатора [772, с. 84]. Дозвіл на

будівництво музейного приміщення був наданий у Будівельному відділі аж 3

квітня 1914 року [52, арк. 89в-89г]. Невдовзі розпочалася Перша світова

війна і будівництво приміщення для музею було відкладено на невизначений

час.

Назва «Єпархіальне Давньосховище» почала явно не відповідати його

змісту і співвідношенню церковних і нецерковних експонатів (останні

складали 2/3). Тому 1912 року Давньосховище було перейменоване в Музей

Подільської губернії [712, с. 51]. 1914 року на проведення електричного

освітлення музею було виділено 320 рублів.

З початком війни становище музею значно ускладнилося. За словами

Ю. Й. Сіцінського, «1914 року австрійці, увійшовши до музею, побачили, що

це справді музей і, нічого не чіпаючи, вийшли» [198, арк. 21]. Але вже того

року музей довелося двічі евакуювати: перший раз до Вінниці, другий – до

Немирова. 1917 року музей був вивезений втретє.

У ході переїздів розпорошувалися музейні предмети. Це викликало

незадоволення громадськості. 15 липня 1918 року Кам’янець-Подільська

міська дума, у складі якої був і член Подільського церковного історико-

археологічного товариства Олександр Прусевич, порушила питання про

повернення до Кам’янця-Подільського тієї частини історичного музею, яка

була евакуйована до Вінниці і передана місцевому товариству охорони

пам’яток старовини. Клопотання про повернення етнографічної колекції

порушила і Подільська губернська «Просвіта». На жаль, через різні

обставини це рішення повністю виконане не було.

122

І все ж музейна колекція, що залишилася в Кам’янці-Подільському,

мала надзвичайно велику цінність. Так, І. І. Огієнко в пояснювальній записці

до проекту рішення про призначення Подільському церковному історико-

археологічному товариству щорічної допомоги в розмірі 5000 крб. 21 січня

1919 року писав: «Товариство в значній мірі поширило рамки діяльності того

Комітету [Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. –

Авт.], упорядкувало чудовий музей церковної старовини нашого Поділля,

улаштувало при ньому бібліотеку зі значною кількістю надзвичайно

рідкісних книжок і зібрало багато матеріалів для висвітлення церковно-

релігійного життя та загально-громадського життя Поділля і його давно-

минулого» [23, арк. 3-3 зв.; 52, арк. 85-86].

Номінально музей залишався церковним і підпорядковувався

Подільському церковному історико-археологічному товариству. 23 жовтня

1919 року Комісія охорони пам’яток та національної культури (П. В.

Клименко, О. М. Прусевич та ін.) сформувала групу для вироблення статуту

музею, перетворення його на державний музей [58, арк. 181].

Тоді музей складався з 4-х відділів:

1) історико-археологічного;

2) мистецького;

3) побутового;

4) церковної старовини.

Для управління справами музею Головним управлінням мистецтв та

національної культури УНР призначався директор. Він запрошував на роботу

завідуючих відділами, яких затверджувало Головне управління. Директор та

завідувачі відділами входили до Комісії охорони пам’яток старовини та

культури. Кожного року від музею до Головного управління мистецтв та

національної культури мав надходити кошторис. 1919 року він передбачав на

облаштування музею 332250 гривень, на придбання, перевезення та

фотографування пам’яток – 500000 гривень. Заробітна плата працівників

123

музею складала 89000 гривень, оренда приміщення, канцелярські та інші

витрати – 77000 гривень [59, арк. 39-41].

Проте всі ці заходи не гарантували нормального функціонування

музею в буремний період Української революції, коли в Кам’янці-

Подільському перебувала велика кількість військових. Зберігся лист Ю. Й.

Сіцінського, який характеризує складне становище музею. З огляду на

важливість цього документу наведемо його повністю: «До Головного

управління мистецтв та національної культури при Міністерстві народної

освіти і мистецтв. Часто буває, що військові частини займають або

намагаються зайняти помешкання в будинку археологічного музею (на

Губернаторській площі). Назад тому кілька днів 4 козаки по розпорядженню

старшини були поміщені в бібліотечній кімнаті і прийшлося завідуючому

музеєм кілька разів ходити в міську комендатуру й прохати, щоб звільнили

помешкання музею від військового постою. Вчора й сьогодні знову якась

частина галицького війська намагається зайняти помешкання музею. І таке

провадиться часто і не можливо бути запевненому, що музей не буде

зайнятий, реквізований. Ласкаво прошу звернути увагу на таке непевне

становище музею й зробити заходи, щоби був виданий закон або приказ, що

музеї взагалі не підлягають ніякій реквізиції. А коли буде даний такий закон,

ласкаво прошу написати пану начальнику залоги й просити його, щоби музей

не був реквізований. Про це й пишу пану начальнику залоги й хочу, щоби

Головне управління мистецтв та національної культури підтримало моє

прохання перед паном начальником залоги. Завідуючий музеєм протоієрей Є.

Сіцінський» [58, арк. 47-47 зв.].

Про роль Давньосховища-музею у збереженні української

національної спадщини красномовно свідчив В. К. Приходько, голова

Губернської народної управи: «Товариство було по назві російське, музей

був «церковно-археологічним», але коли ви входили до нього, то з вишивок і

килимів, зі стародруків та гравюр, з мовчазних портретів Залізняка і Гонти –

до вас голосно промовляла Україна» [707, с. 53].

124

1917 року розпочалася робота зі створення Подільського обласного

художньо-промислового музею в м. Вінниці, в якій активну участь взяло і

подільське духовенство. У його складі мало бути 7 відділів:

1) художньо-промисловий;

2) художній;

3) археологічний;

4) історичний;

5) нумізматичний;

6) етнографічний;

7) бібліотека.

Для створення музею Подільське губернське земство виділило 50000

крб., у Вінниці зібрали 50000 крб., Кам’янецька та Ольгопільська повітові

управи дали по 500 крб., Брацлавське повітове земське зібрання – 500 крб.,

Ольгопільське – 2000 крб., Летичівське – 2500 крб. Ідею створення музею

підтримали губернський з’їзд учителів вищих початкових шкіл, з’їзди

учителів початкових шкіл Проскурівського, Вінницького та Літинського

повітів. Навіть перший з’їзд православного українського духовенства виніс

постанову передати музею ті пам’ятки старовини, які зберігалися в церквах

Подільської єпархії. Подільське товариство охорони культурно-історичних

пам’яток (м. Вінниця) стверджувало, що губернське земське зібрання

передало музею «весь уже налажений цілий одділ свого музею. Дякуючи

цьому у нашому музеї виявилася хороша етнографічна колекція» [47, арк. 33-

34]. На нашу думку, більшість матеріалів цієї етнографічної колекції склали

матеріали евакуйованого Кам’янець-Подільського музею. Виникла проблема

з приміщенням. Планувалося передати під музей старовинну будівлю

площею 620 квадратних саженів. Товариство просило також державні органи

влади надати 30825 крб. на облаштування музейного приміщення [47, арк.

33-34 зв.]. Проте і наступного 1919 року Вінницька міська управа не передала

будинок «Мури» під музей [58, арк. 51; 95, арк. 5-6]. Збереглося також

прохання П. Дорошенко до Вінницького єпископа Амвросія виділити

125

приміщення в соборі м. Вінниці для зберігання культурних цінностей [58,

арк. 17]. Врешті-решт Радою Міністрів було вирішено не видавати

Вінницькій міській управі урядових позичок до передачі будинку «Мури»

Подільському товариству охорони пам’яток [58, арк. 41]. Для прийому

приміщення під музей до Вінниці був відряджений голова Відділу церковної

старовини Головного управління охорони пам’яток старовини та мистецтва

Й. Г. Пеленський [58, арк. 61]. На той час музей налічував 1500 експонатів. З

приходом більшовиків музей призупинив свою діяльність. Роботи зі

створення музею відновилися 1920 року, очолив його Г. Г. Брілінг [58, арк.

168].

Заклад музейного типу був створений у Кам’янець-Подільському

державному українському університеті. Навчальний кабінет мистецтв при

університеті досить скоро перетворився у музей. 26 грудня 1919 року І. І.

Огієнко доручив знавцю музейної справи Ю. Й. Сіцінському

систематизувати нумізматичну колекцію, яку придбали в колекціонера К.

Пуласького (2253 монети). Ю. Й. Сіцінський уклав «Хронологічний спис

речей (експонатів), що поступають до Кабінету мистецтва Кам’янець-

Подільського університету» і в трьох книгах зафіксував детальну інформацію

про експонати – їх назву, походження, дату надходження, кількість, вік.

Першу книгу інвентарного опису було заведено 1919 року. Вона

розпочиналася описом нумізматичної колекції, придбаної у Казимира

Пуласького (до її складу входили здебільшого срібні польські, пруські,

литовські монети ХVІІ-XVIII ст.). Досить повно в кількісному відношенні

були представлені давньоримські та давньогрецькі монети. Колекція містила

й різноманітні пам’ятні медалі, зокрема польські медалі XIV і наступних

століть, відзнаки епохи Наполеона Бонапарта та Олександра І (всього 46

одиниць). У другій книзі зафіксовані «дарунки Миколи Олексійовича

Хитькова» – 118 монет польського та російського карбування XVIII –

початку ХІХ ст., а також 9 предметів китайського походження, речі

етнографічного та культового характеру. У другій і на початку третьої книги

126

дано аналіз нумізматичної колекції Івана Огієнка, яка складалася з

бельгійських, російських, швейцарських, фінських, болгарських,

австрійських, пруських, французьких, англійських, румунських, італійських,

китайських, бразильських, індійських, японських монет XVIII-ХІХ ст.

(всього 228 одиниць). На кінець 1919 року в Кабінеті мистецтв було 2619

експонатів [768, с. 113-114].

Кабінет мистецтв очолив Ю. Й. Сіцінський. У ньому на кінець 1920

року налічувалося 3274 експонати [772, с. 86; 615, с. 408-409; 618, с. 64]. 10

вересня 1920 року професорською радою було видано постанову, згідно якої

«можна вважати університетську церкву за музей, перенести туди Кабінет

мистецтв» [188, арк. 4].

Були й інші проекти створення музеїв на Поділлі, але вони не знайшли

своєї реалізації. Так, неодноразово порушувалося питання про перетворення

в музей Кам’янець-Подільської фортеці. Дописувач газети «Трудова

громада», який заховався за псевдонімом Александор, писав: «У самому

замкові варто було би утворити помешкання під краєвий музей…» [579, с. 6].

У зверненні Подільської «Просвіти» до Міністерства мистецтв Української

Держави зазначалося: «Кам’янецький замок повинен стати національною

цінністю, нехай той замок, перед яким українська нація пролила стільки

крові, перед яким був сам гетьман Богдан Хмельницький став музеєм» [42,

арк. 4]. Проте фортеця в той час так і не стала музеєм.

1919 року Законом Ради Міністрів УНР Кам’янець-Подільську

художньо-ремісничу майстерню було перетворено в крайову художньо-

промислову школу, а при ній створено музей [56, арк. 2].

Співпрацювало духовенство і з різними громадськими музеями. Так, за

інформацією Г. Александровича священики взяли активну участь у

наповненні фондів музею Подільського товариства природодослідників та

природолюбів: протоієрей Летичівського собору Х. Татомир 1915 року

передав зразок вишивки та вишиту ікону ХІХ ст., священик с. Харпачки

Гайсинського повіту Л. Н. Станкевич – 3 зразки народної вишивки, сім’я

127

священика с. Білоусівка Гайсинського повіту В. А. Широцького – колекцію з

57 стильних вишивок того села [580, с. 9-18].

Практично ж кожна церква, монастир були міні-музеями, в яких

зберігалася значна кількість пам’яток. Правда умови їх збереження не завжди

відповідали вимогам. Показовою є церква с. Кукавка Могилівського повіту.

У ній зберігалося декілька ікон роботи відомого художника В. А. Тропініна:

св. великомученика Димитрія, св. Миколая, Воскресіння, св. великомучениць

Софії, Віри, Надії і Любові, св. великомучениці Варвари, св. Адріана і

Наталії, Божої Матері Мадонни, «Євангелісти» та ін. З цієї ж церкви до

Давньосховища було передано плащаницю роботи Василя Тропініна. Крім

ікон у нащадків графа Іраклія Івановича Моркова, який володів Кукавкою,

збереглося декілька картин відомого художника, серед яких особливо

вирізнялася картина про сільське весілля, яке поверталося з Кукавської

церкви [731, с. 1049-1053]. Ці роботи з огляду на їх мистецьку цінність були

суспільним надбанням та неоціненним скарбом. З цього приводу Ю. Й.

Сіцінський на засіданні Подільського церковного історико-археологічного

товариства 1907 року зробив спеціальну доповідь «Про художника Тропініна

та його ікони в церкві с. Кукавки Могилівського повіту» та передав до

Давньосховища фотокопії ікон [475, с. 1134].

Особливої шани і поваги серед парафіян і священиків набували

чудотворні ікони, що зберігалися в церквах, монастирях. Шанобливе

ставлення сприяло збереженню пам’яток іконопису. Серед них були ікони:

Божої Матері з с. Глядки Проскурівського повіту [525, с. 288; 538, с. 288-

291], Браїлівської Божої Матері з Браїлівського жіночого монастиря та ін.

[490, с. 94-95].

Цінними пам’ятками ливарного мистецтва є церковні дзвони, які

нерідко мають різні дарчі написи, повідомлення про місце і час відливу та ін.

Для прикладу можна згадати описаний М. В. Сімашкевичем один із дзвонів

Архієрейської церкви в Кам’янці-Подільському, який містив напис «Во славу

святої, єдиносущої, животворящої Трійці – Отця і Сина, і Святого Духа

128

вилитий цей дзвін у храм Успіння Пресв. Богородиці при Подільському

православному архієпископі Кирилі і різних орденів кавалера в літо

Богослова і старанням Архієрейського будинку. Художник з дворян Павло

Степанович Олександрович» [742, с. 81]. Цікавий за мистецькими

оформленням дзвін знайшли 1873 року біля с. Китайгород [408, с. 39-41; 426,

с. 705-706].

У багатьох церквах зберігалося чимало старожитностей культового

призначення, зокрема ікони, ризи, церковний посуд, антимінси та ін., які

мали історичну, культурну та мистецьку цінність. Зокрема в с. Поташна

Ольгопільського повіту були ікони «старовинного немайстерного письма,

написані і на полотнах, і на дошках, і на папері, і на дереві, і на шклі». Одна з

ікон (Спасителя) містила дату «1755». У церкві знаходилася срібна чаша «з

висіченим єврейським написом»: на одній зі сторін – «Борух Хаїмович Іцав»,

на іншій – «Сима, дочка Пелил Коц». Датували чашу XVIII ст. [636, с. 112-

114].

Підсумовуючи сказане, можемо стверджувати, що подільське

духовенство зробило великий внесок в організацію музеїв, використання їх

для збереження рухомих пам’яток старовини. Центральне місце посідало

Давньосховище, створене з ініціативи духовенства, зокрема М. І.

Яворовського, Ю. Й. Сіцінського та ін. Його фонди наповнювалися завдяки

надходженням з церков та монастирів єпархії, пожертвам духовенства.

Активну участь у цьому брала Подільська духовна консисторії та архієрей.

1920 року за кількістю музейних експонатів та їх цінністю Давньосховище

посідало перше місце серед музейних закладів Подільської губернії. Поряд з

цим духовенство співпрацювало з різними громадськими музеями

(Подільського товариства природодослідників, зокрема), використовуючи їх

для збереження культурної та природної спадщини.

У період Української революції 1917-1921 рр. подільське духовенство

активно включилося в процес творення нових музейних закладів задля

збереження пам’яток, які в період суспільно-політичної нестабільності

129

розпорошувалися та зникали. Зокрема, створення Вінницького художньо-

промислового музею, Кабінету мистецтв Кам’янець-Подільського

державного українського університету, розробки проекту створення музею в

Кам’янець-Подільській фортеці.

Окрім того, кожна церква накопичувала і зберігала старожитності, які

використовувалися в богослужіннях або перебували в церковних сховищах.

Прикладом може бути церква с. Кукавка, де знаходилися ікони роботи В. А.

Тропініна.

Завдяки старанням духовенства до наших днів дійшла велика кількість

рухомих пам’яток.

130

3.2. Бібліотеки єпархії і їх внесок у збереження та популяризацію

стародруків і рукописів

Подільське духовенство надавало великої уваги збереженню і

документальних пам’яток – рукописів, рідкісних книг, архівних матеріалів.

Ці пам’ятки часто нищилися, вивозилися за кордон, гинули через

безвідповідального ставлення до їх збереження. Важливу роль у їх вивчені,

збереженні та охороні відігравали створенні духовенством бібліотеки, архіви.

На кінець ХІХ століття населення Подільської губернії проживало в

губернському Кам’янці-Подільському, 11 повітових та 5 заштатних містах,

122 містечках, 1363 поселеннях та 453 селах, селищах, хуторах [412, с. 42-

48]. З метою посилення освіти та морального виховання створювалися

навчальні заклади – церковні (парафіяльні) школи, духовні училища,

семінарія, бібліотеки при них, які ставали осередками охорони та

популяризації стародруків та рукописів.

Вагоме місце за чисельністю та своїм значенням посідали шкільні

бібліотеки, які часто були єдиними книгозбірнями в подільських селах. Саме

бібліотеки цього типу, починаючи з дитинства, прищеплювали подолянам

любов до книги, ставлення до неї як до цінної пам’ятки інтелектуальної праці

її творця. Шкільні бібліотеки ставали осередками не тільки накопичення, але

й популяризації книг. Фонди шкільних книгозбірень мали велику обертаність

і практично завжди були на руках в учнів, у помешканнях жителів сіл та

містечок краю. Враховуючи, що українці завжди ставилося з повагою до

освічених людей, то книга, як складова освітнього процесу, набувала в їх

очах мало не сакрального значення.

Активне формування шкільних бібліотек та якісне наповнення їх

фондів розпочалося ще в 60-х роках ХІХ століття і набувало позитивної

динаміки. Зокрема, благочинний 5-го округу Кам’янецького повіту О.

Кожуховський (с. Жердя) у листі до губернатора писав: «Багато благочинних

та наглядачів сільських шкіл просять про безоплатну передачу в школи

131

російських граматик та інших необхідних для читання книг» [153, арк. 5]. Він

також звертав увагу Подільської духовної консисторії на нестачу книг та

просив вислати для 30 шкіл 5-го благочинного округу Кам’янецького повіту

по 5 примірників Часослова, по 2 – Псалтиря, «Коротких світових історій» та

інших книг [153, арк. 8]. 8 березня 1867 року канцелярія губернатора

повідомила консисторію про готовність виділити для сільських шкіл 9100

томів (12 позицій) на суму 2214 руб. 25 коп. [478, арк. 9-10]. Зокрема, О.

Кожуховському вислали 20 Біблій, 40 Псалтирів та 40 Часословів на суму

109 руб. [153, арк. 12].

Протягом 1884-1887 рр. у шкільні бібліотеки єпархії було надіслано

25000 примірників. Зокрема, з листопада 1884 року по червень 1886 року

тільки Синод надіслав 17909 книг. У грудні 1884 р. у книжковому магазині

Симоновського в Кам’янці-Подільському за рахунок асигнованих Синодом

коштів Подільською єпархіальною училищною радою було придбано та

розіслано по школах 3145 книг на суму 609 руб., у грудні 1885 року – 3884

книги на суму 609 руб. [397, с. 91-92].

У 1888-1890 рр. до бібліотек навчальних закладів Поділля надійшло

книг на суму 14557 руб. 02 коп., протягом 1891-1894 рр. – на суму понад

35000 руб. [411, с. 558-559]. 1894 року в шкільних бібліотеках єпархії

налічувалося 277785 примірників, у середньому по 210 на кожну бібліотеку

[470, с. 160-161]. У той же час не більше 40 шкіл мали книги для

позакласного читання, у кожній – від 100 до 600 примірників (такі

книгозбірні формувалися за списком, який затверджував обер-прокурор

Синоду). 1893 року було дозволено витрачати на придбання літератури до 25

руб. із сум кожної церкви при річному залишку не менше 100 руб. На основі

цього в багатолюдних парафіях, особливо Брацлавського, Вінницького,

Гайсинського і Кам’янецького повітів, відкриваються бібліотеки. 17

книгозбірень (6 – у Кам’янецькому повіті, 8 – у Вінницькому, 2 – у

Брацлавському та 1 – у Гайсинському) були облаштовані на кошти єпископа

132

Димитрія. Також єпископ пожертвував 50 руб. на створення пересувних

(вуличних) бібліотек у Кам’янецькому повіті [411, с. 558-559].

Звіт про стан церковнопарафіяльних шкіл Подільської єпархії за 1897

рік зазначає, що вже 918 бібліотек мали книги для позакласного читання.

Постачання книгозбірень відбувалося і за рахунок книг, придбаних на кошти

губернського земського збору (придбали 57776 примірників).

Велике значення для утримання шкільних бібліотек мали пожертви.

Проте духовенство не завжди підтримувало такі ініціативи. Так, у тогочасних

документах зазначалося: «Не бідність церков чи населення є головною

причиною усунення від цієї справи деяких благочинних округів і сільських

волостей – хоча посилання на бідність досить часті, а відсутність у деяких

випадках усвідомлення важливості цієї справи не тільки серед селян, а й

серед деяких членів причту» [213, с. 177].

Як бачимо, формування фондів шкільних бібліотек відбувалося

зусиллями Синоду, консисторії, єпархіальної училищної ради, за рахунок

пожертв, значну частку яких складали надходження від єпископів.

Наповнення фондів бібліотек продовжувалося і на початку ХХ ст. 1904

року шкільні книгозбірні мали понад 213000 книг і брошур різного змісту.

Єпархіальна училищна рада та повітові відділи на комплектування фондів

щорічно витрачали 20000-30000 руб. 1905 року в єпархії було 1459 шкільних

бібліотек, які містили 214592 примірники літератури [485, с. 1041]. Така ж

кількість шкільних бібліотек збереглася і 1916 року [568, c. 639].

Однак, не зважаючи на постійне поповнення, фонди шкільних бібліотек

були нечисленними та одноманітними, що применшувало цінність зібрань, їх

роль в охороні стародруків та рукописів.

Після падіння царського режиму згідно з постановою Тимчасового

уряду від 20 червня 1917 року церковнопарафіяльні школи разом з

бібліотеками були передані у відання Міністерства народної освіти [405, с.

537], внаслідок чого бібліотечні фонди почали активно поповнюватися

світськими виданнями. У період Центральної Ради вирішувалося питання

133

передачі колишніх церковних шкіл на баланс місцевих органів влади, для

чого розроблено відповідний проект реформ [557, с. 554-555].

Шкільні бібліотеки православного відомства відіграли важливу роль в

укоріненні серед широких верств населення сприйняття книги як пам’ятки,

популяризували друковані видання. Завдяки їх функціонуванню до нашого

часу дійшла частина книг – свідків минулого, досягнення суспільного

досвіду як у галузі наукової думки, так і постановки освіти населення.

Вагоме місце у накопиченні, збереженні і популяризації пам’яток

друку посідала фундаментальна бібліотека Кам’янець-Подільської духовної

семінарії. Вона почала діяти з 1796 року і поповнювалася за рахунок пожертв

та книг від представників духовенства, викладачів, зокрема – А. Я.

Павловича, Д. О. Синицького [451, с. 62-67]. У семінарії існувало дві

бібліотеки: фундаментальна – основна, якою користувалися переважно

викладачі, та учнівські. У дослідженні більше уваги приділено

фундаментальній бібліотеці, у фондах якої містилися цінні стародруки.

Виписувались для семінарської бібліотеки «Труды Киевской духовной

академии», «Воскресные чтения» [135, арк. 1-4], «Библиотека творений

западных святых отцов» [136, арк. 1-21], низку книг передав екзарх Грузії

Євсей [142, арк. 1-4]. До бібліотеки потрапляли також фольклорні твори,

зокрема книга студента Київського університету колишнього випускника

семінарії Каленика Шейковського «Побут подолян» [130, арк. 1-8].

Однак репертуар і цієї бібліотеки був надто одноманітним. Цензура

жорстко регламентувала склад фонду. Згідно п. 135 Семінарського статуту та

п. 87 Училищного статуту пропонувалося переглядати книги в бібліотеках на

предмет їх відповідності програмі, їх закупляли за списками викладачів,

затвердженими семінарським начальством. Учням забороняли читати книги з

приватних бібліотек, їх отримання було можливим лише з дозволу

інспектора семінарії [496, с. 18-19; 107, арк. 47-48]. Комплектування фондів

було і на контролі Синоду, низкою наказів якого регламентувалася робота

семінарських бібліотек. Розпорядження Синоду від 14 вересня 1868 року

134

вимагало, аби книги виписувалися не інакше, як за попередньо затвердженим

списком, розглянутим педагогічним зібранням, у бібліотеку не надходили

книги, зміст яких був невідомий начальству та педагогам. Розпорядженням

Синоду від 24 березня 1870 року передбачалося при виписці в семінарську

бібліотеку світських періодичних видань особливу увагу звертати на їх

напрям [502, с. 186-189].

24 лютого – 14 березня 1887 року Синод зажадав посилення контролю

за збереженням книг, дотриманням правил про порядок зберігання та видачі

книг, створення комісії для ревізії бібліотеки [502, с. 186-189].

У семінарській фундаментальній бібліотеці до книг, особливо

рідкісних, ставилися як до пам’яток. Для кращого їх збереження здійснювали

палітурні роботи. Лише протягом 1868 року було виготовлено 229 палітурок

на суму 41 руб. 42 коп.

З метою збереження фонду здійснювався облік видань. 1868 року було

видрукувано 220 бланків і бібліотекар з помічником (учнем богословського

класу Д. Стопневичем) склав детальний каталог бібліотеки. Скріплений

підписом ректора і завірений печаткою семінарського правління, він

зберігався в бібліотеці. А для богословського факультету було зроблено

точну копію. Складався каталог з 12 розділів, в яких заобліковано 976 видань

(246 надійшло протягом 1867-1868 навчального року) [409, с. 469-470; 437, с.

195-197]. Це, власне, вказує на ще один напрям охорони пам’яток друку в

семінарській бібліотеці – взяття їх на облік, фіксація у каталозі друкованих

видань, які знаходилися в бібліотечних фондах.

Керівництво семінарії також надавало значної уваги збереженню

класних книг. У Правилах поведінки учнів семінарії, які приймалися 1872,

1878 та 1911 рр., незмінними залишалися пункти про відповідальність

вихованців за збереження бібліотечних видань. Пункт 98 стверджував:

«Отримані з бібліотеки книги учень зберігає в чистоті і цілісності…». Пункт

99 вимагав: «Книги мають бути повернуті в бібліотеку без будь-якого

пошкодження. Нестача сторінок та інші значні пошкодження повинні бути

135

заявлені при отримані з бібліотеки; в іншому випадку за цілість книги

відповідає той, хто останній нею користувався» [494, с. 335-336].

Дбало про збереження книг і синодальне керівництво. Постанова

Синоду від 12 квітня 1874 року зобов’язувала бібліотекарів повідомляти про

втрачені книги правлінню й перевіряти цілісність книг [502, с. 186-189]. За

втрату книг відповідали не лише учні, а й викладачі. Так, 1857 року було

заведено слідчу справу щодо втрати книг з семінарської бібліотеки

професором Любомудровим [129, арк. 1-5]. Як бачимо, відповідальними за

збереження стародруків були всі без виключення користувачі семінарської

бібліотеки.

1900 року семінарська бібліотека нараховувала 1494 томи основного

фонду та 552 примірникм в депозитарії, у тому числі навчальні посібники,

книги Рождественського, Цвєткова, Соловйова, Добрякова, словники,

єврейські книги, з історії церкви, Служебники, Требники, Тріоди, Часослови,

Ірмології, Октоїх [107, арк. 130-134]. Протягом 1904 року мало безкоштовно

надійти ще 50 томів [107, арк. 135- 135 зв.].

У фонді семінарської бібліотеки було чимало стародруків, раритетів,

що вимагало особливої уваги до їх збереження. 1920 року, не зважаючи на

події 1917-1921 рр., нараховувалося 512 томів з давніх мов, 307 книг

богословського спрямування, 89 – з французької мови, 36 – з німецької мови,

53 комплекти періодики, 66 церковних книг [110, арк. 1-94]. У той же час в

архіві знаходилося 535 томів (435 назв), значну частину з яких складали

стародруки XVI-XVIII ст. (зокрема, Confessio catholica Christiana 1551 p.,

Albertas Magni. Compendium Teologicae 1585 p., Memoriales vitae Chrestianae

ad Juntum 1589 р. і т.д.) [109, арк. 1-118]. Крім того в бібліотеці

експонувалася нумізматична колекція: 7 золотих монет (1721-1759 рр.), 54

срібних (1594-1819 рр.) та 16 мідних (1710-1807 рр.) [110, арк. 95-97].

Отже, бібліотека Подільської духовної семінарії була важливим

центром збереження не тільки стародруків та рукописів, а й цінної

нумізматичної колекції.

136

Значним сховищем цікавих видань була бібліотека Тульчинського

єпархіального жіночого училища. Перші три книги («Листи про обов’язки

священиків», «Православний катехізис» та «Книга древнього простого

співу») були придбані ще 1842 року [412, с. 48]. Спочатку книгозбірня не

поділялася на фундаментальну і учнівську [453, с. 118]. Проте вже 1910 року

фундаментальна бібліотека налічувала 2293 томи, а учнівська – 927, що

складало разом 3220 примірників [108, арк. 52; 454, с. 134-135].

Велику увагу збереженню стародруків та рукописів надавалося в

бібліотеці Приворотського духовного училища. 1886 року Училищний з’їзд

асигнував Приворотському училищу на придбання книг 141 руб. та 60 руб.

на переплетення книг. Загалом на початок ХХ ст. фонди Приворотської

училищної книгозбірні налічували понад 1770 томів літератури [108, арк. 52].

Аналогічна робота велася в бібліотеках Кам’янецького духовного

училища з фондом 4006 примірників, Тиврівського училища – 2068. Загалом

бібліотечні фонди духовних навчальних закладів Подільської єпархії на

початок ХХ ст. становили 11604 примірники [108, арк. 52].

Поряд із шкільними та училищними бібліотеками розвивалися і

парафіяльні (церковні) книгозбірні. Смотритель Кам’янецького духовного

училища М. І. Яворовський зазначав: «Там, де закінчується вплив

церковнопарафіяльної школи, повинно починатися керівництво і вплив

іншого виховного і освітнього органу – церковної бібліотеки» [577, с. 128].

Він вважав, що головним засобом у боротьбі з «народною недугою» є

піднесення інтелектуального і морального рівня народу з допомогою освіти,

а «важливим засобом і зброєю для досягнення цієї мети може бути читання

книг», і закликав пастирів взяти на себе облаштування народних бібліотек,

організацію читання і в такий спосіб пробудити інтерес парафіян до книги,

до навчання [713, с. 110]. Його заклик знайшов розуміння і підтримку. 1869

року в єпархії налічувалося близько 100 церковних бібліотек [577, с. 128],

1897 року – 1335 [578, с. 51].

137

Ведення обліку коштів, книг, читачів та книговидачі, режим роботи,

розміщення та збереження фондів регламентували Правила ведення

бібліотек, видані 1863 року. Вони містили низку важливих для охорони

рухомих пам’яток пунктів і стали важливим інструментом

пам’яткоохоронної роботи. Правила вимагали ведення обліку в дохідно-

витратній книзі пожертв на бібліотеку та витрат на придбання і оправу книг,

побудову бібліотечних шаф; зобов’язували робити записи придбаних книг у

каталозі за номерами; регламентували процес видачі: складання алфавітного

списку парафіян, які бажали отримувати книги для читання, запис їх у книгу

з наданням кожному читачеві окремого особистого аркушу (формуляра);

вимагали забезпечити доступність бібліотеки та визначити термін, на який

видавалися книги. Для гарантії збереження книг пропонувалося розміщувати

книгозбірні в будинку священика, церковного старости або когось із

парафіян, робити щорічні перевірки наявності книг довіреними особами з

числа парафіян. Передбачалося відшкодування втрачених книг. Проте

більшість бібліотек мала незначні фонди, які складалися з кількох книг,

виписаних та надісланих консисторією [578, с. 52]. Парафіяльні книгозбірні

часто мали власні статути (Додаток Ж).

Керівництво єпархії докладало значних зусиль для відкриття нових

парафіяльних бібліотек і наповнення їх книгами. Протягом 1869 року

кількість церковних бібліотек збільшилася на 511 одиниць [396, с. 393].

Консисторія дбала про централізоване наповнення фондів парафіяльних

книгозбірень [131, арк. 1-400; 129, арк. 1-236; 132, арк. 1-4; 139, арк. 1-7;

140, арк. 1-97; 406, с. 166-178; 407, с. 280-298; 456, с. 86-106], про кількість

надісланих і проданих книг звітувала перед архієреєм [143, арк. 1-194]. 1875

року було утворено 279 книгозбірень при церквах [483, с. 387], 1876 – 300

[469, с. 79-80; 484, с. 481-482], 1897 – 134 [455, с. 45]. На кінець ХІХ століття

в єпархії діяло 1182 церковні бібліотеки [412, с. 47; 457, с. 598-600].

138

Духовенство сприймало книги, які зберігалися в церковних бібліотеках,

як пам’ятки, називаючи їх нерідко «речами, які заслуговують особливої уваги

за своєю красою та цінністю» [676, с. 525].

Однак були випадки й недбалого ставлення до стародруків та

рукописів. Так, 1850 року на хорах Георгіївської церкви в Могилеві

священиком С. Дубицьким було знайдено 142 книги слов’янською,

грецькою, молдавською, французькою, німецькою, італійською, угорською,

турецькою, латинською мовами, які датувалися 1649-1877 рр. Не зважаючи

на цінність книг, Могилівським духовним правлінням вони були продані за

23 руб. 67 коп. [153, арк. 1-7]. Так відбувалося розпорошування фондів

церковних бібліотек, втрачалися цінні стародруки, які осідали в приватних

зібраннях, вивозилися за кордон.

Інколи траплялися випадки, коли через політичну та ідеологічну

несумісність могли загинути цінні стародруки та рукописи. Таким

тенденціям активно протистояли пам’яткоохоронці з числа членів

Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, які намагалися

зберегти пам’ятку не залежно від її конфесійного чи політичного змісту.

Наприклад, за розпорядженням єпархіальної влади благочинні мали передати

з парафіяльних бібліотек до консисторії уніатські книги. Священики «через

недогляд та нерозуміння» зібрали й передавали благочинним у пакунках

«старовинні книги не тільки уніатські, але й православні», залишаючи лише

ті, що використовувалися. А благочинні, отримуючи пакунки, одразу ж

пересилали до консисторії, де їх без перегляду складали на горище, у підвал,

оскільки вільного приміщення не виявилося. Так простояли вони аж до 70-х

рр. ХІХ ст., поки не були передані до Подільського єпархіального історико-

статистичного комітету. Член Комітету вчитель місцевої гімназії Т. І.

Біленький взяв на себе приведення в порядок та складення опису цих книг,

який був опублікований у першому томі «Трудов Подольского

епархиального историко-статистического комитета». Невдовзі виділені для

книг дві кімнати правління консисторії відібрало для канцелярських потреб,

139

тому Комітет змушений був перевезти книги в підвальне приміщення

Подільської духовної семінарії і закрити на ключ. Підвал був поруч з

кімнатою техпрацівників семінарії, які, підібравши ключ, продавали книги

антикварам та просто розпалювали ними печі. Коли це було помічено, то

з’ясувалося, що безповоротно втрачено чимало цінних видань, серед яких

«Тріод пісний» 1617 року видання. Решта зібрання ще довго зберігалася в

семінарській бібліотеці, а в 1900-1901 рр. передана до музею. Дещо пізніше

до зібрання увійшли деякі книги, які зберігалися в архіві консисторії [801, с.

243-248]. Як бачимо були й кричущі випадки недооцінки книги як пам’ятки.

Про цінність книжкових пам’яток, які знаходилися у фондах церковних

бібліотек, можуть свідчити публікації, присвячені Сатанівському Євангелію.

Ю. Й. Сіцінський писав: «Цінна вона була для наших предків, якщо вони при

всіх політичних незгодах відшукували її, купляли її недешево, навіть спільно

давали на це свої маєтки, жертвували в церкви за спасіння душ своїх,

дарували «пастирю», «дяку» з проханням молитися за них і за усопших

«родичів», заклинали будучим Божим судом тих, хто би осмілився взяти

самовільно цю книгу, на ній списували імена померлих своїх дорогих

родичів» [727, с. 1013]. Як цінна пам’ятка, Сатанівська Євангеліє було

передане в церковно-археологічний музей Київської духовної семінарії.

Важливою пам’яткою минулого був літопис Сатанівського монастиря,

який протягом 1770-1793 рр. вів М. Сильницький. Літопис налічував 56

листів і відображував історію не лише монастиря, але й усього Поділля. У 80-

х рр. ХІХ ст. він знаходився у відділі рукописів Інституту Оссолінських у

Львові і був зареєстрований під №2106. Цьому літопису ґрунтовну розвідку

присвятив В. Б. Антонович [17, арк. 1-11].

Певну роботу з охорони документальних пам’яток проводили також

окружні бібліотеки. Їх створення в 60-х роках ХІХ ст. розпочалося з 1-го

благочинного округу Ольгопільського повіту. Фонд зібрали за рахунок

пожертв священиків округу, які здавали по 2 руб., бібліотекарем обрали

священика С. Ніколаєвського [578, с. 53; 125, арк. 1-2].

140

Основна маса окружних бібліотек була створена протягом 1865-1867

рр. Як правило, духовенство повіту за запрошенням благочинного у

визначений день збиралося, обговорювало й затверджувало кошторис на

заснування та утримання бібліотеки, обирало бібліотекаря [577, с. 127].

Окружні бібліотеки утримувалися переважно на кошти духовенства:

священик давав не менше 1 руб., у деяких повітах – до 4 руб., інші церковні

служителі – 25-50 коп. Так, протягом 1865-1867 рр. були створені окружні

бібліотеки в 3-му та 7-му округах Балтського, 6 та 7 – Брацлавського, 2 та 6 –

Вінницького, 3, 4, 5 та 7 – Гайсинського, 6 – Кам’янецького, 4 – Літинського,

1 та 6 – Ольгопільського, 2 – Ушицького, 5 та 6 – Ямпільського повітів [125,

арк. 1-97].

Для поповнення фонду, а також для запису надходжень та витрат

коштів, внесених духовенством на книгозбірню, бібліотекарю видавалися

зошити, скріплені підписом та печаткою благочинного, які він наприкінці

року був зобов’язаний передати на ревізію двом священикам. Літературу для

читання видавали під розписку і записували в особливій книзі. За втрату

книги читач вносив суму її вартості, яку бібліотекар негайно відсилав для

придбання такої ж книги [578, с. 54; 209, с. 84]. Об’єм фондів окружних

бібліотек сильно різнився і лише подекуди сягав цифри 400-500 примірників.

На початок 1905 року в Подільській єпархії налічувалося 68 окружних

бібліотек (у 3-му окрузі Ямпільського та 2-му окрузі Балтського повітів було

по дві книгозбірні). У кожній з них – більш-менш повне зібрання релігійних

творів, немало наукових праць, переважно богословського характеру [485, с.

1027-1028].

Особливе місце в охороні друкованих та рукописних пам’яток

належало бібліотекам при Давньосховищі, створеному 1890 року, – музейній

та Єпархіальній. Адже до них з усіх кінців єпархії, України та Російської

імперії надходили дуже цінні видання. Вже наступного 1891 року

книгозбірня нараховувала 320 книг та кількасот брошур, отриманих

переважно за рахунок пожертв [709, с. 7].

141

1892 року при Подільському єпархіальному історико-статистичному

комітеті було створено Єпархіальну бібліотеку [616, с. 9]. Саме з цього часу

при Комітеті діяло 2 книгозбірні – бібліотека Давньосховища і Єпархіальна.

Того року музейна книгозбірня мала 1245 історичних та богослужебних

друкованих і рукописних книг, наступного прибавилося ще 150 [709, с. 8;

578, с. 59].

Пунктом 4 Статуту Комітету, прийнятого 1894 року, передбачалося:

«Бібліотека Давньосховища складається з історичних праць, необхідних для

вивчення історії Поділля на російській, польській, латинській та ін. мовах»

[176, арк. 2].

Для поповнення бібліотеки Давньосховища налагоджувалися зв’язки з

науковими товариствами, зокрема Таврійською архівною комісією, яка 28

лютого 1896 року повідомляла: «На підставі листа Комітету від 8 листопада

1895 року за №167 Таврійська Архівна комісія має честь погодитися на обмін

виданнями і відіслати бібліотеці Комітету останні номери своїх «Вістей»

[178, арк. 24]. 1907 року до бібліотеки надіслали свої видання 24 організації і

товариства з Москви, Петербурга, Києва, Сімферополя, Одеси, Львова та ін.

[180, арк. 2].

1903 року Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет

був реформований в Подільське церковне історико-археологічне товариство,

але статус бібліотеки залишився незмінним.

Важливе місце серед заходів з охорони стародруків та рукописів займав

облік пам’яток. Ця робота вимагала значних затрат часу і зусиль на перегляд

фонду, його класифікацію за рубриками, створення опису. «Опис

стародруків» Ю. Й. Сіцінського, вміщений у Х випуску «Трудов

Подольского церковного историко-археологического общества», зафіксував

194 назви книг (763 примірники), що знаходилися в бібліотеці

Давньосховища. 106 видань були в одному, 46 – у 5 і більше примірниках. За

хронологією видання розподілялися: XVI ст. – 3, ХVІІ ст. – 42, ХVІІІ ст. –

138, ХІХ ст. – 11. Найстарішими були Євангеліє (Венеція, 1560 р.) та

142

Служебник (Венеція, 1574 р.), найновішою – Богогласник (1825 р.) [749, с.

371]. Аналіз «Опису стародруків» засвідчує, що серед 45 видань ХVІ-ХVІІ ст.

переважали львівські (20) і київські (11), зустрічалися московські, віленські,

чернігівські, венеціанські, антверпенські, амстердамські, варшавські,

лейпцизькі, паризькі [749, с. 371]. За мовами розподіл книг був наступним:

церковно-слов’янською – 154, латинською – 11, російською – 11, польською

– 9, грецькою – 6, французькою, чеською, румунською – по 1 [749, с. 372].

У бібліотеці Давньосховища були «Лексикон славенороский» Памви

Беринди (1627), який давав тлумачення близько 7000 церковнослов’янських і

південнослов’янських слів, «Ключ разумения» (1659) Іоанникія

Галятовського, «Синопсис» (1680 ) – перший широкодоступний посібник з

історії східних слов’ян, «Вінець Христовий» А. Радивиловського (1688),

«Руно орошенное» Дмитра Туптала (1702), «Камінь віри» Стефана

Яворського (1730), «Ірмолой» (1700), Тріод пісна (1627), статті якої були

подані українською літературною мовою в перекладі з грецької мови Тараса

Земки, Великий Требник (1646), відомий як Требник П. Могили – фоліант у

1670 сторінок, прикрашений дереворитами відомого тогочасного гравера Іллі

[749, с. 373-374].

1902 року Давньосховище перенесли в подомініканські будівлі, а

восени 1912-го – у колишнє приміщення духовного училища (сучасне

приміщення картинної галереї на площі Вірменський ринок). Музейна та

Єпархіальна бібліотеки розмістилися на першому поверсі [482, с. 2-3].

Після створення Кам’янець-Подільського державного українського

університету музейна бібліотека передала йому 120 книг та 59 стародруків

[183, арк. 13 зв.]. Цією літературою активно користувалися студенти

історичного та богословського факультетів.

Отже, музейна бібліотека стала місцем збору рідкісних видань та

рукописів, їх аналізу та наукового вивчення, обліку, що давало змогу

контролювати збереження бібліотечних раритетів.

143

Сьогодні, після багатьох митарств, музейна бібліотека склала основу

відділу рідкісних видань наукової бібліотеки Кам’янець-Подільського

національного університету імені Івана Огієнка, який налічує 27000

документів. Значна частина рідкісних видань осіла і в бібліотеці Кам’янець-

Подільського державного історичного музею-заповідника та в інших

книгозбірнях області [709, с. 17].

З плином часу, під тиском обставин – в єпархії вже діяли окружні

бібліотеки, назріла необхідність у створенні єпархіальної бібліотеки. Проект

створення та функціонування такої бібліотеки обґрунтував у доповідній

записці на ім’я глави Подільської єпархії єпископа Димитрія завідуючий

музеєм і секретар Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету Ю. Й. Сіцінський, аргументуючи, що вони вже функціонують

майже в усіх губернських центрах, а в Кам’янці-Подільському на той час не

було навіть окружної бібліотеки, що міська публічна бібліотека,

концентруючи здебільшого художню літературу, не має змоги допомогти

священикам книгою для богослужінь, підготовки морально-етичних

проповідей, бесід.

На прикладі єпархіальних бібліотек Володимира-на-Клязмі та Саратова

розкрив технологію підготовки, відкриття і функціонування таких бібліотек.

Ю. Й. Сіцінський зазначив, що книгозбірня може перебувати під опікою

Комітету. Щодо формування фондів бібліотеки, то єпархіальні відомості з

інших губерній та книги, які надходили в редакцію «Подольских

епархиальных ведомостей», передбачалося передавати Єпархіальній

бібліотеці. Саме редакційна книгозбірня мала скласти основу Єпархіальної

бібліотеки. Ю. Й. Сіцінський висловив сподівання, що церкви, монастирі та

приватні особи також будуть передавати книги до книгозбірні.

Пропонувалося для формування фондів бібліотеки встановити внески для

міських церков і причтів у розмірі 3 руб. щорічно. Основні надходження (до

500 руб.) мали давати прибуткові операції єпархіального свічкового заводу.

Планувалося використати прибуток від продажу в Єпархіальній бібліотеці

144

церковно-богослужебних та морально-релігійних книг, якими раніше

торгувала єврейська лавка. Ю. Й. Сіцінський визначив і кошторис бібліотеки:

оренда приміщення з двох кімнат – 200 руб., опалення, освітлення тощо – 80

руб., виписка журналів, придбання меблів – 200 руб., оплата праці

завідуючого книгозбірнею – 120 руб. [539, с. 807-808].

Бібліотека розміщувалася в Архієрейському будинку (2 кімнати) з

орендною платою 120 руб., бібліотекарем призначено ієромонаха

Архієрейського будинку Вікторіана з окладом 120 руб. на рік. 80 руб.

виділили на умеблювання Єпархіальної бібліотеки. Оскільки бібліотека була

заснована в день пам’яті першого подільського православного архієрея

Іоанникія, то отримала назву Іоанниківської [539, с. 634-639].

1892 року до Єпархіальної бібліотеки приєднали книгозбірню 4-го

благочинного округу Кам’янецького повіту [709, с. 7; 491, с. 200], а 23 січня

на засіданні Комітету були затверджені «Тимчасові правила Подільської

Єпархіальної бібліотеки» (Додаток З) [220, с. 198-199].

Того ж року бібліотека зібрала 1245 історичних та богослужебних

друкованих і рукописних книг, наступного прибавилося ще 1500 [709, с. 8].

За новим статутом Комітету, прийнятим 1894 року, пунктом 9

передбачалося: «Подільська Єпархіальна бібліотека, названа Іоанникієвою…,

складається переважно з книг богословського, морально-релігійного та

історичного змісту, а також з періодичних видань, переважно духовних, і

керується в своїй діяльності Правилами, які затверджував Комітет» [176, арк.

2-2 зв.].

1895 року бібліотеку очолив П. Вікул, бібліотекарем був ієродиякон

Максим, було виписано 70 книг і 12 назв журналів і газет та пожертвувано до

50 книг (найбільше від єпископа Димитрія, протоієреїв М. Чирського, Ю.

Сіцінського, священика П. Вікула) [452, с. 444-445].

1903 року, після реформування Подільського єпархіального історико-

статистичного комітету в Подільське церковне історико-археологічне

товариство, було затверджено постійні Правили Єпархіальної бібліотеки

145

(Додаток К) [495, с. 146-149]. Наступного 1904 року Єпархіальна бібліотека

отримала 37 журналів, 11 з яких виписувалися, а інші передавалися

редакцією «Подольских епархиальных ведомостей» [472, с. 4-6].

Поповнення бібліотеки відбувалося і в наступні роки. 1908 року до

Єпархіальної бібліотеки надійшло «від колишнього Подільського

Преосвященного Парфенія 16 книг, від секретаря студентських справ

Томського університету С. М. Лобатинського – близько 100 книг і брошур,

від Н. Й. Гогоцької, вдови колишнього члена Товариства М. С. Гогоцького, і

від О. В. Синицької, вдови Д. О. Синицького, декілька цінних видань. Як і в

попередньому році, бібліотеці надіслали свої видання чимало наукових

установ і товариств» [181, арк. 3]. 1913 року книгозбірня отримувала 114

періодичних видань [481, с. 5-8], а 1914-го – 109 [482, с. 6-7].

Динаміку формування фонду виразно ілюструє таблиця №3 [221, с.

349-351; 471, с. 17-18; 485, с. 1029-1031; 578, с. 59-60; 672, с. 57-59]:

1893 1894 1895 1903 1905 1907 1908 1911

назв _ _ _ 925 959 2230 2341 2408

книг:

назв

примірникі

в

_ _ _ 802 834 1187 1196 2337

1395 1478 1585 3319 3547 4356 4506 5411

періодики:

назв

примірникі

в

_ _ _ 123 125 143 145 _

_ _ _ 2231 2422 2699 2785 _

Таблиця №3. Динаміка формування фонду Єпархіальної бібліотеки

Як бачимо з таблиці, кількісно фонд постійно збільшувався, особливо

велике зростання сталося в 1905-1907 рр., у час деякої демократизації життя,

проголошеної царським маніфесто свободи слова і друку.

146

З початком Першої світової війни Єпархіальна бібліотека зазнала

значних втрат, а зі встановленням більшовицької влади на Поділлі

припинила своє існування.

У значній мірі функції охорони пам’яток друку та письма в буремні

1917-1921 рр. перебрала на себе фундаментальна бібліотека Кам’янець-

Подільського державного українського університету. До її створення

причетне також духовне відомство та священнослужителі, зокрема священик,

історик, археолог, пам’яткоохоронець Ю. Й. Сіцінський, у листопаді 1918

року призначений помічником бібліотекаря, а пізніше – головою Бібліотечної

комісії. Бібліотечний фонд університетської книгозбірні формувався також за

рахунок єпархіальних видань, книг з бібліотек Подільської духовної

семінарії, Подільського церковного історико-археологічного товариства і т.

д. Перший запис в інвентарній книзі зафіксований 5 вересня 1918 року, що

дає підстави цю дату вважати днем заснування книгозбірні. Станом на 30

жовтня 1918 року штат бібліотеки К-ПДУУ налічував лише одну особу –

бібліотекаря І. Г. Сливку. Але вже на 1 січня 1919 року працювало 6 осіб

[617, с. 290-291].

У числі перших 59 стародруків, 30 томів «Актів, виданих Віленською

археографічною комісією» та 30 книг «різного змісту» видання передало

Подільське церковне історико-археологічне товариство. Від Київської

духовної академії надійшло 3 ящики книг (796 примірників), серед яких

«Труди Київської духовної академії» за всі роки. Професорам і студентам

було дозволено користуватися книгами з бібліотек духовної семінарії та

чоловічої гімназії [210, с. 7-8; 382, с. 4].

І. І. Огієнко звернувся із закликом до всіх українських громадян «…

прикласти і свою долю до збудування нового культурного огнища і

подарувати в бібліотеку Кам’янець-Подільського державного українського

університету всякі книжки, журнали та інш. Коли б у Вашій бібліотеці

знайшлися непотрібні Вам дублети, ласкаво прошу продати їх

Університету». На заклик одразу ж відгукнулася Подільська губернська

147

народна управа, яка передала 25 примірників російсько-українського

словника [183, арк. 42]. Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка надіслало

408 томів, Губернський статистичний комітет – 6660 томів, Кам’янець-

Подільська чоловіча гімназія – 2716, бібліотека університету св. Володимира

– 7, департамент середніх і вищих шкіл Міністерства народної освіти – 23, М.

Хитьков – 2230, С. Русова – 642, П. Бучинський – 273, доцент Бачинський –

224 [678, с. 89; 53, арк. 65]. Батько О. Пащенко Михайло Васильович не

тільки передав книжкову колекцію, зібрану ним за 40 років педагогічної

діяльності, а й попросився допомогти розставити книги на полицях.

Професор Чернівецького університету І. Гільберг запропонував придбати в

нього за 100000 крон «зібрання класичної філології у 40 скринях» [708, с. 16-

19; 569, с. 4].

Ректор К-ПДУУ І. І. Огієнко звернувся до єпископа Пімена з

проханням: «Ласкаво прошу не відмовити зробити розпорядження аби

дублети книжок книгозбірні Кам’янець-Подільської духовної семінарії були

передані Кам’янець-Подільському державному університету. Крім цього

ласкаво прошу, Ваше Преосвященство, вдатися до парафій, аби непотрібні

старі книжки з церковних бібліотек було передано університету» [183, арк.

26; 380, с. 8]. Від Подільскої духовної семінарії невдовзі надійшло 120 книг

[183, арк. 13]. Ректор просив і редакцію «Архиву Юго-Западной России»

надіслати свої видання в двох примірниках, оскільки їх не було в книгарнях

[183, арк. 67].

До бібліотеки надходило чимало стародруків. Так, К. В. Широцький

надіслав Требник 1695 року [53, арк. 65]. З благословення митрополита

Антонія Храповицького було передано Острозьку Біблію 1581 року.

Студенти передали бібліотеці один з Литовських статутів [615, с. 404-405;

571, с. 4].

До початку занять таким способом вдалося зібрати 1686 томів, а на 13

жовтня 1919 року їх було вже 19872 [184, арк. 13-13 зв.].

148

Для придбання книг ректор надавав відрядження викладачам

університету в різні міста, особливо Західної України. Такі доручення 1919

року виконували бібліотекар, приват-доцент М. А. Плевако [52, арк. 4],

приват-доцент Василівський, якому було виділено 10000 крб. на купівлю

книг для богословського факультету [190, арк. 13], В. Біднов, який закупив у

Станіславові 47 книг [190, арк. 42], а згодом, 19 вересня 1919 року, знову

отримав 5000 крб. «для придбання книг за кордоном» [190, арк. 64].

13 вересня 1919 року Рада історико-філологічного факультету

звернулася до Ради професорів К-ПДУУ з проханням дозволити Л. Б.

Б’ялковському здійснити двотижневу поїздку до Кракова з метою придбання

книг з історії Польщі та польської літератури. 15 вересня 1919 року прохання

було задоволено і на купівлю книг виділено 5000 крб. [190, арк. 66].

Авансовий звіт Л. Б. Б’ялковського підтверджує використання ним 5000 крб.

(2500 крон) для придбання книг. Зокрема 94 томи було закуплено у

видавництві Польської академії наук [191, арк. 1-15; 781, с. 630].

Відряджений до Відня Д. І. Дорошенко повідомляв ректору І. І.

Огієнку: «Я дещо закупив з книжок та мушу держати їх тут до слушного

часу. Коли буде змога перевезти…». У травні 1920 року ректор, він же і

Головноуповноважений уряду УНР Іван Огієнко побував у Києві, після чого

фонд поповнився на 2258 книг [617, с. 294]. 21 березня 1920 року у відповідь

на звернення доручення ректора Кам’янець – Подільського державного

українського університету від Румунської академії наук літаком було

доставлено 10 пудів літератури [186, арк. 44].

І. Огієнко контролював і збереження фонду. 25 травня 1919 року писав

С. Маслову: «Ласкаво прошу високоповажного Сергія Івановича вернути

мені книги, що взято Вами на рецензію з Університету ще 1918 р.» [92, арк.

1].

Нерідко справа збереження книг набувала характеру рятувальних

робіт, адже в період Української національно-демократичної революції, коли

серед селянства укорінювалися гасла на кшталт більшовицького «Грабуй

149

награбоване», нищились шляхетські маєтки, а з ними й надзвичайно цінні

книгозбірні.

Університет намагався такі раритети перебрати до своєї книгозбірні. У

грудні 1918 року було придбано приватну бібліотеку з м. Могилева-

Подільського. Для її перевезення відряджено студента С. Квасницького, який

у вагоні з написом «Бібліотека для Кам’янець-Подільського університету»

благополучно доставив їх до університету. Старовинні польські видання,

книги з українського національного питання, вольтерівська енциклопедія та

ін. були перевезені з бібліотеки залишеного маєтку в Панівцях під

Кам’янцем-Подільським [678, с. 90; 615, с. 404-405; 596, с. 122].

1919 року К. Пуласький у листі на ім’я ректора «надав право

Кам’янецькому університету забрати всі книжки з його бібліотеки» з

відповідним розрахунком за домовленістю сторін [183, арк. 31; 769, с. 133]. І

30 липня 1919 року Л. Б. Б’ялковський доповів І. І. Огієнку про виконання

доручення щодо придбання книгозбірні К. Пуласького в с. Завадинці. Було

придбано 106 томів за 2500 крб. Це були залишки бібліотеки в 10000 томів,

яка згоріла 1918 року [781, с. 630]. Того ж року було придбано 1948 томів з

книгозбірні Вериги-Даревського [184, арк. 13 зв.].

Задля збереження цінної літератури держінспектор 1-го піхотного

полку 3-ї пішої дивізії передав К-ПДУУ з с. Романки Ольгопільського повіту

86 томів енциклопедії Брокгауза і Єфрона [380, с. 4; 573, с. 4].

12 лютого 1919 року члени Гайсинської повітової управи звернулися до

уряду з проханням взяти під охорону бібліотеки в маєтках Ярошинського (м.

Куна, м. Кіблич), Черномського (с. Комарівці), Потоцького (м. Теплик) [58,

арк. 10-10 зв.]. Можемо припустити, що до їх урятування могли бути

залучені працівники університету.

30 серпня 1919 року фахівцю Головного управління мистецтв та

національної культури УНР С. С. Дложевському було доручено «ревізувати

бібліотеку губернського статистичного комітету і виробити умови передачі

університету» [58, арк. 48]. Дещо пізніше І. І. Огієнко звернувся з проханням

150

передати університету книгозбірню Дворянського депутатського зібрання

для «запобігання знищенню» [58, арк. 54]. П. В. Клименко, який у той час

очолював Відділ охорони пам’яток старовини та мистецтва, розпорядився

передати університету бібліотеки Дворянського депутатського зібрання,

жандармського управління, губернського статистичного комітету [58, арк.

78; 570, с. 4].

Восени 1919 року надійшла інформація про те, що в с. Чернятин біля

Жмеринки в замку князя Львова збереглися 5 тисяч томів нерозграбованої до

кінця бібліотеки. П. В. Клименко звернувся до начальника штабу Дієвої армії

отамана Сінклера допомогти перевезти книгозбірню до Жмеринської гімназії

[58, арк. 81-83].

Цінна бібліотека була і в маєтку графа Холоневського в м. Янів. Для її

перевезення до університету був відряджений Л. Биковський, якому Рада

професорів 17 жовтня виділила 10000 гривень [58, арк. 109, 113, 117; 61, арк.

38].

Проте охорона пам’яток друку та письма не завершувалася порятунком

маєткових бібліотек, акумулюванням стародруків та раритетів,

розпорошених по всій губернії, у фондах університетської книгозбірні. Її

упорядкуванням, каталогізацією літератури займалася Бібліотечна комісія,

створена ректором І. І. Огієнком 24 жовтня 1918 року. До її завдань входили:

«а) установлення способу придбання книг та журналів, який

стверджується правилами Університету;

б) стежити за пильністю і правильністю ведення… катальогів і списків;

в) пильнування дійсної й своєчасної доставки замовлених книжок;

г) знешкодження дефектів;

д) установлення способу установки книжок по шахвам та їх катальогів;

е) установлення кращих правил видачі та повернення назад книжок;

є) взагалі все те, що стосується власне до ученої частини бібліотеки»

[678, с. 92].

151

21 січня 1919 року рішенням Ради професорів за № 48 були ухвалені

«Правила бібліотеки Кам’янець-Подільського державного українського

університету» з 6 розділів, які містили норми щодо збереження книг,

відповідальності за друковані видання під час користування ними [678, с. 92].

Особлива увага надавалася збереженню цінних і рідкісних книг. За

розпорядженням ректора були виокремлені відділи стародруків і періодики,

неупорядковані дублети і триплети, здійснювалася оправа книг. Діяла

система трьох каталогів: порядкового хронологічного, систематичного за

спеціальностями та алфавітного [678, с. 95; 597, с. 3-4]. На 22 жовтня 1920

року бібліотека Кам’янець-Подільського державного українського

університету налічувала 33258 томів: 31889 у загальному відділі та 769

стародруків: XVI ст. – 24, XVII ст. – 82, XVIII ст. – 663 [404, с. 4; 575, с. 3].

З остаточним встановленням радянської влади на Поділлі бібліотека

університету зазнала нищівного удару з боку ВУЧК.

Отже, бібліотеки подільського єпархіального відомства відіграли

величезну роль в охороні стародруків та рукописів. Шкільні, духовних

навчальних закладів, парафіяльні, окружні, бібліотека Давньосховища та

Єпархіальна бібліотека не тільки збирали і накопичували стародруки та

рукописи у своїх фондах, але облікували і систематизували їх шляхом

каталогізації, популяризували, реставрували, переплітали й зберігали

книжкові пам’ятки.

Виключно важливу роль у збереженні стародруків та рукописів

відіграли бібліотека Давньосховища при Подільському єпархіальному

історико-статистичному комітеті, фундаментальна бібліотека Кам’янець-

Подільського державного українського університету та його ректор – міністр

ісповідань, у майбутньому митрополит І. І. Огієнко, а також священик і

пам’яткоохоронець Ю. Й. Сіцінський. Завдяки їм у буремні 1917-1920 рр.

було врятовано чимало цінних видань та рукописів зі шляхетських маєтків і

ліквідованих установ.

152

3.3. Внесок подільського православного духовенства в охорону

документальних архівних зібрань

Поряд з бібліотеками та музеями потужними пам’яткоохоронними

структурами були й архіви, до створення яких великих зусиль докладало

духовенство Подільської єпархії.

У ХІХ столітті упорядкування і збереження архівної спадщини

відбувалося шляхом накопичення матеріалу з подальшим його використання

для підготовки довідок, описів церков і парафій єпархії. У ході цього

духовенство поступово усвідомлювало важливість архівних документів як

пам’яток історії.

З часу переходу Поділля під владу Російської імперії зросла увага і

посилювалася відповідальність за накопичення, збереження документальних

джерел. Документи, які стосувалися діяльності церков Подільської єпархії

(метричні книги, сповідні розписи, журнали засідань консисторії, а також

старі уніатські книги), передавалися на зберігання до архіву Подільської

духовної консисторії. За їх збереженням був встановлений контроль,

проводилися ревізії, правлінню консисторії та архієрею надсилалися акти,

звіти про стан архівів.

Перша відома нам ревізія архівів духовного відомства датується 1844

роком, і стосувалася вона архіву Подільської духовної консисторії. На той

час там знаходилося: метричних книг (1796-1843 рр.) – 614 томів, сповідних

розписів (1796-1843 рр.) – 614 томів, старих уніатських метричних книг (до

1796 року) – 1475 томів, журналів засідань консисторії (1800-1843 рр.) – 53

томи, візит на церковні землі – 70 томів і т. д. Загалом на той час в архіві

знаходилося 34025 справ, які датувалися 1795-1843 рр. [112, арк. 2 зв.-3].

153

У своїх спогадах протоієрей Ю. Лотоцький вказує, що 1854 року архів

консисторії був евакуйований з Кам’янця через небезпеку війни з Австрією.

Факт свідчить про сприйняття тогочасним духовенством архіву Подільської

духовної консисторії як цінного документального зібрання.

Запроваджено було й посаду архіваріуса. 1856 року ним був колезький

секретар А. Маркевич [118, арк. 1-9], 1876 року – А. Чирський [481, арк. 1-4].

Посада архіваріуса існувала до літа 1920 року [35, арк. 129; 38, арк. 1].

Для оперативного надходження документальних матеріалів 1862 року

консисторія видала розпорядження, згідно якого священики військових

поселень мали надсилати метричні книги безпосередньо до консисторії без

посередництва благочинних [514, с. 91]. Наступного року вийшло

розпорядження, яке вимагало від духовенства надсилати метричні книги не

пізніше 15 січня кожного року [516, с. 245-246].

Доступ до архівів духовного відомства регламентувався. Так, 1865 року

до Подільської духовної консисторії надійшло клопотання ректора

Подільської духовної семінарії про надання дозволу на роботу з архівними

документами [124, арк. 1-4].

Упорядкування архівних матеріалів здійснювалося на наукових

засадах. 1863 року архів консисторії на підставі указу Синоду від 15 вересня

1862 року за №4599 упорядковували протоієреї П. Троїцький, Ю. Лотоцький

та архіваріус А. Маркевич [155, арк. 14]. Наступного разу, це відбулося 22

червня 1875 року, документи впорядковували протоієреї Є. Струмінський, С.

Карчевський, М. Доронович, Ф. Войтковський та губернський архітектор Д.

Освальд [155, арк. 28-31]. На той час в архіві знаходилося 41168 справ,

зокрема за 1795-1800 рр. – 834 справи та за 1800-1874 рр. – 40334 [155, арк.

13, 51]. Документи за 1795-1865 роки були описані, зв’язані та розкладені по

полицях [155, арк. 13]. Інші матеріали ще впорядковувались.

1875 року до глави єпархії надійшло розпорядження обер-прокурора

надати інформацію про стан архівів духовного відомства. 15 квітня того ж

року консисторія розіслала листи благочинним і зажадала прозвітувати про

154

стан архівів на місцях [155, арк. 10]. Незабаром надійшли звіти Грановського,

Свято-Троїцького Кам’янецького, Немирівського, Бершадського, Свято-

Троїцького Надзбруцького, Барського, Коржевецького, Шаргородського,

Вінницького та Головчинецького монастирів [155, арк. 35-45].

Щоб уникнути можливих неточностей та псування архівних матеріалів,

23 серпня 1889 року Синод зажадав від священиків відповідального

ставлення до виправлень у метричних книгах [501, с. 587-589], оскільки такі

виправлення могли призвести до викривлення історичної дійсності в

документах.

1890 року приверталася увага духовенства до збереження церковних

земельних документів, межових книг, клірових відомостей, проектів

забезпечення сільського духовенства, ерекцій та інших у скринях під замком,

аби уникнути можливого розкрадання чи псування документів [525, с. 434].

Великого значення охороні архівних зібрань надавав Подільський

єпархіальний історико-статистичний комітет, який збирав їх, описував,

класифікував, видавав, використовував у наукових дослідженнях. Комітет

створив при Давньосховищі документальний архів. У Статуті Комітету

вказувалося, що архів складається з «рукописних актів, які відносяться до

історії Поділля, а також з паперів і справ історико-статистичного комітету».

До формування власної документальної збірки членів Комітету підштовхував

відомий історик та пам’яткоохоронець Ю. Ролле, який переконував М. В.

Сімашкевича та М. І. Яворовського сформувати фонд матеріалів за рахунок

державних та приватних архівів, пропонував проводити археографічну

роботу, видавати збірки документів та матеріалів [592, с. 123]. Протоієрей М.

В. Сімашкевич усвідомив слабкість історико-статистичних описів, їх

обмежену джерельну базу і запропонував припинити видання описів та

сконцентрувати увагу на зборі, обробці та виданні історичних матеріалів

(судових актів, фундушів, єпископських та патронатських записів, детальних

описів церков, їх майна тощо) [797, с. 839].

155

В архіві зібралася велика кількість церковно-історичних, статистичних,

юридичних рукописних матеріалів другої половини XVIII століття, які

надійшли від колишньої Кам’янецької та Брацлавської уніатської консисторії

[797, с. 839]. На початок ХХ ст. в архіві Подільського єпархіального

історико-статистичного комітету зберігалося 269 справ XVIII-ХІХ століть

[179, арк. 1-12]. Проводився опис та дослідження зібраних документів. Ю. Й.

Сіцінський особисто оформив 98 карток з палеографічним аналізом

документів XV – XVIII століть, які знаходилися в Давньосховищі [180, арк.

1-33].

З приходом більшовицької влади почалося нищення документів. А це

призвело до непоправних втрат, викликало гостру реакцію

пам’яткоохоронців.

Провідну роль у збереженні архівної спадщини на Поділлі відіграли

члени Подільського церковного історико-археологічного товариства Ю. Й.

Сіцінський, І. І. Огієнко, П. В. Клименко, Л. Б. Б’ялковський, Й. Г.

Пеленський та ін.

П. В. Клименко прибув до Кам’янця-Подільського наприкінці 1918

року. 30 грудня 1918 року призначений екстра-ординарним професором

Кам’янець-Подільського державного українського університету по кафедрі

історії [52, арк. 10-11], а навесні наступного року вже обіймав посаду декана

історико-філологічного факультету. 1919 року був обраний членом

Подільського церковного історико-археологічного товариства.

Навесні 1919 року група викладачів К-ПДУУ, членів Подільського

церковного історико-археологічного товариства (П. В. Клименко, Ю. Й.

Сіцінський, О. З. Неселовський, П. Г. Клепатський, Л. Б. Б’ялковський та ін.),

створили Архівну комісію, яка мала фахово упорядкувати архіви

університету, Кам’янця-Подільського та Поділля, рятувати архівні фонди та

колекції, які залишилися без власників. Адже стан збереження архівної

спадщини на Поділлі на 1919 рік, зокрема і архівів духовного відомства,

можна охарактеризувати як критичний. За спогадами сучасника, 1919 року

156

«в Кам’янці всі склепи були заповнені архівними матеріалами, а найбільше

архівів загинуло на паперовій фабриці Коцебу, куди вивозилися архіви

цілими фурами для переробки як сирець. Масово гинули від рук несвідомих

селян архіви, колекції бібліотек, пам’ятки мистецтва та старовини із

захоплених повстанцями або покинутих господарями панських маєтків» [614,

с. 13]. Власне, для виправлення такої ситуації і був створений такий

громадський орган, як Архівна комісія, де більшість членів були вихідцями із

священицьких родин або представники духовенства.

Вже 13 травня 1919 року комісія надіслала заяву до Ради професорів

Кам’янець-Подільського державного українського університету, в якій

обґрунтовувала необхідність звернутися до Кам’янець-Подільського

революційного комітету з проханням про передачу до вишу архівів

жандармського управління та окружного суду. У документі вказувалося, що

архіви ці потрібні для «закладання ученого архіву при Кам’янець-

Подільськім Державнім Українськім Університеті з метою дослідження

громадського руху на Україні в ХІХ столітті» [183, арк. 17].

31 липня відбулося наступне засідання Архівної комісії, де

розглядалися важливі питання. А 4 серпня 1919 року на засіданні комісії Ю.

Й. Сіцінський та Л. Б. Б’ялковський зробили доповіді про архівну справу в

Росії та Західній Європі. На основі заслуханого Архівна комісія прийняла

звернення до товариша міністра народної освіти Н. Я. Григоріїва та проект

закону «Про державну охорону пам’яток старовини та мистецтва», яким

передбачалося також заснування губернських архівних комісій, вилучення з

крамниць поданих на продаж документів з подальшим розслідуванням і

визначенням їх походження та місця зберігання, підготовки архіваріусів

шляхом створення вищої археографічної школи на зразок французької

«Ecole des chartes» [781, с. 629; 772, с. 85; 619, с. 25]. У зверненні до Н. Я.

Григоріїва вказувалося, що брак паперу та нестача коштів на утримання

державних службовців загрожують архівам різних установ, документальні

збірки яких можуть бути знищені шляхом продажу чи виривання чистих

157

листів паперу. За таких обставин могли загинути акти, які мали значну

історичну цінність. Щоб не допустити цього, пропонувалося суворо

заборонити знищення чи продаж документальних зібрань. Разом з тим

наголошувалося на необхідності упорядкування архівної справи шляхом

долучення до збереження та догляду архівних зібрань постійних комісій, до

складу яких входили б фахівці з архівістики та археографії [614, с. 14].

13 серпня під натиском пам’яткоохоронців, серед яких чільне місце

посідало духовенство, Головне управління мистецтв та національної

культури звернулося з обіжником «До всіх підлеглих установ Міністерства

освіти і мистецтва та до місцевих самоврядувань, народних управ». У ньому

зазначалося, що більшовицькі частини та їх прихильники під лозунгами

боротьби з «буржуями» нівелюють історичну пам'ять українців шляхом

знищення пам’яток старовини, які зберігалися в церквах, костелах,

державних та громадських установах, приватних маєтках. На цю

більшовицьку агітацію піддавалися також несвідомі громадяни та бійці

Дієвої армії УНР, які сприймали «польські архіви» за ворожі українській

державності установи, домагалися їхнього нищення, чим сприяли «ганебній

роботі більшовизму». Для вирішення цих проблем було окреслено низку

заходів, а саме:

1) вживати всіх відповідних заходів для збереження історико-

культурних цінностей, які потрапили в небезпеку, повідомляючи кожного

разу про них Міністерство народної освіти УНР;

2) роз’яснювати громадянам та козакам Української армії про шкоду

для української державності від нищення архівних пам’яток;

3) повідомляти Міністерство народної освіти про будь-який випадок

загрози для архівних документальних зібрань [686, с. 72-73].

Збереження архівної спадщини гальмувала відсутність державної

структури (Архівна комісія функціонувала на той час на громадських

засадах) та посадових осіб, які б відповідали за охорону історико-культурної

спадщини України. 19 серпня 1919 року Міністерство народної освіти УНР

158

звернулося до члена Подільського церковного історико-археологічного

комітету П. В. Клименка з пропозицією очолити Відділ охорони пам’яток

старовини та мистецтва. У листі Н. Я. Григоріїва до П. В. Клименка

вказувалося: «Відсутність в сучасний момент фахівця по справах охорони

пам’яток старовини й мистецтва в Головнім управлінні мистецтв гальмує

заходи Міністерства народної освіти щодо захисту пам’яток старовини та

мистецтва і особливо архівів від руйнації. Мною накреслено низку заходів

аби запобігти майбутній шкоді від необережного поводження з цими,

наукової вартості цінностями, але, за відсутністю необхідних фахових людей,

змушує мене звертатися до Вас, Високоповажний Пане Професоре, прийти

на допомогу цій справі, прийнявши на себе тимчасове керування Відділом

охорони пам’яток старовини та мистецтва при Головному управлінні

мистецтв, а також організацію Архівної комісії для вироблення засобів

охорони архівів». Отримавши позитивну відповідь, міністерство затвердило

П. В. Клименка на посаді [55, арк. 28].

22 серпня 1919 року на сторінках газети «Україна» з’явився лист

доктора Йосипа Пеленського, голови архівно-музейного відділу Подільської

губернської народної управи, члена Ради Подільського товариства охорони

культурно-історичних пам’яток Ю. Александровича, віце-директора

Державного військово-історичного музею М. Обідного, викладачів

Кам’янець-Подільського державного українського університету, членів

Подільського церковного історико-археологічного товариства Ю. Й.

Сіцінського і Л. Б. Б’ялковського та ін. до голови Ради народних міністрів,

до Трудового конгресу, Міністерства народної освіти, в якому

наголошувалося на необхідності створити мережу державних архівів і через

них з допомогою місцевих органів влади організувати охорону

документальних пам’яток. Особливий наголос робився на вжитті заходів

щодо охорони церковних архівів усіх конфесій. Керівництво цією роботою

пропонувалося передати Головному управлінню мистецтв та національної

культури, яке б серед перших заходів мало організувати фахові експедиції,

159

що зібрали б розграбовані в ході селянських виступів та військових дій

пам’ятки з палаців та церков [619, с. 26; 685, с. 72-73; 687, с. 57-59; 781, с.

629].

Про інтенсивність пам’яткоохоронних заходів може свідчити і той

факт, що 29 серпня 1919 року за ініціативою члена Подільського церковного

історико-археологічного товариства П. В. Клименка Міністерство внутрішніх

справ направило до місцевих органів влади розпорядження про посилення

захисту пам’яток «від знищення, псування і продавання» [687, с. 57-59].

Наступного дня циркулярним розпорядженням, підписаним П. І. Холодним

та П. В. Клименком, губернські та повітові комісари освіти зобов’язувалися

взяти під свій догляд всі пам’ятки старовини та мистецтва, охороняти їх від

знищення, псування та продажу в руки скупників для вивозу за кордон.

Незабаром міністерство направило на місця розроблений П. В. Клименком

обіжник, в якому губернським та повітовим комісарам давались додаткові

пояснення та інструкції щодо пам’яткоохоронних заходів, які вони мали

терміново вжити. Зокрема їм пропонувалося через учителів оповістити

населення, що всі документальні збірки мають велику цінність і повинні

зберігатися, доки їх не викупить держава. Розуміючи, що на місцях нерідко

не було спеціалістів, які б могли визначити історико-мистецьку цінність

речей, П. В. Клименко як вихід з такої ситуації розглядав практику виїзду у

віддалені райони експертів Відділу охорони пам’яток старовини та мистецтва

[688, с. 308].

30 серпня 1919 року наказом Міністерства народної освіти №9

Архівній комісії, що діяла на громадських засадах, було надано статус

державної структури, підпорядковувалася вона Головному управлінню

мистецтв та національної культури. У документі вказувалося, що

створювалася вона для вироблення інструкцій з охорони пам’яток старовини

й мистецтва, управління справами охорони архівів. До складу комісії крім

голови П. В. Клименка увійшли професор Й. Г. Пеленський, приват-доцент

протоієрей Ю. Й. Сіцінський, приват-доцент Л. Б. Б’ялковський,

160

юрисконсульт Міністерства народної освіти М. Альтер, професор

Боберський, доктор Кревецький, М. Гаврилко, доктор О. Назарук, а також

представники Подільської губернської народної управи, міської управи,

міністерств юстиції, внутрішніх справ, земельних справ, преси й інформації,

народного господарства, військового міністерства [55, арк. 27]. Представники

цієї ж комісії увійшли до складу Комісії з підготовки статуту Національного

архіву в місті Києві [55, арк. 46а зв.].

За короткий час комісія сформулювала низку невідкладних завдань у

дорученій їй царині:

1) прийняття урядом «закону, що охороняв би пам’ятки старовини та

мистецтва під загрозою грошових кар і тюрми за знищення й вивіз»;

2) заснування на Поділлі та Волині посад «особливого комісара для

охорони пам’яток старовини та мистецтва»;

3) заснування губернських архівних комісій;

4) повернення з крамниць Кам’янця-Подільського проданих туди

документів;

5) вироблення інструкцій для аналізу архівних справ, а також для

повернення «культурно-історичних предметів, розграбованих в панських

маєтках»;

6) виділення під архівне сховище вежі Стефана Баторія, комплексу

«Кам’янецька фортеця»;

7) започаткування профільного часопису «Українська старовина» для

актуалізації роботи з охорони культурно-історичної спадщини, залучення до

неї широкого громадського активу» [614, с. 16].

У вересні 1919 року П. І. Холодний та П. В. Клименко звернулися до

міністра ісповідань, ректора Кам’янець-Подільського державного

українського університету І. І. Огієнка з листом, в якому просили дати

розпорядження священикам, щоб вони оповістили населення про збереження

архівних зібрань, які мають велику цінність, та взагалі вживали будь-яких

законних заходів щодо охорони культурно-історичних пам’яток у залишених

161

панських маєтках або розграбованих селянами [27, арк. 1]. 3 жовтня 1919

року згідно розпорядження міністра ісповідань до духовних консисторій був

направлений циркуляр, в якому пропонувалося зробити через благочинних

розпорядження місцевому духовенству, щоб ним було вжито заходів щодо

охорони старовинних речей і взагалі культурно-історичних пам’яток у

залишених панських маєтках або ж пограбованих селянами [27, арк. 2]. Того

ж дня Департамент православної церкви надіслав Подільській духовній

консисторії листа, в якому пропонував згідно розпорядження міністра

ісповідань «зачекати з продажем архівного паперу до загального вирішення

справи про архіви законодавчим шляхом» [26, арк. 9].

Водночас було запроваджено посаду комісара з охорони пам’яток

церковної старовини, яку обійняв відомий археолог та історик мистецтва Й.

Г. Пеленський.

Великі сподівання П. В. Клименко пов’язував з прийняттям Радою

народних міністрів УНР розробленого членом Архівної комісії М. Альтером

проекту закону «Про охорону пам’яток старовини та мистецтва». Проектом

передбачалося взяти під захист держави історико-культурні скарби

українського народу та визначалися санкції до порушників. У пояснювальній

записці «До законопроекту про державну охорону пам’яток старовини та

мистецтва», з якою 15 вересня 1919 року до Ради народних міністрів УНР

звернувся П. В. Клименко та міністр народної освіти Н. Я. Григоріїв, глибоко

аргументувалася необхідність його термінового затвердження: «На Україні

нищення пам’яток старовини і мистецтва завдяки суспільно-національній

боротьбі й малій культурності народу дійшло страшних розмірів, державна

влада мусить подбати про охорону й догляд за ними» [688, с. 309]. Проте

затвердити підготовлений законопроект уряд УНР не встиг – завадило

загострення військово-політичної обстановки в зв’язку з наступом

більшовиків.

Ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету

І. І. Огієнко попросив уряд передати архів дворянських депутатських зібрань

162

університету [58, арк. 54]. На заклик відгукнувся голова Відділу охорони

пам’яток старовини та мистецтва П. В. Клименко. 10 вересня 1919 року він

заборонив будь-який доступ до жандармського архіву, який був описаний та

тимчасово знаходився в помешканні публічної бібліотеки [58, арк. 68]. А 19

вересня 1919 року видав наказ, яким передбачив: «Архіви скасованих

установ, а саме: дворянського депутатського зібрання, жандармського

управління, губернського статистичного комітету при губерніальному

правлінні… передати до Кам’янець-Подільського державного українського

університету» [58, арк. 78]. У свою чергу Розпорядчий комітет Кам’янець-

Подільської публічної бібліотеки також просив передати жандармський архів

університету, оскільки він опинився під загрозою знищення через

непристосованість будівель бібліотеки для зберігання архівного зібрання [58,

арк. 8].

За ініціативою подільських пам’яткоохоронців 6 жовтня 1919 року був

виданий наказ за підписом Головного отамана Дієвої армії УНР С. Петлюри

та військового міністра В. Петріва про переважне право зберігання

документів у державних архівах. У ньому вказувалося, що архівним комісіям,

коли маються відомості про існування де б то не було військово-історичних і

архівних документів, які не мають «традиційно-родинного характеру», а

мають державне та громадське значення, надавалося право забороняти

знищення цих документів й вилучати їх до державного архіву [58, арк. 103].

Комісія обстежила будинок архіву Губернського правління на вулиці

Довгій. Було виявлено, що він знаходиться в незадовільному стані: не мав

міцного фундаменту, одна стіна розкололася від верху до низу наскрізь;

ринви для стікання води були попсовані й вода руйнувала стіни; покрівля в

деяких місцях протікала. Зважаючи на те, що зазначений будинок був

архітектурною пам’яткою кам’яного будівництва кінця XVIII століття, а

також те, що його стан загрожував архіву колишнього Губернського

правління, було запропоновано негайно приступити до ремонту будівлі [58,

арк. 115-115зв.]. Оскільки на ремонтні роботи не було коштів, то П. В.

163

Клименко запропонував використати надходження від продажу матеріалів

статистичного опису 1897 року, «уже використаних і визнаних комісією за

безвартісні» [58, арк. 126-126 зв.].

Невдовзі комісія прийняла рішення про передачу Кам’янець-

Подільському державному українському університету архіву Кам’янець-

Подільської міської поліції [58, арк. 114]. Їх прийняв і упорядкував архіваріус

університету П. О. Богацький – син священика з с. Нестерівці, випускник

Подільської духовної семінарії, відомий на той час журналіст, редактор

«Української хати».

Велике занепокоєння в подільських пам’яткоохоронців викликало й те,

що в «жидівських крамницях м. Кам’янця» з’явилося багато важливих для

науковців документів. Як виявилося, понад 800 пудів актових книг продав

колишній архіваріус Губернського правління [58, арк. 133].

Велику загрозу для збереження архівних матеріалів становила також

катастрофічна нестача паперу для державного діловодства. Мали місце

випадки переробки архівних документів і на паперових фабриках.

Пам’яткохоронці намагалися підійти до цього питання так, щоб архівна

спадщина зазнала якнайменших втрат. Так, постановою Подільського

губернського комісара від 29 жовтня 1919 року передбачалося відправляти

архівні матеріали на паперову фабрику Л. Коцебу для повторної переробки

на папір. Проте зазначалося, що для переробки можна використати лише

деяку частину архіву Подільського губернського правління, а також з

архівних зібрань інших підлеглих Комісаріату установ. Створювалася

спеціальна комісія для перевірки матеріалів, які підлягали переробці, на

предмет їхньої історичної цінності [58, арк. 119].

Актуальною проблемою було створення архіву в Кам’янцькій фортеці.

До справи його організації активно долучилися І. І. Огієнко, П. В. Клименко,

Ю. Й. Сіцінський. Такий крок забезпечував як збереження архівної

спадщини, так і цінної архітектурної пам’ятки. Так, на засіданні Комітету

при Головноуповноваженому міністрі уряду УНР І. І. Огієнкові 2 січня 1920

164

було ухвалено докласти всіх старань для збереження архівних цінностей у

фортеці [29, арк. 110 зв.]. У жовтні 1919 року був вироблений проект

створення архіву у фортеці. З доповіді начальника культурно-освітньої

управи Генштабу М. Лорченка 25 грудня 1919 року дізнаємося, що у фортеці

польські жовніри, які були на постої, завдавали все більше збитків. На той

час не було де зберігати матеріали Державного військового історичного

архіву, складені у 1500 скринях. М. Лорченко, посилаючись на наказ

Головного отамана С. Петлюри від 16 вересня 1919 року про утворення

«Архівної комори» та затвердження її штату, також вимагав щоби

Кам’янецька фортеця стала місцем зберігання та систематизації архівних

матеріалів не тільки Кам’янця-Подільського, а й всього Поділля [29, арк. 112-

112 зв.].

Справа утворення архіву в Кам’янці-Подільському була нагальною,

адже після від’їзду восени 1919 року з міста різних міністерств, інституцій та

військових частин залишився колосальний обсяг цінних архівних матеріалів.

Архів Міністерства ісповідань, приміром, знаходився в Археологічному

музеї, яким завідував протоієрей Ю. Й. Сіцінський, архів Міністерства праці

– у Кам’янець-Подільському державному українському університеті [37, арк.

3]. А ще в місті залишилися 7000 пудів архівних матеріалів різних військових

частин [37, арк. 4]. Тому начальник культурно-освітньої управи Генштабу М.

Лорченко просив в І. Огієнка допомоги в їх охороні.

На початок 1920 року був розроблений кошторис та проект штатного

розпису архіву у фортеці: передбачалася ставки архіваріуса – 19200 гривень

на рік, помічника архіваріуса – 16800 гр., діловода – 13200 гр., старшого

сторожа – 6000 гр., двох сторожів – по 5400 гр. Окрім цього одноразово «на

канцелярію» планувалося виділити 40000 гр., з яких 10000 мало бути

використано на перевезення, облаштування та впорядкування архівних

матеріалів. Проект підписали Головний отаман С. Петлюрою, начальник

Генштабу Шайбле та М. Лорченком [29, арк. 113; 31, арк. 15 зв.]. Дещо

пізніше було затверджене фінансування архіву обсягом 170400 грн. на

165

півроку [29, арк. 115]. Проте в умовах гіперінфляції така сума невдовзі стала

мізерною. Це змусило Відділ охорони пам’яток старовини просити в уряду

1000000 гривень: по 500000 на перевезення, упорядкування архівів та

видання журналу «Українська старовина» [29, арк. 145; 31, арк. 19зв., 21зв.,

22зв., 26]. Майже 29000 гр. передбачалося виділити скарбнику Подільського

церковного історико-археологічного комітету С. С. Дложевському на

перевезення кам’янецьких архівів [29, арк. 117-117 зв.; 31, арк. 47]. Але

Міністерство фінансів виділило лише 300000 замість необхідних 1029000

грн., що суттєво загальмувало справу створення архіву [29, арк. 162].

Проте справа створення архіву гальмувалася не лише відсутністю

коштів, а й суперечностями між самими пам’яткоохоронцями. Так, П. В.

Клименко писав до І. І. Огієнка, що Товариству охорони пам’яток старовини

виділили 300000 гривень, з яких 75000 отримав Ю. Й. Сіцінський, а решту М.

Лорченко, який «не є членом Товариства і у фортеці нічого не охоронив,

навпаки утварь та ікони з тамошньої [замкової. – Авт.] церкви зникли, вона

стоїть пусткою і в ній роблять вправи польські бойскаути». П. В. Клименко

вимагав, щоби М. Лорченко повернув Товариству отримані кошти [37, арк.

6]. 2 липня 1920 року І. І. Огієнко звернувся до М. Лорченка з вимогою

надати пояснення з приводу отримання коштів [37, арк. 7].

Врешті перманентна нестача коштів, суперечності в середовищі

фахівців з охорони пам’яток старовини, а, головне, зміна політичної

обстановки, призвели до того, що архів у Кам’янецькій фортеці так і не був

створений.

20 січня 1920 року Управління єпархіального свічкового заводу

зверталося до Головноуповноваженого уряду УНР І. І. Огієнка зі скаргою на

те, що війська, які знаходилися в їх приміщеннях до 29 грудня 1919 року,

знищили третину архіву, в якому були й «цінні документи». Нова військова

частина, яка прибула на зміну попередній, «продовжила нищення архіву,

зайняла кімнату та допалювала документи» [200, с. 304-305].

166

2 лютого 1920 року Подільська духовна консисторія зверталася до

Міністерства ісповідань зі скаргою, що комендант Кам’янця-Подільського

намагався реквізувати в неї 4 кімнати, де зокрема знаходився й архів [200, с.

308].

Посилило пам’яткоохоронну діяльність і Подільське церковне

історико-археологічне товариство. Виявляючи та упорядковуючи різні

залишені архівні матеріали, звертало увагу на необхідність всі архівні

матеріали, що перебували в загрозливому стані, перевезти до архіву

Губернського правління, а військові – до Кам’янецької фортеці.

Разом з тим постало логічне питання про створення в Кам’янці-

Подільському Наукового архіву. На його організацію було потрібно 46600

крб. [58, арк. 137-137зв.]. Завдяки наполяганням ректора Кам’янець-

Подільського державного українського університету І. І. Огієнка питання про

його створення було вирішено позитивно. За спогадами П. О. Богацького,

архів К-ПДУУ розміщувався на третьому поверсі головного корпусу у

просторій і світлій кімнаті, де розмістили справи «Подільського

губерніального жандармського управління, багатьох інших установ, як

наприклад, … Окружного суду, Повітового і Мирового суду, Консисторії і

багатьох інших, які професор Огієнко вже встиг доставити для

Університетського архіву. Сюди ж було передано архіви Міністерств УНР та

різних організацій та установ при їх ліквідації» [614, с. 18]. 4 лютого 1920

року газета «Наш шлях» повідомляла, що університетському архіву з

окружного суду були передані «справи Гавриленка, Кармалюка, які потрібні

у майбутньому для студіювання історії Поділля» [572, с. 4]. Проте через рік

архів був ліквідований працівниками ВУЧК у ході чистки «антирадянських»

документів [615, с. 405-409].

Висновки до третього розділу. Підводячи підсумки зазначимо, що

особливу увагу духовенство приділяло збереженню рухомих пам’яток, які

легко могли бути знищені, вивезенні за кордон. Вони були більш

вразливими, ніж нерухомі пам’ятки. Подільське духовенство, об’єднане

167

Подільським церковним історико-археологічним товариством, було

флагманом в організації музейної справи та збереженні рухомих пам’яток.

Центральне місце посідало Давньосховище, створене з ініціативи

духовенства. Його фонди наповнювалися завдяки пожертвам духовенства,

церков та монастирів єпархії, підтримці духовної консисторії та архієрея.

Організатори Давньосховища співпрацювали з громадськими музеями,

зокрема Подільського товариства природодослід-ників та художньо-

промислової школи. Окрім того практично кожна церква являла собою міні-

музей, де зберігалися старожитності, які використовувалися в богослужіннях

або перебували в церковних сховищах. Показовою в цьому напрямку є

церква в с. Кукавка, де знаходилися ікони роботи В. А. Тропініна. У період

Української революції подільське духовенство активно включилося в процес

творення нових музейних закладів.

Важливу роль в охороні стародруків та рукописів відіграли зокрема

шкільні, фундаментальні та учнівські книгозбірні духовних навчальних

закладів, парафіяльні, бібліотеки благочинницьких округів, Єпархіальна,

бібліотека Давньосховища та приватні книгозбірні. У їх фондах

накопичувались стародруки та рукописи, піддавалися систематизації, обліку

шляхом каталогізації, популяризації. Надавалася увага реставрації книг,

палітурній роботі. Немало для охорони стародруків та рукописів зробили

фундаментальні бібліотеки Подільської духовної семінарії та Кам’янець-

Подільського державного українського університету. Саме університетська

бібліотека зібрала та врятувала чимало цінних видань та рукописів зі

шляхетських маєтків та ліквідованих установ.

Значної уваги православне духовенство надавало збереженню архівної

спадщини. До початку ХХ ст. архівні документи головним чином зберігалися

при установах, які їх творили. Науковий підхід до архівної справи

застосувало Подільське церковне історико-археологічне товариство,

створивши архів при Давньосховищі і використовуючи його документи для

створення описів церков та парафій. Найбільш інтенсивним для розвитку

168

архівної справи на Поділлі виявився період Української революції 1917-1921

рр. Саме в цей час формувалася законодавчо-нормативна база охорони

архівної спадщини, професійні пам’яткоохоронні структури, заклади.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на Поділлі сформувалась

когорта пам’яткоохоронців – Ю. Й. Сіцінський, П. В. Клименко, І. І. Огієнко,

Л. Б. Б’ялковський, О. З. Неселовський, П. Г. Клепатський, С. С.

Дложевський та ін., в якій помітну роль відігравали представники

Подільського церковного історико-археологічного товариства.

Результати дослідження апробовані дисертантом у низці публікацій та

виступів на конференціях [750; 751; 755; 758; 759; 760; 763; 764; 765].

169

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз джерел засвідчує, що наприкінці XVIII ст. відбулися

геополітичні зміни, внаслідок яких Поділля відійшло до Російської імперії.

Намагаючись легітимізувати свою присутність на цій території, імперська

влада заохочувала краєзнавчі дослідження, які б обґрунтовували

правомірність інкорпорації краю й повернення до православ’я. У ході

дослідження історії Поділля, опису церков і парафій, його пам’яток

виокремлюється і щоразу посилюється пам’яткоохоронний напрям

краєзнавчої діяльності. Будучи освіченою частиною суспільства, подільське

духовенство взяло на себе функцію охоронця історико-культурної спадщини,

насамперед – церковної. Поступово частина священнослужителів – членів

Подільського єпархіального історико-статистичного комітету

перетворювалася на професійних пам’яткоохоронців.

Встановлено, що пам’яткоохоронна діяльність подільського

духовенства мала неоднакову інтенсивність у різні історичні періоди:

1) початок – середина ХІХ ст. можна вважати етапом її зародження,

підготовки історико-статистичних описів церков і парафій губернії,

заснування Подільського єпархіального історико-статистичного комітету,

що значно пожвавило пам’яткоохоронні заходи кліру.

2) ІІ половина ХІХ – 1917 р. – час становлення і подальшого розвитку

пам’яткоохоронної діяльності, поява пам’яткознавчих досліджень,

усвідомлення необхідності збереження історико-культурної спадщини для

прийдешніх поколінь, активізації пам’яткоохоронної роботи, розробки

теоретичних питань пам’яткоохоронства, усвідомлення духовенством

170

унікальності української церковної архітектури й необхідності збереження

її автентичних рис.

3) період Української революції 1917-1921 рр., який характеризується

державницьким підходом до охорони історико-культурної спадщини,

дальшим формуванням нормативно-правової бази, створенням державних

та громадських пам’яткоохоронних органів, участь в яких брали

представники подільського духовенства – члени Подільського церковного

історико-археологічного товариства.

Доведено, що протягом досліджуваного періоду клір змушений був

діяти в рамках законодавства Російської імперії, недосконалого й

суперечливого стосовно охорони історико-культурної спадщини. Це в

значній мірі обмежувало заходи священнослужителів стосовно збереження

пам’яток. Керівні органи церкви вимагали зосередити увагу лише на

церковних пам’ятках, ігноруючи світські, імператорські укази й міністерські

циркуляри, що виводили цю діяльність за межі церковного відомства.

врезультаті виникали суперечності як на загальноімперському, так і

регіональному рівні, що не могло не позначитися на пам’яткоохоронній

роботі подільського духовенства.

З’ясовано, що подолянам вдалося надати пам’яткоохоронній діяльності

науково обґрунтованого характеру, чому сприяли зв’язки з різними

науковими товариствами та пам’яткоохоронними структурами, зокрема з

Імператорською археологічною комісією, Московським археологічним

товариством, Імператорським географічним товариством, Російським воєнно-

історичним товариством, Київським товариством охорони пам’яток

старовини та мистецтва, Церковним історико-археологічним товариством

при Київській духовній академії та ін. Деякі заходи подільського духовенства

були новаторськими й вивчалися цими ж організаціями (наприклад, порядок

проведення реставрації та розбору церков на території Подільської єпархії).

Окрім того подільське духовенство створило і власну науково-дослідницьку

структуру – Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет, який

171

поширював свої дії на різні напрями пам’яткоохоронної роботи, забезпечував

комплексний підхід до збереження історико-культурної спадщини.

Виявлено, що одним з важливих напрямів пам’яткоохоронної роботи

подільського духовенства було збереження пам’яток архітектури та

містобудування. Пам’яткоохоронні заходи здійснювалися шляхом

фотофіксації, збору планів церков, ремонту храмів, догляду за ними. Активну

участь брали подоляни в зведенні храмів-пам’яток, встановленні пам’ятних

знаків на честь важливих подій в історії краю та держави. Надзвичайно

важливим було вироблення пам’яткоохоронного механізму організації

реставрації та розбору старих храмів, що став новаторським, вивчався і

популяризувався Київським товариством охорони пам’яток старовини та

мистецтва.

Важливою складовою обліку і популяризації пам’яток була

фотофіксація. У фондах Давньосховища та приватних колекціях Ю.

Сіцінського, М. Грейма була накопичена велика кількість фотознімків

екстер’єрів та інтер’єрів старовинних храмів. Саме завдяки цим фото та

кресленням будівель, які зберігалися в музеї – Давньосховищі, існує

можливість у наш час вивчати автентичну сакральну подільську архітектуру,

відновлювати храми. Оскільки в ХІХ ст. діяла заборона на будівництво

церков у «малоросійському стилі», нав’язувалося зневажливе ставлення до

місцевої автентичної архітектури, це викликало адекватну реакцію

пам’яткоохоронців, які закликали до вивчення подільського архітектурного

стилю в церковному будівництві, підтримання будь-якими засобами

старовинних храмів й спорудження нових, аналогічних з існуючими

церковними пам’ятками XVIII ст. Відбувався процес усвідомлення

окремішності українського церковної архітектури від російської, відміностей

в їх конструкції та оформленні. За намагання надати пам’яткоохоронній

роботі національного характеру, частина священиків зазнала переслідувань.

На основі узагальнення фактів, виявлено, що чільне місце в

пам’яткоохоронних заходах подільського духовенства займало збереження

172

об’єктів археологічної спадщини. Досить довгий час археологічні пам’ятки,

завдяки історико-статистичним описам, лише фіксувалися та

популяризувалися. Наприкінці ХІХ ст. посилився інтерес до археологічних

об’єктів, викликаний приїздом на Поділля почесного члена Подільського

єпархіального історико-статистичного комітету професора В. Б. Антоновича

для обстеження печер Середнього Подністров’я та розкопок Бакотського

скельного монастиря. Він залучив до археологічних досліджень Юхима

Сіцінського, став його наставником у цій галузі знань. Наприкінці ХІХ ст. за

рекомендацією В. Б. Антоновича Ю. Й. Сіцінський створив археологічну

карту Подільської губернії, яка протягом більш ніж сотні років була

найповнішим зводом археологічних пам’яток Поділля. На початку ХХ ст.

дослідник провів низку розкопок, зокрема в Кам’янці-Подільському,

Кептинцях та ін. Каталізатором вивчення та охорони археологічних пам’яток

стали й археологічні з’їзди, в роботі яких брало активну участь подільське

духовенство, наповнюючи фонди Давньосховища експонатами з

археологічних розкопок, описуючи та вивчаючи їх. Відбулася фактична

музеєфікація Бакотського скельного монастиря. Після його археологічного

вивчення він набув культового статусу, перетворився на музей під відкритим

небом. У такий спосіб відбувався пошук, вивчення, облік і збереження

археологічної спадщини краю, активну участь в якому брало православне

духовенство.

Можна аргументовано стверджувати, що наприкінці ХІХ – початку ХХ

ст. посилилась увага до вивчення і збереження некрополів. Поштовх цьому

напряму пам’яткознавства й пам’яткоохоронства дала підготовка описів

церков і парафій та звернення великого князя Миколи Михайловича до

єпархіального керівництва зібрати інформацію про некрополі по всіх

єпархіях російської православної церкви для видання «Російського

провінційного некрополя». Врезультаті було взято на облік найбільш важливі

пам’ятки, скопійовано епітафії, здійснено їх фотофіксацію, посилено

173

охорону. Навіть сьогодні цей матеріал залишається найповнішим зводом

некрополістичних пам’яток Поділля.

Подільський клір був флагманом в організації музейної справи,

створенні музею – Єпархіального Давньосховища, збереженні в ньому

рухомих пам’яток старовини, їх популяризації. Духовенство співпрацювало з

іншими громадськими музеями, зокрема Подільського товариства

природодослід-ників, у період Української революції 1917-1920 рр.

долучилося до процесу творення нових музейних закладів задля збереження

пам’яток, які в період суспільно-політичної нестабільності розпорошувалися

і зникали. Окрім того практично кожна церква являла собою міні-музей, де

зберігалися старожитності, які використовувалися в богослужіннях або

перебували в церковних сховищах. Показовою в цьому напрямку є церква с.

Кукавка, де знаходилися розписи та ікони роботи В. А. Тропініна.

Дослідженням доведено, що важливу роль в охороні стародруків та

рукописів відіграли бібліотеки єпархіального відомства: шкільні, духовних

навчальних закладів, парафіяльні, окружні, Єпархіальна, бібліотека

Давньосховища, приватні книгозбірні. Вони накопичували стародруки та

рукописи, систематизували їх, облікували, популяризували, реставрували,

зберігали. Важливу роль відіграли фундаментальні бібліотеки Подільської

духовної семінарії та Кам’янець-Подільського державного українського

університету, у створенні та діяльності яких активну участь брало подільське

духовенство.

Значна увага приділялася збереженню документальної архівної

спадщини. Вперше науковий підхід до архівної справи був застосований у

70-х рр. ХІХ ст. по відношенню до архіву Подільської духовної консисторії.

Концептуальні засади архівної справи відпрацьовувалися і в ході розбудови

архіву Подільського церковного історико-археологічного товариства. Проте

найбільш інтенсивним для розвитку архівної справи на Поділлі виявився

період Української революції 1917-1921 рр., коли пам’яткоохоронці з числа

духовенства взяли активну участь у формуванні законодавчої бази охорони

174

архівної спадщини, створені перших державних пам’яткоохоронних

структур.

Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. сформувалася подільська школа

пам’яткоохоронців, до якої увійшли Ю. Й. Сіцінський, М. В. Сімашкевич, П.

В. Клименко, І. І. Огієнко, Л. Б. Б’ялковський, О. З. Неселовський, П. Г.

Клепатський, С. С. Дложевський, М. І. Яворовський, Й. Й. Ролле та ін.

Провідну роль у ній відігравало духовенство, створений ним Подільський

єпархіальний історико-статистичний комітет.

Протягом ХІХ – початку ХХ ст. саме духовенство очолило

пам’яткоохоронну роботу на території Подільської губернії. Всеохоплюючі

та різносторонні пам’яткоохоронні заходи дали змогу зберегти історико-

культурну спадщину, яка в умовах військово-політичних протистоянь

перебувала в стані перманентної небезпеки знищення. Духовенство, яке на

відмінну від чиновників було значно ближчим до людей, намагалося

культивувати в суспільстві бережливе ставлення до пам’яток,

популяризувати їх. Проте встановлення більшовицького режиму та подальша

антирелігійна кампанія в СРСР звели нанівець усі напрацювання подільських

церковних пам’яткоохоронців ХІХ – початку ХХ ст.

Досвід пам’яткоохоронців ХІХ – початку ХХ ст. особливо актуальний в

наш час, коли на території України відбуваються воєнні дії, знищуються

історичні пам’ятки. Урок полягає в необхідності популяризації пам’яток,

формування усвідомлення неприпустимості ідеологічного підходу до них,

використанні форм і методів пам’яткоохоронної роботи попередників.

Актуальним є вироблення єдиної системи реставрації і ремонту храмів на

зразок тієї, що існувала наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., оскільки

священики нерідко проводять ремонтні роботи на власний розсуд із

застосуванням новітніх будівельних матеріалів, архітектурних елементів, чим

спотворюють архітектурні пам’ятки. В умовах воєнних дій на Сході України

доцільним також є застосування досвіду збереження рухомих пам’яток

шлхом концентрації їх у музеях, бібліотеках, архівних установах, як це

175

робилося в період Української революції 1917-1921 рр. Оскільки сьогодні в

регіонах практично відсутній контроль за збереженням некрополів, їх

вивченням, варто було б використати здобутки подільських

пам’яткоохоронців початку ХХ ст., які зібрали інформацію про всі некрополі

Подільської губернії, взяли їх на облік і популяризували.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Неопубліковані джерела

Центральний державний історичний архів України в м. Києві

Ф. 725 Київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва (1910-

1919)

Оп. 1

1. Спр. 1. Статут Київського товариства охорони пам’яток старовини та

мистецтва, затверджений 11 березня 1910 року Київським губернським у

справах громадських присутствієм і листування з питання прийняття

Статуту (26.01.1910-4.07.1918), 62 арк.

2. Спр. 2. Справа про створення Київського товариства охорони пам’яток

старовини та мистецтва та його відділу в м. Умані і листування з членами

Товариства з організаційних питань (11.03.1910-2.10.1915), 109 арк.

3. Спр. 3. Журнали загальних зборів, засідань Ради і Розпорядчого комітету

Товариства, постанови Ради, звіти про діяльність Товариства за 1910, 1911

і 1912 рр., фінансові звіти (7.04.1910-3.03.1916), 294 арк.

4. Спр. 5. Циркуляр київського губернатора про інформацію про пам’ятки

вітчизняної війни 1812 р. в Київській губ., листування з членами

Товариства про археологічні розкопки (18.12.1910-20.05.1914), 49 арк.

5. Спр. 10. Звернення Розпорядчого комітету про сприяння роботі

Товариства, звіт про діяльність Товариства, списки членів Товариства,

листування з братством князів Острозьких про зарахування Товариства

членом братства та ін. (10.07.1910-29.04.1911), 66 арк.

176

6. Спр. 11. Листування з київським губернатором, Історичним товариством

Нестора-літописця, Київським і Галицьким митрополитом та ін., про

організація археологічних розкопок у соборі Митрополичого будинку, про

огляд Софіївського собору та Золотих воріт, про організацію комісії по

реставрації Софіївського собору (6.10.1910-29.10.1918), 35 арк.

7. Спр. 23. Журнали засідань і постанов Ради Товариства (10.03.1911-

27.09.1918), 40 арк.

8. Спр. 33. Справа про організацію археологічних розкопок на території

Києво-Софіївського Митрополичого будинку і відновлення давніх воріт

цього будинку, які виходять на Георгіївський провулок (26.01.1912-

9.09.1915), 17 арк.

9. Спр. 34. Про розкопки на вулицях м. Києва за 1912-1917 рр. (1912-1917),

48 арк.

10. Спр. 46. Доповідь, зачитана на засіданні Імператорської археологічної

комісії 5 листопада 1913 р. (5.11.1913), 32 арк.

11. Спр. 57. Листування з археологічною комісією та членами Товариства

про охорону старовинних церков, у тому числі: в с. Гуляниках Київського

повіту, Покровської церкви в с. Саварках Васильківського повіту та ін.

(24.01.1914-23.12.1915), 37 арк.

12. Спр. 58. Листування з археологічною комісією, членами Товариства та

ін. особами про заходи по охороні пам’яток старовини, археологічні

знахідки в Київській та Чернігівській губ. та ін. (31.01-20.11.1914), 33 арк.

13. Спр. 66. Листування з членами Товариства про охорону пам’яток

старовини, відновлення давніх назв місцевостей та ін. питання.

Інформація про приватне землеволодіння в Київській губ. (16.01-

31.12.1915), 43 арк.

14. Спр. 89. Доповідь про опис пам’яток старовини Київської, Подільської і

Волинської губ., здійснений членами Історичного товариства Нестора-

літописця в 1901 р. (1910-1911), 4 арк.

177

15. Спр. 105. Листування про розкопки, реставрацію та охорону пам’яток

старовини (б/д), 306 арк.

Ф. 832 Антонович Володимир Боніфатійович – професор Київського

університету (1860-1942)

Оп. 1

16. Спр. 9. Монографія «Про скельні печери на березі Дністра Подільської

губернії» (б/д), 21 арк.

17. Спр. 20. Монографія «Літопис Сатанівського монастиря» (б/д), 11 арк.

18. Спр. 34. Робота «Бакотський скельний монастир» (б/д), 9 арк.

19. Спр. 103. Записи географічного розташування археологічних розкопок.

Карти (б/д), 80 арк.

20. Спр. 104. Бібліографічні картки В. Б. Антоновича і картки обліку речей,

знайдених при археологічних розкопках (б/д), 257 арк.

Ф. 1143 Левицький Орест Іванович – викладач історії і літератури

Харківських вчительських курсів, секретар комісії з розгляду давніх актів

при Київському університеті (1874-1918)

Оп. 1

21. Спр. 8. Листи Левицькому О. І. (б/д), 16 арк.

Центральний державний архів вищих органів

влади та управління України

Ф. 166 Народний комісаріат освіти Української РСР (1917-1988)

Оп. 1 (1918-1920)

22. Спр. 879. Протоколи засідання Всеукраїнської надзвичайної комісії від

1.ІІІ.20 р. та листування з Наркомздравом про охорону здоров’я

робітників Наркомосу, робітників культосвітніх установ на місцях (1.03-

24.12.1920), 85 арк.

Ф. 1062 Рада Народних Міністрів УНР (1918-1922)

Оп. 1

178

23. Спр. 89. Постанова Ради Міністрів УНР про призначення Подільському

церковному історико-археологічному товариству щорічної допомоги в

розмірі 5000 гривень (21.01.1919). 3 арк.

Ф. 1072 Міністерство ісповідань УНР (1918-1922)

Оп. 1

24. Спр. 7. Лист голови Ради Народних Міністрів про надання влади міністру

ісповідань і ректору Кам’янець-Подільського університету Огієнку.

Протест православного духовенства і громадян м. Кам’янця-Подільського

проти звільнення з посади Подільського єпископа Пимена (15.11.1919-

2.07.1920), 8 арк.

25. Спр. 8. Лист єпископа Подільського і Брацлавського про відправу служби

церковнослов’янською мовою, згідно розпорядження Міністерства

ісповідань, про заборону протоієрею Сіцінському правити церковну

службу, прохання та друкована брошура останнього «В чім моя вина?»

(10.10.1919-20.05.1920), 27 арк.

26. Спр. 36. Листування з Департаментом православної церкви про дозвіл

духовним консисторіям продавати архівний папір (5.07-3.10.1919), 9 арк.

27. Спр. 37. Листування з Кам’янець-Подільською консисторією про вжиття

заходів щодо охорони культурно-історичних пам’яток (30.09-7.10.1919), 5

арк.

Ф. 1092 Міністерство військових справ УНР (1917-1921)

Оп. 2

28. Спр. 367. Копії журналів засідань Ради Народних Міністрів (30.05-

29.12.1920), 176 арк.

Ф. 1131 Головноуповноважений уряду УНР на Поділлі (1919-1920)

Оп. 1

29. Спр. 2. Протоколи засідань Комітету при Головноуповноваженому уряду

УНР та додатки до них (19.11.1919-10.06.1920), 296 арк.

30. Спр. 6. Листування з міністерствами внутрішніх справ, юстиції,

Канцелярією Уповноваженого про відновлення діяльності товариства

179

«Січ», призначення референта опіки над буковинськими козаками,

покращення продовольчого стану м. Кам’янця, українську валюту,

організацію роботи преси українських агентств, окремі посвідчення та

списки урядовців Міністерства преси і пропаганди та експедиції із

заготівлі державних паперів (3.10.1919-8.07.1920), 292 арк.

31. Спр. 8. Копії протоколів засідань Комітету при Головноуповноваженому

уряду УНР (16.11.1919-25.05.1920), 59 арк.

32. Спр. 9. Листування з фінансовою комісією про видачу допомоги

культурно-освітнім організаціям та службовцям установ Міністерства

народної освіти (10.11.1919-20.04.1920), 54 арк.

33. Спр. 12. Протоколи засідань Комісії при Головноуповноваженому уряду

УНР (16.11.1919-18.05.1920), 57 арк.

34. Спр. 17. Листування з Міністерством ісповідань про переклад і видання

церковних книжок та матеріальне становище духовенства (20.11.1919-

19.10.1920), 19 арк.

35. Спр. 18. Накази Головноуповноваженого уряду УНР (2.01-2.07.1920), 224

арк.

36. Спр. 21. Розпорядження Голови Ради Народних Міністрів УНР про

призначення міністра ісповідань І. Огієнка Головноуповноваженим уряду

в м. Кам’янці і на Поділлі (29.03.1920), 2 арк.

37. Спр. 46. Листування з подільським губернським комісаром про

асигнування коштів на охорону архівів та пам’яток старовини і мистецтва

(13.05-2.07.1920), 21 арк.

38. Спр. 114. Наказ про прикомандирування до Управління

Головноуповноваженого уряду архіваріуса Чирського А. А. (31.05.1920),

1 арк.

Ф. 2201 Міністерство освіти Української Держави (1917-1918)

Оп. 1

180

39. Спр. 1201. Листування з Відділом охорони пам’яток старовини про

реєстрацію та охорону пам’яток старовини й мистецтва м. Києва (9.05-

5.08.1918), 30 арк.

40. Спр. 1203. Листування з Відділом охорони пам’яток старовини й

мистецтва Поділля (2.05-29.06.1918), 12 арк.

41. Спр. 1206. Листування з Відділом охорони пам’яток старовини про

роботу Подільського кураєвого художньо-промислового і наукового

музею в м. Вінниці (13.05-30.07.1918), 30 арк.

Ф. 2457 Головне управління мистецтва і національної культури Української

Держави (1917-1920)

Оп. 1

42. Спр. 42. Листування з міською управою і Міністерством військовим і

юстиції про стан фортеці в Кам’янці-Подільському (31.07-10.1918), 12

арк.

Ф. 2581 Генеральне секретарство освіти Української Центральної Ради.

Народне міністерство освіти Української Народної Республіки (1917-

1918)

Оп. 1

43. Спр. 190. Документи з організації Департаменту мистецтва та його частин

(протоколи, план, проект, листування) (28.07.1917-24.04.1918), 32 арк.

44. Спр. 206. Документи про Центральний комітет охорони пам’яток

старовини і мистецтва на Україні (Статут, персональний склад, кошторис,

план роботи) (28.08.1917-15.04.1918), 35 арк.

45. Спр. 210. Плани та звіти про діяльність Відділу, проект організації

Центрального музею кустарних виробів (11.09.1917-8.08.1918), 18 арк.

46. Спр. 218. Розпорядження й листування Відділу з органами влади Волині

про охорону від нищення й пограбування поміщицьких садиб, будинків і

майна, яке являє собою художню або наукову цінність. Клопотання

управляючих про те ж (15.07-9.12.1917), 18 арк.

181

47. Спр. 219. Листування Відділу з місцевими органами влади, організаціями

та окремими особами Поділля про охорону маєтків, будинків, майна, що

являє собою старовинні цінності (21.10.1917-20.04.1918), 40 арк.

Ф. 2582 Міністерство народної освіти Української Народної Республіки

(1918-1921)

Оп. 1

48. Спр. 5. Листування з Міністерством освіти УНР про організацію

університету в Кам’янці-Подільському та забезпечення його

професорсько-викладацьким складом, розпорядження Голови Ради

Народних Міністрів про дотримання державної таємниці, план діяльності

архівної комісії в Україні (1918-22.12.1922), 45 арк.

49. Спр. 7. Звернення. Листи громадських організацій до Директорії,

Міністерства освіти УНР про виділення кредитів для проведення

культурно-освітньої роботи, охорони приміщень, видавничу діяльність.

Копія листа правителя Угорщини п. Гортіна до Голови Директорії

(11.01.1919-11.02.1921), 35 арк.

50. Спр. 18. Законопроекти (копії) та пояснювальні записки до них, надіслані

до Ради Міністрів УНР Міністерством освіти. Т. VII – по Головному

управлінню мистецтв і національної культури, Статут Українського

архітектурного інституту і доповідна записка з історії інституту

(23.12.1918-21.05.1920), 174 арк.

51. Спр. 20. Документи про персональний склад співробітників Міністерства

і установ освіти. Т. ІІ – заяви про прийом, звільнення, виплату грошей (за

абеткою) (12.1918-31.10.1919), 169 арк.

52. Спр. 182. Документи Кам’янець-Подільського університету (листування

про затвердження професорів і приват-доцентів, про влаштування

допоміжних інституцій – біологічної станції, зразкового городу, про

допомогу Подільському церковному історико-археологічному

товариству) (9.01-5.04.1919), 120 арк.

182

53. Спр. 187. Документи Кам’янець-Подільського державного університету.

Том І – розпорядження Міністерства народної освіти і листування з

організаційних питань – про штати, кошти, відкриття факультетів,

прийом студентів (30.01.1919-10.05.1920), 92 арк.

54. Спр. 188. Документи Кам’янець-Подільського університету. Том ІІ – про

затвердження професорів і приват-доцентів, листування по

персональному складу (4.02.1919-11.1920), 110 арк.

Ф. 3689 Головне управління мистецтв та національної культури Української

Народної Республіки (1918-1921)

Оп. 1

55. Спр. 6. Накази Міністерства освіти і Головного управління мистецтв та

культури (1919), 53 арк.

56. Спр. 9. Копія Закону Ради Міністрів про перетворення Кам’янець-

Подільської художньо-промислової майстерні в краєву художньо-

промислову школу і заснування при ній музею, Статут та штати школи.

Листування з Міністерством освіти та завідуючим школою про

фінансування і ремонт помешкання (1919), 57 арк.

57. Спр. 10. Доповіді голови Відділу художньої промисловості в

Міністерство освіти про організацію і фінансування художньо-

промислових шкіл і майстерень та використання Кам’янецької фортеці

для культурних цілей (1919), 54 арк.

58. Спр. 14. Копія постанови Ради Міністрів, доповіді Відділу охорони

пам’яток старовини і мистецтва та листування з Канцелярією Директорії

та окремими міністерствами про утворення та охорону музеїв, архівів та

бібліотек (1919-1920), 189 арк.

59. Спр. 15. Копія Закону Ради Міністрів про призначення щорічної

допомоги Подільському церковному історико-археологічному

товариству. Протокли засідань закупочної комісії про придбання

пам’яток старовини і мистецтва для Українського національного музею.

183

Листування з Подільською губернською управою про заснування в м.

Вінниці краєвого музею (1919-1920), 57 арк.

60. Спр. 16. Проект положення про археографічні комісії на Україні.

Постанова Ради Міністрів про утворення при всіх міністерствах і

управліннях Директорії комісій по розгляду законів та інструкцій про

збереження архівів і передачу макулатури Міністерству народного

господарства. Постанова наради по обговоренню питання про передачу

архівів різних відомств Міністерству освіти. Законопроект Головного

управління мистецтв та культури і доповідь про утворення Волинської

архівної комісії в м. Острозі (1919), 31 арк.

61. Спр. 17. Проект штатів Архівно-бібліотечного відділу Головного

управління мистецтв та культури і доповідна записка про його завдання.

Посвідчення і списки співробітників Головного архівного управління

(1919), 38 арк.

Інститут рукописів Національної бібліотеки України

ім. В. І. Вернадського

Ф. ІІІ Листування

62. Спр. 13747. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(5.02.1890), 2 арк.

63. Спр. 13748. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(3.03.1890), 3 арк.

64. Спр. 13749. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(26.03.1890), 2 арк.

65. Спр. 13750. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(14.04.1890), 2 арк.

66. Спр. 13751. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(14.05.1890), 2 арк.

67. Спр. 13752. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(5.06.1890), 2 арк.

184

68. Спр. 13753. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(21.08.1890), 2 арк.

69. Спр. 13754. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(2.10.1890), 2 арк.

70. Спр. 13755. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(8.10.1890), 1 арк.

71. Спр. 13756. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(11.1890), 1 арк.

72. Спр. 13757. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(30.12.1890), 2 арк.

73. Спр. 13758. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(20.10.1891), 1 арк.

74. Спр. 13759. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(15.11.1891), 2 арк.

75. Спр. 13760. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(30.12.1891), 1 арк.

76. Спр. 13761. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(8.10.1892), 1 арк.

77. Спр. 13762. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(1.05.1893), 1 арк.

78. Спр. 13763. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(5.10.1893), 1 арк.

79. Спр. 13764. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(5.05.1895), 1 арк.

80. Спр. 13765. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(28.05.1896), 1 арк.

81. Спр. 13766. Сіцінський Юхим Йосипович Петрову Миколі Івановичу

(18.11.1910), 2 арк.

82. Спр. 47129. Сіцінський Юхим Антоновичу Володимиру Боніфатійовичу

(10.02.1905), 1 арк.

185

83. Спр. 47129а. Сіцінський Юхим Антоновичу Володимиру Боніфатійовичу

(23.03.1896), 1 арк.

84. Спр. 47130. Сіцінський Юхим Антоновичу Володимиру Боніфатійовичу

(27.06.1899), 2 арк.

85. Спр. 47131. Сіцінський Юхим Антоновичу Володимиру Боніфатійовичу

(2.10.1898), 2 арк.

86. Спр. 47132. Сіцінський Юхим Антоновичу Володимиру Боніфатійовичу

(9.06.1898), 2 арк.

87. Спр. 47314. Сіцінський Ю. Левицькому Оресту Івановичу (19.11.1912), 3

арк.

Ф. 12 Модзалевський В. Л.

88. Спр. 969. Біляшівський Микола Федотович Модзалевському Вадиму

Львовичу (25.04.1917), 4 арк.

Ф. 13 Св. Синод

89. Спр. 2509. Димитрій єпископ Подільський і Брацлавський Побєдоносцеву

Костянтину Петровичу (31.10.1891), 2 арк.

90. Спр. 3005. Іриней єпископ Подільський Побєдоносцеву Костянтину

Петровичу (4.04.1900), 2 арк.

91. Спр. 3648. Скрябін С. про купівлю палацу Енгельгардта в м. Тиврові для

духовного училища. Друкована брошура священика П. Вікула «Відкриття

Тиврівського училища» (31.07.1892), 2 арк.

Ф. 33 Маслов С. І.

92. Спр. 6037. Огієнко Іван Іванович Маслову Сергію Івановичу (25.05.1920),

1 арк.

Ф. 81 Левицький О. І.

93. Спр. 118. Сіцінський Юхим Йосипович Левицькому Оресту Івановичу

(27.11.1898), 1 арк.

94. Спр. 150. Фотографії пам’яток архітектури Правобережної України:

Сутківська твердиня, церква в с. Гущинцях Вінницького повіту, замкова

церква у Хмільнику, Меджибізький замок (07.1898), 6 арк.

186

Державний архів Вінницької області

Ф. Д-230 Вінницька міська управа

Оп. 1 (1871-1920)

95. Спр. 1923. Доповідь Вінницької міської думи, міської управи про

передачу частини будівлі Мури під музей (20.01.1919-24.11.1920),

Оп. 2 (1903-1918)

96. Спр. 10. Звіти про роботу Вінницької міської управи. Запитальні листи з

відомостями про стан історичних пам’яток (18.05.1916), 48 арк.

Ф. Д-286 Гайсинська міська управа

Оп. 1 (1879-1920)

97. Спр. 98. Протоколи Гайсинської міської управи. Заяви вчителів про

перевід їх з однієї школи в іншу та інші заклади (6.01-30.12.1919),

Ф. Д-606 Ольгопільське духовне правління

Оп. 1 (1796-1860)

98. Спр. 99. Про заборону ставити на дорогах і перехрестях хрести та

будувати каплиці (16.07-17.10.1833), 5 арк.

Ф. Д-640 Літинське духовне правління

Оп. 1 (1796-1860)

99. Спр. 51. Про пошук при церквах старовинних знамен, зброї і обладунків

(указ консисторії, рапорти благочинних) (12.12.1829-12.06.1830), 15 арк.

100. Спр. 62. Справа про перевірку діловодства архівів духовних правлінь

(16.10.1845-5.06.1856), 21 арк.

Ф. Д-798 Гайсинське духовне правління

Оп. 1 (1796-1860)

101. Спр. 4. Справа про передачу в церкву села Семирічки шляхтичем

Расевичем Ю. «чудотворної ікони» (21.09-12.10.1796), 3 арк.

Ф. Д-799 Брацлавське духовне правління

Оп. 1 (1795-1860)

187

102. Спр. 115. Про пошук при церквах знамен, зброї і обладунків (указ

консисторії, рапорти благочинних) (15.11.1829-11.06.1830), 17 арк.

103. Спр. 182. Справа про збір коштів на будівництво церкви в м. Софія

Болгарія (22.05.1859), 3 арк.

Ф. Р-256 Вінницька окружна інспектура народної освіти

Оп. 1 (1923-1930)

104. Спр. 115. Рукопис спогадів Г. Г. Брілінга про Вінницький музей (б/д),

360 арк.

Ф. Р-5257 Краєзнавці Вінниччини

Оп. 1 (1868-2004)

105. Спр. 2. Нарис «До історії Вінницького краєзнавчого музею» (1968), 373

арк.

106. Спр. 3. Брілінг Г. Г. «До історії Вінницького обласного краєзнавчого

музею: нарис» (1968), 138 арк.

Державний архів Хмельницької області

Ф. 64 Подільська духовна консисторія (1817-1920)

Оп. 1

107. Спр. 27а. Протоколи нарад педагогічної ради семінарії (1901), 48 арк.

108. Спр. 63. Протоколи нарад педагогічної ради семінарії (12.01-21.12.1911),

409 арк.

109. Спр. 148. Списки книг бібліотеки семінарії (1920), 118 арк.

110. Спр. 149. Опис книг семінарської бібліотеки (1920), 128 арк.

Ф. 315 Подільська духовна консисторія

Оп. 1 (1795-1869)

111. Спр. 49. Про передачу на зберігання в кам’янецький кафедральний

собор ікони, оголошеної «чудотворною» (9.10-5.11.1803), 16 арк.

112. Спр. 260. Відомості про стан архіву консисторії за 1843 рік (27.01.1844),

4 арк.

188

113. Спр. 390. Про представлення семінарському правлінню історико-

статистичної інформації про Подільську єпархію (17.03.1852-

16.03.1856), 27 арк.

114. Спр. 392. Рапорт благочинного 3-го округу Балтського повіту священика

Слотвинського про представлення в консисторію списку церковних книг

і списки їх за 1852 р. (5.11.1852), 34 арк.

115. Спр. 393. Рапорти благочинного Балтського повіту про представлення

списку книг, записи церковної служби. Списки книг за 1852 р.

(31.10.1852), 27 арк.

116. Спр. 394. Рапорти благочинного Ушицького повіту про представлення

списку книг, записи церковної служби. Списки книг за 1852 р.

(17.07.1852), 13 арк.

117. Спр. 447. Про перевірку стану архівів духовних правлінь Подільської

єпархії за 1853 рік (7-11.01.1853), 6 арк.

118. Спр. 505. Про призначення архіваріусом консисторії колезького

секретаря Маркевича Ананія (1.05.1856-17.12.1860), 9 арк.

119. Спр. 556. Про перевірку стану зберігання документальних матеріалів по

єпархії за 1858 рік (14.20.01.1858), 6 арк.

120. Спр. 669. Про добровільне пожертвування грошей на відновлення храму

в м. Овручі (17.09.1860-19.08.1863), 78 арк.

121. Спр. 690. Про облаштування полиць для зберігання сповідних розписів

та про перебудову печей у приміщенні консисторії (4.14.06.1860), 7 арк.

122. Спр. 840. Про знайдені в м. Зіньківці Кам’янецького повіту дві ікони

(20.11-30.12.1863), 3 арк.

123. Спр. 907 Про проведення збору пожертвувань на відкриття

Миколаївської церкви в м. Вільно (31.08.1864-21.01.1865), 15 арк.

124. Спр. 980. Про прохання ректора Подільської духовної семінарії про

дозвіл допуску його в архів консисторії для пошуку документів (16-

29.01.1865), 4 арк.

189

125. Спр. 1034. Про прохання благочинного про утворення при церквах

бібліотек (3.01.1868-22.09.1869), 127 арк.

126. Спр. 1298. Відношення подільського цивільного губернатора про дозвіл

спорудити при Збризькому костелі дзвіницю (13-22.12.1846), 3 арк.

127. Спр. 1515. Про дозвіл побудувати лютеранську кірху в м. Кам’янці-

Подільському (7.03-5.04.1860), 6 арк.

128. Спр. 1651. Про знищення напису на чернівецькому пам’ятнику (1.02-

9.03.1866), 6 арк.

129. Спр. 2028. Відношення Подільської духовної семінарії і журнал засідань

консисторії про втрату книг професором семінарії Любомудровим (11-

14.11.1857), 5 арк.

130. Спр. 2078. Листування з Подільською духовною семінарією про видання

праці студента Київського університету на тему «Побут подолян»

(27.10.1859-27.01.1860), 8 арк.

131. Спр. 2134. Про продаж книг видання Московської синодальної друкарні

книжковими магазинами Подільської єпархії за 1861-1867 роки

(6.09.1861-28.11.1867), 400 арк.

132. Спр. 2135. Про виписку церковних книг для церковних бібліотек

вихованцями семінарії (27.03.1861-27.05.1867), 236 арк.

133. Спр. 2136. Про видачу благочинному 3-го округу Ушицького повіту

грошових засобів на придбання книг у бібліотеку (9.09-12.10.1861), 4

арк.

134. Спр. 2198. Про виписку для церков та монастирів Подільської єпархії

релігійних книг (11.11.1863-8.06.1868), 136 арк.

135. Спр. 2199. Звернення редакцій журналів «Труды Киевской духовной

академии» та «Воскресные чтения» при Київській духовній академії про

виписку їх видань духовенством Подільської єпархії (20-28.11.1863), 4

арк.

190

136. Спр. 2201. Про виписку для церков єпархії релігійних книг «Таблиця

родів і племен, які існують від Адама до Ісуса Христа» (7.09.1863-

9.03.1868), 21 арк.

137. Спр. 2202. Про поширення ікони із зображенням Христа, виданої в

зв’язку з відмінною кріпосного права в Росії (22.03.1863), 3 арк.

138. Спр. 2227. Про виписку релігійних книг для церков і монастирів

Подільської єпархії (23.09.1864-3.02.1867), 231 арк.

139. Спр. 2289. Рапорти благочинних Подільської єпархії про отримання та

розподіл церковних книг (28.09.1866-21.01.1867), 7 арк.

140. Спр. 2290. Про виписку для церков Подільської єпархії книг «Історичні

відомості про Подільську духовну семінарію» (16.06.1866-25.07.1868),

97 арк.

141. Спр. 2291. Про виписку релігійних книг для церков Подільської єпархії

(5.07.1866-9.08.1882), 167 арк.

142. Спр. 2309. Про пожертвування Євсеєм екзархом Грузії на користь

бібліотек монастирів, церков та семінарій книг «Слова та промови»

(17.02-03.1867), 21 арк.

143. Спр. 2318а. Звіти і матеріали до них про продаж релігійних книг у

магазині консисторії за 1867-1869 роки (15.03.1868-16.06.1870), 194 арк.

144. Спр. 2345. Листування з Гайсинським духовним правлінням про

знайдені міщанином м. Гайсина Стасюком три дзвони (26.06-

19.10.1801), 5 арк.

145. Спр. 2346. Про будівництво кам’яної церкви в м. Смотрич

Кам’янецького повіту (31.01.1802-13.07.1828), 87 арк.

146. Спр. 2364. Про знайдення в жителя с. Нижні Вовковинці

Проскурівського повіту «чудотворної» ікони (28.06-26.07.1804), 6 арк.

147. Спр. 2383. Книга реєстрації збору грошових засобів на будівництво

церкви в с. Голоскові Летичівського повіту (1808), 93 арк.

148. Спр. 2505. Про збір пожертв на будівництво церкви в с. Шури Копіївські

Брацлавського повіту (1.07.1854-2.08.1865), 68 арк.

191

149. Спр. 2733. Про надіслання в консисторію старовинних монет, знайдених

на церковній землі с. Пилява (14.08-30.09.1853), 11 арк.

150. Спр. 2814. Про звернення єпархіального архітектора Кулаковського М.

про дозвіл гравірувати плани на будівництво церков (11-18.07.1855), 4

арк.

151. Спр. 3500. Про знайдення в землі біля Вінницького собору селянином

Яновським монет польської чеканки (20.06.1867-23.11.1868), 21 арк.

152. Спр. 3566. Про розбір старої церкви в с. Крушанівка Ушицького повіту

(26.09-9.12.1869), 4 арк.

153. Спр. 5027. Про укомплектування книгами бібліотек

церковнопарафіяльних шкіл Подільської єпархії (20.02-19.06.1867), 16

арк.

154. Спр. 6632. Про відкриття класу іконописання при Подільській духовній

семінарії (25.05-9.06.1864), 7 арк.

155. Спр. 8947. Циркуляр обер-прокурора св. Синоду, журнали засідань

консисторії, відомості, акти та інші документи про представлення

інформації про архіви духовних відомств (7.01.1875-29.01.1876), 59 арк.

156. Спр. 9016. Про призначення тимчасово виконуючим обов’язки

архіваріуса консисторії Чирського (26.01.1876), 4 арк.

157. Спр. 9101. Про знайдений антимінс часів Кіра Іасака в церкві с.

Васютинець Літинського повіту (24.10-17.12.1884), 3 арк.

158. Спр. 9126. Указ консисторії, відношення Московського археологічного

товариства, рапорти благочинних округів єпархії та інші документи про

збір та пересилання Товариству матеріалів старожитностей Росії. Анкети

з цього питання (12.06.1888-27.08.1889), 53 арк.

159. Спр. 9242. Про відкриття бібліотек-читалень в м. Піщанці, с. Луги

Ольгопільського повіту (15.01-17.02.1905), 4 арк.

160. Спр. 9690. Про знищення католицьких скульптур у селах Калиня та

Залісці Кам’янецького повіту (16.02.1870-9.09.1876), 30 арк.

192

161. Спр. 9949. Відомості про стан бібліотек при церквах Подільської єпархії

(13.12.1878-24.10.1883), 185 арк.

162. Спр. 10222. Про передачу костелів мм. Ярмолинці, Купин та ін. у

військове відомство (4.03.1870-15.10.1877), 28 арк.

163. Спр. 10307. Про будівництво пам’ятника князю О. Невському по дорозі

до села Гаврилівці Кам’янецького повіту (27.11.1872-24.09.1873), 11 арк.

164. Спр. 10365. Рапорт благочинного 3-го округу Ямпільського повіту від 4

березня 1874 року про розбір старої церкви в с. Ігнатівці (4.03.1874-

31.10.1890), 2 арк.

165. Спр. 10443. Про розбір будівлі церкви в с. Плоска Балтського повіту

(10.08-2.09.1876), 3 арк.

166. Спр. 12638. Рапорти архіваріуса про прийом документів з 1889 по 1894

роки на зберігання в архів консисторії. Здаточні описи з цього питання

(1884-1895), 36 арк.

Оп. 2 (1795-1917)

167. Спр. 12. Про передачу в консисторію знайденої ікони в с. Ковалівка

Брацлавського повіту, оголошеної мешканцями «чудотворною» (14-

25.10.1802), 4 арк.

168. Спр. 36. Про командирування члена Географічного товариства для

складання історичного опису церков та монастирів Подільської єпархії

(18.09-7.10.1859), 4 арк.

169. Спр. 49. Про проведення підписки по збору коштів по церквах єпархії на

будівництво церкви в м. Нью-Йорк (10.01.1867-30.12.1883), 123 арк.

170. Спр. 51. Історико-статистичний опис церковної парафії с. Колибабинці

Вінницького повіту за 1868-1897 роки (1868-30.12.1897), 20 арк.

171. Спр. 381. Про пожертвування грошей церквами єпархії на будівництво в

Санкт-Петербурзі церкви-пам’ятника (8.01-11.03.1912), 109 арк.

Оп. 3 (1796-1857)

193

172. Спр. 13. Накази Подільської духовної консисторії з приводу

будівництва будинку для причту і ремонт даху Миколаївської церкви в

Кам’янці-Подільському (28.02-23.09.1874), 3 арк.

Оп. 4 (1796-1921)

173. Спр. 8. Наказ консисторії і доповідь правлячого Синоду про порядок

будівництва та ремонту церков (18.06.1826-11.02.1828), 11 арк.

174. Спр. 69. Історичні описи Георгіївської церкви в м. Кам’янець (1.01-

31.12.1889), 129 арк.

Ф. 832 Подільський губернський єпархіальний історико-статистичний

комітет (1867-1903). Подільське церковне історико-археологічне

товариство (1903-1913) (1867-1913)

Оп. 1

175. Спр. 1. Історико-статистичні описи (1867), 85 арк.

176. Спр. 8. Історико-статистичний опис церков Подільської губернії (1894-

1895), 17 арк.

177. Спр. 9. Чорнові записи з історії Подільської губернії (1894), 25 арк.

178. Спр. 14. Листування з бібліотеками, науковими організаціями,

навчальними духовними закладами при обмін історичними виданнями,

про придбання експонатів для Давньосховища (9.02.1896), 55 арк.

179. Спр. 16. Протоколи засідання Ради і зборів Товариства, акт обстеження

фінансової діяльності Товариства, листування про придбання експонатів

для музею, про обмін виданнями з іншими товариствами, про розбір

старих церков та документи з інших питань (28.01-29.11.1904), 118 арк.

180. Спр. 17. Звіт Товариства за 1907 р. (1907), 9 арк.

181. Спр. 20. Звіт Товариства за 1908 р. (1908), 11 арк.

Ф. Р-582 Кам’янець-Подільський державний український університет

Оп. 1 (1918-1921)

182. Спр. 14. Особисте листування ректора університету за 1913-1919 рр.

(1913-1919), 224 арк.

194

183. Спр. 93. Протокол засідання Бібілотечної комісії, рапорти професорів та

інші документи про роботу бібліотеки. Список викладачів

Кам’янецького вищого інституту народної освіти (29.01-12.12.1919), 69

арк.

184. Спр. 96. Список книг, подарованих бібліотеці. Повідомлення про

засідання Бібліотечної комісії, її склад і листування про роботу

бібліотеки (29.08-16.12.1919), 24 арк.

185. Спр. 97. Посвідчення працівників бібліотеки (7.06-27.10.1919), 8 арк.

186. Спр. 99. Статут Бібліотечної ради університету. Протоколи засідання

Ради за 1920 р. Правила бібліотеки і листування з ректором про роботу

бібліотеки (4.01-27.06.1920), 60 арк.

187. Спр. 100. Звіт бібліотеки з 1 жовтня 1919 р. по 1 жовтня 1920 р. (1920), 6

арк.

188. Спр. 114. Доповідь про передачу земельного господарства у введення

сільськогосподарського факультету (21.08-20.12.1920), 4 арк.

189. Спр. 125. Листування з губернськими, повітовими та міськими

закладами по фінансовим та господарським питанням. Списки

викладачів та працівників університету (7.09.1918-11.12.1919), 145 арк.

190. Спр. 134. Виписки з протоколів засідань правління університету про

виплату грошей за рахунками співробітникам університету та ін. особам

за виконані роботи (2.02-22.12.1919), 180 арк.

Оп. 2 (1918-1921)

191. Спр. 31. Авансовий звіт приват-доцента Л. Б. Б’ялковського (1919), 15

арк.

192. Спр. 141. Б’ялковський Л. Б. Семенов М. (1919), 7 арк.

Ф. Р-3333 Сіцінський Юхим Йосипович (1859-1937) – священик, історик м.

Кам’янця-Подільського та Поділля

Оп. 1 (1857-1937)

193. Спр. 16. Опис архіву Подільського церковного історико-археологічного

товариства (1903-1925), 23 арк.

195

194. Спр. 17. Палеографічний опис старовинних рукописів XV-ХІХ ст. (1904-

1907), 97 арк.

195. Спр. 24. Авторський рукопис Євфимія Йосиповича Сіцінського

«Історичний оглід діяльності Подільського церковного історико-

археологічного товариства за 50-річчя (1865-1915)» (1921), 5 арк.

196. Спр. 26. Автобіографічні записи Євфимія Йосиповича Сіцінського і

запис про передачу особистої бібліотеки Проскурівському музею (б/д),

36 арк.

197. Спр. 33. Біографічні довідки про діячів Кам’янець-Подільського і

Поділля: Анципо-Чикуновський, Венгрженовський, Гречулевич,

Гриневич, Грушевський, Сімашкевич, Солуха, Стиранкевич, Широцький

(19.01-04.1928), 97 арк.

198. Спр. 34. Рукопис Є. Й. Сіцінський про 40-річчя Кам’янецького історико-

археологічного музею (28.08.1930), 58 арк.

199. Спр. 35. Машинописна виписка із «Записок Науково товариства ім.

Шевченка» в м. Львові Крип’якевича «50-ліття роботи Євфимія

Сіцінського» та виписка з газети «Діло» (Чехословаччина) 4 червня 1931

р. «50-ліття наукової роботи» (1931-13.04.1961), 18 арк.

2. Опубліковані документи і матеріали

Збірники документів

200. Доценко О. Літопис Української революції. Матеріали і документи до

історії Української революції 1917-1923 рр. / Олександр Доценко. –

Львів, 1924. – Т. ІІ, кн. 5. – 398 с.

201. Охорона пам’яток історії і культури в Україні (1917-1919 рр.): зб. док. і

матер. / О. О. Нестуля (авт.-упоряд.) [та ін.]. – К.: Ін-т іст. України, 2008.

– 319 с.

202. Охрана культурного наследия в документах XVII-ХХ вв.: хрестоматия. –

М.: «Весь мир», 2000. – Т. 1. – 528 с.

196

203. Охрана памятников искусства и культуры в России XVIII – начала ХХ

вв.: сб. док. – М., 1978. – 312 с.

204. Сохранение памятников истории церковной старины в России XVIII –

начала ХХ вв.: сб. док. – М., 1997. – 400 с.

Періодика

205. VI Археологический съезд в Одессе // Киевская старина (далі – КС). –

1884. – Т. Х. – №10. – С. 337-346.

206. Александро-Невский храм в г. Каменце-Подольске // Подольские

епархиальные ведомости (далі – ПЕВ). – 1897. – 29 нояб. (№48). – С.

1312-1317.

207. Александро-Невское попечительство в г. Каменце // ПЕВ. – 1877. – 15

февр. (№4). – С. 102-108.

208. Александро-Невское попечительство и созидаемый им храм в г.

Каменце-Подольске // ПЕВ. – 1894. – 13 авг. (№33). – С. 636-642.

209. Библиографическая заметка // ПЕВ. – 1904. – 29 янв. (№5). – С. 84-86.

210. Бібліотека Кам’янець-Подільського державного українського

університету // Свято Поділля. – 1918. – 22 жовт. – С. 7-8.

211. В Подольсокм епархиальном историко-статистическом комитете // КС. –

1899. – Т. LXIV. – №2. – С. 107.

212. В учрежденную при Подольской консистории комиссию по приему

пожертвуваний на памятник в Москве в Бозе почившему Государю

Императору Александру ІІІ Великому Миротворцу за время с 19 декабря

1894 года по 30 апреля 1895 года включительно всего поступило

наличными деньгами // ПЕВ. – 1895. – 3 июня (№22). – С. 361-362.

213. В. С. Церковно-школьная хроника // ПЕВ. – 1898. – 7 февр. (№6). – С.

176-179.

214. Высочайше утвержденный Комитет по постройке соборного храма в

Варшаве // ПЕВ. – 1895. – 13 мая (№19). – С. 328.

215. Воззвание // ПЕВ. – 1893. – 5 июня (№23). – С. 429-431.

216. Воззвание // ПЕВ. – 1895. – 7 янв. (№1). – С. 9-10.

197

217. Воззвание // ПЕВ. – 1902. – 3 авг. (№31). – С. 350-351.

218. Воззвание // Православная Подолия (далі – ПП). – 1907. – 2 дек. (№48). –

С. 1050-1052.

219. Воззвание // ПП. – 1909. – 27 сент. (№39). – С. 1008-1011.

220. Временные правила Подольской епархиальной библиотеки // ПЕВ. –

1892. – 29 февр. (№9). – С. 198-199.

221. Годичное собрание Подольского церковного историко-археологического

общества // ПЕВ. – 1904. – 10 апр. (№15). – С. 349-351.

222. Дело о Бакотском «монастырище» // КС. – 1899. – Т. LXIV. – №2. – С.

107-108.

223. Дозволения на постройки, починки церквей // ПЕВ. – 1862. – 1 авг.

(№15). – С. 131-132.

224. Епархиальные известия // ПЕВ. – 1895. – 24 июня (№25). – С. 408.

225. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 марта (№5). –

С. 103.

226. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 марта (№6).

– С. 134.

227. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 апр. (№7). –

С. 165.

228. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 апр. (№8). –

С. 203-204.

229. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 мая (№9). –

С. 231.

230. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 мая (№10).

– С. 261.

231. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 июня (№11).

– С. 288.

232. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 июня

(№12). – С. 303.

198

233. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 июля (№13).

– С. 312.

234. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 июля

(№14). – С. 338-339.

235. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 авг. (№15). –

С. 358.

236. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 авг. (№16).

– С. 401.

237. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 сент. (№17).

– С. 421.

238. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 сент. (№18).

– С. 435.

239. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 окт. (№19). –

С. 441.

240. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 окт. (№20).

– С. 475.

241. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 нояб. (№21).

– С. 519.

242. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 нояб.

(№22). – С. 553.

243. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 1 дек. (№23). –

С. 593.

244. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1872. – 15 дек. (№24).

– С. 655.

245. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 1 янв. (№1). –

С. 3.

246. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 1 февр. (№3). –

С. 13.

247. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 1 марта (№5). –

С. 47-48.

199

248. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 15 марта (№6).

– С. 57.

249. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 1 апр. (№7). –

С. 64.

250. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 15 апр. (№8). –

С. 83.

251. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 15 мая (№10).

– С. 109.

252. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 1 июня (№11).

– С. 143-144.

253. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 15 июня

(№12). – С. 159-160.

254. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 1 июля (№13).

– С. 163-166.

255. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 15 июля

(№14). – С. 177.

256. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 1 авг. (№15). –

С. 183-184.

257. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 15 авг. (№16).

– С. 190.

258. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 1 сент. (№17).

– С. 211.

259. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 15 сент. (№18).

– С. 216-217.

260. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1873. – 15 окт. (№20).

– С. 282-283.

261. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 1 апр. (№7). –

С. 161-162.

262. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 15 апр. (№8). –

С. 178.

200

263. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 1 мая (№9). –

С. 200.

264. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 15 мая (№10).

– С. 229.

265. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 1 июня (№11).

– С. 276.

266. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 15 июня

(№12). – С. 302.

267. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 15 июля

(№14). – С. 362.

268. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 1 авг. (№15). –

С. 400-401.

269. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 15 авг. (№16).

– С. 429.

270. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 15 сент. (№18).

– С. 500-501.

271. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 1 окт. (№19). –

С. 528-529.

272. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1874. – 1 нояб. (№21).

– С. 616-617.

273. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 15 янв. (№2). –

С. 19.

274. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 1 апр. (№7). –

С. 141.

275. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 15 апр. (№8). –

С. 157.

276. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 1 мая (№9). –

С. 158.

277. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 15 мая (№10).

– С. 170.

201

278. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 1 июня (№11).

– С. 185.

279. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 15 июня

(№12). – С. 202.

280. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 1 июля (№13).

– С. 216.

281. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 15 июля

(№14). – С. 234-235.

282. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 1 авг. (№15). –

С. 266.

283. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 15 авг. (№16).

– С. 279.

284. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 1 сент. (№17).

– С. 316.

285. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 15 сент. (№18).

– С. 344.

286. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 1 окт. (№19). –

С. 374.

287. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1875. – 15 окт. (№20).

– С. 406.

288. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 янв. (№2). –

С. 26.

289. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 февр. (№3). –

С. 41-42.

290. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 февр. (№4).

– С. 55.

291. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 марта (№5). –

С. 78.

292. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 апр. (№8). –

С. 169.

202

293. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 мая (№9). –

С. 196.

294. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 мая (№10).

– С. 218.

295. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 июня (№11).

– С. 249.

296. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 июня

(№12). – С. 274-275.

297. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 июля (№13).

– С. 293.

298. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 июля

(№14). – С. 318.

299. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 авг. (№15). –

С. 340-341.

300. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 авг. (№16).

– С. 366.

301. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 сент. (№17).

– С. 388-389.

302. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 окт. (№19). –

С. 415.

303. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 окт. (№20).

– С. 453.

304. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 15 нояб.

(№22). – С. 467.

305. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1876. – 1 дек. (№23). –

С. 474.

306. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 февр. (№4).

– С. 92.

307. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 марта (№6).

– С. 120.

203

308. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 1 апр. (№7). –

С. 146.

309. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 апр. (№8). –

С. 159-160.

310. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 1 мая (№9). –

С. 174.

311. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 мая (№10).

– С. 191.

312. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 1 июня (№11).

– С. 205-206.

313. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 июня

(№12). – С. 215-216.

314. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 1 июля (№13).

– С. 227-228.

315. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 июля

(№14). – С. 235-236.

316. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 1 авг. (№15). –

С. 244-245.

317. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 авг. (№16).

– С. 284-285.

318. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 1 сент. (№17).

– С. 307.

319. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 сент. (№18).

– С. 371.

320. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 окт. (№20).

– С. 380.

321. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 1 нояб. (№21).

– С. 385.

322. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 1 дек. (№23). –

С. 427-428.

204

323. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1877. – 15 дек. (№24).

– С. 438.

324. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 15 янв. (№2). –

С. 18.

325. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 15 мая (№10).

– С. 138.

326. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 1 июня (№11).

– С. 147.

327. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 15 июня

(№12). – С. 158.

328. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 1 июля (№13).

– С. 170-171.

329. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 15 июля

(№14). – С. 182-183.

330. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 1 авг. (№15). –

С. 202.

331. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 15 авг. (№16).

– С. 220-221.

332. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 1 сент. (№17).

– С. 252.

333. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 15 сент. (№18).

– С. 271-272.

334. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 1 окт. (№19). –

С. 292-293.

335. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 15 окт. (№20).

– С. 301.

336. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 1 нояб. (№21).

– С. 310-311.

337. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1878. – 15 нояб.

(№22). – С. 325.

205

338. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 февр. (№3). –

С. 32.

339. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 марта (№6).

– С. 84.

340. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 апр. (№7). –

С. 118-119.

341. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 апр. (№8). –

С. 124-125.

342. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 мая (№9). –

С. 134-135.

343. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 мая (№10).

– С. 144.

344. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 июня (№11).

– С. 152.

345. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 июня

(№12). – С. 165.

346. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 июля (№13).

– С. 171.

347. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 июля

(№14). – С. 187.

348. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 авг. (№15). –

С. 219.

349. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 авг. (№16).

– С. 255.

350. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 сент. (№17).

– С. 276-277.

351. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 сент. (№18).

– С. 290.

352. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 окт. (№19). –

С. 295-296.

206

353. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 окт. (№20).

– С. 305.

354. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 нояб. (№21).

– С. 312-313.

355. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 нояб.

(№22). – С. 317.

356. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 1 дек. (№23). –

С. 322-323.

357. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1879. – 15 дек. (№24).

– С. 331.

358. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 25 мая (№21).

– С. 254-255.

359. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 1 июня (№22).

– С. 265.

360. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 22 июня

(№25). – С. 302-303.

361. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 20 июля

(№29). – С. 352-353.

362. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 3 авг. (№30-

31). – С. 367-368.

363. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 10 авг. (№32).

– С. 390-391.

364. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 17 авг. (№33).

– С. 406.

365. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 24 авг. (№34).

– С. 425.

366. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 31 авг. (№35).

– С. 438.

367. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 7 сент. (№36).

– С. 451.

207

368. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 14 сент. (№37).

– С. 462-463.

369. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 19 окт. (№42).

– С. 518.

370. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1883. – 8 янв. (№1). –

С. 7.

371. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1883. – 29 янв. (№4). –

С. 75.

372. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1883. – 9 апр. (№14). –

С. 228.

373. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1883. – 16 апр. (№15).

– С. 241.

374. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1883. – 7 мая (№18). –

С. 288.

375. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1883. – 14 мая (№19).

– С. 309.

376. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1883. – 21 мая (№20).

– С. 316.

377. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1883. – 29 окт. (№42-

43). – С. 641-642.

378. Епархиальные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1887. – 9 мая (№18-

19). – С. 211-212.

379. З університетського життя // Трудова громада. – 1919. – 3 верес. (№52). –

С. 8.

380. З університетського життя // Трудова громада. – 1919. – 2 листоп. (№98).

– С. 4.

381. Заседание Подольского епархиального историко-статистического

комитета и поступления в епархиальное Древнехранилище (август-

октябрь 1890 года) // ПЕВ. – 1890. – 24 нояб. (№47). – С. 1072-1084.

208

382. Засідання церковного історико-археологічного т-ва // Трудова громада. –

1919. – 27 черв. (№2). – С. 4.

383. Из епархиальной хроники // ПЕВ. – 1897. – 3 мая (№18). – С. 437-439.

384. Из епархиальной хроники // ПЕВ. – 1897. – 8 нояб. (№44-45). – С. 1228-

1229.

385. Из епархиальной хроники // ПЕВ. – 1897. – 29 нояб. (№48). – С. 1319-

1325.

386. Из епархиальной хроники // ПЕВ. – 1899. – 27 нояб. (№47-48). – С. 1167-

1169.

387. Известия // ПЕВ. – 1868. – 1 мая (№9). – С. 177-178.

388. Известия и заметки // ПЕВ. – 1884. – 6 окт. (№40). – С. 868-870.

389. Известия и заметки // ПЕВ. – 1884. – 10 нояб. (№45). – С. 924.

390. Известия и заметки // ПЕВ. – 1888. – 30 янв. (№4). – С. 80-81.

391. Известия и заметки // ПЕВ. – 1890. – 7 апр. (№13-14). – С. 272-274.

392. Известия о Комитете, учрежденном при Подольской духовной

семинарии, для церковно-исторического и статистического описания

Подольской епархии // ПЕВ. – 1866. – 15 янв. (№2). – С. 56-61.

393. Известия Подольского епархиального историко-статистического

комитета // ПЕВ. – 1896. – 20 июня (№29). – С. 574-576.

394. Известия Подольского епархиального историко-статистического

комитета в 1894 году // ПЕВ. – 1894. – 13 авг. (№33). – С. 701-705.

395. Известия Подольского епархиального историко-статистического

комитета в 1894 году // ПЕВ. – 1894. – 15 окт. (№41-42). – С. 893-895.

396. Извлечение из всеподданейшего отчета обер-прокурора святейшего

Синода за 1869 год // ПЕВ. – 1871. – 15 авг. (№16). – С. 393-410.

397. Извлечение из отчета о состоянии церковно-приходских школ

Подольской епархии за 1885-1886 учебный год //ПЕВ. – 1887. – 31 янв.

(№5). – С. 84-96.

209

398. Извлечение из отчета церковно-приходского братства во имя святого

благоверного князя Александра Невского в г. Каменце-Подольске //

ПЕВ. – 1902. – 27 июля (№30). – С. 678-685.

399. Иск по поводу бакотских пещер // КС. – 1899. – Т. LXVІ. – №9. – С. 115.

400. Исследование Е. Сецинским провала, образовавшегося в г. Каменец-

Подольском на Губернаторской улице близ Армянского костела // КС. –

1901. – Т. LXХV. – №10. – С. 61-62.

401. К Археологическому съезду в Киеве // КС. – 1899. – Т. LXIV. – №1. – С.

37-41.

402. К Археологическому съезду в Киеве // КС. – 1899. – Т. LXV. – №6. – С.

166-167.

403. К вопросу о страховании церковных зданий Подольской епархии //

ПЕВ. – 1884. – 1 сент. (№35). – С. 766-770.

404. К деятельности Каменецкого Украинского Державного Университета //

Подольский край. – 1920. – 22 окт. (№594). – С. 4.

405. К передаче церковных школ в відомство Министерства народного

просвещения. Циркулярное отношение Училищного совета при Св.

Синоде от 19 июля 1917 г. №309 // ПП. – 1917. – 1 окт. (№30-31). – С.

537.

406. Каталог книг, икон и портретов Св.-Иоанно-Предтеченского братства //

ПЕВ. – 1893. – 20 февр. (№8). – С. 166-178.

407. Каталог книг, наиболее необходимых для церковных быблиотек при

каждой церкви // ПЕВ. – 1879. – 15 апр. (№8). – С. 280-298.

408. Копия акта о колоколе, найденном близ м. Китайгорода // ПЕВ. – 1873. –

15 февр. (№4). – С. 39-41.

409. Копьев Н. А. Отчет о состоянии богословской ученической библиотеки

за вторую половину 1867-1868 учебного года / Н. А. Копьев // ПЕВ. –

1868. – 1 дек. (№23). – С. 457-472.

210

410. Копьев Н. А. Отчет о состоянии богословской ученической библиотеки

за вторую половину 1868-1869 учебного года / Н. А. Копьев // ПЕВ. –

1869. – 1 марта (№5). – С. 62-67.

411. Краткий очерк церковно-школьного дела в Подолии за последнее

десятилетие (1884-1894 гг.) // ПЕВ. – 1894. – 9 июля (№28). – С. 551-561.

412. Краткие статистические сведения о Подольской епархии // ПЕВ. – 1898.

– 10 янв. (№2). – С. 42-48.

413. Мартиновский В. Закладка храма в память чудесного события 17

октября 1888 года / Василий Мартиновский // ПЕВ. – 1889. – 29 июля

(№31). – С. 733-735.

414. Местные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1881. – 15 дек. (№50). – С.

585-587.

415. Местные распоряжения и известия // ПЕВ. – 1882. – 20 июля (№29). – С.

351-352.

416. Метрика для получения верных сведений о древнеправославных храмах

Божиих, зданиях и художественных предметах // ПЕВ. – 1887. – 25 апр.

(№17). – С. 388-398.

417. Народные памятники Царю-освободителю // ПЕВ. – 1898. – 29 авг.

(№35). – С. 907-910.

418. О постройке Александро-Невской церкви в городе Каменце // ПЕВ. –

1886. – 25 янв. (№4). – С. 61-64.

419. О проэкте «Музея древностей Подолии» // КС. – 1901. – Т. LXХІI. – №2.

– С. 128-129.

420. О сборе пожертвований на восстановление древнего храма св. Василия

Великого в г. Овруче Волынской епархии // ПП. – 1907. – 2 дек. (№48). –

С. 1049.

421. О сборе пожертвований на Суворовский музей // ПЕВ. – 1900. – 9 сент.

(№37). – С. 315-317.

422. Об Александро-Невском церковном попечительстве г. Каменца-

Подольского // ПЕВ. – 1881. – 15дек. (№50). – С. 592-594.

211

423. Об Александро-Невском церковном попечительстве в г. Каменце-

Подольском // ПЕВ. – 1884. – 7 апр. (№14). – С. 302-310.

424. Об издании в 1906 году ежемесячного журнала «Православная

Подолия» и ежедневной газеты «Подолия» вместо «Подольских

епархиальных ведомостей» // ПЕВ. – 1905. – 10 дек. (№50). – С. 779-781.

425. Об открытии подписки для сбора пожертвований на образование

неприкосновенного фонда для Киевского художественно-

промышленного музея имени императора Николая ІІ // ПП. – 1908. – 6

июля (№27). – С. 540.

426. Освящение колокола в с. Голозубинцах Ушицкого уезда // ПЕВ. – 1904.

– 7 авг. (№32). – С. 705-706.

427. От Александро-Невского попечительства // ПЕВ. – 1893. – 2 янв. (№1). –

С. 6.

428. От Александро-Невского попечительства в г. Каменце-Подольске //

ПЕВ. – 1893. – 24 апр. (№17). – С. 308-310.

429. От Александро-Невского попечительства в г. Каменце-Подольске //

ПЕВ. – 1893. – 23 окт. (№43). – С. 886.

430. От Александро-Невского попечительства в г. Каменце по 14 марта 1894

года // ПЕВ. – 1894. – 23 апр. (№17). – С. 358-359.

431. От Александро-Невского попечительства в г. Каменце-Подольске //

ПЕВ. – 1894. – 10 сент. (№35). – С. 802.

432. От Александро-Невского попечительства по сооружению храма св.

благоверного князя Александра Невского в г. Каменце-Подольске //

ПЕВ. – 1896. – 1 июня (№22). – С. 432-433.

433. От высочайше утвержденного Комитета по устройству в Москве Музея

1812 года // ПП. – 1908. – 8 июня (№23). – С. 453-454.

434. От Императорского Московского археологического общества // ПЕВ. –

1889. – 22 июля (№30). – С. 363-365.

212

435. От канцелярии обер-прокурора Святейшего Синода по вопросу о

реставрации памятников древности // ПЕВ. – 1904. – 26 февр. (№9). – С.

95.

436. От Комитета по сооружению каменной во имя Успения Божией Матери

церкви в г. Переяслав Полтавской губернии в память присоединения

Малороссии к России // ПЕВ. – 1893. – 16 окт. (№42). – С. 876-878.

437. От правления семинарии // ПЕВ. – 1869. – 1 июля (№13). – С. 195-197.

438. Отношение Императорского Московского археологического общества

на имя Его Преосвященства, Преосвященнейшего Димитрия, епископа

Подольского и Брацлавского // ПЕВ. – 1892. – 11 июня (№27-28). – С.

559-564.

439. Отношение Комитета по устройству Успенской церкви в г. Переяслав

Полтавской губернии, как исторического памятника, от 25 августа 1893

г. на имя Его Преосвященства, Преосвященнейшего Димитрия, епископа

Подольского и Брацлавского // ПЕВ. – 1893. – 16 окт. (№42). – С. 874-

875.

440. Отчет высочайше утвержденного Комитета по сооружению

православного храма у подножья Балкан в Южной Болгарии для вечного

поминания воинов, павших в войну 1877-1878 годов // ПЕВ. – 1903. – 16

авг. (№33). – С. 407-414.

441. Отчет высочайше утвержденного Комитета по сооружению

православного храма у подножья Балкан в Южной Болгарии для вечного

поминания воинов, павших в войну 1877-1878 годов // ПЕВ. – 1903. – 23

авг. (№34). – С. 424-430.

442. Отчет Комитета по сооружению каменной во имя Успения Божией

Матери церкви в г. Переяслав Полтавской губернии в память

присоединения Малороссии к России // ПЕВ. – 1893. – 16 окт. (№42). –

С. 875-876.

213

443. Отчет Комитета по сооружению православного храма у подножья

Балкан в Южной Болгарии для вечного поминания воинов, павших в

войну 1877-1878 годов // ПЕВ. – 1889. – 13 мая (№20). – С. 249-250.

444. Отчет Комитета по сооружению православного храма у подножья

Балкан в Южной Болгарии для вечного поминания воинов, павших в

войну 1877-1878 годов. По 31-е декабря 1891 года // ПЕВ. – 1892. – 8 авг.

(№32). – С. 630-635.

445. Отчет Комитета по сооружению православного храма у подножья

Балкан в Южной Болгарии для вечного поминания воинов, павших в

войну 1877-1878 годов. По 31-е декабря 1892 года // ПЕВ. – 1893. – 9

окт. (№41). – С. 853-863-250.

446. Отчет Комитета по сооружению православного храма у подножья

Балкан в Южной Болгарии для вечного поминания воинов, павших в

войну 1877-1878 годов. По 31-е декабря 1893 года // ПЕВ. – 1894. – 17

сент. (№38). – С. 820-826.

447. Отчет Комитета по сооружению православного храма у подножья

Балкан в Южной Болгарии для вечного поминания воинов, павших в

войну 1877-1878 годов. По 31-е декабря 1895 года // ПЕВ. – 1896. – 19

окт. (№42). – С. 732-738.

448. Отчет Комитета по сооружению православного храма у подножья

Балкан в Южной Болгарии для вечного поминания воинов, павших в

войну 1877-1878 годов. По 31-е декабря 1900 года // ПЕВ. – 1902. – 16

февр. (№7). – С. 67-76.

449. Отчет о деятельности попечительства по постройте св. Александро-

Невской церкви на Новом Плане в г. Каменце за 1885 год // ПЕВ. – 1886.

– 17 мая (№19-20). – С. 371-377.

450. Отчет о деятельности распорядительного Комитета Александро-

Невского попечительства по постройке Александро-Невской церкви к 2

числу апреля 1893 года // ПЕВ. – 1893. – 29 мая (№22). – С. 416-418.

214

451. Отчет о состоянии библиотеки учеников Подольской духовной

семинарии за 1879-1880 учебный год // ПЕВ. – 1881. – 16 июня (№24). –

С. 290-291.

452. Отчет о состоянии Епархиальной библиотеки за 1895 год // ПЕВ. – 1896.

– 1 июня (№22). – С. 444-445.

453. Отчет о состоянии Тульчинского епархиального женского училища в

учебно-воспитательном отношении за 1878-1879 учебный год // ПЕВ. –

1880. – 4 марта (№10). – С. 118.

454. Отчет о состоянии Тульчинского епархиального женского училища за

1908-1909 учебный год // ПП. – 1910. – 7 февр. (№6). – С. 134-135.

455. Отчет о состоянии церковно-приходских школ и школ грамоты

Подольской епархии за 1897 год // ПЕВ. – 1898. – 10 янв. (№2). – С. 45.

456. Отчет о состоянии церковно-приходских школ Подольской епархии за

1889/90 учебный год // ПЕВ. – 1891. – 16 февр. (№7). – С. 86-106.

457. Отчет о состоянии церковних школ Подольской епархии за 1915/16-й

учебный год // ПП. – 1917. – 10 окт. (№30-31). – С. 598-600.

458. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета

за 1901 год // ПЕВ. – 1902. – 22 июня (№24-25). – С. 210-224.

459. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

состоящих при нем Древнехранилища и Епархиальной библиотеки за

1894. – Каменец-Подольск: Тип. Под. губ правл., 1895. – 20 с.

460. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

состоящих при нем Древнехранилища и Епархиальной библиотеки за

1894 год // ПЕВ. – 1895. – 22 апр. (№16). – С. 254-268.

461. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

состоящих при нем Древнехранилища и Епархиальной библиотеки за

1895 год // ПЕВ. – 1896. – 18 мая (№19-20). – С. 394-405.

462. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

состоящих при нем Древнехранилища и Епархиальной библиотеки за

1895 год // ПЕВ. – 1896. – 25 мая (№21). – С. 420-426.

215

463. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

состоящих при нем Древнехранилища и Епархиальной библиотеки за

1896 год // ПЕВ. – 1897. – 18 июня (№24). – С. 1-15.

464. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета

и состоящих при нем Древнехранилища и Епархиальной библиотеки за

1897-1900 гг. // ПЕВ. – 1901. – 14 апр. (№15). – С. 1-30.

465. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

учрежденного им Древнехранилища за 1893 год. – Каменец-Подольск:

Тип. Под. губ. правл., 1894. – 18 с.

466. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

учрежденного им церковно-исторического Древнехранилища за 1891 год

// ПЕВ. – 1892. – 12 марта (№12). – С. 258-276.

467. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

учрежденного им церковно-исторического Древнехранилища за 1892 год

// ПЕВ. – 1893. – 20 марта (№12). – С. 237-256.

468. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и

учрежденного им церковно-исторического Древнехранилища за 1893 год

// ПЕВ. – 1894. – 16 апр. (№16). – С. 329-342.

469. Отчет Подольского епархиального училищного совета о состоянии

церковно-приходских школ и школ грамоты Подольской епархии за

1891-92 учебный год // ПЕВ. – 1892. – 25 янв. (№4). – С. 79-80.

470. Отчет Подольского епархиального училищного совета о состоянии

церковно-приходских школ и школ грамоты Подольской епархии за

1893-94 учебный год // ПЕВ. – 1894. – 20 февр. (№8). – С. 160-161.

471. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1903 год // ПЕВ. – 1904. – 10 апр. (№15). – С. 1-24.

472. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1904 год // ПЕВ. – 1905. – 11 июня (№23-24). – С. 1-26.

473. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1905 год // ПП. – 1906. – Июнь (№6). – С. 1-24.

216

474. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1906 год // ПП. – 1907. – 23 сент. (№38). – С. 819-832.

475. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1907 год // ПП. – 1908. – 28 дек. (№52). – С. 1125-1142.

476. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1908 год // ПП. – 1909. – 11 окт. (№41). – С. 1060-1065.

477. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1908 год // ПП. – 1909. – 18 окт. (№42). – С. 1076-1089.

478. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1909 год // ПП. – 1910. – 31 окт. (№44). – С. 951-962.

479. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1910 год // ПП. – 1911. – 14 авг. (№33). – С. 689-694.

480. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1910 год // ПП. – 1911. – 28 авг. (№35). – С. 726-739.

481. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1913 год. – Каменец-Подольск: Тип. Св.-Троицкого братства, 1914. – 20

с.

482. Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за

1914 год. – Каменец-Подольск: Тип. Св.-Троицкого братства, 1915. – 19

с.

483. Очерк российской церкви за 1874 год // ПЕВ. – 1876. – 15 сент. (№18). –

С. 387.

484. Очерк российской церкви за 1875 год // ПЕВ. – 1877. – 15 авг. (№16). –

С. 481-482.

485. Очерки из церковно-общественной и бытовой жизни Подолии в 1905

году // ПЕВ. – 1905. – 22 окт. (№43). – С. 1027-1034.

486. Письмо в редакцию Подольских епархиальных ведомостей // ПЕВ. –

1882. – 6 апр. (№13-14). – С. 166.

487. По поводу освящения храма-памятника столетия воссоединения

Подолии с Россией // ПЕВ. – 1897. – 29 нояб. (№48). – С. 1317-1318.

217

488. Подольская хроника // Подолянин. – 1913. – 8 мая (№760). – С. 3.

489. Подольский епархиальный историко-статистический комитет // КС. –

1900. – Т. LXVІІІ. – №1. – С. 52-53.

490. Пожертвование государем наследником цесаревичем иконы

Владимирской Божией Матери в Демьянковскую церковь // ПЕВ. – 1869.

– 15 апр. (№8). – С. 94-95.

491. Пожертвования и другие поступлення в Епархиальную библиотеку //

ПЕВ. – 1892. – 29 февр. (№9). – С. 200.

492. Полезная книжка // ПЕВ. – 1898. – 10 окт. (№40-41). – С. 1134.

493. Постройка православного собора в Варшаве // ПЕВ. – 1899. – 27 марта

(№13). – С. 332.

494. Правила для поведения учащихся в Подольской духовной семинарии //

ПЕВ. – 1878. – 15 нояб. (№22). – С. 335-336.

495. Правила Епархиальной библиотеки, находящейся в ведении

Подольского епархиального историко-статистического комитета // ПЕВ.

– 1903. – 24 марта (№13). – С. 146-149.

496. Правила Учебного комитета при Святейшем Синоде касательно

приобретения книг в ученические библиотеки духовних семинарий и

училищ, утвержденные определением Святейшего Синода от 7-19 июля

1872 года // ПЕВ. – 1873. – 1 февр. (№3). – С. 18-19.

497. Правительственные распоряжения // ПЕВ. – 1884. – 29 янв. (№4). – С.

27-28.

498. Правительственные распоряжения // ПЕВ. – 1884. – 28 апр. (№17). – С.

240-241.

499. Правительственные распоряжения // ПЕВ. – 1884. – 4 авг. (№31). – С.

418-419.

500. Правительственные распоряжения // ПЕВ. – 1884. – 10 нояб. (№45). – С.

653-654.

501. Правительственные распоряжения // ПЕВ. – 1886. – 18 окт. (№42). – С.

823-824.

218

502. Правительственные распоряжения // ПЕВ. – 1887. – 23 апр. (№17). – С.

186-189.

503. Празднование освобождения от крепостной зависимости в Бабчинецкой

волости Ямпольского уезда и памятник воздвигнутый по сему случаю //

ПЕВ. – 1863. – 1 февр. (№3). – С. 121.

504. Предложение от Археографической комиссии к лицам, имеющим

старинные рукописи и акты // ПЕВ. – 1866. – 1 окт. (№19). – С. 707-708.

505. Программа для собирания историко-географических сведений о

населенных местах Новороссийского края с обращением внимания на

этнографические и статистическо-экономические данные // ПЕВ. – 1884.

– 4 авг. (№33). – С. 657-662.

506. Программа донесений о состоянии окружних библиотек (с 1 января) //

ПЕВ. – 1897. – 11 окт. (№41). – С. 411-413.

507. Протокол // ПЕВ. – 1891. – 23 нояб. (№41). – С. 634-636.

508. Проэкт страхования церквей // ПЕВ. – 1891. – 16 февр. (№7). – С. 130-

132.

509. Проэкт устройства в г. Каменце-Подольске Епархиального церковного

Древнехранилища // ПЕВ. – 1890. – 2 янв. (№1). – С. 25-28.

510. Разные известия // ПЕВ. – 1863. – 15 окт. (№20). – С. 808-810.

511. Раскопки близ м. Каменки Ольгопольского уезда Подольской

губернии // КС. – 1899. – Т. LXVІ. – №9. – С. 132-133.

512. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1862. – 1 февр. (№3).

– С. 27.

513. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1862. – 1 мая (№9). –

С. 75-76.

514. Распоряжение епархиального начальства // ПЕВ. – 1862. – 1 июня (№11).

– С. 91-93.

515. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1863. – 1 июля (№13).

– С. 141.

219

516. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1863. – 15 окт. (№20).

– С. 245-246.

517. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1865. – 15 марта

(№6). – С. 92-93.

518. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1865. – 1 апр. (№7). –

С. 110-111.

519. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1866. – 1 февр. (№3).

– С. 33-34.

520. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1866. – 1 марта (№5).

– С. 55.

521. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1866. – 1 апр. (№7). –

С. 72.

522. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1869. – 15 июня

(№12). – С. 171-172.

523. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1874. – 1 авг. (№15). –

С. 396.

524. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1890. – 23 июня

(№25). – С. 345-346.

525. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1890. – 28 июля

(№30). – С. 434.

526. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1892. – 4 янв. (№1). –

С. 2.

527. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1893. – 10 июля

(№18). – С. 551-552.

528. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1893. – 31 июля

(№31). – С. 632.

529. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1896. – 7 сент. (№36).

– С. 661-663.

530. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1899. – 4 сент. (№35-

36). – С. 276-277.

220

531. Распоряжения епархиального начальства // ПЕВ. – 1902. – 28 сент.

(№39). – С. 421.

532. Распоряжения по духовно-училищному ведомству // ПЕВ. – 1884. – 2

июня (№22). – С. 312.

533. Распоряжения правительства // ПЕВ. – 1889. – 4 нояб. (№45). – С. 587-

589.

534. Распоряжения Святейшего Синода // ПЕВ. – 1897. – 26 июля (№30). – С.

321-325.

535. Речъ Преосвященного Димитрия, епископа Балтского, пред открытием в

г. Каменце церковного Древнехранилища // ПЕВ. – 1890. – 24 февр.

(№8). – С. 168-175.

536. Родкевич Ф. Воззвание / Ф. Родкевич // ПЕВ. – 1894. – 29 окт. (№44). –

С. 865-866.

537. Сведения о постройках церквей в Подольской епархии за 1899 год //

ПЕВ. – 1900. – 19 февр. (№8). – С. 62-66.

538. Сведения о чудотворной иконе Божией Матери, находящейся в церкви с.

Глядок Проскуровского уезда Подольской губернии // ПЕВ. – 1885. – 13

апр. (№15). – С. 288-291.

539. Сецинский Е. И. Его Преосвященству Преосвященнейшему Димитрию.

Епископу Подольскому и Брацлавскому, священника Сецинского

докладная записка / Евфимий Сецинский // ПЕВ. – 1891. – 27 дек. (№52).

– С. 804-808.

540. Сецинский Е. И. Заседание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступлення в епархиальное

Древнехранилище / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1890. – 17 марта (№11). – С.

238-245.

541. Сецинский Е. И. Заседание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступлення в епархиальное

Древнехранилище / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1890. – 5 мая (№18). – С.

366-370.

221

542. Сецинский Е. И. Заседание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступлення в епархиальное

Древнехранилище / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1892. – 1 февр. (№5). – С.

101-106.

543. Сецинский Е. И. Заседание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступлення в епархиальное

Древнехранилище (июль-сентябрь 1891 г.) / Е. Сецинский // ПЕВ. –

1891. – 23 нояб. (№47). – С. 638-648.

544. Сецинский Е. И. Заседание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступлення в епархиальное

Древнехранилище (май-июль 1890 г.) / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1890. – 18

авг. (№33). – С. 758-764.

545. Сецинский Е. И. Заседание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступлення в епархиальное

Древнехранилище (январь-март 1891 г.) / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1891. –

8 июня (№23). – С. 385-390.

546. Сецинский Е. И. Музей Подольского церковного историко-

археологического общества. 2. Опись предметов старины / Е. Сецинский

// Труды Подольского церковного историко-археологического общества.

– Каменец-Подольск: Тип. Св.-Троицкого братства, 1909. – Вып. 11. – С.

1-105.

547. Сецинский Е. И. Музей Подольского церковного историко-

археологического общества. 1. Старопечатных книг / Е. Сецинский //

Труды Подольского церковного историко-археологического общества. –

Каменец-Подольск: Тип. Св.-Троицкого братства, 1904. – Вып. 10. – С.

1-107.

548. Сецинский Е. И. Отчет Подольского церковного историко-

археологического общества и учрежденного им церковного

Древнехранилища за 1890 год / Е. Сецинский. – Каменец-Подольск: Тип.

Под. губ. правл., 1891. – 25 с.

222

549. Сецинский Е. И. Отчет Подольского церковного историко-

археологического общества и учрежденного им церковного

Древнехранилища за 1890 год / Е. Сецинский //ПЕВ. – 1891. – 16 марта

(№11). – С. 181-206.

550. Сецинский Е. И. По поводу учреждаемого в Каменце-Подольске

епархиального церковного Древнехранилища / Е. Сецинский // ПЕВ. –

1890. – 22 янв. (№3). – С. 79-86.

551. Сецинский Е. И. Протокол / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1891. – 23 нояб.

(№47). – С. 634-642.

552. Сецинский Е. И. Собрание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступления в церковно-историческое

Древнехранилище (июль-декабрь 1893 г.) / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1893.

– 27 дек. (№32). – С. 1090-1096.

553. Сецинский Е. И. Собрание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступления в церковно-историческое

Древнехранилище (октябрь-декабрь 1892 г.) / Е. Сецинский // ПЕВ. –

1893. – 20 февр. (№8). – С. 178-181.

554. Сецинский Е. И. Собрание Подольского епархиального историко-

статистического комитета и поступления в церковно-историческое

Древнехранилище (январь-март 1893 г.) // ПЕВ. – 1893. – 19 июня (№25).

– С. 485-489.

555. Собрание Подольского епархиального историко-статистического

комитета и учрежденного им церковно-исторического

Древнехранилища. Апрель-июнь 1892 года // ПЕВ. – 1892. – 26 сент.

(№39). – С. 832-836.

556. Собрание Подольского епархиального историко-статистического

комитета и учрежденного им церковно-исторического

Древнехранилища. Январь-март 1892 года // ПЕВ. – 1892. – 13 июня

(№24). – С. 494-499.

223

557. Совещание по вопросам о передаче церковных школ местным

самоуправлениям // ПП. – 1917. – 1 окт. (№30-31). – С. 554-555.

558. Список пожертвуваний на постройки церквей // ПП. – 1907. – 9 дек.

(№49). – С. 1074-1077.

559. Статут Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва

на Україні. – К.: Друкарня т-ва «Петро Барський», 1917. – 4 с.

560. Торжество закладки храма во имя св. благоверного князя Александра

Невского в г. Каменце // ПЕВ. – 1891. – 18 мая (№20). – С. 412-418.

561. Троицкий П. Программа для составления описей церквей и приходов /

П. Троицкий // ПЕВ. – 1866. – 15янв. (№2). – С. 58-59.

562. Університетське життя // Наш шлях. – 1920. – 11 квіт. (№72). – С. 3-4.

563. Устав Александро-Невского попечительство в г. Каменце // ПЕВ. – 1895.

– 15 апр. (№15). – С. 235-238.

564. Устав Киевского общества охраны памятников старины и исскуства. –

К.: Тип. окруж. штаба, 1910. – 17 с.

565. Устав Подольского церковного историко-археологического общества. –

Каменец-Подольск : Тип. С. П. Киржацкого, 1903. – 10 с.

566. Устав Церковного археологического музея и Общества при Киевской

духовной академии // ПЕВ. – 1873. – 1 нояб. (№21). – С. 714-718.

567. Устав церковно-приходской библиотеки местечка Волковинец

Летичевского уезда Подольской губернии // ПЕВ. – 1889. – 20 мая

(№21). – С. 257-261.

568. Хозяйство начальных церковных школ // ПП. – 1917. – 1917. – 3 дек.

(№36-37). – С. 639-644.

569. Хроніка // Трудова громада. – 1919. – 9 листоп. (№102). – С. 4.

570. Хроніка // Трудова громада. – 1919. – 13 листоп. (№105). – С. 4.

571. Хроніка // Трудова громада. – 1919. – 9 груд. (№126). – с. 4.

572. Хроніка // Трудова громада. – 1920. – 4 лют. (№20). – С. 4.

573. Хроніка // Трудова громада. – 1920. – 12 лют. (№27). – С. 4.

224

574. Чекан В. Слово при освящении каменецкого Александро-Невского

храма-памятника воссоединения Подолии с Россией // ПЕВ. – 1897. – 29

нояб. (№48). – С. 1303-1312.

575. Швидкий О. З наукового життя / Опанас Швидкий // Наш шлях. – 1920.

– 26 лют. (№38). – С. 3.

576. Экскурсия о. Е. Сецинского для описания памятников старины

Подольской губернии // КС. – 1901. – Т. LXХІI. – №1. – С. 59-64.

Монографії, книги, наукові статті

577. Айвазян О. Б. Бібліотеки освітянських закладів Подільського

єпархіального відомства другої половини ХІХ – початку ХХ століття /

О. Б. Айвазян // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного

університету імені Івана Огієнка. – Кам’янець-Подільський: Аксіома,

2010. – С. 123-136. – (Серія «Бібліотекознавство. Книгознавство»; вип.

2).

578.Айвазян О. Б. Бібліотеки Подільської єпархії наприкінці ХІХ – на

початку ХХ ст. / О. Б. Айвазян // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб.

наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2010. – Т. 16. – С. 51-63.

579.Александор. Кам’янецький замок та заходи щодо його охорони //

Трудова громада. – 1919. – 16 серп. (№39). – С. 5-6.

580.Александрович Г. Культурно-исторический отдел Музея Подольской

губернии / Г. Александрович // Экономическая жизнь Подолии. – 1915. –

февр. (№4). – С. 9-18.

581.Антонович В. Б. Бакотский скальный монастырь (Объяснения к

рисункам) / В. А. // КС. – 1891. – Т. ХХXV. – №10. – С. 108-116.

582.Антонович В. Б. Православный монастырь и его униатская летопись (К

истории Сатановского монастыря Подольской епархии) / В. А. // КС. –

1882. – Т. I. – №2. – С. 418-425.

583.Баженов Л. В. Архієпископ, ректор, учений (дослідник Поділля

Митрофан Сімашкевич) / Л. В. Баженов, О. М. Кошель // Освіта, наука і

225

культура на Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 1998.

– Т. 1. – С. 197-201.

584.Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на

початку ХХ ст. Становлення. Історіографія. Бібліографія / Л. В.

Баженов. – Хмельницький: Доля, 1995. – 255 с.

585.Баженов Л. В. Здружені історією Поділля / Л. В. Баженов // Духовні

витоки Поділля: творці історії краю. – Хмельницький: Поділля, 1997. –

С. 15-20.

586.Баженов Л. В. Михайло Орловський – діяч українського національного

відродження, видатний краєзнавець Поділля / Л. В. Баженов // Духовні

витоки Поділля: творці історії краю. – Хмельницький: Доля, 1994. – С.

27-30.

587.Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.

Історіографія. Бібліографія. Матеріали / Л. В. Баженов. – Кам’янець-

Подільський, 1993. – 480 с.

588.Баженов Л. В. Хроніка археологічних досліджень Кам’янеччини (80-ті

роки ХІХ – середина 90-х років ХХ ст.) / Л. В. Баженов, О. Л. Баженов //

Кам’янеччина в контексті історії Поділля: зб. наук. пр. – Кам’янець-

Подільський, 1997. – С. 44-61.

589.Баженов Л. В. Alma-mater подільського краєзнавства / Лев Баженов. –

Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. – 416 с.

590.Баженова С. Е. Витоки музеїв на Поділлі / С. Е. Баженова // Освіта,

наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський:

Оіюм, 2006. – Т. 6. – С. 81-84.

591.Баженова С. Е. До 100-річчя Кам’янець-Подільського державного

історичного музею-заповідника / С. Е. Баженова // VII Подільська

історико-краєзнавча конференція (секція історії радянського періоду):

тези доп. – Кам’янець-Подільський, 1987. – С. 118-120.

592.Баженов С. Е. Ю. Й. Сіцінський та Ю. А. Ролле: перехрестя долі / С. Е.

Баженова // Поділля в житті, діяльності і творчості Юхима Сіцінського

226

та Володимира Січинського: зб. матер. міжнар. наук.-краєзн. конф.,

присвяч. 150-річчю від дня народження Юхима Сіцінського та 115-

річчю від дня народження Володимира Січинського. – Кам’янець-

Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010. – С. 122-

125.

593.Бакалець О. А. Праця Ю. Сіцінського «Труды ХІ археологического

съезда в Киеве 1899 г.» – важливе джерело вивчення грошового обігу на

Поділлі у XVII-XVIII ст. / О. А. Бакалець // Поділля в житті, діяльності і

творчості Юхима Сіцінського та Володимира Січинського: зб. матер.

міжнар. наук.-краєзн. конф., присвяч. 150-річчю від дня народження

Юхима Сіцінського та 115-річчю від дня народження Володимира

Січинського. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І.

Огієнка, 2010. – С. 139-150.

594.Бандрівський М. С. Пам’яткоохоронна діяльність церкви в контексті

національно-культурного руху в Галичині (кінець ХІХ-ХХ ст.): автореф.

дис. … канд. іст. наук. – Львів, 2001. – 20 с.

595.Батюшков П. М. Подолия. Историческое описание / П. М. Батюшков. –

Спб: Тип. тов. «Обществ. польза», 1891. – 406 с.

596.Баюк М. І. Періодична преса, видавнича та бібліотечна справи на

Поділлі у 1917-1920 рр. / М. І. Баюк // Освіта, наука і культура на

Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2010. – Т. 16. – С.

116-131.

597.Биковський Л. У. Бібліотечна справа / Л. Биковський // Наш шлях. –

1920. – 20 лют. (№34). – С. 3-4.

598.Болсуновский К. В. Случайные находки / К. В. Б. // КС. – 1901. – Т.

LXХIІ. – №2. – С. 127-128.

599.Боржковский В. Следы древних поселений / В. Боржковский // КС. –

1892. – Т. ХХXVІІ. – №4. – С. 122-123.

600.Винокур І. С. Археологічні дослідження у науковій діяльності Ю. Й.

Сіцінського / І. С. Винокур // Музей і Поділля: тези доп. наук. конф.,

227

присвяч. 100-річчю від дня заснування Кам’янець-Подільського

державного історичного музею-заповідника. – Кам’янець-Подільський,

1990. – С. 40-41.

601.Винокур І. С. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя / І. С. Винокур,

П. А. Горішній. – Кам’янець-Подільський: Центр поділлєзнавства, 1994.

– 362 с.: карти, іл.

602.Винокур І. С. Історико-археологічні дослідження Ю. Й. Сіцінського / І.

С. Винокур // Духовні витоки Поділля: творці історії краю. –

Хмельницький, 1994. – С. 57-59.

603.Винокур І. С. Історик Поділля Ю. Й. Сіцінський / І. С. Винокур, В. В.

Корнилов // Музей і Поділля: тези доп. наук. конф., присв. 100-річчю від

дня заснування Кам’янець-Поділ. держ. іст. музею-заповідника. –

Кам’янець-Подільський, 1990. – С. 7-9.

604.Вінюкова В. М. Історичний опис «Подолия» (1891 р.) / В. М. Вінюкова //

Музей і Поділля: тези доп. наук. конф., присв. 100-річчю від дня

заснування Кам’янець-Поділ. держ. іст. музею-заповідника. –

Кам’янець-Подільський, 1990. – С. 68-69.

605.Войцехівська І. Н. Некрополістика / Ірина Войцехівська, Марія

Дмитрієнко // Спеціальні історичні дисципліни: довідник-навч. посіб.

для студ. вищ. навч. закл. / І. Н. Войцехівська (кер. авт. кол.) [та ін.]. –

К.: Либідь, 2008. – С. 384-390.

606.Волкова В. М. Кам’янець-Подільський історичний музей: перші 50

років: посіб. / В. М. Волкова, В. А. Нестеренко. – Кам’янець-

Подільський: Зволейко Д. Г., 2010. – 24 с.

607.Волкова В. М. Роль історико-статистичного комітету в формуванні

Кам’янець-Подільського Давньосховища / Валентина Волкова // Зб.

матер. всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 120-й річниці заснування

Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. –

Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2010. – С. 19-26.

228

608.Гаврилюк С. В. Історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і

Підляшшя (ХІХ – початок ХХ ст.): монографія / С. В. Гаврилюк. –

Луцьк: Вежа, 2002. – 532 с.

609.Галкін В. Ю. Кам’яні хрести Західного Поділля / В. Ю. Галкін //

Матеріали Х Подільської історико-краєзнавчої конференції. –

Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Поділ. держ. ун-т, 2000. – С. 539-

545.

610.Григоренко Г. Город Брацлав и его храмы / Г. Григоренко // ПЕВ. –

1895. – 20 дек. (№50-51). – С. 1299-1304; 1896. – 8 янв. (№2). – С. 41-44;

22 янв. (№4). – С. 95-99; 12 февр. (№7). – С. 143-149.

611.Гульдман В. К. Памятники старины в Подолии. (К составлению

археологической карты Подольской губернии) / В. К. Гульдман. –

Каменец-Подольск: Тип. Под. губ. стат. ком., 1901. – 405 с.

612.Долинский С. Историко-статистическое описание Св.-Михайловской

церкви прихода м. Загниткова Ольгопольского уезда / Стефан

Долинский // ПЕВ. – 1872. – 1 июня (№11). – С. 426-434.

613.Дорошенко Д. І. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки):

наук.-попул. вид. / Дмитро Дорошенко. – К.: Темпора, 2007. – 632 с.

614.Завальнюк О. М. З історії архівної справи на Поділлі (Хмельниччині) у

XIV-ХХІ ст. / О. М. Завальнюк, О. Б. Комарніцький // Архівна справа на

Хмельниччині: зб. док., матер. і світлин. – Хмельницький:

ТОВ»Поліграфіст-2», 2012. – С. 8-42.

615.Завальнюк О. М. Кам’янець-Подільський державний український

університет: основні результати діяльності / О. М. Завальнюк //

Матеріали ХІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. –

Кам’янець-Подільський: Абетка, 2010. – С. 398-409.

616.Завальнюк О. М. Подільські бібліотеки наприкінці ХІХ – на початку ХХ

ст. / О. М. Завальнюк, О. Б. Комарніцький // Освіта, наука і культура на

Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2002. – Т. 2. – С.

3-15.

229

617.Завальнюк О. М. Професорсько-викладацька корпорація і

фундаментальна бібліотека Кам’янець-Подільського державного

українського університету (1918-1920 рр.) / О. М. Завальнюк // Освіта,

наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський:

Оіюм, 2007. – Т. 10. – С. 289-299.

618.Завальнюк О. М. Ю. Й. Сіцінський і Кам’янець-Подільський державний

український університет (1918-1921 рр.) / О. М. Завальнюк // Духовні

витоки Поділля: творці історії краю. – Хмельницький, 1994. – С. 62-64.

619.Завальнюк О. М. Ю. Й. Сіцінський у 1917-1920 рр.: громадсько-

політичний, культурно-просвітній і науковий аспекти / О. М.

Завальнюк // Поділля в житті, діяльності і творчості Юхима Сіцінського

та Володимира Січинського: зб. матер. міжнар. наук.-краєзн. конф.,

присвяч. 150-річчю від дня народження Юхима Сіцінського та 115-

річчю від дня народження Володимира Січинського. – Кам’янець-

Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010. – С. 23-29.

620.Задорожнюк А. Б. Вірменський храм св. Миколи XV-XVIII ст. у

Кам’янці-Подільському (Історія пам’ятки) / А. Б. Задорожнюк, М. Б.

Петров. – Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2009. – 64 с.

621.Задорожнюк А. Б. Казанський собор у Кам’янці-Подільському / А.

Задорожнюк, С. Копилов, М. Петров. – Кам’янець-Подільський: Мошак

М. І., 2007. – 52 с.

622.Заремба С. З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність /

С. З. Заремба. – К.: Логос, 1995. – 447 с.

623.Збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції,

присвяченої 120-й річниці заснування Кам’янець-Подільського

державного історичного музею-заповідника. – Кам’янець-Подільський:

ПП «Медобори-2006», 2010. – 296 с.

624.Земський Ю. С. Подільський єпархіальний історико-статистичний

комітет: становлення та діяльність / Ю. С. Земський. – Хмельницький:

б/в, 1997. – 26 с.

230

625.Историко-статистическое описание Винницкого женского монастыря,

состоящего в местечке Браилове Подольской епархии // ПЕВ. – 1869. –

15 янв. (№2). – С. 60-71.

626.Историко-статистическое описание города Балты Подольской

губернии // ПЕВ. – 1863. – 1 марта (№5). – С. 155-161.

627.Историко-статистическое описание местечка Грудок Каменецкого

уезда // ПЕВ. – 1869. – 1 нояб. (№21). – С. 864-865.

628.Историко-статистическое описание местечка Ладыжина Гайсинского

уезда // ПЕВ. – 1862. – 1 нояб. (№21). – С. 693-701.

629.Историко-статистическое описание местечка Татариск Ушицкого

уезда // ПЕВ. – 1869. – 1 июля (№14). – С. 621-626.

630.Историко-статистическое описание местечка Теплика Гайсинского уезда

// ПЕВ. – 1873. – 1 авг. (№15). – С. 541-547.

631.Историко-статистическое описание местечка Тульчина Брацлавского

уезда // ПЕВ. – 1873. – 1 окт. (№19). – С. 636-645.

632.Историко-статистическое описание прихода и церкви Подольской

епархии Балтского уезда местечка Богополя // ПЕВ. – 1870. – 1 мая (№9).

– С. 127-132.

633.Историко-статистическое описание прихода и церкви предградия города

Винницы Педек и приписной деревни Тяжилов // ПЕВ. – 1869. – 1 апр.

(№7). – С. 294-303.

634.Историко-статистическое описание села Монастырского Брацлавского

уезда // ПЕВ. – 1873. – 15 мая (№10). – С. 345-352.

635.Историко-статистическое описание села Нестоитой Балтского уезда //

ПЕВ. – 1870. – 15 июня (№12). – С. 321-324.

636.Историко-статистическое описание села Поташны Ольгопольского уезда

// ПЕВ. – 1872. – 1 февр. (№3). – С. 104-119.

637.Историко-статистическое описание села Сумовки Ольгопольского

уезда // ПЕВ. – 1872. – 15 сент. (№18). – С. 692-697.

231

638.Историко-статистическое описание села Чорной Балтского уезда // ПЕВ.

– 1871. – 15 сент. (№18). – С. 745-753.

639.Историко-статистическое описание церкви и прихода м. Михалполя

Летичевского уезда // ПЕВ. – 1869. – 1 сент. (№17). – С. 720-728.

640.Историко-статистическое описание церкви и прихода местечка Гусятина

Каменецкого уезда // ПЕВ. – 1869. – 1 окт. (№19). – С. 800-803.

641.Историко-статистическое описание церкви и прихода местечка Пищанки

Ольгопольского уезда Подольской епархии // ПЕВ. – 1873. – 1 февр.

(№3). – С. 119-123.

642.Историк-статистическое описание церкви и прихода села Гуминец

Каменецкого уезда // ПЕВ. – 1869. – 15 сент. (№18). – С. 770-779.

643.Историко-статистическое описание церкви и прихода села

Димитрашовки Ольгопольского уезда // ПЕВ. – 1872. – 15 февр. (№4). –

С. 148-153.

644.Историко-статистическое описание церкви и прихода села Кугайовец

Каменецкого уезда // ПЕВ. – 1869. – 15 окт. (№20). – С. 831-834.

645.Историко-статистическое описание церкви Подольской епархии

Каменецкого уезда м. Чемеровец // ПЕВ. – 1870. – 15 янв. (№2). – С. 53-

55.

646.Іваневич Л. А. Археологічні дослідження Костя Широцького / Лілія

Іваневич // Археологія і фортифікація Середнього Подністров’я: зб.

матер. всеукр. наук.-практ. конф. на честь 10-річчя створення відділу

старожитностей Кам’янець-Поділ. держ. іст. музею-заповідника. –

Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. – С. 162-166.

647.Іваневич Л. А. Кость Широцький – дослідник української архітектури /

Л. А. Іваневич // Матеріали ХІ Подільської історико-краєзнавчої

конференції. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – С. 527-533.

648.Іваневич Л. А. Кость Широцький та Володимир Січинський – паралелі

життя і творчих досліджень українського сакрального мистецтва / Л. А.

Іваневич // Поділля в житті, діяльності і творчості Юхима Сіцінського та

232

Володимира Січинського: зб. матер. міжнар. наук.-краєзн. конф.,

присвяч. 150-річчю від дня народження Юхима Сіцінського та 115-

річчю від дня народження Володимира Січинського. – Кам’янець-

Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010. – С. 195-

206.

649.К историко-статистическому описанию местечка Печоры Брацлавского

уезда Подольской епархии // ПЕВ. – 1884. – 31 марта (№13). – С. 267-

271.

650.Каменецкая православная Св.-Николаевская церковь как древнейшая

христианская святыня в Каменце // ПЕВ. – 1898. – 7 мая (№18). – С. 464-

473.

651.Карбовська Ж. А. Формування етнографічної колекції Кам’янець-

Подільського музею на початку ХХ століття / Ж. А. Карбовська //

Поділля в житті, діяльності і творчості Юхима Сіцінського та

Володимира Січинського: зб. матер. міжнар. наук.-краєзн. конф.,

присвяч. 150-річчю від дня народження Юхима Сіцінського та 115-

річчю від дня народження Володимира Січинського. – Кам’янець-

Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010. – С. 70-73.

652.Касап Ж. Б. До формування музейництва на Поділлі / Ж. Б. Касап //

Матеріали ХІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. –

Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. – Т. 1. – С. 83-87.

653.Касап Ж. Б. Історико-культурна спадщина Кам’янця-Подільського та її

охорона в діяльності і працях Олександра Прусевича. (До 130-річчя від

дня народження) / Ж. Б. Касап // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб.

наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2008. – Т. 11. – С. 417-423.

654.Касап Ж. Б. Передумови створення Давньосховища старожитностей у

Кам’янці-Подільському / Ж. Б. Касап // Освіта, наука і культура на

Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. – Т. 10. – С.

214-217.

233

655.Касап Ж. Б. Розвиток пам’яткоохоронної та музейної справи на Поділлі

(середина ХІХ – початок 40-х рр. ХХ ст.): дис. … канд. іст. наук / Ж. Б.

Касап. – Кам’янець-Подільський, 2013. – 261 с.

656.Касап Ж. Б. Ю. Й. Сіцінський – засновник музейної і пам’яткоохоронної

справи на Поділлі / Ж. Б. Касап // Володимира Січинського: зб. матер.

міжнар. наук.-краєзн. конф., присвяч. 150-річчю від дня народження

Юхима Сіцінського та 115-річчю від дня народження Володимира

Січинського. – Кам’янець-Подільський: Кам.-Поділ. нац. ун-т ім. І.

Огієнка, 2010. – С. 62-64.

657.Качковська Л. Р. Діяльність Київського товариства охорони пам’яток

старовини і мистецтва щодо вивчення і збереження культурної

спадщини Правобережної України: автореф. дис. … канд. іст. наук /

Леся Качковська. – Луцьк, 2012. – 19 с.

658.Ківшар Т. І. Пам’яткознавство / Таїсія Ківшар // Спеціальні історичні

дисципліни: довідник-навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. Н.

Войцехівська (кер. авт. кол.) [та ін.]. – К.: Либідь, 2008. – С. 416-423.

659.Кіндратюк Б. Д. Джерела дзонарства на Поділлі / Б. Д. Кіндратюк //

Матеріали ХІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. –

Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. – Т. І. – С. 98-111.

660.Козлова Н. К. Перші сторінки історії музею / Н. К. Козлова // Музей і

Поділля: тези доп. наук. конф., присвяч. 100-річчю від дня заснування

Кам’янець-Поділ. держ. іст. музею-заповідника. – Кам’янець-

Подільський, 1990. – С. 9-11.

661.Комарніцький О. Б. «Подольские епархиальные ведомости» як джерело

вивчення церковної історії Поділля (за матеріалами неофіційної

частини) / О. Б. Комарніцький, Н. В. Макогонюк // Освіта, наука і

культура на Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006.

– Т. 6. – С. 191-203.

234

662.Корсовецкий И. Историко-статистическое описание церкви и прихода

села Войтовки Ольгопольского уезда / Иоанн Корсовецкий // ПЕВ. –

1872. – 1 марта (№4). – С. 39-41.

663.Косаківський Є. М. Розвиток етнографічного музеєзнавства на Поділлі в

кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Є. М. Косаківський // Матеріали ХІ

Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-

Подільський: Оіюм, 2004. – С. 542-545.

664.Кот С. І. Теоретичні проблеми пам’яткознавства / С. Кот //

Пам’яткознавчі студії в Україні: теорія і практика. – К., 2007. – С. 4-64.

665.Кошель О. М. Василь Якович Гречулевич – священик, діяч українського

національного відродження / О. М. Кошель // Освіта, наука і культура на

Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. – Т. 11. – С.

16-19.

666.Кошель О. М. Між церквою і наукою. Історичний нарис діяльності

Подільського церковного історико-археологічного товариства (1865-

1920) / Олексій Кошель. – Кам’янець-Подільський: Центр

поділлєзнавства, 1998. – 69 с.

667.Кошель О. М. Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет

і Михайло Орловський / О. М. Кошель // Матеріали ХІІ Подільської

історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський: Оіюм,

2007. – Т. 1. – С. 393-398.

668.Кошель О. М. Православне духовенство в краєзнавчому русі та

історико-регіональних дослідженнях / О. М. Кошель // Студії Кам’янець-

Подільського Центру дослідження історії Поділля. – Кам’янець-

Подільський: Оіюм, 2005. – Т. 1. – С. 102-108.

669.Кошель О. М. Роль «Подольских епархиальных ведомостей» і

«Волынских епархиальных ведомостей» у становленні і розвитку

історичних регіональних досліджень / О. М. Кошель // Освіта, наука і

культура на Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004.

– Т. 4. – С. 298-306.

235

670.Кудлаевич П. Земляные валы близ с. Кудинки (Летичевского уезда

Подольской губернии) / Петр Кудлаевич // КС. – 1882. – Т. ІІ. – №6. – С.

535-543.

671.Кух О. М. Київський відділ Російського імператорського воєнно-

історичного товариства: подільський вектор діяльності (1911-1914 рр.) /

О. М. Кух, В. Б. Стецюк // Матеріали ХІІІ Подільської історико-

краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2010. – С.

66-73.

672.Кучеров Г. Г. Бібліотека-читальня у містечку Печарі Подільської

губернії (1908-1913 рр.) / Г. Г. Кучеров // Освіта, наука і культура на

Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2010. – Т. 14. – С.

52-64.

673.Левицкий Н. Историко-статистическое описание села Лесничего

Ольгопольского уезда / Николай Левицкий // ПЕВ. – 1872. – 15 февр.

(№4). – С. 144-148.

674.Левицкий О. Истребление древнего замка в Подолии / О. Левицкий //

КС. – 1899. – Т. LXVІІ. – №10. – С. 15-16.

675.Леонтович В. Г. О необходимости сохранения старых церквей / В. Г.

Леонтович. – Житомир: Волын. губ. тип., 1913. – 8 с.

676.Литвиновский А. Историко-статистическое описание села Хрустовой

Ольгопольского уезда / Андрей Литвиновский // ПЕВ. – 1862. – 15 авг.

(№16). – С. 521-529.

677.Лобатынский С. М. Историко-статистическое описание приходов и

церквей Брацлавского уезда Подольской епархии / С. М. Лобатынский //

ПЕВ. – 1875. – 15 мая (№11). – С. 329-341; 15 июня (№13). – С. 388-400;

15 сент. (№19). – С. 561-570; 1 окт. (№20). – С. 583-594; 15 окт. (№21). –

С. 614-618; 1 нояб. (№22). – С. 628-635; 1876. – 1 янв. (№1). – С. 13-17;

15 янв. (№2). – С. 33-41; 1 февр. (№3). – С. 75-88; 15 февр. (№4). – С. 99-

106; 1 марта (№5). – С. 141-147.

236

678.Ляхоцький В. П. Книга творить людину… (сторінки з літопису

заснування університетської бібліотеки в Кам’янці-Подільському) / В. П.

Ляхоцький // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного

університету імені Івана Огієнка. – Кам’янець-Подільський: Кам.-Поділ.

нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2008. – С. 88-99. – (Серія «Бібліотекознавство.

Книгознавство»; вип. 1).

679.Маярчак С. П. Археологічні пам’ятки ІХ-ХІІІ ст. Лівобережжя

Середнього Подністров’я / Сергій Маярчак. – Кам’янець-Подільський:

Мошак М. І., 2006. – 96 с.

680.Медведчук Г. К. Внесок Є. Й. Сіцінського в українську етнографію і

фольклористику / Г. К. Медведчук // Поділля в житті, діяльності і

творчості Юхима Сіцінського і Володимира Січинського: зб. матер.

міжнар. наук.-краєзн. конф., присвяч. 150-річчю від дня народження Ю.

Сіцінського і 115-річчю від дня народження В. Січинського. –

Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010.

– С. 52-57.

681.Мельник К. Н. Путевые очерки Подолии / К. М. // КС. – 1884. – Т. ІХ. –

№5. – С. 1-32; №7. – С. 359-391; Т. Х. – №9. – С. 53-81; №10. – С. 254-

275; 1885. – Т. ХІ. – №3. – С. 465-489; Т. ХІІІ. – №12. – С. 651-683.

682.Музей і Поділля: тези доп. наук. конф., присвяч. 100-річчю від дня

заснування Кам’янець-Подільського державного історичного музею-

заповідника. – Кам’янець-Подільський, 1990. – 100 с.

683.Назарук О. До Бакоти. Вражіння від подорожі до українських Помпеїв /

Осип Назарук. – Кам’янець на Поділлю: Стрілець, 1919. – 32 с.

684.Нестеренко В. А. Діяльність Кам’янець-Подільської міської думи

наприкінці 1917-1918 рр. / В. А. Нестеренко // Поділля в житті,

діяльності і творчості Юхима Сіцінського і Володимира Січинського: зб.

матер. міжнар. наук.-краєзн. конф., присвяч. 150-річчю від дня

народження Ю. Сіцінського і 115-річчю від дня народження В.

237

Січинського. – Кам’янець-Подільський: Кам.-Поділ. нац. ун-т ім. І.

Огієнка, 2010. – С. 299-306.

685.Нестуля О. О. Біля витоків державної системи охорони пам’яток

культури в Україні (доба Центральної Ради, гетьманщини, Директорії) /

О. О. Нестуля. – Полтава, 1994. – 240 с.

686.Нестуля О. О. Визвольні змагання українського народу і охорона

пам’яток культури: 1917-1920 рр. / О. О. Нестуля. – Полтава. 1993. – 90

с.

687.Нестуля О. О. Доля церковної старовини в Україні. 1917-1941 рр. / О. О.

Нестуля. – К.. 1995. – Ч. 1: 1917 р. – середина 20-х рр. – 280 с.

688.Нестуля О. О. Роль П. В. Клименка в організації охорони пам’яток

Поділля за доби Директорії УНР / О. О. Нестуля // Духовні витоки

Поділля: творці історії краю. – Хмельницький: Поділля, 1994. – С. 307-

309.

689.Орловский М. Я. Историческое описание Винницы, уездного города

Подольской губернии / Михаил Орловский // ПЕВ. – 1863. – 15 апр.

(№8). – С. 300-311.

690.Орловский М. Я. Историческое описание заштатного города Бара

Подольской губернии Могилевского уезда / Михаил Орловский // ПЕВ.

– 1863. – 15 сент. (№18). – С. 722-730.

691.Орловский М. Я. Историческое описание местечка Черноострова

Проскуровского уезда Подольской губернии / Михаил Орловский //

ПЕВ. – 1863. – 15 окт. (№20). – С. 780-787.

692.Орловский М. Я. Историческое описание уездного г. Гайсина

Подольской губернии / Михаил Орловский // ПЕВ. – 1863. – 1 дек.

(№23). – С. 883-888.

693.Орловский М. Я. Историческое описание уездного г. Летичева

Подольской губернии / Михаил Орловский // ПЕВ. – 1863. – 15 июля

(№14). – С. 500-508.

238

694.Орловский М. Я. Историческое описание уездного г. Могилева

Подольской губернии / Михаил Орловский // ПЕВ. – 1863. – 1 июня

(№11). – С. 367-374.

695.Орловский М. Я. Историческое описание уездного г. Ольгополя

Подольской губернии / Михаил Орловский // ПЕВ. – 1863. – 15 апр.

(№8). – С. 259-262.

696.Орловский М. Я. Историческое описание уездного г. Ямполя

Подольской губернии / Михаил Орловский // ПЕВ. – 1863. – 1 сент.

(№17). – С. 581-588.

697.Осетрова Г. О. Л. Т. Раковський – член Подільського історико-

археологічного товариства / Г. О. Осетрова // Музей і Поділля: тези доп.

наук. конф., присвяч. 100-річчю від дня заснування Кам’янець-

Подільського державного історичного музею-заповідника. – Кам’янець-

Подільський, 1990. – С. 70-72.

698.П. В-л. Бакота и освящение пещерной церкви в бывшем здесь скальном

монастыре // ПЕВ. – 1893. – 18 сент. (№37-38). – С. 631-649.

699.Пажимський О. М. Юзеф Антоній Ролле / О. М. Пажимський // Поляки

на Хмельниччині: погляд крізь віки. – Хмельницький: Поділля, 1999. –

С. 511-518.

700.Петров М. Б. П. В. Клименко – історик Поділля / М. Б. Петров // Духовні

витоки Поділля: творці історії краю. – Хмельницький: Поділля, 1994. –

С. 43-44.

701.Петров Н. И. Киевский военный некрополь. Введение / Н. И. Петров //

Военно-исторический вестник. – 1910. – №5-6. – С. 93-102.

702.Пирожкова И. Г. Нормативные основы охраны архитектурных

памятников в Российской империи / И. Г. Пирожкова // Евразийский

юридический журнал. – 2012. – №1(44). – С. 40-43.

703.Пламеницька О. А. Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі / Ольга

Пламеницька. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2005. – 388 с.: іл.

239

704.Покровский Н. В. О мерах к сохранению памятников церковной старины

/ Н. В. Покровский // Христианское чтение. – 1906. – №4. – С. 471-498.

705.Полякова М. А. Охрана культурного наследия в России / М. А.

Полякова. – М.: Дрофа, 2005. – 272 с.

706.Приходы и церкви Подольской епархии / под ред. Священника Евфимия

Сецинского. – Біла Церква: Вид-во О. Пшонківського, 2008. – ХІІ+996 с.

707.Приходько В. К. Під сонцем Поділля: спогади. Ч. 2 / Віктор Приходько;

упоряд. і автор передм.: Ю. Легун, О. Кравчук. – Вінниця: ТОВ

«Консоль», 2011. – 416 с.

708.Прокопчук В. С. Бібліотека Кам’янець-Подільського національного

університету: роки становлення й розквіту / В. С. Прокопчук, Л. Ф.

Філінюк. – Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2009. – 284 с.

709.Прокопчук В. С. Бібліотеки Хмельниччини: від заснування – до наших

днів / В. С. Прокопчук // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук.

пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2009. – Т. 14. – С. 3-39.

710.Прокопчук В. С. Йосип Ролле – краєзнавець Поділля / В. С. Прокопчук //

Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки. – Хмельницький: Поділля,

1999. – С. 495-506.

711.Прокопчук В. С. Краєзнавець Йосип Ролле / В. С. Прокопчук // Духовні

витоки Поділля: творці історії краю. – Хмельницький: Поділля, 1994. –

С. 20-23.

712.Прокопчук В. С. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність / В. С.

Прокопчук. – К.: Рідний край, 1995. – 204 с.

713.Прокопчук В. С. Микола Іванович Яворовський: учитель Ю. Й.

Сіцінського по Кам’янець-Подільській семінарії, соратник по

краєзнавчій праці / В. С. Прокопчук // Поділля в житті, діяльності і

творчості Юхима Сіцінського і Володимира Січинського: зб. матер.

міжнар. наук.-краєзн. конф., присвяч. 150-річчю від дня народження Ю.

Сіцінського і 115-річчю від дня народження В. Січинського. –

240

Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010.

– С. 102-114.

714.Прокопчук В. С. Святкування 900-річчя хрещення Русі на території

Подільської єпархії / В. С. Прокопчук, І. О. Старенький // Із Києва по

всій Русі: зб. матер. наук. богослов.-іст. конф., присв. 1025-літтю

хрещення Київської Русі-України. – К.: Київська богословська академія,

2013. – С. 119-126.

715.Прусевич А. Н. Археологический съезд в Чернигове / А. Прусевич // ПП.

– 1909. – 25 янв. (№3-4). – С. 63-66.

716.Прусевич А. Н. Л. Т. Раковский / Александр Прусевич // Труды

Подольского церковного историко-археологического общества. –

Каменец-Подольск: Тип. Св.-Троицкого братства, 1911. – Вып. 11. – С.

415-416.

717.Прусевич А. Н. М. О. Грейм / А. П. // Труды Подольского церковного

историко-археологического общества. – Каменец-Подольск: Тип. Св.-

Троицкого братства, 1911. – Вып. 11. – С. 411-415.

718.Родзяновский И. Историко-статистическое описание приходской Св.-

Николаевской церкви, находящейся в городе Балте / Иоанн

Родзяновский // ПЕВ. – 1872. – 15 марта (№6). – С. 222-233.

719.Рудзский В. Историко-статистическое описание церкви и прихода села

Мошняг Балтского уезда / В. Рудзский // ПЕВ. – 1872. – 15 марта (№6). –

С. 233-237.

720.С-ч И. Библиографическая заметка // ПЕВ. – 1905. – 12 марта (№11). – С.

251-252.

721.Савич И. Церковно-школьное дело в Подольской епархии / Иван

Савич // ПЕВ. – 1905. – 22 окт. (№43). – С. 1034-1042; 17 дек. (№51). – С.

1216-1218.

722.Саченко С. О необходимости распостранения среди народа книг по

истории Подолии / С. Саченко // ПЕВ. – 1905. – 19 нояб. (№47). – С.

1116-1118.

241

723.Семенчук С. Язичницька скульптура з археологічної карти Ю. Й.

Сіцінського в Середньому Подністров’ї / Сергій Семенчук // Зб. матер.

всеукр. наук.-практ. конф., присв. 120-й річниці заснування Кам’янець-

Поділ. держ. іст. музею-заповідника. – Кам’янець-Подільський: ПП

«Медобори-2006», 2010. – С. 97-100.

724.Сецинский Е. И. Археологическая карта Подольской губернии / Е.

Сецинский // Труды ХІ Археологического съезда в Киеве. – М., 1901. –

Т. 1. – С. 197-354.

725.Сецинский Е. И. Бакота – древняя столица Понизья / Е. Сецинский //

ПЕВ. – 1889. – 17 нояб. (№46). – С. 1130-1137; 24 нояб. (№47). – С. 1175-

1184; 1 дек. (№48). – С. 1202-1212; 8 дек. (№49). – С. 1235-1241.

726.Сецинский Е. И. Город Каменец-Подольск: ист. описание / Е.

Сецинский. – Каменец-Подольск: Тип. С. В. Кульженко, 1895. – 247 с.

727.Сецинский Е. И. Древнее рукописное Евангелие, найденное в м.

Сатанове Проскуровского уезда Подольской губернии / Евф. С. // ПЕВ. –

1887. – 31 окт. (№44). – С. 1007-1013.

728.Сецинский Е. И. Древнейшие православные церкви в Подолии.

Каменецкая Св.-Иоанно-Предтеченская церковь (Старый собор) / Е.

Сецинский // ПЕВ. – 1890. – 8 сент. (№37). – С. 835-847; 29 сент. (№39).

– С. 891-903; 6 окт. (№40). – С. 915-926; 20 окт. (№42). – С. 952-965.

729.Сецинский Е. И. Древнейшие православные церкви в Подолии. Свято-

Троицкая церковь в м. Зинькове Летичевского уезда / Е. Сецинский //

ПЕВ. – 1890. – 21 апр. (№16). – С. 301-308; 28 апр. (№17). – С. 319-324.

730.Сецинский Е. И. Древнейшие православные церкви в Подолии. Церковь-

замок в с. Сутковцах Летичевского уезда / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1889.

– 14 янв. (№2). – С. 49-59.

731.Сецинский Е. И. Иконы художника В. А. Тропинина в церкви села

Кукавки Могилевского уезда / Е. Сецинский // ПП. – 1909. – 11 окт.

(№41). – С. 1044-1053.

242

732.Сецинский Е. И. Историческая справка о каменецких подоминиканских

зданиях, в коих поместилось Древнехранилище историко-

статистического комитета / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1903. – 10 марта

(№10). – С. 248-252.

733.Сецинский Е. И. Исчезающий тип деревянных церквей / Е. Сецинский //

Труды Подольского церковного историко-археологического общества. –

Каменец-Подольск: Тип. С. П. Киржацкого, 1904. – Вып. 10. – С. 393-

416.

734.Сецинский Е. И. Материалы для истории монастырей Подольской

епархии / Е. Сецинский // Труды Подольского епархиального историко-

статистического комитета. – Каменец-Подольск: Тип. Под. губ. правл.,

1890-1891. – Вып. 5. – С. 209-438.

735.Сецинский Е. И. Раскопки Бакотского монастырища в 1892 году // ПЕВ.

– 1892. – 26 сент. (№39). – С. 706-708.

736.Сецинский Е. И. Раскопки городища у д. Приворотья-Маковского

Каменец-Подольского уезда / Е. Сецинский // КС. – 1899. – Т. LXIV. –

№2. – С. 99-101.

737.Сецинский Е. И. Раскопки древнего скального монастыря в с. Бакоте

Ушицкого уезда / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1891. – 16 нояб. (№49). – С.

1213-1221.

738.Сецинский Е. И. Случайные находки / Е. С. // КС. – 1901. – Т. LXХІІ. –

№2. – С. 127.

739.Сецинский Е. И. Храмы Бара Могилевского уезда / Е. Сецинский // ПЕВ.

– 1902. – 23 нояб. (№47). – С. 1067-1077; 7 дек. (№48). – С. 1122-1132; 14

дек. (№49). – С. 1145-1161; 21 дек. (№50). – С. 1189-1197; 28 дек. (№51).

– С. 1219-1225.

740.Сецинский Е. И. Южно-русское церковное зодчество / Е. Сецинский //

ПП. – 1907. – 25 февр. (№7-8). – С. 153-176.

741.Симашкевич М. В. Указатель историко-археологических

достопримечательностей Подолии / М. В. Симашкевич // Сборник

243

сведений о Подольской губернии. – Каменец-Подольск: Тип. Под. губ.

стат. комитета, 1884. – С. 15-48.

742.Симашкевич М. В. Подольский архиерейский дом / М-н С-ч // ПЕВ. –

1874. – 15 янв. (№2). – С. 27-40; 1 февр. (№3). – С. 59-69; 15 февр. (№4).

– С. 74-84; 1 марта (№5). – С. 91-99.

743.Сіцінський Ю. Й. Археологічна карта Подільської губернії / упоряд. О.

Л. Баженов. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – 130 с.

744.Сіцінський Ю. Й. Губерніяльний будинок (Історична замітка) / Є. С. //

Наш шлях. – 1920. – 7 лют. (№23). – С. 2.

745.Сіцінський Ю. Й. Матеріяли до археології Західного Поділля / Юхим

Сіцінський // Записки історико-філологічного відділу. – К., 1930. – Т. 1.

– С. 25-44.

746.Сіцінський Ю. Й. Муровані церкви на Поділлю / Є. Сіцінський. – Л.;

Кам’янець-Подільський, 1925. – 31 с.

747.Соловей В. П. Заснування історичного музею-заповідника / Валентина

Соловей // Зб. матер. всеукр. наук.-практ. конф., присв. 120-й річниці

заснування Кам’янець-Поділ. держ. іст. музею-заповідника. –

Кам’янець-Подільський: ПП»Медобори-2006», 2010. – С. 13-19.

748.Соловей В. П. Ю. Й. Сіцінський – один із фундаторів музею в м.

Кам’янці-Подільському / В. П. Соловей // Поділля в житті, діяльності і

творчості Юхима Сіцінського і Володимира Січинського: зб. матер.

міжнар. наук.-краєзн. конф., присв. 150-річчю від дня народження Ю.

Сіцінського і 115-річчю від дня народження В. Січинського. –

Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010.

– С. 65-69.

749.Соломонова Т. Р. Колекція стародруків музею Подільського церковного

історико-археологічного товариства: склад, провенієнції / Т. Р.

Соломонова // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. –

Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. – Т. 10. – С. 370-379.

244

750.Старенький І. О. Бібліотека Давньосховища при Подільському

єпархіальному історико-статистичному комітеті як осередок збереження

пам’яток друку та письма (1890-1920 рр.) / І. О. Старенький, Н. В.

Крик // Вісник Кам’янець-Подільського національного університету

імені Івана Огієнка. Історичні науки. – Кам’янець-Подільський:

Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2012. – Вип. 5. – С. 125-129.

751.Старенький І. О. Бібліотеки духовних навчальних закладів Подільської

єпархії і їх роль у збереженні пам’яток друку та письма / І. О.

Старенький // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного

університету імені Івана Огієнка. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-

Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2013. – С. 176-181. – (Серія:

Бібліотекознавство. Книгознавство; вип. 3).

752.Старенький І. О. Вивчення старожитностей і створення археологічної

карти Подільської губернії (60-і рр. ХІХ – 1901 р.) / І. О. Старенький //

Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-

Подільський: Оіюм, 2012. – Т. 19. – С. 333-339.

753.Старенький І. О. Внесок подолян у будівництво храму в с. Шипка

(Болгарія) та Олександро-Невського собору в Кам’янці-Подільському / І.

О. Старенький // Матеріали ХІІІ Подільської історико-краєзнавчої

конференції. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2010. – С. 318-323.

754.Старенький І. О. Дiяльнiсть подiльського духовенства з охорони

пам’яток архiтектури в другiй половинi ХIХ – на початку ХХ ст. / I. О.

Старенький // Працi Центру пам’яткознавства: зб. наук. праць. – К.:

Центр пам’яткознавства, 2011. – Вип. 20. – С. 32-50.

755.Старенький І. О. 102. Діяльність подільського духовенства зі

збереження архівної спадщини на території Поділля в другій половині

ХІХ – на початку ХХ ст. / Ігор Старенький // Краєзнавство. – 2013. – №1.

– С. 95-102.

756.Старенький І. О. До питання охорони Кам’янець-Подільської фортеці в

1812-1918 рр. / Ігор Старенький // Археологія і фортифікація Середнього

245

Подністров’я: зб. матер. ІІ всеукр. наук.-практ. конф. – Кам’янець-

Подільський: ПП «Медобори-2006», 2012. – С. 170-173.

757.Старенький І. О. Законодавче регулювання пам’яткоохоронної

діяльності подільського духовенства ХІХ – початку ХХ ст. / І. О.

Старенький // Краєзнавець Хмельниччини: наук.-краєзн. зб. –

Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2014.

– Вип. 6. – С. 42-45.

758.Старенький І. О. Єпархіальна бібліотека в м. Кам’янець-Подільський –

важливий осередок збереження пам’яток друку та письма Подільської

губернії / І. О. Старенький // Православ’я в Україні: зб. матер. ІІ всеукр.

наук. конф. – К.: Київська православна духовна академія, 2013. – Ч. 2. –

С. 524-529.

759.Старенький І. О. Кам’янець-Подільський – центр пам’яткоохоронної

роботи УНР (червень-листопад 1919 року) / І. О. Старенький // Четверті

Зарембівські читання: матер. IV всеукр. наук. читань «Українське

пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції, присв. 150-річчю від

дня народження академіка В. І. Вернадського. – К.: Центр

пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2013. – С. 221-228.

760.Старенький І. О. Музейна справа на Подiллi в 1917-1920 рр. / I. О.

Старенький // Молоді науковцi Подiлля: здобутки та перспективи

досліджень: матер. мiжн. наук.-практ. конф. студентiв i магiстрантiв. –

Кам’янець-Подiльський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т iм. I. Огiєнка, 2012.

– С. 15-20.

761.Старенький І. О. Охорона пам’яток археології подільським

духовенством у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Ігор

Старенький // Археологія і фортифікація Середнього Подністров’я: зб.

матер. всеукр. наук.-практ. конф., на честь 10-річчя створення відділу

старожитностей Кам’янець-Поділ. держ. іст. музею-заповідника. –

Кам’янець-Подільський : ПП «Медобори-2006», 2011. – С. 129-136.

246

762.Старенький І. О. Охорона фортифікаційних пам’яток XV-XVII ст. на

Поділлі наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. / І. О. Старенький // Матеріали

всеукр. наук.-практ. конф. «Козацька доба в історії Поділля та Південно-

Східної Волині», присв. 365-річчю Пилявецької битви. – Хмельницький:

Мельник А. А., 2013. – С. 212-216.

763.Старенький І. О. Подільське єпархіальне Давньосховище: віхи розвитку

(1890-1920 рр.) / І. О. Старенький // Науковий вісник «Межибіж»: матер.

V наук.-краєзн. конф. «Стародавній Меджибіж в історико-культурній

спадщині України». – Хмельницький: Мельник А. А., 2011. – Ч. 2. – С.

158-166.

764.Старенький І. О. Розвиток архівної справи на Поділлі в ХІХ – на початку

ХХ ст. / І. О. Старенький // Сучасні засоби збереження документів та

нові методологічні підходи до наукових досліджень і застосування

документів Національного архівного фонду України: наук. зб. за

підсумками всеукр. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський:

Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2012. – С. 86-92.

765.Старенький І. О. Формування фондів Подільського єпархіального

Давньосховища (за матеріалами «Подольских епархиальных

ведомостей» і «Трудов Подольского церковного историко-

археологического общества») / І. О. Старенький // Зб. матер. всеукр.

наук.-практ. конф., присв. 120-й річниці заснування Кам’янець-Поділ.

держ. іст. музею-заповідника. – Кам’янець-Подільський: ПП

«Медобори-2006», 2010. – С. 74-79.

766.Стецюк В. Б. Проскурівський підвідділ Російського імператорського

воєнно-історичного товариства (1911-1914 рр.) / В. Б. Стецюк // Освіта,

наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський:

Оіюм, 2009. – Т. 13. – С. 92-99.

767.Сулковский И. С. Субоч (Ушицкого уезда) и его пещеры / Иосиф

Сулковский // ПЕВ. – 1887. – 27 июня (№26). – С. 615-625.

247

768.Телячий Ю. В. Ю. Й. Сіцінський і Кабінет мистецтва Кам’янець-

Подільського державного українського університету / Ю. В. Телячий //

Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків:

історія і сучасність: зб. наук. пр. за підсумками ІІІ міжнар. наук.-практ.

конф. «Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських

зв’язків: історія і сучасність». – Кам’янець-Подільський: Зволейко Д. Г.,

2010. – С. 113-115.

769.Терещук К. Л. Культурно-просвітницька діяльність бібліотек

Подільського регіону в 1918-1919 рр. / К. Л. Терещук // Освіта, наука і

культура на Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2010.

– Т. 16. – С. 132-137.

770.Трембіцький А. А. До питання взаємовідносин знаних українських

археологів С. С. Гамченка та Є. Й. Сіцінського / Андрій Трембіцький //

Археологія і фортифікація Середнього Подністров’я: зб. матер. всеукр.

наук.-практ. конф. на честь 10-річчя створення відділу старожитностей

Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. –

Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. – С. 148-155.

771.Трембіцький А. М. З історії співпраці знаних українських археологів

Сергія Гамченка та Євфимія Сіцінського / А. М. Трембіцький //

Матеріали ХІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. –

Кам’янець-Подільський: Абетка, 2010. – С. 681-692.

772.Трембіцький А. М. Є. Й. Сіцінський – організатор краєзнавчого руху і

регіональних досліджень / А. М. Трембіцький // Студії Кам’янець-

Подільського Центру дослідження історії Поділля. – Кам’янець-

Подільський: Оіюм, 2005. – Т. 1. – С. 76-102.

773.Трембіцький А. М. Є. Й. Сіцінський як дослідник подільської церкви /

А. М. Трембіцький // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. –

Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. – Т. 6. – С. 179-190.

248

774.Трембіцький А. М. Євфимій Сіцінський (1859-1937): наукова та

громадська діяльність / А. М. Трембіцький. – Хмельницький: Мельник

А. А., 2009. – 300 с.

775.Трембіцький А. М. М. Я. Орловський і Є. Й. Сіцінський – дослідники

історії сіл, міст і містечок України / А. М. Трембіцький // Матеріали ХІ

Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-

Подільський: Оіюм, 2004. – С. 398-406.

776.Трембіцький А. М. Митрофан Сімашкевич: хроніка життєвих і творчих

шляхів (1845-1930 рр.) / А. М. Трембіцький // Освіта, наука і культура на

Поділлі: зб. наук. пр. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – Т. 4. – С.

138-146.

777.Федорова Л. Д. Діяльність Київського товариства охорони пам’яток

старовини і мистецтва зі збереження культурної спадщини України.

1910-1920 рр.: монографія / Л. Д. Федорова. – К.: Ін-т іст. України, 2008.

– 296 с.

778.Федорова Л. Д. Київське воєнно-історичне товариство в

пам’яткоохоронному і краєзнавчому русі Наддніпрянської України

початку ХХ ст. / Л. Д. Федорова. – К.: Ін-т іст. України, 2005. – 261 с.

779.Федорова Л. Д. Теоретичні та правові питання збереження культурної

спадщини в діяльності пам’яткоохоронних структур України (1910-ті

рр.) / Л. Д. Федорова // Укр. іст. журн. – 2011. – №1. – С. 91-106.

780.Храм-памятник Рождества Христова [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http :// ru . wikipedia . org / wiki .

781.Черняк В. В. Леон Бялковський: польський академік з Поділля / В. В.

Черняк // Матеріали ХІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції.

– Кам’янець-Подільський: Абетка, 2010. – С. 626-636.

782.Шилов Д. Н. Материалы к «Русскому провинциальному некрополю» по

Подольской губернии / Д. Н. Шилов // Наукові праці Кам’янець-

Подільського національного університету імені Івана Огієнка. –

249

Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2008.

– С. 204-219. – (Серія «Бібліотекознавство. Книгознавство»; вип. 1).

783.Шилов Д. Н. Томский некрополь (по документам фонда великого князя

Николая Михайловича в РГИА) / Д. Н. Шилов. – СПб: Российская

национальная библиотека, 2010. – 62 с.

784.Шипович И. Е. Рожецкий или Микулинский монастырь / Ив. Шипович //

ПЕВ. – 1890. – 14 июля (№28). – С. 645-653.

785.Широцький К. В. Один із способів охорони пам’яток старовини / К.

Широцький // Рада. – 1913. – 8 лют. (№32). – С. 3.

786.Широцький К. В. Прояви архітектурного вандалізму / К. Широцький //

Рада. – 1913. – 25 лип. (№169). – С. 2.

787.Широцький К. В. Старовинне мистецтво на Україні / К. Широцький. –

К., 1918. – 23 с.

788.Шуба О. В. Церковне пам’яткознавство у національному відродженні

України / О. В. Шуба // Археометрія. – 1998. – №2. – С. 96-105.

789.Яворовский Н. И. Воспоминания о высокопреосвященном Димитрии,

бывшем архипастыре Подольском / Н. Яворовский // Труды

Подольского церковного историко-археологического общества. –

Каменец-Подольск: Тип. Св.-Троицкого братства, 1911. – Вып. 11. – С.

391-400.

790.Яворовский Н. И. Историко-статистическое описание заштатного города

Бара и заштатного Барского Свято-Покровского монастиря / Н.

Яворовский // ПЕВ. – 1875. – 15 июня (№12). – С. 356-369; 15 авг. (№16).

– С. 473-484; 1 сент. (№17). – С. 502-512; 15 сент. (№18). – С. 533-548.

791.Яворовский Н. И. Историко-статистическое описание местечка Гусятина

и церквей его / Н. И. Яворовский // ПЕВ. – 1876. – 1 окт. (№19). – С. 206-

208; 15 окт. (№20). – С. 209-216; 1 нояб. (№21). – С. 217-224.

792.Яворовский Н. И. Историко-статистическое описание церкви и прихода

с. Голубечего Ольгопольского уезда / Н. И. Яворовский // ПЕВ. – 1872. –

15 апр. (№8). – С. 280-303; 1 мая (№9). – С. 318-346.

250

793.Яворовский Н. И. Каменецкая Кресто-Воздвиженская церковь на

Карвасарах / Н. Я. // ПЕВ. – 1892. – 18 мая (№20). – С. 335-348.

794.Яворовский Н. И. Местная старина. Надписи на церковно-

богослужебных книгах, зданих, надгробиях и других памятниках

старины в некоторых местностях Могилевского и Проскуровского

уездов / Н. Я. // ПЕВ. – 1095. – 19 февр. (№8). – С. 156-161; 26 февр.

(№9). – С. 187-194.

795.Яворовский Н. И. Местная старина. Черты из религиозной и бытовой

жизни Подолии в минувшие века / Н. Я. // ПЕВ. – 1905. – 13 авг. (№33).

– С. 749-757; 20 авг. (№34). – С. 767-775; 27 авг. (№35). – С. 803-808; 3

сент. (№36). – С. 834-840.

796.Яворовский Н. И. Михаил Флорович Багинский / Н. Яворовский //

Труды Подольского церковного историко-археологического общества. –

Каменец-Подольск: Тип. Св.-Троицкого братства, 1911. – Вып. 11. – С.

407-411.

797. Яворовский Н. И. Несколько слов о деятельности комитета для

историко-статистического описания Подольской епархии / Н. Я. // ПЕВ.

– 1883. – 1 нояб. (№44). – С. 837-841.

798.Яворовский Н. И. Несколько слов по поводу статьи «О церковно-

приходских библиотеках» / Н. Я. // ПЕВ. – 1883. – 19 марта (№11). – С.

246-249.

799.Яворовский Н. И. О значении исторического иллюстрированого

описания Подолии / Н. Я. // ПЕВ. – 1892. – 21 марта (№12). – С. 203-212;

28 марта (№13). – С. 215-218.

800.Яворовский Н. И. О церковно-приходских библиотеках / Н. Я. // ПЕВ. –

1883. – 13 февр. (№7). – С. 131-136.

801.Яворовский Н. И. Очерк деятельности историко-статистического

комитета и учрежденного им Древнехранилища за прежнее время / Н.

Яворовский // ПЕВ. – 1903. – 3 марта (№10). – С. 243-248.

251

802.Яворовский Н. И. Созонт Михайлович Лобатынский / Н. Яворовский //

Труды Подольского церковного историко-археологического общества. –

Каменец-Подольск: Тип. Св.-Троицкого братства, 1911. – Вып. 11. – С.

404-407.

803.D-r Antoni J. (Rolle). Zameczki podolskie na kresach multanskich / D-r

Antoni J. – Wyd. 2-e, przerobione. – Warszawa; Krakow: Gebethner i Wolff,

1880. – T. 1. – 308 s.

804.D-r Antoni J. (Rolle). Zameczki podolskie na kresach multanskich / D-r

Antoni J. – Wyd. 2-e, przerobione. – Warszawa; Krakow: Gebethner i Wolff,

1880. – T. 2. – 304 s.

805.D-r Antoni J. (Rolle). Zameczki podolskie na kresach multanskich / D-r

Antoni J. – Wyd. 2-e, przerobione. – Warszawa; Krakow: Gebethner i Wolff,

1880. – T. 3. – 290 s.

806.Grejm M. J. Monety carstwowanija imperatora Aleksandra II / M. Greim //

Wiadomosci numizmatyczno-archeologiczne. – 1889. – pazdziernik (№2). –

S. 39.

807.Prusiewicz A. M. Kamieniec Podolski: szkic historyko-topografichny /

Aleksander Prusiewicz. – Kijow; Warszawa: Leon Idzikowski, 1915. – 106 s.

808.Sprawozdanie z czynosci Wydzialu Towarzystwa numizmatycznego w

Krakowie za rok 1889 // Wiadomosci numizmatyczno-archeologiczne. –

1889. – lipiec (№1). – S. 3.

252

ДОДАТКИ

Додаток А

Лист Кам’янець-Подільського товариства «Просвіта»

до Міністерства освіти та мистецтв з проханням

надати допомогу в охороні фортеці XIV ст.

22 червня 1918 р.

Рада Подільського Українського Т-ва «Просвіта», заслухавши доклад

мистецької секції про стан, в якому перебуває відома старовинна фортеця

(замок) в Кам’янці-Подільському, звертається до Відділу охорони пам’яток

старовини й мистецтва з проханням звернути увагу на цінний пам’ятник

старовини і мистецтва.

253

Про Кам’янець-Подільську фортецю, яку тепер називають

«Турецькою», згадується в історії ще в 1374 році, коли був вже

«Кам’янецький замок», збудований мабуть подільськими українськими

князями Кориятовичами. В кінці першої половини XVI століття старий замок

був перебудований архітектором Іовом (1544) в якому виді з деякими

змінами стара фортеця збереглася до наших часів. В XVII столітті була

збудована т. зв. «нова фортеця» при польськім королі Сигізмунді ІІІ

фаховцем інженерної і гарматної науки Феофілом Шомбергом.

При володарстві турків (1672-1699 рр.) фортецю знову укріпляли

французькі і німецькі воєнні інженери. При королі Августі працював інженер

Дальке і в 1760 останній вже раз фортеця була справлена і оновлена

архітектором Яковом Зехером.

Після приєднання Поділля до Російської держави фортеця була

«упразднена» в 1812 році і в замку містилися перше «тюрма» і пізніше

«Каменец-Подольское исправительное арестантское отделение».

В останні часи в замку були улаштовані військові казарми – головним

чином стайні.

Цей великої цінності замок, який сам по собі вже уявляє цілий музей, –

де кожна вежа, кожний мур, кожна брама, кожна найдрібніша деталь уявляє

собою музейну цінність для архітектора, археолога, художника, в останнє

століття під час володіння Російської держави систематично руйнувалися.

Досить вказати на те, що коли замок «пристосовувався» до в’язниць, то

розуміється не приймалося на увагу цінність старовинної архітектури, а лише

здатність помешкання до в’язнених. Через це багато мурів було знесено, чи

перероблено, багато веж перероблено «відповідно до потреб» – приміром в

одній т. зв. «Турецькій вежі» (збудованій французьким інженером) було

улаштовано W.C. Інші вежі перероблені, замуровані двері, вікна і натомість

зроблені нові.

Нарешті в 1876 році було зроблено варварське діло по розпорядженню

подільського губернатора з участю і міського самоврядування – незабутня і

254

вже непоправна руйнація замку – деякі брами, арки і стіни були цілком

знищені, знесені, деякі попсовані і це все для того, аби зробити кращу і

зручнішу шосу і в’їзд до міста.

Тепер картина руїни в самому жахливому вигляді. Будинки в середині

замку після постою військових забруднені страшно. По середині двору замку

гній і W.C., в деяких вежах рідкої архітектури і надзвичайної краси були

улаштовані стайні. В земляних укріпленнях (т. зв. «нової фортеці») також

були стайні. Найкраще уявлення про той малюнок, який відкривається перед

очима глядача, дає план фортеці з відповідними поясненнями, який додається

тут.

Зараз у фортеці немає нікого. Але є відомости, що в ній знову мають

улаштувати не то в’язниці, не то якісь казарми. Рада Т-во «Просвіта»

звертається до Міністерства з гарячим проханням, аби держава Українська

звернула увагу на се діло і найперше не дозволила аби в замку знову була

зроблена в’язниця або щось подібне.

Кам’янецький замок повинен стати національною цінністю. Нехай той

замок, перед яким українська нація пролила стільки крови, перед яким був

сам гетьман Богдан Хмельницький, стане музеєм. Правда, для того, щоби

піддержати фортецю і в старому вигляді, і зробити всередині музей, треба

дуже великих коштів, але обов’язок наш – національний обов’язок – зберегти

замок від дальшої руїни. Якщо не буде змоги зараз же зробити там музей, то

нехай там будуть архіви, але тільки не в’язниця.

Рада Т-ва «Просвіта» звертається з закликом до Подільської

губерніяльної народної управи, повітової народної управи, міської думи аби і

вони долучили свій голос до цього діла.

Також звернуло увагу на Кам’янецький замок Подільське церковне

історико-археологічне Т-во і Подільське Т-во охорони пам’яток старовини й

мистецтва. Рада Т-ва «Просвіта» поки що не придбачає кому саме повинна

бути доручена справа керування всього величезного діла збереження замку,

але гадає, що міністерство мистецтва повинно доручити це діло місцевим

255

організаціям компетентним в питаннях археології і мистецтва і яким дорога і

близька буде ця справа.

Кам’янецький український державний університет, мабуть, також

піднімить свій авторитетний голос в оборону ідеї перетворення замку-

в’язниці в замок-музей.

Поки що Рада Т-ва, не входячи в деталі цієї справи, прохає Відділ

охорони пам’яток старовини і мистецтва вжити заходів аби не було

ганебного діла – уміщення в замку в’язниці.

При сьому додається: 1. План фортеці, зроблений В. Січинським і 2.

картки з сучасними фотографіями замка-фортеці (11 примірн.)

За голову Т-ва П. Бутовський

(ЦДАВО, ф. 2457, оп.1, спр. 42, арк. 1-4)

Додаток Б

Лист Юхима Сіцінського до Володимира Антоновича

Вельмишановний Володимир Боніфатійович!

Посилаю Вам, згідно з Вашим бажанням, план городища в с. Кудинка

Летичівського п., поблизу м. Новокостянтинова (який вже Літинського

повіту). Не знаю, розберете чи все на цьому плані; шкодую що зробив його

не на папері, а на нальоті. Неясно вийшли написи. Пробували ми – я з

Орестом Івановичем на тому городищі копати, але предметів ніяких не

знайшли, крім черепків і маленького шматочка скляного або фаянсового

браслета, який взятий Орестом Івановичем, щоб показати Вам. На сусідніх

городах селян трапляються, за розповідями, прясельця («Ніби від щотів

круглі галки з дюркою камінні і череп’яні»), намиста кам’яні і скляні,

256

глиняний посуд та ін. Площа внутрішня, як видно з плану, невелика – майже

півколо; ширина від Бугу до півночі 38 саж., довжина (від дороги на схід до

дороги на захід) - 50 саж.

Шукав я Божськ або Бужськ літописний, і з цією метою був з О. І-чем в

с. Божиківці Летичів. п., де припускав місцезнаходження цього міста проф.

Дашкевич, але тут ми нічого не знайшли: ніяких городищ, замчисько і под. Є

в тій місцевості городище тільки біля с. Женишківці. Я там не був, але

сподіваюся дістати план цього городища. З цією метою були ми в с.

Забужжя, де припускав бути Божську М. С. Грушевський. Забужжя – це

власне не окреме село, а забузька частина с. Уладівки. Біля Забужжя власне є

городище, але маленьке, начебто курган-майдан і не може бути «містом»

стародавнього Божська, міста без сумнівну великого, або принаймні такого,

як був Кудин. Це городище з лівого боку Бугу, але з правого боку, в 2-3-х

вер. від села Уладівка є велике городище на піднесеній горі, обведене по

краях гори двома валами, але за характером воно не підходить до

Кудинського городища, а схоже на багато городищ, які я зустрічав – і в

Літинському повіті, і в Кам’янецькому та ін.: вершина гори обведена валом

або двома, які в більш пологих місцях більші, а при крутих схилах гори

менші, так як природна крутизна замінює штучну. Словом – Божська ми не

знайшли... Не був я в Дяківцях – селі Літинського п., де припускають було

болохівське місто Дядків. За повідомленнями, наявними в мене, в Дяківцях

немає ніякого городища, але є в сусідньому селі Літинці. Потрібно також

мати план цього городища. Якщо бажано Вам, можу Вам повідомити що

буде. І взагалі, якщо Вам потрібні якісь відомості про городища, то я можу

бути посередником, написати священикам та іншим особам, що живуть у тій

місцевості. Чи немає у Вас будь-яких слідів цього заклятого Божська, який

ніяк не дається в руки, як заклятий скарб, який оберігає нечиста сила. Мені

здається, що цей Божськ неодмінно повинен би бути на Бугу-ріці, інакше

навіщо б так місто і називалося, якби воно було не на Бузі. Думаю ще, що

Бузьк повинен би бути між Меджибожем та Вінницею, так як в такому

257

порядку перераховуються ці міста в грамоті XIV ст. Цікаво знати, які

городища Деревича і Губина. Із зіставлення характеристик відомих вже

городищ колишніх болохівських міст, можна б прийти до невідомих.

Звичайно, тільки потрібно мати плани всіх городищ в районі стародавнього

Болохіва.

З інших оглянутих мною городищ – більш чудове біля села

Маціорське, неподалік м. Вільхівці, в ушицьких ярах. Городище займає не

тільки гору-мис, але вали переходять з двох сторін через яри на сусідні гори-

скелі, потім сходяться в долині, так що весь простір загороджене валами

займає десятин 15. Тут я знайшов два екземпляри наконечників стріл – один

ромбовидний, а другий тригранний, а також наконечник якоїсь рогатини.

Розкопував я городище біля села Привороття поблизу м. Макова в 15

вер. від Кам’янця: тут знайшов залізні три сокири, висячі замки особливої

форми у вигляді вудил, ножі у вигляді [в тексті подається схематичний

малюнок], шпору без кільця або зірки, а з шипом, глиняні прясельця, скелет з

розкинутими ногами і руками, біля голови залізна сокира, біля пояса

невеликий ніж.

Шкода, що у мене не було часу потім; я власне майже нічого не зробив.

У мене ще залишилися і гроші з тих, що мені прислали. Якщо Бог дасть, я

думаю на наступну весну що-небудь зроблю. Може ще можна буде що

зробити до з’їзду?

Про ікони я думав що-небудь приготувати до з’їзду, але... власне

старих ікон майже що немає по церквах. Яка жалість: майже всі старі ікони

оновлені; що виправив священик, там напевно очікуйте, що ікона оновлена

рукою невмілого маляра, іноді того, що фарбує стіни церкви, підробляє

позолоту і т. п. Приходиш в обурення, жах від невігластва в цьому

відношенні нашого духовенства... Багато чого про це можна сказати...

Ви пишете мені, щоб я повідомив Вас, чи є у мене від Вас виписки про

предмети старовини з Поділля, що зберігаються в університетському музеї та

у Вашій колекції. Записок таких немає в мене, хоч трапляються в даних Вами

258

картках посилання на університетський музей, але думаю, що це не все. Про

предмети Вашої колекції у мене немає нічого. Тому уклінно прошу зробити

мені хоч короткі виписки. Прошу вибачити мене за безцеремонність мою; я

вже занадто зловживаю... Чи немає опису Краківського музею (при академії

наук)? На цей музей є посилання у Ваших картках і в інших джерелах, що

дають мені відомості для археологічної карти. Якщо є опис музею, то бажано

б було мені переглянути його; і як його дістати?

Прошу вибачте, що я затримався з відповіддю на Ваш лист. Причиною

тому було те, що я був занадто зайнятий з причини бувших у нас

урочистостей 25-27 вересня – святкування сторіччя нашої семінарії.

Надсилаю Вам звіт коротенький про мої екскурсії. Не знаю, чи так його

треба писати. До Археологічного з’їзду потрібно, звичайно, представити

детальний звіт.

Щиро поважаючий Вас священик Євфимій Сіцінський

2 жовтня 1898

Кам’янець-Подільський

(ІР НБУ ім. В. І. Вернадського, ф. 3, № 47131, арк. 1-2)

Додаток В

Динаміка надходжень експонатів до фондів Давньосховища

рік надійшло разом

1890 413 413

1891 723 1136

1892 454 1590

1893 900 2490

1896 не встановлено 4003

1897 278 4281

1909 не встановлено 7684

259

Додаток Д

Витяг з листа Юхима Сіцінського до Миколи Петрова

Високоповажний Микола Іванович!

Вельми вдячний Вам за пам’ять – надіслання мені брошури «Київський

військовий некрополь».

…

З весною думаємо будувати невелике приміщення для музею, хоча для

цього маємо небагато грошей, всього близько 12. 000 руб. Але потрібно і з

цими засобами що-небудь будувати. [нерозбірліво] подарував нам землі 200

кв. саж. в хорошому місці, біля Олександро-Невської церкви, збудованої в

центральній частині Нового Плану. Музей тепер розміщений в казенному

260

будинку – подомініканському, але нас терпіли тільки там. Нещодавно ж нам

оголосили забиратися з музеєм і термін визначили для цього – серпень

наступного 1911 року. Хочеш чи не хочеш, а потрібно будувати для музею

хоч що-небудь. А підтримки ні з боку духовного, ні з боку світської влади

немає. Добре ще, що якось зібрали трохи грошей.

Щиро поважаючий Вас і глибоко відданий

священик Євфимій Сіцінський

1910 18 листопада

Кам’янець-Подільський

(ІР НБУ ім. В. І. Вернадського, ф. 3, № 13766, арк. 1-2)

Додаток Ж

Статут церковнопарафіяльної бібліотеки містечка Вовковинець

Летичівського повіту Подільської єпархії

1. Церковнопарафіяльна бібліотека в містечку Вовковинці

створюється при місцевому однокласному училищі на честь чудесного

спасіння імператора та його світлішої сім’ї від небезпеки під час катастрофи

на залізниці 17 жовтня 1888 року.

2. Мета бібліотеки в тому, щоб грамотні парафіяни могли читати

книги, які б мали відомості: релігійно-моральні, історико-патріотичні та

сільськогосподарські, які так корисні в селянському побуті.

261

3. З метою бібліотеки пов’язані інші необхідні цілі, які полягають у

тому, щоб шляхом залучення до читання книг в бібліотеці, позбавити

грамотних селян, які прагнуть читати, купівлі некорисних, а іноді й

шкідливих книг, які поширюються в народних масах книгоношами, і за своїм

змістом та напрямом нерідко суперечать духу православ’я та російської

народності.

4. Засоби утримання бібліотеки складаються з добровільних

пожертв грошима, книгами та іншими приналежностями бібліотеки, а також

з плати за читання книг.

5. Місцеве парафіяльне попечительство сприяє бібліотеці своїми

засобами по мірі можливості.

6. Бібліотека розташована в будівлі місцевого однокласного

народного училища.

7. Управління бібліотекою належить її Раді, яка складається, під

керівництвом місцевого священика, з голови місцевого

церковнопарафіяльного попечительства та учителя місцевого училища.

8. До обов’язків Ради бібліотеки входить: а) турбота про збільшення

засобів бібліотеки; б) початковий вибір і виписка книг, вибраних для

придбання; в) періодична перевірка книг бібліотеки та її документів; г)

ведення звітності бібліотеки.

9. Завідування бібліотекою, під безпосереднім керівництвом та

наглядом місцевого священика, покладається на вчителя місцевого училища,

який і є бібліотекарем.

10. В бібліотеці її документами слугують і в попередньому пункті

зазначеними особами ведуться книги: прибутково-витратна, каталог видачі,

для запису в ньому книг, виданих у бібліотеці та отриманих селянами для

читання додому.

11. Прибутки та видатки бібліотеки ведуться особами згаданими в

пункті 9 у порядку прибутково-видаткової книги з додатком до них рахунків

та інших підтверджуючих документів.

262

12. Зібранні за читання книг гроші вносяться в прибуток і

складають, за пунктом 4, засоби утримання бібліотеки, при цьому в звіті про

її стан ведеться особливий рахунок і вони показуються в ньому окремо від

інших сум.

13. Підтвердження сум бібліотеки проводиться Радою щомісячно і

скріплюється підписами усіх трьох її членів; зберігання коштів покладається

під особисту відповідальність на головуючого в Раді – місцевого священика.

14. У бібліотеку книги надходять як пожертви для неї, за пунктом 4,

від різних осіб, так і придбані шляхом купівлі на засоби бібліотеки.

15. Надходячі в бібліотеку книги за своїм змістом і напрямом повині

відповідати вимогам, описаним у пункті 2, тому в бібліотеку не надходять

книги, зміст яких не відповідає цим вимогам.

16. Для здійснення цього, при виборі, за пунктом 8, у склад

бібліотечних книг, у списки таких вносяться тільки рекомендовані для

народного читання і переважно затверджені для цього відповідними

закладами та особами відомства Священного Синоду.

17. Згідно з цим книги виписуються в бібліотеку тільки з таких

складів, книжкових крамниць та в таких видавців і фірм, які відомі своїм

добрим напрямом або знаходяться у відомстві Священного Синоду.

18. При надходжені в бібліотеку книг, вони записуються в каталог з

дотриманням прийнятих правил, тобто у відповідних графах каталогу

зазначаються: назва книги, автор або видавець, місце видання і час, ціна

книги і кількість її екземплярів, а також в особливій графі час її надходження

в бібліотеку.

19. Книги, які надходять у бібліотеку через пожертви, вносяться в

каталог з дотриманням тих же умов і, крім того, із зазначенням імені

жертводавця.

20. Читання бібліотечних книг здійснюється або в приміщенні

бібліотеки, або вдома; в першому випадку часом для читання є недільні та

святкові дня, і взагалі вільні від навчання з 12 до 6 години по полудню, при

263

цьому завідуючі бібліотекою – священик і вчитель, одночасно або за

попередньою домовленістю, по можливості присутні в зазначені дні та

години в бібліотеці, керують самим читанням, вказуючи і даючи книги,

роблячи необхідні пояснення за проханням читачів.

21. Для читання книг вдома, вони видаються бажаючим особам

бібліотекарем із записом у заведену для цього книгу на термін до 6 діб, але

правом цим можуть користуватися лише ті парафіяні, які особисто відомі в

своїй надійності членам Ради.

22. У випадку втрати взятої для читання додому книги, її вартість

стягується з особи, яка її втратила, а при її нездатності і взагалі неможливості

цього способу оплати втраченої книги, вартість її вносить той член Ради, під

умову особистої відомості йому, згідно пункту 21, була видана книга як

надійній особі.

23. Читання книг для усіх парафіян на протязі одного року для

кожного здійснюється безкоштовно, а в наступні роки воно залишається

безкоштовним лише для тих з них, які відомі Раді як бідні парафіяни.

24. Зі всіх інших парафіян, порівняно заможних, у наступні роки, за

винятком першого, береться за читання платня не менше 1 коп. за кожні два

читання в приміщенні бібліотеки і за кожен раз отримання для читання

додому.

25. Перевірка книг бібліотеки та її документів проводиться двічі на

рік у кінці кожного півріччя.

26. У випадку, якщо при перевірці виявиться нестача книг не з вини

читаючих парафіян (див. пункт 22), відповідальність за це накладається на

завідуючих бібліотекою, головним чином на священика.

27. Річний звіт про стан бібліотеки складається священиком і після

перевірки його в Раді та підписання членами Ради, представляється в місцеве

відділення Училищної ради та місцевому благочинному в окремих

екземплярах, у ті терміни, в які взагалі надходять у зазначений заклад та

особі підлягаючі їх розгляду та перевірці звіти.

264

28. Ревізія бібліотеки в разі потреби проводиться на місці як

згаданими в попередньому пункті закладом та особою, так і членами

Єпархіальної Училищної ради.

29. Головна ж влада над бібліотекою і контроль над нею належать

єпархіальному Преосвященному.

30. Оскільки ця бібліотека відкрита в пам’ять чудесного порятунку

імператора від небезпеки, то щорічно в цей день (17 жовтня), після

проведення Божественної літургії, проводяться бесіди на теми релігійно-

моральні і патріотичні, а також про користь народної освіти.

(Устав церковно-приходской библиотеки местечка Волковинец

Летичевского уезда Подольской епархии // Подольские епархиальные

ведомости. – 1889. – 20 мая (№21). – С. 257-261)

Додаток З

Тимчасові правила Подільської Єпархіальної бібліотеки

1. Подільська Єпархіальна бібліотека складається з книг переважно

богословського і морально-релігійного змісту, а також з періодичних видань,

переважно духовних.

2. Єпархіальна бібліотека має утримуватися: а) на загально

єпархіальні засоби з сум свічної операції, консисторії, редакції «Подільських

єпархіальних відомостей» та ін., за розглядом єпархіального керівництва; б)

на внески від церков і духовенства першого благочинного округу

Кам’янецького повіту; в) на пожертви.

3. Допомога Єпархіальній бібліотеці від редакції «Подільських

єпархіальних відомостей» виражається в передачі в бібліотеку духовних

журналів і газет, які отримуються редакцією.

265

4. Єпархіальна бібліотека знаходиться в підпорядкування

Подільського єпархіального історико-статистичного комітету і під наглядом

редакції «Подільських єпархіальних відомостей», до рішення єпархіального

Преосвященного.

5. Єпархіальний Преосвященний призначає бібліотекаря з

особливою платою. Бібліотекар веде записи надходжень у бібліотеку,

перебуваючи в бібліотеці у визначений час, видає книги із записом цих видач

тощо.

6. Читання книг і періодичних видань у бібліотеці, а також

отримання їх додому повино бути безкоштовним для членів причтів всіх

церков Подільської єпархії і для службовців духовно-навчальних та інших

закладів відомства православного віросповідання Подільської єпархії.

7. З осіб других відомств за читання книг, журналів і газет у

бібліотеці, а також за отримання їх додому береться плата 4 руб. на рік, 2

руб. за півроку і 35 коп. за місяць.

8. Всі особи відомства православного віросповідання Подільської

єпархії, які бажають читати книги і періодичні видання в бібліотеці та

отримувати їх додому, мають для підтвердження своєї особи, а також для

забезпечення виконання всіх правил бібліотеки і відшкодування яких-небудь

можливих збитків для бібліотеки з їх вини, надати в бібліотеку зобов’язання

від себе, належно засвідчене начальством. Зобов’язання це має бути

наступного змісту: «Я (ім’я, по-батькові, прізвище, звання, посада)

зобов’язуюся виконувати всі правила Подільської Єпархіальної бібліотеки і у

випадку втрати книги чи номера періодичного видання чи яких-небудь інших

збитків, можливих з моєї вини, внести відповідні гроші». Підпис. Особа і

підпис (особи, яка бажає абонуватися) засвідчується. Рік, місяць, число. М. п.

Підпис посадової особи або закладу.

9. Особи інших відомств (які не служать у відомстві православного

віросповідання), які бажають абонуватися в бібліотеку, вносять у заставу 3

руб., з яких поповнюються всі збитки, що можуть бути для бібліотеки з вини

266

підписника. Застава повертається не інакше як після повернення всіх взятих у

бібліотеці книг. При видачі цінних видань потребується додаткова застава.

10. Кожному підписнику видається додому одночасно тільки дві

книги. Газети (щоденні) можуть бути видані з третього попереднього (від

кінця) номера, при цьому не більше п’яти номерів. Книги і журнали без

палітурки не видаються з бібліотеки.

11. Книги та інші видання видаються додому не більше, ніж на 10

днів, а газети – на 2 дні. За кожен прострочений день (зверх терміну)

накладається штраф на користь бібліотеки – з книги по 5 коп., з номера

газети по 2 коп.

12. Нові номери періодичних видань мають залишатися деякий час у

бібліотеці і не можуть бути видані підписникам додому, а саме: щоденні

газети – останні два номери, щотижневі і щомісячні видання – останні

отримані в бібліотеку номери.

13. Для читання, отримання і прийому книг бібліотека відкривається

щоденно з 10 до 12 години дня і з 3 до 5 по полудні, а в недільні та святкові

дня тільки з 3 до 5 години по полудні.

(Временные правила Подольской епархиальной библиотеки //

Подольские епархиальные ведомости. – 1892. – 29 февр. (№9). – С. 198-199)

267

Додаток К

Правила Єпархіальної бібліотеки, яка знаходиться в

підпорядкуванні Подільського єпархіального історико-статистичного

комітету

1. Єпархіальна бібліотека складається з книг переважно

богословського та морально-релігійного змісту, а також періодичних видань,

переважно духовних.

2. Єпархіальна бібліотека знаходиться в підпорядкуванні

Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, утримується

ним на особливі засоби, до складу яких входять: а) видатки із

загальноєпархіальних сум (свічковий завод); б) допомога від редакції

єпархіальних відомостей та інших закладів; в) внески від церков та

духовенства першого благочинного округу Кам’янецького повіту та інших, за

бажанням, округів; г) плата за читання книг і періодичних видань та інші

надходження від абонементів; д) пожертви.

268

3. Редакція «Подільських єпархіальних відомостей», крім грошової

допомоги, допомагає бібліотеці книгами, журналами і газетами, які

надходять у редакцію і передаються нею в бібліотеку.

4. Бібліотека знаходиться під наглядом одного із членів історико-

статистичного комітету – завідуючого бібліотекою, а безпосередній нагляд за

бібліотекою доручається бібліотекарю, призначеному історико-статистичним

комітетом із затвердженням єпархіальним Преосвященним.

5. Бібліотекар присутній у бібліотеці у визначені години, видає

книги книги із записом цих видач, веде записи надходжень у бібліотеку, веде

нагляд за виконанням правил бібліотеки особами, які отримують книги і

читають у читальні.

6. Бібліотека відкрита в будні дні з 10 до 12 години дня і з 4 до 7

години вечора, крім днів передсвяткових, коли бібліотека відкрита лише з 10

до 12 години дня. У недільні та святкові дні бібліотека відкрита з 12 до 2

години, крім перших трьох днів Великодня, всіх «дванадесяти» свят, першої і

останньої седмиці Великого посту, коли бібліотека взагалі не відкривається.

7. Члени історико-статистичного комітету, члени церковного

причту і службовці духовно-учбових закладів та інших закладів духовного

відомства Подільської єпархії користуються правом читати книги і

періодичні видання в читальні бібліотеки, а також отримувати їх додому

безкоштовно.

8. Інші особи, не згадані в пункті 7, за читання книг і періодичних

видань у читальні, а також за отримання їх додому платять: за рік 3 руб., за

півроку 1 руб. 50 коп., за місяць 25 коп. і за день 2 коп.

9. Всі особи, які мають право безкоштовно читати книги в

бібліотеці і отримувати додому книги та періодичні видання і бажаючі

користуватися цим правом, повині для забезпечення виконання правил

бібліотеки і для забезпечення відшкодування можливих яких-небудь збитків

для бібліотеки з їх вини, а також на підтвердження своєї особи, якщо вони

невідомі бібліотекарю, представити в бібліотеку зобов’язання від себе,

269

засвідчене, у випадку потреби, начальством. Зобов’язання це має виглядати

наступним чином: «Я (ім’я, по-батькові, прізвище, звання і посада)

зобов’язуюсь виконувати правила Єпархіальної бібліотеки і у випадку втрати

книги чи номера періодичного видання або будь-яких інших збитків, або

невчасного повернення в бібліотеку взятих книг та періодичних видань,

внести відповіді гроші». Рік, місяць, число (м. п.). Підпис посадової особи

або закладу.

10. Особи, які не мають права безкоштовно отримувати книги з

бібліотеки та читати в самій бібліотеці і бажають абонуватися в бібліотеку,

вносять заставу в розмірі 3 руб., з яких поповнюються всі збитки, які можуть

бути для бібліотеки з вини підписника. Заставу повертають не інакше, як

після повернення взятих у бібліотеці книг. При видачі цінних видань

потребується додаткова застава. Замість застави може бути пред’явлене

маюче силу не більше року доручення одного з членів історико-

статистичного комітету або настоятеля церкви, або ж начальства того

закладу, де працює той хто абонується.

11. Кожному підписнику видається додому лише дві книги

одночасно. Газети (щоденні) можуть бути видані з третього попереднього

(від кінця) номера і при тому не більше п’яти номерів. Книги і журнали без

палітурки не видаються з бібліотеки, тому не видаються до переплетення

номери щотижневих і щомісячних видань, які переплітаються за рік або по

частинах року.

12. Книги додому видаються із збереженням черги, міським

підписникам на два тижні, сільським – на три; журнали до виходу півроку з

часу отримання видаються всім на тиждень, а після зазначеного терміну

видаються як книги; газети видаються тільки на два дні.

13. У виняткових випадках відхід від правил видачі книг і журналів,

вказаних вище в пунктах 11-12, може бути допущений з дозволу завідуючого

бібліотекою.

270

14. Книги, журнали і газети, після виходу вказаних у пункті 12

термінів, мають бути повернуті в бібліотеку у відповідній збереженості; при

цьому книги можуть бути знову видані на наступний термін, якщо на них не

було заявлено потреб.

15. За кожен прострочений день накладається штраф на користь

бібліотеки: з книги – 5 коп., а з номера газети – 1 коп., при цьому якщо час

повернення припадає на дні, в які бібліотека не відкривається, то такі дні не

беруться до уваги.

16. Останній номер кожного періодичного видання не може бути

виданий підписникам додому, а має залишатися в бібліотеці до отримання

наступного номера, щоденних ж газет має залишатися в читальні останні два

номери.

17. Не видаються з бібліотеки видання довідкові і цінні, внесені в

окремий список.

18. За книги та періодичні видання втрачені, зіпсовані написами чи

примітками, а також не поверненні в бібліотеку на протязі місяця з дня

закінчення вказаних у пункті 12 термінів, стягується вартість окремої книги

або всього видання, якщо неможливо придбати окремі томи чи номери

видання.

19. Кожному підписнику видається, зі стягненням 5 коп.,

абонементська книжка з правилами бібліотеки. У цій книжці, яка обов’язково

пред’являється при будь-якій здачі чи отриманні книг, відмічаються взяті

книги, час їх отримання і повернення, внесена застава і плата, термін

підписки, а також штрафи. У випадку втрати такої книжки, той хто втратив

має звернутися до бібліотекаря і взяти нову книжку; показане ж в записах

бібліотеки видане підписнику визнається безспірним.

20. Недотримання цих правил підписниками може призвести до

заборони користуватися бібліотекою, за постановою історико-статистичного

комітету.

271

(Правила Епархиальной библиотеки, находящейся в ведении

Подольского епархиального историко-статистического комитета //

Подольские епархиальные ведомости. – 1903. – 24 марта (№13). – С. 146-

149)