ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Місцеві вибориЯкий буде голос українського електорату – сильний чи кволий?Зустріч міністра закордонних справУкраїни Павла Клімкіна з українськоюгромадою МараморощиниЧорно-білі і біло-чорні трафункиЗ архівівПроводиВорог нашого життяСлідами послання Митрополита А. Шептицького

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння XХIIІ. № 9-10 (тpaвень) 2016

П p o ч и т a й т е :v

v

v

v

v

v

vЦьогорічна примхлива весна: на гірських схилах сніг,а в долині трави заквітчані квітами.

У своїй історичній долі українці мали нелише багато ворогів, але й чимало друзів, які щез часів Київської Руси виступали на захистнашої землі, або ж захищали її об’єктивну істо-рію. Вороги наші це замовчували. Вже в Х-ХІ ст.київським князям активно допомагали тюрко-мовні берендеї, торки або ж чорні клобуки. Наслужбу до київських князів припливали героїчніваряги, які залишили значний слід у нашій істо-рії, а можливо приклалися й до утворення Київ -ської держави. Значну ролю в історії Українивідіграли литовські князі, і це теж позитивновплинуло на нашу ідентичність. Київ мав кілька-сот років іншу історію, ніж Москва, завдяки вели-кому литовському князеві Ольґердові.

Чимало чужинців вірою і правдою служилиУкраїні і козацтву. Не були українцями гетьманІван Підкова, який мав у своєму роді молдавсь-ке коріння, загадковим є походження полковод-ця української армії Максима Кривоноса, якомуприписують шотляндське походження. З крим-ських татар походив Филимон Джеджалій – пол-ковник прилуцький, наказний гетьман визволь-ної армії.

Поляком за походженням був герой Націо -нально-визвольної боротьби Станіслав Моро -зенко (Мрозовський), блискуче освічений бо жнавчався у Краківському та Падуанському уні-верситетах і був наближеним до короляВладислава IV, а потім став корсунським пол-ковником Війська Запорізького. Загинув у битвіпід Збаражем у 1648 року. Полковник ставгероєм народної пісні «Ой, Морозе, Морозенку,ти славний козаче...».

Чи не найпомітніший слід в Українській Пра -вославній Церкві відіграв Митрополит ПетроМогила, який походів з молдавського княжогороду і був сином Симеона Могили, господаряМолдови та Валахії. П. Могила – зачинательукраїнського церковно-культурного відроджен-ня. Митрополит Вельямін Рутський був одним знайавторитетніших керівників УкраїнськоїГреко-Католицької Церкви, хоч мав російськепоходження.

Як відомо, союзниками Богдана Хмельниць -кого були кримські татари на чолі з ханом ІсламГїреєм. Одним з татарських загонів керувавперекопський мурза Тугай Бей. Він був вірнийприсязі і договорові з гетьманом України, на від-міну від свого хана. Т. Бей, захищаючи Україну

разом з козаками і своїми підлеглими, поліг устрашній битві під Берестечком у 1651 року.

Союзниками українського гетьмана ПетраДорошенка були турки і татари. В 1672 роціукраїнсько-турецька армія розбила поляків наПоділлі і рушила на Львів. Видатний українсь-кий гетьман Іван Мазепа став союзником знаме-нитого шведського короля Карла XII. Разом вонимріяли визволити Україну від московськогоярма. В 1704 році Карло XII здобув Львів, але 27липня спільні армії зазнали поразки від росій-ського царя Петра І. Московські кати залиликров’ю Україну. Чергова спроба звільнитиУкраїну не вдалася. Шведський уряд довго опі-кувався українськими козаками-емігрантами.Лояльними до українців стали турки. В 1711 роцібуло зроблено спробу розбити росіян, але мріягетьмана Пилипа Орлика не здійснилася.

А перед тим російський цар Петро І робиввсе для того, щоб підкупити турецького султанаАхмета III, і останній мав видати гетьмана І.Мазепу. Петро І обіцяв султанові чимало золо-та, діямантів та дорогу зброю, але Ахмет III від-кинув усі домагання російського царя і не видавгетьмана.

Євреї теж неодноразово допомагали Україні.Єврей Забіленко допоміг Б. Хмельницькомувтекти з польської в’язниці. Священна Римськаімперія надала гетьманові І. Мазепі титул князя.Сталося це у 1707 році.

На еміграції кошового отамана Костя Гор -дієнка підтримував хан Давлет Ґірей. Чужоземнімандрівники, відвідавши Україну, тепло писалипро цей край. До них належали французькийінженер Ґійом де Боплан, арабський мандрівникПавло Алепський, що назвав українців «благо-словенним народом».

Не менш тепло про Україну і Львів писалитурецький мандрівник Евлія Челебі, данськийпосол Юль Юста.

Великий полководець Наполеон Бонапарттеж мріяв звільнити Україну від московськоїтиранії, створивши на її території державу підназвою «Наполеоніда». Імператор жваво ціка-вився Україною і уважно перечитував книги, щостосуються України. В армії польського князяЮзефа Понятовського, що разом з армієюНаполеона наступав на Москву, були і українці зГаличини.

Майже всі наступники св. Петра – Папи

Римські завжди цікавилися Україною і підтриму-вали її. У 1253 році Папа Інокентій IV, черезсвого леґата, коронував у Дорогочині володаряГалицько-Волинської держави князя ДанилаГалицького. Папа Пій XII рішуче встав на захистукраїнських вояків Дивізії «Галичина», щоб їх невидали Сталінові. Папа Іван XXIII домігся звіль-нення з сталінської тюрми Митрополита Йоси -фа Сліпого.

Нарешті, Папа Іван Павло II, що був великимприхильником України, відвідав нашу державу у2001 році.

Тепло писав про Україну і козаків французь-кий письменник Проспер Меріме у своїй праці«Давні козаки», що вийшла друком у Парижі в1855 р.

У зв’язку з наближенням Другої світовоївійни, Україною почали цікавитися великі країниЕвропи та Америки. Їхні уряди посилали вУкраїну дипломатичні та військові місії, але, нажаль, реальної допомоги нашій державі вони ненадали.

Чимало чужинців воювало в лавах Україн -ської Галицької Армії. Найбільше тут було нім-ців та євреїв, зокрема два генерали: Антін Кравста Ґустав Ціріц, що був знищений більшовика-ми. За Україну полягли євреї СоломонЛяйнберґ, Сальцьо Ротенберґ, Карл Бельке тасотні інших. Навіть поляки воювали в УГА.Казахи, узбеки, грузини, росіяни, німці, голяндцівоювали в загонах УПА. Немало було євреїв.

Нині, в умовах російської агресії, переважмакількість держав засудили Росію і надаютьдопомогу Україні. За свободу України б’ютьсясини і дочки народів. Українці завжди пам’ятати-муть жертовність Сергія Нігояна, ГеоргіяАрутюняна, Якова Зайка, Давида Кіпіані, ЗурабаХурція, Михайла Жизневського, що полягли наДонбасі. На захист України прибуло понад тися-чу волонтерів з Франції, Швеції, Італії,Німеччини, США, Грузії, Білорусі, Чечені, країнБалтії, Фінландії, Норвегії, Канади, Хорватії,Словаччини, Чехії, Росії та інших країн. На сто-рінках нашої національмої історії назавждизаписані імена ген. Іси Мунаєва, італійцяФранческа, француза Гастона Бессона, амери-канця Маркіяна Паславського «Франка», леген-дарного сина Швеції Мікаела Скілта, білорусаОлександра Заводського і всіх, для кого дорогасвобода України.

Ігор ФедИК«Свобода»

львів

ЧУжИНцІ НА ЗАхИСтІ УКрАїНИ

2 Ukraînsykãc VISNÃK

ПоСольСтВо УКрАїНИ В рУМУНІїПрес-реліз

Заява МЗС України у зв’язку з незаконною забороною окупаційною владою в

Автономній республіці Крим Меджлісу кримськотатарського народу

Міністерство закордонних справ України висловлює рішучийпротест у зв’язку з прийняттям незаконним судовим органом дер-жави-окупанта Автоно мної Республіки Крим рішення щодо заборо-ни Меджлісу кримськотатарського народу з огляду на визнанняйого діяльності екстремістською.

Заборона Меджлісу – ключового органу національного самовряду-вання кримських татар, в основі діяльності якого лежить принципненасилля – стало черговим виявом грубого порушення окупаційноювладою фундаментальних прав і свобод людини, в тому числіМіжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Це безпрецедентне репресивнерішення стало черговим кричущимдоказом системних переслідуванькримськотатарського народу у зв’язку зйого принциповою позицією щодоросійської окупації Криму.

Україна вимагає від держави-окупанта негайного скасуванняцього нікчемного за своєю суттю і юридичною природою рішення іповного припинення утисків кримськотатарської спільноти в Криму.

Ситуація, що складається, в черговий раз засвідчує нагальнунеобхідність більш активних дій міжнародного співтовариства длязахисту прав людини в окупованому Криму та забезпечення безпе-решкодного доступу міжнародних правозахисних організацій зметою здійснення моніторингу стану дотримання прав людини.Покласти край системним порушенням фундаментальних прав ісвобод людини в окупованому Криму, зупинити репресії і заляку-вання можливо лише, змусивши державу-окупанта припинитиагресію проти України та повернутися до безумовного дотриманняміжнародного права та власних міжнародно-правовихзобов'язань. У цьому зв’язку закликаємо партнерів України, зокре-ма ключових гарантів її безпеки згідно з Будапештським меморан-думом, до активізації зусиль з метою започаткування міжнародно-го механізму з питань деокупації Криму.

Маю перед собою списки кандидатіввід СУру на місцевих виборах, що відбу-дуться 5 червня, списки, які надійшли відукраїнських громад, переважно сіль-ських, з Марамо рощини, Сучавщини,Банату, тульчі Арад ського, Ботошан -ського повітів. це списки тих людей,сурівських активістів, які хочуть посістимісце радників, почасти і примарів, у міс-цевих органах державної адміністрації,зробити свій внесок у добре господарю-вання рідних населених пунктів. хоча,коли пишу ці рядки, списки ще неповні,все ж таки загальна цифра сурівськихкандидатів перевищує 150 імен.

За скільки з них проголосують вибор-ці? Який буде кінцевий список успішно-сті? Важко прогнозувати скільки канди-датів стануть членами органів місцевоїадміністрації. Прогнозувати ризиковано збагатьох причин – об’єктивних і суб’єк-тивних.

це насамперед тому, що сурівськимкандидатам доведеться змагатися з кан-дидатами від політичних партій, особли-во партій сильних, які стоять при владі,чи тих, що мають великі шанси прийти довлади, які мають у своєму розпоряджен-ні сильний електоральний апарат, значніматеріальні засоби вести наполегливувиборчу кампанію – від організованихзустрічей з виборцями до пропаганди взасобах масової інформації, розповсюд-ження візуальних матеріалів, роздаваннязаохочувальних «сувенірів».

Якби було можливо скласти картуголосування українців на місцевих (і пар-ламентських виборах), позначивши коль-оровими цятками відбитки печаток навиборчих бланках, то «спектр» їхніх упо-добань був би дуже строкатим. А соціо-лог, котрий наважився б класифікуватиприхильність наших виборців до полі-тичних партій, організацій, включноСУру, до незалежних кандидатів, розгу-бився б, оскільки таку строкатістьнеможливо вкласти у певні рамки вибор-чої логіки ні за національністю, ні завіком, професією, місцем проживання (вселі чи місті), сповідуванням певної полі-тичної доктрини.

На відміну від парламентських, місце-ві вибори мають свою специфіку. На них,як правило, виборці голосують за канди-дата, а не за партію, до якої він належать.Якщо кандидат у примарі за попередніймандат (у випадку тих, що не вперше кан-

дидують) був добрим господарем, дбавпро благоустрій села (міста), а це означаєдобрі дороги, відремонтовані школи,піклування про старих людей, водопо-стачання та безліч інших факторів, щоважать у житті громади, то він набередостатньо голосів на нову каденцію упримарії. А якщо його підтримує сильна

політична партія, яка верховодить і нарівні повіту, то такий примар матимефінансові ресурси, аби покрити потребигромади. У разі, якщо кандидат важитьвперше на посаду примаря, то він пови-нен прийти з привабливою і переконли-вою виборчою програмою, щоби пере-могти своїх контркандидатів.

У перших пореволюційних місцевівиборах СУр мав і своїх кількох примарів– на Мараморощині, у Ботошанськомуповіті (Bіктор Семчук, теперішній першийзаступник голови СУру), але з часом вия-вилося, що сурівські керівники громади,не маючи за плечима сильної партії,особливо тієї, що при владі, не одержува-ти достатньо фондів і, таким чином, немогпи виконати своїх обіцянок передгромадою. розуміється, СУр не мав мож-ливості забезпечити їм фінансові засоби.

З теперішніх списків випливає, що навиборах з 5 червня на примарів від СУрубудуть чотири кандидати: Ананій Івановхоче стати примарем тульчанської гро-мади Муругіль, а на Мараморощині на цюпосаду кандидуватимуть представники

СУру у Полянах, Вишній роні і Бичкові.центральний провід СУру, філії та міс-

цеві організації більше важать на cвoїxактивістів, які кандидують на радників умісцевій адміністрації. тому й число цихкандидатів велике, в залежності відвеличини громади. так, наприклад, у най-більшому українському селі, маю наувазі Поляни, що на Мараморощині, урадники висунуто 22 кандидатів, уреметах 15, Вишній роні 17, у рускові 19.це люди поважні, статечні господарі іґазди, котрі можуть багато зробити длясвоїх односельчан, бути надійнимипомічниками примаря, якщо він мудрийкерівник і добрий господар, або займатикритичну позицію, якщо план дій, за якийвони голосували, «шкутильгає».

Поважне число кандидатів у радникимають і сучавські села, наприклад, Бал -ківці, Бродина, Молдова Сулиця таУльма, банатські громади Ґіармата,тирнова та інші.

Сподіваємося, що місцеві сурівськіорганізації, за згодою керівництва філій,добре обдумали «профілі» кандидатів,провели роз’яснювальну роботу середлюдей і сподіваються на добрий «ужи-нок».

У 2000 році я надрукував в «УВ» стат-тю про незадовільну участь українців увиборчих процесах під назвою «Чомутакий кволий голос українського електо-рату?» На основі результатів, я зазначав,що на місцевих і парламентських вибо-рах український електорат найменшеголосів віддає кандидатам СУру, органі-зація яка – на рівні своїх можливостей –захищає його інтереси, а цей захист бувби незрівнянно дійовішим, якби на чолігромад (примарі, радники) стояли самепредставники нашої етнічної організації. Іхибна та думка, що, живучи у демокра-тичному суспільстві, людина голосує закого хоче. електорат певної етнічноїспільноти повинен би мати міцну націо-нальну свідомість і політичну культуру,бо без них легко піддається всілякимвпливам, маніпуляції з боку політичнихпартій за якусь ілюзорну вигоду «опіс-ля», яка найчастіше виявляється обман-ною.

Можемо тільки сподіватися, що укра-їнський електорат за останні десятиріччяпрозрів, а це покажуть результати близь-ких місцевих виборів.

Михайло МИхАйлюК

3Ukraînsykãc VISNÃK

МІСцеВІ ВИБорИ

ЯКИй БУде голоС УКрАїНСьКогоелеКторАтУ – СИльНИй ЧИ КВолИй?

4 Ukraînsykãc VISNÃK

СВІдоМИй СИН СВого НАродУ І ЗАрУЧНИК

СВоєї еПохИВ минулому 2015 році виповнилося 120

років з дня народження Одовічука Івана Ілліча(по деяких документах Ільковича). Народивсявін 14.07.1895 року в древньому українськомубуковинському селі Балківці Серетського пові-ту Герцогства Буковина Австро-Угорщини(тепер Румунія, повіт Сучава). До речі, тоді (які зараз) в селі мешкало багато Одовічуків.Життєвий шлях буковинського українця ІванаІлліча Одо вічука не був пересічний. Іван Іллічпрожив дуже насичене життя. Зокрема вінпереніс всі страхіття та біди двох світовихвоєн, перших визвольних змагань та боротьбиза державність України в лавах військовихформувань ЗУНР та УНР, других визвольнихзмагань (бойові поразки, поранення, голод,холод, хвороби, зради, оточення, полон, інтер-нування, арешти, депортації, репресії та заля-кування, позбавлення батьківщини, розрив зродиною, втрати рідних та товаришів, невдачів справах тощо). Мінімум 6 разів життя ІванаІлліча «висіло на волосині», але Всевишнійзберіг його для майбутніх справ. Проте завждивін був високодуховною людиною, свідомимсином свого народу, патріотом та націоналі-стом в найкращому розумінні цього слова.

Останні роки мешкав в місті Тячів наЗакарпатті, де й похований (помер 10.12.1971внаслідок важкої та тривалої хвороби – стом-лене й хворе серце раптово зупинилося на 76-му році життя).

Згадки про Івана Ілліча знаходимо в десят-ках літературних, архівних та історичних дже-рел, в яких він характеризується як надзвичай-но відомий український громадський, політич-ний, правозахисний, культурний та освітнійдіяч Мара морощини в 30-50-ті роки 20-го сто-ліття (головно Сигітщина, міжвоєнний та ран-ній повоєнний періоди).

Впродовж свого життєвого шляху Іван Іллічбезпосередньо пересікався з багатьма загаль-новідомими особистостями. Серед них (поря-док довільний): австрійський архікнязь (ерц-герцог) Вільгельм Франц Габсбург-Лотрінґен(Василь Вишиваний), майбутній імператорархікнязь Карл Габсбург, Іван Франко, АндрейШептицький, Теодор Ром жа, Симон Петлюра,Сильвестр Яричев ський, Олег Ольжич, Авгу -стин Волошин, Дмитро Вітовський, ІванОгієнко, Мирон Тарнавський, Ольга Коби -лянська, Михайло Грушевський, ЯрославОкуневський, Павло Тичина, ВолодимирСосюра, Юій Смолич, Роман Шухевич, ЄвгенКоно валець, Евген Петру шевич, АндрійМельник, Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер),Марія Щербатова, Петро Франко, ЕлізерВізель, Іван Туряниця, Василь Гренджа-Донський, Юлій Бращайко, Михай ло Бра -щайко, Олександр Хіра, Августин Штефан,Василь Маркусь, Степан Клочурак, ПлатонМайборода, Андрій Патрус-Карпат ський,Михайло Михалевич, Олек сандр Маркуштощо.

Раніше науковцям СРСР, Румунії таУгорщини «не рекомендувалося» вивчатижиття та діяльність Івана Ілліча, його побрати-мів та колег. Ця тема була заполітизованою,

незручною, неоднозначною та суперечливою.Але час змінився і зараз об’єктивним сумлін-ним науковцям доступний значний масивінформації в різних мовних сегментах щодожиття та діяльності Івана Ілліча. Проте багатоматеріалів ще залишаються невивченими абой взагалі невідомими. Втрачено контакти зйого побратимами та колегами, відсутнійзв’язок з нащадками його братів в США, дужеобмежені контакти з ріднею на «малій батьків-щині». Не оцінено і його діяльність з точкизору євроінтеграційних процесів взагалі таєвроінтеграційних прагнень України зокрема.

Ярослав одоВІЧУК

Адвокат Іван одовічук.

По тім боці полудневих буковінських Карпатлежить повіт Марамуриш. До світової війницілий Марамуриш належав до Угорщини і буводним з найбільших комітатів Угорщини.Мировий договір перешматував Марамуришна двоє. Більша частина з округами: Рахів,Тячево, Тарас, Хуст, Волово і Долга залишили-ся при Закарпатській Україні, а менша частиназ Сіґетом, столицею комітату, припаласяРоманії. Тиса є границею між закарпатським іроманським Марамуришом. В Романії Мара -мурищина називається жудец Мара муриш, ана Закарпатті Мармороська жупа. Головниммістом закарпатської Мараморо щини є сьо-годні місто Хуст.

Романський повіт Марамуриш граничитьсяна полудневім сході з Буковіною, а іменно зповітами: Радауць і Кемполунґ, на північнімсході з Галичиною, на півночі з Чехосло вач -чиною (Закарпаттям), на заході з повітомСату-Маре, з на полудні з повітом Сату-Маре іБістріца-Насауд.

Земля Марамуриша є дуже горбиста. Насході й півночі маємо карпатські підгірря, наполудні гори Родна й Лануш, а на заході гориПятра й Гутин. Найвищими горами вМарамурищині є Піп Іван (1940 м.), Торояга(1939 м.), Чорногора, Файна, Буковінка; Рогач,Черкан і Прислоп в карпатських горах,Пєтросул (2305 м.), в горах Родна і Ґутин (1147м.) в ланці гутниських гір. Ці гори дуже частовже в місяці вересні покриті снігами, що дер-житься там аж до середини літа. Тому то вМарамуриші весна й осінь студені так, щодуже часто в травні й червні замерзаютьовочеві сади. З тієї причини, що в Марамуришітак багато гір, лишається дуже мало землі длярілі, і то лише вздовж рік. За те маємо багатолісів, але майже всі вони в руках вдови ПопСимон, барона Гредля й других жидів, щопокупували їх від наших людей за безцін.

Найбільшою рікою Марамуриша є Тиса.Вона є границею між романською і закар-патською Мараморощиною. Коло села Валя-Вішеулуй впадає до Тиси з романського бокуріка Вішава з притоками Васер і Рускова, аколо Сіґету ріка Іза з притоками: Мера і Косів.Окрім цих рік є в Марамуриші багато меншихрічок і потоків, що збігають з гір і весною роб-лять дуже багато шкоди. Так Іза й Тиса пере-повнені водами численних приток, майже щовесни виступають зі своїх берегів і затоплю-

ють окружні села й велику частину міста Сігет,що лежить із гірничім кітлі, обкружений рікамиТисою, Ізою й Рівною. Подивитися на Сіґет згори, він виглядає немов би Острів. Звідси томає й назву, бо Сіґет, то по угорськи острів.

Повіт Марамуриш має 59 громад. З цього12 громад є з українським населенням.Декотрі громади складаються з 2 сіл, як на -приклад Петрова, до якої належить й українсь-ке село Красна, що якраз тепер бореться щобстати самостійною громадою.

Марамуриш не мас тепер безпосередньогозалізно-дорожнього сполучення з рештоюкраю, бо одинока залізнича лінія, що лучилаМарамуриш з Угорщиною і Гали чиною, поділе-на Романією й Чехосло вач чиною. Так, що колижителі Рахівської округи хочуть їхати в глубинуЗакарпатської України, мусять переїжджатичерез роман ський Марамуриш, а як з Сіґетухтось їде до Сату-Маре й дальше до Клюжу,Орадії чи Букурешту, переїжджає через закар-патський Марамуриш, бо ця лінія обслуговуєобі державі. Залізнича лінія, що давно лучилаЯсину (Кережмезе) з Будапештом з Ясини доВаля-Вішеулуй в чеських руках, між Валя-Вішеулуй і Кемполунґом (тепер Драгош-Вода)є на романськім боці, а звідси до Галмей зновуна чеськім боці. Коли хтось іде з Сігету простодо Чернауць, мусить переїжджати черезЧехословаччину й Польщу. Тому то й хліб туттакий дорогий, бо нема доброго сполучення.

Перед поділом національною більшістю вМарамуриші були українці (55%). В роман -ськім Марамуриші зісталося 25.000 українців,82.000 романів, 13.000 мадярів, 3000 німців (вВішеул де Сус) і 36.000 жидів. В самім Сіґеті йв українських селах Кра чунешті й Рускова ємайже 50% жидів. З цього можна видіти, щотам, де темнота, де люди не вміють читати,писати, де брак просвіти, там багато жидів, ботемний хлоп працює на них.

В романськім Марамуриші всі села вздовжТиси заселені українцями. Коли їдемо голов-ною дорогою з Сату-Маре до Сіґету, будемопереїжджати через такі українські села:Тячеву, Ремети і Кемполунг або Драґош-Вода.Коли їдемо залізницею, чи головною дорогоюз Сіґету до Валя-Вішеу луй, маємо такі укра-

(Продовження на 6 стор.)

ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррхх ііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррхх ііввіівв ** ЗЗ ааррхх ііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв **

дещо Про МАрАМУрИШ

лицемірність!Не знаю, чи у церковному календарі є

мучениця або праведниця ВАЛЕРІЯ,каже якось мені одна екзальтованадама, котра постійно «відкриває» середнаших українців виняткових особисто-стей. Не мала терпіння водити пальцемаж по триста шістдесят п’ятьох дняхроку. Але обов’язково зроблю це зарадисправедливості. Бо якщо у календарітакої немає, то доводжу до відома світу,насамперед українського світу, що я від-крила достойну кандидатку на беатифі-кацію, а потім на санктифінацію на ім’яВалерія, себто у мирському званніВалерія Думітру. Напевно ти чув про неї,читав її виступи по фейсбуку – загаряч-кувала дама.

Та я не знаю хто вона така ВалеріяДумі тру (чи хто скривається під цим іме-нем – кажуть, що один попик-невдаха)звідки, де проживає і хліб насущнийзаробляє – засоромлений, признаюся.Отже, мушу ознайомитись з її «невтом-ною діяльністю» на українських теренах,діяльність, в якій ратує нібито за «спра-ведливість» у всіх вчинках та діях нашоїгромади під егідою СУРу. Ніщо не прохо-дить повз увагу пані Валерії – навітьптах не пролетить на українському небібез того, щоби вона про це не знала і невідгукнулася. Усе її болить і турбує, усіхвона голубить чи криткує своїм віщимсловом, – від малюків до пенсіонерів.

Так, ви прочитали правильно – пенсіо-нерів. За долю пенсіонерів, які діють уструктурах СУРу, дуже переживає паніВалерія. А це тоді, як у на/шому хижаць-ко-споживацькому суспільстві усі би хоті-ли скараскатися пенсіонерів, бо з нимитільки один клопіт.

А пані Валерія – альтруїстка. Аби пен-сіонери не занепадали духом, не відчу-вали себе непотрібними тоді, коли СУРвідмовиться від їхніх послуг, пані Вале -рію осяяла геніальна думка-ініціатива:об’єднати їх в неурядову організацію підназвою Союз Українських ПенсіонерівРумунії /СУПР/.

Та пані Валерія не тільки ініціативна,вона і вельми «справедлива»: на її пере-конання засновниками цього союзумають бути ті самі люди, що і СУР засну-вали 1989 року: Михайло Михайлюк,Іван Ковач, Микола Корсюк. Правда, доцих трьох славних імен вона додає іЯрославу Колотило, мабуть, із симпатіїдо цієї славної українки і свіжої пенсіо-нерки. Крім названих членів-засновниківСУПР, пані Валерія подає і добрих деся-ток імен людей, яких називає членами-

фундаторами, хоча, на мою думку,засновники і фундатори – синоніми.Сepeд «фундаторів» – представникивсіx українських «зон». Тут і СтепанБучута, і Марія Чубіка, і Віктор Семчук, іІван Лібер, і Василь Пасинчук і навітьпокійний Ілля Фрасинюк. Щедра на кан-дидатів пані Валерія!

Та якщо знайома дама возвела її уряди праведниць, місце яких у право-славному календарі, то я не забувнародну мудрість, за якою сім раз відмі-ряй, а потім уже відрізуй. А «поспішиш –людей насмішиш». Бо натрапивши наінші фейсбуки пані Валерії, почав пере-конуватися, що їй далеко до праведни-ці, а ближче до фарисейства. Такимфapиcейcтвoм, а не поблажливою іроні-єю, мoжнa вважати і пропозицію щодозгуртування пенсіонерів-сурівців.

Псевдоправедниця Валерія Думітру вінших своїх виступах по фейсбуку стаєревною наслідницею пана депутатаМарочка. Злітає високо, звертаючись довисоких чинів міжнародного українства:до голови СКУ пана Євгена Чолія, допані Алли Кендзери, Михайла Ратуш -ного, Ярослави Хортяні, волаючи пате-тично: «Пане Євген Чолій, подивіться якпригноблює Союз Українців Румуніїукраїнство з Румунії... Союз викидаєнашого депутата з Парламенту, хоче,щоб ми, українці з Румунії, позбулисядепутатського місця для українців вПарламенті Румунському назавжди.Схаменіться люди. Кровожери, Юди про-кляті... Українці, зупиніть будь ласка кри-мінальні справи СУРу!»

Це лицемірність найвищого гатунку,це якась патологічна обсесія бачити івидавати все за чорне у діяльності СУРу,викривляючи дійсність. Всім добросовіс-ним українцям відомо, щo Союз не вики-нув депутата Івана Марочка з Парла -менту, а за антисурівські і антиукраїнськіакції позбавив його підтримки з бокунашої організації, членства у ній. Бо пандепутат, відколи на останньому КонгресіСУРу не посів посаду голови, розпочавнегідну судову війну проти всіх – віднового проводу СУРу до делегатівКонгресу, сурівської преси, книговидан-ня, культурної діяльності на теренахукраїнської гдомади.

У моральному плані дії депутатаможна назвати «кримінальними», а недії проводу СУРу, який законним шляхомзахищає структури організації на всіхрівнях, розвінчує всі наклепи і вигадкипана депутата.

Якщо колупнути глибше, себто озна-йомитися більше із фейсбук-продукцієюважної захисниці ілюзорних надій пана

депутата на те, що законні і статутнірезультати останнього З’їзду СУРу з2015 року суд визнає недійсними, топобачимо, що пані Валерія не тількиревна прихильниця всіляких ревізіоністівна кшталт Моргана чи пузанчика-ґріжач-ка, але що у своєму азарті грубо плутаєпоняття. На її думку, «Конгрес, який від-бувся у Сігеті З0-31 жовтня 2015 рокубуде конституційно анульований. Якевідношення має Конституція до укра-їнського форуму – повний туман, бо 3’їздмає у своїй основі Статут СУРу.

«Якби ти знав, як многоважить слово...»

Напередодні Виликодня, Свята Вос -кре сіння Христового, по мобільномутелефону я одержав чимало теплих іщирих поздоровлень від друзів, знайо-мих, співробітників з побажаннями ду -шевної радості і спокою, нових звершеньна ниві українства. Серед них і поздо-ровлення від /не/нашого депутата ІванаМарочка, в якому він зичить мені душев-ного миру, надій, здоров’я і радості, баго-словенних Пасхальних Свят.

Прочитавши депутатські побажання,мені пригадалися мудрі і глибокі словаІвана Франка, виведені у заголовку. Іподумав я, що якби пан депутат знав їх,то стриманіше розкидався би благовіс-ними словами, чи адресував би їх тимлюдям, яким щиро і насправді бажаєвсього найкращого. А я, людина котрасловом і ділом спричинилася до того,щоби пан Марочко став представникомукраїнців у найвищому законодавчомуфорумі країни, в теперішній момент немаю жодних підстав повірити у щирістьпобажань парламентарія Івана Марочка,котрого за безумні акції, спрямованіпроти СУРу, було виключено з рядівнашої організації. Більше того я, як деле-гат останнього Конгресу, результатиякого – законні і статутні – пан Марочкооскаржив у суді, також поданий до суду,нібито за те, що проголосував на укра-їнському форумі за новий провід, зановий Статут.

По-моєму, це фарисейство, лицемір -ство з боку пана депутата, який начебтов одній руці тримає маслинову гілкумиру, а в другій ховає ніж за спиною.

Бо як міг я мати душевний спокій ірадіти великому святу, коли пан депутатвсіма способами /суцільно нечесними!/хоче зруйнувати те, що всі чесні українцізбудували за понад чверть століття?

Михайло МИхАйлюК

5Ukraînsykãc VISNÃK

Чорно-білі і біло-Чорні трафунки

Ukraînsykãc VISNÃK6

їнські села: Вірішморт (Миків), Крачунешти,Бичків, Луг і Валя-Вішеулуй. З Крачунешт ведедорога через романську Рівну до українськоїРівни й до Костела, де є копальня соли і звідкиє вузенька залізна дорога до Сіґету. З Валя-Вішеулуй їдемо дальше попід Карпати черезукраїнські села: Бистра, Красна, Рускова,Репедя і Поєні суб Мунте (Поляна). Звідсивидимо, що ціла полоса вздовж чеської йгалицької границь заселена українцями. Окрімцих сіл живе і в Сіґеті 2000 душ українців, демають свою гр.- кат. церкву й дві парохії.

Марамуриш дуже багатий на мінерали ймінеральні води. Маємо тут сіль в Костелі й вОкна-Шуґатаґ. Піріт в Борші. В цих місцево-стях є також звісні солені купелі. В Сачелі єнафта й вуголь. В Будештах золото й срібло.Марамуриш дуже багатий на ґранітовийкамінь, на мармур і мідь. В кожнім селі майжеє якісь мінеральні води й купелі для ревматич-них болів. Однак все це не використовуєтьсяяк слід, або лише дуже примітивно. Тому тотака біднота в Марамуриші. Ліси тут дужебагаті на дикі звірі, як: медведі, кози, бурсуки,дикі свині, лиси, дикі кури, гірські когути і т. д.

Нарід в Марамуриші дуже бідний, а ще бід-ніші українці, бо ліси, що окружають їх села,всі в чужих руках. Землі для рілі дуже мало.Родиться тут лише кукурудза й бараболя.Білого хліба сіється лиш де-не-де. Чому то тутлюди ніколи не можуть вижити з того, щородить їх земля, а примушені купувати куку-рудзу за дорогі гроші, бо та кукурдза приво-зиться сюда з Реґату і з Басарабії так, щотранспорт більше виносить, як самий товар.До війни, коли по всіх горах рубалося тисячіфалеч ліса, а сосни й смереки збивалося вбекури й відправлялося в глубину Угорщини,або майже в кожнім селі були трачки, людизаробляли й не відчували так бідноти. Тепер вМарамуриші лісових робіт нема, трачки непрацюють і тому люди розходяться по цілімАрдялі й Реґаті на лісові роботи, щоб не вмер-ги з голоду. На цих роботах наші люди за мар-ний гріш лишають своє здоровля, а дуже частоі життя, бо багато небезпеки при лісових робо-тах. Лучається часто, що чоловік піде десьдалеко в Реґат, чи Ардял на роботу і все, щозаробить, там таки й проїсть і часто середзими пішки мусить вертатися до дому, деждуть голодні діти й жінка.

Головним доходом в Марамуриші є плекан-ня худоби. Особливо корови альґавської расививозяться звідси аж до Греції й Палестини.Та наші люди не дуже то дбають про плеканняхудоби, помимо того, що нема браку полонин,де могли б випасати худобу. Худоба приноси-ла б їм ліпший дохід, як лісові роботи. Окрімтого альґавські корови дають багато молока,отже могли б стоваришовуватися і засновува-ти молочарні, виробляти масло й сир і в такийспосіб мали б ліпший зарібок. Жидівське това-риство «Іка» має в кожнім українськім селімолочарню, а наші люди годують їм коровиабо продають за безцін молоко від своїхкоров.

Олександер Піпа, дяк з Микова, що на моєспонукання, відкрив молочарню, ніколи того не

жаліє, бо заробляє гарний гріш. Пора, щоб ідругі селяни наслідували його. Треба, щобнаш нарід в Марамуриші зрозумів, що чужійому не поможуть, що довго не може житижебраним малаєм, щоб гуртувався в товари-ства, чи то кооперативи, щоб таким способомсвоїми силами поліпшив гірку свою долю.

Марамуриш дуже славний на садовину.Яблука «Йонатан» і «Батуд» наповняють всіринки Европи, а головно Німеччинни. Колидобрий урожай, то з Марамуришу вивозятьповерх 2000 ваґонів яблук. Ці гроші однакзаробляють чужі, бо українці не люблять зай-матися садівництвом. А могли б вони легкопозасаджувати сади, бо держава за малу ціну,на сплату, дає щепи. Окрім того в Бичковімаємо помікультурну школу, де за 2 роки дітипо окінченні народньої школи, могли б навчи-тися садівництва, пчоловідства, плеканняхудоби і т. д.

До війни всі українці в Марамуриші булигреко-кат. віройсповідання. В кожнім селі малицеркву й церковну школу. По війні Миків іРемети перейшли на православну віру, анедавно завелося православія і в Поєні субМунте і в Бистрі. Так гр.-католики, як й право-славні українці святкують свята по старімстилю. Марамуриш є одиноким повітом уРоманії, де це дозволено.

Греко католицькій церкві ми завдячуємо,що український нарід в Марамурищині зберігдо нині дорогу свою рідну мову, бо мадяривсіма силами старалися змадяризувати нашнарід, як то сталося в Сатмарщині, КарейМаре, в Орадя, де є багато українських гр.-кат.парохій, але в тих церквах панує угорська,чужа мова. Якщо і в ті парохії підуть священи-ки українці, то можливо, що й ті відчужені укра-їнці пізнають милозвучність рідної мови йнавернуться до свого народу, що прийме їх звеликою любовю, як батько з святогоЄвангелія приймив пропавшого сина.

Тому то мусимо тут в Марамуриші піддер-жувати всіми силами українську гр.-кат. церкву,бо вона є тут огнищем і осередком всіх зма-гань нашого народу.

Підчас мадярського панування Мараму ришне мав окремого свого політичного життя, абув завше сліпим знаряддям в руках прави-тельства. Аж в 1918 році на підставі Вільзо -нівських принципів тодішній угорський міністрЯсай Оскар декретував автономну «РуськуКраїну», до якої мала належати ЗакарпатськаУкраїна й Мара муриш. Скликано в тій цілі«Руську Раду», що вперед зійшлася в Сіґетіпід головуванням др. Михайла Бращайка. Тутне могли взяти жодних рішень, бо окрім братівБращайків і Ореста Ільницького, ніхто не бувсвідомим українцем. Та все таки важне, щоперший раз тоді «Руська Рада» вивісила надомі, де радила, український прапор. 19 січня1919 року рада зійшлася вдруге в Хусті. Але йтам не мала вільної руки, бо «рада» працюва-ла під надзором мадярських військ. Ще передтим, на початку січня 1919 року українське вій-сько з Галичини заняло Сіґет, де пробуловсього 10 днів. Дня 18 січня 1019 р. наступилана Сіґет числена романська армія, й по завзя-тім бої в Сіґет-Камара над Тисою, занялаСіґет. Українці обточені зі всіх боків, поляглитам всі до одного.

Романська армія заняла тоді не лише тепе-рішній Марамуриш, а й полосу Тарас і Коро -лево, при залізній лінії, що вяже Марамуришта Сату-Маре й рештою Ардя лу. Таким чином

до Три янонського договору належала доРоманії велика частина теперішньої Закар -патської Мараму рищини. Так то в першімроманськім парляменті Вайди русини зМарамуриша мали 2 депутатів. Орест Ільни -цький був вибраний в Тарасі, а ТеодорБокотей в Сіґеті. Від коли ріка Тиса стала гра-ницею між закарпатською і романськоюМарамурищиною і до Романії припало тільки15 сіл, українці в Мараму риші зникли з полі-тичного горизонту. Аж в 1926 р. тодішний бл. п.вікар Андрей Сабо заснував «Руську Партію»,але то лиш на папері, бо священики не маливпливу на нарід, який попав в сіти кузистів.

В 1931 р. заснувалася під проводом адво-ката Івана Одовічука з Сіґету, українська полі-тична партія, шо скоро вкорінилася в усіх укра-їнських селах. Від тоді то українці з Мара -муриша почали читати українські часописи зБуковіни й українські книжки й пізнали, щовони є частиною того самого народу, що живев Буковіні, в Бесарабії, в Закарпатській Укра їні,в Галичині, на Волині й Над дні прянщині. Вонипізнали, що є українцями, синами великого 45-мільйонового народу, який має славну своюминувшину й стару культуру, якою не можутьпохвалитися багато європейських народів, щонині мають свої держави.

Від давних давен український нарід стриму-вав своїми грудьми напір всіх диких орд, щоперлися зі сходу на захід і таким чином євро-пейські народи могли спокійно розвиватися заплечима українців і творити свої самостійнідержави. Так сталося і в 1919 р., коли січовийстрілець жертвою своєї крови спер напір кому-ністів над Збручем, що хотіли злучитися зкомуністами з Угорщини. Певно, що коли влютім 1919 р. злучилися б орди Леніна з кому-ністами Куни, то ціла Европа стогнала б нині вярмі червоного ката, як стогне обезброєнаУкраїна.

Сіґет, 11 вересня 1935 р.(Чернівці, Альманах «Самостійність»

1936 рік, стор. 31-36)

(Продовження з 4 стор.)

ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррхх ііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррхх ііввіівв ** ЗЗ ааррхх ііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв **

дещо Про МАрАМУрИШ

Іван Франко у своїй передмовідо збірки віршів «Над Прутом»(1901) назвав Сидора Вороб ке -вича «одного з перших жайворон-ків нової весни нашого на родноговідродження»./.../ Бага то з тихпісень гомонять нині скрізь повашім краю завдяки гарній музицісамого автора; та ми певні, щобагато по езій, які появляються туту перве, так само матимуть силубу дити в серцях тиху, солодкумузику поетичного настрою».Та Сидір Вороб -кевич не тільки письменник, а багатограннапостать митця. Він відзначився як священик,педагог, фольклорист, диригент, композитор ігромадсько-культурний та церковний нев -томний діяч, якому Петро Никоненко присвя-чує документовану монографію «Буковин ськийжайвір» (Сторінки життєпису СидораВоробкевича, Чернівці – Ніжин 2011), де впер-ше дізнаємось про маловідомі факти та ідеїйого життя і мислення.

Найбільший внесок у збереження літератур-ної спадщини письменникa зробив ОсипМаковей, який видав його творчість: «ТвориІзидора Вороб кевича в трьох томах» (1909-1911). Як засвідчує П. Нико ненко, О. Маковейперший відгукнувся на дебют С. Воробке вичата його вічний злет в українській літературі зарекомендацією І. Франка: «Справді, коли митепер можемо співати: <<То з тихої могили/ Дух руський ся збудив/І, мов ті моря хвилі,/ По краю ся розлив!>> – то в тім велика заслугаі сего нашого жайворонка нової весни, що в один час з Федьковичемвіщував Буковині кращу будуччину» (див.П. Никоненко «Буковин -ський жайвір».

Людину і митця Сидора Воробкевича П. Никоненко називає«феноменом...», у своїй праці для симпозіуму« Сидір Воробкевич іукраїнський літературно-мистецький контекст», що недавно, 5 трав-ня, пройшов у ЧНУ з нагоди його 180-річчя від дня народження.Тільки, на жаль, високоповажний професор, монограф і аналістжиття і творчості Воробкевича не прийшов через об'єктивні причи-ни. Між організаторами культурної події були присутні чільні пред-ставники Міністерства освіти й науки України,Чернівецької обласноїдержавної адміністрації, Чернівецького державного університету ім.Юрія Федьковича, Чернівецької обласної організації НаціональноїСпілки Письменників України і Чернівецького обласного об'єднання

Всеукраїнського товариства <<Просвіта>> ім. Тараса Шевченка.На шану подвижника українського слова і музики та культурно-

церковного діяча Сидора Воробкевича вперше у Трьохсвяти -тельській церкві ЧНУ (колишньої Митро полії Буковини), відбуласяпанахида під проводом отця Миколи Щербаня, в якій брали участьстуденти, викладачі та гості, цінителі творчості Буковинського жай-

вора, яким тепло припали до душічарівні мелодії квінте ту «Мене -стреля», якого не раз супровод-жує отець Щербань Буковиною.Він був гостем у нас, в Сучавщині,на презентації пісенника «Шев -ченко в піснях»( Бук рек, 2015),складеного мною та покійним ком-позитором і фольклористом Ан -дрієм Плішкою. Після панахидинаукові читання відбулись вБлакитному залі ЧНУ під керів-

ництвом декана філологічного факультету,проф. др. Бориса Бунчука, який змотивувавціль урочистості – 180-річчя від дня народжен-ня Сидора Воробкевича і запросив до віталь-ного слова вельмишановного Степана Мель -ничука, ректора ЧНУ ім. Юрія Федько вича.Видатний вчений привітав учасників симпозіу-му «Сидір Воробкевич і український літератур-но-ми стецький контекст» та високо оцінив про-світницьку постать священика, педагога, фоль -клориста, письменника, композитора та куль-турно-громадського і церковного діяча, який усвою багатогранну творчість, як і Юрій Федь -кович, вклав всі сили і талант на користь нетільки Буковини, а всього українського народу.Незабутнє його кредо – «Складаю світлий обіт,що до кінця віку мого щиро і вірно служитимумоєму рідному народові», – яке висловив якподяку славним гостям на своїм 25-літнім юві-

леї, залишається світлою присягою для всіх нас, спадкоємців,зпокоління в покоління, символом синівської гідності і відданостісвоєму рідному краю.

Проф. др. Борис Бунчук, ведучий наукових читань, подякував завітальні слова вельмишановному ректору ЧНУ і запросив до словазаслуженого діяча мистецтв України Остапа Савчука, голову Черні -вецького об'єднання Всеукраїн ського товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка, який підкреслив палкий патріотизм СидораВороб кевича, що віддав все своє життя просвітительській і духовнійпраці на користь свого народу. Буковинський жайвір у переднімслові до «Буковинського альманаху на рік 1877» під символічноюназвою «Руська хата» відзначав, що «Наука і праця, то основа про-світи і сили народу, але ні просвіта, ні сила народна не здобувають-ся без праці поодиноких, без апостолів просвіти, без світлої інтелі-генції».

Отже Сидір Воробкевич був саме таким апостолом просвітите-лем, був лідером «Русь ких бесід» і одним із найактивніших членів-просвітян, який згодом переіменував альманах таки «Руська хата»,на сторінках якого гуртуватиме письменників Русі. Так, до нього при-стали брат Григорій, славний Юрій Федь кович, Омеліян Попо -вич,Корнелій Устиянович Панте леймон Куліш та його дружинаГанна Барвінок, Ол. Барвінський та ін., тобто буковинці. галичани інаддніпрянці. Сидір Воробкевич, як письменник і композитор, під-нявся на незбагненну висоту, поєднав поетичне слово з музикою танародним невмирущим чуттям, те що й сьогодні робить його неза-бутнім і милим, закінчив О. Савчук. Далі ведучий проф. др. БорисБунчук представив делегацію українців Румунії і запросив до словаголову Культурно-просвітянської асоціації «Просвіта»ім. ТарасаШевченка Борислава Петрашука. Б. Петрашук уточнив, що делега-ція має в складі письменника І. Кідещука та музикознавця МиколуКрамара і ми надіємось успішно співпрацювати з Управлінням куль-тури Чернівецької обласної держадміністрації, з ЧернівецькимВсеукра їнським товариством «Просвіта» ім Т. Шевченка та зЧернівецьким Національним Університетом ім. Юрія Федьковича унашій просвітянській праці.

Наукові доповіді відкрив проф.др.В.Антофійчук, завідувач кафед-ри української літератури ЧНУ працею «Сидір Воробкевич у силово-му полі українського романтизму», в якій показав, що апостол буко-винської просвіти був пізнім романтиком, але в його творчості сти-каються разом з романтизмом класицизм та новітні європейськіпогляди, і не тільки в літературі, але і в музиці, як підкреслила пізні-

7Ukraînsykãc VISNÃK

Чернівецький Національний університет імені Юрія Федьковича

(Симпозіум-присвята Чернівецького НаціональногоУніверси тету імені Юрія Федьковича до 180-річчя віддня народження Сидора Вороб кевича (1836 – 1903)

Іван КІдещУК(Закінчення на 13 cтop.)

<<СИдІр ВороБКеВИЧ І УКрАїНСьКИй лІтерАтУрНо-МИСтецьКИй КоНтеКСт>>

6 травня у селі міського типу СолотвиноТячівського району Закарпатської області відбу-лася робоча зустріч міністрів закордонних справУкраїни Павла Клімкіна та Румунії ЛазаряКоменеску. Напередодні зустрічі у Солотвино заучастю голови Закарпатської обласної держав-ної адміністрації Геннадія Москаля було відкритоКонсульство Румунії.

Міністри Павло Клімкін та Лазар Коме нескуобговорили широке коло питань двосторонньогоспівробітництва та, зокрема, шляхи реалізаціїдомовленостей, досягнутих в ході візиту

Президента України Петра Порошенка доРумунії 21 квітня 2016 року.

Особлива увага була приділена питаннямтранскордонної та регіональної співпраці, роз-витку інфраструктури українсько-румун ськогодержавного кордону, вирішенню освітніх та куль-турних проблем української національної мен-шини в Румунії та румунської в Україні. Міністрипідписали Угоду між Кабінетом Міністрів Українита Урядом Румунії про скасування оплати заоформлення довготермінових (національних)віз, завдяки якій українці та румуни зможуть без-коштовно отримувати дозволи на в’їзд та пере-бування строком понад 90 днів.

Міністри також вручили громадянам двохкраїн дозволи на перетин державного кордону урамках діючої Угоди про місцевий прикордоннийрух.

7 травня Павло Клімкін відвідав українськийліцей імені Тараса Шевченка в прикордонномурумунському місті Сігету Марма цієй, зустрівся зкерівництвом СУРу та членами місцевої укра-їнської громади.

«Під час перебування у ліцеї керівник зов-нішньополітичного відомства України обговоривз викладацьким складом освітнього закладу,представниками повітового управління освітиактуальні питання функціонування ліцею тапокращення умов вивчення рідної мови в школахповіту учнями з рядів української громади.

Міністр Павло Клімкін також ознайомився зорганізацією навчального процесу в ліцеї татворчими здобутками учнів закладу» – повідом-ляє сайт Посольства України в Румунії, бо, напревеликий жаль, чи Посоль ство, чи керівництволіцею не запросили ні голову Союзу УкраїнцівРуму нії, ні представників публікацій СУР на цюзустріч.

У ході зустрічі українського міністра з укра-їнською громадою було обговорено подальшішляхи співпраці, насамперед у культурній таосвітній сферах, що сприятиме популяризаціїукраїнської мови, культури та традицій українсь-кого народу в Румунії.

Подаємо промову міністра закордоннихсправ України Павла Клімкіна:

«Після того, як ви мене привітали хлібом ісіллю, горілка теж смакує, як і в Україні, тому я

великих промов казати не буду. По-перше, ядуже радий сьогодні всіх побачити, я знаю щотут є дуже згуртована громада, я вчора був дужевражений, коли почув український спів у церкві –дійсно фантастичні відчуття.

Дякую вам всім і керівництву СУР, тепер вимаєте таку молоду силу, яка буде вести грома-дою вперед. Я звичайно готовий цьому допома-гати, ми вже домовились, що коли буде відкрива-тися пам’ятник Шев ченка, тут, в Сігеті, я спробуютеж особисто завітати. Ми вже навіть домови-лись з румунською владою, що будемо читати

вірші, хто хоче румунською, а ми, зви-чайно, українською мовою.

Коли перетинаєш кордон, маєш від-чуття, що цього кордону немає, що вінформальний, хоча це декілька кіломет-рів. Вчора ми підписали угоду за скасу-вання плати за надання національнихвіз. Тепер, хто хоче отримати нешен-генську візу, нічого платити не буде. Нуі, звичайно, всі боремось, щоб задекілька місяців був безвізовий режимУкраїни з Європейським Союзом, але,звичайно, малий прикордонний рух всеодно буде працювати, оскільки в рам-ках безвізового режиму завгодно пере-тинається кордон на період від 90 до

180 днів. У кого є дозвіл на малий прикордоннийрух, той завжди відчуває себе, як удома, що єкордон, що немає.

Я дуже надіюсь, що за підтримкою нашихрумунських партнерів ми будемо дуже послідов-

но йти шляхом виконання роботи до асоціації, іколись цього кордону не буде взагалі, всі миоб’єднаємось в єдиній Європі, і оце слово єднан-ня для мене головне. У мене особисто, не тількияк у міністра закордонних справ України, а навітьособисто є мрія і візія про єдину демократичнуєвропейську державу. І тому я дуже радий бачи-ти громаду такою згуртованою, яка тримає від-давна оце українське почуття, український дух,тут, в Румунії.

Я тільки що був у ліцеї імені Тараса Шев -ченка, це дійсно особливе відчуття, коли бачишукраїнські танці, коли бачиш, що люди нав -чаються українською, зберігають унікальну куль-туру і, дуже важливо, що ми відчуваємо у всьомувашу підтримку. Від чуваємо саме зараз, колиборемось з російською агресією, коли Румунія

нас підтримує головно в тому, що стосуєтьсяборотьби з тимчасовою окупацією Криму, в тому,що відбувається на Донбасі, де Росія все однокожний день затягає зброю, боєприпаси, най-манців, регулярні війська, але ми переможемо,

оскільки у нас є єдність і солідарність усьогосвіту.

У нас є чітка позиція Європейського Союзу,солідарність у питаннях санкцій, і це те, що мимаємо через відчуття єдності, відчутття євро-пейської єдності, відчуття єдності єдиної грома-ди тут, яка може і має йти вперед, яка знає щовона хоче, вміє підтримувати Україну в Румунії, імоя візія знов таки полягає в тому, що Україна іРумунія мають бути справжніми стратегічнимипартнерами. У них немає якихось великих про-блем у відносинах, вони є сусідами, але сусідибувають, на жаль, і такі, як Росія, але сусідибувають й у спільному європейському домі, томуРумунія є нашим сусідом у європейському домі,тому це українське відчуття, українська традиція

в Румунії є настільки важливою.Я коли був останній раз в

Бухаресті, в мене була цікава зустріч зпровідниками громади, я готовий доцього теж залучитись. Ви напевнознаєте, що президент України, колиостанній раз був у Бухаресті, він дужеособисто занимається прагненнямигромади, тому спеціально ходив доПатріарха Румунії і сказав, що маєбути Служба Божа українською мовоюв Бухаресті, оскільки тут проживаєбагато українців, і в інших містах, депроживають українці, вони не можутьбути позбавлені Служби Божої укра-

їнської, бо кожен має право відчувати СловоБоже своєю рідною мовою. Служба має звучатиукраїнською мовою в Бухаресті, у Тімішорі і вусіх містах, де живуть українці.

Щодо українського ліцею, він має отриматиреальну допомогу, і зараз префект і мер отрима-ли відповідні вказівки, і вони будуть допомагати,я дуже сподіваюсь. Вчора про це розмовляв зЛазарем Команеску, що в нас з’явиться і друга, ітретя школа, в якій буде викладатися суто по-українськи, оскільки не так просто всім доїхатисюди. Є ще декілька регіонів, де ми можемо зіб-рати десятки учнів, там теж потрібні українськішколи. Зараз префект, щойно ми з ним зустріча-лись, і він поїхав до Тячева на свято українсько-румунської культури. Так само сьогодні відкрива-ється в Івано-Франків ському великий фестивалькарпатської культури. От все це навколо, вономає створити для нас всіх відчуття, що ми єдині,що живемо в єдиній Європі, і те що в нас заразтака позитивна динаміка, в українсько-румунсь-ких відносинах, для нас це дуже важливо, щобсаме це ми штовхали в напрямок розвитку укра-їнської культури і українських відносин, саме тут,в Румунії.

8Ukraînsykãc VISNÃK

Михайло трАйСтАФото автора

(Продовження на 9 стор.)

ЗуСтріЧ МініСтра ЗакорДонниХ СПраВ україни ППааВВллаа ккллііММккііннаа

9Ukraînsykãc VISNÃK

Цього року ярмарок народних майстрів убухарестському парку «Чішмі джіу» дійшовдо сьомого випуску.

Були виставки домашніх тварин (ягнят такроликів), розважальні ательє для дітей,але і прогулька на човнах для малюків тадорослих.

На алеях парку спорудили 52 хатинки, якіприваблювали щодня сотні відвідувачів,але і покупців.

Відвідувачі мали чим милуватися. Митціекспонували вироби з дерева, скла, шкіри,кості і лози, прикраси для жінок, писанки,тканини, вишивки, народні костюми.

І на цей раз бажаючі мали нагоду купува-ти калачі, паску, всілякі солодощі, шербети,сиропи, мед, закуски, і т.д. Були також всіля-кі м’ясні і молочні препарати.

Було і повидло із Тополовень, марципа-ни, пироги на меду з горіхами, і навіть варе-

на кукурудза.Треба нагадати, що під час ярмарку ви -

ступали з артистичними програмами фор-мації дітей, хори, духові оркестри, солістинародної музики, але і естрадної.

З околиць Буковини брали участь дві газ-дині, писанкарки Філотея Дражніч із Палтінута Марія Галан із Вікову.

Вони представляли з гордістю нашумальовничу Буковину. Обидві представилиписанки із курячих, качачих та гусячих інавіть страусових яєць.

Виставляли і народні костюми.Їхні вироби були високо оцінені.

Микола КУрИлюКФото автора

БУКоВИНСьКІ НАродНІ МАйСтрИ НА ЯрМАрКУ УБУхАреСтСьКоМУ ПАрКУ «ЧІШМІджІУ»

Тому дуже дякую, радий бачити всіх хто розу-міє, що не згаяв даремно часу на цю зустріч. Ясподіваюсь, що побачимось знову, коли будемовідкривати погруддя Тараса...»

У своєму короткому виступі голова СУРМикола Мирослав Петрецький сказав:

«Вельмишановний пане Міністр закордоннихсправ, вельмишановні члени делегації! У першучергу, позвольте привітати вас щирим «Ласкавопросимо!» у марамороському повіті, де, як видобре знаєте, проживає більш ніж 60 відсотківукраїнського населення Румунії. Тому я вважаюдуже головним ваш візит і, як ви спогадали, мизустрілись минулого року в Бухаресті Я з вели-кою радістю почув, що ви в цьому офіційномувізиті мали на меті зустрітись з українською гро-мадоюю Румунії. Це є для нас великою честю,таким чином, ви доказуєте нам, що Україна тур-бується про українців Румунії, і це підштовхує

нас, надає нам сили, щоб ми могли боротись йнадалі за наші права тут, в Румунії.

Як ви добре знаєте, СУР є єдиною організаці-єю, визнаною урядом Румунії, яка бореться ізахищає права української громади в Румунії.Чому кажу єдина організація? Тому що, впро-довж років було кілька організацій, які пробувализнищити цей український дух, але, на щастя, їмне вдалося зробити цього. І я запевняю вас, щоми й надалі те, що отримали від наших поперед-ників, будемо вести вперед, будемо і надалізахищати наші права і права України. Як ви знає-те, СУР, українська громада Румунії була одна з

перших, яка засуджувала російську агресію, яказверталася до ради Європей ського Союзу зцього приводу, яка у своїй пресі, яку читають і закордоном Румунії, висвітлювала цю агресію, мибули одні з перших, які постійно виступали потелебаченню і по інтернету, засуджуючи цю агре-сію. Я хочу вас запевнити, що новий провід СУР,як і попередній, буде і надалі підтримуватиУкраїну і шлях України до Європей ського Союзу.

Дякую Вам за Ваш візит і сподіваюсь, що цене буде нашою останньою зустріччю, так як Винам обіцяли, надіюсь, що будете разом з нами.»

У відповідь на слово голови СУР, ПавлоКлімкін подякував Союзу українців Румунії заактивну позицію у питанні засудження військовоїагресії з боку РФ проти України та підтримкуукраїнських військових, передав подарунки відМЗС та керівництва Закарпатської області.

У свою чергу, голова повітової організаціїМирослав Петрецький вручив подарунки і квітивсім членам делегації.

На закінченння хор «Ронянські голоси» вико-нав кілька українських пісень, а танцювальнийансамбль «Соколи» кілька українських танців.

(Початок на 8 стор.)

З українСЬкоЮ ГроМаДоЮ МараМороЩини

жИВеМо ЗА МІСЯцеМЗараз науковці довели, що небесні світила впливають на людину.

Колись наші предки поклонялися Сонцю, Місяцю та іншим планетамі вміли користуватися їх захистом. Ці знання ще збереглися і донаших днів, головно в карпатських селах. Навіть і у церковних кален-дарях на кожному місяці подані дати змін фаз небесного світила.

Коли візьмемо загальні народні прикмети про погоду, а потімприглянемося до календарних віщувань погоди й врожайності підчас панування різних планет, то хто грамотний і має досвід у скла-данні так званих народних календарів, той може легко дізнатисяяка буде погода за рік, за два. По-моєму, не будуть це, очевидно,повні віщування, бо часом і найбільш вчені астрономи і метеороло-ги помиляються, але беручи справу з цього боку, що і як маютькалендарі писати, віщувати, то сьогодні, майже кожна людинаможе вгадати, який буде характер року.

Я ще з дитинства запам’ятав, як у нас вдома мама слідила, як пока-зує новий Місяць, бо є приповідка в народі: «Яким си покаже Місяцьновий на небі, така буде погода до кінця місяця», звідки й висновки:

1. Як си покаже новий, жовтуватий, з тупими рогами, зверненийрогом на води, то кажуть, що той місяць уліті буде дощовий, сльо-тавий а у зимі – зимовий, з снігами.

2. А як си покаже місяць тоненький, білий із острими ріжками,задертий рогом догори – на небо, той місяць буде погідний – сухий.

3. На згибку Місяця не добре зачинати житловий будинок, бо внім житиметься дуже тяжко. Старого місяця недобре рубати дере-во для будівлі, бо воно скоро гниє, старіє. Лиш садити сад добрестарого місяця.

4. На кінці старого місяця добре починати всяке лікування, роби-ти примови від всяких слабостей, бо все зло і слабість зникає з кін-цем місяця.

5. Та днина, що настає місяць – порожня. Тієї днини не потрібнонічого садити в землю, тієї днини, не дай Боже, починати якусьбудову, бо вона може стояти роки пустинею, порожньою.

Східної суботи дуже добре зарікатись від поганих привичок:куріння, пиятики, сварки та розлуки.

6. Хоч яку роботу добре зачинати нового місяця, бо вона скорой легко робиться. Першої кватирі нового місяця дуже добре садитигородину.

7. Як побачиш новий місяць через ліве плече, то не дуже добребуде тобі вестись того місяця, а коли побачиш його через правеплече, то в тім місяці буде в тебе все ладитися.

Колись люди, ще до прийняття християнства, молилися доСвятого Сонця, бо сонце дає світло і чистить воду, повітря і цілийсвіт від нечистої сили. Тому звідки сонце сходить не можна у тусторону замітати, викидати під сонце сміття, плювати.

«НІЧ МАє СВоє ПрАВо»Від заходу до сходу сонця панує злий дух ночі, нечиста сила.

Старі люди казали: «Де тя ніч найде, там ночуй!», бо добрі людипо ночах не ходять. Якщо сонечко йде на відпочинок, то мусятьлюди, худоба вся звірина відпочивати. По заходу сонця не можназанести воду до хати, особливо на купіль малих дітей. Вночі неможна брати вогонь з хати, уночі не добре виносити сміття надвір,не добре дивитись в дзеркало, а також свистати на подвір’ї, увече-рі не можна лягати без молитви.

ПрАдАВНІй КАлеНдАрЗа прадавнім українським календарем українським, предки

місяці порівнювали з певними тваринами, птахами і деревами,вірили, що і люди мають схожість на своїх покровителів.

юрій ЧИгА

Перша неділя після Великодня назива-ється Томина Неділя. Це тому, що цієї неділівперше показався наш Господь Ісус Христоспісля Свого воскресіння. Апостол Томавагався вірити словам інших учнів, які рані-ше бачили Ісуса Христа, який воскрес ізмертвих. Він (Тома) казав, що не повірить,поки не побачить Його. З цієї причини вінбув названий невіруючий Тома.

Після Томиної неділі, в понеділок, в До -бруджі українці святкують Проводи. В цейдень моляться над гробками за всі померлідуші сім’ї.

В деяких слободах (Циганка, Гамчарка,Балабанча, Ісакча) панахиди відправляють-ся священиками майже над кожною моги-лою, потім кожна родина сідає колом білясвоїх покійників і поминає їх тим їством івином, що їх з собою принесли.

В понеділок на Проводи ідуть на гробки,там вони ідуть до родових могил і кожнийпросить священика, щоб він відправив попомерлих панахиду.

На могилі кладуть по три-чотири яйця(крашанки) По закінченні панахиди господаррозбиває ці крашанки об надгробний хрест івіддає їх старшим людям (дідові), кажучи:

– Помолись, діду, за померлих тата, мамуі за сестру (брата). Потім уся родина сідаєколом біля могили обідати. Господар каже:

– Тут моя родина, тут моя мати, тут будуі я спочивати.

При цьому він викидає на могилу (на гріб)частину шкаралуп з великодніх крашанок,кісточки з свяченого ягняти, а потім виливає(чарку горілки) стакан вина, промовляючи:

«Їжте, пийте, спочивайте і нас грішних спо-минайте!» Після цього кожний учасник обідувипиває по стакану вина кажучи:

«Дай нам, Боже, довго на цім світі прожи-ти, в добрім щасті панувати, а померлим –царства Божого дістати!»

Проводи празнують завжди в понеділокпісля Томиної неділі. Цей день празнуютьблаженні, як Пасху.

Блаженні – це значить, що вони підлеглі,послушні, добрі, яким не подобається бути взлих відносинах ні з ким. Блаженні це такілюди, які живуть на краю світу, заховані віднашого людства, сховані від нашого бурхли-вого життя. Які вони ? Не знати: високі чинизькі, розумні чи дурні. Кажуть, що вонипідлеглі, послушні, підкорені перед Госпо -дом, релігійні і великодушні. Можеш казатиїм будь що не сердяться. Вони багатопостять. Не знають коли Великдень, дізна -ються тільки тоді, коли бачуть шкаралупикрашанок, яких господині на Великдень зби-рають і кидають їх на річку. Коли води цихрічок доносять їм шкаралупи крашанок, тодівони знають, що християни відсвяткувалиПасху і починають і вони святкувати. Бовони добрі християни.

легенда:Шкаралупи яєць, яких використали для

підготовлення паски, господині кидають в

п’ятницю чи в суботу перед Пасхою в ріки. Вгирлах цих рік живуть рахмани або блажен-ні, які бувають напівлюди і напівриби. Докидопливуть шкаралупи яєць в їхнє царство,шкаралупи перетворюються знову в ціліяйця; кожним яйцем діляться дванадцятьблаженних (рахманів) і все ж таки це їх задо-вольняє. Коли доплили яйця в рахманськецарство і поїли з них, тоді признають рахма-ни Великдень. Це свято називають Рахман -ський Великдень.

В інших слободах Чукурова, Бажбунар,Пошта, Телиця в перший понеділок післяПасхи до Проводів увесь народ з хорогвами,хрестами, церковним хором і священикомйде на гробки (цвинта). Тут, ставши поміжмогилами, відправляють спільну панахиду,моляться за спасіння душ померлих, а потімсправляють на подвір’ї церкви обід-тризну.Для цього обіду готуються в переддень всіодносельчани, приносять з дому різні про-дукти з яких приготовляється обід.

Спільний обід часто переходить у веселізабави, найчастіше у пісні та хороводи.

Треба ще відмітити, що за тиждень або йраніше перед Проводами люди йдуть нацвинтар впорядкувати гробки (могили), сіятиквіти, садити барвінок різні кущі, або йдеревця.

Кришки, які падають від їства і горілка чивино, яке розливається на траву з цієї наго-ди, вірується, що вони годують убитих зло-діями, повішених чи втоплених.

Вipгiлiй рiцьКo

10 Ukraînsykãc VISNÃK

Ці назви такі:Січень – вовкЛютий – соваБерезень – місяць березиКвітень – оленьТравень – соловейЧервень – муха

Липень – песСерпень – лелекиВересень – калинаЖовтень – кітЛистопад – крукГрудень – ялина

ПроВодИ

С п і В а н к а п р о г о р і В к уПослухайте люди добрі, шо хочу казати,Про горівку я вам хочу правду розказати.Горівочка оковита – так си називає,Лиш сорок градусів вна у собі має.А хто уже її вип’є, той в мозку змінитси.Один плаче, той співає, а третій вже б’єтси.Добре пити цу горівку, в міру споживати.Подеколи навіть добре її в хаті мати.Бо вона є часом добра, єк лік для хвороби.Добре випити дес трохи, єк болит в отробі.Дива всєкі витворює із людей горівкаТа не одна при горівці вийшла заміж дівка.Вийшла заміж при горівці без попа, без кума,Та не одну горівока вивела з розума.Та й не один п’єний розбивав машину,Побив людей, покалічів і самий загинув.Бо єк вип’є забагато, вся їго дорога –Море їму по коліна, він старший від Бога.Отака ця горівочка, ім’я таке носит,Лиш нікому уна шєсті домів не приносит.Лиш приносит п’єну голу й порожну кишеню,А хто вип’є забагато, то б’є жінку й неню.А рано він єк проспитсе, очі протерає,А в кішені із зарплати й копійки не має.Жінка просит: дай ми грошей, любий чоловіче,Дітям треба у магазин по хлібец побіччі.А чоловік такий сумний, такий нешєсливий.«Пожалій мене, рідненька, не звадь до могили...А буває, шо інакше може він сказати:«Поки буду лишень жити, буду памнітати,Та й не буду до буфету із грішми повертати».«Ти не бреши, чоловіче, не обманюй мене,Добре знаш, котрий злодій був в кишені в тебе.Оце вкрали в тебе гроші оті молосниці,Шо «горівка» імню мают, стоют на полиці.Оці в тебе гроші вкрали і розум узєли,Із доброго чоловіка п’єницу зробили».Та й шє також товариші у него бувают,Шо поможут все пропити та шє підмовляют:«Єк би я мав таку жінку, їка в тебе жінка,Я би її вибив добре, пропив до копійки,Бо вна ходит, тебе судит, тебе обрікає,Шо із твого заробітку користі не має».Та єк п’єний послухає такої поради,То натворит таке в хаті, шо суд розбирає.Та шє тіпер скрізь буфетів та барів відкрито,Куди підеш, там упадеш, єк свиня в корито.Та й свєт тіпер всіляких в календар вложили.Релігійних і державних, шо кожної днини.День танкіста, день лікаря, день енергетика,

А шо на день, то все празник й нова пиятика.А шо скоро нове свєто в календари буде!День п’єниці – оце свєто урочистим буде!Бо п’єниці в кождім селі є, правду кажу, люди.Шє до цего є весілля, поминки, хрестини,Всекі виряди і стрічі, та шє й іменини.Раніше в свєто та неділі рідні си сходили,Поговорют, порадятси та й си розходили.А тепер єк ти не маєш в хаті горівочки,Абис їку добру страву на стів положила,Єк горівки не покладеш, то їда не мила.У таких ти не газдиня, бо не розумієш,Шо не їда, а то горівка чоловіка гріє.Так та оковита владу в руки взяла,Добрих людей половина п’яницями стала.І не видіт, шо горівка життє відберає,Єк не сам себе затратит, то других вбиває.Лишєютси сирітками діточки маленькі,Вдовицями остаютси жінки молоденькі.Та горівка в цім не винна, уна ніг не має,Вна нікому без доволу в рот не залізає.Та єк би ця горівочка вміла говорити,Вна би кождому сказала: «Не мус мене пити,Бо хто буде мене пити від шєрого серця,В того озму здоров’єчко, зроб’ю з него старця.Та хто буде мене пити, лиш за мене дбати,

Той ніколи в своїй хаті шєстя не ме мати».Всі видимо, шо горівка таку хибу має,Єк отой рак, потихоньки людину вбиває.Так усі над оцев спіованков добре подумаймо,Тай цю кляту горівочку пити перестаньмо.Бо єк лєжеш ввечір спати, ніч переночуєш,То вже рано новиночку єкус рано вчуєш,Там хто у воді втопивси, а когос убили,А третого в тєжкім стані до шпиталю взєли.А там того обікрали, там хата згоріла.Біда ходит межи людьми, ніде си не діла.Ой, Господи милосердний, шо си тепер твори –Єк народи марно гинут, най Бог заборони.Бо то, кажут, раніше горе лісами блукало.Рідко в єкус хату воно повертало.Люди ранше без горівки по добі гуляют,Тіпер навіть без горівки рот не відкривают.Бо єзик тіпер у многих таку моду має,Шо горівки єк не всиплиш, він си не включає.А єк вип’є, кілько може, то так си уключит,Шо нераз він кару за єзик получит.А це правду розказала, би ви знали, люди,Памнітайте, шо так довго тривати не буде.Бо ви мене не забули, єк будете жити,Шо шахрайство із горівков світ мают згубити.

Чорногора хліб не родит,Шкода ї орати.Вна однако нас кохаєТак, єк рідна мати.Хоть вона нас не годуєЖитом і пшеницев,Але зато викохуєСиром тай жентицев.Так добре нас викохала,Встиду їй не буде,Єк не було, так не будеНад гуцульські люди.Бо то наші гуцуликиТаку моду мают,Хоть би їка біда в світі,Вни шє й заспівают.Хоть би їка біда була,Серце з туги б’єтси,Стане гуцул, заговориТа шє й засмієтси.Гуцулка нас народила,Гуцулка в нас мати.Гуцулочка постелила: «Лігай, сину, спати!»

Народивси в Гуцульшині –Отут мені й жити.Чорнобриву гуцулочкуНе лишу любити!І не лишу сардачок свій,Гудзики тай китеціІ барточку мусіндзову,Шо висит на цвиці.У тілєнку, у флоєркуБуду війгравати.Коли буду в полонинціТовар завертати,Люб’ю свої гори дуже,Бо тут народивсиІ плаями з бесагамиНе раз находивси.Та в нас гори високії,Вітри буйні віют,Ростут трави скрізь лікарські,Квіточки леліют.У нас гори та й долини,Потоки глібокі.Із малинок і єгідокВиробляют соки.Гори наші високії,

Села при долині.Такі наші гуцулики,Єк цвіт на калині. А гуцулки чорнобриві,Єк спілі малини.Єк зайграют, заспівают,Запіют в листочок.На всі гори покотитсиДзвінкий голосочок.Файні наші гуцулочки,Шо тут говорити –Вміют пишно си зібрати,Знають все зробити,Хати, церкви побудуют,Школи тай больниці,А гуцульські сувеніриЙдут поза границі.Про гуцулів з-за союзуНе дуже так дбали,А тіперкі правду кажу,Нас Європа знає.Та нашими виробамиМожна си гордити,Та й у горах, у Карпатах,Кождий мріє жити,Нема кращих, як КарпатиУ цілому світі,Бо зелені наші гори,Єк в зимі, так вліті.

Лиш доброю згадкою поминають ті часи,коли порядні газди пили оковиту порційка-ми-наперстками, та й то лиш принагідно,на важному на бутку або приємній зустрічі.Ще з дитини пам’я таю як старші чоловікиказали, що у суботу, коли у нашому селі бувярмарок, купували півлітра монополу, удвохчистували і ще на палец лишєли на дорогу.Тепер горілка набула, так сказати, «сак-рального» статусу, без неї ніхто до бесідиза столом не сяде.

Кажуть і є написано, що українець-горя-нин ніколи не був пияком. До чого годні дого-воритися п’яні люди, чого від них навчать-

ся діти? Селами будують церкви, церківці,каплички, але й число барів виросло, як гри-бів після дощу.

Збираючи фольклор, знайшов у старшихносіїв таку приповідку: «Де Бог капличку, тамдідько корчму», але ж нашими руками і за нашрахунок. Скіль ки-то молодих забрала могилачерез цю таку погану звичку, скільки горятерплять діти і стариня!

Великим гріхом є п’янка на похоронах чипоминках. Яким жахливим видовищемлякають світ, напиваючись при тілі покій-ника, в яку муку викидається рідна душа,котра в останню мить відходу з землі

потребує тихої молитви і ублагання про-щання гріхів. Яка скверна – п’яниця посередгробів, п’яний спів чи лемент в місці тиши-ни і спокою – на цвинтарі. Це треба припи-нити, бо предки прокленуть. Всі ми думає-мо, що люди протверезяться, отямлять-ся, навернуться до Бога і докажуть, щонавчання релігії в школі, побудова новихцерков, капличок допоможе людині поверну-тися лицем до Бога.

І в народних співанках анонімні авторипрезентують алкоголізм як найшкідливішеявище для людини і всього суспільства. У2006 року у Коломиї відбувся ХVІ випускМіжнародного гуцульського фестивалю, наякому я був. Покій ний Дмитро Ватаманюк,голова Всеукраїн ського об’єднання товари-ства «Гуцуль щина», мене познайомив ізКатериною Мегидин, із Верхо вини, від кот-рої я записав кілька співанок, між якими і«Співанку про горівку».

юрій ЧИгА

11Ukraînsykãc VISNÃK

С п і В а н к а п р о г у Ц у л і В

Ворог нашого життя

дорогі наші українці!

Продовжую писати про релігійністьукраїнців, гуцулів сьогодення, крізь при-зму послання Митрополита АндреяШептицького «До моїх любих гуцулів».Хоч я православного віросповідання,але пишу про роботу славного українця,ієрарха Греко-Католицької УкраїнськоїЦеркви, котрий у своїх виступах завждизауважував, що в Україні повинна пану-вати єдина релігія, але ніколи не казавпублічно, котра з них: православна чигреко-католицька. Та вони того ж самогообряду – візантійського.

Додержуючись форми та порядкупослання Митрополита Андрея Шепти -цького, постараємося і в цьому числінашого часопису пояснити актуальністьабо деякі зміни після сто п’ятнадцяти літ.

Не занедбуйте Служби Божі.людина – найкраща оздоба

церкви

Митрополит звернув увагу щодо відві-дання храмів Божих. Як вже було сказа-но в попередніх статтях, в останній часгоряни побудували церкви, церковці вкожних селах та присілках. Та кількістьпарафіян, які систематично відвідуютьХрам Божий, дуже невелике, тому,наприклад, в моєму селі-громаді Ульма,що на Сучавщині, богослужіння не відбу-вається тижнево, кожної неділі, хоч для2200 жителів існують три священики.Молодь виїхала із наших сіл в європей-ські держави: Італію, Іспанію, Німеччину,Бельгію, Голандію, Кіпр, де знайшла

роботу. Під час відпустки, в липні і сер-пні, юнаки перебувають у своїх ріднихселах, жертвують на церковні потреби.Старші відходять у вічність, молоді роз-

сіялись по різних європейських держа-вах, а села поступово стають обезлюд-неними. У цьому вже маємо неприємнийприклад щодо шкільництва. Число шко-лярів зменшилась драматично і, кінець-кінців, школи розснували, бо зменши-лось число дітей. Так само станеться ізновозбудованими церквами, де богослу-жіння відбуватиметься рідше.

Головне є те, що створені умови длявсіх відвідувати систематично ХрамБожий, бо вже почала панувати в однихдумка, ніби найголовніше «мати Бога всерці», що і «вдома достатньо помоли-тися». Ніколи домашня молитва не можезамінити Святої Літургії. Слово Літургія згрецької перекладається як спільнасправа, по-гуцульськи (на Галичині)«толока». Господь скликає всіх на моли-товну толоку, щоби гуртом вимолюватигріхи цілої парафії, випрошувати благо-датних дарів і дякувати за всі благодіян-ня. Є такі, що вважають, що досить пере-дати щось на Службу Божу, а самому втой час бути вдома чи десь інде і так нібиздійснили один із християнських обов’яз-ків. Лиш у випадку хвороби або крайньоїпотреби можна так зробити. Кожен пови-нен сам брати активну участь уБогослужінні. Недостатньо офірувати наХрам Божий кошти чи якісь прикраси тапотрібні речі, хоча це дуже необхіднеслужінню, бо як пише і в СвятомуПисьмі, і в наш час слід віддавати наБоже.

Взагалі, і сьогодні наші гуцули дбаютьпро Божий Храм, але одні із них за офірумають вимоги, щоб священики публічноповідомили про його дарунок. Такі вимо-ги із сторони християн неправильні, боофірувати треба таємно. Найкращоюокрасою церкви є люди, чисті християн-

ські душі, які постійно моляться в неї, якіпрагнуть спілкуватися із Ісусом Христом,Матір’ю Божою, святими. МитрополитАндрей Шептицький просив гуцулів, щобБожі Служби відбувалися, відправляли-ся у переповнених церквах. Думаю, щонаші горяни зрозуміли вимоги славногонашого українця – Митрополита АндреяШептицького і запевняємо, що й надалібудемо підтримувати наші, церкви,збільшимо їх матеріальну та духовнусилу.

П’янство – найбільший ґанч.Не осквернюйте пам’яті

померлих

Найнебезпечнішим духовним і соці-альним злом, що панувало і надаліпанує у суспільстві – це п’янство. Лишдоброю згадкою поминають ті часи, колипорядні газди пили принагідно, на важ-ному набутку або приємній зустрічі. Цей«ґанч», як висловився Митрополит А.Шептицький, заразив майже всі євро-пейські нації, котрі не порозуміли пра-вильно демократію і, запозичили одні віддругих злі навички, між якими, можнасказати, на першому місці – п’янство. Язапам’ятав від старожилів, що гуцулніколи не був п’яницею, що цю злу звич-ку, приніс «старший брат» із півночі.«Треба взяти бика за роги» – як звучитьрумунська пословиця і, обов’язково,поступово цей бруд, цей «ґанч», якийутроїв тільки людства, а головно юнац-тво, треба викорінити. Правда, у нас вгорах, гуцули, взагалі, один час невиробляли спиртні напої, а прикінці ХІХстоліття інфраструктуру змодернізувалиі так поступово появилися корчми, денаші гуцули вперше стали учениками іодні з них «спеціалізувалися», а тепертрудно збутися цієї поганої звички, котравже стала хронічною.

На жаль, в ці неприємні звички попалай інтелігенція, котра покликана БожимДаром – розумом, нести світло в народ.Нерідко чути, що навіть на роботі знахо-димо п’яних, навіть є чутка, що десь імедики та учителі «потягають».

Великим гріхом є п’янка на похоронахта різних поминках. Жахливо напива-тись при тілі покійника, котрий в останнюмить відходу із землі потребує тихоїмолитви і ублагання прощення гріхів.Яка скверна – п’яниця посеред гробів,п’яний спів чи лемент в місці спокою – нацвинтарі. Це треба припинити, бо предкипрокленуть нас.

Підготував юрій ЧИгА

12 Ukraînsykãc VISNÃK

Слідами послання Митрополита А. Шептицького«До моїх любих гуцулів» – погляд через сто п’ятнадцять літ (ІІІ)

Внаслідок відбірного конкурсу,організованого НаціональнимАгенством з питань Європей ськихпрограм у галузі освіти та профе-сійного формування, в рамкахвисування проектів на 2015 рік,проект Серетського коледжу іменіЛацку Воде під назвою «Єропей -ські практичні здібності та компе-тенції у підготовці майбутніх меха-ніків і техніків» був схвалений. Цейпроект, вартістю 68037 євро, виготовленийінж. проф. Жанетою Майда нюк та АспазієюОлар, буде фінансований з фондів, виділе-них програмі Ерасмус у галузі професійної ітехнічної освіти. Період розгортання проекту– 1.9.2015-1.9.2016 рр.

Мета проекту – забезпечення якісно-го навчання, основаного на розвиткупрактичних здібностей і компетенційучнів, згідно з європейськими стандар-тами і забезпечення високоякісного на -вчально-виховного процесу вна слідокпідвищення рівня кваліфікації дидак-тичних кадрів та шкільного виховногопроцесу. Основною ціллю проекту єзростання професійної підготовкиучнів, для того, щоби вони стали висо-кокваліфікованими автомеханіками ітехніками у галузі транспорту, знайшов-ши місце на трудовому ринку, зростан-

ня інтересу до професійної і технічної осві-ти, професійного формування в рамкахтранснаціональних партнерств.

Група, яка ввійшла у рамки проекту, скла-даєтьсй з 14 учнів Х-го класу профілю меха-

ніки і автомеханіки, та 15 учнів ХІ-го класу профілю механіки і техні-ків у транспорті, 4 педкадрів з про-фесійної і технічної освіти та 4супровідних педкадрів. Інозем -ними партнерами цього проекту єнімецькі фірми, а також італійські,а перебування на практичнихнавчаннях у них серетських учнівпозначилося великим успіхом. Вкінці підготовчого періоду учні

представили розроблений проект, за якийодержали сертифікат ЕУРО ПАС. І виклада-чі Серет ського коледжу, перебуваючи напрактичних заняттях у Німеччині, та Італіїознайомилися з новими технологіями, необ -

хідністю професійної підготовки нарівні європейських стандартів в рамкахтранснаціональних партнерств. В кінціпідготовки серетські педкадри одержа-ли сертифікати ЕУРОПАС.

До проекту причетна і директорколеджу Дойна Пую.

Набуті знання будуть застосовані унавчальному процесі у Серетськомутехнічному коледжі ім. Лацку Воде зметою підготовки майбутніх випускни-ків на рівні європейських стандартів.

жанета МАйдАНюК

ше музикознавець Лариса Маркуляк. Вельмишановний референтпереглянув майже всю літературу Воробкевича, поезію, прозу ітеатр, оцінив їх з сучасної критичної точки зору, визначаючи, щоталант письменника та його любов до народу та народної творчостіі музики породили незабутню творчість, що й зараз приваблює чита-чів. Звернувся пан професор і до релігійної літератури священика,яка в часи Радянського Союзу була заборонена.

Доповідь доцента кафедри української літератури і декана філо-логічного факультету Олександра Поповича «З життя і творчостіСидора Воробкевича» (маловідомі сторінки) спрямувала увагу надослідницькі новинки Петра Никоненка у монографії «Буковинськийжайвір. Сторінки життєпису Сидора Воробкевича» та інші архівнідокументи про письменника, фольклориста і композитора, який, хочмав гірку долю в дитинстві, як і Т. Шевченко, навчився «руської»мови від бабусі і за допомогою музики (на скрипці грав від п'ятироків!). Пізніше, як письменник і композитор, просвітитель навчав івиховував свій народ. Буковину вважав «частиною землі руської»,змальовував рідні пейзажі-святині, збирав фольклор у пісенникидля українських та румунських шкіл та поставив на ноти поезії Т.Шевченка та М. Емінеску, інших ліриків. Вся творчість митця на -сичена глибоким патріотичним пафосом.

Ніна Козачук, асистент кафедри української літератури, згадалапереконання С.Воробкевича про вартість театру: «одна драма важ-ить більш ніж том поезій» – зауважував автор про свою п'єсу «Гнат

Приблуда», а її праця « Трагедія українського народу і його лідера вдрамі С. Воробкевича <<Кочубей і Мазепа >> висвітлює трагічнудолю українського народу під московським ярмом.

Дуже цікаву доповідь представив Василь Костик, доцент кафед-ри української літератури ЧНУ на тему «Фольклор у житті і творчостіС. Воробкевича», у якій вважає Воробкевича, як і Федьковича, ціни-телями українського фольклору, бо вони подали першими народніпісні з нотографією. Крім цього, Воробкевич створив шкільні пісен-ники для українців та румунів, а фольклор і пісня, основа його твор-чості, стали великою духовною силою об'єднання буковинців та всіхукраїнців, зауважив референт. Доповіді «Сидір Воробкевич як про-заїк межі – антропологічні та стильові параметри творчості » Світ -лани Кирилюк, відомої дослідниці О. Кобилянської, та «Художнєслово про Сидора Воробкевича» Богдана Мельничука, видатногоісторика літератури та професора ЧНУ, усвідомили авдиторію, щоС. Воробкевич своєю творчістю поєднував, як великі майстрислова, стилі трьох жанрів – романтизму, класицизму та модернізму(Св. Кирилюк), а його художнє слово позичає народної майстерно-сті, ритміки і мелодійності та душевної теплоти і чистоти, що й досічарують читачів ( Б. Мельничук). На кінець, музикознавець ЛарисаМаркуляк у своїй доповіді «Музична творчість Сидора Воробкевичав контексті європейської культурної традиції» підкреслила, що літе-ратура і музика були найбільші дві сестри Буко винського жайвора,а музика з його сотнями композицій об'єднує українські, німецькі тарумунські мотиви у чарівний мелос-синтез,специфічний тільки йому.

Після обіду у скверику перед ЧНУ цінителі Сидора Воробкевичана чолі з високопреосвященним Митрополитом Чернівецьким іБуковинським Данилом та поетесою Вірою Китайгородською,начальником Управління культури, поклали квіти до бюста письмен-ника й композитора, жест, який повторили і на гробі старого цвинта-ря, неподалік могили Ю. Федьковича. Під вечір ЧернівецькаФілармонія представила урочистий концерт, присвячений 180-річчювід дня народження Сидора Воробкевича.

13Ukraînsykãc VISNÃK

ПроФеСорИ тА УЧНІ СеретСьКоготехНІЧНого КоледжУ ІМеНІ лАцКУВоде В рАМКАх єВроПейСьКого

ПроеКтУ «ерАСМУС»

(Початок на 7 стор.)

<<СИдІр ВороБКеВИЧ І УКрАїНСьКИй лІтерАтУрНо-МИСтецьКИй КоНтеКСт>>

Берлін – перед Бранденбурзькими воротами

В Італії В Німеччині

оксана лаВіца

В одному маленькому селі жили собічоловік і жінка. В них дітей не було, алежили дуже дружно, кохали один одного, їмздавалось, що вони ідеальна пара. Неходили майже нікуди, тому що жили далековід міста. В них було велике господарство,треба було багато працювати. Чоловікрубав дрова, косив траву, доглядав худобу,а жінка поралась по господарстві. Хочабагато працювали, ніколи не скаржилисьна життя.

Жінка, яку було звати Марія, мала однумаленьку мрію. Надумала сказати про неїсвоєму чоловікові:

– Андрію, я дуже б хотіла хоча раз пітипо світу й побачити як там живуть люди, ато, крім цих лісів, овець і корів, я нічогобільше не бачу.

– Маріє, а хіба тобі погано зі мною? Ми ждуже добре живемо, відповів Андрій.

– Та не в тому річ, мені добре з тобою,але це моя мрія: помандрувати трохи посвіту, – вела своє Марія.

Андрій засміявся, махнув рукою і вий-шов надвір. Так минали дні, тижні, роки,Андрієві вже п’ятдесятка на плечах, аМарія на три роки молодша від нього.

Одного вечора, як вони сиділи й розмовля-ли, хтось постукав у двері.

– Хто б це міг бути? – здивуваласьМарія.

Тому що до них дуже рідко хтось захо-див, Андрій тільки здвигнув плечима й про-мовивс

– А звідки мені знати?

Постукали ще раз, Марія пішла відчиня-ти двері, і дуже здивувалась, бо на порозістояла Чарівна Фея.

– Заходь, заходь, дорога госте! – радісносказала Марія.

Фея зайшла до кімнати, сіла й почаларозпитувати, як вони живуть. Андрій ска-зав:

– Ми дуже добре живемо, ми ніколи несперечаємося, я думаю, що ми ідеальнапара!

– Я дуже рада це чути, – сказала Фея.Потім вона спитала жінку:– А в тебе, Маріє, є якесь бажання? – Та є в мене одна мрія, але я не думаю,

що вона колись здійсниться!– Ну, скажи й мені, яка в тебе мрія! –

попросила Фея.– Я дуже б хотіла піти трохи звідси й

побачити міста, як живуть у них люди, але,на жаль, я не можу, бо я наче прив’язана доцього господарства, від якого не можна ніна один день відірватися.

– Ми ще це побачимо! – сказала ЧарівнаФея.

– А в тебе, Андрію, є бажання? – зверну-лась Фея до чоловіка.

– Та є в мене одне бажання, але... незнаю як це сказати !

– Ну просто скажи! – заохотила йогоФея.

– Я б дуже хотів мати жінку молодшу відмене хоча б на тридцять років!

– Як же це так?! – аж скрикнула Фея. –Адже ти сказав, що ви з Марією ідеальнапара.

– Та то воно так, але мати жінку на трид-цять років молодшу від себе, це б простобуло чудово, – пояснив Андрій.

– Якщо так, то я тобі допоможу! – сказа-ла Фея.

Вона взяла свою чарівну паличку,доторкнулась нею Андрія, і в одну мить тойстав на тридцять років старіший. Коли вінпобачив, який став старенький, та ажзаплакав і промовив:

– Та, що ж це таке? Я не хотів стати діду-сем, я лише хотів мати жінку на тридцятьроків молодшу від мене. Прошу зробітьмене таким, яким я був!

– На жаль, це неможливо, що зроблено,те зроблено, але доля покарала тебе за те,що ти, маючи таку гарну, працьовиту і весе-лу жінку, тобі захотілось іншої молодшої, –сказала Фея.

– Не треба мені вже молодшої жінки,лише поверніть мої роки! – благав Андрій.

– Це неможливо, тепер Марія на трид-цять років молодша від тебе, а ти так і оста-нешся стареньким! – відповіла Фея.

Звертаючись до Марії, вона сказала:– На другий рік у цю саму пору твоє

бажання обов’язково здійсниться!Дорогі читачі, будьте задоволені тим,

що у вас є, бо якщо хтось хоче мати дужебагато, втратить і то, що має!

14 Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

СПрАВедлИВА ФеЯ

1. Купалися ластів'ята Тав чарі-водиці,Щоб були ми білотілі,Та ще й білолиці.

2. Купалися ластів'ята Та в чарі-водиці,

Щоб були ми чорнобриві, Та ще й білолиці.

3. У любиеточку купали, Живу воду наливали, Щоб здоров'я тіло мало, Лиха-горенька не знали. Горенька не знали.

Купалися ластів’ятаСлова народні Музика юрія ПАрАщИНцЯ

Микола КорСЮК

ВЕСНЯНОЗАКЛИЧНЕСонечко, сонечко, Сядь нам на віконечко, Щоб тобою милуватись, Малих діток забавляти, Щоб зозуля закувала, Довгих літ нам дарувала, Бо надовкруг весна красна, І дітвора дуже щасна, Весна щедра, повносила, Небеса украй розкрила, Прогриміла громів сила, Рясно землю окропила, А прещедре юне сонце Хлюпає нам у віконце. Вже ягнята кучеряві Розбіглися по галяві І школяриків у хорі Линуть голоси бадьорі, Ґазди вже повиходили На поля зелені й ниви, Щоб землі поклін віддати, Нову весну привітати.

СУПЕРЕЧКАРано-вранці на зорі Дрозд виспівував в гіллі, Співом-співом і розспівом, – Аж небеса – переспівом.

І не знаю, чому з лоз Дятла розгнівав той дрозд. «Ти не співай, - ще не час, Бо дятлята мої сплять». А дрозд каже: «Ти мені Доведи, чи можеш, – ні, Так розкішно витягати, Весну рясну закликати. А тоді наш Тук, наш Тук Сказав йому зразу ж тут: «Бачиш, настигло тепло, Чи видовбеш ти дупло? А ще каже: ду-ду-ду, Буду грати, як в дуду». Оце Тук, оце Тук, Оце буде добрий Тук».

ВЕСНЯНЕ Кропи, кропи, дощику, На весь ріст, Щоб при тобі, дощику, Я ізріс. Буду тебе умовляти, Добрим словом прославляти, Кропи, кропи, дощику, На весь сад, Розсівайся, дощику, На весь ряд, На билину, дощику, Й виноград. Розсипайся, дощику, На весь зріст, А я тобі допоможу І весь рід. Кропи, кропи, дощику, Весь наш кріп,

Щоб підвівся, розповився І викинув квіт.

* * * Підсипала мати квочку На десятеро яєць, Швидко-швидко заспіває Щедро на весь двір хлівець.

Отоді буде роботи На подвір'ї немалім, – Треба ж буде доглядати Нам курчаточка малі. Будем пшона підсипати І водички підливати, Від ворони стерегти, Щоб курчатка підросли.

* * *Іди, іди, дроздику,

До вікна, Там я тобі, дроздику, насипав пшона, – І співай, і співай без кінця, Нехай ранок усміхнеться До мого вікна, Бо у тебе, дроздику, гніздечко Звеселяє віконечко й сердечко. Швидко в тебе, дроздику, Будуть дрозденята, І тоді, і тоді Будуть в тебе свята, бо весна, бо весна розлунює голосна, – А я тобі, дроздику, до вікна Щедро, щедро піднесуСмачного пшона.

15Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeНДPoЮ

тВАрИНИ-гІгАНтИ

Найбільші з усіх ссавців, які живуть нині на Землі, – кити.Уявіть, що кит став на хвіст. Голова його при цьому сягала б даху

десятиповерхового будинку. 33 метри – такий на зріст океанський веле-тень, синій, або голубий, кит. Важить він 150 тонн. Це 40 великих авто-бусів.

Для того щоб перевезти язик такого кита, треба мати дві машини-пів-торатонки, адже вагайого три тонни! Серце,правда, значно менше –всього 700 кілограмів. Аперекачує воно по вели-чезному тілу понад 10тонн крові.

По яких же судинахвона циркулює? Най біль -ша з них – спинна артерія – сягає у попе речнику пів-метра.

грАМотНА КАЧКА

Наше століття дуже багате на різноманітні сенсації, тобто на неймо-вірні чи малоймовірні явища... А ось одна із них: качка, яка вміє... чита-ти! Мова йде не про якийсь цирковий трюк, а про дуже цікавий експери-мент, проведений в одному з американських університетів.

Крижень на прізвисько Сер Ланселот (Лане) розбирає такі слова:дзьоб, стій, співай, клюй, не клюй, м’яч.

Вчені дослідили, що качки володіють чудовим зором і дуже чутливідо квітів. Спочатку їм показували кольорові карточки із чорними літера-ми. Лане засвоїв, що коли він тикав дзьобом у червону карточку, тоотримував їжу. Посту пово вчені кольори прибирали і залишали тількибукви. Тепер Лане реагує безпосередньо на написані слова...

Сер Ланселот добре знає значення деяких слів. Коли йому пока-зують карточку зі словом «співай», він починає жваво крякати. І прицьому поглядає на людей із жалем. Адже він усе розуміє, а люди – такінетямковиті: ніяк не можуть второпати, що їм хоче розповісти крижень,який уміє читати.

летЯть ПерелІтНІ ПтАхИ

Сьогодні кожен першокласник знає, що більшість птахів восени від-літають у теплі краї, а навесні повертаються. Аж не віриться, що протя-гом багатьох віків людство марно намагалося відповісти на питання:куди зникає восени птаство? Пояснення були найрізноманітніші:ховаються у печерах, впадають у сплячку, занурюються у баговиння...

Тепер відомо і куди саме відлітають, і з якою швидкістю, і на якійвисоті. Летять до Африки, Австралії, у Грецію, Туреччину, Францію.

Шпаки летять із швидкістю 50-70 кілометрів на годину, качки – 70-90,а гуси – усього 30 кілометрів. Найхуткіший серед крилатих – стриж – загодину долає 110 кілометрів.

Одні з птахів подорожують удень, другі – вночі. Ті збираються у зграї,інші мандрують наодинці (зозулі, вальдшнепи, деркачі). Як правило,птахи не піднімаються вище 400 метрів, а дрібні особини звичайнодотримуються висот нижче 100 метрів.

«Ми стали багатими в пізнаннях, але бідними в мудрості.»(К.Г. Юнг)

Цикл релігійних весняних свят – Вербна/Бечкова Неділя, Великдень,Помини усопших роду, Вознесіння – пов’язаний, по-перше, з обертовимрухом планети Землі навколо своєї осі та відносно Сонця, внаслідокякого (руху), в певний час на теренах проживання наших пращурів світлодня перемагає темряву ночі, теплота перемагає холод, а рослинний світповертається від замертвілого сну до нового життя. Мабуть, тому нашіпра-предки надали цьому часу назву «ве-сна», а моменту – «весняне рів-нодення» (20-21 березня).

По-друге, ці пращури створили головному чиннику таких змін – Сонцю –звеличувальний культ вшанування, котрого дотримувались, а нащадки впевній мірі дотримуються і по сьогодні, специфічними обрядовими звичая-ми та ритуалами: освяченя гілок верби, освячення світла та води, поминиусопших роду, повернення/вознесіння світла. Такою магією обрядових діяньвони залучувались, разом з Богом Світла, до відновлення Всесвітньої гар-монії. Їхній Бог, у множинних його проявах, відновлював гармонію макроко-мосу, а людина – гармонію свого мікрокосмосу (людського єства).

Християнська релігія підносить постійне стремління людини до від-новлення гармонії міжлюдських відносин на новий щабель: Боже

Світло/Мудрість втілюється влюдину Ісуса Христа, засіваєєство людини зерном Правди іповерта єть ся/возноситься досвого Боже ственного джерела.Сила цього зерна Правди по -стійно ожива ти/воскресати даєлюдині можливість циклічно від-новлювати гармонію свого єстваі вшановується святом Воскре -сіння Ісуса Христа.

*Наші пращури арії – жителі першого аграрно-державотворчого про-

стору – «священної країни хліборобів» Аратти – зародка цивілізаціїіндоєвропейських народностей, умовно названого сьогодні КультураТрипілля-Кукутень – прагнули, на основі образно-інтуїтивного світосприй-няття, зрозуміти/піднятись до Світла /Мудрості Всевишнього. Почали цеспостереженням за рухом небесних тіл за допомогою рукотворних підви-щених могил/курганів/ротонд, таких своєрідних первісних астрономічнихобсерваторій. На початках це були могили жерців/волхвів-священослу-жителів племені/роду, обізнаних в порядку руху небесних тіл та впливуцього на родючість землі, потім почали насипати могили/кургани героямроду. В плині часу вкорінився звичай насипати могилу/гріб кожній усопшійлюдині роду.

*Спонука говорити про значення обрядодійства помину усопших роду

в Поминальну неділю спричинилась такими, чимраз частіше, на жаль,почутими словами: «А я роздав/роздала поминки/помани бідним проша-кам і скоро закінчила; не подобаються мені ці обміни поманами ...»

Поминка/помана, на Буковині і не тільки, це частина жертовного обіду,яку складають: одна посудина (тарілка взагалі), калач, кісочка, писанка,солодощі, фрукти і свічка. Гріб застеляється гарно вишитою скатертю накотру кладеться, найчастіше, дев’ять таких поминок – цифра дев’ятьозначує служіння, архетипом котрої є цілитель.

Взагалі помини, це прадавнє обрядодійство, притаманне як дохристи-янському віруванню наших предків, так і християнському. Релігії, затвердженнями фахівців, понад сто тисяч років. Ритуальні похорони роби-ли ще неандертальці, попередники наших пра-предків кроман’йонців(Homo sapiens), котрі створили складний культ і ритуали не тільки стосов-

но усопших, а й новонароджених, чи одруже-них.

Але що таке гріб усопшого і яка cимволікапоминів? Найпоширеніша відповідь: Гріб – цесвяте місце, а поминами створюємо покійни-кам нашого роду вічную пам’ять…

Чим це місце святе? Тим, що в ньому зна-ходиться Божий прах, в якого втілився святий

дух предків роду, котрих закликає священослужитель поіменним поми-нанням під час короткої святслужби на поминальний святий родиннийобід.

Зазвичай, закликаємо коло гробу члена нашого роду, чи близькогодруга, в живих, і вручаємо поминку словами «За душу покійного ...»Таким чином упоминаємо/збираємо весь наш рід, а згадуваннями добрихвчинків усопших предків виховуємо/зберігаємо єдність та силу роду вдуші і молодого покоління. Хочеться зауважити, що на помини при-їзжають щороку, в назначений день цьому святу, члени родини, що про-живають на великих відстанях, декотрі тільки той єдиний раз в рік, самена це обрядодійство, є й інші... Яка тайна діє тут?! Щоб від пові сти/по -яснити, звернемося до нашого дохристиянського вірування, а потім дохристиянського.

Наші пращури вважали Всесвіт складеним з трьох світів: Яви – види-мий світ, Нави – світ усопших та Прави – світ праведних, перебуваючих вІрію/Раю. Ці три світи є три рівні людського буття, переходом яких люди-на сягає вічності. Щоб забезпечити такий перехід вони створили поми-нальний звичай усопших роду, званий тризною. Обрядодійство складалиритуальний обід, моління/славлення богів, ігри, бойові змагання. Назва –це скрочення слів «три знання»про вищезазначені три світи,без котрих неможливо затрима-ти єд ність, силу та вічне існу-вання роду. Такі знання є святі,передаються на святому місці,святими обрядодійствами. Про -жи ваючим в Яві треба булонаслідувати «арійський шляхсамоудосконалення», перейде-ним в Наву потрібні моління роду за прощення/очищення від гріхів («Богда простить» каже той хто приймає поминку!), а в перебуваючих у Правівимолювали забезпечення продовження роду мудрими, сильними, прав-долюбними нащадками. Символічно це передають складові поминки:правдиво заробляти насущний хліб та насолоджуватись життям (калач,солодощі, фрукти), очищуватись від злого прагненням до світла мудрості(свіча) та продовжувати рід (писанка).

Арії виготовляли для цього обрядодійства ритуальні посудини, званібіноклюваті глечики без днищ, що символізують дві паралельні комуніка-ційні течії: земля – небо та обернено, або людина – Верховна Мудрістьта обернено. Такі артефакти знайдено і в Трипільських археологічнихрозкопках на Україні і в Кукутень у Румунії.

В християнській релігії затримуються ці поминальнв ритуали, меншбойові змагання та ігри.

*Милостиня – це зовсім інше поняття; це свята повинність маючої

людини допомогти немічній. Наведу тільки два, достатньо переконливі,аргументи: закон «десятини», тобто подання десятої частини власногодоходу на святе діло в дохристиянському періоді Київської Русі, та мудріслова Ісуса Христа: «... Вона зробила супроти мене добрий вчинок.Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм доброчинити; мене ж не завжди маєте.» (Марко: 14-6,7)

Виконувати тризну/помини означає відновлювати і скріплювати гармо-нію буття свого Роду, забезпечувати його вічність. Подавати милостинюозначає бути людиною. Виконуймо обрядодійство поминів, подаваймомилостиню!..

євсебій ФрАСИНюКФото автора

16 Ukraînsykãc VISNÃK

УКрАїНСьКИй ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редакторМИхАйло МИхАйлюК

Редактор – тереза ШеНдроюТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724Друкарня S.C.SMART ORGANIZATION S.R.L., Бухарест, Румунія

ISSNN 1223-1614Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

Застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

ПоМИНКИ тА МИлоСтИНЯ ...