1

Міністерство освіти і науки України ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Виконком Криворізької міської ради

КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу»

Українське географічне товариство (Криворізький відділ)

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТУРИЗМ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

МАТЕРІАЛИ

І Міжнародного науково-практичного форуму

Кривий Ріг Видавець Роман Козлов

2013

2

УДК 796.5 І-60 Редакційна колегія: Шрамко Я.В., д-р філософ. н., проф., проректор з науково-педагогічної роботи ДВНЗ «Криворізький національний університет», директор Криворізького педагогічного інституту, Казаков В.Л. (відповідальний редактор), к. геогр. н., доц. (Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ «Криворізький національний університет», завідувач кафедри фізичної географії, краєзнавства та туризму), Пацюк В.С. к. геогр. н. (КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу, керівник відділу промислового туризму), Нагорний А.І., к. соц. н. (директор КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу»); Любіцева О.О., д-р геогр. н., проф. (зав. кафедри країнознавства та туризму географічного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка); Зеленська Л.І. д-р пед. н., проф. (Дніпропетровський національний університет); д-р геогр. н., проф. (Київський національний університет ім. Т. Шевченка); Денисик Г.І., д-р геогр. н., проф. (Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського); Балабанов Г.В., д-р геогр. н., проф., (Національний авіаційний університет).

Рецензенти: Сонько С. П., доктор географічних наук, професор; Булава Л. М., кандидат географічних наук, доцент.

Друкується за ухвалою Вченої Ради Криворізького педагогічного інституту

ДВНЗ «Криворізький національний університет» (протокол № 3 від 10.10.2013 р.).

Матеріали вміщені у збірнику подані у редакції авторів. Точка зору редколегії не завжди збігається з позицією авторів.

На обкладинці збірника – фото індустріальних краєвидів Кривого Рогу.

І-60

Індустріальний туризм: реалії та перспективи : Матеріали І-го Міжнародного науково-практичного форуму / редкол.: Я. В. Шрамко,

В. Л. Казаков та ін. – Кривий Ріг : Вид. Р. А. Козлов, 2013. – 228 с.

ISBN 978-617-7104-13-0

Збірник містить статті, що охоплюють різні аспекти розвитку індустріального туризму у світі та в Україні. У матеріалах розкрита специфіка змісту феномену індустріального туризму, класифікацій його форм і видів, тенденцій розвитку, особливості організації, роль і місце працюючих підприємств, техногенних ландшафтів та індустріальної спадщини у становленні індустріального туризму, основні проблеми розвитку індустріального туризму на сучасному етапі формування внутрішнього туристичного ринку. Розглянуті також аспекти забезпечення екскурсійної діяльності в реалізації індустріально-туристичного продукту.

Авторами збірника є фахівці України, Росії, Австралії, які досліджують таку вузьку тематику, як індустріальний туризм.

УДК 796.5

ISBN 978-617-7104-13-0 © КП Інститут розвитку міста Кривого Рогу, 2013.

3

ЗМІСТ Поступ до індустріального туризму ..........................................................................6

І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ ТА ЙОГО ЗБАЛАНСОВАНИЙ РОЗВИТОК

Любіцева О. О. Індустріальний туризм: від дефініції до бренду ...........................7 Денисик Г. І., Стефанков Л. І., Чиж О. П. Туризм у сучасному ландшафті ......11 Казаков В. Л. Організація індустріального туризму: системний підхід .............17 Казаков В. Л., Нагорний А. І., Пацюк В. С. Теоретико-методологічні засади

«Програми розвитку промислового туризму в місті Кривому Розі на 2013–2015 роки» .....................................................................21

Смаль І. В., Смаль В. В. Туризм виробничої спадщини у контексті структуризації форм і видів туризму .................................................27

Таушканова А., Гизатова И. А. Особенности организации и развития индустриального туризма ...................................................................35

Антонець В. Г. Латеральна диверсифікація діяльності промислових підприємств з метою розвитку промисловго туризму ....................38

Вальчук-Оркуша О. М. Дорожні ландшафти в індустріальному туризмі ............42 Винничук А. І. Феномен екстремального туризму ..................................................45 Дутчак С. В. Ресурсна база розвитку індустріального туризму: теоретичні

аспекти, нинішні реалії та перспективи використання ....................49 Калініченко О. О. Геотуризм як різновид індустріального туризму

(на прикладі Кривбасу) .......................................................................54 Семеряга О. П. Проблема використання белігеративних ландшафтів

Криворіжжя у воєнному туризмі ........................................................58 Куразєєва Л. В. Економічні проблеми створення індустріально-туристичного

продукту на Криворіжжі .....................................................................62

ІІ. ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

Зеленська Л. І. Іноземний «слід» в індустріальній спадщині регіону ..................65 Афанасьев О. Е., Пацюк В. С. Индустриальные объекты в списке

всемирного наследия ЮНЕСКО ........................................................68 Новиков В. С. Индустриальный туризм в России – философия развития ...........78 Балацький Л. Ю. Олександрійський цукровий завод як один із провідних

центрів сучасного індустріального туризму Кіровоградщини .......83 Євтєхов В. Д., Андрейчак В. О. Прояви соколиного і тигрового ока

в гірничих виробках і відвалах Криворізького басейну: туристичний аспект .............................................................................85

4

Ігнатенко Є. В. Напрями розвитку індустріального туризму на базі морських торгових портів одеського регіону .................................. 88

Задорожня Г. М. Похідні процеси та явища на території Кривбасу: туристичний аспект ............................................................................ 92

Кирюханцев К. А., Гизатова И. А. Современные тенденции развития промышленного туризма в Российской Федерации ........................ 95

Килимчук А. Ю. Провальний колодязь шахти «Дніпропетровська-Комсомольська № 1», як полігон вивчення антропогенних ландшафтів і об’єкт індустріального туризму ............................... 101

Лакомова О. Й. Формування туристичної діяльності в старопромислових регіонах .............................................................................................. 107

Остапчук И. А. Рекреационные ресурсы Криворожского природно-хозяйственного района ................................................... 113

Пацюк В. С. Особливості становлення індустріального туризму в Кривому Розі ................................................................................... 117

Ситник О. І., Ситник І. О. Об’єкти індустріальної спадщини штату Квінсленд (Австралія) ...................................................................... 121

Троценко О. В. Інформаційно-орієнтована система туристичного маркування об’єктів індустріального туризму міста Дніпропетровська ......... 128

Цвелих Є. М. «Індастрил морт» Києва як перспективний туристичний об’єкт .... 135 Шипунова В. А. Природно-рекреационные ресурсы Криворожья и их оценка ..... 138 Шевцов А. О. Буровугільний розріз «Морозівський» як об’єкт навчального

та промислового туризму ................................................................. 141 Шиян Д. В. Екологічний та індустріальний туризм Придніпров’я:

протиріччя та точки дотику ............................................................. 143 Шуліка Ю. М. Навчально-пізнавальна геологічна екскурсія по долині ріки

саксагань (Криворізький басейн) .................................................... 147

ІІІ. ІНДУСТРІАЛЬНА СПАДЩИНА, ПРОБЛЕМИ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАСОБАМИ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

Дук Н. М., Суматохіна І. М. Індустріальна спадщина у структурі

науково-освітнього туризму ............................................................ 151 Дворчук Е. В. Використання об’єктів індустріальної спадщини колишнього

рудоуправління ім. Карла Лібкнехта в промисловому туризмі ... 157 Вишневський В. І. Підземні системи водовідведення в Києві ............................ 160 Волошина В. В., Килимчук А. Ю. Антропогенна спадщина села Кудашівка

Криничанського району Дніпропетровської області .................... 165 Килимчук А. Ю. Об’єкти індустріальної спадщини рудника «Жовта Річка»

(як приклад відпрацьованого розвідувально-добувного комплексу Криворізької ландшафтно-технічної системи) ........... 173

Рудько Г. И., Суматохина И. Н. Горнопромышленное наследие и геотуризм: перспективы и проблемы развития .......................... 179

5

IV. ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТУРИЗМ ЯК ІМІДЖЕВИЙ ЧИННИК РЕГІОНУ Изотова М., Гизатова И. А. Промышленный туризм как інструмент

привлекательности регионов ................................................................. 186 Балабанов Г. В. Український ринок послуг вищої освіти в галузі туризму:

реалії та перспективи ........................................................................ 189 Бутузов А. Г. Перспективы развития этнокультурного туризма

в промышленных регионах (на примере Днепропетровской области Украины) ............................................................................. 195

Савчук А. В. Проблема розвитку ідеї туристичного бренду міста Кривий Ріг ............................................................................... 203

Сметана О. М., Красова О. О., Долина О. О. Об’єкти промислової ботаніки та елементи екомережі Криворізького регіону як аспекти індустріального туризму .................................................................. 209

Колотуха О. В. Антропогенні об’єкти для цілей спортивного туризму ........... 212 Холошин І. В., Велика Н. В. Роль технологій тривимірної візуалізації

в пропаганді туристичного та екскурсійного потенціалів Криворіжжя ....................................................................................... 218

Інформація про авторів ........................................................................................... 224

6

ПЕРЕДМОВА ПОСТУП ДО ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

Туризм – це динамічна та багатопланова діяльність, що є однією з

найперспективніших сфер економічного розвитку, важливою складовою іміджу як країни, так і її регіонів. Проведення І Міжнародного науково-практичного форуму з тематики індустріального туризму продиктоване реальними практичними потребами життя. Урізноманітнення туристичних попитів населення обумовлює заміну традиційних форм і напрямів туризму на альтернативні. Одним з таких напрямів саме і є індустріальний туризм.

На сучасному етапі становлення туристичного ринку назріла необхідність розвитку внутрішнього туризму в Україні з опорою на місцеві ресурси регіонів. При потужній конкуренції в туристичному бізнес-середовищі виникає проблема пошуків нових джерел та ресурсів для туризму, пропозиції інноваційних туристичних послуг. Одним зі шляхів вирішення проблем розвитку туризму в регіонах може стати використання нетрадиційних для туризму можливостей території, що призведе до формування нових видів туризму.

Великого і часто визначального значення набуває пошук нових можливостей для розвитку туризму в межах промислових регіонів, де відзначається високий ступінь антропогенних перетворень природних ландшафтів, різноманітна мережа працюючих промислових підприємств та збережені об’єкти індустріальної спадщини. Все це може бути плацдармом для розробки тематичних екскурсій та подальшого просування індустріально-туристичного продукту. Таким чином, для промислових регіонів в Україні найбільш значимі порівняльні переваги має індустріальний туризм. Потреби сьогодення вимагають постановки задач визначення сутності цього явища в галузі туризму, дослідження чинників його становлення, визначення ресурсної бази та її регіональної оцінки, використання індустріального туризму як бренду промислових регіонів, просування індустріально-туристичного продукту на світовий ринок, що дозволить кардинально покращити імідж промислових міст і цілих територій. Для розвитку індустріального туризму нагальною потребою є обґрунтування та проведення регіональної політики розвитку цього виду туризму.

Саме тому головною метою І Міжнародного форуму присвяченого проблематиці індустріального туризму є започаткування обговорення теоретичного та практичного досвіду у становленні індустріального туризму, що дозволить з часом достеменно дослідити його феномен та визначити засади розвитку. Це, в свою чергу, надасть можливість вивести індустріальний туризм на серйозний та достойний щабель у регіональній та світовій сфері туризму.

Організаційний комітет форуму

7

І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

ТА ЙОГО ЗБАЛАНСОВАНИЙ РОЗВИТОК

Любіцева О.О. Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТУРИЗМ: ВІД ДЕФІНІЦІЇ ДО БРЕНДУ

Пропонуються дефініції «індустріальний» та «промисловий» туризм. Пропонується

класифікація видів промислового туризму (за мотиваційною ознакою). Розглядаються аспекти формування позитивного іміджу промислових регіонів шляхом розвитку промислового туризму.

Ключові слова: індустріальний туризм, промисловий туризм, класифікація туризму, туристичний імідж та бренд регіону.

Любицева О.А. Индустриальный туризм: от дефиниции к бренду Предлагаются определения индустриального и промышленного туризма, а также

классификация видов промышленного туризма (за мотивационным признаком) и место в нем туризма индустриального. Рассматриваются аспекты формирования позитивного имиджа промышленных регионов путем развития промышленного, в том числе и индустриального, туризма.

Ключевые слова: индустриальный туризм, промышленный туризм, классификация туризма, туристический имидж и бренд региона

Lyubitseva Olga. Industrial tourism: from the definition of the brand The proposed definition of industrial and industrial tourism, classification of industrial

tourism. It is defined in the industrial tourism. The formation of the image of the industrial regions through the development of industrial tourism.

Keywords: industrial tourism, industrial tourism, classification of tourism, tourist image and brand of the region.

Індустріальний туризм – вид туризму, який задовольняє пізнавальні

потреби населення із ознайомлення з виробництвом: виробничо-технологічними процесами, результатами людської праці, артефактами виробництва минулих та нинішніх часів.

Виробничі технології є здобутками культури людства. Саме завдяки винайденню відповідних технологій людство протягом всієї історії свого розвитку освоювало природне середовище, видобуваючи з нього все необхідне для свого виживання та існування. Саме прискорений розвиток технологій знаменує перехід від однієї форми природокористування до іншої, від одного етапу розвитку людства – до іншого і власне цей прискорений розвиток технологічних новацій визначається як науково-технічний прогрес, визнаний основною рушійною силою сучасності. Різноманітність виробничих процесів і технологій, динамічність і диверсифікованість цього процесу є основою для

8

формування мотивації до ознайомлення з ними, наслідками їх застосування. Тобто, індустріальний туризм ми можемо розглядати як складову культурно-пізнавального туризму, сформованого мотивацією пізнання технологій природокористування в їх історичному розвитку.

Ознайомлення з результатами виробничої діяльності складало мотивацію до здійснення екскурсій та турів на провідні виробництва з часів розвитку індустріальної доби і відомо нам з початку, а особливо 1930-х років ХХ ст. у провідних високорозвинених в індустріальному відношенні країнах (Німеччина, Велика Британія). Згодом цей вид туризму охопив практично всі індустріальні країни, а з другої половини ХХ ст. вчені почали ставити питання про визнання виробничо-технологічних здобутків людстві – спадщиною та її збереження як пам’ятки індустріальної доби.

Питання дослідження індустріальної спадщини в Україні розглядають в своїх роботах Ю. Тютюнник, О. Бейдик, В. Казаков, в останні роки – В. Пацюк, О. Пендерецький, Н. Гусєва. Слід зазначити також активізацію практичної діяльності в туризмі, спрямовану на популяризацію індустріального туризму серед різних верств населення.

Водночас в туризмології (туризмознавстві) не вирішеним залишається питання класифікації і дефініцій окремих видів туризму. В першу чергу це стосується індустріального туризму. При визначенні виду туризму ми спираємося передусім на мотивацію туриста до здійснення подорожі (екскурсії). Мотивація з ознайомлення з індустріальною спадщиною, за логікою, має формувати індустріальний туризм, однак дуже часто цей вид туризму називають «промисловим», трактуючи мотивацію як відвідування промислових підприємств з метою ознайомлення з технологічними процесами та продукцією підприємств певної галузі. Звідси й дефініція «промисловий туризм». Однак, заглянувши у словники, виявляємо однокорінність слів «промисел» та «промисловість», тобто дефініція «промисловість» вийшла з дефініції «промисел» або додаткові традиційні заняття населення (домашні промисли та ремесла), не пов’язані з основною виробничою діяльністю (землеробством, скотарством). До традиційних домашніх промислів і ремесел етнографи відносять: обробку вовни та волокна (льону, конопель) – ткацтво тканин, килимів; деревообробку (бондарство, стельмаство, теслярство, столярство, різьблення, плетіння); гончарство, гутництво, обробку каменю та металу (ковальство), шкіри та рогу.

Додатковими видами виробничої діяльності в традиційному господарюванні є мисливство, рибальство, бджільництво, а додатковими промислами: лісові, такі як збиральництво (збирання ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин), виготовлення поташу, викурювання смоли та вигонка дьогтю, а також видобування селітри, солі, виготовлення свічок, паперу [1]. Тобто, термін «промисловість» відбиває етап переростання ремісництва, промислів у окремий вид діяльності – галузь промисловості. Термін цей «прижився» в українській та російській мовах при переході від традиційного (сільськогосподарського) господарювання до індустріального (промислового). Але це не означає, що в

9

класифікації видів туризму ми мусимо повторювати такий шлях становлення дефініції, навіть, якщо він видається класичним. Більше того, трактування терміну «промисел» дає підстави для наступних пропозицій (рис.1).

Рис. 1. Місце індустріального туризму в структурі промислового туризму.

Щоб визначитись із терміном «промисловий туризм», слід спиратися на

певну класифікацію (а таких зараз в туризмології багато), чітко визначити місце об’єкту дослідження в загальній системі, його специфіку та внутрішню структуру, особливості даного виду рекреаційно-туристичного природокористування. В першу чергу слід визначитись із науковими підходами. Класифікацію видів туризму (за мотивацією) можна сформувати за наступним (класичним, що сходить до К.Ліннея) принципом: а) класи туризму, де виділяємо два основні класи: міжнародний і внутрішній; б) підкласи: для міжнародного: в’їзний та виїзний; в) супервиди (за основною спрямованістю): оздоровчо-лікувальний, розважальний, пізнавальний, активний, паломництво, діловий, сільський; г) види, наприклад, для пізнавального: екскурсійний (ознайомлення з пам’ятками природи, історії, культури, сьогоденням певної території, країни), промисловий (ознайомлення з індустріальною спадщиною, традиційними промислами та ремеслами краю), релігійний (ознайомлення із сакральними пам’ятками та ритуалами релігій, поширених на певних територіях, серед певних етносів), природничий (поглиблене ознайомлення з природними феноменами та особливостями природного середовища певного краю) і т.д.; д) підвиди або субвиди: для промислового туризму запропоновані на рис. 1.

Таким чином, дефініцію «промисловий туризм» пропонуємо вживати для визначення групи видів туризму (супервидів). Це дозволить запобігти термінологічній плутанині, впорядкувати поняттєво-термінологічний апарат

ПРОМИСЛОВИЙ ТУРИЗМ

індустріальний туризм туризм традиційних промислів та ремесел

за

галузями

пром

исловості

за

районами

за

пром

ислами

та ремеслами

за

районами

форма турпродукту (екскурсії, тури; оглядові, тематичні)

10

туризмології, а у практичній діяльності - розширити ресурсну базу та сприяти підтримці традиційних промислів та ремесел, розвиткові місцевого сувенірного виробництва, формуючи інший за змістом туристичний продукт.

Ще один аспект розвитку індустріального туризму можна зазначити як ресурсно-багатоцільовий. Багатоцільове використання наслідків виробничої діяльності в туризмі можливе у: а) спортивному туризмі (використання кар’єрів для відпрацювання техніки скелелазіння, проведення спортивних змагань тощо); б) туристсько-просвітницькій та виховній діяльності (проведення шкільних екскурсій екологічного спрямування та екологічних акцій); в) діловому туризмі (наукові та бізнесові форуми, конференції, семінари тощо).

Безумовно, прибутки від туристичної діяльності для підприємств, які будуть задіяні в цій діяльності, мізерні в порівнянні з їхньою основною діяльністю. Однак така діяльність в першу чергу слугує популяризації – власне даного підприємства, його продукції та технологій, регіону його місцезнаходження і, зрештою, країни; сприяє просуванню продукції на інші ринки, популяризує певні професії серед населення. Суспільна корисність індустріального туризму вбачається не в останню чергу й у його еколого-просвітницькій діяльності. Розвиток індустріального виробництва сформував на територіях гірничо-видобувної, важкої, хімічної промисловості, промисловості будівельних матеріалів та в деяких інших галузях виробництва певний тип ландшафту - індустріальний, який вирізняється як за структурою, так і за пейзажними ознаками. В суспільній свідомості такі ландшафти не користуються увагою, більше того, мають негативне сприйняття як екологічно небезпечні, естетично непривабливі. Звідси, індустріальні регіони мають негативний туристичний імідж, виправити (або покращити) який має розвиток індустріального та промислового (в широкому розумінні) туризму.

Індустріальний туризм може стати іміджевим для регіонів, які спеціалізуються на даних видах промислового виробництва. Саме розвиток індустріального туризму у поєднані з іншими видами промислового туризму, спрямованими на підтримку традиційних промислів та ремесел, малого та середнього підприємництва сприяє формуванню туристичного іміджу регіону, привабленню туристів, більш широкому ознайомленню населення з особливостями життя і діяльності населення промислових регіонів, що загалом має сприяти формуванню їх позитивного регіонального іміджу. Завдяки просвітницькій діяльності туризму індустріальний бренд промислових регіонів має отримати позитивне забарвлення, що, в свою чергу, привабить в ці регіони як вітчизняних, так і іноземних туристів.

Список використаних джерел

1. Культура і побут населення України. Навч.посібник / В.І.Наулко (керівник), Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін.. – К.:, «Либідь», 1991.- 230с.

11

Денисик Г. І., Стефанков Л. І., Чиж О. П. Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

ТУРИЗМ У СУЧАСНОМУ ЛАНДШАФТІ

Розглянуто особливості розвитку сучасного туризму в структурі антропогенних

ландшафтів України та окремих її природно-господарських регіонів, роль та значення художнього ландшафтознавства, а також фонових сільськогосподарських та промислових ландшафтів у становленні сучасного та розвитку майбутнього туризму в Україні.

Ключові слова: сучасний туризм, антропогенний ландшафт, художнє ландшафтознавство, промисловий ландшафт, природно-господарські регіони, індустріальний туризм.

Денисик Г.И., Стефанков Л.И., Чиж О.П. Туризм в современном ландшафте

Рассмотрено место и значение антропогенного ландшафта в структуре современного и будущего туризма, показаны возможности использования антропогенных ландшафтов в туризме Украины и отдельных ее природно-хозяйственных регионах, обращено внимание на роль сельскохозяйственного ландшафта в развитии современного и будущего туризма в Украине.

Ключевые слова: современный туризм, антропогенный ландшафт, художественное ландшафтоведение, промышленный ландшафт, природно-хозяйственные регионы, индустриальный туризм.

Denisik G.I., Stefankov L.I., Chizh O.P. Tourism in the modern landscape A place and value of anthropogenic landscape is considered in the structure of modern and

future tourism, possibilities of the use of anthropogenic landscapes are rotined in tourism of Ukraine and in its separate naturally economic regions, appeal attention on the role of agricultural landscape in development of modern and future tourism in Ukraine.

Keywords: anthropogenic landscape, agricultural landscape, manufacturing landscape, industrial tourism, region, structure, rational nature using.

Наявність проблеми. Базою розвитку сучасного туризму є три

складових: наявність відповідної інфраструктури, туристи і ландшафт, переважно антропогенний. Інколи вистачає і двох останніх. Безперечно, що до цих складових можна добавити багато інших. Їх вивчають різні науки, зокрема й антропогенне ландшафтознавство. Аналіз туристичної літератури дає змогу зробити висновок, що як за кордоном, так і в Україні, екскурсоводи основну увагу звертають на пам’ятки історії та архітектури, а також об’єкти (переважно заповідні) природи. Поза увагою лише оригінальне, часто унікальне, поєднання усіх цих пам’яток і об’єктів природи – ландшафт. Натуральний чи антропогенний, незалежно від того в якому регіоні розвивається туризм, ландшафт є однією з основних його складових і явно впливає на якість туристичних послуг. Це дозволяє розглядати ландшафт у туризмі і туризм у ландшафті, як одну з актуальних проблем розвитку сучасного і майбутнього господарства України.

Аналіз попередніх публікацій. Аналітичний огляд літератури з географії та ландшафтознавства, а також частково туризму, дає можливість зробити висновок, що тема «Ландшафт і туризм», як не дивно, залишається поза увагою

12

науковців. З цього приводу є лише окремі роздуми, вірніше побажання, у працях Бейдика О.О. та ін., щодо використання поняття «ландшафт», Денисика Г.І. «антропогенний ландшафт» та В.Л. Казакова «техногенний ландшафт» у туризмі, частково його значення та можливі шляхи кращого сприйняття у процесі проведення екскурсій.

Мета: розглянути місце і значення антропогенного, зокрема промислового, ландшафту у розвитку сучасного і майбутнього туризму на прикладі окремих регіонів України.

Результати дослідження. Художнє ландшафтознавство і шкільний туризм. Свідоме сприйняття і розуміння туризму людиною починається із шкільних років. Для дітей туризм – найцікавіша сфера їх практичної діяльності. Проте, як не дивно, саме в цей шкільний період, ми найбільше втрачаємо в плані теоретичної підготовки учнів з туризму. Назвіть хоча б один підручник або посібник з географії, краєзнавства і туризму для учнів шкіл де природа чи ландшафти Землі, окремих її частин або країн були б описані з позиції художньої географії або художнього ландшафтознавства: описані так, щоб дитині захотілося обов’язково у майбутньому там побувати і побачити натуральну красу описаного регіону. Немає таких описів і в хрестоматіях. Скрізь лише стандартні відповіді на програмні питання, що не викликають жодних емоцій. Жива, художня мова, художнє краєзнавство, художній опис ландшафтів і туристичних маршрутів відсутні.

Можна заперечити сказане, враховуюче те, що поняття «ландшафт» надто складне для розуміння дітей. Це дійсно так, якщо його вивчати у такому ж типово шкільному стилі, як і компоненти природи. Разом з тим, до вивчення ландшафтів будь-якого регіону, особливо рідного краю, можна підійти використовуючи можливості художнього ландшафтознавства; тоді його зрозуміти буде не важче, ніж поняття «клімат», «ґрунт» тощо. Це важливо ще й тому, що саме в дитинстві на все життя формується цільний, ландшафтний, а не геокомпонентний образ, зокрема рідного краю. І не важливо, що його природа, на перший погляд, може здатися неоригінальною або не досить унікальною. Важливо, як писав К. Паустовський, «… чем больше узнаешь ее, тем все больше, почти до боли в сердце, начинаешь любить эту обыкновенную землю».

Антропогенний ландшафт і туризм. Якщо у 70-х роках ХХ ст. ще були необґрунтовані зауваження щодо «так называемых антропогенных ландшафтов», то зараз антропогенні ландшафти узаконені у численних словниках та енциклопедіях, різноманітних державних актах і включені у сферу активного пізнання. Більшість науковців під антропогенним ландшафтом розуміють такі геокомплекси «в которых на всей или на большей их площади коренному изменению под воздействием человека подвергся любой из компонентов ландшафта, включая растительность» [2. c. 53]. На початку ХХІ ст. загальна площа антропогенних ландшафтів (за приблизними підрахунками) сягає 63-65% території Землі (без Антарктиди). Сюди входять не лише сучасні антропогенні ландшафти, але й ті, що так чи інакше були трансформовані людиною у

13

минулому, а зараз занедбані. Найбільш цілеспрямовано і надто швидкими темпами антропогенізація ландшафтної сфери проходила упродовж минулих 170-150 років. У середині ХІХ ст. антропогенні ландшафти займали не більше 16-18% Землі. Зараз, навіть у не щільно заселених Південній Америці та Австралії, антропогенні ландшафти займають 37-38%, у Росії – 35-40%, у Західній Європі – 84%, в Україні – 92-94% їх території [1,3] (рис.1).

Рис. 1. Площі антропогенних ландшафтів Землі

Розвиток сучасного і майбутнього туризму неможливий без врахування

антрпогенізованої природи і наявності антропогенного ландшафту, його структури, особливостей функціонування, екологічного стану тощо. Серед антропогенних ландшафтів найбільші площі займають сільськогосподарські.

На Землі загалом, вони охоплюють 35% території, в Україні 67%, а в окремих областях (Тернопільська, Кіровоградська та ін.) – до 84%. Під впливом розорювання і надмірного пасовищного навантаження утворилися значні за площею сільськогосподарські регіони, які раніше не були властиві ні нашій планеті, ні окремим її регіонам. Яскравий приклад – територія України де природні смуги широколистих і мішаних хвойно-широколистих лісів перетворені в лісопольову, а степова – у польову зони. У межах цих зон, розвивалось землеробство, що упродовж сторіч і зараз є символом української культури, українського способу життя. У тому, що українська культура за своїми витоками є переважно сільською, землеробською, немає нічого такого, чого можна було б соромитися.

Більшість нині передових і розвинутих націй починали своє сходження із землеробства. Етнографи і культурологи вважають, що саме землеробські народи зробили найважливіший внесок у розвиток світової культури. Можна також добавити, що завдяки їм сільськогосподарський ландшафтогенез набув планетарних масштабів. Це необхідно враховувати в розвитку сучасного і майбутнього туризму, особливо в Україні, де сільськогосподарські ландшафти не лише база становлення «зеленого туризму», але є також фоновими для інших

0

20

40

60

80

100

%

Південна Америка та Австралія

Росія

Західна Європа

Україна

14

видів туристичної діяльності. Разом з тим, це не означає, що в Україні необхідно розвивати лише сільський і сільськогосподарський туризм. Кожний регіон має свої специфічні природні, історичні й соціально-економічні особливості, що дає змогу суттєво урізноманітнювати туристичну діяльність (табл.1).

Таблиця 1.

№ п/п

Природно-господарські

регіони

Фонові антропогенні ландшафти, що потребують детальних досліджень

Провідні типи і види туризму

1 Західне Полісся

Сільськогосподарські (власне польові, польові ландшафтно-інженерні системи), лісові антропогенні й частково промислові та рекреаційні

Сільськогосподарський та лісогосподарський, частково селитебний

2 Українські Карпати

Лісові антропогенні, рекреаційні, частково промислові та сільськогосподарські лучно-пасовищні

Лісогосподарський, селитебний, сільськогосподарський (лучно-пасовищний), частково промисловий

3 Поділля Сільськогосподарські (польові й садові) лісові антропогенні, селитебні, частково промислові, рекреаційні й дорожні

Сільськогосподарський (польовий і садовий), сільський, частково лісогосподарський і промисловий

4 Київське Придніпров’я

Сільськогосподарські (польові й лучно-пасовищні), лісові антропогенні, промислові, селитебні, радіаційні, дорожні та водні

Селитебний (міський і сільський), промисловий, частково сільсько- і лісогосподарський та белігеративний

5 Лівобережне Придніпров’я

Сільськогосподарські (польові), частково лісові антропогенні, промислові та селитебні.

Сільськогосподарський (польовий), частково селитебний та промисловий

6 Промислове Придніпров’я

Промислові, дорожні, водні антропогенні, сільськогосподарські (польові), селитебні, частково лісові

Промисловий, водний антропогенний, частково сільськогосподарський, селитебний, белігеративний і дорожний

7 Донбас Промислові, селитебні, сільськогосподарські (польові), дорожні, частково лісові й водні антропогенні

Промисловий і селитебний, частково сільськогосподарський і дорожний

8 Причорномор’я Сільськогосподарські (польові, садові, лучно-пасовищні), рекреаційні частково промислові дорожні й белігеративні

Сільсько- і лісогосподарський, селитебний (міський), частково промисловий і белігеративний

9 Крим Сільськогосподарські (власне польові, польові ландшафтно-інженерні системи, садові і лучно-пасовищні), рекреаційні, селитебні, лісові й водні антропогенні та дорожні

Сільськогосподарський (польовий і садовий), селитебний, частково лісогосподарський і дорожний

Промисловий ландшафт і туризм. Враховуючи особливості розвитку,

ландшафтну структуру, специфіку функціонування та вплив на природне середовище і здоров’я людей, промислові ландшафти доцільно поділяти на власне промислові та гірничопромислові.

15

Власне промислові ландшафти формуються навколо великих промислових підприємств або в промислових районах. Серед науковців зростає зацікавленість до староосвоєних, особливо старопромислових, регіонів, де антропогенні, зокрема й техногенні, ландшафтні комплекси представлені найбільш яскраво. Частіше старопромисловий район є складовою староосвоєного, але може формуватися й функціонувати самостійно. Для старопромислових районів характерним є:

– здебільшого чіткі часові й просторові межі. Ця ознака дає можливість прослідкувати процес розвитку старопромислового району, особливості й етапи формування структури антропогенних (переважно техногенних) ландшафтів, їх екологічний стан тощо. Однак, інколи часові межі формування старопромислового району визначити важко. У межах Донбасу видобуток корисних копалин ведеться з палеоліту, прослідковується упродовж тисячоліть, інтенсивно ведеться з другої половини ХІХ ст. і до теперішнього часу. Залізні руди Кривбасу почали активно розробляти лише з другої половини ХІХ ст., хоча відомо, що їх частково використовували ще степові племена сабатинівської та білозерської культур (епоха бронзи ІІІ-І тис. до н.е.). На Середньому Придністер’ї кремінь інтенсивно видобували з пізнього палеоліту (40-35 тис. років тому), упродовж мезоліту, неоліту, епох міді та бронзи (до ІІ тис. до н. е.), а в подальшому тут переважали кустарні розробки і лише з другої половини ХХ ст. формувались окремі промислові розробки пісковиків, вапняків, глин, фосфоритів та гіпсів. Чи всі названі райони можна відносити до старопромислових? Чітке визначення часових меж функціонування промислового району дає можливість встановити, до якої часової категорії промислових районів він відноситься: стародавнього освоєння, старого, нового чи новітнього;

– у старопромислових районах найбільш активно створюється і швидкими темпами накопичується специфічний компонент – техногенна речовина. Вона тут чітко виражена у всіх своїх варіантах, є суттю не лише різноманітних ландшафтних комплексів техногенного походження, але й самого старопромислового району. У старопромислових районах техногенна речовина формує техногенні горизонти: підземний, ізоляційний та наземний. Своєрідним серед них є ізоляційний горизонт, представлений асфальтовим і бетонним покриттям, ущільненими породами (глинами, пісками, різноманітним щебенем), металом, гідроізоляцією тощо. Разом горизонти формують оригінальний вертикальний техногеоекотон, який теж притаманний, здебільшого, лише старопромисловим районам;

– виокремлюючою ознакою, характерною для промислових, особливо старопромислових районів, а також селитебних, переважно міських, ландшафтів, є наявність двохярусної (наземної і підземної) структури, часто унікальних ландшафтних комплексів. У промислових районах свердловини, шахти, штольні сягають глибин інколи першого десятка кілометрів, а кар’єрні розробки наближаються до 1000 м. Ці параметри явно перевищують нижні межі ландшафтної сфери Землі, і їх величини постійно зростають. Наявність двохярусної структури ландшафтів не лише виокремлює старопромислові райони в ранг унікальних, але й призводить до розвитку та активізації

16

небажаних похідних процесів і явищ, серед яких просідання поверхні, провали й зсуви, часто з катастрофічними наслідками, підтоплення тощо. Усе разом потребує неординарних підходів до вирішення проблем оптимізації ландшафтів староосвоєних районів з двохярусною структурою. Тут часто на перший план виходять не екологічні проблеми, а проблеми стабілізації розвитку поверхні;

– повна антропогенізація всіх геокомпонентів і ландшафтних комплексів та формування надзвичайно динамічної, контрастної і своєрідної структури антропогенних, з переважанням техногенних, ландшафтів, що сприяє і стимулює розвиток активних парадинамічних і парагенетичних зв’язків з прилеглими до старопромислових районів територіями. Межі прояву парадинамічних зв’язків і процесів, мабуть можна вважати і межами впливу старопромислових районів на прилеглі території;

– старопромислові райони потребують найбільших затрат коштів і часу для їх оптимізації, розробки і реалізації заходів з раціонального природокористування та врешті-решт й охорони. Повернути геокомпоненти й ландшафтні комплекси старопромислових районів до попереднього, натурального стану неможливо. У них є лише два шляхи розвитку: без втручання людини – поступове перетворення в промислову пустелю, хоча у майбутньому така пустеля може стати й унікальним промисловим ландшафтним парком, і другий – розбудова в межах старопромислового району культурного ландшафту з оригінальними пам’ятками індустріальної культури відповідної епохи, розвитком індустріального туризму, тобто поступового переходу району із рангу старопромислового у ранг селитебно-рекреаційного, заповідного тощо.

Висновок. У сучасному і майбутньому розвитку туризму як у світі загалом, так і в межах України, суттєвою складовою (природною основою) є і будуть антропогенні та, частково, натурально-антропогенні, не натуральні ландшафти. Фоновими залишаться сільськогосподарські та лісові антропогенні ландшафти, хоча головну роль відіграватимуть селитебні й водні, суттєво зросте значення промислових, дорожних і белігеративних ландшафтів. У процесі розвитку туризму і в туристичній діяльності, знання про антропогенні ландшафти є такою ж необхідністю, як знання історії, архітектури, економіки та екології окремої країни або частини світу, психології людей, традицій і звичаїв тощо. Зацікавленість до пізнання антропогенних ландшафтів під час подорожей необхідно прививати людям уже із шкільного віку. Це дасть їм змогу у майбутньому свідоміше подорожувати, краще розуміти події та явища, що відбуваються у сучасному світі або окремих країнах.

Список використаних джерел

1. Денисик Г.І. Лісополе України / Г.І. Денисик. – Вінниця: ПП «Видавництво «Тезис», 2001. – 284 с.

2. Мильков Ф.Н. Человек и ландшафты. Очерки антропогенного ландшафтоведения / Ф.Н. Мильков. – Москва: Издательство «Мысль», 1973. – 222 с.

3. Николаев В.А. Учение об антропогенных ландшафтах – научно-методическое ядро геоэкологии / В.А. Николаев // Вестн. Моск. ун-та. Серия 5. География, 2005. - №2. – С. 35-44.

17

Казаков В. Л. Криворізький національний університет, КП Інститут розвитку міста Кривого Рогу

ОРГАНІЗАЦІЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД

На сучасному етапі розвитку туристичного ринку назріла необхідність

розвитку внутрішнього туризму в Україні з опорою на місцеві ресурси регіонів. При активному господарському освоєнні території виникає проблема пошуків нових джерел для туризму, наявне вичерпання або бідність існуючих регіональних культурно-історичних і природних ресурсів . Виходом з такої ситуації може бути використання нетрадиційних для туризму можливостей території, що призведе до формування нових видів туризму.

Особливого значення набуває пошук нових можливостей для розвитку туризму в межах промислових регіонів (наприклад Кривбасу), де відзначається високий ступінь антропогенних перетворень природних ландшафтів, різноманітна мережа промислових об'єктів, на основі яких можуть бути розроблені екскурсії і надалі розроблений індустріально-туристичний продукт. Для промислових регіонів одним з перспективних напрямів є індустріальний туризм. Потреби сьогодення вимагають постановки задач визначення сутності цього явища в галузі туризму, визначення ресурсної бази та її регіональної оцінки, обґрунтування регіональної політики розвитку індустріального туризму.

Регіональний розвиток індустріального туризму (ІТ) має будуватися на системній основі і враховувати кілька основних факторів. Їх реалізація на практиці дозволить створити регіональні туристичні кластери, регіональні туристичні комплекси, зміст та діяльність яких, сприятиме становленню ІТ, як основного напрямку розвитку туристичної галузі в промислових регіонах. До факторів , які визначають розвиток ІТ нами віднесені наступні: 1) науковий, 2) ресурсний, 3) інфраструктурний, 4) кадровий, 5) рекламний, 6) організаційний; 7) екскурсійно-методичного забезпечення.

1. Науковий фактор. Визначає розробки в галузі теорії, методології вивчення феномену ІТ, визначає зміст основних понять в галузі туризму. Під індустріальним туризмом розуміється процес тимчасового переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу місцевість у вільний час, з метою відвідування працюючих і законсервованих промислових та супутніх з ними антропогенних ландшафтів, без заняття оплачуваною роботою у відвідуваному місці.

Головним мотивом в ІТ є зацікавленість туриста технологіями виробництва і технічними артефактами. Різниця в мотивах людей до участі в турах обумовлює орієнтацію ІТ у багатьох напрямках. Мотиваційний принцип дозволяє нам розділити ІТ на 5 видів: 1)пізнавальний, 2)діловий (науковий, конгресовий), 3)екологічний; 4)спортивний (екстремальний), 5)навчальний (профорієнтаційний) [ 1 ].

2. Ресурсний фактор. Будь-який вид туризму розвивається на використанні певного виду туристичних ресурсів. В ІТ туристичним ресурсом є:

18

1)промислові ландшафти (працюючі і неробочі) – кар'єри, відвали, шахтні поверхневі провали, шахтні підземні порожнини, об'єкти виробництва (заводи, фабрики, шахтні споруди, комбінати, електростанції);

2)селітебні (робітничі та рудничні селища); 3)обслуговуючі (робочі лазні, адміністративні контори; 4)гідротехнічні (відвідні водойми, дамби ставків, підземні дериваційні

тунелі); 5)транспортні (відкотні рудничні та заводські залізниці, водостічні труби,

заводські мости, автодороги, шляхопроводи); 6)рекреаційні (сквери і парки на території підприємств або робітничих

селищ, музеї промисловості, скансени). Найбільш перспективним центром розвитку ІТ в Україні по праву є – м.

Кривий Ріг. Це обумовлено тим, що тут зосереджено: 45 працюючих шахт з видобутку залізної руди; 41 кар'єр; 89 відвалів; 26 провальних зон і зон зсування в полях шахт підземних рудників; 15 шламосховищ рудників і гірничо-збагачувальних комбінатів; 34 спелестологічних об’єктів: 12 відкритих стволів шахт (однієї

буровугільної та решти залізорудних), 3 штреки (старої шахти «Червоний Гірник», старого рудника Колачевського, обваленої шахти «Комсомольська-Дніпропетровська-1»), 11 штолень (Кочубеївські, Рахманівські, Покровська та ін.), 2 підземні виробки (на старому Кочубеївському руднику), 1 квершлаг (шахти Північної Вентиляційної колишнього рудника ім. Фрунзе), 2 провальні колодязі колишнього рудника ім. Р. Люксембург, 3 гезенки висхідних виробок (в стелі квершлагу старої шахти Північної Вентиляційної колишнього РУ ім. Фрунзе та на бортах провального колодязі шахти «Комсомольська-Дніпропетровська-1») [ 3 ];

6 енергетичних підприємств; 5 металургійних підприємств (найбільший – ПАТ «АрселорМіттал

Кривий Ріг» та гірничо-збагачувальні комбінати); 28 машинобудівних заводів; 5 хімічних заводів (Криворізький суриковий завод та ін.); 14 будівельних підприємств і організацій; 9 деревообробних підприємств; 5 підприємств легкої; 12 підприємств харчової промисловості [ 4 ]. Для Кривого Рогу характерна багата індустріальна спадщина, що включає

залишки (більше 800!) виробничих об'єктів, старих залізниць, гідротехнічних споруд, старих мостів, старих гірничопромислових ландшафтів, залишків робітничих селищ і т.д. Якщо площа міста Кривого Рогу становить 425 км², то тільки одні гірничопромислові ландшафти в ньому займають 48,8% території і ця цифра продовжує зростати [ 2 ].

19

Найбільш атрактивними об’єктами для ІТ в Кривому Розі є: 1)шахта «Родіна» як найглибша шахта Європи (1522 м глибини), шахта «Ювілейна» глибиною 1500 м і всі інші шахти (глибини понад 1200 м), 2)кар'єр Південного гірничо-збагачувального комбінату, Ганнівський і Первомайський кар'єри Північного ГЗК, що є найбільшими в Україні (площа всіх кар'єрів у місті становить 4,2 тис. га), 3)всі великі шламосховища (загальною площею 5,5 тис. га), 4)всі великі відвали ГЗК (загальна площа 7,0 тис. га), 5)система найбільших у Європі шахтних провалів ( глибиною 100-150 м , діаметром до 200-250 м) в районі шахти Гвардійської та інших шахт (загальною площею 3,4 тис. га); 6)чотири найбільших у Європі гірничо-збагачувальних комбінати (Північний, Центральний, Південний, Новокриворізький, Інгулецький); 7)металургійний комбінат ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - найбільше в даній галузі підприємство Європи; 8)музей гірничої техніки під відкритим небом і 7 промислових музеїв підприємств; 9)підземний швидкісний трамвай збудований за всіма технологіями спорудження метрополітену; 10)підземний дериваційний тунель річки Саксагань протяжністю 5,2 км з техногенним підземним водоспадом висотою 24 м.

3. Інфраструктурний фактор. Визначає сегмент регіонального індустріально-туристичного комплексу, що відповідає при організації турів за наступні необхідні елементи: 1)готельне господарство для розселення туристів; 2)транспортне забезпечення туристичних поїздок; 3)організацію харчування туристів; 4)заклади вечірніх анімаційних програм туристів. Аналіз даного сегменту в м. Кривому Розі показує, що він вимагає значного вдосконалення і значних інвестицій, територіальної реорганізації зважаючи на величезну протяжність міста (100 км практично з півночі на південь) [ 4 ].

4. Кадровий фактор. Системний розвиток ІТ повинен бути забезпечений відповідними підготовленими кадрами в галузі менеджменту туризму, екскурсійної справи, готельно-ресторанного господарства, анімації. На даний момент в Кривому Розі і всій Дніпропетровської області немає підготовки фахівців у галузі соціального обслуговування в напрямку «Туризм», в 66-ти турагентствах міста Кривого Рогу практично немає працівників дипломованих за спеціальністю « Туризм».

За останні 20 років практично зникли традиції проведення місцевих екскурсій в галузі ІТ, місто повністю був позбавлений цікавих і ерудованих екскурсоводів. Рішення цієї проблеми лежить у площині вищої освіти. На базі географічного факультету Криворізького національного університету розпочато ліцензування спеціальності «Туризм», базова вихідна кафедра – кафедра фізичної географії, краєзнавства і туризму. Цією кафедрою вже багато років ведуться наукові розробки в галузі менеджменту ІТ, на цю тематику захищена кандидатська дисертація (Пацюк В. С.), готується ще кілька дисертацій, в тому числі і докторська. До 2017 року заплановано відкриття спеціальної кафедри туризму.

5. Екскурсійно-методичне забезпечення. Основою турпродукту в ІТ є система екскурсій. Окремим питанням стоїть розробка особливих індустріальних

20

турів. Основними напрямками в розробці турів повинні бути наступні: шахтний туризм (спуск в шахту), геологічний туризм (відвідування природних геологічних пам’яток та геологічних музеїв під відкритим небом – наразі в місті створені такі 2 музеї – в Першотравневому кар’єрі Північного ГЗК та у парку ім. газети Правда), тури на кар’єри, тури на шахтні провали, виробничий туризм – тури на працюючі підприємства, тури на відвали, тури по антропогенним гідротехнічним об'єктам, тури по старовинним промисловим об'єктам, тури по транспортним об'єктам, тури по музеях промисловості, комбіновані тури за змістом і територією. Необхідна розробка системи екскурсій для різної цільової аудиторії, мотивами, віком та ін. критеріям. Необхідно написання монографій, брошур, путівників, розробка туристичних карт на тематику ІТ і т.д.

На сьогодні в місті Кривому Розі вже розроблені понад 30 екскурсійних маршрутів різноманітної індустріальної тематики, які поступово впроваджуються у життя.

6. Рекламний фактор. Реалізація даного чинника можлива, насамперед, через створення інформаційних проектів з популяризації ІТ: окремого сайту, сторінки на сайті міськвиконкому, сайтів окремих турфірм, які будуть провідниками індустріального тупродукту на ринку туризму, підготовка рекламних проспектів, буклетів, календарів, сувенірної продукції з виключно вузькопрофільною промисловою тематикою, систематична участь у туристичних виставках.

7. Організаційний фактор. Його вплив на розвиток ІТ відбувається у наступних напрямках: прийняття програми розвитку ІТ яка регламентує документа туристичної діяльності в місті, створення бази даних промислових об’єктів, консервація і збереження старовинних (особливо дореволюційних) промислових об’єктів, їх залишків або місць їх розташування, старіше 50-60 років для організації історико-індустріального туризму; спрощення та прискорення процедури оформлення пропускних документів на працюючі підприємства; укладання тристоронніх договорів між власникам працюючих підприємств, розробником турпродукту (наразі ним виступає відділ промислового туризму КП Інститут розвитку міста Кривого Рогу) та турагенствами для вирішення питання взаємодії з великими підприємствами на допуск туристів для огляду об’єктів на своїй території; вирішення питання про створення комунального підприємства «Криворізький центр промислового туризму» з 2015 року, залучення інвестицій в місто з метою перетворення ІТ в Кривому Розі на типовий приклад центру потужного в’їзного туризму.

Обраний системний підхід до організації ІТ в Кривому Розі вже на сьогоднішній день дозволив реалізувати певні наукові та методичні напрацювання в практику і зробити перші кроки у регіональному розвитку ІТ. На сесії міськради Кривого Рогу 30.01.2013 р. була прийнята «Програма розвитку промислового туризму в м. Кривому Розі на 2013-2015 роки» (рішення № 1680). При комунальному підприємстві «Інститут розвитку Кривого Рогу» (http://irm.kr.ua) з 1 березня 2013 року запрацював відділ промислового туризму

21

(керівник – к. геогр. н. Пацюк В. С.). Почалася системна реалізація цієї програми, яка дозволить створити всі умови для того, щоб за наступні 3 роки зробити з Кривого Рогу центр промислового туризму не тільки в Україні, але й у всій Східній Європі.

Реалізація системного підходу до розвитку ІТ в Кривому Розі може послужити хорошим прикладом того, як промисловий край можна перетворити в туристичний регіон за допомогою індустріального туризму.

Список використаних джерел

1. Казаков В. Л. Мотиваційний підхід до класифікації індустріального туризму // Туризм і гостинність в Україні: стан, проблеми, тенденції, перспективи розвитку. Матер. І Міжнар. Наук.-практ. Конф. – Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2012. – с. 35-40.

2. Казаков В. Л. На шляху до повного вивчення гірничопромислових ландшафтів Кривбасу // Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології: матер. ІІІ міжнар. наук. конфер. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2011. – с. 35-47.

3. Казаков В. Л. Потенціал спелестологічних об’єктів Крив басу для цілей спортивного спелеотуризму // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди. Спец. Випуск. – Переяслав-Хмельн.: Вид-во ПХДПУ, 2011. – с. 135-143.

4. Пацюк В. С. Територіальна організація індустріального туризму Криворіжжя. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. географічних наук. – Київ: КНУ, 2011. – 24 с.

Казаков В. Л., Нагорний А. І., Пацюк В. С. Криворізький національний університет, КП Інститут розвитку міста Кривого Рогу

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

«ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ В МІСТІ КРИВОМУ РОЗІ НА 2013-2015 РОКИ»

Вступ. Інтерес до традиційних видів туризму, якими є культурно-

історичний та лікувально-оздоровчий, поступово знижується, тоді як промисловий набирає стрімких обертів розвитку. Перспективність даного напряму обумовлюється наявністю великої кількості промислових об’єктів у місті Кривому Розі, які викликають інтерес у туристів. Кривий Ріг володіє цілим рядом унікальних, у тому числі всесвітньовідомих, промислових підприємств та може запропонувати потенційним туристам знайомство з потужним гірничо-металургійним комплексом, що є найбільшим на Дніпропетровщині, в Україні та Європі, тому доцільно говорити про перспективність розвитку даного напряму в нашому місті.

Мета. Розкрити зміст прийнятої в місті на сесії міськради 30 січня 2013 року регіональної програми розвитку промислового туризму в місті Кривому

22

Розі на 2013-2015 роки. Дана програма є плодом багаторічних наукових розробок науковців Криворізького національного університету, практичної підготовки великих промислових підприємств з облаштування первинної інфраструктури (оглядові майданчики, виставки, музеї) та рішучих дій місцевої влади щодо організаційного забезпечення усіх передумов реалізації програми та ідей промислового туризму на Криворіжжі.

Викладення основного матеріалу. Розвиток промислового туризму істотно впливає на такі сектори економіки, як торгівля, транспорт, зв'язок, громадське харчування, будівництво, індустрія дозвілля, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки регіону. Співробітництво між промисловістю й туристичною сферою повинне стати вигідним обом сторонам. Залучення в туристичну сферу діючих підприємств, створення реєстру пам’яток промислової архітектури, виявлення та облаштування для відвідування історичних гірничопромислових ландшафтів сприятиме формуванню нового – позитивного іміджу нашого міста та надасть додаткових можливостей у плані залучення інвестицій.

Завданням міської влади є забезпечення становлення промислового туризму в місті, як високорентабельної галузі економіки, важливого засобу культурного і духовного розвитку громадян, що сприятиме підвищенню якості їх життя, утворенню додаткових робочих місць, збільшення валютних надходжень до міста, підвищенню його авторитету як в Україні, так і за її межами. Ефективним засобом виконання цих завдань є комплекс заходів Програми розвитку промислового туризму.

Основна проблема проекту. До теперішнього часу місто не мало комплексу заходів, які були б спрямовані на розвиток промислового туризму, його інфраструктури, системи маршрутів, екскурсій і турів, підготовки та використання досвідчених кадрів, отримання прибутку від туристичної діяльності.

Криворізький регіон має комплекс передумов становлення промислового туризму, зокрема: потужні та різнопрофільні працюючі підприємства (4 гірничо-збагачувальні комбінати, металургійний комбінат ПАТ «АрселоМіттал Кривий Ріг», найглибші шахти в Європі глибиною понад 1,5 км), система унікальних гірничопромислових ландшафтів європейського значення (шахтні провалля, великі кар’єри), понад 800 історико-культурних об’єктів індустріальної спадщини. На сьогоднішній день дані ресурси майже не задіяні в туристичній галузі, хоча й володіють значним потенціалом, який було б необхідно використати у перспективі.

Проблеми розвитку промислового туризму на Криворіжжі нерозривно пов’язані з тим, що місто фактично невідоме як центр промислового туризму та недостатньо позиційоване на туристичному ринку країни. На даний час маркетинг туристичного потенціалу Кривого Рогу майже не проводиться. Будучи одним з найбільших міст Дніпропетровщини, місто не здійснює

23

рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку.

Найсуттєвішими перешкодами розвитку промислового туризму в регіоні є наступні:

- негативний імідж промислового міста Кривого Рогу в цілому щодо організації тут туристичної діяльності;

- відсутність якісного рекламно-інформаційного забезпечення; - недостатньо розвинута транспортна інфраструктура (мережа автодоріг,

авіасполучення), здатна забезпечити внутрішні та закордонні пасажироперевезення;

- низький рівень розвитку сегменту обслуговування туристів; - відсутність нормативно-правової бази, яка сприятиме розвитку

промислового туризму; - несприятливий інвестиційний клімат щодо розвитку промислового

туризму. «Програма розвитку промислового туризму в місті Кривому Розі» є

інноваційним продуктом, оскільки відсутня практика позиціювання міста як центру промислового туризму, а інформаційна політика щодо туристичних можливостей Кривого Рогу є нерозвиненою.

Упровадження проекту дозволить сформувати позитивний туристичний імідж міста, який сприятиме залученню більшої кількості вітчизняних та зарубіжних туристів, різних інвестиційних проектів, і відповідно соціально-економічний розвиток регіону. Привабливий імідж є одним із визначальних чинників сприйняття індустріального регіону і формування довкола нього позитивно налаштованого суспільного середовища.

Досягнення таких результатів потребує активних дій міської влади та капітальних вкладень у забезпечення передумов розвитку промислового туризму. Його реалізація забезпечуватиметься спільними зусиллями органів місцевого самоврядування, підприємців, науковців, підтримкою депутатського корпусу міської ради.

Розвиток промислового туризму в місті заплановано за рахунок здійснення заходів за такими основними напрямами:

1. Формування ефективної структури управління розвитком промислового туризму в місті та створення системи туристично-екскурсійних маршрутів.

2. Розвиток матеріальної бази та туристичної інфраструктури. Використання індустріально-туристичних ресурсів та індустріальної спадщини для розвитку промислового туризму.

3. Кадрове та науково-методичне забезпечення туристичної галузі. 4. Рекламно-інформаційне забезпечення туристичної галузі. Кривий Ріг – велике індустріальне місто, де наявні як гірничопромислові,

так і фабрично-заводські об'єкти, що мають розгалужену полівидову структуру. Вище викладене підтверджує те, що місто Кривий Ріг представляє собою значний інтерес для розвитку в місті промислового туризму, оскільки у ньому зосереджена

24

потужна база працюючих промислових об’єктів та об’єктів індустріальної спадщини, що також обумовлює перспективність розвитку даного напряму.

Проблематика, на основі якої виникла ідея щодо розробки цього проекту полягає в тому, що сучасний стан галузі промислового туризму не відповідає його потенційним можливостям. Діяльність підприємств міста спрямована безпосередньо на потреби виробництва, однак їх величезний потенціал не використовується в належній мірі в галузі промислового туризму.

Промисловий туризм має сприяти місцевому економічному розвитку, стимулювати ринкові відносини, активно впливати на розвиток суміжних галузей економіки (готельно-ресторанний бізнес, транспортні перевезення тощо), зайнятість населення, роботу з охорони пам’яток історії та культури, підвищення культурного рівня туристів. Промисловий туризм має позитивний вплив на підвищення привабливості та ефективності діяльності шляхом зміцнення економічної структури як окремих промислових одиниць, так і в цілому міста.

Саме тому розвиток промислового туризму є одним із чинників, що може позитивно вплинути на туристичний імідж міста.

Для ефективного розвитку туристичної галузі необхідно враховувати низку важливих факторів, серед яких:

- науковий, що визначає розробки у сфері теорії, методології вивчення феномена індустріального туризму, зміст основних понять у галузі туризму;

- ресурсний, яким у промисловому туризмі є парагенетичні комплекси антропогенних ландшафтів;

- інфраструктурний, що визначає сегмент туристичного комплексу та відповідає за необхідні елементи організації турів (готельне господарство, транспортне забезпечення, заклади харчування, заклади вечірніх анімаційних (розважальних) програм туристів);

- кадровий – забезпечення підготовленими кадрами в галузях менеджменту туризму, екскурсознавства;

- екскурсійно-методичний (екскурсії, «портфелі екскурсовода», схеми маршрутів, буклети, путівники тощо).

Важливими також є рекламний та організаційний фактори. На розв’язання визначених проблем туристичній галузі міста й

спрямовано заходи Програми розвитку промислового туризму в місті Кривому Розі на 2013 – 2015 роки.

Основна ідея промислового туризму – подолання негативного ставлення до промислових міст, ознайомлення людей з надбаннями індустріальної епохи, показ кращих зразків індустріальної цивілізації. Основними цільовими групами користувачів проекту мають стати населення міста, вітчизняні та закордонні туристи, внутрішні та зовнішні інвестори.

Разом з цим, цінність проекту полягає в тому, що він забезпечує початок комплексної взаємодії органів місцевого самоврядування, підприємств різних галузей промисловості, наукових закладів, фінансових і підприємницьких структур для всебічного розвитку промислового туризму в місті Кривому Розі.

25

Головною метою Програми є здійснення заходів, спрямованих на розвиток туристичної галузі, забезпечення умов для повноцінного розвитку промислового туризму, створення якісного туристичного продукту, здатного відобразити все різноманіття індустріальної спадщини та максимально задовольнити потреби внутрішнього й міжнародного туризму за умови забезпечення екологічної рівноваги та збереження культурної спадщини.

Для комплексної реалізації поставленої мети (протягом 2013-2015 років) вже вирішуються наступні основні завдання:

- забезпечення поступального розвитку промислового туризму, створення сприятливих передумов для формування якісного та конкурентоспроможного туристичного продукту й позиціювання його на державному та міжнародному туристичних ринках;

- створення відділу розвитку промислового туризму на базі комунального підприємства «Інститут розвитку міста Кривого Рог»" Криворізької міської ради з метою формування та становлення галузі;

- залучення провідних промислових підприємств міста до розвитку промислового туризму;

- створення розвинутої інфраструктури промислового туризму; - підтримка розвитку малого та середнього підприємництва у сфері

туристичної інфраструктури; - організація зон відпочинку на базі техногенних ландшафтів

(рекультивованих територій); - проведення маркетингових досліджень у туристичній галузі, представлення

міста на національних і міжнародних туристичних виставках в Україні та за кордоном; - створення туристичного бренду міста та його просування; - проведення активної рекламної діяльності, спрямованої на формування

іміджу міста як туристичного центру, виведення його на український та міжнародний туристичний ринок;

- створення сприятливого організаційно-правового середовища у сфері промислового туризму;

- формування кваліфікованого кадрового та наукового потенціалу галузі, створення системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

- збереження, відновлення та охорона унікальних пам’яток індустріальної спадщини Криворіжжя;

- створення туристичних коридорів у межах міста як основних векторів екскурсійної діяльності за програмами турів та забезпечення транспортної доступності до важливих індустріально-туристичних об’єктів;

- забезпечення організаційних заходів і технічних вимог до безпеки туристів. Виконання Програми дасть змогу реалізувати індустріально-туристичний

потенціал міста в галузі промислового туризму, сприятиме зростанню економічної активності, розвитку малого й середнього бізнесу, створенню робочих місць у різних секторах економіки, вихованню дітей і молоді на засадах патріотизму, любові до рідного міста.

26

Результатом виконання заходів Програми буде зростання туристичного іміджу міста на державному та міжнародному рівнях, збільшення надходжень до бюджету й, відповідно, зростання добробуту та зайнятості населення, створення якісного туристичного продукту й формування конку-рентоспроможної на внутрішньому та світовому ринках індустрії туристичних послуг завдяки ефективному використанню туристичного потенціалу міста, забезпеченню на цій основі комплексного розвитку тери-торії, реалізації його соціально-економічних інтересів при збереженні еколо-гічної рівноваги.

Прогнозні дані та показники реалізації Програми – реалізація цілей Програми дозволить сформувати ринок туристичних послуг в межах міста Кривого Рогу та Криворізького регіону, збільшити кількість в’їзних туристів в декілька разів; збільшити кількість робочих місць екскурсоводів, створити парк спеціальних автобусів для перевезення туристів, заповнити заклади розміщення, створити робочі місця в галузі анімації туристів; все разом узяте сприятиме наповненню міського бюджету та розвитку економіки регіону в цілому.

Реалізація Програми становлення промислового туризму сприятиме розвитку супутніх галузей економіки, а саме:

- розширення мережі туристичних та екскурсійних підприємств; - створення спеціалізованих туристичних фірм в галузі промислового туризму; - розширення сфери розміщення туристів; - розширення мережі закладів харчування різних типів та класів; - розвиток транспорту та транспортної інфраструктури (доріг, автостоянок,

парковок, під’їздів, системи покажчиків – дороговказів); - розвиток сфери дозвілля (музеїв, театрів, виставкових та концертних

залів, розважальних закладів, спортивних об’єктів); - залучення поліграфічних підприємств для друку путівників, брошур,

буклетів, наукової літератури; - розширення мережі підприємств по виготовленню сувенірної продукції; - розширення мережі підприємств побутового обслуговування населення; - забезпечення підготовки фахівців менеджерів та екскурсоводів в галузі

туризму. Висновок. Реалізація даного проекту стане економічним поштовхом не

лише для розвитку туристичної, а й суміжних з нею видів діяльності. Діяльність за даним проектом передбачає подальше створення комунального підприємства «Криворізький центр промислового туризму», що буде функціонувати на засадах самоокупності.

Виконання завдань Програми вже проходить свою реалізацію в рамках окремого відділу промислового туризму комунального підприємства «Інститут розвитку міста Кривого Рогу», розширення мережі спеціалізованих закладів у галузі харчування, розміщення та розваг туристів, місцевого підприємництва на основі подальшого розвитку існуючої системи турагенств та відкриття нових туристичних фірм. Програма вже надає можливості урізноманітнити та розширити діяльність багатьох місцевих громадських організацій на засадах патріотизму.

27

Смаль І. В., Смаль В. В. Ніжинський педагогічний університет ім. М. Гоголя

ТУРИЗМ ВИРОБНИЧОЇ СПАДЩИНИ

У КОНТЕКСТІ СТРУКТУРИЗАЦІЇ ФОРМ І ВИДІВ ТУРИЗМУ У статті зроблена спроба впорядкувати використання категорій "форма туризму", "вид

туризму" і "різновид туризму", з'ясовано місце туризму виробничої спадщини у системі туристичних явищ, проаналізовано існуючі різновиди туризму виробничої спадщини.

Ключові слова: туризм виробничої спадщини, форма туризму, вид туризму, різновид туризму, сталкінг, туризм підземель, техногенний туризм, індустріальний туризм.

Смаль И.В., Смаль В.В. Туризм промышленного наследия в контексте

структуризации форм и видов туризма В статье сделана попытка упорядочить использование категорий "форма туризма",

"вид туризма" и "разновидность туризма", выяснено место туризма промышленного наследия в системе туристических явлений, проанализированы существующие разновидности туризма промышленного наследия.

Ключевые слова: туризм промышленного наследия, форма туризма, вид туризма, разновидность туризма, сталкинг, туризм подземелий, техногенный туризм, индустриальный туризм.

Smal I.V., Smal V.V. Industrial heritage tourism in the context of structuring of tourism forms and types

The main goal of this paper is an attempt to regularize the usage of such notions as "tourism forms", "types of tourism", and "a variety of tourism". The place of industrial heritage tourism in the system of tourism phenomenons and existing types of industrial heritage tourism are analyzed in the paper.

Keywords: industrial heritage tourism, tourism forms, types of tourism, a variety of tourism, stalking, tourism of the underground, industrial tourism.

Постановка проблеми. Туризм, як феноменальне соціально-економічне

явище, потребує детального вивчення і теоретичного осмислення. Важлива роль у цьому процесі відведена географії туризму, нинішній етап розвитку якої доцільно розглядати як час накопичення первинної інформації та емпіричних досліджень. Паралельно з акумулюванням відомостей, отриманих на основі практичної діяльності, формуються методологічні підвалини географії туризму. У цьому контексті важливими науковими завданнями є класифікація туристичних процесів, окреслення й аналіз нових напрямків розвитку туризму та формування наукового понятійного апарату. Підійти до хоча б часткового розв’язання цього триєдиного завдання ми спробуємо на прикладі туризму виробничої спадщини – відносно нового явища у царині туризму, яке однак вже встигло стати інструментом розвитку депресивних районів давнього промислового освоєння. У розвинутих країнах Європи та Північної Америки накопичений певний досвід його функціонування, що став основою для емпіричного аналізу та наукових інтерпретацій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До питань класифікації туризму як суспільного явища та упорядкування понятійного апарату географії рекреації

28

та туризму неодноразово зверталися вчені та практики. Відомі класифікаційні схеми належать А. Александровій та М. Крачилу [12; 16]. Головною їх особливістю є універсалізм і намагання виокремити та логічно поєднати існуючі форми і види туризму, що є досить складним методичним завданням. На проблемах упорядкування понятійного апарату акцентують свою увагу як окремі дослідники (О. Бейдик, І. Смаль, Ф. Шандор та М. Кляп), так і авторські колективи [1; 8; 9; 15]. Попри розробку ґрунтовних глосаріїв, проблема лишається актуальною, оскільки поява нових туристичних явищ, понять і термінів – процес, що вимагає постійної уваги.

Однією з перших наукових праць із проблем туризму виробничої спадщини стала стаття "Шахти та кар’єри: туризм виробничої спадщини", підготована британцем Дж. Едвардсом (J. Edwards) та іспанцем Дж. Ллурдесом (J. Llurdes) [17]. Авторами, зокрема, сформульовано часто цитоване визначення туризму виробничої спадщини, згідно якого це – "<…> форма туризму, пов’язана з розвитком туристичної діяльності та туристичної індустрії на основі використання територій, споруд, будівель та інших об’єктів, що виникли і розвивались у минулому для виробничого призначення" [17, c. 342]. До виробничої спадщини дослідники віднесли матеріальні залишки виробництва (будівлі, машини, обладнання, виробнича архітектура), індустріальний ландшафт, продукцію, виробничі процеси, відповідну документацію, житлові будинки робітників та власників, об’єкти соціальної інфраструктури.

На пострадянському просторі науковий інтерес до туризму виробничої спадщини з'явився на початку ХХІ ст. Наукові розвідки і ґрунтовні дослідження А. Бабкіна, В. Боголюбова, В. Казакова, В. Пацюк, О. Пендерецького, В. Смаль поклали початок детальному вивченню цього явища і розвинули його головні положення [2-6; 13; 14]. Щоправда, вітчизняні вчені і російські дослідники частіше користуються термінами "індустріальний туризм", "техногенний туризм" та "промисловий туризм", які, на нашу думку, є похідними від поняття "туризм виробничої спадщини".

Постановка завдання. Автори пропонованої студії ставили перед собою три головні завдання: 1) висловити своє бачення на використання категорій "форма туризму", "вид туризму" і "різновид туризму"; 2) з'ясувати місце туризму виробничої спадщини у системі туристичних явищ; 3) проаналізувати існуючі на сьогодні різновиди туризму виробничої спадщини, дати їм чіткі однозначні визначення й окреслити шляхи розвитку у світі та Україні.

Виклад основного матеріалу. Одним із важливих моментів у практиці теоретичного осмислення туристичної діяльності є класифікація туризму, природа якої полягає у виділенні окремих його форм, видів і різновидів за певними ознаками, напрямками та підходами.

Переконані, що класифікаційна схема туризму є типовою знаковою системою, що повинна складатися з однозначно інтерпретованих і трактованих складових частин – форм, видів і різновидів туризму, якими слід оперувати у процесі наукової рефлексії. Така система допоможе структурувати процес наукового

29

пізнання у царині туризму з метою надання йому певної адекватності реакції з боку його учасників на ті чи інші "знаки" – форми, види і різновиди туризму.

Користуючись класичними канонами системного підходу, вибудуємо логіко-структурну модель туристичної знакової системи "Класифікація туризму" у вигляді логічного ланцюжка: форми туризму → види туризму, виділені згідно певної класифікаційної ознаки, як компоненти туристичної знакової системи → різновиди туризму як елементи туристичної знакової системи. При цьому наголошуємо, що автори не ставили перед собою завдання створити всеохоплюючу класифікаційну модель, а обмежитись апробуванням запропонованого підходу до вирішення проблеми. Саме тому приклади видів і різновидів туризму наведені з урахуванням проблеми, винесеної до заголовка запропонованої для обговорення статті (рис. 1).

Рис. 1. Логіко-структурна модель туристичної знакової системи

«Класифікація туризму»

Поняття "форма туризму" і "вид туризму" тісно переплетені між собою. У практиці туристичного бізнесу їх фактично не ідентифікують, що і створює певний різнобій у дефініціях у площині наукової рефлексії. На теоретичному рівні головним критерієм виділення форм туризму слід вважати можливість їх

Форми туризму

Міжнародний туризм

Внутрішній туризм

Виїзний туризм

В'їзний туризм

Національний туризм

Туризм у межах країни

Види туризму

За метою

подорож

і

За способом

пересування

За джерелами

фінансування

За видами транспорту

За спрямованістю

потоків

За характером

природного

середовищ

а

За характером

соціального середовища

За ступенем

впливу на

довкілля

За видами ресурсів

За кількістю

туристів

За ступенем

ризику для

життя

За циклічністю

потоків

За характером

задоволення потреб

За ступенем

ризику для

життя

Подієвий туризм Туризм виробничої спадщини

Туризм природної спадщини

Туризм культурної спадщини

Різновиди туризму

Індустріальний туризм Техногенний туризм Шахтний туризм Туризм підземель

30

подальшої класифікації – виділення окремих видів туризму за різноманітними ознаками, напрямками та підходами.

Ми пропонуємо такий алгоритм означення і виділення форм, видів і різновидів туризму:

Форма туризму – спосіб упорядкованого існування туризму як суспільного явища, що підпадає під різні типологічні або класифікаційні ознаки [7, с. 135].

Вид туризму – туристичне явище, виділене згідно певної типологічної або класифікаційної ознаки, розвиток якого ґрунтується на різних ресурсах одного походження і передбачає створення певних туристичних продуктів.

Різновид туризму – туристичне явище, що є неподільним згідно певної класифікаційної ознаки, розвиток якого ґрунтується на одному ресурсі і веде до створення певного туристичного продукту.

Для виділення окремих видів туризму можуть бути використані такі класифікаційні ознаки: мета подорожі, спосіб пересування, види транспорту, спрямованість туристичних потоків, характер природного і соціального середовища, характер задоволення фізіологічних, соціальних та економічних запитів і потреб, ступінь впливу на довкілля, ступінь ризику для життя, види природних і культурно-історичних ресурсів, що використовуються, вік учасників тощо.

Подальша диференціація туристичного явища, виділеного згідно певної класифікаційної ознаки, що підпадає під формулювання "вид туризму", вестиме до виділення "різновиду туризму" – туристичного явища, яке на даному етапі розвитку туризму є неподільним згідно певної класифікаційної ознаки і в своєму розвитку орієнтується лише на певні атракції, наприклад, сакральну архітектуру, виставки або шахти. Важлива ознака туристичних явищ, що підпадають під категорії "вид" і "різновид" – створення туристичних продуктів і їх реалізація на ринку туристичних послуг.

Беручи за робочу гіпотезу такий підхід, констатуємо, що формами туризму є міжнародний, національний або виїзний туризм, видами туризму – медичний, діловий, релігійний, туризм виробничої спадщини і таке інше, різновидами туризму – велосипедний, фестивальний, шахтний тощо. Запропонувати єдину класифікаційну схему, яка б включала всі форми, види і різновиди туризму, наразі не уявляється можливим через її надмірну громіздкість. Тому зроблена спроба структурування лише туризму виробничої спадщини.

Насамперед, акцентуємо увагу на тому, що туризм виробничої спадщини це – вид туризму, пов’язаний із використанням надбань матеріальної виробничої культури. Його розвиток ґрунтується на основі використання територій, технічних споруд, будівель та інших об’єктів виробничого призначення як у минулому, так і теперішньому часі.

Туризм виробничої спадщини розглядається як ефективний напрямок регіональної реструктуризації господарства. Такий вид туризму здатний зберегти регіональну ідентичність і стимулювати місцеву сферу послуг та зайнятість. Окрім того, розвиток туризму виробничої спадщини здатний стати

31

засобом покращання іміджу району та створення своєрідної протидії громадському упередженому ставленню до депресивних територій.

Новий вид туризму здобуває зростаючу популярність серед туристів. Постіндустріальне суспільство сформувало освіченого, незалежно мислячого туриста, який шукає нових вражень та досвіду. На старше покоління колишні виробничі об’єкти справляють ностальгічне враження через зростаючу деіндустріалізацією суспільства, витіснення традиційних виробничих процесів комп’ютеризованими та автоматизованими технологіями. Молоді люди прагнуть новизни, пізнання чогось відмінного від раніше баченого. Саме це бажання помножене на хотіння виділитися привело до появи різновиду туризму виробничої спадщини, який отримав назву "сталкінг" – субкультурний вид молодіжного дозвілля і туризму, аматорське, як правило, самовільне дослідження промислових об'єктів.

Безперечно, всі регіони, що запроваджують стратегії виробничого туризму, пройшли різний шлях історичного розвитку і володіють унікальними зібраннями виробничих пам’яток, що можуть використовуватись із туристичними цілями. Проте, можна виокремити групи певних виробничих туристичних атракцій. Перша група об’єднує колишні промислові підприємства чи те, що від них лишилось. Ці атракції є досить популярними серед відвідувачів і включають як об’єкти, що розташовані під землею (шахти), так і на поверхні землі (доменні печі, заводи, доки тощо). Часто ці виробничі майданчики відновлені і трансформовані у музеї, що демонструють історію промислової діяльності. Деякі покинуті промислові об’єкти пропонують інші розваги, скажімо, перегляд фільмів, проведення концертів, інші культурно-освітні заходи. Популярним є переобладнання колишніх цехів у торговельні центри, мистецькі галереї тощо. В інших випадках виробничі об’єкти занедбані свідомо аби донести відвідувачам "естетику деіндустріалізації", "естетику депресивного ландшафту" [17, c. 343].

Транспортні об’єкти формують другу групу виробничих туристичних атракцій. Зазвичай, вони належать до виробничої спадщини залізничного чи водного транспорту. Третя група включає соціально-культурні атракції, які пов’язані з виробничим минулим регіону. Це можуть бути помешкання робітників чи власників промислових підприємств, об’єкти соціальної інфраструктури. Деякі традиційні промислові регіони (Уельс у Великій Британії, Фландрія у Бельгії, Лотарингія у Франції, Рур у Німеччині, Донбас в Україні, Нижня Сілезія у Польщі) пропонують всі три групи атракцій, у той час як інші – лише окремі з них.

На основі виділених груп атракцій розвивається кілька різновидів туризму виробничої спадщини – індустріальний або промисловий, техногенний, туризм підземель, шахтний туризм.

Індустріальний (промисловий) туризм – подорож до промислового району з метою споглядання або вивчення індустріальних ландшафтів і знайомства з унікальними зразками діючих та закритих промислових об’єктів.

Техногенний туризм – подорож із метою споглядання техногенних ландшафтів і знайомства як з діючими, так і вилученими з використання виробничими об’єктами та кинутими поселеннями.

32

Туризм підземель – подорож штучно створеними підземними об’єктами. До таких об’єктів належать катакомби, тунелі, бомбосховища, каналізаційні колектори, бункери тощо. Туризм підземель набирає популярності у великих містах Європи та України. Як приклад можна навести пропозиції щодо організації подібних турів у Берліні, Львові, Одесі, Луцьку, Острозі [10; 11]. Щоправда, туризм підземель, маючи дуже потужну ресурсну основу, у наших містах знаходиться у зародковому стані і потребує як спеціальних досліджень, так і капіталовкладень.

Шахтний туризм – подорож, метою якої є відвідування як діючих, так і виведених з експлуатації шахт. На прикладі даного туристичного явища проілюструємо складність структуризації туризму. З одного боку, шахтний туризм може носити пізнавальний, розважальний, пригодницький, лікувальний характер і класифікуватися згідно таких підходів. З іншого боку, ні в кого не викликає сумнівів виділення таких видів туризму як пізнавальний, пригодницький, лікувально-оздоровчий тощо, які, як ресурс можуть використовувати шахти. Таке явище перетворення, переходу з одного виду туризму в інший із набуттям нових властивостей і функцій пропонуємо називати туристичною метаморфозою. Але, наразі, дана проблема не є предметом дослідження даної студії, тому повертаємося до теми, винесеної до заголовка.

Подальша диференціація туризму виробничої спадщини і застосування інших класифікаційних ознак веде до виділення гірничопромислового і фабрично-заводського [2], технологічного і пенітенціарного туризму, туризму військової, транспортної, спортивної, гідротехнічної спадщини тощо.

Туризм виробничої спадщини зародився у Великій Британії – батьківщині індустріальної революції, де і спад у розвитку промисловості розпочався раніше, ніж у решті розвинутих країн. Максимального значення частка зайнятих у промисловості Великої Британії досягла вже у 1955 р. Вона склала майже 48 %. Після чого домінувала тенденція до скорочення як абсолютного, так і відносного показника промислової зайнятості, відповідно – зростала ресурсна база для розвитку туризму виробничої спадщини [6].

Із Великої Британії новий вид туризму поширився в інші країни Європи. Активізувався цей процес завдяки успішному досвіду розвитку даного виду туризму у Рурському районі Німеччини, де у 1999 р. було завершено формування регіонального "Маршруту виробничої спадщини". Подорожуючи цим маршрутом, туристи можуть відвідати 19 поселень, що презентують регіональну історію виробництва вугілля та сталі. Всі об’єкти взаємозв’язані і до них можна дістатись різними видами громадського транспорту. Крім цього, туристам пропонується ще 25 тематичних маршрутів, наприклад, тур "Місцеві залізниці" [18].

Наслідуючи приклад Руру, все більше регіонів Європи стали звертатись до туризму виробничої спадщини як додаткового засобу структурної перебудови. Відповідні програми різного рівня були прийняті у цьому напрямку у Західній Фландрії (Бельгія), Телфеді (Велика Британія), Каталонії (Іспанія), Кротоне (Італія), Лотарингії (Франція) та ін. Існуючу мережу виробничих

33

туристичних маршрутів планується доповнити "Європейським маршрутом виробничої спадщини", що братиме початок у британському Айренбріджі (Ironbridge) і закінчуватись на території німецького Руру [18].

Колишні соціалістичні країни Східної Європи також напрацювали певний досвід розвитку туризму виробничої спадщини, хоча постіндустріальні процеси розпочались у них пізніше у порівнянні із західними сусідами. Характерною рисою східноєвропейської індустріалізації була надзвичайно висока концентрація промисловості у столичних містах та інших адміністративних центрах. Радикальні зміни розпочались лише з розпадом соціалістичної системи і багато промислових підприємств, особливо важкої промисловості, було закрито. У 2000-х роках було реалізовано цілий ряд успішних проектів із трансформації виробничих будівель у клуби, театри, мистецькі галереї, торговельні центри, ресторани, музеї.

Потужну ресурсну базу для розвитку туризму виробничої спадщини має і Україна. Насамперед, це стосується індустріальних районів, таких як Донбас і Придніпров'я. Шахти, кар’єри, терикони, металургійні і хімічні комбінати, заклади пенітенціарної служби, промислові містечка з усією інфраструктурою – далеко не повний перелік об’єктів, що володіють більшою або меншою туристичною привабливістю у межах індустріальних осередків країни.

На сьогодні в Україні найбільш знаним є тур Чорнобильською зоною. Поїздка до неї передбачає екскурсію Прип'яттю із відвіданням Ільїнської церкви, парку Слави, річкового порту, житлових масивів, школи, дитячого садка, об’їзд території АЕС та споглядання саркофагу з оглядового майданчика. У країні є і інші постіндустріальні міста, які можуть запропонувати певний набір атракцій туризму виробничої спадщини. Наприклад, м. Степногірськ у Запорізькій області, що виникло як місто-супутник закритого нині гірничо-збагачувального комбінату чи кримське місто Щелкіно, де знаходяться залишки недобудованої Кримської атомної станції та експериментальної сонячної станції. Ще один унікальний об’єкт – місто-привид Орбіта поблизу Чигирина – місце поселення будівельників Чигиринської АЕС. Після замороження зведення електростанції, фактично всі мешканці, за винятком декількох десятків сімей, покинули місто. Сьогоднішня Орбіта – один із неформальних центрів розвитку сталкінгу.

Для розгляду можливостей розвитку туризму виробничої спадщини, у першу чергу, необхідно здійснити інвентаризацію колишніх виробничих об’єктів у всій їх різноманітності з точки зору розвитку туризму. Розробка цікавих та змістовних маршрутів є вагомою частиною роботи, яку здатні виконати науковці спільно з практиками туристичної справи. Важливою є координація зусиль всіх задіяних сторін (туристичних фірм, науковців, місцевої громади), яку могла б забезпечити місцева влада. А ще, можливо, найголовніше – активне рекламне просування об’єктів і туристичних продуктів, створених на базі атракцій виробничої спадщини. Вдала реклама здатна перетворити щось занедбане і відразливе в очах місцевих жителів на дещо надзвичайно притягальне для туристів.

Безперечно, туризм виробничої спадщини не зможе конкурувати за принадністю з усталеним уявленням про туризм і відпочинок. Так само він не

34

зможе відшкодувати збитків, нанесених реструктуризацією. Адже нове працевлаштування ніколи не зможе компенсувати втрати робочих місць, обумовлених закриттям підприємств. І проблема полягає не лише у кількості, а і в специфіці роботи. Вона може бути ненадійною через сезонність, а крім того кардинально відрізнятися від роботи на підприємстві. Колишньому робітникові буде не просто перекваліфікуватись у екскурсовода. Неминучим також є виникнення конфліктів зацікавлених сторін, які переслідують різні цілі, яких вони збираються досягти з допомогою туризму. Однак все це не означає, що туризм виробничої спадщини не слід розвивати. Це – можливість для районів, що не мають традиційних туристичних ресурсів, розвивати туризм і перетворити його в інструмент регіонального розвитку. Розвиток туризму виробничої спадщини здатний змінити імідж району з безнадійно депресивного на такий, що шукає і знаходить шляхи розв’язання проблем, що в свою чергу може посилити інші ініціативи з відродження, пов’язані з інноваційною політикою, підтримкою бізнесу, залученням інвестицій.

Перетворення виробничого туристичного потенціалу в ресурс повинно стати невід’ємною частиною програм регіонального розвитку. Від того наскільки правильно і ефективно врахована постіндустріальна специфіка території в туристичному розвитку регіону, залежить її роль і місце на туристичному ринку.

Висновки і перспективи подальших розвідок. Проведене дослідження дозволяє зробити кілька висновків. По-перше, розмежування понять "форма", "вид" і "різновид" туризму сприятиме чіткішому розумінню природи туристичних процесів. По-друге, туризм виробничої спадщини – родове поняття, з-під даху якого вийшла низка видів і різновидів туризму, що використовують об’єкти виробництва як ресурсну основу розвитку: індустріальний або промисловий, техногенний, шахтний, туризм підземель тощо. По-третє, туризм виробничої спадщини – дієвий інструмент регіонального розвитку промислових депресивних районів. По-четверте, туризм виробничої спадщини – нове постіндустріальне явище, яке вимагатиме постійної уваги як з боку практиків, так і з боку науковців.

Список використаних джерел

1. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії / О. О. Бейдик. – К. : Палітра, 1997. 2. Казаков В. Л. Техногенний туризм у системі природокористування / В. Л. Казаков, Т. А. Казакова, О. Й. Завальнюк // Екологія і раціональне природокористування: Зб. наук. праць Сумського держ. пед. ун-ту. – Суми : 2006. 3. Пацюк В. С. Індустріальний туризм і перспективи його розвитку в Україні / В. С. Пацюк // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. – Серія: Географія. – 2008. – № 15. 4. Пацюк В. С. Особливості становлення індустріального туризму на туристичному ринку України / В. С. Пацюк // Вісник Київського національного університету імені Т. Шевченка. – Серія "Географія". – 2010. – № 57. – С. 47-49. 5. Пендерецький О. В. Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення : [монограф.] / О. В. Пендерецький. – Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2011. 6. Смаль В. В. Туризм виробничої спадщини як продукт постіндустріальних трансформацій / В. В. Смаль // Географія та туризм. – К. : Альтерпрес, 2010. – Вип. 9. – С. 27–34. 7. Смаль Ігор. Географія туризму : [навч. пос.] / Ігор Смаль – Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2011. 8. Смаль І. В. Географія туризму та рекреація: словник-довідник / І. В. Смаль. – Тернопіль :

35

Навчальна книга – Богдан, 2010. 9. Сучасні різновиди туризму : [навч. пос.] / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. – К. : Знання, 2011. 10. Підземний Берлін: таємнича подорож у світ історії та бетону [електронний ресурс] – Режим доступу : http://www-origin.dw-world.de. 11. ТОП-5 містичних підземель України [електронний ресурс] – Режим доступу: http://iloveukraine.com.ua/blog/post/154. 12. Александрова А. Ю. Международный туризм / А. Ю. Александрова. – М. : Аспект Пресс, 2001. 13. Бабкин А. В. Специальные виды туризма / А. В. Бабкин. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2008. 14. Боголюбов В. С. Организация специальных видов туризма [учеб. пос.] / В. С. Боголюбов. – СПб : ГИЭУ, 2010. 15. Большой Глоссарий терминов международного туризма / Под ред. М. Б. Биржакова, В. И. Никифорова. – СПб. : Издательский дом Герда, 2006. 16. Крачило Н. П. География туризма / Н. П. Крачило. – К. : Вища шк., 1987. 17. Edwards J. Mines and quarries: Industrial heritage tourism / J. Edwards, J. Llurdes // Annals of Tourism Research. – 1996. – № 23. – P. 341-363. 18. European Route of Industrial Heritage [електронний ресурс] – Режим доступу : www.nwmainterregiic.org/02projects.fr.htm і www.erih.de. 19. LvivOnline : екскурсії містом [електронний ресурс] – Режим доступу: http://lviv-online.com/ua/events/outing/excursion/ekskursiya-pidzemellya-starodavnoho-lvova/

Таушканова А., Гизатова И. А. Шадринский государственный педагогический інститут

(Российская Федерация)

ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ И РАЗВИТИЯ ИНДУСТРИАЛЬНОГО ТУРИЗМА

В статье автор дает основные понятия терминам индустриальный, раскрывает

особенности его развития. Подробно рассматриваются особенности организации промышленного туризма на Урале.

Ключевые слова: индустриальный туризм, сталкер, имидж региона.

Стремительное развитие технического прогресса в ХХ веке послужило толчком и для туристического бизнеса, который начал осваивать новые направления туристических маршрутов. Одним из таких направлений является индустриальный туризм, задачей которого является исследование различных территорий, зданий и инженерных сооружений производственного или специального назначения. Главной задачей этого направления туризма является возможность получения эстетического и психического удовольствия, а также удовлетворение исследовательского интереса у туристов. Экскурсия на промышленное предприятие – это как раз то, что нужно. Популярен такой туризм и для отдыхающих с детьми. Им очень интересен, процесс производства различных сладостей — конфет, мороженного и других продуктов.

Запарий В. В. дает такое определение: «Индустриальный туризм (от англ. «urban exploration» - городское исследование) - это исследованием забытой, или запретной части человеческой цивилизации». Это современное направление туризма, заключающееся в исследовании промышленных территорий, инженерных сооружений, зданий производственного или специального назначения, а также других заброшенных или покинутых долгое время сооружений.

Зуева Ю. М. отмечает, что очень большую роль в популярности этого вида туризма сыграл в 2007 году выход компьютерной игры S.T.A.L.K.E.R.

36

Можно сказать, что как раз появление этой игры стало применяться к людям, которые стали увлекаться индустриальным туризмом. До этого большинство таких исследователей чаще всего называли себя индустриальщиками или диггерами.

Индустриальный туризм – это сравнительно новый для России вид туризма и в последнее время его популярность, особенно среди молодых людей, все больше возрастает. Страна обладает огромным потенциалом для развития индустриального туризма, насчитывается немало регионов, в которых имеются объекты, которые могут выступать в качестве объектов индустриального туризма.

Урал уникальное место в нашей стране, которое будет интересно многим туристам. Поскольку именно на Урале было, да и сейчас расположено много производственных, промышленных и добывающих объектов, то там развит именно индустриальный туризм. Многие города Урала сегодня – это бывшие индустриальные центры.

Свердловская область - важнейший промышленный регион России - обладает относительно благоприятными ресурсами для развития индустриального туризма. В Свердловской области вновь возрос интерес к индустриальному туризму. Заброшенные промышленные, военные и социальные объекты исследуют люди в костюмах ОЗК и с фонариками в руках.

Многие ученые отмечают положительную динамику развития Свердловской области, что обеспечивает укрепление положительного имиджа региона на мировом туристическом рынке. Прямое влияние на благоприятный имидж Среднего Урала, помимо всего прочего, оказывают развитие совершенно новое направление туризма для данного региона – индустриального. С каждым днем Свердловская область привлекает все большее количество туристов из других регионов и стран своими заброшенными промышленными объектами. На сегодняшний день, Свердловская область располагает значительным природным, экономическим, историко-культурным, туристическим потенциалом, что способствует укреплению положительного имиджа территории, который в настоящее время становится ее важнейшим нематериальным активом.

Разработка и решение проблем формирования имиджа Свердловской области становятся в настоящее время все более актуальными. Практически ежегодно в столице Урала – Екатеринбурге – организуются научные конференции, семинары, посвященные этой проблеме.

Имидж может быть как положительным, так и отрицательным, негативным. Конечно, руководство Екатеринбурга стремится создать если не уникальный, то, по крайней мере, благоприятный имидж. Стоит также отметить, что имидж – понятие многогранное. Слияние различных аспектов, таких как культура, уровень жизни, образования, развитость инфраструктуры, туризма в целом экономическое развитие формируют так называемый имидж города.

Как отмечает Панкрухин А.П., имидж – это некий синтетический образ, который складывается в сознании людей в отношении конкретного лица, организации или иного социального объекта, содержит в себе значительный объем эмоционально окрашенной информации об объекте восприятия и побуждает к

37

определенному социальному поведению. Формирование собственного имиджа и усиление моментов узнаваемости Уральского региона способствует привлечению к нему внимания, дает возможность более эффективно лоббировать свои интересы, улучшать инвестиционный климат, получать дополнительные ресурсы для развития региональной экономики, становиться кадровым резервом федеральных элит.

Если говорить непосредственно о регионах Урала, то решающую роль в формировании положительного имиджа региона может играть развитие промышленного туризма. В создании турпродуктов подобного вида туризма можно выделить множество плюсов для формирования имиджа региона.

Промышленный туризм для промышленников это в первую очередь красивый рекламный ход и плюс к этому – это демонстрация прозрачности и честности управления, уверенности в своих перспективах перед конкурентами. Превращая производство в объект туристической деятельности, это дает толчок фирме к улучшению корпоративного климата. Персонал стремится поддерживать чистоту в цехах, одевать чистую рабочую форму, иметь презентабельный вид. А оборот сувенирной продукции, расположенной в местах, где заканчивается экскурсия, на тридцать процентов выше.

Также немаловажный момент, что когда предприятие становится туристическим объектом, то в этом случае руководство фирмы значительно улучшает отношения в трудовом коллективе. В первую очередь внимание обращают на чистоту в цехах, презентабельный вид технологического оборудования, на чистую рабочую форму работников и многое другое, у самых работников резко меняется мотивация, из-за того, что на них смотрят как на музейный экспонат. Как результат таких действий фирма получает эффективную поддержку своей продукции. Важно отметить тот факт, что оборот магазинов по продаже сувениров на 30% выше в точках, где заканчивается экскурсия, чем в таких же магазинах с аналогичным товаром.

Городской бюджет значительно выигрывает от стимулирования продажи различных городских услуг и товаров. Кроме того, экскурсии на действующие предприятия служат такой себе дополнительной нагрузкой к другим туристическим объектам, которые расположены в этих городах. Таким образом, можно сделать вывод, что индустриальный туризм может служить инструментом для формирования положительного имиджа региона, для маркетинга территории, с целью привлечения инвесторов. Ведь в конечном итоге имидж территории – это философия местного развития, которая оказывает необходимую помощь там, где преобладает экономическая депрессия, а выходов из стандартных ситуаций не видно и вовсе.

Список литературы 1. Панкрухин А.П Маркетинг территорий. Учебное пособие. М.: Логос, 2002. 2. Проценко С.Н. Имидж региона как ключевой фактор инвестиционной привлекательности: http://community.livejournal.com/image_of_russia/22156.html. 3. Запарий В.В. Индустриальное наследие (к вопросу о понимании данной концепции в России и за рубежом) / В.В. Запарий // Экономическая история: обозрение. – Вып. 13. – М: Издательство МГУ, 2007. – С.211-212. 4. http://tourlib.net/statti_tourism/prom_tourism.htm

38

Антонець В. Г. ПВНЗ Донецький інститут туристичного бізнесу

ЛАТЕРАЛЬНА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ

ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ З МЕТОЮ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВГО ТУРИЗМУ

Стаття присвячена висвітленню питання впровадження латеральної диверсифікації в

діяльність промислових підприємств з метою розвитку промислового туризму. В статті розглянуто світовий та вітчизняний досвід латеральної диверсифікації, визначено мотиви, цілі та ціннісні орієнтири впровадження латеральної диверсифікації на промислових підприємствах шляхом розвитку промислового туризму.

Ключові слова: Латеральна диверсифікація, промислові підприємства, промисловий туризм, ціннісні орієнтири.

Статья раскрывает вопросы внедрения латеральной диверсификации в деятельность

промышленных предприятий с целью развития промышленного туризма. В статье рассмотрен мировой и отечественный опыт латеральной диверсификации, определены мотивы, цели и ценностные ориентиры внедрения латеральной диверсификации, на промышленных предприятиях путем развития промышленного туризма.

Ключевые слова: латеральная диверсификация, промышленные предприятия, промышленный туризм, ценностные ориентиры.

The article is dedicated to the question of lateral diversification introduction in activity of

industrial enterprises with the purpose of industrial tourism development. World and domestic experience of lateral diversification is considered in the article, certainly reasons, aims of lateral diversification introduction, on industrial enterprises by development of industrial tourism.

Keywords: Lateral diversification, industrial enterprises, industrial tourism, valued direction. Постановка проблеми. В сучасному світі бурхливого розвитку нових

технологій, постійного зростання конкуренції, підприємства змушені шукати нові нестандартні шляхи виживання в економіці. Цікаві рішення знаходяться в поєднанні на перший погляд несумісних напрямів, наприклад, промислові підприємства можуть одночасно розвивати промисловість і туризм шляхом латеральної диверсифікації. В останній час спостерігається тенденція розвитку альтернативних видів туризму. Одним з таких напрямків стала латеральна диверсифікація діяльності підприємств для розвитку промислового туризму, а саме організація екскурсій на промислові підприємства. Організація таких екскурсій слугує по-перше, рекламою для багатьох компаній, завдяки якій можна зацікавити багатьох туристів, по-друге, засобом для покращення фінансових результатів діяльності та підвищення конкурентоздатності підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Деякі аспекти пов'язані з дослідженням проблем інноваційного розвитку та управління інноваційною діяльністю на основі латеральної диверсифікації, висвітлено у поглядах відомих іноземних та вітчизняних економістів І.Ансоффа, А.Аккофа, М.Портера, Ф.Котлера, П.Друкера, С.Янга, А.Томпсона, А.Дж.Стрикленда, Й.Шумпетера,

39

Б.Санто, Р.Фатхутдінова, а також у вітчизняних вчених – В.Гончарова, С.Валдайцева, Ю.Бажала, С.Ілляшенка, О.Семенова, О.Ткачова, А.Старостіна, Д.Черваньова, О.Зозульова, В.Нємцова, А.Довганя, Д.Олександрова, Г.Немченка, К.Дьяконова, В.Борисова, Н.Маслак, М.Корецького, І.Франчука, О.Семенова, О.Ткачова, Н.Бутенко та інших.

Виклад основного матеріалу дослідження. Диверсифікація виробництва (від лат. diversus – різний и facere – робити) – діяльність, яка направлена на покращення ефективності виробництва, збільшення прибутку або запобігання банкрутству підприємства. Диверсифікація виробництва полягає в одночасному розвитку декількох непов’язаних видів виробничої діяльності та може стосуватися розширення асортименту продукції та надаваних послуг. Таким чином, за рахунок збільшення товарного різноманіття та послуг, може бути досягнуто покращення економічного положення підприємства [1].

Одним з оптимальних шляхів розвитку промислового туризму може слугувати диверсифікація виробництва та послуг на промислових підприємствах. Проте, в цьому випадку доцільно застосовувати саме латеральну диверсифікацію. Латеральна диверсифікація – це вихід на галузеві ринки з новою продукцією, що не має нічого спільно з традиційною виробничою та маркетинговою діяльністю підприємства [2].

Латеральна диверсифікація має місце тоді, коли між існуючими і новими продуктами не існує жодного зв'язку. Наприклад, підприємство, яке виробляє телевізори, поширює свою діяльність на сферу обслуговування (будівництво готелів, ресторанів і т. п.) чи якусь іншу галузь виробництва. Якщо промислові підприємства впроваджують екскурсії на виробництво з метою отримання прибутку, це також стосується латеральної диверсифікації. Так, у світі користуються попитом екскурсії на великі заводи та фабрики, де туристів знайомлять із функціонуванням промислових комплексів, технологією та історією створення певної продукції, наприклад, надзвичайно популярний ретротур на колишній металургійний завод у Чикаго [3]. З українських об’єктів індустріального туризму прикладом реальної реалізації може служити Донецький край. Окрім традиційного відвідування Артемівського заводу шампанських вин та соляної шахти в м. Соледарі [4], розробляються інші індустріально-туристичні продукти. Так, створюються керамічний маршрут до м. Слов’янська, а також туристичний бренд «Кіровське – молода перлина промислового Донбасу», де планується створити перший в Україні музей вугілля [5]. Таким чином, Донецький регіон можна позиціонувати як джерело промислового туризму в Україні. Донецький регіон володіє високим промисловим, інвестиційним, кадровим, науковим й інноваційним потенціалом, з розвинутою інфраструктурою ведення сучасного бізнесу. Найбільша кількість об’єктів промислового туризму зосереджено саме в Донбасі.

В Україні промисловий туризм може допомогти підприємствам поліпшити власний імідж і створити додаткові переваги перед конкурентами. Мотиви та цілі впровадження латеральної диверсифікації на промислових підприємствах шляхом розвитку промислового туризму представлено на рис.1.

40

Рис. 1. Мотиви та цілі впровадження латеральної диверсифікації

на промислових підприємствах шляхом розвитку промислового туризму Цікавими для туристів та найбільш відвідуваними (відповідно

прибутковими) з позиції промислового туризму є підприємства харчової промисловості. Екскурсанти мають можливість познайомитись із сучасними технологіями, стати свідками всього циклу створення готової продукції, учасниками професійної дегустації, ознайомитись з системою контролю якості та принципами дії сучасного обладнання. У Донецькій області об’єктами такого промислового туризму є Артемівський завод шампанських вин, ПрАТ «Конті», ПАТ «Геркулес» та Кондитерська фабрика «АВК», один із найбільших виробників кондитерської продукції України [6].

Передумови впровадження латеральної диверсифікації на промислових підприємствах шляхом розвитку

промислового туризму

1. Розвиток науково-технічного прогресу. 2. Використання ресурсного потенціалу підприємства в повному обсязі. 3. Падіння норми прибутку в традиційному виробництві (закон тенденції норми

прибутку до зниження).

Мотиви впровадження латеральної диверсифікації на промислових підприємствах шляхом розвитку промислового туризму

Розширення частки ринку, завоювання нових ринків. Синергетичний ефект. Економічна обмеженість

ресурсів Підвищення інвестиційної

привабливості промислового підприємства.

Економічні

Фінансова стабільність.

Підвищення фінансових показників діяльності промислового підприємства.

Фінансові

Зберігання робочих кадрів. Створення нових робочих місць.

Задоволення інших потреб. Інноваційна політика менеджерів.

Соціальні

Підвищення популярності продукції (послуг) серед потенційних споживачів.

Формування позитивного іміджу.

Маркетингові

Мета впровадження латеральної диверсифікації

1. Залучення інвестицій. 2. Збільшення об’ємів продажів. 3. Формування позитивного іміджу в регіоні, країна та на міжнародному рівні. 4. Отримання додаткового прибутку. 5. Конкурентоспроможність підприємства.

41

Орієнтуючись на світовий досвід, для вітчизняних підприємств харчової промисловості, а саме виробників кондитерської продукції, рекомендуються наступні напрямки латеральної диверсифікації:

1. Проведення екскурсій з дегустацією продукції. 2. Продаж сувенірних наборів. 3. Карамельний пілінг. 4. Масаж з використанням масла какао. 5. Шоколадна ванна та ін. Для того, щоб промислові підприємства на практиці почали впроваджувати

латеральну диверсифікацію з метою розвитку промислового туризму, необхідно виділити ціннісні орієнтири, які лежать в основі критеріїв успіху, а саме: фінансова стабільність та ріст підприємства, стабільність, можливість самореалізації в розвитку підприємства за рахунок проведення туристичних маршрутів на підприємстві, професійний ріст, суспільне визнання, доброчинна діяльність.

Висновки та рекомендації. Враховуючи те, що промисловість є найважливішою структурною ланкою (сектором) господарського комплексу України, то для успішного функціонування керівникам промислових підприємств слід на основі аналізу свого економіко-фінансового стану приймати раціональні управлінські рішення щодо латеральної диверсифікації шляхом розвитку промислового туризму. Проте немає єдиного підходу до виявлення необхідності латеральної диверсифікації на промислових підприємствах, тому наступним етапом в дослідженні даної проблеми має стати оцінка таких показників, як інвестиційна привабливість промислових підприємств, можливість банкрутства, R-аналіз, стратегічний потенціал, необхідність впровадження інновацій. Дана методика, яка поєднує перелічені блоки показників, надасть можливість визначення доцільності латеральної диверсифікації на промислових підприємствах шляхом розвитку промислового туризму.

Список використаних джерел

1. Диверсификация производства Business Times [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.konti.com.

2. Кардаш В. Я., Павленко І. А., Шафалюк О. К. Товарна інноваційна політика: Підручник. — К.: КНЕУ, 2002. — 266 с.

3. Каурова А.Д. Организация сферы туризма / А.Д. Каурова. – СПб.:ИД «Герда», 2004. – 320 с. 4. Сайт соляної шахти в м. Соледарі / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www.market.artyomsalt.com. 5. Бойко Н. В Донбассе набирает обороты промышленный туризм [Електронний ресурс] /

Н. Бойко. – Режим доступу: http://status.net.ua/all/material/markets. 6. Пацюк В.С. Особливості становлення індустріального туризму на туристичному ринку

України / В.С. Пацюк // Географія. – 2010. – 57 с.

42

Вальчук-Оркуша О. М. Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

ДОРОЖНІ ЛАНДШАФТИ В ІНДУСТРІАЛЬНОМУ ТУРИЗМІ

Вальчук-Оркуша О.М. Дорожні ландшафти в індустріальному туризмі. Розглянуто значення дорожніх ландшафтів для розвитку туризму в промислових

регіонах; виділено основні ознаки, що виокремлюють дорожні ландшафти у процесі їх функціонування будь-якого, зокрема, і промислового регіону, де розвивається індустріальний туризм, показано можливості прогнозування розвитку дорожніх ландшафтів.

Ключові слова: дорога, ландшафти, регіон, туризм, прогноз. Вальчук-Оркуша А.Н. Дорожные ландшафты в индустриальном туризме. Рассмотрено значение дорожных ландшафтов для развития туризма в промышленных

регионах; выделены основные признаки, которые выделяют дорожные ландшафты в процессе их функционирования любого, в том числе и промышленного региона, где развивается индустриальный туризм, показаны возможности прогнозирования развития дорожных ландшафтов.

Ключевые слова: дорога, ландшафты, регион, туризм, прогноз. Valchuk-Orkusha O.M. Road industrial landscapes in tourism. They considered the role of road landscapes for tourism development in industrial regions;

highlighted the main features that distinguish road terrain during it's operation of any in particular and in industrial region, which develops industrial tourism; showed predictability of road landscape.

Keywords: road, landscapes, region, tourism and forecast.

Наявність проблеми. В поле зору географів та ландшафтознавців дорожні ландшафти попали лише наприкінці ХХ ст. Аналіз наявних зараз досліджень показує, що вони стосуються переважно загальних закономірностей формування та історії розвитку дорожніх ландшафтів, їх класифікації та структури, а також можливостей оптимізації процесів негативного впливу на довкілля та, частково, охорони дорожніх ландшафтів. Значно менше уваги приділяється раціональному використанню та значенню дорожніх ландшафтів у різних видах господарської діяльності людей, зокрема в рекреації і туризмі.

Аналіз попередніх публікацій. За минулі 20 років, дорожні ландшафти виокремлювали і вивчали Ф. М. Мільков, Г. І. Денисик, О. М. Вальчук. Геохімічні властивості дорожніх ландшафтів частково схарактеризовані у працях В. М. Гуцуляка, А. І. Волошина. Однак, роль та значення дорожніх ландшафтів у розвитку промислового (індустріального) туризму майже не досліджено.

Мета: розглянути можливості використання особливостей дорожніх ландшафтів у розвитку індустріального туризму регіонального рівня.

Результати дослідження. Г. І. Денисик відносить дорожні ландшафти (разом із селитебними) до каркасних, тобто основних при формуванні інших антропогенних ландшафтів [2]. Безперечно, що провідне значення вони мають і в процесі розвитку промислових ландшафтів на базі яких формується індустріальний туризм. Однак, при розвитку будь-якого виду туризму є своєрідні ознаки дорожніх ландшафтів, які є загальними всіх регіонів. До них відносяться [1]:

43

Дорожні ландшафти – складні зонально-азональні системи антропогенного (переважно техногенного) походження з притаманними лише їм ознаками, структурною організацією (власне дорожні ландшафти, дорожні ландшафтно-техногенні й дорожні ландшафтно-інженерні системи) та відповідними їм рівнями пізнання: ландшафтознавчим, географічним й геотехнічним. Такі складні структури варто розглядати з системно-інтегративних, антрополандшафтознавчих та геоекологічних позицій, враховуючи історико-еволюційні та соціо-економічні передумови їхнього формування й функціонування. Це в свою чергу може стати складовою будь-якого туристичного екскурсу.

Дорожні ландшафти – дворівневе парадинамічне системне утворення, функціонування якого зумовлене двома типами парадинамічних зв’язків: внутрішніми, що проявляються в результаті взаємодії між блоками дорожніх систем – технічним, управління й природним, та зовнішніми, що розвиваються в результаті взаємодії дорожніх ландшафтів з довкіллям. У процесі функціонування внутрішні й зовнішні парадинамічні зв’язки проходять три стадії: активну, стабільну й затухаючу. Саме на стадії розвитку дорожніх ландшафтів в індустріальних регіонах необхідно звертати увагу.

У компонентній структурі дорожніх ландшафтів провідна роль належить формам земної поверхні та їх геологічній будові, рослинному покриву й техногенними елементам. Вони зумовлюють розвиток основних несприятливих процесів у дорожніх ландшафтах: геолого-геоморфологічних, геохімічних – забруднення оксидами азоту, вуглецю, ненасиченими вуглеводнями, сірчистим газом, альдегідами, сажею, важкими металами, а також гідрокліматичних та парадинамічних зв’язків з довкіллям. Ця властивість дорожніх ландшафтів зумовлює якість проведення туристичних екскурсій.

У геохімічному аспекті дорожні ландшафти є одним із найактивніших різновидів антропогенних ландшафтів. Їх геохімічні властивості постійно змінюються в часі: просторові найкраще досліджувати в геохімічних відрізках, вузлах і ділянках дорожніх ландшафтів; часові, зокрема, важких металів – взимку, на початку весни та наприкінці осені.

Результатом функціонування доріг та їхньої взаємодії з довкіллям є не лише дорожні ландшафти, але й формування своєрідних дорожніх екозон. Так у структурі дорожніх екозон Поділля виділено 11 мікроекоон: дорожнього відводу, геологічного і техногенного впливу, хімічного забруднення, деградації ґрунтів, водного, атмосферного й енергетичного забруднень, світловго впливу, естетичного та ландшафтного забруднення. У межах Кривбасу їх може бути більше. Характерною ознакою усіх мікрозон, крім 1, 2 і 8, є асиметричність. Виділено три типи асиметрії дорожніх мікроекозон – вітрову, орографічну й ландшафтну.

Врахування просторової неоднорідності натуральних (фізико-географічне районування) та антропогенних (природно-господарське районування) ландшафтів, а також геохімічних та екологічних властивостей ДЛ й особливостей їхньої просторової структури дають змогу провести їх районування.

Розвиток дорожніх ландшафтів будь-якого регіону, зокрема і Кривбасу, можна прогнозувати, як приклад. Регіонального прогнозування дорожніх ландшафтів наводимо регіон Поділля (рис. 1) [2].

44

Рис. 1. Прогноз (до 2050 р.) розвитку дорожніх ландшафтів Східного Поділля

1 – формування нових дорожніх ландшафтів; 2 – докорінна перебудова активно функціонуючих сучасних дорожніх ландшафтів; 3 – часткова перебудова структури дорожніх ландшафтів; 4 – покращення якості доріг без формування нових дорожніх ландшафтних комплексів; 5 – райони без змін в структурі дорожніх ландшафтів. Процеси: 6 – активний розвиток парадинамічних зв’язків з довкіллям через небажані геолого-геоморфологічні, гідро-кліматичні та біохімічні процеси; 7 – активізація небажаних біохімічних й частково геолого-геоморфологічних процесів; 8 – активізація небажаних процесів на окремих ділянках дорожніх ландшафтів.

Одеса

45

Висновки. Дослідження дорожніх ландшафтів та їх значення для розвитку індустріального туризму в Україні лише розпочинаються. Для цього необхідно враховувати набутий досвід, навіть якщо в інших регіонах подібні дослідження лише частково були зумовлені потребами рекреації і туризму. Сумісний досвід дозволить вийти на новий рівень пізнання дорожніх ландшафтів та їх значення у будь-якому регіоні України.

Список використаних джерел 1. Денисик Г.І. Антропогенне ландшафтознавство. Частина І. Глобальне антропогенне

ландшафтознавство /Г.І. Денисик. – Вінниця: ПП «ТД» Едельвейс і К», 2012. – 336 с. 2. Денисик Г.І. Дорожні ландшафти Поділля /Г.І. Денисик, О.М. Вальчук. – Вінниця:

ПП «Видавництво «Теза», 2005. – 178 с.

Винничук А. І. Київський національний авіаційний університет

ФЕНОМЕН ЕКСТРЕМАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

Розглянуто суть і особливості розвитку екстремального туризму. Відображено

поточний стан екстремального туризму у світі та в Україні. Виявлено основні проблеми та тенденції його розвитку.

Ключові слова: екстремальний туризм, альпінізм, каякінг, дайвінг, парапланеризм, urban exploration.

Винничук А. И. Феномен экстремального туризма Рассмотрены суть и особенности развития экстремального туризма. Отображено

текущее состояние экстремального туризма в мире и в Украине. Выявлены основные проблемы и тенденции его развития.

Vynnychuk A. I. Phenomenon of extreme tourism The article is devoted to the study of the nature and features of the development of extreme

tourism. It was shown the current status of extreme tourism in the world and in Ukraine. The were investigated their main problems and trends.

Актуальність дослідження. У сучасному світі все більшу популярність

набуває здоровий спосіб життя, а відповідно фізична культура і спорт. Усе різноманітнішими стають і види спорту, зокрема його екстремальні види. Те саме стосується й екстремального туризму (англ. – “extreme tourism”).

Популярність екстремального туризму можна пояснити низкою чинників. Вірогідно головним є зміна способу життя значної частини населення: зменшення фізичних навантажень і водночас зростання комфорту. Аби збагатити своє життя новими враженнями і водночас відволіктися від повсякденних справ, усе більше людей відправляється в подорожі: дехто до теплого моря, дехто до екзотичних країн. Усе більше стає тих, хто шукає пригод, випробовує себе на витривалість, силу, винахідливість і сміливість.

46

Варіантів таких випробовувань безліч: від пірнання з маскою і трубкою під воду до сходження на вершини Гімалаїв і спуску на рафті бурхливою річкою.

Зазначимо, що екстремальний туризм супроводжується певним ризиком: як для здоров'я, так і самого життя. Досить часто засоби масової інформації повідомляють про зникнення альпіністів під лавиною, про загибель туристів при їх піднятті на повітряній кулі та ін. Разом з тим, ризик є тим атрибутом, який і вабить багатьох туристів.

Ступінь наукової вивченості. Вивченням екстремального туризму займалися багато дослідників: А.В. Бабкін, А.Е. Берман, Н.Н. Волков, П.І. Лукьянов, Н.А. Агаджанян, В.Г. Волович, Ю.Л. Шальков, Н.Г. Фрадкин. Додамо, що велику кількість відомостей про екстремальний туризм можна знайти і в Інтернеті. І хоч відповідних наукових праць і різноманітних повідомлень дуже багато, постійний розвиток екстремального туризму, поява його нових різновидів, визначають те, що такі дослідження є і будуть актуальними.

Об’єктом дослідження цієї роботи є екстремальний туризм як специфічний вид туризму.

Предметом є особливості, тенденції та перспективи розвитку екстремального туризму.

Метою роботи є з’ясування тенденцій розвитку екстремального туризму та окреслення його перспектив у майбутньому.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв’язання таких завдань:

з’ясування сутності та особливостей екстремального туризму; аналіз тенденцій розвитку екстремального туризму; оцінювання сучасного стану і проблем екстремального туризму; окреслення перспективі розвитку екстремального туризму. Виклад основного матеріалу. Екстремальним туризмом у цілому

вважаються подорожі в небезпечних місцях або участь у небезпечних подіях. Як видно, небезпека є тією складовою, яка виділяє цей вид туризму від інших. У свою чергу, наявність небезпек супроводжується певним рівнем ризику.

Усі небезпеки в екстремальному туризмі можна класифікувати за природою явища і ролі туристів у виникненні небезпечної ситуації. Зокрема можна говорити про літо-, гідро- та атмосферні небезпеки – відповідно до тих сфер, де відбувається найбільш небезпечна частина подорожей. Дещо окремо перебувають техногенні небезпеки. Значна різноманітність останніх визначає, що й в останній сфері туристи-екстремали знаходять для себе багато цікавого [1, с. 39–41].

Історія екстремального туризму тісно пов’язана з розвитком екстремальних видів спорту, зокрема, таких як альпінізм, скайсерфинг, трекінг, хелі-скі, фрі-райд, рафтинг і т. ін. Значною мірою екстремальні види спорту є складовими екстремального туризму [2, с. 39–41].

Хоча історія екстремального туризму є довшою за 100 років, але найбільшого поширення він набув в останні два десятиліття. Значною мірою це пов’язано з розвитком авіаційного транспорту, який дає змогу швидко

47

діставатися територій, де природні умови є справді екстремальними. Йдеться передусім про території зі значним поширенням диких звірів, високогір’я та ін.

Фактично кожного року в екстремальному туризмі з’являються його нові види та різновиди. Так, відносно недавно з’явився космічний туризм. Цілком можливо, що за 10–15 років він стане значно доступнішим, ніж нині. А які види екстремального туризму з’являться за 20–30 років, навіть важко уявити. Можна припустити, що ці види певним чином будуть пов’язані з появою нових технічних засобів.

Розвиток техніки, зокрема у розвинених країнах світу, значною мірою вплинув на географію екстремального туризму. Ще один важливий чинник – добробут населення, адже деякі технічні засоби реальні для придбання лише забезпеченими людьми. Ці фактори визначили, що екстремальний туризм набув найбільшого поширення серед населення Північної Америки, Західної Європи, Східної Азії. Звісно, не оминув цей вид туризму й Україну. Фактично місцями подорожей в останні десятиліття стала вся планета.

Нині в екстремальному туризмі виділяється низка видів: наземний, підземний, гірський, водний, повітряний, екзотичний. У свою чергу, тут можна назвати сотні різновидів. До найбільш популярних належать альпінізм, дайвінг, каякінг, індустріальний і гірський туризм. Окрім того, можуть бути згадані рафтинг, парапланеризм, джиппінг. Існують дуже екзотичні види екстремального туризму, які навіть в Україні мають англійську назву, наприклад, urban exploration. В останньому разі йдеться про подорожі у важкодоступному міському середовищі, зокрема у підземних комунікаціях, на вежі, пілони мостів та ін.

Захоплюючим видом наземного туризму є джиппінг – подорожі бездоріжжям. Про те, що це справді цікаво, свідчить той факт, що такі подорожі часто показують по телевізору.

Багатьох людей цікавлять відвідання печер. Дехто їх дослідженню присвячує все своє життя. Це й стало чинником появи спелеології, яку можна віднести як до туризму, так і науки, зокрема геології та гідрогеології. Головне ж полягає в тому, що печери – це останні білі плями на карті світу, остання можливість пройти там, де ще не ступала нога людини. Більше того, у печерах є таке, чого люди ще не бачили і не фотографували. На поверхні землі таких місць зовсім не залишилось [5, с. 152–153]. Додамо, що Україна дуже багата на печери, деякі з яких належать до найдовших у світі. Зокрема може бути згадана печера Оптимістична в Тернопільській області – її довжина понад 200 км.

Дещо нагадує спелеологію спелестологія – дослідження штучних підземних споруд, які не використовуються за призначенням. Спелестологів не цікавлять природні печери. Їм цікаве проникнення в підземні міські структури, недоступні або нецікаві для інших. Ця діяльність може розглядатися як складова urban exploration. Найбільш поширене це захоплення серед молодих людей, насамперед серед тих, хто живе у великих містах. Аби переконатися в тому, що подорожі під землею мають значне поширення, можна подивитися на сайт київських діггерів [6].

48

Додамо, що в сусідній Росії несанкціоноване перебування у підземних спорудах заборонене законом. У зв’язку з чим час від часу московські діггери (і не лише московські) приїзжають у Київ аби помандрувати під землею.

Багатьох туристів цікавлять і шахти, яких лише в Україні налічується кількасот. Найбільше вугільних шахт, що розташовані в Донбасі. Значний інтерес являють і залізорудні шахти Кривого Рогу, які відомі своєю великою глибиною – деякі з них глибші 1,5 км («Родіна», «ім. Леніна», «Ювілейна»). Популярним є відвідання соляної шахти в Соледарі.

До найбільш екстремальних видів спорту та гірського туризму належить альпінізм. На великій висоті альпіністів підстерігають такі небезпеки, як льодовики, прірви, тріщини, обвали, різкі перепади температур, брак кисню. Тому альпінізм вимагає гарної фізичної та психологічної підготовки, а також володіння спеціальними навичками. Крім того, альпінізм немислимий без відповідного спорядження.

Усе більше поширення демонструє дайвінг – плавання під водою. У світі налічується не менше 20 млн. зареєстрованих дайверів, але набагато більше людей пірнають під воду без офіційного оформлення. Цей вид туризму знайшов любителів і в Україні. Найбільш придатним у нас вважається район Чорного моря біля Тарханкутського півострова.

Популярним видом туризму став каякінг – подорожі на гребних човнах з використанням дволопатевого весла. Подорожі на каяках виконуються як на річках, так і водоймах, зокрема морях. Відповідно до умов, каяки мають багато різновидів: за розміром, матеріалом, конструкцією.

Дещо нагадує каякінг рафтинг – спуск на надувних човнах швидкими річками. Звичайно команда надувного човна складається з 4 або 6 чоловік. Найбільш поширений рафтинг у країнах, де багато гірських річок. В Україні цей вид також існує, але не набув значного розвитку через обмеженість відповідних умов. З річок, які використовуються для рафтингу, можуть бути згадані Прут і Черемош.

З водним середовищем пов’язаний і серфінг – один із найдавніших видів спорту. Мистецтво їзди по хвилях являє собою не лише тісний взаємозв’язок із природою, а й атлетизм. Задля вражень, які надає серфінг, багато хто відправляється за тисячі кілометрів від домівки [3, с. 150–151].

Досить масовим видом екстремального туризму став парапланеризм. Прикладом того, що стрибки з парапланом є складовою екстремального туризму, є Red Bull X-Alps – змагання відчайдухів в європейських Альпах. Ця гонка, що проводиться раз на два роки, поєднує парапланеризм і пішохідний туризм. Гонка починається в Зальцбурзі (Австрія) і закінчується в Монако. На шляху до фінішу спортсмени мають пройти вісім обов’язкових точок в австрійських, італійських, швейцарських і французьких Альпах. Спортсмени долають дистанцію 800–865 км: частково – на параплані, частково – пішки. Зазвичай переможець фінішує за 10–16 днів після старту.

Новим видом туризму став джайлоо-туризм – життя в первісному племені. Цьому поняттю найкраще відповідають умови у важкодоступних

49

районах планети: Екваторіальній Африці, Амазонії та ін. Утім, за бажання, подібні умови можна знайти на теренах колишнього СРСР, зокрема, у гірських районах Киргизстану. В останньому разі можлива ночівля на підлозі юрти, поруч з димним вогнищем, свіжа баранина і кумис, а також прогулянки верхи в горах і на пасовищах [4, с. 125–126].

В Україні місцем екстремального туризму став Чорнобиль. Нині перебування в Зоні відчуження стало практично безпечним, але враження залишаються дуже сильними.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. Екстремальний туризм у світі та в Україні набуває все більшого поширення. До нього долучаються люди різного віку і різних професій. Ці люди можуть мати різне сімейне і суспільне становище, різну освіту і різну фізичну підготовку. Розвитку екстремального туризму сприяє зміна способу життя значної частини населення, технічні досягнення. На поширення екстремального туризму впливає і добробут людей. У зв’язку з цим найбільше поширення екстремальний туризм набув у розвинених країнах.

Зв’язок екстремального туризму з технікою визначає необхідність уваги до неї. Її невпинний розвиток значною мірою є джерелом появи нових різновидів екстремального туризму. Поза сумнівом, у майбутньому цей вид туризму набуде ще більшого поширення.

Список використаних джерел

1. Безнесюк В. Туризм і його місце в соціально-економічному розвитку України // Регіональна економіка. – 2001. – № 1. – С. 232-336.

2. Вахлис К.И. Спутник туриста. – Москва, 2003. – 201 с. 3. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу.

Навч. посібник. – К.: Альтерпрес, 2004. – 192 с. 4. Дурович А. Сергеева Т. Бондаренко Г. Организация туризма. – М.: Новое знание,

2008. – 196 с. 5. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. посіб. для студ.

вищих навч. закл. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. – 298 с. 6. www.acis.org.ua – сайт дослідників підземель.

Дутчак С. В. Чернівецький національний Університет ім. Ю. Федьковича

РЕСУРСНА БАЗА РОЗВИТКУ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ:

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ, НИНІШНІ РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ

Розглянуто зміст поняття «індустріальний» туризм, його місце у системі класифікації

туристсько-рекреаційної діяльності, охарактеризовано ресурсну базу та особливості трудових ресурсів

Ключові слова: індустріальний туризм, ресурси індустріального туризму.

50

Дутчак С.В. Ресурсная база развития индустриального туризма: теоретические аспекты, сегодняшние реалии и перспективы использования.

Рассмотрены содержание понятия «индустриальный» туризм, его место в системе классификации туристско-рекреационной деятельности, дана характеристика ресурсной базы и особенностей трудовых ресурсов.

Ключевые слова: индустриальный туризм, ресурсы индустриального туризма. Dutchak S.V. Resourse base of the development of the industial tourism: theoretical

aspects, current realities and perspectives of its usage. We studied the content of the term "industrial" tourism and its place in the system of

classification of tourist and recriational activities. We described the resource base and the characteristics of the labour resources.

Keywords: industrial tourism, resources of industrial tourism. Швидке розгортання туристсько-рекреаційного напряму господарської

діяльності в Україні вимагає переосмислення та нового обґрунтування таких понятійних категорій як “туристські” та “рекреаційні” ресурси. Особливо важливими є питання раціонального їх використання в межах певних територій, збереження для подальшого користування, повернення вкладених коштів у інфраструктуру для потреб туризму в прогнозований термін. Крім цього, нині залишається до кінця не вирішеною проблема підготовки трудових ресурсів в означену сферу господарської діяльності.

Багатогранність та різноманітність інтересів (мотивацій, цілей, потреб), які спонукають людину до вибору того чи іншого місця та способу відпочинку, оздоровлення, організації дозвілля викликає необхідність сегментації ринку споживача турпродукту, а вже на їх основі – класифікацію видів туризму. Таку класифікацію (сегментацію) туристсько-рекреаційної діяльності (ТРД), з позиції організації обслуговування туристів (рекреантів) та обґрунтовано сутнісне наповнення категорії «туристсько-рекреаційний ресурс» для кожного сегменту ТРД запропоновано нами в попередніх публікаціях [1, 2, 3].

Основною тезою даної публікації є наступне: туристсько-рекреаційну діяльність (ТРД) слід розглядати одночасно з двох позицій - з позиції туриста (рекреанта) та з позиції виробничої сторони - індустрії туризму. З позиції туриста, в першу чергу, означає, що необхідно визначитися з метою подорожі (інтереси, потреби, необхідність). Такий підхід ґрунтується на системному вивченні ресурсів, аналізу умов та можливостей функціонування туристсько-рекреаційної галузі в регіоні.

Про природну складову ресурсної бази туристсько-рекреаційної діяльності уже сказано (обговорено, узгоджено, розтлумачено) чимало в плані понятійного апарату та сутності термінів. А ось питання ресурсів антропогенного походження (окрім об’єктів історико-культурної спадщини) для створення турпродукту, успішного просування його на споживчому ринку, ще має багато «білих» сторінок та особливо багато суперечливих підходів до розуміння понять і самого процесу створення туристичного продукту.

В даній публікації зупинимося на таких проблемних питаннях:

51

1) зміст, спільні та відмінні моменти у поняттях «промисловий туризм» та «індустріальний туризм», їх місце у системі класифікації туристсько-рекреаційної діяльності;

2) ресурсна база промислового та (чи) індустріального туризму; 3) проблеми забезпечення трудовими ресурсами даних видів туристсько-

рекреаційної діяльності. Питання перше. Дискусія навколо використання і змісту термінів

«промисловий» туризм та/чи «індустріальний» туризм не нова. В свій час, М. П. Крачило запропонував власну класифікацію туризму [4]. Де, ним, одним із перших, використовує термін «промисловий» туризм. З його позиції - це вид туризму пов'язаний із відвідуванням регіонів де поширені та зберігаються місцевим населенням певні народні промисли - різьба по дереву, гончарство, килимарство, лозоплетіння тощо. Відвідуючи такі території, турист знайомиться із процесом виготовлення того чи іншого виробу, вивчає технологію та залучається до виробництва певної продукції. Тобто термін «промисловий » походить, в такому розумінні, від слова «промисли».

Але в українській мові термін «промисловий» за змістом пов'язаний із поняттям «промисловість». Сутнісне наповнення його полягає в наступному. Промисловість - це частина господарського комплексу де виробляються засоби виробництва, товари широкого вжитку тощо. З цим терміном пов’язані поняття «промислові регіони» - території де сконцентровано виробничі потужності, поєднані між собою відповідними технологічними процесами; «промисловий об’єкт» - безпосередньо завод, цех, і т.п.

В чому ж різниця між двома підходами до терміну «промисловий туризм»? Очевидно, в розумінні необхідного ресурсу, який є основою організації туру, причиною (метою), яка спонукала туриста до подорожі, або яка є частиною запропонованого комплексного турпродукту представленого в регіоні Нині часто зустрічаємо поняття «бренд» регіону. Якщо мова йде про етнічні регіони, де населення, в такий чи інший спосіб, зберігає виробничі навики виготовлення традиційних виробів, а турист прагне їх пізнати, познайомитися, можливо і вивчати – то такий вид туристсько-рекреаційної діяльності можемо віднести до пізнавально-розважального сегменту ТРД, конкретніше до пізнавального підсигменту [3]. В цьому розумінні ресурсом (об’єктом) туризму є традиція населення, як культурне надбання. Організація такого плану турів потребує наявність відповідно підготовлених фахівців - гідів, екскурсоводів, які б зналися на культурі регіону відвідування, знали б особисто народних умільців (як носіїв цієї культури) тощо. Такий вид ТРД, найчастіше, проходитиме в сільській місцевості, де, як правило, й зберігаються відповідні народні промисли.

Коли мова йде про промислові регіони, про певний вид промислового виробництва - як виду економічної діяльності, де збудовані певні виробничі потужності, ресурсом (об’єктом) туризму виступає об’єкт промисловості. Але й тут не так все просто. Відразу постають нові запитання. Кого цікавить промисловий об’єкт? Мається на увазі категорія людей. І наступне - що

52

конкретно його тут його цікавить? Очевидно, що організація процесу відвідування промислового об’єкту для школярів, студентів чи ін. людей що отримують освіту та інженерів, науковців чи управлінців, які розвивають відповідний сектор економіки будуть суттєво відрізнятися. Для перших - це знайомство з виробничим процесом загалом і за формою проведення це навчальні екскурсії. Тому, цей конкретний вид ТРД віднесемо до того ж пізнавального підсегмету. А ось для других – промисловий об’єкт виступає основою створення турпродукту комерційно-ділового сегменту ТРД Діяльність суб’єктів другої категорії пов’язана із обміном досвіду, із вивченням нових технологічних процесів конкретного виробництва. За формою проведення така діяльність відбувається у вигляді конференцій, симпозіумів, форумів, круглих столів, курсів тощо. Для перших турпродукт представляє собою організовану екскурсію, для других – промисловий об’єкт є частиною більш тривалого дійства (події, явища), до якого залучаються такі елементи туристичної інфраструктури як засоби розміщення, підприємства громадського харчування, транспортні засоби. Об’єктом туризму (причиною), який спонукає до подорожі є подія пов’язана з промисловим об’єктом а не тільки сам промисловий об’єкт.

В літературі останнім часом почали використовувати термін «індустріальний» туризм - як альтернативу терміну «промисловий». Але чи рівнозначні ці поняття і чи правомірно їх ототожнювати?

Терміни «промисловість» та «індустрія» найчастіше використовуються як синоніми. Але, в наш час, існують певні протиріччя між ними і другий (індустрія) за своїм змістом ширший. Індустрія - як сфера економічної діяльності включає в себе не тільки виробничі потужності (промислові об’єкти) але й ряд інших підприємств без яких процес виробництва нині не може відбуватися. Наприклад: металургійна індустрія тепер включає не тільки самі виробничі об’єкти де безпосередньо виплавляється метал. Сюди доцільно відносити і навчальні заклади, які готують кваліфіковані кадри для вузькоспеціалізованого виробництва; сюди ж логічно було б відносити систему управління, як окремих підприємств, так і металургійної галузі загалом; служби маркетингу, які слідкують за процесами на ринку металургійної продукції і т.д. Такий підхід можна застосувати і до інших видів господарської діяльності: індустрія харчування, індустрія туризму, хімічна індустрія, парфумерна індустрія тощо. Виходячи з вище сказаного, стає складно визначитися із змістом поняття «індустріальний туризм». Складність полягає якраз у пошуку ресурсу, який би залучався для створення такого роду турпродукту.

Друге проблемне питання якраз стосується ресурсної бази розвитку промислового (чи індустріального) туризму. Зупинимося більш конкретно на ньому.

Туристсько-рекреаційна галузь виробляє свій специфічний продукт, який прийнято відносити до категорії “послуга”. Очевидно, що виробництво будь-якого продукту (турпродукту в тому числі) має свій технологічний шлях виробництва і орієнтується на свого споживача. Для того, щоб туристсько-рекреаційний ресурс був переведений (залучений, включений) в категорію

53

продукт і проданий споживачу (туристу, рекреанту) як товар, повинні бути створені відповідні умови для його споживання. Отже, туристсько-рекреаційний ресурс за допомогою відповідного набору інфраструктури (яка виступає, з одного боку, як антропогенний ресурс, а з іншого – як засіб виробництва турпродукту) і трудових ресурсів (що застосовують відповідний технологічний процес) переходить у готовий товар, який реалізується споживачу – туристу. Найчастіше, як ресурс розглядаються лише ті об’єкти (або явища, події), які конкретно послужили причиною самого факту здійснення подорожі (виїзду з постійного місця проживання на певний час).

Технологічне забезпечення будь-якого промислового виробництва за останні десятиліття стрімко змінюється. Залишаються старі виробничі потужності: покинуті заводські приміщення, старі шахти, стара відпрацьована техніка, і т.п. З іншого боку будуються нові промислові об’єкти, які кардинально відрізняються від своїх попередників, виробничий процес стає дедалі більше автоматизований та комп’ютеризований. Звичайно такі зміни самі по собі є цікавими як для спеціалістів, так і для молоді що навчається. З іншого боку серед сучасних людей знайдеться чимало таких, які ніколи не бачили процес видобування руди в шахтах чи кар’єрах, виробництво електроенергії на гідроелектростанціях, процес виплавки сталі, процес створення кондитерських виробів тощо. Тому, можемо припустити, що на туристичному споживчому ринку є сенс розкручувати туристичні програми, в основу яких буде покладено історію того чи іншого виробничого процесу. Це можуть бути програми, які побудовані на ознайомленні із зародженням, розвитком та сучасними етапами того чи іншого виробництва. Під такі туристичні програми в індустріальних регіонах України доцільно було б створювати спеціалізовані музеї – наприклад конкретного заводу, або цілого містечка. В ньому необхідно зібрати історичні документи пов’язані із створенням промислового підприємства, інформацію про відомих особистостей пов’язаних із його функціонуванням, їх досягнення, сконцентрувати історичні знаряддя праці, можливо фрагменти технологічних ліній розташованих в хронологічному порядку. Отже, об’єктами відвідування в такому випадку можуть стати музеї, а туристичним ресурсом – історична інформація, систематизована у вигляді експонатів та матеріальні речі пов’язані з процесом конкретного виробництва. До такого роду ресурсу можна віднести й діючі промислові об’єкти де б відвідувачам давалася можливість долучитися до процесу виробництва. Скажімо, у відповідно облаштованих шахтах туристу можна запропонувати спробувати скористатися відбійником, чи у спеціально облаштованому кондитерському цеху виготовити, власноруч, певний кондитерський виріб. Таких прикладів можна наводити безліч. Але для створення саме такого туристичного продукту потрібно по-перше, відповідно до вимог безпеки перебування туристів, створити необхідні приміщення та підготовити супроводжуючий персонал - екскурсоводів, гідів тощо.

Третє підняте проблемне питання стосується специфіки підготовки фахівців туристичного супроводу для таких специфічних туристичних програм.

54

Справа в тому, що підготовка кваліфікованих фахівців може відбуватися на спеціально організованих курсах екскурсоводів та гідів. Туристичний супровід в даному випадку повинні здійснювати спеціалісти, які мають базову освіту у галузі відповідного виду індустрії. Вони повинні вільно володіти термінологією, розуміти сам процес виробництва, вільно орієнтуватися у виробничих особливостях в наш час та в історичному аспекті. На курсах із туристичного супроводу слід формувати навики практичного ведення екскурсій, технічних прийомів показу та розповіді, основні моменти методики підготовки нових тематичних екскурсійних програм у рамках індустріального туризму.

З огляду на вище сказане можемо зауважити наступне. Індустріальний туризм в Україні - це відносно нове явище. Перспективи розвитку цього сегменту туристсько-рекреаційної діяльності значні. Індустріальні регіони від такого виду діяльності матимуть також і певний економічний зиск. Це по-перше нові робочі місця, за рахунок розширення туристичної інфраструктури, це й впорядкування навколишнього середовища тощо. І першим кроком тут має стати систематизація та збір документів, формування баз даних щодо історичного розвитку того чи іншого промислового виробництва, пошук приміщень для створення музеїв, відповідних фахівців для туристичного супроводу.

Список використаних джерел 1. Дутчак С. Можливості території та мотивація споживача турпродукту в питаннях

дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів // Науковий вісник Чернівецького університету, географія. – 2003. – Вип. 167. – С. 194–201. 2. Дутчак С.В. Основні проблеми стабільного функціонування туристичних центрів // Наукові і практичні проблеми створення і функціонування туристичних центрів і тематичних парків: Мат. V між нар. наук.-практ. конф.(м. Донецьк, 27–28 травня 2005 р.). – Донецьк, 2005. – С. 63. 3. Дутчак С.В., Дутчак М.В. Деякі аспекти виділення сегментів спеціалізованого туризму та їх стан на території Чернівецької області // Туристсько-краєзнавчі дослідження. – Вип. 2. – К.: Кармаліта, 1999. – С. 123–136. 4. Крачило М.П. Географія туризму. – К.: Вища шк., 1987. – 208 с.

Калініченко О. О. Криворізький національний університет

ГЕОТУРИЗМ ЯК РІЗНОВИД ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

(НА ПРИКЛАДІ КРИВБАСУ)

Геологічний туризм (геотуризм) – відвідування геологічних пам’яток природи та інших геологічних об’єктів, які мають наукову або культурно-історичну цінність є невід’ємною складовою наукового туризму. Але у гірничодобувних регіонах, де індустріальні об’єкти пов’язані з видобутком та переробкою корисних копалин геотуризм дає відповіді на питання, які безумовно виникають у туристів, що відвідують такі об’єкти. Це питання, що стосуються геологічної будови регіону та безпосередньо родовищ корисних копалин, генезису цих родовищ, історії їх відкриття, та розробки. Повне

55

уявлення про гірничодобувний регіон можна отримати лише за умови комплексного відвідування як індустріальних об’єктів – шахт, кар’єрів, гірничо-збагачувальних та металургійних комбінатів так і геологічних пам’яток природи, під якими розуміються «виходи гірських порід і форми земної поверхні, які найбільш виразно ілюструють геологічну будову земної кори і природні процеси історії її розвитку» [1]. Ці пам'ятки – свідки геологічних подій, мільярди років тому, а в гірничодобувних регіонах свідки також історії відкриття та розробки родовищ корисних копалин. Вони часто знаходяться поруч з об’єктами індустріальної спадщини.

Унікальним гірничодобувним регіоном, з точки зору індустріального туризму є Криворізький залізорудний басейн, де розробка залізних руд триває більше 100 років. Тут сконцентровані як сучасні гірничодобувні підприємства (шахти, кар’єри, відвальні комплекси, гірничо-збагачувальні комбінати), один з найбільших в Україні та Європі металургійних комбінатів так численні об’єкти індустріальної спадщини, які розкривають історію освоєння залізорудних родовищ. Поряд з ними існують геологічні пам’ятки – ділянки де природа залишилася у майже первозданному вигляді. Саме вони - джерела цікавої, наукової інформації про геологічну історію регіону, умови формування залізорудних родовищ, і у підсумку знайомство з ними дає можливість скласти уявлення про геологічну будову Криворізької структури, як однієї з унікальних геологічних споруд в надрах якої сконцентровані основні запаси залізорудної сировини України.

Геологічні пам’ятки характеризують основні етапи геологічної історії Кривбасу. Відслонення гранітоїдів дніпропетровського комплексу в обривистих скельних виходах на правому березі р. Інгулець навпроти західної околиці с. Лозуватка знайомить туристів з найбільш древніми породами, які є своєрідною «рамою», що її вміщує Криворізьку структуру.

Ця структура - складна геологічна споруда, в будові якої беруть участь метавулканогенно-осадові утворення мезоархею та палеопротерозою. Вона розміщується між двома різновіковими мегаблоками Українського щита - Інгульського, розташованого західніше Кривого Рогу та Середньопридніпровського, який розміщується на сході. Саме зі сходу ця споруда приурочена до зони Криворізько-Кременчукського глибинного розлому мантійного закладання

Гранітоіди дніпропетровського комплексу, які складають Інгулецьку брилу, що розміщується на захід від Кривбасу – релікти первинної протокори, розтріскування якої в мезоархеї (3150 млн. років тому) з утворенням серії глибинних розломів призвело до закладання Криворізької структури. Вони включають релікти біотитових гнейсів аульської серії за рахунок гранітизації яких власне і утворилися.

Гнейси є субстратом для мігматитів – порід перехідних від гнейсів до гранітів, які утворюються за рахунок часткового плавлення гнейсів в процесі гранітизації та ультраметаморфізму. В окремих виходах у мігматитовій товщі спостерігаються дрібні складки динамічної текучості, що є свідченням

56

пластичного стану речовини на час формування мігматитiв. У північному напрямку мігматити поступово змінюються плагіогранітами, які складають основну частину Інгyлецької брили. Вік плагіогранітоїдів Інгулецької брили коливається в межах 3200-3150 млн. років, що відповідає палеоархею.

У віковому діапазоні 3150-2600млн. р. тому відбулося формування Криворізько-Кременчукського, Східного та Східно-Ганівського глибинних розломів, опускання розташованої між ними ділянки протокори з утворенням прогину, заповненого водою, в якому почалися процеси осадконакопичення теригенного матеріалу. Глибинні розломи слугували каналами по яким піднімалися магматичні розплави, що спричинило активну підводну вулканічну діяльність. Підводні виливи переважно базальтової лави, та уламкові породи – продукти руйнування гранітів дніпропетровського комплексу сформували відклади порід конкської серії. Пізніше породи серії зазнали метаморфізму і перетворилися на амфіболіти, амфіболові, біотит-амфіболові сланці, що утворилися за рахунок вулканічних порід і слюдисті кварцити – за рахунок уламкових.

Згадку про цей етап геологічної історії Кривбасу зберігають геологічна пам’ятка, яку можна спостерігати у вигляді скельного виходу справа від брукованої дороги Кривий Ріг – Рахманівка – Латівка – Інгулець. Тут відслонюється товща слюдистих кварцитів, а далі за 3,5 км на північний схід від цього відслонення в правій заплавній частині долини р. Інгулець відслонюються метабазальти конкської серії. Іноді в метабазальтах можна побачити куле- і подушкоподібну окремість, що свідчить про їх формування в підводних умовах.

Найважливіший етап геологічної історії Кривбасу – формування криворізької серії впродовж 2600-2000 млн. років у палеопротерозойському басейні, який утворився після короткотривалого перериву в осадконакопиченні і формування на породах конкської серії малопотужної кори вивітрювання. В період поглиблення басейну відбувалося накопичення теригенних порід скелюватської світи, розріз яких має трансгресивний характер. Пік трансгресії завершився проявленням підводного вулканізму в наслідок поновлення глибинних розломів, які слугували каналами для підняття у верхні горизонти магми ультраосновного складу. Виверження тріщіних вулканів відбувалися по всьому простяганню криворізького басейна. В результаті метаморфізму ефузивних порід сформувався тальковий горизонт який завершує розріз скелюватської світи.

Ці події геологічної історії Кривбасу засвідчує геологічна пам’ятка природи, яка знаходиться за 190-200 м нижче по течії від пішохідного мосту через р. Інгулець західніше парку відпочинку в житловому масиві Південного гірничо-збагачувального комбінату. Тут уздовж лівого схилу долини ріки у скельних виходах висотою 8-15 м відслонюється товща кварцових метаконгломератів, метагравелітів і метапісковиків. Це фрагменти метакластогенної (уламкової) частини розрізу скелюватської світи. Метаконгломерати та метагравеліти сформувалися в умовах підводних дельт та конусів виносу тимчасових водних потоків, а метапісковики накопичувалися у прибережній та відкритій частини шельфової зони криворізького палеобасейну.

57

Власне формування родовищ залізистих кварцитів розпочалося в глибоководних умовах де в наслідок періодичних змін умов осадконакопичення відбувалося ритмічне чергування теригенних та хемогенних залізисто-кременистих осадків. В процесі метаморфізму теригенні, переважно глинисті, осадки перетворилися на сланцеві, а залізисто-кременисті на залізисті горизонти саксаганської світи. Основним джерелом заліза на думку багатьох дослідників [2], могли бути ексгаляційні (газові) та гідротермальні розчини, які надходили в басейн з земних надр по зонам глибинних розломів.

З породами саксаганської світи палеопротерозою, основною рудоносною товщею Кривбасу крім працюючих та відпрацьованих кар’єрів а також зон зрушення можна ознайомитися в межах трьох геологічних пам’яток, де природні відслонення повинні зберігатися у своїй незайманій красі для наступних поколінь. Це заказник Балка Північна Червона, геологічна пам’ятка загальнодержавного значення Скелі МОДРУ, та Сланцеві скелі, на правому березі долини р. Саксагань біля шахти Північна. Кожна з цих пам’яток по своєму унікальна і розкриває різні особливості будови та геологічної історії саксаганської світи і Криворізької структури в цілому.

В структурному відношенні пам’ятка Скелі МОДРУ приурочена до ТарапакоЛихмановської антикліналі, що ускладнює південно-західну частину основної структури Кривбасу. Фрагменти розрізу порід саксаганської світи, що тут відслонюються інтенсивно зім'яті в різноманітні складки вищих порядків, які в свою чергу ускладнюють будову крил антикліналі У зонах відносно потужних тектонічних порушень (розломів) можна спостерігати фрагменти лінійної кори вивітрювання, вираженої зоною підвищеної тріщинуватості порід і інтенсивним розвитком гідроксидів заліза.

Сланцеві скелі утворені вуглисто-кварц-серицитовими (аспідними) сланцями. Вони при ударі молотком розділяються на тонкі плитки і через цю властивість дістали назву "покрівельні сланці". Збереглися сліди їх розробки (ломки) – чи не найперших гірничих робіт у Кривбасі – кар’єрчик та невеличка штольня. Нижче по долині, вже не існуючої тут річки Саксагані, відслонюються породи четвертого залізистого горизонту, які зазнали змін в глибинній зоні окислення і складені дисперсногематит-мартитовими кварцитами. Формування глибинних зон окислення, які занурюються вздовж зони Саксаганского насуву на глибини більше 3000 м і містять родовища багатих мартитових залізних руд – ще одна унікальна особливість Криворізької структури.

Багато цікавого можна побачити і в балці Північній Червоній. Крім виходів порід саксаганської світи на північно-західних схилах двох розгалужень балки, відслонюються проблематичні уламкові осадові породи, які містять рештки флори девон-карбонового віку із кутовим неузгодженням залягають на залізистих кварцитах саксаганської світи. Вище виходів пісковиків у підніжжі відвалів розкривних порід Первомайського кар'єру знаходяться окремі брили своєрідних порід, що трактуються як імпактні утворення Тернівської астроблеми. Не всі дослідники вважають, що ця структура утворилася в

58

наслідок падіння метеориту в девон-карбоновий час, припускають також ендогенну її природу [2]. Всі ці питання потребують подальших досліджень.

Відвідувати геологічні пам’ятки можливе з різною метою з науковою, пізнавальною, за для відпочинку на природі і тому подібне. Але лише побачивши на власні очі природні виходи гірських порід, залізних руд на яких і завдяки яким існує індустріальна велич Кривбасу можна дійти у пізнані району до першоджерел і перейнятися результатами праці декількох поколінь криворіжців. Таким чином, геотуризм в Кривбасі можна розглядати як різновид індустріального туризму.

Список використаних джерел 1. Геологічні пам’ятки України: У 3 т. / В.П. Безвинний, С.В. Білецький, О.Б. Бобров

та ін.; За ред. В.І. Калініна, Д.С. Гурського, І.В. Антакової. — К.: ДІА, 2006. — Т. І. — 320 с. 2. Паранько І.С. Геологічна практика в Кривбасі : методичний посібник для студентів

І курсу природничих спеціальностей/ Ігор Степанович Паранько. – Кривий ріг: видавничий дім, 2011. -100с.

Семеряга О. П. Криворізький національний університет, КП Інститут розвитку міста Кривого Рогу

ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ БЕЛІГЕРАТИВНИХ ЛАНДШАФТІВ

КРИВОРІЖЖЯ У ВОЄННОМУ ТУРИЗМІ

У статті розглянуто особливості воєнного туризму, проаналізовано стан белігеративних об’єктів досліджуваної території та розглянуто проблеми використання белігеративних ландшафтів у туризмі на Криворіжжі.

Ключові слова: воєнний туризм, белігеративні ландшафти, проблеми використання, туризм.

Семеряга О.П. Проблема использования беллигеративных ландшафтов

Криворожья в военном туризме. В статье рассмотрены особенности военного туризма на территории Криворожья,

проанализировано состояние беллигеративных объектов исследуемой территории и рассмотрены проблемы использования беллигеративных ландшафтов в туризме на Криворожье.

Ключевые слова: военный туризм, беллигеративные ландшафты, проблемы использования, туризм.

Semeryaga O. P. The problem of using military landscapes of Krivoy Rog region in

military tourism. The article describes the features of military tourism in Krivoy Rog region, analyzes military

objects the study area and the problems using military landscapes in tourism on Krivoy Rog region. Key words: military tourism, military landscapes, the problems of using, tourism. Воєнні події, що відбувалися на території Криворіжжя, залишили достатню

кількість белігеративних об’єктів, значна частина яких знаходиться у занедбаному стані. Воєнний туризм – це не лише тури на місця значних битв, а й

59

відвідування діючих військових об'єктів і полігонів, бойових морських кораблів та підводних човнів, «закритих» музеїв розвідувальних установ, ремонтних заводів, стрільба, польоти, участь у військових навчаннях та маневрах, катання на військовій техніці. На сьогодні, на жаль, не тільки Криворіжжя, але й взагалі вся Дніпропетровська область не може продемонструвати такі об’єкти.

У 2010 році Київським національним університетом імені Тараса Шевченка було запропоновано Міністерству оборони розробити наукову програму розвитку воєнного туризму, але дана пропозиція не знайшла підтримки уряду [6]. Воєнний туризм це різновид туризму, що пов'язаний з різноманітними продуктами та послугами, що стосуються воєнної тематики у минулому та сучасному, велика увага приділяється знайомству з воєнною справою через характеристики, співучасть, самостійне переживання. Стратегія воєнного туризму вже відпрацьована у Європі, де користується значною популярністю. Фортифікаційні споруди та старовинні фортеці, місця відомих битв, ДЗОТи, окопи, великі оборонні лінії часів Першої та Другої світових війн, музеї історії війн – все це у європейських країнах приносить прибуток, при цьому популяризуючи саму країну. Також діє Міжнародна асоціація воєнного туризму, центр якої знаходиться у Франції [9].

В європейських державах значна увага приділяється пам'яткам військово-інженерного мистецтва. Багато країн переживають справжній бум: використання белігеративних споруд у туристських і виховних цілях стало модою. У Німеччині 2006 року воєнний туризм додав до державного бюджету 256 млн євро, в Ізраїлі – $115 млн., у США ж лише один з його «підвидів» – понад $60 млн. [5].

Белігеративні об'єкти за належної промоції (і відповідного інформаційного та інших видів супроводу) здатні щороку приймати тисячі іноземних туристів і вітчизняних екскурсантів. Очевидно ж, за умови створення належного турпродукту.

Загальновідомо, що найбільший інтерес як у дорослої, так і підліткової публіки не лише чоловічої статі викликають діючі військові об'єкти і споруди, а також озброєння і різні види зброї, яких можна не тільки торкатися, а й використовувати за їх «найпрямішим» призначенням [5].

На сьогодні на території Криворіжжя, як і на всій Україні, не існує організованого воєнного туризму, однак, не дивлячись на його зростаючу популярність, даного виду туризму немає ні у переліку видів туристичних послуг, ні у Законі України «Про туризм». Крім того, згідно із законодавством, вільний доступ на воєнні бази Міністерства оборони України громадянським особам заборонений, а воєнні частини не мають права представляти комерційні послуги, для цього їм необхідно особливий дозвіл Міноборони, що робить доступ до сучасних белігеративних ландшафтів майже неможливим або дуже коштовним для пересічного громадянина [7]. На півдні Кривого Рогу, біля житломасиву Всебратське-2 знаходиться сучасний танковий полігон, що належить 17-ї окремій танковій бригаді, даний об’єкт є дуже цікавим з точки зору воєнного туризму, але поки що недоступний із зазначених вище причин.

Белігеративні ландшафти Криворіжжя є одним із важливих чинників, що сприяють розвитку різних видів туризму. На противагу іншим антропогенним

60

ландшафтам, белігеративні об’єкти впродовж довготривалого і різнобічного господарського освоєння, здебільшого не формувалися, а знищувалися (1998) [3].

Белігеративні ландшафти Криворіжжя розташовуються нерівномірно, що зумовлено різними історичними умовами, з якими пов’язані технології будівництва. Завдяки аналізу картографічних матеріалів, нами було з’ясовано, що на території міста склалася розгалужена мережа белігеративних ландшафтів та їх рештки становлять значну історичну, краєзнавчу та пізнавальну цінність. Фрагменти укріплених городищ та залишки системи оборонних валів і ровів та інших захисних споруд зустрічаються скрізь в межах Криворіжжя, особливо у Тернівському районі [1].

На жаль, стан белігеративних ландшафтів досліджуваної території незадовільний і тому актуальним є питання їх вивчення, збереження, відновлення через фінансування та раціональне використання.

Розробка та освоювання воєнно-історичних туристських маршрутів перспективні як для території Криворіжжя так і Дніпропетровської області в цілому. Об’єктами екскурсійного показу на цих маршрутах можуть бути дійсні оборонні споруди, фрагменти польових укріплень, місця бойових дій, меморіали та пам’ятні знаки. Так, між сучасним житловим масивом Макулан та Карачунівським водосховищем збережені белігеративні ландшафти скіфського часу – дев’ятиметрові рови, що охороняли територію від загарбників. З белігеративних ландшафтів нового періоду, що доступні для показу, біля села Недайвода Криворізького району частково збереглися залишки бліндажа та деревино-вогневих точок фашистської армії, де з листопада 1943 по січень 1944 року проходила лінія фронту.

Але найбільшою перспективою у використанні з туристично-екскурсійною метою мають все же комплексні воєнно-історичні об’єкти, у тому числі навіть невеликі фрагменти польових укріплень або залишки бліндажів. Таким прикладом залучення белігеративних ландшафтів у туризм може бути курган «Могила-Баба», що знаходиться у Тернівському районі Кривого Рогу і являє собою меморіальний комплекс на однойменному об’єкті, що на військових картах 1943 року позначався як висота 118,7 м. Даний курган під час Другої світової війни неодноразово переходив до рук супротивника, бліндаж зберігся до нашого часу.

На території області існує низка проблем використання белігеративних ландшафтів у туризмі.

Першою проблемою є відсутність єдиної ресурсної бази – незважаючи на велику кількість белігеративних ландшафтів, в стані, придатному для туристичного використання знаходяться лише деякі белігеративні об’єкти, зазначені вище. Зміни форм власності, велике індустріальне та сільськогосподарське навантаження призвело до розорювання земель, використання великих територій з метою створення кар’єрів і інших технічних та промислових споруд, спустошення воєнних об’єктів. Так, залишки Царевої могили, що розташовувалась у південній частині Кривого Рогу та використовувалася козаками як сторожовий козацький пункт, були порушені під час порушення розкривних робіт на кар’єрі № 3 Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату [8].

61

Другою проблемою є недостатня патріотична свідомість самих громадян. Криворіжжя, що, в свою чергу, призводить до занедбання історичних об’єктів, засмічення їх побутовим сміттям, знищення навіть цілих природних комплексів через неправильне розпалення багаття та нехтування правилами пожежної безпеки. Так, група курганів Криворізького району біля с. Червоний Шахтар, що на картах початку ХХ ст. позначається як «Могила Брильова» майже наскрізь випалена, а група курганів села Зорі, північний сектор яких був пошкоджений окопами часів Другої світової війни засмічені та використовуються з господарською метою.

Третя проблема полягає у відсутності уваги сучасних представників туристичного бізнесу до белігеративних ландшафтів і воєнних об’єктів та питання використання їх у туризмі. Це проявляється у нестачі маршрутів та ділянок для їх прокладення, відсутності офіційних туристичних ланцюгів і стежок, та, як наслідок, незадовільним станом територій, що могли б бути використані у туризмі. Дана проблема є наслідком відсутності попиту на послуги, що, в свою чергу витікає з патріотичної культури населення [4].

Разом із своєрідним природним потенціалом регіону, історичні белігеративні ландшафти та воєнні пам’ятники можуть слугувати важливим туристичним ресурсом Криворіжжя [2]. Їх використання у якості об’єктів екскурсійної діяльності, разом з іншими видами туризму (пізнавальний, спортивний туризм) може явитися важливим фактором оздоровлення економіки регіону, тому питання їх залучення у туристичну діяльність є дуже перспективним.

Список використаних джерел

1. Заславська О.П. Динаміка розвитку белігеративних ландшафтів Криворіжжя /О.П. Заславська // Туризм як фактор розвитку регіону. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Вінниця, 2011. – С. 179 – 186. 2. Михайлов В.А. Беллигеративные ландшафты Северного Крыма / В.А. Михайлов // Теоретичні, регіональні, прикладні напрямки розвитку антропогенної географії та геології. – Кривий Ріг «Видавничий дім», 2011. – С. 70 – 75. 3. Питуляк М., Питуляк М. Лісові антропогенні ландшафти Тернопільщини та їх рекреаційне використання/М. Питуляк, М. Питуляк // Історія української географії. Частина І: Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького. - Тернопіль: 2007. - С.91-93. 4. Троценко О.В. Проблеми розвитку екологічного туризму міста Дніпропетровська /О.В. Троценко // Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології. – Кривий Ріг «Видавничий дім», 2011. – С. 280 – 283. 5. Винниченко І. Рефлексії на тему «воєнний туризм» - режим доступу до сайту: http://www.epravda.com.ua/columns/2012/04/2/320416/ 6. Винниченко І. Чим завинив воєнний туризм? Режим доступу до сайту: http://www.epravda.com.ua/publications/2013/07/22/386152/ 7. Закон України «Про туризм» - режим доступу до сайту: http://tourlib.net/zakon/pro_turyzm.htm 8. Кривбас on-line. Інформаційне агентство. – Режим доступу до сайту: http://krnews.ua/ 9. Мілітарі-туризм в Україні. – Режим доступу до сайту: http://turistua.com/ru/articles/militari-turizm-v-ukraine-liniya-arpada/

62

Куразєєва Л. В. Криворізький національний університет

ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ

ІНДУСТРІАЛЬНО-ТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ НА КРИВОРІЖЖІ

На основі вивчення теоретичного матеріалу та здійснення практичних завдань виявлено головні проблеми у створенні нового індустріально-туристичного продукту. Обґрунтовано причини їх виникнення та запропоновано можливі шляхи вирішення.

Ключові слова: індустріально-туристичний продукт, індустріальний туризм, собівартість, екскурсійне обслуговування.

Куразеева Л. В. Экономические проблемы создания индустриально-туристического

продукта. На основании изучения теоретического материала и реализации заданий на практике

обнаружено главные проблемы в создании нового индустриально-туристического продукта. Обосновано причини их возникновения и предложено возможные пути решения.

Ключевые слова: индустриально-туристический продукт, индустриальный туризм, себестоимость, экскурсионное обслуживание.

Kurazeyeva L. V. Economical problems of creation the industrial-tourist product. On the basis of theoretical material and realization of practical tasks identified key problems

in creating a new industrial-tourism product. Proved their causes and propose possible solutions. Keywords: industrial-tourist product, industrial tourism, prime cost, excursion service. З економічного погляду туризм – це особливий вид споживання

матеріальних та духовних благ, послуг і товарів, що виокремлюється в самостійну галузь господарства [1]. Одним з найновіших видів цієї специфічної господарської діяльності є індустріальний туризм. Даний вид туризму зародився з середини ХХ століття, і почав набирати обертів у своєму розвитку на початку ХХІ століття.

За результатами досліджень сучасного світового туристичного ринку простежується тенденція до зростання попиту на індустріальні тури. Тобто світовий ринок потребує пошуку нових регіонів зі значним індустріально-туристичним потенціалом та розробки відповідних туристичних продуктів. Саме до таких регіонів і відноситься Криворіжжя, на території якого сконцентровано значна кількість різноманітних індустріально-туристичних об’єктів [2].

Відповідно до «Програми розвитку промислового туризму у місті Кривому Розі на 2013-2015 роки» проводиться розробка та створення окремих екскурсій та цілих турів [3]. Однак в ході цієї роботи розробники наштовхнулися на ряд проблем, серед яких ключовими можна назвати – відсутність теоретичної бази для встановлення ціни та розрахунку собівартості індустріально-туристичного продукту. Причиною виникнення цих проблем є те, що дана галузь господарства є дуже молодою, а специфіка собівартості такого продукту є досить розгорнутою.

63

За загальною схемою до собівартості турпродукту входять: проїзд; проживання (в тому числі оплата бронювання); харчування; трансферт (транспортне обслуговування); екскурсійне обслуговування; оформлення візи; послуги турфірми [4, c 74]. Але для індустріально-туристичного продукту ця схема дещо ускладнюється. А саме ускладнюється пункт – екскурсійне обслуговування. Так як включає в себе не лише роботу самого екскурсовода, а й роботу підприємства, на яке запланована екскурсія.

Зокрема, якщо взяти за приклад екскурсію до шахти, то задля розрахунку собівартості такого виду діяльності, необхідно:

по-перше, узгодити час екскурсії з режимом роботи шахти, так як необхідно буде використовувати кліть, яка транспортує всіх робітників і має регламентований час роботи. Тобто потрібно запускати кліть на додатковий маршрут – це додаткові витрати на електроенергію та на оплату праці робітника відповідального за кліть;

по-друге, провести інструктаж з правил поведінки під час спуску та огляду об’єкту. Жоден екскурсовод, який ніколи не працював в шахті не зможе провести досконалий інструктаж, стежити за діями екскурсантів та вчасно реагувати в форс-мажорних ситуаціях, тому необхідно, щоб це робив хтось з працівників шахти. Тобто необхідно продумати механізм додаткової оплати послуг працівника, що супроводжує екскурсантів або ж ввести до штату окремого працівника, що буде опікуватися екскурсійною діяльністю на підприємстві, однак така посада вимагатиме специфічних вимог, так як працівник повинен бути ознайомлений як з екскурсійною методикою, так із технологічним процесом на виробництві;

по-третє, забезпечити екскурсантів відповідним спорядженням (робочі спецкостюми, взуття, ліхтарики, каски). Для початку це спорядження потрібно закупити, а потім розрахувати вартість здачі в оренду;

по-четверте, встановити розмір плати підприємству за надання можливості огляду його території;

по-п’яте, бажаним було б маркування маршруту екскурсії на підприємстві та створення спеціально обладнаних оглядових майданчиків, а це також потребує додаткових фінансових вливань.

Подібні розрахунки відсутні у вітчизняній практиці організації туристичної діяльності. Тобто нашим фахівцям потрібно бути першопрохідцями в цьому.

Наступна складність під час встановлення ціни на індустріально-туристичний продукт – це страхування.

Відвідування гірничопромислових та фабрично-заводських об’єктів є досить-таки ризикованою справою, тому потребує специфічного виду страхування. Не кожна страхова компанія зможе надати такі послуги. Тому виникає необхідність пошуку таких компаній та підписання з ними відповідних договорів, в яких буде чітко обговорено умови страхування та порядок виплат туристам в разі нещасних випадків.

64

Виходячи з вище сказаного, можна зробити висновок, що створення такого виду екскурсій є досить складним, затратним і тривалим особливо з боку організації. Таким чином, виникає необхідність переконати підприємство, щоб воно дало згоду і сприяло налагодженню таких екскурсій. Для цього необхідно показати прибутковість такого виду роботи – створити реальний бізнес-план, в якому відобразити всі переваги і можливості, а головне – висвітлити термін окупності та перспективи подальшого розвитку. Особливий акцент варто зробити на додатковій рекламі, що підвищує престиж підприємства та можливість отримання значного додаткового прибутку, що забезпечує стабільність підприємства.

Список використаних джерел 1. Костюк О.М. «Туризм і його розвиток в Україні» [Електронний ресурс] –

http://tourism-book.com/books/book-34/chapter-1369/ 3. Пацюк В.С. Територіальна організація індустріального туризму Криворіжжя:

автореф. дис. . канд. географ. наук : 11.00.02 /В.С. Пацюк . – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2011. – 24 с.

4. Програма розвитку промислового туризму у місті Кривому Розі на 2013-2015 роки [Електронний ресурс] – http://irm.kr.ua/files/pdf/rishenja1680vid%2030-01-2013.pdf

5. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємництва: Навчальний посібник / П.Р.Путенцейло. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.

65

ІІ. ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

Зеленська Л. І. Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

ІНОЗЕМНИЙ «СЛІД» В ІНДУСТРІАЛЬНІЙ СПАДЩИНІ РЕГІОНУ

Розглянуто об'єкти індустріальної спадщини Дніпропетровської області, що створені

завдяки іноземним інвестиціям з Франції, Бельгії, Німеччині наприкінці XIX - початку XX століття. Запропоновано напрями використання індустріальної спадщини в історико-біографічному і ностальгічному туризмі.

Ключові слова: індустріальна спадщина, іноземний капітал, географія іноземних інвестицій, промисловий (індустріальний) туризм, ностальгічний туризм, історико-біографічний туризм.

Зеленская Л.И. Иностранный «след» в индустриальном наследии региона. Рассмотрены объекты индустриального наследия Днепропетровской области,

созданные благодаря иностранным инвестициям из Франции, Бельгии, Германии в конце XIX – начале XX столетия. Предложены направления использования индустриального наследия в историко-биографическом и ностальгическом туризме.

Ключевые слова: индустриальное наследие, иностранный капитал, география иностранных инвестиций, промышленный (индустриальный) туризм, ностальгический туризм, историко-биографический туризм.

Lyubov Zelenskaya Foreign "mark" in the industrial heritage of the region Objects of the industrial heritage of Dnipropetrovsk region, created through foreign

investments from France, Belgium, Germany at the end XIX - beginning XX century, are considered. Directions of use the industrial heritage in historical and biographical and nostalgic tourism are offered.

Keywords: industrial heritage, foreign capital, geography of foreign investments, industrial tourism, nostalgic tourism, historical and biographical tourism.

Вступ. Важливе завдання для розвитку сучасного пізнавального туризму в

старопромисловому регіоні, до якого відноситься Дніпропетровська область (в минулому – Катеринославська губернія) – пошук нових напрямків, тем, фактів, джерел з метою розробки нових туристичних маршрутів для збільшення туристичних потоків. Найбільш корисні і цікаві теми в пізнавальному туризмі з точки зору освітнього і виховного використання виникають на контакті, іншими словами, на перетинанні сюжетів. В даному дослідженні ми й пропонуємо розглянути перспективи розробки туристичного маршрута за темою «Іноземний «слід» в індустріальній спадщині регіону», який, з одного боку, відноситься до промислового (індустріального) туризму, з іншого – до історико-біографічного, а ще, як буде розглянуте нижче, має відношення до профорієнтаційного та ностальгічного туризму.

66

Виклад основного матеріалу. Тема, що проголошена, вимагає наукового та методичного забезпечення, а саме, пошуку нових фактів та джерел, пов'язаних, по-перше, з іменами видатних особистостей іноземного походження, які підчас «великої індустріальної лихоманки» кінця ХІХ – початку ХХ столітть здійснювали інвестування в розвиток промисловості й транспорту в регіоні. Пошук інформації для цієї теми потребував звернутись до такої історичної дисципліни як просопография (в перекладі з грецької означає «особистість» та «пишу») або просопографія – наука, що вивчає біографії історичних особистостей відповідних епох, територій, які мають загальні політичні, соціальні, етнічні ознаки. Завдання, яке ми перед собою визначили, створити інформаційну базу з персоніфікації та біографістики іноземних інвесторів, промисловців, управлінців, в якої обов’язково присутні матеріали з географії їх життєдіяльності. В сучасній географічній науці даний напрям має назву – географія персоналій. За суттю просопографічний метод дає можливість створення своєрідної колективної біографії діячів промислового бізнесу відповідної єпохи.

Треба зазначити, що період «великої індустріальної лихоманки» був періодом, коли взагалі зростала чисельність іноземців – робочих, інженерів, членів іх родин [3, с. 82]. Найбільшу чисельність серед іноземців складали бельгійські промисловці. Як зазначає О. Нестеренко [4] в Катеринославі було навіть створено Бельгійське консульство. Найбільш відомими іменами серед бельгійців були брати Шарль і Густав Шодуар з Льєжу. Вони у 1888 р. заснували товариство «Ш. і Г. Шодуар», збудували металургійні та трубопрокатні заводи. Дослідники і краєзнавці підкреслюють впровадження сучасних на той час технологій. Так, у 1911 р. брати Шодуар ввели в експлуатацію трубопрокатне обладнання, що виготовлене в Бельгії фірмою «Кокеріль» для виробництва безшовних труб [2]. Німецький підприємець Б. Гантке на цвяховому заводі в 1913 р. почав виробництво безшовних труб на устаткуванні, що було виготовлене німецькою фірмою «Маннесман» [2]. Відома на той час була акціонерна компанія «Єміль Вюрглер і Кº», яка постачала електротехнічне обладнання для металургійної промисловості півдня Російської імперії. З ім’ям Є. Вюнглера повязане будівництво в 1912 р. одного з унікальних архитектурних пам'яток сучасного Дніпропетровська (житловий будинок Є. Вюнглера), так званий «Будинок з жабками» (вул. Писаржевського, 5). Як свідчить «Телефонний довідник міста за 1901 рік» [7], Є. Вюнглер володив арматурним заводом і з 422-х міських телефонних номерів три належали саме йому.

Корисна інформація про епоху модернізації й промислового «буму» в Катеринославі надається в роботі Т. Портнової [6]. З матеріалів книги В. Петерса «Сталь у степу» [5] відомо, що бельгійці були найважливишими «гравцями» в промисловості Російської імперії. Частка бельгійського капіталу в загальному обсязі іноземних інвестицій складала 24% [5, с. 55], а іноді складала й більше (в 1900 році – 43%) як зазначає той же В. Петерс [5] в 1914 році Бельгія займала ІІІ місце після Великої Британії та Франції за обсягом іноземних інвестицій. Вважаємо, що нащадкам промисловців та інвесторів було б цікаво побувати в регіоні, який пам’ятає і знає внесок їх пращурів у розвиток

67

та збільшення промислового потенціалу регіону. Такий напрямок у туризмі має назву «ностальгічний туризм».

Другим важливим завданням для розробки туристичного маршруту ««Іноземний «слід» в індустріальній спадщині регіону» є визначення переліку туристичних об’єктів (об’єктів показу) на маршруті. Маршрут може бути радіальним: Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Дніпропетровськ; Дніпропетровськ – Дніпродзержинськ – Дніпропетровськ; Дніпропетровськ – Нікополь – Дніпропетровськ; Дніпропетровськ – Павлоград – Дніпропетровськ, або може бути обмежений тільки Дніпропетровськом або Кривим Рогом.

Об’єктами індустріальної спадщини Дніпропетровщини (Катеринославщини), що пов’язані з іноземним капіталом (фінансовим або інтелектуальним), можуть бути промислові ландшафти, об’єкти промислової, громадянської, релігійної архітектури, окремі квартали (наприклад, у Дніпродзержинську квартали, що пов’язані з польськими промисловцями, хоча на той період Польща входила до складу Російської імперії), музеї підприємств та закладів. До об’єктів показу відносяться й пам’ятки монументальної скульптури, але не тільки відомим іноземцям, а й пам’ятки, авторами яких є іноземці. Наприклад, у 1891 році в Кривому Розі французьська компанія установила пам’ятник О. М. Полю. За матеріалами В. І. Лазебник автор пам’ятника скульптор Борис Васильович Едуардс (1860-1924), ірландець за походженням. Скульптор Б. Едуардс створив пам’ятники Катерини ІІ в Одесі, пам’ятник Кримській війні у Севастополі, пам’ятники О. Пушкіну в Харькові, пам’ятник М. Гоголю в Миргороді, пам’ятники Петру І і О. Суворову в Очакові. Його пам’ятники й скульптури прикрашають палаці, музеї, колекції Росії, Англії, Франції.

Чудовим діючим об’єктом показу для запропонованого маршруту є старовинний трамвай, що прямує головним проспектом м. Дніпропетровска в теплий сезон року. Катеринославський трамвай (1897 р.) був третім в Російської імперії після Київського (1892 р.) та Нижньогородського (1895 р.), до речи, в Москві трамвай був пущений пізнише в 1899 році. В 1897 році в Катеринославі основано Анонімне Товариство Катеринославських міських залізниць, яке звалось «Бельгійський трамвай», у 1895 році почала роботу в місті фірма «Франко-Руське акціонерне товариство з виробництва зализничних та трамвайних вагонів». Цікаво буде послухать на маршруті інформацію про те, що за перші шість місяців трамвай перевіз 2 275 902 пасажира, таким чином, кожний мешканець міста скористався трамваєм 20 раз [4].

Об’єктами показу на маршруті можуть бути й меморіальні некрополі – кладовища, спеціально призначені для поховання загиблих або померлих відомих осіб, які проживали на даній території, в тому числі й іноземці. Найвідоміші меморіальні кладовища Катеринослава (Дніпропетровська): Севастопольське, Караїмське, Міське, Запорізьке кладовище, Сурсько-Литовське кладовище, Чечелівське. Окремі з них вже втрачені, на місцях поховання панують видатні сучасні об’єкти (наприклад, стадіон «Дніпро-Арена»), але в екскурсійному показі існує прийом «відтворення образів пройдешньої епохи».

68

Висновки. Иноді вважають, що тема промислового (індустріального) туризму може зацікавити тількі «технарів», що вона не зрозуміла, забагато технологічна, але поєднання історико-біографічного змісту з ностальгічними мотивами може зробити тему «Іноземний «слід» в індустріальній спадщині регіону» привабливої і корисної для профорієтаційної роботи.

Список використаних джерел 1. «Весь Екатеринослав» (Справочная книга) – Екатеринослав, издание Л. И. Сатаповского,

1911, 315 с. 2. Гуляев Г. И,Большаков В. И, Мороз В. С. Очерки истории Екатеринослава (А так ли

это было?) - Днепропетровск, ПГАСА, 2007, в 2-х кн. Кн.2 (1887-2006). – 207 с. 3. Москалюк М. Загальний нарис промислового розвитку України у другій половині

ХІХ-на початку ХХ ст. Тернопіль, 2007, 257 с. 4. Нестеренко О.Бельгийцы в Екатеринославе. Наш город, №24, 25 июня 2010. 5. Пестерс В.Сталь у степу. – К.:[б.в], 2010. – 104 с. 6. Портнова Т.Міське середовище і модернізація:Катеринослав середини ХІХ – початку

ХХ ст. – Дніпропетровськ: «Інновація», 2008. – 104 с. 7. Список абонентов Екатеринославской телефонной сети на 1915 г. – Екатеринослав,

1915, 130 с.

Афанасьев О.Е., Пацюк В.С. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара,

Криворожский национальный университет

ИНДУСТРИАЛЬНЫЕ ОБЪЕКТЫ В СПИСКЕ ВСЕМИРНОГО НАСЛЕДИЯ ЮНЕСКО

Рассмотрено понятие «Индустриальных объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО»,

определен их перечень, проведены категорийно-видовая классификация и количественный анализ. Охарактеризовано свойство объектов индустриального наследия выступать в качестве достопримечательностей в мировых туристических потоках, формировать привлекательный туристический имидж территории.

Ключевые слова: индустриальная наследие, объекты Всемирного наследия ЮНЕСКО, индустриальный (промышленный) туризм.

Афанасьєв О.Є., Пацюк В.С. Індустріальні об’єкти у списку Всесвітньої

спадщини ЮНЕСКО. Розглянуто поняття «Індустріальних об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО»,

визначений їх перелік, здійснено категорійно-видову класифікацію і кількісний аналіз. Охарактеризована властивість об’єктів індустріальної спадщини виступати у якості атракцій у світових туристичних потоках, формувати привабливий туристичний імідж території.

Ключові слова: індустріальна спадщина, об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, індустріальний (промисловий) туризм.

Afanasiev O., Patsiuk V. Industrial sites in the UNESCO World Heritage List. The concept of «industrial UNESCO World Heritage Site», defined a list of them, and made

categorical classification of species, a quantitative analysis. Characterize the properties of objects of industrial heritage to act as a world-class tourist attractions in streams to form the image of an attractive tourist area.

Keywords: industrial heritage, UNESCO World Heritage Site, industrial (industry) tourism.

69

Нынешний 2013 год ознаменовался для Украины очередным имиджевым знаменательным событием мирового значения – по решению 37 сессии Межправительственного комитета по охране Всемирного культурного и природного наследия, проводившейся 16–27 июня в Пномпене и Сиемреапе (Камбоджа) в список объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО на территории Украины были добавлены сразу два новых объекта. Это событие в очередной раз заставляет обратиться к понятию «Всемирного наследия» и, в частности, рассмотреть его значение и роль для развития и популяризации такого вида и направления, как «промышленный (индустриальный) туризм».

К категории объектов Всемирного наследия принято относить природные или созданные человеком объекты, приоритетными задачами по отношению к которым являются их сохранение и популяризация в силу особой культурной, исторической или экологической значимости [4]. Конвенция об охране Всемирного культурного и природного наследия принята в 1972 г. (вступила в силу в 1975 г.). Ежегодно Комитет Всемирного наследия проводит сессии, на которых присуждается «Статус объекта Всемирного наследия». Объекты, включенные в Список, являются первоочередными туристскими дестинациями тех стран, на территории которых они находятся. Естественно, что каждая страна заинтересована в расширении количества объектов с ее территории, внесенных в него. Для того, чтобы тот или иной объект был включен в Список, он должен соответствовать оценочным критериям – нескольким или хотя бы одному из них (табл. 1).

Таблица 1. Структура и критерии ценности объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО Структура объектов Всемирного

наследия ЮНЕСКО по категориям состоянием

на конец 2013 г. [4]

Оценочные критерии для включения объекта в Список культурных объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО [4]

I – представляет собой шедевр человеческого созидательного гения; II – свидетельствует о значительном взаимовлиянии человеческих

ценностей в данный период времени или в определённом культурном пространстве, в архитектуре или в технологиях, в монументальном искусстве, в планировке городов или создании ландшафтов;

III – уникальный или по крайней мере исключительный для культурной традиции или цивилизации, которая существует до сих пор или уже исчезла;

IV – выдающийся пример конструкции, архитектурного или технологического ансамбля или ландшафта, которые иллюстрируют значимый период человеческой истории;

V – выдающийся пример человеческого традиционного сооружения, с традиционным использованием земли или моря, является образцом культур(ы) или человеческого взаимодействия с окружающей средой, особенно если она становится уязвимой из-за сильного влияния необратимых изменений;

VI – напрямую или вещественно связан с событиями или существующими традициями, с идеями, верованиями, с художественными или литературными произведениями и имеет исключительную мировую важность;

Критерии VII – X определены для природных объектов наследия.

Культурные –

759 (77,37%); Природные –

193 (19,67%); Смешанные –

29 (2,96%)

ВСЕГО: 981

70

Вопросами выявления, систематизации, классификации и популяризации объектов индустриального наследия мира с 1978 г. занимается «Международный комитет по сохранению индустриального наследия» (ТICCIH) как общественная организация жителей индустриальных центров [2]. Президенту Комитета Э. Касанелису принадлежит фраза «Производство наряду с религией, философией, торговлей и социальной историей является одной из основ жизни» [9]. Потому одной из задач комитета является продвижение индустриальных объектов в список Всемирного наследия ЮНЕСКО. Первым в мире индустриальным объектом, вошедшим в него в 1978 г., стали «Королевские соляные шахты в Величке и Бохне» (№32, Польша). Но еще раньше общей проблематикой сохранения индустриального наследия в целом озаботились англичане, что закономерно для родины индустриальной революции. Высокая значимость индустриального наследия для репрезентации мировой культуры и истории была отмечена и самой организацией ЮНЕСКО, которая провозгласила 2006 г. «Годом индустриального наследия». На сегодняшний момент написано множество научных статей по указанной проблематике, организовываются и проводятся в различных странах тематические конференции. Но вопросы теории, методологии и практики такого направления деятельности, как «индустриальное наследие», остаются актуальными и проблематичными. При этом само направление оказывается глубоко междисциплинарным, затрагивающим самые различные сферы – экономику в целом и производственные процессы в частности, туризм, музейное дело, экскурсоведение, сферу услуг и т.д.

Остается очень проблематичным само понимание термина «индустриальное наследие». В частности, методологически не решена проблема относительно того, относить ли к нему любое предприятие – как работающее сегодня (но, возможно, построенное на заре промышленной революции), так и сооружения промышленной архитектуры, уже не выполняющие своих первоначальных функций (утраченные полностью, перепрофилированные, полностью не работающие в качестве промышленных предприятий), либо же только последние.

Следует особо отметить точку зрения на понятие «индустриального наследия», истекающую из понимания его как результирующего явления всей истории природопользования – сложного системного, мультифакторного, временного и многоаспектного процесса общего характера освоения человеком того или иного пространства, формирования антропосферы в целом. В свою очередь, расширенное понимание сущности природопользования представляется как способ использования любых ресурсов географической среды для жизнедеятельности, развития, экономической деятельности человека в глобальном и временном измерении; природопользование является бинарной объектной системой «Человек – Природа», оба компонента которой постают деятельными агентами этих процессов. Тогда абсолютно любой объект, созданный человеком, может считаться результатом его природопользовательской (в т.ч. индустриальной, промышленной, сельскохозяйственной и т.д.) деятельности. Таким образом, любые объекты Всемирного наследия ЮНЕСКО, отнесенные к категории

71

«культурных», являются одновременно и индустриальными, т.к. репрезентируют тот или иной способ технического обустройства окружающей среды, является памятником технической материальной культуры.

Но если за основу определения «индустриального наследия» взять сугубо утилитарный отраслевой подход, то перечень подпадающих под него объектов сокращается до тех, которые репрезентируют конкретные технические, технологические достижения человечества, уникальные или типичные отрасли аграрного и промышленного производства тех или иных исторических эпох и народов, отдельные предприятия и промыслы, транспортные, ирригационные, системы, средства и способы связь и т.д. При попытке вычленить из общего списка Всемирного наследия ЮНЕСКО подобные объекты вырисовываются две методологические проблемы: 1) следует ли к категории индустриального наследия относить города, городские кварталы и прочие «комплексные» объекты, т.к. в пределах любого города всегда создается жизненно необходимая его жителям производственная, коммунально-бытовая инфраструктура, также являющаяся наследием инженерной мысли; 2) что следует считать «индустрией», какие виды деятельности человека носят подобный характер, и, соответственно, создают в результате те или иные инфраструктурные и прочие объекты. В связи с этим интересно изучить имеющийся опыт классификации объектов индустриального наследия. Остановимся на нескольких наиболее подробных схемах (табл. 2).

Таблица 2. Существующие подходы к классификации объектов индустриального наследия

А.А. Бейдык, В.И. Новикова, 2006 [6] M. Фальсер, 2001 [1] 1. Индустриальные ландшафты 2. Индустриальные поселения (города, поселки)3. Шахты и рудники 4. Транспортная инфраструктура 5. Производственные здания 6. Оборудование и механизмы

1. Объекты добывающей промышленности 2. Объекты индустрии продукции массового потребления

3. Объекты производственных отраслей 4. Объекты сферы коммунально-бытовых услуг

5. Источники энергии и турбины 6. Объекты транспорта 7. Объекты связи 8. Мосты, эстакады, акведуки 9. Строительные технологии 10. Специализированные структуры / объекты

Каждая категория делится на несколько типов и подтипов по разновидностям объектов производственной инфраструк-туры.

В.Л. Казаков, 2008 [8] 1. Фабрично-заводские 2. Горнопромышленные 3. Селитебные 4. Транспортные 5. Обслуживающие 6. Водохозяйственные

В.С. Пацюк, 2011 [10] 1. Транспортные 2. Горнопромышленные ландшафты 3. Фабричные поселения 4. Древние промышленные объекты 5. Заводы и фабрики 6. Шахты

Как следует из схем различных авторов, к перечню объектов индустриального наследия чаще всего относят фабрично-заводские объекты, шахты и рудники, предприятия и объекты транспортной инфраструктуры и

72

связи, коммунально-бытовые и специализированные индустриальные объекты, индустриальные населенные пункты и ландшафты. Большим недостатком всех представленных схем, на наш взгляд, является практически полное исключение из них агропромышленных предприятий, ландшафтов, а также сферы исконных народных промыслов, тогда как подобные сферы хозяйственной деятельности человека также характеризуются индустриальностью, формируют комплексы соответствующих сооружений, типов ландшафтов и т.д.

Нами осуществлена попытка составления полного перечня объектов, которые возможно относить к категории «индустриального наследия» из списка Всемирного наследия ЮНЕСКО по состоянию на конец 2013 г. (табл. 3). Всего в этот список включены 95 объектов из 43 стран мира.

Таблица 3. Индустриальные объекты Списка Всемирного наследия ЮНЕСКО (по [4, 9]) № п/п

Объекты наследия Страны

нахождения Время создания

Список ЮНЕСКО г. вкл. № критерии

Регион «Европа и Северная Америка»

1 Королевские соляные шахты в Величке и Бохне

Польша X в. 1978 32 IV

2 Концентрационный лагерь Аушвиц-Биркенау (Освенцим)

Польша 1940 1979 31 VI

3 Брюгген, старая верфь Бергена Норвегия XIV–XVI вв. 1979 59 III 4 Шахтёрский город Рёрус и его окрестности Норвегия XVII в. 1980 55 III, IV, V5 Хед-Смэшт-Ин-Баффало-Джамп Канада — 1981 158 VI

6 Королевский соляной завод в Арк-э-Сенан и большой соляной завод в Салэн-ле-Бэн

Франция — 1982 203 I, II, IV

7 Старинный город Сеговия с римским акведуком

Испания I–II в. н.э. 1985 311 I, II, IV

8 Древнеримский акведук Пон-дю-Гар около Нима

Франция I в. 1985 344 I, III, IV

9 Ущелье Айрон-Бридж Великобри-

тания XVIII в. 1986 371 I, II, IV, VI

10 Старинные рудники Раммельсберга, исторический город Гослар и водозаборные сооружения в верховьях Гарца

Германия XV–XIX вв. 1992 623 I, IV

11 Железоделательный завод Энгельсберг Швеция 1681 1993 556 IV 12 Исторический центр города Банска Штьявница Словакия XII–XVIII вв. 1993 618 IV, V 13 Железоделательный завод в г. Фёльклинген Германия XIX–XX вв. 1994 687 II, IV 14 Фабричный поселок Креспи-д'Адда Италия XIX–нач.XX в. 1995 730 IV, V 15 Кутна-Гора Чехия нач. XIII в. 1995 732 II, IV 16 Деревоперерабатывающая фабрика в Верле Финляндия 1872 1996 751 IV

17 Система оборонительных сооружений Амстердама

Нидерланды 1880–1920 1996 759 II, IV, V

18 Южный канал Франция XVII–

XVIII вв. 1996 770 I, II, IV, VI

19 Королевский дворец в Казерте с парком, акведук Ванвителли и фабричный поселок Сан-Леучо

Италия XVIII в. 1997 549 I, II, III, IV

20 Римские золотые прииски Лас-Медулас Испания I в. н.э. 1997 803 I, II, III, IV

73

№ п/п

Объекты наследия Страны

нахождения Время создания

Список ЮНЕСКО г. вкл. № критерии

21 Культурный ландшафт Хальштатт-Дахштайн

Австрия 900–400 гг.

до н.э 1997 806 III, IV

22 Ветряные мельницы в районе Киндердейк-Элсхаут

Нидерланды с 1740 г. 1997 818 I, II, IV

23 Железная дорога Земмеринг Австрия 1848-54 1998 785 II, IV

24 Четыре гидравлических судоподъемника на Центральном канале и их окружение

Бельгия кон. XIX – нач. XX вв.

1998 856 III, IV

25 Паровая насосная станция Вауда Нидерланды 1920 1998 867 I, II, IV 26 Польдер Бемстер Нидерланды 1609–12 1999 899 I, II, IV 27 Сельский ландшафт в южной части о.Эланд Швеция — 2000 968 IV, V 28 Культурный ландшафт Вахау Австрия с XII в. 2000 970 II, IV

29 Горнопромышленный ландшафт БлэнавонаВеликобри-

тания XIX в. 2000 984 III, IV

30 Неолитические каменоломни в районе Спьенн

Бельгия V–IV тыс. до н.э.

2000 1006 I, III, IV

31 Фабричный посёлок Нью-Ланарк Великобри-

тания XVIII–XIX вв. 2001 429 II, IV, VI

32 Старая угольная шахта Цольферайн Германия XX в. 2001 975 II, III

33 Горнопромышленный район Большая Медная гора, город Фалун

Швеция X в. 2001 1027 II, III, V

34 Фабричный посёлок Солтейр Великобри-

тания XIX в. 2001 1028 II, IV

35 Фабрики в долине реки Деруэнт Великобри-

тания XVIII–XIX вв. 2001 1030 II, IV

36 Винодельческий регион Алту-Дору Португалия — 2001 1046 III, IV, V37 Винодельческий регион Токай Венгрия с XIII в. 2002 1063 III, V 38 Культурный ландшафт Валь д'Орча Италия XIV–XV вв. 2004 1026 IV, VI 39 Винодельческий ландшафт о. Пику Португалия — 2004 1117 III, V 40 Радиостанция в Варберге Швеция 1924 2004 1134 II, IV

41 Археологические памятники культурного резервата Кярнаве

Литва XIII в. 2004 1137 III, IV

42 Вегаэйн – архипелаг Вега Норвегия — 2004 1143 V

43 Ливерпуль – приморский торговый город Великобри-

тания XVIII–XIX вв. 2004 1150 II, III, IV

44 Долина Мадриу Перафита-Кларор Андорра –– 2004 1160 V

45 Музейный комплекс издательства и типографии Плантен-Моретюс

Бельгия XVI в. 2005 1185 II, III, IV, VI

46 Горнопромышленный ландшафт Корнуолла и Западного Девона

Великобри-тания

XVIII–XIX вв. 2006 1215 II, III, IV

47 Бискайский мост Испания 1893 2006 1217 I, II 48 Канал Ридо Канада 1832 2007 1221 I, IV 49 Террасовые виноградники Швейцария XI в. 2007 1243 III, IV, V50 Стариградская равнина на острове Хвар Хорватия –– 2008 1240 II, III, V

51 Ретийская железная дорога Италия,

Швейцария1904 2008 1276 II, IV

52 Акведук Понткисиллте Великобри-

тания 1795–1805 2009 1303 I, II, IV

74

№ п/п

Объекты наследия Страны

нахождения Время создания

Список ЮНЕСКО г. вкл. № критерии

53 Башня Геркулеса Испания II, XVIII вв. 2009 1312 III

54 Концентрические каналы XVII в. в квартале Сингелграхт

Нидерланды XVII в. 2010 1349 I, II, IV

55 Средиземноморские агропастбищные ландшафты Севенн и Гран-Косс

Франция – 2011 1153 III, V

56 Фабрика Фагус Германия 1911–14 2011 1368 II, IV

57 Культурный ландшафт Серра-де-Трамунтана [Балеарские о-ва]

Испания – 2011 1371 II, IV, V

58 Декорированные фермы Хельсингланда Швеция XIV–XIX вв. 2012 1282 V

59 Идрия и Альмаден – всемирное наследие ртути

Испания, Словения

XVII–XIX вв. 2012 1313 II, IV

60 Крупнейшие угольные шахты Валлонии, включая Гран-Орню и Буа-дю-Люк

Бельгия с XIX в. 2012 1344 II, IV

61 Каменноугольный бассейн в регионе Нор – Па-де-Кале

Франция –– 2012 1360 II, IV, VI

62 Ландшафт Гран-Пре Канада с XVIII в. 2012 1404 V, VI 63 Китобойная станция Рэд-Бэй Канада XVI–XVII вв. 2013 1412 III, IV

Регион «Латинская Америка и Карибский бассейн» 64 Исторический город Ору-Прету Бразилия XVII–XVIII вв. 1980 124 I, III 65 Горнозаводской город Потоси Боливия 1545 1987 420 II, IV, VI

66 Исторический город Гуанахуато и прилегающие рудники

Мексика XVI в. 1988 482 I, II,

IV, VI 67 Исторический центр города Сакатекас Мексика 1546 1993 676 II, IV 68 Госпиталь Кабаньяс в г. Гвадалахара Мексика 1791–1939 1997 815 I, II, III, IV69 Культурный ландшафт долины Виньялес Куба — 1999 840 IV

70 Археологический ландшафт первых ко-фейных плантаций на юго-востоке Кубы

Куба XIX–XX вв. 2000 1008 III, IV

71 Производства селитры Хамберстон и Санта-Лаура

Чили 1872 2005 1178 II, III, IV

72 Ландшафт плантаций агавы и старинные предприятия по производству текилы

Мексика c XVII в. 2006 1209 II, IV, V, VI

73 Шахтерский город Сьюэлл Чили 1904 2006 1214 II 74 Камино Реал-де-Тьерра Адентро Мексика XVI–XIX вв. 2010 1351 II, IV 75 Кофейный культурный ландшафт Колумбии Колумбия — 2011 1121 V, VI

Регион «Азия и Тихий океан»76 Рисовые террасы в Филиппинских Кордильерах Филиппины –– 1995 722 III, IV, V77 Горные железные дороги Индии Индия ХІХ в. 1999 944 II, IV

78 Гора Цинчэншань и древняя оросительная система Дуцзянъянь

Китай III в. до н.э. 2000 1001 II, IV, VI

79 Старинные деревни Сиди и Хунцунь на юге провинции Аньхой

Китай XIV–XX вв. 2000 1002 III, IV, V

80 Культурный ландшафт Тямпасак с храмовым комплексом Ват-Фу и окружающими древними поселениями

Лаос V в. 2001 481 III, IV, VI

81 Вокзал Чхатрапати-Шиваджи, бывший Виктория-Терминус (город Мумбаи)

Индия 1878–88 2004 945 II, IV

82 Город Бам и его культурные ландшафты Иран –– 2004 1208 II, III, IV, V

75

№ п/п

Объекты наследия Страны

нахождения Время создания

Список ЮНЕСКО г. вкл. № критерии

83 Серебряные копи Ивами Гинзан Япония 1526 2007 1246 II, III, V

84 Древнее земледельческое поселение КукаПапуа – Н.Гвинея

с V тыс. до н.э.

2008 887 III, IV

85 Историческая система ирригации в Шуштаре Иран V в. до н.э. 2009 1315 I, II, V 86 Каторжные поселения Австралия XVIII, XIX вв. 2010 1306 IV, VI

87 Места ядерных испытаний на атолле Бикини

Маршалло-вы Острова

ХХ в. 2010 1339 IV, VI

88

Культурный ландшафт провинции Бали: оросительная система Субак как отражение традиционной балийской философии «Три хита карана»

Индонезия с XI в. 2012 1194 II, III, V, VI

89 Культурный ландшафт рисовых терасс Хунхэ-Хани

Китай –– 2013 1111 III, V

Регион «Арабские государства»90 Древний торговый путь «Тропа ладана» Оман –– 2000 1010 III, IV 91 Оманские ирригационные системы «афладж» Оман 2500 до н.э. 2006 1207 V

92 Культурные объекты Аль-Айн: Хафит, Хили,Бидаа Бинт аль-Азиз и оазисы этого района

ОАЭ с 2500 г. до н.э.

2011 1343 III, IV, V

93 Памятники жемчужного промысла в окрестностях Мухаррака

Бахрейн –– 2012 1364 III

Регион «Африка»94 Культурный ландшафт Сукур Нигерия –– 1999 938 III, V, VI

95 Ааправаси-Гхат – иммиграционный терминал (город Порт-Луи)

Маврикий 1834–49 2006 1227 VI

Индустриальное наследие состоит из материальных объектов индустриальной

и технической культуры, созданных для производства, а не с целью обладания исторической, технологической, социальной, архитектурной и научной ценностью. Это наследие рабочего мира: такие объекты не являются произведениями искусства, и они сохраняются не для созерцания, а с тем, чтобы лучше понять их [7].

Всю представленную совокупность объектов, определяемых как «Всемирное индустриальное наследие», предлагается классифицировать на следующие категории (табл. 4). Представленный перечень категорий не является окончательным и может расширяться или уточняться в зависимости от тех или иных аспектов оценки объектов индустриального наследия.

Таблица 4. Классификация объектов «Всемирного индустриального наследия»

№ Классификационная категория объектов Номера объектов из табл. 2

I Объекты комплексного промышленного освоения –промышленные города и поселки, индустриальные ландшафты

4, 9, 10, 12, 14, 15, 19, 29, 31, 34, 43, 46, 64, 65, 66, 67, 73, 82

II Горнорудные выработки и шахты, сопровождающая их инфраструктура, формируемые ими ландшафты

1, 20, 21, 30, 32, 33, 59, 60, 61, 83

III Отраслевые заводы и фабрики с сопровождающей их инфраструктурой 6, 11, 13, 15, 16, 35, 56, 71

IV Гидравлические и гидротехнические сооружения и сопровождающая их инфраструктура

7, 8, 18, 22, 24, 25, 48, 52, 54, 78, 85, 88, 91, 92

76

V Транспортные объекты и объекты связи с сопровождающей их инфраструктурой 3, 23, 40, 47, 51, 53, 74, 77, 81

VI Предприятия общественного назначения 45, 68, 90 VII Инфраструктура беллигеративных ландшафтов 17 VIII Аграрные формы природопользования 28, 36, 37, 38, 39, 79

IX Аграрные поселения, создаваемые в результате аграрного природопользования культурные ландшафты

26, 27, 42, 44, 49, 50, 55, 57, 62, 69,70, 72, 75, 76, 80, 84, 89, 94

X Объекты, представляющие инфраструктуру традиционных форм и способов этнического локального природопользования

5, 58, 63, 93

XI

Объекты, репрезентирующие исторические факты расовой и национальной нетерпимости, трудовой эксплуатации, возведенные в масштабы промышленной деятельности

2, 86, 95

XII Прочие объекты специфической индустриальной деятельности человека 87

Интересным представляется количественный анализ распределения объектов Всемирного индустриального наследия по странам мира (табл. 4). Так, бесспорным лидером по количеству индустриальных объектов, внесенных в список Всемирного наследия ЮНЕСКО, является Великобритания – страна-родина индустриальной революции. На ее территории насчитывается 8 таких объектов, что составляет почти 30% от общего числа объектов Наследия на ее территории. По относительному показателю – проценту индустриальных объектов от общего числа объектов наследия на территории страны – лидируют Нидерланды с показателем 55,6% (всего 5 объектов из 9 включенных в Список). По регионам мира, выделяемым ЮНЕСКО, в беспрекословных лидерах регион «Европа и Северная Америка» (66,3%), что вполне объяснимо историческими аспектами распространения промышленной революции и нахождением здесь абсолютного большинства промышленно-развитых стран мира.

Таблица 5. Рейтинг стран по наибольшему общему количеству и числу индустриальных объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО (состоянием на 2013 г.)

Объекты Всемирного наследия ЮНЕСКО

Индустриальные объекты Списка Всемирного наследия ЮНЕСКО

R Страна Кол-во R Страна Кол-во % от общего числа объектов ЮНЕСКО в стране

1 Италия 49 1 Великобритания 8 28,6 2 Китай 45 2 Испания 6 13,6 3 Испания 44 3 Нидерланды 5 55,6

4 Германия 38 4 Швеция 5 33,3 Франция 38 5 Мексика 5 15,6

5 Мексика 32 6 Франция 5 13,2 6 Индия 30 7 Бельгия 4 36,4 7 Великобритания 28 8 Канада 4 23,5 8 Россия 25 9 Германия 4 10,5 9 США 21 10 Италия 4 8,2

10 Австралия 19 11 Норвегия 3 42,9 Бразилия 19 12 Австрия 3 33,3

13 Китай 3 6,7

77

Поскольку одной из задач списка Всемирного наследия ЮНЕСКО является популяризация историко-культурной среды отдельных стран, то объекты индустриального наследия в данном случае формируют первоочередную ресурсную базу для развития промышленного туризма. Последний становится все более популярным в последние годы, особенно в Европе. Электростанции, заводы, разнообразные производственные компании открывают свои двери для туристов прежде всего с маркетингово-рекламными целями. Например, производственные площадки автомобильной промышленности вызывают значительный интерес у тысяч посетителей ежегодно. Статистика рынка промышленного туризма остается практически не изученной областью, однако компания «VisitBritain» 2006 г. оценила его доходность в 4,5 млрд. английских фунтов от зарубежных посетителей, что обеспечивало рабочими местами более 100 000 рабочих мест [3].

Среди наиболее важных причин, по которым промышленный туризм является перспективной формой организации туризма как для отдельных предприятий, так и промышленных регионов в целом, отметим следующие: 1) улучшение имиджа – зачастую вокруг целых регионов формируется негативный экологический имидж; 2) возможность получения дополнительного дохода (билеты, мерчандайзинг, сувенирные магазины и рестораны); 3) популяризация брендов; 4) новые рабочие места; 5) возможность выхода из экономического кризиса, фактор диверсификации вложений и доходов.

Изучение и восстановление индустриального наследия помогает понять как в целом историю природопользования любой страны мира, того или иного народа, цивилизации, процессы и механизмы антропосферо- и ноосферообразования, так и наглядно осознать сущность индустриализации, индустриальной революции как одной из наиболее значительных «точек бифуркации» всего цивилизационного процесса в системе «Человек – Природа».

Список литературы 1. Falser M. Industrial Heritage Analysis. World Heritage List and Tentative List. – UNESCO World Heritage Centre, 2001. – 205 p. 2. The International Committee for the Conservation of the Industrial Heritage. Official Web-site. – Mode of access: http://ticcih.org/. 3. VisitBritain. Topic Profile Culture and Heritage. Official Web-site. – Mode of access: http://www.visitbritain.org/insightsandstatistics/topics/cultureheritage/. 4. World Heritage List // UNESCO World Heritage Centre. Official Web-site. – Mode of access: http://whc.unesco.org/en/list. 5. Афанасьєв О.Є. Історико-географічний аналіз регіонального природокористування: теорія, методологія, практика: Монографія. – Тернопіль: Вид-во «Крок», 2012. – 550 с. 6. Бейдик О.О. Індустріальна спадщина: світовий та національний вимір / О.О. Бейдик, В.І. Новикова // індустріальна спадщина в культурі і ландшафті: Матеріали ІІІ Міжнар. наук. конф. (м. кривий Ріг, 1–4.10.2008). – Ч.1. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2008. – С. 24-29. 7. Запарий В.В. Индустриальное наследие (к вопросу о понимании данной концепции в России и за рубежом) // Экономическая история. Обозрение. – Вып. 13. – 2007. – С. 211-217. (Труды исторического факультета МГУ: Вып. 39). 8. Казаков В.Л. Історичні антропогенні ландшафти промислових територій // Географія в інформаційному суспільстві. Зб. наук. праць. Т. 3. – К.: ВГЛ Обрії, 2008. – с. 280-281. 9. Каттанео М., Трифони Я. Сокровища человечества. Всемирное наследие ЮНЕСКО. – М.: АСТ, 2008. – 512 с. 10. Пацюк В. С. Територіальна організація індустріального туризму Криворіжжя. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. географічних наук. – Київ: КНУ, 2011. – 24 с.

78

Новиков В. С. Международная туристская академия, г. Москва, Российская Федерация

ИНДУСТРИАЛЬНЫЙ ТУРИЗМ В РОССИИ – ФИЛОСОФИЯ РАЗВИТИЯ

У статті на основі загальної характеристики індустріального туризму розглядаються

напрями його розвитку в Російській Федерації. Наводяться приклади специфічних об'єктів відвідування, участі органів влади та підприємців у розвитку туризму. Обґрунтовано необхідність наукової розробки сталого розвитку індустріального туризму.

Ключові слова: індустріальний туризм, музеї, ярмарки, індустріальну спадщину Новиков В. С. Индустриальный туризм в России – философия развития В статье на основе общей характеристики индустриального туризма рассматриваются

направления его развития в Российской Федерации. Приводятся примеры специфических объектов посещения, участия органов власти и предпринимателей в развитии туризма. Обоснована необходимость научной разработки устойчивого развития индустриального туризма.

Ключевые слова: индустриальный туризм, музеи, ярмарки, индустриальное наследие Vladimir S. Novikov Industrial tourism in Russia - development philosophy The article reviews the development of industrial tourism in the Russian Federation on the

basis of its general characteristics, gives examples of specific places of tourist attraction, the participation of authorities and businessmen in tourism development. The article explains the necessity of the scientific approach for the sustainable development of industrial tourism.

Key words: industrial tourism, museums, trade fairs, industrial heritage Современное развитие мирового сообщества приводит к изменению форм

человеческой деятельности, появлению новых производственных процессов, у людей появляются новые потребности. Эти процессы накладывают свой отпечаток и на содержание туристской деятельности, приводят к появлению новых видов туризма. В поездках людей все больше начинает интересовать получение нового знания, необычных впечатлений. Получают распространение различные виды познавательных поездок. К ним относится и индустриальный туризм, который в последние годы получает в мире все большее развитие.

Индустриальный туризм как вид познавательного туризма способствует знакомству с исторической, технологической, социальной, архитектурной ценностью производственной культуры, которая продолжает развиваться и в настоящее время, установлению связи между прошлым и современным ее состоянием.

Термин «индустриальный»1 означает - производственный, связанный с трудовой деятельностью человека. Следовательно, индустриальный туризм можно определить как поездки, целью которых является посещение промышленных, транспортных, сельскохозяйственных, торговых и других территорий и объектов (в том числе относящихся к культурному наследию), для знакомства с созданием и использованием техники, механизмов, оборудования, технологий и

1 От латинского Industria - трудолюбие, старание, прилежание, усердие, деятельность.

79

выпускаемой продукции; познания сущности производственной культуры ремесел и профессий, условий жизнедеятельности и быта местных сообществ.

Индустриальный туризм – это кооперация субъектов с самыми разными интересами - местных сообществ и краеведов, городских и региональных властей, частного бизнеса, туристских компаний - для системной работы по государственно-частному партнерству, маркетингу территории, для получения определенной выгоды всеми участниками этого процесса.

В практической деятельности часто понятия индустриальный и промышленный туризм считают тождественными, видимо сказывается влияние англоязычного термина «Industrial tourism», как это происходит с понятием «culture tourism», который часто переводят на русский как «культурный туризм», хотя логичнее использовать понятие «познавательный туризм» - туризм, способствующий повышению культуры. 

Промышленный туризм, являясь элементом индустриального туризма, ограничивается организацией регулярных туристских посещений на действующие или когда-то действовавшие промышленные предприятия.

Как показывает практика, финансовые затраты по организации туристских посещений действующих предприятий сравнительно невелики, однако главную роль играет согласие владельцев или управляющих этими предприятиями. Туристские компании, которые специализируются на промышленном туризме, часто сталкиваются с непониманием руководителей предприятий кому может быть интересно посещение работающего завода или процесс производства и какая выгода предприятию от таких посещений.

Подготовка посещений старых, не используемых промышленных площадок требует значительных инвестиций для приведения их в порядок и создания необходимых условий для привлечения туристов и обеспечения безопасного посещения таких объектов. Такие объекты обычно находятся на территории крупных индустриальных центров, которые начали приходить в упадок из-за сокращения или исчезновения традиционных технологий и производств, вызванных техническим прогрессом. Развивается тенденция сохранения индустриального наследия (ценность которого с течением времени возрастает), созданного в предыдущие эпохи выдающимися деятелями в области науки, технологий и производств. Стали появляться музеи, сохраняется и демонстрируется история создания тех или иных производств.

На Урале создано музейное объединение Нижнетагильский музей-заповедник «Горнозаводской Урал», который ежегодно посещают около 130 тыс. человек. В составе заповедника девять музеев, в том числе музей истории подносного промысла (не имеет аналогов в России), историко-технический музей, музей природы, музей быта и ремесел, два литературных музея, а также единственный в России музей-завод.

Основой музея-завода послужили металлургические цеха завода имени Куйбышева, который был построен в годы первых пятилеток на месте старого демидовского чугуноплавильного и железоделательного завода, основанного еще

80

в 1725 году. После окончательной остановки завода в 1992 г. под музей была передана часть его территории с инфраструктурой, сохранившей элементы XVIII в., XIX в. и начала XX в., и окружающей исторической зоной, площадью около 30 гектаров.

Музей-завод знакомит с работой горнового, сталевара, вальцовщика, кузнеца и токаря, слесаря и электрика; с основными этапами металлургического производства, в том числе с настоящими доменной и мартеновской печами; сохранившейся водяной турбиной (выпуск 1892 г.), приводившей в движение прокатный стан; подвижным составом и заводской техникой XIX–XX вв.

Быстрое развитие производственных процессов, которое наблюдается в современном мире, подсказывает, что возможности устойчивого развития, нестандартных выходов из сложной экономической ситуации, следует искать в совмещении несовместимого. Распространенная ранее точка зрения о невозможности одновременного развития на одной территории промышленности и туризма утрачивает свой смысл.

Многие города России, несмотря на свою древнюю историю, которые ассоциируются с как центры промышленности (Череповец, Липецк, Челябинск) стали интересоваться развитием туризма, происходит поиск эффективного маркетинга территорий, способов освоения промышленного наследия. В результате промышленные города приобретают новые привлекательные элементы имиджа, а также возможности экономического развития.

Наряду с развитием туризма в промышленных городах и зонах, происходит вовлечение в эту сферу деятельности предприятий различных отраслей (шахты, заводы, предприятия производящие тепловую, электрическую, атомную энергию, пищевые продукты), создаются музеи и экспозиции связанные с историей возникновения промышленных производств и развитием транспортных средств (паровозов, самолетов, вагонов, автомобилей, мотоциклов и другой техники). К объектам индустриального туризма следует также относить ярмарки, на которых реализовывались изделия промышленного и кустарного производства.

Индустриальный туризм, как вид познавательного туризма, многогранен. Его задачей является не только показ достижений прошедших эпох, их влияния на развитие человеческого общества, но и способствовать развитию тех профессий, передаче навыков народных умельцев, которые представляют ценность для современного и будущих поколений. В России, по некоторым оценкам, только около 1% туристского рынка. приходится на индустриальный туризм, интерес к которому повсеместно растет.

О возрастающем интересе к индустриальному туризму свидетельствует интерес многих людей к познанию процессов развития техники и совершенствованию технологий в прошлом и настоящем, поддержка его развития органами исполнительной власти и частным бизнесом.

В Алтайском крае губернатор поддержал создание новых познавательных туристских маршрутов, в частности уникального маршрута по пути «Царицы ваз»2, 2 Выдающееся произведение камнерезного искусства XIX в. алтайских мастеров по рисунку архитектора А. И. Мельникова. Высота вазы с пьедесталом — 2,57 м, большой диаметр составляет 5,04 м, а малый — 3,22 м. На изготовление самой большой вазы в мире потребовалось 12 лет (1831 – 1843 гг.). Хранится в Эрмитаже (Санкт-Петербург).

81

связанного с камнерезным искусством. Туристский маршрут включает посещение Колыванского камнерезного завода; зала камнерезного искусства в краевом художественном музее; мест обработки огромного монолитного куска яшмы; рудовозной дороги, по которой везли готовое изделие в Петербург; уникальных сел Алтайского края.

Музей техники Вадима Задорожного – самый большой в России частный музей старинной техники. Здесь собрано более 1000 экспонатов лучших антикварных машин прошлого столетия: боевая техника, оружие, самолеты, мотоциклы и ретро автомобили, многие из которых после реставрации находятся в рабочем состоянии. Музей техники не является традиционным музейным учреждением: расположенный в ближнем Подмосковье он стал не только научным познавательным центром, но и местом отдыха. В основу деятельности музея положен принцип: «для любознательных, открытых ко всему новому, вежливых, интересующихся, увлекающихся натур. Прикоснитесь к истории. Почувствуйте ход времени. Совершите путешествие в прошлое и оцените настоящее».

В городе Тольятти в 2001 г. был открыт Технический музей им. К. Г. Сахарова3, созданный ОАО «АВТОВАЗ». По своей структуре он отличается от подобных музеев таких крупных производителей автомобилей, как, например, General Motors. Сегодня под открытым небом и в павильонах музея размещено около 500 крупных и более 1 700 мелких экспонатов техники военного, гражданского и бытового назначения. Все экспонаты музея произведены в России и собраны из разных ее мест. Самым уникальным экспонатом музея является дизельная подводная лодка, доставленная водным путем из Кронштадта и установленная на его территории.

Деятельность музея, который из учреждения культуры становится моделью социального учреждения, направлена на показ российских технических достижений прошлого и настоящего, сохранение и приумножение традиций отечественной инженерной и военной мысли, формирование общественного сознания, прежде всего молодежи, на основе культурно-исторических ценностей Российской Федерации.

Объектами индустриального туризма становятся возрождающиеся промышленные ярмарки, которые не только имеют производственную направленность, но, по традиции являются носителями нематериального культурного наследия, связанного с промышленным развитием. Ярмарочная торговля была широко развита на всем протяжении Великого чайного пути, который проходил по территории Китая, Монголии и России. Только на территории России работало более ста торговых ярмарок, среди которых была предшественница Нижегородской ярмарки – Макарьевская. Ярмарка возникла в середине XVI в. на левом берегу Волги в 88 км от Нижнего Новгорода (ныне посёлок городского типа Макарьево Лысковского района Нижегородской области). По оценкам, в ярмарочные дни в Макарьеве в начале XIX века собиралось до 160 тысяч человек. В ярмарке участвовали купцы из разных стран.

3 Сахаров Константин Григорьевич (1939-2007), один из руководителей ОАО «АВТОВАЗ» с 1990 по 2004 г., инициатор создания технического музея

82

Современники отмечали, что «нет купца, который бы сюда не ездил, нет товара, какого бы не возили сюда». На ярмарке торговали всем, от предметов роскоши до необходимых товаров: английскими каретами и Троицкими куклами, хрустальными люстрами и кабацкими стаканами, парижскими чепчиками и оренбургскими армяками, соболями и овчинами, жасминными духами и дегтем. После пожара (1816 г.) торг был перенесён на место, где сейчас располагается Нижегородская ярмарка.

С момента восстановления традиции проведения ярмарок на Нижегородской земле (1990 г.), ярмарка превратилась в современный выставочный центр, в котором ежегодно проводится более 60 презентаций инновационных проектов и новых научных разработок. Только за последние пять лет появилось 10 новых проектов, посвященных атомно-энергетическому комплексу, химической отрасли, легкой промышленности, аварийно-спасательным системам и технологиям, а в 2010 г. успешно был проведен первый в России Всемирный автобусный салон BUSWORLD.

Устойчивое развитие туризма предполагает творческий подход к его организации, который базируется на научной основе.

В последние годы общество стало больше внимания уделять решению проблем сохранения культурного наследия, регулярно проводятся научные конференции, исследования, которые по непонятным причинам получили название индустриальной археологии.

Индустриальное наследие, как составляющая часть культурного наследия, состоит из неиспользуемых по прямому назначению комплексов промышленных зданий и объектов, социальных структур, созданных для обслуживания промышленных зон, транспортных средств и устаревших технологий, которые представляют научную ценность при изучении факторов исторического развития человеческого сообщества, торговых мест, где проходила реализация промышленных товаров.

Объекты индустриального наследия создавались для производства конкретной продукции, и одной из характерных черт этого наследия является не только уникальность, но и во многих случаях повторяемость. Поэтому научный подход к использованию таких объектов для туристской деятельности, может определить принцип наибольшей репрезентативности при привлечении туристов.

Однако при проведении научных конференций, посвященных проблемам сохранения индустриального наследия, в индустриальной археологии, практически не учитывается роль туризма как стимулирующего фактора сохранения этих ценностей, а в некоторых случаях позволяющего находить и открывать объекты, имеющие значительную ценность для людей.

Практически отсутствует научный анализ влияния индустриального туризма на улучшение социальной и экономической ситуации на территориях, где успешно развивается этот вид туризма. Недостаточное внимание обращается на его экономические возможности,

83

Недостаточно активно развивается сотрудничества между субъектами и территориями индустриального туризма, создание и продвижение тематических маршрутов индустриального туризма, в том числе трансграничных и международных.

Устойчивое развитие сферы индустриального туризма может обеспечить системный подход к его организации, используя не только ресурсы производственного наследия, но научно обосновывая целесообразность создания дестинаций и объектов посещения, с учетом их социальных и экономических возможностей. Решающее значение играет поддержка со стороны органов власти, предпринимателей и заинтересованность туристского бизнеса; обмен опытом организации подобной деятельности между дестинациями, музеями и другими объектами показа; использование потенциала международного сотрудничества.

Список литературы 1. Industrial heritage in tourism policies for sustainable development UNWTO Technical

Seminar, 13 April 2011, Zabrze, Poland URL: www.ihtourism.pl 2. Визгалов Д.В. Совмещение несовместимого [Независимая газета] URL:

http://www.ng.ru/ideas/2009-04-24/5_promtourism.html 3. Запарий В.В. Индустриальное наследие (к вопросу о понимании данной концепции в

России и за рубежом) URL: http://www.hist.msu.ru/Labs/Ecohist/OB13/zaparij.pdf 4. Скляренко С.А., Панченко Т.М., Селиванов И.А., Головенко М.В. Перспективы

развития промышленного туризма в России // Российское предпринимательство. — 2011. — № 10 Вып. 1 (193). — c. 146-150. URL: http://www.creativeconomy.ru/articles/13847/

Балацький Л. Ю. Олександрійський відділ Українського географічного товариства

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ ЗАВОД

ЯК ОДИН ІЗ ПРОВІДНИХ ЦЕНТРІВ СУЧАСНОГО ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ КІРОВОГРАДЩИНИ

Жодна галузь, окрім цукрової, так не сприяє індустріалізації сіль- ських регіонів та

забезпечення роботою такої кількості сільського населення. Олександрійський цукровий завод є відносно молодим за віком підприємством (хоча вже має 50 років) цукрової галузі. Крім того він входить у п’ятірку кращих заводів цієї галузі і спеціалізується на випуску цукру-піску із цукрових буряків. Тому не випадково це підприємство відвідують чисельні екскурсії, особливо в сезон цукроваріння. Адміністрація підприємства завжди люб’язно зустрічає гостей.

Олександрійський цукровий завод розташований у вигідному географічному положенні: за 7 км від районного центру м. Олександрії і за 2 км від ст. Користівка Одеської залізниці на лівому березі Інгульця у рукаві Войнівського водосховища. Площа, яку зайняв новий завод, майже 90 гектарів і стільки ж, за 4 км на схід від заводу, зайняли відстійники промислових вод. В основному, це малопродуктивні землі, які належали войнівському колгоспу, а рельєф ще зберігав сліди окопів запеклих боїв за звільнення Войнівки і Користівки від німецько-фашистських загарбників.

84

Досить успішно вирішилося питання промислового водопостачання – заводу – Войнівське водосховище, яке вже було споруджене об’єднанням «Олександріявугілля», забезпечує виробництво необхідною кількістю води.

Забезпечення питною водою та пожежне водопостачання здійснено артезіанським способом. Для цього збудовано декілька скважин, водонасосних пунктів та водонапірну башту.

Проектом передбачалося будівництво бетонного мосту через Войнівське водосховище, але цей міст так і залишився проектом. А тому чимала кількість працівників заводу, мешканці Войнівки, добираються до підприємства паромною переправою. Приймання сировини і відвантаження готової продукції на заводі здійснюється авто- і залізничним транспортом. Цукор-пісок виробництва ВАТ «Олександрійський цукровий завод», який відповідає найвищим стандартам і розфасовується у поліетиленові мішки (50 кг).

Перший в Україні цукровий завод почав діяти у 1824 році в селі Трощині Канівського повіту сучасної Черкащини. Звідти беруть початок і знамениті династії цукроварів: Терещенки, Симиренки, Яхненки. У 30-х роках ХІХ століття державна влада цілком підтримала розвиток буряківництва та цукрової промисловості на родючих українських землях. Вже в першій половині ХІХ ст. у галузі відбувається технічне оновлення, запроваджують у виробництво напівпаровий, а потім паровий методи виготовлення цукру, що стало прототипом сучасного цукроваріння.

У 1951 році обґрунтовуючи потребу спорудження заводу, передбачалося, що нове підприємство цукрової промисловості працюватиме у зоні шести районів Кіровоградщини. Саме відсутність у регіоні цукровиробничого підприєства і стало найоб’єктивнішим поштовхом для його будівництва. Щоб мати сталу і міцну сировинну базу, передбачалося також підключити опорні бурякосіючі господарства П’ятихатського, Верхньодніпровського і Щорского районів.

У червні 1956 року проект будівництва заводу потужністю переробки 2500 т буряків за добу отримав схвалення. А в лютому 1957 року Рада Міністрів республіки прийняла постанову про будівництво заводу, яке тривало до 1961 року. Спершу місцем для майбутнього заводу було визначено в північно-східній частині шахтарської Олександрії, там де був аеродром. Це й послужило назвою підприємства, яка так і залишилася. Проте такий варіант виявився занадто дорого вартісним, а тому він не здобув підтримки. Другим варіантом розглядалося будівництво заводу там, де і він розмістився. Але тут виникало забезпечення підприємства електроенергією та технологічною парою. «Укргідроцукорпром» прий няв рішення збудувати безпосередньо на території заводу окрему ТЕЦ, з використанням на ній бурого вугілля. Однак згодом цей вид палива було замінено пиловугільне, пізніше – на рідке паливо – мазут (для цього біля ТЕЦ споруджено два великі мазутосховища), а ще пізніше – на природний газ.

Повністю завершити будівництво проетом передбачалося за два с половиною роки, у липні 1959 року завод мав стати до лав діючих. Але життя внесло свої корективи, першу чергу вдалося завершити аж через 4 роки. 4 жовтня 1961 року

85

стало днем народження заводу, «14 год. 30 хв. було отримано першу продукцію і виробництво цукру продовжується».

Сировина для виробництва цукру – цукровий буряк. Вміст сахарози у буряку в середньому складає 17,5%. Увесь технологічний процес виготовлення цукру з буряків розділяється на кілька етапів: приймання, первинна переробка, теплова обробка, пакування та зберігання.

Окремої уваги заслуговують керівники підприємства. Першим директором цукрокомбінату став І. Г. Босенко. Під час його керівництва у 1965 році за сезон було отримано рекордну цифру 42,5 тисяі тонн цукру. 14 років, з 1974 по 1988 рік, колектив очолював В. С. Кохацький, якому вдалося закріпити позиції заводу серед кращих у галузі. Яскравою особистістю був Р. Є. Нікітін. Найдовше, 15 років, з 1992 по 2007 рік керівником підприємства був В. П. Муленко. Попри всі складнощі завод не зупинявся ні на один сезон.

У 2007 році ЗАТ «Олександрійський цукровий завод» увійшов до складу групи компаній «УкрАгроКом» (керівник А. І. Кузьменко). Комерційним диретором став Леонід Третяк. Цукровий завод було реконструйовано за найсучаснішими світовими технологіями. У 2009 році було встановлено рекорд середньодобового виробництва цукру – 434 тонни – це найвищий показник за 51 рік роботи заводу.

За підсумками виробничих та економічних рейтингових показників ТОВ «Олександрійський цукровий завод» впевнено закріпив позиції серед лідерів галузі. Зроблено вже дуже багато, та з кожним роком об’єми модернізації і інвестиції зростають.

Список використаних джерел 1. Якунін П. Потрійний ювілей // Сільський вісник. с. 3. від 26 вересня 2001 року. 2. Жахалова Н. До 70-річчя утворення Кіровоградської області. Приютівка //

Сільський вісник. с. 3. Від 30 серпня 2008 року. 3. Калієвський І. Святець О. Солодкий ювілей. Олександрійському цукровому заводу

50 років. Історичний нарис. – Олександрія. 2011.

Євтєхов В. Д., Андрейчак В. О. Криворізький національний університет

ПРОЯВИ СОКОЛИНОГО І ТИГРОВОГО ОКА В ГІРНИЧИХ ВИРОБКАХ І ВІДВАЛАХ КРИВОРІЗЬКОГО БАСЕЙНУ: ТУРИСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Найбільш відомими та цікавими каменями виробами Кривбасу вважаються яскравий

коричнево-жовте тигрове око та сіро-синє соколине око. Колір самоцвітів визначається їх мінеральним складом. Іноді в одному зразку можно побачити перехід одного кольорового різновиду в інший. Жили криворізького тигрового ока мають складну форму, обрамлені темносірими до чорного кольору вмісними породами, часто зім’ятими в складки. В декоративному відношенні це вигідно відрізняє його від південноафриканського самоцвіту, який представлений прямими, плитоподібними прожилками серед одноманітної маси вмісних порід.

Ключові слова: тигрове око, соколине око, вмісні породи, самоцвіти.

86

Евтехов В.Д., Андрейчак В.А. Проявления соколиного и тигрового глаза в горных выработках и отвалах Криворожского басейна

Наиболие ивестными и интересными поделочными камнями Кривбасса считаются яркий коричнево-желтый тигровый глаз и серо-синий соколиный глаз. Цвет самоцветов определяется их минеральным составом. Иногда в одном образце можно увидеть переход одной цветовой разновидности в другую. Жили криворожских самоцветов имеют сложную форму, обрамленные темно-серыми вмещающими породами, часто смяты в складки. В декоративном отношении это выгодно отличает их от заграничных аналогов, которые представлены прямыми плитообразными жилами среди однообразной массы содержащих пород.

Ключевые слова: тигровый глаз, соколиный глаз, вмещающие породы, самоцветы. Evtekhov V.D., Andreychack V.A. Appearance of a falcon and tiger eye in excavations

and dumps of KryvyiRihbasin. The most known and interesting wares stones of Krivbass are considered bright brown-

yellow tiger’s-eye and grey-blue falcon eye. The color of semiprecious stones is determined by its mineral composition. Sometimes in one standard it is possible to look after passing of one coloured variety to other. The tendons of Kryvyi Rih semiprecious stones have a difficult form, they are framed from the dark-grey to black colour by containing breeds often bulge in folds. In a decorative relation it advantageously distinguishes them from foreign analogues which are presented by lines, by slabable streaks among monotonous mass of containing breeds.

Key words: а tiger’s-eye, а falcon eye, containing breeds, а semiprecious Останнім часом поглиблюється увага до розвитку промислового туризму

як в Україні, так і її межами. Сучасних туристів вже менше цікавлять стандартні туристичні об’єкти й види відпочинку, багатьом з них більше до вподоби активний відпочинок, який має загальноосвітню, пізнавальну спрямованість. З кожним роком мережа таких туристичних маршрутів розширюється, до неї приєднується все більша кількість регіонів нашої країни. Не є винятком і один з промислових центрів нашої України – Криворізький залізорудний басейн.

Перспективність розвитку промислового туризму обумовлена наявністю великої кількості і різноманітності індустріальних об’єктів у Кривому Розі. Декільком розробленими й затвердженими керівництвом міста програмами визначені понад двісті об’єктів Кривбасу, які можуть бути цікавими при проведенні екскурсійних заходів, серед них кар’єри, шахти, комбінати, фабрики, відвали, хвостосховища, ландшафти тощо. Одним з найбільш цікавих об’єктів є родовища і прояви мінералів, гірських порід, корисних копалин.

Основна увага при вивченні мінерально-сировинної бази гірничодобувних підприємств Кривбасу приділяється багатим і бідним залізним рудам. Але протягом останніх 10-15 років значно активізувались дослідження низки мінералів, гірських порід, які можна розглядати в якості корисних копалин, що видобуваються супутньо із залізними рудами. Серед них – унікальні самоцвіти Криворізького басейну: тигрове і соколине око. Вперше вони були виявлені й охарактеризовані в 1956 р. в керні розвідувальних свердловин рудника ім. Фрунзе доцентом кафедри мінералогії Криворізького гірничорудного інституту (нині Криворізький національний університет) В. Ф. Петрунем [5]. Цей самоцвіт

87

є досить рідкісним, вперше він почав видобуватись в ПАР поблизу міста Гриквюатаун (Griquatown) в долині р. Оранжова (Південно-Африканська республіка) та в південно-східній Індії [6]. В Австралії та Мексиці теж зустрічається різновид тигрового ока з включеннями гематиту і гетиту, під назвою «тигрове залізо» [3].

Вироби з південноафриканського тигрового ока у вигляді кабошонів, куль, ювелірних прикрас широко представлені на багатьох виставках каменю. В той же час його криворізький аналог, відомий уже понад п’ятдесят років, ніколи не видобувався і не використовувався в промислових масштабах [1]. Протягом розробки Глеюватського родовища кар’єром №2 Центрального ГЗКу було виявлене корінне залягання цього кольорового каменю. Була визначена стратиграфічна приуроченість його проявів до базальної частини розрізу сьомого сланцевого горизонту поблизу контакту з шостим залізистим горизонтом саксаганської світи [4,2]. Тигрове око виповнює жили незначної потужності (до 4 см), які, зазвичай, є згідними з шаруватістю вмісних магнетит-силікатних кварцитів (рис. 1) Довжина жил коливається від 10 до 100 см, не перевищує декількох метрів.

Рис. 1. Жила тигрового і котячого ока Глеюватського родовища. Фото

Ю. М. Бублика.

Рис. 2. Художній виріб «Птах», виготовлений з використанням тигрового

ока. Майстерня В. Д. Блохи. Фото В. Д. Блохи.

88

Жили тигрового ока Кривбасу мають складну форму, обрамлені темносірими до чорного кольору вмісними породами (рис 1), часто зім’ятими в складки, будиновані, брекчійовані. В декоративному відношенні (рис 2) це вигідно відрізняє його від південноафриканського самоцвіту, який представлений прямими, плитоподібними прожилками серед одноманітної маси вмісних порід.

Криворізький самоцвіт представлений трьома кольоровими різновидами: яскраве коричнево-жовте, золотисто-коричневе тигрове око, синє, блакитне та сіре соколине і сіро-зеленувате котяче око. Нерідко спостерігаються переходи кольорових різновидів ока в одному зразку.

Мінеральний склад ока визначає його колір. Провідним мінералом сірого соколиного ока є кумінгтоніт-азбест; блакитного й синього ока – магнезіорибекіт і рибекіт; золотисто-коричневого ока – дисперсний гетит. Другорядне значення в складі самоцвітів має кварц, у якості мінералів-домішок присутні магнетит, зрідка кумінгтоніт, хлорит, біотит.

З метою знайомства з самоцвітом, його колекціонування, можна організовувати мінералогічні екскурсії до відвалів Центрального ГЗКу й прилеглих шахт. Тигрове око заслуговує на те, щоб стати однією з візитних карток Криворізького басейну.

Список використаних джерел 1. Блоха В.Д. О поделочных камнях Кривбасса // Відомості Академії гірничих наук

України.– 1997.– №4.– С. 45-46. 2.Блоха В.Д., Андрейчак В.О. Декоративні особливості тигрового та соколиного ока

Криворіжжя // Коштовне та декоративне каміння. –2011.– №4.–С. 14-15. 3. Куліков Б.Ф. Словарь камней-самоцветов // Ленинград: Недра, 1982.– 158 с. 4. Лазаренко Е.К., Гершойг Ю.Г., Бучинская Н.И. и др. Минералогия Криворожского

басейна // Киев: Наукова думка, 1977.– 544 с. 5 Петрунь В.Ф. О тигровом глазе и гриквалендите из Кривого Рога // Записки

Всесоюзного минералогического общества.– 1960, 89.– № 5.– С. 564-570. 6. Стоун Дж. Все о драгоценных камнях // Москва: Оникс, 2004.– 175 с.

Ігнатенко Є. В. Одеський національний університет ім. І. Мечникова

НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ НА БАЗІ МОРСЬКИХ ТОРГОВИХ ПОРТІВ ОДЕСЬКОГО РЕГІОНУ

В даній статті роглядаються напрямки розвитку індустріального туризму на об’єктах портово-промислового комплексу Одеського регіону

Ключові слова: індустріальний туризм, морські торгові порти, портово-промислова інфраструктура

Направления развития индустриального туризма на базе морских торговых портов Одесского региона

В данной статье рассматриваются направления развития индустриального туризму на объектах портово-промышленного комплекса Одесского региона

Ключевые слова: индустриальный туризм, морские торговые порты, портово-промышленная инфраструктура

89

Directions of development of industrial tourism based on sea trade port of Odessa region In this article discusses the direction of the development of industrial tourism facilities on

port and industrial complex of the Odessa region Keywords: industrial tourism, maritime trade ports, port and industrial infrastructure Одеський регіон має значний туристичний потенціл, що зумовлено

особливостями ЕГП та ПРП регіону, його історико-культурним розвитком. В той же час новим та перспективним напрямком розвитку туристичного потенціалу регіону може стати індустріальний туризм.

Індустріальний туризм – це вид активного туризму, зосередженого в промислових регіонах, що має за мету споглядання індустріальних ландшафтів, ознайомлення з витворами індустріальної архітектури, відвідування працюючих виробничих підприємств з метою задоволення пізнавальних, професійних, ділових інтересів [8].

В регіоні цікавими об’єктами для індустріального туризму можуть бути портово-промислові комплекси (як самі порти так і припортові промислові підприємства). Приморське та прикордонне положення краю зумовило пріоритетний розвиток морегосподарського комплексу. Головні порти Одещини – Одеський, Іллічівський, Южний виконують функції головних «морських воріт» України і обслуговують більшу частину зовнішньоекономічних зв’язків України.

На території Одеської області розташовано 7 морських торгових портів: Одеський, Іллічівський, Южний, Білгород-Дністровський, Ізмаїльський, Ренійський та Усть-Дунайський. У них є вся необхідна портово-промислова інфраструктура необхідна для організації різних напрямків індустріального туризму. Наявна портово-промислова інфраструктура Одеської області сприяє розвитку індустріального туризму в таких напрямках:

– навчальний – в першу чергу, стосується студентів політехнічних та профільних ВУЗів, коли отримані під час навчання ландшафтно-техногенні образи та уявлення конкретизують на практиці;

– науковий – розрахований на фахівців, що займаються вивченням та покращення процесу виробництва;

– професійний – обмін досвідом працівників різних підприємств та їх структурних одиниць;

– діловий – відвідування підприємств з метою укладання договорів купівлі-продажу машинного устаткування, патентування певних технологічних процесів;

– екстремальний – відвідування промислових ландшафтів з метою отримання гострих вражень;

– екологічний – ознайомлення з негативним впливом людини на гідрологічні, орографічні системи та морські екоситеми, та навпаки, демонстрації сучасних технологій мінімалізації негативного впливу портів на екосистеми;

– пізнавальний – відвідування підприємств-гігантів та унікальних промислових об’єктів та антропогенніх ландшафтів і спостереження за виробничими процесами на них;

90

– соціальний – формування позитивного ставлення до об’єктів індустріальної культури, зокрема портів, що особливо актуально для Одеського порту, який розташований в зоні міської забудови;

– економічний – отримання доходів від відвідування туристами промислових ландшафтів та об’єктів.

В Одеському морському торговельному порту найбіш розвинена портово-промислова інфраструктура. В складі виробничої структури порту налічується 8 виробничо-перевантажувальних комплексів (ВПК) для переробки сухих вантажів, нафтогазовим і двома контейнерними терміналами, комплексом з перевантаження рослинної олії та технічних мастил, пасажирським комплексом, зерновим комплексом зі спеціалізованими причалами перевалки зерна, спеціалізованими причалами для прийому суден типу «ро-ро»[7]. Морський торговельний порт Южний спеціалізується перевантаженням експортних хімічних вантажів. До території порту прилягає територія Одеського припортового заводу (ОПЗ). За виробничою структурою порт має 2 навантажувально-розвантажувальні райони, 4 спеціалізованих термінали та нафтотермінал[6]. Іллічівський морський торговельний порт спеціалізується на перевантажуванні широкого діапазону вантажів – навалювальних, насипних, наливних. У безпосередній близькості від території порту і його тилових площах діють припортові заводи (портово-промислові комплекси (ППК)), які технологічно зв’язані з причалами порту. Це завод глибокої переробки сільгосппродукції, Іллічівський олійно-жировий комбінат. Поряд з причалами порту розташовані: Іллічівський завод залізобетонних конструкцій, технічні ділянки «Черномортехфлоту», експедиційна база Чорноморської геодезичної експертизи. Функціонує сучасний контейнерний термінал та єдиний в Україні, унікальний за своїми можливостями, мультимодальний термінал, що спеціалізується на обслуговуванні залізнично-поромних і автопоромних ліній, а також суден типу «ро-ро» («roll-on - roll-off»). Комплекс є центром двох основних діючих на Чорному морі міжнародних залізнично-поромних ліній: «Іллічівськ (Україна) – Варна (Болгарія) – Поті / Батумі (Грузія), «Іллічівськ (Україна) – Деріндже (Туреччина)»[5]. Білгород-Дністровський морський торговельний порт спеціалізується на перевантаженні лісових, сипучих, будівельних вантажів та інших генеральних з сухопутних видів транспорту на морські судна та у зворотному напрямку[4]. Ізмаїльський морський торговий порт переробляє генеральні й навалочні вантажі, зерно. У Ренійському морському торговому порту налічується 3 промислових райони, нафторайон та паромний комплекс. Тільки в порту Рені функціонує поромний комплекс, що обробляє судна типу «ро-ро» як у річковому, так і в морському напрямках. Усть-Дунайський морський торговий порт. Після припинення роботи ліхтеровозної системи порт спеціалізується на перевалці вантажів з морських суден на річкові для подальшого транспортування Дунаєм і навпаки [3 C.119-120].

На нашу думку, найбільш перспективними промисловими об’єктами, що є наявними у вище перерахованих портах, для розвитку індустріального туризму

91

є наступні: виробничо-перевантажувальні комплекси (ВПК) для переробки сухих вантажів, нафтотермінали, контейнерні термінали, комплекси з перевантаження рослинної олії та технічних мастил, зернові комплекси зі спеціалізованими причалами перевалки зерна, спеціалізовані причалами для прийому суден типу «ро-ро», припортові заводи з переробки сільгосппродукції, паромні переправи і т.д. Важливо відмити, що більшість морських портів є об’єктами з обеженим режимом доступу. Саме тому проведення ексурсійних турів в портах та на приватних чи орендованих приватними компаніями терміналах буде мати певні обмеження.

На сьогоднішній день з метою популяризації інформації про історію розвитку портів діють спеціалізовані музеї в портах: Одеському (Музей Одеського порту імені Ф. П. Де Волана та Музей якорів на відкритому просторі), Іллічівському , Ренійському порту [1;2;5].

Організовано постійно діючий екскурсійний автобусний маршрут в Одеському морському торговому порту. Екскурсія включає проїзд вздовж причальної лінії, практично по всій території порту та ознайомлення із спеціалізацією та специфікою функціонування морського порту [7].

Промислово-виробнича та транспортна інфрастуктура морських портів дає можливість організовувати як оглядові так і різноманітні спеціалізовані екскурсійні маршрути. Використання портів як об’єктів індустріального туризму може мати вагоме соціальне та освітнє значення та здатне приносити додаткові доходи до бюджету відвідуваних портів. На сьогодні, індустріальний туризм в Одеському регіоні все ж залишається недостатньо розвиненим, в той же час досвід Одеського порту свідчить, що попит на цей вид туризму є і при певній інформаційній підтримці має непогані перспективи для подальшого розвитку.

Список використаних джерел

1. Музей Одеського порту імені Ф. П. Де Волана [Електронний ресурс] – Режим доступу :http://www.poiradar.com.ua/poi/Muzei_im__F__P__De___Volana_Odesskogo_porta-5611

2. Музей якорів на відкритому просторі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://moemore.od.ua/ua/odesskaja-oblast/odessa/pamjatniki-arxitektury-i-dostoprimechatelnosti odessy/dostoprimechatelnosti-odessy/odesskij-morskoj-vokzal)

3. Одеський регіон : передумови формування, структура та територіальна організація господарства: навч. посібник / Одес.нац.ун-т ім.І.І.Мечникова; авт.колектив: О.Г.Топчієв, І.І.Кондратюк, В.В. Яворська. – Одеса : Астропринт, 2012. – 336 с.

4. Офіційний сайт Білгород-Дністровського морського торгового порту [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.bdport.com.ua/pow.html

5. Офіційний сайт Іллічівського морського торгового порту [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.ilport.com.ua

6. Офіційний сайт морського торгового порту Южний [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.port-yuzhny.com.ua

7. Офіційний сайт Одеського морського торгового порту [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.port.odessa.ua/index.php/ua/infrastruktura

8. Пацюк В. С. Індустріальний туризм і перспективи його розвитку в Україні [Електронний ресурс] / В. С. Пацюк. – Режим доступу: http://tourlib.net/statti_ukr/pacjuk2.htm.

92

Задорожня Г. М. Криворізький національний університет

ПОХІДНІ ПРОЦЕСИ ТА ЯВИЩА НА ТЕРИТОРІЇ КРИВБАСУ:

ТУРИСТИЧНИЙ АСПЕКТ

В статті розглядається питання про залучення до об’єктів техногенного туризму похідних процесів та явищ різних генетичних груп; показано, що, внаслідок розвитку похідних процесів та явищ, на території Кривбасу збільшились потенційно можливі види екстремального туризму.

Ключові слова: похідні процеси та явища, гірничопромисловий ландшафт, техногенний туризм, екстремальний туризм.

Задорожняя А. М. Производные процессы и явления на территории Кривбасса:

туристический аспект В статье рассматривается вопрос о привлечении новых объектов техногенного туризма -

производных процессов и явлений; показано, что вследствие развития производных процессов и явлений в Кривбассе появляются новые потенциально возможные виды экстремального туризма.

Ключевые слова: производные процессы и явления, горнопромышленный ландшафт, техногенный туризм, экстремальный туризм.

Zadorozhnya A. Derivative processes and the phenomena in mining landscapes tourism aspect This article is devoted to analysis derivative processes and the phenomena as object of

technogenic tourism. Development of derivative processes and the phenomena causing new type of extreme tourism.

Key words: derivative processes and the phenomena, mining landscapes, technogenic tourism, extreme tourism.

Постановка проблеми: Індустріальний (техногенний, промисловий) туризм –

є одним із популярних видів туризму в багатьох країнах світу. Для України техногенний туризм – це нова нестандартна галузь, яка тільки починає розвиватись, але є досить перспективною та цікавою. Особливе місце в цьому займає територія Криворізького залізорудного басейну, на якій за більш ніж 120 років взаємодії природи господарства та людини, сформувалися унікальні гірничопромислові ландшафти, що наразі виступають об’єктами техногенного туризму. В процесі туристичної діяльності турист бачить сучасний стан об’єкту, тобто те, що сформувалося на момент огляду. Це особливо актуальне для гірничопромислових ландшафтів, оскільки їм властива висока динамічність розвитку. Сучасне «обличчя» гірничопромислових ландшафтів Кривбасу – це результат активізації та розвитку похідних процесів та явищ, які виступають ландшафтоутворюючими чинниками. Тому постає питання про залучення «наслідків ландшафтотврочої роботи» похідних процесів та явищ до об’єктів техногенного туризму як складових гірничопромислових геокомплексів, так і самостійних об’єктів.

Аналіз останніх досліджень. Проблемами техногенного туризму в Кривбасі займаються ряд науковців, які розробляють теоретичні засади техногенного

93

туризму, враховуючи специфіку регіону (Т. А. Казакова, В. Л. Казаков, О. Й. Завальнюк) [1, 3]; обґрунтування Кривбасу як потенційно туристичного об’єкту (В. С. Пацюк) [1]; прикладні напрями: створення плану екскурсій із врахуванням сучасних підприємств та пам’яток індустріальної спадщини; використання гірничопромислових ландшафтів в спортивному туризмі [2,3,4]. Питання щодо залучення похідних процесів та явищ до об’єктів техногенного туризму наразі є нерозкритим.

Постановка завдання. Вважаємо необхідним провести аналіз похідних процесів та явищ Кривбасу як потенційних об’єктів техногенного туризму.

Викладення основного матеріалу. Враховуючи особливості виникнення та розвитку, похідні процеси та явища розділяються на чотири генетичні групи: геолого-геоморфологічні, гідрологічні, кліматичні, грунтово-біотичні. Кожна з груп може виступати як окремим туристичним об’єктом при тематичних екскурсіях, так і бути складовою частиною оглядових екскурсій по Кривбасу. Геолого-геоморфологічні похідні процеси та явища представляють собою сучасні рельєфоутворюючі процеси в межах гірничопромислового геокомплексу. Так, активно розвивається флювіальний, гравітаційний, карстовий рельєф. Серед форм флювіального рельєфу зустрічаються: ерозійні борозни, ерозійні рівчаки, яри, акумулятивні конуси виносу рівчаків та ярів, техногенні баранкоси. Серед форм гравітаційного рельєфу зустрічаються: обвали, осипи, схили відсідання, дефлюкційні схили, зсуви, провальні та просадочні воронки, що не є характерним для Кривбасу. Карстовий рельєф приурочений до відвалів та кар’єрів, які складені вапняковими породами, тому в Кривбасі розвивається гірничопромисловий карст. До гідрологічних прохідних процесів та явищ відноситься утворення водойм в відпрацьованих кар’єрах, на днищі провальних воронок, зміна циркуляції підземних та ґрунтових вод внаслідок ведення гірничих робіт. Значний туристичний потенціал несуть в собі території, на яких утворилися кар’єрні водойми, які є унікальним для степової зони України як за походженням, так і за комплексом гідрологічних та гідробіологічних характеристик. До похідних грунтово-біотичних процесів та явищ ми відносимо – розвиток рослинного та ґрунтового покриву на гірничопромислових комплексах. Наразі в межах гірничопромислових ландшафтів Кривбасу створюються передумови для появи нових видів, формуванню нових угруповань і створення екосистеми, яка не є характерною для степової зони України. Гірничопромислові ландшафти стають унікальними ділянками, в межах яких розвивається рослинний та тваринний світ.

За умови наявності таких об’єктів та їх складових, використання в техногенному туризмі є доволі різноманітним та може бути зорієнтовано у таких напрямах: пізнавальний, науковий, екстремальний, спортивний. Так, можливе проведення таких видів пізнавальних та наукових екскурсій, як геологічна (ознайомлення з стратиграфо-генетичними, мінералогічними, петрографічними, структурно-геологічними, морфологічними особливостями Кривбасу на прикладі вивітрених стінок кар’єрів, схилів масштабних провальних воронок), геоморфологічна (вивчення геоморфологічних процесів та явищ в реальному часі), гідрологічна (ознайомлення із якісно новими утвореннями в гідрографічній

94

сітці Кривбасу – кар’єрними водоймами; ознайомлення з їх особливостями та властивостями; використання кар’єрних водойм в якості зон відпочинку, спортивному туризмі та рибальстві), ботанічна (ознайомлення з сучасним рослинним покривом різновікових гірничопромислових ландшафтів). Внаслідок активного розвитку похідних процесів та явищ всіх генетичних груп в межах гірничопромислових ландшафтів утворюються все більш нові екстремальні ділянки, які можна і варто використовувати в певних видах туризму (осипні, обривисті схили кар’єрів, відвалів, шахтні провали, густий та розріджений ліс на відвалах, дрібна горбиста поверхня відвалів, обривисті колодязі шахтних провалів глибиною до 50 м і більше, кар’єрні водойми для техногенного спелеодайвінгу). Так, В. Л. Казаков вважає, що на території Кривбасу утворилися всі умови для розвитку 9 видів екстремального туризму (пішохідний туризм, гірський туризм, скелелазіння, спелестологічний туризм, велосипедний туризм, шахтний туризм, дайвінг, пара- і дельтапланеризм) [2].

Унікальність поєднання гірничопромислових ландшафтів Кривбасу дозволяє в межах певної ділянки в залежності від бажаної мети проводити безліч екскурсій, щоразу наповнюючи їх новим змістом. Для прикладу розглянемо ділянку, що знаходиться в південній частині Кривбасу та включає: сторічний кар’єр та відвал АТ КЗР, провальна воронка (утворилася в 90-і рр. ХХ ст), відвал ПівдГЗКа (Бурщицький, створений на протязі 1950-1980 рр ХХ ст), затоплений кар’єр РУ ім. Ілліча (Радянський, роки експлуатації 1970-1980 рр ХХ ст), сторічний кар’єр АТ КЗР; залізничний міст через р. Інгулець М. А. Белелюбського (збудований в 1884 році); долина р. Інгулець, скельні виходи порід криворізької серії уздовж р. Інгулець. Тут можна провести: 1- пізнавальну, ландшафтознавчу екскурсію (ознайомлення з кар’єрно-відвальними ландшафтами Кривбасу через їх огляд, історією їх створення та особливостями експлуатації; ознайомлення з похідними процесами та явищами, які розвиваються в межах цих геокомплексів (ерозійні борозни, яри, осипи, утворення кар’єрної водойми, заростання, відновлення степу); на прикладі обраних об’єктів показати роль людини у перетворенні природи); 2- спортивну екстремальну екскурсію (ознайомлення з кар’єрно-відвальними ландшафтами Кривбасу через безпосередній «контакт»: підняття на верхнє плато відвалу, спуск по крутим схилам; переправа на протилежний бік річки через підвісний місток; огляд провальної воронки; огляд сучасного стану долини р. Інгулець; порівняння рослинного покриву натуральних скельних виходів порід криворізької серії із скельними стінками поруч розташованого кар’єру (приклад парагенетичних ландшафтів); огляд скельних осипів гірських порід в кар’єрі; спуск під воду в кар’єрній водоймі з відповідним спорядженням); 3 – пізнавальну розважальну екскурсію (виїзд з метою відпочинку на нестандартні місця; проведення невеликого ознайомлювального екскурсу по території; рухливі ігри біля річки, тощо). Таким чином, ми можемо охопити досить велику аудиторію потенційних туристів: від науковців, студентів, краєзнавців, школярів до тих, хто шукає нових екстремальних вражень та простого, але вдало організованого відпочинку.

95

Висновок. Отже, внаслідок розвитку похідних процесів та явищ в гірничопромислових ландшафтах Кривбасу створилися передумови для розширення переліку об’єктів, які можуть бути залученими до техногенного туризму, а також збільшилась кількість потенційно можливих екстремальних видів туризму.

Список використаних джерел 1. Екологія і раціональне природокористування: зб. наук. праць Сумського

державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка. – 2006. - 244 с. 2. Казаков. В. Л. Потенціал Криворіжжя для цілей екстремальних видів туризму / В. Л.

Казаков // Географічні дослідження Кривбасу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. Випуск 4. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. – С. 146-152.

3. Казакова Т. А. До питання про зміст поняття «техногенний туризм» / Т. А. Казакова // Географічні дослідження Кривбасу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. Випуск 2. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – С 91-96.

4. Казакова Т. А. Тематична екскурсія по території Криворізьких рудників Кандибінського пласта / Т. А. Казакова // Географічні дослідження Кривбасу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії : Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. Випуск 4 .- Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. – С 163-171.

Кирюханцев К. А., Гизатова И. А. Шадринский государственный педагогический институт

(Российская Федерация)

СОВРЕМЕННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ ПРОМЫШЛЕННОГО ТУРИЗМА В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

В статье дается понятие «индустриальный туризм», раскрываются особенности его

развития. Подробно рассматриваются виды индустриального туризма и их распространение. Также рассматриваются специфические особенности его организации и перспективы развития в РФ.

Ключевые слова: индустриальный туризм, постпаломничество, инфильтрация, диггерство, руфинг, руферство, психогеография, урбанизм.

Видов туризма существует великое множество. Каждый человек сам выбирает, как ему отдыхать и каким видом туризма заняться, полагаясь на свой вкус. Одни выбирают палатки, море, пляж и костер. Для других отдыхом становится пятизвездочный отель, бассейн и услужливый персонал. Третьи предпочитают походы с рюкзаком, горы, ветер и снег. А некоторых привлекает то, что не вызывает особого интереса у обывателей – шахты, заводы, крыши, заброшенные здания, метрополитен. Это современное направление называется индустриальным туризмом. Европейцы давно превратили его в еще одну прибыльную сферу туристического бизнеса.

96

Мы живем в удивительное время новой технической революции, когда уходят в прошлое громоздкие железные агрегаты XX века. Первые автомобили 50-летней давности уже являются бесценными раритетами, то же самое происходит, например, с брошенными пристанями на Днепре, устаревшим шахтным оборудованием, терриконами, столетними рабочими поселками и советскими заводами.

Люди, увлекающиеся таким туризмом, ощущают комфорт и покой в пустых, бетонно-металлических местах, где время будто остановилось. Для них ничто не может сравниться с радостью от найденных интересных вещей, с уверенным спокойствием (потому что вокруг тихо и ощущаешь себя одним в целом мире), и настороженностью и готовностью в любой момент рвануть дальше. Иногда исследователи безлюдных мест открывают настоящие позабытые жемчужины.

Технический прогресс, а именно его стремительное развитие в 20 веке, дал мощный толчок для развития туристического бизнеса. Одним из многих туристических направлений считают индустриальный туризм.

Индустриальный туризм — в переводе с анг.«urban exploration» (городское исследование), исследование территорий, зданий и инженерных сооружений производственного (не гражданского) или специального назначения, а также любых оставленных (заброшенных) сооружений с целью получения психического и эстетического удовольствия или удовлетворения исследовательского интереса. Это явление обладает многими чертами молодежной субкультуры.

Главной задачей этого направления есть удовлетворение эстетических, исследовательских и эмоциональных потребностей туристов.

На сегодняшний день существует множество направлений в индустриальном туризме, которые быстро набирают свою популярность среди туристов.

Одним из наиболее распространенных видов индустриального туризма является посещение оставленных (заброшенных) объектов. Это могут быть оставленные недостроенные сооружения, когда-то действовавшие промышленные, хозяйственные и военные объекты, брошенные жилые дома, районы и даже города (так называемые города-призраки. Например Кадыкчан, Припять, Колендо). Широкое распространение такого вида индустриального туризма связано, видимо, с относительно небольшими рисками для здоровья (опасность могут представлять, например, внезапные обрушения конструкций, бездомные собаки, асбест, использовавшийся для многих инженерных конструкций и вообще химические загрязнения) и, обычно, неохраняемостью объектов. Так как в большинстве случаев целью такого туризма является получение созерцательного удовольствия, многие такие исследователи являются фотографами.

Постпаломничество — посещение заброшенных, десакрализованных объектов религиозного почитания. Забытые храмы одновременно являются историческими артефактами, уникальными памятником архитектуры, объектами религиозного почитания, свидетелями смены коренных основ мировоззрения (с религиозного на атеистическое, а затем и нейтрально-светское). Такая смесь

97

различных фактов, отношений к ним, эмоций и переживаний при попытках рационального и творческого осмысления получаемого при постпаломничестве опыта может стать источником особых переживаний.

Проникновение на охраняемые территории, территории действующих промышленных зон и зон, не созданных для нахождения в них людей (инфильтрация).

Этот вид индустриального туризма наиболее экстремальный и требует серьёзной подготовки, экипировки и высокого уровня авантюризма, так как связан с серьёзными опасностями. Часто такая деятельность сопряжена с нарушением законов, что иногда еще больше возбуждает искателей приключений, а надписи на табличках типа «посторонним вход запрещен», «выхода нет», «пожарный выход», «предъяви пропуск» и «опасность, не входить» становятся прямыми указаниями к действию. Главной целью становится получение адреналина и особое психическое удовлетворение от посещения закрытых для посторонних зон.

Исследование подземных сооружений (диггерство).Слово диггерство происходит от слова «диггер» (англ. to dig — копать) — так себя называют люди занимающиеся исследованиями подземных сооружений, построенных человеком с применением строительных материалов и технологий. Например, дренажных систем, канализационных коллекторов, подземных рек, промышленных туннелей. Предметом особого интереса многих диггеров является метро и поиск т.н станций-призраков. Этот вид индустриального туризма также требует серьёзной физической подготовки и специальной экипировки. Не стоит путать диггерство со спелестологией, целью которой является исследование штолен, каменоломен и пещер искусственного происхождения.

Прогулки по крышам (руфинг, руферство). Этот довольно опасный (по понятным причинам) вид туризма распространен в основном в крупных городах. Люди, увлекающиеся созерцанием видов, открывающихся с городских крыш, называют себя по-разному — «руферы» (от анг. roof крыша), «крышелазы», «крышеры», «крышнаиты» и т. д. Среди городов Российской Федерации стоит выделить Санкт-Петербург[1] как один из наиболее привлекательных для руферства городов по причине плановой застройки и регламента по высоте зданий, что позволяет взгляду охватывать большие пространства. И то, что он является вторым по величине мегаполисом РФ, делает его в этом плане вне конкуренции.

Многие люди далеки от желания активно исследовать объекты и нелегально проникать на их территорию и удовлетворяются созерцанием индустриальных пейзажей и объектов промышленной архитектуры со стороны или экскурсиями на действующие объекты промышленности. Для них организуются специальные туры в разные города мира. В Российской Федерации этот вид туризма развит слабо, в отличие от стран Европейского союза и Северной Америки, где он имеет весьма широкое распространение.

Также существуют специальные туры для бизнесменов, интересующихся промышленностью и находящихся в поиске выгодного вложения средств в производство. Такой вид туризма также называют индустриальным.

98

Сегодня под термином «психогеография» подразумевают изучение точных законов и специфических эффектов территориального окружения, сознательно организованного или нет, оказывающих действие на эмоции и поведение индивида. Термин предложен в 1953 году участником «Леттристского Интернационала» Иваном Щегловым в его статье «Свод правил нового урбанизма». Изучающие психогеографию считают, что городской ландшафт, с которым волей или неволей почасту и подолгу сталкивается большинство людей навязывает определенный способ взаимодействия со средой — повседневные маршруты, привычные чувства. Основным методом таких исследований является т. н. «дрейф» (dérive) — техника быстрого прохода через меняющуюся атмосферу, средство субъективного преображения городского пространства. Ее целями могут быть отрешение от обычных мотивов для передвижения, исследование района, эмоциональная дезориентация участника.

В данном контексте урбанизм (от лат. urbanus городской) стоит рассматривать как любовь к городским пейзажам, сформировавшимся в результате расширения, развития или наоборот, прихода в упадок городских территорий. Объектами особого вдохновения могут стать здания определенной архитектуры. Например, в России это может быть архитектура в стиле сталинский ампир, конструктивизм. Многие творческие люди вдохновляются видами на ЛЭП, железнодорожные развязки и депо, атмосферой спальных районов, городских колодцев, тупиков, странных и необычных мест, давно неиспользуемых дорог, и вообще неофициозной жизнью города. В странах Европейского союза действуют туристические фирмы, предлагающие туры по неафишируемым уголкам европейских городов.

Если в России индустриальный туризм – это полный риска энтузиазм отдельных личностей, то на западе многие индустриальные туры поставлены на коммерческие рельсы. За вполне приемлемую сумму вы можете посмотреть окраины Парижа, посетить кладбище Лафайет в Новом Орлеане, заглянуть в машинное отделение немецкой подлодки. А многочисленные экскурсии в цеха крупных заводов стали популярным маркетинговым ходом транснациональных корпораций. Индустриальный туризм на территории бывшего СССР только начинает становиться на путь коммерческого использования, сегодня можно купить легальный тур на зону Чернобыльской катастрофы, однако такой вид туризма никогда не станет особенно привлекательной нишей для туристического бизнеса, поскольку это все-таки удовольствие на любителя. Да и коммерческая составляющая не соответствует духу индустриального исследователя, для которого опасности и отсутствия комфорта неотъемлемая часть исследования объекта.

Индустриальный туризм уже является распространённым в Европе, и есть люди, которым интересно побывать или на шахтах, или на заводах. При правильном подходе эти места станут национальным капиталом, настоящим местом паломничества для туристов, где можно будет узнать и почувствовать, какими усилиями человечеству дался уровень жизни, достигнутый к концу ХХ века.

99

Особая часть туристического капитала - города-призраки и деревни, оставленные жителями. Такие места есть в каждой стране, и их стараются использовать.

Еще одна идея, которая может пользоваться спросом, — превращение в естественный музей глухих заброшенных сел. Гигантские деньги для этого не требуются, а доход можно получать долгие годы.

Игроки российского туристического рынка устремились в новый для отрасли сегмент промышленного туризма. Данный сегмент, по заверениям его немногочисленных российских игроков, является чуть ли не самым перспективным в нашей стране на данный момент.

В России промышленный туризм представлен лишь несколькими десятками предприятий, которые водят к себе в гости, и по этой причине рынок на сегодняшний день практически не сформирован.

Можно отметить концерн «Балтика», проводящий экскурсии на своих заводах в Санкт-Петербурге, Туле и Челябинске, а также Микояновский комбинат, завод «Кристалл» в Москве. При этом спрос на многие объекты превышает предложение в десятки раз. Нашим любознательным туристам интересно все: кондитерские фабрики и заводы по производству газированной воды, винные заводы и пивные производства, пасеки и фармацевтика, скважины питьевой воды и нефтяные вышки, агентства недвижимости и строительные компании, мясокомбинаты и птицефабрики, производство сувениров и игрушек, металлургические производства и автомобильные заводы, центр управления космическими полетами и авиадиспетчерские.

Любопытно, что, по мнению экспертов, рынок игроков здесь делится на два сегмента: есть множество турагентств, специализирующихся на внутреннем туризме и заодно предлагающих экскурсии на открытые предприятия. Тем не менее, такие компании не занимаются развитием этого сегмента рынка, так как они рассматривают промышленный туризм лишь как довесок к своей основной деятельности. Однако появились и туроператоры, специализирующиеся непосредственно на промышленном туризме. Но до полноценного развития индустриального туризма в России еще далеко. Представители турфирм считают, что пока не сформировалась целевая аудитория для такого вида туризма. Те же, кому это интересно, зачастую неплатежеспособны и предпочитают пробираться в нужные им места своим ходом. Из городов реальные шансы на то, чтобы вскоре стать столицей промышленного туризма, обретает Челябинск. В России есть множество промышленных городов, которые могут стать другими центрами промышленного туризма, считают эксперты. Это, прежде всего Воронеж, Липецк и другие.

Для развития знаний по самообразованию во всех экономически развитых странах проводятся экскурсии на производство. Действительно перспективы развития промышленного туризма в России с её богатыми природно-рекреационными и туристическими ресурсами очень высоки. Развитие данного вида туризма в России требует к себе наибольшего внимания со стороны правительства Российской Федерации и станет новым путём развития

100

промышленного комплекса России и повышения уровня знаний по производству будущих специалистов, которые обучаются в учебных заведениях.

Однако организация посещений заброшенных объектов у туристических фирм интереса пока не вызывает. Ведь это очень опасно, это большая ответственность, а также сложно спрогнозировать ситуацию на объекте. Да и в таком случае пропадет суть исследований, исчезнет шарм от посещения неизведанных мест. Поэтому некоторые виды индустриального туризма так и останутся самодеятельными.

В мире очень много неисследованных объектов, интерес только возрастает и всё больше людей начинают увлекаться данным видом туризма.

Индустриальный туризм является одним из современных направлений туризма. Популярность индустриального туризма все больше возрастает. Это происходит в связи с развитием новых технологий и появлением новых способов обмена информацией. В настоящее время у исследователей есть возможность сотрудничать, объединяться, находить сообщников и организовывать поездки на объекты. К тому же Россия имеет многочисленные возможности, условия, объекты для организации индустриального туризма, ведь в нашей стране с такой богатой историей сохранилось множество неисследованных, необнаруженных объектов, которые представляют огромный интерес для исследователей.

Однако, несмотря на очевидную привлекательность данного вида туризма, проблемы его организации являются актуальными, особенно в последнее время. Это нарушение закона и, вследствие этого, необходимость не афишировать свою деятельность и не раскрывать местонахождение объектов, это опасности, подстерегающие на объектах, большая ответственность и сложность прогнозирования ситуации на объекте. Поэтому индустриальный туризм остается самодеятельным туризмом.

В целом, индустриальный туризм – один из перспективных видов туризма. С каждым днем исследователи открывают новые неизведанные объекты и местности, а современные технологии предоставляют новые возможности исследования данных объектов.

Список литературы 1. Биржаков, М. Б. Введение в туризм : Учебник. - Издание 8-е, переработанное и

дополненное. - СПб.: «Издательский дом Герда», 2006; 2. Головенко М.В., Селиванов И.А., Скляренко С.А., Панченко Т.М. Перспективы

развития промышленного туризма в России // Российское предпринимательство. — 2011. — № 10 Вып. 1 (193). — c. 146-150;

3. Запарий В.В. Индустриальное наследие (к вопросу о понимании данной концепции в России и за рубежом) / В.В. Запарий // Экономическая история: обозрение. – Вып. 13. – М: Издательство МГУ, 2007. – С.211-212

4. Косолапов А. Б. География российского внутреннего туризма: учебное пособие / А. Б. Косолапов. - 2-е изд. - М.: КНОРУС, 2009;

5. Юркин И.Н. Забытые, но не утраченные памятники истории ранней Российской мануфактуры: что нам делать с этой частью индустриального наследия? // Индустриальное наследие: материалы Международной научной конференции, Саранск, 23−25.06.2005. − Саранск: изд-во Мордовского ун-та, 2005. − С.81.

101

Килимчук А. Ю. Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

ПРОВАЛЬНИЙ КОЛОДЯЗЬ

ШАХТИ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКА-КОМСОМОЛЬСЬКА №1» ЯК ПОЛІГОН ВИВЧЕННЯ АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ

І ОБ’ЄКТ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

У статті розглянуто генезис і похідні процеси у провальних гірничопромислових ландшафтах, на прикладі провального колодязя знесеної шахти «Дніпропетровська-Комсомольська №1». Показана можливість використання таких полігонів для дослідження процесів у новостворених антропогенних ландшафтах, спостереження за стадійністю розвитку ландшафтних систем. У роботі проілюстровано особливості застосування емпіричного методу при вивченні подібних об’єктів індустріальної спадщини. Зокрема розглянуто апробовані можливості використання об’єкту в екстремальних видах туризму.

Ключові слова: гірничопромисловий ландшафт, провальний колодязь, посттехногенні процеси.

Килимчук А. Ю. Провальный колодец шахты «Днепропетровская-Комсомольская №1»,

как полигон изучения антропогенных ландшафтов и объект индустриального туризма. В статье рассмотрено генезис и производные процессы в провальных

горнопромышленных ландшафтах, на примере провального колодца снесенной шахты «Днепропетровская-Комсомольская №1». Показана возможность использования таких полигонов для изучения процессов в новообразованных антропогенных ландшафтах, наблюдения за стадийностью развития ландшафтных систем. В работе проиллюстрировано особенности применения эмпирического метода при изучении подобных объектов индустриального наследия. В частности рассмотрено опробованные возможности использования объекта в экстремальных видах туризма.

Ключевые слова: горнопромышленный ландшафт, провальный колодец, посттехногенные процессы.

Kilimchuk A. Y. Failure well mine «Dnipropetrovsk-Komsomolskaya №1», as ground

study of man-made landscapes and an object of industrial tourism. In the article the genesis and derivative processes in poor mining landscapes, for example, failed well mine «Dnipropetrovsk-Komsomolskaya №1» The possibility of using such sites to research processes in newly created man-made landscapes, observation of stage development of landscape systems. In the illustrated features of application of empirical methods in the study of such objects of the industrial heritage. In particular, the tested the possibility of using the facility in extreme kinds of tourism.

Key words: mining landscapes, failure well, post-technogenic processes. Провальні форми в геоморфології розглядаються як різновид

гірничопромислового рельєфу, котрий є кінцевим продуктом погашення відпрацьованих підземних добувних горизонтів. Згідно з останнім, по завершенню гірничих виробок, здійснюють обвалення стель-перекриттів підземних камерних порожнин, задля запобігання потенційної небезпеки їх само-обвалення. Тобто шляхом вибухових робіт, міжкамерні стелі перепускаються на нижчі горизонти, а відповідно на поверхні – виникають від’ємні форми рельєфу. Серед них, в залежності від первинного характеру залягання продуктивної

102

товщі порід, геопросторової організації шахтних порожнин та власне технології видобутку розрізняють провальні лійки, колодязі, котловини, каньйони тощо [4].

Перші штучні провальні форми рельєфу в Кривбасі були утворені в 1934 році на шахті «Профінтерн», що належала РУ ім. Кагановича (зараз РУ «Суха Балка»). Згодом, технологія погашення відпрацьованих горизонтів стала використовуватись на більшості інших рудників Криворізького басейну. Результатом цього, стало виникнення у радянський час десятків провалів, глибиною від 30-40 до 100-120 м. Їх загальна територіальна організація, субмеридіональним чином корелює із протяжністю басейну та в локальному плані – із шахтними полями рудників. Зони зрушення часто поглинали значні площі перших робітничих поселень, що виникали на базі дореволюційних рудників періоду так званої «залізної лихоманки» кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

На сьогодні, значна частина провалів Кривбасу не збереглася, в силу їх подальшого використання рудниками в якості гірничих відводів для складування побічних продуктів виробництва, і зрештою – повного засипання відвалами. Залишені, все ж являють доволі чисельну групу антропогенних морфоскульптур, зосереджену, головним чином, у північній і центральній частині басейну. Всього нараховується 26 провальних зон та зон зрушень, загальною площею понад 3 тис. га. Ті з них, що знаходяться поблизу сучасних гірничих розробок, як-правило – засипаються (наприклад, «чоткоподібні» провали колишнього РУ ім. Р. Люксембург за шахтою «Гвардійська», один з провалів колишнього РУ ім. Кірова та сучасного ПАТ РУ «Суха Балка», а саме – неподалік від шахти «Ювілейна») тим самим, являючи собою вторинні ландшафтно-інженерні системи. Ті ж, що на сьогодні не входять до активно використовуваних гірничих відводів – являють собою унікальні осередки антропогенних геосистем, які розвиваються за природними законами, і мають в собі низку взаємопов’язаних посттехногенних процесів і явищ. На місці даних форм рельєфу, поступово формуються своєрідні екосистеми так званого «оазисного» типу. Вони поєднують в собі абіо- та біотичні комплекси степової природи, у нетиповій концентрації та способу адаптації до створених людиною і похідними процесами умов. Участь у цьому приймають практично всі геокомпоненти, із задієнням більшості генетичних груп процесів та явищ (гравітаційних, флювіальних, еолових, гідро-акумулятивних, сукцесії тощо). Тим самим, дані об’єкти є надзвичайно цікавими, як полігони вивчення закономірностей розвитку і функціонування антропогенних ландшафтів. Окрім цього, вони представляють категорію збережених об’єктів індустріальної спадщини і певною мірою демонструють історію розвитку гірничодобувної діяльності того чи іншого рудника.

Емпірична частина досліджень таких ландшафтів часто пов’язана з доволі екстремальними способами відвідування (спуск до провалів та рух по їх стінках з метою фото-, відео-, ландшафтної зйомки, збору зразків гірських порід, грибкових організмів тощо). Це передбачає застосування спеціального альпіністського, а в деяких випадках – спелеологічного спорядження, що робить об’єкти перспективними для заняття екстремальними видами туризму і викликає

103

потребу долучати до роботи відповідних фахівців. Також серйозні перспективи криються у використанні їх в екскурсійній справі, не тільки науково-практичного, але й навчально-пізнавального характеру (звичайно, із дотриманням вимог техніки безпеки).

Оскільки заплановані роботи по обваленню земної поверхні від часів середини 1980-х років у Кривбасі не проводились (мали місце тільки поодинокі випадки незапланованого, аварійного обрушення), існуючі провали слід зберегти не тільки як об’єкти індустріальної спадщини, але й як унікальні антропогенні ландшафти, аналогів яким не має в Європі.

Протягом 2007 – 2011 рр. проводились польові дослідження території колишнього РУ ім. Р. Люксембург. Зокрема в листопаді 2011 р. були здійснені дві експедиції зі спуском у провальний колодязь знесеної шахти «Дніпропетровська-Комсомольська №1», що розташований у зоні зрушення нинішньої шахти «Гвардійська» ПАТ «Криворіжзалізрудком». Проведено фото- та відео-зйомку, збір зразків гірських порід, опис будови провалу і процесів у ньому.

Отже, гірничий відвід колишньої шахти «Дніпропетровська-Комсомольська №1» входить до складу північної частини Саксаганської світи та приурочений до крил Саксаганської синкліналі і східного крила антикліналі, із середнім падінням порід під кутом 55-60°. Родовище представлене гніздово-стовпоподібним тілом, складеним більшою мірою мартитовими рудами, зі складною морфологією рудних тіл, обумовленою звивистістю контурів, наявністю включень та вклинень кварцитів і джеспілітів. Гідрогеологічні умови пов’язані з двома водоносними горизонтами осадового чохла (потужністю в 3-7 м і 14-20 м, відповідно) та водоносним комплексом в породах докембрійського кристалічного фундаменту, що має тріщинно-пластовий характер. Вміст заліза в рудоносних тілах коливається від 46% до 68%. Відповідно, у вміщуючих породах вміст Fe складає 7-20% у сланцях; 25-35% в краскових; та 35-45% у мартитових кварцитах і джеспілітах.

Шахта «Дніпропетровська-Комсомольська №1» була введена в експлуатацію 4 листопада 1957 року у складі «РУ ім. Р. Люксембург» тресту «Ленінруда», з проектною розробкою руд до глибини 350 м. «Після переходу рудника на добувні роботи з глибин понад 500 м, підйомні можливості шахти були вичерпані. Для вирішення цієї проблеми, на руднику була здійснена генеральна реконструкція, завершена у 1965 році, в результаті чого в лежачому боку ствола шахти «Нова» були пройдені спарені стволи діаметром 7,5 м в розрізі шахти «Гвардійська». У зв’язку з пуском в експлуатацію шахти «Гвардійська», у 1966 році шахта «Дніпропетровська-Комсомольська №1» була ліквідована, як самостійна добувна одиниця» [5].

Результатом обвалення гірничих виробок цієї шахти стало провальне поле, яке включило в себе котловину чашоподібної форми, глибиною до 30 м та провальний колодязь, яким власне і ускладнено її днище. Колодязь має глибину близько 250 м, при діаметрі 70×30 м (рис. 1-2).

104

Рис. 1-2. Провальний колодязь шахти «Дніпропетровська-Комсомольська

№1» (вигляд з космосу та фото Дворчука Е. В.). Характеризується асиметричними скельними бортами, із середньою

крутизною 60-90°, а подекуди, особливо стосовно західного висячого блоку – від’ємними схилами, загальною крутизною -10 – -20° та локальними висячими глибами, які формують загальний нерівний характер борту. Така асиметричність зумовлена особливостями залягання породи. Північний борт колодязя ускладнений численними ортами, розміщеними послідовно один під одним, починаючи з глибини приблизно 40 м. Багато з них є обваленими по відпрацюванню, проте вони повністю не досліджені. Тому геопросторова мережа лінійних шахтних

порожнин, які прямують від колодязя, поки-що невизначена і це може дати в майбутньому серйозний приріст спелестологічних об’єктів. Окрім ортів, борти ускладнені невеличкими добувними камерами, розміри яких рахуються всього декількома метрами, але знову ж таки – це потребує спеціальної перевірки, аби відрізнити орти від добувних камер (рис. 4).

Від днища провалу, у південному напрямку йде перехід до наступної, не погашеної добувної камери, яка по об’ємним параметрам, за візуальними оцінками, поступається самому провалу лише вдвічі. Її опис потребує додаткових, спеціальних досліджень, із застосуванням потужного освітлення.

Оскільки даний об’єкт з моменту обвалення земної поверхні до безпосередніх гірничих робіт не долучався, на його бортах та днищі

Рис. 3. Вертикальна експозиція на провальний колодязь (фото

105

Рис. 5. Канал стоку та конус нагромадження акумулятивних відкладів на дні провального

колодязя (фото Кружко Ю. П.).

розвинувся цілий ряд похідних явищ і процесів, які демонструють функціонування в його межах антропогенної геосистеми.

Так, на бортах провалу відбуваються гравітаційні процеси, виражені осипами та обвалами. Їх активність та інтенсивність доволі високі (під час експедицій обвали мали місце до 3-5 разів на годину, хоча й приблизно половина з них була обумовлена рухом дослідника). Результатом даних процесів є утворення на днищі акумулятивних нагро-

маджень в основному кристалічних порід у вигляді конусів накопичення та колювіально-делювіальних відкладів. В своїй сукупності вони формують на днищі осипний схил, протяжністю понад 100 м із невизначеною потужністю відкладів, представлених в більшості дрібно- і середньо-уламковим матеріалом (рис. 5).

У зв’язку зі значною глибиною, площею зайнятої території та перехоп-ленням ґрунтових і верхніх горизонтів підземних вод, даний провал створив локальну область внутрішнього стоку. Це посприяло окрім площинного змиву, утворенню постійного струмка, з мінімальними витратами води, який на своєму шляху утворює декілька водоспадів, висотою до 1,5 м. У зв’язку з тим, що підземні гірничі розробки, у тому ж рудному полі тільки на нижчих горизонтах, по ліквідації шахти були продовжені шахтою «Гвардійська» –

депресивна лійка змістилась приблизно до глибини 900 м. Остання обставина, в комплексі з незначною участю у донних нагромадженнях осадових порід, зокрема глин, перешкоджає утворенню на днищі озера (підземні та поверхневі

Рис. 4. Орти / добувні камери на бортах провалу (фото автора).

106

води перепускаються далі по, імовірно, не до кінця погашених горизонтах). Скельний характер бортів колодязя не сприяє активному прояву флювіальних процесів. Тому про бодай тимчасові русла водотоків, як форми рельєфу, принаймні зараз, говорити зарано. Можна вести мову лише про канали стоку, як просто «зручні» місця для стікання води.

На стінках провалу характерні сліди окислення й гідратації, що яскравим чином знаходить прояв у різноманітній кольоровій гаммі порід, їх хімічного вивітрювання, за рахунок вилуговування кварцу, і як результат – руйнації кори вивітрювання. Дані процеси більш характерні для строкатих, ускладнених нано-формами поверхонь, аніж для плоских стінок. Окрім того, на дні можна зустріти намивні кристали крупнокристалічного та лускатого гіпсу.

У зв’язку зі скельним характером стінок провалу та актуальними гравітаційними процесами, рослинність в межах бортів і днища колодязя поки-що відсутня. Натомість на деяких, окислених поверхнях кварцитів присутня діяльність мікроорганізмів. В ортах та мікро-добувних камерах вибірково оселились кажани (Microchiroptera) та голуби (Columba).

Розташування провального колодязя на дні котловини дає підстави виділити два ієрархічних рівні екотонів. Перший з них являє собою контакт верхнього контуру колодязя із поверхнею днища котловини, представлений різким переходом від червоно-бурих глин до кристалічних порід. Для нього характерна вузька (потужністю 1-10 м) смуга осипного схилу осадових порід, із слабкою мірою дернування – до 40% та крутизною схилів 30-45°. Другий – якщо по відношенню до всього провального поля, то слід проводити по контуру верхньої бровки провальної котловини. Якщо по відношенню тільки до колодязя – можливий варіант з виділенням усього поля провальної котловини, в один суцільний геоекотон. У такому випадку, самий контур котловини можна віднести або до третього ієрархічного рівню, або виділити як межуючу з прилеглими ландшафтними комплексами структурну частину геоекотону.

Таким чином, провальний колодязь шахти «Дніпропетровська-Комсомольська №1» наразі знаходиться у ранній, нестійкій стадії розвитку ландшафтної структури, про що свідчать активні гравітаційні та денудаційні процеси на схилах, відсутність рослинності. Крутизна схилів бортів та обмежена участь осадових порід в міграції мінеральних речовин не сприятимуть швидкій диференціації ландшафтної структури (стабілізації літогенної основи і розвитку рослинного покриву), що дає підстави прогнозувати подальший розвиток системи за таким же сценарієм і відповідно окреслити функціонування антропогенного ландшафту межами дії згаданих процесів і явищ.

Польові дослідження показали, що провальний колодязь умовно придатний для проведення спортивно-туристичних тренувань і екстремальних екскурсій, із застосуванням спеціального гірського спорядження. Безпосередній спуск у колодязь оцінено як «пов’язаний із надвисокими ризиками» [2, с. 10]. Тому пріоритетними у відвідуванні є питання техніки безпеки, фізичної і психологічної готовності учасників.

107

Список використаних джерел 1. Задорожня Г. М. Похідні процеси і явища як основні чинники формування

парадинамічних зв’язків гірничопромислових ландшафтів Кривбасу // Матеріали Третьої Міжнар. конф. «Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології». – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2011. – С. 30-33.

2. Казаков В. Л., Герасимчук О. О. Підземні гірничопромислові ландшафти шахт Кривбасу як об’єкт вивчення антропогенного ландшафтознавства: постановка проблеми / В. Л. Казаков, О. О. Герасимчук // Географічні дослідження Кривбасу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2008. – Випуск 3. – С. 6-13.

3. Казаков В. Л. На шляху до повного вивчення гірничопромислових ландшафтів Кривбасу // Матеріали Третьої Міжнар. конф. «Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології». – Кривий Ріг: Вид. дім, 2011. – С. 35-47.

4. Казаков В. Л., Задорожня Г. М., Казакова Т. А. Будова провального антропогенного рельєфу Криворіжжя // Матеріали ІІ Міжнар. конф. «Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та ландшафтознавства» (м. Кривий Ріг, 5-8 жовтня 2005р.) – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2005. – С. 166 – 171.

5. Казаков В. Л., Иванченко Я. И. Объекты индустриального наследия бывшего рудника им. Розы Люксембург / В. Л. Казаков, Я. И. Иванченко // Географічні дослідження Кривбасу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. Випуск 2. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007, С. 131-138.

6. Килимчук А. Ю. Система критеріїв ідентифікації історичних гірничопромислових ландшафтів // Матеріали VII Міжнар. конф. студентів, аспірантів і молодих вчених «Географія, геоекологія, геологія: досвід наукових досліджень» / За ред. проф. Л. І. Зеленської. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2010. – Вип. 7 – С. 156.

7. Паранько І. С., Сіворонов А. О., Євтєхов В. Д. Загальна геологія. Навчальний посібник. – Кривий Ріг: Мінерал. – 2003. – 464 с. з іл..

8. Ситник О. І., Тімець О. В. До питання виділення і раціонального використання геоекотонів техногенного походження (на прикладі Криворізької ландшафтно-технічної системи) // Матеріали Третьої Міжнар. конф. «Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології». – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2011. – С. 106-110.

Лакомова О. Й. Криворізький національний університет

ФОРМУВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В СТАРОПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНАХ

Туристична діяльність в сучасній Україні представляє один з найбільш активно перетворюючих сегментів соціальних процесів. Минуле десятиліття розширило набір туристичної діяльності, змінило мотивування і доступність її здійснення, втягнуло в сферу туризму регіони, що вважалися раніше неперспективними для відвідування туристами. У число таких регіонів відносяться старопромислових території України: Донбас, Кривий Ріг, Запоріжжя. Завершення ХХ століття привнесло в наукове середовище розуміння

108

того, що державна регіональна політика не може будуватися тільки на індустріалізації. Традиційно індустріалізація радянського періоду формувалася як заохочений і спонсорований державним бюджетом процес нарощування інженерно-будівельних та інституційних проектів, гігантських промислових будівництв, міграційних програм, переміщавших по країні мільйони людей, ретельне і послідовне вивчення природних ресурсів територій, будівництво транспортних шляхів, що стали «каркасом» індустрії.

В даний час подібна орієнтація регіонального облаштування перестає виконувати функцію розвитку території. Першими цей сумний факт констатували західні країни. У державах Західної Європи ще в 1970-і рр. прийшло розуміння того, що регіональні ресурси для індустріального розвитку вичерпними і часто невідновні. Основні виробничі фонди, обсяги валового виробництва промислової продукції, наявність промислово-виробничого персоналу поступово втрачали значення ключових ресурсів регіонального розвитку. Їм на зміну з 1980-х рр.. прийшли знання, інформація, володіння технологіями. Це повністю змінило принципи просторової організації господарства в економічно розвинених країнах. Україна перебуває в початковому етапі усвідомлення ціх змін. Але вже сьогодні стає очевидним той факт, що старопромислові регіони, що виникли на хвилі індустріалізації XIX-XX ст., зберегли потенціал екстенсивного промислового розвитку, зіткнулися з необхідністю модернізації традиційної галузевої структури. Стратегія виживання цих регіонів може бути пов'язана не тільки з насиченням їх інноваційними технологіями, але і залученням в нетрадиційні сфери використання накопиченого в старопромислових регіонах ресурсного потенціалу соціокультурного розвитку. Одним з варіантів такого залучення можна вважати появу в старопромислових регіонах різноманітної туристичної діяльності.

В даний час відсутні фундаментальні географічні дослідження, що дозволяють пояснити суть тих трансформацій, які відбулися в туристичній сфері старопромислових регіонів. Між тим, є достатня кількість робіт, присвячених різним аспектам рекреаційної географії, в тому числі і виявленню особливостей рекреаційної діяльності в межах урбанізованих територій. У число таких досліджень входять роботи Ю. О. Веденіна [1], Л. О. Багровой і М. В. Багрова [2], М. С. Міроненко і І. Т. Твердохлебова [3].

Старопромислові регіони України сформовані як великі урбанізовані анклави, що дозволяє досліджувати їх з позицій урборекреаціі. Туристична діяльність в урбанізованих територіях України та інших пострадянських держав досліджувалася до теперішнього часу в інтегрованому з іншими видами рекреації стані. Це підтверджується роботами В. Герасименка і С. Нездоймінова [4], А. Х. Еріжевої [5], Р. Івануха, В. Жученко [6], А. Т. Хрущева і Я. Г. Окушко [7, 8]. Але навіть в такому інтегрованому варіанті перераховані вище роботи дозволяють врахувати різноманітність факторів, що змінюють форми і напрямок туристичної діяльності в зазначених урборегіонах, а також в старопромислових регіонах.

109

Враховуючи викладене вище, метою даної роботи стало виявлення можливих ресурсів впровадження туристичної діяльності в традиційно індустріальному Криворізькому старопромисловому регіоні, та уточнення можливостей його перспективної модернізації.. Криворізький старопромисловий регіон – типова для сучасної України територія проблемного розвитку. Її проблемність пов'язана з інерційним характером спеціалізації, зорієнтованим ще в 1920-і роки на індустрію гірничорудного і металургійного профілю. В даний час органи влади цього старопромислового регіону, маючи в якості економічної бази застарілу індустрію, не мають альтернативної пропозиції працевлаштування зайнятих у ній людей. Туризм міг би стати для цієї території - одним з варіантів модернізації зайнятості населення.

У Криворізькому регіоні назріла необхідність створення «постіндустріальної» середовищній зони, тобто такої торгової, освітньої, розважально-рекреаційної і т. п. території, яка буде функціонувати в якості своєрідного атрактанту інноваційної активності людей, стимулюють приплив в таку зону найбільш цінного виду капіталу - людського [9]. Створення «середовищній зони» в Криворізькому старопромислових регіонів - нова і поки не осмислена географами проблема. Для її дослідження потрібно з'ясувати ресурсно складову туристичну діяльності в Кривому Розі.

Поняття рекреаційних ресурсів добре вивчено сучасною географією. Найбільш детальну характеристику рекреаційних ресурсів та методику їх інвентаризації розробив О. О. Бейдик [10]. У своїх роботах О. О. Бейдік і більшість інших дослідників відзначають, що рекреаційно-туристичними ресурсами є об'єкти і явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, які використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів і центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність. Рекреаційні ресурси поділяють на природні та історико-культурні, об'єднуючи в три групи: природно-географічні, природно-антропогенні та суспільно-історичні [11, с.568].

Відзначимо розходження в поняттях «рекреація» і «туризм». Туристична діяльність являє активне переміщення рекреантів, а окремі види рекреації, зокрема добового або тижневого циклів, можуть реалізовуватися і без переміщень, в місцях постійного проживання рекреантів.

Серед природних ресурсів, що визначають можливість здійснення туристичної діяльності в старопромисловому Криворізькому регіоні, слід виділити родовища залізної руди, графіту, сланців, які містять унікальні за якістю і запасам прояви залізоокисних барвників, придатних для виготовлення сурику і охри. Геологічні пам'ятки розташовані в межах Криворізького регіону вкрай вдало. Криворізький регіон представлений територіальними утвореннями двох типів: міськими і сільськими. Геологічні пам'ятники мають прояви на обох типах територій, що робить їх доступними для організації навчальних і наукових екскурсій школярів та студентів в усі сезони року. Так, на правому березі р. Саксагань в міській межі Кривого Рогу розташований Кіровський

110

історико-геологічний пам'ятник, представлений скельними виходами аспідно сланців криворізької серії. Цінність цього пам'ятника природи обумовлена тим, що в Кіровських скельних виходах виявлені найбільш древні гірські виробки Криворіжжя.

Криворізький регіон має достатню кількість водних об'єктів, які приваблюють своєю мальовничістю, можливістю об'єднати рекреаційну та туристичну діяльність, зокрема сезонний відпочинок на 14 базах відпочинку та пансіонатах, а також рибальство та полювання. Основними водними артеріями регіону є річки Інгулець (протяжність по території регіону 48 км), Саксагань (36 км), Бокова (10 км), Боковенька (14 км), Кам'янка (8,2 км). На території регіону знаходяться Карачуновське і Південне водосховища. Загальна довжина річкової мережі Криворіжжя становить 116,2 км.

Вкрай перспективними для старопромислових регіонів України можуть виявитися ресурси індустріального виробництва (закриті або діючі шахти, металургійні комбінати та ін), які складають проблему екологічного характеру для жителів цих територій. Ці ресурси можуть сформувати в старопромислових регіонах потенціал індустріального туризму. Цей вид туристичної діяльності поки не має офіційно визнаного визначення. Разом з тим, індустріальний туризм представляє такий вид діяльності, який пов'язаний з дослідженням територій, будівель та інженерних споруд виробничого (не цивільного) або спеціального призначення, а також будь-яких залишених (занедбаних) споруд з метою психологічного та естетичного задоволення або задоволення дослідницького інтересу. Індустріальний туризм володіє багатьма рисами молодіжної субкультури і англійською мовою носить назву «міська розвідка» (міське дослідження). В індустріальному туризмі отримали розвиток такі напрямки, як відвідування залишених (занедбаних) об'єктів, проникнення на території які охороняються, та території діючих промислових підприємств і зон, не створених для перебування в них людей (інфільтрація), дослідження підземних споруд (диггерство), прогулянки по дахах (руфінг, руферство), пасивний і комерційний індустріальний туризм (відвідування діючих підприємств з екскурсійними групами або окремими бізнесменами з метою придбання або інвестування підприємств), урбанізм (захоплення індустріальними пейзажами міст), промислова археологія та ін.

За оцінками українських експертів, практичне здійснення ідей індустріального туризму найімовірніше відбудеться в Кривому Розі [12]. Це пов'язано з тим, що залізорудні шахти, якими рясніє Криворізький регіон, менш небезпечні для відвідувань, ніж вугільні в Донбасі. У цих шахтах не скупчуються горючі гази і невелика ймовірність обвалів. Закриті рудники, кинуті кар'єри, будівлі і мости дореволюційної споруди вже стали об'єктами нових екскурсійних маршрутів, які розробляє криворізький географ Володимир Казаков, завідувач кафедри фізичної географії, краєзнавства і туризму Криворізького національний університету. Він вважає, що законсервовані підприємства Криворіжжя і діючі шахти з видобутку залізних руд цілком готові до прийому туристичних груп. Організація туристсько-екскурсійного процесу на зазначених вище підприємствах не потребує

111

великих капіталовкладень. «На закритій шахті« Більшовик «всі кліті в робочому стані, просто бери і опускай групу в 20 чоловік на 1200 метрів під землю. Всього лише треба оплатити роботу гідів, змінний спец. одяг, каски, ліхтарики», – зазначає В. Л. Казаков [12]. В період економічної кризи в Україні будь-яка працююча шахта може стати екскурсійним об'єктом, на якому можна зайняти в якості гідів самих шахтарів. Криворізькі географи вже здійснили експериментальні екскурсії в надра залізорудної шахти «Родіна» - найглибшою в Європі, де глибина горизонту становить 1500 м. Ця екскурсія зайняла три години, включаючи інструктаж з техніки безпеки, переодягання і 90 хвилин «підземного стажу». Студенти-географи, які відвідали шахту «Родіна», змогли спостерігати пристрій штреків, роботу електропоїздів і вагонеток з рудою, відвідали радіологічну лабораторію. Також була проведена екскурсія в шахту «Гвардейська» на горизонт 1100м., та інші об’єкти обслуговування.

На сьогодні в Кривому Розі працюють близько дев'яноста підприємств різних галузей, майже десять з яких - це промислові гіганти з міжнародним визнанням. Так наприклад на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті стало доброю традицією приймати на своїй території різні делегації, що відвідують місто, як в рамках налагодження ділового партнерства, так і культурного обміну. Як правило, першою справою гостям показують серце гірничодобувного підприємства - кар'єр, який по праву вважається одним з найкрасивіших промислових об'єктів країни, занесений в підручники як гірничий об’єкт. Ще більше посилюють враження візити на виробництво. У прес-службі підприємства вважають, що не за горами той час, коли кожен бажаючий зможе відвідати, скажімо, рудозбагачувальну фабрику і своїми очима побачити таїнство створення залізорудної сировини.

Ресурсом для індустріального туризму в Криворізькому регіоні можуть служити території з провалами земної поверхні. Їх площа складає близько 4000 га. Це території з порожнечами, які утворюються після виїмки залізної руди на поверхню. Деякі провали заповнюються грунтовими водами, утворюючи фантастичні пейзажі. Сюди можна привозити туристів для створення незвичайних фотосесій.

Ресурсом індустріального туризму можуть стати будинки, побудовані в робочих селищах, передмістях і просто навколо заводів і шахт в ХIX ст. Ці будови дозволять туристам доторкнутися до індустріальної історії Кривбасу, відчути архітектурно-стилістичне розмаїття процесу освоєння цих територій.

Світовий досвід свідчить, що індустріальний туризм має якусь частку виробничого егоїзму. Адже здійснюючи відвідування підприємств, туристи безпосередньо сприяють поліпшенню їхнього іміджу і тільки опосередковано впливають на престиж того регіону, в якому здійснюється цей вид туристичної діяльності. Можливо, саме цим можна пояснити той стійкий скепсис українських туроператорів, які поки що сумніваються в економічній доцільності розвитку індустріального туризму в Україні. Нам здається, що основна причина подібного ставлення до індустріального туризму з боку турфірм пов'язана з відсутністю серйозної конкуренції між українськими туроператорами щодо внутрішньоукраїнських

112

туристичних маршрутів. Українські туроператори в даний час орієнтовані у своїй діяльності виключно на виїзний туризм.

Якщо українські туроператори отримають моральну підтримку обласних адміністрацій і побачать готовність до співпраці з боку самих підприємств, то інтерес до індустріальних об'єктах буде вельми високий в першу чергу серед іноземців. Поки ж основною складовою туристичного потоку в сфері індустріального туризму залишаються школярі та студенти, групи яких окремі турфірми возять на підприємства за символічну плату.

Відзначимо, що Кривбас став першим регіоном в Україні, де створення інфраструктури індустріального туризму заохотив приватний підприємець і народний депутат, віце-прем'єр міністр України О. Вілкул. Під його патронатом у північній частині промислового Криворіжжя створено музей гірської техніки під відкритим небом. За допомогою технічних пристроїв і механізмів тут відтворений практично весь технологічний процес видобутку та збагачення залізної руди. Тема індустріального туризму стала в Кривому Розі однією з найбільш обговорюваних останнім часом.

У нещодавно створеному «Інституті розвитку м. Кривого Рогу» створений відділ промислового туризму, для популяризації серед іногородніх та іноземних туристів привабливих об’єктів міста. На думку учасників відділу у м. Кривий Ріг є всі підстави стати центром промислового туризму світового значення завдяки наявності багатої індустріальної спадщини. З визначених 800 об'єктів - розробники проекту «Промисловий туризм Кривого Рогу» вже змогли визначити більш двохсот об'єктів міста, які мають туристичну привабливість. Це промислові ландшафти, кар'єри, відвали і шахти, фабрики, комбінати, електростанції, адміністративні будівлі, робочі селища з історичною архітектурою. У цьому ж переліку - водойми, дамби, ботанічний сад, виставковий зал, музеї промисловості, сквери і парки на території промислових підприємств. Перетворити Кривий Ріг не тільки в промисловий, але і в туристичний центр передбачає Стратегічний план розвитку міста Кривого Рогу до 2015 року. Зокрема буде створена спеціальна міська цільова Програма розвитку промислового туризму, в якій будуть визначені об'єкти міста, що мають унікальне значення. З власниками і керівниками цих об'єктів узгодять можливість і порядок їх відвідування туристами. Крім того, планується розробити і виготовити путівники і довідники по Кривому Рогу [13].

Зазначимо, що перетворення, яких зазнала вся сукупність колишньої радянської соціальної системи цінностей і взаємин різноманітні. Вони не стали винятком для старопромислових регіонів України. Ці території зіткнулися з проблемою модернізації не тільки галузевої структури свого господарського комплексу, але і корінного перетворення в способах використання територіальних ресурсів. Ця проблема ще недостатньо освоєна географічної думкою. Але вже нині можна припустити, що територіальне переосвоеніе старопромислових регіонів почнеться з нетрадиційних видів діяльності. Індустріальний туризм - одна з альтернатив модернізації територій старопромислового освоєння в Україні.

113

Список використаних джерел 1.Веденин Ю.А. Динамика территориальных рекреационных систем / Веденин Ю.А. - М.:

Наука, 1982. - 190 с. 2. Багрова Л.А. Рекреационные ресурсы (подходы к анализу понятия) / Л.А. Багрова,

Н.В. Багров, В.С. Преображенский // Известия АН СССР. - Серия географическая. - 1977. - № 2. - С.5-12.

3. Мироненко Н.С. Рекреационная география / Мироненко Н.С., Твердохлебов И.Т. - М.: МГУ, 1981. - 208 с.

4. Герасименко В. Современные тенденции развития туризма в Украине / В.Герасименко, С.Нездойминов // Судоходство. - 1997. - № 1. - С. 61 - 62

5. Ерижева А.Х. Экономико-географическая модель территориально-рекреационной системы городского типа (на примере Центрального Кавказа): автореф. дис. на соискание науч. степени канд. геогр. наук: спец. 11.00.02 «Экономическая и социальная география» / А.Х. Ерижева.- М.: ИГАН, 1975. - 22 с.

6. Иванух Р. Стратегические проблемы развития рекреационно-туристического комплекса Украины / Р. Иванух, В.Жученко // Экономика Украины.-1997.-№1.-с.65-71

7. Окушко Я.Г., Проблемы рекреационного использования территории Донецкой области / Я.Г. Окушко, И.В. Фомина - М., 1994. - 19 с. - Деп. в ВИНИТИ 12.09.94. - № 2178-В94.

8. Хрущев А.Т. Особенности эколого-географической оценки рекреационного использования территории старопромышленного района / А.Т. Хрущев, Я.Г. Окушко // Вестник МГУ. - Сер. География. - 1996. - № 6. - С. 36 - 41.

9. Глонти М. Старопромышленные регионы: проблемы и перспективы развития [Электронный ресурс] / М. Глонти // Регионология. - 2010. - № 4 - Режим доступа к журналу: http://regionsar.ru/node/197?page=0,2

10. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування / Бейдик О.О. - К.: КНУ, 2001. - 397 с.

11. Топчієв О.Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики / Олександр Григорович Топчієв. - Одеса: Астропринт, 2005. - 630 с.

12. Ихельзон Е. Туристов - в шахту, шахтеров - в гиды [Электронный ресурс] / Евгений Ихельзон. - Режим доступа к электронному ресурсу: http://tourlib.net/statti_tourism/ihelzon.htm

13. http://1kr.ua/news-5573.html

Остапчук И. А. Криворожский национальный университет

РЕКРЕАЦИОННЫЕ РЕСУРСЫ

КРИВОРОЖСКОГО ПРИРОДНО-ХОЗЯЙСТВЕННОГО РАЙОНА

Остапчук І.О. Рекреаційні ресурси Криворізького природно-господарського району. Розкрито особливості проблеми розвитку рекреаційних ресурсів Криворізького природно-господарського району. Охарактеризовано природні, антропогенні та історико-культурні рекреаційні ресурси району та особливості їх використання.

Ключові слова: рекреаційні ресурси, Криворізький природно-господарський район, рекреаційний об’єкт.

Ostapchuk I.O. The Rekreaciyni resources of the naturally economic district of Kryvy

Rih. The features of problem of development of recreational resources of the naturally economic district of Kryvy Rih are exposed. The natural, anthropogenic and historical and cultural recreational resources of district and feature of their use are described.

Keywords: recreational i resources, the naturally economic district of Kryvy Rih, object of recreation.

114

Украина в целом и Криворожский природно-хозяйственный район с их уникальными природно-антропогенными ресурсами, рекреационными условиями, а также трудовыми ресурсами должны развиваться в едином рекреационном комплексе по четкой программе, основанной на научно обоснованной стратегии рекреационного природопользования. На территории Украины широко известны такие районы рекреации как: Крым, Карпаты, курорты Одесской области, Закарпатья и др. В то же время малоизвестны рекреационные ресурсы промышленных районов: Донбасса, Приднепровья.

Рекреационные ресурсы Криворожского природно-хозяйственного района (КПХР) широко представлены природными и антропогенными объектами и условиями, ожидающими своего активного развития. Проблема развития рекреации и туризма на территории района освещена в работах: Василенко Т.А., Дворчука Э.В., Казакова В.Л., Казаковой Т.А., Пацюк В.С., и др. Целью статьи явилось раскрыть особенности рекреационных ресурсов и возможности развития рекреационного потенциала Криворожского природно-хозяйственного района.

Рекреационно-туристические ресурсы – это компоненты географической среды и объекты антропогенной деятельности, которые благодаря свойствам уникальности, исторической, художественной ценности, оригинальности, эстетической привлекательности и лечебно-оздоровительной ценности могут быть использованы для различных видов рекреационных занятий [1].

Выделяют три типа рекреационно-туристических ресурсов: природные, историко-культурные и социально-экономические. В КПХР представлены и антропогенные рекреационные объекты: отработанные карьеры, провальные воронки и пр. Природные рекреационные ресурсы исследуемого района представлены: благоприятными климатическими условиями умеренно-континентального климата; лесными ресурсами, представленными в основном лесонасаждениями, скверами и парками; водными ресурсами (реки Ингулец и Саксагань, ряд водохранилищ); объектами природно-заповедного фонда – ландшафтными ресурсами. Лесистость КПХР составляет около 4,5% при нормальном показателе для степной зоны 8%. Лесохозяйственные системы занимают площадь около 5 км2 (площадь района 4,1 тыс. км2) и представлены лесопосадками по склонам речных долин и балок, по берегам водохранилищ и защитными лесополосами, искусственными насаждениями на отчужденных землях. Гуровский, Софиево-Гейковский леса являются искусственными.

Современное состояние лесных насаждений плачевно, ведется несанкционированная вырубка, уменьшается видовое разнообразие, местами древесная растительность постепенно исчезает. Данные лесные насаждения активно используются населением в рекреационных целях.

Природно-заповедный фонд КПХР представлен объектами общегосударственного значения: ландшафтные заказники «Ингулецкая степь» и «Балка Северная Красная», геологический памятник природы «Скалы МОПРа», областного значения - Криворожский ботанический сад, местного значения геологические памятники природы: обнажение палеопротерозойских конгломератов,

115

обнажение амфиболитов, мигматитовые скалы (с. Валовое, р. Боковая), выходы мигматита (с. Лозоватка, правый берег р. Ингулец) и сланцевые скалы; парки-памятники садово-паркового искусства - парк им Газеты «Правда» (рис. 1, 2) [2]. Данные объекты рекреации активно используются местным населением, некоторые объекты включены в программу экскурсий Криворожского экскурсионного бюро.

Широко освоены в рекреационных целях водные ресурсы района – побережья рек Ингулец и Саксагань, а также водохранилищ (Карачуновского, Крэсовского, Дзержинского). За последние пять лет частными и общественными организациями на территории КПХР создано несколько пляжей с развитой инфраструктурой.

Историко-культурные рекреационные ресурсы КПХР представлены большим количеством памятников археологии и архитектуры [3]. Из археологических памятников распространены курганы – места древних захоронений, колонии древних поселений. Наиболее крупный историко-ландшафтный заказник на территории района - «Ляхова могила», который находится на левом берегу Карачуновского водохранилища, в районе с. Мусиевка; историко-культурную ценность на территории района имеют отдельные здания и сооружения, построенные до 1917 г.

Рис. 1. Кировский

геологический памятник природы Рис. 2. Балка «Пивнична Червона»

Особое место в системе рекреационных ресурсов КПХР занимают антропогенные объекты. Исследуемый район территориально и экономически привязан к Криворожскому бассейну железных руд, вследствие продолжительного интенсивного промышленного использования на территории района сформировалось большое количество антропогенных объектов интересных и ценных с точки зрения рекреации и туризма. Широко используются в рекреационных целях местным населением водоемы небольших отработанных карьеров: Октябрьский гранитный карьер, Карачуновский карьер (см. рис. 3, 4). Объектами экстремального отдыха и туризма выступают провальные воронки, образовавшиеся вследствие провала земной поверхности над отработанными подземными шахтными пространствами.

116

Рис. 3. Октябрьский гранитный карьер. Рис. 4. Карачуновский карьер.

Социально-экономические ресурсы района представлены пока еще слабо

развитой инфраструктурой: транспортной сетью, системой отелей, экскурсионными бюро и туристическими агентствами [4].

Таким образом, рекреационные ресурсы Криворожского природно-хозяйственного района представлены: климатическими, лесными, водными ресурсами, ресурсами природно-заповедного фонда, историко-культурными ресурсами и антропогенными объектами. Все виды ресурсов активно используются местным населением, однако уникальность и оригинальность многих рассмотренных рекреационных объектов и условий мало используется в целях организации экскурсий и активного отдыха для гостей города и района. Перспектива развития КПХР состоит в формировании целостной системы рекреационно-туристического комплекса, основанного на использовании как природных, так и антропогенных особенностей структуры района.

Список литературы 1. Рекреаційно-туристичний комплекс України: Монографія / під ред. М.І. Долішного. –

Львів, 1997. – 259 с. 2. Манаєнкова І. О. Характеристика сучасних господарських ландшафтів Криворізького

природничо-господарського району / І. О. Манаєнкова // Фізична географія та геоморфологія. – К. : ВГЛ Обрії, 2008. – Вип. 54. – С. 176 – 183.

3. Казаков В.Л., Гармаш Т.Л. Історико-культурний потенціал Центрально-міського району м. Кривого Рогу / В.Л. Казаков, Т.Л. Гармаш // Географічні дослідження Кривбассу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, інформаційна географія, туризм, викладання географії : матеріали каф. наук-дослід. тем – Кривий Ріг. : вид-во КДПУ, 2009. – С.131-138.

4. Пацюк В.С. Індустрія дозвілля м. Кривий Ріг як складова розвитку його туристичної сфери / В.С. Пацюк // Географічні дослідження Кривбассу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії : матеріали каф. наук-дослід. тем – Кривий Ріг. : Видавничий дім, 2007. – С. 99-105.

117

Пацюк В. С. КП Інститут розвитку міста Кривого Рогу

ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

В КРИВОМУ РОЗІ

Постановка проблеми. Сучасному ринку туристичних послуг притаманна динамічність та диверсифікація, позначена виникненням нових видів та форм туризму. Одним з таких видів є індустріальний туризм, що розвивається на територіях інтенсивного промислового освоєння, які на етапі постіндустріального розвитку суспільства викликають цікавість і створюють мотивацію до подорожей з метою ознайомлення і використання індустріальної спадщини. Саме в постіндустріальних країнах цей вид туризму позначений найбільшим розвитком.

Індустріальний потенціал України створює підґрунтя для розвитку індустріального туризму у промислових регіонах, що дозволить їм не лише вийти на ринок туристичних послуг, а й поліпшити соціально-економічну ситуацію. Однак на даний момент розвиток даного виду туризму гальмує низка чинників, зокрема: недостатній розвиток правової бази, проблеми, пов’язані з ліцензуванням організацій, що займаються просуванням індустріального туризму; відсутність єдиних методик та стандартів оцінки послуг індустріального туризму; відсутність якісної реклами; незацікавленість та непоінформованість місцевої влади та керівництва промислових установ в економічній ефективності організації індустріально-туристичної роботи; низький рівень надання послуг та незадовільний рівень комфорту в закладах туристичної індустрії; відсутність спеціалізованих туроператорів, гідів; обмежені можливості швидкого просування українського індустріально-туристичного продукту на ринок; низькі доходи від діяльності індустріального туризму; недостатній рівень техніки безпеки на промислових підприємствах; слабка поінформованість населення промислових регіонів стосовно потенціалу індустріального туризму.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематику розвитку індустріального туризму та туристичної діяльності в промислових регіонах у своїх напрацюваннях підіймали О.О. Бейдик, Ю.Г. Тютюнник, В.В. Смаль, В.Л. Казаков, О.Є. Афанасьєв, В.Г. Кулєш та інші.

Мета дослідження. Розкрити алгоритм становлення індустріального туризму в місті Кривому Розі, висвітлити процес практичного впровадження індустріального туризму в практику туристичної діяльності промислового міста.

Виклад основного матеріалу. Значний потенціал для розвитку цього виду туризму має Криворіжжя – регіон з іміджем гірничо-видобувного та металургійного центру країни, де концентрується ціла низка потужних підприємств та унікальних техногенних ландшафтів, які при продуманій систематичній роботі щодо забезпечення можливості організації туристичної діяльності можуть стати атрактивними туристичними об’єктами. Саме тому

118

Кривий Ріг має перспективи промислово орієнтованої туристичної дестинації. Проаналізуємо більш докладно його потенціал та кроки, що було здійснено на шляху становлення в ньому промислового туризму.

Кривий Ріг має значний ресурсний індустріально-туристичний потенціал, що включає в себе наступні складові:

1. Працююча («жива») індустрія – у місті функціонує найбільший гірничо-металургійний комплекс Європи «АрселорМіттал Кривий Ріг», 4 потужних гірничо-збагачувальних комбінати, 8 потужних залізорудних шахт, що входять до переліку найглибших в Європі, понад 80 фабрично-заводських об’єктів.

2. Техногенний рельєф – природні ландшафти міста інтенсивно трансформовано, нині на теренах Криворіжжя наявні 11 працюючих кар’єрів, 89 відвалів, 26 провальних зон, 15 шламосховищ, 27 спелестологічних об’єктів.

3. Індустріальна спадщина міста, що представлена залишками (понад 800) виробничих об’єктів, залізниць, гідротехнічних споруд, мостів, фрагменти древніх гірничопромислових ландшафтів, залишки робітничих селищ та кладовищ тощо.

4. Кадровий потенціал – при географічному факультеті Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет» діє кафедра фізичної географії, краєзнавства та туризму, фахівці якої вже не перший рік переймаються проблематикою розвитку індустріального туризму в Кривому Розі, вивченням територіальної дислокації об’єктів індустріальної спадщиною, розробкою пропозицій щодо створення рекреаційних зон в техногенному середовищі.

5. Інфраструктура – на Криворіжжі розвинуте залізничне, автомобільне та авіасполучення. Для прийому туристів у місті наявна досить потужна індустрія, представлена 12 закладами для тимчасового перебування (з них 2 готелі категорії 4 зірки), 66 туристичними підприємствами, 413 об’єктами громадського харчування. Дозвілля туристів забезпечує цирк, Палац молоді і студентів, 3 кінотеатри, 3 театри, 32 музеї (з яких 11 промислової тематики), 2 виставкові зали, 12 розважальних центрів, а також потужна спортивна база.

Розвиток індустріального туризму в місті був ініційований владними структурами. Обговорення перспектив розвитку промислового туризму в місті розпочалося восени 2012 року, після чого при плідній взаємодії Управління економіки Криворізької міської ради, фахівців КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу» та експертів Криворізького національного університету було розроблено «Програму розвитку промислового туризму в місті Кривому Розі на 2013-2015 роки», яку було затверджено на сесії міської ради 30 січня 2013 року. Після чого було розпочато активну практичну роботу з реалізації даної програми.

Зокрема з 1 березня 2013 року при КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу» почав функціонувати відділ промислового туризму, пріоритетним напрямком діяльності якого є виконання засад прийнятої Програми. На перспективу діяльність даного відділу сприятиме формуванню комплексного та неординарного туристичного іміджу нашого міста, виведення місцевого турпродукту на внутрішній та міжнародний ринок та систематичного залучення туристів до міста.

119

У місті регулярно відбуваються засідання координаційної ради, до складу якої входять управлінці, представники промислових підприємств, фахівці туристичної сфери, науковці та краєзнавці. Основною місією яких є обговорення як стратегічних, так і тактичних завдань розвитку промислового туризму в місті.

На даний момент діяльність щодо розвитку промислового туризму в місті переважно здійснюється за напрямами схематично презентованими на рис. 1.

Рис. 1. Напрями становлення промислового туризму в м. Кривий Ріг.

До ключових напрацювань в питанні реалізації основних засад розвитку індустріального туризму варто віднести:

‐ проведено інвентаризацію та створено міський реєстр індустріально-туристичних об’єктів;

‐ створено мережу комплексних та тематичних екскурсійних маршрутів, що розраховані на різні категорії туристів;

‐ туристичні можливості міста презентовано на у V Міжнародній туристичній виставці в м. Забже, національній виставковій акції «Барвиста Україна’2013», ІІ Київському туристичному форумі;

‐ створено веб-сайт, присвячений розвитку індустріального туризму в місті; ‐ розроблено та видано низку буклетів, де репрезентовано туристичний

потенціал міста; ‐ регулярно проводяться екскурсії для школярів за тематикою «Кривий

Ріг – місто руди і металу» ‐ активізовано процес підписання договорів про співпрацю з

провідними промисловими підприємствами, туристичними фірмами та закладами туристичної індустрії;

Аналітична робота

Визначення гальмівних чинників розвитку промислового туризму 

в місті

Аналіз вітчизняного та світового досвіду розвитку промислового 

туризму

Аналіз суспільної думки щодо перспективності становлення 

промислового туризму в Кривому Розі

Інвентаризація та створення міського реєстру індустріально‐

туристичних об’єктів

Аналіз ринку туристичних послуг міста

Наукова робота

Розробка екскурсійних маршрутів

Підготовка путівників, буклетів, брошур з 

промислово‐туристичної тематики

Надання рекомендацій щодо прийняття 

нормативно‐правових актів, що сприяють 

розвитку промислового туризму

Написання науково‐популярних статей 

промислової тематики

Практична робота

Проведення екскурсій

Співпраця з промисло‐вими під‐приємствами

Співпраця з міжнарод‐ними партнерами

Залучення інвесторів задля 

розвитку промислово‐го 

туризму

Промоційна робота

Створення та супровід WEB‐сайту індустріального туризму 

Презентація міста на міжнародних туристичних 

виставках, форумах, конференціях

Проведення у місті форумів, симпозіумів, конференцій, присвячених промисловому 

туризму

Забезпечення просування інформаційних матеріалів у 

ЗМІ та Інтернеті

120

‐ розпочато процес ліцензування спеціальності «Туризм» при географічному факультеті ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Однак в процесі реалізації ключових заходів Програми було окреслено низку проблемних моментів, що гальмують процес становлення індустріального туризму в нашому місті, а саме:

‐ відсутність на законодавчому рівні підкріпленого механізму проведення екскурсій на підприємства підвищеної небезпеки;

‐ забюрократизованість апарату взаємодії органів влади, промислових та туристичних підприємств;

‐ нечітко визначений механізм страхування туристів; ‐ відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів; ‐ відсутність або неналежний стан закладів малої інфраструктури

(туалети, дороговкази); ‐ наявність смітників поблизу об’єктів промислового туризму; ‐ скепсис деяких категорій мешканців щодо перспективності розвитку

промислового туризму. В той же час, проводиться плідна робота щодо подолання всіх недоліків.

Чітко скоординована та консолідована робота представників різних структурних підрозділів сприятиме поступальному становленню індустріального туризму, що, в свою чергу, сприятиме:

• ліквідації негативного стереотипу Криворіжжя як індустріального осередку країни з катастрофічним екологічним станом довкілля, і навпаки, представлення його як дуже потужного потенційного центру індустріального туризму національного та міжнародного рівня;

• залученню додаткових коштів до бюджету регіону; • створенню додаткових робочих місць; • залученню до регіону якомога більшої кількості туристів; • розширенню мережі закладів туристичної інфраструктури; • збільшенню обсягів залучення іноземних інвестицій; • збереженню, розвитку та популяризації пам’яток індустріальної

спадщини. Висновки. Індустріальний туризм є трендом останніх десятиріч. Місто

Кривий Ріг має унікальну ресурсну базу задля впровадження даного туристичного напряму. І хоча навряд чи коли-небудь індустріальний туризм зможе приносити нашому місту такі дивіденди, які воно отримує від промислового виробництва, однак ключове завдання даного туристичного напряму – покращити імідж нашого регіону. Основою ж формування туристичного іміджу є просування брендів, брендами Кривого Рогу, власне, і є його всесвітньовідомі підприємства, варто лише налагодити та відшліфувати механізм взаємодії управлінських структур, промислових підприємств та туристичних фірм у процесі створення та реалізації туристичного продукту. Це, в свою чергу, дозволить максимально ефективно використовувати промисловий потенціал нашого міста з туристичною метою.

121

Ситник О. І., Ситник І. О. Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини

Австралія, м. Маріба

ОБ’ЄКТИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ ШТАТУ КВІНСЛЕНД (АВСТРАЛІЯ)

Наведено приклад використання об’єктів індустріальної спадщини у туристичній

галузі штату Квінсленд (Австралія). Зазначені пріоритети, які були визначені, реалізовані і спрямовані на раціональне використання ресурсів держави у туристичній діяльності.

Ключові слова: Квінсленд, індустріальна спадщина, туристична діяльність, індустріальний туризм.

Ситник А.И., Ситник И.А. Объекты индустриального наследия штата Квинсленд

(Австралия). Приведен пример использования объектов индустриального наследия в туристической

отрасли штата Квинсленд (Австралия). Указаны приоритеты, которые были определены, реализованы и направленные на рациональное использование ресурсов государства в туристической деятельности.

Ключевые слова: Квинсленд, индустриальное наследие, туристическая деятельность, индустриальный туризм.

A. Sytnyk, I. Sytnyk The objects of the industrial heritage of Queensland (Australia). The example of use of industrial heritage in tourism in Queensland (Australia) was done in

the article. These priorities that have been identified implemented and aimed at rational use of resources of the state in tourism activities.

Key words: Queensland; the industrial heritage; tourism activities; industrial tourism. Постановка проблеми. На початку третього тисячоліття туризм

перетворився на потужне планетарне соціально-економічне явище, яке в значній мірі впливає на світову економіку і бюджет окремих держав та регіонів [1, 2].

Специфічною складовою культурно-історичних об’єктів, які можуть зацікавити туристів, є об’єкти індустріальної спадщини, кількість яких у світі поки що незначна. До таких об’єктів відносяться унікальні виробництва, механізми або устаткування, цінні в архітектурно-історичному відношенні промислові споруди, транспортна інфраструктура [1]. Країни, які мають багатовікову історію, ревно оберігають свої раритети як місцевого так і іноземного (колоніального) походження [1]. Екскурсії колишніми діючими промисловими об’єктами популярні серед туристів, що пояснюється не лише зацікавленістю історією, але й можливістю на деякий час відчути себе робітником відвідуваного підприємства (шахтарем, докером, металургом тощо). Найбільш захоплюючими та вражаючими є шахтний туризм, як показує світова практика, має свої перспективи в гірничодобувних регіонах, де проводились і проводяться підземні розробки корисних копалин [2]. Ресурсний потенціал шахтного туризму визначений сьогодні ще недостатньо і, відповідно, недостатньо використовується.

122

Мета статті. Висвітлення розвитку окремих напрямів індустріального туризму у північно-східній частині Австралії.

Виклад основного змісту дослідження. Австралійський Союз – єдина держава у світі, яка займає територію цілого материка і включає також острів Тасманію та велику кількість дрібних островів. За розмірами території (7,7 млн. км2) Австралійський Союз займає 6 місце у світі, поступається лише Росії, Канаді, Китаю, США та Бразилії. У адміністративному відношенні держава поділяється на 6 штатів та 2 території.

Загалом, Австралія, як країна, що займає значну площу і має цікаву історію, характеризується потужним рекреаційним потенціалом, відповідно, значним потенціалом туристичних ресурсів. Це не гасло, наявний потенціал дає конкретний економічний і соціальний ефект. У свій час, для досягнення позитивного результату були реалізовані заходи у рамках формування сфери туризму і курортів, спрямованих на раціональне використання ресурсів держави у туристичній діяльності, забезпечення національних інтересів у сфері туризму, сталого розвитку туристичної діяльності, оптимізацію механізмів державного регулювання процесів використання та інформаційного представлення туристичних об’єктів, запровадження принципів державно-приватного партнерства, охорони, відтворення, відновлення та безпечного використання туристичних об’єктів для задоволення потреб населення, створення конкурентноспроможного національного, регіонального і місцевих туристичних продуктів.

Унікальне місце в Австралії займає штат Квінсленд, площа якого складає 1,73 млн.км2. Економіка штату базується на гірничодобувній промисловості, сільському господарстві і туризмі. Загалом, з точки зору туризму, Квінcленд відрізняється великою різноманітністю і привабливістю: розкішний Золотий Берег Коралового моря, більш демократичні острови Уітсандей, сотні кілометрів плантацій цукрової тростини, бананів, зернових культур, тютюну, сухі субтропічні і вологі тропічні ліси, повноводні річки, понад 200 національних парків, пустельні території тощо. Взагалі Квінсленд – це символ тропіків, сонця і білого піску (рис. 1-6).

а)

б)

Рис. 1. а, б. Узбережжя Коралового моря поблизу м. Куктаун

123

Рис.2. Меандрування р. Ендевор

поблизу м. Куктаун

Рис. 3. Пороги на р. Аннан

(Національний парк Маунт Кук)

Рис. 4. Церква, збудована на вшанування пам’яті

загиблих моряків

Рис. 5. Краєвиди поблизу м. Маріба

а)

б)

Рис. 6. а, б. Бананові плантації у місцевості Лейкленд

Останнім часом у Квінсленді почав розвиватись індустріальний туризм, який має великі перспективи, що пов’язано із інтенсивним розвитком гірничодобувної промисловості. Гірничодобувна галузь у Квінсленді бере свій

124

початок із золотодобувної промисловості, яка набула розвитку у 1880-х роках. Загалом, у Квінсленді нараховується декілька центрів видобування золота, частина з яких втратила промислове значення і набули нової спеціалізації.

а)

б)

Рис.7 а, б. Панорама м. Порт-Дуглас

Наприклад, Порт-Дуглас у найкращі часи «золотої лихоманки» нараховував до 12 тис. мешканців, конкурував із м. Кернс, а у 1960-х рр. мав лише скромний статус поселення золотошукачів, з кількістю населення 100 чол., зараз перетворився у фешенебельний приморський туристичний центр (рис.7).

Деякі інші населені пункти, центри золотодобувної галузі, не маючи інших рекреаційних принад, намагаються залучати туристів індустріальними об’єктами. Одним із таких центрів є Дімбула (Dimbulah), поблизу якого понад 100 років працювали золоті копальні Hodgkinson. Головним об’єктом, що привертає увагу туристів, є шахта Tyrconnell, свого часу найпотужніша на копальнях, але зупинена внаслідок виснаження покладів і нерентабельності промислового добування золотоносної руди.

Рис. 8. Дорога до шахти

Рис. 9. Відвал пустої породи

Проте увесь шахтний комплекс залишився у приватній власності і використовується як об’єкт індустріального туризму. Варто зазначити, що виробничі механізми та елементи інфраструктури, пов’язані із шахтою, збережені повністю і під час їх відвідування є можливість відчути себе золотошукачем (рис. 8-12).

125

а)

б)

в)

г)

Рис.10 а, б, в, г. Шахтні механізми

а) б) Рис.11 а, б. Наземні шахтні споруди

126

а)

б) Рис.12 а, б. Житлові приміщення

Окрім золотодобувної, у Квінсленді розвиваються вугільна,

залізорудна та інші гірничодобувні галузі, що у перспективі дозволить використовувати як об’єкти індустріального туризму комплекс гірничих споруд.

Раритетні різноманітні технічні засоби також не залишають туристів байдужими. У Квінсленді технічні музеї та виставки користуються великою популярністю серед відвідувачів (рис. 13).

а)

б)

в) г)

127

д) е) Рис. 13 а, б, в, г, д, е. Виставка техніки 30-х років ХХ ст. поблизу м.Кернс

Не зважаючи на велику територію Квінсленда, розвиток туристичної галузі стимулюється наявністю у штаті розгалуженої мережі національних шосе, залізниць, аеропортів, морських та річкових портів, які формують комплексну систему автомобільного, авіаційного, залізничного та паромного сполучення(рис. 14-16).

а)

б)

Рис.14. а, б. Шосе Кернс-Маріба

Рис. 15. Ділянка шосе поблизу м. Куктаун Рис.16. Порт на р. Ендевор

128

Висновки. Світовий досвід використання індустріальної спадщини у туристично-рекреаційній діяльності свідчить про доволі значний інтерес до таких об’єктів [3] і підтверджує актуальність подальшого розвитку індустріального туризму (розробка турпродукту, основою якого є об’єкти промислової, інженерно- та науково-технічної архітектури) як специфічної складової рекреаційно-туристичного поля і суттєвого екскурсійно-пізнавального, історико-архітектурного, національно-патріотичного, духовно-виховного туристського ресурсу. Використовуючи досвід найбільш вдалих проектів реалізації туристичної діяльності в індустріальному середовищі та національну ментальність, жителі Квінсленда цілком успішно впроваджують аналогічну практику та залучають значну кількість туристів як до промислових центрів штату, так і пропонують альтернативні об’єкти відвідування у визнаних туристичних центрах.

Список використаних джерел 1. Бейдик О. О. Індустріальна спадщина : Світовий та національний вимір / О. О. Бейдик,

В. І. Новикова // Індустріальна спадщина в культурі та ландшафті : матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції / відп. ред. Казаков В. Л. – Кривий Ріг : «Видавничий дім», 2008, С. 24-29.

2. Пацюк В. С. Аналіз світового становлення туризму індустріальної спадщини / В. С. Пацюк // Теоретичні, регіональні, прикладні напрями антропогенної географії та геології : Матеріали третьої міжнародної наукової конференції. – Кривий Ріг : Видавничий дім. – 2011, С. 273-278.

3. Пацюк В. С. Індустріальний туризм як засіб покращення туристичного іміджу промислових центрів / В. С. Пацюк // Туризм і гостинність в Україні : стан, проблеми, тенденції і перспективи розвитку : матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції. – Черкаси : Брама – Україна, 2012, С. 273-278.

4. Казаков В. Л. Методичні особливості організації шахтного туризму (на прикладі Крив басу) / В. Л. Казаков, Т. А. Казакова // Туризм і гостинність в Україні : стан, проблеми, тенденції і перспективи розвитку : матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції. – Черкаси : Брама – Україна, 2012, С. 484-489.

Троценко О. В. Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

ІНФОРМАЦІЙНО-ОРІЄНТОВАНА СИСТЕМА ТУРИСТИЧНОГО МАРКУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ

ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ МІСТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Пропонується розробка єдиної інформаційно-орієнтованої системи туристичного маркування об’єктів індустріального туризму м. Дніпропетровська для оперативного забезпечення туриста інформацією, полегшення навігації та коректування туристичної поведінки та мотивації. ІОСТМ включає базу даних туристичних об’єктів, єдину концепцію стилю маркування з урахуванням специфіки м. Дніпропетровська та його символіки, систему традиційних, атракційних, маршрутних піктограм і позначок, а також QR-кодів, вказівників, стендів та інших інформаційних об’єктів, поліграфічну довідкову продукцію, що в сукупності спрямовано на розвиток індустріального напрямку туристичної діяльності/

Ключові слова: індустріальний туризм, туристичне маркування (знакування) місцевості, інформаційно-орієнтована система туристичного маркування, міське туристичне середовище

129

Предлагается разработка единой информационно-ориентированной системы туристического маркирования объектов индустриального туризма г. Днепропетровска для оперативного обеспечения туриста информацией, облегчения навигации и корректировки туристического поведения и мотивации. ИОСТМ включает базу данных туристических объектов, единую концепцию стиля маркировки с учетом специфики Днепропетровска и его символики, систему традиционных, аттрактивных, маршрутных пиктограмм и обозначений, а также QR-кодов, указателей, стендов и других информационных объектов, полиграфическую справочную продукцию, что в целом способствует развитию индустриального направления туристической деятельности

Ключевые слова: индустриальный туризм, туристическая маркировка местности, информационно-ориентированная система туристической маркировки, городская туристическая среда

The developing of unified informative-oriented system tourist marking of industrial tourism

object in Dnepropetrovsk for provision of tourist information, ease of navigation and adjustment of tourist behavior and motivation is proposed. IOSTM includes a database of tourist objects, a one concept of style with consideration of Dnepropetrovsk’ specific and its symbols, the system of traditional, attractant, routing icons and symbols, QR-codes, signs, stands and other information objects, printing products, which generally focused on the development of the industrial areas of tourism

Keywords: industrial tourism, tourist areas marking, information-oriented system tourism marking, urban tourism environment.

Дніпропетровськ як потужний промисловий та діловий центр сьогодні є

важливим вузлом, що концентрує міграційні потоки, в томи числі й туристичні. Актуальність статті обумовлена стрімким розвитком туристичної галузі та зростанням туристичного потоку в Дніпропетровську, та зокрема із професійно-діловими цілями. Але поступовий розвиток туризму вимагає чіткої системи моделювання та керування туристичним середовищем міста, зокрема через покращення його головних властивостей. Будь-яке середовище має бути комфортним для людини, а туристичне середовище має бути насамперед комфортним в інформаційному плані. Забезпечити інформаційний комфорт гостей та мешканців міста можуть інформаційно-орієнтовані системи туристичного маркування (ІОСТМ).

ІОСТМ – це комплекс структурованої візуальної (графічної, картографічної та іконографічної), текстової та звукової інформації, який спрямований на орієнтацію пересічного туриста в міському просторі, отримання ним відомостей про особливості і розташування туристичних атракцій та елементів туристичної інфраструктури, попередження про небезпечні об’єкти і зони та формування єдиного інформаційно-туристичного простору міста.

Головна задача ІОСТМ – покращення навігації туристів та мешканців міста з метою ефективного використання туристичних ресурсів. Особливо актуальним це є саме для Дніпропетровська, де структура туристичного потоку характеризується переважанням туристів, що прибули із діловими та пізнавально-індустріальними цілями. Такі туристи зазвичай перебувають у місті не довго і мають відповідну туристичну мотивацію із визначеними об’єктами

130

туристичного інтересу – промисловими підприємствами, бізнес-об’єктами тощо. А тому такі туристи не будуть прогулюватися невідомими вулицями та провулками, намагаюсь ближче ознайомитися із життям міста та «відкрити» для себе невідомі об’єкти індустріальної спадщини, а випадки, в яких такий турист не зможе оперативно отримати інформацію про місцерозташування конкретних об’єктів, їх властивості, або просто заблукає, призведуть до загального зниження привабливості туристичного образу міста.

Традиційні картосхеми та плани міст не допомагають у сучасному суспільстві вирішувати питання швидкої навігації туристів, адже, як показує практика, пересічний громадянин не завжди володіє навичками орієнтування на місцевості, «читання» картографічних творів та інтерпретації і зіставлення їх з оточуючим міським простором.

Cьогодні вже накопичений певний досвід туристичного маркування як в світі, так і в Україні. Існує окрема система маркування спортивного туризму, уніфікована система автодорожнього закування, а в Україні в містах, що приймали Євро-2012, саме під цю подію були розроблені вказівники із збереженням символіки футбольного чемпіонату. Елементи ІОСТМ мають Львів, Тернопіль, Феодосія, Київ. Але докладний аналіз окремих проектів показує, що кожне міське середовище має свою унікальну, неповторну специфіку, а проекти туристичного маркування завжди розробляються «під конкретне місто» [1-4]. Отже питання створення ІОСТМ є вельми актуальною проблемою розвитку туристичної галузі міста Дніпропетровська.

Встановлення місця свого розташування, ознайомлення із можливими напрямками руху, вибір маршруту для досягнення конкретного об’єкту туристичного інтересу, отримання про нього вичерпної інформації – це основна потреба туриста під час орієнтування в туристичному просторі у новому, невідомому місті. Ефективно і оперативно задовільними ці потреби може лише ІОСТМ.

Пропонована ІОСТМ спирається на широкий досвід туристичного маркування туристичних центрів світу, але має інноваційні конкурентні переваги із врахуванням туристичної специфіки та потреб індустріального туризму міста Дніпропетровська.

ІОСТМ включає в себе наступні елементи (підсистеми). 1. Єдина база даних об’єктів, що підлягають обов’язковому маркуванню:

об’єкти туристичного інтересу (об’єкти індустріального туризму), засоби розміщення, харчування, невідкладної допомоги, супермаркети, безкоштовні та платні туалети тощо. Створення такої бази даних дозволить розробити чітку типологію об’єктів індустріального туризму міста Дніпропетровська за їх особливостями, стандартизацією (для засобів розміщення та харчування), здійснити облік об’єктів туристичної індустрії міста та здійснити їх об’єктивне ранжування для різних груп туристів. База даних дозволить оцінити доступність інформації про об’єкти індустріального туризму міста і вирішить питання відсутності відомостей про окремі об’єкти туристичної індустрії.

Така база даних є підґрунтям ефективного функціонування усієї ІОСТМ та може бути використання й окремо як фахівцями, так і пересічними громадянами.

131

2. Єдина система маркування передбачає розробку концепції «фірмового» брендового стилю усіх її елементів і спирається на структуру бази даних, включає традиційні та спеціальні знаки туристичного маркування.

Традиційні знаки туристичної інфраструктури включають прийняті в туризмі системи позначень закладів розміщення, харчування, автомобільних шляхів тощо. Ця система потребує істотного вдосконалення для туристичного середовища Дніпропетровська, але це викликає проблемні питання, пов’язані із збереженням відповідності загальноприйнятих в світі та Європі позначень об’єктів інфраструктури. Адже принципово нові позначення традиційних об’єктів навпаки призведуть до дезорієнтації туристів.

Спеціальні знаки (піктограми туристичних атракцій) ідентифікують об’єкти інтересу індустріального туризму. Такі знаки створюються на основі типології індустріальних туристичних об’єктів, здійсненої під час укладання бази даних, та потребують комплексної системи дизайнерських заходів щодо перетворення зображень зовнішнього вигляду об’єктів у піктограми - схематичні, спрощені знаки. При цьому кожна піктограма має бути унікальною і містити головні риси зображувального об’єкту, бути максимально спрощеною та придатною для використання на різних носіях та масштабування, і при цьому залишатися впізнаваємою при любому розмірі.

При цьому класифікаційну приналежність доцільно позначати кольором піктограми з урахуванням загальнопсихологічних особливостей сприйняття середовища та асоціацій (наприклад, для індустріальних об’єктів – використання сірого, бордового та коричного кольорів). Розмір піктограми може відображати значимість та популярність об’єкту.

Проблемним питанням залишаться туристичне маркування визначних підприємств, що мають власний фірмовий стиль. Адже зміни у будь-якому елементі бренду такого об’єкту може призвести до втрати асоціативності як самої піктограми, так і бренду в сприйнятті туристом взагалі. Зберігання ж логотипів підприємств може викликати психологічний дисонанс із загальним оформленням елементів ІОСТМ.

Створення єдиної системи туристичного маркування має включати також маршрутні знаки, що ідентифікують певні туристичні маршрути індустріального туризму.

Маркування туристичного маршруту в міському середовищы має відповідати наступним вимогам: наявність унікальної теми, сюжету, компактна конфігурація та найкраща транспортна (пішохідна) доступність, віддаленість від основних міських туристичних атракцій (запобігання інформаційному перекриванню).

Реалізація проекту створення ІОСТМ передбачає також розробку унікальних тематичних індустріальних маршрутів в міському середовищі та апробація системи їх маркування.

QR-знакування – це окрема складова системи туристичного маркування, адже за допомогою нанесення на інформаційні стенди біля туристичної атракції QR-коду (Quick Response – «Швидкий Відклик» — це двомірний штрих-код, що

132

надає інформацію для її швидкого розпізнавання мобільним пристроєм зв’язку за допомогою відповідної програми) турист швидко та оперативно отримує вичерпну інформацію про об’єкт. Інформаційними стендами із QR-кодами можна оснастити визначні об’єкти індустріального туризму – це дозволить туристам без допомоги екскурсовода або працівника туристичної агенції самостійно та оперативно отримувати інформацію, зберігаючи при цьому можливість безпосереднього «спілкування» із атракцією.

Це потребує географічного підходу у визначенні найбільш важливих та ефективних для QR-знакування туристичних об’єктів.

3. Система знакування на місцевості – це важливий елемент ІОСТМ, адже передбачає безпосереднє демаркування об’єктів за допомогою розробленої єдиної системи. Вона включає розробку дизайнів інформаційних об’єктів різного призначення, розміру та значимості, а також визначення місць їх встановлення.

Інформаційні об’єкти поділяються на: інформаційні стенди (базовий інформаційний пункт), ідентифікаційні таблиці об’єктів, вказівники, демаркаційні маршрутні знаки.

Проектування системи маркування та створення інформаційних об’єктів передбачає дотримання головних вимог:

- єдиний стиль, простота оформлення, зчитування, розпізнавання, співставлення; - інформаційна насиченість, логічність; - наочність (розпізнавання при різних масштабах, різними групами людей,

в тому числі із вадами зору); - уніфікованість (відповідність традиційних зображень об’єктів туристичної

інфраструктури – засобів розміщення, харчування тощо – загальноприйнятим в світовому туризмі);

- естетичність оформлення (красивий вигляд інформаційних об’єктів посилить враження та сприятиме кращому запам’ятовуванню інформації про них);

- тактичність та коректність інформації, що передається; - економічність (невисока вартість при невеликих тиражах), довговічність; - можливість вдосконалення та поповнення. Відповідно до кожного виду інформаційних об’єктів необхідні

розрахунки місць їх встановлення. Для визначення місць розташування інформаційних стендів, що несуть

найбільше інформаційне навантаження, рекомендовано використовувати графічні методи досліджень, що допоможуть на основі аналізу напрямків та обсягів туристичних потоків визначити туристичні вузли та пункти, де і будуть встановлені інформаційні об’єкти. Встановлення об’єктів також залежить від психологічних особливостей сприйняття інформації (із врахуванням напрямку руху туристів та особливостей оточуючого середовища). Для цього необхідно розробити граф-схему напрямку туристичних потоків і визначити головні напрямки сприйняття середовища. Інформаційні стенді встановлюються у точках прийняття рішень і допомагають людини зорієнтуватися в середовищі, скоректувати свій маршрут, отримати оперативну інформацію про об’єкти туристичного середовища. Вірне

133

встановлення стендів забезпечує своєчасність наданої інформації, її доцільність та ефективність. Приклад розробки граф-схеми поданий на рисунку.

Рис. 1. Граф-схема проектування місць встановлення інформаційних

об’єктів (на прикладі м. Львова). Візуально-інтерактивна та поліграфічна складова ІОСТМ передбачає

візуалізацію міського туристичного простору – створення карт, картосхем, туристичних буклетів, присвячених саме сфері індустріального туризму, і де буде впроваджена система туристичного маркування. Враховуючи швидкий інформаційний розвиток суспільства, в майбутньому такі заходи можуть стати підґрунтям для створення ГІС туристичного простору міста Дніпропетровська, доступну в онлайн-режимі.

Як висновок, можна відмітити, що отримані результаті будуть мати наступні наслідки. Створена єдина база даних із системою маркування дозволить ефективно використовувати туристичні ресурси індустріальної сфери шляхом ґрунтовного та всебічного вивчення, аналізу та оцінки туристичного ресурсного потенціалу міста; посилити увагу до об’єктів, що не мають охоронного статусу, покращити стан об’єктів індустріального туризму, що сьогодні не залучені до туристично-екскурсійної сфери. До того ж, ІСТМ дозволить ідентифікувати на місцевості т.зв. асоціативні ландшафти, які територіально не виражені – місця подій, перебування видатних особистостей тощо, що значно розширить ресурсну базу індустріального туризму.

На основі єдиної бази даних пропонується розробка єдиної класифікації об’єктів індустріального туризму м. Дніпропетровська в сукупності із об’єктами туристичної інфраструктури, без якої неможливий розвиток жодного виду туризму. Така база буде ефективною сама по собі, адже дозволить корегувати існуючі бази даних туристичних агенцій, вдосконалювати карти та довідники.

Облік та детальна класифікація об’єктів індустріального туризму дозволить створити якісну базу туристичного маркування, що забезпечить впізнання різних категорій об’єктів навіть недосвідченими туристами завдяки

134

своїй асоціативності, турист не витрачатиме час на впізнавання та визначення сенсу піктограми, при цьому в кожному елементі ІОСТМ буде максимально збережена концепція кольорового та символічного бренду міста Дніпропетровська. Це позитивно вплине на туристичний образ, і таким чином посилить увагу до міста з боку потенційних туристів.

На позитивний образ міста Дніпропетровська також вплине й забезпечений за допомогою ІОСТМ інформаційний комфорт, раціонально організований рекреаційний час туриста, збільшення інформативності його дозвілля. Це дозволить привабити до міста туристів різних вікових, мотиваційних та професійних категорій, затримувати в місті транзитних туристів, гостей з не туристичною мотивацією, а також зацікавити мешканців міста власними пам’ятками та об’єктами індустріального туризму. ІОСТМ об’єктів індустріального туризму підкреслить важливість цього напрямку в суспільному житті міста, адже навіть самі мешканці не вбачають зв’язку із промисловою спеціалізацію та туристичною сферою Дніпропетровська.

ІОСТМ дозволить корегувати туристичну поведінку гостей та мешканців міста, направляти їх на певні туристичні атракції і змінювати об’єкти туристичного інтересу, розвантажувати перенасичені туристичні траси та об’єкти та збільшувати потік у перспективних напрямках. Маркування виключить можливості дезорієнтації туристів, не відвідування ними бажаних об’єктів, негативних вражень (а враження є головною особливістю туристичної послуги) і нещасні випадки, спричиненні не отриманням туристом оперативної інформації про певні об’єкти (наприклад, невідкладної допомоги).

ІОСТМ суттєво допоможе туристично-екскурсійним робітникам різних рівнів у проведенні екскурсій, прогулянок, фестивалів тощо. Взагалі, ІОСТМ може доповнювати, а в окремих випадках і заміняти консультаційну та організаторську діяльність туристичних підприємств у випадках разового збільшення туристичного потоку та нестачі кваліфікованих туристичних кадрів (наприклад, під час Євробаскет-2015)

В цілому наявність туристичного маркування є показником рівня культури в туризмі, проявом піклування про власні багатства; ІОСТМ є своєрідною абеткою для туриста, що не володіє спеціальними навиками орієнтування за картами, схемами тощо.

Список використаних джерел

1. Маркировка туристических маршрутов: Метод, рекомендации. - М.: ЦРИБ Турист, 1975. – 320 с.

2. Система туристичного знакування Львова : буклет / Львівська міська адміністрація – 2010. – 13 с.

3. Система туристичного знакування міста Тернопіль : буклет / Львівська міська адміністрація – 2010. – 13 с.

4.Signalisation Wanderwege/ Bundesamt fur strassen (Astra), 2008 – 68 c.

135

Цвелих Є. М. Київський національний університет ім. Т. Шевченка

«ІНДАСТРИЛ МОРТ» КИЄВА

ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОБ’ЄКТ

Пропонується розробка екскурсії по закинутим промисловим об’єктам міста Києва. Об’єкти «Індастрил морт» на прикладі столиці України – перспективне напрямок розвитку туризму в інших промислових регіонах, який може бути цікавий як для пересічного туриста, так і для численних вітчизняних та європейських екстрмалів.

Ключові слова: «Індастрил морт», закинуті об’єкти, атракції, Київ. Tsvelykh E.M. “Industrial Morte” of Kyiv as a perspective tourist object. Development

of excursion is offered for to the neglected industrial objects of Kyiv. Objects of “Industrial Morte” on the example of the capital of Ukraine - perspective direction of development of tourism in other industrial regions, that can be interesting both for an ordinary tourist and for numerous extremenes.

Keywords: “Industrial Morte”, neglected objects, ataractics, Kyiv. Цвелых Е. Н. «Индастрил Морт» Киева – перспективный туристический объект Предлагается разработка экскурсии по заброшенным промышленным объектам города

Киева. Объекты «Индастрил морт» на примере столицы Украины – перспективное направление развития туризма в других промышленных регионах, которое может быть интересно как для рядового туриста, так и для многочисленных отечественных и европейских экстрмалов.

Ключевые слова: индастрил морт, заброшенные объекты, аттракции, Киев. Київ з давніх давен вважався духовним та культурним центром не тільки

України в її сучасних межах, але і всього православного світу. Тому в інтелектуальних колах вважають великим злочином перетворення духовної та інтелектуальної столиці, можливо навіть і всієї Східної Європи, в потужний індустріальний комплекс. Згадаємо, що наприкінці ХІХ століття Київ був відомий і славний виключно як релігійними об’єктами (і це не тільки Лавра), де рятували душі святителі землі руської, так і навчальними закладами (і це не тільки університет Св. Володимира), де викладала найосвіченіша професура Російської Імперії. Крім того, Київ і тоді (і навіть зараз, незважаючи на загарбницькі дії забудовників та численних зайд) вважався таким собі курортом з комфортним кліматом і розвиненою рекреаційною інфраструктурою. З промислових об’єктів вирізнялися лише дрібні кустарні майстерні на Подолі чи на Глибочиці, а перші індустріальні «гіганти» були зазвичай винесені за межу міста. Скажімо, металургійні та металообробні заводи Шанца і Веллера локалізувалися на Шулявці, рафінадний завод Бродського (нині знаменита фабрика Карла Маркса або «Рошен») – в селі Деміївці, численні цегельні – у Корчуватому та на Чорній горі, броварні окупували Кирилівську вулицю (що примикала до Подолу). Хіба що тютюнова фабрика родини численних Когенів і ковбасна фабрика К. Бульйона отаборилися безпосередньо за Євбазом (нині площа Перемоги).

З розвитком капіталізму в Росії, особливо зі спорудженням Києво-Балтської та Києво-Курської залізниць (1870), почалося поступове перетворення

136

інтелектуального і духовного міста у промислове. З приходом більшовиків темпи індустріалізації стали справді грандіозними. Зрозуміло, що так звана індустріалізація мала не тільки економічну мету, але і соціальну – освічену київську (недобиту денікінцями і більшовиками) інтелігенцію заміщали мало- та неписьменні селяни та люмпен-пролетаріат.

Кінець «перебудови» та перехід на капіталістичні рейки зразу же показали істинну економічну вартість київської індустрії, орієнтованої зазвичай на ВПК. Без військових замовлень зупинялися і поступово банкрутували гіганти минулих днів – «Арсенал» і «Більшовик», ледь жевріють інші численні заводи і фабрики, якщо не встигли перепрофілюватися. Також почали розформовуватися і військові частини, які в межах міста виконували «серйозну» оборонну функцію – як правило, вони глушити «ворожі» голоси. Поступово їх багатогектарні території стали освоювати «нові київські» (з блатняцкими манерами та інтелектом десь на рівні київської каналізації). Зайди по-своєму знаходили застосування покинутим територіям – в Києві почали рости численні житлові квартали з напівзаселеними будинками, супермаркети та ТРЦ.

Однак і зараз багато територій київських промислових та військових підприємств залишаються неосвоєними. Серед київських круч поступово сформувався специфічний індустріальний ландшафт, який можна назвати «мертвою промисловістю» – «індастрил морте» (ІМ). На них реваншується природа, селяться асоціальні типи, розкошують неформали, кінорежисери знімають фільми. І не видно і не чутно, щоб до раціонального використання закинутих індустріальних та військових об’єктів долучалися спеціалісти не тільки з містобудування та містопланування, але і розвитку туризму.

А тим часом, ІМ Києва може стати своєрідною туристичною родзинкою. Минулорічне ЄВРО показало, що на жаль європейцеві наші духовні і культурні надбання, за великим рахунком, не становлять надзвичайного інтересу. Буденна і «наїжджена» програма (Софія – Хрещатик – «Ярмо» – Лавра – «Баба»), яка для нас, киян зокрема і українців взагалі несе не абияке інтелектуальне і пізнаннєве навантаження, для європейського туриста, який доїхав нарешті в Київ (після Праги, Парижу і Пітера) перетворюється в буденність.

Але Європа – це не тільки вільні і розкуті у спілкуванні та подорожуванні люди. Це і великий прошарок занадто «просунутих» і «передових», особливо молоді та підстаркуватих «вічних тінейджерів» – представників неформальних рухів, збісілих з жиру «мажорів» та різного штибу екстремалів, «сталкерів» та інших, перегодованих благами європейської цивілізації. І просто романтиків.

І Києву є що показати. Автором, за підсумками власних «польових» досліджень та численних

прогулянок по об’єктам Києву, який не показують (і не покажуть) туристам, пропонуються наступні основні найцікавіші об’єкти з розряду ІМ.

Отже, на ПРАВОМУ БЕРЕЗІ: 1) Критий спорткомплекс, що вже троків 30 стоїть недобудованим

поблизу Експоцентру. Автор ще зі студентських часів пам’ятає серйозні

137

розмови, що ініціатором побудови закритого футбольного манежу в далекі 1980-і був сам В. В. Лобановський. На жаль, капітальна споруда так і стоїть пам’ятником безгосподарності. У якості бонусу, на ньому особливо екстремальним туристам можна запропонувати і «адреналінові» розваги – стрибки з висоти на линві.

2) «Кладовище кранів» – промислова зона на Теличці (біля ТЕЦ-5), скупчення підприємств промисловості будівельних матеріалів та лісопереробних господарств (на фото). Це не можна коментувати, це треба бачити!

3) Рідкісні за красою творіння архітектурних геніїв Ніколаєва та Безсмертного – дуже подібні за архітектурою колишній завод солодових концентратів (раніше – броварня Ріхерта) на Фрунзе та колишній лікеро-горілчаний завод на Кудряві. Тут не скільки історія підприємств та занедбаність території може викликати захоплення туриста, скільки дійсно краса архітектурних форм, що нагадують не промислові об’єкти, а скоріше палаци (Свідомо не подаю зображень, щоб зацікавити читача).

4) «Сталінське метро» – кесони на Оболоні (Героїв Сталінграду) та на

Чапаєвці (південь Києва). Ці об’єкти є найбільш «розкрученими» серед києвознавців та екскурсоводів, Сюди регулярно проводять екскурсії, тому і розповісти гостям столиці про залізничні колії під руслом Дніпра, що будувалися до липня 1941 року, є про що. Кесон на Оболоні органічно доповнює мальовничість узбережжя Дніпра, за що отримав назву «Субмарина в степах України».

На ЛІВОМУ БЕРЕЗІ: 1) Залишки величезного, вже збанкрутілого хімічного заводу «Радикал».

Один з найнебезпечніших виробництв столиці, оскільки виробництво було пов’язане зі ртуттю.

2) Київський танкоремонтний завод на Дарниці з «кладовищем» танків та іншої бронетехніки.

3) Величний у своїй індустріальній красі Дарницький завод будівельних матеріалів і конструкцій.

138

4). Залишки радіоцентру у селищі Радистів на околиці Києва. Любителям міліарного туризму буде цікаво побачити штабні і господарські споруди, залишки радіоприладів тощо. А ще відчути себе «сталкером» на секретному радянському військовому об’єкті.

Закінчити екскурсію по ІМ Києва можна на Замковій горі (Дитинці) з чудовим пейзажем на Поділ чи Андріївський узвіз. Тут колись на місці вже давно закинутого кладовища Флорівського монастиря існувала секретна військова лабораторія, про діяльність якої мало хто здогадується навіть з корінних киян. Залишки стін об’єкту – це все, що залишили військові у переддень Незалежності.

Безумовно, деякі об’єкти можуть охоронятися як собаками, так і штатними охоронцями. Однак, це вже справа організаторів і їх таланту домовлятися. Врешті-решт задля наповнення скарбниці столиці (і власної) власники закинутих МІ можуть і охорону послабити.

Шипунова В.А. Криворізький національний університет

ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦИОННЫЕ РЕСУРСЫ КРИВОРОЖЬЯ

И ИХ ОЦЕНКА

Кривой Рог и Криворожский район характеризуется высокой концентрацией производства, преобладанием в структуре хозяйства горно-добывающей, металлургической и других отраслей тяжелой промышленности, что привело к повышению доли населения, занятого тяжелым физическим трудом, к усилению неблагоприятных санитарно-гигиенических факторов, к загрязнению среды. Все это диктует необходимость осуществления эффективной программы создания системы мест отдыха, адекватной структуре и величине рекреационных потребностей населения города и района.

Криворожский район обладает достаточно большим рекреационным потенциалом, чтобы удовлетворить потребности в отдыхе и оздоровлении всего населения.

Анализ рекреационных ресурсов района показал, что Криворожье относится к регионам, которые обладают группой факторов, притягивающих рекреантов из других районов и областей Украины. К числу таких ресурсов относятся: теплое лето (купальный сезон до 5 месяцев), обилие овощей и фруктов, колоритная этносреда и временно действующие факторы (погодные условия, емкость рекреационных зон).

Нами проведена оценка природно–рекреационных ресурсов Криворожья с использованием балльной шкалы по методике Н. Фоменко.

Оценка рекреационных ресурсов бывает дифференциальной и интегральной. Дифференциальная оценка даётся каждому отдельному ресурсу,

139

его свойствам или особенностям в пределах региона. Интегральная оценка даётся определенному участку территории, который отличается однородностью и набором отдельных видов ресурсов. Дифференциальная оценка способствует определению объёма развития того или иного вида рекреации, который базируется на данном ресурсе, интегральная оценка позволяет определить оптимальное соотношение разных видов рекреации на определенной территории, выяснить ограничения и допустимые нагрузки рекреантов на ландшафт.

Основными оценочными показателями являются: 1) климатические рекреационные ресурсы – продолжительность периода

с благоприятными климатическими условиями, характер природных условий в различные сезоны;

2) водные рекреационные ресурсы - типы водных объектов, их размеры, температура воды;

3) лесные рекреационные ресурсы - за основу брались количественные показатели исходя из экологических норм и площади леса на одного рекреанта,

4) геоморфологические - высота местности, расчлененность. В комплексную оценочную систему не были включены гидроминеральные

и геологические рекреационные ресурсы ввиду отсутствия в литературе данных о нормах, необходимых для организации рекреации. Поэтому эти два вида рекреационных ресурсов характеризовались отдельно с точки зрения их наличия, уникальности, расположения и т. д.

За основу оценочных шкал для каждого из рекреационных ресурсов была взята характеристика различных групп природных условий и ресурсов по степени их благоприятности для организации рекреации. Для каждого вида рекреационных ресурсов выделяется по пять градаций. Таким образом были охарактеризованы климатические, водные и геоморфологические рекреационные ресурсы. Для оценки обеспеченности лесными рекреационными ресурсами была составлена количественная оценочная шкала исходя из экологических норм. В результате, по 4 видам рекреационных ресурсов была получена оценочная система.

Применение данной оценочной системы позволило оценить природные рекреационные ресурсы Криворожья следующим образом. Климатические рекреационные ресурсы района были оценены, как хорошие (4 балла). Район характеризуется благоприятными климатическим условиями в течение 7-8 месяцев, жарким сухим летом и мягкой зимой с неустойчивым снежным покровом. В общем, климатические рекреационные ресурсы являются благоприятными для организации практически всех летних видов рекреационных занятий, но недостаточно благоприятны для организации зимних видов отдыха, что обусловлено значительным числом дней с безморозной и слабоморозной погодой, отсутствием устойчивого снежного покрова. Главными положительными факторами, которые привлекают рекреантов в Криворожский район, являются: значительный по продолжительности период с высокими температурами воздуха, большое число дней с солнечным сиянием, относительно ранние наступления весны и приход осени, достаточно продолжительный купальный сезон.

140

Водные рекреационные ресурсы Криворожья были оценены как удовлетворительные (3 балла). В эту группу в оценочной шкале были отнесены теплые малые реки, теплые водохранилища и пруды. Ёмкость водных рекреационных ресурсов Криворожского района может быть значительно увеличена за счет использования для развития рекреации антропогенных водоёмов.

Геоморфологические условия территории Криворожья оценены как удовлетворительные (3 балла) для развития рекреационной деятельности и характеризуются слабоволнистым, слабопересеченным рельефом. Такие геоморфологические условия не являются ни способствующими, ни препятствующими развитию рекреации.

Экологическими нормами обеспеченности лесными рекреационными ресурсами в степной природной зоне приняты 110 га на 1000 человек. С учетом имеющихся количественных данных, обеспеченность лесными рекреационными ресурсами можно оценить как очень плохую (1 балл), так как на одну тысячу жителей Кривого Рога приходится 20 - 24 га лесонасаждений, что в 5 – 5,5 раз меньше установленной нормы.

Интегральная оценка природно-рекреационных ресурсов Криворожья свидетельствует о наличии благоприятных условий и ресурсов для организации отдыха местного населения. Значительно повышает природно-рекреационный потенциал Криворожского района наличие на его территории гидроминеральных и геологических природных рекреационных ресурсов. Гидроминеральные ресурсы являются важным ресурсом для развития лечебной рекреации, а геологические – познавательного туризма.

На территории Криворожского района открыты более 10 месторождений минеральных вод, из которых 5 являются наиболее ценными для применения в практике. На территории Криворожского района уже используются для внекурортного лечения, промышленного разлива, обеспечения турбаз и пансионатов более чистой водой следующие воды:

1) воды без специфических компонентов и свойств из месторождения в районе села Недайвода и месторождений на восточных и южных берегах Карачуновского водохранилища;

2) радоновые воды, вскрытые несколькими скважинами на ЮГОКе, Николо - Козельском месторождении и в новом районе освоения — в селе

Валовом и селе Христофоровка. Геологические рекреационные ресурсы являются в первую очередь

ресурсами для удовлетворения познавательных потребностей. Геологические памятники достаточно широко распространены на территории Криворожского района и могут использоваться в качестве экскурсионных объектов. Здесь находятся девять геологических памятников, различных по ценности, значимости, уникальности. Пять из них - местного значения, два - государственного, два - международного.

Проведенная работа по оценке природных рекреационных ресурсов Криворожья показала, что район обеспечен рекреационными ресурсами и имеет

141

достаточный потенциал для развития рекреационной деятельности и обеспечения возможностью отдыха всех жителей города Кривого Рога и Криворожского района. Анализ имеющейся информации дает основание говорить о том, что рекреационная сфера деятельности, как одна из важнейших отраслей сферы услуг, является слаборазвитой в районе. Это связано с тем, что на протяжении многих десятилетий приоритет отдавался развитию промышленности на базе богатых месторождений полезных ископаемых и сельскому хозяйству для обеспечения многотысячного населения города и района продуктами питания. Но в последние годы все чаще стал подниматься вопрос о необходимости развития рекреационного хозяйства в районе. Проведенное исследование показало, что природные условия и ресурсы района достаточны для развития рекреации. Рекреационная ёмкость района может быть значительно увеличена за счет совершенствования использования уже существующих рекреационных территорий и развития рекреации на перспективных территориях.

Список литературы 1. Божко М. Г., Варламов М. П. Рекреационная оценка природных комплексов в

районных планировках. – М.: Наука, 1969. -259 с. 2. Котляров Е.А. География отдыха и туризма. – М.: Мысль, 1987. – 273 с. 3. Обзор минеральных вод Украинской ССР. – К.: 1990. - 417 с. 4. Природнича географія Кривбасу / Казаков В.Л., Паранько І.С. та ін. – Кривий Ріг: КДПУ, 2005. – 156 с. 5. Рекреационное использование территорий и охрана лесов. – М.: Лесная промышленность, 1980. – 183 с. 6. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія: [навчальний посібник] / Наталія Вікторівна Фоменко – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 312 с. 7. Царик Л.В. Природні рекреаційні ресурси. Методи оцінки і аналізу / Л.В. Царик, Г.В. Чернюк. – Тернопіль, 2001.

Шевцов А. О. Олександрійський відділ Українського географічного товариства

БУРОВУГІЛЬНИЙ РОЗРІЗ «МОРОЗІВСЬКИЙ»

ЯК ОБ’ЄКТ НАВЧАЛЬНОГО ТА ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ

Морозівський вугільний розріз – одне з незвичних місць Кіровоградщини. Являє собою розріз довжиною 6 км у формі літери Г. Сюди часто приходять на екскурсію члени туристсько-краєзнавчих гуртків. Нерідко тут проходять семінари вчителів, методистів і керівників гуртків. А ще сюди навідуються гості з різних куточків України. У світі існує досвід заповідання окремих ділянок кар’єрів (розрізів) і навіть цілих кар’єрів за умов, що вони відкривають виключно важливі фрагменти геологічної історії Землі. Автор описує загальний стан розрізу «Морозівський», акцентує особливу увагу на останній етап його експлуатації, тобто до його закриття.

Розріз «Морозівський» розташований у західній частині Олександрійського району Кіровоградської області за 15 км від м.Олександрії. Навколо розрізу знаходяться населені пункти: на пд.-зх. – смт. Пантаївка, пн.-зх. – с. Морозівка, пн.. – с. Бандурівка, пд.-сх. – с. Комінтерн. За 2 км на північ від

142

розрізу протікає р. Інгулець, а безпосередньо біля підніжся зовнішніх відвалів з північної сторони розрізу розташоване оз. «Полковниче». Вздовж пд.-сх. Кордону розрізу проходить залізнична магістраль Київ – Дніпропетровськ, а вздовж пд..кордону – автодорога Волгоград – Кишинів. Розріз знаходиться на землях Бандурівської сільської ради.

В експлуатацію розріз зданий у 1970 р. За період експлуатації в межах поля розрізу відпрацьовано близько 65% запасів вугілля. Залишкові промислові запаси вугілля станом на 01.01.1992р. становили близько 20,5 млн.т. Відповідно до встановленої потужності розрізу на залишковий період експлуатації, яка дорівнює 1,5 млн. т вугілля на рік, вичерпати усі запаси вугілля планувалося до 2005 р. В теперішній час розріз знаходиться на стадії закриття не вичерпавши залишкові запаси вугілля.

На розрізі відпрацьовувалися два вугільних пласта горизонтального залягання. Середні потужності вугільних пластів на площі кар’єрного залягання що залишилася становить: нижнього – 3,9 м, верхнього – 5,9 м. Міжпластова потужність – 2,3 м. Потужність верхньої вскриші змінюється від 74,0 до 90,4 м і в середньому становить 82,3 м.

Поле розрізу розкрито розрізною і виїзною траншеями і відпрацьовувалися при паралельному переміщенню фронту робіт. Система розробки комбінована. Основний розкривний уступ висотою 50 м відпрацьовувався транспортно-відвальним мостовим комплексом з багатоковшовими ланцюговими екскаваторами ДС-1000 і ДС-1600.

Передовий розкривний уступ висотою 40 м відпрацьовувався роторним комплексом в складі екскаватора ЕРШР -1600, стрічкових конвеєрів, між уступного перевантажувача ПМК-5000/27 і відвалостворювача ОШР-5000/95. Добичні роботи проводилися роторними екскаваторами СРСР-280, відпрацьовуючими верхній вугільний пласт, і драглайнами ЕШ – 6/45, які відпрацьовували між пластовий шар і нижній вугільний пласт.

Транспортування вугілля залізничним транспортом. Міжпластові породи відпрацьовувалися по без транспортній схемі і складалися у від-працьованому просторі в основі внутрішніх відвалів. Увесь об’єм розкривних порід розміщується на внутрішніх відвалах, які на значних площах уже рекультивовані і залучені до господарського використання.

Родючий шар грунту на площі головної ділянки по розкриттю знімався бульдозерами у бурти, завантажувався екскаватором ЕКГ-5 А в автосамоскиди і транспортували на сплановані відвальні поверхні. Річна площа рекультивуємих площ дорівнює площі земель, що вилучається під гірні роботи. Потужність чорнозему що знімається становить до 1 м, потужність складає мого – 0,6м. Річний об’єм зняття родючого шару грунту становить 180-220 тис. м. куб. Надлишок чорнозему зберігається в тимчасовому складі і використовується для землювання малопродуктивних земель і ремонт рекультивованих площ.

З метою зменшення розходу дизельного палива при транспортуванні родючого шару (РШГ) автосамоскидами на розрізі була розроблена

143

технологічна схема транспортування РШГ на сплановані поверхні роторно-конвеєрним способом.

Схема передбачає значне скорочення пробігу автосамоскидів за рахунок розвантаження їх в західному кінці розрізу під укіс передового розкривного уступа. Із утвореного таким чином навалу РШГ завантажується екскаватором ЕРШР-1600 на стрічкові конвеєра, поступає до відвалостворювача ОШР-5000/95, який знімає РШГ з відвального конвеєра і, розвернувши вивантажувану консоль через відвальний конвеєр, передає його на ре куль- тиваційну поверхню. Далі РШГ розкидається екскаватором Е-503 і вирівнюється бульдозерами.

Висновки. До 2009 року тут видобували буре вугілля, але потім підприємство не впоралося з боргами й роботи зупинилися. Як і багато запущених розрізів, він швидко заповнився грунтовими водами. Особливий колорит розрізу надають величезні механізми. На даний момент зовнішній вигляд розрізу змінюється день у день. Вода досить швидко піднімається, а метал розбирають на переплавку. Тому величезний крокуючий екскаватор ва- гою 4000 т, розібраний на 70%. Розріз охороняється, схили в деяких місцях виглядають дуже небезпечно.

Шиян Д.В. Криворізький національний університет

ЕКОЛОГІЧНИЙ ТА ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТУРИЗМ ПРИДНІПРОВ’Я:

ПРОТИРІЧЧЯ ТА ТОЧКИ ДОТИКУ

Вступ. Головна світова тенденція розвитку туризму полягає у постійному зростанні попиту на нетрадиційні, новітні напрямки туристичної діяльності, у яких до пізнавального аспекту додається елемент екзотики, ризику та неочікуваності. Напевне, цим аспектам когнітивності людської психіки повною мірою відповідають екологічний туризм, який поступово набуває статусу традиційного, узвичаєного та індустріальний туризм – напрямок доволі новий, але вже популярний, передусім саме через наявність отих нових і несподіваних вражень, які можуть формуватись в процесі споглядання величезних кар’єрів та відвалів, височенних гребель ГЕС, крокуючих екскаваторів та потужних доменних печей, шлюзів, судноплавних каналів, величних мостів і багато чого іншого, що вражає своєю величчю та підсвідомо примушує пишатись здобутками людського генію, які віднесені до індустріальної спадщини. В той же час саме ці здобутки людського генію становлять для природних екосистем нездоланну перешкоду, яка безпосередньо і дуже боляче б’є по біорізноманіттю, а також спричиняє низку шкідливих впливів на саму людину і її здоров’я, зокрема, через поширення екологічно залежних та соціальних хвороб [9]. Напевне, це і є головне протиріччя, і той внутрішній конфлікт, який завжди буде зріти у середині будь-якої свідомої людини при участі у екологічних та індустріальних турах.

144

Індустріальне Придніпров’я – справжній рай для еко- та індустріальних туристів, у якому розлого представлені унікальні природні і антропогенні ландшафти, об’єкти ПЗФ з червонокнижними видами, найбільші в Європі рукотворні водосховища на Дніпрі, та справжні індустріально-екологічні дива на зразок нового металургійного комбінату «Інтерпайп» у Деіпропетровську. Як бачимо, таке поєднання містить у собі також яскраве регіональне забарвлення, що може бути відповідним підґрунтям розвитку новітніх напрямків регіональної економіки. В умовах глибокої і тривалої економічної кризи, пов’язаної з обезціненням індустріальної спадщини попереднього технологічного укладу, саме ця спадщина може послужити тим безцінним ресурсом для розвитку індустріального туризму, а, отже, допоможе Україні достойно вступити у постіндустріальну епоху. Власне, саме цим обумовлена актуальність нашого дослідження.

Основна частина. Сьогодні в багатьох економічно розвинутих країнах екологічному туризму приділяється усе більша увага [2]. Це не випадково, оскільки екотуризм, як ні який інший вид туризму несе в собі великий екопросвітницький і рекреаційний потенціал. А під час проведення таких масштабних заходів як Євро-2012 – ще й комерційний. Але доцільність розвитку екотуризму саме в Україні обґрунтовується ще і тим, що він може відіграти роль каталізатора структурної перебудови економіки, забезпечити демографічну стабільність та розв’язання нагальних соціально-економічних проблем українського села [5]. Серед європейських держав Україна відзначається найбільшим розмаїттям ландшафтних комплексів, значним історико-культурним, етнічним та генетичним надбанням і саме тому раціональне використання турисько-рекреаційного потенціалу України слід розглядати як один із діючих засобів розв'язання проблем її економічного розвитку, стабілізації екологічної ситуації та забезпечення належного рівня якості життя населення [1]. Туристичні ж ресурси Індустріального Придніпров’я одночасно можуть бути презентабельними як для усієї України, так і мають свою регіональну специфіку.

Згідно екологічних паспортів областей [10] всього об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) тут нараховується 1234 (відповідно у Запорізькій області - 238, у Дніпропетровській області - 134, у Полтавській області - 348, у Черкаській області – 494). В той же час промислових підприємств різних галузей у Дніпропетровській області – 739, Запорізькій – 1906; Полтавській – понад 3000, Черкаській області – 1607. З цієї кількості підприємств -екологічно небезпечних - близько 20%. З наведених цифр зрозуміло, що таке регіональне поєднання різних туристичних об’єктів при умілому використанні може наситити будь який туристичний маршрут яскравими туристичними атракціями і незабутніми враженнями.

Взагалі, екологічний туризм – порівняно нове поняття в туристичній діяльності [3]. Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем [7]. Зазвичай виділяють три основних складових екотуризму:

145

- екоосвітню, яка передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею);

- природоохоронну, яка реалізується у відповідній природозберігаючій поведінці групи на маршруті, застосуванні спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участі туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища;

- етнотолерантну (етноекологічну), що виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.

Для більш глибокого розуміння екотуризму звернімося до «10 заповідей екотуриста», сформульованих міжнародною спілкою екотуризму (TIES):

- пам'ятати про уразливість Землі; - лишати тільки сліди, забирати з собою лише фотографії; - пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію; - шанувати місцевих мешканців; - не купувати вироби виробників, що піддають небезпеці навколишнє

середовище; - завжди ходити тільки протоптаними стежками; - підтримувати програми з захисту навколишнього середовища; - де можливо, використовувати методи зберігання навколишнього середовища; - підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи; - подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму. Зміст екологічного туризму розглядається також у інших напрямках.

Відповідно до першого з них, головним об'єктом екотуризму є малозмінені природні території. Цей напрямок виник у США у середині 80-х років ХХ ст. в рамках організації туристських мандрівок у найбільш віддалені і неосвоєні регіони світу. Паралельно об'єктами екотуризму у США стали також місцеві національні природні парки.

Другий напрям розвитку екотуризму, який набув поширення насамперед в Європі, і в Україні зокрема, спрямований на відвідування, поряд із малозміненими людською діяльністю природними територіями, і об'єктів традиційної місцевої культури. У зв'язку із зосередженням уваги на організації відпочинку насамперед у сільській місцевості, цей напрямок екологічного туризму у нас часто називають сільським або агротуризмом.

В Україні екологічний туризм перебуває на початковій стадії розвитку. Однак уже помітне виділення двох шляхів розвитку екологічного туризму – «американського» та «європейського». Перший формується у вигляді організації спортивно-туристських подорожей в екстремальних природних умовах, другий - у формі організованого відпочинку у сільській місцевості із залученням до традиційної місцевої культури (в Україні саме цей вид туризму називають сільським зеленим або агротуризмом) [8].

146

На відміну від екологічного, індустріальний туризм має трохи інше змістовне навантаження, оскільки використовує індустріальні об’єкти як найголовнішу атракцію [4]. При цьому природоохоронно-виховне навантаження туру відходить на другий план. Напевне, синтетичне поєднання цих двох напрямків сучасного туризму становитиме важливу проблему туризмології. На нашу думку, розпочати таке поєднання можливо з простих, рутинних географічних процедур, зокрема, картування потенційних туристичних об’єктів екологічного та індустріального туризму з подальшим створенням географічної бази даних.

Важливо підкреслити, що докладна інформація для створення подібних баз даних знаходиться у відкритому доступі в Інтернеті і міститься у екологічних паспортах областей. Саме такі карти можуть бути використані для розробки спеціальних маршрутів з включенням у них об’єктів екологічного та індустріального туризму.

Висновки. Незважаючи на певний антагонізм змісту і просторового

прояву об’єктів екологічного та індустріального туризму в регіонах старопромислового освоєння, у них є багато точок дотику:

- значна концентрація об’єктів індустріальної спадщини у промисловому Придніпров’ї дозволяє використовувати їх як привабливі туристичні атракції;

- наявність значної кількості унікальних природних ландшафтів та аборигенних видів у об’єктах ПЗФ Придніпров’я несе у собі потужний виховний та екоосвітній потенціал;

Рис.1. Економічна карта області, як основа картування об’єктів індустріального туризму

147

- поєднання зазначених об’єктів у складі окремих туристичних маршрутів – справа недалекого майбутнього і вимагає подальшого методологічного обґрунтування;

- ефективним інструментом для дослідження і використання туристичних ресурсів у екологічному і індустріальному туризмі можуть слугувати географічні бази даних.

Список використаних джерел 1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика

аналізу, термінологія, районування. / О.О. Бейдик — К.: ВПЦ «Київ, ун-т», 2001. — 395 с. 2. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: сучасні концепції менеджменту і маркетингу /

О.Ю. Дмитрук // Навчальний посібник - К.: «Альтерпрес», 2004. - 192 с. 3. Дроздов А.В. Основы экологичного туризма. / А.В. Дроздов // Учебное пособие. М.:

Гардарики, 2005. - 271с. 4. Пацюк В.С. Індустріальний туризм та його особливості./ Географія та туризм.- 2009.-

С.104-109. 5. Сонько С.П., Голубкіна О.М. Туризм як галузь відродження українського

села./Матеріали Всеукраїнської Інтернет-конференції «Актуальні проблеми розвитку економіки України».- Умань, УДПУ ім. П.Тичини, 2010.- С.34-36.

6. Сонько С.П. Досвід використання ГІС-технологій у Кри-ворізькому економіч-ному інституті./ Комп’ютерне моделю-вання та інформаційні технології в науці, економіці та освіті: Збірник наукових праць. Кривий Ріг: КЕІ КНЕУ, 2007. – С. 156 – 158.

7. Сонько С.П., Косенко Ю.Ю. Дослідження екологічного змісту об’єктів туризму Черкаської області з метою створення ГІС./ Матеріали регіональної науково-практичної конференції «Актуальні екологічні та агробіологічні проблеми Середнього Придніпров’я в контексті сталого розвитку». //Редкол.:Т.С.Нінова (відп.ред.) та ін..- Черкаси: ФОП Белінська О.Б.,2012.- 242 с.- С.192-195.

8. Сонько С.П.,Косенко Ю.Ю. Можливості розвитку екологічного туризму на Уманщині./ Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології: матеріали Третьої міжнародної наукової конференції. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2011. – С. 86 – 88.

9. Шиян Д.В. Дослідження захворюваності населення старопромислового регіону за допомогою ГІС (на прикладі Кривбасу) / Д.В. Шиян // Географія та туризм: Наук. зб. / Ред. кол.: Я.Б. Олійник (відп. ред.) та ін. – К.: Альтерпрес, 2011. – Вип. 16. – 318 с. – С. 207 – 217.

10. http://govuadocs.com.ua/docs/457/index-153835.html?page=2

Шуліка Ю. М. Криворізький національний університет

НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ГЕОЛОГІЧНА ЕКСКУРСІЯ ПО ДОЛИНІ РІКИ САКСАГАНЬ (КРИВОРІЗЬКИЙ БАСЕЙН)

Маршрут геологічної екскурсії прокладений по природних відслоненнях гірських

порід центральної й базальної частин криворізької серії нижньопротерозойського віку, а також підстеляючих її середньоархейських гранітоїдів дніпропетровського комплексу, які розкриті по берегах ріки Саксагань. Екскурсанти знайомляться з кристалічними утвореннями різного походження й мінерального складу, напрямками їх використання в промисловості, особливостями їх як об’єктів мінералогічного й петрографічного колекціонування.

Ключові слова: залізисто-кремниста формація, Криворізький басейн, геологічні екскурсії.

148

Шулика Ю.Н. Учебно-познавательная геологическая экскурсия по долине реки Саксагань (Криворожский бассейн)

Маршрут геологической экскурсии проложен по природным обнажениям горных пород центральной и базальной частей криворожской серии нижнепротерозойского возраста, а также подстилающих ее среднеархейских гранитоидов днепропетровского комплекса, которые вскрыты по берегам реки Саксагань. Экскурсанты знакомятся с кристаллическими образованиями разного происхождения и минерального состава, направлениями их использования в промышленности, особенностями их как объектов минералогического и петрографического коллекционирования.

Ключевые слова: железисто-кремнистая формация, Криворожский бассейн, геологические экскурсии.

Shulika Yu.N. Train-conditive geolocal outing along the Saksagan river valley (the

Kryvyi Rih basin.) Geological outing itinerary is baid along natural exposures of rocks relatin to the central and

basal parts of Kryvyi Rih series having Lower Proterozoic age, as well as along underlying Middle Archean granitoids of the Dnipropetrovsk complex opened up at the Saksagan river banks. Outing participants get to know crystalline formations of various origine and mineral composition, tendencies of their industrial use, their peculiarities as objects at of mineral and petrographic collections.

Key words: banded iron formation, the Kryvyi Rih basin, geological outings. Багаторічний досвід проведення геологічних, мінералогічних екскурсій та

маршрутів по природних і штучних відслоненнях гірських порід Криворізького басейну при проведенні навчальних геологічних практик [3, 4, 5] дозволяє запропонувати деякі з них як найдоступніші об’єкти індустріального туризму.

Автором цього повідомлення була розроблена геологічна екскурсія по природних відслоненнях обох берегів ріки Саксагань від її середньої течії до місця впадіння в ріку Інгулець в центральній частині Криворізького басейну. Екскурсія дозволяє ознайомитися з декількома комплексами магматичних і метаморфічних гірських порід, які представляють нижню частину розрізу криворізької серії палеопротерозойського віку, а також масив середньоархейських гранітоїдів дніпропетровського комплексу, на якому метаморфічні породи залягають. Напрям маршруту – з північного сходу на південний захід.

Маршрут починається від мікрорайону Зарічний в напрямку до КРЕСу. Спостерігається декілька відслонень біотит-плагіоклазових, мікроклін-біотит-плагіоклазових гранітів, які містять включення мігматитів, гранітогнейсів аналогічного мінерального складу. Гранітоїди характеризуються масивною або директивною, жильною, плямистою текстурами. Варіативною також є їх структура – від дрібно- до грубозернистої. Зустрічаються також жильні, лінзовидні тіла пегматитоподібних грубо- й гігантозернистих гранітів. Останні опробуються учасниками екскурсій з метою колекціонування кристалів польових шпатів.

Нижче за течією ріки в зв’язку з меандрами її русла учасники екскурсії спостерігають чергування відслонень амфіболітів, кристалічних сланців, роговиків новокриворізької світи, яка займає базальне положення в розрізі криворізької серії, і підстиляючих її гранітоїдів дніпропетровського комплексу. Амфіболіти

149

являють собою приховано-, дрібно-, зрідка середньозернисту метаморфізовану первинну магматичну породу. На думку більшості дослідників [1, 2], вони є продуктом динамотермального метаморфізму базальтів. Про первинну ефузивну породу свідчить наявність мигдалекам’яної текстури. Текстура основної маси амфіболітів масивна, іноді зі слабким проявом директивності. Мінеральний склад макроскопічно визначити дуже складно. Мікроскопічно дослідження показали, що амфіболіти складені роговою обманкою й плагіоклазом; другорядні мінерали – кварц, біотит, епідот, хлорит, магнетит та ін. Метакластоліти новокриворізької серії складають, переважно, верхню частину її розрізу. Частіше вони зустрічаються в південній частині виходів світи поблизу шахт „Зоря”, „Октябрська”, „Родіна”. Представлені кварц-двослюдяними, серицит-кварц-хлоритовими сланцями та силікатами кварцитами (метапісковиками).

Вище за розрізом криворізької серії розташована скелюватська світа, прояви якої відслонені поблизу мікрорайонів ім. Ф.А.Артема, Червоний кут. Тут учасники екскурсії знайомляться з гірськими породами середньої і верхньої підсвіт цієї світи. Середню представляють філітоподібні кварц-серицитові, хлорит-кварц-серицитові сланці з малопотужними прошарками серицитових, хлорит-серицитових кварців (метапісковиків, метаалевролітів). Ці породи легко розколюються на пластини і можуть використовуватись для виготовлення облицювальної, тротуарної плитки.

Вище за розміром залягають тальк-вмісні сланці верхньої підсвіти скелюватської світи. Екскурсанти знайомляться з їх фізичними властивостями (твердість, пластичність та ін.) а також з можливими напрямками їх використання – як стабілізаторів, наповнювачів лакофарбових виробів, компонентів будівельних матеріалів тощо.

Завершують розріз криворізької серії по долині ріки Саксагань виходи нижніх за розрізом саксаганської світи сланцевих і залізистих горизонтів. Сланці характеризуються серицит-кварц-хлоритовим, сидерит-кварц-хлоритовим складом. Залізисті кварцити, переважно, хлорит-сидерит-магнетитового, магнетит-сидерит-хлоритового складу. Через прояви вивітрювання магнетит у їх складі заміщений мартитом, а силікати й карбонати – дисперсним гетитом або дисперсним гематитом. Учасники екскурсії знайомляться з мінералами,

текстурою, структурою залізистих порід базальної частини саксаганської світи, яка є продуктивною залізорудною товщею Криворізького басейну.

Рис. 1. Скельні виходи дисперсногематит-мартитових кварцитів другого залізистого горизонту саксаганської світи на правому березі ріки Саксагань поблизу шахти №2 ім. Артема.

150

В цілому екскурсія дозволяє ознайомитись з більшою частиною розрізу криворізької серії, породним і мінеральним складом її світ, основними та супутніми корисними копалинами Криворізького басейну. Більшість гірських порід можуть бути використані як об’єкти мінералогічного або петрографічного колекціонування.

Список використаних джерел 1. Белевцев Я.Н., Тохтуев Г.В., Стрыгин А.И. и др. Геология криворожских

железорудных месторождений // Киев: Изд. АН УССР, 1962.– Т. 1 – 484 с., т. 2 – 567 с. 2. Лазаренко Е.К., Гершойг Ю.Г., Бучинская Н.И. и др. Минералогия Криворожского

басейна // Киев: Наукова думка, 1977.– 544 с. 3. Паранько І.С. Путівник геологічних екскурсій ІУ науково-виробничої наради

геологів-зйомщиків України // Дніпропетровськ: Союз, 2007.– 62 с. 4. Паранько І.С., Калініченко О.О. Польова геологічна практика в Кривбасі /

Методичний посібник для студентів географічних спеціальностей педуніверситетів // Кривий Ріг: Криворізький державний педагогічний університет, 2001.– 55 с.

5. Паранько І.С., Євтєхов Є.В., Смірнова Г.Я., Стеценко В.В. Методичні вказівки до проведення геологічної практики в Кривбасі для студентів негеологічних спеціальностей // Кривий Ріг: Криворізький технічний університет, 2002.– 109 с.

151

ІІІ. ІНДУСТРІАЛЬНА СПАДЩИНА, ПРОБЛЕМИ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАСОБАМИ

ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

Дук Н. М., Суматохіна І. М. Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

ІНДУСТРІАЛЬНА СПАДЩИНА

У СТРУКТУРІ НАУКОВО-ОСВІТНЬОГО ТУРИЗМУ

Стаття присвячена обґрунтуванню використання об'єктів індустріальної спадщини в якості важливих елементів науково-освітніх геотрасс, розроблених для проведення навчальних професійно-орієнтованих практик студентів-географів. Наведено приклад розроблених геотрасс - локальних, регіональних, міжрегіональних.

Ключові слова: індустріальна спадщина, науково-освітній туризм, навчальні професійно-орієнтовані практики.

Дук Н.Н., Суматохина И.Н. Индустриальное наследие в структуре научно-

образовательного туризма. Статья посвящена обоснованию использования объектов индустриального наследия в

качестве важных элементов научно-образовательных геотрасс, разработанных для проведения учебных профессионально-ориентированных практик студентов-географов. Приведен пример разработанных геотрасс – локальных, региональных, межрегиональных.

Ключевые слова: индустриальное наследие, научно-образовательный туризм, учебные профессионально-ориентированные практики.

Duk N., Sumatokhina I. Industrial heritage in the structure of the scientific and

educational tourism. The article is devoted to the justification of the use of objects industrial heritage as an

important element of scientific and educational geotracks designed for training professionally-oriented practices of students in geography. The examples of the developed geotracks - local, regional, inter-regional are given.

Keywords: industrial heritage, scientific and educational tourism, educational professionally-oriented practices

Вступ. Майже 50 років міжнародне спільнота обговорює проблему вивчення і збереження об’єктів індустріальної спадщини (ОІС). В Україні цей напрямок наукових досліджень тільки починає розвиватися. За Тютюнником Ю. Г. об’єктами індустріальної спадщини вважаються артефакти виробничого і транспортного призначення, які мають культурологічне значення – історико-наукове, архітектурно-естетичне, ландшафтно-естетичне, літературно-художнє, національно- і соціально-ментальне [6]. Це свідчить про важливе освітнє значення ОІС і обумовлює їх використання у навчальному процесі.

Постановка проблеми. Вивчення об’єктів визнаної чи невизнаної індустріальної спадщини під час проходження студентами польових

152

географічних практик позитивно впливає на формування світогляду, краще засвоєння географічної інформації й розвиток цього сучасного напрямку наукових досліджень. Таким чином, включення ОІС в програми польових навчальних практик сприятиме формуванню у студентів професійних компетенцій і потребує обґрунтування.

Формулювання цілей статті. Метою даної статті є обґрунтування науково-освітніх маршрутів, розроблених для організації та проведення навчальних географічних практик, складовими яких є атракції індустріальної спадщини різних регіонів України.

Виклад основного матеріалу. Польові практики мають професійну спрямованість, що знаходить відображення у її змісті. Зміст програм польових практик формується згідно загальним напрямам й характерним ознакам, притаманним сучасній географічній освіті в цілому. Серед них основними є:

- диверсифікованість, яка виявляється у різноманітності змісту робочих навчальних освітніх програм практик, розроблених кафедрами географії різних університетів;

- гуманітаризація, яка полягає в орієнтації на виявлення та розв'язання головних географічних проблем на користь природи і суспільства; придбання навичок вільного спілкування студентів з представниками різних етнічних груп, релігійних конфесій, різних професій і спеціальностей; поглиблення знань рідної мови, історії і культури різних регіонів України;

- фундаменталізація, що означає забезпечення поглиблення взаємозв'язку теоретичної й практичної підготовки студентів.

Професійна спрямованість навчально-пізнавальної діяльності під час польової практики є важелем, спираючись на який можна підвищити значною мірою мотивацію отримання базових загальногеографічних знань про географічну оболонку та її окремі складові, покращити фахові уміння і навички і в цілому якість професійної підготовки майбутніх географів [3, 5]. Сьогодні робочі навчальні програми практик розробляються кафедрами географії різних університетів з урахуванням їх навчально-методичного забезпечення та матеріальної бази. Методичний апарат дослідження географічних об’єктів постійно оновлюється, що обумовлює періодичний перегляд змісту і навчально-методичного забезпечення практики.

У Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара навчальна професійно-орієнтована практика студентів другого курсу, яка організується кафедрою фізичної та економічної географії, здійснюється в маршрутно-експедиційній формі і охоплює вивчення різноманітних природних і суспільно-географічних об’єктів. Варіативність програми практики виявляється у можливості вибору кафедрою та студентами певних маршрутів для проходження практики, які за просторовим охопленням поділяються на локальні, регіональні та міжрегіональні і розробляються залежно від ситуації, що складається від впливом низки чинників (фінансово-економічних, матеріально-технічних, погодних та ін.). ОІС є важливим елементом розроблених спеціальних

153

навчально-освітніх геотрас, під якими розуміються траси, які охоплюють науково-пізнавальні геотуристичні атракції, розміщені вздовж спеціально розробленого маршруту [2].

Для вивчення обираються ОІС як виявлені, так і невиявлені, з урахуванням таких міркувань:

- належність ОІС до різних типів (за класифікацією Тютюнника Ю.Г., 2007); - виконання ними певних суспільних функцій – господарської, освітньої,

науково-інформаційної, рекреаційної; - найбільша репрезентативність історії освоєння регіону: особливостей

розвитку різних галузей господарства, технологій та ін.; - своєрідність (специфіка) промислової архітектури, культури,

взаємозв’язку об’єктів з оточуючим природним середовищем; - можливості застосування різних методик польових досліджень.

В таблиці наведено приклади ОІС, що увійшли до складу геотрас різних рівнів: в межах міста Дніпропетровська (локальна), Дніпропетровської області (регіональна) та України (міжрегіональна). Остання представлена на карті (рис. 1) Загальна кількість ОІС становить: локальна геотраса - 14, регіональна геотраса - 13, міжрегіоальна геотраса - 23 об’єктів. Більшість обраних об’єктів є широко відомими, мають достатню інформаційну забезпеченість.

Рис. 1 Об`єкти індустріальної спадщини на міжрегіональному маршруті

навчальної географічної практики (напрям схід-захід).

154

155

Проблемою є віднесення окремих ОІС до конкретного типу. Так, фортеці належать до об’єктів культурної спадщини, однак певні елементи фортифікаційних комплексів, наприклад унікальні гідротехнічні споруди фортифікаційного призначення, можливо віднести і до пам’яток науки і техніки. До цього ж типу пам’яток індустріальної культури можна віднести унікальні інженерні споруди, такі як Амурський міст через Дніпро в Дніпропетровську, який має цікаву історію і незвичайну конструкцію. Він складається з двох мостів: перший – двоярусний, побудований в 1884 р. для пропуску потягів по нижній частині та пішоходів і возів по верхній частині мосту, а другий одноярусний – споруджений поруч зі старим мостом у 1977 р. для збільшення пропускної здатності залізниці. Обидва мости обладнані підйомними прогонами для пропуску судів.

Заслуговують на увагу й сучасні об’єкти. До типу об’єктів квазіпромислової («хай-тех») архітектури можна віднести п’ять новітніх масштабних арт-інсталяції, створених відомим датсько-ісландським художником Олафуром Еліассоном на замовлення високотехнологічного заводу «Інтерпайп Сталь», розташованого у Дніпропетровську (рис. 2). Найбільш знаним арт-об’єктом є інсталяція «Дніпропетровський схід» – це штучне металеве сонце, що постійно сходить на висоті 60 м від поверхні землі і яке можна бачити з будь-якої точки горизонту. На фасаді промислових будівель – група великомасштабних інсталяцій «Твій вогняний візерунок», які символізують процес виробництва сталі.

Рис. 2. Арт-інсталяції на заводі «Інтерпайп Сталь» як об`єкти

індустріальної спадщини на локальному маршруті навчальної географічної практики (м. Дніпропетровськ).

«Інтерпайп Сталь» є яскравим прикладом можливості поєднання

виробництва металургійної продукції на основі застосування технології «зеленої металургії» з розвитком науково-освітнього туризму на Дніпропетровщині.

Тип індустріальних об’єктів, залучених у сферу молодіжних субкультур, представляють такі об’єкти, як недобудований готель «Парус» у Дніпропетровську, деформовані в наслідок зсувних процесів житлові будинки в б. Самишина в Дніпродзержинську, етнопоселення Стопудівка (с. Ракове Дніпропетровської області), руїни ставки Гітлера «Вервольф» під Вінницею та інші. У Дніпропетровську

156

виник і набирає популярності молодіжний рух К-12 – неформальне об’єднання, що через інтернет-форум організовує тури з відвідуванням покинутих індустріальних об’єктів в цілях їх вивчення та фотографування.

Одним з перспективних об’єктів для включення до локальної геотраси є «Парк ракет», який скоро з’явиться в Дніпропетровську, де будуть представлені зразки ракетно-космічної техніки.

Програмою практики передбачено вивчення різних типів ОІС на основі застосування методик і методів суспільно-географічних досліджень, зокрема дослідження міста, промислового підприємства, сільськогосподарського виробництва, транспорту та виробничих зв’язків, соціальної сфери, оцінка естетичної привабливості культурного (урбанізованого ) ландшафту.

Висновки. Об’єкти індустріальної спадщини є невід'ємною складовою культурної спадщини України і включення їх в маршрути польових навчальних практик є доцільним і корисним як з освітньої точки зору, так і з виховної, оскільки їх дослідження сприяє формуванню професійних компетенцій і дає можливість: засвоїти методики дослідження різних типів суспільно-географічних об’єктів, складання суспільно-географічних характеристик як окремого підприємства або закладу (промислового, сільськогосподарського, рекреаційного, освітнього тощо), так і регіону, в цілому; поглибити теоретичні знання про різноманіття географічного простору на різних рівнях, на конкретних прикладах прослідкувати історію господарського освоєння території; виробити навички пізнання сутності суспільно-географічних явищ, що відбуваються в різних регіонах України, вивчення закономірностей територіальної організації господарства; закріпити уміння проведення географічного районування; сприяти розвитку суспільно-географічного мислення, естетичного виховання і творчого потенціалу майбутніх фахівців з географії.

Список використаних джерел 1. Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть

(Спроба прогностичного аналізу) //Вища освіта України. — 2000. - № 1. - С. 11 - 17. 2. Зінько Ю.В. Науково-практичні й освітні аспекти геотуризму / Ю.В.Зінько, Я.С.Кравчук,

О.М.Шевчук // Фізична географія та геоморфологія. – К.: ВГЛ «Обрії», 2009. – Вип. 55. – С. 127-139. 3. Козак Л.В. професійно-орієнтовані форми навчання у підготовці фахівців туризму /

Педагогіка… –С. 68-78. 4. Кремень В. Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. - 2002. - 28 грудня. -

№ 102 - 103. 5. Педагогіка вищої освіти: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних

закладів /В.Л. Ортинський. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с. 6. Тютюнник Ю.Г. Объекты индустриальной культуры и ландшафт /Ю.Г. Тютюнник. –

К.: издательско-печатный комплекс университета «Украина», 2007. – 152 с.

157

Дворчук Е. В. Криворізький національний університет

ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ КОЛИШНЬОГО РУДОУПРАВЛІННЯ ІМ. КАРЛА ЛІБКНЕХТА

В ПРОМИСЛОВОМУ ТУРИЗМІ

Історія колишнього рудоуправління ім. Карла Лібкнехта – одного з найпотужніших і найстаріших в Кривбасі, розпочинається ще з дореволюційних часів, з рудника під назвою Шмаковський, який був заснований у 1886 р. Південно-Російським Дніпровським металургійним товариством шляхом оренди землі у поміщика Шмакова Л. О. Підприємство розташовувався на правому березі р. Саксагань між двома балками – Кам’янистою на півночі і Суслова на півдні. Північні околиці рудника межували з рудником Дубова Балка, а південні з землями Галковського рудника.

Багаті рудні поклади родовища залягали у вигляді двох розташованих одне за іншим гнізд, потужністю від 28 до 43 м, котрі були прикриті незначною товщею наносів (до 20 м). На висячому боку обох гнізд знаходився пласт охристої, легкоплавкої руди, зі вмістом заліза до 58%. Паралельно цим гніздам розташовувались поклади руди зі зворотнім кутом падіння, котрі представляли собою вихід на поверхню першого рудоносного пласта, згорнутого в синклінальну складку. За підрахунками на початку ХХ ст. загальний запас руди становив понад 3 млн. тон. Руда – залізний блиск із червоним, зрідка бурим, залізняком (60-62% вміст заліза), експортувалася винятково на Каменський завод.

Розробка двох перших гнізд велась двома кар’єрами (№1 і №2). Кожний кар’єр обслуговувався підйомними машинами. Пізніше на руднику діяло 4 кар’єри (№1, №2, №3, №4). На початку ХХ ст. видобувна здатність підприємства складала 12 тис. тон. Роботи велися артілями по 40-50 чоловік. Гірники працювали по 12 годин на добу. Знаряддя праці робітників – характерні для того періоду: лопата, бур, молоток. Відкатка видобутої руди проводилася або вручну, або кінною тягою. Пункт завантаження – ст. Саксагань (з 1890 р. – Карнаватка). Пізніше, у 1893 р. через рудник була проведена Саксаганська вітка Катерининської залізниці.

На території підприємства розташовувалась головна контора управління всіма рудниками Південно-Російського Дніпровського товариства. Для сімейних робітників було збудовано 14 будинків. Безсімейні робітники жили в великих казармах по 40-50 чоловік в кожній. По праву сторону залізниці, розташовувались будинки для службовців, готель для приїжджих і добре обладнана лікарня. При лікарні працював один лікар і два фельдшери. У 1904 р. на руднику відкрили початкову школу. Для цього було виділено декілька кімнат в одному з бараків. Працював один вчитель при 20 учнях. В 1910 р. почала працювати земська школа в селі Покровка, де навчалось до 100 дітей при двох вчителях. У 1915 р. Російсько-Балтійське товариство відкрило клуб для гірничих інженерів.

У 1912 р. до ладу стала шахта «Центральна» (за радянських часів отримала назву «КІМ»). Також на руднику діяла ш. «Північна» (з 1930 р. ш.

158

«Петровського»). У 1909-1910 рр. введені італійські перфаратори. У 1914-15 рр. на Шмаковському руднику, вперше в Кривбасі, для приймання руди і завантаження її в залізничні вагони були побудовані спеціальні бункери, в яких руда надходила по стрічкових транспортерах.

У роки революції та громадянської війни рудник припинив свою діяльність. Відкриття підприємства відбулося після реконструкції у 1922 р., під новою назвою – рудник ім. Карла Лібкнехта. В роки радянської влади, підприємство значно розширилось та модернізувалось: будувались потужні шахти, об’єкти селитебної інфраструктури, транспортні комунікації та інше. Рудник був одним з передових в басейні.

На основі проведених польових досліджень у 2013 р. можна зробити висновок, що значна кількість об’єктів індустріальної спадщини (ОІС) рудника не збереглась до нашого часу. Збереглись лише окремі індустріальні пам’ятки, які можна сьогодні використовувати в індустріальному туризмі.

Район колишнього кар’єру №3 1. Руїни довоєнних будівель шахти ім. Петровського (до революції –

ш. «Північна») – фундамент естакади та залізничної відкотної залізниці, бики (опори) металевого копра, стінки фундаменту дробильного цеху, будівля компресорної.

2. Два задерновані відвали дореволюційного часу, неподалік від руїн шахти. 3. Місце відкотної залізниці від колишньої шахти ім. Петровського до

Саксаганської вітки Катерининської залізниці. 4. Невеличке кладовище гірників, яке закладене в дореволюційні часи.

Розташоване на території сучасного садового товариства, на правому схилі балки Кам’янистої.

5. Водопропускна труба часів Катерининської залізниці по тальвегу балки Кам’янистої, неподалік від залізничного переїзду (за гаражами). Труба засипана з боку вхідного отвору.

Район шахти Дніпропетровської-Комсомольської №2 1. Залишки комплексу колишньої шахти «Дніпропетровської-Комсомольської

№2»: руїни АПК, ДСФ, надшахтна будівля самої шахти, можливо, й шахтний ствол.

2. Руїни машинного відділення шахти №5 (Червона) з довоєнних часів (рис. 1).

Рис. 1. Руїни

машинного відділення шахти №5 (Червона). Основний промисловий район рудника

159

1. Збережена частина кар’єру №2, який бере початок ще за часів Шмаковського рудника (рис. 2). Існують безпечні оглядові точки.

Рис. 2. Збережена частина кар’єру

№2.

2. Відвали кар’єру №2, які розташовані на південний-захід від кар’єру. 3. Місце і незмінений напрямок Катерининської залізниці на перегоні

«Техбаза – Первомайський переїзд». Селитебний район рудника

1. Комплекс одноповерхових багатоквартирних будинків для робітників і службовців рудника, збудовані в різні роки (1906, 1907, 1913, 1929). Розташовані по вулиці Магнітогорській.

2. Комплекс дореволюційних споруд по вул. Павліка Морозова. Двоповерховий будинок №13 – колишнє помешкання бухгалтера та лікаря рудника.

3. Дореволюційні робітничі будинки так званої «Річної колонки» по вул. Світлогірській та Рубльова.

4. Довоєнні двоповерхові будинки (з 1931 р.) колишнього «Жилкоопу» по вул. Житомирській.

Район «Техбази»

1. Будівля колишньої земської школи (зараз в ній розміщений учбово-виробничий комплекс).

2. Комплекс дореволюційних будинків біля техбазівського залізничного переїзду (в одному з будинків розміщений гірничорятувальний загін) по вул. Гірничорятувальній.

Висновок. Якщо оцінювати ступінь збереженості, перспективи охорони і використання ОІС колишнього РУ ім. Карла Лібкнехта, то необхідно відмітити наступне: краще всього збереглися селитебні об’єкти рудника та південна частина кар’єру №2. Але практично повністю втрачені гірничопромислові об’єкти дореволюційного та довоєнного часу (кар’єри та шахти з допоміжними будівлями), будівлі інженерного клубу, лікарні та ін. В цілому, досліджуваний нами промисловий район можна вважати достатньо репрезентативним для збереження його ОІС, з метою їх використання у програмі промислового туризму.

160

Список використаних джерел 1. Геологическая карта Криворожского железорудного района. / Сост. Н.И. Свитальский,

Э.К. Фукс, Ю.И. Половинкина, Ю.Г. Дубяга., 1931. – с. 25с. 2. По Екатерининской железной дороге. Выпуск 1. – Екатеринослав: Товарищество

«Печатня С.П. Яковлева», 1903. – 88 с. 3. Енциклопедія Криворіжжя . Том 2. – Кривий Ріг: Видавництво «ЯВВА», 2004-761с. 4. Географічні дослідження Кривбасу: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем.

Випуск 2. Кривий Ріг: «Видавничий дім», 2007-131-138с. 5. «Звезда-4: Криворожские мемуары». Октябрь 2008-№ 83-1123 6. Криворізький залізорудний басейн. До 125-річчя початку промислового видобутку

залізних руд. Авт. Вілкул Ю. Г., Даяр Л.В., Дядечкін М.І. та ін. Кривий Ріг. Видавничий центр КТУ. – 2006.

7. Геологическая карта Криворожского железорудного района. / Cост. В.Е. Тарасенко., 1914.

Вишневський В. І. Київський національний авіаційний університет

ПІДЗЕМНІ СИСТЕМИ ВОДОВІДВЕДЕННЯ В КИЄВІ

Подано відомості про системи водовідведення в Києві: дощову, дренажно-штольневу, господарсько-побутову. Висвітлено можливість використання систем водовідведення в індустріальному туризмі.

Ключові слова: водовідведення, колектор, дощова каналізація, ДШС. Вишневский В.И. Подземные системы водоотведения в Киеве Представлены сведения о системах водоотведения в Киеве: дождевой, дренажно-

штольневой, хозяйственно-бытовой. Освещены возможности использования систем водоотведения в индустриальном туризме.

Vyshnevskyi V.I. Underground systems of water transportation in Kyiv city Тhе data about drainage systems in Kiev are given: rain, drainage, household. The were shown

the use of these systems in industrial tourism.

Актуальність дослідження. Велике місто, яким є Київ, має кілька підземних систем водовідведення. Вони створювалися не одне десятиліття і є невід’ємною складовою міського середовища. Водопровідні споруди поділяються за призначенням, розміром, будівельним матеріалом і т. ін. Додамо, що розвиток міста, надання його мешканцям додаткових зручностей зумовлює те, що відповідні системи продовжують будуватися. Водночас деякі перестають функціонувати за призначенням. Такі споруди перестають експлуатуватися, про деякі з них забувають. Усе це визначає, що підземні системи являють інтерес не лише для вузькопрофільних фахівців, а й краєзнавців, істориків, туристів.

Ступінь наукової вивченості. Складність підземного середовища, його певна таємничість, а також деяка небезпека перебування в ньому визначили те, що відповідні споруди, зокрема їх проектування, технологія будівництва та експлуатація звичайно перебувають у полі зору вузькопрофільних фахівців, найчастіше будівельної професії. Але навіть у цьому разі багато з того, що

161

собою являють підземні системи водовідведення, залишається поза увагою. Досі систематизовані дослідження цих систем практично не проводилися. Винятком є лише окремі наукові праці звичайно певних складових [3]. Разом з тим існує досить значний загал людей, які виконують відповідні дослідження, задовольняючи тим самим свою потребу в пізнанні. Отримані результати дехто “викладає” в Інтернеті.

Об’єктом дослідження цієї роботи є підземні системи водовідведення в Києві, предметом – їх класифікація, функції, історія будівництва, технічні характеристики. Метою роботи є вивчення систем водовідведення в Києві та можливість їх використання в індустріальному туризмі.

Виклад основного матеріалу. Підземне середовище здавна відігравало значну роль в історії людства. Печери стали першою домівкою людей, надавши їм прихисток від погодних негараздів і диких звірів.

Перехід людини до створення власного житла, місць зберігання продуктів харчування супроводжувався все більшим вторгненням у підземне середовище. Особливо значним воно стало в епоху промислової революції, яка супроводжувалася великими обсягами видобутку корисних копалин як відкритим, так і підземним способом. Специфічним видом впливу на підземний простір стало прокладання засобів зв’язку і шляхів сполучень. В останньому разі йдеться насамперед про кабелі та тунелі. Окремої згадки потребують об’єкти військового призначення: підземні склади, бомбосховища, пускові шахти ракет. У роки Першої світової війни набуло поширення прокладання тунелів, які використовувалися для руйнації захисних споруд супротивника.

Надзвичайно значним стало й будівництво водопровідних споруд, які створювалися як для подачі води, так і для її відведення. Якщо згадати про закритий дренаж в осушувальній меліорації, стає зрозумілим, що підземні водопровідні споруди за своєю довжиною перевищують будь-який інший їх вид.

Дуже значною є мережа водовідведення у містах, зокрема у Києві. Потреба в її створенні зумовлена кількома чинниками. До найважливіших належить потреба у відведенні надлишкової води з міської території, зокрема води, що випала у вигляді атмосферних опадів. Цього досягають шляхом будівництва дренажних каналів та дренажних труб. З часом, коли відкриті водотоки стають перешкодою для міста, усе більш поширеним стає створення підземних колекторів. Так, мало-помалу колишні струмки і малі річки міста опиняються під землею. Зауважимо, що зникнення водотоків з людських очей не означає їх справжнього зникнення. Більше того, зростання території, що вкрита асфальтом, визначає те, що кількість води, що потрапляє під землю, стає усе більшою. До того ж цей процес стає швидшим, ніж за природних умов.

Ще одним фактором, який зумовлює необхідність водовідведення, пов’язаний з подачею води для задоволення комунальних потреб людини. У цьому разі йдеться про створення господарсько-побутової каналізації.

Насамкінець у багатьох містах, і зокрема в Києві, існує потреба у дренажі масивів ґрунту на схилах з метою запобігання зсувів.

162

Розглянемо усі три названі системи водовідведення детальніше. Відомо, що для Києва, точніше – його правобережної частини, властивий

горбистий рельєф, а також наявність великої кількості ярів та балок. Деякі з них перерізають кілька водоносних горизонтів. Це визначає існування великої кількості струмків, зокрема тимчасових, які виникають у разі випадіння дощових опадів.

Однією з цікавинок Києва є те, що місце, де нині проходить вулиця Хрещатик, є замкненою улоговиною із вкрай ускладненим відведенням води. Цей чинник істотно загальмував виникнення тут вулиці, яка фактично з’явилася лише на початку XIX ст. Але і після її появи періодичні зливи призводили до її затоплення. Про це, зокрема, можна довідатися з публікацій історичного змісту. Так, у книзі Миколи Закревського [1] можна знайти опис сильної зливи, що сталася 25–26 травня 1839 р. Тоді в деяких місцях на Хрещатику глибина води досягла 2,5 м і це зумовило затоплення 18 будівель. При цьому загинуло дві людини. Ця подія спонукала місцеву владу розпочати будівництво колектора, що мав відводити надлишкову воду. Але перший із збудованих колекторів був закороткий, а його приймальний колодязь періодично засмічувався і не міг забезпечити відведення всієї води, що сюди надходила. У зв’язку з цим випадки затоплень на Хрещатику періодично продовжувалися і це навіть спричинювало загибель людей.

Зрештою, аби розв’язати проблему, у 1888–1889 рр. за участю відомого інженера і підприємця А.Є. Струве під вул. Хрещатик було збудовано новий колектор. Пізніше його довелося в деяких місцях переробляти, зокрема в місцях будівництва підземних переходів.

За час, що минув після цього, під землю було сховано більшість київських річок. Так, нині повністю під землею тече р. Глибочиця. Те саме стосується значної частини Либеді – найбільшої та найвідомішої малої річки Києва. Достатньо сказати, що вперше вона з’являється на денній поверхні за 4,3 км від витоку. Повністю під землею нині тече більшість приток Либеді: Скоморох, Клов (разом із притокою Хрещатик), Ямка та ін.

Різноманітність умов водовідведення визначає те, що водопровідні споруди дуже різняться за розміром і поперечним перерізом. Деякі з них мають діаметр лише 400 мм; є й такі, що мають розмір майже на порядок більший. Практично на всій зазначеній вище довжині колектори збудовано так, що вони оминають будинки, і лише в окремих випадках проходять під ними. Але навіть у цьому разі колектори збудовано так, що вони не несуть навантажень.

Окрім круглого перерізу колекторів, бувають інші: яйцеподібний, овальний, квадратний, прямокутний. Яйцеподібні в поперечному перерізі колектори часто будувалися в минулому, коли основним будівельним матеріалом була цегла. Для таких колекторів характерно те, що їх гострий кінець повернутий донизу. Звичайно висота цих колекторів у 1,5 рази більша за ширину. Нині найпоширенішими є прямокутний та круглий перерізи. З-поміж матеріалів переважає бетон. Поперечний переріз найбільших колекторів перевищує 10 м2. Витрата води в них може сягати десятків кубічних метрів на секунду.

163

Нині протяжність системи дощової (зливової) каналізації в Києві становить близько 2700 км. Найдовша складова (близько 1700 км) експлуатується районними житлово-експлуатаційними організаціями. На їх балансі перебувають колектори дощової каналізації на прибудинкових територіях і внутрішньо-квартальних проїздах. Підземні колектори більшого розміру звичайно перебувають на балансі комунальної корпорації “Київавтодор”. Загальна протяжність цих колекторів – 804,5 км. Помітно меншою, але також достатньо великою, є довжина дренажно-штольневих систем (ДШС), якими опікується комунальне підприємство “Спеціальне управління протизсувних підземних робіт”. Довжина цих споруд – 191,2 км. Насамкінець 62,7 км водотоків міста перебуває на балансі ДКП “Плесо”. Частково ці водотоки течуть по денній поверхні, частково під землею. Спрощені схеми цих систем водовідведення можна знайти у праці [2], а також на сайті Київської міської державної адміністрації [4].

Багато з підземних колекторів мають розмір, достатній для їх відвідання людьми і не лише з метою ремонту, а й дослідження. Останнє виконується не лише для з’ясування стану колекторів відповідною службою (зокрема корпорацією “Київавтодор”), а й іншими людьми, зокрема так званим діггерами. Про масштаби цього захоплення переважно молодих киян свідчить сайт, на якому, поміж іншого, вміщено чимало фотографій [5]. До деяких повідомлень про підземні подорожі налічуються сотні звернень.

Додамо, що для системи дощової каналізації властивий мінливий водний режим наявних у них водотоків. Як наслідок, у разі випадіння дощових опадів перебування в них являє певну небезпеку.

На відміну від дощової каналізації, основним призначенням дренажно-штольневої системи є відведення надлишкової води з гірських масивів і тим самим надання їм більшої стійкості. У Києві ДШС найбільше поширені на правих крутих схилах Дніпра, що уражені зсувами. Різне призначення визначає дещо інші технічні параметри ДШС порівняно з колекторами зливової каналізації. Зокрема ДШС звичайно прокладені на більшій глибині, ніж зливова каналізація. Стінки колекторів тут перфоровані. Досить часто вода, що просочується крізь отвори, утворює нарости, які нагадують сталактити. Струмки, що течуть у колекторах ДШС, характеризуються незначними коливаннями водності.

На останок наведемо відомості про систему господарсько-побутової каналізації Києва. Її створення розпочалося в 1894 р., – дещо пізніше появи централізованого водопостачання (1872 р.).

Спочатку стічні води спрямували в напрямку Куренівки – на так звані поля зрошення. Проте згодом було надано перевагу трасі вздовж Либеді. Головним фактором цього стало те, що ця річка тече найнижчою частиною міста. Винятком є лише Дніпро. Будівництво Либідського каналізаційного колектора (з часом його назвали Старолибідським) розпочали в 1906 р. і в цілому закінчили в 1909 р. Він починався біля заводу “Транссигнал” і далі тягнувся вниз за течією річки.

164

Аби унеможливити потрапляння забрудненої води в Либідь, колектор проклали на позначках, нижчих, ніж у річці. Колектор зробили з чавунних труб: на його початку – діаметром 600 мм, наприкінці – 900 мм. З колектора де-не-де було виведено нагору конусоподібні чавунні колодязі (так звані “штуцери”), закриті чавунними кришками. Їх можна побачити і нині.

Хоча з часу створення Старолибідського колектора минуло понад 100 років, він ще й досі експлуатується [3].

У 1939 р. водночас із введенням в дію Дніпровської водопровідної станції було збудовано Новолибідський колектор, більший за Старолибідський: його ширина і висота становлять 1,7–1,9 м.

Нині довжина системи господарсько-побутової каналізації міста сягнула 2600 км. До її складу належать 33 насосні станції, які перекачують стоки міста на Бортницьку станцію аерації (БСА), розташовану в південно-східній частині Києва. Її ввели в дію у 1965 р. і вона здійснює очищення не лише всіх стоків Києва, а й кількох його міст-супутників [3].

Найбільший обсяг стічних вод, що надходив на очищення, припав на кінець 80-х років ХХ ст., коли щодоби на БСА надходило 1,4–1,5 млн м3 стічних вод. Останнім часом внаслідок підвищення тарифів та широкого запровадження лічильників на воду цей обсяг зменшився до 0,9 млн м3.

У зв’язку з тим, що господарсько-комунальні стоки характеризуються дуже значним забрудненням, інтерес до них пересічних громадян невеликий. Найбільш цікавою, вірогідно, є система очищення води на БСА, де проводяться екскурсії.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. За своїм призначенням у Києві може бути виділено три системи водовідведення: дощової каналізації, комунально-побутових стічних вод, а також дренажу гірських масивів, що уражені зсувами. Загальна довжина підземних споруд водовідведення у місті сягає кількох тисяч кілометрів. Значна складність, велика тривалість створення, різноманітність розмірів та інші чинники визначають те, що це господарство являє значний інтерес і може бути використано в індустріальному туризмі.

Список використаних джерел

1. Закревский Н. Описание Киева. Вновь обработанное и значительно умноженное издание с приложением рисунков и чертежей. – М.: Типография В. Грачева, 1868. – Т. 1, 2. – 950 с.

2. Екологічний атлас Києва. – К.: ТОВ “Агентство Інтермедіа”, 2006. – 60 с. 3. Кобзар В.В. Водовідведення Києва від першого проекту до сьогодення. 1894–2010 гг. –

К.: Інтерпрес ЛТД, 2010. – 216 с. 4. http://kievcity.gov.ua – сайт Київської міської державної адміністрації. 5. www.acis.org.ua – сайт дослідників підземель.

165

Волошина В. В., Килимчук А. Ю. Криворізький національний університет,

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

АНТРОПОГЕННА СПАДЩИНА СЕЛА КУДАШІВКА КРИНИЧАНСЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У статті розглянуто перспективи застосування різних категорій антропогенної

спадщини ландшафтно-господарського району с. Кудашівки в індустріальному туризмі, зокрема пізнавальних екскурсіях. На прикладі розглянутого сільського району показані можливості розширення спектрів діяльності зеленого і індустріального туризму водночас, які при певних обставинах інтегрують один в одного.

Ключові слова: матеріальна культура, антропогенна спадщина, ландшафтно-господарська система, індустріальний туризм.

Волошина В. В. Антропогенное наследие с. Кудашевка, Криничанского р-на,

Днепропетровской обл. В статье рассмотрены перспективы использования разных категорий антропогенного

наследия ландшафтно-хозяйственного района с. Кудашевки в индустриальном туризме, в частности познавательных экскурсиях. На примере рассмотренного сельского района показаны возможности расширения спектров деятельности как зеленого, так и индустриального туризма, которые при определенных обстоятельствах, интегрируют один в другого.

Ключевые слова: материальная культура, антропогенное наследие, ландшафтно-хозяйственная система, индустриальный туризм.

Voloshina V. V. Anthropogenic heritage district s. Kudashìvka, Krinichans′kiy district,

Dnipropetrovsk reg. This article examines the prospects of application of different categories of anthropogenic

heritage landscape-the commercial district of s. Kudashìvka in the industrial tourism, including educational excursions. On the example of agricultural area showing the possibilities of expansion of spectra of the green and industrial tourism, however, that under certain circumstances, integrate each other.

Key words: material culture, antropogenic heritage, landscape-economic system, industrial tourism.

Вступ. Історія ландшафтно-господарських змін певного регіону має своє

відображення у об’єктах матеріальної культури, а отже й антропогенної спадщини. З освоєнням природних ресурсів конкретного територіально-виробничого осередку і промислового району загалом формуються цілісні господарські комплекси, з інфраструктурою виробничого і соціального призначення. Дані комплекси з часом утворюють системну єдність пам’яток антропогенної спадщини різного галузевого типу з характерною територіальною і функціональною структурою. Зокрема залишаються об’єкти індустріальної, дорожньо-транспортної, сільськогосподарської, селитебної спадщини тощо, які у своїй сукупності демонструють історію освоєння і розвитку того чи іншого господарського осередку. Деякі особливо виразні, унікальні, аутентичні об’єкти стають цінними і в окремому плані, поза розглядом в контексті визначеної ландшафтно-

166

господарської системи. Наприклад: добре збережені пам’ятки архітектури, культові, мостові споруди, млини тощо. Вони отримують статус охоронюваних об’єктів і стають частиною історико-культурного туристично-екскурсійного потенціалу регіону. Загалом до об’єктів антропогенної спадщини прийнято відносити усі матеріальні об’єкти, створені людиною і які мають вік понад 50 років.

Прикладом такого територіально-виробничого осередку, який охоплює як відпрацьовані, так і діючі об’єкти матеріальної культури є район села Кудашівки, Криничанського району, Дніпропетровської області.

Історична довідка. Перша офіційна згадка про село датована 31 травня 1897 року. Історія Кудашівки безпосередньо пов’язана із будівництвом Єкатерининської залізничної гілки, яка з’єднала залізорудний Кривбас із Катеринославом (зараз, гілка Придніпровської залізниці на перегоні «Кривий Ріг – Дніпропетровськ»). Залізниця була відкрита 18 травня 1884 року, і саме в ті роки були зведені перші кам’яні будівлі на нинішній території села (будинок залізничного вокзалу та службові приміщення навколо нього). Будівництвом залізниці керував інженер Кудашев, котрий тут і помер, будучи похованим на залізничному кладовищі. Саме на його честь і назвали залізничну станцію, а в 1914 році і село.

На початку ХХ століття землі належали поміщику Верхньодніпровського повіту – німцю Тільману І. А. До його володінь входило близько 1000 десятин землі. У складі маєтку були орні землі, луки, ставки, сад, а також житлові і господарчі будівлі. Було також власне підприємство по виробництву цегли. У грудні 1912 року Тільман помер, залишивши свою землю у спадок 15 спадкоємцям. До 1914 року село мало назву «Незалежне поселення Тільмана» та відносилось до Алферівської волості, Верхньодніпровського повіту, Катеринославської губернії.

У тогочасній історії села є ще один доволі цікавий момент. Житель села Кудашівки, німець Крикер, вирощував на своєму подвір’ї у якості лікарської рослини (замінника хіни) рослину, яка має назву амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.). Було це у 1914 році і є припущення, що це перша поява цього бур’яну на території України [3, c. 9].

У 1925 році територія Кудашівки входить до складу національної німецької сільради. Окрім неї, сюди включені села: Милорадівка, Катеринівка, Ольгофельд; більшість тодішнього населення становили німці. На той час населення Кудашівки складалось із 25-28 сімей спадкоємців Тільмана і 40-42 сімей батраків, поміщиків та робітників залізниці, усього близько 250-270 чоловік.

У 1926-1930-их роках у селі тривав процес колективізації сільського господарства. У 1930 році землі села Кудашівки були об’єднані, а на них створений колгосп «ім. Комінтерна». Близько 5 сімей були виселені, деякі виїхали ще до колективізації, а 2-3 родини виїхали за кордон. У тому ж 1930 році у будинку поміщика Тільмана була організована МТС. В перші роки існування колгоспу до Кудашівки прибуло багато переселенців, більшість яких – німці.

У листопаді 1927 року були створені партійна та комсомольська організації. У довоєнні роки в Кудашівці продовжилась розбудова колгоспу, було створено початкову школу, сільський будинок культури, магазини.

167

З 15 серпня 1941 р. по жовтень 1943 р. село було окуповане, потрапивши до рук німецької влади. 190 жителів Кудашівки воювали на фронті, 97 із них загинули. 106 жителів нагороджені медалями та орденами.

Відступаючи, німці знищили більшу частину господарчих будівель. Колгосп відбудовували майже з нуля. Значну частину німецького населення села було вислано до Сибіру, деякі виїхали до Німеччини. До речі, досі в селі є декілька родин - нащадків німців.

Післявоєнна відбудова тривала, колгосп поступово зміцнювався. У 1954 році в Кудашівці побудована нова МТС. На місці знищених під час війни млина і складів збудовані нові склади, поточні лінії, контора, сільський елеватор. Після війни була побудована також нафтобаза, тік, гараж, склад лісоматеріалів, столярні та інші майстерні, 8 тваринницьких ферм. У 1950 році до колгоспу ім. Хрущова (створеному після війни) приєдналися села Ольгівка, Петрівка. Колгосп було перейменовано на колгосп «Шлях Ілліча», який пізніше був об’єднаний із колгоспами «Зоря» та «ім. Фрунзе» і разом усе це господарство отримало назву спецгосп «Маяк» (з 1969 року), яке спеціалізувалося на відгодівлі великої рогатої худоби. Комплекс по відгодівлі рогатої худоби, який належав «Маяку», був дуже потужний і займав помітне місце навіть у масштабах усього Радянського Союзу. Кудашівка була центром цього спецгоспу і в той час налічувала 1207 жителів (на 1977 рік).

В цей час село дуже змінилося – побудували нові магазини, Будинок культури (1961 рік). Цього ж 1961 року побудували школу-восьмирічку. Від смт. Щорськ було прокладено асфальтовану дорогу. Кудашівка мала прямий зв'язок із великими містами – Дніпропетровськом та Кривим Рогом.

1 вересня 1976 року відкрилась Кудашівська середня школа, що існує і дотепер, а також було побудовано дитячий садок і сільську амбулаторію.

Виклад основного матеріалу. Як показали дослідження території села Кудашівки, до сьогодні збереглися різні пам’ятки антропогенної спадщини, які можна розділити на такі групи.

Антропогенна спадщина залізничного транспорту. Сюди відноситься вокзал залізничної станції «Кудашівка» (рис. 1.). Станція була відкрита 18 травня 1884 року. Саме цим періодом (1883-1884 рр.) і датується спорудження

кам’яної споруди вокзалу та службових будівель поблизу нього. Будівля вокзалу одноповерхова.

Рис. 1. Будівля

залізничного вокзалу станції «Кудашівка» (фото Волошина В. А.).

168

Із самого початку опалювалась грубами. Тепер має власну котельню, яка працює на твердому паливі. За період існування споруда неодноразово ремонтувалася, але серйозних змін сам архітектурний ансамбль не зазнав. До 2010 року зберігалась кахельна мозаїчна підлога у приміщенні вокзалу.

Окремо можна виділити житлові будинки поблизу залізничної станції, які мають характерний стиль архітектури для усіх залізничних споруд на залізничній гілці «Кривий Ріг – Дніпропетровськ». Спорудження їх датується 1883-1884 роками. Будувалися вони як житло для робітників та працівників залізниці і до сьогодні використовуються для тих же цілей.

Антропогенна спадщина сільського господарства. Вона представлена залишками будівлі парового млина (рис. 2.). Дата спорудження – 1903 рік. Належав млин згаданому німецькому поміщику І. Я. Тільману. Окрім власне млина були ще комори для зберігання зерна. У 1909 році внаслідок пожежі значна частина млина була знищена, і через рік відновлена.

Рис. 2. Залишки

будівлі парового млина (фото Волошина В. А.).

Селитебні об’єкти антропогенної

спадщини. Тут можна виділити двоповер-ховий житловий будинок, збудований у період з 1895 по 1905 рік (рис. 3-4.).

Будинок має особливий стиль архітектури, притаманний усім будівлям на території села, які створили німецькі землевласники. Побудовано для робітників млина. Всього на території млина житлових будинків було декілька, але до наших часів зберігся лише цей.

Окремим чином можна виділити помешкання самого Тільмана (рис. 5-6). Воно знаходиться у старій частині села. Матеріал, з якого побудована споруда – цегла місцевого виробництва. Глина для її виготовлення добувалась безпосередньо поруч із будинком землевласника.

Рис. 3-4. Житловий будинок для працівників млина (фото Волошина В. А.).

169

будматеріалах і було створено цегляний завод. Про якість цегли свідчить Для потреб господарства у стан споруд, які залишились до наших днів.

Будинок землевласника, не зважаючи на поважний вік, знаходиться у непоганому стані (хоча в радянські часи там розміщувалась школа, а пізніше – готель).

Ще одна будівля доби німецьких землевласників знаходиться на південно-західній околиці села (рис. 7.).

Рис. 7. Один зі збережених

будинків часів поміщика Тільмана (фото Волошина В. А.).

Це також цегляний будинок,

збудований все в тому ж архітектурному стилі, як і решта німецьких споруд. Як видно з надпису на фасаді будинку, дата створення – 1914 рік. Точне призначення цього будинку невідоме, але в розповідях старожилів згадується, що ту землю Тільман віддав одному із своїх синів. Тому найімовірніше, будівля слугувала житловим приміщенням або ж виконувала функцію управлінської установи.

Гірничопромислові об’єкти індустріальної спадщини. Представлені Кудашівським гранітним кар’єром. Знаходиться він за 2 кілометри від села, у південно-східному напрямку (поблизу сіл Ковалівка та Скелюватка).

«Історія цього кар’єру бере початок із 1914 року, коли були здійснені перші розробки місцевого значення. Вперше Кудашівське родовище гранітів було розвідано у 1932 році «Укргеолтрестом». До 1961 року кар’єр існував як самостійне підприємство із виробничою потужністю 500 кубометрів блоків. У 1968-1969 роках запаси гранітів цього родовища були уточнені Державною комплексною геологічною експедицією. З 1980-го року Кудашівський гранітний кар’єр існував як сировинна база для новозбудованого в Дніпропетровську каменеобробного заводу. Період 1980-их років став для підприємства найбільш

Рис. 5. Маєток німецького землевласника І. Я. Тільмана (фото

Волошина В. А.).

Рис. 6. Деталі архітектури маєтку (фото Волошина В. А.).

170

продуктивним – рекордними стали 1986, 1989 та 1990 роки, коли видобули 4 тис. м3 блоків. Домогтися таких результатів дозволило добре технічне оснащення – на кар’єрі працювали підйомні крани, бульдозер, трактор К-750, по два автомобілі марки БєлАЗ та КрАЗ. Вся ця техніка знаходилась на території підприємства і після розпаду Радянського Союзу. У 1996 році підприємство було реорганізоване, а майже вся техніка і вибухові матеріали вивезені» [1].

Затоплені добувні осередки кар’єру

Об’єктивиробничої

інфраструктури

Затоплений підйомний кран

(нині, вже відсутній)

Стела при в’їзді у кар’єр

с. Скелюватка

б. Рекалова

б. Лиса

Відвал

Рис. 8. Кудашівський гранітний кар’єр. Фото з космосу (обробка

Килимчука А. Ю.).

На даний момент ніякі роботи не ведуться. У днищах системи кар’єрів, внаслідок затоплення підземними водами сформувались антропогенні озера, в одному з яких, до 2011 р. стояв затоплений підйомний кран (рис. 9.).

Кар’єр має наступні геолого-морфометричні характеристики: площа – 48,2 га; залишок затверджених запасів становить 11268000 м³ (згідно облікових даних Державної геологічної служби України).

171

Рис. 9. Одне з озер Кудашівського гранітного кар’єру, 2010 р. (фото

Волошина В. А.).

У геологічному відношенні Кудашівське родовище розташоване в межах Придніпровського блока Українського щита та приурочене до масиву мігматоїдних гранітів архейського віку. Власне самі граніти незмінені вивітрюванням («свіжі»), масивної текстури, рівномірно кристалізовані. Тіло корисної копалини являє собою частину гранітного масиву, крівля якого підвищується на південь та на північ, а підошва є вирівняною поверхнею на горизонті +70 метрів. Середня потужність незмінених гранітів – 28,6 м., граніту, який піддався вивітрюванню – 1,12 м., вскришних порід – 5,6 м., в тому числі скельних – 0,39 метрів. Колір граніту сірий та темно-сірий. За своїм потенціалом Кудашівське родовище (за даними Державного інформаційного геологічного фонду України) входить до десятки основних українських родовищ облицювальних гранітів, які мають різну кольорову гаму.

Рис. 10. Відвал кар’єру. Впирається безпосередньо у ставок в балці Лиса

(фото Килимчука А. Ю.).

172

Однорідність геологічного тіла родовища сприяла тому, що кудашівські граніти використовувались для зведення і облицювання капітальних будівель, виготовлення пам’ятників тощо по всьому Радянському Союзу і за його межами. Серед них і мавзолей Хо Ші Міна у в'єтнамській столиці – Ханої, і київський Хрещатик, і метрополітен у Дніпропетровську та Харкові, і меморіальний комплекс на Поклонній горі в Москві, і Храм Христа Спасителя. Для пам'ятника Карлу Марксу в Москву взага-лі з Криничанщини везли брилу за допомогою спеціальних пристроїв.

На сьогоднішній день, кар’єр представ-лений чотирма закинутими добувними осеред-ками, що об’єднані однією котловиною. Відпо-відно, як показали польові дослідження, в межах розроблюваного родовища сформувалось декілька гідроакумулятивних басейнів, які утворили систему чотирьох антропогенних озер.

Рис. 11. Стела при в’їзді в кар’єр (фото

Волошиної В. В.). Окрім добувних осередків, на північний

захід від кар’єру розташовується відвал, імовірно, відбракованих брил, який опускається прямо у ставок в балці Лиса (рис. 10.). На схід і північ від кар’єру залишились напівзруйновані будівлі виробничої інфраструктури. Також при в’їзді зі сторони с. Скелюватка збереглася стела із назвою кар’єра, у добре збереженому стані (рис. 11.).

В межах кар’єру активно відбуваються процеси формування нової антропогенної екосистеми, кожне з урочищ якої тяжіє до того чи іншого озера. Відбувається освоєння озер гідрофітами. На вільних від води і розбитих видобувними процесами на тріщини бортах і терасах поступово з’являються деревні і чагарникові угрупування. Збільшується тваринне різноманіття.

Кар’єр використовується у рекреаційних цілях. Місцеві жителі купаються в озерах, а також ловлять у них рибу.

Беручи до уваги молодість антропогенного ландшафту, в його межах можна одночасно показати як геологічну і гірничо-технічну складову, так і екологічну сторону пізнавального туризму. Доволі монолітні берми кар’єру дозволяють також займатися скелелазінням і технікою гірського туризму.

Висновки. У підсумку можна означити, що район с. Кудашівки відображає картину існування господарського осередку, виникнення якого пов’язане з будівництвом Єкатерининської залізниці між двома промисловими районами. У подальшому розвиток був доповнений типовою для цієї місцевості сільськогосподарською галуззю, а згодом і гірничодобувною промисловістю, що виникла на базі Кудашівського родовища сірих гранітів.

173

Все це дозволяє представити район у вигляді екскурсійного осередку з історико-культорологічним та індустріальним інформаційним наповненням. Орієнтовно складений він чотирма експозиційними частинами: діючими архітектурними пам’ятками залізничного транспорту; рядом житлових споруд часів існування німецької колонії, які теж діють; пам’ятками сільськогосподарської і гірничопромислової спадщини, що є закинутими. Останні, розвиваються вже за природним сценарієм, як класичний антропогенний ландшафт.

Таким чином, даний район демонструє приклад багатства антропогенної спадщини у сільській місцевості, що має важливе краєзнавче значення, розширює можливості як зеленого, так і індустріального туризму. Показує перспективи нових векторів дослідження інших малих територіально-виробничих комплексів країни і області зокрема.

Список використаних джерел 1. Днепровский камнеобрабатывающий завод [электронный ресурс]. – Режим доступа

к ресурсу: http://dkz.uaprom.net/ 2. Жуков І. Н. Опис маєтку «Независимо» І. Я. Тільмана, Верхньодніпровського

повіту, Катеринославської губернії. – Катеринослав, 1910. 3. Марьюшкина В. Я. Амброзия полыннолистная и основы биологической борьбы с

ней .[монография] – К.: наук. думка, 1986. – 120 с. 4. Філіпенко Я. Зарясніє білим цвітом груша / Я. Філіпенко // Нові рубежі: районна

газета Криничанського району. – Кринички, 2012. – № 9 (23 лютого). – С. 5

Килимчук А. Ю. Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

ОБ’ЄКТИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ РУДНИКА «ЖОВТА РІЧКА» (ЯК ПРИКЛАД ВІДПРАЦЬОВАНОГО РОЗВІДУВАЛЬНО-ДОБУВНОГО КОМПЛЕКСУ КРИВОРІЗЬКОЇ ЛАНДШАФТНО-ТЕХНІЧНОЇ СИСТЕМИ)

Розглянуто геологічні передумови появи, історію та сучасний стан одного з

відпрацьованих осередків рудо-видобутку Криворізької ландшафтно-технічної системи. Описано особливості функціонування закинутих гірничопромислових ландшафтів Кривбасу на прикладі рудника «Жовта Річка». Досліджений район запропоновано використовувати у техногенному туризмі, в якості одного з екскурсійно-туристичних об’єктів старо-промислових районів Кривбасу, а також в плані можливої організації музею гірничої справи під відкритим небом.

Ключові слова: Криворізька ландшафтно-технічна система (ЛТС), гірничопромисловий ландшафт, об’єкти індустріальної спадщини (ОІС), розвідувально-добувний комплекс, посттехногенні процеси, автентичність, атрактивність.

Килимчук А. Ю. Объекты индустриального наследия рудника «Желтая Речка»

(как пример отработанного разведывательно-добычного комплекса Криворожской ландшафтно-технической системы). Рассмотрены геологические прерогативы появления, история и современное состояние одного из отработанных очагов рудо-добычи

174

Криворожской ландшафтно-технической системы. Описаны особенности функционирования заброшенных горнопромышленных ландшафтов Кривбасса на примере рудника «Желтая Речка». Исследуемый район предложено использовать в техногенном туризме, в качестве одного из экскурсионно-туристических объектов старо-промышленных районов Кривбасса, а также в плане возможной организации музея горного дела под открытым небом.

Ключевые слова: Криворожская ландшафтно-техническая система (ЛТС), горнопромышленный ландшафт, объекты индустриального наследия (ОИС), разведывательно-добычной комплекс, посттехногенные процессы, автентичность, атрактивность.

Kilimchuk A. Y. Industrial heritage objects of “Yellow Riwer” mine (as one for

example the old industrial prospecting-extracting complexes of Kriviy Rih landscape-technical system). There were reviewed geological prerogatives of origin, history and present state of one of the mining centers of Kriviy Rih landscape-technical system. There were peculiarities functioning of the old industrial mining landscapes of Krivbass for example «Yellow River» mine. It was suggested to use the explored area in anthropogenic tourism as one of the excursion-tourist objects of the old industrial regions of Kriviy Rih, and also as a possible organization of the outdoor mining museum.

Key words: Kriviy Rih landscape-technical system, mining landscape, the object of industrial heritage, prospecting-extracting complex, post-technogenic processes, authenticity, attractiveness.

Вступ. Актуальність теми. Згідно сучасних тенденцій в туризмі, дедалі

більшої популярності набувають нетрадиційні види, до яких, поки що, відноситься й індустріальний туризм. В Україні, не зважаючи на значні перспективи розвитку цього напряму, техногенний туризм знаходиться лише в стадії зародження, хоча й є певна практика використання промислових ландшафтів, як екскурсійно-туристичних об’єктів [2, 3, 4, 6]. І якщо діючі промислові підприємства, певною мірою задіяні в туристичній індустрії, то значно слабшою мірою застосування відзначаються антропогенні ландшафти у старо-промислових районах.

Значним розмаїттям таких районів володіють міські ландшафтно-технічні системи, що виконують переважно промислові функції принаймні понад пів століття. Однією з таких є Криворізька ландшафтно-технічна система, в межах якої, впродовж 130 річного періоду видобутку залізних руд, сформувалася низка відпрацьованих гірничопромислових ареалів. Вони демонструють антропогенні ландшафти-об’єкти індустріальної спадщини, що свого часу відігравали роль окремих ядер у розвитку системи. Тепер ці геокомплекси продовжують розвиватись за природним сценарієм, який прямує до нівелювання їх з фоновим ландшафтом, і демонструють низку похідних процесів, часто, за умов відсутності бодай періодичного контролю з боку людини.

Аналіз наявних досліджень і публікацій. Дослідженням наукових проблем, пов’язаних із використанням антропогенних ландшафтів у старо-промислових районах в туристично-екскурсійній сфері різних напрямків займалися: Казаков В. Л., Казакова Т. А., Пацюк В. С., Килимчук А. Ю., Герасимчук О. О., Горковенко С. М. та інші [2, 3, 4, 6]. Запарий В. В., Пацюк В. С. та ін. – розробляли методологічні підходи до розуміння поняття «техногенний туризм» і принципи заповідання антропогенних ландшафтів, зокрема – виділення об’єктів індустріальної спадщини (ОІС); автором статті було запропоновано виділяти різновиди ОІС за мірою автентичності, а також

175

критерії їх ідентифікації на місцевості [5]. Загальну оцінку перспектив Кривбасу, як унікального полігону для вивчення антропогенних ландшафтів дав Денисик Г. І [1]. Інформаційно-краєзнавче підґрунтя для розробки конкретних туристично-екскурсійних програм, через дослідження історії та сучасного стану Криворізьких рудників, забезпечили: Казаков В. Л., Калініченко О. О., Ярков С. В., Дворчук Е. В., Іванченко Я. І. та ін.

«Таким чином, на сьогодні ми маємо теоретичну та частково методологічну основу «техногенного туризму»; підходи до розуміння і класифікації об’єктів індустріальної спадщини; розроблені окремі екскурсійні маршрути по ряду старо-промислових регіонів Кривбасу; низку опублікованих матеріалів з історії, оцінки збереженості, атрактивності дореволюційних та довоєнних рудників Кривбасу. Все це, безумовно є серйозним базисом для подальшого розвитку досліджень саме прикладного напрямку, зокрема розробки різного роду екскурсійних маршрутів, турів, оцінки перспектив для спортивно-туристичних тренувань та змагань тощо» [6, с. 263].

Виклад основного матеріалу. Система кар’єрів рудника «Жовта Річка» є найпівнічнішим відпрацьованим осередком рудо-видобутку в Кривбасі. Знаходиться у 6 км від північної окраїни м. Кривого Рогу, 1 км на схід від с. Ганнівки, Петровського р-ну, Кіровоградської обл. та в 4 км на північ від с. Червоне і залізничної станції «Рядова» гілки «П’ятихатки – Терни», Криворізького р-ну, Дніпропетровської обл..

Даний рудник є одним із прикладів довоєнного видобутку залізних руд у Криворізькому басейні, автентичність якого, практично повністю відповідає першій половині минулого століття, з незначною поправкою на дію ряду посттехногенних процесів.

До початку видобутку залізних руд, землі кар’єрів належали пану Кочубею, від якого, власне й пішла місцева назва, що потім закріпилася. Геологічною передумовою рудо-видобутку стала наявність покладів багатих (вмістом Fe до 58%) лімонітових кварцитів, глибиною розвіданих запасів до 80 м і потужністю пласта всього 2,5 – 3 м. Розвідка здійснювалась «Сулінським металургійним товариством» протягом 1904 – 1906 рр. Як зазначає Е.К. Фукс, серйозною проблемою під час розвідувальних робіт стала наявність потужних пливунів по простяганню лежачого (східного) пласта покладів. Останнє було пов’язане із наявністю обводнених пісків і заляганням ґрунтових вод на глибині 10-12 м. Попри складні гідрогеологічні умови та малу потужність рудного тіла, товща покривних порід в цьому районі складала всього 5-7 м. Тому було прийнято рішення відпрацьовувати родовище відкритим способом, однак в силу назрілих тенденцій Першої Світової війни, до Жовтневої Революції 1917 р. видобувні роботи так і не розпочалися.

Інтерес до покладів був знову проявлений аж наприкінці 20-их років минулого століття, на той час найпівнічнішим у Кривбасі «Сулінським металургійним товариством». Зокрема, протягом кінця 20-их – початку 30-их рр. було проведено дорозвідку запасів, після чого, в середині 30-их років

176

розпочався видобуток, який було завершено вже наприкінці поточного десятиліття. Після цього, видобувні роботи не велися, і кар’єри, у доволі автентичному вигляді, проіснували понад 70 років, чому сприяло, перш за все, вичерпаність запасів та віддаленість об’єктів від промислових підприємств і значної концентрації населення.

Відпрацювання покладів спочатку велося відкритим (кар’єрним) способом, після чого було здійснено перехід на частково підземний спосіб, шляхом закладення розвідувально-добувних штолень, горизонтально від дна кар’єрів, на глибині приблизно 30 м від поверхні. Дані лінійні виробки, в основному були пройдені у західному борту копалини. Так само, у південному напрямку вздовж простягання рудного тіла було закладено два підземних добувних горизонти: один з них – вище базису відкритих виробок, інший – нижче, які зрештою, були об’єднані однією добувною камерою.

Видобуток вівся із застосуванням локальних вибухових робіт та ручного знаряддя праці (бури, молотки, кувалди, кирки та лопати). У зв’язку з тим, що під’їзної залізничної дороги до кар’єру не було, руду доставляли в сухопутний спосіб одразу на ст. «Рядову».

Рис. 1. Основний (південний) кар’єр рудника «Жовта річка». Загальна

північна експозиція. Зараз, територія копалини являє собою відпрацьований

гірничопромисловий комплекс, головним чином трьох генетичних типів відповідного класу антропогенних ландшафтів: кар’єрного, відвального та підземного шахтного. Окрім цього, локально присутнє поодиноке проявлення провального типу гірничопромислових ландшафтів. Технічні компоненти у вигляді будівель та будь-яких інженерних конструкцій вже відсутні. На території відпрацьованого комплексу, повсюдно діють посттехногенні процеси, зокрема гравітаційні (утворюють колювіально-делювіальні схили вздовж східного борту південного кар’єру), флювіальні (безпосереднім результатом яких є ерозійні рівчаки та борозни на згаданих схилах), гідрогеологічні (проявляються слабким чином у вигляді періодичного обводнення найнижче розташованих підземних виробок), сукцесії (заростання схилів і, особливо,

177

днища рослинністю 1-3 ярусів) та поверхневого вивітрювання кристалічних порід, проявленого дезінтеграцією, окисленням і гідратацією.

Морфологічно, цей об’єкт представлений двома кар’єрами, довжиною у 130 і 54 м, відповідно, що розділені між собою перемичкою, довжиною в 27 м. Обидва кар’єри мають загальне північне простягання, і лише південний кар’єр, має поворот виробок у південно-західному напрямку на 45○ (рис. 2.).

Вздовж кар’єрів, з обох боків насипані відвали покривних суглинистих порід, що мають середню відносну висоту порядку 3-4-ох м і, відповідно, просту, одноярусну будову.

Як вже було згадано, від рівня днища кар’єрів, переважно у західному напрямі, йдуть в основному перпендикулярні розвідувально-добувні штольні і камери. Очевидно, у такий спосіб відбувалася подальша розвідка родовища із попутним, а також цілеспрямованим, видобутком руди. Про останнє свідчать розміри окремих добувних камер, висота стель котрих, сягає місцями 12 м, із залишеними слідами відпрацювання покладів у 2 поверхи. В одному з таких місць, є навіть штольня, яка з’єднує 2 поверхи у вигляді гвинтового підйому, із загальним перепадом висот 12 м.

Умовні позначення

Надземна частина:

Підземна частина:

Від’ємні форми рельєфу(кар’єри та провальна лійка)

Розвідувально-добувні штольні і камери, глибина яких відповідає рівню днища кар’єру

Розвідувально-добувні штольні і камери, глибина яких нижча від рівня днища кар’єру

Розвідувально-добувні штольні і камери, глибина яких, вища від рівня днища кар’єру (2-ий поверх) 0 10 20 30 40 50

Пн. Пд.

Рис. 2. Схематичний план геоморфологічної організації розвідувально-

добувного комплексу рудника «Жовта річка». Що стосується лінійних порожнин, то вони мають довжину, здебільшого –

30-45 м, до 50 м, при середній висоті стінок, в основному достатній для стояння людини у повний зріст, і ширині 1,5-2 м. Ці розвідувально-добувні штольні відповідають рівню днища кар’єрів, тобто 25-30 м.

178

Окрім цього, в межах рудника наявні також підземні виробки, що є нижчими від глибини кар’єру (показані на схемі подвійною штриховкою), які мають вигляд добувних камер.

Проведені польові дослідження протягом 2010-2011 рр. із візуальним обстеженням морфолого-морфометричних особливостей та результатами топографічної зйомки, дають підстави зробити припущення, що виявлені порожнини, принаймні поки-що, не єдині в межах цього рудника. На це вказує невеличка провальна лійка, глибиною 3 м та діаметром 9 м, у проекції на поверхню простягання однієї зі штолень. Також приводом для припущення останнього, слугує асиметричність бортів кар’єрів, виражена наявністю потужних делювіальних товщ на східному борту південного кар’єру та навпаки – західному борту північного, що обумовлено наявністю відвалів, які підступають практично впритул до верхніх бровок кар’єрних бортів (на схемі відвали не показані). Тобто, якщо ми бачимо, що у північного кар’єру є підземна виробка у східному напрямку, то подібна картина може простежуватись і в рудному полі південного кар’єру, просто в силу наявності потужних акумулятивних товщ, входи до цих штолень, вірогідно замиті і поки-що не доступні для відвідування. Так само можна сказати і про західний борт північного кар’єру, який теж являє собою потужний делювіальний схил.

3 4

5 6

Рис. 3-6. Підземний інтер’єр розвідувально-добувних штолень і камер.

Висновки. Отримані результати досліджень дають підстави віднести систему кар’єрів рудника «Жовта річка» до класичного антропогенного ландшафту у складі Криворізької ландшафтно-технічної системи (принаймні, в ретроспективному плані). Цей розвідувально-добувний комплекс є одним з осередків гірничо-рудної діяльності у період становлення поліядерної системи Кривбасу.

З огляду на тривалу консервацію об’єкту, без залучення до господарської діяльності з моменту припинення видобувних робіт, цей об’єкт володіє високою мірою автентичності. По цьому показнику його первинний образ, як історичного гірничо-промислового ландшафту, є лише частково втраченим, через активізацію ряду похідних процесів. Збережені морфологічні елементи та цілком задовільний санітарний стан, при незначному окультуренні, дозволяють використовувати цей ОІС в екскурсійній справі. Окрім того, є достатньо вагомі

179

перспективи для влаштування на базі принаймні основного (південного) кар’єру музею гірничо-рудної справи під відкритим небом, що забезпечує наявність унікального локального поєднання відкритих та підземних виробок на порівняно незначній території і глибині. Останнє, не вимагає використання відвідувачами екстремальних способів пересування, що автоматично робить цей об’єкт широкодоступним.

Зараз, це поки що найбільш яскраво виражений у Кривбасі відпрацьований міні-гірничо-промисловий комплекс, поєднання атрактивності і доступності об’єктів якого, може стати серйозним підґрунтям для організації екскурсійної діяльності.

Список використаних джерел 1. Денисик Г. І. Кривбас – унікальний полігон для вивчення промислових ландшафтів

України / Г.І. Денисик // Матеріали ІІ міжнародної наукової конференції [«Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та ландшафтознавства»], (Кривий Ріг, 5-8 жовтня, 2005 р.) / М-во освіти і науки України, Крив. держ. пед. ун-т. – Кривий Ріг : Видавничий дім, 2005. – С. 89-92.

2. Герасимчук О. О. Підземні шахтні ландшафти Кривбасу як об’єкти індустріальної спадщини / О. О. Герасимчук, А. Ю. Килимчук, С. М. Горковенко // Матеріали ІІІ міжнародної наукової конференції [«Індустріальна спадщина в культурі і ландшафті»], (Кривий Ріг, 1-4 жовтня, 2008 р.) / М-во освіти і науки України, Крив. держ. пед. ун-т. – Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. – С. 254-255.

3. Казакова Т. А. До питання про зміст поняття «техногенний туризм» / Т. А. Казакова // Географічні дослідження Кривбасу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – Випуск 2. – С. 91-96.

4. Казакова Т. А. Науково-методичне обґрунтування тематичної екскурсії історико-культурологічного змісту в програмі туру техногенного туризму / Т.А. Казакова // Географічні дослідження Кривбасу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – Випуск 2. – С. 107-117.

5. Килимчук А. Ю. Система критеріїв ідентифікації історичних гірничопромислових ландшафтів. / А. Ю. Килимчук // Матеріали міжнародної наук. конференції студентів, аспірантів і молодих вчених [«Географія, геоекологія, геологія: досвід наукових досліджень»] (Дніпропетровськ, 11-13 травня, 2010 р.) / М-во освіти і науки України, Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара. – Дніпропетровськ, 2010. – С. 156.

6. Килимчук А. Ю. Туристично-екскурсійний потенціал старо-промислових районів Кривбасу / А. Ю. Килимчук // Матеріали ІІІ міжнародної наукової конференції [«Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та ландшафтознавства»], (Кривий Ріг, 3-5 жовтня 2011 р.) / М-во освіти і науки України, Крив. держ. пед. ун-т. – Кривий Ріг : Видавничий дім. – 2011. – С. 262-265.

Рудько Г. И., Суматохина И. Н. Державна комісія України по запасах корисних копалин,

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

ГОРНОПРОМЫШЛЕННОЕ НАСЛЕДИЕ И ГЕОТУРИЗМ: ПЕРСПЕКТИВЫ И ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ

Приведены результаты анализа лучших зарубежных и отечественных практик

использования горнопромышленных объектов для развития традиционных и формирования нових направлений туристической деятельности. Выявлены перспективы и проблемы развития геотуризма в пределах горнопромышленных регионов Украины.

Ключевые слова: горнопромышленный комплекс, горнопромышленный ландшафт, индустриальный туризм, геотуризм, геонаследие, геопарк.

180

Рудько Г.І., Суматохіна І.М. Гірничопромислова спадщина і геотуризм: перспективі і проблеми розвитку.

Приведно результаті аналізу найкращих зарубіжних і вітчизняних практик використання гірничопромислових об’єктів для розвитку традиційних і формування нових видів туристичної діяльності. Виявлені перспективи і проблеми розвитку геотуризму в межах гірничопромислових регіонів України.

Ключові слова: гірничопромисловий комплекс, гірничопромисловий ландшафт, індустріальний туризм, геотуризм, геоспадщина, геопарк.

Rudko G.I., Sumatokhina I.N. Mining legacy and geoturizm: the prospect and

problems of development. The result of analysis of the best foreign and domestic practices of the use of mining objects

for development of traditional and forming of new types of tourist activity is research. The prospects and problems of the development of geoturizmu within the limits of mining regions of Ukraine is given.

Keywords: mining complex, mining landscape, industrial tourism, geoturizm, geolegacy, geopark.

Введение. В наше время туристическая деятельность рассматривается как неотъемлемый компонент необходимых преобразований, что обусловлено сложившейся экономической и экологической ситуацией, потребностями населения и переоценкой нематериальных ценностей. Во многих странах устойчивое развитие туризма ориентировано на расширение потенциала туристических ресурсов за счет вовлечения в туристическую деятельность объектов горнопромышленного наследия (ОГН) для активизации геотуризма [1, 8, 9].

Постановка проблемы. Украина имеет мощный горнодобывающий потенциал и занимает одно из ведущих мест в Европе по добыче разных видов минерального сырья. В Украине насчитывается более 2000 горнодобывающих и перерабатывающих предприятий, многие из которых имеют интересную и длительную историю свого развития. В настоящее время в горнопромышленных регионах (Донецкий, Карпатский, Приднепровский) из-за исчерпания минеральных ресурсов сотни рудников оказались на стадии ликвидации, что визвало необходимость поиска новых направлений и механизмов устойчивого управлени ими. Поэтому изучение имеющего зарубежного и отечественного опыта в области использования горнодобывающих предприятий в геотуризме для нашей страны особенно интересен и полезен.

Формулирование целей статьи. Цель данного исследования - выявление перспектив и проблем использования объектов горнопромышленного наследия для развития геотуризма.

Изложение основного материала. Под горнопромышленным наследием мы понимаем совокупность природних, природно-техногенных и техногенних объектов и явлений, которые образуются в результате добычи и переработки полезных ископаемых, демонстрируют или определенным образом передают знания наук о Земле, историю горного дела, технологий добычи и переработки полезных ископаемых и имеют ценное историческое, научное, образовательное, познавательное, рекреационное и эстетическое значение. [8].

181

Во многих странах мира места разработки полезных ископаемых имеют широкий спектр применения, используются как объекты геотуризма и не являются негативным фактором социально-экономического развития. Геотуризм приобретает все большую популярность, выступает как один из возможных направлений защиты ценных геолого-геоморфологических объектов региона, который прежде всего решает просвещенческие и экологические задачи [1, 2, 4-6].

Анализ зарубежных публикаций свидетельствует о чрезвычайной привлекательности для туристов ОГН и вовление их в туристическую деятельность. В разных регионах мира геотуристическими атракциямми являються объекты Всемирного наследия. Например, горнопромышленный ландшафт Корнуолла и Западного Девоншира, город-музей Кимберли, город золотодобытчиков Северен-Хил, місто-шахта Потоси, Скугсчюркогорден – «Лесное кладбише» в Стокгольме, ископаемые находки в карьере Мессель, геологические музеи в Лондоне и Лозаннне [8].

Наиболее привлекательними для массового туризма являться карьерно-отвальные и шахтно-отвальные ландшафты, которые часто входят в геотуры разной тематики или являются элементами геопарков. Как составляющие геопарков они используются для проведения экологических акций, культурных и художественных мероприятий, создания музеев, ландшафтных карьер-парков, гольф-клубов, базы для организации специальных научных исследований и учебных центров.

Популярностью у туристов пользуются также восстановленные ландшафты. Так, во Франции в регионе Лангедок расположен уникальный сад Saint-Adrien, созданный на месте средневекового базальтового карьера, превращенного местными жителями в свалку [11]. Этот сад может быть примером того, как в результате 14 лет титанической работы его владельцам удалось превратить каменистую пустыню в сад с базальтовыми скульптурами, утопающий в средиземноморской растительности, который французы признали лучшим садом 2013 года.

Активно развивается как за рубежом, так и в Украине новый специфический подвид туристической деятельности – фототуризм, который представляет собой разновидность научно-познавательного туризма. По характеру организации фототуры чаще всего относятся к самодеятельному туризму, организуются спонтанно, без участия туристических фирм, посредством интернет-форумов. Горнопромышленное наследие - это особенно фотогеничные и зрелищные

Рис. 1. Стойленский ГОК как объект фототуризма: а – панорамная съемка

карьера (глубина 335 м), б – ночная съемка карьерной техники (экскаватор KU-800, высота 51 м) (автор фотоблогер Д.Чистопрудов [5])

182

объекты, характеризующиеся своеобразной композиций, панорамой, хорошей сочетаемостью с другими элементами ландшафта и объектами наследия. Кроме того, они часто находятся вне повседневного опыта граждан, что делает их особенно притягательными для фототуров (рис. 1). Посещения ОГН с целью фотографирования способствуют развитию традиционных (научно-познавательный, спортивно-оздоровительный, индустриальный, экологический) и формированию новых (фототуризм) направлений туристической деятельности.

В Украине и странах ближнего зарубежья ОГН изучались с применением ландшафтоведческого, эколого-геоморфологического, наследиеведческого подходов такими ученими как Ф. Мильков, Г. Денисик, В. Федотов, О. Адаменко, Л. Галецкий, И. Ковальчук, Г. Рудько, В. Стецюк, Ю. Тютюнник, Ю. Веденин, Ю. Мазуров, В. Запарий, А. Петин, Е. Иванов, В. Казаков, О. Калиниченко, О. Куликовская, С. Ярков, М. Тямин, Н. Хаванская и другие. В работах [1, 2, 7, 8] представлены результаты оценки туристического потенциала горнопромышленных регионов, создания регионального каталога горнопромышленного наследия, определены основные направления сбережения ОГН.

На сегодняшний день в Украине нет ни одного геопарка, нет единого научного подхода и финансовых ресурсов для их создания. Но научно-прикладные аспекты геотуризма на основе организации геопарков активно разрабатываются усилиями научных коллективов ведущих университетов и научно-исследовательских институтов, функционирующих во всех регионах страны. Формированию теоретико-методологических основ и разработке регионально-прикладных аспектов геотуризма на базе геопарков посвящены многочисленные публикации таких ученых как Адаменко О., Богуцкий А., Брусак В., Гнатюк Р., Зинько Ю., Казаков В., Ковальчук И., Кравчук Я., Манюк В., Москалюк К., Шевчук О. и многие другие.

Имея твердую убежденность в научной ценности, уникальности многих горнопромышленных объектов, в данной работе мы попытаемся обосновать перспективы расширения геотуристического потенциала техногенно нагруженных регионов Украины. В качестве примера рассмотрим один из старопромышленных регионов с низким показателем заповедности (1,45%) – Днепропетровскую область.

Анализ туристических продуктов позволяет утверждать, что в последнее время на территории области стремительно развивается геотуризм на базе использования заброшенных и действующих карьеров, старых самозаросших отвальных комплексов, рекультивированных горнопромышленных ландшафтов. Наиболее интенсивно развивается спортивно-оздоровительный и научно-образовательный геотуризм. Например, в затопленном Новониколаевском гранитном карьере под Днепропетровском, который находился в эксплуатации до середины 80-х годов ХХ века, формируется подводный технопарк раритетных автомобилей и техники советского периода для развития спортивно-оздоровительного туризма. «Послемайнинговый» ландшафт является аттракционным объектом для отечественных и зарубежных дайверов и используется для экстремальных погружений на глубину до 50 м с целью исследования аквальных ландшафтов бывшего карьера и подводных приключений (рис. 2).

183

Рис. 2. Новониколаевский гранитный карьер как объект геотуризма: а -

отвально-карьерный ландшафт, б - дайвинг в затопленном карьере [6]

Еще одним новым быстроразвивающимся направлением туристической деятельности на территории области является велосипедный туризм. Днепропетровский велосипедный клуб «Велоднепр» с помощью своего интернет-форума (число посетителей составляет 150-200 чел./день) на постоянной основе организовывает велотуры выходного дня, в том числе и с посещением горнопромышленных объектов, которые привлекают туристов необычностью и живописностью техногенных ландшафтов, внушительными размерами, возможностью пассивного участия в производственном процессе, а также возможностью изучения горных пород.

Рис. 3. Карьер Вольногорского ГГМК как объект велотуризма: а – панорама карьера, б – трансфер к объекту и детализация элементов ландшафта [4]

184

Велотуры позволяют изучать объекты, расположенные вдали от крупных городов и автомагистралей. На рис. 3 представлены фото велотура к карьерам Малышевского месторождения циркон-рутил-ильменитовых руд, которые входят в состав Вольногораского ГГМК. Анализ запросов сайтов и посещений страниц, посвященных геопромышленных объектам, свидетельствует о их популярности. Так, количество запросов страницы «Вольногорские карьеры» только за четыре месяца составило почти 2 тыс. чел.

На территории Кривого Рога развивается индустриальный туризм с посещением действующих железорудных карьеров и шахт, а также самодеятельный экстремальный туризм, целью которого есть посещение опасных участков провалообразования над горными выработками для получения острых опущений [3, 10].

Таким образом, туристическими атракциями являються горнопромышленные ландшафты и их элементы, а именно: подземные и наземные горные выработки, отвалы (часто с растительностью) и другие своеобразные формы акумулятивного техногенного рельефа, разведочные и действующие скважины, объекты инженерной и транспортной инфраструктуры, горная техника, рельеф, образованный в результате проявления техногенно обусловленных екзогенних процессов (обвально-оползневых, карсто-суффозионных, провалообразования, эрозии и т.п.), шахтерские поселения.

Перспективы использования этих объектов в туризме обусловлены следующими особенностями: они свидетельствуют об особенностях геолого-геоморфологического развития региона, развитии горного дела, георазнообразии; отображают специфику технологий добычи и транспортировки полезных ископаемых, методов охраны окружающей среды; отображают особенности проявления техноморфогенеза; демонстрируют специфичность архитектуры, быта, культуры и духовной жизни населения рабочих поселков данной местности.

Однако имеют место и проблемы развития геотуризма в горнопромышленных регионах Украины, а именно:

- геориски, связанные с развитием опасных геоморфологических процессов; - недоступность объектов для посещения в результате недопонимания роли

геотуризма и нежелания владельцев предприятий развивать геотуристическое направление;

- отсутствие мест для обзора и организации специальных исследований; - отсутствие контроля за геотуристами; - слабое обеспечение подготовленными специалистами по геотуризму. Выводы. Выполненые исследования позволяют сделать общие выводы.

Использование ОГН в геотуризме имеет следующие особенности: в туристическую деятельность вовлекаются объекты разных типов по своему состоянию (действующие, реабилитированные), уроню выявления (имеющие и не имеющие статус объекта наследия), уровню безопасности (низкий, удовлетворительный, высокий). Наиболее популярные направления использования ОГН в геотуризме – это организация экскурсий на действующие объекты,

185

использование их в качестве элементов геопарков, вовлечение их в сферу самодеятельного геотуризма.

Потенциал горнопромышленного наследия для развития туризма в Украине и Днепропетровськой области достаточно высок, однако он остается неиспользуемым. Для дальнейшего развития геотуризма в пределах горнопромышленных регионов необходимо осуществить: выявление, каталогизацию, классификацию и оценку ОГН; обоснование мест для создания геопарков с постоянно дествующими экскурсионными и природоохранными центрами; подготовку специалистов по геотуризму.

Список литературы 1. Брусак В.П. Європейський досвід охорони геолого-геоморфологічної спадщини у

геопарках /В. П. Брусак, К. Л. Москалюк // Фізична географія і геоморфологія: міжвідомч. наук. збірник. Вип.1 (58). – К.: ВГЛ “Обрії”, 2010. – С. 105-111.

2. Зінько Ю.В. Науково-практичні й освітні аспекти геотуризму /Ю.В.Зінько, Я.С.Кравчук, О.М.Шевчук // Фізична географія та геоморфологія. – К.: ВГЛ «Обрії», 2009. – Вип. 55. – С. 127-139.

3. Казаков В.Л. Індустріальна спадщина залізорудних рудників «Червоного пласта» міста Кривого Рога /В.Л. Казаков, О.О. Калініченко, О.Є. Куліковська, С.В. Ярков // Індустріальна спадщина в культурі і ландшафті: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції (м. Кривий Ріг, 1-4 жовтня 2008 р.) у 2 ч. /Від.ред. В.Л. Казаков. Ч. 1. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2008. – С. 157-166.

4. Однодневный вело ПВД на Малышевское месторождение циркон-рутил-ильменитовых руд – Электронный ресурс – Режим доступа: http://dach-outdoor.io.ua

5. Новости в фотографиях. Фоторепортаж: Огромный шагающий екскаватор KU-800 – Электронный ресурс – Режим доступа: http://bigpicture.ru

6. Подводные экспедиции и путешествия – Электронный ресурс – Режим доступа: http://www.divetravel.se-ua.net

7. Рудько Г.І. Ландшафти і рельєф гірничопромислових регіонів як об’єкти спадщини / Г.І. Рудько, І. М. Суматохіна // Індустріальна спадщина в культурі і ландшафті: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції (м. Кривий Ріг, 1-4 жовтня 2008 р.) у 2 ч. /Від.ред. В.Л. Казаков. Ч. 1. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2008. – С. 199-207.

8. Рудько Г.І. Досвід збереження гірничопромислових ландшафтів як об’єктів індустріальної спадщини в світі та Україні /Г.І. Рудько, І. М. Суматохіна //Наукові записки Вінницького державного пед. університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Географія – Вінниця, 2010. – Вип. 21. – С. 204-211.

9. Тютюнник Ю.Г. Объекты индустриальной культуры и ландшафт /Ю.Г. Тютюнник. – К.: издательско-печатный комплекс университета «Украина», 2007. – 152 с.

10. Тямин М.Ю Класифікація історичних об’єктів індустріального ландшафту гірничодобувного району на прикладі Кривого Рогу /М.Ю. Тямин //Праці Центру памятникознавства. – Вип. 19. – К., 2011. – С. 247-260.

11. Jardin de Saint-Adrien – Электронный ресурс – Режим доступа: http://www.stadrien.paysdepezenas.com

186

IV. ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТУРИЗМ ЯК ІМІДЖЕВИЙ ЧИННИК РЕГІОНУ

Изотова М., Гизатова И. А.

Шадринский государственный педагогический інститут (Российская Федерация)

ПРОМЫШЛЕННЫЙ ТУРИЗМ КАК ИНСТРУМЕНТ

ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ РЕГИОНОВ

В статье авторы выделили особенности организации промышленного туризма как инструмент маркетинга. Подробно рассматривает основные регионы с развитым промышленным туризмом.

Ключевые слова: индустриальный туризм, маркетинг, привлечение инвесторов, экскурсии.

В научной литературе не существует четкого определения термина «промышленный туризм». Считается, что промышленный туризм – это организация поездок на действующие или заброшенные производства, инженерные сооружения промышленного характера и исследование их территорий с целью удовлетворения интереса.

Промышленный туризм интересен современным туристам. Устав от стандартного туристского ассортимента – морские пляжи и картинные галереи, люди стремятся к иным впечатлениям, пытаются совместить отдых с познавательной целью. Экскурсия на промышленное предприятие – это как раз то, что нужно. Популярен такой туризм и для отдыхающих с детьми. Им очень интересен, процесс производства различных сладостей — конфет, мороженного и других продуктов. Промышленный туризм в России намного менее развит, чем другие виды. Т.к. не каждый человек может попасть на предприятие, в основном такими посетителями являются какие – либо партнеры, желающие сотрудничать. Многие промышленные предприятия не допускают посторонних, с целью сохранения стерильной обстановки, либо с целью скрыть возможные недостатки. Данная отрасль актуальна среди туристов, т.к. всегда интересно узнать из чего, и каким образом изготавливается любимый продукт или товар.

Маркетологам стало трудно объяснять людям, почему они должны купить тот, а не иной продукт. Особенно, когда выбор этих продуктов довольно большой. Следовательно, необходимо познакомить потребителей со своим товаром.

Поэтому производители и пускают потребителя к себе на производство, что является не что иным, как весьма эффективной и рентабельной рекламой: затраты минимальны, а впечатления у гостей только положительные. Впечатляя тем, как всё производится, компании «покупают» эмоции потребителя. А потребитель вместе с эмоциями получает и доверие к этой компании, внутри которой его водили, показывали и знакомили с персоналом. Неудивительно, что когда перед потребителем встанет выбор - продукцию, какой компании выбрать, он предпочтет ту, с которой он знаком лично..

187

Любознательным туристам интересно все: кондитерские фабрики и заводы по производству «газировок», винные заводы и пивные производства, пасеки и фармацевтика, скважины питьевой воды и нефтяные вышки, агентства недвижимости и строительные компании, мясокомбинаты и птицефабрики, производство сувениров и игрушек, металлургические производства и автомобильные заводы, центр управления космическими полетами и авиадиспетчерские.

Промышленный туризм для промышленников это в первую очередь красивый рекламный ход и плюс к этому – это демонстрация прозрачности и честности управления, уверенности в своих перспективах перед конкурентами. Превращая производство в объект туристической деятельности, это дает толчок фирме к улучшению корпоративного климата. Персонал стремится поддерживать чистоту в цехах, иметь презентабельный вид. А оборот сувенирной продукции, расположенной в местах, где заканчивается экскурсия, на тридцать процентов выше.

В промышленный туризм могут быть вовлечено не только производство товаров, но и оказание услуг. Все зависит от предприятия. Если компания открыта для потребителя, есть возможность показать свои преимущества перед конкурентами, то всем любознательным туристам – добро пожаловать. Причем некоторые предприятия еще и берут деньги за такие экскурсии, а туристы платят и весьма охотно. Предприятия, активно развивающие промышленный туризм, помимо эффективной рекламы и, кое-где, дополнительного источника доходов, косвенно мотивируют и своих сотрудников. Любому работнику приятно осознавать, что твой труд ценится и уважается, о чем свидетельствует неподдельный интерес туристов. Увеличивается производительность и повышается «культура производства».

Финансовые затраты на проведение туристических маршрутов по предприятиям сравнительно невелики. Первый шаг в производственном туризме – это кооперирование городских и региональных властей, а также местными краеведами и туристическими фирмами. Промышленный туризм в России — это идеальное поле для государственного и частного партнерства.

Промышленный туризм в России – это уникальный инструмент маркетинга для привлечения инвесторов и туристов.

Особые зоны развития промышленного туризма: Москва и Московская область. Например: Фабрика елочных игрушек

(г. Химки). Организаторы предлагают ознакомительную экскурсию для школьников. В программе:

экскурсия по всему циклу производства мастер-класс (расписать шарик, некоторым разрешают самим выдуть шарик) подарок сладкий стол игра в снежки для детей (на интерактивной поляне) елочные игрушки по ценам завода в собственном магазине.

188

Экскурсия в телецентр «Останкино» - во время посещения гостям предлагают познакомиться со съемочными павильонами, где непосредственно снимают передачи, с залом, где снимают новости, увидеть гримерные и костюмерные комнаты, прогуляться по Останкинскому коридору. В конце экскурсии есть возможность принять участие в съемках передачи «Пусть говорят» в качестве зрителей.

На территории московской области существует множество промышленных предприятий готовых открыть свои двери для туристов, в основном это шоколадные фабрики, хлебопекарни, заводы различных напитков. И практически ни одной экскурсии на заводы, например машиностроения, мебельных фабрик и другие. Это было бы тоже увлекательно для посетителей.

Еще одна зона промышленного туризма – Челябинская область. Челябинск является одним из крупнейших промышленных городов России. Объём производства, выполненных работ и услуг собственными силами обрабатывающих производств удивляет своим множеством. Металлургия, производство машин и оборудования, электрооборудования, транспортных средств, производство пищевых продуктов, включая напитки и табак, производство прочих неметаллических минеральных продуктов.

И среди этого множества лишь некоторые заводы могут выделиться, представляя свое производство наглядно для туристов.

Все же некоторые предприятия предоставляют экскурсии для посетителей, такие как:

«Высота 239» - на Челябинском трубопрокатном заводе запущен новый цех по производству одношовных труб большого диаметра. Организаторы предлагают посетить один из самых красивых промышленных объектов мира. Цех поражает не только своим потрясающим дизайном, но и технической оснащенностью, условиями труда (сотрудники завода носят исключительно белые одежды). Экскурсии проходят как для туристов, так и для студентов в рамках подготовки по специальности «Информационный менеджмент». За время экскурсии посетители познакомятся с производственными бизнес-процессами, информационным сопровождением этих процессов: производственные информационные системы, информационные системы учета, и другими познавательными процессами.

«ООО КОКА-КОЛА Челябинск» так же предлагают посетить свой завод. Во время экскурсии рассказывается полностью про весь процесс изготовления напитка, начиная с выдувания пластиковых бутылок, водоподготовка, приготовление сиропа, смешивание сиропа с водой, разлив напитка, и заканчивая приклеиванием этикеток.

Челябинская шоколадная фабрика «Южуралкондитер», организует экскурсии на своем предприятии. В программе: посещение цехов кондитерской фабрики, дегустация сладкой продукции, вкусный подарок на память.

Так же для посетителей открыт Музей Промышленности Челябинского тракторного завода. Музей ЧТЗ является культурно-просветительным

189

учреждением, целенаправленно собирающим, хранящим, экспонирующим подлинные документы и вещественные материалы, представляющие историческую, научную ценность. Помимо экскурсий, сотрудники музея проводят массовые мероприятия: встречи молодежи с ветеранами войны, ветеранами танкограда, ведущими специалистами завода, знатными тракторостроителями.

Таким образом, мы видим, что промышленный туризм слабо развит как на территории России, так и на Урале. Не так уж и много предприятий готовы встретить посетителей на своем предприятии. Но в этом существует множество плюсов:

- Привлечение инвесторов, различных партнеров и компаний желающих взаимодействовать,

- Отличная реклама промышленного предприятия, презентация своих товаров и достижений в той или иной отрасли,

- Создание положительной репутации, путем демонстрации своего производства,

- Дополнительный заработок от услуг: продажа сувенирной продукции, плата за вход и др.

Для решения данной проблемы необходимо заинтересовать руководство промышленных предприятий. Данные экскурсии могут так же осуществляться с целью профориентации. Для привлечения молодых кадров, для развития предприятия.

Балабанов Г. В. Київський національний авіаційний університет

УКРАЇНСЬКИЙ РИНОК ПОСЛУГ ВИЩОЇ ОСВІТИ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Розкрито сучасні умови і чинники розвитку професійної туристичної освіти в Україні.

За даними Інформаційної системи «Конкурс» Міністерства освіти і науки України (вступна кампанія 2013 року) виявлено групу ВНЗ, що займають провідні позиції на галузевому ринку послуг вищої освіти. Сформульовано пріоритетні завдання розвитку вищої професійної туристичної освіти на перспективу.

Балабанов Г.В. Украинский рынок услуг высшего образования в сфере туризма:

реалии и перспективы. Раскрыты современные условия и факторы развития профессионального туристического образования в Украине. По данным Информационной системы "Конкурс" Министерства образования и науки Украины (вступительная кампания 2013 года) выявлена группа ВУЗов, которые занимают ведущие позиции на отраслевом рынке услуг высшего образования. Сформулированы приоритетные направления развития высшего профессионального туристического образования на перспективу.

Balabanov G.V. The Ukrainian market of services of the higher education in the tourism

sphere: realities and prospects. Modern conditions and factors of development of professional tourist education in Ukraine are opened. According to Information system KONKURS of the Ministry of Education and Science of Ukraine (introductory campaign of 2013) the group of HEI which take leading positions in the branch market of services of the higher education is revealed. The priority directions of development of the higher professional tourist education on prospect are formulated.

190

Зростання масштабів туристичного бізнесу є одним з національних пріоритетів України, важливим чинником підвищення рівня соціально-економічного розвитку держави та якості життя громадян, створення нових робочих місць, поповнення валютних резервів та підвищення авторитету держави на міжнародній арені. Сприятливі передумови для розвитку туризму в Україні створює потужний і різноманітний природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал країни. Туристсько-рекреаційна діяльність позитивно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство і харчова промисловість, виробництво товарів широкого вжитку і є одним з найперспективніших напрямів структурної перебудови економіки. Потужним стимулом соціально-економічного розвитку України стало проведення матчів фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року і пов’язані з цією подією будівництво та реконструкція аеропортів, готелів, об’єктів ресторанного господарства та ін. Туристична галузь держави стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію.

На відкритті ІІ Київського міжнародного туристичного форуму (10-12 жовтня 2013 р.) віце-прем’єр-міністр України О. Вілкул заявив: «Перед нами стоїть завдання до 2022 року удвічі збільшити число туристів в Україну – до 50 млн. на рік. Відповідно – з 400 тисяч до 1 мільйона зросте кількість робочих місць в галузі, а очікуване збільшення надходжень до бюджету зросте з 1,5 млрд. до 5 млрд. гривень».

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках туристичного продукту, розширенні масштабів внутрішнього туризму та обсягів в’їзних туристичних потоків, задоволенні попиту споживачів на закордонні подорожі, забезпеченні комплексного розвитку рекреаційних територій з урахуванням соціально-економічних інтересів населення, збереженні та відновленні природного середовища та історико-культурної спадщини, наповненні державного і місцевих бюджетів. Досягнення цієї мети неможливе без належного забезпечення галузі висококваліфікованими спеціалістами, наукового супроводу розвитку туризму, інтенсивної рекламної і маркетингової діяльності. Все це вимагає від вищих навчальних закладів (ВНЗ) підготовки фахівців нової генерації, які вільно володіють сучасними інформаційними технологіями і спеціальними програмними продуктами, іноземними мовами, добре знають організацію роботи туроператорів, турагентів і механізм взаємодії між ними, здатні швидко і грамотно підготувати основні типи документів, уміють спілкуватись з клієнтами і партнерами, приймати рішення у нестандартних ситуаціях на ринку, розробляти групові та індивідуальні тури і розраховувати їхню вартість, впевнено володіють навичками аналітичної, дослідницької та маркетингової діяльності, є носіями високої культури.

Динамічний розвиток туристичної галузі, потреби роботодавців у кваліфікованих кадрах, а також властиве молоді щире бажання подорожувати обумовили популярність професійної туристичної освіти. Певною мірою стимулює попит на галузевому ринку праці і держава. Відповідно до Ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності, затверджених наказом

191

Міністерства інфраструктури України 10.07.2013 №465, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.07.2013 за №1275/23807, керівник туроператора, його філії, іншого відокремленого підрозділу повинен мати вищу освіту, що підтверджена дипломом про здобуття вищої освіти, та стаж роботи у сфері туризму не менше 3 років, що підтверджується записами в трудовій книжці, або вищу освіту у сфері туризму, що підтверджена дипломом про здобуття вищої освіти. У штаті туроператора повинно налічуватись не менше 30 відсотків працівників, які мають стаж роботи у сфері туризму не менше 3 років, що підтверджується записами в трудових книжках, або вищу освіту у сфері туризму, що підтверджена дипломом про здобуття вищої освіти.

За роки незалежності в Україні сформувалася широка мережа ВНЗ різних форм власності, що готують фахівців для туристичної галузі. Процес розгортання мережі ВНЗ розвивався в умовах швидкої комерціалізації вищої освіти. Належним чином не враховувались негативні тенденції демографічного розвитку держави, рівень реальних доходів населення, динаміка попиту на ринку праці, прогнози структурної трансформації національної економіки. Навчальні заклади змагалися за отримання ліцензій на підготовку фахівців за престижними спеціальностями, продовжуючи експлуатувати фізично і морально застарілу матеріально-технічну базу. Сучасна криза вищої школи України (її «виробничі потужності» перевищують попит суспільства на освітні послуги, а якість останніх не відповідає вимогам сучасності) багато в чому пояснюється зазначеними причинами.

За даними Інформаційної системи «Конкурс» Міністерства освіти і науки України, станом на вересень 2013 р. в Україні фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за напрямом 6.140103 «туризм» готували 100 ВНЗ та їх відокремлених підрозділів, освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» за спеціальністю 7.140103 «туризмознавство» – 55 ВНЗ та їх відокремлених підрозділів, освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальністю 8.14010301 «туризмознавство» – 32 ВНЗ та їх відокремлених підрозділи. На першому етапі було поставлено завдання структурувати сучасний столичний ринок послуг вищої освіти в галузі туризму, оцінити позиції «основних гравців» на цьому ринку. Для порівняння залучили також інформацію про деякі інші відомі ВНЗ у Львові, Чернівцях, Сімферополі та ін. Перші результати проведеного дослідження (воно ще триває) викладені у таблицях 1-3, що побудовані з використанням інформації про вступ у 2013 р. до ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації за напрямом 6.140103 «туризм», ОКР «бакалавр», денна форма. В основу аналізу покладено наступні положення.

В умовах ринку ВНЗ надають освітні послуги громадянам за рахунок державного бюджету, а також за кошти фізичних або юридичних осіб. Як правило, підготовка фахівців для туристичної галузі фінансується за рахунок державного бюджету лише на 10-12%. Основним джерелом фінансування є кошти фізичних осіб. Через це отримання вищої туристичної освіти залежить не тільки від бажання абітурієнтів і рівня їх підготовки, але й від рівня доходів

192

громадян і вартості освітніх послуг. Тому можна стверджувати, що одним з найважливіших критеріїв визначення конкурентоспроможності певного ВНЗ на галузевому ринку вищої туристичної освіти є кількість зарахованих на 1 курс студентів. «Споживач завжди правий», він власними грошима підтримує рейтинг того чи іншого навчального закладу.

Навчальні плани і програми підготовки фахівців значною мірою стандартизовані. В таких умовах споживачі звертають увагу на якість освітніх послуг, авторитет, престижність ВНЗ. Знаходячись у ситуації багатоваріантного вибору, абітурієнти проявляють свій інтерес до певних ВНЗ через подачу заяв до приймальних комісій. Іншими словами, подача заяви свідчить про те, що абітурієнт не виключає можливості навчатися у даному закладі. Кількість отриманих заяв є додатковим критерієм визначення конкурентоспроможності певного ВНЗ на ринку освітніх послуг.

Позиція виробника освітніх послуг в умовах недостатнього бюджетного фінансування ВНЗ полягає у наступному: чим більше кількість зарахованих на першій курс і вище встановлена вартість освітніх послуг, тим краще економічний результат вступної кампанії (річний доход певного ВНЗ). Проте наведена залежність не абсолютна. Рівень доходів мешканців різних поселень і регіонів суттєво відрізняється, що обмежує вартість освітніх послуг на територіях із невисоким рівнем соціально-економічного розвитку.

Таблиця 1.

Рейтинг ВНЗ за кількістю зарахованих у 2013 р. за напрямом 6.140103 «туризм», ОКР «бакалавр», денна форма

1 Національний авіаційний університет (НАУ) 134/150* 2 Київський національний торгівельно-економічний університет (КНТЕУ) 120/120* 3 Таврійський національний університет ім. В. Вернадського 98/100* 4 Львівський національний університет ім. І. Франка (ЛНУ) 90/100* 5 Національний транспортний університет (НТУ) 61/60* 6 Національний університет харчових технологій (НУХТ) 60/60* 7 Чернівецький національний університет ім. Ю Федьковича 58/100* 8 Київський університет туризму, економіки і права (КУТЕП) 56/50* 9 Київський національний університет ім. Т. Шевченка (КНУ) 52/100*10 Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-

Барановського (ДонНУЕТ) 50/50*

11 Харківський національний університет ім. В. Каразіна 49/50* 12 Київський національний лінгвістичний університет (КНЛУ) 37/50* 13 Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (НПУ) 32/60* 14 Севастопольський економіко-гуманітарний інститут ТНУ ім. В.Вернадського

(СевЕГІ) 30/50*

15 Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ) 29/200*Складено за даними www.vstup.info (* - ліцензійний обсяг)

193

Таблиця 2. Рейтинг ВНЗ за кількістю заяв у 2013 р. за напрямом 6.140103 «туризм»,

ОКР «бакалавр», денна форма 1 Національний авіаційний університет (НАУ) 1614 2 Київський національний торгівельно-економічний університет (КНТЕУ) 1543 3 Львівський національний університет ім. І. Франка (ЛНУ) 1407 4 Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (НПУ) 1113 5 Харківський національний університет ім. В. Каразіна 1086 6 Національний університет харчових технологій (НУХТ) 960 7 Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ) 902 8 Київський національний університет ім. Т. Шевченка (КНУ) 891 9 Національний транспортний університет (НТУ) 867 10 Таврійський національний університет ім. В. Вернадського 651 11 Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича 639 12 Київський університет туризму, економіки і права (КУТЕП) 421 13 Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-

Барановського (ДонНУЕТ) 397

14 Севастопольський економіко-гуманітарний інститут ТНУ ім. В.Вернадського (СевЕГІ)

128

15 Київський національний лінгвістичний університет (КНЛУ) н.д. Складено за даними www.vstup.info

Таблиця 3. Рейтинг ВНЗ за річною вартістю навчання (грн.) за напрямом 6.140103 «туризм»,

ОКР «бакалавр», денна форма 1 Севастопольський економіко-гуманітарний інститут ТНУ ім. В.Вернадського (СевЕГІ) 7.800 2 Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського

(ДонНУЕТ) 8.900

3 Львівський національний університет ім. І. Франка (ЛНУ) 9.200 4 Таврійський національний університет ім. В. Вернадського 9.800 5 Національний університет харчових технологій (НУХТ) 12.500 6 Харківський національний університет ім. В. Каразіна 12.650 7 Чернівецький національний університет ім. Ю Федьковича 12.800 8 Національний транспортний університет (НТУ) 13.000 9 Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (НПУ) 15.00010 Київський національний лінгвістичний університет (КНЛУ) 15.50011 Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ) 15.70012 Національний авіаційний університет (НАУ) 16.60013 Київський університет туризму, економіки і права (КУТЕП) 17.20014 Київський національний торгівельно-економічний університет (КНТЕУ) 17.59015 Київський національний університет ім. Т. Шевченка (КНУ) 20.000

Складено за даними офіційних сайтів ВНЗ Додамо до наведених таблиць лише короткий коментар. Лідерами

вступної кампанії 2013 р. на столичному (а відтак – і національному) ринку послуг вищої освіти в галузі туризму є НАУ і КНТЕУ. До цих двох університетів зараховано 254 першокурсника, що перевищує результат НТУ, НУХТ, КУТЕП і КНУ, разом узятих. І справа тут не тільки у великих

194

ліцензійних обсягах (наприклад, КНУКіМ має право зарахувати 200 студентів). Скоріше за все, порівняно скромний результат добре знаного високою якістю освітніх послуг КНУ пояснюється їх найвищою вартістю. Перші отримані результати свідчать про доцільність залучити до аналізу ширше коло чинників, що впливають на місце певного ВНЗ на галузевому ринку освітніх послуг. Варто розглянути картину в динаміці (хоча б за 3 роки), чи є вона стабільною. На особливу увагу заслуговує геомаркетинговий аспект дослідження.

На середньострокову перспективу (4-5 років) збережеться негативний вплив на вищу школу України демографічної кризи, вкрай обмеженою залишиться державна фінансова підтримка, зростатиме конкуренція з боку іноземних ВНЗ. У таких умовах стратегічним вектором реформування вищої освіти повинно бути розширення прав ВНЗ у фінансовій та академічно-організаційній сферах («якщо не здатен реально допомогти, дай свободу»). До пріоритетних завдань вищої професійної туристичної освіти України належать такі:

наблизити зміст та якість освітніх послуг до вимог галузевого ринку праці за рахунок зростання ролі практичної підготовки студентів, удосконалення навчальних планів, програм і навчальної літератури, залучення до навчального процесу кращих практиків турбізнесу, підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу випускових кафедр та ін.;

обсяги підготовки фахівців повинні корелювати з науково обґрунтованим прогнозом розвитку галузевого ринку праці (логічно, аби останній став невід’ємною складовою Державної цільової програми розвитку туризму та курортів в Україні на період до 2022 року);

за рахунок варіативної компоненти навчального плану наблизити підготовку фахівців до особливих потреб місцевих ринків праці, спеціальних видів професійної діяльності, пов’язаних із профілем ВНЗ. Наприклад, підготовка фахівців з туризму в Національному авіаційному університеті відрізняється від інших вищих навчальних закладів міста Києва наступними особливостями: 1)навчальний план містить дисципліни, які відображають профіль вищого навчального закладу («Авіація і туризм», «Транспортні системи в туризмі», «Логістика в туризмі», «Глобальні дистриб’юторські системи в туризмі»). Це дозволяє готувати фахівців, які глибоко розуміють зв’язки між розвитком транспорту і туризму, володіють сучасними технологіями бронювання авіаквитків, технологіями обслуговування авіатуристів тощо; 2)підготовка таких фахівців адаптована до потреб столиці України, де інтенсивно розвиваються аеропорти «Бориспіль» і «Київ» (Жуляни) і стабільно зростають обсяги туристичних авіаперевезень;

розвивати міжнародне співробітництво, вивчати та опановувати досвід кращих іноземних університетів, виборювати гранти міжнародних фондів і програм, укладати й реалізовувати двосторонні договори про співпрацю, залучати до українських ВНЗ іноземних студентів, ширше публікувати наукові праці за кордоном тощо.

195

Бутузов А. Г. Москва

ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ЭТНОКУЛЬТУРНОГО ТУРИЗМА

В ПРОМЫШЛЕННЫХ РЕГИОНАХ (НА ПРИМЕРЕ ДНЕПРОПЕТРОВСКОЙ ОБЛАСТИ УКРАИНЫ)

Путешествия на действующие или закрытые промышленные предприятия

не относятся к массовым видам туризма, исчисляясь лишь несколькими процентами от общего объема международных туристских поездок. Тем не менее, в мире к настоящему времени сложилось около полусотни довольно известных туристских дестинаций с ведущей или значительной ролью индустриального туризма. Внушительный производственный потенциал, унаследованный от советского периода и сохраненный в минувшие десятилетия, может послужить материальной базой к развитию этого специального вида путешествий в некоторых из индустриальных центров Украины.

Наличие плеяды успешно функционирующих производств вселяет осторожный оптимизм относительно перспектив Криворожского района Днепропетровской области на поприще промышленного туризма. Заявленный в октябре 2012 г. Городским Советом курс на всемерное поощрение этого специального вида туризма закреплен в краткосрочной городской программе по стимулированию сферы туризма (2013г.). Согласно проекту, украинские и иностранные визитеры в скором времени получат доступ на почти двести объектов и памятных мест Кривого Рога.

В ходе проведения обозначенной стратегии Криворожский район неминуемо столкнется с сильной конкуренцией со стороны других мощных центров. Среди достойных претендентов на звание ведущего очага современного индустриального туризма в Украине особо выделяется многомиллионный Харьков — крупнейший промышленный узел национального масштаба, лидер деловой и туристской активности на востоке страны. Неслучайно в недалеком будущем в приграничных районах Харьковской и Белгородской областей планируется создать совместный российско-украинский туристский кластер.

У наших современников тяжелая индустрия, в особенности предприятия-гиганты, которыми так славится Кривой Рог, чаще всего ассоциируется с экологическим неблагополучием, угрозой физической безопасности и социальными язвами. Путешественники в большинстве случаев предпочитают посещать средневековые штольни, рудники, шахты, заброшенные старательские городки. Самую яркую эмоциональную реакцию, в первую очередь, у детей, вызывает посещение шоколадных и молочных фабрик, мастерских по изготовлению игрушек и т.д. [6]. Доминирование пищевой и легкой промышленности среди профильных отраслей создает преимущества средним и малым городам Западной и Центральной Украины в их борьбе с конкурентами на востоке страны за внимание соответствующей целевой аудитории.

196

Казалось бы, очевидное своеобразие туристских ресурсов априори определяет одностороннюю ориентацию Кривого Рога на индустриальный туризм. Но гипертрофированная роль промышленного туризма, в ущерб прочим видам путешествий, чревата серьезными осложнениями для туристского имиджа, стагнацией сектора гостеприимства в промышленных регионах с богатыми историко-культурным наследием.

Разработка и проведение эффективной городской туристской политики предполагает учет общенациональных и региональных трендов в туристской сфере. Самым перспективным направлением развития внутреннего и въездного туризма в Днепропетровской области ныне официально признан «зеленый» туризм [7]. Но органам исполнительной и законодательной власти, профессиональным организаторам поездок и их контрагентам в регионе не стоит уповать на быстрые позитивные сдвиги в сегменте природно-ориентированных путешествий. Примем во внимание высокие показатели урбанизации населения (83% в области против 68% в среднем в Украине), чрезвычайно высокий уровень хозяйственного освоения и трансформации естественных экосистем под действием тяжелой промышленности, сельского хозяйства и транспорта. Сдерживающее влияние на динамику «зеленого» туризма будет оказывать соперничество с Крымом и Карпатами — признанными национальными дестинациями лечебно-оздоровительного, спортивного и экологического туризма. Сопоставление даже с соседними территориями по количеству природных национальных парков и заповедников, численности организованных и стихийных экологических туристов также не в пользу Днепропетровской области. Вероятно, по этим причинам региональные туроператоры привнесли в определение «зеленого» туризма выраженный этнокультурный контекст.

Разнообразие и специфичность историко-археологических и этнографических ресурсов территории может побудить региональных организаторов путешествий обратиться к этнокультурному туризму, объединяющему различные формы познания многообразия этнокультурной сферы [5]. Обретение имиджа одной из первых дестинаций на востоке страны, активно продвигающей этнокультурный туризм, послужит несомненным конкурентным преимуществом Днепропетровской области. Шансы на успешную реализацию проектов стимулирования этнокультурного и смежных с ним видов туризма заметно возрастут, если этнокультурная составляющая станет неотъемлемой частью региональной туристской стратегии.

Автор предлагает, кардинально не меняя парадигмы туристского развития Днепропетровской области, существенно расширить спектр туристских предложений за счет целостных этнокультурных туров и программ, органичного включения этнокультурных элементов в существующие, либо новые туристские продукты. На раннем этапе оптимально следовать второму варианту, поскольку потребуется несколько лет для полноценного становления соответствующего рыночного сегмента. Туроператорам необходимо приучить клиентуру к подобным инициативам, к формам обращения и приемам позиционирования этнокультурных предложений.

197

Стремление растущего в абсолютном и удельном выражении числа людей постичь различные культуры рассматривается в качестве долгосрочной парадигмы глобального рынка туризма [1]. Но предпочтительный выбор этнокультурной тематики, как одного из главных направлений долгосрочной туристской деятельности в Днепропетровской области, продиктован не столько данью мировой моде последних десятилетий, сколько наличием богатого и хронологически разнородного историко-культурного наследия. В частности, в Украине и за ее пределами заслуженной репутацией эталона украинской этничности пользуется днепровское казачество. Мировую известность получила история скифов и сарматов. Днепропетровской области даже приписывают едва ли не безоговорочное лидерство по количеству курганов (и их остатков) на всем евразийском пространстве. Показательно, что фонды областного исторического музея — одного из крупнейших учреждений этой категории в стране — укомплектованы артефактами, найденными преимущественно в самом регионе и в сопредельных районах.

Но, несмотря на изобилие историко-археологических и этнографических ресурсов, Днепропетровская область не выделяется, даже на фоне соседних регионов, их исключительным богатством, а главное, уникальностью. Так, претендовать на продвижение казацкой или скифо-сарматской тематики может, к примеру, Запорожье. Более того, поражает ограниченное туристско-экскурсионное использование историко-культурных, этнографических и археологических памятников в регионе. В рейтинге более чем двадцати самых известных и посещаемых туристами историко-археологических достопримечательностей Украины отсутствуют объекты Днепропетровской области [7]. Не преуспел регион и в строительстве столь популярных в мире этнографических деревень, этнопарков и этнокультурных центров.

Учитывая количественные и качественные параметры этнокультурных ресурсов, субъектам этнокультурного туризма в Днепропетровской области необходимо в кратчайшие сроки актуализировать межрегиональное сотрудничество. Тесная координация усилий с коллегами из Черкасской, Запорожской, Николаевской и Херсонской областей позволит туоператорам из Днепропетровской области успешнее формировать и позиционировать новые туры и программы. Отмеченное еще с глубокой древности своеобразие этнокультурной среды Среднего и Нижнего Приднепровья может найти свое достойное отражение в туристском проекте «Днепровский путь».

Думается, в рамках этого гипотетического туристского маршрута будут интегрированы десятки различных объектов в нескольких областях страны. В частности, историко-археологический заповедник «Каменная могила» (Запорожская область), с поражающими воображение петроглифами, может стать опорным каркасом для воссоздания образа жизни тамошних обитателей от позднего палеолита до средневековья включительно. Поблизости от культового комплекса для посетителей можно обустроить визит-центр, серию тематических павильонов и объекты инфраструктуры.

198

Мотив культурно-генетической преемственности между скифами и запорожским казачеством получил некоторое звучание в национальном заповеднике-острове «Хортица», в экспозиции «Скифский стан» (Запорожская область) [7]. Фрагментарно и тенденциозно (через призму контактов с античной цивилизацией) представлен скифо-сарматский мир в экспозициях историко-культурных заповедников «Ольвия» (Николаевская область) и «Херсонес Таврический» (Республика Крым).

Участие региона в эффективной межрегиональной туристской интеграции должно опираться на взаимовыгодное сложение инфраструктурного, музейного и академического потенциалов наиболее экономически развитых районов Днепропетровской области — Днепропетровского и Криворожского. Это позволит снизить конкуренцию между столь различными по структуре туристских ресурсов административно-культурной и индустриальной столицами региона, дополнив их туристскую инфраструктуру и расширив возможности туроперейтинга.

Путешествия с этнокультурными целями представлены несколькими видами туризма — этническим, этнографическим, эколого-этнографическим, ностальгическим, этно-познавательным и туризмом образа жизни [5]. Направления этнокультурного туризма, в зависимости от конкретных условий туристской дестинации, могут существенно варьироваться по своему потенциалу к развитию, динамикой роста, специфике клиентуры и прочее.

Этнический туризм, предполагающий изучение этногенеза тех или иных этнических групп и стандартных форм их этнического бытия, в Днепропетровской области следует продвигать, основываясь на богатых экспозициях ряда музеев регионального центра. Полагаем, магистральной идеей этнического туризма в области может стать тезис об изначальной культурной самобытности и преемственности в этнокультурном развитии украинского народа при значительном вкладе межэтнических контактов в процесс формирования его этнического облика.

Этнографическому туризму априори приписывают тяготение к сельской местности. С учетом результатов масштабной индустриализации и высокой степени социокультурной урбанизации сельского населения, большинство аграрных районов Днепропетровской области не отличаются высокой степенью сохранности этнографического комплекса. Это дает основание считать этнографический туризм, как путешествия с целью приобщения к модальным формам доиндустриальной материальной и духовной культуры народа, не столь перспективным к развитию. Но это не исключает самой возможности создания соответствующих программ, инкорпорирующих уцелевшие фрагменты этнографической эпохи.

Менее радужны перспективы в регионе весьма эколого-этнографического туризма, поскольку его успешное развитие базируется на системе традиционного (этнографического) природопользования. Дремлющим потенциалом к росту характеризуется довольно популярный во многих странах мира ностальгический туризм. Украина в целом и Днепропетровская область, в частности, с конца ХIХ столетия и вплоть до настоящего времени выступает источником массовых миграций. По некоторым данным, каждый шестой этнический русский в

199

России, а в городах миллионерах — каждый пятый — имеет украинское (или частично украинское) происхождение, а во многих случаях, также частично украинскую идентичность [4]. В отличие от путешественников из Северной Америки или Зарубежной Европы, ностальгические туристы из России прибывают в регион почти исключительно стихийно. По крайней мере, автору не удалось найти упоминаний о деятельности профессиональных организаторов туризма в указанном сегменте.

Некоторым потенциалом к росту обладает этно-познавательный (этно-ландшафтный) туризм. Преимущество этого подвида этнокультурного туризма заключается в возможности активного обращения к проблематике природопользования. При этом ретроспективный экскурс во взаимоотношения человека и природы не ограничен доиндустриальной стадией развития. Это позволяет использовать в качестве объектов изучения все имеющиеся типы ландшафтов, включая весьма распространенные в Днепропетровской области промышленные и рудеральные территории. Днепропетровск и Кривой Рог, выделяясь выгодным транспортно-географическим положением, величиной гостиничного фонда и количеством объектов аттрактации, могут явиться отправными точками радиальных этно-познавательных туристских маршрутов и экскурсионных программ.

В эпоху первых советских пятилеток 20-30-х гг. ХХ века официальная пропаганда преуспела в деле романтизации образа многолюдных промышленных центров и рабочих поселков. Но по мере угасания в широких народных массах энтузиазма, радужных надежд на быстрое и непрерывное улучшение качества жизни, общественное сознание в бывшем Советском Союзе становилось все более индифферентным к своеобразию современного стиля жизни, едва уловимым специфическим чертам ментальности и бытового уклада горожан. В отличие от большинства стран СНГ, социокультурный туризм (туризм современного образа жизни) в постиндустриальных и во многих динамично развивающихся странах пользуется растущей популярностью. Это позволяет относительно благоприятно оценить перспективы въездного социокультурного туризма в Днепропетровскую область из стран Зарубежной Европы, Северной Америки и Азиатско-Тихоокеанского региона. Несомненное достоинство этого подвида туризма заключается в возможности использования даже сравнительно небольшой территории (конкретного города или городского квартала).

Среди всех подвидов этнокультурного туризма в Днепропетровской области наивысшим, поистине неисчерпаемым, ресурсным потенциалом к динамичному развитию располагает туризм образа жизни (ретротуризм), связанный с реконструкциями образа жизни культур минувших эпох. Гипотетически, едва ли не каждая обитаемая в прошлом, но особенно богатая историческими событиями, археологическим материалом и сохранившимися памятниками архитектуры территория, при наличии соответствующей туристской инфраструктуры и эффективного продвижения может рассматриваться как «полигон» для создания и реализации множества вариаций новых туристских продуктов.

200

Некоторое увлечение региональных организаторов ретротуризмом позволит сбалансировать структуру туристского предложения на рынке познавательного туризма, представить потребителю в лучшем свете имеющийся этнокультурный потенциал региона. Стоит категорически избегать излишней политизации и намеренной экстраполяции событий давнего прошлого на нынешнюю реальность. В этой связи отметим, что Гуляйполе (Криничанский район) — родное село Нестора Махно — стало в последние годы новым и довольно значительным центром притяжения туристов и экскурсантов. Бесспорно, события первой мировой войны и последующего гражданского противостояния имеют особое значение для восприятия нашими современниками новейшей истории Украины. Но гипертрофированное внимание организаторов туризма к фигуре легендарного практика анархизма, к тематике братоубийственной войны 1918-1921 гг. чрезмерно утрирует богатую на события и материальные свидетельства тысячелетнюю историю Среднего Приднепровья и Украины в целом. Существует опасность закрепления в сознании значительной части потенциальных визитеров в Днепропетровскую область искаженного, утрированного понимания всей сложности исторического процесса на территории современной Украины.

В последние годы, согласуясь с ростом скрытого спроса со стороны платежеспособной публики на посещение объектов аттрактации, глобальная тенденция к расширению сети новых тематических парков затронула Украину [2]. Но к настоящему времени в стране отсутствуют полноценные комплексные этнокультурные тематические (развлекательные) парки (в дальнейшем именуемые ЭТП). Днепропетровская область могла бы выступить в роли пионера общенационального движения за создание подобных объектов. При выборе конкретного участка под строительство ЭТП следует принять во внимание фактор транспортно-географического положения местности-кандидата. Полагаем, логично разместить ЭТП в зоне взаимного тяготения Днепропетровска и Кривого Рога, к примеру, в уже упомянутом Криничанском районе, принимая в расчет некоторую популярность среди путешественников этой части Днепропетровской области.

Хотелось бы предостеречь потенциальных организаторов ЭТП в Днепропетровской области от попытки полномасштабного отражения этнографического колорита различных регионов страны. Выполнение указанной задачи будет сопряжено с рядом объективных трудностей, прежде всего, из-за отсутствия полной и непротиворечивой информации, дефицита коллекций аутентичных предметов и т.д. Тем более что не исключено появление в недалеком будущем вблизи Киева, по аналогии со многими зарубежными столицами, этнокультурного тематического парка (с красноречивым названием, вроде «Украина в миниатюре», или «Моя Украина»), посвященного различным периодам и эпохальным событиям национальной истории, этнокультурным особенностям различных историко-культурных районов страны.

Во избежание излишней конкуренции с гипотетическим столичным этнокультурным парком, при создании ЭТП в Днепропетровской области целесообразно, особенно на первых порах, позиционировать, главным образом,

201

этнокультурные региональные сюжеты, перекликающиеся с общеизвестными событиями и важными хронологическими этапами национального и международного значения. В частности, представляется плодотворной идея продвижения регионального своеобразия скифской культуры. Ядро расселения наиболее влиятельных в военно-политическом отношении «царских» скифов приходилось на территорию нынешней Днепропетровской области и прилегающие районы.

Полагаем, организаторы туризма в Днепропетровской области должны обратить внимание на сюжетные линии, ранее неизвестные любопытствующей публике, либо не получившие должного отражения в художественной и специальной литературе, кинематографе. При этом необходимо наличие, если не уникальности, то выраженной специфики этнокультурного материала, доказательства разнообразных связей с населением соседних и отдаленных земель, начиная с глубокой древности до наших дней, с акцентом на сходство, параллели и отличия в культурах минувших эпох. В целом ряде случаев дефицит достоверных сведений о конкретной культуре может быть в некотором роде компенсирован умелым использованием объектов аттрактации и анимационных приемов.

В рамках раздела «Древняя история региона» в каждом из отдельных павильонов ЭТП может получить отражение материальная и духовная культура ранних насельников территории в контексте межкультурных связей. При выборе тем для реконструкций можно руководствоваться принципом конвергенции социально-экономического, политического и этнокультурного развития Северной Евразии и Юго-восточной, отчасти Центральной Европы. С одной стороны, стоит показать регулярные, а главное, всеобъемлющие тысячелетние связи Среднего Приднепровья с обширным сухопутным пространственным массивом, лежащим к востоку — в пределах нынешней России и стран Центральной Азии, в первую очередь, Казахстана. С другой стороны, необходимо проследить столь же тесные культурные, экономические и политические контакты древних насельников Среднего Приднепровья с Балканами и Дунайской областью. Достаточно вспомнить о трипольцах — самых известных из числа ранних насельников Украины — носителях наречий, родственных языкам даков и гетов Балканского полуострова.

Наличие в Черкасской области уникального историко-культурного заповедника «Трипольская культура», — наиболее полно демонстрирующего различные стороны образа жизни соответствующей общности, позволит при создании регионального ЭТП сделать больший акцент на роли (андрониковцев, срубников), пришедших с территории Волго-Уральского региона. Реконструкция характерных черт кросскультурного взаимодействия трипольцев с более поздними пришельцами — носителями языков иранской группы — позволит визитерам парка осознать важность становления самобытного культурного комплекса, некоторые черты которого впоследствии были унаследованы традиционной украинской культурой.

В главных историко-культурных заповедниках Украины исторические темы, позволяющие связать историческое и этнографическое наследие украинского народа с тюркскими группами — хазарами, печенегами и кипчаками — не нашли

202

должного выражения. Эту лакуну можно заполнить в рамках регионального ЭТП. Интеграция обширного исторического, археологического, этнографического и генетического материала позволит, основываясь на типологических чертах степных сообществ, как номадов, так и аграриев, продемонстрировать гостям ЭТП яркое своеобразие региональных культур, бытовавших в пределах Днепропетровской области.

Активное привлечение зарубежного, в первую очередь, западноевропейского опыта организации ЭТП не означает слепого копирования интерпретации исходного материала. Так, в ходе реконструкции древнеримского наследия в рамках соответствующего павильона ЭТП можно без тенденциозности, с соблюдением исторической достоверности показать, как очевидные экономические и культурные достижения, так и негативные стороны экспансии Древнего Рима в степные и лесостепные области современной Украины. Для массового сознания наших современников осталась практически незамеченной роль Среднего Приднепровья в сдерживании экспансии Римской империи в степные и лесостепные области Северной Евразии. Не меньший интерес у публики может вызвать реконструкция этнокультурного облика групп, входивших в знаменитую черняховскую археологическую культуру. С учетом значительного участия готов в становлении этого культурного феномена, воссоздание соответствующих укрепленных поселений может найти широкий отклик у европейских и североамериканских туристов.

Второй раздел экспозиции стоит посвятить месту Днепропетровской области в контексте этнической украинской и шире — национальной культуры. Опираясь на достоверные реконструкции, в нескольких павильонах можно умело раскрыть своеобразие материальной и духовной культуры жителей этой территории на протяжении ХIV-ХХ веков. Следует опираться на широко известное этнографическое наследие региона — признанный мировой бренд — атрибутику днепровской «вольницы» (одежду, обувь, прически, пищю и т.д).

В составе подобных туров и программ элементы гастрономического туризма можно преподнести с акцентом на эволюцию этнической и региональной кухни жителей региона. Благодаря методам археологии и физической антропологии можно получить относительно достоверные данные о пищевых пристрастиях и рационе предшествующих обитателей территории. Вероятно, значительной части гостей ЭТП придется по вкусу реконструкции повседневных, праздничных и ритуальных блюд скифской, сарматской, древнеримской, гуннской эпох. Привлекательной для любителей дегустаций может показаться также сопоставление фрагментарно воссозданных хазарской, печенежской и половецкой кухни с кулинарными традициями кочевников-казахов.

Третий раздел ЭТП «Образ жизни древних металлургов» символизирует идею максимальной конвергенции между такими различными по своей природе видами путешествий, как этнокультурный и индустриальный туризм. Экспозиция может максимально полно и достоверно отображать различные стороны бытовой и ритуальной жизни насельников Приднепровья с энеолита до

203

наших дней. При этом центральное место в реконструкциях соответствующего раздела может занять последовательный ряд детально воссозданных металлургических технологий от глубокой древности — эпохи энеолита, бронзового и железного века — до наших дней. Отметим, что территория Днепропетровской области входила в состав Балкано-Карпатской и Циркумпонтийской металлургических провинций, охватывавших в энеолите и в раннем бронзовом веке обширные территории — соответственно от Среднего Подунавья до Средней Волги и Черноморский бассейн [3]. При этом достижения в области металлургии стоит позиционировать, не иначе, как катализатор социально-экономических, политических и культурных изменений в древних обществах.

Список литературы 1. Александрова А.Ю. Международный туризм: Учебник для вузов. М.: Аспект Пресс,

2002. — 470 с. 2. Александрова А.Ю., Сединкина О.Н. Тематические парки мира. Учебное пособие. —

М.: КНОРУС.. 2011. — 208 с. 3. Археология. Учебник [Текст] / Археология. Учебник. Ред. В.Л. Янина. — М : Изд-во

МГУ, 2006. — 608 с. — 5000 экз. 4. Баранов, С. Д., Конов, Д.В. Русская нация. Современный портрет [Текст] / С. Д.

Баранов, Д.В. Конов ; — М.: «Миттель Пресс», 2009. — 536 с.: ил. — 100 экз. 5. Бутузов, А. Г. Этнокультурный туризм. Учебное пособие. М: «КноРус», 2013. — 248 с. 6. rusotourism.ru (Промышленный туризм – это путешествия на действующие

производства). 7. ru.wikipedia.org (список историко-культурных заповедников Украины).

Савчук А. В. Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ІДЕЇ ТУРИСТИЧНОГО БРЕНДУ МІСТА КРИВИЙ РІГ

У статті розкрито поняття «бренд міста», проаналізовано сучасний імідж міста Кривий

Ріг. Розглянуто особливості та можливості формування бренду міста, запропонована ідея туристичного бренду для Кривого Рогу.

Ключові слова: брендинг міста, туристичний бренд, індустріальний туризм, ідея бренду міста.

Савчук А.В. Проблема разработки идеи туристического бренда города Кривой Рог В статье раскрыто понятие «бренд города», проанализирован современный имидж

города Кривой Рог. Рассмотрены особенности и возможности формирования бренда города, предложена идея туристического бренда для Кривого Рога.

Ключевые слова: брендинг города, туристический бренд, индустриальный туризм, идея бренда города.

Savchuk A.V. The problem of developing the idea of a tourist brand of the city Krivoy Rog The article reveals the concept of «the city brand», deals with the contemporary image of the

city Krivoy Rog. The article describes the features and possibilities of formation of a brand of the city, proposes the idea of a tourist brand for Krivoy Rog.

Keywords: city branding, tourist brand, industrial tourism, city-brand idea.

204

В сучасну епоху постіндустріального інформаційного суспільства, усі, без виключення, сфери нашого життя відрізняються швидкістю і динамічністю. Те, що сьогодні вважається інноваційним – вже завтра може стати застарілим. Сьогодні наявність багатих природних ресурсів чи вдале географічне положення не завжди буде запорукою економічної успішності міста чи регіону. У ХХІ столітті міста, як основні «локомотиви» розвитку територій, вступають в жорстку конкурентну боротьбу.

«Міста – це актори, а бренди – це їх ролі» − саме таку, образну, і, разом з тим, влучну характеристику поняття брендингу міст дає російський географ Д.В. Візгалов. Розвиваючи цю думку, можна зауважити, що актори (міста) трапляються більш або менш талановиті, але вирішальну роль у спектаклі (брендингу) відіграє якість, яскравість та привабливість написаної ролі (бренду) для конкретного міста-актора. І сценаристом у цьому процесі має виступити виключно інтелектуальна та культурна еліта того міста, бренд якого створюється.

Ідея перенесення маркетингових і брендингових технологій в царину географії та урбаністики вперше з’явилась в середині 1990-х років. Саме тоді стають популярними поняття «маркетинг місць», «брендинг територій». Хоча, мудрі правителі завжди займались (хоч і інтуїтивно) територіальним маркетингом. Як приклад можна привести слоган часів Київської Русі: «Київ – мати міст руських» [4].

У чому ж зміст та специфіка поняття «бренд міста»? Один з провідних світових спеціалістів в сфері брендингу, Саймон Анхольт,

максимально стисло говорить, що бренд міста – це його конкурентноспроможна ідентичність. Досить цікаве визначення терміну дає Дж. Хілдрет: «бренд міста – це психологічний феномен, який вислизає від логічного аналізу, але який незбагненним чином приносить цілком реальні економічні вигоди авторам ідеї цього бренду».

Нарешті, вже згадуваний нами Д.В. Візгалов визначає бренд міста як міську ідентичність, системно виражену в яскравих і привабливих ідеях, образах, що знаходить максимально повне і адекватне відображення в іміджі міста [1, с. 41]. Ключовим тут є слово «системно», яке наголошує на тому, що брендинг територій – цілеспрямований, логічно керований і системний процес.

Також Д.В. Візгалов у своєму визначенні зачіпає ще одне важливе для нас поняття – поняття іміджу міста. Імідж міста виявляється насамперед у тому, як сприймається місто поза його межами. Створення позитивного іміджу для міста є чи не головною метою брендингу. З іншого боку, негативний імідж міста може становити суттєві проблеми для його успішного просування.

Спробуємо розглянути деякі аспекти формування концепції туристичного міського бренду для Кривого Рогу.

Якщо говорити про географічний образ міста, то він у свідомості українців вже більш-менш склався. У засобах масової інформації Кривий Ріг часто згадується як «місто руди і металу», «український Клондайк», «залізний Вавилон» і т.п.

205

Дж. Хілдрет пропонує вимірювати якість іміджу міста по двом шкалам («осям Хілдрета»): популярність міста і любов до міста. Як наслідок – місто може потрапити в поле одного з чотирьох секторів, утворених цими осями (Рис. 1).

Рис. 1. Оцінка якості сучасного іміджу міста Кривий Ріг.

На нашу думку, імідж міста Кривий Ріг, принаймні на сьогоднішній день,

знаходиться в четвертому секторі. На думку Дж. Хілдрета, це найприкріший варіант для міста, коли його імідж є негативним, і до того ж – несправедливим і незаслуженим, гіршим від реальності, так як вибудований він частково на стереотипах і домислах. Сучасний імідж нашого міста має ряд негативних рис, серед яких: - несприятливий екологічний стан території; - складна криміногенна ситуація в місті; - низький культурний розвиток міста; - поширення несприятливих соціальних явищ (наркоманія, СНІД, проституція).

Очевидно, що ці риси, які, до того ж, посилені в свідомості потенційних споживачів бренду усталеними стереотипами, створюють суттєві перешкоди на шляху до створення привабливого бренду нашого міста. Звісно, для розробки адекватної концепції бренду необхідні більш детальні маркетингові дослідження існуючого іміджу міста. Поступово ми підходимо до ще одного важливого поняття – ідеї бренду міста. Джерелом такої ідеї, на думку багатьох дослідників, є так званий «креативний клас», що формується на стику творчої та інтелектуальної еліти міста. Народження ідеї бренду – найскладніший і найвідповідальніший момент в процесі брендингу території, який потребує адекватного усвідомлення міської ідентичності і виділення з неї тих специфічних рис, які зможуть вразити, здивувати, зацікавити потенційних споживачів бренду. Паралельно треба визначити цільову аудиторію брендингу, тобто для кого планується створення бренду.

206

Повертаючись до нашого міста, ми, спираючись на дослідження деяких сучасних українських географів, ризикнемо припустити, що ідея бренду міста Кривий Ріг має грунтуватись на розвитку в регіоні туризму, зокрема – індустріального. Відповідно, цільовою аудиторією міського бренду мають стати активні туристи (як українські, так і з інших країн). Індустріальний туризм – це організація регулярних туристичних турів на діючі (або на раніше діючі) промислові підприємства [1, с. 122]. Першим запросив туристів на своє виробництво американський завод по виготовленню віскі «Jack Daniel’s» ще у 1866 році. На сьогодні ж, ні для кого не є секретом той факт, що промисловий туризм у світі стає все більш популярним, так як він надає туристам нові, нестандартні враження. Активна, більш ніж столітня, розробка залізорудних (та деяких інших) родовищ на Криворіжжі створила багаті і, що найголовніше – унікальні (а іноді – й ендемічні) умови для розвитку тут індустріального туризму. Так, професор Г.І. Денисик відзначає, що саме Кривбас є самим унікальним регіоном, з точки зору набору і територіальної структури антропогенних ландшафтів [2]. Інший авторитетний досілдник і активний лобіст Кривбасу як центру індустріального туризму – В.Л. Казаков високо оцінює потенціал Криворіжжя для цілей промислового і екстремального туризму, зокрема таких його підвидів, як скелелазіння, спелеостологічний та шахтний туризм, дайвінг, дельтапланеризм і ін. Для екстремального туризму самими цінними обєктами на території Кривбасу виступають гірничопромислові ландшафти – відвали, кар’єри, шахтні провали, розкриті шахтні порожнини, підземні порожнини працюючих та законсервованих шахт, гідровідвали-шламосховища гірничо-збагачувальних комбінатів [2]. З досвіду проведення екскурсій містом для гостей з інших куточків України, автор даної статті помітив одну цікаву рису – стосовно того, що саме найбільше вражає туристів у Кривому Розі. І це навіть не індустріальні об’єкти чи унікальні гірничопромислові ландшафти. Найбільш вражаючим (і зовсім несподіваним) для них є той факт, що в нашому місті дивним для них чином співіснує потужна індустрія з добре збереженими ділянками природних ландшафтів. Туристи зовсім не очікують побачити в нашому місті широкі балки зі збереженою природною степовою рослинністю, чи цілі комплекси мальовничих скельних виходів по берегах криворізьких річок. Крім того, гостей міста також дивує порівняно велика кількість історико-культурних та архітектурних пам’яток на території Кривбасу. Ці спостереження наштовхують на думку, що в основу ідеї бренду нашого міста можуть лягти саме ось ці «криворізькі контрасти». Адже сьогодні, щоб сформувати і зберегти туристичну привабливість регіону, туриста необхідно якнайкраще здивувати, вразити, чи, навіть, «шокувати». І вплив на емоційну сферу туриста через контрасти, за принципом «поєднання непоєднуваного» – може бути безпрограшним варіантом. Ідею туристичного бренду міста Кривий Ріг можна зобразити у вигляді наступної схеми (Рис. 2). На ній зображено три блоки туристичної привабливості

207

нашого міста. Основний з них, позначений на схемі словом «Індастріал» – включає в себе об’єкти індустріальної спадщини, гірничопромислові ландшафти, діючі промислові підприємства і т.п. Другий блок, позначений словом «Природа» – охоплює об’єкти природно-заповідного фонду та ділянки природних ландшафтів в межах Криворіжжя. Третій блок: «Культура» – включає в себе пам’ятки історії, архітектури, культури, а також культурне і мистецьке життя міста. Саме між цими блоками, в зоні їх стику, формуються «контрасти», які здійснюють сильний вплив на туриста.

Рис. 2. Схема ідеї туристичного бренду міста Кривий Ріг.

Прикладів подібних «туристичних контрастів» на території Криворіжжя

багато. Найяскравіший з них: Криворізький ботанічний сад, перлина садово-паркового мистецтва України, що створений буквально «під стінами» потужного Північного гірничо-збагачувального комбінату.

Для розвитку даної ідеї бренду міста важливо відшукати та відповідним чином оформити всі місцеві «туристичні контрасти». Ми пропонуємо розробляти на їх основі міські тури та екскурсії. Для прикладу можна навести варіант стислого сценарію одноденної екскурсії містом Кривий Ріг:

● Контраст № 1. Екскурсія на Північний гірничо-збагачувальний комбінат – найбільший

ГЗК в Україні. Відвідування Криворізького ботанічного саду, в якому зібрано близько

3 тисяч видів, форм та сортів рослин. ● Контраст № 2. Огляд карєру «Першотравневий» – найглибшого залізорудного кар’єру

Європи.

208

Екскурсія в унікальний резерват цілинної степової природи – балку Північну Червону.

● Контраст № 3. Екскурсія на металургійний комбінат «Арселор Міталл Стіл». Екскурсія «старим містом» – історичним центром Кривого Рогу. Завершити екскурсійну програму можна, відвідавши виставу

криворізького театру «Академія Руху», або ж побувавши на літературному вечорі криворізьких поетів.

Такий підхід до організацій міських турів забезпечить, на нашу думку, потужний синергетичний ефект від екскурсій за відомою формулою:

1 + 1 = 3 Щоправда, в нашому конкретному випадку («індастріал» + «природа» +

«культура»), дана формула набуває вигляду: 1+1+1 = 4. Окремо варто зупинитись на культурній складовій ідеї міського бренду.

Кривий Ріг відзначається досить насиченим культурно-мистецьким життям. В місті працює багато талановитих письменників, музикантів, поетів та художників, в творчому доробку яких є твори (вірші, картини, фото), які дуже влучно

підкреслюють сутність та ідентичність нашого міста. Дані твори можна вдало використовувати для розробки і просування міського бренду, популяризації міста як культурного центру. Прикладом вже можна назвати щорічний літературний фестиваль «Руді Тексти», який проходить у Кривому Розі і збирає іменитих літераторів з усієї України і з-за кордону. І, що найцікавіше, і в назві, і в офіційній емблемі (рис. 3) даного фестивалю робиться акцент на міській ідентичності.

Рис. 3. Емблема фестивалю «Руді тексти», що

підкреслює міську ідентичність Кривого Рогу. Взагалі, до процесу формування концепції

туристичного бренду нашого міста необхідно залучати культурну еліту міста, в тому числі соціально активну і творчу молодь, яка здатна до креативних і нестандартних ідей. Адже, за переконанням Чарльза Лендрі, автора концепції «креативного міста», саме культура підказує творчі, нестандартні рішення [3, с. 33]. Бажаним кроком може бути створення «Банку креативних ідей Кривого Рогу» на кшталт британського проекту «Global Ideas Bank».

Надзвичайно важливо для формування концепції туристичного бренду Кривого Рогу – знаходити унікальні, ендемічні феномени, ті, які могли б стати «візитними картками» для території. Такими можуть бути, наприклад, затоплені гранітні кар’єри, що справляють грандіозне враження на туристів, або ж місцевий «криворізький архітектурний стиль», відкритий нещодавно місцевими дослідниками.

209

Підсумовуючи усе вищевикладене, варто наголосити, що брендинг місць в сучасних реаляіх – це процес, спрямований, в першу чергу, на створення виразних акцентованих вражень. Сьогодні презентувати своє місто необхідно яскраво, творчо і нестандартно. І у міста Кривий Ріг є всі передумови для того, щоб перетворитись в успішний і неординарний туристичний бренд: унікальні туристичні ресурси і потужний людський потенціал.

Список використаних джерел 1. Визгалов Д.В. Брендинг города. – М.: «Институт экономики города», 2011. – 160 с. 2. Казаков В.Л. Потенціал Криворіжжя для цілей екстремальних видів туризму //

Географічні дослідження Кривбасу: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. – Вип. 4. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. – с. 146-152.

3. Лэндри Ч. Креативный город. – М.: «Классика-ХХI», 2011. – 399 с. 4. Сметанников М.М. Брендинг городов и регионов: зарубежный опыт и перспективы

развития в России // Инициативы ХХI века. – № 04-05. – 2011, с. 22-26.

Сметана О. М., Красова О. О., Долина О. О. Криворізький ботанічний сад НАН України

ОБ’ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ БОТАНІКИ ТА ЕЛЕМЕНТИ ЕКОМЕРЕЖІ

КРИВОРІЗЬКОГО РЕГІОНУ ЯК АСПЕКТИ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ Розглянуто передумови і можливості розробки екскурсійних маршрутів по техногенних ландшафтах Кривбасу, які включатимуть об’єкти біологічної рекультивації та техногенні відновлювані елементи екологічної мережі. Підкреслене значення високого рекреаційно-туристичного потенціалу існуючих і створюваних техногенних заказників. Ключові слова: промислова ботаніка, екологічна мережа, техногенні ландшафти, рекультивація, індустріальні біогеосистеми, еколого-промисловий різновид туризму.

Сметана А.Н., Красова О.А., Долина А.А. Объекты промышленной ботаники и

элементы экосети Криворожского региона как аспекты индустриального туризма Рассмотрены предпосылки и возможности разработки экскурсионных маршрутов по техногенным ландшафтам Кривбасса, которые будут включать объекты биологической рекультивации и техногенные восстановительные элементы экологической сети. Подчеркнуто значение высокого рекреационно-туристического потенциала существующих и перспективных техногенных заказников. Ключевые слова: промышленная ботаника, экологическая сеть, техногенные ландшафты, рекультивация, индустриальные биогеосистемы, эколого-промышленная разновидность туризма.

Smetana O.M., Krasova O.O. Dolyna O.O. The industrial botany objects and

econetwork elements in Kryvyi Rih region as aspects of industrial tourism Preconditions and feasibility of development of excursion routes on man-made landscapes Krivbass, that will include objects with bioremediation and technogenic recovery elements of the ecological network, was examined. The significance of high recreational and tourism potential of existing and future man-made preserves was accentuated.

Key words: Industrial botany, ecological network, technological landscapes, remediation, industrial biogeosystems, eco-industrial type of tourism.

210

Одним з напрямків індустріального туризму є екологічний, який передбачає ознайомлення з негативним впливом людини на гідрологічні, орографічні та аеросистеми [6]. Проте слід згадати і про «зворотну сторону медалі». Парадигма коеволюційного розвитку суспільства і природи потребує розроблення наукових основ взаємодії між компонентами системи суспільство - біосфера. Створення техногенних ландшафтів нині мусить іти синхронно із моделюванням стійких рослинних угруповань в умовах промислового середовища, що, власне, і становить окремий сектор проблем промислової ботаніки.

З огляду на історію становлення цієї нової галузі біологічної науки (70-ті роки ХХ – початок ХХІ ст.) [1, 3] Кривий Ріг по праву слід вважати одним із центрів її розвитку. У 1974 році з ініціативи директора Донецького ботанічного саду Є.М. Кондратюка на Криворіжжі засновано опорний пункт із оптимізації техногенних ландшафтів, що згодом перетворився на Криворізький ботанічний сад НАН України. Запропоновані науковим колективом прийоми біологічної рекультивації залізорудних відвалів впроваджені на 6 відвалах Кривбасу, а технології біологічного закріплення поверхні хвостосховищ і скосів їх дамб на – 3 хвостових господарствах. Нині у рамках наукової школи «топоморфологія та літохімія біогеосистем», що об’єднує молодих науковців відділу оптимізації техногенних ландшафтів КБС формується нове бачення рекультивації як процесу коригуючого управління розвитком екосистем [4]. Актуальними проблемами даної школи є програмування розвитку індустріальних біогеосистем, які виникають в результаті розробки родовищ корисних копалин, активізація та раціональне використання спонтанного їх розвитку.

Одним із недавніх підсумків діяльності ботанічного саду стало вручення його директору Мазур А.Ю. у складі авторського колективу Державної премії України в галузі науки і техніки 2008 року за роботу «Розробка та впровадження технологій відродження порушених гірничими роботами земель в якості елементів екологічної мережі». Серед теоретичних засад, обґрунтованих у руслі даної роботи, принципово новим є положення про техногенний парк як елемент екологічної мережі [8]. Розвиток ідей необхідності охорони та заповідання антропогенних ландшафтів [2] та залучення земель, порушених гірничовидобувними підприємствами до складу відновлюваних елементів екомережі [5] отримав конкретне втілення у регіональній цільовій програмі, затвердженій Дніпропетровською обласною радою [7]. Основним завданням Програми є забезпечення створення техногенних заказників «Кільцевий», «Інгулецький» та «Грушівський». Про високий рекреаційно-туристичний потенціал використання подібних обєктів свідчить 12-річний досвід функціонування одного з перших в Україні техногенних заказників – «Візирка» [9]. Нагальним є питання про надання статусу ландшафтного техногенного заказника території автомобільного відвалу Першотравневого РУ ВАТ «Північний ГЗК». В результаті інвентаризаційного обстеження цього об’єкту були виявлені високі показники біотичного і ландшафтного різноманіття, які дорівнюють аналогічним параметрам малопорушених природних екосистем.

211

Варто зауважити, що епізодичні екскурсії на територіях рекультивованих відвалів та хвостосховищ увійшли в практику співробітників Криворізького ботанічного саду невдовзі після його заснування. Контингент екскурсій складали студенти, учні старших класів, а головним чином – учасники наукових конференцій, які неодноразово проводилися на базі КБС НАН України. Існують і теоретичні розробки коротких маршрутів (наприклад, урок-екскурсія на автомобільний відвал Першотравневого рудника з метою надання школярам понять про вплив факторів середовища на розвиток рекультиванта – сосни кримської). Усі ці наробки потребують узагальнення та систематизації.

Зазвичай подібні маршрути розглядаються як напрямок екотуризму [10], але з теоретичної точки зору очевидним є формування комплексного різновиду туристичної діяльності – еколого-промислового.

Отриманий досвід дозволяє нам на сьогоднішній день розробити низку маршрутів тематичних екскурсій, як то:

«Ретроспектива і перспективи рекультивації техногенних ландшафтів»; «Природа знає краще!» (корегування спонтанного розвитку екосистем); «Відвальний сингенез: еволюція і революції у рослинному світі». Прикметно, що при проведенні суто ботанічних екскурсій цікавість у

учасників усіх вікових категорій викликають саме ті об’єкти, де вцілілі клаптики дикої природи співіснують з артефактами індустріальної спадщини (опори двох зруйнованих мостів у ландшафтному заказнику «Балка Північна Червона», діючий залізничний міст у балці Зеленій тощо) .

Як відомо, у сучасного жителя мегаполісу однією з найбільш витратних статей бюджету є активне дозвілля. Вагомими цінностями стають нові враження та відчуття; не останноьою у списку мотивації діяльності є і данина моді. Отже, слід сподіватися, туристичний бум на теренах промислового Криворіжжя лише чекає свого часу.

Список використаних джерел 1. Глухов А.З. Приоритетные направления развития и актуальные проблемы

промышленной ботаники на современном этапе / А.З. Глухов // Промислова ботаніка: стан та перспективи розвитку: матеріали V міжнародної наук. конф. – Донецьк, 2007. – С. 19 – 21.

2. Казаков В.Л. Техногенний туризм у системі природокористування / В.Л. Казаков, Т.А. Казакова, О.Й. Завальнюк // Екологія і раціональне природокористування: Зб. наук. праць Сумського держ. пед. ун-ту. – 2006. – 244 с.

3. Кондратюк Є.М. Промислова ботаніка, її завдання та перспективи розвитку в Донбасі / Є.М. Кондратюк // Інтродукція та експериментальна екологія рослин. – Київ: Наукова думка, 1974. – Вип. 3. – С. 3 – 8.

4. Мазур А.Ю. Рекультивація техногенних ландшафтів Кривбасу: ретроспектива і перспективи / А.Ю. Мазур, О.М. Сметана // «Рекультивація складних техноекосистем у новому тисячолітті: ноосферний аспект»: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Дніпропетровськ : ДДАУ, 2012.. – С. 49 – 52.

5. Науково-методичні рекомендації щодо поліпшення екологічного стану земель, порушених гірничими ландшафтних заказників, роботами (створення техногенних екологічних коридорів, відновлення екосистем) / А. Г. Шапар, О.О. Скрипник, П.І. Копач [та ін.]; за ред. А.Г. Шапара. – Дніпропетровськ: Моноліт, 2007. – 270 с.

212

6. Пацюк В.С. Індустріальний туризм і перспективи його розвитку в Україні / В. С. Пацюк // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Географія. - Вінниця, 2008. – Вип. 15. – С. 82–85.

7. Про регіональну цільову Програму використання порушених земель гірничодобувних підприємств у якості елементів екологічної мережі Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцеворудного басейнів на 2010-2014 роки / Рішення Дніпропетровської обласної ради від 22.09.2010 № 781-27/V. http://oblrada.dp.ua

8. Шапарь А.Г. Экологическая сеть – территориальная система решения экологических проблем ноосферы / А.Г. Шапарь, О.А. Скрипник // Екологія і природокористування. – 2004, вип. 7. – С. 41 – 50.

9. Шапар А.Г. Відновлення рекреаційно-туристичного потенціалу на території техногенного ландшафтного заказника «Візирка» / А.Г. Шапар, В.О. Півень, О.О. Скрипник, В.Н. Романенко // Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки регіонів: матеріали четвертої міжнародної наук. конф. – Дніпропетровськ, 2007. – С. 99 – 101.

10. Шапар А.Г. Екомережа як територіальна основа розвитку екологічного туризму / А.Г. Шапар, О.О. Скрипник, С.М. Сметана // Екологія і природокористування. – 2008. – Вип. 11. – С. 18 – 23.

Колотуха О. В. Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Вінниченка

АНТРОПОГЕННІ ОБ’ЄКТИ ДЛЯ ЦІЛЕЙ СПОРТИВНОГО ТУРИЗМУ

В статті розглядається ресурсна складова спортивного туризму. Наряду з

природноорієнтованою ресурсною складовою виділяється антропоресурсна їх складова. Тому за ознакою походження спортивних рекреаційно-туристських ресурсів на противагу природоорієнтованому спортивному туризму слід виділяти антропоресурсний спортивний туризм. Антропоресурсний спортивний туризм – це напрям спортивного туризму, зміст якого полягає у подоланні перешкод антропогенного походження. Штучні антропогенні утворення як перешкоди використовуються у таких видах спортивного туризму як водний, спелеологічний, гірський туризм, а також в інших видах активної рекреації та спорту.

Ключові слова: спортивний туризм, спортивні рекреаційно-туристські ресурси, антропоресурсний спортивний туризм.

Колотуха А.В. Антропогенные объекты для целей спортивного туризма В статье рассматривается ресурсная составляющая спортивного туризма. Наряду с

природноориентированой ресурсной составляющей выделяется антропоресурсная их составляющая. Поэтому по признаку происхождения спортивных рекреационно-туристских ресурсов в противовес природоориентованому спортивному туризму следует выделять антропоресурсний спортивный туризм. Антропоресурсний спортивный туризм - это направление спортивного туризма, смысл которого заключается в преодолении препятствий антропогенного происхождения. Искусственные антропогенные образования как препятствия используются в таких видах спортивного туризма как водный, спелеологический, горный туризм, а также в других видах активного рекреации и спорта.

Ключевые слова: спортивный туризм, спортивные рекреационно-туристские ресурсы, антропоресурсний спортивный туризм.

Kolotukha O. Anthropogenic objects for the aims of sports tourism The article considers the resource component of sports tourism. Along with natureorientiring

resource component is allocated antroporesources their component. Therefore, on the basis of the

213

origin of sports recreation and tourism resources, as opposed to natureorientiring sports tourism should be allocated antroporesource sports tourism. Antroporesursny sports tourism - a sports tourism destination, the meaning of which is to overcome the obstacles of human origin. Artificial man-made obstacles education as used in this type of sport tourism as water, caving, mountaineering, as well as in other forms of active recreation and sports.

Keywords: sports tourism, sports recreation and tourism resources antroporesource sports tourism.

Постановка проблеми. Аналіз останніх публікацій. Для розвитку

активних видів відпочинку й оздоровлення велике значення мають специфічні рекреаційні ресурси. Наявність та різноманітність таких ресурсів визначають набір видів рекреаційних занять. Одним із видів таких занять є рекреаційно-спортивні заняття, які спрямовані переважно на розвиток фізичних сил людини. Такі заняття відбуваються переважно у природному середовищі, на свіжому повітрі і пов’язані з подоланням певних природних перешкод – прямовисних стрімких скель, крутих підйомів і спусків, порожистих гірських річок, складних підземних порожнин, важкопрохідних лісів, просто пересіченої місцевості тощо. Саме в їх подоланні і полягає визначальна мета цих занять – долання складних перешкод, перемога над складними природними об’єктами чи явищами, а насамкінець, над самим собою.

Ресурсна проблематика спортивного туризму лише входить у сферу досліджень науковців. Автор провів монографічне дослідження ресурсної бази спортивного туризму, але це основною мірою стосувалося природних ресурсів [1]. Серед інших досліджень слід виділити наукові доробки українського географа В. Л. Казакова.

Мета дослідження – дослідити антропоресурсну складову спортивного туризму та інших видів активної рекреації та спорту з її наступною оцінкою щодо використання у спортивному туризмі.

Виклад основного матеріалу. Одним із видів активного дозвілля є спортивний туризм, який висуває свої специфічні вимоги до всього комплексу рекреаційно-туристських ресурсів, в першу чергу, до природних. Тому можна стверджувати, що такий комплекс ресурсів доцільно виділити в окрему категорію – спортивних рекреаційно-туристських ресурсів [1, с. 4]. Ці ресурси переважно природного походження, однак під час туристських подорожей спортивні туристи долають і штучні антропогенні перешкоди. Існують види активного дозвілля, спорту і туризму, які використовують саме такі перешкоди.

Для позначення подорожей, що здійснюються у природному середовищі існує широкий спектр термінів, що характеризують почасти різні, але в багатьох відносинах близькі один до одного форми туризму: природний, дикий, зелений, сільський, м'який, екологічний, спортивний, самодіяльний, активний, пригодницький, екстремальний тощо. Всі ці форми туризму застосовують для їх позначення терміни, які відображають тенденцію зростаючого інтересу до природи та дбайливого ставлення до навколишнього середовища, заснованого на концепціях сталого, збалансованого розвитку туризму. Існування цього інтересу напряму

214

пов'язано з двома світовими тенденціями в розвитку туризму – глобалізацією і екологізацією. Поряд з глобальним поширенням високотехнологічних стандартизованих туристських послуг відбувається і диверсифікація попиту, що виражається в затребуваності альтернативного туризму (екологічного, природного, активного, спортивного та ін.). У цій ситуації очікується актуалізація нових якостей туристського продукту, які зможуть бути привнесені в нього за рахунок його регіональної та культурної специфіки.

Використовуючи в широкому сенсі слова види туризму, так чи інакше пов'язані з подорожами в природному середовищі, доцільним і більш правильним, на наш погляд, може бути вживання терміну «природноорієнтований туризм», який часто зустрічається в літературі, але не має чітко вираженого визначення. У загальному вигляді під природноорієнтованим туризмом слід розуміти будь-який вид відпочинку, подорожей, здійснюваних безпосередньо в малозміненому природному середовищі, поза техногенних ландшафтів.

Тому за ознакою походження спортивних рекреаційно-туристських ресурсів на противагу природоорієнтованому спортивному туризму слід виділяти антропоресурсний спортивний туризм. Антропоресурсний спортивний туризм – це напрям спортивного туризму, зміст якого полягає у подоланні перешкод антропогенного походження.

Антропогенні перешкоди долаються в спортивному водному туризмі. На річках України можна зустріти такі штучні антропогенні перешкоди –зливи біля млинів (так звані “гатки”), греблі, низькі ділянки мостів, водомірні та паромні троси тощо.

Основна частина млинів зосереджена у середній течії річки Південний Буг та її приток, що проходить у межах Українського щита. Їх будівництво здійснювалося на ділянках перекатів Південного Бугу, зокрема там, де були пороги, швидкість течії прискорена і воду можна було спрямувати на турбіну (колесо) за рахунок дамби або водовідвідного каналу. Дамби та гатки в річищі Південного Бугу будували для підпору та спрямування води на колеса млинів і турбіни гідроелектростанцій. Основною ознакою дамб та гаток є те, що вони споруджені в формі «глухих» кам’яних насипів, які не мають водорегулюючих механізмів та перетинають під кутом русло річки. Цю ж ознаку можна вважати їх принциповою відмінністю від гребель, структура яких передбачає наявність водопропускних отворів та заставок. Фундаментом для будівництва дамб та гаток були натуральні урочища порогів на перекатах. Найбільше їх зосереджено в середній течії Південного Бугу – від с. Кліщіва Вінницької області до м. Южноукраїнська Миколаївської області.

Для будівництва дамб та гаток використовували місцеві породи гранітів та гнейсів, які брали безпосередньо з річища або видобували неподалік у заплаві чи схилі долини. Дамби перегороджували річище під прямим або гострим кутом до напряму течії. Довжина дамб різна та залежить від ширини річища – 150-200м, ширина – 1-3м, висота над водою не перевищує 1м.

Отже, такі перешкоди утворили перекати та пороги різної складності. Досить складні та цікаві для проходження млинові зливи, де утворено значний

215

перепад висоти, швидка та бурхлива течія. Цікавими і складними перешкодами є греблі, адже вони в основному переливні, що дозволяє відчайдухам «стрибати» з них на водних суднах.

Ще один вид спортивного туризму використовує штучні антропогенні ресурси у своїй практиці – спелеологічний, а точніше його підвид – спелестологія. Основним ресурсом для розвитку спелеотуризму звичайно визнаються карстові печери природного походження. Проте господарська діяльність людини, особливо у гірничодобувних регіонах, обумовила появу цілої маси штучних підземних порожнин, які прийнято називати спелестологічними. Технічна складність, будова, глибина та протяжність цих порожнин дає підстави розглядати їх не лише як цікаві техногенні утворення, а й як потенційні об’єкти спортивного спелеологічного туризму.

Спелестологія – це захоплююча суміш туризму та науки, що досліджує порожнини антропогенного походження – це покинуті каменоломні, шахти, підземні міські структури (водоводи, колодязі), підземні ходи, підземні храми, монастирі тощо. Об’єктами спелестологів є Одеські та Аджимушкайські катакомби, підземні храми Криму, Києва, чисельні шахти, підземні комунікації великих міст України тощо.

Відомий український географ та турист В.Л.Казаков виконав спелестологічне дослідження Кривбасу. Проведене ним дослідження дозволило зробити наступні висновки – Кривбас є потенційним і новим районом спортивного спелеотуризму. Це може бути забезпечене наявністю 27-ми спелестологічних об’єктів (штучних порожнин) гірничопромислового походження, з яких 13 автором оцінюються як категорійні – чотири – 1 категорії складності, п’ять – 2А категорії складності, три – 2Б категорії складності та один – 3А-3Б категорії складності. Основні спелестологічні об'єкти – це штольні, стволи шахт, квершлаги шахт (горизонтальні ходи від стволу шахти до покладу корисної копалини), підземні виробки, провальні колодязі. Всі об’єкти репрезентативні – відповідають усім морфологічним ознакам природних карстових печер і можуть бути визнані їх аналогами. Це дозволяє планувати та проводити спелеотуристські походи початкових категорій складності – першої та другої. Всі спелестологічні об’єкти мають зручний доступ, тому що розташовані переважно в м. Кривому Розі. Основна частина категорійних спелестологічних об’єктів є вертикальними [2].

Штучні антропогенні утворення як перешкоди використовуються і в інших видах активної рекреації та спорту. Серед них – скелелазіння, гірський туризм, альпінізм, льодолазіння, руфінг, білдерінг, бейсджампінг, банджі-джампінг, роупджампінг, маунтінбайкінг (стріт) та інші.

Скелелазіння. Сьогодні для занять скелелазінням зовсім необов'язково їхати в гори, щоб відчути природний рельєф скель. Досить відвідувати спеціально обладнані скеледроми з прокладеними доріжками і підготовленими страхувальними системами. Звичайний скеледром – це металевий каркас висотою 3-30 м із закріпленими склопластиковими або фанерними щитами, які

216

імітують природний рельєф. Не всі споруди такого роду є стаціонарними об'єктами. Мобільні скеледроми можна розбирати, перевозити і збирати на будь-якому рівному і сухому майданчику або в спортивному залі.

Природно-антропогенними об'єктами для скелелазіння, тренувань з техніки гірського туризму, альпінізму є скельні кар'єри, в основному – гранітні. Особливо вони характерні для тієї частини України, яка знаходиться в межах Українського щита. Це, в основному, гранітні кар'єри, в першу чергу, покинуті, які вже не розробляються. В ряді з них проводяться туристські та скелелазні змагання навіть рівня чемпіонатів України. Це – Коростишівський кар'єр на Житомирщині, Зуєвський – на Донеччині, Соколовський – на Кіровоградщині та багато інших. Ряд кар'єрів використовується для тренувань та змагань з льодолазіння. Наприклад, Крюківський кар'єр в Кременчуці.

Руфінг (англ. roof - дах) – це відносно новий вид екстремального відпочинку, що припускає прогулянки по дахах. З них руфери споглядають краєвиди великих міст і отримують величезну дозу адреналіну, долаючи різні перешкоди. Екстремальний руфінг – припускає лазіння по пожежних сходах, ринвах і всіляким виступам. Головна мета – підкорення забороненого даху і різні трюки в процесі підйому.

Білдерінг (buildering) – представляв собою особливу гілку субкультурного урбаністичного альпінізму. Великою популярністю серед білдерів користуються найвищі хмарочоси. Вони надають можливість підтвердити свої вміння і дають право поповнити особистий список підкорених будівель. Вічним супутником білдерів завжди була поліція. Полісмени першими зустрічають екстремалів після закінчення їх рейду. Тому ті, хто не зацікавлений у таких контактах, здійснюють сходження вночі.

Бейсджампінг – це окрема екстремальна дисципліна парашутизму, що відрізняється тим, що стрибки здійснюються з нерухомих об'єктів. Ці стрибки тим небезпечніше і екстремальніше, чим нижчий об'єкт, з якого стрибають бейсери. Висота цих об'єктів може бути від 40 метрів до кілометра. Це теж відмінна риса бейсджампінгу, оскільки за правилами класичного парашутного спорту висота ця не може бути меншою 1000 метрів.

Для того щоб стрибнути, бейсери використовують абсолютно все – стрімчаки, висотні будівлі, мости, всілякі промислові об'єкти. У світі є кілька культових місць для бейсджамперів: Пізанська вежа, міст "Золоті ворота" у Сан-Франциско, Ейфелева вежа, Емпайр Стейт Білдінг у Нью-Йорку, Біг-Бен, а також Останкінська телевежа у Москві. Додаткова гострота і екстремальність з'являється в силу того, що всі ці споруди знаходяться під захистом держави. Це означає, що на них потрібно не тільки примудритися пробратися, але й швидко зникнути від органів правопорядку після вдалого приземлення.

Банджі-джампінг – стрибок вниз головою із прив'язаними до ніг спеціальними резиновими тросами, які в свою чергу кріпляться до кранів і мостів. Під час банджі-джампінгу мотузка розтягується і учасника підкидає вгору-вниз. Банджі-джампінг – це захоплюючий і досить екстремальний спосіб

217

підкорення стихії повітря без ризику для власного життя. Сміливець, який наважився випробувати стан вільного польоту, після стрибка зі спеціального спорудження зупиняється практично біля самої землі. Завдяки прикріпленому до ніг еластичному канаті досягається ефект бовтанки, коли в найнижчій точці польоту екстремала починає базікати вгору-вниз і переповнювати неймовірно гострими відчуттями.

Найвищі місця для банджі-джампінгу в світі: міст над водоспадом Вікторія (Зімбабве / Замбія) (111 м), вишка Невіл Хайвайр (Квінстаун, Нова Зеландія) (134 м) (екстремали стрибають із спеціальної кабіни, підвішеної над річкою Невіс), вишка Кайвопусто (Гельсінкі , Фінляндія) (150 м), міст Перрайн (штат Айдахо, США) (151,5 м), міст Вегліо-Пістолеса Бьєлла (Італія) (152 м), міст Ласт Ресорт на річці Бхотія Коси (Непал) (160 м) , дамба Відрару (Куртя-де-Арджеш, Румунія) (166 м), дамба Кельнбрайншперре (Карінтія, Австрія) (169 м), міст Ньюком (Валь д-Аніва, Швейцарія) (190 м), міст Европабрюкке (Інсбрук, Італія) (192 м), міст Блоукранс (провінція Західний Кейп, Південна Африка) (216 м), дамба Верзаска (Тічино, Швейцарія) (220 м), башта Макао (Макао, Китай) (233 м), міст Роял-гордж (штат Колорадо, США) (321 м).

Роупджампінг (rope jumping) – це стрибки з високих конструкцій (будівлі, крани, мости, скелі тощо) з альпіністським динамічним канатом. Кожен такий стрибок завершується виходом в маятник. Він є головним амортизатором при падінні. Якщо натяг каната і траєкторія стрибка розраховані вірно, перехід в маятник зі стану вільного падіння відбувається практично непомітно. При цьому здвоєний динамічний канат з вузлами, що самі розв'язуються, максимально гасить можливі ривки.

Стріт – це різновид маунтінбайкінгу, стиль катання по розпеченому від напруги місту через автомобільні пробки повз натовпів людей на тротуарах. При відсутності виходу з цього безумства доводиться стрибати і їхати по стінах будівель.

Висновки. Аналіз ресурсної бази спортивного туризму, активних видів рекреації та спорту дозволив виокремити наряду з природноорієнтованою антропоресурсну їх складову. Штучні антропогенні утворення як перешкоди використовуються у таких видах спортивного туризму як водний, спелеологічний, гірський туризм, а також в інших видах активної рекреації та спорту. Серед них – скелелазіння, гірський туризм, альпінізм, льодолазіння, руфінг, білдерінг, бейсджампінг, банджі-джампінг, роупджампінг, маунтінбайкінг (стріт) та інші. Подальші дослідження в цьому напрямку вбачаються у проведенні класифікації антропологічних спортивних рекреаційно-туристських ресурсів.

Список використаних джерел 1. Колотуха О.В. Спортивні рекреаційно-туристські ресурси України / О.В. Колотуха. –

К.: Федерація спортивного туризму України, 2006. – 208 с. 2. Казаков В. Потенціал спелестологічних об'єктів Кривбасу для цілей спортивного

спелеотуризму / Володимир Казаков. //  Гуманітарний вісник Державного вищого навчального закладу “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”: Збірник наукових праць. – Переяслав-Хмельницький, 2011. – Вип. 20. – С.59-63

218

Холошин І. В., Велика Н. В. Криворізький національний університет

РОЛЬ ТЕХНОЛОГІЙ ТРИВИМІРНОЇ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ В ПРОПОГАНДІ

ТУРИСТИЧНОГО ТА ЕКСКУРСІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛІВ КРИВОРІЖЖЯ

Туристична галузь України все впевненіше заявляє про себе, як дійсно

конкуренто спроможна індустрія, яка сприяє економічному розвитку країни. Однак, як визнають більшість фахівців, стримуючим фактором її розвитку є недостатня пропаганда рекреаційного потенціалу регіонів. Сьогодні необхідно використовувати всі можливі сучасні способи і технології в цьому напрямку.

Стрімкий розвиток інформаційних технологій, що спостерігається в останні кілька десятиліть, привів до появи абсолютно нової сфери життєдіяльності людини − тривимірна візуалізація. Створення тривимірних зображень сприяє суттєвому вдосконаленню візуалізації та інформативності фотографій за рахунок подання об'єктів реального світу в найбільш доступній і наочній формі. Застосування тривимірної візуалізації (3D візуалізації) об’єктів культурного, природного та антропогенного типів за допомогою мережі Інтернет сприяє донесенню даної інформації для широкого кола користувачів. Дані технології сьогодні активно впроваджуються в пропаганди туристичного та екскурсійного потенціалів регіонів Росії та України і Криворіжжя не повинно залишатися осторонь від цієї проблеми

У літературі досить широко дана оцінка можливостей розвитку різних видів туристичної та екскурсійної діяльності [1 - 3]. Автори одностайні в одному − Кривий Ріг має не тільки достатню кількість так званих «традиційних» суспільних екскурсійно-туристичних об’єктів, але і володіє унікальними не тільки для України, а і для світу об’єктами гірничорудної промисловості.

Основною метою даної роботи є демонстрація нових можливостей у формуванні єдиного культурно-просвітницького та екскурсійно-інформаційного простору в Криворізькому регіоні через використання технологій тривимірної візуалізації. Світовий досвід показує ефективність подібних робіт.

Тривимірною візуалізацією називається створення об'ємного зображення об'єкта. Наша навколишня дійсність – тривимірна, в ній є довжина, висота і ширина, саме тому тривимірна картинка і сприймається нашими очима і мозком, як реалістична. Використання технологій 3D візуалізації дозволяє формувати у спостерігача додатковий, третій вимір. Тривимірний контент може являти собою окремі зображення або серію зображень, анімовані фільми, моделі тощо.

Сьогодні можна виділити наступні методи тривимірної візуалізації: - стереоскопія; - панорамні зйомки; - тривимірне моделювання.

219

Стереоскопія - це метод отримання стереозображень, при якому забезпечуються умови одночасного розгляду об’єкта очима двох окремих зображень (відеоряду), що дозволяють досягти стереоефекту. Щоб створити стереозображення, треба зробити подвійний рендеринг сцени –зйомку з двох камер, розташованих відповідних очам спостерігача. При розгляданні такої стереопари, кожне око сприймає тільки зображення, призначене для нього (бінокулярний зір).

Найпростіший спосіб створення стереопари полягає в фотографуванні одного і того ж об’єкта з певним зміщенням зліва – направо. Відстань при перенесенні фокусу камери має становити 6,5-7 см. У цьому випадку для отримання стереопари достатньо використання простого цифрового фотоапарату. Єдиною вимогою, в цьому випадку, виступає нерухомість об'єктів в процесі зйомки, що в принципі не викликає труднощів, враховуючи їх особливості (історичні будови, геологічні оголення, ландшафтні форми, промислові об'єкти тощо). Крім того, для отримання максимального стереоефекту, слід вибирати об'єкти з різною глибиною розташування деталей знімка.

Для перегляду стереопар можна використовувати різні способи. Отримання максимально достовірного «ефекту присутності» забезпечує спосіб пасивної поляризації. Він сьогодні використовується практично в усіх 3D−кінотеатрах. За допомогою цього методу в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї відкрили першу в Україні 3D−відеогалерею. Відвідувачі музею отримали можливість переглядати на величезних екранах, розміщених по периметру залу документальні та історичні відеоролики про Кривий Ріг та Дніпропетровську область в 3D−форматі. Перегляд зображення (відеоряду) здійснюється через поляризаційні фільтри, які встановлюються на джерелі зображення та в окулярах користувача, крім того, потрібен стереомонітор або два проектори і металізований екран. Висока вартість такого обладнання, а також неможливість технічного забезпечення демонстрації стереопар з використанням поляризаційних фільтрів в мережі Інтернет, не забезпечують доступність до стереозображення широкого кола користувачів.

Зазначеними вадами позбавлений анагліфічний спосіб. Він полягає в розподілі перегляду лівого та правого кадру стереопари, відповідно, лівим та правим оком за допомогою кольорового кодування. Це означає, що лівий кадр стереопари зафарбовується в один колір (червоний), а правий – в інший, протилежний до першого (блакитний). Потім два отриманих зафарбованих кадра накладаються один на одний. Перегляд такого «зміщеного» зображення має відбуватись через спеціальні окуляри, в яких в якості скла встановлені кольорові фільтри відповідних кольорів.

Поєднання двох знімків в одне зображення здійснюється за допомогою спеціальних програм (Zoner Photo Studio 13, Free 3D Photo Make, Stereo Photo Maker та ін.) і не викликають жодних ускладнень. На рисунку 1 наведено приклад суміщеного стереознімку, отриманого анагліфічним способом.

Переваги такого способу візуалізації стереозображення полягають в першу чергу у його доступності (як з фінансового боку, так і стосовно обладнання), а також можливості подачі інформації за допомогою мережі Інтернет. До недоліків варто віднести зниження якості передачі, а також часткове порушення сприйняття кольору очами глядача.

220

Рис. 1 Стереознімок пам'ятника козаку Рогу в Кривому Розі. Для перегляду знімка необхідно використовувати анагліфічні червоно-блакитні окуляри

Сьогодні в мережі Інтернет можна зустріти сайти, на яких опубліковані

колекції анагліфічних стереофотографій, що відображають пам'ятки країн світу, у тому числі України та Росії [4 - 6]. З їх допомогою проводиться активна рекламна компанія екскурсійного потенціалу регіонів. В якості прикладу можна навести електронну версію 3D− віртуальної екскурсії по Києву. Даний збірник являє собою комплект фото і відео слайд−шоу для перегляду в анагліфічних 3D−окулярах. В збірнику представлено близько 40 реальних екскурсійних годин по місту Київ, які містять крім того короткий опис екскурсійного об'єкта, маршрутний лист і карту Києва для пересувань по маршруту. Зараз такі збірники створюються для Одеси, Харкова та інших великих міст України.

Настав час проводити подібні роботи і для Криворіжжя. Нами створюються тематичні колекції анагліфічних стереофотографії по різних об'єктах регіону, які побачать світ у найближчому майбутньому.

Метод панорамної зйомки (або 3D-панорами) являє собою тривимірне фотографічне відображення навколишнього простору у вигляді сфери. На відміну від звичайної фотографії, при перегляді сферичної тривимірної панорами у користувача створюється ефект присутності – він може повертатися в будь-яку сторону, збільшувати або віддаляти ділянки панорами, розглядати деталі. Тривимірна панорама здатна в одну картинку помістити весь об'єм навколишнього простору, показати взаєморозташування предметів, краще передати перспективу. Крім того, завдяки інтерактивним ефектам можна здійснити зв'язок між окремими панорамами.

3D−панорами складаються з окремих фотографічних фрагментів. Фотографії виконуються по колу (або по сфері), з перекриттям, а потім обробляються за

221

допомогою спеціальних програм (PanoramaComposer 2.0, Autopano Pro, PTGui наглядно! та інші). Дані програми формують загальний панорамний знімок, зшиваючи фрагменти і прибираючи геометричні і колірні спотворення.

Об'єднання декількох сферичних або кругових панорам в єдине ціле дозволяє створювати віртуальні 3D-тури, які за рахунок високої наочності та інтерактивності не мають аналогів по ефективності подачі візуальної інформації. Найбільш відомою реалізацією технології створення інтерактивних віртуальних туристичних маршрутів на основі 3D-панорам є проект "Google Street View". Зручна комбінація тривимірних панорам дає можливість подорожувати з оглядом 360 °, що фактично дозволяє побачити все місто.

На даний момент багато міст світу успішно розміщають в мережі Інтернет 3D−панорамні знімки своїх пам'яток, використовуючи їх як високоефективну брендингову рекламну компанію. Мета її - зацікавити аудиторію, створити бажання відвідати найбільш вподобані місця. Як показало Інтернет-опитування, 59% інтерв'юйованих назвали тривимірні панорами і віртуальні тури корисними або навіть дуже корисними при виборі місця відвідування або відпочинку.

В якості прикладу можна навести новий онлайн-проект World Wonder, за допомогою якого, будь-який бажаючий може відвідати більше 130 пам'яток в 18 країнах світу, серед яких пам'ятки історії, архітектури, культури. Для екскурсій в проекті використовується панорамна технологія зйомки. Користувач програми може вибрати цікаві для себе місця за географічним положенням і у відповідності з необхідною тематикою: релігійні споруди, парки, архітектура міста тощо [7 -11].

Пам'ятки Кривого Рогу сьогодні також можна побачити на панорамних знімках. Так компанія Яндекс відзняла в Кривому Розі головні вулиці і площі. На панорамах, прив'язаних до карт Яндексу можна подивитися, як виглядають найбільш цікаві місця міста. Близько десятка 3D−панорам можна побачити в георесурсі Гугл Планета Земля. Головним чином це знімки природних і антропогенних об'єктів Криворіжжя (рис. 2)..

Рис. 2. Панорамний знімок, зроблений з борту кар'єра «Велика Глєєватка»

(по даним георесурсу Google Планета Земля).

222

Даний напрямок тривимірної візуалізації екскурсійних об'єктів фактично знаходиться в початковій стадії свого розвитку і просувається він, головним чином, професіоналами і фотографами любителями-одинаками. Однак без активного залучення широких мас в цей процес, неможливо очікувати позитивних результатів від такої вкрай перспективної технології.

Тривимірне моделювання − являє собою побудову за допомогою спеціальних комп'ютерних програм об'ємної моделі реального об'єкта, яка абстрагується від нього, однак при цьому є його точною копією. Звичайно 3D− моделі в порівнянні з панорамними фотографіями мають набагато меншу фотореалістичність, а їх створення займає набагато більше часу, вимагає додаткових фінансових витрат. Однак важливість використання тривимірного моделювання визначається тим, що простір стереознімків та фотопанорам обмежені дискретністю точок зйомки, а тривимірна модель всій території дозволяє використовувати безперервний простір. Завдяки цій технології, сьогодні у світі активно ведуться роботи по створенню 3D−моделі Земної кулі.

Майданчиком для розміщення тривимірних моделей різних будівель, історичних об'єктів і ландшафтів є георесурс Гугл Планета Земля. Будь-який користувач має можливість додати на карту власну 3D-модель, зробивши її загальнодоступною для перегляду. В Гугл Планета Земля можна спостерігати і деякі пам'ятки Кривого Рогу. Це: Георгіївська дзвіниця, квітковий годинник, головний корпус КНУ, будівля цирку та ін. (рис. 3).

А Б

Рис. 3. Тривимірні комп’ютерні моделі пам’яток Криворіжжя: А -Георгіївська дзвіниця; Б - квітковий годинник (по даним георесурсу Google Планета Земля).

223

На сьогодні існує велика кількість програм, які дозволяють створити комп’ютерні моделі будь-якої складності (3D Studio MAX, Blender, SketchUp тощо). Особливо слід відзначити програму SketchUp, яка разом з Гугл Планета Земля представляють собою складові компоненти єдиної родини програмних продуктів, так що користувач може легко переносити інформацію з одного пакету в іншій.

Таким чином, проведена робота дозволяє зробити висновок про те, що тривимірне представлення пам'яток Криворіжжя в мережі Інтернет є високоефективною інтерактивною формою інноваційного подання інформаційних послуг, яка сьогодні в регіоні практично не використовується. Широке застосування технологій тривимірної візуалізації на єдиному загальнодоступному ресурсі, послужить підвищенню статусу Криворіжжя, як регіону з цікавою історією і місця зосередження культурних, природних та антропогенних об’єктів світового значення і як результат − створенню образу міста, сприятливого для розвитку екскурсійній діяльності та туризму.

Список використаних джерел 1. Казаков В.Л. Гармаш Т.Л. Історико-культурний потенціал Центрально-Міського

району м. Кривого Рогу // Географічні дослідження Кривбассу. Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. – Вип. 4. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. – С.131– 137. 2. Лакомова Е.Й. Особенности осуществления туристической деятельности в старопромышленных регионах Украины // Культура народов Причерноморья. – 2009. – №176. – С.130 – 133. 3. Матузко М.С. Екскурсійні об’єкти Кривбасу // Географічні дослідження Кривбассу. Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. – Вип. 4. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. – С.144–146. 4. http://www.stereophoto.org/. 5. http://stereofoto.jimdo.com/. 6. http://www.stereograd.su. 7. http://www.veengle.com/. 8. http://www.precisionphotonics.com/3d-links.asp. 9. http://www.holiday.by/blog/605. 10. http://www.panotours.ru/. 11. http://www.google.com/intl/en/culturalinstitute/worldwonders/

224

ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРІВ Андрейчак Вікторія Олександрівна, асистент кафедри геології та прикладної мінералогії ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Антонець Вікторія Григорівна, декан денного відділення ПВНЗ Донецький інститут туристичного бізнесу, аспірант Інституту економіки промисловості НАН України.

Афанасьєв Олег Євгенович, доктор географічних наук, доцент кафедри фізичної та економічної географії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Балабанов Геннадій Васильович, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства і туризму Національного авіаційного університета.

Балацький Леонід Юрійович, голова Олександрійського відділу Українського географічного товариства, вчитель Войнівської ЗШ І-ІІІ ступеня.

Бутузов Олексій Геннадійович, кандидат географічних наук, доцент Російського державного університету туризму та сервісу.

Вальчук-Оркуша Оксана Миколаївна, кандидат географічних наук, доцент кафедри географії Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Велика Наталя Василівна, магістрантка географічного факультету Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Винничук Анастасія Іванівна, студентка Національного авіаційного університету.

Вишневський Віктор Іванович, доктор географічних наук, професор кафедри країнознавства і туризму Національного авіаційного університету.

Волошина Віра Вікторівна, студентка 4 курсу географічного факультета Криворізького національного університету.

Гізатова Ірина Олексіївна, старший викладач кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи ФГБОУ ВПО Шадринський державний педагогічний інститут.

Дворчук Едуард Володимирович, аспірант географічного факультету Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.

Денисик Григорій Іванович, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри географії Вінницького державного педагогічного університета імені Михайла Коюбинського.

Долина Олександр Олександрович, молодший науковий співробітник відділу оптимізації техногенних ландшафтів Криворізького ботанічного саду НАН України.

Дук Наталя Миколаївна, кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної та економічної географії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

225

Дутчак Світлана Вікторівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри географії та менеджменту туризму Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

Задорожня Ганна Михайлівна, кандидат географічних наук, старший викладач кафедри фізичної географії, краєзнавства та туризму Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Зеленська Любов Іванівна, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри фізичної та економічної географії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Ігнатенко Євген Васильович, аспірант Одеського національного університета ім. І.І. Мечникова.

Ізотова Марія, студентка 5 курсу спеціальності «СКСТ» ФГБОУ ВПО Шадринський державний педагогічний інститут.

Євтехов Валерій Дмитрович, доктор геолого-мінералогічних наук, професор кафедри геології та прикладної мінералогії ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Казаков Володимир Леонідович, кандидат географічних наук, доцент, зав. кафедри фізичної географії, краєзнавства та туризму Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Калініченко Ольга Олександрівна, кандидат геолого-мінералогічних наук, ст. викладач кафедри економічної та соціальної географії та методики викладання Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Килимчук Антон Юрійович, аспірант географічного факультету Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.

Кірюханцев Кирил Андрійович, студент 5 курсу спеціальності «СКСТ» ФГБОУ ВПО Шадринський державний педагогічний інститут.

Колотуха Олександр Васильович, кандидат географічних наук, доцент кафедри географії та геоекології Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка.

Красова Ольга Олександрівна, молодший науковий співробітник відділу оптимізації техногенних ландшафтів Криворізького ботанічного саду НАН України.

Куразєєва Людмила Володимирівна, магістрантка географічного факультету Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Лакомова Олена Йосипівна, асистент кафедри фізичної географії, краєзнавства та туризму Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Любіцева Ольга Олександрівна, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства і туризму Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

226

Нагорний Андрій Ігорович, кандидат соціологічних наук, директор Комунального підприємства «Інститут розвитку міста Кривого Рогу».

Новиков Володимир Семенович, професор Міжнародної туристичної академії.

Остапчук Ірина Олександрівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної географії, краєзнавства та туризму Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Пацюк Вікторія Сергіївна, кандидат географічних наук, начальник відділу промислового туризму Комунального підприємства «Інститут розвитку міста Кривого Рогу».

Рудько Георгій Ілліч, доктор геолого-мінералогічних наук, доктор географічних наук, доктор технічних наук, Голова Державної комісії України по запасах корисних копалин.

Савчук Антон Вікторович, аспірант кафедри фізичної і економічної географії Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара.

Ситник Олексій Іванович, кандидат географічних наук, доцент кафедри географії та методики її навчання Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини.

Семеряга Оксана Павлівна, аспірантка кафедри фізичної і економічної географії ДНУ ім. О. Гончара, асистент кафедри фізичної географії, краєзнавства та туризму, інженер відділу «Промисловий туризм» КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу».

Смаль Валентина Володимирівна, доктор географічних наук, професор кафедри географії Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя.

Смаль Ігор Вікторович, кандидат географічних наук, доцент кафедри географії Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя.

Сметана Олексій Миколайович, кандидат біологічних наук, завідувач відділу оптимізації техногенних ландшафтів Криворізького ботанічного саду НАН України.

Стефанков Леонід Ілліч, кандидат географічних наук, доцент, декан природничо-географічного факультету Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Суматохіна Ірина Миколаївна, кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної та економічної географії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Таушканова Олександра, студентка 5 курсу спеціальності «СКСТ» ФГБОУ ВПО Шадринський державний педагогічний інститут.

Троценко Олександра Владиславівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної та економічної географії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Холошин Ігор Віталійович, кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент кафедри економічної і соціальної географії та методики викладання

227

Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Цвелих Євген Миколайович, провідний інженер науково-дослідницької лабораторії Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Чиж Ольга Петрівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри географії Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Шевцов Анатолій Олексійович, вчитель географії Куколівського навчально-виробничого комбінату.

Шипунова Віра Олександрівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри краєзнавства та туризму Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Шиян Дарья Валеріївна, кандидат географічних наук, старший викладач кафедри економічної геології Криворізького економічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Шуліка Юлія Миколаївна, пошукач кафедри геології та прикладної мінералогії ДВНЗ «Криворізький національний університет».

228

Наукове видання

Індустріальний туризм: реалії та перспективи

Матеріали І Міжнародного науково-практичного форуму

Збірник наукових праць

Українською та російською мовами

Відповідальний редактор – Казаков В. Л. Редакцію та оформлення текстів збережено

Підписано до друку 31.10.2013 р.

Формат 60×84/16. Ум. др. арк. — 13,30. Обл.-вид. арк. — 17,01. Тираж — 150 пр.

Видавець Р. А. Козлов

Свідоцтво ДК № 4514 від 01.04.2013 р. вул. Рокоссовського, 5/3, м. Кривий Ріг, 50027

(0564) 92-20-77

Друкарня С. Г. Щербенка Свідоцтво ДК № 4561 від 13.06.2013 р.

вул. Рокоссовського, 5/3, м. Кривий Ріг, 50027 (0564) 92-20-77