Міліцейська помилка Ось так сіють макСаме зараз відцвітає мак – сировина, із якої виготовляють наркотик – опій

с. 3

28 червня 2012 № 25 (079) Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид» рекомендована ціна 3 грн

У середу, 27-го червня у Стрілківській середній шко-лі вчетверте було урочисто відкрито табір «Карпа-ти», який діятиме у дві зміни по 21-му дню.

У таборі зараз відпочиває 90 дітей, які поділені на три за-гони – «Калина», «Водограй» та «Розбишаки». Стільки ж засе-литься у другу зміну. Таборяни прибули ще у суботу і встигли підготувати невеликий концерт до відкриття.

У таборі, який до речі, єдиний у районі, відпочивають діти з усього старосамбірського району 4-9-х класів із ма-лозабезпечених, багатодітних сімей, сироти та напівсироти, відмінники та призери олімпіад.

Як розповів «Коловороту» новий директор та старший вихователь «Карпат» Василь Заміщак, цьогоріч за дітьми пильнує та піклується про них 27 працівників, а це ви-хователі, кухарі, лікар, медсестра, прибиральники, пралі, культорганізатори та спорторганізатори. Школярі у таборі беруть активну участь у численних конкурсах, змаганнях, забавах, екскурсіях, концертах.

Галина Антошик

Табірне життяЧетвертий табір «Карпати» знову відкрився

Фермер шукає підтримки…

с. 7

«КОЛОВОРОТ» продається у всіх

газетних кіосках

Старого Самбора

та «Рукавичці»

Нові подробиці у “ртутній” справі. Родини потерпілих отримала надію на справедливе розслідування.

БезроБіття у СтароСамБірСькому районі давно Сягнуло апогею – у кожному Селі, Селищі та міСті миттю назБираєтьСя чималий гурт людей, котрі оБ’їздили Багато країн, аБи зароБити на прожиття. водночаС тих, хто проБував це зроБити на рідній землі – одиниці на вСю СтароСамБірщину. незважаючи на неСкінченну Смугу перешкод, альтернатива у нашому прикордонному районі таки є. і в неї варто повірити. так, як це зроБили герої цього матеріалу.

с. 4,5

2

«Родіна»Зазвичай перед тим, як писати «Но-

вини з болота», я заходжу на стрічку но-вин – глянути, чи не пропустив чогось важливого. Нині на стрічці впали у вічі заголовки двох повідомлень, різниця в часі між якими – менше, ніж півгодини. Обидва – від прем’єр-міністра України Миколи Азарова.

Перший заголовок – цитата з розмо-ви Азарова та російського телеведучого Володимира Познера. Суть його в тому, що Микола Янович, хоч і усвідомлює себе громадянином України, Батьківщиною досі вважає Росію. Другий заголовок – про те, що Микола Азаров не має претен-зій до Росії у газових питаннях (зауважу: саме в той же час міністр енергетики на-магається «вламати» росіян на зміну га-зових угод. Хороша допомога від шефа, правда?).

І чи тільки мені здається, що ці дві ци-тати – ну дуже гарно вкладаються в один логічний ряд? А от спроби Азарова вда-вати, ніби він розмовляє українською здаються зовсім нелогічними? А ще більш нелогічним є те, що таких людей вибира-ють до парламентів та призначають в уряди, а не вимітають на «історічєскую родіну»…

Про приємне

Однак буває в нашому житті часом і щось приємне. Мені, наприклад, сподобалася кам-панія за сортування пластикового сміття, яку розпочала одна українська фірма по всіх ве-ликих містах України – ви можете побачити рекламу на фото. Дуже наочно і дуже на часі. Є сподівання, що й до малих міст дійде. Бо ото згадаю фото з Дня Старого Самбора – і тоскно стає: сміття, сміття, сміття, а спеціальний кон-тейнер для пластику – напівпорожній. А деякі депутати навіть у таких фотографіях вбача-ють якусь «інформаційну війну» – і дорікають

«Коловороту». Панове політики, не влашто-вуйте полювання на відьом, а краще робіть щось, щоб було чистіше, пропагуйте розділь-не викидання сміття та й загалом – викидан-ня його у смітник, а не на траву стадіону. От, у розумних людей повчіться…

«Хюндай» – такий «хюндай»…

Правда, є інший бік медалі. Ось віце-прем’єр Борис Колесніков народився на території України – і що це йому дало? «Наш адрєс – Совєтскій Союз» – цілком може бути гімном увіреної йому частини уряду. От, наприклад, як пан Колесніков відреагував на часті поломки потягів «Хюн-дай», запущених якийсь місяць тому? Дума-

єте, розпочалося службове розслідування, хтось почав шукати причини, робити якісь розрахунки? Ні! Пан віце-прем’єр знайшов рішення дуже швидко і просто: винні жур-налісти. Мовляв, проти «хюндаїв» ведуть ін-формаційну кампанію. А вони ж практично не ламаються. Усього вісім поломок було. Як ви гадаєте, вісім поломок за місяць – це багато? Якби моє нове (!) авто за місяць зла-малося вісім разів – я б шукав продавця – і не впевнений, що говорив би з ним надто цензурно. І дуже сумніваюся, що дозволив би комусь назвати мою розмову «інформа-ційною кампанією»…

Проте в панів урядовців – своя логіка. І тут уже не знаєш, що й казати. Чи то, що совок – такий совок, чи, що Донбас – такий донбас…

я так думаю

Сторінка «Я так думаю» є майданчиком для дискусії у газеті. Тексти, що тут з’являються містять виключно думку конкретних авторів. Тож певні опубліковані тези можуть не збігатися з позицією редакції газети. «Коловорот» вітає ініціативу позаштатних авторів до участі в дискусії, хоча й залишає за собою право не публікувати надіслані статті, якщо стилістика останніх буде суперечити стилю видання.

думки вголос

Роман Ракголовний редактор

romanrak@gmail.com

думки вголос

Тетяна Михацьжурналіст

tanya.petrivna@gmail.com

новини з болота

Всеволод Поліщук, заступник головного редактора

vsevollod@gmail.com

Про нас знову почали згадувати. Про нас знову буцімто турбуються і дбають. Нас знову ніби люблять. Нас знову гріють своїм теплом. Усіх нас, знедолених оптом та вроздріб. Але не дивуйтесь і не поспішайте тішитись. Просто попереду – парла-ментські вибори. І їм потрібні не ми, а наші голоси.

Вона (але не та, що нині спокутує свої та чужі гріхи у в’язниці) закликає жити по-новому і називає себе новим лідером. Мандрує країною, відвідує усілякі форуми, семінари, зустрічається з військовиками, спілкується на ринках із дрібними торгов-цями.

А простолюд радіє, бо йому пообіцяли допомогти у вирішенні базарних проблем. Хлопи зізнаються у любові та цілують руки. Жіночки, зі слізьми на очах, пригортають до себе. Пробачають галичани навіть те, що вона, проживши усе життя в Україні, не спромоглася вивчити мову цього народу, його традиції, вірування.

Вони помилково іноді називають її Юлею. Утім одразу перепрошують: мовляв, ви подібні: такі файні, революціонерки.

Споглядаючи увесь цей цирк, хочеться на весь голос заволати: «Люди, схаменіть-ся! Чи ви засліплені? Чи не бачите, чи не знаєте, що коли вона з вами спілкується, то думає зовсім не про вас, не про ваші про-блеми та ваш біль?!»

Вона думає про те, як виглядатиме у телекамерах. Її відвідини завше супрово-джуються кількома телекамерами. І жур-

налісти – не з власної волі – роблять про неї сюжети. Бо за все вона платить телека-налам.

Наприклад, останній її візит на Львів-щину висвітлювали 4 місцеві телекомпанії та одна всеукраїнська. Ішли слідом за нею усюди: пані депутатша побувала у військо-вій казармі – скуштувала з солдатами за одним столом перловки, зустрілася з біз-несменами й відвідала Привокзальний ринок.

День миготіння телекамер коштував столичній пані до 200 тисяч гривень. Од-нак селяни та містяни про це навіть не здо-гадувались. Якби дізнались, то серце не одного бідолахи зупинилося б.

Вона відбула назад до столиці, про-те й далі усміхається нам із білбордів. Ця «благодійниця», з невдало приховуваною фальшю в голосі, погляді та діях, уже всти-гла пообіцяти возлюбити (почути, захис-тити…) кожного ближнього з нагоди Дня захисника Вітчизни, Міжнародного жіно-чого дня, Великодня, Дня Перемоги, іншо-го державного, релігійного, професійного свята тощо.

Усім же, хто перебуває у здоровому глузді, цілком зрозуміло, що такі дії – фік-ція, а компліментарні повідомлення про них – нав’язлива і брехлива політична ре-клама, яка не має жодного відношення до реального втілення благих намірів у життя.

Загалом мова не тільки про неї. Вона лише уособлює всіх тих, хто знову тягнеть-ся до Верховної годівниці. Багато стало вовків у овечих шкурах. І всі їхні усмішки – від лукавого.

Теорія розбитих вікон

Дрібниці. Думаю, одна з найбільших проблем українців полягає у відвер-тому небажанні рахуватися з дрібни-цями. Суспільство наче навмисно не бажає оцінити ступінь їхньої важли-вості. А відтак, не здатне зрозуміти роль дрібниць у глобальних суспіль-них змінах. Наскільки важливим є викидати сміття не на тротуар, а у смітник?

І йдеться не про рівень культури окре-мого індивіда. А передовсім, про наслідки які можуть мати вчинки, що ми робимо їх, часто навіть не задумуючись. У цьому сенсі для мене вельми повчальною була історія зі світлофорами. Поспішаючи, нерідко ігнору-вав правила на пішохідному переході, а тому йшов на червоне. І воно начебто нічого, але з часом почав помічати, що, коли впевнено переходити дорогу на червоне світло, за то-бою завжди хтось «рване». І якщо ти готовий до того, що порушуєш правила, то той, хто пішов услід, часто робить це рефлекторно, а тому може виявитися не готовим до зустрічі з автомобілем.

Тоді я усвідомив, що будь-який мій вчи-нок впливає на оточуючих. Навіть якщо це здається дрібницею і навіть якщо я – пере-січний перехожий. У той чи інший спосіб, одразу чи згодом, але обов’язково впливає. Тому тепер переходжу дорогу виключно на «зелене».

А нещодавно натрапив в інтернет-слов-нику «Wikipedia» на дуже цікаву теорію, що підтверджує і навіть підсилює висновок, який для себе зробив. Вона називається «Те-орія розбитих вікон» і вигадали її у 1982 році два американця: Джеймс Вілсон і Джордж Келінг. Вони запевнили, що «розбиті вікна, сміття на вулицях чи інші прояви неповаги людей до правил суспільної поведінки спри-чиняють зростання рівня злочинності». Тоб-то якщо хтось розбив скло у будинку і ніхто не встановив нове, то незабаром жодного цілого вік на там не залишиться. Інакше ка-жучи, коли хтось один начхав на загально-прийняті норми поведінки і викинув сміття посеред лісу, то, якщо це сміття не прибе-руть, воно спонукатиме смітити й інших. А з часом ліс перетвориться на сміттєзвалище.

Теорія ця викликала зацікавлення у ке-рівників різних міст США, європейських кра-їн, Індонезії та Африки. Уперше вона була масово застосована у Нью-Йорку. Ретельно стежачи за чистотою вулиць і, змиваючи графіті зі стін, нью-йоркська влада привчила громадян вести себе культурніше і домогла-ся значного зниження злочинності у місті.

А ще теорією «розбитих вікон» зацікави-лися соціологи і почали робити різні екс-перименти, щоб довести або спростувати її правильність. Так соціологи Гронінгенсько-го університету (Нідерланди) провели шість експериментів і з’ясували, що люди значно частіше смітять на велосипедній парковці, якщо прилегла до неї стіна розмальована якимось незрозумілим для більшості графіті. Щобільше, голандці спровокували своїх спів-громадян до дрібної крадіжки. «З поштової скриньки стирчав конверт з прозорим вікон-цем, з якого виразно проглядала купюра в 5 євро. Експериментатори стежили за людьми, що проходять повз, підраховуючи кількість крадіжок. У ситуації, коли в під`їзді було при-брано, а скринька була чиста і охайна, тіль-ки 13 % перехожих привласнили конверт (загалом повз пройшла 71 особа). Коли ж скриньку розмалювали абстрактним графіті, з неї вкрали конверт майже третина пере-хожих(27 %). А розкидане біля пошти сміття спровокувало на крадіжку 25 % людей», – по-відомляється на ресурсі «Wikipedia».

Відтак, висновок, що варто зробити для себе, – частіше приділяти увагу дрібницям. Бо від того, як поводиться кожен громадян, прямо залежить те, як поводиться більшість і в якому місті чи селі нам доведеться жити в майбутньому. Звісно, завжди буде когорта тих, хто чхав на суспільні правила поведін-ки, але це вже інша тема. Тема, у якій осно-вну роль повинна відігравати влада.

Пседопатріотові…

Він патріот. Він марить Україною.Аж душу рве – також мені артист!Ходити і плюватися руїною – Тож невеликий треба мати хист.

Його любов зачахла ще дитиною,Як сивий попіл у старій печі.Пусті слова. В музеях самотиноюРжавіють вірні лицарські мечі.

А він кричить, махає сигаретою…Життя складне у всій своїй журбі.Якою платиш ти йому монетою,Та бумерангом вернеться тобі.

Сповзла мов змій моя печаль нестримнаНа партизанські мовчазні хрести.То не країна щось тобі повинна,То цим могилам вічно винен ти…

Вовки в овечих шкурах

328 червня 2012№ 25 (079) новини

КОРОТКО

Коментар

Ярослав Циб, директор Стрілківської школи-інтернату:«Я не можу поки що сказати, коли будуть ті гроші, та коли почнеться

ремонт. Але кошти, безумовно, нам потрібні – адже спальні корпуси давно пора ремонтувати».

Соціальні працівники приїдуть до нас

У районі запрацював мобільний соціальний офіс. Про це громад-ськість повідомила прес-служба Старосамбірської РДА.

Організацію створено при управ-лінні праці та соціального захисту на-селення. Мета цього офісу – виїзне обслуговування громадян. Праців-ники установи повинні проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу у питаннях, що стосуються соціальної підтримки.

Детальніше про роботу мобільних офісів – читайте у наступних номерах «Коловороту».

Тетяна Михаць

ДТП на дорозі в Стару сіль

На Старосамбірщині не розми-нулись мікроавтобус та мінівен: троє осіб в лікарні.

Дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої постраждали три осо-би, трапилася поміж селами Шумина і Стара Сіль, - повідомляє прес-служба управління ДАІ у Львівській області. За даними ДАІ, 25 червня близько 07.15 год. ранку на автодорозі між цими се-лами зіштовхнулися мікроавтобус та мінівен. Унаслідок ДТП постраждали водії транспортних засобів та пасажир одного із автомобілів. Усіх трьох було доставлено до районної лікарні.

До чергового частини Старосамбір-ського райвідділу міліції зателефону-вали очевидці аварії, котрі повідомили про ДТП й про ймовірність постражда-лих.

Як зазначають правоохоронці, за по-передньою інформацією, автопригода сталася внаслідок недотримання без-печної швидкості руху. Водій автомобі-ля «Рено Еспейс», 24-річний мешканець Самбірщини, скоїв зіткнення із мікроав-тобусом «Фольцваген Транспортер Т4», за кермом якого був 27-річний житель Старосамбірського району.

Андрій Кожушок

Вшанували жертв Саліни

24 червня у Добромилі відбули-ся поминальні заходи до 71- их роковин вшанування пам’яті жертв НКВД в урочищі Саліна. Віддати шану невинно убієнним зібралася багаточисельна громад-ськість. У поминальних заходах взяли участь депутати обласної та районної рад, представники гро-мадських організацій Львівщини, духовенства, місцева громада.

Уранці у всіх храмах Добромиля від-булися Божественні літургії, після яких жалобні процесії зібралися на терито-рії біля приміщення колишньої тюрми НКВД у Добромилі. Тут священики від-служили поминальну панахиду за жерт-вами НКВД. Потім усі учасники спільним походом пройшли до урочища Саліна. На верхній могилі в урочищі священики відслужили панахиду.

На нижній могилі, біля пам’ятного знаку жертвам НКВС поминальну службу за участю священиків греко-католицької, православної та римо-католицької церков очолив єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав Приріз.

Андрій Кожушок

Чотири школи Старосамбір-щини, обрані за програмою Кіотського протоколу, ма-ють унікальну можливість невдовзі бути відремонто-ваними.

Середні школи Хирова та Стрі-лок, а також школи-інтернати цих же населених пунктів можуть отримати кошти для заміни вікон і покрівлі, оновлення фасадів.

Механізм дії Кіотського прото-колу ми вже пояснювали у попе-редньому номері «Коловороту». Однак варто розповісти про ньо-го більш детально: усі країни світу мають певну квоту на забруднен-ня атмосфери – різноманітні шкід-ливі викиди; проте, на планеті є дуже розвинені держави, котрим не вистачає цієї квоти, а є й такі, які не використовують своєї. Щоб збалансувати цю різницю, країни, що розвиваються, продають час-тину своєї квоти. Власне, так ро-бить і Україна.

За інформацією прес-служби Старосамбірської райради, до переліку об’єктів, котрі мали шанс отримати іноземні кошти, потрапили аж 16 проектів, а за-гальна сума складала 52 міль-йони 447 тисяч 331 гривню. Серед тих, кому не пощастило: Старосамбірська та Добромиль-ська лікарні, школи Добромиля, Старого Самбора, Головецька, Топільниці, Тур’я, Скелівки, дитя-чий садок у райцентрі. Докумен-ти на усі об’єкти проходили екс-пертизу в Києві.

А школи-щасливчики ймовір-но вже зовсім скоро матимуть нове обличчя. Для Хирівської середньої школи потрібно по-над три мільйони гривень, а для інтернату – трохи більше шести мільйонів. На Стрілківську ЗСШ передбачено майже чотири мільйони, а на школу-інтернат – близько 4,5 млн грн.

Тетяна Михаць

Продаємо повітря

Під час щорічного обов’язкового звіту перед громадськістю директор Стрілківської середньої школи о. Ми-хайла Вербицького Ігор Калинович повідомив батьківському комітетові про те, що з нового навчального року у закладі планується ввести шкільну форму.

Учителі, як правило, були «за», аргумен-туючи свою підтримку тим, що зразки форм хорошої якості, гарного та зручного фасону. Форма берегтиме здоров’я учнів, адже від-тепер діти не носитимуть коротких спід-ниць, не оголюватимуть попереки, намагаю-чись не відставати від моди. Дехто із батьків висловився «проти», вважаючи, що не змо-же одразу двох дітей забезпечити формою.

Однак директор розповів, що для малоза-безпечених сімей форми куплять спонсори.

«Я би дуже хотів, щоб учні носили шкільні форми – це дуже гарно виглядає і вчителі зі мною погоджуються здебільшого. Але клас-ні керівники побоюються, що виникатимуть конфлікти з учнями на тему: «Чому прий-шов сьогодні без форми?». Не знаю ще, чи вдасться це впровадити, проте постараюся зробити. Набір коштує близько 300 гривень, причому для малозабезпечених обіцяв нам один із кандидатів у депутати допомогти.

Коли вже почнеться навчальний рік – приїдуть знімати мірки з кожної дитини. Це тернопільська фірма запропонувала нам свої послуги, залишила зразки. Я би хотів, щоб однієї форми вистачало дити-ні на 2 – 3 роки. Тому поки що форма буде

обов’язковою для учнів 1 – 9 класів. Старшо-класникам на рік-два купувати нову форму буде зайвим», – поділився своїми міркуван-нями з «Коловоротом» Ігор Калинович.

Діти ж не надто охоче підтримують ново-введення. Таня Карпецька, голова учнів-ського самоврядування у Стрілківській ЗСШ, дев’ятикласниця каже: «Особисто я не дуже в захваті від ідеї зі шкільною формою. З одного боку форма – це обличчя школи, а з іншого – не кожен учень захоче виглядати так, як усі. Та й, мені здається, хороша якісна форма не буде коштувати 200 – 300 гривень, а мінімум 600. Учні всі переважно проти – не хочуть бути од-наковими, хоча мене батьки переконують, що це гарно, коли всі ходять в однакових темно-синіх піджаках, штанах чи сарафанах».

Галина Антошик

Родини Геш і Шарга, котрі кілька мі-сяців пили воду, у якій була ртуть, до-чекалися перших зрушень у «ртутній справі» – її знову віддали в міліцію, яка спершу відмовила у порушенні карної справи.

Михайла Геша, потерпілого у цій справі, насторожує те, що з часу прийняття рішен-ня прокуратури уже минув місяць, однак досі жодних дій із боку міліції він не бачив: «Я отримав документ-відповідь від районної прокуратури на мою скаргу щодо постано-ви міліції про відмову в порушенні кримі-нальної справи такого змісту: «Прокурату-рою району 25-го травня вказане рішення міліції скасоване як незаконне, і матеріали направлено у РВ ГУМВСУ у Старосамбір-ському районі». Рішення прийнято 25.05.12, направлено мені 9.06.12 (про що свідчить поштовий штамп), а одержав я його 12.06.12. Чому тягнули? Чи чекали, щоб прокурор спочатку звільнився? Знаю, що він написав

заяву на звільнення за власним бажанням. Зараз виконує обов’язки прокурора поміч-ник – Тарас Гавриляк.

Проте добре, що хоч визнали міліцію неправою: «Під час перевірки звернення громадян Геша і Шарги було встановлено, що слідчим Щербаном М. Я. було перед-часно прийнято рішення, так як перевірка була проведена неповно, що є порушенням статті 22 КПКУ («Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи», – «Колово-рот»), а тому підлягає скасуванню».

Я нещодавно вирішив перевіритися у Львові – і здав аналізи там, розповівши ситу-ацію, розмовляв із обласним токсикологом. Нічого не виявили, але порадили не заспо-коюватися, бо ртуть в організмі накопичу-ється у певних місцях та може не проявля-тися в аналізах, але після деяких стресових ситуацій (прийняв ванну, випив 100 грамів) може “вилазити”. Ще сказали, що тут, в об-ласті, важко виявити вміст ртуті в організмі. Це точніше можуть зробити хіба у Києві».

Нагадаємо, що 23 березня цього року ро-дина Гешів із Ясениці-Замкової випадково виявила у своєму колодязі ртуть. Випадково, адже новенький насос дивом перестав пра-цювати. Міліція оперативно знайшла зло-вмисника – 62-річного двоюрідного брата одного із постраждалих, а працівники МНС продезінфікували криницю, виловивши 150 грамів чистої ртуті, що пробула у воді від грудня. За словами начальника міліції, чоло-вік зізнався у скоєному, пояснивши, що хотів, щоб у сусідів зникла вода. У результаті – ро-дина з двома дітьми пила воду, у котрій у 600 (!) разів (за висновком обласної санстанції) було перевищено норму вмісту ртуті. Проте, всупереч логіці, винний покараним не був. Слідчий у цій справі капітан міліції Микола Щербан у постанові написав: «Відмовити у порушенні кримінальної справи», – оскільки у діях чоловіка відсутній склад злочину – на-мір завдати шкоди життю чи здоров’ю.

Галина Антошик

У формі на “Перший дзвоник”

Міліцейська помилка

Школярі Стрілківської ЗСШ із 1 вересня, швидше за все, носитимуть шкільну форму

Прокуратура повернула “Ртутну справу” на повторне розслідування

А так виглядає спальний корпус Хирівської школи-інтернату. І хоча у заявці мова йде про заміну вікон на цьому об`єкті – майже всі вікна тут уже замінено

новими металопластиковими.

4 тема номера

Вадим Гриценко, ви-хователь у школі-інтер-наті, м. ДобромильЯ б відкрив нормальний

спортивний комплекс. Щоб молодь могла чимось ко-рисним для себе зайнятись у вільний час. А не в барах «зависати» (усміхається).

Тетяна Чепець, гостює у ДобромиліЯ – прибічник чогось та-

кого, щоб із того потім дій-сно був толк, тому думаю, що нормальні школи та дитячі садочки потрібно зробити. І не економити на цьому. Освіта дітей та їх виховання – ніколи не були програш-ним варіантом.

Тетяна Процак, перукар, смт НижанковичіЯ б розвивала спорт на

Старосамбірщині. Можли-во, велоспорт – у нас є для цього непогані умови. Або відкрила б мережу хоро-ших спортивних залів. Треба ростити здорове молоде по-коління.

Олена Кизима, уродженка м. ХирівНі для кого не секрет,

що у нас панує страшенне безробіття. Тому треба від-кривати такі об’єкти, які да-вали б роботу якнайбільшій кількості людей. Наш край не є обділений природою – можна було б розвивати аграрний сектор району або фермерство. А чому б і ні? До того ж, така робота не ви-магає якоїсь “екстра” вищої освіти…

Володимир Подоляк, гостює у Старому СамборіCтаросамбірщина – гар-

ний мальовничий край, шкода тільки, що та краса пропадає даремно. Наскіль-ки знаю, тут достатньо іс-торичних та архітектурних пам’яток, то непогано було б окультурити все це: зроби-ти гарні туристичні шляхи, бази відпочинку. Ви тільки подивіться, яка природа до-вкола! Усе тут є. Тільки руки чомусь не доходять.

Іван Мілян, студент, с. Нове МістоБізнес? Про що можна говорити,

якщо у нас тут навіть таксі неможливо знайти.

Треба починати з еле-ментарного: транспорт, щоб можна було дібратись туди, куди потрібно, а не чекати по півдня; вічна проблема – дороги: вже і не сподіваюся, що вони колись будуть нормальни-ми; магазини цілодобові; аптеки; пункти прийому платежів – для того, аби заплатити за інтернет, не об’їжджаючи піврайону. Я б починав із чогось такого, чого люди потребують пер-шочергово.

Опитувала Марічка Алексевич

Який бізнес ви заcнували б у районі?Опитування

Фермер шукає підтримки…Безробіття у Старо-самбірському районі давно сягнуло апогею – у кожному селі, селищі та місті миттю назби-рається чималий гурт людей, котрі об’їздили багато країн, аби за-робити на прожиття. Водночас тих, хто про-бував це зробити на рідній землі – одиниці на всю Старосамбір-щину. Незважаючи на нескінченну смугу пе-решкод, альтернатива у нашому прикордон-ному районі таки є. І в неї варто повірити. Так, як це зробили герої цього матеріалу.

«Працюю без особливого оптимізму…»

Село Дроздовичі. Рівни-на. Поля, поля і ще раз поля, а там – уже видніється Поль-ща. На цих полях, ледь не впритул до державного кор-дону, господарює депутат Старосамбірської районної ради Ігор Кінаш. Зовні він не схожий на бізнесмена-зазнайка чи депутата-дар-моїда – простий селянин, котрий підкорив немало-небагато… аж 400 га довко-лишньої землі.

«Що я можу сказати про сучасне фермерство? Опти-мізмом тут, знаєте, не по-пахує. Це – важка робота, це – постійна робота. Я на-магаюся завжди працювати під якісь програми: чи то державної підтримки, чи то іноземної. Співпрацюю із голландцями – набираюся нового досвіду. А самому дуже важко», – ділиться сво-їми міркуваннями стосовно власної ж роботи пан Кінаш.

Він стартував на початку дев’яностих. Молодий спе-ціаліст, випускник сільсько-господарського інституту (м. Дубляни) пан Ігор так і залишився працювати на рідній землі: на базі колгос-

пу, котрий, як і всі інші, мав тоді лише одну перспективу – розвалитися.

Зараз у господарстві Іго-ря Кінаша «Дроздовичі» ви-рощують овочеві та зернові культури. Окрім негоди, яка, час від часу, вносить свої ко-рективи, є й інші труднощі, що встромляють палиці у колеса.

«Найбільша наша про-блема – кредитування. Мало того, що його важко доби-тися – воно ще й абсолютно невигідне. Ставлять такі від-сотки, під які сутужно повер-тати борг. У тій же Польщі фермерам доводиться на-багато легше», – скаржиться підкорювач землі.

І хоча пан Кінаш тих, хто прагне почати схожу справу за сьогоднішніх обставин, називає самовбивцями – свою землю він любить. І якими б важкими не були умови праці – не покине її. Каже, що дуже звик.

Із війська – у фермери

Трохи правіше від Дроз-дович – село Дешичі. Тут узагалі ніби в казці про пана Коцького – от тільки поля не маркізові, а фермерського господарства «СБС». Аж на 1000 га розрослися гречка, пшениця та й інші культури у Богдана і Світлани Савок.

«Ми давно вже працює-мо. Коли починали роботу – мали 3 гектари землі. Я тоді пішов у відставку, бо части-ну життя прослужив у при-кордонних військах. Дру-жина вирішила зайнятися фермерством. Так і працю-вали. Спочатку на ініціативі, а згодом господарство по-чало збільшуватися», – при-гадує фермер-підполковник Богдан Савка.

Обоє із дружиною наро-дилися в селі, тож робота на землі не була чимось новим. Мали старенький, «задир-каний», як каже пан Богдан, трактор – і все.

Про проблеми й трудно-щі, з якими не раз стикалися, фермери можуть говорити дуже багато.

Те ж кредитування, на яке нарікає їхній товариш Ігор Кінаш, завдає чимало клопо-ту. Адже простіше позичити у когось гроші, аніж «грати-ся» із банками у цю тяганину. Нерідко бюрократія триває аж місяць-півтора. А коли кошти потрібні на міндобри-ва чи насіння, то яка вже по-тім із них користь?

«Допомога від держави – мізерна. Та це не можна називати допомогою навіть. Он наш сусід-поляк за один гектар землі отримує 230 євро в рік. Просто так – ні-чого повертати державі не потрібно. От якби мені 230 тисяч євро, то я б знайшов, куди ті гроші вкласти», – роз-мірковує пан Савка.

Ще одна проблема – ста-рий радянський парк тех-ніки. Щоб оновити його, необхідно чимало вільних коштів.

Природні катаклізми та-кож відіграють не останню роль у формуванні прибутку фермера. Богдан Михайло-вич пригадує торішню си-туацію, коли буквально за 5 хвилин град знищив у «СБС» 62 гектари гречки.

«Добре, що ми посадили разом 400 гектарів і в різних місцях. Інакше – наступного дня вже були б на біржі», – каже фермер. І додає: «На землі можна заробити, але в неї треба вкласти багато ко-штів, часу та роботи. Може ми маємо не настільки ве-ликий прибуток, як би того хотілося, але все ж маємо. Інакше б не було сенсу пра-цювати», – підсумовує пан Богдан.

Самі собі господарі

Пан Кінаш та добродії Савки – не єдині люди в ра-йоні, котрі знайшли спосіб працювати на рідній землі.

Більше того, існує чимало різних способів заробити.

У селі Скелівка вже ба-гато років працює насін-нєва станція «Аеліта». Тут розводять різноманітні сорти овочевих культур. А найбільшою популярніс-тю користується, звісно ж, картопля. З усього району з’їжджаються сюди навесні господарі, щоб придбати но-вий сорт бульби.

«Я в пана Степана Дацька часто купую бульбу. І дуже нею задоволена. Ці сорти справді хороші, їх вигідно вирощувати», – розповідає пані Марта.

Тож окрім непоганого за-робітку керівник «Аеліти» Степан Дацько має ще й хо-рошу славу серед місцевого населення.

А в Хирові та околицях усі чудово знають Мирона Коваля – він своїм лозопле-тінням підкорив не лише район, а й різні куточки України. Так, у Хирові пра-цює підприємство «Лоза», де пан Коваль і його робітники творять із лозяних прути-ків справжні дива: крісла, диванчики, підставки для вазонів, кошики тощо. Ви-роби із лози дуже ціняться, адже вони довго служать і є вишуканим доповненням інтер’єру.

Не дармують і жителі села Болозів. Вони заробляють гроші на традиційному укра-їнському продукті – свинині. У цьому селі багато хто роз-водить поросят – і має не-абиякий зиск. Одна доросла свиня народжує кілька ма-

люків. А вони зараз кошту-ють не менше трьохсот гри-вень. Прийнято продавати і вже вгодованих кабанчиків. Попит на них є перед Різдвом та Великоднем, а також у час весіль. Ціна великої свині за-лежить від маси, але менше двох тисяч гривень такий то-вар не коштує.

Усі ці люди зуміли самі стати господарями на своїй же землі. Вони можуть пра-цевлаштувати односельчан. Нехай небагато, але для ко-гось це уже мінімальна ста-більність. Більшість із них не чекають на підтримку дер-жави і не скаржаться. Вони просто працюють. І кожен з нас мав би брати із цих лю-дей приклад.

Тетяна Михаць

khersonmash.com.ua

528 червня 2012№ 25 (079) тема номера

Кілька ідей для нетрадиційного бізнесуЯк можна заробляти, живучи у селі? Окрім сезонних підробітків існує чи-мало перспектив для початку розви-тку власного малого бізнесу. Якщо ви не знайшли того, що підходить саме для ваших можливостей та уподобань серед традиційних, випробуваних часом занять, як от: вирощування пшениці, кукурудзи, картоплі, буряка, капусти, полуниці, фруктів, корів, кіз та свиней – є й багато інших, оригі-нальних варіантів для малого бізнесу в селі. «Коловорот» пропонує читачам кілька думок щодо цікавого, на наш погляд, підприємництва, котре б мо-гло не лише існувати, а й приносити прибуток.

Екологічне – тому цінне

Велику частину території Старосамбір-ського району займають ліси. Цим уже дав-но користуються жителі навколишніх сіл: пилорами процвітають, дерева незаконно зрубують, продають. А можна ж заробляти, скажімо, вирощуванням дерев – енерге-тичної верби, наприклад. Це дерево дуже швидко росте (у 14 разів швидше, ніж інші дерева), невибагливе до ґрунту, тому ним можна засаджувати землі, що непридатні

для звичного сільськогосподарського ви-користання, розсаджується з обрізаних гі-лок, стійке до шкідників, морозів та хвороб, є чудовою сировиною для альтернативної енергетики. Ціна такої енергії є найнижчою з-поміж усіх видів.

Дуже перспективним для села є так зва-ний зелений туризм. Про його переваги можна говорити чимало, проте вельми ці-кавим є такий його різновид, як агротуризм, що передбачає ведення туристами з міст сільського способу життя, ознайомлення із місцевою культурою і тутешніми звичаями, участь у традиційній сільській праці. Часто гості виконують сільськогосподарські робо-ти в обмін на житло та їжу. Агротуризм роз-винений в Іспанії, Італії, Франції, Австралії, США. У наших сусідів – у Польщі – він також стає на ноги, тому його держава не обкладає податком, щоб таким чином підтримати роз-виток села.

Що на городі виросло?

Старосамбірщина розкинулась на нео-днаковій території: що виросте і добре вро-дить у низинних частинах району – те загине у підгір’ї. У селах, котрі найближче до межі з Турківським районом не вся с/г техніка ви-їде на поля, які розміщені на крутих схилах.

Та й дощі вимивають усі добрива з полів. До-бре тут росте хіба що льон. Низинні ж землі чудово підійдуть для майже будь-якого виду овочівництва, садівництва.

Цікавим варіантом було б вирощування квітів: сортових троянд, для прикладу, чи квітів для клумб, вазонів. Зараз квіткову продукцію сюди везуть із Польщі, Закар-паття, а місцевих теплиць, оранжерей не-має.

Заробляють і на вирощуванні грибів. Гливи ростуть на соломі (вологу солому зі спорами грибів засипають у поліетиленові мішки, проколюють ножем отвори у них) та пеньках у підвалах. Досить популярні та-кож печериці. Їм теж потрібна солома, та ще кінський гній – із них роблять компост. На ньому й вирощують гриби, проте необхідно уважно стежити за температурним режи-мом.

А ще є такий делікатесний гриб – шіїтаке (сіїтаке). Він має й лікувальні властивості: пригнічує розвиток пухлин, допомагає при гіпертонії, покращує стан шкіри, знижує рівень холестерину. Цей гриб колись по-любляли східні імператори. Однак українці ще не дуже навчилися його вживати – тому зі збутом може бути важкувато. Вирощують шіїтаке на колодах із цілою, непошкодже-ною корою або ж на субстратах із тирси й кальцію, дотримуючись температурного режиму.

Міні-фермиВажко собі уявити сільський дім без тва-

рин. Хоча корів та коней у селах залишаєть-ся все менше, проте іншої живності: курей, гусей, качок, індиків, кролів – не меншає. А як вам ідея розводити страусів чи перепе-лів? Або ж в’єтнамських свиней чи шиншил? Чи створити рибну ферму або зайнятися бджільництвом?

До речі, на відміну від, наприклад, свині, після забою страуса продають цілком, тоб-то, продається усе: шкіра, пір’я, яйця, м’ясо і, навіть, кігті. Страусине м’ясо делікатесне, нежирне.

Та якщо вам до вподоби все ж свинина – тоді беріться за вирощування чорненьких в’єтнамських поросят. М’ясо у цих «негри-ків» не таке жирне, як у звичайних свиней, вони охайні, швидко ростуть, мають хоро-ший імунітет.

Традиційним бджільництвом тут мало хто займається, хоч це й прибутково, адже мед високо ціниться. А окрім меду, від бджіл можна отримувати й інші корисні та вартісні продукти: віск, прополіс, маточне молочко, бджолину отруту. Годувати цих «домашніх тварин» практично непотрібно – вони самі себе забезпечують, отже затрати – мінімаль-ні.

Галина Антошик

РЕКЛаМа В «КОЛОВОРОТІ» –

Тел.: 097 162 24 40

заПОРуКа Вашого

успіху!

Якщо на Старосамбірщині альтернативу виїзду за кордон чи алкоголізму люди бачать украй рідко, то в Україні загалом чимало зразків того, як можна заро-бляти на рідній землі. Розглянемо найцікавіші із них.

Мостиський район. Село Дмитровичі. Тут живе й успішно веде бізнес бельгієць Бернар Віллем. Він давно звик до від-відин журналістів. Кореспонденти львівських газет теж по-бували в гостях у Дмитровичах.

Пан Бернар розводить кіз. На сьогодні у нього їх більше, ніж півтисячі. Козяче молоко продає і переробляє на сир. Таким чином має непогані прибутки, оскільки ці продукти є екологічно чистими, і тому їх доставляють у дорогі ресто-рани. В інтерв’ю журналістам бельгієць зізнався, що просто не розуміє українців. Адже у тому ж Мостиському районі, як і в більшості інших, є й трава, і вода, й ліси. А в Бельгії по-трібно тиждень чекати, поки машина привезе на ферму сіно чи бочку питної води. І все ж, у таких екстремальних умовах, люди не перестають займатися тваринництвом. В Україні ж

лінуються використовувати безмежний природний потенці-ал.

А в Кіровоградській області допомагати українцям взя-лися німці. На початку дев’яностих вони привозили сюди гу-манітарну допомогу, а потім вирішили власним прикладом навчити українців працювати. Подружжя Габріели та Ахіма Дьобріхів заснувало на Кіровоградщині пекарню й ферму. Уже змогли працевлаштувати близько двадцяти селян, котрі тут мають гідну зарплату. У Німеччині Габріела працювала вчителькою, а її чоловік – лікарем. Проте нітрохи не шкоду-ють, що приїхали в Україну. Кажуть, що це – сильна країна, тут живуть сильні люди, однак потрібно навчитися виганяти із себе лінь та невпевненість.

На Черкащині за сільське господарство також узявся ні-мець. Сотні тисяч гектарів неораних, нікому не потрібних чорноземів украй здивували підприємливого Ганса Венцля. Він розповідає журналістам, що німці лише мріють про такі землі, а загалом у Німеччині забагато фермерів та замало землі. В Україні він має де розвернутися. Зараз Ганс Венцль

орудує двома з половиною тисячами гектарів, тоді як у Ні-меччині не міг сподіватися на більше, ніж півтори сотні. Німець працевлаштував тридцять селян, а головними по-мічниками є два його сини: один із них веде бухгалтерію, а інший – займається технічними питаннями.

А от на Рівненщині розвивати українське село вирішила звичайна українська родина. Багатодітне подружжя, котре виховує 14 дітей, підняло із руїн колишній колгосп. Нині вони обробляють 300 гектарів землі, доглядають двісті ко-рів, 150 свиней та стільки ж овець. На фермі працює уся ро-дина – кожен має свої обов’язки. Голова сімейства каже, що у нього були два виходи: або працювати тут, або ж їхати за кордон. Однак залишати дружину зі дітьми він просто не міг. Тож, починаючи із кількох сотих, фермери Поліщуки змо-гли організувати найкраще сільське господарство у районі. Причому досягли такого результату без величезних старто-вих капіталів чи допомоги іноземців.

Тетяна Михаць, за матеріалами телеканалу “ICTV”, газет “Експрес” та “Високий Замок”.

Із них слід брати приклад

Мегаполіси, швидкісні шосе, за-лізничні колії, автомобілі, заводи, електростанції – в одну мить це може набриднути до такої міри, що залишиться зібрати речі та втекти жити у гори, до чистої, неторканої природи, повітря, яке ніколи не було отруєне смогом, води, що ніколи не бачила ні відходів, ні гідроелектрос-танцій. Скажете, що це неможливо? Чому ж – навіть люди зі світовим ім’ям тікають до першоджерел, залишаючись жити у власному світі посеред дикої природи.

У 2005 році сербський кінорежисер боснійського походження Емір Кустуріца, володар двох «Золотих пальмових гілок» кінофестивалю в Каннах, став лауреатом премії Філіпа Ротьє за свій архітектурний проект – село Дрвенград (також Мечавнік, Кюстендорф) у гірському районі Златібор, що в Сербії. Село режисер збудував у ма-льовничих горах неподалік сербсько-бос-нійського кордону. Там він часто влашто-вує концерти, майстер-класи для молодих режисерів, запрошує митців з усього світу.

Кустуріца зацікавився цією місцевістю ще під час зйомок свого фільму «Життя як диво», які проходили в околицях села Мокра Гора. За словами Еміра, після того, як він покинув рідне місто Сараєво, йому захотілося побудувати своє власне село. Його було відкрито 25 вересня 2004 року, в день прем’єри фільму «Життя як диво». По-вністю побудований із дерева та без цвяхів Дрвенград – не стільки населений пункт, як туристичний об’єкт, культурно-етнічний

центр, на території котрого діють право-славна церква, музей, басейн, бібліотека, кінотеатр. Вулиці названі на честь особис-тостей, важливих для режисера: Че Гевари, Бергмана, Марадони, Фелліні, Джоковича, Тарковського. Крім туристів, у селі живе сім’я Кустуріци. Усі адміністративні справи веде син Еміра Кустуріци Стрибор.

Туристи можуть скуштувати страви сербської кухні, поспівати народних пі-сень, а найголовніше – зустріти самого ре-жисера. Ті, хто побував у Кюстендорфі роз-повідають, що це радше місце “тусовки”, аніж туристичний центр. У Кюстендорфі є готелі, а за кімнату в приватному будинку просять близько 10 євро.

В Україні, особливо в Карпатах, є бага-то чарівних куточків, де могли б вирости схожі екопоселення. Або можна взятися за розбудову якогось занедбаного, про-те дуже вдало розташованого населеного пункту. Чимось схоже на сербський Дрвен-град є село Дземброня у Верховинському районі Івано-Франківської області. Тут гос-тювали і творили відомі письменники Леся Українка, Василь Стефаник, художник та режисер Сергій Параджанов. Саме урочи-ще Дземброня надихнуло його на зйомки найвідомішої української кінострічки «Тіні забутих предків». Та й сучасні митці у пошу-ках натхнення навідуються до цього села. У Дземброні збереглися давня культура, самобутні національні традиції, унікальні звичаї та обряди. Гірське село має протяж-ність 10 км, тут є 112 дворів.

Галина Антошик

Рай на землі

6 трибуна«КОЛОВОРОТ» РЕКОМЕНДуЄ

ПОДИВИТИСЯ:

ПОЧИТаТИ:Марек Краєвський.

«Голова Мінотавра». Львів, «Урбіно», 2012

Мокк, який ненавидить Гестапо та переходить працювати до Абве-ру, швидко встановлює, що сліди вбивства провадять до Львова, де він співпрацюватиме з комісаром Ед-вардом Попельським. У ході розслі-дування виявиться, що вони мають чимало спільного, а Львів відкриєть-ся Моккові як місто вродливих жінок, небезпечних провулків та численних кнайп і ресторанів...

Рей Бредбері. «Кульбабове вино». Терно-піль, «Навчальна книга – Богдан», 2011

Літо у неісную-чому містечку Ґрін Таун 1928 року... Ве-селі пустощі чоти-рьох безтурботних хлопчаків... І куль-бабове вино, яке готує дідусь... Воно – як чарівна капсу-ла часу, що вбирає у себе досвід ми-нулих літ, воно – як ностальгія за дитин-ством, у яке зможе хоча б на мить по-вернутися кожен, хто візьме до рук фантастичну повість Рея Бредбері «Куль-бабове вино». Ця книга – острівець, на котрому зупиня-ється час. Її сторінки дихають далекими д и т и н н о - б е з м е ж -ними спогадами: теплими, п`янкими, вічними, тими, яких нам не спіймати ніколи.

Рей Дуґлас Бредбері – один із найвідоміших американських письменників, автор близько 800 літературних творів різних жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п’єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв, лібрето опер та мюзиклів. У його творчості органічно поєднуються фантастика й реалізм, казка та достемен-ний факт, ностальгія за минулими літами й допитливий погляд у майбутнє – і це надає кожному творові письменника своєрідно-го, неповторного звучання. І, мабуть, недарма критики й на бать-ківщині Бредбері, і поза нею з рідкісною одностайністю вважа-ють його унікальним явищем в американській літературі.

Красуня з трущобТрішна – дівчина з бідного села, що в сучасній Індії. Історія

починається з автомобільної аварії: батько Трішни потрапив до лікарні – потрібні гроші. З Англії як турист приїжджає Джей – син місцевого багатія. Джей спокушає Трішну та продовжує викорис-товувати як сексуальну іграшку й, одночасно, прислугу. Дівчина сподівається, що коханий зміниться – і знову буде її любити. Вона йому віддана й не може повернутися додому.

Відважна Головна героїня мультфільму – юна і відважна принцеса Ме-

ріда, імпульсивний та зухвалий характер котрої не дає їй сидіти на одному місці. Дочка шотландської королеви Елінор та короля Фергюса, юна леді понад усе мріє про справжню свободу. Адже вона – вправна лучниця, якій немає рівних у влучності в усьому королівстві. Та плани доньки викликають бурхливий гнів у мами, котра впевнена, що молодій принцесі не личить носитися із лу-ком на коні. На думку королеви, у її дочки повинні бути більш витончені захоплення.

Анімаційний фільм «Відважна» – це дивовижна історія про те, як талант і покликання пробивають дорогу крізь усі можливі й неможливі перепони. Меріда, знехтувавши волею батьків та тра-диціями королівства, вирішує стати на шлях грізної жінки-воїна. Для цього вона тікає з дому й вирушає у далеку подорож, мета котрої – розшукати оповиту легендами мудру чаклунку. Меріда вважає, що та може допомогти їй із втіленням мрії. Однак ча-клунка вчинила інакше. Замість допомоги вона вирішила дати зухвалій лучниці урок, наславши на бідолашну дівчину страшне закляття. Тепер Меріда має пройти через величезну кількість тяжких випробувань – тільки так вона зможе зрозуміти, що таке справжня відвага.

Ініціювавши прийняття 5 червня ц.р. у першому чи-танні законопроекту «Про засади державної мовної політики», вивівши на вулиці людей на підтримку цього незаконного юридич-ного акту, організувавши збирання підписів щодо цього «мовного закону», Партія регіонів проігнору-вала норми чинної Консти-туції.З огляду на ці системні антизаконні дії, як ствер-джує відомий юрист Ігор Пукшин, сьогодні з’явились підстави для перевірки ді-яльності партії, що порушує Основний Закон.

Ініційований нардепами від Партії регіонів Сергієм Ківало-вим та Вадимом Колесніченком згаданий законопроект серед іншого регулює й питання за-стосування регіональних мов у сфері судочинства, досудового розслідування, дізнання і про-курорського нагляду (статті 14 та 15 проекту закону). Проте у цій частині зазначені стат-ті прямо суперечать частині першій статті 10 Конституції України. Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99: «українська мова як дер-жавна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повно-важень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, докумен-тації тощо)».

І для того, щоб змінити це положення – необхідно вноси-ти зміни до Конституції! Поло-ження про українську мову як державну міститься у розділі I «Загальні засади» Конститу-ції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної

мови є складовою більш ши-рокого за змістом та обсягом конституційного поняття «кон-ституційний лад». Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право ви-значати і змінювати конститу-ційний лад в Україні належить виключно народові (части-на третя статті 5 Конституції України). Положеннястатті 10 Конституції України, як і ін-ших статей розділу I «Загальні засади», можуть бути змінені тільки у порядку, передбачено-му її статтею 156, тобто шляхом прийняття закону, який затвер-джується всеукраїнським ре-ферендумом.

«Ініціюючи та підтримуючи цей закон у першому читанні Партія регіонів і її члени-нар-депи грубо порушили Кон-ституцію України, ‒ розповів екс-заступник міністра юстиції Ігор Пукшин.

«У статті 19 Закону України «Про політичні партії в Украї-ні» чітко говориться, що у разі порушення політичними пар-тіями Конституції України та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи, як попередження про недопу-щення незаконної діяльності та пряма заборона політичної партії. Регіонали грубо й нахаб-но порушили існуючі норми, тому згідно статті 21 цього ж закону про політичні партії Мі-ністерство юстиції України чи Генеральний прокурор Украї-ни повинні здійснити перевір-ку й у випадку підтвердження фактів порушення Конституції внести відповідне подання до суду про заборону партії», ‒ підкреслив І.Пукшин. В іншому разі вони стають пособниками порушників закону, наголосив відомий правозахисник.

Розділ XIII Констиуції Укра-їни чітко регламентує процеду-ру внесення змін до Основного Закону.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I «Загальні заса-ди», розділу III «Вибори. Ре-ферендум» і розділу XIII «Вне-сення змін до Конституції України», попередньо схва-лений більшістю від консти-туційного складу Верховної Ради України, вважається при-йнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосува-ло не менш як дві третини від конституційного складу Верхо-вної Ради України (стаття 155 Конституції).

Натомість, законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розді-лу XIII «Внесення змін до Кон-ституції України» подається до Верховної Ради України Пре-зидентом України абоне менш як двома третинами від кон-ституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційно-го складу Верховної Ради Укра-їни, затверджується всеукра-їнським референдумом, який призначається Президентом України (стаття 156 Конститу-ції).

«Сьогодні змінити статус української мови можливо лише внесенням законних змін у Конституцію через проведен-ня відповідного загальноукра-їнського референдуму. Тому незаконні намагання присво-їти російській мові де-факто державний статус мають під-лягати жорсткому юридичному й судовому реагуванню. Про-куратура не може мовчки спо-стерігати за таким порушенням Основного закону, а повинна відповідно до чинного законо-давства вживати відповідних заходів», ‒ зазначив Ігор Пук-шин.

Іван Петренко

В Україні з’явились підстави для заборони Партії регіонів

®

®– матеріал, що друкується на комерційній основі

Фрукти – до сушарки!

На СтароСамбірщиНі є близько Ста ветераНів оУН-УПа, колишНіх УчаСНиків бойових дій. воНи багато Не хочУть – лише, щоб визНали їх УчаСНиками НаціоНальНо-визвольНої боротьби в роки дрУгої Світової війНи та Під чаС рУхУ оПорУ У західНій УкраїНі до 1954 рокУ. але влада їх Не чУє. і з кожНим роком меНшає Свідків тих Подій, а ті, котрі ще живі – ПокиНУті НаПризволяще державою, чаСто живУть СамотНьо, маючи Проблеми зі здоров’ям. їм Не виСтачає ПроСтого СПілкУваННя, Уваги, заСлУжеНої Поваги.

ПРОГРАМА

ТБна тиждень

«Ми – постгеноцидна нація…»

с. 10 с. 5

с. 4-5

с.3

13 жовтня 2011 № 39 (043) Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид» рекомендована ціна 1 грн

с.6-9

Світлина PHL

Для того, аби взимку насолоджуватись смачним узваром, потрібно вчасно і правильно насушити фруктів та ягід. Про різні способи сушіння – у рубриці «Довідка».

«Свобода або смерть!»14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, відзначають річницю створення Української повстанської армії, а також – День козацтва

Син легендарного командира УПА Юрій Шухевич розповів «Коловороту» про час, коли він із сім’єю переховувався на Старосамбірщині, і про діяльність УПА на теренах району.

Ділянка з криницями школи-інтернату приватизована, а це означає, що з водою, якою користується навчальний комплекс, можна зробити будь-що. Директриса Тетяна Голубко хвилюється, що відтепер не зможе контролювати якість води, та й її наявність також, адже новий власник зможе зробити із криницями, що захоче, навіть – засипати. Тоді школа залишиться без води. Та прокуратура запевняє, що все законно, а сторони можуть мирно домовитися.

Земельна проблемаЩо питимуть учні інтернату в Стрілках?

.

Можливість знати більше

Можливість захворіти на рак

ОбИРай СаМ

10 грнМісячна передплата

на «Коловорот»

10 грнПачка цигарок

728 червня 2012№ 25 (079)

ПРацІВНИКИ МІЛІцІї НЕ РЕагуюТь На зВЕРНЕННЯ

ЧИ зЛОВжИВаюТь ВЛаДОю?

Зателефонуйте на телефон довіри обласного УМВС –

(032) 278-26-10

довідка

«а я собі дримбу куплю, аби-м була боса, щоби мені задримбала коло мого носа»

Ось так сіють макСаме зараз відцвітає мак – сировина, із якої виготовляють наркотик – опій

історіянебезпека

Дримба («дримля», «дрімка», «торомба», «доромба», «тромба») – щипковий народний музичний інструмент, один із найстаріших на Землі. Хоч він і досить примітивний – проте з давніх-давен є серед улю-блених у багатьох гірських регіонах України. Зараз майстрів, котрі б виготовляли дримби на Старосам-бірщині не залишилося. На Турків-щині ще є. Наприклад, у Бітлі живе майстер на прізвище Михайлик, який усе життя виробляв дримби, трембіти.

На дримбах найчастіше виконували ко-ломийки, ладканки, пастуші награвання. Цей інструмент здебільшого чоловічий і сольний, тому ансамблі дримбарів у дав-нину – рідкісне явище.

У гірській частині Старосамбірщини, що належить до Північної Бойківщини, зокрема у селі Тур’є, дримбу називали «дрімля» чи «друмля», і цей інструмент тут був менш популярний, аніж, скажімо, у центральній та північній частинах Бойків-щини. Нині вже покійний музикант-скри-паль Микола Виджак із Топільниці казав, що найкраще починати вчитися грати на скрипці та дримбі у Великий піст, коли не можна грати на інструментах – «тоді не-чистий помагає».

Багато хто вважає, зокрема різнома-нітні музичні терапевти (є й такі), що гра на дримбі очищає душу. Проте, відомий мольфар Михайло Нечай (котрий був уби-тий минулого року) також мав свої мірку-вання стосовно дримби. Він уважав, що всі музичні інструменти від Бога, а лише два від диявола. Це – дримба і скрипка. Однак скрипка ще не є пропащою, оскільки сми-чок, який кладеться поверх, утворює з нею хрест.

Навчитися грати на дримбі зовсім не-важко – достатньо кілька годин повправ-лятися. Інструмент виглядає так: невеличка металева підківка, розміром близько 5 – 7 см (може бути й більша), зі звуженим кін-цем. Посередині йде тоненький плоский язичок, загнутий наприкінці основи на 90 градусів. Принцип гри на дримбі простий: тримаючи лівою рукою за широкий кінець інструмента, звужений кінець кладуть на зуби – тоді загнений язичок зачіпають рит-мічно щипком пальця. Утворюється дерен-чання, висота якого змінюється залежно від положення рота, язика, від придихан-ня. Ротова порожнина є резонатором.

Цей нехитрий невеличкий інструмент закріпився й у народній мові: «дримбати» – помалу йти, у легкому темпі, «Ти, стара тромбо!» – образа.

Галина Антошик

Опій чи опіум (грецькою – оpion) – ма-ковий сік. Його отримують із нестиглих ко-робочок маку, які спершу подрібнюють. Сік висушують на сонці – і таким чином одер-жують власне опій. Макова соломка – це подрібнені голівки та стебла опійного маку, підготовлені для виготовлення настою. Опі-ум використовують у медицині для полег-шення болю, ослаблення конвульсій, як сно-дійне. Проте більшого поширення він набув як сильний наркотик.

В Україні сіяти мак можуть лише ті під-приємства, котрі мають спеціальні ліцен-зії. Правоохоронці інтенсивно борються із громадянами, які вирощують цю рослину у будь-яких обсягах.

60 років тому (1952 р.) опійну настоянку (шлунковий засіб) зняли з виробництва в СРСР.

1 кг макової соломки (мелене маковиння, опійна сировина) – це близько 500 нарко-тичних доз, на продажі яких можна зароби-ти приблизно 10 тис. грн.

Із 10 кг опію отримують 1 кг героїну. Ге-роїн – сильний синтетичний наркотик (білий чи сіруватий порошок із неприємним запа-

хом та гірким смаком), котрий синтезують із морфіну, що міститься в опії.

$100 – 200 коштує 1 г героїну (4 наркотич-ні дози).

1 вживання, як правило, досить, щоб «підсісти».

Через 4 – 24 години (залежно від трива-лості вживання наркотику) після прийняття останньої дози героїну настає «ломка».

193 000 га – щороку засівають опійним маком в Афганістані.

1 650 – 1 700 грн становить штраф за зна-йдені на городі українця від 1 до 100 штук макових рослин.

1 700 – 8 500 грн – штраф за виявлені 100 – 500 голівок маку.

3 – 7 років ув’язнення – покарання за ви-рощування особливо великої кількості маку (від 500 рослин і більше).

40 – 50 осіб, у середньому, штрафують за вирощування маку на Старосамбірщині. На початку липня кожного року працівники ра-йонної міліції проводять рейди по городах району, шукаючи посіви маку.

Галина Антошик

8 чтиво

* * *Корупція не знає меж: на конкурсі «Міс Донбас» переміг

44-річний племінник голови місцевої адміністрації.

* * *МВС України попередило арбітра Кашшаї: якщо його вб’ють

в Україні, то вбивство не зарахують…

* * *Лише 11 ударів знадобилося Володимирові Кличку, щоб пе-

ремогти збірну Англії з футболу.

* * *Генерал запрошує до себе лейтенанта.– Ти дивився матч Англія – Україна?– Так точно.– Суддю бачив?– Так точно.Генерал дістає бінокль, шприц та м’яч.– Передай це йому разом із найкращими побажаннями.– Тобто?– Бінокль, – пояснює генерал, – для того, щоб він краще ба-

чив. Якщо не допоможе – можемо направити на курс лікування зору. Якщо й це не допоможе – будемо розвивати нюх.

* * *Футбол ХХІ століття: поляк пасує на африканця, африканець

передає м’яч арабові, араб “навішує” в штрафну на турка, турок забиває – збірна Німеччини вийшла вперед…

* * *– Чому Янукович не доїхав до Волині?– Та застереження побачив.– Яке?– От на кордонах інших областей що написано? «Ласкаво

просимо до Харківщини!» або ще щось подібне. А при в’їзді у Волинську область усіх непрошених гостей чесно попереджа-ють: «ВОЛИНЬ – КРАЙ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ»...

Головний редактор: Роман РакЗаступник головного редактора: Всеволод Поліщук

Над номером працювали:

Адреса редакції:

Тетяна МихацьГалина Антошикм. Старий Самбір, вул. Л. Галицького 25/11

Дизайн:Верстка:

Літературне редагування: Художнє оформлення:

Рекламний відділ:Відділ збуту:

Всеволод Деревацький Олег ПеленичкаГалина МушеникРостислав Лужецький067 67-307-18Богдан Гурин – 067 67-55-426

Львівське обласне видання газета «Коловорот»передплатний індекс: 89033

cвідоцтво серія ЛВ № 992245-Р від 29.11.2010 р.Друк: ТзОВ «Друк Волині»

Засновники: ГФ «Дністер», ПП «Екобескид»

Видавець: ТзОВ «Редакція газети«Коловорот»

Наклад: 2000 примірниківПеріодичність: тижневик

Підписано до друку: 27.06.2012 р.

анекдоти

притчі

старосамбірщина

понеділок, 2 липня

вівторок, 3 липня

середа, 4 липня

четвер, 5 липня

п’ятниця, 6 липня

субота, 30 червня

неділя, 1 липня

день +17°/+29°ніч +17°/+20°

день +18°/+29°ніч +18°/+21°

день +8°/+23°ніч +7°/+13°

день +18°/+29°ніч +18°/+22°

день +19°/+30°ніч +18°/+24°

день +19°/+29°ніч +18°/+24°

день +14°/+26°ніч +14°/+16°

ВІТаННЯ

© Усі права на матеріали, надруковані у газеті, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв видання дозволяється за умови посилання на газету «Коловорот». Матеріали, позначені символом , друкуються на правах реклами. За достовірність змісту матеріалів, що публікуються на комерційній основі відповідальність несе замовник.

джерело http://www.meteoprog.ua

заКОХаНИй КОРОЛь

жИТЛОВинайму квартиру чи будинок у Старому Самборі або Стрілках. Олег Петрович – 067 33 76 023.

РОбОТа Газета «Коловорот» прийме на роботу розповсюджувачів у Добромилі, Хирові, Нижанковичах та інших населених пунк-тах району. Оплата за домовленістю. Тел.: 067 67 55 426 – Богдан.

Фахову безкоштовну правову допомогу Ви отримаєте в юридичній приймальні «Народний адвокат», що реалізовується Благодійним фондомАндрія ЛОПУШАНСЬКОГО спільно з Миколою Катерин-чуком за адресами:

м. Старий Самбір, вул. Лева Галицького, 98, тел.: (032 38) 2-11-84;м. Добромиль, пл. Ринок, 1.

оголошення

Áåçêîøòîâíà þðèäè÷íà äîïîìîãà

Ольгу В’ячеславівну Пархомик з уродинами щиро вітає двоюрідна сестра з Ніжина. Міцного Тобі здоров’я, неви-черпної енергії та родинного затишку. Нехай у Твоїх заду-мах завжди буде мудрість, у службових справах - підтримка однодумців, в серці - добре і сонячно від людської вдячності!

Газета «Коловорот» пропонує кожному мешканцю Старо-самбірщини привітати друзів, колег чи близьких Вам людей з Днем народження чи іншим святом.

Це можна зробити за тел.: (067) 673-07-18.

Король до нестями закохався у бідну, але привабливу дівчину із простолюду – отож наказав привес-ти її до королівського палацу. Був сповнений рішучості одружитися з нею і зробити своєю королевою.

Однак дівчина несподівано важ-ко захворіла того-таки дня, коли опинилася у палаці, її стан невпинно погіршувався.

Скликали найвідоміших лікарів та зцілителів із цілого королівства. Проте їй не вдалося нічим заради-ти. Нещасній красуні загрожувала смерть. Король у розпачі пообіцяв половину свого королівства тому, хто зможе її вилікувати. Проте ніхто не зголосився.

Прийшов лише один дуже му-дрий старець, котрий попросив дати йому можливість порозмовляти з ді-вчиною. Король нетерпляче чекав, а після розмови прийняв його.

– Володарю, – мовив мудрець, – маю надійний засіб для нареченої Вашої королівської величності. Це засіб дуже болючий... не для дівчи-ни, а для Вас, Ваша королівська ве-личносте.

– Скажи мені, що це за засіб! – вигукнув король. – Ми вдамося до нього, без огляду на те, скільки це коштує!

Мудрець поглянув на короля та сказав:

– Дівчина закохалася в одного із

Ваших вояків. Дозвольте їм побрати-ся – й вона відразу одужає!

Король замовк – він надто сильно кохав свою наречену, аби дозволити їй умерти. Погодився на її шлюб із вояком.

Юна красуня справді видужала, але володар щодня ставав усе сум-нішим та щораз більше занепадав на силі. Його стан погіршувався. Над ним нависла смерть. Тому знову по-кликали мудреця, який урятував дівчину. Старець підійшов до ліжка правителя – однак лише із сумом по-хитав головою та прошепотів: «Бід-ний король! Немає для нього рятун-ку. Ніхто-бо не любить так сильно, як любить він».