Проект-дослідження

“Не погасне біль Голодомору: 1932-1933 р.р.”

Проект-дослідження“Не погасне біль голодомору: 1932-1933 рр.”

Голодомору сльози і могили…І перед ними ми в боргу завждиЗа тих, що крихти хліба не доїлиІ не допили чистої води.Б.Демків

Паспорт проектної роботи:

Керівник проекту: Лестюк Н.Ю., бібліотекар Жизномирської ЗОШ І-ІІІ ст.Виконавці проекту: учні 9-10 класуТип проекту: дослідницький

Термін реалізації: 2 роки

Мета: поглиблення знань з історії нашої країни, зокрема трагічних її сторінок, вшанування 80 річниці жертв Голодомору, проведення дослідницької роботи з використанням архівних документів, спогадів мешканців, які пережили Голодомор.

Зміст роботи: презентація книги “Не погасне біль голодомору: 1932-1933 рр.”, книжкові виставки, інформаційні години, бесіди, уроки-дослідження, тематичні полички, виставки однієї книги.

Анотація проекту: Право на життя… Право на вічну пам’ять… Багато сторінок у нашу історії вписано кривавим і чорним. 1932-1933 рр. Найчорніший час в історії України. Жахливо навіть через роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це урожайний 1932 рік. Пухли з голоду старі й малі, вимирали роди й села. Це був справжній голодомор, організований комуністичною партією та її керівництвом на чолі зі Сталіним. Робився нищівний приціл на майбутнє: знищити українську націю, великий і гордий слов'янський народ. Лиха доля українського селянства була оповита завісою мовчання. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія Голодомору все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, одною надією. Адже й нині живе у пам‘яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею й життям. Ще й досі у тих, хто вижив, приходять у сни похмурі тіні, ще й досі кровоточать серця, болить душа, що звідала горя до краю.Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ.

Очікувані результати: Підвищення освітнього рівня грамотності в учнів, формування навиків самостійної роботи з книгою, пошук джерел інформації, розширення світогляду шляхом інформування через наочну агітацію, інформаційні години, бесіди, презентації.

ЗНАВЦІ ПОЕЗІЇ(Голодомор у поезії)

ДОКУМЕНТОЗНАВЦІ(документи

звинувачують…)

ДОСЛІДНИКИ(спогади мешканців

Тернопільщини)

Документознавці

Літа 7441-го від Сотворення світу (літа 1933-го від Різдва Христового) був в Україні Великий Голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в Могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

Європи житниця. І голод, і руїна.Врожайна, Богом дана нам земля.Вмирала чесна, трудова ВкраїнаПо волі хижого і лютого Кремля.

Тернопільський поет-політв’язеньЗиновій Сердюк

У ці трагічні голодоморні тридцяті Україна не дорахувалася від 10 до 25 % свого населення. Мученицькою смертю загинуло близько 10 мільйонів осіб, а їхні рідні, що залишилися живими зазнали великої морально-психологічної травми.Нині на Тернопільщині проживає понад 500 осіб, які пережили голодомор 32-33 років.

Дата Подія

1927 р. Прийняття XV з'їздом ВКП (б) курсу на колективізацію сільського господарства в СРСР

Січень 1928 р. Насильницькі заходи влади щодо ліквідації хлібозаготівельної кризи, яка полягала в утворенні «ножиць цін»

Початок 1928 р. И. Сталін та його оточення внесли жорсткіші корективи у рішення з'їзду в напрямку насильницької ліквідації всіх форм кооперації та «куркульства як класу»

Жовтень 1928 р. Початок першої п'ятирічки, у планах якої було форсувати індустріалізацію за рахунок максимального викачування ресурсів села

Жовтень 1929 р. Прийняття пленумом ЦК ВКП(б) рішення про суттєве прискорення темпів колективізації

Літо 1930 р. Виникнення серйозних проблем із укомплектуванням посівного, продовольчого і фуражного фондів, поширення практики твердих завдань щодо здачі всіх продовольчих лишків, оголошення про початок «нового етапу непу»

Лютий 1931 р. Положення про осередок ВКП(б) у колгоспах

6 червня 1930 р. Директива колгосп центру СРСР «Про оцінку і облік праці в колгоспах», впровадження нової економічної категорії - трудодня

1930-1931 рр. Створення в колгоспах тимчасових бригад на період сільськогосподарської кампанії

Грудень 1931 р. Перші повідомлення про пряму загрозу голодної смерті

Весна 1932 р. Зменшення в Україні площі посівів на 1/5

Квітень 1932 р. Масові повідомлення місцевих керівників про нестерпні умови життя селян, їхнє голодування

5 липня 1932 р. Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «про збиральну кампанію 1932 року» з вимогою запроваджувати скиртування, що призвело до масового розмноження гризунів

Липень 1932 р. Директива ЦК КП(б)У про доставку хліба й риби тільки тим, хто працює в полі

7 серпня 1932 р. Прийняття ВЦВК і РНК СРСР постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) влавсності», що в народі отримала назву «закону про п'ять колосків»

Хронологія голодомору

22 серпня 1932 р.

Постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про боротьбу із спекуляцією», за яку передбачали ув'язнення у концтаборі без права на амністію

11 листопада 1932 р.

Обговорення на засіданні РНК УСРР питання про поширення польових мишей як стихійне лихо

Листопад 1932 р Випадки стихійних селянських виступів і тимчасового розпуску колгоспів

Листопад 1932 р. Прибуття в Україну надзвичайної хлібозаготівельної комісії на чолі з В. Молотовим

18-20 листопада 1932 р.

Постанови ЦК КП(б)У і РНК УСРР «Про заходи по посиленню хлібозаготівель» з вимогами щодо повернення «незаконно розданого» хліба, введення практики натуральних штрафів за «перешкоджання» хлібозаготівлі з боку колгоспників

Грудень 1932 р. Запровадження паспортної системи в містах, що означало фактичне перетворення селян на державних кріпаків

15 грудня 1932 р.

Занесення 82 районів із 5 областей України на т. зв. «чорну дошку», що означало припинення постачання в ці райони гасу, сірників та інших промтоварів

Січень 1933 р. Об'єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б), на якому Й. Сталін звинуватив місцеві кадри в саботажі хлібозаготівель

15 січня 1933 р. Прийняття урядової норми про дозвіл на продаж хліба, однак тільки після виконання заготівельного плану

23 січня 1933 р. Директивний лист ЦК КП(б)У та РНК УСРР усім обкомам партії й облвиконкомам про недопустимість масових виїздів колгоспників і одноосібників за межі України

17 лютого 1933 р.

Урядова постанова про нагороду за донос щодо «приховування» хліба

19 лютого 1933 р.

Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників із цинічними заявами про незначні тимчасові труднощі українських селян

Початок березня 1933 р.

Початок масового вимирання села, охоплення голодом 103 із 400 районів республіки

Травень 1933 р. И. Сталін у розмові з американським полковником Робінсом визнав факт голоду

1932-1934 рр. Демографічні втрати України в межах 5 млн. осіб (за найскромнішими підрахунками)

БадилляКартопля гнилаСобакиБаландаКартопля торішняСорочачі яйцяБобиКартопля мерзлаСорокиБовтанкаКвасолиняСояБрунькиКвітиСпоришБузинаКінські кізякиТраваБурякКішкиТирсаБур'янКозиФекаліїВикаКолоски зеленіХоврахиВисівкиКонина

ХрущіВодаКора деревЦвіт деревВорониКульбабаЦибуляГазетиКукурудзаЧерепашкиГалушкиЛистя деревШпакиГарбузиЛободаЩавель кінськийГлина білаЛопухиЯщіркиГолубиЛушпинняГоробціМакухаГорохМишіГракиМишійГрибиМолочай

ГусіньНедозріле зерноДертьОчеретЖабиПаслінЖолудіПацюкиЗатіркаПирійЗдохлятинаПоловаЗеленьПуголовкиЗерно горілеПшоноЗерно з мишачих нірРавликиЗерно посівнеРибаЗілля різнеРіпакКалачикиСіноКапустаСливкиКартопля сираСлимаки

Меню голодомору

У пошуках їжі

Трагічною була доля селянських дітей, яким випало відчути на собі пекло голодомору. Тисячі дітей-сиріт, як свідчать документи бродили селами поодинці і групами, дехто помирав у дорозі.

Була весна 33-го року, - згадував один із очевидців, - білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, на гралися, а сиділи під тином з попухлими ногами. В той час у кожному класі сільської школи висів лозунг: “Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитининство!”

Траплялися випадки, коли діти помирали на шкільних уроках. Із спогаду жителя Поділля К.Терещенка: “Із наближенням весни до школи приходило дедалі менше і менше дітей. Під час переклички почастішали голоси: “Помер”, “Померла”. Із 30 учнів у групі в кінці травня залишилося 10-12 дітей”.

1 вересня 1933 року до школи повернулися близько 10 % минулорічних учнів.

Усі були худенькі, з опухлими ногами, заплаканими очима. Із спогаду: “Кожного ранку до цвинтаря підїджала підвода, навантажена мертвими людьми, серед яких було багато дітей. В довгий виритий рів скидали трупи худих, чорних, напіводягнених людей із розкритими очима.”

Голодуючі сім’ї вживають у їжу всілякі сурогати – кукурудзяні качани і стебла, сушену солому, гнилі буряки, лушпиння, стручки, м’ясо кішок, собак, дохлих коней. Вимирають цілі села. Трупи валяються на вулицях міст і дорогах сіл. Прокидається людоїдство, зареєстровані випадки трупоїдства. Збожеволілі матері вбивали своїх дітей, варили і їли людське м’ясо.

Дослідники(спогади мешканців Тернопільщини, які пережили голодомор 32-33

років)

“Коли вмирають люди на війні – це закономірність, нехай гірка,та неминуча. Коли ж у мирний час люди помирають тому, що

не мають що їсти, бо так комусь заманулось, - це злочин, якому ніколи й ніде не буде прощення.

Валентина Павленко, свідок Голодомору, мешканка міста Бучач

Спогади мешканців Бучацького району

Павленко Валентина Яківна,під час Голодомору проживала у селі Пустовойтово

Глобинського району теперішньої Полтавської області,мешканка міста Бучач

...Коли у селі поїли всіх котів, собак і коней, почали їсти... людей. Я пам'ятаю, як в одну сім'ю приїхала родичка з міста, її вбили і поставили варити. На той момент у хату прийшла сусідка і побачила, що з чавунка виглядає рука. Сусідка злякалась і заявила у сільраду. За винною прийшов судовиконавець. Дорога до сільради пролягала через річку, і жінка кинулася з моста у вир. її дітей забрали у дитячий будинок, про їхню долю нічого не відомо. Дуже швидко село почало вимирати. Тоді організували обіди для тих, хто ще міг ходити. Раз на день людям давали рідку юшку, в ній плавали кілька шматочків картоплі і буряка. А ми, діти, мов мурахи, повзали по смітнику біля їдальні, визбирували лушпиння від буряків і картоплі й одразу ж з'їдали.Мертвих звозили на цвинтар, де вони лежали по кілька діб, потім приводили чоловіків, які ще могли ходити, вони копали траншеї і скидали туди трупи. Цвинтар перекопали, і когось знайти там було неможливо. Я не знаю, в якому місці похований тато. Тоді думала не про мертвих, а про те, як вижити. Ми дуже хотіли їсти. Нам снилася їжа.

Чорній О. «Нам снилася їжа...» /І Нова доба. - 2003. - 14 березня.

Дзюбенко Єфимія Антонівна,під час Голодомору проживала у селі Новомиколаївка

Новоукраїнського району теперішньої Кіровоградськоїобласті, мешканка міста Бучач

Моє село в час Голодомору 1932-1933 рр. налічувало приблизно від 150 до 180 господарських дворів. Урожай сільськогосподарських культур того року був доволі високим. Зерна мали вдосталь. Своєчасно були здані встановлені для кожного двору податки. Але восени під керівництвом сільського голови створили додаткові бригади з місцевих чоловіків, які мали вилучати у населення залишки зерна. Щоби хоч якось врятуватися, більшість селян почала ховати зерно в ямах на городі, в садах, погребах, на горищі. Шукали сховане скрізь - металевими стержнями прошри-кували стіжки соломи, стріхи хат, підлогу, ґрунт. Коли знаходили, забирали все до зернини, не залишаючи навіть насіння. Життя селян ставало надто важким. їсти не було що. Частина працездатних людей, рятуючись, утікала зі села. Ті, хто мав цінні речі, без особливих вагань виносили їх на базар, обмінюючи на буханку хліба або вузлик крупи. Боляче було дивитися, як від голоду мучилися діти. Щоби вижити, люди їли все: м'ясо коней, собак, померлих людей і навіть своїх дітей.Від постійного і тривалого недоїдання селяни виснажувалися, пухли, вимирали родинами. Пам'ятаю той час, коли від масового мору на сільському цвинтарі не встигали копати могили для захоронення. Тоді вирішили викопувати великі ями і звозити в них людей кілька днів підряд. Коли могила наповнювалася трупами, її загортали. Мені, 18-річній дівчині, разом із односельчанкою довелося підводою, запряженою коровою, їхати по селу і, заходячи в кожну хату, забирати мертвих людей. Тіла обгортали в рядна, бо ні трун, ні одягу на них не було. Мій батько помер із голоду в березні 1933 р. Мати, опухши, померла вже тоді, коли була молода картопля. Маму нічим не можна було врятувати. Як мені вдалося вижити, тільки Богові відомо, Він мені допоміг.

Спогади записала дочка Є. Дзюбенко Ольга Садівська. Мені вижити допоміг Бог //Нова доба. - 2003. -11 квітня.

Андрушків Євдокія Миколаївна,під час Голодомору проживала на хуторі Цвіліхівська

Терпилівського району теперішньої Вінницької області,мешканка села Ріпинці

У 1932 році в нас забрали все зерно, а через те, що батько не бажав записуватися до колгоспу, забрали інвентар, худобу, а батька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. Маму з 4-а дітьми виселили з хати. Я бачила, як один чоловік ходив по хатах, забирав померлих, загортаючи їх у рядно, а після того скидав усіх в яму.

Знавці поезії(Голодомор у поезії)

Поглянь крізь час!В той рік проклятий,Коли веліли нам мовчати,Коли бандитами нас звалиІ хліб з комори забирали.

Вікторія Хоменко

Мільйони їх, - мов колосків на ниві,було - й нема, було й нема...Що сталося - з народом українськиму ті смертельні сталінські жнива?

Чия рука крутила люті жорна?Голодну смерть хто сіяв між людьми?Чиє обличчя мала напасть чорна?Чия ненависть дихала з пітьми?

То Сталін - вождь і вчитель лютих звірів... То Каґанович – його вірний учень...Як перший наказав – Так другий діяв -I Україну до нестями мучив.

Мільйони тих, що голодом убиті, навіки стали Пам'яттю і болем, пшеничним білим хлібом, чорним житнім... І просто-полем... Українським полем...

Наталя ВОЛОТОВСЬКА

ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 33-ГО РОКУ В УКРАЇНІ

ГОЛОДОМОР.Малюнок Наталі Волотовської

Голодомору сльози і могили... І перед ними ми в боргу завжди За тих, що крихти хліба не доїли І не допили чистої води.Земля, як цвіт, земля, як страх, Земля, як морг... Голодомор, Голодомор, Голодомор.Ще душі є порожні, як руїни, Які в житті не дихали добром, Що віддали в офіру Україну І, як раба, страждальний мій народ.Земля, як цвіт, земля, як страх, Земля, як морг... Голодомор, Голодомор, Голодомор.Але зернина, що у полі скресла, Надією та вірою зросла. І Україна, як народ, воскресла, І наша віща доля ожила.Земля, як цвіт, земля, як страх, Земля, як морг... Голодомор, Голодомор, Голодомор.Ісус Христос у заповітну пору Зніс на Голгофу непокори хрест... Та не погасне біль Голодомору І свята наша пам'ять не помре.Земля, як цвіт, земля як страх, Земля, як морг... Голодомор, Голодомор, Голодомор.

Борис ДЕМКІВ

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.- Ану одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті. -Застукало серце, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.Та чим же я буду вітати - іще ж не вварився синочок...Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько. Гостейвона просить проходить - сама ж замикає за ними.Проходять солдати у хату: один з них писати сідає,Два інших стають коло печі, а два - при рушницях на дверях.- Ну, як живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? -Стоїть молодиця - ні з місця - і тільки всміхається тихо.Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.Стоїть молодиця - ні з місця - і тільки всміхається чудно.Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,І синю голівку під ситом, що вже почала протухати.Стоїть молодиця - ні з місця - і тільки всміхається страшно.- Ну, як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?-Отак і живу я... -та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?Хрипкий, а тремтючий, веселий. - Та так і живу, - проспівала. -Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?Ви хочете їсти? - Сідайте. Між вами і я молодая. Повірите,люди, їй - богу: отак тільки тут полоснула - затріпалосьзразу і стихло. Повірите, люди, -їй-богу...Отак і живу, - проспівала. Отак удова молодая, -і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка,голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно;заплакала б тяжко - не може, лиш б'ється об піл-головою:Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила!Солдати підводять нещасну, її освіжають водою. А писарвсе пише, все пише - та сльози писать заважають.

Павло ТИЧИНА

Оплакані й неоплакані сини й дочки роду нашого! Знайте: Україна пам’ятає! Ми, ваші нащадки, будемо зі всіх сил старатися, щоби такого страшного горя більше не повторилося. Бо дуже боляче дивитись, як старенька бабуся ще й досі ховає шматочок хліба під пошушкою…Ми повинні пам’ятати про всіх невинно закатованих під червоним прапором, про тих, хто не дожив, про живих і ненароджених!