ВОНИ ХОТІЛИ ВРЯТУВАТИ ЖИТТЯ…

РОБОТУ ВИКОНАЛА:

Пугач Вероніка Ярославівна

Учениця Технологічного ліцею «ОРТ»

Дніпровського району м. Києва

педагогічний керівник:

вчитель-методист

Фрідман Ірина Леонідівна

КИЇВ – 2013

2

Вони хотіли врятувати

життя…

3

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………4

Розділ 1. Звання «Праведник народів світу»……………………………………...7

1.1. Хто вони: Праведники народів світу?........................................................... .7

1.2. Умови визнання Праведником……………………………………………....8

1.3. Праведники з різних верств населення……………………………………...9

Розділ 2 . Історії рятування………………………………………………………..12

2.1. Праведники, визнані Яд Вашемом ………………………………………..…12

2.2. «Невідомі» Праведники……………………………………………………….14

2.3. Праведники сьогодні…………………………………………………………..17

2.3.1.Богорад Ніна Феодосіївна……………………………………………....17

2.3.2. Євненьєва Іоанна Михайлівна………………………………………....18

2.3.3. Ярова Софія Григорівна………………………………………………..18

Розділ 3. Власні дослідження та відродження нових імен……………………...20

3.1. Ставлення до теми сучасної молоді…………………………………………..20

3.2. Нові імена………………………………………………………………………22

Висновки…………………………………………………………………………….24

Список використанних джерел………………………………………………..…..26

Додатки………………………………………………………………………...……30

4

Вступ

«Хто рятує одне життя — рятує весь світ»

Талмуд

Людей завжди цікавила історія їх країни з усіма її позитивними та

негативними моментами. Однією з найтрагічніших сторінок історії є Велика

Вітчизняна війна 1941-1945 років. Нацистсько-фашистські загарбники ставили

свою націю вище за інші, а найгірше ставились до євреїв та ромів. Вони вбивали

людей просто за те, що вони «неправильної» національності. Природно, місцеве

населення не завжди мирилося з такими вчинками і прагнуло допомагати ні в

чому не винним людям. Проте перед ними стояв дуже важкий вибір. Справа в

тому, що німці жорстоко розправлялися не тільки з тими, хто їм були не до

вподоби. Розправа чекала й тих, хто допомагав жертвам нацизму. Фактично,

рятуючи чиєсь життя, люди ризикували своїм життям та, що ще гірше, життям

своєї сім’ї. Неймовірно, але траплялися люди, які йшли на такі ризики. Сьогодні

їх називають Праведниками народів cвіту.

Праведник народів світу – це офіційне звання, що присуджується

Меморіалом Яд Вашем1 від імені держави Ізраїль та єврейського народу, тим

неєвреям, що ризикували своїм життям заради спасіння євреїв у період Другої

світової війни.

У наші дні вони – справжні герої. Але що стосується тих людей, яким не

вдалося врятувати чиєсь життя? Тих, хто пішли на ризики, але були спійманими

та вбитими. Хіба вони не герої? А можливо, вони, навіть, і врятували когось, але

самі померли в ті часи? А могли також померти і врятовані…Чи є

вониПраведниками? Що відомо про них? Саме цю тему треба підняти,

проаналізувати минуле, спробувати відкрити лаштунки та подивитись що ж є за

ними.

1Яд Вашем – це офіційний меморіал в Єрусалимі (Ізраїль), присвячений жертвам Голокосту, і заснований 1953 року.

5

Ця тема є актуальною в наші дні для України з багатьох причин. По-перше,

серед самих Праведників було багато вихідців з нашого народу, вони – наше

минуле, а як сказав український видатний письменник Максим Рильський: «Без

минулого немає майбутнього». Десятки років на теренах нашої держави

панувало мовчання, бо в Радянському Союзі було заборонено говорити про

трагедію окремої нації (всі люди – радянські громадяни). Через це велика

кількість історій вже навіки залишиться нерозкритою, невідомою... Але зараз ми

живемо у вільній країні і можемо хоча б спробувати максимально відновити те,

що не могли раніше. Тому ця тема має бути розкритою і чим швидше – тим

краще, адже з кожним днем, на жаль, хтось помирає, і шансів докопатися до

істини все менше. Україна має знати своїх героїв та усвідомлювати їх значення.

По-друге, ця тема має іншу не менш важливу функцію –вона виховує людей.

Якщо молодь знатиме про такі речі – вона навчиться цінувати людське життя. В

нашій країні зараз більш-менш мирно, нема постійних вбивств, знущань, війни…

Але ж може колись ще і будуть, принаймні, назріватимуть різні конфлікти…

Людству слід зрозуміти, що життя не можна відбирати. Навіть, одне життя, не

кажучи вже про сотні, тисячі, мільйони людських душ! Кожна людина –

особистість. Вбивши її ти вбиваєш неповторне, ніколи більше світ не побачить

нічого подібного! Крім того, ти вбиваєш ще і безліч інших неповторних людей,

ненароджених нащадків тієї жертви. Саме тому Талмуд каже нам, що

врятувавши одне життя людина рятує світ. Вона дає шанс появі нових людей,

нового роду, цілого світу…Тема Праведників – ключ до розв’язування чи не

найтяжчої задачі у світі, ключ до Всесвітнього Миру та Спокою.

Виходячи з цього, автор ставить перед собою наступну мету та завдання:

розповісти про Праведників, проаналізувати їх роль у світовій історії та

вихованні молоді, поновити пам’ять про ті часи, відкрити нові імена

Праведників.

Робота складається з трьох розділів.

У першому розділі зібрано та проаналізовано загальні відомості щодо

Праведників по всьому світу.

6

Другий розділ присвячений діяльності певних Праведників. В ньому подані

конкретні історії спроб порятунків та проаналізовано їх значення. На основі

зроблених інтерв’ю із Праведниками, що живуть сьогодні у м. Києві, автор

роботи висвітлює їх особисті історії та робить певні висновки щодо ставлення

суспільства до Праведників.

У третьому розділі викладено результати власних досліджень автора роботи

щодо ставлення до даної теми сучасної молоді. Робиться спроба відновлення

нових імен.

Робота поєднує в собі практичну та теоретичну діяльність. У ній об’єднане

все, що відомо, та відкрито дещо нове. Для виконання роботи велась співпраця з

архівом «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства»

та працівниками відділу «Праведники світу» Яд Вашем, посольством держави

Ізраїль в Україні. Крім цього, було опрацьовано багато додаткової літератури,

яку можна побачити в кінці роботи. Було взято ряд інтерв’ю2 (див. диск-додаток,

папка «Відеоінтерв’ю»), що проливають світло на цю тему, та проведено власні

дослідження.

З одного боку, що таке історія однієї людини? Можна сказати, що на фоні

історії окремої держави – нічого. Але, з іншого боку, кожне відроджене забуте

ім’я є важливим і має бути відомим. Адже чим більше ми знаємо про минуле –

тим краще ми влаштовуємо своє майбутнє.

2Інтерв’ю у трьох Праведниць народів світу (Євгеньєвої Іоанни Михайлівни, Богорад Ніни Феодосіївни, Ярової Софії Григорівни) та у Президента Ради національних товариств України, голови фондів «Пам'ять жертв фашизму в Україні» та «Пам'ять Бабиного Яру» Левітаса Іллі Михайловича

7

Розділ 1. Звання «Праведник народів світу»

“Я чую це звання - Праведники світу. Я намагаюся,

намагаюся зрозуміти цих людей, які дали мені

притулок, дах.Я намагаюся зрозуміти, задаючи собі

нелегкі питання: Будь я на їх місці, як би я вчинив? Дав

би я чужій людині сховатися у себе в домі?І навіть,

якщо я готовий був би піти на це, як вчинила б

моясім'я? Жити у вічному страху, серед сусідів, яким

ти не довіряєш...А вночі бачити і чути у сні цей важкий

загрозливий крок ката.Чи готовий і далі крокувати

серед гострих ножів і автоматних черг, серед пошепки

сказаних слів, пліток і доносів.І це ж не одна ніч, один

тиждень - це роки!Серед цієї моторошної війни вони

стоять щодня віч-на-віч з ворогом.Це вони - стовпи

милосердя і правди, на яких тримається світ.І перед

ними, перед їх нез'ясовним геройством, ми, євреї,

схиляємо голови - з вдячністю».

Хаїм Хефер

1.1. Хто вони: Праведники народів світу?

Праведник народів світу - це офіційне звання, що присуджується

Меморіалом Яд Вашем від імені держави Ізраїль і єврейського народу, тим

неєвреям, які ризикували своїм життям заради порятунку євреїв у період

Катастрофи 3 . Звання це присуджується спеціальною комісією, очолюваною

членом Верховного суду Ізраїлю, у відповідності з суворо визначеними

критеріями і правилами.

Термін «Праведник народів світу» (Хасідей Уммот Хаолам) взято з

єврейського Закону. Це раввіністичний термін, їм позначають неєвреїв, що

3Згідно закону держави Ізраіль 1953 року «Про Яд Вашем».

8

дотримуються основних біблійних заповідей, включаючи заборону на

кровопролиття. У сучасному світі цей вираз також став відноситися до неєвреїв,

що простягнули руку допомоги євреям у важкі часи. У Законі про Яд Вашем

використовується таке значення: «Праведниками народів світу є люди, що

ризикували своїм життям задля порятунку євреїв». Це стало основним критерієм

для присвоєння звання.

Людина, удостоєна звання Праведник народів світу, нагороджується

спеціально викарбуваною іменною медаллю (див. додаток №1, с.30) і Почесним

свідоцтвом(див. додаток №2, с.31). Імена Праведників вносяться на Стіну

пошани (див. додаток №3 , с. 32) в Саду Праведників народів світу в Яд Вашем,

на горі Пам'яті в Єрусалимі.

Яд Вашем також уповноважений «надавати Праведникам народів світу

почесне громадянство держави Ізраїль, а якщо їх немає в живих - то пам'ятне

громадянство, як визнання їхнього подвигу»4.

1.2. Умови визнання Праведником

Основні умови для присвоєння звання наступні:

1) Активна участь у порятунку одного або декількох євреїв від небезпеки

негайного знищення або депортації до таборів смерті.

Щоб краще зрозуміти цю умову, можна уявити ситуацію: є жінка, наприклад,

Сарра. Вона єврейка. Її рятує українець на ім’я Тарас. Вона живе в нього вдома,

він її годує та укриває від усіляких небезпек під ризиком для власного життя.

Одного разу до нього в гості прийшов його знайомий, Степан. Жінка не встигла

сховатися, і він її побачив. Проте Степан нічого не каже нацистам і тримає

таємницю. Після війни Яд Вашем нагородить званням Праведника лише Тараса.

Звичайно, Степан мовчав і цим самим не вбив Сарру, але ж і активної участі в її

порятунку він теж не приймав, чи не так? Отже, люди, які не приймали активної

4Згідно закону держави Ізраіль 1953 року «Про Яд Вашем».

9

участі у порятунку, не визнаються офіційно Праведниками, хоча їх роль теж є

досить важливою.

2) Існувала реальна небезпека для рятівника і його близьких.

Справа в тому, що траплялись випадки, коли ті ж самі нацисти, що вбивали одних

євреїв, допомагали іншим. Вони могли без ризиків своїм життям сховати якусь

дитину в себе, тому що хотіли зробити щось гарне, і тим самим сподіваючись

змити з себе страшні червоні плями пролитої ними ж невинної крові. Таких

людей Яд Вашем також не визнає Праведниками.

3) Спаситель усвідомлював і мав на увазі саме порятунок єврея. Дії

рятівника НЕ були мотивовані отриманням грошової винагороди або

іншої компенсації, як, наприклад, перехід врятованого в іншу віру,

усиновлення дитини і т.п.

Бувало, що батьки платили гроші місцевому населенню, щоб ті врятували хоча б

їх дітей від страшної смерті. Люди досить часто погоджувались на подібні речі,

адже їм під час війни бракувало їжі, одягу та інших важливих речей.

Таким чином, ми бачимо, що кожну окрему історію рятування Яд Вашем

ретельно розглядає та оцінює з позиції вище названих критеріїв.

1.3. Праведники з різних верств населення

Кількість Праведників в кожній країні різна. Більш того, кількість постійно

змінюється, бо відкриваються все нові і нові історії. Це наглядно ілюструють

таблиця статистики Праведників за різні роки та графік зміни кількості

Праведників (див. додатки №4-5, с.33-34). Якщо проаналізувати статистику, то

ми побачимо, що цифри різні і сягають від одиничних випадків до тисяч. Чому

так склалося? По різним причинам. По-перше, в різних країнах була різна

кількість євреїв і там, де їх було небагато (як, наприклад, в Китаї, Еквадорі,

Бразилії) – там і Праведників небагато. Крім того, деякі країни невеликі за

розмірами, тож там і взагалі населення невелике. Виходячи зі статистичних

даних ми бачимо, що найбільша кількість Праведників була в Польщі,

Нідерландах, Франції, Україні та Бельгії.

10

Франція, Нідерланди та Бельгія були учасниками груп Опору нацистам і

допомагали тим, кого вони вважають за потрібне вбити. Щодо Нідерландів, то

до цієї країни ще до початку війни в 30-х роках велика кількість євреїв

іммігрувала, передчуваючи біду. Стосовно України та Польщі – на цих

територіях ще з Середньовіччя проживали євреї. За ці століття вони досить

сильно зблизилися з місцевим населенням. Поляки та українці рятували євреїв,

бо переважно це були їх добрі знайомі, з якими вони звикли співіснувати та не

хотіли втрачати їх.

Як саме Праведники рятували людей? Виходячи, перш за все, із власних

можливостей. Хтось робив фальшиві документи, інші – фіктивні шлюби. Хтось

рятував сотні людей, а хтось лише декількох. В основному це залежало від

людських можливостей, а це, в свою чергу, від їх статусу та походження

рятівника. Траплялися порятунки на рівні народів, впливових людей, місцевого

населення.

Щодо випадку «Народу-Праведника», то яскравим прикладом є Данія (див.

додаток №6 , с.35 ). Датчани за кілька тижнів евакуювали близько восьми тисяч

евреїв до Швеції. Іншим прикладом цього явища є французькі комуни, такі як

Шамбон-сюр-Ліньйон, жителі якої займались евакуацією євреїв до Швейцарії.

Це була допомога однієї нації іншій. Найвищий рівень допомоги. Такі приклади

доводять важливість виховання поваги до цінності людського життя, та

ілюструють можливість вирішення глобальних проблем щодо мирного

співіснування.

Стосовно впливових людей – це переважно дипломати та чиновники, такі

як Вене Хе Феншань з Китаю, Тіуне Сугіхара з Японії, Рауль Валенберг з Швеції

(див. додаток №7, с.36) та інші. Вони мали великі можливості та рятували тисячі

людей, переважно тим, що надавали фальшиві документи та евакуювали в більш

безпечні країни (нейтральні під час війни). Особливо виділяється на фоні всіх

інших Тіуне Сугіхара (див. додаток №8 , с.37). Японія не вела дуже чітко

виражену антиєврейську політику. Перш за все тому, що в Японії не було великої

кількості євреїв взагалі. Але Японія – країна-союзник Німеччини у війні, країна

11

з профашистським режимом! Тіуне, як громадянин своєї країни мав би не дуже

суперечити політиці союзників, але він, перебуваючи в Литві, рятував тисячі

людей, хоча вони не були його гарними друзями (переважно ці євреї були взагалі

біженцями з Польщі).

Більшість випадків рятування – це звичайні люди. Завдяки архівам Яд

Вашему нами було досліджено багато таких випадків.В цій роботі аналізуються

найцікавіші, на наш погляд, з них. Вони були виходцями з місцевого населення,

які просто хотіли допомогти. Такі Праведники рятували не більше декількох

десятків, або й одиниць євреїв, проте вони ризикували життям і рятували світ. Їх

внесок не можна недооцінювати, вони не є меншими героями, ніж ті, хто

рятували тисячі. Кожен діяв в міру своїх можливостей.

Україна знаходилась під «залізною завісою» тривалий час. Десятки років

люди мовчали, тому що було заборонено говорити. Україна «почала згадувати»

тільки зі здобуттям незалежності. Як можна побачити з графіку в додатку

№5(с.34) наша країна займає четверте місце в світі за кількістю визнаних

Праведників. Але чи всі Праведники-громадяни України нам відомі? Багато

історій вже не відновити, люди, що знали їх вже не серед живих… Проте є ще

історії, які мають живих свідків і ми спробуємо знайти щось нове та невідоме.

Наступний розділ даної роботи буде присвячено аналізу як визнаних

Праведників, так і тих, чиї імена стали відомі зовсім нещодавно.

12

Розділ 2. Історії рятування

«Неможливо завжди бути героєм, але завжди можна залишатися

людиною».

Й.В.Гете

Праведники – це приклад людяності. Вони завжди лишалися людьми.Доля

кожного склалася по-різному. Комусь пощастило, а комусь, на жаль, - ні… Коли

мова заходить про Праведників, або, взагалі будь-яких героїв, частіше згадують

живих, їм приділяють більше уваги. Тих, кого вже нема, досить швидко

забувають. Але ж це несправедливо! Ми повинні пам’ятати всіх, пам’ятати тих,

хто зробив неоціненні вчинки. Їх вчинки безсмертні, то і пам’ять має бути такою

ж. Саме тому в цьому розділі подано історії порятунків, під час яких самі

Праведники сильно постраждали, або загинули, коли творили добро для всього

світу.

2.1.Праведники, визнані Яд Вашем

Праведники, що визнані Яд Вашем, мають свідоцтва та медалі. Це ті люди,

про яких було кому розповісти. Історії, які порівняно відомі (принаймні при

бажанні їх можна знайти в архіві Яд Вашем). В цьому підрозділі мова піде саме

про них. Ми спробуємо проаналізувати ці історії, причини дій тих чи інших

людей. Що штовхало їх на такі ризики? Що допомогло їм порятувати безліч

майбутніх поколінь?

Серед багатьох історій, наданих нам Яд Вашемом, найбільше вражають

п’ять, які ми і розглянемо. Історії спроб порятунків подано в додатках №9-13.

Мефодій та Ксенія Логацькі (справа з архіву відділу Праведники народів

світу (M.31.2/4638), див. додаток №9, с.38) вирішили рятувати євреїв під час

війни. Спочатку вони врятували своїх друзів, що цілком здається зрозумілим, але

потім вони так само прийняли до себе і зовсім незнайомих їм людей. Вони

вірили, що роблять добру справу і ця віра надавала їм впевненості, а деяких

13

навіть врятувала. Хоча, вони самі дуже сильно постраждали, а Мефодія навіть

було вбито – вони порятували інших, а заради цього варто померти.

Сім’я Вергженовських (справа з архіву відділу Праведники народів світу

(M.31.2/2020), див. додаток №10, с.40) врятувала знайому родину, але ж це були

їх хазяї. Майже завжди людям не подобається їх начальство і важко уявити, щоб

хтось ще й ризикував своїм життям заради такого порятунку. Дуже трагічною

виявилась доля Праведників. Вбивство за те, що рятував чиєсь життя, говорить

про те, що в світі ще дуже багато зла. Тому тема праведників дуже важлива для

виховання сучасної молоді.

Яаков Сухенко (справа з архіву відділу Праведники народів світу

(M.31.2/2540), див. додаток №11, с.41) допомагав дуже активно. Він сам

переховував людей, діставав фальшиві документи, та найняв спеціальну

квартиру для того, щоб рятувати євреїв. Не зважаючи на загрозу смерті, він дуже

багато зробив і благородно поклав своє життя задля порятунку інших.

Анна та подружжя Щербів (справа з архіву відділу Праведники народів

світу (M.31.2/6500), див. додаток №12, с.43) також рятували дітей. Коли мова іде

про дитину, багато хто відчуває більше співчуття ніж до дорослої людини. Але

тут мова іде не просто про співчуття, а про ризик власним життям.

Анастасія Сушко (справа з архіву відділу Праведники народів світу

(M.31.2/10796), див. Додаток №13, с.44) намагалася врятувати дитину. Вона не

знала Мотю раніше, але не могла кинути напризволяще. Мабуть, це тому, що у

неї самої були діти, і вона розуміла наскільки діти важливі. Вона ризикувала

життям власних дітей заради чужої дитини! Неможливо уявити як вона на це

пішла. Її стратили, скоріше за все, стратили і Мотю. Але це все одно не означає,

що її ризик був даремний. Вона намагалася, і навіть, якщо їй це не вдалося – це

все одно не було даремно. Адже такі вчинки говорять про те, що людина в будь

яких умовах може залишатися людиною.

З усіх цих історій ми можемо зробити певні висновоки: люди рятували

інших з різноманітних причин. Хтось рятував своїх друзів, інші рятували дітей,

14

деякі - зовсім незнайомих їм людей, що просто просили про допомогу. Комусь

вдалося врятувати, хтось загинув заради цього, спроби ж інших, на жаль, ні до

чого не привели. Але навіть люди, які не змогли врятувати чиєсь життя, все одно

є героями. Вони надавали приклад іншим. Оголошення про страту вивішувалися

нацистами задля залякування місцевого населення. Але, можливо, хтось

побачивши оголошення про страту таких, як Сушко Анастасія, вирішив, що не

хоче залишати таку смерть даремною. Люди могли захотіти продовжувати чиюсь

благородну справу та рятувати інших. Або, просто зрозуміти, що просто

мовчати, коли вбивають інших, не можна. Спробувати – означає зробити цей світ

кращим.

Робота Яд Вашем не припиняється. Постійно ведуться пошуки нових імен

та історій. Щорічно відбувається церемонія нагородження Праведників, але вже

їх медалі та свідоцтва зазвичай отримують їх діти… Адже з кожним роком від

нас уходять живі свідки та учасники тих подій. В 2013 році така церемонія

пройшла в Києві 7-го листопада, де звання Праведників народів світу посмертно

отримали п’ять українців (див. додаток №14, с.46). Це підтверджує той факт, що

все ще є, що шукати, є багато невідомого, яке поступово стає відомим.

2.2. «Невідомі» Праведники

«Невідомі» Праведники… Хто вони? І чому «невідомі»? Ми будемо

намагатися відповісти на ці запитання. Справа в тому, що довгий час Україна

знаходилася під «залізною завісою». Десятки років після війни люди мовчали,

ніхто нічого не говорив про Праведників, врятованих... Адже в Радянському

Союзі не можна було говорити про трагедію певного народу (в даному випадку

– єврейського), тож і про рятівників ніхто не згадував. Лише через 50 років після

початку війни, люди поступово почали згадувати щось, знайшлись ті, хто

займався цією темою, відновлював імена та історії.

Україна незалежна 22 роки. За цей час ще дуже багато чого не відновлено.

Крім того, за минулі роки багато свідків тих подій вже померли, як і їх історії.

Проте залишилися ще ті, кому є що сказати. В наші дні це переважно вже

нащадки Праведників та врятованих. Їх все ще шукають та відновлюють історії

15

минулого. Цим займається не тільки Яд Вашем в Ізраїлі, а й українські

громадські організації, такі як «Центр досліджень історії і культури

східноєвропейського єврейства» та «Єврейська рада України», або ж приватні

особи, як ми.

За словами Левітаса Іллі Михайловича, президента Єврейської ради

України, голови фондів «Пам’ять жертвам фашизму», «Пам’ять Бабиного Яру»

та інш. (див. диск-додаток, папка «Відеоінтерв’ю», файл «Левітас») Україна

єдина в світі держава, в якій звання Праведник визнається на державному рівні.

Так, Єврейська рада України надає звання «Праведник Бабиного Яру» тим, хто

рятував в Києві та «Праведник України» тим, хто рятував в інших місцях нашої

країни. Такі звання сьогодні присуджено вже більш ніж 4500 українцям. А, як ми

знаємо, загальне число Праведників з України за даними Яд Вашем сягає близько

2 500. Регулярно все нові і нові історії подаються у Яд Вашем, кількість

Праведників збільшується. Проте процес присудження звання проходить досить

довго. Живих свідків з кожним роком стає все менше. Крім того, у Яд Вашем

існують вікові обмеження надання звання «Праведник»: тільки тим, хто на

момент порятунку був віком від 12 років та старше. Таких обмежень, підкреслює

Ілля Левітас, не існує в Україні, адже дитина віком і 10 років здатна допомагати

рятувати.

В архівах музею «Спільнота. Голокост. Відродження» Технологічного

ліцею «ОРТ» зберігається лист за 2004 рік. В ньому іде розповідь Сайка Олексія

Миколайовича про його родичів: дідуся Сайка Онуфрія Александровича, бабусю

Сайк Анну Степанівну та батька Сайка Миколу Онуфрійовича (див. додаток

№15, с.51).

Коли в липні 1943 року стало відомо, що комендатура Тернопільського

гетто почала знищувати всіх, хто знаходився в гетто, старий знайомий Онуфрія,

Михайло Гінсберг зустрівся з ним та попросив сховати його сім’ю з семи людей,

яка знаходилась в гетто. Незважаючи на небезпеку, Онуфрій з Ганною

погодились. Тієї ж ночі до них прийшла в хату сім’я Гінсберга та ще 8 людей.

Подружжя погодилося переховувати і їх. Одного дня до них приєднався ще один

16

чоловік, який розповів, що впав живим до Яру та вижив. Так 16 людей жило на

горищі дому. Діти (Сайк Микола таІрина) також допомагали батькам у цій

справі. Хоча їм тоді було 9 та 12 років, вони розуміли смертельний ризик та

вчинки батьків. Найважче було прогодувати таку кількість людей, але їм

допомагали родичі та знайомий пекар. Крім того, Онуфрій весь час їздив на базар

та обмінював одяг на їжу. Всі 16 людей пережили роки війни та після її

закінчення роз’їхались по різним країнам.

В 1992 році звання Праведників отримали Онуфрій та Ганна (див. додаток

№15-а, с.52). Лише через 15 років, у 2007 році присудили звання Праведниці і

Ірині (справа з відділу Праведників Яд Вашем M.31.2/5255). Миколі його не

присудили, адже йому було тільки 9 років. Але Микола отримав звання

«Праведник України».

Співпраця з «Центром досліджень історії і культури східноєвропейського

єврейства» дала нам можливість ознайомитися з новими іменами Праведників,

які вони відкрили. Ця організація змогла знайти 138 нових імен. Ми розглянемо

п’ять таких випадків. Історії рятування записані на основі аудіоінтерв’ю (див.

диск-додаток, папка «Аудіоінтерв’ю») або на основі письмових спогадів та

подані у додатках №16-20.

Історії таких Праведників помітно коротші і це не випадково. Про цих

людей відомо значно менше і не на всіх є, навіть, фотографії… Брак фактів, який

вже ніколи не відновити.. Втрачені історії минулого.. Саме на пошук таких

історій спрямована ця робота. Знайти втрачене раніше, відновити пам’ять про

справжніх героїв. Доля їх склалася по-різному. Брати Кулаки (див. додаток №

16, с.53) загинули, була викрита їх діяльність та знайдено бункер, в якому вони

переховували євреїв. Йосип та Анастасія Ведмідь (див. додаток №17, с.54)

змогли врятувати людей і ледь не поплатилися за це життям, проте все ж таки

вижили. Катерина Сікорська (див. додаток № 18, с.56) переховувала разом з

доньками євреїв, а також діставала їм фальшиві документи. Її доля теж була дуже

трагічною, її розстріляли. Проте доньки залишилися живими, як і деякі з євреїв,

кому вона допомогла. Михайло Куцаб (див. додаток № 19, с. 57 та диск-додаток,

17

папка «Аудіоінтерв’ю», папка «Брати Куцаби») загинув в Освенцемі за допомогу

єврейській дівчині перетнути річку. Олександрі Куриченко (див. додаток №20,

с.58 та диск-додаток, папка «Аудіоінтерв’ю», папка «Олександра Куриченко»)

пощастило, хоча її двічі ледь не розстріляли. Всі вони зробили неоціненні вчинки

не тільки для євреїв, а й для всіх нас.

Ці історії ще не подані в Яд вашем, будемо сподіванися, що найближчим

часом нагорода знайде своїх героїв. Адже це потрібно не мертвим, а живим.

2.3. Праведники сьогодні

Яд Вашемом визнано майже 2500 українців - Праведників народів світу. В

живих на сьогоднішній день залишилося лише 18 з них. Що вони відчувають

зараз, як живуть, що пам’ятають? Щоб відповісти на ці та багато інших запитань

(див. додаток № 21, с. 59), ми взяли інтерв’ю у трьох Праведниць народів світу

(див. диск-додаток, папка «Відеоінтерв’ю»).

2.3.1.Богорад (Суботенко) Ніна Феодосіївна

Ніна Суботенко (див. додаток № 22, с.60 та диск-додаток, папка

«Відеоінтерв’ю», файл «Богорад») народилася 19 січня 1925 року у селі

Лебединці. Вона закінчила на відмінно 7 класів школи. Тоді її і застала війна.

Ніні було всього 15 років. Як зазначає Ніна в інтерв’ю, в їх селі не було якихось

антиєврейських настроїв. «З дитинства у нас була така обстановка, що ми не були

проти інших націй», - каже вона. Одного разу, до її хати прийшов юнак років 19,

який сказав, що він військовополонений, який зумів втекти з табору і єдиний

залишився живим. Так Богорад Яків Залманович залишився жити в них вдома.

Він став сільським пастухом, за що його навіть прозвали «Іван5 Пастух». В цьому

селі молодь почала займатися підпільницькою діяльністю. Яків став головою їх

загіну. Одного разу його було поранено і сім’я хотіла викликати лікаря, але він

благав, щоб цього не робили. Він назвав особисто Ніні причину такого вчинку,

признався, що він єврей. Так вони до кінця війни і були окремою диверсійною

групою, яка іноді визволяла когось з полону з найближчих селищ, іноді

5Його справжнє ім’я було Яків, але він представився Іваном, щоб не викрити своє походження.

18

підривала потяги (у них був доступ до бомб та зброї, бо відступаючі солдати

Радянської армії чимало залишили в лісах). Жили вони зазвичай кожен у себе

вдома та ввечері збиралися вести свою діяльність, лише декілька разів виходили

на тиждень жити до лісу. Після завершення війни Яків Богорад попросив руки і

серця Ніни, вони одружилися та не розлучалися до самої смерті Якова.

2.3.2. Євгеньєва Іоанна Михайлівна

Іоанна (див. додаток №23, с. 62 та диск-додаток, папка «Відеоінтерв’ю»,

файл «Євгеньєва») народилася у 1928 році у Києві в першому будинку на вулиці

Бабин Яр. Вона згадувала як бачила розстріли з вікна свого дому. Іоанна завдячує

батькам порятунком євреїв, бо їй тоді було всього 13 років. Вона розповідала, що

Ісаак Бродський був продавцем цукерок на вулиці Бабин Яр у Києві. «Знаєте, от

коли діти йдуть до школи повз його лавку з цукерками, то він завжди такий

добрий був, пригощав.. Всі його любили… Коли він прийшов до нас, то ми,

звичайно погодились переховувати його в нас. Ну, звичайно, як же ж йому,

такому доброму та чудовому і відмовити!», - поринула вона у спогади під час

інтерв’ю. Ісаак жив у них вдома, іноді переховуючись у тітки Іоанни, що жила в

будинку Бабий Яр 8. В роки окупації було дуже мало їжі, та не було за що її

купляти. Бродський навчив сім’ю виготовляти цукерки, які вони потім

продавали, чи обмінювали на щось інше на базарі. Так вони і жили, рятуючи одне

одного. Він так і дожив до визволення Києва, але потім пішов на фронт за

власним бажанням помститися за тих, кого вбили нацисти, та вже не

повернувся… Іоанна і досі підтримує зв’язок із сім’єю Бродського і часто згадує

його, як прекрасну людину…

2.3.3. Ярова Софія Григорівна

Софія Григорівна (див. додаток № 24, с. 63 та диск-додаток, папка

«Відеоінтерв’ю», файл «Ярова») народилася в Києві в будинку 127 на вулиці

Червоноармійській, 18 вересня 1925 року. Вона закінчила 8 класів 130 школи,

коли її застала війна. На запитання про знайомих євреїв до війни Софія відповіла

так: «У нас на два будинки було до 30-ти квартир. Десь 10 з них займали євреї.

Але до війни ми були так виховані, що ніколи ніхто з нас не цікавився і не думав

19

хто якої національності. Люди жили і спілкувалися по принципу «Хто яка

людина...»». Сім’я Софії переховувала в себе 7 євреїв, але насправді порятувала

ще більше, бо Софія допомогда багатьом переправитися на той бік Дніпра. Іноді

Софії і самій доводилося переховуватися, бо вона була донькою комуніста, та ще

й одного разу попалася на провокацію щодо підпілля та партизан. Коли війна

закінчилася, то її брат одружився з однією з єврейських дівчат, яких вони

переховували. Сама ж Софія і досі підтримує зв’язок з сім’єю врятованих. Крім

того, вона являється головою асоціації Праведників народів світу України, тож

багато спілкується і з іншими Праведниками теж.

З біографій та інтерв’ю щодо Праведників можна зробити певні висновки.

По-перше, всі троє не вважають своєю заслугою порятунок людей, бо тоді самі

були дітьми і просто допомагали своїм батькам. Але їх допомога якраз і

підтверджує думку, що навіть діти здатні рятувати в жахливих умовах війни. По-

друге, вони всі казали, що в колі їх оточення були євреї, але не було анти-

єврейських настроїв взагалі. По-третє,всі вони побажали майже одне і те саме

молоді – бути розумніше, піклуватись про своє здоров’я та не давати себе

використовувати. Цікавий факт, що, принаймні, двоє з трьох були знайомі з

Левітасом ще до того, як їх визнали Праведницями. Кожен по-своєму, за різних

обставин, але були знайомі. Праведниці вважають, що в наші часи про

Праведників говорять дуже мало, мова про них майже не йде і ніхто нічого не

знає. Проте важливо знати та пам’ятати такі речі. Усі вони відчувають особливе

ставлення до себе України, отримують додаткову пенсію та особисто бачились з

президентами нашої країни різних часів. Отже, Праведниці живуть по-різному. І

історія кожного неповторна. Але є і певні спільні риси в усіх них. Вони не

побоялися рятувати інших, ризикували заради спасіння людей, та їх внесок в

історію світу, на наш погляд, є безцінним.

20

Розділ 3. Власні дослідження та відродження нових імен

«Пам’ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не

були жертвами, палачами, або байдужими спостерігачами»

І. Бауер

3.1. Ставлення до теми сучасної молоді

Праведники народів світу… Звучить так, ніби це щось, про що всі неодмінно

чули.. Досить таки поважна назва, одразу розумієш – це щось важливе. Воно-то

так і є… Але чи достатньо говорять про це? Що в наші часи відомо молоді? Під

час інтерв’ю з Праведницями на це питання ми почули відповідь, що про це

кажуть дуже мало. Майже ніхто нічого не знає, зникає пам’ять…

Декілька років тому в рамках шкільного проекту 6 присвяченого Другій

світовій війні та Голокосту, автор роботи дізнався від Галини Катковської її

спогади (див. диск-додаток, папка «Аудіоінтерв’ю», файл «Катковська»).

Катковська Галина Леонідівна (див. додаток №25, с.65) народилася 29 вересня

1936. Саме в день її народження німці почали знищення євреїв у Києві. На час

війни вона з мамою евакуювалася до Узбекистану, в Самарканд, де прожила до

1946 року. Там вона закінчила перший і другий клас. Коли вони повернулись до

Києва, то отримали квартиру, так як її батько в 1944 році загинув на війні. У 1947

році вона знову пішла в другий клас в 45 школу в Києві. Закінчивши, вона

вступила до Інституту легкої промисловості на технічне відділення. 26 років

пропрацювала начальником в «УКР ОПТ Бакалія». Крім цієї своєї історії, Галина

також згадала сімейну історію, яку почула від своєї матері. Це історія про

єврейку, яка врятувалася, вийшла з Бабиного Яру, та Праведницю, яка їй в цьому

допомогла. Галина казала, що ту жінку, яка допомогла в порятунку, нагородили

однією з перших медаллю Праведника народів світу, але не назвала її прізвища.

Тоді не було приділено належної уваги цій історії. Зараз, через два роки після

6Посилання на сторінку проекту http://chibur-kiev.blogspot.com/p/blog-page.html

21

того інтерв’ю, виникли деякі питання, хотілося б більш докладної розповіді про

ту жінку. Можливо, вона досі жива і з нею можна було б поговорити, можливо

хтось із її родичів ще щось знає і міг би розповісти. Але Галина Катковська, на

жаль, померла півроку тому. Тепер ми не дізнаємось хто була та Праведниця. Ця

історія підтверджує думку, що з кожним роком ми втрачаємо можливість

довідатися про історії минулого. Адже ми втрачаємо тих, хто міг би щось

розповісти.

За допомогою Інтернету, ми провели соцопитування молоді (див. додаток

№26, с. 66) віком в середньому від 12 до16 років, щоб дізнатися що знає молодь

в наші часи, чи є у них свої подібні сімейні історії. На наше прохання допомогти

відгукнулися люди з Києва, Броварів, Москви, Одеси, Кишиніву,

Дніпропетровську та Талліну. Зі 160 опитуваних 41 людина каже, що ніколи не

чула про Праведників, 43 - не впевнені, що чули, 79 - не чули історій про них, і

лише 36 знають, що їх було 2000-2500 на території України.

Ми можемо зробити висновок, що про Праведників і справді мало говорять,

незважаючи на те, що це дуже важлива тема для кожного з нас… Це опитування

також дало змогу тим, хто нічого не знав по цій темі, дізнатися про неї та

замислитися над її важливістю. 98 опитуваних вважають цю тему актуальною та

важливою. Вони розуміють, що це потрібно знати, і вони хочуть це знати. Тому

ми вирішили допомогти молоді дізнатися більше.

На основі матеріалів нашого дослідження було складено урок (див. додаток

№27, с.68, та диск-додаток, папка «Урок») для учнів 5-7-х класів Технологічного

ліцею «ОРТ». Потім ми запитали їх ставлення до того, про що вони дізналися.

Діти виявили інтерес до цієї теми. Крім того, в кінці уроку учні зробили власні

марки-емблеми для нагороди Праведників (див. Додаток №28, с.69). Подібні

уроки було запропоновано провести в тих школах СНД та Балтії, учні яких

відповідали на наше соцопитування.

На превеликий жаль, люди сьогодення майже нічого не знають про ті часи.

Так, звичайно, вони вчать щось на уроках історії, знають коли почалася Друга

світова війна, її загальні причини та наслідки… Вони знають, що «Гітлер вбивав

22

євреїв», але їм не відомо про інші сторони війни. Якось не спадає на думку, що

люди виживали і хтось допомагав їм в цьому. Навіть уявити собі неможливо які

яскраві є історії вираження людської доброти та благородності. Ми дивимося на

все це майже як на фільм, чи виставу. Щось напівфантастичне, десь

перебільшене, десь недосказане. Але ж це було насправді, та це треба зрозуміти.

Слід поринути в минуле, уявити ніби ти там, проаналізувати, що б могло статися,

як би ти вчинив…Проте щоб відчути причетність до всього того, треба,

принаймні, знати про такі випадки! Що були люди, які під ризиком для власного

життя рятували інших. Слід побачити та почути тих людей і їх особисті історії. І

це найвірніший підхід до вивчення історії взагалі. Існує легенда, що Стівен

Спілберг після завершення роботи над фільмом «Список Шиндлера» почув

історію від якоїсь жінки-Праведниці та сказав, що мав зробити фільм за її

історією. Можливо це і неправда, та це й не дуже важливо. Важливо те, що

історію ніхто і ніщо не розкаже краще за її свідків. Тому треба розповідати про

це, незважаючи на те, що ми живемо у мирні часи і зараз нам нібито ніщо не

загрожує. Слід і надалі проводити такі опитування, спостерігати як змінюється

світогляд людей і що їм відомо. Треба виховувати в собі цінування кожної душі,

кожного людського життя. Потрібно берегти пам’ять нашого народу та і всіх

народів Землі загалом.

В наші часи ставлення молоді до цієї теми просто-таки не існує, бо вона

навіть не знає про існування такої теми! З цього слід зробити певні висновки і

змінювати ситуацію.

3.2. Нові імена

Коли ми почали займатися темою відновлення пам’яті, то, після

проведеного соцопитування, виявилося, що в одного з опитуваних також є своя,

нікому досі невідома історія! Учень 7-го класу Олексій Чорний розповів таку

історію про свою прабабусю Крамар Феодосію(див. додаток №29, с.70 ):

«Історію моєї сім’ї описати важко, так як прабабуся вже померла, а коли

була живою, то не любила згадувати минуле. Звали мою прабабусю Крамар

23

Феодосія (при народженні була названа Фридою). Вона народилась 10.10.1926 в

Черкаській області, кіди її сім’я переїхала з Польщі. Її батько Яків продавав

зерно, а мати давала приватні уроки музики. Навчалась Феодосія вдома, до

школи не ходила. В 30-ті роки сім’я переїхала до Києва у невелику квартиру на

Поділ. Мати Феодосії дуже сильно захворіла, тому Феодосія пішла працювати.

Вона працювала у знайомого торговця її батька, допомагаючи готувати товар на

продаж (натирала виделки та ложки до блиску, начищала взуття). Там вона і

познайомилась з Андрієм Головіним, в якого закохалась та з яким збиралась

одружитися. Коли почалась війна, то життя стало ще складнішим. Заробити

гроші було ніде і продати було нічого. Тому, коли в 1941 році сказали збиратися

для переселення, то батьки сприйняли це за подарунок долі, проте прабабусю

їхати не змушували, їй дали право вибору. Вона сильно вагалась між старими та

хворими батьками та щасливим самостійним життям. Та Андрій вмовив кохану

не йти до Бабиного Яру. Терзання дівчини і врятували їй життя, хоча в те, що її

батьків розстріляли, вона не вірила до самої смерті. Вона розповідала, що на

станції стояли потяги, яких не стало через два дні. Вони ж не могли поїхати

порожніми... Квартиру, в якій жила сім’я прабабусі, розграбували та заселили

іншими людьми. Прабабуся жила в сім’ї Головіна Андрія, який загинув у перший

рік війни. Вона чекала, що батьки повернуться за нею. В 1948 році вона виїхала

до Росії, де і прожила до самої смерті.»

Отже, її сім’ю було знищено, але вона була врятована. Ця історія є

класичним прикладом історії «невідомих Праведників». Історію навіть не

подавали у Яд Вашем, адже окрім історії та фотографії прабабусі у сім’ ї нічого

немає. І все ж таки, це вже певною мірою відновлене ім’я, нова історія

Праведників, а заради такого є сенс займатися цією справою і надалі.

На даний момент автор роботи займається пошуком свідків даної історії та

сім’ї, що врятувала Феодосію. Дана історія буде опублікована на блозі «Жива

історія», над яким зараз працюють учні ліцею. Сподіваємося, що докази

знайдуться. І на Стіні пошани в Яд Вашем буде записано ще одне, або декілька

імен.

24

ВИСНОВКИ

Дана робота не випадково називається «Вони хотіли врятувати життя…».

Під час Другої світової війни, коли навколо панували жорстокість, смерть,

відчай, знаходились люди, що кидали виклик долі, ризикували власним життям

та життям близьких, щоб врятувати чиєсь життя. Таких людей ми називаємо

Праведниками. Не всім їм вдалося те, що вони хотіли зробити. Деякі з них

загинули, хтось втратив рідних. Але, не зважаючи на це, ми повинні пам’ятати

кожного з них, не зупинятися поки не відродимо всі імена. Саме цьому і

присвячена дана робота.

Під час написання роботи було зроблено наступні висновки:

1) Праведники були людьми різними, з різними можливостями. Хтось мав змогу

рятувати тисячі, хтось – десятки, а хтось – кілька, або навіть одну людину. Але

вчинок кожного з них є важливим і дуже вагомим. В основному

Праведниками були люди зі звичайного місцевого населення, які вважали

порятунок своїм громадянським обов’язком. Вони показали світу важливість

кожного людського життя.

2) На теренах нашої держави під час Другої світової війни також були

Праведники. На сьогоднішній день всесвітньо відомою організацією «Яд

Вашем» визнано біля 2500 Праведників народів світу7. Однак, насправді, їх було

значно більше, але Яд Вашем має чітко означені критерії присудження звання. І

тому не присуджує його, наприклад, особам, які були молодші 12 років під час

порятунку. Проте наші дослідження показали, що діти також приймали участь у

рятуванні. Адже не треба забувати, що в подібних обставинах дорослими стають

швидше. Такі вчинки дітей заслуговують на особливу увагу, особливо з боку

молоді.

3) Кожна історія порятунку повинна бути підтверджена живими свідками або

документами. З часом шанси таких підтверджень стають все меншими, тому

багато історій залишаються недоведеними. І Яд Вашем не може надати в цьому

випадку звання. Подібних обмежень не існує у організації Єврейська Рада

7Ми не наводимо точної кількості через те, що вона весь час змінюється, бо відкриваються нові імена

25

України, яка присуджує почесні звання «Праведник Бабиного Яру» та

«Праведник України». Загальна кількість людей, що отримали такі звання в

Україні – понад 4500 осіб, близько 2500 з яких є Праведниками народів світу..

4) За часів радянської влади люди не говорили про Праведників. Лише після

здобуття незалежності люди почали відновлювати пам’ять про минуле. Через це

було втрачено багато історій, і досі ведуться пошуки нових.

5) На сьогоднішній день, Україна – єдина країна в світі (крім Ізраїлю), в якій

звання Праведника визнано на державному рівні.

6) Ще залишилися люди, які можуть розповісти історії тих часів. Неможна

втратити таку можливість, треба знаходити таких людей, та зберігати пам'ять про

їх вчинки. Щоб виховувати наступні покоління в дусі поваги до людського

життя. Нами було знайдено декілька нових історій, робота над доказами яких

зараз триває. Особливу увагу заслуговує історія прабабусі Олексія Чорного,

одного із учасників проведеного соціологічного опитування, щодо знань молоді

про Праведників.

7) Соцопитування показало, що молодь дуже мало знає про Праведників. Автор

роботи переконаний, що цю тему треба піднімати. Тому в ряді шкіл, за

ініціативою Технологічного ліцею «ОРТ» було проведено урок про Праведників,

оснований на дослідженнях даної роботи.

Ця робота написана з метою розповісти людям про Праведників, розказати

відоме та спонукати їх до пошуків нового! Крім того, такі роботи можуть

привернути увагу і тих людей, хто знає історії, але не знає кому їх розказати,

кому вони потрібні. Кожен має знати героїв свого народу, своєї родини. Треба

цікавитися минулим. Всім відомо, що людство розвивається по спіралі. Це

означає, що все, що було, тою чи іншою мірою ще буде. Принаймні, ймовірність

повторення однакових помилок дуже велика. Але якщо вивчати минуле та

робити висновки, то можна змінити хід історії!

26

Список використанних джерел:

1. «Бабий Яр. Книга Памяти»,1991, издательство: МИП «Обериг»;

2. Ковба Жанна «Людяність у безодні пекла», 2009, видавці: Леонід Фінберг,

Костянтин Сігов;

3. Кузнецов А. «Бабий Яр», 2005, издатель: М.Захаров;

4. Левитас И.М. «Бабий Яр. Спасители и спасенные», 2005,издательство:

«Сталь»;

5. Левитас И. М. «Калейдоскоп памяти», 2011, издательство: «Золотые

ворота»;

6. Левитас И. М. «Праведники Бабьего Яра», 2001, издательство: фонд

«Память Бабьего Яра»;

7. Левитас И. М. «Трагедия, история, память», 2011, издательство: фонд

«Память Бабьего Яра»;

8. Лоханський Й. В. «Патріоти», 2012, видавець: Михайло Самойлов

9. Минина Н., Бейрак Л., Шайкин И. «Илья Михайлович Левитас. К 70-летию

со дня рождения», 2001, издательство: «Еврейский совет Украины»;

10. Сусленський Я. «Справжні герої», 1993, видавництво: товариство

«Україна»;

11. «RaoulWallenberg – One man can make a difference» («Рауль Валенберг –

сила однієї людини»), 2004, by Judaica Museum of Stockholm;

12. «Sheltering the Jews: Stories of Holocaust Rescuers» («Укривання євреїв:

Історії Рятівників Голокосту») , 2008, by Mordecai Paldiel;

13. «The Righteous Among the Nations: Rescuers of Jews During the Holocaust»

(«Праведники народів світу: Рятівники євреїв під час Голокосту»), 2007, by

Mordecai Paldiel, Elie Wiesel, Avner Shalev, Israel Gutman;

14. «Visa for life. Diplomats Who Rescued Jews» («Віза на життя. Дипломати, які

рятували євреїв») , 2011, by Israel Ministry of Foreign Affairs

27

Інтернет-ресурси:

«Irena Sendler, Righteous Among the Nations – An Extraordinary Story of

Courage and Humanitarian Principles» («Ірена Сендлер – незвичайна історія

сміливості та гуманістичних принципів»), Історія Ізраілю –

http://blog.eteacherhebrew.com/israel-history/irena-sendler-righteous-among-the-

nations-an-extraordinary-story-of-courage-and-humanitarian-principles/

«The Game of Their Lives: The Stories of Righteous Among the Nations Who

Devoted Their Lives to Sport» («Гра їхнього життя: Історії Праведників

народів світу, які присвятили життя спорту») –

https://www.pinterest.com/yadvashem/the-game-of-their-lives-the-stories-of-

righteous-a/

«The Righteous Among the Nations», Holocaust Survivors and Remembrance

Project: "Forget You Not" –http://isurvived.org/TOC-II.html#Up

«Бабуся, якої я не знала», Ірина Корпан – http://www.ucrdc.org/Project-

Ukrainian-Jewish_Relations

Newspaper_Articles_files/MEEST%2010%20March%202010.pdf

«Банальность добра», Евгений Беркович –

http://www.eslovo.ru/405/10pol1.htm

«Болгарский народ – Народ Праведник», Давид Мельцер –

http://www.vestnik.com/issues/98/0414/koi/meltser.htm

«В Киеве чествовали Праведников народов мира», Интерфакс-Украина –

http://interfax.com.ua/news/general/173901.html

«Вручення медалі Правеників», агенство «Уніан» –

http://photo.unian.net/ukr/themes/6631/

«Вшанування Праведників народів світу в Києві», Богдана Костюк –

http://www.radiosvoboda.org/media/video/25161432.html

«Киев.Праведников народов мира наградят», Жизнь еврейской общины –

http://www.jewish.kiev.ua/news/7077/

28

«Кто такие Праведники мира», Светлана Ким –

http://www.epochtimes.ru/content/view/24375/54/

«П’ять українців нагородили званням Праведників народів світу», Львівські

новини – http://www.wz.lviv.ua/video/2096

«Пошукова база даних по Праведникам», Яд Вашем –

http://db.yadvashem.org/righteous/search.html?language=ru

«Праведники народів світу, Яд Вашем –

http://www.yadvashem.org/yv/ru/righteous/index.asp

«Праведники народів світу», Віртуальна єврейська бібліотека –

http://www.jewishvirtuallibrary.org/jsource/Holocaust/righttoc.html

«Праведники світу у ландшафті Голокосту», Евгеній Беркович –

http://www-r.openu.ac.il/kurs/skorb-poznanuya/berkovich.html

«Праведників народів світу вшанували в столиці», Експрес-новини –

http://expres.ua/news/2013/11/07/96547-pravednykiv-narodiv-svitu-vshanuvaly-

stolyci

«Праведників народів світу вшанували в столиці», Найсвіжіші новини –

http://novocti.org.ua/pravednikiv-narodiv-svity-vshanyvali-y-stolici/

«Стена почета Праведников народов мира в музее Яд ва-Шем»,

Кировоградская правда – http://www.pravda-kr.com/stena-pocheta-

pravednikov-narodov-mira-v-muzee-yad-va-shem

«У Києві нагородили Праведників народів світу»,Фотослужба агентства

«Уніан» – http://photo.unian.net/ukr/themes/43144

«У Києві посмертно нагородили п’ятьох українців за порятунок євреїв під

час війни», Перший Український Інформаційний –

http://5.ua/66388?_sm_au_=iVVnsNfD4QHvj4nM

«У КМДА відбулася церемонія присвоєння звання “Праведник народів

світу”», Канал європейської столиці –

http://www.kievtv.com.ua/stn/item/2521-u-kmda-vidbulasia-proishla-

tseremoniia-prysvoiennia-zvannia-pravednyk-narodiv-svitu

«Українські Праведники народів світу», Інформаційний портал Харківської

правозахисної групи – http://www.khpg.org/index.php?id=1182985581

29

«Церемонія нагородження Праведників народів світу», Національна

Радіокомпанія України – http://www.nrcu.gov.ua/ua/4/547146/

http://lib.cet.ac.il/Pages/item.asp?item=8443 – העולםאומותדיחסי (Праведники

народів світу)

http://www.yadvashem.org/yv/he/righteous/stories/index.asp – העולםאומותיחסיד

(Праведники народів світу)

Сторінка з шкільного проекту по Другій світовій війні – http://chibur-

kiev.blogspot.com/p/blog-page.html

30

Додатки до роботи:

Додаток №1

Іменні медалі, якими нагороджуються Праведники народів світу8

Медалі Праведників у музеї9

8Фотографія з архіву Яд Вашему 9Фотографія з музею «Голокосту» Єврейської ради Украіни

31

Додаток №2

Почесне свідоцтво Праведника10

10Фотографії з архіву Яд Вашему

32

Додаток №3

Стіна Пошани Праведників народів світу11

11Фотографія була зроблена учнями Технологічного ліцею «ОРТ» у Яд Вашемі в 2005 році

33

Додаток №4 Статистика Яд Вашему: «Кількість Праведників народів світу по країнам»

Країна 2003 2013 Австрія 84 92

Албанія 63 69

Бельгія 1402 1635

Білорусь 537 587

Болгарія 17 20

Боснія 0 42

Бразилія 0 2

В’єтнам 1 1

Великобританія 13 19

Вірменія 10 21

Голландія 4639 5204

Греція 265 315

Грузія 1 1

Данія 19 22

Еквадор 0 1

Ель-Сальвадор 0 1

Естонія 3 3

Іспанія 3 6

Італія 371 563

Китай 2 2

Куба 1 1

Латвія 96 135

Литва 555 844

Люксембург 1 1

Македонія 10 10

Молдова 69 79

Німеччина 410 525

Норвегія 24 50

Польша 5874 6394

Португалія 1 2

Росія 116 186

Румунія 51 60

Сербія 117 131

Словаччина 454 534

Словенія 6 7

США 1 3

Туреччина 1 1

Угорщина 658 806

Україна 2079 2441

Франція 2500 3654

Хорватія 103 109

Чехія 105 109

Чилі 1 1

Чорногорія 1 1

Швейцарія 38 45

Швеція 10 10

Японія 1 1

Загальна кількість Праведників 20 757 24 811

34

Додаток №5

Графік зміни к-сті Праведників за деякими країнами

0

1 000

2 000

3 000

4 000

5 000

6 000

7 000

2003 2013

Польща

Нідерланди

Франція

Україна

Бельгія

35

Додаток №6

Евакуація євреїв Данії12

12 Фото з музею «Голокост» у Яд Вашемі

36

Додаток №7

Праведники народів світу13

13Фотографія з книги «Visaforlife. Diplomats Who Rescued Jews»

37

Додаток №8

Тіуне Сугіхара – Праведник з Японії14

«Можливо я дію врозріз з волею мого уряду, але в іншому випадку я пішов би проти

волі Божої»

Т. Сугіхара

14Фотографія з книги «Visaforlife. Diplomats Who Rescued Jews»

38

39

Додаток №9

Справа з архіву відділу Праведники народів світу(M.31.2/4638)

Мефодій та Ксенія Логацькі15

Мефодій Логацький, його дружина Ксенія Логацька та їхні діти Дарина і Федір

жили на хуторі неподалік села Довговоля, Волинської області (нині Рівненської

області). До війни Мефодій працював у одного заможного єврея, який жив у

сусідньому місті Володимирець, завдяки чому він був знайомий з багатьма

місцевими євреями.

30 червня 1941-го року німецькі війська окупували цю територію. У квітні 1942-

го року у Володимирці було організовано гетто для євреїв. Воно проіснувало до

28 серпня того ж року. Незадовго до знищення гетто Логацький попередив своїх

єврейських друзів про небезпеку, що насувається і запропонував їм заховатись у

його домі.

Деякі не повірили щирості намірів Мефодія і відмовилися від такої сміливої

пропозиції. Інші ж, у тому числі Авраам і Реувен Сусел і дві молоді дівчини, що

раніше жили в Довговолі, вирішили сховатися в будинку Мефодія незадовго до

початку Акції.

В кінці 1942 -го року Шломо Аппельбойм і його син Сендер постукали у двері

будинку Мефодія. Логацький і його дружина були раді впустити і цих двох євреїв

у свій будинок і подякували Богові за можливість врятувати життя ще двох

людей.

Логацькі були баптистами, вони вірили у святість Старого Заповіту і в те, що

євреї є обраним народом. Коли заховані в його будинку євреї піддавалися смутку

і розпачу, Логацький підтримував їх добрими словами і говорив, що вірить в те,

що колись вони дістануться до Святої Землі.

Навесні 1943 -го року Аппельбойм і його син вирішили піти в ліс і спробувати

приєднатися до партизанів. Їх рішення підкріпилося тим, що в цій місцевості

15Дані з архіву Яд Вашем

40

посилилися пошуки євреїв. Враховуючи всі обставини, Сусел і дві дівчини також

вирішили покинути будинок Логацьких.

Тим часом Логацькі відкрили двері свого будинку двом іншим євреям з

Володимирцю - Леве і Сруліку. Невдовзі після того, як ці євреї з'явилися в

будинку, німецькі солдати влаштували обшук в будинку Логацьких.

Вони вбили обох євреїв, а Логацьких повели на допит. Коли Мефодія запитали

чи знає він, що покаранням за укривання євреїв є смертна кара, він відповів: «Ви

можете забрати моє тіло, але не мою душу.» Німці стратили Мефодія

Логацького, спалили його будинок, а все майно розграбували. Його дружина

Ксенія, 13-ти річна донька Дарина і 6-ти річний син Федір залишилися без

притулку. Тепер їм самим довелося переховуватися. Так, без даху над головою,

ховаючись від усіх, вони проіснували до самого звільнення, яке сталось 12 січня

1944 -го року.

Сендеру Аппельбойму вдалося пережити війну в складі партизанського загону.

Пізніше він іммігрував в Ізраїль. Навіть після своєї імміграції він продовжував

підтримувати стосунки з родиною Логацьких.

20 червня 1990 Яд Вашем удостоїв Мефодія та Ксенію Логацьких та їх дочку

Дарину Логацьку почесним званням «Праведник народів світу».

41

Додаток №10

Справа з архіву відділу Праведники народів світу(M.31.2/2020)

Васюта Вергженовська та її діти Ян, Михайло та Дося16

До війни пані Васюта працювала на фермі, хазяями якої була єврейська родина

Хелперів. Вони дуже добре обходились зі своїми працівниками, тому, коли в 43-

ому році Макс і Хеня Хелпери разом зі своєю донькою Яніною попросились до

Вергженовських, їх прийняли. Пані Васюта переховувала і годувала своїх

колишніх хазяїв, бони пережили кілька обшуків (спеціально збудована під

корівником схованка знайдена не була) аж до звільнення від нацистів в березні

44-ого року, коли Хелпери змогли вільно полишити свій схорон і повернутись в

місто. Але у цієї історії щасливого кінця так і не було. Вчинок Васюти та її дітей

не сподобався комусь з її сусідів і наприкінці 44-ого року Васюта разом з дітьми

була вбита однією з націоналістичних банд, які прагнули помститись людям, що

допомагали євреям.

В 81-ому році всьому сімейству Вергженовських були присуджені титули

Праведників народів світу.

16Дані з архіву Яд Вашем та архіву «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства»

42

Додаток №11

Справа з архіву відділу Праведники народів світу (M.31.2/2540)

Сухенко Яаков17

Яаков Сухенко жив у місті Рівне , яке було окуповане німцями 28 червня 1941 -

го року. Багато хто з його єврейських друзів опинився в гетто, яке було

організовано в місті, і Сухенко всіляко допомагав їм.

У липні 1942 -го року він організував втечу для Варвари Барац і її дочки Мірьям

Рицер , і впродовж двох тижнів втікачки ховалися в його квартирі. За ці два тижні

гетто було повністю знищено. Потім Яаков дістав для своїх підопічних

документи на своє прізвище та незаконно перевіз їх з міста Рівне до Здолбунова,

а звідти до східної України, в місто Помічна, Кіровоградської області, де ніхто їх

не знав. Там Варвара і Мірьям представилися польками.

Вони оселилися в Помічній та знайшли роботу. Незабаром в їхній квартирі

з'явилася Ріва Тов, шкільна подруга Мірьям. Вона приїхала разом з молодим

українцем Іваном Шевченком. Виявилося, що Ріва Тов в липні 1942-го року

також втекла з гетто за допомогою Шевченка.

Потім, на її прохання, він перевіз її в гетто Здолбунова, так як там у неї були

родичі. У Здолбунові Шевченко познайомився з Сухенко, а в жовтні 1942 -го

року, за кілька днів знищення гетто Здолбунова, він фіктивно одружився з Ривою

Тов, і вона взяла його прізвище. Сухенко допоміг їм в організації весілля.

Барац, Рицер і Тов залишилися в Помічній, а Шевченко повернувся до міста

Рівне. Потім він разом з Яаковом Сухенко почав допомагати євреям – вони

переправляли їх з Рівного та околиць в східну Україну, постачали фальшивими

документами.

Навесні 1943 -го року вони дістали документи для групи євреїв, до якої входив

брат Ріви Тов, і проводили їх до Києва. Коли вони прибули до квартири, яку

Сухенко зняв спеціально для того, щоб ховати в ній євреїв, вони потрапили в

засідку. Усіх їх заарештували і після допиту стратили.

17Дані з архівів Яд Вашем

43

Три жінки, які жили у Помічній під вигаданими прізвищами, незабаром почали

хвилюватися, оскільки давно нічого не чули від своїх рятівників, і вони

відправили Ріву Тов з'ясувати що відбувається. Коли вона дізналася про їх

трагічну долю, вона вирішила не повертатися в Помічну зі страху, що за нею

стежать, і поїхала до Молдови. Там її єврейське походження було розкрито, і її

стратили. Варвара Барац і її дочка Мірьям Рицер пережили війну і пізніше

іммігрували до Ізраїлю.

17 березня 1983 Яд Вашем удостоїв Яакова Сухенко почесним званням

«Праведник народів світу».

44

Додаток №12

Справа з архіву відділу Праведники народів світу(M.31.2/6500)

Михайло та Євросинія Щерба, Анна Голентюк18

Анна Голентюк проживала на хуторі поруч з селом Городок у Волинській

області. На тому ж хуторі жив брат Анни Михайло Щерба зі своєю дружиною

Єфросинією. Чоловік Ганни воював на фронті в рядах Червоної Армії.

На початку 1942 року Анна дізналася, що Лазар Шєєр, єврейський швець з міста

Луцьк, разом зі своєю сім'єю ховається по домівках жителів села. У якості плати

Лазар виготовляв селянам взуття.

Одного разу до Анни Голентюк підійшла її сусідка, у якої в той момент

переховувався швець з сім'єю, і попросила її сховати у себе в будинку дочок

Лазаря - Ріву і 14-річну Мірьям. Того ж дня Мірьям прийшла в будинок до Анни,

а її молодшу сестру забрала до себе родина Щерба. Як Анна, так і сім'я її брата

побудували у своїх коморах укриття. Анна іноді приводила Мірьям провідати

сестру.

1 жовтня 1942 група німців та українських поліцаїв увійшла до села і влаштувала

облаву, під час якої швець, його дружина та їх син були виявлені і вбиті. Жителі

села, що допомагали цій єврейській родині та іншим євреям, були розстріляні. У

числі страчених був і Михайло Щерба.

Пізніше Мірьям і Ріва Шєєр втекли з села і бродили по навколишніх селах аж до

звільнення цієї території від окупантів. Згодом вони перебралися до Польщі, а

звідти репатріювалися в Ізраїль, але і після цього продовжували підтримувати

зв'язок зі своїми рятівниками. 22 лютого 1995 Яд Вашем удостоїв Анну

Голентюк, а також Михайла і Єфросинію Щерба почесним званням «Праведник

народів світу».

18Дані з архівів Яд Вашем

45

Додаток №13

Справа з архіву відділу Праведники народів світу (M.31.2/10796)

Сушко Анастасія19

Анастасія Максимівна Дяченко народилася в 1899 році в Кіровоградській

області, в селянській родині. Вона рано осиротіла, з юних років працювала у

поміщиків. У 1918 році познайомилася з Андрієм Сушко, уродженцем Львівської

області, а через рік вони повінчалися.

До початку 1941 сім'я Сушко проживала в селі Свірневе, Одеської області, мала

земельний пай і квартиру, яка знаходилася в колишній панській садибі. Коли

Андрій Сушко отримав від влади дозвіл повернутися на батьківщину, в

Львівську область, сім'я довго не роздумувала; життя було важким і подружжя

сподівалося, що зі зміною місця їх економічна ситуація покращиться.

Біля села Руданці, Новояворичевського району Львівської області, уматері

Андрія був хутір. Поруч проживали брат Андрія Іван і сестра Марта зі своїми

сім'ями. Андрій і Настя з двома синами оселилися у матері. Настя пішла

працювати в місцевий радгосп, Андрій влаштувався робітником на залізницю.

У жовтні 1942 року сільське єврейське населення було зігнано в гетто містечка

Яричів Новий, приблизно в 15 км від села Руданці. 15 січня 1943 в'язні гетто,

близько 2300 осіб, були розстріляні. Лише небагатьом вдалося втекти і сховатися

в лісі.

Одного разу на хутір сім'ї Сушко прийшли кілька чоловіків - євреїв з хлопчиком

років десяти на ім'я Мотя. Батько Моті просив господарів залишити сина у них

на кілька днів, поки він не знайде надійне укриття для всієї родини.

Добросердечна Настя не змогла йому відмовити. Мотю заховали під сараєм, в

ямі для овочів. Через декілька днів батько Моті знову з'явився у Сушко, але

забрати дитину йому, як і раніше, було нікуди. Потім він приходив ще, щоразу

обіцяючи забрати хлопчика в наступний свій прихід. Так минуло кілька тижнів.

Навесні батько перестав приходити, і Мотя втратив спокій.

19Дані з архівів Яд Вашем

46

Одного разу він вибрався зі свого укриття і побіг у село, мабуть сподіваючись

дізнатися у знайомих що з батьком. Повернувшись, він зізнався Насті, що був у

селі, і його бачили колишні сусіди. Ледве він встиг повернутися в свій притулок,

як на хутір нагрянули поліцаї. Вони прийняли за єврея молодшого сина Насті,

Анатолія, і почали намагатися схопити його. Настя накинулася з кулаками на

одного з поліцаїв, зав'язалася бійка, і Анатолію тим часом вдалося сховатися.

Впоравшись з Настею, поліцейські влаштували обшук на хуторі і знайшли

Мотю.

Мотю разом з Настею відвезли в поліцейський відділок в Яричів Новий, звідти

Настю переправили до Львова у в'язницю. Про її страту чоловік і сини дізналися

з оголошення, що з'явилося на вулицях Львова 2 жовтня 1943. Після її арешту

вони вже не повернулися в свій будинок і ховалися у друзів і знайомих до

звільнення області Червоною Армією, в липні 1944. Місце і дата загибелі

єврейського хлопчика Моті не відома.1 березня 2006 Яд Вашем удостоїв

Анастасію Сушко почесним званням "Праведник народів світу".

47

Додаток №14

СЦЕНАРІЙ20

Урочистої церемонії нагородження Праведників народів світу.

7 листопада 2013 року

Колонна зала Київської міської ради

На екрані – кадри фільму «Яд Вашем»

(тривалість: 2 хв.20 сек.)

ВЕДУЧИЙ

Період Катастрофи став однією з тих епох, коли вся європейська цивілізація

майже зазнала краху, коли жорстокість сягнула меж, яких історія ще не знала. Це

був час, коли масове вбивство людей з ідеологічних міркувань стало змістом

існування цілої нації та деяких інших народів, що її підтримали.

І у цей період знаходяться люди, здатні зупинитися і замислитися – наперекір

натовпу, наперекір офіційно проголошеній людожерській доктрині. Навіть

будучи частиною тоталітарного суспільства, ці люди не зреклися своїх

внутрішніх переконань. Наражаючи себе та свої родини на смертельну

небезпеку, вони рятували євреїв, приречених нацистами на знищення. Сьогодні

ми називаємо їх Праведниками народів світу.

На екрані – кадри фільму: Сад Праведників

(тривалість: 1 хв.39 сек.)

Звертаюся до вас із проханням – увічнити ім’я людини, якої вже багато років

немає серед живих, але я у боргу перед ним, і цей борг я не зміг повернути після

війни – вона врятувала мене і мою родину. Оскільки життя моє добігає кінця, а

душа моя неспокійна, я звертаюся до вас...»

Цей лист і безліч подібних листів щороку приходять до меморіального музею

Яд-Вашем, де на підставі спеціально прийнятого у 1953 році закону діє комісія з

визнання та увічнення заслуг Праведників.

20Сценарій надано посольством держави Ізраіль в Україні

48

У 1963 році у їхню честь на прилеглій до музею території розбили алеї та почали

висаджувати дерева, як символ нового, відродженого життя. Зараз музейний

комплекс оточує величезний парк. Біля кожного дерева – табличка з ім’ям та

прізвищем.

Вже понад 20 років Посольство Держави Ізраїль в Україні проводить урочисті

церемонії нагородження дипломами та медалями Праведників народів світу –

громадян України. За кількістю Праведників Україна посідає четверте місце в

світі після Польщі, Нідерландів та Франції. Сьогодні ми зібралися тут, щоб

вшанувати ще 5 родин рятівників, що прибули до Києва з усіх куточків України.

До слова запрошується Надзвичайний та Повноважний Посол Держави Ізраїль в

Україні пан Реувен Дін Ель.

ВИСТУП Надзвичайного та Повноважний Посла Держави Ізраїль в Україні.

1.Зачитується історія порятунку.

ВЕДУЧИЙ:На знак глибокої вдячності за допомогу, надану єврейському

народові у роки Другої світової війни звання Праведник народів світу посмертно

присвоєне Галині Присовській (посмертно). Нагороду отримує чоловік - пан

Олексій Школенко;

На знак глибокої вдячності за допомогу, надану єврейському народові у роки

Другої світової війни звання Праведник народів світу посмертно присвоєне

родині Палладію та Розалії Присовським (посмертно). Нагороду отримує онука

– пані Наталія Школенко

2. Зачитується історія порятунку.

ВЕДУЧИЙ:На знак глибокої вдячності за допомогу, надану єврейському

народові у роки Другої світової війни звання Праведник народів світу посмертно

присвоєне пані Марії Вербен. Нагороду отримує онук – пан Олександр

Русецький.

3 Зачитується історія порятунку.

ВЕДУЧИЙ:На знак глибокої вдячності за допомогу, надану єврейському

народові у роки Другої світової війни звання Праведник народів світу посмертно

49

присвоєне родині Апанасенко Кирилу та Дарії та їхній дочці Варварі Купчик .

Нагороду отримує онук – пан Микола Купчик.

4. Зачитується історія порятунку.

Веприцький Илля та його дружина Орина Черевко

Родина Верещацьких мешкала у селі Кам’янка Черкаської області. На початку

війни батько пішов добровольцем до Червоної армії, а його дружина Рівка із

чотирма дітьми залишилася у своєму домі.

Кам’янку було захоплено фашистами у липні 1941 року. У грудні 1941 році був

створений табір, куди зігнали всіх євреїв з навколишніх сіл. У березні 1942

року розпочалася ліквідація табору, під час якої Рівку, її сина Шимона та дочку

Белу було вбито.

Двом братам, Науму та Якову вдалося втекти. Хлопці вирішили розійтися, бо

по одному легше переховуватися. Якова, зрештою, знайшли і застрелили

поліцаї, а Наум блукав селами, доки у жовтні 1942 року не прийшов до села

Ряське. Дорогою він наймався до селян на роботу, за яку вони платили йому

їжею.

Коли фашисти почали перевіряти документи у місцевих мешканців, Наум втік

до міста і кілька діб не з’являвся у селі. Староста села Ілля Веприцький через

вірних людей передав хлопцеві, що небезпека минула і він може повернутися.

До звільнення села від фашистів у серпні 1943 року Наум жив у домі Іллі та

допомагав йому та його дружині Орині у роботах по господарству. Наум

зізнавсяі Іллі, що він єврей, і Ілля, будучи старостою, зробив йому фальшиві

документи на ім’я Андрія Іванченка.

Одного дня німецький офіцер запідозрив Іллю у тому, що він підробив

документи Наума. Ілля сказав йому, що взяв циганча у найми. Офіцер звелів

хлопцеві станцювати циганського танця, та на своє щастя Наум до війни

займався у шкільному танцювальному гуртку і все скінчилося добре.

50

Після звільнення села Наум хотів мобілізуватися до Радянської армії, але йому

наказали підслуховувати і занотовувати розмови в’язнів у радянській тюрмі.

він відмовився і його заарештували. Наум втік, але був впійманий,

заарештований знов і був присуджений до десяти років таборів, з яких вийшов

лише після смерті Сталіна.

Після звільнення він намагався відшукати свого рятівника, писав йому листи –

але не отримував відповіді.Лише згодом він дізнався, що Ілля у той час сам був

у таборах – його теж засудили, за те, що він був старостою села під час

окупації. І лише на початку дев’яностих Наумові вдалося розшукати Пелагею,

дочку свого рятівника, яка і розповіла йому про долю батька. Сам Ілля на той

час вже помер.

ВЕДУЧИЙ:На знак глибокої вдячності за допомогу, надану єврейському

народові у роки Другої світової війни звання Праведник народів світу посмертно

присвоєнеродині Веприцьких Іллі та Орині. Нагороду отримує для передачі

родині Праведників онук врятованого - пан Ігор Добригін.

5. Зачитується історія порятунку.

ВЕДУЧИЙ:На знак глибокої вдячності за допомогу, надану єврейському

народові у роки Другої світової війни звання Праведник народів світу присвоєне

родиніМокрих Василю та Олені. Нагороду отримує правнуча – пані Вікторія

Залешна.

Після нагородження:

1.До слова запрошується Голова Київської міської державної адміністрації

пан Попов Олександр Павлович;

2. До слова запрошується (найвищий за рангом з українських високопосадовців,

хто підтвердить присутність);

3. До слова запрошується Глава всеукраїнської асоціації євреїв-колишніх в’язнів

гетто та нацистських концтаборів пан Борис Забарко.

51

4. До слова запрошується Головний Раввин України від Хабад-Любавич Моше

Реувен Асман

5. До слова запрошується Верховний Архієпископ Києво – Галицький,

Глава Української греко – католицької церкви Блаженніший Святослав.

ГІМН УКРАЇНИ

ГІМН ІЗРАЇЛЮ.

52

Додаток №15

Лист від Сайка

53

Додаток №15-а

Онуфрій та Ганна Сайк

54

Додаток №16

Анна та Микола Кулаки з донькою21

Брати Микола і Степан Кулаки, Анна Кулак22

Родина Кулаків була доволі заможною та шанованою. Хазяйнували вони втрьох

– Анна, Микола та його молодший брат Степан. Микола з Анною мали чотирьох

маленьких дочок (старшій виповнилось 6, молодшій був лише рік), Ганна чекала

п’яту дитину. Незважаючи на смертельну загрозу (дітям за законами нацистів

також загрожувала смерть) та на те, що в роки війни прогодувати і свою доволі

велику сім’ю було не просто, Кулаки прийняли до себе і намагались врятувати

стільки людей, скільки зміг вмістити спеціально збудований бункер –

переховували їх і готували. Як не дивно, на схованку у Кулаків вказав єврей,

ніхто так і не знає, чи він не витримав жорстоких побоїв поліцаїв і зізнався про

її місцезнаходження, чи розповів про Кулаків навмисно, через образу – міг бути

серед тих, кому Кулаки мусили відмовити у притулку, адже охочих сховатись

було більше, ніж місць в бункері. Під час облави німці, не спускаючись в бункер,

постріляли євреїв, схопили Миколу і Степана, змусили повитягати всіх зі

схованки і напівживими закопати на подвір’ї, а потім забрали братів в гестапо.

Звідти вони вже не повернулись. Анні в тойдень пощастило втекти. Через деякий

час вона народила сина – Миколу, який ніколи не знав батька.

21Фотографія з архіву «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства» 22Дані з архіву «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства»

55

Додаток №17

Йосип Дмитрович та Анастасія Степанівна Медвідь23

В родині Йосипа Дмитровича та Анастасії Степанівни Медвідь було четверо

маленьких дітей, але коли до них звернулись за допомогою люди, яким було нема

куди йти, вони не відмовили ані п’ятнадцятирічному Олександру Ціммерану24,

ані родині Райц (чоловік, дружина і маленька донечка). Під час облави

(найімовірніше, тієї самої, яка забрала життя братів Кулаків та людей, яких вони

переховували) поліцаї цілеспрямовано пішли до садиби Медвідів. Родині Райц

вдалось втекти (їх долі лишаються невідомими), а Олександр ховався в бункері-

сховищі. Поліцаї рідко зважувались спускатись в такі бункери, підвали, схрони

– боялись, а частіше або стріляли навмання, або кидали гранати, або

влаштовували допит хазяям. Обидва методи були використані і тепер – бункер

проколювали довгими списами, намагаючись натрапити на когось, а Йосипа

Дмитровича нещадно побили, і забрали в поліцію у райцентр. Пану Йосипу

пощастило, через певний час його відпустили за браком доказів (євреї знайдені

не були), але так щастило далеко не всім.

23Дані отримані з інтерв’ю з однієї з доньок Йосипа Дмитровича – Рожнятовською Оленою Йосипівною. Дані архіву «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства» 24Див. додаток «Ціммеран»

56

Медвідь Йосип Дмитрович та Медвідь Анастасія Степанівна25

Ціммеран О.Й.26

25Фотографія з архіву «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства» 26Фотографія з архіву «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства»

57

Додаток №18

Катерина Сікорська та її сім’я27

В часи Голокосту Катерина Сікорська переховувала дох синів знайомої лікарки-

єврейки Анатолія та Леоніда Креселів (14 та 15 років). Також не відмовила у

допомозі фотографу Михайлу Кляру (50 років), якому вдалось втекти з ґетто.

Катерина та її доньки Ірина і Христина переховували і годували чоловіків з

липня 42-ого до березня 43-ого до того, як одного разу до хати прийшли німці–

гестаповці, з ними був і поляк. В цей час Катерини не було вдома. Молодша

донька Христина побігла за матір’ю і вони разом сховались у сусіда священика.

Німці в цей час допитали і побили старшу сестру Христини – Ірину, але дівчина

не зізналась, де знаходиться схрон. Проте, схованка все одно була розкрита,

євреїв забрали в тюрму, а хазяям в той день вдалось втекти, але німці чекали їх і

наступного дня, коли Сікорські повернулись за речами. Катерину заарештували

і засудили на смертну кару. Адвокат казав донькам Катерини, що якби у сім’ї

були гроші, можна було б щось вдіяти, але грошей не було і пані Сікорську

розстріляли. Окрім того, що Катерина Сікорська переховувала євреїв, вона також

допомагала передавати підроблені документи в ґетто. Зокрема син того

фотографа – Леонід Кляр втік з ґетто і виїхав під ім’ям Богдана Довбуша. Разів 5

чи 6 Катерина їздила до тієї людини, яка робила документи. Катеринин брат

також їздив по ці папери.

27Дані з Українсько-Канадського дослідницько-документаційного центру (Торонто), 12 травня 2010 року співробітники Центру взяли інтерв’ю з Христини Корпан (уродженої Сікорської) Дані з архіву «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства»

58

Додаток №19

Брати Володимир та Михайло Куцаби28

Знайомий єврей на прізвище Брант з міста привів свою доньку в сусіднє село до

сім’ї Куцаб, попросив їй допомогти. Батько сімейства покликав своїх синів –

Михайла (Халька) та Володимира (Владека). Брати допомогли єврейській

дівчинці перетнути річку Сян, перевели її на радянську територію. За 3 дні німці

прийшли до хати (в родині Куцаб припускають, що мав місце донос) і забрали

всіх чотирьох юнаків, які зростали в родині – Івана і Стефана відправили до

Німеччини працювати, а Володимир і Михайло були відправлені в Освенцем.

Володимиру вдалось втекти з потягу (вибили дошку в стелі), а Михайло був

убитий (спалений) в Освенцемі. Про порятунок Володимира сім’я дізналася

лише через роки. Володимир знайшов рідних лише в 50-ті роки.

28Дані отримані з Українсько-Канадського дослідницько-документаційного центру (Торонто), 29 червня 2010 року співробітники Центру взяли інтерв’ю з Ангелиною Антонівною Яцишин (уродженою Куцаба)

59

Додаток №20

Олександра Іванівна Куриченко29

Куриченко Олександра Іванівна разом зі своєю донькою Ніною (с. Дяківна

Бершадського району Вінницької області) переховували 6-річну дівчинку

Ятковську Розу з 1942 по 1944 р. Олександра привела, точніше принесла,

голодну 6-річну дитину, яку зустріла в селі Тернівка на базарі – та просила хліба.

Дитину ховали в ямі-погребі вдень, вночі брали до хати. За доносом поліцая-

сусіда, на прізвище Матей (?) Олександру взяли в заложники та двічі ледве не

розстріляли, але, на щастя, вчасно встигали партизани і рятували заложників.

Після визволення Олександра, яка мала троє своїх дітей і не мала, чим їх

годувати передала дівчинку в дитячий будинок у Гайсині. Дівчинка залишилась

живою, подальша її доля не відома.

29За даними з інтерв’ю з онукою Олександри Світланою Колесник, зима 2011 Дані архіву «Центра досліджень історії і культури східноєвропейського єврейства»

60

Додаток №21

Запитання до Праведників під час інтерв’ю

1) Де і коли ви народилися?

2) Чим ви займалися до війни?

3) Де застала вас війна?

4) Що було найважчим у роки окупації?

5) Чи були серед ваших знайомих до війни євреї?

6) Якою є ваша історія порятунку?

7) Що змусило вас піти на це?

8) Що було у післявоєнний період? Опишіть ваші відносини з врятованим.

9) Що ви знаєте про долю родичів врятованого, які потрапили в окупацію?

10) Хто, коли і як передав вашу історія Яд Вашем?

11) Що ви відчули, отримавши звання Праведника?

12) Чи відчуваєте ви особливе ставлення до себе з боку Ізраїлю, України,

знайомих?

13) Чи достатньо в наші часи говорять про Праведників? Що знає молодь про

них?

14) Чого б ви хотіли побажати сучасній молоді?

61

Додаток №22

Богорад (Суботенко) Ніна Феодосіївна

62

Іменна медаль Ніни Богорад

Ніна та Іван (Яков) Богорад30

30Фотографія надана Ніною Богорад

63

Додаток №23

Євгеньєва Іоанна Михайлівна

64

Додаток №24

Ярова Софія Григорівна31

31Нижня фотографія була надана Софією Григорівною

65

Третя зліва – Ярова Софія Григорівна

Іменна медаль Софії Григорівни

66

Додаток №25

Галина Катковська та Вероніка Пугач, травень 2012 року

67

Додаток №26

Соцопитування молоді32

32Створене автором за допомогою GoogleDocs та знаходиться за адресою https://docs.google.com/forms/d/1K4YZb5tk2wp_rsG06MpnH0F2EzZG3gYElzL9B7OZdoA/viewform

68

69

Додаток №27

План уроку для учнів Технологічного ліцею «ОРТ»

Тема: Праведники народів світу

Мета: розповісти молоді про Праведників, проаналізувати становище

Праведників, їх спогади та побажання.

Хід уроку:

1) Розказати основні теоретичні дані про Праведників

2) Проаналізувати критерії присудження звання

3) Відмінне та спільне в історіях різних Праведників світу

4) Історії Праведниць з місцевого населення, в яких було взято інтерв’ю

5) Порівняння відповідей Праведниць на питання в інтерв’ю

6) Висновки щодо Праведників

7) Творче завдання (зробити власні емблеми для нагородження

Праведників)

Висновок: Діти зрозуміли хто такі Праведники, порівняли спільне та відмінне в

їх історіях, зробили емблеми для Праведників.

70

Додаток№28

Марки-емблеми учнів для Праведників

71

Додаток №29

Крамар Феодосія, прабабуся Олексія Чорного