Поняття і види робочого часу

Виконала:студентка 4 курсу,спец. 6504, група 1

з/ф навчанняМацюк Ганна Миколаївна

ПланВступ• Поняття робочого часу та його

нормування• Види робочого часу• а) нормальний робочий час• б) скорочений робочий час• в) неповний робочий час

Висновок

Вступ

Укладаючи трудовий договір, працівник припускає, що він буде виконувати свою трудову функцію не 24 години на добу, а протягом певного відрізку часу, залишаючи решту часу доби на реалізацію власних життєвих потреб. Оскільки роботодавцю в

принципі характерно прагнення до протилежного результату, держава змушена регулювати ці проблеми за допомогою спеціального інституту трудового права. Саме

правове регулювання робочого часу з'явилося одним з перших «цеглинок», з яких згодом і формувалося трудове право.

Поняття робочого часу і його нормування

Робочий час — це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобовязані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду. Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями або робоча зміна. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п’ятиденний або шестиденний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи. Робоча зміна – норма робочого часу протягом доби, що регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності з додержанням установленої законом тривалості робочого часу в межах обчислюваного періода.

Види робочого часу

Нормальний робочий час — це норматив, що встановлює тривалість робочого тижня (в годинах) за умови роботи в нормальних умовах праці.

Згідно з трудовим законодавством України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень як за п'ятиденного так і за шестиденного робочого тижня (ст. 50 КЗпП).


Норма тривалості робочого часу не може бути збільшена, за винятком випадків, передбачених законодавством. У таких випадках встановлюються різні види компенсацій.

Менша норма тривалості робочого часу встановлюється з врахуванням умов праці, віку та фізіологічних особливостей працівника, може встановлюватися за угодою сторін трудового договору та при укладенні колективного договору.


Скорочений робочий час. Передбачене законодавством зниження нормативу робочого часу (проти 40 годин на тиждень) теж є обов'язковим для роботодавця.

Встановлення скороченої тривалості робочого часу не зменшує розміру заробітної плати працівників.



Скорочена тривалість робочого часу встановлюється згідно зі ст. 51 КЗпП та нормативними актами тільки для певних категорій працівників, а саме:

– для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;

– для осіб віком від 15 до 16 років (учнів – віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;

– для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, – не більше 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій та посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №163;

– для окремих категорій працівників. Зокрема, до них належать працівники освіти, працівники охорони здоров’я, інваліди І та ІІ груп.


Робота на умовах неповного робочого часу регламентується ст. 56 КЗпП. Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення як тривалості щоденної роботи, так і кількості днів роботи протягом тижня, а також зменшення щоденної роботи при неповному робочому тижні.

Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.


Законодавство України передбачає, що в окремих випадках за заявою працівника роботодавець повинен встановити йому неповний робочий час. Таке зобов'язання лежить на роботодавці, якщо з заявою про встановлення неповного робочого часу звертається:


Неповний робочий час може бути встановлено як на певний період, так і без обмеження строку. Тоді як скорочена тривалість робочого часу встановлюється на постійній основі, але тільки доти, доки діють умови, перелічені у ст. 51 КЗпП та відповідних нормативних актах.

Таким чином, між скороченим та неповним робочим часом існують три основні відмінності:

1. Скорочена тривалість робочого часу оплачується в розмірі повної тарифної ставки, а неповний робочий час – пропорційно відпрацьованому часу або відповідно до виробітку.

2. Скорочений робочий час установлюється лише для окремих категорій працівників, а неповний робочий час установлюється за домовленістю сторін трудового договору.

3. Як правило, скорочена тривалість робочого часу встановлюється на постійній основі, а неповний робочий час може обмежуватися строками.

Висновок

Суспільно-корисна діяльність людини, сфери докладання його праці досить різноманітні. Це може бути робота не тільки за трудовим договором, а й підприємницька діяльність, догляд за дітьми, робота по дому, на присадибних ділянках, творча діяльність і т.д.

Право не може і не повинно регулювати всі часи, присвячені суспільно-корисній праці. Займаючись, наприклад, підприємницькою діяльністю в якості індивідуального підприємця, громадянин сам вирішує, скільки часу він буде працювати, а скільки відпочивати. Правова регламентація робочого часу необхідна там, де мають місце трудові відносини, де робота здійснюється за трудовим договором, оскільки вводиться вона з певною метою: з одного боку, закріпити необхідну міру праці, а з іншого – обмежити його тривалість, забезпечити працівникові час для відпочинку і відновлення витрачених сил.

Література

1. Конституція України. - К., 1996. 2. Кодекс Законів про працю України. - К., Кодекси України. 2007 - 206 с. 3. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України.- К.- 2000. -564 с. 4. Грузінов Л. П., Короткін В. Г. Трудове право України: Навч посіб.в 4 т. -- К.:

МАУП, 2003 5. Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник - К., 1996р. 6. Стичинський Б.С., Ротань В.Г., Зуб І.В. Науково - практичний коментар до

законодавства України про працю.4-те вид. К. - Видав."С.К.". - 2003. - 1068 с. 7. Трудове право: Навчальний посібник / За ред. П.Д. Пилипенка. - К.:

Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - с.432 8. Хуторян Н.М. Трудове право України. - К.: Видавництво "А.С.К."- 2004. - 608 с.

Education

Поняття і види робочого часу