ПідготувавВолодимир Комірний

Учень 10 класу Гуляйпільської СЗШ

Вчитель – Кльова Юлія Борисівна

Тарас Григорович ШевченкоТарас Григорович Шевченко (25.02 (9.03).1814, Моринці,

Київська губернія – 26.02(10.03).1861, Петербург) –український поет, прозаїк, художник, етнограф. Академик

російської Імператорської Академії Мистецтв (1860).

Літературний спадок Шевченко, в якому провідну роль грає поезія (напр. збірник “Кобзар”), вважається базою сучасної української літератури та, в багатьох випадках, української

літературної мови.

Окрім літературної діяльності, Шевенко зарекомендував себе як художник (багато в чому новатор), його полотна

мають велике автобіографічне та історико-культурне значення.

Тарас Шевченко є художником, що працював у жанрах романтизму та реалізму. Думки про його

художні здатності розходяться (у показі буде продемонстровано різне ставлення як до

творчості, так і до здатностей живописця). Ранні полотна Шевченка відносяться до романтизму, в

основному, є автобіографічними творами на побутові теми (напр. «Мальована хата»). Малюнки раннього періоду (ті, що збереглися) мають велике

значення у вивченні дитинства Тараса Григоровича. Шевченко малював багато, на чому доводилося: на газетах, на дошках. Пізніші твори дорослого періоду належать до жанру реалізму.

Типова побутова сцена з життя українців ХIX ст.

Окрім автобіографічного, малюнки Шевченка мають історичне значення. Певний час поет,

за призначенням київської археологічної комісії перемальовував пам`ятки старої

доби в Переяславлі, Суботові, Густині, Почаєві, Вербках, Полтаві. Колекції мають замальовки будинка Котляревського, руїн Густинського монастиря до виправлення, могили Курбського та ін. Велику цінність

також мають замальовки періоду заслання, особливо Аральської експедиції.

Іще один цікавий бік малюнків Шевченка –

етнографічний. Якщо відібрати малюнки

Шевченка у цьому жанрі, то вийде непогана

етнографічна колекція. Так, для

ознайомлення з національною архітектурою

може допомогти старовинна будівля в

українському селі, комора в Потоці,

батьківська хата; для ознайомлення з

костюмами – ярмарка, дівчина, що розглядає

рушник, жінка в намитці, що виходить з

хати, “Коло каші” (чотири кріпаки їдять під

вербою кашу з казанку), “відун” у костюмі,

характерному для кріпаків Київської губернії,

“старости” в момент подачі рушників

нареченою, та багато іншого.

З етнографічної поїздки до Суботова

Ставлення сучасників до творчості Шевченка

Вивчення Шевченко як художника виявляється важкою справою через розрізненість та

важкодоступність його витворів, що випадково потрапляють на виставки. Більша частина полотен зберігається в Чернігові, в музеї Тарновського. Видано дуже небагато, більшість – уривки робіт. Досліджень та

описів мало, вони коротенькі, стосуються приватних питань. Наприклад, ще у грудні

1900 року пан Кузьмін небезпідставно жалівся, що про Шевченко-художника майже нічого не

відомо. Думки про Шевченко як про художника розходяться.

Зразок співпраці Шевченка з російською культурою.

Той самий Кузьмін каже, що “Шевченку справедливо може бути приписана слава майже що першого

руського офортиста в сучасному значенні цього слова”. Ще раніше Сошенко вбачав у Шевченко живописця “неостанньої проби”. По-іншому дивиться пан Русов. На

його думку, Шевченко в живописі був лише “фотографом оточуючої природи, до якої у нього і

серце не лежало, і в творенні жанру він не пішов далі проб, учнівських жартів, в яких, при всьому бажанні

знайти якусь художню ідею знайти ми її не в змозі, то такої міри невизначена композиція полотен”. Щоб

визначити значення Шевченка як живописця й гравера, слід оцінювати його твори в комплексі та з різних

точок зору, не підганяючи їх під певні вимоги.

Шевченко також увіковічений в

мистецтві інших митців.

Картин Шевченко масляними фарбами дуже мало; Шевченко дуже зрідка застосовував кисть. Судячи з каталогу пана Грінченко, у великому зібранні Тарновського в Чернігові

(понад 300 полотен!) знаходяться всього 4 картини Шевченка, писані маслом – “Катерина”, “Голова молодого чоловіка”, “Портрет княгині Репніної” та “Кочубей”. Пан Горленко в

“Київській старовині” за 1888р. Вказує ще на 3 “масляні”картини Шевченка: “Пасічник”, портрет Меєвської та

автопортрет. У Харкові, у приватному музеї Б.Г.Філонова, знаходиться картина “Спаситель”, що її часто приписують Шевченкові, висотою в два і шириною в півтора аршини. Робота чиста, фарби свіжі, гарно збережені, але стиль суто академічний. Малюнки Шевченка часто потрапляли й на

виставку Гоголя – Жуковського у Москві 1902р., і на виставку XII археологічного з*їзду в Харкові (того ж року), але там вони

загубилися в масі предметів.

Одна з небагатьох «масляних» полотен Тараса Григоровича перегукується з його поезією «Катерина».

Більш розповсюджений тип творення Шевченка – графіка.

Підсумки художньої творчостіЗбереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і

частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали

художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датуються 1830–1861

роками й територіально пов'язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні

пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим

олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних

розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого

шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх

творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша — авторські дати.

ВисновкиНе можна сказати, що Шевченко був

митцем світового рівня у галузі живопису. Але вивчення цієї галузі його

діяльності відкриває можливості до розкриття його душевних переживань та всебічного аналізу його творчості

(адже теми його літературних творів і полотен часто перегукуються). Тож

вивчення мистецької діяльності Тараса Григоровича Шевченка гідне того, аби

посісти одне з чільних місць в структурі шевченкознавства.