Урок – презентація за

життєвим та творчим

шляхом

Павла Загребельного

Павло Загребельний

(1924-2009)

«Він писав найбільше.

Його читали найбільше.

Ним захоплювалися найбільше.

Він дратував найбільше.

Дратував популярністю,

продуктивністю, глузливістю

на адресу безпросвітньої сірості

та агресивної нездалості.»

Михайло Слабошпицький

Павло Загребельний – людина високої

дисципліни, просто дивовижної працездатності,

повсякчасного творчого неспокою

В.Земляк

Наша проза немислима без романів Павла

Загребельного. Страшно й подумати, наскільки б

вона збідніла, коли б у ній не з'явилося того, що

з'явилося з-під пера Загребельного

О.Сизоненко

Сам він – невтомний шукач,

експериментатор, вигадник, людина

різносторонніх інтересів, майже фотографічної

пам'яті, дотепного розуму, полемічного

обдарування, що засвідчує вся його творчість

В.Фащенко

Життєвий і творчий шлях

Павла Загребельного

25

серпня

1924

У с. Солошиному на Полтавщині народився

Павло Архипович Загребельний

1931-

1941

Навчається в середній школі, має велику

пристрасть до читання, жадібність до

знань, чудову пам'ять, захоплюється

математикою, мріє бути вченим.

1941-

1945

Закінчив десятирічку, добровольцем пішов

до армії. Був курсантом артучилища,

закінчив Харківське училище протитанкової

артилерії, був поранений, попав у полон,

перебував у концтаборах, втікав,

партизанив. « До двадцяти років пережив

сирітство, голод, війну, фронт, фашистські

1946-

1951

Навчається на філологічному факультеті

Дніпропетровського університету.

1951-

1963

Журналістська робота в обласній газеті,

згодом переїздить до Києва, з’являються

друком перші збірки його оповідань.

Головний редактор газети «Літературна

Україна».

1960-

1980

Багато і плідно працює, з-під його пера

виходить 18 романів, п’єси, кіносценарії,

повісті, критичні статті.

1979-

1986

Очолює Спілку письменників України,

стає лауреатом державної премії СРСР

за роман «Розгін».

3 лютого

2009

Серце письменника перестало битися,

похований на Байковому кладовищі.

Батьківська хата

Автограф письменника на

книжці,

що зберігається в батьківській

хаті

Колишня школа в с.Озера, в якій

навчався П.Загребельний –

випускник 1941р

Книги П.Загребельного – це

думи й роздуми від давнини

до сучасності, про людей,

які прагнуть від життя

дива, шукають його і

знаходять, втрачають або

нівечать і – що найважче –

творять його в муках

любові

В.Фащенко

Творча спадщина П.ЗагребельногоОповідан

ня

«Учитель», «Новели морського узбережжя»,

«Неймовірні оповідання»

Повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки»,

«Долина довгих снів», «Дума про невмирущого»,

«Спека», «Гола душа».

Романи «Європа 45», «Європа. Захід», «Шепіт», «Добрий

диявол», «День для прийдешнього», «З погляду

вічності», «Розгін», «Переходимо до любові»,

«Намилена трава», «Диво», «Первоміст»,

«Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я,

Богдан», «Левине серце», «Вигнання з раю»,

«Безсмертний Лукас», «Тисячолітній Миколай»,

«Ангельська плоть», «Попіл нив», «Зона

особливої охорони», «Юлія».

П’єси,

кіносцена

«Ракети не повинні злетіти», «Перевірено - мін

немає», «Лаври», «Ярослав Мудрий».

Премії Загребельного

Павло Загребельний понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його

романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР,

два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР

ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають

широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні

українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги

швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими

мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем.

У 2004 році нагороджений званням Героя України

Кінематографічна

діяльністьЗа його сценаріями поставлені фільми:

«Ракети не повинні злетіти» (1963),

«Перевірено — мін немає» (1965, у співавт.),

«Лаври» (1974, т/ф),

«І земля стрибала мені назустріч» (1975),

«Хто за? Хто проти?» (1977, т/ф),

«Ярослав Мудрий» (1981, у співавт.),

«Розгін» (1986, т/ф).

Про нього знято фільм «Сонет 29» (2000).

Нагороджений орденами Трудового Червоного

прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак

Пошани» та медалями. Член Національних спілок

письменників і кінематографістів України.

Хронологія творчості*Європа 45 (1959)

*Спека (1960)

*Європа.Захід (1961)

*День для прийдешнього (1964) - перевидано у 2008 році під назвою «Зло»

*Шепіт (1966)

*Левине серце

*Добрий диявол (1967)

*Диво (1968)

*трилогія «З погляду вічності» (1970)

*Переходимо до любові (1971)

*Намилена трава (1974)

*Розгін (Державна премія СРСР, 1980) — романна будова з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»

*Євпраксія (1975) - історичний роман про Євпраксію Всеволодівну

*Роксолана (1980)

*Південний комфорт («Вітчизна», 1984)

*Вигнання з раю (1985) (продовження «Левиного серця»)

*Юлія, або запрошення до самовбивства (1994)

*Брухт (2002)

*Стовпотворіння (2004)

*Думки нарозхрист (2008 доповнена)

Книги Загребельного

*

Найвідомішим

твором

письменника

вважають

роман

«Роксолана»

(1980 р.)

«РОКСОЛАНА»

...У греків є Таїс, у римлян —

Лукреція, у єгиптян —

Клеопатра, у французів — Жанна

Д’Арк, у росіян — графиня

Морозова, у нас — Роксолана.

П. Загребельний

Його твори читають

23 мовами світу

На початку 2009 року «Роксолана» булаопублікована французькою. Шкода, що Загребельний не побачить цього перекладу… Загалом його книжки надруковані 23-ма мовамисвіту загальним накладом більше 20 мільйонів (!) примірників

Сучасність

– це точка на

шляху з

минулого в

майбутнє

( О.

Довженко)

Роман "Диво" - перший історичний

роман П. Загребельного

Романом «Диво»

П.Загребельний розпочинає великий

і серйозний проблемно-тематичний

напрямок – художнє дослідження

духовно-історичних витоків нашого

народу, його сучасності. Його

цікавило питання духовного

родоводу мистецтва, одвічне й

неминуче творче начало, що

народжується в глибинних шарах

історії, живе в них, передається від

покоління до покоління

дорогоцінною естафетою

невмирущого народного генія.

Дзвіниця собору

За однією з актуальних версій, будівництво

реальної Софії Київської починав ще Володимир

Великий, а Ярослав Мудрий завершував батьків

проект. Проте традиційно історія споруди

пов’язується все-таки з іменем Ярослава Мудрого.

«Св.Софія Київська в її первинному вигляді була

величавим собором, — писав Г.Вернадський. — У

плані вона являла собою квадрат, внутрішній

простір ділився колонами на нефи. Собор мав п’ять

апсид — всі на східній стороні — і тринадцять

куполів; величезний — у центрі і дванадцять менших

— довкола нього. Собор був чудово оздоблений

усередині настінними розписами, мозаїками та

іконами».

Інтер'єр

Софійського

собору.

Хори.

Північна

стіна.

Інтер'єр Софійського собору. Хори. Фрески південно-

західного купола

Богомат

ірОрант

а

(фреска)

Софійськи

й собор –

як він

мусив

виглядати

(тепер

багато

добудован

о)

«Вся ця історія вигадана. Пустивши Сивоока в

мандри, я дав читачеві певну поживу, розширив

«географію», залучив до сюжету деякі реальні історичні

події. Скажімо, осліплення тисячі болгар — це факт,

записаний у хроніках. Я, до речі, був у Македонії, в тих

місцях, де все це відбувалося. І взагалі, я бував майже

скрізь, де бували мої герої. То в час війни, то як турист, то

в складі письменницьких делегацій...»

Автокоментар Павла Загребельного

Сюжет великого обсягом роману, отже, опирається

на багату й захопливу подієву інтригу, що дає змогу

«переселити» читача в далеке ХІ століття, відтворене в

усьому багатстві історичної інформації.

«Мені не просто хотілося показати часи Ярослава

Мудрого, не просто зробити спробу реконструкції епохи, не

просто відтворити процес будівництва Софійського собору

аж до вигадування автора цієї величної споруди, імені якого, як

і безлічі інших дорогих для нас імен, історія, на жаль, не

донесла до наших часів. Ішлося про більше. Хотілося

показати нерозривність часів, показати, що великий

культурний спадок, полишений нам історією, існує не

самодостатньо, а входить у наше життя щоденне, впливає

на наші смаки й почування, формує в нас відчуття краси й

величі, ми ж платимо своїм далеким предкам тим, що

ставимося до їхнього спадку з належною шанобою, оберігаємо

й захищаємо його». (П.Загребельний про творчий задум

роману «Диво»)

«…Може, будовано цей собор у сльозах,

прокляттях і крові, може, з урочистим

співом і радістю,…але піднявся він у

тій землі,…яку називали землею

багатьох городів, …і…вознеслося

рожеве кам’яне диво: небаченої величі й

краси храм, який …не мав рівних у

цілому світі»

П.Загребельний

Автор вибудував

незвичайну, цілком

несподівану композицію:

час дії у творі охоплює

майже ціле тисячоліття,

відбите у трьох часових

площинах

Часові площини Період Київської Русі

Х-ХІ ст. (992 — 1037

рр. ) -

майстер Сивоок і

князь Ярослав

Мудрий

Друга світова війна

(1941 — 1942 рр) -

історія професора

Отави, якому

доводиться

рятувати Київську

Софію

1965 — 1966 рр. -

історія Бориса Отави,

який повірив у батькову

гіпотезу про майстра

Сивоока

Часова двоплановість у романі

Дія в романі "Диво" починається 992 року, а завершується

1037 роком. Цей сюжетний пласт давнього минулого

органічно доповнюється розповіддю про сорокові та

шістдесяті роки нашого століття. Вони творять своєрідну

композицію роману. Тут вигадливо переплітаються століття

віддалені й сучасні, їх перехрещення об'єднує авторський

задум — показати непроминущість культурних надбань у

духовній історії народу. Образ неповторного дива — Софії

Київської є тим центром, навколо якого розгортаються

різночасові події. Цей шедевр зодчества зводить народний

умілець Сивоок, а історик Гордій Отава захищає його від

фашистів. Так постає в романі думка про незниеність зв'язку

поколінь, про його моральні, етичні, духовні уроки.

Художня правда Вимисел

Міжусобиці князів Образи

роману, дід

Родим,

Сивоок -

його життя,

доля,

подорожі,

жінки

Сивоока,

друзі,

вороги,

історія

смерті і

Розквіт Київської Русі,

побудова храмів, ведення

літописів

Політичні відносини між

європейськими країнами

Війна Візантії з Болгарією

Боротьба двох світоглядів

– язичницького і

християнського

Висвітлення особистого

життя князів, монархів

Проблематика

Людська

вартість

і тлінність

Людина

творець

Честь,

влада,

гідність

Збереження

історичної

пам’яті

Моральна

відповідальніс

ть

Митець і

влада

Добро і

зло

Людина і вибір

Любов і

ненавист

ь,

життя і

смертьПроцес самопізнання і самоствердження

людини

Робота з текстомНа які сюжетні лінії в романі слід звернути

більшу увагу, чому?

Яке перше враження на Сивоока справили

церкви?

Чому Сивоок таки насмілився ввійти в

християнську церкву, хоч і зробив це з внутрішнім

жахом?

Яким було життя хлопця до знайомства з

християнством?

Хто першим спрямував Сивоока у світ

мистецтва?

Як вплинули жінки на формування світогляду

Сивоока?

Чому образ Софії є значущим?

Яку роль зіграла в житті Сивоока зустріч з

Ярославом?

В яких умовах працював Сивоок?

Чого вчив уникати Агапіт Сивоока?

Як ви розумієте значення діалогу між

князем і Сивооком , коли князь сказав,що

йому під куполом дихати важко, а Сивоок

відповів, що він і не дихає.

Яким побачив мистецтво Сивоока князь?

Як розуміє Сивоок причинно-наслідкову

природу речей, їхню обов’язкову

взаємопов’язаність?

Як розуміє він суть мистецтва?

Відкрити житниці й нагодувати голодних»,

«вимостити серед трясовин дорогу до

Києва», «поставити посеред багна

золотистий храм». Що вибрав Ярослав?

Чому? Свою думку вмотивуйте.

«Ніхто з них не знав, що то очі

художника». Чим же очі художника

відрізняються від очей звичайної людини?

Чому загинув Сивоок?

Як відбулося освячення Софії? Чи не

здається вам символічним це освячення?

Умотивовано чи не вмотивовано творить

митець образ Сивоока?

Як формувався характер Сивоока?

Чому саме Софійський собор став стрижнем

задуму письменника?

Поясніть слова, якими закінчується роман: «І

диво це ніколи не кінчається і не переводиться».

Що є дивом для автора?

Що лишає нам історія, пройшовши через

частоколи століть?

Що саме, принесене нею, живе в нашому дні,

ставши духовним активом сучасників?

Все можна змінити… та душу народові не

виймеш, не вставиш йому іншу, чужу». Чи

актуальні ці слова сьогодні? Які моральні

проблеми розкриваються в романі?

Чому ім’я творця храму не згадується в жодному

документі, що дійшли до нас, жодного натяку

немає й на стінах собору?

Яким же повинен був бути зодчий, щоб створити

це диво?

Сам Загребельний вважав, що композиція

«Дива» має концептуальний характер. «Все

оберталося навколо собору, якщо він стоїть

тисячу років — так само наша історія, так

само наше життя крутиться навколо

минулих подій, як довкола собору.

...Замкнене коло історії — ось це я мав на

увазі».

Йдеться, отже, про тісну

поєднаність часів, про повторюваність

явищ в історії і незнищенність людського

духу, явленого у мистецькій красі.

Найбільше диво в романі — це люди

Письменник детально змальовує складні

людські долі, глибоко розкриваючи психологію

своїх персонажів. Більшість людських

характерів у творі — життєво правдиві,

повнокровні. Чим вони цікаві?

Неповторюваністю прояву повторюваного.

Вони наче жадають одного: дива. Хто шукає

його і знаходить, хто втрачає його або

знищує, а хто творить його в муках і любові.

Багато уваги в романі «Диво»

приділено психології митця. Особливо

прикметні в цьому плані сторінки, на

яких ідеться про барви світу, що їх

відкриває для себе майбутній майстер

Сивоок. Сприйняття кольору

Сивооком відтворене надзвичайно

цікаво: його душа переймається

здивуванням-захопленням, з якого,

зрештою, й постає диво Київської

Софії.

Софія Київська –

історична пам'ятка і символ

Символіка собору

Духовність

народу

Душа

народу

Талант

Диво,

краса

Вічніст

ь

Єднання з

богом

Мистецька

досконалість

Софійський собор – це пам'ять

поколінь, дух єдності минулого й

сучасності, символ вічності,

невмирущість народу, що зумів

створити це диво і пронести його

крізь віки. Це пам’ятник Людині, її

творчому генію.

Розкрити проблему

“Людина і мистецтво”

Народження

митця

Новаторство

і традиції

Роль мистецтва у

житті людини

Естафета людського духу –

композиційний центр,

що забезпечує цілісність роману

Краса людського духу

Людина, що зуміла створити

такий храм

Сильні духом люди ті, хто оберігав і зберіг

цю красу

П.Загребельний виразно акцентував на

волелюбстві, внутрішній незалежності митця,

його унікальній самодостатності. Це та

свобода, яку дарує людині її геній. І ніхто

відібрати її не в силі. Митця можна позбавити

життя (як це, зрештою, й робить князь

Ярослав), але не свободи. Отож дивом у романі є

не тільки Софія, а й талант Майстра, який її

створив.

Доля головного героя роману – Сивоока –

розкрита змалечку й до смерті, він показаний у

розвитку, внутрішньому зростанні. Здавалося б,

такий далекий час зображено в романі, а ми

постійно опиняємось близько. Зовсім віч – на – віч із

привабливим, лобатим, натхненним і талановитим

своїм пращуром.

Над багатьма складними проблемами б’ється

зодчий Сивоок, якому випало здійснити згодом

великий творчий подвиг – вимріяти і подарувати

людям диво дивнеє землі Руської – Софію Київську.

Поєднання язичництва і

християнства в душі Сивоока

Язичництво Християнство

Дід Родим і

його

філософія

Смерть діда

Родима

Велич

самопожертви

Ісуса

Прекрасна

квітка, яка

росте в диких

хащах

Загибель

Лучука

Віра Ярослава

та Іларіона

Спогади про

дівчину Ягоду

Жорстокість

візантійських

правителів

Покаяння

болгарських

ченців

«Табель про ранги» кольорів –

віддзеркалення сил і пристрастей

світу.Колір Значення

Червона Кохання й милосердя

Небесна Вірність

Біла Невинність

Чорна Жалоба, смуток

Жовта Ненависть, зрада

Золота Святість,

досконалість, мудрість,

повага

Автор «Дива» пропонує своєму читачеві

задуматися над одвічною проблемою «митець і влада».

Влада намагається підкорити волю митця, адже

талант несе в собі виклик, бунт, загрозу всемогутності

можновладця. Тому й з’являється спокуса впокорити

талант, поставити його на службу своїх, княжих,

інтересів. Такої зваби не уник і Ярослав Мудрий, герой

Павла Загребельного. «Тримається держава на князеві, а

тому повинні підкорятися йому всі людове в державі, —

міркує князь. — Хто не кориться — ворог або підозрілий

чоловік. Тоді хто ж Сивоок? Один раз нагнув князя в свій

бік, тепер знов, і так, видно, націляється чинити й

далі... Непокірливий...»

Сивоок – гордий і волелюбний виходець із низів

– не дав притлумити свій природний хист релігійно-

християнським канонам, розірвав усі ланцюги, які

могли сковувати його творчий геній, і тим піднявся

над віками. Славнозвісний шедевр – Софія – плід

творчості нашого далекого предка-слов’янина,

представника народних мас.

Сивоок побував у багатьох чужих землях ,

почитав силу-силенну старовинних фоліантів і

замислюється над тим, що ми сьогодні називаємо

філософією мистецтва.

Життя Сивоока –9

концентричнихкіл

У деяких культурах

число 9 позначає

«ВСЕ»

Шлях Сивоока на вершину славиРодим Прищеплював доброзичливе ставлення до природи,

був наставником і духівником

Яросла

в

Відкрив глибину християнського світогляду, здатність

до самопожертви в ім’я нації, мистецтва, надихнув

на створення Софії в Київській Русі.

Ягода

Ченці

Агапіт Майстерність виконання, техніка, досвід, зробив

останні штрихи у формуванні таланту Сивоока

Образ Сивоока - Божидара - Михаїла Наївна щирість, чистота душі, вроджене поетичне

світосприйняття. Змалку вбирав у себе барви рідного краю,

набирався снаги в своїй землі.

У діда Родима спостерігав, куди, яка краска кладеться. У

Сивоока «між рукою і оком є те, чого нема ні в кого з людей».

Вразливе серце художника зазнає великої втрати – смерть

забирає діда Родима, згодом - Лучука.

Не вагаючись стає в ряди полонених монахів, щоб

розділити з ними хресний шлях.

Виявляє надзвичайну мужність перед катом, залишається

живим і зрячим.

Пройшов різні мистецькі науки в чужих краях, але душа

залишилася незайманою.

Добрий, людяний, має високе почуття гідності. Ніколи й

нікому не корився, гордо заявляючи, що художник – не раб.

Керувався у своїх учинках лише покликом серця. Так

підказали йому любов і честь.

Створив храм, який став продовженням землі київської,

«гучним її криком, її співом, мелодією, барвою».

П.Загребельного цікавив не тільки історичний Ярослав Мудрий: в

«оптиці» його мистецької уваги — психологія людини влади загалом. За логікою

автора, перебування на вищих щаблях керівної верхівки держави може стати

джерелом внутрішньої конфліктності, двоїстості. У романі князь Ярослав постає

саме таким — внутрішньо конфліктним. «Княже» й «людське» перебувають у

вельми складному психологічному «діалозі». Мудрість уживається із майже

деспотичною жорстокістю. З одного боку, князь має неабияку силу державця, з

другого ж — він часто не належить самому собі, оскільки постійно мусить

зважати на обставини й оточення.Влада — страшна ноша. Вона, зрештою,

душевно висушує людину: історія Ярослава Мудрого в романі «Диво» промовляє

саме про це. У його монологах час від часу звучить ідея корисності жорстокого

державного примусу. «А що таке мудрість? — міркує князь Ярослав. — Це правда.

Правда ж милостивою не буває. Вона тверда й жорстока. Багато прочитав я

книг, всі віки і всі народи там списані, скрізь було багато жорстокості, але тільки

вона доводила народи до розквіту. Завжди, щоб держава могла розквітати й

піднялася вище за всіх, народ повинен згодитися на деякі пожертви й нестатки.

Сам він на це ніколи не піде, його треба примусити». Князь Ярослав у

П.Загребельного, як бачимо, є прихильником жорсткої влади. Його слова про

примус як джерело державного розквіту легко проектуються на реалії минулого

століття, підтверджуючи думку письменника про «замкнене коло історії».

Яросла

в

Мудрий

Я

Р

О

С

Л

А

В

Мудри

й

Виходець із своєї землі,

прагнув об’єднати й

возвеличити державу,

робить все для її зміцнення

й утвердження.

Мудрий і далекоглядний

правитель, освічений

книжник

Жорстокий тиран з

холодним серцем.

Самовпевнений і пихатий

самодержець, тиран і

деспот.

«Диво» дивувало незвичайною, несподіваною

побудовою, схрещенням часів, віддалених

століттями. Але в другій половині 60-х років ХХ ст.

однією з прикмет літературного процесу якраз і було

те, що зламувались глухі перегородки між темами

сучасності й історії, розгорталася розмова про

духовні й моральні джерела людини, нове й старе в

національному характері, ставлення до минулого,

спадкоємність поколінь. Актуальним є це і сьогодні.

Реконструюючи історію Київської Русі,

П.Загребельний екстраполював її на

сучасність, показуючи, власне, могутню

течію часу, в якому все взаємопов’язано і

переплетено. У «дзеркалі» ХІ століття

вгадуються риси століття ХХ-го; історія

князя й митця виламується з рамок

конкретного часу, переходячи у сферу

вічності

Літературний диктант1. П.Загребельний родом з …

2. Цикл романів, відзначених

Державною премією ім..Т.Г.Шевченка…

3. Цикл історичних романів про

Київську Русь …

4. Роман про Софію Київську

називається …

5. Події, описані в романі «Диво»,

розкриваються у … часових вимірах.

6. «… з ніг до голови загорнуті в звірині

шкури, самі теж наїжачені, мов дики з

світанні барв …рідної землі,… знов

йому

перед очі стала» …

8. Сивоок зводить Софію Київську за

задумом …

9. Шукав у барві не бога, а людину …

10. Прадавня семантика кореня слова

«диво»…

11. «В нього між оком та рукою є те, чого

нема ні

в кого з людей, а саме цим і

визначається той,

хто може вичарувати з небуття новий

світ

богів і візерунків», - так про Сивоока

Відповіді 1. Полтавщини

2. «Первоміст», «Смерть у Києві», «Розгін»

3. «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія»

4. «Диво»

5. Трьох

6. Сивоок і Лучук

7. Церква Богородиці

8. Ярослава Мудрого

9. Сивоок

10. «Світити»

11. Ярослав

12. Ситник

Романи про Київську

Русь

"Євпраксія" - історичний роман

Павла Загребельного з часів

Київської Русі, про трагічну

долю київської князівни

Євпраксії Всеволодівни, яка

зуміла позбавити престолу

могутнього німецького

імператора.

“ Євпраксія ” (1972-

1974)

“ Первоміст

”(1969)

“ Смерть у Києві “(1970-

1972)

« Первоміст » - про

побудованій

Володимиром Мономахом

першому мосту через

Дніпро

"Смерть у Києві"

розповідає про боротьбу

Юрія Долгорукова за

об'єднання руських

земель в єдину державу

За ці романи П. Загребельний був удостоєний

Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка.

Цитати з книг Павла ЗагребельногоВелич людини-у спокої, а спокій-у терпеливості й повільності. Без зволікань слід

розправлятися тільки з ворогами.

Вершина радості існування - любов.

Вісті - це теж товар. Їх можна пускати в обіг одразу, іноді доводиться складати в

караван-сараях до слушної нагоди, але нехтувати ними справжній купець ніколи не

стане.

Влада - це не одні лише виваты та молодечество і розмахування шаблею. Це

насамперед чорна робота, страшна і нескінченна.

Взагалі коли ти стоїш, а твій супротивник сидить, то вже цим ваші ролі

визначено наперед: той, хто сидить, звинувачує, хто стоїть-виправдовується.

Час - це всевладний творець справ великих і видатних людей.

Всяка птиця через мови гине.

Геній, як істина, сильніше деспотів.

*Останніми роками він запевняв, що не пише, лише читає.Мовляв, тепер його романи працюють на нього. Втім, зі слівдружини, коли мав сили і натхнення, – занотовував думки ущоденник та працював над романом «Іконник» – про долюукраїнських ікон від часів Київської Русі до нашого часу. А щеписав післямови до книг молодих письменників. Наприклад,Сергію Жадану до «Депеш Мод».

*Павла Загребельного визнано одним з найкращих письменників минулогостоліття. Його талант і майстерність слова визнали народи багатьохкраїн світу. А тепер його немає.

*Влучно висловився стосовно смерті Павла Архиповича молодийписьменник Олесь Ульяненко:

«З літератури пішла справжнялітература».