Embed Size (px)
Citation preview
• 1. Пригадайте історичну добу протестантизму. Які соціальні верстви розпочали творення мов сучасних європейських націй, а які продовжили цю справу?•
2. Що спонукало М. Гоголя сказати: «Театр — це така кафедра, з якої можна сказати світу багато добра»?
План:
1. Криза староукраїнської книжної мови та літератури2. Виникнення нової української літератури й театру3. Тарас Шевченко4. Релігійне життя в Україні
• Наприкінці XVIII ст. староукраїнська літературна мова й українське книжне письменство перебували в глибокій кризі. Від старої української літературної традиції віддалялися її носії — українське панство та вище духівництво.
• ІС Т О Р И Ч Н Е Д Ж Е Р Е Л ОГнітючі настрої, які тоді оволоділи українськими патріотами, передав нам П. Гулак-Артемовський, який і сам, бувало, утрачав надію та з відчаєм удивлявся в безрадісне майбутнє: •«Думка про те, що, напевно, недалекий той час, коли назавжди зникнуть не лише сліди малоросійських звичаїв і старовини, а й сама мова зіллється з величезною рікою могутньої й панівної російської мови, не залишивши по собі жодних слідів свого існування, породжує в мені такий відчай, що є миті, коли мені хочеться відмовитися від усіх своїх намірів і сховатися в мирному затишку простого селянина, щоб зловити останні звуки рідної мови, що вмирає з кожним днем».
Виникнення нової української літератури й театру• І саме в час гнітючої безвихідності, як дар небес,
ковток свіжого повітря, з'явився провісник життєдайного майбуття — поема «Енеїда» Івана Котляревського.• Услід за нею протягом XIX ст. народну мову
почали використовувати публіцистика, літературна критика й гуманітарні науки. Іван Котляревський є також автором перших українських п'єс — «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які ставилися в Полтаві й започаткували новий український театр.
• Засновник українського театру за допомогою своїх персонажів протиставив і засудив тогочасну гостру суспільну проблему витіснення традиційних народних цінностей псевдоосвіченістю, пов'язаною з відмовою від народних традицій. Він також чітко розрізняв національно-культурні типи українця й росіянина.
• Першим підхопив естафету в Котляревського Петро Гулак-Артемовський (1790-1865). Поет народився у м. Городищі (на Черкащині) в сім'ї священика, закінчив факультет словесності Харківського університету. У 1841-1848 pp. був його ректором. Найвидатнішим твором поета стала байка «Пан та Собака», надрукована в 1818 р. У його доробку вагоме місце посідає також етико-філософське послання «Справжня добрість». У ньому автор стверджує, що Добрість — це поєднання моральної стійкості, почуття справедливості, готовності відстоювати свої позиції.
• Євген Гребінка (1812-1848) родом із Полтавщини. Перші свої твори він написав ще учнем Ніжинської гімназії вищих наук. Поступивши на службу в Петербург, Гребінка відіграв помітну роль у згуртуванні тамтешньої численної української громади. Він приятелював із Шевченком, брав участь у викупі поета з кріпацтва. Найвагомішим внеском Є. Гребінки в українську літературу є піднесення української байки до класичних зразків. Твори Є. Гребінки («Ведмежий суд», «Віл», «Рибалка», «Вовк і Огонь») відзначаються оригінальним динамічним сюжетом, критичним поглядом на тогочасні суспільні звичаї. В останній байці в алегоричній формі автор наголошує на необхідності берегти особисту незалежність.
• Микола Гоголь (1809-1852) — прозаїк, який писав російською мовою й посів визначне місце в російській, українській та світовій літературі. Він народився в містечку Великі Сорочинці на Полтавщині в сім'ї українського поміщика, навчався в знаменитій Ніжинській гімназії. Уже перші його твори «Басаврюк, або ж Вечір проти Івана Купала» (1830), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831-1832) написані російською мовою, але за змістом — вони українські. У них М. Гоголь змалював український побут, історію та демонологію. Визначальними їхніми рисами є жартівливість, фантастика та глибоке морально-етичне підґрунтя.• Уособленням українського національного духу став
головний герой повісті «Тарас Бульба» — український богатир, людина широкої душі, прямого характеру, невгамовної бадьорості. І хоча цей герой був з історичного минулого, він став знаком національної перспективи.
• Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) — засновник сучасної української прози. Письменник народився в родовому дворянському помісті Основа, що поблизу Харкова (нині ця місцевість знаходиться в межах міста). Здобув домашню освіту. Певний час перебував у монастирі. Усе життя прожив у Харкові, брав активну участь у громадському та культурному житті міста. Протягом 1817-1828 pp. посідав виборну посаду повітового предводителя дворянства. У 1812 р. Г. Квітка-Основ'яненко — директор харківського театру. За його участю видавався журнал «Украинский вестник» та пізніші харківські альманахи. У 1833 р. з-під його пера вийшла «Супліка до пана іздателя» — справжній «маніфест» на захист української літератури.
• У повістях «Маруся», «Козир-дівка», «Щира любов», «Сердешна Оксана» Г. Квітка-Основ'яненко довів, що українська мова придатна не лише для зображення комічних ситуацій та персонажів, а й для художнього відтворення зворушливих і ніжних почуттів, піднесеного настрою, потужного духовного потенціалу українського народу.
• Невідомий Г. Квітка-Основ'яненко
Тарас Шевченко• Вершиною української літератури XIX ст. стала геніальна творчість пророка національного
відродження України — Тараса Шевченка. • у 1840 р. вийшла його славнозвісна збірка «Кобзар».• Творчість Т. Шевченка насамперед відображає таку актуальну для тогочасного українства тему, як
любов до України. Широко висвітлив поет і жіночу тему. У творах «Катерина», «Наймичка», «Слепая», «Відьма», «Марія», «Княжна» описані трагічна доля материнства, зраджена довіра, самотність, відсутність рідної душі.
• Ще більше уваги приділяв Шевченко зображенню історичних подій. Починаючи з «Івана Підкови» й «Тарасової ночі», із незнаною до того часу силою художнього слова поет звеличив героїчну боротьбу козацтва. Трагічну сторінку нашої історії він описав у поемі «Гайдамаки», правдиво зобразивши картини нещадної помсти гнобителям. Однак Шевченко не схвалював такі відносини між українським та польським народами:
• Отаке-то було лихо Того ж батька, такі ж діти —По всій Україні! Жити б та брататься.А за віщо, Ні, не вміли, не хотіли,За що люде гинуть? Треба роз'єднаться...
Академіки Іван Дзюба та Микола Жулинський: «Сьогодні нам навіть важко уявити всю міру безстрашності такої думки, таких слів для того часу... Мабуть, окрім глибини політичної думки та зрілості оцінки, тут позначилися ще й козацький темперамент, традиція демократизму, відчуття незалежності й гідності, суто народне внутрішнє почуття вищості над панством і владою, яке знаходимо в народних казках, анекдотах, прислів'ях, піснях, у всій народній творчості».
• Пантелеймон Куліш (1819-1897) був родом із містечка Вороніж на Сумщині. Протягом 1839-1840 pp. навчався в Київському університеті, але мусив залишити навчання, не зумівши документально підтвердити своє походження з дворянського роду. Кілька років учителював на Волині, у Києві, у Петербурзі. Повернувшись до Києва, став членом Кирило-Мефодіївського братства. За підозрою в причетності до таємного товариства був заарештований. І хоча жандармам це не вдалося довести, письменника заслали на три роки до Тули та заборонили видавати свої твори.
• Дозвіл на публікацію власних творів Куліш отримав лише в 1856 р. Протягом цього та наступного років він видав два томи заздалегідь підготовленої етнографічної збірки «Записки о Южной Руси», яка одержала високу оцінку Т. Шевченка. У 1857 р. вийшов друком перший український історичний роман «Чорна рада», написаний Кулішем. У цьому творі автор засудив демагогію та авантюризм, заперечив право «черні» на прийняття політичних рішень і більше симпатизував «козацькому аристократизму».
• Його роман став переконливим доказом спроможності української літератури до творення найширших художніх творів, порушення найглибших історичних, суспільних та етичних питань.
Релігійне життя в Україні
• Переважна більшість українців на початку XIX ст. були парафіянами православної церкви. Підпорядкована Московському патріархату, вона панувала на Лівобережжі, Слобідській та Південній Україні. • Позбавлені свого керівництва та незалежних матеріальних джерел
існування, українські церкви перетворилися на інструмент зросійщення України: українське духівництво опинилося в повному підпорядкуванні «духовного департаменту» Російської імперії. В Україні заборонили будувати храми й писати ікони в українському стилі.
• На Правобережжі діяли одночасно три конфесії. Імператори Павло І та Олександр І не перешкоджали окатоличенню православних. Тут же діяла й уніатська церква. Після польського повстання 1831 р. царський уряд відмовився від підтримки польської шляхти та католицької церкви. У католиків і уніатів відібрали понад дві сотні монастирів.• Позиції уніатства були найміцнішими в Галичині. До греко-католицької
церкви тут належала більшість віруючих. Наприкінці XVIII ст. вони отримали рівні права з римо-католиками. Греко-католицькі священики почали відігравати провідну роль у культурному й національному житті краю, успішно протистояли асиміляційній політиці австрійського уряду та польської шляхти.
Перевірте свої знання
• 1. Чим пояснити віддалення від старої української літератури українського панства та вищого духовенства?2. Визначте напрями суспільного розвитку, які знайшли відображення у творчості І. Котляревського.3. Порівняйте релігійне життя в різних регіонах України.4. Поясніть, чому значну частину російськомовної творчості М. Гоголя літературні критики визнають українською.5. Чому «Енеїда» І. Котляревського стала визначальною віхою в розвитку нової української літератури?6. Які соціально-політичні теми висвітлювала творчість Т. Шевченка? Використайте для відповіді знання з української літератури.7. Чому втрата монастирського землеволодіння остаточно підпорядкувала українські церкви російській владі?
Д/З
• За матеріалами параграфу 17. Заповніть таблицю:
