МЕДИЧНІ ПРАЦІВНИКИ

У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ

ВІЙНІ

На другий день Великої Вітчизняної війни було призвано до армії близько 200 тис. лікарів, 500 тис. середніх медичних працівників і 300 тис. санінструкторів. Під час війни працювали 4 тис. медсанбатів, 18 тис. евакоешелонів і госпіталів (2 млн ліжок) працювали в тилу.

Велику роботу було здійснено і щодо організації за останніми досягненнями науки воєнної медицини - органічної складової частини радянської охорони здоров'я. В основу її було покладено ідеї М.І.Пирогова про виняткове значення на війні організації лікарської допомоги, медичного сортування поранених і раціональної евакуації. Видатними вченими В.А.Оппелем, М.Н.Бурденком, Є.І.Смирновим, М.Н.Ахутіним та ін. було розроблено систему етапного лікування з евакуацією за призначенням залежно від характеру поранення.

Під час Великої Вітчизняної Війни медики в погонах винесли на своїх плечах весь тягар боротьби за відновлення здоров'я і боєздатності бійців Червоної армії. На фронтах ВВв люди в білих халатах рятували воїнів від епідемій і масових інфекційних захворювань, які у війнах минулих років часто забирали більше життів, ніж самі бойові дії.

Дуже важливим моментом у поданні допомоги пораненим був наказ наркома оборони від 23 серпня 1941 р. про представлення до нагород воєнних санітарів і носіїв за винесення поранених з поля бою. Вперше в історії воєнної медицини врятування пораненого було прирівняно до подвигу бійців на полі бою.

Організація евакуації і лікування у спеціалізованих закладах з обов'язковим застосуванням на всіх етапах лікувальних засобів, регламентованих єдиною воєнно-польовою медичною доктриною, дали змогу в часи Великої Вітчизняної війни досягти незнаних в історії воєн результатів: повернення 72,3% поранених і 90,6% хворих у діючу армію.

Багато лікарів, фельдшерів, медсестер уперше ставали біля операційного стола, біля ліжка хворого і, зрозуміло, потребували порад лікарів-спеціалістів. Головні спеціалісти крім безпосереднього керівництва і показу на місці узагальнювали досвід лікування, підтримували і поширювали позитивний досвід, виправляли помилки, використовували перерви між боями для навчання і наукових конференцій.

В ході війни дослідженнями і спостереженнями вчених удосконалювались методи лікування поранень у череп, проникаючих поранень грудини, живота, суглобів, різних ранових ускладнень.

1-а конференція фронтових хірургів, Тамбов, листопад 1942 року (1-й ряд, в центрі акад. Н. Н. Бурденка) Конференція проводилась на базі евакогоспіталю 1189 (школа № 19). Н. Н. Бурденка прибув на конференцію зі всіма своїми заступниками: професорами В. С. Левітом, С. С. Гірголавом, М. Н. Ахутина, головним травматологом проф. В. В. Горіневской.

Під час Великої Вітчизняної війни величезну роль у діяльності воєнно-санітарної служби, в організації лікування та обслуговування поранених відіграли радянські жінки. Вони працювали в медсанбатах, польових, фронтових евакогоспіталях і бойових частинах. Жінки становили 40% фронтових лікарів, 43% фельдшерів, 40% санінструкторів та санітарів.

Тисячі медичних працівників під час Великої Вітчизняної війни виявили безприкладний героїзм, самопожертву, вірність своєму обов'язку. Радянський уряд нагородив 116 тисяч медичних працівників орденами та медалями, з них 40% жінок; 52 медики удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них 16 жінок.

Військові лікарі і медичні сестри виявляли мужність і високу самовідданість в ім'я порятунку поранених. За їхньою допомогою до лав армії було повернуто 72,3% поранених. Це більше 17 млн чоловік. З госпіталів у свої частини повернулися 90,6%, або понад 6,5 млн солдатів і офіцерів.

Сан дружинницю М.С.Нечипорук - єдину з медиків - було нагороджено орденом Слави трьох ступенів. Такої нагороди в усій Радянській Армії було удостоєно тільки 600 чоловік. Марія Сердюк, нагороджена багатьма бойовими орденами і медалями, Міжнародним комітетом Червоного Хреста була удостоєна вищої нагороди - медалі імені Флоренс Найтінгейл.

У винятково тяжких і небезпечних умовах доводилося подавати медичну допомогу пораненим партизанських загонів. У примітивних умовах, при нестачі перев'язного матеріалу, інструментів, в імпровізованій операційній виконувались оперативні втручання. Оперованих доводилося перевозити на підводах, доглядати за ними в русі, часто під обстрілом, як це, зокрема, мало місце на Україні під час відомого Карпатського партизанського рейду під командуванням С.А.Ковпака.

Подібних успіхів не знала жодна з медслужб воюючих країн. У цілому ж працю медиків за її результативністю в багатьох випадках можна прирівняти до виграшу найбільших битв. Втрати, яких зазнали медики під час війни, склали 200 тис. життів (ці втрати співмірні із втратами піхоти).

Багатьох лікарів за участь у партизанському русі було спалено, розстріляно, як на Україні професора П.М.Буйка, лікаря І.І.Сосніна з дочкою-партизанкою Ніною, дочку лікаря партизанку Олену Убийвовк.

Санітари, медичні сестри, лікарі самовіддано виконували свій обов'язок на полях битв. За цими цифрами - героїзм і самовідданість медичних працівників. Зусиллями медиків у роки війни ні фронт, ні тил не знали епідемій інфекційних захворювань.

47 військово-медичних працівників за героїчні подвиги удостоїлися звання Героя Радянського Союзу, а 13 - були нагороджені полководницькими орденами. Одним з них став генерал-полковник медичної служби Юхим Смирнов, якого нагородили орденом Кутузова І ступеня. Серед військових медиків - 18 повних кавалерів ордена Слави. Всього ж понад 30 тис. медичних працівників були нагороджені різними орденами.

За час війни було нагромаджено великий досвід у різних галузях воєнної медицини. Цей досвід глибоко вивчено і узагальнено в 45 томах «Досвіду радянської медицини у Великій Вітчизняній війні» та в 6 томах «Енциклопедичного словника воєнної медицини». Вся медична документація часів Великої Вітчизняної війни зберігається в Центральному медичному воєнному музеї в Cанкт-Петербурзі.