Театр модерну

Театр має бути таким, як саме життя…

План:

1. Загальна характеристика художнього життя Європи та Америки XX ст.

2. Авангардистські пошуки тетру

3. Інтелектуальний театр Б.Шоу

4. «Епічний театр» Брехта

5. Російський театр ХХ століття

6. Український театр модерну

 Загальна характеристика художнього життя Європи та Америки XX ст.

глобальні соціальні потрясіння XX століття:

- дві світові війни, - виникнення і крах

тоталітарних політичних режимів,

- розкол світу на дві суспільні системи

- багаторічне військово-політичне протистояння

Загальна характеристика художнього життя Європи та Америки початку XX ст.

Прориви у галузі наукового пізнання у XX столітті

Наука стає дійовою економічною силою, важливим чинником суспільно-політичного процесу, стратегічним військовим ресурсом.

переломлення старих традицій, пошуку нових, альтернативних форм та засобів художньої виразності (авангард), виникнення нових жанрів (кінематограф, мультиплікація).

Загальна характеристика художнього життя Європи та Америки початку XX ст.

Модерн лат. modernus - недавній, сучасний, новий

ар-нуво, югендстиль, сецессіон, модерн стайл, лібертіВідмова від прямих ліній, природність форм;Єдність металу, скла, бетону;Асиметрія, вільне планування, художнє оформлення всіх елементів;Еклектика, синтез мистецтв, поєднання реального і фантастичногоІнтерес до прикладних мистецтв

Модернізм Розрив з художніми

традиціями минулого Домінування форми над

змістом, «потік свідомості» Абстракція, атональність,

функціоналізм і відсутність декору

Антидемократичність, елітарність (мистецтво для митців, а не для мас людей)

Художня суб’єктивність на противагу реалістичній об’єктивності («тотальна» іронія, абсурдність)

Загальна характеристика художнього життя Західної Європи та Америки XX ст.

Поч. XX ст. в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві - виникає безліч течій, груп, шкіл, які прийнято позначати збірним терміном „модернізм”

Символ  як засіб пізнання світу.

Метафора «межує з чаклунством, є інструментом творчості … Найбільше, на що ми здатні, — це комбінувати предмети. Лише метафора дає можливість відірватися від реальності й створити серед реальних речей уявні рифи, безліч островів, що гойдаються на хвилях». Метафора

стає для предметом творчості.

Основні напрямки і стилі в мистецтві модерну XX століття

Загальна характеристика художнього життя Західної Європи та Америки XX ст.

авангардизм - розрив з визнаними нормами і традиціями, бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі

цінується вироблення власного, ні на кого не схожого образу

популярною категорією стає потворне

образотворче мистецтво відмовляється під зображувальності, образності

Авангардистські пошуки в театрі

арена, з якої проголошуються моральні устої суспільства і де викриваються найболючіші соціальні протиріччя

виникають народні театри, які формувалися та існували на самодіяльних засадах

втрата національної приналежності, нова система класифікації художніх стилів та жанрів - у відповідності до політичного розподілу світу на два ворожих табори, від 1917 року існує соціалістичний та буржуазний театри, здобутки яких оцінюються в першу чергу, у відповідності ідеології правлячого уряду

Перше покоління Гуцульського театру.В центрі – Г.Хоткевич

Загальні тенденції розвитку:

Неприйняття банальності оточуючого світу, почуття безсилля та відчаю перед ворожим світом породжують прагнення заховатися, втекти. Чи буде почутим крик відчаю маленької людини у цьому безмежному світі? Як розв’язати такі вічні загальнолюдські питання буття: життя та смерті, болю та страждання, добра і зла, злочину і кари, спокути та очищення?

Чи здатне реалістичне відображення на сцені дати відповіді на ці питання? Навряд... І тоді час зупиняється. Людина залишається наодинці із Всесвітом, з його невблаганними законами та порядками. Якими словами можна передати той вихор почуттів, що виникає в душі?.. Як описати відчуття, що ними наповнюється тіло?.. Якою маскою приховати ту страшну сутність, від якої кров холоне в жилах?..

Загальні тенденції розвитку:

сцена - місце створення реальності (моделювання життя), а не її імітації

актор позбавляється особистісних характеристик

Творчий акт - це позбавлення історичної випадковості народження й водночас реалізація надлюдського в самій людині, поставленій перед необхідністю вибору. Можливо, саме цим можна пояснити виникнення таких напрямків, як інтелектуальний та епічний театр (Б.Шоу і Б.Брехт)

Бернард Шоу – англійський драматург-модерніст

Інтелектуальний театр, який виховує свідомість і розум глядача, де дискусія у дусі Ібсена поєдналася з епатуючими поворотами сюжетів та іскрометними діалогами

Спосіб викладу проблеми – парадокс (те, що існує

в дійсності, але не має логічного пояснення)

„п’єси-дискусії”

П’єси Б. Шоу:«Пігмаліон» «Моя прекрасна

леді»«Дім, де

розбиваються серця»

«Будинок, де розбиваються серця» (1919)

Свою п'єсу за чеховськими мотивами він назвав « фантазією в російському стилі на англійські теми». Це найцікавіша з його п'єс. Дія відбувається в дивному будинку, що нагадує корабель. Його господар — старий відставний капітан Шотовер, дивак, блазень і любитель рому. Мешканці будинку та гості капітана — люди духовно спустошені, розчаровані життям. Вони гають час у пустопорожніх розмовах, фліртуванні, застіллях, не пориваючись наповнити своє життя смислом, адже їхні ілюзії давно втрачені. Лише серце юної Еллі ще не розбите, сповнене надій. Життя в будинку тягнеться у довгому очікуванні чогось, бо бездіяльність та безцільність існування мешканців будинку вже стали для них нестерпними. Несподіваний наліт ворожої авіації, загибель двох дійових осіб власне нічого не змінюють. Всі в будинку радісно очікують кінця і ведуть мову про наступний авіаналіт. Персонажі весь час чогось чекають, але нічого не відбувається.

«ПІГМАЛІОН»

на відміну від античного міфу про Пігмаліона та Галатею, у якому скульптор закохався у своє створіння — прекрасну статую дівчини, оживив її власними зусиллями, у п'єсі дівчина закохалася у свого вчителя

різниця між герцогинею і квіткаркою — не у вимові і манерах, а в доходах. Тому в освіченості немає ніяких переваг, якщо відсутні доходи чи уміння здобувати гроші: «Звички і манери світської дами, але тільки без доходів світської дами, при повному невмінні заробити собі на хліб».

Едвард Гордон Крег(1872-1966 гг.)

Англійський режисер, сценограф, художник-графік, теоретик театру, представник символізму

Найвищим проявом театру символізму мала б стати заміна актора маскою, „супермаріонеткою”, вільною від будь-яких людських емоцій.

Символізм

(фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок.

Жан Поль Сартр(1905-1980 гг.)

Французький філософ, письменник.

Драма-притча «Мухи» 1943 м. Париж

«Театр абсурду» 40-50х рр.

«Маленька людина», яка гостро відчула трагічний розлад з суспільством

Безглуздість життя, хаос, докори сумління, абсолютна порожнеча.Безглузді епізоди, безглузді, маревні міркування героїв, фарс, комізм, гротеск

Театр абсурду

вчинки та мовлення їх персонажів алогічні, характери суперечливі й непослідовні; сюжет найчастіше відсутній: у них часто нічого не відбувається, і їх практично неможливо переказати. Це вже саме по собі на перший погляд представляється абсурдним і навіть неможливим: протягом всієї багатовікової історії театрального мистецтва вважалося, що драматична дія є його основною й навіть видовою особливістю. Недарма абсурдиські здобутки іноді називають ще „антип’єсами”; а на самому початку 1950-х, коли абсурдистські п’єси вперше з'явилися на паризьких сценах, рідкий глядач міг досидіти до кінця вистави.

Ежен Іонеско(1912-1994 гг.)

Румунський драматург, що жив у ФранціїПародії на театр, «антитеатр»

Суть творчості й особистості Ежена Йонеско — це антиконформізм.

Ежен Іонеско Спектакль «Стільці» Своєрідна пародія на п'єси і

на місію людини на землі. авторський задум: щоб не

допускати «масового психозу», треба вчитися зберігати в собі

людяність.

персонажі його п'єс безликі й роботоподобні, так схожі на маріонеток, висловлюються такою мовою, не здатні висловити думки, живуть в атмосфері гротеску й беруть участь у дії, що не розвивається, а йде по колу або спрямовується до якої-небудь абсурдної, пародійної розв'язки. Однак, по суті, абсурд навіть тих перших п'єс Йонеско був тільки уявним. Той абсурд лише оголював нерв життя, дозволяв глянути на все довкола по-іншому, помітити в людях їхні комічні риси. І одночасно підкреслити трагізм їхнього існування.

«Епічний театр» Брехта Коментування події з боку,

уповільнення ходу дії, і її несподіваний швидкий новий поворот

Включення хору, пісень, вставних номерів, не пов'язаних з сюжетом

«Тригрошова опера», «Матінка Кураж та її діти»Написи і плакати різного змісту «ефект відчуження»

не стільки втілення на сцені подій, скільки розповідь про них.

Звертаючись до розуму глядача, він зберігає емоційну дистанцію між сценою і залом, примушуючи не переживати сценічні події, а аналізувати

Важливим засобом, який допомагає глядачу сформувати критичне ставлення до світу, Брехт

вважав «ефект відчуження»

Театральні експерименти Пітера Брука

Театр - форма людського єднання, спосіб подолання роз'єднаності людей.

«Школа Мейерхольда делала акцент на выразительности тела. Брехт настаивал на том, что актёр должен быть не наивным дурачком, а думающим, размышляющим человеком своего времени. Школа Станиславского и её последователи уделяли огромное внимание проблемам эмоциональной погруженности актера в роль. Все три направления необходимы»

П’єси П. Брута:

«Вишневий сад»«Махабхарата»

Російський театр ХХ століття

«Потрібні нові форми ... А якщо їх немає, то нічого не потрібно».Потреба в оновленні репертуару.Потреба в реформі театру.

Реформатори російського театру

Станіславський К. С. і Немирович-Данченко В. І.Заснування МХТ (1898 р.) і створення «системи» сценічної

творчості

Духовна і життєва правда

Оновлення репертуару за рахунок сучасної класики (Толстой, Чехов, Горький, Булгаков), актуальність тематики.

Несценічні п'єси, в яких відсутні динамічна інтрига, яскраві вчинки героїв. Де треба мовчки висловити напругу духовного життя, невисловлені почуття і настрої.

Театральний авангард Мейєрхольда

Всеволод Емільєвич Мейєрхольд (1874-1940 рр..)«Товариство нової драми» умовний театр масок, трагічний гротеск, балаган.Вплив символізму.