ДОСЛІДНИЦЬКО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ТВОРЧИЙ ПРОЕКТ

Філософія добра у творах

для дітей українських

письменників ХХ і ХХІ століть

Мета проекту:

- дослідити і проаналізувати стан зацікавленості сучасних дітей шкільного віку художньою українською літературою;

- познайомившись із прозою різних жанрів для дітей, створеною українськими письменниками ХХ і ХХІ століть, визначити головну думку кожного окремого твору, охарактеризувати головних героїв, проектуючи їх образи у сьогодення і порівнюючи із сучасними дітьми;

- довести, що художня література – невичерпне і вічне джерело добра і духовності, яке не тільки розширює світогляд, навчає і виховує, а й розвиває творчі здібності, дає старт нестримному польоту фантазії, творчої уяви, поетичного натхнення;

- показати багатство тем і жанрів сучасної української дитячої літератури, яка кожному дає можливість обрати твори для читання відповідно до своїх інтересів і уподобань;

- знайти і запропонувати методи роботи з дітьми, які б допомогли викликати інтерес хлопчиків та дівчаток до художньої літератури, сприяти зацікавленню підростаючого покоління шедеврами сучасної української прози;

- популяризувати українську дитячу літературу як високе мистецтво українського слова, яке займає достойне місце у світовій літературі;

- навчити учасників проекту володіти основними дослідницькими методами (аналіз літератури, пошук джерел інформації, збір та опрацювання даних, наукове пояснення отриманих результатів, висування нових проблем, гіпотез, методів їх вирішення);

- допомогти учням опанувати мистецтво комунікації, яке передбачає уміння працювати в групі, створювати партнерські та продуктивні відносини, організовувати й планувати свою діяльність та роботу інших, доводити й відстоювати власну точку зору;

- розвивати творчі здібності учасників проекту;- формувати функціонально грамотні особистості, прилучати їх до вічних загальнолюдських

цінностей.

Буглак Людмила Вікторівна,учитель української мови та літератури НВК “ Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 1- Покровська гімназія ”

КеРіВНИк

ПРОЕКТу

НАД ПРОЕКТОМ ДРУЖНО І АКТИВНО ПРАЦЮВАЛИ

УЧНІ 7-А КЛАСУ НВК “ЗОШ І-ІІ ст. №1 – ПОКРОВСЬКА ГІМНАЗІЯ”

Бондаренко Владислав Чому я вирішив узяти

участь у проекті? Люблю спілкуватися, із задоволенням слухаю інших. Знаю, що спільна справа зближує. Можливо, знайду собі нових друзів, однодумців.

Котенко Таміла

ПЕРЕКОНАНА, ЩО ПРОЕКТ, МАЄ ШЛЯХЕТНУ МЕТУ. АДЖЕ НИНІ ДУЖЕ МАЛО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЧИТАЮТЬ. А ЛІТЕРАТУРА ДАЛЕКО НЕ ВСЯ ЯКІСНА. СПІЛКУЮЧИСЬ ІЗ ГАРНОЮ КНИГОЮ, НЕ КОЖЕН СПРОМОЖНИЙ РОЗГЛЕДІТИ ЇЇ ЦІКАВИЙ, ГЛИБОКИЙ ВНУТРІШНІЙ СВІТ. ДЛЯ МЕНЕ УЧАСТЬ У ПРОЕКТІ – ВДАЛЕ ПОЄДНАННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД РОБОТИ І КОРИСНОГО РЕЗУЛЬТАТУ!

ДЕВ’ЯТКО АНАСТАСІЯ Я охоче погодилася

стати учасником проекту. На мою думку, цей проект для творчих людей, які спроможні тонко відчувати і розуміти інших та мають нестримне бажання розвиватися!

Дуже цікаво придумувати продовження сюжету, висловлювати

нові ідеї.

Кралько Ярослава

Недавно на уроках літератури для себе зробила відкриття :

в сьогоденній Україні живуть і діють талановиті дитячі письменники. Хотілося дізнатися, про що вони пишуть та чи знайду я в їхніх творах себе і своїх сучасників.

Дуб’яга Катерина Я не дуже люблю читати

книги. А до участі в проекті мене запросила подруга. І я подумала: чому б не отримати хорошу оцінку? А коли почала працювати, досліджуючи матеріал, шукаючи нову інформацію, я зрозуміла, що мені це подобається! Це цікаво! Виявляється, я сама, якщо захочу, зможу знайти відповідь на будь-яке питання.

Василенко Олександр

Читання книг – моє хобі. Обожнюю історичні повісті та романи. Вже непогано знаю історію України. Але чим більше дізнаєшся, тим більше виникає нових питань і загадок. Участь у проекті розцінив як шанс відкрити для себе нові сторінки минулого України, побачити невідоме мені сучасне та зробити проекцію у майбутнє рідного краю.

Провора Юлія Я з раннього дитинства живу в

атмосфері любові до українського мистецтва слова, бо моя бабуся – учитель української словесності. Я завжди вболівала за долю вітчизняної літератури і тому охоче пристала на пропозицію долучитися до участі у проекті, який має на меті популяризувати українське художнє слово, довести його надзвичайну значимість для моїх ровесників.

Кияшко СофіяПроект зацікавив мене своєюновизною. В усякому разі, я впершемаю можливість набувати нових

знаньсаме таким чином. А ще мені подобається фантастика у будь-

якомувираженні: у кіно, у художнійлітературі, в образотворчому мистецтві. На проекті мені запропонували прочитати

фантастичну повість. Також мене привабила ідея створити картинну галерею на основі прочитаних творів, бо малювання – моє улюблене заняття.

Букрєєва Анастасія ХОЧЕТЕ ЗНАТИ, ЧОМУ Я ЗАЦІКАВИЛАСЯ ПРОЕКТОМ? МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ПРОФЕСІЯ ЖУРНАЛІСТА. А Я ОТРИМАЛА МОЖЛИВІСТЬ ВІДЧУТИ СЕБЕ СПРАВЖНІМ КОРЕСПОНДЕНТОМ ЯКОГОСЬ ВИДАННЯ ЧИ ТЕЛЕКАНАЛУ – ПРОПОЗИЦІЮ ВЗЯТИ ІНТЕРВ’Ю В ОДНОЛІТКІВ, У БІБЛІОТЕКАРІВ. ТА МЕНІ Й САМІЙ БУЛО ЦІКАВО ДІЗНАТИСЯ, ЧИ Є ДІТИ, ЯКІ ЛЮБЛЯТЬ ЧИТАТИ У НАШ “ КОМП’ ЮТЕРНИЙ “ ЧАС, БО СЕРЕД МОЇХ ДРУЗІВ ТАКИХ НЕМАЄ. А ТАКОЖ ХОТІЛОСЯ ВСЕ - ТАКИ НЕ ВТРАТИТИ НАГОДИ ДІЗНАТИСЯ ПРО СУЧАСНУ ДИТЯЧУ ЛІТЕРАТУРУ – ПРИЄМНО ВІДЧУВАТИ СЕБЕ ОСВІЧЕНОЮ ЛЮДИНОЮ.

Чопенко Марина Мої батьки завжди навчали мене

бути вихованою людиною. Тому, коли чую від своїх ровесників і ровесниць ненормативну лексику (і досить часто), спостерігаю грубість, бачу брутальні вчинки і навіть жорстокі, я обурююся до глибини душі. Невихованість , відсутність елементарної культури у деяких представників української молоді не раз примушували мене замислитися: а чому вони такі? як цьому зарадити? Коли мені запропонували участь у проекті, я подумала: а може, це один із шляхів? Адже художня література виховує.

Етапи здійснення проекту1. Пошуково – теоретичний (усвідомлення і

осмислення теми проекту, поставленої мети і завдань; обґрунтування теоретичних питань, добір матеріалу для дослідження).

2. Дослідницько – інформаційний (збір інформації та її аналіз).

3. Дослідницько-аналітичний ( знайомство зі змістом дібраних художніх творів, дослідження та аналіз їх тематики, ідейного змісту, образів головних героїв).

4. Пошуково – креативний (створення картинної галереї, фанфіків, білбордів).

5. Висновки, ідеї, пропозиції.

ЕТАП1Пошуково-теоретичний

Добро́ — категорія етики, якою позитивно оцінюють певну поведінку, явища чи події. Добро — благо, моральне, правильне, стверджувальне, позитивний початок, корисне, пожиточне. Протистоїть злу, поганому, руйнівному, негативному початку.

Ненависть

Ворожнеча

Війна

Неправда

Байдужість

Жорстокість

Лицемірство

Жадібність

Ледарство

Зрада

ЛюбовДружбаМирПравдаСпівчуттяДобротаЩирістьЩедрістьПрацьовитістьВірність

ДоброЗло

З книгою жити - з добром дружити.

Народна мудрість

Всякого роду грубість тане, наче

на вогні, під впливом щоденного читання

хороших книг. В. Гюго

…Любіть книгу, вона полегшить вам життя, по-дружньому допоможе розібратися у строкатій і бурхливій плутанині думок, почуттів, подій, вона навчить вас поважати людину і самих себе, вона надихає розум і серце почуттям любові до світу, до людини.        М. Горький

                                             

Книги - це

суспільство.

Гарна книга,

як добре

товариство,

просвітлює й

облагороджує

почуття і

звичаї.

М.І. Пирогов

Книги мають особливу чарівність:

вони дають нам насолоду, вони розмовляють із нами, дають нам

добрі поради, вони стають живими

друзями для нас. Ф.Петрарка

                                                     

Книги - кораблі думки, мандрують по хвилях часу й обережно несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління. Ф. Бекон

Матеріали для

дослідження

Історико-психологічна пригодницька повість з елементами автобіографічної

ГРИГІР ТЮТЮННИК

Фантастична повість

ГАЛИНА МАЛИК

Повість-притчаБОРИС ХАРЧУК

Романтично-детективна

пригодницька повість

МАРИНА ПАВЛЕНКО

ЗМІСТ«Лабіринт Мінотавра» - повість-легенда. «На вогні святому спалимо розлуку»- повість-феєрія. « Хто зважиться – вогняним наречеться» - фантастична повість.

ОЛЕСЬ БЕРДНИК

Героїко-романтична історична

повість

ДМИТРО БІЛИЙ

Шкільна повість

НІНА БІЧУЯ

Автобіографічна повість

МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ

Автобіографічна гумористична пригодницька

трилогія

АНАТОЛІЙ ДІМАРОВ

Фантастична повість

ЛЕСЯ ВОРОНИНА

Історична героїко-

романтична трилогія

ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ

Є питання?

Загляньмо до

Літературознавчого словника

Автобіогра́фічна повість  - повість, головним героєм якої сам автор, а в основу розповіді покладено факти його життя. Героїко-романтична повість – це пригодницький твір, що зображує події, що відбуваються у важкі, найчастіше воєнні часи, у ній діють романтичні герої – непересічні особистості, яким властиві яскраві почуття, здатність на високі душевні пориви, безстрашність, гостра реакція на спричинену кривду, прагнення подвигу та справедливої помсти ворогам. Романтичний герой протистоїть натовпу, виявляє героїзм, діючи в незвичайних обставинах.

Гумористична повість – це повість, у якій доброзичливо, співчутливо зображені комічні події та персонажі у смішному вигляді. Комічне – це все те, що не є таким, як має бути, тому й викликає сміх. Історична повість побудована на історичному сюжеті, у якому широко відтворюються певна епоха та її діячі.Такі твори мають історичний колорит - наявність прикмет історичного минулого: імена людей, історичних героїв, описи старовинних звичаїв, згадки про історичні події тощо.

Трилогія – три твори мистецтва або науки, об’єднані наступністю, спільною темою та головною думкою.

Повість-притча - це повість, у якій наявна алегорична опо-відь повчального змісту, що має на меті підвести читача до чітко визначеної моралі твору. Пригодницька повість - це літературний твір, для якого характерний напружений, динамічний, часто несподіва-ний розвиток подій, незвичай-ні, подеколи й карколомні пригоди, скрутні, часто небез-печні ситуації, в які постійно потрапляють персонажі твору.Психологічна повість – різновид повісті, в якій автор ставить за мету зображення й дослідження «внутрішнього стану людини» й «найтонших порухів її душі», а проблеми суспільного життя зображені через психологію, думки, вчинки героїв.

Фантастична повість – твір, що описує вигадані, але умовно мож-ливі події та явища, що спонука-ють замислитися над важливими проблемами стосунків людини і навколишнього світу. Тематика фантастичної повісті охоплює духовний світ людини і глобальні проблеми сучасності. В сюжеті використовуються парадоксальні гіпотези і версії, які представля-ють надприродне як реальне. Звідси багатоплановість сюжет-них ліній, зміщення часу, перене-сення дії в простір, що відкрива-ється за межами земних вимірів.

Шкільна повість – специфічний жанровий різновид повісті, що має або наскрізний динамічний сюжет із життя школярів, або змальовує ряд послідовних пригод школярів, об’єднаних за принципом нанизування.

Фанфік (фенфік) – текст або літературний твір, у якому використано ідеї, сюжет, персонажі оригінального твору.

Альтернативні реальності – автор створює неіснуючий ні в реальності, ні в канонічному творі всесвіт, зберігаючи при цьому героїв з канону.

Віньєтка – дуже коротка історія, яка включає якусь одну думку ( опис почуттів, внутрішній монолог, невеличку подію).

Драббл – коротка історія на 100 слів, яка має підтекст і/або несподіваний кінець.

Екшн – фанфіки з динамічним сюжетом. Стосункам між персонажами приділено небагато уваги.

POV – розповідь від першої.особи

Приквел – , опис подій які трапилися до подій

- .твору канону Сиквел – , продовження де

, змальовано що трапилося з героями

- .після подій твору канону - Фік пісня – віршований

-твір на основі твору.канону

– Флафф , текст де увагу приділено

доброзичливим .стосункамміж героями

ЕТАП 2

Дослідницько-інформаційний

Питання для інтерв’ю1. ЯК ТИ СТАВИШСЯ ДО КНИГИ? ЧИ ПОТРІБНІ КНИГИ У НАШ ЧАС?2. ЧИ ЛЮБИШ ТИ ЧИТАТИ?3. ЯКЩО НА ПИТАННЯ 2 БУЛА ВІДПОВІДЬ “ ТАК ”: ЩО ДАЄ ТОБІ ЧИТАННЯ КНИГ? ЯКІ САМЕ КНИГИ ТЕБЕ

ПРИВАБЛЮЮТЬ? ЧОМУ САМЕ ЦІ КНИГИ? ЯКЩО НА ПИТАННЯ 2 БУЛА ВІДПОВІДЬ “ НІ ”: ЧОМУ ТИ НЕ ЛЮБИШ ЧИТАТИ?4. ЯКУ КНИГУ ТИ ПРОЧИТАВ ОСТАННЮ?5.ЯК ТИ ВВАЖАЄШ, СУЧАСНІ ДІТИ БАГАТО ЧИТАЮТЬ?6. ДЕ ТИ БЕРЕШ КНИГИ ДЛЯ ЧИТАННЯ?7. ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА?8. ІМЕНА ЯКИХ СУЧАСНИХ ДИТЯЧИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТИ ЗНАЄШ? 9.ЧИ ЗНАЄШ ТИ НАЗВИ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ, НАПИСАНІ СУЧАСНИМИ

УКРАЇНСЬКИМИ ПИСЬМЕННИКАМИ ДЛЯ ДІТЕЙ?10. ЯКУ КНИГУ ТИ Б ПОРАДИВ ПРОЧИТАТИ СВОЇМ ОДНОЛІТКАМ?

Олександра, 12 роківДо книг ставлюсь добре. Книги потрібні. Без книг ми б не навчилися читати, писати, рахувати. Але я не дуже люблю читати. У мене не вистачає часу. Остання книга, яку я прочитала, називається“ Чайка ”, автора не пригадую. Сьогодні діти мало читають. Коли мені треба щось прочитати, я користуюся Інтернетом. Хто ж не знає, де знаходиться дитяча бібліотека? Я знаю багато сучасних українських письменників, які пишуть твори для дітей. Це Т.Шевченко, Леся Українка теж. Я порадила б одноліткам читати книги, які задають на уроках літератури, бо вони згодяться у житті.Даша, 15 роківМоє ставлення до книг позитивне. Книги потрібні, бо з них ми пізнаємо світ. Читати не дуже люблю, читаю інколи, а так у мене не вистачає часу. Детектив Юлії Шилової – остання прочитана мною книга. Думаю, що сучасні діти читають мало. Книги для читання купую в магазині. Звичайно. Я знаю, де знаходиться дитяча бібліотека. Імена сучасних дитячих письменників не пригадую, хоча… Ірен Роздобудько і її романи “ Ґудзик ”, “ Все, що я хотіла сьогодні “, “ Оленіум ”. І ще щось спадає на думку… “ Івасик - уставасик ” – така назва пригадується, не пам’ятаю імені автора.. Раджу своїм ровесникам прочитати твори Ірен Роздобудько.Катерина, 13 роківЯ добре ставлюся до книг. Треба читати книги, щоб розвиватися. Я люблю читати. Книги приносять мені радість Я люблю вірші Агнії Барто. Не давно я прочитала книгу про Робін Гуда. Сучасні діти не дуже багато читають. Я беру книги для читання в дитячій бібліотеці або купую в магазинах. Сучасні дитячі письменники – Марк Твен, Астрід Ліндгрен. Моїм ровесникам рекомендую прочитати книги Муні Вітчер “ Ніна ”.

Даша, 17 роківКниги я люблю. З них ми дізнаємося багато нового. Люблю читати, особливо романи. Я подорожую світом завдяки книгам. Я люблю заплутані сюжети. Остання прочитана мною книга - “ Вершник без голови ”, автор – Майн Рід. Сучасні діти небагато читають. Я книги купую. Знаю, як знайти дитячу бібліотеку. Сучасних дитячих письменників не знаю. Одноліткам раджу прочитати поему “ Руслан і Людмила ” О.С. Пушкіна.

Карина, 15 роківЯ ставлюся до книг дуже добре. Вони потрібні у наш час, бо діти без книг нічого не знають. Я люблю читати. Мене цікавлять книги про історію. Читаючи, я уявляю давні часи. Недавно прочитала книгу про стародавній Рим. Я вважаю, що сучасні діти мало читають. Де знаходиться дитяча бібліотека, знаю, але книги купую. Про сучасних українських дитячих письменників та їх книги не знаю нічого. Своїм одноліткам раджу прочитати книгу про стародавню Грецію.

Марина, 16 роківЯ люблю читати книги. Звичайно, вони потрібні. Читаючи книги, я поринаю у світ фантазії та мрій. Люблю читати класичну літературу зарубіжних письменників. Там є цікаві сюжети. Остання книга, яку я прочитала, - “ Цветы запоздалые ”А. П. Чехова. Я думаю, що сучасні діти майже не читають. Книги для читання беру в бібліотеці або купую на книжковому ринку. Галина Малик, Едуард Качан – сучасні дитячі письменники. Раджу дітям прочитати книгу Франса Каска “ Перевтілення ”.Юрій, 16 роківЯ поважаю книги, вини просто необхідні. Я сам дуже люблю читати. Читаю про все, різні книги. Останнім часом читав про Гаррі Потера. Діти читають по-різному: хтось більше, хтось дуже мало. Книги беру, де прийдеться: у друзів, у бібліотеці тощо. Звичайно ж, я знаю, де знаходиться дитяча бібліотека. Сучасні дитячі письменники? Не пригадую. Хлопці та дівчата, читайте енциклопедію про тварин.Антон, 17 роківЯ знаю, що книги – це добре. Але не знаю, чи потрібні вони у наш час. Я не люблю читати, бо мені не подобається. Я не пам’ятаю , коли і яку прочитав останню книгу. Сучасні діти багато читають. Якщо мені буде треба, я візьму книгу в бібліотеці, я знаю, де вона знаходиться. Я не знаю сучасних авторів творів для дітей. Колись читав про Тома Сойєра – хай діти теж читають.

Юлія , 14 роківЯк я ставлюся до книги? Гарно. Тому що із книги ми беремо багато цікавої інформації, книга нас усьому навчає. Так, у наш час книги дуже потрібні. Я люблю читати. Від книг я стаю розумнішою. Захоплююсь пригодницькими книгами. Остання книга, яку я прочитала, називається “ Маргаритки ”, її написала Крістіна Ульсон. Ні, сучасним дітям книги не цікаві, їм більше хочеться посидіти в Інтернеті. Книги для читання беру в дитячій бібліотеці, я давно знаю до неї дорогу. Сучасний дитячий письменник, якого я знаю, - це Томас Харріс, він написав книгу “ Красный дракон ”. А моїм одноліткам я б порадила прочитати книгу Роберта Уеллса “ Машина часу ”.Сергій, 15 роківДо книг ставлюсь добре, бо вони розвивають пам’ять. Читати люблю, бо книга дає мені знання. Більше мене приваблюють енциклопедії, тому що вони пізнавальні. Остання прочитана мною книга – “ Війна і мир ” Льва Толстого. Сучасні діти мало читають. Я користуюсь послугами дитячої бібліотеки. Сергій Жадан – сучасний український дитячий письменник. Своїм ровесникам рекомендую прочитати повість Григора Тютюнника “ Климко ”.Олена, 14 роківЯ добре ставлюся до книг. Вважаю, що в наш час вони потрібні, бо діти занадто багато часу проводять за комп’ютером . Я люблю читати. Книга дає багато цікавої інформації. Мене приваблюють фантастичні книги, тому що вони цікаві. Учора дочитала книгу “ Інстинкт Баби Яги ” Дар’ї Донцової. Я вважаю, що мої ровесники мало читають. Я маю вдома власну бібліотеку, нею і користуюся, хоча знаю також. Де знаходиться дитяча районна бібліотека. Ось імена сучасних дитячих письменників: Галина Малик, Микола Любимов, Едуард Качан, Микола Одарченко. Раджу моїм одноліткам прочитати книгу “ Добродії Головльови ” М.Є. Салтикова-Щедріна.

Руслана, 10 роківЯ добре ставлюсь до книг. Вони розвивають розум і пам’ять. Читати люблю. Книги дають мені хороший настрій. Віддаю перевагу казкам, бо вони мають щасливий кінець. Люблю читати вірші. Остання книга, яку я прочитала, називається “ Веселі звірята “, автор – Ганна Чубач . Я не знаю, як читають сучасні діти. Я беру книги у шкільній бібліотеці, знаю також, як знайти дитячу районну бібліотеку. Знаю імена сучасних дитячих письменників та назви їх творів: це Іван Андрусяк , автор повісті-казки “ Стефа і її Чакалка ”, також Леся Вороніна, вона написала повість “ Прибулець із країни нямликів ”. Раджу усім дітям прочитати ці твори.Петро, 13 роківРозумію: книги – це цінність, але не знаю, чи потрібні вони у наш час. Я не люблю читати, це нудно. Я давно нічого не читав. Не знаю, як читають сучасні діти, мене це не цікавить. Хто і що зараз пише для дітей, мені не відомо. Де знаходиться дитяча бібліотека, я знаю. Оскільки я нічого не читаю, то й порекомендувати мені нічого.Анна, 11 роківУ мене добре ставлення до книг. Вони потрібні. Із книг ми дізнаємося про світ та про минулі часи. Я люблю читати. Книги викликають у мене сильні емоції. Найбільше мені подобаються казки, там завжди щасливий кінець. Недавно я прочитала казку Г. К. Андерсе-на “ Снігова королева ”. Не знаю, чи багато читають сучасні діти. Я відвідую дитячу бібліотеку, знаю імена сучасних дитячих письменників, наприклад, Марина Павленко. Моїм ровесникам я раджу прочитати казку “ Дюймовочка ” Г.К. Андерсена.Максим, 10 роківКниги в наш час не потрібні. Усе можна знайти а Інтернеті, а ще краще – подивитись. Я не люблю читати. У мене поганий зір. Колись читав “ Казку про царя Салтана ” Пушкіна О.С. Сучасні діти майже не читають. Якщо мені захочеться почитати, знайду щось удома. Я знаю, де в нашому селищі дитяча бібліотека. Імена сучасних дитячих письменників мені не відомі, тим більше їх твори. А дітям я рекомендую читати казки: вони всі цікаві.

Олександр, 13 роківКниги я ціную. Книги потрібні завжди, тому що тільки за допомогою них ми стаємо освіченішими, розумнішими, мудрішими. Я люблю читати. Читаю історичні твори, щоб глибше пізнати минуле нашої країни, нашого народу. Останнє, що я прочитав, - це повість Івана Франка “ Захар Беркут ”. Я не думаю, що сучасні діти багато читають. Я відвідую дитячу бібліотеку, беру там книги. І.Андрусяк, О. Бердник – сучасні дитячі письменники, І. Андрусяк написав повість “ Стефа і її Чакалка “, О. Бердник – автор повісті “ Хто зважиться – вогняним наречеться ”. Мені дуже сподобалася повість А.Чайковського “ За сестрою ”, раджу усім її прочитати.

Тая , 16 років Добре ставлюся до книг. Вони розвивають пам’ять. Я люблю читати. Читання приносить мені задоволення. Віддаю перевагу пригодам і подорожам. “ Пригоди Шерлока Холмса “ – остання прочитана мною книга. Мої ровесники мало читають. Я беру книги у дитячій бібліотеці, інколи купую. Я не знаю ніяких сучасних дитячих письменників. Моїм одноліткам я рекомендую прочитати книжку “ Блакитна стрічка ”, автор – А. К. Дойл.

Андрій, 11 роківЯ байдужий до книг. Книги дають нам знання, тому, мабуть, вони потрібні. Не люблю читати. Мені не цікаво. Я прочитав “ Мауглі ” Р. Кіплінга. Я знаю, де знаходиться дитяча бібліотека, але книг не беру там і не купую, вони ж мене не цікавлять. Про сучасних дитячих письменників не знаю нічого, порадити щось для читання моїм одноліткам не можу.

Анастасія, 14 роківДо книг ставлюся з повагою. Сучасні діти сидять за комп’ютерами , а їм треба читати книги, розвивати розум. Мені подобається читання. Мене вабить чарівний світ книг. Люблю читати фантастику. Бо у фантастичних творах розповідається про те, чого нема у нашому світі. Я недавно прочитала книгу “ Скринька Пандори ” . Сучасні діти майже не читають. Я собі книги для читання купую, беру в бібліотеці або замовляю по Інтернету. Сучасними українськими дитячими письменниками та їх творчістю не цікавлюся. Рекомендую всім моїм ровесникам прочитати всі книги про Гаррі Потера.Катерина, 12 роківЯ дуже добре ставлюся до книг. Той, хто читає, дізнається багато цікавого. Але читати не люблю. У мене не вистачає часу. Я давно нічого не читала. Зараз діти мало читають. Книги можна взяти у бібліотеці. Дитяча бібліотека знаходиться у школі. Знаю ім’я однієї української дитячої письменниці. Це Леся Вороніна, вона написала книгу “ Таємниця пурпурової планети ”. Рекомендую дітям читати те, що задають у школі.Анжела, 17 роківЯ байдужа до книг. Не знаю, навіщо вони потрібні. Я не люблю читати, тому що мені це не подобається. Я вважаю, що зараз діти не читають. Я знаю, де у нашому селищі дитяча бібліотека, але не відвідую її. Про сучасних дитячих письменників не знаю нічого. Не можу порадити дітям щось для читання ще й тому, що їм це все одно не цікаво.Валерія, 13 роківУ мене позитивне ставлення до книг. Вони потрібні й у наш час, бо роблять людей розумнішими. Так, читати люблю. Про щось нове дізнаюся, коли читаю. Можу читати книгу на будь-яку тему, аби була цікава. Остання книга, яку я прочитала – “ Айвенго “ Вальтера Скотта. Сьогодні діти мало читають. Я знаю, де знаходиться дитяча бібліотека, у ній беру книги для читання. Я не знаю імена сучасних дитячих письменників і назв їх творів теж. Одноліткам раджу прочитати книгу М. Гоголя “ Тарас Бульба ”.

Олександр, 15 років До книг я ставлюся з повагою. Я гадаю, що книги у наш час не так потрібні, як у минулі

часи. Сьогодні є новітні технології, з яких ми беремо інформацію. Чи я люблю читати? Дивлячись що. Книги нічого мені не дають. Мені подобається читати історичні та пригодницькі книги, бо я люблю історичні розповіді та пригоди. Д. Фурманов написав книгу “ Чапаєв “, її я прочитав останню. Я вважаю, що сучасні діти мало читають. Коли у мене є бажання читати, я йду до дитячої бібліотеки , а іноді купую книгу. Я знаю сучасних дитячих письменників… Забув… Раджу моїм ровесникам прочитати книги “ Війна і мир ”, “ Анна Кареніна “ Льва Толстого, “ Піднята цілина “ М. А. Шолохова, “ Євгеній Онєгін “ О.С. Пушкіна.

Ірина, 16 років Книги, звісно ж, потрібні, щоб люди були розумніші. Але я особисто байдужа до книг. Не

дуже люблю читати. Книги дають мені знання. Іноді читаю фантастику, вона цікава. Остання книга, яку я прочитала, це роман В. Підмогильного “ Місто ”. Я думаю, що сучасні діти багато читають, але не звичайні книги, а електронні. Я і сама читаю в Інтернеті. Де дитяча бібліотека, знаю. Сучасних дитячих письменників не знаю, не читала їхніх творів. Що порекомендувати сучасним дітям для читання? Хай починають із казок Андерсена.

Ілля, 12 років Як я ставлюся до книг? Не задумувався. Нормально. Вони потрібні, бо з них ми беремо

знання. Читати не дуже люблю. Особисто мені книги дають знання, розвивають мій розум. Мені подобається читати пригодницькі книги, бо вони цікаві. “ Робінзон Крузо “ Даніеля Дефо – це остання книга, яку я прочитав. Вважаю, що сучасні діти небагато читають. Я беру книги для читання у бібліотеці. Про творчість сучасних українських дитячих письменників не знаю нічого. Думаю, що моїм одноліткам корисно було б почитати пригодницький роман Жюля Верна “ Пригоди капітана Гранта “.

Людмила, 14 роківВзагалі, я позитивно ставлюся до книг. Книги завжди цінувалися, і комп’ютер їх ніколи не замінить. Я читаю, якщо у мене є настрій. Через книгу ми пізнаємо світ. Мені дуже подобаються книги про природу, тому що це дуже цікаво. Я недавно прочитала книгу “ Сім чудес живої природи ” ( не пригадую автора). На жаль, сьогодні діти мало читають. Я користуюся послугами бібліотеки (звичайно ж, я знаю, де знаходиться дитяча бібліотека). О. Гасенко – сучасний український дитячий письменник. “ Поліанна ” - це хороша книга, забула, хто її написав, але можна знайти в Інтернеті, раджу її прочитати усім бажаючим.Андрій, 12 роківЯ нормально ставлюся до книг, вони мені не заважають, але особливо і не цікавлять. Вони потрібні, всі це знають. Книги навчають. Мене не дуже приваблює читання книг. Що мені з того читання? Хіба що можна пофантазувати. А-а, ще пригоди цікаві описані в книгах. Наприклад, роман Жюля Верна “ П’ятнадцятирічний капітан “ – я його брав у бібліотеці. Усі мої друзі майже не читають. Я не знаю нічого про сучасних дитячих письменників. А от “ П’ятнадцятирічного капітана ” раджу своїм одноліткам прочитати.Анастасія, 16 роківМоє ставлення до книг позитивне. Звісно ж, книги потрібні у наш час. Адже вони допомагають підростаючому поколінню культурно розвиватися. Так, я дуже люблю читати. Читання приносить мені задоволення. Я полюбляю детективи і пригодницькі оповіді, тому що вони цікаві для мене . Зараз я читаю третій том трилогії Володимира Рутківського “ Джури “. Сучасні діти замість читання книг віддають перевагу Інтеренету. Я купую книги або беру їх у бібліотеці. Ліна Костенко – сучасна українська письменниця. Рекомендую усім дітям прочитати усі сім книг про Гаррі Потера.

Крістіна, 16 роківНа мою думку, книга – найважливіше у нашому житті, без книг життя неможливе. Читати я люблю, надаю перевагу фантастиці, бо я сама люблю фантазувати. Остання книга, яку я прочитала називається “ Зеленые и серые “( забула прізвище автора). Зараз діти не всі читають, більшість сидить за комп’ютером, навіть домашні завдання через нього не виконують. Я беру книги для читання у бібліотеці. Сучасні дитячі письменники – це Ірен Роздобудько, Ірена Карпа. Раджу моїм ровесникам прочитати книгу Ірени Карпи “50 хвилин трави “.

Даша, 8 роківЯ ставлюся до книг позитивно, бо вони поповнюють знання. Читати люблю. Книги дають мені знання. Мене приваблюють усі книги. Остання книга, яку я прочитала, була про Космос. Сучасні діти небагато читають. Я беру книги для читання у бібліотеці, я знаю. Де вона знаходиться. Про сучасних дитячих письменників та їх творчість нічого не знаю. Рекомендую дітям прочитати книгу про Космос.

Тетяна, 11 роківЯ добре ставлюся до книг. За їх допомогою можна збагатити свої знання. Мені подобається читати, я отримую нові знання. Читаю різні книги. Остання книга, яку я прочитала, - це “ Пригоди Тома Сойєра ” Марка Твена ”. Сьгодні діти мало читають. Я беру книги у дитячій бібліотеці. Про сучасних українських дитячих письменників не знаю нічого. Вважаю, що дітям цікаво і корисно буде прочитати книгу про Тома Сойєра.

Анна, 9 роківКниги мені подобаються. Вони потрібні, бо без книг не буде розвиватися уява. Я люблю читати. Завдяки читанню поповнюється мій багаж знань. Мене приваблюють пригодницькі твори, обожнюю пригоди. Я прочитала повість Всеволода Нестайка “ Пригоди в лісовій школі “. Серед моїх однокласників і друзів мало таких, що багато читають. Для читання я купую книги або беру в дитячій бібліотеці. Всеволод Нестайко - сучасний український дитячий письменник. Я хочу, щоб усі діти прочитали його цікаву книжку “ Пригоди у лісовій школі “.Софія, 14 роківУ мене немає часу на читання книг, але я люблю читати. Книги потрібні, бо вони поповнюють наші знання. Я люблю читати все. Остання книга, яку я прочитала, - це “ На коні і під конем “ А. Дімарова. Сучасні діти мало читають. Я для себе беру книжки у дитячій бібліотеці. Я не знаю нічого про сучасних українських дитячих письменників та їх творчість. Що порадити прочитати моїм ровесникам? Не знаю. Хай ідуть до бібліотеки і вибирають.Ярослава, 14 роківЯ ставлюся до книг дуже добре. Вони розвивають розумову пам’ять людини. І сама люблю читати. Із книг дізнаюсь багато нового та цікавого. Люблю читати книги про фантастику, тому що в них безліч загадкових несподіванок, чарівних персонажів. Остання книга, яку я прочитала, називається “ Таємниця Пурпурової планети ”, її написала Леся Вороніна. Я користуюся послугами дитячої бібліотеки. Вона знаходиться біля нашої школи. Українські дитячі письменники, які зараз живуть і діють – це Леся Вороніна, яка, крім названої повісті написала ще твір “ Прибулець із країни нямликів “, Ніна Воскресенська - автор книги “ Руда ворона “. Мені дуже сподобалася фантастична повість Лесі Вороніної “ Таємниця пурпурової планети ” , раджу моїм одноліткам її прочитати.

Наталія,14роківДо книг я ставлюсь добре. Книги нам потрібні. Із них можна дізнатися багато цікавого і корисного. Я люблю читати. Читання книг дає мені знання. Читаю художні твори, бо в них описуються життя людей. Остання прочитана мною книга називається “ Кайда-шева сім’я “, автор – І. Нечуй-Левицький. Сучасні діти читають небагато. Я знаю, де знаходиться дитяча бібліотека, там я беру собі книги для читання. Сучасні дитячі письменники – Юрій Андрухович, Любко Дереш. Раджу своїм одноліткам прочитати книгу Алісон Ноель “ Вічність “..Микола,11роківДо книг я ставлюся з повагою, але без фанатизму. Якщо є Інтернет, то книгине дуже потрібні. Я не люблю читати, мені не цікаво. Колись, пригадую, прочитав книгу “ Чиполіно “ Джанні Родарі. Ні, сьогодні діти, напевно, не читають зовсім. Книгу для читання можна купити. А можна взяти у дитячій бібліотеці, я знаю, де вона знаходиться. Чесно кажучи, я нічого не знаю про творчість сучасних українських дитячих письменників. Рекомендую дітям прочитати книгу М. Носова “ Пригоди Незнайка “ .Стефанія,12роківКниги – це добро, тому що вони дають знання. Прочитавши текст, ми можемо уявити героїв. Мені подобається читати. “ Острів вовкулак “ – це остання книга, яку я про-читала. Автора забула. Діти сьогодні мало читають, бо весь свій вільний час вони проводять у соціальних мережах. Книги для читання я купую в книжкових магазинах. Де знаходиться дитяча бібліотека, я знаю. Яких сучасних дитячих письменників я знаю? Наприклад, Микола Коваленко, він написав повість “ Звірі під час чуми ” . А моїм ровесникам раджу прочитати книгу І. Волинської і К. Кощеєва “ Чаклунство по найму ” .

АНАСТАСІЯ , 13 РОКІВЯ ЦІНУЮ КНИГИ, БО В ІНТЕРНЕТІ НЕМАЄ УСЬОГО ТОГО, ЩО Є У КНИГАХ. А ОТ ЧИТАТИ Я НЕ ЛЮБЛЮ. ТА У МЕНЕ І НЕМАЄ ВІЛЬНОГО ЧАСУ. ОСТАННЯ КНИГА, ЯКУ Я ПРОЧИТАЛА, -“ МАНДРИ ГУЛІВЕРА ”, ЇЇ НАПИСАВ ДЖОНАТАН СВІФТ. СЬОГОДНІ ДІТИ МАЙЖЕ НЕ ЧИТАЮТЬ, БО З’ЯВИЛИСЯ КОМП’ЮТЕРИ, ЯКІ ЗАБИРАЮТЬ БАГАТО ЧАСУ. Я ІНОДІ ВІДВІДУЮ ШКІЛЬНУ БІБЛІОТЕКУ. ЗНАЮ, ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ РАЙОННА ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА. ІЗ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ДИТЯЧИХ ПИСЬМЕННИКІВ МОЖУ НАЗВАТИ ОКСАНУ ЗАБУЖКО, ВОНА НАПИСАЛА “ КАЗКУ ПРО КАЛИНОВУ СОПІЛКУ ”. МОЇМ ОДНОЛІТКАМ РАДЖУ ПРОЧИТАТИ РОМАН СВІФТА “ МАНДРИ ГУЛІВЕРА “.АННА, 14 РОКІВ ДОБРЕ СТАВЛЮСЯ ДО КНИГ. КНИГИ ПОТРІБНІ, БО МИ ПОВИННІ КРАЩЕ ПІЗНАВАТИ СВІТ. Я ЛЮБЛЮ ЧИТАТИ. ЗАВДЯКИ КНИГАМ Я КРАЩЕ РОЗУМІЮ НАВКОЛИШНІЙ СВІТ. МЕНЕ ПРИВАБЛЮЄ ФАНТАСТИКА, ОСОБЛИВО ФАНТАСТИЧНІ ПРИГОДИ. РОМАН ВАЛЬТЕРА СКОТТА “ АЙВЕНГО “ - ОСТАННЯ КНИГА, ЯКУ Я ПРОЧИТАЛА. ЗАРАЗ ДІТИ ЧИТАЮТЬ МАЛО, БІЛЬШІСТЬ ІЗ НИХ ЗАБУЛИ, ЩО ТАКЕ КНИГА. БАГАТО ДІТЕЙ ПОСТІЙНО В ІНТЕРНЕТІ. КНИГИ ДЛЯ ЧИТАННЯ БЕРУ В ДИТЯЧІЙ БІБЛІОТЕЦІ. МОЖУ НАЗВАТИ СУЧАСНУ ДИТЯЧУ ПИСЬМЕННИЦЮ : ЦЕ ЛЕСЯ ВОРОНІНА, ВОНА НАПИСАЛА ФАНТАСТИЧНУ ПОВІСТЬ “ ТАЄМНИЦЯ ПУРПУРОВОЇ ПЛАНЕТИ “. А ЩЕ – ГАЛИНА МАЛИК, ВОНА АВТОР ФАНТАСТИЧНОЇ ПОВІСТІ “ ЗЛОЧИНЦІ З ПАРАЛЕЛЬНОГО СВІТУ “, ЦЕЙ ТВІР Я РАДЖУ ПРОЧИТАТИ УСІМ ДІТЯМ.ДАРИНА, 15 РОКІВЧУДОВО СТАВЛЮСЯ ДО КНИГ. ВОНИ НЕОБХІДНІ. БО ЗБЕРІГАЮТЬ ДУЖЕ БАГАТО ІНФОРМАЦІЇ. Я ЛЮБЛЮ ЧИТАТИ, АЛЕ ЧАСУ НА КНИГИ ЧАСТО НЕ ВИСТАЧАЄ. ЧИТАННЯ РОЗВИВАЄ УЯВУ, ПАМ’ЯТЬ, ДАЄ БАГАТО ЗНАНЬ. НЕДАВНО Я ПРОЧИТАЛА КНИГУ КОЛІН МАККАЛОУ “ ПОЮЩИЕ В ТЕРНОВНИКЕ ”. СУЧАСНІ ДІТИ ЗОВСІМ НЕ ЧИТАЮТЬ, БО ВЕСЬ ЧАС СИДЯТЬ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ. ЧИТАЮ КНИГИ ІЗ БІБЛІОТЕКИ . Я ЗНАЮ, ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА. ПРО СУЧАСНИХ ДИТЯЧИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТА ЇХ ТВОРИ НІЧОГО СКАЗАТИ НЕ МОЖУ, БО Я НЕ ЧИТАЮ ДИТЯЧУ ЛІТЕРАТУРУ. РАДИТИ ОДНОЛІТКАМ ЩОДО ЧИТАННЯ НЕ ХОЧУ, СУЧАСНА МОЛОДЬ НЕ ЧИТАЄ КНИГ.

Ярослав, 16 роківКниги я поважаю, але думаю, що вони не потрібні, бо в наш час є електронні книги і всю інформацію можна отримати, не виходячи з дому. Я не люблю читати. У мене не вистачає часу на читання книг. Я нічого не читаю, та й ніхто не читає. Усі сучасні діти сидять за комп’ютерами . Якщо потрібна книга, її можна купити. Де знаходиться дитяча бібліотека? У центрі селища на вулиці Леніна, це всі знають. Я не читаю, я ж говорив, тому про сучасних дитячих письменників нічого сказати не можу та й порадити одноліткам мені нічого.Ліза, 13 роківЯ добре ставлюся до книг. Вони потрібні. Книги розповідають про світ. Я люблю читати. У країні книг я подорожую. Мені подобаються пригодницькі книги. Я в захваті від пригод. Остання книга, яку я прочитала, - повість Марини Павленко “ Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських “. Сучасні діти мало читають. Я читаю книги, які замовляю через Інтернет. Де знаходиться районна дитяча бібліотека, я знаю. Окрім Марини Павленко, більше і не пригадую дитячих письменників сьогодення. Поцікавлюся. Я не знаю, що порекомендувати сучасним дітям для читання.Олександр, 12 роківДо книг я ставлюся з повагою. Я сам дуже люблю читати. Але бачу, що сучасному молодому поколінню книги не потрібні. Їм просто не цікаво. Мені книга дає знання, у книзі я знаходжу собі розвагу. Мені подобаються детективи, там бувають дуже цікаві сюжети та події. Недавно я прочитав “ Декоратора ” Б. Акуніна. Жаль, що сучасні діти не читають. Книги я купую або беру в бібліотеці. Дитячих письменників назвати не можу. А моїм ровесникам раджу прочитати серію детективів “ Пригоди Ераста Петровича Фандоріна ” Б . Акуніна, “ Педагогічну поему ” Макаренка і роман Д. Фурманова “ Чапаєв ” .

Анастасія, 12 роківДо книг я ставлюсь добре, але в наш час є комп’ютери, тому книги не потрібні. Усе можна знайти в Інтернеті. Мені не подобається читання, і вільного часу на це я не маю. Останнє, що я прочитала, це повість М. Стельмаха “ Гуси-лебеді летять ”. Сучасні діти читають мало, бо весь свій вільний час проводять за комп’ютером. Книги, за потреби, беру в бібліотеці. Знаю, де вона знаходиться. Про сучасну дитячу літературу не знаю нічого. Раджу моїм одноліткам прочитати роман Вальтера Скотта “ Айвенго ” .

Владислав, 13 роківЯ добре ставлюся до книг. Вони потрібні. Книги дають знання і дуже багато цікавого. Я люблю читати. Читання поповнює мої знання. Читаю фантастику, мене приваблюють неймовірні події. Книга Вальтера Скотта “ Айвенго “ – це останнє, що я прочитав. Вважаю, що сьогодні діти читають мало. Я беру книги для читання у дитячій бібліотеці. Давно знаю до неї дорогу. А про сучасних українських дитячих письменників та їх творчість поки що нічого не знаю, бо ще не читав. А моїм ровесникам можу порадити : читайте повість Григора Тютюнника “ Климко “.

Тетяна, 14 роківКниг я не читаю, а всю потрібну інформацію беру з Інтернету. Та й не люблю я читати. У мене мало вільного часу для читання книг. Недавно я прочитала збірку віршів Е. Асадова. Думаю, що сьогоднішні діти небагато читають. Я знаю, де знаходиться дитяча бібліотека, але не відвідую її. Книги, коли треба, я можу взяти у подруги. Сучасною дитячою книгою я не цікавилася. Рекомендую моїм ровесникам читати лірику та афоризми.

Анастасія , 14 роківУ на час комп’ютеризації та електроніки читати книги – це не актуально. Всю необхідну інформацію можна взяти з Інтернету. Я не люблю читати книги, читаю лише ті, які необхідні за шкільною програмою. Я відвідую гурток художньої самодіяльності, секцію вільної боротьби, тому не маю вільного часу на читання книг. Остання книга, яку я прочитала, зі шкільного підручника - “ За сестрою “ А. Чайковського. Сучасні діти небагато читають. Знаю, де знаходиться районна дитяча бібліотека. Із сучасних українських дитячих письменників можу назвати Євгена Гуцала і його оповідання “ Олень Август “. Що порекомендувати своїм ровесникам для читання, я не знаю.

Юлія, 13 роківКнига – найкращий наш порадник у всіх життєвих ситуаціях. “ Книга вчить, як на світі жить “. “ Хто багато читає, той багато знає ”. Я люблю читати. Книги спонукають до творчого пошуку, прекрасних знахідок і відкриттів. Мене приваблюють книги українських письменників: Панаса Мирного, І. Нечуя – Левицького, М. Стельмаха. Не так давно прочитала повість І. Нечуя-Левицького “ Кайдашева сім’ я “. Вважаю, що сучасні діти мало читають. Моя родина має власну бібліотеку, я залюбки користуюся нею, хоча, звичайно ж, знаю, де знаходиться дитяча районна бібліотека. Сучасні українські дитячі письменники – це Є. Гуцало, З. Мезантюк – автор повісті “ Таємниця козацької шаблі “. Книг нудних і нецікавих немає, кожен сам повинен вибирати книгу до душі, але роман Панаса Мирного “ Повія “, я думаю, зацікавить кожного.

Катерина, 16 роківЯ ставлюся до книг дуже добре. Якщо ми будемо багато читати, то дізнаємося багато цікавого, нового, сучасного. Так, я люблю читати. Читання дає мені натхнення. Люблю читати пригодницькі, історичні твори. Остання прочитана мною поетична збірка “ Небо і площі “ Ю. Андруховича. Я думаю, що сучасні діти небагато читають. Книги для читання я беру в у друзів, купую в магазині. Я не знаю, де знаходиться дитяча бібліотека. Сучасні українські дитячі письменники : Ю. Андрухович, який написав також збірку оповідань “ Зліва, де серце “, Ніна Воскресенська – автор повісті “ Останнє бажання короля “. Саме ці твори я раджу прочитати своїм одноліткам.

Сергій, 12 роківМені все одно, є книги чи їх немає. Мені книги не потрібні, я не люблю читати. А якщо треба буде про щось дізнатися, я скористаюся Інтернетом. Я вже давно нічого не читав. Навіть якщо у школі задають, я не завжди читаю. Мої друзі теж не дуже захоплюються читанням. Якщо мені треба буде щось прочитати, я запишуся до дитячої бібліотеки. Вона десь є у нас. Але я забув, де. Твори сучасних дитячих письмен-ників? Звісно ж, я не знаю. І порекомендувати моїм друзям книгу для читання не можу. А втім, хай читають щось про козаків, у них є чому повчитися.

РЕЗУЛЬТАТИ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ

Під час роботи наших журналістів було опитано 50 дітей переважно середнього та старшого шкільного

віку та отриманонаступні результати : 70 % РЕСПОНДЕНТІВ ВИЯВИЛИ ДОБРЕ СТАВЛЕННЯ ДО КНИГИ, 12% -

ДУЖЕ ДОБРЕ, 18 % - БАЙДУЖЕ, ПОГАНОГО СТАВЛЕННЯ ДО КНИГИ НЕ ВИЯВИВ НІХТО.

80 % ОПИТАНИХ ВВАЖАЮТЬ, ЩО КНИГИ ПОТРІБНІ У НАШ ЧАС І ЗАВЖДИ, 16 % ПЕРЕКОНАНІ, ЩО СЬОГОДНІ КНИГИ ВЖЕ ПОВНІСТЮ

ЗАМІНЕНІ КОМП’ЮТЕРАМИ, ТОМУ ПОТРЕБИ В НИХ НЕМАЄ, А 4% НЕ ЗМОГЛИ ВИЗНАЧИТИСЯ У ЦЬОМУ ПИТАННІ.

30 % УЧНІВ ЗОВСІМ НЕ ЛЮБЛЯТЬ ЧИТАТИ, 14 % СВІДЧАТЬ, ЩО ВОНИ НЕ ДУЖЕ ЛЮБЛЯТЬ ЧИТАТИ. 56% СТВЕРДЖУЮТЬ, ЩО ЧИТАННЯ ЇМ

ПОДОБАЄТЬСЯ АБО ДУЖЕ ПОДОБАЄТЬСЯ. 60% РЕСПОНДЕНТІВ ВВАЖАЮТЬ, ЩО КНИГИ ДАЮТЬ ЇМ ЗНАННЯ, 8%

ОТРИМУЮТЬ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ЧИТАННЯ, 24% ПЕРЕКОНАНІ, ЩО ЧИТАННЯ КНИГ РОЗВИВАЄ ФАНТАЗІЮ, ПАМ’ЯТЬ, МИСЛЕННЯ, 25%

ЧИТАННЯ КНИГ ДАЄ НАТХНЕННЯ, 10% СТВЕРДЖУЮТЬ, ЩО КНИГИ ЇМ НЕ ДАЮТЬ НІЧОГО, А 14 % ВІДПОВІЛИ НА ЦЕ ПИТАННЯ “ НЕ ЗНАЮ ”.

26 % ДІТЕЙ НЕ ПРИВАБЛЮЮТЬ НІЯКІ КНИГИ, 18% ВІДДАЮТЬ ПЕРЕВАГУ ПРИГОДНИЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ, 14 % ПРИВАБЛЮЄ ФАНТАСТИЧНА КНИГА, 8% ПОДОБАЮТЬСЯ ДЕТЕКТИВИ, 4% ЛЮБЛЯТЬ ЧИТАТИ УКРАЇНСЬКУ ТА СВІТОВУ КЛАСИЧНУ ЛІТЕРАТУРУ, 4% ЧИТАЮТЬ ТВОРИ НА ІСТОРИЧНІ ТЕМИ, 4% ЗАХОПЛЮЮТЬСЯ ІСТОРИКО-ПРИГОДНИЦЬКИМИ КНИГАМИ , 4% ЧИТАЮТЬ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ, 4% - КАЗКИ, 4% - ВІРШІ, А 16 % , ЧИТАЮЧИ, НЕ НАДАЮТЬ ПЕРЕВАГУ НІЯКОМУ ЖАНРУ ЛІТЕРАТУРИ. 84% РЕСПОНДЕНТІВ ВВАЖАЮТЬ, ЩО СУЧАСНІ ДІТИ ЧИТАЮТЬ МАЛО КНИГ, ТОМУ ЩО БАГАТО ЧАСУ ПРОВОДЯТЬ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ АБО ЇМ НЕЦІКАВЕ ЧИТАННЯ. 6% ЗАПЕВНЯЮТЬ ЩО СЬОГОДНІ ДІТИ ЧИТАЮТЬ БАГАТО, 5% НЕ ЗНАЮТЬ ВІДПОВІДІ НА ЦЕ ПИТАННЯ. ПЕРЕВАЖНА БІЛЬШІСТЬ ОПИТАНИХ КОРИСТУЮТЬСЯ ПОСЛУГАМИ БІБЛІОТЕКИ (64%), 28 % МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ КУПУВАТИ КНИГИ , 6% МАЮТЬ ДОМАШНІ БІБЛІОТЕКИ, 4% ЧИТАЮТЬ В ІНТЕРНЕТІ, 4% БЕРУТЬ КНИГИ ДЛЯ ЧИТАННЯ У ДРУЗІВ, 10 % НЕ ЧИТАЮТЬ ВЗАГАЛІ. 94% ВІДСОТКИ ДІТЕЙ ЗНАЮТЬ, ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ РАЙОННА ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА, 6% - НЕ ЗНАЮТЬ. 28 % РЕСПОНДЕНТІВ ЗНАЮТЬ ІМЕНА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ДИТЯЧИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТА ЧИТАЛИ ЇХ ТВОРИ, 22 % ВВАЖАЮТЬ, ЩО ЗНАЮТЬ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ НАЗИВАЮТЬ ЗАРУБІЖНИХ АВТОРІВ АБО МИТЦІВ МИНУЛИХ ЕПОХ, 50% ЗІЗНАЮТЬСЯ, ЩО ВОНИ НІЧОГО НЕ ЗНАЮТЬ ПРО ТВОРЧІСТЬ СУЧАСНИХ ДИТЯЧИХ ПИСЬМЕННИКІВ. ВРАХОВУЮЧИ ВИЩЕ ВИКЛАДЕНЕ, МОЖНА СТВЕРДЖУВАТИ, ЩО ІЗ ТВОРЧІСТЮ ДИТЯЧИХ АВТОРІВ СЬОГОДЕННЯ НЕ ЗНАЙОМІ 72 % ДІТЕЙ.

ОТРИМАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ПІДТВЕРДИЛИ АКТУАЛЬНІСТЬ НАШОГО ПРОЕКТУ. МИ ПЕРЕКОНАЛИСЯ, ЩО ПЕРЕВАЖНА БІЛЬШІСТЬ ДІТЕЙ РОЗУМІЄ ЦІННІСТЬ КНИГИ, ЇЇ ВАЖЛИВУ НАВЧАЛЬНУ, ВИХОВНУ, РОЗВИВАЮЧУ РОЛЬ У ЛЮДСЬКОМУ ЖИТТІ. ТАК, СЬОГОДНІ ВЕЛИКИЙ ВІДСОТОК ДІТЕЙ ЧИТАЄ КНИГИ, АЛЕ БІЛЬШІСТЬ ІЗ НИХ РОБИТЬ ЦЕ ТОМУ, ЩО ЦЬОГО ВИМАГАЄ ШКІЛЬНА ПРОГРАМА, БО Є БАЖАННЯ ОТРИМАТИ ХОРОШУ ОЦІНКУ, ПОХВАЛУ, НАГОРОДУ ВІД БАТЬКІВ. ТОМУ ДІТИ ЗМУШЕНІ ЧИТАТИ. АДЖЕ РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ СВІДЧАТЬ, ЩО СПРАВЖНЄ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ЧИТАННЯ КНИГ ОТРИМУЄ НЕЗНАЧНИЙ ВІДСОТОК ДІТЕЙ. А ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО У ЖИТТІ БІЛЬШОСТІ УЧНІВ КНИГА НЕ РЕАЛІЗУЄ СВОЇ ВЕЛИКІ МОЖЛИВОСТІ. ПРИМУСОВЕ ЧИТАННЯ “ ДЛЯ ОЦІНКИ ”, “ ДЛЯ БАТЬКІВ ”, “ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ ” НЕ ПРИНОСИТЬ ОЧІКУВАНОГО РЕЗУЛЬТАТУ. ТЕ, ЩО НЕ ЗАПАЛО В ДУШУ, НЕ СХВИЛЮВАЛО, НЕ ЗБУДИЛО НАЙТОНШІ СЕРДЕЧНІ ПОЧУТТЯ, ДУЖЕ ШВИДКО ЗАБУВАЄТЬСЯ. НАДТО ХВИЛЮЄ ТЕ, ЩО ПЕРЕВАЖНА БІЛЬШІСТЬ ДІТЕЙ НІЧОГО НЕ ЗНАЄ ПРО ТВОРЧІСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ СУЧАСНИХ ДИТЯЧИХ ПИСЬМЕННИКІВ, НЕ ЗНАЙОМА ІЗ ЇХ ТВОРАМИ, ХОЧА МАЙЖЕ ВСІМ ВІДОМО, ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ РАЙОННА ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА І, БЕЗПЕРЕЧНО, КОЖЕН МАЄ МОЖЛИВІСТЬ КОРИСТУВАТИСЯ ЇЇ ПОСЛУГАМИ.

ДІЙСНО, ЦЕ Є ФАКТ, І САМІ Ж ДІТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ, ЩО ВЕЛИКА ЧАСТИНА ЇХ РОВЕСНИКІВ ВЕСЬ СВІЙ ВІЛЬНИЙ ЧАС ПРОВОДИТЬ ЗА КОМП’ЮТЕРОМ, СПІЛКУЮЧИСЬ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ. ВІД ЦЬОГО ЗАНЯТТЯ ВІДІРВАТИ ДІТЕЙ ВАЖКО, БО ВОНО ДЛЯ НИХ ДУЖЕ ЦІКАВЕ. ТА ЧИ КОРИСНЕ ДЛЯ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ БАГАТОГОДИННЕ СИДІННЯ В ІНТЕРНЕТІ ЗА РОЗМОВАМИ НА СУМНІВНІ ТЕМИ, ЯКІ, ОКРІМ УСЬОГО, ЩЕ Й НЕПРОСТО ПРОКОНТРОЛЮВАТИ ТИМ, ХТО ЗАЙМАЄТЬСЯ ВИХОВАННЯМ МОЛОДІ. ЗАЦІКАВИТИ СУЧАСНИХ ШКОЛЯРІВ СУЧАСНОЮ УКРАЇНСЬКОЮ КНИГОЮ, ПОВЕРНУТИ ЇХ ОБЛИЧЧЯМ ДО РІДНОГО СЛОВА – ЗНАЧИТЬ ОТРИМАТИ НАДІЮ, ЩО НАШЕ МАЙБУТНЄ БУДЕ ДОБРЕ, ЖИВЕ І СВІТЛЕ, А В НАШІЙ ДЕРЖАВІ ЖИТИМУТЬ І ПРАЦЮВАТИМУТЬ НЕ ЗАЗОМБОВАНІ КОМП’ЮТЕРОМ ІСТОТИ, А ЛЮДИ ВИСОКОКУЛЬТУРНІ, ОСВІЧЕНІ, ПАТРІОТИ, ЯКІ БУДУТЬ ВАРТІ ПОВАГИ І ШАНИ УСІХ НАРОДІВ СВІТУ.

ГОВОРИТЬ БІБЛІОТЕКАРНаш власний кореспондент Таміла Котенко та оператор Анастасія Букрєєва відвідали шкільну бібліотеку НВК «ЗОШ І-ІІ ст. №1 – Покровська гімназія» та Покровську

районну дитячу бібліотеку з метою отримати інформацію про те, як бачать ситуацію зі ставленням сучасних дітей

до книги та читання бібліотекарі, що вони сьогодні можуть запропонувати юним читачам та яку роботу

ведуть для популяризації книги серед дітей та залучення їх до читання. Завідуюча шкільною бібліотекою

Шкуркіна Яна Юріївна та завідуюча районною дитячою бібліотекою Науменко Лідія Іванівна охоче погодилися

дати інтерв’ю.

Таміла: Останнім часом українські видавництва пропонують багато цікавих книжок для дітей. Барвисті обкладинки ваблять, хочеться неодмінно взяти книгу до рук і поринути у її світ. Як же читають сучасні діти? Із цим питанням ми звернулися до шкільного бібліотекаря Шкуркіної Яни Юріївни.Яна Юріївна: Доброго дня. Діти сучасні читають, але дуже мало. Чому? Тому що книг надходить не дуже багато, а батьки не завжди в змозі купити хорошу книгу. Але діти читають.Таміла: Чи відрізняється сучасний читач від читача, скажімо, ХХ століття?Яна Юріївна: Відрізняється. По-перше, раніше діти більше читали, по-друге, колись спочатку була книга, а потім телевізор, а зараз навпаки – спочатку телевізор, а потім книга.

Таміла: Чи змінилася кількість відвідувачів бібліотеки протягом останніх двадцяти років?Яна Юріївна: Про всі останні двадцять років я не можу сказати, бо я ще скільки не працюю, але останнім часом кількість читачів збільшується.Таміла: Твори яких сучасних авторів особливо цікавлять дітей?Яна Юріївна: На жаль, я не помічала особливої зацікавленості творами певного автора, можливо через те, що надходжень небагато і діти мають обмежені можливості для знайомства із ними. Але зараз вийшла серія книжок «Сучасна дитяча проза», там є твори сучасних письменників, діти виявляють бажання ще раз їх узяти і прочитати. А ще багато читають В. Нестайка. Багато хто хоче прочитати.

Таміла: Які, на вашу думку, є шляхи підвищення інтересу дітей до книги?Яким способом можна їх зацікавити книгою, залучити до читання?Яна Юріївна: Шляхи є різні. Способів можна назвати багато і різних. Але найперше, що я хочу сказати: якщо вдома батьки не читають, то дитина рідко коли сама починає читати. Все починається з дому, з батьків, із найпершої книжки, яка з 'являється в родині. І тоді дитина сама починає усвідомлювати, що треба читати. Якщо батьки не читають, то залучити до читання, дати натхнення важко. Ми, бібліотекарі, стараємося якось залучити… Ось я вам хочу показати оці ялинки (показує ). Зараз на них ще мало голочок. Кожна голочка – це прочитана книжка. І дітей це дуже стимулює: чим більше голочок, тим краща ялинка. А ще є отаке дерево, на якому у кожного є своя гілочка, у кожного свій листочок за кожну прочитану книгу. Це стимулює і дає поштовх для того, щоб діти почали читати.Таміла: Щиро дякуємо вам за інтерв’ю і бажаємо вдячних читачів.

Таміла: Книги – це неоціненне багатство, у них зібрана мудрість віків. Про те, як читають сучасні діти, ми попросили розповісти завідуючу дитячою районною бібліотекою Науменко Лідію Іванівну.Лідія Іванівна: Перше я хотіла сказати, що головною місією нашої районної дитячої бібліотеки є підтримка та розвиток дитячого читання. І найактивнішими і постійними читачами нашої бібліотеки є учні молодших класів, улюбленими книгами яких є отакі прекрасні ілюстровані видання для дітей : «Улюблені казки», «Казки мого дитинства», «Країна казок» та інші, які діти читають залюбки. Великою популярністю серед дітей середнього та старшого шкільного віку користуються книги Марка Твена, Майна Ріда, Астрід Ліндгрен, Носова «Незнайко», Забілої Наталії та інші. І ми стараємося всіма силами і методами своєї роботи прививати дітям любов до книги і популяризувати читання.

Таміла: Чи відрізняється сучасний читач від читача ХХ століття?Лідія Іванівна: Так, дійсно, сучасний читач відрізняється від читача ХХ століття. Останнім часом ми спостерігаємо тенденцію падіння інтересу до читання, до книги. Зараз мало дітей читає художню літературу. Раніше вони залюбки читали художні твори, цікавилися поезією, прозою, а сьогодні інтерес до книги спадає. І це тому, що з 'явилися новітні технології, Інтернет. Раніше книга виховувала читача, і ми, старше покоління, виховувалися на книзі. А сьогодні інтереси користувача нашої бібліотеки змінилися. І змінився якісно сам юний читач, тому що іде великий потік інформації з інших джерел. Зокрема, з Інтернету вони таку велику кількість інформації одержують, що книга відійшла на задній план. І це нас насторожує. Але це не означає, що дитина перестає читати. Ні, дитина не перестала читати. Просто її читання стало іншим, більш прагматичним, інформаційним і поверховим. А це нас хвилює, і ми стараємося зацікавити читача, привити йому любов до книги, щоб дитина читала, тому що читаюча дитина – це успішна дитина.

Таміла: Чи змінилася кількість відвідувачів бібліотеки протягом останніх двадцяти років?Лідія Іванівна: Так, змінилася, тому що в умовах інтенсивного розвитку інформаційних технологій падає інтерес до художньої книги. Але також і розвивати культуру ми не можемо без інформаційних технологій і без ресурсів Інтернету. Наша дитяча бібліотека виграла чотири комп’ютери, і наші користувачі можуть користуватися Інтернетом у нашій бібліотеці. Але роботу за комп’ютером ми поєднуємо із популяризацією книги і прививаємо любов дітям до книги і читання. Перш ніж сісти за роботу біля комп’ютера, дитина обов’язково бере книгу до рук. І в такому напрямку в нас іде обслуговування. Перш ніж сісти до комп’ютера, дитина бере книгу, читає і чекає своєї черги. Або переглядає періодичні видання. І завдяки цьому поєднанню, завдяки тому, що наша бібліотека виграла комп’ютери, кількість користувачів нашої бібліотеки протягом цього року зросла. Зараз у нас великий наплив читачів у бібліотеці, і ми дуже раді.

Таміла: Чи надходять до бібліотеки нові книги? Які саме?Лідія Іванівна: Так, дійсно, до нашої бібліотеки протягом року надходять книги, одержуємо, але, звичайно, не в такій кількості, як це було раніше. Зараз діє державна програма «Українська книга», і за допомогою цієї програми ми отримуємо нові книги. Зокрема, у цьому році ми отримали тридцять примірників. І ось буквально вчора надійшла нова література для дітей молодшого шкільного віку. Ось такі прекрасні видання, які діти матимуть змогу почитати (показує). Це для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (показує). Галина Малик, відома письменниця, пише для дітей та інші письменники. Такі прекрасні ілюстровані видання, і діти будуть у нас їх читати із задоволенням. А для дітей середнього та старшого шкільного віку ось такі нові книги одержали (показує): повісті Нати Ігнатової, Ірен Роздобудько пише також і для дітей, і ось фантастика, діти люблять пригодницьку літературу, фантастику, і тепер вони можуть почитати нові видання Олександра Есаулова. Ось такі книги ми отримали для наших читачів.

Таміла: Твори яких сучасних авторів особливо цікавлять дітей?Лідія Іванівна: Дітей цікавлять твори сучасних українських письменників. Зокрема вони люблять читати книги із видання «Сучасна дитяча проза». (Показує) Діти читають. Це для молодшого шкільного віку. Також повісті Галини Малик (показує) – для дітей молодшого шкільного віку. А діти старшого шкільного віку люблять читати такі сучасні видання (показує): твори Нати Ігнатової, Сергія Гридіна, Лесі Вороніної – ось її пригодницька повість «Таємниця пурпурової планети», Міли Іванцової ( це вже для дітей старшого шкільного віку), Марини та Сергія Дяченків. Ось те, що люблять зараз діти читати із сучасної української прози. А ще діти читають довідкову літературу. У нас великий довідковий фонд, і ось ці прекрасні енциклопедії (показує), які діти люблять читати і які приходять їм на допомогу у навчанні, у підготовці своє дозвілля і підготуватися до уроків.

Таміла: Які, на вашу думку, є шляхи підвищення інтересу дітей до книги?Яким способом можна їх зацікавити книгою, залучити до читання?Лідія Іванівна: Для залучення дітей до книги нам потрібно спільно (батькам, учителям, бібліотекарям) проводити виховну роботу. Крім традиційних заходів, які проводяться у бібліотеці, слід проводити такі, у яких вони поєднуються із інформаційними технологіями. Проводити цікаві заходи, які допомогли б залучити дитину до читання. Порекомендувати таку літературу, зацікавити так дитину, щоб вона наступного разу прийшла до нас і їй хотілося б іти в дитячу бібліотеку і брати собі книгу для читання. Наша бібліотека веде роботу у цьому напрямку. Ми проводимо цікаві заходи для дітей, які допомагають залучити дітей до читання. У цьому нам допомагають комп'ютери, тому що ми ними користуємося. Наприклад, коли показуємо мультфільм, то поєднуємо це із популяризацією книги: розповідаємо про цього автора і читаємо уривок із книги, на основі якої створено мультфільм. На державному рівні повинні проводитися конкретні заходи, потрібно більше державних програм, які б передбачали видання дитячої книги та поповнення нею бібліотек. Щоб діти в усіх куточках країни мали змогу читати книги. І буде більше зацікавлення дітей книгами, якщо ми будемо одержувати більше нових сучасних книг для наших користувачів.Таміла: Щиро дякуємо за інтерв’ю. Бажаємо успіхів у роботі і вдячних читачів.Лідія Іванівна: Спасибі. Приходьте до нашої бібліотеки! 

ПІДСУМОВУЮЧИ РОЗМОВУ ІЗ ПРАЦІВНИКАМИ БІБЛІОТЕК, ПРИХОДИМО ДО ВИСНОВКІВ:- ІНТЕРЕС ДІТЕЙ ДО КНИГ ПОМІТНО СПАВ;- МАЛИЙ ВІДСОТОК ДІТЕЙ ДІЙСНО ЗАХОПЛЮЄТЬСЯ ЧИТАННЯМ;- ЧИТАННЯ БАГАТЬОХ ДІТЕЙ НОСИТЬ ПРАГМАТИЧНИЙ, ІНФОРМАЦІЙНИЙ, ПОВЕРХОВИЙ ХАРАКТЕР;- НАЙГОЛОВНІША ПРИЧИНА СПАДУ ІНТЕРЕСУ ДО ЧИТАННЯ - НОВІТНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ, ІНТЕРНЕТ, ЗАВДЯКИ ЯКИМ ДІТИ ОТРИМАЛИ НЕОБМЕЖЕНИЙ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ, НЕРІДКО ШКІДЛИВОЇ, НЕПОТРІБНОЇ;- СТАВЛЕННЯ ДО ЧИТАННЯ ФОРМУЄТЬСЯ В РОДИНІ, ДЕ БАТЬКИ ОСОБИСТИМ ПРИКЛАДОМ ВИХОВУЮТЬ ЛЮБОВ ЧИ КУЛЬТИВУЮТЬ БАЙДУЖІСТЬ АБО Й ЗНЕВАГУ ДО КНИГИ; - ДО БІБЛІОТЕК НАДХОДИТЬ ОБМЕЖЕНА КІЛЬКІСТЬ НОВИХ ВИДАНЬ, ЩО ЗНИЖУЄ ЇХ МОЖЛИВОСТІ НАДАТИ ЯКІСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ПОСЛУГИ;- ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ ПІДВИЩЕННЯ ІНТЕРЕСУ ДО КНИГИ Є ПОЄДНАННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ З ІННОВАЦІЙНИМИ ТА ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ;- НЕОБХІДНІ НОВІ ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ, ЯКІ Б ПЕРЕДБАЧАЛИ ВИДАННЯ ДИТЯЧОЇ КНИГИ ТА ПОПОВНЕННЯ НЕЮ БІБЛІОТЕК;- АКТУАЛЬНИМИ Є ПОШУКИ ЕФЕКТИВНИХ ШЛЯХІВ ЗАЛУЧЕННЯ ДІТЕЙ ДО КНИГИ, ПІДВИЩЕННЯ ЧИТАЦЬКИХ ІНТЕРЕСІВ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ.

ЕТАП

3

ДОСЛІДНИЦЬКО-АНАЛІТИЧНИЙ

Найщиріші враження від

вдячних читачів(відгуки на

прочитані твори)

ГРИГІР ТЮТЮННИК “ КЛИМКО “

Повість Григора Тютюнника “ Климко “ перенесла мене у тяжкі роки окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору – це хлопчик Климко, який вирушає за багато кілометрів по сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом. Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, долаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був моїм однолітком, тому я так боляче відчував серцем усі його страждання, вражався його витримці і недитячій мудрості. А ще я приміряв на себе ту важку подорож Климка і вчився у нього рішучості та милосердю. Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. Із цього часу у друзів з’явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталію Миколаївну з Олею, стають для них опорою. Саме опікуючись їх життям, вирушає юний герой повісті у далеку дорогу. Коли я, завмираючи серцем, спостерігав, як Климко і швець рятували на базарі незнайому дівчину від поліцаїв, ризикуючи життями, я зрозумів, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття і милосердя до інших. Пізніше я бачив Климка під час перебування у тітки Марини, яка лікувала його від гарячки і навіть хотіла всиновити. Хлопчику теж подобалася тітка і життя у неї, та він відчував відповідальність за дорогих йому людей, які його чекали. Я переконаний, що в цьому епізоді показано доброту і самовідданість людської душі, що характертна для моїх співвітчизників-українців.

Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод твору – повернення Климка з торбиною солі на рідну станцію, допомога радянському полоненому і автоматна черга, яка потьмарила світ в очах хлопчика. Боляче до сліз усвідомлювати, що після небезпечної дороги, важких випробувань, маючи в торбині сіль і радість у душі, Климко був підстережений невблаганною смертю. А може, - ні? Може, він тяжко поранений і виживе?.. Так хочеться в це вірити. Але достовірним залишається одне: навіть в останню хвилину Климко не думає про себе, а дбає про людину, яка потребує допомоги. Тут і скосили його ворожі кулі: “ Він уп ’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тихою цівкою потекла на дорогу сіль…” Ще довго у мене перед очима стояла ота цівочка солі, а серце заповнювала безмежна любов до хлопчика з безкорисливим і відчайдушним серцем та безмірна туга через імовірну загибель цієї маленької людини, яка жила для добра і виявила таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги. Ця повість страшна своєю правдою про війну і красива своєю вірою в благородних людей.

БОНДАРЕНКО ВЛАДИСЛАВ

ГАЛИНА МАЛИК “ ЗЛОЧИНЦІ З

ПАРАЛЕЛЬНОГО СВІТУ “

Із великою цікавістю і задоволенням я прочитала дві книги Галини Малик “ Злочинці із паралельного світу ”. Мені дуже сподобалася весела розповідь про не завжди веселі, а часом і страшні пригоди безпритульного хлопчика Хроні, пса Рекса та іще чотирьох героїв – кота Рати, вівчарки Доллі, папуги Феррі та хом ’яка Хомки. Кожного із героїв доля викинула на вулицю. Це спільне лихо об’єднало усіх безхатченків в одну компанію. Одні стали добрими і вірними друзями, інші туляться до них, переслідуючи власні інтереси. Герої повісті добрі, хороші. На їх шляху зустрічаються різні люди. Хтось із них хоче допомогти безпритульному хлопчику і тваринам, а хтось нажитися на цьому. Мені дуже шкода Доллі, яка померла від хвороби та маленького Чіпа, якого вбив вовкодав. Із повісті я зробила висновок, що тварини і птахи, як і ми, є злі й добрі, сумні й веселі, дурні й розумні. І що жити нам усім разом на нашій маленькій планеті допомагають тільки доброта і любов один до одного. Не менш захоплюючою була друга книга. І не тільки тому, що в ній ідеться про Чорнобильську зону, де, як знає кожен поважаючий себе геймер, розгортаються безкінечні історії “ Сталкера ”. І не тільки тому, що звірі там розмовляють, що там іде безупинна боротьба за життя і люті та хитрі протистоять добрим. І не тільки тому, що в ній зображений паралельний світ, де люди помінялися місцем із тваринами. Цю книгу цікаво читати, бо вона справжня! Звірі і почвари, оборотні й бандити, паралельні світи й цілком буденна земна реальність – все в ній навдивовижу впізнаване, таке, що розмовляє і чинить так, як буває у сьогоденні. Це дуже чесна книга! Світ малого Хроні складний і жорстокий, малого сироту-безхатченка оточують так само викинуті з благополучного тихого світу безжурними господарями живі істоти.

І хто винен, що всі вони після цього не надто приязні до “ добрих “ людей? Я розумію, що всіх приблуд не порятуєш. Ні я, ні мама з татом, ні учителі і навіть міліціонер чи мер. .. Але на думку спадає раптом : а хто протягне мені руку допомоги, якщо я, не приведи, Господи, опинюся у подібній ситуації? Чому люди не замислюються над цим і не спробують уявити себе на місці тих, кого викинули на смітник життя? Із хвилюванням у серці я ішла шляхами Хроні, який вирушив на пошуки батьків у Чорнобильську зону. Вірний друг хлопчика пес Рекс, чеченець Джохар, мудрий ворон Гай, “ крутий ” кіт Рата, підла потвора Чмак - ось далеко не повний перелік персонажів, із якими доля зводить Хроню у його поневіряннях. Боляче усвідомлювати, що аварія на Чорнобильській АЕС стала причиною того, що Хроня втратив родину і домівку. А скільки іще родин і життів зруйнувала ця техногенна катастрофа? Мені дуже сподобалися добрі дідусі-чарівники Цур і Пек, які влаштували Хроні мандрівку в минуле і дали можливість зустрітися зі своїми предками, аби хлопчик пізнав своє коріння, відчув приховану силу своєї душі і свого роду. А коли той рід славний і чесний, ніякі зло, перевертні чи Зона не спроможні нас знищити чи перемогти. Тому, хоч Хроня ще і не знаходить своє місце у світі, але бачить свій шлях. А це дорогого варте! І я так вірю, що він таки знайде своїх рідних, що справедливість і добро переможуть. КИЯШКО СОФІЯ

“ТАЄМНИЦЯ ПУРПУРОВОЇ ПЛАНЕТИ” ЛЕСЯ

ВОРОНИНА

Мені дуже сподобалася книга Лесі Ворониної «Таємниця Пурпурової планети». Вона гарно ілюстрована та цікава. Найбільше мою увагу привернули фантастичні пригоди. Я дуже люблю фантастику.

Читаючи цю книгу, я уявляла себе на місці дівчинки Олі, і мені здавалося, що всі події відбувалися зі мною, а не з нею.

Я вважаю, що ця книга – найфантастичніша, найцікавіша, і взагалі - просто найкраща. Після її прочитання у мене ще й досі лишилося багато вражень і хороших спогадів.

Добра, смілива і щира дівчинка Оля зі своїм вірним котиком Гарбузиком вирушають у небезпечні, але неймовірно цікаві подорожі космічними шляхами . Допомагаючи інопланетним жителям, вірні товариші зазнають пригод. Завдяки доброму серцю, кмітливості, сміливості Оля рятує мешканців далеких галактик і знаходить собі нових друзів. Я теж хотіла б мати своїм другом хлопчика Люма , заприятелювала б із мавпочкою Дзигою.

А як цікаво мені було спостерігати Міжгалактичний фестиваль смугастих равликів! Аж самій хотілося пограти у гру «хто впіймає скаженого кльоцика». А як би я хотіла мати вогняну кульку, за допомогою якої можна потрапити на Пурпурову планету і врятувати космічного мандрівника!

Читала про добрі Олині справи, і мені теж хотілося зробити щось хороше для людей, щоб усі усміхалися і були щасливі. Скажімо, на Пурпуровій планеті Оля звільнила від злого Кокоса міріади золотих метеликів і тим урятувала приречені на вимирання рослини. Так оновилося життя на завойованій злими посланцями темряви планеті.

А роботоподібні монстри, якісь там хижі пацюки на чолі зі своїм правителем Крашем, озброєні смертоносними швидкострільними бластерами, на щастя, як завжди, виявилися боягузами. Можливо, тому, що якась Божественна сила все ж оберігає нас. Я переконана, що добро завжди повинно перемагати, навіть у найважчих поєдинках. Книга навчила мене переборювати страх і вірити у реальність і можливість досягти найфантастичніших цілей. А для порушників космічної рівноваги існує спеціальний виправний заклад пухнастої Кицунії. Було б непогано поширити цю інопланетну педагогіку і на Землі. Я б радила усім, кому цікаво взяти участь в усіх цих неймовірних і дуже небезпечних (але шалено веселих) пригодах, негайно прочитати книжку Лесі Вороніної!

КРАЛЬКО ЯРОСЛАВА

БОРИС ХАРЧУК “ ПЛАНЕТНИК ”

... . Життя Такимкороткимвоно здається людині Аяк хочеться ! , багато зробити Щемаленькимкоженпрагне самоутвердитися

, .пізнати нове цікаве Питанняжиттєвого призначеннялюдини намагається

розв’ - « ». язатиБорисХарчук у повісті легенді Планетник Я зрозуміла , це із перших її сторінок коли зустрілася ізмудрою і простоюбабусею

. – ОленоюБулигою Якце велично і прекрасно жити серед , , первозданної природи насолоджуватисяжиттям не ганяючись за

! , , грошима і почестями Відчувати радість від того що ти є її частиною .любити людей і своюземлю

, Чимдалі я заглиблювалась у події повісті тимцікавіше . , , відкривавсямені навколишній світ Виявляєтьсями люди

, – , , переконавши себе в тому щоми царі природи не розуміємо що , , .насправді є її нерозумними ачерез це глухими і сліпими дітьми

… . У селоВербівка приїжджає агроном Йомупорадили стати на . квартиру доОлениБулиги Стара відмовилась брати гроші за, . квартиру бо вважала їх за ніщо Теплими травневими вечорами бабуся

.розповідала агроному легенду проПланетника . , Мовайшла про часи кріпаччини Жилажінка з сином який

. , дуже любив світ природи Ставшидорослим він допомагавматері по, . , господарству випасав худобу Хлопець був надзвичайно обдарований, . , працьовитий допомагав людям Випасаючи овець він зустрівся з

. дідомКапушем . , , Чарівник став навчати хлопця Одного року коли великі зливи

, а потім засуха завдалишкоди врожаю люди звинуватили в тому, . Планетника хоча він до цього не був причетним Людипрокляли , « » Планетника і вирішили стратити його звинувативши чародія у всіх

. бідах на землі

Хлопця ув’язнили. Мати за допомогою квітучого нарциса звільнила сина. Хлопець, із благословення матері перетворившись на вогняну кулю, піднявся в небо. Наступного дня люди не знайшли Планетника. Я з гарячою цікавістю спостерігала за долею Планетника, разом із ним проходила науку діда Капуша, перечитувала по кілька разів його мудрі поради , роблячи для себе все нові і нові відкриття. І врешті-решт прийшла до висновку про те, що Природа – могутня сила, Природа – це досконалість, Природа – це гармонія. І жити у злагоді з нею, не царювати , а із вдячністю приймати її дари, не роблячи їй шкоди , слід кожній людині. Бо життя людське невіддільне від природи і залежить від неї. Чому люди так вчинили із невинним хлопцем? Мене турбувало і мучило це питання. Адже він скільки їм допомагав! Бо є у світі зло, і не в природі воно живе, а серед людей. Вони, на жаль, нерідко заздрісні, жорстокі і швидко забувають хороше, прагнучи обов’язково знайти винуватця своїх нещасть.

Добро і зло... Скільки казок, історій, на сторінках яких ведеться боротьба між силами красивого й потворного, уже перечитав кожен із нас! Наші предки вміли долати труднощі з усмішкою й жартами на вустах. У сучасному світі людина завжди намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості, захищаючи добро, правду, справедливість. Людина часто опиняється в конфліктних ситуаціях і мусить сама вирішити, як чинити краще, як обрати власний правильний шлях. На прикладі головного героя повісті Борис Харчук хотів показати нам, якими ми повинні бути.

Не забуваймо, що ми – люди!!! Тож повинні прагнути до того, щоб кожну хвилину свого життя присвячувати створенню добра, краси, або, як пише Борис Харчук: «Жити і вдосконалюватися – піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності». КОТЕНКО ТАМІЛА

МАРИНА ПАВЛЕНКО “РУСАЛОНЬКА ІЗ 7-В АБО

ПРОКЛЯТТЯ РОДУ КУЛАКІВСЬКИХ “

Прочитавши книжку Марини Павленко “ Русалонька із 7 – В або прокляття роду Кулаківських ”, я зрозуміла, що навколишній світ не сірий та безбарвний, він чарівний та яскравий, сповнений цікавих пригод.

Я з подивом для себе відкрила, що будь-які, навіть найзвичайнісінькі, буденні речі можуть стати чарівними, незвичайними та таємничими. Так старезна прабабчина шафа стає машиною часу для головної героїні - Софійки, намисто із червоних коралів, що дісталося дівчинці у спадок, робить її невидимою. Софійка подорожує у минуле і, спостерігаючи долю одного роду, відкриває історію українського народу. Разом із героїнею я хоча б ненадовго опинилася у житті людей того часу, побачила їхній побут, звичаї. Це не тільки дуже цікаво, а й повчально. Починаєш розуміти причини багатьох явищ і подій сьогодення. Аналізуючи наслідки вчинків предків, які сьогодні не дають спокою нащадкам, задумуєшся про майбутнє власної родини.

Все це Софійка робить для спасіння свого знайомого - Вадима, у якого вона закохана. Хоч він і дуже подобаєтья Софійці, мені здається, що Вадим не такий вже й хороший хлопець, хоча вродливий і гарно одягнений. Та я вважаю, що справжня дружба має бути безкорисною та відданою. Заради свого друга можна подолати всі свої страхи, відважитися на рішучі вчинки та дії. Саме таким вірним другом для Софійки є Сашко. На відміну від Вадима, хлопець не виділяється серед однолітків, його сім’я живе небагато, тому він змушений підзаробляти, щоб допомогти матері. Він без вагань допомагає Софійці у всьому. На мою думку, саме таким повинен бути справжній друг.

У повісті автор вдало поєднує реальне з незвичайним і доводить нам, що чарівний світ є поруч з нами. За допомогою цієї книжки я подорожувала у минулі часи і дізналася, що таке справжня дружба, що гарна людина ззовні – не завжди з чистою душею, а непримітний хлопчина заради друга здатен на героїчні вчинки. Я зрозуміла, що справжній друг зробить усе, щоб ти був щасливою людиною. Друг – це скарб, який нам дарує життя, і його треба берегти, не зважаючи ні на що.

А ще мені дуже захотілося знайти старі фотографії із зображенням моїх предків, роздивитися і розпитати про них у батьків, бабусів, дідусів. На жаль, я не зможу, як Софійка, потрапити в минуле, та й немає у мене чарівної старовинної шафи… Але я переконана, що історія мого роду також цікава, і я хоч в уяві поведу розмову із моїми предками. А може, колись напишу про це книжку.

ДЕВ ’ЯТКО АНАСТАСІЯ

ОЛЕКСА БЕРДНИК

“ХТО ЗВАЖИТЬСЯ – ВОГНЯНИМ НАРЕЧЕТЬСЯ”

Мені дуже сподобалася фантастична повість Олеся Бердника «Хто зважиться – вогняним наречеться». Хоча я не дуже люблю фантастичні твори, але автор так удало поєднує елементи казки та наукової фантастики з реальним життям, що я із захопленням гортала сторінку за сторінкою, не в силі відірватися від захоплюючих подій. Головним героєм повісті є шестикласник Славко, який дуже любив казки і водночас був сміливим, чесним, наполегливим, допитливим хлопцем. Щоб допомогти своїй казковій знайомій Нанті Славко, ризикуючи власним життям, разом зі шкільною подругою Ліною вирушає до далеких світів, до Планети Казки. На своєму шляху друзі переживають цікаві пригоди. Знайомляться з Роном із планети Ра, подорожують у Космосі на срібній чечевиці, рятують квітоподібних медуз й актиній - жителів Планети Квітів. Зустрічають небезпеку, зазнають гіркої зради і вдалині від рідної планети Земля усвідомлюють, як сильно вони її люблять. Та найцікавішим для мене було те, як космічний корабель долав Сонячну Браму. Людина колись хотіла долетіти до Сонця, поки не зрозуміла, що воно надзвичайно гаряче, палюче. А ще я не раз чула версії про дзеркальність світу, про те, що є ще одна Земля, на якій все навпаки. А також про те, що до далеких галактик, до яких можна долетіти лише за сотні, тисячі або й мільйони років, є короткі шляхи. Тому мені так цікаво було читати про Сонячну Браму і мріяти. А що як десь-таки є життя, інше, не таке, як у нас.?І його представники – добрі і хороші?І вони бачать нас і хочуть з нами спілкуватися? Я не перша на цьому шляху, але замислююся : чи готове людство до контакту? А тим більше – надати допомогу, як Славко і Ліна, якщо воно собі не завжди може дати раду.

Повість «Хто зважиться - вогняним наречеться» - дуже щира і добра, і закінчується оптимістично. У кінці автор запитує: «Хочеш, Земле, стати планетою збратаних людей і квітів?» Тобто планетою прекрасного, планетою любові і добра. Звичайно ж, це питання адресоване нам, людям, від яких залежить, якою буде наша планета. Діти виростають і перестають вірити в казку, заклопотані важкими буденними справами. А от Славко, на мою думку, переживши такі бурхливі пригоди, залишиться романтиком на все життя. І я разом із ним , бо дуже вже запала мені в душу ця повість. О.Бердник неодноразово повторює, що «лише серце, яке полюбить казку більше за своє життя, врятує Планету Квітів»,- це означає, що лише любов до прекрасного, відповідальність за прийняте рішення, вміння вчасно прийти на допомогу врятують не тільки фантастичну Планету Казки, а й нашу рідну Землю. Повість Олеся Бердника «Хто зважиться - вогняним наречеться» дуже цікава і водночас повчальна, я раджу своїм товаришам прочитати її. ДУБ’ЯГА КАТЕРИНА

ДМИТРО БІЛИЙ

“КОЗАЦЬКИЙ ОБЕРІГ”

Я люблю читати історико-пригодницьку літературу. Залюбки поринаю у складні, заплутані сюжети, разом із героями переживаю всі іспити, що випали на їх долю, із завмиранням серця спостерігаю кульмінаційні моменти і радію, коли улюблені герої з честю виходять переможцями. Водночас для мене є важливими і історичні події, які є невід’ємною частиною таких творів. Тому що я хочу знати історію моєї Батьківщини. Коли я прочитав книгу Дмитра Білого «Козацький Оберіг », моя душа відразу наповнилася почуттям гордості, адже в романі описано боротьбу українського народу із завойовниками. Дія твору відбувається в XVI столітті і поєднує як реальні історичні події із конкретними історичними діячами, так і елементи містики, переплетені з українськими легендами та міфами. Головний герой роману – хлопець Данило, якому доводиться пережити карколомні пригоди для того, щоб зібрати три частини талісману-оберегу, який призначений для того, щоб захищати українські землі та український народ . За допомогою своїх друзів-козаків у пошуках складових частин Оберегу він мандрує до Криму, Карпат та середньовічного Києва. А разом із Даньком в уяві мандрував і я, переживаючи небезпечні пригоди, рятуючи Оберіг. Я отримав чудову можливість познайомитись із маловідомою добою, коли в Україні почало набирати сили козацтво, дізнався про діяльність таких відомих козацьких ватажків, як Богдан Претвич, Дмитро Вишневецький. А також я побачив життя давнього Києва, поринув у світ чарівних українських легенд, відчув невмирущу енергетику українського степу, таємниць козацьких бойових мистецтв та українських кобзарів.

Книга наскільки захоплююча і цікава, що не дасть відірватися до останньої сторінки. Вона навчає любити, шанувати і вміти захищати Україну, вселяє впевненість у тому, що ми - нащадки славного народу, який ніколи не ганьбив себе перед ворогами, що нам є чим пишатися. І тепер я із високо піднятою головою, гордо і впевнено заявляю: “Я – українець ”. ВАСИЛЕНКО ОЛЕКСАНДР

НІНА БІЧУЯ

“ШПАГА

СЛАВКА

БЕРКУТИ”

. , Дочитуюостаннюсторінку твору Романцікавий тим щорозповідає про : , , , моїх ровесників ЮлькаВащука Лілі Теслюк СтефкаВуса СлавкаБеркуту

. та інших семикласників Авторка звертає увагу на тойперіод ужитті, , підлітків коли вженеможливо бути безтурботним як у ранньому

. . дитинстві Наших героїв бачимо у становленні їхніх характерів Взаємини з, , , , батьками однокласниками вчителями думки вчинки і слова яскраво й

.переконливо характеризують кожного підлітка , , , Лілі Теслюк приміром любитьпохвалитисяперед однолітками щовона– . , зірка театру і кіно Друзі можуть це зрозуміти але не пробачити її

. запізненняна урок англійської На дебюті у виставі «Лускунчик» -- Лілі , 7- . улюбленицяпубліки неюпишається весь Б Укінці роману дівчина

, .дорослішає захищає друга від підлої брехні та обмовинедоброзичливця . , Мене дуже вразила доляСтефкаВуса Рано втратившиматір і бабусю

, хлопець із сестричкоюопинився вміській квартирі батька який зовсім не . , дбав про дітей Тільки давній спогад про бабу про холоднийпотік і співучу . липужевріє і зігріває душупідлітка Він здатнийприхистити поранену

, , .ворону доглядати котаБурка подружитися зНадієюГригорівною . , Родина архітектораВащука пишається сином Юлько прекрасномалює

, . добре вчиться усе само йде в руки Батько показує йому архітектуру . , старогоЛьвова Здавалось би у сім’ . ї все гаразд Та чомув думках сина після

: публікації статті крутиться одне й тежпитання « , Навіщо тице зробив?тату » , , . Мабуть і синмав би змалку відчути щобез праці не буває успіху Це

, стало причиноюконфлікту з товаришем який серйозно займався.фехтуванням

, , - . СлавкоБеркута намій погляд найпривабливіший герой твору У . восьмирічному віці захворів на ревматизм суглобів Дякуючи , , наполегливості й тренуванням перемагаючинестерпний біль хлопець

. , вилікувався самотужки Славкомав багато захоплень але батькову: настанову « !Шукай своє » -- добре запам ’ . . ятав Своє знайтинелегко Як

? , , відчути його серед безлічі речей і справ Географія спелеологія …фехтування

, : Одного вечора після змаганьшпажистів відчув фехтування – , це те , , . без чого тепер не обійдеться розумів щомусить домогтися свого

, Досягнувшипомітних успіхів у заняттях Славко не помічає провокації . , . з бокуЮлька Нераз потім картав себе що став битися з беззбройним

, . Щобне вважатися боягузом намагаєтьсяпомиритися з товаришем , Останній неможеназиватися другом аджеце він уміліції прикрився

ім’ , .ямСлавкаБеркути підло обмовившиоднокласника , , Читаючикнигу я бачила себе і свій клас нашеповсякденне

, , шкільнежиття порівнювала міркувала і знаходила серед “ ”, “ ”, однокласників і лін і юльків і

“ ” , “ ”. , , славків і стефків Усвідомлювала щокожен із тих із кимя – , , спілкуюсящодня особистість зі своїм характером темпераментом

, . , звичками та вихованням прищепленимродиною І немає схожих усі. . , , різні Ранішеяпроце навіть не думала А зараз усвідомила що

, провчившись роками із людиноюв одному класі часто не вмієш розгледіти за культурноюзовнішністюпідлої душі або під

приношеним та прим’ - . ятим одягом великого іщирого серця Варто . бути уважнішими до своїх однокласників

. Утворі багато повчального Дорослість приходить із різними: , , випробуваннями наміцність дружби чесність стосунків на

. усвідомленнялюдського призначення Моюувагу привертає цікава, . - думка що улюдськомужитті немає дрібниць Будь який випадок

, передбачає присутність ефектуметелика щонеодмінно спричиняє . певні наслідки Інколи неуважність до дрібницьможекоштувати

. людиніжиття Авторка такожпорушує проблему відповідальності за, , вчинки максимальне навантаження яке вимірюється твердістюдуху і

.характеру , , Основна думка роману полягає в тому що всі випробування які

, , чекають людину в доросломужитті мають зробити нас сильнішими, ,кращими ніколи не змушуютьпереступати ні через себе ні через

.інших ПРОВОРАЮЛІЯ

МИХАЙЛО

СТЕЛЬМАХ

«ГУСИ-ЛЕБЕДІ

ЛЕТЯТЬ»

Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослою, обов’язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомою письменницею чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через двадцять, тридцять років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зніму фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво?

У повісті «Гуси-лебеді летять» М. Стельмах так захоплююче розповів про своє дитинство, що одразу розумієш: це була найщасливіша пора його життя. Оповідь у творі ведеться від імені головного героя – хлопчика Михайлика. Повість виросла на глибокій народній основі, її характер пов ’ язаний з рідною природою, з піснею і казкою. Михайлик дуже любив казки та легенди, які розповідали йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здавався хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Михайлик дивився на світ великими здивованими очима, відкриваючи для себе все нові і нові його секрети та закони. Завдяки юному герою я зуміла уявити і полюбити світ живої природи, яка не просто живе, а ще й сумує або радіє, переживає, оцінює, віщує…

З великою любов’ю та пошаною автор описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати , бабуся з дідусем, дядько Себастіян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше – великі душі й добрі серця. Я зрозуміла, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю. Нам, сучасним дітям, варто повчитися у Михайлика такого шанобливого ставлення до рідних і усвідомити, що наші батьки люблять нас і опікуються нами. Тому треба намагатися якомога менше засмучувати їх. Я думаю, коли Михайло Стельмах, уже дорослий,

писав у повісті про батьків, бабусю, дідуся, у його очах стояли сльози. Бо нікого і нічого не можна повернути. Повість починається присвятою : “ Моїм батькам – Ганні Іванівні й Панасу Дем’ яновичу з любов’ю і зажурою ”. Очевидно, що рідних автору людей уже не було серед живих. І я сама ледве не плакала, коли читала про те, як батько носив Михайлика до школи у киреї, як мама допомогла жінці з дитиною з голодного краю. Мені хотілося притулитися до своєї мами , пригорнутися до тата і подякувати їм за все-за все, і сказати, як сильно я їх люблю.

У повісті розповідається про нелегку хліборобську працю. Але як освячує , як підносить її автор! На жаль, сьогодні вирощувати хліб – не престижно, і професія ця не в пошані. Люди забули, що всі виросли із землі, із хліба, і жити без хліборобства не зможуть – ні мешканці сіл, ні селищ, ні міст, ні мегаполісів .

А з якою любов’ю і гордістю автор описує українські національні традиції, обряди, що завжди були частиною життя народу! У цих дійствах скільки добра, щирості, позитиву! Мені здається, якби люди частіше поверталися до них, більше спілкувалися, не ховаючись у домівках перед телевізорами та комп’ютерами, то, може б, менше було зла і ненависті у нашому житті.

Дитинство письменника припало на нелегкі 20 – ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Та як не важко жилося людям, вони ніколи не втрачали здатності радіти, любити. І якщо вже говорити про любов, то неодмінно слід підкреслити, що найбільшою любов’ю просякнутий увесь твір - синівською любов’ю до Батьківщини. Ось чого варто повчитися у малого Михайлика усім українцям – і дорослим, і малим.

Для Михайла Стельмаха символом його дитинства стали гуси-лебеді. Я ще не знаю, із чим асоціюватиму своє дитинство я, але наразі впевнено можу сказати, що прочитана мною повість наповнила моє життя енергією любові, щирості і добра.

БУКРЄЄВА АНАСТАСІЯ

АНАТОЛІЙ ДІМАРОВ “НА

КОНІ І ПІД КОНЕМ”

Деякі люди вважають, що писати для дітей — дуже легка справа. Але це не так. Писати для дітей — це особливо відповідальна і важка праця. Діти не будуть читати книжку, якщо вона нецікава. А. Дімаров - саме той письменник, який намагався писати свої твори для дітей цікаво і захоплююче. Його книга « На коні і під конем» заполонила мою душу. Я щиро полюбила її героїв: Толю, Ванька, Миколу та розбишакувату єдину їх подружку Соньку. Люблю їх не тому, що вони були здатні на різні витівки, а за те, що Анатолій Дімаров, який був у цій компанії завжди, розповів своїм читачам про щасливу пору дитинства. На цьому острівку побував кожен дорослий, а зараз знаходимось на ньому і ми: я, мої друзі та наші однолітки. Я щиро вдячна письменникові за таку чудову книгу. Мабуть, кожен, хто її прочитав, не лишився байдужим. У всіх оповіданнях відчувається простота і доступність розповіді. Письменник, це той самий Толя, не побоявся винести на суд читача своє дитинство, юність, адже ця книга – автобіографічна. Він з любов’ю розповідає про свою матір, молодшого брата Сергійка та друзів, з якими пройшли дитячі роки. Пригадує свій дім, кімнату з глиняною долівкою, де стояв старенький стіл, дерев’яне ліжко, де спали втрьох. Отакими були достатки. Найцікавішим місцем у кімнаті було малесеньке віконечко з чотирма шибками, через яке дивилися на світ допитливі очі малого хлопчини. Герої повісті не балувані життям. Нелегкими й непростими були їх дитинство і юність, обпалені пожежею початої Великої Вітчизняної війни. Так життя одразу ж примусило їх подорослішати. Незважаючи на все це Толя став великою людиною – письменником. Він дав можливість кожному читачеві зрозуміти, для чого потрібні справжня дружба, винахідливість, вміння виходити з різних ситуацій.

Повість читається з незгасаючою цікавістю, тому що в ній яскраво й виразно вималювані люди. Вони живі й справжні. Хіба не схвилюють читача бурхливі події у восьмому класі, хіба проблеми школярів тих далеких років не близькі учням сьогоднішньої школи? Питання честі, справедливості, безкорисливої дружби завжди актуальні. Книга Дімарова ніколи не постаріє, не зникне, не забудеться, тому що життя без дитинства не буває. ЧОПЕНКО МАРИНА

ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ

“ДЖУРИ”

Усі ми знаємо імена Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. А ким були найперші козаки? Звідкіля вони взялися? Як жили і боролися? На ці питання я знайшов відповідь у чудовій трилогії В.Рутківського “ Джури “ . Переді мною, як наяву, постали широкі степові простори, могутній Дніпро – чудовий край, багатий різноманітною звіриною і рибою, укритий буйною рослинністю. Як чудово було б там опинитися хоч на мить! Вдихнути чистого , свіжого степового повітря, яке знало тільки запах диму від козацьких багать та вогнищ кочівників… А потім – зустріти малого волхва Сашка і його друга Грицика, і юного богатиря Демка Дурну Силу, і невловимого козака Швайку з його вірним другом вовком Барвінком. До речі, для мене було дуже цікаво дізнатися, що легенди про вовкулак мають реальне пояснення: виявляється, козаки навчали вовків їм вірно служити, і в найнебезпечніші моменти, коли козак зникав у гущавині, звідти вискакував вовк і нищив ворога. Складалося враження, що козак перекинувся на вовка – це дуже лякало заброд. А насправді вовк до цього біг неподалік, залишаючись невидимим до того часу, доки не отримає команду від свого господаря. А ще я захоплено спостерігав, як герої з честю виходять із найскладніших ситуацій, які чигають їх на кожному кроці. Книга розповідає про ті часи, коли козаки вже були, а справжньої Січі ще не існувало. Йдеться про той період української історії, коли наші предки зрозуміли, що дати відсіч татарам вони зможуть тільки спільними зусиллями. Головні герої – хлопчики – раптом опинилися в центрі бурхливих подій. Яких же колоритних і грандіозних персонажів змальовує автор!

«Джури» - це чудові історико-пригодницькі романи для тих, кому цікаве козацтво. Тут є все: подорожі та чудернацькі пригоди, таємниці і бої з ворогами, справжні герої та зрадники. Важко навіть сказати ,чого бракує. Ось де слід шукати героїв, гідних наслідування! Я вважаю, книга справді варта того, щоб її прочитати. Автор виразно зміг відтворити життя простого люду в ті часи. І його прагнення жити вільно, в мирі і спокої не може залишити байдужим жодного читача. Окремо хочу подякувати автору за те, що справді в книзі чітко показано : далеко не всі українці були хороші. Це, на мою думку, важливо, тому що і сьогодні у нас свого зла занадто багато. Книга дуже динамічна, вона весь час тримає руку читача на пульсі подій і примушує настільки переживати перемоги, невдачі, небезпеки , хвилювання героїв, що в певні моменти мені здавалося, що то не Сашко поглядом приковує волю лютого татарина, а я пильно дивлюся у вічі ворогу, не Грицик спритно рубає чорних заброд, а я вміло орудую шаблею серед татарської навали. В. Рутківський – блискучий оповідач і чарівник слова. На кожній сторінці – неймовірні пригоди, шалені звитяги і нові відкриття. Такий простір для уяви розкривається, такий політ фантазії вирує! І я із хлопцями обороняю Київ, перепливаю неприступні дніпровські пороги, розвідую таємниці підземної Хортиці, штурмую Очаківську фортецю. Прочитавши трилогію, хочу продовження . Бо так шкода розлучатися із улюбленими героями! ВАСИЛЕНКО ОЛЕКСАНДР

Ви, такі всі різні і такі несхожі,Сходите незримо з книжних сторінок.У добра на чатах, в правди на сторожіСтоїте, подавши нам життя урок…

характеристика образів героїв літературних творів

КЛИМКОЩирий, добрий і мужній є Климко – головний герой однойменної повісті Г. Тютюнника. Доля приготувала для нього нелегкі випробування. Хлопчик залишився сам, одинокий, беззахисний серед воєнного лихоліття, утративши єдину рідну людину – дядька. А потім не стало і домівки. Але Климко, кмітливий і винахідливий, знаходить собі нове житло, у якому незабаром з’являється багато його друзів. Їм усім тепло і затишно біля щирого і товариського Климка. У маленькій сирітській душі хлопчик носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині – своїй учительці – не померти з голоду. Скільки натерпівся і намучився за двотижневу дорогу маленький лицар, скільки ризикував бути вбитим, замерзнути десь у полі під копицею – адже ішла війна і заходити в села було небезпечно Та Климко ішов : його вело дорогою поневірянь милосердя. І воно виявляється не тільки у ставленні до близьких, а і до зовсім чужих людей. Згадаймо, як на Донеччині Климко порятував від поліцаїв незнайому дівчину. Сильний волею, відповідальний, наш герой досяг своєї мети, та доля виявилася невблаганною : ворожа куля вразила Климка вже на підході до рідної станції, коли хлопчик, навіть не думаючи про смертельну небезпеку, вказує шлях до втечі радянському полоненому. Доля Климка – це історія цілого покоління, яке подорослішало, сприйнявши дитячим серцем трагедію воєнних років, підставивши свої слабкі плечі під непосильну ношу. Усе життя Климка – це подвиг, гідний наслідування. Але хлопчик про це не думав, бо кожен крок його по життю, включаючи й останній, - був простий і природний, як дихання.

ХРОНЯГоловний герой фантастичної повісті Галини Малик “ Злочинці з паралельного світу ” - хлопчик Хроня. Він жив у інтернаті, але йому там було дуже погано, тому Хроня втік звідти. Хлопчик був дуже самотній. Хто ж захоче дружити з безхатченком, у якого потерті штани, плащ, застебнутий на один ґудзик, погані, не по нозі чоботи, а волосся - давно не стрижене і скуйовджене. Хроня був дуже-дуже нещасний, але добрий. Несподівано для себе підліток знайшов друзів. Це були тварини, такі ж покинуті, самотні і нещасні, як і він. Завдяки Хроні, який навіть у скрутні моменти не здавався і шукав вихід, і пес Рекс, і собака Доллі, і папуга Феррі, і інші відчули людське тепло, ласку, пізнали ціну справжній дружбі. Хроня – звичайний хлопчик, та із незвичайною силою стає на захист знедолених, тих, кого суспільство незаслужено викинуло зі свого життя. Хлопчик мав заповітну мрію – знайти свою родину. У сумці він носив фотокартку, на якій був його тато. Він наполегливий, сміливий, тому упевнено вирушає в Зону, де колись сталася страшна аварія на Чорнобильській атомній станції, тому що дізнався, що він там колись жив із батьками. Зона сповнена небезпек, але Хроня долає їх. Хлопчик бажає знати своє коріння, хто він, якого роду. Його мучить невідомість, а коли завдяки дідусям-чарівникам Цуру і Пеку підліток усвідомлює свої родові зв’ язки, його серце переповнює гордість за те, що він – син свого народу. Оцього нам варто повчитися у хлопчика – безхатченка: любити свій народ, якою б примхливою і немилосердною не була б доля. На жаль, Хроня не знайшов свою родину. Але він має таку міцну волю, характер, наполегливість, він такий сміливий і благородний, що колись неодмінно зустрінеться з нею.

ПЛАНЕТНИК

« Людина створена з добра і зла, тому вона і добра, і зла, все залежить від її вибору ,» - так стверджував Борис Харчук у повісті «Планетник». Дійсно, « крилатість» доступна не всім людям. І не завжди такі люди знаходять розуміння серед собі подібних. Але саме завдяки їх мужності, розуму, бажанню пізнати світ, підкорити небо, стихії і відбувається прогрес людства. Таким був герой повісті. Планетник, каже автор, був маленьким хлопчиком, який прилетів із вирію казки, як усі ми. Серед сільських дітей він виявлявся найвправнішим, тому заздрісники одного разу відібрали у нього м'ячик, а його прогнали. Дивний із нього був пастух - не кричить, не квапиться, а худоба у нього ціла. Плекав свою квітку - нарцис і носив у серці мрію – підкорити стихію. Але жодної злої думки не було у нього в голові. Ставши дорослим, Планетник допомагає матері по господарству, випасає селянам худобу. Він обдарований, працьовитий, дуже допитливий. Тому так жадібно вбирав у себе науку діда Капуша про навколишній світ. Ці знання полегшують життя людей, допомагають нам жити в гармонії з природою. Тому що природа – велика і мудра сила, у природі все гармонійно збалансовано, треба тільки розуміти її, любити і не нехтувати її законами. Та одного року сталося те, чому не міг зарадити навіть Планетник: тяжка засуха, а потім страшна злива знищили урожай. І люди звинуватили в усьому Планетника, хоч він зовсім не був причетний до цього лиха. Засудивши юнака до страти, люди втратили його. Квітучий нарцис, принесений мамою, відчинив темницю, і хлопець, перетворившись на вогняну кулю, піднявся у небо. 

Повість досить сумна, бо в ній ідеться про людину, яку не змогли зрозуміти сучасники, людину, яка була незвичайною для інших, людину, яка по-іншому ставилася до навколишнього світу. І лише через те, що Планетник був не такий, як усі, він не знайшов розуміння у суспільстві. Це старовинна притча часів кріпацтва, але, якщо є бажання, можна знайти багато прикладів, коли надзвичайно обдаровані люди визнавалися шахраями або душевно хворими лише за те, що відстоювали власне бачення світу і твердо йшли до здійснення своїх мрій. А найдивніше – це те, що майже завжди такі люди врешті-решт опинялися правими у своїх твердженнях та досягали неабияких висот у своїй справі. Планетник навчає нас щиро любити природу, людей, прагнути пізнання, наполегливо іти до мрії, не носити в серці зла і пам’ ятати, що у світі повинні панувати добро і справедливість.  

СОФІЙКА

Софійка – головна героїня книги М.Павленко «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських». Вона звичайна дівчинка-підліток, має дванадцять років і ходить у 7 клас. ЇЇ сім’я - це мама, тато та маленький братик Ростик. Також у Софійки є тітонька, дідусь та бабуся, які її дуже люблять. Дівчинка закохана у свого однокласника Вадима Кулаківського. Маючи добре і відкрите серце, Софійка завжди прагне допомогти тим, хто цього потребує. Софійка дуже справедлива. Тому рятує свою тітоньку від шлюбу, який може їй розбити серце. Дізнавшись про родове прокляття Кулаківських, вона не залишається байдужою і вирушає в минуле, переборюючи страх. Софійка надзвичайно смілива. Чи кожен зміг би зайти в квартиру, де живуть привиди? Або подорожувати в минулому, ризикуючи ніколи не повернутися додому? А ще дівчинка дуже наполеглива і завжди прагне довести справу до кінця, встановити істину. Тому крок за кроком вона відновлює історію роду Кулаківських, знаходить причини і наслідки діянь його представників, одночасно розкриває таємницю сусідньої квартири і допомагає заспокоїтися душам давно померлих людей . Така допитливість , сила волі, мужність, доброта достойні нагороди. Софійка пізнає ціну справжній дружбі, переглядає своє ставлення до Вадима і усвідомлює цінність родини.

СЛАВКО

У фантастичній повісті О.Бердника «Хто зважиться- вогняним наречеться» головним героєм є шестикласник Славко, який дуже любив астрономію і страшенно мріяв побачити комету: «Мені так хочеться швидше побачити комету! От здорово!» Славко був сміливим, чесним, наполегливим, допитливим хлопцем. Як усі діти, він любив казки. «Мені баба Оришка завжди казки оповідає. А ще вона каже, що мене хлібом не корми, а дай казку послухати», - зізнавався Славко. І завдяки цій любові, щирому та чуйному серцю він потрапляє в Край Казки. «Нема більшої сили, ніж вогняне, любляче серце та ще й таке, яке кохається в казці. Чудо-цвіт бачить той, у кого серце ясне та вірне,- тому й откривається»,- зазначає автор. Славко відповідальний, вміє зберігати таємниці та вчасно прийти на допомогу: «Десь в глибині душі бринить голос сумління, докоряє, а інший голос заспокоює, стверджує єдине рішення: йти до кінця! Інакше ти зневажатимеш себе, ніколи не простиш .” Маючи такі переконання, Славко був вірним товаришем і справжнім другом. Чимало труднощів, перешкод траплялось на його шляху, але хлопець не зупинився, не повернув назад, а сміливо йшов уперед, долав Сонячну Браму і досяг своєї мети: визволив казкову знайому Нанті і її планету. Нанті назвала Славка «сином казкового народу», бо його любов перемогла смерть: « Сонячний Шлях подолано! Радійте, друзі - квіти і люди! Прокладено Райдужний Міст. Не дайте його знову зруйнувати!» Цими словами автор наголошує,що відважність, рішучість,здатність переборювати труднощі в досягненні мети врятують не лише фантастичну Планету Казки, а й нашу рідну Землю, її казкову природу. Та як би далеко від рідної планети не був, як би не захоплювався дивами інших цивілізацій,Славко любить Землю над усе. Його серце співає і радіє, коли він повертається додому після усіх пригод. «Хочеш, Земле, стати планетою збратаних людей і квітів? Хочеш?»,- подумки питає хлопчик. Якщо майбутнє нашої планети у руках таких людей, як Славко, то вона просто приречена буяти, процвітати, стати планетою Казки.

ДАНЬКОДанько – головний герой повісті Д.Білого « Козацький Оберіг», який живе у прикордонній фортеці у степах Дикого Поля. Йому виповнилося 12 років. Але Данько уже вправний воїн, який досконало володіє зброєю, багато знає про минуле і сучасне України. Виховувався хлопчик отцем Григорієм – священиком Готського замку, який хотів, щоб Данько вивчився та став послом або дипломатом, та хлопця тягнуло в степ… Кмітливого і сміливого підлітка полюбили козаки . Він став рівним серед рівних для них. За іронією долі Данькові довелося фактично врятувати Україну від постійних та багаточисленних загарбників. За свій короткий вік він багато чого пережив. Якось Данько дізнався про таємницю Оберега, який з прадавніх часів охороняє Україну. Саме йому необхідно було негайно зібрати всі його частини, щоб відновити магічну силу Оберега. Хлопцю довелося здійснити небезпечну подорож до Криму та Карпат, подолати дніпровські пороги, зіткнутися зі зловісними ворогами, які теж полювали за Оберегом, знайти друзів – козака Мамая, княгиню Ярину, бандуриста Будника та алхіміка Зенона, побувати у середньовічному Києві та Львові, відвідати Запорізьку Січ та стати свідком історичних подій ХVІ сторіччя. На шляху до мети Данько бореться з татарами, літає на грифоні, йде поводирем у кобзаря, зустрічає давно загубленого батька… Всі ці випробування дають хлопцю неоціненний життєвий досвід. Як сказано в кінці твору: «З літа, Данько став більш мовчазним. Йому було про що думати. І цих думок йому вистачить на все його життя». І багато – багато чого побачити. Але він виконав своє завдання – з`єднав усі частини Оберега і «встановив» щит на нашу Батьківщину. Багато хто намагався завадити йому, але він не здався і подолав усі труднощі. Напевно, коли він виросте, не матиме собі рівних , стане славетним козаком, а поки ми можемо тільки гадати…

СЛАВКО БЕРКУТАОдним із найцікавіших героїв шкільного роману Ніни Бічуї “ Шпага Славка Беркути ” є учень Львівської школи семикласник Славко Беркута. Він щасливий у своїй родині, бо має мудрих і розуміючих батьків. Мама працює в друкарні, а тато – льотчик. Виховання справжнього, твердого характеру починається змалку. Саме наполегливим і цілеспрямованим бачимо Славка на початку твору. У восьмирічному віці його мучила хвороба суглобів. «Ноги підгиналися, не слухались, кривуляли. Прикушував губу, стояв якусь мить зажмурки з болю, а тоді таки йшов.» Хлопчик подолав хворобу, і це була його перша, дуже важлива перемога над собою. У підлітковому віці діти намагаються знайти улюблене заняття. Не є винятком і Славко. Спочатку географія, потім спелеологія і, нарешті, знайшов своє. «Знав з першого ж вечора: фехтування – це те, без чого тепер не обійдеться». Він розумів, що мусить домогтися свого. Тренувався з усією наполегливістю, максимальною віддачею і став одним із кращих шпажистів. То не біда, що юний спортсмен зайняв лише четверте місце на змаганнях і не привіз кубка із Кракова. Попереду ще будуть важливі перемоги. Гірше було те, що завинив перед тренером Андрієм Степановичем, поранивши товариша шпагою. Славко ненавмисне це зробив, але в глибині душі зізнається собі, що «…таки хотів щоб він (Юлько) відчув, зрозумів, побачив – не все йде в руки, що тільки хочеш, не все так легко й просто». Відправна точка «розбудови» характеру Славка Беркути та його конфлікту з Юльком Ващуком прихована у фразі: «Добре високим і сильним — їх не штовхають навіть у тих випадках, коли вони надумають ходити серединою тротуару». Власне, весь подальший шлях хлопця — намагання «пройти серединою тротуару» чи хоча б примусити інших цього не робити. Хлопець повсякчас «мусить домагатися свого» — тренуваннями, напруженням волі, рішенням тощо. Відтак, його дратує «неприродна» самовпевненість Юлька, котрий ніколи не намагається чогось досягти чи домогтися, але повсякчас опиняється «на середині тротуару».

Так само Славко ставиться й до інших, хто вирізняється із загалу. Навіть глибоко симпатичну йому Лілі відразу ставить у загальний ряд: «Кінчай хвалитись! От я умію на руках ходити!... а ти вмієш?!». Але у Славка немає інших талантів, окрім одного, — бути «справжнім бійцем». Та як з’ясувати, настільки ти «справжній»?! Істина постає у порівнянні. Відтак, герой повсякчас приміряється до своєї протилежності — Юлька Ващука. Навіть подумки хлопець перебуває у постійному «протистоянні» з опонентом: «…я не чіпляюсь, я сам не знаю, в чому справа. Коли він на мене часом поглядає, ніби запитує: «Ну що ти вмієш?» — то я аж починаю знічуватися або ж сперечатися, хоч би й потреби не було». Водночас, він спокійно сприймає те, що «не завжди буваєш переможцем», бо має перед собою приклад батька, який ризикуючи життям випробовує літаки і чиї слова ніколи не розходяться з ділом, а довіра до сина та любов — живе почуття, а не наслідок доброго виховання. Одним із випробувань максимального навантаження та відповідальності за скоєне було відвідування товариша вдома. Славко намагається розібратися в собі і зрозуміти однокласника. Низка неприємностей тільки гартує характер героя. Він не виправдовується, коли його звинуватили, що він водиться з поганою компанією. Відчуває себе самотнім, бо клас не підтримує, не захищає, а вимагає пояснення. Тільки дякуючи розумінню батьків і захисту Лілі, хлопець знаходить внутрішню рівновагу і точку опори, відновлює заняття спортом.

МИХАЙЛИК ( М.Стельмах. « Гуси - лебеді летять » ) Михайлик - це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура. А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. За наказом батька везе мішок гречки до млина. А як хотілося Михайликові стати справжнім женцем! Він чекає цієї урочистої хвилини з нетерпінням. Ось мати дозволила Михайлику взяти серп і починати жати. Батьки, за народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на щастя". Михайлик хвилюється, його аж у жар кидає. Але похвала батьків підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. Хлопчик працює старанно, напружено, але втоми не відчуває! А коли тато вправно зв'язав сніп, нажатий Михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це була найурочистіша хвилина в житті хлопчика.

Михайлик був гордий із того, що він уливається в лави дорослих трударів: "І славно-славно йти мені між житами до жита. Що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш женцем!" От де по-справжньому відчувається повага до хліборобської праці, до народних звичаїв! У Михайлика добре та відкрите серце. Він любить і криву качку з перебитим крилом, і собаку Рябка, і стару коняку Обмінну. Всіх він вважає за своїх друзів. А коли дізнається, що тато хоче продати Обмінну, то йому на душі стає так важко! Михайликові шкода розлучатися з конякою. Він звик до неї, полюбив, тому й не спав цілу ніч. А вранці підхопився, щоб востаннє напоїти її. Михайлик тягнеться до книжки. Він перечитав усі книжки, які були в хаті-читальні. А коли дядько Себастіян записав його до найбільшої бібліотеки в Майдані-Трептівському, то Михайлик аж засяяв з радощів. Це було найщасливішою подією в його житті. Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати. Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між Любою та Михайликом світлі, чисті дитячі стосунки, їхня дружба щира. Хлопчик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника. Від батьків успадкував Михайлик щиру доброту та милосердя. Зустрівши на сільській вулиці людей із голодного краю, він віддає їм дорогоцінне гарбузове насіння, яке хотів обміняти на можливість прочитати книгу про Тома Сойєра. Мама не лаяла його за це, а сам хлопчик не дуже жалкував про втрачену можливість, бо нещасних людей йому було невимовно жаль. Ось так, проходячи нехитрі життєві університети, зростав майбутній письменник, який потім своїми творами прищеплюватиме нам любов до нев'янучої краси чародійного слова, любов до людини-трудівника, до людини-творця.

ТОЛЯ Час, зображений у трилогії “ На коні і під конем», охоплює дуже складний період нашої історії від кінця 20-х років до 1941року. А. Дімаров, зображуючи світ очима Толика, через художні деталі висвітлює ту тяжку епоху.Спогади подаються через призму дитячого сприйняття. Тому для Толі їхня убога хата (читаємо про інтер'єр домівки вже на перших сторінках), напівголодне існування (сусіди держали корів, свиней, а в їхній сім'ї був тільки невеличкий город), тяжка праця матері — все це не здавалося малюкові чимось неприродним. Трагізм епохи розуміємо ми, читачі. З інтер'єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів. Але, як ми бачимо, не лише горе, але й дитячі радощі зображені у творі. Головний герой із когорти таких шибеників, як Федько В.Винниченка, Том Сойєр Марка Твена чи Нестайкові тореадори. Він пустун і вигадник: то залізе у чужий сад, то набере до рота жабенят. Не всі його витівки такі безневинні: дядько Матвій ледве не переламав собі ребра, потрапивши у яму, викопану Толею, тай стрілянину у брата з рогатки не назвеш хорошим учинком. Таких пригод із головним героєм трапляється безліч. Про це з іронією пише автор: «... і нечиста сила їх не бере, і Божа сила не б’є, набридли вони, мабуть, і Богу, і чорту гірше, ніж своїм батькам».

Описуючи пригоди Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур'ян на городі. Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. Щоправда, рубаючи підряд і бур'ян, і помідори. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж допоможе матері, як не він. Водночас у Толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний, розбишакуватий. Він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без того бідній матері, наприклад, зрізавши ґудзики з її єдиного святкового плаття і програвши їх, чи розваливши комин, б’ючись із братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року. Якби не любов до книжки, яка заполонила все єство Толі, скерувала його бурхливу уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього. Книжка приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. З допомогою фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро і перемагає зло. Важливі морально-етичні принципи і закони формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. Вона стане незамінним товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому дорослому житті. Великий вплив на Толю має і мати, яка прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. Власним прикладом чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне - залишатися людиною. Основи сімейного виховання базувалися в сім’ї Толі на повазі до праці, до старших, на совісті. Отже, Толя робить чимало помилок, поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління, він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає прикрощів іншим.

ОЛЯІз чарівною, милою і щирою дівчинкою Олею ми зустрілися на сторінках повісті Лесі Вороніної «Таємниця пурпурової планети». Оля дуже допитлива , смілива і завжди мріяла побувати у незвіданих світах. І коли така можливість трапилася, дівчинка не довго думала. Надто через те, що її допомоги потребували жителі неземних цивілізацій. Не випадково ж хлопчик Люм обрав саме її. Бо Оля дуже чутлива до чужого горя і готова прийти на допомогу. Разом із улюбленим котиком Гарбузиком, який побіг слідом за Олею, та Люмом кмітлива дівчинка здійснює багато добрих справ: викриває Краша із планети Морок і відправляє злого професора та його військо на перевиховання до пухнастої Кицунії, звільняючи жителів Пурпурової планети; випускає на волю тисячі золотих метеликів; рятує летючих жабок від подвійних барабульок… Із задоволенням Оля стає учасницею Міжгалактичного фестивалю смугастих равликів.

Подорожуючи загадковими планетами та островами, дівчинка ніколи не втрачала відваги, сили волі, а головне – доброти і милосердя. У її маленькому серці живе велика любов до живого світу – і земного, звичного та рідного, і далекого, космічного , незвіданого. Вона, можливо, ще й не свідомо, але тонко відчуває межу між добром та злом і упевнена, що зло має бути покаране. Жителі далеких планет бачать в Олі вірну і надійну подругу, а вона із честю виправдовує їх сподівання. Завдяки доброму і щирому серцю, безкорисливому прагненню допомогти, кмітливості та відвазі Оля знайшла багато нових друзів та здобула прихильність читачів.

САШКО І ГРИЦИК Захоплююча історична трилогія В.Рутківського “ Джури ” переносить нас у далеке п’ ятнадцяте століття і робить свідками подій, про які сьогодні мало що відомо. Українські безмежні дикі степи… Степові села, не раз розорені кочівниками… Могутній Дніпро, який ховав у своїх плавнях тих, хто прагнув самостійно займатися промислами, а не працювати на пана. Тут вони ловили рибу, полювали на усякого звіра, птаха, якого у ті часи було не злічити. В одному із таких степових сіл зростали два хлопці-однолітки – Сашко і Грицик. Грицик був сиротою (його батьки загинули під час одного з татарських набігів) і пас громадську худобу. А Сашко жив із мамою. Було їм по дванадцять літ, і марили хлопці козакуванням, особливо коли чули про славнозвісного козацького вивідника Швайку. Якось, рятуючи село від грабіжників пана Кобильського, які спустошували людські комори не гірше від татар, хлопці опинилися в смертельній небезпеці. Пан не міг пробачити злого жарту. Тому Сашко і Грицик спочатку змушені були переховуватися, а потім, на їхню радість, стали джурами у козака Швайки . Хлопці були дуже кмітливі та відчайдушні. А також – наполегливі і вперті у досягненні своєї мети. Бо стали козаками, попри всі заборони дорослих. Роками малі , але вміли долати у собі страх. Дуже швидко оволоділи бойовим мистецтвом і стали найпершими помічниками дорослих козаків. А Сашко, окрім усього, від природи був наділений надвичайними характерницькими здібностями і не раз користувався ними, рятуючи себе і товаришів. А потім талановитий хлопець став найкращим учнем старого і мудрого волхва Кудьми і перейняв його досвід. З роками хлопці підростали, росла і їх козацька звитяга, зміцнювалося тіло і все твердішими ставали руки, які так майстерно володіли бойовим мистецтвом, що рівних Сашкові і Грицику уже не було.

Хлопці долали Дніпрові пороги, штурмували Очаківську фортецю, розвідували таємниці підземної Хортиці, обороняли Київ… Багато пригод зазнали вірні друзі, безліч небезпек пережили, сотні разів ходили на вістрі ножа, балансуючи між життям та смертю. Але жодного разу не зрадили ні один одного, ні інших своїх друзів, ніколи не забували про Україну та її лихо – панське і татарське засилля. Любили рідне село і , коли була можливість , радіючи серцем, приїздили на рідні стежки. Сашкові та Грицику довелося жити у суворі часи, коли саме життя примушувало дітей швидко дорослішати. Тому воно так рано навчило хлопців розбиратися в людях, бути пильними і уважними, щоб відрізнити хитрого від щирого, боягуза від сміливого, лицеміра від патріота, ворога від друга. Простежуючи долі Сашка і Грицика, ми бачимо, як формувалася нова велика сила України – козацтво, які люди стали на захист Батьківщини, розореної, знищеної. Як вони любили рідний край! Як не шкодували задля нього нічого, навіть життя! Юні герої трилогії є гідним прикладом для наслідування сучасній молоді. Взірцем наполегливості, сили волі, вірності, мужності, відчайдушності та патріотизму.

ПОШУКОВО - КРЕАТИВНИЙ

ЕТАП 4

КАРТИННА ГАЛЕРЕЯ

1303

НА КРИЛАХ ТВОРЧОСТІ ФАНФІКИ

Я ХОЧУ, ЩОБ ВІН ЖИВ!.. СИКВЕЛ (за повістю Г. Тютюнника “ Климко ”) Розмазуючи по обличчю сльози, Зульфат опустився на траву біля Климка. Він так його чекав! Усі чекали! І дідусь, і Наталія Миколаївна, і навіть маленька Оля, як здавалося Зульфатові, все поглядала у бік дверей вагової. Хлопці прибігали, питалися… А він сам щодня бігав на околицю та все вдивлявся у далеких перехожих. І от!.. Зульфат уже не помічав, що ридає на весь голос, він тільки бачив велику криваву пляму, що розпливлася на Климкових грудях. Хлопець був у страшному розпачі: як вони будуть без Климка?! - Що, вбили друга? – почув раптом біля себе голос. Зульфат від несподіванки замовк і підвів голову. Біля нього стояв чоловік, одягнений по-селянськи у великого кожуха і шапку-вушанку. Зульфат знову тихо заплакав.- Слухай, хлопче, а може, він ще живий?Зульфат знову замовк : як він про це одразу не подумав? Подивився на Климка і взяв його за руку. Раптом він відчув ледве-ледве уловимі удари пульсу!- Сту… стукає! – прошепотів хлопець.- Ось що, - сказав дядько, знімаючи кожуха, - зараз понесемо його до одного лікаря, тут, недалечко живе. Тільки треба йти якомога обережніше, щоб якнайменше турбувати пораненого. Зульфат разом із незнайомцем обережно поклали Климка на кожуха і понесли. Зульфат сопів від натуги і відчайдушно тамував у собі почуття великого горя і великої надії.

Раптом ззаду почулося голосне тупотіння. Зульфат оглянувся і похолов: до них наближалися ті самі поліцаї, що підстрелили Климка. Зульфат став голосно плакати. Він плакав не від страху, а тому, що ниточка Климкового життя, яке ледь жевріло, могла нагло і назавжди увірватися… Поліцаї сприйняли це по-своєму. - Чого ревеш? Боїшся? Зульфат заголосив іще гучніше.- Оце те щеня, що ми підстрелили? – поліцай хотів копнути Климка ногою, але дядько вчасно зупинив його окликом:- Стій ! Стій, хлопче! Він же мертвий, не бери ще й цього гріха на душу . - Через нього ми не виконали наказ коменданта, не розстріляли партизана, бо цей показав, куди тікати, і той утік.- Ну то й що? – засміявся дядько . – Скажіть, що розстріляли, а що втік – не признавайтесь. Звідки комендант знатиме?Другий зраділо усміхнувся, вишкіривши конячі зуби:- Точно. А ви – ні пари з уст, а то постріляємо.Дядько і Зульфат закивали головами. Поліцаї пішли собі далі. Лікар, літній чоловік у пенсне, наказав усім вийти з кімнати і довго “ чаклував ” над Климком, йому допомагала дружина – маленька сива жінка із добрими очима. Зульфат терпляче чекав, переминаючись із ноги на ногу і картаючи себе за те, що не встиг подякувати дядькові. Поки Зульфат, плачучи, повторював лікарю і його дружині одне і те ж : “ Я хочу, щоб він жив!..Я хочу, щоб він жив!...” , поки добра жінка поїла його водою, заспокоюючи , чоловік пішов.

Нарешті лікар покликав Зульфата. Хлопчик зайшов до кімнати. На кушетці нерухомо лежав Климко. У Зульфата від жаху розширились очі. Лікар уловив його думку:- Та живий, живий . Кулі не зачепили серце, пройшли крізь легені і плечі. Але втратив багато крові. Хай побуде у нас пару днів, а потім заберете. У нього є родина? Зульфат від щастя не міг вимовити й слова. Скільки протилежних почуттів довелося пережити хлопцю за останні кілька годин, що він вже не міг опанувати свої емоції.- Родина? – перепитав.- Є у нього родина? – повторив лікар.- Аякже! Є! Я є! Наталія Миколаївна є! Оля є! І мій дідусь є! Ми – є! Через три дні Климка, все ще непритомного, забрали “ додому ”, у вагову. У той день , коли Климко “ переїхав “ від лікаря, у вагову прийшов дядько, що допоміг донести пораненого хлопчика. Він приніс лантух картоплі та мішечок борошна. - Ось, приніс вашому герою, люди передали, хорошого чоловіка урятував ваш Климко.- А як ви взнали, де ми живемо? - спитав Зульфат. Дядько тільки загадково усміхнувся і попросив води. Поки хлопчик повернувся до відра, щоб набрати води, дядько зник, наче й не було. Зульфат розгублено сів на лаву, перевів погляд на ліжко і зустрівся із усміхненими Климковими очима. БОНДАРЕНКО ВЛАДИСЛАВ

ПІСЕНЬКА ПРО ВЕЛИКЕ СЕРЦЕ МАЛЕНЬКОЇ ДІВЧИНКИ фік-пісня (за повістю Лесі Ворониної “ Таємниця Пурпурової планети ”)

Далекими світами мандрує так сміливоРуде дівча, що серцем розтопить злоби сніг.І сонечко сміється і світить їй грайливо,І кіт рудий муркоче і тулиться до ніг. Широкими очима дитина світ вбирає. Радіє новим друзям і відкриттям новим. За всіх уболіває, усім допомагає. І нерозлучна завжди із котиком рудим.На равликах ганяла, а Краша покарала.І жабок врятувала від барабульок злих.Метеликів звільняла – й планета засіялаВід мерехтіння крилець мільйонів золотих. Кокос утратив силу, втекли і барабульки, І Крашеві лихому немає вороття! То Оля і Гарбузик несуть вогняну кульку, А з ними в Космос лине любов, добро, життя!Розкаже вам чудова планета Пурпурова.Як дівчинка маленька вам щирий шле привіт.І для добра готова вона все знову й зновуСміливо вирушати, щоб рятувати світ! КРАЛЬКО ЯРОСЛАВА

Родина для Хроні сиквел ( за повістю Г. Малик “ Злочинці з паралельного світу ”) Хроня сидів на березі моря і кидав один за одним камінці на гладеньку поверхню води. Вони плюскались і тонули, а Хроня чомусь думав, що отак потонула і його мрія. У покинутому будинку на вулиці Набережній у Бердянську його ніхто не чекав. Хроня подивився на глиняну Пра. Фігурка теж дивилася на море і, здавалося, думала те ж саме, що і Хроня. Рекс прибіг і спитав, де вони будуть ночувати, і хлопчик відповів, що йому не хочеться нікуди йти . Тоді пес сказав, що можна заночувати і у човні, тут же, на морському березі. Хроня дістав із сумки харчі. Рекс уплітав із задоволенням і хліб, і пиріжки, і ковбасу. А у хлопчика не було апетиту. Небо вкрилося рясно зорями. Вони висіли так низько, що, здавалося, їх можна просто взяти руками. Хроня навіть простягнув руку і засміявся зі своєї витівки. Хлопчик довго дивився на зорі і слухав тихий шум моря. Раптом його хтось торкнув за руку. Хроня від несподіванки здригнувся. Повернув голову. На нього дивилася Пра . Глиняна фігурка здавалася живою. Очі хранительки його роду горіли ясним вогнем. Цей вогонь своїм теплом торкнув Хронину руку і примусив повернутися. “ Шукай старого Івана - морячка “, - сказала Пра. Сказала без голосу, подумки. Але слова її міцно вкарбувалися у свідомості Хроні. Він так же беззвучно спитав: “ Де? “ Але Пра вже мовчала, і очі її вже були звичайними очима глиняної ляльки. Біля хлопчикових ніг солодко сопів Рекс.

Вранці Хроня, прокинувшись, не міг зрозуміти: що за сон йому приснився вночі? Порадився із Рексом. І друзі вирішили, що варто спробувати розпитати про старого Івана-морячка. Вони повернулися на Набережну і постукали у зелені залізні ворота. Вийшов той же чоловік у окулярах. Він розсміявся, коли почув, кого шукали хлопці. Виявилося, що Іван-морячок – це божевільний безхатченко, який просить милостиню у порту. Там же десь і живе. Так, колись він жив на цій вулиці, он у тому будинку навпроти, був моряком, а тоді посварився із сином і пішов із дому. Скільки не просили родичі його повернутися, та він не хотів. От і вирішили, що Іван утратив розум, адже тільки божевільний може кинути власне житло, зручності і піти жити у порт. “ Що він може знати?” – дивувався чоловік у окулярах. Івана-морячка у порту знайшли легко. “ Твоє обличчя мені знайоме “,- сказав Іван Хроні. “ Не може бути такого, я вперше у Бердянську ”, - зауважив Хроня. “ То що тобі треба?” – спитав Іван. І хлопчик розповів старому морякові про усі свої поневіряння і мету, з якою приїхав у Бердянськ. “ Ось чому мені твоє обличчя здалося знайомим ,- зітхнув Іван. – Ти як дві краплі води схожий на свого батька .” Іван-морячок зовсім не був божевільним , він розповів про те, що син насправді вирядив його до будинку пристарілих, коли Іван переписав на нього будинок. І ніхто його не просив повернутися додому, а умовляли йти до старинця. А що там говорять сусіди, Іванові байдуже. У Хроні стислося серце. Він бачив перед собою іще одну людину, безжалісно викинуту на смітник життя. Іван довго щось шукав у старому потертому портфелі і врешті витяг пошарпаного, затертого листа. “ Це лист від твоєї бабусі, колись сусідами були ”,- сказав Іван. На конверті була зворотна адреса. Місто Приморськ!

Ввечері того ж дня Хроня стояв перед дверима квартири у Приморську. Відчинила ще молода жінка. Це була та, хто приходила до нього у сни, гладила по голівці, ніжно цілувала. Хроня одразу її упізнав. Він мовчки дивився. Жінка теж розгублено дивилася на хлопця, нічого не казала, очі її наповнювалися слізьми. Потім вона почала безсило осідати на підлогу. “ Мамо!”- тільки й промовила жінка. Хроня підхопив її, щоб не впала. З кімнати вийшла бабуся: “ Хто там, Ксеню? Хто це?” “ Хіба ти не бачиш , мамо, це мій син…” Рекс лежав на килимку в коридорі і слухав, як із вітальні долинала схвильована розповідь про пошуки сина, якого вивезли із Зони невідомо в який дитячий будинок, про марні оббивання порогів різних інстанцій, які повідомляли про усиновлення і навіть смерть дитини тощо. Потім чув голос Хроні, який розповідав про своє життя. І все це переривалося щасливими схлипуваннями. А з шафи , що стояла навпроти дверей, спокійно і мудро дивилася глиняна Пра. КИЯШКО СОФІЯ

Життєвий урок віньєтка (за повістю Н. Бічуї « Шпага Славка Беркути») У спортивному залі було людно. Хлопці, об’ єднавшись у пари, фехтували на доріжках. Я закінчив поєдинок, скинув зі спітнілого обличчя маску і перевів подих. Несподівано на порозі залу з’явилися Лілі та Юлько. Мене охопило внутрішнє хвилювання, і якесь дивне відчуття тягарем лягло у душу. Я підійшов до них. Юлько іронічно зауважив:- Хочемо подивитися, як тренуються майбутні чемпіони. Слова застрягли в горлі, довелося проковтнути «гірку пілюлю». Але ж, це чистісінька правда, кубка із змагань я таки не привіз. На поміч прийшла Лілі:- Годі тобі, Юльку, ми ж подивитися прийшли. Сідай, ось місце. Я знову повернувся на доріжку. Мене непокоїла думка, як я виглядаю, чи не здаюсь Лілі безглуздим у незвичному одязі фехтувальника. Добре, що не бачить мого спітнілого обличчя. Після поєдинку не скинув і маски, щоб не видати втоми. Під час короткого перепочинку Юлько перший зачепив мене:- І це ти називаєш тренуванням?! Не вдавай із себе чемпіона! Набагато легше розмахувати шпичкою, ніж працювати головою. - Годі тобі, Юльку! Який тебе ґедзь сьогодні вкусив? Чого ти весь час чіпляєшся до Славка? – відчайдушно захищала мене Лілі. «Ну вже ні! Такого відвертого глузування я не стерплю! Я покладу цьому край! Не вистачало, щоб мене дівчина захищала! Та я кого хочеш покладу на лопатки !»- скипів я подумки.

- Ану тримай!- кинув Юлькові шпагу. – Чи ти такий же вправний, як і твій язик?! Будь-що я хотів довести свою правоту не на словах, а на ділі: кожна справа вимагає великої праці і самовіддачі. Та, захопившись цією істиною, забув головне : Юлько жодного разу не тримав шпаги . Виходить, що викликав на поєдинок беззбройного товариша. Я просто горів бажанням довести, що я не нікчема, аж занадто хизуючись своїм умінням перед Лілі. І ненароком поранив товариша… Все сталося швидко і несподівано. Коли отямився, уже було пізно. Я докоряв собі за те, що піддався емоціям. І вкотре мучив себе думками, прагнучи розібратися, чому так сталося. Виявилося, що Юлько знову правий. Адже працювати головою – це вміння передбачати подібні наслідки, прораховувати на два ходи вперед, як у шахах. А головне – уникати складних ситуацій. Це буде для мене урок на все життя. ПРОВОРА ЮЛІЯ

Прогулянка по Райдужному Мосту віньєтка ( за повістю О. Бердника “ Хто зважиться – вогняним наречеться ”) Славко ішов дивною дорогою. Вона переливалась різними барвами, була рівною і легкою. І не було тій дорозі ні початку, ні кінця. І раптом хлопець зрозумів – він іде по райдузі. Це і був той Райдужний Міст, який він сам проклав разом із Ліною і Роном, подолавши Сонячний Шлях. “ Ми врятували Планету Квітів! Тепер Нанті та її подруги вільні! Ми пробудили Край Казки! І на Землю знову прийде Казка! “- захоплено думав хлопчик. Він був радісний і гордий, бо йому вдалося здійснити заповітну мрію: помандрувати у незнані світи, щоб побачити справжнісіньку Казку. А те, що він знайшов вірних друзів на далеких планетах! Хіба це не щастя! Славко і не сподівався ! Як хочеться розказати хлопцям! Так не повірять же! Та нехай! Хай йому ніхто не віритиме – то пусте, головне – Славко сам знає, що Казка є. І Ліна про це знає . Ліна йому вірить, а він – їй! Яка вона молодчина! Якою сміливою і сильною виявилася! Правду кажуть: справжні друзі пізнаються в біді. Може, Максиму Івановичу розказати про Марс, Юпітер, про Планету Квітів і Планету Казки? Про космоісторію Ра та виникнення життя на Землі? Це ж так цікаво для науки! Славко сумнівався. Учитель теж не повірить, йому будуть потрібні докази. .. І про Рона не повірить… Хлопчик аж зупинився . І тут він побачив, що Райдужний Міст кінчається . Славко ступив на Землю і вкотре відчув, як сильно він її любить. Оглянувся, а Райдужного Мосту не було. Не було вороття в Казку! Стало трохи сумно… Назустріч бігла Ліна, вона сміялася. Славко теж усміхнувся. Він хотів її бачити, хотів говорити з нею про Планету Казки! Як добре, що вона прийшла. “ Ми вдвох будемо чекати нової зустрічі з Казкою ”,- подумав хлопчик. ДУБ’ЯГА КАТЕРИНА

НЕСПОДІВАНИЙ ВІЗИТ POV ( за трилогією А. Дімарова “ На коні і під конем “) Зі сторінки старої книжки на мене дивиться хлопчик. Це Толя. Я теж удивляюсь у його обличчя, і воно мені здається таким рідним-рідним. Атож! Після усіх пережитих пригод! Коли я читала трилогію, мені здавалося, що то я потрапила у халепу, засунувши голову в тин, і я разом із Ваньком і Сонькою хоронила дідового Стратонового качура , і крала для хворого братика у тітки Одарки на городі часник, і ненарошне наділа Соньці горщик на голову, і збирала п’явки у річці, і крала яблука для Олі Чровжової, і ковтнула жабеня….А потім розвалила комин у хаті, борюкаючись із братом, робила самопали і пускала “ ракети ”… - Привіт! – чую голос. І бачу коло себе… Толю! - Як це?.. – дивуюся. – Ти?.. - Ти думала про мене, і я прийшов. - А хіба таке може бути?.. Я все про тебе знаю! – кажу Толі. – Я хочу бути тобі другом. - Розкажи мені про себе, - просить Толя. Я починаю розповідати. Толя дивується, недовірливо сміється. - Ось як буде через вісімдесят років! – вигукує він. - А в які ігри ви граєте, коли збираєтеся на вулиці? - Зараз рідко де є “ вулиця ”. - Чому? Так же весело грати у квача, в доганялки, у війну. .. Раптом Толин погляд зупинився на моїй кофтинці із великими зеленими ґудзиками. Очі його загорілися:

- А в ґудзики ви граєте? Такі гарні! Ці дорого ішли б! Я одного разу із маминого нового плаття позрізав. Було мені!..- Ні, не граємо. Сучасні діти дуже люблять грати у комп’ютерні ігри, спілкуватися в Інтернеті. - А що таке комп’ ютер ? І де той Інтернет? Я відкриваю ноутбук, довго і терпляче все розказую і показую Толі. Хлопчик із цікавістю слухає. Пробує грати. Пише повідомлення моєму другу. Повільно, але в нього виходить! Здібний, розумний хлопчина! Потім показую телевізор, усілякі побутові прилади. Толя все дивується і дивується. Як ? А оте як? А оце для чого?.. Раптом дзвонить мобільник. Це моя подруга. Поспілкувалися. І Толя поговорив. Звісно, я подрузі нічого не пояснювала. Сказала, що це мій троюрідний брат із села хоче почути її враження від вистави у театрі ( вигадала, щоб Толя поспілкувався по мобілці). Толі це сподобалося. Потім він замислився. Але нічого не казав, і я вирішила поки що нічого не питати. Вийшли на вулицю. Гуляли гомінкими вулицями містечка. Повз нас пролітали авто, поспішали люди… Дехто звертав увагу на дивний одяг мого супутника. Особливо довго Толя стояв біля вітрини книгарні, потім зітхнув і пішов далі. Коли стало темніти, ми повернулися додому. - Тобі сподобалось у нашому часі? - Так, ви живете краще. Скільки придумано речей, які полегшують людське життя! А книг скільки! І які гарні!

- Зате твоє життя набагато цікавіше! Скільки цікавих і смішних пригод ти пережив разом зі своїми друзями! І я б хотіла хоч на деякий час опинитися у вашому селі ! Серед простих і щирих людей ! - Ось воно! Ось чого не вистачає вам, тобі і твоїм сучасникам! Щирості у стосунках! А все через те, що ви так мало спілкуєтесь! Що то за спілкування по телефону чи по Інтернету! Люди зачинилися один від одного і втупилися в телевізори чи в комп’ютерні монітори… Поклич друзів, пограйте у квача, у жмурка, у ґудзики… Посмійтеся від щирого серця! Ось, на тобі! Може, згодиться!– і Толя виклав на стіл із кишені жменю різноманітних ґудзиків і рогатку. - Так, дивно, що я сама до цього не додумалася, - сказала я.- А ще, – додав Толя, - бігайте босоніж по землі. Ви втратили зв’язок із землею, бідні, ви не знаєте її дотику! Ми сиділи на диванчику. Мені було так приємно слухати хлопчика з минулого. Я розуміла – він правий. Поступово мене здолав сон. Далися взнаки пережиті емоції. Коли я розплющила очі, побачила, що була в кімнаті сама. Толя знову усміхався до мене із книжкової сторінки. Я перевела погляд на стіл. Ґудзиків і рогатки теж не було. ЧОПЕНКО МАРИНА

ПОВЕРНЕННЯ драббл ( за повістю Б . Харчука « Планетник ») Уночі над селом пролітала вогняна куля. Стара жінка припала до вікна. Вона чекала! Довгі роки! Уранці на порозі - син. Зовсім такий, яким бачила в останню ніч. Плакала, щаслива. - Планетник повернувся! – линула чутка. - Де ти був? – питали. - Там! – кивнув у небо. - Чому не приходив? – дивувалися. - Ви мене засудили. – Не тримай зла, - просили. - Я простив. Ви – люди. - Залишишся? - Ні, заберу маму, вона сумує. - Ми шануватимемо тебе. - Ні. - Не віриш? - Ви – люди! - Не пустимо! - Спробуйте! Пішов із мамою до хати. Будиночок спалахнув , умить перетворився на вогняну кулю. Люди зойкнули. Куля віддалялася у небі, сипала іскрами. На все село! Назавтра – море нарцисів. На згадку… КОТЕНКО ТАМІЛА

ІСТОРІЯ НАРОДЖЕННЯ ДАНЬКА приквел (за повістю Дмитра Білого “ Козацький Оберіг ”) На село спадали перші сутінки. Майстер Богдан із дружиною сиділи на призьбі. Була неділя. Молода жінка прихилила голову на плече чоловікові. Співали солов ’ ї, тихо щось шепотіли кучеряві вишеньки. Молоде подружжя з дня на день чекало народження дитини, тому радилися зараз про те, до якої баби-повитухи поїдуть, адже в їхньому селі такої не було, треба було добиратися в одне з найближчих. Уранці й вирушили. Степова дорога простяглася рівна і широка. То стелилася рівнинками, то збігала у неглибокі балочки. Раптом на виднокрузі забовваніли вершники. Їх були шестеро чи семеро, і Богдан відчув небезпеку. Вони звернули з дороги, аби переховатися та уникнути небажаної зустрічі. Та вершники уже їх помітили. Богдан уже бачив, що то ногайці. Він щосили гнав коней. Його молода дружина, міцно вчепившись у бортик воза, із жахом оглядалася назад. Ось вони пролетіли мимо кам ’ яної баби і Богдан мимохідь подумав, що бачить її тут уперше. Раптом він почув дзвін шабель. Оглянувся – ногайці із кимось билися. Коні зупинилися. Богдан зсадив дружину, вона стогнала. Сміливець, що бився з ногайцями, був один. Але такий відчайдуха! Вправний, верткий, як блискавка. Дружина знову застогнала, і Богдан глянув на неї. Він зрозумів, що до баби-повитухи вони вже не доїдуть. Попереду лежало глибоке урочище. Богдан узяв молодицю на руки і став повільно спускатися вниз. Урочище було дивне. Поросле кущами, закидане величезними кам’ яними брилами. А трава була така висока і густа, що важко було йти. Богдан оглянувся, вибираючи зручне місце для дружини і раптом із подивом побачив курінь. Біля нього сиділи два сиві-пресиві діди із довгими бородами, із куреня вийшов третій.

Богдан пішов до них.- Ми чекаємо на вас, - сказав один з дідів. Богдан здивовано звів брови. - Вір нам, Богдане. Скоро у тебе народиться син. І саме йому ми маємо передати свою силу, бо цей хлопчик покликаний Богом і долею зібрати воєдино Оберіг нашої Батьківщини і пильнувати його . - Але …- Богдан замовк. Він не знав, чи має право казати, хто він є насправді.- Ми знаємо, - спокійно продовжував дід, - що ти – один із трьох хранителів Оберега. Але один із вас – зрадник. Бачив тих ногайців? Іх послав Чалма-бек. По ваші життя вони їхали, а особливо по життя вашого ще ненародженого сина. Богдан вражено мовчав. Молодиця знову нагадала про себе стогоном. Тоді дід сказав:- Іди он до струмка, умийся, зберися з думками, ми тебе покличемо. Богдан поцілував дружину і пішов. Холодна джерельна вода привела його до тями. Коли усвідомив, якої небезпеки уникнув, ужахнувся. Лежав у пахучій траві і терпляче чекав, коли його покличуть. Дивися у далеке високе небо, яке із дна урочища здавалося ще вищим. Спека не доходила сюди, тому тут було приємно прохолодно. Нарешті покликали. Богдан побачив щасливу дружину і малесеньку дитинку, замотану в білу хустку. Молода мама ніжно тулила дитя до грудей і усміхалася. Раптом біля куреня майстер помітив ту саму кам’ яну бабу. Де вона взялася?! Богдан точно знав, що її тут не було! Діди засміялися, побачивши розгублене обличчя чоловіка.

- Не дивуйся і не бійся. Це Мамай. Він перебив ногайців і зараз проведе вас на хутір козака Грома. Там на вас уже чекають. А додому вам не можна. Баба обернулася навколо своєї осі і стала козаком. Богдан чув про характерників, але ніколи не бачив власними очима . Мамай хвацько підморгнув Богданові, і той усміхнувся. Богдан хотів подякувати дідам, повернувся… Але ні дідів, ні їхнього куреня не побачив. Наче й не було. Навіть трава ніде не прим’ята. Хутір козака Грома став для Богдана і його родини надійним прихистком лише на тиждень. Мамай сказав Богданові, що скоро по них приїдуть Голота і Шершень і допоможуть дістатися до Готського замку – найнадійнішого і найбезпечнішого місця для малюка. Вони ж привезуть для малого порожній сагайдак для стріл та порожні піхви для меча. Але ногайці прийшли перші. Сталося це надвечір. Їх було небагато. Богдан з усіх сил обороняв свою родину. Поклав не одного ворога. Та ж сили були не рівні. Ось упав козак Грім… Раптом зі степу долинув бойовий клич. До хутора стрімко наближалися два козаки. Один кинувся на ворогів, а другий перехопив дитину із рук пораненої матері. Богдан відчув, як його міцно обхопив і стиснув аркан. Все! Не поворухнутися! Він ще встиг побачити, як козак із немовлям щодуху помчав у степ, а з протилежного боку летіла на підмогу своїм ще сотня ногайців. Вів їх сам Чалма-бек.

Козак гнав свого коня з останніх сил. Ворожа стріла пекла, ні навіть палала болем, обпалюючи спину. Перед ним лежало у згортку заплакане немовля.Скакав і думав, як там майстер Богдан, чи б` ється з ворогами, чи, може, впав додолу, знесилений. Думав і про матір хлопця, яка до останнього моменту дбала про сина. Дуже жалів, що не встиг вчасно, що не зміг залишитися разом із Богданом тримати бій. Останні сили залишали засмаглого козарлюгу… Ось і ворота Готської фортеці… Заскочив … Люди… Щось питають… - Візьміть дитину, - прошепотів і зсунувся з коня… Підійшов священик. Козак спромігся нечутно сказати кілька слів.Сили залишили його. Назавжди… Але хлопчик був урятований. ВАСИЛЕНКО ОЛЕКСАНДР

Назад у майбутнє ЕКШН (за повістю М. Павленко “ Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських “ ) Уже третій день поспіль Вадим Кулаківський обривав Софійчин телефон. Софійка не знала, чого він хоче, а Вад просив зустрічі. Дівчинка так багато для нього зробила! Ні! Вона ні про що не жалкувала! Але трохи образливо було, що Кулаківський і далі ходив із Іркою Завадчучкою, а до Софійки був байдужий. “ Не хочу я з ним зустрічатися… Набридло…” Усі домашні помічали її настрій. А вона зізналася тільки тітоньці Сніжані, яка , погладивши дівчинку по голівці, сказала: “ Мала! Це кохання . ” Нарешті Софійка здалася. Мружачись від яскравого сонця, дівчинка вийшла на вулицю. Було тепло і безвітряно. Приємно пахли білі троянди на клумбі, а на даху будинку воркували голуби. Вадим чекав на лавочці під старою крислатою яблунею. У руці він тримав стару фотографію. Це була та сама світлина, на якій у Гордія Кулаківського були проколені очі. - Навіщо ти її приніс? - У нього немає очей. Це погане фото. - Ти ж знаєш цю історію. Ми й так змінили хід подій. Катерина і її родина не загинули в ту грозу. - Але така світлина може накликати нову біду. Бабі приснився сон, що ці проколені очі дивилися на неї, а якийсь голос казав, що буде гроза. Баба занедужала. Я хочу дещо виправити. Допоможи мені, будь ласка. - Чого ти хочеш? - Хочу не дати моїй прабабі Олені проколоти очі на фото. - Але ж коралове намисто у мене лише одне. Тільки один із нас може бути невидимим у минулому. - Нехай. Я обійдуся.

Софійка трохи подумала і погодилася. Справді, тримати таке зображення удома – це недобре, а знищити його означало втратити одну ланку із родового ланцюжка. Удома саме нікого не було, то дівчинка із хлопцем спокійно увійшли в шафу. Вечоріло. Вони ішли вулицею містечка. Вад зацікавлено оглядався навколо. Софійка вже вкотре розповідала про Василя і Олену. Вадим дивувався, що його предок, заховавшись від повинності іти на фронт, так і просидів тридцять років у погребі. План був дуже простий: прийти і тихенько взяти потрібну світлину. Одним словом, поцупити. Але для добра. Підійшли до двору. У вікні горіло світло. Олена поралася біля печі. На печі сидів малий Толя. Двері були зачинені зсередини. - Як нам виманити Олену на вулицю? – спитав Вадим. - Може, вона сама вийде, щоб понести вечерю чоловікові у погріб? – сказала Софійка.А тим часом знявся вітер. Десь гримнуло – збиралось на грозу. - Хоч би не спізнитися! – Вад знову заглянув у вікно. – Он вона дістає згорток… То світлини! Що робити? Невже вона вже не вийде! У Софійки розширились очі і вона із жахом проказала: - Дивись, пішла до Толі… Кульгає! Вона вже була у погребі і вже пошкодила ногу! Вітер дужчав. Гриміло. Почав накрапати дощ. Дівчинка раптом схопилася, побігла до погреба, відчинила навстіж двері. Уже лив дощ. У небі вже вкотре блиснуло. Загриміло так, що вуха заклало. Софійка загукала: - Дядьку, виходьте! Дядьку, виходьте!У відповідь – мовчанка. - У хаті повно диму! Щось із піччю! Рятуйте тітку Олену і Толю! Скрипнули щаблі. Із ями показалася нестрижена голова. Обличчя важко було розгледіти за бородою, та й темно було. Виліз доволі високий чоловік і побіг до дверей будинку. Софійка , сховавшись за деревом, спостерігала. Вона була вся мокра, але не відчувала цього.

Вадим уже одяг коралі і, невидимий, стояв біля ґанку. Василь з усієї сили посмикав двері. Побіг до вікна і вражено зупинився, побачивши , що Олена спокійно перебирає за столом фотографії. Чоловік озирнувся. Блиснула блискавка, і Софійка побачила його злякані очі. Вадим теж заглянув у вікно і побачив велику голку в руках Олени. В ту ж мить хлопець щосили затарабанив у вікно. Голка випала з Олениних рук. Василь від жаху присів. - Хто там? – почувся з-за дверей Оленин голос.- В..в..відчини, - стукаючи зубами, простогнав Василь.Щось стукнуло, клацнуло і двері відчинилися. На порозі стояла перелякана Олена.- Тут нечистий, - ледве видавив із себе Василь. Вода стікала із нього . Його трусило. Тим часом Вадим, невидимий для господарів, забіг до хати, схопив світлину, яку вони шукали. Вона лежала зверху і була ціла та неушкоджена. Хлопець озирнувся по хаті. Мисник… Скриня… Стіл… Ікони… Він швидко заховав світлину за іконами. Інші фотографії згріб у купу і кинув на саме дно скрині під усяке ганчір ’я. Коли обернувся, побачив Олену, яка вражено дивилася на пустий стіл. За нею стояв мокрий, як хлющ, Василь. Жінка повільно проказала : - Точно, нечистий, - і перехрестилася. Далі Вад уже не слухав… Потім Софійка тиждень хворіла. Батьки дивувалися, де можна було простудитися?У вихідний Вадим прийшов провідати дівчинку.

- Я приготувала тобі сюрприз, - сказала Софійка. – я покажу тобі майбутнє. Софійчине серце калатало сильніше, як травинка під час буревію. У голівоньці літали метелики. Здавалося, що вона летить у безкраї галактики. А все тому, що поряд був коханий. Ось перед ними розкішне авто. Гарний молодий чоловік відкриває двері машини для красивої, але, з усього видно, манірної і вередливої жінки. - Це я? І Завадчучка? – здивувався хлопець. А Софійка засмутилася. Вона себе почувала так, наче її накрило чорною хмарою. Авто приїхало до красивого двоповерхового маєтку. Чоловік і жінка пішли в будинок. Вадим і Софійка побачили двірника. Вирішили розпитати. Двірник розповів, що в тому будинку працює його дружина. Від неї він знає, що там гарно, але чомусь холодно і незатишно. Не чути дитячого сміху. У господаря немає друзів. Батьків він віддав до будинку пристарілих і ніколи не навідується до них. Вадим опустив голову. Софійці стало його жаль. Хлопець раптом подумав, що може бути багато грошей, але не буде багато щастя. Вони повернулися у свій час. Ішли вулицею. Назустріч їм - Ірка. Зупинилася і з викликом поставила руки в боки. - Почекай, - сказав Софійці Вад. Він пішов до Ірки, щось промовив. Софійка бачила, як видовжилось Ірчине обличчя, як вона ошелешено лупала очима, коли Вадим узяв Софійку за руку і вони пішли. Біля Софійчиної квартири Вадим поцілував дівчинку в щічку і швидко побіг сходами вниз. На її щоках з’явився ніжний рум ’ янець. Вона ще кілька хвилин постояла на порозі. Потім пішла на кухню пити улюблений чай. Софійка раділа життю. ДЕВ ’ЯТКО АНАСТАСІЯ

ЗАГУБЛЕНІ В ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ АЛЬТЕРНАТИВНІ РЕАЛЬНОСТІ ( за трилогією В. Рутківського «Джури») Висока могила серед степу. Далеко видно з її верхівки. Час від часу на ній з’являються три вершники. Один із них – справжній велетень. Інші два – менші, але з усього видно – сильні і вправні хлопці. Велетень – це Демко Дурна Сила, а ті – то Сашко - характерник і Грицько. Коні під ними, як змії. Вбрання - козацьке, просте, але зручне. На головах довгі оселедці. Ще якийсь час дивляться хлопці у степ. Потім повертають коней і раптом зникають, ніби розчиняються у повітрі. Мчать безкраїм степом. Блакитні трави граються з вітром. Сонце, рожеве, лагідне, посилає проміння на землю. Ось Дніпро . Вода у ньому бузкова, прозора і чиста, як сльоза. Гримить старий на порогах, вирує! Тепер це – їхня Україна. Тут зупинився час. Тут ніхто не старіє. Це – край вічної молодості. Це – країна мрій. Тут повно дикого птаха і звіра, а риби скільки - аж кишить! Аж ось із-за погорба вигулькнула група вершників. Нишпорять, шукають.- Татари! – крикнув Сашко, виймаючи шаблю з піхов. Битва була нелегкою. Та хлопцям не звикати. Демко щодуху орудував своєю довбнею, Сашко із Грицьком так вертіли шаблями, що ворогам жарко було. Ті, кому пощастило не скуштувати козацької зброї, кинулися втікати. Утомлені юнаки сіли відпочити. - Як жаль, що ми не можемо повернутися в Україну нашу славну! – сказав Демко.- Е, туди нам шлях заказаний. Пройшли наші часи. Ми прожили своє життя на тій землі, - зауважив Сашко. – Ото тільки раз на десять років ми можемо вийти на ту могилу через портал, указаний старими волхвами, і з неї поглянути на Україну.

-

- А хоч поговорити із тими українцями ми можемо? – спитав Грицько.- Ні. Вони не можуть нас побачити , а ми їм не видимі. І голосу нашого не почують. Ми наче і поряд з ними, але в іншому часовому і просторовому вимірі. - А що, хлопці, байдики б’ єте ? – раптом почули дужий, бадьорий голос. Це козак Швайка наближався. Раптом він затупцював на місці. Наче йде, а не наближається. - Сашку, не жартуй! – гукає Швайка незлостиво. І тут тільки хлопці помічають, що їхній друг-характерник втупився поглядом у козака. Сміються, Сашко теж сміється і відводить погляд. Швайка підходить, сідає. Десь узявся вовк Барвінок і теж приліг біля товариства.- Де ти був, Швайко? – питає Грицько.- Ходив через пороги униз по Дніпру, збирав козацькі ватаги. Чув я, що татари знову посунуть на Україну.- Хай тільки спробують , - усміхнувся Дурна Сила.- А ви? Бачу, знову були там?- Були.- То що? Що бачили?- Нічого. Україна змінилася. Тихо і пусто у степах. Де люди поділися? Піти б роздивитися. - Ні, ми не можемо порушувати законів Всесвіту і втручатися у справи сучасної України, бо загинемо і цим зруйнуємо головне – історичну пам’ять, - сказав Швайка.

- Старі волхви казали, що вона існуватиме доти, доки житимемо ми у нашому теперішньому світі. Дух лицарства і козацької звитяги, бойового побратимства житиме в серцях українців, доки ми не складемо зброї, ми – його хранителі, - додав Сашко. Вони знову мчали степом серед блакитних трав. Рожеве сонце хилилося до заходу. Поспішали оборонити Україну від напасті. Безсмертні її сини, вічні захисники. Мчали, загублені у часі і просторі… ВАСИЛЕНКО ОЛЕКСАНДР

ДЕ КРУЖЛЯЛИ ЛЕБЕДІ ФЛАФФ ( за повістю М.Стельмаха “ Гуси-лебеді летять “ ) Як тут гарно та сонячно! Ось прямо наді мною пролетіли лебеді. Зробили круг у синьому небі, майнули білосніжними крилами і полинули до села, що виднілося неподалік. Я пішла за ними. Ось хтось іде сільською вулицею. Босоногий хлопчина, загорілий, усміхається мені. Треба спитати, де це я. Відкриваю рота і раптом здогадуюсь: та це ж Михайлик! - Михайлику, привіт! - Привіт. А ти хто? Я тебе раніше не зустрічав. - Я Настя. - Приємно познайомитися. - І я рада. Михайлику, покажи мені своє село, адже я тут уперше. - Так, звісно, ходімо. Ідемо повз звичайні селянські хати. Із деяких дворів виглядають люди, проводжають нас зацікавленими поглядами. Заходимо на якесь подвір’я, назустріч біжить однокрила качка. Вона зупиняється коло мене, схиляє набік голову і так дивиться, наче оцінює. - Отут я живу, - каже Михайлик. - Я здогадалася, - сміюся і хочу торкнутися до качиної голови, але вона спритно пригинається. - Ти, напевно, голодна ? - Трішки. - Матусю!

- Так! – відгукнулася мати, виглянула, побачила мене. - Познайомся, мамо, це Настя. Вона вперше у нашому селі і не знає місцевості. Нагодуй нас, будь ласка. - Доброго дня, - сказала я.- Добридень! – привітно усміхнулася жінка. – Ідіть, мийте руки, зараз насиплю вам поїсти. Михайликова мама дала нам теплого супу і нарізала свіжого запашного хліба. Мені здалося, що смачніших страв я ніколи і не їла. По обіді, подякувавши, ми пішли селом. Ось височенний паркан. Таких у селі майже немає. Із-за нього загавкав великий собака. - Хто тут живе? – питаю. - Та… Один скупий дядько. - Це той, що пожалів хліба для людей із голодного краю? – здогадуюсь. - Так, - неохоче промовив Михайлик. Бачу, він не хоче про це розмовляти. Назустріч іде якийсь дядько. Високий, просто вдягнений, у картузі. Михайликові очі привітно засвітилися. Чоловік простягнув йому по-дорослому руку. - Здрастуйте, дядьку Себастіане, - привітався хлопчик.- Здрастуйте, здрастуйте . А це хто з тобою?- Моя нова знайома, Настя. Дядьку Себастіане, а немає у вас, часом, нової книжки?- А є, був учора в місті, це тобі подарунок. І дядько дістає з-за пазухи новісінькі “ Пригоди Тома Сойєра ”. Михайлик занімів від щастя. - Мені?! Моя?! Тож тепер не треба буде клянчити у Юхрима Бабенка!.. Бережно бере книгу, дякує. Дядько сміється нам услід.

Ми прибігли на лісову галявину, всю вкриту зеленою травичкою. Де-не-де жовтіють кульбабки. Довго лежали в траві, роздивлялися книжку. Та й гарні ж малюнки! Потім грали у жмурка, їли суниці, розмовляли із грибами – червоноголовцями. Коли знову попадали в траву, спостерігали за білими пухнастими хмарками, що пропливали над нами. Раптом ми почули неголосне курликання. Воно наближалося, сильнішало. - Лебеді! – закричав Михайлик.Над нами пролітав лебединий ключ. Голоси цих красивих, благородних птахів дзвеніли над нами, наче тисячі маленьких дзвоників розсипалися над лісом. - Хочеш, я їх поверну? – спитав Михайлик. - Хочу!.. – прошепотіла я.Хлопчик підвівся і підняв руки до неба. Раптом прямо над моїм обличчям закружляла біла пір’ їнка , залоскотала носа, щічки. Це лебеді загубили! А може, вони мені її подарували?! Я хотіла спіймати пір ’ їнку, а вона втікала і знову падала… І тут я… прокинулась… …На мене дивилася біла пухнаста мордочка моєї улюбленої кицьки Мурки, яка своєю м’ якенькою лапкою торкала мене за обличчя. - Ех ти!- сказала я Мурці. – Через тебе я не побачила, чи повернулися лебеді. БУКРЄЄВА АНАСТАСІЯ

РЕКЛАМ

А

ЗАРАЗ Я ДОЇМ СИРОК – ТА Й ВІЗЬМУСЯ ДО КНИЖОК !

ЦІКАВА КНИГА - ЗМІСТОВНЕ ДОЗВІЛЛЯ!ЗАВІТАЙТЕ ДО БІБЛІОТЕК НАШОГО МІСТА!

ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЛЮБІ ДІТИ:

КНИГИ – КРАЩЕ, ЩО Є В СВІТІ!

Книга - мій друг,

без неї, як без рук

ТРЕБА ЙТИ ЛОВИТИ МИШКУ, ТА Ж ТАКА ЦІКАВА КНИЖКА!

ЯКЩО БУДУ Я ЧИТАТИ – БУДУ ВСЕ НА СВІТІ ЗНАТИ!

ІІСТОРІЯ СЛАВНОГО УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА У

КНИГАХ ВІТЧИЗНЯНИХ ПИСЬМЕННИКІВ.

ВИВЧАЙТЕ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ!

ЗАГАДКОВИЙ, ЧАРІВНИЙ І

НЕПОВТОРНИЙ СВІТ ТВОГО

ДИТИНСТВА !

ПОВЕРНИСЬ У КРАЇНУ МРІЙ!

КИМ БУЛИ НАЙПЕРШІ КОЗАКИ? ЗВІДКІЛЯ ВОНИ ВЗЯЛИСЯ? ВІДПОВІДІ НА

ЦІ ПИТАННЯ ТИ ЗНАЙДЕШ У

ЗАХОПЛЮЮЧІЙ ГОСТРОСЮЖЕТНІЙ

ТРИЛОГІЇ ВОЛОДИМИРА РУТКІВСЬКОГО

“ДЖУРИ”

ВИВЧАЙ НЕВІДОМУ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ!

ПОВІСТІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ПРО ТЕБЕ І ТВОЇХ РОВЕСНИКІВ

ЗНАЙДИ ВІДПОВІДІ НА СВОЇ НАЙБОЛЮЧІШІ

ПИТАННЯ !

ТИ СЕРДИШСЯ НА МАМУ… ВОНА НЕ КУПИЛА ТОБІ НОВУ МОБІЛКУ… АЛЕ НЕ ПОМІЧАЄШ, ЩО У МАМИ

ДАВНО НЕМАЄ НОВОЇ СУКНІ… ЩО ВОНА ДУЖЕ ВТОМЛЮЄТЬСЯ НА РОБОТІ…

ПРОЧИТАЙ ПОВІСТІ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА ТА АНАТОЛІЯ ДІМАРОВА ПРО ЖИТТЯ ТВОЇХ РОВЕСНИКІВ У ХХ

СТОЛІТТІ. ВІЗЬМИ УРОКИ МИЛОСЕРДЯ, ДОБРОТИ,

УВАГИ, СПІВЧУТТЯ, ТУРБОТИ ПРО БЛИЖНЬОГО.

ЗЕМЛЯ – НАЙПРИВІТНІША ЛЮДСЬКА ДОМІВКА цікавинки про закони буття на Землі читай у повісті відомого українського письменника

Нова книга Марини Павленко “ Русалонька із 7-В або прокляття роду

Кулаківських “ – захоплююча і неповторна подорож у часі!

ПІЗНАЙ НЕВІДОМІ СВІТИ, ПОДОРОЖУЙ ЗАГАДКОВИМИ ПЛАНЕТАМИ, ПОРИНЬ У ВИР ФАНТАСТИЧНИХ ПОДІЙ РАЗОМ ІЗ ГЕРОЯМИ ПОВІСТІ ЛЕСІ ВОРОНІНОЇ “ ТАЄМНИЦЯ ПУРПУРОВОЇ ПЛАНЕТИ “!

КНИГА ВЧИТЬ, ЯК НА СВІТІ ЖИТЬ.

В И С Н О В К И

Протягом роботи над проектом ми дослідили і проаналізували стан зацікавленості дітей шкільного віку сучасною українською літературою. Дібравши твори для дослідження, переконалися в їх різножанровості, багатстві тем, глибині ідейно-художнього змісту. Література – це дійсно невичерпне і вічне джерело добра і духовності, яке розширює світогляд, навчає і виховує людину. Багатство і різноманітність української дитячої художньої літератури ( фантастична, історична, про сучасне життя тощо) дає можливість кожному обрати твори для читання відповідно до своїх інтересів і уподобань. Ми упевнилися, що художня література дає старт нестримному польоту фантазії, творчої уяви, поетичного натхнення, створивши картинну галерею, фанфіки на основі прочитаних творів. Для популяризації української дитячої літератури ми розробили білборди, які пропонуємо розмістити на вулицях міст і сіл, а також у школах, будинках культури, кінотеатрах, торгових центрах та інших багатолюдних місцях. Також нами знято рекламний ролик для зацікавлення дітей читанням книг. Його можна демонструвати по телебаченню. Одним із шляхів залучення наших однолітків до книги бачимо показ власного досвіду та висловлення особистих вражень про прочитані твори. Тому ми написали відгуки про повісті та романи, із якими познайомилися, охарактеризували головних героїв, довівши, що вони – носії найвищих людських цінностей. Вважаємо, що зміцненню переконання в тому, що читання принесе неабияку користь, та виникненню бажання знайти для себе в книгах відповіді на важливі життєві питання сприятимуть виховні години, свята, конкурси, присвячені книзі, літературні вечори, екскурсії до бібліотек, зустрічі з письменниками, перегляди кінофільмів та театральних вистав за мотивами художніх творів.

Підвищення інтересу до читання можливе завдяки створенню нових державних програм, які сприятимуть збільшенню надходжень сучасної дитячої літератури до районних та шкільних бібліотек. Працюючи над проектом, ми навчилися володіти основними дослідницькими методами ( аналіз літератури, пошуки джерел інформації, збір та опрацювання даних, наукове пояснення отриманих результатів, висування нових проблем, гіпотез, методів їх вирішення). Організовуючи і плануючи свою діяльність, відстоюючи власну точку зору, опанували мистецтво комунікації, яке передбачає уміння працювати в групі, створювати партнерські та продуктивні відносини. Розвивали свої творчі здібності. Прилучалися до вічних загальнолюдських цінностей. Ми пишаємося тим, що є дітьми великого українського народу, чиє високе мистецтво слова займає достойне місце у світовій літературі.