Управління освіти і науки виконкому

Криворізької міської ради

Відділ освіти виконкому металургійної районної у місті ради

Криворізька загальноосвітня школа I-III ступенів №15 ім. М. Решетняка

Сьома наукова краєзнавча конференція

Напрямок: історія

Пошуково - дослідницька робота

Останні роки життя Грушевського (1931 – 1934рр.)

Виконали:

Іващенко Софія Ігорівна

учениця 10 - Б класу

Керівник:

Нагорна Лілія Петрівна

вчитель історії

Анотація

Українська історія першої половини ХХ ст. відзначилася не лише боротьбою за

державну незалежність, а й формуванням українського погляду на увесь спектр

східноєвропейської історії. Визначну роль в обох процесах відіграв М.

Грушевський. Тож, робота присвячена дослідженню життя та суспільно –

політичної діяльності видатного українця. А саме, проаналізовано історичні

джерела по найбільш дискусійним питанням останніх років життя і особливо дати

смерті М.С.Грушевського.

2

Відродження України та її державності вимагає пильної уваги до визначення

ролі особистості в історії. Адже історія — це не лише факти, події, явища, а

насамперед люди, які жили і творили у ту чи іншу епоху.

У листопаді 2016 року Україна відзначатиме 150-річчя від дня народження

Михайла Сергійовича Грушевського — видатного українського вченого,

громадського і державного діяча, який став символом української нації у ХХ

столітті. Його монументальна «Історія України-Руси» по праву вважається

метрикою нашого народу, а її автора називають Великим Українцем -літописцем і

творцем історії.

Його фундаментальні праці, численні публіцистичні статті дотепер не втратили

наукового та просвітницького значення. Після буремних 20-30-х років ХХ ст. ім’я

Михайла Сергійовича майже зійшло з обріїв української радянської історіографії.

Якщо публічно його і згадували чи цитували в наукових працях, то робили це -

волею-неволею - з негативним відтінком. [12]

Тільки в незалежній Україні стало можливим об’єктивне висвітлення постаті

Михайла Грушевського, належна оцінка його внеску в українську науку і

державність, видання його творів і вшанування його пам’яті. В науковій

літературі залишаються дискусійними останні роки життя і особливо дата смерті

видатного вченого, цим і визначається актуальність нашого дослідження.

Саме тому, метою роботи є подальше теоретичне дослідження, на основі

опрацьованих джерел, останніх років життя Михайла Грушевського а саме 1931 –

1934 роки.

Для досягнення мети у роботі передбачається визначення таких завдань:

дослідити джерела та історіографію життя та діяльності Михайла

Грушевського;

простежити останні роки життя вченого;

з’ясувати обставини смерті видатного українця.

Багатогранну діяльність видатного історика розглядав його учень і послідовник

І. Крип’якевич, який після смерті вченого підготував життєписний нарис

“Михайло Грушевський. Життя і діяльність” [7]. Підвищений інтерес до 3

багатогранної діяльності М. Грушевського проявив відомий грушевськознавець

Любомир Винар [8], який називає вченого символом всеукраїнського

національного єднання в єдиному національно-державному і національно-

культурному організмі. Останнім часом помітно зросла увага до дослідження

життя та суспільно – політичної діяльності Михайла Грушевського. З огляду на

сформульовану тему варто відзначити праці наступних дослідників: В.Васильєв

[1], Верба І.В. [2], О.Валіон [2], О.Юркова [10], Пиріг Р.Я [11], Т.Вихованець [13],

Я.Стех [14], С.Панькова [12]. Також джерельною базою для дослідження

послужили роботи представників української наукової діаспори [15].

Національне відродження в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

вступило у найвищу стадію свого розвитку, що була характерна пожвавленням і

піднесенням національного руху, поширенням масового національного

самоусвідомлення, розвитком усіх галузей культурного життя українців [13].

Частиною того відродження був Грушевський.

Михайло Сергійович Грушевський як політик пройшов шлях від засновника

національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських

поступовців у Києві до творця засад української незалежної держави. Як

довголітний голова Наукового Товариства ім. Шевченка, організатор і голова

Українського Наукового Товариства в Києві, а згодом дійсний член

Всеукраїнської Академії Наук і голова її Історичної Секції. Як громадсько-

політичний діяч, М. Грушевський очолив українську визвольну революцію XX

століття і став Головою Української Центральної Ради і першим президентом

Української Народної Республіки. Михайло Грушевський був символом

всеукраїнського національного єднання, що його він розумів як з ’єднання всіх

частин української землі і української нації в єдиному національно- державному і

національно-культурному організмі. [15]

Перша світова війна стала своєрідним вододілом у житті та творчості

М. Грушевського. Останнє двадцятиліття видатного вченого було сповнене

небезпек арешту й заслання, самовідданої державотворчої діяльності, труднощів

еміграції й спроб налагодження скільки-небудь систематичної праці в умовах 4

становлення сталінської диктатури. Різкої зміни зазнали також і звичні умови та

форми інтелектуальної праці вченого. Перебуваючи в епіцентрі українського

національного руху, живо реагуючи на суспільні запити, М. Грушевський був

змушений усе більше віддаватися публіцистичній, громадсько-політичній та

державотворчій праці, що відсувало власне наукову діяльність на другий план. З

іншого боку, наукові та науково-популярні тексти й численні публіцистичні

виступи автора «Історії України-Руси» несли на собі у той час настільки помітний

відбиток історичних подій, які переживали українці, що це призводило до

постійного взаємовпливу цих сфер творчості видатного діяча. [8]

Останні роки життя і діяльності М. С. Грушевського після арешту 1931 р.,

раптового звільнення і дозволу проживати у Москві залишаються однією з

найменш висвітлених сторінок його біографії.

Наслідком організаційно-структурного, ідеологічного та кадрового нищення

наукових установ , очолюваних Грушевським, стала ліквідація на кінець 1930

року комісій Історичної секції, Науково-дослідної кафедри історії України,

закриття всіх видань. У 1931–1934 рр. Грушевський формально очолював лише

кафедру історії українського народу доби торговельного капіталу. В ці роки

Грушевський став об’єктом нещадної “критики” (а попросту – цькування), яку

вело більшовицьке керівництвом. “Критики” в цивільному, не вибираючи виразів,

звинувачували його у різних наукових та політичних “гріхах”. [11]

На початку березня 1931 р. Грушевський був змушений виїхати до Москви,

що офіційно вважалося науковим відрядженням, фактично – “почесним

вигнанням”. Архівні джерела свідчать, що тотальне стеження за вченим органами

НКВС розпочалося від перших днів повернення в Україну і завершилося арештом

у березні 1931 р. та сфабрикованим звинуваченням у керівництві “Українським

національним центром”. Через короткий час після допитів у Харкові Грушевський

був звільнений. Відкритий судовий процес у справі “УНЦ” не відбувся.

Документів, що дозволяють однозначно з’ясувати обставини та пояснити мотиви

звільнення вченого, на сьогодні не виявлено. [12]

5

Академік тихо жив у Москві, намагаючись знайти відраду у науковій праці, його

нерідко можна було зустріти у московських архівах та бібліотеках. Він не

облишав праці над черговим томом «Історії України-Руси», хоч і слабував

здоров’ям, особливо погіршився зір. До Москви згодом перебралися дружина

Марія Сильвестрівна і дочка Катерина. Брат Олександр Сергійович з дружиною

Ольгою залишилися у Києві. [14]

На початку травня 1931 р. у соціально-економічному відділі ВУАН

відбулося засідання циклів історії і філософії, присвячене розгляду

соціально-політичних і історичних концепцій Грушевського. Основну до-

повідь про соціологічні погляди вченого зробив академік Юринець. Про-

тягом двох днів виступили понад десять промовців. Головним чином це

були офіційні історики, а також науковці колишньої історичної секції

ВУАН, у тому числі учні Грушевського. «Дискусія» мала однобічний

характер і зводилася до цілеспрямованого викриття Грушевського як

«класового ворога». До цих оцінок фактично приєдналася і частина його

вихованців. Якщо й були спроби захисту історика, то дуже несміливі і

завуальовані. Обговорення в академії швидко підхопила республіканська

преса. [11]

29 січня 1932 р. Політбюро ЦК КП (б)У розглянуло спеціальне питання «Про

історичні справи». Була утворена повноважна комісія, якій доручалося розглянути

всі основні питання у зв’язку з дискусією на історичному фронті і розробити тези,

що склали б основу написання історії КП(б)У. До комісії ввійшло майже все вище

керівництво республіки: Косіор, Чубар, Петровський, Скрипник, Затонський,

Шліхтер, Любченко, Строганов, Терехов, Хвиля. Характерно, що жодного

науковця- історика до комісії не введено. Це не було випадковістю, оскільки три-

валі дискусії у середовищі істориків вимагали все нових жертв на догоду

загальнополітичній кон’юнктурі. [7]

Отже, Михайло Грушевський, за документами чекістів, поставав керівником

«української контрреволюції» у Москві, але «вписують» його чомусь все-таки в

«Російську національну партію». В цей час в Україні починається чергова атака 6

на академіка. В травні 1934 року міністр освіти УСРР Володимир Затонський

офіційно звертається до секретарів ЦК КП(б)У Станіслава Косіора і Павла

Постишева з нагадуванням про необхідність якось розв’язати питання з

Грушевським у Москві. Наближалась чергова сесія ВУАН, і якби було дано згоду

московського керівництва, його можна було б вивести зі складу академії. [5]

Ось що писав Затонський: «Потрібно вирішити, яку позицію ми займаємо щодо

Грушевського. Нині він вважається у відрядженні, отримує зарплату, веде

листування з ВУАН щодо «плану робіт» своєї кафедри, вимагає видачі різних

посвідчень і довідок. Все це на цілком законних підставах. Товариші, які

працюють у Президії ВУАН, опиняються у найдурнішому становищі, неможливо

буває просто відмовчуватися. Не можна вимагати, щоб, наприклад, президент

ВУАН Богомолець на свій страх вирішував, що йому відповідати Грушевському,

коли члени партії не можуть сказати нічого певного. Простіше усього було б

зробити оргвисновки з того, що відомо і вже опубліковано про контрреволюційну

діяльність Грушевського. Якщо це виявиться через ряд причин несвоєчасним, то

потрібно дати чітку відповідь, що Грушевський вважається академіком (хоча б

у відрядженні) з відповідними висновками — легалізація офіційного листування з

ним, видача належних довідок . Рішення щодо Грушевського потрібно ще й тому,

що без цього важко що-небудь зробити стосовно всяких Воблих, Кримських і

компанії.» Однак чи то Косіор з Постишевим не наважилися порушити питання

про Грушевського у Москві, чи там не дали дозволу на його вигнання з ВУАН,

важко сказати, — він залишався її дійсним членом. [4]

Академіка в Москві не чіпали, хоча «компромат» проти нього накопичувався.

Зокрема, у травні 1934 року тимчасово виконуючий обов’язки секретно-

політичного відділу ГПУ УСРР Б.Козельський надсилає до начальника секретно-

політичного відділу ОГПУ СРСР Г.Молчанова повідомлення про те, що

Грушевський має намір втекти за кордон, до Фінляндії, скориставшись для цього

відрядженням до Ленінграда. У Москві до цього повідомлення поставились

серйозно і 19 травня 1934 року Молчанов звернувся до Козельского з проханням

надіслати всі документи про можливу втечу академіка за кордон. Разом із тим до 7

постійного представника ОГПУ Ленінградського військового округу Горіна

Молчанов надсилає меморандум такого змісту: «За наявними даними академік

Грушевський Михайло Сергійович, який мешкає у Москві, найближчим часом

готує втечу за кордон. У Ленінграді підготовлено техніку нелегального переїзду

до Фінляндії. Здійсніть заходи ретельної розробки зв’язків Грушевського. У

випадку його приїзду до Ленінграда візьміть його під зовнішній нагляд і розробку.

Грушевський арешту підлягає лише у районі кордону при спробі переходу.» [6]

Грушевського не наважувались чіпати. Йому надають можливість поїхати на

відпочинок. 6 вересня академік виїхав з Москви, а 9 вересня 1934 року прибув

разом iз дружиною та донькою до станції Мінеральні Води, звідки поїхав до

Кисловодська. Вже з цього моменту його взяли під нагляд. [15]

Ще 17 серпня 1934 року заступник начальника секретно-політичного відділу

Головного управління держбезпеки НКВД СРСР Г.Люшков повідомляє

телеграмою уповноваженого НКВД по Північно-Кавказькому краю Лаврушина:

«Своє керівне становище серед українських націоналістичних кадрів Грушевський

зберіг і дотепер .

Він нами активно розробляється по справі «Старец», по якій є перекриті

агентурні відомості про підготовку втечі Грушевського за кордон. Не

виключаємо можливості, що подорож Грушевського до Кисловодська буде

використана для зустрічей з організаторами втечі, а можливо, і практичного її

здійснення. Відвернення втечі Грушевського має виняткове політичне значення.

Пропонуємо:

1. Відрядити до Кисловодська досвідченого оперативного працівника для

організації агентурної розробки Грушевського у Кисловодську;

2. Забезпечити перлюстрацію усієї його кореспонденції;

3. Забезпечити постійне стеження за ним через розвідку та агентуру. У випадку

виїзду супроводжувати його розвідкою;

4. Забезпечити виявлення та перевірку зв’язків Грушевського у Кисловодську і

особливо осіб, які приїздять до нього на зустрічі;

8

5. Про хід розробки Грушевського інформуйте нас спецповідомленням кожні

п’ять днів.

Грушевського супроводжуємо розвідкою» . [11]

Спочатку відпочинок видавався вдалим, погода тішила теплом, і настрій у

відпочивальників був бадьорим. Улисті до брата Олександра до Києва Михайло

Сергійович описував санаторій та своє мешкання у спокійно-пастельних тонах:

"Ми знову в тій же кімнаті що торік – ми нею були задоволені і просили її знову, і

навколо те саме, і се приємно. Нова їдальня введена вже в експлоатацію,

простора і ясна, тільки ще умебльовання нема; а мешкальний корпус має бути

готовий по новім році, тоді буде просторно, або краще сказати – буде більше

місць. Бо просторніше стало і сього року – але через те, що дуже обмежили

число місць. Тепер всього 80 з чимось – се нормальне число, а торік було 180!

Бібліотека ж не приведена до порядку, в дуже нужденному стані, але сими

днями, каже директор, будуть нові шафи, і в них нові книги – мовляв їх багато.

Ходив я сьогодні до бібліотеки в Нарзанній галереї, запас белєстристики дуже

маленький і все цікаве вже розібране – очевидно тільки по протекції можна

дістати!" [12] Все змінилось десь за три тижні, у десятих числах жовтня

Грушевський захворів і хвороба виявилась серйознішою ніж на початку думалось.

Кілька операцій із лікування карбункулу було проведено у санаторії місцевим, не

дуже досвідченим, лікарем. Час було втрачено, побороти це важке запалення у

санаторії не вдалося, і Грушевського перевели до Кисловодської лікарні.

Про те, що відбувалось далі, свідчить історія хвороби М.С. Грушевського.

Копія цього унікального документу була віднайдена українським істориком

Юрієм Шаповалом та генералом СБУ Володимиром Пристайком в одній із справ

у Державному архіві СБУ у 1999 р. [12]

"14/11

Под эфирным наркозом множественные, проникающие разрезы в области

верхнего и нижнего карбункулов. Обильные гнойные выделения. К вечеру

состояние удовлетворительное. Особых жалоб нет. [10]

9

16/11

Переливание крови цитратным способом 300 куб. см., взятой от дочери. К концу

переливания резкий озноб. Переливание перенес хорошо. [10]

18/11

Температура снова поднялась, состояние по-старому [10]

19/11

Состояние тяжёлое, озноб. Пульс частый слабого наполнения. [10]

20/11

Опухоль поднимается выше к волосистой части головы. Формируется абсцесс в

области угла левой лопатки. [10]

21/11

Под хлорэтиловым наркозом дополнительный разрез шеи, разрез нового абсцесса.

Все ткани имбибированы гноем, проникающим до глубоких слоев. Пульс частый.

Больной в полусознании. [10]

22/11

Переливание от дочери 300 куб. см крови. Переливание без осложнений и без

реакции. К вечеру состояние тяжелое. Пульс 120 слабого наполнения, аритмичен.

Состояние полусознательное, бред [10]

23/11

Состояние тяжелое, резкая слабость, упадок аппетита, сонливость, бред [10]

24/11

Сердечная слабость нарастает, температура ниже нормы. Пульс 120, едва

прощупывается. Сознание помрачено. В 2 часа дня смерть при нарастании

сердечной слабости".[10]

Після того, як Грушевський пішов із життя, директор Кисловодського

санаторію, в якому академік перебував на відпочинку разом iз дружиною та

донькою, надсилає телеграму до свого московського керівництва: «Грушевский

умер. Семья желает хоронить в Киеве. Срочно выясните-молнируйте

возможность добиться отдельного вагона. Венгеровский». [12]

10

Однак телеграму надіслав не тільки директор санаторію. Ввечері того дня

Катерина Грушевська телеграфом повідомляє про смерть батька. Страшну у своїй

лаконічності телеграму вона надсилає додому, до Києва, на вулицю

Паньківську, 9 дядьку Олександру Грушевському: "Отец умер едем Киев"[10]

Наступного дня газета «Вісті» вмістила повідомлення від Ради Народних

Комісарів УСРР про смерть Грушевського. У постанові Раднаркому зазначалося:

«Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною

Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР

постановила: Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України —

Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити

урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін,

Корчак-Чепурківський. Призначити сім'ї академіка Грушевського М. С.

персональну пенсію 500 крб на місяць». [14]

26 листопада тіло Грушевського у супроводі Марії Сильвестрівни та Катерини

Михайлівни було відправлено поїздом №15, який прибув до Києва 28 листопада о

15-й годині із запізненням на дві години. На вокзалі небіжчика зустріли члени

урядової комісії у справі похорону академіка на чолі з В.Порайком, кілька вчених-

академіків, родичі. Тіло перевезли до Академії наук, де до нього було відкрито

доступ з 18 до 22-ї години, наступного дня, тобто 29 листопада, — з 10 до 13-ї

години. Тоді ж, наступного дня , відбувся похорон на Байковому цвинтарі. [16]

Не залишився поза увагою чекістів і сам процес похорону. В одному з

документів зазначалося, що все пройшло спокійно, а чисельність тих, хто

проводжав вченого у останню путь досягала 600 осіб, з яких на самому цвинтарі

були присутніми 400 осіб. [10]

У 1936 році Василь Кричевський і скульптор Іван Макогон спорудили на

Байковому цвинтарі надгробний пам’ятник, який офіційно так і не було відкрито,

оскільки у той час була у розпалі викривальна кампанія проти «українського

буржуазного націоналізму», уособленням якого для комуністичного режиму

упродовж багатьох років залишався Михайло Грушевський. [8]

11

Чи передбачав такий кінець власного життя Михайло Грушевський? Відповіддю

на це запитання можуть слугувати його слова з одного із останніх листів,

адресованого 4 вересня 1934 року голові РНК СРСР Молотову: “Мне кончается

68 год, я уже не долго буду работоспособен, если и проживу; не имеет смысла

устранять меня от научной работы, пока я могу еще ее вести, потому что

заменить меня будет нелегко”.[4]

По смерті Грушевського зазнали репресії його дочка Катерина і брат Олександр,

в Україні терміново створюється міф про Грушевського як заклятого ворога

українського народу, а його наукова спадщина, до якої входять такі твори як

"Історія України-Руси" у 10 томах і 13 книгах (1898—1936), "Нарис історії

українського народу" (1904), "Ілюстрована історія України" (1911), п'ятитомна

"Історія української літератури" (1923—1927) на довгі роки було передано до

спецхранів. [9]

Один із найбільш суперечливих фактів із життя Михайла Грушевського – це

дата його смерті. Мова йде про 24 та 25 листопада 1934 року. Відповідно до

історії хвороби Михайла Сергійовича 24 листопада датується останній запис:

“Сердечная слабость нарастает... В 2 часа дня смерть при нарастании

сердечной слабости”. То звідки ж взялось 25 листопада? 27 листопада 1934 року

в українських газетах “Комуніст” та “Вісті ВУЦВК” з’явився некролог

Грушевського, де й зазначалась дата смерті – 25 листопада. Очевидно, мав місце

технічний хибодрук або плутанина з радянським календарем. Саме на основі

цього тексту писались некрологи за кордоном. Це призвело до тиражування

неточності, адже нікому не спадало на думку, що в офіційному некролозі може

бути хиба такого типу. [8]

12

Висновок

Михайло Грушевський — це вчений світового рівня. Була це незвичайна

людина, наділена сильним характером, талантом. Як учений, він здобув високу

освіту, виконував обов’язки професора історії, був блискучим організатором

української науки, провідним політичним діячем, головою Центральної Ради

(1917—1918), академіком, талановитим публіцистом.

За своє життя Михайло Грушевський здійснив великі наукові дослідження, що

ґрунтувалися на вітчизняних і зарубіжних архівах. Слід зазначити, що діапазон

його діяльності був надзвичайно широким. Разом з історією він охоплював

літературу, соціологію, етнографію, майже всі допоміжні історичні дисципліни.

Історик опублікував понад 2 тис. наукових і науково-популярних праць,

публіцистичних статей. [15]

У листопаді 1934-го, відразу після смерті Грушевського, академік Володимир

Вернадський зафіксував: «Я вважав і вважаю, що Грушевський зробив величезну

справу для відродження українського народу… Велика постать, щоб не казали,

яка залишила глибокий слід у національній самосвідомості України. Як воно

розгорнеться у майбутньому?» [6]

На це запитання Вернадського доведеться відповідати ще не одному поколінню

українців, а з поміж них — історикам. А поки що вкрай важливо зберегти

історичну спадщину Михайла Грушевського.

13

Список використаних джерел

1. Валерій Васильєв М. Грушевський: останні сторінки драми. (Електронний

ресурс) – Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/

2. Верба І.В. Грушевський Михайло Сергійович // Енциклопедія історії

України: Т. 2. Бібліографічна пам’ятка «Михайло Грушевський: історичні

поступи та здобутки» (до 145-річчя з дня народження українського

історика). (Електронний ресурс) – Режим доступу:

http://www.litopys.com.ua/

3. Високий замок online (Електронний ресурс) – Режим доступу:

http://wz.lviv.ua

4. Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934), політичний діяч, науковець,

публіцист. (Електронний ресурс) – Режим доступу:

http://www.shevkyivlib.org.ua/

5. Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934). (Електронний ресурс) –

Режим доступу: http://www.univ.kiev.ua/

6. Життя і смерть у «скляному будинку». (Електронний ресурс) – Режим

доступу: http://day.kyiv.ua/

7. Іван Крип’якевич Михайло Грушевський. Життя й діяльність.

(Електронний ресурс) – Режим доступу: http://litopys.org.ua/

8. Інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті про життя і діяльність Михайла Грушевського (29 вересня 1866 – 24 листопада 1934) (Електронний ресурс) – Режим доступу: http://kupyansk-rada.gov.ua/

9. Любомир Винар Життя і наукова діяльність Михайла Грушевського.

(Електронний ресурс) – Режим доступу: http://shron.chtyvo.org.ua/

10.Оксана Валіон Внесок Михайла Грушевського у національно – культурне

відродження українського народу в кінціXIX – на початку XX ст.

(Електронний ресурс) – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/

11.Оксана Юркова Загадка дати смерті Михайла Грушевського. (Електронний

ресурс) – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/14

12.Пиріг Р.Я. М. С. Грушевський: між історією і політикою (1924—1934 рр.) .

(Електронний ресурс) – Режим доступу: http://history.org.ua/

13.Світлана Панькова Ще один крок до з’ясування обставин смерті Михайла

Грушевського. (Електронний ресурс) – Режим доступу:

http://shron.chtyvo.org.ua/

14.Тарас Вихованець Михайло Грушевський: iсторик, полiтик, громадянин.

(Електронний ресурс) – Режим доступу: perspekt.org.ua

15. Ярослав Стех (Електронний ресурс) – Режим доступу:

http://meest-online.com

16. http://diasporiana.org.ua/

15