Зелені обереги України

Без верби на покуті та хрещеної ікони, без пучечка зілля, старої підкови та вишитого рушника наші пращури не уявляли свого життя. Ці речі супроводжували їх від першого крику до останнього подиху, уособлювали добро й силу, захищали від всіляких негараздів. Вони були не лише користними, їх наділяли магічними властивостями і свято вірили в їхню наприродну таємничу силу. Такі магічні речі існували і існують у

культурній традиції кожного народу і називаються оберегами.

Здавна нашим пращурам оберегами слугували трави та дерева, птахи та звірі, пізніше - спеціально виготовлені "магічні" предмети. Обереги були хатніми та такими, що брали в дорогу. Існували обереги від чорних сил та хвороб, обереги шлюбу та щасливого життя, родинного захисту. Спільним у свіх цих речей було те, що вони трималися на сильній людській вірі, заряджалися нею, вони були в душах людей, котрі щиро вірили в їхню надприродну силу.

Любов кожного українця до рослини має дуже глибоке коріння. Здавна наші предки вірили, що кожне природне явище, кожна рослина мають душу, і тому з такою пошаною ставилися до них. Без потреби ніхто не зривав квітів та недозрілих плодів, а щоб зірвати рослину для лікування, потрібно було прочитати певну молитву, щоб квітка принесла користь. Священними у слов'ян вважали дуб, липу, березу. Звичай вшановувати дерева зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили "Тополю", у клечанні хат широколистими деревами, обсипанні долівки травами. Усе це, як вважали наші предки, мало захистити людину від злих сил.Калина – рослина нашого українського народу. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це дівочі і навіть парубочі сорочки тяжіють тими могутніми гронами. Міцний космотворчий український ланцюжок: крапелька крові – жінка – народження – Україна – відродження. Калина – це символ України. Ягода калини нагадує собою  полум'яне серце. Існує безліч легенд про сміливих дівчат, які заводили у нетрі монголо-татарські загони і там гинули від шабель ворогів, рятуючи рідні оселі. Легенди оповідають, що саме з крапель крові цих самовідданих дочок нашого народу поросли калинові кущі. З того часу розкошують вони біля кожної хати. Калина у піснях – це символ української дівчини. Недаремно кажуть у народі: "Гарна дівчина, як калина". І в щедрівці співається: "Ой рясна в лузі калина, а ще кращая у Йвана дочка".

Береза– давній оберіг, культове дерево, "Богородичне дерево", символ відродження, чистоти, родючості, краси, тендітності, скромності й загалом – дівчини, жінки. Водночас береза символізує смерть і воскресіння, зиму і весну. Березень – назва першого весняного місяця українців. У давні часи на українських землях росли священні гаї – дубові й березові. До дерев ставилися, як до живих істот.

Верба – також одне з найпоширеніших і найулюбленіших дерев у нашому народі. Наші пращури вважали вербу священним деревом. Верба була символом родинного вогнища. На Вербну неділю вербу освячували в церкві, а потім несли додому і били нею всіх, примовляючи: "Не я б'ю, верба б'є, за тиждень Великдень. Недалечко червоне яєчко". Освячену вербу зберігали за образами. Дівчата на Великдень коло церкви водили гаївки. Одна з гаївок – "Вербовая дощечка". Вербовая дощечка у гаївці – це символ місточка, який з'єднує дівчину з її майбутнім щастям.

Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди.Т.Г.Шевченко написав поему “Тополя.”

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний Дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. У селі Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким за переказами, відпочивали Т.Шевченко, І.Репін, М.Лисенко. Обхват його стовбура – 8 м. Під час грози електричні розряди найбільше “притягує” дуб. Зі 100 ударів блискавки у дерева - 54 припадає на дуб.

     Особливу чудодійну силу мала осика. Вона вважалася заклятим деревом, оскільки, за християнською легендою, на ній повісився Іуда - зрадник Христа. Щоб уберегти корову від посягань відьом, в огорожу ставили осикові кілки.

Вишня – символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері, дівчини нареченої

Наші пращури обожнювали кожне стебельце. За віруваннями, обрядові традиції, пов’язані з рослинним світом, мали забезпечити здоров’я, добробут сім’ї, плодючість землі та щастя. Вагомими символами в Україні стали калина, верба, барвінок, волошки, вишня, євшан-зілля, жито, мак, тополя, яблуня, мальва, конвалія, рута-м’ята, лобода та інші рослини.Рута-м’ята - це символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку та горя. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Вінок із рути означав дівування. Зів’яла рута – символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання.

Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку-далеку дорогу, ці квіти нагадували: там земля мила, де мати родила!

Конвалія – це символ дівочої чистоти, скромності, весни. У християнстві ця тендітна квітка – це емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа. В українській народній поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність.

Барвінок - це символ радісної життєвої сили, вічності, провісника весни та емблема викривальних сил, невмирущої пам’яті, незайманості. Барвінок, як й інші ранні квіти, вважали провісником весни. Його блискучо-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Він став символом радісної життєвої сили, вічності і був перенесений із лісу в сади біля людських осель. Барвінок тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості (наприклад, народженій дитині до свічки, щоб життя було дов гим і щасливим, до свічок весільних, щоб любов наречених була нев’янучою, до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися). Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам’ять про покійних. Тому один із видів барвінку (барвінок малий) українці називають хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил, щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала в пазуху барвінку з найдавнішої родової могили, щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, разом із ягодами калини, – це символ дівоцтва, незайманості. Також барвінок є емблемою викривальних сил. Він допомагає викривати чаклунів. Якщо почепити вінок із барвінку над вхідними дверима, тоді й чаклунку видно, вірили у народі.

Волошки - це символ святості, чистоти, привітності та чемності, хлоп’ячої краси й добра. Волошки – запашна лікувальна трава із синіми квітами, сильним стійким запахом. Колись селяни розводили їх поблизу своїх осель. Волошки мали широке ритуальне застосування – їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія (14 серпня), на Спаса (19 серпня). На Трійцю із волошок плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов’язана з легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку в Україні назвали «волошки». За іншою легендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою оселю». Вінки з освячених волошок одягали на голову померлим дівчатам, також ці квіти клали в труну. Волошки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих, із них робили купіль для дітей при хворобах. Також вони символізують святість, чистоту, красу коханої.

Чорнобривці –символ материнської любові, отчого дому

Соняшник — символ сонячної енергії, життя, здоров'я та процвітання.В геральдиці соняшник символізуєродючість, єдність, сонячне

світло та квітучість.  Соняшник - символ естетичного руху  Соняшник як символ любові до Батьківщини   Соняшник як захисник позитивної енергії  СОНЯШНИК - чи не найсильніший серед квітів... він знайшов своє 

місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень...Своєю невибагливістю до цвітіння та росту соняшник відображає 

якщо не безпроблемність, то малопроблемність. Бо він не «мучиться» проблемами, що робити, куди йти - він іде за Сонцем...На грецькій мові соняшник звучить «геліант», походить від слів 

«Геліос» -Сонце, «Антосьові» - квітка.

Ромашка у віночку – це символ дівочої чистоти і цноти. Її вплітають у вінок поруч з цвітом калини, яблуні і вишні. А поміж ромашками ув'язують вусики хмелю – символу гнучкості і розуму. Цю рослину здавна шанують у нашому народі. Вона оспівана в піснях та легендах.

     Полин захищав від русалок. Його дівчата вплітали у вінок із полину - клечальний, а після свят підвішували його над дверима, де він висів цілу зиму.

     Роль оберега виконував і часник. Його зубчики розкладали по кутах столу на Свят-вечір, зашивали в сорочку дитині. Вплітали часник і у весільний вінок молодої або ж зав'язували його у волосся, аби нічого не зашкодило щастю молодих. Напередодні Івана Купала натирали часником вим'я корови, щоб відьма молоко не забрала.

    Цибуля вживалася як охоронний засіб проти пошесті, мору. Її рекомендували вішати в хаті під стелею, вважаючи, що вона очищує повітря; у хліві, бо вона охороняє тварин від епідемічних захворювань. Щоб зашкодити злим діям чаклуна по дорозі до вінця, мати молодої або близький родич зав'язували у ганчірку головку цибулини і клали у кишеню до молодої. Якщо цибулина у кишені почорніла, значить, цибуля врятувала молодого і молоду від напущеної причини. За легендою, якщо людина наїсться цибулі, від неї відступиться Янгол на десять днів.

     Коноплі використовувалися у календарних обрядах як оберіг. На Благовіщення шматки конопельного полотна клали на підлогу по кутах хати, підпалювали його й обкурювали все навколо, щоб гади, які виповзли із землі, не заповзли в будинок. Сіяли коноплі босоніж, мовчки, інакше горобці поклюють насіння або воно не зійде; під час сівби не можна було вітатися й відповідати на вітання. Коноплі відігравали неабияку роль при народженні дитини. Новонародженого купали і перев'язували матками (коноплі з насінням вважалися жіночими), бо коли обв'язати плоскунами (коноплі без насіння - чоловічі), він буде безплідним; пуповину перев'язували також ниткою із "жіночої коноплі". Для викликання дощу вдови збирали по селі коноплі, ткали одноденний рушник і вивішували його у церкві на царських вратах.

Кропива у народній культурі відіграє роль оберегу, належить до диявольських рослин, співвідноситься з "чужим світом". Вважалося, що кропиву посіяв диявол і вона проклята Богом. З кропивою порівнюють злу свекруху; у кропиві любить ховатися нечиста сила. Кропиву використовували як оберіг від хвороб, нечистої сили, стихійного лиха. ЇЇ клали на ніч під голову, обв'язувалися нею, розкладали на вікнах, на порозі дому. На Купала перед купанням у річці на воду кидали кропиву. У деяких місцевостях для викликання дощу сікли кропиву. Під час першого вигону худоби на пасовисько південні слов'яни перед ритуальним доїнням прикрашали кропивою загони для овець, весь молочний посуд. На Закарпатті кропиву кидали в дійницю, щоб не хворіли вівці, щоб худобі, як і кропиві, ніщо не шкодило. На Поліссі під час проганяння нечистої сили стару жінку, яка уособлювала відьму, що хоче вкрасти вогонь із купальського вогнища, били кропивою; інколи, навпаки, ряжені (русалки, відьми) ганялися за учасниками обряду й хльостали їх кропивою

      Мак у народній культурі відіграє роль оберегу, захищає від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий мак, зерна якого самі висипалися з голівок, - так званий видюк. Якщо таким маком обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернятка. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали маком, освіченим на Маковія або на Спаса. У Святвечір господарі обходили з різдвяним хлібом, медом і маком двір і густо посипали біля корівника диким маком, "щоб відьми ,його визбируючи, не могли підійти до худоби". Мак захищав також людей і худобу від змій: у переддень річних свят обсівали, обкурювали маком хату, клали його на вікно, щоб змії не заповзали у будинок. На Волині, аби припинити засуху, вкидали у криницю певну кількість зерен свяченого маку. Використовували мак із лікувальною метою, переважно як снодійне, ним присипляли неспокійних маленьких дітей. Мак додавали до ритуальних страв, у тому числі до різдвяних і поминальних, а також він був головною приправою до пісної їжі, наприклад на Івана Купала, на Маковея пекли коржі з маком.

Калина – це символ вогню, сонця, неперервності життя, роду українців, України, Батьківщини, дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності, гармонії життя та природи, материнства, плодючості, символ нескореності та стійкості, українського козацтва, незрадливої світлої пам’яті, єдності нації, потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини – нема України» – каже народна мудрість. Раніше калину висаджували в кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше – молоду, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій, на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом? Це зумовлено багатьма чинниками – кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед морозної зими гордо палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Так як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди. Етимологія слова «калина» пов’язана з поняттям вогню, води – першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. В Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!». Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода». Символізувала вона і вірне, довічне кохання. Ламати калину означало виходити заміж, любити. Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові. Філософським, глибоким є й символічний образ «калинового мосту». Калина – символ розквіту, міст – життя, що з’єднує два береги, молодість і старість, народження і смерть. Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя та світлу пам’ять.

*ДЯКУЮ ЗА УВАГУ

Підготувала бібліотекар ЗОШ І-ІІІст. №3, м.Радомишль Вацківська

Тетяна Миколаївна