Вона вже не та…

Автори: М. Міхайліна, Ю.Супрун

Виконавець −учениця 10-го класу Гончарівської ЗОШ

І − ІІІ ступенівЮлія Супрун;

учитель − П. В. Мокрушина

Вона вже не та, що грала м’ячем.Вона вже не та, що чекала на квіти.Вона вже не та... Рясним дощемПожежу чуття не загасити.

Вона вже не та: зовсім інше дівчаЗбирало каміння біля річки.Вона вже не та: мале потерчаПоклало в кишеню духмяні порічки.

Вона вже не та... Не те і життя...Велика дівч на, вже виросла, юнка...и́Лише давній клаптик шкільного малюнкаДитинство святе нагада.

Багаття, пісні − підліткове начиння,І холод щасливих ночей,І ранків веселих ясне ластовиння...А мати не зімкне очей.

Люблю − не люблю, і зітхання, і сльози,Цілунки, слова − дітвора...Зміїлись на трави дівочії коси:Ставати до шлюбу пора.

І батько гадає: вже час до весілля,Стелити рушник старостам.Та справити пишне, широке застілляЗавадили вісті звідтам.

Завіщо? Чому так? Вона нагрішила?Заплакали зорі в саду.І буря погибельна світ заступила.Немає в житті більш ладу...

У скриньку поштову лягла телеграма:Коханий пішов на війну.Вона ж, молоденька, майбутняя мама,Чекає на другу весну.

Померла надія: не вернеться милий.Дитятко п’ятою штовхне,Наділить дівчиноньці спокою, сили −І вітром мінливим пахне.

Вона вже не та, що відчула щем.Вона вже не та, що звикла вдовіти.Вона вже не та... Тоненьким плачем,Дитячим рятунком, продовжує жити.

Ой людоньки, рідні, ваші синиНаклали в кривавім бою головами...Сучасність насаджує гострі терни,Кружляють круки над хрестами...

У презентації використані роботи Євгенії Гапчинської,

Вінсента ван Гога