Павло Тичина – найбільший модерніст 20-х років.

Уславлення борців за вільну Україну у вірші “Пам’яті тридцяти”.Життєствердний пафос, поєднання тенденцій символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму. Збірка «Сонячні кларнети»: “Арфами, арфами...”, “О панно Інно...”,“Одчиняйте двері…” “Ви знаєте, як липа шелестить...”,

ПАВЛО ТИЧИНА(1891 — 1967)

Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області).

Павло Тичина – учень бурси, 1901 р.

Походив зі старовинного козацького роду (його пращурбув полковником у Богдана Хмельницького).

Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти».

Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали.

Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.

Марія Василівна Тичина – мати поета.

У 1900-1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913— в Чернігівській духовній семінарії.

Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада».

Духовий оркестр Чернігівської духовної семінарії.

На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками

У 1913-1914 рр. працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро.

Павло Тичина в юнацькі роки.

У 1916-1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського.

1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси.

Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.

Хор ім. М. Леонтовича під орудою Павла Тичини,

початок 1920-х років.

З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».

З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР.

З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології.

Павло Тичина у своїй бібліотеці, 1932 р.

1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Засідання правописної комісії в селі Поміри на Харківщині

під головуванням Павла Тичини,

28 серпня 1943 р.

Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.Павло Тичина

читає свої вірші на Декаді української

літератури та мистецтва, 1951 р.

ТворчістьЯк поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р.

Павло Тичина серед друзів, 1913--1914 рр.

Перша збірка віршів «Сонячні кларнети» (1918).«Плуг» (1920) , «Вітер з України» (1924),

«Чернігів» (1931 р.)

Павло Тичина, 1920-ті роки.

Приховане протистояння з тоталітаризмом засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943)

Павло Тичина, 1930-ті роки.

У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис. Павло Тичина з бандурою,

4 червня 1946 р.

Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п'ятнадцятьма).

Павло Тичина з кларнетом, 1940-ві роки.

Етапи творчостіРанній етап (1906-1916)

Перші вірші «Синє небо закрилося…», «Під моїм вікном» Павло Тичина написав 1906 року, коли помер його батько. Поет виявляв себе то як співак, то як диригент хору в Чернігівському Народному домі, то як актор шкільного театру.

Перший етап (1916-1931)

Вийшли збірки «Сонячні кларнети», «Плуг», «Замість сонетів і октав».Саме перші збірки принесли авторові визнання у світі. Чеські дослідники визнали Тичину «найбільшим ліриком сучасного слов’янства». Англійський критик Джон Фут назвав Тичину наймузикальнішим ліриком у світі.

Другий етап (1932-1940)

Засвідчив нове обличчя поета. Під тиском більшовиків, тоталітарного режиму Тичина змушений писати тенденційні вірші. З’являються збірки «Партія веде»(1934), «Чуття єдиної родини»(1938), «Сталь і ніжність»(1941). Ці поезії, наповнені скороминучими гаслами, позбавлені художніх відкриттів.

Етапи творчостіТретій етап (1941-1956)

В роки війни відбулося оновлення духовних сил митця. Поет присвятив свій талант перемозі над фашизмом. Пише статті, вірші, в яких засуджує антигуманну сутність нацизму. «Ми йдемо на бій»(1941), «День настане»(1943), «Я утверждаюсь»(1943), «Перемагать і жить!»(1944).

Четвертий етап (1957-1967)

Займається активною громадською діяльністю: депутат Верховної Ради УРСР. Видає збірки, в яких переважає громадянська тематика «Зростай, пречудовий світе», «До молоді мій чистий голос». Збірка «Срібної ночі» пройнята філософськими мотивами, роздумами про життя і смерть, вічне і минуще.

Радянська влада, змусивши визначного поета писати тенденційні вірші на «злобу дня», спрямувавши творчість Павла Тичини у потрібний ідеологічний формат, щедро обдаровувала його преміями та орденами.Причини трагедії генія в умовах тоталітаризму висвітлив Василь Стус у праці «Феномен доби. Сходження на Голгофу слави». Драматизм долі Тичини полягав у тому, що його «репресували» визнанням. «Покара славою – одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом»,- писав Василь Стус.

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.

Похований на Байковому кладовищі в Києві

Надгробок Павла Тичини на Байковому цвинтарі в Києві

Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини в Києві

Збірка “Сонячні кларнети”• перша друкована збірка Павла Тичини — «Сонячні кларнети» вийшла на початку 1919 року

• Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського сіауиз, що означає «ясний».Так названо інструмент за його звук — чистий, ясний, бадьорий.• Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжкицей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармоній всесвіту.

• У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи — музика й поезія з братом живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. До збірки П. Тичина включив найкращі свої твори.

Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить…» (1911)

Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить... Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? Вони все бачать крізь тумани. Ось місяць, зорі, солов’ї... «Я твій» — десь чують дідугани. А солов’ї!... Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить…» (1911)• є першим друкованим віршем Павла Тичини.

Вірш не належить до жодної збірки, лише пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.

• Жанр: інтимна лірика.• Темою вірша є вираження емоцій, які

народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних почуттів кохання.

• Переважпє імпресіоністична поетикаКомпозиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині він ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – “місяць, зорі”, а потім швидше звуковий образ – ”солов’ї

Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить…» (1911) ˘ ˉ / ˘ ˘ / ˘ ˉ / ˘ ˘ / ˘ ˉВи/ зна/є/те/, як/ ли/па/ ше/лес/тить

˘ ˉ / ˘ ˘ / ˘ ˉ / ˘ ˉ / ˘ У/ мі/сяч/ні/ вес/ня/ні/ но/чі?

˘ ˉ / ˘ ˉ / ˘ ˉ /˘ ˉ Ко/ха/на/ спить,/ ко/ха/на/ спить,

˘ ˉ / ˘ ˉ/ ˘ ˉ/ ˘ ˉ/ ˘ Пі/ди/ збу/ди,/ ці/луй/ їй/ о/чі.

Віршовий розмір - чотиристопний ямб з незакінченою стопою

Художні засоби - риторичне запитання «Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», риторичне ствердження «Та ви вже знаєте, як сплять гаї!», епітети «місячні весняні ночі», метафори «сплять старі гаї», паралелізм «липа шелестить… кохана спить», алітерації на [с] , [ц], [ч], [з], які створюють образ легенького весняного шелесту липи, гаю.

Вірш “Арфами, арфами…” (1914)покладений на музику композитором Олександром Білашем

Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена.

Думами, думами — наче море кораблями, переповнилась блакить Ніжнотонними: Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде Перламутровий…

Стану я, гляну я — скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Любая, милая,— чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай. Там за нивами: Ой одкрий Колос вій! Сміх буде, плач буде Перламутровий…

Вірш “Арфами, арфами…” (1914)Поезію написано під впливом вірша М. Вороного «Блакитна панна». Павло Тичина по-своєму талановито розвинув і поглибив звуко-зорові експерименти свого вчителя.Мотив: гімн весні, молодості, вірі в щастя.

Зверніть увагу на дату написання вірша: улітку 1914 р. розпочнеться Перша світова війна, яка стане початком бурхливих змін у світі, відкриє шлях надіям і розчаруванням, тріумфам і трагедіям XX ст. Поет пророче відчув наближення цієї нової епохи та и суперечливу суть.Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначилися ще літературознавцями 20-30-х років.

Вірш “Арфами, арфами…” (1914)У вірші постає прекрасний персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються й квіти, і живодайні дощі, і громи, і веселки. Цей образ творять вишукані неологізми (самодзвонними, ніжнотонними), епітети (золоті, голосні арфи, перламутровий плач), порівняння (поточки, як дзвіночки) та ін. Невичерпну музичну енергійність приходу весни передають постійні повтори, алітерації, асонанси, чергування довгих і коротких рядків:

Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена.

Вірш “О панно Інно…” (1915)О панно Інно, панно Інно! Я – сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив - Дитинно, злотоцінно.

Любив? – Давно. Цвіли луги…О люба Інно, ніжна Iнно,Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам’ятаю,Як музику, як спів.Зимовий вечір. Тиша. Ми.Я Вам чужий – я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!І раптом – небо… шепіт гаю…О ні, то очі Ваші.- Я ридаю.Сестра чи Ви? – Любив…

Вірш “О панно Інно…” (1915)

.

• Жанр: інтимна лірика.• Мотив твору – нестерпна туга за втраченим

коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.Ще в ранній юності Тичина романтично закохався

водночас у двох чарівних сестер — Полю та Інну Коновал — доньок чернігівського поета Івана Коновала (Вороньківського). Особливо запала в серце поетові Поля, але вона не відповіла взаємністю. Ця нерозділена любов стала одним із найболючіших потрясінь його молодої душі…

Вірш “О панно Інно…” (1915)˘ ˉ / ˘ ˉ / ˘ ˉ / ˘ ˉ / ˘О /пан/но/ Ін/но,/ пан/но/ Ін/но!

˘ ˉ / ˘ ˉ / ˘ ˉ Я/ – сам./ Вік/но./ Сні/ги…

˘ ˉ / ˘ ˉ / ˘ ˉ / ˘ ˉ Сес/тру/ я /Ва/шу /так/ лю/бив –

˘ ˉ / ˘ ˘ / ˘ ˉ / ˘ Ди/ти/нно,/ зло/то/цін/но.

Віршовий розмір -

Вірш “О панно Інно…” (1915)

Художні засоби: рефрен "О панно Інно, панно Інно...", епітети "зимовий вечір" , порівняння "Я Ваші очі пам'ятаю як музику, як спів...", метафори "шепіт гаю" ,"Любові усміх квітне раз".

Віршовий розмір - чотиристопний ямб

Вірш “ПАМ'ЯТІ ТРИДЦЯТИ” (1918)

На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? — Квітне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… 

На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій могилі Поховали їх

Вірш “ПАМ'ЯТІ ТРИДЦЯТИ” (1918)• уславлює подвиг студентів та учнів, які 29 січня

1918 рокуприйняли бій біля станції під Крутами (між Ніжином і Бахмачем, 130 км від Києва), де протягом 5 годин 300 студентів і козаків стримували озброєну шеститисячну більшовицьку армію й полягли за незалежність своєї батьківщини. Це — цвіт української нації, щирі патріоти, які ділом довели свою відданість рідному краєві.

• 30 знайдених пізніше тіл полеглих поховано 19 березня 1918 року на Аскольдовій Могилі над Дніпром у Києві

• Жанр: вірш-реквієм.• Ідея: утвердження патріотизму і гуманізму,

осудження жорстокості, терору, класової ненависті.• Тема: зображення самопожертви заради

Батьківщини.

Художні засоби: рефрен "На Аскольдовій могилі...", епітети "славних, моодих...", "український цвіт", метафори: "По кривавій по дорозі...", персоніфікація "квітне сонце, грає вітер", антитеза "квітне сонце, грає вітер...Поховали їх -- тридцять мучнів українців". Образи: Каїн, Аскольдова могила, Бог, тридцять мучнів українців.

Вірш “ПАМ'ЯТІ ТРИДЦЯТИ” (1918)

Вірш “Одчиняйте двері”Одчиняйте двері — Наречена йде! Одчиняйте двері — Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть… Одчинились двері — Горобина ніч! Одчинились двері — Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ…

Вірш “Одчиняйте двері”Мотив вірша — ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції як до власної нареченої.Заклик-рефрен «одчинити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, потяг до революції-нареченої. Проте більшовики принесли іншу революцію – криваву, жорстоку, душогубну.Болісний контраст світлих сподівань українців і жорстокої реальності постає у вірші.Символи: наречена – нове щасливе життя, національне пробудження українського народу; голуба блакить – мир; горобина ніч- символ грізного наростання чогось, тривоги, утрати й смерті, страшні неочікувані реалії революційних змін; дощ - символ плачу, жалоби й утрати, тим паче незриданні — ті, які ще мають виплакатися; тьма - вказує на події кінця світу й Божого судуОтже, граничне ідеалізування революції 1920-х у ліриці Тичини поєднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.