Європейська соціальна хартія (переглянута)

П’ята доповідь Уряду України щодо реалізації положень Європейської

соціальної хартії (переглянутої)

за період з 1 січня 2008 року до 31 грудня 2011 року

щодо статей 3, 11,14, 23, 30

Відповідно до статті С Європейської соціальної хартії (переглянутої) та статті 23 Європейської

соціальної хартії копії доповіді були надіслані доСпільного представницького органу

репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні та Спільного

представницького органу сторони роботодавців на національному рівні

З М І С Т

СторінкаСтаття 3 Право на безпечні та здорові умови праці 3-64

пункт 1 ------- 3-28пункт 2 ------- 29-41пункт 3 ------- 42-61пункт 4 ------- 62-64

Стаття 11 Право на охорону здоров’я 65-104

пункт 1 65-88 пункт 2 89-96пункт 3 97-104

Стаття 14. Право на користування послугами 105-123соціальних служб

пункт 1 ------- 105-119пункт 2 ------- 120-123

Стаття 23 Право осіб похилого віку на соціальний захист 124-139

Стаття 30 Право на захист від бідності та соціального 140- 159відчуження

2

Стаття 3 „Право на безпечні та здорові умови праці”

З метою забезпечення ефективного здійснення права на безпечні та здорові умови праці, Сторони зобов’язуються, консультуючись з організаціями роботодавців і працівників:

1. Розробити, здійснювати і періодично переглядати послідовну національну політику в галузі охорони праці, виробничої гігієни і виробничого середовища. Головною метою цієї політики є поліпшення охорони праці і виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам та травматизму, що виникають внаслідок виробничої діяльності, пов’язані з нею або мають місце у процесі її здійснення, зокрема шляхом мінімізації причин виникнення ризиків, властивих виробничому середовищу;

2. Прийняти правила з техніки безпеки та гігієни праці;

3. Забезпечити виконання таких правил шляхом заходів нагляду за дотриманням їхніх вимог;

4. Сприяти поступовому розвиткові призначених для всіх працівників служб виробничої гігієни, головне завдання яких полягає у здійсненні профілактичних і консультативних функцій.

Стаття 3, пункт 1

Національна політика у сфері охорони праці

У рамках Програми економічних реформ на 2010-2014 року „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” питання охорони праці і здоров’я працівників є одним з найважливіших і найбільш сучасних аспектів національної державної політики у формуванні сучасного безпечного та здорового виробничого середовища, мінімізації виробничих ризиків.

Включно до І кварталу 2011 року спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення відповідно до статті 38 Закону України „Про охорону праці” та положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 № 1640 був Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (далі - Комітет).

3

Наприкінці 2010 року Президентом України Указом від 09.12.2010 за № 1085/2010 розпочато оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади, у зв’язку з чим Комітет ліквідовано, та покладено виконання відповідних функцій на Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України (далі – Держгірпромнагляд).

Пунктом 2 Указу Президента України від 6 квітня 2011 року № 408/2011 „Про Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України” визначено, що Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України є правонаступником Комітету.

Держгірпромнагляд виконує свої функції безпосередньо та через свої територіальні органи і здійснює функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери управління.

На сьогодні, Держгірпромнагляд є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій України.

До основних напрямів роботи Держгірпромнагляду відноситься: здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки,

охорони праці, контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці.

Держгірпромнагляд відповідно до покладених на неї завдань: забезпечує проведення та здійснює в межах своїх повноважень

науково-методичне забезпечення координацію наукових досліджень (науково-дослідних робіт) у сфері промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення через Державну установу „Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці”;

визначає порядок проведення навчання і перевірки знань з питань промислової безпеки, охорони праці посадових осіб та інших працівників, здійснює нагляд за дотриманням вимог цього порядку;

здійснює державний нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань щодо:

- здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим

4

випадкам загрози здоров'ю застрахованих осіб, спричиненим умовами праці;

- фінансування та виконання загальнодержавної, галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Значну роботу щодо створення механізму економічної заінтересованості та відповідальності власника за створення нешкідливих та безпечних умов праці, недопущення аварій, нещасних випадків та професійних захворювань Держгірпромнаглядом проведено з урахуванням заходів Державної програми економічного та соціального розвитку України на 2010 рік.

Сучасний стан охорони праці потребує вжиття заходів загальнодержавного рівня, оскільки стосується практично усіх видів економічної діяльності, охоплює весь виробничий потенціал країни та істотно впливає на сталий економічний розвиток держави.

Комплексне вирішення проблем та завдань охорони праці має здійснюватись на основі реалізації завдань та заходів Загальнодержавної цільової соціальної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, формування та розроблення якої визначено статтями 4, 19, 32 та 33 Закону України „Про охорону праці”.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року № 889-р було схвалено Концепцію Загальнодержавної цільової програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2012-2016 роки (далі – Програма).

Державним замовником Програми визначено Держгірпромнагляд.Для опрацювання проекту Програми було створено та наказом

Держгірпромнагляду від 05.10.2011 № 88 затверджено склад робочої групи із представників Держгірпромнагляду, інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та представників всеукраїнських об’єднань профспілок та роботодавців.

На сьогодні, проект Програми в установленому порядку передано на розгляд до Кабінету Міністрів України.

За попередніми прогнозами реалізація заходів Програми дасть можливість сформувати сучасне безпечне та здорове виробниче середовище, мінімізувати ризики виробничого травматизму, професійних захворювань та аварій на виробництві, знизити до 2016 року коефіцієнт частоти виробничого травматизму і коефіцієнт частоти виробничого травматизму із смертельним наслідком до показників 0,7 та 0,03 відповідно. Виконання таких профілактичних заходів дозволить зберегти здоров’я 850 і зберегти життя 270 працівникам. Це сприятиме забезпеченню скорочення соціальних і економічних втрат від їх негативних наслідків та сталому зростанню національної економіки.

5

Президентом України Януковичем В.Ф. на засіданні Ради національної безпеки і оборони України (17 листопада 2010 року) було ініційовано необхідність розроблення довгострокової Стратегії розвитку України.

Адміністрацією Президента України та Урядом України зобов’язано Держгірпромнагляд підготувати проект окремого розділу щодо реформування системи забезпечення безпеки праці в Україні до Стратегії розвитку України, головним розробником якої виступає Мінекономрозвитку, та врахувати положення цього розділу у відповідній державній цільовій програмі.

З цією метою Держгірпромнаглядом створено робочу групу, за результатами роботи якої було опрацьовано проект окремого розділу „Реформування системи забезпечення безпеки праці в Україні” Стратегії розвитку України (далі – проект розділу Стратегії).

Мета розробленого проекту розділу Стратегії полягає в забезпеченні докорінних змін щодо поліпшення стану охорони праці та промислової безпеки через реалізацію відповідних стратегічних завдань і заходів, загальний строк виконання яких складає десять років.

Результативність виконання завдань і заходів проекту розділу Стратегії оцінюють коефіцієнтами частоти виробничого травматизму Кч, частоти виробничого травматизму зі смертельним наслідком Кчс та відношенням кількості травмованих зі смертельним наслідком до всієї кількості травмованих КВ.

На сьогодні, спільно опрацьований із соціальними партнерами проект розділу Стратегії направлено на розгляд до головного розробника проекту Стратегії.

Вперше за роки незалежності України, 17 листопада 2010 року були проведені Парламентські слухання на тему: „Про стан промислової безпеки та охорони праці”.

Парламентські слухання визначили необхідність модернізації системи управління безпекою праці та виробничими ризиками.

Крім того, Кабінетом Міністрів України з метою поліпшення стану промислової безпеки та охорони праці, зниження рівня виробничого травматизму, забезпечення безпечних та здорових умов праці на підприємствах усіх галузей економіки, було проведено засідання Уряду:

- 20 липня 2011 року з питання „Про стан охорони праці, виробничого середовища і професійних захворювань”;

- 17 серпня 2011 року з питання „Про стан охорони праці та промислової безпеки на підприємствах вугільної галузі”.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав запросив більш детальну інформацію щодо галузевих програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, зокрема, сфери їх застосування.

6

Відповідно до статті 4 Закону України „Про охорону праці” державна політика в сфері охорони праці базується на принципах, у тому числі, комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля.

За своєю спрямованістю галузева програма є соціальною програмою, яка призначена для вирішення актуальних проблем у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на рівні окремої галузі, має, як правило, довгостроковий період (від 3 до 5 років).

Сфера застосування галузевих програм це реалізація заходів галузевого значення з метою поліпшення безпечних і нешкідливих умов праці на підприємствах певної галузі, шляхом виконання конкретних завдань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення діяльності у сфері охорони праці, подальшого удосконалення управління охороною праці на галузевому рівні.

Галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (далі – галузева програма) розробляють і реалізують, відповідно до статті 33 Закону України „Про охорону праці”, міністерства та центральні органи виконавчої влади за участю профспілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Заходи галузевої програми формуються на основі: аналітичних матеріалів щодо стану виробничого травматизму

та профзахворювань, стану профілактичної роботи на підприємствах галузі;

визначення проблем з питань безпеки праці у відповідній галузі та шляхи їх вирішення;

пропозицій міністерств або інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, всеукраїнських об'єднань роботодавців, профспілок, науково-дослідних інститутів, підприємств галузі, інших підприємств та установ, які ініціюють вирішення проблем з питань охорони праці в цій галузі;

проведення експертизи заходів щодо їх актуальності та ефективності для вирішення цих проблем на рівні окремої галузі;

аналізу сучасних тенденцій науково-технічного прогресу та міжнародного досвіду у цій сфері.

Відповідно до основних завдань профілактичні заходи з охорони праці галузевої програми в основному передбачають:

розробку та реалізацію заходів для усунення типових для підприємств галузі шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища (запиленість, загазованість, шум, вібрація, ультразвук, іонізуючі та інші види шкідливих випромінювань тощо);

7

розробку й реалізацію заходів метрологічного, кадрового та організаційного забезпечення атестації робочих місць за умовами праці. створення промислово-санітарних лабораторій (у тому числі пересувних) для надання допомоги підприємствам галузі в проведенні атестації робочих місць за умовами праці;

створення та впровадження автоматизованих інформаційних систем охорони праці на галузевому рівні, типових автоматизованих експертних систем аналізу та прогнозування небезпечних та аварійних ситуацій на виробництві;

впровадження безпечних засобів та технологій виробництва на підприємствах відповідної галузі;

розробку та впровадження спеціальних технічних засобів для механізації важких, небезпечних та шкідливих робіт;

розробку та організацію виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працюючих на підприємствах галузі;

забезпечення працівників підприємств галузі засобами індивідуального і колективного захисту;

створення та матеріально-технічне оснащення сертифікаційних лабораторій для сертифікації засобів виробництва, індивідуального захисту працюючих;

вирішення питань гігієни праці; навчання та підвищення рівня знань працівників з питань

охорони; проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських

робіт для розв'язання проблем охорони праці відповідної галузі; розробку й реалізацію навчальних та інформаційних програм

щодо підвищення рівня знань працівників з питань охорони праці; створення галузевих навчальних центрів з охорони праці; розробку та виготовлення тренажерів для навчання

працівників, зайнятих на роботах з високим рівнем виробничого ризику, діючих моделей та макетів виробничого обладнання;

пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці, інформаційне забезпечення працівників з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (проведення конференцій, нарад, семінарів, оглядів-конкурсів тощо з питань охорони праці, забезпечення постійно діючих виставок засобів індивідуального захисту працюючих, що використовуються на підприємствах галузі);

розробку та видання галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечення ними служб охорони праці підприємств галузі;

організація випуску знаків безпеки, плакатів, пам'яток, інформаційних листків з охорони праці, каталогів засобів індивідуального захисту працюючих та забезпечення ними підприємств галузі;

8

вивчення досвіду інших країн, участь у діяльності міжнародних організацій, проведенні міжнародних семінарів, нарад, виставок з питань охорони праці;

заохочення трудових колективів і окремих осіб до вирішення питань з охорони праці тощо.

Фінансування галузевих програм у відповідності з діючим законодавством здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, коштів державного бюджету, коштів підприємств, організацій і установ, незалежно від форм власності, а також інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Держгірпромнагляд, як орган що здійснює комплексне управління охороною праці та контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці, щороку на підставі звітів міністерств, центральних органів виконавчої влади проводить щорічний моніторинг стану виконання галузевих програм.

Результати проведеного аналізу розглядаються на засіданнях колегій Держгірпромнагляду, засіданнях сторін соціального діалогу, розміщуються на веб-сайті Держгірпромнагляду та висвітлюються у засобах масової інформації, щорічному інформаційно-аналітичному довіднику „Стан промислової безпеки в Україні та підсумки роботи органів Держгірпромнагляду”.

За звітний період 2008–2011 роки в Україні діяло 6 галузевих програм, відповідальними за виконання яких є: Міністерство інфраструктури України, Служба безпеки України, Державний департамент України з питань виконання покарань, Фонд державного майна України, Адміністрація державної прикордонної служби та Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України.

Заходи з поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища найбільш травмонебезпечних галузей розробляються та реалізуються за окремими програмами, затвердженими Кабінетом Міністрів України зі значною фінансовою підтримкою за рахунок коштів державного бюджету.

Наприклад, Міністерством вугільної промисловості за участю профспілок була розроблена Програма підвищення безпеки праці на вуглевидобувних і шахтобудівних підприємствах на 2006-2010 роки, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2006 № 374 (далі - Програма). Програмою передбачено виконання заходів щодо підвищення рівня охорони праці та промислової безпеки за рахунок виконання комплексу організаційних заходів, реалізації комплексної програми дегазації вугільних пластів, реконструкції шахтних вентиляційних систем, попередження загазованості і запиленості діючих гірських виробок, нормативно-правового забезпечення охорони праці та безпеки гірничих робіт, поліпшення умов роботи і стану здоров'я

9

шахтарів, проти аварійного захисту вугільних шахт, ділянок і робочих місць.

Завдяки реалізації заходів Програми вдалося активізувати роботи з розробки та впровадження нового обладнання, систем, приладів і апаратури безпеки. Виділення бюджетних коштів дозволило підвищити забезпеченість засобами індивідуального і колективного захисту, знизити імовірність виникнення аварій, насамперед на шахтах з низькою платоспроможністю та небезпечним виробництвом.

Реалізація державної політики щодо безпечного ведення гірничих робіт на підприємствах вугільної промисловості.

Проблеми промислової безпеки у вугільній галузі України належать сьогодні до категорії державної та соціальної значущості, і одним із пріоритетних завдань є їх вирішення на вищому державному рівні.

Безпека праці шахтарів, створення безпечних та здорових умов праці у вугільній промисловості, профілактика аварій і випадків травмування працівників залишається одним із пріоритетних напрямків у роботі Держгірпромнагляду.

3,6

3,9

3,5

3,25

2,7

2,5

22,1

3,57

2,23 2,1

1,7

2

0

0,5

1

1,5

2

2,5

3

3,5

4

1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Кількість загиблих на 1 млн. тон видобутого вугілля

У галузі зайнято біля 332 тис. працівників, у тому числі 202 тис. на підприємствах державної форми власності і біля 120 тис. на підприємствах недержавної форми власності.

Реалізація державної політики в сфері промислової безпеки та охорони праці на вугільних підприємствах України на кінець 2011 року здійснювалася 3 гірничими округами, 8 державними регіональними гірничотехнічними інспекціями, 4 державними гірничотехнічними інспекціями та 5 спеціалізованими інспекціями у 5 областях України:

10

Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Львівській. Спеціалізовані інспекції дозволяють вирішувати найбільш актуальні питання нагляду, зокрема, за провітрюванням та пилогазовим режимом шахт, станом стаціонарного обладнання та охороною надр.

Реформування системи державного нагляду в 2010-2011 роках найбільше відобразилося на гірничому нагляді.

До лютого 2011 року, тобто до початку адміністративної реформи державний нагляд у вугільній промисловості здійснювали більше 350 інспекторів. Після реформування державний нагляд в 2011 році здійснювали 188 державних гірничотехнічних інспектори на 870 підприємствах, в установах та організаціях, у тому числі 18464 об’єктах галузі з різними формами власності із загальною кількістю працюючих 336 тис. осіб

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 року № 521 було внесено зміни до Програми підвищення безпеки праці на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2006 № 374.

Одним із суттєвих завдань цієї Програми є реалізація заходів щодо впровадження та модернізації на вугільних шахтах уніфікованих телекомунікаційних систем диспетчерського контролю та автоматизованого керування гірничими машинами і технологічними комплексами (УТАС).

До кінця 2011 року такі системи контролю встановлені і працюють на 29 вугільних підприємствах Донецької, Луганської та Львівської областей, у тому числі на семи шахтах УТАС встановлена з функцією відключення електрообладнання при перевищенні допустимих норм концентрації метану.

Для забезпечення постійного моніторингу та контролю за безпечним веденням гірничих робіт та попередження небезпечних аварійних ситуацій у 2011 році в системі Держгірпромнагляду прийнято рішення про створення Центр комплексної безпеки підприємств вугільної промисловості.

У червні 2011 року Держгірпромнагляд та Профспілка працівників вугільної промисловості України підписали Угоду про співпрацю та взаємодію між обома сторонами.

Сторони домовилися координувати свою діяльність і сприяти кожній із сторін у реалізації прав і повноважень, визначених для них законодавством, здійснювати обмін інформацією про стан охорони праці, рівень виробничого травматизму на підприємствах, в регіонах, вносити відповідні пропозиції та вживати узгоджені спільні заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці на робочих місцях, підвищити ефективність державного нагляду та громадського контролю, забезпечення належного захисту законних прав працівників вугільної галузі.

11

Організація системи попередження виробничої небезпекина рівні підприємств

Інформація, яка була подана у Першій доповіді щодо обов’язку роботодавця забезпечувати функціонування системи управління охороною праці, залишається актуальною. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем відповідно до статті 19 Закону України „Про охорону праці”.

Зазначені витрати повинні бути спрямовані роботодавцем на належне функціонування системи управління охороною праці на підприємстві та забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994 затверджено Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат (далі – Перелік), до якого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2011 № 321 внесено зміни та приведено у відповідність до вимог Податкового кодексу України.

Понесені суми витрат на фінансування заходів та засобів з охорони праці, передбачених у Переліку, роботодавці вправі відносити до своїх витрат при обчисленні об’єкта оподаткування для складання бухгалтерської та податкової звітності. Такі заходи та засоби з охорони праці здійснюються з урахуванням вимог статей 138 і 140 Податкового кодексу України.

На промислових підприємствах з достатньо великою кількістю працюючих, де впровадженні міжнародні стандарти якості ISO 14001, ISO 9001 або стандарти OHSAS 18001, функціонують, головним чином, Системи управління охороною праці.

Суб’єкт господарювання самостійно визначає політику загальної системи управління організацією, частиною якої є СУОП.

Наказом Держгірпромнагляду від 22.02.2008 № 35 затверджено Рекомендацій щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці (далі - Рекомендації).

Відповідно до Рекомендацій СУОП повинна передбачати:- планування заходів з охорони праці;- контроль виконання поточного та оперативних планів;- можливість здійснення корегувальних та попереджувальних

дій;- можливість адаптації до обставин, що змінилися;- можливість інтеграції в загальну систему управління.Перспективи розвитку в подальшому СУОП на підприємствах

України полягають у покращенні управління охороною праці,

12

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності, видів діяльності та чисельності працівників.

Відповідно до аналізу перевірок суб’єктів господарювання, СУОП впроваджена та діє більше ніж на 60 % підприємств країни: в енергетиці СУОП охоплено понад 80% підприємств, у газовому господарстві більше 90%, у будівництві, в житлово-комунальному та в лісовому господарстві СУОП діє тільки на кожному другому підприємстві.

13

З 2010 року у вугільній галузі функціонує новий керівний документ, стандарт Мінвуглепрому України „Система управління виробництвом і охороною праці у вугільній промисловості України” (СОУ19.1.00174088.018:2009), що встановлює єдиний порядок функціонування гірничого підприємства і спрямований на забезпечення безпечного ведення гірничих робіт і охорону праці відповідно до вимог Гірничого Закону України, Закону України „Про охорону праці” та Правил безпеки у вугільних шахтах.

Відповідно до вимог Системи, практично на всіх підприємствах вугільної галузі діють Положення: про систему управління охороною праці, про службу охорони праці, посадові інструкції та інструкції з охорони праці за професіями, видані накази щодо створення служб охорони праці, регулярно проводяться засідання постійно діючих комісій (ПДК) з охорони праці, розроблено та затверджено плани поліпшення умов та охорони праці, плани-графіки всебічних перевірок, склад ПДК з охорони праці та річні плани роботи служб охорони праці.

За порушення вимог СУОП і нарядної системи тільки Донецьким гірничим округом у 2010 році притягнуто до адміністративної відповідальності 249 посадових осіб та інших працівників вугільних підприємств та 442 працівника – до дисциплінарної відповідальності. Керівникам державних підприємств і самостійних шахт видані узагальнені приписи, а результати перевірок розглянуті на засіданнях ПДК із питань охорони праці.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав запросив більш детальну інформацію щодо превентивної ролі Держгірпромнагляду.

У період 2008-2011 років державний нагляд здійснювався відповідно до вимог Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V „Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” у тій частині, що не суперечить конвенціям Міжнародної організації праці № 81 про інспекцію праці у промисловості і торгівлі 1947 року та № 129 про інспекцію праці в сільському господарстві 1969 року, ратифікованих Законами України від 08.09.2004 за № 1985-IV та № 1986-IV.

Розслідування нещасних випадків на виробництві здійснюється спеціально створеною комісією. Така комісія утворюється роботодавцем у разі отримання травми працівником під час виконання трудових обов’язків на виробництві, а у разі нещасного випадку із смертельними або тяжкими наслідками, групового нещасного випадку, випадку зникнення працівника під час виконання трудових обов’язків або смерті працівника на підприємстві - Держгірпромнаглядом (спеціальне розслідування).

14

Одним із основних завдань комісій з розслідування нещасних випадків на виробництві є розроблення заходів щодо запобігання подібним випадкам в подальшому.

Після закінчення розслідування роботодавець зобов’язаний у п’ятиденний строк видати наказ про вжиття запропонованих комісією заходів та запобігання виникненню подібних випадків в подальшому, який обов’язково додається до матеріалів розслідування. Про вжиття заходів роботодавець письмово повідомляє Держгірпромнагляд в установлений строк.

Держгірпромнагляд тримає під постійним контролем виконання запропонованих заходів та перевіряє в межах своєї компетенції ефективність роботи з профілактики нещасних випадків.

Закон України „Про охорону праці” уповноважує посадових осіб Держгірпромнагляду притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці та надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

У разі невиконання заходів роботодавець притягається до адміністративної відповідальності. Всі матеріали за результатами спеціального розслідувань передаються до органів прокуратури для відповідного реагування.

Аналіз ситуації, що склалась на кінець 2011 року у сфері промислової безпеки та охорони праці, свідчив про збільшення кількості правопорушень у зазначених сферах.

Однією із причин такого стану стала недієвість штрафів у розмірах, визначених чинним законодавством.

Розмір максимального штрафу в 2011 році становив 238 гривень, і в сучасних умовах не ніс „каральної” функції, а тому втратив мету адміністративних санкцій, що направлені у першу чергу, на виховання правопорушників та на попередження правопорушень.

Враховуючи зазначене, з метою підвищення відповідальності посадових осіб та працівників Держгірпромнаглядом опрацьовано проект Закону України, яким передбачено посилення адміністративних та кримінальних стягнень через збільшення штрафів, що накладаються на осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці та охорону надр.

Відповідний Закон України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення вимог законодавства про охорону праці та охорону надр” ухвалено Верховною Радою України у травні 2012 року.

15

Вдосконалення системи забезпечення безпеки та гігієни праці (дослідження та навчання)

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав запросив додаткову інформацію щодо функцій та діяльності Ради з питань формування політики в сфері експертизи промислової безпеки й охорони праці.

Рада з питань формування політики у сфері експертизи промислової безпеки та охорони праці (далі - Рада) функціонувала у період з лютого 2008 року до початку 2010 року, як дорадчо-консультативний орган Держгірпромнагляду.

Рада працювала на громадських засадах, її діяльність базувалася на принципах відкритості та гласності.

Метою діяльності Ради було надання консультацій Держгірпромнагляду з питань забезпечення удосконалення системи експертизи з промислової безпеки та охорони праці, неупередженості дій суб’єктів системи, представлення інтересів зацікавлених сторін у питаннях, пов’язаних з експертизою промислової безпеки та охорони праці для координації роботи експертних організацій всіх форм власності.

До її складу входили представники Держгірпромнагляду та керівники експертних організацій різних форм власності.

Основною формою роботи Ради були засідання, на яких вирішувались актуальні питання, що виникали у повсякденній діяльності усіх експертних організацій країни.

На засідання Ради, у разі необхідності, запрошувались представники державних органів, наукових закладів, профспілок, інших громадських організацій, підприємств та організацій, а також засобів масової інформації.

У рамках функціонування Рада опрацьовано пропозиції щодо прозорості та неупередженості дій усіх фахівців, які виконують експертизу. Згідно із затвердженим планом здійснювалась розробка проектів нормативно-правових актів та концепцій щодо створення нових методів неруйнівного контролю.

Рішення Ради носили рекомендаційний характер та, у разі потреби, впроваджувались наказами Держгірпромнагляду.

Наукова підтримка державного нагляду головним чином здійснюється Національним науково-дослідним інститутом промислової безпеки та охорони праці, який функціонує при Держгірпромнагляді. Основними напрямками його діяльності є систематизація законодавства про охорону праці, аналіз виробничого травматизму, удосконалення форм та методів державного нагляду, управління охороною праці, в тому числі економічними методами, науково-технічна політика в сфері промислової безпеки та охорони праці. Інститут виконує дослідження та розробки в областях технічного регулювання, стандартизації, сертифікації,

16

займається підготовкою наукових кадрів, видавничою діяльністю. За напрямами діяльності інститутом підготовлено 21 законопроект, 98 нормативних актів, 145 стандартів, проведено десятки наукових експертиз, розроблено і видано 15 монографій, понад півтисячі наукових публікацій, одержано 25 патентів на винаходи, виконано понад дві сотні науково-дослідних робіт з питань, актуальних для Держгірпромнагляду, інших органів державної та місцевої влади, різних підприємств та організацій.

Для обговорення найважливіших проблем щодо застосування досягнень науки і техніки у сфері охорони праці, безпечного ведення робіт, промислової безпеки, використання надр, забезпечення додержання вимог законодавства з цих питань, навчання з питань охорони праці, удосконалення державного нагляду за охороною праці та станом промислової безпеки, визначення науково-технічних засад розвитку науки і техніки, спрямованих на поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища створена Науково-технічна рада Держгірпромнагляду.

Держгірпромнаглядом утворено систему науково-технічної підтримки державного нагляду за охороною праці та промисловою безпекою, до якої входять 25 експертно-технічних центрів державної форми власності.

Такими експертно-технічними центрами щороку виконуються майже 300 тис. робіт щодо технічної підтримки державного нагляду за промисловою безпекою та охорони праці.

Центрами здійснюється близько 50 тис. експертиз проектної документації на відповідність її вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, проводиться експертне обстеження більше 20 тис. одиниць устаткування підвищеної небезпеки, виконується технічний огляд 90 тис. машин, механізмів. Також надається майже 15 тис. висновків експертизи щодо відповідності стану охорони праці на підприємствах вимогам законодавства. У центрах проводиться навчання з питань охорони праці близько 100 тис. осіб щороку. Ведеться база даних про технічний стан устатковання підвищеної небезпеки, що експлуатуються на підприємствах країни, яка є підґрунтям планування наглядової діяльності інспекторського складу Держгірпромнагляду.

Навчання з питань охорони праці

Одним з найважливіших напрямів зниження рівня виникнення ризиків аварійності, травматизму та професійної захворюваності є якість підготовки кадрів, обізнаних у питаннях промислової безпеки та охорони праці.

Система навчання з питань охорони праці в Україні існує вже 17 років.

17

Нормативно-правова база у цьому напрямі передбачає в Україні систему безперервного навчання з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників під час прийняття їх на роботу, в процесі їх роботи, з періодичністю один раз на три роки на загальних умовах або щорічно на спеціальних.

Держгірпромнагляд приділяє значну увагу навчанню з питань охорони праці на всіх рівнях: навчанню керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, відповідальних за стан охорони праці у відповідній галузі та регіоні, керівників підприємств, керівників та викладачів вищих навчальних закладів, відповідальних працівників, які безпосередньо пов’язані з організацією безпечного ведення робіт, працівників, зайнятих на роботах підвищеної небезпеки.

У системі Держгірпромнагляду навчання з питань охорони праці проводиться на базі Головного навчально-методичного центру (ГНМЦ) та експертно-технічних центрів (ЕТЦ).

18

ІНФОРМАЦІЯ1

про проведення навчання з питань охорони праці за 2008 – 2011 роки

2008 2009 2010 2011ЕТЦ ГНМЦ ЕТЦ ГНМЦ ЕТЦ ГНМЦ ЕТЦ ГНМЦ

Всього пройшли навчання з питань охорони праці (посадових осіб і фахівців, у т.ч.:

50064 4785 46680 4319 50716 5131 55237 5950

- керівників 10437 1007 9695 938 11684 1400 14155 941- головних інженерів 4534 414 3989 492 4074 626 4227 458

- фахівців з питань охорони праці

5721 1389 4675 1342 5866 1471 5714 1117

- інших фахівців 29372 1975 28321 1547 29092 1634 31141 3434 Технічних експертів

- 1326 - 1156 - 1030 38 1200

Спеціалістів з правом проведення гірничих робіт

779 - 1114 10 2195 11 2324 22

Посадових осіб та фахівців з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляду), всього, у т.ч.:

- 611 - - - 618 16 444

- начальників структурних підрозділів та їх заступників, начальників інспекцій та їх заступників

- 107 - - - - 52

- державних інспекторів

- 481 - - - - 388

- спеціалістів - 23 - - - 16 4 ВСЬОГО: 50843 6722 47794 5485 52911 57615 7616

Проводиться систематична робота з удосконалення навчання з питань охорони праці на всіх рівнях.

З метою підвищення якості підготовки фахівців з питань охорони праці в рамках співпраці з Міністерством освіти і науки опрацьовано Галузевий стандарт вищої освіти – „Освітньо-кваліфікаційна характеристика бакалавра за напрямом підготовки „Охорона праці”, кваліфікація „Інспектор з охорони праці”.

У рамках співпраці з іншими центральними органами виконавчої влади спільним трьохстороннім (МОН, МНС та Держгірпромнагляду) наказом „Про організацію та вдосконалення навчання з охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України”, який затверджено за № 969/922/216 від 21.10.2010 та зареєстровано в Мін’юсті від 09.11.2010 за №1057/18352 передбачені 1 За даними Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України

19

першочергові заходи щодо вирішення проблемних питань навчання з охорони праці у вищих навчальних закладах України, зокрема, встановлені обсяги вивчення нормативних дисциплін з охорони праці відповідно до кредитно-модульної системи (Європейської кредитно - трансферної системи ECTS).

На виконання цього наказу у березні 2011 року Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України розроблено, а Держгірпромнаглядом погоджено Типову навчальну програму нормативної дисципліни „Основи охорони праці” для вищих навчальних закладів для всіх спеціальностей і напрямів підготовки за освітньо - кваліфікаційними рівнями „Молодший спеціаліст” та бакалавр та Типову навчальну програму нормативної дисципліни „Охорона праці в галузі” для вищих навчальних закладів для всіх спеціальностей і напрямів підготовки за освітньо - кваліфікаційними рівнями „спеціаліст”, „магістр”.

Наказами Держгірпромнагляду зобов’язано його територіальні органи під час здійснення державного нагляду на підприємствах перевіряти наявність у керівників та працівників, які відповідно до вимог законодавства про охорону праці повинні проходити навчання, інструктажі з питань охорони праці, підтверджуючих документів.

Інформаційне забезпечення громадськості з питань охорони праці

Важливим аспектом діяльності Держгірпромнагляду є інформаційно-роз’яснювальна робота.

З нагоди Всесвітнього дня охорони праці 28 квітня, який офіційно визнаний і в Україні, Держгірпромнаглядом спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та соціальними партнерами здійснюються заходи з його проведення, що дає змогу додатково акцентувати увагу роботодавців та працівників на необхідності впровадження та функціонування системи управління охороною праці, оскільки це оптимальний шлях до збереження життя, здоров’я та працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Для привернення уваги суспільства до існуючих проблем у сфері охорони праці, популяризації превентивних методів запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням, виховання високої культури безпеки праці на виробництвах України у молоді, як майбутніх роботодавців та працівників, у 2010 році вперше за ініціативи Держгірпромнагляду та за підтримки Кабінету Міністрів України організовано проведення Всеукраїнської акції „Охорона праці очима дітей” – далі - акція.

Упродовж листопада-грудня 2010 року для учнів та студентів шкільних, професійно-технічних та вищих закладів освіти України

20

проводилися виховні години та відкриті уроки на тему „Безпека праці батьків – моє щасливе майбутнє”.

У рамках акції для учнів навчальних закладів віком від 8 до 16 років Держгірпромнаглядом проведено конкурс дитячої творчості (далі – конкурс) за трьома напрямками – „малюнок”, „літературний твір” та „відеоробота”.

Відповідно до кількості конкурсних робіт, які надійшли на адреси територіальних управлінь Держгірпромнагляду (а це понад п’яти тисяч робіт по всій Україні) конкурс отримав неабиякий резонанс серед суспільства.

Кращі конкурсні роботи розміщуються в громадських місцях, транспорті загального користування, на підприємствах, надруковано на сторінках тематичних видань, організовуються їх виставки у спеціалізованих мистецько-виставкових закладах обласних та районних центрів України.

У 2011 році Територіальним управлінням Держгірпромнагляду у Луганській області розроблено соціальний ролик – урок для дорослих, „Безпека на шахті. Діти – батькам”. У ньому п’ятирічні малюки розмірковують про те, що таке шахта, робота шахтарів, правила безпечної поведінки в шахті. Діти радять батькам бути уважними і обережними. Розтиражовані диски з відео передані фахівцям про охорону праці всіх вугільних підприємств Луганщини. Переглянути його можна також і на сайті Держгірпромнагляду. Ведеться робота щодо можливості транслювання ролика на телеканалах України.

Друкованими органами, що належать до сфери управління Держгірпромнагляду, є державні підприємства „Редакція журналу „Охорона праці” та „Редакція журналу „Технополіс”, які сприяють реалізації державної політики, спрямованої на створення безпечних умов праці, підвищенню рівня промислової безпеки в Україні.

На сторінках офіційного веб-сайту Держгірпромнагляд тісно співпрацює з членами Громадської ради.

Вжиті заходи, спрямовані на реалізацію національної політики з урахуванням консультацій з організаціями роботодавців і

працівників

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав запросив більш детальну інформацію щодо сфери та контексту Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками та профоб’єднаннями.

Генеральна угода (далі - Угода) укладається відповідно до Закону України „Про колективні договори і угоди” між Кабінетом Міністрів

21

України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців, з однієї сторони, та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, з другої сторони (далі - Сторони).

Сторони в період дії Угоди спрямовують скоординовані зусилля на виконання першочергових завдань у соціально-економічній і трудовій сфері, підвищення рівня зайнятості населення та належне матеріальне забезпечення працівників, подальший розвиток соціального діалогу, досягнення стабільності та злагоди в суспільстві.

Угодою передбачено взаємодії сторін соціального діалогу щодо узгодження інтересів, спільної діяльності з реалізації дотримання зобов’язань і домовленостей, визначених у наступних розділах.

Розділ 1. Сприяння розвитку вітчизняного виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості;

Розділ ІІ. Оплата праці; Розділ ІІІ. Охорона праці та здоров’я, умови праці та

відпочинку; ІV. Соціальний захист та задоволення духовних потреб.До 2008 року в Україні діяла Угода від 19 квітня 2004 року. З метою координування зусиль на виконання першочергових

завдань у соціально-економічній і трудовій сфері, підвищення рівня зайнятості населення та належне матеріальне забезпечення працівників, подальший розвиток соціального діалогу, досягнення стабільності та злагоди в суспільстві 15 квітня 2008 року укладено Угоду на новий період 2008-2009 років.

Розпорядженням від 17.09.2008 №1250-р Кабінетом Міністрів України було затверджено План заходів щодо реалізації положень Угоди на 2008-2009 роки.

Розділом ІІІ Угоди на 2008-2009 роки Сторони домовилися спрямовувати спільні зусилля на виконання пріоритетних заходів з питань охорони праці та здоров’я, умов праці та відпочинку, зокрема, таких як:

- сприяння включенню до галузевих та регіональних угод та колективних договорів зобов’язань щодо здійснення комплексних заходів, спрямованих на усунення шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища;

- щорічне проведення консультацій на тристоронній основі щодо визначення напрямів та конкретних заходів з профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань з подальшим визначенням обсягів їх фінансування;

- вивчення питання щодо відповідності нормативно-правовим актам та можливості ратифікації ряду конвенцій МОП;

- під час укладання галузевих угод передбачати зобов’язання щодо щорічного проведення для представників власників та профспілок навчання з метою підвищення рівня правової підготовки сторін

22

колективних договорів і угод та ефективного контролю за їх виконанням (як рекомендація Сторонам).

У рамках виконання Плану заходів щодо реалізації положень Угоди, Держгірпромнаглядом у межах компетенції та за участі центральних органів виконавчої влади і соціальних партнерів проведено ряд заходів щодо його виконання.

На звернення професійних спілок Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 02.12.2009 №1513-р „Про проведення переговорів щодо укладення Угоди між Кабінетом Міністрів України, спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями та галузевих і регіональних колективних угод на новий строк”.

9 листопада 2010 року між Стороною власників в особі Кабінету Міністрів України та Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні, з однієї сторони, та Стороною профспілок в особі Спільного представницького органу всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань для ведення колективних переговорів та соціального діалогу на національному рівні, з другої сторони, було укладено Угоду про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в України на період 2010-2012 років.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.03.2011 № 261-р затверджено План заходів щодо реалізації положень нової Угоди.

Важливими питаннями нової Угоди у сфері охорони праці постало навчання студентів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів навчальним дисциплінам з охорони праці, створення в органах виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій служб охорони праці відповідно до законодавства України, введення єдиної державної статистичної звітності з питань охорони праці, перегляд і оновлення Типових галузевих норм безоплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам установ охорони здоров’я і соціального забезпечення, медичних науково-дослідних установ і навчальних закладів, робітникам і службовцям вищих навчальних закладів.

Проведення переговорів, консультацій між Держгірпромнаглядом, органами виконавчої влади, представниками профспілок, організаціями роботодавців та працівників щодо заходів

23

вдосконалення техніки безпеки та гігієни праці н а національному, галузевому і регіональному рівнях

За пропозицією всеукраїнських профспілок, об’єднань роботодавців та Кабінету Міністрів України з їх представників Президентом України Указом від 29 грудня 2005 року № 1871 „Про розвиток соціального діалогу в Україні” вперше було утворено консультативно-дорадчий орган при Президентові України під назвою Національна тристороння соціально-економічна рада (далі – Національна рада).

Із набуттям чинності Закону України від 23 грудня 2010 року № 2862-VI „Про соціальний діалог” остаточно визначено правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні.

У зв’язку з цим, з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових (у тому числі й охорони праці), соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві Національна рада була вдруге утворена Президентом України вже як постійно діючий орган (Указ від 02.04.2011 № 347).

На сьогодні, Національна рада має тристоронню структуру представництва сторін соціального діалогу: по 20 представників від сторони органів виконавчої влади, сторони профспілок і  сторони роботодавців. Очолює Раду Голова, який призначається Президентом України за поданням Президії Національної ради строком на один рік.

Співголови Національної ради, є координаторами сторін. Персональний склад Національної ради визначається у порядку, встановленому статтею 9 Закону України „Про соціальний діалог в Україні”. Від Держгірпромнагляду до складу ради входить перший заступник Голови.

До основних завдань Національної ради належать: 1) вироблення консолідованої позиції сторін соціального діалогу

щодо стратегії економічного і соціального розвитку України та шляхів вирішення існуючих проблем у цій сфері;

2) підготовка та надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин.

Постійно діючим допоміжним органом Національної ради є Секретаріат, який здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Національної ради.

Серед пріоритетних напрямків діяльності Національної ради є підвищення ефективності системи охорони праці, безпеки і гігієни праці, державного нагляду за охороною праці.

24

У рамках виконання відповідного напрямку, зокрема передбачено, підготовка узагальнених пропозицій щодо розширення системи інформаційного забезпечення громадськості з питань охорони праці.

Всі заходи, що стосуються поточних та проблемних питань охорони праці проводяться Держгірпромнаглядом та його територіальними органами спільно з профспілковими об’єднаннями та об’єднаннями роботодавців на центральному, галузевому та регіональному рівнях.

Протягом 2009-2011 років з метою об’єднання зусиль для забезпечення дотримання гарантованих Конституцією та законами України трудових прав працівників, обміном інформацією про стан охорони праці, рівня виробничого травматизму Держгірпромнаглядом підписано Угоди про співпрацю на рівні перших керівників з:

- Федерацією профспілок України (24.06.2009, 28.04.2011 нова діюча);

- Центральним Комітетом профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (липень 2010);

- Центральним комітетом профспілки працівників агропромислового комплексу України;

- Профспілкою працівників газових господарств;- Профспілкою працівників вугільної промисловості України

(30.06.2011).З метою організації взаємодії під час здійснення заходів державного

нагляду 31.05.2010 укладено Угоду про взаємодію між Держгірпромнаглядом та Міністерством праці та соціальної політики.

Угода є складовою оптимальної побудови відносин, коли повноваження, особливо у сферах де вони перетинаються, використовуються із найбільшою ефективністю, сприяють вирішенню існуючих проблем, підвищенню загальних економічних показників, утвердженню в Україні кращих світових (європейських) стандартів.

Продовжують діяти угоди укладені між Держгірпромнаглядом та Міністерством оборони України (08.06.1994) і Міністерством внутрішніх справ України (02.08.1995) про порядок здійснення державного нагляду на об'єктах Міністерств, де працюють особи за трудовими договорами.

Основою для підписання цих Угод стала багаторічна плідна співпраця у забезпеченні належного стану промислової безпеки та охорони праці в Україні, здійсненні спільних заходів щодо зниження рівня виробничого травматизму і професійної захворюваності працівників, створення належних, безпечних та здорових умов праці на підприємствах, установах та організаціях країни.

На регіональному рівні діють угоди про співпрацю між галузевими, територіальними об’єднаннями профспілок (їх організаціями) та територіальними управліннями Держгірпромнагляду, зокрема, по Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській,

25

Чернігівській, Рівненській, Миколаївській, Херсонській та Хмельницькій областях. Укладання угод про співпрацю продовжується.

Упродовж 2008-2011 років співробітництво Держгірпромнагляду з соціальними партнерами здійснювалось також шляхом участі представників організацій об’єднань профспілок та роботодавців у засіданнях колегії Держгірпромнагляду, у складі Рад їх територіальних органів, під час розробки законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці, запрошуються до участі в роботі комісій:

з перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників підприємств, установ і організацій. Незалежно від форм їх власності та господарювання;

розслідування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.Одним із шляхів до забезпечення реалізації державної політики у

сфері охорони праці на регіональному рівні є співпраця з обласними державними адміністраціями (ОДА).

Пріоритетними напрямами такого співробітництва є: удосконалення системи управління охороною праці на

підприємствах, установах та організаціях; обмін досвідом у сфері промислової безпеки та охорони праці; вжиття узгоджених заходів щодо запобігання аваріям, нещасним

випадкам на підприємствах, установах та організаціях; обмін інформацією щодо обставин, причин та наслідків аварій,

нещасних випадків на підприємствах, установах та організаціях.Держгірпромнагляд з метою всебічної реалізації вищезазначених

напрямків та формування системних підходів до здійснення функцій державного нагляду та контролю, спільного вирішення нагальних проблем у сфері охорони праці на регіональному рівні підписано угоди про співпрацю з такими ОДА:

Дніпропетровською (10.12.2010); Луганською (29.03.2011); Запорізькою (23.06.2011); Полтавською (15.12.2011).

У рамках угод домовлено, зокрема, про спільну участь у межах повноважень інспекторів Держгірпромнагляду та спеціалістів облдержадміністрацій у здійсненні перевірок суб’єктів господарювання зазначених областей з питань додержання ними  вимог чинного законодавства у сфері охорони праці, промислової безпеки, охорони надр та поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, а також організовувати та проводити конференції, семінари, робочі зустрічі.

Відповідно до наказу від 05.08.2011 № 70 Держгірпромнаглядом проведено моніторинг укладених угод з Дніпропетровською, Луганською

26

і Запорізькою ОДА, матеріали результатів якого надано територіальним органам для врахування у роботі та для поширення досвіду.

У положеннях про територіальні органи Держгірпромнагляду та у посадових інструкціях їх посадових осіб передбачено завдання та функції щодо взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, робочими органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, іншими органи державного нагляду.

Щорічно територіальні органи Держгірпромнагляду надають до місцевих органів влади аналітичну інформацію про стан травматизму на підприємствах в областях України та заходи щодо його попередження, що в подальшому розглядаються на засіданнях колегій ОДА.

До цільових регіональних (обласних, міських) програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища надаються пропозиції відповідних територіальних органів Держгірпромнагляду.

Представників територіальних органів Держгірпромнагляду беруть участь у комісіях з безпеки дорожнього руху, Регіональних експертних комісіях з акредитації ліцензування навчальних заходів, безпеки життєдіяльності населення, з збирання врожаю, з готовності до приймання врожаю елеваторами та хлібоприймальними пунктами та інших організованих обласними та районними держадміністраціями.

Міжнародна співпраця

У 2009-2010 роках Держгірпромнаглядом активно вивчався досвід Федеративної Республіки Німеччина щодо використання системи „бонус-манус” (Bonus-Malus System. BMS), яка впливає на підвищення та зниження страхового тарифу на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Найбільш актуальним залишається питання зниження рівня травматизму у вугільній галузі. У рамках українсько-американського проекту „Шахтна безпека в Україні” проведено низку навчальних семінарів для працівників системи Держгірпромнагляду з розслідування нещасних випадків на досвіді США.

За результатами співпраці у вересні 2011 року за участю Уряду США у місті Луганську відкрито Центр підготовки державних гірничотехнічних інспекторів, у якому до кінця року пройшли навчання 47 інспекторів, а у 2012 році планується провести навчання 120 працюючих інспекторів та 160 інспекторів, яких заплановано прийняти на роботу.

Триває співробітництво з Китайською Народною Республікою, спрямоване на поліпшення стану безпеки та охорони праці на вугільних шахтах.

27

З метою вдосконалення стандартів безпеки праці Держгірпромнагляд співпрацює з Вищим гірничим управлінням Польщі у рамках програми Європейської Комісії „Підтримка розвитку вугільної галузі в Україні”. За допомогою польських колег вивчено досвід Польщі та інших країн Європейського Союзу щодо організації державного нагляду, застосування європейських норм та стандартів під час побудови системи нагляду.

Започатковано співпрацю з Державною інспекцією праці Польщі, зокрема з вивчення досвіду організації державного нагляду у будівництві під час спорудження об’єктів до чемпіонату футболу EURO 2012.

У 2010 році Держгірпромнагляд взяв участь у VIII засіданні Міждержавної ради СНД з промислової безпеки у м. Єревані (Вірменія), завдяки чому триває плідний діалог з Росією та Білорусією.

З метою поглиблення вивчення діяльності наглядових органів країн – членів Європейського Союзу Держгірпромнагляд розпочав налагодження співпраці з Європейським агентством безпеки та охорони здоров’я на робочих місцях (далі – Агентство), яке займається питаннями безпеки та здоров’я на виробництві, оцінкою та управлінням ризиками на виробництві, що є важливим як для роботодавців, так і працівників.

Метою співпраці на близьку перспективу є розроблення системи знань з функціонування систем охорони праці в європейських країнах та розроблення пропозицій щодо реформування вітчизняної системи.

Метою на довгострокову перспективу є участь Держгірпромнагляду у роботі Агентства, як партнера, з розміщенням в Україні його контактного пункту та розроблення програм за підтримки Європейської Комісії для їх реалізації в Україні.

У рамках спільного проекту ЄЄ та Міжнародного бюро праці „Рівність жінок і чоловіків у світі праці” у 2010 році вивчено досвід роботи Інспекції праці та соціального забезпечення Іспанії, з метою з вирішення проблемних питань ґендерної політики у сфері безпеки та охорони праці та його подальшого використання в Україні.

Стаття 3, пункт 2

28

Правила з безпеки та гігієни праці

Базовим законом, що визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні, є Закон України від 14 листопада 1992 року № 2694-ХІІ „Про охорону праці” (далі - Закон).

За звітний період 2008-2011 років до Закону сім разів вносились зміни і доповнення, вчинення яких викликано вимогами сучасності та нормами міжнародного і європейського права.

З метою приведення Закону у відповідність до вимог Закону України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, Законом України від 19.05.2011 №3395-VI внесено відповідні зміни до статті 21 Закону в частині конкретизації повноважень Держгірпромнагляду щодо видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

У зв’язку з цим, Держгірпромнаглядом розроблено та постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 затверджено відповідний Порядок.

З метою економічного стимулювання відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці внесено зміни до статей 19 і 43 Закону, якими передбачено, здійснення фінансування заходів на охорону праці від суми фонду заробітної плати за попередній рік та функції щодо накладання штрафу на юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Крім того, Держгірпромнаглядом опрацьовано та постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 затверджено новий Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Упродовж 2008–2011 років Держгірпромнаглядом проведено ряд заходів спрямованих на вдосконалення нормативно-правової бази з охорони праці та промислової безпеки.

Враховуючи велику кількість застарілої нормативно-правової бази з охорони праці Держгірпромнагляд наказом від 01.11.2010 № 225 затвердив План заходів по здійсненню інвентаризації та систематизації нормативно-правових актів СРСР, що застосовуються в Україні відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545 „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та нормативно-правових актів Української РСР, що діють на України та не визначались такими, що

29

втратити чинність, а також План заходів по здійсненню інвентаризації та систематизації нормативно-правових актів з охорони праці, які були прийняті у період 1991-2001 роки з метою приведення у відповідність з Конституцією та законами України.

З цією метою створена робоча група з інвентаризації та систематизації законодавства, основне завдання якої полягає у визначенні переліку нормативно-правових актів з охорони праці, прийнятих до 1991 року, які потребують першочергового перегляду або внесення змін.

Робоча група постійно проводить аналіз актів, що включені до Державного реєстру нормативно-правових актів з питань охорони праці на предмет їх актуальності.

Держгірпромнаглядом щорічно на підставі пропозицій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, соціальних партнерів формується зведений План розробки (перегляду) нормативно-правових актів (проектів законів, постанов Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів з охорони праці тощо).

Зміцнення економічних та політичних зв’язків між Україною та Європейським Союзом полягає у наближенні чинного і майбутнього законодавства України до законодавства Співтовариства, про що викладено в положеннях Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариством та їх державами-членами.

За період 2008-2011 років Держгірпромнаглядом опрацьовано та зареєстровано у Міністерстві юстиції дев’ять Правил безпеки та тридцять Правил охорони праці у виробництвах різних галузях економіки.

Однією з важливих причин розробки означених нормативно-правових актів з охорони праці є те, що до цього часу на підприємствах користувались правилами, які розроблені за часів СРСР і не враховували всіх питань правового регулювання господарських і адміністративних відносин, що виникають під час здійснення господарської діяльності, та сучасних вимог законодавства України. Акти розроблено з урахуванням чинних нормативно-правових актів.

Під час розробки зазначені документи було розглянуто та погоджено Спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань та Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні.

Основною метою розроблення означених актів є підвищення рівня промислової безпеки на підприємствах шляхом впровадження нових нормативно-правових актів, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами.

Держгірпромнагляд своїм наказом від 22.03.2010 № 62 затвердив нові Правила безпеки у вугільних шахтах, які зареєстровані у Мін’юсті 17.06.2010 за № 398/17693. Із набуттям чинності цих Правил втратили чинність аналогічні Правила, затверджені наказом Держгірпромнагляду від 16.11.2004 № 257.

30

Правила поширюються на діючі та такі, що будуються, реконструюються, закриваються та закриті гідрозахисні шахти, підприємства і організації, які виконують роботи на вугільних шахтах, незалежно від форм власності.

Нові Правила безпеки у вугільних шахтах підготовлені на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2006 № 374 „Про затвердження Програми підвищення безпеки праці на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах”. Цей нормативний документ встановлює порядок безпечного ведення гірничих робіт і використання гірничошахтного, транспортного та електротехнічного обладнання, провітрювання та протиаварійного захисту гірничих виробок, забезпечення пилогазового режиму, виробничої санітарії та охорони праці.

Результатом впровадження означених нормативно-правових актів є стійка тенденція зниження рівня смертельного травматизму на піднаглядних підприємствах.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав запитує, чи охоплюють відповідні види економічної діяльності (зазначені у Першій доповіді 2008 року) переважну більшість працівників та чи передбачено застосування цих нормативно-правових актів до усіх секторів.

Держгірпромнаглядом розробляються та переглядаються нормативно-правові акті щодо їх відповідності сучасним вимогам з урахуванням сучасних тенденцій розвитку науково-технічного прогресу та технологічного розвитку. Постійно здійснюється робота по вдосконаленню та розробці нових нормативно-правових актів, які конкретизують загальні норми, доповнюють їх та охоплюють різни сектори економічної діяльності або спеціальні норми.

Відповідно до Положення про Державний реєстр нормативно-правових актів з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України 08.06.2004 № 151, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2004 № 778/9377, існуючий масив нормативно-правових актів розмежовується. Він вноситься до Покажчика Державного реєстру нормативно-правових актів з питань охорони праці (далі - Покажчик) за принципом застосування у відповідному сектору економічної діяльності та за загальною сферою застосування, якщо діяльність суб’єктів господарювання не входить до існуючого переліку видів економічної діяльності.

Станом на 2011 рік до Покажчику нормативно-правових актів з питань охорони праці, затвердженого наказом Держгірпромнагляду від 07.07.2009 № 109 включено 828 актів.

Положення 133-х нормативно-правових актів направленні на забезпечення застосування у декількох видах економічної діяльності,

Наприклад:

31

- Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Держгірпромнагляду від 24.03.2008 № 53, зареєстрованого в Мін’юсті 21.05.2008 за № 446/15137;

- Правила будови і безпечної експлуатації навантажувачів, затверджені наказом Держгірпромнагляду від 31.12.2008 № 308, зареєстрованого в Мін’юсті 03.02.2009 за № 103/16119.

Нормативно-правовими актами охоплюються усі напрями господарства, а саме: добування корисних копалин, промисловість, виробництва та оброблення, охорону надр, всі сфери надання соціальних послуг населенню, транспорт та засоби зв’язку, а також, зокрема: :

- фінансового посередництва - 3;- інформатизації - 1;- досліджень та розробок - 3;- надання послуг - 12;- державного управління - 1;- освіти - 10;- охорони здоров’я - 10;- асенізації, прибирання вулиць та оброблення відходів - 2;- сфери відпочинку, розваг, культури та спорту - 18; - індивідуальних послуг - 9.Одним із методів із забезпечення безпечних умов праці, є

відповідно до статті 13 Закону України „Про охорону праці” обов’язок роботодавця розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлювати правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно нормативно-правових актів з охорони праці.

Таким чином, створюється ланка локальних норм з охорони праці, якими регулюються питання охорони праці у межах підприємства, установи та будь-якого суб’єкта господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності.

Ризики, які потребують регулюванняСтворення, зміна та утримання робочих місць – виробниче

обладнання

Відповідно до статті 21 Закону України „Про охорону праці” виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатація (застосування) машин, механізмів та обладнання підвищеної небезпеки

32

дозволяється лише після отримання відповідного дозволу Держгірпромнагляду на підставі Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107.

Технологічні системи, їх окремі елементи, обладнання повинні бути оснащені необхідними засобами регулювання і блокування, що забезпечують їх безпечну експлуатацію.

Для вибухонебезпечних технологічних процесів повинні передбачатись автоматичні системи регулювання і протиаварійного захисту, що запобігають утворенню вибухонебезпечного середовища та іншим аварійним ситуаціям при відхиленні від передбачених регламентом граничнодопустимих параметрів у всіх режимах роботи, а також забезпечують безпечну зупинку чи переведення процесу в безпечний режим.

Станом на 31.12.2011, в Україні 7928 об’єкти підвищеної небезпеки знаходились у власності або користуванні 3515 суб’єктів господарювання.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав запитує більш детальну інформацію щодо Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України 18.03.2004 №1629-IV, у тій мірі, в якій вона стосується безпеки та гігієни праці.

Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським співтовариством охорона праці визнана однією з найважливіших сфер по адаптації законодавства до законодавства ЄС.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими та міжнародними стандартами охорони праці з метою визначення єдиних та загальноприйнятих правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини під час трудової діяльності.

Законом України від 18.03.2004 р. № 1629-IV було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі – Програма).

На виконання Програми Кабінет Міністрів України щороку розробляє і затверджує план заходів з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, передбачаючи в проекті Державного бюджету України на відповідний рік видатки для фінансування заходів з його виконання.

33

З питань, що стосується охорони праці на виконання щорічних планів у нормативно-правових актах були враховані наступні директиви Європейського Союзу:- Директива Європейського парламенту та Ради ЄС від 23 березня 1994 р. № 94/9/ЄС щодо пристроїв та захисних систем для застосування в потенційно вибухонебезпечних атмосферах врахована в Технічному регламенті з підтвердження відповідності пристроїв та захисних систем для застосування в потенційно вибухонебезпечних атмосферах затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 898;- Директива Ради ЄС 92/104/ЕЕС щодо мінімальних вимог до охорони праці на гірничодобувних підприємств врахована в Загальних вимогах охорони праці гірничодобувних підприємств затверджено наказом МНС від 19.07.2006 р. № 459, зареєстровано в Мін’юсті 04.08.2006 р. за № 943/12817;- Директива Європейського парламенту і Ради ЄС від 20 березня 2000 р. № 2000/9/ЄС про будівництво канатних доріг, призначених для перевезення пасажирів врахована в постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження Технічного регламенту канатних доріг для перевезення пасажирів” від 14.10.2009 року № 1076;- Директива Ради ЄС від 24 червня 1992 р. № 92/58/ЄЕС про мінімальні вимоги до забезпечення позначень безпеки та (або) гігієни на робочому місці враховано в постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження Технічного регламенту знаків безпеки і захисту здоров’я працівників” від 25 листопада 2009 року № 1262;- Директиви Ради 98/24/ЄС від 07.04.98 про безпеку та захист здоров’я працівників від небезпеки, спричиненої хімічними речовинами на виробництві, доповнена директивою Комісії 2000/39/ЄС від 08.06.2000 про встановлення першого переліку граничних концентрацій речовин на робочих місцях і директивою Комісії 91/322/ЄС про встановлення граничних показників експозиції хімічних, фізичних і біологічних чинників на виробництві.

З урахуванням вимог Директиви 89/391/ЄЕС від 12.06.1989 про впровадження заходів з метою заохочення поліпшення охорони здоров’я та безпеки працівників на робочому місці, Директиви Ради 89/654/ЄЕС від 30.11.1989 щодо мінімальних вимог стосовно безпеки охорони здоров’я у робочих зонах (перша окрема Директива у значенні статті 16 (1) Директиви 89/391/ЄЕС), Директива Ради № 2009/104/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16.09.2009 щодо мінімальних вимог до безпеки та охорони здоров’я при використанні працівниками робочого обладнання на роботі (Друга окрема Директива у значенні статті 16 (1) Директиви 89/391/ЄЕС) Держгірпромнаглядом у продовж 2010–2011 років опрацьовано та затверджено наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 25.01.2012 № 67 „Загальні вимоги

34

стосовно забезпечення роботодавцями охорони праці працівників”, зареєстровані в Мін’юсті 14.02.2012 за № 226/20539.

З урахуванням вимог Директиви Ради ЄС від 07.04.1998 № 98/24/ЄС про безпеку і захист здоров'я працівників від небезпеки, спричиненої хімічними речовинами на роботі; Директиви Європейської Комісії від 29.05.1991 № 91/322/ЄЕС про встановлення індикативного обмеження гранично допустимих концентрацій шляхом виконання Директиви Ради № 80/1107/ЄЕС про захист робітників від ризику впливу хімічних, фізичних та біологічних речовин на роботі; Директиви Європейської Комісії від 08.06.2000 № 2000/39/ЄС, що засновує перший перелік гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у повітрі робочої зони в рамках впровадження Директиви Ради № 98/24/ЄС про захист здоров'я та забезпечення безпеки працівників при роботі, пов'язаній з використанням хімічних речовин на робочих місцях; Директиви Європейської Комісії від 07.02.2006 № 2006/15/ЕС, що визначає другий перелік показників гранично допустимих рівнів впливу на робочому місці з метою імплементації Директиви Ради № 98/24/ЄС та вносить зміни у Директиви № 91/322/ЄЕС та № 2000/39/ЄС, у продовж 2010–2011 років опрацьовано та затверджено наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 22.03.2012 № 627 „Вимоги до роботодавців щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних речовин”, зареєстровані в Мін’юсті 10.04.2012 за № 521/20834.

Особливу роль у роботі Держгірпромнагляду відіграє забезпечення державного нагляду у сфері охорони праці та промислової безпеки відповідно до вимогам конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною.

З метою послідовного дотримання Україною взятих на себе зобов’язань у створенні безпечних та нешкідливих умов праці, відповідно до положень Закону України „Про міжнародні договори України”, Держгірпромнаглядом у 2010-2011 роках забезпечено опрацювання та супровід проектів законів України:

- „Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 174 1993 року про запобігання великим промисловим аваріям”, прийнятий Верховною Радою України 15 лютого 2011 року № 3021-VI;

- „Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 176 1995 року про безпеку і гігієну праці на шахтах”, прийнятий Верховною Радою України 15 лютого 2011 року № 3020-VI;

- „Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 155 1981 року про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище”, прийнятий Верховною Радою України 2 листопада 2011 року № 3988-VI.

35

Держгірпромнаглядом ведеться робота, щодо підготовки заходів щодо впровадження положень конвенцій у чинне національне законодавство.

Шкідливі отруйні речовини та матеріали

Захист працівників проти азбестуЗа результатами розгляду Першої доповіді Уряду України

Європейський комітет із соціальних прав запитує інформацію про застосування відповідних міжнародних стандартів (наприклад, Конвенції Міжнародної організації праці № 162).

За інформацією Державної санітарно-епідеміологічної служби України на сьогодні в Україні працює 9 підприємств, що виготовляють продукцію з використанням хризотилового азбесту. Кількість працюючих, які безпосередньо пов'язані з виробництвом складає близько 4 тисяч осіб, близько 50 тисяч задіяні у обслуговуванні виробництва.

У світовій практиці розрізняють два види азбесту: хризотиловий та амфіболовий. На відміну від Європейських країн, Україна використовує в азбестоцементній та азбестотехнічній галузях лише хризотилів азбест.

Комітетом з питань гігієнічного регламентування Держсанепідслужби України азбест хризотиловий зарегламентовано та внесено до Державного реєстру небезпечних факторів. Шкідлива речовина - азбест хризотиловий застосовується переважно в будівельній галузі та металургії. Амфіболовий азбест в Україні не застосовується.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємствами, що використовують азбест здійснюється на виконання вимог статті 9 Конвенції МОП №162 „Про охорону праці при використанні азбесту” та СП 5809-91 „Санітарних правил при роботі з азбестом” інших нормативно-правових актів.

На виконання статті 10 згаданої Конвенції власниками (роботодавцями) підприємств проводиться заміна заборонених азбестоцементних труб для підземних комунікацій на труби із пластмас; покрівлі з шиферу на металочерепицю або інші покрівельні матеріали, повітропроводів припливних та витяжних систем вентиляції на конструкції із металу.

Усі працівники, що працюють з азбестом або матеріалами, що містять азбест, кожного року проходять попередні при прийомі на роботу та періодичні медичні огляди, з урахуванням комплексної дії всіх виробничих факторів, у тому числі й азбесту, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246 „Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій”. На робочих місцях, де використовується азбест або матеріалами, що містять азбест, проводиться атестація робочих місць за

36

умовами праці та здійснюються лабораторно-інструментальний контроль параметрів повітря робочої зони.

За оперативними даними закладів Держсанепідслужби за період 2008-2011 роки при роботах з азбестом в Україні зареєстровано 1 випадок професійного захворювання на коніотуберкульоз на ПАТ „Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського”, м. Дніпродзержинськ.

У період 2005-2007 років з метою отримання достовірних даних щодо оцінки ризиків для здоров'я працюючих у зв'язку з використанням хризотилу в сучасних умовах головною установою в галузі гігієни праці Дослідницьким інститутом - далі ДУ „Інститут медицини праці НАМИ України” було досліджено вплив умов праці на стан здоров'я працюючого контингенту в азбоцементному виробництві України. Отримані дані свідчать на користь того, що концентрація волокон хризотил-азбесту на більшості робочих місць азбоцементних підприємств знаходиться на рівні найжорсткіших світових регламентів (0,1 вол/мл - СІЛА для всіх видів азбесту). У цьому дослідженні ні клінічними, ні епідеміологічними даними випадків професійної онкопатології у працюючих в азбоцементному виробництві України підтверджено не було.

Відповідно до пункту 10 Глобального плану дій з охорони здоров'я працюючих на 2008-2017 роки та пункту 10 Пармської декларації з навколишнього середовища й охорони здоров'я ДУ „Інститут медицини праці НАМИ України” підготовлено проект ДСанПіН „Використання хризотилу та хризотилвмісних матеріалів”, до яких з метою гармонізації законодавства до міжнародних стандартів включено контроль вмісту волокон азбесту в повітрі робочої зони.

Зазначені санітарні правила і норми визначають вимоги до охорони життя та здоров'я осіб, які працюють на цивільних підприємствах, де використовується хризотиловий азбест та хризотилвмісні матеріали та вироби, вимоги до охорони здоров'я населення, яке проживає у зоні впливу промислових викидів таких підприємств; а також щодо діючої системи гігієнічної оцінки даних виробництв та продукції, що виробляється відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням положень Конвенції МОП № 162 „Про охорону праці при використанні азбесту”, Рекомендації МОП № 172 та міжнародних правил МОП „Безпека при роботі з азбестом”.

За порушення вимог санітарного законодавства при роботі з азбестом застосовано понад 200 заходів адміністративного впливу до посадових осіб, припинялася експлуатація понад 150 об'єктів.

37

Захист працівників проти іонізуючої радіаціїЗа результатами розгляду Першої доповіді Уряду України

Європейський комітет із соціальних прав запитує інформацію про захист працівників проти іонізуючої радіації.

За інформацією Державної санітарно-епідеміологічної служби України Захист працівників при роботі із джерелами іонізуючого випромінювання здійснюється із урахуванням положень конвенції Міжнародної організації праці №115 та рекомендації №114 про захист працівників від іонізуючої радіації.

Основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятних рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства взагалі є Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) затверджені постановою головного державного санітарно лікаря України від 01.12.97 №62. Метою НРБУ-97 є визначення основних вимог до охорони здоров’я людини від можливої шкоди, що пов’язана з опроміненням від джерел іонізуючого випромінювання та безпечної експлуатації джерел іонізуючого випромінювання.

Загальні вимоги до заходів із забезпечення протирадіаційного захисту в умовах практичної діяльності регламентовані державними санітарними правилами „Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України” затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2005 №54 та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 20 травня 2005 року за №552/10832.

Необхідний рівень протирадіаційного захисту персоналу підприємств забезпечується:

- радіаційно-гігієнічними та організаційно-технічними заходами для забезпечення безпечних умов праці;

- обмеженням у встановленому порядку допуску до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання осіб у залежності від їхнього віку, статі та стану здоров’я;

- організацією і здійсненням радіаційного контролю. Одним із заходів збереження професійного здоров’я та захисту

працівників проти впливу іонізуючої радіації є проведення попередніх, під час прийняття на роботу, та періодичних медичних оглядів порядок проведення яких затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 № 246, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за № 846/14113. Профілактичний медичний огляд проводиться з метою:

- визначення стану здоров'я працівника і реєстрації вихідних об'єктивних показників здоров'я та можливості виконання без погіршення стану здоров'я професійних обов'язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

38

- виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

- своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

- забезпечення динамічного спостереження за станом здоров'я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- розробки індивідуальних та групових лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

- проведення відповідних оздоровчих заходів.У разі нещасного випадку із працівниками на ядерних установках

проводиться спеціальне розслідування, проведення якого здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 „Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”.

За інформацією Державної інспекції ядерного регулювання України (далі – Держатомрегулювання) постійно підтримуються належні санітарно-гігієнічні умови праці інспекторів на майданчиках атомних електростанцій (далі – АЕС) з метою забезпечення сприятливих умов праці (робота з потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих).

За результатами атестації робочих місць підтверджено права працівників Державних інспекцій з ядерної безпеки на майданчиках АЕС, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами, на пільгове пенсійне забезпечення за Списками №1 та №2, додаткову оплачувану відпустку, скорочену тривалість робочого тижня, доплати до посадового окладу, забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та засобами індивідуального захисту. Всі ці норми закріплено в Законі України „Про охорону праці” та виконуються в повному обсязі.

Головним критерієм охорони праці інспекторів на майданчиках АЕС України є не перевищення ліміту індивідуальної дози опромінення (15 – 20 мЗв). Якщо говорити про весь персонал АЕС України, то кількість осіб, які підлягають контролю перевищує 12 тисяч, з них більше 10 тисяч осіб отримують дозу менше 1 мЗв.

Індивідуальний дозиметричний контроль проводиться для персоналу категорії А, який постійно чи тимчасово працює безпосередньо з джерелами іонізуючого випромінювання.

39

Протягом останніх (2008 – 2011) років на АЕС України випадків перевищення ліміту індивідуальної дози опромінення, а також колективної дози опромінення не зафіксовано.

На виконання вимог з охорони праці та відповідно до ст. 17 Закону України „Про охорону праці” забезпечується проведення щорічних медичних оглядів інспекторів, які працюють як на майданчиках АЕС, так і інспекторів, які перевіряють інші організації та підприємства поза майданчиками АЕС.

Порушення норм, правил та стандартів з охорони праці за останні роки не відмічено. Відсутність нещасних випадків, професійних захворювань інспекторів у період після Чорнобильської трагедії, говорить про те, що робота, яка проводиться Держатомрегулюванням України, забезпечує в повному обсязі виконання вимог чинного законодавства з охорони праці.

Велику увагу Державна інспекція ядерного регулювання України приділяє співпраці з Державною службою України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду і його територіальними органами.

У серпні 2009 року проведено спільну Колегію „Про визначення основних напрямів та координацію діяльності між Держгірпомнаглядом України та Держатомрегулювання України”, результатом якої стало розроблення нормативно-правового акта „Положення про взаємодію між Держатомрегулюванням та Держгірпромнпглядом з питань державного регулювання у сфері охорони праці та безпеки при використанні ядерної енергії” та його реєстрація в Міністерстві юстиції України 22 березня 2010 року за № 234/17529.

Основними принципами взаємодії між Держгірпомнаглядом України та Держатомрегулювання України є:

- спільне формування державної політики у сфері охорони праці та безпеки при використанні ядерної енергії;

- підвищення ефективності та дієвості здійснення функцій державного нагляду, оперативності при реагуванні на порушення нормативно-правових актів з охорони праці та ядерної та радіаційної безпеки;

- підвищення ефективності державної системи навчання та перевірки знань з охорони праці, ядерної та радіаційної безпеки;

- формування системних єдиних підходів до здійснення функцій державного регулювання у сфері охорони праці та безпеки при використанні ядерної енергії.

Сьогодні, у разі потреби, інспектори Держатомрегулювання України разом із фахівцями Держгірпромнагляду України можуть проводити спільні перевірки на АЕС України щодо виконання вимог з охорони праці та безпеки при використанні ядерної енергії.

40

Захист тимчасових працівників

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав запитує інформацію щодо медичного огляду тимчасових працівників, зокрема у секторах високого ризику (наприклад, гірничій, будівництві) та чи мають вони право на своє представництво на роботі.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я від 21.05.2007 № 246 „Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій”, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за № 846/14113, передбачено також проведення медичних оглядів працівників у секторах високого ризику (зокрема у гірничій галузі).

Порядок поширюється на: працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, та осіб віком до 21 року підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

До цих (певних) категорій належать працівники усіх гірничих професій, у тому числі і тимчасові працівники.

Відповідно до статті 17 Закону України „Про охорону праці” роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

Індивідуальна сфера регулювання

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звертається із проханням підтвердити, чи застосовуються нормативно-правові акти з охорони праці до всіх самозайнятих працівників, домашніх працівників.

Вимоги нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих, у тому числі на фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, у тому числі, і тимчасових працівників, тобто мають загальний та загальнообов'язковий характер.

41

Стаття 3, пункт 3

Державний нагляд та стан промислової безпеки. Виробничий травматизм та професійні захворювання

Аналіз стану промислової безпеки (за даними Держгірпромнагляду) свідчить, що в Україні упродовж останніх п’яти років загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, зменшилась на 41%, а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом – на 42%.

У 2008 році загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, порівняно з 2007 роком зменшилась на 1983 випадки (на підприємствах України у 2008 році травмовано 16211 осіб, у 2007 році – 18194 особи, а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом, – на 168 нещасних випадків (на підприємствах України за 2008 рік смертельно травмовано 1013 осіб, за 2007 рік – 1181 особу).

У 2009 році загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, порівняно з 2008 роком зменшилась на 3841 випадок (на підприємствах України у 2009 році травмовано 12370 осіб, у 2008 році – 16211 осіб), а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом, – на 338 нещасних випадків (на підприємствах України за 2009 рік смертельно травмовано 675 осіб, за 2008 рік – 1013 осіб).

У 2010 році загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, порівняно з 2009 роком зменшилась на 672 випадки (на підприємствах України у 2010 році травмовано 11698 осіб, у 2009 році – 12370 осіб), а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом, – на 31 нещасний випадок (на підприємствах України за 2010 рік смертельно травмовано 644 особи, за 2009 рік – 675 осіб).

У 2011 році загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, порівняно з 2010 роком зменшилась на 1041 випадок (на підприємствах України у 2011 році травмовано 10657 осіб, у 2010 році – 11698 осіб), а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом, – на 41 нещасний випадок (на підприємствах України за 2011 рік смертельно травмовано 685 осіб, за 2010 рік – 644 особи).

У той же час необхідно зауважити, що збільшення кількості загиблих у 2011 році спостерігається на фоні суттєвого зростання валового внутрішнього продукту. У той час, як кількість смертельно травмованих збільшилась на 6% – ВВП зріс на 20%.

Темпи зростання в останні роки валового внутрішнього продукту в Україні складають в середньому 17% за рік При цьому, починаючи з 2009

42

року кількість смертельно травмованих на виробництві впродовж року не досягає 700 осіб, у той час як до 2008 ця кількість складала більше 1000 осіб.

З даних, наведених у таблиці нижче2, вбачається, що впродовж 2008-2011 років суттєве зменшення кількості загиблих на виробництві в Україні сталося саме у період фінансової кризи – кількість загиблих у 2009 році зменшилась на 33% порівняно з 2008.

Роки 2007 2008 2009 2010 2011Кількістьтравмованих (осіб) 18194 16211 12370 11698 10657Збільшення/зменшенняКількості травмованих -11% -24% -5% -9%у т.ч. смертельно (осіб) 1181 1013 675 644 685Збільшення/зменшеннякількості см.травмованих -14% -33% -5% +6%ВВП (10 млн. грн.) 72073 94806 91472 109461 131660Збільшення/зменшення ВВП +32% -4% +20% +20%

Моніторинг подій, що призвели до нещасних випадків на виробництві за період 2006-2011 років визначив, що внаслідок дії предметів та деталей, що рухаються, розлітаються, обертаються травмується в середньому 28% від загальної кількості потерпілих, з них найбільша кількість сталась через організаційні причини 75%, через технічні 21%, через психофізіологічні 4% від кількості травмованих під час цієї події. Динаміка по роках зазначена на діаграмі 1.

Діаграма 1

Внаслідок падіння потерпілого травмується в середньому 27% від загальної кількості травмованих внаслідок нещасного випадку, пов’язаного з 2 1. За даними Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України.

43

виробництвом. За причинами нещасні випадки сталися з таких причин – з організаційних 70%, технічних 22%, психофізіологічних 8% від кількості травмованих під час цієї події. Динаміка по роках зазначена на діаграмі 2.

Діаграма 2

Унаслідок падіння, обрушення, обвалення предметів, матеріалів, породи, ґрунту, тощо травмується в середньому 17% від загальної кількості травмованих внаслідок нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом. За

44

причинами нещасні випадки сталися – через організаційні причини 69%, через технічні 30%, через психофізіологічні 1% від кількості травмованих під час цієї події. Динаміка по роках зазначена на діаграмі 3.

Діаграма 3

Під час дорожньо-транспортних пригод травмується в середньому 6,4% від загальної кількості травмованих внаслідок нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом. За причинами нещасні випадки сталися – через організаційні 85%, через технічні 11%, через психофізіологічні 4% від

45

кількості травмованих під час цієї події. Динаміка по роках зазначена на діаграмі 4.

Діаграма 4

Унаслідок навмисного вбивства або травми, заподіяної іншою особою травмується в середньому 2% від загальної кількості травмованих внаслідок нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом. За причинами нещасні випадки стаються – через організаційні 24,3%,, через технічні 1,7%, через

46

психофізіологічні 74% від кількості травмованих під час цієї події. Динаміка по роках наведена на діаграмі 5.

Діаграма 5

Унаслідок дії температур травмується в середньому 1,5% від загальної кількості травмованих внаслідок нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом. За причинами нещасні випадки стаються – через

47

організаційні 81%, через технічні 17%, через психофізіологічні 2% від кількості травмованих під час цієї події. Динаміка зазначена на діаграмі 6.

Діаграма 6

Моніторинг стану виробничого травматизму за роки незалежності в Україні свідчить про те, що в країні постійно зменшується загальна кількість випадків травмування працюючих на виробництві. Так, кількість травмованих внаслідок нещасного випадку, пов’язаного із виробництвом, у 2011 році зменшилась порівняно з 1992 роком вже майже в 12 разів.

Роки 1992 1994 1996 1998 2000 2002 2004 2006 2008 2010 2011Кількістьтравмованих(осіб) 12

4971

9422

4

6477

5

5087

2

3428

8

2616

8

2269

1

1899

2

1621

1

1169

8

1065

7у т.ч. смертельно (осіб)

2619 2279 1900 1551 1325 1285 1164 1077 1013 644 685

ВВП (1000 млрд. крб. до 1996 року., 10 млн. грн.)

5,0

120,

4

8152

1025

9

1700

7

2258

1

3451

1

5441

5

9480

6

1094

61

1316

60

В Україні спостерігається стійка тенденція до покращення рівня травматизму з розрахунку на 100 тисяч працюючих. Так, у 2011 році рівень загального травматизму знизився порівняно з минулим роком на 7%, у 2010 порівняно з минулим роком на 5%, у 2009 – на 16%, у 2008 – на 6% .Роки 2007 2008 2009 2010 2011Рівень виробничого травматизму(із розрахунку на 100 тис. працюючих) 108,26 101,79 85,99 81,59 75,68

48

Збільшення/зменшення-6% -16% -5% -7%

Рівень виробничого травматизму зі смертельним наслідком (із розрахунку на 100 тис. працюючих) 7,03 6,36 4,69 4,49 4,86Збільшення/зменшення

-10% -26% -4% +8%Чисельність працюючих (100 тис. осіб) 168,07 159,26 143,86 143,82 140,82

Такий стан справ став можливим завдяки здійсненим Держгірпромнаглядом заходам державного нагляду, які суттєво впливають на покращення показників стану виробничого травматизму в країні.

Організація та здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань промислової безпеки та охорони праці, геологічного вивчення надр, їх використання та охорони, використання і переробки мінеральної сировини, безпечного проведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення є одним із основних завдань Держгірпромнагляду України, які визначено Положенням про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 408/2011.

На виконання цього завдання, з метою забезпечення безпечного виконання робіт на піднаглядних підприємствах, посадовими особами Держгірпромнагляду України за період 2008-2011 років в середньому щорічно здійснювалося близько 200 тис. перевірок підприємств та виробничих об’єктів, під час яких в середньому було виявлено понад 1,7 млн. порушень та здійснювалося, у разі загрози життю та здоров’ю працюючих, майже 150 тис. призупинок експлуатації об’єктів та виконання робіт.

За порушення вимог чинного законодавства з охорони праці та охорони надр щорічно в середньому близько 100 тис працівників притягалися до адміністративної відповідальності.

До Державного бюджету сплачено понад 32 млн. грн. штрафів, накладених на порушників під час здійснення заходів державного нагляду протягом 2008-2011 років

Показники наглядової діяльності за період 2008-2011 роки3

  Роки Всього в Україні

 

3 За даними Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України49

Кількість проведених перевірок

2008 2069902009 1933662010 1712952011 140200

Кількість виявлених порушень

  

2008 21186812009 19042082010 16322712011 1379386

Кількість випадків призупинення виробництва, робіт або надання послуг

 

2008 178463

2009 166414

2010 131248

2011 114422

Кількість штрафів, накладених на працівників

 

2008 103515

2009 96904

2010 88694

2011 82062

Сума штрафів, накладених на працівників, тис. грн.

2008 8640,962009 8074,492010 7489,092011 7570,48

Використання морально та технічно застарілого обладнання, небажання власників вкладати кошти в сучасні технології та створювати безпечні умови праці, відсутність на підприємствах достатнього соціального пакету, небажання хворих звертатись до лікарів на ранніх стадіях розвитку патології, недосконалість медичної допомоги працюючому населенню та інші об’єктивні і суб’єктивні фактори, значною мірою впливають також і на показники професійної захворюваності, найчастіше в бік їх зниження, що призводить до заниження фактичного рівня професійної патології.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звертається із проханням надати інформацію щодо професійних захворювань.

За останні роки кількість зареєстрованих професійних захворювань в Україні коливається в межах 5-6 тисяч. (2008 році – 6794 професійні захворювання; 2009 році – 6046 професійних захворювань; 2010 рік – 4965 професійних захворювань).

За даними Міністерства охорони здоров’я України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у 2011 році порівняно з 2010 роком кількість професійних захворювань збільшилась на 8,68% (з 4965 до 5396).

50

Найбільша кількість профзахворювань щорічно виявляється в Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях, що обумовлено структурою господарського комплексу – зосередженням основної кількості випадків професійних захворювань у великих гірничовидобувних промислових областях.

Розподіл потерпілих за галузями економіки свідчить, що найбільшу кількість професійних захворювань виявлено у вугільній промисловості (76 %). Друге та третє рангові місця займають металургійна ( 9 %) та машинобудівна (6 %) промисловості.

Розподіл випадків професійних захворювань за основними формами патології свідчить, що найбільша їх кількість припадає на захворювання органів дихання (пневмоконіоз та хронічний бронхіт, з переважною більшістю бронхіту) від 67 до 71% (від загальної кількості по Україні). Наступне місце посідають хвороби опорно-рухового апарату – від 18 до 20% випадків.

На третьому місці – вібраційно-шумова патологія. Частка вібраційної хвороби становить близько 4% від загальної кількості професійних хвороб. На долю нейрон-сенсорної приглухуватості припадає близько 3% випадків.

Основними причинами професійної захворюваності в Україні є: - недосконалість технологічних процесів, в результаті чого на

працівників під час виконання технологічних операцій впливають шкідливі фактори виробничого середовища;

- недосконалість технологічного обладнання, що призводить до неможливості досягти гранично допустимих концентрацій пилу, рівнів шуму та вібрації на робочих місцях;

- низький рівень механізації трудомістких операцій, особливо під час видобутку вугілля;

- тривалий час роботи працюючих в шкідливих умовах праці.Виплати потерпілим на виробництві та членам їх сімей, що

здійснюються виконавчою дирекцією Фонду у 2011 році, досягла 3,7 млр.грн. і збільшилась у порівнянні:

- з 2010 роком на 9,7 або 327 млн. грн.;- з 2008 роком майже на 29% або на 824 млн. грн..

При цьому близько 63% цих сум виплачується шахтарям, що отримали професійне захворювання або трудове каліцтво.

Діяльність інспекції праці

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звертається із проханням надати більш повну інформацію щодо нагляду, який здійснюють, зокрема, Державний комітет ядерного регулювання України, Державний

департамент пожежної безпеки, Державна санітарно-епідеміологічна служба.

Державна інспекція ядерного регулювання УкраїниДержавна інспекція ядерного регулювання України

(далі - Держатомрегулювання України) відповідно до Положення, яке затверджено Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 403/2011 (з 2000 до 2010 року, Державна інспекція ядерного регулювання України мала статус Державного комітету ядерного регулювання України) є центральним органом виконавчої влади, який є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії.

Основними завданнями Держатомрегулювання України є:- формування та реалізація державної політики у сфері безпеки

використання ядерної енергії; - здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання

безпеки використання ядерної енергії; - здійснення повноважень компетентного органу з фізичного

захисту ядерного матеріалу та ядерних установок відповідно до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок; з питань безпечного перевезення радіоактивних матеріалів відповідно до правил ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів; з питань аварійного оповіщення та інформування згідно з Конвенцією про оперативне оповіщення про ядерні аварії.

Держатомрегулювання України розробляє та затверджує:- норми, правила, стандарти з ядерної та радіаційної безпеки у

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - норми, правила з фізичного захисту ядерних установок, ядерних

матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання;

- вимоги та умови безпеки (ліцензійні умови) провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії;

- забезпечує організацію створення та функціонування єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення населення;

- затверджує порядок обліку радіоактивних відходів; - реєструє джерела іонізуючого випромінювання; - забезпечує обмін інформацією з Міжнародним агентством з

атомної енергії щодо незаконного обігу радіоактивних матеріалів та щодо накопичення радіоактивних відходів в Україні;

- затверджує перелік документів і відомостей, необхідних для проведення радіологічного контролю на кордоні України;

- здійснює в установленому законодавством порядку ліцензування;- затверджує порядок проведення інспекційних перевірок ліцензіата

та інспекційних обстежень;

52

- затверджує порядок проведення навчання і перевірки знань з питань ядерної та радіаційної безпеки у персоналу і посадових осіб, які забезпечують ядерну та радіаційну безпеку, суб'єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, яка підлягає державному регулюванню, перевіряє, бере участь та контролює перевірку знань з ядерної та радіаційної безпеки у зазначеного персоналу і посадових осіб;

- здійснює державний нагляд за дотриманням законодавства, умов виданих документів дозвільного характеру, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, обліку та контролю ядерних матеріалів та інших джерел іонізуючого випромінювання;

- здійснює нагляд за технічним станом, режимами експлуатації та рівнем аварійної готовності систем (елементів), важливих для безпеки атомної електростанції, кваліфікацією та діями персоналу атомної електростанції, що забезпечує її ядерну та радіаційну безпеку, а також за реалізацією заходів, спрямованих на запобігання аварії у процесі виробництва і використання джерел іонізуючого випромінювання, на ядерних установках, об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, та уранових об'єктах, на забезпечення готовності підприємств, установ і організацій до ліквідації її наслідків;

- застосовує в межах своїх повноважень примусові заходи до юридичних і фізичних осіб у разі порушення ними законодавства, умов виданих документів дозвільного характеру, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, обліку та контролю ядерних матеріалів та інших джерел іонізуючого випромінювання;

- застосовує в установленому порядку фінансові санкції до підприємств, установ і організацій, інших суб'єктів підприємницької діяльності у разі порушення законодавства, умов виданих документів дозвільного характеру, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, обліку та контролю ядерних матеріалів та інших джерел іонізуючого випромінювання;

- притягає в установленому законодавством порядку до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства, умов виданих документів дозвільного характеру, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, обліку та контролю ядерних матеріалів та інших джерел іонізуючого випромінювання;

53

- обмежує, припиняє, зупиняє експлуатацію підприємств, установ, організацій, ядерних установок, об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, установок з джерелами іонізуючого випромінювання у разі порушення вимог ядерної та радіаційної безпеки або неспроможності дотримання цих вимог;

- відстороняє персонал від діяльності, пов'язаної зі здійсненням безпосереднього управління реакторною установкою, та посадових осіб експлуатуючої організації від виконання службових обов'язків щодо здійснення організаційно-розпорядчих функцій, пов'язаних із забезпеченням ядерної та радіаційної безпеки, у разі порушення ними законодавства, умов виданих документів дозвільного характеру, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, обліку та контролю ядерних матеріалів та інших джерел іонізуючого випромінювання;

- передає правоохоронним органам акти перевірок про порушення установлених законами, іншими нормативно-правовими актами вимог ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, обліку та контролю ядерних матеріалів та інших джерел іонізуючого випромінювання;

- координує взаємодію органів виконавчої влади з Міжнародним агентством з атомної енергії та іншими міжнародними організаціями, що провадять діяльність у сфері забезпечення ядерної та радіаційної безпеки;

- погоджує стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси в частині забезпечення ядерної та радіаційної безпеки;

- встановлює вимоги до систем (елементів), важливих для безпеки ядерних установок, об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, і уранових об'єктів, а також порядок ведення обліку та реєстрації зазначених систем (елементів);

- затверджує вимоги щодо управління якістю діяльності з використання ядерної енергії в частині ядерної та радіаційної безпеки;

- встановлює порядок звільнення від регулюючого контролю діяльності з радіоактивними матеріалами та діяльності на майданчиках ядерних установок і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами (крім сховищ для захоронення радіоактивних відходів) після завершення робіт із зняття їх з експлуатації;

- здійснює оцінку безпеки ядерних установок, об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, уранових об'єктів та інших джерел іонізуючого випромінювання;

- погоджує проекти державних і галузевих стандартів з питань ядерної та радіаційної безпеки і охорони праці.

Здійснює державну експертизу:

54

- ядерної та радіаційної безпеки ядерних установок, об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, уранових об'єктів, інших джерел іонізуючого випромінювання;

- фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання.

Державна інспекція техногенної безпеки УкраїниДержавна інспекція техногенної безпеки України відповідно до

Указу Президента України від 06 квітня 2011 року № 392/2011 є правонаступником Державного департаменту пожежної безпеки (далі - Держтехногенбезпеки). Основними завданнями Держтехногенбезпеки України, зокрема, є:- реалізація державної політики у сферах пожежної і техногенної безпеки, цивільного захисту, державного нагляду (контролю) у цих сферах та за діяльністю аварійно-рятувальних служб, внесення пропозицій щодо її формування;- здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки, цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, за діяльністю аварійно-рятувальних служб;- проведення дізнання у справах про пожежі та порушення протипожежних правил.

Держтехногенбезпеки України відповідно до покладених на неї завдань: - організовує і здійснює безпосередньо та через свої територіальні органи державний нагляд (контроль) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки та цивільного захисту міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, іншими суб'єктами господарювання незалежно від форм власності, а також громадянами України, іноземцями і особами без громадянства;- здійснює у межах повноважень державний нагляд (контроль) за діяльністю аварійно-рятувальних і диспетчерських служб, станом їх готовності до реагування на аварії і надзвичайні ситуації, зупиняє діяльність неатестованих аварійно-рятувальних служб;- організовує та проводить перевірки стану готовності єдиної державної системи цивільного захисту та відповідних органів управління нею до дій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій;- проводить державну експертизу проектів будівництва об'єктів містобудування та інших об'єктів, інвестиційних програм на відповідність вимогам законодавства, державних будівельних норм і правил з питань

55

пожежної і техногенної безпеки, а також здійснює державну експертизу проектів та рішень стосовно техногенної безпеки об'єктів виробничого та соціального призначення, що можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і вплинути на стан захисту населення і територій від їх наслідків;- здійснює у порядку, встановленому законодавством, контроль за додержанням та виконанням протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами й правилами, під час проектування, будівництва, реконструкції, розширення і технічного переоснащення та капітального ремонту підприємств, будинків, споруд і інших підконтрольних об'єктів; - здійснює державний нагляд (контроль) за виконанням інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) під час будівництва будинків, споруд, розміщення інших господарських об'єктів, інженерних та транспортних комунікацій;- організовує та проводить перевірки дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної безпеки, організації виконання заходів щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на підприємствах, в установах, організаціях, що входять до складу залізничного, автомобільного, авіаційного, морського та річкового транспорту, на базах, складах, арсеналах зберігання та у місцях виробництва, утилізації ракетно-артилерійського озброєння, компонентів рідкого ракетного палива;- організовує розроблення організаційних і науково-технічних заходів у сфері державного нагляду (контролю) з питань цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки і діяльності аварійно-рятувальних служб, інших формувань;- здійснює контроль за накопиченням, збереженням і цільовим використанням матеріальних ресурсів, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності;- складає акти перевірок, видає приписи, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту, виносить постанови про застосування спеціальних запобіжних заходів;- розробляє загальнодержавні правила з пожежної та техногенної безпеки та бере участь у розробленні нормативно-правових актів, що стосуються забезпечення пожежної і техногенної безпеки, цивільного захисту;- видає методичні рекомендації щодо розроблення та підготовки положень, інструкцій, інших нормативних актів у сфері пожежної і техногенної безпеки, що діють на підприємствах, в установах, організаціях та на інших об'єктах господарювання незалежно від форм власності;

56

- контролює виконання правил охорони життя людей на водних об'єктах;- здійснює контроль за наявністю або відсутністю на виробництвах, що застосовують небезпечні речовини, паспортів (формулярів) на обладнання, устаткування та апаратуру або системи із забезпечення їх безперебійної (безаварійної) роботи;- контролює наявність плану локалізації і ліквідації аварійних ситуацій та аварій на потенційно небезпечних об'єктах і об'єктах підвищеної небезпеки, а також розроблених відповідно до нього спеціальних заходів протиаварійного захисту;- перевіряє стан готовності до використання за призначенням аварійно-рятувальної техніки та обладнання, що призначені для забезпечення безпеки об'єкта, локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;- здійснює контроль і нагляд за використанням і призначенням пожежної техніки і засобів пожежогасіння;- перевіряє організацію та стан навчання працюючого персоналу на підприємствах, в установах та організаціях до дій у разі виникнення аварійних ситуацій, аварій та надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;- бере участь у формуванні науково-технічної політики у сфері техногенної та пожежної безпеки, координації наукових досліджень та впровадженні в практику передового досвіду, досягнень науки, новітньої техніки, іншої продукції протипожежного призначення;- бере участь у з'ясуванні причин виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження, невиконання заходів щодо запобігання аваріям, катастрофам та стихійному лиху, оцінці дій органів управління і сил щодо організації та проведення ними рятувальних і інших невідкладних робіт.

Державна санітарно-епідеміологічна служба.Державною санітарно-епідеміологічною службою (далі -

Санепідемслужба) проводиться вибірковий контроль рентген-діагностичних та радіологічних підрозділів лікувально-профілактичних закладів, стоматологічних кабінетів, здійснюється нагляд за дотриманням радіаційних параметрів на робочих місцях, проводиться видача санітарних паспортів на право роботи з джерелами іонізуючого випромінювання на виконання вимог державних санітарних норм і правил „Гігієнічні вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення рентгенологічних процедур” (ДСанПІН 6.6.3-150-2007), „Основних санітарних правил забезпечення радіаційної безпеки України” (ОСПУ - 2005), „Норм радіаційної безпеки України” (НРБУ - 97).

Роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань здійснюються з дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби формою якої є санітарний паспорт. Зазначений

57

документ засвідчує виконання вимог санітарного законодавства щодо забезпечення протирадіаційного захисту персоналу у робочих приміщеннях і на робочих місцях. Порядок отримання санітарного паспорту регулюється державними санітарними правилами „Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України” затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2005 №54 зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 травня 2005 року за №552/10832.

Наприклад, тільки у Закарпатській області за період 2008-201І роки паспортизовані 345 об'єкти.

За період 2008-2011 років в Україні при роботі з джерелами іонізуючого випромінювання був зареєстрований один випадок професійного захворювання на Неходжкінську лімфому у рентген - лаборанта Житомирської міської стоматологічної поліклініки.

З метою покращення контролю захворюваності працюючого населення на злоякісні новоутворення, обумовлені шкідливими умовами праці (внаслідок експонування канцерогенними агентами на виробництві) та профілактики на державному рівні професійного раку Державне підприємство „Інститут медицини праці НАМН України” видано методичні рекомендації „Профілактика професійного раку легень серед гірників, які зайняті підземним видобуванням радійвміщуючої залізної руди”, 2010 рік. Викладені у методичних рекомендаціях системні заходи первинної, вторинної та третинної профілактики раку легень серед працівників шахт із підземного видобування радіоактивних залізних руд дозволять покращити контроль за канцерогенною небезпекою та онкологічною захворюваністю у видобувній галузі України.

З метою покращення контролю захворюваності працюючих канцеронебезпечних виробництв підготовлено та видано методичні рекомендації „Моніторинг захворюваності на злоякісні новоутворення працюючих в канцерогенонебезпечних виробництвах України (із використанням методів аналітичної епідеміології)”, 2009 рік.

У 2011 році фахівцями Держсанепідслужби до посадових осіб застосовано 851 захід адміністративного впливу, головними державними санітарними лікарями територій було винесено 542 постанови про припинення експлуатації об`єктів, з них на постійно 25 (4,6%); направлено у слідчі органи 26 справ, з яких у 24 (92,3%) були прийняті рішення щодо притягнення до відповідальності винних осіб. На 5 об`єктах було обмежено асортимент продукції, що вироблялася, за не проходження періодичних медичних оглядів тимчасово відсторонялось від роботи 93 особи.

Санепідемслужбою у 2011 році державний санепіднагляд здійснювався на 467 об’єктах вугільної промисловості з кількістю працівників 341045, з них жінок – 77655.

Умови праці на підприємствах вугільної промисловості залишаються найбільш складними. В умовах негативного впливу

58

факторів виробничого середовища і трудового процесу зайнято 67192 особи, з них 7590 жінок, відповідно 52,3 % та 29,1%. В умовах шкідливого впливу шуму працює 37058 осіб, з них 3226 жінок, вібрації – 14914 особи, з них 206 жінок, в умовах запиленості і загазованості – 60827 осіб, з них 4825 жінок.

У 2011році за попередніми даними Санепідслужби, у вугільній галузі було виявлено біля 5 тисяч випадків професійних захворювань. Лише у Донецькій області у 2011році зареєстровано 1700 випадків профзахворювань на підприємствах вугільної промисловості, (питома вага 97,14) у 2010р -1365 (питома вага 95,5).

За виявлені порушення санітарних норм і правил, у 2011році було накладено 1000 штрафів, винесено 119 постанов головних державних санітарних лікарів про припинення експлуатації об’єктів, за несвоєчасне проходження медичних оглядів було відсторонені від роботи 7192 особи.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звертається із проханням надати більш повну інформацію стосовно умов подання справ до органів прокуратури, судовиробництва та відповідних санкцій; за яких обставин працівники можуть притягатися до відповідальності за порушення законодавства у сфері охорони праці, та за якими були накладені штрафи.

До функцій Держгірпромнагляду входить профілактика виникнення аварій та нещасних випадків на виробництві, комплексне управління промисловою безпекою та охороною праці на державному, галузевому та регіональному рівнях, а також розслідування аварій та нещасних випадків на виробництві.

Одна з головних її задач – здійснювати нагляд за тим, щоб роботодавець дотримувався всіх законів та нормативно-правових актів з охорони праці.

Відповідно до статті 39 Закону України „Про охорону праці” посадові особи центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право: - притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;- надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із Законом.

Крім того, відповідно до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232 у разі виявлення під час проведення спеціального розслідування ознак злочину керівники Держгірпромнагляду та його територіальних органів зобов'язані передавати в установленому порядку

59

матеріали органам прокуратури для притягнення винних осіб до відповідальності.

Статтею 43 Закону України „Про охорону праці” передбачені штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб та працівників.

За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність працівників за:- порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;- порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам Держгірпромнагляду;- порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та обліку вибухових матеріалів у галузях промисловості;- невиконання законних вимог посадових осіб органів Держгірпромнагляду щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод для діяльності цих органів.

Створення безпечних та нешкідливих умов праці в Україні покладено на роботодавця. Саме він повинен створити відповідні служби, організувати навчання працівників з питань охорони праці, розробити і затвердити інструкції з безпечного виконання робіт, довести їх до робітників та впевнитися, що робітники повною мірою усвідомлюють існуючі небезпеки та мають навички безпечного виконання робіт. Відповідно до законодавства, роботодавець повинен впровадити систему управління охороною праці на виробництві, складовими якої є управління ризиками та поведінковий аудит.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звертається із проханням надати роз’яснення, чи працює державна інспекція на усіх підприємствах вугільного сектору.

Державні гірничотехнічні інспекції здійснюють державний нагляд за дотриманням Правил безпеки у вугільних шахтах та вимог діючих

60

нормативно-правових актів з охорони праці у вугільній галузі на всіх без виключення підприємствах вугільної промисловості, незалежно від форм власності, які використовують найману працю та здійснюють свою діяльність в межах чинного законодавства.

Наприклад, станом на 31.12.2011 в гірничих округах зареєстровано 377 вугільні підприємства різних форм власності, з них: 207 входять до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звертається із проханням надати пояснення щодо різних видів інспекцій.

Інспекція є структурним підрозділом територіального органу Держгірпромнагляду і спеціалізується на виконанні функцій державного нагляду відносно суб’єктів господарювання певної галузі виробництва та певного регіону.

Необхідність створення інспекцій пояснюється особливістю організації та здійснення наглядової роботи, а також її форм та методів відповідно до певної галузі промисловості, що обумовлено специфікою виробництва конкретної галузі та галузевих нормативно-правових актів з охорони праці.

Наявність такої проміжної ланки у системі державного нагляду територіального органу, дає можливість сконцентрувати інспекторський склад в промислових районах для забезпечення ефективного нагляду в найбільш травмонебезпечних галузях виробництва (вугільна та нафтогазодобувна, гірничорудна, металургійна, хімічна тощо).

Відповідно до спеціалізації нагляду інспекції поділяються на різні види. Так, наприклад, нагляд за підприємствами вугільної та гірничорудної промисловості здійснюють гірничотехнічні інспекції, на нафтогазодобувних підприємствах – інспекція промислової безпеки та охорони праці у нафтогазовому комплексі, на підприємствах сільського господарства – інспекція промислової безпеки та охорони праці у агропромисловому комплексі і так далі.

На сьогодні, інспекції є у складі усіх 26-ти територіальних органів Держгірпромнагляду. Інспекція не є юридичною особою. Штатна чисельність інспекторів в інспекціях залежить від кількості піднаглядових суб’єктів господарювання та обсягів їх виробництва.

Стаття 3, пункт 4

Інформація щодо діяльності служб охорони праці на підприємстві, подана у Першій доповіді, залишається актуальною.

З метою обміну досвідом у галузі функціонування системи управління охороною праці на підприємствах металургії та машинобудування, а також для взаємодії з територіальними органами Держгірпромнагляду, у Дніпропетровській та Полтавській областях

61

створено колегіальні консультативно-дорадчі органи – ради фахівців служб охорони праці підприємств цих галузей. Держгірпромнаглядом запропоновано поширювати цей досвід і в інших областях України.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав зазначив, що згадані у Першій доповіді служби охорони праці не спеціалізуються на питаннях гігієни праці, а скоріше охоплюють охорону праці у широкому розумінні. Хоча окремі превентивні заходи, передбачені у рамках діяльності цих служб відповідають вимогам пункту 4 статті 3, Комітет підкреслює важливість медичного нагляду за усіма працівниками. Комітет звертається із проханням надати інформацію щодо служб з гігієни праці та зазначити частку підприємств, на яких створені такі служби.

Медичне та гігієнічне забезпечення на підприємствах вугільної галузі здійснюється відповідно до статті 40 Гірничого Закону України, статті 17 Закону України „Про охорону праці”, Правил безпеки у вугільних шахтах та Державних санітарних правил та норм „Підприємства вугільної промисловості”, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.12.02 № 468.

Відповідно до статті 17 Закону України „Про охорону праці” роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників: за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці; за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

62

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Відповідно до вищезгаданих Правил безпеки у вугільних шахтах та Державних санітарних правил та норм „Підприємства вугільної промисловості” Служба охорони здоров'я підприємства складається з медико-оздоровчого комплексу з кабінетами диспансеризації, профвідбору та ін., з підземних і наземних пунктів охорони здоров'я. Її діяльність фінансується підприємством або кількома підприємствами на підставі договору.

Служба охорони здоров'я підприємства проводить профілактичну роботу, забезпечує негайне надання медичної допомоги робітникам при гострому захворюванні або нещасному випадку, організовує та бере участь у проведенні попередніх та періодичних медичних оглядів, профвідбору і оздоровленні, контролює наявність на дільницях засобів першої долікарської допомоги.

Попередні та періодичні медичні огляди професійних груп гірників здійснюються відповідно до Положення про медичний огляд працівників певних категорій.

Роботодавець повинен у місячний строк після одержання даних про професійні групи гірників, що підлягають періодичному медичному огляду, скласти поіменний список осіб із зазначенням виробництв, цехів, професій, рівнів шкідливих та небезпечних факторів, стажу роботи в цих умовах і забезпечити своєчасне направлення працівників на медичний огляд.

Робітник, що підлягає огляду, повинен своєчасно його пройти. У разі ухиляння працівника від медичного огляду керівник підприємства не допускає його до роботи.

Працівники гірничих підприємств, що зайняті на роботах з особливим характером, шкідливими та небезпечними умовами праці, згідно з Гірничим законом України за рахунок роботодавця проходять медичну диспансеризацію, післязмінну реабілітацію та лікування при захворюваннях, що обумовлені вказаними роботами.

У медико-оздоровчих комплексах повинні здійснюватися необхідні профілактичні, лікувально-оздоровчі і реабілітаційні заходи від впливу пилового, вібраційно-шумового, хімічного факторів, перевантаження опорно-рухового апарату, стресових ситуацій та ін.

Проведення оздоровчих заходів, здійснення гігієнічного виховання і навчання працівників підприємств наданню першої медичної допомоги, основам промислової санітарії, особистої гігієни фінансується роботодавцем згідно з комплексним планом із залученням кваліфікованих медичних працівників.

Підземний медичний пункт повинен мати приймально-реєстраційне та перев'язувальне приміщення.

63

У душових при АПК працюючий персонал гірничих підприємств забезпечується милом і мочалками, рушниками і банним взуттям.

При виявленні у робітників вугільних підприємств професійного або хронічного загального захворювання і наявності медичного висновку про неможливість продовження їх роботи на дільницях з шкідливими умовами праці хворі повинні переводитися на роботу, що не пов'язана з дією небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

При переведенні працюючого на інше виробництво або іншу більш небезпечну за умовами праці посаду роботодавець зобов'язаний організувати його позачерговий медичний огляд.

Для оздоровлення працівників організуються санаторії-профілакторії.

Питання умов праці і професійної захворюваності на підприємствах вугільної промисловості області щорічно виносяться для заслуховування на засідання обласної, міських та районних рад з питань безпечної життєдіяльності населення, виконкомів, медичних нарадах, а також на розширені засідання з керівниками промислових підприємств, у тому числі із залученням фахівців Фонду соціального страхування населення від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, представників профспілок у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та інших областях.

Важливим кроком стало ухвалення Верховною Радою України 10 березня 2010 року № 1954 -VI Закону України „Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 161 1985 року „Про служби гігієни праці”, який було розроблено Міністерством охорони здоров’я України відповідно до Закону України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” та на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 821-р „Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2008 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р. № 1250-р „Про затвердження плану заходів щодо реалізації положень Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та Всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки”.

Стаття 11 „Право на охорону здоров’я”

З метою забезпечення ефективного здійснення права на охорону здоров’я Сторони зобов’язуються самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями вживати відповідних заходів для того, щоб, серед іншого:

64

1. Усунути, у міру можливості, причини слабкого здоров’я;

2. Забезпечити діяльність консультативно-просвітницьких служб, які сприяли б поліпшенню здоров’я і підвищенню особистої відповідальності у питаннях здоров’я;

3. Запобігати, у міру можливості, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам.

Пункт 1Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки „Заможне

суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” – далі Програма - передбачено проведення реформи медичного обслуговування з метою поліпшення здоров’я населення, забезпечення рівного й справедливого доступу усіх громадян до медичних послуг належної якості.

Для досягнення цього поставлено такі завдання:- підвищити якість медичних послуг;- підвищити доступність медичних послуг;- поліпшити ефективність державного фінансування;- створити стимули для здорового способу життя населення й здорових умов праці.

Індикаторами успіху мають стати:- зниження загального коефіцієнта дитячої смертності до 6,5%;- зниження коефіцієнта материнської смертності до 13%;- зниження передчасної смертності на 25%;- зниження смертності від туберкульозу на 30%;- підвищення в загальній кількості лікарів частки лікарів загальної

практики з 4% до 8-10%;- скорочення частки домогосподарств, у яких протягом року хто-небудь з членів при потребі не зміг одержати медичну

допомогу, придбати ліки й медичне приладдя (з 20% у 2009 році до 3%); скорочення частки тіньових платежів медичного обслуговування з 10-15% до 5-7%.Реалізація Програми здійснюється відповідно до затверджених

указами Президента України річних національних планів дій (Указ Президента України від 24.04.2011 № 504/2011 „Про Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки „Заможне суспільство, конкурентноспроможна економіка, ефективна держава” та Указ Президента України від 12.03.2012 № 187/2012 „Про Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження

65

Програми економічних реформ на 2010-2014 роки „Заможне суспільство, конкурентноспроможна економіка, ефективна держава”).

У регіонах для реалізації зазначеної Програми розробляються та затверджуються щорічні регіональні плани дій.

Верховна Рада України ухвалила 7 липня 2011 Закон України „Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги” (№3611-VІ) та Закон України „Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві” (№ 3612-VІ), які дозволили розпочати реформу медичного обслуговування та визначили вектор та основні кроки реформи, а саме:

організаційно-функціональне та фінансове розмежування первинної, вторинної та третинної медичної допомоги;

створення закладів нового типу – багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні відновного, планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри та формування госпітальних округів для надання населенню вторинної медичної допомоги з урахуванням особливостей адміністративних територій;

впровадження нових механізмів фінансування лікувальних установ та оплати праці.

Відпрацювання моделі та механізмів реформування системи охорони здоров'я для подальшого впровадження на загальнодержавному рівні здійснюється в пілотних регіонах – Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві.

До 2014 року заклади системи охорони здоров’я будуть розмежовані за видами медичної допомоги: первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високо спеціалізована) та екстрена.

Першочергово створюється система закладів первинного рівня: центрів первинної медико-санітарної допомоги (далі – ЦПМСД) з мережею амбулаторій загальної практики сімейної медицини, фельдшерсько-акушерських та медичних пунктів.

Реорганізація мережі закладів охорони здоров‘я, що надають вторинну медичну допомогу, передбачає поетапну структурну перебудову регіональної системи охорони здоров’я шляхом оптимізації мережі закладів охорони здоров’я. Наприклад, на базі поліклінік центральних міських лікарень та потужних самостійних поліклінік будуть створені консультаційно-діагностичні центри. Лікарні будуть спеціалізуватися за ступенем інтенсивності медичної допомоги - планового, інтенсивного та відновлювального лікування та медико-соціальної допомоги.

Третинну медичну допомогу надаватимуть високоспеціалізовані медичні заклади обласного значення.

Відповідно до затверджених планів-графіків модернізації системи охорони здоров'я у вищезгаданих пілотних регіонах здійснена робота із

66

структурного та фінансового розмежування первинної та вторинної медичної допомоги.

З метою наближення первинної допомоги до населення здійснено реорганізацію амбулаторно-поліклінічних закладів та підрозділів зі створенням ЦПМСД.

Вінницька область:Створено та функціонує 35 ЦПМСД (з них - 8 у містах та 27 – у

сільських районах), до складу яких входять 262 амбулаторії та 921 фельдшерсько-акушерських пунктів (далі – ФАП). Усі дільничні лікарні області реорганізовані в амбулаторії загальної практики-сімейної медицини.

Дніпропетровська область:Створено та функціонує 53 ЦПМСД з мережею підпорядкованих

379 лікарських амбулаторій загальної практики-сімейної медицини, максимально наближених до місця проживання населення

Донецька область:В області створено 72 ЦПМСД - з них 55 у містах та 17 - у сільській

місцевості. Структурними підрозділами ЦПМСД є 439 амбулаторій і 466 ФАПів.

м. Київ:У пілотному проекті з реформування системи охорони здоров’я

приймає участь 2 райони - Дарницький та Дніпровський , в яких створено 9 ЦПМСД. У 2011 році e м. Києві введено в дію 70 амбулаторій сімейної медицини.

У всіх створених ЦПМСД реалізується право вільного вибору пацієнтом лікаря первинної ланки медичної допомоги.

З державного бюджету для підтримки реформування первинної медичної допомоги виділено цільові кошти в обсязі 327 млн. грн. для покращення матеріально-технічної бази та придбання санітарного транспорту.

На початковому етапі реформування галузі охорони здоров'я основна увага приділяється розвитку первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини та екстреної медичної допомоги.

Верховною Радою України прийнято Закон України „Про екстрену медичну допомогу” від 5 липня 2012 року № 5081-VI, який створює законодавчу базу для розвитку нового підходу до системи організації екстреної допомоги по всій країні, який набуває чинності 1 січня 2013 року.

Зазначений Закон передбачає централізацію управління і фінансування екстреної медичної допомоги на обласному рівні, шляхом

67

створення єдиних центрів екстреної медичної допомоги та єдиних диспетчерських служб.

Для реалізації пілотних проектів з реформування галузі підготовлено відповідну нормативно-правову базу, прийнято ряд розпоряджень та постанов Кабінету Міністрів України, зокрема :

- розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.10.11 №1078-р „Про підготовку та запровадження у пілотних регіонах програмно-цільового методу”.

- постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.2012 № 84 „Про затвердження Примірного положення про Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

- постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.2012 № 86 „Про внесення змін до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ” (щодо спрощеного механізму фінансування закладів охорони здоров'я первинної ланки пілотних регіонів)

- постанова Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 № 546 „Про затвердження Положення про електронний реєстр пацієнтів”

- постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2012 № 946 „Про затвердження Порядку проведення інвентаризації високовартісного обладнання у закладах охорони здоров’я, що надають вторинну та третинну медичну допомогу у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві”.

На виконання Указу Президента України від 27 квітня 2011 року №504/2011 „Про затвердження Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 р. № 1164-р затверджено Концепцію Загальнодержавної програми „Здоров’я 2020: український вимір” на   2012–2020   роки .

Метою Концепції є збереження та зміцнення здоров’я, профілактика та зниження показників захворюваності, інвалідності та смертності населення, підвищення якості та ефективності надання медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і захисту прав громадян на охорону здоров’я.

На цей час розроблено проект Закону України „Про затвердження Загальнодержавної програми „Здоров’я 2020: український вимір”.

Загальнодержавна програма „Здоров’я 2020: український вимір” спрямована на профілактику захворювань та боротьбу з ними. До проекту Закону України „Про схвалення Загальнодержавної програми „Здоров’я 2020: український вимір” включені заходи щодо забезпечення інформування, навчання та виховання усіх прошарків населення з питань

68

профілактики захворювань і формування здорового способу життя шляхом пропагування засад та переваг здорового способу життя, впровадження популяційних стратегій і стратегій, спрямованих на групи ризику, у тому числі організації та проведення інформаційних кампаній, спеціальних програм у засобах масової інформації, створення мережі телефонів „гаряча лінія”, „довіра”. Забезпечення матеріально-технічних передумов для проведення профілактики захворювань, формування здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок шляхом створення кіно-, відео- та аудіоматеріалів, виділення ефірного часу, розробки навчальних програм для вищих медичних навчальних закладів, освітніх програм для населення, видання санітарно-просвітніх матеріалів та науково-популярної літератури, оснащення закладів охорони здоров'я комплектами обладнання для оцінки рівня індивідуального здоров'я.

Демографічна ситуація та стан охорони здоров’я населення

У 2011 році чисельність постійного населення України становила 45,6 млн. осіб. Частка дітей у віці 0-17 років у структурі населення складає майже 18% від загальної чисельності населення або 8,0 млн.

В останні роки спостерігається зростання середньої очікуваної тривалості життя при народженні. Середня очікувана тривалість життя жінок при народженні становила у 2011 році 75, 88 року, що на 9,90 року більше ніж у чоловіків.

У 2011 році в Україні народилося 502,6 тис. дітей. Сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні у 2011 році становив 1, 459 дитини.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати у наступній Доповіді щодо рівня смертності та основних її причин у розмежованому розрізі: міська та сільська місцевості.

За чисельністю населення Україна стало посідає п’яте місце серед європейських країн та друге місце серед країн СНД після Росії. Вперше смертність перевищила народжуваність у 1991 році і країна вступила в якісно новий етап свого розвитку - депопуляцію. Вже 20 років в Україні річна чисельність померлих перевищує чисельність народжених.

69

У динаміці чисельності населення на регіональному рівні спостерігаються певні відмінності, зумовлені особливостями як природного, так і механічного руху. У першому випадку йдеться про найстаріші в демографічному відношенні Вінницьку, Житомирську та Чернігівську області. У перелічених областях відбуваються інтенсивні депопуляційні процеси. За специфікою динаміки чисельності населення до цієї ж групи можна віднести також Київську, Одеську, Сумську та Черкаську області.

Високий рівень народжуваності, більш низька смертність сприяли тому, що у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській і Рівненській областях найтриваліше до 2003 року зберігалось зростання чисельності населення, а пізніше темпи скорочення населення були значно меншими, ніж у решти регіонів країни. Слід відзначити, що нині в трьох західних областях (Волинській, Закарпатській, Рівненській) та у м. Києві у 2010 році зафіксовано переважання числа народжених над числом померлих.

В окрему групу можна виділити Автономну Республіку Крим, Харківську і Одеську області та м. Київ. Для даних регіонів характерним є позитивне сальдо міграції, що частково компенсує природний убуток населення. Решта областей має динаміку населення, подібну до загальноукраїнської, коли протягом останніх років спостерігається неухильне зменшення чисельності без будь-яких ознак поліпшення ситуації.

Найгострішою демографічною проблемою України була і залишається несприятлива динаміка смертності населення. Сучасна кризова ситуація зі смертністю формувалася на у тлі тривалих неблагополучних тенденцій 1965-1984 роки, які були різко підсилені наслідками чорнобильського лиха і негативним впливом зятяжної соціально-економічної кризи перехідного періоду.

70

Чис

ельність померлих та загальні коефіцієнти смертності в Україні у 2006-2010 рр.

Рік Чисельність померлих (тис. осіб)

Загальні коефіцієнти смертності (%о)

Міс

ькі п

осел

ення

і с

ільс

ька

міс

цеві

сть

Міс

ькі

посе

ленн

я

Сіл

ьськ

а м

ісце

віст

ь

Міс

ькі п

осел

ення

в

% д

о сі

льсь

кої

міс

цево

сті

Міс

ькі п

осел

ення

і с

ільс

ька

міс

цеві

сть

Міс

ькі

посе

ленн

я

Сіл

ьськ

а м

ісце

віст

ь

Міс

ькі п

осел

ення

в

% д

о сі

льсь

кої

міс

цево

сті

2006 758,1 461,8 296,3 155,8 16,2 14,5 19,8 73,22007 762,9 466,3 296,6 157,2 16,4 14,7 20,1 73,12008 754,5 462,9 291,6 158,8 16,3 14,7 19,9 73,92009 706,7 432,3 274,4 157,5 15,3 13,7 18,9 72,52010 698,2 431,1 267,1 161,4 15,2 13,7 18,6 73,7

Сучасний рівень смертності в Україні відзначається суттєвими регіональними відмінностями: у 2010 р. величина загального коефіцієнту смертності коливалася від 10,3%о (м. Київ) до 19,6%о (Чернігівська область). Відносно нижчий загальний рівень смертності спостерігається у західній частині України (12,0-14,4%о), найвищий - у північних областях (17,3-19,6%о). Значною мірою такі коливання пояснюються дією структурного чинника. Так, у західних областях відносно молода вікова структура населення змінює загальний показник смертності у бік зменшення, а в областях зі старою віковою структурою (на півночі і в центрі нашої країни) - у бік підвищення.

Смертність населення перевищує народжуваність. У 2011 році на 1000 померлих припадало 756 народжених.

Смертність жінок нижча ній у чоловіків ( 1382,9 і 1549, 6 особи на 100 тисяч постійного населення відповідної статі), а у вікових групах 20-60 років смертність жінок втричі менша ніж смертність чоловіків.

За результатами розгляду попередньої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав просить надати інформацію щодо основних причин смертності серед дітей та матерів (у розмежованому розрізі: міська та сільська місцевості) а також політики подолання високого рівня смертності серед дітей та матерів.

Смертність дітей віком до 1 року є одним із найчутливіших індикаторів ступеня соціально-економічного розвитку суспільства, що акумулює в собі рівень освіти і культури, стан навколишнього середовища, ефективність профілактичних заходів, рівень доступності та якості медичної допомоги, розподіл соціальних і матеріальних благ у суспільстві. Життєздатність новонароджених найсильніше реагує на зрушення у медичному обслуговуванні та санітарній ситуації у країні. Зміни рівня життя, якості харчування населення впливають на рівень

71

смертності немовлят через стан здоров’я, рівень життя і якість харчування їх батьків.

Із погіршенням соціально-економічної ситуації в першій половині 1990-х років смертність дітей у віці до 1 року істотно зросла. Максимальні значення показника смертності немовлят спостерігалися у 1993, 1994 та 1995 роках, коли ці показники сягали відповідно 14,9%,14,5% та 14,7%. Із 1997 року означилась стійка тенденція до зниження смертності цієї вікової групи. У 2011 році рівень смертності дітей у віці до 1 року становив 9,07‰.

Із 1 січня 2007 року згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я Україна перейшла на європейські критерії обліку дитячої смертності.

Ризик смерті малюків найбільш високий у перші 28 діб життя. Структура смертності дітей першого року життя за причинами смерті за останні 10 років зазнала незначних змін. Як і у попередні роки, перше місце займали окремі стани, які виникають у перинатальному періоді; на другому – уроджені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії; третє рангове місце посіли зовнішні причини смертності.

Коефіцієнти смертності дітей у віці до 1 року

(померло дітей віком до 1 року на 1000 живонароджених)

2008 рік 2009 рік 2010 рік 2011 рікУкраїна 10,0 9,4 9,1 9,0

Рівень смертності дітей у віці від 0 до 4 років за період 2000 – 2010 років знизився на 28% (у 2000 році – 15,6, у 2010 – 11,03 на 1000 народжених живими відповідного року народження).

Структура смертності дітей від 0 до 4 років значно не відрізняється від структури смертності дітей до 1 року.

Якщо не брати до уваги смертність дітей у перинатальному періоді життя, то велику частку в цьому віці зберігають уроджені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії, які мають 19,8%. Смертність від зовнішніх причин виступає на третє місце та має 10,0% від усіх причин смерті, що зумовлено недбалим доглядом дорослих. Інші перераховані причини смерті дітей віком до 5 років є менш значними. За останні 5 років відбулося значне зниження смертності дітей від основних причин смерті. Смертність дітей від зовнішніх причин знизилась на 53%, що підтверджує думку про більш турботливе ставлення дорослих до дітей молодшого віку.

Показник материнської смертності відноситься до основних стратегічних показників соціально-економічного розвитку країни.

За даними Держкомстату України показник материнської смертності на 100 000 народжених живими становив:

72

Україна

Роки2008 2009 2010 201115,5 23,4 23,1 16,3

Зростання показника у 2009 – 2010 роках обумовлено епідемією в Україні каліфорнійського грипу типу А H1/N1 наприкінці 2009 – початку 2010 років. Протягом 2009 року (за листопад-грудень) померло 53 вагітних та породіль від ускладнень, пов’язаних з грипом, тобто питома вага померлих від грипу в структурі материнської смертності становила 40%. За перші місяці 2010 року померло 37 вагітних та породіль (31%).

У структурі материнської смертності майже 70% становлять міські жительки, близько 30% – сільські.

Перше місце серед причин материнської смертності упродовж кількох років посідають причини, пов’язані з екстрагенітальною патологією, на другому місці – акушерські кровотечі, третє і четверте місця – тромбоемболічні та септичні ускладнення.

З метою покращення репродуктивного здоров'я населення, зниження рівня материнської, малюкової захворюваності і смертності та поліпшення якості надання медичних послуг вагітним, роділлям, та породіллям і новонародженим наказом Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ) від 02.02.2011 № 52 затверджено Концепцію подальшого розвитку перинатальної допомоги та план реалізації її заходів. Мета Концепції – поліпшити якість надання медичних послуг вагітним, роділлям та породіллям, знизити рівень материнської захворюваності та смертності. Одним із пріоритетів став Національний проект „Нове життя – нова якість охорони материнства та дитинства”, який передбачає покращання якості перинатальної допомоги. Таким чином, охорона материнства і дитинства, турбота про майбутні покоління віднесені до розряду національних пріоритетів, таких, як енергетична безпека та інші складові незалежності держави.

Проект з реформування перинатальної допомоги має на меті реалізацію Цілей Розвитку Тисячоліття ООН, зокрема зниження за період з 1990 до 2015 рік на ¾ материнської смертності, а також забезпечення до 2015 року широкого доступу до отримання якісної допомоги у сфері репродуктивного здоров’я.

У 2011 році введено в дію 8 обласних перинатальних центрів (Кіровоградська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Одеська, Тернопільська, Харківська області та Автономна республіка Крим).

Первинна медико-санітарна допомога22 січня 2010 року № 1841- VI Верховною Радою України було

ухвалено Закон України „Про затвердження загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної

73

медицини на період до 2011 року” (далі – Програма) , метою якої є забезпечення зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення шляхом формування і налагодження ефективного функціонування системи надання населенню доступної і високоякісної первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини.

Заходами Програми передбачено упродовж 2010-2011 років оснастити за рахунок коштів державного бюджету заклади первинної медико-санітарної допомоги (лікарські амбулаторії – амбулаторії загальної практики-сімейної медицини) спеціалізованим транспортом та медичним обладнанням відповідно до рекомендованого табелю оснащення.

Реалізація Програми сприятиме створенню системи надання населенню доступних та високоякісних медичних послуг на засадах сімейної медицини, що забезпечить зменшення потреби у дорогих видах медичної допомоги; координації лікарем сімейної медицини надання пацієнтам спеціалізованої та стаціонарної медичної допомоги; збільшенню питомої ваги медичних послуг на первинному рівні, покращенню роботи з профілактики захворювань, покращення доступності медичної допомоги у сільській місцевості (планується охопити до 80% населення).

З метою реалізації зазначеної Програми, постанов Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 208 „Деякі питання удосконалення системи охорони здоров’я” та від 13.06.2007 № 815 „Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року” наказом МОЗ від 27.08.2010 № 728 затверджено Порядок диспансеризації населення. Диспансеризація включає щорічний медичний огляд населення з проведенням визначеного обсягу лабораторних та інструментальних обстежень, додаткове обстеження осіб, які цього потребують, виявлення осіб з факторами ризику, що спричиняють виникнення та розвиток захворювань, своєчасне виявлення захворювань, розробку та проведення комплексу необхідних медичних та соціальних заходів, динамічного спостереження за станом здоров’я населення.

При диспансеризації населення зберігаються періодичні профілактичні огляди (проводяться в установленому порядку) окремих груп населення (працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі), порядок проведення яких затверджено наказом МОЗ України від 21.05.2007 № 246 „Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій”, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 р. за № 846/14113.

Верховною Радою України 7 липня 2011 року №3611-VІ було ухвалено Закон України „Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної

74

допомоги”. Серед головних новацій слід зазначити, що у Законі України чітко визначені такі поняття, як „медична допомога”, „медичне обслуговування”, „пацієнт”, уточнено поняття „заклад охорони здоров’я”. Стаття 8 „Основ законодавства України про охорону здоров’я” була доповнена наступним змістом ”Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я; паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров'я також за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи”.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати, чи громадяни інших країн, які легально проживають і працюють на території України, мають такий же рівний доступ до охорони здоров’я.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України від 22.09.2011 № 3773-17 „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України.

Медико-санітарне обслуговування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, регламентовано наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.10.2007 № 390 „Про затвердження Положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні”, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 листопада 2007 р. за № 1268/14535.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 № 667 затверджено Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, яким врегульовано усі можливі варіанти забезпечення надання медичної допомоги іноземцям при наявності у них страхового поліса

75

українського страховика, при наявності страхового поліса страховика-нерезидента, а також і при відсутності зазначеного договору страхування (поліса, сертифіката).

Іноземці можуть звернутися по медичну допомогу, у тому числі екстрену, до будь-якого державного або комунального закладу охорони здоров’я.

Фінансове забезпечення охорони здоров’яОкремі індикатори людського розвитку

76

1990 1995 2000 2005 2007 2008 2009 2010 2011

77

Видатки зведеного бюджету на охорону здоров'я у % до

ввпзагальної суми видатків

Середня очікуванатривалість життяпри народженні, років2

Загальний коефіцієнт смертності, %

4,8 2,9 3,5 з,7 3,5 4,0 4,1 3,7

... 10,7 10,2 10,9 11,3 10,9 11,9 11,8 11,7

70,7 67,2 67,9 68,0 68,3 68,3 69,3 70,4

12,1 15,4 15,4 16,6 16,4 16,3 15,3 15,2 14,5

78

Коефіцієнт смертностідітей у віці до 1 року, % 12,8 14,7 11,9 10,0 11,0 10,0 9,4 9,1 9,0

Кількість населення в розрахунку на одного лікаря, осіб 228 222 218 209 207 207 204 203 203

Дані попередні.Показник очікуваної тривалості життя при народженні розраховується за два суміжних роки.

Загальний коефіцієнт смертності - відношення кіль: ості померлих протягом року до середньорічної чисельності населення. Розраховано на Щ)0 осіб наявного населення.

Коефіцієнт смертності дітей у віці до 1 року - відношення кількості померлих дітей у віці до 1 року до кількості народжених живими. Розраховано на 1000 осіб.

МЕРЕЖА, ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КАДРИ ЛІКУВАЛЬНО - ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ

1990 1995 2000 2005 2007 2008 2009 2010 2011

Кількість лікарів усіхспеціальностей

тис. осіб 227на 10 000 населення 44,0

Кількість середнього

медичного персоналутис. осіб 607на 10 000 населення 117,5

230 226 224 223 222і 225і 225' 224і

45,1 46,2 47,9 48,3 48,3і 49,1і 49,3і 49,3і

595 541 496 488 465 467 467 459 116,5 110,3 106,2 105,5 101,1 102,0 102,4 101,0

Кількість лікарняних закладів, тис. одиниць

Кількість лікарняних ліжок, тис. одиниць на 10 000 населення

Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів,2 тис. одиниць

Планова ємністьамбулаторно-поліклінічнихзакладів

тис. відвідувань за зміну на 10 000 населення

Кількість станцій (відділень) швидкої медичної допомоги (МОЗ), одиниць

Кількість осіб, яким надано допомогу амбулаторно та під час виїздів швидкої медичної допомоги (МОЗ)

млн. осібна 1 000 населення

Кількість самостійних стоматологічних поліклінік (МОЗ), одиниць

Кількість закладів, що мають стоматвідділення, кабінети (МОЗ), одиниць

3,9 3,9 3,3 2,9 2,8 2,9 2,8 2,8 2,5

700 639 466 445 440 437 431 429 412 135,5 125,1 95,0 95,2 95,2 95,1 94,2 94,0 90,6

6,9 7,2 7,4 7,8 8,0 8, 8 8, 8 9,0 8,2

895 966 973 990 992 987 1000 993 999 173,1 189,0 198,4 211,7 214,7 214,8 218,3 217,7 219,8

970 1064 1039 976 987 997 998 990 940

17,8 16,0 14,0 13,8 13,9 13,6 13,5 13,4 12,8 345 313 285 294 300 295 295 294 281

311 324 320 309 300 288 282 279 270

4782 4676 4593 4645 4719 4690 4728 4751 4452

Продовження

1990 1995 2000 2005 2007 2008 2009 2010 2011

Кількість відвідувань лікарів на амбулаторному прийомі і відвідувань лікарями хворих удома включно з екстреною та планово-консультативною допомогою (МОЗ)

млн.на одного жителя

Кількість осіб, що були госпіталізовані у лікарняні заклади (МОЗ)

млн. осібна 100 осіб

Із загальної кількості

500,5 495,8 491,9 499,0 498,4 497,3 491,8 494,5 484,9 9,7 9,7 10,0 10,6 10,8 10,8 10,7 10,8 10,7

12,6 11,2 9,6 10,1 10,4 10,4 10,3 10,5 10,3 24,4 21,9 19,4 21,6 22,5 22,6 22,4 22,9 22,6

госпіталізовани - дітимлн. осіб 2, 1 1 ,9 1 ,5 1 ,на 100 дітей 19, 1 17 ,9 17 ,7 22 ,

1,8 1,8 1,9 1,9 1,9 21,9 21,9 23,0 24,1 23,6

Середня тривалість перебування хворого у стаціонарі (МОЗ), днів

16,4 16,8 14,9 13,5 12,9 12,8 12,7 12,5 12,2

1)Без зубних лікарів.2)У кількості лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів відображено всі медичні заклади, що здійснюють амбулаторний прийом (поліклініки, амбулаторії, поліклінічні відділення лікарняних закладів, диспансери, лікарські пункти охорони здоров'я тощо).3)До 2006 року діти віком 0-14 років включно, з 2006 року діти 0-17 років включно

Медичні працівники та оснащення

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо кількості медичних працівників та відповідно географічного охоплення.

Середній показник укомплектованості штатних посад лікарів фізичними особами в Україні становить 80,6%. Забезпеченість лікарями по Україні з урахуванням науково-педагогічних та наукових працівників, організаторів охорони здоров'я та стоматологів становить 43,1 на 10 тис. населення. Станом на 01.01.2012 в Україні з 243162,50 штатних лікарських посад зайнятими є 220408, а кількість працюючих лікарів – фізичних осіб дорівнює – 196 085 чоловік.

Показник укомплектованості штатних посад молодших медичних спеціалістів в Україні - 94,5%, при цьому забезпеченість становить 92,84 на 10 тисяч населення. Чисельність середніх медичних працівників у закладах системи МОЗ України скоротилась упродовж 15 років з 510,5 тис.осіб до 422 тисяч осіб (на 17,4 %)

МЕ

МЕРЕЖА ТА КАДРИ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Кількість лікарів усіх

спеціальностей, тис. осіб

Кількість середнього медичного персоналу,

тис. осіб

Кількість лікарняних

закладів, тис.

одиниць

у них лікарняних ліжок, тис.

одиниць

Кількість лікарських

амбулаторно поліклінічних закладів, тис.

одиниць2005 рік 224 496 3 445 82006 рік 225 493 3 444 82007 рік 223 488 3 440 82008 рік 222 465 3 437 92009 рік 225 467 3 431 92010 рік 225 467 3 429 92011 рік 224 459 2 412 8

ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ЗА РЕГІОНАМИ НА КІНЕЦЬ 2011 РОКУ

Планова На 10 000

Кількіс Кількість ємність населення Кількістьлікарня в них лікарських амбулатор населенн

них ліжок амбулатор поліклінічн Кількіс у закладі поліклініч закладів Кількіс відвіду ку на

закладів (кількість ліжок вань за лікарнянвідвідуван зміну ліжкоза зміну)

Україна 2473 411947 8239 998946 90,6 219,8 110,3

Автономна

Республіка Крим 87 16700 334 34636 85,5 177,2 117,0

Вінницька 68 13537 122 26432 83,2 162,4 120,2Волинська 57 8521 158 18258 82,3 176,3 121,6Дніпропетровська 149 31048 468 93440 93,6 281,7 106,8

Донецька 211 37133 537 84937 84,6 193,5 118,2Житомирська 71 10076 303 31931 79,1 250,6 126,4

Закарпатська 60 9758 350 27950 78,2 224,0 127,9Запорізька 100 16289 291 36694 91,0 204,9 109,9Івано-Франківська 85 11968 263 23397 86,9 169,9 115,1Київська 94 14780 442 37239 86,2 217,3 116,0Кіровоградська 76 9504 208 28699 95,4 288,1 104,8

Луганська 143 21833 418 48410 96,3 213,4 103,9Львівська 128 24304 458 48987 96,3 194,2 103,8Миколаївська 67 10093 248 23769 85,7 201,9 116,7Одеська 129 21224 419 49420 89,3 207,9 112,0Полтавська 94 13029 345 38499 88,7 262,0 112,8Рівненська 69 9995 209 24330 86,7 211,0 115,4Сумська 72 10877 288 27757 94,6 241,3 105,7

Тернопільська 67 9827 222 21010 91,2 195,0 109,6

Харківська 127 24748 400 62817 90,8 230,4 110,2Херсонська 68 10927 165 20535 101,0 189,8 99,0

Хмельницька 82 11712 284 25409 88,9 192,9 112,4Черкаська 87 11026 332 29823 86,6 234,1 115,5

Чернівецька 62 7486 226 17064 83,0 189,1 120,5Чернігівська 86 12096 199 23873 112,0 221,1 89,3м.Київ 116 30075 493 85687 108,5 309,0 92,2М.Севастополь 18 3381 57 7943 89,1 209,4 112,2

МЕРЕЖА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ, РОЗТАШОВАНИХ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ УКРАЇНИ

(заклади, що перебувають у сфері управління Міністерства охорони здоров'я України)

_______________________________________________________(на кінець року, одиниць)

2000 2005 2007 2008 2009 2010 2011

Кількість лікарняних закладів

в них ліжок

1007 707 645 612 577 543 333

20275 14136 13039 12478 12842 12277 7586

Із загальної кількості лікарняних

закладів

центральні районні лікарні 6 6 6 6 6 6 6районні лікарні 25 30 29 29 28 28 22

дільничні лікарні 943 658 598 566 531 497 301

диспансери 12 3 3 3 3 3 2

спеціалізовані лікарні 17 7 7 8 8 1інші заклади 4 1 2 1 1 1 1

Кількість самостійних лікарських

амбулаторій та поліклінік 2321 3056 3274 3366 3399 3440 2956

Кількість станцій та відділень

швидкої медичної допомоги

Кількість фельдшерко- Акушерських пунктів

207 181 164 176 179 175 140

Крім закладів, розташованих в сільській місцевості, медичну допомогу мешканцям села надають у закладах, що їх розташовано в міських поселеннях, а саме: в центральних районних, районних та міських лікарнях сільських адміністративних районів, в обласних лікарнях, диспансерах тощо.

ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ДЛЯ ЖІНОК І ДІТЕЙ

(на кінець року, одиниць)

Кількість жіночихконсультацій і закладів, у складі

Кількість дитячих

Кількість дитячих

Кількість лікарськи

х

в них Кількість лікарських ліжок для вагітних і роділь

яких перебувають жіночі консультації, акушерсько-гінекологічнівідділення

поліклінік і закладів, у складі яких перебувають дитячі відділення

лікарняних закладів (система МОЗ)

пологових будинків2

(система МОЗ)

ліжок усього на 10 000 жінок віком 15-49 років

Україна2000

2094 3479 143 93 14440 25495 20,1

2004 2131 3302 138 92 13916 24323 19,6

2005 2183 3192 137 89 13276 23874 19,3

2006 2195' 3126' 138 90 13446 23898' 19,5'

2007 2142 3015 136 89 13386 23628 19,5

20083 1752 2690 135 89 13351 23177 19,4

20093 1717 2602 133 87 13196 22936 19,4

20103 1690 2495 132 87 13116 22838 19,7

20113 1652 2178 130 88 12981 22291 19,5

Дані розрахункові.2 Крім пологових будинків діяли пологові відділеннялікарень.3 Дані системи Міністерства охорони здоров'я України.

ФЕЛЬДШЕРСЬКА ДОПОМОГА

(на кінець року, одиниць)

Україна

2000

2004

2005

2006і

2007

2008

2009

2010

2011

Кількість Кількістьфельдшерсько- фельдшерських

акушерських пунктів охоронипунктів здоров'я

16354 2635

15689 1917

15609 1840

15504 1780

15322 1609

15167 1347

15108 1337

15019 1377

12576 1295

ШВИДКА МЕДИЧНА ДОПОМОГА(система Міністерства охорони здоров'я України)

Кількість Кількість осіб,Кількість Кількість станцій виконаних яким надано

допомогулікарень (відділень) швидкої викликів амбулаторно ташвидкої медичної допомоги станціями під виїздівмедичної самостійних і тих, (відділеннямидопомоги

,перебували у складі швидкої усього, на 1 000

одиниць інших закладів, медичної осіб населенняодиниць допомоги,

одиницьУкраїна

2000 12 1039 13646302 14014778 285,02004 12 975 13408623 13846032 292,9

2005 12 976 13347087 13805402 294,2

2006 12 982 13431039 13836450 296,9

2007 12 987 13455278 13906550 300,2

2008 14 997 13163552 13577373 294,7

2009 14 998 12972180 13521208 294,8

2010 14 990 12924605 13432900 294,0

2011 14 940 12531847 12808666 281,4

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ СТАЦІОНАРУ(система Міністерства охорони здоров'я України)

Кількість госпіталі-

у тому числі На 100 осіб відповідного віку

Середня тривалість

зованих, дітей віком дітей віком перебування

осіб 0-17і років усього 0-17і років хворого у

включно включно стаціонарі, днів

Україна

2000 9557968 1531289 19,4 17,7 14,92004 9961281 1522817 21,1 21,4 13,9

2005 10141343 1568702 21,6 22,0 13,5

2006 10227862 1763499 21,9 20,3 13,3

2007 10446391 1846591 22,5 21,9 12,9

2008 10391302 1810372 22,6 21,9 12,8

2009 10258524 1870681 22,4 23,0 12,7

2010 10453690 1941289 22.9 24,1 12,5

2011 10292916 1887884 22,6 23,6 12,2

До 2006 року діти віком 0-14 років включно, з 2006 року діти 0-17 років включно.

МЕДИЧНІ КАДРИ ЗА РЕГІОНАМИ НА КІНЕЦЬ 2011 РОКУ

(осіб)Кількість На 10 000 населення Кількість

населення на одноголікарів

усіх спеці-альностей1

середнього медичного персоналу

лікарів усіх спеці-альностей

середнього медичного персоналу

лікаря

середнього медичного працівника

Україна 224123 459112 49,3 101,1 203 99

АвтономнаРеспубліка Крим 9621 18557

Вінницька 8079 17439Волинська 3982 11156Дніпропетровська 16139 31368

Донецька 19507 40713Житомирська 4903 14203

Закарпатська 5271 11451Запорізька 8487 17805

Івано-Франківська 8517 15137Київська 7189 15624Кіровоградська 3615 10425

Луганська 9822 21895Львівська 15113 28673Миколаївська 4292 9988Одеська 11604 21863

Полтавська 7150 14925Рівненська 4830 13256Сумська 4580 12560

Тернопільська 5655 12149Харківська 16149 25989

Херсонська 3911 10188Хмельницька 5583 13908Черкаська 5025 13269

Чернівецька 5725 9533Чернігівська 4002 12114

м.Київ 23333 31170М.Севастополь 2039 3754

Без зубних лікарів.

49,2 95,0 2034957 107,2 20138,4 107,7 260

48,7 94,6 20644,4 92,7 22538,5 111,5 26042,2 .

91,8 23747,4 99,4 211

61,8 109,9 16241,9 91,2 23836,3 104,7 27643,3 96,5 23159,9 113,7 16736,4 84,8 27448,8 92,0 20548,7 101,6 20641,9 115,0 23939,8 109,2 251

52,5 112,8 19059,2 95,3 169

36,1 94,2 27742,4 105,6 23639,5 104,2 25363,5 105,7 15837 1 112,2 27084,1 112,4 11

953,8 99,0 186

10593931061089010910191ПО96104881181099887.92891051069596958989101

РОЗПОДІЛ СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ ЗА ОКРЕМИМИ СПЕЦІАЛЬНОСТЯМИ

В УКРАЇНІ НА КІНЕЦЬ 2011 РОКУ (осіб)

Усього На 10 000 населення

Кількість середнього медичного 459112 101,0персоналу

у тому числі

Фельдшери 39773 8,8

Акушерки 22809 5,0

медичні сестри в усіх закладах 322283 70,9

лаборанти (фельдшери-лаборанти) 37702 8,3

рентгенлаборанти 9750 2,1

інший середній медичний персонал 26795 5,9_______________________________ 1 Кількість акушерок у розрахунку на 10 000 усіх жінок склала 9,3; на 10 000 жінок віком 15-49 років - 19,9.

РОЗПОДІЛ ЛІКАРІВЗА ОКРЕМИМИ СПЕЦІАЛЬНОСТЯМИ В УКРАЇНІ

НА КІНЕЦЬ 2011 РОКУ

(осіб)

Усього На 10 000 населення

Кількість лікарів усіх спеціальностей1 224 123 49,3

у тому числі

терапевти 46 156 10,2

хірурги 32 041 7,0

акушери-гінекологи 13528 3,02

педіатри 14 601 3,23

офтальмологи 4788 1,1

отоларингологи 4032 0,9

невропатологи 7895 1,7

психіатри і психіатри-наркологи 6159 1,4

фтизіатри 2953 0,6

дермато – венерологи 4035 0,9

рентгенологи і радіологи 5114 1,1

лікарі з лікувальної фізкультурита спортивної медицини 646 0,1

лікарі санітарно-протиепідемічної групи 8107 1,8

стоматологи 29746 6,5

сімейні лікарі 9275 2,0

лікарі інших спеціальностей 35047 7,7_______________________________1 Без зубних лікарів.Кількість зубних лікарів у 2011 році становила 2274 осіб, або 0,5 на 10 000 населення.

2 Кількість акушерів-гінекологів у розрахунку на 10 000 усіх жінок склала 5,5;на 10 000 жінок віком 15-49 років - 11,8.

3 Кількість педіатрів у розрахунку на 10 000 дітей віком 0-17 років включно склала 18,3; на 10 000 дітей віком 0-14 років включно - 22,4.

108

Стаття 11, пункт 2

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням надати у наступній доповіді інформацію щодо підвищення поінформованості населення у сфері охорони здоров’я (кампанії щодо подолання алкогольної та наркотичної залежності, здорового харчування, сексуальної освіти та навколишнього середовища.

Співпраця МОЗ із громадськими організаціями та міжнародними проектами спрямована на здійснення заходів щодо формування та заохочення до здорового способу життя, пропагування сімейних цінностей, попередження смертності, удосконалення системи організації та надання медичної допомоги підліткам та молоді України.

Спільні заходи із Дитячим фондом ООН ЮНІСЕФ передбачають розвиток мережі установ „Лікарні, доброзичливі до дитини”, „Клініки, дружні до молоді” (далі – КДМ), реалізацію проекту „Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини та догляд і підтримка дітей та сімей, вражених епідемією”.

Співпраця з проектом „Здоров’я матері та дитини” націлена на впровадження сучасних перинатальних технологій та формування безпечного материнства.

Проект „Разом до здоров'я” спрямований на покращання діяльності служби планування сім’ї і на сьогодні поширений на більшість регіонів.

У 2010 році в Україні працювало 91 КДМ, упродовж 2011 року було створено 13 КДМ, станом на 01.01.2012 в Україні працює 104 КДМ (за підтримки ЮНІСЕФ створено 21 КДМ). На сьогодні працюють також такі моделі КДМ: 11 центрів, 37 відділень, 54 кабінети, 2 мережі в мм. Севастополі та Тернополі, до складу яких входить 21 кабінет. Підрозділи, які надають медико-соціальну допомогу підліткам та молоді, створені і працюють у 123 закладах охорони здоров’я.

Державною програмою „Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року передбачено довести рівень впровадження в амбулаторно-поліклінічних педіатричних установах систему надання послуг „Клініка, дружня до молоді” до 90%.

Діяльність КДМ здійснюється за активного соціального партнерства з працівниками центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Основні напрями спільної роботи: здійснення інформаційно-просвітницької роботи з популяризації

здорового способу життя, профілактики соціально небезпечних хвороб у навчальних закладах та у гуртожитках.

проведення профілактичної роботи щодо запобігання інфекціям, які передаються статевим шляхом, у тому числі ВІЛ, у навчальних закладах міста та у гуртожитках.

109

організація та проведення комплексної профілактичної роботи мобільних бригад спільно зі спеціалістами КДМ у сільських районах.

здійснення тренінгової роботи, спрямованої на збереження репродуктивного здоров’я та підготовку до усвідомленого батьківства; формування відповідальної поведінки у статевих та міжособистісних відносинах.

поширення соціальної реклами з пропаганди здорового способу життя, охорони репродуктивного здоров’я та профілактики соціально небезпечних хвороб у дитячому та молодіжному середовищі.

організація роботи консультативного пункту з метою надання психологічних, соціально-педагогічних, інформаційних послуг учнівській та студентській молоді.

забезпечення роботи гарячих ліній «Телефон довіри» з актуальних питань репродуктивного здоров’я та статевого виховання підлітків та молоді.

забезпечення соціального супроводу клієнтів КДМ, які опинилися у складних життєвих обставинах, за рекомендаціями лікарів КДМ та інших закладів охорони здоров’я.

спільна розробка, виготовлення, поширення методичних, інформаційно-рекламних та санітарно-освітніх матеріалів з питань збереження репродуктивного здоров’я, попередження захворювань, що передаються статевим шляхом тощо.

інформування дітей, молоді та їх батьків про надання медичної допомоги та соціальних послуг.

залучення державних та недержавних установ, громадських організацій, у тому числі міжнародних, до співпраці щодо впровадження та поширення принципів дружнього підходу до молоді.

З метою забезпечення просвітницької діяльності заплановано проведення: круглих столів – 366, відеолекторіїв – 1716, лекцій – 4475, соціально-культурних акцій – 435, семінарів-тренінгів –1967.

Організаційно-методичне забезпечення та моніторинг впровадження заходів спільних проектів МОЗ України та ЮНІСЕФ з проблем охорони здоров’я дітей та матерів здійснює методично-організаційний моніторинговий центр Національної дитячої спеціалізованої лікарні „Охматдит”.

З метою пропагування здорового та безпечного способу життя наказом МОЗ від 27.11.2008 № 687 „Про покращання виховної роботи у вищих медичних та фармацевтичних навчальних закладах I-IV рівнів акредитації, закладах післядипломної освіти, науково-дослідних установах і закладах охорони здоров'я” затверджено План заходів на виконання програми виховної роботи у вищих медичних та фармацевтичних навчальних закладах I–IV рівнів акредитації, закладах післядипломної освіти, науково-дослідних установах і закладах охорони здоров’я. Зазначеним наказом регламентовано створення умов для впровадження серед студентів, лікарів

110

(провізорів) – інтернів, слухачів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та медичних працівників принципів здорового способу життя, усвідомленого та відповідального батьківства, формування соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості. Окрім зазначеного, у всіх навчальних закладах МОЗ України при вивченні студентами дисциплін блоку професійної підготовки включено питання здорового способу життя.

У вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладах I–IV рівнів акредитації проводяться дискусії, диспути, круглі столи, тренінги, бесіди, лекції, доповіді, виховні години, тематичні конференції на тему: „Наркоманія і СНІД”, „Твоє здоров’я в твоїх руках”, „Наркотики і закон: альтернативи немає”, „Культура здорового харчування”, „Вплив інформаційно-комунікативних технологій на психічний та фізичний стан молодої людини”, „Що таке гепатит?”, „Безладне статеве життя – крок до зараження”, „Алкоголь і ти”, „Світ без тютюну” та інші форми роботи.

Студенти вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів (далі – ВМ(Ф)НЗ) відповідно до наказу МОЗ України від 27.11.2008 № 687 беруть участь у акціях, присвячених Всесвітньому дню здоров’я (7 квітня), Міжнародному дню боротьби з тютюнопалінням (31 травня), Всесвітньому дню боротьби зі СНІДом (1 грудня), Всесвітньому дню боротьби з туберкульозом (24 березня) тощо. Студенти всіх медичних навчальних закладів брали активну участь у Всеукраїнських акціях: „Анти наркотик”, „Життя без куріння”, „Тверезість”, „АнтиСНІД”, „Правозахисний рух в Україні: історія і сучасність”, „Врятуємо планету разом”, „Серце до серця”. На регіональному рівні проведено студентські акції: „Молодь обирає здоровий спосіб життя”, „Філософія здоров’я”. Для цього залучаються висококваліфіковані спеціалісти: медичні фахівці, працівники органів прокуратури, внутрішніх справ та інші. Студенти ВМ(Ф)НЗ регулярно виступають з лекціями за вказаною тематикою в загальноосвітніх та вищих навчальних закладах своїх регіонів.

На виконання Плану заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011 – 2015 роки, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.11.2010 № 2140–р, у навчальні плани підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» кваліфікації «лікар» у вищих навчальних закладах ІV рівня акредитації МОЗ України введено курси „Основи профілактики тютюнопаління, алкоголізму, токсикоманії та наркоманії”, „Основи профілактики алкоголізму та наркоманії”, „Актуальні проблеми профілактики тютюнопаління, алкоголізму, токсикоманії та наркоманії”.

Питання первинної профілактики основних груп захворювань, корекції факторів ризику та формування здорового способу життя, у тому числі попередження наркоманії та токсикоманії, включені у такі навчальні програми додипломної підготовки лікарів і фармацевтів у вищих медичних

111

(фармацевтичних) навчальних закладах III–IV рівнів акредитації: безпека життєдіяльності, основи соціальної психології, внутрішня медицина, неврологія, медична психологія, психіатрія, наркологія, екологічна психологія, психологія залежності, основи біоетики та біобезпеки, основи сексології та сексопатології, загальна практика (сімейна медицина), основи християнської етики і моралі.

Заходи з охорони здоров’я у школахЗа результатами розгляду Першої доповіді Уряду України

Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо медичних оглядів у школах. Стаття 22 Закону України „Про загальну середню освіту” від 13.05.1999 № 651-XIV передбачає, що заклади охорони здоров'я разом із органами управління освітою та органами охорони здоров'я щорічно забезпечують безоплатний медичний огляд учнів (вихованців), моніторинг і корекцію стану здоров'я, проведення лікувально-профілактичних заходів у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2004 № 532 затверджено перелік категорій населення, які проходять обов’язкові щорічні медичні огляди, серед яких діти від 2 до 17 років.

Наказ МОЗ від 29.11.2002 № 434 „Про удосконалення амбулаторно-поліклінічної допомоги дітям в Україні” регламентує порядок роботи шкільно-дошкільної служби, яким визначено обсяг медичних оглядів.

Відповідно до наказу профогляди здійснюються у школах бригадами фахівців територіальних лікувально-профілактичних закладів, які організовує та проводить лікар-педіатр, що працює в школі.

Суттєвим здобутком стало затвердження та впровадження наказу МОЗ від 16.07.2010 № 682 „Про удосконалення медичного обслуговування учнів загальноосвітніх навчальних класів”, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 10 вересня 2010 року № 794/18089.

Основана мета полягає у спрямуванні профілактичних оглядів на результат і залучення батьків до процесу формування здоров’я дитини.

Передбачено проведення щорічних медичних профілактичних оглядів школярів:- у територіальному лікувально-профілактичному закладі за місцем спостереження дитини, що підвищує їх якість;- в індивідуальному порядку;- у присутності батьків;- упродовж року один раз на рік; - у зручний для батьків час.

З 2012 року запроваджується додатковий компонент до профілактичного огляду. З метою раннього виявлення факторів ризику з алкогольних та наркотичних проблем у дітей наказом МОЗ від 23.05.12 № 382 затверджено форму первинної облікової документації № 086-2/о „Карта

112

профілактичної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів, їхніми батьками або законними представниками щодо виявлення факторів ризику алкогольних та наркотичних проблем” та Інструкцію щодо її заповнення.

Зазначеним наказом передбачено під час обов'язкових профілактичних медичних оглядів проводити щорічне опитування учнів загальноосвітніх навчальних закладів, їхніх батьків (законних представників) щодо виявлення факторів ризику алкогольних та наркотичних проблем та щорічне інформування батьків з питань запобігання вживання спиртних напоїв та наркотичних засобі дітьми та підлітками. Також затверджено примірні переліки питань під час проведення вказаного опитування.

Вагітні жінки

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо консультацій і діагностики вагітних жінок, та чи були вони безкоштовні.

На виконання Указу Президента України від 27.04.2011 №504 „Про Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження програм економічних реформ на 2010 – 2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, з метою вдосконалення організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги у відповідність до сучасних вимог охорони здоров’я в Україні видано наказ МОЗ України від 15.07.2011 № 417 „Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні”, яким регламентовано періодичність відвідувань вагітною жіночої консультації, алгоритм ведення вагітності як з нормальним перебігом, так і при ускладненнях. Усі вагітні мають право на безкоштовне спостереження та обстеження під час вагітності та в післяпологовому періоді.

Спеціалізована медична допомога (консультування та діагностування захворювань, які становлять основні причини смертності)

Сучасна структура причин смерті населення України поєднує у собі елементи традиційної і сучасної структур патологій, в якій високий рівень смертності від ендогенних захворювань (хвороб системи кровообігу і новоутворень) межує з не менш значущою смертністю від екзогенних причин (нещасних випадків, отруєнь і травм, інфекційних та паразитарних хвороб, хвороб органів дихання та органів травлення). У середньому до 86% усіх смертних випадків сьогодні в Україні припадає на три основні класи причин смерті: хвороби системи кровообігу, зовнішні причини смерті і новоутворення. В ієрархії причин смерті населення України у 2010 році, як і у попередні роки, перші п'ять місць стало

113

посідають такі класи: хвороби системи кровообігу (66,6% від загалу померлих), новоутворення (12,7%), зовнішні причини смерті (6,2%), хвороби органів травлення (3,8%) і органів дихання (2,8%). Структура причин смерті у 2010 р. порівняно з 2009 р. не зазнала значних змін.

Наступний за значущістю клас причин смерті - новоутворення. Щорічно новоутворення викликають 15-17% усіх смертей осіб працездатного віку. Нині рівень онкологічної смертності чоловіків працездатного віку в Україні перевищує такий у розвинутих країнах на 40%, а в жінок - на 20%.

Головне місце серед локалізації раку в чоловіків посідають новоутворення трахеї, бронхів і легенів (20%) і меншою мірою - шлунка, кишечнику, прямої кишки (12%). У структурі смертності жінок перше місце належить новоутворенням молочної залози (16%) та жіночих статевих органів (5%).

Смертність від інфекційних та паразитарних хвороб зростала у чоловіків. Результати аналізу тенденцій смертності від причин смерті даного класу свідчать про те, що визначальну роль у смертності відіграє саме туберкульоз, поширений переважно серед чоловіків. Показник смертності від туберкульозу потягом останніх 17 років підвищився в Україні утричі. Щороку в Україні помирає від туберкульозу майже 7-8 тис. осіб.

Тенденції смертності населення України, особливо чоловіків, від хвороб органів травлення також є надзвичайно негативними: найбільш значне підвищення її рівня припадає на 2002-2010 рр. Що стосується вікових ризиків смерті, то найвищими вони є у віці 45-49 років для чоловіків та 30-44 роки для жінок.

Запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань

Національна стратегія по зниженню смертності від серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань базувалася на реалізації Державної програми запобігання та лікування серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань на 2006-2010 роки (далі Програма), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 №761.

Основною метою Програми є запобігання та зниження рівня захворюваності на серцево-судинні і судинно-мозкові хвороби, інвалідності та смертності від їх ускладнень, а також збільшення тривалості і підвищення якості життя населення. Основні завдання Програми: - створення правової бази, розроблення соціальних та економічних нормативів з основних аспектів боротьби з серцево-судинними і судинно-мозковими хворобами; - підвищення рівня обізнаності населення з питань кардіології та кардіохірургії шляхом залучення засобів масової інформації;

114

- поліпшення своєчасної ранньої діагностики серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань, підвищення кваліфікації медичних працівників з питань раннього виявлення захворювання та забезпечення лікування хворих у спеціалізованих закладах; - постійний моніторинг рівня захворюваності населення на серцево-судинні і судинно-мозкові хвороби і стану надання кардіологічної та кардіохірургічної допомоги населенню; - визначення потреб і пріоритетів в організації надання кардіологічної і кардіохірургічної допомоги населенню з урахуванням рівня, динаміки та структури захворюваності.

Серед заходів, спрямованих на на запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань на 2006-2010 роки, слід зазначити, зокрема, наступні: первинно-вторинна профілактика, своєчасне надання спеціалізованої медичної допомоги, реабілітація та трудова реадаптація У 2010 році в Україні працювало 22 центри серцево-судинної хірургії: центрів розташовані в місті Києві, 17 в інших обласних центрах.

Для надання високоспеціалізованої медичної допомоги хворим з серцево-судинними і судинно-мозковими захворюваннями у рамках Програми за рахунок коштів державного бюджету оснащено регіональні центри у містах: Львів, Одеса, Донецьк.

Із 2006 року кількість пролікованих хворих із мозковими інсультами за 4 роки зросла в 1,3 рази (із 6663 до 8772), у тому числі кількість оперованих хворих зросла в 1,6 рази (із 2398 до 3885). При зростанні хірургічної активності з 36% до 44,3% зменшились показники загальної (з 10,5% до 9,5% тобто на 1%) та післяопераційної (з 16,9% до 14,2%, тобто на 2,7%) летальності.

У нейрохірургічній мережі лікувальних закладів досягнуто зменшення показників загальної летальності на 1%, а післяопераційної летальності - на 2,7% при суттєвому зростанні хірургічної активності.

Виконання Державної програми запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань протягом 2006-2010 років свідчить про зростання показника виявлення хворих з артеріальною гіпертензією майже у 2 рази, стабілізацію захворюваності на мозковий інсульт та смертності від судинних уражень мозку, частота мозкових інсультів зменшилася на 14,5 %, смертність від цереброваскулярних хвороб зменшилася на 5,7 %, показник первинної інвалідності від гіпертонічної хвороби знизився на 44 %, зменшилася на 10 % питома вага померлих від артеріальної гіпертензії у працездатному віці за даними статистичних звітів МОЗ та Державного комітету статистики України.

115

Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на період

до 2016 року

Законом України від 23.12.2009 № 1794 – VI було затверджено Загальнодержавну програму боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року – далі Програма. Метою цієї Програми є підвищення ефективності здійснення загальнодержавних заходів з профілактики злоякісних новоутворень, підвищення якості первинної профілактики онкологічних захворювань та доступності медичної допомоги для хворих осіб, підвищення показника одужання, зниження рівня смертності онкологічних хворих, що помирають протягом одного року після встановлення діагнозу, і показника смертності від злоякісних новоутворень деяких локалізацій (рак молочної залози, шийки матки, передміхурової залози).

У 2010 році здійснено забезпечення Національного інституту раку, Інституту гематології та трансфузіології, Інституту медичної радіології Академії медичних наук, міжрегіональних онкологічних центрів, республіканського онкологічного диспансеру Автономної Республіки Крим, обласних онкологічних диспансерів, міських онкологічних диспансерів мм. Києва та Севастополя, онкологічних лікарень та відділень хіміотерапевтичними, радіофармпрепаратами та препаратами супроводу для лікування хворих у 2010 році на суму 194 317,7 тис. грн.

Спільним наказом МОЗ та Національної академії медичних наук України від 14.05.2010 № 409/36 затверджено Плани заходів щодо виконання завдань та заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року.

У 26 областях України затверджено регіональні програми по боротьбі з онкологічною захворюваністю із затвердженням видатків з місцевих бюджетів. У Луганській області програма по боротьбі з онкологічними захворюваннями включена до Програми реформування охорони здоров'я Луганської області.

116

Стаття 11, пункт 3

Санітарно-протиепідемічне забезпечення населення

За даними оперативної системи „Санепідситуація на об’єктах підвищеного епідризику” за 12 місяців 2011 року Держсанепідслужбою України проведено 490,5 тис. обстежень об’єктів підвищеного епідризику, з них 59 % (289,5 тис.) приходиться на харчові об’єкти.

Порушення вимог санітарного законодавства реєструвались на об’єктах при кожному 3 обстеженні, тобто 153,8 тис. обстежень, при яких були виявлені порушення, (31,4 % від їх загальної кількості проти 29,8 % за аналогічний період 2010 року).

Безпека харчових продуктів

Проведено 818,5 тис. досліджень проб харчових продуктів, питної води, об’єктів довкілля за бактеріологічними показниками. З них не відповідало нормативам 24925 проб (3,1 %, на рівні минулого року – 3,3%).У випадках виявлення порушень санітарного законодавства застосовувались адекватні до ситуацій заходи адміністративного впливу. За 12 місяців 2011 року на порушників санітарного законодавства було накладено 150252 штрафи на суму 18850,8 тис. гривень, 572 справи подано на розгляд до органів прокуратури, припинялась експлуатація 34575 об’єктів підвищеного епідризику. Знято з реалізації 971,9 тонн недоброякісних і небезпечних в епідемічному відношенні продуктів харчування, з них 76,4 % вітчизняного виробництва. За реалізацію недоброякісної та небезпечної у епідемічному відношенні продукції застосовано 12392 фінансові санкції на суму 1370,6 тис. гривень.

Держсанслужбою за 12 місяців 2011 року проведено 289479 обстежень об’єктів харчової промисловості, громадського харчування, торгівлі, у тому числі 2242 обстеження молокозаводів. При 116654 з них виявлені порушення санітарних норм (40,3 % проти 38,3 % за аналогічний період 2010 року), з них на молокозаводах – 483 (21,5% проти 18,3 % за аналогічний період 2010 року).

Якість харчової продукції за мікробіологічними показниками останніми роками залишається стабільною. Проведено 494524 дослідження проб харчових продуктів за бактеріологічними показниками, у тому числі 32992 проби продукції молокозаводів. З них не відповідало нормативам 13963 (2,8 %, на рівні минулого року) досліджена проба харчових продуктів, у тому числі 366 (1,1 % проти 1,4 % за аналогічний період 2010 року) проби продукції молокозаводів.

За виявлені порушення санітарного законодавства на посадових осіб накладено 114718 штрафів, до усунення виявлених порушень припинялась експлуатація 25557 об’єктів, передано 433 справи до органів прокуратури, у

117

тому числі на молокозаводах – накладено 488 штрафів, до усунення виявлених порушень припинено експлуатацію 130 об’єктів, цехів, дільниць. За реалізацію недоброякісної та небезпечної продукції застосовано 12392 фінансові санкції на суму 1370,6 тис. гривень, знято з реалізації 971,9 тонн недоброякісних та небезпечних в епідемічному відношенні продуктів харчування з об’єктів харчової промисловості, громадського харчування, торгівлі.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо нормативних стандартів у сфері харчових продуктів

Питання вилучення з обігу, переробки, утилізації, знищення або подальшого використання неякісної та небезпечної продукції з метою недопущення негативного впливу такої продукції на життя, здоров'я людини майно і довкілля врегульовано Законом України від 23.12.1997 № 771/97-ВР„Про безпечність та якість харчових продуктів”, Законом України від 14.01.2000 № 1393-XIV „Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції”, а також постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2001 № 50 „Про затвердження загальних вимог до здійснення переробки, утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції”.

Національним планом дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, затвердженим Указом Президента України № 187 від 12 березня 2012 року, передбачені конкретні заходи щодо гармонізації та адаптації системи санітарних та фітосанітарних стандартів до законодавства Європейського Союзу, у тому числі розробка та прийняття проектів законів України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо безпечності харчових продуктів” та „Про здійснення державного контролю безпечності харчових продуктів та кормів, здоров`я та благополуччя тварин”, якими встановлюються механізми моніторингу всього харчового ланцюга.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо стандартів якості води.

В Україні діють обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування, діяльність яких пов'язана з проектуванням, будівництвом та експлуатацією систем питного водопостачання, виробництвом та обігом питних вод, наглядом і контролем у сфері питного водопостачання населення. Державні санітарні правила „Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною”, затверджені наказом МОЗ України від 12.05.2010 № 400, зареєстровані у Міністерстві юстиції 01.06.2010 № 452/17747.

118

Гігієнічну оцінку безпечності та якості питної води проводять за показниками епідемічної безпеки (мікробіологічні, паразитологічні), санітарно-хімічними (органолептичні, фізико-хімічні, санітарно-токсикологічні) та радіаційними показниками.

Держсанепідслужбою проводиться постійний лабораторний контроль за якістю питної води у місцях водозаборів, на водопровідних спорудах і мережах централізованого господарсько-питного водопостачання з вживанням відповідних заходів у разі виявлення порушень. В Україні за 12 місяців 2011 р. проведено 37252 обстеження водопровідних споруд, з них при 5203 (14 % проти 12,5 % за відповідний період минулого року) виявлено грубі порушення санітарного законодавства. За бактеріологічними показниками досліджено 299,7 тис. проб питної води централізованого водопостачання, відхилення від санітарних норм встановлено у 8328 пробах (2,78 % проти 3,25 % за відповідний період минулого року). На відповідальних осіб об’єктів водопостачання накладено 4712 штрафів. Тимчасово припинялася робота 2881 об’єкту водопостачання, за виявлені порушення в забезпеченні населення питною водою 81 справу передано до органів прокуратури.

Профілактика та епідеміологічний моніторингІмунопрофілактика залишається одним із важливих компонентів

зниження рівня захворюваності та смертності населення.Правовою базою для цього є Закон України „Про забезпечення

санітарного та епідемічного благополуччя населення”, Закон України „Про захист населення від інфекційних хвороб”. Законом України від 21.10.2009 № 1658-VI затверджено Загальнодержавну програму імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки. Програмою передбачено державне цільове фінансування заходів імунопрофілактики. Фінансування Загальнодержавної програми імунопрофілактики у 2011 році дозволило забезпечити охоплення щепленнями дітей віком до одного року, проти: туберкульозу – 89,9%; поліомієліту – 54,3%; кашлюку, дифтерії, правцю – 45,9%; гемофільної інфекції – 26,2%; кору, паротиту, краснухи – 67,0%; гепатиту В –21,6%.

Зменшення ризиків навколишнього середовищаЗабруднення повітря

Стаття 11 Закону України від 16.10.1992 № 2707 – XII „Про охорону атмосферного повітря”, зокрема, передбачає, що для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

119

На державному рівні регулюванню підлягають викиди найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 № 1598, та викиди забруднюючих речовин, за якими здійснюється державний облік (додаток 1 до Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря), перелік яких затверджено наказом Мінекоресурсів від 10.05.2002 № 177, зареєстровано у Мін’юсті 22.05.2002 за № 445/6733).

Місцеві органи влади, з урахуванням екологічної ситуації відповідної території, можуть додатково встановити перелік речовин, що підлягають регулюванню.

Нормативи граничнодопустимих викидів обмежують масову концентрацію забруднюючих речовин в організованих викидах стаціонарних джерел (мг/м3). Технологічні нормативи допустимих викидів обмежують масову концентрацію забруднюючих речовин у газах (мг/м3), що відводяться від окремих типів обладнання, споруд у місці їх виходу з устаткування (перелік типів устаткування затверджено наказом Мінприроди від 16.08.2004 № 317, зареєстровано у Мін’юсті 06.09.2004 за № 1102/9701).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1780, наказом Мінприроди від 27.06.2006 № 309, зареєстровано у Мін’юсті 01.08.2006 за № 912/12786, затверджено нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин для діючих і тих, що проектуються, будуються або модернізуються, стаціонарних джерел. Нормативи встановлено з метою дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технологічного стану обладнання та газоочисних установок, вимог національного законодавства і законодавства Європейського Союзу.

Гранично допустимі рівні забруднюючих речовин в атмосферному повітрі визначено у Державних санітарних правилах охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) (ДСП-201-97).

Верховна Рада України 21.01.2012 № 1825- VІ ухвалила Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами” яким внесено зміни до законодавства України у сфері поводження з відходами, зокрема побутовими.

Верховна Рада України 21.12.2010 № 2818-VI ухвалила Закон України „Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року”.

Метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного

120

середовища для життя і здоров'я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем. Національна екологічна політика спрямована на досягнення стратегічних цілей, зокрема підвищення рівня суспільної екологічної свідомості, поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки, досягнення безпечного для здоров'я людини стану навколишнього природного середовища.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 577-р затверджено „Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки”.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2005 року № 346-р у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року N 272-р затверджено Національний план заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних націй про зміну клімату.

Державна політика відносно стимулювання енергозбереження та зменшення викидів парникових газів у секторі енергетики визначена у Енергетичній стратегії до 2030 року, затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 145.

Шумове забруднення

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо законодавства у сфері шумового забруднення та практики його застосування.

Перевищення допустимих рівнів шуму несприятливо впливає на здоров'я людини. Відповідно до Закону України від 24.02.1994 № 4004-XII „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” встановлення вимог безпеки (показників) для здоров’я і життя людини належать виключно до медичної професійної компетенції. Вимоги щодо захисту населення від шуму визначені в Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173, які зареєстровано у Міністерстві юстиції України 24.07.1996 за № 379/1404. Санітарні норми допустимого шуму в приміщеннях жилих і громадських будівель та на території житлової забудови діють на території України з 03.08.1984. Рівні інфразвуку та еквівалентних рівнів звуку на робочих місцях встановлено ДСН 3.3.6.037-99 „Державні санітарні норми виробничого шуму, інфразвуку та ультразвуку”.

121

Іонізуюча радіація

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням зазначити, чи відповідають основні принципи регуляторних актів щодо радіаційного захисту рекомендаціям Міжнародної комісії з радіологічного захисту.

За інформацією Державної санітарно-епідеміологічної служби України основні принципи нормативних актів у сфері радіологічного захисту повністю відповідають рекомендаціям Міжнародної комісії радіологічного захисту.

Заходи, спрямовані на боротьбу із тютюнопалінням, вживанням алкоголю та наркотиків

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати чи заборонено тютюнопаління у громадських місцях

Відповідно до положень Рамкової конвенції Всесвітньої організації охорони здоров'я із боротьби проти тютюну (ратифікована Верховною Радою України 15.03.2006) в Україні заборонена реклама тютюну на телебаченні, радіо, зовнішніх носіях та у друкованих засобах масової інформації.

Верховна Рада України 22 вересня 2011 року № 3778-VI ухвалила Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів”.

Верховна Рада України 24.05.2012 року № № 4844-VI ухвалила Закон України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів”, яким повністю забороняється паління тютюнових виробів, електронних цигарок, кальянів у громадських місцях, транспорті, підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності.

За даними Глобального опитування дорослого населення щодо вживання тютюну частка тих, хто піддавався пасивному курінню щодня або майже щодня, скоротилася від 53% до 33% завдяки посиленим заходам щодо забезпечення виконання чинних заборон куріння у громадських та робочих місцях.

Упродовж останніх років ставки акцизу на тютюнові вироби підвищилися у кілька разів, що стало одним з основних факторів скорочення споживання тютюну у нашій державі. За даними Глобального опитування дорослого населення щодо вживання тютюну поширеність щоденного куріння серед населення 15 років і старше за 2005 – 2010 роки в Україні зменшилась з 37% до 26%.

Міністерством охорони здоров'я України у березні 2010 року підписано відповідну Ліцензійну Угоду з Європейським Союзом щодо

122

використання кольорових фотографій та інших ілюстрацій із зазначеної збірки ЄС як медичних попереджень на упаковках тютюнових виробів в Україні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2011 року № 306 затверджено перелік кольорових малюнків і піктограм, що входять до додаткових медичних попереджень на упаковці тютюнових виробів.

Запобігання вживанню алкоголю

Законом України від 19 грудня 1995 №481/95-ВР (Розділ ІV-1 „Основи державної політики щодо споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, статті 15-1, 15-2, 15 -3), зокрема, передбачено включення до загальноосвітніх програм та професійних освітніх програм усіх навчальних закладів України незалежно від форми власності положень про шкідливий вплив споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів на організм людини, а також про переваги здорового способу життя; заборону продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особами, які не досягли 18 років.

Продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні напої, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Запобігання вживанню наркотиківЗа результатами розгляду Першої доповіді Уряду України

Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо заходів, спрямованих на запобігання вживанню наркотиків.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2010 року № 1808- р затверджено Концепцію реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки.

Метою Концепції є визначення шляхів та пріоритетів державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, зміцнення здоров'я нації, а також зменшення негативних соціальних, економічних та інших наслідків, пов'язаних з вживанням наркотичних засобів та психотропних речовин.

Реалізація Концепції передбачена протягом 2011-2015 років. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2010

року № 2140 затверджено План заходів щодо виконання Концепції реалізації

123

державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки.

Профілактика травматизму невиробничого характеруЗа результатами розгляду Першої доповіді Уряду України

Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо запобігання травматизму невиробничого характеру.

Відповідно до Положення про Міністерство надзвичайних ситуацій України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 402/2011, одним з основних завдань МНС є формування та реалізація державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру.

Основні акти у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру:

- Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 114 „Про Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму”, якою визначено основні напрямки організації роботи органів виконавчої влади з профілактики травматизму невиробничого характеру, зокрема пріоритетність вимог охорони життя і здоров’я населення.

- Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 270 „Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру” якою визначено механізм розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру, що сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України.

- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 року № 980-р „Про затвердження плану першочергових заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру”, яким затверджено План першочергових заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру.

- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 р. № 632-р „Про схвалення Концепції проекту Закону України „Про Основні засади державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру”.

На виконання Концепції МНС розробило проект Закону України „Про основні засади державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру”, який було розглянуто 5 липня 2011 року на пленарному засіданні Верховної Ради України, за результатами якого прийнято рішення щодо його додаткового опрацювання.

Практика застосування вищевказаних актів у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру має позитивну динаміку у зменшенні кількості загиблих від травматизму невиробничого характеру, починаючи з 2008 року, де кількість загиблих за межами виробництва склала 60516 осіб, а у 2010 і 2011 роках - відповідно 42826 і 41217 осіб.

124

Стаття 14 „Право на користування послугами соціальних служб”

З метою забезпечення ефективного здійснення права на користування послугами соціальних служб Сторони зобов’язуються:

1. Сприяти функціонуванню служб або створювати служби, які завдяки використанню методів соціальної роботи, сприяли б підвищенню добробуту і розвиткові як окремих осіб, так і груп осіб у суспільстві, а також їхній адаптації до соціального середовища;

2. Заохочувати окремих осіб та добровільні або інші організації до участі у створенні та функціонуванні таких служб.

Стаття 14, пункт 1

З метою реформування системи соціальних послуг для підвищення ефективності її функціонування та наближення до потреб отримувачів розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2007 року № 178-р було затверджено Концепцію реформування соціальних послуг на період до 2012 року далі Концепція.

Основними складовими реформування було визначено:- впровадження стандартів соціальних послуг, спрямованих на

покращення якості життя отримувачів послуг;- запровадження системи контролю за якістю соціальних послуг та

відповідністю послуг встановленим державою стандартам;- впровадження у сферу соціальних послуг ринкових механізмів, які

стимулюватимуть надавачів послуг до постійного покращення їх якості;

- вдосконалення управління державними видатками на соціальні послуги з метою їх гнучкого та раціонального використання.

З метою проведення послідовної роботи щодо виконання завдань Концепції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 липня 2008 року №1052-р було затверджено План дій з її реалізації.

У рамках його реалізації прийнято Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання соціальних послуг”, яким внесено зміни до законів України „Про соціальні послуги”, „Про об’єднання громадян”, „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”. Прийняття цього Закону надає правові підстави для розроблення та затвердження державних стандартів соціальних послуг різним категоріям громадян, можливість більш активно залучати на ринок соціальних послуг недержавний сектор - громадські об'єднання, які не мають на меті отримання прибутку, інші недержавні суб’єкти на конкурсних засадах та підвищити якість соціальних послуг.

125

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 № 1417 затверджено нову редакцію Типового положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) – далі терцентр - і Перелік соціальних послуг, умови та порядок їх надання в структурних підрозділах терцентру. Цими документами уведено низку нових положень: розширено категорії осіб, які мають право на отримання соціальних послуг у терцентрах. Право на їх отримання набули:

- інваліди ІІІ групи; - хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм

групи інвалідності), у разі, якщо вони не здатні до самообслуговування; - малозабезпечені громадяни, які перебувають у складній життєвій

ситуації у зв’язку з безробіттям, за умови, що вони зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

- громадяни, які постраждали внаслідок стихійного лиха, катастроф і мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів.

Місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надано право створювати, у разі потреби, спеціалізовані відділення для обслуговування вдома інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату, зору, слуху, з психічними розладами, інших категорій громадян, які не здатні до самообслуговування. Таким чином, створено засади для максимально повного врахування потреб у відповідних видах соціальних послуг тих мешканців конкретної громади, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Знято обмеження щодо прийняття на обслуговування до терцентру інвалідів з психічними захворюваннями, осіб, які мають онкологічні захворювання ІV клінічної групи, СНІД.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 469 було утворено Раду з питань розвитку системи надання соціальних послуг.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати, які послуги мають оплачуватися, а які ні.

Вичерпний перелік соціальних послуг, умови їх надання та порядок регулювання тарифів їх оплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. № 12 (із змінами, внесеними відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. № 745) визначено Порядок надання платних соціальних послуг та їх перелік.

Перелік платних соціальних послуг

1. Ведення домашнього господарства. 2. Придбання і доставка продовольчих, промислових та господарських товарів, медикаментів, книг і періодичних видань.

126

3. Організація харчування. 4. Надання послуги з використання ліжко-місця у закладах (установах), що надають соціальні послуги. 5. Надання у користування м'якого та твердого інвентарю. 6. Транспортні послуги. 7. Перукарські послуги. 8. Прання білизни та одягу. 9. Надання послуг із забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації і здійснення їх ремонту. 10. Пошиття і ремонт одягу та взуття. 11. Надання послуг з виконання ремонтних робіт. 12. Надання допомоги у користуванні послугами зв'язку. 13. Надання допомоги у проведенні сільськогосподарських робіт, у тому числі з використанням сільськогосподарської техніки, догляд за свійськими тваринами. 14. Надання допомоги в оплаті комунальних послуг та здійсненні інших платежів. 15. Надання допомоги в оформленні документів та написанні листів. 16. Організація консультування з питань законодавства (оформлення правових документів, адвокатські та нотаріальні послуги). 17. Представництво інтересів в органах державної влади, установах, підприємствах та організаціях. 18. Освітні послуги. 19. Організація надання послуг спеціалістами-дефектологами.

20. Організація дозвілля. 21. Організація надання послуг з психодіагностики, психологічної корекції та психологічної реабілітації. 22. Здійснення профілактичних та санітарно-гігієнічних заходів за місцем проживання (перебування). 23. Забезпечення супроводження. 24. Організація надання консультацій лікарями за місцем проживання (перебування). 25. Допомога у працевлаштуванні (крім роботи за кордоном).

З метою надання методичної допомоги органам праці та соціального захисту населення наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 24.02.2010 № 32 було затверджено Методичні рекомендації щодо розрахунку тарифів на платні соціальні послуги, що надаються терцентрами.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо можливості обрання постачальників соціальних послуг: як це працює на

127

практиці, зокрема, чи існують альтернативні постачальники для усіх видів послуг та яким є географічне охоплення.

Відповідно до статті 5 Закону України „Про соціальні послуги” основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога

Матеріальна допомога може бути двох видів: грошова та натуральна.До натуральної допомоги відносяться: продукти харчування, одяг,

взуття, ліки, засоби особистої гігієни, предмети першої необхідності, допоміжні засоби пересування, протези, інвалідні візки, інші транспортні засоби, вироби для догляду за дітьми, книги, предмети навчального призначення, технічні пристрої тощо.

Соціальне обслуговування

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг:

- за місцем проживання особи (вдома);- у стаціонарних інтернатних установах та закладах;- у реабілітаційних установах та закладах; - в установах та закладах денного перебування; - в установах та закладах тимчасового або постійного

перебування;- у територіальних центрах надання соціальних послуг; - в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Основні види соціальних послуг:- соціально-побутові послуги;- психологічні послуги;- соціально-педагогічні послуги;- соціально-медичні послуги; - соціально-економічні послуги;- юридичні послуги;- послуги з працевлаштування.

Залежно від того, до якої категорії відноситься особа, та яких послуг вона потребує, звертатися за наданням соціальної допомоги вона може до органів праці та соціального захисту населення або органів у справах сімї, молоді та спорту чи безпосередньо до установи, яка надає послуги, які їй потрібні.

Якщо це громадянин похилого віку, людина з обмеженими можливостями, дитина-інвалід, самотній пенсіонер, особа без постійного місця проживання, особа, яка постраждала від насильства в сім’ї, необхідно звертатися до органів праці та соціального захисту населення.

128

Якщо це дитина-сирота, безпритульна дитина, дитина, яка залишилася без батьківського піклування, особа, яка перебуває у кризовому стані, зокрема спричиненому стихійним лихом, учиненням стосовно неї злочину, насильством у сім'ї, сім'ї, з дітьми, які опинились в складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх самостійно, у зв'язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного з членів сім'ї, його перебування у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім'ї, безробіттям одного з членів сім”ї, якщо він зареєстрований у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, необхідно звертатися до центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо засобів апеляції.

Відповідно до Закону України „Про звернення громадян” від 02.10.1996 № 393/96- ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути

129

пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;- знайомитися з матеріалами перевірки;- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.

Керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян.

130

Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.

Посадові особи, винні у порушенні Закону „Про звернення громадян” несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати, чи громадяни інших Сторін Хартії, які на законних підставах проживають та працюють в Україні, мають право на рівне ставлення.

Відповідно до Закону України „Про соціальні послуги” право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, у тому числі біженці, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати, яким є механізм нагляду за відповідністю надання соціальних послуг як державними, так і приватними структурами.

З метою державного регулювання діяльності суб’єктів, що діють у сфері надання соціальних послуг у 2008 році було розроблено та затверджено спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства праці та соціальної політики України від 11.11.2008 р. №141/519 Ліцензійні умови провадження професійної діяльності у сфері надання соціальних послуг та Порядок контролю за їх додержанням (наказ зареєстрований у Мінюсті 10.12.2008 р. за № 1178/15869). Ліцензування, як механізм державного регулювання, сприятиме підвищенню якості надання соціальних послуг, що надаються на професійній основі.

131

Водночас, 15 грудня 2009 року набув чинності Закон України „Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні” (№ 1759-VI).

Цим Законом скорочено 5 видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, серед яких у тому числі „професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг”.

Відсутність державного регулювання діяльності суб’єктів різних форм власності щодо надання соціальних послуг у відповідності до встановлених норм і нормативів, яка б гарантувала якість надання цих послуг, спричиняє неоднозначне трактування цієї діяльності, різні підходи до її організації. Однак в умовах світової фінансової кризи прийняття такого рішення було об’єктивною необхідністю.

Разом з тим, на виконання соціальних ініціатив Президента України до кінця 2012 року планується розробити і затвердити проекти стандартів надання соціальних послуг різним категоріям осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, спрямованих на забезпечення надання якісних соціальних послуг цим категоріям осіб у закладах, установах відповідного спрямування. Відповідно до змін, внесених до Закону України „Про соціальні послуги” встановлено вимоги до надавачів соціальних послуг, передбачається запровадження соціального замовлення, що надає доступ на ринок соціальних послуг недержавним та приватним структурам.

Доступ до соціальних служб/ послугВідповідно до Положення про Міністерство соціальної політики,

затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 389/2011, одним з основних завдань Мінсоцполітики є формування державної політики у сфері надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, бездомним громадянам, іншим соціально вразливим верствам населення.

Надання соціальних послуг вразливим верствам населенняДля забезпечення державної соціальної підтримки сімей, дітей та молоді

ще у 1992 році розпочалося створення мережі центрів соціальних служб для сімей, дітей та молоді та закладів соціального обслуговування.

Що стосується звітного періоду, то у 2008 році функціонувало - 845 центрів, у 2009 року – 1876 центрів, у 2010 року – 1900 центрів.

У 2011 році мережа центрів складала 1400 центрів: 27 регіональних, 484 районних, 165 міських, 34 районних у містах, 181 сільський, 52 селищних центрів, 457 філій районних центрів.

Діяльність центрів спрямована на надання у кожному селі та місті соціальних послуг сім’ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Центри забезпечують соціальне обслуговування, соціальний супровід та патронаж сімей та осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах; соціальне супроводження дитячих будинків сімейного типу та прийомних

132

сімей; соціальну адаптацію дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа; попередження насильства в сім’ї; соціальну допомогу наркозалежній молоді; ВІЛ-інфікованим дітям та молоді; попередження відмов матерів від новонароджених дітей.

Кількість клієнтів центрів збільшилась з 5 категорій у 2008 році до 17 категорій у 2011 році.

При цьому чисельність працівників центрів збільшилась за цей період на 735 працівників ( 3900 спеціалістів у 2008 році; 4635 спеціалістів у 2011 році).

Упродовж 2011 року соціальними послугами центрів та закладів соціального обслуговування було охоплено близько 700 тисяч осіб, зокрема, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було надано послуг 676 тисячам осіб; закладами соціального обслуговування - 13 600 особам.

Послуги, які надаються працівниками центрів, орієнтовані на зниження вразливості та профілактику ризиків, є економічно вигідним і дієвим механізмом для забезпечення благополуччя сім’ї/особи.

Працівники центрів та закладів безпосередньо за місцем проживання сімей/осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, здійснюють:- супровід та патронаж,- соціальну профілактику, адаптацію і реабілітацію,- соціальну і психологічну адаптацію шляхом раннього виявлення кризових випадків у сім’ях,

- соціальне інспектування, оцінку потреб сімей у соціальних послугах. За статистичними даними у 2011 році центрами та закладами:

- надано разових соціальних послуг 37296 сім’ям (в них 69423 дітей);- здійснено соціальний супровід сімей, які опинилися у складних

життєвих обставинах - 22524 сімей (у них 48067 дітей);- вдалося запобігти соціальному сирітству у 1630 сім’ях (у 1273 сім’ях попереджено ризик вилучення дитини, до 357 сімей повернуто дитину з державних закладів утримання);- охоплено 7126 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа випускників інтернатних закладів та осіб з їх числа яким надано 57366 індивідуальних послуг;- надано послуг 9 952 особам, яких торкнулась проблема ВІЛ;- надано допомогу 52882 неповнолітнім і молоді, які мають проблеми із законом; - охоплено послугами 15790 опікунів і піклувальників, яким надано 80797 індивідуальних послуг;- надано послуг 28028 дітей та 13286 повнолітніх осіб, які мають проблеми інвалідності; - надано послуг 895 жінкам щодо попередження відмови від новонародженої дитини;- надано послуг 30912 особам, в яких існує проблема залежностей (вживачі психоактивних речовин, споживачі ін'єкційних наркотиків).

133

Під супроводженням центрів перебували 3588 прийомних сімей та 609 дитячих будинків сімейного типу.

Пройшли навчання 633 кандидати в прийомні батьки та батьки-вихователі.

Під соціальним супроводом перебувало 2174 сімей, які виховують дитину під опікою та піклуванням.

Соціальну підтримку та допомогу надавали у 2011 році 79 закладів соціального обслуговування: - 21 центр соціально-психологічної допомоги;- 18 соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;- 15 центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями;- 15 соціальних центрів матері та дитини;- 7 центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді;- 3 центри ресоціалізації наркозалежної молоді.

За 2011 рік 18421 особа, яка потрапила у складні життєві обставини (сім’ї в кризі, вагітні жінки, та жінки, які мали намір відмовитись від народженої дитини, випускники інтернат них закладів, діти з функціональними обмеженнями) отримала допомогу перебуваючи у закладах соціального обслуговування. З них: 923 особам вирішено житлово-побутові питання та поставлено на квартирний облік, 994 особи працевлаштовано та направлено на навчання, 258 особам оформлено державну соціальну допомогу.

Більш ефективною формою соціального обслуговування у порівнянні зі стаціонарними закладами, є форма соціального обслуговування безпосередньо за місцем проживання вдома. Таку форму надання соціальних послуг особам з інвалідністю забезпечують терцентри. Мережа цих установ налічує 745 закладів, якими обслуговується понад 1,5 млн. осіб похилого віку, інвалідів, інших категорій непрацездатних громадян.

У складі територіальних центрів діють 894 ׃ відділення соціальної допомоги вдома (обслуговують 518,3 тис. осіб); 601 відділення соціально-побутової реабілітації (обслуговують 470,9 тис. осіб); 204 відділень медико-соціальної реабілітації (обслуговують 157,9 тис. осіб); 340 стаціонарних відділень для тимчасового або постійного проживання (8869 ліжко-місць), де мають можливість отримати стаціонарні послуги з догляду 13,4 тис. осіб; 562 відділення організації надання грошової та натуральної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам (надано різних видів натуральної допомоги понад 600 тис. осіб). Загальна чисельність інвалідів, які отримують різноманітні види соціальних послуг в структурних підрозділах територіальних центрів на даний час становить понад 384 тис. осіб.

134

У 2011 році територіальними центрами було надано платних соціальних послуг 159,2 тис. громадян, які мають рідних, що повинні забезпечити їм догляд і підтримку, на загальну суму понад 20,2 млн. гривень, що майже вдвічі більше, ніж у 2010 році.

Більше 38 тис. соціальних працівників та робітників надають інвалідам близько 47 різних видів соціальних послуг (доставка продуктів харчування і медикаментів, приготування їжі, виклик лікарів, прання білизни, прибирання житла, оформлення документів, послуги з соціально-побутової адаптації, інформаційні та юридичні послуги тощо).

При територіальних центрах соціального обслуговування діє 74 відділення для дітей-інвалідів.

У середньому упродовж року в таких установах отримують реабілітаційні послуги близько 14 тис. дітей з обмеженими можливостями, з них дві тисячі дітей навчаються у 128 трудових майстернях для здобуття професійних навичок.

Робота щодо соціального обслуговування громадян постійно вдосконалюється. З метою підтримки ініціативи регіонів щодо розширення спектру соціальних послуг Мінпраці сприяло впровадженню інноваційних форм роботи. У рамках Закону України “Про психіатричну допомогу” з метою соціального захисту осіб з психічними розладами у м. Києві у складі міського територіального центру створене і діє спеціалізоване відділення соціальної допомоги вдома інвалідам з психічними захворюваннями. На сьогодні тут надаються соціальні послуги 721 інваліду з психічними захворюваннями. У м.Києві та в ряді інших міст України створено служби транспортного обслуговування інвалідів. За сприяння Мінпраці нову організаційну форму роботи було поширено на інші регіони. В межах розробки інноваційних соціальних послуг на сьогодні у м. Києві запроваджується надання паліативної допомоги на дому особам похилого віку, інвалідам, хворим, які страждають на невиліковні захворювання, і у зв’язку з цим потребують соціального обслуговування. Міністерством видано наказ від 28.10.2010 №342 „Про визначення територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва пілотною установою для апробації нової моделі організації надання соціальних послуг”. територіальних центрів постійно вдосконалюється.

Удосконаленню соціального обслуговування громадянам з обмеженими можливостями сприяло створення у ряді регіонів спеціалізованих житлових будинків для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та осіб з обмеженими можливостями з комплексом служб соціально-побутового призначення та цілодобовим медичним обслуговуванням. На даний час в Україні діє 9 таких будинків, в яких проживає близько 700 осіб: 3 будинки у м. Києві, 2 будинки в Одеській області, по 1 будинку – в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Львівській та Київській та Львівській областях. У регіонах проводиться робота щодо створення таких соціальних установ.

135

Біженці

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 405/2011, одним з її завдань є вжиття у межах компетенції заходів зі сприяння реалізації прав біженців та інших категорій мігрантів.

З метою підвищення спроможності державних органів України та громадських організацій у вирішенні питань щодо інтеграції біженців в Україні з 2009 року реалізується проект „Місцева інтеграція біженців в Білорусі, Україні та Молдові”, який впроваджується Регіональним представництвом УВКБ ООН за підтримки Європейського Союзу.

До реалізації проекту залучені: Товариство Червоного Хреста в Україні, Представництво ХІАС(HIAS – The Hebrew Immigrant Aid Society), яке започаткувало Програму „Юридичний захист” та надає юридичну та консультаційну допомогу біженцям та шукачам притулку, які перебувають у м. Києві та Київській області; благодійний фонд „Рокада”, який надає психологічну підтримку (консультації психолога та психіатра), соціальний супровід (консультації з прав людини), юридичну підтримку (консультації юриста та допомога в отриманні державних допомог), гуманітарну та освітню допомогу, а також інші організації.

Бездомні громадяни

За звітний період 2008-2011 роки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.04.08 № 639-р схвалено Концепцію соціального захисту бездомних громадян, яка визначає завдання та стратегічні шляхи розв’язання проблеми бездомності. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 1402-р затверджено План заходів щодо реалізації Концепції соціального захисту бездомних громадян до 2012 року”. Це дало змогу об’єднати зусилля різних галузей, причетних до вирішення проблем бездомних осіб, вжити заходів щодо розвитку мережі закладів соціального захисту для цих осіб для надання соціальних послуг та невідкладної допомоги бездомним особам.

Для надання соціальних послуг бездомним особам в Україні діє мережа

відповідних соціальних служб – закладів соціального захисту (центри обліку, будинки нічного перебування, центри реінтеграції, соціальні готелі), служби соціального патрулювання.

Клієнтами соціальної служби, що надає тимчасовий притулок, є бездомні особи у віці від 18 років, бездомні особи з дітьми, які не мають медичних протипоказань та перебувають на території України на законних підставах.

136

Законом України „Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 року № 2623 –IV передбачено утворення центрів комплексного обслуговування бездомних осіб, інших закладів, що надають послуги бездомним особам.

За інформацією регіональних органів праці та соціального захисту населення спостерігається розвиток мережі соціальних служб, що надають соціальні послуги бездомним особам, і станом на 01.01.2012 функціонувала 91 соціальна служба (проти 51, зазначених у попередній доповіді), у тому числі 30 – утворено недержавними організаціями. Соціальні служби діють у всіх регіонах України, крім Вінницької, Закарпатської, Житомирської, Кіровоградської, Київської, Херсонської областей.

Упродовж 2011 року комунальними та недержавними соціальними службами було надано послуг понад 18 тис. осіб (проти 11 тис. осіб протягом 2007 року).

Питання фінансування діяльності закладів залишається незмінним та проводиться за рахунок коштів засновників – коштів місцевих бюджетів, благодійних внесків юридичних та фізичних осіб, інших надходжень, не заборонених законодавством України.

Особи, звільнені з місць позбавлення волі

За звітний період 2008-2011 роки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 1385-р схвалено Концепцію соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк”, яка визначає стратегічні шляхи формування системи соціальної адаптації звільнених осіб та основні напрями надання допомоги таким особам з метою їх пристосування до умов соціального середовища та зниженню рівня рецидиву злочинів.

З метою об’єднання зусиль різних галузей, причетних до вирішення проблем звільнених осіб, забезпечення функціонування центрів соціальної адаптації звільнених осіб, спеціальних будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, які звільнились з місць позбавлення волі, забезпечення підготовки до звільнення осіб, які перебувають в установах виконання покарань, для попереднього вирішення питань їх подальшого працевлаштування, отримання житла, поновлення зв’язків з родинами тощо розпорядження розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 740-р затверджено План заходів з реалізації Концепції соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк, до 2015 року”.

Станом на 01.01.2012 діє 2 комунальних центри соціальної адаптації звільнених осіб, у Житомирській та Черкаській області (проти 1 центра соціальної адаптації, зазначеного у попередній доповіді).

Недержавними організаціями утворено 32 центри соціальної адаптації (проти 23 центрів, зазначених у попередній доповіді).

137

Упродовж 2011 року комунальними установами та недержавними організаціями було обслуговано близько 1 тис. осіб, що практично дорівнює чисельності обслугованих осіб, про що зазначено у попередній доповіді.

Фінансування діяльності установ для звільнених осіб проводиться за рахунок коштів засновників – коштів місцевих бюджетів, благодійних внесків юридичних та фізичних осіб, інших надходжень, не заборонених законодавством України.

Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань та сприяння соціальній адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, створюються спостережні комісії, які діють на підставі Кримінально-виконавчого кодексу України та положення про них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2004 № 429 „Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах”.

За інформацією регіональних управлінь праці та соціального захисту населення станом на 01.01.2012 в Україні діє 636 спостережних комісій, до яких звернулося 8,6 тис. звільнених, з них отримали допомогу у:

- відновленні документів – 2 тис. осіб,- працевлаштуванні – 1,8 тис. осіб,- забезпеченні житлом – 266 осіб,- направленні на навчання – 329 осіб,- направленні на лікування – 1 тис. осіб,- направленні до будинків-інтернатів – 121 особа.

Для координації дій постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 № 538 утворено Раду з питань соціального захисту бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, далі - Рада.

Рада є постійно діючим дорадчим органом Кабінету Міністрів України, що утворюється ним для вивчення проблемних питань, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Основними завданнями Ради є:- координація дій органів виконавчої влади з питань соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі;підготовка пропозицій щодо формування і реалізації державної політики у сфері соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі;- визначення шляхів, механізмів та способів вирішення проблемних питань, що виникають під час реалізації зазначеної державної політики;сприяння діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі;- удосконалення нормативно-правової бази з питань соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

138

Рада відповідно до покладених на неї завдань:- проводить аналіз стану справ та причин виникнення проблем у процесі реалізації державної політики у сфері соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі;- вивчає результати діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій у сфері соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі;- проводить моніторинг стану виконання органами виконавчої влади покладених на них завдань, пов'язаних з вирішенням питань соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі;- бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції;- подає Кабінетові Міністрів України розроблені за результатами своєї роботи рекомендації та пропозиції.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати щодо кваліфікаційних вимог до персоналу з надання соціальних послуг.

Відповідно до статті 17 Закону України „Про соціальні послуги” кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади.

З метою реалізації положення зазначеного Закону Міністерством праці та соціальної політики України у 2005 році було розроблено і затверджено наказом Порядок атестації соціальних працівників територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Крім цього, було розроблено та затверджено у 2005 році Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 80 “Соціальні послуги”). Визначено, що однією з безумовних вимог, яким повинен відповідати соціальний працівник, є наявність вищої професійної освіти.

Люди похилого вікуІнформацію стосовно надання соціальних послуг людям похилого віку

надано у статті 23.

139

Стаття 14, пункт 2

Відбувається активне залучення до надання соціальних послуг неприбуткових організацій.

У кожному регіоні є громадські, благодійні та релігійні організації, що надають соціальні послуги вразливим категоріям населення. Терцентри співпрацюють з волонтерськими, благодійними, релігійними організаціями, організаціями Товариства Червоного Хреста; Центри соціальних служб для сімї, дітей та молоді співпрацюють з 180 громадськими організаціями та благодійними фондами, асоціаціями та обєднаннями, зокрема:  з  13 міжнародними організаціями та фондами,  73 громадськими та 11 релігійними організаціями,  63 благодійними фондами, 20 асоціаціями та обєднаннями.

Співпраця центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюється на договірній основі як на визначений термін (від 1 до 5 років), так і безстроково. Найбільша кількість центрів, що співпрацюють із громадськими організаціями та благодійними фондами у Тернопільській (18 центрів), Одеській області (17 центрів) та Полтавській (14 центрів) областях.

Співпраця центрів та громадських організацій здійснюється за напрямами роботи, що є пріоритетними у діяльності центрів:

- соціальна підтримка та допомога сімям, дітям та молоді, які опинились в складних життєвих обставинах та не можуть подолати їх самостійно - 74 центри;

-  розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (влаштування у дитячий будинок сімейного типу, прийомні сімї, опіка, піклування) - 3 центри;

- підготовка до самостійного життя, соціальна адаптація дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, із числа учнів старших класів та випускників інтернатних установ - 9 центрів, ;

- підвищення якості надання послуг, шляхом підготовки соціальних працівників до роботи з кризовими сім’ями та дітьми - 1 центр;

- надання соціально-психологічної підтримки дітям та молоді з функціональними обмеженнями, сприяння у їх працевлаштуванні - 24 центри;

- надання соціальних послуг неповнолітнім та молоді, які мають проблеми з законом, нарко/алкозалежної молоді - 35 центрів;

- підготовка молоді до сімейного життя та відповідального батьківства, планування сім'ї - 7 центрів;

- попередження насильства в сімї, протидія торгівлі людьми - 5 центрів. Разом з тим центри здійснюються співпрацю з громадськими та

благодійними організаціями, напрями діяльності яких не є пріоритетними для центрів. Так, аналіз інформації, що надійшла з регіонів свідчить, що з 151 центру 96 центрів взаємодіють з громадськими та благодійними організаціями стосовно здійснення заходів спрямованих на:

140

- проведення інформаційно-просвітницької роботи, пропаганди здорового способу життя, збереження репродуктивного здоров’я, запобігання злочинності та інших негативних явищ у дитячому, юнацькому та молодіжному середовищі, профілактику зараження туберкульозом, зниження рівня інфікування ВІЛ;

- забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків;- залучення молоді до активної громадської діяльності, реалізація

особистісного потенціалу, вільний доступ до об’єктів соціальної інфраструктури міста;

- сприяння у наданні допомоги ветеранам війни та праці.Загалом в Україні діє близько 3 тис. надавачів соціальних послуг, що

надавали близько 3 млн. осіб, з числа громадян похилого віку, інвалідів. хворих, із залежностями, бездомних, звільнених, постраждалих від насильства тощо. З метою врегулювання відносин, пов’язаних з провадженням волонтерської діяльності в Україні 19 квітня 2011 року № 3236-VII Верховною Радою України прийнято Закон України „Про волонтерську діяльність”.

Волонтерська діяльність здійснюється, зокрема, за такими напрямами: - надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної реабілітації; - здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги; - надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям; - надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

Держава в особі її органів та посадових осіб підтримує громадську ініціативу щодо провадження волонтерської діяльності, гарантує і забезпечує захист передбачених Конституцією України та законами прав, свобод і законних інтересів волонтерів, волонтерських організацій та отримувачів волонтерської допомоги.

Отримувачами волонтерської допомоги є фізичні особи, які отримують таку допомогу на підставі договору про надання волонтерської допомоги, укладеного з волонтерською організацією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, організації, установи (заклади) незалежно від форм власності є отримувачами волонтерської допомоги в разі укладання з волонтерськими організаціями договору про надання волонтерської допомоги фізичним особам або про надання волонтерської допомоги за

141

напрямами волонтерської діяльності, що не передбачають надання допомоги конкретним особам. Волонтерські організації за власної ініціативи можуть здійснювати волонтерську діяльність без укладання договорів про надання волонтерської допомоги, якщо така діяльність здійснюється за напрямами, що не передбачають надання допомоги конкретним особам.

Отримувачі волонтерської допомоги мають право на: - звернення за волонтерською допомогою; - поважливе і гуманне ставлення з боку волонтерів та

волонтерських організацій; - вибір волонтерів та волонтерських організацій, форми надання

волонтерської допомоги; - отримання інформації про свої права, обов'язки та умови

надання волонтерської допомоги; - дотримання правового режиму інформації з обмеженим доступом; - захист своїх прав та законних інтересів відповідно до закону.

Сьогодні державні соціальні служби України – територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг), будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів співпрацюють з добровольцями волонтерами.

До волонтерської діяльності залучаються громадські об’єднання. Наприклад, у складі Ради Організації ветеранів України, яка належить до недержавних організацій, створено волонтерський центр „Пенсіонер”. Він є головним організатором роботи волонтерських осередків первинних ветеранських організацій. Таких осередків по Україні налічується понад 20 тис., волонтерською діяльністю в них зайнято більше 4 тис. пенсіонерів та ветеранів. Волонтери-пенсіонери працюють у напрямах - „Пенсіонер-пенсіонеру”, “Пенсіонер - дітям, молоді”, „Діти, молодь - пенсіонерам” тощо.

Чисельність учасників волонтерського руху за звітний період збільшилась на 29 тис. осіб і досягла близько 700 тисяч. Майже на 100 тис. збільшилась і чисельність осіб, якими опікуються волонтери і досягла понад 700 тис. осіб. Волонтерський рух серед пенсіонерів покликаний не лише допомагати нужденним, а й розширює можливість для волонтерів-пенсіонерів якомога довше зберігати соціальну активність.

Упродовж 2009-2011 років Мінсоцполітики співпрацювало з міжнародним проектом MATRA “Покращення якості життя та стандартів послуг для неповносправних дітей шляхом розбудови громадянського суспільства”. Проект було запроваджено у 8 дитячих будинках-інтернатах, у рамках якого передбачалося проведення фахівцями Навчально-реабілітаційного центру „Джерело” спільно з фахівцями з Нідерландів навчально-методичного курсу „Базовий догляд неповносправних дітей” для працівників дитячих будинків-інтернатів ІІІ-ІV профілів системи органів

142

праці та соціального захисту населення. Реалізація зазначеного проекту була спрямована на формування можливостей надання якісних соціально-медичних та реабілітаційних послуг дітям-інвалідам, стимулювання інтеграції у суспільство цих дітей шляхом формування нових спроможностей надавачів послуг.

У всіх регіонах України діє 32 заклади, утворених недержавними організаціями, релігійними конфесіями, що надають різні види соціальних послуг бездомним особам та звільненим особам, що співпрацюють з органами праці та соціального захисту населення.

143

Стаття 23 „Право осіб похилого віку на соціальний захист”

З метою забезпечення ефективного здійснення права осіб похилого віку на соціальний захист Сторони зобов’язуються, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема, для:

- надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, шляхом:

а) забезпечення достатніх ресурсів, які дали б їм можливість жити на задовільному рівні і брати активну участь у суспільному, соціальному і культурному житті;

б) забезпечення інформації про послуги і програми, які існують для осіб похилого віку, а також можливості їхнього використання такими особами;

- надання особам похилого віку можливості вільно обирати спосіб свого життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони забажають і зможуть, шляхом:

а) забезпечення житла, пристосованого до їхніх потреб і стану здоров’я, або шляхом надання належної допомоги для реконструкції їхнього житла;

б) забезпечення медичного обслуговування та послуг, яких вимагає їхній стан здоров’я;- забезпечення особам похилого віку, які проживають у будинках для престарілих, гарантій надання належної допомоги із повагою до їхнього особистого життя і гарантій участі у прийнятті рішень, що стосуються умов життя в їхньому будинку для престарілих.

В Україні з 13 млн. осіб пенсійного віку майже 5 млн. громадян мають вік 70 років і більше.

Уряд України приділяє велику увагу соціальному захисту осіб похилого віку з числа ветеранів війни.

В Україні станом на початок 2012 року зареєстровано близько 2,0 млн. ветеранів війни, з них:- учасників бойових дій 258,7 тис. осіб;- інвалідів війни 165,8 тис. осіб;- учасників війни 1178,9 тис. осіб;- членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни 323,7 тис. осіб.

144

Пенсійне забезпеченняЩодо змін, які відбулися за звітний період, слід зазначити, що у 2008

році підвищено вартість одного року страхового стажу при обчисленні пенсії з 1 % до 1,35 %, що дозволило забезпечити виконання положення Конвенції МОП про мінімальні розміри соціального забезпечення (№102) у частині забезпечення пенсії за віком за наявності 30 років стажу у розмірі 40 відсотків заробітку.

З 1 квітня 2008 року забезпечено виконання статті 46 Конституції України: мінімальну пенсійну виплату встановлено на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у тому числі особам, які не мають права на пенсію (особам, які досягли віку чоловіки -63 років, жінки – 58 років) та не мають права на пенсію відповідно до чинного законодавства).

Державні соціальні стандарти та гарантії у звітному періоді

2008-2011 роки

2008 рік (грудень)

2009 рік(грудень)

2010 рік(грудень)

2011 рік(грудень)

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність

498 грн. 573 грн. 734 грн. 800 грн

Мінімальна пенсійна виплата

544 грн. 601,40 грн. 734 грн. 800 грн

Станом на 1 січня 2012 року 2 857 осіб, які не мають права на пенсію, які досягли віку чоловіки – 63 років, жінки – 58 років, отримували державну соціальну допомогу у розмірі 822, 00 грн.

Працюючим пенсіонерам пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат, що дає можливість цій категорії осіб якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства.

145

Зайнятість пенсіонерів у 2008-2011 роках4

Рік Кількість працівників,

які одержують пенсію, тис.

осіб

Частка в обліковій кількості штатних

працівників%

Розподілпенсіонерів

за віком

працюючихза видами

за вислугуроків

пенсій, %

за інвалідністю

2008 1951,2 17,3 74,4 6,6 19,02009 1903,7 17,7 74,5 6,5 19,02010 1960,5 17,8 74,2 6,6 19,22011 1907,3 17,7 74,0 6,4 19,6

Пенсії індексуються згідно із законодавством про індексацію грошових доходів населення. Так, індексації підлягають суми пенсій у межах прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Окрім того, у разі якщо середньомісячна зарплата за минулий рік зросла, із 1 березня п. р. розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20% темпів зростання середньомісячної зарплати порівняно з попереднім роком, окрім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт.

Урядом прийнято Програму економічних реформ на 2010 - 2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада”, яка визначила чіткі орієнтири, зокрема, щодо реформування системи пенсійного страхування.

Першочерговим завданням є забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи та здійснення заходів щодо запровадження II рівня пенсійної системи – обов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування.

З цією метою прийнято Закон України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, який набув чинності 1 жовтня 2011 року.

Відповідно до Закону, зокрема, поступово підвищено пенсійний вік для жінок (з 55 до 60 років); збільшено страховий стаж, необхідного для набуття права на пенсію (з 5 до 15 років); підвищено нормативну тривалість стажу, необхідного для визначення мінімального розміру пенсії (з 20/25 років до 30/35 років).

Реалізація зазначених заходів надасть змогу забезпечити стовідсоткову виплату пенсій із солідарної системи та ліквідувати диспропорції у розмірах пенсій, призначених у різні роки, встановити соціально справедливу систему пенсійного забезпечення.

Соціальний захист осіб похилого віку з числа ветеранів війни, ветеранів праці, дітей війни, жертв нацистських репресій підтримується системою пільг та компенсацій, про які було зазначено у Першій доповіді Уряду України.

4 За даними Державної служби статистики

146

Ветерани праці

Відповідно до Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” ветеранами праці визнаються громадяни, які працювали на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян, фізичних осіб, мають стаж роботи 40 років – для чоловіків і 35 років – для жінок

Ветеранами праці визнаються також: а) громадяни, яким призначені пенсії на пільгових умовах:- за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах - за наявності стажу роботи у жінок - 25 років і у чоловіків - 30 років;- за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах - за наявності стажу роботи у жінок - 30 років і у чоловіків - 35 років;- відповідно до пунктів „в” – „з” статті 13 та статті 52 Закону України „Про пенсійне забезпечення” - за наявності стажу роботи у жінок - 30 років і у чоловіків - 35 років;- відповідно до частини першої статті 18 Закону України „Про пенсійне забезпечення” - за наявності стажу роботи у жінок - 25 років і у чоловіків - 30 років; б) пенсіонери, нагороджені медаллю „Ветеран праці” за законодавством колишнього Союзу РСР; в) інваліди I і II груп, які одержують пенсії по інвалідності, якщо вони мають стаж роботи не менше 15 років.

Діти війни

З 2010 року діти війни, які є інвалідами, мають право на стаціонарну медичну допомогу в госпіталях ветеранів війни та у військово-медичних закладах охорони здоров’я (госпіталях).

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням поінформувати, чи існує андидискримінаційне законодавство для захисту осіб похилого віку поза сферою зайнятості, а також надати інформацію щодо правових рамок для прийняття рішень, які стосуються людей похилого віку, та, зокрема, чи існують гарантії для попередження довільного позбавлення автономного прийняття рішення людьми похилого віку.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16.12.1993 року № 3712- ХІІ заборонено дискримінацію громадян похилого

147

віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Відповідно до Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16.12.1993 року № 3712- ХІІ об'єднання ветеранів праці та громадян похилого віку відповідно до їх статутів: беруть участь у виробленні рішень органів державної влади і управління, які безпосередньо стосуються їх інтересів; представляють і захищають законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах; здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством України про об'єднання громадян.

Ветерани праці та громадяни похилого віку мають право брати участь у прийнятті рішень, які безпосередньо стосуються їх інтересів, і одержувати необхідну інформацію.

Житло

Відповідно до Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16.12.1993 року № 3712- ХІІ громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами мають право на житло, що включає право на одержання і постійне користування впорядкованим жилим приміщенням в будинках державного фонду, на придбання жилого приміщення в будинках громадського або індивідуального житлового фонду. Це право додатково гарантується наданням громадянам похилого віку житла в спеціально обладнаних будинках або пристосуванням займаних ними приміщень відповідно до їх специфічних потреб.

Жиле приміщення громадянам похилого віку, які потребують поліпшення житлових умов, надається безплатно або за плату з урахуванням рівня їх матеріальної забезпеченості в порядку, встановленому чинним законодавством.

Громадянам похилого віку на їх прохання надається жиле приміщення, у тому числі в порядку обміну, наближене до місця проживання рідних та близьких, а також здійснюється обмін займаної ними жилої площі на верхніх поверхах будинків без ліфтів на житло на нижчих поверхах або в будинках, обладнаних ліфтами. Вони також мають право на сприяння в обміні зайвої жилої площі на площу меншого розміру.

Громадяни похилого віку забезпечуються земельними ділянками для індивідуального житлового будівництва, а також садівництва та городництва в розмірах та порядку, встановленому законодавством України.

148

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням надати більш конкретну інформацію щодо згаданого у ній Закону України „Про житловий фонд соціального призначення” та стосовно того, як місцеві адміністрації створюють будинки для проживання ветеранів та інвалідів з комплексом служб побутового та соціально-медичного обслуговування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 76 „Про затвердження Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку та Типового положення про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів”.

Закон України „Про житловий фонд соціального призначення” визначає правові, організаційні та соціальні засади державної політики щодо забезпечення конституційного права соціально незахищених верств населення України на отримання житла.

Соціальне житло надається органами місцевого самоврядування безоплатно.

Органи місцевого самоврядування створюють за рахунок коштів місцевих бюджетів, інших джерел фінансування житловий фонд соціального призначення.

Законом визначено підстави виникнення у громадянина права взяття на соціальний квартирний облік, яким можуть, зокрема, скористатися громадяни, які мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Взяття громадян на соціальний квартирний облік здійснюється за рішенням органу місцевого самоврядування на підставі їх письмової заяви.

Відмова у взятті громадян на соціальний квартирний облік може бути оскаржена у судовому порядку.

Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів (далі - спеціалізований будинок) утворюється у разі наявності фінансових ресурсів на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Спеціалізований будинок є юридичною особою. Орган місцевого самоврядування виділяє для спорудження

будівлі спеціалізованого будинку земельну ділянку, використання якої не потребує додаткових витрат для запобігання проявам техногенного та природного характеру, знесення існуючих будівель, виплати компенсації попереднім власникам землі, прокладення зовнішніх інженерних комунікацій, пайової участі у забезпеченні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

149

Будівля спеціалізованого будинку забезпечується необхідним інженерним обладнанням, економічними системами опалення та водопідігріву, енергозберігаючими приладами регулювання тепла та обліку тепло-, газо- і водопостачання.

Вона складається з окремих, з усіма комунальними зручностями однокімнатних житлових приміщень, розрахованих на одну особу або подружжя. Площа такого приміщення повинна бути достатньою для забезпечення відповідного рівня комфортності проживання з урахуванням мінімальної норми, встанов відповідно до законодавства, та відповідати санітарно-гігієнічним нормам. Крім житлових приміщень у спеціалізованому будинку на нижніх поверхах будівлі можуть бути розміщені служби соціально-побутового призначення і медичного обслуговування.

Будівля спеціалізованого будинку обладнується спеціальними засобами та пристосуваннями для безперешкодного доступу до неї та всіх її приміщень осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Право на отримання житлового приміщення у спеціалізованому будинку мають особи, які відповідно до законодавства належать до категорії ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів, перебувають на соціальному квартирному обліку для позачергового, першочергового та на загальних підставах забезпечення соціальним житлом, потребують соціального захисту та обслуговування і подали відповідну заяву.

Заяву про надання житлового приміщення у спеціалізованому будинку громадянин або уповноважена ним особа подає органу місцевого самоврядування за місцем перебування на соціальному квартирному обліку.

Особи, які проживають у спеціалізованому будинку, мають право на медичне, соціальне обслуговування та отримання соціальних послуг у встановленому законодавством порядку.

Особи, які згідно з висновком органу праці та соціального захисту населення потребують соціального обслуговування та соціальних послуг, мають право вибирати спосіб їх надання (служби соціально-побутового призначення чи медичного обслуговування, що функціонують у спеціалізованому будинку, відповідне відділення територіального центру соціального обслуговування або інші надавачі соціальних послуг, з якими укладено відповідний договір).

Пенсії, державна соціальна допомога, компенсації та інші виплати, що відповідно до законодавства призначені особам, які проживають у спеціалізованому будинку, виплачуються у повному обсязі.

Особи, які проживають у спеціалізованому будинку, мають право облаштовувати надані їм житлові приміщення власними меблями, побутовою технікою, іншим устаткованням та обладнанням за умови

150

дотримання правил техніки безпеки, а також установлених законодавством архітектурно-планувальних, технічних і санітарно-гігієнічних норм.

Фінансове забезпечення спеціалізованого будинку здійснюється у межах коштів, передбачених щороку в місцевому бюджеті, а також за рахунок інших джерел.

Охорона здоров’яВідповідно до Закону України „Про основні засади соціального захисту

ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16.12.1993 року № 3712- ХІІ громадянам похилого віку гарантується безплатна кваліфікована медична допомога в геріатричних центрах, лікарнях для громадян похилого віку та інших стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних установах, а також вдома з урахуванням досягнень геронтології та геріатрії у порядку, встановленому законодавством України про охорону здоров'я.

Громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами користуються санаторно-курортним лікуванням. Порядок медичного відбору і направлення на санаторно-курортне лікування встановлюється Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством соціальної політики України, а також колективними договорами та угодами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 року № 879 затверджено Стратегію демографічного розвитку на період до 2015 року. Вона містить розділ „Подолання негативних наслідків старіння населення” і передбачає, зокрема, забезпечення гарантованого рівня та високої якості безоплатної кваліфікованої медичної допомоги, що надається особам похилого віку; забезпечення доступності сучасних засобів діагностики, профілактики, лікування та реабілітації для осіб похилого віку з незахищених малозабезпечених верств населення.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав звернувся із проханням надати більш детальну інформацію щодо:

- програм з охорони здоров’я та послуг (зокрема, первинні медичні послуги), які спрямовані на осіб похилого віку: будь-які інструкції щодо охорони здоров’я осіб похилого віку, програми щодо психічних розладів для осіб, які страждають на слабоумство та інші подібні хвороби, паліативні послуги для цієї категорії людей).

- будь-яких послуг або установ (наприклад, тимчасовий нагляд) для сімей, які доглядають особу похилого віку, зокрема, осіб, які у високій мірі є залежними від догляду, а також, будь-якої конкретної послуги для тих, хто страждає від слабоумства або хвороби Альцгеймера.

151

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2001 року № 14 затверджено Міжгалузеву комплексну програму „Здоров’я нації” на 2002-2011 роки”.

Зазначена Програма містить розділ VI „Збереження здоров’я в старості”, який з метою вирішення проблем поліпшення здоров’я літніх людей та підвищення середньої очікуваної тривалості життя передбачає реалізацію заходів із питань збереження здоров’я в старості.

У складі державної установи „Інститут геронтолігї” ім. Д.Ф.Чеботарьова Національної академії медичних наук України діє клініка, основними напрямами роботи якої, є діагностика, лікування, реабілітація хворих похилого і старечого віку із захворюваннями серцево-судинної системи, дихальної, нервової системи (залишкові явища перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу, паркінсонізм, м'яке когнітивне зниження, хвороба Альцгеймера), опорно-рухового апарату.

На базі клініки працює кафедра терапії і геріатрії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика.

У програму підготовки сімейних лікарів на факультеті „Загальна практика - сімейна медицина” впроваджені лекції щодо ролі сімейних медиків в організації медико-соціальної допомоги людям похилого віку, стандартам сімейної медицини у  геріатричній службі; взаємодії сімейної медицини з соціальними і недержавними службами; особливостях соціально-психологічної  реабілітації пацієнтів старших вікових груп; методам навчання населення здоровому способу життя; формам роботи з сім’ями, де є тяжкохворі, правам пацієнтів, особливостям паліативної медицини.

Організовано 4 центри:1. Український науково-методичний геріатричний реабілітаційний центр.2. Лікувально-консультативний центр „Геронтолог”.3. Український науково-медичний центр з проблем остеопорозу.4. Державний навчально-методичний геріатричний центр Національної медичної академії післядепломнї освіти ім. П.Л.Шупика.

Активно працюють, зокрема, Українська асоціація хворих на паркінсонізм та Асоціація з проблем хвороби Альцгеймера.

Центри та асоціації надають лікувально-консультативну допомогу хворим похилого віку з різних регіонів України, розробляють програми їх медичної та соціальної реабілітації.

Для забезпечення інформаційної підтримки людей похилого віку в Україні у 2009 році створено Інтернет-сайт Геронтологічного інформаційно - консультативного центру Інституту геронтології Академії медичних наук України відповідно до рекомендацій Мадридського міжнародного плану дій щодо старіння в рамках проекту Фонду Народонаселення ООН  „Підтримка Геронтологічного інформаційно-консультативного центру”.

Сайт надає інформацію населенню про шляхи вирішення медико-соціальних, побутових та інших проблем людей похилого віку та дає їм

152

можливість спілкування, сприяє їх активній участі у житті громади та поглибленню взаємодії профільних державних і недержавних організацій.

Фахівці Геронтологічного інформаційно - консультативного центру розробили „Довідник для людей похилого віку” - перше в Україні видання, яке охоплює різноманітну інформацію державного, медичного, соціального, культурного та юридичного плану, розраховану на осіб похилого віку. На його Інтернет сайті можна отримати необхідну консультацію від спеціалістів Центру. Питання надання паліативної допомоги особам похилого віку для України є актуальним. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 24 липня 2008 року № 159-0 було створено Державне підприємство „Інститут паліативної та хоспісної допомоги медицини МОЗ України”.

Наказом МОЗ від 26 червня 2009 року № 463 затверджено заходи щодо розвитку паліативної допомоги в Україні на 2009-2010 роки.

Законом України від 7 липня 2011 року № 3611-VI „Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги”, внесено, серед іншого, статтю 35-4 „Паліативна допомога”.

На міських та регіональних рівнях діють програми соціального допомоги „Турбота”, „Ветеран” метою яких є поліпшення соціальної захищеності одиноких непрацездатних громадян, малозабезпечених мешканців міста, ветеранів війни та праці, інвалідів, забезпечення виконання чинного законодавства стосовно соціального захисту цієї категорії населення, підвищення якості їх соціально-медичного обслуговування, підвищення рівня життя ветеранів війни та праці, забезпечення їх засобами реабілітації та поліпшення санаторно-курортного лікування  шляхом посилення соціальних гарантій.

Мережа соціальних установ для людей похилого віку та інвалідівНа даний час в Україні створено систему соціального обслуговування,

до складу якої входять стаціонарні установи та установи денного перебування.

Мережа стаціонарних установ станом на 01.01.2012 року налічувала 324 будинки-інтернати У стаціонарних установах проживає понад 56 тис. громадян, з них близько 20 тисяч осіб похилого віку та інвалідів, 7 тисяч ветеранів війни, 5 тисяч ветеранів праці. Будинки-інтернати, де проживають особи похилого віку, мають медичні відділення, обладнані кабінетами лікарського прийому, маніпуляційними, фізіотерапевтичними, стоматологічними кабінетами, ізоляторами, приймально-карантинними кімнатами. Відділення оснащені необхідним діагностичним та лікувальним обладнанням, інвентарем, лікарськими засобами, санітарним транспортом. Підопічні мають змогу цілодобово отримувати кваліфіковану медичну допомогу.

153

Громадянам похилого віку та інвалідам, які постійно проживають в стаціонарних установах соціального обслуговування, встановлені додаткові гарантії соціальної підтримки. У стаціонарних установах їм забезпечено умови проживання, які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, догляд, медична допомога, безоплатна протезно-ортопедична допомога, соціально-медична, реабілітація та соціальна адаптація, медико-соціальна експертиза, яка здійснюється для встановлення чи зміни групи інвалідності, надаються соціально-психологічні, юридичні та консультаційні послуги.

Альтернативною формою стаціонарного соціального обслуговування є надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, хворим через територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі – територіальні центри).

В Україні територіальні центри діють у кожному районі, місті, районі міста. Станом на кінець 2011 року їх кількість налічувала 735 установ, якими протягом року надано соціальних послуг понад 1,5 млн. громадян, які перебували у складних життєвих обставинах. Терцентри, в яких працює понад 40 тис. соціальних працівників та соціальних робітників, надавали через свої структурні підрозділи близько 50 видів соціальних послуг.

У складі територіальних центрів діють:894 відділень соціальної допомоги вдома;601 відділення соціально-побутової адаптації;204 відділень соціально-медичних послуг;340 стаціонарних відділень для постійного або тимчасового

проживання; 562 відділення організації надання адресної грошової та натуральної

допомоги. Відділення соціальної допомоги вдома надавали соціальні послуги за

місцем проживання (вдома) близько 500 тис. одиноким непрацездатним громадянам похилого віку, інвалідам, хворим (до встановлення їм групи інвалідності).

У відділеннях соціально-побутової адаптації та соціально-медичних послуг послуги отримали близько 535 тис. громадян з числа осіб похилого віку та інвалідів.

Для громадян, які за станом здоров’я вже не можуть проживати самостійно вдома, місцеві громади створюють невеликі відділення, порядок роботи яких схожий на будинки-інтернати, однак там проживає значно менша кількість людей (від 10 до 40-50 осіб) – стаціонарні відділення для постійного або тимчасового проживання. Така форма стаціонарного соціального обслуговування користується значним попитом серед населення, оскільки дає можливість немічним особам похилого віку та інвалідам залишатися проживати в межах того населеного пункту, де вони народилися, проживали та працювали, тобто не розривати соціальні стосунки зі знайомими, родичами, друзями, що склалися за життя. Такий підхід щодо організації надання соціальних послуг стаціонарного типу в громаді

154

позитивно впливає на самопочуття та психічне здоров’я тих, хто потребує послуг з догляду.

На кінець минулого року в Україні було організовано роботу 340 стаціонарних відділень, де проживало та отримувало необхідні соціальні послуги понад 10 тис. одиноких непрацездатних громадян.

За результатами розгляду Першої доповіді Уряду України Європейський комітет із соціальних прав запитує, чи надання послуг на дому відповідає попиту на них, як відбувається моніторинг їх якості. Чи є можливість у осіб похилого віку скаржитися на послуги. Крім того, Комітет хоче отримати інформацію, чи відрізняється об’єм їх надання у різних муніципалітетах, і чи є можливість їх змінити.

Як зазначено вище станом на 01.01.2012 року в Україні діяло 894 відділень соціальної допомоги вдома, які забезпечували обслуговуванням та надавали соціальні послуги близько півмільйона громадян.

З метою приведення нормативної бази, на підставі якої організовується діяльність терцентрів до норм чинного законодавства, зокрема, Закону України „Про соціальні послуги”, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 № 1417 „Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)”. Цим актом затверджено нову редакцію Типового положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) і Перелік соціальних послуг, умови та порядок їх надання в структурних підрозділах територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Вищевказаними документами уведено низку нових положень.

Зокрема, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надано право створювати, у разі потреби, спеціалізовані відділення для обслуговування вдома осіб похилого віку та інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату, зору, слуху, з психічними розладами, інших категорій громадян, які не здатні до самообслуговування. Таким чином створюються умови для максимально повного врахування потреб мешканців конкретної громади, які перебувають у складних життєвих обставинах, у відповідних видах соціальних послуг.

Розширено перелік соціальних послуг, які може надавати терцентр, що сприятиме покращанню соціального обслуговування людей похилого віку, інвалідів, інших осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Упорядковано діяльність структурних підрозділів терцентру, конкретизовано завдання його відділень, встановлено типові форми документів, які повинні вестися терцентром.

Впровадження нового Типового положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та Переліку соціальних послуг, умов і порядку їх надання структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) сприяло посиленню індивідуального підходу до врахування потреб громадян у соціальних послугах, їх адресності, що в цілому надасть

155

можливість підвищити рівень соціальної захищеності осіб, які потребують соціальної допомоги та підтримки з боку держави.

Одночасно, впроваджено нову форму надання соціальних послуг – забезпечення громадян похилого віку, інвалідів, хворих, які за висновком лікарів потребують постійної сторонньої допомоги в домашніх умовах, соціальними послугами з догляду, які забезпечують фізичні особи, не зайняті

трудовою діяльністю. Така форма соціального обслуговування набуває все більшого поширення. Зокрема, на кінець 2011 року понад 95 тисяч громадян скористалися правом отримувати соціальні послуги від фізичних осіб. Впровадження цієї форми надання соціальних послуг дало змогу не обмежувати право людини похилого віку або особи з інвалідністю на отримання соціальних послуг у стаціонарній установі чи через територіальний центр. Крім того соціальні послуги було наближено безпосередньо до місця проживання особи, яка потребує постійного стороннього догляду.

Здійснюється робота щодо підтримки місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування з питань подальшого розвитку нових видів соціальних послуг та інноваційних форм соціальної роботи.

Нові види соціальних послуг для осіб похилого віку, інвалідів розробляються з урахуванням індивідуальних потреб і попиту на такі послуги мешканців громади. Набуває поширення інноваційна форма соціального обслуговування осіб з психічними розладами. У минулому році, крім м. Києва, соціальні послуги цій категорії громадян вже надавалися у містах Луцьку та Умані, Чугуєві та Лозовій Харківській області.

Однією з нових форм соціального обслуговування, що активно впроваджувалася у регіонах, стало надання особам похилого віку та інвалідам транспортних послуг. Спеціально створені транспортні служби діють у ряді областей, зокрема, у Волинській, Одеській, Харківській, Полтавській, Кіровоградській областях та м. Києві.

У Полтавській області у м. Комсомольську започатковано роботу нового структурного підрозділу „Соціальний офіс”, основною діяльністю якого є виявлення потреб громадян у соціальних послугах, надання пенсіонерам та інвалідам інформаційних послуг, здійснення соціального супроводу, надання „швидкої соціальної допомоги”, юридичних консультацій тощо.

Відповідно до Закону України „Про соціальні послуги” рішення про відмову в наданні, обмеження обсягу або припинення надання соціальних послуг державними і комунальними суб'єктами може бути оскаржено до центрального чи місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який видав дозвіл на надання соціальних послуг (для недержавних суб'єктів, що надають соціальні послуги, - до органу, який видав дозвіл на надання соціальних послуг), або суду.

З метою забезпечення контролю за дотриманням прав громадян, які проживають у будинках - інтернатах, створено Урядову телефонну „гарячу

156

лінію”, Наглядові ради за діяльністю інтернатних установ та громадські ради при кожному будинку-інтернаті.

Навчання - „Університети третього віку”Починаючи з 2008 року започатковано надання такого виду

інноваційних послуг, як „Університети третього віку”, що має на меті впровадження та практичну реалізацію принципу навчання впродовж всього життя.

З метою надання методичної допомоги органам праці та соціального захисту населення обласних, районних, районних у містах адміністрацій, виконавчих комітетів міських рад відповідно до Закону України „Про соціальні послуги”, Плану дій з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.07.2008 N 1052-р, постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 N 1417 „Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)” наказом Міністерства соціальної політики України від 25 серпня 2011 року N 326 було затверджено Методичні рекомендації щодо організації соціально-педагогічної послуги „Університет третього віку” у територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг).

Відповідно до рекомендацій надання соціально-педагогічної послуги „Університет третього віку” (далі - послуга) забезпечується структурним підрозділом територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі - територіальний центр). Послуга надається за наявності не менше 30 слухачів старшого віку. Метою надання послуги є реалізація принципу навчання людей старшого віку впродовж всього життя та підтримка фізичних, психологічних та соціальних здібностей. Слухачами курсу можуть бути люди похилого віку, що мають освіту будь-якого рівня, та зацікавлені брати участь в освітніх програмах.

Основними завданнями надання послуги є організація та проведення безкоштовного навчання та освітніх заходів для людей похилого віку згідно із затвердженими директором територіального центру програмами та планами організації послуги.Надання послуги має забезпечити:- створення умов та сприяння всебічному розвитку людей похилого віку;- реінтеграцію людей похилого віку в активне життя суспільства;- надання допомоги людям похилого віку в адаптації до сучасних умов життя шляхом оволодіння новими знаннями, зокрема щодо:- процесу старіння та його особливостей;- сучасних методів збереження здоров'я;- набуття навичок самодопомоги;- формування принципів здорового способу життя;- основ законодавства стосовно людей похилого віку та його застосування на практиці;

157

- формування та розвитку навичок використання новітніх технологій, насамперед інформаційних та комунікаційних;- потенціалу та можливостей волонтерської роботи;- підвищення якості життя людей похилого віку, завдяки забезпеченню доступу до сучасних технологій та адаптації до технологічних перетворень;- формування практичних умінь і навичок;- можливість для розширення кола спілкування та обміну досвідом.- Сприяння спільно з державною службою зайнятості у подальшому працевлаштуванні слухачів (за їх бажанням).

Під час організації надання послуги в залежності від потреби слухачів утворюються відповідні факультети:- літературний;- мистецький;- комунікаційних та інформаційних технологій;- основ медицини, здорового способу життя;- іноземних мов;- інші.

До організації навчання людей похилого віку можуть бути залучені фахівці місцевих органів влади (за їх згодою), місцевих управлінь праці та соціального захисту населення, охорони здоров'я, юстиції, Пенсійного фонду України, служби зайнятості, територіального центру.

Навчання в „Університетах третього віку” здійснюється як викладачами, так і волонтерами.

Принцип „рівний-рівному” є одним із основоположних в організації надання послуги і передбачає якомога ширше залучення до викладання та проведення занять людей похилого віку, які мають відповідний досвід та освіту, обізнані з темою та проблемами, що передбачені програмою. Для викладання окремих тем курсу, доцільно залучати викладачів вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, студентів, вчених із академічних інститутів та дослідницьких центрів, вчителів загальноосвітніх шкіл та старших школярів, представників громадських організацій.

Процес навчання людей похилого віку повинен базуватися на принципах добровільності та методах навчання дорослих (поєднання теоретичних та практичних знань).

Навчання людей похилого віку передбачає:- врахування життєвого досвіду та наявних знань, навичок слухачів;- інтерактивну форму взаємодії між учасниками навчального процесу.

Навчання людей похилого віку повинно відбуватися за зверненням слухача та без застосування формальної перевірки отриманих знань та вмінь.

У навчальному процесі повинні застосовуватись як традиційні методи навчання, так і тренінгові методики, модульне навчання, які базуються на методах навчання дорослих.

При організації навчального процесу необхідно враховувати індивідуально-фізіологічні особливості слухачів, стан здоров'я та потреби.

158

Оптимальна наповнюваність навчальних груп 15 осіб, можлива і більша чисельність, але вона, як правило, не повинна перевищувати 25 осіб.

При плануванні лекцій у навчальному курсі кількість учасників може бути збільшена.

Організація місць для навчання повинна відбуватися з урахуванням індивідуальних особливостей слухачів (наприклад, при проблемах зі слухом слід запропонувати слухачеві сісти ближче).

Кількість та тривалість занять повинна плануватися з урахуванням фізичних можливостей (тривалість заняття не повинна перевищувати 45 хвилин).

Навчальний процес повинен передбачати перерви.Навчання людей похилого віку слід проводити у спеціально-

обладнаних приміщеннях, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам, та з відповідним обладнанням. При виборі приміщення для навчання необхідно звертати увагу на те, щоб вхід до приміщення був обладнаний поручнями чи пандусом, поблизу була туалетна кімната.

Навчальний (базовий) курс триває протягом академічного року (дата початку та закінчення навчання визначається директором). Рекомендована тривалість курсу - 72 навчальні години, що передбачає навчання протягом 1 год. 40 хв. (два заняття по 40 хвилин з перервою 20 хвилин), кожного тижня у визначені дні.

Якщо слухачі закінчили базовий курс, вони можуть об'єднуватися в групи (факультети) за інтересами та продовжувати навчання, відповідно по їх потреб, уподобань та інтересів.

Оцінювання курсу орієнтоване виключно на заохочення слухачів „Університету третього віку”, оскільки основним принципом організації навчання є отримання тими, хто навчається, задоволення від навчання та участі в навчальному процесі.

Територіальний центр заохочує слухачів, видаючи їм сертифікати, що підтверджують опанування слухачами базової програми відповідного курсу.

Слухачі мають право:- знати принципи, що лежать в основі надання послуги;- отримувати послугу та закінчувати навчання за власним бажанням;- брати участь у процесі навчання;- на доступність;- отримувати інформацію про надані послуги.

159

Стаття 30 „Право на захист від бідності та соціального відчуження”

З метою забезпечення ефективного здійснення права на захист від бідності та соціального відчуження Сторони зобов’язуються:

а) у рамках загального та узгодженого підходу вживати заходів для надання особам, що живуть або можуть опинитися в ситуації соціального відчуження або бідності, а також членам їхніх сімей, ефективного доступу, зокрема, до роботи, житла, професійної підготовки, освіти, культури і соціальної та медичної допомоги;б) переглядати ці заходи з метою їхнього коригування у разі необхідності.

Упродовж 2008-2009 років забезпечувалась реалізація третього етапу Стратегії подолання бідності (2005-2009 роки), затвердженої Указом Президента України від 15 серпня 2001 року № 637/2001. Зокрема, здійснювались заходи, спрямовані на більш ефективне задоволення потреб людини, поліпшення матеріального стану більшої частини населення, покращення соціальних показників, що характеризують рівень життя населення.

Реалізація цих напрямів здійснювалась шляхом створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян та соціальної підтримки найбільш уразливих верств населення.

Про ефективність заходів щодо реалізації Стратегії подолання бідності свідчать показники рівня життя.

У 2008 році реальний наявний дохід населення зріс на 7,6 %. В умовах фінансової кризи у 2009 році через обмеженість можливості

держави в проведенні активної соціальної політики щодо збільшення доходів населення спостерігалось зменшення реального їх рівня незважаючи на зростання номінальних розмірів. Реальний наявний дохід зменшився на 10 %.

У 2010 році спостерігалось збільшення реальних доходів на 17,1 %.Індекс реальної заробітної плати при цьому склав у 2008 році - 106,3 %,

у 2009 році - 90,8 %, у 2010 році - 110,2 %.У результаті здійснення заходів щодо сприяння зайнятості населення

вдалося забезпечити сталу ситуацію на ринку праці України. Рівень зайнятості населення у віці 15-70 років становив за 2008 рік –

59,3 %; 2009 рік – 57,7 %; 2010 рік – 58,5 %.Рівень безробіття серед населення за цей час (за методологією МОП)

становив у 2008 році – 6,4 %; 2009 році – 8,8 %; 2010 році – 8,1 %.

160

Підвищення грошових доходів громадян забезпечувалося шляхом підвищення розмірів державних соціальних гарантій і наближення їх рівня до прожиткового мінімуму.

Відповідно до Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

Основними державними соціальними гарантіями є:

- мінімальний розмір заробітної плати;- мінімальний розмір пенсії за віком;- неоподаткований мінімум доходів громадян;- розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:- соціального захисту населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;- стипендій учням професійно - технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;- індексації доходів населення з метою підтримки достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів у умовах зростання цін;- надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки, утому числі ветеранів війни і праці, інвалідів, малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Розмір мінімальної заробітної плати протягом 2008-2010 років збільшився на 69,2 % і становив у грудні 2010 року 922 грн. проти 605 грн. у грудні 2008 років.

Мінімальна пенсія встановлювалась на рівні не нижчому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Протягом 2008-2010 років її рівень збільшився на 35 %. Із збільшенням прожиткового мінімуму зростав розмір підвищень та надбавок до пенсій, які обчислювались виходячи з розміру цього стандарту.

161

У результаті цього досягнуто основної мети стосовно стабілізації рівня життя і усунення найбільш гострих проявів бідності.

Аналіз динаміки основних показників бідності за 2008-2011 роки свідчить: при збільшенні межі бідності з 778 грн. у 2008 році до 1062 грн. у 2011 році, рівень бідності за відносним критерієм за 2008 рік становив 27 %, за 2009 рік - 26,4 %, за 2010 рік - 24,1 %, за 2011 рік – 24,3 %.

Межа крайньої бідності (за відносним критерієм) у 2011 році становила 850 грн., і перевищила значення попереднього року на 95 грн. або 12,6 %. Рівень крайньої бідності становив 10,7 %, проти 11,2% у 2010 році.

Коефіцієнт глибини бідності, який визначає наскільки серед бідного населення переважає вкрай бідне населення становив 20,6 % проти 20,9 % у 2010 році.

162

Рівень бідності за типами домогосподарств Показник рівня бідності у домогосподарствах з дітьми у 2011 році

зменшився у порівнянні із минулим роком і становив 31,2 % проти 31,3 %.

Найнижчий рівень бідності спостерігається в домогосподарствах з однією дитиною, до того ж у порівнянні з минулим роком він зменшився та становив 25,5 % проти 25,6 % у 2010 році.

Значне зниження рівня бідності відбулося в домогосподарствах з чотирма та більше дітьми, в яких рівень бідності знизився на 23,5 відс. пункти і становив 47,5 % проти 71 % у 2010 році.

Спостерігається також зменшення рівня бідності у домогосподарствах з трьома та більше дітьми – на 2,6 відс. пункти.

Збільшення рівня бідності відбулося у домогосподарствах з двома дітьми – на 1,3 відс. пункти, з дітьми до трьох років – на 0,8 відс. пункти.

У домогосподарствах без дітей рівень бідності становив 16,2 % проти 15,7 % у 2010 році.

У домогосподарствах, де всі старше 75 років рівень бідності зменшився на 1,1 відс. пункти і становив 22,5 % проти 23,6 % у 2010 році.

Рівень бідності серед працюючих знизився і становив 19,6 %, проти 23,5 % у 2010 році.

Рівень бідності серед дітей знизився і становив 32,0 % проти 32,7 % у 2010 році.

Рівень бідності за типом населеного пункту

163

Покращилася ситуація з бідністю у сільській місцевості, проте рівень бідності сільського населення продовжує залишатися високим на фоні рівня бідності у містах.

Рівень бідності по регіонах

За 2011 рік з 26 досліджувальних регіонах у 13 регіонах відбулося зменшення рівня бідності. Найнижчий показник рівня бідності є у місті Києві, який вдвічі знизився у порівнянні з 2010 роком і становив 5,1 % проти 10,0 %.

Значно знизився рівень бідності в Херсонській (з 36,8 % до 21,0 %), Волинській (з 37,4 % до 28,4 %), Полтавській (з 26,0 % до 19,7 %), Вінницькій (з 26,2 % до 20,3 %), Миколаївській (з 18,7 % до 14,3 %), Запорізькій (з 18,1 % до 13,8 %), Харківській (з 19,1 % до 15,3 %), Житомирській (з 40,8 % до 37,4 %), Кіровоградській (з 39,6 до 36,7 %), Чернівецькій (з 25,8 % до 23,8 %), АР Крим (з 25,4 % до 23,5 %) та у Сумській (з 24,0 % до 23,2 %) областях. Збільшення рівня бідності відбулося у 13 регіонах.

Підвищення рівня бідності мало місце: в Хмельницькій (з 28,8 % до 40,8 %), Луганській (з 20,0 % до 29,4 %), Львівській (з 29,1 % до 35,7 %), Рівненській (з 33,7 % до 40,0 %), Закарпатській (з 25,7 % до 30,8 %), Київській (з 18,2 % до 22,7 %), Одеській (з 25,9 % до 29,7 %), Івано-Франківській (з 21,8 % до 25,2 %), Тернопільській (з 37,3 % до 39,8 %), Чернігівській (з 19,7 % до 22,2 %), Донецькій (з 19,5 % до 21,1 %), Дніпропетровській (з 27,9 % до 29,0 %) та у Черкаській (з 14,1 % до 14,5 %) областях.

164

Рівень бідності за абсолютним критеріємМежа бідності за критерієм прожиткового мінімуму (витрати нижче

прожиткового мінімуму) у 2011 році становила 914 грн. (у середньому за рік), що на 71 грн. або 8,4 % більше ніж її значення 2010 року (843 грн.).

Рівень бідності за критерієм прожиткового мінімуму, у 2011 році знизився на 2,2 відс. пункти і становив 14,6 % (у 2010 році 16,8 %).

Проблема бідності населення набула ще більшої гостроти в умовах фінансово-економічної кризи, яка вплинула на соціально-економічне становище населення України.

Указом Президента України від 26 лютого 2010 року № 274/2010 „Про невідкладні заходи з подолання бідності” визначено подолання бідності, перш за все її найгостріших проявів, найважливішим пріоритетом у здійсненні реформ в Україні. Кабінету Міністрів України було доручено: забезпечити безумовне виконання Закону України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”; розробити за участю Національної академії наук України, провідних наукових центрів, соціальних партнерів, громадських організацій з урахуванням вітчизняного та іноземного досвіду, документів міжнародних організацій, зокрема Глобального пакту про робочі місця Міжнародної організації праці, та внести в установленому порядку у тримісячний строк проект загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки, у якому, зокрема, передбачити заходи щодо: - запровадження нових механізмів відновлення виробництва,

165

стимулювання економічного зростання та соціального прогресу, зокрема, забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом створення життєспроможних підприємств; - створення умов для гідної праці, в тому числі забезпечення поваги та дотримання прав людини у сфері праці, продуктивної, вільно обраної зайнятості та соціального захисту, а також розвитку та активізації соціального діалогу на всіх рівнях; - реалізації в кризових умовах короткострокових заходів з надання невідкладної допомоги найбільш вразливим верствам населення, подолання хронічної бідності, бідності серед працюючих; - забезпечення реформування систем оплати праці, соціального захисту, пенсійного страхування, надання медичної допомоги, медичного обслуговування; - запровадження дієвого механізму надання молоді, насамперед випускникам вищих навчальних закладів, першого робочого місця; - розширення можливостей для працевлаштування людей з особливими потребами, зайнятості людей похилого віку; - упровадження системи надання дієвої адресної соціальної допомоги.

Аналіз ситуації у соціальній сфері за 2011 рік свідчить про позитивні тенденції щодо покращання показників рівня життя населення.

Упродовж 2011 року забезпечено підвищення соціальних стандартів та гарантій: прожиткового мінімуму в середньому на 8,9 % (до грудня попереднього року), мінімальної заробітної плати на 8,9 %, мінімальної пенсії за віком на 9 %. При цьому індекс споживчих цін становив 104,6 %. Разом із підвищенням прожиткового мінімуму також збільшувалися розміри соціальних допомог сім’ям з дітьми, безробітним, інвалідам та малозабезпеченим громадянам.

Це позитивно вплинуло на зростання грошових доходів громадян. Номінальні доходи населення за 2011 рік зросли на 13,6 % порівняно з

попереднім роком. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 14,5 %, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору - на 6,1 %.

Середньомісячна заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності за 2011 року становила 2633 грн., що на 17,6 % більше, ніж у попередньому році. Реальна заробітна плата за цей час зросла на 8,7 %.

На ринку праці спостерігалися позитивні тенденції щодо зростання зайнятості населення та скорочення безробіття. Чисельність зайнятого населення за методологією Міжнародної організації праці за 2011 рік збільшилася, у порівнянні з попереднім роком на 58,2 тис. осіб і становила 20,3 млн. осіб. Рівень зайнятості зріс з 58,5 % до 59,2 %. Одночасно відбулося скорочення обсягів та рівня безробіття. Чисельність безробітних зменшилась на 52,9 тис. осіб і склала 1,7 млн. осіб. Рівень безробіття знизився з 8,1 % до

166

7,9 %. За результатами розгляду попередньої Доповіді Європейський комітет

із соціальних прав просить зазначити у наступній Доповіді, як багато людей, які належать до соціально вразливої групи, скористалися заходами з підвищення кваліфікації та навчання.

Чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку у службі зайнятості та їх соціальний захист

2008 рік 2009 рік 2010 рік 2011 рікЧисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості, тис. осіб

2 500,7 2 143, 3 1847,4 1 855,0

з них працевлаштовано, тис. осіб

1 084, 0 702, 7 744,5 762,7

Проходило профнавчання, тис. осіб

245,2 157,1 203,3 215,6

Брали участь у громадських роботах, тис. осіб

428,5 240,9 318,2 363,0

Мали статус безробітного, тис.

осіб

1 782,3 1 690,5 1384,5 1 401,6

З метою реформування пенсійного забезпечення прийнято Закон України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, яким передбачено комплекс заходів по стабілізації солідарної системи пенсійного страхування та визначено механізм запровадження накопичувальної системи.

З березня 2011 року підвищено розміри пенсій деяким категоріям громадян у зв'язку із зростанням середньомісячної заробітної плати на коефіцієнт 1,04, що відповідає 20 % темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за попередній рік.

Середній розмір призначених пенсій станом на 01.01.2012 становив 1246,34 грн., що на 8,2 % більше порівняно з відповідним періодом попереднього року.

Суттєво збільшено розміри окремих видів соціальної підтримки сімей з дітьми. Зокрема, у 1,5 рази збільшено допомогу при народженні дитини:

167

першої дитини – на 13 860 грн. (з 12 240 грн. – у 2010 року до 26100 грн. – у грудні 2011 року); другої дитини – на 27 200 грн. (з 25  000 грн. до 52 200 грн.); третьої та наступної дитини – на 54 400 грн. грн. (з 50 000 грн. до 104 400 грн.).

Відповідно до Закону України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ надається державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям. Малозабезпечена сім’я - це сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім”ї.

Прожитковий мінімум для сім’ї - визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України „Про прожитковий мінімум”.Розмір рівня забезпечення прожиткового мінімуму державної соціальної допомоги, яка надається відповідно до Закону України „Про державну

соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”

2008 рік 2009 рік 2010 рік 2011 рік

Призначення допомоги для:працездатних осіб 133,0 грн 133,0 грн 182,21 грн 210,84 грн

(21% до прожиткового мінімуму)

непрацездатнихосіб

187,5 грн. 187,5 грн. 266,25 грн. 600 грн(70% до прожиткового мінімуму)

осіб з інвалідністю

200 грн. 200 грн. 294 грн. 600 грн(70% до прожиткового мінімуму)

дітей з багатодітних сімей до 6 років

278,5 грн 278,5 грн. 399,5 грн.(266, 25 – для всіх дітей)

435 грн. – для всіх дітей (50% до прожиткового мінімуму)

від 6 до 18 років 350,5 грн 350,5 грн 478,5 грн 521 грн. – для всіх дітей(50% до прожиткового мінімуму)

168

Запроваджено поступове збільшення розміру державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям для сімей, в яких є діти віком від 3 до 18 років, зокрема з 1 січня 2011 року для дітей віком від 3 до 13 років – на 60 грн., а на кожну дитину віком від 13 до 18 років – на 100 гривень.

Зважаючи на актуальність вирішення проблеми бідності, відповідно до Указу Президента України 274/2010 постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 1057 була затверджена Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року (далі – Програма).

Ця Програма визначила основні напрями подолання бідності щодо підвищення соціальних стандартів, сприяння зайнятості населення, удосконалення оплати праці, підвищення пенсій, здійснення реформування пенсійної системи, соціального страхування, системи соціального захисту, медичного обслуговування, соціальної підтримки молоді, сімей та захисту прав дітей.

Метою Програми є зменшення кількості бідного населення серед працюючих, сімей з дітьми, особливо багатодітних, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, безпритульних дітей, безробітних, інвалідів, пенсіонерів, бездомних осіб, в сільській місцевості та запобігання хронічній бідності. Розв’язання проблеми передбачається за такими напрямами:

відновлення виробництва та стимулювання економічного зростання; сприяння зайнятості населення та розвитку ринку праці; удосконалення механізму оплати праці та соціального діалогу

як основних чинників створення умов для гідної праці; розвиток системи соціального страхування; удосконалення пенсійної системи; реформування системи соціального захисту; соціальна підтримка сімей, дітей та молоді; поліпшення медичного обслуговування населення; удосконалення методологічних підходів до оцінки бідності та

проведення моніторингу ефективності виконання Програми.

З метою відновлення виробництва та стимулювання економічного зростання передбачається:

запровадження нових механізмів відновлення виробництва; стимулювання розвитку внутрішнього ринку; створення умов для забезпечення стабільного розвитку галузей

промисловості шляхом:

169

проведення технологічних та організаційних перетворень на підприємствах, що не підлягають приватизації, з максимальною орієнтацією їх діяльності на виконання державних програм;

визначення найбільш важливих сегментів регіональних промислових комплексів та формування на їх основі відповідних інвестиційних зон для залучення приватного капіталу в їх розвиток;

проведення ефективної приватизації промислових підприємств з метою підвищення продуктивності їх роботи і потенціалу промислового комплексу в цілому;

виробництва високотехнологічної продукції та надання послуг на інноваційній основі, підвищення рівня наукового забезпечення розвитку галузей та інноваційної активності промислових підприємств;

сприяння розвитку підприємницької діяльності шляхом:

започаткування територіальних осередків дорадчої служби для надання консультацій підприємцям з питань сільськогосподарського виробництва;

забезпечення виконання освітньої програми з питань провадження підприємницької діяльності для підприємців та широких верств населення, зокрема щодо започаткування та ведення власної справи, застосування дозвільних процедур, реєстрації, ліцензування, реалізації регуляторної політики;

проведення Всеукраїнського конкурсу бізнес-планів підприємницької діяльності серед молоді;

удосконалення нормативно-правової бази з питань виробництва, праці та професійної кваліфікації;

забезпечення державної підтримки розвитку депресивних територій;

сприяння розвитку містоутворюючих підприємств; сприяння запровадженню суб'єктами господарювання програм та

міжнародних стандартів соціальної відповідальності бізнесу.

З метою сприяння зайнятості населення та розвитку ринку праці передбачається спрямувати зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади на:

сприяння розвитку підприємництва та самостійній зайнятості населення;

впровадження нормативно-правової бази, що стимулюватиме розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності, розроблення державних і галузевих програм, спрямованих на створення якісних та високотехнологічних робочих місць;

170

забезпечення збільшення частки зайнятого населення у високотехнологічних сферах промисловості;

сприяння збільшенню попиту на працю шляхом державного замовлення на створення об'єктів соціальної інфраструктури;

зменшення безробіття серед сільського населення шляхом стимулювання агропромислової кооперації, розбудови інфраструктури виробничого і соціального призначення, системи агросервісу, переробних підприємств, доступної для виробників торговельної мережі;

підвищення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили;

сприяння підготовці кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами відповідно до потреб економіки та ринку праці;

забезпечення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;

посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості; недопущення згортання сфери офіційного оформлення праці; сприяння працевлаштуванню осіб, які потребують соціального

захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, громадян похилого віку;

створення рівних можливостей для працевлаштування жінок і чоловіків;

реалізацію діючих механізмів надання молоді, насамперед випускникам вищих та професійно-технічних навчальних закладів, першого робочого місця;

створення умов для роботи молоді у вільний від навчання час; підтримку зеленого туризму, сфери побутових послуг та харчування, відродження народних промислів, організації фермерських господарств;

сприяння зайнятості осіб з інвалідністю шляхом: пріоритетного спрямування коштів Фонду соціального захисту

інвалідів на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів;

підвищення доступності та ефективності професійної реабілітації інвалідів, здійснення їх професійного навчання за професіями та спеціальностями відповідно до потреби ринку праці;

удосконалення системи встановлення нормативів для працевлаштування інвалідів з метою врахування особливостей підприємств із шкідливими та небезпечними умовами праці; мінімізацію негативних наслідків зовнішньої трудової міграції, здійснення заходів щодо заохочення повернення трудових мігрантів в Україну та сприяння у їх адаптації, розширення системи міждержавних договорів про взаємне працевлаштування громадян і їх соціальний захист;

171

удосконалення організаційних засад та запровадження механізму регулювання використання праці іноземців.

З метою вдосконалення механізму оплати праці та соціального діалогу як основних чинників створення умов для гідної праці передбачається:

удосконалення механізму визначення прожиткового мінімуму та його підвищення;

підвищення мінімальної заробітної плати; вжиття заходів з легалізації заробітної плати;

удосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери, державної служби та підвищення рівня їх оплати праці;

забезпечення зростання реальної заробітної плати; забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та

недопущення виникнення заборгованості з її виплати; ліквідація заборгованості із заробітної плати на

підприємствах державної форми власності та активізації дій щодо її зменшення на підприємствах інших форм власності;

посилення ролі колективно-договірного регулювання оплати праці;

забезпечення захисту прав працівників; залучення всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань і

всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців до формування соціальної та економічної політики держави;

зміцнення інститутів соціального діалогу; сприяння укладенню колективних договорів і угод на

національному, галузевому, територіальному і локальному рівні.

З метою розвитку системи соціального страхування необхідно:

підвищити ефективність роботи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом удосконалення єдиної системи збору страхових внесків, їх обліку та контролю за повнотою і своєчасністю сплати, а також єдиної інформаційної системи платників страхових внесків та застрахованих осіб;

оптимізувати витрати фондів та спрямувати їх кошти переважно на відшкодування виплат за страховими випадками, уникнути виплат нестрахового характеру, що сприятиме запобіганню бідності серед населення;

забезпечити підготовку до запровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості

172

медичного обслуговування населення та забезпеченню надання кваліфікованої медичної допомоги;

забезпечити поступове підвищення розмірів мінімальних виплат в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування до встановленого законом розміру прожиткового мінімуму.

З метою вдосконалення пенсійної системи необхідно:

покращити матеріальне забезпечення у разі виходу на пенсію працівників освіти, культури, охорони здоров’я;

удосконалити порядок призначення та індексації пенсій; забезпечити розвиток накопичувальної системи пенсійного

страхування.

З метою реформування системи соціального захисту передбачається:

перехід до принципу адресності під час надання соціальних допомог і пільг;

розроблення та впровадження системи моніторингу та оцінки програм соціальної допомоги;

удосконалення системи соціальної допомоги з урахуванням результатів оцінювання ефективності виконання її окремих програм;

запровадження єдиного критерію оцінки майнового стану сім’ї під час визначення її права на призначення соціальної допомоги;

наближення рівня забезпечення прожиткового мінімуму під час призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” до прожиткового мінімуму;

підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавчих актів з питань надання пільг незахищеним верствам населення та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

забезпечення функціонування інформаційно-аналітичної системи соціального захисту та єдиної бази даних одержувачів соціальної допомоги;

забезпечення прийому громадян, які звертаються за призначенням соціальної допомоги, в органах праці та соціального захисту населення за принципом „єдиного вікна”;

підвищення розміру державної допомоги сім'ям з дітьми відповідно до Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” з урахуванням збільшення прожиткового мінімуму;

173

удосконалення системи соціального обслуговування осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, зокрема:

забезпечення безперешкодного доступу таких осіб до соціальних послуг;

створення умов для залучення до сфери надання соціальних послуг недержавних суб'єктів;

підвищення якості соціальних послуг; забезпечення соціального захисту інвалідів, зокрема:

першочергове забезпечення протезно-ортопедичними виробами дітей-інвалідів з урахуванням їх індивідуальних потреб;

збільшення розмірів державної соціальної допомоги відповідно до Закону України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” з урахуванням підвищення рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та дітей відповідного віку;

комплексна реабілітація інвалідів та дітей-інвалідів на базі діючих реабілітаційних установ; створення умов для впровадження і розвитку інклюзивного та інтегрованого навчання для інвалідів у професійно-технічних та вищих навчальних закладах;

розв'язання проблем бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, зокрема:

функціонування закладів для бездомних осіб та установ для осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

надання бездомним особам та особам, звільненим з місць позбавлення волі, соціальних та освітніх послуг, медичної допомоги, допомоги у працевлаштуванні, відновленні документів та реєстрації їх місця проживання з урахуванням індивідуальних потреб таких осіб;

здійснення соціального патронажу осіб, звільнених з місць позбавлення волі; сприяння благодійництву; збільшення видатків державного бюджету на забезпечення житлом соціально незахищених верств населення та молоді.

З метою соціальної підтримки сімей, дітей та молоді необхідно забезпечити:

підвищення конкурентоспроможності на ринку праці шляхом професійної орієнтації молоді, її підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

174

запобігання можливим негативним проявам у молодіжному середовищі шляхом розвитку молодіжних ініціатив у сфері праці;

формування цілісної системи оздоровлення та відпочинку дітей, зокрема дітей-інвалідів, підвищення якості та доступності послуг з оздоровлення та відпочинку;

доступність дошкільної освіти незалежно від місця проживання шляхом оптимізації мережі дошкільних навчальних закладів на якісно новій основі та стимулювання батьків до здобуття дітьми обов'язкової дошкільної освіти;

надання кредитів молоді для здобуття вищої освіти;

реалізацію та захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, запобігання та подолання дитячої безпритульності;

якість та доступність соціальних послуг, раннє виявлення, облік та соціальний супровід осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;

створення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім’ї, поліпшення демографічної ситуації, забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, утвердження соціального партнерства сім’ї та держави, формування відповідального ставлення батьків до забезпечення всебічного розвитку та виховання дітей, запобігання насильству в сім’ї.

З метою поліпшення медичного обслуговування населення передбачається:

збільшення обсягу фінансування державних програм і заходів, спрямованих на підвищення якості надання медичної допомоги;

запровадження стандартів лікування; посилення державного контролю за якістю медичної допомоги,

лікарських засобів і виробів медичного призначення, їх ціноутворенням;

пропаганда здорового способу життя; здійснення заходів щодо поліпшення стану здоров’я матері та

дитини.

175

Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року визначила критерії за якими здійснюється оцінка бідності:

межа бідності, визначена за відносним критерієм 75 відсотків медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат;

межа крайньої бідності, визначена за відносним критерієм 60 відсотків медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат та адаптована до критерію Європейського Союзу;

межа абсолютної бідності, визначена за критерієм прожиткового мінімуму;

межа абсолютної бідності, визначена за критерієм вартості добового споживання на рівні 5 доларів США відповідно до паритету купівельної спроможності з метою порівняння її з міжнародними показниками.

Для проведення оцінки бідності за зазначеними критеріями передбачається:

використання даних комплексного вибіркового обстеження умов життя домогосподарств;

розроблення методики комплексної оцінки бідності на національному та регіональному рівні;

розроблення та здійснення заходів, спрямованих на підвищення надійності показників бідності на регіональному рівні.

Для оцінки ефективності виконання Програми передбачається проведення моніторингу показників бідності та заходів, спрямованих на подолання бідності, дослідження ефективності заходів щодо соціальної підтримки окремих категорій громадян і експериментальних досліджень динаміки стану бідності населення за умовами життя на початку та після її виконання.

З метою забезпечення прозорого системного аналізу стану виконання завдань за окремими напрямами Програми проводитиметься моніторинг таких основних показників соціально-економічного розвитку: індекс реального валового внутрішнього продукту;

валовий внутрішній продукт на душу населення; динаміка створення робочих місць (темп зростання кількості

новостворених робочих місць); рівень зайнятості населення віком 15-70 років; рівень безробіття населення віком 15-70 років, визначений за

методологією Міжнародної організації праці; співвідношення державних соціальних гарантій та прожиткового

мінімуму;

176

рівень середньомісячної заробітної плати; індекс реальної заробітної плати; питома вага працівників, яким нарахована заробітна плата в

розмірі мінімальної заробітної плати і нижче; питома вага працівників, заробітна плата яких є вищою ніж

середній рівень у державі; співвідношення середньомісячної заробітної плати і фактичного

розміру прожиткового мінімуму; динаміка виплати заробітної плати (загальний обсяг

заборгованості у відсотках порівняно з відповідною датою минулого року та до 1 січня поточного року);

співвідношення мінімального та середнього розміру пенсії; співвідношення середнього розміру пенсії та середнього

розміру заробітної плати; розміри державних соціальних допомог (за видами); співвідношення кількості бездомних осіб та осіб, звільнених з

місць позбавлення волі, які потребують реінтеграції в суспільство та соціальної адаптації, в регіоні та кількості ліжко-місць у закладах для бездомних осіб та установах для осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

кількість бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, яким була надана допомога з реінтеграції в суспільство та соціальної адаптації, за щорічною оцінкою;

рівень бідності за відносним критерієм; рівень бідності за відносним критерієм крайньої бідності; рівень бідності за абсолютним критерієм; рівень бідності за абсолютним критерієм для порівняння з

міжнародними показниками.

177

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ виконання Державної цільової соціальної програми подолання

та запобігання бідності на період до 2015 року

----------------------------------------------------------------------------| Найменування | Найменування | Значення показників за роками || завдання | показників |----------------------------------|| |виконання завдання | 2011 | 2012 | 2013 | 2014 | 2015 ||-------------------+-------------------+------+------+------+------+------||Зниження рівня |рівень бідності, | | | | | ||бідності |відсотків: | | | | | || |-------------------+------+------+------+------+------|| |за відносним | 24,1 | 24 | 24 | 23,9 | 23,9 || |критерієм | | | | | || |-------------------+------+------+------+------+------|| |у тому числі: | | | | | || |-------------------+------+------+------+------+------|| |серед працюючих | 19,5 | 18,5 | 18 | 17 | 15 || |-------------------+------+------+------+------+------|| |серед дітей | 32 | 31,5 | 31 | 30 | 29 || |-------------------+------+------+------+------+------|| |за відносним | 11,2 | 11,1 | 11,1 | 11 | 10,9 || |критерієм крайньої | | | | | || |бідності | | | | | || |-------------------+------+------+------+------+------|| |за абсолютним | 14 | 12,5 | 10 | 8 | 5 || |критерієм | | | | | || |-------------------+------+------+------+------+------|| |за абсолютним | 2 | 1,5 | 1 | 1 | 0,5 || |критерієм для | | | | | || |порівняння з | | | | | || |міжнародними | | | | | || |показниками | | | | | |

За результатами розгляду попередньої Доповіді Європейський комітет із соціальних прав просив надати у наступній Доповіді інформацію щодо процентного співвідношення долі населення, яке є соціально відчуженим, та зазначити індикатори, які застосовуються для вимірювання соціального відчуження із відповідними статистичними даними.

Результати виконання Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року за 2011 рік:- рівень бідності за відносним критерієм становив 24,3%; - рівень крайньої бідності становив 10,7 %;- рівень бідності за абсолютним критерієм (за критерієм прожиткового мінімуму) становив 14,6 %.- рівень бідності за абсолютним критерієм для порівняння з міжнародними показниками становив 1,7 %.

За результатами розгляду попередньої Доповіді Європейський комітет із соціальних прав просив надати у наступній Доповіді інформацію, як організації профспілок, роботодавці, науковців та представників громадських

178

організацій залучаються до перегляду заходів щодо боротьби з бідністю, зазначити приклади.

Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року погоджувалась із сторонами соціального діалогу та громадськими організаціями.

З метою постійного інформування сторін соціального діалогу щодо ситуації з бідністю відповідно до Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки сторонам соціального діалогу щоквартально надається інформація щодо:

- фактичної величини прожиткового мінімуму на одну особу на місяць та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, в цілому по Україні ;

- основних показників рівня життя населення та бідності;- стану розроблення та затвердження соціальних стандартів і

нормативів .

179