1

АНАТОЛІЙ СТЕПАНОВИЧ КУРЧЕНКО. ВІТЧИЗНЯНА НАРОДНА війна 1941-45р.р. і славний ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ.

*****Червона Армія задушила німецького гада-фашиста*****

***І НАСТАВ КВІТУЧИЙ МАЙ 1945 р., МИР, ТРУД***

Медаль ОРДЕН «ПОБЕДЫ». Медаль «За взятие Берлина». «За победу над Германией».

2

ДРУГА ЧАСТИНА. ( Викладаю з деякими повтореннями і новими подіями та матеріалами.) А фотознімки розташовані в книзі ще й для того, можливо той хто вдивлятиметься в ті фотознімки-впізнає своїх дідуся, бабусю, батька, неньку, сестру, брата, товариша або ж когось із своїх знайомих. Мені ж особисто проглядаючи ці фотознімки і до сьогодення пам’ятаю тих людей, з якими товаришував, навчався, працював поряд і миттєво згадую і «пропливають» в моїй пам’яті ті події і мої стосунки з тими незабутніми для мене людьми…………………… ТОВАРИШУ-ДРУЖЕ !!! А чи треба тебе звати до бою? Коли Вітчизна опалена війною. В смертельній небезпеці І палає в вогні……. (АСК) УКРАЇНА рідна НЕНЬКА!!! Край наш хліборобний. За тебе люба - мила, В борні з твоїми ворогами Народної крові пролито чимало…………. (АСК) Щоб хто не говорив-казав, але ж нашІ дитячі роки були СЧАСЛИВИМИ і БЕЗХМАРНИМИ. Такими ж БЕЗХМАРНИМИ вони були для всіх людей нашої багатонаціональної Країни, до Неділі, 22 Червня 1941року. Та СТАЛОСЬ ТАКЕ…………. На світанку-вдосвіта 22 Червня 1941р.фашистська Німеччина, віроломно-зухвало без оголошення війни і пред’явлення будь-яких претензій, зненацька напала на Радянський Союз, кинувши проти нього 190 відбірних, добре озброєних дивізій, з досвідом ведення війни в Західній Європі. Першими вступили в нерівний смертельний кровопролитний бій з підступним, коварним і зухвалим ворогом, німецьким загарбником-прикордонники, Західних кордонів нашої Країни. Фашистські літаки піддали варварському бомбардуванню: Житомира, Києва, Мінська, Севастополя і багато інших міст. Закінчився МИРНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ НАШОЇ КРАЇНИ. І розпочався НОВИЙ ПЕРІОД НАШОЇ ІСТОРІЇ-це жорстоке випробування ворогом на міцність нашої Країни і ЇЇ народу. У максимально стислі строки необхідно було здійснити заходи, щоб перевести народне господарство на рейки воєнної економіки. «Все для фронту, все для перемоги!».

3

А на Німеччину працювала вся економіка поневолених країн Західної, Центральної, Південної і Східної Європи. Також використовувався військовий потенціал країн-сателітів: Італії, Бельгії, Чехословаччини, Фінляндії і інших країн і були поставлені на службу гітлерівській Німеччині, що дало їй змогу створити наймогутнішу армію серед армій капіталістичних країн світу. Гітлерівці давно і ретельно готували напад на Радянський Союз, нехтуючи договором про ненапад і розробили план агресії проти СРСР, відомий під назвою план «Барбаросса». Гітлер мав на меті розчленувати Радянський Союз, знищити радянський лад і поневолити НАРОДИ КРАЇНИ. Україна, Білорусія, Прибалтика і Закавказзя за їх планами повинні були стати їхніми колоніями. За участь у війні проти СРСР, Гітлер обіцяв своїм сателітам віддати: Фінляндії- Ленінградську область і східну Карелію, фашистській Румунії-Бессарабію, Північну Буковину, Ізмаїльщину-та землі між Дністром і Південним Бугом з центром в Одесі . /// І Адольф Гітлер не вагаючись виконав свою обіцянку перед своїм сателітом Антонеску, і віддав Румунії ласий «шматок» України, між річками Дністром і Південним – Бугом з містом Одесою. Наше рідне місто Первомайськ був розділений на ДВІ ЧАСТИНИ за територією. З правого берега річки Південний-Буг - Голта належала Румунії. Натомість в Ольвіополі і Богополі господарювали німецькі окупанти. Таким чином мешканці Ольвіополя і Богополя під час німецької окупації мешкали на кордоні з «Великою Румунією.» На Румунській окупованій території примушували вивчати і розмовляти румунською мовою-натомість мешканці Ольвіополя і Богополя-німецькою мовою. Тобто незвані прибульці все робили так, щоб інші народи забули про своє «КОРІННЯ» і ЗВИЧАЇ………….../// Гітлерівське командування розраховувало, що їх війська легко здобудуть, як і в Західній Європі «блискавичної» перемоги над Радянським Союзом. І ЗАВЕРШИТИ-ЗАКІНЧИТИ війну на протязі ЛІТА. Перші невдачі Червоної Армії на початку війни боляче уражали серця радянських людей. Нависла величезна смертельна небезпека над нашою Батьківщиною. Але ж незважаючи на переважаючі сили ворога в перші дні війни Червона Армія чинила опір німецьким фашистам і стримували їх просування на Схід в напрямку Києва, Мінська, Ленінграда, Криму. Та все ж таки німці окупували Україну, Білорусію, Крим і рвались, щоб захопити Москву та Ленінград. А далі захопити і вщент знищити місто СТАЛІНГРАД, загарбати Кавказ і «дійти» до Уралу. Але ж німецьким варварам не вдалося захопити-загарбати, як вони планували Радянський Союз і дійти до Уралу.

4

Німецькі генерали скаржились Гітлеру, що їм важко везти війну з таким ворогом, який воює не за «правилами». Та ще й на територіях на яких дислокуються і діють на війні німецькі війська, дошкуляють їх партизани та численні підпільники. А такі партизанські з’єднання на чолі: Ковпака С.А.,Сабурова О., Федорова О.,Бегми В. і інших партизанських ватажків, які розгорнули партизанську війну, і громлять-знищують німецькі військові гарнізони, виводять з ладу залізничні мости і колії. Підривають вибухівкою німецькі ешелони, які прямували на Східний фронт і таке інше…… І влаштували партизани для німців «РЕЙСОВУ ВІЙНУ». Німецьке військове керівництво для знищення партизанських угрупувань вимушено було відволікти з фронту значну кількість своїх військ. Але ж народні месник маневруючи лісами зазнаючи значних втрат, та все ж таки вони вистояли і продовжували вести, непримиренну-героїчну боротьбу з німецьким окупантом. *******(А ось навіть планери О.К. Антонова - складених, ще до війни, їх використовували для постачання в розташування-нашим партизанам: зброї, медикаментів і таке інше……. )******** А для нас довоєнних підлітків-школярів, взірцем і прикладом були наші батьки, і той трудовий народ, і та патріотична молодь, які за часів Громадянської війни, і іноземної інтервенції в ті буремні роки виборювали в своїх гнобителів-експлуататорів капіталістів та поміщиків-право бути господарями на своїй землі. І таке ПРАВО БУТИ ГОСПОДАРЕМ НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ У НАШОГО НАРОДА ВІДІБРАВ НІМЕЦЬКИЙ ФАШИСТ і запровадив свій НІМЕЦЬКИЙ ПОРЯДОК і скрізь МУРДУВАВ НАШИХ ЛЮДЕЙ і ПРИНИЖУВАЛИ ЇХ ГИДНІСТЬ. В місцях громадського користування рясніли написи «ТІЛЬКИ для НІМЦІВ» «УКРАЇНЦЯМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО» тощо. Також гітлерівці вважали, що в першу чергу потрібно не вагаючись страчувати непокірних і тих людей, які завдають шкоду їх Великій Германії. Німецьким загарбникам бракувало своїх фахівців і робочої сили, і вони примусово частково залучали військовополонених для роботи на військових заводах і не тільки. (І нам добре відомо, яка доля спіткала військовополонених в німецьких концентраційних таборах, і тих які працювали на німецьких секретних військових заводах. ) Важка доля спіткала також понад 2-х мільйонів нашої молоді, яку німецький-фашист примусово-насильно вивіз на підневільні каторжні роботи в Німеччину з окупованої території СРСР. Чимало з них загинули від голоду, та непосильної каторжної праці. Нестерпно боляче було нашим батькам віддавати на поталу окупанту своїх дітей. Дехто з батьків, щоб не забрали їх дітей на чужину в неволю, вдавались до того,

5

що зменшували на декілька років-рік народження своїх дітей, або ж доводили німцям, що їх діти хворіють заразною хворобою. Гітлерівське командування особливо великого значення надавало, щоб як найшвидше загарбати Україну, вважаючи, що захоплення таких важливих промислових районів, як Донбас, Криворіжжя, Нікополь, Придніпров’я, а також областей багатих на хліб. Що істотно поліпшило б воєнно-економічні можливості Німеччини і сприяло б швидшій перемозі над СРСР. Гітлерівці також намагались належним чином використати природні багатства України і відновити роботу підприємств, задіяти рудні та вугільні шахти Донбасу. Робітники відмовлялись працювати на німецького загарбника. А у тих випадках, коли зовсім неможливо було уникнути роботи, робітники йшли на підприємства, вдаючись до масового саботажу. А в тих шахтах в яких німці намагалися налагодити видобування вугілля, робітники влаштовували завали в шахтах і виводили з ладу устаткування. Усе це приводило до тривалих простоїв і зриву видобутку вугілля. Робітники Криворізьких рудників кидали роботу і йшли в інші райони. Гітлерівці були безсилі примусити гірників видобувати залізну руду. Пошуки-розшук німцями тих робітників, які покинули роботу, були марними і не давали практично ніяких результатів, щоб під охороною німців і поліцаїв супроводити їх на попереднє місце роботи. Всі підприємства і землі на Україні окупанти оголосили власністю «ВЕЛИКОЇ НІМЕЧЧИНИ.» З перших днів окупації України гітлерівці потрапили на масовий опір: робітники відмовлялись працювати, селяни ухилялись від сплати податків, постачання продовольства, ремонту доріг, мостів тощо. По всій Україні в містах і робітничих селищах Донбасу, Полтави, Ніжина, Хотина, Кривого Рогу, Сімферополя, Одеси, Миколаєва та багатьох інших містах, районів і селищах, створювались підпільні організації, окремі групи, якими керували досвідчені партійці та комсомольці, і розгортали непримиренну боротьбу з німецьким загарбником. Так наприклад на Донбасі в м Краснодоні і прилеглих селищах діяла підпільна партійна організація, якою керував старий робітник, комуніст ленінського призову Ф. Лютиков. У вересні 1942 році комсомольці Олег Кошовий, Іван Земнухов і Сергій Тюленін створили підпільну комсомольську організацію «Молода гвардія», до складу якої входило понад 100 чоловік-юнаків та дівчат. І вічною славою вкрили себе герої-комсомольці «Молодої гвардії». Неповний перелік дій підпільників: вони нападали на ворожі автомобілі і знищували їх, робили наскоки на концтабори і визволяли військовополонених, зривали роботу

6

підприємств і не тільки. Наприкінці грудня 1942 року фашисти напали на слід «Молодої гвардії» і в січні 1943 року почались арешти комсомольців. Уникнути арешту пощастило тільки семи учасників організації. Була розкрита підпільна партійна організація Краснодона. Гестапо арештувало Ф. Лютікова, Н. Баракова. І. Щербину, М. Демченка, Н. Телуєва та інших комуністів. Арештованих комуністів та комсомольців гестапо піддало найжорстокішим катуванням. Не добившись зізнань, гітлерівці замучили комуністів і молодогвардійців. Радянський уряд високо оцінив героїчну діяльність «Молодої гвардії» . У. Громовій, І. Земнухову, О.Кошовому, С. Тюленіну, Л. Шевцовій, їм посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Також активно діяла підпільна комсомольська організація с Кримка, Первомайського району, тодішньої Одеської області. Яка виникла з ініціативи комуніста-директора школи В. Моргуненка. На початку січня1942 року в лісі біля села Катеринка було оформлено підпільну організацію і комітет , керівником якого було обрано П.Гречаного. На засіданні, що відбулося 17 січня 1942 року. Вирішили іменувати організацію «Партизанською іскрою», а секретарем комітету затвердили Д.Попика. Діяльність «Партизанської іскри» поширювалось на сусідні села Катеринку, Кам’яну Балку та ін. Комсомольці встановили зв’язок з Доманівською і Врадіївською підпільними партійними організаціями, що сприяло посиленню діяльності, «Партизанської іскри». За нетривалий час до підпільників вступило 33 чоловіки. У підпільників був радіоприймач за допомогою якого вони приймали повідомлення Радінформбюро й поширювали їх серед населення. Керівництво організації вміло поєднувало агітаційну роботу з бойовими діями. Вони збирали зброю, боєприпаси,вибухівку. Підпільники зруйнували залізничну колію на ділянці станції Голта, Кам’янний-Міст, Врадіївка, Одеської залізниці, знищували лінії телефонного зв’язку і таке інше…… Але ж бойовій діяльності «Партизанської іскри» не судилось набрати широкого розмаху. В результаті зради 14 лютого 1943 року жандарми схопили Д.Попика та інших членів організації. Дізнавшись про арешт комсомольців, П. Гречаний організував звільнення товаришів. У ніч на 18 лютого 1943 року відважні патріоти напали на жандармський пості і визволили своїх товаришів. Але вранці 18 лютого до Кримки прибула каральна експедиція. За допомогою зрадників фашисти стали провадити масові арешти. Усіх членів організації, крім трьох, було арештовано. Вони зазнали жахливих тортур-катувань. Юні герої мужньо прийняли мученицьку смерть.

7

Наш 4-й клас Первомайської середньої школи №4. /ДІТИ війни./ ( І кожен з цих учнів, моїх однокласників, що на фотознімку, які пережили і пам’ятають лихоліття війни теж могли б чимало чого розповісти про ті жахливі події, за часів німецької окупації України і нашого рідного міста Первомайська, ще більш змістовніше ніж це вдається мені.) Стоять на фотознімку зверху на останнім ряду, зліва направо: Заікіна Тамара, Курченко Толя, відмінниця - Колісніченко Надя, Суровцев Гера, Ягольніцький Льоня, Качуровська Ніна, Власов Вася…………….. ) За ініціативою нашої вчительки, Станішевської Вери Захарівної, Первомайської середньої школи №4, тодішньої Одеської області (До речі в 2013 році, відзначали 100-річчя від дня заснування 4-ї школи-першої і найстарішої школи в місті.), і наш 4-й клас, 4-ї школи в 1946-му році вирушив потягом по залізниці до станції Кам’яний-Міст а далі зі станції крокуючи пішки гуртом дійшли до села Кримки, в якому діяли за часів війни з німецьким загарбником, комсомольці-підпільники «Партизанської іскри», які навчались до війни в місцевій школі і загинули потрапивши до рук німецьким карателів, зазнавши жорстоких катувань. Вчителі, які їх навчали в школі і ми учні Первомайської школи №4, вшанували загиблих школярів-патріотів, яким не поталанило, як нам святкувати світлий день Перемоги над німецьким варваром. Та ось розповідь про зовсім невідомих нікому, навіть німцям про дії, підлітків витівників, отльотів, пастухів-«підривників», які діяли в Ольвіополі та на його околиці, площах та в полі з 1941року до 22 березня 1944 року, до того часу коли було визволено місто Первомайськ від

8

німецьких загарбників. Наш загін незмінно складався з 6-ти підлітків-довоєнних учнів Первомайської середньої школи №4. А це: Серватинський Льова-наш командир, Мельниченко Вітя, Очеретній Мітя, Зуба Вітя, Діордіященко Павло, Курченко Толя - начальник штаба. В школі ми все вивчали про Громадянську війну і добре знали, як «червоні» з «білими» та інтервенцією іноземних капіталістичних країн – держав, Антанти воювали, і контру різних мастей добивали. Робітники, селяни та молодь також виборювали в своїх експлуататорів капіталістів і поміщиків право працювати на себе і для розвитку своєї країни. Ми підлітки у свої дитячі роки хвацько розважались, влаштовували ігри в «червоних», «білих», «Чапаєва», і як завжди у наших забавах виходило так, що чапаєвці і червоні завжди перемагали ворога. Німці окупували наше місто Первомайськ і ми хлопчаки самотужки без чиїхось на то порад і вказівок, вирішили вступити в двобій з німецьким загарбником, не застосовуючи для своїх дій проти ворога, а ні «Радянських, а ні Німецьких правил ведення війни.» Але ж ми для себе вирішили, що за наші витівки-вчинки з фашистом ніхто інший не мусить крім нас постраждати. Але ж, якщо і для нас з боку ворога виникне якась загроза-небезпека то самим себе в руки загарбнику не віддавати, а застосувавши лимонку, не шкодуючи а ні себе, а ні тих німців, які загрожують нам і згуртуються навколо-біля нас і не вагаючись всіх разом лимонкою підірвати. (Бо добре самі знали і усвідомлювали, що потрапивши до рук німців зазнаємо тортур а згодом стратять, і тоді б ми вважалися «героями» ). ******** До речі на тимчасово окупованій німцями території України для наших поневолених людей ніякого захисту від знущань, катувань, вбивств-від ворога не існувало. Потрапивши в такі обставин, ми ж хлопчаки - «сміливці» в той час не могли знати, як нам доведеться протидіяти такому зухвалому ворогу. І вважали себе ніби ми покірні «Телятка, які двох мамок ссуть», іноді нам доводилось так діяти, як «хамелеони» в залежності від обставин. І випасаючи корів ми хлопчаки були лишень налаштовані протидіяти ворогу, зважено в залежності від сприятливих для нас обставин і діяти так, щоб і ворог не міг нас запідозрити. Від наших корівок наші родини отримували достатню кількість молока. Та ще й за розпорядженням німецьких властей всі ті хто з населення міста тримає корову зобов’язані були на протязі року носити молоко на німецький переробний пункт молока в кількості 1100 літрів. І видало німецьке керівництво такі накази-розпорядження надрукованих на папері в яких щоденно регістрували кількість принесеного молока на німецький переробний пункт. (І такий наказ-розпорядження для нас слугував, як німецький «Аustwais - документ,

9

Auskuпff-справка-довідка»). І особливо важливим для нас хлопчаків, цей документ слугував для того, що ми не підлягали відправці працювати до «Великої Германії» тому, що ми на «Рейх» «справно працювали» в Україні. Але ж нас більше за все бентежило, як складеться в подальшому доля нашої дійсно Великої Країни. Місцевому населенню навіть випадкова зустріч з німецьким жандармом завжди сприймались з побоюванням і вважали їх як карателів, та воно так і було насправді а не інакше. А ось німецька Польова жандармерія розташована на перехресті доріг на околиці Ольвіополя, контролювала пересування німецьких військових автомобільних колон в напрямку Донбас, Крим, Миколаєва, Одеси……. А наші оселі в яких ми мешкали, були розташовані неподалік від поста, німецької польової жандармерії і через їх контрольний пост, шлагбауми в напрямку Кіровограда, Києва проходили німецькі війська А помешкання Очеретнього Міті, Федоренко Миші, були розташовані на кінці дороги і їх оселі були напроти одна одній, тобто з різного боку дороги. І навіть через вікна цих осель, нам хлопчакам було зручно спостерігати за пересуванням німецьких автомобільних колон і іншої військової техніки. Але ж нам хлопчакам «поталанило» бачити і спостерігати за пересуванням, військових колон-німецьких «сателітів», які приймали участь в військовій агресії проти Радянського Союзу а це військові колони: румунських, італійських, мадяр, бельгійців і іншої «свори» які розмовляли різними мовами і мали відмінні свої звичаї. І ці різномовні загарбники, по різному ставились до наших людей на окупованій ними нашої території. І коли ці «прибульці» ватагою приходили, щоб ночувати в наших оселях і інших помешканнях і грюкали-стукали в зачинені двері або ж у вікно. То легко було здогадатись господарю оселі з яким настроєм до нього завітали «дорогі гості». Стосунки у нас з «нашими» сусідами жандармами склались ніби то «дружніми», хоча ми хлопчаки не мали наміру заводити з ними ніякої «дружби», але ж ці жандарми не соромлячись надокучали і вдень, і вночі мешканцям прилеглих осель, «по сусідству» з німецьким жандармським постом. Зовні на жандармській сторожовій будці «красувався» німецький стяг з зображенням на ньому Орла зі свастикою». /// Відходячи від минулих подій мені особисто прикро, соромно і боляче спостерігати, як Українська «вже наша жандармська влада» у день релігійного свята – ВОДОХРЕЩЕННЯ 19 січня 2014 року мордує і калічать мирних людей і земля на майдані в Києві - просякнула людською КРОВЬЮ. До котрих силові підрозділи «Беркут» і міліція застосовують кийки, гумові кулі, водомети, слізогіннй газ, світло-шумові гранати, димові шашки, палають шини на Майдані і намагаються силовим методом розігнати мирних людей з барикад в Києві і інших містах на Україні. Але ж майдан в Києві палає і тривають сутички між людьми. В

10

Києві вулиця Грушевського і інші вулиці, та площі кишать і вирують людьми. Але ж для того, щоб кожному із нас самим зважити, усвідомити і збагнути перебіг сучасних подій і тих подій, які відбувались за часів Вітчизняної війни 1941-45р.р., необхідно самим себе уявити учасником тих подій. (Під час війни з німецьким загарбником, тоді генерали з обох боків вважали, що з настанням лютих морозів, все за них вирішить «генерал мороз».) Невже і тепер у декого з «Керівників» Країни, склалася така думка, якщо «заморозити людей на євромайдані в Києві», який дошкуляє людей то «мороз» здатен в змозі розігнати мирних людей-протестувальників. (Президент напередодні цих жахливих подій, які кишать на майдані і вулицях в Києві висловився по телебаченню на всю Україну, що він вважає себе Батьком всієї України і піклується про всіх нас. А чому так наразі сталось, що у НЬОГО такі «НЕРОЗУМНІ-НЕСЛУХНЯННІ ДІТИ». «Влада не повинна ховатись в своїх котеджах і бункерах а йти до людей, до народу, який їм надав такі повноваження керувати Країною і об’єднувати людей, щоб разом йти до спільної мети, будувати всім гуртом незалежну Україну. (Та навіть і біснуватому Гітлеру і його поплічникам-генералам ніякі бункери не допомогли уникнути справедливої кари. І в тих укриттях їх дістали, і по заслузі кожного покарали. Не минуло народного гніву Піночета і Кадаффі, і це засторога для інших зухвалих диктаторів…../// (Але ж «НАШ БАТЬКО КІТ» покинув своїх «КОТЕНЯТ» Нехай собі ЖИВУТЬ, на СВІЙ РОЗСУД, як ХОЧУТЬ.) У народі говорять, як що «Діятимеш по закону і уставу, то здобудеш для себе честь і славу». І навпаки про закон говорять, « Закон, що дишло куди повернеш туди й вийшло». Людина повинна бути вільною і мати право на працю, на дозвілля, культуру і спів………. Навіть в звіринці, коли тварин тримають в клітці і люди за розкладом годують звірів, здебільшого тією їжею, яку вони споживали на волі в природних умовах та ще й належним чином за ними доглядають, вважаючи, що тварини і птахи та інші представники земної фауни живуть ніби то в «раю». Але ж і ті звірі, які перебувають в клітці, вони ввесь час «Марять», «вирватись» на волю. Була така лиха година, що і людей, талановитих конструкторів-вчених тримали в «Золотій клітці», щоб вони там в неволі плідно під охороною працювали. Та так сталось, що цим людям поталанило «випурхнути з цієї Золотої клітки» і на волі ці люди в своїй творчій праці, досягли світового визнання і в своїй Країні. (З історії нам відомо, що поневолена людина, або ж раб мало користі «принесе своєму суспільству.)

11

Вклонився нашому ТАРАСУ ГРИГОРОВИЧУ ШЕВЧЕНКУ в Харкові.

Малай Л.М., Рахімбердін В.А., Савченко В.Й., Пухальський О.М. і фотограф за кадром Курченко А. С. фахівці КБ-О.К. Антонова, відвідали

12

в Каневі Музей КОБЗАРЯ. Також вклонились і ВШАНУВАЛИ на ТАРАСОВІЙ ГОРІ, в КАНЕВІ постаті НАШОМУ ПРОРОКУ Т.Г. Шевченку. Тарас Григорович закликав поневолений народ повставати та вставати і виборювати для себе волю а не бути кріпаками в поміщиків і капіталістів-жандармської Царської Росії. Не ждіть сподіваної волі, А беріть в руки обух, І добре вигостріть сокири, Тай вставайте, повставайте, Кайдани порвіте. І ворожою злою кров’ю Волю окропіте. Брат брата не вбивайте!! Борітеся - поборите. Вам ГОСПОДЬ БОГ ДОПОМОЖЕ. І Мене в сім’ї ВЕЛИКІЙ, В сім’ї вільній НОВІЙ, Незабудьте ПАМ’ЯНУТИ, НЕЗЛИМ,ТИХИМ СЛОВОМ. (Т.Г.Шевченко.)

А.С.Курченко, біля пам’ятників ВЕЛИКИМ Російським мислителям: Чернишевському, Рилеєву в місті Саратові. Чимало зусиль доклали, особисто Чернишевський, Добролюбов, Достоєвський та інші впливові літератори та суспільні діячі, з метою для того, щоб визволити Т.Г.Шевченка з царського заслання, за участь в

13

товаристві Кирило – Мефодієвському братстві, які мріяли за об’єднання слов’янських народів. Т.Г.Шевченко був засуджений і засланий в якості рядового солдата до Оренбургського лінійного батальйону. На вироці Т.Г.Шевченку - цар Микола 1-ий власноруч дописав: «Под строжайший надзор з запрещением писать и рисовать». Впоследствии поэт писал об этом царском приговоре: «Если бы я был изверг, кровопийца, то и тога для меня удачнее казни нельзя было придумать». Т.Г.Шевченко в ту тяжёлую пору писал: «Терзаюсь, мучусь, но не каюсь». В сурових и далёких степях ссыльный поэт-рядовой под №191 по ранжирному списку, вспоминал о своей родине, о далёкой Украине, о широком, привольном Днепре». Т.Г.Шевченку было известно, что царь Николай 1-ый неподписывает прошение об освобождении из ссылки - Шевченка, из-за того, что Он в своей революционно сатерической поеме «СОН» соизволил оскорбить, осудить и высмиять Его Мать-Екатерину Вторую и придворних царських вельмож-«пузатых бар» самого «царя батюшку»-жестокого палача и угнетателя народа. В стихотворении «Кавказ» Шевченко показывает империю Николая 1-го как тюрьму народов, в которой От молдована и до фина На всех языках все молчат…… Поэт прызывает порабощонные народы к востанию: С вами правда, с вами слава И воля святая!!! В 1857 году Т.Г.Шевченка наконец освободили и Он 2-го августа отплыл на рыбачьей лодке из Новопетровского укрепления в Астрахань. Когда Шевченко с Астрахани прибыл в Нижний Новгород, Ему было объявлено, что въезд в царскую столицу для него закрут. Из Нижнего писал Шевченко своему другу, знаменитому актёру М.С.Шепкину. «Теперь я на воле….. На такой воле, как собака на привязи». Наконец, в марте 1858 года, Тарас Шевченко получил разрешение на въезд в царскую столицу. Он отправился в Петербург через Москву, чтобы повидать Щепкина и других московських друзей. Погостив у Щепкина, Тарас Шевченко поспешил отправится в Петербург, хотя знал, что его ждёт там весьма призрачная свобода, что он будет находится под. надзором полиции. Весной 1858 года прибыв в Петербург, Тараса Григоревича восторженно встрелили передовые деятели русской культуры. «Над Тарасовой головой взошла новая звезда….его теперь Петербург не знает где посадить, чем угощать»-отметил великий критик и публицист Чернышевский, возглавлявший лагерь революционных демократов. Шевченко сблизился с Чернышевским,

14

Добролюбовым и другими писателями, группировавшимся вокруг редакции журнала «Современник»……………………. В 1859 году Шевченко в последний раз побывал на Украине. Он посетил свою родину, своїх родных и увидел ту же бедную, подневольную жизнь, тот же каторжный труд за кусок хлеба. И на Украине он всё время находился под. тайным надзором полиции. Его беседы с крестьянами подслушивались жандармами и сыщиками. В конце концов он снова был арестован. Ему запретили жить на Украине и вернули в Петербург……….. Але ж історія декого, ще МАЛО НАВЧАЄ. А це ніби то Мій звіт, Тарасу Григоровичу, про ті криваві події, які сталися і відбуваються на Вкраїні - милій. Мирні люди вийшли на майдан ’’НЕЗАЛЕЖНОСТІ’’ в КИЄВІ і інших містах-ВИБОРЮВАТИ у «Влади» своє право на гідне життя, справедливість в суспільстві і безхмарне майбутнє для своїх дітей. І «ВЛИТИСЬ в ЕВРОПЕЙСЬКУ СІМ’Ю», «і як то кажуть, щоб жити нам всім по «Європейські». Але ж МИ-УКРАЇНЦІ «не ледачі-не лежні», І своєю наполегливою працею-здатні все зробити в своїй Країні, щоб жити ще краще по-УКРАЇНСЬКІ. Та, як виявилось Українська «ВЛАДА» завадила більшості мешканців УКРАЇНИ, на гідне життя. «Влада» відокремилась від «свого народу» і влаштували для себе таке життя краще ніж - «АМЕРИКАНСЬКЕ». З Грудня 2013 року в зимні морози вдень і вночі на, заповнених вщерть протестувальниками вулиці: Грушевського і майдану ’’НЕЗАЛЕЖНОСТІ’’ в Києві. Скрізь на барикадах протестувальники були оточені силовими підрозділами ’’Беркут’’ та Міліції і протестувальники наражали своє життя на небезпеку і навіть на смерть. В кривавих сутичках з силовими підрозділами «Влади», протестувальники зазнали численних людських втрат, тобто: загиблих і важкопоранених з огнепальної зброї. Важкопоранених від куль з вогнепальної зброї, навіть лікарі не змогли врятувати життя цим ГЕРОЯМ -- ’’МАЙДАНУ’’. 22-го ЛЮТОГО 2014-го року, завдяки БОРЦІВ ‘’ЄВРОМАЙДАНУ’’ в Києві і інших міст, і всього ПАТРІОТИЧО налаштованого народу України - сталася ЗНАКОВА-визначна ПОДІЯ. Верховна Рада України своїм РІШЕННЯМ ухвалила, що Україна має бути з 22-го лютого 2014-го року, ПАРЛАМЕНТСЬКО-ПРИЗЕДЕНСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ. Та ЛЮДСЬКИЙ ‘‘ЄВРОМАЙДАН’’ в Києві НЕ РОЗХОДИТЬСЯ ДО ПОВНОЇ ПЕРЕМОГИ і ВИКОНЕННЯ ВИМОГ «МАЙДАНА» до ВЛАДИ- за СПРАВІДЛИВІСЬ і ГІДНЕ СВОЄ ЖИТТЯ……………...

15

І скрізь по всій УКРАЇНІ МИЛІЙ: Священнослужителі різних конфесій, Євромайданівці, рідні і близькі зі слізьми на очах і сумуючи за загиблими і ВШАНОВУВАЛИ – ГЕРОЇВ , які загинули від куль НЕЛЮДІВ-снайперів, котрі прицільно з вогнепальної зброї вбивали НЕОЗБРОЄННИХ мирних протестувальників. НАВІКИ залишаться в пам’яті народній ГЕРОЇ МАЙДАНІВЦІ і хлопці ГЕРОЇ-НЕБЕСНОЇ СОТНІ, які загинули від куль ‘’ОПРИЧНИКІВ’’- КРИВАВОЇ ВЛАДИ. І через 40-к днів від дня загибелі ГЕРОЇВ. Їх ДУШІ залишать ЗАМЛЮ на якій ВОНИ ЖИЛИ. І полинуть ключем БІЛИХ ЖУРАВЛІВ. В інший НЕБЕСНИЙ-РАЙСЬКИЙ СВІТ. До нашого ГОСПОДА БОГА. (АСК) Українська «Влада», ще й мала намір стягнути до Києва до 22-х тисяч озброєних силових структур і військових з військовою технікою, щоб ті «зачистили» Київ від протестувальників. І як би таке сталося то привело б, ще до більш чисельних людських втрат з боку протестувальників……………. СЛАВА ВСІМ МАЙДАНІВЦЯМ і ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ’’НЕБЕСНІЙ СОТНІ’’. /// Мені ж особисто, ГІРКО і БОЛЯЧЕ усвідомити і збагнути, як так сталося, що Янукович В.Ф.- «Президент України» з притаманним йому спокоєм не протязі трьох місяців холоднокровно спостерігав за тими подіями, які відбувалися в Києві і інших містах України, у протистоянні між ЄВРОМАЙДАНІВЦЯМИ і СИЛОВИМИ підрозділами ’’Беркут’’ та Міліцією. В сутичках з обох боків, були покалічені, поранені та вбиті з вогнепальної зброї люди. Звичайно ж, згодом з’ясується, які КРИВАВІ задуми і плани мала на меті – ЗЛОЧИННА ВЛАДА на чолі з Януковичем В.Ф., щоб розігнати і «зачистити» вулиці і площі від протестувальників -ЄВРОМАЙДАНІВЦІВ. Та ніби то «МАЙДАН переміг». Але ж Янукович В. Ф. попросив і наполягав Президента Росії, Путіна В.В. під приводом – захисту Його і російськомовних мешканців в Криму і інших Південних міст в України, на Його погляд, які зазнають утисків від «НЕЗАКОННОЇ-нової влади». І Російські війська-порушуючи всі «Угоди і домовленості з Україною, про тимчасове базування - перебування-Російського флоту в Севастополі». І під приводом того, ніби то Російські війська проводять «навчання» на території півострова Крим і окупували декілька населених пунктів зокрема: Севастополя, Євпаторії, Керчі, Перевального, і в облозі Федеральних Російських військовиків опинилися деякі військові

16

Українських частини і військовий аеродром «БЕЛЬБЕК». Українських військових провокували, добровільно роззброїтись, тобто скласти зброю і перейти на бік Росії, і прийняти Російську військову Присягу, обіцяючи їм натомість високу платню і просування по службі і таке інше….?? Р.S. /// *****Наразі вже, ввесь СВІТ ЗНАЄ – «Українського» ІВАНА СУСАНІНА…??? ///Напередодні віроломного нападу на Країну Рад, Гітлер в Берліні зі своїми поплічниками Антонеску та Муссоліні вели перемовини, як ділитимуть окуповану ними територію Радянського Союзу, між собою і розробили план «БАРБАРОСА», який не здійснився. Але ж і сам Адольф Гітлер був би задоволений, що його «план пошматувати-розвалити і розділити» Радянський Союз на окремі німецькі колонії, якими б керували німецькі GauLajterj-(Гауляйтера-упавляющого) - та Гітлеру не судилось цього досягти./// Та як виявилось в сучасних умовах-ТАКЕ СТАЛОСЬ……………… В Москві і не тільки, Путін Володимир Володимирович з Януковичем Віктором Федоровичем, також вели перемовини про долю України і зокрема Криму, щоб поділити Крим на «ДВОХ». Ніби, як в кінострічці «Весілля в Малинівці». В якому зухвалий Помпадопало з гвинтівкою за плечем ділився по-«братські» награбованим: Це мені, це ще мені. Це тобі, це тобі. Це знову мені…………. 7-го березня 2014-го року дізнався, що Керівництво Російської Федерації заявило, що Вони розривають всі ПОЛІТИКО-ДИПЛОМАТИЧНІ стосунки з «Братньою Україною»…………??? (Та під яким би приводом не відбувались агресії-війна, під різноманітними кодовими назвами наприклад: «Буря в пустелі», «Багратіон», «Одер» або ж під приводом: «Захист російськомовних мешканців Криму від «непомірних утисків» і їх прав з боку-Українською владою») і наразі всім НЕБАЙДУЖИМ відомо до чого привело ТАКЕ ПРОТИСТОЯННЯ у стосунках - ДВОХ БРАТІХ НАРОДІВ…………………..???. ВІЙНА – МИР, нетотожні між собою. Влеча кровавий след, Чорные тучы с Чорного моря на Крым идут, Хотять прикрыть Солнце народу, И в них трепещут молнии. Быть грому великому! Вторжение «Тушек-зелёных человечков»,в Крым. Прикрытых зелёной травой, косматый шлём Их след-добычи, пламенели вокруг….. И чужие Знамёна реяли повсюду . //«Освободители», подобно как в тёмном тумане почуя добычу, рыщут хищные волки, жадно разинув пасти на свою жертву. (АСК.) ///

17

СПРАВЖНІЙ ФАШИЗМ. Під дулом кулеметів німецькі загарбники намагались в Україні впровадити свій «НІМЕЦЬКИЙ ПОРЯДОК». І цей німецький «ДОСВІД» - В.В.Путін застосував, до сучасної СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНИ, щоб запровадити в Україні - «РОСІЙСЬКИЙ ПОРЯДОК». Т.Г. ШЕВЧЕНКО. У кожного своя доля І свій шлях широкий, Той будує, той руйнує. А той ситим оком, Поглядає на іншу Країну,- (*Наразі вороги поглядають на СУВЕРЕННУ Щоб загарбати ЇЇ….. Україну, щоб загарбати ЇЇ-та «Ласий шматок» ТЕРИТОРЇ півострова КРИМ.* А.С.) Опять настало время злое!...* А было доброе такое; Мы собирались расковать Невольников, разбить оковы…… Но глянь!.... Опять струится кровь- (*Пролилась кров ГЕРОЇВ- ЄВРОМАЙДАНІВЦІВ.*А.С.) Мужичья! Палачи в коронах,- (*ЗЛОЧИННА Українська влада.*А.С.) Как псы голодне, за кость Грызутся снова. Т.Г.ШЕВЧЕНКО. /1854г. Новопетровский форт./

18

*На фотознімку повоєнна Москва.* *Московська Олімпіада-80.* ****(Перша висотна багатоповерхова споруда в Країні, зокрема в Москві.) //На фотознімку в Москві - танкісти машини боєвої: механік-водій танка, молодший сержант Мауль Олексія Єгоровича, механік-водій танка, молодший сержант Редько Михайла Івановича,// та за кадром фотограф-командир танка, сержант Курченко Анатолій Степановича, та провідний механік-водій танка, молодший сержант Балакірєв Володимир Васильович, і замісника командира 2-го танкового батальйону В/ч 55216, 31-шої Віслинсько - Одерської танкової дивізії, Прикарпатського Прикордонного військового округу, старшого лейтенанта Палілова О. М., яких за наказом відрядили в Нижній-Тагіл, щоб отримати танки нового зразка Т-55 і потягом на залізничних платформах завантажених танками і доставити їх в місце призначення. Пасажирським потягом Чоп-Москва ми всі прибули в Москву. А згодом ми всі разом вирушили з Москви іншим пасажирським потягом до Нижнього-Тагілу, що на Уралі. Під керівництвом старшого лейтенанта Палілова О. М. поставлене завдання у відрядженні нами було виконане сумлінно і своєчасно. (А це ніби то коментар: Якби так сталося, щоб Гітлеру вдалося здійснити Свій агресивний план «Барбаросса», то ми б натомість Москви побачили «Куликове поле», або ж «Бородино») Мабуть зайво нагадувати «Батькам своїх націй і Головнокомандуючим», які «розпалюють і роздмухують» ворожнечу між

19

народами, як в «Своїх» Країнах та інших суверенних Держав. І до чого «приводять» такі непорозуміння і конфлікти для мешканців тієї чи іншої Країни, навіть іноді важко збагнути і усвідомити ……………???). **************** //Наразі коли проводилась ЗИМНЯ ОЛІМПІАДА в СОЧІ, на якій вболівали за РОСІЙСЬКИХ ОЛІМПІЙЦІВ – Володимир Володимирович ПУТІН, натомість Віктор Федорович ЯНУКОВИЧ «вболівав» за УКРАЇНСЬКИХ ОЛІМПІЙЦІВ. І під «впливом» таких СПОРТИВНИХ ЗМАГАНЬ в СОЧІ, В.Ф. Янукович, запропонував В.В.ПУТИНУ, влаштувати в УКРАЇНІ зокрема в КРИМУ - «ВЕСНЯНУ військову ОЛІМПІАДУ». Та відомо, що в будь якій ВІЙНІ та ВІЙСЬКОВИХ навчання і СПОРТИВНИХ змаганнях ПЕРЕМАГАЄ той хто СИЛНІШИЙ більш підготовлений і кмітливий. Та як виявилось в таких військових «НАВЧАННЯХ» в КРИМУ, ті які НАПАДАЛИ на «СВОГО ВОРОГА», і здобували вверх над захисниками, і на захоплених ними ОБЄКТАМИ на яких майорів УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР, НАТОМІСТЬ-ВСТАНОВЛЮВАЛИ, РОСІЙСЬКІ СТЯГИ. Та як виявилось такі «МИРНІ ВІЙСКОВІ НАВЧАННЯ озброєних РОСІЯН» в КРИМУ, з використанням ними військової техніки та кораблів, для мешканців КРИМУ наразі було зрозуміло, що такі «ВІЙСЬКОВІ НАВЧАННЯ були розроблені за іншим «СЦЕНАРІЄМ»…… щоб загарбати КРИМ. ??? // (АСК.)

Німецько-фашистські загарбники в КРИМУ - 1941-ий рік.

20

Командуючий Генерал ЛЕСЕЛІДЗЕ і Л.БРЕЖНЕВ в КРИМУ.1941-рік.

МОРСЬКИЙ ДИСАНТ в КРИМУ. 1943-ій рік.

21

КОКТЕБЕЛЬ – КРЫМ. Ольга, дочка Галя, Анатолий. На гірській полонині КАРПАТ.

Борис - мешканець м. Звенигородки. Анатолій – мешканець м. Ірпінь.

22

Дорога, яка прямує до МУКАЧЕВО, УЖГОРОДА. К.Анатолій.

ГРОТ МИХАЙЛА ЛЕРМОНТОВА в П’ЯТИГОРСЬКУ-КАВКАЗ.. Стоять: ЛЕНА, моя дружина ОЛЯ.

23

Стоять: ЛЕНА, АНАТОЛІЙ, ОЛЬГА .- біля пам’ятника МИХАЙЛУ ЮРЬЄВИЧУ ЛЕРМАНТОВУ, поряд гори МАШУК, П’ЯИГОРСЬК – КАВКАЗ.

ЄВГЕН з Естонії , ВІКТОР з Уралу, ОЛЬГА з України – ЄСЕНТУКИ. КРИМ і КАВКАЗ, для відпочинку - ВСІХ ТРУДЯЩИХ.

24

П’ЯТИГОРСЬК-КАВКАЗ Стоять - ТОЛЯ. ОЛЯ, ВІТЯ.

Сокуренко Жора, Сашко Григорій Курченко, мій син Микола Курченко - смакуємо ранні кавуни в гостях у тітки Фросини - села Остапівка, Арбузинського району, Кіровоградської області.

25

МОЯ ДРУЖИНА: ОЛЬГА ФЕДІРІВНА ІВАНЕНКО – КУРЧЕНКО.

26

В Ленінграді - «ПІТЕРІ»: Біля вершника Петра, співробітники Ірпіньського ощадбанку. Керуюча Ірпіньським ощадбанком - Курченко Ольга Федорівна, стоїть четвертою справа. Фото. Анатолія Степановича Курченка.

27

ЮРА. ЗІНАЇДА ІВАНІВНА. АНАТОЛІЙ.

МОСКВИЧІ: МАРКЕЕВИ-МИХАЙЛО, ЗІНАЇДА, АНАТОЛІЙ з України.

28

На річці Волга: МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ, ЗІНА, син ЮРА. Ой ТЫ ВОЛГА - река, Наша МАТЬ родна-я. Ты сильна, Широка, глибока……….

Причал «РАССВЕТ» на реке Волга.

29

Місто Первомайськ, Одеської області, було окуповане німецьким загарбником в липні 1941році. (На схемі під №-номерами визначено місце розташування в місті Первомайську німецьких установ і таке інше…………. )

Німецьке військове командування терміново розпочало в місті Первомайську, Одеської області запроваджувати «НІМЕЦЬКИЙ ПОРЯДОК». Негайно, поз. №28-признчили бургомістра. Облаштовувати:

30

поз.№48-гебітскомісаріат, поз.№31- жандармський і поз.№23- поліцейський відділки. На розі вулиць, які прямують, одна із котрих на Київ, Кіровоград, Донбас, інша в напрямку Миколаєва, Одеси- там облаштували цілодобовий поз. №77 пост німецької польової жандармерії. Не забарились німці облаштувати також, поз. №50- концтабір для радянських військовополонених і поз. №22-шибиниці і таке інше…………. Нам хлопчакам-підліткам, ще й до того самотужки, необхідно було для проведення нами диверсій, назбирати достатню кількість різноманітної вибухівки а це: німецькі гранати з дерев’яною ручкою, радянські лимонки і «шашки»-шматки тола різних за габаритами і сили його вибуху, також фосфорно-запальні пристрої і всі ці знахідки, нами були надійно заховані в безпечних місцях. Так наприклад ми ховали вибухівку на слов’янському цвинтарі поз.№79 на схемі, там нам безпечніше і надійніше було зберігати нашу вибухівку (також зберігали вибухівку в інших надійних місцях і поблизу тих місць де планували виконати диверсію ) і при потребі вдало її використовували для наших підривних «робіт». ПОЛУМ’Я ДРУГОЇ СВІТОВОЇ війни. И УРОКИ, и ПОСЛЕДСТВИЯ ВТОРОЙ МИРОВОЙ войны. // Вторя мировая война вовлекла в свою орбиту 61-о государство, 80 процентов населения земного шара и продолжалась-затянулась на долгих шесть лет. Огненный смерч пронёсся над огромними пространствами в Европе, Азии и Африке и захватив океанские просторы, достиг берегов Новой Зеландии и Аляски на севере, Атлантического побережья Америки на западе, Курильских и Гавайских островов на востоке. Грааниц Египта. Индии и Африки на юге. Война унесла более 50 миллионов человеческих жизней, из них 20 миллионов- в Советском Союзе. Бедствия и страдания, которые испытали народы в этой жестокой войне- неизмеримы. // ( И эти ДЕСЯТЬ «скупых» строчок содержат-отражают в себе, что из-за отдельных кофликтов между государствами и людьми возникают войны и иногда они переростают в Мировые войны и вовлекают в сою орбиту МИЛЛОНЫ людей. Такими были Первая и Вторая мировые войны-которые унесли миллионы человеческих жизней-бедствий и страданий людей…..) Беззаперечно на тему тих війн друкувались і видавались, чимало творів, спогадів учасників, і свідків тих війн, і подій. В яких змістовно викладено перебіг тих подій і тих БЕЗГЛУЗДНИХ війн. Але ж сучасне наше

31

покоління сприймає ті події, як давно минуле, і ніби таке їх не стосується, і сприймається ними неоднозначно. Та навіть не вдаються до того, щоб самим проаналізувати і зробити висновки, чому в світі таке трапляється, і як запобігти непорозуміння між людьми, та в цілому-запобігти різноманітних конфліктів, між тією чи іншою Державою, які між ними виникають, та яким чином розв’язати, щоб уникнувши будь яких конфліктів………….??? (АСК.) ВЕЧНАЯ СЛАВА ГЕРОЯМ ПАВШИМ В БОЯХ С ВРАГОМ И ОТДАВШИМ СВОЮ ЖИЗНЬ ЗА СВОБОДУ И СЧАСТЬЕ НАШЕГО НАРОДА. ( В 1941-45 г.г.)

На фотознімку біля обелісків загиблим воїнам-визволителів від

німецького загарбника під час Вітчизняної війни 1941-45 років. Зліва направо: Племінниці Іра, Наташа, донька Галя, Моя ненька Ганна Григорівна, сестра Люся. Далі: Племінниця Іра і дочка Галя. (Вшанували загиблих воїнів визволителів і поклали квіти біля обелісків) Фото. А.С. Курченко. И ВОТ СВЕТЛЫЙ ДЕНЬ ПОБЕДЫ ДЛЯ НАРОДОВ НАСТАЛ. ВОИНЫ-ПОБЕДИТЕЛИ возвращаются домой на РОДИНУ, что бы отстраевать разрушенную СТРАНУ- немецким фашистом.

32

ПРАВДА №111(9882) Четверг, 10 мая 1945г. Вчера наш великий народ, народ-победитель празновал день полного торжества свого правого дела. Да здравствует великий организатор и вдохновитель исторической победы советского народа над германским империализмом-наш любимый вождь и учитель товарищ Сталин! Обращение тов. И. В. Сталина к народу. Товарищи! Соотечественники и соотечетвенницы! Наступил великий день победы над Германией, Фашистская Германия,поставленна на колени Красной Армией и військами наших союзников, признала себя побеждённой и объявила безоговорочную капитуляцию. 7 мая был подписан в городе Реймсе предварительный протокол капитуляции, 8 мая представители неметкого главнокомандования в присутствии представителей Верховного Командования союзних войск и Верховного Главнокомандования советских войск подписали в Берлине Окончательный акт капитуляции, исполнение котрого началось с 24 часов 8 мая. Зная волчью повадку немецких заправил, считающих договоры и соглашения пустой бумажкой, мы не имеем основания верить им на слово. Однако сегодня с утра немецкие войска во исполнения акта капитуляции стали в масовом порядке складывать оружие и сдаваться в плен нашим войскам. Это уже не пустая бумажка. Это действительная капитуляция вооруженных сил Германии. Правда, одна группа неметких войск в районе Чехословакии все ещё уклоняються от капитуляции. Но я надеюсь,что Красной Армии удастся привести её в чувство. Теперь мы можем с полным основаним заявить, что наступил исторический день окончательного разгрома Германии, день великой победы нашого народа над германським империализмом. Великие жертвы, принесённые нами во имя свободы и

независимости нашей Родины, неисчеслимыми лишениями и

страданиями, пережитые нашим народом в ходе войны, напряжённый

труд в тылу и на фронте, отданный на алтарь отечества,-не прошли

даром и увенчались полной победой над врагом. Вековая борьба

33

славянских народов за своё существоване и свою независимость

окончилась победой над неметкими захватчиками и немецкой тиранией.

Отныне над Европой будет развиватся великое знамя свободы народов и мира между народами. Три года назад Гитлер всенародно заявил,что в его задачи входит расчленение Советского Союза и отрыв от него Кавказа,Украины, Белоруссии, Прибалтики и других областей. Он прямо заявил: «Мы уничтожим Россию, чтобы она больше никогда не смогла подняться». Это было три года назад. Но сумасбродным идеям Гитлера не

суджено было сбыться,-ход войны развеял их в прах. На деле получилось

прямо противоположное тому, о чём бредили гитлеровцы. Германия

разбита наголову. Германские войска капиталируют. Советский Союз

торжествует победу, хотя он и не собирается ни расчленять, ни

уничтожать Германию.

Товарищи! Великая Отечественная война завершилась нашей полной

победой. Период войны в Европе кончился. Начался период мирного

развития. С победой вас, мои дорогие соотечественники и

соотечственницы

СЛАВА НАШЕЙ ГЕРОИЧЕСКОЙ КРАСНОЙ АРМИИ, ОТСТОЯВШЕЙ

НЕЗАВИСИМОСТЬ НАШЕЙ РОДИНЫ И ЗАВОЕВАВШИЙ ПОБЕДУ НАД

ВРАГОМ!

СЛАВА НАШЕМУ ВЕЛИКОМУ НАРОДУ, НАРОДУ – ПОБЕДИТЕЛЮ!

ВЕЧНАЯ СЛАВА ГЕРОЯМ, ПАВШИМ В БОЯХ С ВРАГОМ И

ОТДАВШИМ СВОЮ ЖИЗНЬ ЗА СВОБОДУ И СЧАСТЬЕ НАШЕГО

НАРОДА!

34

ГРИГОРИЙ КОНСТАНТИНВИЧ ЖУКОВ. В 1941-ом, Грозном году.

35

Газета ПРАВДА, № 111 (9882), Четверг, 10 мая 1945 г.

36

УСЛАВЛЕНІ ПОЛКОВОДЦІ. МАРШАЛЫ СТРАНЫ - СОЮЗНИКИ и РЯДОВЫЕ. ПРАВДА. №111 (9882) Четверг, 10 мая 1945г.

37

38

39

40

41

Нагороди, нескорених пастухів «підривників, 1941-1943 р.р.

Орден Медаль «ЗА ОТВАГУ». Медаль «ЗА БОЕВЫЕ ЗАСЛУГИ». «БОЙОВОГО КРАСНОГО ЗНАМЕНИ».

Неповний перелік нашої «Роботи»: За час німецької окупації м. Первомайська, нами було спалено вщент 5-ть німецьких бензовоза, підірвано між залізничними станціями Голта, Підгородня, Бандурка. Одеської залізниці, 4-ри німецьких ешелони з їх військовою технікою і тими німцями, які їхали-прямували в цих потягах. І «загальмували» їх подальший рух на Східний фронт, а також знищили до 20-ти ворожих автомобілів з тим смертоносним вантажем який вони везли на Східний фронт. І нам не вартувало чиї це автомобілі: німецькі, румунські, італійські, мадярські….. всі вони були нашими запеклими ворогами і ще й знищили 4-гармати, щоб вони вже були неспроможні вбивати і шматувати наших людей.

42

Карта-схема дій пастухів – «підривників» в окупованому м. Первомайську. (У війні з німецьким загарбником України з 1941-44 р.р. )

43

На карті-схемі зазначено місця знищеної пастухами «підривниками», німецьких ешелонів та іншої військової техніки, яка прямувала на СХІДНИЙ фронт і були завантажені на платформах танками, гарматами в вагонах везли набої та німецьких військових. В кузовах автомобілів німці теж везли вантаж необхідний для ведення війни проти Радянського Союзу. Коментарі до схеми: Поз.77-Цілодобовий пост німецької польової жандармерії, поз.84-в серпні 1941-го р. в напрямку по дорогі на Кіровоград, нами було підірвано і спалено вщент 5-ть німецьких бензовозів, згодом поз.-80 в напрямку на Миколаїв знищили 2-ва вантажних автомобіля з набоями для гармат. Поз.87. Наприкінці вересня 1941-го року біля ,,Вербової балки’’ на дорозі, яка прямувала до Кіровограда заклали вибухівку в кузова 2-х німецьких автомобілів поміж ящиків з мінами, та мінометами, які вибухнуть в дорозі……….. Поз.83. Наприкінці жовтня 1941-го року на залізнодорожньому роз’їзді між станціями Голта-Підгородня, Одеської залізниці підірвано нами вибухівкою колії по якій прямував потяг з великою швидкістю зі станції Підгородня і зіткнувся з іншим потягом, який стояв на роз’їзді очікуючи, щоб рухатись йому далі. І підірваний потяг на великій швидкості зійшов з рейок і зіштовхнувся з ешелоном, який стяв на другій колії, і відбувся «ТРАМ-ТАРАРАМ» Минула люта зима 1941-42-го року і настала весна а наших визволителів від німецького окупанта все нема, яких ми ввесь час очікували. Німці лютували, зазнавши поразки під Москвою, Сталінградом, Курськом, Олом… Та все ж таки, нас хлопчаків надихало, що і нас невдовзі визволить Червона Армія. (Ми «ПЕРЕЖИЛИ» зиму 1941-42-43 і 44-го років. І завжди нас взимку, в наших домівках дошкуляв холод із-за того, що бракувало достатньо палива для отоплення наших осель. Поз.90. В липні 1942-му році заклавши вибухівку під залізничні рейки в напрямку зі станції Бандурка, Одеської залізниці до станції Підгородня. І після вибуху нашого заряду потяг разом з вагонами пішов під укіс. Поз.92. У вересні 1943-му році поблизу переїзду через колії залізничодорожньої будки в напрямку до Кіровограда, нами вибухівкою був підірваний німецький ешелон. І як виявилось останній, і на цьому була завершена наша гра в «красных» и «немцев»

Залишилася лишень, як «свідок» тих наших дій пастухів «підривників» проти ворога. Ось ця залізнична будка Поз.91, яка була розташована на переїзді шосейної дороги, яка прямувала з м. Первомайська на Київ, Кіровоград, Донбас та Крим. Біля цієї залізничної будки, ми випасли своїх корівок, і «пасли» ненависного німецького фашиста……

44

Ось один із фрагментів нашої «роботи». Спаленного нами в тилу ворога німецького автомобіля. (Але ж, де поділися ті бочки в яких везли бензин-автомобілем ???) Залізнодорожна будка. Поз.91. Спаленний автомобіль.

Самолёты в небо взлетели. Танки в поле грохотали. Артилерия, своим «огненным смерчем», Немецкие укрытия и траншеи накрыли. Немчура у панике бежали. Всё награбленное бросали. Под «напором стали и огня» И наши славные-отважные солдаты.

45

Немецкого фашиста «Вышвырнули» За пределы нашей родной земли. (АСК) .

Рідні брати: Іваненко Іван Якович - Іваненко Федір Якович. // Федір Якович Іваненко в червні 1941-му році в складі військ Південно – Західного фронту, стримували натиск в кривавих боях з переважаючими силами, німецьких загарбників під Коростенем в напрямку на Київ, а Іваненко Іван Якович загинув – захищаючи Київ від німецького окупанта.//

46

Федір Якович Іваненко в відпустці напередодні війни зі своїми батьками: Яковом та Ольгою, в селі Нова-Гребля, що під Києвом.

Лола А.10.11.1944 г. г. Ж-в. Лола А.5.07.1945 г. Польща. /// Зміст на зворотнім боці фотознімка-1944 г. Фото сделаное в те дни когда НАШИ, в честь 27-й годовщині Великой Октяберской революции, доблестная Красная Армия громила врага на его собственной территории и его собственном ЛОГОВЕ. ( Мой дорогой кум Фёдор, кума Луця и хрещениця Валя. Саша. 10.11.1944 г. Подпись. г. Ж- в.)/// ///Зміст на зворотнім боці фотознімка-1945 р. (На пам'ять куму Федору Иваненку, после победы над врагом и возвращением на родину. Фото сделано в г. ……….. Польша. 5. 07. 1945 г. Подпись.)///

47

Король Іван Охтимовичи, г. Есентуки, 1. О6. 1940 г. Кавказ

///Зміст на зворотнім боці фотознімка (На вечную памъять своим родителям Отцу и Матери. От сына Вани. Во врамя перебывания в РККА. 1.06.1940Г. Подпись. Г. Ессентуки. )///

Король І.О. 24.О5.1941р. м. Орджонікідзе. Кавказ. ///Зміст на зворотнім боці фотознімка (На вечную память своим родителям Отцу и Матери, сестре Луци от сына Вани во время службы в Красной армии. 24.05. 1941г. г.Орджонекидзе. Подпись.)///

48

ГВАРДЕЙСКИЕ «КАТЮШИ».

АРТИЛЛЕРИСТ. АВИАТОРЫ. БАЛТИЙСКИЙ ФЛОТ.

Блиставчани:Кушнир Женя, Хомин Олег,Рога Вова, Король Лёша. На земле, В небе, И на море, Немецкому- Фашисту, Небыло покоя….. (АСК.)

49

ДАЛЕКО ВІД БАТЬКІВЩИНИ.

На березі річки Одер в Германії. Невільниця (Особливий загін, на чолі з М. Евстафєвим.) німецького концтабору: Галина Яківна Іваненко. (Майбутня дружина, Евстафєва Миколи Федоровича, які стоять поруч.)

Діти подружжя Миколи Федоровича та Галини Яківної: дочки Ліда та Ніна, мешканці станції Тетерів.

50

Гармонист, На передовой Король Андрей Ефимович Импровизированный- в далёкой Германии. ансамбль Фронтовой. Тишина…… С берёз неслышно падают- Падают листья- падают. Пушки не палят. Тишина вокруг царит. Бойцам ансамбель фронтовой, Песни задушевные поёт. Андрюша-гармонист лихо играет. В Германии, в Германии, В далёкой стороне. И все слушают вокруг. Бойцы, товарищи мои. И каждый с них думает о своём, О чём то дорогом. О той весне в краю родном, Когда ходили все на круг. Бойцы вспоминали на войне, Любимих своих подруг. И думали о той Весне- Победы над врагом. (АСК.)

51

Три брати-ФРОНТОВИКИ: КОРОЛЬ ІВАН, КОРОЛЬ АНДРІЙ, КОРОЛЬ ЛЬОША. ( село Блиставиця.)

52

Враг напал на НАС. Мы с Днепра ушли. И любили мы и росли. На Восток за Днепр - Улитают стаями журавли…………… (АСК) ПОПЕРЕДУ КИЇВ і СЛВУТИЧ ДНІПРО.

М. О. Полянський, 1923-43р. М. Ф. Ватутин, 1901-15.04.44р. Пам’ять про Генерала армії Ватутіна Миколи Федоровича і Героя- Гвардійця, лейтенанта Полянського Миколи Олексійовича ніколи не ПОМРЕ. Микола Полянський з фронту в своїх листах до сестри Ніни та своєму батьку Олексію Миколайовичу повідомляв: «Як вони танкісти нищать ненависного німецького загарбника, аж КУРЯВА ЛЕТИТЬ-ВСТАЄ за НИМИ». Також Микола в своєму листі до сестри Ніни писав:» Що вже звільнили від фашиста чимало сіл і міст, і скільки, людей перебачив. І ти знаєш Ніно, яке це щастя, коли ти звільняєш яке-небудь село або ж місто тебе скрізь жителі радо зустрічають. Відразу зникає в тебе втома і навіть біль……. Перед нашими військами Златоглавий- Київ, столиця-України, Матір всіх городів Руських, який нам необхідно звільнити від окупанта в короткий-стислий термін. Та ще й дійти до Берліна………..!!!!».

53

ПРЕЗИДИУМ ВЕРХОВНОГО СОВЕТА. г. Москва-Кремель. 4 ноября 1944 года. ПОЛЯНСКОМУ Алексею Николаевичу. По сообщению военного Командования Ваш сын гвардии лейтинант ПОЛЯНСКИЙ Николай Алексеевич в боях за советскую Родину погиб смертью храбрых. За геройский подвиг, совершенный Вашим сыном Николаем Алексеевичем ПОЛЯНСКИМ в борьбе с неметкими захватчиками, Президиум Верховного Совета СССР. Указом от 24 апреля1944 года присвоил ему высшую степень отличия-звание ГЕРОЯ СОВЕТСКОГО СОЮЗА. Посылаю Вам грамоту Президиума Верховного Совета СССР о присвоении ему, Вашему сыну звания Героя Советского Союза, для хранения кок память о сыне героя, подвиг котрого никогда незабудется нашим народом. ПРЕДСЕДАТЕЛЬ ПРЕЗИДИУМА ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР /подпись/ / М. КАЛИНИН./

РОЗПОВІДЬ ПРО ГЕРОЯ.

НАПЕРЕДОДНІ 1-гр Травня 1944 року в газетах було опубліковано Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння гвардії лейтенанту Миколі Олексійовичу Полянському звання Героя Радянського Союзу. А нижче скупі газетні рядки повідомили: (( Гвардії лейтенант Полянський М.О., командир взводу танків »Т-34» 5-го Гвардійського танкового корпусу, виконуючи завдання командування, керований ним взвод успішно форсував річки Десну і Дніпро. Діючи в розвідці на правому березі Дніпра, здійснив рейд в тил ворога на глибину 25-ть кілометрів.. І 12-го Жовтня 1943-го року зайняв село Блиставицю. На полі бою з гітлерівським загарбником взвод знищив: Танків «Тигр»-1, бронетранспортерів-3, самохідних гармат-2, протитанкових гармат-3, шестиствольних мінометів-1, бліндажів з солдатами-15, підвід з вантажем-75, солдат і офіцерів до 150.

54

Захоплено у ворога: Автомашин-20, возів-50, складів різних-2. Розгромили штаб дивізії ворога. В районі переправи танкістів, які повертались в зворотному напрямку до своїх військ через річку Ірпінь, т. Полянський М.О. загинув смертю хоробрих. )) Хто ж Він цей Герой? – зацікавились юні краєзнавці Блиставицької школи, Київської області. За ініціативи директора і вчителя історії та географії Блиставицької школи - Федора Яковича Іваненка, разом з учнями облаштували куточок в Шкільному краєзнавчому музеї: В якому знаходяться матеріали про Героя Радянського Союзу М.О. Полянського, який віддав життя за визволення мешканців Блиставиці від німецького окупанта. У музеї зберігається автобіографія Героя, написана власноручно Його батьком Олексієм Миколайовичем, який відвідав село Блиставицю на запрошення краєзнавців. Ось що в ній написано: «Народився Микола в 1923-му році, в місті Орлі в сім’ї службовця. Хлопчик ріс нормально, був здоровим, любив гратись на повітрі, кататись на коньках, ходити на лижах, лазити на дерева. Серед товаришів у дитячих іграх виконував роль командира. Вдома був завжди веселий, хворів рідко. В 7-ім років пішов у школу. Вчився добре, особливо з літератури, історії, географії. Дуже цінив дружбу з товаришами. » Закінчивши 8-м класів, вступив до Московського машинобудівельного технікуму, а через два роки, був призваний в Радянську Армію і направлений в бронетанкове училище. 1-го січня 1943 року в чині молодшого лейтенанта пішов на Воронезький фронт бити фашиста…...» Участь у двох великих битвах-на Волзі і під Курськом-загартувала молодого офіцера, навчила перемагати ворога. 23-го вересня 1943-го року розпочалось форсування Дніпра на Північ від Києва. Щоб розвідати сили ворога, за вказівкою командуючого фронтом генерала армії М.Ф.Ватутіна і члена Військової Ради генерал-лейтенанта М.С. Хрущова на правий берег Дніпра було послано кілька розвідувальних груп. Однією з них командував гвардії лейтенант Микола Полянський. Керований Ним взвод танків під покровом ночі і посиленої канонади непомітно підійшли до ворожих окопів і рушили вперед. Під гусеницями танків опинилися гармати і кулемети ворога, заверещали гітлерівці в розчавлених бліндажах. І ось боєві танкові екіпажі вже мчать лісовою просікою. Тут він зустрів колону ворожих автомобілів, які під охороною танка «Тигр» і бронетранспортерів просувались до лінії фронту. Коротка сутичка, і фашисти не витримали. Запалав танк, завалився в кювет бронетранспортер інші теж палали, розбиті-потрощені автомашини. Інші автомобілі були захоплені разом

55

з групою німецьких полонених. Від фашистів танкісти дізнались, що гітлерівцям відомо про їх прорив і що вони готуються його ліквідувати. Танки Полянського беруть курс на захід. Попереду на захоплених грузовиках їдуть розвідники одягнутих в німецьку форму. Вони з ходу переїжджають міст через річку Ірпінь в селі Гута Межигірська, повертають ліворуч і мчать на південь. Біла села Синяк танки виходять на шлях Димер-Гостомель. На великій швидкості проходять Синяк, Раковку, повертають направо і входять в село Озера. А далі вдарили на село Блиставицю, де стояв військовий німецький гарнізон. Німецький гарнізон був вщент розгромлений і все село Блиставиця було в руках танкістів і піхотинців-розвідників. Згодом Полянський одержав наказ негайно повертатись до головних сил, бо німці з півдня і півночі понад Дніпром почали наступ, щоб відрізати наші війська від річки. Наступного дня о 5-й годині ранку танкісти вирушили у зворотному напрямі. З собою розвідники взяли кілька трофейних машин з найбільш важливим військовим спорядженням і документами розгромлених штабів німецької дивізії. До своїх військ смільчакам залишилось, як то кажуть, рукою подати. За річкою Ірпінь, танкістів чикали їх вірні друзі. Але над головами повисли ворожі бомбардувальники, які пікіруючи кидали бомби-фугаси на танки. Все болото рябіло від воронок. В небі було темно від торф’яного пилу. Уміло маневруючи, танки рухались вперед. Раптом машину Миколи Полянського дуже стрепехнуло, і вона закрутилася на місці. Одна мить і лейтенант, стрілець та водій уже порались біля лівої гусениці, пошкодженої вибухом бомби. У цей час поруч з підбитим танком впала ще одна бомба, яка й обірвала коротке, але прекрасне життя Миколи Олексійовича Полянського. Похоронили Героя на березі річки Ірпеня. Коли ж розвіявся дим Великої Вітчизняної війни, Його могилу відшукали піонери Блиставицької школи. Вони впорядкували і причепурили її, посадили на ній квіти. В знак шани і вдячності своєму визволителю, ім’я Героя Радянського Союзу М.О.Полянського присвоєно шкільній піонерській дружині. Його іменем також названо вулицю Озірську, вулицею МИКОЛИ ПОЛЯНСЬКОГО. // А.С.КУРЧЕНКО.//

56

Гість з Підмосков’я, БАТЬКА ГЕРОЯ-Полянського Миколи Олексійовича.

На фото: О.М.Полянський (в центрі) разом з учнями-Блиставицької школи розглядає на заплаві річки Ірпінь план-схему місця бою танкового взводу, яким керував Його син. Фото. Федора Яковича Іваненка.

ОЛЕКСЫЙ ПОЛЯНСЬКИЙ, зустрічався з мешканцями села БЛИСТАВИЦЯ, Київської обл. В центрі стоять: Зліва: ОЛЕКСЫЙ ПОЛЯНСЬКИЙ – Справа: ФЕДЫР ЯКОВИЧ ІВАНЕНКО.

57

О.Полянський також зустрівся біля Блиставицької школи з учнями, на піонерській лінійці. Леонід Замостян пов’язав батькові героя, червоний піонерський галстук а Валентина Гребеник запевнила Олексія Миколаєвича, що піонерська дружина школи, гордо і чесно пронесе ім’я героя Радянського Союзу Миколи Полянського, як гордо і чесно Він ніс звання воїна визволителя. ПАМ’ЯТАЮТЬ з вдячністю поневоленні народи всієї Західної Європи, визволенних Червоною Армією- солдатами ПЕРЕМОЖЦЯМИ, їхніх сіл і міст. Запеклі бої-операції точились за взяття і визволення таких міст як: Кенігсберга, Яс, Кишинева, Бухареста, Варшави, Будапешта, Вени, Белграда. Операція взяття Берліна, була найголовнішою віхою по завершенню НАРОДНОЇ війни і поставити Фашистську Германію на КОЛІНА. Берлін був взятий і Німеччина визнала себе переможеною, і 7-го Травня 1945 року був підписаний в місті Реймсе попередній протокол капітуляції. А 8-го Травня в Берліні був підписаний завершальний акт капітуляції Германії. «И НАСТУПИЛО УТРО МИРА». Та навіть після того, як німецьке Головне командування визнало свою поразку в війні і підписали акт своєї капітуляції і складання зброї їх військами. Деякі частини і скупчення німецько-фашистських військ, порушували умови капітуляції, не складали зброю, чинили опір, і продовжували втримувати, ще в своїх руках окремі райони Австрії і Чехословаччини, зокрема столицю Чехословаччини Прагу.

Трудящі Праги підняли повстання проти німецького загарбника. І повстала Прага, по радіо звернулась по допомогу до керівництва Червоної Армії. На визволення Праги, яку окупанти збирались зруйнувати, радянське командування кинуло-спрямувало танкові армії з піхотинцями на «броні танків», під командуванням генералів П. Рибалка і Д. Лелюшенка. І радянські танкісти 9-го травня 1945 року визволили Злату – Прагу від фашистів. Чехи, словаки, танкісти і піхотинці-визволителі, столиці Чехословаччини, Праги - 9-го Травня 1945 року, одночасно відзначали ДЕНЬ

58

ПЕРЕМОГИ над Німеччиною і визволення їх міста Златої Праги, і запобігли, щоб їх місто вщент не зруйнував фашист.****** Дві бойові фронтові подруги: Словенка-розвідниця Мирослава, та українка-сестра милосердя Марія.

Медаль «За Освобождение Праги». РОЖДЁННЫЙ СТРОИТЬ и СОЗИДАТЬ, а не «РУКОВОДИТ».

59

ОТЛИЧНИК КАЧЕСТВА Министерства авиационной промышленности СССР.

УДАРНИК 9-ой ПЯТИЛЕТКИ.

60

В ПАМ'ЯТЬ 1500-летия КИЕВА.

ЛУЧШИЙ НАСТАВНИК ЗАВОДА.

УДАРНИК КОМУНИСТИЧЕСКОГО ТРУДА.

61

ДРУЖИННИК- заводской НАРОДНОЙ ДРУЖИНЫ.

ВЕТЕРАН ТРУДА.

62

Без всякого на те «ЗАПРОШЕННЯ» напередодні РІЗДВА ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА, в П’ятницю 3-го Січня 2014-го року, самотушки дістався вулиці Хрещатик вважаючи, що б там був належний спокій і порядок - потрібні «ЛІНІЙНІ». Та від побаченного жахнувся, замість того, як колись в Св’ткові ДНІ ХРИЩАТИКОМ безприривним «потоком» рухались колонами демонстранти в піднесеному настрої і з піснями-працівники Київських наукових установ, підприємств, організацій-прходили біля ТРИБУНИ Керівництва Української держави. Та замість того побачив БАРИКАДИ на Хрещатику за якими МИРНІ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ, які повстали проти ЗЛОЧИННОЇ ВЛАДИ і їх ОПРИЧНИКІВ. І боронили себе І ПРОТИДІЯЛИ силовим владним підрозділам ’’Беркут’’ і міліції, які ввесь час намагалися розігнати і «ЗАЧИСТИТИ» вулиці і майдан Київа від протистувальників . Алеж збагнув, що для протистувальників, які повстали проти ЗЛОЧИННОЇ ВЛАДИ, яка знехтувала правами, свободою і не піклувалась, про ГІДНЕ життя українського народу, а лишень дбала про свої статки і непомірно збагачувалась, незаконним шляхом- нехтуючи УКРАЇНСКУ КОНСТИТУЦІЮ і ЗАКОНИ. Та збагнув, що важливішим було для протистувальників поповнювати свої ряди – БІЙЦЯМИ САМООБОРОНИ, а не залучати на барикади якихось там «ЛІНІЙНИХ», «абож делегатів з ’’МАНДАТОМ’’, з «верішальним голосом»……

63

НАГРАЖДАЕТСЯ. КУРЧЕНКО АНАТОЛИЙ СТЕПАНОВИЧ. За многолетний добросовестный труд, большой вклад в создание образцов новой техники и в связи с 40-летием образования предприятия.

64

РОЖДЁННЫЙ ЛЕТАТЬ.

Юрий Владимирович Курлин. Юрий Владимирович в годы войны на оборонном заводе обтачивал мины для фронта. Мифический Антей поднял руками Землю, а наш земной Юра- с ПЛАНЕТИ-ЗЕМЛЯ поднял в небо ПЕРВОГО в МИРЕ широкофюзеляжного самолёта- Ан-22 ’’ АНТЕЙ’’. **Очерк об этом земном ЧЕЛОВЕКЕ.** Он высок , строен, нетороплив и внимателен. В год испытания корабля ему исполнилось тридцеть шесть лет, и он был красив своей молодостью и своей силой. Его ,,Антей’’ немного больше моего ,,Востока’’, и командир соответствует своему кораблю.---Таким увидел Юрий Гагарин Юрия Курлина на авиасалоне в Ле Бурже в Париже, в 1967г.- Перефразируя слова В.Маяковского, захотелось узнать: « Что он сделал, Кто он И откуда, Этот испытатель- человек?» Родился Юрий Курлин 17 сентября 1929 г. в г. Шацке Рязанской области. Во время Великой Отечественной войні 14-летим пареньком работал на оборонном заводе. Обтачивая корпуса мин , подсчитывал, сколько можно уничтожить немецко-фашистских солдат ежедневной продукцией цеха.. Путь его в авиацию-обычный для молодого поколения устремлённого летать на самолёте над землйой в голубом небе. Учеба

65

в Ростовском индустриальном техникуме, занятия в аэроклубе, незабываемый самостоятельный первый полёт на Як-18. Потом увлечение прыжками с парашютом. В 1952г. Юрий Владимировч окончил Краснокутское училище пилотов ГВФ в Саратовской области. Затем работал в лётном подразделении приминения авации в народном хозяйстве 92-го Киевского учебно-тренировачного авиаотряда Украинского управления ГВФ, который первым в СССР освоил Ан-2. Сначала Курлин летал на По-2, затем перешел на Ан-2. И с тех пор эта, по ео словам, ’’фирма’’ полюбилась ему на всю жизнь. Кстати сказать, инструктором по переучивании на антоновский биплан был один из лидеров и ветеранов гражданской авиации Украины И.И.Гуринов (командир Ан-2), который вмести со своей женой Анной Андреевной (тоже командир Ан-2) налетали много километров на этой машыне и, кстати вырастели, и воспитали 4-х детей. Полёты на ’’Аннушке’’ –наилучшая школа для молодых пилотов. ’’Особенность Ан-2-в штопор свалить невозможно при убранном газе,-подчеркивал позже Курлин. Руль высоты отклоняется, штурвал полностью на упоре, можете элеронами двигать- сохраняется эффективность, т. е.не сваливается. Правда, если задаться целью как- то упасть, то этого добться можно.’’ Посадка на грунтовые, колхозные аэродромы и площадки, которые часто необходимо было самому выбирать с воздуха. Летая в полёте на малой высоте при агрохимобработках и др.-вот так постоянно накапливался опыт. Полёты в хорошую погоду на лёгких самолётах, обработка полей, перевозка пассажыров и грузов, а если повезёт-переучиваться на большые воздушные лайнеры, дальше размеренная и спокойная жизнь. Эта картина была типовой для лётной жизни лётчика ’’малой’’ авиации. Но такое будущее Курлина не устраевало. И он не бросая штурвал, он поступает в Киевский институт инженеров ГВФ и, закончил его в 1956 г., и приходит к мысли: вот бы стать летчиком-испытателем! История испытаний самолетов наполнена героизмом, волнениями и приключениями. И на самом деле, трудно найти среди авиаторов представителей наиболее благороднойи и почетной профессии, которая требовала бы от того, кто ее выбрал, величайшего мужества, знаний, выдержки, а иногда и жизни. Но стать летчиком-испытателем не так просто. Прежде всего необходимо учиться. С инженерным дитломом, зная аэродинамику и другие технические дисциплины, быстрее и глубже неоходимо понять ’’характер’’ новой машины, точнее оценить, почему опытный самолет ведет себя так, а не иначе. Летчик-испытатель должен быть прекрасным инженером.В 1958 г.Юрий Владимирович окончил Школу летчиков –испытателей им. А.В. Федотова в Жуковском. Там бывали дни, когда приходилось летать

66

на 4-5 типах самалетов, которые отличались один от другого размерами, скоростью, маневренностью и др. А всего за летную жизнь Курлину пришлость сидеть за штурвалом более 30 машин разного класса и назначения почти всех ОКБ Советского Союза ( Ан, Ил, Ту и МиГ), выполнив 14012 полетов общей продолжительностью 16716 часов! Причем, 6685 часов-это испытательный налет. С 1957г. по 1994г.-Курлин летчик-испытатель ОКБ О.К. Антонова. И как только он приступил к работе на антоновской фирме, ему поручили испытание строптивой ’’Пчелки’’ (Ан-14). Затем полеты на граничных режимах на Ан-8, Ан-10, Ан-12 и Ан-24. Кроме того, испытания Ан-10 с выключенными 3-мя двигателями, полеты Ан-12 на высокогорных аэродромах Индии. А в суровом феврале 1965 г.впервые был поднят в воздух ПЕРВОГО широкофюзеляжного самолета в мире Ан-22 ’’Антей’’. И в качестве командира экипажа самолета, это событие Юрий Курлин запомнит на всю жизнь. Затем первые международные салоны и выставки во Франции и Италии. И у каждой машины свой нрав, свій характер. Научив летать новый самолет, нужно его заставить делать то, что требует заказчик. Но попытайтесь попросить Курлина рассказать о чем-то необычном, черезвычайном в его жизни, то ответ будет очень прост: работал вот и всё. Хотя не просто ’’ укрощать’’ самалеты. Например, в 1971г.с целью выдачи рекомендаций по управлению Ан-22 в особых случаях в ОКБ были проведены специальные лётные исследования. В ходе их экипаж Курлина выполнил 25 полётов, в которых имитировал посадки с 3-мя и 4-мя отключёнными двигателями. Винты работали в режиме нулевой тяги или с одной стороны в режиме нулевой тяги, а с другой были зафлюгированы. Для определения длины пробега Ан-22 при торможениитолько колёсами была выполнена посадка, в ходе которой на высоте 100 метров выключали все двигатели.’’Машина пронеслась, как сатана, больше 1-го км., и лишь затем мы почувствовали, чо скорость падает’’,-вспомнил Курлин. В результате этих испытаний установили характеристики снижения, устойчивости и управляемости ’’Антея’’ в подобных случаях и внести соответствующие дополнения в инструкции для экипажу. В последующие годы Юрий Владимирович выполнил ряд испытаний: полёты на Ан-32,на высокогорных аэродромах, посадки на ледяные и размокшие аэродромы на Ан-74, воздушное десантирование тяжёлых грузов на Ан-124, выполнение первых бочек на Ан-32 и Ан-72, тушение пожаров в сложнейших условиях Испании и Португалии и многие другие. Заслуженный летчик-испытатель СССР, Герой Советского Союза, доктор технических наук М.Л. Галлай, который впервые встретил Курлина в 1964 г. во время подготовки к первому вылету Ан-32 так заметил: ’’ Курлин призвёл на меня очень сильное впечатление своей

67

грамотностью, рассудительностью и творческим отношению к делу. Юрий Владимирович умница, человек знающий, опытный и думающий’’. В 1966 году Курлин Ю. В. за свой вклад в создание и испытание авиационной техники стал Героем Советского Союза, а в 1972 году получил звание-Заслуженный лётчик-испытатель СССР. (Настоящий лётчик-испытатель должен свободно летать на всём, что может летать, а с некоторыми трудностями на том, что, вообще говоря, летать не может. А.С. )

В салоне, неперевершенного самолёта Ан-22, «АНТЕЙ» на котором прилетел в Париж, салона Ле-Бурже- командир экипажа самалёта Юрий Курлин. Сидят слева направо: Первая женщина космонавт Валентина Владимировна Терешкова, Первый космонавт планети Земля-Юрий Алексеевич Гагарин, заместитель министра авиационной промышленности-Онуфрий Викеньтевич Балбот, заместитель Генерального авиаконструктора-Пётр Васильевич Балабуев. Стоять: Воротников В.М., Раченко М.П., Дробычев М. Ф. На первом плане возле Ю. Гагарина и О.Балбота, Алексей Яковлевич Белолипецкий-заместитель Генерального авиаконструктора. «Антей»-это самолёт нового поколения превосходивший по своим размерам всё, что делалось и могло летать до сего времени в авации.

68

Шли года и казалось бы, угомонился «Антей». Однако нет. В феврале 1972 года Ан-22 «Антей», в честь 50-ти летия годовщины Великого Октября - вела корабель Марина Лаврентиевна Попович, полковник, лётчик-испытатель, кандидат технических наук и опять установыл 10-ть Мировых рекорда. Марина любит небо и любит летать. Жизнь без любимой работы, без тревог и волнений, с ней сопряжённых,- такая ЖИЗНЬ не для МАРИНЫ ПОПОВИЧ!!!!

МАРИНА ЛАВРЕТИЕВНА ПОПОВИЧ и ГЕНЕРАЛЬНЫЙ АВИАКОНСТРУКТОР ОЛЕГ КОНСТАНТИНОВИЧ АНТОНОВ-полковник ДАВЫДОВ ИВАН ЕГОРОВИЧ (После установления МАРИНОЙ на самолёте «Антей» 10-ти Мировых рекорда.)

«ЖАН» Григоренко Г.С.- кинооператор КБ-О.К.Антонова. ( «ЖАН» мой земляк и друг детства в городе Первомайске. И работаем с ним в ОКБ, в одном отделе 710. Он в фотокинолабаратории- я в цехе 21.) («ЖАН» зная, что Эскин не любит позировть перед фотокамерой и всё таки «ЖАН» «захватил» Эскина в обектив. Александр Павлович на фотографи, крайний слева во втором ряду. А крайний справа Берналь Х.

69

Х., по национальности испанец, во время войны в Испании его родители погибли и он остался сиротой и их отправили в Москву-так он рос и учился в Советском Союзе, в Москве. Мне с прочитанных книг было извесно о тех событиях, которые происходили в Испании. А Хаим Хосович в отличи от Эскина А.П. был немногословен, но «скупо» и содержательно мог рассказать, об событиях в Испании, пережитые им годы войны с Германией, а в мирное время присвятил себя авиации-но разгаваривая по-русски в него акцент остался ещё испанский. ) ЭСКИН АЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ. Эскин А.П. всё время шел рядом с О.К.Антоновым, оба влюблённых в самолёты-авиацию. И- строя и проводя испытания-нових опытных образцов самолётов, они обоюдно разделяли между собой успехи, неудачи и просчёты. Но у них обеих было придостаточно энтузиазма и увлечённости и правильно выбраного ими пути, и постройка первого самолёта. Спустья много лет от постройки Антоновым- первого самолёта, такой самолет полюбили пилоты и они его любезно называли ’’Аннушкой’’. Ещё в 1934-м году, Олег Константинович, когда строил свой первый самолёт и только Эскину он доверил установить двигатель на самолет, учитывая то, что у Александра Павловича были золотые руки, обладал сноровкой механика и знания лётного дела. И любые работы связаные с самолётами ему были по плечу. Работая на испытательном аэродроме Гостомеь в цехе 21 по доработке самолётов, я был причастен к таким работам: по улучшению технических характеристик и лётных параметров самолёта. Доработки на самолёте велись: согласно деффектной ведомости и чертижей- с новими разработками конструктора. Такие работы на самолёте проводились с участием: разработчика- конструктора, ведущего инженера по эксплуатации-механика самолёта, и О.Т.К. (( Моє знайомство сталось на випробувальному аеродромі Гостомель, з Олександром Павловичем Ескіним, одного із однодумців і соратників О. К. Антонова. І це той Ескін, який ще до війни ставив-монтував двигуна на перший Антонова літак, а також Ескін разом з полярним пілотом Камінським, провели ’’Аннушку’’ небом Чукотки. Та на цьому «ЭПОПЕЯ» літака Ан-2 «Аннушки» не скінчилася. З цим літаком Ан-2 Камінський зимував на станції «Північний полюс-5», пролетів над крижаними полями Антарктиди……… А в 1967 році один із пасажирських літаків Ан-2, в своєму салоні перевіз 100-мільйонного пасажира, якою виявилася А.Т. Кошара, а командиром цього літака був Н.П. Буряк. (Але ж, чи вистачить у мене хисту належним чином розповісти- зрозуміло про таку людину, як Ескін? ) І ось коротко викладаю про таку неординарну людину…….. ))

70

Олександра Павловича, який втілює в собі той буремний шлях пройдений нашими батьками і старшим нашим поколінням у довоєнні роки. І вщент зруйнувала, розпочата війна з німецьким загарбником - ті їх мирні мрії і задуми, які вони разом з О.К. Антоновим прагнули втілити в життя - а це будувати літаки для народного господарства Країни. Вже в повоєнні роки, Олександр Павлович і той невеличкий колектив співробітників, які «стояли біля джерела і його витоків», і вода з цього джерела бурхливим струмочком впадала в повноводну річку. І той колектив-Антонова, розпочав будувати за задумом і проектом Олега Константиновича, зразок нового літака, якого він давно мріяв побудувати. Перший літак будували, навіть в супереч тому, що такий літак сприймався фахівцями, як «Застаріла модель, та ще й ніби то незграбна машина, тай швидкість літака замала». Але ж колективу ентузіастів-літакобудівників ПЕРШИМИ будувати зразок нового літака, було для них найважче. Ескін О.П. полюбляв по-батьківські спілкуватись з молоддю, які вважали його взірцем у всьому. Мені ж особисто іноді траплялось спілкуватись з Олександром Павловичем і дізнавався від нього про його особистий життєвий шлях, який пов’язаний з О.К.Антоновим, літаками і літакобудуванням, і про тих почесних, заслужених людей з якими він співпрацював а це: пілоти-випробувачі, провідні конструктори, інженери, фахові робітники, і всіх Олександр Павлович без винятку, вважав їх звичайними і порядними людьми…. Коли на аеродромі Гостомель, вперше облаштували і задіяли в експлуатацію-роботу:механічний, слюсарний, електро-газозварувальний і аргонно-зварувальний участки, то звичайно ж відпала потреба деталі на літак доопрацьовувати вручну, а виконувати такі роботи на верстатах, швидко, якісно і своєчасно. Як то кажуть на селі, Трактором орати, Не лопатою копати. Та ще й матимеш МОЗОЛІ. ( АСК) Іноді, навіть виявленого на літаку незначного недоліка-дефекта його необхідно своєчасно ліквідувати і дослідити із-за яких обставин таке трапилось. Готуючи літак на землі, на аеродромі до випробувального польоту - фахівці скрупульозно на землі оглядають і випробовують бездоганність і злагодженість роботи всіх систем і агрегатів на літаку, згідно з інструкціями по експлуатації літака. Але ж як що виявиться якийсь недолік на літаку. То такі деталі-вироби удосконалюються, авіаконструкторами, або ж провідним інженером по експлуатації літаків, ними ж заветованними. І для виготовлення таких виробів надавались чертежі-креслення, або ж ескізи і супроводжувались такі роботи службовою запискою, в якій зазначалось термін виконання

71

таких робіт. Та ось коли в приміщення механічного участку цеха 21 (який я очолював) заходили: Ескін О.П. і з ним конструктор, механік літака, то ми безпомилково знали, що якусь роботу за їх вказівкою, нам необхідно виконати вельми терміново. І навіть на «пальцях» нам показували, як виконати це їхнє замовлення, і звичайно ж у нас все виходило до ладу, якісно і вчасно. І я би сказав однозначно, що у фахівців нашої механічної майстерні все в роботі, виходило в «ажурі»-доладу…… Механічний участок, ще й до того нагадував собою ніби то невеличке конструкторське бюро в Цеху №21, очолюване мною. І працювали без чиїхось на те втручань у наших задумах і впровадження наших виробів - нових зразків в експлатацію на виробництві. МЕХАНІЧНИЙ участок, ЦЕХА №21. ЛИ и ДБ, аеродром ГОСТОМЕЛЬ.

Баклан С. за верстатом біля стенда, на якому висвітлюються - здобутки фахівців «Механічного участка»,

Обговорюють термінове завдання. Зліва направо стоять: Андреєв Микола, Курченко Анатолій, Малай Олексій. Щур Віктор та Баклан Сергій.

72

ФАХІВЦІ МЕХАНІЧНОГО УЧАСТК ЦЕХА №21, аеродром ГОСТОМЕЛЬ.

Надбережний Іван Іванович.

Ігнатенко

Петро Іванович.

Курченко

Анатолій Степанович.

Андреєв

Микола-Михайлович.

73

Димчук

Василь Єфимов.

Моргун

Валерій Петрович.

Петросюк

Григорій Григорович.

Рахімбердін

В’ячеслав Ахметович.

74

Ткаченко Савченко

Віктор Миколаевич. Володимир Йосипович.

Маковецький Малай

Віктор Миколаєвич. Олексій Миколаєвич.

75

Ще коротко про таке: Авіаційні конструкторські бюро, якими керували Головні, Генеральні авіаційні конструктори-значились їх прізвищами, наприклад: КБ-Туполева, КБ-Сухого, КБ-Ілюшіна, КБ-Яковлева, КБ-Антонова і літаки сконструйовані ними значились, початковими літерами їх прізвищ на фюзеляжі літака: Ту, Су, Іл, Як, Ан. Літак сконструйований Туполевим, ще до війни мав назву «РОДИНА». А літаки Антонова, мали назви такі: Ан-10 «Україна», Ан-14 «Пчелка», Ан-22 «Антей», Ан-124 «Руслан», Ан-225 «Мрія». Ще з підліткових і юнацьких років нам хлопчакам було зрозуміло для чого призовникам до лав Червоної Армії необхідно приймати «Військову Присягу» на вірність своєму народу і збереження військової таємниці. Але ж ми тоді не знали, що на деяких підприємствах і на таких підприємствах з позначкою П/я-здебільшого на яких виробляють: Військові кораблі, підводні човни, танки,гармати та іншу військову техніку, зброю, вибухівку та боєприпаси і працівники таких підприємств зобов’язані, зберігати таємницю. Мені ж особисто випало працювати на П/я-№6,на якому будували кораблі, танкера,підводні човни в м. Миколаїв. На відбудовному в короткий термін, зруйнованого німцями під час війни, найпотужнішого в м. Миколаєві тай, в Радянському Союзі, суднобудівного заводу. Зі стапеля котрого «зійшов-спустили» на воду корабель - Крейсер, «Михаил Кутузов», збудованого ПЕРШИМ після війни. А коли мені випало проходити строкову військову службу в танкових військах, то танки: Т-54, Т-55…….. і їх техніко-технічні і бойові якості - параметри - розголошенню не підлягали. Так наприклад: І, Карабін «Сімонова» і автомат «Калашнікова», коли їх вперше впровадили в війська, теж були «засекречені», і коли військові відбували за межі місця свого розташування на навчання, або ж в стрілецький тир, то цю «секретну» стрілецьку зброю, схованої в чохлі- військові в чохлі за плечем в похіднім строю несли свою зброю. І навіть кожний набій і використанний- після стрільби патрон в тирі, і навіть гільза, підлягали суворому обліку. Автомат «Калашніка», згодом «вислизнув» із чохла і його розповсюдили по всьому світі, як неперевершену і зручну зброю в її використання. На відміну від мисливської рушниці, яка застосовується виключно для полювання на звіра. То автомат «Калашніка», здебільшого застосовується в «Гарячих точках»-конфліктах , для знищення людей. Коли будували перший зразок літака «Антей», тоді він значився, як «Изд. 100-01» і навіть не Ан-22, і будували цей літак в суворій таємниці. Та коли морозним ранком 23 лютого 1965 року, неперевершений літак Ан-22, «Антей», викотили зі складального цеха і з воріт ангара, то ввесь колектив підприємства, мав нагоду побачити літак, і пишатися з плідної своєї праці, успіхом та досягненням своєї мети……………..

76

А в 1967 р. літак «Антей» був - «головною сенсацією салона» Ле-Бурже в Парижі. Відрядження фахівців цеха №21 на ТАШКЕНТСЬКИЙ авіаційний завод імені ЧКАЛОВА, філіал Київського Механічного заводу.

ТАШКЕНТСЬКЕ МЕТРО. ( Перша лінія-черга. )

Перший на Сході Країни Метрополітен. Перша лінія Метрополітену, побудованої в 1969 р., в м. Ташкенті.

77

Комплексна бригада фахівців цеха №21 до складу якої увійшли: слюсарі-складальники літака, клепальники, електромонтажники, на яких було покладено доопрацьовувати, ПЕРШИЙ серійний літак Изд.0201, «Антей». І ця бригада очолювана мною вилетіла літаком з аеродрому Гостомель на заводський аеродром Пл ,,Б’’ Ташкентського заводу. (Нарівні з началником цеха №21, Анатолієм Петровичем Мілоченко-МенІ, як парторгу цеха необхідно було нести разом з ним відповідальні, за виконання колективом цеха планових і термінових-позапланових завдань і сприяти злагодженій роботі колективу, де б вони не працювали, чи то на підприємстві, чи то на будівництві заводських баз відпочинку, чи то у відряджені за межами завода в інших містах Країни. (Старше наше покоління добре знало і вважало, що Комуністична Партія Країни була їх керманичем. Тобто, керуючою і спрямовуючою силою всього Радянського народу……….** )

78

НА САДИБІ- села Блиставиця: Під небом блакитним, Та променями, Яскравого-ласкавого сонечка.

З сином Юрою та своїми внуками Ангелінкою і Вадимчиком.

79

Також у вілний час, від роботи на виробництві, або ж у вихідні дні, будував хлів для худоби в селі Блиставиця і разом з тещею Луцею- ручним розпашником на городі підгортали картоплю і займався іншими господарськими справами………

80

На колгоспній ниві «ШЛЯХ ПРАВДИ» - села Блиставиця

З дочкою Галинкою вибираємо ЛЬОН.

Дружина Ольга з сином Миколою і дочкою Галею вибирають ЛЬОН.

Овочевий лан на ЖИТОМИРЩИНІ. Єфрейтор Уазіков Ш.Х., рядовий Больбах М.Д., старшина 4-ї танкової роти Курченко А.С., Водій вантажного автомобіля-Бурцев С.П. на заготівлі овочів для кухні на військових навчаннях-маневрах на палігоні…..

81

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ГОРОДНЬОЇ РОСЛИННОСТІ.

Літечко любе швидко промайнуло. Осень незабарилась-настала. Тай людьям осень нагадала, Що все вирощене ними на садибах і в полі, Вчасно зібрати, І від морозів зберегти. «Художниця»-осеь все навкруги розмалювала: Лани і діброви-різнобарними кольорами. Зима теж незабарилась і покрила- Все навкруги білими снігами. ( АСК)

82

Моя внучка, Ангелінка теж-влітку полюбляє городню роботу і бавитись в сіні зі своїм братиком Вадимчиком. А ось в 2014 році – взимку гуртом зі своїми внуками, між сніговими заметами, зліпили зі снігу - «Снігову бабу»: І таку здоровенну, У ночі страшенну, З мітлою на палиці в руці. А в другій руці, в торбинці,

83

У «Баби снвгової»-гостинці. Ніс в «Баби снгової» з червоної морквинки. А в очі встромлені, чорнії вуглинки. Щей брови в неї- намазані сажею. (АСК) (Але ж із-за відлиги на дворі, наша «Снігова баба» розтанула.» АНГЕЛІНА з квітами до школи.

84

Внучка, Ангелінка перший раз в ПЕРШИЙ клас. (Іноді людині у своєму житті трапляється долати непроторені-непролазні тернові хащі-зарощі, тобто йти (Тернистим) шляхом, або ж йти крутими сходинцями. Та сходенці беззаперечно людині не обійти їх необхідно долати. А ось тернові хащі їх можливо іноді, обійти-минути, знайшовши інший шлях-стежинку а не дертись терновими колючками!!!???........... Тобто людина повинна думати і робити все «зважено» у своєму житті. Як то кажуть росіяни: «Умный в гору не пойдёт-умный гору и терновые кустарники обойдёт» …..)

85

МІЙ «ПРОЙДЕНИЙ» ЖИТТЕВИЙ «ШЛЯХ».

З дружиною Ольгою-ПІВСТОЛІТТЯ йшли поряд, долаючи разом крутії сходинки та різноманітні житьєві перепони, які траплялись на нашому шляху. Та всього траплялось в моєму житті, як у того мандрівника, який вирушив мандрувати по земних просторах. І подорожуючи, на його шляху тряплялись: Лани, кручі, гори, ліси та водні і інші перепони…….. Подорож відбувалась: Влітку іноді під дождем-спеку, взимку в морози-заметіль ……. Мені ж особисто, з підліткових років подобалось мандрувати рідним краєм. А також траплялась нагода, долати великі відстані на автомобілі, абож в вагоні, залізничного пасажирського потягу. А згодом і з літака мав змогу відразу побачити, ніби відзняту панорамну кольорову карту окремих «шматочків» земної поверхні. І ті безмежні простори «витворів» природи, і те чудове різноманітья кольорів-

86

краєвидів теріторії нашої Країни, яка своєю площею займає 1/6 Земної поверхні. В повоєнні роки, навчався в школі. Під час літніх шкільних канікулів, випвсав корівок в полі. Наша сія’я піся закінчення війни з Німечченою, за декілько років завершила для себе будівництво нової оселі. Залишилося лишень облаштувати дерев’яні поли в світлиці тому, що бракувало дощок з даревени. Мене ж особисто вже невлаштовувало бути «пастухом» і закінчивши 6-ть класів Первомайської середпьої школи №4, залучився працювати вантажником на підприємстві по переробці-заготівлі зерна на насіння а це: Пшиниця, ячмінь, жито, овес, просо і таке інше……… Вдень працював а ввечері навчався в 7-му класі в ЗАЛІЗНОДОРОЖНІЙ середній школі №11, станція Голта працуючої молоді, Одеської залізниці. Директор цієї школи М. Кривіцький, керівник нашого класу А. Філь.

87

88

Згодом влаштувався працювати на будівництві нового автомобільно-ремонтного заводу. Та щей дотого СМУ, в якому ми працювали будувало зерновий елеватор на залізничній станції Підгородня, Одеської залізниці. Мене особисто, як і іших працівників СМУ, щей до того нас залучали - завантажувати щебенем на залізничні платюорми на станції Камінний-Міст, Одеської залізниці і потягом ці завантажені нами платформи відправляли на станцію Підгородня, для будівництва елеватора. Мені ж особисто, виконувати будь яку роботу було довподоби. Навіть від непристижної робот–ніколи від неї не відмовлявся, і не цурався та разом з іншими людьми належним чином її виконував. Навіть вкладаючи руками коров’ячий гній-кізяк, в дерев’яні квадратні форми на землі і сушили під сонячним промінням. І використовували висшеннй кізяк в той час топливом для плит, печей та груб. (У нашій місцевості торф не залягав і звичайно ж його не добували, алеж у використанні висуний кізяк по теплокалорійності не поступався-торфу.) Необхідно було і мені здобути якусь фахову професію. (Спочатку мріяв пов’язати свою долю з морем-океаном і «подоружувати» водними просторами до портів інших Країн. А потрапив в Морске училище-Рибної промисловості СРСР, в місті Херсоні. Та рибалити було не для мене, навіть в супереч тому, що дбре знав з якою повагою ставилось Керівництво і трудящі Країни до нелегкої риболовної праці-морських рибалок в Океанах і Арктиці. Були збудовані на судобудівних заводах, рибальські флотилії «Росія» та «Україна», які задовольняли рибопродуктами споживачів країни. Нвіть був запровадженний, так званний «Рибний день»- один раз на тиждень. І всі страви готувались виключно з риби. Такої риби, як «Хек» скрізь було «море», навіть люди, які споживали таку рибу від неї «захекались».

89

Навчання в Ремеслянному Училищі №1, Миколаївського судобудівного заводу П/я-6 , міста Миколаєва.

Післа закінчення навяання в РУ №1, працював на судібудівному,П/я-6.

Працюючи на судібудівному П/я-6 в Миколаєві, такж навчався в 9-му класі: Миколаївської обласної, ЗАОЧНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ №6 Забігаючи вперед: Працюючи вже на підприємстві П/я-4 в Київі, тобто в КБ О.К.Антонова.

90

(Одержав АТЕСТАТ про середню освіту в 1963році, Києво-Святошінськї середньої загальноосвітньої заочної школи, м.Ірпінь, Київської області.)

Також закінчив Київський Київський інститут вечірній Авіаційний технікум. Патентознавства. Диплом №13819. Диплом №364921.

91

«ЦІЛІЙНИЙ» КРАЙ - КАЗАХСТАН. Керівництвом Докучаєвського СМУ, «Петропавлівськзаготбуд» Шипотько, та провідного інженера СМУ-Заваліна, в якому ми працювали, було покладене цими керівниками перед нашою будівельною бригадою- очолюванною мною, відповідальне завдання а це: Збудувати житло для тих людей, які залишаться «Обживати Цілину», збудувати приміщення для дизиль електростанції, яка вироблятиме електричний струм і постачатиме електричну енергію на новозбудованний «Елевато», залізничну станцію Койранкуль-збудоване житло та освітлення. Також проклали від дизильектростанції - електродроти до споживача електричної-енергії.

92

Моє проходження строкової військової служби в танкових військах, в лавах Прикордонного - Прикарпатського військового Округа.

Курсанти-рядові: Хантусенко Міша-зі станції Знаменка, Одеської залізниці. Курченко Анатолій з міста Миколаєва. В/ч 62181. Учбовий танковий батальйон, 31-шої танкової – орденів СУВОРОВА, КУТУЗОВА; ВІСЛИНСЬКО – ОДЕРСЬКОЇ дивізії.

93

Гвардійський екіпаж машини боєвої: танкової частини В/ч 55216.

Зліва – направо: Уазіков Шаміль Харунович-балкарець. Курченко Анатолій Степанович-українець. Алієв Абдул Алієвмч-таджик. . Концевой Анатолій Григорович-білорус.

94

Командир 4-ої роти, 2-го танковового батальона-капітан І.Манжелей прводить тактичні навчання на танковому військовому полігоні. На знімку зліва направо: Фйодоров Леонід Іванович, Концевой Анатолій Григорович, Хушаков Нігмат Хушаковіч, командир 4-ої танкової роти капітан Іван Федорович Манжелей, Уазіков Шаміль Харунович, Чекрижов Сергій Миколаєвич, Панахов Гусейн Талі-Огли, Савельєв Валентин Петрович, Філіпов Ігор Олександрович, Алієв Абід Алієвич, Больбах Микола Дмитрович.

95

Командир 2-го танкового батальона В/ч 55216, підполковник Політаєв і поряд з ним майор Жеребецький проводять навчання з командирами танків батальона. На знімку зліва направо: Земськов Володимир Олександрович, Басов Микола Іванович, Гуляжінов Жабраіл Хажмуріді, Геляєв Владимир Ромазановіч, Балакірєв Ввлодимир Васильєвич, Фйодоров Леонід Іванович, Краснощоков Григорій Іванович, посміхається на навчаннях Курченко Анатолій Степанович, Мітін Віктор Петрович……..

96

Завершуючи «мовою оцих папірців» ’’ГРАМОТ,, і зважаючи на думку деяких «знавців», які вважають, що в той час керівництво «розкидалось наліво-направо» ‘’НАГОРОДАМИ,,- ‘’ГРАМОТАМИ,, і нагороджували ними будь кого. Навіть іноді нагороджували окремих людей, невраховуючи їх особистий внесок на виробництві, творчій діяльності і громадській роботі-праці.

97

98

99

МОЇ ВИРОБНИЧІ і ТВОРЧІ ЗДОБУДКИ та СУСПІЛНА ДІЯЛЬНІСТЬ.

(Розташовую на сторінках деякі ПОЧЕСНІ ГРАМОТИ, якими відзначали мене за виробничі успіхи, творчу і громадсько-суспільну діяльність.)

*** Награждаеться:тов.КУРЧЕНКО А.С. За хорошую организацию и Проведение политинформаций на Киевском ордена Ленина механическом заводе.

100

НАГРАЖДАЕТСЯ. КУРЧЕНКО Анатолий Степанович. За достигнутые успехи в социалистическом соревновании в честь 53-й годовщины Великого Октября.

101

КУРЧЕНКО АНАТОЛИЙ СТЕПАНОВИЧ. ***За высокие производственные показатели, достигнутые в социалистическом соревновании в честь 50-летия образования СССР

102

НАГРАЖДАЕТСЯ: КУРЧЕНКО АНАТОЛИЙ СТЕПАНОВИЧ.

За высокие производственные показатели в социалистическом

соревновании в 4-ом определяющем году 9-ой пятилетки.

103

НАГРАЖДАЕТСЯ. Тов. КУРЧЕНКО АНАТОЛИЙ СТЕПАНОВИЧ. За достигнутые успехи в социалистическом соревновании в честь международного праздника трудящихся 1-е МАЯ.

104

На Хрещатику в Києві, в ДЕНЬ СВ’ЯТКУВАННЯ 1-го ТРАВНЯ. Стоять зліва направо, співробітники цеха 21, КБ - О.К.Антонова: Шпак В.П., Октябрйов Б.В., Чевашвілі М.Р.. Боровков О.М., Широлапов К. І., Смалій В. Л., Курченко А. С.

Колони трудящих під час святкукання Дня 1-го Травня на Хрещатику - Київських підприємств, установ, наукових та навчальних закладів.

105

Дружина Ольга Федорівна разом з сином Юрою, крокують на святкування ПЕРШОТРАВНЯ. Перше ТРАВНЯ. Наше свято. Свято ВСІХ трударів-трудящих……. Фотознімок: А.С.Курченка.

106

НАГРАЖДРЕТСЯ: КУРЧЕНКО АНАТОЛИЙ СТЕПАНОВИЧ. ***За высокие производственные показатели и активную работу в ОРГАНАХ НАРОДНОГО КОНТРОЛЯ завода.

107

НАГРАЖДАЕТСЯ: КУРЧЕНКО АНАТОЛИЙ СТЕПАНОИЧ. За многолетний добросовестный труд, большой вклад в создание образцов новой техники и в связи с 40-летием образования предприятия.

108

НАГРАЖДАЕТСЯ: КУРЧЕНКО Анатолий Степанович-победитель смотра рационализации рабочих мест 1986г. (1-е МЕСТО.)

109

НАГРАЖДАЕТСЯ: КУРЧЕНКО АНАТОЛИЙ СТЕПАНОВИЧ. ***За высокие производственные показатели во 2-ом году 11-й ПЯТИЛЕТКИ и в связи с 20-ти летием ОБРАЗОВАНИЯ ОТДЕЛА.

110

Награждается настоящей Почётной Грамотой. КУРЧЕНКО АНАТОЛИЙ СТЕПАНОВИЧ. ***За высокие показатели в социалистическом соревновании в ознаменовании ДНЯ ВОЗДУШНОГО ФЛОТА СССР.

111

Фахівці Цеха-21, після термінованого доопрацювання літака Ан-124 «РУСЛАН». Перший ряд зліва направо: Гавриш К.В., Сергієнков Ю.В., Хохлов А.С., Уткін Л.В., Шпак В. П., Уткін А. В. Другий ряд: Побулавець Є.В., Ковтун О.С., Мілевський В.М., Курченко А.С., Мілевський А.М. (Аеродром Гостомель.)

Фахівці Цеха-21, КБ – О.К.Антонова в відряджені, в м. Рязань. Стоять на алеї до Рязанського цирку – зліва направо: А.С.Курченко, Г.Г. Петросюк та В.Є. Димчук.

112

Фахівці Цеха-21, КБ - О.К. Антонова в відряджені в м. Ленськ, який розташованний на березі річкі ЛЕНА. На фотознімку в ТАЙГІ-зліва направо: Білявцев Володимир Іванович, Андреев Микола Михайлович, Чорноморець Олександр Юрєвич, Димчук Василь Єфимович, Бовтун Василь Степанович та Кушніренко Володимир Миколайович. Фото. А.С. Курченко-відповідального за виконання завдання.

Фахівці Цеха-21, з аеродрома Гостомель КБ – О.К.Антонова в місті МИРНОМУ, Республіка САХА. Стоять зліва направо: Андреев М. М., Бовтун В.С., Чорноморець О. Ю., та Курченко А. С

113

НЕЗАБУТНІЙ ОЛЕГ КОНСТАНТИНОВИЧ АНТОНОВ.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕГА КОНСТАНТИНОВИЧА-7.02.1906р.

ВИДАТНІ авіаконструктори: О.С. ЯКОВЛЕВ і О.К.АНТОНОВ.

114

Генеральний авіаконструктор О.К.Антонов в колі своїх однодумцівЗліва направо стоять: Дмитро Семенович Ківа, наразі очолює Фірму ім. О.К.Антонова, далі-В.П.Пустовойтов, О.К.Антонов, Л.П.Ковальський, Б.О.Стригун.

Зустріч О.К.Анонова з Юрієм Гагаріним.

3

115

Ё

Літаки Ан-и знані у всьму Світі, які нагадують людям- про видатного авіаконструктора О. К.АНТОНОВА.

116

СТОРІНКИ - ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ.

117

118

На переднем крае Научно-технического прогресса. НАГРАЖДЕНЫ. Две июльские недели работала выставка изобретателей и рационализаторов городо Киева, в которой приняло участие и наше продприятие. Большой интерес вызвал экспонат «Приспособление для обжатия электронаконечников до диаметра 20 мм». Авторов: А.С.Курченко, В.Е.Дымчук и Н.М.Андреев. Совет прфсоюзов, ВОИР и НТО совместным постановлением за активное участие в межотрослевой выставке лучших работ наградили мастера пл. 2 КБ им О.К.Антонова, Анатолия Степановича Курченко и начальника техбюро 9 цеха, уполномоченного по рационализации Игоря Андреевича Адесова, Дипломами и ценными подарками. Награждена Дипломом и наша организация. Г. ТЕРЕЩЕНКО, начальник БРИЗ-завода.

119

ПО ПРИЗВАНИЮ ДУШИ. Нельзя не вспомнить лучшего наставника-Анатолия Степановича Курченко. Коммунист «Мастер-золотые руки», исключительно трудолюбивый, добросовестный. За высокие производственные показатели неоднократно выдвигался на Доску почёта отдела и предприятия. Высокая производственная культура даёт ему возможность выполнять задания только с отличным качеством. Анатолий Степанович владеет смежными профессиями токаря, фрезеровщика, стропальщика…….Работает творчески: только за пршлый год подал и внедрил 9 рацпредложений с экономическим эфектом свыше 3000 рублей. И трудом, и всем своим поведением, выдерженностью, вежливостью, Курченко заслуживает уважение, является образцом выполнения своего рабочего долга для всего коллектива. Много сил отдаёт Анатолий Степанович воспитанию молодого поколения. Его ученики Василий Бовтун, Грыгорий Петрасюк, Валерий Моргун тоже стали рационализаторами. Бовтун Василий уже сам стал наставником. Л. КОКАРЕВ.

120

На фотознімку стоять біля «Гибочного станка» зліва направо-ПЕРШІ ФАХІВЦІ Механічного участка Цеха 21: Гонтар Микола Антонович, Борисов Андрій Лавреньтьєвич-за часів війни розвідник, кавалер орденів ,,СЛАВИ’’ та багатьох відзнак Батьківщини, Хоменко Михайло Олександрович, Сапоненко Володимир Миколаєвич-«Мореман, тюлькин флот», Лоза Володимир Миколаєвич, Курченко Анатолій Степановин, який розробив і впровадив в експлуатацію на ЛІіДБ-аеродрома Гостомель, «Гибочного станка» , авторське Свідоцтво №71362 КМЗ (відділ-710), від 24 грудня 1971р., далі стоять: Матошко Микола Федорович, Касьян Олександр Миколаєвич.

121

Так ось стисло намагатимусь викласти, чому в такому великому ангарі в якому б мали стояли літакм-стоїмо Ми біля цього «чудернацького» верстата??? Та таке згодом і сталось, завдяки зусильям цих фахівців Механічної майстерні, та начальника цеха21, АНАТОЛІЯ ПЕТРОВИЧА МІЛОЧНКА, який поклав на нас таке важливе завдання, облаштувати належним чином ангар. По-перше нам необхідно було відшліфувати підлогу в ангарі. Виконавши таку роботу в короткий термін і помивши підлогу, як видно на фотознімку ми всі «трударі» на ній стоїмо. Згодом після облаштування системи пожарогасіння в Ангар зкотили Перший літак, щоб його допрацовувати в новозбудованному ангарі. Цей знімок був зробленний, з нагоди закінчення будівництва триповерхових антресолей в Ангарі (які видно на фотознімку за літаком). для розташування на Антрисолях фахівців Цеха 21, на який покладалося завдання доопрацьовувати літаки.

(Дехто вважає нині, що все збудоване і облаштовано в Ангарі, в ті далекі роки це ніби то все «впало» їм з неба тобто «Манна» небесна. Та згадую, яким чином нам доводилось все облаштовувати в Ангарі і будувати Антресолі. Тони бетона, арматури, залізоконструкцій, теж перенесено руками: Всі виготовлені нами залізоконструкцій на підлозі Ангара для складання Антресолей, що вдавалось теж носили в руках по декілько чоловік і монтували їх належним чином. Ті залізоконструкції, які ми невзмозі навіть підняти, застасовували автокран (Тому, що в Ангарі, ще не була змонтована «Кранбалка». Та дарма ми гуртом і з цим завданням впорались. І наш Цех 21 з бетонного одноповерхового приміщення «Бухенвальда», перебрався в просторе триповерхове приміщення Антресолей-Ангара, копуса №1, аеродрома Гостомель. )

122

Також згодом, як і мені особисто, так і іншим працівника завода-випало працювали на будівництві нового Ангара №2, ще більшого за своїми розмірами-габаритами ніж Ангар№1. «Хвастаючись» в розмові з Мариною Попович, виклав таке, що планується побудувати на аеродромі такий Ангар, що Її «Антей» безперешкодо «заїде» крізь ворота Ангара. До завершення будівництва нового Ангара, зі слів Головного інженера Ігора Івановича Якубовича залишлося менше року. Необхідно було лишень з підлоги Ангара за допомогою гідропідйомників підняти дах і змонтувати його зверх на стінах. Далі знизу до даху змотувати кранбалку і встановити ангарні ворота. І Ігор Іванович особисто поклав на мене таке невідкладне завдання, в першу чергу з завода автотрнспортом перевезти на аеродром всі комплектуючі вузли , агрігати кранбалки, в другу чергу складові ангарних воріт. І таке завдання Ігоря Івановича, покладенного на мене було виконане бездоганно. (Та із-за відомих обставин будівництво Ангара №2 «завмерло» на догий час. І щоб було зрозуміло, що навіть дерева з насіння тополь та беріз «занесенного» вітром-повиростали поміж конструкціями перекритья-даха заввишки більшими ніж конструкції даха, висота якого складала понад 15-ти метрів. В мойому архіві довгий час зберігався фотознімок недобудованого Ангара №2, та ніяк його не зміг віднайти в своїх архівах, щоб не викладати ці друковані рядки. І лишень подивившись на фотознімок, кожен зміг би зробити висновок, що це звичайно ж «довгобуд».)

«Подъёмник для монтажа штанг «Приспособление для центровки На изд.Ан-12БКЦ ,,Циклон’’.» и нивелировки изд. Ан-3.»

123

«Технологический люк для робот «Захватное приспособлени в подпольном пространстве нагружения замка убранного и вып- изд. Ан-12. ущеного главного шасси изд.Ан72»

«Быстро сборно-разборной плаз для изготовления электрожгутов.» Авторское Удостоверение №83091, выданное на имя Курченко А.С., 21 февраля 1983 года. КМЗ, (отд.710.)

124

( Коротко: Такі компактні і зручні плази-столи-їх застасованні на виробництві, для виготовлення на них електожгутів, різних за довжиною в залежності від розмірів літака. Тобто прокласти-зєднати електропроводами відстань від «хвостового оперіння» літака до кабіни пілота-панелі керування літаком. Також при нагоді такі швидко збірно-розбірні, плази-столи застасоувались в побуті з нагоди коли влаштовувлись св’яткові заходи: Свадьби, іменин, хрестин тощо……. І за кожним столом розміщувалось 10 осіб-гостей. І в залежності від площі приміщення, кімнати і кількості запрошенних гостей, легко визначити скільки потрібно задіяти таких столів. Наприклад за ДЕСЯТЬМА «Св’ятковими» столами, можливо розташувать не менше ніж 100 осіб. )

.

Поз.-1.»Вертушки» для бухт ел.проводів. Поз.-2. Метод збирання плаза.

Позиція-3. Стіл-плаз, зверху в складенному вигляді.

125

На фотознымках: «Устройство для транспортировки и хранения плаза, обеспечивающего изготовление электр-жгутов. Авторское УДОСТОВЕРЕНИЕ №84082, выданое Курченко А. С.,КМЗ (отд.710), 22.02.84г.

Позиція-4. Загальний вигляд «Тележки».

126

Позиція-5. Таким чином складаються і зберігаються на «Тележке», незадіяні плази- «столи» в ангарі.

Позиція-6. Такий вигляд має «Тележка», коли її незавантажили плазами і займає виробничу площу 1,2х2,0 метра і зберігається будь де-незахаращуючи виробничу площу в Ангарі

127

Позиція-7. Та коли плази задіяні в роботі надовго для виготовлення електро-жгутів то «Тележка» теж швидко складається і займае незначну площу для зберігання, і більш зручного керування нею.

УДОСТОВЕРЕНИЕ новатору выдаётся лишь в том случае, когда изготовлен опытный образец изделия, его испытали в работе и прызнали полезным и безопасным в его применении; составлен АКТ о его технической пригодности в эксплатации.)

( І для виготовлення такого комплекса на виробництві мені необхідно було накреслити на папері: Загальний вигляд «Плаза», «Тележки» і окремих деталей для їх виготовлення, і з котрих необхідно зібрати ці пристрої. А також викласти зрозуміло в «Технічній Інструкції», яким чином-практично застасовуються ці пристрої на виробництві, а також «Інструкції по технікі безпеці, пов’язанних з використанням цих пристроїв в роботі…… ».)

128

Навіть СТАРІСТЬ – вдома. Стає непомітною. Коли ввесь час у клопотах, Та турботах. І в борні…………. А.С.К.

На садибі в селі Блиставиця тримаю у руці, модель літака Ан-225 ,,МРІЯ’’ з космічним кораблем ,,БУРАН’’.

129

С’ященники різних церковних конфесій в Україні на ЄВРОМАЙДАНІ, в

Києві під час акцій протесту мирних людей, проти злочинної влади;

Просили і вимолювали в ГОСПОДА БОГА, щоб ТОЙ допоміг Українському

народу здобути для себе свободу, від диктаторської-злочинної влади і

право жити всім по - ЗАПОВІД’ЯМ БОЖИМ.

(І дотого ж вміти повсечас - гідно боронити від внутрішніх і

зовнішних ворогів, різних мастей СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ і ДЕРЖАВУ.)

СЛАВА ГЕРОЯМ МАЙДАНУ - НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ !!!!!!

Ан-225 «Мрія» з космічним кораблем «Буран».

.

Квітень 2014 року. Курченко ВАДИМ. м. Ірпінь.

130

ВАДИМЧИК-село Блиставиця, вулиця Григорія Котовського.

ВАДИМЧИК-село Блиставиця, вулиця Миколи Полянського.

131

Понад усе на СВІТІ своїм серцем ЛЮБЛЮ НАШОГО ГОСПОДА БОГА, який

створив для нас ЗЕМЛЮ і всі ті земні блага якими ми користуємося а

також ВДЯЧНИЙ своїм батькам, які з БОЖОЇ ЛАСКИ народили і виховали

мене. Також з повагою ставлюся до тих людей, які ЛЮБЛЯТЬ ГОСПОДА

БОГА і свою КРАЇНУ-БАТЬКІВЩИНУ і людей незалежно від їх

національності і віросповідання. Мій же, ЗАПОВІД такий: Коли помру то

поховайте Мене, без сліз і не потрібно сумувати тому, що ми ВСІ

тимчасово мешкаємо на Землі. А вічно житиме наша ’’ДУША’’ на

НЕБЕСАХ, чи то в ‘’РАЮ’’ або ж в ’’ПЕКЛІ’’ в ЗАЛЕЖНОСТІ від того, як

ЛЮДИНА виконувала на протязі свого життя на ЗЕМЛІ- 10-ть ЗАПОВІДЕЙ

БОЖИХ, і що змогла ЛЮДИНА НАКОЇТИ ЛИХОГО, на протязі свого життя,

на СВ’ЯТІЙ ЗЕМЛІ…………….. А на МОЇЙ Земній могилі, покласти

камінець з граніту. На котрому встановити рамку, під склом якої

міститься фотознімок померлого, тобто МЕНЕ з декількома викладенних

рядків текста знизу фотознімк

АНАТОЛІЙ СТЕПАНОВИЧ КУРЧЕНКО. 4-го Жовтня 1932 – 201……???-

132

(А ці крапки означають: Скільки, ще днів, ночей, місяців,

років відведено МЕНІ прожити на цій СВ’ЯТІЙ ЗЕМЛІ ???

Відлік розпочинаю від 200-ти РІЧЧЯ з ДНЯ НАРОДЖЕННЯ-

ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА, з 9-го Березня, 2014р.

Радів, на З Е М Л І яскравому СОНЦУ,

Різноманітністю фауни, флори.

Барвами кольорів на поверхні Землі………..

Безхмарному блакитному НЕБУ.

НЕМАРНО прожитому кожному ДНЮ.

Та все ж таки ВСЕ ЗЕМНЕ покинув.

.І Моя душа через 40-днів ПОЛИНУЛА

На літаку Ан-225 «Мрія» в НЕБО.

А далі космічним кораблем «Буран»,

Стрімко прямуємо в інший

НЕБЕСНИЙ –

РАЙСЬКИЙ.

СВІТ.

До САМОГО ГОСПОДА БОГА******