Безпековий огляд ЦДАКР №20 (36)

30 жовтня 2015

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики і ризики для України у другій половині жовтня 2015 р.

Слизький шлях Путіна в Сирії

Перспективи врегулювання російсько-українського конфлікту

Україна між Росією та ЄС

Переозброєння агресора: стан, перспективи, проблеми

Египет фельдмаршала Ас-СисиСтрана пирамид между Москвой и Вашингтоном

Тяжелые бригады России – из «боевых модулей»

Нові погляди США на забезпечення національної безпеки у воєнній сфері

Чи «гібридна» війна відбувається в Україні

Перспективи антикризового менеджменту в Україні

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

4

У другій половині жовтня 2015 року центр тяжіння ризиків прак-тично повністю перемістився на розвиток внутрішньополітичної ситуації в державі.

Період характеризується оста-точним визначенням позицій США та РФ у політичному проти-стоянні та реалізації ймовірних змін загальносвітової геополітич-ної обстановки. За цих умов укра-їнське питання залишилося фор-мально відкладеним.

Однак, беручи до уваги нетра-диційну слабкість західного полі-тикуму, не можна ігнорувати мож-ливості повторного використання керівництвом сусідньої держави «військової опції» вже наступної весни. Коли США будуть цілком зайняті виборною кампанією, Єв-ропа буде вимушена головну увагу приділяти питанням біженців. Тим більше, що для Європи зна-чної актуальності набуває питан-

ня відродження економічного співробітництва з Росією.

Сучасний ризик для Києва пов’язаний із безпрецедентним захо-пленням, зміцненням та перерозпо-ділом влади. Водночас, варто мати на увазі, що сирійський сигнал Путіна - про здатність вести безконтактну ві-йну, - хоч і адресований в першу чер-гу Вашингтону, повинен розглядатися Києвом як протокол про наміри. Крім того, продовження будівництва військової бази РФ поблизу східного кордону України та наполегливе ви-бивання з Мінська згоди на створен-ня такої ж залізної цитаделі в Біло-русі слід розглядати як чіткі сигнали та залякування.

Адміністрація США на чолі з Обамою демонструє подальшу го-товність до компромісів, що ство-рює потенційний виклик для України – на випадок повернення Кремля до військового тиску на Україну.

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики для України у другій половині жовтня 2015 р.

Адміністрація США на чолі з Обамою демонструє подальшу готовність до

компромісів, що створює потенцій-ний виклик для України – на випадок

повернення Кремля до військового тиску на Україну

5

Головні ризики військового характеру

Друга половина жовтня була характерна підготовкою до замо-роження воєнного протистояння та консервації російсько-україн-ського конфлікту – на тлі проти-стояння Росії із країнами Заходу. Перенесення загальної уваги на Сирію забезпечило Україні досить значну за часом паузу – за оцінка-ми експертів, щонайменше на 7 – 8 місяців.

Але пауза не може інтерпрету-ватися як остаточна відмова мос-ковських стратегів на чолі з Путі-ним залишити ідею руйнування України. Кремль відкрито не ви-знав державність України та готу-ватиме наступи у різних неліній-них формах щонайменше до моменту знаходження при владі нинішнього господаря Кремля і його поплічників. Та й періодичне відновлення обстрілів україн-ських військ негайно після місце-вих виборів теж є симптоматич-ним нагадуванням можливості повернення до військової кампанії у будь-який момент.

У військовій площині для України найважливішим питан-ням залишається належна підго-товка оборони, вишкіл підрозді-лів, навчання персоналу та взаємодія у цій площині з країна-ми НАТО. В умовах неможливості швидко озброїтися стратегічними системами особливої ваги набуває

питання зовнішньої військово-технічної допомоги. Так, питання поставок США радарів контрбата-рейної боротьби, які мають надій-ти в Україну наприкінці листопа-да, є важливим сигналом США у підтримці та реальним шляхом до збільшення масштабів майбутньо-го ВТС. Радіолокаційні станції Q36 призначені для виявлення та відстеження пострілів артилерії і ракетних пусків, для забезпечення контрбатарейного вогню, що дасть можливість українським підрозді-лам вчасно сховатися від удару во-рога і швидко на нього відреагува-ти.

Водночас, такий крок з боку США є і заохоченням України щодо пришвидшення створення та виробництва власних озброєнь і військової техніки, загального покращення оснащення військо-вих ЗСУ та НГУ, перегляду підхо-дів до оборонної реформи.

Виклики для України на між-народній арені

На міжнародній арені у другій половині жовтня можна констату-вати загострення протистояння та намір ворожих сторін здійснити перерозподіл союзників.

Той факт, що США і Росія зу-стрінуться для безпосередніх пе-реговорів щодо Сирії вперше піс-ля початку бойових вильотів російських військових літаків для виконання власних завдань, є чер-

6

говою поступкою Вашингтону. Вар-то наголосити, що у регіоні Близь-кого Сходу, та зокрема у Сирії має місце конфлікт інтересів США та РФ, а бомбові удари РФ суперечать політиці Вашингтону у цьому регіо-ні. Однак у Відні держсекретар США Джон Керрі погодився зустрі-тися з російським візаві Сергієм Лавровим, у зустрічі участь ві-зьмуть також топ-дипломати Сау-дівської Аравії і Туреччини. Деякі ЗМІ вже розповсюдили передба-чення, що причина зустрічі пов’язана із тим, що «адміністрація Обами намагається знайти спосіб врятувати свою сирійську програ-му». Більше того, адміністрація президента США готова погодити-ся з тим, що президент Сирії Башар Асад залишиться на своєму посту під час перехідного періоду до нової влади (раніше в Білому домі катего-рично наполягали, що Асад має піти). Отже, на цей час Росії вда-ється видавати себе полюсом впли-ву у регіоні, і намір Москви пов’язаний із розширенням зони цього впливу. У зв’язку з цим для України зростає загроза, що під час активної фази президентських ви-борів у США Москві вдасться змен-шити рівень допомоги Україні або взагалі змусити піти на поступки і компроміси. Одним з таких може бути припинення розгляду питан-ня приналежності Криму.

Між іншим, боротьба за союз-ників у лідерів світової арени на-

буває обертів. Одним з вагомих центрів уваги стає Іран.

Президент США вже ініціював перші заходи з припинення санкцій проти Ірану. Весь процес скасування санкцій буде завершено після того, як Іран «виконає свої зобов’язання за договором». Але глава Сполуче-них Штатів вже дав доручення Держ-департаменту і Мінфіну почати ви-конання пунктів договору щодо ядерної програми Ірану з боку Аме-рики. З іншого боку, Росія почала до-помагати Ірану доставляти зброю в Сирію, порушуючи санкції ООН. 30 жовтня ЗМІ інформували, що про-тягом останніх 10 діб РФ 20 разів на-давала Ірану транспортні літаки ВПС РФ, які використовуються для доставки зброї з Ірану до Сирії.

Крім того, варто звернути увагу на те, що 29 жовтня Сполучені Шта-ти частково полегшили санкційне навантаження на Білорусь у відпо-відь на звільнення владою шістьох білоруських опозиціонерів. Голо-вним пунктом цієї події є намір За-ходу вплинути на владу Білорусі у питанні підтримки Росії. Хоча пред-ставник зовнішньополітичного ві-домства США зауважив, що це част-кове послаблення санкцій «відкриває двері для розширення комерційних зв’язків для білоруської економіки», насправді йдеться про можливість поступового втягування Мінська у західний простір та приваблення за-хідною системою цінностей. Отже, у майбутньому слід очікувати заго-

У зв’язку з цим для України зростає загроза, що під час активної фази

президентських виборів у США Москві вдасться зменшити рівень

допомоги Україні або взагалі змуси-ти піти на поступки і компроміси

Отже, у майбутньому слід очікува-ти загострення протистояння США

і РФ на усьому пострадянському просторі, що для України має сут-

тєве позитивне значення

7

стрення протистояння США і РФ на усьому пострадянському просторі, що для України має суттєве позитив-не значення.

Також варто звернути увагу на наближену до конфлікту ситуацію, що виникла між РФ та Туреччиною. Те, що Туреччина заявила про намір збивати іноземні літаки в своєму небі (17 жовтня) після збиття ту-рецькими ВПС безпілотника побли-зу кордону з Сирією, стало сенсацій-ною неприємністю для Москви. Така позиція Туреччини та рішуче попе-редження про намір збивати усіх по-рушників повітряного простору може суттєво та вкрай невчасно за-шкодити економічним відносинам РФ та Туреччини.

До вище вказаного доцільно до-дати, що 17 жовтня на сайті Євро-пейської служби зовнішньої діяль-ності з’явилася інфографіка з наочним поясненням причин введе-ного режиму економічних санкцій ЄС проти Росії. Серед іншого, ЄС по-значив, що введення санкцій відбу-лося через порушення українського суверенітету і територіальної ціліс-ності, нелегальну анексію Криму і Севастополя та проникнення бойо-виків і зброї з російської території в Україну. У матеріалі зазначається, що ЄС призупинив переговори про нову угоду з Росією та більшість двосто-ронніх програм співробітництва, а до санкційного списку потрапили 149 людей і 37 компаній, рахунки яких в Євросоюзі заморожені. Така

консолідована позиція Євросоюзу є вагомою підтримкою Україні та свід-ченням збереження спільного бачен-ня країнами Європи загроз з боку РФ.

Виклики у площині економікиАгентство Fitch погіршило про-

гноз падіння економіки України 21 жовтня. Більшість міжнародних ор-ганізацій та рейтингових агентств прогнозують скорочення економіки України приблизно на 10%. А Між-народне рейтингове агентство Fitch Ratings прогнозує падіння економіки України (ВВП) за підсумками 2015 року на рівні 10%. Варто згадати, що у червні ц.р. агентство Fitch прогно-зувало падіння економіки України на 9%. У жовтні МВФ вкотре погір-шив прогноз падіння економіки України у 2015 році - до 11% з 9%, прогнозованих у червні. Така ситуа-ція в економічній площині залиша-ється одним із ключових викликів та суттєво впливає на зниження авто-ритету чинної влади. Проте, загроз-ливим фактором є здатність Росії скористатися ситуацією та впливати на перерозподіл влади в Україні.

Наміри та дії керівництва Росії як виклик Українській державі

Потягом другої половини жов-тня кремлівська верхівка зробила декілька важливих кроків, спря-мованих на подальше просування ідеї геополітичного перерозподілу. Зокрема, президент Путін при-

Така консолідована позиція Євросою-зу є вагомою підтримкою Україні та

свідченням збереження спільного бачення країнами Європи загроз з

боку РФ

Ситуація в економічній площині залишається одним із ключових викликів та суттєво впливає на

зниження авторитету чинної влади. Проте, загрозливим факто-

ром є здатність Росії скористатися ситуацією та впливати на перероз-

поділ влади в Україні

8

йняв рішення відкоригувати Стра-тегію Національної безпеки РФ, забезпечивши наступність держ-політики у сфері нацбезпеки, а та-кож системи націнтересів і страте-гічних національних пріоритетів. Той факт, що Путін почав говори-ти про «розвиток співробітництва з іншими державами, залучення зарубіжних інвестицій і техноло-гій» та «власні зусилля з модерні-зації економіки та зміцнення наці-ональної безпеки Російської Федерації», є, з одного боку, грою для російського споживача інфор-мації, а з іншого, наміром закріпи-ти окремі досягнення на міжна-родній арені (передусім, компроміси з боку США). Як пе-редбачається, уточнена редакція стратегії має бути представлена на розгляд Путіна до кінця поточно-го року.

Крім того, 24 жовтня стало відо-мо, що витрати федерального бю-джету Росії в 2016 році на націо-нальну оборону зростуть на 0,8% порівняно з показником 2015 року та передбачені у розмірі 3,145 триль-йона рублів, або 4% ВВП. Хоча про це йдеться в проекті федерального бюджету на 2016 рік, а заплановані витрати на соціальну політику збільшуються на 6,4%, дана інфор-мація має на меті вирішення декіль-кох завдань: продемонструвати сві-ту непохитність позицій та підтримати психологічну агресив-ність росіян готовністю підсилити

позиції РФ зброєю, а також замас-кувати очевидні проблеми з темпа-ми переозброєння ЗС РФ.

Поруч з цим Росія продовжує політику тиску і знищення україн-ської ідеї. Для цього на тлі розгор-нутого театралізованого судилища над українкою Надією Савченко було проведено обшуки в квартирі співголови Об’єднання українців Росії Наталії Шаріної, Бібліотеці української літератури та вилучен-ня окремих книжок. Варто згадати, що серед небезпечної для Росій-ської держави літератури виявили-ся дитячий журнал «Барвінок», на-укові праці, присвячені Голодомору 1932-1933 рр., книги про Бандеру. Одразу після цього СКР звинува-тив Наталю Шаріну у злочині, пе-редбаченому 282 статтею Кримі-нального кодексу РФ: розпалювання національної нена-висті та ворожнечі, а також прини-ження людської гідності. Макси-мальне покарання, яке вона передбачає, – позбавлення волі на п’ять років.

На тлі означених подій 22 жов-тня Путін заявив, що третій пре-зидент України Віктор Ющенко прийшов до влади незаконно.

Цікаво, що у поточному році заявки на лотерею грін-карт - пра-во проживання в США - подало рекордне число росіян - 265 тисяч (Bloomberg, 16 жовтня, з посилан-ням на дані Державного департа-менту США).

Той факт, що Путін почав говорити про «розвиток співробітництва з

іншими державами, залучення зару-біжних інвестицій і технологій» та

«власні зусилля з модернізації еконо-міки та зміцнення національної

безпеки Російської Федерації», є, з одного боку, грою для російського споживача інформації, а з іншого,

наміром закріпити окремі досягнен-ня на міжнародній арені

9

Отже Росія поступово перетво-рюється на відокремлений світ, в’язницю для людей, небайдужих до свободи. У зв’язку з цим РФ сама по собі є небезпекою для української культурної думки, а у жовтні ц.р. яскраво підтвердила наміри знищити Українську дер-жаву.

Основні виклики всередині держави

29 жовтня з’явилося повідо-млення, що до січня 2016 року в Україні планується розробити Концепцію реформування Зброй-них сил України відповідно до стандартів НАТО на середньо-строкову перспективу. Водночас, досі у аналізі дій українського вій-ськово-політичного керівництва залишається низка прикрих засте-режень. Зокрема, керівних доку-ментів для розвитку оборонного щита стримування як не було, так і немає. Немає Держпрограми роз-витку Збройних сил (ЗС), немає Держпрограми розвитку озброєнь і військової техніки (ОВТ), не з’явилася і Держпрограма розви-тку оборонної промисловості. Ар-гументом влади, як і раніше, зали-шається неухильне дотримання послідовності. Спочатку мають з’явитися Концепція розвитку сектора безпеки і оборони та Стра-тегічний оборонний бюлетень (обидва документи «на підході»), потім згадані відсутні документи.

Також проробляється питання прийняття Законів про мобіліза-цію і про територіальну оборону (останній можуть зробити відкри-тим замість закритого Положен-ня). Але проблемою залишається той факт, що у Верховній Раді близько 3500 документів (законо-проектів, тощо) чекають розгляду.

Ще одним суперечливим фактом оборонного будівництва в Україні стало те, що без створення в струк-турі виконавчої влади органу управ-ління та координації оборонною промисловістю, Мінекономрозвит-ку отримало завдання підготовки законопроекту про військово-тех-нічне співробітництво. Це можна було б вітати, якби не статус власне міністерства. Наприклад, «Укробо-ронпром» рахуватися з Мінеконом-розвитку відверто не бажає, впевне-но просуває свою ідеологію реформування ОПК. Та й положен-ня згаданого законопроекту на сьо-годні прописані так, що Міноборо-ни виявиться за дужками військово-технічної політики. І – що головне – не зможе закуповува-ти іноземну техніку для ЗСУ напря-му, що зробить її дорожче в рази. Також немає жодних гарантій, що замість створення виробничої лінії для спільного випуску тієї чи іншої техніки, оборонні системи будуть просто закуповуватися, як це ви-йшло зі станціями зв’язку.

Загалом, якість і темпи реформ в Україні викликають все більше

Загалом, якість і темпи реформ в Україні викликають все більше

нарікань з боку спостерігачів

10

нарікань з боку спостерігачів. Тем-пи реалізації Антикорупційної стратегії на 2015-2017 роки, при-йнятої у жовтні 2014 року, залиша-ються незадовільними, – вважають експерти Міжнародного центру перспективних досліджень (випуск «Inside Ukraine», №52). Вони зазна-чають, що, хоча Кабмін мав три мі-сяці на розробку програми реаліза-ції Антикорупційної стратегії, цей документ було презентовано лише 29 квітня 2015 року. За останні пів-року уряд вибився із графіку у ба-гатьох важливих компонентах пла-ну, який було прийнято із таким запізненням. Крім того, протягом липня-серпня 2015 року Міжна-родний центр перспективних до-сліджень проводив експертне опи-тування на тему податкової реформи в рамках проекту «Аналіз якості проведених реформ та їх міжсекторального впливу», що здійснювалося за підтримки Між-народного фонду «Відродження»». Як свідчить випуск «Inside Ukraine», №52, 72% опитаних визначили, що найсерйознішою перешкодою у проведенні податкової реформи є неефективність роботи державних інституцій. «Результати опитуван-ня також показали, що ті державні рішення, які приймалися в кінці 2014 року і декларувалися як по-даткова реформа, за своєю суттю нічого спільного з процесом ре-формування не мають», - таким є вердикт експертів.

Симптоматично, що 25 жовтня посол США Джеффрі Пайєтт за-значив про очікування приско-рення реформ в Україні після міс-цевих виборів. А міністр торгівлі США Пенні Пріцкер на брифінгу в Києві 27 жовтня заявила, що Укра-їна в найближчі місяці отримає кредитні гарантії США на 1 млрд. доларів у разі успішної реалізації програми Міжнародного валют-ного фонду і проведення антико-рупційної реформи.

Довіра західних країн до чин-ної української влади суттєво зни-жується. Тому не дивно, що 22 жовтня 2015 року одне з найбільш авторитетних американських ЗМІ Buzzfeed опублікувало статтю з різкою критикою української вла-ди, особливо – прем’єра Арсенія Яценюка. Так, автор опублікова-ного матеріалу констатував, що українська влада, хоч і представ-лена свіжими і англомовними по-літиками, лише імітує здійснення реформ, чим розчаровує західних симпатиків України. «…Україна керується політиками з глибоким корінням у дуже корумпованій клановій політиці, яку вони начеб-то хочуть знищити», – пише фахі-вець. «Вони знають, що мусять змінити систему, але вони самі надто від неї залежні, щоб це зро-бити. Ми дуже розчаровані. Це дає козирі в руки тим країнам, які за-вжди були налаштовані скептич-но», – процитувало видання нена-

Довіра західних країн до чинної української влади суттєво знижу-

ється. Тому не дивно, що 22 жовтня 2015 року одне з найбільш автори-

тетних американських ЗМІ Buzzfeed опублікувало статтю з різкою

критикою української влади, особли-во – прем’єра Арсенія Яценюка

11

званого західного дипломата. Інший дипломат додав, що «Украї-на вже давно втратила багато дові-ри міжнародної спільноти і піде ба-гато часу, щоб відвоювати її назад». А за словами неназваного «старшо-го радника» Петра Порошенка, між президентом і прем’єром немає до-віри. Він додав, що стосунки між

ними нагадують відому «байку про змію і черепаху, яким треба було перебратися через ріку. Вони домо-вилися, що черепаха не пірнатиме, бо змія не вміє плавати, а змія по-годилася не кусатися, інакше обоє потонуть». Автор нагадав, що у байці змія все ж вкусила черепа-ху…

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

12

Немає значних сумнівів стосов-но того, що ключовою метою Путі-на є збереження влади та уникнен-ня майданівського сценарію в Москві.

Протягом тривалого часу Путін міг утримувати неформальний та чіткий договір з російським сус-пільством, який можна було оха-рактеризувати таким чином: «я управляю, а ви маєте гарантоване стале та помітне зростання добро-буту». Проте, це закінчилось до-брих кілька років тому, коли росій-ська економіка увійшла в стагнацію, попри збереження високих цін на газ та нафту. Щоб утримати сус-пільну згоду на подальше правлін-ня треба було вийти з іншою про-

позицією, - і ось з’явилася ідея повернення Росії статусу великого гравця на глобальній сцені. Росія мала зібрати уламки «руського міра» та разом із ним кинути ви-клик США і покласти край амери-канським прагненням до світової домінації, чого начебто міжнарод-на спільнота від Москви очікувала.

З цією метою Росія затіяла по-вторне розчленування України та переоформлення її, якщо не у ва-сальну державу, то хоча б в буфер-ну країну між Росією та ЄС із НАТО. Причому, це мав бути бу-фер не нейтральний, а проросій-ський.

Звідси взялася не лише анексія Криму, яку було проведено всупе-

Слизький шлях Путіна в Сирії

У дзеркалі експертноі

думки

Януш Онишкєвіч, радник міністра оборони Республіки Польща

(переклад – Павло Кост, член Експертної Ради ЦДАКР)

Ключовою метою Путіна є збере-ження влади та уникнення майданів-

ського сценарію в Москві

Росія затіяла повторне розчленуван-ня України та переоформлення її,

якщо не у васальну державу, то хоча б в буферну країну між Росією та ЄС

із НАТО

13

реч всім міжнародним договорам та принципам, але також спроба відриву від України значної її час-тини на Сході та Півдні (проект «Новоросія») та цілковитого підко-рення собі решти країни.

Якщо з Кримом проект вдалося реалізувати, то з Новоросією для Путіна справи пішли кепсько. Спробу проведення сепаратист-ського перевороту в Одесі було зве-дено нанівець, а в східних частинах Луганської та Донецької областей підтримка для схожої програми ви-явилась далеко не достатньою і, на-певне, закінчилось би так само, як в Одесі, якби не явне та брутальне вторгнення спочатку російських найманців, а потім регулярних під-розділів російської армії.

Коли остання спроба збільшен-ня здобутків, а можливо навіть зла-му української лінії оборони та ви-ходу аж на Харків та Дніпро завершилась однозначною пораз-кою, стало ясно, що без відкритого та масового вторгнення російських збройних сил на стороні сепара-тистів таких цілей досягнути не можна. А на це, принаймні поки що, путінська Росія не готова. З’явилося запитання: що далі? Як забезпечити в російському суспіль-стві таке потрібне для стабільності влади почуття швидкого маршу вперед. Путін опинився в ситуації велосипедиста – якщо не буде кру-тити педалі, то впаде. Це була, правда, не єдина, але одна з най-

важливіших причин появи «сирій-ського походу», як запасного поля для чергового російського геополі-тичного наступу.

Початок російської участі в гро-мадянській війні в цій країні вигля-дав досить дивакувато. Почалося з перекидання військ, в першу чергу, авіації. Причому, спочатку Москва традиційно це заперечувала, ствер-джуючи, що йдеться лише про тех-ніків, які забезпечують поставки військового обладнання з Росії. Лише тоді, коли все угрупування з літаками, танками та артилерією вже було на території Сирії, Путін звернувся до свого парламенту з проханням надати згоду на його за-стосування. Згоду, ясна річ, отри-мав, але варто додати, що ця згода є безстроковою і не уточнює місця за-стосування військ. За офіційними повідомленнями Росія має лише підтримати урядові сили за допомо-ги перекинутої авіації на базу непо-далік від сирійської Латакії. Проте, склад російського контингенту го-ворить про інші цілі. Серед розмі-щених в Сирії підрозділів є солдати морської піхоти та спецназу, а на їх-ньому озброєнні окрім літаків та ге-лікоптерів є танки, бронетранспор-тери, артилерія та засоби протиповітряної оборони.

Присутність останнього типу військ викликає особливий інтер-ес. Морська піхота, танки та арти-лерія можуть бути потрібні для за-хисту російських баз від атак

Путін опинився в ситуації велосипе-диста – якщо не буде крутити

педалі, то впаде

Серед розміщених в Сирії підрозділів є солдати морської піхоти та спец-

назу, а на їхньому озброєнні окрім літаків та гелікоптерів є танки,

бронетранспортери, артилерія та засоби протиповітряної оборони

14

антиурядових сил, але ці сили не володіють жодною авіацією. Наві-що тоді настільки сильна протипо-вітряна оборона? Проти американ-ських літаків? Французьких? Ізраїльських? Літаків Саудівської Аравії?

Те, що російські бази потребу-ють захисту є очевидним. Вони вже стали об’єктом атак, що свідчить про близькість до них розташуван-ня антиурядових сил. Хоча відбит-тя атак, за офіційними повідомлен-нями, було справою рук сил Ассада, очевидним є те, що російська мор-ська піхота або спецназ будуть у найближчій перспективі задіяні безпосередньо у бойових діях. Спо-чатку це може бути захист власних баз, але майже точно, Росія знахо-диться на стежці, що веде до посту-пового збільшення активності на боці Ассада в наземних операціях. Рамзан Кадиров – людина Путіна для «чорної роботи» та лідер Чечні заявив, що на Близькому Сході Ро-сія не має обмежуватися лише за-стосуванням літаків, а має підклю-чити значимі сухопутні сили. Кадиров сам задекларував готов-ність до негайного відправлення відповідних підрозділів з Чечні, що проходили бойове хрещення в Україні. В свою чергу, адмірал Ко-моєдов, голова комітету оборони російської Думи заявив, що актив-ність Росії в наземних операціях є «дуже ймовірною». Також через «незалежні організації» прово-

диться набір чергових «доброволь-ців» до Сирії – нерідко із бойовим досвідом з Донбасу.

Останнім часом Росія вирішила вкотре «продемонструвати силу», атакуючи цілі в Сирії маневреними («крилатими») ракетами, випуще-ними з кораблів у Каспійському морі, які пролетіли над територією Ірану та Іраку. Російська преса в черговому екстазі назвала це пере-ломним моментом, який викликав цілковитий шок і паніку в усьому НАТО, не говорячи вже про Украї-ну. Складно ці оцінки сприймати всерйоз. Те, що у Росії були такі ра-кети, відомо давно, хоча б тому, що Росія сама їх рекламує та пропонує для купівлі (інколи успішно, як у випадку з Індією). Здивування, але аж ніяк не паніку, викликав факт, що ракети було випущено з віднос-но невеликих кораблів. Крім того, згідно з повідомленнями від досить поважних джерел, кілька випуще-них ракет не досягли цілей і впали, ймовірно, на території Ірану (нара-зі йшлося у повідомленнях одного з іранських агентств про загадковий вибух на території цієї країни).

Поки що правдою є те, що інтер-венція Росії в Сирії викликала чи-мале занепокоєння, що російська преса окреслила, як велике повер-нення Росії на світову сцену потуж-ного гравця та чергової перемоги у протистоянні зі США. Справді, за-раз було б важко реалізувати вве-дення на півночі Сирії зони забо-

Через «незалежні організації» про-водиться набір чергових «добро-

вольців» до Сирії – нерідко із бойо-вим досвідом з Донбасу

15

рони для польотів бойової авіації, що артикулює антиассадівська опозиція, оскільки важко очікува-ти згоди на це Росії. Повітряні опе-рації, які проводять західні держа-ви будуть складніші, бо в повітрі будуть ще й російські літаки. Біль-ші проблеми матимуть поміркова-ні, до цих пір підтримувані Захо-дом, антиурядові сили, оскільки можуть ставати мішенями для ро-сійської авіації. Проте, чи це озна-чає, що в довшій перспективі все завершиться для Росії успішно?

По-перше, майже точно відомо, що увійшовши в Сирію, Росія опи-нилася на слизькій стежці. Окрім захисту власних баз, вона буде зму-шена долучати свої сили для утри-мання наземного сполучення між Дамаском та зоною Тарту і Латакії, де розташовані російські бази. А цьому сполученню постійно загро-жують антиурядові сили.

По-друге, створюючи другу коа-ліцію, в складі з Ассадом, Іраном та частково Іраком, Москва входить в гострий конфлікт з іншими країна-ми регіону, особливо Саудівською Аравією. Тим самим немає жодних шансів на те, щоб вдалося домови-тися з нею стосовно спільних дій заради підняття цін на нафту. Біль-ше того, навряд чи вдасться домо-витись з Іраном, для якого вихід на широкий ринок продажу нафти є ключовим елементом.

По-третє, увійшовши в союз з коаліцією, яка підтримує шиїтів,

Росія додатково робить себе потен-ційно чутливою до можливих дії у відповідь на власній території з боку кавказьких сунітів, які мо-жуть підтримуватись Саудівською Аравією.

Нарешті, по-четверте, скільки це коштуватиме Росії? США витра-чають на акції в Сирії 8 мільйонів доларів щоденно, але підключають лише авіацію. Тому російські ви-трати будуть, ймовірно, більшими. Напевне, більшими від витрат під час війни в Україні та наслідків санкцій.

А власне ідея активності Росії в «другому Афганістані» вже є не зо-всім популярною, а буде ще менш популярною всередині Росії, осо-бливо коли в країну будуть повер-татися труни з убитими в Сирії солдатами.

Скоріш за все, в Сирії страте-гічною метою Росії є закріплення Ассада через нейтралізацію у во-єнний спосіб прозахідних угрупу-вань, або принаймні їхня цілкови-та маргіналізація. Це могло б мати великий пропагандистський ефект у вигляді, як часто пишуть в Росії, «втерли носа американцям». Од-нак, в першу чергу, це призведе до поляризації ситуації в Сирії, де за-лишаться лише дві сили: ради-кальний «Халіфат» (ІДІЛ) з одного боку та Ассад з Росією з іншого. В такій ситуації Захід захоче - споді-ваються у Кремлі - втримати ісла-містів та буде змушений певною

Тому російські витрати будуть, ймовірно, більшими. Напевне, біль-

шими від витрат під час війни в Україні та наслідків санкцій

16

мірою приєднатися до Росії. Від-так, визнати Ассада своїм партне-ром та Росію одним із головних гравців. Це в ідеалі.

Програмою мінімум для Росії є фактичний поділ країни, внаслі-док якого буде створено державу з провідною роллю алавітів з Асса-дом на чолі – анклав на морському узбережжі з російськими базами, в кращому випадку поєднаний з регіоном Дамаску. Це покаже, що Росія є достойним захисником своїх політичних партнерів, що буде особливо важливо для інших схожих автократів, яких підтри-мує Москва. Такий сценарій, за розрахунками Кремля, може бути прийнятним для Заходу, оскільки частково було б дотримано вимо-ги, що Ассад не правитиме на всій території Сирії.

Однак навіть до такого рішення дорога є дуже далекою. Реалізація «плану мінімум» може виявитися

неможливою без серйозного під-ключення російських сил. Важко буде чекати швидких, великих та легких для використання пропа-гандою на внутрішньому ринку успіхів. Що тоді залишиться, коли російська авантюра в Сирії набрид-не, і вона отримає спротив?

Путіну доведеться шукати но-вих зон для власних авантюр. Це може бути навіть вторгнення на територію морської економічної зони, пов’язаної з Кримом, щоб та-ким чином вкотре продемонстру-вати, що Крим - це Росія з усіма на-слідками. Інша територія - це Арктика. Однак, будемо сподівати-ся, що в Росії врешті-решт перемо-же далекоглядна стратегія, відпо-відно до якою російські інтереси не вимагають чергових конфліктів з Заходом та побудови могутності Росії не на страху, а на силі росій-ської культури та економіки. Шан-сів на це, однак, все менше…

Путіну доведеться шукати нових зон для власних авантюр

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

17

Врегулювання війкового кон-флікту, а вірніше, розв’язаної Росі-єю цинічної й підступної війни проти України має поєднувати низку заходів у оборонній, полі-тичній, економічній та інформа-ційних площинах. Загальна мета цих заходів – вимусити Кремль від-мовитися від наміру руйнувати Україну та розглядати українську територію як зону своїх інтересів і свого впливу. На жаль, розвиток ситуації дозволяє робити припу-щення щодо наміру Кремля закон-сервувати війну на сході України з метою мати можливість постійного впливу та перспектив використан-ня військового важелю. Перекона-ний, що найближчі півтора – два

роки Україна житиме саме в умовах постійної загрози війни та підрив-ної діяльності спецгруп або агенту-ри Росії.

Хоча військового розв’язання війни поки немає, слід зосередити-ся на перетворенні армії (тут і на-далі у широкому сенсі, тобто ЗСУ та інших збройних формувань дер-жави) на справжній інститут стри-мування агресії. Що, на мій погляд, передбачає розвиток армії на осно-ві професійного комплектування, забезпечення (включно з відповід-ною нормативно-правовою базою) підготовки переважно за рахунок місцевих бюджетів Військ терито-ріальної оборони. Також владі та суспільству України слід погодити-

Перспективи врегулювання російсько-українського конфлікту

Валентин Бадрак,директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

На жаль, розвиток ситуації дозволяє робити припущення щодо наміру Кремля законсервувати війну на

сході України з метою мати можли-вість постійного впливу та перспек-тив використання військового важе-

лю. Переконаний, що найближчі півтора – два роки Україна житиме

саме в умовах постійної загрози війни та підривної діяльності спец-

груп або агентури Росії

18

ся із ідеєю серйозного переозбро-єння армії. Армія повинна вико-ристовуватися для підготовки непохитної оборони території, яка не окупована Росією.

Крім того, враховуючи, що з 2015 року стратегія Кремля пере-містився у площину міжнародних відносин та інформаційно-психо-логічних операцій з метою «підри-ву» України з середини, варто сут-тєво посилити органи розвідки, контррозвідки та структур, здат-них до інформаційної протидії та проведення інформаційно-психо-логічних операцій. Контррозвіду-вальний режим в Україні має бути посилений, а політика інформацій-ної безпеки суттєво вдосконалена. Система несилових заходів має за-безпечити унеможливлення (міні-мізацію) диверсій, терористичних актів, діяльність антиукраїнських політичних рухів і т.п. Особливу увагу слід приділити діяльності ро-сійських редакцій ЗМІ та ЗМІ Укра-їни, які мали антиукраїнський кон-тент.

У політичній площині слід до-сягти присутності США у перего-ворному процесі щодо врегулю-вання війни та її наслідків. Варто працювати на політичному та ди-пломатичному фронтах з прагнен-ням отримати у сприйнятті амери-канської адміністрації такого ж статусу, як Ізраїль (з відповідним рівнем допомоги). Вважаю за необ-хідне підняти питання надання те-

риторії США для розміщення вій-ськових об’єктів (в тому числі, елементів НПРО США) та відпо-відних систем їх захисту. Це може розглядатися як один із запобіжни-ків можливої агресії російських військ або підготовлених Кремлем спеціальних військових угрупо-вань змішаного складу.

Важливо зазначити, що повер-нення української влади на окупо-вані території, участь у їх економіч-ному житті та реалізація завдання відновлення інфраструктури регіо-ну можливе для української влади виключно за умов повного контро-лю цих територій та кордону з РФ.

Хоча західне співтовариство в цілому продемонструвало консолі-довану підтримку Україні, гальму-вання внутрішніх реформ стає за-грозою динаміці розвитку інтеграційних проектів України. Отже питання реформ набуває рів-ню одного з найважливіших пріо-ритетів для української влади, оскільки йдеться в тому числі і про продовження ведених санкцій про-ти Росії. Паралельним пріоритет-ним завданням має стати розгор-тання суттєвих за обсягом та технологічним складом проектів військово-технічного співробітни-цтва. Їх цілями є переозброєння української армії, втягування за-хідних країн у економічну та техно-логічну взаємодію та здійснення імпортозаміщення російських комплектуючих.

19

Під час наявної війни та неви-знання керівництвом РФ України як незалежної держави влада Укра-їни має зробити усе для того, щоб у стратегічних сферах функціону-вання держава позбулася (або зни-зила до мінімуму) залежність від сусідньої ворожої держави. Йдеть-ся передусім про енергетику (включно ядерну), обладнання вій-ськового та подвійного призначен-ня, високотехнологічні продукцію та послуги. Важливим елементом має стати введення особливого ре-жиму функціонування ЗМІ РФ на території України, враховуючи, що переважна їх більшість виконує за-вдання Кремля щодо підриву укра-їнської державності.

Переконаний у доцільності об-межень відвідування України полі-тиками, громадськими діячами, представниками шоу-бізнесу, ака-демічних чи наукових структур, а також представників ЗМІ, які до-зволяли собі антиукраїнські ви-словлення.

Загальні економічні та культур-ні відносини мають до завершення війни (тобто, до виведення росій-ських військ з окупованих терито-рій) мати виключно обмежений ха-рактер.

Найближчими роками, врахо-вуючи менталітет росіян на сучас-ному етапі функціонування країни, будуть напруженими. Очікувати на швидке виведення військ Росії з

окупованих територій навряд чи можна. Тому українській владі слід прийняти обмежений характер контактів і відносин як даність. Важливо також підтримувати та розвивати у суспільстві ідею щодо неможливості підтримки політич-них, культурних, економічних, ін-формаційних відносин з країною-агресором.

Росія завжди була вагомим рин-ком для України, тому Кремль на-магатиметься шляхом інвестуван-ня та преференцій привабити передусім український бізнес – з метою формування ділянок впли-ву. Аналіз подій після 2010 року свідчить про перспективи зіткну-тися із наміром Москви поліпшити та навіть гармонізувати відносини з Києвом. Однак такий підхід буде вкрай небезпечним для розвитку української державності. Отже вла-ді України варто попіклуватися щодо встановлення обмежень на економічні відносини господар-ських суб’єктів. Тим більше, сама держава має демонструвати при-клад у цій сфері. Дуже важливо, щоб Україна заборонила на най-ближче десятиліття будь-які про-екти, спрямовані на підвищення військового чи поліцейського по-тенціалу РФ.

У будь-якому випадку, кожен пропонований Росією проект слід буде розглядати крізь призму мож-ливої військової агресії.

Найближчими роками, враховуючи менталітет росіян на сучасному етапі функціонування країни, бу-

дуть напруженими. Очікувати на швидке виведення військ Росії з

окупованих територій навряд чи можна

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

20

Воєнно-політична обстановка довкола України характеризується посиленням регіональної та гло-бальної нестабільності. При цьому, однією з головних помилок, яку можна припустити при виробленні середньострокових та перспектив-них прогнозів, що використову-ються при формуванні воєнної та зовнішньої політики – є сприйнят-тя двох основних геополітичних сил у нашому регіоні (Росії та Єв-ропейського Союзу) як стабільних величин. Тобто, в той час як Украї-на завжди розглядається як змін-ний об‘єкт, Росія та ЄС під час про-гнозування фігурують як геополітичні константи. Насправ-ді, існують достатні підстави вва-

жати, що такий підхід є некорек-тним.

Аналіз внутрішньої ситуації в Росії, а також зовнішньої політики російського керівництва вказує на високу ймовірність того, що протя-гом наступної декади Російська Федерація не зможе проіснувати в своєму нинішньому вигляді. Пере-важна залежність від експорту на-фти та газу і непередбачуваність цін на нафту не дозволять Москві підтримувати ефективні державні інститути на всій території Росій-ської Федерації. Очікується поміт-не ослаблення влади Москви, що призведе до формального і нефор-мального роздроблення Росії. Без-пека російського ядерного арсена-

Україна між Росією та ЄС

Михайло Самусь,заступник директора з міжнародних питань ЦДАКР

Протягом наступної декади Росій-ська Федерація не зможе проіснува-

ти в своєму нинішньому вигляді

21

лу буде ставати все більш важливою проблемою, особливо, наприкінці наступної декади.

Слід особливо відзначити кри-тичну важливість наступного 2016 року для подальших перспектив іс-нування Росії. Справа в тому, що межа чи обрій вільних реваншист-ських дій російського керівництва завершується з приходом нової ад-міністрації в США, тобто, наприкін-ці 2016 року. Будь-який президент США, обраний у листопаді 2016 року буде налаштований рішуче щодо припинення геополітичного хуліганства, яке проводиться зараз Путіним. США будуть повертатися до активної політики. Це чудово ро-зуміють у Москві. А тому наступ-ний рік буде характеризуватися по-дальшим наростанням агресії та непрогнозованості дій Росії. Цілком ймовірно, Москва буде реалізовува-ти стратегію «множинності кон-фліктів». Тобто, так само, як і у ви-падку з Сирією, Росія буде намагатися розморозити чи запо-чаткувати максимальну кількість збройних конфліктів, примушуючи ЄС та НАТО реагувати на нові й нові проблеми (як воєнного харак-теру, так і гуманітарного – скажімо, проблему потоку біженців). За заду-мом Москви, це буде вести до на-ростання внутрішніх проблем в ЄС, НАТО, втрату Заходом геополітич-ної ініціативи і ослаблення головно-го геополітичного суперника Росії. Не виключено, що в рамках страте-

гії «множинності конфліктів» бу-дуть актуалізовані конфлікти у На-горному Карабаху, Придністров‘ї, а також Центральній Азії. Постійно буде напружено у зоні протистоян-ня з Україною. Ймовірними є росій-ські провокації у Балтійському регі-оні. Вже зараз йдуть повідомлення про активізацію Росії на афгансько-му напрямку. 5 жовтня ц.р. один з афганських лідерів Дустум здійснив візит до Грозного, де зустрівся з Ка-дировим. Це свідчить про вже прак-тичну підготовку кроків Москви в цьому регіоні.

В той же час, стратегія «мно-жинності конфліктів» може повер-нутися проти Кремля і стати фа-тальним фактором для Путіна. Адже, насправді, як показує досвід агресії Росії в Криму та на Донбасі, Росія не має ні концепцій, ні алго-ритмів, ні ресурсів для ефективно-го управління започаткованими конфліктами. А в умовах існування цілої низки заморожених та жеврі-ючих конфліктів, наприклад, на ро-сійському Кавказі, достатньо буде хоча б найменшого послаблення прокремлівських кланів в регіоні, щоб вогонь на Північному Кавказі спалахнув з новою силою. До речі, у Сирійський конфлікт Росія втрути-лась на стороні шиїтів, в той час, як головною релігією, скажімо, в Чеч-ні є іслам сунітського напрямку. І це може стати додатковим потуж-ним фактором для зростання вну-трішніх загроз в РФ.

Наступний рік буде характеризува-тися подальшим наростанням

агресії та непрогнозованості дій Росії

Стратегія «множинності конфлік-тів» може повернутися проти

Кремля і стати фатальним факто-ром для Путіна

22

Тобто, протягом 2016 року, Ро-сія буде максимально дестабілізу-вати обстановку у світі та регіоні, намагаючись послабити Захід, од-нак це сформує потужні підвалини для внутрішньої корозії російської держави і стане проблемою для са-мого існування московського ре-жиму вже у наступні кілька років.

Що стосується Європейського союзу. Насправді, ЄС вже увійшов у кризу, яку не спроможний вирі-шити і зберегтися у тій формі, якій існував до сьогодні. Інтенсивність цієї кризи продовжить посилюва-тися. Економічні проблеми, мігра-ційна криза, сепаратистські регіо-ни на кшталт Каталонії, питання виходу з ЄС Великобританії. Все це, на фоні активних деструктив-них дій Росії розхитує солідарність Європи. В результаті, Європей-ський Союз ніколи більше не по-вернеться до колишньої єдності, і якщо він вціліє, то протягом на-ступного десятиліття буде існувати у більш обмеженій та роздрібленій формі. Зона вільної торгівлі, так само, як і свобода транскордонного пересування, найбільш ймовірно, не збережеться в колишньому ви-гляді, зростатиме протекціонізм. Економічні негаразди можуть очі-куватися в Німеччині через про-блеми збереження експортної скла-дової економіки на сьогоднішньому рівні. Це призведе до зниження традиційної лідерської ролі Старої Європи в ЄС.

Натомість, всі шанси вийти в лі-дери має Польща, яка буде нарощу-вати свій економічний та воєнний потенціал і перетвориться на домі-нуючу силу регіону. При цьому, у найближчі 5 років Польща може стати лідером нової антиросійської коаліції, спираючись на союз з США. Таку можливість підтвер-джують попередні прогнози парла-ментських виборів в Польщі 25 жовтня ц.р., які свідчать, що всі шанси перемогти має партія «Пра-во і Справедливість», членом ко-трої, до речі є новий президент Ан-джей Дуда. Партія «ПіС» має традиційну проамериканську полі-тику, що сприятиме зміцненню ролі Польщі, як твердого союзника США в Східній Європі.

Сполучені Штати, які з початку 2017 року будуть відігравати більш потужну роль у світі, можуть спро-бувати збудувати у регіоні Східної Європи систему воєнно-політич-них об‘єднань, паралельну НАТО, від Балтії до Румунії/Болгарії з включенням до неї максимальної кількості держав.

Таким чином, система координат у регіоні, на яку ми орієнтуємося за-раз, вже через кілька років може кар-динально змінитися. Замість фран-ко-німецького центру впливу в ЄС, який має свої інтереси у збереженні геополітичного балансу з Росією у Євразії, на сцену вийде цілком нова конфігурація – а насправді, доволі знайома ідея – союзу східноєвропей-

ЄС вже увійшов у кризу, яку не спро-можний вирішити і зберегтися у

тій формі, якій існував до сьогодні

Польща може стати лідером нової антиросійської коаліції, спираючись

на союз з США

23

ських країн від Балтійського до Чор-ного морів з опорою на США. Така архітектура Європи, безумовно, ба-гато що міняє для України. І, в тому числі, з точки зору формування во-єнної та зовнішньої політики.

У зв‘язку з цим, Україні насам-перед слід нарощувати зусилля у сфері внутрішнього реформуван-ня всіх сфер діяльності держави (політичній, економічній, обо-ронній) для посилення свого ста-тусу і ваги у регіоні. Саме вну-трішня готовність до рівноправної взаємодії з іншими країнами Східної Європи є базовою умо-вою включення України у новий

союз держав, який буде задавати тон в регіоні.

Що стосується найближчого роз-витку ситуації, протягом наступного року Росія буде намагатися макси-мально дестабілізувати обстановку, використовуючи стратегію «мно-жинності конфліктів», прагнучи по-слабити країни ЄС та НАТО. Оче-видно, це буде напряму зачіпати й Україну, яка природно входить до стратегічних цілей Москви.

В той же час, це веде до непро-гнозованих наслідків для існуван-ня кремлівського режиму через турбуленцію внутрішніх протиріч та жевріючих конфліктів.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

24

На сьогодні в Росії в умовах на-ростаючого протистояння із Захо-дом цілком передбачувано відбува-ється активізація роботи з виробництва нових зразків ОВТ для всіх видів ЗС. Незважаючи на це, пе-редача нового та модернізованого озброєння у війська супроводжува-тиметься значними проблемами, се-ред яких основними є економічна криза в державі, відсутність через санкції доступу до новітніх техноло-гій, які є на Заході, а також виробни-чі обмеження російського ОПК.

Ракетні війська стратегічного призначення (РВСП)

На сьогодні основу ядерного стримування РФ складають РВСП і

морський компонент Стратегічних ядерних сил (СЯС) РФ. З огляду на це, серед всіх програм переозбро-єння даний вид ЗС має перевагу в фінансуванні. Також, зосереджен-ня уваги на розвитку РВСП зумов-лено і тим, що в наслідок недофі-нансування даного виду ЗС в 1990-х рр., було суттєво скорочено кількість підводних човнів з між-континентальними балістичними ракетами (МБР), а також стратегіч-них бомбардувальників. Поряд з цим було скасовано й роботу над новим поколінням ядерної зброї та її носіями, розпочату ще в радян-ський період. Сьогодні ж до цих проблем додались ще суто технічні і логістичні, зокрема, пов’язані з

Переозброєння агресора: стан, перспек-тиви, проблеми

Ігор Федик,експерт-оглядач інформаційно-консалтингової компанії Defense Express

Передача нового та модернізованого озброєння у війська супроводжувати-меться значними проблемами, серед яких основними є економічна криза в

державі, відсутність через санкції доступу до новітніх технологій, які є

на Заході, а також виробничі обме-ження російського ОПК

25

питаннями поставки запасних час-тин та обслуговування ракет. Як наслідок вищезазначеної ситуації, сьогодні збільшено фінансування робіт з модернізації системи ПРО, системи раннього попередження про ракетну атаку, а також розроб-ки і модернізації нових стратегіч-них балістичних ракет.

Так, найбільшою на сьогодні ра-кетою, що розробляється в РФ, є МБР «Сармат», здатна нести 10 ін-дивідуально керованих боєголо-вок, яка повинна замінити ракети типу РС-36М «Воєвода». З огляду на це, необхідно буде також прово-дити модернізацію шахт, які на сьо-годні пристосовані до параметрів «Воєводи». Відповідно до попере-дніх планів, перший прототип ра-кети повинен бути завершений до кінця цього року. При цьому, якщо програма не буде супроводжува-тись проблемами, то РВСП пови-нні отримати нову ракету не рані-ше ніж через 5 років (хоча, відповідно до затверджених раніше планів, «Воєвода» має бути виведе-на зі строю до 2019 р.).

Протягом останніх років РВСП булла передана МБР шахтного ба-зування РС-24 «Ярс». В даному контексті слід зазначити, що дані ракети планується встановити на пускові платформи МБР залізнич-ного базування «Баргузин», які планують використовувати в РФ. Також завершено роботу над мен-шою МБР - РС-26 «Рубеж», яка має

дальність 11000 км і може перено-сити до 4 боєголовок.

Надалі триває робота над МБР дальньої дії «Булава», призначеної для ПЧ проекту 955 «Борей». Про-те з огляду на негативні результати випробувань «Булави», початкова версія ракети була суттєво допра-цьована, а їх замовлення зменшено.

Також, РВСП було передано дві версії ракет Р-29РМУ2 – «Синева» і «Лайнер», якими оснащуються АПЧ проекту 667 БРДМ «Дельфін». В даному контексті слід зазначити, що повернутися до модернізації ракети Р-29РМУ2 змусили пробле-ми з «Булавою».

Незважаючи на посилення на-пруги у стосунках із Заходом та за-планованим переозброєнням свого ядерного потенціалу, РФ не планує виходити з нового договору СНО-2010, оскільки крім негативних по-літичних наслідків це створить за-надто великий тиск на ОПК і ЗС РФ. З огляду на це, у відповідь на розвиток системи ПРО США, ро-сійська сторона намагатиметься не стільки збільшувати кількість ядерних боєголовок і засобів їх до-ставки, скільки проводити їх тех-нологічне вдосконалення.

В свою чергу, для ефективного виконання завдань, що стоять пе-ред СЯС РФ, необхідно буде також відновити систему раннього попе-редження про ракетний напад, у тому числі її супутникову складову, яка протягом останнього десяти-

Збільшено фінансування робіт з модернізації системи ПРО, системи раннього попередження про ракет-

ну атаку, а також розробки і модер-нізації нових стратегічних баліс-

тичних ракет

РФ не планує виходити з нового договору СНО-2010, оскільки крім

негативних політичних наслідків це створить занадто великий тиск на

ОПК і ЗС РФ. З огляду на це, у відпо-відь на розвиток системи ПРО США, російська сторона намагатиметься

не стільки збільшувати кількість ядерних боєголовок і засобів їх

доставки, скільки проводити їх технологічне вдосконалення

26

ліття була занедбана і на сьогодні потребує доопрацювання.

Вищезазначені заходи, а також роль ядерного компоненту в стра-тегії стримування РФ, вказують на те, що у разі скорочення видатків на оборону, його цей процес тор-кнеться найменше.

ВПС В питанні технічного переосна-

щення ВПС РФ особлива увага приділяється розширенню можли-востей стратегічної авіації. Так, протягом останнього часу в війська було передано модернізовані бом-бардувальники типу Ту-160 (завер-шення їх модернізації заплановано на 2019 р.) і Ту-95МС (в 2015 р їх польоти були припинені через дві аварії літаків даного типу).

На сьогодні в складі ВПС знахо-дяться 15 Ту-160 і 1 модернізований Ту-160М. Також, ведуться роботи над Ту-160М2, серійне виробництво якого, відповідно до планів, повинне розпочатись в 2023 р. Також було мо-дернізовано літак типу Ту-95МС, зо-крема, шляхом добавлення до його зовнішньої підвіски ракет Х-101 і Х-102. Незважаючи на обмеження таким чином дальності дії літака з 10500 км до 7000, наявність нових ракет з дальністю дії на 2000-2500 км, більшою ніж в ракет Х-55 (які на да-ний час знаходяться на озброєнні Ту-95МС), дасть змогу літакам здійсню-вати їх пуски, не входячи в зону дії ППО ймовірного противника.

В свою чергу, відповідно до пла-ну, до 2018 р. мають пройти модер-нізацію 30 бомбардувальників типу Ту-22М3 (до кінця 2015 р. ВПС РФ мають отримати 12 літаків даного типу).

В той же час ведуться роботи над розробкою стратегічного бом-бардувальника п’ятого покоління з дальністю дії 12000 км. За попере-дніми даними, введення його в екс-плуатацію планується на 2020 р., але, з огляду на фінансові і техноло-гічні проблеми, процес може за-тягнутись на щонайменше три-п’ять років.

Найбільш очікуваною новин-кою в ВПС РФ є винищувач п’ятого покоління Т-50 (ПАК ФА), який на сьогодні проходить тестові випро-бування, що відповідно до планів мають завершитись в 2016 р. Це в свою чергу означає, що дані літаки будуть надходити на озброєння ВПС РФ не раніше 2025 року. Про-те, проект ПАК ФА супроводжу-ються рядом проблем, основною з яких є його силова установка. Про-блему також становить розробка озброєння для нього, а саме: нових ракет «повітря-земля», «повітря-повітря» і керованих бомб. Причи-нами вищевказаних проблем є фі-нанси, а також те, що частина озброєння знаходиться в процесі модернізації і поки не пройшла всіх необхідних випробувань.

Як наслідок вищезазначених проблем, МО РФ скоротило запла-

Проект ПАК ФА супроводжуються рядом проблем, основною з яких є його силова установка. Проблему

також становить розробка озбро-єння для нього, а саме: нових ракет

«повітря-земля», «повітря-пові-тря» і керованих бомб. Причинами вищевказаних проблем є фінанси, а

також те, що частина озброєння знаходиться в процесі модернізації і

поки не пройшла всіх необхідних випробувань

27

новану в рамках державного плану технічного переозброєння закупку винищувачів Т-50 з 52 до лише 12 літаків. А Індія, яка раніше плану-вала закупити літаки даного типу для своїх ВПС, на сьогодні взагалі відмовилася від цього.

З огляду на це, досить ймовір-ним є те, що протягом найближчих років винищувально-бомбарду-вальна авіація РФ буде переосна-щуватись за рахунок закупки бом-бардувальників Су-34 і винищувачів Су-35.

Незважаючи на те, що Франція відмовилася від поставки в РФ 2 кораблів «Містраль», російська сторона не припиняла роботу над вертольотами Ка-52К (палубний варіант Ка-52). Перші чотири вер-тольоти даного типу були замовле-ні в 2012 р. Проте, на сьогодні не відомо чи буде закінчено роботу над будівництвом цих вертольотів, оскільки в РФ поки що є тільки один корабель проекту 1174 «Иван Рогов», здатний приймати чотири десантні вертольоти Ка-29. Таким чином, подальше виробництво Ка-52K залежить від успіху програми зі створення десантних кораблів «Лавина» і «Прибой».

Загалом, переоснащуючи влас-ний авіапарк, ВПС РФ модернізує перш за все існуюче обладнання і не розробляє нові конструкції, що, зокрема, зумовлено браком нових проектів. Особливе місце в процесі модернізації авіапарку займають

літаки стратегічної авіації, які є важливими для РФ не лише з т.з. оборони й пропаганди, але й для перевірки часу та механізмів реагу-вання ЗС країн НАТО.

Незважаючи на те, що відповід-но до російських стратегічних до-кументів, авіація повинна викорис-товуватися для підтримки сухопутних підрозділів не тільки в під час звичайних наземних опера-цій, але й під час застосування сил швидкого реагування (особливе місце тут займають сучасні верто-льоти) і під час розвідувальних операцій, можливості нестратегіч-ної авіації ВПС РФ проводити такі операції, напряму залежать від темпів модернізації існуючого об-ладнання, які сьогодні уповільни-лись не лише через відсутність фі-нансування, а й перш за все через західні санкції, які перешкоджають імпорту основних компонентів аві-оніки з країн ЄС.

СВТенденції, які можна спостеріга-

ти в процесі переозброєння СВ, свідчать про те, що протягом най-ближчих років в СВ РФ планується не лише модернізація ОВТ, але і його уніфікація. На даний час час-тини і підрозділи СВ мають значну кількість озброєння, яке відрізня-ється одне від одного, що в свою чергу, викликає проблеми не тіль-ки з підготовкою екіпажів, а й з об-слуговуванням і постачанням за-

Можливості нестратегічної авіації ВПС РФ проводити такі операції,

напряму залежать від темпів модернізації існуючого обладнання, які сьогодні уповільнились не лише

через відсутність фінансування, а й перш за все через західні санкції, які перешкоджають імпорту основних

компонентів авіоніки з країн ЄС

28

пасних частин. З огляду на це, ставка була зроблена на створення нових уніфікованих конструкцій. В результаті, на приклад, було ство-рено важку гусеничну платформу «Армата», на базі якої створюється танк Т-14, БМП Т-15 і важкий БТР-40. А це в свою чергу може свідчити про те, що на оперативному рівні в бронетанкових військах СВ РФ продовжуватиме застосовуватись тандем танк-БМП.

Також в РФ ведеться робота над іншими універсальними платфор-мами, зокрема, міжвидовою дво-ланковою гусеничною платформою «Арктика», легкою колісною БРДМ-3 та легкою гусеничною «Курганец», яка призначена для БМП і БТР «Курганец-25». Крім того, відповідно до планів, до 2019 р. СВ РФ планують отримати БТР «Бумеранг» (до початку виробни-цтва «Бумеранга» основним БТР СВ РФ залишатиметься БТР-82А), а також СГ «Коаліція-СВ». Також, слід зазначити, що разом із перео-снащенням своїх бронетанкових військ, в РФ планують збільшити й їх чисельний склад. Так, на при-клад, разом із формуванням у на-ступному році І гвардійської тан-кової армії, в РФ може бути створене друге таке формування, а саме: ІІ танкова армія.

Що стосується легкої броньова-ної техніки, то у квітні 2015 року було видано розпорядження про прийом у ЗС РФ нових версій лег-

кого тактичного автомобіля «Скор-піон-2» (дослідна експлуатація роз-почалась в 2010 р.), які є адаптовані для перевезення вертольотами, і можуть використовуватись зокре-ма, в спецпідрозділах. В той же час, в питанні виробництва автомобі-лів даного типу на сьогодні існують певні проблеми, які зокрема стосу-ються досить великої частки ім-портних комплектуючих і обмеже-них можливостей компанії-виробника - ЗАТ «Корпо-рация Защита». Тому, на сьогодні компанія, як і раніше, працює над двома автомобілями сімейства Скорпіон – ЛША і ЛША-Б.

В цілому, збільшуючи бойові можливості СВ (а особливо - спец-підрозділів), РФ також намагається підвищити свої оперативні можли-вості стосовно конфліктів низької інтенсивності. Даний факт є осо-бливо важливим для безпосередніх сусідів РФ, зокрема, України, оскільки він свідчить про те, що РФ на сьогодні хоче мати всі необ-хідні інструменти для втручання у їх внутрішні справи.

Разом із модернізаційними тен-денціями, очевидним є також ба-жання РФ уніфікувати своє ОВТ, що є дуже важливим як для ефек-тивності підготовки військовос-лужбовців (особливо строкової служби), утримання і обслугову-вання ОВТ, так і для логістичних можливостей (наприклад, легше адаптувати залізничні платформи

Разом із формуванням у наступно-му році І гвардійської танкової армії,

в РФ може бути створене друге таке формування, а саме: ІІ танко-

ва армія

РФ також намагається підвищити свої оперативні можливості сто-

совно конфліктів низької інтенсив-ності. Даний факт є особливо важ-ливим для безпосередніх сусідів РФ, зокрема, України, оскільки він свід-

чить про те, що РФ на сьогодні хоче мати всі необхідні інструменти для

втручання у їх внутрішні справи

29

для перевезення зброї одного типу).

Також, слід зазначити, що про-цес посилення ролі звичайного озброєння, особливо СВ, цілком відповідає військовій доктрині РФ, в якій відображено концепцію не-ядерного стримування, і яка перед-бачає підтримання високої бойової готовності звичайних сил для про-тистояння будь-якій агресії та участі в конфліктах нового типу з асиметричними засобами і спосо-бами боротьби.

З огляду на вищезазначене, в найближчій перспективі можна буде спостерігати прагнення РФ максимально посилити власні СВ в межах своїх теперішніх фінансових і технологічних можливостей.

ВМФПротягом останніх років, ВМФ

РФ був найбільш недофінансова-ним видом ЗС. Так, на сьогодні, за оцінками деяких російських екс-пертів, лише чверть з 215 кораблів може брати участь в операціях у відкритому морі, а решта – лише в прибережних водах. Тому, на сьо-годні перед командуванням ЗС РФ стоїть завдання не лише з модерні-зації флоту, але й з забезпечення його здатності проводити морські і океанічні операції.

Що стосується власне ОВТ, то протягом найближчих місяців, піс-ля майже двох років затримки, в стрій ВМФ буде введено три кора-

блі логістичного забезпечення про-екту 23120 «Ельбрус». Перший з них, призначений для Північного флоту, був спущений на воду в червні ц.р., інші два будуть переда-ні ЧФ і ТОФ. При цьому слід зазна-чити, що відповідно до попередніх планів, перший корабель мав бути переданий Північному флоту в 2014 р., а наступні два – в період з 2015 по 2016 р.

Також ЧФ РФ планують поси-лити за рахунок ПЧ проекту 636.3 (модернізована версія ПЧ «Варша-вянка»). Останні два ПЧ даного проекту, зокрема, «Великий Новго-род» і «Колпино», повинні бути прийняті на службу в 2016 р. (їх бу-дівництво розпочалося в 2014 р.). Місцем їх постійного базування повинен бути Новоросійськ, проте, там на сьогодні тривають роботи зі створення для цього необхідної інфраструктури.

В свою чергу, Балтійському фло-ту було передано 3 десантні катери проекту 21820 «Дюгонь». Також, цього року Балтійський флот пови-нен отримати прототип тральщика проекту 12700 Олександрит «Алек-сандр Обухов». На сьогодні МО РФ замовило ще 3 кораблі даного про-екту, які повинні бути прийняті на службу в 2016-2018 рр.

В той же час, в ВМФ РФ відчува-ється дефіцит багатоцільових кора-блів, здатних діяти в каналах з не-великою глибиною, що є особливо характерним для Балтійського

Лише чверть з 215 кораблів може брати участь в операціях у відкри-

тому морі, а решта – лише в прибе-режних вода

30

моря. З огляду на це, є очевидним, що протягом найближчих років, ВМФ РФ зосередить свої зусилля на поступовій закупівлі (в осно-вному для Балтійського флоту, але також і для Чорноморського і Кас-пійської флотилії) багатоцільових катерів проекту 23370, які можуть використовуватись в пошукових та аварійно-рятувальних операціях, підводних робіт.

В свою чергу, для ТОФ на сьо-годні основним є отримання бага-тоцільових фрегатів проекту 22350, які є першими кораблями свого класу, повністю розробленими піс-ля розпаду СРСР. Перший з них, «Адмірал флоту Радянського Сою-зу Горшков», має увійти в експлуа-тацію восени 2015 р., - майже через три роки затримки. Загалом, ВМФ РФ повинен отримати 6 кораблів цього типу, хоча державний план переозброєння передбачає до 2020 р. отримати 8 кораблів. Проте, сво-єчасне введення в експлуатацію да-них фрегатів є під великим питан-ням не тільки через фінансові проблеми, але й через необхідність закупівлі за кордоном окремих вуз-лів і комплектуючих. Зокрема, на сьогодні через розрив ВТС з Украї-ною, РФ отримала тільки два ГТД для фрегатів цього типу, що озна-чає, що введення в експлуатацію тих кораблів, що знаходяться на стадії виробництв, може бути пе-ренесено на невизначений термін.

В той же час, на сьогодні РФ має проблеми з будівництвом корветів проекту 20385 і, швидше за все, за-мість них буде реалізовувати про-ект 20386 (обидва проекти є моди-фікаціями проекту 20380). ДКР корвета проекту 20385 «Гремящий» мав увійти в експлуатацію в 2015 р, проте, досі ще не спущений на воду (в будівництві ще знаходиться кор-вет «Проворний»). Причиною цьо-му є як фінансові проблеми (ви-робництво даного корвета є набагато дорожчим, ніж його попе-редника - фрегата проекту 20380), так і технологічні, зумовлені захід-ними санкціями. Зокрема, для про-екту 20385 планувались двигуни німецької компанії MTU, проте че-рез санкції контракт було розірва-но. На сьогодні цим двигуном був оснащений лише «Гремящий», але в майбутньому може виникнути проблема з тим, що російська сто-рона не зможе його самостійно об-слуговувати.

Певні проблеми для ВМФ РФ створив також і розрив контракту на поставку двох вертольотоносців «Містраль». Так, після розриву контракту з французькою сторо-ною, Командування ВМФ виріши-ло відмовитись від чотирьох вели-ких десантних кораблів проекту 11711 (перший - «Иван Гриен», вже ввійшов в експлуатацію, а програ-ма закінчиться передачею «Петра Моргунова»), а зекономлені гроші,

31

таким чином, будуть витрачені на будівництво десантних кораблів «Лавина», які повинні замінити плановані раніше «Містралі».

З огляду на вищезазначене, є очевидним те, що на сьогодні ВМФ РФ має проблеми, пов’язані не лише з віком існуючого обладнання, але й з затримками в постачанні кораблів, замовлених протягом останніх ро-ків. Більш того, дані затримки найі-мовірніше збережуться і в подаль-шому, з огляду на обмеження, викликані санкціями, розірвання ВТС з Україною та проблемами з бюджетом, які протягом найближ-чих років будуть поглиблюватись. Як наслідок, для того, щоб російські верфі змогли відновити виробни-цтво кораблів, знадобиться не мен-ше двох років і фінансування у роз-мірі близько 10 млрд рублів.

ВИСНОВКИ1. На сьогодні з одного боку РФ

намагається наростити процес ви-робництва нового ОВТ, проте, нові зразки, з огляду на ряд проблем, скоріш за все, будуть прийняті на озброєння щонайменше через де-кілька років і в обмежених кількос-тях. На це, зокрема впливають від-сутність конкурентності та необхідність виправлення наслід-ків багаторічного недофінансуван-ня в секторі ОПК, особливо в сфері військової радіоелектроніки.

2. Незважаючи на політичну волю технічної модернізації зброй-

них сил, проблемою РФ може бути нестача коштів, що є наслідком економічної кризи і падіння цін на енергоносії. Проблемою є також за-хідні санкції. І хоча в РФ намага-ються стати незалежними від ім-порту комплектуючих або обмежити його країнами, які вва-жаються союзниками або партне-рами - як Білорусь чи Китай - ство-рення власних виробничих потужностей в РФ може зайняти декілька років.

3. На сьогодні в РФ як і раніше існує брак новітніх технологій та недостатні виробничі потужності, що означає, що початок масового виробництва більшості зразків ОВТ розпочнеться найближче че-рез два-три роки. 4. На сьогодні очевидним є те, що в результаті санкцій, російське суднобудування матиме проблеми з передачею ВМФ замовлених кораблів, зокрема, з огляду на те, що переважна біль-шість з них має бути оснащена ім-портними ГТД.

5. Загрозою для реалізації про-грами технічного переозброєння ЗС РФ протягом найближчого часу залишатиметься також і корупція. За незалежними оцінками, на сьо-годні за даною статтею судовими органами розглядається близько 190 справ.

6. Інші проблеми, зокрема, включають в себе високу частку держави в тендерних процедурах і надто оптимістичні припущення

ВМФ РФ має проблеми, пов’язані не лише з віком існуючого обладнання,

але й з затримками в постачанні кораблів, замовлених протягом

останніх р

Для того, щоб російські верфі змо-гли відновити виробництво кора-блів, знадобиться не менше двох

років і фінансування у розмірі близь-ко 10 млрд рублів

32

про введення в експлуатацію ново-го ОВТ. Наприклад, що стосується програми виробництва винищува-ча Т-50, то на неї передбачено лише чотири роки (для порівняння, в США програму виробництва вини-щувача п’ятого покоління F-22 було розпочато в 1991 р.).

7. Через поступове збільшення вартості комплектуючих (у тому числі, через ослаблення рубля) РФ буде приречена на перерозпо-діл бюджетних видатків з одних

статей на інші. В даному контек-сті слід зазначити, що фінансу-вання процесу переоснащення ВПС і РВСП, через їх стратегічне значення, відбуватиметься без змін.

8. В той же час, для інших видів ЗС, в умовах поглиблення еконо-мічної кризи, існує загроза недофі-нансування не лише замовлень го-тової продукції, але й науково-дослідних робіт над новіт-нім озброєнням.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

33

После свержения Хосни Мубара-ка, правившего страной пирамид в течение четырёх десятилетий, каза-лось, что Египет стоит на пороге про-рыва к новым горизонтам. Первые за много лет демократические выборы, воодушевление народа, поддержка Запада… Но спустя некоторое время страна оказалась на пороге катастро-фы. Гражданское противостояние, приведшее к свержению прежнего диктатора, грозило разорвать страну на части, а новый, демократически избранный президент Мурси, свои-ми диктаторскими замашками и по-пытками ползучей исламизации об-щества лишь обострял обстановку, быстро настроив против себя боль-шую часть населения.

И тогда в игру вступили воен-ные.

Сегодняшний Египет до сих пор не вполне оправился после драма-тичных событий недавнего про-шлого – революции 2011 года, по-следовавшей за ней нестабильности, и военного переворота 2013-го, приведшего к власти нынешнего лидера страны – министра оборо-ны Абдулу-Фатаха Ас-Сиси. Буду-щий фельдмаршал и правитель страны родился в бедном каирском квартале Гамалия в 1954 году. В 1977-м окончил Военную акаде-мию Египта, и поступил на службу в мотострелковые войска. Затем Ас-Сиси некоторое время работал военным атташе Египта в Саудов-

Дмитрий Козлов,руководитель лаборатории анализа личности при ЦИАКР

Аналітичні розробки

Египет фельдмаршала Ас-СисиСтрана пирамид между Москвой и Вашингтоном

Сегодняшний Египет до сих пор не вполне оправился после

драматичных событий недавнего прошлого – революции 2011 года,

последовавшей за ней нестабильнос-ти, и военного переворота 2013-го,

приведшего к власти нынешнего лидера страны – министра обороны

Абдулу-Фатаха Ас-Сиси

34

ской Аравии. В 1987 году прошёл генеральный командно-штабной курс в Командно-штабном коллед-же Египта, а пять лет спустя анало-гичный курс в Командно-штабном колледже в Великобритании. В 2003 году Ас-Сиси изучал военное дело в Высшем военном колледже при Высшей военной академии имени Насера. С 2005 по 2006 год проходил в Высшем армейском во-енном колледже в Пенсильвании в США курс «магистр стратегиче-ских наук». Свою курсовую работу Ас-Сиси написал по демократии на Ближнем Востоке. Она была вос-принята как апология режиму Хос-ни Мубарака, но вместе с тем со-держала фрагменты концепции государственного строительства, которой придерживаются ислами-сты. В 2008 году Ас-Сиси был на-значен начальником штаба Север-ного военного округа страны, затем получил назначение на пост заме-стителя директора военной развед-ки и рекогносцировки, где его и за-стали революционные события.

Быстро сообразив, куда дует ве-тер, Ас-Сиси в апреле 2010 года, в докладе для министра обороны Тантави, высказал возможность скорой народной революции про-тив режима Мубарака и высказал-ся за то, чтобы армия выступила «на стороне народа». В феврале 2011 года генерал вошёл в состав Высшего совета вооружённых сил, став, таким образом, самым моло-

дым его членом. После отставки Хосни Мубарака с поста президен-та , Высший совет взял на себя функции управления государ-ством. 12 августа 2012 года Ас-Сиси был назначен главой совета, став одновременно главнокомандую-щим вооруженными силами, ми-нистром обороны и военной про-мышленности страны, а затем, воспользовавшись народным недо-вольством, организовал свержение новоизбранного президента Му-хаммеда Мурси, и сосредоточил в своих руках всю полноту власти, впоследствии закрепив легитим-ность своего правления на выбо-рах.

На фоне сползающих в хаос по-сле Арабской весны соседей вроде Ливии или Сирии, новым египет-ским властям с огромным трудом удалось удержать ситуацию под контролем, подавить сопротивле-ние исламистов, и не допустить гражданской войны. После восста-новления государственной вла-сти – в прежнем, привычном авто-ритарном стиле – Ас-Сиси принял решение частично пересмотреть внешнеполитические ориентиры. Прежние объёмы сотрудничества с США, поддержавшими свергнуто-го военными президента Мурси и впавшую в немилость партию «Братья-мусульмане» уже не пред-ставлялись возможными. К тому же, Вашингтон заблокировал по-ставки вооружений и предоставле-

На фоне сползающих в хаос после Арабской весны соседей вроде Ливии

или Сирии, новым египетским властям с огромным трудом уда-

лось удержать ситуацию под контролем, подавить сопротивле-

ние исламистов, и не допустить гражданской войны

35

ние военной помощи, в которой Египет, учитывая обострение об-становки в сопредельных странах и внутренние угрозы, остро нуждал-ся. И Ас-Сиси предсказуемо обра-тил внимание на другого старого египетского партнёра – Россию.

У Каира с Москвой давняя исто-рия сотрудничества. Наивысшей точкой сближения были времена правления Гамаля Абдель Насера – человека, которому во многом стремится подражать современ-ный египетский лидер.

Сходство между нынешним фельдмаршалом и правившим страной в 1956-1970 гг. полковни-ком налицо даже при беглом срав-нении. Оба военные. Оба, по сути, адепты доктрины панарабизма – только если Насер стремился соз-дать совместное египетско-сирий-ское государство (ОАР), то Ас-Сиси в своём стремлении к арабскому единству смотрит не на гибнущую в огне гражданской войны Сирию, а на Саудовскую Аравию, которую хорошо знает ещё по временам службы в Эр-Рияде, и совместно с которой планирует создать нечто вроде арабского аналога НАТО. И тот, и другой декларировали отказ от демократии с целью «консоли-дировать общество». И, наконец, как и Насер с его Асуанской плоти-ной, Ас-Сиси стремиться увлечь народ «волшебной палочкой» в виде «стройки века», способной разом решить многие наболевшие

вопросы – для него это планируе-мое расширение Суэцкого канала. И, как и Насер, Ас-Сиси для пре-творения своих амбициозных пла-нов в жизнь отчаянно нуждается в финансах. Причём если Насеру За-пад отказывал в кредитах из-за на-ционализации Суэцкого канала, то у Ас-Сиси схожая проблема из-за размера внешнего долга. И выход он, судя по всему, видит там же, где его вдохновитель из прошлого – в Москве.

Кажется, ситуация во многом близка. Однако есть и огромные отличия, делающие полноценный российско-египетский союз крайне маловероятным.

Во-первых, Ближний Восток сильно изменился за прошедшие десятилетия. Появились сильные региональные игроки – Турция, Иран, Саудовская Аравия – кото-рые изменили баланс сил в регио-не. Саудиты, несмотря на некото-рое охлаждение в отношениях с Вашингтоном, продолжают дей-ствовать в русле американской ближневосточной политики – а именно на них Ас-Сиси и ориенти-руется в своём стремлении создать арабскую коалицию. Отношение к России резко ухудшилось ещё во времена СССР, когда необдуман-ная поддержка коммунистических сил в регионе вызвала резкое раз-дражение у местных арабских элит, а игра на противостоянии СССР и США перестала приносить диви-

36

денды. Отдельным фактором для преимущественно суннитского Египта является тот факт, что силы, сражающиеся с пророссийским ре-жимом Башара Асада в Сирии, тоже в большинстве своём состоят из суннитов.

Также изменилась и Россия. Пу-тинский режим далёк от советских игр в «дружбу народов», если они выходят за рамки поддержки не-сколько обременительных, но гео-политически важных марионеточ-ных анклавах в соседних постсоветских республиках. Ко-нечно, Москву мало волнует состо-яние демократических институтов в странах, которым она даёт взай-мы, но при этом она напрочь лише-на идеологически мотивированной советской щедрости. К тому же, и ресурсы скатывающейся в эконо-мическую стагнацию путинской России далеки от советских. А воз-можное сотрудничество в сфере безопасности лишено смысла – египетская армия ещё со времён Анвара Садата использует амери-канское вооружение, её офицеры обучаются в США, и создавать с нуля вооружённые силы с помо-щью Москвы было бы нелепо и аб-сурдно. К тому же сам Ас-Сиси традиционно для египетской воен-ной элиты получил образование на Западе.

«Поворот» Ас-Сиси в сторону Москвы при ближайшем рассмо-трении оказывается типичным хо-

дом многочисленных российских «друзей» – театральным жестом. Всё дело в том, что население Егип-та в целом настроено весьма анти-американски из-за многолетней поддержки Вашингтоном Израиля. А Россия традиционно восприни-мается как оппонент США, и реве-рансы в её сторону гарантируют народную поддержку. Другим фак-тором является престиж – встречи Ас-Сиси с Путиным как бы выво-дят его в высшую лигу мировой по-литики. Обоих политиков роднит авторитарный стиль управления, и прошлое в силовых структурах, но это не более чем повод для личного расположения. Наконец, между со-юзом Москвы и Каира стоит наи-лучший блокиратор – деньги. Еги-пет находится в долговой яме колоссальной глубины, которая резко углубилась за годы неста-бильности после свержения Муба-рака. А финансовый поводок – это инструмент, которым Запад умеет пользоваться искусно и эффектив-но.

Для Путина же все взаимные контакты и вовсе имели преиму-щественно имиджевый характер. Подвергнутый остракизму за агрессию против Украины, он от-чаянно искал союзников – пусть даже и таких эфемерных, как фель-дмаршал Ас-Сиси.

Однако опасность как мини-мум частичного восстановления влияния России в регионе суще-

Путинский режим далёк от совет-ских игр в «дружбу народов», если они выходят за рамки поддержки

несколько обременительных, но гео-политически важных

марионеточных анклавах в соседних постсоветских республиках

37

ствует. Местные автократии, уце-левшие после Арабской весны, весьма раздражены последствия-ми американской политики, зача-стую невольно способствовавшей нынешнему хаосу в Ливии, Ираке и Сирии. К тому же, действитель-но очевидно отмеченное многими сознательное и планомерное от-ступление США в регионе, в рам-ках проводимого Обамой курса на вытягивание США из сложных дорогостоящих конфликтов с трудно прогнозируемыми фина-лами. Ослабевание влияния тра-диционного союзника как раз и толкает местных лидеров на пои-ски альтернатив. А геополитика не терпит пустоты, что уже проя-вилось резким наращиванием ак-тивности РФ в Сирии. Освобо-дившийся от оков санкций Иран также усиливает давление на со-седей, действуя в альянсе с Крем-лём, и поддерживая проправи-тельственные силы на сирийской территории деньгами, оружием и «добровольцами».

Конечно, необходимо признать, что возможности Украины влиять на все эти процессы невелики. Од-нако сегодня вызывает некоторое недоумение пренебрежение вос-точным вектором внешней поли-тики со стороны отечественного МИДа, и политиков всех рангов – если, конечно, не считать полити-ческой активностью поздравления президента по случаю националь-

ного египетского праздника – Дня революции 1952 года, и общих фраз об укреплении военно-техническо-го сотрудничества. В то время как российские чиновники калибра Шойгу и Иванова то и дело летают в Каир, а сам хозяин Кремля не раз встречался с египетским лидером, ни одна украинская делегация не посетила Египет за прошедшее по-сле отстранение Януковича от вла-сти время. Следствием активной работы российской дипломатии уже стала, например, поддержка Египтом операции ВВС РФ в Си-рии – и это несмотря на бытовав-шее ранее в экспертной среде мне-ние, что в Сирии симпатии Египта и России не совпадают из-за сун-нитского состава ИГ и других анти-асадовских группировок.

А если смотреть шире, то же са-мое можно сказать обо всём Ближ-нем Востоке, и всей Азии. Внешняя политика Украины полностью со-средоточилась на ЕС и США. Ни-сколько не умаляя важность запад-ного вектора, руководству страны однозначно следует активизиро-вать усилия и на других направле-ниях – особенно на ближневосточ-ном. Ведь, судя по нынешнему кризису с беженцами в ЕС, кризис на Ближнем Востоке не удалось удержать в рамках региона, и сей-час именно там, как бы пафосно это ни звучало, в значительной сте-пени решается судьба будущего всего мира.

Путинский режим далёк от совет-ских игр в «дружбу народов», если они выходят за рамки поддержки

несколько обременительных, но геополитически важных

марионеточных анклавах в сосед-них постсоветских республиках

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

38

В сентябре этого года замести-тель генерального директора «Уралвагонзавода» (УВЗ) В. Хали-тов в своём интервью выдвинул ре-волюционную концепцию органи-зации перспективных тяжёлых бригад, оснащённых боевыми ма-шинами на базе новой тяжёлой универсальной гусеничной плат-формы (ТГУП) «Армата». На воен-ном параде 9-го мая в Москве были показаны две боевые машины на базе ТГУП «Армата»: танк Т-14 и тяжёлая БМП Т-15. На этой базе создана и бронированная ремонт-но-эвакуационная машина (БРЭМ) Т-16.

В. Халитов предложил, помимо танка, БМП и БРЭМ на базе плат-

формы «Армата» создать ещё ряд машин, в том числе тяжелую про-тивотанковую самоходку, машину групповой защиты, способную бо-роться с роботами, и другую техни-ку. По мнению разработчиков «Ар-маты», на базе платформы необходимо создать большую но-менклатуру боевых и обеспечива-ющих машин (до 30 типов) для эф-фективных самостоятельных действий в современной войне.

– Когда возникла сама идея уни-фицированной платформы, мы предполагали, что на ней будут созданы зенитно-ракетные ком-плексы, самоходно-артиллерий-ские установки, тяжелые огнемет-ные системы, инженерная

Тяжелые бригады России — из «боевых модулей»

Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР

По мнению разработчиков «Арматы», на базе платформы

необходимо создать большую но-менклатуру боевых и обеспечиваю-

щих машин (до 30 типов) для эффективных самостоятельных

действий в современной войне

39

техника, – пояснил В. Халитов. Он также добавил, что ведется иници-ативная разработка командно-штабных машин (КШМ) и другой техники, которая находится на пе-реднем крае. По результатам моде-лирования современного боя раз-работчики пришли к выводу, что такие машины должны иметь оди-наковую защищенность и подвиж-ность.

– Когда в одном боевом порядке находятся, танки и, допустим, БМП-1 или БМП-2, то понятно, что на следующем рубеже оста-нутся одни танки. Считаю, что в этой тактической зоне вообще не должно быть машин, которые лег-ко поражаются. В организацион-но-штатной структуре должна быть тяжелая бригада. Я предла-гал Министерству обороны ме-нять подход в формировании пер-вичной ячейки. Необходимо уйти от традиционных мотострелковых и танковых взводов. Надо созда-вать автономные, способные к длительным боевым действиям самообеспечивающие системы, типа боевых модулей. Как раз в де-монстрационной программе на выставке RAE-2015 мы показали такие боевые модули в действии. В каждом модуле должны быть 1-2 танка, 3-4 тяжелых БМП, а также тяжелая ударная машина на базе «Арматы», например, со 152-мм орудием (она может выполнять не только стрельбу по навесным тра-

екториям, но и прямой навод-кой), – рассказал В. Халитов.

– Необходимы также машины групповой защиты, – заметил он, – которые будут бороться с различ-ными робототехническими сред-ствами, действующими как в воздухе, так и на земле, в том числе, с микророботами. В этом боевом модуле должна быть машина управления и разведки, а для при-дания определенной автономно-сти – машины обеспечения.

Несколько таких модулей можно объединить в единую боевую плат-форму, добавить к ней еще опреде-ленное количество другой техники: в том числе – машины инженерного обеспечения, РХБ-защиты, радиоэ-лектронной борьбы (РЭБ). В резуль-тате получится автономная, саморе-гулируемая, самообеспечивающая структура, которая способная вести боевые действия. Несколько таких платформ объединяются в боевую тактическую платформу и т.д.

Все это должно быть в единой организационно-штатной структу-ре, а не так как сейчас, когда тан-кист и мотострелок встречаются только на поле боя, до этого нахо-дясь в различных подразделениях и обучаясь различным задачам. Та-кую практику надо оставлять в прошлом, – отметил В. Халитов.

Я уверен, что у этой концепции есть будущее, и российская армия обязательно придет именно к ней, – заявил представитель УВЗ [1, 2].

40

Уточним, что имел в виду пред-ставитель УВЗ. Известно, что на базе ТГУП «Армата» созданы, соз-даются и намечено создать следую-щие боевые и обеспечивающие ма-шины (всего до 30 типов), в т.ч.:

• Боевые машины1. Танк Т-14 (объект 148);2. Тяжёлая БМП-Т Т-15 «Бар-

барис» (объект 149);• Машины технического

обеспечения3. БРЭМ-Т Т-16 (объект 152);• Артиллерия4. Самоходная 152-мм гаубица

2С35 «Коалиция-СВ»;• Машины войск РХБЗ 5. Боевая машина огнемётчи-

ков БМО-2 (вес 49 т, модуль с 30-мм пушкой и 24 огнемётами РПО ПДМ-А «Шмель-М» с дальностью стрельбы 1,7 км, всего несёт 42 огне-мёта; экипаж 2 чел., десант 6 чел.);

6. Боевая машина тяжёлой ог-немётной системы ТОС-2 «Кара-бас» БМ-2 (ПУ 24х220-мм ТОС-1А «Солнцепёк»);

7. Транспортно-заряжающая машина ТЗМ-2 для ТОС-2 «Кара-бас» БМ-2;

• Инженерные машины:8. Универсальная система ми-

нирования УСМ-А1 (вес 45 т, ПУ 50х140-мм для мин ПТМ-4, ПОМ-3, ПДМ с дальностью минирования 5-15 км);

9. Универсальная инженерная машина МИМ-А (развитие ИМР-3А);

10. Универсальный минный за-градитель-разградитель УМЗ-А (несёт 9 ПУ по 30 труб для мин ПТМ-1/3, ПОМ-1/2, ПФМ-1 с даль-ностью минирования 55-120 м; проект);

11. Танковый мостоукладчик МТ-А (вес 59 т, в т.ч. укладывает мост весом 17 т, с размерами 28х3,8 м, грузоподъёмностью 65 т; про-ект);

12. Плавающий транспортёр ПТС-А (проект).

• Машины на базе ТГУП«Армата», о разработке которыхобъявил В. Халитов:

13. Тяжёлое самоходное штур-мовое 152-мм орудие ШАТ-152/30 (наподобие советской ИСУ-152 ?);

14. Тяжёлая самоходная проти-вотанковая машина;

15. Машина групповой защиты (боевая машина поддержки танков БМПТ-А?);

16. Машина управления и раз-ведки (КШМ?);

17. Машины РХБЗ, РЭБ, снаб-жения и др.

Итак, какую же концепцию ор-ганизации воинских подразделе-ний и соединений с машинами на базе ТГУП «Армата» предложил В. Халитов? В этой структуре основ-ной тактической единицей должен стать «боевой модуль» – тактиче-ская группа из 1-2 танков Т-14, 3-4 тяжёлых БМП Т-15, самоходного штурмового 152-мм орудия, маши-ны групповой защиты, машины

41

управления и разведки, машин обеспечения (БРЭМ Т-16? машина снабжения?). По общему числу ма-шин (9-11) это ротная тактическая группа, но её боевой состав (4-6 танков и БМП) включает всего 1-2 взвода. Поэтому это смешанное подразделение фактически являет-ся взводной тактической группой (если перевести технические тер-мины гражданских специалистов УВЗ в военные).

Несколько «боевых модулей» должны объединяться в «боевую платформу» (ротную тактическую группу), несколько «боевых плат-форм» – в «боевую тактическую платформу» (батальонную такти-ческую группу), а несколько «бое-вых тактических платформ» – в тя-жёлую бригаду. «Боевые платформы», кроме «боевых моду-лей», должны иметь инженерные машины (УСМ-А1, МИМ-А, УМЗ-А, МТ-А?), машины РХБЗ и РЭБ. О том, какие машины должны иметь «боевые тактические плат-формы», кроме как в «боевых плат-формах», а тяжёлые бригады – кро-ме как в «боевых тактических платформах» В. Халитов не сооб-щил.

Подсчитаем приблизительно, сколько машин на базе ТГУП «Ар-мата» будет в тяжёлой бригаде с предложенными «боевыми моду-лями». Примем, что в бригаде бу-дет использована троичная струк-

тура в звеньях от «боевой платформы» до бригады (при дво-ичной структуре бригада получи-лась бы слишком слабой, а при чет-веричной – излишне крупной и дорогой). При троичной структуре в бригаде будет 27 «боевых моду-лей» (3х3х3).

Также примем, что в «боевом модуле» будет 5 боевых машин Т-14 и Т-15, штурмовое орудие, ма-шина групповой защиты, КШМ и 2 машины обеспечения. Итого – 10 машин. В бригаде при этом получа-ется 270 машин в составе «боевых модулей» (в т.ч. 135 танков и БМП). Добавим сюда 13 КШМ (9 ротного, 3 батальонного и 1 бригадного зве-ньев), 36 инженерных машин (9 УСМ-1А, 9 УМЗ-А, 9 МИМ-А и 9 МТ-А) ротного звена, 9 машин РХБЗ и 9 – РЭБ ротного звена и 18 самоходных гаубиц 2С35 бригадно-го звена. Это минимум, и он со-ставляет 355 машин в бригаде. В СВ предположительно будет 10 тя-жёлых бригад, что потребует 3550 машин. Солидный заказ для УВЗ!

Известно, что согласно Госпро-граммы вооружений до 2020 г в ВС России планировалось поставить 2300 машин семейства «Армата» (сейчас срок поставки смещён к 2025 г). Но 3550 машин – это в пол-тора раза больше, чем 2300! В слу-чае реализации предложенной кон-цепции УВЗ будет обеспечен заказами на долгие годы.

Несколько «боевых модулей» должны объединяться в «боевую

платформу» (ротную тактическую группу), несколько «боевых плат-форм» – в «боевую тактическую

платформу» (батальонную такти-ческую группу), а несколько «боевых

тактических платформ» – в тяжёлую бригаду

Известно, что согласно Госпрограммы вооружений до 2020 г

в ВС России планировалось поста-вить 2300 машин семейства «Ар-

мата» (сейчас срок поставки смещён к 2025 г). Но 3550 машин –

это в полтора раза больше, чем 2300! В случае реализации предло-

женной концепции УВЗ будет обес-печен заказами на долгие годы

42

Цена машины семейства «Арма-та» сейчас оптимистически опреде-лена в 250 млн. руб. Поэтому, для вооружения тяжёлых бригад «Ар-матами» при закупке 2300 машин потребуется 575 млрд. руб., а 3550 машин – уже 877,5 млрд. руб. Су-щественная прибавка средств для УВЗ!

Естественно, возникает обосно-ванное предположение, что в дан-ном случае представитель УВЗ просто борется за увеличение гос-заказа, отстаивая интересы своего предприятия. Но может быть, предложенная концепция действи-тельно рациональна и целесоо-бразна с тактической точки зре-ния?

Перспективная тяжёлаямото-стрелковая бригада опытной ор-ганизации. Известно, что в насто-ящее время в СВ России испытывается организация пер-спективной тяжёлой мотострелко-вой бригады. В качестве опытного соединения была выбрана 21-я от-дельная мотострелковая бригада 2-й общевойсковой армии Цен-трального военного округа, реор-ганизованная по новому штату. Естественно, бригада пока оснаще-на существующим вооружением (84 танка Т-72Б3, 132 БМП-2, 6 РСЗО «Град», 36 СГ «Мста-С», 12 САО «Хоста», 12 ПТРК «Штурм-С», 12 ЗРК «Тор-М1» и 6 «Стрела-10», 27 ПЗРК «Игла», 8 ЗПРК «Тунгу-ска») [3]. Предполагается, что с

2018 г в неё поступят машины се-мейства «Армата» (танки Т-14, БМП-Т Т-15, СГ 2С35, РСЗО «Торнадо-Г», БРЭМ Т-16 и др.), ко-торые заменят танки Т-72Б3, БМП-2, СГ «Мста-С», РСЗО «Град», БРЭМ-1/4 и др.

Тяжёлая мотострелковая брига-да в этом варианте (Б) включает управление и штаб, 8 батальонов (управления/связи, 2 мотострелко-вых, 2 танковых, разведывательный, инженерно-сапёрный, материаль-но-технического обеспечения), 3 дивизиона (2 гаубичных самоходно-артиллерийских, зенитный ракет-но-артиллерийский), 7 рот (снайпе-ров, БПЛА, РХБЗ, РЭБ, комендантская, медицинская, обе-спечения учебного процесса) и 2 ба-тареи (реактивная, противотанко-вая).

Тяжёлая мотострелковая брига-да в варианте А, в отличие от вари-анта Б, включает 3 мотострелковых батальона и 1 танковый. Осталь-ное – как в бригаде варианта Б.

Мотострелковый батальон (534 чел., 52 БМП) имеет штаб, 4 роты (3 мотострелковые по 15 БМП и обе-спечения с 8 БРЭМ), батарею с 6 САО «Хоста», 2 взвода (противо-танковый с 6 ПУ ПТРК «Корнет», управления с 2 БМП-К и 3 КШМ Р-149БМРГ).

Танковый батальон (214 чел., 42 танка) имеет штаб, 5 рот (4 танко-вые по 10 танков и обеспечения с 5 БРЭМ), взвод управления с 2 ко-

43

мандирскими танками, 3 КШМ Р-149БМРГ и 1 БМП.

Артдивизион имеет 18 СГ «Мста-С», реактивная батарея – 6 РСЗО «Град», противотанковая ба-тарея – 12 ПТРК «Штурм-С».

Зенитный дивизион имеет 12 ЗРК «Тор-М1» и 6 – «Стрела-10», 8 ЗПРК «Тунгуска» и 27 ПЗРК «Игла».

Разведывательный батальон имеет штаб, 4 разведывательные роты (1 на лёгких бронемашинах «Тигр-М», 1 с БМП/БРМ (14 ед.), 1 с 12 БМП/БРМ, придаваемым по-взводно боевым батальонам, 1 ра-дио и радиоэлектронной разведки с 1 Р-381Т и 3 МАСРР), 2 взвода управления (1 с 2 КШМ Р-149БМРГ и 2 БМП, 1 начальника разведки), медпункт [3, 4].

Необходимо отметить, что это опытная организация, и в процессе испытаний, а также с поступлени-ем нового вооружения, она, скорее всего, может измениться.

Однако, судя по этой структуре, данная организация довольно тра-диционна, и интеграция подразде-лений разных родов войск в ней осуществляется на бригадном уров-не, как и в существующих бригадах.

Организация российских ба-тальонных и ротных тактических групп, испытанная в боях на Дон-бассе. В «гибридной войне» на Дон-бассе применялись смешанные тактические группы батальонного и ротного уровня, созданные на пе-риод ведения боя. В т.ч.:

Мотострелковая батальонная тактическая группа (БТГ) создава-лась на базе мотострелкового бата-льона (до 40 БМП-2 и 6 миномётов «Сани»), усиленного танковой ро-той (10 танков Т-72), артиллерий-ской батареей (6 СГ «Акация» или «Гвоздика»), реактивной батареей (6 РСЗО «Град»), противотанковой батареей (6 пушек «Рапира» или 9 ПТРК «Штурм-С»/«Конкурс»), зе-нитной батареей (6 ЗПРК «Тунгу-ска»/ЗРК «Стрела-10» и 9 ПЗРК «Игла»), подразделениями боевого и тылового обеспечения (машины с боеприпасами, топливозаправ-щики и др.). Танковая БТГ создава-лась на базе танкового батальона (41 танк) и усиливалась мотострел-ковой ротой (12 БМП); остальные подразделения – как в мотострел-ковой БТГ.

Мотострелковая ротная такти-ческая группа (РТГ) создавалась на базе мотострелковой роты (12 БМП), усиленной танковым взво-дом (3 танка), миномётным взво-дом (3 миномёта), артиллерийско-го взвода (3 СГ), реактивного взвода (3 РСЗО), противотанково-го взвода (3 пушки или ПТРК), зе-нитного взвода (3 ЗПРК/ЗРК и 3 ПЗРК), подразделениями боевого и тылового обеспечения. Танковая РТГ создавалась на базе танковой роты (10 танков) и усиливалась мо-тострелковым взводом (3 БМП); остальные подразделения – как в мотострелковой РТГ.

Мотострелковая батальонная тактическая группа (БТГ) создава-

лась на базе мотострелкового батальона (до 40 БМП-2 и 6

миномётов «Сани»), усиленного танковой ротой (10 танков Т-72),

артиллерийской батареей (6 СГ «Акация» или «Гвоздика»), реактив-

ной батареей (6 РСЗО «Град»), противотанковой батареей (6

пушек «Рапира» или 9 ПТРК «Штурм-С»/«Конкурс»), зенитной

батареей (6 ЗПРК «Тунгуска»/ЗРК «Стрела-10» и 9 ПЗРК «Игла»),

подразделениями боевого и тылового обеспечения (машины с

боеприпасами, топливозаправщики и др.). Танковая БТГ создавалась на

базе танкового батальона (41 танк) и усиливалась мотострелко-

вой ротой (12 БМП); остальные подразделения – как в мотострел-

ковой БТГ.

44

Отсюда видно, что интеграция подразделений разных родов войск осуществлялась на батальонном и ротном уровне (но не на взвод-ном!), и только на период боя. Объ-ясняется это спецификой обуче-ния, тылового и технического обеспечения подразделений раз-ных родов войск и разного воору-жения.

Заключение. В предложенных УВЗ «боевых модулях» взводного уровня проблемы обучения (меха-ников-водителей), тылового обе-спечения (за счёт одинаковых ГСМ) и технического обеспечения (за счёт одинакового обслужива-ния и ремонта базы) снимаются путём использования одной гусе-ничной базы «Армата». Однако другие проблемы обучения (ко-мандиров и наводчиков), тылового обеспечения (из-за разных боепри-пасов) и технического обеспечения (из-за разного обслуживания и ре-монта вооружения) остаются. Кро-ме того, число машин «боевого мо-дуля» вдвое больше, чем у «чистого» взвода из танков или БМП и «сме-шанного» взвода из танков и БМП, в результате чего число боевых и обеспечивающих машин бригады

на дорогой базе «Арматы» также чрезмерно возрастает. Последнее обстоятельство, в условиях эконо-мических и производственных проблем России, скорее всего, при-ведёт к отказу от концепции «бое-вых модулей» УВЗ. Нельзя недоо-ценивать и традиционный консерватизм генералов министер-ства обороны России, которым вряд ли по душе придется эта рево-люционная концепция (к тому же, выдвинутая представителями ОПК, то есть штатскими). Они ещё не забыли революционные органи-зационные реформы бывшего ми-нистра обороны А. Сердюкова….

ЛИТЕРАТУРА1. Из «Арматы» сделают убий-

цу танков и роботов // http://www.rg.ru/2015/09/18/armata-site.html

2. О перспективах платформы «Армата» и модернизации Т-90 // h t t p : / / b m p d . l i v e j o u r n a l .com/1481266.html

3. Центральный военный округ России // http://milkavkaz.livejournal.com/49862.html

4. Тяжёлая мотострелковая бригада // http://twower.livejournal.com/723067.html?thread=32383611

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

45

Постановка проблеми та їїзв’язок із важливиминауковимичи практичними завданнями. Нова Національна Воєнна Страте-гія (далі – Стратегія) Сполучених Штатів Америки (США) була вида-на в червні 2015 року. Дана Страте-гія розкриває, як США використо-вуватиме свої Збройні Сили (ЗС), щоб захистити власні національні інтереси. Використання досвіду із розробки та змісту концептуаль-них документів оборонного плану-

вання США є актуальним питан-ням для ЗС України, яка на сьогоднішній час розробляє такі документів відповідно до стандар-тів НАТО.

Аналіз останніх досліджень іпублікацій. Стратегія публікуєть-ся нерегулярно, а в моменти, коли, на думку аналітиків Пентагону, серйозно змінюється ситуація на світовій арені і виникають (зника-ють або змінюються) загрози без-пеці США. Перша Стратегія була

Нові погляди США на забезпечення національної безпеки у воєнній сфері

Юрий Пунда, начальник кафедри стратегії національної безпеки та оборони інституту

державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Ольга Сальнікова, доцент кафедри стратегії національної безпеки та оборони інституту

державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Ігор Борохвостов, докторант Центрального науково-дослідного інституту озброєння та

військової техніки Збройних Сил України

46

видана в 1991 році. Наступні Стра-тегії з’явилися у 1995, 1997, 2004, 2008 і 2011 роках, відповідно. У Стратегії-2008, головною загрозою безпеці США і всього світу була “ідеологія сильного екстремізму”. “Екстремізм, завдання поразки агресору” – в Стратегії-2011. У Стра-тегії-2015, уперше за сім років “за-вданням номер один” є “опозиція до ворожих держав”. В табл. 1 пред-ставлено основні загрози США у на-

ціональних воєнних стратегіях 2008-2015 років.

Формулюванняметистатті.Ме-тою статті є виявлення взаємозв’язку між змінами глобального безпеково-го середовища та напрямами рефор-мування та підготовки ЗС США для використання досвіду у процесі обо-ронного планування в Україні.

Виклад основного матеріалу до-слідження з повним обґрунтуван-нямодержанихрезультатів.

Безпосереднє відношення до оборонного планування у сфері на-

ціональної безпеки США мають до-кументи доктринального характе-ру. Основним офіційним документом є Стратегія національ-ної безпеки США.

До числа основних стратегічних документів США відносяться:

1. Стратегія національної безпе-ки США. У даному документі побу-дована система національних пріо-ритетів у сфері безпеки в умовах, що змінилися. Зазначається необ-

хідність системних, комплексних підходів до планування та реаліза-ції Стратегії національної безпеки, що враховують зміни, що відбува-ються у світі. Загальна спрямова-ність нової Стратегії національної безпеки США-2015 є збереження впливу США у світі та потужні, бо-єздатні Збройні Сили з постійним поєднанням політико-диплома-тичних, військових, економічних, ідеологічних та інших інструментів впливу на обстановку. Стратегія може змінюватися залежно від си-

У Стратегії-2015, уперше за сім років “завданням номер один” є

“опозиція до ворожих держав”

Таблиця 1. Основні загрози США у національних воєнних стратегіях 2008-2015 рр.

Роки Основні загрози 2008 ідеологія насильницького екстремізму;

Іран і Північна Корея; зростаюча військова потужність інших держав2011 боротьба з насильницьким екстремізмом;

стримування і завдання поразки агресору2015 протистояння США державам, що несуть загрозу та прогнозується збільшення вірогідності

збройних конфліктів між державами

47

туації: основну тактично-коригу-вальну функцію виконують щоріч-ні звернення президента США [1].

2. Національна воєнна стратегія США, яка затверджується Головою Об’єднаного комітету начальників штабів США ЗС визначає загаль-ний порядок застосування ЗС дер-жави для реалізації цільових уста-новок та шляхи реалізації цілей і завдань, які сформульовані вищим військово-політичним керівни-цтвом країни відповідно до Стра-тегії національної безпеки України. Дана стратегія є концептуальним документом та демонструє, до яко-го роду конфліктів готуються ЗС США, яке військове планування вони мають намір проводити і на-скільки небезпечні, на думку керів-ництва Пентагону, різні світові кризи [2].

3. Національна оборонна стра-тегія США, яка затверджується Мі-ністром оборони, визначає мету і основні завдання військової полі-тики держави [3].

Оборонна і воєнна стратегії США значною мірою спираються на висновки і рекомендації Чоти-рирічного оборонного огляду, який є основним планом розвитку ЗС на наступні чотири роки [4].

Необхідно звернути увагу на те, що у Стратегії-2015 вперше за сім років “завданням номер один” ста-ло протистояння ворожим США державам та вперше за півтора де-сятиліття прогнозується збільшен-

ня вірогідності збройних конфлік-тів між державами [2].

Нова Стратегія – невеликий за об’ємом документ, що займає всьо-го 17 сторінок (у оригіналі). Вона складається з передмови, 4 розділів та висновків [2].

У передмові до Стратегії, глава Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Мартін Демпсі від-мітив: “Сьогодні ситуація в гло-бальній безпеці найбільш неперед-бачувана з усіх, які я спостерігав за 40 років служби. Нині мі стикаємо-ся з численними, раптовими ви-кликами в області безпеки як від традиційних державних суб’єктів так і від трансрегіональних недер-жавних угрупувань. Швидше за все, нас чекають тривалі кампанії, а не швидко вирішувані конфлікти” [2].

У розділі 1 “Стратегічне середо-вище” характерною рисою сьогод-нішнього стратегічного середови-ща визначається його складність і швидкі зміни, що приведені в дію глобалізацією, поширенням техно-логій та демографічними зрушен-нями.

Головним для глобалізації є по-ширення нових технологій, що до-зволяють розвивати світове інфор-маційне середовище і дають людям можливість більше бачити, більше створювати, більше обмінюватися інформацією і знаннями. Коли по-ширення технологій торкається військових систем, воно кидає ви-

Оборонна і воєнна стратегії США значною мірою спираються на

висновки і рекомендації Чотириріч-ного оборонного огляду, який є

основним планом розвитку ЗС на наступні чотири роки

48

клик тим перевагам, які здавна ма-ють США в таких областях як за-вчасне попередження і високоточні удари.

Ці зміни посилюються демо-графічними зрушеннями. У Аф-риці і на Близькому Сході швидко збільшується кількість молоді, а ці регіони відчувають нестачу ре-сурсів, труднощі в економіці та глибокий розкол в суспільстві. Між тим, населення Європи і усієї північної Азії поступово зменшу-ється і старіє.

Проте деякі держави намага-ються провести ревізію ключо-вих аспектів міжнародного по-рядку та діють в такій манері, яка створює загрозу інтересам націо-нальної безпеки США. В першу

чергу зазначаються РФ, Іслам-ська Республіка Іран, КНДР, Ки-тайська народна республіка (КНР), саме у такій послідовнос-

ті. Вважається, що жодна з цих країн не прагне до прямої вій-ськової конфронтації із США або з їх союзниками. Проте, кожна з них представляє серйозну загро-зу безпеці, проти чого колектив-но бореться міжнародне співто-вариство проводячи загальну політику та обмінюючись інфор-мацією і координуючи свої дії [2].

Разом з викликами з боку дер-жав, США стикається з бойовими екстремістськими організаціями, які очолюють “Аль-Каіда” та “Іс-ламська держава Іраку і Леванту”. Ці організації прагнуть до посла-блення трансрегіональної безпе-ки, особливо на Близькому Сході та в Північній Африці.

У другому розділі Стратегії “Військове середовище” визначе-но загрози США, класифікація яких представлена на рис 1.

Проте деякі держави намагаються провести ревізію ключових аспектів

міжнародного порядку та діють в такій манері, яка створює загрозу

інтересам національної безпеки США. В першу чергу зазначаються

РФ, Ісламська Республіка Іран, КНДР, Китайська народна республіка

(КНР), саме у такій послідовності

Рис. 1. Загрози національній безпеці США, що визначені у Стратегії

49

У тексті Стратегії визначено два типи загроз. До першого відносять-ся загрози, що створюються дер-жавними суб’єктами. В якості дже-рел загроз зазначаються РФ, Ісламська Республіка Іран, КНДР, КНР. Другий тип загроз виходить від недержавних суб’єктів.

Також існує область конфлікту, в якій перетинається державне і не-державне насильство. У гібридних конфліктах можуть брати участь державні і недержавні гравці, які спільно домагаються спільних ці-лей і застосовують багатий арсенал зброї, що спостерігається на Сході України. Гібридні конфлікти зазви-чай посилюють невизначеність, ускладнюють ухвалення рішень і уповільнюють взаємодію, яка спря-мована на здійснення ефективних дій у відповідь.

В Стратегії визначено, що РФ, є втіленням відразу двох видів за-гроз США – як ворожа держава та як сила, що веде гібридну війну.

У третьому розділі Стратегії “Комплексна воєнна стратегія” вій-ськове командування надає реко-мендації про те, коли і де США пови-нна використати військову силу, якого виду силу слід застосувати, в якій кількості та з якими витратами.

Щоб забезпечити ці інтереси, в Стратегії розроблений комплек-сний підхід, що складається з трьох загальнонаціональних військових цілей. Ці загальнонаціональні вій-ськові цілі лежать в основі дирек-

тиви з планування будівництва ЗС, яка викладена в Чотирирічному оборонному огляді [4]: • стримування, недопущення і

розгром державного супротив-ника;

• послаблення і знищення бойових екстремістських організацій;

• зміцнення глобального співтовариства союзників і партнерів.Проведення інтегрованих опе-

рацій вимагає наявності об’єднаних сил і засобів, готових до оператив-ної та рішучої передислокації до будь-якого регіону світу та вклю-чає вісім ключових компонентів:• оперативне керівництво місією;• оволодіння, утримання і викори-

стання ініціативи;• глобальна мобільність;• партнерство;• гнучкість у створенні об’єднаних

сил;• вдосконалення взаємодії в усіх

сферах, що дає підвищення ефективності;

• використання маневрених і малопомітних сил і засобів;

• розвиток розпізнавальних нави-чок з метою мінімізації неперед-бачуваних наслідків.Проводячи глобальноінтегро-

вані операції, ЗС США працюють в тісній взаємодії із зарубіжними партнерами та іншими американ-ськими відомствами, розробляючи для США стратегічні варіанти дій. При цьому військове командуван-

Проводячи глобальноінтегровані операції, ЗС США працюють в тісній взаємодії із зарубіжними партнера-

ми та іншими американськими відомствами, розробляючи для США

стратегічні варіанти дій. При цьому військове командування

наступним чином розставляє пріо-ритети у військових завданнях,

надаючи рекомендації керівництву країни

50

ня наступним чином розставляє пріоритети у військових завданнях, надаючи рекомендації керівництву країни [2]:• підтримка безпечних, надійних і

ефективних сил ядерного стри-мування;

• забезпечення захисту території країни;

• розгром супротивника;• забезпечення глобальної

стабілізуючої присутності;• боротьба з тероризмом;• протидія розповсюдженню і за-

стосуванню зброї масового зни-щення;

• протидія супротивникові доби-тися своїх цілей;

• реагування на кризи і проведен-ня операцій в особливих умовах.У четвертому розділі Стратегії

щодо “Ініціативи об’єднаних сил” зазначено, що об’єднані сили США мають особовий склад, технології і програми для проведення глобаль-ноінтегрованих операцій і досяг-нення національних військових ці-лей. Для цього їм також потрібні новаторсько мислячі командири, оптимізовані процеси прийняття рішень та сучасні військові сили і засоби.

При підготовці професійних військовослужбовців з метою удо-сконалення кадрової політики прі-оритетом є формування лідерів, адаптація організаційної культури, сприяння створенню високомо-рального керівництва.

Для використання інновацій і підвищення ефективності процесів управління необхідно впровадити оптимальне планування з ураху-ванням ресурсів і інформації, удо-сконалити глобальну оператив-ність, підвищити ефективність і віддачу.

Для виконання Програми збе-реження якісної переваги необхід-но удосконалити загальну опера-тивну сумісність та активізувати зусилля для вирішальних переваг.

Окремо вважаємо за необхідне проаналізувати місце РФ у вище-зазначеному документі. В порів-нянні з попередніми Стратегіями РФ приділено значно більше уваги. У Стратегії-2015 РФ згадується п’ять разів. Один абзац документу цілком присвячений їй [2]:

“РФ вносить свій вклад в певні сфери безпеки, такі як боротьба з нар-котиками та з тероризмом, проте вона неодноразово демонструвала непова-гу до суверенітету сусідів і готовність застосовувати силу для досягнення своїх цілей. РФ своїми військовими діями підриває регіональну безпеку безпосередньо і опосередковано через своїх ставлеників. Ці дії є порушен-ням численних підписаних РФ угод, в яких вона зобов’язалася діяти відпо-відно до норм міжнародного права, таких як Статут ООН, Гельсінкська декларація, Основоположний акт РФ  – НАТО, Будапештський мемо-рандум і Договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності”.

51

Висновки. Таким чином, аналіз змісту Стратегії національної без-пеки США, Національної оборон-ної стратегії, Національної воєнної стратегії свідчить про наявність чіткої вертикалі воєнно-політич-ного спрямування трансформації та підготовки ЗС США.

Немає сумніву, що в подальшо-му положення Стратегії воєнної безпеки будуть втілені в програми та плани реформування ЗС США, враховуючи те, що вищезазначені Стратегії як і оборонні програми є елементом наскрізного процесу планування – програмування – бю-джетування – виконання, який є основою оборонного планування в США.

Отже, Національна військова стратегія 2015 року дає загальне уявлення про загрози та деталі-

зує погляди на застосування Збройних Сил для забезпечення безпеки США, союзників і парт-нерів.

ЛІТЕРАТУРА1. National Security Strategy. –

https://www.whitehouse.gov/sites/default/files/docs/2015_national_security_strategy.pdf.

2. National Military Strategy. –http : / /w w w.jcs .mi l /Por ta ls /36/Documents/Publicat ions/2015_National_Military_Strategy.pdf.

3. National Defense Strategy. –ht tp : / / a c q n ot e s . c om / a c q n ot e /acquis it ions/nat iona l-defense-strategy-nds.

4. Quadrennial_Defense_Review. – h t t p : / / a r c h i v e . d e f e n s e . g o v /pubs/2014_Quadrennial_Defense_Review.pdf.

Немає сумніву, що в подальшому положення Стратегії воєнної безпе-

ки будуть втілені в програми та плани реформування ЗС США, врахо-

вуючи те, що вищезазначені Стра-тегії як і оборонні програми є еле-

ментом наскрізного процесу планування – програмування – бю-

джетування – виконання, який є основою оборонного планування в

США.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

52

Останнім часом, в оцінках ситу-ації, що склалась довкола України внаслідок агресії Росії, широко ви-користовується термін «гібридна війна». Водночас намагання трак-тувати сучасний характер збройної боротьби, – війн ХХІ сторіччя, в категорії гібридна війна призво-дить до неможливості адекватно описати (проаналізувати) - в чому-ж суть «гібридності», й у під-сумку веде до викривлення суті да-ного явища, загальної згоди дослід-ників, що гібридність власне і є основною ознакою сучасної війни. Разом з тим, вживаність даної лек-сичної норми є ні чим іншим, аніж намаганням пояснити сучасну ві-йну категоріями (поняттями), яки-

ми описувались війни ХХ сторіччя без урахування значних суспільно-технологічних змін, які пройшли у світі після другої світової війни й вочевидь відобразились на харак-тері ведення війни у сучасному ви-мірі.

Таким чином, намагання деяких експертів зрозуміти та виробити форми (напрямки) протистояння проявам «гібридної війни», вико-ристовуючи інструменти для ана-лізу, взяті з арсеналу дослідників війн минулого сторіччя, буде воче-видь призводити до реалізації відо-мої формули, за якою «воєначаль-ники готуються до минулої війни».

Тому нагальним та більш до-цільним видається норма «сучасна

Чи «гібридна» війна відбувається в Україні

Олександр Чернов, Фахівець Головного управління розвідки Міноборони України,

Радник Експертної ради при ЦДАКР

53

війна», або «війна постіндустріаль-ного, глобального виміру», понят-тя «гібридність» має бути замінено категорією «багаторівневість». Очевидно, що саме багаторівневий характер війни формує її склад-ність та необхідність враховувати значну кількість новітніх факторів, які стали елементами збройної бо-ротьби і які ніколи раніше не роз-глядались як головні фактори ура-ження війн.

Так, зокрема, широкий розви-ток інформаційних технологій, їх доступність всім верствам населен-ня легкість їх використання, мо-більність та достовірність отри-мання інформації призвели до того, що суттєвої деформації за-знали декілька видів бойового за-безпечення, право на яке донедав-на беззастережно перебувало у володінні військових, а саме:• Зв’язок як основа бойового

управління військами, в тому числі, й засекречений зв’язок, нині функціонує паралельно з «Internet» та мобільним зв’язком. Бойові дії на Донбасі показали не лише неготовність засобів зв’язку ЗС України до ефективного вико-ристання, що за належного фі-нансування та подолання коруп-ції в закупівлях та виробництві може бути подолано досить швидко, а й, що більш важливо, й на що поки немає відповіді, як адаптувати наявні «цивільні» ко-мунікативні та інформаційні сис-

теми для потреб збройної бо-ротьби та цільового ефективного управління військами;

• Розвідка та контррозвідка - моно-польна донедавна сфера збройної боротьби - також суттєво дефор-мовані мереживним інформацій-ним впливом, більше того, через відсутність (складність форму-вання) достовірних джерел відо-мостей, швидкоплинний характер змін на ТВД, загальною практи-кою стало постійне використання загальнодоступних інформацій-них ресурсів, перевіряючи раніш виловлену в мережі інформацію та оформляючи її «належним чи-ном».

• Пропаганда та контрпропаганда: ведення заходів цільового психо-логічного впливу на війська та населення противника задля до-сягнення бажаного результату нині також не є виключною сфе-рою військових «спецпропаган-дистів», а листівка та агітаційний снаряд навряд чи мають більше значення аніж десятки телевізій-них каналів, «експертних твер-джень очевидців» в блогах, «вконтактах», в «однокласниках» та в інших «правдивих свідчен-нях товаришів зі школи» і. т. п. Особняком в проведенні цільо-вих спецоперацій з населенням противника стоять заходи, спря-мовані на формування демокра-тично сформованих, легальних опозиційних та протестних ру-

Очевидно, що саме багаторівневий характер війни формує її складність

та необхідність враховувати зна-чну кількість новітніх факторів, які

стали елементами збройної бо-ротьби і які ніколи раніше не розгля-

дались як головні фактори уражен-ня війн

Поки немає відповіді, як адаптува-ти наявні «цивільні» комунікативні

та інформаційні системи для по-треб збройної боротьби та цільо-вого ефективного управління вій-

ськами

Особняком в проведенні цільових спецоперацій з населенням проти-

вника стоять заходи, спрямовані на формування демократично сформо-

ваних, легальних опозиційних та протестних рухів, в тому числі, з

використанням відкритих засобів масової інформації як національних так і міжнародних, котрі поширю-

ють «авторитетну думку зарубіж-них експертів та медіа»

54

хів, в тому числі, з використан-ням відкритих засобів масової інформації як національних так і міжнародних, котрі поширюють «авторитетну думку зарубіжних експертів та медіа».

• Особливе місце в сучасній війні має постійно діюча та обновлю-вана топографічна картина як те-атру бойових дій (переднього краю) так й території (комуніка-ції) тилу противника. Сучасні ге-оінформаційні системи надають постійну оновлену топографічну та метеокартинку на будь-який гаджет значно оперативніше оновлених розвідувальних даних чи картографів (метеорологів) Генерального штабу, а отже той, хто контролює цей сегмент бойо-вого забезпечення військ має беззаперечну перевагу над па-сивним споживачем даного ін-формаційного продукту.Іншим не менш значущим фак-

тором сучасної війни є надзвичай-но швидкі темпи технологічного розвитку оборонної сфери. Нині шлях від винаходу до впроваджен-ня скоротився в часі у десятки ра-зів. Прикладів безліч, а їх кількість невпинно зростає. Необхідність швидкої їх адаптації до потреб збройної боротьби натикається на консервативний характер військо-вої організації, що може призводи-ти до поразки у конфлікті, зокрема:• Система формування шатної

дисципліни та її прив’язка до

фінансового забезпечення підрозділів та особового складу веде до неможливості швидко перейти до бойового викори-стання сучасних видів озброєнь (немає в штаті роти підрозділу забезпечення БПЛА, хто буде його використовувати?), а відтак принципи «монолітного штатно-го розпису» (бо так легше /пра-вильно/ працювати фінансистам, кадровикам та тиловикам) є за-грозою мобільності сучасної армії та її перемозі у сучасній війні. Це стосується не лише впровадження сучасних «невідомих раніше» зразків (типів) озброєнь, а й тилового та медичного забезпечення (нові пайки, форма одягу, методів лікування, реабілітації і т.п.).

• Абсолютно по новому виглядає нині ситуація з формуванням мобілізаційного резерву та організації призову на строкову військову службу також у випад-ку мобілізації. Кого призивати і чи призивати взагалі, та чим нині являється призов? На це запи-тання немає відповіді з огляду на те, що війну можливо вести «з кімнати в квартирі», а ефективність ураження против-ника на порядки перевищувати-ме перебування на полі бою.

• Розробка та прийняття на озброєння новітніх видів та зразків озброєння натикається на застарілу процедуру виділення

Абсолютно по новому виглядає нині ситуація з формуванням мобіліза-

ційного резерву та організації призову на строкову військову

службу також у випадку мобілізації

55

фінансування (тривалого та ча-сто корумпованого узгодження), проведення дослідно-конструкторських та науково-дослідних робіт не на базі новітніх досягнень, а того, що «було придумано до нас, але поки не реалізовано». Часто це нове – вже давно забуте старе в прямо-му значені цього вислову. Однак відсутність державної експертно-технічної комісії, діяльність якої має ефективно підтримувати розвідка, не дає можливості відкидати застаріле. Робимо те, що вміємо.

• Окремим рядком в контексті роз-витку та впровадження сучасних засобів збройної боротьби стоїть проблема інвестицій, як національних, так й іноземних. Питання, яке на поверхні, хто і як буде розпоряджатись виробле-ним продуктом, після того як «цивільні кошти» стануть «національною зброєю», право на володіння (розпоряджатись) якою має виключно держава че-рез визначені нею державні інститути? Невміння та небажан-ня гармонізувати інтереси при-ватного капіталу та Держави (за якою часто стоять інші приватні інтереси) не дозволяє гарантова-но постійно оновлювати армію саме найбільш сучасними зразка-ми озброєнь. Зрозуміло, - най-краще реалізується на зовнішніх ринках те, що найбільш сучасне,

хоча, в даному випадку, якраз реалізація на зовнішніх ринках не є самоціллю.Найбільш вживаним терміном в

описанні сучасного світу є поняття глобалізації, що в першу чергу під-креслює тісне взаємне поєднання та легкість взаємопроникнення на-родів, культур, країн. Незважаючи на здавалось би гуманітарний кон-текст даного процесу його вплив на характер ведення збройної бороть-би у сучасній війні також має домі-нантне значення.

Так, задля «досягнення» гло-бального характеру військового конфлікту у війнах минулих сто-літь їх масштаб мав би охоплювати декілька, іноді десятки країн, при тому що «прикордонні конфлікти малої інтенсивності» такими мали-ми конфліктними й залишались. Нині в умовах володіння значною кількістю країн ефективними засо-бами ураження, в даному випадку не тільки ядерного, будь-який «ло-кальний конфлікт» з високою швидкістю може перерости в гло-бальний, а отже врахування цього факту є кардинальною ознакою су-часної війни та тим, що потребує оцінки під час планування опера-цій.

Таким чином, наявність приве-дених вище й інших, наприклад, кліматичних та геологічних впли-вів (потребує особливого вивчен-ня), формує образ сучасного світу, котрий має значну динаміку роз-

Оперативне врахування багаторів-невості та швидкоплинності сучас-

ної війни наразі й буде найбільш адекватною підготовкою Держави Україна до відбиття збройної агре-

сії – сучасної війни.

56

витку, а отже й створює зовсім іншу картину збройної боротьби, від якої людство навряд чи скоро відмовиться. Оперативне враху-вання багаторівневості та швид-

коплинності сучасної війни наразі й буде найбільш адекватною під-готовкою Держави Україна до від-биття збройної агресії – сучасної війни.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 жовтня 2015

57

Антикризовий менеджмент – це інструмент забезпечення ефектив-ності і гнучкості системи націо-нальної (регіональної, глобальної) безпеки в запобіганні та реагуванні на кризові ситуації у різноманітно-му і складному просторі реальних і потенційних загроз за умов висо-кого рівня невизначеності.

Це досягається перекриттям всього діапазону загроз і кризових ситуацій спектром безпекових спроможностей, адекватністю кіль-кісних і якісних параметрів системи захисту, ефективністю управління силами та засобами на всіх етапах ескалації загроз, у тому числі на ета-пі розвитку кризової ситуації і пе-ретворення її на конфлікт.

За умов величезних різноманіт-ності, складності та невизначеності безпекового середовища це є дуже важким завданням – особливо на ранніх етапах ескалації загроз, коли протиріччя сторін зароджу-ються, але ще не мають явних ознак, не перетворилися на відчут-ні негативні чинники (загрози), коли не завжди зрозумілі зв’язки між нами ускладнюють моделю-вання і прогноз сценаріїв розвитку кризових ситуацій. Проте, ці про-блеми не повинні сприйматися як непереборні перешкоди на шляху побудови надійної системи безпе-ки. Одним із способів їх подолання є структурування проблемної галу-зі – створення такої собі “книжко-

Перспективи антикризового менеджменту в Україні

Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова

Антикризовий менеджмент – це інструмент забезпечення ефектив-

ності і гнучкості системи національ-ної (регіональної, глобальної) безпеки в запобіганні та реагуванні на кризо-ві ситуації у різноманітному і склад-ному просторі реальних і потенцій-

них загроз за умов високого рівня невизначеності.

58

вої шафи” з алгоритмічно взаємопов’язаними між собою “шухлядками” для збору та нако-пичення інформації, сукупність якої сприяє релевантному описан-ню ситуації. Це, звичайно, не усу-ває згаданих проблем, але значно пом’якшує їх, відповідаючи на пи-

тання “з чого почитнати?” та зада-ючи певний алгоритм діяльності з аналізу безпекової ситуації. І така мінімізація невизначеності має

бути функцією антикризового ме-неджменту.

“Шухлядками” – структурними елементами, що допомагають опи-сати ситуацію, – можуть бути:

1. Об’єкти захисту (вони ж – об’єкти загроз): • ціннісні засади, національні ін-

тереси і стратегічні цілі; • їх носії (людина, бізнес, суспільні

та державні інститути, їх пред-ставники);

Рис. 2. Алгоритм формування системи захисту

59

• спосіб реалізації стратегічних ці-лей (метод, технологія, усі види ресурсів);2. Джерела та носії загроз.3. Причини виникнення за-

гроз.4. Динаміка ескалації загроз:

• етап 1 – зародження протиріч; • етап 2 – початок прояву загрози;• етап 3 – загострення напруже-

ності (кризова або перед кон-фліктна ситуація);

• етап 4 – виникнення та ескалація конфлікту (кризи);

• етап 5 – завершення конфлікту (розв’язання, врегулювання, за-морожування, ліквідація наслід-ків).5. Сили та засоби, що застосову-

ються для реалізації загрози на кожному етапі ескалації.

6. Структура потрібних спро-можностей системи захисту.

7. Категорії сценаріїв розвитку кризових ситуацій і способів за-хисту.

Іншими функціями антикризо-вого менеджменту мають бути: • інформаційне наповнення зазна-

чених структурних елементів (“шухлядок”) – добування і збір даних, моніторинг, аналіз і про-гноз сценаріїв ескалації загроз і кризових ситуацій;

• планування заходів, прийняття рішень на організацію, підготов-ку, розгортання, застосування сил і засобів реагування на роз-виток кризових ситуацій;

• оперативне управління та контр-оль застосування сил і засобів.До речі, за умов якісного вико-

нання перших двох функцій (струк-турування та інформаційне напо-внення) була змога отримати досить релевантну картину проце-сів, що відбувалися в Росії, своє-часно виявити зародження та еска-лацію загроз для України :• закріплення в офіційних доку-

ментах намірів Кремля не випус-кати з орбіти свого впливу по-страдянські країни, особливо Україну, застосовуючи для цього комплекс політичних, економіч-них, енергетичних, гуманітарних, інформаційних важелів;

• поступове, мірою підвищення економічного та військового по-тенціалів Росії, зростання агре-сивності антиукраїнської рито-рики офіційних осіб, політичних діячів, лідерів радикальних орга-нізацій;

• штучна затримка демаркації україно-російського кордону;

• спроба відторгнення української території (коси Тузла) у 2003р.;

• підвищення згуртованості росій-ського суспільства навколо чин-ного режиму шляхом знищення середнього класу та політичної опозиції, інформаційного зомбу-вання населення, втілення в ма-сову свідомість образу Росії як обложеної фортеці;

• агресивне просування ідей “рус-ского мира”, привласнення права

60

на силовий захист “соотечествен-ников” на території інших країн;

• зростаюча непоступливість ро-сійської зовнішньої і безпекової політики на міжнародній арені, випробування терпимості Захо-ду;

• призупинення (а потім і припи-нення) участі Росії в Договорі про звичайні збройні сили в Єв-ропі, що дало їй змогу під вигля-дом навчань відносно безконтр-ольно і безвідповідально нарощувати потрібні сили на об-раних напрямках (передконфлік-тна ситуація у Грузії, “хвилі” масштабних навчань на початку конфлікту в Україні);

• війна у Грузії;• зростання військових витрат,

підвищення військового потен-ціалу шляхом реформування збройних сил Росії (зокрема, створення Сил спеціальних опе-рацій, суттєвого зміцнення ін-ших видів і родів військ, осна-щення їх новими озброєннями, перегляду адміністративно вій-ськового устрою, покращення всіх рівнів управління війська-ми);

• зміцнення агентурної мережі і проросійського активу в Україні (у середовищі політичних сил, громадськості, в силових струк-турах);

• і т.д. і т.п. – цей перелік можна продовжувати та деталізувати.Виконання всього комплексу

зазначених вище функцій склада-ється в певну технологію, проекція якої в інституційний простір ви-значає організаційно-виконавчу систему антикризового менедж-менту. Цю проекцію лише умовно можна назвати якоюсь окремою підсистемою системи захисту від загроз – це, скоріше, її окремий функціональний зріз, сукупність елементів загальної системи, відпо-відна організація діяльності яких надає всій системі властивості ефективного реагування на проце-си ескалації різноманітних кризо-вих ситуацій (а не лише на кризи чи конфлікти).

Для більш повного уявлення про таку організаційно-виконавчу підсистему, крім суто теоретичних засад, доцільно скористатися до-свідом інших держав, глобальних і регіональних систем безпеки. Цей досвід дає змогу сформулювати го-ловні принципи (вимоги) організа-ції і здійснення антикризового ме-неджменту:• вбудованість у загальну систему

запобігання, реагування, врегу-лювання та подолання наслідків кризових явищ;

• повнота і глибина аналізу безпе-кового середовища;

• докладне планування операцій із врегулювання конфліктів (криз), урахування просторових, часо-вих, політичних, гуманітарних, економічних, військових параметрів конкретної кризової

Виконання всього комплексу зазна-чених вище функцій складається в певну технологію, проекція якої в інституційний простір визначає

організаційно-виконавчу систему антикризового менеджменту

61

ситуації;• цілісність і гнучкість “портфелю”

антикризових заходів, включно з адекватним застосуванням як “м’якої”, так і “жорсткої” сили, за-безпеченням як внутрішньої, так і зовнішньої взаємодії і координації сил, врахування ко-ротко-, середньо- та довгостро-кових наслідків;

• високий рівень готовності сил безпеки, що на крок випереджає розвиток кризової ситуації, своєчасність антикризових заходів на засадах якісного про-гнозу ескалації загроз і розвитку кризових ситуацій;

• оперативність управління, що досягається налагодженістю про-цесу прийняття рішень, стійкістю і швидкодією управлінських зв’язків;

• своєчасне та в повному обсязі за-безпечення всіма видами ресурсів: фінансовими, матеріально-технічними, кадро-вими, організаційно-правовими, інформаційними.Аналіз іноземного досвіду дає

змогу побачити й окремі недоліки та негативні чинники, яких бажано уникнути у вітчизняній практиці:• недостатнє теоретичне опрацю-

вання технології антикризового менеджменту, що призводить до непорозуміння між окремими виконавцями, ускладненню обміну результатами, до розривів в процесі прийняття рішень та

управляння застосуванням сил; • прагнення до спрощення про-

блем, методів оцінки і способів реагування, що часто зумовлює невідповідність рішень і дій реальній ситуації і потребам;

• надмірні бюрократизація, політизація або навпаки комерціалізація політичних і без-пекових структур, що значною мірою ускладнює і робить нее-фективними процеси прийняття рішень та управляння операціями, знижує довіру до інститутів безпеки, поступово призводить до їх занепаду;

• надмірне захоплення засобами “м’якої” сили, що особливо на етапі конфлікту призводить до недостатньої ефективності паке-ту антикризових заходів, до за-морожування конфліктів замість їх врегулювання. Яскравим прикладом недоліків

наявних підходів до врегулювання криз є позиція окремих західних держав стосовно російсько-україн-ського конфлікту, зокрема – став-лення до надання Україні летальної зброї. Ігнорується той факт, що ві-йна вже є поразкою дипломатії, що мало б змусити переглянути весь “портфель” антикризових заходів на предмет їх змісту і пріоритет-ності. Суто мирними засобами примусити агресора до капітуляції можна лише маючи справу з рів-ним за потенціалом або слабшим противником, але не з державою-

62

агресором, яка за економічним і військовим потенціалом набагато перевищує державу-жертву. Тобто треба вирівняти військові потенці-али Росії та України в зоні зіткнен-ня, а вже потім просувати пріори-тет мирних засобів розв’язання конфлікту. Більш того, підвищення українського оборонного потенці-алу дає змогу збільшити час на вжиття мирних заходів – оскільки стороні, що наступає, для досяг-нення успіху потрібна не просто перевага, а суттєва перевага над силами оборони, що неможливо забезпечити миттєво (тим більше, перебуваючи під санкціями).

Загалом, з боку України та сто-рін, зацікавлених у розв’язанні ро-сійсько-українського гібридного конфлікту, адекватною відповіддю має бути збалансований комплекс взаємопов’язаних заходів політич-ного (переговори, політичний тиск на агресора), економічного (санк-ції проти сторони-агресора, допо-мога стороні-жертві), військового (активна оборона, вирівнювання військових потенціалів), інформа-ційного (кіберзахист, контрпропа-ганда, прищеплення “вірусу прав-ди” або “імунітету від брехні” тощо) характеру. Важливим чин-ником розв’язання конфлікту має бути довіра до української влади з боку як громадян, так і зовнішніх партнерів, яка забезпечується від-критістю влади та результативніс-тю проголошених нею перетво-

рень і заходів зі стабілізації ситуації (забезпечення обороноздатності, боротьба з корупцією, підвищення кадрового потенціалу системи врядування, початок реальних ре-форм).

Останнє є особливо актуаль-ним з огляду на те, що наявна в Україні практика запобігання кри-зовим явищам і реагування на них може бути в цілому охарактеризо-вана як реактивна, фрагментарна, структурно та функціонально не-достатня. Їй притаманні всі недо-ліки державного управління зага-лом (відомча відокремленість, інституційна слабкість, надмірні бюрократія і політизація, коруп-ція тощо). Більш-менш ефективно робота з реагування на кризові явища налагоджена в Державній службі надзвичайних ситуацій. Але для того, щоб антикризовий менеджмент був ефективним на рівні держави, він має бути вбудо-ваний в діяльність з реалізації і за-хисту національних інтересів, тоб-то в роботу всіх міністерств і відомств з відповідною координа-цією їх діяльності.

Російсько-український кон-флікт довів, що система національ-ної безпеки України виявилася не-готовою не лише запобігти, але й адекватно відреагувати на деструк-тивні процеси в оборонній, інфор-маційній, економічній, соціально-політичній сферах. Утворення відповідних міжвідомчих коорди-

Російсько-український конфлікт довів, що система національної

безпеки України виявилася негото-вою не лише запобігти, але й адек-

ватно відреагувати на деструктив-ні процеси в оборонній,

інформаційній, економічній, соціаль-но-політичній сферах

63

наційних штабів відбулося із запіз-ненням – як реакція на проблеми, що вже виникли, а їх результатив-ність залишає бажати кращого.

Саме це спонукало до створен-ня Указом Президента України №115 від 28 лютого 2015р. Головно-го ситуаційного центру (ГСЦ) при Раді національної безпеки і оборо-ни (РНБО) як програмно-апарат-ного комплексу зі збору, накопи-чення і обробки інформації, необхідної для підготовки та при-йняття рішень у сфері національної безпеки і оборони, супроводження діяльності РНБО з координації і контролю за діяльністю органів ви-конавчої влади, правоохоронних органів та військових формувань. За надання інформації до ГСЦ від-повідають міністерства оборони, внутрішніх і зовнішніх справ, Дер-жавна фіскальна служба, Державна служба з надзвичайних ситуацій, Адміністрація Державної прикор-донної служби, Державне космічне агентство, інші центральні органі виконавчої влади, Служба безпеки України, розвідувальні органи.

З усіх зазначених вище функцій антикризового менеджменту ство-рення ГСЦ частково перекриває добування, збір, обробку даних, прийняття рішень, координацію і контроль. Не перекритими зали-шаються: моделювання (форму-вання переліків об’єктів захисту, загроз, сценаріїв їх ескалації, спро-можностей системи національної

безпеки); моніторинг і прогноз сце-наріїв ескалації загроз; планування організації, підготовки, розгортан-ня та застосування сил і засобів; оперативне управління ними. Це вимагає продовження та погли-блення реформи.

При цьому, принцип розподілу повноважень у системі національ-ної безпеки може бути наступним: • уся система національної безпе-

ки перекриває весь діапазон за-гроз;

• система антикризового менед-жменту є її підсистемою, що опікується комбінованими сценаріями розвитку кризових ситуацій (коли потрібне ком-плексне застосування різнорідних сил і засобів) і надає загальній системі спроможно-стей своєчасно та адекватно протидіяти розвитку “гібридних” кризових явищ та реагувати на них;

• міністерства та відомства, сили, що перебувають в їх розпорядженні, відповідають за протидію загрозам у відповідних сферах і мають у своєму складі функціональні модулі, що залу-чаються до антикризових заходів на випадок комбінованих сценаріїв.У цьому напрямі пропонується

переглянути функції і структуру Апарату РНБО та Національного інституту стратегічних досліджень і створити на їх базі та на чолі із Се-

64

кретарем РНБО повнофункціо-нальне та порівняно небагаточи-сельне Агентство національної безпеки у складі:• Аналітичного антикризового

центру (можна залишити назву –

ГСЦ); • Інституту стратегічних та опера-

тивних розробок; • Центру кризового реагування.

Функціями Аналітичного анти-кризового центру мають бути: структурування проблемних галу-зей; збір і комплексний аналіз ін-

формації за всіма сферами націо-нальної безпеки; моніторинг

Рис. 3. Система антикризового менеджменту

65

ескалації загроз; моделювання і прогнозування кризових ситуацій; визначення потрібних спромож-ностей із запобігання ескалації кризових ситуацій і з реагування на них. Створення ГСЦ в тому ви-гляді, як він є зараз, лише частково реалізує цей напрям.

Взаємодія Аналітичного центру із силовими відомствами, іншими ор-ганами влади, науковими установа-ми та широким експертним середо-вищем має забезпечити повноту аналізу всього спектру загроз, раннє їх виявлення, відстеження, поперед-ження про небажаний розвиток по-дій, можливість запобігти їх ескалації і перетворенню на кризові ситуації.

Інститут стратегічних та опера-тивних розробок (на базі Націо-нального інституту стратегічних досліджень, НІСД) має відповідати за підготовку, розробку, експерти-зу концептуальних і стратегічних документів, законодавчих і підза-конних актів, а також опрацюван-ня оперативних питань, що вино-

сяться на розгляд Президента, ВРУ та РНБО. Доцільно позбавити НІСД функцій проведення фунда-ментальних і прикладних дослі-джень, надаючи РНБО та АНБ пра-во замовлення таких досліджень (та відповідальність за якість при-йнятої продукції) в рамках бюдже-ту РНБО – із суттєвим виграшем в їх оперативності та якості та еконо-мічності.

Центр кризового реагування за-безпечує комплексне планування та координацію спільних дій з під-готовки та застосування структур системи національної безпеки. У складі Центру створюються ситуа-тивні групи (організаційне ядро штабів) – відповідно до заздалегідь визначених сценаріїв (категорій кризових ситуацій). Вони очолю-ються особами з числа керівників відповідних міністерств, відомств, силових структур або заступників Секретаря РНБО, відповідальними за врегулювання кризових ситуа-цій.

Доцільно позбавити НІСД функцій проведення фундаментальних і

прикладних досліджень, надаючи РНБО та АНБ право замовлення

таких досліджень (та відповідаль-ність за якість прийнятої продукції) в рамках бюджету РНБО – із суттє-

вим виграшем в їх оперативності та якості та економічності