Неопалима купина пам’яті

Битва за Київ (1941) — великомасштабна

битва Червоної Армії та Вермахту в липні-

вересні 1941 року. Битва за Київ була

частиною наступального плану Барбароса, в

радянській військовій історії отримала

назву Київської оборонної операції.

З німецької сторони в битві брала

участь група армій «Південь» під

командуванням генерал-

фельдмаршала Рундштедта, а також2-а

танкова група та 2-а армія з групи армій

«Центр». З радянської сторони в битві брали

участь війська Південно-Західного фронту

під командуванням генерала-

полковника М. П. Кирпоноса у складі п'яти

загальновійськових армій та Пінської

флотилії під командуванням контр-адмірала

Д. Д. Рогачова, під загальним

керівництвом Маршала Радянського

Союзу С. М. Будьонного.

Вже 22 червня, в перший день війни,

фашистська авіація бомбардувала Київ.

Тисячі киян пішли до лав Червоної Армії.

На початку липня в місті було створено 13

винищувальних батальйонів та 19 загонів

народного ополчення загальною кількістю

33 тисячі чоловік.

5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли

прорвати оборону між 5-ю і 6-ю

радянськими арміями і вийшли до

оборонних споруд міста. Ця подія

вважається початком Київської стратегічної

оборонної операції, що тривала 83 дні.

Німецьке командування оцінило прорив як

вирішальну перемогу, і падіння Києва

вважалося справою найближчого часу. Але

німецькі частини, що підійшли до першої

смуги оборони, не змогли її подолати.

У будівництві оборонних рубежів

навколо Києва брало участь

близько 160 тисяч жителів міста. З

7 липня почалася його

оборона. Перший штурм Києва

11—14 липня виявився для ворога

невдалим. Ці події поклали

початок героїчній обороні міста,

що тривала 71 день. Невдалими

для ворога були і наступні спроби

оволодіти містом. Героїзм

захисників міста (понад 120 тис.

бійців, із яких 33 тис. складало

народне ополчення) стійко

тримали оборону. 21 серпня А.

Гітлер прийняв рішення

припинити лобові атаки міста.

Йшли жорстокі бої. Упертий спротив Радянської Армії зірвав плани фашистів,

надовго затримав наступ на київському напрямку. Гітлерівці змушені були

підтягувати додаткові сили.

24 серпня 2-а танкова група Гудеріана почала наступ проти військ фронту в

напрямку Конотопа. Декількома днями пізніше з району Кременчука їй

назустріч розпочала бойові дії 1-а танкова група Клейста, одночасно завдаючи

додатковий удар на Полтаву, але незабаром усіма силами розгорнулася на

північний схід. На кінець серпня частини Гудеріана зуміли захопити два

плацдарми на річці Десна — у Коропа і Новгорода-Сіверського, погрожуючи

вийти в глибокий тил військ Південно-Західного фронту. У перших числах

вересня тут розгорнулися запеклі бої.

7 вересня 2-а танкова група вийшла

до Конотопа. У цей же день маршал

Будьонний звернувся до Ставки з

проханням про відведення 5-ї армії і

знову отримав відмову. До 10 вересня з

метою охопити з півночі правий фланг

Південно-Західного фронту і оточити

радянські війська в районі Києва 2-а

танкова група здійснила глибокий

прорив на стику з Брянським фронтом на

ділянці Конотоп — Новгород-

Сіверський, частиною сил проникнувши

в район Ромни. До того

часу резерв Південно-Західного фронту

був повністю вичерпаний. З Київського

укріпрайону на чернігівський напрямок

перекинуті дві з половиною стрілецькі

дивізії. У ніч на 11 вересня дві дивізії 26-

ї армії перекинуті на Конотопський

напрямок.

19 вересня німецькі війська

вступили до Києва.

Проте відвести радянські війська в

тил не вдалося. Розчленовані і

позосталі без управління частини

діяли розрізнено, частіше

невеликими групами. 37-а армія

опинилася в двох районах: один —

в 40-50 км на південний схід,

другий — в 10-15 км північно-

східніше від Києва. Вона змогла

протриматися до 21-23 вересня.

Пирятинська група з військ 5 і 21

армій трималася до 25 вересня. У

районі Оржиця найдовше — до 26

вересня билися залишки 26-ї армії.

Решта, розчленовані на дрібні

групки, намагалися вирватися

самостійно.

Результат битви

Поразка під Києвом стала важким

ударом для Червоної Армії. За даними,

опублікованими в 1993 Генеральним

штабом Збройних Сил РФ, радянські

втрати склали понад 700 тисяч осіб.

Поразка Південно-Західного фронту

відкрила німецьким військам шлях

на Східну Україну,

у Приазов'я і Донбас. З іншого боку

відволікання 2-ї танкової групи

вермахту з центрального напрямку на

південь сповільнило просування групи

армій «Центр» і дозволило радянському

командуванню підготуватися

до оборони Москви.

Також ця битва зірвала плани

німецького командування швидко

оволодіти містом, примусила його

змінити напрямок головного удару, що

зрештою призвело до провалу плану

«Барбаросса».

Гітлерівці встановили в Києві жорстокий окупаційний режим. У місті

створили концтабори (Дарницький та Сирецький).

Урочище Бабин Яр стало місцем масового знищення військовополонених та

мирних жителів, особливо євреїв. У Києві фашисти знищили понад 200 тисяч

чоловік, близько 100 тисяч вивезли до Німеччини в концтабори та на

примусові роботи.

Населення столиці активно боролося проти окупантів, було створено 68

підпільних організацій і груп. 6 листопада 1943 року в результаті Київської

наступальної операції радянські війська звільнили столицю України від

фашистів.