ПОНЯТТЯ «ОХОРОНА ПРАЦІ»Охорóна прáці (рос. охрана труда; англ. labour protection; нім. Arbeitsschutz m) — це:

1. система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності;

2. діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

3. дозвіл на початок робіт підвищеної небезпеки, який необхідний організації чи підприємству, хто працює в будівництві.

Законодавство про працю містить норми і вимоги з техніки безпеки і виробничої санітарії, норми, що регулюють робочий час і час відпочинку, звільнення та переведення на іншу роботу, норми праці щодо жінок, молоді, гігієнічні норми і правила тощо.Загальний нагляд за додержанням норм охорони праці покладено на прокуратуру, спеціальний — на професійні спілки. Контроль за безпекою праці здійснюють також державні й відомчі спеціалізовані інспекції (Держгірнтехнагляд, Енергонагляд тощо). Див. охорона і безпека праці в гірничій промисловості України.Поняття, мета і завдання охорони праціВерховною Радою України прийнятий Закон України "Про охорону праці" (в редакції Закону № 229-IV від 21.11.2002. - ВВР. -2003. - № 2. - ст. 10).Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя та здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні та здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем 1 працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.Згідно зі ст. 1 визначені поняття та терміни.

Поняття "Охорона праці"Охорона праці-це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних. санітарно-гігієнічних. лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.Роботодавець- власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.Охорона праці містить три основних складових частини: правові норми трудового законодавства, виробничу санітарію, гігієну та техніку безпеки, а також протипожежний захист і електробеспеку .Мета охорони праці - забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань, основними з яких є:

проектування підприємств, технологічних процесів і конструювання обладнання з обов'язковим виконанням вимог охорони праці;

знаходження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища, що дозволяє забезпечити мінімум несприятливого впливу їх на здоров'я працівників;

встановлення, законодавче оформлення визначених норм кожного з несприятливих або небезпечних факторів, систематичний король за їх застосуванням;

розробка конкретних заходів щодо покращення умов праці та забезпечення її безпеки на основі застосування у виробництві новітніх досягнень науки 1 техніки;

застосування раціональних засобів захисту працівників від впливу несприятливих факторів виробничого середовища, а також втілення організаційних заходів, які нейтралізують або послаблюють ступінь їх впливу на організм людини;

розробка та застосування методів і засобів оцінки ефективності заходів з охорони праці, що плануються і здійснюються.

ЦІЛІ І ЗАВДАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ Охорона праці - система забезпечення безпеки життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності, що включає правові, соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, психофізичні, лікувально-профілактичні, реабілітаційні та інші заходи. Функціями охорони праці є дослідження санітарії та гігієни

праці, проведення заходів щодо зниження впливу шкідливих чинників на організм працівників у процесі праці. Основним методом охорони праці є використання техніки безпеки. При цьому вирішуються дві основні задачі: створення машин та інструментів, при роботі з якими виключена небезпека для людини, і розробка спеціальних засобів захисту, що забезпечують безпеку людини в процесі праці, а також проводиться навчання працюючих безпечним прийомам праці та використання засобів захисту, створюються умови для безпечної роботи. Основна мета поліпшення умов праці - досягнення соціального ефекту, тобто забезпечення безпеки праці, збереження життя і здоров'я працюючих, скорочення кількості нещасних випадків і захворювань на виробництві. Поліпшення умов праці дає і економічні результати: зростання прибутку (у зв'язку з підвищенням продуктивності праці); скорочення витрат, пов'язаних з компенсаціями за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, зменшення втрат, пов'язаних з травматизмом, професійної захворюваністю; зменшенням плинності кадрів і т. д. Основним документом у нормативно-технічної документації є нормативний акт «Система стандартів безпеки праці». Стандарти ССБТ встановлюють загальні вимоги і норми за видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів, загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання, виробничих процесів, засобів захисту працюючих і методи оцінки безпеки праці. Міжгалузеві правила і норми є обов'язковими для всіх підприємств і організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування. Галузеві правила і норми поширюються тільки на окремі галузі. На підставі законодавства про працю, стандартів, правил, норм, технологічної документації та ін розробляються інструкції з охорони праці: загальні, для окремих професій, на окремі види робіт. 

ГОЛОВНІ ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Загальним об'єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).

підприємства, установи та організації на які поширюється закон про охорону праціДія  Закону  поширюється  на  всі  підприємства,  установи  іорганізації незалежно від форм власності та видів  їх  діяльності (далі - підприємство), на усіх громадян,  які  працюють,  а  такожзалучені до праці на цих підприємствах (далі — працівники).

ТРУДОВИЙ ДОГОВІРТрудовий договір: поняття, сторони і змістЧинне законодавство України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. До речі, одним із важливих інститутів трудового права є колективний договір, що укладається між власником (уповноваженим ним органом) і профспілковими чи іншими органами, уповноваженими на представництво трудовим колективом.Трудовий договір відрізняється від колективного, по-перше, сторонами, що його укладають, порядком укладання, здійсненням контролю за його виконанням, а по-друге - метою і змістом. Необхідно зважати й на те, що трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника (уповноваженого ним органу), тобто має більш локальний (обмежений) характер, тоді як колективний договір регулює не лише трудові, а й інші правовідносини, тісно пов'язані з трудовими, себто має ширшу дію.Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях (якщо нема відповідних обмежень, передбачених законодавством, колективним

договором або угодою сторін).Особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов'язки й відповідальність сторін (у тому числі матеріальна, моральна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законодавством.Отже, з огляду на означене поняття трудового договору, учасником (або стороною) трудових правовідносин передовсім можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства). В законодавстві вони визначаються поняттям "працівник". Іншою стороною виступає власник підприємства, установи, організації, уповноважений ним орган чи фізична особа.Рівночасно слід узяти до уваги, що нормами трудового права регулюються не всі види трудової діяльності фізичних осіб. Це пов'язано з особливостями правового статусу деякої частини працівників - військовослужбовців, членів кооперативів, осіб, які виконують певну роботу за договорами цивільно-правового характеру (підряду тощо). Трудові правовідносини цих працівників регулюються відповідними статутами, нормами адміністративного або цивільного права.Можливість фізичних осіб брати участь у професійній трудовій діяльності визначається їхньою правосуб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за певних умов дозволяється працювати особам із 15-річного та учням із 14-річного віку (на особливостях праці неповнолітніх ми зупинимося окремо). Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового договору.Права та обов'язки сторін поділяються на: а) безпосередні, що визначаються сторонами; б) похідні, що передбачені в законодавстві, які, своєю чергою, поділяються на необхідні умови, без досягнення домовленості, за якими договір не буде укладено (узгодження місця роботи, спеціальності, кваліфікації, посади й розміру заробітної платні), та додаткові умови - випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги (житло, дитячий садок, організація громадського харчування і т. ін.)Однією з додаткових умов трудового договору є визначення строку випробування під час прийняття на роботу. Цей строк встановлюється для вивчення професійних якостей працівника, його можливостей щодо виконання певних функціональних обов'язків. Строк випробування не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням із відповідним комітетом профспілки, - шести місяців (це стосується державних службовців, а також керівників).Строк випробування для робітників не може перевищувати одного місяця.Окремим категоріям працівників строк випробування не встановлюється. Це правило застосовується до громадян, які не досягли 18-річного віку; молодих спеціалістів, що закінчили вищі навчальні заклади і в установленому порядку направлені на роботу; осіб, переведених з іншого місця роботи, та інших категорій працівників. Якщо в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу працівника не було обумовлено випробування та його строку, то вважається, що працівника прийнято на роботу без випробування. Важливою умовою укладення трудового договору є визначення форми і його строків.Як правило, трудовий договір повинен укладатися в письмовій формі. Разом х тим дозволяється укладення договору в усній формі. Додержання письмової форми обов'язкове: 1) за організованого набору працівників; 2) за укладення трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) за укладення контракту; 4) коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; 5) за укладення трудового договору з неповнолітнім тощо.Щодо строку укладення договору, то відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, установлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.При цьому строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.Трудові правовідносини виникають із моменту прийняття працівника на роботу.ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Стаття 21. Трудовий договір

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати

працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

таття 23. Строки трудового договору

Трудовий договір може бути:

1. безстроковим, що укладається на невизначений строк;2. на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;3. таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Стаття 24. Укладення трудового договоруТрудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:1. при організованому наборі працівників;2. при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і

геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;3. при укладенні контракту;4. у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;5. при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);6. при укладенні трудового договору з фізичною особою;7. в інших випадках, передбачених законодавством України.При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

ПРАВА ПРАЦІВНИКА«Стаття 21. Основні права працівника Основні права працівника – це ті соціальні ISSN 1995-6134 514 блага, які є метою вступу працівника в трудо- ві відносини і забезпечують реалізацію при- родних прав людини при здійсненні трудової діяльності. Основними правами працівника є: 1) право на вільне укладання, зміну і розі- рвання трудового договору в порядку і на умовах, що встановлені цим Кодексом і ін- шими законами України; 2) право на рівні можливості і рівне став- лення при вирішенні будь-яких питань у тру- дових і тісно пов’язаних з ними відносинах; 3) право на належні, безпечні і здорові умо- ви праці, включаючи право на одержання ви- черпної і достовірної інформації щодо умов праці і вимог охорони праці на робочому місці; 4) право на заробітну плату, не нижче встановленої законом мінімальної заробітної плати, і своєчасну її виплату з урахуванням кількості і якості виконаної роботи; 5) право на матеріальну підтримку при на- станні страхового випадку, передбаченого положеннями загальнообов’язкового страху- вання працівника; 6) право на відпочинок, включаючи між- змінний відпочинок, вихідні і святкові дні, відпустку». При цьому слід виділити окрему статтю для закріплення колективних трудових прав працівників – «Колективні права працівни- ків» і окрему статтю для закріплення гаран- тійних трудових прав – «Гарантії трудових прав працівника». Вважаємо, що такий концептуальний під- хід дозволить чіткіше розкрити правовий ста- тус працівника як суб’єкта трудового права в сучасному українському законодавстві.

Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві, на  пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Закон «Про охорону праці» захищає соціальні права трудівників. Він вимагає, щоб при укладенні трудового договору громадянин був поінформований власником під розписку; про умови праці на підприємстві; про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунено, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я; про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні. Законом забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота. Під час роботи на підприємстві працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для нього або людей, які його оточують, а також для навколишнього середовища. За період простою з цих причин за працівником зберігається середній заробіток. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, роботи машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченою колективним договором, але не меншому тримісячної заробітку.

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. 

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого

середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. 

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. 

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Стаття 7. Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві

Умови працi на робочому мiсцi, безпека технологiчних процесiв, машин, механiзмiв, устаткування та iнших засобiв виробництва, стан засобiв колективного та iндивiдуального захисту, що використовується працiвником, а також санiтарно-побутовi умови повиннi вiдповiдати вимогам нормативних актiв про охорону працi.Працiвник має право вiдмовитися вiд дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуацiя, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, якi його оточують, i навколишнього середовища. Факт наявностi такої ситуацiї пiдтверджується спецiалiстами з охорони працi пiдприємства з участю представника профспiлки i уповноваженого трудового колективу, а в разi виникнення конфлiкту - вiдповiдним органом державного нагляду за охороною працi з участю представника профспiлки.За перiод простою з цих причин не з вини працiвника за ним зберiгається середнiй заробiток.Працiвник має право розiрвати трудовий договiр за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону працi, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працiвниковi виплачується вихiдна допомога в розмiрi, передбаченому колективним договором, але не менше тримiсячного заробiтку.Працiвникiв, якi за станом здоров'я потребують надання легшої роботи, власник повинен вiдповiдно до медичного висновку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.Оплата працi при переведеннi працiвникiв за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу або виплата їм допомоги по соцiальному страхуванню провадяться згiдно з законодавством.На час зупинення експлуатацiї пiдприємства, цеху, дiльницi, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду чи службою охорони працi за працiвниками зберiгається мiсце роботи.ПІЛЬГИ ТА КОМПЕНСАЦІЇ ЗА ВАЖКІ ТА ШКІДЛИВІ УМОВИ ПРАЦІ

Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. 

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором. 

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством. 

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праціСлужба охорони праці

Усі підприємства, установи та організації повинні дбати про безпеку праці і піклуватися про здоров'я своїх працівників. До обов'язків роботодавця входить розробка комплексних заходів по охороні праці, які б гарантували безпечні і здорові умови праці на робочому місці. На жаль, сучасний стан організації праці при відсутності наукових та проектно-конструкторських розробок нових технологій, наявності недосконалого обладнання і управлінських рішень щодо безпечних умов праці, не гарантує стовідсоткової безпеки працівникам. Тому на підприємствах для відшкодування впливу небезпечних і шкідливих чинників виробництва на організм людини застосовується система пільг і компенсацій. Так, робітники, які працюють в умовах, що не відповідають нормам безпеки і санітарним нормам, користуються пільгами та отримують компенсацію. Сюди належать електро- та газозварювальники, кочегари парових і водонагрівальних котлів, машиністи компресорних станцій та ін. Наприклад, Показники та критерії умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я   шкідливих ви робничих факторів   , і які затверджені Кабінетом Міністрів України, Держгіртехнаглядом України та профспілками.

Система пільг і компенсацій доповнює весь комплекс заходів по охороні праці, по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на підприємстві. Ця система включає додаткові відпустки, скорочений робочий час і робочі дні, пільгове пенсійне забезпечення, лікувально-профілактичне харчування, певні доплати до заробітної плати. Додаткова відпустка від 6 до 36 днів сприяє зняттю втоми організму внаслідок напруженої розумової і фізичної праці, сприяє виведенню з організму токсичних і шкідливих речовин, відновленню порушених функцій, а також ліквідації несприятливих фізіологічних змін в органах людини.

Скорочення робочого дня всього на одну годину скорочує на один місяць фонд робочого часу на рік, а також тривалість періоду дії несприятливих, шкідливих і небезпечних факторів на робітника, підвищує його годинний заробіток на 16%.

Пільгове пенсійне забезпечення гарантується робітникам, які працюють у шкідливих умовах і гарячих цехах, а також зайняті на роботах з тяжкими умовами праці. Воно передбачає надання пенсії до досягнення пенсійного віку і в більших розмірах.

Зниження пенсійного віку і стажу роботи скорочує тривалість дії на робітника шкідливих виробничих факторів, забезпечує раннє виведення з організму накопичених шкідливих речовин, швидке відновлення нормальної діяльності всіх систем життєзабезпечення людини.

Лікувально-профілактичне харчування надається безкоштовно і є засобом підвищення опірності організму людини до впливу шкідливих виробничих факторів, зниження захворюваності і запобігання передчасного стомлення людини. Ця пільга надається працівникам, зайнятим на роботах з особливо тяжкими умовами праці. Доплата до заробітної плати визначається за специфічними умовами праці на робочих місцях і становить 4-24% тарифної ставки. Вона використовується для зміцнення організму робітника і підвищення його опору дії шкідливих виробничих факторів за рахунок поліпшення харчування та побутових умов. Це сприяє підвищенню опірності організму робітника дії токсичних речовин, які можуть викликати порушення функції печінки, білкового і мінерального обміну, подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Молоко нормалізує обмінні процеси і функції організму людини, сприяє більш швидкому відновленню нормальної діяльності всіх систем життєзабезпечення людини. Відповідно до рекомендацій Міністерства охорони здоров'я України проводиться безкоштовна видача молока.

Основним завданням охорони праці на підприємствах є поліпшення умов праці. При створенні умов, що відповідають нормам безпеки і виробничої санітарії, зникає необхідність в витратах на пільги та компенсацію, підвищується продуктивність праці, що покращує психологічний клімат у колективі і матеріальне становище підприємства.

ПІЛЬГИ ТА КОМПЕНСАЦІЇ ЗА ВАЖКІ ТА ШКІДЛИВІ УМОВИ ПРАЦІНа деяких видах господарської діяльності існує ряд професій, де працівники зазнають негативного впливу шкідливих або небезпечних виробничих чинників на організм. Тому чинне законодавство в таких умовах працюючим передбачає пільги й компенсації, що дають змогу зберігати здоров’я і продовжувати професійну діяльність працюючих. Законодавчо передбачені такі пільги:Скорочена тривалість робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі, скорочений час виходу на пенсію;Лікувально-профілактичне харчування (лпх), при розрізному характері робіт грошова компенсація на придбання лпх, молока або рівноцінних продуктів;Додаткові перерви працюючим в умовах високої температури понад +30 °с і інфрачервоного випромінювання для збереження нормального теплового балансу;Спеціальні перерви для обігріву і відпочинку при виконанні робіт на відкритому повітрі або в неопалюваних приміщеннях в холодну пору року;Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.Крім вказаного роботодавець може додатково за власні кошти встановлювати пільги і компенсації не передбачені законодавчими нормативами. При зміненні терміну дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець має не пізніше ніж за 2 місяці письмово проінформувати працівника про зміну виробничих умов, розміри відповідних пільг або компенсацій.Соціальний захист працюючихЗакон "про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" прийнятий верховною радою 23.09.1999 р. Відповідно до цього закону, страхування від нещасних випадків, здійснює фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (фсснв).Право на забезпечення соціального страхування від нещасних випадків настає з того дня коли працівник почав працювати згідно з трудовим договором.Кошти державного соціального страхування використовуються на допомогу в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, у разі хвороби, каліцтва, при догляді за хворим членом родини, карантині. Допомога виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (лкк), а також на санаторно-курортне лікування, будинки відпочинку, на лпх або інші заходи.Законом передбачено диференціацію страхових внесків залежно від класу професійного ризику виробництва. Чим вищий ризик тим вищими мають бути галузеві страхові штрафи. Це передбачає певні знижки або надбавки до галузевого страхового тарифу при відповідно низькому або високому рівні травматизму. Фснв здійснює контроль за дотриманням страхового законодавства, визначає економічну зацікавленість власників у зниженні страхових ризиків.Медичні огляди певних категорій працівниківПорядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджено наказом моз за № 246 21.05.2007 р. Цей наказ визначає порядок проведення попередніх і періодичних медичних оглядів відповідно до переліку виробництв і професій, для яких це є обов’язковим.Роботодавець за свої кошти має забезпечувати фінансування та організацію проведення медичних оглядів для працівників зайнятих на важких роботах, роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.Попередні медичні огляди мають встановити фізичну й психологічну придатність працівників до роботи за конкретно визначеним фахом, що дає можливість запобігти захворюванням або нещасним випадкам.Періодичні медичні огляди мають на меті виявлення на ранніх стадіях ознак негативного впливу виробничих умов і шкідливих чинників на організм людини і симптоми захворювання, які не дають змогу продовжувати роботу за даною професією, а також запобігають поширенню інфекційних та паразитарних захворювань або нещасних випадків.Періодично повторювані медичні огляди сприяють виявленню початкових ознак хронічних професійних захворювань в осіб, що мають контакт з шкідливими чинниками виробничого середовища, що дає змогу своєчасно вживати запобіжні заходи.Відповідні заклади охорони здоров’я після проведення медичних оглядів складають акт, у якому узагальнюються результати, на підставі яких намічаються технічні, технологічні або санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи. На підставі такого акта роботодавець зобов’язаний забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, КОДЕКС ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ.Конституція України про охорону праці

Основним законом, що гарантує права людини, безпекужиттєдіяльності в нашій державі, право громадян на безпечнінешкідливі умови праці та їх проживання в навколишньомусередовищі, є Конституція України . У Конституції Україниголовними правам, свободам і обов'язкам людини й громадянинаприсвячений весь другий розділ . Відповідно до КонституціїУкраїни, всі люди вільні й рівні, мають право на життя, працю,відпочинок, недоторканність. Вони мають право володіти,розпоряджатися своєю власністю, мають право на страйк, нажитло, охорону здоров'я, освіту, правову допомогу тощо. УКонституції використано рекомендації міжнародних документів.Другий її розділ є законодавчим захистом прав людини йгромадянина.Конституцією України громадянам нашої державигарантуються такі права:Стаття 3 . Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,недоторкані і безпека визнається в Україні найвищою соціальноюцінністюСтаття 16 . Забезпечення екологічної безпеки і підтриманняекологічної рівноваги на території України, подолання наслідківЧорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу,збереження генофонду України є найважливішим обов'язкомдержави .Стаття 27 . Кожна людина має невід'ємне право на життя .Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя . Обов'язокдержави - захищати життя людиниСтаття 43 . Кожен має право на працю, що включаєможливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає,або на яку вільно погоджується Кожен має право на належні,безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчувизначеної законом . Використання праці жінок і неповнолітніх нанебезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняєтьсяСтаття 46 . Громадяни мають право на соціальний захист, щовимагає права на забезпечення їх у разі повної, часткової аботимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттяз незалежних від них обставин, а також у старості та в іншихпередбачених законом ситуаціяхСтаття 48 . Кожен має право на достатній життєвий рівеньдля себе і своєї сім'ї, що вимагає достатнього харчування, одягу,житлаСтаття 49 . Кожен має право на охорону здоров'я, медичнудопомогу та медичне страхування . Охорона здоров'язабезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних, і оздоровчо-профілактичнихпрограмСтаття 50 . Кожен має право на безпечне для життя і здоров'ядовкілля та на відшкодування наданої порушенням цього правашкоди Кожному гарантується право вільного доступу доінформації про стан довкілля та якість харчових продуктівТакож Конституція України гарантує, що:• кожен має право на вільний розвиток своєї особистості,якщо при цьому не порушено прав і свобод інших людей(стаття 23);• кожен має право на повагу його гідності; ніхто не можебути свавільно підданий катуванню, жорстокому,нелюдському чи такому, що принижує його гідністьпокаранню або поводженню (стаття 28);• кожна людина має право на недоторканість житла(стаття 30);• кожному гарантована таємниця листування, телефоннихрозмов (стаття 31);

• ніхто не може втручатися в особисте та родинне життя;• заборонено збирання, зберігання та використанняконфіденційної інформації про особу без її згоди (стаття 32) .__

Іншим важливим законом в галузі охорони праці є Кодекс законів про працю (КЗпП, № 322-VIII від 10.12.71), що регулює трудові відносини всіх працівників, встановлює високий рівень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників, (розділ XI “Охорона праці”). Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”, “Професійні спілки”, “Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю”. Крім того, КЗпП містить положення про колективний (Глава II в редакції Закону № 3693-12 від 15.12.93) та трудовий (Глава IIІ) договори.

У главі IV РОБОЧИЙ ЧАС КЗпП передбачено наступне:– нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень

(стаття 50);– скорочена тривалість робочого часу встановлюється: 1) для працівників віком від 16 до 18

років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень; 2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень (стаття 51);

– до надурочних робіт не залучаються вагітні жінки і жінки, що мають дітей віком до 3 років; особи, молодше 18 років; особи, що навчаються без відриву від виробництва в дні занять (стаття 63);

– надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (стаття 65).

Відповідно до Конституції України, Закону України “Про охорону праці” та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (№ 1105-ХIV від 23.09.99). Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі людини на виробництві.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ»Закон України про охорону праціЗакон "Про охорону праці", прийнятий Верховною РадоюУкраїни 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затвердженийПрезидентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Вінскладається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливімоменти, занотовані в Законі. Так, у розділі І "Загальні положення"(стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці","роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону(стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб.Стаття 3 передбачає: якщо міжнародним договором, наобов'язковість якого дала згоду Верховна Рада України,встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавствомУкраїни про охорону праці, то застосовуються нормиміжнародного договору. Основними принципами державноїполітики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя таздоров'я людини перед будь-якими результатами виробничоїдіяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди,заподіяної здоров'ю, навчання з питань охорони праці, повнавідповідальність роботодавця за створення безпечних і здоровихумов праці та ін.У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці"передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформуватипрацівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливіумови праці; забезпечувати соціальне страхування від нещаснихвипадків і профзахворювань у Фонді соціального страхування віднещасних випадків; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівниковіна виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформуватипрацівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечуватиспецодягом та засобами індивідуального захисту згідно з чинними

нормативами та умовами колективного договору; зафіксованоправо працівника відмовитись від виконання робіт, якщо цезагрожує його здоров'ю та життю, та ін.У Законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх,інвалідів.У розділі III "Організація охорони праці" йдеться __________про те, щороботодавець обов'язково створює систему управління охороною праці на підприємстві і забезпечує її функціонування длядосягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівняохорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати проздоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувативимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходитивстановлені законодавством медичні огляди. Працівник несебезпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.У статті 15 йдеться про створення на підприємстві службиохорони праці при кількості працюючих - 50 і більше осіб, применшій чисельності - очолює службу охорони праці сумісник абосторонній спеціаліст на договірних засадах (відповідно доТипового положення про службу охорони праці). Служба охоронипраці підпорядковується роботодавцю, а її керівники та спеціалістиза своєю посадою і заробітною платою прирівнюються докерівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.Працівники служби мають право видавати керівникам структурнихпідрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи,зупиняти роботи виробництва, дільниці, машини або устаткуванняв разі порушень правил безпеки, що створюють загрозу життю абоздоров'ю працюючих та ін. Ліквідація служби охорони праціможлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомогислужбі охорони праці на підприємстві, згідно з Тиловимположенням, може бути створена комісія з питань охорони праці.Рішення комісії мають рекомендаційний характер.Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботиповинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання зпитань охорони праці та правил надання першої медичноїдопомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії(стаття 18). Навчання та перевірка знань повинна здійснюватисьодин раз на рік для працівників, зайнятих на роботах ізпідвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадовихосіб (відповідно до типового положення, затвердженого спеціальноуповноваженим центральним органом нагляду за охороною праці).У статті 19 говориться, що фінансування охорони праціздійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно відформи власності, або фізичних осіб, які використовують найманупрацю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від сумиреалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються здержавного або місцевого бюджетів, на охорону праціпередбачається витрачати не менше 0,2% від фонду оплати праці.Фінансування загальнодержавних, галузевих, регіональнихпрограм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється здержавних і місцевих бюджетів та інших джерел фінансування,визначених законодавством. Законом передбачено вносити вколективний договір, угоду соціальні гарантії для працівниківпідприємства з питань охорони праці (стаття 20) з визначенням їхфінансування. Будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми,транспортні засоби повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці і, перед введенням у дію, повинніпройти експертизу (стаття 21). Розслідування та облік нещаснихвипадків, професійних захворювань і аварій організовуєроботодавець (стаття 22) відповідно до положення, щозатверджується Кабінетом Міністрів України. У статті 23передбачається надання інформації роботодавцем Фонду

соціального страхування від нещасних випадків про стан охоронипраці. Ця інформація повинна доводитись до всіх працівниківпідприємства, а також направлятися до органів державногоуправління і державного нагляду. Відповідно до Закону (стаття 24),можуть створюватися добровільні об'єднання (асоціації,товариства) громадян, працівників і спеціалістів з метоюполіпшення охорони праці.У розділі IV "Стимулювання охорони праці" йдеться проекономічне стимулювання працівників (стаття 25) за активнуучасть та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищеннярівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективнимдоговором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків(стаття 26) за порушення правил охорони праці - державі,юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством.Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію їїнаслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати,передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.Розділ V "Нормативно-правові акти з охорони праці". До нихналежать правила, норми, регламенти, положення, стандарти,інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вонипереглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праціі технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охоронипраці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороноюпраці. Дія нормативно-правових актів з охорони праціпоширюється на сферу трудового й професійного навчання.Розділ VI "Державне управління охороною праці" (стаття 32)визначає органи державного управління охороною праці та їхкомпетенцію - Кабінет Міністрів (забезпечує реалізацію державноїполітики в галузі охорони праці); спеціально уповноваженийцентральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим,місцеві державні адміністрації та органи місцевогосамоврядування. З метою координації діяльності органівдержавного управління охороною праці створюється Національнарада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України. Міністерства та інші центральні органивиконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику зпитань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми,здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі,здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці,укладають із галузевими профспілками угоди з питань охоронипраці та ін. (стаття 33). Спеціально уповноважений центральнийорган виконавчої влади з нагляду за охороною праці здійснюєконтроль та комплексне управління охороною праці на державномурівні, займається нормо-творчою діяльністю та ін. Рішення,прийняті спеціально уповноваженим центральним органомвиконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах йогокомпетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами,іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, місцевими державнимиадміністраціями, органами місцевого самоврядування,юридичними та фізичними особами.Статті 34, 35, 36 містять положення про повноваження Радиміністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, органівмісцевого самоврядування. Наукові дослідження з проблемохорони праці (стаття 37) проводяться науково-досліднимиінститутами, проектно-конструкторськими установами таорганізаціями в межах загальнодержавної та інших програм із цихпитань - науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищиминавчальними закладами та фахівцями.

Розділ VII "Державний нагляд і громадський контроль заохороною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють:спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади знагляду за охороною праці - Держпромгірнагляд (до середини 2005р. Держнаглядохоронпраці); спеціально уповноважений державнийорган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України ізядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноваженийдержавний орган з питань пожежної безпеки - Управлінняпожежної охорони МНС України; спеціально уповноваженийдержавний орган з питань гігієни праці - Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40визначаються права і відповідальність, а також соціальний захистпосадових осіб спеціально уповноваженого центрального органувиконавчої влади з нагляду за охороною праці.Громадський контроль за дотриманням законодавства проохорону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання вособі своїх виборних органів і представників. У разі відсутностіпрофспілки громадський контроль здійснює уповноваженанайманими працівниками особа, яка наділена правом перевірятистан охорони праці (стаття 42) і діє відповідно до типовогоположення.Розділ VIII "Відповідальність за порушення законодавства проохорону праці". За порушення законодавства про охорону праціпередбачено штраф (стаття 43), максимальний розмір якогостановить 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чифізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти відштрафів зараховуються до Державного бюджету. Відповідальністьза порушення вимог щодо охорони праці (стаття 44)передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна такримінальна.Розділ IX "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дняйого опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р.Для практичної реалізації Закону "Про охорону пращ" бувприйнятий 15 грудня 1993 року Закон України "Про внесення змін ідоповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів пропрацю України", а також Закон України "Про внесення змін ідоповнень до Кодексу України про адміністративніправопорушення і Кримінального кодексу України" віл 15 січня1995 року і ряд підзаконних актів, затверджених постановоюКабінету Міністрів: Положення про створення Національної Ради зпитань безпеки життєдіяльності населення, Положення пророзслідування та облік нещасних випадків, професійнихзахворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях,Правила відшкодування власником підприємства, установи,організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяноїпрацівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконаннямтрудових обов'язків, Положення про порядок накладання штрафівна підприємства, установи і організації за порушення нормативнихактів про охорону праці та ін. Держпромгірнагляд розробив щецілий ряд положень, спрямованих на практичну реалізацію ЗаконуУкраїни "Про охорону праці".__

НОРМАТИВНО ПРАВОВА ДОКУМЕНТАЦІЯ (НОРМИ І ПРАВИЛА, ПРАВИЛА БУДОВИ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ, ПРАВИЛА ПОВОДЖЕННЯ, ДЕРЖАВНІ СТАНДАРТИ). Нормативно-правова документація з охорони праціДо нормативно-правових актів з охорони праці належать правила, норми, стандарти, положення, регламенти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. У них в узагальненій, конкретизованій формі використані результати наукових досліджень і практичного досвіду роботи з охорони праці та здоров'я трудящих.

Нормативно-правова документація з охорони праці є конкретизацією положень основних законів. Від її якості у великій мірі залежить рівень охорони праці в країні.

За сферою дії державні нормативно-правові акти про охорону праці (ДНАОП) поділяються на державні (міжгалузеві й галузеві), відомчі та акти підприємств.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства Україні і незалежно від їхньої відомчої (галузевої) належності та форм власності. Він установлює для всіх підприємств (установ, організацій) найважливіші загальні вимоги безпеки в окремих видах виробництв, робіт або типах устаткування, які є в багатьох галузях народного господарства. До таких належать, наприклад, "Правила будови електроустановок", "Правила будови та безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів" тощо.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці—це ДНАОП, який віддзеркалює специфіку певної галузі виробництва і розповсюджується на всі підприємства, установи, організації цієї галузі незалежно від форми власності та місця розташування. Він являє собою систему необхідних заходів, що забезпечують безпечні і здорові умови праці в даній галузі. Такими є, наприклад," Правила техніки безпеки і виробничої санітарії у промисловості будівельних матеріалів".

За змістом усю систему державних нормативно-правових актів з охорони праці можна подати в такому вигляді:

—обов'язки роботодавця, адміністрації і працівників у сфері охорони праці;

—правила і норми техніки безпеки, промислової санітарії і пожежної безпеки (складають найбільшу частку всієї нормативно-правової документації);

—правила і норми щодо стимулювання охорони праці, економічних питань;

—правові акти про соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві;

—правила і норми щодо управління й організації роботи з охорони праці;

—положення про діяльність органів нагляду й контролю;

—правила і норми зі спеціальної охорони праці (жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю);

—норми, що встановлюють відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці.З метою машинної обробки державні нормативно-правові акти про охорону праці (ДНАОП) кодуються відповідно до таких структурних схем:

—для міжгалузевих нормативно-правових актів: ДНАОП х.хх-х.хх-хх, де ДНАОП - скорочена назва акта; перші три цифри — код групи залежно від органів, що їх затвердили. Наприклад, Держнаглядохоронпраці — 0.00; МВС — 0.01 (із пожежної безпеки), 0.02 (із безпеки руху); Держстандарт - 0.06);

—для галузевих нормативно-правових актів: НАОП х.х.хх-х.хх-хх, де перші чотири цифри - код групи відповідно до класифікатора галузей народного господарства (наприклад, електроенергетика -1.1.10, машинобудування - 1.4.10, пожежна охорона — 9.0.24).

Наступні цифри мають однакове значення для міжгалузевих і галузевих актів. Перша з них — вид нормативного акта, наступні дві - порядковий номер у межах даного виду, останні дві — рік затвердження. Види державних нормативних актів про охорону праці мають такі цифрові позначення: правила - 1, ОСТи — 2, норми — З, положення — 4, інструкції - 5, керівництва, рекомендації, вказівки

- 6, технічні умови безпеки — 7, інші — 8.

Таким чином, наприклад, "Перелік робіт із підвищеною небезпекою" має код: ДНАОП 0.00-8.02-93; "Правила безпеки у сталеплавильному виробництві" — НАОП 1.2.10-1.03-79.

Наявна в Україні нормативна база з охорони праці узагальнена та систематизована у "Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП)". Зміни в Реєстрі ДНАОП публікуються в журналі "Охорона праці".

В Україні відповідно до спеціальної Постанови Верховної Ради діють державні нормативні акти колишнього СРСР у частині, що не суперечить чинному законодавству України. Серед них важливе місце займає "Система стандартов безопасности труда (ССБТ)". Нині діє понад 300 таких державних стандартів, занесених у Реєстр. Ця система має шифр 12, вона складається з груп, які мають шифри з 0 до 9. Основоположний стандарт "ГОСТ 12.0.001-82. ССБТ. Основные положения" встановлює таку класифікацію стандартів по групах: 0 — організаційно-методичні стандарти (основні положення, терміни, визначення), 1 — стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів, 2 — стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання, 3 — стандарти вимог безпеки до виробничих процесів, 4 - стандарти вимог до засобів захисту працюючих, 5 - стандарти вимог безпеки до споруд і будинків (6-9 - резервні). Наступні три цифри у визначенні стандарту - порядковий номер у даній підсистемі, останні дві цифри - рік затвердження та реєстрації.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних державних актів нормативно-правової документації здійснюються органами Держнагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків, інших уповноважених центральних органів виконавчої влади.

Санітарні правила та норми затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Законом "Про охорону праці" передбачені єдині нормативи з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів діяльності. Під нормативами з охорони праці слід розуміти:

- норми площі та об'єму виробничого приміщення на одного працівника;

- нормативи на умови праці на робочих місцях;

- нормативи щодо безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання, пристроїв та інших засобів виробництва;

- норми комплектування робочих місць і працівників засобами індивідуального захисту;

- норми комплектування обладнанням санітарно-побутових і приміщень та ін.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки й техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці та технологічні процеси мають включати вимоги щодо охорони праці та погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Вимоги нормативної-правової документації повинні виконуватись при проектуванні й будівництві виробничих підприємств, будівель і споруд, організації виробництва й праці, в конструкціях виробничого устаткування, у виробничих процесах, у засобах захисту працюючих.

Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці допускається у разі неможливості на підприємстві повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці. Роботодавець повинен повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці та звернутися до нього з клопотанням про встановлення необхідного терміну для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Держгірпромнагляд розглядає клопотання роботодавця, і проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їхню достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти і рішення про встановлення іншого терміну застосування вимог нормативних актів з охорони праці. Роботодавець зобов'язаний невідкладно повідомити зацікавлених працівників про прийняте рішення.

Дія нормативно-правових актів з охорони праці повністю поширюється на сферу трудового та професійного навчання. Вони є обов'язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового й професійного навчання, влаштованих у будь-яких навчальних закладах.

Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних закладах визначаються Міністерством освіти і науки за погодженням з відповідним профспілковим органом.

До учнів і студентів, які проходять трудове й професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їхнього персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.

Державні нормативні акти про охорону праці треба відрізняти від відомчих документів, що можуть розроблятися на їх основі і затверджуватися міністерствами, відомствами України або асоціаціями, корпораціями, концернами та іншими об'єднаннями підприємств із метою конкретизації вимог ДНАОП залежно від специфіки галузі.

Відомчі нормативні акти про охорону праці, як правило, погоджуються з відповідними органами державного нагляду за охороною праці.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, стандарти, інструкції (див. 2.5.2) або інші нормативні акти підприємства про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації.

Нормативні акти підприємства спрямовані на побудову чіткої системи управління охороною праці та забезпечення в кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці, встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях.

Вони розробляються відповідно до вимог державних міжгалузевих та галузевих нормативно-правових актів про охорону праці. Нормативною підставою для цього слугує ДНАОП 0.00-8.03-93 "Порядок опрацювання і затвердження нормативних актів, що діють на підприємстві"

ОРГАНІЗАЦІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ.Відповідно до закону України «Про охорону праці», державний нагляд за охороною праці на підприємстві (в установі, організації) здійснюють :· Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд);· органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України (Держпожежнагляд);· органи і установи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.Нагляд здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, діяльність яких не залежить від власника.Центральні органи Державної виконавчої влади здійснюють контроль за дотриманням законодавства про працю на підприємствах (в установах, організаціях), що їм функціонально підлеглі.Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням закону про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами.Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд) складається з Комітету, територіальних управлінь та їх структурних підрозділів – державних інспекцій охорони праці (держінспекцій).У кожному територіальному управлінні є експертно-технічний нагляд – госпрозрахунковий підрозділ для проведення діагностики обладнання, експертизи проектів, ліцензування і сертифікації продукції, робіт і послуг, а також навчання і атестації спеціалістів.Держнаглядохоронпраці (Держгірпромнагляд) організує і здійснює державний нагляд за:

- станом охорони праці на об’єктах господарювання (підприємствах, в установах, організаціях), незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

- реєструє підйомні споруди, трубопроводи для пари і гарячої води, котельні установки і посудини, які працюють під тиском, інші об’єкти згідно з чинними нормативними актами, а також вирішує інші питання, пов’язані з керівництвом охороною праці на різних рівнях.

Державний нагляд за охороною праці здійснюють державні інспектори та посадові особи Комітету і територіальних органів. Державні інспектори держінспекцій здійснюють державний нагляд, реєструють вказані вище об’єкти, проводять в установленому порядку розслідування обставин і причин аварій і випадків виробничого травматизму, аналізують разом з місцевими установами охорони здоров’я і санітарно-епідеміологічної служби стан профзахворюваності на підприємствах, вносять пропозиції щодо їх попередження, вирішують інші питання, пов’язані з управлінням охороною праці на підприємствах. Вони згідно з посадовими обов’язками мають право:

· перевіряти без перешкод у будь-який час стан охорони праці на підприємствах (в установах, організаціях);· направляти (видавати) їх керівникам обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків в області охорони праці;· зупиняти експлуатацію з накладанням пломб як окремих робочих місць і видів обладнання, так і підприємств у цілому;· накладати на підприємства штрафи;· притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні вимог охорони праці;· вирішувати інші питання, пов’язані із забезпеченням безпеки праці.Нагляд за дотриманням санітарного законодавства, санітарних норм, викладених в стандартах та інших нормативно-технічних документах, а також за відповідністю продукції вимогам безпеки для здоров’я і життя населення здійснюють органи, установи і організації державної санітарно-епідеміологічної служби згідно з законом України «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» і Положенням про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України – перший замісник міністра охорони здоров’я України.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою України на адміністративних територіях (в області, районі, місті, районі міста) здійснюють відповідні головні державні санітарні лікарі. Державна санітарно-епідеміологічна служба створена на водному, залізничному і повітряному транспорті, а також в деяких міністерствах і відомствах.

Головний державний санітарний лікар України разом з іншими повноваженнями затверджує:

· державні санітарні норми;· гранично допустимі концентрації, орієнтовно безпечні рівні хімічних і біологічних факторів у харчових продуктах, предметах, виробах, у воді, повітрі, грунті;· встановлює норми радіаційної безпеки і допустимі рівні дії на людину інших фізичних факторів.Головні державні санітарні лікарі та їх замісники здійснюють нагляд за дотриманням санітарного законодавства, узгоджують відведення земельних ділянок під забудову, місця водозаборів, скиду стічних вод, розміщення промислових та інших об’єктів, а також розслідують причини і умови виникнення професійних та інфекційних захворювань, отруєнь, радіаційних аварій.

Інші посадові особи (лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи, помічники лікарів) здійснюють державний санітарний нагляд, аналізують санітарну і епідемічну ситуацію, контролюють виконання санітарних і протиепідемічних заходів, проводять відбір зразків сировини, продуктів, матеріалів для санітарно-гігієнічної експертизи, а також розслідують групові інфекційні захворювання, отруєння, радіаційні аварії.

Для попередження порушень санітарного законодавства головні державні санітарні лікарі, їх замісники та інші посадові особи мають право:

· обмежувати, тимчасово забороняти або зупиняти роботу підприємств, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів та виконання окремих технологічних операцій;

· забороняти виробництво, використання і реалізацію продуктів харчування і товарів народного вжитку, якщо відсутня їх гігієнічна регламентація і державна реєстрація або вони визнані шкідливими для здоров’я людей;· обмежувати, зупиняти або забороняти викиди (скиди) забруднюючих речовин у випадку порушення санітарних норм;· вносити подання про відсторонення від роботи осіб, які ухиляються від обов’язкового медичного огляду;· проводити конфіскацію шкідливих для здоров’я продуктів харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матеріалів.У необхідних випадках попередження порушень санітарного законодавства може проводитися з залученням працівників органів внутрішніх справ.Головний державний санітарний лікар та його замісники, інші головні державні санітарні лікарі та їх замісники, посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби можуть приймати постанови про накладання штрафів і застосування фінансових санкцій за порушення санітарного законодавства на основі відповідних протоколів за результатами перевірок.

У сфері торгівлі немає об’єктів нагляду державного Комітету України з ядерної і радіаційної безпеки.

Функції органів державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України розглянуто у розділі «Пожежна безпека».

Державний нагляд, відомчий і громадський контроль за охороною праці

Конкретний та вичерпний перелік органів, уповноважених здійснювати нагляд за охороною праці, міститься відразу у двох нормативних документах – у вихідному для всього трудового законодавства КЗпП (стаття 260) і спеціальному для сфери охорони праці – Законі України “Про охорону праці” (статті 33, 34, 38).

З метою забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці в Україні створена система державного нагляду, відомчого і громадського контролю з цих питань.

Державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП здійснюють:– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці

(Держпромгірнагляд);– спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки (Комітет ядерного

регулювання Міністерства охорони природного середовища);– спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки (Департамент

пожежної безпеки Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) ;

– спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці (Головний державний санітарний лікар та санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я).

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність кожного органу державного нагляду за охороною праці регулюється відповідним законом України, а саме: “Про охорону праці”, “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку”, “Про пожежну безпеку”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та іншими документами, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Держгірпромнагляд роботу з нагляду за охороною праці проводить через територіальні (обласні) управління, галузеві державні інспекції охорони праці та експертно-технічні центри.

Інспектори Держпромгірнагляду мають право:– безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), виробництва, та здійснювати

в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з охорони праці;

– одержувати пояснення, висновки обстежень, аудитів, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

– видавати обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці;

– забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію виробництв, робочих місць, будівель, устаткування, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;

– притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

– надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

Аналогічними повноваженнями наділені також інші органи державного нагляду за охороною праці.

Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на господарські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службами охорони праці. Організації та посадові особи, що здійснюють відомчий контроль мають адміністративну владу, якою можуть скористатися в разі виявлення порушень законодавства з охорони праці.

Громадський контроль (стаття 41) за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених та професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників. Уповноваженим не може бути працівник, відповідальний за охорону праці на підприємстві. Професійні спілки мають право:

– безперешкодно перевіряти стан охорони праці на робочих місцях, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень;

– здійснювати контроль за забезпеченням працівників спецодягом, засобами індивідуального та колективного захисту;

– вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на небезпечних ділянках виробництва у разі загрози життю або здоров’ю працюючих;

– брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;– вимагати від роботодавця виконання прийнятих програм, планів, заходів із питань охорони

праці.Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці та

об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх НПАОП.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, яка має право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень НПАОП.

Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених з охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

Не можуть бути утиснуті будь-які законні інтереси працівників у зв’язку з виконанням ними обов’язків уповноважених з охорони праці. Їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором.

Якщо уповноважені з охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв.

Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні.

Триступеневий контроль на виробництві здійснюється за такою схемою:1-й ступінь – один раз на день контролюється кожне робоче місце майстром, бригадиром,

начальником дільниці, громадським інспектором з ОП тощо;2-й ступінь – не рідше одного разу на тиждень здійснюється контроль кожного структурного

підрозділу його начальником а також громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства;

3-й ступінь – один раз на місяць в обсязі кожного робочого місця всього підприємства керівництвом підприємства і відділом охорони праці підприємства.

ОРГАНІЗАЦІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ.Контроль за дотриманням законодавства про працю здійснює державна інспекція праці Міністерства праці України, законодавства про охорону праці (в межах компетенції) і охорони довкілля – державна інспекція Міністерства охорони довкілля і ядерної безпеки України. На адміністративних територіях дотримання законодавства про охорону праці контролює місцева державна адміністрація і місцеві Ради народних депутатів. За станом охорони праці і функціонуванням СУОП на об’єктах господарювання здійснюють відомчий контроль вищестоящі органи.

Контроль стану охорони праці на робочих місцях, в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому здійснюють власник, керівники підрозділів, спеціаліст служби охорони праці.На підприємствах (в установах, організаціях) професійні спілки мають право без перешкоди перевіряти стан умов і безпеки праці, виконання відповідних програм і обов’язків колективних договорів (угод). Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють трудові колективи – через обраних ними уповноважених, професійні спілки – в особі своїх виборчих органів (профспілкових комітетів) і представників (від кожної профгрупи).На торговельних підприємствах здійснюється адміністративно-громадський (трьохступеневий) контроль за станом охорони праці за участю адміністрації та профспілкової організації. Об’єктами такого контролю є:· секції, склади, виробництва, ділянки, інші структурні підрозділи і підприємства без структурного поділу – на першому ступені;· відділи, цехи – на другому ступені;· підприємства (установи, організації) з структурними підрозділами – на третьому ступені.Контроль першого ступеня здійснюється щоденно, другого – щотижнево, третього – не менше чотирьох разів на рік (ділянки і цехи з підвищеною небезпекою перевіряють не менше шести разів на рік).Результати перевірок реєструють в журналах першого та другого ступенів контролю, які зберігаються відповідно у керівника первинного підрозділу і керівника відділу (цеху). За результатами контролю стану охорони праці на третьому ступені складають акт.Державними органами, що здійснюють ко-нтроль та нагляд за додержанням законодав-ства про охорону праці, є Державна службагірничого нагляду та промислової безпекиУкраїни, Державна інспекція України з пи-тань праці, Державна санітарно-епідеміоло-гічна служба, Державна інспекція ядерногорегулювання України, Державна службаУкраїни з надзвичайних ситуацій та інші.Центральну роль в нагляді та контролі задодержанням законодавства про охоронупраці відіграє Державна служба гірничого на-гляду та промислової безпеки України (Держгі-рпромнагляд), що діє на підставі Положенняпро Державну службу гірничого нагляду тапромислової безпеки України, затвердженогоУказом Президента України «Про Положенняпро Державну службу гірничого нагляду тапромислової безпеки України» від 06.04.2011 р.№ 408/2011. Держгірпромнагляд у результатіпроведення адміністративної реформи зазнаввідчутних змін. Було розширено коло завданьв сфері контролю та нагляду за додержаннямзаконодавства про охорону праці та покладе-но обов’язок організовувати та здійснюватидержавний нагляд (контроль) за додержаннямзаконів та інших нормативно-правових актів зпитань трубопровідного транспорту, функці-онування ринку природного газу та діяльнос-ті, пов’язаної з об’єктами підвищеної небез-пеки та потенційно небезпечними об’єктами[2]. З розвитком промисловості та народногогосподарства посилюється необхідність здій-снювати контроль за додержанням норматив-но-правових актів. Так, ринок природного га-зу функціонує достатньо довгий час, алетільки в 2011 році держава звернула увагу наконтроль за додержанням законодавства зохорони праці в цьому питанні.Діючим Положенням проведено кількісніта якісні зміни щодо прав посадових осіб Де-

ржгірпромнагляду. Так, відсутнє право безпе-решкодно відвідувати підприємства, установи, організації, замість якого встановленоправо безперешкодно здійснювати заходидержавного нагляду суб’єктів господарюван-ня у присутності роботодавця або його пред-ставника з питань додержання законодавства,що належать до її компетенції (п.5.5) [2].Вважаємо, що дане формулювання обмежуєправа Держгірпромнагляду в сфері нагляду таконтролю за законодавством та на практиціможе призвести до неоднозначного тлума-чення та застосування положень вказаних но-рмативно-правових актів роботодавцями таорганами, що здійснюють перевірку.Держгірпромнагляд виконує цілу низкуфункцій, що повинні сприяти додержаннювимог з охорони праці всіма підприємствами,установами та організаціями, серед них біль-шість становить функції з контролю та нагля-ду за дотриманням законодавства про охоро-ну п раці. Як в важають Л .А. С емашко,М.О. Винокурова, Л.М. Переверзева, основ-ними функціями Держгірпромнагляду в галу-зі охорони праці є організація та здійсненнядержавного нагляду за додержанням законівта інших нормативно-правових актів з питаньохорони праці в частині промислової безпеки,безпечного ведення робіт юридичними та фі-зичними особами, які відповідно до законувикористовують найману працю; розсліду-вання аварій, нещасних випадків на виробни-цтві; проведення технічного розслідуванняобставин і причин виникнення аварій,пов’язаних з використанням газу в побуті [3,с.303]. Отже, основним завданням Держгірп-ромнагляду на сьогоднішній день є здійснен-ня нагляду та контролю за додержанням за-конодавства про охорону праці в різнихсферах з метою зменшення кількості нещас-них випадків на виробництві та зниженню

рівня професійних захворювань.Проводячи контрольно-наглядові заходи,Державна служба гірничого нагляду та про-мислової безпеки керується Положенням проорганізацію та здійснення державного гірни-чого нагляду, державного нагляду (контролю)у сфері промислової безпеки та охорони праців системі Держгірпромнагляду України, за-твердженого__