ПОДІЇ

8 грудня 2010 року, № 11 www.ekoinform.com.uaВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

6стор.

ЗАПОРІЗЬКІ ПЕРЛИНИ СВІТОВОГО ЗНАЧЕННЯСНІД-ДИСИДЕНТИ4

стор.

ФАЛЬШИВІ СТРУНИ ПЕСИМІЗМУ2

стор.

ЗемляВодаПовітряВогоньЛюдина

ПРИЗ ОТРИМАЄ КОЖЕН ДЕСЯТИЙ!Екологічна газета «Природа і суспільство» влаштовує розіграш корисних для кожної людини ПРИЗІВ.Учасником лотереї стане кожен, хто надішле ксерокопію квитанції про передпла-ту газети «Природа і суспільство» на 2011 рік.Будьте уважні! Першим 100 учасникам надається надзвичайно великий шанс ви-грати. Приз отримає кожен десятий!

Вартість призів ДОРОЖЧА ЗА ЦІНУ РІЧНОЇ ПЕРЕДПЛАТИ.Головний приз – ПОТУЖНИЙ НОУТБУК.

Також можна виграти інші цінні призи.Лотерея проводитиметься відкрито. Про вручення виграшів буде повідомлено

на сторінках газети.Газету «Природа і суспільство» мож-

на передплатити у будь-якому відділенні зв'язку «Укрпошти». Вартість передплати

на 12 місяців 36 грн 84 коп. Копії передплатних абонентів прохання над-

силати на поштову або електронну адресу ре-дакції з позначкою «РОЗІГРАШ»:01601, м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А,газета «Природа і суспільство»E-mail: info@ekoinform.com.ua

ХТО ПЕРЕДПЛАЧУЄ, ТОЙ ВИГРАЄПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 49734

стор. 3

Останнім часом у галузі ветеринар-ної медицини дедалі частіше про-дукція вітчизняних виробників –

державних і комерційних біофабрик – вак-цини, діагностикуми тощо – раптом стає... неконкурентоспроможною. Шляхом хи-тромудрих маніпуляцій і махінацій вона не потрапляє на тендер, який із процедурних міркувань закривається, і державна заку-півля здійснюється в одного виробника-монополіста, який – єдиний у нас! – ви-являється, випускає ефективну та конку-рентоспроможну продукцію. Отут і почи-нається найцікавіше. Ці суперпрепарати, виникнення яких на теренах нашої держа-ви – таємниця, адже для створення чогось подібного потрібна фундаментальна нау-кова база, багаторічні напрацювання і не менш вражаючі капіталовкладення, витіс-няють все і вся не тільки якісно, а й кіль-кісно, що найбільше дивує, і відразу стають

єдиними і незамінними. Як їхній виробник фігурує конкретне вітчизняне підприємство з конкретною назвою, юридичною адресою і розрахунковим рахунком. Проте не може не насторожувати той факт, що водночас, можна сказати, синхронно з чудесною поя-вою новоспеченого підприємства і його над-ефективних препаратів на кордоні митники фіксують проходження співвідносних за об-сягами партій аналогічних (з ідентичними штамами) препаратів, закуплених за сим-волічну ціну в певної іноземної корпора-ції. Символічність цін пояснюється тим, що препарати ці, м’яко кажучи, не нові. При-датність їх оцінюється в 30–25%, тоді як за нормою має бути 100. Однак найголовніше, що закуповує цей іноземний ветеринарний мотлох той самий конкретний вітчизняний новоспечений виробник безальтернативних панацей. Для чого він це робить? Може, для лабораторних досліджень?

Отож чітко вимальовується схема, яку важко підтвердити юридично, але ще важ-че – логічно спростувати. Закуповуються за кордоном певні партії майже прострочених препаратів, розфасовуються на спеціально створеному для цього вітчизняному підпри-ємстві у вітчизняні ж упаковки і продають-ся державі за ціною, що майже в сім разів вища за ту, яку довелося заплатити іноземній фірмі. Куди йде різниця між цими цінами – можна лише здогадуватись. Це вважається «виробництвом», і відлік строку придатнос-ті «нової продукції» відповідно йде від завер-шення цього «виробництва». Водночас про-водиться інтенсивна дискредитація вітчизня-них препаратів-аналогів, їхні виробники від-суваються від тендерів тощо. До речі, партія, про яку йшлося, не одна – це вже конвеєр, налагоджений і відпрацьований до наймен-ших деталей.

Фасований ЛЛиисс

2011 оголосили Міжнародним роком лісівЗ метою просування сталого управлін-

ня і збереження лісових ресурсів Генераль-на Асамблея ООН оголосила 2011 рік Між-народним роком лісів.

Міжнародний рік лісів дасть змогу при-вернути увагу громадськості до проблем ста-лого управління і збереження всіх типів лі-сів.

Ліси називають «легенями планети»: вони поглинають вуглекислий газ і виділя-ють кисень. Ліс – середовище проживан-ня приблизно 3/4 усіх видів рослин, тварин і грибів, що існують на нашій планеті. Ліс – частина культурно-історичного середовища, під впливом якої формуються культура і зви-чаї цілих народів. Ліс – забезпечує роботою та сприяє матеріальному благополуччю знач-ної частини населення. Ліс служить джерелом деревини і продуктів її переробки, харчових і лікарських ресурсів та інших матеріальних цінностей.�

У світі щороку зникає 13 млн га лісу

Із 2000 по 2010 рік щороку в світі зника-ло приблизно 13 млн га лісу та лісових наса-джень. Про це йдеться у новій доповіді Про-довольчої та сільськогосподарської Органі-зації Об’єднаних Націй (ФАО) «Глобальна оцінка лісових ресурсів».

На лісові площі у світі припадає понад 4 млрд га, або 31% усієї поверхні суходо-лу. Площа первинних лісів у світі становить 36% (1,4 млрд га) від загальної площі лісу на планеті. Проте за останні десять років тери-торія таких лісів щороку скорочувалася в се-редньому на 40 млн га, або на 0,4%.

Експерти зазначають, що не завжди йшлося про повне зникнення «одвічних» лі-сів. На Південну Америку припадає найбіль-ша кількість втрат первинних лісів, за нею йдуть Африка та Азія. Експерти ФАО вважа-ють, що основні загрози біорізноманіттю лі-сів – лісові пожежі, зміна клімату, шкідливі комахи та захворювання, стихійні лиха та ін-вазивні види.

Згідно з інформацією ФАО, в останні роки шляхом активізації лісонасаджень вдалося знизити темпи збезліснення у світі. Проте загроза скорочення лісового біорізноманіт-тя не зникла.

У доповіді підкреслюється, що площа лісу, яка спеціально охороняється для збережен-ня біологічної різноманітності, збільшила-ся більш як на 95 млн га з 1990 року. Нара-зі 12% площ світових лісів (понад 460 млн га) призначені для збереження біологічної різно-манітності. Охоронні зони якої – національ-ні парки, мисливські та природні заповідни-ки – охоплюють нині понад 10% усієї лісової площі в більшості країн та регіонів.�

28 грудня2010 р.

Природаі суспільствоПОДІЇ

Анатолій ХРАПЕНКО, головний лісничий ДП «Одеський лісгосп»,

почесний лісівник України

Уважно перечитав монолог Олексія Васи-люка у вашій газеті «Ні степу, ні лісу!..» І зразу вразила назва опублікованого ма-

теріалу. Від однієї лише назви повіяло профе-сійним нігілізмом. Бо ті, хто живуть і працю-ють у сухому Степу, аж ніяк не можуть пого-дитися з тим, що там немає лісу. Складаєть-ся враження, що якісь вороги держави Украї-на розорали степ, а ліс не посадили. Пан Васи-люк, мабуть, погано знає історію українського лісу, не знає якими титанічними зусиллями ти-сяч людей упродовж десятиліть було зупинено Олешківські піски. Скільки коштувало держа-ві спинити пилові бурі, захистити хлібні поля від суховіїв. Я добре пам’ятаю 1967 рік, коли пилові бурі на Одещині підняли в повітря міль-йони тонн південного чорнозему і понесли його на Полісся та в Білорусію. Тоді понад місяць в населених пунктах не можна було відчинити вікон. Надворі люди ходили у зволожених мар-левих пов’язках, міняючи їх двічі-тричі на день.

Керівництву держави, а це в той час був Радянський Союз, нічого не залишалось, як прийняти постанову ЦК КРС «Про невід-кладні заходи з боротьби з вітровою і вод-ною ерозією». На ці заходи було витрачено мільярди тодішніх карбованців.

Поля захистили системою створених по-лезахисних лісових смуг, а на шляху водної ерозії піднялися молоді ліси.

Хіба не знає пан Василюк, скільки за останні 100 років загинуло малих річок від замулювання, що веде до тотальної неста-чі питної води. Мені важко говорити про всю Україну, мені не соромно говорити про Одещину, де різкоконтинентальний клі-мат не був нашим союзником в озеленен-ні причорноморського краю. З гордістю за колег-лісівників можу сказати, що на Оде-щині практично зупинено дію ярів, по яких зносився гумусний шар у річки та озера. Я говорю про сухий Степ, де вже в черв-ні місяці від спеки вигорає ґрунтовий по-крив, включаючи і червонокнижних пред-ставників.

Я не розумію екологів-хамелеонів. Нині вони звинувачують лісівників у тому, що зменшилась кількість насаджень на схи-лах Карпат, що спричиняє щорічні біди, а тут вони вже обстоюють інше: На схилах ліс не треба садити! Де логіка, де здоровий глузд?!

Важко уявити, як у тепленьких кабінетах екологи-радикали підраховують види рослин та тварин, що можуть зникнути. Так, про-блема зменшення деяких видів є, але її слід розв’язувати інакше. Треба такі території визначати і охороняти саме ті види, які мо-жуть зникнути, а робити заповідним фон-дом масиви десятків тисяч гектарів, де росте 5–10 екземплярів червонокнижних рослин, нерозумно і недоцільно.

Не треба забувати, що в степу живуть люди, де температурні максимуми сягають

за 40 оС, а на ґрунті понад 60 оС. Коли об-пікає обличчя, вуха, ніс, людям ніде знайти тінь, крім як під зеленими деревами. Зе-лені насадження в Сухому степу, це свого роду немовлята, яких треба в перші роки плекати. Недогляд стає смертельним, бо сухостійні бур’яни, потріскана земля ни-щівно зменшують у ґрунті вологість, без якої молоді насадження не можуть рости і гинуть.

Не можна не звернути увагу на проро-чі слова Ю. І. Менделєєва «Питання засад-ки південних степів належить до питань, які можна вирішити... І я думаю, що робота в цьому напрямку настільки важлива для Росії, що можна порівняти її із захистом держави».

В книжці Миколи Гусака «Ліс у степу» наводиться висловлювання учасника обо-рони Одеси в 1941 р. жителя російсько-го міста Калінін, М. В. Потапова, якого за-просили на святкування 50-річчя з дня ви-зволення міста. Ось як він оцінив зміни, що відбулися в цьому степовому анклаві: Я дуже добре пам’ятаю степ під Одесою в со-рок першому році – випалена сонцем бура земля – і ні одного лісочка, ні одного лісо-вого пейзажу.

В Одесу на святкування річниці Перемо-ги ми приїхали всією сім’єю, на своєму ав-томобілі і мені важко було впізнати місця, де йшли бої. Не тільки тому, що окопи наші давно зариті. Я не взнав самого ландшафту. Майже скрізь лісочки, зелені лісові смуги, степові лісові колки. Повірте, я вчитель біо-логії, виріс у лісовому краї, і я дуже добре ро-зумію, що означає: виростити ліс там, де він ніколи не ріс».

Це, так би мовити, погляд збоку. Важко підозрювати цю людину в необ’єктивності.

Не можу не процитувати російського кла-сика О. С. Пушкіна, який описує одеські сте-пові простори в поемі «Євгеній Онєгін»:

Все хорошо, но дело в том, Что степь нагая там кругом.

Кой-где недавний труд заставилМладые ветви в знойный день

Давать насильственную тень.

Такі не зовсім лагідні оцінки одеському степу давали наші предки та співвітчизники.

Не треба забувати, що в цих степах жи-вуть люди і від того, що їх оточує, залежить їхнє здоров’я, побут, відпочинок. Не треба штучно створювати якісь ідеальні умови для існування окремих видів рослин, забуваючи, що ідеальні умови мають бути створені на-самперед для людей, бо як сказав Тургенєв: «Природа не храм, а мастерская, и человек в ней работник».

Повірте, все, що роблять лісівники в Степу, в першу чергу направлено на покра-щення екологічної складової життя людей.

Не можуть десятитисячні масиви сте-пу захистити вітри, вони стимулюють їх ру-шівну силу, не можуть захистити поля від появи пилових буревіїв, не можуть захис-тити малі річки від висихання, а відтак і по-ниження або зникнення води в криницях, не можуть захистити від висушення пасовища. Ці степові простори частіше, ніж інші тери-торії обходять дощові хмари. Хіба цих нега-тивних явищ, які породжують погіршення умов проживання людей мало для екологів-ремісників?

P.S. Коли цей матеріал було підготовле-но, стало відомо, що так звані «реформато-ри» атакують лісову галузь.

Хочеться вигукнути: «Схаменіться». Адже вже розвалили все, що можна роз-валити. Ви погляньте навкруги, бо на Оде-щині десь 20% орних земель не засівають вже по 3–5 років, бо на землі немає гос-подаря. Знищите лісове господарство як галузь, знищите майбутнє держави. Не треба повторювати помилки наших сусі-дів – росіян, які досить необачно «рефор-мували» галузь, знищивши лісову охоро-ну. І що одержали. Десятки тисяч, а може й сотень гектарів лісу вигоріло, зникли з лиця землі населені пункти, люди втрати-ли у вогні всі свої пожитки, не мають даху над головою.

Ми маємо йти цим шляхом?По-моєму, не туди йдемо!Поки не пізно, треба державним дія-

чам, включаючи Президента України, ска-зати горе-революціонерам-реформаторам: «Зась!».�

«Укрекокомресурси» спонукає створити

систему роздільного збору побутових відходів

Донецьк став першим містом, якому дер-жавна компанія «Укрекокомресурси» пе-редала в рамках загальнонаціональної про-грами «Євро-2012» на безоплатній основі близько 2000 контейнерів для роздільного збору сміття.

Про це повідомив на прес-конференції в Донецьку 28 жовтня віце-президент компа-нії «Укрекокомресурси» Максим Щелков. Наступними містами в реалізації першого етапу програми підготовки до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року стануть Київ, Львів, Харків.

На вулицях Донецька органи місцево-го самоврядування встановлять металеві та склопластикові контейнери двох кольорів: жовтого та зеленого. Контейнери жовто-

го кольору призначені для твердих побуто-вих відходів: дерево, папір, пластик, метал тощо; зеленого кольору – для скла.

Тим самим, ДК «Укрекокомресур-си» спонукає створити систему роздільно-го збору побутових відходів у Донецьку, з наступною їх переробкою як вторсирови-ни. Адже перед країною стоїть важливе за-вдання – впровадження цієї системи на за-гальнодержавному рівні. «Одним зі спосо-бів поліпшення екологічної ситуації є масо-ве впровадження роздільного збору побуто-вих відходів з наступною їх переробкою як вторинної сировини. Це допоможе нам, як достойно зустріти і провести «Євро-2012», так і надалі підвищувати рівень екологіч-ної безпеки країни загалом і кожного регіо-ну зокрема», – сказав віце-президент Мак-сим Щелков.

Роздільний збір сміття з наступною його переробкою має подвійну перевагу: по-перше, сприятиме зменшенню кількос-ті відходів, які опинятимуться на полігонах,

по-друге, збільшиться кількість переробле-ної вторинної сировини, яку потім можна використовувати у побуті, господарстві, на виробництві. Економічні розрахунки пока-зують, що сортування сміття та його пере-робка можуть бути вигідними, якщо кож-не місто встановлюватиме контейнери для роздільного збору сміття.�

Фальшиві струни песимізму

Лісове господарство проти глобального потепління

До 10 грудня в мексиканському місті Канкун працює міжнародний у рамках про-грами ООН боротьби з глобальним поте-плінням. Він має покласти початок перего-ворам щодо підписання в 2011 році ново-

го міжнародного зобов’язання з проблеми зміни клімату, яке замінить Кіотський про-токол.

Проте, на думку експертів, значного успіху під час переговорів на форумі в Кан-куні буде досягнуто тільки щодо узгоджен-ня проблем ведення лісового господарства в країнах світу та шляхів фінансування про-грами боротьби з глобальним потеплінням. Площина дискусій у сфері лісового госпо-дарства полягає переважно в розбіжності інтересів країн, що розвиваються, та розви-нених країн. Причина відома – перші очі-кують на значне фінансування, а другі став-лять вимоги щодо правил ведення лісового господарства.

Країни, що розвиваються, мають на-дію після завершення форуму в Канку-ні отримати перший транш у 10 млрд дола-рів США із загального кліматичного фонду,

який засновано в Копенгагені в грудні 2009 року. Наразі загальна сума фонду становить 30 млрд доларів США.

Однак тільки 4 млрд з 10 передбачено ви-тратити на відновлення та розвиток галузі лі-сового господарства в країнах, що розвива-ються, особливо в тих, які володіють тропіч-ними лісами. Хоча представники більшос-ті країн, що розвиваються, згодні допускати на свої території міжнародні комісії для пе-ревірки стану виконання зобов’язань з роз-витку лісового господарства після надання міжнародних коштів або передачі техноло-гій. Проте в Індії висловили згоду на контр-оль використання тільки іноземних техноло-гій та інвестицій, не допускаючи перевірок застосування власних індійських технологій та розробок у галузі лісового господарства. Адже останнє, на їхню думку, є втручанням у внутрішні справи держави.�

ГМО – хрест на генетичних перспективах тварин

Результати дослідження, проведеного За-гальнонаціональною Асоціацією генетичної безпеки (ЗАГБ) спільно з Інститутом про-блем екології й еволюції ім. А. Н.Сєвєрцова Російської академії наук у 2008–2010 ро-ках, свідчать про значний негативний вплив кормів, що містять ГМО-компоненти, на ре-продуктивні функції та здоров`я лаборатор-них тварин

«У тварин було виявлено відставан-ня в розвитку та зрості, порушення співвід-ношення статей у виводках із збільшенням частки самиць, зменшення кількості малю-ків у приплоді, аж до їх повної відсутності у другого покоління. Було також відзначено значне зниження репродуктивної здатності самців», – йдеться у звіті про дослідження.

– Основним результатом впливу ГМО-корму, який був виявлений під час дослі-дження, на думку президента ЗАГБ Олек-сандра Баранова, була відсутність третьо-го покоління від тварин з експерименталь-них груп. Головним висновком нашого до-слідження є виявлення факту біологічної за-борони на розмноження, – зазначає О. Ба-ранов. Сама природа ставить хрест на гене-тичних перспективах тварин, які живляться ГМО-кормом.

Учені вважають, що опосередковано такі тварини, що використовуються як харчі, мо-жуть негативно впливати і на людину.�

ОБГОВОРЮЄМО ВІДКРИТО

38 грудня

2010 р.

Природаі суспільство ПРОБЛЕМА

стор. 1

Зоологи – такі собі зануди і буквоїди в мантіях професорів і академіків, що носа ніколи не висовували з кабінетів і ауди-

торій, – усі як один запевняють: хитрість лиса, а відтак і лисиці – сущий міф. Нічим ця твари-на родини псових не хитріша за кабана і зайця, а про вовка, якого руда кумася начебто дурить на кожному кроці, годі й казати. Однак до-звольте із цим вердиктом не погодитись. Лиси ж бо, як і люди, бувають різні. Якби академіки від зоології вдягнулися на похідний копил, узу-лися в болотяні чоботи та дісталися незайма-них хащ, то уздріли б, мабуть, багато нового й цікавого. Наприклад, приманку для лисиці, а в ній – пероральну вакцину проти сказу...

...Поява на обширах Чухраїни підприєм-ства «Чухрветбромпостач» неподалік сто-лиці була цілком прогнозованою. У гранді-озному проекті, зашифрованому під назвою «Пероральна імунізація лисів і лисиць», цій бойовій одиниці відводилася неабияка роль. Річ у тому, що жабоїдсько-америкоська фір-ма «Серіал» пару років тому виявила на сво-їх складах завали застарілого препарату зі штамом G52. «Куди його? – запитав у боса комерційний директор фірми мосьє Рене. – Вигребти і закопати в Булонському лісі?» «Ти що, – обурився бос, – жаб’ячих стеге-нець об’ївся?! А Чухраїна для чого? Постав на кожну упаковку ціну... ну, скажімо... одну херивню десять хапійок – і вперед!»

У фірмі «Серіал» не прийнято було спе-речатися з керівництвом. Сказано – зроб-лено. Тим паче, пан Рене знав, що згадано-му підприємству «Чухрветбромпостач» дов-го пояснювати, що й до чого, не треба. Його очільник пан Золотчук, а також високі по-кровителі – доктор ветеринарних наук За-шкалов, академік Лобівко, голова профіль-ного державного комітету Чухраїни Чортюк та інші «лиси Микити» діло своє знають і ро-зуміють усе з півслова.

І пішов у бік Чухраїни потік вантажів. На митниці, як покупець, його зустрічав пред-ставник «Чухрветбромпостачу»...

Водночас у владнонаукововетеринарних коридорах Чухраїни теж не дрімали. Рап-том – ні сіло ні впало – виникають на чух-раїнському небосхилі дві дивовижні супер-вакцини «Грабімстар» і «Бромомграбіш», які ставить на промисловий конвеєр не раз уже згадуваний «Чухрветбромпостач». Пе-релічені вище «лиси Микити» з докторськи-ми званнями й академічними мантіями від-разу дружним хором заходилися запевняти громадськість Чухраїни в тому, що «Грабім-стар» і «Бромомграбіш» не тільки на десять голів ефективніші за аналоги, які випуска-ли до цього жалюгідні чухраїнські біофабри-ки, а й є винятково вітчизняними, тобто суто чухраїнськими препаратами. Тож як не під-тримувати вітчизняного виробника? Підтри-мували, підтримуємо і підтримуватимемо!

Однак деяким наївним зайчикам, яким дехто так хоче навішати локшини на довгі вуха, здалася підозрілою оця «вітчизняна» затятість і запопадливість чухраїнських чи-новників і науковців. І почали зайчики ціка-витись «Грабімстарами» і «Бромомграбіша-ми»: звідки в них лисячі лапки ростуть. Роз-махують, скажімо, галасливі «лиси Мики-ти» реєстраційними посвідченнями на вак-цину антирабічну рідку інактивовану для імунізації тварин виробництва ТОВ «Чухр-ветбромпостач», а зайчики тихесенько так, майже пошепки запитують у хитрих кри-кунів: «А етикеточкою або листівочкою-вкладочкою можна поцікавитись на вашому «вітчизняному» «Грабімстарі»?» Вони ж бо, зайчики, хоч і наївні, але де в чому обізна-ні. У реєстраційному свідоцтві можна, зви-чайно, нічого крім назви і виробника, не вка-зувати. А от на етикетці і листівці-вкладці – обов’язкових, до речі, додатках, має бути все, а хімічний і біологічний склад – насам-перед!

«Лиси Микити», ясна річ, прикинулися глухими, не почули зайчиків щодо етикето-чок і листівочок-вкладочок, і далі продовжу-вали забивати баки громадськості патріотич-ною риторикою. Та зайчики... Вони, може, і поступаються лисам щодо хитрості, та щодо дошкульності і в’їдливості дадуть фору будь-кому. Добули вони таки етикеточку, купив-ши, між іншим, упаковку «Грабімстару» не за одну херивню десять хапійок, а майже за сім цих самих херивень. Дата випуску, а від-повідно й строк придатності на етикетці зна-чився такий, ніби препарат в Чухраїні вчора виготовили, а не розфасували в нові – чух-раїнські – упаковки придбану по херивні де-сять у Жабоїдії застарілу вакцину. Але було, є і буде «шило в мішку», яке не приховати ніякою демагогією про вітчизняного вироб-ника. На етикетці хитрі «лиси Микити» все-таки мусили вказати, що їхній «вітчизняний» суперефективний препарат проти сказу міс-тить той самий штам G52 Wistar, що й про-тисказове дітище фірми «Серіал» в Жабої-дії. А це означає, що в обох випадках фігурує один і той самий препарат.

«Хитрі лиси» могли б, звичайно, – їм не звикати! – зам’яти скандальчик і переклю-чити увагу на інший «вітчизняний» препа-рат – «Бромомграбіш». У ньому зрадли-вий штам G52 не фігурує ні на етикетці, ні на вкладці. Але фігурує дещо інше, не менш ви-бухонебезпечне.

Коли 2010 року тепер уже екс-президент, а тоді ще президент Чухраїни Хлющенко під-махнув в останні дні свого президентства підсунутий йому Лобівком та іншими лобіс-тами Закон Чухраїни «Про поправки до За-кону Чухраїни «Про державну систему біо-безпеки при створенні, випробуванні, тран-спортуванні та використанні генетично мо-дифікованих організмів», то навіть і гадки не мав, яку послугу він робить «лисам Мики-там». Серед інших, на наш погляд, не дуже

суттєвих поправок була одна, яка переважи-ла б багато чого. Із «поправленого» Зако-ну, зникло слово «ветеринарних». Це озна-чає, що чухраїнські функціонери, починаю-чи з 2010 року, контролюють наявність ГМО у будь-чому, тільки не у ветеринарних пре-паратах – вітчизняних та імпортних. Точ-ніше, як? Можеш, звісно, контролювати, якщо захочеш, і ветеринарні ліки – зникла обов’язковість у цій процедурі. І от дивимося на вкладку в начебто виробленому на «Чухр-ветбромпостачі» «Бромомграбіші». Тут, по-вторімося, немає вже горезвісного штаму і належність до Жабоїдії не проглядається так явно. Проте є позначка «V-RG». А це – ци-туємо точку зору експерта: «рекомбінант-на вакцина (ГЕННОМОДИФІКОВАНА) з живого вірусу натуральної віспи вектор, ві-спа (V), що спричиняє сказ антигена у формі сказу глікопротеїн (RG)». Не відразу збаг-неш зміст цієї фрази, чи не так? Але й не тре-ба нам витрачати час на цю невдячну справу. Нам головне, що V-RG є ГЕННОМОДИ-ФІКОВАНОЮ вакциною. А що таке ГМО – треба пояснювати? Спитайте в бабці, що торгує на ринку кропом і вигукує щохвилини: «Без ге-ме-о! Без ге-ме-о!» Це, як ви зро-зуміли, замість реклами. Тобто «Без ГМО» є найвлучнішим і найпереконливішим сино-німом екологічної чистоти й безпеки продук-ції для здоров’я.

Отакі-то справи. Якось наприкінці 1960-х років, оцінюючи перемогу київського «Дина-мо» над «Селтіком», московський спортив-ний оглядач-українофоб прозоро натякнув у звіті на сторінках «Советского спорта»: «Ну, що ж, іноді й зайці можуть лигнути соколів». А лисів?

Проте ми забули найголовніше. Є ваго-мі підстави стверджувати, що ТОВ «Чухр-ветбромпостач» купує в Жабоїдії по 1.10 за упаковку якщо не прострочені, то близькі до списання ветліки, і продає їх, розфасувавши на своїх виробничих конвеєрах, державі Чух-раїна по 6.90 як нові, абсолютно інші, абсо-лютно вітчизняні і, головне, абсолютно свіжі. А тепер помножте різницю – (6.90 – 1.10 = 5.80 херивень) – на десятки й десятки міль-йонів одиниць продукції. Нескладні матема-тичні підрахунки, здійснені нами, зайчика-ми, показують, що «лиси Микити» за непо-вні три роки своєї діяльності відмили в Чухра-їні близько 100,34 млн херивень, або 16 млн америкоських талерів.

Ну, як? І після цього далекі від реаль-ного життя зоологи в запилених кабінетах розмірковують про «звичайну тварину ро-дини псових»? Ні, ми, зайчики, аж ніяк не згодні з таким описом лисів і лисиць, при-наймні наших, чухраїнських. Вони генії, пе-ред якими й слава Остапа Бендера тьмяніє. А професорам і академікам від зоології ра-димо все-таки підійняти сідниці з кабінет-них крісел, вийти на світ Божий, заглиби-тись у хащі поліські і подивитись, чим там щеплюють бідних лисиць, чим нашпигову-ють призначені для Божих тварей приман-ки. Справжніх вітчизняних, випробуваних часом препаратів проти сказу вони не зна-йдуть – виявлять, починаючи з 2010 року, лише «Грабімстар» і «Бромомграбіш». За-шкалови, Лобівки та інші «лиси Микити» всіма можливими і неможливими шляха-ми авторитетно забракували все виробле-не до цього в державі, розчищаючи зеле-ну вулицю продукції «Чухрветбромпоста-чу». Державним та іншим біофабрикам ка-жуть відкритим текстом: ви не витримує-те конкуренції з нашим флагманом, тоб-то ТОВ «Чухрветбромпостач», яке хваць-ко фасує штами G52 і вакцини V-RG та ви-дає їх за оригінальну, ефективну і вітчизня-ну продукцію.

Ставимо ми поки що крапку в нашому не-величкому журналістському розслідуванні в Чухраїні і не знаємо, наскільки нам, наївним вуханям, вдалося хвицнути тих представни-ків згадуваної родини, які між крапельками дощу проходити сухими звикли.

За дорученням усіх наївних зайчиківМикола ЦИВІРКО

Фасований ЛисЛис

В Ужгороді презентують збірник молитов за

збереження довкілля17 жовтня 2010 року о 15.00 на базі ка-

федри екології та охорони навколишнього середовища хімічного факультету УжНУ відбулася презентація збірника моли-тов за збереження довкілля. Молитовник підготовлено до друку Комісією з еколо-гії Мукачівської греко-католицької єпар-хії і Комісією з екології Римо-католицької Церкви в Україні.

Як повідомили організатори заходу, таке видання здійснено вперше на терито-рії СНД на екуменічній основі. Укладення цього молитовника зумовлене бажанням хоча б частково задовільнити духовні за-пити сучасного християнства на тлі зрос-таючої екологічної кризи.

Видання молитовника актуальне також у світлі глобальних змін клімату і їх нега-тивних для людства наслідків, які спо-стерігаємо дедалі частіше в глобальному масштабі.

Молитовник адресований духовен-ству, мирянам та всім людям доброї волі, які відчувають свою відповідальність за Природу. Укладення молитовника зумов-лено також бажанням авторів сприяти розвитку християнської екологічної сві-домості і допомогти суспільному руху за збереження довкілля на території Схід-ної Європи.�

У Польщі швидко зникає популяція рисі

Всесвітній фонд дикої природи вже знайшов шлях відновлення кількості ди-ких котів. Їх завезуть з Естонії і посе-лять у лісах Піска та Напівдожко-Рамукі. Без рисей у країні можуть порушитися природні екосистеми. Адже ці хижаки – справжні санітари лісу і сприяють віднов-ленню балансу живих створінь.

Перших рисей планують завести в лю-тому 2011 року. Лідер Всесвітнього фон-ду дикої природи Павел Среджинскі пе-реконаний: «Виживання популяції рисі у Польщі поставлено на карту. Тільки допо-мога Естонії може врятувати популяцію цих диких котів».

Рись було занесено до Червоної книги Польщі ще 1995 року. Тоді на неї заборо-нили полювання. Та проблему незаконно-го полювання це не вирішило. Адже по-при те, що на державному рівні заборо-нено полювати на рись, а на міжнарод-ному існує заборона торгувати її хутром, у Польщі іноді відстрілюють диких котів.

А в Естонії рисей чимало. Там видають дозволи на відстріл до ста тварин щорічно. Як правило, на них полюють заради хутра.

Наразі Всесвітній фонд дикої приро-ди збирає кошти для перевезення котів з Естонії до Польщі. Адже транспортування однієї тварини коштує 10 тис. злотих, що у вісім разів більше, ніж мінімальна заро-бітна плата в країні.

У самій Польщі залишилося тільки 200 особин рисі, які проживають у польських Карпатах. А в лісах Піска та Напівдожко-Рамукі, які вважають історичним місцем проживання рисі в Польщі, їх уже майже немає.�

ПОДІЇ

ФЕЙЛЕТОН

48 грудня2010 р.

Природаі суспільствоПРАВИЛА ЖИТТЯ

Навколо СНІДу

Павло БРАЖНИК

Уперше про СНІД заговорили в 1981 році. Три десятиліття тема не

втрачає актуальності. Періодично жахливий інтерес до «чуми століття»

підігрівається статистикою про темпи поширення «епідемії» країнами

світу, а небайдужі борці з цим лихом мало не щодня створюють нові й

нові інформаційні приводи, щоб через газети, радіо і ТБ залучити до процесу

«боротьби» дедалі нових волонтерів. Чи клієнтів?

Майже відтоді, як учені, медики та інші активісти поєднують свої зусилля, щоб побороти СНІД, виник інший

громадський рух – рух скептиків, які за «чу-мою XX століття» вбачають звичайну спеку-ляцію на проблемі і бажання певних катего-рій людської спільноти (наприклад фарма-цевтичних компаній) непогано заробити.

На Заході рух «СНІД-дисидентів» іс-нує вже років 20. Їхня позиція ґрунтується на твердженнях, що СНІД – не інфекцій-не захворювання, що вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) не існує взагалі, що хвороби і смерть, нібито від СНІДу, насправді спри-чинені ліками від нього. А роздмухування па-ніки навколо неіснуючої епідемії насправді надзвичайно вигідна орудка фармацевтичних компаній, лікарів та вчених, до яких течуть мільярди зелених доларів.

Останніми роками голоси лікарів, незгод-них із офіційною точкою зору щодо СНІДу, можна почути і в Україні, і в Росії.

Лікар Гір Шірдел (іранець за походжен-ням), кандидат медичних наук, який живе і практикує в Білій Церкві Київської області, стверджує, що вилікував від СНІДу двох па-цієнтів.

Цікаво прочитати його інтерв’ю, свого часу опубліковане в тижневику «Аргументи і факти».

Гір Шірдел: – Знижений імунітет – проблема, що іс-

нує не менше двохсот років. Вирішувати її цілком реально, якщо не опускати рук. Ві-руси, виявлені в крові хворих СНІДом, – не причина захворювання, а лише наслідок вже наявного імунодефіциту.

Два доктори – американець Роберт Гал-ло і француз Люк Монтаньє – на початку

1980-х зуміли переконати весь світ у тому, що СНІД спричиняє вірус імунодефіциту лю-дини (ВІЛ). Монтаньє навіть одержав за це «відкриття» Нобелівську премію. Але віро-гідно відшукати цей вірус в організмі не мо-жуть. Хворих СНІДом виявляють за допомо-гою тестів, що реєструють у крові антитіла, але аж ніяк не наявність ВІЛ.

Антитіла виробляються в сироватці кро-ві при потраплянні в організм будь-якого ві-русу чи бактерії. Це відбувається при гри-пі, після будь-якого іншого захворюван-ня чи щеплення. Виявлення антитіл у сиро-ватці не означає, що в даний момент у кро-ві є вірус. Позитивний результат ВІЛ-тесту викликає в людини шок. Адже пропагандис-ти інфекційного СНІДу переконали всіх, що, по-перше, носій ВІЛ рано чи пізно занеду-жає, по-друге, у невиліковності цієї хвороби.

Це не масове лікарське божевілля. Ско-ріше результат цілеспрямованої політи-ки американського Центру з контролю і профілактики захворюваності, річний бю-джет якого для боротьби зі СНІДом складає 2 млрд дол.

У світі більше шести тисяч видатних лі-карів і вчених – таких як професор Пі-тер Дюсберґ, автор книжки «Вигаданий ві-рус СНІДу»; біохімік, нобелівський лауреат Кері Мулліс; Роберт Віллнер, автор книж-ки «Смертельна неправда», – наводять ар-гументи проти невиліковності СНІДу.

Доктор Р. Віллнер у 1993 р. улив собі кров ВІЛ-інфікованного і не занедужав. От як учений пояснив результат свого експери-менту: «Я роблю це, щоб покласти кінець найбільшій смертельній неправді в історії медицини».

Статистика про мільйони хворих на СНІД – це напівправда, вона страшніша неправди. Якщо вірити опублікованим циф-рам, Африка при тій швидкості поширення СНІДу, що декларували прихильники його існування, уже повинна була збезлюдіти. А її населення, як відомо, перевалило за мі-льярд. Населення ПАР, найбільш зараженої СНІДом країни, повинне було скоротитися, а воно з 1986 по 1999 р. виросло в 1,7 раза.

Так, імунодефіцит існує. Ми це не запере-чуємо. На його тлі в організм людини потра-пляють віруси чи бактерії. І вмирають хво-рі від туберкульозу легень і пневмонії, син-дрому виснаження і сальмонельозу... СНІДу приписують десятки супутніх захворювань, по суті, ніяк із ним не пов’язаних. А власне від СНІДу не вмерла жодна людина. Нарко-мани вмирають від наркотиків, що руйнують імунну систему, і від деяких препаратів, при-значуваних хворим із діагнозом «СНІД». За оцінкою Пітера Дюсберґа, від них померло від 10 до 50 тис. чоловік.

Епідемія СНІДу, що нібито загрожує сві-ту, – вигідний бізнес-проект, біля витоків якого стояли найбільші фармацевтичні кор-

порації і корумповані чиновники міжнарод-них медичних організацій. Це заробіток на смерті.

***Російський учений з Іркутська, канди-

дат медичних наук Володимир Агеєв також стверджує, що ВІЛ-інфекції не існує в приро-ді. Він розтинав і досліджував померлих нар-команів, більшість із яких були на обліку в Ір-кутському СНІД-центрі як ВІЛ-інфіковані. Лікар зробив висновок, що всі вони вмерли не від СНІДу, а від цілком реальних хвороб – сепсису, гепатитів, туберкульозу. Слідів ВІЛ він не знайшов. Тим часом будь-який вірус за-лишає в організмі свій слід.

Синдром імунодефіциту людини спричиня-ють десятки хвороб, убогість, недоїдання, ра-діація, надвисокочастотне випромінювання, уживання наркотиків, але тільки не вірус.

Можна, до речі, згадати, з чого починало-ся проникнення СНІДу до СРСР.

Тоді, наприкінці 1980-х, – продовжує Во-лодимир Агеєв, – суспільство було враже-но звісткою про зараження дітей ВІЛ в Еліс-ті, Ростові-на-Дону, Волгограді. Але ніякого спалаху ВІЛ-інфекції в цих містах не було! Це був інфекційний мононуклеоз, до смертель-ного імунодефіциту він не призводить. Але де-яким ученим діячам хотілося «забити» тему. Так з'явилися перші спалахи ВІЛ. Я знаю про долі кількох дітей з містечка Мілєрово, що в Ростовській області, яким у 1988 році поста-вили цей страшний діагноз. Зараз вони живі і здорові. Але через ярлик «ВІЛ-інфікований», що приклеїли їм 17 років тому, змушені жити вигнанцями. А СНІД-центри продовжують штампувати свої діагнози. Адже боротьба зі СНІДом – це вигідне діло.

СНІД-медицина – узагалі прибутко-ва штука. Попри відсутність якого-небудь ефекту, вартість річного курсу лікування «чуми XX століття» доходить до 20 тис. до-ларів. До речі, про це не прийнято говорити, але Міжнародний фонд боротьби зі СНІДом фінансується саме великими фармацевтич-ними компаніями, що одержують мільярдні прибутки, зокрема від продажу тест-систем на ВІЛ і антивірусних препаратів, а також виробниками презервативів.

От тільки головним досягненням борців із «чумою», – вважає Агеєв, – стали не та-блетки, а презервативи і чисті шприци для наркоманів. Фактично, у свідомості моло-ді формується ідея можливого безпечного вживання наркотиків. Головне – не колоти-ся одним шприцом. Про реальну шкоду нар-котиків говориться мимохіть. І от що дивує: згідно зі статистикою щорічно кількість по-мерлих через уживання наркотиків збігаєть-ся з кількістю захворілих СНІДом. Нарко-манів просто використовують для підтримки в суспільстві істерії. Адже після одного року вживання важких наркотиків у них порушу-ється імунна система, 98 з 100 занедужують гепатитами, що при тестуванні і дають ВІЛ-позитивну реакцію. Та й живуть наркомани недовго – 5–10 років. Серед інших частих причин смерті хворих із діагнозом «ВІЛ-інфекція» – суїциди.

***Отже, вірус імунодефіциту людини досі не

виявлений, не виділений і з нього не отрима-но в лабораторних умовах штучної культури, а в науковому світі такий порядок вважаєть-ся загальноприйнятим доказом існування від-критого вірусу. Тим часом учені демонструють знімки з електронного мікроскопа кулястих із виступами об’єктів і описують спосіб їхнього життя… Залишається сприймати на віру.

Попри те, що в класичний спосіб існуван-ня ВІЛ не доведено, наука не стоїть на місці.

Дослідник Оксфордського університету Пилип Гоулдер ще минулого року заявив, що міжнародна команда вчених виявила здат-ність вірусу імунодефіциту людини надзви-чайно швидко змінюватися (мутувати), аби подолати імунний захист людського організ-му. Це ще більше ускладнює розробку вак-цини проти СНІДу. А, отже, вимагає нових, додаткових асигнувань.�

Найвідоміші збирачіі розподілювачі коштів

Глобальний фонд ООН з боротьби зі СНІДом, туберкульозом

та малярією Створений у 2002 році. На даний мо-

мент Фонд працює в 144 країнах світу і вже здійснює програми на загальну суму 19,3 млрд доларів.

Країни-донори зобов'язалися вне-сти ще 11,7 млрд доларів до Глобально-го фонду з боротьби зі СНІДом, туберку-льозом, малярією та іншими небезпечни-ми захворюваннями.

Про це повідомив генеральний секре-тар ООН Пан Гі Мун, підбиваючи під-сумки дводенної конференції з внесків до Фонду в штаб-квартирі організації в Нью-Йорку.

Фонд Елтона Джона з боротьби зі СНІДом (Elton John АIDS

Foundation – EJAF)Заснований співаком у 1992 році в

Лос-Анжелесі. Нині Фонд є однією з найбільших у світі некомерційних ор-ганізацій, що займаються підтримкою програм із запобігання ВІЛ/СНІДу у світі. Зараз EJAF залучив понад 125 млн доларів у 55 країнах світу. Ці гроші було спрямовано на фінансування по-над 4 тис. проектів. За 15 років існуван-ня Фонду було надано адресну допомогу приблизно 12 млн осіб.

Благодійний фондБілла Клінтона

Фонд заснований у 2001 році. Осно-вними напрямками діяльності Фонду є бо-ротьба зі СНІДом, глобальним потеплін-ням і дитячим ожирінням.

Іноземні держави, включаючи Норве-гію й Оман, внесли мільйони доларів до фонду колишнього президента США.

Згідно з оприлюдненими даними, за весь час існування Фонду Клінтона, за-снованого близько 10 років тому, уряд Норвегії перераховував від 10 до 25 міль-йонів доларів на рік. Щорічні пожертву-вання Оману становили від 1 до 5 мільйо-нів доларів.

Серед приватних осіб найбільш зна-чні внески у Фонд Клінтона надійшли від засновника Microsoft Білла Гейтса і його дружини – близько 25 млн доларів. Ве-ликі пожертви зробили також амери-канський мільярдер Дональд Трамп, ка-надський урановий магнат Френк Джу-стра, а також британський співак Елтон Джон.

Віктор Пінчук – серед тих, хто по-жертвував від одного до п'яти мільйо-нів доларів. Очолюваний його дружиною Оленою Франчук фонд «АнтиСНІД» вніс від 500 тис. до мільйона доларів.�

Головним досягненням борців

із «чумою XX сторіччя» стали не таблетки,

а презервативи і чисті шприци для наркоманів

«« -дисиденти»-дисиденти» «обману сторіччя»

58 грудня

2010 р.

Природаі суспільство ПРАВИЛА ЖИТТЯ

ІННА ЗАГРЕБЕЛЬНА

Офіційну точку зору Міністерства охорони здоров’я України представляє

Голова комітету з питань протидії ВІЛ-інфекціїї/СНІДу та іншим соціально

небезпечним хворобам МОЗ України Світлана Черенько, доктор медичних

наук, професор.

– Яка статистика останніх років із захворюваності і смертності від ВІЛ/СНІДу в Україні?

– Поки що не спостерігається знижен-ня рівня захворюваності на ВІЛ-інфекцію. З кожним роком збільшується кількість ви-падків ВІЛ-інфікованих. За рік реєстру-ють приблизно 40 тис. нових випадків. Про-те вже спостерігається позитивна тенден-ція щодо темпів поширення ВІЛ-інфекції. Якщо, наприклад, п’ять років тому кількість нових випадків порівняно з попереднім ро-ком зростала на 40%, то в 2009 році – лише на 6%. Водночас збільшується кількість тес-тувань на ВІЛ-інфекцію, особливо в разових групах. І не через недовиявлення. Це свід-

чення того, що вже спрацьовують профілак-тичні програми, і ВІЛ не так стрімко поши-рюється в суспільстві, як п’ять років тому.

Завдяки широкомасштабній антивірусній терапії нам вдалося також стабілізувати і на-віть дещо знизити кількість хворих на СНІД. В Україні в 2009 році спостерігали знижен-ня смертності від СНІДу приблизно на 3,5% порівняно з минулим роком.

За останні роки, коли спостерігається стабілізація показника смертності, в нас по-мирає від СНІДу приблизно 3 тис. пацієн-тів за рік. За 2009 рік – 2591 людина по-мерла від СНІДу; у 2008 році – 2710 лю-дей. Тобто в 2009 році порівняно з 2008 по-казник смертності людей на 2,6% менший. Точні цифри захворюваності: у 2008 році за-фіксовано 18 963 нових випадки, а в 2009 – 19 840 випадків, що на 5,7% перевищує по-казники попереднього року.

Таким чином кількість ВІЛ-інфікованих з кожним роком відчутно збільшується. Про-те стрімке поширення, порівняно з минули-ми роками, дещо призупинилось.

Нині в Україні 101 172 ВІЛ-інфікованих особи, що перебувають на обліку.

– Скільки коштів на боротьбу з ВІЛ/СНІДом виділяє український бю-джет? Яку допомогу в цьому надають світові організації?

– На 2010 рік законом, що затверджує за-гальнодержавну Програму по ВІЛ/СНІДу, за-плановано виділити 362 млн 911 тис. грн. Од-нак через обмежені кошти в державі цю суму не профінансовано. Отримано лише 192 млн грн. Відтак профінансовано закупівлю облад-нання й ліків для лікування інфекцій. Тепер ми закуповуємо ліки тільки для лікування ВІЛ-інфекції, тобто препарати й тести для діагнос-тики ВІЛ-інфекції, а також тести для визна-чення стану імунної системи.

– Чому ж майже половину від запла-нованої суми комітет не отримав?

– Така сама ситуація була в 2009 році. Через фінансову кризу нам надали лише 62% від запланованої суми. Це стосується всіх державних програм, зокрема Програму по туберкульозу. На 2011 рік теж виділили нам меншу суму на фінансування програми,

ніж затверджено законом. Це приблизно 192 млн грн.

Світові організації надають нам іс-тотну допомогу. В Україні впроваджу-ється друга фаза шостого раунду гло-

бального фонду, це приблизно 35 млн доларів на рік. Ці кошти комплементарні

до національної програми. Вони спрямовані переважно на профілактичні заходи Програ-ми зменшення шкоди.

Отож усі кошти, які надходять додатково до бюджету, сплановані таким чином, щоб бути комплементарними (кошти додають-ся в програмі, але витрачаються на різні заходи). Подвійного фінансування в нас немає: з державного бюджету фінансу-ються одні заходи, з міжнародної допомо-

ги –інші. Проте суттєво переважає фінан-сування з державного бюджету.

Міжнародні організації, які надають фі-нансову допомогу Україні: Глобальний Фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією; Об’єднана Програма ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС); Фонд Клінтона; ГТЗ (проект технічної допомоги федераль-ного Уряду Німеччини); Агентство з міжна-родного розвитку сполучених штатів Аме-рики (USAID, Всесвітня організація охоро-ни здоров’я (ВООЗ). Ці організації виділя-ють кошти на навчання, на організацію кон-ференцій, тобто на те, на що не виділяє дер-жава.

– Які ліки застосовують українські медики для боротьби з ВІЛ/СНІДом і наскільки вони ефективні?

– В Україні застосовуються всі схеми лі-кування, рекомендовані Всесвітньою ор-ганізацією охорони здоров’я. Отож усе, що практикують тепер у світі для лікування ВІЛ-інфекції доступне також в Україні. В нас діє новий протокол лікування ВІЛ-інфікованих, рекомендований Європейською асоціацією боротьби зі СНІДом і Всесвітньою органі-зацією охорони здоров’я. Це дуже ефектив-не лікування. Якщо людина регулярно при-ймає ліки, то її здоров’я та тривалість життя не відрізняється від ВІЛ-негативної особи. Відтак інфіковані почуваються здоровими.

– Чи існують ліки, які вилікували б хворого на СНІД?

– Поки що таких ліків немає. Люди-на, яка хоче жити, мусить щодня прийма-ти ліки протягом життя. Проте досліджен-ня з розробки ліків тривають, і, можливо, в найближчому майбутньому знайдуть саме ті препарати, які допоможуть повністю зни-щити вірус імунодефіциту в організмі лю-дини. Сучасні ліки лише припиняють його розмноження і вірус не спричиняє імуноде-фіциту. Адже всі проблеми пов’язані з тим, що вірус знищує імунну систему, а без неї людина беззахисна перед хворобами. І по-мирає вона внаслідок хвороб, які розвива-ються через імунодефіцитний стан. А якщо

проводиться лікування, то імунна система не страждає і людина буде здоровою, як всі інші люди.

– Що ви думаєте про представлену в Інтернеті гіпотезу про те, що ВІЛ/СНІД – це афера століття, на якій за-робляють мільярди?

– Я вважаю, що ця точка зору не науко-ва. Її підтримують не медики, інфекціоніс-ти, біологи, а фізики й хіміки та представ-ники громадських організацій, які мало зна-ють про людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом. Чому? Ну, мабуть, триває війна з фармацев-тичною індустрією. Адже лікування пожит-тєве і коштує чимало. Можливо, комусь ви-гідно створювати перепони для певних анти-біотних препаратів.

Однак це мало на що впливає, тому що люди, які бачили ВІЛ-інфікованих, та хворі знають, що без ліків людина помирає. І лі-карі спостерігають, як діє лікування, як від-новлюється імунна система і фізична форма.

І коли говорять про аферу і про те, що ліки не допомагають це… Це якась кампанія. Сенсу я в цьому не бачу, адже все одно ніхто не прислуховується до них.

– Нещодавно в Києві презентовано книжку «СНІД. Перша світова афера», автор якої доктор медицини, імунолог Гор Шірдел наводить аргументи про-ти загальноприйнятого уявлення про виникнення імунодефіциту людини. За результатами 20-річних наукових до-сліджень він стверджує, що СНІД – не смертельна хвороба.

– Ну, мені важко переконати кожного. Інколи людина втрачає здоровий глузд, коли розробляє псевдоідею. Я думаю, що ці чутки поширюють, щоб налаштувати суспільство проти видатків на лікування, оскільки ліку-вання для хворих безкоштовне і це, звичай-но, тягар для держави, для суспільства. На-приклад, на програму виділили 320 млн грн., а їх могли спрямувати на будь-що інше. І, мабуть, комусь вигідно налаштовувати насе-лення проти фінансування цих програм.

Я переглянула цю книжку. З методичної точки зору вона дуже слабка, не базується на обґрунтованих наукових даних. Це тільки припущення, гіпотези.

У Шірдела немає жодного переконливо-го аргумента, бо вірус прогресує, розмно-жується. В активній стадії хвороби діагнос-тують дуже високий титр вірусу в крові лю-дини. При цьому вражається імунна систе-ма. А після вживання ліків протягом трьох місяців, вірус в крові людини не визнача-ється.

– То що, 20-річне наукове досліджен-ня ґрунтується на припущеннях і гіпо-тезах?

–Так, на припущеннях, причому хибних. Я знаю лікаря, який вважає, що туберку-льозна паличка не спричиняє захворюван-ня, а споживає жири в організмі людини. І саме від жирової недостачі людина поми-рає. Це хибна ідея, вона ні на чому не ґрун-тується, тому що експериментально доведе-но протилежне. Так само як доведено існу-вання ВІЛ-інфекції.

Звичайно, СНІД може бути виліковним, якщо знайти препарат, який повністю змо-же знищити вірус. Але поки що його немає. Сучасні ліки діють лише на стадію розмно-ження вірусу.

Тепер працюють над вакциною, яку вва-жають ефективнішою за ліки. Вона не буде чутливою до вірусу, що проникатиме до ор-ганізму людини. Проте такі розробки ведуть уже протягом 20-ти років і позитивних ре-зультатів поки що не має.

– Скільки коштують ліки для під-тримання життя хворих?

– Середній стандартний курс лікування на одну особу приблизно 600 доларів США на рік.�

намні

додо нпереми з

Одо ббусяза

Інфіковані почуваються здоровими

У нас новий протокол лікування ВІЛ-інфікованих, рекомендований Європейською асоціацією

боротьби зі СНІДом і Всесвітньою організацією охорони здоров’я

Екологічні проблеми перед людством по-стали особливо гостро тоді, коли індустрія перетворилася з помічника на голодного пожирача ресурсів – енергетичних, люд-ських, фінансових... От взяти хоча б для при-кладу охорону здоров’я. У багатьох, мабуть, виникало питання: якщо медицина за під-тримки науки і потужної фармацевтичної

промисловості врешті-решт подолає най-страші хвороби... невже доведеться стати свідками закриття клінік, згортання науко-вих інститутів і банкрутства фармацевтич-них гігантів? Навряд. Адже недавній жах пе-ред «пташиним» і «свинячим» грипом неба-чено підняв попит не лише на копійчані мар-леві пов’язки, а й на дорогі вакцини. А та-

ємничий СНІД ще жахливіший і ненасит-ніший поглинач людських ресурсів. Дехто каже, що цей вірус – помста природи, і пе-рекинувся він на людину від африканських мавп… Інші, що це породження вчених так само, як віруси «свинячого» чи «пташиного» грипу… Та найбільше всіх цікавить, наскіль-ки насправді страшна ця загроза.

68 грудня2010 р.

Природаі суспільствоСПАДЩИНА

Олександр ІВАННІКОВ,м. Запоріжжя

Нещодавно запорізькі гідроархеологи підняли з дніпровського дна козаць-ке судно – дуб, який був десантним

кораблем у 1735–1739 роках. Це одне із су-ден суднобудівельної запорізької верфі на Хортиці, яка входила до складу Дніпровської гребної флотилії, створеної ще 1695 року за гетьмана Івана Мазепи.

Легкі й маневрені (лише важливі части-ни виготовлено з дуба) такі судна були неза-мінними в морських боях. Дуб добре зберіг-ся завдяки шару мулу й піску. Аби уникнути пошкоджень, перед підніманням із води ко-рабель розібрали на частини.

Дуб гідроархеологи помітили ще 10 ро-ків тому поряд із Хортицькими пляжами, але тоді було обмаль коштів, щоб його підняти і реставрувати. Тепер судно вирішили підня-ти. Рятувати корабель довелося в складних умовах: вода була дуже каламутна, на півме-тровій глибині вже нічого не видно.

Це не єдиний приклад порятунку історич-них цінностей, відвойованих у води. Пер-ша знахідка датується 1999 роком. Тоді було знайдено козацький човен – чайку. До речі, його назва не має нічого спільного з одно-йменним птахом, а в перекладі із середньо-земноморських мов (каїк, шаїк, шайка, гай-ка) означає судно.

На думку директора ДП «Південьгі-дроархеологія» Юрія Нефьодова, віднов-лення цього судна пройшло успішно. Чай-ка збереглася на 70%. Не вдалося віднови-ти лише ніс і трюм. Майже все судно, як у дубі, виготовлене з сосни. Лише деякі час-тини – форштевень, кіль та деякі інші – ви-готовлені з мореного дуба. Судно вважаєть-ся вітрильно-гребним, однощогловим. Та, на жаль, щогла не збереглася. Під час підвод-них пошукових робіт знайшли лише залізні бугелі від неї. Чайка завдовжки майже така сама, як і дуб. На кормі можна побачити чо-тири риски. Кожна означає один фут, тобто рівень осідання. Річ у тому, що будь-який ко-рабель, який прямував по Дніпру до Чорно-го моря, не повинен був занурюватися глиб-ше тих самих чотирьох футів. На чайці могло розміститися до 60 воїнів.

Знахідки мають світове значення. Таких суден більше ніде не було виявлено. Вражає також ентузіазм українських майстрів. Коли спеціалісти із стародавнього суднобудуван-ня Англії, Голландії та Росії побували на міс-ці реставрації перлин корабельної спадщи-ни, то дивувалися, як вдалося підняти і рес-таврувати судно вручну. Все зробили гідро-археологи. Вони так і не знайшли ні в себе в місті, ні в столиці фахових спеціалістів, хоч які вигідні умови співпраці їм пропонували. Не допомогла реставраторам місцева вла-да, яка тільки на словах обіцяла фінансува-

ти реставраційні роботи. Щоправда, одне з міських підприємств надало стапелі для рес-таврації.

Тепер судно готове для показу. Стоїть в ангарі – тимчасовому реставраційному при-міщенні. Поруч із чайкою такелаж, який знайшли всередині корабля. Рідкісний ви-падок, коли збереглися українські канати, які називали ризькими, бо на той час тор-гівля запоріжців з іншими країнами про-ходила через Ригу. Біля носа чайки – яко-рі з клеймами «Сибір» і «Лагода». Риски на якорях означають, що вони важать п’ять пу-дів і кілька футів. Виявлено також котел для приготування їжі, пістолі, кремнієву рушни-цю, козацькі піки, чимало ядер, артилерій-ську картеч, амуніцію, інструменти. В май-бутньому чайка займе почесне місце серед інших експонатів у музеї стародавніх суден, який заплановано побудувати на ділянці між Преображенським мостом і мостами, що бу-дуються.

Попри те, що відновлювати судна дове-лося гідрогеологам, людям далеким до рес-тавраційних робіт, роботи проведено якісно. Важливий момент у відтворенні давніх пред-метів, – консервація. Досвід минулих років показав, що коли підняті з води судна не за-консервувати відразу, дерево швидко псу-ється і перетворюється на труху. Тому в гід-роархеологів проект з підводних досліджень реалізується тоді, коли забезпечено етап консервації. В якості консерванта викорис-товують поліетиленліколь. Просочення де-рева проводиться методом зрошення. Цей метод довготривалий – близько п’яти років. На щастя, збереглася чайка загалом чудо-во. Постраждали лише один із бортів і кор-мова частина. Поряд із чайкою – два неве-ликих човни, рибальські та для пересуван-ня. Як з’ясувалося в розмові, їх нещодавно привезли з річки Десни (знайшли на кордоні Київської і Чернігівської областей) до рес-тавраційного залу. Виготовляли наші предки такі довбанки із стовбура дерева. Як прави-ло, обирали вербу. Коли справу було закін-чено, судно розклинювали ботями. Є й інші подібні човни епохи Київської Русі та Се-

редньовіччя, виготовлені з дуба, проте збе-реглися вони гірше. Історичне значення ма-ють навіть набірні човни. А взагалі-то, судна з дерева швидко зникають, тому важливо їх знайти і зберегти.

Бригантина, яку підняли з води 2004 року неподалік від чайки, постраждала більше. Кормова частина була б в ідеальному ста-ні: (з каютами, надбудовами), якби не водна стихія. Деякі його фрагменти шукали кіль-ка років, бо дошки рознесло на тридцять кі-лометрів. Як і чайку, бригантину, щоб вона була легкою, будували з сосни. Лише де-які частини, які мали бути дуже міцними, виготовляли з дуба. Бригантину збирали за кресленнями, які знайшли у військово-морському архіві. Корабель за водотоннаж-ністю вп’ятеро більший за чайку і вважаєть-ся повноцінним морським судном європей-ського зразка, зокрема, був оснащений чо-тирма трифунтовими гарматами. На бортах можна побачити кільця для лафетів. Хоча бригантина збереглася на 70%, утім, зби-рати було складніше, бо зруйнована більше. Просочена консервантом деревина погано склеюється, тому використовували тверду пластмасоподібну речовину.

До речі, врятувати бригантину допоміг відомий російський співак Андрій Макаре-вич, який зацікавився знахідкою на Хортиці. Він розповів про неї в своїй передачі «Під-водний світ А. Макаревича». З екрана те-лебачення він пообіцяв свою фінансову під-тримку запоріжцям і таки виконав обіцянку. Кошти від концертів йшли на реставрацію. Крім того, до цієї справи долучився укра-їнський меценат Віктор Пінчук. Було на-віть створено громадську організацію «За-порізька бригантина». Услід за меценатами гідрогеологів підтримали підприємства та мешканці міста й області.

Безцінні раритети поки що перебува-ють в ангарі. Щодо охорони, то туди вже не раз залазили злодії, щоб украсти ... авто-мобільні покришки. Гірше буде, якщо рап-том з’являться ті, хто знає ціну справжньо-го скарбу в ангарі. Неподобством слід вва-жати і те, що відреставровані судна стоять у приміщенні, не захищеному від температур-них коливань. Адже за музейними вимога-ми мають не перевищувати 0,1 оС. На жаль, більш-менш пристойного капітального при-міщення, хоча б тимчасового, поки що не-має. Не допомагають фінансово і міжнарод-ні організації, бо запорізькі реставратори козацьких суден у них не перші в черзі. Від-так можна сподіватися лише на добру волю ентузіастів, які розуміють цінність стародав-ніх козацьких суден.�

Запорізькі перлини світового значення

ПОДІЇ

В Україні зросли викиди шкідливих речовин

Викиди від стаціонарних джерел за-бруднення в повітряний басейн України у січні-вересні 2010 року становили 3,0 млн т шкідливих речовин, що на 118,0 тис. т, або на 4,1% більше, ніж за відповідний період 2009 року. Про це повідомляє прес-служба Держкомстату з посиланням на дані про-мислових підприємств, узятих на держав-ний облік територіальними органами Мін-природи.

У сумарній кількості шкідливих речо-вин викиди метану та оксиду азоту, які на-лежать до парникових газів, становлять відповідно 636,0 тис. т та 4,6 тис. т. Крім цих речовин, в атмосферу було викинуто 114,6 млн т діоксиду вуглецю, який також впливає на зміну клімату.

Найбільша кількість викидів зафіксова-на в Донецькій, Дніпропетровській та Лу-ганській областях: 1,009 млн т, 679,3 тис. т та 381,9 тис. т відповідно.�

Cкорочення викидів вуглекислого газу не покриє витрати на відновлення лісів

Фонд збереження тропічних лісів у Ве-ликій Британії стверджує, що заліснен-ня Землі коштує набагато дорожче, ніж підрахували до цього експерти консал-тингової компанії McKinsey & Company, які проаналізували витрати програ-ми ООН Redd (Reduced emissions from deforestation and degradation) зі скоро-чення обсягів вирубки лісів у світі. А еко-номічна вигода від скорочення викидів вуглекислого газу не покриє витрати на відновлення лісів. Фонд також стверджує, що недооцінка вартості програми ООН робить нереальними національні плани в лісовій галузі.

Раніше McKinsey & Company вивела тренд залежності скорочення емісії пар-никових газів та вартості відновлення лі-сового покрову планети. На даний час мо-деллю такої залежності користуються Ін-донезія, Гаяна, Бразилія, Демократич-на Республіка Конго і Папуа-Нова Гві-нея при впровадженні заходів у галузі лі-сового господарства відповідно до програ-ми ООН Redd.

Натомість Фонд збереження тропіч-них лісів Великої Британії стверджує, що модель залежності McKinsey & Company не враховує всі необхідні транзакції та ви-датки, нехтує проблемами управління при виконанні програми та недооцінює діяль-ність неофіційних ринків і натурального законодавства. Не був врахований також поточний стан лісогосподарських підпри-ємств у країнах, що розвиваються, який рідко буває задовільним.

Загалом експерти Фонду нарікають, що в McKinsey & Company підійшли до аналізу тільки з економічної точки зору, не врахувавши соціальні аспекти. Через це їхні прогнози виявилися занадто дешеви-ми та оптимістичними.�

Човни – експонати майбутнього музею історії судоплавства в Запоріжжі

78 грудня

2010 р.

Природаі суспільство ЛЮДИНА

Лариса ЗЕЛЕНЕНКО

Вісім років тому Віктор Слободяник із села Таганча Канівського району за-клав незвичайний для цієї місцевос-

ті сад – із карликових дерев. Відтоді має ра-дість для душі, прибуток для сім’ї і реальну перспективу стати не лише відомим, а й ба-гатим.

Майже сорок років тому уродженець Бо-гуславського району сусідньої Київської об-ласті у Таганчі розпочав трудову біографію на посаді сільського фармацевта. Тут зу-стрів свою долю – гарну дівчину Віру, яка стала вірною дружиною на все життя. Ро-мантичність душі повела молодого чолові-ка на край світу – на Далекий Схід. Упро-довж 25 років Віктор Слободяник служив прапорщиком-медиком у морській авіації, жив у Комсомольську-на-Амурі, Совгавані, Находці. А на згадку про той незабутній пе-ріод життя і нині носить під сорочкою тіль-няшку.

Молодий військовий пенсіонер повернувся на Україну 1993 року. Як і належить справж-ньому чоловікові, почав будувати власний дім. Щодо сина, то цей пункт «справжньої» людини вже був виконаний – у родині Сло-бодяників зростало двоє дітей – донька Світ-лана і син Сашко.

Дім будував власноруч – благо, вони у Вік тора Олексійовича роботящі і «золоті». Допомагали дружина і діти. Через три роки на таганчанському пагорбі виросла гарна дво-поверхова споруда. В сільській хаті є все, що потрібно для повноцінного життя: вода, авто-номне опалення, затишок, достатньо просто-ру. Відтак настала черга наступного пункту справжнього чоловіка – посадити сад.

Під п’ятдесят у Віктора Слободяника прокинулася, вочевидь, генетична пам’ять селянина-садівника. Його дід по мате-рі із села Олексіївки Богуславського райо-ну був знаним садівником і бджолярем. Ді-дові яблука і досі пахнуть Вікторові. З при-таманною йому енергійністю і наполегли-вістю, Слободяник взявся до плекання саду. Маючи вдачу все робити сумлінно, надійно і правильно, звернувся за допомогою до нау-ки. Передплатив журнал «Новини садівни-цтва», який випускав Уманський аграрний університет. Погодився на пропозицію завід-увача кафедри плодоовочівництва і виногра-дарства Олександра Мельника взяти участь у семінарі. Власне, вже перше знайомство

з науковцями і членами асоціації інтенсив-ного садівництва кардинально змінили його погляди на садівництво – зусилля спряму-вав лише на вирощування карликових дерев. Щодо переваг голландської технології пере-конався з перших експериментів.

– Голландська технологія вирощування відрізняється від традиційної, – розповідає Віктор Олексійович. – Вона економічно ви-гідніша. Карликові дерева починають плодо-носити буквально з першого року посадки, а сад екстенсивного вирощування дає урожай лише на п’ятий рік. Якщо з гектара доросло-го саду інтенсивного вирощування можна зі-брати 70–80 т яблук, то за традиційною тех-нологією – лише 7–8 т. До того ж, ці дерева родять через рік, «карлики» – щороку про-тягом 25–30 років. Для цього саду підходить будь-який ґрунт, головне – полив. Особли-вість інтенсивного садівництва в тому, що потрібно чітко дотримуватися технології. По-перше, це краплинне зрошування. По-друге, обробіток, підживлення, формування крони. Я чітко дотримуюся всіх рекоменда-цій. Клопотів чимало. Та це заняття для душі. Як для когось полювання чи рибалка.

На садибі Слободяників, площею майже гектар, яких тільки дерев і кущів нема! Одних лише яблунь 150 сортів. Це улюблене дерево Віктора Олексійовича, тому яблуні перебува-ють у привілейованому становищі. Їх найбіль-ше і їм найбільше уваги. Серед сортів яблунь Чемпіон Рено – найулюбленіший. Власне, де-сять років тому Віктор першою посадив яблу-ню цього сорту. Яблука справді дуже гарні: ве-ликі, червонобокі, стійкі до хвороб, гарно збе-рігаються, рясно родять. На деревці-однорічці вродило 10 яблук, на дворічному – 60 штук,

на трирічному зібрав 15 кілограмів. У «яблуч-ній» колекції Слободяника є сорт Дмумбо-помм, плід якого може важити до кілогра-ма. Його ще називають яблуко-торт. У Вікто-ра Олексійовича ця яблуня однорічна, але вже має два плоди – кожен по 650 грамів. Серед яблуневого царства є також найпоширеніший щодо обсягів вирощування сорт – Голден Де-лішес. Ці яблуні вирощують практично на всіх континентах, і всі – за голландською техноло-гією. Першою серед яблунь у саду Слободяни-ка дозріває у середині липня Віста Бела, потім Старк Ерліст, Папіровка (Білий налив). Деякі пізні сорти яблук зберігаються до нового уро-жаю. Є також 30 сортів винограду, 60 – груш, 40 – абрикос, 30 – аличі. А ще – вишні, че-решні, смородина, полуниця, малина і навіть далекосхідна жимолость – як спогад про дале-косхідну тайгу, де збирали цю ягоду в природі.

До захоплення чоловіка садівництвом дружина Віра спочатку ставилася дещо скеп-тично: досі цим видом садівництва в селі ніх-то не займався, то ж чи варто? До того ж, він значно звужував її городню територію. З ча-сом змирилася: аби тільки не займав її квіт-ник. На подвір’ї Слободяників – як у Мак-сима Рильського – троянди й виноград, кра-сиве і корисне.

– Односельці неохоче займаються інтен-сивним садівництвом, – розповідає 59-річ-ний садівник. – Надто багато клопоту. По-трібен стартовий капітал. Якщо вирощува-ти сад з нуля, потрібно витратити до деся-ти тисяч гривень на кожну сотку. На гектарі землі росте близько трьох тисяч дерев. По-трібно придбати саджанці, опори, шпалери, обприскувач, обгородити сад. Про останній момент попереджаю всіх, бо сам від зайців

постраждав – позаминулого року знищили мало не половину молодого саду. Техноло-гія вирощування карликових дерев однакова і в Голландії, і в Новій Зеландії, і в Польщі, і в Таганчі. Поки що так званий голландський сад посадив мій родич Сергій Демчук. Проте в Україні цей вид садівництва стає дедалі по-пулярнішим. Позавчора до мене приїжджав чоловік із Запоріжжя. Набрав саджанців ці-лий причіп. Мої саджанці поширюються зде-більшого регіонально – в Черкаській, Київ-ській, Полтавській областях.

– Підвищуєте свій професійний рі-вень, аби не відставати від новітніх досягнень?

– Двічі на рік – навесні і восени – чле-ни асоціації інтенсивного садівництва про-ходять навчання. На Черкащині нас уже 40 осіб, голова асоціації – Олександр Маценко зі Сміли. Слухаємо лекції науковців із Поль-щі, Америки, Голландії, інших країн. Виїж-джаємо в господарства, вивчаємо досвід на практиці, обмінюємося досвідом. Спілкуюся з науковцями, колегами. Кожен член асоці-ації має, так би мовити, свій профіль. Моя місія – вирощувати саджанці і сад. Щоро-ку вирощую близько двох тисяч саджанців, продаю по 20–25 гривень за штуку.

Дерева із традиційного саду, яких у госпо-дарстві залишилися одиниці, Віктор Слобо-дяник жартома називає «баобабами». По-рівняно з «карликами», вони програють у врожайності. Решта землі також зайнята – деревами, кущами, городом, квітниками.

– Чи може одна людина упоратися з усім цим господарством? – запитую садівника.

– Допомагає син Сашко, дружина, – каже Віктор Олексійович. – Улітку приїж-джають внуки з Карлівки Полтавської об-ласті Віталій і Марина. До нас часом при-ходять люди, милуються деревами, плода-ми, порядком. Запитують: «Чим ти удобрю-єш сад?» «Потом», – відповідаю.

Робота в саду не припиняється цілорічно. Восени у Віктора Слободяника найприємні-ша пора – збір урожаю. Частину продукції продає, частину закладає на зиму, а ще при-гощає родичів, друзів, знайомих. Його яблу-ка поширюються далеко за межі Таганчі. Не-щодавно один чоловік купив у Віктора 40 кі-лограмів яблук і повіз до Сибіру.

Допоки триває сезон садіння дерев (він може тривати до настання перших морозів), червона «Нива» Віктора Слободяника з причі-пом саджанців курсуватиме за маршрутом Та-ганча–Канів. Привітний чоловік кожному по-купцеві детально розповість усе, що сам знає про улюблений «карликовий» сад. А взимку в нього інші клопоти. І так рік за роком…�

Віктор Слободяник відмовився

від «баобабів»...і полюбив карликів

Порадина працю й успіх

Поява в українському інформаційно-му просторі екологічного видання «Приро-да і суспільство» – безперечно, позитив-ний крок. За це (без патетики) – щира подя-ка Державному комітету лісового господар-ства України. Зі свого боку, задля розвитку добрих починань засновників і редакції часо-пису, хочу дещо порадити.

Найперше, як на мене, газета здобу-ла б більшу прихильність у читачів жур-налістськими розслідуваннями про те, як захищені конкретні місцини, ліси, річ-ки, ставки, потічки тощо. Прикладів удо-сталь.

По-друге, тематична сторінка «Прави-ла життя» має бути аргументованішою, ком-петентнішою, з думками фахових експертів-консультантів.

Сергій КВІТНИЙ, смт Володарка

Київської обл.

…І про лісосмуги напишітьПродовжуйте публікувати статті з по-

мології, про гарних господарів садиб (не обов’язково – багачів), про айву, про ко-ролька (хурму), про картоплю – позитивне й негативне, про визначну роль українців у розповсюдженні зернових культур, зокрема, про видатного вченого-селекціонера Василя Миколайовича Ремесла і виведені ним сорти пшениці. Про наш дивосвіт і дивосвіт інших держав. Було б добре також, якби газета ре-гулярно писала про позитивний вплив при-роди на людину і її здоров’я, про залучення школярів та студентів до насаджування лісів, парків і скверів.

Окреме питання – лісосмуги. В якому вони стані, чи потребує наше сільське гос-подарство нових таких насаджень? Думаю, ця тема зацікавить багатьох читачів, бо щось рідко її висвітлюють українські ЗМІ, і скла-дається враження, що про лісосмуги забули, а вони ж потребують догляду і оновлення.

Т. О. ГРИБІНИЧЕНКО, пенсіонерка, м. Київ

Не бійтесь гострих питаньЯ і такі, як я, люди в літах, вже думаємо,

що залишиться на землі після нас нашим ді-тям, внукам і правнукам.

Переконаний, газета не повинна уни-кати гострих питань реформування систе-ми влади, яке намічається в нашій країні. А воно ж зачепить і лісову галузь. Я вже до-сить давно працюю в системі Держкомліс-госпу, і мені це, як кажуть, болить. Не тому що захищаю себе і своє місце, а тому що ду-маю про майбутнє нашого лісу. Непродума-ні кроки можуть завдати великої шкоди. Он у Росії, так реформували, що під час цього-річної літньої спеки, коли загоралися ліси, як на ранній стадії не було відповідального за локалізацію і тушіння пожеж, так і по-тім. Усе це переросло у великомасштабне стихійне лихо. Бо не було ефективної ряту-вальної системи. Отож варто врахувати не-гативний досвід сусідів.

Було б добре, щоб керівництво Держком-лісгоспу виступило на сторінках «Природи і суспільства» зі своїм баченням реформуван-ня галузі. І не треба звертати уваги на мож-ливі докори і звинувачення в тому, що ось, мовляв, Комітет, сам себе захищає у своїй газеті. Виступ із державницької позиції до-речний у будь-якому виданні.

Юрій КУЛИК, м. Канів Черкаської обл.

Будьте правдивими до кінця Газету я передплатив на увесь 2011 рік

принципово, оскільки переконаний прибічник охорони довкілля і вважаю, що українсько-му суспільству потрібна всеукраїнська еколо-гічна газета. Але я таким чином зробив газе-ті певний аванс. Я не натякаю на те, що вона якась не така. Навпаки, перші її десять номе-рів вийшли досить симпатичними. Просто вже було багато прикладів, коли з’являлось непо-гане екологічне видання, але незабаром сходи-ло з арени. Тож не хочу ще раз розчаруватись.

А побажання маю такі.Перше. Якщо замахнулись на всеукраїн-

ськість і екологічну принциповість, робіть га-зету хоча б тижневиком.

Друге. Колись один сталінський сатрап ска-зав, що в кожної помилки є прізвище, ім’я і по батькові. Скільки екологічних злодіянь накоє-но конкретними людьми, але крайнього, осо-бливо, якщо винуватець олігарх або високопо-садовець, ніхто не називає і не чіпає! Тож якщо навіть об’єктивно висвітлюватимете екологіч-ні проблеми, будете гарно оформлювати сто-рінки і подавати різні цікавинки, але не зачіпа-тимете сильних світу цього, великого читаць-кого успіху не матимете. Ось у нас, у Сумській області в 2001–2004 роках знищили майже всі так звані колгоспні ліси, але й досі винні не названі і не покарані!

Іван СЕРГІЄНКО, Сумська обл.

ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК

У попередньому номері було започатковано рубрику «Зворотний зв’язок» і вміщено анкету із запитаннями до читачів. Скориставшись читацькими порадами і зауваженнями, сподіваємося зробити газету цікавішою. Мрі-ємо, щоб ця рубрика стала своєрідним форумом, на якому читачі ви-словлюватимуть погляди і міркування щодо проблем охорони довкілля.

Редакція

Садівник

88 грудня2010 р.

Природаі суспільствоДИВОСВІТ

Друк: ТОВ «Новий друк»м. Київ, вул. Магнітогорська, 1

Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію

друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р

від 15.07.2010 р.

РЕДАКЦІЯ:Редактор В. В. Максименко

Відповідальний секретар І. І. КугноДизайн та верстка Р. І. Новіков

ЗАСНОВНИК:Державний комітет лісового

господарства України

ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИМ. Х. Шершун

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО»

Передплатний індекс: 49734

Тираж – 40 700 прим.

Природа лікує

ВИДАВЕЦЬ:ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ»

м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-АТел.: (044) 235-31-36

info@ekoinform.com.uawww.ekoinform.com.ua

З рідновірських сторінок

Свято Велеса, що припадає на шосте грудня, одне з кількох сезонних вшанувань цього Бога протягом року.

Велес сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства,

врожаю, приплоду. Його гукали в цей день так, як сьогодні діти кличуть Діда

Мороза. З Його приходом починається вивчення колядок, підготовка до Різдва.

«Це Велес Навчив Праотців на-ших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страд-

них і ставити Снопа до огнища, і шанувати Його як Отця Божого!» – записано у Веле-совій Книзі. Вважають, що саме Велес по-ріднив людину і тварину, навчив давніх укра-їнців не вбивати тварин, а пасти, запрягати в плуга та воза, брати від них молоко.

Велес Волохатий – Зимовий Господар – Дід Мороз має вкрити Матір-Землю білим кожухом, щоб вона теж гарно відпочила, на-бралася сил, щоб було чим дати нове жит-тя на новому оберті Річного Кола. Він ходить уночі заметеним снігом лісом, чекаючи вели-кого Свята Зимового Сонцевороту – Різдва Коляди. Це під Його ногами порипує сніг, у Його очах відблискують холодні зимові зорі та Місяць, що срібно висить у студеному чорному Небі. Це Йому, Вовчому Пастирю, Діду Ведмідю покірні лісові мешканці... і на-віть люті вовки в останній місяць зими в Його слугах ходять.

Волхви, жерці Його, провадять темними зимовими ночами таємні дійства... палає ви-соке вогнище в замерзлому лісі... Люди зі-грівають один одного теплом сердець, весе-ляться на зимових святах, роздаючи один од-ному подарунки, особливо ж – дітям (саме, тому св. Миколай у грудні обдаровує дітей,

а св. Власій став «машкарою» Велеса, як покровителя худоби. Так християнство ви-користало давню народну традицію).�

Сергій ГАЙДУК

Гірське повітря та мінеральні води Закарпаття –

джерела здоров’я

Мандруючи Закарпаттям, ви обов’я-з ково потрапите до Сваляви, що розкинулася на міжнародній ту-

ристичній трасі біля гори Стой (1677 м). Якщо підніметесь на її вершину, то перед вами розгорнеться мальовнича панора-ма міста, оточеного лісистими пагорбами. Як символ сучасності –лінії трансєвропей-ських магістралей: нафтопроводу «Друж-ба» і газопроводу «Братерство». А поряд зі стрункими ялинами, ніби змагаючись у ви-шуканості, здіймаються ажурні ферми між-народної енергосистеми «Мир».

Свалява – затишне містечко зі стату-сом районного центру. Його перетинає швидкоплинна гірська річка Латориця. Славиться Свалявщина чудовими сучас-ними здравицями, оригінальними та якіс-ними меблями, склодувами, художниками, співаками.

МАНДРІВКА В ІСТОРІЮНазва міста походить від давньо сло-

в’янського кореня «соль» (Золява, Соля-ва, Сольва). Перша письмова згадка про Сваляву датується XII ст. З 1214 року міс-то стало власністю угорських королів, які дарували його різним магнатам, князям та графам. У другій половині XIII ст., як свід-чить королівська грамота, Свалява знахо-дилась «по той бік засіки» (кордону), тоб-то входила до складу Галицько-Волинського князівства. Міжусобиці та війни феодалів, жорстока експлуатація, соціальне та наці-ональне гноблення призвели до зубожін-ня селян. Так, 1657 року Свалява і вся до-лина Латориці були спустошені військами польського магната Любомирського (аж ніяк не поєднує жорстокість людини з його миролюбним прізвищем – Авт.). Перепис 1688 р. свідчив, що з 54 кріпосних сімей 31 загинула, а вісім у результаті зубожіння не могли сплачувати податки. Отож у краї часто спалахували селянські заворушення. У 1703–1711 рр. свалявці беруть активну участь у повстанні куруців – антифеодаль-ному та національно-визвольному русі в Угорщині проти габсбурзького панування. Після поразки повстання Свалява перехо-дить у володіння королівського двору. 1728 року місто узурпує граф Шенборн-Бухґейм. Упродовж двох століть графський рід жор-стоко експлуатував місцевих жителів.

У 1790-х роках Свалява стає помітним господарським центром. Будуються дороги, мости, використовуються мінеральні дже-рела, які раніше граф здавав в оренду. Зу-божіння, голод, який охопив Свалявщину, як більшість районів Закарпаття 1880 року змусили місцеве населення шукати поря-тунку в еміграції. Тисячі закарпатців уті-кали від голоду та екзекуторів до Канади, США, Бразилії. Спогади про ті тяжкі дні ще й нині можна почути від потомків тих, хто шукав кращої долі за океаном. Вони меш-кають у селі Нелипине, що поряд зі Сваля-вою. Їхні діди й батьки повернулися з емі-

грації так само зубожілими й оселилися на одному з пустирів поблизу річки. Цей пус-тир назвали «Нелипинська Бразилія».

ДЖЕРЕЛА ЗДОРОВ’ЯСвалявщина – край з багатою гідромі-

неральною базою. Близько третини з 300 мінеральних джерел, що виявлені на За-карпатті, належать Свалявщині. На базі мінеральних вод працюють відомі здравниці «Кришталеве джерело», «Поляна», «Квіт-ка полонини», «Сонячне Закарпаття» та ін. До слова, майже всі санаторії облаштова-ні так, що ви не виходячи з будівлі можете пити мінеральну воду.

Пийте мінеральні води, дихайте гірським повітрям Закарпаття, на здоров’я!�

Популярна УкраїнаЦілющий край Свалявщина

Велес прийшов – готуймося до Коляди

Коло Свароже

АБРИКОСМ

и продовжуємо розповідь про ліку-вання та зміцнення здоров’я за до-помогою гілок дерев і кущів. Як і

обіцяли, за алфавітним порядком. Перший на літеру «А» в нас абрикос. У його гілоч-ках вітамінів небагато, а ось мікроелемен-тів більше, ніж у плодах. Узимку добре лікує хвороби камедь (застиглий сік) цього дере-ва. Недарма діти люблять жувати її в засти-глому вигляді – в камеді містяться корис-ні для організму пектини, які виводять із ор-ганізму шкідливі речовини. Вона може бути жовтого або білого кольору. ЇЇ потрібно зня-ти з дерева, висушити, розтерти на поро-шок і використовувати, як очищувач судин, м’який обволікаючий засіб, а також засіб від запалення шлунку, кишківника або легень. Отже, розчиняємо порошок камеді: 1 ч.л. на 2 склянки теплої води. На відміну від каме-ді інших дерев, ця розчиняється повністю і тому є дуже ефективними ліками. Пити слід поступово, невеликими ковтками.

Чай готується із 10–15 см тонких кінце-вих гілочок. Подрібнюємо їх і варимо у чай-нику. Заварюємо окропом, нехай прокипить 7–10 хв, після того як настоїться і прохоло-не, вживаємо. Чай допомагає проти нирко-вих набряків, болі у спині.

Настій кори абрикоса готується в пропо-рцїї: 1 ч. л. подрібненої кори на склянку окро-пу. Заварити, прогріти 1–2 хв, годину насто-ювати, процідити і вживати по чверті склян-ки 4 рази на день. Настій лікує від кашлю при ларингітах, фарингітах, трахеїтах, покращує травлення, тонізує шлунок, кишечник, звіль-няє від закрепів. Він ефективний і в більш загрозливих для здоров’я ситуаціях.

Щоб підвищити ефективність будь-якого напою, до гілочок додають висушені пло-ди, варення або навіть перетерту ягоду з цу-кром. Чай буде не тільки корисний, а й смач-ний. Хворим на цукровий діабет слід обмеж-увати вживання такої смакоти.

Загалом, варити чаї з гілочок набагато корисніше, ніж пити зелений час або інші за-морські чаї невідомого походження. Вони чи-нять непередбачувану дію на організм. Зло-вживати ними вкрай небезпечно.�

Гілкотерапія