ПОДІЇ

20 жовтня 2010 року, № 7 www.ekoinform.com.uaВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

7стор.

ЖИВІМО ПО СОВІСТІЦЕ ЩЕ НЕ КАТАСТРОФА, ОДНАК...4

стор.

ТОЙ, ЩО СПАЛЮЄ ТІЛО І МОЗОК3

стор.

ЗемляВодаПовітряВогоньЛюдина

Федір ВАДИМЕНКО

Незадовільне зберігання промис-

лових відходів виробництва ВАТ

«Чисті метали» (місто Світло-

водськ, Кіровоградська область) стано-

вить загрозу для навколишнього середо-

вища і може призвести до виникнення

надзвичайної ситуації техногенного ха-

рактеру з непередбачуваними екологіч-

ними наслідками. Про це повідомили в

прес-службі Головного управління МНС

в Кіровоградській області за результатами

планової перевірки підприємства.

За даними МНС, на території ВАТ

«Чисті метали» як відходи зберігається

6 250 кг трихлориду миш’яку в розчині со-

ляної кислоти і 627 кг сполук ртуті.

«Трихлорид миш’яку зберігається в

окремому приміщенні, куди обмежений

доступ сторонніх осіб. Проте на підприєм-

стві не змогли пред’явити необхідні доку-

менти про наявність і відповідність умов

зберігання високотоксичної речовини. Під

час обстеження 10 контейнерів було ви-

явлено ознаки порушення цілісності двох

із них. Виявлено сліди кристалічної речо-

вини білого кольору і сліди розливу буро-

го кольору (ймовірно, соляної кислоти і

хлориду миш’яку), решта контейнерів має

ознаки впливу внутрішнього надмірного

тиску», – повідомили в ГУ МНС.

Ртуть, використовувана в технологіч-

ному процесі ВАТ «Чисті метали», доку-

ментально не переведена в розряд небез-

печних відходів, підприємством не визна-

чена відповідальна особа за її зберігання.

У приміщеннях з небезпечними відходами

останнім часом не проводився аналіз проб

повітря.

ВАТ «Чисті метали» було приватизо-

вано в 2008 році. Власник контрольного

пакета акцій підприємства – ЗАТ «Ділові

партнери» – обіцяв спрямувати 360 тис.

грн. на ліквідацію небезпечних відходів,

проте зобов’язання не виконав.

Під час засідання обласної комісії з пи-

тань надзвичайних ситуацій і техногенно-

екологічної безпеки заступник голови Кі-

ровоградської ОДА Віктор Серпокри-

лов повідомив, що ситуація навколо ВАТ

«Чисті метали» виходить з-під контролю.

«Зараз підприємство перебуває в ста-

ні санації, процедура банкрутства завер-

шується в грудні цього року. Арбітраж-

ний керівник також не вживає заходів для

належного зберігання небезпечних відхо-

дів», – відзначив В. Серпокрилов.

Комісія ухвалила рішення рекомен-

дувати Світловодському міськвиконко-

му підготувати проектно-кошторисну до-

кументацію і виконати роботи переза-

тарювання контейнерів із трихлоридом

миш’яку, що перебувають в аварійному

стані. Державній екологічній інспекції і

обласній СЕС доручено стежити шляхом

лабораторних аналізів за станом повітря і

ґрунту в місцях зберігання речовин.

Арбітражному керівнику банкрутством

ВАТ «Чисті метали» наказано до 15 груд-

ня ц.р. інвентаризувати й виконати всі за-

ходи з вилучення, перевезення і знищення

хімічних відходів. �

Чисті метали – брудні відходи

Незадовільне зберігання відходів у Світловодську небезпечне...

Грабують природуПонад 2 250 порушень природоохоронно-

го законодавства виявлено з початку року на Буковині, найбільш суттєві з яких були у сфе-рі охорони та використання рослинного світу. До адміністративної відповідальності притягну-то 399 порушників, шкода, заподіяна довкіллю, оцінюється у 2 340 тис. грн.

Резонансні порушення природоохоронного законодавства цього року на Буковині виявлено на території кількох лісництв у придорожніх за-хисних смугах поблизу кількох населених пунк-тів. Типові порушення під час використання зе-мельних ресурсів і надр: засмічення та забруд-нення земель, самовільне користування надра-ми. За результатами перевірок… 522 особи при-тягнуто до адмінвідповідальності.

Аби запобігти несанкціонованій заготівлі гравійно-піщаних сумішей у заплавах і руслах рі-чок Державною екологічною інспекцією створе-но рейдові бригади. Вони щоденно здійснюють перевірки на водних об’єктах. Особлива ува-га приділяється території найбільш ймовірно-го скоєння таких порушень – м. Чернівці, Кіц-манський, Новоселицький, Герцаївський райо-ни. Тільки впродовж ІІІ кварталу тут проведено понад 100 рейдових перевірок, результатом яких стало зменшення кількості випадків несанкціо-нованої вибірки гравійно-піщаних сумішей із ру-сел річок.�

Може, «Євро–12»допоможе?

ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслоза-вод», що вже близько тридцяти років зливає свої відходи до місцевих водних резервуарів, розта-шованих на його території, перешкоджає Мініс-терству охорони навколишнього природного се-редовища України розпочати роботи із запобі-гання екологічній катастрофі. Про це повідомля-ється на сайті Міністерства охорони навколиш-нього природного середовища України.

За їхньою інформацією, підприємство, яке офіційно визнане банкрутом, планує продати кислі гудрони, що накопичилися в процесі ви-робничої діяльності заводу. Тим часом забруд-нення триває: в резервуарах постійно фіксуєть-ся зниження рівня рідини. Гудрони просочують-ся до підземних річок поблизу сіл Збиранка і Со-роки (Жовківського району). Місцеві мешканці потерпають від забруднення криниць та повітря.

Існує загроза витоку небезпечної речови-ни до річки Малахівка, яка впадає в річку Полт-ву. Територія підвищеного ризику лише за 10 км від Львова, де планується проведення матчів «Євро–2012». Наявність подібного об`єкта ста-вить під загрозу проведення європейського фут-больного чемпіонату, повідомили у прес-службі.

Мінприроди України готове приступити до екологічної експертизи резервуарів з метою ви-значення технологічного процесу ліквідації не-безпеки. Аби уникнути додаткове забруднен-ня площі біля гудронових озер, поблизу заводу необхідно негайно облаштувати майданчик для роботи спеціалістів. Процес збирання, тран-спортування та утилізації хімічної рідини має відбуватися під жорстким екологічним контро-лем спеціалістів.

Мінприроди вимагає допустити своїх спеціа-лістів до резервуарів із кислими гудронами для термінового запобігання екологічній катастро-фі. Питання львівських озер перебуває на осо-бистому контролі міністра охорони навколиш-нього природного середовища України Миколи Злочевського.�

Ртуть блискуча і небезпечна відходами виробництва

220 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоТРИВОЖНИЙ СВІТ

В Україні запущено сонячну електро-

станцію потужністю 2,5 МВт зі 11 060

кристалічних сонячних модулів, як по-

відомляє прес-служба компанії Active Solar,

яка побудувала її.

Cтанцію спорудили біля с. Джерельне,

що розкинулося приблизно за 3 км від м.

Сімферополь. Електростанцію підключено

до державної електромережі і вона має га-

рантований збут, відповідно до закону Украї-

ни про «зелений» тариф.

Електростанція вироблятиме 3228 МВт

годин екологічно чистої енергії на рік, завдя-

ки чому скоротяться викиди вуглекислого

газу на 2615 т на рік. Електроенергії, що ви-

робляється сонячною електростанцією, до-

статньо, щоб забезпечити електроенергією

близько 1400 сімей.

У найближчі місяці компанія планує за-

вершити будівництво потужностей ще на

5 МВт на прилеглій ділянці. Загальна кіль-

кість встановлених сонячних модулів тоді

зросте до 30 700 шт загальною площею

близько 15 га.

У серпні Президент України Віктор Яну-

кович заявив, що цього року в Україні буде

введенно в експлуатацію одну з найбільших

у Європі електростанцій, яка використову-

ватиме енергію сонця. Як підкреслив Пре-

зидент, введення в експлуатацію електро-

станцій, які використовують альтернатив-

ні джерела енергії, зокрема вітер і сонце, є

важливими заходами у рамках реалізації на-

ціональних проектів з метою економічного

розвитку України та проведення в державі

масштабних реформ.�

Наступного року Україна має

намір розпочати приватизацію

енергетикиКабмін має намір до кінця 2010 року

зняти мораторій на приватизацію об'єктів

енергетики і підготувати приватизацію

енергозабезпечуючих (обленерго) і те-

плових енергогенеруючих компаній.

Відповідний пункт внесено до першо-

чергових заходів на 2010 рік з реаліза-

ції основних положень Програми еконо-

мічних реформ на 2010–2014 роки. За-

безпечене суспільство, конкурентоздатна

економіка, ефективна влада, затвердже-

ні розпорядженням Кабінету Міністрів

№1725 від 23 червня.

Окрім того, згідно з документом, Мін-

промполітики, Мінпалевенерго, Мінву-

глепром, Мінагрополітики, Мінтранс-

зв’язку і Мінекономіки повинні розроби-

ти програми реформування та розвитку

стратегічних галузей або зміни до них із

вказівкою термінів, умов і способів при-

ватизації підприємств зазначених галу-

зей.

Нині державу в особі НАК Енергетич-

на компанія України контролює чотири з

п'яти теплових енергогенеруючих компа-

ній і 14 із 27 обленерго.

Як повідомлялося раніше, напере-

додні глава Фонду держмайна України

Олександр Рябченко виступив за при-

скорення термінів приватизації чотирьох

теплових енергогенеруючих компаній

країни: Західенерго, Центренерго, Дні-

проенерго і Донбасенерго. В той же час

він зазначив, що поки що немає спільно-

го розуміння, яким чином і які пакети ак-

цій вказаних компаній будуть виставле-

ні на продаж.�

Де у світі найбільше дбають про екологію?

Екологічна організація Climate Action

Network опублікувала рейтинг держав

світу за мірою їх участі в боротьбі з гло-

бальним потеплінням.

Учасниками рейтингу стали 56 дер-

жав, на долю яких припадає до 90% сві-

тових викидів вуглекислого газу, який

вважають головною причиною перегрі-

вання поверхні Землі.

До п’ятірки кращих за цим критерієм

держав увійшли Швеція, Велика Брита-

нія, Данія, Мальта і Німеччина.

Держави колишнього СРСР розподі-

лилися так: Латвія – 11-те місце, Лит-

ва – 17-те, Естонія – 30-те, Білорусь –

37-ме, Росія – 42-ге, Україна – 44-те,

Казахстан – 52-ге.

США – на 53-ій позиції. Гірші резуль-

тати показали лише Саудівська Аравія

(останнє, 56-те місце), Малайзія та Китай.

Для порівняння: Франція – на 12-му міс-

ці, Японія – на 26-му, Польща – на 27-му,

Іспанія – на 38-му, Іран – на 49-му, Кана-

да – на 51-му.�

Місцева неурядова організація «Для

лісів» та Лісова служба Сполуче-

них Штатів Америки розпочали за-

ходи щодо відновлення ґрунтів у лісах шта-

ту Колорадо, які були пошкоджені внаслідок

розробки срібних копалень. Ці ліси були ба-

гаті на срібло, яке почали видобувати ще де-

кілька століть тому. Проте родовища майже

вичерпані, а шахти закривають. Усього буде

ліквідовано 23 тис. шахт і почнеться віднов-

лення навколишнього середовища.

Технологічним процесом відновлення

ґрунтів займаються дві компанії Carbondale’s

Flux Farm Foundation та Axe Trucking. Для

звільнення ґрунту від тяжких металів засто-

сують біовугілля, яке є субстанцією зі згорі-

лої біомаси. Його можна використовувати:

для оздоровлення земель.

Сировиною для біовугілля слугуватимуть

пошкоджені дерева із західних лісів Колора-

до. Фінансувати проект буде переважно неу-

рядова організація «Для лісів», яка вже ви-

ділила 90 тис. доларів.

Організацію заснував колишній мер міста

Аспен Джон Беннет і наразі вона займаєть-

ся ліквідацією дерев західних лісів Колорадо,

які постраждали від нашестя жуків-короїдів.

Генеральний директор Flux Farm переко-

наний, що цей проект стане прикладом вда-

лого використання біовугілля для віднов-

лення колишніх гірничовидобувних регіонів:

«Це можливість зробити вагомий внесок у

вивчення біовугілля».

У разі успіху проекту, уряд планує за-

стосовувати цей метод і надалі для віднов-

лення ґрунтів інших гірничовидобувних ра-

йонів.

Крім того, відновлення місцевості го-

товий підтримати і департамент охорони

здоров’я Аспена. Адже береги річки Касл-

Крик занадто пошкоджені ерозією і спо-

взають у воду. Відновлення ґрунтів та лісо-

вого покриву дасть можливість поступово

розв’язати цю проблему.

Роботу над проектом розпочали 10 жов-

тня зі святкової вечірки, але працівники

серйозно поставилися до роботи, а геохімі-

ки вже запропонували використовувати різ-

ні види біовугілля для окремих земельних ді-

лянок. Згодом буде розроблено найефектив-

ніші суміші біовугілля.�

Три роки тому російські дайвери встано-

вили неіржавіючий прапор на морсько-

му дні Північного полюса і відтоді росій-

ський апетит щодо Арктики збільшується.

Саме тому нещодавно в Москві відбув-

ся міжнародний форум, на якому російські

експерти висловили бачення лідерів країни

щодо розвитку полярного регіону. Насам-

перед, росіяни планують скласти новий ат-

лас Арктики, який буде включати детальний

опис потенційно небезпечних районів.

На сьогоднішній день Арктика цінна, перш

за все, багатими запасами нафти та природ-

ного газу, яких, відповідно до досліджень ге-

ологічної служби США (липень 2010 року),

виявилося втричі більше, ніж вважали рані-

ше. Більшість із цих запасів міститься в «ро-

сійській» Арктиці, що підігріває цікавість

уряду країни до полярного регіону. Окрім

того, росіяни становлять половину населення

Арктики, а за Полярним колом розташовані

доволі густонаселені міста Росії.

«У «російській» Арктиці проживає

1,5 % населення країни, там виробляється

11% ВВП та 22% загальнодержавного екс-

порту», – доповідав на форумі радник Пре-

зидента Росії з питань екології Олександр Бе-

дрицький.

Крім Росії, ще сім інших держав володіють

територіями в Арктиці. Це – Канада, Данія,

США, Ісландія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відповідно до норм міжнародного права

жодна з країн не володіє географічним Пів-

нічним полюсом або Північним льодовитим

океаном. Але Конвенція ООН з морського

права надає право восьми країнам здійсню-

вати свою юрисдикцію над водами океану до

12 морських миль від свого берегу. В окремих

випадвах економічні зони сягають 200 мор-

ських миль у Північному Льдовитому океані.

Росія – одна з перших країн, які прагнуть

розширити свою юрисдикцію в Арктиці пе-

реважно шляхом здійснення наукових дослі-

джень, щоб потім ініціювати повторний роз-

гляд власної справи в Комісії ООН з конти-

нентального шельфу.

Нещодавно між Російською Федераці-

єю та Канадою виникли суперечки щодо

контролювання хребта Ломоносова, який

проходить по дну Льодовитого океану. Мі-

ністр закордонних справ Сергій Лавров

уже зробив заяву про те, що хребет є про-

довженням континентального шельфу Ро-

сії. Натомість Міністр закордонних справ

Канади Лоуренс Кеннон назвав встанов-

лення канадського суверенітету в Арктиці

головним пріоритетом зовнішньої політи-

ки країни.�

Відновлення ґрунтів у лісах Колорадо

Росія має плани на Арктику

Мегавати від сонця

ПОДІЇ

320 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство ПРОБЛЕМА

Колонка мораліста

Олег ЛИСТОПАД

Лісівники, як ніхто інший, знають не-безпеку недопалка, а отже – куріння як звички, що спалила тисячі гектарів

лісу. Не меншу пожежу розбурхує куріння і в людському тілі. А збитки, завдані курінням державному бюджету через витрати на ліку-вання курців, цілком порівнянні із тими, що спричиняють пожежі в лісах.

Щороку в Україні помирають сотні тисяч людей, лише в 2007 р. померло 760 тис. на-ших співвітчизників. Серед причин лідиру-ють хвороби серця та онкозахворювання. Проте політики та журналісти замовчують те, що тютюн – один із провідних чинників цих хвороб.

Держава мала б задуматися над страш-ним фактом: саме від хвороб, спричинених тютюнокурінням, передчасно помирає 100 тис. українців щорічно. Уже з 10–11 років українські підлітки стають затятими спожи-вачами тютюну. Смертність в Україні вже багато років поспіль значно перевищує на-роджуваність. За післярадянські часи на-селення України скоротилося більш ніж на 6 млн. У середньому щороку нас стає на 330 тис. менше.

Що ж може зробити держава для змен-шення смертельного впливу тютюну на на-род? Можна скористатися світовим досві-дом: підвищення акцизів, повна заборона реклами тютюну, заборона куріння у громад-ський місцях, друк попереджень та інші види антитютюнової пропаганди тощо.

Усі ці кроки впроваджуються дуже важко, та ентузіасти не складають зброї. Так, їм вда-лося три роки тому довести урядовцям, що акцизи – не лише захист громадян він отру-ти, а й спосіб наповнити бюджет. Держава збагатилася на десятки мільярдів гривень, і тепер уже новий уряд також активно засто-совує цей спосіб контролю з тютюновою епі-демією.

Ще один вагомий крок до заборони зо-внішньої реклами тютюнових виробів вда-лося зробити нещодавно, коли було ухвале-но відповідний закон. Його статті щодо ре-клами набрали чинності з 1 січня 2009 року і стали першим кроком на шляху до повної заборони реклами алкоголю й тютюну. Че-рез зниження рівня куріння відчутно зни-зився і рівень серцево-судинних захворю-вань (рак – хвороба, яка реагує на такі за-ходи повільніше).

Успіхи українських борців за чисте від тютюнового диму повітря відзначені на сві-товому рівні. А нещодавно результати най-більшого дослідження поширеності куріння за всю історію України – «Глобальне опи-тування дорослого населення щодо вживан-ня тютюну» (GATS) підтвердили – українці масово відмовляються від куріння. Пошире-ність щоденного куріння за останні 5 років в Україні суттєво зменшилась. Так, у 2005 році щоденно курило 62% чоловіків (від 15 років і старші), а в 2010 вже 45%. Ще більше за ці 5 років поменшало курців-жінок – їх кіль-кість скоротилася майже вдвічі – з 17% до 9%. В абсолютних цифрах це означає, що курців стало менше на чотири мільйони!!! Хоча, коли бачиш, як мати чи батько обку-рюють своє дитя, важко в це повірити, проте статистика – річ вперта. Просто процес від-бувається нерівномірно в різних регіонах, та й звертати увагу на щось ми починаємо лише після того, як хтось акцентує увагу на тій чи іншій проблемі.

Опитування також показало:♦ Понад 90% населення України підтри-

мує заборону куріння на робочих місцях;♦ Понад дві третини (68%) теперішніх

курців заявили, що зацікавлені у відмові від куріння; серед тих, хто будь-коли курив що-дня, 26% вже стали колишніми курцями;

♦ Підтримка повної заборони реклами тютюну серед населення зросла від 49% у 2000 році до 70% у 2010 році;

♦ Лише 31% опитаних вважає, що курін-ня кальяну призводить до серйозних захво-рювань (тривожний сигнал!);

♦ Триває масштабна контрабанда цига-рок із України: понад 40 мільярдів цигарок, які було законно продано в Україні, спожи-вають курці за межами країни (це відповідь тим, хто каже, що збільшення акцизів збіль-шить контрабанду в Україну).

Соціологічне дослідження GATS містить не тільки сучасну детальну інформацію щодо вживання тютюну в нашій державі, а й на-дає можливість побачити, як змінилася си-туація з тютюнокурінням в Україні за остан-ні п’ять років та провести порівняння на гло-бальному рівні.

Опитування проводилося в рамках співп-раці Уряду України та ВООЗ як захід «Дер-жавної цільової соціальної програми зменшення шкідливого впливу тютю-ну на здоров’я населення в Україні на пе-ріод до 2012 року». Ця Програма має по-силити заходи з контролю над тютюном в Україні відповідно до положень Рамкової конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну та розробленим ВООЗ комплексом заходів MPOWER.

«2006 року Верховна Рада Украї-ни ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ із боротьби проти тютюну, після чого в Україні почали цілеспрямо-вано впроваджувати всебічні заходи контролю над тютюном, – говорить Ігор Поканевич, керівник Бюро ВООЗ в Україні. – Саме після цього було внесе-но зміни до законодавства щодо підви-щення акцизних податків на тютюно-ві вироби, врегульовано питання щодо спрямування залучених коштів на пер-шочергові заходи та програми з охоро-ни здоров’я, забезпечення захисту від впливу тютюнового диму, заборонено деякі види реклами тютюну тощо», – додає пан Поканевич.

Голова Коаліції громадських організа-цій та ініціатив «За вільну від тютюно-вого диму Україну», колишній міністр охо-рони здоров’я України Микола Поліщук на-голошує: «Дані Глобального опитування щодо вживання тютюну в Україні за-галом збігаються з результатами ін-ших опитувань і підтверджують сут-тєве зменшення поширеності тютюно-куріння серед населення України. Це ско-рочення стало результатом проведення в Україні заходів, які довели свою ефек-тивність і в інших країнах».

Однак зупинятися на досягнутому не вар-то. Зробити треба ще так багато, ще стіль-ки душ треба визволити з тютюнового раб-ства! Тому в звіті про результати опитування міжнародні експерти дали рекомендації на-шій країні:

♦ Створити систему моніторингу для оці-нювання ефективності заходів із контролю над тютюном та рівня вживання тютюну;

♦ Удосконалити національне законодав-ство та нормативні акти, аби розширити пе-релік місць, звільнених від тютюнового диму, та посилити контроль виконання прийнятих актів;

♦ Створити комплексну національну сис-тему діагностики та лікування залежності від тютюну;

♦ Зробити помітнішими повідомлення щодо ризиків, пов’язаних із вживанням тю-тюну (включаючи куріння кальяну, сигар та інших тютюнових виробів), через медичні попередження на упаковках, інформаційні стенди в освітніх закладах та закладах охоро-ни здоров’я, інші інформаційні заходи;

♦ Удосконалити законодавство з метою заборони реклами тютюну в точках продажу, в Інтернеті та в будь-яких інших місцях.

Експерти переконані, що в результаті ви-конання вищезазначених заходів рівень за-хворюваності та смертності серед населення України зменшиться ще більше.

Щодо конкретних заходів, які тепер на часі (тобто, якщо деталізувати рекомендації), то уряд має нарешті, як передбачається ухва-леним Верховною Радою законом, прийня-ти постанову про друк на пачках цигарок ма-люнків, що ілюструють наслідки куріння (як в багатьох країнах Європи). А сама ВР має прийняти давно зареєстрований закон про ПОВНУ заборону реклами тютюну. Йдеться про заборону просування тютюнової продук-

ції, а також спонсорування тютюновими й ал-когольними компаніями масових заходів з ме-тою реклами своєї продукції тощо. Приклад того, як тютюнові магнати (до речі, майже 100% цигарок виробляють транснаціональ-ні корпорації, поповнюючи кишені закордон-них товстосумів) використовують спонсор-ство для просування своїх виробів – гастролі однієї з популярних молодіжних груп. «Пере-пусткою» на концерти цих продажних музи-кантів були дві пачки цигарок певного вироб-ника. І не важливо, чи виповнилося вже 18 років бажаючим послухати музику – охорон-ці без отруйного зілля слухачів не впускали.

За результатами огляду політики щодо обмеження тютюнокуріння в 28 європей-ських країнах, повна заборона на рекламу і пропаганду тютюнової продукції є важливою складовою ефективної державної політи-ки щодо зменшення тютюнокуріння. У краї-нах, де всі форми реклами тютюну забороне-ні, як-то: Франція, Нова Зеландія, Норвегія та інші, кількість курців значно зменшилась.

Проведені опитування свідчать, що пе-реважна більшість громадян України під-тримує заборону алкогольної і тютюно-вої реклами. Така повна заборона необхід-на для зменшення темпів «підсаджування» української молоді на «легальні» нарко-тики (тютюн і алкоголь). У Великій Бри-танії закон про повну заборону вводили трьома етапами – у 2002 році заборони-ли традиційні форми тютюнової реклами, у 2003-му – стимулювання продажу тютю-нових виробів і спонсорування тютюнови-ми компаніями місцевих спортивних захо-дів і протягом 2004–2005 років заборони-ли тютюнову рекламу в торговельних точ-ках та «розширення бренду» (використан-ня відомих марок для реклами тютюнових виробів). Кожен етап введення закону су-проводжувався суттєвим зниженням впли-ву тютюнового маркетингу на молодь.

Хочеться вірити, що й в Україні знайдуть-ся політичні сили, які поставлять надійний заслін на шляху отрути, яка вбиває нашу

націю.�

Той, що спалює тіло і мозокАбо чому треба

заборонити усі види реклами тютюну

ДЕ ЧИСТО?Павло СЕРГІЄНКО

Хтось колись придумав гасло «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!». Інша крайність, це коли

нікого ні до чого не закликають, але діють за принципом: чисто там, де прибирають! Ось це гасло хоч і замовчується, але є ке-рівним для більшості. І для тих, хто при-бирає (влади, комунальних служб, керів-ників підприємств і установ…), і для тих, хто безбожно смітить. Проведіть опиту-вання, наприклад, курців, які кидають недопалки не в урни, а під бордюри, на тротуари, газони, в квітники. Не менше 90% їх вам скаже, що там двірники по-винні прибирати, їм, мовляв, за це гро-ші платять! І що, буде після цього чисто? Та якщо так мислитиме і діятиме кожний двоногий індивід, то для наведення хоча б відносної чистоти треба буде, щоб за всі-ма нами цілоденно ходили персональні прибиральники з мітлою і совком. Тобто половина працездатного населення пра-цюватиме в економіці та інших галузях, а друга половина після неї прибиратиме. Я щоранку, добираючись на роботу че-рез Московську площу в Києві, бачу, що через півгодини після її підмітання вона стає схожою на свинюшник. Ефект від прибирання дуже короткочасний.

То який же вихід із ситуації? Відпо-відь банальна: десь посередині. Чому не може бути абсолютно достатнім друге (чисто там, де прибирають!), думаю, ша-новні читачі, ми з’ясували. Ну, а перше не може бути абсолютною істиною хоча б тому, що прибирати треба …завжди! Хоч би й ніхто не смітив. Бо є дощ, сніг, град, який оббиває листя на деревах, вітер, який розносить пил, осінь з чарівним па-долистом і т. д. Але й заперечувати ці гас-ла як неправильні ми не можемо. Вони, я б сказав, правильні, але недостатньо правильні. Щоб людина не смітила, га-сел і закликів мало, її треба відповідним чином виховати: в сім’ї, у школі, в колек-тиві… Та й сама вона, якщо можна так сказати, повинна самовиховатись.

Щодо прибирання, то його в сучас-них умовах необхідно розуміти як комп-лексний економічний процес. Припус-тимо, ніхто не смітить і всі відходи люди ще й сортують, а потім викидають в сміт-тєві баки. І що, цього достатньо, якщо й навіть усе потім транспортувати в спеці-ально відведені місця? Звичайно, ні. Бо це ще питання, що для матінки-природи гірше: коли сміття вкриває землю рів-номірно чи коли воно концентрується на величезних площах? Останнє, по суті, й відбувається в Україні.

Отже, крім банального прибирання і сортування побутових відходів життєді-яльності людини, яких стає дедалі більше, потрібен комплекс заходів з їх утиліза-ції і захоронення, переробки або знищен-ня, рекультивації земель і т. ін. Без пере-більшення, сьогодні, якщо ще й врахува-ти проблему промислових відходів, це має бути на першому місці у сфері державної економічної політики. А висновок такий: чисто там, де прибирають і де не смітять! Якщо дотримуватимемось цього прин-ципу, то, як співає в одній зі своїх пісень М. Поплавський, «буде все в порядку!» Якщо ні, то істиною стане інший відомий слоган: чисто там, де нас, людей, немає.�

420 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоПРАВИЛА ЖИТТЯ

ПОДІЇ

Кілька років тому я почув по радіо: військові Швейцарії запропонували один із аеродромів, що не використовується,

перетворити ... на болото. І це не викликає подиву: Європа відчула

наслідки багатовікової денатуралізації довкілля, тому неабиякі кошти готова

вкладати і вкладає у відтворення зруйнованих екосистем.

А що Україна? В Україні вже навіть на-

буто певного, хоча й куцого, досвіду

ренатуралізації – на Закарпатті. Зна-

чні низовинні площі області здавна назива-

ли «краєм боліт», але з приходом радянської

влади ті болота змішали з брудом, вважаю-

чи їх безглуздям – тож до кінця 1970-х років

від них не залишилося й сліду.

– Ще студенткою я багато чула про най-

більші водно-болотні угіддя регіону – Чор-

ний Мочар – у межиріччі Тиси й Латориці,

– каже доктор біологічних наук, завідувачка

Міжвідомчою комплексною лабораторією

наукових основ заповідної справи Інституту

ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ та Мініс-

терства охорони навколишнього природно-

го середовища України Тетяна Андрієнко-

Малюк. – Займалася ними моя дорога на-

ставниця Єлизавета Модестівна Брадіс. То

були незвичайні болота. Проте я вже їх не

застала.

Тетяна Леонідівна закінчила біологічний

факультет Київського університету. Коли на-

вчалася на третьому курсі, Єлизавета Бра-

діс, професор Інституту ботаніки, підшукува-

ла собі ученицю. Вибір упав на неї... «Ви не

боїтеся боліт?» – спитав завідувач кафедри

ботаніки, професор Олексій Липа. – «Не

боюся, бо я їх ніколи не бачила». – «Тоді на-

дам вам шанс облазити всі болота України».

І стали гумові чоботи й брезентова курт-

ка таким самим атрибутом її одягу, як сит-

цевий халат чи домашні капці. На все по-

дальше життя. Якби тепер була жива Бра-

діс (портрет її завжди висить над робочим

столом Андрієнко-Малюк), вона, безумов-

но, пишалася б своєю ученицею, котра стала

лауреатом високої міжнародної премії при-

родоохоронної організації «Рlantа Europa»

(«Рослинний світ Європи») «Срібний лис-

ток» – за збереження рідкісних рослин, а

також лауреатом Державної премії України

в галузі науки і техніки.

– Я навчалась у Єлизавети Модестівни,

потім стала її аспіранткою. Вона першою се-

ред учених України виступила за охорону бо-

літ, проти їх осушення. Ми, молоді, допомага-

ли їй. Тоді, на початку 1970-х, болота мали не-

гативний імідж. Та ми не звертали уваги і про-

довжували вивчати ці «комори сонця», ці ко-

лиски річок. А тепер уже й меліоратори визна-

ють, що то була помилка – осушення боліт...

Так, роль водно-болотних угідь у природі

важко переоцінити, надто за сучасних умов,

коли відбувається загальне потепління клі-

мату і виникає дефіцит прісної води. Вони

виконують функції регулювання гідрологіч-

ного режиму. Це найважливіші осередки біо-

розмаїття. Болота – це ще й літопис природи,

бо болотний торф – перша ланка в ланцюгу

перетворення рослинної речовини на кам’яне

вугілля. Якби не було їх, навряд чи ми дізна-

лися б, скажімо, що в Гренландії та на Шпіц-

бергені колись дуже давно ... росли магнолії

і пальми.

А вони нині входять до числа екосистем

світу, над якими нависла загроза – насам-

перед, у зв’язку з осушенням і забруднен-

ням. Протягом останніх десятиліть міжнарод-

ні екологічні організації почали дедалі більше

турбуватися про збереження водно-болотних

угідь у найрізноманітніших їх проявах (доли-

ни та дельти рік, болота, перезволожені зем-

лі, торфовища, озера, ставки, водосховища,

риборозплідні водойми тощо). З цією метою

2 лютого 1971 року в іранському місті Рамса-

рі 81-ою країною було підписано Міжнародну

конвенцію, відому як «Рамсарська Конвен-

ція». Відтоді 2 лютого відзначається як Між-

народний день захисту водно-болотних угідь.

Україна приєдналася до конвенції 29 жов-

тня 1996 року. Та не компенсувати вже тієї

шкоди, якої завдала екосистемам кампа-

нія меліорації 1960–1980-х років. На тому

ж Закарпатті болота займали в цілому не-

значну площу, проте і їх осушення відчутне:

зросла небезпека виникнення катастрофіч-

них паводків, збідніло біорозмаїття. За да-

ними доцента кафедри зоології біологічно-

го факультету Ужгородського університе-

ту Людвіга Потіша, край полишають окремі

види рідкісних птахів, які зазвичай там осе-

лялися. Область лежить на шляху інтенсив-

ної міграції пернатих, серед яких три чвер-

ті – з Червоної книги, але вберегти їх дуже

складно. На думку вчених, екологів, слід

створити транскордонні природоохоронні

об’єкти, надати загальнодержавного значен-

ня реанімованим Дийдівським болотам.

Їх три, відновлених після безглуздої мелі-

орації: Став, Дийдівський Міц і Товар в око-

лицях села Дийда Берегівського району. Ого-

лошені заказниками, невдовзі були облюбо-

вані численним птаством. Лебідь-шипун, ве-

лика біла, мала та руда чаплі, червонокнижні

лелека чорний, скопа, білоока чернь, рідкіс-

ні в краї бекас, травник, широконіска, бугай...

Так-так, той самий бугай, який перебуває під

особливою охороною в країнах Західної Єв-

ропи. У Великій Британії, наприклад, терито-

рію, де гніздяться три пари цих птахів, обго-

родили сіткою та виставили охоронців (!), аби

ніхто не потурбував їх. На Товарі теж поміче-

но три гнізда бугая. Однак не помічено охоро-

ни. Хоча про що це я?..

Три відновлені болота площею менше 90

га – це перші ластівки, які погоди, звісно,

не роблять.

– Були спроби й на Поліссі ренатуралі-

зувати водно-болотні угіддя, – каже Тетя-

на Леонідівна. – За рахунок іноземного фі-

нансування відновили болота у районі Крим-

но – одного з Шацьких озер. Створили на бо-

лотах нові національні природні парки, серед

яких слід назвати, насамперед, «Прип’ять-

Стохід», заповідники, заказники... А найголо-

вніше: добре те, що майже повсюдно згорну-

ли осушення. Як мовлять, лихо не без добра.

...Не кидаймо брудом у болото. Не гань-

бімо, не бруднімо добре ім’я його – цієї над-

звичайно вразливої екосистеми на межі су-

ходолу та водойм, незамінної складової жи-

вої природи.

Микола ПУГОВИЦЯ

Микола ПУГОВИЦЯ

Той день аж ніяк не святковий. Його не

знайти в жодному календарі. І тому є

причина: його неможливо передбачити.

В останні роки він настає значно раніше, ніж

у кожен попередній. Йдеться про День над-

споживання.

Міжнародна екологічна організація

Global network footprint протягом кількох

десятиріч скрупульозно підраховує, скільки

людство використовує за рік водних, лісо-

вих, рибних та інших ресурсів. І щоразу до-

ходить до сумних висновків: ми споживаємо

дедалі більше. А в природи залишається де-

далі менше сил, аби задовольнити непомір-

но зростаючі апетити «гомо сапієнс». Учені,

експерти підраховують, наприклад, скільки

випиваємо за рік води і скільки відтворює її

за цей час природа. Результати не на користь

останньої відзначаються ще з 1986 року. І

так не лише щодо води. Багатства, дарова-

ні природою, не безмежні.

«Протягом року, – пояснює ситуацію, а

водночас і принцип Дня надспоживання за-

відувач лабораторії екобезпеки Національно-

го авіаційного університету Ярослав Мовчан,

– біосфера Землі відновлює воду через дощі,

повітря – через фотосинтез рослин. Однак

існує ліміт відновлення – цього року, за під-

рахунками експертів, ми вичерпали його 21

серпня, тобто використали всі природні ре-

сурси, вироблені планетою поточного року.

Відтоді споживаємо воду з підземних джерел,

які не підживлюють дощі, викидаємо в пові-

тря вуглекислий газ, який дерева не встига-

ють переробити… Ми доторкаємося до за-

пасів, котрі вже неможливо відновити, тоб-

то до кінця року житимемо в борг у природи.

Хоча це ще не катастрофа, але якщо нічого не

змінювати, то не за обрієм той час, коли нам

більше не буде що пити і чим дихати».

Починаючи з 1986 р., коли людство впер-

ше переступило річний ліміт, дата переви-

щення норми споживання повільно наближа-

ється до початку року. Проте якщо в попере-

дні 2008-й і 2009-й вона зміщувалася плав-

но (це було відповідно 23 і 25 вересня), то в

2010-му – різкий стрибок до 21 серпня.

«Отже, період споживання ресурсів лю-

диною скоротився ще на один місяць, – ро-

бить висновок Ярослав Мовчан. – Якщо й

далі процес триватиме такими темпами, то

через два десятиріччя природа не зможе за-

безпечити навіть мінімуму, потрібного нам».

Зрозуміло, що жителів планети що не рік,

то більшає. Всі вони потребують їжі, води –

і це є однією з причин надспоживання.

«Але не слід перекладати все лише на

зростання народонаселення, – каже голова

Національного екологічного центру Ігор Сі-

ренко. – Не менше зло містить культ спожи-

вання, що його насаджують виробники про-

дуктів, аби набивати власні кишені. Це сто-

сується не тільки купівлі великих машин або

нових будинків. Це й звичка раз на рік міняти

мобільні телефони або писати на папері лише

з одного боку, а потім викидати його… Дуже

мало експертів у світі усвідомлюють, що нині

продуктивна спроможність Землі підтриму-

ється штучно. Переважна більшість політи-

ків і бізнесменів не зважають на вичерпність

викопних ресурсів і вважають, що технічний

прогрес зможе розв’язати будь-які екологіч-

ні проблеми. Проте якщо людство не змінить

розкішний стиль життя й не почне економити

буквально на всьому – існує ймовірність, що

за життя ще теперішніх поколінь екологічні

проблеми переростуть у гуманітарні й нам до-

ведеться боротися за місце під сонцем».

Сумна перспектива, чи не так? Передусім

треба вчитися економити і вчити цього дітей.

Здається, це так просто: не купувати більше

їжі та одягу, ніж потрібно, щоб потім їх не ви-

кидати; вимикати світло в кімнатах, де не пе-

ребуваємо; відключати воду в душі, коли на-

милюємося; сортувати сміття; пересісти з ав-

томобіля на велосипед… Правила, справді,

прості й усім відомі. Чому ж не додержуємо їх,

не вимагаємо того від рідних і близьких? Чи

досі вважаємо, що вода, земля, повітря – то

навічно?�

«Зелений» щоденник

Не кидаймо брудом у болото

Доктор біологічних наук, професор, болотознавець

Тетяна Андрієнко-Малюк

ЦЕ ЩЕ НЕ КАТАСТРОФА, ОДНАК…

На Закарпатті вовки дедалі частіше

загризають свійських тварин

На полонині Канч у Міжгірському ра-

йоні Закарпаття блискавка вбила чоти-

рьох коней. Ще п’ятьох тварин того само-

го дня загризли вовки.

«Жителі нашого села виганяють ко-

ней влітку на полонину, – розповів меш-

канець Синевирської Поляни Федір Ка-

линич. – Щодва дні виходять перевіряти,

як пасуться тварини. Цього літа близь-

ко 100 коней вигнали в урочищі Крас-

не Поле на полонину Канч. Коли ввече-

рі господарі піднялися в гори, побачили

серед табуна чотирьох мертвих тварин.

Електричний розряд вразив одночасно їх

усіх».

Трохи далі чоловіки побачили рештки

від загризених вовками молодих лошат.

«Вовки зараз дуже знахабніли. Рані-

ше тільки взимку їли тварин, тепер по-

чали й улітку забігати на полонини та до

села. Околицями Синевирської Поляни

тепер гуляють три вовчі зграї», – сказав

Калинич.

За словами чоловіка, кілька років тому

поблизу села блискавка смертельно вра-

зила отару овець.

У Польщі, Греції, Румунії вовки зане-

сені до Червоної книги. Єдині країни, де

масово винищують вовків, – Росія та Бі-

лорусь.

На людей вовки в Україні нападають

приблизно 15 разів на рік. Для порівнян-

ня, собаки – 30 тис. разів щороку.

В Україні живе сірий європейський

вовк. Найбільше їх – на Поліссі та в Кар-

патах.�

520 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство ПРАВИЛА ЖИТТЯ

Анна КАМЕНСЬКИХ

Не секрет, що в цей напружений час

майже неможливо дозволити собі

відпустку тривалістю понад 10 днів.

Я вже не кажу про 20 чи 30 днів. Максимум,

що вкладається в графік роботи, це день-два

вихідних.

Ці лічені дні відпочинку можуть бути про-

сто спонтанні, але можуть бути заплановані.

Тоді до них подумки готуєшся увесь тиждень,

складаєш плани…

Проте, як це часто буває, приїхавши на

омріяний берег Дніпра чи Росі, подих пере-

хоплює не від краси, а від куп сміття та бру-

ду, недопалених вогнищ, мертвої зони на міс-

ці «ліжбищ» відпочивальників і справжніх

сміттєзвалищ у прилеглих до річки кущах та

ярах. Одне слово – жах! Тоді, звісно, вже не

до відпочинку. Ось і повертають люди з бе-

рега до найближчого пивного закладу, готе-

лю чи просто додому. Залишаються лише ті,

хто, знаючи манери наших горе-туристів, за-

вбачливо взяв із собою граблі, лопати та па-

кети для сміття. Проте, навіть прибравши

місце та зібравши сміття, подіти його ніде.

Ось і транспортується воно в інше місце, на

радість котам та собакам...

Такий відпочинок можна жартома назва-

ти активним, якби не було так сумно.

Яскравим прикладом такого відпочин-

ку були наші минулі вихідні. Вирішили ми з

сім’єю відвідати чудове місце, створене приро-

дою в нашому Черкаському краю, в селі Буки

Звенигородського району. Неодноразово я ба-

чила його в рекламних роликах різних турис-

тичних компаній та чула про нього від друзів.

Наш маршрут проліг через омріяний з дитин-

ства краєвид річки Рось у Богуславі. Її бурхли-

ві води омивали зеленувате, відшліфоване сто-

літтями, каміння. Чистий, хоча й зарослий бе-

рег річки, надихав на чудову мандрівку.

Пейзажі за вікном наповнювали душу гор-

дістю за благодатні землі. Різкі повороти доро-

ги оминали круті яри, численні ставки та озера.

Знайти омріяне місце вдалося лише ско-

риставшись нашим народним навігатором

«язик до Києва доведе». Жодного вказів-

ника. Та що там вказівника – знаків на по-

воротах не було. Чисте поле, дорога – і ми.

Куди їхати? Праворуч чи ліворуч? Дякую-

чи Богу, нам поталанило. Поїхали праворуч

і потрапили прямо до «раю на землі». Вузь-

кий потічок пробивався поміж велетенських

кам’яних глиб зеленавим вужем і скочував-

ся у водну гладь маленького озерця. Потім

знову бурхливо перекочувався по валунах і

стихав у наступному плесі. Здавалося, ми-

луватися можна годинами. Навіть жаб’ячо-

зеленава вода не псувала враження. Відпо-

чивальників було небагато.

Визначившись із місцем, вирішили зу-

пинитись біля руїн стародавнього млина чи

фортеці. Мабуть, то був млин, бо неподалік

лежало кілька кам’яних жорен. Проте не так

сталося, як гадалося. Майданчик, вибраний

нами для місця паркування, був повністю за-

валений сміттям, а в середині руїн можна

було відкривати завод з переробки сміттєвих

відходів. Отож довелося нам сфотографува-

тись біля поодиноких чистих ділянок. Та й то

були змушені відводити об’єктиви від «гла-

мурних» написів фарбою на камінні. Звісна

річ, про гарний настрій було забуто, зоста-

лось лише сісти в автомобіль і повернутись

на свій, такий же загиджений, берег Дніпра.

Благо, що він значно більший, а відтак ще

залишились місця, придатні для відпочинку.

Проте щось таки нас зупиняло. Не віри-

лось, що таке сміттєзвалище біля мосту так

вразило моїх друзів і операторів телебачен-

ня. На щастя, добре розігрітий (схоже, око-

витою) місцевий хлопець повідав нам, що

далі є місця, від яких ми просто «ох…м».

Тому проїхавши близько 200 км, нам нічого

не залишалось, як дослухатися поради, щоб

справді не «ох…ть» від мандрівки.

Отож вирішили ми перевірити інформа-

цію. І ми про це не пошкодували. Побачене

нас вразило. Я сумніваюсь, що можна зна-

йти слова, щоб описати побачене… Розітну-

ті навпіл тендітною смужкою річки кам’яні

глиби. Велетні з суцільного каменю розсту-

пилися, щоб дати дорогу ніжній Діві. Ма-

льовничі каньйони ніби з американських

фільмів про індіанців. Псували пейзаж лише

зруйновані стіни маленької ГЕС часів НЕПу.

Проте, якби ці руїни були відреставровані

під міні-готель, вони б лише доповнили цей

краєвид вигодами цивілізації.

Дорога додому хоч і була трохи знайо-

ма, однак ми таки заблукали. І, знаєте, були

цьому дуже раді. Вже сіріло, коли ми виїха-

ли знову до кам’янистих берегів Росі, але

вже в Корсуні. Об’єктив фотоапарата фік-

сував все нові й нові пейзажі, а серце спов-

нювала радість та щира вдячність людям, які

так дбайливо ставляться до Росі. Ми не по-

мітили жодного папірця чи пляшки. Місто

охайне і вражає чистотою. Засмутило лише

одне – на території музею Великої Вітчиз-

няної війни відкрили нічний ресторан. Це

якось збентежило і навіяло на роздуми: у де-

кого мораль затьмарили гроші …

Згадуючи цю подорож, я щоразу переко-

нуюсь, що там необхідно побувати кожному.

В таких місцях відчуваєш велич природи і ро-

зумієш, чого вартий.

Під враженням від побаченого і пережи-

того я вирішила зробити крок назустріч на-

шій природі. Я закликаю об’єднатись усім

черкащанам – від селянина-фермера до гу-

бернатора – заради порятунку і відродження

Росі, її берегів, її кам’яних перевалів, її бо-

жественної краси. Я – пропоную створити

громадську організацію «Рось», яка зможе

на рівні держави опікуватись берегами Росі і

реанімувати перлину Черкащини.�

Зовсім не мандрівкавихідного дня

Рось має право стати перлиною Черкащини

Оксана ЛІСОВА

Уже відгомоніло літо.., але у волинських лісівників клопотів не меншає. Та й «Євро–2012» не за горами.

Аби любителі пікніків на природі не блу-кали лісом у пошуках затишної місцини, а гості Волині могли зупинитися, перекусити і зручно відпочити у затишку дерев, лісівники подбали про облаштування зон відпочинко-вих. Відтак, і собі простіше наглядати за те-риторією, і відпочивальникам добре, – адже там на них чекають охайні альтанки, місця для розведення багать, санітарні зони. За-галом у Державному лісовому фонді, який підпорядковується Волинському обласному управлінню лісового та мисливського госпо-дарства понад 60 рекреаційних пунктів.

Ця цифра не остаточна, адже робота над забезпеченням цивілізованого відпочинку триває. Кипить робота у Маневицькому ра-йоні: будують альтанки із соснового бруса. Прегарно буде і… зручно!

А облаштовані раніше рекреаційні пунк-ти (а найбільше їх на території Камінь-Каширського, Ковельського, Ківерцівсько-го, Колківського, Любомльського, Мане-вицького, Турійського, Цуманського ліс-госпів та Шацького навчально-дослідного лісогосподарства) щороку оновлюють, ство-

рюючи нові вигоди для волинян. Зауважи-мо, що відпочивати у рекреаційних зонах лі-сового господарства можна абсолютно без-коштовно. А от на те, аби прибрати залишки надто активного пікніка, потрібні чималі ко-шти, та й на облаштування самих місць ре-креації також.

Проте попри все облаштування рекреа-ційної зони – це один із заходів охорони й за-хисту лісу. Як свідчить практика, вони обхо-дяться і лісівникам, і природі значно дешев-ше, ніж стихійні місця відпочинку. Останні завдають шкоди ґрунтовому покриву, пору-шують хід природного поновлення деревних і чагарникових порід, а головне – призво-дять до забруднення навколишньої терито-рії побутовими відходами та масових ушко-джень дерев під час заготівлі відпочивальни-ками дров.

Це вже давно усвідомили працівники ДП «Старовижівський лісгосп», тож те-пер у кожному його лісництві для забезпе-чення регульованої рекреаційної діяльнос-ті побудовано з десяток пунктів відпочин-ку. Справжньою окрасою старовижівських лісів, яка нині милує око як наших земля-ків, так і гостей поліського краю, став не-щодавно збудований рекреаційний пункт «Теремки». На нього звертають увагу всі, хто проїжджає через перехрестя у с. Буцин на трасі Брест–Ковель. Це місце було ви-бране не випадково, адже воно зручне, за-тишне і людне.

– До цього тут стояли альтанки, – каже директор ДП «Старовижівський лісгосп» Петро Сахарук. – Хоча вони були збудовані

лише кілька років тому, проте ми вирішили провести капітальну реконструкцію. За до-помогою звернулися до підприємця Олек-сандра Савчука, котрий вже давно спеціа-лізується на виготовленні будинків із оци-ліндрованого бруса. Із нашого матеріалу

наші працівники зробили каркаси альтанок.«Виросло» п’ять невеликих хатинок. У

народі такі називають теремками, тож, не дивно, що й пункт назвали так само. До кож-ної із них доріжки вимостили гравієм. Непо-далік – туалет, місця для вогнища, стоянки автомобілів. Залишилося облаштувати ди-тячий майданчик із гойдалками. Крім того, встановлено стенди з правилами поведінки в лісі, інформацією про отруйні та неотруй-ні гриби, птахів та звірів, поширених в Укра-їні... Завдяки зусиллям працівників Буцин-ського лісництва на чолі з лісничим Анатолі-єм Гаврилюком рекреаційний пункт «Терем-ки» став, мабуть, найгарнішим на всій ділян-ці дороги від Луцька до Ратного.

– Навпроти рекреаційного пункту все літо мешканці найближчих сіл продають ту-ристам ягоди та гриби. Для забезпечення са-нітарних норм незабаром тут буде спорудже-но лавки та торговельні стелажі, – каже Пе-тро Сахарук.

За словами Петра Мойсейовича, лісгосп вже виділив потрібні для цього матеріали Буцинській сільській раді. Поліська у свою чергу має виготовити місця для торгівлі да-рами природи біля озера Пісочне. Це піде тільки на користь мешканців району і слугу-ватиме ще одним доповненням для створен-ня привабливості для гостей, котрі проїж-джають нашою територією.

Отож хотілося б, аби люди, які вирішили поїхати до лісу, пам’ятали про правила пове-дінки, дбали про рідну природу та її збере-ження і… цінували працю лісівників!�

Місце для пікнікаЛісівники Волині

обладнують місця для відпочинку туристів

Ворота замку в Корсунь-Шевченківському

620 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоТЕХНОЛОГІЇ

Володимир КОМАРОВСЬКИЙ

У Соснівському лісгоспі, якому невдовзі

виповниться 70 років, одному із перших

у системі Держкомлісгоспу змонтували

спостережну телевізійну систему ВПК-1200.

Роман Банацький, головний лісничий під-

приємства, згадує цьогорічне літо і немило-

сердну спеку, що, нагадаю, спричинила спус-

тошливі пожежі в лісах Росії та багатьох ін-

ших країн:

– Це тут, на землі, де можна сховати-

ся в якусь тінь, спека обливала потом, до-

шкуляла абсолютно всім службам. А уявіть

себе в ролі пожежника вартового! Що вам

треба піднятися, наприклад, на спостережну

42-метрову вишку в Жовтневому лісництві,

і там під палючим сонцем вісім годин огляда-

ти лісові масиви, аби вчасно виявити можли-

ву пожежу. Це не просто важко, це нестерп-

но важко! Але берегти ліс від пожеж – теж

наша робота. Комусь її треба виконувати.

Тепер, коли нам допомагає спостережна те-

левізійна система, виконувати цю роботу на-

багато простіше. Ходіть зі мною, побачите на

власні очі, як усе відбувається.

Ні, ми не вирушили до спостережної що-

гли в Жовтневе лісництво, як я сподівався,

а перейшли з кабінету головного лісничого

до іншого, де облаштувався лісовий відділ.

Роман Павлович, передусім, показує через

вікно базову вишку «Київстару», що підні-

мається на 50-метрову висоту неподалік від

приміщення лісгоспу.

– Ми домовилися з оператором мобіль-

ного зв’язку, – пояснює потому, – щоб

змонтувати на ній наше обладнання. Отри-

мали «добро». Камера спостереження на-

шої системи працює в діапазоні оптичного

збільшення від 4 до – уявляєте? – 83 ра-

зів! Тобто забезпечує найвищу чіткість зо-

браження, яка необхідна для розпізнаван-

ня диму чи дрібних об’єктів. Та система не

тільки має високі оптичні можливості, а й

дає можливість програмувати рух камери та

об’єктива. Можна також записувати зобра-

ження в режимі реального часу з телекаме-

ри на комп’ютер, щоб згодом обробити його

і виготовити фотографії.

Головний лісничий сідає на місце опера-

тора спостереження, вмикає систему, і за

мить на величезному цифровому моніторі

з’являється ідеально чітке кольорове зобра-

ження.

– Ось дивіться, проглядається наш га-

раж, – пояснює. – А це міст через Случ, по

ньому якраз рухається якась машина, бачи-

те? Зараз я наближу зображення, ми її по-

бачимо ближче. Ага, це свої, наш КамАЗ із

причепом, в нього нарощені борти, везе в

Костопіль, на ТОВ «Свиспан Лімітед», па-

ливну тріску. Ми щомісяця відправляємо

споживачам до 300 кубометрів. Он і час ви-

свічується: 11.30. А тепер я вам покажу, що

діється далі, приміром, у Губкові. Це – пи-

лорама, від нас до неї три кілометри. Дорога,

подвір’я, будівлі – все, мов на долоні, прав-

да? А це – друга, їх у Губкові діючих дві. Я

навмисне показую ці об’єкти, бо наша теле-

система багатофункціональна, в пожежоне-

безпечний період її використовують для ви-

явлення вогнищ загоряння лісу, а відтак весь

рік – для охорони лісу від крадіїв і брако-

ньєрів. А це Случ. Був якось улітку випадок:

удосвіта один соснівський любитель дармо-

вої рибки спіймав сома, а камера це зафіксу-

вала. Через кілька днів стрілися випадково,

питаю, як там сом, чи смачний був. Він обі-

млів, бо ж був переконаний, що тоді його не

бачила жодна жива душа...

І побачене, і почуте вражає, що й каза-

ти. Карта з нанесеною квартальною сіткою

лісгоспу та індикатор азимуту напрямку ка-

мери дають можливість оперативно й точ-

но визначити координати потрібної точки чи

об’єкта, а відтак так само оперативно реагу-

вати. Тобто, якщо це пожежа – піднімати на

колеса мобільну бригаду, якщо лісокради чи

браконьєри – лісову охорону.

Цікавлюся, в що обійшлася така доскона-

ла телесистема спостереження. У відповідь

чую: 50 тис. грн. – комплект обладнання, ще

в 15 тис. – програмне забезпечення.

– Немалі гроші! – кручу головою.

– Немалі, – погоджується Роман Пав-

лович. – Одначе візьміть до уваги, що теле-

система вивільнила сім пожежників сторо-

жів, ми законсервували чотири наші спосте-

режні вишки. Економія на заробітній платі

з нарахуваннями становить 51 тис. грн. Це

означає, що практично за один сезон система

себе окупить. А що вона може, ви вже знає-

те. Це воістину всевидяче око. Для ілюстра-

ції наведу ще один показовий приклад. Якось

улітку горіли сільськогосподарські угіддя за

30 км звідсіля, на території Рокитнівського

району, який межує з Березнівським, і каме-

ра телеспостереження це чітко зафіксувала.

Ми оперативно зв’язалися з рокитнівськими

колегами, а вже вони потурбувалися, щоб

вогонь було приборкано.�

Всевидячий телевізійний «сторож»Телевізійна система у одному з лісгоспів

Рівненщини чітко бачить лісові масиви на відстані до 35 км.

Головний лісничий Роман Банацький демонструє в дії

спостережну телевізійну систему

Олександр ІВАННИКОВ

Про те, що наші дроги «не так» про-кладаються і так само «не так» ре-монтуються говорити зайве. Досить

вийти на будь-яку вулицю, щоб побачити, вибоїни і ями. Тому питання якості прокла-дання доріг для нашої країни нині дуже акту-альне. Власне, вихід із такого складного ста-новища може бути у використанні передових технологій, які пропонує, зокрема, амери-канська компанія «Екороудс».

Вона прийшла на український ринок піс-ля отримання грамоти Укравтодора на між-народній спеціалізованій виставці «АвтоДо-роЕкспо» у Київському виставковому центрі «АККО».

На думку президента компанії Сергія Гулея, технології, які пропонує «Екоро-удс», слід вважати революційними. Адже використовується новітній технологіч-ний продукт – органомінераль ний стабі-лізатор-пластифікатор «ECOROADS» із універсальною якістю одночасного впли-ву на ґрунт як пластифікатора, фермен-тувального модифікатора і стабілізатора-закріплювача ґрунтового полотна дорож-ніх покриттів усіх категорій. За його до-помогою можна будувати дорогу практич-но з того, що лежить під ногами: глини, су-глинку, піску, супіску, щебеню. Викорис-товується також подрібнене і старе ґрун-тове або асфальтове покриття. Таким чи-ном за допомогою грейдера і бульдозера з підніжного матеріалу, який пройшов ґрун-товий аналіз у НДІ ДержДора, створюєть-

ся одноманітна маса і робляться спеціальні відвали. Потім у ґрунтову суміш вводиться стабілізатор-пластифікатор, який, розбав-лений водою в автоцистерні, розбризкуєть-ся по поверхні дорожнього полотна. Доки не нанесено полімерний шар, важливо, щоб протягом 3-5 днів його не намочило дощем і не експлуатувалося. Нарешті, формується плита, яка за технологічними характеристи-ками близька до бетону. Вона покриваєть-ся шаром, знятим зі старої дороги (асфаль-том, асфальтобетоном, бітумно-щебеневим покриттям). Залежно від категорії доро-ги товщина полотна може бути різною. В сільській місцевості достатньо 15–20 см. Та навіть при такій товщині, покриття ви-тримує навантаження у 10 т на вісь. Такі до-

роги селу конче потрібні, оскільки з розви-тком бізнесу в цій місцевості по них можуть їздити 20-тонні фури.

Як бачимо, технологія надійна. А розроб-лена вона в лабораторії корпорації «Stucco & Construction Materials». Уперше її засто-сували під час проведення військової опера-ції «Буря в пустелі» в Кувейті. Тоді аеродром було побудовано лише за три дні.

Утім компанії не поспішала виходити на український ринок, бо потрібен був час на багаторічні випробування й адаптацію про-дукту. До того ж, чекали стабілізації еконо-міки в Україні. Щоправда, за цей час всти-гли використати цей фермент у деяких се-редньоазіатських країнах пострадянсько-го простору, в Грузії й Африці в 2003–2007 роках. Працювати в Україні змусило поква-питися проведення чемпіонату з футболу «Євро–2012».

Компанія проклала поки що близько 5 км експериментальних ділянок доріг. Зокрема 1 км дороги для змагань з авторалі в с. Ма-ринівка Іванівського району Одеської об-ласті. 800 м – у Сімферополі, де крім цьо-го отримали замовлення на обладнання і ре-монт доріг 273 вулиць. 1,5 км доріг провели до котеджного містечка в Донецькій облас-ті, а також у селах Рівненської та Дніпропе-тровської областей. 4 тис. кв. м під автосто-янку було закладено на Московській площі у Києві. До речі, у столиці чверть доріг пере-буває в жахливому стані, половина потребує реконструкції. Асфальтування Московської площі показало, що технології можна вико-ристовувати в найскладніших умовах. Ґрунти на цій місцині дуже близькі до води підземної річки Либідь. Є місця, де товщина становить лише півметра. Крім того, там містяться ка-налізаційна колекторна, 12 комунікацій-них мереж і 19 люків, станція метрополіте-ну. Ось чому рити траншеї глибоко не можна було. А технологія компанії якраз не перед-бачає проводити земляні роботи.

Президент «Екороудс» Сергій Гулей пе-реконаний, що дороги за такою технологією довговічні – прослужать від 7 до 15 років. Тоді як нинішні, за звичайною старою техно-логією, – вистачає на 2–3 роки. Крім того, завдяки ферменту, експлуатаційні витрати зменшуються вп’ятеро. Адже маса, скріпле-на пластифікатором, набуває вигляду плити і напрочуд еластична. Підтвердженням слу-гують приклади, коли під час зсувів у Пів-нічній і Південній Америці полотно доріг не розсипалося, а суцільним монолітом відхо-дило вбік.

Вартість дороги залежить від її катего-рії, складності виконання робіт і кількос-ті використання ферменту. В гірській місце-вості або місцях зсувів використовують ще й металоконструкції. Такі дороги побудовано в Грузії, які і досі слугують автомобілістам. Якщо говорити про сільські дороги, як про найдешевший варіант будівництва, то 1 км завширшки 8 м коштує 70 тис. доларів. Це в три рази дешевше, ніж при традиційному варіанті. Максимальна вартість прокладан-ня доріг – у випадку будівництва автомагі-стралей, автобанів – від 900 тис. до 2,5 млн. доларів.

До чемпіонату «Євро–2012» слід про-класти 1250 км. Якщо нині за день нову до-рогу завдовжки 1 км і завширшки 8 м про-кладають 7–10 робітників із використан-ням спеціальної техніки, то побудувати таку дорогу нинішніми темпами компанії нада-лі не вдасться. Тому потрібно підготовлю-вати ще більше спеціалістів. Поки що тих, хто проходить навчання на базі 5 підпри-ємств дорожньої галузі, небагато. Якщо до укладання доріг підключаться ще й робітни-ки Укравтодора та інших організацій, то ро-бочої сили, можливо, вистачить, щоб устиг-нути все зробити. У всякому разі компанію «Екороудс» буде включено в проект будів-ництва доріг Укравтодором в Україні в 2012

році.�

Дороги, що ведуть у майбутнєНові технології і трохи

хімії дають можливість «зварити» шляхове

покриття хоч із сокири

720 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство ЛЮДИНА

Іван СКРИПКА

Є люди, які приваблюють до себе увагу гучними фразами та щедрими

обіцянками, а волинські лісівники належать до тих, хто завойовує серця

людей добрими справами. Про таких у народі кажуть – живуть по совісті.

У Ратнівському районі, що на Воли-

ні, у депутати районної та обласної

рад ідуть сильні, досвідчені лісівники-

народники, які користуються авторитетом та

повагою не лише серед колег, а й у пересіч-

них ратнівчан. Саме через це Народна партія

висунула їх у депутати.

Серед них Віталій Адамук – директор Дер-

жавного підприємства «Ратнівське лісомис-

ливське господарство» та Іван Михалевич –

лісничий Гірниківського лісництва цього само-

го підприємства. Обох неодноразово обирали

депутатами сільських рад, а Івана Федорови-

ча – ще й депутатом трьох скликань райради.

Це свідчення їхнього авторитету, довіри людей.

А рівень професіоналізму можна з’ясувати за

результатами діяльності підприємства, тери-

торія якого становить 28 811 га державних лі-

сів. Створена лісонасіннєва база – 27,9 га по-

стійних лісонасіннєвих дільниць сосни і дуба,

72,5 га резерватів, 26 га плюсових дерев, що

задовольняє потреби в поліпшеному лісона-

сіннєвому матеріалі. У розсаднику протягом

минулого року вирощено 3,5 млн штук сіянців

деревних і чагарникових порід.

Лише в цьому році відновлено лісу на пло-

щі 140 га, зокрема створено нових лісів на

7 га. Проведено рубок формування та оздо-

ровлення лісів на території 338 га (заплано-

вано – 330). Окрім ведення лісового госпо-

дарства, підприємство займається перероб-

кою деревини. Основна продукція – пило-

матеріали та заготівля палетів. Обсяг реалі-

зації продукції за дев’ять місяців нинішнього

року – 7845 тис. грн., що становить 98 % до

попереднього року. Особливу увагу надають

лісівники збереженню і відтворенню мис-

ливської фауни. Тож підприємство ДП «Рат-

нівське лісомисливське господарство» – се-

ред найкращих в області. І в цьому – неаби-

яка заслуга його директора Віталія Адамука,

лісничого Івана Михалевича, усього колек-

тиву підприємства.

Серед лідерів і Михайло Михалевич, ліс-

ничий Замшанівського лісництва ДП «Ко-

вельське лісомисливське господарство», де-

путат двох скликань районної ради, неоднора-

зовий депутат сільської ради. Його поважа-

ють, йому довіряють, на нього покладають-

ся. Михайло Михалевич балотується канди-

датом у депутати від Ратнівської райорганіза-

ції Народної Партії до обласної ради. Підпри-

ємство, яке він очолює, стало найкращим се-

ред лісництв краю за всіма показниками. Під

його керівництвом працює колектив професі-

оналів, котрі добре знають свою справу, до-

бросовісно виконують обов’язки зі збережен-

ня, охорони й відтворення лісу та лісової фа-

уни. Щорічно працівники господарства виса-

джують дерева на площі 25 га, заготовляють

лікарські рослини, насіння, доглядають за лі-

совими культурами на площі 230 га.

Як член виконкому районного осередку,

Михайло Михалевич бере активну участь

у житті парторганізації, адже він – надій-

ний боєць партії, який завжди займає вива-

жену позицію, вміє знаходити аргументи під

час зустрічей із людьми: порадить, допомо-

же, підтримає. До його думки прислухають-

ся. І ось яка точка зору Михайла Михалеви-

ча як народника:

– Наш район – дотаційний. Парадокс:

усі хочуть пройти в бюджетну комісію райра-

ди й ділити кошти. Проте район так розвива-

тися не буде. Потрібно навчитися заробля-

ти гроші. Якщо в районі 50% сільськогос-

подарських земель, зрозуміло, що в депута-

ти повинен прийти аграрій, якщо 37% заліс-

нення – лісівник, 4% водойм і до 7% – во-

догосподарник, і т. д. Мають з’явитися люди,

які зможуть проаналізувати стан справ у

цих галузях, а ще – бізнесмени, які вклада-

ють гроші, створюють робочі місця, залуча-

ють інвестиції. Буде робота – будуть і від-

рахування, тоді й бюджет поповниться. Наш

район – сільськогосподарський, і годуваль-

ниця – земля. А як ставимося до землі – те

й маємо. У цьому напрямку слід рухатися.

Щоб люди працювали, мали збут вирощеної

продукції, гроші. Прийшовши до влади, ро-

битимемо все заради народу, його добробуту,

процвітання району.

Повага, авторитет, приклад народників

районного осередку Ратнівщини, зокрема

Віталія Адамука, Івана Михалевича та Ми-

хайла Михалевича засвідчують, що на міс-

цевому рівні ідеї та програми Народної пар-

тії розуміють і підтримують. Адже в щоден-

ній роботі в районі її реалізують досвідче-

ні, самодостатні й послідовні професіона-

ли та патріоти, які живуть по совісті і яким

не байдужа доля свого краю і народу, доля

України.�

Люди чесної праці

Природні парки України

Живімо по совісті

Мелодія Сколівських БескидівСвітлана СНІГУР

Василь Ярославович Бандерич народився в чарівному бойківському краю, де зелені

смереки своїми верхівками сягають хмар і застигають у щирих поцілунках з небом. Мелодія його душі співзвучна з

мелодією Сколівських Бескидів.

– Це людина, до якої можна звернути-

ся будь-коли, – кажуть співробітники з НПП

«Сколівські Бескиди» про свого директора, –

він вислухає тебе в кабінеті, в лісі, вдома, і на-

віть на дорозі,… допоможе розв’язати пробле-

ми, при потребі запропонує допомогу.

Як же прийшов у лісову сферу Василь

Бандерич? Інакше й бути не могло. Наро-

дився в сім’ї лісівника Ярослава Дмитрови-

ча Бандерича.

– У хаті завжди пахло лісом, ялицею,

ягодами, грибами, запашними травами. Діти

з нетерпінням очікували тата з роботи. Час-

то з доброю усмішкою приносив ще й козу-

бок чорниці чи суниці, кілька грибів, якусь

незвичайну квітку чи травинку… Любили діти

і з батьками, і самі ходити в гори по дари при-

роди, любили слухати цікаві історії та розпо-

віді про минувшину, легенди Карпат… А ма-

лий Василько завше цікавився татовою про-

фесією. Ще школярем, бувало, ходив із ним

до лісу на роботу. Знав, як багато важить ліс

для людини.

Мрія дитинства стала дійсністю, коли після

закінчення Шацького лісотехнічного техніку-

му прийшов на роботу у Сколівське лісництво.

Починав із майстра лісу. Робота відповідаль-

на і нелегка. Та він був не новачком – не раз

трудився з батьком у лісі, та й практику прой-

шов. Одразу добре зарекомендував себе. Мо-

лодого спеціаліста полюбили в лісі робітники.

Поважали за знання справи, якою займався,

за те, що чемно ставився до людей, толерантно

розв’язував проблеми. На роботі все ладило-

ся. А коли бувало важко, на допомогу прихо-

див наставник, лісничий Роман Миколайович

Дяків, який навчав азам лісової роботи і, зви-

чайно, батько-лісівник, який завше був най-

більшим авторитетом і наймудрішим учите-

лем.

Зростав, як спеціаліст, як керівник Ва-

силь Ярославович. Аж ось пропозиція – йти

працювати головним економістом у Сколів-

ський держлісгосп. Спершу вагався, бо за-

кінчував лісогосподарський факультет. Але,

як кажуть у народі, не святі горшки ліплять.

Василь Ярославович вісім років працював

економістом.

– Але тягнуло ближче до лісу. Я постій-

но відчував, що ніби не в своєму соку варюся.

Отож пропозицію Славського держлісгос-

пу – йти працювати головним лісничим – зу-

стрів із радістю, – згадує нині Василь Ярос-

лавович. – На роботі все ладилося, вдавало-

ся. Опісля таку саму посаду посів у Сколів-

ському держлісгоспі. Чимало нагород отри-

мав висококваліфікований спеціаліст. Але

найбільша з них – це повага людей, з яки-

ми працював і працює нині… У лютому 1999

року указом Президента України з метою

охорони, збереження та відтворення природ-

них комплексів, організації рекреаційної ді-

яльності, науково-дослідницької та еколого-

просвітницької діяльності, було створено На-

ціональний природний парк «Сколівські Бес-

киди», директором якого став Михайло Коха-

нець. Помічником до себе запросив ревного

природолюба Василя Бандерича.

– Саме в Національному природно-

му парку Василь Ярославович найповні-

ше може реалізувати себе як творчий пра-

цівник і дослідник, – відгукується про ньо-

го колишній колега по роботі, головний ліс-

ничий Сколівського держлісгоспу Василь

Миколайович Дмитрів. – Ще працюючи в

нас, постійно старався впровадити в робо-

ту щось нове. Вивчав стару практику лісів-

ництва… З юних років захоплювався мислив-

ством. Його хобі – збирати атрибути лісо-

вого господарства, старовинні знаряддя пра-

ці… Захоплення керівника передалося його

співробітникам. Аби повернути з небуття

надбання мудрих предків-лісівників та мис-

ливців, долучитися розумом і серцем до са-

мобутньої духовної і матеріальної культури,

зокрема мисливства, з його ініціативи при

НПП «Сколівські Бескиди» створено музей.

Його відвідують школярі, місцеві жителі, ту-

ристи, дослідники… А ще, – доповнює свою

розповідь Василь Миколайович, – Бандерич

не лише чудовий спеціаліст. Він веде активну

громадську та наукову діяльність, захоплю-

ється поверненням у Карпати рідкісних рос-

лин, наприклад тиса ягідного. Любить сам

спостерігати за тим, як росте і приживаєть ся

ця рослина в наших горах. Співпрацює із за-

рубіжними науково-дослідними та приро-

доохоронними організаціями, завдяки чому

НПП «Сколівські Бескиди» виграє чимало

грандів.

НПП «Сколівські Бескиди» видно чи-

мало цікавої літератури. У підготовці про-

ектів і матеріалів до книжок, альбомів, бу-

клетів завше брав участь Василь Яросла-

вович.

П’ять років тому директор Національ-

ного парку «Сколівські Бескиди» Михай-

ло Коханець очолив Славський держліс-

госп. Без вагань керівництво Державно-

го комітету лісового господарства України

та Львівського обласного управління лісо-

вого та мисливського господарства довіри-

ло національний парк Василеві Бандеричу. І

ось уже п’ять років він на цій посаді. Парк і

далі займається відновленням та збережен-

ням рідкісного рослинного і тваринного сві-

ту Карпат.

Цікаво, що на всіх об’єктах керівник бу-

ває сам. Цікавиться, пропонує, радиться із

спеціалістами та вивчає їхні думки.

Не забуває Василь Ярославович, якого

він роду. Часто їздить у Довжки, де на порозі

рідного гнізда зустрічав його батько – Ярос-

лав Дмитрович, а нині – сама матуся Парас-

кевія Прокопівна. У стінах рідного дому зу-

стрічається з сестрами Оксаною та Іриною,

їхніми сім’ями. Не забуває Василь Яросла-

вович рідну школу. При потребі допомагає. З

повагою згадує найкращих наставників Віру

Василівну Бандерич, вчительку початкових

класів, та Анастасію Василівну Бандерич,

класного керівника…

До речі, у Бандеричів – сім’я лісівників.

Дружина Степанія Іванівна – інженер ви-

робничого відділу Сколівського держлісгос-

пу. Син Михайло – лісничий.

Своєю працею, своїми знаннями, свої-

ми вчинками, розумом і добропорядністю,

внеском до загальнонародної справи, своїм

правильним вибором місця в житті Василь

Ярославович заслужив авторитет і повагу в

районі, області, в Україні.�

До парку завезено коней гуцульської породи

820 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоДИВОСВІТ

Друк: ТОВ «Новий друк»м. Київ, вул. Магнітогорська, 1

Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію

друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р

від 15.07.2010 р.

РЕДАКЦІЯ:Редактор В.В. Максименко

Відповідальний секретар І.І. КугноДизайн та верстка Р.І. Новіков

ЗАСНОВНИК:Державний комітет лісового

господарства України

ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИМ.Х. Шершун

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО»

Передплатний індекс: 49734

Тираж – 41 600 прим.

Іронічне перо

Це пізнавально

Популярна Україна

ВИДАВЕЦЬ:ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ»

м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-АТел.: (044) 235-31-36

info@ekoinform.com.uawww.ekoinform.com.ua

Іван ПЕТРІВ

Мандрівникові, шанувальнику українських замків та фортець, після

відвідування міста-фортеці Кам’янця-Подільського варто заїхати до Хотина.

Це не дуже далеко, якихось 20 кілометрів.

Хотин – місто не лише відоме, а й дав-

нє, в 2002 році відзначило 1000-ліття.

Приблизно в 993–1001 роках вели-

кий Київський князь Володимир остаточно

підкорив східних хорватів і тиверців. Одним

із центрів князівської влади став хотинський

замок, споруджений на рубежі Х–ХІ ст. на

скелястому виступі між каньйоном Дністра і

вузьким дугоподібним руслом струмка, який

огинав цей мис із західного і північного бо-

ків.

Перші укріплення були дерев'яно-

земляними. Їх основу становив земляний

вал, зміцнений зрубними конструкціями. До

нашого часу вони не збереглися.

У ХІІІ ст. за наказом князя Данила Га-

лицького в Хотині замість дерев'яної побу-

дували кам'яну фортецю, яку згодом нео-

дноразово реконструювали і розширювали,

руйнували завойовники і знову відбудовува-

ли хотинці.

Наприкінці ХIV ст. Хотин увійшов до

складу Молдавської держави. Побоюючись,

з одного боку – Польщі і з другого – Туреч-

чини, воєвода Молдавії Стефан ІІІ Вели-

кий, який правив у 1457–1504 роках значно

розширив кордони фортеці. Руками кріпа-

ків було зведено мур завтовшки 5 м і зав-

вишки 40 м. У фортеці було викопано гли-

бокі підвали, спеціальні підземні приміщен-

ня для воїнів. Усе подвір'я фортеці вимости-

ли кам’яними плитами. Археологи виявили

керамічний водогін до річки, завдовжки май-

же кілометр. Це свідчить про високу культу-

ру місцевих будівничих. Фрагменти водого-

ну, каналізаційних труб експонуються у Хо-

тинському музеї.

Скарб монет ХІІ–ХІІІ ст., знайдений у

Хотині в 1889 році, потрапив до Ермітажу

у Санкт-Петербурзі. В ньому понад тисяча

монет, які походять із Верхньої та Нижньої

Саксонії, Тюрингії, Чехії, Угорщини та інших

західноєвропейських країн. Дослідники вва-

жають, що певний час через місто проходи-

ли жваві торговельні шляхи.

Хотинська фортеця – одна з найкраще

збережених оборонних споруд того періоду в

Європі. Природно, що вона стала «реквізи-

том» у зйомках багатьох популярних худож-

ніх фільмів: «Захар Беркут», «Балада про

доблесного лицаря Айвенго», «Три мушке-

тери», «Стріли Робін Гуда» та ін.

Довідка. Хотин – місто районного підпо-

рядкування, центр Хотинського району Чер-

нівецької області. Розташований на правому

березі Дністра, в середній його течії. До об-

ласного центру Чернівці – 65 км. Населен-

ня 12 тис. чоловік.�

Хотинська кіномодельПройти стежками Робін

Гуда й Айвенго можна і не покидаючи власної

країни

ПегасГ. У. МОРИНА

Стояло собі місто. І як усі міста, що себе шанують, мало ринковий майдан. Широкий такий, навколо

будинки, а в центрі – фонтан. І пам’ятник коню. Хто і навіщо встановив його?

За легендою, жив у місті відомий і дуже заможний чоловік, який над усе любив ко-ней. Особливо жеребця, що передчас-но загинув. На згадку про нього господар розпорядився встановити пам’ятник.

Монумент став свідком різноманіт-них подій. І війни, і революції, і мирних літ… Мітинги, барикади лякали його сво-їми дикуватими емоційними сплесками й надривними криками «Ура!». Іноді він потерпав від бруківки, куль і пляшок із запалювальною рідиною. У такі момен-ти йому велося незручно. Та він вистояв. В один із періодів затишшя, напередодні Дня міста, його навіть відреставрували й пофарбували в бронзовий колір.

Тепер на майдані життя фонтанувало: намети з торговельними ятками, кафе, вуличні художники, музики, фотографи, жебраки…

Кишів майдан жебраками, камуфльо-ваними прохачами і псевдоінвалідами, які розмахували милицями, проганяючи один одного з прибуткових місць. Цигани традиційно гадали за системою «яйце на каблучку», зрозуміло, золоту, щоб нада-ти афері серйозності та шляхетності. Ят-ники умудрялися продати півкілограма за кілограм при допомозі полімерних гир...

Жив в одному з будинків, що стоя-ли навколо майдану «Ринковий кінь», так назвав його простолюд, двірник. Свої обов’язки він виконував бездоганно. Мав заповітне бажання – стати великим по-етом. Але те, що він писав, було графо-манством. І ось якось під час глибокої за-мріяності (його звичайний стан) йому зда-лося, що це не просто кінь на п’єдесталі, а справжній Пегас із крильми. Якось він ширяв на ньому і почув вірші з космосу. Спочатку «Неприветливое утро»:

Просыпается утроРосой умыто.

Смотрит будтоНемного сердито.

Згодом з’явилися інші вірші, і все до-ладнішими ставали рими, образність, ме-тафоричність. Їх почали друкувати, про автора вже говорити як про великого по-ета сучасності. Він звільнився з двірників і переключився винятково на творчість. Так би мовити, все стало на свої місця.

Уранці за звичкою поет поглянув у ві-кно на свого натхненника Пегаса, щоб подумки привітатися з ним й отримати заряд натхнення. І яке ж було його здиву-вання… пам’ятника на місці не було.

А з’ясувалось таке. Нові україн-ці – покоління прагматичних – вирі-шили: реформувати то вже реформува-ти. По-перше, мотивували вони, наві-що пам’ятник коню, можна ж комусь ін-шому поставити. По-друге, бронза – ко-льоровий метал, а за нього можливо одержати великі гроші. Взяли вночі й тишком-нишком демонтували пам’ятник.

Зі зникненням Пегаса в поета зникло натхнення. Його охопив глибокий траур.

Та найсмішніше в цій історії те, що пам’ятник виявився не бронзовим, а лише пофарбованим бронзовою фарбою, його виготовили зі звичайного цементу. Уявляєте подив тих, хто надумав нагріти на цьому руки.

А наш поет поклявся, що після видан-ня «космічних поезій», на одержаний го-норар поставить пам’ятник Пегасу.�

Анатолій ПОКРИШЕНЬ

Історичні джерела підтверджують: здавен

дипломатичне листування в Україні, на-

віть із найлютішими ворогами, завжди ве-

лося толерантно.

Документи свідчать, що навіть лайка сут-

тєво відрізнялася від тогочасної північно-

сусідської. Ненормативна лексика, як відо-

мо, залежить від становища людини в сус-

пільстві і кола її спілкування.

Уважно вчитайтеся в мелодійні твори

Миколи Гоголя «Вечори на хуторі побли-

зу Диканьки», «Тарас Бульба», «Вій» – і

ви будете вражені, побачивши чепурнень-

кі, у вишневих садочках прибрані всере-

дині білі хатинки, багаті базари, щедротні

столи, гарно вбраних чубатих козаків, за-

можних працьовитих селян, в охайних ви-

шиванках малечу, усміхнених чорнобрових

панночок. Зверніть увагу, з якою повагою

звертаються вони один до одного. Хіба ж

не тому, що кожен з них – шанована осо-

бистість.

А змальовані мудрим полтавчанином не-

численні українські п’янички – то виняток,

для приспання «увлеченных Россеей» того-

часних бєлінскіх, добролюбових, валуєвих і

«нинєздравствующіх» проханових, леонтьє-

вих та жириновських, щоб тішилися собою і

не заважали знайомити читачів із пречудо-

вою Україною, і також для науки всім «зем-

лячкам»: що ми за народ такий, серед якого

вони живуть.

Тепер запитання: чи могли ці люди бру-

тально ображати і принижувати один одного?

Чи могло бути оте дійство, змальоване сином

переселенців, живописцем І. Рєпіним?

Порівняймо вищенаведене з поведін-

кою «івашек і петрушек» Петра Велико-

го і його «сумасброднейшего, всешутейно-

го и всепьянейшего собора» з червононоси-

ми «патріархом» та ігуменями, чи з героями

п’єси «На дне», роману «Мать» класика ра-

дянської літератури і «буревестника рево-

люции» М. Горького, або з поезіями «пое-

та революції» В. Маяковського «Радовать-

ся рано» і «Той стороне», де товариш закли-

кав палити твори світової слави, висаджу-

вати динамітом музеї, палити власних бать-

ків, щоб горіли на святі революції, як смо-

лоскипи.

У середньовіччя люди в Україні жили за

нормами християнської моралі, яка вважа-

ла лихослів’я гріхом і мала чималий вплив

на суспільство. Чинили українці як пе-

редбачали норми поведінки шляхетсько-

селянського, лицарського та іншого середо-

вища. Того, хто діяв усупереч цим правилам,

вважали «від лукавого».

Як свідчать документи, образливим тоді

було називати когось «грачом», «поме-

лом», «кичем», «лютим», «ригою», «шкі-

рею», «брехуном», «харею», «корчемни-

ком». Адже ці слова асоціювалися з при-

хистком волоцюг – корчмою, де процвіта-

ло пияцтво, злість, «шкірилися зуби», гра-

ли в кості або в карти, що ставило під загро-

зу майно і здоров’я людей.

Лайливими були слова «лисий» і «лис».

(Ще й нині ми використовуємо вислів «дідь-

ка лисого» і пам’ятаємо з дитинства про відь-

мівські зборища на Лисій горі). Тут, мабуть,

вплинула співзвучність слів «лисий» – «лис»,

а тогочасна народна свідомість пов’язала лу-

кавство і хитрість саме з цим звіром. «Лиси-

цею» також називали кайдани, дибу і ланцюг,

до якого прив’язували грішників.

Та найбільш принизливою лайкою було

слово «пес». Мабуть, тому, що уявлення на-

роду пов’язувало вовка і собаку з нечистю і

ототожнювало їх із підземним світом. Саме

на собак оберталися відьми і чародії; у по-

добі псів приходили песиголовці та морови-

ці до людей.

Дуже образливим вважалося звинувачен-

ня у віроломстві, безчесті і зрадництві. На та-

ких казали «кат», «нецнота!» (безчесний) та

«здрайца» (зрадник), адже кодекс честі пе-

редбачав протилежну поведінку людини.

Звідки пішов мат? Доти, коли почався

масовий призов молодих людей із України до

лав армії Російської імперії та «ісправлєніє»

сотень тисяч людей по тюрмах від зарази

«хуторської» культури, звичний нині «мат»

не траплявся.�

Українська лайка – яка і звідки?