´Нехай станете ви громадою (уммою), що закликає до добра, спонукає до праведного й забороняє негідне ― такі будуть щасливіª (Коран, 3:104)

Мусульманин — той, хто увірував в АллагаВіруйте в Аллага, любіть людей, не обговорюйте і не засуджуйте їх, бо Він, Аллаг, запитає вас про ваші вчин-ки. Не робіть і не кажіть того, що не принесе вам користі у день Суду.

с. 4

Норми ісламського права щодо іновірцівОдним з основних прав людини, задекларованих в Ісламі, є пра-во на свободу віросповідання. В Корані йдеться: «Немає при-мусу в релігії» (Коран, 2:256).

с. 6

Ісламські фактори в арабських народних революціяхМусульманський світ стрімко змі-нюється. Поки що невідомо, чим за-вершиться плеяда революцій, але одне можна сказати з упевненістю — ісламський світ стане іншим.

с.7

Офіційне видання Духовного управління мусульман України «Умма»

№11січень 2012

Ассаляму алейкум, дорогі братиі і сестри!

Коли настає рабіуль-авваль, третій місяць за місячним кален-дарем, ми збираємося на Маулід, щоб згадати мудрі настанови на-шого пророка Мухаммада (мир йому). Саме цього місяця Всевиш-ній Аллаг дав людству останній шанс на спасіння і послав у цей світ свого останнього пророка, а через нього дарував людям своє останнє Одкровення. Через 63 роки цього ж місяця Всевишній Аллаг забрав його собі. Дуже сим-волічно, чи не так?

Пророк Мухаммад (мир йому) започаткував велику ісламську традицію, а нашою місією надалі є її продовження. Кожен мусуль-манин і кожна мусульманка несуть відповідальність за майбутнє Ісла-му. Ми ті, хто має зберегти, при-множити і передати. Ми ті, хто має вистояти у часи найважчих незгод і випробувань. Наші предки про-несли Іслам крізь віки, ревно до-тримуючись, творячи, захищаючи.

Кожен період характеризується певними випробуваннями. Ми по-кликані захищати добре ім’я Ісла-му від брехні і бруду, які регулярно висвітлюють засоби масової ін-формації. До того часу, поки люди з нездоровою психікою скоюють злочини нібито «від імені Ісламу», а люди з нездоровими серцями уміло використовують це проти нас, ми зобов’язані світлом віри в наших серцях, нашими добрими справами і мудрими словами захи-щати Іслам, як робив це наш про-рок Мухаммад (мир йому!).

І нехай нам допоможе Всевиш-ній Аллаг!

Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов

ОСТАННІЙ ПРОРОК БОГАЯкщо до мусульманина звернуться

з проханням назвати головну рису характеру Посланця Аллага, то він

може без вагань сказати — милосердя. Кож-не його діло, кожне його слово закликає лю-дей бути милосердними один до одного. Він часто говорив: «Мене послано як учителя», і ось чому він навчав: «Аллаг — Милостивий з милостивих»; «Ви не увіруєте істинно доти, поки не побажаєте братові своєму того ж, чого бажаєте і собі»; «Той, хто звільнить вірянина від однієї тяготи цього світу, буде звільнений Аллагом від однієї тяготи Судного Дня. Той, хто полегшить фінансову скруту людини, отримає полегшення у справах від Аллага в цьому світі і в Потойбічному світі. Той, хто покриває мусуль-манина (тобто не розголошує його помилки, слабкості, недоліки), буде покритий Аллагом у цьому світі і в Прийдешньому світі. Аллаг продовжує допомагати своєму рабові до тих

пір, поки цей раб Божий продовжує допомага-ти своєму братові-мусульманинові».

Він ставився з великою добротою і розу-мінням до маленьких дітей у часи, коли люди думали, що побиття — найкращий метод виховання. У час, коли жінок вважали ниж-чими істотами, і любов до них була непри-пустимістю для чоловічої гідності, посланець Аллага любив своїх дружин, доньок, родичок і вчив, щоб віряни добре ставилися до жінок. І навіть у своєму прощальному напутті, у сво-їй прощальній промові, він наказав чоловікам бути добрими і справедливими зі своїми жін-ками. Він був добрим і милостивим навіть до своїх ворогів. Під час битви при Ухуді, коли мусульмани гинули від мечів язичників, люди звернулися до нього з просьбою проклясти ворога, а він відповів: «Мене послано не для того, щоб проклинати». Замість цього він ска-зав: «О Господи! Пробач моєму народові, бо

вони не відають, що роблять». Перед відправленням своїх армій він

наказав їм уникати віроломства і зради, забо-роняв їм убивати жінок, дітей, літніх людей, інвалідів, сліпих і кульгавих; наказав не руй-нувати будинки, не спалювати пальми, фрук-тові дерева і посіви, не знищувати засоби для існування цих людей.

У той час, коли переслідування через релігійні переконання були звичайним яви-щем у всьому світі, посланець Аллага навчав доброму ставленню до іновірців і наказав ніколи не намагатися насильно нав’язувати Іслам, а сам був настільки толерантним до християн, що надав християнському монас-тирю Св. Катерини на Синаї гарантію захисту і звільнення від сплати податків.

Всевишній Господь так сказав про ньо-го: «Воістину, ми послали тебе тільки як милість для світів!» (Коран, 21:107)

УММА2 №11січень 2012

НОВИНИ

Давні стосунки між мусульманами України та Білорусі скріплено офіційною угодою

Мусульмани Запоріжжя виразили вдячність ліквідаторам аварії на ЧАЕС

Релігійний обряд шлюбу не має правового значення — Мін’юст

30 листопада 2011 року в Києві підписано дого-вір про дружбу і співпрацю між Духовним управлін-ням мусульман України «Умма» і Духовним управ-лінням мусульман у Республіці Білорусь.

Ісламський культурний центр Києва в середу 30 листопада відвідала делегація білоруських мусуль-ман на чолі з муфтієм Алі Вороновичем, заступником муфтія Алі Тальковским і головою мусульманської громади Гомеля Сергієм Саранчуком.

Українську сторону на зустрічі представляли Голова правління ДУМУ «Умма» Ігор Карпішен, муфтій Саїд Ісмагілов, голова ВАГО «Альраїд» Ісма-їл Кади, а також імами, громадські діячі і журналіс-ти мусульманських ЗМІ. На зустрічі обговорювали перспективи розвитку двосторонніх відносин між мусульманами України і Білорусі, а також спільні духовні, наукові й культурні проекти. За результа-тами домовленостей було підписано «Угоду про співпрацю», у якій головна роль приділяється вза-ємодопомозі у відродженні Ісламу і розвитку мусуль-манських громад України і Білорусі.

Зазначається, що мусульмани повинні працю-вати й робити свій внесок заради миру, добробуту й процвітання своїх країн.

Як зауважив на зустрічі муфтій ДУМ Білорусі Алі Воронович, «ми маємо давню дружбу та добрі стосунки, що її з волі Всевишнього Аллага тільки сьогодні було підтверджено конкретною угодою про співпрацю й скріплено підписами мусульман-ських лідерів двох країн. Україна — це не тільки найближчий сусід Білорусі. Мусульмани наших країн мають спільну історію і навіть спільні корені, адже білоруські татари — вихідці з Криму, що ста-ли на службу литовським князям ще в XIII – XIV століттях».

Кабінет Міністрів України пере-дав повноваження Державного комітету у справах національнос-тей та релігій Міністерству культури України. Про це йдеться у розпоря-дженні Кабінету Міністрів України «Питання Міністерства культури» від 18 січня 2012 року № 27-р.

Згідно з документом Кабмін вирішив «погодитися з пропозицією Міністерства культури щодо можли-вості забезпечення здійснення покладених на зазначене Міністерство указом Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство культури України» від 06 квітня 2011 року № 388 функцій і повноважень Міністерства культури і туризму та Державного комітету у справах національностей та релі-гій, що припиняються». Про це інформує УНІАН-релігії з посиланням на Урядо-вий портал.

Кабмін передав повноваження Держкомрелігій Міністерству культури

Туреччина запровадила з Україною безвізовий режим

Туреччина й Україна при-йняли взаємне рішення щодо скасування візового режиму між двома країнами в межах двосто-роннього курсу на підвищення обсягів торгівлі і розвиток турис-тичної галузі.

У четвер прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган на спільній прес-конференції з українським президентом повідо-мив, що країни анулювали візові вимоги для громадян обох країн.

Віктор Янукович перебував у Туреччині з одноденним візитом, під час якого обговорювалися можливості поглиблення партнер-ства двох країн на стратегічному рівні.

Лідери провели двосторонні переговори на найвищому рівні.

Також було проведено засідання турецько-української Ради стра-тегічної співпраці, яку Ердоган назвав важливим інституційним механізмом поліпшення дво-сторонніх відносин Туреччини з сусідами.

За його словами, Туреччина й Україна домовилися про розши-рення співпраці в транспортній, енергетичній, оборонній галузях. Він заявив, що зв’язки між дво-ма країнами будуть зміцнюватися й надалі шляхом забезпечення інтенсивного політичного діалогу.

Туреччина й Україна також уклали угоди про вільну торгів-лю. До 2015 року вони планують збільшити обсяг торгівлі до 20 мільярдів доларів, а до 2020 — до 40 мільярдів доларів.

Нагадаємо, що 25 січня 2011 року Президент України Віктор Янукович урочисто при-ймав прем’єр-міністра Туреччи-ни Реджепа Тайіпа Ердогана в Києві. Тоді візит голови турець-кого уряду був спрямований на активізацію відносин у торгівель-но-економічній та інвестиційній сферах.

У мусульман Украї-ни з’явилася можливість купувати куряче м’ясо і субпродукти, що відпові-дають вимогам стандарту «халяль», у будь-якому місті країни.

Раніше мусульмани України мали можливість купувати таке м’ясо лише у спеціалізованих магазинах у великих містах або місцях компактного меш-кання мусульман. Тепер, завдяки угоді, яку уклав ІАЦ «Альраїд» з відомим в Україні виробником курятини і субпродуктів «Наша Ряба», курятина халяль є доступною в усіх торгівельних пунктах, що займаються реалізацією про-дукції ТМ «Наша Ряба».

Сертифікацією продуктів, дозволених для вживання мусульманам, займаються компетентні органи. Як уточнює сайт halal.in.ua, використання стандарту «халяль» у торгівельних марках, фірмових і комерційних назвах, регулюється спеціальним міжнародним кодексом.

Позначатися така продукція буде спеціальним кодом «ДЕРЖВЕТНА-ГЛЯД» (23-07-32). Цей код, а також вказане місце виробництва («Миро-нівська птахофабрика», Черкаська обл., Канівський район, с. Степанці) покаже, що продукт відповідає нормам Шаріату і є придатним для вживан-ня мусульманами, навіть за відсутності на ньому маркування «Халяль» і логотипу «Альраїд».

Додаткову інформацію щодо цього питання можна отримати за теле-фоном: +38(044) 490-99-00.

Мусульманин завжди приділяє своїй їжі значну увагу, адже вимоги до неї надано самим Всевишнім у Священій книзі — Корані. Саме тому можли-вість придбання курячого м’яса «халяль» настільки важлива для послідов-ників Ісламу в Україні.

«Наша Ряба»: халяльна курятина тепер доступна по всій Україні

Про це йдеться в офіційному Роз’ясненні Міністерства юстиції Укра-їни під назвою «Шлюб — першоосно-ва сім’ї», затвердженому 16 грудня і опублікованому в парламентській базі законодавства України, — повідомляє Інститут релігійної свободи.

У документі зазначено, що релігій-ний обряд шлюбу відбувається зараз в Україні повсюдно. Звичайно, духо-вна велич такого обряду, як нікях, разом із добрими напутніми словами імама, робить його незабутньою поді-єю в житті молодого подружжя.

Однак релігійний обряд шлюбу не має правового значення, — наголо-шують у Міністерстві юстиції України. «Релігійний обряд шлюбу, як і раніше, не створює прав та обов’язків подруж-жя, залишаючись особистою справою жінки і чоловіка. Особи, які після він-чання [чи нікяху, в традиції мусульман]

спільно проживають без реєстрації шлюбу, мають статус сім’ї, але не мають правового статусу подружжя», — зауважено у Роз’ясненні.

Як правило, шлюб реєструється в приміщенні органу державної реє-страції після одномісячного терміну від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.

Крім цього, Мін’юст підкреслює, що «у шлюбі можуть бути лише жін-ка та чоловік, тобто особи різної ста-ті». Ця вимога закріплена у статті 21 Сімейного кодексу України.

Згідно з роз’ясненням Міністер-ства юстиції України, «тільки шлюб, з лише йому притаманними ознаками, неодмінно залишиться основною пра-вовою формою організації сімейного життя жінки і чоловіка й надалі вико-нуватиме важливі соціальні функції».

17 січня 2012 р. в стінах Ісламського культурного центру м. Запоріжжя відбулися урочис-ті збори. Організатором заходу, присвяченого учасникам ліквіда-ції аварії після вибуху на Чорно-бильській АЕС в 1986 році, висту-пила громадська організація «Іман» м. Запоріжжя, що входить до складу ВАГО «Альраід».

Вибух на Чорнобильській АЕС до цього часу вважається наймасштабнішою ядерною ката-строфою, яку пережив світ, почи-наючи з середини 40-х років, коли цей вигляд енергії був відкритий.

На церемонії був присутнім голова «Об'єднання героїв Чор-нобиля» м. Запоріжжя, а також деякі рядові учасники організації. Дане Об'єднання було створене для відстоювання інтересів тих ветеранів Чорнобиля, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на четвертому енергоблоці, пере-буваючи на службі в армії колиш-нього Радянського Союзу.

У своєму виступі голова організації «Іман», доктор Біляль

Халід, підкреслив значення здій-сненого ліквідаторами подвигу не лише для їх Батьківщини, але й для всього людства. Вони жерт-вували собою і своїм здоров'ям, задля добробуту інших, поста-вивши інтереси вітчизни вище особистих. Їх подвиг має бути прикладом для наслідуван-ня всім нам, адже Іслам також закликає до самопожертвування заради блага громади, народу, а також усієї умми.

Герої-ліквідатори, у свою чер-гу, розповіли присутнім про те, що пережили під час ліквідації вибуху на ЧАЕС, і що вони пишаються тим, що мають змогу служити рід-ній країні та її громадянам.

По завершенню заходу, доктор Біляль Халід від імені мусульман м. Запоріжжя вручив ліквідаторам пам'ятні медалі; голові «Об'єднання героїв Чор-нобиля» був також вручений пам'ятний щит.

УММА 3№11січень 2012

Наприкінці календарного року, що минає, більшість журналів, га-зет і телеканалів, підбиваючи

підсумки, називають найважливіші, знакові і ключові події, які відбулися минулого року. Як і належить незалежній журналістиці, існує розбіжність у думках, висловлених засобами масової інформації. Хтось більшої значимості надає одним подіям, хтось вважає значими-ми інші. Ми також вирішили не відставати від загальної тенденції і вибрали найважливіші події 2011 року як для мусульман України, так і для мусульман всього світу. Звичай-но, ми не претендуємо на звання експертів-фахівців, ми лише пропонуємо власну оцінку подій, думку мусульманських журналістів України. З усіх запропонованих варіантів обрано ті, які привернули увагу більшості респондентів.

У ролі експертів виступили:• Іслям Гімадутін, головний редактор

газети «Арраід»;• Саїд Ісмагілов, головний редактор

газети «Умма»;• Рустам Хуснутдінов, головний редак-

тор сайту «Іслам у Донбасі»;• Сафван Джулак, кореспондент

«Al-Jazeera» в Україні;• Олег Гузік, головний редактор сайту

«Іслам для всіх»;• Григорій Гришко, редактор сайту

«Іслам в Україні»;• Раміль Замдиханов, телерепортер, екс-

директор телеканалу «Київська Русь»;• Тетяна Сертап, незалежний журналіст.

Реконструкція кримськотатарських шкіл

З 12 по 14 грудня в Криму проведе-но святкові заходи з нагоди завершен-ня масштабного проекту з відновлення і реконструкції національних кримськота-тарських шкіл, реалізацію якого в 2010 році ініціювали ВАГО «Альраід» і Асоціація кримсь-котатарських працівників освіти «Мааріфчі» за підтримки Ісламського Банку Розвитку.

До початку проекту ці 16 шкіл були у незадовільному стані. У них були відсутні такі обов’язкові для навчальних закладів спеціалізовані приміщення, як спортивні зали, медичні кабінети, бібліотеки, кабінети трудового виховання, їдальні, комп’ютерні класи. Існувала гостра проблема відсутності навчально-методичного і матеріально-технічного забезпечення.

У 2011 році ВАГО «Альраід» завершила основну частину проекту, здійснивши ремонт приміщень шкіл у декількох населених пун-ктах Криму. Після відновлення шкільні будівлі стали не тільки надійними й безпечними, але й поповнилися новими навчальними приміщеннями.

Визнання Ісламу в Молдові

14 квітня 2011 року Міністерство юстиції Республіки Молдова зареєструвало першу в країні ісламську організацію. Крім того, Іслам внесено до національного реєстру релігійних культів Молдови, які можна офіційно сповідувати на території країни.

17 квітня в республіканському палаці Кишинева відбувся урочистий з’їзд і пре-зентація «Ісламська ліга республіки Молдови». Першим муфтієм мусульман Молдови обрано шейха Серджіу Сокирка, який є громадянинон Молдови й етнічним молдаванином.

Молдова була однією з останніх країн Європи, які вперто не визнавали наявність мусульман, і не дозволяла мусульманам відкрито сповідувати свою релігію в країні. Мусульмани Молдови, як у радянські часи, змушені були здійснювати обряди поклоніння майже потай. Визнання Ісламу, реєстрація першого ісламського релігійного об’єднання й обрання першого муфтія незалежної Мол-дови стало однією зі знаменних подій для мусульман всієї Європи.

Початок будівництва Соборної Мечеті в Сімферополі

15 лютого 2011 року на сесії міської ради Сімферополя шляхом голосування прийня-то рішення про виділення земельної ділянки для будівництва Соборної мечеті, яке покла-ло край багаторічній боротьбі кримських мусульман за право зведення цієї мечеті.

А вже 3 березня в Сімферополі урочи-сто заклали перший камінь Соборної мечеті Джума Джамі. Будівництво, за попередніми оцінками, обійдеться у 8-9 мільйонів доларів США. Необхідні кошти будуть збиратися як пожертвування. Планується, що будівництво триватиме не менше 3-4 років.

Подвійний теракт у Норвегії: вибух в Осло і бійня на острові Утойя

У результаті подвійного теракту, вчиненого Андерсом Берингом Брейвіком 22 липня 2011 року, загинули 77 осіб, ще 151 особа отримала поранення різного ступеню тяжкості. Спочат-ку біля комплексу урядових будівель у центрі Осло вибухнула бомба, захована всередині автомобіля, який стояв поряд. Винним у вчиненні теракту спочатку вважали невідоме екстремістське угрупування «Прибічники гло-бального джихаду». Це спровокувало на дея-кий час сплеск ісламофобії в країні. Однак через кілька годин Брейвік, одягнений у поліцейську форму, прибув у молодіжний табір правлячої Норвезької робочої партії на острові Утойя, зібрав навколо себе молодих людей, які відпочивали там, і розпочав стрілянину. Через півтори години він без бою здався поліції, що прибула. Норвежець Андерс Брейвік не відчуває каяття у скоєних ним злочинах і називає їх «жорстокими, але необхідними». У своєму маніфесті, опублікованому в мережі Internet, він стверджував, що його боротьба

спричинена необхідністю захистити Європу від мусульманського нашестя. Норвезькі психіатри, які проводили огляд Брейвіка, дійшли висновку, що він страждає параноїдальною шизофренією і замість ув’язнення буде лікуватися під наглядом лікарів.

Подія, яка тільки опосередковано стосу-валася мусульман, стала причиною актив-них дискусій у європейському суспільстві, оскільки у Брейвіка знайшлося чимало прихильників, які виправдовували його зло-чини необхідністю боротьби з мусульманами.

Успіхи Палестини

У травні 2011 року досягнуто домовленості про єдність між представниками ХАМАС, яка контролює сектор Газу, й організації ФАТХ, яка контролює Західний берег ріки Йордан. Цього ніколи б не сталося, якби не арабські революції, що продовжували тривати, які змінили політичну долю обох партій. Вступ ХАМАС в Організацію визволення Палестини є важливим кроком на шляху до вирішення протиріч між палестинцями.

3 жовтня 2011 року Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосувала за виз-нання Палестини як країни-члена Організації. В підтримку цього рішення виступили 107 країн-учасниць Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Серед них — Франція, Бразилія, Індія, Китай, ЮАР, Норвегія і Росія. Проти виступили 14 держав, у тому числі Австралія, Німеччина, США, Ізраїль і Швеція. 52 делегації утрималися.

11 жовтня досягнуто домовленості між урядом Ізраїлю і керівництвом палестинсь-кого руху ХАМАС про звільнення 1027 палестинців в обмін на ізраїльського солдата Гілада Шаліта.

Відкриття мечеті в Константинівці

7 травня 2011 року відбулося урочисте відкриття нової мечеті в Константинівці. Завдяки сприянню ВАГО «Альраід», благодійного фонду «Манабіуль-хайр» (Кувейт) і зусиллям місцевої общини в Україні відкрилася ще одна мечеть. Будівництво культової споруди тривало протягом двох років. Одночасно 350 віруючих можуть розміститися в чоловічій і жіночій частинах будівлі. В нашій країні не часто відкриваються нові повноцінні мечеті в населених пунктах, у яких ніколи раніше не було мусульманських храмів. Щодо старовинних мечетей, то бага-то з них або ще не відновлені, або навіть не повернені мусульманам. Кожна нова мечеть дається віруючим з великими зусиллями.

Викрадення Дірара Абу-Сісі

Палестинського інженера Дірара Абу-Сісі було викрадено вночі у лютому 2011 року з вагона потяга Харків-Київ, а вже наступного дня він опинився в ізраїльській в’язниці. Його сусід в купе повідомив, що під час інциденту на місці події був співробітник Служби без-пеки України. Абу-Сісі перебуває у шлюбі з громадянкою України і має посвідку на про-живання. Він є батьком 6 дітей. 10 березня ряд зарубіжних ЗМІ повідомили, що Абу-Сісі перебуває в ізраїльській в’язниці, а 21 берез-ня це офіційно визнав Ізраїль.

Тільки через декілька тижнів палестинцеві були висунені звинувачення. В висновку-обвинуваченні йдеться про те, що Абу-Сісі оволодів вміннями експерта з питань ракетної сфери під час навчання в Харкові і викори-стовував ці знання проти Ізраїлю. Однак у Харківській Національній академії міського господарства, де йому присвоєно науковий ступінь, кажуть, що навчання у цьому навчаль-ному закладі було присвячене виключно цивільним аспектам інженерної справи.

У МВС України заявили, що міліція палестинського інженера не затриму-вала і повідомили, що на цей момент розслідуванням справи займається Гене-ральна прокуратура України. СБУ і Генпро-куратура не прокоментували зникнення Абу-Сісі з території України.

Арабська весна

Безумовно, найвизначнішою подією 2011 року є плеяда революцій в арабських країнах, яка отримала назву Арабської вес-ни. У зміст цього поняття входять різні, інколи суперечливі і трагічні події, об’єднані однією метою — покласти край диктатурі в арабських країнах. У поняття Арабської весни входять і багатомільйонні мітинги, і втеча диктаторів, і полеміка про майбутнє революційних країн, і перші вільні демократичні вибори, на яких впевнено перемагають ісламські партії і рухи. Географія революцій досить велика — від Магриба до Персидської затоки. Підсумки революцій також відрізняються — від мирної перемоги мас, що повстали, до важких боїв з кровопролиттям і громадянського проти-стояння. Не викликає сумніву тільки одне — люди більше не могли так жити, змін вимага-ли їх серця. Накопичена уподовж десятиліть ненависть до режиму вийшла назовні. Цього не врахували ні диктатори, ні спецслужби, ні політики західних держав. «Несповідимі шля-хи Господні» — це найдоречніше, що можна сказати у такій ситуації.

Убивство Каддафі і суд над Мубараком

Ці дві події також можна було б віднести до подій Арабської весни, але ми вирішили, що доцільніше їх виокремити. Справа в тім, що два диктатори, які зовсім не схожі один на одного, втратили все і показали на своєму прикладі, що очікує на всіх диктаторів сучасності. Мубарак пішов, ні, навіть втік сам. Саме тому він живий і притягнений до відповідальності. Якби втік раніше і віддав владу без сутичок з демонстрантами, мож-ливо, не довелося б йому вдавати з себе на суді важкохворого. Каддафі йти не хотів і спрямував зброю і найманців проти власно-го народу. Тому його скинули й усунули від влади. Хто сильніше затисне свій народ, для того сильнішою і буде віддача. Але ланцюг арабських революцій ще не завершено, а отже диктаторам, що залишилися, є про що подумати. Розумний не той, хто вчиться на своїх помилках, а той, хто вчиться на помил-ках інших людей.

Смерть Бен Ладена

Знакова подія 2011 року — таємнича смерть Усами Бен Ладена і ще більш таємниче позбавлення від його трупа. Те, як, за версією американських спецслужб, все відбулося, заслуговує на присвоєння кількох Оскарів у номінаціях «режисура», «спецефекти», «заплутаність сюжету» і «кращий актор друго-го плану». Ми так і не дізнаємося, чи справді вбили «терориста № 1» чи він помер задовго до того; ким він був насправді і чому так швид-ко й раптово позбулися усього, що пов’язане з Бен Ладеном саме після початку арабських революцій. Містика, та й годі…

2011 РІК очима журналістів-мусульман України

УММА4 №11січень 2012

Ігор Карпішен

Мир вам, милість Аллага і його благословення, брати і сестри! Від щирого серця

вітаю усіх читачів нашої газети! Хочу звернути вашу увагу на деякі вчинки, які не принесуть нам користі в день Суду. Можливо, когось теж турбує те, про що я зараз розкажу. Але моя мета в тому, щоб це зрозуміли люди, які про це ніколи не замислювалися. І це тільки одна з недуг, якою хворіють сьогодні мусульмани. Ця недуга має назву «негативне ставлення до тих, хто не підтримує твоїх думок». Любі брати і сестри, це не наша хвороба, це вірус, яким нас заразили, але поки ми ще живі і здатні усвідомити це, то час для одужання ще маємо. І робити це потрібно негайно!

Чи звертали ви увагу на те, чим займалися мусульмани минулих епох, порівнюючи їх дії з тим, чим займає-мося ми? У давнину наші одновірці своїм словом і поведінкою доносили до людей слово Аллага, а сьогодні значна кількість мусульман зайнята тільки обговоренням питань щодо приналежності один одного до різних напрямів, рухів. Скажіть-но мені, будь ласка, де написано про ці напрями, якими ми заклеймили однин одного? В одному з хадисів пророка Мухамма-да (нехай благословить його Аллаг) сказано, що мусульмани поділяються на 73 групи, і в пекло потраплять усі, за винятком однієї з них. Так! Існує така інформація, але ж вона не на користь нам. Можливо, хтось радіє, бо впевнений, що саме він і люди, які його оточують, є тією групою, що потрапить у Рай. Але зрозумійте, що ваша радість — це безглуздя, бо ви піклуєтеся тільки про себе, хоча має-те вболівати за всіх. Багато сказано про високий рівень моральності про-рока Мухаммада (нехай благословить його Аллаг), але він просив у Аллага благодаті для всіх мусульман, а не лише для невеликої групи людей,

які відчувають ненависть до інших. Читайте уважно! Кожна людина має риси, притаманні лише їй. І цілком природно, що ми обираємо коло для спілкування та інших життєвих відно-син. Тобто кожен обирає собі друзів з урахуванням того, на скільки інша людина поділяє його погляди, але ж це ніяким чином не стосується Ісламу. Адже Аллаг хотів, щоб ми забули про те, що нам подобається. Навпаки, Він вимагає від кожного віруючого від-кинути свої примхи заради єдності. Аллаг каже нам у Корані: «Держіть-ся всі релігії Аллага й не розділяй-теся! Пам’ятайте доброту Аллага до вас, коли ви були ворогами, а Він примирив серця ваші, й через Його доброту ви стали братами. Ви були на краю вогненної прірви, а Він вас урятував від неї. Так Аллаг роз’яснює вам Свої знамення, — може, ви підете прямою дорогою» (Коран, 3:103)

Читаючи слова Всевишнього, ми повинні розуміти, що раніше до Ісла-му, коли люди ворогували, Аллаг примирив їх серця своєю релігією. То що ж нас розділяє, якщо ми всі мусульмани?

І зараз, коли людина-мусульма-нин прибуває до якоїсь країни, у неї можуть запитати: «До якого ти напря-му належиш?» Саме через це можуть виникнути проблеми з перетинанням кордону. Тому я вам скажу, що саме ми у цьому винні! Адже ми Іслам розшматували. Забудьте про свої вподобання! І нехай слабший вчить дітей або працює лікарем, а міцніший нехай робить те, що під силу йому. В Ісламі потрібні усі темпераменти, тому наше завдання полягає у тому, щоб їх мудро розподілити і заслужити милість Божу. Невже хтось думає, що у сподвижників пророка Мухаммада (нехай благословить його Аллаг) були ідентичні характери, однакова робо-та чи інтере си? І якщо ви розумієте, що вони, як і ми, були різними, то запитайте тепер самі у себе, чому ми

ворогуємо? І у якій групі ви себе бачи-те — в Раю чи Пеклі?

Наша віра проста і завжди пер-шими послідовниками пророків, яких посилав Аллаг на землю до людей, були бідні, неграмотні люди. І саме тому я обрав назву цієї статті. І ще раз повторюю. Мусульманин — той, хто увірував в Аллага, повторюю в Аллага.

Пропоную простий спосіб лікуван-ня від цієї хвороби.

Віруйте в Аллага, любіть людей, не обговорюйте і не засуджуйте їх, бо Він, Аллаг, запитає вас про ваші вчинки. Не робіть і не кажіть того, що вас не стосується, і того, що не принесе вам користі у день Суду.

Моліться за всіх мусульман, як це робив наш пророк (нехай благосло-вить його Аллаг!).

Скажімо разом: «Слава Тобі Госпо-ди, вибач нас грішних»…

ФАТВА

Шаміль Аляутдинов

Спочатку доречно пригадати такий вислів пророка Мухаммада (нехай благо-словить його Господь і вітає): «Якщо будь-яка жінка попросить у чоловіка розлучення, не маючи на це серйозних причин, не відчу-ти їй навіть аромату Раю». Тобто легковаж-не бажання розлучення, навіяне примхами, або необґрунтовані претензії категорично не підтримуються.

Дружина має повне право вимагати розлучення. Якщо рідні ніяким чином не можуть позитивно вплинути на збереження сім’ї чи безконфліктне розірвання шлюбу, то це потрібно зробити з допомогою місце-вого релігійного керівника (імама, муфтія). Ніхто не має права насильно змушувати жінку залишатися дружиною, якщо вона не бажає цього.

Випадки ініціювання розлучення дру-жиною можуть бути найрізноманітнішими, наприклад виявлення у чоловіка фізич-них або інших вад, про які не було відомо до шлюбу, які перешкоджають подруж-ньому життю; відсутність матеріального

забезпечення з боку чоловіка; утиск, побит-тя, зради тощо. Можлива ситуація, коли дружина звертається до імама чи до суду з проханням про розірвання шлюбу з чолові-ком, який відсутній тривалий час.

Один з учених минулого століття імам аш-Ша‘раві сказав таке: «Жінка має право вимагати розлучення, у тому числі і через суд. Підставою для цього можуть стати, наприклад, такі причини:

• відсутність належного мінімального матеріального забезпечення дружини і сім’ї;

• божевілля чоловіка; поява у чоловіка важкого захворювання, наприклад, такого як проказа; вада чоловіка, яка унеможливлює повноцінність подруж-нього життя;

• відсутність чоловіка тривалий час (рік і більше, але можуть розглядатися випадки і з меншим терміном відсут-ності, починаючи з чотирьох місяців);

• дотримання чоловіком клятви про те, що він не буде наближатися до дру-жини протягом чотирьох або більше місяців;

• наявність шкоди, нанесеної чолові-ком дружині (систематичне побиття, п’янки, зради);

• приховування від другої дружини фак-ту наявності іншої (першої) дружини чи поява (без будь-якого узгодження) другої дружини».

Беручи до уваги всі цитати, перейді-мо до правил розлучення, ініційованого дружиною. Щодо цього існує достовірний хадіс про випадок, який трапився за часі Пророка (нехай благословить його Все-вишній і вітає).

«Дружина Сабіта ібн Кайса прийшла одного разу до Пророка і сказала: «О посланцю Аллага! [Чоловік мій] Сабіт ібн Кайс. У мене немає претензій до його релі-гійності чи моральності. Однак я не можу більше витримувати його [у мене непере-борне почуття неприязні до нього]». Про-рок Мухаммад запитав: «Ти повернеш йому сад [фініковий сад, переданий як магр]?» Вона відповіла: «Так». Пророк, звертаючись до Сабіта, сказав: «Прийми сад і розлучися з нею.

Після того, як дружина повертає чоло-вікові весільний подарунок (магр) чи те, на чому вони обопільно зійшлися (щось, цінніше за магр, чи рівноцінне за вартіс-тю), а чоловік озвучує, що погоджується на розлучення, вони не є чоловіком і дру-жиною. Обмежень у часі на те, коли саме можна проводити такий процес, немає: він може проводитися і під час менструа-ції, і в чистий період, коли подружжя уже вступило в інтимні стосунки. Вкрай важ-ливою у мовою у процесі розірвання шлю-бу, ініційованого дружиною, є присутність на ньому двох свідків-чоловіків, на випа-док виникнення розбіжностей у дотриман-ні зобов’язань.

Якщо протягом приблизно одного місяця подружжя не змінює своє рішення, то у цьому випадку чоловік і дружина ста-ють чужими один одному. Жінка має пра-во вийти заміж за іншого чоловіка. Протя-гом цього місяця колишній чоловік не має ніяких привілейованих, переважних прав на повернення дружини. Вона може відмо-витися від розлучення, якщо сама цього бажає.

Розірвання шлюбу з ініціативи дружини

Мусульманин – той, хто увірував в Аллага

Чи заборонено використовувати спирт у різних виробах на зразок зубної пасти, оде-колону, крему після гоління?

Відповідає: Ахмад Кутті

Ми, як мусульмани, зобов’язані докладати максимум зусиль для того, щоб уникати всього забороненого. Таким чином, якщо Ви впевнені, що якась рідина містить алкоголь, то не вико-ристовуйте її, якщо це можливо. Але оскільки косметика, зазвичай, призначена для зовніш-нього використання, вона вважається засобом, який дозволено використовувати згідно з фат-вами багатьох учених мусульманського світу, але тільки для зовнішнього використання. Ця думка базується на тому факті, що заборона на використання алкоголю не розповсюджу-ється на зовнішнє використання. Крім того,

кількість алкоголю, який застосовується у про-цесі виробництва косметики, настільки незна-чна, що на неї не варто звертати увагу, і не потрібно боятися впасти в гріх, оскільки Шарі-ат не заохочує надмірну суворість, особливо в предметах щоденного користування, без яких важко обійтися в побуті. Але якщо виникають сумніви, то краще уникати сумнівного, надаючи перевагу тому, що сумнівів не викликає, оскіль-ки це завжди ближче до богобоязні (аль-уара). Пророк (нехай благословить Його Аллаг і вітає!) сказав: «Залиште те, що викликає у вас сумнів, і зверніться до того, від чого спокійніше на сер-ці». (Ахмад, Ан-Нісаї, Аль-Хакім і Ібн Хіббан). Зауважу, що якщо є варіанти, які дозволяють уникнути використання спирту, потрібно одразу ж їх обрати. Якщо ж вони відсутні, можна вико-ристовувати косметику зі вмістом спирту.

Чи дозволяє Іслам використовувати спирт з медичною метою?

ФАТВА

УММА 5№11 січень 2012

Рінат Максаков islam.in.ua

Привид Радянського Союзу блукає в головах. Мабуть, тільки так можна охарактеризувати фантомні болі,

спричинені втратою «великого і могутньо-го» Радянського Союзу, які періодично на-гадують про себе за допомогою закликів і проектів не тільки деяких політиків, але й релігійних лідерів. З політиками все зрозуміло: більшість політичних діячів сучасності — продукт радянського вихован-ня; вони народилися, виросли, сформували-ся і розпочали шлях до кар’єрних вершин у Радянському Союзі, ввібравши в себе дух тієї епохи. Молодих політиків, становлення яких відбувалося вже в умовах незалежних дер-жав, які не відчули на собі всіх «принад» того часу, поки що мало. Частково це стосується і релігійних лідерів. Але у випадку з ними по-винно було б сформуватися зовсім інше став-лення до радянських часів. Оскільки всі без винятку конфесії постраждали у часи войов-ничого атеїзму від гонінь, репресій і прямого фізичного знищення матеріальних і духов-них цінностей, храмів, священнослужителів. Мусульмани пострадянського простору на-завжди повинні б запам’ятати спалені книги, тисячі зруйнованих мечетей, репресованих імамів і масові депортації народів. У будь-якої віруючої людини повинна викликати несамо-виту відразу лише одна тільки думка про по-вернення, нехай навіть і в модифікований, але образ Радянського Союзу. Однак замість цього релігійні діячі з завзятістю роблять внесок у відтворення нового Союзу. Мож-на його називати як завгодно: «Російський світ», за патріархом Кирилом; СНД, за Во-лодимиром Путіним; Євразійським Союзом чи навіть Російською імперією. Ідея збирання земель руських, а тепер ще й не руських, як завжди, походить з Москви. І це зрозуміло. Руська народна забава родом з 14 століття. Імперські амбіції, присмачені гаслом Москва — третій Рим, стали частиною російської душі. І байдуже, що не всі народи згорають від бажання стати частиною імперії, а праг-нуть будувати і розвивати свої незалежні національні держави. Їх думка і раніше нікого не цікавила, а в епоху нафтогазового насил-ля Газпрому і агресивної політики Кремля тим паче не цікавить. Каталізатором такої агресії стала низка революцій у постра-дянських країнах, у першу чергу — Україні і Грузії. Революційні країни боролися за свої права і свободи, за можливість стати части-ною не пострадянської сірої авторитарної і корумпованої плями на карті, а розвиненою демократичною державою. Такий демарш не міг не злякати мешканців древнього Кремля.

Розпочалася тиха, повільна і малопоміт-на контрреволюція. Її наявність майже не від-чувається, як, мабуть, і було задумано. Все робиться за принципом жаби, яку варять у каструлі. Як вам відомо, коли жабу вкида-ють у кип’яток, вона вистрибує звідти. Якщо ж її покласти в каструлю з холодною водою і поступово нагрівати на повільному вогні, вона в результаті звариться і не помітить цьо-го. Ось нас і «варять» на повільному вогні, щоб ми не вистрибували з «каструлі ново-го Союзу». Періодично з’являється то один інструмент інтеграції, то інший. Релігійні кон-фесії, мабуть, є одним з найбільш надійних інструментів інтеграції. На міфічній духовній і релігійній близькості віруючих активно спе-кулюють, позиціонуючи її як головну причину зближення релігійних спільнот різних країн.

А мене ось цікавить, наприклад, у чому близькість мусульман Молдови, Киргизії й Азербайджану? Або ж мусульман Укра-їни і Таджикистану? За винятком того, що ми всі були 70 років у рамках Радянського

Союзу, жодних спільних рис релігійних тради-цій немає. І це об’єктивна оцінка. Між віруючи-ми, без сумніву, існує духовна близькість, але тільки в глобальних рамках Ісламу, і це твер-дження є справедливим щодо всіх мусульман усіх країн світу. Відповідно до цього можна смі-ливо стверджувати про існування близькості з мусульманами Пакистану чи мусульманами Боснії. А чому ж ні? Як на мене, то мусульмани Боснії ближчі нам і ментально, і географічно, ніж мусульмани Таджикистану.

Якщо враховувати конфесійний під-хід, то менш за все питань виникає щодо православ’я. Російське православ’я уже давно утвердилося як надійний союзник і інструмент імперії. Саме тому московське православ’я завжди підтримує імперські амбіції, адже нові землі — це нові прихожа-ни, ще більше влади і грошей в церковній казні. Ідея «Російського світу», яка активно мусолиться патріархом Кирилом, може бути ефективною тільки в слов’янському суспіль-стві — Росії, Білорусі, Україні, ну, можливо, ще в православній Молдові, та навряд чи. Але апетити і амбіції Кремля значно більші. Не поїде ж патріарх з цією ідеєю в Узбекис-тан, Азербайджан, інші неслов’янські країни. Тут потрібен інший інструмент — ісламський.

Він не настільки зручний, як православ-ний, у силу багатьох причин:

Іслам не настільки слухняний і податливий, як православ’я, оскільки він має свої релігій-ні норми щодо прав, свобод, справедливості, побудови держави і місця Ісламу в ній.

Мусульмани більше ніж послідовники інших конфесій постраждали під час існуван-ня Радянського Союзу, що не робить для них привабливою ідею створення нового Союзу.

Існують значні відмінності між ісламськи-ми релігійними традиціями на пострадян-ському просторі.

Мусульмани колишніх союзних республік тяжіють не тільки до Росії, але й до Ірану, Туреччини, Євросоюзу.

Всі зазначені вище фактори створюють додаткові труднощі в пошуках певної загаль-ної платформи, на основі якої будуть робити спробу зблизити відокремлені ісламські орга-нізації, але Росія все ж наважилася викорис-тати ісламський інструмент інтеграції. Справ-жніх ініціаторів, кураторів, спонсорів, а також справжні цілі, плани і програми ми навряд чи впізнаємо. Нам підсовують тільки офіційну, парадну картину.

Першим заметушився тандем муфтіїв Аллагшукюр Паша-заде — Талгат Таджут-дін. Вони зібрали своїх прихильників і в 2009 році в Москві заснували Консультативну раду мусульман СНД. ЇЇ очолив голова Управління мусульман Кавказу Аллагшукюр Паша-заде. Україну в цій «тусовці» представляє лідер українських хабашитів. Компанія зібралася

дуже одіозна. За винятком голови Консульта-тивної ради, який користується авторитетом і підтримкою, в першу чергу, в Азербайджані, всі інші муфтії втрачають популярність серед мусульман. Повільно, але вірно вони маргіна-лізуються. Авжеж, така компанія — не поміч-ник у справі побудови «великої імперії». Це чудово розуміють кремлівські політтехнологи, але наявність конкуренції — необхідний фак-тор успішного розвитку. Альтернативні Ради муфтіїв і ті, які конкурують між собою, напевно, будуть підганяти один одного, будуть сприяти більш швидкому досягненню мети.

Мене цікавило, до яких дій у відповідь буде вдаватися більш потужна і популярна мусульманська група — Рада муфтіїв Росії. Чи будуть вони ініціювати щось подібне. Адже, за логікою жанру, вони більш достойні на роль «об’єднувачів земель не руських». Незва-жаючи на всі останні невдачі Ради муфтіїв Росії, вони, як і раніше, є найбільш значимою фігурою на мусульманській шаховій дошці. Якщо нинішня російська влада дійсно розра-ховує розширити свій вплив на довколишній мусульманський світ, то рано чи пізно ця фігу-ра змушена була зробити свій хід. Очікувати довелося доволі довго. Але інертність Консуль-тативної ради мусульман СНД, яка не зуміла організувати проведення жодного важливого заходу, мабуть, дозволяла не поспішати.

І ось 14 листопада 2011 року муфтії Росії, Казахстану, Киргизії, а також деякі ісламські духовні діячі Узбекистану, Таджикистану й України зібралися в російській столиці на VІІ Мусульманський форум «Росія й ісламський світ: вектори модернізації на просторі СНД». Україну представляв голова регіонального об’єднання «Київський муфтіят» Канафія Хус-нутдінов і заступник муфтія АР Крим Айдер Ісмаїлов. Ключовим моментом форуму стала пропозиція голови Ради муфтіїв Росії Раві-ля Гайнутдіна створити Раду муфтіїв СНД і раду улемів СНД. Тобто було запропоновано створити одразу дві структури. Після виступу Гайнутдіна представники азербайджанської сторони демонстративно покинули форум, посилаючись на те, що Рада муфтіїв країн СНД уже існує, адже була створена у 2009 році під керівництвом Аллагшукюра Паша-заде, і до неї входять «практично всі муфтії Росії і СНД». Звичайно, демарш був розра-хований на публіку, і представники Азербай-джану лукавили. Оскільки більшість муфтіїв якраз і не ввійшли до цього клубу поважних джентльменів. Як би там не було, рада муф-тіїв Росії заявила, що «всебічна інтеграція в рамках СНД, у тому числі і щодо релігійних організацій, буде продовжена, незалежно від успіхів чи невдач окремих структур».

Знаменним є те, що і члени ради муфті-їв, і експерти, і журналісти, які висвітлюють ці події, відверто говорять про те, що цей

крок зроблено з урахуванням інтеграційних проектів, впровадження яких визначив глава російського уряду Володимир Путін. Зокре-ма Мукаддас Бібарсов сказав: «Пропозиція щодо створення Ради муфтіїв СНД, озвучена на форумі, актуальна в сучасних умовах як ніколи. Керівництво країни ініціює інтегра-ційні проекти на пострадянському просто-рі, тому створення такої структури — дуже доречний крок у цьому починанні».

Підтримує його муфтій ДУМ Казахстану Абсаттар Дербісалі: «Мене тішить, що нинішній форум проводиться паралельно до ініціативи голови уряду Російської Федерації Володими-ра Путіна і Президента Республіки Казахстан Нурсултана Назарбаєва про інтеграцію держав СНД на основі Євразійського союзу».

При цьому якщо Бібарсов тільки прозо-ро натякає на особу керівника цієї структури, сказавши: «Враховуючи значимість і автори-тет Росії в світі і на пострадянському просто-рі, те, що саме Рада муфтіїв Росії виступила з ініціативою створення такої ради, …то най-більш імовірно, що це буде саме російський релігійний лідер», то Дамір Хайретдінов, яко-го представляють як відомого спеціаліста з Ісламу, говорить відкрито: «Пропозиція про Раду муфтіїв СНД надійшла з Москви від москвича шейха Равіля Гайнутдіна. Так тому й бути: нтьехай Москва знову стане центром інтеграційних процесів на просторі СНД — не тільки політичних, але й релігійних». Таким чином, перед нами проект релігійної інте-грації як додаток до економічної і політичної інтеграції в якийсь новий Союз.

Звичайно, безпосередньо про це не говориться і муфтії, які погоджуються з запропонованим планом, виправдовують необхідність створення Ради розвитком бого-словської думки, обміном кадрами, бороть-бою з екстремістськими ідеологіями тощо. Але одразу доречним є запитання, а що ж заважає реалізовувати все це без створен-ня Ради? Яку з усіх цих пристойних цілей неможливо вирішити без цієї структури? Вочевидь, що все це цілком можна реалізу-вати і без ради муфтіїв СНД. Отже, завдан-ня полягає не в богословській площині, а в політичній, у бажанні зібрати відокремлені держави і народи в нову імперію. Сумно від того, що, мабуть, мусульманські лідери Росії все чудово розуміють і погоджуються з цим. І вже не є важливим той факт, хто кому запро-понував таку ідею — політики муфтіям, чи муфтії політикам, важливим є те, що вони дійшли цілковитої згоди. У деяких країнах пострадянського простору Іслам адаптували до православної моделі, яка передбачає те, що духовенство стає слухняним інструмен-том імперських амбіцій. Але муфтії — це не всі мусульмани, а тільки незначна їх части-на. А ось питання щодо бажання віруючих цих країн потрапити в обійми спроектованої нової імперії залишається відкритим.

Чи потрібні українським послідовникам Ісламу ці інтеграційні процеси як на рівні релігійних об’єднань, так і на більш високому — державному рівні? Для відповіді на ці запи-тання достатньо порівняти релігійну ситуацію в Україні й інших країнах співдружності, що проектується. Результати порівняння не на їх користь. І це твердження є справедливим не тільки для Ісламу, але й для інших конфесій. А про справжнє становище віруючих краще за все зможуть доповнити пересічні мусульма-ни, особливо з республік Північного Кавказу і Середньої Азії. Але вони воліють мовчати і при найменшій можливості іммігрувати з рідних країв у Європу чи США, де захищають права і свободи, дотримуються принципу законності у здійсненні правосуддя, і де ісламський прин-цип «життя, честь і майно мусульманина — недоторканні» парадоксальним чином є нор-мою життя. Не тому, що там так поважають іслам, а тому що там поважають Людину.

ІСЛАМСЬКИЙ ІНСТРУМЕНТ ІМПЕРСЬКИХ АМБІЦІЙ

УММА6 №11січень 2012

Саїд Ісмагілов

Після тріумфу ісламських політичних партій на проведених у кінці року виборах у ряді арабських країн — Марокко, Тунісі і Єгипті, у засоби масової інформації стали активно закидати «історії-залякування» про те, що очікуються неминучі звірства мусульман щодо іновірців. Ці превентивні потоки інформації, яка залякує громадськість, направлені на чергову порцію знеславлення як Ісламу, так і мусульманських партій, які здобули перемогу на виборах. У такій ситуації найбільш доречно надати слово ісламському закону, який регламентує відносини мусульман з іновірцями.

Одним з основних прав люди-ни, задекларованих в Ісламі, є право на свободу віросповідання. В Корані йдеться: «Немає при-мусу в релігії» (Коран, 2:256). Це означає заборону на насильниць-кий примус як до прийняття Кора-ну, так і до прийняття будь-якої іншої релігії. Створивши людину вільною, Всевишній Аллаг зво-дить цю свободу на такий високий рівень, що надає, у тому числі, й свободу віросповідання. Однак будучи вільним у цьому житті, відповідно до есхатології Ісламу, людина буде відповідати за свій релігійний вибір перед Богом у Судний День.

Іслам закликає мусульман бути доброчесними і справедливими до послідовників інших релігій і куль-тів, поважати їх права, традиції і культуру, оскільки сам Всевиш-ній Господь надав людям свободу

релігійного сповідання. Шаріат встановлює правило, відповідно до якого мусульмани зобов’язані сповідати свою віру, і не перешко-джати сповіданню віри послідов-никам інших конфесій. Особливо в Корані підкреслюється духовна близькість і певна спорідненість (спільність) з послідовниками монотеїстичних релігій, так зва-ними «Людьми Писання» — хрис-тиянами й іудеями. «Без сумніву, переконаєшся ти, що найбільш доброзичливі до тих, що пові-рили, ті, хто говорить: «Воісти-ну, ми християни» (Коран, 5:82). У Священному Корані також ска-зано: «Дозволена вам їжа людей Писання, а ваша їжа дозволена їм. Дозволені вам для шлюбу жінки цнотливі з тих, кому до вас було даровано Писання» (Коран, 5:5). Цей аят Корану пере-водить духовну близькість моно-теїстичних релігій Божественного Одкровення в практичну площи-ну настільки, що ставить рівність трьох релігій в аспекті їжі, і навіть дозволяє змішані шлюби.

Пророк Мухаммад приймав делегації християн і юдеїв, підпи-сував з ними політичні угоди (дого-вори), вів богословську полеміку і навіть у скрутні часи відправляв мусульман в еміграцію під захист християнського правителя Ефіопії. Всі ці вчинки сформували правове забезпечення Ісламу, яке регла-ментує відносини з іновірцями. На основі цього були сформовані правила ставлення до зіммі. Зіммі — це громадяни мусульманської держави, які не є послідовниками Ісламу, тобто іновірці. З першого століття історії Ісламу і до цього часу мусульманські богослови єди-ні у думці про те, що на зіммі поши-рюються ті ж права, якими наділені мусульмани, а також вони беруть на себе ті ж обов’язки, маючи при цьому повну свободу віросповіда-ння, володіючи правом зберігати свою культуру, мову, національну ідентичність, культові споруди і релігійну практику. Йдеться навіть

про те, що християнам і юдеям не заборонялося виготовляти і вжива-ти вино в публічних місцях, незва-жаючи на те, що для мусульман це категорична заборона. Для послі-довників інших релігій були вста-новлені особливі правила: у випад-ку вчинення правопорушень їх засуджували за правилами релігій-ної традиції, яку вони сповідували. Такий демократизм і широкі права забезпечили можливість для іно-вірців зберегти свою релігію, гро-мади і культові споруди протягом всіх 14 століть Ісламу в усіх мусуль-манських країнах — від Марокко до Індонезії.

Пророк Мухаммад особливо підкреслив права зіммі, поперед-жаючи тих, хто їх порушує, про неминучість покарання. Він сказав: «Хто завдасть шкоди зіммі, той нашкодить мені, а той, хто завдав шкоди мені, шкодить Аллагові. Той, хто порушує договір, ущемляє пра-ва, покладає на інших більше, ніж вони можуть виконати, або бере в інших щось без їх згоди, для тих я буду ворогом у Судний День».

Халіфи мусульманських дер-жав стояли на сторожі прав і недо-торканності своїх підданих, у тому числі й не мусульман, а ісламські вчені формулювали ці права в певні норми Шаріату.

Так богослов малікітського масхабу Шахаб ад-Дін Аль-Карафі писав: «Угода щодо зіммі перед-бачає для нас певні зобов’язання. Вони є нашими сусідами, які живуть під нашим (мусульманським) покро-вительством і захистом, а також під заступництвом Всевишнього Алла-га, Його посланця і релігії Ісламу. Той, хто порушує ці зобов’язання щодо хоча б одного з цих людей, той, хто вимовляє хоча б одне образливе слово, розповсюджує брехню, яка порочить його репута-цію, ображає його чи сприяє цьому, зазіхає на заступництво Аллага, Його посланця і релігію Іслам». А відомий богослов Ібн Хазм про пра-ва зіммі сказав таке: «Якщо ворог прийшов, щоб захопити наших

співгромадян, які не є мусульмана-ми, то ми зобов’язані захистити їх зі зброєю в руках і, якщо виникне потреба, віддати за них свої жит-тя задля захисту тих, хто знахо-диться під заступництвом Аллага і Його посланця. Видати зіммі без бою — означає зрадити і порушити договір».

Сучасний богослов Юсуф Аль-Кардаві пише: «Іслам пова-жає людину тільки за те, що вона людина. Права всім людям даро-вані Богом. Хіба може Іслам дозво-лити чинити зло щодо іновірця чи завдавати будь-якої, навіть най-меншої, шкоди у той час, коли всім

мусульманам наказано бути мило-сердними до тварин і до всього живого? Ісламський закон до кож-ного виявляє свою увагу і пропонує своє, особливе місце».

Щодо мусульман у світських, християнських чи будь-яких інших видах немусульманських держав, то вони зобов’язані бути вірними і достойними громадянами своєї країни, зберігаючи при цьому свою релігійну приналежність й іслам-ську ідентичність. Мусульмани повинні займати активну позицію в суспільстві, дотримуватися зако-нів, сплачувати податки і служити в армії.

НОРМИ ІСЛАМСЬКОГО ПРАВА ЩОДО ІНОВІРЦІВ

Саїд Ісмагілов

Пророк Мухаммад (мир йому) заборонив заво-дити й утримувати собак без потреби. Особливо ця заборона актуальна у випадках утримання домашніх собак, які живуть разом з господарями в будинках і квартирах. Однак заборона на утримання собак у будинку не означає, що потрібно жорстоко поводи-тися з ними або знищувати. Негайне гуманне умерт-віння застосовують тільки до хворих сказом собак.

Перебування собаки в будинку мусульмани-на робить нечистими речі, у тому числі, посуд, якщо собака облизувала його. Пророк (мир йому) сказав: «Якщо собака облизала чиюсь тарілку, то вимийте її сім разів, один раз з яких — з землею (чистим піском)» (Аль-Бухарі).

У собак наджасом (нечистістю) є тільки слина. Все інше у них вважається чистим. Якщо собака торкну-лася кого-небудь своїм тілом, не забруднивши його слиною, то поверхня, яка зазнала дотику, вважається чистою. Це підтверджується хадисом від Ібн Умара: «У

часи посланця Аллага (мир йому) собака випадково заходив у мечеть і виходив із неї. І ті, що молилися, нічого не промивали водою» (Аль-Бухарі).

Дозволено мусульманинові утримувати собак для охорони двору, городу, домашньої худоби і спе-ціально тренованих собак для полювання. Пророк (мир йому) сказав: «Хто утримує собаку, який не призначений для полювання чи охорони врожаю і худоби, той буде втрачати один карат своєї вина-городи щодня» (Аль-Бухарі і Муслім). На власників собак, яких утримують на дозволених шаріатом підставах, накладаються відповідальність за твари-ну і обов’язки щодо її утримання. Необхідно здій-снювати профілактичне лікування собак від глис-тів й інших захворювань, намагатися запобігати виникненню ситуацій, коли собака може скалічити невинних людей. Потрібно, щоб у собаки було жит-ло, свій посуд і місце для пиття води. Заборонено допускати собак на дитячі майданчики, інші місця, де знаходяться діти, а також у їдальні, кухні і скла-ди з продовольством.

Ставлення до собакФАТВА

Богословська праця «Общее представ-ление об Исламе» шейха Алі ат-Тантаві є, мабуть, найбільш видавана в Україні книга, присвячена основам ісламського віровиз-нання. Вона зазнала вже вісім перевидань і поширилася по Україні та за кордоном накладом понад 30 тисяч примірників. ДУМУ «Умма» вирішило додати свою лепту й вида-ти ще один наклад — 3000 примірників цієї визначної книги.

Секрет такої популярності полягає в тому, що «Общее пердставление об Исла-ме» написане простою та зрозумілою кожному читачеві мовою, перекла-дено з арабської мови й адаптовано для російськомовного читача. Тре-ба завважити, що редакційна колегія, перекладаючи аяти Священного Корану, спиралася на найавторитетніші переклади Священного Корану російською мовою.

Книга призначена не для легкого побіжного прочитання — вона орі-єнтована на уважного, вдумливого, розумного читача.

«ОБЩЕЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЕ ОБ ИСЛАМЕ»

УММА 7№11січень 2012

Мусульманський світ стрімко змінюється. Поки що невідомо, чим

завершиться плеяда революцій, але одне можна сказати з упев-неністю — ісламський світ стане іншим. Точка невідворотності зали-шилася позаду і народи повірили, що будь-яка диктатура, насилля, беззаконня і репресії не є вічними, що не варто боятися, а варто боро-тися; що ситуацію можна змінити. Для цього достатньо консолідова-ної волі маси небайдужих людей.

Що є основним цивілізацій-ним феноменом арабської весни? Багато аналітиків, особливо на етапі перших двох місяців її тріум-фального ходу, який завершився усуненням від влади двох прези-дентів — Бен Алі в Тунісі і Хосні Мубарака в Єгипті, стверджували, що це перемога демократії, про-довження тієї глобальної демо-кратичної революції, яка захопила і близькосхідний регіон. Чи є це правильним визначенням, яке точ-но й адекватно відображає сутність трансформаційних процесів на Близькому Сході? Не можна сказа-ти, що це неправильне визначення, але воно не відображає повністю події, що відбуваються. Головним цивілізаційним смислом, сутністю Арабської революції є відроджен-ня ісламської ідентичності араб-ського народу, відродження його культурно-історичного коду. Це дає можливість скинути кайдани, що заважали йому вільно розвиватися відповідно до своїх традицій, цін-ностей і менталітету, своїх історич-них витоків, внутрішніх уявленнях про самих себе, про своє місце і роль у загальносвітовому контек-сті. При цьому потрібно зазначити, що відбувається не тільки механіч-не повернення до своєї культурної ідентичності, а фактично вибудо-вується новий цивілізаційний про-ект для всього арабського світу. Тому в сучасних умовах принципо-ве і доленосне значення для пер-спектив арабських революцій має забезпечення і реалізація таких великих принципів і цінностей Ісла-му, як справедливість; дотримання прав людини, прав національних і релігійних меншин; толерантність.

Чи є відродження ісламської ідентичності арабського народу

протиріччям принципів демокра-тії? На мою думку, ні. Іслам можна вважати найбільш демократич-ною з усіх світових релігій. Голо-вне, щоб до влади в революційних країнах не прийшли радикальні екстремістські угрупування, які не визнають не тільки загальнолюд-ські цінності, але й значний пласт ісламських законів і правил.

Першою, яка лежить на поверхні, а тому очевидною причи-ною арабських революцій, можна назвати зубожіння і незадоволе-ність мас політичною й економіч-ною ситуацією у своїх країнах. Це дійсно відіграло значну роль. Маса бідних і знедолених людей — фак-тор, здатний створювати загрози стабільності будь-якої держави. Ще з моменту початку подій на Близькому Сході багато йшлося про соціально-економічні пере-думови революцій, про корупцію, авторитаризм й інші проблеми. Все це відіграло чималу роль, але з уваги багатьох дослідників вислизають деякі фактори, які претендують на звання головних причин революцій.

Не знаючи їх, створюєть-ся стійке враження, що події на Близькому Сході — стихійний вибух невдоволення, що це спон-танне повстання прошарків араб-ського суспільства. Це пояснюєть-ся тим, що навіть зараз світовій спільноті нічого невідомо про ту значну роботу, яка здійснювалася в надрах арабського суспільства протягом двох останніх десяти-літь, і яка підготувала ідеологічне обґрунтування і політичну партію революцій майбутнього. Йдеть-ся про два фактори. Перший — інформаційний. Головну роль відіграв такий могутній інформа-ційний канал як Al-Jazeera, ство-рений в Катарі в 1996 році. Саме Аль-Джазіра протягом 15 років підготувала і виховала нове поко-ління арабів, готових до рішучих дій для оновлення свого регіону. Інформаційний простір доповню-вали інтернет-сайти опозиційних сил і соціальні мережі, завдяки яким вдалося оперативно мобі-лізувати велику кількість молоді для акцій протесту і координувати ці акції. Другий фактор — органі-заційний. Тривалий час у надрах арабського світу створювалася колосальна мережа того, фактич-но, трансарабського політичного руху, який відіграв вирішальну

роль у революціях, як ісламський рух «Брати-мусульмани». У її над-рах була вихована когорта пре-красно підготовлених ідеологів і теоретиків, які стали лідерами революційних мас. Серед них особливу роль відігравав і продо-вжує відігравати духовний лідер Арабської весни — шейх Юсуф Аль-Кардаві, який закликає дик-таторів капітулювати. Авторитет шейха Юсуфа Аль-Кардаві серед мусульман настільки високий, що викликає величезний резонанс у суспільстві, значно більший, ніж якщо б до складання повноважень (відставки) чи скинення того чи іншого диктатора закликав прези-дент або король будь-якої країни.

Як зазначалося, революційні події за формою нагадували вияв стихійного пориву, висуваючи на перший план революційну молодь. Однак справжньою прихованою рушійною силою революцій є помірний ісламський рух «Брати-мусульмани», присутність, існу-вання яких спочатку і не зовсім була помітна, оскільки вони, з одного боку, на ранньому етапі не афішували свою причетність до повстань, а з іншого боку, на май-данах збиралися всі рухи, незадо-волені режимами: від християн до арабських феміністок. Провідна роль «Братів-мусульман» тільки почала звертати на себе увагу, і її вплив буде посилюватися з набли-женням демократичних виборів в арабських країнах. Спочатку це проявилося в Тунісі, де після про-ведення 23 жовтня виборів в Наці-ональну установчу раду перемогла ісламська партія «Ан-Нахда», яка отримала 40% голосів виборців. Підтвердила тенденцію ісламська «Партія справедливості і розви-тку», яка перемогла 26 листопада на виборах в Марокко.

Відсоток прихильників на батьківщині «Братів-мусульман» у Єгипті буде ще більш вражаю-чим. На проміжному етапі вибо-рів «Брати-мусульмани» поки що набирають 40% голосів, але за прогнозними підрахунками аналі-тиків вони претендують на 60%.

І це без урахування інших іслам-ських рухів і партій, наприклад палафітів, які мають свій електо-рат у Єгипті.

Центральний виборчий комі-тет у Єгипті повідомив, що не буде публікувати офіційні результати першого етапу виборів у ниж-ню палату парламенту Єгипту до завершення голосування на початку січня 2012 року. Опублі-кована єгипетськими ЗМІ інфор-мація про хід підрахунків голосів є підтвердженням заяв лідерів ісламських партій. Згідно з цими заявами «Брати-мусульмани», яких представляє «Партія свобо-ди і справедливості», отримали в першому етапі близько 40% голо-сів виборців, а салафітська партія «Ан-Нур» — 25%.

Найбільш впливову зі світ-ських партій — «Єгипетський блок» — підтримали близько 15% єгиптян. Ще кілька ліберальних рухів отримали близько 5% голо-сів. При цьому більша частина з восьми мільйонів виборців, які проголосували, проживають в Каїрі й Олександрії — найбільш «прозахідних» містах величез-ної арабської держави. У ході наступних етапів до голосування долучиться провінція, а тому успіх ісламських партій буде ще більш значущим. Розуміючи беззапере-чну перемогу «Братів-мусульман» на всіх видах виборів, воєнний перехідний уряд Єгипту намагався перенести дату виборів і внести зміни в Конституцію країни таким чином, щоб військова верхівка залишилася при владі і контролю-вала діяльність всіх гілок влади в країні без урахування позицій парламенту і майбутнього прези-дента. Фактично було зроблено спробу встановлення військового правління за турецькою моделлю, як це було зроблено в Туреччині до Ер догана. У відповідь на нама-гання здійснити державний пере-ворот, у кінці листопада мільйони людей знову вийшли на майдани єгипетських міст з метою захис-ту досягнень революції. Однак всередині самої ісламської умми

відбулися трансформації, здатні змінити не тільки ісламський світ, але й геополітику, і глобальну економіку. Арабська весна — це відповідь помірних ісламських рухів на активне розповсюдження ідеології радикальних ісламських угруповань, таких як Аль-Каїда. Протягом останніх 10 років, почи-наючи з 11 вересня 2001 року, радикальні угрупування стали віді-гравати помітну роль у глобально-му масштабі. При цьому всередині мусульманського суспільства вони намагалися привернуту на свій бік молодь, переконуючи, що лише методами війни і терору можна скинути диктаторів, встановити справедливе правління, яке базу-ватиметься на принципах Ісламу, і змусить враховувати інтереси ісламського світу. Серед зневі-реної молоді, яка не бачила пер-спектив для власного успішного майбутнього, вони і знаходили своїх послідовників. Однак Араб-ська весна, за якою стоять помір-ні мусульманські рухи, повністю зруйнувала результати їх багато-річної агітації. Мусульманське сус-пільство переконалося у тому, що можна досягти змін мирним шля-хом, не вдаючись до тероризму і війни. На думку мусульманських аналітиків, саме з цієї причини відбулися загадкові знищення лідерів радикальних угрупувань, починаючи з Усами Бен Ладена. Мусульманське суспільство впев-нене, що радикальні рухи, схожі на Аль-Каїду, штучно створені спец-службами західних країн і ними ж фінансуються. Коли очевидною стала поразка «радикального ісламського проекту», США і їх союзники стали поспіхом позбува-тися всіх, хто міг розповісти світо-ві про істинних кураторів терорис-тичних організацій. Те ж, мабуть, трапилося і з Муаммаром Кад-дафі. Його позбулися, щоб у ході судових процесів він не оприлюд-нив інформацію про свої зв’язки, фінансові вливання і домовленості з лідерами Франції, Італії, Велико-британії й інших країн.

с. 8

Ісламські фактори в арабських народних революціях

В’ячеслав Швед Саїд Ісмагілов

УММА8 №11січень 2012

«Занепокоєність зникає, коли з’являється віра». Такі слова лунають в одній з чудових пісень Самі Юсефа. Це далеко не нове відкриття, однак нам буває складно усвідомити його повною мірою. Ми часто непокоїмося через речі, на які не можемо вплинути. Це знебарвлює деякі моменти нашого життя, ми не можемо дозволити собі радіти повною мірою, нам не вистачає віри у власне щастя, віри в те, що ми на нього заслуговуємо. Просто не вистачає віри.

Що ж потрібно для того, аби повірити? Насправді, небагато. По-перше, відкрите серце, по-друге, готовність відмовитися від впевненості, що все у нашому житті залежить лише від нас. Складно? Так. Важко довіряти не тільки собі, а й комусь, Хто є Всемогутнім і Неосяжним. Як довірити власне життя тому, кого неможливо побачити? Це потребує сили і наснаги.

Напевне, кожному з нас доводилося чути, що віра полягає в тому, щоб вимовити вго-лос те, у що віриш, і підкріпити її в глибинах свого серця. Я визначила б це як поклоніння (worship). Згідно з певними роботами турець-кого імама Ф. Гюлена, поклоніння означає, що людина визнає себе служителем, а Бога — єдиним і непорушним об’єктом служіння. Служник будує власне життя у відповіднос-ті до відносин творіння і Творця, висловлює вдячність за різноманіття благословень — життя, здатність до сприйняття і віру. Остан-нє видається найважливішим, бо не можна навчитися вірити у щось, якщо серце не буде до цього готовим. Готовність серця повірити визначається Тим, Хто нас створив, Всевиш-нім і Милосердним. Ібн аль-Арабі висловив-ся щодо серця таким чином: «Господь дає серцю готовність до сприйняття, згодом Він

прибирає завісу між собою і своїм рабом, і останній бачить Його в образі, який було ство-рено власною вірою. Сутністю віри є Бог». Таким чином, шлях віруючого до об’єкту сво-єї віри завжди пролягає через певні завіси — завіси розуму, соціальних і культурних устоїв і щирості почуттів. Прибираються ці завіси поступово, це займає певну частину нашого життя. Отже, без звернення про допомогу до Всевишнього Аллага нам складно обійтися. Для багатьох у цьому полягає випробування. Іноді, навіть складніше за владу чи гроші.

Важливою складовою віри можна вва-жати здатність бути вдячним Тому, кого неможливо осягнути навіть подумки. Людині складно встояти перед спокусою бути впли-вовою і заможною. Коли це трапляється в житті, коли досягається успіх, ми почуває-мося на вершині, сильними і незалежними. «Це моя заслуга, мій здобуток». «Я зробив неможливе». Напевне, такі думки хоч раз у житті з’являлися в кожного з нас. Часто ми робимо помилку, радіючи змінам і забуваючи про щиру вдячність і віру. А без них немож-лива цілковита любов до Бога, і сподіватися на допомогу ми не можемо. Не вистачає віри, вдячності й любові, отже надії важко знайти собі місце в порожньому серці. Справжня

любов, як про неї говорить Ф. Гюлен, озна-чає визнання Його всемогутності і безмежної краси. Вона надає людині можливість вірити, що Аллаг поряд, вона зігріває теплом і спо-внює душу світлом надії. Душа людини стає освітленою. Людина поступово пізнає сама себе, тобто, за словами Ібн аль-Арабі, «Бог безупинно витягує для нього з його душі при-ховане в ній. І побачивши це, він дізнається про власну душу те, чого раніше не відав». По-справжньому щасливою можна вважа-ти ту людину, яка здатна віднайти у власній душі віру. Це надає змогу в усякому випро-буванні звертатися з проханням про допо-могу до Всевишнього і сподіватися на неї, а отримавши її — бути вдячним. Вдячність, віра і надія створюють певне коло, яке можна вважати нашим рятівним кругом у вирії жит-тєвих випробувань. Продовжуючи думку Ібн аль-Арабі, потрібно зазначити, що випробу-вання є своєрідним тестуванням людини на відповідність її внутрішніх устоїв зовнішнім проявам. Тобто, чи є людина щирою в тих почуттях, які висловлює. Любов і віра, спо-дівання і вдячність допомагають пережити важкі часи. А от чи зберігаються вони в пері-од благополуччя? Чи є поклоніння незалеж-ним від життєвих здобутків? Я поділяю думку

Гюлена, який стверджує, що поклоніння є єдиною можливістю отримати підтвердження теоретичних істин про буття Бога. Досяга-ється через прихильність і повагу до Творця. Отже, поклоніння, як і віра, не має бути обу-мовленим нічим. Якщо серце людини відкри-те для божественної істини, якщо вона від-чуває готовність проявити віру в діях, Аллаг обов’язково допоможе прибрати завіси з обраного шляху. Служіння передбачає врів-новаженість думок, доброчинність і готов-ність протидіяти спокусам і проявам власно-го еґо. Спокій розуму досягається пошуком відповідей на внутрішні запитання. Кожен обирає те, чого потребує саме він. Подібні пошуки є однією з основ ісламського спосо-бу життя — мусульманин має шукати того, хто готовий поділитися знаннями. Згодом із набутих знань ми складаємо картину світу. Гюлен попереджує про небезпеку відсутності прагнення до знань і роздумів над ними — «той, хто не має власної думки, стає об’єктом світогляду інших». Це призводить до того, що людиною легко керувати, їй нав’язують пев-ні «основи віри» в зовнішні ідеали, які вона не здатна проаналізувати самостійно. Сер-ця таких людей поступово втрачають світло, вони закриті для божественної присутності і віри. Їх віра стає штучною, нав’язаною, а це завдає людині страждань. І в цю мить їй необхідна допомога, їй необхідно віднайти правильний шлях — поновити віру. Інакше вона втратить надію на майбутнє, а її сер-це зачерствіє. Вона почне шукати замінник справжнього духовного щастя в прагненні певного соціального статусу, одержанні того чи іншого призначення у службовій вертикалі чи задоволенні тілесних потреб. Звичайно, не потрібно відмовлятися від усього цього зовсім, проте не варто робити це пріоритетом власного життя. Гонитва за матеріальними здобутками позбавляє нас чудес, які можна побачити або відчути лише серцем віруючо-го. Один із мудреців сходу сказав, що серце не є просто формою, виготовленою із води і глини. Воно є божественним витвором, тож і сповнюватися має божественною красою і вірою. Тоді в нашому житті буде все, що нам потрібно — не те, чого ми бажаємо, а саме те, що є необхідністю. І ми не будемо почу-ватися полишеними. У нас буде віра, а отже вдячність, любов і надія.

Орган Духовного управління мусульман України

«Умма»

Розповсюджується безкоштовно

Засновник: Духовне управління мусульман України «Умма»

Головний редактор: Іслям ГімадутінАдрес: 04119, Київ-119, вул. Дегтярівська, 25-А.

Тел.: (044) 490-99-00E-mail: dumu.umma@gmail.com

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій.

За достовірність фактів відповідають автори публікацій.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.

Рукописи не рецензуються й не повертаються.

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 15690-4162 Р Газету надруковано в друкарні «Експрес»,

м. Київ, вул. Сирецько-Садова, 13

Друк офсетний. Наклад 2000 прим.

Роздум про віруНаталя Обухова

с. 7

Роблячи висновки про за-значене вище, зауважу, що всередині мусульман-

ського суспільства побутує стійка думка про те, Арабська весна є відповіддю помірних мусульман-ських рухів на екстремістську ідеологію і дії радикальних угру-пувань, які дискредитували Іслам, Шаріат і всю мусульманську циві-лізацію в очах світової спільноти. Ця відповідь зорієнтована не на зовнішнього споживача, а призна-чена для внутрішнього, зокрема мусульманської молоді, щоб вона не виявляла прихильності і симпа-тій до ідей радикалів.

Також з упевненістю можна сказати, що Арабська весна — це

ісламська відповідь народних мас на багатолітню диктатуру. Чому люди надають перевагу іслам-ським партіям і рухам? Помилкою буде поверхова оцінка цього яви-ща, пояснюючи його арабським консерватизмом чи намаганням повернутися в золотий вік Араб-ського халіфату. Я вбачаю високу популярність ісламських політич-них проектів у їх життєздатності, високому ступені демократичності і, головне, у тому, що інші ідеоло-гії надто дискредитували себе. За останні сто років в арабських краї-нах зазнали краху і соціалістичні, і націоналістичні панарабські партії, і навіть демократичні. У той час, коли диктаторські режими пору-шували всі мислимі і немислимі

права і свободи, знищували мир-них жителів, зраджували націо-нальні інтереси, довели громадян своїх країн до зубожіння, казково збагатившись при цьому, Європа і США, які постійно твердили про права людини і демократичні цін-ності, розчарувала всіх своїм мов-чанням, не вживала ніяких заходів з метою підтримки демократії в арабських країнах. Більше того, західні демократичні лідери загра-вали з диктаторами, продавали їм зброю і за величезні фінансові потоки закривали очі на безза-коння, яке відбувалося в арабсько-му світі. Такий «демократичний цинізм» не залишився поза ува-гою. Популярність демократичних ідей західного зразка перебуває на

низькому рівні. З іншого боку, зна-чна кількість мусульман захоплю-ються ісламською демократичною моделлю, яку активно впроваджує в Туреччині «Партія справедли-вості і розвитку». Туреччина, яка успішно поєднує Іслам з принципа-ми демократії, цілком справедливо стає лідером на Близькому Сході і дає арабським країнам надію на побудову сучасних цивілізованих держав, які будуть функціонувати не на шкоду своїй ісламській іден-тичності. Чи зможуть арабські кра-їни повторити або перевершити досягнення своїх турецьких єдино-вірців — запитання відкрите. Тим більше, що панарабські партії уже розпочали маніпулювати фактом неприязні арабів до Туреччини,

яка виникла ще за часів Осман-ської імперії, коли турки загарбали майже всі арабські країни, і навіть привласнили собі духовне звання халіфів.

Також, мабуть, по-різному буде розвиватися і постреволюційна ситуація в арабських країнах. У Лівії і Сирії, на відміну від Єгипту, Тунісу, за диктаторськими режима-ми стоять могутні клани, які будуть боротися за свого лідера до кінця, а це прямий шлях до громадянської війни, що уже підтвердилося при-кладом Лівії. Це означає, що ймо-вірніше за все, події у них будуть розвиватися за іншим сценарієм. Політичне життя арабського світу в 2012 році буде не менш спекотним, ніж у році, що минув.

Ісламські фактори в арабських народних революціях