-
Державний архів Запорізької області
ЗАПОРІЗЬКИЙ АРХІВ
НАРОДНА ВІЙНА 19411944
АНТИФАШИСТСЬКИЙ РУХ ОПОРУ
НА ТЕРИТОРІЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Збірник документів і матеріалів
Запоріжжя
2005
-
2
ББК 63.3(4Укр-4Зап)624-44 УДК 94(477.64)"1941/1945"(093.2) Н
30
Рекомендовано до друку Науково-методичною радою Державного
архіву Запорізької області
Редакційна рада:
О.С. Тедєєв, К.Г. Острогляд, О.М. Ігнатуша
Автори-упорядники:
Бондар В.О., провідний спеціаліст-архівіст Державного архіву
Запорізької області Величко О.Г., начальник відділу інформації та
використання документів Державного
архіву Запорізької області Козлова І.В., головний
спеціаліст-археограф Державного архіву Запорізької області
Рецензенти:
Бойко А.В. доктор історичних наук, професор Запорізького
національного університету
Ткаченко В.Г. кандидат історичних наук, доцент Запорізького
національного університету
При передруку публікацій посилання на Запорізький архів
обовязкове.
Н 30 Запорізький архів. Народна війна. 19411944. Антифашистський
рух
Опору на території Запорізької області: Збірник документів і
матеріалів: Наук.-довід. вид. / Авт.-упоряд.: В.О. Бондар, О.Г.
Величко, І.В. Козлова. Запоріжжя, Премєр, 2005. 560 с.; фото.
ISBN 966-685-153-9 У збірнику подаються документи з історії
антифашистського руху Опору на
території Запорізької області в 19411944 рр. Автори-упорядники
на основі документів із фондів Державного архіву Запорізької
області висвітлюють питання з історії створення, бойової та
диверсійної діяльності партизанських формувань, підпільних
організацій і окремих патріотів на території Запорізької області
під час її окупації фашистськими загарбниками в 19411944 рр.
Розраховано на науковців, краєзнавців, архівістів, студентів,
школярів, усіх тих, хто цікавиться історією рідного краю.
ISBN 966-685-153-9 ББК 63.3(4Укр-4Зап)624-44
© Державний архів Запорізької області, 2005. ©
Автори-упорядники: В.О. Бондар,
О.Г. Величко, І.В. Козлова, 2005.
-
3
СЛОВО ДО ЧИТАЧА Друга Світова війна для мільйонів українців
стала Великою Вітчизняною.
Навіть через шість десятиліть після її закінчення вона ще міцно
тримає в полоні памяті мільйони людських душ і страждань. Тримає
болем, якого зазнала майже кожна українська родина.
Час приглушує біль, притупляє ясність спогадів, але рубці на
тілі й памяті ветеранів не дозволяють забути тих днів. Задавнена
біль бентежить свідомість нащадків.
Та війна була занадто жорстокою і не любила документалістів.
Залишилося багато невідомих і неоприлюднених фактів, у забутті
перебувають імена багатьох героїв і рядових бійців, які наближали
світлий день перемоги. Її історія тамує ще багато ненаписаних
сторінок. За пеленою часу ще важче відновити події, про які
збереглися уривчасті свідчення.
Війна велася не тільки на передовій лінії фронту. Її гостро
відчули ті, хто залишився на окупованій ворогом території. Не
змирившись зі своїм пригніченим станом, вони чинили опір
противнику. Робити це було нелегко. Жорстокий окупаційний режим,
геноцид, постійна загроза знищення за непослух сіяли страх і
розпач, але нездатні були викорінити відчуття Батьківщини,
справедливості й свободи, які підносили над цим страхом.
Окупація, як темна холодна ніч, нависла над Україною. Сірі
будні, злигодні й голод тільки підсилювали протест проти рабства й
чужини. Людей обєднувало горе.
Війна ставала народною. І не тільки масовістю та масштабом
участі. У ній жили. Вона була частиною буття. Війна формувала
звички і поведінку, сіяла та розвінчувала ілюзії, черствила душі та
плекала духовність.
Якими конкретними подіями пізнали наші земляки, батьки і діди ту
чорну буденність? Що містили тоді для них такі поняття, як
Батьківщина, воля, обовязок, наказ, ціна життя, совість? Що давало
їм снаги вижити й боротися зі злом? Хто були ті, що відважились на
рішучий протест проти жорстокого режиму? Як саме вони протидіяли?..
Питань у наших сучасників багато. Їхній перелік можна продовжувати.
Але найбільше, чого їм хотілося б почути у відповідь, це
відвертість і щиру правду. Правду без прикрас. Без міфів і
гіпербол, без замовчувань і фальсифікацій.
Сьогодні ми знаємо, яку дорогу ціну сплатили старші покоління за
дозованість інформації, як багато в нашій історії було спрощених
оцінок, ідеологічних штампів, недомовленостей. Знаємо, як за
сталінську правду потрапили в розряд ворогів народу і зрадників
Батьківщини мільйони військовополонених і примусово вивезених на
роботи до Рейху (остарбайтерів). Не менше людей дістали тавро осіб,
що проживали на окупованій території. Сьогодні вже немало відомо
про безглузді втрати внаслідок слабкого рівня військового
командування, непродуманих контрнаступів, присвячених ювілеям.
Відкрилася правда про українське національне підпілля на території
східної та південної України, у тому числі й у
-
4
нас на Запоріжжі, яке, так само як і радянське підпілля,
боролося за визволення своєї Батьківщини. Усе це сторінки однієї й
тієї самої народної війни, багатовимірної, зітканої із
суперечностей тодішньої системи, людських доль.
На жаль, незнання й неприйняття минулого таким, яким воно було
насправді, зламало мільйони людських доль, зашкодило обєктивному
розумінню минулого, відсунуло час виправлення вчорашніх помилок.
Канонізовані догми щодо війни, поділ українців на своїх і чужих,
даються взнаки суспільству ще й сьогодні.
Але тепер, коли в Україні створено можливість розкриття
неупередженої інформації про ту війну, на жаль, стає все менше
людей-очевидців, її сучасників. Вони відходять у вічність.
Відходять у вічність люди, але збереглося чимало документальних
свідчень. Найбільший згусток непокликаної памяті зберігають
документи архівів. У нашому краї це писемні джерела Державного
архіву Запорізької області.
Вони, як і люди, мають різний характер. Є серед них щедрі та
скупі на інформацію, просторі та короткі, яскраві й невиразні. Але
саме вони переймають естафету у ветеранів на збереження скарбу
памяті та правди.
Джерела, як і розповіді живих людей, мають більшу чи меншу
достовірність. Кожен документ створювався з визначеною метою,
відбивав субєктивне бачення автором навколишніх подій. Документи
були породженням існуючих правил і вимог, свідченням
різноманітності людських інтересів і запитів. Звичайно, їхня
критика буде цілком обґрунтованою і стане передумовою якісної
оцінки минулого.
Усвідомимо потребу перевірки здобутої інформації в інших
доступних джерелах. Навчимося вдумливо читати їх, уявляючи себе
учасниками подій. Не будемо покладати надію на те, що зроблені до
нас висновки в документах єдино правильні. Таке прочитання стане
певним екзаменом на наше вміння обєктивного аналізу інформації, на
обшир нашої культури, інтелектуальної спроможності.
Лише за таких обставин ці джерела поділяться з нами правдою,
розсіють морок непізнаності гнітючої й суперечливої доби окупації.
Лише тоді вони розкриють почуття, настрої, помисли посередніх
громадян і яскравих особистостей, керівників і підлеглих, героїв і
антигероїв, покажуть їхні ідеї, сильні та слабкі вчинки. Можливо,
хоча б у такий спосіб будуть реабілітовані ті, кому не судилося
удостоїтися такого права від державної влади, хто став жертвою
сформованих ким потрібно оцінок, людських пересудів, лихослів'я. І
це дасть нам змогу краще зрозуміти один одного.
Документи, підготовані до цього збірника, висвітлюють період
19411944 рр. усю добу фашистської окупації та організації руху
Опору на території Запорізької області. Це дозволяє простежити
загальну динаміку процесів від перших спроб створення підпільної
мережі на окупованій території до часу припинення дії груп і
загонів у момент визволення. Територіально документи охоплюють всі
райони, що увійшли до складу нинішньої області із зазначенням
-
5
назв на момент воєнних часів. Документи згруповано, враховуючи
сучасний адміністративно-територіальний поділ по окремих
районах.
Оскільки писемні свідчення початкового періоду війни практично
не збереглися були знищені нею, джерельну основу збірника склали
документи партійних і державних структур, які з моменту визволення
області збирали відомості про основні події під час окупації та
зясовували участь громадян у партизанському й підпільному русі. Цим
викликана їхня певна субєктивність, наявність у них заданого
стандарту оцінок. Але архівісти намагалися звести цю субєктивність
до мінімуму. Вони пропонують альтернативні свідчення спогади,
матеріали колекцій, намагаються урізноманітнити види експонованих
документів. Висока інформативна ємкість і достовірність
пропонованих читачеві джерел забезпечується широким колом архівних
фондів і їхнім хронологічним діапазоном, чисельністю авторів і
їхніх думок, різноманіттям видів документів.
Запорукою обєктивності стала й ідеологічна неупередженість
авторів. Вони подають документальні свідчення про різні
ідейно-політичні течії руху Опору: комуністичне підпілля,
українське націоналістичне підпілля, групи без виразної партійної
платформи. Таке фіксування реалій, на нашу думку, сприятиме пошуку
й утвердженню історичної правди та суспільному примиренню серед
співвітчизників, обґрунтовуючи спільний внесок у перемогу.
Збірник невипадково названо Народна війна У центрі уваги
документів конкретні люди, а не відомості про чисельність офіційно
визнаних підпільних груп і партизанських загонів, обсяги проведених
ними операцій чи повідомлення інформбюро. Показано широчінь
людського виміру подій, народний характер руху Опору, його
тривалість, повсюдність, ідейний та організаційний спектр,
територіальні особливості. Укладачі намагалися зберегти реальне
співвідношення виявленої архівної інформації, не надаючи перевагу
жодному з регіонів, жодній із течій чи організацій.
Такий підхід дозволяє робити висновки про загальні та відмінні
риси цього руху. Водночас він передає сутність змін у нашому
суспільстві, коли проблеми конкретної людини хвилюють більше, аніж
характеристики класів чи соціальних груп, а в історичній науці
дедалі впевненіше заявляє про себе культурно-антропологічний метод
досліджень. На нашу думку, обраний архівістами метод набуде
подальшого освоєння в інструментарії істориків, які скористаються
запропонованим збірником.
У збірнику надзвичайно багато цінного фактографічного матеріалу.
Оприлюднені імена сотень людей, які брали участь у русі Опору,
названі їхні прізвища, псевдоніми. Вміщено багато списків осіб із
зазначенням їхніх заслуг. Подано численні свідчення біографічного
характеру, які створюють можливість краще зрозуміти різні мотиви
боротьби. Названо імена безстрашних борців, що по-геройськи
загинули нескореними.
Документи висвітлюють конкретний зміст бойової та диверсійної
діяльності партизанських формувань, підпільних організацій і
окремих патріотів. Вони показують, що форми боротьби були різними
від грізних смертних боїв до приватного поширення почутої з
радіоприймача інформації про перемоги над ворогом. Акцентовано
увагу на ніби непримітних, але масових
-
6
явищах саботажу з боку населення стосовно заходів окупаційних
властей, спрямованих на заготівлю продукції, мобілізацію населення
на військово-польові роботи, до Німеччини тощо.
Показано озброєння й тактику боротьби, обсяги заподіяних
ворогові втрат. Розкривається характер керівництва і взаємин серед
членів руху Опору. Пояснюються способи звязку і т. ін. Інколи
джерела подають дуже детальну хроніку подій, повязаних з діяльністю
партизанських загонів. Змальовують складнощі, з якими зіткнулися
партизани: нестача зброї, продовольства, питної води; специфічні
природно-географічні умови степу та дніпровських плавнів.
Документи відверто свідчать і про жорсткі, нерідко жорстокі
стосунки між людьми, неоднозначне сприйняття партизанів місцевим
населенням. Вони говорять і про явища зради товаришів, знайомих,
односельчан, про пасивність, байдужість чи зневіру в боротьбі, про
намагання мовчки тягнути лямку окупації. Для когось боротьба між
своїм страхом і совістю закінчилася душевним крахом. У багатьох
епізодах характеризується роль місцевої поліції, згадуються
каральні рейди й облави проти борців з окупантами. Сьогоднішній
читач зможе скласти власне уявлення про членів місцевої окупаційної
адміністрації, які далеко не завжди були поплічниками окупантів. Це
теж багатовимірність і народність тієї війни.
Документи також дозволяють відновити деталі подій, повязаних із
визволенням області від ворога, встановити місця бойових операцій,
загибелі й поховання товаришів. І це далеко не весь перелік тих
цінних сюжетів, на які неодмінно зверне увагу читач цієї книги.
А ще, можливо, комусь поталанить впізнати в ній імена своїх
земляків, рідних чи близьких, про кого чув від батьків, учителів,
старших. Це і буде відновленням нашої памяті, зміцненням живого
ланцюга поколінь, що єднає нашу Україну.
Повернемося до джерел заради памяті тих, хто не дожив до наших
днів, хто вірив і мріяв про світлий день перемоги, квітуче і
щасливе життя.
Сподіваємось, що читач цього збірника людина достатньо відкрита
й компетентна, знайде в ньому багато корисного для поглиблення
знань про характер антифашистського Опору на Запоріжжі в добу
загальнонародної трагедії, для власного духовного піднесення, для
порозуміння між співвітчизниками.
Олександр Ігнатуша,
кандидат історичних наук, доцент
-
7
ПЕРЕДМОВА
9 травня 1945 р. назавжди закарбується в памяті українського
народу та інших народів колишнього СРСР як день грандіозної
перемоги над страшним ворогом людства фашизмом. Саме цього
весняного дня 60 років тому скінчилася Велика Вітчизняна війна, яка
стала для нашого народу справжнім випробуванням на міцність
людського духу, на людяність і патріотизм.
Перетнувши 22 червня 1941 р. кордони УРСР, війська фашистської
Німеччини та її союзників влітку 1942 р. захопили всю територію
України. Окупація Запорізької області розпочалася 17 серпня і
закінчилася 28 жовтня 1941 р., визволення радянськими військами 11
вересня 1943 р. і тривало до 8 лютого 1944 р.1
Того часу територія нашої області складалася з 28 районів, 6 із
яких Генічеський, Великолепетиський, Іванівський,
Нижньосірогозький, Новотроїцький та Сиваський увійшли до
Херсонської області, утвореної 30 березня 1944 р.2
Фашистські окупанти запровадили свій
адміністративно-територіальний поділ України. Запорізька область
увійшла до складу рейхскомісаріату Україна, який був поділений на 6
генеральних округів. Південна частина області була включена до
генерального округу Таврія з центром у м. Мелітополі, а решта
території (у тому числі м. Запоріжжя) до генерального округу
Дніпропетровськ з центром у м. Дніпропетровську3.
За більш як два роки свого панування на запорізькій землі
фашисти знищили 66 745 мирних громадян і 10 916 радянських
військовополонених, вивезли на примусову працю до Німеччини 157 416
осіб, переважно молодих людей.4 Було вщент зруйновано більшість
промислових підприємств, культурно-освітніх установ, житлових
будинків та інших обєктів.
Важливим чинником у протистоянні німецько-фашистській навалі
було розгортання підпільно-партизанського руху на окупованій
території.
Саме цей процес став обєктом нашого дослідження. Спираючись на
архівні джерела, робиться спроба неупереджено висвітлити як
загальновідомі, здавалося, питання антифашистського руху Опору, так
і ті, які замовчувались протягом багатьох років.
Уже в липні 1941 р. Запорізький обком КП(б)У, керуючись
вказівками директиви РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. і
виступом по радіо 3 липня того ж року Й.В. Сталіна, розпочав
створення в містах і районах області підпільних партійних
організацій та партизанських загонів для боротьби з німецькими
загарбниками в їх тилу. Для керівництва партійним підпіллям і 1
ДАЗО, ф. р-849, оп. 2, спр.77 а, арк. 67, 82, 124. Червоне
Запоріжжя, 1944 р.8 лютого. 2 Відомості Верховної Ради УРСР. 1945.
№ 7/8. 3 Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник
документів і матеріалів. К., 1963. С. 35. 4 ДАЗО, ф. п-102, оп. 30
а, спр. 11, арк. 9, 14.
-
8
організації партизанської боротьби на території Запорізької
області були сформовані підпільний обком, Запорізький і
Мелітопольський підпільні міськкоми й 11 підпільних обєднаних
райкомів КП(б)У, які охоплювали всі адміністративні райони області.
Місцем перебування підпільного обкому було визначено Василівський
район. У кожному районі організовувалися 3 підпільні партійні
групи. Для підпільної роботи було підібрано і затверджено 310
членів та кандидатів КП(б)У, проте за визнанням самого обкому
партії більшість із них відступили разом з частинами Червоної
армії. У повному складі залишили межі області Мелітопольський
підпільний міськком КП(б)У та 8 підпільних райкомів партії. Інші
підпільні комітети, проіснувавши незначний час, в основному до
початку 1942 р., були розгромлені ворожими спецслужбами (як
Запорізький міськком КП(б)У) або ж вийшли з території області через
загрозу викриття та репресій з боку окупаційної влади (як
Запорізький підпільний обком партії).
Влітку 1942 р. Запорізький обласний комітет КП(б)У, який тоді
знаходився у Ворошиловграді (нині Луганськ), зробив спробу
відновити партійну підпільну мережу на території області. Було
сформовано підпільний обком і 5 підпільних райкомів партії:
Приморсько-Приазовський, Веселівський, Михайлівський,
Великобілозерський і Великолепетиський (нині Херсонська область).
Усього для підпільної роботи були підготовлені 24 особи, у тому
числі 2 парторганізатори для створення партійних підпільних груп на
території Оріхівського та Пологівського районів. Усі вони в червні
1942 р. кількома заходами були висаджені з літаків на парашутах у
різних місцевостях області. Однак і ця спроба розгорнути
комуністичну підпільну мережу на Запоріжжі зазнала невдачі. Група
десантників на чолі з першим секретарем підпільного обкому
Мосієвичем К.І. була розгромлена німецькими жандармами невдовзі
після приземлення. Сам Мосієвич, захоплений ворогами, став на шлях
зради і виказав усю структуру підпілля. Лише два підпільні райкоми
розпочали свою роботу і частково виконали покладені на них
завдання5.
Та все ж окремі комуністи, які залишалися на окупованій ворогом
території, робили спроби обєднатися в підпільні партійні
організації. Так архівні документи містять відомості про
Великотокмацький міський підпільний комітет КП(б)У, створений у
вересні 1942 р. за ініціативою місцевих партійців для керування
антифашистською боротьбою в місті та його околицях6.
Крім того, на території області досить тривалий час успішно
діяли розвідувальні групи, сформовані партійними органами разом із
військовою розвідкою й органами НКВС із залученням до них місцевих
мешканців.
Для розгортання партизанської боротьби на теренах нашої області
Запорізьким обкомом КП(б)У було сформовано 28 партизанських загонів
(за кількістю районів), до складу яких увійшло 800 осіб7. Лише в 14
районах області ці загони досить успішно боролися проти окупантів,
в основному у взаємодії з радянськими військами. Досить часто їм
доводилося виконувати не властиві 5 ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр.
11, арк. 18, 19, 20, 24, 25, 27, 28. 6 Там само, ф. п-6595, оп. 1,
спр. 16, арк. 35, 38. 7 Там само, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 10, арк.
10.
-
9
партизанським формуванням функції: тримати оборону разом із
частинами діючої армії, боротися з дезертирами та диверсантами
тощо. При відступі Червоної армії з території області партизанські
загони фактично припинили свою діяльність. Частина з них перейшла
до лав РСЧА, а партизани, які залишилися на окупованій території,
здебільшого були виявлені та страчені німецькими каральними
органами.
Для охорони важливих обєктів і боротьби з німецькими
диверсантами у прифронтовій зоні місцевими органами НКВС у районах
області створювалися винищувальні батальйони та загони. У звязку з
тим, що вже в серпні 1941 р. лінія фронту впритул наблизилася до
Запоріжжя, ці формування фактично перейшли на партизанські методи
боротьби з ворогом. Частина винищувальних загонів відійшла разом із
діючою армією, а на базі тих, що залишилися на окупованій
території, у багатьох випадках були створені підпільні групи чи
партизанські загони. Доля більшості їхніх учасників була такою ж
трагічною, як і доля всього підпільно-партизанського руху на
Запоріжжі в перші місяці німецько-фашистської окупації.
У відповідь на безпрецедентний кривавий терор, розвязаний
фашистськими окупантами, на всій території нашої області почали
виникати підпільні антифашистські формування. Зробивши аналіз
архівних джерел можна визначити основні шляхи формування підпільних
організацій та груп: групи, створені особами, спеціально залишеними
чи направленими з цією метою партійними та радянськими органами;
групи, сформовані за участю чи під керівництвом місцевих партійних
і радянських активістів; підпільні групи організовані патріотично
налаштованими громадянами разом із радянськими військовополоненими;
підпільні групи, сформовані представниками Організації українських
націоналістів. Діяльність підпільників зводилась до проведення
антифашистської агітації, саботування розпоряджень німецької
окупаційної влади, здійснення диверсій на комунікаціях і
підприємствах, визволення військовополонених із німецьких таборів,
перешкоджання примусовому вивезенню молоді на роботу до Німеччини,
збирання та зберігання зброї, знищення окремих окупантів і тих, хто
співпрацював із ними.
Багато мирних громадян, не сприйнявши так званого нового
порядку, влаштованого на їхній рідній землі фашистами, на власний
розсуд чинили опір загарбникам. Вони не виходили на роботу; не
виконували розпоряджень і наказів окупаційної влади; допомагали
радянським військовополоненим звільнятися з німецьких таборів і
переховували втікачів з таборів військовополонених; надавали
допомогу молоді, яку намагалися вивезти на примусові роботи до
Німеччини; прослуховували та розповсюджували зведення Радінформбюро
як в усній, так і в письмовій формі; збирали, роздавали та
розклеювали антифашистські листівки, що скидалися з радянських
літаків чи написані власноручно; збирали та зберігали зброю. Більше
того, значна частина мешканців надавала різноманітну допомогу
членам підпільних організацій.
У звязку з активізацією бойових дій у 1942 році органами НКВС на
територію Запорізької області було закинуто декілька
диверсійно-розвідувальних груп, які невдовзі були знищені
німецькими спецслужбами. Крім
-
10
того, для організації підпільно-партизанського руху на
окупованій території, проведення розвідки та здійснення диверсій на
комунікаціях ворога Українським штабом партизанського руху на
теренах області в 1942 р., та влітку 1943 р. під час наступу
радянських військ, було висаджено з літаків кілька
диверсійно-організаторських груп. Окремі з них, поповнивши свій
склад за рахунок місцевого населення, згодом перетворилися на
боєздатні партизанські загони.
У представлених архівних документах містяться маловідомі
широкому загалу відомості про існування й антифашистську діяльність
на території Мелітопольського та Михайлівського районів підпілля
ОУН.
З огляду на зазначене, антифашистський рух Опору на території
Запорізької області не був одноманітним. На характер і масштаби
підпільно-партизанської боротьби мали значний вплив природні умови.
Майже безлісі степові райони Запоріжжя були малопридатні для
проведення ефективної бойової діяльності партизанських загонів.
Більш-менш зручним місцем для дислокації та оперування невеликих
партизанських підрозділів були Дніпровські плавні, де не раз
знаходили притулок партизани, підпільники, десантники-парашутисти,
місцеві жителі, які переховувалися від переслідування окупантів. У
містах і селах області в основному діяли невеликі антифашистські
групи патріотів, які досить успішно протистояли окупантам.
Підпільники намагалися діяти не лише за місцем організації групи,
але й на сусідніх територіях. Інколи підпільні групи обєднували
свої зусилля для підготовки та здійснення окремих терористичних і
диверсійних актів.
Проте більшість підпільних організацій у різний час були викриті
та розгромлені німецькими спецслужбами. Серед основних причин
поразок підпільників слід визначити: порушення принципу
індивідуального добору кадрів для підпільної роботи; не завжди
ретельне вивчення ділових якостей керівників підпільних і
партизанських формувань; слабкі морально-вольові якості окремих
підпільників; недостатня спеціальна підготовка чи повна її
відсутність у більшості учасників руху Опору; недотримання
елементарних правил конспірації; непоодинокі факти зрадництва з
боку окремих мешканців; незначна кількість баз медикаментів, зброї
та продовольства і швидке їх розкриття каральними органами
окупантів; відсутність звязку з Центром та допомоги від нього. До
того ж нашим підпільникам протистояли добре навчені та спеціально
підготовлені служби фашистської Німеччини, які мали значний досвід
боротьби з рухом Опору народів Західної Європи. На території нашої
області діяли підрозділи польової жандармерії та таємної польової
поліції ГФП, гестапо, служба безпеки поліції та СД, СС, відділи
місцевої поліції. Крім того, у південних районах краю діяла
спецслужба румунських окупантів сигуранца.
Та все ж таки, незважаючи на складні природні умови, кривавий
терор, розвязаний німецькими репресивними органами, відсутність
єдиного керівництва і допомоги із Центру, ворог не знав спокою на
Запорізькій землі.
Одразу після визволення краю розпочався процес затвердження
діяльності підпілля та визнання учасників підпільного
антифашистського руху Опору. Уже 1 листопада 1943 року Політбюро ЦК
КП(б)У запропонувало обкомам,
-
11
міськкомам і райкомам партії забезпечити виявлення учасників
партійного підпілля, вивчати та розглядати їхні звіти на засіданнях
бюро. Трохи пізніше обласним комітетам партії було надано право
приймати остаточні рішення по звітах підпільних організацій та
окремих учасників. Діяльність партизанських загонів, як правило,
розглядав і затверджував Український штаб партизанського руху, який
був створений в 1942 році. Здебільшого робота з виявлення та
затвердження учасників підпільно-партизанського руху проводилася
тільки при одержанні від них чи їхніх родичів відповідних заяв і
скарг. Бюро Запорізького обкому КПУ в 19441964 рр. декілька разів
розглядало питання про визнання діяльності підпільних організацій,
партизанських груп і загонів, патріотичну діяльність окремих
громадян, які діяли проти окупантів на території нашої області. У
результаті вивчення та перевірки матеріалів про діяльність
підпільників, у тому числі із залученням органів держбезпеки, були
визнані учасниками руху Опору 712 осіб, які входили (умовно) до
складу 36 партизанських загонів, підпільних,
розвідувально-диверсійних і патріотичних груп. Багато звітів і заяв
осіб, які претендували на одержання статусу учасника
антифашистського руху, того часу були відхилені як необґрунтовані.
Проте інколи партійні працівники, на яких була покладена перевірка
цієї діяльності, вимагали вагомих доказів, які важко було надати,
бо здебільшого керівництво підпілля та більшість підпільників були
знищені фашистами, а місцеві жителі природньо не завжди могли знати
про існування цих організацій і причетність до них окремих
громадян. Тому центральні партійні і радянські органи неодноразово
порушували питання про додаткове виявлення та затвердження
учасників антифашистського руху. Так постановою Президії Верховної
Ради УРСР від 28 липня 1967 року при районних, міських, районних у
містах виконкомах створювались комісії з видачі партизанських
документів учасникам партизанського руху і підпільних організацій в
період Великої Вітчизняної війни 19411945 рр. Ці комісії за
поданими їм заявами на підставі розгляду документів чи письмових
підтверджень уже офіційно визнаних учасників антифашистського руху
видавали партизанські документи (учасникам руху партизанські
квитки, родичам загиблих патріотів відповідні довідки). Діяльність
цих комісій тривала до середини 1970-х рр., партійні комітети
продовжували вирішувати ці питання до 1991 р. У результаті роботи,
проведеної партійними органами і партизанськими комісіями при
виконкомах, статус учасників партизанського руху і підпільних
організацій додатково одержали близько 200 осіб.
Науково-довідкове видання Запорізький архів. Народна війна.
19411944. Антифашистський рух Опору на території Запорізької
області, яке пропонується читачеві, підготовлене на базі документів
із фондів Державного архіву Запорізької області. Деякі з них вже
були опубліковані, однак значна частина вводиться до наукового
обігу вперше.
При підготовці видання використані такі фонди: Запорізький
обласний комітет КПУ (п102); Управління Служби безпеки України в
Запорізькій області (р5747); Комісії з видачі партизанських
документів учасникам партизанського руху та підпільних організацій
(п6595); Хронологічні довідки найважливіших
-
12
подій, що відбувалися на території Запорізької області в період
тимчасової німецько-фашистської окупації (р1675); Василівська,
Мелітопольська, Нововасилівська, Новомиколаївська, Осипенківська,
Червоноармійська, Якимівська районні комісії зі сприяння в роботі
Надзвичайної державної комісії по встановленню та розслідуванню
злочинів німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників і
заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським
організаціям і державним підприємствам (р1852, р3192, р3199, р1855,
р3200, р1856, р3198); Спогади, свідчення та інші матеріали з
історії міст і сіл Запорізької області (р2630); Колекція
фотодокументів партархіву Запорізького обкому Компартії України
(п6748); Істпартколекція партійного архіву Запорізького обкому
Компартії України (п337); Партійний архів Запорізького обкому
Компартії України (п100).
Основні види документів, які подаються в збірнику: звіти
підпільних організацій, партизанських формувань і окремих громадян
про їхню антифашистську діяльність у період окупації; довідки
партійних комітетів та органів держбезпеки про результати перевірки
цих звітів; постанови та рішення партійних і радянських органів;
стенограми бесід і протоколи опитувань учасників та свідків подій;
листи, спогади, щоденники учасників та очевидців подій; переклади
документів німецьких окупаційних установ; копії документів про
діяльність запорізьких партизанських загонів, виявлених у
Центральному архіві Міністерства оборони колишнього СРСР; акти
Надзвичайних комісій з розслідування злочинів німецько-фашистських
загарбників; матеріали хронологічних довідок, складених у населених
пунктах Запорізької області. Також були використані матеріали з
газет як періоду окупації (Нове Запоріжжя, Мелітопольський край),
так і післявоєнного часу.
Одним з основних завдань, які ми прагнули вирішити, надати
якомога більше документальних свідчень не лише про діяльність
офіційно затверджених учасників антифашистського руху, але й тих,
хто з різних причин не здобув цього статусу. Багато документів
розкривають яскраві характери, людські та ділові якості патріотів.
На нашу думку, сьогодні цікавими виглядають свідчення учасників та
очевидців тих далеких трагічних подій, відтворені в щоденникових
записах, передсмертних записках із німецьких катівень, спогадах про
життя в окупації.
Спираючись на багатий фактичний матеріал, упорядники насамперед
намагалися обєктивно та якомога повніше відтворити картину
антифашистської боротьби на Запоріжжі.
Запропонований збірник документів і матеріалів складається з 21
розділу за кількістю районів сучасної Запорізької області,
включаючи обласний центр, якому присвячено окремий розділ. Кожний
розділ містить вступну статтю, в якій подається коротка
характеристика антифашистського руху на відповідній території. Далі
йде добірка документів, поданих у хронологічній послідовності в
межах одного розділу. Особливістю побудови розділів, присвячених м.
Запоріжжю та Мелітопольському району, є структуризація за
підпільними організаціями, що повязана з великим обсягом
матеріалу.
-
13
Завершують видання список осіб, офіційно визнаних учасниками
антифашистського руху на території Запорізької області, у якому
подаються прізвища та ініціали громадян за алфавітним порядком з
посиланням на номер сторінки, де міститься інформація про їх
затвердження; список скорочень; перелік документів і зміст.
Усі документи мають заголовки, складені упорядниками. У них
зазначено: порядковий номер, тип документа, за наявності автор і
дата. Більшість представлених документів публікуються скорочено.
Неповне (часткове) подання текстів повязане з тематичною
доцільністю. Пропущені частини тексту позначаються трикрапками. У
деяких випадках прізвища осіб з етичних міркувань подаються
скорочено. У виданні максимально збережено лексику, авторські і
редакторські особливості текстів джерел. Документи подаються мовою
оригіналу, але адаптовані до сучасного читача, орфографічні помилки
в написанні виправлені без застережень, усі пропущені чи недописані
літери та слова відтворені в квадратних дужках, географічні назви
подано за тогочасним адміністративно-територіальним поділом, а
написання прізвищ та інших власних назв залишено за першоджерелами.
Після змісту документа подається прізвище автора. Надписи на
документах та нерозбірливі підписи в збірнику не відтворені.
Кожен документ чи матеріал супроводжується легендою, у якій
зазначено місце зберігання документа (скорочена назва архіву,
номери фонду, опису, справи, аркушів), вказується автентичність
документів (оригінал, копія, засвідчена копія) та спосіб їх
відтворення (рукопис, машинопис, друкарський відбиток).
Хочеться сподіватися, що ця праця викличе серйозні роздуми над
нашим непростим історичним минулим, стане документальною базою для
більш ґрунтовних наукових досліджень.
Висловлюємо щиру вдячність усім, хто брав участь у підготовці
книги.
Автори-упорядники
-
14
-
15
Місто Запоріжжя Місто Запоріжжя було окуповане
німецько-фашистськими військами 4 жовтня 1941 р., визволене
радянськими військами 14 жовтня 1943 р.1
Після 45-денної героїчної оборони радянські війська змушені
були
залишити обласний центр місто Запоріжжя. З перших днів
гітлерівці встановили жорстокий окупаційний режим, спрямований
проти запоріжців.
За 2 роки і 10 днів окупації фашистами було знищено 43 тисячі
громадян: чоловіків, жінок, дітей, у тому числі близько 5 тисяч
військовополонених червоноармійців і офіцерів. За розпорядженням
окупаційної влади на примусову роботу до Німеччини було вивезено 58
тисяч осіб2.
Незважаючи на кривавий терор з боку загарбників, у місті активно
діяло антифашистське підпілля.
За офіційними даними в період німецько-фашистської окупації м.
Запоріжжя на його території були сформовані і діяли: підпільний
міськком КП(б)У 1; розвідувальна група 1; підпільних організацій та
груп 5; партизанських загонів 3. Більшість запорізьких підпільників
(в основному керівники й активне ядро організацій) загинули в
боротьбі з ворогом, значна їхня частина була увязнена до
концтаборів.
____________________ 1 ДАЗО, ф. п-102, оп. 1, спр. 877, арк. 4.
2 Там само, ф. р-1683, оп. 1, спр. 1, арк. 3, 4.
№ 1 Повідомлення польового коменданта про розстріл Кухби
Маряна
17 грудня 1941 р. В ніч з 1 на 2 грудня 1941 р. в місті
Запоріжжі був перерізаний
телефонний кабель німецької армії. Винного вдалося виявити. Це в
минулому комуніст з м. Запоріжжя Марян Кухба.∗
Він був законно розстріляний 13-ХІІ-1941 року. В звязку з цим
актом арештовані заложники випущені на волю. Хто робить акти
саботажу проти: 1. Осіб або підприємств німецької армії, 2. Осіб
або підприємств українського господарства, 3. Знає про
підготовлення або планування саботажу та мовчить про це,
∗ Ймовірно мова йде про Кухту Маряна Петровича, який перебував
на обліку в Орджонікідзевському райкомі КП(б)У
-
16
4. Хто суперечить або організує суперечки проти розпорядження
німецьких та українських комендатур та управ вважається ворогом
німецької армії та відбудови України і заслуговує відповідного
поводження.
Українці! Захищайте свої громади від саботажу, злочинців та
більшовицького
зброду. Ваш обовязок повідомити негайно посадника та найближчу
комендатуру про кожну підозрілу людину.
Польовий комендант
ДАЗО, Нове Запоріжжя. 1941. 17 грудня.
№ 2 Повідомлення польового коменданта про розстріл за
саботаж
Курельного Є.
15 лютого 1942 р. 8 лютого 1942 р. воєнний польовий суд
розстріляв за відмовлення від
роботи, саботаж та підбурювання Єфіма Курельного, що працював у
Запорізькому заводі № 6 і проживав по Жуківській вулиці, № 57.
Кожен, хто вчиняє акти саботажу проти осіб або споруд німецької
військової влади та українського господарства, а хоч задумує їх чи
має відомості про запланований саботаж і мовчить, розглядається як
ворог німецької військової влади та противник відбудування України.
Це стосується також тих, хто чинить опір німецькій владі та
представникам української влади або з кимсь про цей опір
домовлюється.
До таких осіб буде вжито відповідних заходів. Кожен українець
зобовязаний негайно сповістити бургомістра або на
ближайчу комендатуру про всяку підозрілу особу. Польовий
комендант Підписав Діттмар, майор і замісник коменданта.
ДАЗО, Нове Запоріжжя. 1942. 15 лютого.
№ 3 Оголошення військового коменданта про заклик допомогти
владі
у виявленні саботажників і партизанів
17 травня 1942 р. На протязі останніх тижнів більшовики спустили
або переправили через
фронт в різних місцевостях Східної України парашутистів,
саботажистів, шпигунів і партизанів, що мали при собі
радіопередатчики і радіоприймачі.
-
17
Багатьох з цих шпигунів, саботажистів і партизанів пощастило
знищити в найкоротший строк при дійовому сприянні населення.
Можливо, що окремі групи все ще ховаються. В інтересах німецьких
військових сил та населення і ці залишки повинні бути в найкоротший
строк захоплені.
Німецькі військові сили знають, що частина цих більшовицьких
агентів не мають наміру виконувати доручених ним завдань і
ховаються тільки із страху перед карою.
Цей страх безпідставний. Кожному (також в майбутньому посланим
більшовицьким агентам), хто
впродовж короткого часу разом з даними їм радіоприладдям,
зброєю, амуніцією і вибуховими речовинами зявиться до будь-якої
військової частини, української Порядкової служби або до старости,
буде забезпечена безкарність. Групи, які незважаючи на ці обіцянки
про безкарність, все ще будуть ховатися, повинні будуть знищені
всіма силами і всякими засобами. Населення закликається до
енергійної допомоги військовій і цивільній владі при виловлюванні
саботажистів і шпигунів.
Всяка допомога буде винагороджена чи харчами, чи грошовою
нагородою до 1000 крб.
Хто ж буде допомагати більшовицьким агентам в їх злочинній
діяльності, підтримуючи їх харчами, надаючи їм мешкання чи подаючи
їм будь-яку допомогу, той буде покараний смертю.
Військовий комендант
ДАЗО, Нове Запоріжжя. 1942. 17 травня.
№ 4
Вирок, винесений Додареву В. спеціальним судом при
Дніпропетровському окружному суді за відмовлення від роботи
17 жовтня 1942 р.
Вироком Спеціального суду при Дніпропетровському окружному суді,
що
вперше засідав 15Х42 р. в м. Запоріжжі, засуджено
робітника-українця Василя Додарева на 2 роки тюремного увязнення за
злісне відмовлення від роботи.
Додарев, що працював в одній авіачастині, відмовився виконати
завдання, дане йому його начальником. Вирок свідчить, що такого
роду порушення будуть каратися якнайсуворіше.
Штадткомісар
ДАЗО, Нове Запоріжжя. 1942. 17 жовтня.
-
18
№ 5 Повідомлення штадткомісара м. Запоріжжя про притягнення до
суду
громадян, які відмовилися від роботи
11 серпня 1943 р. Остання пересторога Випадки уходу з роботи,
які частішають, спричинили до того, що 9 серпня
вперше 7 чоловік, що відмовились від роботи, стали перед
спеціальним німецьким судом.
Проти саботажників, що визнали свою винність, прокурор вимагав
застосування смертної кари: суд, беручи до уваги молодий вік
винуватців, цього разу не застосував смертної кари, а дав їм
полегкість.
Були засуджені: Бабінській, Юрченко, Сімарін та Одій до 5 років
примусового увязнення кожен; Найдон, Мецік, Кривошей до 3 років
тюремного увязнення кожен.
Цей вирок є останньою пересторогою, надалі всі саботажники та
ті, що злісно кидають своє робоче місце, повинні рахуватись з
застосуванням вищої міри покарання смертною карою.
Запоріжжя, 9-VIII-43 р. Штадткомісар
ДАЗО, Нове Запоріжжя. 1943. 11 серпня.
№ 6 Із заяви Котової О.Г. до Надзвичайної комісії з
розслідування злочинів німецьких окупантів у м. Запоріжжі про арешт
і розстріл її чоловіка Котова О.П. за партизанську діяльність та
пояснення секретаря комісії
30 жовтня 1943 р.
Прошу оказать помощь мне как пострадавшей от немцев, так как мой
муж
Котов А.П. расстрелян немцами как партизан. Прошу дать мне
работу, так как я сейчас не имею средств на существование
Котова Котова Александра Григорьевна Александр Павлович Котов,
год рождения 1894 г., был моряком, работал в
Севастополе, б[ес]п[артийный]. В Запорожье приехали из
Севастополя в ноябре 1941 г. А.П. Котов
работал в Севастополе в прифронтовой полосе. В Запорожье работал
в духовом оркестре при заводе ПРЗ.
-
19
26/VI-42 г. был арестован немецким политотделом. В конце августа
в тюрьме Котова уже не было, и, как предполагает жена, [его]
расстреляли.
Мужа обвиняли в организации партизан в г. Запорожье. Следователь
заявил жене после того, как муж выбыл из тюрьмы: Ищите себе другого
мужа, а своего не ждите; он партизан, моряк, подпольщик. Вместе с
мужем Котовой был расстрелян и предварительно арестован Карагодин
К., кот[орый] был вместе с Котовым в одной подпольной
организации.
Жена Котова с сыном долгое время скрывались от немцев, так как
последние хотели ее увезти с собой, вследствие этого она потеряла
...свое имущество: квартира сгорела
Котова Коробов
ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 202, арк. 51, 52. Оригінал.
Рукопис.
№ 7 Заява Семенової Г.І. до Надзвичайної комісії з розслідування
злочинів німецьких окупантів у м. Запоріжжі про арешт німецькою
жандармерією
її батьків Карасенка І.Й. та Карасенко В.Т.
4 серпня 1944 р. Прошу выдать мне документ о том, что мои
родители, отец Иван
Иосифович Карасенко, 1897 г. рождения, и мать Варвара
Терентьевна Карасенко, 1907 г. рождения, были арестованы немецкой
жандармерией 16 июля 1943 года.
После их ареста о них я не могла нигде ничего узнать, т. к.
полиция грозила арестом и мне.
Отец и мать были арестованы за укрытие участника подпольной
организации Федора Моисеева в своем доме более двух месяцев.
Для подтверждения всего этого имеются свидетели соседи на
проживаемой мной ранее квартире.
Г. Семенова
ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 202, арк. 62. Оригінал.
Рукопис.
Партизанська група Юні чапаєвці У серпні-вересні 1941 р. в боях
за о. Хортицю брала участь група юних
патріотів, яка складалася з 15 місцевих підлітків. За завданням
командування 12-ї армії Південного фронту вони неодноразово
переправлялися на острів для
-
20
встановлення звязку з радянськими частинами, що тримали тут
оборону та проводили розвідку позицій противника1.
У 1978 р., зважаючи на наявність архівних документів про бойову
діяльність цієї групи, керівництвом партійного архіву Запорізького
обкому КПУ на розгляд бюро обкому вносилася пропозиція затвердити
її як партизанську під назвою Юні чапаєвці, не вказуючи особовий
склад, через відсутність архівних документів про конкретних
учасників партизанської групи. Проте вона так і не була
затверджена2.
____________________ 1 ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 68, арк.
13, 38. 2 Там само, спр. 205, арк. 30.
№ 8 З письмового пояснення вязня Оганесяна О.В. про виконання
ним бойових завдань радянського командування на о. Хортиці в 1941
р., надісланого Мельникову Б.С., колишньому помічнику начальника
політичного
управління Південного фронту з комсомолу
16 травня 1966 р. Находился на Украине в 1941 году. В это время
был сброшен десант на Хортицу. Я жил в это время в
г. Запорожье, и когда взорвали одну шлюзу вода хлынула, и мы
переехали в город. В городе мы прожили недолго, пока спала вода.
Когда спала вода, мы решили придти на пристань посмотреть. Нас было
трое Коля Худяков, Аветисян Коранес и я Оганесян Оганес В.∗ Пришли
мы на пристань и стали ломать ящики с консервами, когда мы взяли по
несколько банок, в это время к нам подошел неизвестный мне офицер.
Он задержал нас и всех троих привел на вокзал (пристань) г.
Запорожье, где и находился штаб. Нас попросили, чтоб мы переехали
Днепр, узнать, где находятся немцы. Мы дали согласие В 21 ч. 30
мин. по м[естному] в[ремени] мы переехали Днепр. К нам
присоединился 4-й тов[арищ], но когда мы переехали на
противоположный берег Днепра, 4-й тов[арищ] исчез и я его больше
никогда не встречал, фамилию я его не знал. Когда стали
возвращаться обратно, нас встретил сов[етский] солдат и просил нас,
чтоб мы его перевезли через Днепр, к своим, т. е. где были наши
войска. Мы переодели солдата в гражданскую одежду, кто снял с себя
брюки, кто дал сапоги, а я дал ему свою рубашку. Когда мы стали
подходить к своей лодке, нас остановил немецкий патруль и
предупредил, что ходить здесь нельзя. В Хортице также нас встретил
немецкий патруль спрашивал, что мы здесь делаем. Я ответил пришли
нарвать арбузов и слив. Одного из моих товарищей немецкий патруль
заподозрил и сказал, что он Иуда, я не знал значения этого слова и
сказал, что такое Иуда я не знаю, тогда он достал из кармана
записную книжку открыл ее и по-русски разъяснил, что Иуда это
еврей, я сказал, что он не еврей ∗ Тут і надалі в тексті помилково
Огонесян Огонес
-
21
по национальности, а армянин. Немцы нас отпустили Днепр мы
переехали благополучно Затем встретились с Вами Мы Вам все
рассказали, где находятся немцы и что видели. После беседы и
расспросов Вы нас завели в столовую и накормили нас Спустя
несколько дней Вы встретили нас и привели (где была Земская
больница), попросили нас, чтоб мы вторично сходили в тыл к немцам,
т. е. в разведку. На Вашу просьбу дали согласие нас двое, я и
Худяков.
Я все прекрасно понимал, что значит идти в тыл к немцам, моя
жизнь была на волоске, т. к. я очень похож на еврея Я и мой товарищ
пошли вторично в тыл к немцам и принесли нужные для Вас данные о
расположении немцев, к тому же мы привезли немецкие автоматы,
которые похитили у немцев Как бы все это не было или было, наши
войска через некоторое время оставили наш г. Запорожье. В Запорожье
вошли гитлеровцы. Я оказался в плену у немцев, т. е. на
оккупированной территории, спустя 3 месяца кто-то нас предал, что
мы были разведчиками в РККА. Коле Худякову удалось бежать, а я
просидел у гитлеровцев около 4-х м[есяц]ев, все-таки мне удалось
бежать. Вторично меня немцы поймали в 1943 году, когда наши войска
были близко. Но немцам не пришлось со мной расправиться. Когда нас
вели немцы, нас было около 150 человек, где сейчас Новое Запорожье,
в то время назывался 6-й поселок, я бежал из колонны. По пути мне
удалось украсть из автомобиля у немца карабин, на ул.
Карла-Либкнехта я убил двух немцев из украденного карабина. После
этого убийства мне пришлось скрываться в плавнях, это за Дубовой
рощей, где Ореховка, все это в Запорожье подвиг этот совершил я.
Коля Худяков погиб в 1944 году (он был добровольцем в рядах
Сов[етской] Армии) приезжал в отпуск, заходил ко мне. После отпуска
он вернулся в армию, спустя время мать его получила извещение о
гибели сына, Коли Худякова. О третьем товарище мне ничего не
известно, жив он или нет. Я нахожусь вот здесь в заключении Я сижу
12 лет, я никому не нужен, мне очень трудно, я не могу выразить на
бумаге, что чувствует мое сердце, я совсем не тот, за кого меня
принимают, жаль только, что годы уходят, жизнь бесцельна,
безразлична.
Еще раз прошу Вас, помогите мне вернуться к жизни и не
оставляйте меня в неизвестности, с чистосердечной искренностью к
Вам
Огонесян Огонес Вартанович.
ДАЗО, ф. п-102, оп. 30 а, спр. 68, арк. 1721. Копія.
Машинопис.
№ 9
З довідки про членів організації Юні чапаєвці, складеної
Сосновським В., керівником юних слідопитів СШ № 43
26 вересня 1967 р.
Десять лет назад, 18 декабря 1957 г., в газете Комсомольская
правда
была опубликована статья сотрудника Центрального военного
архива
-
22
т. Фисуненко Отзовитесь юные герои, где сообщалось о героических
действиях ребят, которые помогали советскому командованию в
разгроме фашистских войск на острове Хортица.
Юные следопыты СШ № 43, прочитав эту статью, начали поиски этих
ребят. Ведь речь шла об острове Хортица, где мы живем. Эти поиски
продолжаются и по сегодняшний день. Ровесник Юных чапаевцев, бывший
житель о[стро]ва Хортица, проживавший на острове при немецкой
оккупации, Никифоров Иван Алексеевич, сообщил следопытам, что он
всех ребят острова знает и что это могли быть такие ребята, как
Виля Писаревич, Володя Литяга, Леонид Панфиловский, Христофор
Емельянов.
Долгие поиски следопытов найти кого-либо из них не увенчались
успехом. Все они при различных обстоятельствах погибли.
Володя Литяга, бывший комсорг СШ № 43, погиб на острове Хортица
в 1941 г., когда он переплыл Днепр в районе южной части острова
(напротив водокачки ст
