число З (10) ВЕРЕСЕНЬ, 1969 РІК III,

digitized by ukrbiblioteka.org

З ЧИМ ВЕРНУЛИСЬ МИ З РИМУ ?

У нашому коментарі "З чим їдемо до Риму?" у попередньому числі жур.. нала ми підсумували акції організованого мирянства в напрямі структураль ної, організаційної і духової єдности Церкви та зосередили нашу увагу на необхідність скликання Синоду Українських Єпископів у Римі, Наш голос буі ще у темряві здогадів про можливість чи неможливість скликання Синоду, | про становище Римських властей і Апостольського ГІрестола, він був невис- луханий нашими Вепр, Владиками та ігнорований багатьма громадськими чин­никами, але він кріпшав і могутнів серед мирян кожного дня* Врешті ми в кількості понад чотири тисячі мирян поїхали у Рим, піднесли наш голос компетентним чинникам нашої Церкви І достойним репрезентантам Вселенсь­кої Церкви безпосередньо, і там ми, миряни, стали, перший раз в модерній історії фактором важливих церковних подій. Наша вимога число один - Синод Українських Єпископів - стала дійсністю. Наші делегати були прийняті Си­нодом, їхні постуляти вислухані і прийняті на письмі, а основні тези конституції нашої Церкви були базовані на ролі й участі мирян. Діяльність' нашої організації,разом із діяльністю споріднених з нею організацій інших теренів,одержала фактичне визнання церковної влади, і треба сподіватись, одержить скоро церковно-конституційне оформлення. Наші молитви у новопос- в’яченому храмі Св,Софії не залишились не вислухані, наша приязність навколо заль Синоду Українських Єпископів не була не добаченою. Синод закінчився схваленням патріярхальної конституції Української Католицької Церкви, і ми, як свідки цієї історичної події повернулись із Риму домів.

Ми були свідками й учасниками акцій історичної міри в церковно-полі­тичному, релігійному і культурному значенні. Храм Св.Софії'у сусідстві будинку Українського Католицького Університету та Малої Папської Семина- рії високими церковними достойниками, численними акредитованими у Зати­кані дипломатами й Святійшим Отцем високовартісним церковним і культур­ним центром, який буде у вічному місті свідком української слави, живо­го християнського духа українського нескореного народу та його стремлінь до мистецької краси, до волі і до Божої справедливости.

Хоч домінуючим був релігійний аспект торжеств, то все ж таки у про­мовах Святійшого Отця у храмі, та сенатора італійського сенату Юлія Анд- реотті на урочистому концерті були екскурсії у славне історичне минуле українського народу, до його вірности Христовій Церкві та непоборности його самобутнього духа як в історичних так і в модерних часах. Сенатор Ю.Андреотті так і сказав:"Ми маємо у Римі сотні святинь, стільки ж музе­їв, та тисячі історичних пам’ятників. Нам здавалось, що до нашого Риму нічого вже більше додати не можна. Але прийшов до нас новий український Ісповідник віри і додав до Риму прекрасний храм Св,Софії', який зв’язував тиме Рим із культурою, вірою і духом східніх народів," Присутність най­вищих церковних достойних осіб, одинадцяти кардиналів і між ними їх Емі­ненції Де Фюрстнберґа, Тіссерана, та Архиєпископа Бріні, на кожній із церковних та світських імпрез свідчила про вийняткове значення подій. Стільки українських людей і таких українських імпрез Рим ще не бачив,а "Дейлі Амерікан" писав, що "Рим перетворився у Київ."

Але офіційний Рим, зглядно Ватикан, був у клопоті. Оцей непокірний український в’язень, якого дипломатичною дорогою звільнив із заслання

НА ПЕРШІЙ СТОРОНЦІ ОБКЛАДИНКИ: В соборі св. Софії-Божої Премудрости в Римі, Вселенський Архиєрей Папа Павло VI сидить на горному сідалищі під запрестольною іконою окружєний всіма українськими Владиками»Його Святість витає Первоієрарх Української Католицької Церкви, Її Верховний Архвєпископ Кир Йосиф Сліпий.

- 2 -digitized by ukrbiblioteka.org

саме оцей офіційний Ватикан, створює для нього поважні проблеми,як по­дали європейські пресові аґенції. йшлося про Синод Українських Єпископів, проблему, яка цоже й "спортила" деякі напрями ватиканської екуменічної політики, але яка також скріпить українську Церкву на прийдешні століття. Хоч замкненими були усі офіційні передсинодальні рухи, як і самий Синод, то з певністю треба визнати, що заходи до скликання його не були легкі і приємні. І коли в суботу вечером після торжественного посвячення храму Св. Софії Блаженніший Кир Йосиф офіційно проголосив що Синод відбудеться, а наступного дня Святійший Отець таки прибув до "Малої України*1 в Римі і поблагословив храм, то стало тоді ясним, що наступив певний злам у ситуації.Своїм приїздом Святійший Отець акцептував скликання Синоду і як не декляративно то хоч фактично прихилився врешті до зібраних там наших Владик, до тисячів українських мирян та їхніх інтенцій. Колись Святійший Отець закликав гаряче нас, і нашу Ієрархію бути об’єднаними. Сьогодні він побачив цю єдність на ділі: єдність Владик, духовенства і мирян - єдність Церкви.Приявність Префекта Східньої Конґреґації і дру­гих високих достойників додавала присутним мирянам добрих надій.

Ранше у наших публікаціях підкреслюючи труднощі у створенні поміс- ности нашім Церкві ми говорили про противників своїх і чужих. Під час Римських торжеств наступили певні зміни у фронтах. Тепер практично ніби немає вже своїх противників. Церква має патріархальний устрій, Синод став конституційним фактором, і його рішення є правосильйі на кожному терені перебування вірних. Але не можна закрити перед світом того, що серед народу існує дальше неспокій, недовір’я і навіть гнів спричинені турботою за те, чи Синод був повний і правосильний. Оправдану відсут­ність на Синоді Вепр. В. Мартинця нарід прийняв як ймовірний факт. Од­наче леґально оправдана відсутність Вепр. А. Сенишина затривожила усіх у Римі, і спричинила обурення серед народу по обох боках океану. Можли­во, що через герметичну замкненість Синоду" і брак комунікації’ Митр. Се­нишина з українським світом весь людський гнів є хвилевим непотрібним непорозумінням. Дав би Бог щоб так і виявилось, щоби цей гнів і обурен­ня не стали факторами дальшої церковно-мирянської політики. Але осторож- ність буде тепер ще на часі', бо існують для неї причини - доконувані факти іґнорації і неґації.

Коротко перед римськими торжествами відбулась у Філадельфії" нарада Ієрархів - представників Східніх Обрядів під президіюванням Вепр. А. Сенишина. Крім знимки і підписів осіб про цю нараду нічого не публіко­вано, ні про програму ні про ціль, і її стосунок до Синоду Українських Єпископів залишився таємницею. Була чутка, що ця нарада продовжувати­меться у Римі на початку жовтня, але це не сповнилось. Що дальше буде з тим "східняцьким ” комплексом - не знати. У передсинодальних акціях у ЗСА бракувало багато відомих організацій, багато відділів УККА і ба­гато відомих прізвищ. Де вони були, і що вони думають? Торжественні імп­рези залишив і виїхав з Риму Впр. Амброзій а за ним і пан Лисогір, а цілий естаблішмент був тоді репрезентований людьми другого ешелону. Вже під час Синоду, коли заводилось на потребу прибути усім мирянам автобу­сами на подвір’я коло будинку, де відбувався Синод, деякі канадійські отці подбали про те? щоби розвішати оголошення:, заґітувати мирян на поїздки до Фльорен^хї і Сорренто і спричинити тим замішання. І вкінці ще перед появою комунікату Президії Синоду газета Митр. Сенишина "Шлях” англійською мовою від 12 жовтня 1969 року поспішила заявити ніби за Східньою Конґреґацією, що Синод Українських Єпископів не є Синодом, бо він не має конституційного й канонічного значення. Хоч тяжко у це пові­рити, бо Східня Конґреґаціяі має свою дорогу публікації становищ, і цією дорогою ніколи не була газета мШлях" в англійській мові, то таки треба нам загострити чуйність мирянських організацій по обох боках океану до

- З -digitized by ukrbiblioteka.org

того факту, що небезпека обструкції ще не проминула* Спеціально від "своїх"... З другого боку Кардинал Де Фюрстенберґ, Префект Священної Конґреґації для Східніх Церков, гікото ми мали честь вітати на наших церковних торжествах і на світських імпрезах у Римі, людина високо дос­тойна як церковний Владика й дипломат, відчувши чим горять серця тися- чів із нас, напевно не дозволить собі на позакулісову політику з одним із сімнадцяти наших Владик.

З Риму ми повернулись домів із повним респектом до усіх наших Ви- сокопреосвященних Владик, завдяки яким зроблено вже поважні кроки до упорядкування наших церковних справ, а головно помісности й самобутнос- ти Церкви. Завдяки їм наша Церква відновила свій традиційний внутрішній правопорядок і самоуправу, і стала церквою в розумінні Закону Божого - тобто сукупністю Ієрархії, духовенства і мирян. На повний респект зас­луговує також і наше священство, фактично досі позбавлене повного голо­су у справах Церкви, якій служило. Духовенство відбуло свого нараду в Римі і перевело на ній дві важливі постанови: вислати делеґацію свяще­ників із меморіялом на письмі на Синод, і заснувати Товариство Св.Анд- рея - організацію душпастирів у діяспорі. Делеґація священиків у складі дев’яти осіб, із речниками о.В.Кушнірем та о.Л.Гузаром була на Синоді прийнята прихильно.

Після делеґації священства Синод прийняв делеґацію мирян у складі: др.Р. Осінчук, др.В. Мар кус ь, др.М. Кушпета, др. С. Ворох, др. В. Янігв, пані С. Пушкар та пан М. Долішний. Троє перших делеґатів були вибрані на нарадах тридцятдвох представників організацій мирян, і їхні' виступи на Синоді були обговорені і узгіднені учасниками нарад. Другі були до­пущені на Синод титулом репрезентації організацій до проводів яких во­ни належать і на бажання ГІреосв. Ізидора Борецького, який посередничав у тому. Стверджуючи Історичне значення ці'аї першої делеґації мирян на Синоді Українських Єпископів приходиться таки зробити скромне завважен- ня стосовно внутрішнього правопорядку. У нашому^ громадському житті зам- ножився звичай не вибирати, а "покликати” осіб на пости або громадські функції. Ця практика походить від тих автократичних течій, серед яких виховалась старша верства сучасної інтеліґенції, і які вона прийняла як підходящі, не рахуючись зі шкодами, які така практика приносить гро­маді. Перенеслась вона й на церковне поле, і наш Філядельфійський Мит­рополит часто покликає собі "представників" громади замість того, щоби громада сама вибрала їх. Хоч і у Римі повторилась практика з поклику­ванням делеґатів, проти якої був навіть опір, то в кінцевому висліді прийнято й це мовчанкою з уваги на вагу хвилини. Але на майбутнє то ми настоюватимемо сильніше на правопорядок, і на мандати делеґацій. Наше громадське життя багате на організовані клітини, і коли наші* Владики бажають прийняти на Синоді декількож голов тих організацій, то вони мають тут широкий, вибір, хоч головство у якійсь організації не є ще мандатом на Синрд. Такого широкого вибору при умандатованій репрезен­тантами організацій мирян делеґації' наші Владики не мають і тому вони не можуть опонувати складові такої делеґації, підмінювати її членів, або доповнювати її склад на власний смак.

Наші прочани повернулись з Риму і поділились своїми піднесеними враженнями з народом. Активні "патріярхальники" привезли зі собою загальне визнання за вперту, невдячну нераз, але послідовну працю, і моральний напрям для майбутніх дій. Нарід зрозумів тепер більше як коли свою ролю і свою вагу- у єдності і збереженні рідної Церкви для майбут- них поколінь. Він'Є тепер чуйний і обережний, і від хвилини проголошен­ня Синоду Українських Єпископів він вже не перестане пильно слідкувати за дальшим розвитком церковних справ, і реаґуватиме на нього сміливіше, і сильніше.

digitized by ukrbiblioteka.org

... ТАК САМО ДЛЯ ПОТІШЕННЯ І УСПОКОЄННЯ ВСІХ УМІВ ПО­ДАЮ ДО ВІДОМА, ЩО НАШ ЄПИС­КОПСЬКИЙ СИНОД РОЗПІЧНЕЇЬСЯ В ПОНЕДІЛОК”... дими слова­ми Верховний Архиєпископ повідомив, що 29 вересня 1969 року почнеться Синод Українського Католицького Єпископату. Владики, свя­щеники і миряни це довгоо^ чікуване рішення прийняли оплесками у храмі і поза ним.

ПРЕСОВИЙ КОМУНІКАТ СИНОДУ УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО ЄПИСКОПАТУ

У днях від 29-го вересня до 4-го жовтня 1969 року, після вели­чавих урочистостей посвячення Собору Святої Софії, що їх звеличали своєю участю Христовий Намісник, Святіший Отець Папа Павл^ УІ, Пред­ставники Священної Конгрегації для Східніх Церков і інших Римських Конґреґацій, як також Представники різних держав, відбувся у при­міщеннях Українського Католицького Університету в Римі, Синод укра­їнських католицьких Єпископів.

Сийод розглянув і вирішив ряд важливих питань відносно життя і праці Української Католицької Церкви, як питання: літургічної мо­ви, виховання кандидатів до священичого стану, релігійної та націо­нальної формації нашої молоді, екуменічного діялогу з нашими право­славними братами, апоетоляту мирян і т. д.

Найважливішою точкою нарад було питання патріярхального устрою Української Католицької Церкви та вивищення Верховного Архиєпископ- ства до гідности Патріярхату. Під цим оглядом Синод випрацював і приняв Конституцію патріярхального устрою Української Католицької Церкви та передав її на руки Святішого Отця враз із супровідним письмом, прохаючи Христового Намісника вивищити Верховне Архиєпис- копство Української Католицької Церкви до гідности Київсько-Галиць­кого Патріярхату.

- 5 -digitized by ukrbiblioteka.org

Синод виготовив спільне Пастирське Послання, звернене до вір­них, в якому вияснює окреме значення цього Синоду, його рішень і постанов та висловлює свої побажання відносно їх здійснення.

Вкінці Синод бажає оцим висловити свою найщирішу подяку Отцям Духовним, Представникам наших Чернечих мужеських і жіночих Згрома­джень та усім тим нашим вірним, які численно взяли участь у торжес­твах посвячення Собору Святої Софії в Римі.

Зокрема Синод висловлює свою щиру подяку усім хорал і мистцям, що своїми мистецькими виступами піднесли велич і врочистість цих не­забутніх історичних подій.

Рим, дня 4 жовтня 1969 року.ПРЕЗИДІЯ СИНОДУ

АКТИВНІСТЬ НАШИХ ДУШПАСТИРІВНаші священики, які з’їхались до Риму з багатьох країн світу,

відбули там свої наради, на яких обговорювали пекучі під сучасну пору проблеми покликань і душпастирської праці. Зібрані священики вислали письмо Синодові, яке друкуємо нижче, вибрали делегацію священиків на Синод Українських Єпископів, яка була прийнята, та передали листу тур­буючих проблем у нашій Церкві Синодові під розвагу. Наради не були заз­далегідь приготовані, і священики, які вибирались на прощу, не знали про них нічого. Зате коли виявилась від кількох душпастирів ініціятива, усі душпастирі від усіх закутин світу виявили повну однозгідність до усіх справ, які відносяться до нашої Церкви в діяспорі, і до проектів спільного поступовання.

Звернення до Синоду підписали усі 69 присутних священиків, а дру­гі підписали наступного дня. З ціллю продовжування так ентузіястично розпочатої організованої праці душпастирів зібрані постановили створи­ти одну спільну світову організацію священиків, яка мала б бути продов­женням діяльности Товариства св. Андрея Первозванного з України.

* *

їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кир Йосифа,Високопреосвященніших Митрополитів і Архиєпископів та Преосвященніших Владик!

Ми підписані Ваші священики, що з української діяспори з’їхалися в Римі на посвячення Собору св. Софії, висловлюємо нашу радість з при­воду проголошення Синоду Української Католицької Церкви.

Всіх Вас найщиріше витаємо та молимо Бога про окремі ласки для цієї історичної в житті нашої Церкви події. Осмілюємось просити Вас про одне: Встановіть Патріярхію нашої Церкви як одної з Помісних у Вселенській Церкві. Це не тільки наше прохання, але й усіх Ваших вірних. Не будь сьогодні Української Патріярхії, ми з журою думаємо про стан існування нашої Церкви.

о. Любомир Гузар - 6 - о. др. Мирон СтасівПредсідник_____________ Секретар

digitized by ukrbiblioteka.org

Експозе Делегата Мирянсьних організацій др. Романа Осінчука на Синоді Українських Католицьких Єпископів у Римі, 1 жовтня 1969 року.

Ваше Блаженство,Високопреосвященнійі і Дорогі най Владики,Високий Синод#!

Сьогодні миряни Української Католицької Церкви моляться за успіхи Святого Синоду у тих важливих рішеннях для нашої Церкви й Народу і вис­лали нас, зібраних тут делегатів, висловити свою велику надію з нагоди цієї історичної події» Радість наша безмежна бачити Вас Високопреосвя^ щенних Владик тут усіх та сердечна Вам вдячність від усіж мирян, що Ви дали нам змогу бути свідками цієї історичної події, якою є Ваш Високий Синод*

Посвячення Храму Божо-Ї Премудрости дня 27 вересня 1969 року, саме в день свята Воздвиження Чесного Хреста, це велика історична дата, що запишеться в нашій історії і в серцях усіх тих тисячних мас паломників, які прибули з далеких закутин земської кулі, з діяспори. І так як ко­лись на досвідк^ нашої історії св. Андрей Первозванний підніс хрест на холмах, на яких пізніше виріс славний город Київ, що за часів великого державника Руси-України князя Ярослава Кудрого став четвертим що до ве­личини містом світу, а храм св. Софії був символом великої української культури, що промінювала на Захід, а зокрема на Схід, так храм св. Со­фії в Римі, як символ нашої мученицької Церкви промовлятиме та постій­но нагадуватиме західньому світові про мученичий шлях нашої Церкви й народу, буде нести світло нескореної вільної думки й правди про наше Я до нескореного народу на нашій батьківщині та підтримувати надії цілого українського народу на його воскресіння. Гарячі молитви до Гос­пода Бога та Божої Матері будуть додавати сил до перенесення тих тер­пінь і тих усіх наруг, що їх зазнає наша Церква й наш нарід під сучас­ну пору.

І це не зайвий раз відзеркалює цей факт, що українська Церква й Народ це два нерозривні звена українського буття так на вершинах його слави, як і його занепаду, звена, що тісно пов’язані у житті українсь­кого народу. І тому саме за свій народ, і свою Церкву клали свої най­кращі сини народу, наші Митрополити, Єпископи, Священики, провідні лю­ди обох віровизнань, а в останньому чвертьсторіччі за свою Українську Католицьку Церкву зокрема. Ми сповнені гордости за їхні геройські чи­ни, та низько клонимо голови перед їх найбільшими жертвами, жертвами їхнього цінного життя.

Проте в тих важких часах Боже Провидіння було ласкаве для нас.Саме у великий історичний день Вселенської Церкви в часі Другого Ва- тиканського Собору Боже Провидіння привело до християнської столиці світу - Риму нашого найбільшого сучасного мученика за Вселенську, а зокрема за Українську Церкву та свій народ, найкращого сина народу, Київо-Галицького Митрополита, Верховного Архиєпископа Української Ка­толицької Церкви і Кардинала Кир Йосифа Сліпого. І ми тоді з подивом гляділи на Нього, що навіть по сімнадцять і пів року каторги наш Пер- воієр рх не шукав відпочинку для свого знеможеногр тіла, а нескорений

^дух і ум великого екуменіста, яким був від зарання своїх літ, дав по­чин до великої історичної ваги діла а саме до поставлення разом з Ва­ми на згаданому Соборі внеску на утвердження Української Помісної

- 7 -digitized by ukrbiblioteka.org

Церкви та піднесення Її до патріяршої гідности як рівної між іншими церквами у Вселенській Церкві. І коли сьогодні відбувається Синод Українських Єпископів у цій.справі, то ми щасливі з того приводу.

Найдостойніші Владики. Дозвольте моїми скромними устами одного з Ваших вірних ради цієї невимовно радісної хвилини сердечно привітати нашого Первоієрарха Блахеннішого Патріярхорівного Верховного Архиєпис- копа Української Католицької Церкви, дозвольте сердечно привітати на­шого другого страдника за нашу Церкву Його Преосвященство Кир Йосипа Гонка, та усіх Вас тут зібраних Високопреосвященних Митрополитів, Архи- єпископів,та Єпископів, Монаші Чини та Всечесніше духовенство нашої Церкви у діяспорі, та заявити Вам синівську відданість. В час тих істо­ричних днів миряни гарячо моляться за Ваше здоров’я та просять Всевиш­нього щоб нагородив Вас своїми безмехними ласками та дав Вам силу, яс­ність ума та витривалість закінчити почате тут діло з успіхом для на^ шої Церкви-Матері, на хвалу Божу та добро українського народу.

Проте ця всенародня радість захмарена журбою кожного із Вас, Ви- сокодостойні Владики й кожного з нас мирян. Бо ж так як Вас так і нас журить безмежно постійне нищення наших церков продовж останнього пів­сторіччя, а зокрема нищення нашої мученицької Католицької Церкви загна­ної в катакомби, що виявилось у останньому році хвиленю нових арештів та судів наших священиків та вірних разом із Високопреосвященнішим Кир Василем Величківським.

Як Вас, Високопреосвященніші Вл дики так і нас мирян до живого вражає постійне розчленовування навіть нашої Церкви в діяспорі, а саме ліквідація і майже повна інтеграція з Римокатолицькою Церквою наших Церков на Мадярщині, Румунії, Польщі, а в останньому часі ца нашій рід­ній Пряшівщині, яка належить тепер до католицької Словаччини. Впрова­дження чужої неукраїнської мови навіть частинно до нашої Літургії в ЗСА чи Канаді, календарні справи, та навіть дальше розчленування нашої Цер­кви в ЗСА у формі відокремлення Єпархій наших братів Закарпатців чи як останньо створення окремої Митрополії на території вже існуючої нашої Митрополії того ж візантійсько-українського обряду, а врешті намагання створення окремої Католицької Церкви т.зв. Східнього Обряду, та не зга­дуючи різних інших турбуючих проблем, - це все стало важною причиною відрухової реакції мирян в обороні своєї Церкви. Ця реакція, яка поча­лась ще перед закінченням Другого Ватиканськоґо Собору, триває вже п’ять років, і виявилась у формі висилання петицій до Святійшого Отця з проханням завершити нашу Церкву, одну з найбільших Східніх Церков, "патріярхатом. Миряни вірили й вірять, що Помісна Українська Католицька Церква зі своїм Синодом і Патріярхатом на чолі зможе об’єднано краще о- хоронитись перед всякими небезпеками зі зовні і з нутра. Отже такі фак­тори призвели до створення різних мирянських організацій та товариств які почали, ще раз підкреслюю, відрухову акцію в обороні Церкви, коорди­нувати її та ставити на допомогу нашим Владикам, які, маючи за собою го­лос народу мали таким чином більшу й свою силу впливу на компетентні чинники для роз’вязання чи вирішення пекучих проблем Церкви. Для цього й існувала історично майже неповторна хвилина - схвалення Другим Вати- канським Собором і затвердження Святійшим Отцем декретів про Східні Церкви. Тому й не диво, що ці товариства діяли в залежності від умов різно, але усі вони"особливо в останніх роках почали більше впливати на громадські чинники, та вести більш освідомляючу роботу серед мирянства. Висдідом такої роботи була висилка петицій від організацій громадянства до Святійшого Отця, особливо ві,̂ культурних, професійних та наукових

- 8 -digitized by ukrbiblioteka.org

товариств. Праці Мирянських Організацій треба й завдячувати оцю чис­ленну прощу до Риму.

У своїй праці ми завжди шукали контакту і благословення у наших Ієрархів, але не завжди ми були успішні. Ми не маємо претенсій на дос­коналість, і тому коли дехто з нас робив і промахи, то треба сказати, що не робив їх той, що нічого не робив. За всякі такі можливі промахи я в імені усіх прошу у Вас, Високодостойні Владики, пробачення.

Проте на цій громадсько-церковній праці ми не збивали жадного ка­піталу, ні політичного ні особистого, але навпаки, нерідко ми були прискрибовані так деякими церковними як і громадськими чинниками. Не зважаючи на згадані факти ми завжди стояли і стоїмо за піднесення ав­торитету нашої Церкви і нашої Ієрархії.

В цих святочних днях до Риму з’їхались представники і речники мирянських організацій Америки, Канади, Франції, Німеччини, Бельгії, Голяндії, Швеції, а деякі країни прислали свої повновласті, щоби по кількох нарадах створити свою репрезентацію, яка сьогодні має велику шану брати ось тут участь.

Радіючи із цього великого історичного факту, яким є Синод Єписко­пів Української Католицької Церкви, ми тішимось, що долю нашої Церкви вирішить авторитетний чинник, а це Синод на чолі з їх Блаженством Кир Йосифом. Ви, Найдостойніші наші Владики вітали нашого Первоієрарха в часі Його відвідин наших поселень в діяспорі, і бачили в яку сторону були звернені настрої і серця мирянства. Це був фактичний народній плебісцит.

Ми, представники численних делегатів мирян, які зібралися тут на молитві за успіх Ваших нарад бажаємо не лише представити наші побажання повної участи й допомоги в розбудові нашої Церкви, але й обіцяти пос­тійну моральну й матеріяльну піддержку Патріяршому Урядові.

Ми рівночасно просимо Високий Синод запевнити мирянам конститу-^ ційну участь у нарадах і рішеннях майбутніх Синодів Української Като­лицької Церкви,та прислухатись до їх голосу.

Останньої неділі Ви, Достойні Владики, чули на концерті голос і ДО' магання мирянина, Достойного Сенатора Канади Павла Юзика, підтверджені одушевленим аплявзом усіх приявних.

Дозволю собі висловити від імені мирян нашу щиру пропозицію Ви­сокому Синодові, щоби він конституційно оформив Помісну Українську Ка­толицьку Церкву, найвищий уряд якої вирішив бж усі наші болючі пробле­ми, та створив би серед цього модерного світу твердиню Христової віри Українців Католиків, яка стала б оборонним муром нашої мученичої Церкви в Краго, і врешті здоровим осередком екуменізму й щирого діялоту з на­шими братами православними.

Лише тоді наша Церква сповнить свої великі завдання коли вона у великій любові і єдності, до якої постійно закликав наш Первоієрарх, та до якої взивав також і Святійший Отець, збереже усіх вірних нашого обряду у діяспорі, і коли буде Помісною Церквою із Патріярхальним Устроєм, на чолі із патріярхорівним Верховним Архиєпископом, і, дай Боже, в короткому часі Патріярхок, Блаженніким Кир Йосифом Сліпим.

Від Вашої, Високопреосвященніші Владики, праці залежить сподіване сьогодні усіми мирянами історичне рішення.

Господи Боже Вам допоможи!

- 9 -digitized by ukrbiblioteka.org

РЕФЛЕКСІЇ З НАГОДИ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТКУВАНЬ У РИМІД -р З и н о в ій Ґ іл ь

Ми усі е такої думки.,що святкування у Римі започаткували новий період істерії УКЦ, який принесе великі користі у національно-релігійному житті навої діяспери. До такого заключеннл прийшли усі присутні у Римі, духовні есеби і миряни, без різниці на те, як вони активізувались у цих святкуван­нях. Повну вагу цеї історичної події ми ие можемо виє сьогодні визначити,бо повний її успіх буде залежати від єдности та від здисциплінованої і констру­ктивної праці наших Владик, священиків і мирян у реалізувалиі Синодальних станев. Папа Павло УІ, ватиканські прелати і усі присутні у Римі наглядно переконались, що ідея усамостійнення УКЦ е ідеєю всіх україиців-католиків у цілому світі, і вона мусить бути реалізована, бо за нею стоять Блажеині- ший Верховний Архиєпископ, наші Владики, священики і миряни» Розумна і ко­рисна співпраця між вище згаданими компонентами УКЦ вже принесла повний мо­ральний успіх нетільки в стосунку до куріяльнеї дипломатії і до неприхиль­них нам куріяльних прелатів, але також і до наших рідних кочубеїв, які з а маленьку винагороду стараються викликати фермент незгоди і розбиття в УКЦ. Прочани, що зібрались у Римі з різних континентів українського поселення пе­режили нетільки моменти непевного очікування,неясности, деякої резиґнації, але також хвилини вдоволення, духового під9йому,н а ц і о н а л ь н о -релігійної гор- дости та збільшення віри у власні с и л и * 6 н е з а п е р е ч н о ю правдою, що длхидекого події в Римі не пішли шляхом їхніх сподівань тільки тому, що вони приїхали з деструктивними намірами відносно єдности і патріярхату УКЦ. Ці люди вже давно з ідентифікували себе з Алєксєями, Боннськими чи Фірстенберґами.Кіольо- @&льним моральним успіхом була те, ще дюди ©стались самітними,бо понад 99 відсотків всіх присутніх паломників-духовних і мирян ясно і прилюдно заяви­лись за єдністю і патріярхатом УКЦ та за її першим патріярхом Блажекнішим Кир Йо сифом Сл іпим!

Думаємо, що це був вислід п’ятилітної праці. Ватиканські куріяльні ба­рикади опору проти самоуправи УКЦ захитано до самого ґрунту. ПоДіДно ступав Головний Полководець Мученик Верховний Архиєпископ Сліпий із своїми вірними Владиками, священиками, черницями, ченцями і мирянами. Велика ідея усамостій­нення, Його мучеництво і принциповість, сильна віра у побіду правди над спе­куляцією і крутійством так сильно зцементувала -усе духовне і миряиське військ що у рішаючих хвилинах цього змагу не було вже місця на зрадників ані на уті­качів із поля бою.

* Все ж таки прийдеться замаркувати на сторінках історії цей дуже сумний фіікт, що один із воїнів за тайною інспірацією з Конгрегації Східних Церков нагло занедужав, тому участи у кінцевому змагу не брав. Ніби з нараженням власного здоров’я та без лікарської опіки вже у вівторок рано, замість іти на Синод Владик УКЦ, відїхав на летунську площу а звідти джетом до Філядел- фії. "Куди ж Ти так летиш сам-самісінький Преосвящений Владико?"-питали за­непокоєні миряни. "Чому ігноруєш Синод УКЦ і своїх Колеґ-Владик? Чому роз­биваєш єдність УКЦ?'1- запитували священики. "Який же Ти згіршуючий приклад даєш нам молодим"- говорила молодь. "Боже, знову нам єдність подай"- заспі­вували деякі. "Ти ж на слова великий патріот - а які ж непатріотичні Твої ді­ла"- промовляли миряни вже з досади. Ми з великим зацікавленням прислухува­лись тим критичним заувагам дуже різнородного і неменше цікавого змісту, які немов супроводжали джет та його трохи нам незрозумілого гостя.Можливо, що офіційна відсутність одного Владики якось оправдана і вона не надщербить так довго очікуваної єдности, але пощо тоді таємничістю створювати так багато не­довір’я і обурення мирян?

- 10 -digitized by ukrbiblioteka.org

Та й українським Шелестам із ватиканської фабрики -Миляникам і Мисько- вим- теж не повелось сторпедувати цей похід до єдности і самоуправи нашої Церкви, Із страху перед конфронтацією із мирянами, ці курійні інструменти української продукції навіть не з'явились на святкування посвячення Св.Софії. Кажуть, що їх корпуси заховались у ватиканських підземеллях, а їх душі тру­сила совість за проступки проти єдности і усамостійнення УКЦ* Віримо, що їх досягне як не українська то Божа справедливість, як ще не на цьому, то на то­му світі. Життєва ідея: "Honesta mors turpi vita potior® у цих двох священи- чих характерах ніколи не знайшла пригожого грунту*

Сумного і компромітуючою подією в українсько-римських святкуваннях був вилім василіянських ченців, які відмовились підписати петиції священиків у справі усамостійнення УКЦ і остонтаційно вийшли зі залі нарад* Для миряк що дальше осталось питанням без відповіди, чому протоархимандрнт ЧСВВ о*др. А* Великий що недавно тому заявлявся за патріярхатом в США /без точного його здетермінування/, а василіянські ченці в Канаді, США а останньо у Римі від­мовились підписати петиції в справі помісности нашої Церкви* Невже ж і оо.Ва- силіяни виконують тайні поручення монсеньйор4 Бріні? Останний вилім васи- яиських ченців стався на очах багатьох присутніх священиків, і жадного зро­зумілого оправдання на це немає. Що ж роблять такі священики у нашій Церкві?На кого вони розраховують і иа що вони чекають? Чиїм інтересам вони служать? Найвищий час стягнути маску з їхнього лиця і заперечити їм називати себе елі­тою чи сметаною УКЦ.Чи не сором їм відступати від принципів і напрямних, що їх полишив бл.пам. о. Галущинський ЧСВВ ? А може оо* Василіяни потребують нової реформи - цим разом,іроже української? їхнє неґативне ставлення до спра­ви патріярхату викликало зовсім оправдане недовір'я до василіянського чину. Треба надіятись, що більш відповідальні і спостережливі отці це в час зрозу­міють і покличуть до нової василіянської курії ченців-патріотів, які зумі­ли б попровадити чин правильним шляхом і допомогли б йому відзискати утра­чено довір'я української спільноти.Нехай василіянські пастирі не бояться зайти до Собору Св. Софії - Божої Премудрости і там на щирій молитві, в скупче­ні духа і в правдивій християнській покорі добре застановляться над своїми вчинками, а напевно Божа Премудрість просвітить їхні уми і попровадить на правильний шлях служіння Богові і українському народові.

До позитивів українсько - римських святкувань треба зарахувати початко­во зближення між нашими Владиками і мирянами. Доцільність контакту між цими двома чинниками всі починають чимраз ліпше розуміти, бо його брак досить бо­лючо на своїх плечах вже відчули деякі наші Владики і мирян*«Участь мирян у релігійному житті дозволяє церковній установі вийти з мурів храму, вирва­тись з архаїчного думання, що релігія це щось відокремлене від нашого життя, від потреб людських одиниць. Активна співучасть мирян є виявом діючої церкви та правдивого поняття релігії, як частини добре оформленої і більш доскона­лої форми духового життя. Намагання мирян включитись у вирішування церковних справ є поступовим кроком.Ці бажання є зовсім однозгідні з постановами Дру­гого Ватіканського Собору, з духом часу і з стародавною українською тради­цією*

Згідно з наведеними вище мотивами представники мирян отримали згоду наших Владик виявити особисто їхні бажання, думки і погляди на різні аспекти нашого національного і церковного життя*Як знаємо, ця виміна думок відбула­ся у дуже приязній атмосфері і на високому рівні, була незвичайно річевою і багатою змістом у своїх насвітленнях, у повній пошані до наших Ієрархів, про що з признанням висловився Блаженніший Верхо'вний Архиєпископ Та деякі наші Владики*Дощо від’ємною сторінкою цеї стрічі було те, що на селекцію чле­нів делегатів мирян намагались вплинути деякі Владики, бажаючи виеліменува­ти менш їм приємних, а заступити їх такими, що ані для справи єдности, ані

- 11 -digitized by ukrbiblioteka.org

для справи патріярхату нічого доброго не зробили. На будуче наші Владики'7 повинні цього вистерігатись, а миряни повинні реагувати на цього рода про» яви вимогами правопорядку. Делегат мирян мас бути вибраний мирянами,а ні­коли іменований владикою. Він репрезентує тільки погляди мирян.

.До позитивів святкувань у Римі не можна поминути створення світового товариства священиків ім. А.Шептицького, що йог© першим головою вибраноо. Любомира Гузара. Його особовість дає повну запоруку, що товариство бу­де заступати інтереси священиків, справу українізації наших Церков і цер­ковних установ, справу церковної єдности а найважніше справу патріярхату.По розмовах з священиками з різних країн мусимо ствердити, що дуже багато їх є глибоко перейняті ідеєю єдности і українського духа в нашій Церкві, дуже строго засуджують архітектів удільних князівств та різного рода по- закулісові махінації інспіровану-чужими елементами на розбиття нашої єд­ности і самоуправи УКЦ. Деякі зі священиків виявились радше зтероризова- ними. Згуртовані у світовому товаристві вони зможуть більш сміло і успішно заступати принципи та ідеали, які вони і їхнє товариство заступають. Ми ві­римо, що світове товариство священиків перейме провід у змаганнях за єд­ність і патріярхат УКЦ, а співпраця з мирянами скріпить український фронт у боротьбі за права нашої Церкви. Нам треба тільки радіти з його постання і щир© побажати його проводові та його членам багато успіху у цій так важ­ній місії.

Українсько-римські святкування і Синод Владик УКЦ вже поза нами. Пе­ред нами рішення Папи Павла УІ відносно структури патріярхального устрою УКЦ і вивищення Верховного Архиєпископа до гідности Патріярха. Не можна закривати очей на те, що Конгрегація Східних Церков це колоніяльне міні­стерство є проти нашої самоуправи і ледви чи при теперішньому складі змі­нить своє наставлення. Урядники цеї конґреґації дальше будуть шукати за зрадниками в нашій Церкві та обвівавши їх різного роду декоративними від­знаками потайки будуть ї^.інспірувати творення ферменту між нами, позірної незгоди та антипатріярхальних тенденцій. їм самим невигідно буде це роби­ти. Більш дипломатично буде робити це таки українськими руками. На протя­зі останніх п’ять літ ми досить добре "засмакували” ватиканської диплома­тії, і ледви, чи щонебудь у найближчій будуччині може нас заскочити чи роз­чарувати. Однак ми сильно віримо, що Папа Павло УІ мав повну змогу правиль­но пізнати ситуацію, в якій нашіа Церква тепер знаходиться та зрозуміти на­ше тверде бажання жити власним життям і що "ми ще не збираємось вмирати”.

Віримо, що Папа Павло УІ затвердить справу патріярхату УКЦ так, якби її затвердив сам Христос Спаситель, коли б сьогодні жив між нами. Ми зовсім не думаємо вирікатись ані Христової Науки ані наших прав, які признав нам Другий Ватиканський Собор. Ми теж не можемо зречись наших бажань самоупра­ви і патріярхату, бо це було б кінцем Української Католицької Церкви тут у діяспорі і на Україні.

- 12 -digitized by ukrbiblioteka.org

О. Михайло Горошко

РОЛЯ МИРЯН У ДОПОМОЗІ ЦЕРКВІ НА ОСНОВІ РІШЕНЬ II ВАТІКАНСЬКОГО СОБОРУ

Другий розділ Конституції Церкви має наголовок "Божий Нарід". Божий Нарід це є всі, що вірять в Христа, а через Хрищення стають членами Церкви. До Божого Народу належать миряни, духовенство і мона- шество. Серед Божого Народу мирян є понад 99 відсотків.

Четвертий розділ Конституції Церкви є під наголовком "Миряни", Миряни не є священиками, чи монахами, але це є вірні християни, що че­рез Хрищення стали членами "Божого Народу", та є злучені в одну родину вірою, надією і любов’ю.

Миряни є покликані до Апостоляту через Хрищення і Миропомазання. Суть Апостоляту є в поширюванні любови до Бога і ближнього. Кожний ми­рянин стоїть перед світом як символ Воскресіння і як символ Живого Бога. Мирянин для світа є тим, чим душа для тіла.

Священики знають, що вони не є покликані самі виконувати місію, але вони мають признати священодіяння і харизми вірних. Миряни є одні тілом з Христом, через участь у Святих Тайнах, проповідництво і поши­рювання Царства Христового на землі. Там, де заходить потреба /через брак священиків і переслідування/, миряни можуть уділяти Святе Причас­тя і проповідувати віру Христову, але під наглядом ієрархії.

' Христос дав мирянам свою царську власть і царську свободу, слу­жити ближнім та провадити їх до Царства Христового - себто царства правди, справедливости, любови і мира.

Миряни мають відзначатися особистою святістю і жертвенністю. Миряни, в усіх ділянках туземного людського життя, у кожному званні- праці і професії, в родині і спільноті, мають працювати над перемі­ною світа, щоби упорядкувати дочасні -справи по Божому пляну.

Поступ культурний, технологічний, економічний, та всі продуктив­ні сили мають служити всьому людству, а зокрема підносити гідність людини, її свободу і щастя.

Христос установив Церкву для спасіння душ людських. Церква не є сама для себе, але для "Божого Люду", його добра і спасіння. Церква не може існувати без ієрархії, але Церква і ієрархія не можуть існува­ти без вірних. Ієрархія, що управляє Церквою, має служити мирянам. Авторитет, яким втішається ієрархія, вона має уживати в дусі покори, любови і зрозуміння супроти мирян. Христос сказав: "Хто хоче бути першим - хай буде слугою всім". Виразно сказано, що різниця між ієрар­хією і мирянами включає в собі злуку взаїмної потреби.

Духовні провідники /ієрархія і духовенство/ повинні бути у без- переривномому діялогові з мирянами та слухати їх професійних порад і опіній, що відносяться до добра Церкви. Душпастирі повинні підноси­ти гідність і відповідальність мирян, уживати їх мудрих порад, давати свободу і місце на дію-працю, визнаючи обов’язки піддержати приватну ініціятиву.

Миряни повинні відкрито виявляти Пастирям свої потреби і бажан­ня у дусі свободи, довіря, відваги і Правди, але з пошаною до душпас- тирів і їх уряду. Індивідуальний мирянин, що має знання, компетенцію, чи надзвичайні здібности, має дозвіл, а часом і обов’язок, висловити свою опінію у справах, що відносяться до добра Церкви.

Коли миряни висловлюють свою опінію, то через органи основані для згаданої цілі Церквою у світлі правди, відваги, добра, пошани і любови. Миряни повинні прийняти рішення душпастирів, бо вони репре­зентують Христа і є пануючими Церкви.

- 13 -digitized by ukrbiblioteka.org

Верховний Архиєпископ у сослуженні ВСІ

посвячення новозбуді

Соборне Архиєрейське бого- служення п ід час урочис­тостей посвячення Собору св . Софії в Римі. Довкру­ги учасники торжеств бла­гословення Собору.

digitized by ukrbiblioteka.org

;раїнських Католицьких Владик підчас то храму св. Софії.

г

Святіший Отець Папа Павло УІ 'і Його Блаженство Верховний Архиєпископ Кир Йосиф Сліпий в музеї Українського Католиць­кого Університету в Римі.

digitized by ukrbiblioteka.org

Церква складається з різних народів і є внутрішньо зрізничкова- на, себто має партикулярні Церкви, які заховують свої традиції. У Хри- ста і в Церкві немає расових, національних і соціяльних різниць. Трон Петра є Предсідником цілого збору, охороняє законні різниці, та в той самий час доглядає, щоби різниці не підкопували одності, а радше її скріпляли.

Правдивий католицизм є тоді, коли кожний нарід вкладає у спіль­ну скарбницю свого ґенія.

У відділі під наголовком "Церкви відділені від Риму" читаємо: "Багато Східних Церков сягають Апостольських часів. Церкви Сходу па­м ’ятаючи про конечність єдности Церкви цілої... мають силу і обов’я­зок рядити самі собою після властивої їм дисципліни, яка відповідає їх вірним і є більше сприяюча для їх душ".

У Декреті про Східні Католицькі Церкви читаємо таке: "Католиць­ка Церква оцінює інституції, літургію і традиції Східніх Церков, як неподільну спадщину Вселенської Церкви".

Тому II Ватиканський Собор подає кілька принципів у піддержці відновлення Східніх Церков:

"Цей Святий Синод голосить, що Східні Церкви формують у лоні Католицької Церкви сепаратні Церкви і Обряди, при чому заховують ту саму віру, святі Тайни і уряд."

"Церкви. Сходу і Заходу мають право і обов’язок рядити самі со­бою, по своїй питомій і індивідуальній процедурі."

Східні Церкви є очолювані Патріярхами, які зі своїми Синодами є найвищим авторитетом для всіх справ /Церкви/ Патріярхату.

"Те саме відноситься правдиво до Верховних Архиєпископів."Східний Патріярх це є єпископ, що має юрисдикцію над всіми

Митрополитами, Єпископами, священиками і вірними Його території або обряду, згідно з канонічним правом, без упередження до примату Папи.

"Нові патріярхати повинні постати там, де є потреба, а вони є проголошені Екуменічним Синодом або Папою."

Патріярха вибирає Синод Партикулярної Східної Церкви .і реферує до Апостольського Престола.

"Патріярх рядить Патріярхатом зі своїм Синодом, та реґулює всі справи Патріярхату, а зокрема справи свят, обрядів і мови, та реферує Апостольському Престолові."

В дусі вище сказаного, Українська Католицька Церква, найчислен- ніша зі всіх Східніх Церков об’єднаних з Римом, має право і обов’язок, як Помісна Церква, оформитись у патріярхальний устрій.

Якраз тепер є велика і конечна потреба.Українська Католицька Церква, від часів Унії до тепер, натерпі­

лась за з’єдинення найбільше, як котра небудь інша Церква. За вірність Апостольському Престолові наш нарід і його Церква перенесли гори тер­пінь, мучеництва і насильних ліквідацій. Рідна наша Церква страждає горем мовчазного терпіння. І немає нікого, щоби став в Її обороні, осушив сльози і дав надію. У вільному світі Українська Католицька Церква розрослась в чудесний спосіб. Ми хочемо зберегти нашу Рідну Церкву у вільному світі, піднести Її, за ласкою Божою, до ще кращого служіння Богу і свойому призначенню.

Український Патріярхат закріпить нашу Церкву і піднесе Її до вищої гідности. Нашим Ієрархам, духовенству і мирянам треба одної Церкви, одного обряду, одного правно-церковного устрою, одної мови.Нам треба Українського Патріярхату.

Ми повинні бути близькі до наших братів Православних Українців традиціями Церкви, звичаями, мовою і надією єднання, бо ми вир-осли з одного кореня, хоч злучились із Римом.

- 16 -digitized by ukrbiblioteka.org

Завданням мирян є помогти зберегти нашу Церкву українською.Коли наші предки приймали унію, то виразно заявили: "Ми хочемо

зберегти обряди і церемонії Східніх Церков, Грецьких і Руських, не роблячи ніякої зміни в них". Юрій Липа у творі "Призначення України", 1938 р., пише: "Творці унії зміняли зверхність Царгороду на послух Римові, але бажали свою З ’єдинену Церкву вдержати назавжди Українською Церквою".

Суть і призначення нашої Церкви є бути Українською Церквою і як­раз тим маніфестувати соборність і католичество. Бо коли наша Рідна Церква розгубить по дорозі життя свою українську ідентичність, то Вона розплинеться в морю Західних Церков, або у всееоборній візантійщині. Цього не бажає Божественний Спаситель, що оснував Церкву, і цього не радить II Ватиканський Собор. Ми повинні бути у діялозі зі Західними Церквами і Східними, як рівні і повноправні.

Вправді ми прийняли віру з Візантії в грецько-слов’янськім об­ряді, але через століття життя і досвідів ми убрали Христову Віру в українську одежу - обряд. Віруюча українська душа через віки перето­пила усе, що було чуже, у горнилі свого ґенія і створила Українську Церкву. Український нарід прикрасив Рідну Церкву своєрідною музикою- співом, звичаями і обрядами, оживив Її глибокою вірою і окропив кров’ю мучеництва.

Перед нами великі труднощі, але нам не вільно зневірюватись, опускати руки від молитовної праці і змагань. Наші цілі Божі і святі. Ми засвідчуємо живу віру і любов до своєї Рідної Церкви. Христос го­ворить до нас виразно: "Просіть, а дасться вам, стукайте, а відчинить­ся вам, шукайте, а знайдете”.

І до вас всіх членів Товариства відносяться слова нашого націо­нального пророка Тараса Шевченка:

Борітеся — поборете:Вам Бог помагає;За вас сила, за вас воляІ правда святая!Хай члени Товариства за Патріярхальний Устрій Української Като­

лицької Церкви облечуться духом наших славних історичних братств, які стояли незламно на сторожі збереження Рідної Церкви, хай Мученики - Ісповідники нашої Церкви освятять наші зусилля. Нехай постать їх Бла­женства Иосифа вчить нас усіх незламности духа.

У кожнього з нас є туга за волею нашого народу, за волею Рідної Церкви. Наш ум переповнений журбою за долю Церкви у вільному світі.

Ми усі тут зібрані занесімо щирі молитви разом з нашими братами православними і протестантами, щоби Господь у своїм милосердю благо­словив здійснення мрій Юрія Липи, висловлені у "Призначенні України": "Щоби життя ще втілило відвічний міт Апостола Андрія, міт про Україн­ську Церкву, що сіятиме не роздор, не ворожнечу в українській расі, а глибоку одність і велику любов до свого призначення".

/Доповідь виголошена на Крайовому З’їзді Мирян у Філядельфії13 вересня 1969 року/.

- 17 -digitized by ukrbiblioteka.org

Василь МаркусьРОЛЯ І МІСЦЕ СВЯЩЕНСТВА У НАШІЙ БОРОТЬБІ ЗА РЕЛІГІЙНО-НАЦІОНАЛЬНУ САМОБУТНІСТЬ /II/

/Історичні паралелі та оцінка теперішнього стану/Друга ґенерація священиків в Америці й Канаді так само прибула

здебільшого з рідних земель, або, принайменше, хоч частково кінчила там Студії. їх роля в національному житті вже не була така, як свяще- ииків-піонерів, бо структура нашої іміґрації, складеної з "хлопа і попа" кінця 19 століття стала повніша: з’явилася активна світська інтеліґенція, яка, часто у висліді боротьби, відбирала ініціятиву й провід еміґрації від клиру. Не входимо в аналізу цього явища, яку варто б зробити окремо, але одне певне: відсунуте від впливу у сус­пільних справах духівництво, воно розбудовувало свої позиції у цер­ковних громадах, творило власні інституції, беручи приклад від міс­цевих римо-католицьких спільнот, при тому дедалі більше відчужуючися від головного русла українського життя. Перейнявшися за сильно духом організації й адміністрації та айрішсько-католицькою ментальністю влади й авторитету, священики й ієрархія призвели до атмосфери, в які$ виникли ферменти, що призвели до різних розколів. Не без вини була тут політика Ватикану, зовнішні стимули, як також перенесення світськими діячами^ на терен Церкви методів і концепції боротьби із громадсько-політичного життя. Отже, для історика залишиться один факт незаперечним: Греко-Католицька Церква в Америці виявила менше відпорности на асиміляторські й латинізаторські пресії з-боку чи й з-середини, як ті, що від Неї в кількох фазах відірвалися. А властиво, цей стан, чи тільки тенденції й були істотними причинами до церковних розколів. Маємо на увазі головно утворення Української Православної Церкви в США та Української Греко-Православної Церкви в Канаді.

Третя ґенерація українського католицького священства в Америці й Канаді, здебільшого виключно з місцевою богословською освітою, без солідного українського виховання, надає саме тепер тон нашому релі­гійному життю. Його формація /не з його вини!/ мало українська і ма­ло східньо-католицька, а радше дуже пересічна "щасливих і успішних" американців 40 і 50-их років. Це люди у віці від ЗО до 50 років життя, які навчилися адміністративного душпастирства, є добродушними і без­турботними завідувачами своїх "економій". Проблеми Вселенської Церкви й нашої, що виринули в 1960-их роках, їх може найбільше вдарили. Але вони, у своїй більшості, нездатні ці проблеми пережити, глибоко осмис­лити та подолати труднощі. їх до цього не підготовили єпископи, нічо­го з цього не дала їм школа, а спосіб їх життя такий, що й тепер їм важко чогось навчитися. Це є по-своєму щаслива у своїй "санкта сімпліцітас" священича ґенерація без проблем, яка, наприклад, має та­ке просте відношення до наших болючих проблем: "Пощо займатися Пат- ріярхатом, пощо перейматися- обрядом?! Наша Церква перетривала і без Патріярхату і так гарно/!/ розвивалася аж до митрополії, а обряд і так у нас найкращий..."

Присутність священства прибулого з еміґрації після другої сві­тової війни дала дещо відчутися в Канаді, але й там лише частково.Якщо там справи стоять дещо краще, в цьому заслуга й ієрархії. В Аме­риці новоприбуле священство, у своїй масі, сьогодні у віці понад 60 років життя, та його енерґія, досвід, українська формація тощо не були використані. Часто здібні, освічені й ідейні священики з вийнят- ковими можливостями та в силі віку залишалися поза всяким впливом; працювали не в осередку нашого церковного життя, а на його марґінесі.

- 18 -digitized by ukrbiblioteka.org

Обтирання ними різних кутів по Пенсильванії; чи аж заслання до Дако- ти й витворило у цих священиків почуття непевности, ментальність службістів, опортуністів, що трясуться за місце. Тому й не було кому піднести духове життя і нашу церквно-громадську проблематику на рі­вень на протязі останніх двадцятьох років. Фасада була оздоблена, а за нею світила порожнеча. Оце образ нашої Церкви. Наслідки цього ми бачимо сьогодні. Українського католицького духовенства в Америці, на жаль, не існує як фактора у життєво істотних справах нашого існування.

Якоюсь мірою є інакше на трьох інших теренах нашого поселення.В Південній Америці, де вже діє друга священича ґенерація, з частиною священиків вже народжених в Бразілії чи Арґентіні, роля, становище і наставлення самих священиків є ще іншими. Вони ніби перебувають ще в першій стадії, так би сказати, місіонерській свого душпастирю- вання, подібно, як це було до «першої війни в США. Тому там вони у проводі національно-культурного життя, тому вони більше чутливі на наші нинішні національно-релігійні проблеми дня. Австралія і Західня Европа мають першу Генерацію і священиків, і ієрархії, яка більше зближена духово до материка і тому не має там наших американських болячок.

При аналізі теперішнього стану нашого духівництва поза Україною, корисним буде вказати на кілька прикладів, яку ролю відогравали чи ві- дограють священики в житті деяких інших народів. Ідеться радше про при­клади, "де участь священства у національному житті тих народів чи наці­ональних груп була рішальною під кутом їх національного відродження чи самозбереження. Вибираємо лише кілька, і то найхарактерніших.

Відомо, що уряд ген. Франка в Еспанії воював не лише проти лівих течій в країні, але й проти національних меншостей, з яких деякі, як наприклад, катальонці, є доволі чисельним народом, із власною культу­рою та минулим. При всій популярності, якою у нас втішається режим Франка за його антикомунізм, не забуваймо, що цей режим різними засо­бами, терором, пресією, свідомою політикою централізації і асиміляції, виниіцував народи, культуру і мову катальонців і басків. В Катальонії і Баскії довший час дослівно нічого не могло друкуватися рідними мова­ми цих народів; ті мови були вилучені із публичного вжитку, а історія, культура і фолькльор тих народів заборонювалися.

Тоді як частина міщанства легко* еспанізувалася, зокрема середня кляса цих народів, й тим користала* з 'багатьох економічних і соціяльних привілеїв та можливостей, єдино з народом залишилися священики. Церква у цих народів, не зважаючи на всі репресії, стал§ останнім притулком рідної мови і культури. У церковних піснях, у проповідях, у деяких на­півлегально публікованих релігійних виданнях, єдино там збереглися ка- тальонська і баскійська мова. Ясно, нею ще розмовляли селяни. Останнім часом помічується відродження баскійського і катальонського руху, ціл­ком природне і логічне, бо не так легко централізаторам і шовіністам знищити душу народу. Саме священики, манастирі й Церква в тих провін­ціях є носіями національного відродження. Між переслідуваними, арешто­ваними й судженими за народню працю є насамперед катальонські і бас- кійські священики. Манастир в Монтсеррат біля Барсельони став символом катальонського резистанеу і неподатливости проти еспанських великодер­жавних заходів. Те саме на протязі тридцятьох років зауважуємо в рядах баскійського священства. Якщо нині знов помічується відродження націо­нальної свідомости в цих краях, то це слід завдячувати місцевому като­лицькому духівництву. Воно переклало літургічні книги на рідні мови, і Мадрід під пресією Ватикану був приневолений допустити їх вживання в баскійськйх і катальонських церквах.

Нагадаймо ще приклади бретонців чи ельзасців. Там також центрам лізаторська політика Парижу змагає від років до винародовлення цих

- 19 -digitized by ukrbiblioteka.org

народів, до затрати їх мови Ж культури. Лише Церква й священики, "час­то рядові, по селах, були тимит що ще зберігали рідну культуру. Інте- ліґенція й середня міщанська- кляса радо готові були францужитися куль­турно; але залишився ще простий народ і його природні провідники - священики. І сьогодні, коли знов відроджується національний і автоно- містичний рух серед бретонців і коли він захоплює навіть студентську молодь, то в цьому велика заслуга твердих, невгнутих, відданих -наро­дові священиків Бретонії.

Можна б помножувати приклади, а всі вони для нас надзвичайно повчальні^ Згадаймо ще канадських французів. Хоч там існував і “ширший політичний рух та ширше суспільне запілля в обороні французькости цієї провінції, і тут Церква й священики — парафіяльні та в монаших об’єднаннях - причинилися рішально для вдержання і розвитку французь­кого характеру, мови, культури, а посередньо і політичних прагнень Квебеку проти англосаксонської політики нівелювання й ізолювання франко-канадської меншости.

І ще один, ближчий нам, приклад. Автор цих рядків ближче озна­йомлений із нинішнім станом словінської меншости в Італії. Є їх близь­ко 120 тисяч в околиці Трієсту, Ґоріци, та т.зв. венеційських словін­ців. Хоч теперішня італійська конституція дає певні культурні права словінцям - школи, пресу, радіомовлення, і немало що з цього існує, все таки відбувається й денаціоналізація. Панівний італійський, еле­мент натискає, а крім цього, з боку словінського населення, як і в випадку інших меншостей, є тенденція пристосування і асиміляції.І знову ж, твердою опорою словінського життя, культури, церковно - мовної окремішности, є словінське священство. Доходить до дуже драс- тичних випадків, коли словінські вчителі, що вчать у дозволених уря­дом словінських школах, посилають своїх дітей, з опортуністичних причин, до італійських шкіл. А тими, хто закликає зберігати власне шкільництво, і всіляко підтримує національно-культурне життя, є саме словінські священики.

Цих кілька прикладів доводять, як багато залежить від Церкви і священиків та що не лише в нас очікується від церковнослужителів виповнити і національну ролю, а не, як дехто з-поміж асиміляторів підносить, мовляв, це тільки ми, українці, хочемо вмішувати Церкву в "політику”... Звичайно, не один із наших священиків, що не поступає так, як баскійські, катальонські, бретонські, квебецькі чи словінські священики, повинен червоніти й визначити собі виразне місце - де він: з народом, чи проти народу!..

Який же стан у нас тепер, у нашій Українській Католицькій Церкві на історичних українських землях та в розсіянні?

Ця аналіза, що її пропонуємо читачеві, не може бути повною і об­ґрунтованою соціологічними дослідами й підтвердженою статистикою чи вислідами якоїсь анкети. Але це є міркування, які базуються на довшо­му спостеріганні та на загальному ознайомленні із справами нашої Церкви, Її вірних і духівництва, після останньої війни. Кілька, радше відірваних думок характеристики, допоможуть нам збагнути це істотне питання - місце і ролю нашого священства у нинішньому житті народу.

Насамперед про духівництво в Україні. Греко-католицьке священ* єство та свідоме українське православне духівництво в Україні після поновної окупації совєтськими військами в 1 9 ^ Р* було зламане як суспільна, культурна, а навіть релігійна сила. Ті, які прийняли ро­сійське православ’я, мусіли стати його знаряддям і, навіть якщо на­ціонально^ £в^-£омід де можуть б у т и носіями національної ідеї *в Церкві.В найкращому випадку ще проповідують українською мовою, але жодної іншої ролі в українізації нині офіційної Церкви в Україні вони не

digitized by ukrbiblioteka.org

виповняють. Ті^що не прийняли офіційного православ’я під фірмою Російської Православної Церкви в Україні, були фізично зламані, та всилу того, що їх поставлено поза законом, не можуть виповняти функ­ції національного каталізатора. В приватних колах своїх впливів, по- скільки дехто виконує релігійні функції, без сумніву, вони мають де­який вплив. Але зародки національного опору проти русифікації сьогод­ні в Україні є поза Церквою, офіційною чи нелегальною - серед інтелі­генції, культурних діячів, студентства, чи осіб, які навіть включені в існуюче життя. Проте Церква - Українська Православна, так як вона була відроджена Митрополитом Липківським, та Українська Католицька- потенційно є І можуть стати в майбутньому прапором спротиву і націо­нальної ідеї саме із-за Її історичного досвіду і ролі. В цьому відно­шенні Її шанують навіть ті з.-поміж сьогоднішньої молоді, які мають дуже мало спільного з релігією у висліді свого виховання; проте шану­ють в церковній традиції українську культуру.

В Україні майже немар припливу нового священства. Єдина духовна семінарія в Одесі випускає смішно мале число готових священиків та й про їх національний хребет важко ручатися. Можуть бути одиниці, зфор- мовані поза семінарією, хто потенційно можуть бути добрими священика­ми з покликання і національно свідомі. Але їх потенції могли б вияви­тися лише при забезпеченні свободи релігії у нашій батьківщині. На таку можливість розраховують і священики-місіонарі, що мали б прибу­ти а-закордону християнізувати Україну, Про це часто говориться в ок­ремих колах, чинах чи навіть в римській Курії. Це окрема тема й заслу­говувала б'на критичне обміркування. Тут скажемо лише таке: ті, що мають амбіцію діяти в майбутній Україні як місіонарж, чи то православ­ні, чи католицькі, мусять мати чисте минуле і сучасне з національного погляду. Якщо хтось тут провадить "місійну" діяльність в іншому напря­мі, тобто відчужує наших людей від своєї національної спільноти й куль­тури, буде морально скомпромітованим. Крім цього, з чим він поїде, з яким культурним, обрядовим, духовим баґажем навчати наш нарід христи­янства, коли він тут перестав,або все робив, аби перестати, бути укра­їнцем?! В Україні християнізація буде іти впарі ✓з відродженням націо­нального і про це ті "чисті місіонарі" повинні пам’ятати!

Що ж до двох сумежних з Україною комуністичних держав, де діє наша Церква і де вона має історичне коріння, бо була частиною всієї Української Церкви, тобто в Польщі і Чехословаччині, то тут доля на­шого священства незавидна.

В Польщі знайшлося у висліді подій РР« майже сотняукраїнських католицьких священиків, розкинених, безправних і без ста­тусу. Вони, як могли, берегли свою чисто фізичну екзистенцію, але ба­гато з них також намагалися служити своєму розкиненому стадові. За­лежно від місцевих умов, подекуди врни могли відправляти для наших вірних, й так утворилися певні церковні осередки. Зараз формально існує таких осередків близько 4-0, без власної ієрархії, радше толеро- вані, аніж правно визнані так з-боку держави, як і римо-католицької ієрархії. Ці священики виконують корисну працю, даючи .нашим вірним релігійну опіку в своєму обряді. Але їх суспільна роля зменшилася і від них, в силу політичних умов, годі сподіватися чогось більшрго.Є побоювання, що в Польщі, якщо теперішня ситуація буде продовжувати­ся, ми не матимемо священичого дорибку. Без своєї церковної органі­зації, духовної семінарії, там не виховуються українські католицькі богослови. Якщо й дехто з наших іде до семінарії, то до латинських, а звідти не вийдуть добре підготовані у справах обряду та національ­ного виховання .священики . Наші священики там, здебільшого, старші ві­ком, а молодшого дорибку немає» 'Великий знак запитання висить над нашими- парафіями в Польщі щодо ах дальшого існування.

- 21 -/Продовження в наст, числі/

digitized by ukrbiblioteka.org

Р Е З О Л Ю Ц І Ї

Передсинодального З’їзду Мирян і Священиків Української Католицької Церкви, який відбувся 13 вересня 1969 року

у ФіладельфіїІ. ПРИВІТАННЯ І ПОБАЖАННЯ

Напередодні великого історичного моменту благословення Собору Св. Софії-Божої Премудрости в Римі (в днях 26 і 27 вересня *1969 р.) з участю Святішого Отця Папи Павла УІ, їх Блаженства Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви й Кардинала Римської Церкви Кир Йосифа, Високопреосвященніших Митрополитів і Високопре­освященних Владик нашої Церкви, з участю також високих церковних і світських достойників інших народів, Високопреподобних Настояте­лів монаших чинів, численного Високопреподобного й Всечеснішого українського духовенства, та з участю великої кількости представни­ків українського організованого життя, ми, учасники Крайової Перед- синодальної Наради Миряни й Священики, висловлюємо оцим нашу над­звичайну радість і подяку Всевишньому, що дозволив ласкаво нам усім дочекати цієї радісної хвилини в житті нашої Церкви й народу!

Висловлюємо нашу особливу вдячність Святішому Отцеві Папі Пав­лові УІ за те, що дав свою згоду вшанувати своєю присутністю це на­ше релігійне й національне торжество торжеств* Сподіваємося, що цей момент залишиться в анналах історії як один з найсвітліших моментів нашого релігійного й національного життя.

Наша невимовна вдячність належиться передусім їх Блаженству Кир Йосифові за те, що започаткував це велике діло, щасливо за Божою поміччю довершив його, й обдарував нас усіх цією великою хвилиною всенародної радости,

Наші серця наповнені радістю ще й тому, що всі наші Високопре- освященніші й Високопреосвященні Владики своєю присутністю на тор­жествах у Римі засвідчать єдність і одність нашої Церкви перед най­вищими чинниками св. Вселенської Церкви, перед чужими й своїми від­повідальними чинниками, перед своїми власними вірними й всім укра­їнським народом. За це напевно будуть їм вдячні майбутні покоління нашого знедоленого народу.

Присутність у Римі в цей святковий момент великої кількости чільних представників українсько суспільно-громадського й політич­ного організованого життя, наукового світу, шкільництва, культурних, господарських і професійних товариств та організацій зможе найкраще засвідчити пошану всієї української громади в діяспорі до великих діл їх Блаженства, Верховного Архиєпископа й Митрополита Кир Йосифа, як і виявити належно задушевні бажання цієї громади: єдности й пра­вопорядку в українському організованому житті - як у церковному, так і світському•

Сподіваємося, що в цих торжествах візьме участь багато Високо- преподобних і Безчесніших Священослужителів нашої Церкви враз із своїми вірними. Своєю численною участю вони засвідчать свою відда­ність і вірність своїй Церкві - Матері і Її Верховному Пастиреві,

- 22 -digitized by ukrbiblioteka.org

їх Блаженству Кир Йосифові. Хай не бракує нікого, хто може взяти участь у дій епохальній прощі до Рішу!

И . СТВЕРДЖЕННЯ СТАНУ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ,ПІД СУЧАСНУ ПОРУ

Давши вислів нашим почуванням радости й вдячноети з приводу великих торжеств, що очікують нас в Римі, ми, учасники цієї- Наради не можемо поминути мовчанкою ряду проблем і недомагань, що прояви­лись в нашій Церкві і від довгого часу непокоять Божий Люд у дій і інших країнах поселення української еміграції.

1• Стверджуємо з жалем, що наша Церква-Мати переживає тепер но­ву хвилю нелюдських переслідувань зі сторони державного, адміністра­тивного і поліційного апарату СССР, як про це свідчить арешт Виеоко- преосвященного Кир Василя сВеличковського й цілого ряду священиків та вірних. Не бачимо, щоб були вчинені відповідні заходи зі сторони від­повідальних керівних чинників Вселенської Церкви та українського єпи­скопату в напрямі припинення цих переслідувань і полегшення долі на­ших співбратів у вірі, цих новітніх ісповідників і мучеників.

2. Сотні тисяч українців католиків позбавлені належної релігій­ної опіки в країнах народної демократії, як Польща, ЧехоСловаччина, Румунія з часу 2-гої Світової війни. Найстарша українська єпархія Перемишля до сьогодні остається без українського католицького ієрар­ха, а нечисленним українським священикам, що проживають у Польщі створюється всякого рода труднощі в їхній душпастирській праці.У пряшівській єпархії у Чехословацькій Республіці відсунено від прав­ління єпархією українського католицького ієрарха Кир Василя Гопка, а на його місце призначено адміністратором для українських вірнихо. Яна Гірку - словака по національності, чим ^аподіяно велику крив* ду Преосвященному Кир Топкові, що довгі роки терпів переслідування за Христову віру в ув’язненні і його вірним, що виявили до нього ве­лике довірся, при в* яз ання і відданість.Доводиться ствердити, що так в одній, як і в другій справі відповів дальні за це чинники не беруть до уваги аці природних прав, ані пе­кучих потреб вірних Української Католицької Церкви в своїх рішеннях.

3. Мимо надзвичайного ентузіязму виявленого вірними Української Католицької Церкви у всіх єпархіях і екзархатах, що їх візитував Вер­ховний Архиєпископ Кир Йосиф минулого року, які цим показали найкра­ще свою пошану, відданість і вірність Особі цього Первоієрарха, які бажання єдности всіх віток і частин своєї Церкви, проте й досі в деяких парохіях у ЗСА не поминають в Б о г о с л у ж б ах Верховного Архи- єпископа, що є порушенням канонічних правил і приписів, як і довго- вікової практики не лише нашої Церкви, але всіх церков східних обря­дів. Таке непошанування гідности й прав Верховного Архипастиря підва­жує авторитет Церкви взагалі з великою шкодою для релігійного життя вірних.

4. Кількість покликань до священичого й монашого станів у на­шій Церкві мала і вірні відчувають брак священиків та сестер-учите- льок у парафіяльних школах. Однією з причин того є - заборона існу­вання жонатого світського духовенства, що є порушенням довговікової

- 23 -digitized by ukrbiblioteka.org

традиції нашої Церкви, як і порушенням особливого привілею признано­го нашій Церкві Святішими Отцями, Римськими Папами від часу Берестей­ської Унії.

5. Відхилення від віками освячених традицій нашої Церкви запри- мічується також в інших ділянках адміністративних практик та літур­гійних відправ, як, напр.:

а) рішення Високопреосвященніших і Високопреосвященних Владик у справах Богослужб, святкування свят, постів, виноситься без узгіднення з верховного церковною владою, як і з іншими владиками. З цієї причини затрачується обрядова одностай ­ність нашої Церкви;

б) змінюють літургійний календар без належної підготови вірних;в) вводять живу англійську мову, як богослужбову;г) у внутрішньому обладнанні Божих Храмів подекуди не беруть

до уваги специфічних потреб українського обряду;ґ ) змінюють частини Б о г о с л у ж б , чи їх скороч у ю т ь , через що вони

тратять свій питоменний богословський характер.Всі ці відхилення від традицій підважують одність і єдність Україн­ської Католицької Церкви, в ід ч у ж у ю т ь поодинокі Її частини від матір­ної Церкви на батьківщині та мощуть .привести до постання чудернацьких гибридних церковних творив, що відстрашуватимуть ієрархію і вірних східних православних церков від єдности з Римським Престолом.

III. СУҐЕСТІЇ ЯК НАПРАВИТИ СУЧАСНИЙ СТАННаша Церква виявила часто велику живучість і відпорність супро­

ти дуже важких ударів, що їх вже нераа зазнавала в минулому. Віримо, що Вона зможе успішно побороти й сучасні труднощі. Уважаємо, що те­пер більше, як колинебудь існують об’єктивні умови для цього.Нехай римські торжества стануть переломовим моментом у житті нашої Церкви. Нехай наші Високопреосвященніші Владики накреслять новий шлях нашого релігійного життя, що ним змогли б прямувати до кращого життя і спасення своїх душ майбутні покоління вірних нашого народу!Ми дозволяємо собі висловити думку, що передумови для цього такі:

1. Відбуття в Римі Синоду Української Католицької Церкви під проводом Верховного Архиєпископа, їх Блаженства і Кардинала Кир Йо- сифа, що на ньому слід вирішити всі важливі й пекучі питання життя і буття нашої Церкви, як:

а ) введення в життя і практику постанов Декрету про Східні Цер­ви II Ватиканського Вселенського Собору в усіх єпархіях і екзархатах Української Католицької Церкви, а головно тих постанов, що визначують помісність поодиноких Східних Цер­ков та ролго .іправа в них їх первоієрархів - Верховних Архи- єпископів чи Патріярхів;

б) рішення в справі літургійної мови в нашій Церкві. Вважаємо, що постанова II Ватиканського Собору про введення живих мов у літургійні Богослужби в випадку нашої Церкви означає, що такого живою мовою може бути тільки українська, а не будьяка інша. Введення інших мов у Богослужби нашої Церкви иоже при­вести до її розбиття і загину в країнах поселення та спри-

- 2Д -digitized by ukrbiblioteka.org

ятиме ліквідаційним заходам державних чинників в Україні,Крій цього, вживання інших мов у нашій Церкві причиниться по­важно до відчуження між двома вітками нашого народу - католи­ками й православними в діяспорі та до відчуження наших братів по вірі на батьківщині.Вважаємо, що на деякий час де потрібно, було б корисно зали­шити в уживанні освячену традицією церковно—слов’янську мову в наших літургійних практиках.Було б побажаним, щоб зміни в цьому випадку, як і в інших об­рядових питаннях наші Високопреосвященнімі Владики вирішували в порозумінні з православною ієрархією з огляду на те, що об­ряд Української Католицької Церкви й Української Православної Церкви був і повинен бути цей самий,

в) рішення в справі святкування свят /їх кількости/, календаря, постів і інших релігійних практик вірних в дусі одности й од- нозгідности в усіх єпархіях і екзархатах;

г) відповідне рішення в справі виховання священничого доросту. Вважаємо, що єдність нашої Церкви буде найкраще забезпечена, коли кандидати на священиків з усіх єпархій і екзархатів ма­тимуть змогу провести деякий час своїх студій разом в одному центрі та під опікою тих самих виховииків, що змогли б прищепи­ти їм пошану й любов до української церковної культури й тра­дицій. Думаємо, що таким центральним виховним осередком пови­нен стати Український Католицький Університет у Римі;

ґ) рішення в питаннях релігійного виховання української молоді та українського католицького шкільництва.Релігійне виховання молоді слід достосувати до вимог сучасної доби й оперти на національні церковні традиції. Вважаємо, що потрібні є зобов’язуючі постанови, що здійснювалися б на міс­цях в тому напрямі, щоб навчання української мови в парохіяль- них школах поставити на відповідно високому рівні.Питання релігійного виховання й української мови тісно пов’я­зані з проблемами покликань до священичого й монашого станів та є рішальними, коли йдеться взагалі про майбутнє нашої Церкви.

2, Вжити всіх заходів, щоб забезпечити духову опіку нашим братам по вірі на батьківщині, в СССР, і у інших країнах Східної Европи.Нам видається, що тепер іс н у ю т ь досить догідні умовини для відповід­них дій, й що не всі можливості належно використано для того, щоб допомогти тим вірним нашої Церкви, включаючи й Преосвященного Кир Василя Величковського, які терплять переслідування. Особливо прохає­мо наших владик поробити відповідні заходи, щоб була направлена за­подіяна кривда Преосвященному Кир Василеві Топкові та вірним Пряшів- ської єпархії, як також постаратись про обсаду Перемишської єпархії українським католицьким ієрархом.

3, 3 гідністю і мужністю відстояти право Української Католицької Церкви на Її прмісність, одність і єдність перед відповідальними чин­никами св. Вселенської Церкви й постаратись про те, щоб Її Перво- єрарха піднесено до гідности Патріярха.

- 25 -digitized by ukrbiblioteka.org

Саме цього року наш нарід відзначує тисячоліття смерти Великої Кня­гині Києва 1 всієї Руси-України св. Ольги, першої християнки на кня­жому престолі Києва. Найкращим пошануванням пам’яти великого діла, що вона його започаткувала між нашим народом було б визнання нашого Первосрарха Патрхярхом Української Католицької Церкви. Благословення Собору св. Софії в Римі було б для цього чину найкращою нагодою.

ІУ. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ: УЧАСТЬ ПРЕДСТАВНИКІВ МИРЯН У СИЦОДІ ТА УЧАСТЬ МИРЯН У ПРАЦІ Й ЖИТТІ НАШОЇ ЦЕРКВИ

Учасники Крайової Передсинодальної' Наради Мирян і Священиків вповні свідомі того, що дальша праця і живучість нашої Церкви зале­жить у великій мірі від активної праці якнайбільшої кількости мирян у місцях їхнього прожитку у парохіях, релігійних організаціях та церковних інституціях у тісній співпраці із всечеснішими отцями па- рохами під проводом своїх Владик. В цій праці і співпраці миряни по­винні мати можливість висловити свої думки в актуальних питаннях ре­лігійного життя та організаційних форм нашої Церкви. Для цього щоб намічені цілі могли бути здійснені, учасники цієї наради уважають що:

1. Існуючі організації і товариства мирян Української Католиць­кої Церкви в цій країні повинні координувати свою працю і подбати про те, щоб чимскорше створився справді репрезентативний і активне діючий центр мирян - українців католиків у ЗСА.

2. Після римських торжеств, а особливо після відбуття помісного Синоду нашої Церкви, Крайове Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви повинно у співпраці з іншими подібни­ми організаціями та парафіями заініціювати скликання Конгресу Україн- ціц Католиків у ЗСА.

3. Постанови Педеедсинодальної Наради, що відбулися у Чікаґо 6 і 7 вересня цього року відображують сучасний стан нашої Церквив цій країні та виявляють побажання загалу мирян під цю пору. Учас­ники цієї наради підтримують Постанови винесені в Чікаґо і солідари­зуються з ними.

4. Учасники наради вважають, що миряни нашої Церкви повинні ма­ти своїх представників на Синоді і що ці представники повинні мати змогу висловити думки і побажання Божого Люду до Отців Синоду в ак­туальних питаннях що будуть предметом нарад цього світлого Збору на- наших Владик.

Учасники цього Передсинодального З’їзду Мирян і Священиків на­діються, що Високопреосвященніші і Високопреосвященні Владики нашої Церкви візьмуть до уваги думки і побажання висловлені у цих Резолю­ціях.

ПРЕЗИДІЯ ПЕРЕДСИНОДАЛЬНОГО З'ЇЗДУ:інж. Микола Хронов’ят - голова, Д-р Володимир Пужкар-заст. голови,

інж. Степан Процик і Богдан Ясінський - секретарі

- 26 -digitized by ukrbiblioteka.org

З ЛИСТІВ ДО РЕДАКЦІЇ

Хвальна Редакціє!’За патріярхат” я дотепер купував у крамниці. Деколи навіть два примірники для поширення. Безумовно, що такий журнал потрібний, і нетільки для акції за патріярхат, але і для запобігань, щоби Удільні князі" не зводили Церкви нашої на манівці, в чуже русло. Вірні, до проблем, які заторкують їх і спільноту, повинні мати можливість вислову своїх думок і можливість прочитати уваги, що­би бути належно поінформованими, а не тільки мовчки вислухувати,, що скажуть піддані монсіньйори, маючи до них застереження.Якщо йдеться про статтю під наг. "Перед третім етапом", де на­водиться в лапках рядки і думки, як виходить, середовищ Виз­вольного Фронту, для доказів, що нібито це середовище ставиться до патріярхату цілком негативно - хотілося б, щоби автор назвав конкретно джерело, звідкіля він взяв наведене. Без цього вигля­дає неповажно, немов для шуму. Більше з того шкоди ніж користи, і це навіть відштовхує. Наприклад, я ніколи невідважився б, по- кликаючись на таку статтю, робити докір середовищу Визвольного Фронту і на підставі того, впливати, щоби воно змінило своє становище.

Остаюсь з правдивою пошаною Ваш

Іван Кравчук Джерсі Сіті

Вельмишановний Пане Кравчук!Дякуємо за зацікавлення нашим журналом, за позитивну оцінку його

ролі, і також за висловлений сумнів до аргументації в статті "Перед третім етапом". Інформуємо Вас, що джерелом цієї аргументації є про­токол із засідання представників громадських організацій міста Філя- дельфії від дня 9 березня 1966 року. Становище Визвольного Фронту про шкідливість діяльности нашого товариства, що акцією Товариства за Па- тріярхальний Устрій Української Католицької Церкви керує Москва, що організації Визвольного Фронту є проти такого патріярха, який робить за згодою Москви, та що патріярхом не може бути людина, залежна від Москви, висловив др. Петро Мірчук, а з ним солідаризувались др. Я. Бернардин /теперішний головний організатор "Провидіння"/, і пані 0. Грабовенська, голова Окружної Ради Союзу Українок.

Ваші завваги про потребу подавання джерел цитат правильні, бо коли людина не має довір’я до редакторів, то мусітиме мати його до фактів, якими редактори оперують.

Щиро вітає Вас.Редакція

- 27 -digitized by ukrbiblioteka.org

З М І С Т

З чим вернулись ми з Риму ? 2Пресовий Комунікат Синоду Українського Католицького

Єпископату 5Активність наших Душпастирів 6Експозе Делегата Мирянських організацій др. Р. Осінчука

на Синоді УК Єпископів у Римі, 1 жовтня 1969 року 7Др. Зиновій Ґіль: Рефлексії з нагоди українських

святкувань у Римі 10Фоторепортаж із святкувань у Римі 13о. Михайло Горошко: Роля мирян у допомозі Церкві на

основі рішень II Батиканського Собору 15Василь Маркусь: Роля і місце священства у нашій боротьбі

.за релігійно-національну самобутність ц . 18Резолюції Передсинодального З ’їзду Мирян і Священиків

УКЦеркви у Філядельфії, 13 вересня 1969 року 22З листів до Редакції 27

ЗА ПАТРІЯРХАТ - видає Крайова Управа Товариства за ПатріярхальнийУстрій Української Католицької Церкви.

FOR THE PATRIARCHATE - published by Society for the Promotion of thePatriarchal System in the Ukrainian Catholic Church.

Редакційна Колег*ія: інж. Степан Процик /головний редактор/,Др. Зиновій Ґіль, Богдан Ясінський.

Адміністрацію журналу провалить Др. Володимир Процюк.ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить 4 рази на рік /квартально/.

Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, не конче вислов- влюють погляди чи становище Редакції.

Адреса Редакції: Ukrainian Catholic AssociationP. 0. Box 11012

Philadelphia, Pa., 19U1 U.S.A.

- 28 -digitized by ukrbiblioteka.org