бюлетень 4

16 червня 2014

ВИКЛИКИ та РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 4

Загальні оцінкиОсновні виклики та ризики першої половини червня 2014

У дзеркалі експертної думкиНаціональна доктрина для подолання поточної кризи

Можливості та доцільність створення в Україні розвідувального співтовариства

Как создать в Украине пространство ответственности

Возможности контроля над сухопутной границей с Россией

Некоторые особенности смысловой войны России против Украины

Аналітичні розробки Україна в нових реаліях: Деякі рекомендації щодо забезпечення національної безпеки в глобальному вимірі

Подвижные формирования боевиков на Донбассе

Планы наращивания Черноморского флота России

Чому Україна втратила оборонний потенціал (анонс експертного дослідження)

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (1994 – 1999 рр.)

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ та РИЗИКИ/16 червня 2014 3

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики першої половини червня 2014Основні виклики та ризики першої половини червня 2014 пов’язані з

ескалацією воєнного конфлікту з РФ. Ключовими питаннями залишаються розширення зони тероризму та нестабільності, неконтрольовані кордони, поглиблення тенденції міграції та перетворення східних регіонів України на зону тривалої війни з Росією. Загалом уся Україна поступово перетво-рюється на полігон протистояння Заходу та Росії.

Після того, як з боку Росії на територію України увійшли танки, почали використовуватися важкі озброєння (як РСЗВ «Град»), а російські терорис-ти збили військово-транспортний літак з особовим складом десантного підрозділу, постало питання повного закриття кордону з Росією. В тому числі, актуальним виглядає різке зменшення (обмеження до мінімуму), або тимчасове припинення руху залізничного та автомобільного транспорту.

Загибель 49 десантників внаслідок збиття літака Іл-76 вимагає не тіль-ки притягнути до відповідальності керівництво ЗСУ. Але й перебудувати систему керівництва антитерористичної операції (АТО). Дійсно, головний висновок із ситуації полягає усвідомленні, що далі неможливо у такий спо-сіб вести АТО. Недоліки планування та координації АТО набувають загроз національного масштабу. Фахівці Експертної ради у галузі національної безпеки під час засідання 12 червня ц.р. зазначали, що СБУ не може керу-вати АТО, масштаб якої вийшов далеко за можливості та попередні плани підготовки АТЦ СБУ. Спостерігачі та й самі учасники АТО все більше ви-магають реальної єдиноначальності сил АТО.

Фахівці вважають, що за умов, коли чисельність бандитських форму-вань в охоплених війною регіонах може перевищувати 10 тис. людей, а ро-сійська влада надає їм постійну підтримку озброєннями, потрібно модер-нізувати принципи керівництва операцією. Зокрема, де факто вона набуває рис загальновійськової операції і потребує більшої участі саме військових фахівців та дій напряму, з повною владою в зоні відповідальності.

При цьому фахівці Експертної ради у галузі національної безпеки та-кож відзначають наявність такої значної проблеми в керівництві АТО як взяття на себе відповідальності за ті чи інші елементи (епізоди) АТО. Це також стає аргументу на користь введення воєнного стану в регіоні та пе-редачі повноважень керівництва і повної відповідальності військовим. Крім того, на думку деяких військових аналітиків (зокрема, тих, що працю-вали в зоні бойових дій), негативний вплив на результати проведення АТО мали випадки «дистанційного проведення операцій».

Начальник аеромобільних військ України в 1998–2005 рр., член Екс-пертної ради ЦДАКР Іван Якубець вважає суттєвою проблемою АТО «ва-куум урядового контролю» (а значить, і дій, рішень) в нічний час. Що фак-тично підтверджує доцільність ініціатив заступника міністра оборони України Ігоря Кабаненка (про деякі з них зазначено нижче). Зокрема, щодо

Ключовими пи-таннями залиша-ються розширення зони тероризму та нестабільнос-ті, неконтрольо-вані кордони, поглиблення тен-денції міграції та перетворення східних регіонів України на зону тривалої війни з Росією. Загалом уся Україна посту-пово перетворю-ється на полігон протистояння Заходу та Росії.

Дійсно, головний висновок із ситуа-ції полягає усвідом-ленні, що далі неможливо у та-кий спосіб вести АТО.

Зокрема, де факто вона набуває рис загальновійськової операції і потребує більшої участі саме військових фахівців та дій на-пряму, з повною владою в зоні відповідальності.


створення Ставки Верховного Головнокомандувача (за умов введення во-єнного часу) або Національного кризового центру (за умов збереження status quo). З огляду на зазначене вище, варто наголосити про надзвичайно високі ризики подальшого зволікання з рішеннями нового глави держави у секторі безпеки: від перегляду та уточнення системи керівництва АТО до конкретних кадрових призначень.

Експерт та оглядач «Дзеркала тижня» Юрій Бутусов справедливо за-значає: «Немає сумнівів, що дії військ радіотехнічної розвідки РФ — осно-вна причина втрати скритності та оповіщення терористів про задуми й дії українських сил». З огляду на цю та інші проблеми оснащення сил АТО варто прискорити переговорний процес з партнерами з НАТО — щодо отримання військово-технічної допомоги (або термінового отримання на інших умовах – оренди, відстроченої оплати) необхідних систем: зв’язку, розвідки, РЕБ та інших.

Фахівці також зазначають про необхідність поглиблення взає-модії з проукраїнським населенням в зоні бойових дій – це може сут-тєво посилити так звану «цивільну контррозвідку». Коли небайдужі громадяни активно діють у напрямку пильного спостереження за пе-реміщенням терористів і важких озброєнь та повідомляють про це. Взагалі питання ефективної контррозвідки, з огляду на засідки та чіт-ко сплановані атаки терористів (що мають ознаки попередньої поін-формованості) роблять питання ефективної контррозвідки одним з надзвичайних викликів при протистоянні з російською стороною на сході України.

Аналітики Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) позначили, що Україна вперше за свою історію стикнулася з проблемою внутрішньої міграції. «Десятки тисяч людей покидають свої домівки, намагаючись втекти від окупаційної влади (у Криму) чи від військових дій і терору бойовиків (на Донбасі) станом на 8 червня біженцями стали 10 тисяч мешканців Донбасу, третина з яких переїхали у Київ. Сепаратис-ти стверджують, що лише Слов’янськ (населення – 117 тисяч) покинуло 40% місцевих жителів». В МЦПД, цитуючи місцеві джерела, зазначають про 70 тис. біженців з Донбасу, а також про можливість збільшення цього числа до 100 тисяч вже до кінця червня. Хоча влада у Києві зазначала про підготовку 42 тис. місць для біженців, ця проблема може зрости до гу-манітарної катастрофи за умов, якщо протягом наступного місяця новій владі не вдасться досягти суттєвих результатів на східному фронті. При цьому здається вкрай важливим та необхідним створення належних пунк-тів фільтрації громадян та транспортних засобів при організації гуманітар-них коридорів для людей, які залишають зону бойових дій.

При цьому експерти Інституту стратегічних досліджень «Нова Украї-на» говорять про наявність такої загрози, як «люмпенізація Донбасу». У

Ця проблема може зрости до гумані-тарної катастро-фи за умов, якщо протягом наступ-ного місяця новій владі не вдасться досягти суттєвих результатів на східному фронті.


зв’язку із поширенням явища, коли творча інтелігенція та представники середнього бізнесу залишають регіон. Хоча бажання приєднатися до РФ в Донбасі не набуло масового явища, влада ризикує замалим спілкуванням із тими представниками регіону, що створювали ядро проукраїнських акти-вістів. «Проукраїнські сили в регіоні почувають себе зрадженими», – вва-жає Оксана Маркеєва, головний радник Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна». Безумовно, такий стан справ в регіоні формує додаткові виклики для влади, яка готує плани відродження Донецької та Луганської областей. У цьому контексті важливим елементом діяльності влади вияв-ляється ідея поєднання силових та несилових методів подолання кризи в регіоні, що передусім потребує посилення розвідки і контррозвідки, інте-грування нових інформаційних технологій, включно проведення інформа-ційних акцій. Серед іншого, актуальним залишається наведення прямого зв’язку з активістами проукраїнських рухів, і в першу чергу, з Комітетом патріотичних сил Донбасу.

Окремим викликом у політичній площині залишаються ставки в Дон-басі на представників Партії регіонів. Очевидно, цей фактор гратиме вкрай негативну роль у подальшому процесі стабілізації регіону. Не виключено, що нейтралізація ПР потребуватиме від новообраного глави держави до-класти зусиль для пришвидшення перевиборів до парламенту. Слід визна-ти, кожен новий день зволікання з виборами надає проросійськи налашто-ваним політикам в Україні (та й Кремлю) укріпитися в нових умовах, провести перегрупування та змінити політичні логотипи для просування у Верховну Раду в якості та у складі оновлених політичних сил.

На думку експерта у галузі безпеки Юрія Бутусова, «низький рівень довіри до дій Києва на Сході насправді пов’язаний не з російською пропа-гандою, а з недієздатністю структур влади, якими довгі роки управляв і які комплектував кримінал. Проблема недовіри й недієздатності влади харак-терна для всіх регіонів України. Просто в Донбасі це проявилося найбільш виразно завдяки каталізатору — російській агресії.» Отже, слід визнати: сприйняття влади є одним з найсуттєвіших викликів сьогодення. І це ви-магає від команди нового Президента України оперативно продемонстру-вати можливості влади – в першу чергу, грати на конструктив та позитив. Хоча, не слід забувати (військові фахівці особливо це підкреслюють): ре-зультативні переговори з Кремлем та подальше відродження палаючого регіону може відбутися лише за умов впевненої військової перемоги на Сході. В іншому випадку результативних переговорів з кремлем просто не відбудеться.

На міжнародній арені залишається чимало проломів. Попри стоси заяв, Франція, Італія і частково Німеччина продовжують військово-техніч-не співробітництво з РФ. Подвійні стандарти Європи стали величезним викликом сьогодення. Так, незважаючи на агресію, РФ готується отримати

Слід визнати, кожен новий день зволікання з вибо-рами надає проро-сійськи налашто-ваним політикам в Україні (та й Кремлю) укріпи-тися в нових умо-вах, провести перегрупування та змінити політичні логотипи для просування у Вер-ховну Раду в якос-ті та у складі оновлених полі-тичних сил.

Результативні переговори з Крем-лем та подальше відродження пала-ючого регіону може відбутися лише за умов впевненої військової перемо-ги на Сході.


французькі вертольотоносці «Містраль», а санкції анітрохи не завадили російсько-італійському проекту створення малого дизельного підводного човна S-1000. Здивував і засмутив спостерігачів французький президент Франсуа Олланд, який одноособовим рішенням запросив Володимира Пу-тіна на святкування 70-річчя висадки союзних військ у Нормандії. Він у такий спосіб не тільки розірвав кільце політичної ізоляцію Путіна, але ви-явив ознаки намагання деяких лідерів західного світу перевести проблему України у двосторонній діалог. Не стільки Європа та НАТО виявилися не-далекоглядними союзами, скільки егоїзм окремих країн підриває можли-вості протиборства з ворогом, що посилив свої позиції за рахунок агресії проти України.

Слід відзначити й певні позитивні тенденції. Зокрема, лідери Румунії та Словаччини закликали Євросоюз об’єднатися перед загрозою відроджу-ється російської експансії. 14 червня стало відомо, що Федеральне об’єднання німецької промисловості (BDI) підтримає санкції проти Росії, які можуть бути введені у зв’язку з українським конфліктом. А США дедалі більше схиляються до необхідності надати Києву військово-технічну допо-могу. Лідер Франції Франсуа Олланд вислухав Президента України: в ході телефонної розмови Петро Порошенко намагався умовити французького лідера підтримати рішення ЄС про введення секторальних санкцій проти Російської Федерації включно з припиненням військово-технічного спів-робітництва. Однак невідомо, чи прислухається французька сторона до ар-гументів Києва. Небезпека для України полягає у потенційній відмові Єв-ропи від проблем українсько-російського протистояння на користь власній безпеці та укріплення кордонів на сході НАТО.

Між іншим, є ознаки, що Президент Росії не відмовився від наміру за-володіти Донбасом і дестабілізувати ситуацію в цілому в Україні. Кремль продовжує епатувати світ цинічним відкиданням звинувачень в порушен-ні територіальної цілісності, окупації, пособництві тероризму.

Водночас Росія вістами Путіна заявила про готовність повністю відмовитися від українських товарів та українського виробництва. Згідно з заявою російського лідера, для забезпечення транзиту в Євро-пу на сезон осінь-зима 2014-2015 рр. у підземні сховища газу України треба закачати газу на 4-5 млрд. дол. Якщо у України не знайдеться цих мільярдів, до осені Європа залишиться без газу, поінформував хазяїн Кремля. При цьому, днями Президент Росії наголосив на впевненості у подальшій деградації економіки України, поглибленні спаду у промис-ловості та в будівництві, зростанні бюджетного дефіциту. «Україна на-ближається до дефолту, до зупинки виробництва і до вибухового зрос-тання безробіття», - зазначив Путін. Стало зрозуміло, що в планах Путіна сприяти зростанню економічних проблем України та дестабілі-зації до такого стану, коли внутрішня міграція всередині держави по-

Небезпека для України полягає у потенційній відмо-ві Європи від про-блем українсько-російського протистояння на користь власній безпеці та укрі-плення кордонів на сході НАТО.

Путін робить ставку на біжен-ців, які будуть стимулюватися розширенням зон контролю з боку терористів росій-ського походження та бандитських формувань.

Так чи інакше, цей аспект потребує доопрацювання, оскільки риторика лідера країни має відповідати по-требам часу і навряд чи може залишатися друж-ньою за умов ве-дення неоголошеної війни та відвертої підтримки теро-ризму на україн-ській території.


шириться до рівня неконтрольованої. Це дозволить, як передбачають у Кремлі, перетворити Україну на легку здобич. Путін робить ставку на біженців, які будуть стимулюватися розширенням зон контролю з боку терористів російського походження та бандитських формувань. У цьому контексті цікаво, що експертне середовище чимало уваги при-ділило аналізу телефонної розмови Путіна та Порошенка, що відбула-ся ввечері 12 червня. Аналітики встигли відзначити ознаки, що україн-ський Президент не визначився з риторикою перемовин з Кремлем та особисто Путіним. Не виключено, що Порошенко був не готовий до розмови (як відомо, експерти схиляються, що розмова відбулася за іні-ціативою Путіна). Можливо, новообраний український гарант розра-ховує на важливості збереження дружньої тональності переговорів – з метою формування пакету домовленостей. Так чи інакше, цей аспект потребує доопрацювання, оскільки риторика лідера країни має відпо-відати потребам часу і навряд чи може залишатися дружньою за умов ведення неоголошеної війни та відвертої підтримки тероризму на українській території.

Безумовно, що тут Київ потребуватиме допомоги з боку західного світу як у подоланні потенційної економічно-енергетичної кризи, так і у контролі потоків мігрантів. Потрібні фахові переговори та довготер-мінові домовленості. У цьому контексті фахівці в самій Європі вже за-значають про ЄС необхідність будування єдиної енергетичної політи-ки на противагу російському експорту газу і нафти.

Але, як здається, найсумнішим викликом для України залиша-ється суттєва підтримка російської агресії з боку населення країни. Зокрема, російські соціальні мережі вибухнули оплесками та крика-ми «Ура!» після повідомлення про збитий ВТЛ Іл-76 з українськими десантниками. Це означає, що Кремлю вдається за рахунок пропа-ганди утримувати високий рівень ненависті до українського народу з боку росіян. Розпалення ворожнечі відбувається на тлі розвитку ро-сійської шовіністської ідеї, яка полягає у тому, що росіяни являють собою особливу націю. Тут є небезпечні паралелі з нацистською іде-ологією Гітлера.

Хоча в цій площині для українців також є й добрі новини. Зростає кількість росіян (в тому числі, серед безумовних лідерів громадської думки), які здатні надати відверто негативну оцінку. До позиції Андрія Макаревича та Олександра Розенбаума приєднався й голова партії РФ «Західний вибір» Костянтин Боровой. Зокрема, він у своєму блозі від-значив щодо перспектив Путіна: «Йдеться вже не про збереження вла-ди або перемогу на президентських виборах, а про варіанти відходу від влади - втеча до Венесуели, повішення, четвертування або збереження життя в добре укріпленої в’язниці в Гаазі. Просторий бункер під СЗР


не врятує.» Звісно, тут поки що більше емоцій, але розширення зони іншого, ніж у Путіна, мислення поступово відбувається.

Разом з тим, українська влада робить замало для покращення влас-ної інформаційної політики. Не можна не погодитися із думкою голов-ного редактора впливового тижневика «Дзеркало тижня» Юлії Мосто-вої, що українським дипломатам доводилося про події на Сході України дізнаватися з Фейсбука Дмитра Тимчука (керівника на ініціатора гру-пи «Інформаційного спротиву»). Тому, безумовно, українцям ще дуже важко боротися з російськими спецслужбами та російським диплома-тами, які здійснюють безперервний інформаційний тиск на Київ. Ро-сійський інформаційний важіль залишається для України суттєвою загрозою та аргументом у формуванні антиукраїнських настроїв.

Російський інфор-маційний важіль залишається для України суттєвою загрозою та аргу-ментом у форму-ванні антиукраїн-ських настроїв.


У дзеркалі експертної думки

Національна доктрина для подолання поточної кризи

Ігор Кабаненко, заступник міністра оборони України, кандидат військових наук, адмірал запасу:Доктрина пропонує низку рекомендацій щодо реалізації державної

стратегії та базується на наступних ключових принципах:— забезпечення ефективного політичного керівництва і громадського

контролю на національному та місцевому рівнях;— створення безпечного середовища шляхом зайняття та утримання

територій, з подальшим підтриманням безпеки шляхом постійного пере-бування в зонах конфлікту (три етапи дій: втручання, стабілізація і норма-лізація);

— забезпечення ефективної розвідки;— збалансоване застосування силових та несилових методів управлін-

ня (жорстких та м’яких методів);— забезпечення визначальної ролі міліції в операціях;— забезпечення верховенства закону;— домінування в інформаційному просторі;— впровадження виваженої кадрової політики в період кризи;— забезпечення соціального та економічного відновлення.Довгострокова стратегічна та політична спрямованість дій повинні ви-

значатися Радою національної безпеки і оборони України (далі - РНБО). Цей орган повинен визначати політичні та стратегічні цілі на період кризи, шляхи отримання міжнародної підтримки, пропонувати та координувати створення необхідних політичних умов для змін, але не залучатись до учас-ті в проведенні операцій.

Водночас, під керівництвом РНБО доцільно створити очолюваний од-ним з міністрів Національний кризовий центр (далі – Центр) – орган дер-жавної координації на стратегічному рівні та несилових («м’яких») дій і методів управління. Центр повинен:

— аналізувати дані розвідки, наявні людські і інші ресурси в кризово-му районі;

— здійснювати заходи щодо стратегічного планування та загального контролю за проведенням операцій у кризовому районі (оперативне пла-нування та безпосереднє управління операціями – функція відповідного військового командування);

— визначати короткострокові цілі у контексті загальної мети стратегії та здійснювати контроль за їх досягненням;

— координувати діяльність причетних державних установ і організа-цій, зв’язки із громадськістю та ЗМІ;

— спрямовувати необхідні ресурси на швидке задоволення потреб Сектору безпеки.

Довгострокова стратегічна та політична спрямо-ваність дій пови-нні визначатися Радою національ-ної безпеки і оборо-ни України.

Доцільно створи-ти очолюваний одним з міністрів Національний кризовий центр.


Структурні підрозділи Центру доцільно розташовувати на одній тери-торії у основній будівлі Кабінету Міністрів. На Центрі повинно бути орга-нізовано цілодобовий режим роботи персоналу.

Головні фахівці за напрямками мають бути призначені з силових мініс-терств, разом з ними повинні працювати найкращі представники експерт-ного середовища та студентства (для реалізації зазначеного необхідно за-безпечити доступ до секретної інформації). Продуктом роботи Центру повинні стати відповідні стратегічні плани, а також директивні документи, які вводяться Указами Президента України, розпорядженнями та постано-вами Уряду.

Принциповим є те, що РНБО не є органом, який працює цілодобово. Якщо на національному рівні не буде створено структуру для координації та оперативного вирішення проблем національної безпеки, РНБО буде змушена функціонувати фрагментарно у якості оперативного органу дер-жавного рівні, водночас, не матиме достатнього часу для політичної та стратегічної діяльності. В результаті суттєво знижується ефективність стратегічних дій і міжміністерська координація, а проведення антикризо-вих операцій стає малоефективним. Створення Центру дозволить системі працювати на випередження, а не в режимі реагування, виключити неузго-джену діяльність, як це відбувається зараз.

Крім цього, у кризовому районі необхідні компетентні політичні та ад-міністративні лідери, які спроможні приймати виважені політичні рішен-ня від імені країни і уряду. Вони повинні бути здатними керувати роботою поліції та служби безпеки. Важливим напрямом діяльності на регіонально-му рівні є військово-цивільне співробітництво, яке має життєво важливе значення для досягнення успіху в операції по боротьбі з тероризмом.

Центральний уряд не повинен намагатися здійснювати пряме керівни-цтво проблемними регіонами, або проводити дистанційні антитерорис-тичні операції. Якщо це правило порушити, то прояви результативної іні-ціативи на локальному рівні можуть припинитись. Централізоване управління буде неефективним через відсутність достатньої інформації щодо поточної ситуації, що заважає прийняти правильне рішення. Досвід інших конфліктів показує, що це може навіть погіршити ситуацію.

Саме спроможні чиновники необхідні в районах інтенсивних конфлік-тів і сепаратистських рухів. Ці нові посадові особи здебільшого повинні бути місцевими мешканцями, але належним чином спрямованими цен-тральною владою. Структури Сектору безпеки держави ніколи не повинні працювати в регіоні окремо від цих посадових осіб. У разі, якщо є сумніви у лояльності чиновників, то центральний уряд на їх місце повинен призна-чити інших посадових осіб. Якщо простежується відсутність («вакуум») урядового контролю районів з критично високою загрозою, то є необхід-ність тимчасово призначити військового чи працівника правоохоронних

Створення Цен-тру дозволить системі працюва-ти на випереджен-ня, а не в режимі реагування, ви-ключити неузго-джену діяльність, як це відбувається зараз.


органів (міліціонера) в якості губернатора, доки ситуація не стабілізується та на цю посаду не буде призначена відповідна цивільна особа.

На національному та місцевому рівнях має бути усвідомлено, що «п’ята колона» може уповільнювати прийняття рішень або навіть проводити ди-версійні дії. Для створення більш сильного проукраїнського настрою (на-ціональної ідеї) всі державні посадовці і старші офіцери ключових силових міністерств повинні скласти присягу на вірність єдиній Україні та україн-ському народові. Ті люди, які показують ознаки коливань або відмовля-ються повинні бути убрані з державних посад. З огляду на поточну ситуа-цію існує нагальна необхідність частіше присягатись виконувати свої обов’язки гідно. В кримінальному і адміністративному законодавстві слід передбачити посилення відповідальності за порушення присяги.

Силове втручання (інтервенція), що не супроводжується політични-ми, економічними, соціальними заходами, та використанням несилових методів управління приречене на провал. Історичні докази цього відомі всьому світу, починаючи від ІРА (Ірландська республіканська армія) закін-чуючи ETA (Країна Басків і Свобода).

На урядовому рівні існує потреба централізації заходів ведення опера-цій, розвідки, засобів масової інформації та комунікації (внутрішніх і зо-внішніх), інших заходів. Ця діяльність повинна здійснюватись цілодобово, централізовано, узгоджено та очолюватись досвідченими та здібними людьми з добре підготовленими командами з метою реалізації спільної стратегії. Формування таких структур потрібно зробити негайно. Уповно-важений міністр повинен здійснювати нагляд за цим, координувати дії від імені Уряду, наприклад, роботу Міністерства культури з питань створення національної ідеї, у тісній координації з розвідкою, ЗМІ та керівництвом антикризових операцій з метою швидкого встановлення стабільності і нормалізації життя після того, як терористи залишать кризовий регіон.

Створення належної організації роботи державних установ є невід-кладним завданням. Вся система також має бути тісно пов’язана з неурядо-вими організаціями та організаціями, які мають інформацію і додаткові ресурси. Ці можливості та здібності мають бути використані і скоордино-вані повністю, та ні в якому випадку не можуть бути проігноровані. Сило-ве вторгнення (інтервенція) вимагає найкращої організованості та коорди-нованості від державних установ і населення, щоб досягти успіху. Працівники державних установ, які не бажають працювати з іншими уря-довими і неурядовими організаціями, або застосовують тривалі забюро-кратизовані механізми повинні бути звільнені тому, що завдають шкоди національним зусиллям цілеспрямовано або несвідомо.

Застосування дипломатичних інструментів та залучення міжнародної спільноти до системної протидії тероризму повинно здійснюватись на між-народному рівні. Ця робота має бути зосереджена не лише на поясненні,

Силове втручання (інтервенція), що не супроводжуєть-ся політичними, економічними, соціальними захо-дами, та викорис-танням несилових методів управлін-ня приречене на провал.

Застосування дипломатичних інструментів та залучення міжна-родної спільноти до системної протидії тероризму повинно здійснюватись на міжнародному рівні.


які матеріально-технічні ресурси потрібні Україні, але й на тому, яку ще допомогу міжнародні організації та країни можуть надати. Це може бути або шляхом створення кращих і більш сфокусованих санкції чи взаємодії з іншим країнами стосовно роботи з російськими дипломатами з метою зни-ження можливості Російської Федерації використовувати енергоносії для підтримки власних операцій, а також залучення дорадчої допомоги. Укра-їнські дипломати повинні більш тісно працювати зі ЗМІ в інших країнах, пояснювати свою позицію та викривати брехню. Це створить краще уяв-лення щодо ситуації та сприятиме координації міжнародних дій.

В Україні необхідно якомога більше залучити лояльних громадян до прояву ініціативи в кризовому регіоні. Вони повинні відігравати ключову роль у зборі і доведенні розвідувальної інформації; бачити, що інформація, яку вони постачають, використовується та є корисною; пройти підготовку щодо забезпечення власної безпеки; використовувати політичну та фінан-сову допомогу через патріотично налаштовані громадські організації.

Повинна бути проведена потужна кампанія зі зміцнення національної єдності через такі різні проекти, як спорт і культура.

(Повний текст розробки можна прочитати на порталі ЦДАКР: http://www.cacds.org.ua/ru/comments/313 )

Можливості та доцільність створення в Україні розвіду-вального співтовариства

Експертна рада у галузі національної безпеки: Переважна більшість фахівців Експертної ради у галузі національної

безпеки під час засідання 12 червня ц.р. виступило за створення в Україні розвідувального співтовариства. За такою схемою, коли у єдиний в державі координаційний центр стікалася б інформація усіх розвідувальних орга-нів. Експерти висловили переконання у необхідності такої форми коорди-нації та контролю розвідувальної діяльності національних структур. «Якщо в державі існує хоча б два розвідувальних органи, необхідно ство-рювати механізм для їх координації та для контролю за їх діяльністю. Будь-яка розвідка без контролю може перетворитися у закритий клуб, і ніхто взагалі не розбереться, чим вона займалась», - висловив переконання під час виступу один з учасників засідання, фахівець з багаторічним досвідом керівництва розвідувального органу. Зокрема, фахівці висловилися за до-цільність підпорядкування такому координаційному органу не тільки СЗР, ГУР Міноборони та розвідувального органу Державної прикордонної служби, але й структур, що займаються фінансовою та технічною розвід-кою. При цьому один з учасників зазначив, що досвід координації розвід-увальними органами в США, де таких суб’єктів 17, є досить корисним і по-

В Україні необхідно якомога більше залучити лояльних громадян до прояву ініціативи в кризо-вому регіоні.

ВИКЛИКИ та РИЗИКИ/16 червня 2014 13ВИКЛИКИ та РИЗИКИ/24 квітня 2014

казовим. Інший звернув увагу на те, що інколи координаційний орган об’єднує і контррозвідувальний орган, як зокрема, у Великобританії.

Водночас експерти висловилися за повну автономію роботи розвід-увальних органів держави, забезпечення захищеності джерел інформації. Задля цього, наголошують представники Експертної ради, координацій-ний орган самостійно не виробляє розвідувальну інформацію і не здійснює монополізації у цій сфері.

При цьому деякі фахівці висловилися за необхідність для глави держа-ви прямого контакту з керівниками розвідувальних органів, а не тільки через координаційний орган.

Фахівці підкреслили, що в сьогодні надзвичайно важливим є поси-лення розвідувальних органів України, особливо військової розвідки, яка на 90% забезпечує проведення антитерористичної операції на сході Украї-ни. Йдеться як про необхідність збільшення фінансування розвідок, так і про покращення технічного оснащення.

Как создать в Украине пространство ответственности

Сергей Бондарчук, член Экспертного совета ЦИАКР, генеральный директор ГК «Укрспецэспорт» (2005 – 2010 гг.):

В Верховной Раде необходимо в срочном порядке создать Временную следственную комиссию по расследованию фактов бездеятельности воен-но-политического руководства в период с 21 февраля по 7 июня 2014.

Многие позорные эпизоды в этой необъявленной войне с Россией про-изошли по вине конкретных представителей военно-политического руко-водства обозначенного периода времени. Война рано или поздно закончит-ся, но народу необходимо знать, можно ли было избежать таких потерь личного состава, военной техники и территорий государства.

Если бы военно-политическое руководство страны реагировало на изменение обстановки оперативно, своевременно принимало решения и отдавало приказы, Украина де-факто не потеряла бы Крым, и, соответ-ственно, избежала бы кровопролития в восточных регионах страны. Даже беглый анализ антитеррористической операции (АТО) свидетель-ствует, что до сих пор существует проблема принятия ответственности за конкретные эпизоды операции, и это вызвано в первую очередь не-способностью наладить четкие управление и координацию в самом на-чале АТО.

Наступит время, когда период с 21 февраля по 7 июня 2014 будет хро-нометрирован по секундам, и каждый причастный к планированию, управ-лению и координацией АТО должен четко ответить, что им было сделано, и что не сделано в сфере противодействия внешней агрессии государству. Граждане Украины имеют право знать имена ответственных за гибель сол-

Многие позорные эпизоды в этой необъявленной войне с Россией про-изошли по вине конкретных пред-ставителей воен-но-политического руководства обо-значенного периода времени.

Водночас експерти висловилися за повну автономію роботи розвід-увальних органів держави, забезпе-чення захищеності джерел інформації.

Сьогодні надзви-чайно важливим є посилення розвід-увальних органів України, особливо військової розвід-ки, яка на 90% забезпечує прове-дення антитеро-ристичної операції на сході України.


дат и офицеров, за превращение Донбасса в пожарище, и за оккупированный Крым, и чтобы в отношении деятельности этих людей было проведено бес-компромиссное расследование.

Возможности контроля над сухопутной границей с Россией

Вячеслав Целуйко, доцент кафедры политологии ХНУ им. В.Н. Ка-разина, специалист по негосударственным вооруженным формирова-ниям, кандидат политических наук:

Успешное проведение АТО на Донбассе требует изоляции зоны боевых действий от прихода в нее новых боевиков, вооружения, боеприпасов и прочих необходимых для НВФ средств. Прозрачность украино-россий-ской границы на Донбассе является серьезным фактором, благоприятству-ющим боевикам и затрудняющим осуществления озвученной выше зада-чи. Потому необходимость надежного закрытия украино-российской границы на данном участке очевидна широкому кругу лиц, в том числе, даже далеким от военной сферы. Однако одного желания мало, необходимы еще возможности, а для их оценки необходимо рассмотреть ситуацию в деталях. Так как ситуация на российско-украинской границе на севере Лу-ганской области и юго-востоке Донецкой более простая, то эти участки мы оставим за скобками и сосредоточимся на наиболее сложных.

Наиболее проблемным участком российско-украинской сухопутной границы на данный момент является участок от южного берега реки Се-верский Донец в Луганской области до Краснопартизанска. Особенность данного участка границы состоит в том, что, даже если развернуть на нем достаточные для охраны и обороны сил Пограничной службы при по-ддержке формирований Министерства обороны и Национальной гвардии, возникает острый вопрос со снабжением данной группировки из-за изоли-рованности ее наземных путей снабжения: Северским Донцом на севере и населенными пунктами Луганской области в центре (зона Краснодон, Су-ходольск, Молодогвардейск) и особенно на юге. В последнем случае речь идет о практически сплошной зоне населенных пунктов, которую начинает на российской границе Краснопартизанск и далее она тянется на запад че-рез Свердловск, Ровеньки, Антрацит, Красный Луч, Снежное, Торез, Шах-терск, Харцызск, Макеевку и ряд более мелких населенных пунктов до До-нецка. Этот «урбанизированный барьер» не только прикрывает боевикам южную часть указанного участка границы с Россией, но и даже в случае перекрытия последнего может служить для них довольно защищенным «коридором» для переброски живой силы, вооружения и боеприпасов и эвакуации раненных и убитых боевиков. Причем использование этого ко-ридора крайне затрудняет применение авиации для изоляции района боевых действий со стороны границы из-за высокого риска поражения

Наиболее проблемным участком россий-ско-украинской сухопутной границы на данный момент является участок от южного берега реки Северский Донец в Луганской области до Крас-нопартизанска.

«Урбанизирован-ный барьер» не только прикрывает бое-викам южную часть указанного участка границы с Россией, но и даже в случае перекрытия по-следнего может служить для них довольно защищенным «коридором» для переброски живой силы, вооружения и боеприпасов и эвакуации раненных и убитых боевиков.


мирного населения и жилых построек. Важное значение для данного кори-дора играет город Антрацит, через который также проходит трасса Е50 (М03, «Ростовская трасса»), что и объясняет наличие в нем крупных сил боевиков, так называемых «казаков».

Менее проблемным можно считать участок границы от Краснопарти-занска до Амвросиевки Донецкой области. Хотя расположенные там силы могут получать снабжение наземным путем и возможна переброска по земле резервных групп украинских силовиков, данный район оказывается зажат между российской границей и «урбанизированным барьером» бое-виков и не имеет нормальных дорог. Тем не менее, положение тут все-таки существенно более простое, чем на описанном вышей участке границы.

В итоге, можно сказать, что полное прикрытие российско-украинской сухопутной границы наземными средствами представляет собой крайне сложную задачу и требует, как минимум, освобождения от боевиков, по крайней мере, части «урбанизированного барьера/коридора», там, где населенные пункты не столь обширны. Данные действия облегчаются зна-чительной протяженностью коридора, что не позволяет боевикам выделить достаточно много сил для обороны каждого его элемента. Фактически они вынуждены рассчитывать на оперативную переброску резервов в атакованный пункт для поддержки ограниченных местных сил.

Таким образом, задача освобождения выбранного населенного пункта или нескольких сводится к разгрому местного гарнизона боевиков и недо-пущение переброски туда дополнительных сил из других населенных пунк-тов или с территории России. Это требует предварительной изоляции изб-ранного участка коридора аэромобильными и наземными подразделениями на автобронетехнике. В условиях активной разведывательной деятельнос-ти противника, в том числе, среди украинских силовиков, и при наличии достаточных сил имеет смысл блокировать сразу несколько участков кори-дора, это позволит дезориентировать боевиков и нанести им дополнительные потери в ходе выдвижения их резервов.

После изоляции наземных путей для резервов боевиков и проведения разведки их обороны можно начинать штурм одного из элементов коридо-ра, где сопротивление ожидается наименьшим. Опыт освобождения Крас-ного Лимана позволяет надеяться, что при относительно небольшом гар-низоне боевиков город средних размеров может быть очищен от противника с небольшими потерями. В случае успеха освобождения одно-го из участков, возможно освобождение и других предварительно заблокированных населенных пунктов «урбанизированного коридора».

Выбор конкретных населенных пунктов зависит от многих факторов: удаленность от мест базирования украинских сил на Донбассе, размеры и удаленность от соседних населенных пунктов, численность и лояльность населения, численность и вооружение постоянных гарнизонов боевиков, характер застройки, наличных сил АТО и т.д. Кроме того, стоит учитывать,

Опыт освобожде-ния Красного Лимана позволяет надеяться, что при относительно небольшом гарни-зоне боевиков город средних размеров может быть очищен от противника с небольшими поте-рями.


что, чем ближе к российской границе будет перерезан «коридор», тем боль-ше будет эффект от данных действий, но тем сложнее будет провести дан-ную операцию, в первую очередь, скрытное выдвижение наземных сил, и организовать снабжение украинских сил в зоне операции, а также оказание им своевременной помощи.

Освобождение части «урбанизированного барьера/коридора» позво-ляет не только существенно затруднить боевикам его использование для снабжения своих формирований с территории России, но и позволяет «прорубить окно» в зону «Северский Донец – Краснопартизанск» для орга-низации наземного снабжения украинских формирований, которые могут быть там развернуты.

Населенные пункты коридора с востока на запад, тыс. жителей:• Червонопартизанск – 15,7• Свердловск – 65,3 • Ленинское и Шахтерское – 7,1 • Дзержинский и Новодарьевка – 13,1 • Ровеньки – 47,9• Михайловская сельрада – 4,1• Антрацитовский горсовет – 78 (в т.ч. Антрацит – 54,6)• Красный Луч – 82,8• Миусинск – 5• Снежное и Первомайский ПС – 52,8• Торез – 80,8• Шахтерск и Сердитое – 53,5• Зугрес и Зуевка – 21,8• Харцызск – 59,3

Некоторые особенности смысловой войны России против Украины

Георгий Почепцов, специалист в области коммуникативных техно-логий и информационных войн:

(Ниже указаны фрагменты из материала, опубликованного http://www.argumentua.com/stati/ukraina-krym-rossiya-pervaya-smyslovaya-voina-v-mire)

«Если обычно медиа поддерживают военные действия, то здесь всё на-оборот: военные завершают те действия, которые обеспечила им медийная составляющая. Смысловая война сначала побеждает умы и только потом территории.

Когда Украина отключила теленовости, это не означало, что она оста-новила действие квазисоветской модели мира. Украина приостановила

Чем ближе к россий-ской границе будет перерезан «кори-дор», тем больше будет эффект от данных действий, но тем сложнее будет провести данную операцию

Украина приоста-новила (и то час-тично) информационный поток, но виртуальный поток в виде теле-сериалов или кон-цертов поп-звезд никогда не прерывался.


(и то частично) информационный поток, но виртуальный поток в виде те-лесериалов или концертов поп-звезд никогда не прерывался. И это имело важный эффект, поскольку украинские солдаты не могли стрелять в Крыму в российских, рассматривая их как своих.

Русско-украинская смысловая война реализовалась в постоянной ре-интерпретации происходящего, когда из двух альтернативных источников для описания избирается тот, который более соответствует запланированным целям войны.

Приведем следующий набор примеров этого феномена:— уничтожение примет военности: «зеленые человечки», «вежливые

человечки»,— уничтожение примет незаконности: «народный мэр», «народный

губернатор», «народная самооборона», «воссоединение Крыма»,— усиление негативной характеризации противника: «боевики», «ка-

ратели», «карательная операция», «хунта», «самопровозглашенная киев-ская власть», «самопровозглашенный премьер»,

— завышение своего позитива вплоть до сакрализации: «Крым наш», «город русских моряков»,

— описание действий в целях их легитимации: захват админзданий объясняется словами «это же наше, народное, а мы народ».

Соответственно цензурируются информационные потоки о Крыме се-годня: порождается исключительно позитивная информация, блокируется негативная.

Смысловая война в Крыму (характеристики):— информационная и виртуальная составляющие не вторичны,

а первичны,— военная составляющая выходит на первый план только в конце,

до этого она находится в тени,— активируются старые смыслы, а не вносятся новые,— награждение 300 журналистов и задействованность политтехноло-

гов косвенно подтверждают их особую роль в этой войне.Для того чтобы успешно провести такую смысловую войну, надо было

создать максимум неопределенности, что заставляет людей не отходить ни от телевизоров, ни от компьютеров. Например, 72% офисных работни-ков не могли в эти дни работать из-за новостей. 90% офисных сотрудников ощутили влияние последних событий на свою работу, поскольку всем ста-ло сложнее работать.

Россия усвоила, что роль телевидения всё еще остается более важной, чем роль интернета.

Существенным моментом смысловой войны является момент, когда «зажигаются» смыслы-образы. Россия нашла образ «воссоединения», ко-торое транслировалось как радость на улицах Севастополя и Крыма в це-

Для того чтобы успешно провести такую смысловую войну, надо было создать максимум неопределенности, что заставляет людей не отходить ни от телевизоров, ни от компьюте-ров.


лом. Образ «силы» со стороны России останавливал украинских военных в начале этой квазивойны. Для воздействия на население России использо-вались образы «фашистов-неонацистов-бандеровцев», которые вызывают у населения четкие негативные ассоциации».

В контексте исследования Г.Почепцова следует говорить о необходи-мости развития способности Украины реагировать на информационные атаки в гуманитарной плоскости, а также потребности проведения долгос-рочной информационной кампании, направленной на следующие пози-ции:

а) реалистичное освещение политики Кремля с активизацией негатива на личности Владимира Путина и его непосредственного окружения;

б) определение персоналий, задействованных в антиукраинских информационных кампаниях и объявление их персонами нон-грата, вра-гами Украины;

в) формирование новой символики в информационной борьбе с Рос-сией;

г) активное продвижение идеи создания новой архитектуры европей-ской безопасности с вхождением в нее Украины (это может быть и обновленный блок НАТО);

д) развитие высокого уровня всех видов сотрудничества с США, до-стижение уровня стратегического союза с Вашингтоном;

е) использование военного противостояния с Россией для четкого формирования и закрепления в массовом сознании украинцев националь-ной идеи, основанной на использовании объединительных для востока и запада страны идеях.

В контексте иссле-дования Г.Почепцова следу-ет говорить о необходимости развития спосо-бности Украины реагировать на информационные атаки в гумани-тарной плоскости


Україна в нових реаліях:Деякі рекомендації щодо забезпечення національної безпе-ки в глобальному вимірі

Ігор Левченко, Інститут Української політики

В новій політичній реальності, яка обумовлена подіями Української Революції та агресією Російської Федерації проти України і окупації укра-їнських територій, кардинального перегляду потребує вся система забез-печення національної безпеки і реалізації національних інтересів нашої країни.

Треба зазначити, що нова реальність для України має два основні ви-міри – глобальний і регіональний. В глобальному вимірі зафіксовано на-явність в України конкретного зовнішнього ворога – Російської Федерації, керівництво якої виношує агресивні плани проти нашої держави і не зби-рається відмовлятися від них у майбутньому, навіть у разі зниження по-точного рівня напруги. З великою долею впевненості можна казати, що за-значені плани вищого військово-політичного керівництва РФ зокрема мають на меті «остаточне вирішення українського питання» і становлять не лише загрозу існування незалежної української держави, але й україн-ській етнічній і політичній нації.

Тому Україна вже зіткнулася із ситуацією реальної зовнішньої загрози, яка може мати катастрофічні наслідки для країни та її населення. Рівень загострення ситуації може коливатися від «напів-гарячого», як зараз, до «холодної війни», а можливо і «гарячого». В будь-якому разі треба чітко розуміти, що у найближчі 10-15 років ця загроза нікуди не зникне, а буде постійно здійснювати вплив на стан і розвиток України, її безпеку. Зник-нення загрози з цього напряму можливе тільки у разі кардинальних змін в самій Російській Федерації, або шляхом зміни її політичного керівництва, або дезінтеграційних процесів. При цьому, не можна виключати можли-вість погіршення безпекової ситуації довкола України в результаті таких трансформацій в Росії і бути до цього готовим.

В регіональному вимірі Україна де-факто існує в ситуації анексії части-ни її території сусідньою державою, що є неприйнятним в сучасному світі і неприпустимим з точки зору міжнародного права і практики міжнародних відносин.

Отже, перед вищим державним керівництвом постає важливе завдан-ня відпрацювання відповідної системи забезпечення національної безпеки і забезпечення її ефективного функціонування у перспективі найближчих десятиліть, з метою ефективної протидії новим загрозам та просування на-ціональних інтересів. Така система має не лише забезпечувати безпеку кра-їни та її громадян, але й її розвиток як сучасної європейської країни, регіо-нального лідера, тощо.

Аналітичні розробки


Виміри безпеки

Як було сказано вище, в зовнішньому напрямі Україна має забезпечу-вати свою безпеку в декількох напрямах. Виходячи з того, що Україна є ре-гіональною державою і потенційно тяжіє до позиції лідера в регіоні, гло-бальним виміром безпеки для нашої країни є євроатлантичний простір. Звичайно, такі глобальні структури як ООН є і у найближчому майбутньо-му залишаться важливим інструментом забезпечення національної безпе-ки України, але тут Україна має виступати вже не як представник простору «пострадянського», але «євроатлантичного».

Новий євроатлантизм

В підходах до нашого євроатлантичного майбутнього, як основи забез-печення національної безпеки, вітчизняне військово-політичне керівни-цтво та дипломатія мають виходити із необхідності й об’єктивної доціль-ності створення в нових умовах великого поясу безпеки (Дуги) від Полярного кола (враховуючи потенційну можливість приєднання до НАТО Фінляндії і Швеції), через так омріяну вітчизняними геополітиками-реа-лістами балто-чорноморську вісь і далі через Східні Балкани, Туреччину, Грузію і Азербайджан до каспійського енергетичного Ельдорадо. Очевид-но, що в цій «дузі», Україна може і має грати одну із ключових ролей, а її створення можливе лише за стратегічної підтримки США. Вважаємо, що відповідне завдання з просування відповідних ідей й активна участь в їх реалізації цілком відповідають національним інтересам України і має бути поставлено на порядок денний забезпечення національної безпеки.

Вважаємо, що в цій ситуації Україна має проявляти активність й ініці-ативу з донесення до всіх потенційних учасників цієї Дуги доцільність її створення, роз’яснення існуючих загроз з боку російського імперіалізму і мілітаризму, переваг спільної протидії цим загрозам.

Отже, приєднання до євроатлантичних структур є для України нагаль-ним питанням забезпечення національної безпеки. Цими структурами в сучасних умовах виступають НАТО і ЄС. Враховуючи активну протидію цим природнім інтересам України з боку російського керівництва вже за-раз, цей процес повинен отримати відповідне інформаційне забезпечення як всередині країни, так і в зовнішньому вимірі. Можливе його приховане проведення на певних етапах у форматі «вступ без вступу», коли досягнуто рівня повної сумісності (як у ЗС Швеції), а публічне політичне рішення ухвалюється в умовах створення відповідної сприятливої обстановки. Може бути доречним вивчення можливості вступу до НАТО Швеції і Фін-ляндії, синхронізація вступу саме з цими країнами, навіть сприяння руху цих країн до НАТО.

В той же час, в нових умовах об’єктивно доцільним вбачається процес зближення НАТО і ЄС в безпекових питаннях, навіть до створення певних

Приєднання до євроатлантичних структур є для України нагальним питанням забезпе-чення національної безпеки.


єдиних структур, що відповідає національним інтересам України в євроат-лантичному просторі. Україна повинна сприяти таким об’єднавчим про-цесам і брати в них активну участь.

Критично важливим для забезпечення національної безпеки України є розвиток відносин стратегічного партнерства із США. Враховуючи нео-днорідність Європи, Україна природно має тяжіти до групи «молодих євро-пейців», які спираються на підтримку США, будучи в свою чергу, провід-ником їх інтересів. Більшість цих країн, крім всього, є сусідами України і мають з нами дружні відносини.

Взагалі, в нових умовах доцільно розглянути можливість створення схід-ноєвропейського «малого НАТО», яке б в питаннях стратегічних озброєнь спиралося на США. Як зазначають українські експерти, російська агресія в Криму не лише показала неефективність існуючих безпекових механізмів в рамках ООН і «сумнозвісного» Будапештського меморандуму, але і примусила засумніватися ряд східноєвропейських НАТОвців у ефективності 5 ст. – осно-ви євроатлантичної єдності і безпеки Альянсу. Саме ці країни мають негатив-ний історичний досвід «братніх обійм» Росії і виступають тут природними со-юзниками України. Крім традиційних Польщі і країн Балтії, до такого міні-НАТО можливо включити Словаччину, Чехію і Румунію, яка в ході остан-ніх подій реально відчула небезпеку з боку Росії. За своїми людськими (до 100 млн. осіб, якість людських ресурсів значно вища) і економічними (до 2 трлн. дол. ВВП, великі можливості росту за рахунок модернізації української еконо-міки) можливостями Східноєвропейська міні-НАТО може мати паритет з Ро-сійською Федерацією навіть без допомоги «Старої Європи», а з опорою на стратегічні засоби США такий паритет є абсолютно впевненим.

Таким чином, можна припустити, що побудова вищезазначеної Дуги може ефективно відбуватися в рамках таких великих євроатлантичних об’єднань як НАТО і ЄС при більш тісному поєднанні її складових елемен-тів – міні-НАТО Скандинавських країн (Північна Федерація), міні-НАТО Східноєвропейських країн, і далі в чорноморсько-каспійський регіон, де можуть реінкарнувати ГУАМ, виникнути пантюркістські проекти Туреч-чини, тощо. Така дворівнева структура побудови нової системи безпеки на континенті матиме більшу стійкість і гнучкість, здатність швидко реагува-ти на зміну обстановки через уникнення бюрократичних процедур вели-ких об’єднань. Створення такої структури і забезпечення активної участі в ній відповідає національним інтересам нашої держави, посилить нашу без-пеку, а також дозволить зайняти провідне місце не лише в регіоні, але й в усьому євроатлантичному просторі.

Чорноморська стратегія

Ситуація анексії частини суверенної української території ставить пе-ред Україною завдання кардинального перегляду політики нашої країни в

За своїми людськи-ми (до 100 млн. осіб, якість людських ресурсів значно вища) і економічни-ми (до 2 трлн. дол. ВВП, великі можли-вості росту за рахунок модерніза-ції української економіки) можли-востями Східноєв-ропейська міні-НА-ТО може мати паритет з Росій-ською Федерацією навіть без допомо-ги «Старої Євро-пи», а з опорою на стратегічні засоби США такий пари-тет є абсолютно впевненим.


Чорноморському регіоні, який на сьогодні стає головним регіональним ви-міром нашої безпеки. Враховуючи необхідність побудови вищенаведеної Дуги, яка проходитиме через Чорноморський регіон, Україна потребує по-будови якісно нових відносин з країнами регіону.

Остання агресія кремлівського імперіалізму щодо анексії українського Криму ще більше загострила існуючі протиріччя в регіоні Чорного моря, фактично звівши нанівець майже всі позитивні напрацювання в сфері співробітництва чорноморських країн. В найближчому майбутньому ця ситуація з великою долею вірогідності призведе до чіткого поділу регіону на російську частину й «іншу» частину, в якій об’єднаються всі інші країни регіону, зокрема і Україна.

На наше переконання, таке об’єднання найбільш ефективно можна здійснити шляхом приєднання Грузії Молдови і України до НАТО. Голов-ною задачею України та її потенційних союзників в регіоні в найближчому майбутньому має стати забезпечення безпеки від можливих загроз з боку російських мілітаристів і подальший інтенсивний розвиток торгових і енергетичних комунікацій за лінією «Північ-Південь» і «Захід-Схід».

Важливим для України є забезпечення, у разі продовження окупації, економічної блокади кримського півострова, в першу чергу, його транзит-них можливостей. Наша стратегічна мета – перетворення чорноморського регіону на геополітичний «глухий кут» російського імперіалізму.

Разом з протидією Росії, основою регіональної політики України пови-нно бути встановлення якісно нових відносин зі своїми потенційними со-юзниками в регіоні. Без тісної співпраці з ними і «перетягування» їх на свій бік неможливо досягнути успіху в інших сферах. Провісником успішної політики в регіоні має стати ліквідація існуючих суперечок і конфліктів з партнерами.

Важливим елементом нових союзницьких відносин в регіоні має стати нова політика України по розвитку Придунав’я, яку треба вивести на рі-вень стратегічного завдання. Результатом реалізації такої стратегії, пови-нен стати відновлений повноцінний транспортний коридор: Європа - Ду-най - Чорне море, який безумовно не тільки зміцнить можливості України, але й розширить поле співпраці в регіоні. Реалізація цього плану можлива за умови побудови тривалих та взаємовигідних відносин з Румунією, реа-лізації політики примирення і довгострокового двостороннього співробіт-ництва.

Важливим завданням української політики в регіоні повинно бути ре-анімація ГУАМу. ГУАМ, разом з Туреччиною, може бути основним майдан-чиком розвитку економічної співпраці в чорноморсько-каспійському регі-оні, важливість якого для Європи, особливо в питаннях енергетики, буде тільки зростати.

Ситуація анексії частини суверен-ної української території ста-вить перед Украї-ною завдання кардинального перегляду політи-ки нашої країни в Чорноморському регіоні, який на сьогодні стає головним регіо-нальним виміром нашої безпеки.

Важливим для України є забезпе-чення, у разі продо-вження окупації, економічної блока-ди кримського півострова, в першу чергу, його транзитних мож-ливостей. Наша стратегічна мета – перетворення чорноморського регіону на геополі-тичний «глухий кут» російського імперіалізму.


Основою військового співробітництва країн Чорноморського регіону в майбутньому має стати їх членство в Північноатлантичному Альянсі. Але така перспектива має певну часову невизначеність. Тому Україна може іні-ціювати перетворення ГУАМу на безпекову структуру або, в разі спротиву Азербайджану, посилити його військову складову в рамках вищенаведених пропозицій. Можна розглядати ГУАМ як певний майданчик для створення чергового «міні-НАТО» на південному фланзі нової Дуги безпеки в Європі.

В будь якому разі нову якість повинно отримати військове співробітни-цтво в регіоні. Доцільним є розгляд можливості створення багатонаціо-нальних військових з’єднань України і її потенційних союзників. Це може бути як угруповання надводних кораблів, так і з’єднання ВПС, зокрема, сил повітряного перекиду. Доцільним може бути створення багатонаціональ-них високомобільних з’єднань десантних сил, здатних діяти за викликом у стислі терміни, на зразок англо-голандських амфібійних сил, які свого часу були створені в рамках ЗЄС. Також життєво необхідним для України в най-ближчі роки буде посилення військово-технічного співробітництва з краї-нами регіону з метою відновлення і нарощування військового потенціалу.

ВИСНОВКИСитуація, що склалася довкола молодої Української держави, яка пере-

буває на етапі карколомних перетворень, вимагає термінового створення ефективної системи забезпечення національної безпеки й інтересів в умо-вах існування безпосередньої військової та інших загроз з боку Російської Федерації.

На нашу думку, наданий перелік зовнішньополітичних кроків і пер-спективних напрямів концентрації зусиль дозволить суттєво посилити на-ціональну безпеку, ефективно реалізовувати зовнішньополітичні завдання в різних сферах і протистояти зовнішнім загрозам на міжнародній арені.

Отже історія знову вкотре ставить перед Україною завдання зупинити морок, який суне на європейську цивілізацію з Північного Сходу. Божим провидінням народ України обраний для цієї цивілізаційної місії, і ми му-симо бути гідними цього.

Подвижные формирования боевиков на ДонбассеВячеслав Целуйко,

доцент кафедры политологии ХНУ им. В.Н. Каразина,специалист по негосударственным вооруженным формированиям

Антитеррористическая операция на Донбассе для успешного заверше-ния с минимальными жертвами и разрушениями требует комплексного подхода к ее планированию и проведению. В данной статье мы рассмотрим

Життєво необхід-ним для України в найближчі роки буде посилення військово-техніч-ного співробітни-цтва з країнами регіону з метою відновлення і наро-щування військо-вого потенціалу.


один из ее аспектов, а именно феномен подвижных формирований боеви-ков на автобронетехнике, средства и тактику борьбы с ними. В свое время автор активно изучал данный специфический опыт на основе анализа современных вооруженных конфликтов на территории Африки, Ближнего Востока, Постсоветского пространства и Балкан. Теперь эти знания оказываются актуальными и для нашей Родины.

Роль подвижных формирований в структуре НВФ на Донбассе

В предыдущих статьях автор рассматривал структуру незаконных вооруженных формирований на Донбассе и выделял два их основных ком-понента: неплохо обученный и вооруженный подвижный «скелет», который в случае необходимости обрастает «мясом» из местных боевиков. Именно на основе формирований первого типа создаются подвижные формирования боевиков, которые служат для создания новых очагов боевых действий, усиления боевиков на уязвимых направлениях (напри-мер, в районе Лисичанск-Северодонецк), ведения диверсионно-террорис-тической деятельности. По своей сути подвижные формирования боеви-ков на Донбассе представляют собой моторизованную легкую пехоту, усиленную небольшим количеством легкой бронетехники. Именно как легкие пехотинцы эти формирования преимущественно и ведут бой. В тоже время автобронетехника обеспечивает им маневр, и на ней мы оста-новимся подробнее.

Бронетехника боевиков

На данный момент основу бронетехники сепаратистов составляет лег-кобронированная техника, преимущественно колесная. Ее источником стала украинская армия и другие силовые структуры, причем часть техни-ки была захвачена боевиками без вооружения. Более массовая колесная бронетехника представлена различными боевыми и вспомогательными машинами на базе семейства БТР-60/-70/-80 и БРДМ-2. Эти бронированные машины обладают неплохой проходимостью вне дорог, довольно мощным пулеметным вооружением (при наличии штатной башни со спаренными крупнокалиберным пулеметом КПВТ и пулеметом винтовочного калибра ПКТ), но довольно слабым бронированием, уязвимым не только к огню крупнокалиберных пулеметов, но и снайперских винтовок и пулеметов винтовочного калибра при использовании бронебойно-зажигательных пуль. Теоретически возможна экранировка бронетехники сепаратистов с целью повышения их уровня защиты, что активно применялось в вооруженных конфликтах последних десятилетий. Но крайне маловероят-но, что за счет экранов, тем более не из броневой стали боевикам удастся существенно повысить уровень защиты без обвального падения подвиж-ности и нагрузки на ходовую часть. Можно предположить, что бортовая

Создания новых очагов боевых действий, усиле-ния боевиков на уязвимых направ-лениях, ведения диверсионно-тер-рористической деятельности. По своей сути подвижные форми-рования боевиков на Донбассе пред-ставляют собой моторизованную легкую пехоту, усиленную неболь-шим количеством легкой бронетех-ники.

Колесная броне-техника сепара-тистов уязвима к огню крупнокалиберных пулеметов и авто-матических пушек отечественной бронетехники, боевых вертоле-тов и вооруженных зенитными пулеметными или артиллерийскими установками автомобилей ВСУ и других силовых структур.


броня даже экранированных БТР и БРДМ будет пробиваться 12,7-мм пуле-метами, а лобовая 14,5-мм. Таким образом, колесная бронетехника сепара-тистов уязвима к огню крупнокалиберных пулеметов и автоматических пушек отечественной бронетехники, боевых вертолетов и вооруженных зенитными пулеметными или артиллерийскими установками автомобилей ВСУ и других силовых структур.

Кроме военной техники, одним из источников бронетехники для бое-виков стали инкассаторские банковские бронеавтомобили. В исходном ва-рианте они зачастую не обеспечивают высокого уровня защиты в пределах 2-3-го класса, т.е. уверенно поражаются обычными пулями снайперских винтовок и единых пулеметов. В тоже время возможно локальное усиление их защиты боевиками как с применением броневых, так и обычных листовых сталей или иных эрзац-материалов, что может усилить их устой-чивость как к пулеметному огню на средних дальностях, так и поражению легкими осколками минометных мин и НАР. В тоже время бронебойно-зажигательные пули Б-32 калибра 7,62-мм с высокой долей вероятности смогут пробить защиту даже экранированных инкассаторских бронеавто-мобилей, а против огня крупнокалиберных пулеметов они совершенно беззащитны. Таким образом, инкассаторские бронеавтомобили играют у боевиков роль эрзац-бронетраспортеров.

Гусеничная бронетехника боевиков преимущественно представлена, захваченными у ВСУ БМД-1/2, БТР-Д и БМП. Если десантная бронетехни-ка не имеет принципиального отличия в бронезащите по сравнению с колесными БТР и БРДМ, то лучше бронированные БМП требуют для их эффективного поражения огня автоматических пушек. Кроме того, за счет более мощного, чем у БТР и БРДМ, вооружения гусеничные боевые машины сепаратистов способны поражать более широкий спектр техники отечественных силовых структур. В тоже время, на данном этапе боевики не располагают существенным количеством гусеничной бронетехники, фактически она представлена несколькими единицами БМД/БТР-Д из со-става 25-й овдбр в Славянске и БМП из 30-й омсбр в районе Лисичанск-Северодонецк. В обоих случаях, эта бронетехника служит для усиления обороны боевиков и фактически играет тактическую роль.

Кроме того, следует учесть, что при использовании гусеничной броне-техники в составе подвижных колонн сепаратистов они будут замедлять всю колонну из-за меньшей маршевой скорости по дорогам по сравнению с колесной автобронетехникой. Что наряду с малочисленностью гусенич-ной бронетехники у противника и важной ее роли в обороне ключевых по-зиций боевиков и приводит к тому, что в составе подвижных формирова-ний сепаратистов более распространена колесная бронетехника. Основная роль последней: сопровождение автомобильных колонн боевиков с живой силой и материальными средствами и обеспечение им огневой поддержки.

В составе подвижных форми-рований сепара-тистов более распространена колесная броне-техника. Основная роль последней: сопровождение автомобильных колонн боевиков с живой силой и материальными средствами и обеспечение им огневой поддерж-ки.


Автомобильная техника

Автомобильная техника является для боевиков на Донбассе основным средством переброски живой силы и материальных средств, как между населенными пунктами, так и внутри них, если последнее возможно. Сре-ди всего многообразия автомобильной техники НВФ можно выделить не-сколько групп:

1. Армейские полноприводные грузовые автомобили, захваченные у отечественных силовиков, частных лиц или переданные боевикам Российской Федерацией, отличаются значительной грузоподъемностью и вместимостью, неплохой проходимостью вне дорог, умеренной маршевой скоростью. Используются для пе-ревозки личного состава и материальных средств. Их бортовые мо-дификации являются наиболее универсальным транспортным средством для решения широкого спектра задач, а также как платформы для установки вооружения, в первую очередь зенитных пулеметных установок и автоматических зенитных пушек. Умерен-ная маршевая скорость находится на уровне колесной армейской бронетехники, так что смешанные колонны армейских грузовиков, БТР и БРДМ вполне органично сочетают данные типы техники. К недостаткам можно отнести значительные размеры, что делает их уязвимыми к обнаружению и обстрелу, значительная вместимость может привести к существенным потерям в живой силе и материальных средствах при поражении грузовиков боевиков, что имело место при отражении штурма Донецкого аэропорта отечественными силовиками. Кроме того, такие автомобили не столь многочисленны, как гражданские. Также нельзя не упомя-нуть о топливной «прожорливости» этих автомобилей, которая, однако, не столь критична при наличии неплохой дорожной сети и небольших протяженностях типовых маршей боевиков на Донбас-се.

2. Гражданские грузовые автомобили и автобусы обладают неплохой маршевой скоростью, грузоподъемностью, пассажировместимос-тью, такие транспортные средства наиболее подходят для пере-броски живой силы и материальных средств по дорогам с твердым покрытием. В том числе, для скрытной переброски - особенно ког-да используются рейсовые автобусы или грузовики государственных или коммерческих структур, например как в случае с автомобиля-ми АТБ в Лисичанске. Еще одним достоинством данных средств яв-ляется их широкое распространение, что позволяет боевикам за счет реквизиций и грабежа восполнять потери или наращивать свой автопарк. В тоже время, невысокая проходимость ограничи-вает их применение вне дорог. Кроме того, к данным средствам так-

Огромное значе-ние в современной войне имеет гос-подство в воздухе и на море


же справедлив недостаток возможных крупных единомоментных потерь, как и в случае с поражением армейских грузовиков.

3. Легковые автомобили и микроавтобусы обладают высокой марше-вой скоростью по дорогам, являются наиболее массовыми граж-данскими автосредствами, что фактически делает их ресурс для бо-евиков неисчерпаемым. В тоже время, ограниченная вместимость, хоть и снижает риск крупных единомоментных потерь, - она накладывает ограничения на возможности данных автомобилей по переброске живой силы, материальных средств и установке на них вооружения. Кроме того, стоит отметить их ограниченную прохо-димость вне дорог. Таким образом, данный тип автотехники боеви-ков более подходит для действий разведывательно-диверсионных групп, эвакуации раненных, локального снабжения, разъездных машин.

4. Фактически ответвлением предыдущей группы являются полноприводные легковые автомобили (джипы и кроссоверы) и пикапы. Сочетая в себе достоинства предыдущей группы, они бо-лее приспособлены для езды по плохим дорогам и даже без оных, а пикапы подходят для установки довольно широкого спектра воо-ружения, вплоть до Зу-23 (хотя последняя для них все-таки слиш-ком тяжела и обладает высокой отдачей). Таким образом, данные автомобили более приспособлены для разведывательно-диверсионных групп, а также в качестве платформ для легких боевых машин.

5. Мотоциклы и квадроциклы играют в первую очередь роль разведывательных средств, но могут быть использованы и для пе-реброски живой силы, - так в составе Иранской армии данные транспортные средства используются в легких противотанковых и зенитных формированиях.

Средства и методы противодействия подвижным формиро-ваниям боевиков

После анализа самих подвижных формирований боевиков стоит ска-зать о средствах и методах противодействия им. Как легкая пехота боевики могут вести как бой с общевойсковыми формированиями, так и занимать-ся диверсионно-террористической деятельностью. В первом случае им требуется довольно значительная численность живой силы, вооружения и материальных средств. Во втором, боевики могут обходиться небольшими силами и средствами.

Соответственно, для ведения боя с украинской армией и Националь-ной гвардией подвижное формирование боевиков представляет собой ко-


лонну из армейских и гражданских грузовых автомобилей и автобусов под прикрытием бронетехники. Главная задача боевиков состоит в доставке своей живой силы из одного пункта в другой. Эта задача облегчается раз-витой дорожной сетью и наличием высоко урбанизированных террито-рий, где колонна боевиков может прикрываться постройками и жителями. Такая ситуация затрудняет оперативное реагирование и поражение колонн техники боевиков, особенно в южной половине Луганской области и на се-вере, центре и востоке Донецкой. При этом даже авиации может не хватить скорости реакции, не говоря уже о наземных силах АТО. Использование засад спецподразделений затруднено ограниченным числом подходящих для засады мест вне населенных пунктов и негативным отношением к на-шим военным значительной части жителей городов и сел Донбасса. На применение авиации также накладывают ограничения средства ПВО бое-виков и риск поражения жилых построек с сопутствующими жертвами среди мирных граждан. И, тем не менее, авиация может стать важным средством борьбы с подвижными формированиями боевиков в данных условиях при условии своевременного обнаружения колонны противника на марше, в районах погрузки/разгрузки и оперативного нанесения удара, для чего необходимо дежурство авиации в воздухе. Для минимизации по-терь среди мирного населения стоит отдавать предпочтение высокоточным средствам поражения, в городе ПТУР с вертолетов, а за городом и ракетам «воздух-земля» с ударных самолетов, осколочные БЧ которых довольно эффективны против небронированной или слабо бронированной техники, что, например, продемонстрировала операция НАТО в Ливии 2011 г.

На менее урбанизированной местности (север Луганской области, за-пад и юг Донецкой, соседние с Донбассом районы Днепропетровской, За-порожской и Харьковской областей) перехват крупных колонн противни-ка могут осуществлять и наземные формирования отечественных силовиков. Для этого, кроме условия своевременного оповещения они должны обладать подвижностью, не уступающей боевикам и превосходя-щей их огневой мощью. Так как боевики представляют собой легкую пехо-ту, то и их стрелковые огневые средства преимущественно имеют умерен-ную эффективную дальность и слабую бронепробиваемость, а основные противотанковые средства (РПГ) малую дальность. Число же бронетехни-ки и вооруженных грузовиков крайне ограничено. Такая ситуация позво-ляет отечественным силовикам делать ставку на дистанционный бой, ког-да пехота боевиков не может эффективно сражаться, благо степная местность благоприятствует такой тактике украинских военных.

Таким образом, было бы разумно выделить ряд подразделений ВСУ и Национальной гвардии на колесной бронетехнике (для адекватной боеви-кам подвижности) для перехвата колонн боевиков за пределами высоко урбанизированной местности. В идеале такие формирования стоило бы

Использование засад спецподраз-делений затруд-нено ограниченным числом подходя-щих для засады мест вне населенных пунк-тов и негативным отношением к нашим военным значительной части жителей городов и сел Донбасса.

Авиация может стать важным средством борьбы с подвижными формированиями боевиков в данных условиях при усло-вии своевременного обнаружения колонны проти-вника на марше, в районах погрузки/разгрузки и опера-тивного нанесения удара, для чего необходимо дежур-ство авиации в воздухе.


вооружить БТР-3/-4 с их мощным комплексом вооружения, но из-за отсут-ствия таковых в достаточном количестве вполне возможно эффективное применение БТР-70/-80, БРДМ-2 и грузовых автомобилей с зенитными пушками. В качестве основы можно было бы брать мотострелковые или аэромобильные роты на БТР, разведывательные на БРДМ-2. Базируясь в степной зоне (где облегчена оборона подразделений от нападения пехоты противника) вблизи крупных городов Донбасса такие подвижные форми-рования могли бы эффективно перехватывать колонны боевиков и унич-тожать их за счет превосходства в дистанционных средствах поражения. Фактически речь идет о творческом воспроизводстве южноафриканского опыта в Анголе и Намибии, где механизированные роты и батальоны на машинах семейства «Ратель» как раз эффективно перехватывали моторизованные формирования ангольцев и намибийских партизан на грузовиках при поддержке колесных БТР и БРДМ.

Еще одним фактором локализации боевиков и затруднения примене-ния ими крупных подвижных формирований могло бы стать создание мощных сторожевых застав с блокпостами между городами в урбанизированных зонах Донбасса. Главные требования к таким заставам (кроме перехвата основных наземных коммуникаций): способность отра-зить штурм пехоты противника в течение продолжительного времени, сла-бая уязвимость к обстрелам противника, способность к ведению автономных действий. Для этого данные заставы должны быть расположены на удобной для обороны местности, относительно удаленной от обширных застроенных районов и «зеленки». Располагать их стоит довольно многочисленным гарнизоном (минимум рота) с бронетехникой (вплоть до танков) и артиллерией; плюс качественно оборудовать свои позиции в фортификационном плане; располагать значительными запасами материальных средств; быть в состоянии воздействовать на колонну, пытающуюся объехать заставу вблизи от нее, в том числе, и за счет нали-чия на заставе подвижного формирования на колесной бронетехнике для перехвата. Наличие столь обширных требований, безусловно, сокращает потенциальное число таких застав. В тоже время, даже несколько таких за-став способны ограничить боевикам маневр силами даже в урбанизиро-ванной зоне.

Что касается противодействию диверсионным группам боевиков на джипах и легковых автомобилях, то основная нагрузка тут должна лежать на качественном несении службы военнослужащих небольших блокпос-тов, ограничивающих для боевиков использование дорог, а также на наземные патрули. Последние могут быть относительно малочисленны, но их должно быть много. В качестве основного транспортного средства па-труля стоит иметь джипы с пулеметным вооружением (преимущественно 7,62-мм вполне достаточного для поражения небронированных или край-

Ьыло бы разумно выделить ряд подразделений ВСУ и Национальной гвардии на колес-ной бронетехнике (для адекватной боевикам подвиж-ности) для пере-хвата колонн боевиков за пред-елами высоко урбанизированной местности.


не легко бронированных целей) и несколько единиц колесной бронетехни-ки, например БРДМ-2. Последние хоть и уступают джипам в маршевой скорости, особенно по дорогам, но могут подтягиваться на усиление джи-пов в ходе боя, служа весомым аргументом в бою с легковооруженным противником. Стоит отметить, что такие патрули стоит формировать не столько в составе армии, сколько из других силовых структур. Вдоль госу-дарственной границы из пограничников, а в глубине национальной терри-тории из сотрудников МВД и бойцов добровольческих формирований. Тактика смешанных патрулей из джипов и колесной бронетехники неодно-кратно доказала свою эффективность в современных вооруженных кон-фликтах.

Подводя итог, стоит еще раз отметить, что АТО - это комплексное мероприятие, и в данной статье мы рассмотрели лишь один из его аспек-тов. Противодействие подвижным формированиям боевиков является важным элементом их локализации в пределах Донбасса и дальнейшей локализации в определенных районах и населенных пунктах. Кроме того, удачные перехваты или авиаудары по колоннам боевиков способны как нанести им существенные людские и материальные потери, так и подо-рвать боевой дух.

Планы наращивания Черноморского флота России.Юрий Бараш,

член Экспертного Совета ЦИАКР

После присоединения Крыма Министерство обороны России срочно пересматривает планы развития Черноморского флота (ЧФ). В частности, планируется поступление до 2020 г. примерно 30 боевых кораблей от 1-го до 4-го класса и судов обеспечения, причём первые новые корабли ЧФ по-лучит за счет заказа для Каспийской флотилии.

Новые корабли и подлодки поступят на ЧФ уже в этом году, заявил 6 мая во время селекторного совещания в Министерстве обороны министр С.Шойгу. Одним из пунктов повестки совещания был пересмотр федераль-ной целевой программы (ФЦП) «Создание системы базирования Черно-морского флота на территории Российской Федерации до 2020 года» с уче-том присоединения Крыма к России. Шойгу напомнил, что всего по этой программе с 2008 г. намечено израсходовать 86,7 млрд. руб., и на побережье Кавказа уже построены 48 объектов. Но теперь ее средства следует пере-распределить на Севастополь, хотя работы в Новороссийске тоже будут продолжены (там уже частично построены причальный комплекс и ряд береговых объектов). Шойгу также заявил, что в этом году в «местах бази-рования нашего флота» появятся новые части ПВО и морской пехоты.

Тактика смешанных патру-лей из джипов и колесной броне-техники неодно-кратно доказала свою эффективность в современных вооруженных конфликтах.


Под «новыми подлодками» министр обороны имел в виду подлодку «Новороссийск» пр. 636.3 – первую из 6 лодок этого типа, заказанных в 2010 г. для ЧФ, которую, возможно, успеют сдать в этом году. Что касается надводных кораблей, то речь идет о 3-х малых ракетных кораблях пр. 21631, которые изначально строились для Каспийской флотилии, но теперь их ре-шено перенаправить на Черное море.

Для ЧФ в 2010 г. было заказано также 6 фрегатов пр. 11356М, однако первый из них будет сдан лишь в следующем году. Эти фрегаты составят в будущем основу боевой мощи надводных сил ЧФ. Однако после присоеди-нения Крыма, обновить устаревший корабельный состав флота потребо-валось как можно быстрее, поэтому и было принято решение о переброске туда малых кораблей пр. 21631, которые имеют ограниченную мореход-ность, но являются платформой для размещения современных ПКР («Оникс» или «Калибр-НК»).

Наконец, в 2017 году, или позднее, в Севастополе, после создания не-обходимой инфраструктуры, сможет базироваться и универсальный десантный корабль «Севастополь» (УДК типа «Мистраль»). Это может произойти, если Франция не откажется от его поставки по причине санк-ций против России.

Из береговых войск в Крыму в этом году будет создана зенитно-ракет-ная бригада и увеличена численность 810-й бригады морской пехоты (ко-торая дислоцировалась на полуострове) путём создания новых подразде-лений.

За счет ФЦП будут изысканы средства в первую очередь для ремонта существующей, но изношенной наземной инфраструктуры флота в Севас-тополе, а не для создания новой. Речь пойдет о ремонте и модернизации инфраструктуры – как для базирования кораблей, так и для береговых войск и авиации. В пользу объектов в Крыму от ФЦП будет взято свыше 10 млрд. руб. [1]

Плановый состав боевых кораблей ЧФ России к 2017 году (и год их ввода в строй) приведен ниже и в таблице [2].

Корабли 1-го ранга: • 1 ракетный крейсер пр. 1164 «Москва» (1982);• 1 большой противолодочный корабль (БПК) пр. 1134Б «Керчь»

(1974).Таблиця 1

Класс,число

Проект Водоиз-мещение, т

Ско-рость, уз

Даль-ность, миль

Основное воору-жение

ДЭПЛ, 1 877В 2300/3040 10/17-19 6000 6х533-мм ТТ, 18 торпед, или 24 мины

В 2017 году, или позднее, в Севас-тополе, после создания необходи-мой инфраструктуры, сможет базиро-ваться и универсальный десантный ко-рабль «Севасто-поль» (УДК типа «Мистраль»). Это может произойти, если Франция не откажется от его поставки по при-чине санкций против России.


ДЭПЛ, 1 641Б 2777/3600 13/16,5 6х533-мм ТТ, 24 торпеды, или 44 мины

ДЭПЛ, 6 636.3 2350/3950 17/20 7500 6х533-мм ТТ, 18 торпед, или 24 мины, или 14 торпеды и 4 ПКР Калибр

Ракетный крейсер, 1

1164 11380 32 7500 1х2 130-мм, 16 ПКР Вулкан, УВП 64 ЗУР С-300Ф, 2х2 Оса, 6х6 30-мм, 2х5 533-мм ТТ, 2 РБУ, Ка-27

БПК, 1 1134-Б 8990 32 7100 2х2 76-мм, 2х4 ПЛР Раструб 2х2 ЗРК Шторм, 2х2 Оса, 4х6 30-мм 2х5 533-мм ТТ, 4 РБУ, Ка-27

СКР, 1 61 4300 34 3500 2х2 76-мм, 2х4 ПКР Уран,2х2 ЗРК Волна, 1х5 533-мм ТТ, 4 РБУ, Ка-27

СКР, 1 1135 3190 32 3950 2х2 76-мм, 1х4 ПЛР Раструб 2х2 ЗРК Оса, 2х4 533-мм ТТ, 2 РБУ, 2х4 533-мм ТТ, 2 РБУ

СКР, 1 1135М 3190 32 3950 2х 100-мм, 1х4 ПЛР Раструб, 2х2 ЗРК Оса, 2х4 533-мм ТТ, 2 РБУ

Фрегаты, 6 11356М 4035 30 4850 1х 100-мм, УВП 8 ПКР Оникс/Калибр, УВП 36 ЗУР Штиль-1, 2 ЗПРК Кортик, 2х2 533-мм ТТ, РБУ, Ка-27 или Ка-31


МРК, 3 21361 950 25 1500 1х 100-мм, УВП 8 ПКР Оникс/Калибр, 1х2х6 30-мм

МРК, 2 1239 1050 55 2500 1х 76-мм, 2х4 ПКР Москит, 1х2 ЗРК Оса, 2х6 30-мм

МРК, 2 1234.1 700 34 3700 1х 76-мм, 2х3 ПКР Малахит, 1х2 ЗРК Оса, 1х6 30-мм

РК, 5 1241 470 42 1400 1х 76-мм, 4 ПКР Москит, 2х6 30-мм

МПК, 1 1124 1070 35 4000 1х2 57-мм, 1х2 ЗРК Оса, 1х6 30-мм, 2 РБУ, 2х2 533-мм ТТ

МПК, 5 1124М 1220 32 2200 1х 76-мм, 1х2 ЗРК Оса, 1х6 30-мм, 1 РБУ, 2х2 533-мм ТТ

МПК, 1 11451 475 60 1230 1х 76-мм, 1х6 30-мм, 2х4 400-мм ТТ

МТЩ, 2 266 620 16 1500 2х2 30-ммМТЩ, 4 266-М 800 16,5 1500 2х2 30-мм, 2х2

25-ммМТЩ, 1 12660БТЩ, 2 1265 460 14 1500 2х6 30-ммРТЩ, 2 1251БДК, 3 1171 4360 17 2000 1х2 57-мм, 2х РСЗО

Град. Несёт 20 танков или 45 БТР, или 300 чел.

БДК, 4 775 4400 17,5 6000 2х2 57-мм, 2х РСЗО Град. Несёт роту пехоты или 10 танков и 225 чел.

ДК, 1 11770 105 30 600 Несёт танк или 2 БМП/БТР или 92 чел.

ДК, 1 1176 107 12 1400 Несёт танк или 2 автомобиля или 20 чел.


Корабли 2-го ранга:• 2 дизель-электрические подлодки (ДЭПЛ): пр. 877В «Алроса» (1990)

и пр. 641Б «Святой князь Георгий» (1982);• 6 новых ДЭПЛ пр. 636.3 «Новороссийск», «Ростов-на-Дону»,

«Старый Оскол», «Краснодар», «Великий Новгород» и «Колпино» (2014-2016);

• 3 сторожевых корабля (СКР): пр. 61 «Сметливый» (1969), пр.1135 «Ладный» и пр. 1135 «Пытливый» (1980 и 1982);

• 6 новых многоцелевых фрегатов пр. 11356М «Адмирал Григоро-вич», «Адмирал Эссен», «Адмирал Макаров», «Адмирал Бутаков», «Адмирал Истомин» и «Адмирал Корнилов» (2015-2016);

• 7 больших десантных кораблей (БДК): пр. 1171 «Саратов», «Орск», «Николай Фильченков» (1966-1975), пр. 775 «Цезарь Куников», «Новочеркасск», «Ямал» и «Азов» (1986-1990).

Корабли 3-го ранга:• 4 малых ракетных корабля (МРК): пр. 1239 «Бора» и «Самум» (1989

и 1992), пр. 1234.1 «Штиль» и «Мираж» (1978 и 1986);• 3 новых МРК пр. 21361 «Великий Устюг», «Зелёный Дол» и «Серпу-

хов» (2014-2015);• 7 малых противолодочных кораблей (МПК): пр. 1124 «Александро-

вец» (1982), пр. 1124М «Суздалец», «Муромец», «Касимов», «Ейск», «Поворино» (1982-1989), пр. 11451 «Владимирец» (1990);

• 7 морских тральщиков (МТЩ): пр. 266 «Валентин Пикуль» и «Ви-це-адмирал Захарьин» (1988 и 2001), пр. 266-М «Турбинист», «Иван Голубец», «Ковровец» и «Вице-адмирал Жуков» (1972-1978), пр. 12660 «Железняков» (1988).

Корабли 4-го ранга:• 5 ракетных катеров (РК) пр. 1241 Р-60, Р-71, Р-109, Р-239 и «Ивано-

вец» (1985-1990);• 2 базовых тральщика (БТЩ) пр. 1265 «Лейтенант Ильин» и

«Минеральные воды» (1982 и 1990);• 2 рейдовых тральщика (РТЩ) пр. 1251 РТ-46 и РТ-278 (1969 и 1990);• 2 десантных катера (ДК): пр. 11770 Д-144 и пр. 1176 Д-106 (2008 и

2009).Большая часть наличных боевых кораблей и катеров ЧФ введена в

строй в 1966-1990 годах и изрядно устарела. Самые новые единицы – это 2 десантных катера (2008 и 2009) и морской тральщик (2001). Устаревшими считаются подлодка пр. 641Б (1982), БПК (1974), СКР пр. 61 (1969), МТЩ пр. 266М (1972-1978), БДК пр. 1171 (1966-1975). Многие корабли и катера требуют ремонта и нуждаются в модернизации, поскольку их вооружение (например, ЗРК «Волна» и «Оса») и электронное оборудование является несовременным. На вооружении находится 4 типа ПКРК («Вулкан», «Уран»,

Большая часть наличных боевых кораблей и кате-ров ЧФ введена в строй в 1966-1990 годах и изрядно устарела.


«Москит», «Малахит») и 4 типа ЗРК (С-300Ф, «Шторм», «Волна», «Оса»), что затрудняет тыловое и техническое обеспечение.

Новые подлодки и корабли значительно усилят Черноморский флот. Количество подлодок увеличится с 2 до 8 ед. Новые подлодки пр. 636.3 – самые малошумные в мире и относятся к 3-му поколению ДЭПЛ. Они оснащены современными системами навигации и связи, а также мощным торпедным и ракетным вооружением, в т.ч. ракетами комплекса «Калибр-ПЛ» (ПКР 3М-54К и 3М-54К-1, КР 3М-14К и ПЛР 91Р1). Ракеты имеют сле-дующие характеристики: 3М-54К – дальность стрельбы 220 км, БЧ 200 кг и скорость 0,8-2,9М; 3М-54К-1 – 300 км, 400 кг и 0,8М; 3М-14К – 300 км, 450 кг и 0,8М; 91Р1 – 50 км, торпеда АПР-3М и 2,5М. Шесть новых подлодок позволят создать в Крыму полноценную бригаду постоянной готовности, которая сможет выполнять задачи, как в Черном, так и в Средиземном море. В перспективе устаревшая подлодка пр. 641Б будет заменена, а пр. 877В – модернизирована.

Крейсер «Москва» подвергнется ремонту и модернизации, а после 2020 года будет заменён двумя перспективными эсминцами океанской зоны, которые разрабатываются по проекту «Лидер». Этот эсминец с ЯЭУ будет вооружён 130-мм АУ, УВП с ударными комплексами «Оникс» или «Калибр-НК», ЗРС С-500 и «Редут», ЗПРК «Панцирь-М», ТА ПЛО «Пакет-НК» и 2 вертолётами Ка-27М.

Количество СКР и фрегатов вырастет с 3 до 9 ед. Новые многоцелевые фрегаты пр. 11356 унаследовали основные характеристики противолодочных СКР пр. 1135 и пограничных СКР пр. 11351, однако получили современное электронное оснащение и улучшенное вооружение. В частности, они несут УВП с 8 ПКР 3М55 «Оникс» (дальность стрельбы 300 км, БЧ 300 кг и ско-рость 2-2,6М), или ракетами комплекса «Калибр-НК» (ПКР 3М-54Т и 3М-54Т-1, КР 3М-14Т и ПЛР 91РТ2), а также УВП с 36 ЗУР «Штиль-1», 100-миллиметровую артустановку А190 и вертолёт Ка-27ПЛ. Впоследствии устаревшие СКР и БПК будут сняты с вооружения.

Количество МРК увеличится с 4 до 7 ед. Новые МРК пр. 21631 имеют ограниченную мореходность, слабую ПВО, у них отсутствуют средства ПЛО, но зато они несут современные ПКРК («Оникс» или «Калибр-НК»).

Учитывая отсутствие средств ПЛО на МРК пр. 21631, намечено до 2020 г. получить для ЧФ до 6 модульных патрульных кораблей пр.22160, служа-щих, в основном, для охраны экономической зоны. Водоизмещение кора-бля до 1500 т, скорость до 30 уз, дальность плавания до 6000 миль. Воору-жение включает 57-мм АУ А-220М, ЗРК «Гибка»/«Игла», 2 14,5-мм пулемёта и вертолёт Ка-27. Дополнительно он может быть вооружён УВП с 8 ПКР («Оникс» или «Калибр-НК») или 2х4 ПКР «Уран», а также УВП с 24 ЗУР «Штиль-1» и 2 324-мм ТА [4].

Новые подлодки и корабли значи-тельно усилят Черноморский флот. Количество подлодок увели-чится с 2 до 8 ед. Новые подлодки пр. 636.3 – самые малошумные в мире и относятся к 3-му поколению ДЭПЛ.


В 2017 г., в результате поступления новых подлодок и кораблей суммарный залп ПКР ЧФ на подлодках, кораблях и катерах вырастет в 2,3 раза (с 72 до 168 ракет), а ЗУР – в 3 раза (с 108 до 324 ракет). Количество противолодочных вертолётов на борту кораблей увеличится в 4 раза (с 2 до 8).

Десантные средства ЧФ устарели, поэтому предполагается замена устаревших БДК пр. 1171. Значительно увеличит возможности ЧФ по высадке десантов на большом удалении от своих баз УДК «Севасто-поль». Он может также использоваться как носитель вертолётов, ко-рабль управления и плавучий госпиталь. Его полное водоизмещение 21,3 тыс. т (максимальное, 32,3 тыс. т), скорость до 19 уз, дальность плавания до 10700 миль. Корабль может нести батальон морской пехоты (450 чел.) или 40 танков или 70 БМП. Авиационные средства УДК составят до 16 вертолётов (8 ударных Ка-52К и 8 десантных Ка-29) или противолодочные Ка-27. Десантно-высадочные средства кора-бля, перевозимые в доковой камере, будут представлены двумя фран-цузскими скоростными катамаранами L-CAT (несёт 2 танка или 4 БМП/БТР). Слабое зенитное вооружение корабля включает 2х6 30-мм ЗУ и 2 лёгких ЗРК «Гибка» с ЗУР «Игла». Сообщалось о планах воору-жения корабля комплексами «Оникс» или «Калибр-НК». Закупка этих кораблей подвергалась критике многими российскими военными экспертами, которые сомневались в их необходимости для ВМФ Рос-сии. Также критиковалась низкая боевая устойчивость, малая ско-рость и слабая ПВО УДК. Однако можно предположить, что эти крупные корабли удовлетворяют возросшие геополитические амби-ции руководства России.

Новые корабли ЧФ составят основу Средиземноморской эскадры, воз-главлять которую вероятно будет УДК «Севастополь» [3].

До марта 2014 г. береговые войска и морская авиация ЧФ включали:• 11-ю отдельную ракетно-артиллерийскую бригаду (Анапа, 28 ПУ

ПКРК, в т.ч. 12 «Бастион», 2 «Бал», 6 «Редут», 8 «Рубеж» и 6 130-мм СП «Берег»);

• 810-ю бригаду морской пехоты (Севастополь, 2 тыс. чел., 80 БМП-2, 52 БТР-80, 9 ПТРК «Конкурс», 18 СГ «Гвоздика» и 6 САО «Нона-С»);

• 382-й отдельный батальон морской пехоты (Темрюк, 410 чел., 61 БМП, 7 БТР-80, 2 МТ-ЛБ и 6 СГ «Гвоздика»);

• 1096-й зенитный ракетный полк (Севастополь, 22 ПУ ЗРК «Оса-АКМ»);

• 7057-ю смешанную авиабазу (Кача, 4 противолодочных самолёта Бе-12 и 7 вертолётов Ка-27, 1 вертолёт-постановщик помех Ми-8);

• штурмовую эскадрилью 7057-й смешанной авиабазы (Гвардейское, 18 бомбардировщиков Су-24М и 4 разведчика Су-24МР).

В 2017 г., в резуль-тате поступления новых подлодок и кораблей суммарный залп ПКР ЧФ на подлод-ках, кораблях и катерах вырастет в 2,3 раза (с 72 до 168 ракет), а ЗУР – в 3 раза (с 108 до 324 ракет). Количе-ство противолодочных вертолётов на борту кораблей увеличится в 4 раза (с 2 до 8).

Новые корабли ЧФ составят основу Средиземномор-ской эскадры, возглавлять кото-рую вероятно будет УДК «Севас-тополь» [3].


Во время спецоперации в Крым было переброшено:• от береговых войск ЧФ: дивизион мобильных ПКРК «Бастион-П»

(8 ПУ с ПКР «Оникс»). Вместе с такими же комплексами на побере-жье Краснодарского края они контролируют акваторию Черного моря на 2/3, простреливая его до турецких берегов и почти до выхода из Босфора;

• от спецназа: части 2-х бригад (3-й и 22-й) – 2-3 батальона;• от ВДВ (св. 6 тыс. чел.): части 4-х дивизий (7-я и 76-я десантно-

штурмовые, 98-я и 106-я воздушно-десантные), 2-х десантно-штурмовых бригад (31-я и 56-я), 45-го разведывательного полка спецназа. Всего до 11 усиленных десантных батальонов на автомо-билях КамАЗ и бронемашинах «Тигр»;

• от СВ (св. 4 тыс. чел.): части 3-х мотострелковых бригад (15-й, 17-й и 18-й) – до 6 усиленных батальонов на БТР, 291-я, артиллерийская бригада (из Троицкой, гаубицы «Мста-Б»), 943-й реактивный арт-полк (из Майкопа, РСЗО «Ураган»);

• от ВВС в Крым на авиабазу Гвардейское были переброшены 2 эскадрильи вертолётов (12 Ми-35 и 12 Ми-8АМТШ) и полк ПВО с 16 ПУ ЗРС С-300ПМ2 и 8 ЗПРК «Панцирь-С».

После завершения 1-го этапа спецоперации часть этих формирований была выведена с полуострова. Сейчас, на 2-ом этапе спецоперации группа наземных сил РФ в Крыму включает 6-ю десантно-штурмовую дивизию и 4 бригады (31-ю десантно-штурмовую, 810-ю морской пехоты, 34-ю мото-стрелковую и 33-ю разведывательную), а также части 3-х бригад (3-й спец-наза, 15-й и 18-й мотострелковых). Соединения группы включают 25 боевых батальонов (10 десантных, 7 мотострелковых, 1 танковый, 2 спец-наза и 5 разведывательных). Группа имеет десантно-общевойсковой со-став, то есть десантных и специальных батальонов (12) в ней почти столько же, сколько мотострелковых, разведывательных и танковых (13). Размеры группы достаточно велики, и ей противостоит в 3,7 раз меньшая украин-ская группа из механизированной и аэромобильной бригад, а также бата-льона спецназа (7 батальонов, в т.ч. 2 мотострелковых, 1 танковый, 3 аэромобильных и 1 спецназа). Российские войска сейчас служат для отвле-чения на себя украинских формирований, которые могли бы участвовать в антитеррористической операции [5].

В случае начала вторжения российских войск из Крыма, десантных сил российской группы (десантно-штурмовой дивизии и бригады, бригады морской пехоты) будет достаточно для вертикального охвата – парашют-ного и вертолётного десантов в тыл украинских войск, обороняющих Чон-гарский и Перекопский перешейки, и часть Арабатской стрелки, а также для морского десанта. В результате украинская группа окажется в окруже-нии. А после её разгрома или капитуляции в материковую часть Украины

В случае начала вторжения россий-ских войск из Крыма, десантных сил российской группы (десантно-штурмовой диви-зии и бригады, бригады морской пехоты) будет достаточно для вертикального охвата – пара-шютного и вертолётного десантов в тыл украинских войск, обороняющих Чонгарский и Перекопский пере-шейки, и часть Арабатской стрелки, а также для морского десан-та. В результате украинская группа окажется в окру-жении.


пройдут российские мотострелковые бригады и разведывательная брига-да. Возможные их действия – взятие Херсона, а затем Николаева, или сое-динение с восточной российской группой с целью охвата юго-восточной украинской группы и отрезания юго-восточных областей от центральной Украины.

Мероприятия по усилению до 2017-2020 гг. базирующихся в Крыму формирований ВС РФ, формированию новых и перебазированию дополнительных формирований. Предполагается:

• 810-ю бригаду морской пехоты усилить 2 батальонами и дополни-тельно сформировать, как минимум, ещё одну бригаду морской пехоты;

• на базе части личного состава украинской 36-й бригады береговой обороны сформировать новую бригаду береговой обороны (с рос-сийским вооружением);

• в зависимости от необходимости, передислоцировать в Крым от 2-3 мотострелковых бригад СВ до 4-6 бригад (1-2 десантно-штурмовые ВДВ, 2-3 мотострелковые и 1 танковую СВ);

• передислоцировать на авиабазу в Гвардейском полк дальних бом-бардировщиков Ту-22М3 с ПКР Х-22 и многоцелевые истребители Су-30СМ ВВС. К 2020 г. 30 Ту-22М3 намечено модернизировать до версии Ту-22М3М и перевооружить ракетами Х-32 с дальностью стрельбы до 1000 км. Бомбардировщики Су-24М в перспективе мо-гут быть заменены новыми многоцелевыми самолётами поколения 4++ Су-34;

• передислоцировать на авиабазу в Каче противолодочные самолёты Ил-38Н (заменят Бе-12), а также модернизированные палубные вертолеты для фрегатов (Ка-27М) и для УДК «Севастополь» (8 Ка-29К и 8 Ка-52К);

• передислоцировать на реконструированную авиабазу Бельбек модернизированные истребители Су-27СМ и штурмовики Су-25СМ ВВС;

• модернизировать вооружение 3-х бывших украинских полков ПВО в Крыму (5 дивизионов ЗРС С-300ПТ/ПС с 34-38 ПУ и 3 дивизиона ЗРК «Бук» с 12-18 ПУ), и использовать их для ПВО полуострова. В перспективе возможно перевооружение этих полков на ЗРС С-400.

Возникает естественный вопрос – для решения каких задач россий-ское руководство создаёт в Крыму столь мощную группировку ВС? Причём, не только флота, а и наземных сил, и ВВС?

Российские военные эксперты считают, что не только аннексия Рос-сией Крыма заставила серьезно изменить планы развития ЧФ. Последовав-шее резкое ухудшение отношений России с НАТО обещает еще более серьезные перемены. Объем стоящих перед ЧФ задач резко возрастет – и это обязательно повлияет на его планируемый состав.

Возникает естественный вопрос – для реше-ния каких задач российское руко-водство создаёт в Крыму столь мощную группи-ровку ВС? Причём, не только флота, а и наземных сил, и ВВС?


Ранее (в 2009-2012 годах) перспективный облик ЧФ предусматривал, в первую очередь, создание «флота присутствия», предназначенного для защиты российских интересов в Средиземноморье и в африканских во-дах – как в Атлантике, так и в Индийском океане. Например, речь идёт о регулярном антипиратском патрулировании в Аденском заливе и близле-жащих морях. Но за 5 лет российской антипиратской миссии ЧФ ни разу не отправлял корабли на патрулирование из-за нехватки современных боевых кораблей. Фактически к 2010 г. единственным кораблем ЧФ, способным ре-гулярно и в полном объеме выполнять задачи вдали от своих баз, остался крейсер «Москва».

Поэтому план обновления предполагал в первую очередь замену уста-ревших сторожевиков и БПК ЧФ 6-ю фрегатами пр. 11356М. Параллельно предполагалось воссоздать заново подводные силы ЧФ, от которых к на-стоящему времени фактически осталась одна подлодка «Алроса» пр. 877В. Новые планы предусматривали постройку 6 подлодок пр. 636.3

На следующем этапе анонсировалось укрепление десантных сил фло-та, в том числе с возможной передачей в состав ЧФ одного из двух строя-щихся для ВМФ России УДК типа «Мистраль» и замены устаревших БДК советской постройки. Начало обновления легких сил – МРК, МПК и кате-ров было отнесено на конец 2010-х годов.

Эти планы постоянно находились под угрозой срыва из-за нерешенно-го статуса главной базы флота (Севастополя) и политических затруднений с заменой корабельного состава даже после Харьковских соглашений 2010 года. Полноценно заменить Севастополь база в Новороссийске все равно не смогла бы в силу менее удобного расположения и характерных особен-ностей местной метеорологии со свирепыми осенне-зимними ветрами. Она не годилась как главная база флота, а используемый в качестве тако-вой Севастополь не мог быть надежно защищен ввиду ограничений на развертывание ВС России в Крыму. Отчасти это компенсировалось тем, что угроза для баз и в целом для побережья считалась незначительной. Вплоть до оккупации Россией Крыма Черное море в принципе не рассма-тривалось как потенциальный ТВД.

Нынешнее резкое изменение политической обстановки в регионе за-ставило переоценить задачи флота и перспективы его обновления, причем во всех потенциальных зонах применения – от океанской до прибрежной. Перемены начались еще до Крыма. Начало положила Сирия, где россий-ский флот впервые после окончания холодной войны был вынужден выполнять характерные для холодной войны задачи: доставка военных грузов союзникам в условиях резкого охлаждения политических отноше-ний с НАТО, поддерживающего оппозицию режиму Асада. Летом 2013 года присутствие России в этом регионе проявилось в виде вновь создан-ного Оперативного соединения ВМФ в Средиземном море.


Охлаждение не переросло в вооруженное противостояние, но понят-но, что в случае возникновения реального конфликта с НАТО военные возможности России в Средиземноморье были бы крайне ограничены.

Таким образом, в течение сирийского, а затем и украинского кризиса круг потенциальных задач ЧФ и российской эскадры в Средиземном море постепенно менялся и в итоге пришел к следующему виду. В дальней мор-ской и океанской зоне флоту будет необходим потенциал, достаточный для уравновешивания, блокирования, нейтрализации и при необходимости – вывода из строя 1-2 авианосных ударных групп ВМС США, действующих при поддержке союзников по НАТО. В Черном море, в том числе и в прибрежных водах Крыма и Кавказа, на первое место вышел вопрос защиты побережья и баз в случае гипотетического военного конфликта и ввиду вероятного роста активности спецслужб и террористических орга-низаций.

Радикальных перемен в планах строительства ЧФ, впрочем, не прои-зошло, в том числе, и благодаря характеристикам кораблей нового поколе-ния. Комплексы «Калибр-НК» и «Оникс» позволяют фрегатам пр.11356М решать любые ударные задачи – от обстрела береговых целей дальнобойными крылатыми ракетами до борьбы с подлодками ракето-торпедами и атаки авианосцев сверхзвуковыми ПКР. Во главе с крейсером «Москва», и при поддержке авиации и легких сил 6 новых фрегатов представляют достаточ-но серьезную силу на Черном море и могут стать ядром Средиземномор-ской эскадры. Кроме того, в перспективе ЧФ, скорее всего, получит не ме-нее 2-х перспективных эсминцев, которые смогут заменить крейсер «Москва».

А для новых подлодок пр. 636.3 задача борьбы с ВМС потенциального противника определялась как основная еще до начала обострений ситуа-ции, и сегодня речь идет только о том, хватит ли ЧФ 6 новых подлодок или же это число требуется увеличить. Не исключено, что в новых условиях ЧФ получит больше подлодок, чем предполагалось ранее.

Более серьезные изменения ждут легкие силы флота. В настоящее вре-мя предполагается ввод в состав ЧФ первых МРК пр. 21631, изначально строившихся для Каспийской флотилии. Эти корабли способны заменить МРК и ракетные катера советской постройки, причем использование тако-го же, как и на фрегатах, УВП делает МРК пр. 21631 достаточно сильными ударными кораблями для своих размеров (при отсутствии средств ПЛО и ограниченных возможностей ПВО).

Борьбу с подлодками, очевидно, возложат на перспективные МПК пр. 22160, заказ на которые недавно был увеличен для оснащения ими ЧФ.

Судьба десантных сил ЧФ остается под вопросом по причине неясной до сих пор, несмотря на все французские гарантии, судьбы кораблей типа «Мистраль».

В Черном море, в том числе и в прибрежных водах Крыма и Кавказа, на первое место вышел вопрос защиты побере-жья и баз в случае гипотетического военного конфлик-та и ввиду вероят-ного роста актив-ности спецслужб и террористических организаций.


Наиболее радикально должна измениться авиационная и наземная группировка в Крыму, включая силы как ВМФ, так и других видов ВС Рос-сии. На полуострове уже развернуты ЗРС С-300ПМ2 и береговые ПКРК «Бастион», позволяющие контролировать воздушное пространство и вод-ную поверхность большей части акватории Черного моря. На территорию Крыма уже переброшена крупная группировка ВДВ и СВ (дивизия и 4 расчётные бригады). Возможно её усиление. Следующим этапом должно стать обновление российской авиации в Крыму, до последних событий представленной устаревшими противолодочными самолётами Бе-12 и вер-толетами Ка-27, а также бомбардировщиками Су-24М. Предполагается, что противолодочные самолёты и вертолёты будет заменена машинами Ил-38 и Ка-27М, а самолёты Су-24М – дальними бомбардировщиками Ту-22М3 и многоцелевыми ударными Су-34. В Крым, вероятно, перебазиру-ются и штурмовики Су-25СМ, многоцелевые истребители Су-27СМ или Су-30СМ [6].

В указанном выше составе ЧФ России, усиленный ударной авиацией, сможет противостоять на Чёрном и даже на Средиземном море морским силам США, Турции и других стран НАТО, и удовлетворять возросшие геополитические амбиции руководства России. А сильная группировка СВ России в Крыму, прикрытая с моря береговыми ПКРК, а с воздуха ЗРС и истребителями, поддерживаемая штурмовиками и ударными вертолётами, сможет не только отразить любую попытку ВС Украины вернуть Крым вооружённым путём, но и создать постоянную угрозу Украине – значи-тельно большую, чем сейчас. Черноморский флот возвращается к задачам холодной войны…

ЛИТЕРАТУРАМинобороны пересматривает программу базирования Черноморско-

го флота // http://www.vedomosti.ru/politics/news/26208011/vmesto..Петров И. Черноморский флот будет развиваться за счет Севастополя,

а не Новороссийска // http://www.rbcdaily.ru/politics/562949991394686Петров И. Минобороны разработало шестилетний план милитариза-

ции Крыма // http://rbcdaily.ru/society/562949991077163ВМФ России удвоит заказ на модульные корветы // http://lenta.ru/

news/2014/04/16/p22160/Gene Thorp. Russia’s buildup on the Ukraine border // http://apps.

washingtonpost.com/g/page/world/russias-buildup-on-the-ukraine-border/996/

Крамник И. В одну воду дважды. Черноморский флот возвращается к задачам холодной войны // http://zakon.mirtesen.ru/blog/43405450205/ V-odnu-vodu-dvazhdyi?utm_campaign=transit&utm_source=main&utm_medium=page_1&pad=1

Черноморский флот возвращает-ся к задачам холод-ной войны…


Чому Україна втратила оборонний потенціал (анонс експертного дослідження)

Зі здобуттям незалежності у серпні 1991 р. Україна отримала чима-лий військовий потенціал. Зокрема, на території держави дислокувалися три загальновійськові і дві танкові армії, армійський корпус, чотири пові-тряні армії, окрема армія протиповітряної оборони, ракетна армія та час-тина Чорноморського флоту. Загалом Україна мала у різних військових формуваннях до 900 тис. військовослужбовців, близько 6,5 тис. танків, 7 тис. броньованих машин, 1,5 тис. літаків, 350 кораблів, 1272 ядерних боєго-ловок МБР, 2,5 тис. од. тактичної ядерної зброї.

Немає сумніву, що така військова спадщина дозволяла створити по-тужну національну армію, здатну забезпечити безпеку та недоторканість території. Реалізація надлишкового майна, озброєння та військової техні-ки (ОВТ) дозволяла отримати достатні кошти для проведення модернізації Збройних сил України (ЗСУ).

Однак через 23 роки виявилося, що ЗСУ опинилися на межі боєз-датності та спроможності виконати головну функцію – захисту території від зовнішнього агресора. Чому це сталося? (Дана аналітична робота охо-плює десятирічний період з 2004 року, коли ЗСУ вже скоротилися до рівня 355 тис. чол.., з яких 265,5 тис. військових та 89,5 тис. цивільних).

Експерти у галузі безпеки та оборони провели детальне дослідження цієї проблеми (завершено воно 27 травня ц.р., а у його підготовці брали участь фахівці Служби безпеки України, аналітики Фонду «Нові традиції», експерти Центру досліджень армії, конверсії та озброєння та Інформацій-но-консалтингової компанії Defense Express, а також представники сфор-мованого у квітні 2014 р. Експертної ради у галузі національної безпеки).

Отже, аналітики виділяють декілька загальних тенденцій, які стали пе-редумовами для конкретних невдалих, відкладених або невиконаних рі-шень, що призвели до суттєвого зниження чи, навіть, часткової втрати оборонного потенціалу Української держави.

Перша. Армія та безпека держави ніколи не були пріоритетом влади. Перебування ЗСУ за межами пріоритетних напрямків розвитку держави. ЗСУ як державний інститут, не цікавив військово-політичне ке-рівництво України протягом усього періоду незалежності. Відсутність ува-ги пояснювалася сприятливою геополітичною обстановкою, що призвело до критичного рівню пацифізму в усіх військових формуваннях держави. Крім того, відсторонення військово-політичного керівництва держави від проблем ЗСУ зробило Україну країною-аутсайдером за критеріями соці-альної забезпеченості та переозброєння армії.

Крім того, найбільш проблемним наслідком цього підходу військо-во-політичного керівництва держави стала невизначеність з приєднанням

Призвело до кри-тичного рівню пацифізму в усіх військових форму-ваннях держави.

Зробило Україну країною-аутсай-дером за критері-ями соціальної забезпеченості та переозброєння армії.

Набуття ризико-ваного позаблоко-вого статусу


до системи колективної безпеки (постійні зміни поглядів з 2002 по 2010 рр.), що призвело до набуття ризикованого позаблокового статусу, абсо-лютно не підтвердженого внеском у розвиток національної армії та обо-ронного потенціалу.

Друга. Кадровий безлад. Протягом років відбувалася поступова, ціле-спрямована та свідома депрофесіоналізація усього сектору безпеки, що призвела до катастрофічних явищ у кадрових питаннях. Кадрові призна-чення за політичним принципом призвели до вимивання професіонально-го ядра. Більше того, після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича на ключових посадах в секторі безпеки (Міноборони, СБУ, ДК «Укроборонпром») з’явилися люди з відверто проросійськими погляда-ми – деякі дії яких спрямовувалися на знищення оборонного потенціалу України.

Лише за 4 роки (2010 - 2014) змінилося 5 міністрів оборони, що не може вважатися нормальним явищем. Більше того, жоден міністр оборони не призначався як професіонал, що пройшов відповідні щаблі управління та має розуміння оборонного реформування.

Третя. Відсутність відповідальності та правонаступництва в обо-ронному будівництві. Ця ганебна тенденція призвела до відсутності дов-гострокового планування, дотримання планів та життя одним днем. Той факт, що керівниками все більше ставали непрофесійні особи (суттєво це проявилося з кінця 2007 року і до теперішнього часу), які не намагалися працювати на перспективу, призвів до невиконання низки державних про-грам, що стосувалися розвитку ЗСУ. Ніколи в Україні не практикувалася й відповідальність керівників за невиконання тих чи інших планів. Це, у свою чергу, призвело до відсутності правонаступництва в діяльності керів-ництва військового відомства. Значно вплинуло на вказані негативні про-цеси те, що кожен новопризначений Міністр оборони та начальник Гене-рального штабу ЗСУ розробляють (інколи по декілька разів за свою каденцію) відповідні програми реформування та розвитку, видають накази та вказівки із зазначених вище питань, організовують та реалізують прак-тичні заходи у цих сферах функціонування ЗС України, які, подекуди, су-перечать попереднім програмам розвитку. Крім того, керівництвом Мініс-терства оборони та Генерального штабу ЗС України, у переважній більшості, здійснювались організаційні та практичні заходи зі зміни струк-тури і чисельності військ та органів військового управління, що призводи-ло в кінцевому етапі до суттєвого зменшення інтенсивності бойової підго-товки, зниження справного стану озброєння та військової техніки (ОВТ), зменшення військової дисципліни.

Четверта. Небажання військово-політичного керівництва України витрачати ресурси на розвиток ЗСУ.

Хоча формально реформування Збройних Сил України триває з часу їх утворення в 1991 році, воно переважно спрямовувалося на скорочення

Навіть за умов низького загально-го рівня асигнуван-ня потреб оборони країни реальні плани фінансуван-ня практично ніколи не викону-валися.


чисельності військ, зміни структури органів управління, інших військових організмів. Військово-політичне керівництво України постійно економило на армії, свідомо реалізуючи стратегію зміщення фінансування на другу половину року (та й на останній квартал), що унеможливлювало викорис-тання значної частини фінансових ресурсів. Навіть за умов низького за-гального рівня асигнування потреб оборони країни реальні плани фінан-сування практично ніколи не виконувалися.

При реформуванні ЗСУ акцент робився на скорочення військ, яке здійснювалося з певним дисбалансом і призводило лише до зниження обо-роноздатності держави.

П’ята. Корупція. Корупція пронизала усі рівні сектору безпеки та мала особливо резонансні прояви в ЗСУ. Незважаючи на інформування громадськості (через ЗМІ), практично жодний чиновник сектору безпеки, включно ЗСУ, не ніс відповідальності за свої дії чи бездіяльність.

Ретроспективний погляд на те, як розбудовувалися в Україні Збройні сили, засвідчив: у знищенні оборонного потенціалу винні передусім керів-ники держави та керівники оборонного відомства і Генерального штабу. На жаль, у той час, коли сусідні країни переважно розбудовували свої ЗС, вій-ськово-політичне керівництво України не звертало уваги на свою армію. Саме тому Україна зіткнулася з воєнною агресією – слабкість держави та перетворення на аутсайдера за критерієм підготовки національної оборо-ни майже завжди стає спокусою для амбіційних лідерів інших країн.

Дослідження у повному обсязі представлені громадськості на порталі ЦДАКР http://www.cacds.org.ua/ru/research/317

Documents

бюлетень 4