1

ІСЕМВ

IWEIR

Експертно-аналітичний бюлетень

ІСЕМВ НАН України

Квітень 2013 р. Номер 4 (9) www.iweir.org.ua

«Наступник покійного Уго Чавеса Ніколас

Мадуро перемагає на президентських

виборах у Венесуелі, повідомив

Центрвиборчком країни».

Експертно-аналітична група:

Керівник групи - д.е.н., проф., академік

НАН України Пахомов Ю.М.

Заступник керівника групи - в.о. заввідділу

міжнародних валютно-фінансових відносин,

к.е.н., пров.н.с. Сльозко О.О.

Учений секретар Інституту, к.е.н., доц.

Грущинська Н.М.

Д.е.н., професор Плотніков О.В.

Зав.відділом Азії і Африки, д.політ.н.,

проф.Гура В.К.

Зав.відділом трансатлантичних досліджень,

к.і.н., доц. Толстов С.В.

Пров.н.с. відділу Азії і Африки,к.і.н., доц.

Швед В.О.

Пров.н.с. відділу глобальних систем

сучасної цивілізації, к.філос.н., доц.

Шморгун О.О.

С.н.с. відділу глобалістики, геополітики і

геоекономіки, к.е.н., с.н.с. Вітер І.І.

Редактор – доцент Філіпнєнкова Л.Б.

Технічний секретар – с.н.с. відділу

глобальних систем сучасної цивілізації

Брожик Л.Л.

Коректор – економіст 1 кат. Терещенко С.В

2

Теми номера:

КОМЕНТАРІ

Толстов C.В.

к.и.н., зав. отделом трансатлантических исследований

Помилование Ю.Луценко:

мотивация действий власти и внешняя реакция

Позиция украинской власти по вопросам отношений с ЕС

Скандал в связи с появлением информации о продаже Украиной оружия для

М.Каддафи

Позиция Б.Коморовского относительно планов строительства газопроводов в

обход Украины

Официальный визит Н.Азарова в Венгрию

Н.Азаров о проблемах энергетической безопасности и внешнеэкономических

приоритетах

Визит Л.Кожары в Москву (28-29.03)

Визит председателя ПАСЕ Ж.-К.Миньона в Украину (26-28.03)

АНАЛІТИКА

Ковальова О.І.,

к. політ. н., с. н. с. відділу трансатлантичних досліджень

Латинська Америка після Чавеса:

прогнози і перспективи

Дрозденко В. научный сотрудник отдела теории международных отношений

Роль глобализации в мировой экономике

КАЛЕНДАР КОНФЕРЕНЦІЙ

ПОДІЇ В ІСЕМВ

3

Редакція:

Керівник групи – д.е.н., професор, академік НАН України

Пахомов Ю.М.

Заступник керівника групи – к.е.н., пров.н.с. Сльозко О.О.

В последние годы наука в постсоветских странах

переживала и переживает не самые лучшие времена.

Происходит трансформация и переформатирование

огромных пластов экономики и политики,человеческого

капитала,финансов. Институт мировой экономики и

международных отношений НАН Украины всегда был

одним из лидеров в генерировании новейших идей,

проблемных вопросов мировой экономики и политики.

Трансформация не обошла и нас и мы надеемся, что и в

дальнейшем институт будет флагманом по изучению

мировых проблем. В институте хорошие традиции,

отличные научные школы, большой научный

потенциал. Институт выпускал и выпускает

высококлассных специалистов из аспирантуры и

докторантуры. Выпущены серии монографий,

антологий научных исследований, много научных

проектов дали импульс к прогрессивным изменениям в

экономике и политике страны и мира. На

международных конференциях представители института являются

модераторами секций и публикуются в сборниках с мировым именем.

Сотрудники института уверены, что институт будет стержнем, на

который будет наращиваться мышечная масса прогрессивной научной мысли

в мировых исследованиях!

4

КОМЕНТАРІ

Толстов C.В.,

кандидат исторических наук,

зав. отделом трансатлантических исследований

Помилование Ю.Луценко:

мотивация действий власти и внешняя реакция

07.04 президент В.Янукович подписал указ о помиловании шести

осужденных, в том числе бывшего министра внутренних дел Ю.Луценко, который

отбывал четырехлетний срок в колонии, и экс-министра охраны окружающей

среды Г.Филипчука. С просьбой о помиловании Ю.Луценко к президенту

обратилась омбудсвумен В.Лутковская, а также члены миссии Европейского

парламента Пэт Кокс и Александр Квасьневский.

Представители власти о мотивах решения об освобождении Ю.Луценко

1. Член комиссии при президенте Украины по вопросам помилования, министр

кабинета министров Елена Лукаш заявила (07.04), что эта комиссия рекомендовала

помиловать Ю.Луценко, исходя из необходимости последовательной реализации

политики декриминализации и гуманизации украинского законодательства.

Е.Лукаш подчеркнула, что эта политика направлена на приведение украинского

законодательства в соответствие с европейскими стандартами по защите прав и

свобод человека.

Комиссия по вопросам помилования является коллегиальным органом при

президенте Украины. Она состоит из 19 человек. Ее решения принимаются

большинством от состава и при наличии кворума. Комиссия изучает

обстоятельства, на основании которых делается вывод о возможности помилования

или об отклонении такой возможности, и дает президенту рекомендации

относительно издания соответствующего акта о помиловании.

5

2. В своем комментарии по поводу помилования Ю.Луценко (09.04) и. о директора

департамента информационной политики МИД Украины Е.Перебийнис

охарактеризовал это решение в похожей манере. В частности было заявлено, что

указ о помиловании издан в рамках последовательной реализации политики

Украины по декриминализации и гуманизации законодательства страны,

направленной на его приведение в соответствие с европейскими стандартами в

сфере защиты прав и свобод человека. «Это решение также необходимо

рассматривать в более широком контексте внедрения определенных президентом

Украины, правительством экономических и социальных реформ, предусмотренных

повесткой дня ассоциации Украина - ЕС, реформирования системы правосудия и

избирательного законодательства, а также реализации других первоочередных мер

по интеграции Украины в ЕС»1.

3. Советник президента, руководитель Главного управления по вопросам

международных отношений администрации президента А.Гончарук на брифинге

(09.04) заявил, что последние события и меры, которые «были осуществлены всеми

ветвями украинской власти во всех сферах как внутренней жизни, так и во

взаимоотношениях с ЕС, в том числе в решении некоторых вопросов так

называемого "избирательного правосудия", свидетельствует о серьезном прогрессе

по созданию надлежащей политической атмосферы» (в контексте подписания

Соглашения об ассоциации Украины с ЕС).

Внешняя реакция на освобождение Ю.Луценко

09.04 администрация США одобрила освобождение Ю.Луценко, но предостерегла

от продолжения преследования в адрес Ю.Тимошенко и других представителей

оппозиции. Примечательно, что первое, базовое заявление по этому поводу было

сделано представителем Совета национальной безопасности США Кейтлин

Хэйден: «США приветствует решение президента Януковича о помиловании экс-

министра внутренних дел Ю.Луценко и экс-министра охраны окружающей среды

Г.Филипчука. Это важный шаг на пути к решению проблем с демократией и

верховенством права в Украине, однако многое еще предстоит сделать. … Мы

призываем украинскую власть прекратить все политически мотивированные

преследования, осуществлять всеобъемлющую судебную реформу, чтобы

обеспечить неповторение такого избирательного правосудия, и полностью

выполнять рекомендации ОБСЕ, сделанные после парламентских выборов 2012

года». Кроме этого была высказана «решительная поддержка стремления

1 Луценко помиловали в контексте интеграции в ЕС – МИД Украины. 09.04.2013. -

http://rian.com.ua/politics/20130409/337280458.html

6

украинского народа «к демократическому, процветающему и европейскому

будущему, которое может быть реализовано только путем продолжения

демократических реформ и соблюдения законности». … «Мы по-прежнему

привержены укреплению наших двусторонних отношений на основе общих

трансатлантических ценностей». Таким образом, как можно сделать вывод, вопрос

об освобождении Ю.Тимошенко расценивается в спектре задач стратегии

национальной безопасности США.

Затем на брифинге 09.04 помилование Ю.Луценко прокомментировал спикер

Госдепартамента США Патрик Вентрелл. Согласно его заявлению,

Госдепартамент США приветствует помилование Ю.Луценко, но требует также

освобождения Ю.Тимошенко: «Это важный первый шаг в ответ на

обеспокоенность международного сообщества о преданности власти Украины

демократии и верховенству права. Мы присоединяемся к призывам ЕС к

украинскому правительству покончить с политически мотивированным

преследованием экс-премьера Ю.Тимошенко и освободить ее из тюрьмы».

11.04 позицию администрации США в четких и недвусмысленных формулировках

выразил посол США в Украине Джон Теффт: администрация США надеется, что

вслед за экс-министром Ю.Луценко будет освобождена и экс-премьер

Ю.Тимошенко. Отвечая на вопрос, будет ли американская, так же как и

европейская дипломатия, настаивать на том, чтобы следующим шагом после

освобождения Ю.Луценко стало освобождение Ю.Тимошенко, Теффт сказал:

«Если вы внимательно читали заявление и Белого дома, и Государственного

департамента – там об этом сказано, что это первый шаг, мы ожидаем, что будет

продолжение, и вскоре, также как Луценко, Тимошенко будет освобождена».

Позиция представителей ЕС варьируется от сдержанного одобрения указа

В.Януковича до заявлений о необходимости продолжения давления на Киев с

целью обеспечения дальнейших уступок со стороны власти.

Посол ЕС в Украине Я.Томбиньски незамедлительно пригласил Ю.Луценко на

встречу.

Еврокомиссар по вопросам расширения и европейской политики соседства

Ш.Фюле приветствовал решение В.Януковича о помиловании Ю.Луценко.

Впрочем, его позиция и раньше предусматривала реальную возможность

подписания Соглашения об ассоциации ЕС с Украиной и ЕС в ноябре 2013 г.

Президент Европейской народной партии В.Мартенс назвал освобождение

Ю.Луценко и «других политических узников» позитивным шагом, но напомнил,

7

что «многое еще должно быть сделано», включая освобождение Ю.Тимошенко,

которое также «будет приветствоваться».

Президент ПАСЕ Ж.-К.Миньон (08.04) приветствовал освобождение Ю.Луценко и

призвал В.Януковича применить аналогичные меры (дать свободу) Ю.Тимошенко,

а также реформировать судебную систему, чтобы подобные ситуации не

повторялись в будущем.

Наиболее жесткую и однозначную позицию высказал представитель Европейской

службы внешних действий Райнхольд Брендер (круглый стол на тему

«Европейская политика соседства – Восточное измерение: Прогресс с реформами»,

10.04). По его словам, освобождения Ю.Луценко недостаточно для подписания

Соглашения об ассоциации между ЕС и Украиной до Вильнюсского саммита

«Восточного партнерства», запланированного на конец ноября 2013 г.

«Что касается саммита «Восточного партнерства», многое будет зависеть от того,

что сделают наши партнеры». Р.Брендер также напомнил о выводах по Украине,

принятых Советом ЕС по иностранным делам 10 декабря 2012 г., в которых

отмечается необходимость в решительных действиях и ощутимом прогрессе

Украины в реформировании избирательного законодательства, решении вопросов

выборочного правосудия и продолжении реформ, начатых в рамках «Повестки дня

ассоциации».

Р.Брендер: «Мы пока еще не увидели широкого решительного движения в этом

направлении от Украины. Конечно, помилование Ю.Луценко – положительный

шаг, но мы должны увидеть, что будет сделано дальше». Вывод в том, что

освобождение Ю.Луценко не изменяет «всю игру», и Украина еще должна

продемонстрировать прогресс в других сферах. «Есть длинный перечень тем,

которые должны быть охвачены».

В связи с освобождением Ю.Луценко политические заявления сделали послы ряда

стран ЕС.

Посол Великобритании С.Смит (10.04): в ЕС есть общее убеждение и общее

видение того, что Соглашение об ассоциации ЕС с Украиной будет полезным для

всех. Соглашение об ассоциации вместе с углубленной и всеобъемлющей зоной

свободной торговли, которая является частью этого соглашения, принесет Украине

огромные преимущества. Говоря о преимуществах, нужно конкретизировать, в

частности, что речь идет о лучших стандартах охраны окружающей среды,

инвестиционном климате, расширении возможностей для украинских компаний и

улучшении судебной системы.

8

Посол Франции в Украине А.Реми (11.04): Украина должна приложить максимум

усилий для подписания Соглашения об ассоциации с ЕС осенью 2013 г. Если

Украина не подпишет соглашение с ЕС осенью 2013 г., ЕС отложит возможность

его подписания как минимум до 2016 года. «… Тогда никто не сможет сказать,

когда такое соглашение может быть подписано. Это связано с тем, что до 2016 г.

календарь не будет способствовать подписанию такого соглашения, и это будет для

всех огромной утратой, и для Украины и ЕС». … «Франция еще раз

свидетельствует о своей поддержке евроинтеграции Украины, подписания

соглашения о политической ассоциации... Послы ЕС в Украине делают все

возможное, чтобы содействовать процессу евроинтеграции власти, гражданам

Украины на этом сложном пути... Временные рамки абсолютно понятны.

Предложения на столе, все, что могли сказать, мы уже сказали. И наша роль в том,

чтобы поддерживать Украину». Вместе с тем, А.Реми призвал народных депутатов

Украины провести с населением эффективную разъяснительную работу, чтобы

популяризовать содержание и суть Соглашения об ассоциации.

Посол Словакии П.Гамжик (11.04) заявил, что украинская ситуация, когда

оппозиция блокирует парламентскую трибуну в течение 4-5 месяцев, возможно,

понятна с политической точки зрения (поскольку речь идет о требовании отставки

правительства и т. п.), но не очень понятна с точки зрения евроинтеграции. К

примеру, в вопросах подготовки к вступлению в ЕС словацкая власть и оппозиция

действовали в синергии. Относительно колебаний по поводу того, что для Украины

лучше, П.Гамжик отметил: «Если вы хотите жить как прежде – идите в

Таможенный союз. Хотите перемен – двигайтесь в сторону ЕС и зоны свободной

торговли».

Находясь в Украине (11.04), во время встречи с Н.Азаровым премьер-министр

Эстонии А.Ансип высказал мнение, что Соглашение об ассоциации между ЕС и

Украиной будет подписано на Вильнюсском саммите «Восточного партнерства» в

ноябре 2013 г. По его словам, это «неправильно поставить судьбу отношений

между Украиной и Эстонией, между Украиной и ЕС на одну карту, на одну даму».

Заявления Я.Томбиньски о перспективах отношений ЕС - Украина

На круглом столе в Киеве на тему «Соглашение об ассоциации. Terra incognita?»

(Укринформ, 11.04) посол ЕС в Украине Я.Томбиньски сделал ряд заявлений о

задачах и особенностях нынешнего этапа отношений Украины с ЕС:

- Переговоры по Соглашению об ассоциации длятся уже четыре года. Сейчас

ожидается ее подписание. Фундаментальная важность соглашения в том, что оно

9

касается всех сфер жизни, и едва ли главную роль в нем играет «социально-

публичный элемент».

- Есть стереотип, что соглашение касается преимущественно зоны свободной

торговли. Но на самом деле этот документ касается реформирования государства в

целом, направлен на модернизацию Украины. речь и идет о долгосрочной

перспективе, а не только о доступе к еще одному – европейскому – рынку.

- Главная цель – в том, чтобы дать Украине достаточный инструментарий, чтобы

она открыла доступ на европейский рынок. Соглашение не предусматривает лишь

одну узкую цель – зону свободной торговли. Речь идет о создании рамок, в

которых Украина будет успешно функционировать, а в центре всех изменений –

вопросы судоустройства, верховенства права, защиты прав человека. А также, если

говорить об экономической плоскости, защиты прав инвесторов, защиты

интеллектуальной собственности.

- Адаптация украинского производителя товаров и услуг к стандартам ЕС

приблизит Украину к европейским рынкам и определенному качеству жизни.

Присоединение к Таможенному союзу такого эффекта не даст. Поэтому смысл

Соглашения об ассоциации – в том, чтобы сделать Украину более дружественной,

более конкурентоспособной. Вернуть молодым людям перспективы на своей

родине.

- Еще одно важное задание – искоренение коррупции, изменение ментальности и

культуры не только со стороны отдельных лиц, но и со стороны государственных

институций.

- Развитие отношений с ЕС будет способствовать улучшению отношений с

Россией.

Итоговые замечания и выводы

1. Уступки со стороны украинской власти в основном позитивно отмечены

европейскими политиками, но демонстративно проигнорированы со стороны

США. Особенности позиции США, по всей видимости, объясняются намерением

усилить политическое давление на Россию, а также жестко предостеречь

В.Януковича как в отношении сближения с Москвой, так и в отношении

внутриполитических экспериментов.

2. Со стороны ЕС политическое давление будет также усилено, но, скорее всего, не

в целях сорвать подписание Соглашения об ассоциации, но ради усиления

элементов внешнего управления в отношении Киева.

10

3. Заявления Я.Томбиньски и некоторых других представителей ЕС

свидетельствуют о том, что европейские посольства незаметно перешли к

политтехнологической фазе (организации прямой агитации за подписание

Соглашения об ассоциации, адресованной гражданам Украины)2. Что касается

Я.Томбиньски, в его заявлениях наиболее любопытным выглядит трактовка

Соглашения об ассоциации как преимущественно «социально-публичного». По его

логике, весьма вероятный экономический ущерб, который скорее всего будет

ощущать Украина в результате очередной шоковой терапии, должен быть

компенсирован общеполитическими преобразованиями, которые возникнут в

результате имплементации соглашения.

4. Возможно, ряд политиков на Западе попытаются истолковать помилование

Ю.Луценко как сигнал для усиления давления на Киев вплоть до попытки

ускорения смены власти. Тем не менее, однородной реакции в отношении

ситуации в Украине у европейских политиков и дипломатов уже нет. По крайней

мере, многие европейские послы (Франции, Словакии) выражают недовольство

блокированием украинской оппозицией работы парламента, поскольку это срывает

выполнение требований ЕС в отношении проведения реформ и угрожает самой

оппозиции потерей рейтингов. Кроме этого, прежняя эйфория в отношении

Ю.Тимошенко, похоже, проходит. Нужно также учитывать фактор активного

лоббизма, которым занялся в странах ЕС В.Кличко, который упорно готовится

стать главной креатурой ЕС на следующих президентских выборах.

5. Судя по всему, в ряде европейских посольств уже могли понять, что в нынешних

условиях освобождение Ю.Тимошенко вообще могло бы втянуть страну в

атмосферу полного хаоса. В такой ситуации, похоже, представителям ЕС придется

выбирать между подготовкой к подписанию Соглашения об ассоциации в ноябре

2013 г. и обострением внутреннего конфликта, который может быть использован

лишь в контексте провоцирования досрочных президентских и парламентских

выборов.

2 В ходе заседания Комитета Верховной Рады по вопросам европейской интеграции (УНИАН, 10.04), глава

представительства ЕС в Украине Я.Томбиньски заявил: ЕС намерен провести публичную кампанию

информирования украинцев о преимуществах подписания Соглашения о ассоциации с ЕС. «Мы

разработали аргументацию, которая включает вопросы и ответы относительно Соглашения об

ассоциации с ЕС. В частности, там есть ответы на некоторые стереотипы относительно соглашения с ЕС,

которые звучат в обществе. Этот документ переводится на украинский язык. Мы надеемся, что до конца

недели мы сможем передать его вам. Он открыт для дополнений ответами и вопросами, которые могут

быть предложены». Я.Томбиньски сообщил, что провел ряд встреч с украинскими политиками. «Мы

обсуждали эту кампанию об информировании общества Украины о преимуществах Соглашения об

ассоциации. Я бы хотел, чтобы депутаты активно участвовали далее в разработке этого документа,

проведении кампании среди своего населения».

11

Позиция украинской власти по вопросам отношений с ЕС

Со стороны украинской власти вновь подтверждена готовность подписать

Соглашение об ассоциации, но также ускорить выполнение программы,

предложенной Ш.Фюле.

1. В ходе встречи с премьер-министром Эстонии Андрусом Ансипом (Киев, 12.04)

президент В.Янукович сделал заявление, что в Украине стабильно решаются

вопросы, обозначенные в программе сотрудничества с ЕС. «Тот выбор, который

Украина сделала в вопросах евроинтеграции, создает условия реформирования и

модернизации нашей страны. И мы их рассматриваем, как процессы, движущие

развитие нашего государства. На сегодняшний день все вопросы, которые стоят в

программе сотрудничества между ЕС и Украиной, стабильно решаются».

2. Согласно заявлению и.о. директора департамента информационной политики

МИД Е.Перебийноса (брифинг 12.04), «Украина рассчитывает на позитивное

решение на саммите ЕС в Вильнюсе относительно подписания соглашения о

политической ассоциации. Со своей стороны правительство Украины продолжает

выполнять план первоочередных мер по интеграции Украины в ЕС на 2013 год»:

- Украина уже выполнила в полном объеме 9 требований из «списка Ш.Фюле» (19

критериев). Верховной Радой принят ряд законов, подготовленных Кабинетом

Министров в рамках перспективы либерализации визового режима с ЕС.

- Правительство продолжит диалог и консультации с европейскими институтами

относительно выполнения требований плана, чтобы осенью 2013 г. Соглашение об

ассоциации было подписано.

- Президент В.Янукович подписал (08.04) закон о ратификации Соглашения между

Украиной и ЕС об внесении изменений в двустороннее соглашение об упрощении

оформления виз.

- В рамках выполнения требований ЕС в рамках Плана действий по либерализации

визового режима Украина продвинулась вперед в проведении паспортной реформы

(Кабинет Министров утвердил единые образцы бланков документов, которые

удостоверяют личность, подтверждают гражданство Украины или специальный

статус)3. МВД и Государственной миграционной службе поручено обеспечить

определение исполнителей работ по изготовлению бланков документов, образцы

которых утверждены соответствующим постановлением, в порядке и способом,

3 Постановление правительства от 13 марта № 185 «Некоторые вопросы выполнения закона Украины «О

Едином государственном демографическом реестре и документах, которые подтверждают гражданство Украины, удостоверяют личность или ее специальный статус».

12

установленными законами Украины «Об осуществлении государственных

закупок» и «О защите экономической конкуренции».

- Остается не завершенной разработка законопроектов антикоррупционного,

антидискриминационного характера, о защите персональных данных граждан,

законодательство о выборах, о судах и о прокуратуре.

3. МИД Украины считает неотложным принятие Верховной Радой законопроектов,

касающихся подготовки к подписанию Соглашения об ассоциации и реализации

Плана действий по переходу к безвизовому режиму (для краткосрочных поездок).

4. По информации посла ЕС в Украине Я.Томбиньски, представители правительств

Германии, Польши и Хорватии (на уровне министров по делам ЕС) приедут в

Украину 17 апреля для мониторинга ситуации в преддверии подписания

Соглашения об ассоциации с ЕС. Со стороны ЕС главными условиями для

подписания Соглашения об ассоциации с Украиной были названы обеспечение

соответствия выборов и избирательного законодательства международным

стандартам, решение проблемы "избирательного правосудия", а также проведение

социально-экономических реформ с учетом курса на интеграцию с ЕС.

5. Согласно ранее озвученным планам (заявление Ш.Фюле 14.03.2013 г.), в апреле

2013 г. миссия П.Кокса-А.Квасьневского должна дать первую оценку прогресса

Украины в отношении выполнения условий, выдвинутых ЕС для подписания

Соглашения об ассоциации.

Скандал в связи с появлением информации о продаже Украиной оружия для

М.Каддафи

По информации газеты «The Washington Post» (10.04), в поданном накануне в

Совет Безопасности ООН отчете содержатся утверждения, будто Украина, ОАЭ,

Армения и Албания осуществляли незаконные поставки оружия в Ливию (режиму

Муаммара Каддафи).

94-страничный доклад был составлен группой из 5 экспертов, который сделали 28

визитов в 15 стран и 10 визитов в Ливию. По данным экспертов, к незаконным

поставкам оружия из Ливии были причастны 12 стран, но многие случаи еще

требуют доказательств. Основное внимание уделяется поставкам переносных

зенитно-ракетных комплексов, взрывчатки, мин, стрелкового оружия и

боеприпасов.

Смысл обвинений – в нарушении эмбарго на поставки оружия в Ливию,

введенного в 2011 г. Причем это эмбарго формально касалось обеих сторон

13

конфликта. Примечательно, что расследование касается периода военных действий

против Каддафи, тогда как после смены власти Ливия стала ключевым

поставщиком оружия в другие страны региона (согласно отчету, из Ливии оружие

расползается к экстремистским группировкам в Сирии, секторе Газа, Мали).

В ответ на появившиеся обвинения, МИД Украины сделал заявление (10.04) о том,

что с начала военных действий в Ливии Украина не поставляла в эту страну

оружие.

11.04 управление информполитики ГК «Укрспецэкспорт» выступило с

комментарием относительно упоминаний о возможных незаконных поставках

Украиной вооружений и боеприпасов для режима М.Каддафи. В сообщении

отмечается, что «Украина не осуществляла сотрудничества с Ливией в сфере

предоставления товаров и услуг военного и специального назначения со времени

введения санкций ООН в 2011 году. Компания осуществляет военно-техническое

сотрудничество с другими странами в строгом соответствии с международными

обязательствами государства и под контролем Государственной службы

экспортного контроля. Украина в полной мере соблюдает требования и

ограничения, внедренных ООН и другими уважаемыми международными

организациями. Таким образом, не может быть и речи о нарушении Украиной

санкций ООН, внедренных против Ливии в 2011 году».

Предложен следующий вывод; «Распространение упомянутой информации

считаем шагом, направленным на ослабление позиций Украины, как одного из

ведущих мировых экспортеров вооружений и продукции специального

назначения».

Судя по характеру публикации, речь может идти о заказной кампании, ставящей

целью отвлечь расследование от фактов поставок оружия ливийской оппозиции,

которое, по-видимому, осуществлялось странами-членами НАТО или третьими

странами по заказу западных военных компаний.

Возможность поставок украинскими государственными предприятиями оружия

для армии Каддафи после начала военных действий представляется весьма

сомнительным, несмотря на предполагаемую выгодность таких сделок. Вместе с

тем, если речь идет о видах оружия, упомянутого в указанном отчете (переносных

зенитно-ракетных комплексах, взрывчатке, стрелковом оружии), в нем в большей

мере были заинтересованы как раз повстанческие формирования.

14

Позиция Б.Коморовского относительно планов строительства газопроводов в

обход Украины

В ходе телефонного разговора 07.04 президент Польши Б.Коморовский заверил

В.Януковича в том, что польская сторона не будет участвовать в российских

газовых проектах, которые могут нанести ущерб интересам Украины. Информация

об этом размещена на официальном сайте президента Польши.

В сообщении указано, что «телефонный разговор президентов Польши и Украины

касался вопросов, связанных с подписанием меморандума между «ЕвроПолГазом»

и «Газпромом», а также помилования Ю.Луценко, за которое Б.Коморовский

поблагодарил В.Януковича.

Тем не менее, остается не ясным, насколько серьезным является подписанный

меморандум, и будет ли позиция президента решающей в принятии решений

компанией «ЕвроПолГаз».

Официальный визит Н.Азарова в Венгрию

Визит был посвящен преимущественно проблемтике двусторонних

отношений, энергетическим и приграничным пробелемам. Состоялись встречи

Н.Азарова с премьер-министром Венгрии В.Обраном и президентом Венгрии

Я.Адером.

Контекст визита

В результате переговоров Н.Азарова с премьер-министром Венгрии В.Обраном

достигнута договоренность активизировать сотрудничество в энергетической

сфере, включая развитие атомной энергетики, увеличение поставок украинской

электроэнергии в Венгрию и транзит в Украину европейского газа через

территории Венгрии.

Украина и Венгрия намерены расширить приграничные транспортные коридоры.

Н.Азаров заявил о намерении сторон активизировать работы «по увеличению

обслуживания наших граждан, пересекающих государственную границу».

В рамках визита подписаны:

- Совместное заявление премьер-министра Украины Н.Азарова и премьер-

министра Венгрии В.Орбана «О развитии автодорожных контрольно-пропускных

пунктов на украинско-венгерской государственной границе».

- Соглашение между Кабинетом Министров Украины и правительством Венгрии о

международных комбинированных перевозках (документ подписали министр

15

инфраструктуры Украины В.Козак и государственный секретарь канцелярии

премьер-министра Венгрии П.Сиярто).

- Меморандум о взаимопонимании между Государственным агентством по

инвестициям и управлению национальными проектами Украины и Агентством

содействия торговле и инвестициям Венгрии (документ подписали председатель

Госагентства по инвестициям В.Каськив и директор Агентства содействия

торговле и инвестициям Венгрии Э.Добош).

- Меморандум между Министерством аграрной политики и продовольствия

Украины и Министерством регионального развития Венгрии о сотрудничестве в

сфере защиты растений (документ подписали зам. министра аграрной политики и

продовольствия Украины А.Сень и парламентский государственный секретарь

Министерства регионального развития Венгрии Д.Будаи).

Согласовано проведение Дней венгерской культуры в Украине и украинской

культуры в Венгрии. Высказано намерение предоставлять гранты на взаимное

обучение студентов в вузах двух стран.

Венгерская сторона подтвердила поддержку подписания Соглашения об

ассоциации между Украиной и ЕС и других евроинтеграционных инициатив.

В рамах визита обсуждались совместные действия Украины и Венгрии в

противодействии паводкам. Н.Азаров отметил, что опыт пограничного

сотрудничества позволяет оперативно взаимодействовать в вопросе недопущения

катастрофических последствий паводка. Обсуждение этой проблемы обусловлено

накоплением критической массы снега в Карпатском регионе. Предполагается, что

в случае экстремального паводка венгерские водохранилища смогут на 70 см

снизить уровень воды в реке Тиса. По словам Н.Азарова, украинские

водохранилища подготовлены к весеннему наводнению, и, по расчетам, способны

справиться с повышением уровня воды.

Реверсные поставки газа

28.03 Н.Азаров сообщил о начале реверсных поставок из Венгрии в Украину,

отметив важность реализации этой схемы поставок. Напомним, что в феврале 2013

г. министерство энергетики анонсировало подписание правительством Украины

соглашений о реверсных поставках газа в 2013 г. Речь шла о возможности поставок

газа из Германии объемом до 7 млрд кубометров через территорию Венгрии и

Словакии. По итогам визита, Н.Азаров уточнил ситуацию, отметив, что нынешние

технические возможности поставок газа в Украину через Венгрию составляют 2

16

млрд кубометров, однако стороны договариваются об увеличении этого объема

пять раз (до 10 млрд кубометров).

Оценивая ситуацию с альтернативными поставками газа можно отметить

следующие аспекты:

- Продолжение усилий украинского правительства по организации реверсных

поставок газа из Европы свидетельствует об отсутствии договоренностей по

пересмотру условий поставок газа с Россией. Судя по всему, переговоры таки

зашли в тупик, вследствие чего правительство пытается продемонстрировать

«Газпрому» перспективу реального сокращения закупок за счет наращивания

поставок по реверсу.

- По прогнозам на 2013 г., общий объем поставок по реверсу может составить в

лучшем случае до 7 млрд кубометров (ок. 5 млрд через Польшу и до 2 млрд

кубометров через Венгрию). По примерным оценкам, с учетом достройки

перемычек, Украина потенциально могла бы получать из Европы до 16 млрд

кубометров газа в год.

- В 2012 г. "Нафтогаз Украины" по контракту с RWE импортировал по реверсной

схеме 53 млн кубометров газа. В декабре 2012 г. цена реверсного газа составила

407,5 долл. за 1 тыс. кубометров, тогда как средняя цена российского газа, который

в декабре 2012 г. импортировали "Нафтогаз Украины" и OstChem, составила 429,3

долл. Разумеется, реверсный газ в любом случае обходится дешевле. В январе 2013

г. поставки газа из Германии осуществлялись по цене $390 за тысячу кубометров,

что на $17,5 меньше по сравнению с декабрьской ценой и на $35 по сравнению с

ноябрьской. По данным НАК "Нафтогаз Украины" в январе ив первом квартала

российский газ поставлялся по цене $406. Как ожидается, во втором квартале

российский газ для Украины подорожает до $426 за тыс. кубометров.

- Предполагается, что если к лету цена газа на европейском спотовом рынке

опустится до 300 долл., цена газа по реверсу может снизиться до 330 долл. С

учетом этих возможностей правительство предполагает заключение контакта о

поставках газа через территорию Венгрии и Словакии.

- Данные НАК "Нафтогаз Украины" по ценам на импортный газ отличаются от

подсчетов Министерства экономического развития и торговли. По данным этого

министерства, цена на импортный газ в феврале 2013 г. составила 419,7 долл. за 1

тыс. кубометров, по сравнению с 426,16 долл. в январе 2013 г. МЭРТ указывает,

что его показатели отражают среднюю таможеннцю стоимость импортного

природного газа, сложившаяся в процессе его таможенного оформления во время

ввоза на территорию Украины.

17

- В 2012 г. "Нафтогаз Украины" импортировал из России ок. 24,9 млрд кубометров

газа, сократив его закупки на 38% по сравнению с 2011 г. За два месяца 2013 г.

"Нафтогаз" закупил лишь 2,84 млрд кубометров российского газа, что на 44% (на

или 2,2 млрд кубометров) меньше по сравнению с аналогичным периодом 2012 г.

Н.Азаров о проблемах энергетической безопасности и внешнеэкономических

приоритетах

В течение последней недели Н.Азаров сделал ряд содержательных заявлений

по вопросам энергетики, энергетической безопасности и внешнеэкономических

связей, которые позволяют в некотором приближении сделать вывод об

оформлении доктринального подхода правительства по внешнеэкономическим

вопросам. Смысловые аспекты в заявлениях Н.Азарова сводятся к следующему:

1. Украине пора принимать принципиальное решение по газотранспортной

системе. Наилучшим вариантом решения является создание трехстороннего

консорциума с участием ЕС (пресс-конференция 19.03). Такое решение возможно в

случае проявления реальной заинтересованности европейской стороны.

Преимущества консорциума – в гарантиях объемов транзита и обязательствах по

модернизации ГТС. Гарантии объемов транзита на 10-15 лет являются главным

условием, обеспечивающим модернизацию украинской ГТС.

2. Российские газопроводы в обход Украины никогда не окупятся. "С учетом

появления на европейском рынке сланцевого газа, большого количества

сжиженного газа, который Катар поставляет в Европу практически в

неограниченных количествах, строительство этих газопроводов представляется

абсолютно нерентабельным" (интервью ТРК Мир, 25.03).

3. Украинская ГТС обладает самыми большими подземными газохранилищами,

позволяющими в летние периоды создавать запасы газа для пиковых ситуаций в

зимний период. Такой системы ПХГ нет в строящейся системе обходных

газопроводов.

4. Украине нужна справедливая цена на газ. Если российская сторона не

согласиться установить для Украины справедливую цену на газ, Украина и дальше

будет сокращать потребление газа, а «Газпром» потеряет крупнейшего покупателя.

5. Морской путь, по которому Украина может напрямую получать газ из

Азербайджана, является слишком затратным и труднореализуемым. С

Азербайджаном есть предварительные договоренности о перспективных поставках.

"Но что означает для нас – получать газ из Азербайджана? Либо его надо

прокачивать по газопроводам через территорию России, либо строить один завод

18

по сжижению газа, второй – по разжижению и закупать танкеры для перевозки. …

Эта схема представляется мне труднореализуемой ".

6. Поскольку Украина подписала и ратифицировала договор о свободной торговле

в рамках СНГ. Если удастся договориться о доступе стран - участниц ЗСТ СНГ к

единой транспортной системе, в том числе и трубопроводной, прямые закупки газа

в Азербайджане могут стать реальностью. "Это позволило бы покупать газ не

только в Азербайджане, но и в Туркменистане, а возможно и в других странах

СНГ".

7. Украина будет поэтапно адаптироваться к новому формату сотрудничества со

странами Таможенного союза. Соглашение Украины с ВТО предусматривает

другие уровни таможенной защиты. "Поэтому перед нами стоит очень простой

вопрос: либо мы выходим из ВТО и присоединяемся к Таможенному союзу, либо

мы должны пересматривать наши соглашения с ВТО в рамках наших обязательств

по Таможенному союзу. Все это чрезвычайно трудно и, будем говорить прямо,

малопродуктивно". Украина "не отказывается" от присоединения к Таможенному

союзу, так как Россия, Беларусь и Казахстан – основные торгово-экономические

партнеры Украины, на которых приходится больше 40% украинского

товарооборота, но это надо "сделать таким образом, чтобы не нарушать

международные обязательства Украины".

8. Украина создает зону свободной торговли с ЕС, и обязательства, которые

Украина берет на себя в рамках создания ЗСТ с ЕС, не должны противоречить

обязательствам по Таможенному союзу. "… Поэтому на встрече президентов

России и Украины была достигнута договоренность, что мы пойдем поэтапно. На

первом этапе мы станем наблюдателями при Таможенном союзе, подготовим

секторальное соглашение, к которому мы сможем присоединиться, не нарушая

другие международные обязательства Украины. И будем постепенно

адаптироваться и приспосабливаться к новому формату сотрудничества со

странами, которые вошли в Таможенный союз ".

9. Правительство Украины ориентируется на подписание Соглашения об

ассоциации с ЕС. Если подписание соглашения будет сорвано, это станет

поражением не только для Украины, но и для ЕС. Соглашение, которое готовилось

несколько лет, отвечает интересам как Украины, так и ЕС. Руководство Украины

желает интеграции в ЕС и не видит серьезных причин, препятствующих этому.

"Это будет очень серьезным поражением, когда крупная европейская страна по

абсолютно надуманным причинам не получит право подписать это соглашение. …

Это не будет говорить о том, что руководство Украины не желает интеграции.

Именно европейские политики возьмут на себя ответственность за это".

19

10. Диверсификация источников поставок газа является «прорывом» в направлении

энергетической независимости Украины. Принимая решение о добыче сланцевого

газа в Донбассе, правительство взвешивало различные аргументы.

11. Правительство взвешивает различные возможности и ищет альтернативные

пути поставок газа. По словам министра энергетики Э.Ставицкого, правительство

изучает возможность поставок газа через строящийся в настоящее время LNG-

терминал в Хорватии (с учетом транзита через коридор Adria и энергосистемы

стран Центральной Европы), а также перспективы поставок через трубопровод

TANAP, который свяжет Азербайджан с Центральной Европой.

Визит Л.Кожары в Москву (28-29.03)

В рамках визита состоялись встречи Л.Кожары с заместителем председателя

правительства России - специальным представителем президента РФ по вопросам

Приднестровья Д.Рогозиным, министром иностранных дел РФ С.Лавровым,

председателем Россотрудничества К.Косачевым, спикером Госдумы

С.Нарышкиным и представителями украинской диаспоры.

Тематика переговоров

В рамках встречи Л.Кожары с Д.Рогозиным обсуждались позиции сторон по

вопросам приднестровского урегулирования. Как представляется, в Киеве

учитывают важность более детального ознакомления с позицией и планами РФ по

Приднестровью. Очередной раунд переговоров по проблеме Приднестровья в

формате "5+2" должен состояться в Одессе 23-24 мая 2013 г.

Диалог с С.Лавровым касался многих аспектов, включая проблемы двусторонних

отношений и повестки дня в рамках председательства Украины в ОБСЕ

(урегулирование конфликтов на пространстве ОБСЕ, актуальные вопросы военно-

политического, экономико-экологического и человеческого измерений в работе

Организации, проблематика реформирования ОБСЕ).

Одной из тем обсуждения была подготовка государственного визита президента

В.Януковича в РФ, который предполагался в конце 2012 г. По словам Л.Кожары,

визит В.Януковича может состояться до летних каникул. В рамках визита, если он

будет согласован, предполагается проведение заседания Межгосударственной

комиссии.

Политические декларации

В ряде интервью накануне визита Л.Кожара высказал следующие тезисы,

характеризующие внешнеполитические позиции Украины:

20

- Реализуя свои евроинтеграционные стремления и развивая тесное партнерство с

Россией, Украина может сблизить РФ и ЕС. «Нужно говорить не столько о выборе

(Украиной ориентации на ЕС или РФ), сколько о поиске взаимодополняемости. А

также о том, что, реализовывая свои евроинтеграционные стремления и развивая

тесное партнерство с Россией, Украина тем самым сближает между собой обе эти

стороны» (интервью «Российской газете», 26.03).

- Вступление Украины в Таможенный союз усложняется наличием обязательств

перед ВТО. «… Рассматривая предложения наших партнеров по поводу

вступления в Таможенный союз, мы исходим из уже имеющихся международных

обязательств, в том числе и перед ВТО». При этом Украина всегда подчеркивала

свою заинтересованность в развитии сотрудничества со всеми странами СНГ и

осознает важность Таможенного союза как основного внешнеторгового партнера.

В 2012 г. общий товарооборот Украины со странами-членами ТС превысил 60

млрд. долл.

- «… Идеи участия в Таможенном союзе и продолжения евроинтеграционного

курса имеют приблизительно равное число сторонников. Исходя из этого, мы

должны проявлять взвешенность и прислушиваться к мнению наших граждан, а

также опираться на выводы экспертной среды, в первую очередь из числа

экономистов, а они неоднозначны». Несмотря на это, Украина и России

продолжают искать механизм сотрудничества с ТС.

- Украина не будет выходить из Энергетического сообщества4. Членство в этой

организации необходимо для подписания Соглашения об ассоциации с ЕС

(интервью "РИА Новости", 27.03). "На сегодняшний день мы не собираемся

пересматривать наши договоренности. Мы считаем, что участие Украины в

европейском Энергетическом сообществе в целом оказывает положительное

влияние, как на европейскую сторону, так и на Украину". При этом правительство

Украины не удовлетворено нынешнем уровнем сотрудничества.

Основные нерешенные вопросы

В блоке проблематики двусторонних отношений затрагивались пограничные

вопросы, связанные с порядком пересечения российско-украинской границы

гражданами двух стран. Как ожидается, до 2015 г. российская сторона введет более

жесткие правила пересечения границы (пересечение границы только с

4 Украина является членом Энергетического сообщества с февраля 2011 г. Участниками ЕЭС являются

лись 15 стран ЕС, 8 государств Южной и Восточной Европы (Албания, Босния и Герцеговина, Македония, Молдова, Сербия, Хорватия, Черногория, Украина) и Косово

21

использованием заграничных паспортов, введение ограничений на

трудоустройство и т. п.).

В вопросах Азово-Керченского урегулирования существенных успехов не

наблюдается. По оценкам С.Лаврова и Л.Кожары, стороны надеются в скором

времени «зафиксировать прогресс» в вопросе разграничения морских пространств

Азовского и Черного морей, а также Керченского пролива. Консультации по

проекту договора о делимитации границы в Азовском и Черном морях и в

Керченском проливе будут продолжены.

Остается проблемным весь комплекс вопросов, связанных с пребыванием и

функционированием ЧФ РФ на территории Украины. В частности, обсуждался

вопрос об уплате таможенных пошлин при ввозе на территорию Украины грузов,

предназначенных для ЧФ РФ, против чего возражает российская сторона.

Визит председателя ПАСЕ Ж.-К.Миньона в Украину (26-28.03)

В рамках официального визита председатель ПАСЕ Жан-Клод Миньон

провел около десятка встреч и переговоров, включая обсуждение с руководством

Украины действий в направлении европейской интеграции и консультации по

вопросам урегулирования Приднестровского конфликта.

Состоялись встречи Ж.-К.Миньона с президентом В.Януковичем, премьером

Н.Азаровым, председателем парламента В.Рыбаком, министром иностранных дел

Л.Кожарой, министром юстиции А.Лавриновичем, представителями оппозиции, а

также с Евгенией Тимошенко и Ириной Луценко.

Позиция Ж.-К.Миньона

Смысл политических заявлений Ж.-К.Миньона сводится к следующему:

1. Украинская сторона должна неукоснительно соблюдать свои обязательства

перед Советом Европы, а также решения Европейского Суда по правам человека

(ЕСПЧ).

2. Соблюдение обязательств Украины перед Советом Европы является важным

этапом на пути Украины к европейской интеграции. Украинские власти должны

проводить реформы без колебаний и задержки. Этот перечень включает

конституционную реформу и пересмотр законодательства в сфере правосудия

(законы о прокуратуре, о суде и статусе судей), реформу правоохранительных

органов и улучшение избирательного законодательства.

22

3. Совет Европы ожидает от Украины дальнейшего реформирования судов,

милиции и интенсификации борьбы с коррупцией. При разработке и реализации

перечисленных реформ Киев должен активизировать свое сотрудничество с

органами Совета Европы, особенно с Венецианской комиссией.

4. Содокладчики ПАСЕ по Украине посетят страну в середине апреля, чтобы

оценить успехи украинских властей в выполнении положений резолюции ПАСЕ

№1862 (2012).

5. Ж.-К.Миньон призвал украинские власти оперативно найти решение проблем,

связанных с избирательным правосудием, в соответствии с принципами Совета

Европы. Государство, сделавшее европейскую интеграцию своим приоритетом,

должно немедленно решить вопрос политически мотивированных приговоров.

Относительно пребывания в тюрьме бывших членов украинского правительства

председатель ПАСЕ отметил, что речь идет, прежде всего, о Ю.Тимошенко и

Ю.Луценко. Ж.-К.Миньон напомнил, что Украина взяла на себя обязательство

уважать решения Европейского суда по правам человека и дословно заявил

Л.Кожаре, что государство Украина обязалось выполнить любое решение ЕСПЧ в

отношении Ю.Тимошенко.

6. Украина как председатель ОБСЕ выразила поддержку инициативе Ж.-

К.Миньона относительно урегулирования Приднестровского конфликта. Согласно

заявлению Ж.-К.Миньона, Л.Кожара от имени Украины подтвердил готовность

Украины принять у себя первое совместное заседание представителей парламента

Молдовы и Верховного Совета Приднестровья.

7. Ж.-К.Миньон поддерживает подписание Соглашения об ассоциации между ЕС и

Украиной в ноябре 2013 г.

8. В настоявшее время в ПАСЕ рассматривается вопрос об изменении системы

мониторингового надзора за странами, которые получили членство в Совете

Европы. По словам Ж.-К.Миньона, необходимо разработать «эволюцию процедуры

мониторинга. Мы ставим цель как раз помогать, поддерживать, делиться опытом с

новыми членами организации, а не присматривать за ними. Мы также должны

учитывать особенности стран – их историю, культуру, традиции, и не навязывать

стандарты, даже если они хорошо работают в других странах».

Заявления представителей украинского правительства

С украинской стороны была выражена готовность продолжать работать над

выполнением «Плана действий», который был совместно разработан Украиной и

23

Советом Европы и рассчитан до 2014 г.5 Н.Азаров высказал готовность Кабинета

Министров Украины максимально учитывать рекомендации ПАСЕ в своей

деятельности. Он напомнил о том, что 4 марта правительство утвердило План

мероприятий по усовершенствованию избирательного законодательства.

Продолжаются консультации с представителями ПАСЕ и Венецианской комиссии.

Правительство намерено учесть рекомендации ПАСЕ и GRECO относительно мер

по противодействию коррупции.

Выводы и предположения

- Как представляется, визит Ж.-К.Миньона является частью усилий, направленных

на решение проблемы Ю.Тимошенко и Ю.Луценко, которую нынешние лидеры ЕС

продолжают считать центральной в отношениях с Украиной.

- Высказываются предположения, что в Брюсселе намерены решить проблемы

Ю.Тимошенко и Ю.Луценко до 18 апреля, что связано с деятельностью миссии

А.Квасьневсого - П.Кокса. В случае достижения позитивного результата, миссия

может быть продлена на непродолжительный период с измененным мандатом (с

целью наблюдения за имплементацией договоренностей). В противном случае

миссия А.Квасьневсого - П.Кокса завершается, а ее отчет, содержащий крайне

негативные для украинской власти оценки, публикуется и распространяется.

- Другим возможным вариантом освобождения Ю.Тимошенко (если миссия

А.Квасьневсого - П.Кокса не достигнет желаемого результата), считается принятие

решения ЕСПЧ, после которого от украинских властей потребуют его выполнения.

- По сути, в Брюсселе считают, что В.Янукович неправильно понял суть

договоренностей, достигнутых на саммите Украина - ЕС 25 февраля (по крайней

мере, в том, что касается Ю.Тимошенко и Ю.Луценко).

5 «План действий» Совета Европы для Украины на 2011-2014 гг., который предусматривает практическое

внедрение Украиной внутренних реформ в соответствии с европейскими стандартами.

24

АНАЛІТИКА

Ковальова О. І.,

к. політ. н.,

с. н. с. відділу трансатлантичних досліджень

Латинська Америка після Чавеса: прогнози і перспективи

Смерть президента Боліварійської Республіки Венесуели Уго Чавеса, про яку

було сповіщено 5 березня 2013 р., не була зовсім несподіваною – оскільки, як

відомо, він впродовж 20 місяців боровся з тяжкою онкологічною хворобою,

пройшов кілька курсів лікування і переніс чотири операції. Попри це, звістка про

його смерть викликала значний резонанс у міжнародній спільноті. Переважна

більшість світових ЗМІ приділила увагу цій події, продемонструвавши, що всіх

цікавить коли, де і як він помер, а також хто стане наступним президентом і як це

вплине на ситуацію в країні та в Латинській Америці.

Такий прояв зацікавленості свідчить про те, що Венесуела спромоглась стати

активним і доволі впливовим актором міжнародних відносин на регіональному та

глобальному рівнях. У. Чавес, який обіймав посаду президента впродовж 14 років,

став своєрідним міжнародним «брендом» своєї країни. До його приходу до влади в

1998 р. світ мало що знав про Венесуелу – тому важливість його внеску в історію

цієї країни неможливо применшити. Освітлюючи подію, кожне більш-менш

серйозне періодичне видання світу (в тому числі й українські) надало оцінку

особистості Чавеса та його діяльності. На жаль, далеко не всі оцінки відрізняються

об’єктивністю – або через політичну заангажованість, або через брак інформації та

недостатнє розуміння венесуельських і латиноамериканських реалій.

У поданій науковій розвідці намагатимемось проаналізувати поточну політичну

ситуацію та спрогнозувати імовірні варіанти розвитку подій у Венесуелі й у

Латинській Америці в цілому.

7 жовтня 2012 р. У. Чавес вчетверте поспіль переміг на президентських

виборах, випередивши свого основного суперника – опозиційного кандидата

Енріке Капрілеса Радонскі більше, ніж на 10% (приблизно на 1,3 млн. голосів).

Однак уже на початку грудня 2012 р. він повідомив громадянам про початок

чергового етапу свого лікування на Кубі, назвавши віцепрезидента Ніколаса

Мадуро людиною, якій би довірив продовжити свою справу, у разі якщо не зможе

25

продовжити виконання президентських повноважень. Згодом у зв’язку з

погіршенням стану здоров’я У. Чавес не зміг пройти інаугурацію, призначену на 10

січня, яку за рішенням Національної Асамблеї було відкладено на невизначений

період до його достатнього одужання. За весь час лікування з початку грудня і до

середини лютого У. Чавес не з’являвся на людях, що спровокувало появу

численних чуток стосовно стану його здоров’я та заяви опозиції щодо сумнівів у

його спроможності надалі керувати державою. 15 лютого соратниками У. Чавеса

були оприлюднені його фотографії, зроблені після операції, а 18 лютого на його

сторінці у Твіттері з’явилось повідомлення про повернення до Венесуели. В кінці

лютого світ сколихнув скандал, пов’язаний із заявою колишнього представника

Панами в Організації Американських Держав Г. Кочеса (незадовго до цього

звільненого з посади через несанкціоновані панамським урядом негативні

висловлювання на адресу венесуельського режиму) про наявну в нього інформацію

про те, що У. Чавес 30 грудня 2012 р. переніс смерть мозку, але після того ще

тривалий час залишався підключеним до апарату штучного дихання. МЗС

Венесуели спростував цю інформацію, отримавши офіційні вибачення з боку

керівництва Панами. Однак невдовзі потому було оголошено про значне

погіршення стану У. Чавеса, а 5 березня Н. Мадуро повідомив про його смерть.

Численні політики і експерти висловлюють сумніви стосовно достовірності

оголошеної дати смерті президента. Це питання вже було озвучене згаданим

опозиційним лідером Е. Капрілесом, і немає сумнівів, що воно буде ще

неодноразово підніматись опозицією з метою підриву авторитету партії влади. На

нашу думку, якщо буде доведено, що У. Чавес помер на Кубі, це може завдати

значної шкоди авторитету кубинської медицини, яка користується особливою

повагою в Латинській Америці, в тому числі, обмежити можливість використання

праці кубинських медиків у Венесуелі та інших країнах регіону, що наразі є однією

з основних «експортних статей» кубинської економіки (зараз у Венесуелі працює

понад 20 тис. кубинських лікарів). Крім того, це може налаштувати венесуельську

громадськість проти продовження надання «Острову свободи» фінансової та

матеріальної допомоги, яка з початку 2000-х рр. обернулась на основне джерело

доходів кубинського бюджету – а це, в свою чергу, може призвести до падіння

діючого політичного режиму.

З свого боку, Н. Мадуро звинуватив у хворобі та смерті У. Чавеса

спецслужби Сполучених Штатів. Він, як і деякі інші політики, висловлює підозри

стосовно того, що майже одночасне діагностування як мінімум в шістьох «лівих»

латиноамериканських президентів онкологічної хвороби не може бути простим

збігом. Електронний ресурс WikiLeaks оприлюднив документи, які підтверджують

наявність у певних структур США намірів щодо усунення У. Чавеса. В принципі,

хоча версія навмисного зараження і не здається вірогідною, взагалі, існують

26

свідчення на користь того, що за часів Другої світової війни нацистами

проводились подібні досліди; крім того, кілька років тому мав місце міжнародний

скандал, пов’язаний зі звинуваченнями у проведенні подібних дослідах на людях

лікаря Корнеліуса П. Роадса, який працював на Інститут Рокфелера у Пуерто-Ріко у

1930-і рр. Однак, хоча Н. Мадуро запевняє, що має докази, які підтверджують

навмисне зараження У. Чавеса – поки що він не оприлюднив жодного з них.

Чому обставини смерті У. Чавеса привертають таку увагу міжнародної

спільноти? Річ у тім, що в новітній історії налічуються одиниці настільки ж

харизматичних лідерів, вплив яких поширюється не лише на суспільства їхніх

власних країн, але й за їхніми межами. В Латинській Америці впродовж ХХ ст.

лише четверо політиків за масштабами свого впливу спромоглись «подолати»

державні кордони і здобути підтримку в інших країнах регіону: лідер Аргентини

Хуан Перон, Бразилії – Жетуліо Варгас, а також Куби – Че Гевара і Фідель Кастро,

а на початку ХХІ ст. – Венесуели У. Чавес. Тому, на думку багатьох експертів, в

тому числі А. Гроппо (декана факультету політики та міжнародних відносин

Католицького університету Кордоби, Аргентина), зникнення такого

харизматичного лідера регіонального масштабу є надзвичайно важливою віхою в

історії регіону [1].

Обставини життя У. Чавеса та його особистість також завжди були в центрі

уваги сучасників, про нього ще за життя було написано чимало книг, багато

дослідників намагались зрозуміти сутність його «феномену».

Вперше світ почув про підполковника У. Чавеса у 1992 р., коли він очолив

державний переворот, спрямований на усунення від влади тогочасного

корумпованого президента Карлоса Андреса Переса. Переворот завершився

невдачею, і У. Чавес був засуджений до тюремного ув’язнення, але вже у 1994 р.

завдяки масовим зверненням громадян був звільнений за рішенням нового

президента Рафаеля Кальдера, та вийшов на волю популярним політиком. Він

спромігся за наступні чотири роки досягти масової суспільної підтримки і

перемогти на президентських виборах 1998 р., в яких взяв участь як лідер

заснованого ним у 1997 р. Руху П’ятої Республіки (у 2006 р. трансформована на

Об’єднану соціалістичну партію Венесуели – ОСПВ), набравши в першому ж турі

абсолютну більшість голосів (56,5%). Прийшовши до влади, він ініціював

прийняття у 1999 р. нової Конституції, в якій було закріплено курс на здійснення

«Боліварійської революції» а також подовжено термін повноважень президента до

6 років з можливістю однократного переобрання. У 2009 р. на референдумі була

ухвалена поправка до Конституції, яка зняла обмеження на кількість переобрань на

всі виборні посади – що зробило можливим переобрання У. Чавеса на

президентську посаду в кінці 2012 р.

27

Політичною ідеологією уряду У. Чавеса став «боліваризм», заснований,

головним чином, на ідеях лідерів Війн за незалежність початку ХІХ ст. –

передусім, «Визвольника» Симона Болівара, який боровся за звільнення країн

регіону від домінування Іспанії. У. Чавес ще під час навчання у Військовій

Академії захопився цими ідеями, й у 1982 р. заснував Революційний

Боліварійський Рух 200 (на честь 200-річчя з часу смерті С. Болівара),

присягнувши зі своїми соратниками реформувати венесуельську армію та почати

боротьбу за реформування влади в усій країні. Головною метою «боліваризму»

У. Чавеса, відповідно, стало звільнення регіону від економічної й політичної

залежності від США. «Боліваризм», який став свого роду синтезом ліберальних і

християнських цінностей та марксистських постулатів, був закріплений у

Конституції 1999 р. в якості офіційної державної ідеології. Її практичним втіленням

стала державна стратегія «Боліварійської революції», одним з основних завдань

якої є побудова у Венесуелі суспільства «соціалізму ХХІ століття».

У зовнішній політиці уряду У.Чавеса прийнято розрізняти два етапи. Перший

– з 1999 до 2004 р. – коли він у зовнішній політиці намагався слідувати основним

векторам курсу попередніх урядів. Концепція цього етапу зводилась до пошуку

шляхів реалізації збалансованої зовнішньої політики країни при її активній участі в

інтеграційних процесах в регіоні. Другий етап був безпосередньо пов’язаний зі

зростанням світових цін на нафту, що дозволило його уряду здійснювати більш

активну зовнішню політику не лише в Латинській Америці, але й за її межами;

його початок прийнято датувати приблизно листопадом 2004 р. – відколи

основною метою зовнішньої політики став «експорт» «Боліварійської Революції»

до інших країн Латинської Америки [2]. Саме у регіональній політиці досягнення

У. Чавеса були найбільшими. Він спромігся фактично стати негласним лідером

регіону. Одним із доказів його особливої ваги стала присутність на його похороні

всіх латиноамериканських лідерів – як «соратників», так і політичних опонентів

(крім невизнаного ним президента Парагваю).

Однією з головних перемог в царині регіональної політики стало блокування

американського проекту Зони вільної торгівлі Америк (ЗВТА), коли в грудні 2005

р. Венесуела разом із Бразилією, Аргентиною, Уругваєм і Парагваєм – «п’ятьма

мушкетерами», як висловився У. Чавес – ветували її впровадження.

Особливою заслугою У. Чавеса було повернення Куби до активної участі у

політичних і економічних процесах у Західній півкулі – чим він значною мірою

завадив втіленню планів США з економічної ізоляції та подальшої ліквідації

кубинського правлячого режиму. У жовтні 2000 р. він вперше відвідав Кубу і

встановив тісні зв’язки з її керівництвом, домовився про постачання венесуельської

нафти за пільговими тарифами. А в 2009 р. спромігся об’єднати

латиноамериканські уряди в межах Організації Американських Держав (ОАД) для

28

скасування рішення 1962 р. про виключення Куби з її складу (хоча пізніше

керівництво «Острову свободи» відмовилось повернутись до цієї організації).

Він був основним ініціатором і рушієм політичної регіональної інтеграції. У

2004 р. разом з кубинським урядом У. Чавес заснував об’єднання АЛБА –

Боліварійську альтернативу для Народів Нашої Америки (з 2006 р. –

Боліварійський Альянс для Народів Нашої Америки – Угода про торгівлю між

народами), до якого згодом приєднались Болівія, Нікарагуа, Сент-Вінсент та

Гренадіни, Домініка, Антигуа та Барбуда, Еквадор та Гондурас (вийшов у січні

2010 р. після державного перевороту). Основою цього об’єднання стала Угода з

енергетичного співробітництва ПетроКарібе, зобов’язавшись постачати

венесуельську нафту країнам-учасницям на взаємовигідних пільгових умовах. Крім

держав АЛБА до цієї угоди приєднались також деякі інші держави Карибського

регіону. За умовами угоди країни мають купувати до 185 тис. барелів нафти на

день, при цьому оплата може здійснюватись впродовж 17 – 25 років зі зниженням

виплати за відсотками до 1% якщо ціна перевищить 40 доларів за барель; до того ж

Венесуела дозволяє надавати частину оплати у формі товарів чи послуг (бананів,

рису, цукру; медичних, освітніх послуг тощо).

Крім того, У. Чавесу належала ініціатива зі створення Співдружності

латиноамериканських і карибських держав (СЕЛАК), яка сформувалась у 2010 р.

на основі Групи Ріо-де-Жанейро та Самітів латиноамериканських і карибських

держав з інтеграції й розвитку; до складу цієї організації увійшли всі держави

Західної півкулі, за винятком США і Канади. Також венесуельський президент став

одним із фундаторів Союзу Південноамериканських Націй (УНАСУР), який

об’єднав всі 12 держав південноамериканського континенту.

У. Чавес, якого опозиція і західні політики звинувачували у авторитарному

стилі керування, та який сам свого часу стояв на чолі державного перевороту, дуже

негативно до неконституційного відсторонення від влади демократично обраних

урядів. Він був одним з ініціаторів виключення зі складу ОАД Гондурасу, в якому

відбувся військовий переворот. У 2012 р. він різко засудив незаконний імпічмент

президенту Парагваю, охарактеризувавши його як державний заколот, і наполіг на

виключенні цієї держави зі складу МЕРКОСУР та УНАСУР. Крім того, він різко

засудив спроби державних переворотів, які мали місце у Болівії (у 2008 р.) та в

Еквадорі (у 2010 р.).

Таким чином, зі смертю У. Чавеса Латинська Америка втратила

неформального регіонального лідера. Хто би не став наступним президентом

Венесуели – Н. Мадуро чи Е. Капрілес – жоден з них навряд чи зможе замінити

У. Чавеса в цій якості, оскільки вони не мають ані його харизми, ані його

авторитету серед інших лідерів регіону. Більше того, жоден з-поміж останніх так

само не має подібної харизми і політичної ваги ані в регіоні, ані на міжнародній

29

арені. На думку експерту з латиноамериканської політики іспанського

Королівського інституту Елькано К. Маламуда, єдиний хто з чинних

латиноамериканських президентів міг би спромогтися досягнути значного впливу –

це кубинський лідер Рауль Кастро, однак він надто заклопотаний реформами у

власній країні. Крім того, він нещодавно оголосив, що з огляду на вік та стан

здоров’я не планує довго залишатись при владі. Деякі інші політичні оглядачі

припускають, що лідером регіону міг би стати президент Еквадору Рафаель

Корреа, однак його держава – одна з найменших і найбідніших у Південній

Америці, вона, хоча і є членом ОПЕК, не відіграє такої ролі, як Венесуела, на

регіональному і світовому нафтовому ринку. Тому, на наш погляд, є більш

імовірним, що ініціативу в регіональних проектах – передусім, в УНАСУР,

МЕРКОСУР та в СЕЛАК – намагатиметься взяти на себе Бразилія як

найпотужніша держава регіону.

У. Чавес, безумовно, був дуже неоднозначною і дуже харизматичною

особистістю. Хоча він справляв враження «простого хлопця з народу», насправді

впродовж всього життя він багато часу й уваги приділяв навчанню, і здобув якісну

освіту: закінчив ліцей, Військову академію, низку спеціальних військових курсів (з

відзнакою), у тому числі, курси для вищого командного складу, крім того, навчався

в магістратурі за спеціальністю «політичні науки» в Університеті Симона Болівара

(Каракас).

Все життя намагався походити на своїх «героїв»: Симона Болівара, Че

Гевару, Фіделя Кастро, Хуана Перона, порівнював себе з Дон Кіхотом і навіть з

Ісусом Христом. Емоційний, енергійний, ініціативний, амбіційний, епатажний,

романтичний, щедрий, послідовний у своїх поглядах – і водночас часто

ірраціональний і непередбачуваний у своїх вчинках – він був досить вправним

дотепним оратором (хоча його стиль і не був вишуканим, але він вмів утримувати

увагу своїх прихильників впродовж декількох годин, що регулярно демонстрував у

своїх власних регулярних програмах на телебаченні «Алло, президенте»), та

умілим організатором (спромігся об’єднати і утримувати тривалий час під своїм

впливом не лише однопартійців, але й лідерів інших держав регіону). До цього ще

додайте військову виправку і революційне минуле – і отримаєте романтизований

портрет справжнього харизматичного латиноамериканського «каудільйо».

Після його смерті бажаючі проститись з ним вишикувались у

багатомільйонну чергу. На чому заснована така популярність У. Чавеса?

Багато хто з його прихильників запевняє, що він був першим в історії

Венесуели президентом, який «почав думати про бідних». На момент його приходу

до влади більше половини населення країни жило за межею бідності, при цьому

половина з них – у злиднях. У. Чавес, який народився у родині вчителів і зростав у

маленькому бідному містечку, ставши президентом не забув про своє походження.

30

З 2000 р. він розпочав втілення стратегії соціального захисту «Плану Болівар

2000», який складався з понад 20 програм – передусім, у галузях освіти, охорони

здоров’я і житлового забезпечення. В результаті до 2010 р. рівень бідності

скоротився до 27% (більше, ніж на 50%), а крайньої бідності – до 7% (на 75%), при

цьому рівень безробіття знизився з 14,5 (1999 р.) до 6%. З 2011 р. була запущена

програма із забезпечення населення житлом «Велика житлова місія Венесуели», в

межах якої заплановано впродовж семи років збудувати 2 млн. осель по всій

державі, паралельно освоюючи малозаселені перспективні території; з середини

минулого року ця програма повністю фінансується державою, завдяки ній житло

вже отримали майже 400 тисяч сімей в різних регіонах. Крім того, У. Чавес, який

сам мав хист до навчання, одним з головних завдань свого уряду вважав

забезпечення населення рівним доступом до освіти. За роки його президентства

початкова і середня освіта стали обов’язковими і гарантованими державою, а

загальна кількість неписьменних в країні зменшилась з 7,5% у 2000 р. до 4,8% у

2010 р. (причому переважну більшість з неписьменних складають люди середнього

і похилого віку, в той час, як понад 97% дітей шкільного віку і 100% молоді), що є

одним з найкращих показників серед країн регіону.

Різні аналітичні центри відзначають, що популярність У. Чавеса у 50%

населення Венесуели завжди залишалась стабільною впродовж усіх років його

правління і суттєво не збільшився через його хворобу і смерть. Пояснюється це

тим, що якраз половина населення Венесуели і відчула на собі позитивний ефект

політики У.Чавеса. Він дав бідним громадянам країни надію на те, що вони

зможуть жити краще, відчуття, що вони можуть брати участь у тих змінах, які

відбуваються в країні, впливати на них – можливість, якої вони завжди були

позбавлені через значну соціальну диференціацію та елітарність влади. Тому не

дивно, що під час державного перевороту 2002 р. масові народні протести змусили

заколотників повернути його до влади.

Однак не всі у Венесуелі та за її межами підтримували політику У. Чавеса.

Як відзначено у присвяченій його пам’яті редакційній статті служби новин «Бі-Бі-

Сі», У. Чавес був «настільки ж обожнюваний, наскільки ненависний.

Революційний герой для послідовників та популістський лідер для критиків» [3].

Багато хто з аналітиків та оглядачів вбачає особливий символізм у тому, що дата

смерті У. Чавеса співпала з 60-річчям із дня смерті радянського керівника

Йосипа Сталіна. Зокрема, порівнюючи цих двох авторитарних лідерів, опоненти

венесуельського президента передрікають, що він так само, як і Сталін, недовго

залишатиметься героєм свого народу.

Венесуельська опозиція критикувала У. Чавеса, в першу чергу, за

націоналізацію земель та підприємств, розбазарювання значних коштів, отриманих

від продажу нафти, на потреби бідних та на допомогу сусіднім державам, а також

31

за популізм у внутрішній політиці, антиамериканську риторику та тісні зв’язки з

кубинським комуністичним режимом, з урядами Ірану та Білорусі. Опозиціонери

наголошували, що за період правління У. Чавеса збільшилась нестабільність у

країні – значно зріс рівень інфляції, а також більше ніж вдвічі збільшилась

кількість злочинів, зробивши Венесуелу однією з найнебезпечніших країн регіону.

Також венесуельська опозиція запевняла світову спільноту в обмеженні в країні

свободи слова – хоча при цьому піддавала У. Чавеса та його політику жорсткій

критиці на шпальтах численних венесуельських видань та з телевізійних екранів. А

західні політики, визначаючи венесуельського президента як тирана, не зважали на

відсутність в країні політичних в’язнів та функціонування значної кількості

опозиційних партій та пов’язаних з ними мас-медіа; крім того, наголошуючи на

високому рівні криміналізації Венесуели, забували порівнювати його з відповідним

рівнем у Мексиці, Колумбії, Гватемалі, Бразилії тощо – в яких навіть за

офіційними показниками він є значно вищим.

Однак чи не найбільше критикували У. Чавеса латиноамериканські «старі

ліві», передусім його кубинські соратники. Вони вбачали забагато популізму в його

риториці та визначали його як «соціаліста з великими кишенями» – наголошуючи,

що його політика, хоча зовні і виглядала як зорієнтована на незахищені верстви

населення, насправді була більшою мірою вигідною заможним верствам. Вона не

передбачала здійснення радикальних реформ, які б змінили характер розподілу

прибутків у суспільстві, внаслідок чого збереглась така ж значна соціальна

диференціація, як і на початку його правління. Тобто, хоча економічне становище

багатьох бідних сімей дещо покращилось, їхні соціальні позиції не усталились.

Зокрема, мексиканський соціолог Гейнц Дитріх Стефан – автор наукової

концепції «Соціалізму ХІХ століття» (обґрунтованої ним у однойменній

монографії у 1996 р.), який тісно співпрацював з венесуельським урядом, у серпні

2011 р. оголосив про свій остаточний розрив із У. Чавесом, аргументуючи це тим,

що, він побудував «хитку хижу на фундаменті, закладеному для хмарочосу» –

замість того, щоби скористатись своїми можливостями і побудувати реальний

соціалізм [4].

Насправді уряд У. Чавеса зробив ставку на видобуток нафти і торгівлю нею

замість рівномірного розвитку всіх галузей економіки країни та їхньої модернізації.

Всі соціальні програми фінансувались винятково за «нафтодолари». Іншими

словами, економіці Венесуели властива так звана «голландська хвороба»: надмірна

залежність від обсягів видобутку нафти та, відповідно, від коливання світових цін

на нафту і нафтопродукти. Насправді така ситуація склалась ще задовго до приходу

У. Чавеса до влади – у 1920-і рр., однак він нічого суттєвого не зробив, щоби

змінити стан речей. Деякі експерти зазначають, що в останні роки його правління

32

вади венесуельської економічної моделі почали загострюватись, і лише його

хвороба в певному сенсі відтермінувала соціально-політичну кризу в країні.

Також як венесуельська опозиція, так і «старі ліві» критикували У. Чавеса за

подвійні стандарти у відносинах зі Сполученими Штатами: попри різку

антиамериканську риторику він продовжував підтримувати доволі тісні економічні

зв’язки зі США.

Зараз значна увага у всьому світі прикута до венесуельської передвиборчої

кампанії, оскільки від результату виборів залежить майбутнє не лише цієї країни.

Зокрема, Гал Луфт (співдиректор Інституту аналізу глобальної безпеки та старший

радник Ради енергетичної безпеки США) зазначає, що світові ціни на нафту

визначаться лише після того, як стане зрозумілим, хто саме прийде до влади у

Венесуелі.

8 березня за рішенням Верховного Суду Венесуели виконуючий обов’язки

віце-президента Н. Мадуро прийняв присягу, обійнявши посаду тимчасово

виконуючого обов’язки президента країни. Опозиціонери назвали це призначення

«фальсифікацією»: за їхнім твердженням ця посада мала перейти до голови

Національної Асамблеї Дьосдадо Кабельо, оскільки У. Чавес не пройшов

інаугурацію, то й Н. Мадуро не є легітимним віце-президентом, тому не може

виконувати обов’язки президента. Однак «чавісти» наполягають, що рішення було

законним, прийнятим відповідно до норм чинної Конституції.

Висунення Н. Мадуро в якості єдиної кандидатури від ОСПВ стало

спростуванням прогнозів західних експертів стосовно імовірного розколу в рядах

«чавістів» через боротьбу за владу. Однак останні продемонстрували партійну

дисципліну, і якщо всередині партії і була якась боротьба, вона не вийшла

«назовні»: кандидатом на президентських виборах було обрано особу, на користь

якої привселюдно висловився сам У. Чавес.

Після затвердження на посаді Н. Мадуро Національна Виборча Рада

Венесуели призначила позачергові президентські вибори на 14 квітня. Заявки про

реєстрацію кандидатами на виборах подали восьмеро осіб, з яких найбільш

вірогідними претендентами на президентську посаду є сам Н. Мадуро – кандидат

від партії влади – ОСПВ, та згаданий вище кандидат від опозиції Е. Капрілес.

Передвиборча кампанія офіційно розпочалась 2 квітня, і, судячи з тих заяв, які до

того вже лунали з боку двох основних опонентів, вона буде запеклою і доволі

брудною. Так, в перший же день передвиборчої кампанії Н. Мадуро назвав

представників опозиції "спадкоємцями Гітлера", порівнявши їхню кампанію проти

кубинських лікарів, що працюють у Венесуелі, з тією, що велась у гітлерівській

Німеччині проти єврейського народу.

За результатами дослідження, здійсненого британським банком Barclays Bank

Plc, оприлюдненими 18 березня 2013 р., поки що за результатами опитування,

33

проведеного у Венесуелі 11 – 13 березня, лідирує чинний президент Н. Мадуро

(49,2%), випереджаючи на 14,4% опозиційного кандидата Е. Капрілеса (відповідно,

34,8%). Дослідники роблять висновок, що, оскільки впродовж періоду після смерті

У. Чавеса його партія змогла покращити свій рейтинг лише на 2% у порівнянні з

результатами попереднього опитування, то отримані результати можна вважати

достатньо стабільними. У звіті відзначається, що 65% опитаних переконані у

перемозі чинного президента; також зауважується, що, хоча передвиборча

кампанія ще офіційно не розпочалась, «світовий ринок вже зробив ставку на

перемогу Мадуро». Однак звіт не виключає, що «ефект симпатії» після смерті

У. Чавеса, який визначає на даний момент популярність Н. Мадуро, може бути

нетривалим [5].

В той же час, за результатами опитування венесуельського аналітичного

центру Hinterlaces, оприлюдненими 19 березня, Н. Мадуро випереджає

Е. Капрілеса на 18% (відповідно, 53% та 35% опитаних) [6].

Чинний президент Н. Мадуро, що зараз почав називати себе «апостолом

Чавеса» [7] – колишній водій автобусу столичної мережі громадського транспорту і

профспілковий лідер, був одним з активних «чавістів» ще з початку діяльності

Руху П’ятої Республіки, і спромігся стати одним з головних радників У. Чавеса. З

1999 р. був депутатом Національної Асамблеї від столичного округу, з 2006 р.

міністром закордонних справ; 10 жовтня 2012 р. після останніх президентських

виборів був призначений У. Чавесом виконуючим обов’язки віце-президента. За

роки партійної діяльності Н. Мадуро зарекомендував себе як відданий «чавіст» та

як досвідчений і вправний політик; експерти визначають його як людину,

спроможну підтримувати баланс між різними фракціями ОСПВ. Він був одним з

основних розробників теоретичного обґрунтування «Соціалізму ХХІ століття», і

одним з найбільш активних пропагандистів ідеї розбудови багатополюсного світу

для запобігання гегемонії «американського імперіалізму». Він впродовж тривалого

часу підтримує тісні зв’язки з кубинськими лідерами, що дозволяє деяким

оглядачам наголошувати на його симпатії до комунізму; це також стало приводом

для прийняття Комуністичною партією Венесуели рішення підтримати

кандидатуру Н. Мадуро на виборах.

Однак є певні чинники, які можуть завадити Н. Мадуро не лише перемогти

на виборах, але й утримати владу після них. В першу чергу те, що у Н. Мадуро

немає такої харизми, як в У. Чавеса. Попри його намагання наслідувати останнього

в риториці, у ораторській манері, у заснуванні за прикладом Чавеса власної

регулярної телевізійної програми та відкритті власного блогу в мережі Твіттер, він

навряд чи колись зможе досягти такого ж рівня підтримки населення.

Іншим суттєвим чинником є те, що в останні роки правління У. Чавеса довіра, яку

значна частина населення країни мала до нього, не поширювалась на його

34

соратників по партії – це було пов’язано з корупційними скандалами за участі

деяких із них.

Крім того, популярність чинного президента може зменшитися через

наслідки від непопулярних реформ. Так, 8 лютого 2013 р. Н. Мадуро оголосив про

початок застосування пакету запобіжних економічних і фінансових заходів (які

опозиція охрестила «червоним пакетиськом»), з метою захисту національної

валюти від «спекулятивних атак». Головним з цих заходів стала девальвація

національної валюти болівара на 37,7%, що призвело до падіння її офіційного

курсу (з 4,3 до 6,3 боліварів за долар). За прогнозами опозиції, це може

спровокувати в найближчому майбутньому суттєве зростання цін на товари та

послуги.

В свою чергу, опозиційний кандидат Е. Капрілес Радонскі – лідер

центристської політичної партії «Справедливість Передусім», що входить до

об’єднання опозиційних сил «Круглий стіл демократичної єдності», яке він зараз

представляє на виборах. Він був основним суперником У. Чавеса на виборах 2012

р., які програв, як згадувалось вище, поступившись йому більше, ніж на 10%. Був

останнім і наймолодшим віце-президентом Конгресу Республіки,

трансформованого у 1999 р. у Національну Асамблею, з 2000 р. – алькальдом

муніципалітету Барута штату Міранда, та губернатором цього штату з 2008 р. до

президентських виборів 2012 р.

Під час передвиборчої кампанії 2012 р. Е. Капрілес наголошував, що не

припинятиме найкращі з соціальних програм, розпочатих У. Чавесом. Він називає

себе прихильником бразильської моделі національного розвитку, яка

реалізовувалась президентом Лулою да Сілвою, яку визначає як «соціально і

економічно збалансовану» – тому що, реалізовуючи соціальну політику, уряд

Бразилії водночас заохочував іноземних інвесторів.

Стосовно питань зовнішньої політики у промовах Е. Капрілеса можна

відзначити, що його позиція після смерті У. Чавеса зазнала певних змін. Зокрема,

він почав різко критикувати «меценатську» політику Венесуели стосовно інших

держав, передусім – Куби, і запевняє, що коли прийде до влади, припинить

надавати будь-яку підтримку кубинському «комуністичному режиму». Так само

негативно він неодноразово висловлювався стосовно зв’язків Венесуели з такими

державами, як Іран і Білорусь, і декларував наміри щодо їх припинення. Слід

зазначити, що Е. Капрілес у 2002 р. під час державного заколоту проти У. Чавеса

був одним з організаторів і активних учасників нападу на кубинське посольство в

очолюваному ним муніципалітеті Барута. Водночас Е. Капрілес наполягає на

необхідності покращення відносин з офіційним Вашингтоном, і визначає

венесуельську політику по відношенню до Сполучених Штатів як «лицемірну»,

35

оскільки в той час, як урядом оголошується припинення політичних контактів,

продовжується експорт нафти до США.

Перемозі Е. Капрілеса, в свою чергу, можуть також завадити деякі обставини.

По-перше, те, що він походить з двох найзаможніших родин Венесуели, які

очолюють декілька промислових, будівельних і медійних компаній країни. Хоча це

і забезпечує йому фінансову базу, необхідну для виборів, але не додає йому

популярності в очах бідної більшості населення країни. Капрілес – «білий»

венесуелець єврейського походження, що під час передвиборчої кампанії 2012 р.

викликало неоднозначні коментарі з боку У. Чавеса та його прихильників.

Насправді вплинути на ставлення виборців може не конкретно єврейське

походження Капрілеса, а сам факт його неприналежності до етнічної більшості

населення країни (понад 60% якого складає «кольорове населення» – метиси,

мулати, індіанці та афровенесуельці, а також араби та китайці). Цей чинник є

доволі вагомим, оскільки в Латинській Америці, в якій расова дискримінація досі

залишається актуальною проблемою, соціальна диференціація практично співпадає

з расово-етнічною: більшість населення – бідні та зубожілі – здебільшого

«кольорове» населення країни, в той час як меншість – заможні – здебільшого

«білі». Крім того, з часу здобуття незалежності більшість південноамериканських

держав, у тому числі й Венесуели, очолювали, здебільшого, креоли та нащадки

європейців (які емігрували, переважно, в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.),

і лише в кінці ХХ ст. почали приходити до влади представники «небілої» більшості

населення (зокрема, У.Чавес підкреслював своє індіанське походження). До того ж,

Е. Капрілес у 1980-і рр. був членом праворадикальної партії «Традиції, Родина і

Власність», яка виступала за відродження в латиноамериканських країнах тієї

етносоціальної стратифікації, яка була їм притаманна за колоніальних часів.

Крім того, неодруженому 40-річному Е. Капрілесу не додають популярності

чутки, які час від часу циркулюють у ЗМІ, стосовно його нетрадиційної

сексуальної орієнтації (що досі не схвалюється у венесуельському суспільстві з

його консервативним ставленням до сімейних цінностей).

Не меншої шкоди завдає рейтингу Е. Капрілеса те, що його звинувачують у

отриманні для його передвиборчої кампанії допомоги від Сполучених Штатів – що

заборонено за венесуельськими законами. Електронний ресурс WikiLeaks кілька

років тому оприлюднив документи Держдепартаменту США, які вказують на його

зв’язки з американським посольством у Венесуелі, в тому числі, отримання ним у

2009 р. матеріальної допомоги для проведення передвиборчої кампанії та

опонування референдуму, скликаного У. Чавесом з метою внесення поправки до

Конституції. Також були оприлюднені документи, які підтверджували, що його

партія була однією з тих, що отримують фінансування і консультації від Агентства

36

США з міжнародного розвитку (USAID) та Національного фонду з підтримання

демократії (NED).

Самі Сполучені Штати офіційно не визнають, що підтримують Е. Капрілеса,

однак Роберта Джейкобсон – заступник держсекретаря США у справах Західної

півкулі, у інтерв’ю, наданому 15 березня 2013 р. іспанському виданню Ель Паїс,

розкритикувавши чинну владу Венесуели та зазначивши, що США не мають

фаворитів серед претендентів, зауважила, що «Е. Капрілес міг би бути дуже гарним

президентом» [8].

На відміну від лідерів інших держав світу, президент США Б. Обама у

своєму зверненні до громадян Венесуели не висловив співчуття з приводу смерті

У. Чавеса, однак підкреслив свою зацікавленість у розвитку конструктивних

відносин з урядом країни і наголосив, що «Венесуела починає нову главу своєї

історії» [9].

З кінця минулого року спостерігається черговий виток зростання

напруженості у відносинах між урядами США та Венесуели. Загалом, за останні

роки дипломатичні скандали, які кілька разів закінчувались розривом

дипломатичних відносин між цими державами, вже стали традицією. Незадовго до

смерті У. Чавеса виник черговий дипломатичний скандал, коли венесуельський

уряд вислав з країни двох американських дипломатичних представників, які, за

наявною в нього інформацією, намагались організувати в країні військовий

заколот. У відповідь Сполучені Штати також вислали двох венесуельських

дипломатів [10].

Черговий скандал був пов’язаний з намаганнями уряду США вкотре

дискредитувати нинішній венесуельський уряд, поширюючи в світі недостовірну

інформацію про ситуацію у цій країні. Вищезгадана Р. Джейкобсон у тому ж

інтерв’ю висловила сумніви щодо того, чи дозволить венесуельський уряд

присутність іноземних спостерігачів на виборах, заявивши, що на минулі вибори їх

не допустили. Також вона зауважила, що «в останні роки ми не бачили вільної

преси у Венесуелі» [8]. Обидва ці твердження не відповідають дійсності, оскільки

на президентських виборах 7 жовтня 2012 р. були присутні майже 4 тис. іноземних

спостерігачів [11], в тому числі, від південноамериканського регіонального

об’єднання УНАСУР, а також незалежна дослідна місія від Центру Картера, і

висновки цих організацій щодо проведення виборів та їхньої прозорості були

схвальними. Щодо вільної преси, у Венесуелі налічується значна кількість

опозиційних видань, зокрема, найбільш тиражоване в країні щоденне видання

«Останні новини», котре належить родині Е. Капрілеса. Венесуельський уряд

одразу відреагував на заяви американської чиновниці, заявивши про припинення

переговорів, які останнім часом проводились ним із урядом США з метою

поліпшення відносин між двома країнами.

37

Коментуючи інтерв’ю Р. Джейкобсон, відомий американський аналітик Марк

Вейсброт – співдиректор Центру економічних і політичних досліджень – запевнив,

що офіційний Вашингтон, усвідомлюючи що підтримуваний ним опозиційний

кандидат має незначні шанси перемогти, насправді планує дискредитацію

венесуельської виборчої системи.

В цьому контексті слід згадати ймовірний американський сценарій з

дестабілізації ситуації у Венесуелі, про який нещодавно оголосив Н. Мадуро. Він

оприлюднив наявну в нього інформацію венесуельських спецслужб щодо

підготовки зацікавленими групами у Сполучених Штатах сценарію з дестабілізації

ситуації у Венесуелі шляхом організації вбивства опозиційного кандидата

Е. Капрілеса з подальшим обвинуваченням у його смерті чинної влади. Це надало

би привід офіційному Вашингтону для здійснення військової інтервенції до країни

або для організації в ній заколоту. Сам Е. Капрілес висловив сумніви у можливості

подібного розвитку подій), а уряд США заперечив наявність подібних намірів.

Однак, з огляду на практично відверту участь спецслужб США у організації

державного перевороту в Гондурасі у червні 2009 р., такий варіант розвитку подій

у Венесуелі не варто недооцінювати.

Зацікавленість США у встановленні політичного контролю над Венесуелою

пов’язана з декількома аспектами. В першу чергу, з наявністю на території цієї

країни значних покладів нафти: підтверджені запаси нафти станом на 2006 р.

складали 87,035.00 млрд. барелів [12], що дорівнює майже 70% запасів континенту;

крім цього, Венесуела володіє 90% світових покладів екстраважкої нафти. Проте в

латиноамериканському регіоні ця країна за рівнем видобутку і експорту нафти

поступається Мексиці, хоча остання має вшестеро менші поклади. Венесуела є

одним з найважливіших постачальників нафти і нафтопродуктів до США (близько

9% американського експорту нафти) [13]. До того ж, венесуельська національна

нафтова компанія Petroleos de Venezuela S.A. (PDVSA) є власником 5

нафтопереробних заводів на території США і Американських Вірджинських

островів, а також 4 заводів, якими вона володіє або спільно з американськими

компаніями, або за посередництвом дочірньої компанії PDVSA – CITGO, Inc.

(контрольним пакетом її акцій Венесуела володіє з 1986 р.) [14]. Вони

відрізняються надзвичайною потужністю переробки великих обсягів важкої та

екстраважкої нафти, що складає більшу частину венесуельського експорту до

США.

Однак за період правління У. Чавеса обсяг венесуельського експорту нафти і

нафтопродуктів до США зменшився майже вдвічі [15]. Венесуела, яка у 2000 р.

була третім за значенням (після Канади і Саудівської Аравії) американським

постачальником нафти (14% нафтового імпорту США)

[16], за останні роки

(відійшла) на п’яту позицію – після Канади, Персидської затоки, Саудівської Аравії

38

та Мексики. Це відбулось в результаті зменшення загального обсягу експорту

нафти Венесуелою при значному розширенні ринку її збуту.

За даними PDVSA, у 2010 р. на США, Канаду і Мексику припадало 52%

загального венесуельського експорту нафти та нафтопродуктів, в тому числі власне

на США – майже 50%; решта розподілялась наступним чином: 23%

спрямовувалось до країн Азії, передусім, до Індії, Китаю та Сінгапуру, 12% – до

острівних країн Карибського басейну (в першу чергу, до Куби, Кюрасао і Ямайки),

8% – до країн Європи (передусім, Іспанії й Великої Британії), 3% – до країн

Південної Америки (головним чином, до Бразилії, Уругваю і Еквадору), 1% – до

країн Центральної Америки та 1% – до країн Африки [17].

Крім того, Венесуела, яка є учасницею Організації країн-експортерів нафти

(ОПЕК), впродовж періоду правління У. Чавеса виконувала роль «цінового

яструба» цього об’єднання, головним чином ініціюючи підвищення світових цін на

нафту. Це, безумовно, мало негативний вплив на економіку США, які були

зацікавлені у нейтралізації впливу Венесуели в ОПЕК – і тепер, за відсутності

У. Чавеса, реалізація цього може набагато спроститись. Тому, на думку багатьох

експертів, у разі приходу до влади венесуельської опозиції, світові ціни на нафту

можуть знизитись.

Так чи інакше, є всі підстави стверджувати, що офіційний Вашингтон не

залишиться осторонь венесуельських виборів, та намагатиметься будь-яким чином

або під час, або після них змінити ситуацію в країні на свою користь.

Можемо запропонувати декілька найбільш імовірних, на наш погляд,

варіантів розвитку подій у самій Венесуелі та в інших країнах регіону в залежності

від результатів виборів 14 квітня.

Якщо на виборах переможе чинний президент Н. Мадуро, найбільш імовірно,

що він намагатиметься продовжувати курс У. Чавеса у зовнішній політиці, в тому

числі – зберігати опозиційність до США (принаймні, у риториці), що вже було ним

продемонстровано. Але також не викликає сумнівів те, що у внутрішній політиці

його уряд змушений буде і надалі вдаватись до реформ, в тому числі,

непопулярних, з метою подолання інфляції та бюджетного дефіциту.

Також деякими експертами розглядається можливість утримання «чавістами»

влади в країні без проведення виборів. Вони вважають імовірним варіант так

званого «Єгипетського сценарію»: тобто, втручання лояльних владі венесуельських

військових з метою введення надзвичайного стану та скасування або перенесення

виборів – у разі появи ознак імовірної перемоги опозиції на виборах, і у разі

дестабілізації ситуації в країні. Однак, на наш погляд, чинна влада, яка намагається

утримати підтримку населення, навряд чи вдасться до подібного непопулярного

кроку.

39

У випадку перемоги на виборах опозиційного кандидату Е.Капрілеса, на

нашу думку,можливі два варіанти розвитку ситуації.

Перший полягає у тому, що після приходу до влади Е. Капрілес у своїй

зовнішній політиці – передусім, у відносинах зі США – буде керуватись, головним

чином, національними інтересами країни, а свою внутрішню політику корегувати у

відповідності до соціально-економічних реалій, за його словами – наслідуючи

«бразильську модель Лули да Сілви». В цьому контексті слід зауважити, що

насправді політика Лули да Сілви як в самій Бразилії, так і в експертних колах та

серед латиноамериканських «старих лівих» розглядається як популістська і значно

менш конструктивна, ніж політика попереднього бразильського уряду

Ф. Е. Кардозу. За період керування уряду Лули да Сілви в країні не було проведено

суттєвих соціальних та економічних реформ, не було здійснено суттєвої

диверсифікації та модернізації виробництва, не було створено достатньої кількості

робочих місць, а соціальна стабільність досягалась за рахунок надання бідному

населенню адресної допомоги та безвідсоткових кредитів. Таким чином, якщо

реалізується саме цей варіант розвитку подій, можемо стверджувати, що у

внутрішній соціально-економічній ситуації не відбудеться кардинальних змін і

значна майнова диференціація збережеться.

Щодо згаданого імовірного курсу зовнішньої політики, в принципі,

можливість його втілення не слід відкидати, оскільки подібний варіант мав місце у

Колумбії після приходу до влади в серпні 2010 р. «правого» уряду

Хуана Мануеля Сантоса, який виявився в більшому ступені пронаціональним і в

меншому ступені, ніж очікувалось, проамериканським. Однак деякі згадані вище

доволі радикальні заяви Е. Капрілеса, передусім, по відношенню до кубинської

політики Венесуели, викликають сумніви у можливості подібного варіанту.

Тому другий варіант розвитку подій у випадку перемоги Е. Капрілеса нам

видається найбільш імовірним. Він полягає у різкому повороті в бік проведення

ліберальних реформ у внутрішній, та в бік проамериканського курсу в зовнішній

політиці Венесуели. Всередині країни це призведе до повернення американських та

європейських інвестицій та компаній (передусім – у нафтовидобувній галузі) із

відповідним зменшенням ролі китайських та російських. Результатом може стати

повернення до тієї ситуації, яка була в країні до початку 2000-х рр. – коли

Венесуела втрачала значну частину прибутків від видобування нафти, оскільки

вони вивозились іноземними компаніями.

Крім того, можна прогнозувати посилення зорієнтованості нафтової

промисловості країни на американський ринок із відповідним звуженням географії

експорту венесуельської нафти. Стосовно цього можна додати, що імовірним є

зменшення ваги Венесуели в ОПЕК. Напевно відбудуться суттєві зміни у

40

венесуельській нафтовій політиці в цій організації та поза нею, що, як зазначалось

раніше, може відбитись у зниженні світових цін на нафту.

Іншим результатом стане зменшення зовнішньої активності Венесуели на

міжнародній арені, передусім – у регіональних відносинах, при збільшенні

політичної залежності від США.

Напевно будуть припинені відносини з Іраном і Білоруссю, а також, імовірно,

суттєво обмежені відносини з Росією – щонайменше, припинене військове

співробітництво.

У офіційній програмі об’єднання «Круглий стіл демократичної єдності»

зазначається, що уряд Е. Капрілеса зробить «вичерпну і незалежну оцінку сучасної

ситуації в інтеграційних об’єднаннях регіону» – в АЛБА, Андійскій Співдружності

Націй та МЕРКОСУР – з метою визначення форми і ступеня участі в них

Венесуели [18]. З цього можна зробити висновок, що основний венесуельський

регіональний проект АЛБА, який фактично повністю утримував уряд У.Чавеса,

швидше за все припинить існувати.

Якщо стане реальним саме цей варіант розвитку подій у випадку перемоги на

виборах Е. Капрілеса, можна стверджувати, що зміни у зовнішній політиці

Венесуели вплинуть на внутрішню ситуацію в інших країнах регіону, передусім – у

тих, уряди яких були найбільше пов’язані з урядом У. Чавеса – Куби, Болівії,

Нікарагуа, Аргентини і Еквадору.

Щодо відносин з Кубою, у згаданій офіційній програмі політичної сили

Е. Капрілеса зазначається, що відносини з нею також будуть переглянуті «з метою

перевірки, в якому ступені структура мереж, зв’язків і компромісів, досягнутих у

сфері безпеки, політичної співпраці та логістики між обома державами, шкодить

інтересам Венесуели» [18]. Е. Капрілес у своїх передвиборчих промовах вже

висловив наміри щодо припинення фінансування «кубинського комуністичного

режиму» та постачання нафти на Кубу. У такому випадку «Острів свободи»

найімовірніше зазнає економічної кризи, що може загрожувати дестабілізацією

внутрішньої ситуації та навіть призвести до зміни політичного режиму.

Зміни у зовнішньому курсі Венесуели можуть завдати удару по позиціях

президента Болівії Ево Моралеса – якого, швидше за все, тим чи іншим шляхом

усунуть від влади. В цій країні заворушення вже стали звичними, дуже критична

ситуація склалась у 2008 р., коли декілька департаментів намагались вийти зі

складу держави. Востаннє заворушення мало місце в кінці лютого 2013 р. – під

приводом незгоди громадськості з рішенням Асамблеї департаменту Оруро надати

міжнародному аеропорту ім’я нинішнього президента. Хоча багатьма експертами

висловлювались припущення щодо імовірності переростання цього локального

конфлікту у загальнонаціональний, уряд спромігся дійти компромісу й

врегулювати ситуацію. Проте, як показує попередній досвід Болівії, це не

41

виключає виникнення нових підстав для внутрішніх конфліктів. Тим паче, що в

середині березня 2013 р. Е. Моралес знову висунув вимоги до Чилі щодо

повернення Болівії доступу до Тихого океану, заявивши про наміри свого уряду

подати це питання на розгляд Міжнародного суду в Гаазі. Переговори між Болівією

та Чилі щодо цього питання активно проводились при попередніх чилійських

лівоцентристських урядах президентів Рікардо Лагоса та Мішель Бачелет, коли дві

країни дійшли згоди про необхідність розв’язання даної проблеми, однак були

«заморожені» у березні 2012 р. при чинному уряді президента Себастьяна Піньєри.

Так що тепер, якщо конфлікт між Болівією та Чилі поглибиться, це надасть

міжнародній спільноті – передусім, ОАД під керівництвом США – право

втрутитись.

Також негативними можуть бути наслідки для інших «лівих» урядів –

зокрема, уряду Крістіни Фернандес де Кірчнер в Аргентині та Рафаеля Корреа в

Еквадорі. В Аргентині внутрішня ситуація вже впродовж декількох років

залишається нестабільною. З часу приходу до влади К. Фернандес де Кірчнер у

2007 р. мало місце декілька хвиль масових протестів, пов’язаних з непопулярними

реформами, які здійснювались її урядом. Щодо президента Еквадору Р. Корреа,

хоча він користується значною підтримкою населення (він був вдруге переобраний

на президентську посаду, перемігши на президентських виборах 17 лютого 2013 р.

із абсолютною більшістю голосів виборців – 57,17%), не можна виключати

повторення спроби усунення його від влади, яка вже була здійснена опозицією за

відвертої підтримки США 30 вересня 2010 р.

Однак це ще не означає, що у випадку відсторонення від влади згаданих

«лівих» урядів їм на зміну прийдуть «праві». Зараз багато західних оглядачів

передрікає «Правий поворот» у Латинській Америці – це, більшою мірою, або ті,

хто підтримує позицію США, або ті, хто погано обізнаний у ситуації, що склалась в

країнах регіону. На наш розсуд, для такого «повороту» зараз немає передумов – в

першу чергу, оскільки переважна більшість населення Латинської Америки живе в

бідності або у злиднях, що зумовлює значну суспільну нестабільність. Хоча до

кінця 2000-х рр. в багатьох країнах ситуацію вдалось дещо покращити (передусім –

в тих країнах, де були при владі так звані «ліві уряди») і зменшити загальну

кількість бідного населення в регіоні до 31,4% та зубожілого – до 12,3%, однак все

одно рівень бідності в більшості країн регіону залишається досить високим

(передусім, в таких країнах, як Гондурас – де зазначені показники склали,

відповідно, 67,4 та 42,8%, Нікарагуа – 61,9 та 31,9%, Парагвай – 54,8 та 30,7%,

Гватемала – 54,8 та 29,1%, Болівія – 54,0 та 31,2% тощо) [19, с. 65]. В той же час

латиноамериканські «праві», як правило, представляють інтереси заможної

меншості, та якщо й приділяють увагу соціальним проблемам, то це, здебільшого,

обмежується виголошенням популістських гасел. Однак у деяких країнах

42

Латинської Америки, зокрема у Болівії та Нікарагуа, рівень бідності є настільки

критичним, що відмова урядів від реалізації соціальних програм може призвести до

соціального вибуху.

Отже, в якості підсумку можемо зазначити, що, в будь-якому випадку – хто

би не став наступним президентом Венесуели, перемігши на виборах 14 квітня –

«чавіст» Н. Мадуро чи опозиціонер Е. Капрілес – той, швидше за все, програє в

перспективі: оскільки завжди складно приходити на зміну настільки яскравому

лідеру, як У. Чавес. Не викликає сумніву, що вплив його особистості ще довго буде

відчуватись як у внутрішній політиці країни, так і за її межами. Крім того, як

зазначалось вище, майбутній президент через загострення економічних проблем

буде змушений вдаватись до непопулярних заходів, які, напевне, не збільшать

рівень суспільної довіри до нього і не сприятимуть досягненню стабільності в

країні.

Зараз у Венесуелі спостерігається зростання популярності У. Чавеса, його

послідовники намагаються возвести вшанування його пам’яті в культ. У випадку

перемоги Н. Мадуро ця тенденція, напевно, усталиться і виллється у офіційний

культ особи померлого президента. Однак є не менше підстав стверджувати, що у

випадку перемоги Е. Капрілеса популярність У. Чавеса не лише не зменшиться, але

навпаки зросте, і він перетвориться на справжнього народного героя-

революціонера – захисника бідних і знедолених – на кшталт Че Гевари.

Незважаючи на те, чи в подальшому У. Чавес залишиться героєм нації чи ні, його

ім’я вже увійшло в історію – не лише Венесуели і Латинської Америки, а навіть

усього світу. Що дозволяє визначати його як «Болівара ХХІ ст.».

Список використаних джерел

1. Chalabe J. M. “El liderazgo de Chávez se acerca al de Perón y Getulio Vargas”.

Entrevista con Alejandro Groppo [Електронний ресурс]// El Tribuno. – 10 de Marzo. –

2013. – Режим доступу: http://www.eltribuno.info/salta/259134-El-liderazgo-de-

Chavez-se-acerca-al-de-Peron-y-Getulio-Vargas-.note.aspx

2. Urrutia E. G. Las dos etapas de la política exterior de Chávez [Електронний ресурс]//

Nueva Sociedad. – № 204 [América Latina en tiempos de Chávez]. – Julio-Agosto. –

2006. – Режим доступу: http://www.nuso.org/upload/articulos/3389_1.pdf

3. Hugo Chávez, el hombre al que sólo derrotó el cáncer [Електронний ресурс]// BBC

Mundo. – 5 de Marzo. – 2013. – Режим доступу:

http://www.bbc.co.uk/mundo/noticias/2013/03/121210_obituario_hugo_chavez.shtml

4. Dieterich H. El día de la ruptura con Hugo Chávez [Електронний ресурс] // Kaos en

la Red. – 15 de Agosto. – 2011. – Режим доступу: http://old.kaosenlared.net/noticia/dia-

de-ruptura-con-hugo-chavez

43

5. Venezuela. Limited sympathy effect [Електронний ресурс]// Emerging Markets

Research / Ed. by Barclays Bank. – March, 18. – 2013. – Режим доступу:

http://portada.cloud.noticias24.com/estudiobarclaysdatanalisis.pdf

6. Monitor Marzo 2013 [Електронний ресурс]//Paguina principal Hinterlaces. – Режим

доступу: http://www.hinterlaces.com/

7. Siete claves para entender las elecciones en Venezuela [Електронний ресурс]// BBC

Mundo. – 2 de Abril. – 2013. – Режим доступу:

http://www.bbc.co.uk/mundo/noticias/2013/04/130329_venezuela_elecciones_2013_prev

ia_guia_campana_az.shtml

8. Roberta Jacobson, Secretaria de Estado para América Latina: “Cuba está cambiando”

[Електронний ресурс]//El País. – 15 de Marzo. – 2013. – Режим доступу:

http://internacional.elpais.com/internacional/2013/03/12/actualidad/1363127804_593782.

html

9. Statement of President Obama on the Death of Venezuelan President Hugo Chavez

[Електронний ресурс]// The White House, Office of the Press Secretary. – March, 05. –

2013. – Режим доступу: http://www.whitehouse.gov/the-press-

office/2013/03/05/statement-president-obama-death-venezuelan-president-hugo-chavez

10. EE.UU. expulsa a dos diplomáticos venezolanos [Електронний ресурс]// BBC

Mundo. – 11 de Marzo. – 2013. – Режим доступу: //

http://www.bbc.co.uk/mundo/ultimas_noticias/2013/03/130311_ultnot_eeuu_expulsa_do

s_diplomaticos_venezolanos_msd.shtml

11. Hugo Chávez gana las elecciones presidenciales de Venezuela: CNE [Електронний

ресурс]// CNN (CNNEspañol.com). CARACAS, Venezuela – 7 de Octubre. – 2012. –

Режим доступу: http://cnnespanol.cnn.com/2012/10/07/avanza-eleccion-presidencial-en-

venezuela/

12. Informe de Estadisticas Energeticas. Energia en Cifras [Електронний ресурс]//

Organizacion Latinoamericana de Energia OLADE, Sistema de Información Economica

Energética. – Vercion N 18. – Noviembre, 2007. –– Режим доступу:

http://www.olade.org.ec/documentos2/InformeEnergetico2006/IEE-2006.pdf

13. U.S. Total Crude Oil and Products Imports from All Countries, 2007 – 2012

[Електронний ресурс]// U.S. Energy Information Administration. – Режим доступу:

http://www.eia.gov/dnav/pet/PET_MOVE_IMPCUS_A2_NUS_EP00_IM0_MBBL_A.ht

m

14. Company History [Електронний ресурс]// CITGO Petroleum Corporation. – 2013. –

Режим доступу: http://www.citgo.com/AboutCITGO/CompanyHistory.jsp

15. U.S. Imports from Venezuela of Crude Oil and Petroleum Products, 1993 – 2012

[Електронний ресурс] // U.S. Energy Information Administration. – 2013. –Режим

доступу:

http://www.eia.gov/dnav/pet/hist/LeafHandler.ashx?n=PET&s=MTTIMUSVE1&f=A

44

16. U.S. National Energy Policy Report 2001 [Електронний ресурс] // U.S. Department

of Energy. – 2002. – Режим доступу: http://www.wtrg.com/EnergyReport/National-

Energy-Policy.pdf

17. PDVSA. Informe de Gestión 2010 [Електронний ресурс] // Ministerio del Poder

Popular de Petróleo y Minería. Gobierno Bolivariano de Venezuela. – 2010. – Режим

доступу: http://www.pdvsa.com/interface.sp/database/fichero/free/7658/1584.PDF

18. Lineamientos para el Programa de Gobierno de Unidad Nacional (2013-2019)

[Електронний ресурс] // Mesa de la Unidad Democrática, Venezuela. – 2013. – Режим

доступу: http://www.unidadvenezuela.org/wp-content/uploads/2012/03/MUD.-

Lineamientos-para-el-Programa-de-Gobierno-de-Unidad-Nacional-23-Enero-2012.-

Final-2-DEF.pdf

19. Anuario estadístico de América Latina y el Caribe, 2011 [Електронний ресурс] //

Comisión Económica para América Latina y el Caribe (CEPAL). – Santiago de Chile,

2012. – 220 р. – Режим доступу: http://www.eclac.cl/cgi-

bin/getProd.asp?xml=/publicaciones/xml/7/45607/P45607.xml&xsl=/deype/tpl/p9f.xsl&b

ase=/tpl/top-bottom.xslt

Дрозденко В.

научный сотрудник

отдела теории международных отношений

Роль глобализации в мировой экономике

Экономисты МВФ подсчитали, как страны реагируют на глобальные и

региональные шоки, и выяснили, что у разных стран разная степень зависимости от

глобальных процессов. Чем страна менее развита, тем меньше она зависит от

состояния дел на планете, и наоборот, самые зависимые от глобальных рынков

страны - это самые развитые страны, США и Швейцария.

Кризис показал, что глобальные и региональные связи сейчас находятся на

разном уровне развития. Если Азия в целом смогла устоять перед кризисом и

быстро вернуться к высоким темпам роста, то в Европе и Северной Америке

наступил длительный спад, который до сих пор не удалось преодолеть.

45

Экономисты МВФ провели исследование какие факторы больше влияют на

бизнес-циклы: региональные или глобальные.

Весь период исследования был разбит на две части: эпоха до глобализации

(1960-1984 годы) и период глобализации (1985-2010 годы).

Выводы экономистов следующие:

С середины 1980-х годов начало расти влияние региональных факторов на

бизнес-циклы. Особенно это заметно в тех регионах, где серьезно выросли

торговля и финансовые потоки, например, в Северной Америке, Европе, Океании и

Азии.

За тот же период влияние глобальных факторов заметно снизилось.

На выпуск, инвестиции и потребление в каждой стране влияют четыре

фактора.

- глобальные факторы, то есть общие тенденции, которые характерны для стран

всего мира;

- региональные факторы, то есть определенные тенденции, характерные для стран

этого региона;

- факторы, которые касаются отдельно страны;

- особенные факторы, которые касаются именно этого показателя экономики или

отрасли.

Наиболее важную роль глобальные циклы играют в развитых странах -

Европе и Северной Америке. Глобальные факторы объясняют 17% колебаний

выпуска в Северной Америки и 27% в Европе. Для Азии этот показатель равен 9%.

В развитых странах с глобальными факторами связано 25% роста потребления 12%

роста инвестиций.

Глобальные факторы. Вопреки общепринятому мнению, что бизнес-циклы во

всем мире становятся все более синхронизованными, влияние глобальных

факторов на выпуск заметно снизилось в последние 25 лет - с 13% до 9%. Так же

снизилось их влияние на потребление, а на инвестиции - немного выросло.

Единственные два региона в мире, в которых влияние глобальных факторов

возросло, - это Северная Америка и Океания.

Региональные факторы. Со времени влияние этих факторов заметно

усилились - 11% до 19% в среднем по всей выборке.

Рост влияния особенно заметен в Северной Америке, Европе, Океании и

Азии. Так на эту группу факторов можно списать треть колебаний выпуска в Азии

и Северной Америке и 40% в Европе. Практически влияние этого фактора не

изменилось в Латинской Америке.

Региональные факторы сильнее влияют на мировую экономику.

Направления в мировой торговле.

46

Чем больше мы сосредоточены на политических и экономических кризисах в

США или Европе, тем быстрее мы забываем, что у бизнеса поистине глобальный

характер. Существуют технологии, торговля и политика, которые затрагивают

каждый бизнес любой страны.

Автомобили без водителя появятся гораздо быстрее, чем мы думали.

Потенциальное воздействие на экономику огромно. На заторах экономики теряют

десятки миллиардов долларов ежегодно. Системы, которые позволяют передавать

управление автомобиля компьютеру в пределах определенных параметров".

Экономические гиганты - китайские мегаполисы станут еще большими.

Девять городов Китая будут связаны 150 крупными проектами в области

инфраструктуры. Расположение города-гиганта в дельте реки Чжуцзян создает

единый центр производства в составе 42 млн человек - это в четыре раза

превышает размер Нью-Йорка". В результате слияния будет создан крупнейший

город в мире к 2018 г., где будет огромная концентрация экономической власти.

Финансовый кризис приведет к массовым расходам на инфраструктуру.

Инфраструктура является огромным преимуществом, и страны будут стараться

догнать Германию и Сингапур.

Соглашения о свободной торговле делают мир более открытым.

Три наиболее важных соглашения о свободной торговле.

На соглашение о свободной торговле между США и Южной Кореей придется

около 95% двустороннего беспошлинного товарооборота между двумя огромными

экономиками в течение следующих пяти лет. Новое соглашение о свободной

торговле между США и Панамой ликвидирует тарифы, которые достигали 81%.

Соглашение о свободной торговле между ЕС и Сингапуром, заключенное в

сентябре, соединяет две экономические мощи и облегчает ведение бизнеса.

Расходы на инфраструктуру - в течение последующих 20 лет мировые

расходы на инфраструктуру составят $ 35 трлн. Мир должен постоянно торговать

услугами.

Соединенные Штаты являются экспортером услуг номер один в мире.

"Американские экспортеры услуг сталкиваются с существенными нетарифными

барьерами (НТБ) по всему миру, которые не дают торговле услугами достичь

своего полного потенциала. Соглашение в области международных услуг, которое

помогло бы устранить барьеры, увеличило бы объем экспорта на $860 млрд в год и

создало бы 3 млн рабочих мест.

Традиционные барьеры на пути экспорта услуг включают секторальные

запреты на иностранное участие, ограничения иностранного капитала,

дискриминационные нормативные требования, отсутствие прозрачности и

национальные требования к поставщикам услуг.

47

КАЛЕНДАР КОНФЕРЕНЦІЙ

21 травня 2013 року об 11.00 в Інституті світової економіки і міжнародних

відносин НАН України відбудеться міжвідомча науково-теоретична конференція

«ГЛОБАЛЬНІ ФІНАНСОВІ РИЗИКИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ

СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ»

Основні тематичні напрямки конференції:

Глобальні ризики для світової фінансової стабільності в умовах

трансформації

Світовий досвід подолання глобальних фінансових ризиків: міжнародні

тенденції

Управління фінансовими ризиками в міжнародній банківській,

кредитній сфері та на ринку цінних паперів

Україна в умовах посилення глобального фінансового ризику:

проблеми і шляхи виходу

Робочі мови конференції: українська, російська, англійська.

Заплановано видання матеріалів конференції. Заявки на участь у роботі

конференції, тези та статті просимо надсилати на електронну адресу відділу

міжнародних валютно-фінансових відносин ІСЕМВ НАН України. E-mail:

imr.iweir@ukr.net

Технічні вимоги до оформлення тез:

1. Матеріали подаються в електронному форматі та в роздрукованому вигляді.

2. Обсяг тез повинен становити 5-8 сторінок формату А-4, поля: верхнє, нижнє,

праве, ліве – 2 см; шрифт – Times New Roman, кегль шрифту – 14; відступи:

ліворуч, праворуч – 0, абзацний – 1 см; інтервал: перед абзацом, після абзацу – 0,

міжрядковий – 1,5.

18-19 квітня 2013 року в міжнародній науковій конференції „Bioeconomy

and restructuring processes”, яка проходила в Щецинському університеті в рамках

проекту PRORES, взяли участь в.о. завідувача відділу міжнародних валютно-

фінансових відносин, к.е.н., провідний науковий співробітник Сльозко О.О. з

доповіддю на тему “Principles of ecology development for XXI century” та к.е.н.

Терещенко С.В. з доповіддю на тему “The transformation of the global monetary

system and sustainable development: challenges for bioeconomy”.

48

ПОДІЇ В ІСЕМВ

16 квітня 2013 р. в ІСЕМВ на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.176.01 відбувся захист кандидатських дисертацій:

1. Сидоренка П.О. на тему «Механізми протидії міжнародним тенденціям

дестабілізації фондових ринків (біхвіористичний підхід)»;

2. Ворошилової Г.О. на тему «Механізм удосконалення розвитку міжнародного

ринку туристичних послуг в посткризовий період».

Нові книги і збірники

Формується наступний збірник наукових праць «Дослідження міжнародної

економіки». Бажаючим опублікувати матеріали у збірнику слід звертатися у

відділ міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і

міжнародних відносин НАН України (кім.409, тел. 239-64-66).

49

Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших даних

несуть автори статей. Думки, положення і висновки, висловлені авторами, не

обов’язково відображають позицію редакції, яка залишає за собою право вносити

стилістичну правку текстів.

© Інститут світової

економіки і

міжнародних відносин

НАН України, 2012

Матеріали до бюлетеня можна подавати українською, російською та англійською

мовами.

Контакти:

01030, Киев – 30, ул. Леонтовича, 5

тел: +38044 235-70-22,

факс: +38044 235-51-27

www.iweir.org.ua

Е-mail:imr.iweir@ukr.net

Контактні особи: Сльозко О.О., Терещенко С.В.

(відділ міжнародних валютно-фінансових відносин, тел. 239-64-66).