ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД 52-8.pdfДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «Переяслав-Хмельницький

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

Рада молодих учених університету

Матеріали

Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«ВІТЧИЗНЯНА НАУКА НА ЗЛАМІ ЕПОХ:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»

22 травня 2019 року

Вип. 52

Збірник наукових праць

Переяслав-Хмельницький ‒ 2019

УДК 001(477)«19/20»

ББК 72(4Укр)63

В 54

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук.

праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2019. ‒ Вип. 52. ‒ 272 с.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР:

Коцур В.П. ‒ доктор історичних наук, професор, академік НАПН України

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Базалук О.О. ‒ доктор філософських наук, професор

Воловик Л.М. ‒ кандидат географічних наук, доцент

Євтушенко Н.М. ‒ кандидат економічних наук, доцент

Кикоть С.М. ‒ кандидат історичних наук (відповідальний секретар)

Носаченко В.М. ‒ кандидат педагогічних наук

Руденко О.В. ‒ кандидат психологічних наук, доцент

Скляренко О.Б. ‒ кандидат філологічних наук, доцент

Солопко І.О. ‒ кандидат фізико-математичних наук, доцент

Збірник матеріалів конференції вміщує результати наукових досліджень

наукових співробітників, викладачів вищих навчальних закладів, докторантів,

аспірантів, студентів з актуальних проблем гуманітарних, природничих і

технічних наук.

Відповідальність за грамотність, автентичність цитат, достовірність

фактів і посилань несуть автори публікацій.

©Автори статей

©Рада молодих учених університету

©ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

3

БІОЛОГІЧНІ НАУКИ

УДК 574/578(031)

Оксана Бардін, Марія Пасічник, Роксолана Сливка

(Львів)

КАЖАНИ ТА СКАЗ. НЕБЕЗПЕКА В ДОСЛІДЖЕННЯХ

Кажани є невід'ємним компонентом природних угруповань і однією з найуразливіших

груп тварин. Рукокрилі, або кажани, складають одну з найбільш багатих за видовим складом

груп хребетних тварин, їхня частка становить 20 % від усіх видів ссавців світової фауни. Це

єдині ссавці здатні до активного польоту. Кажани, так як і інші тварини, можуть потерпати

від інфекційних хвороб, у тому числі від сказу.

Ключові визначення та терміни: сказ, хіроптерофауна, генотип, інфекція, хвороба.

Завдання дослідження: вияснити рівень небезпеки захворювання сказом для людей, який

передається від хворих на сказ кажанів.

Величезну роль у розробці планів дій відіграють результати досліджень, що дозволяють

оцінити загальну картину просторово-часової динаміки хіроптерофауни, закономірності їх

розподілу за різними типами оселищ, стан чисельності окремих видів. В основу керівництва

покладено польовий визначник кажанів, підготовлений згідно з нашою ініціативою. [1]

Також до методів дослідження відноситься вилов кажанів сітками. Надалі кажанів було

передано в лабораторію для генетичних досліджень.

Випадки смерті від укусу кажанів необхідно дослідити, щоб дізнатись рівень небезпеки

рукокрилих для людей. Під час досліджень була зібрана інформація, що на сьогодні відомо

лише п’ять випадків загибелі людей після укусів кажанів у Європі. Жодна із загиблих осіб не

отримувала антирабічного щеплення ані до, ані після інциденту.

Список осіб, загиблих після укусів кажанами:

‒ 1977 ‒ дівчина, Луганська область, Україна; генотип невідомий;

‒ 1985 ‒ дівчина, Бєлгородська область, Росія; генотип EBLV-1;

‒ 1985 ‒ чоловік, дослідник рукокрилих, Фінляндія; генотип EBLV-2;

‒ 2002 ‒ чоловік, дослідник рукокрилих, Шотландія; генотип EBLV-2;

‒ 2002 ‒ чоловік, Луганська область, Україна; генотип невідомий.

На відміну від «класичного» вірусу сказу, від якого, за даними Всесвітньої організації

охорони здоров’я (ВООЗ), щороку гине 50–55 тисяч людей, випадки захворювання на EBLV

в інших, ніж кажани, видів трапляються відносно рідко. Зокрема за весь час рабіологічних

досліджень в Європі відомо про менш ніж 15 випадків (5 ‒ людина, 3 ‒ свійський кіт, 1 ‒

кам’яна куниця, 4 ‒ вівця).

Ризики передачі людині вірусу сказу EBLV-1 і EBLV-2 дуже малі. Так, з 45

європейських видів кажанів вірус сказу був відзначений всього у трьох: EBLV-1 – у пізнього

кажана (Eptesicus serotinus), EBLV-2 у двох видів нічниць: нічниці водяної (Myotis

daubentonii) і нічниці ставкової (Myotis dasycneme). [2]

Два останні види зиму проводять переважно в підземеллях: печерах, бункерах, льохах, –

а влітку оселяються в лісових масивах і в неурбанізованих ландшафтах сільській місцевості.

Тому ймовірність контакту цих видів з людиною мінімальна. Пізній кажан – переважно

синантропний вид – мешканець наших міст. Саме цей вид люди найчастіше виявляють у себе

в під’їздах, на вулицях і в квартирах. Але це аж ніяк не є підставою для паніки ‒ далеко не

всі особини є носіями вірусу. Крім того, хворі тварини швидко стають неактивними (тому що

пошкоджується центральна нервова система), втрачають здатність до польоту і гинуть. З цієї

причини вірус циркулює в популяції рукокрилих досить повільними темпами.

Так само результати досліджень свідчать про можливий імунітет у рукокрилих до цього

вірусу. В цьому випадку вірус не потрапляє в слину, і ймовірність передачі вірусу людині

або домашній тварині навіть при сильному укусі прагне до нуля. [3]


4

Щодо можливих шляхів передачі вірусу сказу рукокрилих EBLV слід знати наступне –

вірус живе виключно всередині організму і швидко гине в зовнішньому середовищі. У

хворих тварин він накопичується в мозку, шкірі шиї та слинних залозах. Тому найімовірніші

шлях передачі вірусу – це потрапляння достатньої кількості слини хворої тварини в кров або

на слизову людини, тобто при сильному укусі. Повітряно-крапельним шляхом, респіраторно,

через залишки життєдіяльності або при прямому контакті з твариною (дотик, перебування

поруч) – заразитися EBLV неможливо.

Тому, щоб уникнути негативних наслідків, необхідно дотримуватися правила – не брати

рукокрилих голими руками. Щільну подвійну господарську або шкіряну рукавичку тварина

не прокусить, а, отже, і не буде небезпеки передачі інфекції, чого ми і дотримувались під час

їх вилову. Це правило універсальне для всіх видів рукокрилих і пов’язано не тільки з

небезпекою передачі вірусу. Для рукокрилих безпосередній контакт з людиною – це стрес, як

і для будь-якої дикої тварини, і в спробі самооборони тварина буде нервувати та намагатися

вкусити «нападника». Але, з іншого боку, в умовах міста їм просто необхідна наша

допомога. Тому якщо Ви знайшли кажана не дуже активним, замерзлим і виснаженим на

вулиці (особливо в холодну пору року), не проходьте повз – рукою в рукавичці помістіть

його в коробку або іншу ємність з можливістю потрапляння кисню та зв’яжіться з

фахівцями. Одним з них є Кусьнеж Олександр Вацлавович, асистент кафедри зоології ЛНУ

ім. І. Франка, інженер І категорії кафедри зоології. Саме ця людина надихнула нас займатися

дослідженнями рукокрилих та допомагала в наших дослідженнях.

Ситуація з вірусом сказу EBLV у європейських видів рукокрилих ще раз демонструє

унікальні особливості цих тварин. У процесі розвитку активного польоту у рукокрилих

модернізуються системи репарації (відновлення) генетичного матеріалу та імунної відповіді.

Вони здатні акумулювати й «знешкоджувати» деякі вірусні інфекції, згубні для інших

ссавців. [2] Тому збереження і подальше вивчення цих тварин допоможуть в розробці нових

противірусних вакцин і забезпеченні кращого захисту людини та тварин в майбутньому.

Якщо все ж таки тварина вкусила Вас, то необхідно обробити місце укусу та обов’язково

звернутися за лікарською допомогою.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Польовий визначник кажанів підземних порожнин Східної Європи = A Field Key to

Bats from the underground of Eastern Europe / І. Загороднюк, Т. Постава, Б. В. Волошин. ‒ К.;

Краків, 1999. ‒ 42 c.

2. Кажани та сказ О. Годлевська, М. Гхазалі, І. Загороднюк, П. Ліна Ministère de

l’Ėcologie, de l’Ėnergie, du Développement Durable et de l’Aménagement du Territoire

(MEEDDAT), Франція; Department for Environment, Food and Rural Affairs (DEFRA),

Великобританія, та EUROBATS Secretariat в рамках EUROBATS Projects Initiative (EPI).

Надруковано в березні 2010 р., С. 2-6.

3. Смертельные случаи заболевания людей бешенством в Евразии после контактов с рукокрылыми. (Обзор литературы) А.Д. Ботвинкин Иркутский государственный

медицинский университет, ул. Красного Восстания, 1, Иркутск 664003.

http://www.bat-kharkov.in.ua/ua/contacts-ua/

http://www.bat-kharkov.in.ua/ua/contacts-ua/


5

Тетяна Морозова, Людмила Скиданюк

(Чернівці)

ВІТАЛІТЕТНИЙ АНАЛІЗ ПОПУЛЯЦІЇ НА ПРИКЛАДІ

ARABIDOPSIS THALIANA (L.) HEYNH

Віталітетний склад популяції є динамічною характеристикою і у випадку зміни еколого-

ценотичних факторів віталітетний тип популяції також змінюється, тому важливим є

розробка методів за допомогою яких можна визначити віталітет популяції.

Ключові слова: Arabidopsis thaliana L., віталітет, ImageJ, фітополе.

The vital of the composition of the population is a dynamic characteristic and, in the case of

changes in ecological-coenotic factors, the vital type of population also changes, therefore, it is

important to develop methods by which one can determine the population's vitality.

Key words: Arabidopsis thaliana L., fytogenic field, vitality, ImageJ.

Віталітет популяції – це її життєвість, життєздатність. Життєвість популяції рослин –

властивість, яка визначає тривале існування особин та їх нащадків у популяції. Оскільки

безпосереднє визначення життєвості можливе лише за умов багаторічних спостережень, що

не завжди зручно, користуються непрямими експрес-методами оцінки життєвості. Методи

визначення життєвості особин і ценопопуляцій різноманітні, але всі вони базуються на поділі

всієї сукупності особин на декілька рангів чи класів віталітету за однією чи декількома

ознаками та обчисленні середнього бала для кожної окремої популяції. Віталітетний аналіз

оцінює життєздатність особин рослин на основі морфогенетичних ознак із подальшим

установленням співвідношення в популяції кількості особин різної життєздатності.

Продукційний процес, ріст і морфологічна структура особини, виражені кількісно, дають

узагальнену оцінку її життєвого стану. Віталітетний аналіз дозволяє ефективно порівнювати

стани різних популяцій у різних еколого-ценотичних умовах [1].

Використання Arabidopsis thaliana набуло широкого поширення у якості біоіндикатора,

завдяки своїм перевагам та стала улюбленим об'єктом дослідників різних галузей – вид

родини Brassicaceae, родич гірчиці і капусти, тому важливим є визначення впливу

абіотичних факторів умов середовища та фітополя популяції за допомогою чого можна

дослідити віталітетну структуру популяції [2].

Авторами C.C. Руденко та Т.В. Морозова [3] розроблено легкий та ефективний спосіб

діагностування віталітету особин популяцій шляхом визначення площі їх внутрішнього

фітополя, на прикладі Arabidopsis thaliana (L.) Heynh. Методика є інформативною, оскільки

інтегрує інформацію про габітус – сукупність ознак зовнішнього вигляду або загального

плану будови рослинних організмів. Тобто замість «фільтрації» великої кількості ознак, які

врешті-решт все рівно зводяться до кількох, одразу пропонується одна ознака, яка

найкращим чином віддзеркалює усю їх сукупність.

Методика належить до інформаційних технологій (ІТ-технологій) за допомогою

фотографій рослин та програми ImageJ стало можливим опрацювання даних і одержання,

аналізування, накопичування і передавання інформацію за допомогою мобільних пристроїв

та комп’ютерних програм. Методика носить універсальний характер, оскільки дозволяє

оцінювати віталітетну структуру популяцій різних видів за одним єдиним критерієм –

площею внутрішнього фітогенного поля [3].

Нашими дослідження стало порівняння результатів отриманих за 2018 рік з результатами

2019, на основі фотографій гербарних зразків та використанням таких комп’ютерних

програм, як ImageJ де ми визначали фітополе популяціїі та Excel, де провели всі необхідні

математичні розрахунки для того, щоб визначити тип популяції. Завершили віталітетний

аналіз визначенням віталітетного типу популяцій за індексом якості Q =0,5(a+b)[4]. При

цьому керувалися такими критеріями: якщо Q > с, то популяція належить до процвітаючих;


6

якщо Q = с, то популяція належить до рівноважних; якщо Q < с, то популяція належить до

депресивних. У розглянутому нами прикладі Q < с, тобто популяція Arabidopsis thaliana яка

зростає в м.Чернівці належить до депресивних, як і минулого року, що свідчить про

наявність негативних чинників, які впливають на популяцію (табл.1).

Таблиця 1.

Віталітетний тип модельної популяції Arabidopsis thaliana L., визначений за внутрішнім

фітогенним полем рослин (2019 р.)


1. Вісник Дніпропетровського університету. Біологія. Екологія. – 2011. – Вип. 19, т. 1. –

С. 123–129.

2. Федоренко О. М. Генетическое разнообразие природных популяций Arabidopsis

thaliana (L.) Heynh в Карелии / О. М. Федоренко, А. И. Савушкин, Г. С. Олимипиенко //

Генетика растений. – 2001. – №2. – С. 1.

3. Руденко С. С. Застосування графічно-цифрових технологій для оцінки віталітетно-

розмірної структури популяцій (на прикладі Аrabidopsis thaliana (l.) Heynh.) / С. С. Руденко,

Т. В. Морозова. // Вісник Дніпропетровського університету. Біологія. Екологія. – 2018. –

№19. – с. 123–129.

4. Корчевська В. Моніторинг життєвості популяцій рідкісних рослин родини Оrhidaceae

у фітоценозах околиць с. Семиполки / В. Корчевська, О. Войцехівська. // Вісник Київського

національного університету імені Тараса Шевченка. Біологія. – 2016. – №73. – С. 48–53.

№

п/п

Площа

внутрішнього ФП

рослин, см2

Довірчий

інтервал для

вибірки, см2

Клас

віталітету

особин

Q =

½(a+b)

Віталітетний тип

популяції

1 207,392

86,25 - 94,82

а

½(8+0)=4

Q < с

(популяція

депресивна)

2 153,976 а

3 142,115 а

4 132,177 а

5 121,492 а

6 109,220 а

7 108,232 а

8 101,990 а

9 85,154 с

10 81,091 с

11 70,537 с

12 65,731 с

13 65,617 с

14 61,362 с

15 59,068 с

16 58,684 с

17 53,959 с

18 49,923 с

19 46,986 с

20 36,051 с


7

ГЕОГРАФІЯ І ГЕОЛОГІЯ

УДК 551.4(075.8)

Ольга Мащенко, Віталій Зозуля

(Полтава)

ВПЛИВ КЛІМАТУ НА АЗОНАЛЬНУ КАРСТОВУ МОРФОСКУЛЬПТУРУ

З’ясовано прямі та опосередковані впливи клімату на карстоутворення,

систематизовано та локалізовано види кліматичних умов за відмінністю характеру їхнього

впливу на карстову морфоскульптуру у світі загалом та на теренах України зокрема.

Ключові слова: карстовий тип морфоскульптури, карстоутворення, кліматичні умови

карстоутворення, кліматичні пояси, кліматичні області.

Lines and mediated influences of climate are found out on karstoutvorennya, the types of

climatic terms are systematized and noncommunicative after the difference of character of their

influence on karstovu morfoskul'pturu in the world on the whole and on the walks of life of Ukraine

in particular.

Keywords: karstoviy type of morfoskul'pturi, karstoutvorennya, climatic terms of

karstoutvorennya, climatic belts, climatic areas.

Карстовий тип морфоскульптури відноситься до азональних типів, тобто утворення та

зміни її форм залежать насамперед від азональних чинників: складу гірських порід,

геологічної будови та морфоструктур місцевості. Необхідна умова розвитку карстових форм

– наявність добре розчинних гірських порід. За цією азональною ознакою карст поділяється

на сульфатний (у гіпсах та ангідритах); карбонатний (у вапняках, мергелях, мармурах,

доломітах, крейді); галогенний (у кам’яних і калійних солях) [4, с. 22].

За геологічними умовами ступеня покритості виділяють карст «голий», задернований та

покритий. Для підземного карсту велике значення має азональний чинник кількості та

глибини залягання водотривких та водовміщуючих пластів гірських порід. Складається

враження, що чинники зонального характеру не відіграють істотної ролі у карстових

процесах. Це дозволило виокремити проблему системної характеристики карстової

морфоскульптури та сформулювати мету статті – систематизувати впливи кліматичних умов

на карстове рельєфоутворення.

Вплив клімату на розвиток карсту є істотним і проявляється по декількох напрямках. Від

кількості і розподілу атмосферних опадів поряд з рельєфом і з особливостями геологічної

будови залежить інтенсивність водообміну, а отже, і агресивність інфільтраційних вод у

верхніх гідродинамічних зонах, режим підземних вод і потужність зони сезонного

обводнення в карстівних породах. Термічний режим поверхневих і підземних вод, діяльність

бактерій також обумовлена кліматичними умовами і впливає на розвиток карстових процесів

[1, с. 86].

Кліматичні чинники, що мають зональний характер, чинять найбільший вплив на карст у

верхніх частинах масивів розчинних гірських порід. З глибиною цей вплив слабшає і майже

припиняється. Геоморфологічний вигляд карстових районів та інтенсивність сучасних

процесів істотно різні в нівальних, помірних, аридних і тропічних областях, У цьому і

проявляється головна роль клімату. Від потужних товщ вапняків в тропічних областях,

наприклад, у Індокитаї, Середній Азії збереглися відокремлені останці більш стійких та

важкорозчинних верств вапняків, частіше у рифових масивах, а шаруваті пачки значно

денудовані. У районах багаторічної мерзлоти порід інтенсивність карстових процесів значно

знижена, форм карстового рельєфу небагато, розміри їх порівняно незначні. Масиви ж

розчинних гірських порід тривалий час зберігаються малопорушеними, монолітними.


8

Інтенсивність і швидкість розчинення карбонатних порід залежать не лише від

температури і кількості розчиненого у воді СО2, але й від інших кліматичних чинників, що

іноді діють одночасно в двох різних напрямках. Так, з підвищенням температури

зменшується у воді вміст СО2, але в той же час зростає швидкість дифузії цього газу з

повітря у воду. Роль цих окремих чинників може змінюватися в залежності від кліматичних

умов, Підсумковий результат такого різноспрямованого впливу на розчинність карбонатних

порід є різним для кожної з кліматичних областей, в яких представлені карстові процеси.

Унаслідок цього одні і ті ж види форм карстового рельєфу будуть мати індивідуальні

морфологічні особливості [3, с. 28].

Згрупуємо кліматичні умови за їх роллю у карстоутворенні.

1. Клімат перигляціальний з багаторічною мерзлотою. Якщо багаторічна мерзлота дуже

глибока, підземна корозія зводиться майже до нуля, тому що ґрунтові води знаходяться в

мерзлому, нерухомому стані. Поверхнева денудація є активною, особливо в масивах гірських

порід, що піддавалися морозному вивітрюванню. Адже їхнє поверхневе розтріскування за

рахунок морозобійних тріщин полегшує розчинення, тим більше, що холодна вода містить

багато СО2. Ці умови локалізовані в областях континентального клімату арктичного,

субарктичного кліматичних поясів і у ближчих до полярних кіл широтах помірного

кліматичного поясу.

2. Прохолодний океанічний клімат і клімат прильодовиковий без багаторічної мерзлоти.

Розчинна дія дуже інтенсивна в глибині і на поверхні, бо води багато із-за значних опадів та

їх малого випаровування. Розчинна дія підсилюється інтенсивним весняно-літнім приходом

води від танення снігів. Загалом в океанічних областях чергування двох згаданих вище

гідрокліматичних чинників пояснює сильну руйнацію вапняків підземними порожнинами. Ці

умови локалізовані в східних та західних прибережних областях арктичного, субарктичного

кліматичних поясів та безкріогляціоареалами з надлишковим зволоженням у ближчих до

полярних кіл широтах помірного кліматичного поясу.

3. М'який океанічний та помірно континентальний клімат. Він менш сприятливий для

поверхневого розчинення через помірні температури і значення рн, близьке до нейтрального.

Підземні води активні завдяки низькій температурі, але значне випаровування зменшує їхню

кількість. Рясні опади, сконцентровані в окремі сезони, зумовлюють істотну поверхневу

денудацію. Стрімкі вапнякові схили відступають паралельно самим собі, як це

спостерігається в тропіках, але з меншими кутами нахилу. Результатом є «хуми» «польїв»

Середземномор’я. Ці умови локалізовані в східних та західних прибережних областях

субтропічного клімату, прибережних та помірно-континентальних частинах помірного

кліматичного поясу, особливо у його південній частині.

4. Клімат теплий аридний та семиаридний. Поверхнева денудація мінімальна із-за

високих температур та сухості клімату. Практично всі руйнівні карстові процеси

відбуваються в підземних каналах, де води порівняно прохолодні. Мала кількість підземних

вод обумовлює вкрай повільну еволюцію рельєфу в напрямку його вирівнювання. Вапняки в

аридних умовах виявляються породами найбільш стійкими до розчинення. Такі особливості

характерні для континентальних областей тропічного та субтропічного кліматичних поясів

та західних тропічних узбереж.

5. Клімат теплий і вологий. Поверхневий знос матеріалу досягає свого максимального

розвитку, найбільше на стрімких схилах. Безсумнівно, висока температура зменшує зміст

СО2 у дощовій воді. Але пишна рослинність, розкладаючи, виділяє вуглекислоту, ступінь

дисоціації якої в сто разів більше, ніж вуглекислоти, що міститься в дощовій воді. Вона

здатна розчинити великі об’єми вапняку навіть при дуже швидкому стоку води по ньому,

тобто безпосередньо на поверхні і на дуже стрімких схилах. Якщо до цього додати фізико-

хімічний вплив живих коренів рослин (виділення позитивне заряджених іонів), то

інтенсивність поверхневого розчинення досягає максимальної величини. Достатнє та

надлишкове атмосферне зволоження сприяє поселенню рослинності навіть на стрімких

схилах, тому вони піддаються карстовим процесам сильніше за схили аридних територій.


9

Таким чином кліматичні умови здійснюють значний опосередкований вплив на карстове

рельєфоутворення через сприяння або зважання розвитку фітоценозів.

При високих температурах розчинна здатність підземних вод слабкіша, проте це

компенсується значними їх обсягами через рясні і сконцентровані опади Таким чином під

тиском карстові порожнини заповнюються підземними водами до значної висоти і процеси

розчинення достатньо масштабні. Це зумовлює розвиток значної кількості печер та великі їх

розміри, хоча водночас слід відмітити порівняно менший час існування цих печер, оскільки

відносно швидко відбувається руйнація усього навіть обширного масиву карстових порід, у

яких ці печери утворилися. Зазначені кліматичні умови характерні для східних прибережних

областей тропічного кліматичного поясу, субекваторіального та екваторіального кліматів

загалом [2, с. 39-44].

Україну можна образно назвати «карстовою країною». Упливу кліматичних умов на

карстоутворення в Україні приділялося значно менше уваги, ніж його літологічно

зумовленим особливостям. Дедуктивним методом можна сформулювати різноманітність дії

кліматичного чинника у карстових областях України. Перше, що можна зазначити, що у

мішанолісовій та лісостеповій природних зонах України карстові процеси розвиваються в

розглянутих вище областях м'якого океанічного та помірно континентального кліматів.

Геоморфологічні ж карстові області південноукраїнська та кримська набувають відмінних

ознак в умовах клімату теплого семиаридного.

Найбільш вивченою карстовою областю є гірська частина Криму. Тут карстові

утворення розвиваються на вершинних поверхнях окремих "яйл" південної гряди Кримських

гір, складених масивними кораловими вапняками верхньої юри. Спостерігаються ділянки

"голого" карсту середземноморського типу з розвинутими на них каровими полями. Карст у

Криму представлений карами, численними лійками, проваллями, природними шахтами,

печерами; є джерела типу «воклюз» [5, с. 482].

Отже, кліматичні умови є групою істотних та повсюдно діючих чинників карстового

рельєфоутворення. Значне поширення карсту на теренах України при її великій протяжності

як у субширотному, так і в субмеридіональному напрямках спричинило кліматично

зумовлену різноманітність карстових форм у різних регіонах нашої країни. Перспективи

наших подальших розвідок з розглядуваної проблеми полягають у деталізації та

конкретизації дії кліматичних чинників карстового рельєфоутворення на території України.


1. Вахрушев Б. Основні проблеми карстового геоморфогенезу / Б. Вахрушев // Український географічний журнал. – 2002. – №3. – С. 85-88.

2. Гвоздецкий Н. А. Карст / Н.А.Гвоздецкий. – М. : Мысль, 1981. – 241 с.

3. Гвоздецкий Н. А. Карстовые ландшафты / Н.А.Гвоздецкий. – М.: Изд-во МГУ, 1988. –

112 с.

4. Мащенко О.М. Геоморфологія. Ч.2. Азональні типи морфоскульптур суходолу:

навч.посіб. для студ. спец. «Географія» / О.М.Мащенко. – Полтава: ПНПУ імені

В.Г.Короленка, 2016. ‒ 33 с.

5. Рельєф України / За заг. ред. В. Стецюка. – К.: Слово, 2010. – 688 с.


10

ЕКОЛОГІЯ

УДК 635.9

Дмитро Ковальчук

(Малин)

ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ АВТОТРАНСПОРТУ НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН

АТМОСФЕРИ м. МАЛИНА

Сучасне життя людини неможливо уявити без автомобіля. Автомобіль стає невід'ємною

складовою діяльності людини.

Загальний світовий парк автомобілів нараховує 800млн. одиниць, з яких 83-85 %

складають легкові автомобілі, а 15-17 % ‒ вантажні і автобуси. Якщо тенденції росту

випуску автотранспортних засобів залишаться незмінними, то до 2016 року кількість

автомобілів може зрости до 1,5 млрд. одиниць.

За даними статистичної звітності автомобільний парк Малинщини зростав і за типами

транспортних засобів склад розподілено таким чином.

Близько 60 % забруднення атмосфери – автотранспортом. Основний внесок в

забруднення атмосфери здійснюють автомобілі , що працюють на бензині (в Україні на їх

частку доводиться близько 77 %), потім літаки (приблизно 5 %), автомобілі з дизельними

двигунами (близько 4 %), трактори і інші сільськогосподарські машини (близько 4 %),

залізничний і водний транспорт (приблизно 2 %).

Таблиця 1.Розподіл автомобільного парку Малинщини за типами транспорту

Транспортні

засоби

Роки

2007 2009 2012 2013 2015

Вантажні 938 960 1100 1090 1150

Автобуси 136 141 144 140 148

Легкові 15684 17665 18014 20092 20197

Спеціальні 181 178 189 148 150

Разом 16939 18944 19447 21322 21645

До основних забруднюючих атмосферу речовин, які викидають рухомі джерела,

відносяться: оксид вуглецю (70 %), вуглеводні (приблизно 19 %) і оксиди азоту (близько

9 %), альдегіди, оксид сірки, сажа, бензопирен.

Вміст токсичних викидів у відпрацьованих газах двигунів відображені в таблиці 2.

Таблиця 2.Вміст токсичних викидів у відпрацьованих газах двигунів

Компоненти Доля токсичного компонента

Карбюраторні Дизельні

% На 1000л

палива на кг

% На 1000л

палива на кг

Оксид вуглецю 0,5-12,0 до 200 0,01-0,5 до 25

Діоксид азоту до 0,8 20 до 0,5 36

Вуглеводні 0,2-3,0 25 0,009-0,5 8

Бензапірен - до 10 - -

Альдегіди до 0,2 - 0,001-0,09 -

На Малинщині поширені автомобілі з бензиновим і дизельним двигунами , їх вплив на

довкілля наведено в таблиці 3.

Як бачимо в поєднанні ж із створюваним шумом дизельні двигуни не тільки сильніше

забруднюють середовище, але і впливають на здоров'я людини набагато більшою мірою, ніж

бензинові.


11

Мною проведено аналіз впливу на довкілля автомобілів, що працюють на зрідженому

газі. Результати наведено в таблиці 4.

З таблиці 4 видно, що при використанні зрідженого газу викиди в оточуюче середовище

значно скорочуються. Тому, такий тип палива можна використовувати як альтернативу

бензину і дизелю, оскільки він є значно екологічнішим.

Таблиця 3. Порівняльний склад вихлопних газів бензинових і дизельних машин

Компонент Вміст

Бензинові машини Дизельні машини

Оксид вуглецю, %

Вуглеводні, %

Оксиди азоту, %

Альдегіди, %

Сажа, г/м3 %

Бензапірен, мг/м3

Двооксид сірки, %

0,2

0,01

0,3

0,002

0,01-2,0

до 10

0,03

до 10

до 3

до 0,8

до 0,03

до 0,04

до 20

до 0,008

Таблиця 4. Викиди оксиду вуглецю та вуглеводнів внаслідок використання як пального

зрідженого газу і бензину

Компонент Викид, г на 1 милю Зниження токсичності

вихлопних газів під час

роботи на газоподібному

пальному, %

Бензин Зріджений газ

Оксид вуглецю (під

час руху)

Оксид вуглецю

(холостий хід)

Вуглеводні

130

4,7

7,2

64

1,8

5,8

50

62

20

Проведений нами аналіз стану атмосферного середовища м. Малина станом на 2007-

2015 рік, зображено в таблиці 5.

Таблиця 5. Вміст шкідливих речовин у м. Малині станом 2007-2015 рік

Компоненти

атмосфери

2007 2009 2012 2013 2015

Сірчистий

ангідрид

7 мг/м3 8 мг/м3 9 мг/м3 9 мг/м3 11 мг/м3

Оксид

вуглецю

9 мг/м3 11 мг/м3 12 мг/м3 13 мг/м3 15 мг/м3

Оксид азоту 19 мг/м3 21 мг/м3 24 мг/м3 23 мг/м3 26 мг/м3

Формальдегід 7 мг/м3 9 мг/м3 12 мг/м3 12 мг/м3 15 мг/м3

Пил

Аміак

34 мг/м3

6 мг/м3

42 мг/м3

8 мг/м3

48 мг/м3

7 мг/м3

47 мг/м3

8 мг/м3

52 мг/м3

10 мг/м3

З наведених даних видно, що спостерігається тенденція до накопичення шкідливих газів

у атмосферному середовищі м. Малина. Я вважаю, що це безпосередньо пов'язано із

збільшенням кількості автотранспорту у регіоні. Оскільки, кожні 2 роки автопарк району

збільшується майже на тисячу автомобілів, це переважно легковий транспорт, при цьому

спостерігається скорочення громадського транспорту, що негативно позначається на

довкіллі. Місцеве населення використовує переважно старий транспорт з Європи, який там

призначений для утилізації як екологічно небезпечний, оскільки такі автомобілі більше

забруднюють довкілля.

Найбільша кількість забруднюючих речовин у атмосфері в м. Малині міститься вздовж

об'їзної дороги, а також над головною магістраллю міста, яка являє собою пряму лінію. Слід


12

відмітити що найбільш забрудненою є територія біля автостанції по вул. Винниченка,

оскільки тут зосереджена велика кількість транспорту, і дуже мало зелених насаджень які б

очищали повітря.

Висновки. Для поліпшення якості атмосферного повітря, треба здійснити заходи щодо

зниження валового обсягу викидів від автотранспорту більше ніж на 40 %, запобігти викидам

свинцю. З цією метою потрібно проводити такі основні заходи:

1) вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюють впровадження

природоохоронних заходів; оснащення нових автомобілів ефективними системами і

пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація, автомати пуску і прогрівання,

системи уловлювання пари пального);

2) збільшення парку автомобілів і автобусів, які працюють на газоподібному паливному;

3) виробництво пального та мастил, які зменшують негативний вплив двигунів

внутрішнього згорання на навколишнє природне середовище;

4) розробка та впровадження нових типів двигунів внутрішнього згорання з

підвищеними економічними характеристиками;

5) використання нових видів екологічно чистого автотранспорту з використанням

альтернативних джерел енергії;

6) забезпечити пріоритетність розвитку пасажирського транспорту загального

користування на електротязі з послідовним скороченням автобусного сполучення.

Також необхідно збільшувати лісистість території і підвищувати рівень озеленення

вулиць м. Малина.


1. Гугаревич Ю.Ф. Екологія та автомобільний транспорт / Ю.Ф. Гутаревич. – К.:

Арістей, 2008. ‒ 296 с.

2. Довкілля Тернопільщини 2012. Статистичний збірник. – Тернопіль, 2013. ‒ 145 с.

3. Екологічний моніторинг регіону: експертна оцінка стану і функціонування / За ред. І.Ковальчука. – Львів : ЗУКР, Опілля, 2011 – 608 с.

4. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в

Тернопільській області у 2012 році. ‒ Тернопіль, 2013. – 223 с.

УДК 504.03:351.777.61

Ілля Поповкін, Альона Власенко, Євгенія Романюк

(Київ)

РЕЦИКЛІНГ ПОЛІМЕРНИХ ВІДХОДІВ ТА МОЖЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ

ЙОГО ЕЛЕМЕНТІВ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

В сучасному світі рециклінг полімерних матеріалів стає все більш актуальним. Рішення

проблеми використання вторинних полімерних матеріалів пов'язане з вирішенням цілого

ряду наукових і практичних завдань. Важливе місце займають визначення обсягів полімерних

відходів і організація їх заготівлі в місцях їх утворення.

Ключові слова: рециклінг, полімерні відходи, вторинна переробка, опитування,

впровадження роздільного збору.

Nowadays recycling of polymeric materials is becoming more and more actual. The problem of

use of secondary polymer materials is associated with solving a number of scientific and practical

problems. An important part is the definition of the volumes of polymer waste and the organization

of their procurement in the places of their education.

Key words: recycling, polymer waste, recycling, polling, introduction of separate collection.


13

Ера полімерних матеріалів розпочалася після Другої Світової війни. Однак дуже швидко з’ясувалося, що нераціональне, бездумне їх використання може спричинити екологічну катастрофу, завдати непоправної шкоди здоров`ю людей. Сьогодні полімерні матеріали є невід’ємною частиною сучасного життя. Кожна людина користується ними щодня, адже вони входять до складу пакетів, одягу, пластмасових виробів і тисячі інших предметів постійного вжитку. Втім, багато країн вже усвідомили, що потрібно переробляти його і використовувати повторно, а деякі вже виходять на рішення його заборонити взагалі .

В Україні щорічно утворюється біля 6 млн. тонн полімерних відходів. За цими показниками Україна не набагато відстає від розвинутих країн Європи, але на відміну від цих країн, де утилізується від 35 до 70% полімерних відходів, у нас найбільш популярним залишається захоронення їх на полігонах, а точніше кажучи на звалищах. Використані вироби з полімерних матеріалів важко утилізувати без загрози навколишньому середовищу, тому розвиток переробки полімерних відходів в Україні дозволить отримувати необхідні вироби з цього матеріалу з нижчою собівартістю, скоротити імпорт і оздоровити екологічну ситуацію в країні. Однак, відсутність ефективної системи сортування відходів не дозволяє повністю завантажити навіть наявні переробні потужності. При можливості переробляти в Україні 337 тис. тонн поліетилену, на сьогодні переробляється лише 180 тис. тонн, а 46,6% потужностей простоюють [1, 2].

В даний час існує багато способів утилізації полімерних матеріалів – відходів сфери виробництва і сфери споживання. Для їхньої класифікації виділено кілька основних напрямів:

1. Захоронення полімерних відходів. 2. Спалювання полімерних відходів. 3. Рециклінг (вторинна переробка) 4. Використання полімерів, що самі розкладаються. Кожен з напрямів утилізації полімерних матеріалів мають певні недоліки та переваги.

При вживанні словосполучення « Захоронення полімерних відходів» відразу ж стає зрозуміло, що дана операція одержить мінімальну оцінку з погляду екології. Пластмаси у вигляді відходів природним шляхом розкладаються дуже повільно або взагалі не розкладаються. Разом з тим, захоронення пластмасових відходів на полігонах вкупі з побутовими відходами викликає забруднення підземних вод фільтратом. Подібна ситуація виникла у деяких населених пунктах країни, де люди змушені через забруднення припинити споживання води з колодязів.

Нестача нових місць для розміщення відходів, а також їх зростаючий обсяг змусили повернутися до практики спалювання відходів. Тепер їх використовують як паливо для електростанцій. Наприклад, у США широкого розповсюдження набула технологія використання полімерних відходів як палива для електростанцій. Сміттєспалювальні печі експлуатуються також у Німеччині, Данії, Швеції, Чехії [3].

З економічної точки зору при спалюванні відходів може бути утилізоване до 30 – 40% енергії, витраченої на виготовлення пакування. Підраховано, що теплотворна здатність полімерних і комбінованих матеріалів при спалюванні в еквіваленті дорівнюють половинній масі нафти.

Основні вади спалювання полімерних відходів, що містять хлор – утворення і викиди в атмосферу високотоксичних діоксанів і фуранів, Втрати цінної сировини, а також не повне позбавлення від відходів – десята частина від маси відходів залишається у вигляді шлаку та золи.

При використанні біополімерів отримуємо мінімальну загрозу для довкілля, але через високу вартість матеріалів, можливості масового виробництва обмежені.

Найбільш перспективним і ефективним напрямом утилізації полімерних відходів на сьогодні є рециклінг. Зарубіжна практика використовує кілька способів вторинної переробки пластмас, що відпрацювали свій термін.

Рециклінг пластмас включає наступні етапи: збір відходів і транспортування; сортування й ідентифікація; регенерація; використання отриманого напівфабрикату за призначенням.


14

До кожного з цих етапів застосовуються визначені технічні вимоги, найбільш трудомісткими з них є сортування й ідентифікація.

Регенерація пластмаси включає здрібнювання, відмивання, сепарацію і попередню переробку. Отримана регенерована пластмаса може піти як більш дешева сировина на формування нового виробу, виготовлення необхідних рецептур компаундів – наповнених, армованих, вогнестійких, заснованих на вторинних пластиках, а також як домішка до первинної сировини при виробництві нових виробів.

Однак, для одержання якісних виробів знання характеристик вторинної сировини, що використовується, є обов’язковим.

Рециклінг полімерних матеріалів, що відпрацювали свій термін, здійснюється в США, Японії й у 16 промислово розвинутих країнах Європи.

Виділяються три основних напрямки розвитку технології повторної переробки: – вторинна переробка гранул і сировинних компонентів; – переробка профільованих продуктів виробництва; – муніципальний розвиток технології рециклінга, індивідуально по специфіці продукції. Економічна доцільність способу переробки полімерних відходів залежить від вартості

альтернативних методів їх утилізації, положення на ринку вторинної сировини і витрат на їх переробку.

При виборі способу використання й утилізації відходів важливо також враховувати загальні витрати енергії. Відходи, що вигідніше переробляти, ніж спалювати, потрібно переробляти.

Рішення проблеми комплексного використання вторинних полімерних композиційних матеріалів пов’язане з вирішенням цілого ряду наукових і практичних завдань, серед яких важливе місце займають визначення обсягів полімерних відходів і організація їх заготівлі в місцях їх утворення [2].

У цьому році Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Київським міжнародним інститутом соціології, було проведено соціологічне дослідження на тему «Ставлення населення України до питання утилізації відходів» [4]. Опитування проводилося в 87 населених пунктах у всіх областях України, окрім Автономної республіки Крим та непідконтрольній Україні території. В опитуванні використовувалася стратифікована, чотирьох ступенева випадкова вибірка з квотним відбором респондентів на останньому ступені. В результаті польового етапу було зібрано 1614 анкет.

За результатами опитування було визначено, що більшість громадян України (88%) визнає проблему поводження з відходами та вважає її важливою, а половина опитаних (49%) оцінили цю проблему як надзвичайно важливу. При цьому половина респондентів (49%) не знають, що відбувається з їх відходами після того, як воно потрапляє до смітника. При цьому більшість респондентів (81%) оцінюють інформаційно-просвітницьку роботу щодо правильного поводження з відходами на національному та місцевому рівнях як недостатню. Це вказує на необхідність проведення активної інформаційної компанії, щодо роз’яснення питань роздільного збору сміття.

Більшість українців (69%) досі не проводять сортування відходів у побуті, здійснюють його лише 29%. Проте такий стан значною мірою обумовлений відсутністю умов забезпечення сортування, адже 66% опитаних вказали, що не сортують відходу з причин відсутності спеціальних контейнерів. При створенні умов для сортування 86% громадян готові проводити сортування, близько половини (49%) з даної групи вказали на готовність до «глибокого» сортування (на 3-4 різні фракції). Отже, окрім проведення роз’яснювальної роботи необхідним є створення належних умов для сортування сміття.

Підтвердженням результатів опитування є дослідження, які вказують що 70% муніципальних відходів мегаполісів складають відходи побутової сфери, з них у пункти прийому вторинної сировини потрапляють лише 5%.

З метою визначення можливості організації на об’єктному рівні ефективного збору деяких видів вторинної сировини році було проведено он-лайн опитування серед студентів та співробітників університету.


15

Внаслідок опитування було отримано такі результати: ‒ вік респондентів склав від 16 до 47 років ‒ більшість респондентів (60%) купують напої в пластиковій тарі 1-2 рази на тиждень ‒ майже половина респондентів (48%) вказали, що купують 1,5 літрові пляшки ‒ переважна більшість респондентів (70%) вказали, що викидають використану тару у

звичайну урну, через відсутність контейнерів роздільного збору Проаналізувавши данні отримані при проведенні анкетування, було визначено, що

Впродовж тижня можливим є накопичення 430 кг пляшок. За навчальний рік отримуємо до 16 371 кг полімерних матеріалів, що в перерахунку на гривні 50 тисяч на рік. Таким чином, можна із впевненістю сказати, що для реалізації збору такої кількості полімерної сировини необхідна ретельна та поетапна організація.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Pro Capital Group [Електронний ресурс] : [веб-сайт]. – Електронні дані. – Київ, 2019. –

режим доступу: https://pro-consulting.ua/ua/pressroom/potencial-v-othodah-analiz-rynka-polimerov-pe-ukrainy (дата звернення 01.03.2019) Потенціал у відходах: аналіз ринку полімерів України

2. Горох Н.П. Технология переработки полимерных отходов с учетом базы данных источников их образования / Н. П. Горох, Э. Ю. Шевченко, В.А. Вороненко, Ю.В. Ярошенко, В.Н. Кись // Восточно-Европейский журнал передовых технологий. ‒ 2012. ‒ 4/6 (58). ‒ С. 56-85.

3. Березкін І. С. Проблеми переробки пластикових відходів та теоретичне обґрунтування створення альтернативних технологій переробки пластику / І. С. Березкін, О. В. Грубник // Вісник Херсонського національного технічного університету. ‒ 2016. ‒ № 2. ‒ С. 37-41.

4. Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва [Електронний ресурс]: [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Київ, 1993-2017. – Режим доступу: http://dif.org.ua/article/123344f (дата звернення 04.12.2017) – Ставлення населення України до питання утилізації відходів.

5. Горох, Н. П. Проблемы управления муниципальными отходами и рациональные пути их решения / Н. П. Горох, Н. В. Внукова // Экология и промышленность. ‒ 2011. ‒ № 1. ‒ С. 80-85.

6. Добренькое В.І., Кравченко А.І. Методи соціологічного дослідження: Підручник. ‒

М.: ИНФРА-М, 2004. ‒ 768 с.

7. Ковальчук В. Н. Практика використання ІКТ-засобів у педагогічному експерименті: Інтернет анкетування / В. Н. Ковальчук // Інформаційні технології і засоби навчання. ‒ 2013. ‒ Т. 35. ‒ Вип. 3. ‒ С. 135-152. ‒ Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ITZN_2013_35_3_16

8. Клайн П. Введение в психометрическое проектирование. Справочное руководство по конструированию тестов / П. Клайн. – Киев : ПАН Лтд, 1994. – 184 с.

УДК 911.2:574

Сергій Тихонюк

(Маслівка)

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ ПРИ ВИВЧЕННІ ГЕОГРАФІЇ В даній статті проаналізовано проблеми суспільства пов’язані з недостатнім

національним рівнем свідомості бережливого ставлення до природи. Здійснювати екологічне виховання, окреслити коло екологічних проблем усього людства, своєї країни і своєї місцевості. Лише за цих умов можна проводити дійсно ефективну роботу на заняттях з студентами, а саме особливостями функціонування популяцій та екосистем для обґрунтування заходів їх охорони. Лише таке поєднання навчання з конкретною роботою з охорони природи може виховати свідомих громадян України з активною життєвою позицією.

https://pro-consulting.ua/ua/pressroom/potencial-v-othodah-analiz-rynka-polimerov-pe-ukrainy

https://pro-consulting.ua/ua/pressroom/potencial-v-othodah-analiz-rynka-polimerov-pe-ukrainy

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BA%D1%96%D0%BD%20%D0%86$

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9669571

http://socio.125mb.com/metodyi-sotsiologicheskogo-issledovaniya.html

http://socio.125mb.com/metodyi-sotsiologicheskogo-issledovaniya.html

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=Ковальчук%20В$

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=EJ000028

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=ITZN_2013_35_3_16


16

The problems of society related to the insufficient national level of consciousness of thrifty attitude toward nature are analysed in this article. To carry out ecological education, outline the circle of ecological problems of all humanity, country and locality. Only at these conditions it is possible to conduct effective work with students, namely by the features of populations functioning and ecosystems for managing the events of their safety. Only such combination of studies with certain work from conservancy can bring up the conscious citizens of Ukraine with active vital position.

Принцип навчання з екологічним нахилом особливо дуже важливий. Як свідчить реальна

дійсність, рівень екологічного виховання громадян України дуже низький. Вони знають, що екологічна ситуація складна і що вона загрожує існуванню націй, але активної життєвої позиції не мають. Знаючи про катастрофічність становища і розуміючи його наслідки, люди в конкретних ситуаціях не тільки не усвідомлюють свого місця в боротьбі за оздоровлення довкілля, але й самі роблять внесок у погіршення його стану, по-варварському поводять себе на природі: викидають сміття, підпалюють суху траву, листя, тим самим створюють несприятливі умови для природного існування екосистеми в цілому. Все це вказує на практичну відсутність у них певної життєвої позиції з цього питання. [1, с. 71]

Нині більшість проблем українського суспільства пов’язані з недостатнім рівнем любові і поваги до своєї Батьківщини, з низьким рівнем національної свідомості громадян України. Виховання ж любові до рідної Батьківщини не можна уявити без виховання бережливого ставлення до природи.

В екологічному вихованні немає дрібниць. Викладач географії, під час проведення занять, повинен раціонально використовувати різні шляхи вирішення певних проблем з точки зору їх впливу на екологічний стан довкілля. Визначає вплив діяльності людини на видове різноманіття організмів та на абіотичне середовище, значення біорізноманіття для функціонування сфери.

Екологічне виховання має здійснюватися на всіх етапах вивчення географії. Дуже важливо також поєднувати виховну роботу на заняттях з активною поза аудиторною роботою студентів, а саме особливості функціонування популяцій та екосистем для обґрунтування заходів їх охорони. Лише таке поєднання навчання з конкретною роботою з охорони природи може виховати свідомих громадян України з активною життєвою позицією. [2, с. 273]

Здійснюючи екологічне виховання, важливо також чітко окреслити коло екологічних проблем усього людства, своєї країни і своєї місцевості (села, району, міста, мікрорайону великого міста тощо). Лише за цих умов можна проводити дійсно ефективну роботу.

Велике значення має конкретизація причин забруднення водних, земельних, лісових ресурсів стосовно своєї місцевості. Методично правильно використовувати ці відомості у порівнянні з показниками по країні в цілому, по Європі, всьому світові.

Оскільки водні, земельні і лісові ресурси країни обмежені і дуже нерівномірно розміщені по території, у багатьох містах це може призвести до зменшення їх запасів, або ж критичного забруднення.

Викладач географії повинен постійно стверджувати: запаси природних ресурсів – величезне національне багатство. Всі повинні прагнути до збереження його в чистоті для нинішніх і майбутніх поколінь. Тому у вирішенні цього важливого і почесного завдання немає дрібниць і немає людей, від яких нічого не залежить. Не можна забруднювати, захаращувати біосферу та її функціональні компоненти. Для визначення стратегії і тактики своєї поведінки в сучасних умовах необхідно аналізувати і оцінювати глобальні екологічні проблеми та шляхи їх розв’язання. Працюючи в законодавчих органах, слід розробляти і приймати закони, які сприятимуть охороні й раціональному використанню всіх видів природних ресурсів.

Географія має у самій сутності науки і методики її викладання ті прийоми, які дозволяють започаткувати наслідки діяльності, природоохоронних заходів, особисте ставлення до землі, любов і шану до неї, поклоніння і глибоку повагу. Збереження


17

біорізноманіття, охорона природних екосистем, збереження стану біосфери та необхідність застосування альтернативних джерел енергії, що є основною метою для ефективного екологічного виховання.

В Україні скорочуються площі орних земель і сільськогосподарських угідь в цілому. В людей відсутнє розуміння того, що найбільшим багатством нації, основою її добробуту і поступу є земля. Ось це розуміння і необхідно виховувати.

Вважається, що найсприятливішими для екологічного виховання є теми, в яких вивчають природні зони. Під час вивчення цих тем у викладача з’являється можливість найкраще розкрити взаємозв’язок і взаємозалежність компонентів природи. Студенти повинні розуміти, що змінюючи, руйнуючи, отруюючи лише один з них, людина змінює, руйнує, отруює всю природу, руйнує середовище власного існування. Взагалі виховання і навчання розуміння цього будь-яким громадянином нашої держави є, напевно, одним з найголовніших завдань географії як дисципліни. Разом з тим, викладач має навести також приклади раціонального втручання людини в природні комплекси. Виховувати дітей лише на негативних прикладах буття не можна, обов’язково необхідно шукати позитивні приклади. [3, с. 420]

Екологічне виховання в коледжі повинен здійснювати весь педколектив, але на чолі цієї роботи мають стояти викладачі географії та біології, їхня робота не може обмежуватися лише заняттями. Без конкретних справ, спрямованих на збереження, захист і відновлення природного довкілля, важко виховати активних громадян.

Можливості екологічного виховання студентів у процесі вивчення курсу географії є значними та вирішальними в повній мірі. В нашому коледжі нині немає жодного іншого предмета, включаючи й біологію, який об’єктивно мав би такі умови для виховання в студентів раціонального ставлення до природи. Це пов’язано з універсальністю географічних знань, з наявністю в складі економічної та соціальної географії.

Лише спільними зусиллями навчального закладу, студента та його родини, екологічне виховання сприятиме збереженню, відновленню і примноженню багатства рідної природи.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Дуднікова І.І., Пушкін С.П. Моніторинг довкілля: Навч. посібник. У 2-х ч. ‒ К.:

Європ. університет, 2007. ‒ Ч.І. – 273 с. 2. Кобернік С.Г., Коваленко Р.Р. Методика викладання географії: Навч. посібник. ‒ К.:

«Стафед-2», 2000. ‒ 71 с. 3. Надточий П.П., Мислива Т.М., Морозова В.В. Охорона та раціональне використання

природних ресурсів і рекультивація земель: Навч. посібник. – Житомир: ДАУ, 2007. – 420 с. 4. Географія та екологія [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

https://dspace.udpu.edu.ua. Oстання дата відвідування 13.05.2019 року. 5. Сучасна екологічна ситуація та головні екогеографічні проблеми в Україні

[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: https://m.pidruchniki.com.ua. Oстання дата відвідування 08.05.2019 року.

https://dspace.udpu.edu.ua/

https://m.pidruchniki.com.ua/


18

ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ

УДК 796.5(477)

Катерина Гіроль

(Київ)

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДІЛОВОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

У статті розглянуто особливості та складові ділового туризму, його роль у

туристичному бізнесі. Висвітлено проблеми, що постають перед галуззю вітчизняного

ділового туризму на сучасному етапі та наведено низку рекомендацій щодо підвищення

конкурентоспроможності національного туристичного продукту в сегменті ділового

туризму.

Ключові слова: туристичний бізнес, діловий туризм, бізнес-готелі, проблеми,

перспективи.

The article discusses features and components of business tourism and its role in tourism

business. The article considers the problems of the Ukrainian business tourism at this stage,

provides a review of recommendations regarding the increase of competitiveness of the national

tourist product in business tourism.

Key words: business tourism, tourism flows, business hotels, world market, development

trends.

Туристична сфера як одна з високоприбуткових галузей світової економіки у ХХІ ст.

стає провідним напрямом економічного і соціального розвитку. Міжнародний досвід

свідчить, що особливо привабливим серед перспективних напрямів цієї сфери є діловий

туризм. Сьогодні діловий туризм не лише формує економіку багатьох держав, регіонів, але й

стає важливим чинником стабільного розвитку світової індустрії гостинності. Крім того,

відіграє важливу роль у підвищенні рейтингу будь-якої країни. Дослідження розвитку цього

виду туризму є актуальним, адже на сьогоднішній день це одна з найприбутковіших галузей

світової індустрії. Зазначимо ,що в світі щорічно здійснюється понад 100 млн бізнес-турів, їх

кількість невпинно зростає з кожним роком.

Мета роботи полягає у проведенні аналізу сучасного стану та виявлені проблем розвитку

ділового туризму в Україні, визначенні його перспектив розвитку.

Діловий туризм, або як його ще називають «корпоративний туризм» ‒ область індустрії

туризму (поряд з рекреаційним туризмом), що забезпечує організацію та управління

відрядженнями (бізнес-поїздками) співробітників різних компаній [1].

У структурі ділового туризму виділяють два сегменти ‒ класичні ділові подорожі та

сегмент, назву якого утворює англомовна абревіатура МІСЕ. Абревіатуру складають перші

літери англійських слів: Meetings ‒ М (зустрічі), Incentives ‒ І (інсентив-заходи), Conventions

‒ С (конференції), Exhibitions ‒ Е (виставки). У самому терміні передбачають велику

програму, до якої входять поїздки зі службовою метою без отримання доходів за місцем

відряджання, поїздки з метою проведення переговорів; інсентив-тури (заохочувальні

поїздки), конференції, семінари; участь у виставках, ярмарках, а також подієві поїздки. В

цілому структура ділового туризму багатогранна: ділові подорожі приймають

найрізноманітніші форми, сполучаються між собою, комбінуються з загальноприйнятими

формами класичного туризму, з рекреацією [2].

Інституційно побудову індустрії MICE можна розділити на дві складові – обслуговуючу

та ідейно-змістовну. Перша об’єднує керуючі мільярдними бюджетами компанії, що

обслуговують зустрічі (транспортні компанії, готелі, організатори харчування, туристичні

компанії) і місця проведення (конгресно-виставкові комплекси і зали). Друга включає

малобюджетні компанії або індивідуальних консультантів, безпосередніх організаторів


19

зустрічей. Умовно можна виділити чотири основні групи компаній, професійних

організаторів зустрічей, що працюють на міжнародному ринку MICE [3, c. 68]:

постачальники послуг та розповсюджувачі зустрічей (meeting planners). До них відносяться професійні організатори конгресів (professional congress organizers PCO);

компанії-організатори зустрічей та подій (destination management companies DMC),

конгресні бюро (convention visitors bureaus CVB);

місця проведення зустрічей;

фахівці-експерти – фахівці, що виконують проектування та проведення MICE-

заходів, їх позначають загальним терміном «фахівці зі зв’язку або комунікатори».

Специфічність роботи цих фахівців дозволила чітко зафіксувати і вже законодавчо

закріпити в США і Європі професійні категорії. До них відносяться meeting planners –

розпорядники зустрічей, match-maker – менеджер, який здійснює пошук ділового партнера,

facilitator – фахівець, що стимулює роботу групи або підгрупи при виконанні того чи іншого

завдання в процесі організації та проведення MICE-заходів. Цікаво, що в українському

науковому обігу відсутні навіть спеціальні терміни, що позначають ці професійні категорії.

Це переконливо свідчить, діловий туризм в Україні перебуває на стадії зародження.

Загалом, організацією ділових поїздок займаються професійні агентства ділового

туризму (Travel Management Company, TMC). Агентство ділового туризму (бізнес агентства)

– компанія, яка працює з корпоративними клієнтами з реалізації авіаквитків на регулярні

рейси, оформлення віз, бронювання готелів, трансферів для ділових поїздок і корпоративних

заходів. За своєю сутністю, бізнес-агентство є провайдером послуг (сервіс-провайдером),

тобто посередником між постачальниками та корпоративними клієнтами.

Схоже на те, що, незалежно від економічної ситуації, ділові подорожі завжди будуть

актуальні, адже без ділових переговорів з партнерами, виставок, конгресів розвиток бізнесу

може просто зупинитися.

При здійсненні ділових поїздок важливо вибрати не тільки готель потрібної «зірковості»,

зручно розташований по відношенню до місця проведення ділових заходів, але і, по

можливості, спеціалізований. Тобто готель має бути орієнтований саме на індивідуальних і

корпоративних клієнтів, які відвідують місто з діловими цілями.

Так, наприклад, деякі готелі намагаються враховувати всі особливості ділових

подорожей, мають зручне розташування у діловій частині міста, надають своїм клієнтам

цілий комплекс додаткових послуг, пов'язаних як з діловою метою візиту, так і з приємним

відпочинком, а саме: трансфер на автомобілях представницького і бізнес-класу, обладнані

конференц-зали та кімнати переговорів, візова підтримка, кур'єрська служба, послуги

перекладача, секретаря, організація екскурсій по визначних пам'яток міста та ін.

Таким чином, специфіка ділового туризму обумовлює його спеціалізацію в

інфраструктурі туризму, насамперед, її основного компонента ‒ готельного сектору [5].

Аналіз значного масиву наукової літератури свідчить, що в Україні існує низка проблем,

що перешкоджають та гальмують розвиток ділового туризму в країні. Однією з основних

проблем розвитку ділового туризму в Україні, як і туризму загалом, залишається недостатнє

фінансування з боку держави. Відсутність необхідної статистичної інформації про розвиток

ділового туризму, послідовної державної політики в сфері ділового туризму в Україні,

нерозвинена інфраструктура ділового туризму – все перераховане серйозно гальмує його

розвиток. За результатами дослідження міжнародних ділових організацій столиця та інші

міста України виявляються «далеко не на висоті за якістю ділової інфраструктури» [2, с.

140]. Менше 20% українських готелів сьогодні відповідають вимогам світових стандартів за

рівнем комфорту.

Ще однією проблемою є невідповідність ціни-якості надаваних послуг. За показником

«Цінова конкурентоспроможність туріндустрії» Україна в рейтингу Всесвітнього

економічного форуму (WEF) у 2011 р. посідає 119 місце у світі, за якістю телекомунікацій ‒

68 місце [4]. Актуальним в Україні є також питання забезпеченості відповідними кадрами

організації ділового туризму. Вкрай необхідною є підготовка висококваліфікованих


20

працівників відділів конференц-сервісу готелів, які могли б на відповідному рівні

обслуговувати не лише форуми, конференції, семінари, конгреси, презентації тощо, а й

корпоративні заходи культурно-розважального напряму, тобто свята, вечірки тощо.

Та все ж таки, незважаючи на велику кількість проблем, діловий туризм в Україні

поступово розвивається. За прогнозами, протягом десяти наступних років обсяг приватних

подорожей збільшиться майже на 50%, а ділових більше, ніж в 2 рази. Відповідно, різниця у

прирості становитиме майже 64% [4]. Зважаючи на вище зазначені проблеми та у відповідь

на потреби ринку діловий туризм потребує уваги, насамперед, з боку держави, власне самої

туристичної сфери та приватних підприємств. Необхідно здійснити комплексні заходи,

націлені на перспективу розвитку ділового туризму в Україні.

Також необхідно сприяти розвитку інфраструктури всієї туристичної галузі, у тому числі

ділового туризму; створити інформаційну базу даних щодо пропозицій і споживачів послуг

шляхом просування і розвитку світової концепції ділового туризму; провадити ефективну

освітню діяльність. Очікується, що зі зростанням іміджу туристичної інфраструктури в

організації ділового туризму суттєво зросте роль міжнародних корпорацій в економіці

України [1].

Викладене вище дає підстави для висновку про те, що діловий туризм в Україні має

великий потенціал для свого розвитку. Ті проблеми, що існують, вказують на шляхи їх

подолання і водночас виступають напрямами подальшого розвитку ділового туризму. Відтак,

Україна має сприятливі перспективи, що допоможуть їй вийти на світовий ринок та зайняти

належне місце у сегменті ділового туризму серед туристичних держав з високим

потенціалом розвитку в’їзного ділового туризму.


1. Визначення ділового туризму. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/

2. Нікітенко С. І. Діловий туризм в Україні: проблеми та перспективи розвитку. Наукові праці. Т. 52. Вип. 39. 2006. С.139-143.

3. Пазенок О. Развлечения взрослых компаний. Секретарь-референт:

Специализированное издание. №10, 2006. С. 68–70.

4. Специфіка ділового туризму. URL: http://ukrarticles.pp.ua/turizm /

5. Шаховалов Н.Н. Интернет-технологии в туризме: учебное пособие. Барнаул:

Издательство АлтГАКИ, 2007. 251 с.

УДК 338.486

Павло Романів

(Львів)

ДЕЯКІ АСПЕКТИ У РЕАЛІЗАЦІЇ КЛАСТЕРНОЇ МОДЕЛІ

РЕГІОНАЛЬНОГО ТУРИЗМУ

Мета статті полягає в дослідженні ролі кластерів у розвитку туристичної сфери,

аналізі кластерної моделі управління туристичною діяльністю, визначенні основних функцій

кластерів та напрямів їхнього розвитку. Визначення поняття «туристичний кластер» та

його загальних характеристик, а також аналіз ролі кластерних утворень у економічному

розвитку регіонів.

Ключові слова: кластери, туристичний кластер, туристична галузь, кластерна модель

організації туристичної діяльності, регіон.

The purpose of the paper is to study the role of clusters in the development of the tourism

industry, analyze the cluster model of tourism management, identify the main functions of the

clusters and directions for their development. Definition of the concept of «tourist cluster» and its

https://uk.wikipedia.org/wiki/

http://ukrarticles.pp.ua/turizm%20/


21

general characteristics, as well as analysis of the role of cluster entities in the economic

development of the regions.

Key words: cluster, tourism cluster, tourism industry, cluster model of organizing tourism’s

activities, region.

Питанням кластеризації, у тім числі туристичної галузі приділили значну увагу в

наукових працях багато провідних вітчизняних і зарубіжних економістів: Гонтаржевська Л.І.,

Дегтярьова І.О., Ковальва Ю.М., Мальська М.П., Соколенко С.І., Ткаченко Т.І., Яворський

Ю.М., Портер М., Енрайт М. та інші.

Останнім часом разом із поняттям «туристичного регіону» у туристському лексиконі

вкорінюється також поняття «регіонального туризму», яке містить у собі два тісно зв'язані

між собою аспекти: географічний і соціально-економічний. Перший відображає просторовий

розподіл рекреаційних ресурсів, об'єм рекреаційних потреб місцевого населення і ступінь

задоволення їх у конкретному районі, а також можливості для залучення зовнішніх

туристських потоків на дану територію. Другий свідчить про рівень рекреаційного розвитку

території, що зумовив місце даного регіону на вітчизняному і світовому туристському ринку,

і соціально-економічні умови, здатні стимулювати, стабілізувати або лімітувати розвиток

сфери туризму. У цьому сенсі варто говорити про регіональний туризм з географічної точки

зору на рівні функціонування туристичного ринку з соціально-економічної точки зору.

Аналіз практики роботи туристичних кластерів в Україні засвідчив їхню спеціалізацію

на просуванні одного виду туризму з комбінованими та диференційованими маршрутами.

Особлива увага надається сільському зеленому туризму як одному із способів диверсифікації

джерел прибутків сільського населення, як компоненту комплексного розвитку сільських

територій та сільської інфраструктури, а також як одному з факторів стратегії подолання

бідності в сільській місцевості.

Слід зауважити: створення кластера, що спеціалізується на одному виді туризму, є

недоцільним, оскільки задоволення забаганок туриста вимагає комплексу підготовлених та

заздалегідь організованих заходів, що по своїй суті є окремими послугами певних видів

туризму, але носять вторинний характер при формуванні туру. Проте кластерів для

організації ділового, спортивного, подієвого та інших видів туризму поки що в Україні не

створено [2].

Найбільш пріоритетними при створенні туристичного кластера є території, на яких

туристична діяльність ведеться найактивніше, проте зараз варто вирішувати питання

створення доданої вартості територій, де може відбутися так звана туристична інвазія за

принципами екологічної безпечності, соціальної значимості, економічної доцільності. У

цілому, однією з особливостей кластерів у туристичному бізнесі України стала

зосередженість їхнього розташування в західних та центральних регіонах країни. Зокрема,

Львівська область, на рівні з містом Києвом, позиціонується як туристичний регіон,

привабливий для іноземних та внутрішніх туристів через давню історію, природні ресурси,

унікальну культуру і побут та близькість до європейського кордону. Тому, в 2010 році було

ініційовано розробку «Спільної стратегії розвитку українсько-польського транскордонного

регіону (Волинська, Львівська, Закарпатська області та Люблінське і Підкарпатське

воєводства) на період до 2015 року», зараз ця стратегія продовжена до 2020 року, в якій

визначено створення транскордонного туристичного кластера через визначення туристсько-

рекреаційної діяльності однією з основних пріоритетів його розвитку. У цьому контексті

також необхідно виділити Програму транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-

Україна» ЄІС на 2014-2020 рр., яка є ефективним інструментом для використання коштів ЄС

органами місцевої влади та самоврядування, а також неурядовими організаціями обох

держав для реалізації проектів у сфері економічного транскордонного співробітництва [3].

В той же час, східні області також бажають привернути увагу туристів до себе і

отримати імідж туристичної території. Так, наприклад, Запорізька область, не зважаючи на

наявність унікальних природних ресурсів, асоціюється з промисловістю, машинобудуванням


22

і позиціонується як промисловий центр України, хоча всі умови для розвитку туризму на

основі створення високоякісного туристичного кластера є. На визначеній території

сконцентровані пам’ятки археології, пам’ятки історії, а географічне розташування та

унікальна флора надали можливість створення оптимальних кліматичних умов не тільки для

відпочинку, але й для лікування.

На сьогоднішній день існує ряд проблем щодо формування кластерів у рекреаційно-

туристичному комплексі регіонів України, які можна об'єднати у дві групи: теоретичні

проблеми та прикладні проблеми. До теоретичних проблем слід зачислити всі питання,

пов'язані з формуванням теоретичних основ створення кластерів у рекреаційно-

туристичному комплексі регіону. Серед практичних проблем функціонування і формування

кластерів можна зазначити недостатню налагодженість механізмів узгодження інтересів

учасників кластера та реалізацію їх через комплексні регіональні програми. Вирішення цих

проблем у рамках кожного кластера буде сприяти створенню сучасного

конкурентоспроможного туристського комплексу, територіального туристичного продукту.

Створення в певних районах України нових готельних комплексів дозволить зробити їх

привабливими для туристів. Лише комерційна рентабельність може заохотити український

бізнес надавати туристам необхідні послуги – доставку туристів до місць призначення,

організацію харчування за передовими формами, включаючи систему «все включено»,

надання екскурсійних та інших послуг. Кластерна організація надання туристично-

рекреаційних послуг на основі науково-обґрунтованих форм з використанням зокрема,

державно-приватного партнерства, громадсько-приватного партнерства спроможна створити

необхідні й достатні умови для найскорішого розвитку туристсько-рекреаційної

інфраструктури й відповідної сфери супутніх послуг.

У складних умовах розпочинався процес розвитку туристичних кластерів в Україні.

Вони виникли наприкінці 1990-х рр. на Поділлі – в Кам’янці-Подільському та

Шепетівському районах Хмельниччини, а згодом – на Івано-Франківщині. Перші водні

туристичні кластери сформувалися в Севастополі («Севастополь-кластур») і в Одеській

області на Дунаї біля Кілії. Великих організаційних і фінансових труднощів зазнало

формування туристичних кластерів на Чернігівщині. Сьогодні в цьому регіоні успішно

працює «Кластер водного туризму». Тут спромоглися створити один з найбільш ефективних

секторів розвитку малого й середнього бізнесу. У цього водного туристичного кластера

цікаві плани на майбутнє щодо активізації розвитку культурно-історичного й еколого-

рекреаційного туризму шляхом створення круїзних «готелів на воді» та подорожей

маршрутами в інші регіони і навіть за межі України. Треба сподіватись, що подібні програми

розвитку туризму прийдуть і в інші регіони України, оскільки ресурс – колосальний [1].

Для виваженого підходу до участі в туристичному кластері необхідно визначити його

недоліки. Так, наприклад, кластер може сповільнювати нововведення тому, що інколи

групове мислення пригнічує нові ідеї, зменшує їх гнучкість. Серед недоліків, можна

виокремити і проблематичність розподілу прибутку між учасниками туристичного кластера.

Проте його можна (за думками деяких практиків) розподіляти між учасниками відповідно до

суми вкладеного капіталу, коли це має довгостроковий характер.

Напевно, зі змінами у соціальному, культурному чи політичному житті ефективність

кластера може падати. Щоб цього не трапилось, кластери повинні розвинутись до значних

масштабів і рухатись у своєму розвитку у бік подальшого підвищення ефективності,

зменшення ризиків. У процесі формування рекреаційного регіонального кластера слід

орієнтуватись не тільки на політичні рішення, що вимагають концентрації ресурсів у

головних галузях промисловості, але й враховувати потреби загальної інфраструктури

(супраструктури) або інших стратегічних завдань, вирішення яких позитивно вплинуло на

розвиток всього економічного комплексу відповідного регіону.

Незважаючи на низку перерахованих вище проблем, кластеризація має значний

потенціал та чималі перспективи реалізації і розвитку.


23


1. Кластер водного туризму в Чернігівській області [Електронний ресурс]. Режим

доступу: http://ucluster.org/sokolenko/.

2. Фінчук А. К. Кластери як форма туристично-рекреаційного господарства /

А.К. Фінчук // Україна і світ: суспільно-географічні виміри : збірник праць всеукраїнської

науково-практичної конференції молодих учених, аспірантів і студентів, присвяченої 200-

літтю від народження Тараса Шевченка (м. Львів, 26−28 лютого 2014 р.) / [відп. ред.: проф.

О. І. Шаблій]. − Львів : «Простір М», 2014. − С. 154-160.

3. Programming document for EU support to ENI Cross-Border Cooperation (2014–2020) //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.pl-by-ua.eu.

УДК 379.85:06.076(477-025)

Антон Сивенко

(Київ)

АРТ-ТУРИЗМ ‒ НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ

В роботі висвітлена важливість культурного туризму, як невід’ємної складової

туристичної індустрії. Наведені основні поняття культурного-туризму. Досліджено

сучасний стан та розвиток даного напряму у світі.

Ключові слова: туристична індустрія, туризм, культурний туризм, туристичне

підприємство, арт-екскурсії.

The paper highlights the importance of cultural tourism as an integral part of the tourism

industry. The basic concepts of cultural-tourism are given. The present state and development of

this trend in the world are investigated.

Keywords: tourism industry, tourism, cultural tourism, tourist enterprise, art excursions.

Актуальність теми. Сучасний туризм стає глобальним чинником розвитку цивілізації,

однією зі складових економіки, соціальної сфери, духовної культури [1]. Процеси, що

відбуваються в туристичній індустрії світу, позначилися і на розвиткові туризму в Україні.

Закон України «Про туризм» визначає його як одну з пріоритетних сфер розвитку

національної культури й економіки [2, с. 5]. Важливою складовою вітчизняної індустрії

туризму є культурно-пізнавальні тури, упродовж яких у людини з’являється нове розуміння

культури в суспільному розвитку й усвідомлення необхідності збереження її різноманіття.

На сьогодні в світі спостерігається динамічний розвиток міжнародного туризму, а, отже,

йде збільшення використання культурних і природних ресурсів приймаючих країн. Згідно

останніх даних ЮНВТО, чисельність міжнародних туристів у 2018 р. склала 1,4 млрд. осіб,

що на 88 млн. (7 %) більше, ніж у 2017 р. Учені та фахівці туризму прогнозують до 2030 р.

щорічне зростання показників розвитку міжнародного туризму на 3–4 % (Додаток А).

Виходячи з нинішніх світових тенденцій і представлених даних, ЮНВТО прогнозує, що у

2019 р. чисельність міжнародних туристів зросте на 4–5% [3].

Природна допитливість туриста по відношенню до різних куточків світу, історії народів

та їх культури створюють один з найбільш сильних туристських мотивів. Зростає кількість

подорожей з культурно– пізнавальними цілями по всьому світу, що спричиняє появу нового

розуміння культури в суспільному розвитку і усвідомлення необхідності збереження

культурного різноманіття у світі. Це розширює перспективи культурного туризму як ресурсу

регіонального розвитку, а також впливу на соціальну, економічну та культурну сферу життя,

екологію і міжнародні відносини.

http://ucluster.org/sokolenko/

http://www.pl-by-ua.eu/


24

Основна мета культурного туризму – ознайомлення з туристськими визначними

пам’ятками (пам’ятками історії, архітектури, мистецтва, природними та етнічними

особливостями, сучасним життям народу).

Культурний туризм став трендом міжнародного туристичного бізнесу у 2010 році як

один з антикризових заходів. На міжнародній виставці туризму UITT, що відбулася у Києві

навесні 2010 року, представники туристичних офісів більшості країн світу назвали

культурний туризм домінантним напрямом розвитку, насамперед завдяки тому, що

культурний туризм здатен генерувати значні туристичні потоки не тільки сам по собі. Він

також виступає неодмінним доповненням будь-якого іншого туристичного продукту. Навіть

Туреччина, яка традиційно вважається країною пляжно-купального відпочинку, з метою

розширення сезону зробила у 2010 році акцент на популяризації культурної спадщини

країни, різноманітних фестивалях та інших культурних заходах [4].

Як центральна тема культура постала під час святкування Всесвітнього дня туризму 2011

року, який проходив під девізом "Туризм об'єднує культури". За задумом керівництва

ЮНВТО, тематика свята покликана підкреслити важливість збереження і розвитку

культурного розмаїття (у тому числі культурної спадщини), наявність якого робить

можливим туризм як такий. Це підкреслює можливості туризму у справі налагодження

діалогу між культурами, взаєморозуміння, миру та злагоди [5].

Культурний туризм об'єднує в собі широкий спектр споживчої туристської діяльності,

яка формує розуміння відмінних характеристик окремої дестинації, будь то культурно-

історична спадщина, сучасне мистецтво, повсякденний стиль життя, а також бізнес-

практики, що забезпечує доступність і інтерпретацію культури дестинації [6].

Крім того, він відіграє значну роль у стимулюванні заходів збереження і реставрації

культурної спадщини, розвитку художнього життя в країні, сприяючи створенню навіть у

віддалених куточках держави значної кількості додаткових робочих місць, що також

призводить до підвищення освітнього і культурного рівня населення. Значний вплив туризму

на економіку приймаючої країни загальновідомий: існує ряд країн, в яких культурний туризм

відіграє важливу роль для поповнення бюджету (Італія, Франція, Іспанія, Великобританія

та ін.).

Завдяки неухильному поглибленню процесів глобалізації та створення єдиного

інформаційного загальнолюдського простору культурний туризм переживає сьогодні новий

етап розвитку, що призводить до стійкого зростання інтересу людей до культур світу,

розширенню міжнародної торгівлі предметами масового споживання, розвитку швидкісного

транспорту, зв’язку, а також усієї системи забезпечення, організації і обслуговування

туристичних подорожей.

Культура є фундаментальною основою процесу розвитку, збереження, зміцнення

незалежності, суверенітету і самобутності народу. Ідентичність шляхів історичної еволюції

культури і туризму визначила спільність нових методів підходу до їх подальшого розвитку.

У більшості країн світу відбувається процес демократизації культури і туризму, які

становлять невід’ємну частину життя суспільства [7].

Взаємозв’язок «туризм – культура – розвиток» формувався поетапно. Туризм

розглядався в якості діяльності, яка сприяє економічному розвитку країни або окремого

регіону. Тобто в даному випадку має місце взаємодія за схемою «туризм – розвиток».

Але культурна складова, яка грає ключову роль для становлення і розвитку туризму,

стала найважливішим фактором розвитку міжнародного туризму. Саме туризму відводиться

центральна роль у міжкультурному розвитку і взаєморозумінні між народами, тому що саме

культура є головним фактором, який стимулює подорожі за кордон [8].

У зв’язку з цим все більш актуальними стають розробка теоретичних основ вивчення

культурного туризму як форми дозвілля, аналіз ролі культурно-пізнавальних інтересів людей

як стимулу створення нових турпродуктів та їх впровадження на міжнародній арені. Саме

тому, перспективним напрямом безпосередньо туризму є арт-туризм.


25

На рубежі ХХ – ХХI ст. було вперше відзначено зрушення туристського інтересу від

пам’яток культурно-історичної спадщини в сторону арт-туризму – туризму, пов’язаного з

домінуючим інтересом до поточних процесів в сфері художньої творчості, результатами і

процесами сучасного мистецтва. Діапазон пам’яток, що представляють інтерес для туристів з

відповідною мотивацією відвідування, досить широкий і включає в себе відвідування

художніх галерей і виставок, музеїв, драматичних, оперних і балетних вистав, поп-концертів,

фольклорних фестивалів і вуличних вистав, студій художників та майстерень ремісників,

культурно-креативних кварталів і місць, які асоціювалися з відомими літературними творами

або кінофільмами і т.п.

Більшість з перерахованих пам’яток відвідуються і туристами загальнокультурних

інтересів в рамках оглядово-екскурсійного туризму, однак для арт-туристів характерно

прагнення участі в культурно-мистецьких акціях, що знаменують «подію» в мистецтві, будь

то певна виставка сучасного мистецтва або прем’єра оперного спектаклю, або концерт в

рамках фестивалю, або арт-ярмарок та аукціон. Для таких туристів подієвий характер

відвідування надає можливість гостріше відчути дух творчості, продемонструвати рівень

своєї «культурної кваліфікації» в якості знавця і поціновувача, який розбирається в нюансах

тих чи інших видів мистецтва, і розділити цей досвід з колом однодумців [9].

Таким чином, опрацювавши значну кількість матеріалів, була висвітлена важливість

культурного туризму не тільки для самої індустрії, а й для соціального, економічного та

політичного аспектів життя суспільства. Крім того, наведені основні поняття культурного

туризму, що поширені по всьому світу, та споживчі властивості продукту історико-

краєзнавчого туризму.


1. Манільська декларація зі світового туризму. ‒ Madrid : WTO, 1980.

2. Закон України про Туризм // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. –

К. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 5.

3. Офіційний сайт ЮНВТО. Туристичний барометр за 2018 р. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www2.unwto.org/press-release/2019-01-21/international-tourist-arrivals-

reach-14-billion-two-years-ahead-forecasts

4. Кондакова Л. Туризм по-культурному / Л. Кондакова // Экономические известия. ‒

2010. ‒ №115 (1348) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eizvestia.com/dosug/

full/turizm-po-kulturnomu.

5. Парфіненко А. Культурний туризм як чинник соціально-економічного розвитку

територій / А. Парфіненко / Вісник Львівського університету. Серія географічна. 2013. ‒

Вип.43. ‒ Ч.1. ‒ С. 233-242. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tourlib.net/

statti_ukr/parfinenko4.htm

6. Кусков А. С., Голубева В. Л., Одинцова Т. Н. Рекреационная география. Учебно-

методический комплекс. ‒ М.: МПСИ, Флинта, 2005. ‒ 496 с. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://tourlib.net/books_ tourism/kuskov-rekr.htm

7. Савчук В. В. Культурологическая функция туризма // Культурология: новые подходы:

альм.-ежегодник : Экономико-правовые проблемы культуры / Моск. гос. ун-т культуры и

искусства ; отв. ред. А.И. Арнольдов. ‒ 2004. ‒ №11. ‒ С. 166-188.

8. Солопов О. В., Слобожанин А. В. Функция культурного туризма в контексте комплексного развития тульской области / О. В. Солопов, А. В. Слобожанин [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/funktsii-kulturnogo-turizma-v-

kontekste-kompleksnogo-razvitiya-tulskoy-oblasti

9. Сущинская М. Д. Культурный туризм. – СПб. : Изд-во СПбГУЭФ, 2010. – 128 с.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studok.net/book/140- kulturnyj-turizm-uchebnoe-

posobiesushhinskaya-md.html

Науковий керівник: кандидат історичних наук Антонишин А. П.

http://www2.unwto.org/press-release/2019-01-21/international-tourist-arrivals-reach-14-billion-two-years-ahead-forecasts

http://www2.unwto.org/press-release/2019-01-21/international-tourist-arrivals-reach-14-billion-two-years-ahead-forecasts

http://eizvestia.com/dosug/%20full/turizm-po-kulturnomu

http://eizvestia.com/dosug/%20full/turizm-po-kulturnomu

http://tourlib.net/%20statti_ukr/parfinenko4.htm

http://tourlib.net/%20statti_ukr/parfinenko4.htm

http://tourlib.net/books_%20tourism/kuskov-rekr.htm

https://cyberleninka.ru/article/n/funktsii-kulturnogo-turizma-v-kontekste-kompleksnogo-razvitiya-tulskoy-oblasti

https://cyberleninka.ru/article/n/funktsii-kulturnogo-turizma-v-kontekste-kompleksnogo-razvitiya-tulskoy-oblasti

http://studok.net/book/140-%20kulturnyj-turizm-uchebnoe-posobiesushhinskaya-md.html

http://studok.net/book/140-%20kulturnyj-turizm-uchebnoe-posobiesushhinskaya-md.html


26

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

УДК 323.213

Вікторія Краля, Єлизавета Гаврилова

(Харків)

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ

ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Необхідними інструментами забезпечення демократичних принципів відкритості й

прозорості органів публічної влади та конституційних прав громадян на інформацію є

формування та розвиток якісної інформаційно-комунікаційної інфраструктури. Для цього

потрібен постійний та конструктивний діалог громадянського суспільства та влади, а

також упровадження новітніх організаційних, правових, мотиваційних та інших механізмів,

які сприятимуть підвищенню стандартів професійності й ефективності державного

управління.

Ключові слова: комунікації, публічна влада, органи влади, інформація.

The necessary tools for ensuring democratic principles of openness and transparency of public

authorities and constitutional rights of citizens to information is the formation and development of a

quality information and communication infrastructure. This requires a permanent and constructive

dialogue between civil society and government, as well as the introduction of up-to-date

organizational, legal, motivational and other mechanisms that will enhance the standards of

professionalism and efficiency of public administration.

Key words: communications, public authorities, authorities, information.

В контексті аналізу інформаційно-комунікаційної діяльності органів публічної влади

ключовими є поняття “органи публічної влади”, “інформація”, “комунікація”,

“інформаційно-комунікаційна діяльність в організації”. Аналіз наукової літератури дозволяє

резюмувати – публічна влада виступає у двох формах: державна влада і влада місцевого

самоврядування (муніципальна влада). Для обох форм публічної влади притаманна низка

спільних ознак: спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій; інституційний

характер, тобто функціонування через відповідні публічні інститути (органи публічної

влади); легітимність; відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;

об’єднання підвладних за територіальною ознакою; загальність, тобто охоплення владою

всіх осіб на відповідній території; безперервність функціонування (за наявності окремих

тимчасових органів);універсальність, тобто спрямованість на вирішення усіх справ

суспільного значення; обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній

території; функціонування у правових формах (нормотворчій, установчій, правозастосовній,

контрольній та інтерпретаційній), тобто діяльність за законодавчо встановленою процедурою

і оформлення владних рішень правовими актами; можливість використання передбачених

законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень; право встановлювати і

стягувати загальнообов’язкові податки і збори з населення; самостійне формування бюджету

[1,2,3].

В абстрактному вигляді на рівні регіональних органів публічного управління

комунікаційні процеси складаються між кількома учасниками: місцевими державними

адміністраціями й підрозділами центральних органів виконавчої влади, органами місцевого

самоврядування, що реалізують делеговані державою повноваження, та громадськістю.

Отже, можна стверджувати, що до інформаційно-комунікаційної діяльності органів

публічної влади відносяться три блоки завдань:

– забезпечення інформаційного обслуговування органів публічної влади;

– налагодження комунікації з “внутрішніми клієнтами”


27

– державними службовцями та посадовцями місцевого самоврядування;

– забезпечення медіа комунікаційної взаємодії із “зовнішніми клієнтами”

– громадянами (населенням та інституціональними структурами громадянського

суспільства).

Слід зазначити, що керуюча система управління інформаційно-комунікаційної діяльності

органів публічної влади складається з: безпосередньо органів управління на місцях (МДА,

територіальні підрозділи ЦОВВ, ОМС, державні службовці та посадовці місцевого

самоврядування), а також опосередковано – громадськості (населення, бізнесових структур,

громадських організацій, соціальних груп, здатних суттєво впливати на процес прийняття

управлінських рішень) [4]. Комунікації органів влади – це в певному сенсі кінцева ланка в

ланцюжку безперервних політичних комунікацій. Отже, підвищення інформаційно-

комунікаційної результативності публічної влади стало таким же важливим, як поліпшення її

регулюючої діяльності.

Специфіка законів, сформульованих теорією комунікації, багато в чому визначається її

предметом і характеризується специфікою сформованих інформаційних зав’язків в природі і

суспільстві. Вона полягає в наступному:

а) закони комунікації носять об’єктивний характер – об’єктивність законів соціальної

комунікації зумовлена тим, що вони розкривають рух об’єктивно існуючих комунікаційних

потреб, інтересів і дій людей;

б) ці закони виражають загальний характер інформаційного обміну як атрибутивного

властивості живої матерії і разом з тим відображають взаємозв’язки в суспільстві в цілому і

його окремих частинах;

в) закони комунікації динамічні (відбивають жорстко детерміновану зв’язок явищ) і

статистичні (відображають нелінійні залежності явищ і тому засновані на статистичних

фактах, певним чином виміряних і організованих), перші характерні для природних

комунікативних процесів, другі – для соціальної комунікації;

г) закони комунікації діють в сукупності з іншими соціальними і природними законами-

економічними, психологічними, політичними, технічними і пр.;

д) інформаційний обмін у природі і суспільстві можливий лише при виконанні певних

умов. Ці закони умови свідчать:

– всяка комунікація являє собою взаємодію, що характеризується обміном різного роду

інформацією, отже, має бути не менше двох сторін – учасників комунікаційного взаємодії;

– всяка комунікація як інформаційна взаємодія заснована на принципі зворотного

зв’язку, яка виступає необхідною умовою здійснення комунікативного акту (“закон

зворотного зв’язку”);

– всяка комунікація має знаковий характер, не існує комунікації без певної системи

знаків, які можуть бути самої різної природи;

– “закон мінімальної підстави”: для здійснення комунікації необхідно наявність хоча б

одного спільного для джерела і приймача підстави у вигляді системи знаків або правил

прийому і передачі, кодування і декодування інформації. Щоб комунікація повністю

зруйнувалася, не повинно залишитися жодного знаку, жодної правила, спільного для

приймача і передавача;

– “закон гетерогенності комунікативних систем”

– комунікація можлива лише при розбіжності (неповного збігу) інформаційних

потенціалів взаємодіючих систем. Це означає, що повний збіг інформаційних потенціалів

комунікантів абсолютно знецінює-якої обмін інформацією між ними. Проте в реальності

такого збігу потенціалів не буває: завжди існує велика чи менша зона їх перетину, яка і

забезпечує можливість комунікації, чи є її необхідною умовою. Відсутність таких зон

перетину робить комунікацію неможливою.

Інформаційно-комунікаційна діяльності органів публічної влади базується на таких

принципах:


28

– принцип ясності, який передбачає, що комунікація має відбуватися за допомоги

зрозумілої мови, знаків, символів і передаватися таким чином, щоб бути однозначно

сприйнята одержувачем;

– принцип єдності має на увазі необхідність об’єднання всіх учасників комунікації

заради досягнення спільної мети;

– принцип стратегічного управління, який означає необхідність ведення інформативно-

комунікативної діяльності з урахуванням не лише тактичних і стратегічних завдань розвитку

суспільства та держави;

– принцип регулювання інформаційних потоків у сучасних умовах істотного збільшення

обсягу інформації, що продукується, дозволяє відсіяти непотрібну або навіть шкідливу

інформацію, але доводити до суспільства, або до державних інститутів ті потоки, які

найбільш актуальні і необхідні на даний момент;

– принцип зворотного зв’язку означає необхідність не лише інформування громадськості

про певні дії, а і отримання зворотної інформації з подальшим її використанням під час

ухвалення і прийняття управлінських рішень;

– принцип партнерства означає сприйняття всіх суб‘єктів комунікації як рівноправних

сторін; – принцип верифікації інформації

– інформація, яка передається, повинна буде перевіреною;

– принцип результативності – інформативно-комунікативна діяльність повинна мати

мети і сприяти досягненню конкретних результатів;

– принцип відкритості передбачає забезпечення доступності і зрозумілості інформації,

гласності, забезпеченні можливостей для обговорення;

– принцип самовдосконалення передбачає необхідність постійного вдосконалення

інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ), які повинні враховувати як потреби

громадян, їх практики засвоєння інформації, визначати як зручні для них канали і засоби

комунікації, так і особливості розвитку сучасних інформаційних технологій. Відзначимо, що

використання даного принципу в системі державного управління веде до видалення

непотрібних ланок і систем, зокрема тих, що працюють з листами та іншими паперовими

документами [5]. Система інформаційно-комунікаційної діяльності органів публічної влади

має такі елементи:

‒ суб’єкти комунікативного процесу – відправник і одержувач повідомлення

(комунікатор і реципієнт);

‒ засоби комунікації – код, який використовується для передачі інформації в знаковій

формі (слова, картини, графіки тощо);

‒ канали комунікації, якими передається повідомлення від комунікатора до реципієнта

(лист, телефон, радіо, телебачення, інтернет тощо);

‒ предмет комунікації (певне явище, подія) і повідомлення, яке його відображає (стаття,

радіопередача, телевізійний сюжет тощо);

‒ ефекти комунікації – зміни внутрішнього стану суб’єктів комунікативного процесу, в

їхніх взаєминах або в їх діях, наслідки комунікації [6]

Функціями інформаційно-комунікативної діяльності в державному управлінні є: –

функція обміну, створення інформаційних каналів для обміну інформацією між окремими

організаціями, працівниками та громадськістю забезпечення ефективного обміну

інформацією між ними;

– координуюча, тобто узгодження цілей і завдань діяльності, координації дій;

– креативна, яка полягає в тому, що інформація не просто передається, а й формується,

що є важливим моментом у контексті ухвалення політичних (управлінських) рішень;

– керуюча, адже завдяки комунікації, можна регулювати не тільки діяльність державних

органів і установ, а й впливати на поведінку інших людей;

– регулююча – регулювання та раціоналізація інформаційних потоків в системі

державного управління.


29


1. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления / Г. В. Атаманчук. – М. : Омега

– Л. – 2004. – 250 с.

2. Васильєв А. С. Підготовка і прийняття управлінських рішень: організаційно-правові

проблеми / А. С. Васильев. – Одеса : АО БАХВА, 1997. – С. 61–62.

3. Колодій А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні / за ред.

Я. Ю. Кондратьєва. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 342 с.

4. Терещенко Д. А. Організаційно-правове забезпечення комунікативної діяльності

місцевих органів влади : дис. канд наук з державного управління: 25.00.02 / Діна Акрамівна

Терещенко; Харківський РІДУ. – Харків, 2009. – 207 с.

5. Дехтяр А. Системний підхід до прийняття державноуправлінських рішень / А. Дехтяр // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2002. – Вип. 20. – С. 192-196.

6. Сурмин Ю. Теория систем и системный анализ / Ю. Сурмин. – К. : МАУП, 2003. –

368 с.

УДК 351/354:331

Вікторія Краля, Ігор Калінін

(Харків)

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ

В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

Досліджено закордонний досвід впровадження інновацій у діяльності органів публічної

влади. Проаналізовано різноманітні способи та технології щодо впровадження державно-

управлінських нововведень та принципів.

Ключові слова: інновація, публічна влада, органи влади, нововведення, оцінювання.

The foreign experience of introducing innovations in the activities of public authorities has

been researched. Various methods and technologies concerning introduction of state-management

innovations and principles are analyzed.

Key words: innovation, public authority, authorities, innovations, estimation.

Огляд світового досвіду втілення найпоширеніших форм державно-управлінських

нововведень, впроваджених під час державно-управлінських реформ, допоможе надати

уявлення про їх різноманіття у комплексному механізмі нововведень.

Так, у забезпеченні “чутливості”, “відкритості” і “прозорості” органів публічної влади

використовуються як оновлені традиційні способи, так і сучасні інструменти: з них

основними є технології е-урядування [1; с. 155]: е-доступ, е-петиції, е-голосування,

е-форуми, е-обговорення, е-консультації [2,с.9–23]. Останні набули поширення в

Європейському Союзі, Канаді, Австралії, Новій Зеландії. Ця технологія є найбільш

організованою у Великобританії. У США законом закріплена норма щодо забезпечення

прийнятної форми обов'язкового обговорення проектів регуляторних актів через зручне,

безпосереднє і оперативне звернення громадян до публічних службовців із запитами та за

довідками; зручний доступ до відкритих на загальний огляд “е-книг скарг і пропозицій” із

невідкладними відповідями. За оцінками ООН, ці нововведення найпоширеніші у Південній

Кореї, потім у США, Канаді, Англії, Голландії. “Відкритість” і “прозорість” органів

публічної влади розуміється як надання доступної для сприйняття оприлюдненої інформації

про перебіг місцевих суспільних справ, фінансування програм із місцевого бюджету, про

прийняті та реалізовані рішення, протоколи засідань або нарад, зміст статутів міст, про

бюджет, декларації з прибутками службовців [3,с.152−155]. Інформація надається у: ЗМІ,

мережі Інтернет, на веб-сайтах, інформаційних стендах, коментарях, на брифінгах та прес-


30

конференціях. Для цього у органах публічної влади створено інформаційні служби,

доступно, наочно й систематизовано представлено у е-просторі “Карти послуг”, спрощено

процедуру акредитації ЗМІ на публічні заходи, що стосуються управління публічними

справами тощо. Оновлення управлінських інструментів органів публічної влади

започатковано в рамках реалізації концепції “публічний менеджмент”. Зокрема, поширеними

державно-управлінські інновації стали [4,с.122−130]: коротко-, середньо- та довгострокове

стратегічне планування; програмно-цільовий метод, програми бюджетного фінансування;

нові урядові, галузеві та місцеві пріоритети, зокрема зорієнтовані на розвиток освіти,

залучення інвестицій; методи узгодження ключових результатів і ухвалення бюджетних

рішень.

За дослідженнями С.О. Кравченко та С.А. Попова, комплексне застосування зазначених

нововведень на рівні регіону і міста поширилося: в Новій Зеландії у повному обсязі; лише у

загальних рисах у Австралії, Барбадосі, Бразилії, Великобританії, Гватемалі, Канаді,

Монголії, США, Тринідаді і Тобаго, Фінляндії, Чилі, Швейцарії, Швеції; в окремих

установах та на рівні пілотних проектів − у Данії, Нідерландах, Південній Кореї, Таїланді. Ці

державно-управлінські нововведення вдосконалено в Австралії, Великобританії, Гватемалі,

Канаді, Новій Зеландії, Фінляндії, Швейцарії, Швеції, зокрема щодо: учасників бюджетного

процесу, процедур і часових параметрів, ролі законодавчих органів. Відмінність цього

нововведення у Фінляндії і Швеції характерна тим, що державний бюджет формується у

загальних рисах, а в його межах центральні і місцеві органи влади уповноважені, виходячи з

власних обґрунтувань, розподіляти кошти на конкретні програми, проекти або організацію

послуг.

Щодо “оцінювання ефективності і результативності діяльності органів публічної влади”,

то основними державно-управлінськими нововведеннями стали державно-управлінські і

галузеві стандарти, критерії і показники; аудит адміністративної діяльності органів публічної

влади, оцінювання його впливу на розвиток країни (галузі, регіону) і якості кінцевого

результату [5, c. 123–140].

Л.Л. Приходченко [6, с. 236–237] зазначає, що у США, Канаді, Швеції, Великобританії,

інших країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (далі – ОЕСР)

поширилося застосування цілісної системи критеріїв оцінки діяльності органів публічної

влади. Також, використовуються спеціалізовані методики (“функціональний огляд”,

збалансована система показників ефективності), інструмент “tableau de bord” (у Франції

застосовується віддавна), стандарти та нормативи внутрішнього контролю, а саме: кодекси

для керівного складу, етичні кодекси для аудиторів, міжнародні стандарти бухгалтерської

звітності, методичні рекомендації і настанови інституцій.

Поширеними у Великобританії, Швеції, США, Канаді та Австралії є аудити

ефективності, зокрема щодо фінансів та адміндіяльності. Останній застосовано для аналізу

роботи міністерств і реалізації державних програм за показниками економічності,

ефективності та результативності (“три Е”). Цей вид аудиту (як спеціальна державна функція

щодо фінансів і відповідності покладена на спеціально утворений підрозділ) поширений в

Австралії, Барбадосі, Великобританії, Канаді, Китаї, Нідерландах, Новій Зеландії, США,

Тринідаді і Тобаго, Угорщині, Фінляндії, Швеції.

У Казахстані запроваджено оцінювання діяльності органів публічної влади за

показниками щодо організації його внутрішньої діяльності та впливу на розвиток країни

(галузі, регіону) за ступенем досягнення стратегічних цілей і завдань; виконання актів і

доручень вищих органів влади та вищих посадових осіб країни; реалізації бюджетних

програм, надання послуг; управлінської спроможності з використанням інформаційних

технологій; правильності вибору показників результатів, ясності та чіткості їх викладу,

правильного планування ресурсів, необхідних для реалізації бюджетної програми; оцінки

відповідності отриманих результатів стратегічним напрямам, цілям і завданням державного

органу тощо.


31

За Державними програмами системи управління якістю впроваджувалася у Болгарії,

Польщі, Росії та Казахстані [7, с. 55−57]. Так, у Польщі Уряд очолив Програму з

впровадження системи управління якістю, виконання якої супроводжувала сертифікована

організація Umbrella. Така державно-управлінська інновація є досить трудомісткою і поєднує

у собі стандарт, процесний підхід, функціональне обстеження, аудит, мотивацію кращих

надавачів послуг.

Лідирують у наданні е-послуг: Південна Корея (за терміновістю та важливістю

інформації) та Австралія (за доступністю до них). Єдиний “сервісний стіл” е-урядування

Південної Кореї забезпечує доступ до більш ніж 4000 державних і адміністративних послуг

за 12 категоріями щодо: особистих потреб і побуту, нерухомості, автомобілів, транспорту,

податків, економіки, подорожей, еміграції, оборони, освіти, зайнятості, соціального

забезпечення, охорони здоров’я, мистецтва і культури, відпочинку та спорту, навколишнього

природного середовища. Щодо етичної поведінки службовців і депутатів, то Рада Європи

наполегливо здійснює заходи з узагальнення, популяризації та поширення стандартів

публічної етики [8, с. 212–216]. Впроваджено механізм оцінювання і забезпечення

покращення громадської етики, видаються та поширюються підручники з кращими

європейськими практиками, розроблено Рекомендацію щодо політичної етики обраних

представників. В Австралії, Португалії, Чехії, Угорщині, інших країнах стандарти поведінки

зафіксовано у нормах законодавства про державну службу. У Польщі запроваджено “Етичні

кодекси”, відповідні інструкції та систематичне підвищення кваліфікація службовців,

розширено коло осіб, задіяних до прийняття найбільш корупційно-уразливих рішень. Щодо

державно-управлінської інновації “управління персоналом”, то оновленню професійної

компетентності та спроможності органів публічної влади сприяє запровадження:

конкурсного відбору й оцінювання професійної компетентності для охочих вступити на

публічну службу та діючих службовців щодо належного виконання обов’язків, втілення

завдань, надання якісних послуг, професійності та відданості справі.


1. Управління людським та соціальним розвитком у регіонах України : монографія (2010) / [О. Ф. Новікова та ін. ; наук. ред., проф. О. Ф. Новікова]; НАН України, Ін-т

економіки пром-сті. ‒ Донецьк : [б. в.], 488 с.

2. Сучасні технології роботи з персоналом (2010) : наук. розробка / авт. кол. : С. М. Серьогін, І. В. Шпекторенко, Н. А. Липовська та ін. ‒ К. : НАДУ, 48 с.

3. Коротич О. Б. (2006). Державне управління регіональним розвитком України: монографія / О. Б. Коротич; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харків. регіон.

ін-т держ. упр. − Х. : ХарРІ НАДУ "Магістр", 219 с.

4. Прудиус Л. В. (2012). Управління якістю професійного навчання державних службовців в Україні: монографія / Л. В. Прудиус ; за заг. ред. С. Д. Дубенко ; Нац. акад.

держ. упр. при Президентові України. - К. : [б. в.], 232 с.

5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про кількість посад заступників голів

місцевих державних адміністрацій» № 29 (2016)

6. Поспєлова Т.В. (2011). Механізми державного управління людським розвитком в

Україні: монографія / Т.В. Поспєлова. – Донецьк: НордПрес, 350 с. URL:

http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/7691

7. Людський капітал України: демографічні передумови та соціальноекономічні

чинники формування (2014) : колект. монографія / за заг. ред. к.е.н., доц. Мельничука Д.П.

Житомир: ЖДТУ, 318 с.

8. Хаджирадєва С.К., Ніколаєв В.О. (2014). Сучасні підходи до навчання управлінців публічної сфери // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління.

Сер.: Державне управління. Т.15, Вип. 291., С. 251-262.

http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/7691


32

УДК 354:338.432

Вікторія Краля, Олександр Світличний

(Харків)

ВПРОВАДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЙ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ

В СИСТЕМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Модернізація системи регіональної влади є необхідною умовою збалансованого

просторового соціально-економічного розвитку регіону та надання управлінських послуг

населенню на рівні європейських стандартів, забезпечення ефективної координації дій

центральних та регіональних органів виконавчої влади під час реалізації галузевих

пріоритетів і завдань на різних територіальних рівнях

Ключові слова: людські ресурси, управління, державне управління, планування.

Modernization of the regional government system is a prerequisite for balanced spatial socio-

economic development of the region and provision of management services to the population at the

level of European standards, ensuring effective coordination of actions of central and regional

executive authorities in implementing sectoral priorities and tasks at different territorial levels.

Key words: human resources, management, public administration, planning.

Управління людськими ресурсами є одним з важливих напрямів реформи державного

управління, адже від ефективності діяльності посадовців залежить успіх реформ у інших

сферах суспільного життя. Перехід у системі державного управління до методології

управління людськими ресурсами є важливою ознакою її осучаснення, особливо на

регіональному рівні влади, де вирішення проблем розвитку людських ресурсів потребує

розроблення адекватних управлінських механізмів, вибору раціональних інструментів

підвищення ефективності використання управлінських кадрів, їх законодавчого

забезпечення.

Для ефективної діяльності системи регіональної влади наразі є необхідним

удосконалення нормативно-правового, організаційного, мотиваційного, комунікативного

механізмів управління людськими ресурсами, яке розглядається нами як впровадження

ефективних інструментів добору, оцінювання, професіоналізації представників регіональної

влади, посилення спроможності служб управління персоналом щодо забезпечення органів

регіональної влади високопрофесійними, компетентними кадрами, створення неперервної

системи їх професійного розвитку.

Поняття «людські ресурси» (англ. human recourses (HR) як наукова категорія

сформувалося в 70–80-х рр. ХХ століття в американському менеджменті та отримало

подальший розвиток у теорії та практиці управління, яке розглядає в категорійному плані

людські ресурси як людей, які мають певні професійні навички і знання, що можуть

використовуватися у трудовому процесі та професійній діяльності. Вперше, поняття

«людський ресурс» в сенсі посилання на всі робочі відносини в рамках організації було

використано у 1958 р. американським професором соціології та економіки Едвардом Уайт

Бакке [1]. Це було обумовлено розумінням, що продуктивність праці можна значно

підвищити за рахунок правильно вибудуваної системи комунікації зі співробітниками, їх

залучення і мотивації.

Таким чином, управління людськими ресурсами відрізняється від управління

персоналом за категоріями понятійності, розуміння тлумачення та наповненості сенсу, та

характеризується поєднанням стратегічного розвитку організації, підвищення ефективності

праці та професійним розвитком працівників шляхом застування елементів командної

динаміки, соціалізації, навчання, мотивації та ін.

Л. Пашко пропонує осмислювати людські ресурси та управління людськими ресурсами з

позиції нової «людино-центричної парадигми, в якій людські ресурси осмислюються як


33

людські можливості, а управління людськими ресурсами як управління людськими

можливостями» [2, с. 21].

Що стосується управління людськими ресурсами в державному управлінні, найбільш

змістовно ці терміни представлені в роботах Н. Гончарук та Л. Прудиус, які термін «людські

ресурси» тлумачать як характеристику з якісної, змістовної сторони, як кадровий склад або

весь персонал державного органу, який включає «здатність до творчості й потенційні

можливості всебічного розвитку державних службовців, організаційну культуру, етику і

моральну надійність, удосконалення взаємовідносин у колективі, відповідальність,

мотивацію та стимулювання» [3, с. 44].

При цьому, Н. Гончарук та Л. Прудиус поєднують у визначенні поняття «управління

людськими ресурсами на державній службі» наступні напрями:

‒ стратегічну направленість, що передбачає комплекс дій щодо наповненості необхідним

персоналом функціонування державного органу,

‒ забезпечення дбайливих умов та психологічної адаптації персоналу з метою його

продуктивної діяльності;

‒ реальні цілі, пріоритети, завдання, механізми і технології що формують самостійну

функціональну систему управління персоналом;

‒ функцію забезпечення системи управління людськими ресурсами з нормативно-

правового, методичного, організаційного, інформаційного, документаційного і ресурсного

боку;

‒ ефективний механізм реалізації кадрової стратегії органу публічної влади, що має на

меті суттєво підвищити ефективність діяльності, «в межах і на основі сучасної державної

кадрової політики, реалізації її цілей, принципів, стандартів та пріоритетів» [3, с. 45].

Управління людськими ресурсами тісно пов’язане з управлінням людським капіталом,

розуміючи під останнім об'єднаний разом інтелект, навички і спеціальні знання тих, хто

працює в організації. Виходячи з можливості розвивати людський капітал шляхом змін,

навчання, розвитку креативності, в управлінні людськими ресурсами важливого значення

набувають мотиваційні механізми, способи збереження і підтримки відданих, талановитих і

мотивованих співробітників. Це включає в себе також здійснення процедур рекрутингу та

відбору, систему стимулювання, управління якістю і послідовного планування професійного

розвитку. Особливу увагу у розвитку управління людськими ресурсами звертає на себе

компетентністний підхід як стратегічний та цілісний підхід до управління персоналом, який

передбачає врахування професійних компетенцій службовця та його особистісних якостей,

що дають змогу зреалізувати професійний потенціал на практиці.

У розрізі планування людських ресурсів в державному управлінні компетентністний

підхід дозволяє встановити паритет між кількістю службовців та обсягом виконуваних

функцій; передбачає оновлений рекрутинг в органах державної влади: вступ на посади

державної служби за конкурсом на основі особистих якостей та досягнень кандидатів на

посади, запобігання корупційним механізмам при вступі та проходженні державної служби,

підвищення кваліфікаційних вимог; оновлену компенсаційну функцію: змінення розрахунку

оплати праці, мотивації; та об’єктивне оцінювання показників діяльності державних

службовців та органів державної влади. Управління людськими ресурсами, базоване на

компетентністному підході, вимагає ставлення до державного службовця як до ключового

ресурсу ефективної роботи державного органу, формування організаційного середовища та

створення соціально-психологічного клімату, сприятливих умов для розвитку професійної

компетентності кожного працівника. При оцінюванні результатів роботи компетеністний

підхід дає можливість виявити не лише комплекс засвоєних знань про професійну діяльність,

але перевірити їх застосування у конкретній професійній діяльності.

Впровадження системи управління людськими ресурсами за компетентністним підходом

відображено, зокрема, у Стратегії державної кадрової політики на 2012-2020 роки, якою

визначені шляхи і засоби професіоналізації державної служби, впровадження технологій

управління персоналом на противагу існуючим регламентам роботи з кадрами. Зокрема,


34

Стратегія передбачає розроблення та прийняття державної цільової програми кадрової

політики, а також відповідних галузевих програм, впровадження нового механізму,

стандартів та процедур управління людськими ресурсами на державній службі, а також

посилення інституціональної спроможності у системі державної служби [4].

Виходячи з принципів компетентністного підходу, до функцій управління людськими

ресурсами в системі державного управління зараховані наступні: планування, добір

(рекрутинг), соціалізація, професійний та кар’єрний розвиток, оцінюванням показників

діяльності, мотивація, підтримка робочих відносин з метою максимального використання

потенціалу людських ресурсів

Відповідно до наведених функцій завданнями керівництва органів влади та служб

управління персоналом можна розглядати наступні:

‒ забезпечення рівних можливостей для всіх працівників виконувати службові обов’язки

та створення для цього відповідних умов;

‒ набір персоналу, що відповідає потребам організації з подальшим процесом

професіоналізації співробітників;

‒ розробка системи оцінювання роботи персоналу та допомога у плануванні кар'єри;

‒ розробка і впровадження програм добробуту, що мають на меті створення здорової та

благополучної атмосфери на робочому місці, а також надання допомоги працівникам у

вирішенні їхніх як професійних проблем, проблем самореалізації, так і особистих (фізичний,

фінансовий, сімейний добробут), що можуть впливати на якість роботи;

‒ розробка системи комунікації, що забезпечує зв'язок між працівниками.

Для успішного управління людськими ресурсами необхідно мати відповідні умови:

зорієнтованість на місію організації; відповідність стану зовнішнього середовища;

відповідність організаційній культурі; підтримка керівництвом організації; існування

кваліфікованих фахівців та інші. Як показує досвід демократичних держав, важливою

умовою розвитку управління людськими ресурсами в державному управлінні стає розвиток

громадянського суспільства, що дає змогу встановлювати громадський контроль за

діяльністю органів влади, що сприяє процесу децентралізації, підвищує якість управлінських

рішень, запобігає корупційним ризикам.


1. Bakke E. Wight (1958). The human resources function / Yale Labor and Management

Center / Yale University New Haven, Conn., P.25.

2. Пашко Л.А. (2007). Людські ресурси у сфері державного управління: теоретико-

методологічні засади оцінювання. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління. Інститут законодавства Верховної Ради України.

Режим доступу: http://www.dridu.dp.ua/zbirnik/2010-02/10plasdu.pdf

3. Гончарук, Н.Т., Прудиус, Л.В. (2018). Модернізація державної служби та управління

людськими ресурсами в України/ Аспекти публічного управління Том 6, №1-2.

4. Указ Президента України «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020

роки» № 45/2012 (2012).

5. Рачинський А. П. (2009). Стратегічне управління персоналом в органах державної влади (теоретико-методологічний аналіз): монографія / А.П.Рачинський. ‒ К.: НАДУ, 316 с. ‒

Режим доступу: cademy.gov.ua/NMKD/library_nadu/Monografiy/c3fb98ec-fca1-4c99-b9e5-

f0e0bb 2bc651.pdf

http://www.dridu.dp.ua/zbirnik/2010-02/10plasdu.pdf


35

ЕКОНОМІКА

УДК 65.015.3

Людмила Арешкіна

(Ізмаїл)

АУДИТ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОРГАНІЗАЦІЇ

У статті представлено сутність кадрового аудиту організації, мета його проведення

та взаємозв’язок з іншими елементами управління персоналом. Також досліджено критерії

та напрями проведення перевірки діяльності трудового колективу організації.

Ключові слова: аудит, кадровий аудит, персонал, управління персоналом, потенціал

організації, організація.

The article presents the essence of the personnel audit of the organization, its purpose and its

relationship with other elements of human resources management. Also, the criteria and directions

of conducting the audit of the workforce of the organization are investigated.

Keywords: audit, personnel audit, personnel, personnel management, organization's potential,

organization.

Людський капітал є головним видом нематеріальних активів, який обумовлює здатність

організації до розвитку. І нині оцінка ефективності управління персоналом і окремих

процесів у рамках цієї системи є дуже затребуваною серед теоретиків і практиків. Для

визначення оцінки ефективності і продуктивності роботи персоналу у будь-якій організації,

незалежно від виду її діяльності, форм власності, розмірів і досягнення тих або інших

результатів, призначений кадровий аудит. Непорушними принципами проведення кадрового

аудиту для оцінки кадрового потенціалу, спрямованими на виявлення ресурсів, достатніх для

забезпечення нормального функціонування організації і її розвитку, є незалежність,

професіоналізм, об'єктивність і достовірність [1, с. 507].

Метою кадрового аудиту у зв'язку з переходом до ринкових відносин господарювання

стає пошук внутрішніх резервів зростання результативності і ефективності діяльності

організації, використання людських ресурсів як найважливішого чинника виробництва.

Аудит персоналу ‒ це система консультаційної підтримки, аналітичної оцінки і незалежної

експертизи кадрового потенціалу організації, яка разом з фінансово-господарським аудитом

дозволяє виявити відповідність кадрового потенціалу організації її цілям і стратегії розвитку;

відповідність діяльності персоналу і структур управління організації існуючій нормативно-

правовій базі. Його проведення дозволяє детально та об'єктивно оцінити діяльність

підприємства в області організації трудового процесу, регламентації трудових стосунків. На

підставі результатів проведення визначаються напрями для вдосконалення організації

трудових процесів та ефективності діяльності підприємства щодо організації праці.

У зв'язку з цим кадровий аудит грає вагому роль в системі управління персоналом, і стає

процедурою, необхідною для ефективного функціонування організації. Для керівників усіх

рівнів набуває ще важливішого значення уміння об'єднувати людей і керувати ними, а також

надихати і мотивувати.

Існує декілька критеріїв для оцінки рівня ефективності управління персоналом:

1. Наявність планів з управління персоналом і їх безпосередніх зв'язок з планами

розвитку організації, а також фактичні терміни їх виконання.

2. Статус і об'єм повноважень учасників в процесі планування роботи по управління

персоналом.

3. Виявлення наявності управлінського і інноваційного потенціалу у співробітників, а

також їх уміння проектувати нові технології організації діяльності [2, с. 176].


36

Варто відмітити, що оцінка кадрового персоналу включає досить велике поле для

досліджень. До якого можна віднести:

‒ аналіз соціальних аспектів трудової діяльності співробітників;

‒ перевірку даних про використання робочого часу;

‒ оцінку відповідності професійно-кваліфікаційного рівня персоналу;

‒ ступень його підготовленості до вимог виробничої діяльності.

Напрямами для проведення перевірки діяльності трудового колективу організації, його

принципів і методів служать:

‒ оцінка кадрового потенціалу організації, якісних і кількісних характеристик персоналу;

‒ оцінка ефективності методів і технологій рекрутмента, підбору персоналу;

‒ відповідність методів підбору і залучення персоналу стратегії компанії;

‒ оцінка ефективності процедур управління і діагноста кадрових процесів.

Процес проведення кадрового аудиту постійно удосконалюється. Так, дослідником М.

Армстронгом був запропонований принципово новий елемент кадрового аудиту за оцінкою

персоналу під назвою «360 градусів», що означає систематичний збір даних про показники

праці окремого працівника або групи, отриманих від ряду зацікавлених осіб і їх передачу.

Зону зворотного зв'язку можна розширити за рахунок зацікавлених осіб: зовнішніх

споживачів, клієнтів і постачальників. Аналіз чисельності і кадрового складу, трудових

показників, що дозволяє визначити структуру кадрового потенціалу організації, є

пріоритетними напрямами в аудиті кадрового потенціалу. Крім того, бачиться раціональність

і доцільність тестування співробітників за допомогою різних тестів для виявлення оцінки

психофізичних і особових характеристик, знань, умінь і навичок [3, с. 608].

Відзначимо, що аудит персоналу виступає інструментом управління, який дозволяє

вирішити проблеми, що виникають у сфері трудових стосунків. У процесі проведення

кадрового аудиту досліджуються методи і принципи управління, проводиться діагностика і

оцінка ефективності кадрових процесів і процедур управління, досліджуються основні

орієнтації управлінського персоналу, рівень мотивації, розподіл ролей і ролевого репертуару

в груповій роботі, техніка публічного виступу, знання методів мобілізуючого впливу на

колектив тощо. Також проводиться оцінка ефективності діючих систем внутрішнього

контролю, що здійснюють внутрішній моніторинг відхилень досягнутих результатів від

стратегічних цілей і короткострокових планів організації в частині управління персоналом

[4, с. 560].

Таким чином, можна зробити висновок, що процедура проведення аудиту кадрового

складу і його потенціалу дозволить виявити рівень кадрової забезпеченості і потреби в

персоналі, його навчанні, розкрити інноваційний потенціал співробітників, упізнати основні

джерела опору змінам, а також розподілити працівників у рамках організації за рівнями

ієрархії і функціональними напрямами.


1. Економічна теорія : підруч. для студ. висш. навч. закл. / [Т. А. Борисов,

М. З. Ильчиков та ін.]. ‒ Видавництво 10-е (відредакт. і доповн.). ‒ М. : Владос, 2006. ‒ 592 с.

2. Полисюк Г. Б. Аудит. Технологія перевірки / Г. Б. Полисюк, Г. И. Сухачева. ‒ М.:

Академічний Проект, Трикста, 2015. ‒ 176 c.

3. Терехов, А. А. Аудит. Законодавчі рішення / А. А. Терехов. ‒ М.: Фінанси і

статистика, 2017. ‒ 608 c.

4. Терехов, А. А. Аудит: перспективи розвитку / А. А. Терехов. ‒ Київ: Світ, 2014. ‒

560 c.

Науковий керівник: Ткач К.О.


37

УДК 368.029(330)

Андрій Байрак

(Краматорськ)

СУЧАСНИЙ СТАН СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

Розкрито особливості ї функціонування страхового ринку України в умовах

нестабільної економіки. Проаналізовано статистичні показники діяльності компаній в

2014-2018 роках. Запропоновано заходи державного регулювання, які в перспективі

сприятимуть стабілізації ситуації, подоланню кризових тенденцій, поліпшенню показників

діяльності страхових компаній.

Ключові слова: страховий ринок, нестабільна економіка, фінансова криза, державне

регулювання, страхові премії, страхові резерви.

The peculiarities of Ukraine insurance market functioning in the conditions of unstable

economy have been disclosed. The statistic in insurance in 2014-2018 has been analyzed. The

measures of state regulation which in future will help to stabilize the situation to overcome the

crisis trends have been proposed.

Key words: insurance market, unstable economy, financial meltdown, state regulation,

insurance premiums, insurance reserves,

Актуальність теми дослідження. Останні роки характеризувались складною ситуацією

на страховому ринку України, що мало вираження у зменшенні обсягів страхових премій,

кількості страховиків та ін. Такі тенденції були зумовлені нестабільною політичною

ситуацією в країні, нестабільним курсом національної валюти, неплатоспроможності

більшості населення. Однією з найголовніших проблем, що заважає розвитку фінансових

інститутів в Україні – це воєнні дії у деяких регіонах. Європейські страхові компанії не

бажають працювати в таких умовах, тому вони припиняють діяльність в Україні

зачиняються, або уходять на страхові ринки країн Сходу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найважливіші питання розвитку

міжнародного та українського ринку страхування досліджували вчені В. Д. Базилевич

[2, с. 32], С. Г. Журавін [3, с. 662], О. В. Козьменко [4, с. 8], С. В. Мочерний [5, с. 375],

С. С. Осадець [6, с. 76], В. В. Шахов [7, с. 48] та інші науковці.

Постановка проблеми. Нестабільна економічна ситуація в країні сприяє зростанню

недовіри фізичних та юридичних осіб до страхових компаній. Але однією із необхідних

складових розвитку національної економіки завжди вважався страховий ринок, тому держава

повинна бути зацікавлена у розвитку усіх видів страхування, що в свою чергу підвищить

рівень життя населення та розвиток фінансової системи.

Мета статті. Метою статті є аналіз сучасного стану страхового ринку, виявлення

основних негативних тенденцій його розвитку та розробка пропозицій щодо його

вдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Майже кожен український науковець, обговорюючи перспективні напрямки розвитку

страхового рину України має своє індивідуальне бачення (див. табл. 1).

Табл. 1. Трактування поняття страхового ринку науковцями

Автор Розкриття поняття

В.Д. Базилевич,

[1, с. 32]

Складна багатофакторна, динамічна, відповідним чином

структурована система економічних відносин, що виникають з

приводу забезпечення потреби в страховому захисті

С.Г. Журавін, Система економічних відносин, що виникають з приводу купівлі-


38

[3, с. 662] продажу страхового покриття в процесі задоволення суспільних

потреб у страховому захисті

О.В. Козьменко,

[6, с. 8]

Певне середовище, в умовах якого централізовано здійснюються

процеси передання і прийняття ризиків на страхування,

визначаються попит і пропозиція та діють спеціалізовані суб’єкти,

що економічно зацікавлені в реалізації цього механізму

С.В. Мочерний,

[2, с. 375]

Сукупність організаційно-економічних і відносин економічної

власності з приводу купівлі-продажу страхових послуг між

страховиками, страхувальниками та посередниками

С.С. Осадець, [8, с. 76] Сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і

пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі

продаж

В.В. Шахов, [9, с. 48] Особливе соціально-економічне середовище, певна сфера

економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає

страховий захист, формуються попит і пропозиція на нього

Проаналізувавши твердження науковців (табл. 1) потрібно зробити висновок, що

страховий ринок це економічні відносини купівлі-продажу страхових послуг між

страховиками, страхувальниками та посередниками.

Основні показники діяльності страхового ринку представлені в табл. 2.

Табл. 2. Основні показники діяльності страхових компаній за 9 міс. 2014-2018 р. [4-5]

Показники 2014 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р. Приріст

2018/2014,

%

Кількість страхових

компаній

389 368 323 296 285 -26,7

Компанії зі страхування

життя

58 50 43 34 31 -46,6

Валові страхові премії,

млн. грн.

(долл. США)

17 081,6

(2065,4)

21

718,7

(1326,7)

24

844,2

(970,9)

31

391,1

(1141,5)

34 875,3

(1232,3)

104,2

(-40,3)

Валові страхові виплати,

млн. грн.

(долл. США)

3 665,1

(443,2)

4 674,8

(285,6)

6 271,3

(245,1)

7 375,1

(268,2)

8 754,8

(309,4)

138,9

(-30,2)

Збитковість страхової

суми, %

21,5 21,5 25,2 23,5 25,1 16,7

Чисті страхові премії, % 79,9 77,1 78,8 66,2 72,8 -8,9

Однією з причин скорочення кількості учасників ринку стало посилення жорсткої

політики державного регулятора щодо несумлінних компаній. Кількість страхових компаній

у 2018 р. у порівнянні із 2014 р. зменшилась на 26,7%, компаній зі страхування життя - на

46,6%. Валові страхові премії у млн. грн. у 2018 р. порівняно до 2014 р. у перерахунку на

долари США (за офіційним щорічним курсом НБУ) зменшились на 40%, виплати – на 30%.

Збитковість страхової суми зросла на 16,7%, чисті страхові премії зменшились на 8,9%.

Висновки з проведеного дослідження. Проводячи підсумки дослідження робимо

висновки, що для підвищення ефективності функціонування страхового ринку України

необхідно вжити таких заходів:

– сплата внесків до статутного капіталу страховика виключно грошима, зокрема в

іноземній валюті;

– вдосконалення механізму формування страхових резервів, системи розміщення

страхових резервів;


39

– розширення ринку перестраховування, активізації роботи з нерезидентами щодо

взаємного перестраховування;

– законодавче врегулювання питань захисту заощаджень громадян за довгостроковим

страхуванням життя, здоров’я та пенсійним страхуванням.

– зменшення вартості залученого капіталу для підприємств, що страхують свої ризики;

– інтеграція страхового ринку України до світового фінансового простору.

‒ внести зміни в порядок надання звітності страховиками, що дасть можливість

посилити нагляд за якістю і структурою активів;

‒ внести зміни в умови ліцензування страхової діяльності, зобов'язавши страховиків

поступово впроваджувати систему управління ризиками страхового портфелю відповідно до

вимог Solvency ІІ;

‒ стимулювати страховиків до отримання міжнародних рейтингів фінансової стійкості,

сприяти інформаційної відкритості страхового бізнесу шляхом постійного моніторингу

якості страхових послуг різних компаній у ЗМІ;

‒ доопрацювати законопроект та впровадити Закон «Про загальнообов’язкове державне

соціальне медичне страхування», внести зміни до діючого податкового законодавства з

метою подальшого розвитку сектору накопичувального страхування життя та добровільного

медичного страхування;

‒ вдосконалити механізм страхування виробників сільськогосподарської продукції з

державною підтримкою та механізм регулювання діяльності Агропромислового пулу;

‒ мінімізувати можливості зловживання державною владою при контролі діяльності

страховиків та використанні грошових фондів МТСБУ;

‒ посилити контроль за операціями вихідного перестрахування та впровадити зміни

щодо порядку оподаткування страховиків з метою мінімізації фінансових схем.

Вищевказані заходи сприятимуть подоланню кризових тенденцій на страховому ринку,

значно поліпшать фінансовий стан страхових компаній, позитивно вплинуть на розвиток

фінансового сектора в цілому.

Проведений аналіз показників діяльності страхового ринку показав негативну тенденцію

до зменшення кількості страхових компаній, зокрема компаній по страхування життя, це

свідчить про важкий економічний стан в країні і недовіру юридичних та фізичних осіб до

страхового ринку України.


1. Базилевич В.Д. Страхова справа / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич – К.: Знання, 2005. –

352 с.

2. Економічний енциклопедичний словник: у 2 т. Т. 2 / [за ред. С.В. Мочерного.]. –

Львів: Світ, 2006. – 568 с.

3. Журавин С.Г. Корпоративное управление: слов.-справ. / Журавин С.Г. – М.: Анкил,

2009. – 920 с.

4. Підсумки діяльності страхових компаній станом на 30.09.2018 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://nfp. gov.ua/files/DepFinMon/zvitni_dani/sk_% 202018.pdf

5. Підсумки діяльності страхових компаній за 9 місяців 2018 року [Електронний ресурс].

– Режим доступу : https://forinsurer.com/files/file00647.pdf

6. Рудь І. Аналіз страхового ринку України / І. Рудь // Глобальні та національні проблеми економіки. – 2016. – Вип. 10. – С. 856–859.

7. Страховий і перестраховий ринки в епоху глобалізації : монографія / [Козьменко О.В., Козьменко С.М., Васильєва Т.А. та ін.]. – Суми: Університетська книга, 2011. – 388 с.

8. Страхування : підручник / [керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець, д-р ек.

наук, проф.]. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К. : КНЕУ, 2002. – 599 с.

9. Шахов В.В. Страхование: учебник для вузов / Шахов В.В. – М.: ЮНИТИ, 2003. –

311 с.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Дьячкова Ю.М.

https://forinsurer.com/files/file00647.pdf


40

УДК 33:2964.338

Катерина Горщенко

(Ізмаїл)

РОЛЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

У статті розкривається питання підприємницької діяльності в умовах ринкової

економіки. Його сутність, основні цілі та завдання.

Ключові слова: підприємництво, підприємство, економіка, маркетинг, бізнес.

Сутність поняття “підприємництво”, його моделі в сучасному суспільстві, особливості здійснення маркетингових досліджень на малих, середніх підприємствах стають природною складовою частиною української економiки, що свiдчить про його просування до ринкових форм та методiв господарювання. Дрібне та середня підприємництво є основою розвитку економіки будь-якої країни. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх, малих і дрібних підприємств, їх природне регулювання (в тому числі і за рахунок (співробітництва) становлять характерну рису

ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки дрібне, мале та середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.

Найважливішими об’єктивними умовами розвитку підприємництва в Україні є наявність ринкових відносин і різноманітних форм власності, економічна свобода та самостійність товаровиробників і дієздатність товарно-грошового механізму; розвиненість фінансово-кредитної системи; послідовність і стабільність економічної та соціальної політики держави; наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва, сформованість економічної культури та позитивний соціальний фон підприємницької діяльності.

Однією з вагомих перепон на шляху розвитку вітчизняного підприємництва є недосконалість чинної податкової системи та надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності, які зумовлюють зростання обсягів реалізованої продукції, прихованої від

оподаткування, невпевненість підприємців у стабільності умов ведення комерційної діяльності.

Негативно впливають на розвиток підприємництва складні та довготривалі післяреєстраційні процедури суб'єктів підприємництва, надмірне втручання органів державної влади в їхню діяльність.

Проте основними причинами, які стримують розвиток підприємництва в Україні, є: ‒ недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу, як і

підприємництва в цілому; ‒ високі податки, що примушує деяких суб’єктів дрібного і малого підприємництва йти в

тіньову економіку; ‒ недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств; ‒ відсутність дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та

малого бізнесу; ‒ недосконалість системи обліку та статистичної звітності дрібних і малих підприємств;

‒ обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення; ‒ недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів

для підприємницької діяльності; ‒ відсутність стимулів для інвестицій; ‒ психологічне несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях

серед окремих верств населення. На сьогодні для багатьох бiзнес став основним або побiчним видом дiяльностi. Особливо

схильне до участi у пiдприємницькiй дiяльностi молоде поколiння України. Пiдприємництво не можна вважати звичайною трудовою сферою дiяльності: воно за своєю сутнiстю


41

характеризує творчу i активну дiяльнiсть бiзнесменiв. Пiдприємцям притаманнi особлива етика i навiть своєрiдний свiтогляд, що дає змогу виокремлювати специфiчну фiлософiю пiдприємництва (бiзнесу), яку квалiфiкують як практично корисну фiлософiю системи господарювання. В мiру розвитку виробництва i суспiльства, змiни умов його життєдiяльностi й загальної культури, фiлософiя бiзнесу не залишається незмiнною, вона

завжди адаптується до сучасних вимог господарювання. Сучасна економiчна наука визначає пiдприємництво як особливий вид дiяльностi, в

основу якого покладено такi ознаки: • свобода вибору напрямкiв i методiв дiяльностi, самостiйнiсть у прийняттi рiшень; • постiйна наявнiсть фактора ризику; • орiєнтацiя на досягнення комерцiйного успiху; • iнновацiйний характер дiяльностi. Пiдприємництво не лише особливий вид дiяльностi, а й певнiий стиль i тип

господарської поведiнки, якому притаманні: • iнiцiативнiсть i пошук нетрадицiйних рiшень у сферi бiзнесу; • готовнiсть наражатися на ризик; • гнучкiсть i постiйне самооновлення; • цiлеспрямованiсть i наполегливiсть у бiзнесовiй дiяльностi. Крiм того, пiдприємництво – це комплекс особливих функцiй, що виконуються в

економiцi (народному господарствi), спрямоване на забезпечення розвитку i вдосконалення господарського механiзму, постiйне оновлення економiки господарюючих суб’єктiв, створення iнновацiйного поля дiяльностi. Сучасна економiчна лiтература виокремлює три головнi функцiї сфери пiдприємницької дiяльності:

• ресурсну (формування i продуктивне використання капiталу, трудових, матерiальних та iнформацiйних ресурсiв);

• органiзацiйну (органiзацiя маркетингу, виробництва, збуту, реклами та iнших господарських справ);

• творчу (новаторськi iдеї, генерування й активне використання iнiцiативи, вмiння ризикувати). [2, с. 45]

Пiдприємництво має завжди супроводжуватись науково-технiчною, органiзацiйною i комерцiйно-економiчною творчiстю, новими пiдходами до вирiшення господарських завдань. Воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, у

підгрунті якого є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого – персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності. За останнi роки вiдбулися помiтнi змiни: держава встановила рiвноправнiсть всiх форм власностi, прийнято законодавчi акти про пiдприємництво, про господарськi товариства, приватизацiю, про цiннi папери. Як результат, в країнi невпинно, проте з великими труднощами, розвиваються недержавнi форми господарювання, що базуються на колективнiй чи приватнiй формi власностi. Важливе значення для розвитку недержавних форм власностi, ринкових вiдносин має створення малих пiдприємств на правовiй основi. Малi пiдприємства можуть створюватись практично в усiх галузях народного господарства i на основi рiзних форм власностi, здiйснювати рiзнi види господарської дiяльностi, що не забороненi законодавчими актами та вiдповiдають статутам підприємств.

Засновники та керiвники малих пiдприємств, кооперативiв, усi тi, хто створює та веде “свiй бiзнес”, мають великi труднощi. Проблеми виникають у зв’язку з недостатнiм матерiально-технiчним постачанням, з обмеженими розмiрами кредитiв для початкового

фiнансування власної справи, через бюрократичнi перешкоди, якi штучно створюються на шляху розвитку нових форм господарювання. Але особливi труднощi закладено у самих “бiзнесменах”, у їх роками сформованих звичках до рутинного економiчного мислення.

Адже, розпочинаючи своє дiло, людинi треба повнiстю позбавитися споживацьких настроїв, що так характернi для роботи на державних пiдприємстваx. Пiдприємець нової формацiї за все вiдповiдає сам [3, с. 27]. Становлення ринкових вiдносин, нового мислення, розвиток пiдприємництва та iнiцiативи, основаних на рiзноманiтних формах власностi,


42

свiдчать про початок глибоких змiн. Проте результати цих змiн поки що незначнi. Справжнiй ринок ще не склався, всюди хронiчний дефiцит за наявностi величезних ресурсiв та невикористаних резервiв виробництва. Причин такого становища багато, але на однiй з них слiд наголосити – це вiдсутнiсть належних умов та зацiкавленостi людей у господарськiй активностi, у створеннi своєї справи.

Багаторiчний досвiд господарювання у країнах з розвиненою ринковою економiкою свiдчить про те, що традицiйно iснують двi моделi пiдприємництва: класична та iнновацiйна, але на практицi можливе їх поєднання. Класична модель пiдприємництва орiєнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсiв пiдприємства. Схема пiдприємницьких дiй за такої моделi достатньо проста i чiтко окреслена: оцiнка наявних ресурсiв; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тiєї можливостi, яка зможе забезпечити максимальну вiддачу вiд наявних ресурсiв.

Iнновацiйна модель пiдприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) i, насамперед, нових управлiнських рiшень для пiдприємницької дiяльностi, особливо, коли бракує власних природних ресурсiв. Схема дiй за цiєї моделi пiдприємницької дiяльностi є такою:

• формулювання головної мети; • вивчення зовнiшнього середовища для пошуку альтернативних можливостей; • порiвняльна оцiнка власних ресурсiв i знайдених можливостей;

• пошук зовнiшнiх додаткових джерел ресурсів; • аналiз можливостей конкурентів; • реалiзацiя завдань згiдно з вибраною концепцiєю. Пiдприємця iнколи порiвнюють з полководцем, здатним з меншими силами виграти бiй

у кiлькiсно переважаючого противника. Держава буде багатою, якщо принаймнi 57 % її активного населення матиме нахил до пiдприємництва. Як свідчить світовий досвід, протягом останніх десятиріч у розвинених країнах малі та середні підприємства розвивалися найдинамічніше. Зайнятість у цьому секторі становить від 57 % (США) до 80 % (Італія). В Україні створено 150 тисяч малих підприємств, в яких зайнято 1,2 млн. осіб, або 8 відсотків працюючих. Кількість таких підприємств на тисячу жителів в Україні становить 2,7, що значно менше ніж у країнах Євросоюзу. Загалом частка українських малих підприємств у ВВП, за офіційними даними, не перевищує 9–10 %. Не так багато українських підприємців розуміють та дійсно застосовують маркетинговий підхід до своєї діяльності. Для цього

необхідно професійно провести маркетингові дослідження, дати експертну оцінку виробництва товарів у тих галузях, де відзначається найбільша активність малого бізнесу. Це дасть можливість вивчити ринок, нагромадити необхідну інформацію для подальшого аналізу стану малого та середнього бізнесу в Україні, виділити найважливіші показники фінансової діяльності, ідентифікувати ті галузі, в яких цей бізнес представлено найширше.

Необхідно також приділити увагу вивченню зарубіжного досвіду маркетингової діяльності. Наявні на підприємствах служби повинні розпочати конкретну практичну роботу з пошуку ділових партнерів, планування виробництва і збуту продукції, з розробки сучасних товарів з урахуванням принципів маркетингу. Головне нині – якомога швидше перейти від констатації необхідності маркетингу до повсякденної роботи з використання його концепції. Зокрема, необхідно детально відпрацювати ланцюг практичних заходів, конкретизувати такі основні питання:

– який товар вводиться на ринок, в якому асортименті і за якими цінами; – на якого споживача (тобто на який сегмент ринку він розрахований) і яких потенційних

споживачів можна буде залучити в майбутньому ; – які умови необхідно створити для продажу товарів на запланованому рівні; – через які канали і в яких обсягах буде організовано постачання; – які засоби варто використати для впливу на попит і стимулювання продажу; – яким повинно бути післяпродажне обслуговування і ким воно здійснюватиметься; – яких економічних результатів чекають учасники ринку і які для цього вимагаються

витрати.


43

Методи вирішення зазначених проблем складають тактику маркетингової діяльності, що розробляється для всіх разом і для кожного окремого учасника ринку. На жаль, досі існують різноманітні обмеження і труднощі, що супроводжують кожен крок підприємця – від неможливості нормально одержати кредит до надмірного оподаткування за відсутності сприятливих інвестиційних та інноваційних умов. Для обстеження підприємств малого

бізнесу, що потребують додаткових коштів для свого науково-технічного розвитку, пропонується методика, яка дає можливість зробити аналіз і одержати інформацію щодо галузі виробництва (товарів, робіт, послуг), чисельності працюючих, співвідношення власних та залучених коштів. Також ставиться за мету виявлення факторів, що найістотніше впливають на обсяги виробництва, прибутковість тощо. Якщо підприємство зацікавлене в отриманні кредитів для подальшого розвитку, пропонується надати балансовий звіт та звіт про фінансові результати для найглибшого аналізу діяльності даного підприємства. Проведені маркетингові дослідження допоможуть розробити рейтингову систему показників для оцінки кредитоспроможності підприємства, відпрацювати різноманітні економічні прийоми та методи для вдалого використання капіталу, вкладеного у справу.

Таким чином, розуміння сукупності підприємництва зводиться до особливої його функції, сутність якої полягає у оновленні економiчної системи, створенні iнновацiйного середовища, що спричиняє руйнацiю традицiйних структур i вiдкриття шляху до перетворень, яка зрештою, стає тiєю силою, яка прискорює рух економiки по шляху

ефективностi, рацiоналiзацiї, бережливостi i постiйного оновлення. Нагромаджений досвiд усiх без винятку iндустрiально розвинутих країн з ринковою економiкою соцiального спрямування незаперечно пiдтверджує, що пiдприємництво – необхiдна умова досягнення економiчного успiху.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Закон України про підприємництво. – 1991. – 7 лютого. 2. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність:

Навч. посібник. – К., 1998. 3. Райзберг Б.А. Основы бизнеса. – М., 1989. ‒ С.145.

3. Райзберг Б.А. Основы бизнеса. – М., 1989. ‒ С.234.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук Метіль Т.К.

УДК 65.015.3

Анастасія Димченко, Кристина Ткач

(Ізмаїл)

ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ

ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

У статті розглядаються питання фінансової стійкості підприємства при реалізації довгострокових інвестиційних проектів. Розглянуто фінансові коефіцієнти, за допомогою яких можна отримати точну і повну характеристику фінансової стійкості інвестиційного

проекту. Ключові слова: фінансова стійкість, інвестиційний проект, фінансові коефіцієнти,

ризики.

The article deals with issues of financial sustainability of an enterprise in the implementation of long-term investment projects. The financial factors are considered, with the help of which it is possible to obtain an accurate and complete description of the financial stability of the investment project.

Key words: financial stability, investment project, financial ratios, risks.


44

У сучасному світі, коли конкуренція на світовому ринку дуже жорстока і висока,

компанії змушені відповідати постійно зростаючим вимогам. Зростання компанії повинно

бути безперервним, тільки в цьому випадку є можливість викликати інтерес у потенційних

акціонерів і залучати до співпраці інвесторів. Основний напрямок в бізнесі компанії рано чи

пізно стає «тихою гаванню» і необхідно почати розробляти новий напрямок діяльності фірми

і стратегію її розвитку. Однак, це тягне за собою безліч ризиків, що ставить керівництво

компанії в скрутне становище. Тільки невеликому відсотку компаній вдається ризикнути і

досягти зростання показників і, як підсумок, зростання прибутку, що позитивним чином

позначається на прибутках акціонерів і все це за короткий термін.

Вимоги сучасного світу до того ж дуже жорстокі. Найчастіше домігшись стабільного

фінансового стану, підприємство повинно не просто рости, але темпи зростання повинні

постійно збільшуватися. Домогтися цього можна шляхом підвищення ефективності

виробництва, впровадження інновацій, підвищення якості організації, яке тягне за собою

зміцнення його фінансового становища [3, c. 180].

Важливе значення набуває такий показник, як фінансова стійкість підприємства.

Фінансова стійкість підприємства залежить від багатьох факторів, які на неї впливають,

починаючи від зовнішнього економічного середовища, в рамках якого підприємство

здійснює свою діяльність, від результатів його функціонування, його своєчасного реагування

на зміни внутрішніх і зовнішніх факторів, від доцільності і правильності вкладення

фінансових ресурсів в активи.

Для того, щоб фірма весь час збільшувала темпи виробництва їй необхідно генерувати і

впроваджувати нові ідеї, які дозволили б не тільки підвищити якість її продукції, а також

обійти інших конкурентів і, як підсумок, утримати важливі сегменти ринку, уникнувши

банкрутства. Завдяки успішному здійсненню впровадження новацій, компанія підвищує свій

рівень цінності і привабливості для потенційних інвесторів ‒ головний спонукальний мотив

підприємницької діяльності [4, c. 460].

Однак, складність всього цього процесу полягає у виявленні пріоритетних напрямків

розвитку, важливо відібрати нововведення, які змогли б забезпечити максимальний

результат від їх використання, необхідно визначити потрібну кількість інвестицій і виявити

певні джерела фінансування.

Кожне підприємство розвивається за допомогою здійснення інвестиційної діяльності.

Рішення, які приймаються при створенні інвестиційного проекту, можуть бути важкими з

різних причин, як: визначення виду інвестицій, вартість інвестиційного проекту,

конкурентна боротьба серед проектів, брак фінансування для інвестування, ризик при

прийнятті кожного рішення. З цього можна зробити висновки про необхідність формування

сприятливих умов для інвестування в проект. Створення самого проекту є дуже важливим

завданням для зростання обсягу капітальних вкладень, а отже, актуальність теми визначення

впливу реалізації інвестиційного проекту на фінансову стійкість підприємства незаперечна

[5, c. 400].

Для прийняття правильних інвестиційних рішень необхідно грамотно оперувати і

застосовувати формалізовані і неформалізовані методи. Поєднання та застосування методів в

потрібних пропорціях необхідно довірити грамотного фахівця, який в точності обізнаний про

стан справ на підприємстві і має достатню кваліфікацію для прийняття відповідальних

рішень. Завдяки вітчизняному і зарубіжного досвіду, нам відомі безліч формалізованих

методів, впровадження яких може служити прикладом для прийняття основних рішень з

інвестиційної політики підприємства.

За допомогою визначення досить невеликої кількості фінансових коефіцієнтів, можна

отримати точну і повну характеристику фінансової стійкості інвестиційного проекту.

Запобігти негативну реакцію всіх сфер діяльності підприємства і при цьому підвищити його

фінансову стійкість можна за допомогою реалізації заходів, що включають в себе наступні

дії:

‒ поліпшення структури джерел фінансування;


45

‒ оптимізація величини виробничих запасів;

‒ незавершеного виробництва;

‒ запасів готової продукції;

‒ зменшення дебіторської заборгованості.

Для цього необхідна наявність фінансових резервів, які будуть подушкою безпеки, що

дозволяє тимчасово послаблювати фінансову напруженість, залучення додаткових кредитів

на тимчасове поповнення оборотних коштів, збільшення прибутковості діяльності (зниження

витрат), прискорення оборотності коштів. Для здійснення цих заходів, буде необхідним

скоригувати вихідну інформацію, яка дуже важлива для розрахунку ефективності

інвестиційного проекту, все це вплине в свою чергу на зміну не тільки фінансової надійності

проекту, але і на основні показники економічної ефективності.

Вся зібрана інформація, її достовірність є дуже важливим елементом, тому що на неї

спираються при оцінці фінансової стійкості та оцінки економічної ефективності інвестицій.

Розрахунки ведуться за тими ж інтервалах планування, що і для економічної ефективності.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити наступний висновок: приймати

управлінське рішення про впровадження, реалізації інвестиційного проекту, необхідно

тільки після повної перевірки і коригування отриманої інформації, для чого необхідно

відібрати ряд важливих показників, які відіб'ють повну інформацію з урахуванням вимог

інвесторів до рівня кожного з них. Правильне коригування та виконання послідовного

аналізу показників ефективності являє собою складну задачу [1, c. 280]. Необхідно визначити

складні логічні зв'язки системи потоків і показників, адже саме вони визначають

послідовність аналізу і коригування показників ефективності ‒ від показників фінансової

стійкості до потоків грошових коштів в балансі і фінансово-інвестиційному бюджеті і, в

кінцевому рахунку, до показників економічної ефективності.

Таким чином дослідження показали, у сучасних ринкових умовах, при жорсткій

конкуренції і вічно зростаючих вимогах всіх осіб, починаючи від розробника, замовника,

інвестора, закінчуючи самим важливим особою - споживачем, необхідно дуже грамотно

розуміти варто вводити в реалізацію проект, вартий він тих зусиль, грошей, часу і ресурсів,

так як багато починалися проекти в кінцевому підсумку так і не були закінчені, що створює

багато проблем у всіх сферах діяльності.


1. Віленській П.Л., Лівшіць В.М., Смоляк С.А. Оцінка ефектівності інвестіційніх

проектів: Теорія і практика: навч. посібник. – М.: Справа, 2002. – 280 с.

2. Кисельова Н.В., Боровикова Т.В. Інвестиційна діяльність. – М.: КНОРУС, 2005. –

432 с.

3. Гадзевич О. І., Основи економічного аналізу и діагностики фінансово-господарської

діяльності підприємств: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2007 –180 с.

4. Поддерьогін А. М. авт. підлога. и наук. ред.проф. Фінанси підприємств Підручник. ‒

3-тє вид., перероб. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.

5. Костенко Т. Д., Підгора Є. О., Рижиков В. С., Панков В. А., Герасимов А. А., Ровенська В. В. Економічний аналіз и діагностика стану сучасного підприємства: Навч.

посібник. ‒ 2-ге вид., переробл. та доп. – К .: Центр учбової літератури, 2007 – 400 с.


46

УДК 338.33

Вікторія Калінку, Тетяна Метіль

(Ізмаїл)

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ: ФАКТОРИ ТА РЕЗЕРВИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Стаття присвячена розгляду проблем продуктивності праці та її значення для

довгострокового існування підприємства. У статті розглядаються фактори та резерви

підвищення продуктивності праці.

Ключові слова: праця, продуктивність, продуктивність праці, ефективність.

The article is devoted to the consideration of problems of labor productivity and its importance

for the long-term existence of the enterprise. The article considers factors and reserves of increase

of labor productivity.

Key words: labor, productivity, productivity, efficiency.

Загальновідомо, що серед низки ключових проблем економіки України – низька

продуктивність праці, неефективне використання усіх видів ресурсів, вкрай низький техніко-

технологічний рівень виробництва, не конкурентоспроможність основних видів вітчизняної

продукції, низька частка високотехнологічної продукції, низький рівень оплати праці

переважної більшості найманих працівників країни, низька якість життя. Активізація

людської праці, як свідчить історія людства, є головною умовою досягнення позитивних

зрушень у добробуті населення та господарчому розвитку країни. Без зростання

продуктивності людської праці є неможливим забезпечення конкурентних переваг країни, її

сталий економічний розвиток в умовах всеохоплюючої глобалізації.

Однією з головних та найважливіших загальногосподарських та галузевих функцій в

умовах вітчизняних ринкових реалій є раціональне використання трудових ресурсів на всіх

рівнях національної економіки, що сприятиме виготовленню конкурентоспроможної

продукції, поліпшенню економічної діяльності і зростанню прибутків працівників. Реалізація

цих завдань є неможливою без підвищення продуктивності та ефективності праці.

Сьогодні ефективне використання персоналу на підприємстві здебільшого залежить від

розроблених систем та чинників, спрямованих на підвищення продуктивності праці, яка

являє собою співвідношення основних результатів діяльності підприємства до затрат праці

персоналу на її здійснення.

Питання виявлення резервів росту продуктивності праці досить широко досліджені в

працях таких зарубіжних вчених-економістів: А.Є. Аврутіна, Ю.Д. Борисова, В.М. Зарубіна,

Я.М. Купермана, К. Маркса, А. Сміта, А.А. Френкеля та ін., а також у працях вітчизняних

науковців, а саме: Н.М. Бондар, І.В. Голодець, Є.Й. Заблоцького, Б.М. Литвина,

Б.А. Писаренко, І.А. Попова, А. Ревенко, Н.Г. Чумаченка, С.І. Шкарабана, П.І. Юхименко та

ін. Проте, незважаючи на значний обсяг проведених попередніх досліджень, ряд теоретичних

і практичних питань донині залишаються вирішені частково або є дискусійними.

Продуктивність праці є динамічним показником, тобто постійно змінюється під дією

різної кількості чинників [1, с. 12]. Вся сукупність факторів по різному впливає на зміну

рівня та динаміки показника продуктивності праці, крім того, впливають різноманітні

об’єктивні та суб’єктивні причини.

По суті всі фактори, що впливають на зміну обсягу виробництва і чисельності

працівників підприємства, впливають і на зміну продуктивності праці.

Під факторами зміни продуктивності праці розуміються причини, що зумовлюють зміну

її рівня. У практиці планування та обліку на більшості діючих підприємств всі чинники зміни

продуктивності праці класифікуються за такими основними групами [2, с. 27]:

‒ регіонально-економічні фактори (природно-кліматичні умови, їх зміни;

збалансованість робочих місць і трудових ресурсів) і економіко-географічні фактори


47

(наявність місцевих будівельних матеріалів; вільних ресурсів робочої сили, електроенергії,

води; рельєф місцевості; відстань до комунікацій і т. п.);

‒ фактори прискорення НТП (зміна технічного рівня виробництва; впровадження нових

поколінь високоефективної техніки, застосування прогресивних технологій; використання

автоматизованих систем у проектуванні);

‒ економічні чинники (вдосконалення управління, організації виробництва і праці;

планування і управління кадрами і т.д.);

‒ фактори структурних зрушень (зміна обсягу і структури виробництва; зміна частки

покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; зміна питомих ваг окремих видів

продукції);

‒ соціальні фактори (людський фактор; скорочення обсягів монотонного, шкідливого і

важкої праці; інші фактори).

Під резервами росту продуктивності праці розуміються не використані ще реальні

можливості економії трудових ресурсів.

Внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці виявляються і

реалізуються безпосередньо на підприємстві. До їх числа можна віднести:

‒ зниження трудомісткості виготовлення продукції (технологічної, виробничої та

повної);

‒ резерви поліпшення структури, підвищення компетенції кадрів і краще використання

робочої сили;

‒ поліпшення використання робочого часу (впровадження наукової організації праці,

скорочення плинності кадрів);

‒ економії матеріальних ресурсів, предметів праці і засобів праці.

Основною метою управління трудовими ресурсами є забезпечення мінімізації витрат

підприємства на формування та утримання трудових ресурсів та максимізація результатів від

їхнього використання. Особливої актуальності у зв'язку з цим набуває пошук та реалізація

резервів підвищення продуктивності праці персоналу підприємств у сучасних умовах

соціально-економічної кризи [3, с. 13].

Слід зазначити, що зростанню продуктивності праці на макро- і мікроекономічному

рівнях приділяється велика увага в усіх країнах. Підвищення продуктивності праці - це

складний процес, але він є необхідною передумовою забезпечення економічного розвитку

підприємства, оскільки виступаючи джерелом збільшення обсягів виробництва продукції,

приводить до скорочення затрат праці на виробництво продукції, а відтак - економії

робочого часу; обумовлює скорочення витрат на оплату праці в розрахунку на одиницю

продукції; сприяє зниженню витрат на виробництво продукції тощо.

В економічній літературі зазначається, що рівень продуктивності праці визначається

лише двома показниками: виробітком, тобто кількістю продукції, випущеної за одиницю

робочого часу; трудомісткістю, тобто кількістю часу, витраченого на виготовлення одного

виробу [4, с. 38].

Метеленко Н. Г. стверджує, що невикористані можливості росту продуктивності праці

визначаються в кожний період часу ступенем використання на конкретному підприємстві

або сфері досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва, соціального

розвитку. Залежно від особливостей виявлення та використання резерви можна поділити на

певні групи: резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці

(фонду часу) робітників та інших категорій працівників на одиницю виготовленої продукції

за рахунок механізації, автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації

виробництва й праці; резерви якісного покращення використання робочого часу за рахунок

ліквідації втрат, усунення непродуктивних витрат праці, покращення умов праці на

робочому місці [5, с. 14].

Отже, підвищення продуктивності праці ‒ це складний процес, який відображає

одночасну дію багатьох взаємопов'язаних між собою факторів, вплив яких виявляється в

процесі аналізу, що становить важливу функцію управління. Основне завдання управління


48

продуктивністю праці полягає саме в досягненні максимально можливого рівня її

підвищення. Для досягнення цього на підприємстві слід розробляти та впроваджувати різні

програми управління продуктивністю праці.


1. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Продуктивність праці: поняття і види [Електронний

ресурс]. Режим доступу: http://pіdruсhnіkі.ws/14051003/ekоnоmіkа/ prоduktіvіnst_

prаtsі_pоnyаttyа_vіdі. (дата звернення: 16.03.2019)

2. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. 3-тє вид.,

випр. і доп. Київ: Т-во "Знання", КОО, 2007. 559 с.

3. Данюк В. М., Петюх В. М., Цимбалюк С.О. та ін. Менеджмент персоналу Навч. посіб.

Київ: КНЕУ, 2013. 398 с.

4. Мерзляк А.В., Михайлов Є. П., Корецький М. Х., Михайлова Г. О. Економіка праці і

соціально-трудові відносини: навч. посіб. Київ : Центр навчальної літератури, 2005. 240 с.

5. Іляш О. І. Продуктивність та ефективність праці, резерви і шляхи їх підвищення // Науковий вісник НЛТУ України. 2009. № 19. С. 12-18.

УДК 338.32

Геннадій Кальчев

(Ізмаїл)

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

В ОРГАНІЗАЦІЯХ МАЛОГО БІЗНЕСУ

У статті розглянуто питання сучасного управління фінансами в організаціях малого

бізнесу, його особливості, а також його переваги.

Ключові слова: аутсорсинг, фінансовий план, фінансовий ринок.

The article deals with the issues of modern financial management in organizations of small

business, its features, as well as its advantages.

Key words: outsourcing, financial plan, financial market.

Останнім часом з'явився небувалий ріст зацікавленості в малому бізнесі, особливо в

сферах, де не потрібно значних капіталовкладень, безлічі працівників і дорогого

устаткування. Малих підприємств особливо багато в наукомістких видів виробництва, в

галузях, пов'язаних з виробництвом споживчих товарів, а також їх продажем.

При управлінні діяльністю малого підприємства в сучасних умовах господарювання

однією з головних цілей його функціонування є забезпечення виживання на ринку і

поліпшення його добробуту, що вимагає постійного збільшення прибутковості і

рентабельності підприємства при збереженні його ліквідності і платоспроможності. Важлива

роль у реалізації цієї задачі приділяється організації фінансів на малому підприємстві.

Природним завданням кожного підприємця є прибуткове ведення справи за рахунок

оптимального використання наявних ресурсів, мінімізації витрат і максимізації можливостей

задоволення соціально-економічних потреб.

Особливостями фінансів малого бізнесу є:

‒ ускладненість доступу на фінансовий і грошовий ринки, пов'язана з малодоступною

кредитів через їхню дорожнечу, ризикованого фінансового становища підприємства і

відсутності кредитної історії;

‒ власник малого бізнесу піддається більшому ризику, так як можливості здійснення

особистих інвестицій обмежені горизонтом власного підприємства: будь-який зайвий дохід

йде в справу;

http://pіdruсhnіkі.ws/14051003/ekоnоmіkа/


49

‒ нижчий в порівнянні з великими підприємствами рівень ліквідності малого бізнесу,

малі підприємства відчувають труднощі з мобілізацією «живих грошей»;

‒ високий рівень фінансового ризику, пов'язаний з орієнтацією малого бізнесу на

позикове фінансування.

Слабка організація фінансової діяльності стала однією з головних причин руйнування

підприємств малого бізнесу. Для малого бізнесу характерно одноосібне володіння, що

означає, що підприємець самостійно займається фінансами, постачанням, збутом, рекламою і

т.д. Однак, власник не завжди може виконувати всі функції самостійно, тоді йому

доводиться делегувати свої повноваження і передавати ведення бухгалтерського і

фінансового обліку на аутсорсинг [3, с. 256].

Аутсо рсинг ‒ передача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям

на умовах субпідряду. Це угода, за якою робота виконується людьми з зовнішньої компанії,

які зазвичай є також експертами у цьому виді робіт. У міру зростання підприємства

створюється управлінська група, включаючи бухгалтера, що веде до відмови від

аутсорсингу. Але навіть при такій структурі організації багатьом малим фірмам доводиться

стикатися з непростими проблемами. Як показує досвід, один з основних факторів, які

сприяє руйнуванню - брак знань, в тому числі і управлінських у власників цих підприємств.

Тому для виживання вони рано чи пізно змушені звернутися в консалтингові фірми.

Як відомо, надійним способом управління потоком грошових коштів є фінансовий план.

Фінансовий план ‒ це комплексний план функціонування та розвитку підприємства у

вартісному (грошовому) вираженні. У фінансовому плані прогнозуються ефективність і

фінансові результати виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності фірми. Якщо не

нехтувати таким надійним інструментом управління, складати план на місяць, рік і більший

період, то можна впевнено рухатися в обраному напрямку. Фінансовий план в великій

компанії являє собою об'ємний документ, в малому ж бізнесі він буде складатися з тих же

розділів, але містити набагато менше деталей і допоміжних документів.

Фінансовий план включає:

‒ план активів і пасивів;

‒ розрахунок точки беззбитковості;

‒ прогноз руху готівки.

Фінансовий план на малих підприємствах є важливим фактором підвищення

ефективності їх діяльності, а також дає інформацію про результати фінансової роботи за

різними напрямками.

Слід зазначити, що для малих підприємств характерна висока оборотність оборотних

активів, завдяки мобільності даного виду бізнесу, отже їх частка у всіх активах менше, ніж у

середніх і великих підприємств в тому ж вигляді виробництва. Необхідно особливу увагу

приділяти таким активам, як запаси, дебіторська заборгованість і грошові кошти [2, с. 200].

Так як доступ на фінансовий і грошовий ринки для малих організацій надзвичайно

утруднений, малому бізнесу залишається сподіватися лише на талант і розум керівника для

забезпечення достатнього обсягу коштів. Фінансовий ринок ‒ це система економічних

відносин, в якій об'єктом купівлі-продажу є гроші. Власники малого бізнесу зацікавлені в

максимізації ринкової вартості своїх підприємств, адже їх добробут напряму залежить від

їхнього успіху, проте вартість малого бізнесу не оцінюється на фінансовому ринку, тому її

досить важко визначити. Варто зауважити, що якщо раніше малі підприємства не приділяли

фінансового менеджменту достатньої уваги, то в даний час ця практика стає більш

поширеною, і навіть більше того ‒ необхідністю в умовах жорсткої конкуренції.

Конкурентоспроможність бізнесу може забезпечити виключно правильне управління рухом

капіталу і фінансових ресурсів [1, с. 98].

Успіх і розвиток малого бізнесу сильно залежить від його фінансування, тобто від

залучення необхідного капіталу. Капітал потрібен як на початковій стадії організації і

відкриття справи (основний капітал), так і в подальшому для фінансування поточної

діяльності (оборотний капітал). Особливістю малого бізнесу є обмеженість у фінансових


50

ресурсах, тому вишукування необхідних грошових ресурсів і ефективне управління ними для

більшості малих фірм є гострою проблемою.

Джерелами фінансування в малому бізнесі є власні і позикові кошти. До власних коштів

відносять: особисті кошти, прибуток, дебіторську заборгованість і т.д. Позикові кошти

являють собою банківський кредит, кредит постачальників, кредити під активи і т.д.

Природно, що найнадійніший і менш ризиковий джерело фінансування ‒ власні кошти

[4, с. 112].

Особливості фінансів малого бізнесу можна розглядати також щодо системи

оподаткування. Відповідно до главами Податковим кодексом України до невеликих

підприємств можуть застосовуватися особливі режими оподаткування. Додатково до цих

особливим режимам застосовується і спрощена система бухгалтерського обліку. Малі

підприємства, що функціонують в тих областях економіки, в яких складно здійснювати

контроль над доходами, повинні платити єдиний податок на поставлений дохід. В основному

це підприємства побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, невеликі

автотранспортні підприємства. Сплата єдиного податку на поставлений дохід також замінює

податок на прибуток, єдиний соціальний податок, податок на майно. Організації, перекладені

на єдиний податок на поставлений дохід, не є платниками податку на додану вартість.

Для малих підприємств застосовується також спрощена система бухгалтерського обліку.

Якщо мале підприємство використовує особливі режими оподаткування, то вона не

зобов'язана вести облік методом подвійного запису і, отже, складати та подавати

бухгалтерський баланс.

Крім того, мале виробництво, як правило, більш економічно. У малого підприємства, у

порівнянні з великим, коротше терміни капітального будівництва, для їх створення потрібен

відносно менший стартовий капітал. Оборотність коштів у них в 2-2,5 рази вище, що

забезпечує досить високу норму прибутку. Ці підприємства зазвичай краще використовують

свій капітал, обладнання та виробничі площі, не тримають великих запасів. вони успішніше

економлять на адміністративно-управлінських витрат завдяки простоті і гнучкості процедури

управління.

У сучасних ринкових умовах малі підприємства змушені конкурувати не тільки один з

іншому, але і з великим бізнесом. І суттєва перевага на ринку невеликим компаніям може

забезпечити саме раціональне управління фінансами підприємства.

Таким чином управління фінансами підприємств малого бізнесу притаманні такі

особливості: висока оборотність оборотних активів, висока платоспроможність і ділова

активність, мобільність бізнесу, спрощеність бухгалтерського врахування балансу.


1. Діденко В.Ю. Оцінка ефективності стратегічного фінансового управління

організаціями малого бізнесу / В.Ю. Діденко, Н.І. Морозко // Економіка і управління. ‒ 2014.

‒ №2.

2. Метелев, С.Є. Фінанси торгових організацій: навчальний посібник / С.Є. Заметіль,

В.П. Чижик. ‒ М .: ФОРУМ: ИНФРА-М, 2015. ‒ 200 с.

3. Свірчевський, В.Д. Управління малим бізнесом: Учеб. посібник / В.Д. Свірчевський. ‒ М .: ИНФРА-М, 2014. ‒ 256 с.

4. Шохіна, Д.Д. Особливості управління фінансами малого бізнесу / Д.Д. Шохіна //

Економіка і соціум. ‒ 2016. ‒ №1.


51

УДК 339.9

Наталя Кодацька, Євгеній Малієнко

(Дніпро)

СУЧАСНІ МЕТОДИ МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ ПЕРСОНАЛУ

Розглянуто особливості процесу та основні напрями мотивації і стимулювання

персоналу. Проаналізовано інноваційні методи стимулювання персоналу на прикладі

світових корпорацій.

Ключові слова: ефективне управління, стимулювання праці, система мотивації, умовне

покарання.

The features of the process and the main directions of motivation and stimulation of personnel

are considered. Innovative methods of personnel stimulation on the example of world corporations

are analyzed.

Key words: effective management, job incentives, system of motivation, conditional

punishment.

В умовах формування нових механізмів господарювання перед підприємствами постає

необхідність працювати по-новому, опановуючи інноваційні типи економічної поведінки,

пристосовуючи всі сторони виробничої діяльності до мінливої ситуації. У зв’язку з цим

зростає внесок кожного працівника в кінцеві результати діяльності підприємства. Одна з

головних задач для підприємств різних форм власності ‒ пошук ефективних способів

управління працею, що забезпечують активізацію людського фактора. Вирішальним

причинним фактором результативності діяльності людей є їх мотивація і стимулювання.

У сучасних умовах питання мотивації і стимулювання персоналу набуває найбільшої

актуальності. Керівник, який бажає домогтися високої продуктивності праці і ефективної

діяльності своїх підлеглих, повинен вміти сформувати відповідний набір стимулів. Завдяки

грамотно розробленій системі мотивації і стимулювання персонал виконуватиме роботу

якісніше, також час на виконання роботи скоротитися. Все це призведе до більш ефективної

роботи організації і збільшення прибутку [4, c. 36].

В практиці мотивації і стимулювання персоналу існує багато нових, простих і цікавих

способів, які не завжди вимагають великих грошових витрат. Серед них можна виділити

наступні. По-перше, це умовне покарання гірших співробітників. Не обов’язково

штрафувати гірших працівників, можна придумати різні жартівливі титули і звання, які

отримують ті, хто не справляється зі своєю роботою. Наприклад, титул «Черепаха місяця».

По-друге, розваги. Багато сучасних компанії закордоном мають ігрові зони, де співробітники

можуть відпочити і відволіктися від проблем. Робота стає більш ефективною, а у персоналу

не виникає думок про те, наскільки гнітюча атмосфера в офісі. По-третє, спонтанні

подарунки. Невеликі презенти співробітникам просто для гарного настрою не можуть не

радувати і не стимулювати працювати. По-четверте, преміювання часом, наприклад,

позаплановий вихідний день. По-п’яте, видача премій тим, хто має гарне здоров’я. У

багатьох країнах вже давно практикуються такі методи мотивації і стимулювання персоналу,

як надання премії тим, хто не хворів весь рік і постійно проходив медичне обстеження. По-

шосте, вільне відвідування роботи. Кращим фахівцям на певний час можна встановити

вільний графік відвідування. По-сьоме, великий вибір призів за хорошу роботу ‒ наприклад,

абонемент в спортивний зал, похід в ресторан або кіно [3, c. 55].

Цікаві приклади стимулювання праці існують у великих компаніях. Наприклад, офіси

Google проектуються кращими дизайнерами світу, причому розробка обстановки в кожному

підрозділі враховує не тільки загальні тенденції, а й національні переваги. Для підтримки

персоналу в хорошій формі в його розпорядженні є спортзали, перукарні, релаксаційні

центри та інші корпоративні заклади. Як заявляє керівництво компанії, «Google ‒ це, перш за


52

все, люди». Цікаво, що в останні роки компанія ввела ще й практику безкоштовного

харчування ‒ в радіусі 50 метрів від офісу завжди є кафе або їдальня, яка обслуговує

співробітників безкоштовно. Система мотивації персоналу в Google також має наявність

безоплатної медичної допомоги, причому деякі підрозділи для цих цілей мають навіть окремі

клініки [1, c. 200].

Ще одним прикладом мотивації і стимулювання в компанії Starbucks є різні програми з

підтримки ідей персоналу. Найбільш відома і цікава з цих програм ‒ програма «кава-

майстер». Її суть полягає в проведенні різних семінарів, покликані навчити співробітників

мистецтву приготування кави. Після цього відводиться додатковий час на самопідготовку, а

завершує все контрольний тест. Кращі учасники отримують в подарунок чорний фартух

(рядові співробітники носять зелений) і сертифікат про те, що ця людина є справжньою

кавою-майстром. До кави-майстру частіше звертаються за порадою, він є таким собі

авторитетом у своїй команді. Сам факт такої поваги і визнання підштовхує співробітників на

старання і участі в цій програмі. Варто також врахувати, що кава-майстер набагато швидше

підвищується по службі, ніж інші співробітники.

Також відрізнилася цікавим методом стимулювання персоналу компанія Microsoft. Тут

двічі на рік проходять наукові виставки, де будь-який співробітник може продемонструвати

свій власний проект. Компанія має власний торговий центр «The Commons», вхід в який

відкритий виключно для співробітників корпорації, що дозволяє їм відчувати себе

особливими і неповторними, будучи своєрідним видом психологічної мотивації [2, c. 200].

Отже, дані приклади доводять, що необхідно використовувати нестандартні підходи до

вирішення проблеми мотивування і стимулювання співробітників підприємств. Такі

експерименти дійсно надихають трудовий колектив до подвигів на робочому місці відмінний

інструмент згуртування команди. Однак не слід виходити за рамки, дотримуючись «золоту

середину». Будь-які прийняті рішення повинні бути позитивно сприйняті в колективі, адже

все робиться виключно для того, щоб співробітникам було комфортніше працювати. А якщо

співробітникам працювати комфортно, то і їх досягнення будуть постійно зростати.


1. Гончаров В.H. Механізми реалізації основних принципів гуманізації праці і трудової

мотивації: Монографія / Радомский С.И., Радомская М.С., Додонов О.В. – 2015. – С. 200.

2. Мазур В.С. Менеджмент: теорія і практика: навч.метод.комплекс / В.С.Мазур. ‒

Тернопіль: ТНЕУ, 2015. – С.200.

3. Рассадін В.В. Мотивація і стимулювання трудової діяльності персоналу // Праця і

соціальні відносини. ‒ 2015. ‒ №3. ‒ С. 53-59.

4. Шадриков В.Д. Психологічний аналіз діяльності як системи. – 2014. – Т. 1. ‒ №3. –

С. 36-44.

УДК 339.9

Ірина Кущ

(Київ)

КОНВЕРГЕНЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ВІДПОВІДНО

ДО МСФЗ У КРАЇНАХ З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

У статті проаналізовано використання МСФЗ у різних країнах світу, особливу увагу

приділено країнам з перехідною економікою. Детально проаналізовано національні

стандарти України, Росії, Польщі та їх відповідність до міжнародних стандартів

фінансової звітності (МСФЗ).

Ключові слова: конвергенція, бухгалтерський облік, міжнародні стандарти фінансової

звітності, національні стандарти.


53

In the article analyzes the use of IFRS in different countries of the world, special attention is

paid to countries with economies in transition. The national standards of Ukraine, Russia, Poland

and their compliance with International Financial Reporting Standards (IFRS) are analyzed in

detail.

Keywords: convergence, accounting, international financial reporting standards, national

standards.

З кожним днем значення Міжнародних стандартів фінансової звітності істотно зростає у

всьому світі. МСФЗ активно використовується як економічно розвиненими країнами, так і

країнами з перехідною економікою та країнами, що розвиваються, вплив на останні

фактично полягає у наближенні систем національних стандартів з міжнародними.

Вітчизняні підприємства більшості країн світу починають застосовувати МСФЗ як

основу для складання фінансової звітності, оскільки це допомагає підвищити прозорість

звітності, поліпшити її якість, ініціювати потік інвестицій. Всі перераховані чинники

впливають на покращення інвестиційного клімату країн і сприяють вільному переміщенню

фінансових ресурсів, саме тому питання конвергенції на сьогоднішній день є актуальним.

Метою дослідження є аналіз процесу конвергенції бухгалтерського обліку в країнах з

перехідною економікою на прикладі України, Польщі та Росії.

Розробкою і впровадженням міжнародних стандартів фінансової звітності займається

Рада з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Міжнародна федерація бухгалтерів –

є організацією, в компетенцію якої входить впровадження міжнародних стандартів освіти

професійних бухгалтерів, Кодексу етики професійних бухгалтерів та міжнародних

стандартів контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг.

Варто зазначити, що процес конвергенції бухгалтерського обліку розпочався з 1990-х років і

відбувається дотепер.

Щоб оцінити прогрес глобального застосування стандартів МСФЗ Рада з МСБО

контролює застосування стандартів у кожній юрисдикції, оновлення яких здійснюються на

постійній основі. На сьогоднішній день 166 країн вимагають, дозволяють або формально

схвалюють політику конвергенції національних стандартів з МСФЗ. Ці 166 юрисдикцій

представлені на усій частині земної кулі (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл країн, що використовують МСФЗ за континентами

Кількість юрисдикцій Відсоток від загальної кількості

Європа 44 27%

Африка 38 23%

Середній Схід 13 8%

Азія та Океанія 34 20%

Америка 37 22%

Всього 166 100%

Джерело: складено автором на основі 1

Проаналізуємо використання міжнародних стандартів у національній практиці ведення

бухгалтерського обліку в країнах з перехідною економікою (табл.2).

Таблиця 2

Використання міжнародних стандартів країнами з перехідною економікою

Ознака Країни

МСФЗ обов’язкові для

використання вітчизняними

компаніями

Албанія, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Ботсвана,

Вірменія, Грузія, Естонія, Косово, Камбоджа, Казахстан,

Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Польща, Росія, Румунія,

Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Узбекистан,

Україна, Хорватія, Чеська Республіка, Чорногорія


54

МСФЗ вимагаються або

дозволені для лістингу

іноземних компаній

Білорусь, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Ботсвана,

Вірменія, Грузія, Естонія, Камбоджа, Казахстан, Латвія,

Литва, Македонія, Молдова, Польща, Росія, Румунія,

Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія,

Чеська Республіка, Чорногорія

МСФЗ для МСП

обов’язкові або дозволенні

до використання

Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Вірменія, Грузія, Косово,

Камбоджа, Казахстан, Македонія, Сербія, Україна,

Чорногорія

МСФЗ для МСП не

використовуються

Албанія, Росія

Необхідні національні

стандарти, МСФЗ не

прийняли

В’єтнам

Джерело: складено автором на основі 1

Розглянемо основні відмінності у концептуальних положеннях національних стандартів

України, Росії, Польщі та МСФЗ (табл.3)

Таблиця 3

Порівняльна характеристика концептуальних положень національних стандартів

України, Росії, Польщі та МСФЗ Критерії

порівняння

Положення

стандарти

бухгалтерського

обліку в Україні

Російські

стандарти


обліку

Польські національні

стандарти

МСФЗ

Принцип

обачності

Установлено як

один з основних

принципів

складання

фінансової

звітності

Установлено як

один з основних

принципів

складання


звітності

Має назву

«неможливість

завищення або

заниження фінансових

результатів»

Не розглядається як

принцип складання

ФЗ

Принцип

суттєвості

Не розглядається

як принцип

складання ФЗ

Не

розглядається як

принцип

складання ФЗ

Має назву «істотність» Один з основних

принципів при

складанні

фінансової звітності

Форма

відображен

ня операцій

Переважає

документальне

оформлення

операцій над їх

економічною

оцінкою

Переважає

документальне

оформлення

операцій над їх

економічною

оцінкою

Трактування всіх

економічних подій та

явищ з погляду

підприємства,

передбачає ведення

обліку всіх фактів

господарського життя,

що мають відношення

до підприємства і

призводять до змін у

його майновому стані

Операції

відображаються в

першу чергу з

економічної

сторони. Професійне

судження бухгалтера

є визначальним


55

Формат


звітності

Регламентовано

типові форми,

затвердженні

Мінфіном

України: баланс

(звіт про

фінансовий

стан), звіт про

фінансові

результати (звіт

про сукупні

доходи), звіт про

рух грошових

коштів, звіт про

власний капітал,

примітки

Регламентовано

типові форми,

затвердженні

Мінфіном Росії:

баланс, звіт про

фінансові

результати, звіт

про рух

грошових

коштів, звіт про

власний капітал,

примітки

Комітет з стандартів


обліку затвердив:

баланс, звіт про

фінансові прибутки та

збитки (звіт про

фінансові результати),

введення у фінансову

звітність, примітки та

пояснення.

Компанії, які

підлягають щорічному

аудиту, також

забезпечують

підготовку: звіту про

зміни власному

капіталі, звіт про рух

грошових коштів

Форми звітів не

регламентовано

Валюта

подання

Звітність

складається в

гривнях

Звітність

складається в

російських

рублях

Звітність складається в

польських злотих

Звітність

складається у

функціональній

валюті

Примітки Подаються в

заданій

Мінфіном формі

(ф. №5).

Посилання на

примітки у

звітах не

потрібне

Порівняльна

інформація не

наводиться

Подаються в

заданій формі


примітки у

звітах не

потрібне

Порівняльна

інформація не

наводиться

Подаються примітки

та пояснення

Наводиться у

вільній формі


примітки у звітах

потрібні

Наводиться

порівняльна

інформація за

попередній період

Звітний

період

Встановлено в

рамках

календарного

року (з 1 січня по

31 грудня)

Встановлено в

рамках


року (з 1 січня

по 31 грудня)

Співпадає із

календарним роком.

Компанія має право

обрати інші дати, проте

в такому випадку

обов’язково потрібно

поінформувати

податкові органи про

таке рішення

Фінансовий рік не

прив’язаний до


Джерело: складено автором на основі джерел 2,3,4

Отже, розглянувши питання конвергенції бухгалтерського обліку в країнах з перехідною

економікою, можна сказати, що більшість країн визнає міжнародні стандарти фінансової

звітності, частково або повністю їх використовує. Проаналізувавши національні стандарти

бухгалтерського обліку України, Польщі та Росії варто зазначити існування ряду

відмінностей від міжнародних стандартів, що вказує на необхідність збільшення заходів

щодо конвергенції бухгалтерського обліку з метою покращення інвестиційного клімату і

вільному переміщенню фінансових ресурсів.


1. Use of IFRS standards by jurisdiction. [Електронний ресурс] // IFRS: [сайт]. – Режим

доступу: https://www.ifrs.org/use-around-the-world/use-of-ifrs-standards-by-jurisdiction/ (дата

звернення 01.05.2018). – Назва з екрана

https://www.ifrs.org/use-around-the-world/use-of-ifrs-standards-by-jurisdiction/


56

2. Сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступа: https://www.minfin.gov.ua/ (дата звернення 01.05.2018). – Назва з екрана

3. Сайт Міністерства фінансів Росії [Електронний ресурс]. – Режим доступа: https://www.minfin.ru/ru/ (дата звернення 01.05.2018). – Назва з екрана

4. Сайт Асоціації українського бізнесу в Польщі [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://ukrbizpol.org/ (дата звернення 01.05.2018). – Назва з екрана

Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент Костюченко В.М.

УДК 336.767

Марина Мамедова

(Харків)

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ Розкрито сутність процесу управління банківським портфелем цінних паперів.

Проаналізовано динаміку вкладень банків України в цінні папери за останні 3 роки. Узагальнено сучасні тенденції банківських операцій з цінним паперами.

Ключові слова: цінні папери, банківський портфель цінних паперів, інвестиційна діяльність, фондовий ринок, моніторинг цінних паперів.

The essence of the process of managing a securities portfolio is disclosed. The dynamics of investments of Ukrainian banks in securities during the last 3 years has been analyzed. The current tendencies of banking operations with securities are summarized.

Keywords: securities, bank securities holdings, investment activity, stock market, securities monitoring.

У складних фінансово-економічних умовах банки мають максимально використовувати

увесь наявний фінансовий інструментарій, одним з потужних складових якого є інвестиційна діяльність, а саме – вкладення у цінні папери. Особливо актуальним в умовах фінансово-економічної нестабільності та високого рівня невизначеності фондового ринку є пошук шляхів підвищення ефективності управління банківським портфелем цінних паперів.

Питання щодо активізації інвестиційної діяльності банків, особливостей процесу управління портфелем цінних паперів розглянуті у роботах Мельниченко К. О. [6], Примостки Л. О., Пересади А. А. [9], Полозової В. М. [10] та інших. Але все ще не до кінця опрацьованим є питання щодо удосконалення процесу управління банківським портфелем цінних паперів в умовах нестабільності на фондовому ринку.

Метою статті є узагальнення сучасних тенденцій банківських операцій з цінним паперами.

Відповідно до [11], під банківським портфелем цінних паперів автор розуміє сукупність усіх придбаних банком цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні банку, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Зауважимо, що на сьогоднішній день існують спеціальні вимоги до відображення вкладень у цінні папери у фінансовій звітності банків. Згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України [3] можна виокремити такі типи банківських вкладень у цінні папери: цінні папери в торговому портфелі банку; цінні папери в портфелі банку на продаж; цінні папери в портфелі банку до погашення; інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

У портфелі цінних паперів на продаж обліковуються боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру або змоги тримати до дати їх погашення або за наявності певних обмежень щодо обліку цінних паперів у портфелі до погашення; цінні

https://www.minfin.gov.ua/news/view/mizhnarodni-standarty-finansovoi-zvitnosti--pereklad-ukrainskoiu-movoiu---rik?category=dohidna-politika&subcategory=buhgalterskij-oblik

https://www.minfin.ru/ru/

http://ukrbizpol.org/


57

папери, які банк готовий продати у зв’язку зі зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, а також наявності альтернативних інвестицій; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість; фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, що придбані або утримуються виключно для продажу упродовж 12 місяців; інші цінні папери.

У портфелі до погашення обліковуються придбані боргові цінні папери з фіксованими платежами або з платежами, що можна визначити, а також з фіксованим строком погашення. Боргові цінні папери відносяться до портфеля до погашення, якщо банк має намір та змогу утримувати їх до строку погашення з метою отримання процентного доходу.

До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та/або утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання [11].

В українській практиці формування банківського портфеля цінних паперів достатньо широко застосовується зарубіжний досвід. Так, банківський портфель цінних паперів створюється зазвичай за такими параметрами: близько 70 % загальної суми цінних паперів – державні цінні папери, близько 25 % – муніципальні цінні папери і близько 5 % – інші папери. А отже, запас ліквідних активів становить приблизно 1/3 портфеля, а інвестицій з метою нарощування прибутку – 2/3. Як правило, така структура портфеля характерна для великого банку, дрібні ж банки у своєму портфелі мають 90 % і більше державних і муніципальних цінних паперів [1].

Слід відзначити, що впродовж 2016–2019 років спостерігалася позитивна динаміка розвитку інвестиційної діяльності банків України на ринку цінних паперів. Так, за даними НБУ [8], питома вага портфеля цінних паперів у сукупних активах банків коливається на рівні 17,19 – 35,08 %, що є значною часткою (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка активів банку та вкладень в цінні папери

Показник Значення за роками, млн. грн

2016 р. 2017 р. 2018 р. 2019 р.

Активи 1,263 1,282 1,320 1,341

Вкладення в цінні папери 217,110 368,262 422,917 470,490

Питома вага цінних паперів в активах, % 17,19 28,71 32,04 35,08

З табл. 1 зроблено висновок, що зростання обсягу вкладень банків у цінні папери у 2016–2019 рр. супроводжувалося позитивною тенденцією їх питомої ваги у складі активів банків, проте традиційні операції та послуги залишилися пріоритетними.

Щодо темпів зростання обсягу вкладень банків у цінні папери за досліджуваний період (рис. 1 – розроблено автором за даними [8]), то з 2018 р. слід відзначити їх негативну динаміку на фоні стабільного зростання абсолютної величини обсягу активів.

Рис. 1. Динаміка активів та вкладень банків України у цінні папери


58

З огляду на означене, доцільно погодитися з висновками, викладеними у працях [4; 9; 10]

щодо необхідності систематичного відстеження та накопичення інформації щодо стану та

тенденцій розвитку фондового ринку, зміни на якому і є індикатором необхідності перегляду

портфеля цінних паперів. Аналітичні процеси мають проходити паралельно з визначенням

мети та завдання діяльності з цінними паперами у банку. Володіння повною, об'єктивною та

актуальною інформацією щодо обігу окремих видів цінних паперів на фондовому ринку

надасть можливість планувати склад банківського портфеля цінних паперів, а інформація

щодо стану та тенденцій розвитку фондового ринку необхідна як для ґрунтовного вибору

цінних паперів залежно від їх характеристик, так і для планування типу та структури

портфеля.

Отже, у банківському секторі Україні не у повній мірі використовується потенціал такого

потужного інструменту як банківський портфель цінних паперів. За таких умов своєчасне

відстеження та реагування на зміни ринку цінних паперів України банками під час управління

банківським портфелем цінних паперів стає обов'язковою умовою ефективності діяльності

банків з цінними паперами.


1. Банківська система України : монографія / В. В. Коваленко, О. Г. Коренєва,

К. Ф. Черкашина, О. В. Крухмаль. – Суми : ДВНЗ УАБС НБУ, 2010. – 188 с.

2. Болдова А. А. Інвестиційна діяльність банків України / А. А. Болдова, Г. І. Романова // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України –

2033. – № 1, 2013. – С. 5–13.

3. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України №466 від 30.12.97 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] – Режим доступу :

https://zakon.rada.gov.ua/go/v0510500-97

4. Колодізєв О. М. Кредитно-інвестиційна діяльність банків України: сучасний стан і

перспективи розвитку [Електронний ресурс] / О. М. Колодізєв, Н. М. Власенко. – Режим

доступу : http://www.business-inform.net/pdf/2013 /11_0/342_347.pdf

5. Литвин Н. Б. Фінансовий облік у банках : навч. посіб. / Н. Б. Литвин. – Київ : Хай-Тек

Прес, 2010. – 608 с.

6. Мельниченко К. О. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних

паперів України [Електронний ресурс] / К. О. Мельниченко. – Режим доступу :

http://economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=235.

7. Нагорна О. В. Інвестиційна діяльність як особлива сфера банківської діяльності [Електронний ресурс] / О. В. Нагорна, Ю. В. Василишен. – Режим доступу :

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2189.

8. Офіційний сайт Національного банку України. – Режим доступу :

https://www.bank.gov.ua/ control/uk/index.

9. Пересада А. А. Портфельне інвестування : навч. посіб. / А. А. Пересада, О. Г. Шевченко,

Ю. М. Коваленко, С. В. Урванцева. – Київ : КНЕУ, 2004. – 408 с.

10. Полозова В. М. Особливості управління портфелем фінансових інвестицій

підприємства / В. М. Полозова // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009.

‒ № 4, T. 2. – С. 114-117.

11. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 19.05.2011 № 3394-VI (зі

змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.


59

УДК 65.015.3

Марія Парасківа

(Ізмаїл)

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

У статті окреслено проблеми виконання місцевих бюджетів за доходами і видатками.

Аргументовано, що належне виконання місцевих бюджетів за доходами сприятиме

формуванню необхідних передумов для їх результативного використання, що дасть змогу

підвищити якість, доступність та результативність надання суспільних послуг.

Запропоновано заходи для підвищення ефективності виконання місцевих бюджетів у

контексті забезпечення економічної самостійності регіонів України.

Ключові слова: місцеві бюджети, бюджетні надходження, видаткові зобов’язання,

міжбюджетні трансферти, бюджетна децентралізація.

Головним документом, у якому зазначаються фінансові перспективи розвитку

територіальних громад, районів і областей України є місцевий бюджет. У прибутковій

частині кожного місцевого бюджету показується результати роботи підприємств, організацій

та інших суб’єктів господарювання, котрі функціонують на визначеній території, масштаби

їх діяльності та обсяги прибутків, частина з яких мобілізується в прибутки місцевих

бюджетів за допомогою податків, зборів та інших обов’язкових платежів. На формування

місцевих бюджетів населення впливає рівень прибутків, що також є платником податків.

Особливого значення набуває це джерело дохідної частини бюджету в умовах розвитку

підприємницької діяльності громадян. Доречно відмітити, що активний вплив місцевої влади

на соціально-економічні процеси в регіоні можливий лише за умови достатнього обсягу

фінансових ресурсів, що знаходяться в її розпорядженні. Через те, що основою місцевих

фінансових ресурсів є місцеві бюджети в них зосереджено більше 90 % фінансових ресурсів

регіону, в сучасних умовах надзвичайно важливого значення набуває обсяг та склад їх

доходної частини.

Серед вчених економістів, які вивчали проблеми формування доходів місцевих

бюджетів, можна виділити таких як: С. Буковинського, І. Луніної, І. Лютого, О. Василика,

А. Даниленка, О. Кириленко, В., В. Опаріна, К. Павлюк, О. Романенко, В. Федосова,

І. Чугунова, С. Юрія та ін.

Не зважаючи на велику кількість досліджень, присвячених формуванню доходів

місцевих бюджетів досі існують певні суперечності.

Коли Україна стала незалежною державою, розпочався процес становлення

національної фінансової системи. Важливою його ознакою стало відродження місцевих

фінансів як складової фінансових систем усіх цивілізованих держав. Це зумовлено

становленням в державі інституту місцевого самоврядування, розмежуванням функцій та

завдань виконавчої влади по вертикалі. Місцеві бюджети в розвинутих країнах

поповнюються переважно за рахунок податкових надходжень. Зокрема, у країнах ‒ членах

Європейського Союзу податкові надходження становлять близько 70%, у Швеції та Данії ‒

понад 80%. Незважаючи на стабільне зростання податкових надходжень місцевих бюджетів,

все ж незначною залишається частка надходжень від місцевих податків. У той час як місцеві

податки утворюють близько 46% прибуткової бази місцевих органів влади в Німеччині, 48%

‒ у Швейцарії, 38% ‒ в Італії, 45% ‒ в Австралії, 44% ‒ в Норвегії, 35 % ‒ в Японії, 66 % ‒ у

США, 37 % ‒ у Великобританії, в Україні частка місцевих податків і зборів у доходах

місцевих бюджетів становить 7% основним чинником збільшення цієї частки є зростання

надходжень єдиного податку. У зв'язку із цим виникає нагальна потреба реформування

місцевих податків, щоб вони стали найвагомішим джерелом доходів у місцевих бюджетах,

якими вони є у розвинених демократичних країнах.


60

Аналіз наукових джерел показав, що роль місцевих бюджетів є багатогранною, адже

саме вони виступають:

‒ важливим чинником економічного розвитку і фінансової стабільності;

‒ фінансовою базою місцевого самоврядування;

‒ інструментом реалізації державної регіональної політики;

‒ планами формування і використання фінансових ресурсів територіальних утворень;

‒ головним джерелом фінансових ресурсів для утримання і розвитку місцевого

господарства, вирішення місцевих проблем;

‒ основою забезпечення конституційних гарантій, вирішення соціальних проблем,

піднесення рівня добробуту населення.

З другої половини 19 ст. дослідники проявляють свою цікавість до проблем місцевих

фінансів. Після того, як багатьох країнах з’явилися інститути місцевого самоврядування,

автономія регіонів, штатів, земель, департаментів та інших територіальних одиниць. У 30-х

роках в СРСР було припинено розвиток теорії місцевих фінансів. Місцеві фінанси було

ліквідовано та їх не визнавали до початку 90-х років внаслідок деформації фінансової

системи. Окремі аспекти місцевих фінансів у кінці 80-х на початку 90-х рр. вивчалися

українськими економістами та фінансистами. Метою їх дослідження є виявлення сутності,

ролі та закономірностей становлення і розвитку місцевих фінансів як самостійної складової

фінансової системи держави, розробка основ теорії місцевих фінансів України [1].

На сьогоднішній день можна виділити такі актуальні проблеми формування місцевих

бюджетів в Україні як:

‒ надмірна централізація управління місцевими бюджетами та відсутність чіткого

розподілу компетенції щодо вирішення конкретних завдань між центральними органами

влади і органами регіонального та місцевого самоврядування;

‒ нестабільність джерел формування доходів місцевих бюджетів та відсутність

ефективного механізму міжрегіонального перерозподілу державних доходів;

‒ недосконалість міжбюджетних відносин, що зумовлена їх невідповідністю швидким

змінам, що відбуваються.

Згідно з Бюджетним кодексом України, місцевий бюджет складається із надходжень і

видатків на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих

державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Доходи включають власні та

зовнішні джерела [2, c. 247].

Основним джерелом доходів є закріплені за місцевими бюджетами податки і збори, вони

складаються з тих, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів і

тих, що не враховуються. До надходжень місцевих бюджетів включаються трансферти з

інших бюджетів (дотації та субвенції) та запозичення (для тих бюджетів, які мають права

приймати бюджет з дефіцитом згідно з положеннями Бюджетного кодексу). Державний

бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету

не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки

Крим та органів місцевого самоврядування [3].

У державній регіональній підтримці важливим є фінансування технологічної перебудови

виробництва, яке спрямовано на істотне скорочення енергоспоживання в усіх його сферах,

надання фінансових ресурсів місцевим науково-технічним програмам, що реалізують саме

технологічне вдосконалення виробництва у основних споживачів енергії: промисловості,

машинобудуванні, чорній металургії, вугільній та нафтохімічній.

Аспектом, який є важливим у зміцненні фінансово-економічної самостійності органів

місцевого самоврядування є їхнє кадрове і професійне забезпечення, покликане не лише

гарантувати дотримання режиму законності в своїх діях, а й відповідної ефективності

функціонування громадського соціально-економічного комплексу в умовах ринкової

економіки.

З іншого боку, надання регіонам більших можливостей у використанні фінансових

ресурсів, що генеруються на їх території, замість перерозподілу коштів через центральний


61

чітке законодавче закріплення бюджетних повноважень і

відповідальності влади при формуванні доходної частини

місцевих бюджетів;

підвищення контролю при сплаті та використанні доходів

місцевих бюджетів;

пошук альтернативних джерел наповнення доходної

частини бюджетів фінансовими ресурсами;

формування дохідної частини на підставі об'єктивної

оцінки їх податкового потенціалу;

використання стабільних базових показників та нормативних

розрахунків від державних показників до місцевих бюджетів.

Напрями подолання проблем формування

місцевих бюджетів

бюджет, сприятиме прискоренню ринкових перетворень, ефективнішому використанню

фінансових ресурсів держави.

Якщо Україна прагне досягти успіхів у збереженні макроекономічної стабільності,

структурної перебудови державного сектора, підвищити ефективність і якість послуг

державної служби та забезпечити економічне зростання на засадах соціальної

справедливості, то вона, в першу чергу мусить вирішити проблеми в системі міжбюджетного

фінансування.

За результатом аналізу наукових джерел можна зробити висновок, що основними

напрямками подолання проблем, пов'язаних із формуванням місцевих бюджетів мають бути

(див. рис.1):

Рис. 1. Напрями подолання проблем формування місцевих бюджетів

Реалізація зазначених заходів та врахування досвіду економічно розвинених країн

неодмінно сприятиме зміцненню фінансових основ діяльності органів місцевого

самоврядування регіонів України, забезпечить сталий соціально-економічний розвиток

територій, підвищення добробуту громадян та соціального захисту.

Важливим, аспектом діяльності будь-якого суб’єкту господарювання, у тому числі і

місцевих органів самоврядування, за нашим дослідженням, є зміцнення фінансової

незалежності місцевого самоврядування. Результати вивчення існуючих проблем

формування бюджетів в Україні, визначені напрямів подолання основних проблем їх

формування та урахування закордонного досвіду, дає підстави запропонувати наступні

напрями зростання фінансової незалежності місцевих органів самоврядування (див. рис. 2.):


62

Створення бюджетної системи та міжбюджетних

взаємовідносин, що відповідатимуть розвитку місцевого

самоврядування.

Розмежування відповідальності центральних й місцевих

органів виконавчої влади і органів місцевого

самоврядування у сфері надання державних і громадських

послуг.

Розширення власної дохідної бази місцевих бюджетів усіх

рівнів та створення відповідних стимулів для нарощування

доходів.

Запровадження системи фінансового вирівнювання та

системи трансфертів, що ґрунтуються на прозорій правовій

основі та об'єктивних критеріях.

Напрями зміцнення фінансової незалеж

ності

місцевих органів самоврядування

Рис. 2. Напрями зміцнення фінансової незалежності місцевих органів самоврядування

Отже, успішний соціально-економічний розвиток регіонів України можливий лише за

умови проведення в державі реформ, результатом яких має стати формування нової, сучасної

організації як державної влади, так і місцевого самоврядування.


1. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР/

[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/280/97-вр (дата

звернення: 14.04.2019)

2. Свердан М. М. Формування доходів місцевих бюджетів в Україні: сучасні тенденції та

можливості удосконалення / М. М. Свердан // Вісник Чернівецького торговельно-

економічного інституту : [науковий журнал]. – 2009. – № 1. – С. 247. 3. Гвазава Н.Г. Формування місцевих бюджетів: проблеми та перспективи [Електронний

ресурс]. Режим доступу: www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/ db/2009-2/doc/5/04.pd (дата

звернення: 14.04.2019).

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук Яковенко О.І.

УДК 330.4:336.71

Юлія Середа

(Харків)

ЧИННИКИ ТА ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ БАНКІВ

У статті розкрито суть та види кредитних ризиків комерційних банків. Висвітлено

основні чинники кредитного ризику за видами кредитних ризиків. Проаналізовано динаміку

нормативів кредитних ризиків банківської системи України.

Ключові слова: банківська система, кредитний ризик, нормативи кредитного ризику,

етапи процесу управління ризиками.


63

The essence and types of credit risks of commercial banks are described in the article. The

main factors of credit risk by types of credit risks are presented. Particular attention is paid to

individual and portfolio credit risk. The types of active operations on which determine the credit

risk are defined. The dynamics of credit risk norms of the Ukrainian banking system.

Key words: bank system, credit risk, credit risk norm, stages of the risk management process.

Перші позиції серед банківських ризиків, які викликають значні збитки комерційних

банків та банківської системи взагалі, займає кредитний ризик. Головним наслідком прояву

кредитного ризику є зниження якості кредитного портфелю, що може спричинити зниження

ліквідності банку і призвести до фінансових втрат вкладників, кредиторів та до зростання

напруги в суспільстві загалом.

Питанню оцінювання банківського кредитного ризику приділено значної уваги такими

науковцями, як А. Єпіфанов та І. Сало, М. Лепешкіна та А. Старостіна [2; 3; 7; 8] та іншими.

Проте виклики сьогодення потребують подальшого дослідження означеного питання.

Метою роботи є встановлення чинників та узагальнення підходів до оцінювання

кредитного ризику банків.

Більшість науковців визначають суть кредитного ризику, як ризик неповернення у

встановлений термін основного боргу та процентів за кредитом, що належать кредитору

відповідно до кредитного договору. Так, М. Лепешкіна та А. Старостіна [3; 8] наголошують,

що кредитний ризик банку – це ймовірність зменшення вартості частини активів,

представленої сумою виданих кредитів, або ймовірність зниження прибутковості від цієї

частини активів значно нижче очікуваного рівня. Єпіфанов А. та Сало І. [2, с. 523] надають

визначення кредитного ризику наступним чином: «Можливість того, що у майбутньому в

певний момент вартість банківських активів зменшиться у зв’язку з неповерненням

(неповним або несвоєчасним поверненням) цих активів».

У зарубіжній практиці [3] під кредитним ризиком розуміють можливий спад

прибутковості банку або втрату частини акціонерного капіталу в результаті неспроможності

позичальника погасити і обслуговувати отриманий кредит. У нормативних актах НБУ [4]

кредитний ризик визначено як розмір очікуваних втрат (збитків) за активом унаслідок

дефолту боржника/контрагента.

Процес управління ризиками в банках є комплексним, багатоетапним процесом, який

схематично подано на рис.1(побудовано автором на основі [1]).

Рис. 1. Етапи процесу управління ризиками

Отже, як видно з рис. 1, щоб забезпечити максимальну ефективність управління ризиком

у межах банківської установи, необхідно насамперед здійснити його ідентифікацію, що

означає визначити та описати його характеристики та види.

Від сфери виникнення, чинники виникнення кредитного ризику об’єднуються у три

групи: чинники, притаманні зовнішньому середовищу, конкретно банки та контрагенти;

чинники, які притаманні діяльності позичальника; внутрішньобанківські чинники кредитних

ризиків. Також існують групи контрольованих (що підпадають під вплив управлінських

рішень з боку банку) та неконтрольованих; визначені (в яких є повна та достовірна

інформація) та невизначені (ті, в яких немає інформації взагалі, або вона є недостатньою) [1].

Усі чинники, незалежно від груп, до яких вони належать, взаємозалежні та комплексно

впливають на рівень кредитного ризику.

Результати узагальнення видів кредитного ризику та їх класифікацію з відповідними їм

чинниками подано в табл. 1 (табл. 1 – розроблено автором за [2]).

Щодо оцінювання ризику банками, то із метою розрахунку розміру кредитного ризику

банківські установи на груповій основі об’єднують фінансові активи в групи з однорідними

характеристиками кредитного ризику відповідно до порядку, встановленого «Положенням

Ідентифікація ризику

Вимірювання ризику

Моніторинг та контроль

Оптимізація рівня ризику


64

про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими

операціями» , що затверджене Постановою Правління НБУ № 351 від 30.06.2016 р. [4].

Банки із метою розрахунку розміру кредитного ризику за активом відповідно до вимог

установленого Положення та внутрішньобанківського положення визначає значення

кожного з компонентів кредитного ризику (PD, LGD та EAD) залежно від виду

боржника/контрагента (юридична особа (крім банку та бюджетної установи), фізична особа,

бюджетна установа, банк, валюти боргу (національна або іноземна), способу оцінки активу.

До видів активних операцій, за якими банки визначають кредитний ризик, відносяться:

кредити, надані юридичним та фізичним особам;

кредити та вимоги до банків(розміщення коштів та кореспондентських рахунках, кошти

в розрахунках);

фінансова дебіторська заборгованість;

дебіторська заборгованість за господарською діяльністю;

боргові цінні папери;

акції та інвестиції в інші компанії;

похідні фінансові активи.

Таблиця 1

Види та чинники кредитного ризику комерційного банку

Оцінка

класифікацій

Види кредитного ризику Чинники кредитних ризиків

За сферою

виникнення

Зовнішній Кризова ситуація на фінансовому ринку,

нестабільна законодавча та нормативно-

правова база, зростання облікової ставки,

зростання інфляції, зниження курсу гривні,

недостатня державна підтримка,

погіршення фінансового стану та

зменшення доходів позичальника)

Внутрішній Ризик ринкової стратегії, ризик кредитної

політики, операційний або селективний

ризик, структурний ризик, ризик

банківських зловживань (недоброчесність

менеджерів; низький рівень моніторингу;

відтік комерційно важливої інформації;

невмотивованість та/чи некомпетентність

персоналу; недоліки фінансового

планування; якість менеджменту, погано

налагоджена система ризик-менеджменту)

За характером

охоплення

Індивідуальний Кредитний ризик щодо позичальника,

боржника, емітента цінних паперів

(незадовільна кредитоспроможність,

фінансовий стан, непогашення основної

суми боргу за кредитом тощо). Кредитний

ризик, пов’язаний зі способом

забезпечення повернення позики (ризик

щодо страховика, ризик щодо гаранта,

ризик щодо поручителя).

Портфельний Ризик якості кредитного портфеля. Ризик

структури кредитного портфеля. Ризик

дохідності кредитного портфеля. Ризик

портфеля цінних паперів. Ризик

депозитного портфеля


65

Залежно від груп

позичальників

Кредитний ризик за операціями з

фізичними особами Втрата працездатності, зменшення доходів,

втрата роботи, тощо.

Недоступність вірогідної інформації про

кредитну історію позичальника.

Ризик концентрації у розрізі бізнесу

(корпоративний бізнес, індивідуальний

бізнес, міжбанківський бізнес тощо).

Ризик концентрації в розрізі споріднених

та системних клієнтів, пов’язаних із

банком через відносини власності або

можливість здійснювати контроль над

банком, що може призвести до значних

проблем

Кредитування інсайдерів на пільгових

умовах.

Якість аналізу ризиків, що супроводжують

кредитну операцію (валютний ризик, ризик

країни).

Правильність оцінювання забезпечення та

адекватність наданому кредиту

юридичними

особами-суб’єктами

господарювання

банківськими

установами

небанківськими фін.

установами

державою

За характером

впливу

Прямий(основний) ризик Чинники, пов’язані з кредитною політикою

банку тощо. Недоліки в складанні і

оформленні кредитного договору,

гарантійного листа, договору страхування.

Непрямий(супутній) ризик Чинники, пов’язані з людським фактором,

форс-мажорними обставинами тощо.

За можливістю

прогнозування

Прогнозований Події, які можна передбачити та визначити

обсяг їх можливого впливу на дохід банку;

пов’язаний з якістю оцінки окремих

позичальників. Недосконалість правової

бази щодо захисту інтересів кредиторів.

Непрогнозований Зміни в економічній системі, які можуть

здійснити вплив на фінансовий стан

позичальника (наприклад, зміна податкового

законодавства). Природні катастрофи.

Соціальні та політичні акції

Щодо оцінки кредитного ризику, то розрізняють індивідуальний та портфельний

кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику являється конкретний

контрагент банку, насамперед, це позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка

індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності конкретного

контрагента, його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі погасити

зобов’язання [7].

Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку.

Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за

операціями, яким притаманний кредитний ризик [8].

Кількісний аналіз кредитного ризику полягає в оцінці кредитоспроможності

позичальника і спирається на низку методів, серед яких коефіцієнтний метод, метод

експертних оцінок, статистичні методи, методи комплексного аналізу тощо [8].

Якісний аналіз кредитного ризику полягає у визначення джерел ризику. Джерела

кредитного ризику – це ті фактори (чинники), які спричиняють невизначеність під час

здійснення кредитних операцій. Його доцільно здійснювати у таких двох аспектах [7]:


66

1) визначення можливих джерел кредитного ризику, оцінка якісних показників

кредитоспроможності позичальника та аналіз відповідності параметрів кредиту положенням

кредитної угоди;

2) визначення суб’єктивної складової кредитного ризику, виявлення інтересів суб’єктів

ризику тощо.

Отже, якісний аналіз тісно пов’язаний з кількісним, оскільки після визначення факторів,

які впливають на кредитний ризик, необхідно якомога точніше визначити їх кількісне

значення. Кількісний аналіз кредитного ризику здійснюється різними методами, серед них

найпоширеніші: статистичний метод; метод експертних оцінок; метод аналогій; аналіз

чутливості (вразливості); методи імітаційного моделювання тощо. Найчастіше на практиці

жоден з методів не використовується окремо.

Проаналізувавши фактичні значення нормативів кредитного ризику банківської системи

України з 2014 року, доходимо висновку, що з 2014 року усі показники виходять за межі

граничних величин (табл. 2 – розроблено автором за [4].).

Таблиця 2

Динаміка нормативів кредитного ризику банківського системи України

Норматив Станом на кінець року

2014 2015 2016 2017 2018

Кількість діючих банків (без

неплатоспроможних) 163 117 93 88 77

Норматив максимального розміру

кредитного ризику на одного

контрагента(H7) не більше ніж 25%

22,01 22,78 21,48 20,49 19,83

Норматив великих кредитних ризиків

(H8) не більше 80 % 250,04 364,14 308,27 233,41 176,24

Максимальних обсяг кредитів, гарантій

та поручительств, наданих одному

інсайдеру (H9), не більше ніж 5 %

0,13 – – – –

Максимальний сукупний розмір

кредитів, гарантій та поручительств,

наданих інсайдерам (Н10), не більше ніж

30 %

1,37 – – – –

Норматив максимального розміру

кредитного ризику за операціями з

пов'язаними з банком особами (Н9) не

більше ніж 25 %

– 31,19 36,72 19,94 10,41

Як видно з табл. 2, лише на кінець 2015 та 2016 років норматив Н9 значно перевищив

граничне значення.

Отже, у найгостріші етапи банківської кризи, які відбулися протягом аналізованого

періоду, значення нормативів кредитного ризику знаходились у рекомендованих межах.

Слід зауважити, що оцінка кредитного ризику на основі нормативів НБУ є недостатньо

інформативною для оцінювання впливу кредитної діяльності на фінансову стійкість банків.

Підтвердженням цього висновку є і той факт, що за останні десять років кількість банків

зменшилась удвічі.

Отже, кредитні ризики можуть мати значний вплив на фінансову стійкість банківської

установи. Кредитний ризик відображає перспективи зміни рівня негативно класифікованих

кредитів у портфелях банків та необхідність додаткового формування резервів під такі

кредити.

Мінімізувати кредитний ризик банку можливо лише на основі комплексного

багатофакторного аналізу кредитоспроможності клієнтів банку, що дозволить створити

надійну базу даних для оцінки ризику конкретного позичальника.


67

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТУРАТУРА

1. Долінський Л. Б. Ідентифікація та кількісне оцінювання кредитного ризику

комерційного банку / Л. Б. Долінський, В. В. Корчинський // Економічний аналіз. – 2016. – Т.25,

№ 1. – С. 180–189.

2. Єпіфанов А. О. Операції комерційних банків : навч. посіб. / А. О. Єпіфанов,

Н. Г. Маслак, І. В. Сало. – Суми : Університетська книга, 2007. – 523 с.

3. Лепешкіна М. Н. Методологічні аспекти оцінки ризиків / М. Н. Лепешкіна //

Менеджмент за кордоном. – 2001. – № 6. – С. 23–26.

4. Показники банківської системи [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

https://bank.gov. ua/control/uk/publish/article?art_id=34661442&cat_id=34798593.

5. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7.12.2000 № 2121-III [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show /2121-14.

6. Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями : Постанова Правління НБУ від 30.06.2016

№351 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0351500-

16.

7. Сало І. В. Фінансовий менеджмент банку : навч. посіб. для вищ. навч. закл. / І. В. Сало, О. А. Криклій. – Суми : Університетська книга, 2007. – 313 с.

8. Старостіна А. О. Ризик-менеджмент. Теорія та практика : навч. посіб. /

А. О. Старостіна, В. А. Кравченко. – Київ : ІВЦ Політехніка, 2004. – 200 с.

УДК 332.155:338.2(477)

Юлія Ташлай

(Мелітополь)

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

У статті досліджено основні поняття рентабельності з точки зору наукових вчених,

розглянуті головні шляхи підвищення рентабельності на підприємствах. Визначені декілька

методів, які дозволяють досягти збільшення рентабельності на підприємствах.

Ключові слова: рентабельність, прибуток, методи підвищення рентабельності,

економічні розрахунки.

The article examines the basic concepts of profitability from the point of view of scientific

scientists, considered the main ways to increase profitability at enterprises. Several methods have

been identified that allow achieving increased profitability at enterprises.

Key words: profitability, profit, methods of increasing profitability, economic calculations.

Сьогодні однією з найважливіших складових фінансової політики підприємства є

політика максимізації прибутку. Як основна форма грошового нагромадження прибуток

займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів управління,

виступає основною метою підприємницької діяльності і є рушійною силою ринку. За

сучасних умов змінюються не лише технології розроблення та прийняття управлінських

рішень, а й самі критерії їх оцінки, тобто основа економічних розрахунків [4, c. 63].

Рентабельність, має різні значення з позиції підприємства, споживача, держави, але

необхідно зазначити, що у всіх випадках вона означає вигоду.

З точки зору відомого американського вченого-економіста П.Самуельсона

рентабельність є безумовним доходом від чинників виробництва, як винагорода за

підприємницьку діяльність, технічні нововведення та удосконалення, за вміння ризикувати в

умовах невизначеності, як монопольний дохід, як етичну категорію [3, c. 752].


68

Загалом необхідно відзначити, що аналіз зарубіжної та вітчизняної наукової літератури

пов`язаної з дослідженням поняття «рентабельність», дає підстави стверджувати, що дана

наукова категорія розглядається науковцями з різних точок зору, передусім як дохід,

ефективний фінансово-економічний показник, індикатор (табл. 1.)

Таблиця 1.

Тлумачення поняття «рентабельність»

Автор Визначення

В.А.Швандар [6,с.670]

Рентабельність являє собою відносний показник

прибутковості, що показує ефективність розвитку

підприємства

А.Д. Шеремет [5,с.310] Рентабельність ‒ основний показник ефективності

господарської діяльності.

А.Ю. Дронова [1,с.140]

Рентабельність – це індикатор, який характеризує ефективність

фінансово-економічного механізму та прибутковість діяльності

підприємства в умовах жорсткої ринкової конкуренції.

О.В.Лепьохіна [2,с.108]

Рентабельність ‒ відносний показник ефективності роботи

підприємства, який у загальній формі обчислюється як

відношення прибутку до витрат та має декілька модифікованих

форм.

Вчені, які досліджували рентабельність трактували її як:

1. один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва;

2. стан фірми, коли сума виторгу від реалізації продукції покриває витрати на виробництво і реалізацію цієї продукції;

3. прибутковість підприємства або підприємницької діяльності; 4. відносний показник рівня підприємства, що характеризує ефективності роботи

підприємства у цілому, дохідність різних напрямів діяльності.

Якщо підприємство працює рентабельно, то це свідчить про те, що покупець,

здобуваючи товар саме в цьому магазині, одержує задоволення від покупки, а держава може

за рахунок податків на рентабельність підтримувати збиткові об'єкти, вирішувати

пріоритетні соціальні задачі [4, c. 69].

Для підвищення рентабельності підприємства потрібно збільшувати прибуток і цього

можна досягти наступними методами:

‒ нарощувати обсяги виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг;

‒ зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто знижувати її

собівартість;

‒ з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є в розпорядженні

підприємства, в тому числі і фінансові ресурси;

‒ вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору

досягнення оптимального ефекту.

Виходячи з вище вказаних методів, можна виділити основні шляхи підвищення

рентабельності підприємства, а саме:

‒ покращення маркетингу, пов’язане з коригуванням стратегії і тактики маркетингу.

‒ вироблення тільки тієї продукції, що безумовно буде купуватися, при цьому

підприємству потрібно згрупувати свою продукції за ознакою рентабельності та зосередити

свою увагу на тій продукції, яка є високорентабельною;

‒ приділяти більше уваги дизайну продукції, упаковці, а також рекламі;

‒ уникнення зайвих витрат: штрафів, неустойок, пені та стягнень;

‒ ведення ефективної політики управління діяльністю підприємства [4, c. 70].


69


1. Дронова А.Ю. Рентабельність як складова оцінки ефективності діяльності

торговельних підприємств України / А. Ю. Дронова. //Економіка промисловості 2011, №53. ‒

С.140-146.

2. Лепьохіна О.В., Рентабельність підприємства і механізм управління розподілом прибутку підприємств машинобудування / Лепьохіна О.В. // Вісник Університету банківської

справи Національного банку України 2011. ‒ №1 (10) – С.108 – 111.

3. Самуельсон П.Э. Мікроекономіка / пер. с англ. О.Л. Пелявского. ‒ М.: Вильямс, 2009.

‒ 752 с.

4. Саленко О.В. Шляхи визначення ступеню ефективності діяльності підприємств /

Саленко О.В. // Економіка та управління підприємствами: проблеми теорії та практики. ‒

2013. ‒ № 4 (24). ‒ С.62 – 71.

5. Шеремет А.Д. Комплексный анализ хозяйственной деятельности. ‒ Москва: "ИНФРА

- М", 2009. ‒ С.305-310.

6. Экономика предприятия: учебник / под ред. В.А. Швандара. ‒ М.: ЮНИТИ-ДАНА,

2012. ‒ 670 с.

УДК 33:330.330.1

Вікторія Щербина

(Ізмаїл)

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА

Раціональне використання оборотних засобів є метою будь-якого підприємства.

Економічний механізм організації та формування ефективного використання оборотних

засобів викликає увагу теоретиків і практиків.

Ефективне управління оборотними засобами дозволяє досить швидко досягти

позитивних зрушень в управлінні підприємством. Розроблення стратегії управління

підприємством обов'язково включає розроблення принципів управління оборотними

активами як найбільш мобільної частини майна.

Та все ж, незважаючи на це, на даний час принципи управління оборотними активами

повною мірою не опрацьовані у вітчизняній науковій літературі, що відбивається на

практиці, а окрім того існують суттєві непорозуміння та суперечності, що стосуються

окремих понять та їх тлумачення. Зокрема йдеться про використання таких понять як

«оборотні засоби», «оборотні активи», «оборотні фонди», «оборотний капітал» та їх

поширеного ототожнення.

Так, наприклад, Фаріон І.Д., Захарків Т.Д ототожнюють такі поняття як оборотні засоби

та поточні активи, як у засоби, що вкладені в поточні операції упродовж одного циклу

виробництва. Характерними особливостями оборотних засобів є:

•по-перше, повне використання упродовж одного циклу виробництва і повна передача

своєї вартості на вироблену продукцію;

•по-друге, постійне перебування в обороті;

•по-третє, зміна своєї форми з грошової в товарну і назад в грошову упродовж

здійснення одного обороту, в процесі реалізації трьох стадій закупки, використання та

реалізації [1, с. 286].

Розглянемо більше детальніше такі поняття як «оборотні кошти» та «оборотні активи».

Якщо повернутися до першоджерел, а саме до англомовних довідників, то ми отримаємо

«Сurrеntаssеts», що в перекладі має на увазі короткострокові поточні (оборотні) активи,

останнє поняття є ширшим, оскільки несе в собі ще й зміст короткострокових інвестицій

Окрім того оборотні активи, а саме такі, як сировина, матеріали упродовж одного


70

виробничого циклу повністю переносять свою вартість на готову продукцію. Якщо

припустити, що вищезазначені поняття тотожні, то в такому випадку в кінці кожного

виробничого циклу підприємству довелося було б поповнювати оборотні кошти на величину

оборотних фондів і фондів обігу, в які були авансовані оборотні кошти. На практиці цього ж

не відбувається, а навпаки інвестування оборотних коштів відбувається з метою отримання

прибутку. Критерієм функціонування обох понять є тимчасовий характер. Тривалість

періоду для функціонування оборотних активів визначається в один рік, або в операційний

цикл, а для оборотних коштів - в один рік або у кругообіг. Кругообіг оборотних коштів - це

операційний цикл плюс цикл комерційно-фінансовий, тобто тривалість періоду

функціонування оборотних коштів довше на час комерційно-фінансового циклу.

Припускаючи, що відмінність у застосуванні таких термінів як «кошти» та «засоби» у

вітчизняній економічній літературі зумовлена особливостями перекладу іншомовних

економічних джерел, а також порівнюючи різні підходи до визначення сутності досліджених

понять, пропонуємо такий підхід до їх визначення та співвідношення (табл. 1). Синтезуючи

фінансовий, економічний та бухгалтерський підходи до визначення оборотних активів,

доповнюючи Дороніну, яка акцентує увагу на динамічності оборотних активів, що

проявляється у кругообігу, визначимо оборотні (обігові, поточні) активи підприємства як

грошові та матеріальні фонди у їх двохаспектному прояві (джерела формування та капітальні

блага), які в процесі циклічного кругообігу переходять із однієї форми в іншу, повністю

реалізуються чи споживаються протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти

місяців, переносячи свою вартість на готовий продукт.

Таблиця 1

Співвідношення економічних понять, споріднених до категорії «оборотні активи»

Назва терміну Співвідношення до

категорії «оборотні

активи»

Визначення

Оборотні

(обігові, поточні)

активи

обліковий аспект

оборотних активів

Грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені

у використанні, а також інші активи, призначені

для реалізації чи споживання протягом

операційного циклу чи протягом дванадцяти

місяців з дати балансу

Оборотні

(обігові) кошти

фінансовий аспект


Сукупність коштів підприємства, що авансуються

на створення та забезпечення безперервного

кругообігу оборотних фондів та фондів обігу,

джерелами утворення яких є власні й прирівняні

до них позикові й залучені засоби

Оборотні

(обігові) засоби

економічний аспект


Засоби, що перебувають у розпорядженні

підприємства, повністю переносять свою вартість

на створений продукт та можуть бути переведені в

готівку протягом одного виробничого циклу

Розглянуті підходи до визначення оборотних активів: з позиції противаги основному

капіталу за способом перенесення вартості на вироблений продукт, за напрямками

використання, на основі вартісно-грошового виразу, за характерними властивостями

(ліквідністю, способом участі в операційному циклі, параметрами кругообігу), можна

об'єднати у три аспекти оборотних активів: обліковий, фінансовий та економічний [2, c. 57-

58].

Необхідність класифікації оборотних активів зумовлена наступними проблемами:

‒ науковою розробкою питань аналізу оборотних активів;

‒ подальшим удосконаленням методики аналізу оборотних активів;

‒ покращенням підготовки та підвищенням кваліфікації аналітичних кадрів [3, c. 115].

Розглянемо, які види оборотних активів виділяють сучасні науковці.

Класифікаційні ознаки та види оборотних активів:


71

1. Залежно від участі в кругообігу:

‒ оборотні активи у сфері виробництва;

‒ оборотні активи у сфері обігу;

2. За характером фінансових джерел формування:

‒ валові оборотні активи;

‒ чисті оборотні активи;

‒ власні оборотні активи;

3. За періодом функціонування:

‒ постійна частина оборотних активів;

‒ змінна частина оборотних активів;

4. Залежно від методів планування та регулювання:

‒ нормовані;

‒ ненормовані;

5. За видами розрізняють:

‒ запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів;

‒ запаси готової продукції;

‒ дебіторська заборгованість;

‒ грошові кошти;

‒ інші види оборотних активів.

До оборотних активів включаються як матеріальні, так і грошові ресурси. Тому

ототожнювати їх з грошовими коштами економічно не обґрунтовано.

Отже, узагальнення наведеного дає можливість стверджувати, що всебічне теоретичне

дослідження категорії оборотних активів, правильне розуміння його сутності мають велике

практичне значення.

Оборотні активи ‒ це ті активи, без яких неможливе ведення господарської діяльності

підприємства. Оборотним капіталом на кожному підприємстві оперують щоденно:

закуповують сировину і матеріали, використовують їх у виробництві, відвантажують готову

продукцію, отримують гроші від дебіторів. Важливість ефективного управління оборотними

активами важко переоцінити. Нестача оборотного капіталу може паралізувати діяльність

підприємства або погіршити його ліквідність, а надлишок означатиме, що частина капіталу

не працює і не приносить прибутку.

Узагальнення наведеного дає можливість стверджувати, що всебічне теоретичне

дослідження категорії оборотних активів, правильне розуміння його сутності мають велике

практичне значення.

Оборотні активи – це ті активи, без яких неможливе ведення господарської діяльності

підприємства. В економічній літературі існує дуже багато досліджень і публікацій щодо

оцінки поточних активів, моделювання їхньої вартості, аналізу ефективності функціонування

тощо. Проте відсутня загальна думка стосовно визначення їх сутності.


1. Фаріон І.Д., Захарків Т.Д. Фінансовий аналіз. ‒ Т., 2016. ‒ С. 286. 2. Білик М. Д. Фінансовий аналіз : навч. посіб. / М. Д. Білик, О. В. Павловська,

Н. М. Притуляк, Н. Ю. Невмержицька. – К. : КНЕУ, 2015. – С. 57-58.

3. Бондар Н.М. Економіка Підприємства: Навч. посібник / Н.М. Бондар. ‒ К.:

Видаництво А.С.К., 2015. ‒ С. 115.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Метіль Т.К.


72

МЕНЕДЖМЕНТ І МАРКЕТИНГ

УДК 331.108

Юрій Гурбик, Даніела Мілашюс

(Мелітополь)

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «КАДРОВА РОБОТА ОРГАНІЗАЦІЇ»

Досліджено тлумачення поняття «кадрова робота організації» вітчизняними та

зарубіжними науковцями. Визначено основні складові частини та функції кадрової роботи

організації.

Ключові слова: кадрова політика, кадрова робота, складові частини кадрової роботи,

функції кадрової роботи, організація.

Researched the interpretation of the concept of «personnel work organization» by domestic and

foreign scientists. Certain the basic component parts and functions of skilled work oforganization.

Key words: personnel policy, personnel work, components of personnel work, functions of

personnel work, organization.

В системі управління персоналом організації кадрова робота є важливою її складовою,

яка забезпечує реалізацію кадрової політики, формування та здійснення всіх видів та

напрямків діяльності персоналу організації, як на стратегічному, так і на поточному,

оперативному рівнях.

Ефективне проведення кадрової роботи в організації, створює сприятливі умови для

підвищення продуктивності праці робітників, збільшує прибуток організації, поліпшує

методи стимулювання персоналу, формує сприятливу психологічну атмосферу в трудовому

колективі, розвиває професійні та творчі здібності працівників тощо.

Українські дослідники М.Д. Виноградський, А.М. Виноградська та О.М. Шканова

зазначають, що «кадрова робота – засіб реалізації кадрової політики» [4, с. 452].

Підтвердженням цьому є визначення поняття «кадрова політика», як вітчизняними так і

закордонними вченими, які наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Трактування поняття «кадрова політика організації»

Автор(и) Визначення

О.П. Єгоршин [5, с. 690]. Кадрова політика визначає генеральну лінію і принципові

установки в роботі з персоналом на тривалу перспективу.

Є.П. Пархімчик [10, с. 5]. Кадрова політика організації ‒ це сформульовані (усно

або письмово) керівництвом організації бачення,

принципи, пріоритети, норми, правила поведінки щодо

кадрів, обов'язкові для всіх учасників процесу управління

персоналом з метою досягнення поставлених перед

організацією стратегічних цілей з урахуванням постійно

змінюючих внутрішньоорганізаційніх умов і вимог

зовнішнього середовища

З.М. Пушкар,

Б.Т. Пушкар[11, с. 36];

О.В. Крушельницька,

Д.Г. Мельничук [9, с. 38].

Кадрова політика – це сукупність принципів, методів,

форм організаційного механізму з формування,

відтворення, розвитку та використання персоналу,

створення оптимальних умов праці, її мотивація та

стимулювання.

Л.М. Іванова-Швець,

А.О. Корсакова,

С.Л. Тарасова [6, с. 66].

Кадрова політика організації – генеральний напрямок

роботи з персоналом, який відображає сукупність

принципів, методів, набір правил і норм в сфері роботи з


73

персоналом, які повинні бути усвідомлені і певним чином

сформульовані.

М.Д. Виноградський, А.М.

Виноградська, О.М.

Шканова [4, с. 452].

Кадрова політика – основні довгострокові напрями у

роботі з персоналом.

А.Я. Кібанов [12, с. 191] Кадрова політика організації — генеральний напрям

кадрової роботи, сукупність принципів, методів, форм,

організаційного механізму для визначення цілей і завдань,

спрямованих на збереження, зміцнення і розвиток

кадрового потенціалу, на створення кваліфікованого і

високопродуктивного згуртованого колективу, здатного

своєчасно реагувати на мінливі вимоги ринку з

урахуванням стратегії розвитку організації.

Також слід відмітити, що серед науковців (Г.О. Колесніков [8, с. 106], Л.В. Балабанова,

О.В. Сардак [2, с. 126], В.Р. Веснін [3, с. 104], Н.А. Александрова, О.Ю. Брюхова [1, с. 7] та

ін.) є поширеним наступне визначення поняття кадрова політика – це система поглядів,

вимог, принципів, що визначають основні напрями, форми і методи роботи з персоналом.

Таким чином кадрова робота організації це діяльність органів управління окремих

організацій, кадрових служб, і посадових осіб різних рівнів ієрархії, яка спрямована на

реалізацію кадрової політики [7, c. 296].

Ми погоджуємося з думкою Г.В. Щокіна, який відмічає що кадрова робота це «одна із

основних і важливих складових частин управління персоналом» та далі продовжує, що

кадрова робота це «сукупність логічно і організаційно взаємопов`язаних систематичних,

конструктивних практичних дій, покликаних забезпечувати реалізацію цілей і задач кадрової

політики в сфері підготовки, відбору, розподілу (розташування), перепідготовки і

підвищення кваліфікації, оцінки діяльності (в тому числі атестації), просування і

переміщення кадрів, включаючи резерв на висування [13, с. 264].

Загалом науковці у сфері управління персоналом виділяють такі складові частини

кадрової роботи в організації (рис.1)

Рис. 1. Складові частини кадрової роботи організації (складено за даними [7, с. 296-297]).

Кадрова робота

формування системи

управління персоналом і її

стратегії

ділова оцінка,

профорієнтація і адаптація

персоналу

мотивація, організація

праці і забезпечення

безпеки діяльності

персоналу

планування кадрової

роботи, відбір і прийом

кадрів

навчання, управління

кар’єрою і просування

кадрів

управління

нововведеннями в кадровій

роботі


74

Виходячи із вищезазначених складових кадрової роботи, деякі вітчизняні дослідники

визначають наступні її основні функції, які здійснюються у сучасних організаціях

[13, с. 264]:

‒ планування і прогнозування потреби в кадрах;

‒ наймання на роботу;

‒ аналіз робочих місць і трудових процесів;

‒ розстановка;

‒ професійне навчання і підвищення кваліфікації;

‒ регулювання доходів і зарплати;

‒ надання пільг, послуг та інших привілеїв працівникам (охорона здоров`я, техніка

безпеки тощо);

‒ планування кар`єри, просування по службі, переміщення та звільнення.

Отже, кадрова робота в організації, об’єднує різні форми діяльності з персоналом й має

на меті створення згуртованого й відповідального високопродуктивного колективу для

реалізації можливостей підприємства адекватно реагувати на сучасні зміни в зовнішньому та

внутрішньому середовищах.


1. Александрова, Н. А. Основы кадровой политики и кадрового планирования : курс лекций. Екатеринбург : Изд-во УрГУПС, 2014. 181 с.

2. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Управління персоналом: підручник. Київ: Центр учбової літератури, 2011. 468 с.

3. Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: пособие по кадровой работе. Москва: Юристъ, 2001. 496 с.

4. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Управління персоналом:

навч. посібник. Київ: Центр учбової літератури, 2009. 502 с.

5. Егоршин А.П. Управление персоналом: учебник для вузов. Нижний Новгород: НИМБ,

2003. 720 с.

6. Иванова-Швец Л.Н., Корсакова А.А., Тарасова С.Л. Управление персоналом: учебно-

методический комплекс. Москва: Изд. центр ЕАОИ. 2008. 200 с.

7. Кибанов А.Я., Дуракова И.Б. Управление персоналом организации: отбор и оценка при найме, аттестация: учебное пособие для студентов вузов. Москва: Издательство

«Экзамен», 2005. 416 с.

8. Колесніков Г.О. Менеджерський словник: навчально-довідкове видання / укладач

Колесніков Г.О. Київ: ВД «Професіонал», 2007. 288 с.

9. Крушельницька О.В., Мельничук Д.Г. Управління персоналом: навчальний посібник.

Київ: Кондор, 2003. 296 с.

10. Пархимчик Е. П. Кадровая политика организации : учеб. пособие. Минск : ГИУСТ

БГУ, 2011. 128 с.

11. Пушкар З.М., Пушкар Б.Т. Кадровий менеджмент: навчальний посібник.Тернопіль:

Осадца Ю.В., 2017. 210 с.

12. Управление персоналом организации: учебник / под ред. А.Я. Кибанова. Москва:

ИНФРА-М, 2005. 638 с.

13. Щекин Г.В. Теория и практика управления персоналом: учебно-методическое

пособие. Киев: МАУП, 2003. 280 с.


75

УДК 658:330.87

Оксана Замрій, Євгенія Бондарєва

(Львів)

СКЛАДОВІ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ В ДІЯЛЬНОСТІ

ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННИХ ПІДПРИЄМСТВ

У статті розглядаються суть і елементи корпоративної культури. Визначено

особливості, проблеми та напрямки розвитку корпоративної культури в готельно-

ресторанному бізнесі.

Ключові слова: корпоративна культура, готельно-ресторанний бізнес, особливості

корпоративної культури в готельно-ресторанній сфері, готельно-ресторанний бізнес,

конкурентоспроможність.

The article deals with the essence and elements of corporate culture. The features, problems

and directions of development of corporate culture in the restaurant business are determined.

Key words: corporate culture, restaurant business, features of corporate culture in restaurants,

restaurant business, competitiveness.

Якість обслуговування включає ряд важливих показників, на які має звертати увагу

адміністрація.

Сфера гостинності загалом в Україні та, зокрема, у Львові розширює свої можливості і у

перспективі прагне відповідати світовим стандартам. Це вимагає дивитися по-іншому на

корпоративну культуру закладу, що забезпечує надання послуг як місцевому населенню, так

і гостям міста.

Лише за 2016 рік тут побували понад 2,5 мільйона мандрівників . У 2018 році Львів

загалом відвідало 2,2 млн туристів, які в середньому витрачали 74 євро у день. Про це

свідчать дані маркетингового дослідження, опублікованого управлінням туризму Львівської

міської ради. У 2017 році Львів відвідало 2,4 млн туристів, які витрачали в середньому 75

євро на день [4].

Рис. 1. Динаміка туристичних потоків 2016-2018 рр.

Тож, потрібно вводити інновації і намагатися відповідати світовим стандартам для того,

щоб більше туристів відвідувало місто Львів.


76

Львів став єдиним містом України, яке потрапило у світовий рейтинг Топ-100

найпопулярніших серед туристів 2018 року. Відповідний рейтинг уклала британська

міжнародна компанія Euromonitor [7].

Можна цілком погодитися з В. Співаком, який визначає корпоративну культуру, як

систему матеріальних і духовних цінностей, які взаємодіють між собою й відбивають

індивідуальність організації, виявляються в поведінці, взаємодії та спілкуванні працівників

між собою й із зовнішнім середовищем [3, с. 27]. Г. Чайка стверджує, що корпоративну

культуру потрібно розглядати як систему базових цінностей і норм організацій, які

визначають правила поведінки її персоналу, діловий стиль, ритуали, символи. За своїм

змістом корпоративна культура є «системою цінностей, правил та норм поведінки в

конкретній організації, це система взаємин і спілкування людей, що в ній працюють»

[5, с. 201].

Дуже важливим елементом будь-якої успішної організації є сприятлива корпоративна

культура. Її формування має відбуватися в індивідуальному порядку, адже для кожної

компанії існують свої певні елементи, які підкреслюють її специфіку, місію, цілі й завдання.

Але крім індивідуальних частин повинні бути присутніми й наступні загальноприйняті

елементи:

‒ корпоративні видання (журнал або газета);

‒ внутрішньофірмове навчання (підвищення кваліфікації співробітників);

‒ наставництво (коучинг);

‒ традиції, звичаї, обряди компанії;

‒ знаменні дати компанії;

‒ корпоративні свята і вечірки;

‒ зустрічі керівництва з колективом, в тому числі з рядовими співробітниками.

Корпоративна культура існує для того, щоб пристосувати компанію до взаємодії із

зовнішнім середовищем і розвитку внутрішнього середовища. Завдяки цьому виробляються

унікальні переваги перед конкурентами.

Корпоративна культура дозволяє максимізувати ефективність діяльності компанії та

допомагає реалізувати стратегічний потенціал співробітників. Завдяки їй створюється якесь

відчуття «потрібності» і причетності до компанії, де розділяють і поважають цінності і цілі

кожного співробітника. Десять найпоширеніших помилок про корпоративну культуру

представлено в однойменній роботі Дьоміна Д. [1].

Рівні корпоративної культури докладно розкриті у відомій праці Шейна Е. [6]:

поверхневий або символічний рівень (включає в себе застосовувану технологію, поведінку,

мову, гасло, організацію часу; це все, що можна бачити, чути і відчувати); підповерхневий

рівень (цінності і переконання, їх сприйняття залежить тільки від бажання людей);

глибинний рівень (ставлення до природи, до роботи, до життя, до самого себе і до інших

людей; виявлення глибинного рівня корпоративної культури часто вимагає застосування

соціальних методик і зусиль).

Розглядаючи корпоративну культуру в ресторанному бізнесі, необхідно виділити

наявність деяких елементів, що відбивають саме цю галузь:

1. Клієнтоорієнтованість (вміння залучати додатковий потік клієнтів і збільшувати

додатковий прибуток шляхом високого рівня розуміння і задоволення виникаючих потреб

відвідувачів). Клієнтоорієнтований підхід до розвитку компанії розглянуто в статті Рувен І.

[2].

2. HR-брендинг (робота на імідж компанії. У готельно-ресторанному бізнесі особливо

важливо заробити хорошу репутацію серед своїх клієнтів, особливу увагу необхідно

приділяти нормам і якості продукції та послуг, тим самим отримуючи все більшу довіру).

3. Дрес-код (в готельно-ресторанному бізнесі повинен бути, свого роду, специфічний

зовнішній вигляд. Співробітники не повинні носити прикрас, у всіх співробітників повинні

бути прибрані волосся, щоб не допустити потрапляння волосся в їжу і т.д.);


77

4. Етика і естетика (для хороших готелів та ресторанів важливо, щоб співробітники були

естетично утворені: порядок сервірування столу, порядок застелення ліжка, порядок подачі

страв, манера розмови, манера поведінки).

Рис. 2. Елементи корпоративної культури, які виділяють саме цю галузь

Як приклад можна розглянути готельно-ресторанний комплекс “Рафаель”, який був

створений досить не давно і потребує вдосконалення. Розташований він на на кільцевій

дорозі Львова, с. Зубра, вул. Гонти, 1 А. Тут панує демократичний стиль управління і

персоналу відводиться ще не відводиться дуже важлива роль. Корпоративна культура поки

що тут займає не дуже важливе місце.

У комплексі панує несприятлива корпоративна культура:

‒ обов'язки співробітників не пов'язані з їх індивідуальними цілями. Від працівників

вимагається чітке підпорядкування і виконання конкретних завдань;

‒ вище керівництво абсолютно не зацікавлене в навчанні і розвитку співробітників;

‒ вже наявні знання співробітників цінуються набагато вище, ніж їх здатність і

прагнення до навчання і пізнання чогось нового;

‒ відсутній корпоративний кодекс;

‒ відсутня відповідальність за забруднення довкілля.

Але готельно-ресторанний комплекс “Рафаель” має сприятливі умови праці, наявна

добре розвинена мотивація, отримують гарний прибуток.

У зв'язку з існуючими проблемами можна запропонувати наступні варіанти змін в

діяльності готельно-ресторанного комплексу:

1. Формування системи розвитку і навчання персоналу. У ресторан багато співробітників

приймаються без досвіду роботи. У одних ‒ відсутні навички в даній галузі, у інших ‒

певний досвід є, але він був отриманий в інших компаніях, з іншими цінностями і

підвалинами, а тому не завжди вписується в корпоративну культуру ресторану. Нових

співробітників навчають «премудростям» ресторанного і готельного бізнесу в рамках

займаних посад. «Стареньким» ж співробітникам з досвідом також необхідні постійні бізнес-

тренінги з підвищення кваліфікації. Нові працівники мають проходять навчання в закладі, де

можуть викладатися корпоративні способи роботи з клієнтами, в число яких входять правила

етикету і основи психології ‒ для вирішення конфліктних ситуацій.

2. В рамках корпоративної культури необхідно впровадити запозичення власних

результатів: вчитися на своїх невдачах або досягнення.

3. Повинна бути правильно регламентована соціальна захищеність. Соціальна

захищеність допомагає мати велику частину пільг, які показані в трудовому законодавстві

України.

4. Повинно бути впроваджено якісь корпоративні свята, для того, щоб команда була

згуртованішою.

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=4&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwiCkM-ywpbiAhWB_CoKHUZzBf4QFjADegQIAxAB&url=https%3A%2F%2Fcoggle.it%2Fdiagram%2FWhIMRPkZeAABWuzk%2Ft%2F%25D0%25BA%25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25BF%25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25B0%25D1%2582%25D0%25B8%25D0%25B2%25D0%25BD%25D0%25B0-%25D0%25BA%25D1%2583%25D0%25BB%25D1%258C%25D1%2582%25D1%2583%25D1%2580%25D0%25B0-mcdonald's-corporation&usg=AOvVaw1uhC9doX55db327c4TIPbT






78

5. Головний девіз, який має бути наявний у працівників : “Ми ‒ команда і ми сила”. Чим

міцніше і дружніше буде співпрацювати персонал, тим якісніше буде обслуговування і

відповідно прибуток зросте.

Є багато того, що не застосовує цей комплекс в своїй роботі, тож цьому зовсім новому

закладу необхідне вдосконалення.

Таким чином, можна зробити висновок, що корпоративна культура ‒ один з ключових

елементів успіху компанії. І готельно-ресторанний бізнес ‒ не виняток.


1. Дьомін Д. Корпоративна культура. Десять найпоширеніших помилок. М.: Альпіна

Паблишерз, 2010. 138 с.

2. Рувен І. Я. Клієнтоорієнтований підхід до розвитку організації // Альманах сучасної науки і освіти. ‒ 2015. ‒ №6 (96). ‒ С. 132-135.

3. Спивак В. А. Корпоративная культура / В. А. Спивак. – СПб. : Питер, 2001. – 352 с.

4. Управління туризму [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://city-

adm.lviv.ua/lmr/office/upravlinnia-turyzmu.

5. Чайка Г. П. Культура ділового спілкування менеджера : навч.посіб. / Г. П. Чайка. – К. :

Знання, 2005. – 442 с.

6. Шейн Е. Організаційна культура і лідерство. СПб .: Пітер, 2002. 328 с.

7. Top 100 City Destinations 2018[Електронний ресурс]. Режим доступу:

https://go.euromonitor.com/white-paper-travel-2018-100-

cities.html?utm_source=facebook&utm_medium=social&utm_campaign=CT_WP_18_12_04_100

%20Cities&utm_content=organic.

УДК 005.95:658

Роксолана Різун

(Харків)

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ І ЇХ ВПЛИВ

НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття розкриває методи управління персоналом як важливого складника забезпечення

ефективного функціонування підприємства та досягнення результативності. Проведено

класифікацію методів,а також їх детальний аналіз. Розглянуто та проаналізовано вплив

метоів управління на діяльність персоналу та конкурентоспроможність підприємства на

ринку.

Ключовi слова: персонал, управління персоналом, організація управління персоналом,

методи управління персоналом, управління.

The article reveals the methods of personnel management as an important component of

ensuring the effective functioning of the enterprise and achievement of results. Classification of

methods is carried out, as well as their detailed analysis. The influence of management methods on

the personnel activity and competitiveness of the company on the market is considered and

analyzed.

Keywords: personnel, human resource management, human resource management

organization, methods of personnel management, management.

Постановка проблеми. Ефективність діяльності підприємства залежить від якості

управління персоналом. На конкурентоспроможність підприємства впливає змога такого

суб’єкта в максимально короткі строки змінювати напрями і темпи діяльності. Це зумовлено

динамічністю ринкової економіки. Такий стан речей спричиняє виникнення нових підходів,

https://city-adm.lviv.ua/lmr/office/upravlinnia-turyzmu

https://city-adm.lviv.ua/lmr/office/upravlinnia-turyzmu

https://go.euromonitor.com/white-paper-travel-2018-100-cities.html?utm_source=facebook&utm_medium=social&utm_campaign=CT_WP_18_12_04_100%20Cities&utm_content=organic




79

методі в і технологій в управлінні персоналом. У роботі проведено аналіз методів управління

персоналом і їх ефективність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою управління персоналом

займалися такі вчені як М. В. Афанасьєв, С.І. Бандура, Д.П. Богиня, О.А. Грішнова,

В.М. Данюк, А.М. Колот, І.Д. Крижко, О.В. Крушельницька, Н.Д. Лук’янченко,

В.М. Нижник, І.Л. Петрова, М.В. Семикіна, О.М., Г.В. Щекін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Методи управління персоналом – це

способи здійснення управлінських дій щодо персоналу, для досягнення цілей управління

організацією. Менеджмент розглядає методи управління як сукупність різноманітних

способів і прийомів, використовуваних управлінським апаратом підприємства, фірми для

активізації ініціативи і творчості всього персоналу в процесі практичної діяльності і для

задоволення їх життєвих потреб [1, с. 174].

Методи управління не можуть використовуватися ізольовано один від одного, а лише в

поєднанні. Управління повинно поєднувати в собі водночас різні групи методів, які мають

особливисті.

Мета методів управління – забезпечення гармонії, органічного поєднання

індивідуальних, колективних і громадських інтересів. Методи управління покликані

забезпечити високу ефективність праці працівників, їх узгоджену роботу, максимально

мобілізувати персонал на успішне досягнення цілей підприємства [2, с. 210].

Модернізація у сфері управління зумовила появу новаторських методів управління

персоналом.

Коучинг – це метод інноваційного розвитку трудового потенціалу підприємства, що

забезпечує розкриття ймовірних можливостей працівників, їх самоорганізацію, підвищення

продуктивної діяльності та професійного зростання, яке сприятиме формуванню економічної

політики управління персоналом та розвитку підприємства за рахунок якості працівників

[3, c. 52], тобто це метод консультування, який зосереджує свою увагу на вміннях підвести

людину до самостійно прийнятого рішення. Завданням коуча – не дати знання або навички, а

допомогти людині самостійно знайти їх і закріпити на практиці.

Аутсорсинг кадрових процесів – це така форма господарських взаємовідносин, за якої

роботодавець частину обов’язків з управління трудовим потенціалом передає спеціалізованій

компанії, що здатна надавати високоякісні послуги завдяки використанню сучасних новітніх

технологій управління персоналом та наявністю у своєму штаті висококваліфікованих

спеціалістів; недоліком аутсорсингу є висока вартість деяких послуг, але водночас він

створює умови зниження витрат на утримання відповідних структурних підрозділів

[4, c. 144]. До причин використовувати аутсорсинг включають поліпшену ефективність,

велику продуктивність і можливість зосередитися на основних продуктах і функціях бізнесу.

До того ж все більше компаній звертають увагу на провайдерів аутсорсингу як на інноваційні

центри.

Метод використання гнучкого графіка роботи персоналу – фіксована кількість годин

робочого тижня підтримує застарілий менталітет; водночас для ефективності виробництва

від працівника доцільно вимагати лише результат, а не час знаходження його на робочому

місці впродовж визначеного терміну.

Масовий метод дистанційного навчання E-learning, суть якого полягає в передачі знань

великій кількості осіб [5, c. 143], це вимагає високої самоорганізації, бажання здобувати нові

знання, правильно використовувати свій час (тайм менеджмент).

Також поряд з масовим методом дистанційного навчання існують й інші, які спрямовані

на підвищення кваліфікації, до них відносять:

Кейс Стаді ‒ інтерактивна технологія для короткострокового навчання менеджерів на

основі бізнес-ситуацій. Мета – навчити аналізувати інформацію, сортувати її для вирішення

поставленого завдання, виявляти ключові проблеми, вибирати оптимальне рішення.


80

Самонавчання ‒ проходить в індивідуальному порядку за умови стимулювання

навчається з використанням різноманітних матеріалів: книг, документація, аудіо-, відео- і

мультимедійних програм, що навчаються.

Тренінг ‒ мінімум інформації і максимум вправ на відпрацювання навиків.

Застосовується для розвитку навиків біля невеликої групи осіб [6, с. 25].

Висновки. Отже, управління персоналом передбачає використання різних методів, які

мають свої особливості. Нові методи дозволяють підвищити ефективність працівника. Для

того аби впровадити нові методи управління, керівнику потрібно враховувати, що новації

можуть не подолати опору працівників, які складно сприймають новації. Тому таким змінам

повинна передувати роз’яснювальна робота, навчання, а також стимулювання працівників.


1. Данюк В.М. Менеджмент персоналу : [навч. посіб.] / В.М. Данюк, В.М. Петюх,

С.О. Цимбалюк [та ін.]. – К. : КНЕУ, 2006. – 398 c.

2. Крушельницька О.В. Управління персоналом : [навч. посіб.] / О.В. Крушельницька. –

К. :Кондор, 2003. – 296 с.

3. Короленко С.М. Коучинг як інноваційний інструмент ефективного управління

персоналом / С. М. Короленко, Р. В. Короленко, Ю. О. Судакова // Економіка. Управління.

Інновації. - 2013. - № 1. - С. 53-60

4. Костюк О. Д. Інноваційні інструменти управління персоналом / О. Д. Костюк // Наукові праці Полтавської державної аграрної академії. Економічні науки. Полтава: ПДАА.

– Вип. 1 (6). – Т. 1. - 2013. - С .143-147

5. Пучкова С. І. Інновації у практиці управління персоналом на сучасних підприємствах / С. І. Пучкова // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. пр. / ред.

М. І. Звєряков; Одеський держ. екон. ун-т. – Одеса, 2008. – Вип. 34. – С. 140-147.

6. Киселев Э. В., Щербакова И.А. Общие подходы к формированию обучающейся

организации на основе компетентностного подхода к развитию персонала // Качество.

Инновации. Образование – №7, 2007 – С. 20-26.


81

ЖУРНАЛІСТИКА

УДК 316.77:32

Тетяна Фісенко

(Київ)

МЕДІАКАМПАНІЇ «НАФТОГАЗУ» ТА «ГАЗПРОМУ»

В УКРАЇНСЬКОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

У дослідженні розглядається відображення діяльності української нафтогазової

компанії «Нафтогаз» та російської «Газпром» на час переукладання договорів у січні 2019

року. Для цього використано систему математичного моделювання інформаційного

середовища для виявлення спланованих інформаційних операцій.

Ключові слова: інформаційна кампанія,інформаційний простір, гібридна війна, вейвлет-

аналіз.

The study deals with the reflection of Ukrainian oil and gas company Naftogaz and Russian

Gazprom activities during the contracts redeployment in January 2019. The system of mathematical

modeling of information environment was used to identify the planned information operations.

Key words: information campaign, information space, hybrid warfare, wavelet analysis.

На початку поточного року російський «Газпром» зірвав проведення технічних

тристоронніх консультацій щодо транзиту газу після 2019 року між Росією, Україною і

Єврокомісією. Заступник міністра закордонних справ України з питань європейської

інтеграції Олена Зеркаль заявила: «Єдине, що залишається робити – не давати «Газпрому»

ніяких винятків і поширювати на всі його проекти, особливо на «Північний потік-2», усі

норми ЄС, чого Україна потребує вже давно» [2].

Глава правління «Нафтогазу» Андрій Коболєв на прес-конференції 18 січня відзначив,

що газові контракти між «Нафтогазом» і «Газпромом», укладені в січні 2009 року, були

вкрай невигідними для України і завдали їй шкоди у розмірі $32 млрд. Нагадаємо, що 5

березня минулого року «Газпром» заявив, що направив «Нафтогазу» повідомлення про

початок розірвання контрактів у суді. У зв'язку з цим Україна направила позов проти Росії до

Світової організації торгівлі, а в червні «Нафтогаз» подав до Стокгольмського арбітражу

позов з вимогою переглянути тариф на транзит газу по контракту «Газпромом». До кінця

року сума позовних вимог склала $12 млрд [3]. При цьому позиція Росії щодо рішень

Стокгольмського арбітражу не змінилася – вона їх не визнає.

21 січня тристоронні переговори, присвячені транзиту російського газу в Європу через

українську газотранспортну систему, завершилися. Зустрічі передували двосторонні

переговори Росія-Єврокомісія і Україна-Єврокомісія. «Газпром» запропонував продовжити

чинні контракти з НАК «Нафтогаз України». Українська компанія розглядала договір

протягом двох місяців.

Цікаві подробиці контракту озвучив на своїй сторінці в Facebook виконавчий директор

«Нафтогазу» Юрій Вітренко: «Газпром» готовий продовжити поточний контракт з

«Нафтогазом», але не включаючи туди гарантії за обсягами транзиту, тобто після побудови

«Північного Потоку-2» «Газпром» зможе знизити транзит через Україну до нуля. Він також

висловив позицію про те, що справжні переговори щодо транзиту можуть бути тільки після

«відновлення балансу у відносинах між «Нафтогазом» і «Газпромом» [1]. На думку

«Газпрому», це може відбутися або в разі скасування рішень Стокгольмського арбітражу в

апеляційному суді, або в разі «мирової угоди» між «Нафтогазом» і «Газпромом».

Як бачимо, тема залишається досить болючою і актуальною вже тривалий час, з огляду

на те, що російська сторона продовжує, незважаючи на численні суперечки, в тому числі в

Європарламенті, будівництво газопроводу «Північний потік-2». Вже побудовано близько


82

20% і подальші роботи йдуть за графіком. У перспективі, при його запуску він збільшить

залежність ЄС від «Газпрому», який вже постачає близько третини обсягів газу в ЄС.

Ми провели дослідження теми за допомогою Attack Index з фільтрами за країнами

(Україна або Росія) і обмеженням за часом – минулий рік та січень цього року. Система

використовує вейвлет-аналітичну теорію [4, с. 156]. Він особливо ефективний в тих

випадках, коли необхідно виявляти локальні в часі особливості поведінки досліджуваного

процесу. Технологія використання вейвлетів дозволяє виявляти одиничні та нерегулярні

«сплески», різкі зміни значень кількісних показників у різні періоди часу, зокрема, обсягів

тематичних публікацій в інтернеті. При цьому можуть виявлятися моменти виникнення

циклів, а також моментів, коли за періодами регулярної динаміки настають хаотичні

коливання

За результатами пошуку в українському сегменті система продіагностувати індекс атаки

8 (високий). Пікова точка за кількістю публікацій припадає на березень 2018 року (рис. 1). 2

березня найбільше охоплення отримав матеріал «Газпром почав розірвання контрактів з

Нафтогазом на постачання і транзит газу». Наступний за ним пік також спровокований цією

темою (найпопулярніший сюжет – «Газпром» офіційно направив повідомлення «Нафтогаз

України» про розірвання контракту»). Отже, тема січневих переговорів мала набагато

менший резонанс в порівнянні з березневими.

Рис. 1. Інформаційна картина комунікацій «Нафтогазу» і «Газпрому» в Уанеті

Відзначимо, що у рейтингу джерел публікацій як за весь період, так і за пікову дату,

дуже мало аналітичних медіа (за винятком «Дзеркала тижня» та «Економічної правди»), а

інформагентства розміщуються ближче до кінця списку.

Графік інформаційних операцій показав, що 1 з представлених сплесків збігається із

шаблоном інформаційної операції на досліджуваному періоді 28 лютого 2018 роки.

Серед рейтингу сюжетів за дату інформаційної операції лідирує вже згаданий нами

вище, причому з великим відривом («Газпром» почав розірвання контрактів з «Нафтогазом»

на постачання і транзит газу»), а серед рейтингу відповідних їм ресурсів-розповсюджувачів

інформації немає жодного інформагентства або аналітичного видання.

Навіть поверхневий контент-аналіз цього матеріалу свідчить про те, що він є

проросійським. Його інфопривід звучить повністю з боку РФ: «У російській компанії

заявили, що Стокгольмський арбітраж керувався подвійними стандартами. Російський

монополіст компанія «Газпром» почав негайну процедуру розірвання контрактів із

Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» на постачання і транзит газу в

Стокгольмському арбітражі. Про це повідомив глава правління Газпрому Олексій Міллер,

повідомляє російська компанія на своїй Facebook-сторінці». І навіть подальша згадка про

Стокгольмський арбітраж не звучить як аргумент на користь української сторони. Резонанс

цього сюжету свідчить про чергове втручання країни-агресора в інфополе України.


83

Наступний пошуковий запит був обмежений інфополем РФ. Система визначила індекс

атаки 7 (є всі ознаки присутності штучного впливу і наявності інформаційної операції). Але

графік активності виглядає інакше, піків інтенсивності спостерігається набагато більше.

Найвищий, як і в українському сегменті, припадає на березень 2018 року (рис. 2).

Рис. 2. Інформаційна картина комунікацій «Нафтогазу» і «Газпрому» в Рунеті

Найбільш резонансний матеріал – «Газпром» офіційно повідомив «Нафтогаз» про

розірвання контрактів на поставку і транзит газу», має досить нейтральне емоційне

забарвлення і тільки констатує факти і деталі про Стокгольмський арбітраж.

Але на відміну від українського графіка медіаактивності, в російському спостерігається

набагато більший сплеск у січні цього року (пікова точка –18 січня, дата зриву переговорів).

Публікації пов'язані із згаданою подією, на найвищій позиції рейтингу виявився матеріал

«Газпром» може припинити транзит газу в Європу територією України, – Коболєв». Але

система Attack Index не визначила цей сплеск як інформаційну атаку. Один із представлених

сплесків збігається з шаблоном інформаційної операції на досліджуваному періоді – 1

березня 2018 року (практично день у день з українським інфополем,). У рейтингу публікацій

за цей день – матеріал «Газпром» припинив поставки« Нафтогазу», який має вже чітко

негативний емоційне забарвлення по відношенню до української сторони.

Серед рейтингу сюжетів операції перші два дублюють повідомлення про розірвання

контракту, а серед рейтингу відповідних їм ресурсів-розповсюджувачів інформації немає

жодного інформаційного агентства або відомого аналітичного медіа, зате є сепаратистські

портали на кшталт «антиМайдан» або забороненого в Україні «РІА Новини».

Як видно за результатами аналізу попередньої інформаційної операції, штучне втручання

в інформаційну хвилю було явним, і навіть поверхневий аналіз повідомлень дає зрозуміти,

що проросійські джерела інформації в Україні є досить активними.


1. Витренко о переговорах в Брюсселе: «Газпром» продолжил шантаж // Економічна правда: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.epravda.com.ua/rus/news/

2019/01/22/644531.

2. «Газпром» сорвал технические трехсторонние консультации по газу – Зеркаль //

Интерфакс-Украина: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://interfax.com.ua/news/

economic/558930.html.

3. Коболев назвал задачи газовых переговоров с РФ // Корреспондент.net : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://korrespondent.net/business/companies/4055086-kobolev-

nazval-zadachy-hazovykh-perehovorov-s-rf.

4. Ланде Д. Основи інформаційного та соціально-правового моделювання : навч. посіб. /

Д. Ланде, В. Фурашев, К. Юдкова. – Київ : НТУУ «КПІ», 2014. – 220 с.

https://www.epravda.com.ua/rus/news/%202019/01/22/644531

https://www.epravda.com.ua/rus/news/%202019/01/22/644531

https://interfax.com.ua/news/%20economic/558930.html

https://interfax.com.ua/news/%20economic/558930.html

https://korrespondent.net/business/companies/4055086-kobolev-nazval-zadachy-hazovykh-perehovorov-s-rf

https://korrespondent.net/business/companies/4055086-kobolev-nazval-zadachy-hazovykh-perehovorov-s-rf


84

ІСТОРИЧНІ НАУКИ

УДК 94:655.4/.5-054.72(=161.2)(437)”1921/1945”

Наталія Ворон

(Київ)

НАУКОВО-ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ

В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ (1921-1945 РР.)

У статті вивчається діяльність української еміграції у напрямку видавничої діяльності.

Розкривається організаційне становлення видавничих інституцій, діяльність наукових

товариств, науково-освітніх закладів щодо видавничої справи. Розглядається тематика

окремих науковців та їх друкований науковий доробок.

Ключові слова: видавнича діяльність, Український видавничий фонд, Український

робітничий університет, Товариство прихильників книги, Українське історико-філологічне

товариство.

The article examines the activity of Ukrainian emigration in the direction of publishing activity.

The organizational formation of publishing institutions, the activities of scientific societies,

scientific and educational institutions in the field of publishing is revealed. The topics of individual

scholars and their scientific research work are considered.

Key words: publishing activity, Ukrainian Publishing Fund, Ukrainian Workers' University,

Society of Book Supporters, Ukrainian Historical and Philological Society.

Українська еміграція, що опинилася в Чехословаччині у 20-х рр. ХХ ст., не припиняла

своєї роботи на благо української держави та історії. Одним з першочергових завдань було

створення Українського видавничого фонду. Це обумовлено тим, що всі створені українські

освітні та наукові інституції потребували підручників, посібників та методичних матеріалів

тощо. На жаль, більшість інтелігенції поспіхом залишала територію України, тому

україномовної літератури у Чехословаччині було вкрай мало.

Організація української видавничої справи в Чехословаччині почалася ще в 1919 р., коли

з ініціативи українських письменників і громадських діячів у Празі було засноване

українське «Кооперативне Видавниче Товариство «Всесвіт». У тому ж 1919 р. в Празі почало

друкувати свої видання колишнє київське видавництво «Час», яке видало для чехів кілька

брошур чеською мовою про Україну й українські справи, твори В. Короліва-Старого та інші

книги [9, с. 348].

Український громадський комітет був однією з перших організацій, яка заявляла про

необхідність існування видавничого фонду. В часописі УГА «Наша громада» від 15 січня

1924 р. вказувалося: «Підприємство мусить бути організоване у формі Товариства на паях…

В першу чергу мали видаватися різного роду підручники і фахова література, яких на

українській мові не було. Розділилися думки щодо організації Видавничого фонду: одні

члени Комісії стверджували, що Видавничий фонд мусить бути окремою, ні від кого не

залежною установою, а інші стояли на тому, щоб Видавничий фонд був при Громадському

комітетові» [1, арк. 4-5]. У 1923 р. було створено Український видавничий фонд при УГА,

який пізніше став самостійною організацією.

Серед перших рукописів, що були ухвалені до друку з листопаду 1923 по травень

1924 р., є наступні праці: С. Русова «Курс дошкільного виховання», О. Шульгин «Нариси з

нової історії», М. Туган-Барановський «Основи політичної економії», Л. Білецький «Основи

української літературно-наукової критики», підручники з алгебри та геометрії [3, с. 44].

Слід зауважити, що до складу Українського Академічного Комітету в Празі входило

Товариство прихильників книги ‒ організація бібліографів, бібліотекарів, видавців,

любителів книги, яке існувало з січня 1927 р. Метою Товариства було сприяння розвитку


85

української книжки, видання періодичного органу, друки з питань українського

книгознавства, організація книжкових виставок, книгарень, бібліотек. Українське Товариство прихильників книги за п’ять років видало один «Бюлетень» Академічний, чотири звіти та 15

одиниць «Книголюба» [9, с. 351].

До видавництва українських наукових праць долучилися також і різні установи та

товариства, які діяли на теренах Чехословаччини з 1921 по 1945 роки.

В Українському робітничому університеті за перші три роки діяльності з 1927 по 1930 р. підготовлено до друку такі лекції: М. Шаповал «Соціографія України», Л. Білецький

«Українська етнографія», С. Русова «Географія України», А. Животко «Світові селянські

революційні рухи», Сокало «Економічна політика більшовиків», Л. Волохів «Більшовицька

Росія і Україна», П. Клунний «Процес політичної боротьби недержавних націй» та

«Міжнародньо-правне становище національностей меншостей», Н. Григоріїв «Історія

державних теорій, теорія держави, поведінка та світогляд», С. Довгаль «Теорія кооперації»

[2, арк. 12].

В Українському історико-філологічному товаристві за роки його існування з 1923 по

1945 р., було підготовлено до друку 5 томів праць. Перший збірник було видано 22 лютого

1926 р. До «Праць Українського історико-філологічного товариства» ввійшли такі доповіді:

«Академік Микола Сумцов» Д. Дорошенка, «Микола Сумцов як історик української

літератури» Л. Білецького, «Г.С. Сковорода» І. Мірчука, «Устное повествование запорожца

Н.Л. Коржа» та його походження і значення» В. Біднова, «Ритмика Шевченкової поезії»

С. Смаль-Стоцького, «Основи української літературно-наукової критики» Л. Білецького,

«Писанки в залишках сонячного культу на Україні» В. Щербаківського, «Техніка

орнаментування неолітичних керамічних виробів Мізинського селища» Л. Чикаленка,

«Розвій форм української дерев’яної церкви», «Хто був будівничим братської церкви у

Львові» Д. Антоновича, «Грецька федеральна конституція кінця IV ст. до н. е.»

Х. Слюсаренка. Окрім наукових статей, було вміщено вступну частину про заснування, мету

і діяльність Українського історично-філологічного товариства, протоколи його засідань за

перший рік діяльності і список членів товариства на 1 червня 1924 року [4].

Можливість надрукувати другий збірник «Праць…» з’явилася лише у 1930 р. На

клопотання Українського історико-філологічного товариства Міністерство шкільництва та

народної освіти видало субсидію. 3 червня 1930 р. була прийнята постанова товариства про

друк збірника на пошану професора Д. Антоновича з нагоди його 60-річчя від дня

народження. Його видання було більш фінансово та організаційно забезпеченим, так, як

збірник передплатили Бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі та Український науковий

інститут у Варшаві. Як і до першого, до нього могли ввійти тільки прочитані на засіданнях

товариства доповіді. Кожен автор міг подати до друку одну або декілька праць, 12 сторінок

яких друкувалися за кошти УІФТ. До збірника ввійшло 25 доповідей членів товариства [5].

Третій том «Праці Українського історично-філологічного товариства у Празі» побачив

світ у 1941 р. До нього ввійшли доповіді М. Антоновича «Пограниччя Боснії», Бориса

Крупницького «З життя першої української еміграції», Вадима Щербаківського «Концепція

М. Грушевського про походження українського народу в світі палеоетнології», Дмитра

Чижевського «Українське літературне бароко», Івана Панькевича «Літературний бідермаєр в

галицько-українському письменстві» та Симона Наріжного «Розвідування московських

посланців на Україні в другій половині XVII ст.» [6].

Через рік, у 1942, вийшов друком четвертий збірник. У ньому були надруковані наукові

праці Б. Крупницького, М. Антоновича, А. Яковліва, Д. Дорошенка, Д. Чижевського,

В. Щербаківського, С. Наріжного. За обсягом цей збірник вдвічі був більший за попередній

[7].

Останній, п’ятий том, з’явився в 1944 році. До авторського складу долучився, окрім тих,

що зазвичай друкувалися, Василь Дубровський – український історик, громадський діяч.

Новим дописувачем став Іван Панькевич – український етнограф та мовознавець. Цей

збірник мав дещо біографічний характер, адже більшість статей була присвячена історичним


86

персонам [8]. Планувалося видання 6 тому «Праць», але, на жаль, не встигли його

опублікувати, так як у 1945 р. припинило діяльність Українське історико-філологічне

товариство.

Видавничою діяльністю також займалися і інші наукові інституції – Український

вільний університет, Український високий педагогічний інститут імені М. Драгоманова,

Українська господарська академія та інші. Головним їхнім завданням було забезпечення

студентів підручниками та навчальними матеріалами.

Відірвані від рідної землі, без належного фінансування українські інтелігенти всіма

силами намагалися друкувати українські книги та популяризувати їх у Європі. Тематика

видань цього періоду залежала від потреб, наукових вподобань, а також фінансових

можливостей української еміграції. Нині їх науковий доробок – це вагомий внесок у

розвиток національної історії, культури, етнології, а поряд з цим – біографістики.


1. Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ). – Ф. 12 – Колекція

документів українських еміграційних організацій та установ (перша пол. XX ст.). – Оп. 1. –

Спр. 55.

2. Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ). – Ф 15 – Колекція журналів, газет та бюлетенів, виданих в Україні та за кордоном. – Оп. 2. – Спр. 55.

3. Гальчук Л. Український громадський видавничий фонд у Празі / Г. Гальчук // Бібліотечний вісник. ‒ 1998. ‒ № 1. ‒ С. 43-46. ‒ Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/

bv_1998_1_17.

4. Праці Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі. Т.1. – Прага:

Видання Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі, 1939. – 240 с.

[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/ukrainica/12070-pratsi-

ukrayinskogo-istorichno-filologichnogo-tovaristva-v-prazi-t-1/



[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/ukrainica/12069-pratsi-

ukrayinskogo-istorichno-filologichnogo-tovaristva-v-prazi-t-2/



[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/periodika/5585-pratsi-

ukrayinskogo-istorichno-filologichnogo-tovaristva-v-prazi-1941-t-3/









9. Хміль О. Видавнича діяльність українських осередків у Франції, Чехословаччині, Німеччині у рецепції журналу "Тризуб" (1925–1940) // Записки Львівської національної

наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. – 2015. – Вип. 7. – С. 343-364.

http://nbuv.gov.ua/UJRN/


87

УДК 94:355/359(477)«1991/2014»

Роман Хомич

(Київ)

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ ЗА УМОВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991-2014 РР.):

ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА НЕГАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ

У статті розглядається процес створення, трансформації та концептуальних засад

розвитку і водночас поступового занепаду Збройних Сил України протягом 1991-2014 років.

Ключові слова: армія, обороноздатність, Збройні Сили України, військова міць,

Президент, Міністерство Оборони, воєнна доктрина.

The article deals with the process of creation, transformation and conceptual foundations of

development and, at the same time, the gradual decline of the Armed Forces of Ukraine during

1991-2014.

Key words: army, defense capability, Armed Forces of Ukraine, military power, President,

Ministry of Defense, military doctrine.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності

покладається на Збройні Сили України, які є важливим атрибутом держави. Реалії

сьогодення є підтвердженням того, що оборонний потенціал лишається визначальним

елементом спроможності будь-якої держави відстояти свої життєво важливі національні

інтереси, а її воєнна безпека є інтегральним результатом діяльності вищого політичного

керівництва щодо забезпечення збройного захисту цих інтересів.

У перші роки незалежності, особливо в перші роки президенства Леоніда Кравчука, в

Україні чимало зроблено для створення національних Збройних Сил із попередніх структур,

що залишилися на її території. Українська держава спромоглася на це, попри величезне

скорочення особового складу та фінансування, завдяки зусиллям багатьох тисяч відданих

своїй справі військових і цивільних фахівців, що значною мірою сприяли консолідації

української нації, а військо залишалося одним із найбільш шанованих інститутів суспільства.

Відповідно до ухваленої 24 серпня 1991 року постанови Верховної Ради України

військові формування, дислоковані на території країни, перейшли під її юрисдикцію і стали

основою Збройних Сил України. На території України тоді дислокувалися: ракетна армія,

три загальновійськові та дві танкові армії, один артилерійський корпус, чотири повітряні

армії, окрема армія Протиповітряної оборони, Чорноморський флот тощо. Усього

угруповання військ і сил нараховували близько 780 тисяч чоловік особового складу, 6500

танків, близько 7 тисяч бойових броньованих машин, до 1,5 тисяч бойових літаків, понад 350

кораблів та суден забезпечення, 1272 стратегічних ядерних боєголовок міжконтинентальних

балістичних ракет та майже 2,5 тисяч одиниць тактичної ядерної зброї [2]. Чому ж так

сталося, що через двадцять три роки, коли війна чоботом російського солдата постукала до

нас у двері, Українська армія фактично не в змозі була захистити нашу державу від агресора,

а на захист суверенітету стали тисячі добровольців – відданих синів України? Без сумніву, на

стан української армії напередодні війни на Сході України вплинули як внутрішні, так і

зовнішні чинники.

На нашу думку, процес будівництва і функціонування Збройних Сил України слід

поділити на чотири важливі періоди (етапи), хронологічні рамки яких співпадають з роками

правління чотирьох Президентів України. У кожному з них можна прослідкувати нові

тенденції становлення, теоретичні концепції розвитку і водночас – занепаду нашого війська.

Перший етап становлення і функціонування Збройних Сил України тривав з 1991р. до

липня 1994 р. Саме на цей час припадає президентство Леоніда Кравчука, а міністрами

оборони були Костянтин Морозов та Віталій Радецький. Цей етап характеризується спробою

вищого військово-політичного керівництва держави організувати управління військами, які


88

залишилися на території України після розпаду СРСР. 11 жовтня 1991 року Верховна Рада

України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України та постановила

створити Раду оборони України, затвердила склад посадових осіб, які до неї входять, а також

Положення про Раду оборони України. У Концепції передбачалося, що Україна поступово, з

урахуванням усіх факторів національної безпеки, реалізуватиме намір стати в майбутньому

нейтральною, без’ядерною державою, яка не братиме участі у військових блоках, натомість

дотримуватиметься усіх договорів і угод щодо незастосування ядерної зброї. Концепція

визначала, що Збройні Сили України складатимуться з трьох видів: Сухопутних військ,

Військово-Повітряних Сил і Сил Протиповітряної оборони, Військово-Морських Сил.

На цьому етапі, на наш погляд, відбулася дуже важлива подія в історії Збройних Сил

України. Це ратифікація Верховною Радою України у червні 1992 року Договору про

звичайні збройні сили в Європі, яким визначалися максимальні рівні озброєння і військової

техніки для України, цим самим було запущено механізм постійного зменшення та занепаду

армії. Необхідно було скорочувати кількість танків на 5300 одиниць, бойових броньованих

машин ‒ на 2400 одиниць, бойових літаків ‒ на 477 одиниць. До реалізації цих завдань

Україна приступила вже 18 серпня 1992 року [1]. Виконання цього договору негативно

вплинуло на стан військового оснащення та міць нашої держави.

Другий етап функціонування ЗСУ почався у липні 1994 р. з обранням Леоніда Кучми

президентом України і тривав до січня 2005 р. Міністрами оборони на цьому етапі були

Валерій Шмаров, Олександр Кузьмук, Володимир Шкідченко, Євген Марчук. Головною

подією цього часу стало підписання Україною Будапештського меморандуму в 1994 р., за

яким наша держава була першою в світі, яка добровільно відмовилася від використання

ядерної зброї, цим самим були створені умови для поступового системного зниження рівня

боєздатності ЗСУ [4, с. 97]. Взагалі цей етап характеризується скороченням чисельності

військ (на кінець 2005 року становила 245 тис. осіб), формуванням нової структури Збройних

Сил України та спробою створення ефективної системи управління обороною України. В

результаті продовження заходів необґрунтованого скорочення чисельності Збройних Сил

почався процес системного зниження рівня боєздатності ЗСУ, що стало прямою причиною

двох трагедій, до яких були причетна Українська армія. Це Броварська катастрофа, що

сталася 20 квітня 2000 року в місті Бровари, коли навчально-бойова ракета «Точка – У», типу

«земля-земля», запущена на військових навчаннях з Гончарівського полігону, влучила у

житлову багатоповерхівку. В наслідок вибуху загинуло три особи, та ще п'ять отримали

поранення. Інша подія ‒ це Скнилівська трагедія — аварія під час авіашоу на Скнилівському

аеродромі під Львовом 27 липня 2002 року. Унаслідок падіння винищувача Су-27УБ у

натовп глядачів загинуло 77 осіб (серед них 28 дітей) і постраждало близько 250 людей

[6, с. 121]. На цьому етапі, а саме влітку 2004 р., була затверджена Друга редакція Воєнної

доктрини України. На думку експертів, саме документально сплановане «скорочення»

військового формування при відсутності відповідальності керівництва й усталеного

військового законодавства привело до безпрецедентних кадрових, матеріальних й

фінансових втрат і фактично до неприпустимого зниження рівня боєздатності національного

війська [7].

Третій етап функціонування ЗСУ припадає на час президентства Віктора Ющенка з 2005

р. до 2010 р. Міністрами оборони в цей період були Анатолій Гриценко, Юрій Єхануров,

Валерій Іващенко. Цей етап характеризується спробою удосконалення нормативно-правової

бази, уточнення «доктринальних документів» по організації підготовки та застосування

Збройних Сил України. У той же час значно поглибився процес системного зниження рівня

боєздатності ЗСУ в результаті продовження проведення заходів безсистемного скорочення

чисельності Збройних Сил. Їх чисельність було зменшено з 245 тис. до 192 тис. осіб,

щоправда проявилися й позитивні тенденції. Так, було сформовано корпус швидкого

реагування Сухопутних військ, реформовано систему військової освіти, кадрового і

медичного забезпечення, розширено сферу діяльності міжнародного військового

співробітництва тощо.


89

Четвертий етап функціонування ЗСУ тривав з 2010 р. до 2014 р. і припав на час

президенства Віктора Януковича. Він ознаменував собою пік занепаду Збройних Сил

України. Міністрами оборони в цей період були Михайло Єжель, Дмитро Саламатін, Павло

Лебедєв. Це один з найскладніших етапів функціонування ЗСУ, який характеризується

втратою Збройними Силами боєздатності і тотальним «розоренням» армії. На керівні посади

в оборонній сфері призначалися особи, що були некомпетентними у військових питаннях або

пов`язані зі спецслужбами Росії. Продаж озброєння досягнув небувалих розмірів. За цим

показником Україна досить швидко вийшла на одне з перших місць у світі. Тільки в 2013

році ми експортували продукції військово-промислового комплексу на 1,8 – 1,9 млрд. дол.

При цьому 97% продукції ВПК йшло на експорт [5, с. 107].

21 квітня 2010 р. – Янукович від імені України підписав так звані Харківські угоди,

якими Україна дозволила перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на

території України ще на 25 років. Угода сприяла суттєвому збільшенню російського

військового контингенту в Криму, тим самим співвідношення військ на півострові до

моменту початку окупації було не на користь України.

Фінансування армії було катастрофічно низьким. Так за стандартами НАТО на армію

потрібно виділяти не менше 2% ВВП, тоді як в Україні в цей період на оборону виділялося

лише близько 1 % ВВП, що фактично не дозволяло задовольнити навіть мінімальні ресурсні

потреби Збройних Сил.. Недостатнє та неефективне фінансування Збройних сил України

відбувалося на тлі одного з найвищих рівнів корупції в світі. Згідно з рейтингом Transparency

International, проведеним в 2012 р, Україна потрапила до групи держав з високими

корупційними ризиками в оборонній сфері [2].

Продовжувалося скорочення особового складу та «оптимізація» всіх ланок військового

управління і окремих бойових частин та підрозділів. Було зменшено організаційно-штатну

структуру механізованих бригад. У Військово-Морських Силах розформовано Центр

морських операцій, проведено ще низку скорочень органів управління та бойових частин і

підрозділів, через що вторгнення російської армії в Україну навесні 2014 р. застало

зненацька Збройні Сили України.

Наполеону Бонапарту належить вислів: «Хто не хоче годувати власну армію –

годуватиме чужу». Це дійсно так. Україна в особі влади, двадцять п`ять років не приділяла

належної уваги своїм Збройним Силам, знижуючи тим самим їхню боєздатність. Нашу армію

свідомо чи несвідомо протягом цих років знищували, розкрадали та розпродавали. Все це

мало не привело до неповторних наслідків – втрати нашої державності у 2014 р. Але в

складний для Вітчизни час на захист стали її найкращі сини, багато з яких поклали себе на

вівтар задля перемоги над ворогом. Наш борг перед ними – зробити все можливе, щоб винні

в руйнуванні Української Армії були покарані, а славні традиції українського війська та

національного духу були відновлені.


1. Воєнна історія / Міністерство оборони України [електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.mil.gov.ua/ministry/istoriya.html

2. Вооруженные силы Украины: История развала и перспектива возрождения

[електронний ресурс]. – Режим доступу: https://112.ua/statji/vooruzhennye-sily-ukrainy-istoriya-

razvala-i-perspektiva-vozrozhdeniya-156791.html

3. Гозуватенко Г. О. Сучасний досвід та актуальні проблеми становлення Збройних Сил України / Г.О. Гозуватенко // : зб. тез доповідей Першої Всеукраїнської науково-практичної

конференції «Перспективи розвитку озброєння і військової техніки в Збройних Силах

України», 4-5 березня 2008 р. – Львів : ЛІСВ НУ «ЛП», – 2008. – 66 с.

4. Збройні Сили незалежної України. Перші 10 років (1991–2001) / За ред.

В.В. Бринцева. – К: НАОУ, 2006. – 378 с.

5. Історія українського війська під загал. ред. М. Відейко, А. Галушка, В. Лободаєва /

Харків : Вид. Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 210 с.

http://www.mil.gov.ua/ministry/istoriya.html


90

6. Історія українського війська під загал. ред. В. Павлова. – К.: Азимут – Україна, 2009. –

221 с.

7. Про Воєнну доктрину України : Указ Президента України від 15 червня 2004 року №648/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. – Т. 1. – С. 210 – 215.

УДК 94:316.35–058.65(=161.2)(430)«1941-1945»

Владислав Шихненко

(Київ)

ДОЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ОСТАРБАЙТЕРІВ В 1941-1945 РР.

ТА ЇХ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ У НАЦИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ

У статті розкрито процеси вербування та вивезення українського населення до

нацистської Німеччини, визначено соціально-правовий статус остарбайтерів та трагізм їх

долі протягом 1941 – 1945рр.

Ключові слова: «Остарбайтер», план «Ост», «депортація», «вермахт», «мобілізація»,

«Рейхскомісаріат Україна»., «вербування», «примусова праця».

The article reveals the processes of recruitment and removal of the Ukrainian population to

Nazi Germany, defines the socio-legal status of Ostarbeiters and the tragedy of their fate during

1941-1945.

Key words: Ostrobayter, Ost Plan, Deportation, Wehrmacht, Mobilization, Reichskommissariat

Ukraine., Recruitment, and Forced Labor.

Примусова праця іноземних робітників в Німеччині в роки Другої світової війни сягнула

захмарних масштабів та ввійшла до історії як приклад масового використання рабської праці.

До початку війни проти СРСР нацистське керівництво зовсім не планувало використовувати

в промисловості своєї країни робочу силу з окупованих територій, зокрема з України. У

низці німецьких документів, одним з найголовніших серед яких був план «Ост»,

проголошувалася політика колонізації та розділення східних земель,заселених слов'янами, а

також «розчищення життєвого простору». Проте подальші, затяжні бойові дії та невдачі

змусили змінити плани А. Гітлера й піти на використання трудових ресурсів з окупованих

східних територій в економічних інтересах Третього рейху. А все тому, що переважна

частина німецьких робітників була мобілізована, а звідси й недостача трудової сили в

Німеччині [9, с. 139-140].

Згодом Г. Герінг так визначив місце робітників зі Сходу в промисловості Райху:

«Кваліфіковані робітники-німці повинні займатися виробництвом озброєнь! А гребти

лопатою й довбати каміння – не їхнє завдання, для цього є росіяни»! [3, с. 97]. Його

директива від 7 листопада 1941 р. в загальних рисах визначила нормативно-правовий статус

цивільних робітників з окупованих територій Радянського Союзу, який мало чим відрізнявся

від статусу полонених червоноармійців. Вже в грудні цього року представники німецького

керівництва заявляли: «Українські робітники будуть вербуватися й доставлятися з України в

Райх примусово й утримуватися як цивільні полонені під охороною в таборах» [1, с. 84].

Зауважимо, що вербування українців проходило в два етапи – добровільний та примусовий.

В кінці 1941 – початку 1942 рр. представниками окупаційної влади в різних регіонах України

велася агітаційна робота серед населення щодо переваг роботи молодих людей на території

Німеччини (демонструвалися фільми, зачитувалися листи – звернення, заклики до

вербування по радіо обіцянки влади щодо фінансування та хороших умов життя). Однак

факти переконували у протилежному. Один із свідків повідомляв наступне: «11 травня 1942

року мені довелося бути на вокзалі. По вагонах люди висловлювали незадоволення технікою

відправки. Вагони без нар, без соломи. Доводиться сідати на підлогу, а до того ж вагони не


91

було вичищено. Таким чином, доводилося людям мусувати свій одяг, а були такі пані та

пани, які прийшли до відправки, як на свято, в кращому своєму одязі» [1, с. 97-98].

Згодом почали надходити листи від «остарбайтерів» з Німеччини до своїх рідних на

територію окупованої України про жахливі умови і тяжку працю. Інформація швидко

поширилася серед українського населення і зрозуміло, що люди навідріз відмовлялися їхати

до Німеччини. Тоді влада використовувала примусові засоби, влаштовуючи облави силами

поліції та солдатами вермахту. На примусову роботу до Німеччини відправляли в основному

молодих хлопців та дівчат, а також фізично здорових віком від 17 до 45 років, які працювали

в усіх галузях виробництва, де було запроваджено примусову працю іноземців: у видобувній

та обробній промисловості, на транспорті й будівництві, у сільському та домашньому

господарствах, тобто в усіх існуючих галузях Німеччини [8, с. 78].

Навіть цілком молоді, здорові люди не могли витримати тих знущань, тої неволі ‒ вони

зламувались і масово гинули. Голод, холод, страшні хвороби – все це було причиною

смертей остарбайтерів, а скільки було знищено українців нацистами, особливо за спроби

втечі [10, с. 111-113].

20 лютого 1942 р. Г. Гейдріх, начальник Головного управління імперської безпеки,

підписав підготовлений законопроект, який врегульовував нормативно-правове та соціальне

становище остарбайтерів. Він складався із трьох документів: «Загальні положення»,

«циркуляр для адміністративних установ», що регулював технічні питання утримання й

нагляду за «східними робітниками» та «циркуляр для рейхсполіції». За документом

передбачалося, що працювати робітники будуть в ізольованих робочих групах, а кожен

радянський цивільний робітник повинен носити розпізнавальний знак (блакитний

прямокутник із білими буквами «ОST»), який означав ostarbeiter – буквально в перекладі на

українську «східний робітник», тобто «росіянин», котрий до початку війни жив у

Радянському Союзі [7, с. 244].

Утримання й правовий статус остарбайтерів визначався також іншими приписами й

документами, які могли трохи пом’якшувати їх становище. Приміром, наприкінці 1942 року

постало питання постачання примусових працівників одягом і взуттям. Згодом з’явився

наказ, у якому йшлося про забезпечення, а згодом – виготовлення одягу для остарбайтерів, за

який відраховувалися кошти із їхньої зарплатні. Тоді ж остарбайтерам дозволили

переписуватися з рідними. Листування проходило сувору цензуру. Однак робітникам часто

вдавалося обминати її. Завдяки листам серед жителів окупованої України й поширювалася

правдива інформація про умови примусової роботи в Третьому Рейху. Таким чином, на

початку 1942 р. була законодавчо оформлена система примусової праці. Організація

використання остарбайтерів підпорядковувалася принципам расової теорії та міркуванням

щодо державної безпеки і розглядалася як виняток, як тимчасовий засіб на час війни

[4, c. 197].

Нацистська політика передбачала вирішення єдиного важливого питання – використати

українське населення як дешеву робочу силу для міці Німеччини на шляху до перемоги.

Українці були обмежені у правах, отримували низьку заробітну плату, були позбавлені

соціальних пільг. Тяжка праця підривала їх здоров'я. Спроби вийти за межі свого правового

становища жорстоко карались. Нацисти не вважали «остарбайтерів» за людей, ставились до

них як до рабів чи тварин. Як влучно висловився очільник Рейхкомісаріату «Україна» Е. Кох

: «Якщо мені доведеться сидіти за одним столом з українцем, то я звелю і віддам наказ тут

же його розстріляти!» [2, с. 94].

Остарбайтери перебували під посиленим наглядом влади. За порушення норм вони

підлягали жорстокому покаранню - направленню в концтабір, застосуванню фізичної сили

чи смертної кари. У таких умовах остарбайтерам необхідно було навчитися виживати та

захищати себе від принизливого ставлення їхніх «господарів». Загалом становище

остарбайтера різнилося в залежності від виробничої галузі, в якій він працював. Так, у

сільському господарстві працівник міг краще прохарчуватися та і контроль тут був не таким

жорстким, як на промислових підприємствах.


92

Найбільш радикальним способом зміни неприйнятного становища остарбайтерів стала

можливість повернення на батьківщину, яке передбачало декілька варіантів. Перший,

легальний – це фальшування хвороби, зумисне каліцтво, вагітність. Але в такий спосіб

можна було діяти тільки до середини 1943 р., доки ще існувала процедура повернення

непрацездатних робітників до України. Після відступу німецької армії з України відправка

робітників додому припинилася. Другий спосіб – це втечі. Переважна більшість опитаних

утікачів прагнули таким чином повернутися в Україну, і це за умов, коли майже ніхто з них

не знав, як це зробити й не мав продуманого плану дій. Разом із тим жодні дії остарбайтерів

не змінювали їхнього становища та правового статусу в нацистській Німеччині загалом.

Упродовж війни українці продовжували залишатися найбільш безправною й знедоленою

соціальною групою в Райху [3, с. 156].

Таким чином, соціально-правове становище остарбайтерів у нацистській Німеччині

можна охарактеризувати як надзвичайно скрутне та принизливе. Погані умови проживання,

низький харчовий раціон, який прирікав робітників із СРСР на голодне існування,

відсутність належного санітарно-гігієнічного та медичного обслуговування були викликані

не тільки складним воєнним становищем у Німеччині, а стали наслідком планомірної

дискримінаційної політики нацистських лідерів стосовно «расово неповноцінного»

населення окупованих східних територій. Остарбайтери для Німеччини при тому, що

виконували масу різної, украй необхідної, часто непосильної роботи, були не цінністю, якою

зазвичай є людина для держави, а просто безкоштовною робочою силою, на бажання,

можливості й потреби якої ніхто не зважав, але яка повинна була покірно працювати за будь-

яких умов і обставин [5, с. 163].

У своїй програмі використання остарбайтерів нацисти на меті мали дві цілі, причому

обидві злочинні. Перша – задовольнити потреби військової економіки, примусивши

робітників практично воювати проти рідних країн і їх союзників. Другою – знищити або

послабити цілі народи, які в розумінні німецької влади могли загрожувати їм.

Загалом загарбники протягом окупаційного періоду вивезли 2,4 млн. молодих українців.

Упродовж Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих

Рейхом землях працювало приблизно 13,5 млн. чоловіків, жінок та дітей із 26 країн Європи.

З них понад 4,5 млн. були військовополонені, майже 8,5 млн. цивільні робітники та в'язні

концтаборів.

Із завершенням Другої Світової війни закінчилося поневолення і пригноблення

українського народу і здавалося б що найстрашніше позаду, проте розпочався довгий,

складний шлях до визнання примусових робітників жертвами нацистських переслідувань та

законодавчого врегулювання їх соціально-правового статусу. Керівництво СРСР довгий час

вважало «остарбайтерів» неблагонадійним елементом радянського суспільства, зрадниками і

вони притягувалися до відповідальності та навіть до репресій. Для багатьох українців –

остарбайтерів період роботи в Німеччині залишився в пам`яті трагічною сторінкою їх життя,

адже умови перебування та праці в Німеччині були дуже тяжкими, каторжними. Нині

зрозуміло всім – звинувачення їх у зраді Батьківщині були недоречними та безпідставними!


1. Айкель М. «Через брак людей...» Німецька політика набору робочої сили та

примусової депортації робітників із окупованих областей України 1941–1944 рр. //

Український історичний журнал. – 2005. ‒ № 6. ‒ 160 с.

2. Віталіна Писцьо. Українські остарбайтери: особливості підневільної праці в

промисловості Німеччини. ‒ Рівне, 2009. ‒ 430 с.

3. Гальчак С. На узбіччі суспільства: Доля українських «остарбайтерів» (Поділля, 1942–2007 рр.). – Вінниця, Поділля, 2009. – 281 с.

4. Грінченко Г.Г. Українські остарбайтери в системі примусової праці Третього рейху: проблеми історичної пам’яті. ‒ Київ, 2011. – 213 с.


93

5. Лапан Т.Д. Вербування і депортація населення України до Німеччини та умови його праці і побуту у неволі (1939-1945 рр.): Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. ‒ Л.,

2005. ‒ 185 с.

6. Нестеренко Л. О. «Остарбайтери Чернігіщини: вербування, умови праці на чужині та життя після повернення» / Наукові праці історичного факультету Запорізького національного

університету. ‒ 2015. ‒ Вип. 42. ‒ 159 с.

7. Пастушенко Т. «Остарбайтери» – українські примусові робітники нацистської

Німеччини // Історія в школах України. – 2004. – 142 с.

8. Пастушенко Т. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942–1953). ‒ Київ, 2009. – 284 с.

9. Перехрест О.П. Заходи нацистських окупантів з вивезення сільського населення України на роботу до Німеччини та протидія їм // Сторінки воєнної історії України. Зб. наук.

статей / НАН України. Ін-т історії України.. – У 2-х ч. – Ч.1. – К., 2006. ‒ 258 с.

10. Скрипниченко Ю. Ф. Примусове вивезення населення окупованої Харківщини до

нацистської Німеччини. ‒ Харків, 2016. ‒ Вип. 53. – 85 с.


94

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

УДК 008:069.51:64:94(447)“653”

Андрій Москаленко

(Київ)

ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ

ДОМОНГОЛЬСЬКОЇ РУСІ В КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕН

ЯК МУЗЕЙНО-ЕКСКУРСІЙНОГО РЕСУРСУ

Історія залучення культурних пам’яток епохи середньовіччя в українську культуру

залишається майже недослідженою. Стаття присвячена визначенню основних етапів

використання матеріальної спадщини давньоруського населення в культурному просторі

українських терен як музейно-екскурсійного ресурсу. З’ясовано, що з наближенням до

сьогодення спектр напрямів використання означених пам’яток в музейно-екскурсійній сфері

розширюється.

Ключові слова: культура України, Давня Русь, матеріальна спадщина, музейно-

екскурсійна сфера.

The history of involvement of the medieval cultural monuments to the Ukrainian culture

remains almost unexplored. The article is devoted to the definition of the main stages of the use of

the material heritage of the ancient Rus population in the cultural space of Ukraine as a museum

and excursion resource. It is revealed that with the approach to the present the spectrum of

directions of the use of the marked material objects is expanded.

Key words: the culture of Ukraine, the Old Rus, material heritage, museum and excursion

sphere.

Історія наукового дослідження давньоруських пам’яток налічує більше двоста років. За

цей період були здійснені фундаментальні дослідження різних аспектів історико-

культурного розвитку Давньої Русі. Однак дослідження історії використання давньоруських

пам’яток, розташованих на території сучасної України, залишається практично поза увагою

дослідників.

Втім, культурні пам’ятки, виходячи з епохи і середовища свого функціонування за

прямим призначенням, не втрачають своєї соціокультурної значимості, оскільки набуваючи

статусу пам’яток стають частиною культурної спадщини наступних поколінь і у різний

спосіб залучаються до культурних процесів наступних епох. З’ясування специфіки залучення

пам’яток і особливостей культурних процесів з ними пов’язаних має важливе значення для

сьогодення з огляду на необхідність врахування досвіду попередників для можливості

здійснення і удосконалення означеного виду культурно-просвітницької та культурно-

дозвіллєвої діяльності в майбутньому. Тому метою цієї доповіді є визначення основних

етапів використання давньоруських пам’яток в культурно-просвітницькій діяльності на

українських теренах та з’ясування характерних особливостей кожного з періодів.

Перші свідчення про зберігання давньоруських рухомих пам’яток, а згодом і публічну їх

демонстрацію широкому суспільному загалу сягають другої чверті ХІХ ст. і пов’язуються з

церковним простором [3, с. 38].

Існують свідчення про зберігання вже в другій половині 1820-х рр. у ризниці

Софійського собору давньоруських срібних злитків – гривень київського типу [3, с. 38–9].

Згодом місцем збереження та публічного показу давньоруських артефактів стала

відбудована «Стасівська» Десятинна церква. За свідченнями історика О. Сементовського, у

відбудованій Десятинній церкві серед матеріалів розкопок митрополита Євгенія та археолога

К. Лохвицького 1824 р. були представлені «… несколько серебряных гривен, медных

крестиков, перстней, колец, стеклянных, витых спиралью браслет и проч.» і наголошувалося


95

на їх доступності для огляду відвідувачами: «вещи эти ныне хранятся в Десятинной церкви и

желающие могут свободно их видеть». У повідомленні історика М. Закревського містяться

певні свідчення про місце «експонування» археологічних знахідок в інтер’єрі Десятинної

церкви «…в особых шкафах, хранятся небольшие колокола, крестики, куски фресков,

гривны и прочия мелкие вещи, найденные при разрытии фундамента» [3, с. 40–1].

Накопичення і експонування давньоруських старожитностей власне в музейному

просторі пов’язано вже з першими музеями на тих українських теренах, які в епоху

середньовіччя були заселені носіями давньоруської культури. Нагадаємо, що такими

регіонами України являються Середнє Подніпров’я, Право- і Лівобережне Полісся, частково

Поділля, Волинь, Галичина, Закарпаття.

Першими музейними установами Києва були музеї та кабінети при Університеті

Св. Володимира. Однією з таких установ можна вважати Музей старожитностей, утворений

1836 р. як один з відділів, який у 1842 р. набув статусу окремого музею. Завідувачем став

К. Лохвицький, який ще у 1834 р. передав до Університету археологічні колекції з власних

розкопок давньоруського Києва [5, с. 54].

Показово, що від перших років існування музейні зібрання Університету

використовувалися не лише в науково-навчальних цілях, а й в культурно-просвітницьких,

оскільки щотижня в певні години були відкриті для відвідування широкому загалу

мешканців міста [5, с. 55].

На початок ХХ ст. на території сучасної України налічувалося близько 100 музейних

установ різних типів [2, с. 26]. В цей час збільшуються масштаби археологічних досліджень

давньоруських пам’яток, знахідки з яких лягли в основу експозицій та фондових зібрань ряду

новоутворених музеїв.

Одним з найбільш визначних вважається заснований у 1899 р. в Києві Музей

старожитностей та мистецтв (нині – Національний музей історії України), першим

директором якого став М. Біляшівський – відомий археолог, етнограф, мистецтвознавець,

музеєзнавець [2, с. 29]. Власне матеріали розкопок М. Біляшівського з городища на Княжій

горі лягли в основу давньоруського зібрання означеного музею [1, с. 91].

У 1902 р. було відкрито для відвідувачів Музей українських старожитностей імені

В. В. Тарновського у Чернігові. Основу давньоруського зібрання музею також склали

знахідки з Княжої гори, отримані у ході розкопок під керівництвом М. Біляшівського [6]. Радянський період (1922–1991 рр.) ознаменувався суттєвими соціокультурними

трансформаціями, які не могли не позначитися на культурних процесах. Музейно-

екскурсійна сфера цього часу характеризується появою осередків культури нового типу –

історико-культурних заповідників [4]. Основними завданнями цих установ були охорона,

наукове дослідження, популяризація рухомих і нерухомих пам’яток культурної спадщини,

ведення культурно-просвітницької роботи, культурно-дозвіллєвої діяльності тощо.

В 1920-ті рр. на теренах Радянської України було засновано ряд державних історико-

культурних заповідників на базі найбільш визначних нерухомих пам’яток різної культурно-

хронологічної приналежності, серед яких, безперечно, були й об’єкти давньоруської

спадщини, в першу чергу – християнські храми [4].

На відміну від пам’яток іншої культурно-хронологічної приналежності, де музеєфікації

підлягали, як правило, господарсько-побутові комплекси, першими давньоруськими

об’єктами музеєфікації ставали християнські церкви та монастирі, які в дореволюційний

період продовжували функціонувати як діючі храми. Однак, радянська культурна політика

передбачала виведення значної кількості християнських храмів з функціонування в якості

релігійних установ, і переведення їх до іншого функціонального поля, що у значній мірі було

пов’язано з утвердженням нової пануючої в СРСР ідеології – атеїзму. Культові споруди, які

не були музеєфікованими як пам’ятки культурної спадщини, нерідко могли

використовуватися в господарських, культурно-розважальних та інших цілях.

Одним з перших заповідників, до складу яких входили давньоруські нерухомі пам’ятки,

був «Всеукраїнський музейний городок» на території Києво-Печерської Лаври (нині –


96

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) (1926 р.), а також

заповідник «Кирилівський монастир». Дещо пізніше в Чернігові були музеєфіковані

дитинець, а також Спасо-Преображенський собор, Троїцько-Іллінський та Єлецький

монастирі. У Новгород-Сіверському – Спасо-Преображенський монастир [4].

Варто наголосити, що на відміну від інших пам’яток, наприклад, Ольвії, де були

музеєфіковані виключно залишки античного міста-держави, давньоруські пам’ятки в силу

обставин історико-культурного розвитку не становили окремих культурно-хронологічних

одиниць музеєфікації, оскільки тісно пов’язані з ансамблями та комплексами пам’яток з

широким хронологічним діапазоном, як правило, від ХІ/ХІІ до ХІХ/поч. ХХ ст.

Наприклад, до складу Києво-Печерського заповідника окрім давньоруських входять

нерухомі пам’ятки ХІV – поч. ХХ ст. Найбільш визначними пам’ятками давньоруського часу

являються комплексна пам’ятка – Ближні печери; пам’ятки архітектури – Троїцька

надбрамна церква, Успенський собор (залишки). Однак й ці давньоруські пам’ятки не

збереглися у початковому вигляді й містять сліди й залишки пізніших оздоблень, ремонтів,

перебудов як в інтер’єрі, так і в зовнішньому вигляді.

В цілому, станом на кінець 1920-х рр. в УСРР діяло 9 заповідників, з яких 4 були

пов’язані з давньоруськими пам’ятками. Тоді ж було започатковано створення заповідників

місцевого значення, однак вони не стосувалися давньоруських пам’яток [4].

Буремні історичні події 1930-40-х рр. суттєво загальмували розвиток музейно-

екскурсійної справи в УРСР. 1930-ті роки позначилися такими негативними явищами як

цілеспрямована державна політика свідомої руйнації ряду пам’яток культурної спадщини (в

тому числі й давньоруських; найбільш визначні з них – Михайлівський Золотоверхий собор

ХІІ ст., церква Богородиці Пирогощої ХІІ ст. Трьохсвятительська церква ХІІ ст. – у Києві);

репресії ряду діячів науки й культури (у тому числі археологів, пам’яткоохоронців); розвал

системи охорони культурної спадщини (ряд заповідних територій втратили свій статус) [4].

Негативними явищами 1940-их років стали, відповідно, події Другої Світової війни, які

також призвели до руйнації деяких пам’яток (найбільш відома – часткова руйнація

Успенського собору Києво-Печерської Лаври (ХІ ст.)).

Однак у повоєнні роки музейно-заповідна сфера поступово починає відроджуватися.

Зокрема, у 1944 р. було створено заповідник «Софійський музей» (нині – Національний

заповідник «Софія Київська», до якого згодом увійшли Золоті ворота (ХІ ст.) і Кирилівська

церква (ХІІ ст.)); у 1945 р. – «Київський акрополь» (залишки Десятинної церкви Х ст.) [4].

1970-80-ті рр. позначилися переходом до комплексної охорони пам’яток, що

відобразилося у створенні заповідників в історичних центрах визначних з історико-

культурної точки зору міст. Зокрема, заповідники було створено в Чернігові, Новгород-

Сіверському (1978 р.), Переяславі (1979 р.), Путивлі (1986 р.). У 1987 р. було створено

історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ», який включає в себе найбільш старі

частини міста, насичені давньоруськими пам’ятками архітектури і культурними

нашаруваннями – Верхнє місто, Поділ [4].

Новий етап розпочався у 1991 р., який також характеризувався суттєвими

соціокультурними трансформаціями у порівнянні з попередньою епохою у зв’язку зі

здобуттям Україною державної незалежності та відходом від радянської комуністичної

ідеології. Особливістю цього періоду стало створення ряду заповідників, пов’язаних з

пам’ятками давньоруських передмість та давньоруської периферії. Зокрема, до таких можна

віднести створені в 1994 р. історико-культурний заповідник «Тустань» (с. Урич Сколівського

р-ну Львівської обл.) на базі пам’ятки нескельного міста-фортеці Тустань ІХ–ХІІІ ст.,

Вишгородський історико-культурний заповідник (Київська обл.), Корсунь-Шевченківський і

«Трахтемирів» (Черкаська обл.).

Крім того, музеєфікації у новітній час підлягали й об’єкти, пов’язані з великими

давньоруськими містами. Для прикладу, у 1994 р. було створено Національний заповідник

«Давній Галич» (Івано-Франківська обл.), в 2012 р. в Києві засновано музей-пам’ятку Музей

історії Десятинної церкви.


97

Варто відзначити, що в означених заповідниках до екскурсійно-туристичної сфери

залучаються не лише нерухомі пам’ятки, а й рухомі історико-культурні цінності, пов’язані з

цими пам’ятками або з історико-культурним середовищем, яке ці пам’ятки оточувало і

отримані, як правило, у ході археологічних розкопок. При переважній більшості заповідників

діють музейні установи в якості окремих структурних підрозділів, або окремі музеї,

розміщені на теренах заповідників.

Підсумовуючи можна зробити ряд висновків. На дореволюційному етапі (поч. ХІХ ст. –

1917 р.) одним з перших способів використання матеріальної давньоруської спадщини в

культурному просторі українських терен можна умовно назвати «церковним», який був

пов’язаний з рухомими історико-культурними цінностями. З початком перших

археологічних розкопок давньоруських пам’яток роль експозиційного простору в умовах

слабко розвиненої мережі музейних закладів певний час виконували церкви як тогочасні

осередки культурного життя.

Однак, варто відзначити, що експонування артефактів давньоруської матеріальної

культури в церковному просторі не зникло одразу з появою перших музейних установ,

особливо якщо враховувати, що більшість тогочасних музеїв зосереджувалися при

релігійних закладах та церквах [2, с. 26–7]. Становлення та розвиток мережі музейних

закладів було процесом розтягнутим у часі, і тому на початкових етапах становлення

музейної справи на український теренах у складі Російській імперії церковне і світське

музейне експонування співіснувало протягом дореволюційного періоду.

Експонування давньоруських старожитностей власне в музейному просторі починається

вже з появою перших музеїв на тих українських територіях, де збереглися давньоруські

пам’ятки. Цей етап розпочався приблизно в другій третині ХІХ ст.

Якісно новий етап в популяризації культурної спадщини розпочався у 1920-х рр. і

пов’язаний зі створенням на теренах сучасної України мережі історико-культурних

заповідників. Не припиняючи розвитку традиційний музейних установ, новою формою

залучення матеріальної спадщини до культурних процесів став комплексний підхід, який в

умовах заповідників поєднував як музейну експозицію, так і музеєфікацію нерухомих

пам’яток. Однак, негативним явищем для популяризації культурної спадщини в радянський

час стала цілеспрямована руйнація ряду давньоруських архітектурних пам’яток, пік якої

припав на 1930-ті рр.

Новітній етап (1991–2019) використання давньоруської спадщини ознаменувався

розвитком існуючої мережі музеїв та заповідників, а також створенням нових. Якщо в

попередній період об’єктами музеєфікації ставали переважно найбільш визначні і найкраще

збережені пам’ятки, то в новітній час ця тенденція зазнала змін. Справа у тому, що найбільш

визначні давньоруські пам’ятки пов’язувалися з невеликими групами давньоруського

населення: князівсько-боярської соціальної верхівки, мешканців великих міст, духовенства.

Однак, популяризація побуту і культури основної маси давньоруського населення –

мешканців невеликих периферійних городищ, сільських поселень, – тривалий час

залишалась осторонь культурних процесів в Україні.

Ця тенденція почала активно змінюватися в новітній час, коли почалися ґрунтовні

археологічні дослідження давньоруського села і окраїнних городищ, які потягнули за собою

створення заповідників на базі комплексів, пов’язаних з історією та культурою

давньоруського простонароддя: ремісників, селян, мешканців прикордоння тощо

(заповідники у Вишгороді, Корсунь-Шевченківському, «Трахтемирів» тощо).


1. Бондарець О. В. Обереги з Княжої гори / О. В. Бондарець // Наукові записки НаУКМА. – 1997. – Т. 2: Культура. – С. 91–111.

2. Дідух Л. В. Микола Біляшівський і розвиток місцевих музеїв в Україні (кінець ХІХ –

початок ХХ ст.) / Л. В. Дідух // Наукові записки НаУКМА. – 2006. – Т. 52: Історичні науки. –

С. 26–32.


98

3. Комар О. В. «Київський рубль» / О. В. Комар // Opus mixtum. – Київ: Міністерство

культури України, Музей історії Десятинної церкви, 2017. – № 5. – С. 35–46.

4. Кот С. І. Історико-культурні заповідники [Електронний ресурс] / І. С. Кот //

Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України.

Інститут історії України. – Київ: «Наукова думка», 2005. – 672 с.: іл. – Режим доступу:

http://www.history.org.ua/?termin=Istoryko_kult_zapovidnyk (останній перегляд: 17.05.2019).

5. Самойленко Л. Г. Освіта в музеї та музейна освіта в Київському університеті /

Л. Г. Самойленко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. –

Сер. Історія. Київ, 2016. – Вип. 4(131). – С. 53–62.

6. Черненко О. С. Археологічне зібрання Чернігівського державного музею : дис. …

канд. іст. наук : 07. 00. 04. – археологія / Олена Сергіївна Черненко; ЧДПУ імені

Т.Г. Шевченка. – Чернігів, 2005. – 305 с.

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Istoryko_kult_zapovidnyk


99

ЮРИДИЧНІ НАУКИ

УДК 34;347;343.2/7

Сергій Дроздович

(Київ)

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ

ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

У статті здійснено аналіз законодавства, а також наукових позицій щодо поняття та

об’єктів промислової власності, а також їх співвідношення з іншими, суміжними

інститутами.

Ключові слова: винахід, власність, інтелектуальна власність, корисна модель,

промислова власність,

The article analyzes the legislation, as well as scientific positions on the concept and objects of

industrial property, as well as their relation with other, related institutes.

Keywords: invention, property, Intellectual Property. useful modelindustrial property

Невід’ємною складовою частиною основних ресурсів держави, показником її науково-

технічного потенціалу та вагомим каталізатором сучасних економічних перетворень, є

промислова власність.

На сьогодні, дослідження правових механізмів захисту промислової власності зводиться

до загального вивчення інституту інтелектуальної власності. При вивченні промислової

власності науковці переважно досліджують окремі об’єкти, які визначені переліками,

встановленими нормативно-правовими актами. Тобто, відсутнє спеціальне дослідження

промислової власності та її місця в системі цивільного права.

Національні та міжнародні нормативно-правові акти не містять норми-дефініції, яка б

давала визначення поняття «промислова власність». Однак, в них міститься перелік об’єктів

прав промислової власності, а саме: права що стосуються винаходів, корисних моделей,

промислових зразків, товарних знаків тощо. При чому, цей перелік не є вичерпним і може

доповнюватися новими об’єктами [6].

«Промислова власність» відповідно до визначення, наданого в Юридичній енциклопедії,

— «це різновид і складова частина інтелектуальної власності», перелік об’єктів якої

визначається в Цивільному кодексі України (далі – ЦК України), Конституції України, є не

вичерпним та відповідає вимогам патентоздатності. Суспільні відносини, що стосуються

промислової власності, регулюються Конституцією України, ЦК України, спеціалізованим

законодавством [3, с. 135; 10, с. 238–242].

Виходячи з різноманітності об’єктів, слід відзначити, що існують спільні та відмінні

критерії правової природи інтелектуальної власності загалом та промислової власності

зокрема (ст. 418 ЦК України).

Аналіз норм законодавства дозволяє зробити висновок про єдність промислової

власності та інтелектуальної власності як матеріальних об’єктів що існують як результати

процесів літературної, художньої, наукової і технічної діяльності, із матеріальним

вираженням, придатні для використання суспільством, мають свою вартість та породжують

цивільні права й обов’язки (ст.41, 54 Конституції України; ст. 177, 199 ЦК України).

Дослідження правової природи промислової власності неможливо здійснити не

звертаючись до загальних засад правової природи інституту інтелектуальної власності яке, за

допомогою співвідношення часткового та загального, зумовлюється наявністю майнової та

не майнової складової прав на об’єкти, що, своєю чергою, вказує на специфіку об’єктів

дослідження: наявність та відсутність речового характеру в праві промислової власності,

співвідношення з правом інтелектуальної власності та з правом власності. Наведене має


100

теоретичне та прикладне значення, оскільки надає можливість більш конкретно визначити

питання правового режиму регулювання відносин промислової власності із відповідним

відображенням особливостей такого регулювання на рівні конкретних правових норм

[7, с. 44–51].

Правова природа промислової власності визначається джерелом виникнення, тобто

тими об’єктивними причинами, які зумовлюють необхідність правового врегулювання

суспільних відносин нормами права.

Наукові підходи до вивчення правової природи прав промислової власності умовно

можна поділити на два основні напрямки: 1) заперечення спорідненості правових режимів

регулювання відносин власності та промислової власності, що заснований на виключному

характері останніх (Є. Суханов, І. Зенін, Л. Ануфрієва, В. Дозорцев); 2) споріднений

взаємозв’язок права промислової власності з правом власності, який розглядає промислову

власність як особливий різновид власності (П. Розенберг, С. Бондаренко, Т. Шевелева,

Л. Череднікова) [7, с. 44–51]. Тобто створюється ситуація за/проти можливості застосування

до промислової власності загальних норм права власності. Представники наведених підходів

єдині в головному – специфіка права промислової та інтелектуальної власності обумовлена

специфікою їх об’єктів як складових частин. Слід відзначити, що кожна країна самостійно

визначається з місцем права інтелектуальної (промислової) власності в системі права, тому в

законодавстві різних держав втілюються різні підходи щодо правового регулювання,

охорони специфічних правовідносин, а отже й до правової природи цих правових інститутів

[1, с. 8; 7, с. 44–51].

Науковці пропонують різні підходи до визначення правової природи промислової

власності:

1) Відокремити право інтелектуальної (промислової) власності в окрему категорію абсолютних, тобто виключних, прав, які за своїм змістом відрізняються від речових

(С. Суханов) [1, с. 8];

2) Право власності є базисним правом для матеріальних об’єктів, тоді як виключні права – для нематеріальних (А. Дозорцев) [1, с. 8;];

3) «Зарахування права інтелектуальної (промислової) власності до виключних прав

зовсім не спростовує його речовий характер» (Г.Г. Харченко) [7, с. 44–51; 8].

Натомість, слід відзначити, законодавча позиція чітко визначена: особисті немайнові

права не залежать від майнових прав на об’єкт, вони окремо належать власнику і окремо

автору, за наявності останнього. При цьому, особисті немайнові права промислової власності

є відчужувані, за винятками, встановленими законом (ст. 419 ЦК України) [9].

У чинному ЦК України, акцент зроблено на виключному характері права на специфічні

об’єкти, але цей факт не змінює речово-правову природу інституту, а лише підкреслює певну

непослідовність законодавця у виборі напрямку правового регулювання відносин

промислової власності [7, с. 44–51; 8].

Отже, логічним є висновок про єдину речово-правову природу права інтелектуальної

власності та права власності як такого (Г.Г. Харченко) [7, с. 44–51; 8].

На основі вищенаведеного варто запропонувати таке визначення поняття промислової

власності: промислова власність є «невиключним» переліком об’єктів, що є результатом

людської діяльності, які мають матеріальне вираження, та яким надається правова охорона за

умови їх відповідності загальним та спеціальним вимогам охороноздатності.


1. Гражданское право: В 4 т. / Под ред. Е. А. Суханова. – М.: WoltersKluwer, 2006. ‒ Т. 1.

– 574 с.

2. Жаров В. О. Захист права інтелектуальної власності. Захист авторського права і

суміжних прав. Захист права промислової власності. Навч. посібник. – К.: ЗАТ «Інститут

інтелектуальної власності», 2003.


101

3. Карпенко О. Д. Держава та промислова власність: Організаційно-правові питання. ‒

К., 1999.

4. Конституція України, станом на 01.02.2011р. [Електронний ресурс] – Відомості

Верховної Ради України від 23.07.1996 ‒ 1996 р., № 30, Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

5. Нерсесян А. С. Соціально-правові філософські основи захисту прав інтелектуальної

власності. // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії та практики: Зб. наук. -

паракт. конф., 24 лютого 2010р. – К.:Вид-во Європейського університету. 2012. – Вип. 1 –

156 с.

6. Паризька конвенція, про охорону промислової власності, від 20.03.1883р.,

ратифікована Україною від 25.12.1991р. [Електрониий ресурс]. – Режим доступу: http://www.

zakon4.rada.gov.ua/npdoc/ INTERLAW.

7. Харченко Г. Г Проблема правової природи права інтелектуальної власності. // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії та практики: Зб. наук. -паракт. конф.,

24 лютого 2010 р. – К.: Вид-во Європейського університету. 2012. – Вип. 1. – 156 с.

8. Цибульов П. М. Основи інтелектуальної власності / П. М. Цибульов. – К.: ЗАТ

«Інститут інтелектуальної власності і права», 2002. – 104 с. [Електронний ресурс] – Режим

доступу: https://www. google. com. ua/ url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=

2&cad=rja&ved=0CDUQFjAB&url=http%3A%2F%2Fgadyach. just.gov.ua%2Fuploads% 2F2011-

11%2Fzahist-prav-intelektual-noji-vlasnosti0.doc&ei=8secUc7oGIP27Aapl4Bg&usg=AFQjCNH

1rz3q4evrMZ3A0H7fjdCLbQi7dw&bvm=bv.46751780,d. ZGU.

9. Цивільний кодекс України станом на 16.05.2013р. [Електронний ресурс] – Режим

доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

10. Яшарова М. М. Визначення поняття промислової власності в історії законодавства

України та інших країн // Український науково-теоретичний часопис Київського

університету права НАН України Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН

України. ‒ 2014/1. ‒ 410 с.

УДК 342.951:351.82

Вікторія Самонова

(Дніпро)

УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ:

АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Стаття присвячена аналізу судової практики, щодо ухилення від сплати митних

платежів. Розкрито поняття адміністративна відповідальність за порушення митних

правил.

Ключові слова: адміністративна відповідальність, правопорушення, митні правила,

ухилення від сплати митних платежів, митна декларація, неправдиві відомості.

The article is devoted to the analysis of judicial practice, concerning evasion from payment of

customs payments. The concept of administrative responsibility for violation of customs rules is

disclosed.

Keywords: administrative liability, misdemeanor, customs rules, evasion of customs duties,

customs declaration, false information.

Адміністративна відповідальність за порушення митних правил – це галузевий вид

адміністративної відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку

держави в особі її компетентних органів (митних та судових) на певну категорію

протиправних проявів (порушень митних правил), згідно з якою особи, що скоїли ці


102

правопорушення, повинні дати відповідь за свої неправомірні дії та понести за це

адміністративні стягнення [1, с. 18].

У 2012 році був прийнятий новий Митний кодекс України. Деякі статті МК України,

який втратив чинність, знайшли своє відображення у нових статтях. Зокрема, положення

ст.ст. 354, 355 об’єднано в ст. 485 [2]. Водночас у ст. 485 нового МК України введено нові

кваліфікуючі ознаки:

– заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних

платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов

зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за

належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника

та/або одержувача товару;

– неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТЗЕД та

його митної вартості;

– використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в

інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано такі пільги [8, c. 12].

Санкція цієї статті передбачає накладення штрафу у відсотковому еквіваленті, а саме

трьохсот відсотків несплаченої суми митних платежів [2].

Після аналізу нової практики реформованого Верховною Суду щодо розгляду справ про

порушення митних правил, що передбачене ст. 485 Митного кодексу України (далі ‒ МК

України), було з’ясовано, що у рішеннях Верховний Суд під сумнів поставлені основи теорії

права ‒ чи можливо без умислу вчинити правопорушення, в якому ознакою складу

правопорушення є наявність в діях особи спеціальної протиправної мети? Теорія вважає що

ні, а деякі судді Верховного Суду ‒ можна.

Під час застосування Державною фіскальною службою ст. 485 МК України виникають

питання щодо об'єктивної та суб'єктивної сторони правопорушення.

Як випливає з аналізу практики Верховного Суду проблема виникає при встановленні

наявності в діях особи суб'єктивної сторони правопорушення, тобто форми вини.

Так, деякі судді Верховного Суду вважають, що правопорушення, передбачене ст. 485

МК України, може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Зокрема, у Постанові

Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 359/1615/16-а -, Верховний Суд зазначив, що

аналіз диспозиції ст. 485 МК України нібито свідчить про те, що дії, які становлять

об'єктивну сторону даного правопорушення, можуть бути вчинені як у формі умислу, так і з

необережності (насправді, мова йде про суб’єктивну сторону правопорушення):

«Аналіз диспозиції цієї статті свідчить про те, що наведені варіанти дій, які являють

собою об’єктивну сторону даного правопорушення, можуть бути вчинені як умисно (в тому

числі з непрямим умислом), так і у зв’язку з необережністю (недбалістю)» [6].

Однак таке тлумачення Верховним Судом диспозиції ст. 485 МК України суперечить

базовим положенням теорії права.

Стаття 485 МК України, яка закріплює склад адміністративною правопорушення,

передбачає наступне, що заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення

від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних

умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за

належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника

та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару

згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і

зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк,

встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних

платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних

платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано такі пільги [2].

Диспозиція ст. 485 МК України сформульована таким чином, що обов'язковою ознакою

складу правопорушення є наявність в діях особи спеціальної протиправної мети, а саме:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/584%D0%B0-18


103

«Заявления в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних

платежів чи зменшення іх розміру».

У теорії права під метою розуміється протиправний результат, наслідок, якого прагне

досягти особа вчиненням адміністративною правопорушення[3].

Інше визначення мети ‒ те, до чого хтось прагне, чого хоче досягти; ціль [4].

Тобто мета ‒ це уявлення особи про бажаний результат, якого вона прагне досягнути

шляхом вчинення протиправних дій.

Наявність спеціальної протиправної мети однозначно вказує на те, що це

правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки на момент

подачі декларації декларант повинен усвідомлювати факт заявлення неправдивих відомостей

та умисно бажати, щоб заявлені ним неправдиві дані вплинули на розмір митних платежів,

які йому доведеться сплатити за митне оформлення задекларованого ним товару.

Однак ці законодавчі положення вперто ігноруються і співробітниками митниці, і судом

при вирішенні справ про порушення митних правил, що призводить до неправомірного та

безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності декларантів за допущені

ними помилки щодо класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД.

Існує інша позиція про те, що правопорушення зазначене у ст. 485 МК України можуть

вчинятися як з умисною формою вини, так і з необережності. Так, наприклад, інспектор

митниці вносить інформацію у програму "Інспектор-2006" і може помилитися з кодом

товару, а саме, переплутати цифру.

Відповідно до ст. 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення умислом ‒

усвідомлення особою протиправного характеру своєї дії чи бездіяльності, передбачення

шкідливих наслідків та бажання або свідоме допущення настання цих наслідків [5].

Аналізоване правопорушення не може бути вчинено навіть з непрямим умислом (коли

особа допускає настання наслідків). У діях особи має бути наявний саме прямий умисел

(бажання наслідків). Це пов'язано з тим, що свідоме допущення особою настання результату

неможливе, коли ставиться мета, адже мета є бажанням особи досягти певного результату.

Протилежна позиція щодо можливості вчинення правопорушення за ст. 485 МК України

лише за наявності прямого умислу висловлювалася в інших справах.

Зокрема, у Постанові від 20.03.2018 р. у справі № 640/7258/17 вказувалося, що

правопорушення за ст.485 МК України може бути вчинено тільки з умисною формою вини

(прямим умислом) та акцентувалася увага на неможливості необережно заявити неправдиві

відомості за наявності спеціальної протиправної мети [7].

Винесення Верховним Судом протилежних рішень з одного і того ж питання, без

пояснення та обґрунтування судом зміни підходу до тлумачення, порушує принцип правової

визначеності та підриває довіру суспільства та віру в закон. Тим, більше, що має місце у

такому, здавалося б, очевидному питанні як визначення, чи може правопорушення,

диспозиція якого звучить як «заявлення… з метою …», бути вчинено з необережності.


1. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил : навчальний посібник / за заг. ред. В. В. Ченцова. – К. : Істина, 2010. – 208 c.

2. Митний кодекс України : Закон України від 13 берез. 2012 р. [Електронний

ресурс].Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-vi.

3. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення

/ Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погрібний [Електронний ресурс]. Режим доступу :

http://pidruchniki.com/1391071950261/pravo/porushennya_vimog_finansovogo_kontrolyu.

4. Словник української мови. в 11т. ‒ Київ: Наукова думка, 1970-1980.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 груд. 1984 р. // ВВР Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-vi


104

6. Постанова Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № № 359/1615/16-а. Єдиний

державний реєстр судових рішень // [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74203958

7. Постанова Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі № 640/7258/17 Єдиний

державний реєстр судових рішень // [Електронний ресурс] – Режим доступу:


8. Ліпинський В. В. Новації Митного кодексу України в частині притягнення до

адміністративної відповідальності за вчинення порушень митних правил / В. В. Ліпинський //

Вісник Академії митної служби України. Серія: “Право”. – 2012. – № 2 (9). – С. 11–15.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Ліпинський В.В.



105

МИСТЕЦТВО

УДК 781.15:780.616.432

Ірина Іванцова

(Дніпро)

ВИКОРИСТАННЯ СИНТЕЗУ ТРАДИЦІЙНИХ ТА ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ

РОЗВИТКУ ПОЧУТТЯ РИТМУ В СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

У статті розглядаються шляхи розвитку почуття музичного ритму в студентів у класі

«фортепіано» під час навчання в середньому навчальному закладі напрямів «Мистецтво» і

«Культура». Автором запропоновані сучасні методи навчання з використанням

інформаційно-комунікаційних технологій.

Ключові слова: гра на фортепіано, почуття ритму, методи розвитку ритму,

інноваційні технології в педагогічної діяльності.

The article examines the ways of developing a sense of musical rhythm for students in the class

"piano" while studying in the secondary educational institution "Arts" and "Culture". The author

proposes modern methods of teaching using information and communication technologies.

Key words: playing piano, sense of rhythm, methods of sense rhythm development, innovative

technologies in pedagogical activity.

Мета даної статі полягає в тому, щоб звернути увагу викладачів-піаністів на поєднання

традиційних та інноваційних методів навчання щодо розвитку почуття ритму у студентів.

Питання щодо виховання та розвитку почуття ритму завжди цікавили багатьох

викладачів, музикантів та психологів. Це пов’язано з тим що розвиток метро-ритму,

розуміння його специфічних рис та особливостей є одним з найбільш важливих та найбільш

складних завдань музичної педагогіки. На теперішний час це питання також залишається

актуальним.

Видатний викладач-піаніст Г.Г. Нейгауз стверджував: «…пам’ятайте завжди, що Біблія

музиканта починається словами: спочатку був ритм» [5, с. 53]. Ритм як один з головних

виражальних засобів музиці, об’єднує в собі сприйняття, розуміння, створення та виконання

ритмічної сторони музичних образів. Почуття музичного ритму проявляється в тому, що

сприйняття музики завжди супроводжується будь-якими руховими реакціями. У музичній

педагогіці ХХ століття проблема взаємодії музики та руху була вперше визначена

швейцарським викладачем Е.Жак-Далькрозом. Він вважав, що «без тілесного відчуття ритму

не може бути сприйняття ритму музичного. У розвитку почуття ритму бере участь все наше

тіло» [3, с. 248]. Крім того, ритм завжди пов'язаний і з емоційним змістом музики в часі, і

якщо немає змісту, то не може бути і відчуття ритму. Таким чином, можна стверджувати, що

музично-ритмічне почуття може розвиватися тільки в процесі музичної діяльності.

Щорічно до середніх музичних навчальних закладів зараховується велика кількість

студентів без музичної підготовки або з недостатньою музичною підготовкою. Тому

починаючи з першого курсу, весь комплекс музичних дисциплін (у тому числі дисципліна

«фортепіано») орієнтований на розвиток здібностей студентів. Виховання почуття ритму не

може існувати без цілеспрямованого педагогічного впливу. Особливо гостро це питання стає

актуальним на початковому етапі навчання гри на фортепіано, тобто в той час, коли

закладається фундамент подальшого розвитку почуття музичного ритму в студентів. Це

відбувається на основі накопичення та збагачення виконавського досвіду студентів (від

виконання простих ритмічних малюнків до виконання більш складних). Таким чином, не

засвоївши ритмічної грамоти, не опанувавши необхідні при цьому вміння та навички,

студент не зможе рухатися у подальшому вперед. Іноді викладачам доводиться докладати

багато зусиль щодо досягнення студентами гри з ритмічною точністю, але не завжди цей


106

результат досягається за допомогою звичайних засобів. Деякі викладачі іноді скептично

оцінюють перспективи та потенційні можливості цього виховання. Категорично, наприклад,

висловлювався з цього приводу А.Б.Гольденвейзер: «У моїй практиці були випадки, коли

учні з дуже слабким розвинутим почуттям ритму розвивалися і перетворювалися на

ритмічно повноцінних виконавців. Але все ж я повинен сказати, що до цього результату ми

рухалися з великими труднощами. На цьому шляху викладачі та їх учні частіше зазнають

розчарування» [2, с. 9-10].

У сучасній фортепіанній педагогіці велика кількість викладачів успішно застосовує

методи ритмічного виховання за системами Є.Жак-Далькроза («Евритмика») К.Орфа

(«Шульверк»), Л.А.Баренбойма («Шлях до музикування»). Викладачі дисципліни

«Фортепіано», як правило, використовують у своїй роботі згадані методи та прийоми, які

впливають на метроритмічну свідомість студентів. А саме: під час заняття студент повинен

прослухати музичний матеріал, який він буде виконувати (це допоможе йому більш ретельно

розібратися в ритмічній структурі музики); накреслити ритмічні схеми (вони нададуть

студенту наочне уявлення щодо музичного малюнку); прорахувати пульсацію дрібних

тривалостей; відтворити ритмічний малюнок твору (це звільнить студента від виконавських

завдань, підкреслюючи тим самим тільки ритмічне завдання); зробити підтекстовку нотного

матеріалу; використати елементи диригування (це допоможе емоційне відчувати музичну

думку); та зіграти в ансамблі разом з викладачем. Таким чином, з використанням всіх

описаних вище прийомів складається послідовний процес ритмічного виховання, що

допомагає студенту створити чітке уявлення про ритмічну основу музичного твору, який

буде виконуватися.

Систематизуючи спостереження, які накопичені автором за багато років педагогічної

праці, вважаємо за доцільне звернути увагу викладачів на типові ритмічні помилки студентів

при виконанні музичних творів. Наприклад, відсутність метричної пульсації, неправильне

виконання ритмічного малюнку музичного твору, формальне виконання ритму та невміння

своєчасно витримувати єдиний темп музичного твору. На нашу думку, наявність саме цих

помилок не дозволяє студентам швидко та грамотно відтворити нотний текст. Як наслідок,

спотворення ритму під час виконання твору спотворює суть музики.

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій відкриває нові можливості

щодо удосконалення навчально-виховного процесу. В умовах сучасності вони дозволяють

підняти якість заняття на новий рівень. Основними технічними засобами застосування

мультимедійних пристроїв є комп’ютери або гаджети: планшети, мобільні телефони, які

підтримують функції перегляду аудіо та відеофайлів, зображень та мають відповідне

програмне забезпечення. Інформація надається студентові в більш доступній формі, зручно,

швидко та наочно. Все це дозволяє зробити процес навчання досить ефективним та надає

нові можливості підвищення рівня музичної освіти. Одним з методів, який допоможе

позбавитися від допущених помилок, є запис на смартфон ритмічного малюнку мелодії, який

виконується студентом. Під час прослуховування такого запису студент має можливість

помітити найбільшу кількість допущених помилок. Також на заняттях доцільно

застосовувати систему вправ відпрацювання ритму на електронному тренажері, що

дозволить забезпечити можливість інтенсивного тренінгу і надасть великий відсоток

позитивних результатів. Система вправ охоплює основні ритмічні структури в різних

розмірах. Головним у цих вправах є принцип «від простого до складного». Виконання

різноманітних ритмічних формул в он-лайн режимі буде спонукати студентів до

концентрації уваги, ритмічної координації та допоможе зробити заняття більш якісним та

емоційно насиченим.

Підсумовуючи вище викладене, можна з упевненістю стверджувати, що розвиток

почуття ритму є необхідною ланкою у формуванні основ музичного розвитку сучасних

студентів, і викладачам дисципліни «Фортепіано» дуже важливо об'єднувати традиційні та

інноваційні методи проведення занять, здійснювати пошуки нових ефективних методів та

прийомів роботи.


107


1. Баренбойм Л.А. Путь к музицированию / Баренбойм Л.А. ‒ 2-е изд. доп. ‒ Л.:

Советский композитор, 1979. ‒ 351 с.

2. Вопросы фортепианной педагогики: Сборник статей / Под общ. ред. В.А.Натансона //

Из бесед А.Б.Гондельвейзера о музыкальном воспитании и обучении детей. ‒ М.: Музыка,

2003. ‒ 238 с.

3. Жак-Далькроз Е. Ритм / Е. Жак-Далькроз. – М.: Классика-XXI, 2001. –248 с.

4. Нейгауз Г. Об искусстве фортепианной игры: учебное пособие [Электронный ресурс].

‒ Режим доступа:https://e.lanbook.com/book/97097

5. Нейгауз Г. Об искусстве фортепианной игры / Нейгауз Г. ‒ 5-е изд. ‒ М.: Музыка,

1987. ‒ 241с.

6. Элементарное музыкальное воспитание по системе Карла Орфа: Сборник статей / Под

ред. Л.А. Баренбойма. ‒ М.: Советский композитор, 1978. ‒ 376 с.

УДК 781.41

Тетяна Ковальчук

(Дніпро)

ВИКОРИСТАННЯ НОВИХ ПРИЙОМІВ ГАРМОНІЗАЦІЇ БАСУ

ЯК ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ З ДИСЦИПЛІНИ «ГАРМОНІЯ»

Стаття висвітлює актуальне питання практичного засвоєння класичної гармонії

студентами у ВНЗ Ι-ΙΙ рівня акредитації галузі культура і мистецтво; автор пропонує

нетрадиційні прийоми гармонізації басу для створення художньої фактури і виразної

мелодії.

Ключові слова: музика, дисципліна гармонія, гармонізація басу, фігурація, художня

фактура, мелодична лінія.

The article represents the live issue of practical learning of classical harmony by students who

study in higher education institutions of the 1st-2

nd accreditation level in the sphere of culture and

arts; the author proposes unconventional techniques of bass harmonization for the creation of

artistic texture and expressive melody.

Key words: music, harmony discipline, bass harmonization, figuration, artistic texture, melodic

line.

Навчальне чотириголосся є доброю школою для вивчення функціональних

закономірностей гармонічного руху, що сформувались в класичній гармонії; для вироблення

навичок логічного голосоведіння; засвоєння на основі цієї фактури співвідношення між

голосами. Все це складає необхідну базу для створення вокально-хорового аранжування та

оркестровки. Але фактура суворого чотириголосся, що характерна для поліфонії і хорової

музики, для інструментальної музики є скоріше не правилом, а винятком.

На сьогодні традиційний курс гармонії, починаючи із засвоєння різних видів акордів та

техніки їх з’єднань, вводить різні обмеження щодо вибору акордів та багато правил для

створення плавного голосоведіння при гармонізації [2,c.25,30], що, на жаль, приводить до

втрати зацікавленості: студенти починають орієнтуватися на точне виконання правил, а не на

отримання естетично значимого результату. При надмірному зосередженні уваги на

уникнення помилок в голосоведінні (горизонталь) та будові акордів (вертикаль)

послаблюється відчуття «живої» звучності акордів і процес гармонізації перетворюється

тільки в «розв’язанні задач». Тому для успішного практичного засвоєння класичної гармонії

автор впроваджує в навчальну практику поруч з типовими завданнями нетрадиційні види

гармонізації.


108

Актуальною проблемою є поєднання прийомів академічної гармонізації в навчальному

чотириголоссі з музичною творчістю. Існуючі підручники і посібники з дисципліни

«Гармонія» як правило, не торкаються теми творчості і творчих завдань. Практично ця тема

не висвітлюється в статтях науково-освітніх видавництв України та в інтернет ресурсах.

Автор цієї статті пропонує власний метод для практичного вирішення питань творчого

розвитку студентів та учнів навчальних закладів галузі «Культура і мистецтво».

Мета статті: впровадження нових приймів гармонізації басу і застосування нових форм

роботи в напрямку розвитку творчих здібностей студентів.

Саме виконання завдань по гармонізації басу створює найкращі умови для того, щоб

знання не перетворились в абстрактне теоретизування, а були наповнені практично

значимим змістом. Опанування різних видів фактур вокальних та інструментальних жанрів,

оволодіння навичками створення виразної мелодії, «… постійне, систематичне звернення до

різних форм музичної творчості, що і складає головну сутність музично-теоретичних занять»

[1, с. 5], перетворює навчання в повноцінний творчий процес.

Для створення художньо-виразної акордової фактури при гармонізації басу існують різні

способи. Роботу по оволодінню фактурними навичками слід починати з опанування 4-х

основних фігураційних форм: ритмічна фігурація, гармонічна фігурація, мелодична

фігурація, змішана фігурація.

Ритмічна фігурація має вираження у витриманих акордах з ритмом, що повторюється.

Така фігурація властива жанровим прикладам (танець, марш). Ритмічна фігурація збагачує

гармонічний рух. Різноманітні ритмічні рисунки можуть пожвавлювати або сповільнювати

гармонічну пульсацію. Ритмічна пульсація застосовується як до цілого акорду, так і до його

окремих частин.

Гармонічна фігурація – викладення акордових звуків у фігуроподібному вигляді

(розкладені акорди), при якому звуки з’являються почергово. Таким чином виникає

мелодичний рух по звуках акорду. В швидкому темпі утворюється пасажна гармонічна

фігурація, одним з видів якої є арпеджіо (арфоподібно). Вона типова для інструментального

супроводу сольних партій, часто зустрічається в музиці віртуозного характеру – в епізодах

концертів для фортепіано тощо.

Для гармонізації басу гармонічна фігурація має надзвичайно різноманітні можливості

для втілення творчих ідей. Можна пропонувати студентам велику кількість зразків

фігураційної фактури з художньої музичної літератури, яку можливо відтворити в

навчальному процесі.

Мелодична фігурація – пожвавлення голосів шляхом оспівування, додавання прохідних

та допоміжних звуків, використання затримань. Може використовуватись в різних голосах.

Мішана фігурація- поєднання ритмічної та мелодичної фігурацій.

Для опанування прийомами створення виразної мелодії необхідні знання з основних

видів мелодичного рисунка, інтонаційної значимості інтервалів, способів розвитку мелодії та

структурних рівнів музичної форми. Створення мелодичних побудов можна розпочати з

мелодичної фігурації, що має дуже вагоме значення у створенні мелодії в умовах

гармонічного складу. Важко знайти завершену мелодію, що побудована лише з акордових

звуків. Неакордові звуки, особливо на сильних долях, суттєво впливають на виразність

мелодії, а деякі прийоми мелодичної фігурації несуть і стильове навантаження (інтонації

«зітхання», мелодична орнаментика).

Основний вид мелодичного рисунка – хвилеподібний. Характер мелодичної хвилі

визначається її довжиною, діапазоном, графічним профілем, який складається зі

співвідношення плавного руху і стрибків, висхідного й низхідного напрямків [5,c.306].

Плавний рух – основа співучості мелодій, який переважає у кантилені. Стрибок, як яскраве

інтонаційне явище, активізує й індивідуалізує мелодію. Важливим правилом мелодичної

логіки є закон заповнення стрибка як відновлення втраченої рівноваги. Заповнення може

передувати стрибку, або відбуватися одразу ж після нього.


109

Кожна мелодія – це ланцюжок висхідних та низхідних інтервалів. Висхідні інтервали

несуть у собі енергію, динаміку, активність, а низхідні – спад напруги, згасання,

заспокоєння. Перевага висхідних чи низхідних інтервалів надають мелодії відповідної

виразності.

Інтонаційну основу музичної мови складають інтервали, кожен з яких має виражений

емоційний настрій [4,c.130,131]. При створенні мелодій саме фактор інтонаційної значимості

інтервалів відіграє важливу роль.

Мелодична лінія може розвиватися різними способами. Щоб активізувати у студентів

мелодійну фантазію, можна їм запропонувати кілька стимулюючих порад:

‒ визначити образно-емоційну спрямованість;

‒ використовувати конкретні ритмічні формули з жанровими ознаками;

‒ застосовувати прийоми для створення мелодичних побудов:

‒ повторення звуку;

‒ повторення з додаванням ритмічного рисунку;

‒ знаходити сусідній найближчий звук наступного акорду;

‒ гамоподібний рух зі зміною напрямку;

‒ прямий або хвильоподібний рух по звуках акорду;

‒ рух по звуках акорду з включенням у нього оспівувань, прохідних та допоміжних

звуків (за бажанням – хроматизмів);

‒ стрибки з наступним плавним заповненням.

Щоб втілити свої ідеї практично, необхідно опанувати тему «Структурні рівні періоду».

Музична будова має різні структурні рівні: рівень цілого та рівень частин його

складових. Період поділяється на речення, речення – на фрази, фрази ‒ на мотиви, мотиви –

на інтонації, де кожна структурна одиниця несе в собі певну функцію: експозиція образно-

інтонаційного стрія; розвиток, емоційна напруга; кульмінація розвитку; завершення.

Наприкінці кожного речення існують каденції ‒ гармонічні звороти, що завершують музичну

будову [5,c.309].

Ми пропонуємо наступні етапи по створенню мелодії та різних видів

гармонічної фактури.

1. Починати з теми «Переміщення тризвуків», що ефективно сприяє створенню

насиченої фактури і виразної мелодії.

2. Брати за приклад зразки музичних творів композиторів і створювати різні види фактур

на основі даного або власного басу; створювати супровід до різних куплетів пісні, або

романсу; вступ або заключення без повторення основної теми.

3. Складати нетрадиційні види гармонізації басу в умовах навчального чотириголосся:

‒ створити поліфонічне двоголосся (бас+сопрано);

‒ акордовій чотириголосній фактурі надати функцію гармонічного фону і на

додатковому (3-му) нотному стані записати виразну мелодію вокального або

інструментального складу;

‒ скласти гармонічний фон, використовуючи різні види фігурацій (гармонічної,

ритмічної);

‒ акордову фактуру збагатити різними видами мелодичної фігурації;

‒ скласти у вільній фактурі гармонічний фон для мелодекламації літературного тексту

(поезія, проза);

‒ створити навчальні роботи у дво-тричастинних формах, найпростіших рондо або

варіацій з дотриманням умови мелодичного і фактурного контрасту частин.

Таким чином, використовуючи описані автором нові завдання на гармонізацію басу, що

виконуються протягом всього вивчення курсу «Гармонія», спонукають до розвитку

мелодійного мислення та збагачують знання по визначенню стильових і жанрових ознак

музичних творів; створюють умови для реалізації творчого потенціалу майбутніх музикантів.


110


1. Горемичкін А.І. Основи музичної мови / Горемичкін А.І. ‒ Мелітополь, 2005. – 248 с.

2. Дубовский И.Г. Учебник гармонии / Дубовский И.Г., Евсеев С.В., Способен И.В., Соколов В.В. ‒ М.: Музыка, 1987. ‒ 480 с.

3. Лемішко М.М. Гармонія: Частина Ι / Лемішко М.М. – Вінниця, 2007. ‒ 164 с.

4. Побережна Г.І. Загальна теорія музики / Побережна Г.І., Щериця Т.В. – Харків, 2001.

‒ 303 с.

5. Смаглій Г.А. Основи теорії музики / Смаглій Г.А., Маловик Л.В. – Х.: Факт, 2001. ‒

384 с.

УДК 793.3322«19»

Адріана Підлужна

(Львів)

ДО ПИТАННЯ ПРО ГУЦУЛЬСЬКУ ТАНЦЮВАЛЬНО-ПІСЕННУ КУЛЬТУРУ

Танцювальна культура гуцульського краю другої половини ХХ – початку ХХІ ст. внесла в

українське хореографічне мистецтво автентичний колорит, що відзначався яскравою

неповторністю. ЇЇ помітним елементом є пісенний супровід, який був необхідним

компонентом танцювального вираження гуцульської ментальності. Відтак, наукова

розвідка простежує хореографічні особливості гуцульських танців, покладених на пісенне

тло.

Ключові слова: народний танець, пісня, Гуцульщина, танцювально-пісенна культура,

хореографічна лексика.

Danceculture of the Hutsulregion of the second half of the XX – the вeginning of the XXI

century вrought the authentic color in Ukrainian choreographicart, whichwasdistinguished by the

Brightuniqueness the notablecharacteristicwasits’ songaccompaniment, whichwas a necessary

component of dancing expression of the Hutsulmentality. That’swhy the scientific research traces

the choreographic features of the Hutsuldances, that wereputon a songbackground.

Keywords: folkdance, song, Hutsulshchyna, danceandsongculture, choreographiclanguage.

Народно-сценічний танець є одним з основних предметів спеціального циклу

хореографічних дисциплін, а відтакневід'ємною частиноюхореографічної освіти.Ґенеза

гуцульського краю – це частка історії України, позаякгуцули – одна з етнографічних груп

української нації, яка споконвіків проживає в центральній частині Карпат у специфічних

природо-кліматичних, й історико-культурних умовах. Ці фактори виявились у багатьох

сферах життя гуцулів і насамперед у їх культурі. Важливе місце займають традиційні форми

народної культури, що відтворювали звичаї, обряди, вірування гуцулів. Ця тенденція до

збереження традиційних норм залишається достатньо помітною і в наш час. Водночас

процеси, що відбулися в культурному житті цього краю, проходило у надто складно в умовах

колоніального гніту на різних історичних етапах. Особливо не простим для гуцулів був

період радянського режиму, оскільки вістря його політики в довоєнні та післявоєнні роки

спрямувалось на знищення їх традицій і звичаїв, укладу життя, що формувався та

утверджувався упродовж віків.Тому народні пісні гуцулів є невід’ємною частиною

танцювальних їх обрядових традицій, життя і побуду.

Дослідження пісенного та інструментального фольклору не втрачає актуальності і в наші

дні, адже його значення для культури українського народу є неоціненним. Тому до вивчення

цього питання долучилася ціла плеяда науковці серед яких помітними були М. Ломацький

[1], О. Соломченко [2], О. Чебанюк [5], В.Борисенко [3], О. Дей [4].


111

Після відновлення незалежності України постало завдання збереження народних

традицій як в Україні, так і в гуцульському регіоні. Тут на початку 90-х рр. ХХ ст. пішли

шляхом проведення фестивалів, добре розуміючи, що ця форма багатопланова, багатогранна

за змістом, художньо-мистецькими засобами та масова за кількістю учасників. У ній

знаходять яскраве втілення культури й побут гуцулів. Це зумовлює роль гуцульських

фестивалів як ефективних засобів відображення й розвитку та збереження традицій

гуцульського краю [2, с. 85].

У гуцульських фестивалях знайшли відтворення процеси відродження сімейної

обрядовості, зокрема гуцульських традиційних весіль, які подекудипочали втрачати свої

автентичні риси і набувати загальнонаціонального і поза національного характеру. Тому у

програми Х Гуцульського фестивалю в Коломиї і ХІ – у Верховині були включені гуцульські

весілля з традиційними ритуалами, що приходили в дні фестивалів [2, с. 86-87]. Практика

умонтування традиційних гуцульських весь у програми фестивалів, відображення весільних

звичаїв і традицій у виступах колективів художньої самодіяльності на фестивалях заслуговує

на продовження, поширення та вдосконалення. Власне, Гуцульщина спромоглась зберегти

багатство архаїчних способів життя, обрядів, вірувань, розуміння світу і співжиття з

природою [4, с. 87-88].

Пісні гуцульського краю складають невід’ємну частину народного багатства.

Народилися вони на споконвічній частині слов’янській землі, що розташована в південно-

західній частині України і займає північно-східну частину українських Карпат, Прикарпаття

й Буковини. Поряд із цим, від найдавніших часів гуцули зберегли календарно-обрядові пісні.

Це – колядки та щедрівки, що мають як архаїчні риси, так і нашарування пізніших епох.

Відомо, що колядки виконуються на Різдво, а щедрівки – на Щедрий вечір і Йордан. Відомий

український дослідник С. Вінцензце добре ілюстрував у тетралогії «На високій полонині»

[5, с. 92].

У колядках відчутний язичницький мотив поклоніння силам природи. Багато з них

присвячено землеробству. Серед таких: «В полі, полі плужок оре», «В садочку, садочку». В

інтонаційно-ладовому відношенні колядки мають спільні риси з побутовими піснями. З

прийняттям християнства виникають церковні колядки, в яких прославляється Свята родина.

В образах святих Марії, Ісуса, Йосипа народ вбачав ідеальний приклад сімейних стосунків,

що мав би стати зразком для світських родин [6, с. 78].

У Гуцульщині також поширені пісні весняного циклу, зокрема, гаївки, петрівчані і

купальські. Гаївки оспівують пробудження землі, оновлення природи, приліт птахів, а з

приходом весни і нові турботи господаря, сподівання на щедрий врожай і достаток. Для

пісень весняного циклу невід’ємним елементом є танцювальне коло, що відображає

зовнішню форму сонця – символу весни і життя. В інших танцях імітуються рухи чи форми,

властиві дійовим особам пісень. Це пісні «Звивайтеся, огірочки», «Ой грай, жуче».

Збереглися також звертання людей до весни, як до живої істоти.

Значну частину пісенного фольклору Гуцульщини займали весільні пісні. Самому

весіллю передувала підготовча робота. Вона включала оглядини, сватання або заручини,

коровай, деревце, вінкоплетіння, запрошення на весілля. Перед сватанням хлопець з

родичами йшов до дівчини на оглядини. Метою оглядин було знайомство сімей та родин

молодої і молодого. Сватання відбувалося разом із заручинами, де обговорювалися ритуали

весілля, вінчування молодих й можливі проблеми майбутньої сім’ї. Напередодні весілля в

будинку молодої плели весільні вінки, робили букети для дружок, дружбів, бояр, гостей,

прикрашали весільне деревце. Цей перед весільний день називали «вінки», «деревце», або

«гільце» [7, с. 79-80].

Слід зазначити, що хореографічне мистецтво гуцулів покладене на пісенне тло займає

одне з провідних місць у великій скарбниці танцювального мистецтва українського народу.

Але цілком природнім є той факт, що якби не своєчасна сценічна обробка танцювального та

пісенного фольклору, то ці безцінні зразки української культури були б відомі тільки

вузькому колу спеціалістів, або ж безслідно втрачені. Гуцульські пісенні танці були


112

переважно парно-масовими, хоча збереглися окремі свідчення про жіночі хороводні та

чоловічі танці ігрового характеру. Серед чоловічих танців відомим є «аркан». Він мав певний

порядок танцювальних фігур, що оголошував ведучий. Незважаючи на чоловічий характер

танцю, у поодиноких випадках в аркані брали участь і жінки, які мали гарну фізичну силу й

витривалість.

Однак, новий час диктував нові умови культурного розвитку гуцульського краю. Так, у

50-х рр. ХХ ст. у побут увійшли різноманітні польки та вальси. Тому гуцульська молодь у

радянські часи перестала дотримуватись етнічної традиції через відсутність танцівників, які

могли передати місцеві танцювальні звичаї. Однак,із відновленням державної самостійності

України такі танці як «аркан», «гуцулка», «голубка» та «решето» було реанімовано й

повернено до народного культурного вжитку. А з ними відродився і їх автентичний пісенний

супровід. Як наслідок, не втратили популярності вони й до сьогодні.

Таким чином, хореографічне мистецтво Гуцульщини з присутнім йому неповторним

пісенним супроводом, увібравши в себе всі найкращі традиції карпатського краю, являється

невід’ємною частиною українського народно-сценічного танцю й пісні, що в свою чергу є

одним із важливих напрямків збереження національно-культурних традицій та духовного

відродження. Процес збереження танцювального й пісенного мистецтва Гуцульщини не

обмежується тільки вивченням та відтворенням найкращих обробок гуцульського

танцювального мистецтва, які створені на сьогоднішній день. Важливе місце у вирішенні цієї

проблеми займає робота хореографів щодо збору, обробки та фіксації кращих зразків

танцювального та пісенного фольклору.


1. Ломацький М. Українське вчительство на Гуцульщині / М. Ломацький. – Торонто-

Онтаріо, 1958. – 573 с.

2. Соломченко О. Г. Народні таланти Прикарпаття / О. Г. Соломченко. – Київ, 1969. –

160 с.

3. Борисенко В. Весільні звичаї та обряди / В. Борисенко // Весільний обряд Карпатського регіону / В. Борисенко. – Київ, 1988. – 136 с.

4. Дей О. Співанки-хроніки / О. Дей // Співанки-хроніки / О. Дей. – Київ, 1972. – 174 с.

5. Чебанюк О. Календарно-обрядові пісні / О. Чебанюк // Пісні трудового року /

О. Чебанюк. – Київ, 1987. – 210 с.


113

ПЕДАГОГІКА

УДК 373.2.091.39.015.31

Вікторія Абрамчук

(Кам’янець-Подільський)

ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ

ПІЗНАВАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНИКІВ

У статті розкрито сутність понять «інтеграція», «інтегроване заняття»; окреслено

принципи інтегрованого освітнього процесу; описано організаційно-педагогічні умови та

особливості проведення інтегрованих занять у закладі дошкільної освіти; обґрунтовано

доцільність їх використання в освітньому процесі.

Ключові слова: інтегроване заняття, освітній процес, заклад дошкільної освіти,

дошкільники, цілісність, пізнавальний розвиток.

In the article reveals the essence of the concepts of "integration", "integrated lesson"; outlines

the principles of an integrated educational process; described the organizational and pedagogical

conditions and features of the integrated classes in the institution of preschool education; the

expediency of their use in the educational process is substantiated.

Key words: integrated lesson, educational process, institution of preschool education,

preschool children, integrity, cognitive development.

Серед педагогічних інновацій, які активно використовуються в світовій педагогічній

практиці з метою розвитку різних аспектів дитячого буття, найпопулярнішою є інтегрована

технологія, спрямована на формування в дітей цілісної картини світу, здатності людини до

системного мислення при розв'язанні теоретичних і практичних завдань, оскільки предметна

роз'єднаність є однією із причин фрагментарності світогляду випускника закладу дошкільної

освіти (ЗДО). Перехід до інтегрованого освітнього процесу є нагальною потребою

сьогодення, що обумовлено модернізацією дошкільної освіти та психофізіологічними

особливостями сучасних дошкільників, їхніми соціокультурними запитами. Інтеграція знань

розвиває процес пізнання світу і готує дитину для подальшого практичного контакту з ним.

Тому важливо в свідомості дітей сформувати цілісну картину оточення, а не відокремлені

навчально-предметні знання.

Проблему використання інтегрованого навчання в освіті висвітлено у працях І. Беха,

М. Вашуленко, Н. Гавриш, І. Зязюна, В. Ільченко, О. Савченко та інших. У дошкільній освіті

суттєвими є наукові напрацювання К. Бєлої, І. Кіндрат, М. Лазарєвої. Різні аспекти

інтегрованого навчання дошкільників відображено у працях Г. Бєленької, А. Богуш,

Н. Гавриш, І. Дичківської, Л. Кононко, К. Крутій, В. Максимової, Т. Науменко,

В. Сухомлинського та ін. Вченими та практиками доведено, що цілісне світобачення

закладається у дошкільному віці, коли дитина починає усвідомлювати, що все в житті

взаємопов'язане, взаємозумовлене і знаходиться в тісному зв'язку. Чинні освітні програми

розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» (2017 р.), «Дитина» (2016 р.),«Я у

Світі» (2014 р.) орієнтують дошкільну освіту на інтеграцію як провідну технологію

організації освітнього процесу в умовах сучасного ЗДО. Важливість пізнавального розвитку

в дошкільному віці та потенційні можливості інтегрованих занять у цьому процесі

актуалізують обрану тему дослідження.

Мета статті – висвітлити особливості інтегрованих занять, обґрунтувати доцільність їх

використання в ЗДО з метою пізнавального розвитку дошкільників.

Інтеграція (з латинської integеr – суцільний, integration – відновлення) – природний

динамічний процес, що охоплює взаємопроникнення та взаємозв’язок елементів, розділів та

освітніх напрямів на основі системного і всебічного розкриття процесів і явищ, спрямованих


114

на забезпечення цілісності знань та вмінь [4, c. 2]. Інтеграція в освіті – процес та результат

поєднання окремих елементів навчання та виховання в єдину цілісну систему з метою

одержання якісно нового результату освіти [3, с. 113]. Інтегрований освітній процес

будується за принципами: доступності, науковості, послідовності, системності, цілісності,

логічності, вертикального тематизму та інтеграції, який використовується науковцями як для

побудови змісту, так і для розробки методики й технологій освіти. Цей принцип тісно

пов'язаний із принципом розвивального навчання, необхідною умовою якого є його зміст,

побудований шляхом сходження від абстрактного до конкретного. Але, щоб узагальнити

зміст, дати його у цілісному вигляді, потрібно інтегрувати матеріал навколо якоїсь основної

ідеї чи проблеми. Це допоможе дати дітям спочатку загальне, цілісне уявлення про

проблему, а потім її конкретизувати, уточнити, поглибити. Синтез цих знань дозволяє

досягти різнобічного розгляду об’єкта, показати взаємозв’язок явищ, інтенсивно формувати

у дитини розумові операції аналізу, порівняння, узагальнення, що важливо для розвитку

світоглядних, людинознавчих, екологічних, комунікативних умінь дитини. Суттєвим

прикладом інтеграції різних видів діяльності, об’єднаних однією метою є створення К. Ушинським аналітико-синтетичного методу навчання грамоти (письмо і читання),

проведення «уроків мислення в природі» (читання, малювання, слухання музики тощо) за

В. Сухомлинським.

Сутність інтегрованого підходу до дошкільної освіти полягає в реалізації пріоритетних

цілей і завдань виховання і розвитку особистості на основі формування цілісних уявлень про

довкілля; здійсненні не тільки змістовних, а й формальних цілей і завдань виховання і

розвитку; посиленні зв’язків компонентів змісту різних розділів освітньої комплексної або

парціальної програми (міжвидова інтеграція) і всередині розділів (внутрішньовидова

інтеграція); взаємодії методів і прийомів виховання і навчання (методична інтеграція);

синтезі видів дитячої діяльності; упровадженні інтегрованих форм організації навчання:

інтегрованих занять, циклів занять, освітніх ситуацій, освітніх подорожей, тематичних днів,

що мають складну структуру [4, с. 3]. Реалізація інтегрованого підходу в освітньому процесі

ЗДО дає змогу, дотримуючись програмних вимог, зробити процес навчання і цілеспрямоване

пізнання захоплюючим, цікавим для дітей, оптимізувати його за рахунок

переструктурування змісту навчання і принципового оновлення структури та характеру

заняття. В основі педагогічного дизайну інтегрованого заняття завжди має залишатися

важливість його тематики і змісту, програмових завдань (з кожного задіяного розділу),

стилю і послідовності викладу матеріалу, способів (методів і прийомів) його подання.

Інтегрований освітній процес у ЗДО – цілеспрямований і систематичний процес

об’єднання освітніх напрямів під час спеціально організованої взаємодії педагогів і

вихованців, спрямований на вирішення освітніх завдань на основі інтеграції змісту освіти та

видів дитячої діяльності [4, с. 11]. Побудова інтегрованого освітнього процесу в ЗДО

можлива з урахуванням таких умов: об’єкти дослідження повинні або збігатися, або бути

досить близькими; в інтегрованих освітніх напрямах використовуються однакові або близькі

методи навчання; інтегровані напрями будуються на загальних закономірностях, загальних

теоретичних концепціях. На думку науковця К. Крутій, такий підхід дозволяє відійти від

сформованої навчально-дисциплінарної моделі навчання дітей дошкільного віку, а саме:

здійснювати переходи між раніше розгалуженими галузями знань і, отже, створювати нові

освітні напрями, що дають цілісну, а не мозаїчну картину Всесвіту; подолати протиріччя між

біологічною та соціальною програмами розвитку дитини; гнучко реалізовувати в режимі дня

різні види дитячої діяльності, скоротити кількість занять у цілому і їх загальну тривалість;

пробудити внутрішній потенціал дитини до набуття знань, стимулювати пізнавальну

активність дитини [4, с. 12].

Особливою формою організації роботи з дошкільниками, спрямованою на цілісне

розуміння і засвоєння матеріалу про предмет, об’єкт, явища, що сприяють глибшому

засвоєнню дітьми знань та підвищенню якості освітнього процесу в ЗДО є інтегровані

заняття. На думку Н. Гавриш, – це форма освітньої роботи, яка об'єднує блоки знань із різних


115

галузей навколо однієї теми з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання,

мислення, почуттів дітей, що дає змогу пізнавати їм певне явище з різних сторін, досягати

цілісності знань дітей. Результатом системного впровадження таких занять, є формування

системного мислення дошкільників, збудження уяви, позитивно-емоційного ставлення до

процесу пізнання [2, с. 5]. К. Крутій інтеґроване заняття визначає як, організовану особливим

чином, елементарну навчальну діяльність дошкільників, зміст якої має складну структуру,

що охоплює кілька різних компонентів, характеризується визначеними відношеннями і

силою взаємодії, сприяє формуванню в дітей цілісної картини Всесвіту [4, с. 16].

Інтегровані заняття відрізняються від інших видів занять значним інформаційним

обсягом, компактністю та логічною взаємообумовленістю навчального матеріалу.

Предметом вивчення на такому занятті виступають багатопланові об’єкти, інформація про

сутність яких міститься в різних навчальних дисциплінах (міжпредметна інтеграція). На

такому занятті ключовим моментом є тема, а різні види діяльності, що використовуються на

ньому, – лише засоби її розкриття [1, c. 105]. Наприклад, педагог пропонує прикрасити

новорічну ялинку, намалювавши певну кількість кульок різного кольору. До кожного

кольору потрібно дібрати образну характеристику: фіолетовий колір нагадує вечір, що

темним покривалом опускається на землю; червоний колір – дорогоцінний камінь, що

іскриться на сонці тощо. Таким чином на одному занятті реалізують завдання і з математики,

і з зображувальної діяльності, і з мовленнєвого розвитку. Внутрішньо-предметна інтеграція

передбачає вивчення матеріалу в межах одного навчального предмета, інтегруючи різні

блоки його знань. Особливо продуктивне застосування внутрішньо-інтеграційного підходу

до формування й удосконалення в дошкільників мовленнєвої діяльності, яка в відіграє

провідну роль на всіх заняттях, однак найвиразніше виявляється на заняттях з мовленнєвого

спілкування, художньої літератури та грамоти. Ці предмети можна інтегрувати в один,

наприклад, «Рідне слово» тому, що вони ґрунтуються на спільних дидактичних цілях, в їх

основі лежать одні і ті ж види мовленнєвої діяльності – слухання, розуміння, читання,

висловлювання. У формі інтегрованих занять доцільно проводити узагальнювальні заняття,

на яких буде розкрито проблеми, найважливіші для двох або кількох напрямів (розділів,

ліній) програми. Ефективність засвоєння дітьми знань під час інтегрованих занять залежить

від умінь педагога здійснити це інтегрування науково і методично правильно, створити

організаційно-педагогічні умови – ретельний відбір програмового змісту та завдань,

включення попереднього досвіду дітей у навчальний процес (використання методу

апперцепції), продумане поєднання індивідуальних і групових форм роботи з дітьми, зміни

видів діяльності дошкільників, використання інтерактивних методів навчання, активізація

розумової діяльності дітей на всіх етапах заняття, наявність високих професійних якостей

вихователя, що забезпечить творчу співпрацю та взаємодію, наявність змістовного ігрового

предметно-розвивального середовища, врахування вікових та індивідуальних особливостей

дітей, їх творчих здібностей [1, с. 16]. Створення таких умов дозволить здійснювати

гуманно-особистісний підхід до розуміння цілісної природи психіки дитини.

Особливістю інтегрованих занять є і можливе подовження їх тривалості на 10-12 хв, хоча

К. Крутій наголошує на тому, що тривалість інтеґрованого заняття для дітей дошкільного

віку не може перевищувати усталені норми, а пояснення вихователів щодо складності

проведення такого виду занять і бажання «втиснути» якомога більше інформації лише

свідчить про методичну безпорадність щодо організації навчальної діяльності дошкільників

[4]. Завдяки швидкій зміні видів діяльності на такому занятті діти менше втомлюються і не

втрачають інтересу до процесу навчання. Досвід практиків свідчить, що такі заняття

зменшують перевантаження і сприяють пізнавальній активності дітей.

Проводять інтегровані заняття вихователі, іноді разом з вузькими спеціалістами. Таке

заняття вимагає від педагога ретельної підготовки та професійної майстерності. Технологія

інтегрованих занять може бути різною, проте в будь-якому випадку необхідне їхнє

попереднє моделювання. І. Кіндрат виокремлює такі закономірності інтегрованого заняття,

як: усе підкорено авторському задуму; об’єднується основною думкою (стрижень заняття);


116

складає єдине ціле, етапи заняття – це фрагменти цілого; етапи і компоненти заняття

перебувають у логіко-структурній залежності; обраний для заняття дидактичний матеріал

відповідає задуму; інтегроване заняття ґрунтується на одній головній або домінантній

діяльності, ідеї (понятті, явищі), інше лише допомагає глибше зрозуміти зміст заняття

[5, с. 11].

Отже, інтегроване навчання дітей дошкільного віку – процес, побудований на посиленні

взаємозв’язків усіх його компонентів (змісту освітніх напрямів, що відображає в тій чи іншій

мірі цілісну картину Всесвіту в його природних взаємозв’язках і взаємозалежностях), і

спрямований на розвиток та виховання особистості дитини за допомогою формування знань,

умінь і навичок. Ефективною формою організації інтегрованого навчання є інтегроване

заняття – особливим чином організована елементарна навчальна діяльність дошкільників,

зміст якої охоплює кілька різних компонентів, що сприяє формуванню в дошкільників

цілісної картини Всесвіту. Інтегровані заняття, спрямовані на узагальнення та

систематизацію знань дітей, дозволяють сформувати більш сталі зв’язки між різними

навчальними предметами й освітніми лініями, створюючи своєрідне спільне «інформаційне

поле», яке об’єднує всю систему знань у межах освітньої програми, сприяючи таким чином

пізнавальному розвитку дошкільників. Подальші наукові розвідки, на нашу думку, варто

спрямувати на запровадження інтегрованого підходу до освіти педагогів-дошкільників.


1. Богуш А. М., Методика ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному навчальному

закладі : підручник для ВНЗ / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш – Київ : Слово, 2008. – 408 с.

2. Гавриш Н. Інтегровані заняття : методика проведення / Н. Гавриш. – Київ : Шкільний

світ, 2007. –128 с.

3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посібник / І. М. Дичківська

– Київ : Академвидав, 2004. – 352 с.

4. Крутій К. Л. Інтеґрація в дошкільній освіті як інноваційне явище, або що треба знати про інтеґрацію? (до серпневих нарад). – URL : file://C:/Users/Flash2018/Desktop/%D0%

A1%D1%82%.pdf. – Назва з екрану. 5. Кіндрат І. Р. Управління освітнім процесом у дошкільному навчальному закладі на

засадах інтеграції : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.06 / І. Р. Кіндрат; Держ. закл.

«Луган. нац. ун-т ім. Т. Шевченка». – Луганськ, 2013. – 20 c.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, старший викладач Ватаманюк Г.П.

УДК 37.014.544 (480)

Олена Гаврилишена

(Київ)

ВПЛИВ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ

НА СИСТЕМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДРУЧНИКАМИ ШКІЛ ФІНЛЯНДІЇ

У статті досліджено вплив децентралізаційних процесів реформування освіти

Фінляндії на систему забезпечення підручниками шкіл з метою визначення перспектив

застосування в Україні в контексті розбудови Нової української школи. Наведено

тлумачення змісту дефініцій: «децентралізація», «демократизація управління освітою»,

«демократизація освіти» та «деволюція», «лідерство» через їх взаємопов’язаність.

Обґрунтовано, що ефективність системи освіти Фінляндії, зокрема забезпечення

підручниками залежать від освітньої політики Уряду, яка ґрунтується на принципах

безперервності та безкоштовності освіти та децентралізації управління на центральному,

регіональному, місцевому рівнях та зроблено відповідні висновки.

Ключові слова: освітня політика Фінляндії; фінські шкільні освітні реформи;

децентралізація освіти; демократизація; шкільні підручники.


117

The article examines the influence of decentralization processes of reforming education in Finland on the system of providing textbooks for schools in order to determine the prospects of application in Ukraine in the context of the development of the New Ukrainian school. The interpretation of the content of the definitions is given: "decentralization", "democratization of education management", "democratization of education" and "evolution", "leadership" through

their interconnectedness. It is substantiated that the effectiveness of the education system in Finland, in particular the provision of textbooks, depends on the Government's educational policy based on the principles of the continuity and free of charge of education and the decentralization of management at the central, regional, local levels and made relevant conclusions.

Key words: educational policy of Finland; Finnish school educational reform; decentralization of education; democratization; school textbooks.

Постановка проблеми. У 2018 році Уряд Фінляндії долучився до реформування середньої освіти в Україні для підтримки виконання плану заходів щодо впровадження концепції Нової української школи через впровадження загальнонаціонального проекту «Фінська підтримка реформи української школи, рахованого на 2018–2021 роки, що підкріплено створенням сучасної двосторонньої законодавчо-правової бази: Угоди між Урядами України та Фінляндської Республіки про реалізацію даного проекту та Законом України про ратифікацію даної Угоди, підписаний Президентом України. Основною стратегією реалізації Проекту визначено обмін досвідом між фінськими і українськими

експертами з питань загальної середньої освіти, де важливе місце посідають питання, пов’язані зі створенням та забезпеченням навчальних закладів України сучасними підручниками та іншими засобами навчання, оскільки було виявлено низку суперечностей:

між неперервним розвитком нових знань і неспроможністю школи передати їх учням в умовах застосування застарілого змісту підручників і невідповідних методів навчання;

між необхідністю особистісно-орієнтованого підходу до навчання учнів як запорукою розвитку особистості школяра і пропозиціями сучасних підручників у вигляді стабільного і єдиного рівня розвитку для всіх школярів;

між несвоєчасним надходженням підручників та початком навчального року, що значно ускладнює навчальний процес.

З метою набуття досвіду подолання окреслених вище питань цікавим є вивчення фінської системи забезпечення шкіл підручниками. Але, важливо пам’ятати, що обов’язковою вимогою для кожної держави-члена Європейського Союзу (ЄС) є впровадження децентралізаційних процесів, спільною особливістю яких є посилення ролі регіональних і місцевих органів влади, перегляд їх відносин з центральним урядом держави [10, с. 52]. Оскільки з 1995 року Фінляндія є членом ЄС, то цікавим, на наш погляд, буде вивчення даного питання в аспекті вплив децентралізаційних процесів реформування освіти на систему забезпечення підручниками шкіл Фінляндії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження питання реформування фінської шкільної освіти є актуальними для багатьох науковців у галузі освіти. Так, становлення

системи шкільної освіти у Фінляндії та особливості її функціонування та розвитку досліджують такі українські вчені як В. Бутова [1], Л. Волинець [6], О. Локшина [6], Т. Пушкарьова [12], С. Сисоєва [13] та ін. Питання реформування фінської шкільної освіти у європейському контексті розглядалися у працях Д. Володіна [2], В. Загвоздкіна [7], К. Котуна [10]. Окремі аспекти децентралізаційних процесів реформування шкільної освіти Фінляндії розкрити у працях Є. Демиди [8],О. Карпенка [8]. Серед зарубіжних дослідників фінської освітньої системи виділяються П. Салберг [16], А. Тэйлор [14] та ін. Проте наукові роботи, які б розглядали вплив децентралізаційних процесів реформування освіти на систему забезпечення підручниками шкіл Фінляндії практично відсутні.

Отже, необхідність реформування вітчизняної системи забезпечення підручниками шкільної освіти на основі вивчення і впровадження позитивного зарубіжного досвіду і відсутністю науково-педагогічних доробок з цієї проблеми обумовили вибір теми дослідження: «Вплив децентралізаційних процесів реформування освіти на систему


118

забезпечення підручниками шкіл Фінляндії».

Метою статті є аналіз вплив децентралізаційних процесів реформування освіти на

систему забезпечення підручниками шкіл Фінляндії для окреслення перспектив застосування

європейського досвіду в Україні в контексті розбудови Нової української школи.

Виклад основного матеріалу дослідження. На шляху до об’єднання у єдину

європейську систему освіти у різних країнах ЄС виникали різні інтеграційні проблеми щодо

співіснування ідентичних особливостей національних шкіл. Однією з об’єктивних причин

стояли значущі різниці у моделях середньої освіти, які досить складно було б інтегрувати у

єдиний Європейський простір без здійснення відповідних реформ, які базувались на засадах

децентралізації освіти, індивідуалізації навчальних програм, забезпечення рівності шансів

отримання освіти громадянами незалежно від їх матеріального статку, а також підвищенні

ролі особистості вчителя у системі шкільної освіти [8, с. 4–5].

Проаналізуємо децентралізаційні процеси, які базуються на глибокому реформуванні

національної системи освіти Фінляндії. Під поняттям «децентралізація» будемо розуміти «…

спосіб організації управління освітою, в якій основним владним повноваженням, необхідним

для прийняття управлінських рішень, наділені нижчі рівні ієрархічної піраміди управління,

що відкриває широкий простір для розвитку місцевої ініціативи, урахування місцевих

особливостей. Вимагає чіткого розмежування функцій між центральними, регіональними і

місцевими органами управління, автономізації навчальних закладів» [5, с. 182].

Система освіти в Фінляндії заснована на принципі децентралізації: Міністерство освіти і

культури визначає політику в галузі освіти, Національна освітня Рада Фінляндії несе

відповідальність за її реалізацію, а місцеві органи влади володіють значною мірою

самостійності та відповідальності.

Так, питаннями освіти на центральному рівні у Фінляндії опікуються Міністерство

освіти і культури (Ministry of Education and Culture) і Національна освітня Рада Фінляндії

(Finnish National Agency for Education). Міністерство освіти і культури є найвищим органом і

визначає політику в галузі освіти, відповідає за підготовку законодавства і свою долю

державного бюджету. Національна освітня Рада Фінляндії несе відповідальність за

реалізацію освітньої політики, розробляє Національний курикулум, який є основою для всіх

процесів навчання і викладання у школі. Це загальна концепція, всеосяжна за змістом і

складна на практиці. У широкому сенсі, курикулум визначає знання, вміння, установки та

методи їх формування. Він охоплює такі сфери, як зміст предметів, педагогічні методи і

підходи, поточне й підсумкове оцінювання, а також відповідні ресурси для організації,

впровадження та викладання навчальних програм. У справжній процес децентралізації

обов’язково має бути «вмонтований» механізм деволюції – врегульоване законом передання

повноважень з центрального уряду суверенної держави до уряду на субнаціональному рівні,

наприклад, на регіональному чи місцевому [22].

На регіональному рівні відповідні Ради розробляють план регіонального розвитку в

співпраці з місцевими органами влади. Основна мета законодавства регіональної політики –

підтримувати самостійний і збалансований розвиток регіонів.

На місцевому рівні адміністрація управляється місцевими органами влади, найчастіше це

муніципалітети або спільні муніципальні органи влади. У Фінляндії кожен з 311

муніципалітетів (дані на 2019 рік) має самоврядність, право стягувати податки, зобов’язаний

надавати базові послуги людям, які проживають в їхньому районі. До таких послуг належить

організація та фінансування безкоштовної базової освіти (1–9 класи).

Базову освіту фінансує держава та муніципалітети. Муніципалітети несуть

відповідальність приблизно за 75 % витрат. Розмір державного фінансування заснований на

кількості дітей у віці від 6 до 15 років, які проживають в муніципалітеті. З усіх

муніципальних коштів на освіту приблизно 46 % було витрачено на базову освіту. Фінансова

автономія шкіл варіюється в залежності від муніципалітету. Кожен освітній відділ в

муніципалітеті вирішує, скільки повноважень вирішувати, які кошти вони дають окремим

школам.


119

Виконавці освітнього стандарту (курікулуму) – це муніципалітети і самі школи, які

розробляють свої власні місцеві навчальні програми в рамках національного курікулуму.

Вони також несуть відповідальність за практичне навчання, ефективність і якість своєї

освіти. Завдання місцевих органів влади полягає в тому, щоб надати всім дітям

обов’язкового шкільного віку, включаючи дітей з розумовими або фізичними вадами,

можливість вчитися відповідно до їх здібностей. Кожен освітній відділ в муніципалітеті

приймає рішення про виділення коштів і підбір персоналу. Важливо відмітити, що в 1994 р. в

країні відбулися великі зміни в системі освіті з наданням школам повної автономії, тому

досить часто муніципалітети виділяють бюджет для кожної школи, а потім школи

самостійно приймають рішення про його використання.

Одним з позитивних наслідків фінської децентралізації освіти є відміна державної

інспекції її якості, що призвело до підвищення ефективності шкільного навчання. Ідея

рейтингів навчальних закладів не отримала підтримки населення, оскільки громадянське

суспільство вважає, що будь-яке порівняння призводить до дискримінації шкіл та педагогів,

а тому й заміна державного інспектування на консалтингові послуги закріплено в країні

«Базовим законом про освіту [15]. У Фінляндії здійснюється місцевий контроль в управлінні

системою освіти. Дане нововведення освоєне і упроваджене в усіх школах країни. До складу

Шкільної ради в системі середньої освіти Фінляндії входить адміністрація школи,

вчительський корпус, технічний персонал, а також батьки учнів, учні старших класів,

соціальне оточення школи, муніципальні органи, сфера вищої освіти, бізнесу, сфера

економіки. Всі згадані тут учасники процесу навчання і виховання майбутніх громадян

країни, взаємодіючі між собою і з шкільною адміністрацією, мають в цілому великий вплив

на розвиток школи» [8, с. 4; 6].

У зв’язку з цим, великого значення набуває лідерство на всіх рівнях систем освіти:

лідерство вчителів, шкільне лідерство і системне лідерство.

Термін «лідерство» (англ. leadership) увійшов в сучасну теорію управління освіти з теорії

управління організаціями. Лідерство передбачає і готує зміни, впроваджує і адаптує їх,

формує позицію, ставлення до змін (за А. Сбруєвою) [5, с. 454]

Щоб школи були підприємливими, керівники системи повинні мати можливість

мобілізувати людські, соціальні та фінансові ресурси, необхідні для інновацій; працювати як

соціальні підприємці як всередині, так і за межами своїх організацій; і налагодити більш

міцні зв’язки між секторами та країнами для встановлення партнерських відносин з лідерами

уряду, соціальними підприємцями, бізнесом і громадянським суспільством.

Лідери ХХІ-го століття допомагають правилам стати практикою, а хороші практики –

культурою. Тому що це не програми, а культура, яка масштабується і стає системною і

стійкою. А культура – це системне навчання, загальносистемні інновації і цілеспрямоване

співробітництво. Мова йде про суміщення спільного лідерства з почуттям єдності, коли

вчителі є шанованими професіоналами і система розроблена таким чином, щоб дозволити їм

проявити свій професіоналізм. Лідерство означає прозорість відносин з вчителями і

керівниками шкіл про те, куди рухається реформа і що це означає для них. Кожному вчителю

важливо зрозуміти мету освітньої політики, щоб вони могли володіти нею і здійснювати її.

Саме тому успішні шкільні системи роблять все можливе, щоб розвинути у вчителів почуття

професійної практики.

Така система самоуправління ґрунтується на високому рівні підготовки вчителів, які

прагнуть застосовувати свої творчі здібності у відповідності до навчальних планів

конкретної школи. Це одна з найбільш високооплачуваних та соціально захищених професій.

Високий соціальний статус вчителів обумовлює їх педагогічну самостійність, що стало

можливим лише за наявності довіри та поваги до вчителя у Фінляндії, рівень якої є

найвищим у Європі.

Слід зазначити, що професія вчителя є однією з найпрестижніших у Фінляндії, при

цьому до педагогів висуваються високі вимоги, головним з яких є обов’язковість наявності

ступеню магістра наук, а також вчене звання професора з одного предмету [8, с. 4–5].


120

Темпи змін в шкільних системах ХХІ-го століття залишаються найбільш важливою

причиною, по якій право вчителя на професію у Фінляндії є обов’язковим, а не

факультативним доповненням. Кожному вчителю важливо зрозуміти мету освітньої

політики, щоб володіти нею і здійснювати її. Завдання полягає в тому, щоб спиратися на

досвід вчителів і керівників шкіл і залучати їх до розробки чудових стратегій і методів.

Саме тому фінська система шкільної освіти робить все можливе, щоб розвинути у

вчителів почуття професійної практики, інакше, навіть найефективніші спроби втілити

навчальний план в практику в класі будуть тягнутися більше десяти років, саме стільки часу

потрібно, щоб донести цілі і методи через різні рівні системи освіти і включити їх в

традиційні методи педагогічної освіти. У швидко мінливому світі, де те, що і як потрібно

вчити учням, змінюється так швидко, такий повільний процес вже неефективний. Вимоги

нашого суспільства швидко змінюються, значно випереджаючи структурні можливості

наших механізмів управління реагувати на них. А коли швидкий стає дійсно швидким,

повільна адаптація робить системи освіти дуже повільними і дезорієнтованими. Навіть

найкращий міністр освіти не зможе адекватно задовольняти потреби мільйонів учнів, сотень

тисяч вчителів і десятків тисяч шкіл.

Це вимагає ретельно розробленого набору умов, які можуть розв’язати ініціативу

вчителів і шкіл і створити потенціал для змін. Система освіти Фінляндії показує, що цього

можна досягти. Це країна, в якій найбільша увага приділяється деволюції, але також і та, в

якій найближча школа завжди є найкращою школою. Д. Володін зазначає, що система освіти

Фінляндії, так само як і інші сектори суспільного життя, функціонує на основі гнучкої

децентралізованої моделі розподілу відповідальності [2, с. 73].

Взагалі, П. Салберг вважає, що успіх фінської освіти не є результатом національної

освітньої реформи. Навпаки, освітні реформи стали результатом постійного пристосування

школи до нових потреб окремої особистості і цілого суспільства. Суспільство традиційно

вважало і вважає освіту не тільки передумовою особистого благополуччя, а й ключовою

умовою збереження суверенітету нації і її успішного розвитку. Автор зазначає, що

«Фінляндія, затиснута між величезним королівством на заході і ще більш значною імперією

на сході, була змушена ставити на перше місце свої національні інтереси і не віддавати

освіту на відкуп політикам [16].

Сьогодні освіта сприймається в Фінляндії як природне право всіх громадян країни, що

забезпечується державою і організовується на місцевому рівні.

Статтею 6 Договору «Про заснування Європейського Союзу» закріплено, що «Союз

базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод та

верховенства права» [4]. Основними тенденціями сучасного розвитку європейської шкільної

освіти, що обумовлюють спрямування реформ фінської школи, є насамперед демократизація

управління навчальним процесом, що забезпечує рівність шансів на отримання освіти

різними соціальними групами [8, с. 7].

Так, демократизації освіти (за С. У. Гончренко) є одним з ключових положень нового

часу, опорне поняття для школи, що охоплює усі без винятку сторони життя навчальних

закладів. Це процес перетворень з метою нормалізації відносин між суспільством, державою

і навчальними закладами, між керівництвом усіх рангів і педагогами, між педагогами і

учнями [4, с. 167]. До основних принципів демократизації освіти автор навів такі: рівні

можливості; співробітництво; різноманітність; відкритість; регіоналізацію; громадсько-

державне чи державно-громадське управління; самоорганізацію.

А демократизація управління освітою (за С. В. Крисюком) визначається як

запровадження демократичних принципів, перебудова управління освітою, його організація

на демократичних засадах шляхом:

1) роздержавлення освіти, зруйнування монополії держави на освіту;

2) децентралізації управління (чітке розмежування функцій між центральними,

регіональними і місцевими органами управління, органами місцевого самоврядування та

навчальними закладами);


121

3) відкритості і демократичності (врахування громадської думки, прозорість

розроблення, експертизи, апробація та прийняття управлінських рішень);

4) демократизації призначення керівників органів управління освітою, навчальних

закладів, їх атестації;

5) поєднання державного і громадського контролю;

6) запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах

взаємоповаги, позитивної мотивації тощо [5, с. 168].

У Фінляндії освітні реформи загальної середньої освіти щодо зміни, прийняття та

впровадження нових національних курікулумів відбуваються кожні 10 років за чітко

налагодженними децентрлізаційними рівнями: центральним, регіональним, місцевим.

Так, у 2015 році було затверджено новий курікулум для базової середньої освіти, а

відповідні навчальні програми, які ґрунтуються на основному національному курікулумі та

розробляються вчителями були впроваджені на місцевому рівні для початкової та середньої

освіти у серпні 2016 року.

Щоб запустити ці процеси реформування та отримати відповідні шкільні підручники, які

будуть відповідати новим стандартам Національна освітня Рада попереджає видавництва

шкільних підручників про наміри створення нового курикулуму за 2–4 роки до

впровадження освітньої реформи. Тому, одночасно з цим процесом, видавництво починає

добір авторів для роботи над новим змістом шкільних підручників. Процес починається від

видавництв. Вони мають зв’язки з науково-дослідними інститутами і вчительськими

профспілками. По рекомендаціям, роблять добір професіоналів і формують авторський

колектив для створення нових підручників. Обов’язково до авторського колективу повинні

входити: шкільний вчитель; методист університету з викладання методики даного предмету;

вчений з даної галузі науки.

Важливо зазначити, що з 1991 р. Фінляндія відмінила практику ліцензування та надання

грифів як непотрібну. Також відсутні інституції експертиз шкільних підручників та

навчальних матеріалів.

Після створення нового підручника видавництва організовують книжкові ярмарки,

виставки, на які запрошують вчителів, які є шанованими професіоналами і система

розроблена таким чином, щоб дозволити їм проявити свій професіоналізм. Вчителі обирають

підручник, який їм сподобався і проходять методичний курс навчання за новим змістом

підручника і методикою викладання, які організовують видавництва та подають замовлення

стосовно обраних підручників директору школи. Директор надає заявку щодо закупівлі

обраних шкільних підручників та навчальних матеріалів до місцевих органів влади

(муніципалітетів) або робить це самостійно.

На основі проаналізованого матеріалу, можна зробити наступні висновки.

Система освіти Фінляндії демонструє тісний зв’язок: децентралізації освіти на

центральному, регіональному, місцевому рівнях з забезпеченням якості освітніх послуг у

системі шкільної освіти; з демократичним стилем управління навчальними закладами, а

також делегуванням повноважень вчителям. Освітні реформи у Фінляндії відбувалися на

ідеях позитивного лідерства в умовах позитивного ставлення суспільства до всіх

нововведень.

Ефективність забезпечення підручниками системи освіти Фінляндії залежать насамперед

від освітньої політики Уряду, яка ґрунтується на принципах безперервності та

безкоштовності освіти. Нормативно-правова база системи забезпечення підручниками

шкільної освіти у Фінляндії необтяжливою та чітко налагодженою.

Також з’ясовано, що у фінській системі освіти вчителям надано високий ступінь

свободи, гарантований законом, система самоуправління без інспекторів спирається на

глибокі знання вчителів, котрі прагнуть узгодити свою творчість з навчальним задачами.

На нашу думку, досвід Фінляндії є цінним для осмислення українськими освітянами та

розробниками освітньої політики і потребує вивчення фінського досвіду та його адаптації до

українських реалій.


122

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бутова В. О. Становлення системи забезпечення якості шкільної освіти у Фінляндії /

В. О. Бутова // Пед. науки: теорія, історія, інновац. технології. – 2011. – № 2 (12). – С. 125–

135.

2. Володин Д. А. Современное школьное образование в Финляндии : национальные

реформы в европейском контексте : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Володин Дмитрий

Алексеевич ; [Тул. гос. пед. ун-т им. Л. Н. Толстого]. – Тула, 2011. – 181 с.

3. Гаврилишена О. О. / Проблема підручників у педагогічній теорії і практиці : досвід Фінляндії / Олена Олександрівна Гаврилишена // матеріали Міжнародного науково-

практичного семінару «Економічні, соціальні та інформаційні аспекти європейських

інтеграційних процесів» (8 – 9 листопада 2018 р.). – Київ – Подгайська. – [Електронний

ресурс]. – 2018, с. 47 – 54. Режим доступу: http://umo.edu.ua/materiali-konferencij-nimp.

4. Договір «Про заснування Європейської Спільноти» (консолідована версія) № 994_017

від 01.01.2005 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/

show/994_017.

5. Енциклопедія освіти / В. Г. Кремень (голов. ред.) / Акад. пед. наук України. – К. :

Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

6. Забезпечення якості загальної середньої освіти у провідних країнах Європи та США :

Кол. монографія / Л. Л. Волинець, А. П. Джурило, Г. С. Єгоров, Н. М. Лвриченко,

О. І. Локшина, та ін. / за заг. ред. Локшиної О. І. – К. : Інститут педагогіки НАПН України,

2015. – 256 с.

7. Загвоздкин В. К. Финская система образования: модель эффективных реформ / В. К. Загвоздкин. – М. : Чистые пруды, 2008. – 32 с.

8. Карпенко О. В. Децентралізація надання освітніх послуг школами Фінляндії / О. В. Карпенко, Є. Ф. Демида // Педагогіка і психологія. – 2014. – № 2. – С. 91–98.

9. Карташов Є. Г. Децентралізаційна реформа в Україні у контексті європейської інтеграції : монографія / Є. Г. Карташов. – К. : Освіта України, 2018. – 250 с.

10. Котун К. В. Педагогічна освіта Фінляндії у контексті європейського виміру : метод. рек. / Котун Кирил Васильович. – К.: Вид. Ін-ту обдарованої дитини, 2014. – 60 с.

11. Красота О. В. Досвід реалізації соціальної політики у Швеції : уроки для України /

О. В. Красота // матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Економічна

стратегія та політика реалізації європейського вектору розвитку України : концептуальні

засади, виклики та протиріччя» (25 травня 2018 р.). – К. : [Електронний ресурс]. – 2018, с.

106–109. Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=7 KFfDwAAQBAJ&pg=

PA108&lpg=PA108&dq =Скандинавськи+вектор+розвитку&source=bl&ots=6Q99-OKEmt&sig

=ACfU3U1FSj0.

12. Пушкарьова Т. Особливості функціонування і розвитку фінської системи освіти / Тетяна Пушкарьова// Почат. шк. – 2013. – № 2. – С. 60–63.

13. Сисоєва С. Освітні системи країн Європейського Союзу : загальна характеристика : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Світлана Сисоєва, Тетяна Кристопчук ; Нац. акад.

пед. наук України, Київ. ун-т ім. Б. Грінченка. – Рівне : Овід, 2012. – 351 с.

14. Тэйлор А. О реформе системы образования в Финляндии / Адам Тэйлор // Проблемы упр. в соц. системах. – 2013. – Т. 5, № 8. – С. 132–133.

15. The Basic Education Act 1998 Retrieved from https://www.finlex.fi/en/laki/

kaannokset/1998/en19980628.pdf [in Finland]

16. Sahlberg P. A short history of educational reform in Finland / Pasi Sahlberg [Електронний

ресурс]. – April 2009. Режим доступу : file:///C:/Users/admin/Downloads/ Ashorthistory of

educationalreforminFinland.pdf

http://umo.edu.ua/materiali-konferencij-nimp

https://zakon.rada.gov.ua/laws/%20show/994_017

https://zakon.rada.gov.ua/laws/%20show/994_017

https://books.google.com.ua/books?id=7%20KFfDwAAQBAJ&pg=%20PA108&lpg=PA108&dq%20=Скандинавськи+вектор+розвитку&source=bl&ots=6Q99-OKEmt&sig%20=ACfU3U1FSj0



https://www.finlex.fi/en/laki/%20kaannokset/1998/en19980628.pdf

https://www.finlex.fi/en/laki/%20kaannokset/1998/en19980628.pdf


123

УДК 373.2.016:81-028.31

Ірина Гарасим


ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВИРАЗНОСТІ МОВЛЕННЯ

У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

У статті розкрито сутність поняття «виразність мовлення», схарактеризовано

засоби виразності мовлення та висвітлено їх роль у мовленнєвій поведінці старших

дошкільників.

Ключові слова: культура мовлення, виразність мовлення, засоби виразності мовлення,

старші дошкільники, мовленнєва поведінка.

Based on the research of scientists, the article reveals the essence of the notion “expressiveness

of speech”, characterizes the means of expressiveness of speech and highlights their role in the

speech behavior of older preschoolers.

Key words: speech culture, expressiveness of speech, means of expressiveness of speech, older

preschoolers, speech behavior.

Зростаючі вимоги до освіченості людини, актуалізують якість дошкільної освіти, яка

безпосередньо залежить від достатнього рівня розвитку мовлення. Повноцінне оволодіння

рідною мовою в дошкільному віці – необхідна умова вирішення завдань розумового,

естетичного і духовно-етичного виховання, засвоєння культури свого народу, національних і

загальнолюдських цінностей в максимально сензитивний період розвитку. Кінцевою метою

опанування рідної мови в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм, культури

мовлення та спілкування, важливим показником якої є виразність мовлення як засіб

самовираження особистості в комунікативному процесі.

Проблема виразності мовлення є предметом дослідження лінгвістики (О. Ахманова,

Н. Бабич, Б. Головін), загальної і соціальної психології (Г. Андрєєва, А. Бодальов,

Н. Горєлов, С. Кулачківська, М. Лісіна С. Рубінштейн, П. Якобсон та ін.); лінгводидактики

(О. Аматьєва, А. Богуш, Н. Карпинська, О. Соцька, Н. Шиліна), де виразність мовлення

розглядається в контексті культурологічного підходу як якість комунікативного мовлення й

мовленнєвого етикету, необхідний компонент мовленнєвого розвитку дошкільника й

навчання виразності читання, готовності до навчання в школі.

Мета статті – на основі досліджень учених розкрити сутність поняття «виразність

мовлення», схарактеризувати його складові – засоби виразності мовлення та висвітлити їх

роль у мовленнєвій поведінці старших дошкільників.

Виразність мовлення вченими розглядається у контексті загальної культури людської

особистості, де культура є сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених

людством упродовж його історії. Мовленнєва культура тісно пов’язана з оволодінням

засобами мовлення в будь-якій мовленнєвій ситуації, умінням користуватися ними,

правильно й виразно висловлювати свої думки. Поняття «Культура мовлення» за

Б. Головіним – це вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення,

показниками яких є правильність, точність, чистота, образність. Відповідно мовлення, якому

притаманні ці якості є виразним [2, с. 441]. Виразність мовлення на думку Б. Головіна, – це

така особливість його структури, яка підтримує увагу й інтерес у слухачів або читача;

виразним у мовленні є те, що виділяється семантично або формально на загальному

звичному мовленнєвому фоні будь-якої типової ситуації спілкування» [2, с. 441].

Поняття «виразний» у мовознавстві розглядають у трьох функціональних аспектах:

естетичному, емоційно-експресивному та комунікативному. Так, з погляду естетики, термін

«виразний» визначається як «яскравий за своїми властивостями, зовнішнім виглядом»

[1, с. 102]. Емоційний аспект поняття характеризується як «передача зовнішніми ознаками


124

внутрішніх якостей, почуттів, переживань, вимовний, промовистий» [1, с. 109].

Комунікативний аспект характеризується доречним використанням у спілкуванні

невербальних засобів, що забезпечує ефективність комунікації. Звідси, виразність мовлення

– це комплекс знаків мови, що позначають внутрішній стан, переживання, і відображають

емоції, відчуття та особливості особистого сприйняття [1, с. 117].

У лінгвістиці виразність мовлення визначається терміном «експресивний» (від лат.

ekspressio – виразний, здатний віддзеркалити емоційний стан), наділений експресією. На

думку вчених О. Аматьєвої, О. Ахманової А. Богуш, поняття «виразність мовлення» поєднує

в собі два окремі, але взаємозалежні аспекти, що становлять діалектичну єдність: емоційну

насиченість (експресивність) та образність (зображувальність). Експресивність науковці

розглядають як «виразно образотворчі якості мовлення, що відрізняють його від звичайного

мовлення і надають йому образної та емоційної забарвленості, а образність як «виразно-

образотворчі якості мовлення, що надаються експресії лексичними, словотворчими й

граматичним засобами (експресивною лексикою, особливими афіксами, тропами, фігурами»

[2, c. 441].

Особливості виразності мовлення дошкільників досліджували О. Аматьєва,

М. Бухвостова, Н. Карпинська та ін. О. Аматьєва, «виразність мовлення» трактує як вміння

передавати мовленнєвими засобами свої внутрішні якості, почуття, переживання; вокальна

динаміка мовлення (інтонація, тембр, ритм, сила голосу); експресія, яка може бути

вирішальною в інтерпретації значення висловлювань [4, с. 32].

Проблему формування виразності мовлення дошкільників під час спілкування з

дорослими та ровесниками, розглядали науковці А. Богуш, О. Кононко, К. Крутій,

В. Кузьменко, М. Лісіна, Т. Піроженко, та ін. Принциповим є положення про формування

виразно-емоційних й поетично-емоційних компетенцій засобами художньої літератури

(А. Богуш, Н. Гавриш), формування емоційно-виразного мовлення у процесі сприйняття

картин живопису (О. Соцька). Так, А. Богуш виразно-емоційну компетенцію трактує як

вміння виразно й емоційно попередавати зміст художнього твору, дотримуючись адекватних

засобів виразності, вдало поєднуючи мовні і немовні засоби виразності [3, с. 116]. На думку

О. Соцької сутність емоційно-виразного мовлення полягає у включенні в процес говоріння

емоційно-експресивної лексики, що визначається її функціонуванням, і виражається в

емоційній насиченості, забарвленості мовлення [6, с. 123]. Здійснивши аналіз наукових

джерел приходимо висновку, що виразність – це одна із комунікативних характеристик

мовлення, яку розуміють як комплекс знаків мови, що позначають внутрішній стан,

переживання, характер і відображають емоції, відчуття та особливості особистого

сприйняття, що забезпечує дитині належне місце в соціумі.

Розглядаючи поняття «виразність мовлення» стосовно старшого дошкільного віку,

зауважимо, що його сформованість залежить від сукупності знань і вмінь застосовувати в

мовленні різноманітні засоби виразності, мовленнєвого досвіду, набутого за попередні роки

як в умовах закладу дошкільної освіти так і поза ним. Засоби виразності є структурно-

змістовими компонентами мовлення. Їх поділяють на дві групи: мовні (лексичні,

синтаксичні, морфологічні, інтонаційні) та немовні (поза лінгвістичні, додаткові: міміка,

пантоміміка, що включає жести, позу, ходу). Образність мовлення забезпечується мовними

засобами, які вивчаються в літературознавстві. Експресія мовлення виражається в звуковій

формі і досягається мовними (інтонація) й немовними (міміка, жести) засобами, тому

розглядатимемо лише експресивні засоби. Основним засобом виразності у звучному

мовленні виступає інтонація, яка у лінгвістиці розглядається як «ритмічно-мелодична

сторона мовлення, яка служить у реченні засобом вираження синтаксичних значень і

емоційно-експресивного забарвлення»; це – «найважливіша прикмета звукового усного

мовлення, засіб оформлення будь-якого слова або сполучення слів у позиції, уточнення його

комунікативного змісту та емоційно-експресивних відтінків. Інтонація є «своєрідним

звуковим доповненням до основного фонемного складу слів» і виконує такі функції:

комунікативну, смислорозрізнювальну, кульмінаційну, синтезуючу, делімитативну


125

(розмежувальну), емоційно-експресивну. Усі функції взаємозв'язані. Інтонація сприймається

і засвоюється дітьми значно раніше, ніж лексичні засоби, передає відображене в емоційному

підтексті і додає завершеності людській думці [2, с. 443]. Особливість інтонації, зазначає

О. Соцька, полягає в тому, що вона забезпечуючи інтонаційну виразність, розкриває наміри й

визначає емоційно-вольові стосунки учасників спілкування, має певні акустичні особливості:

час і зміну в часі, частоту коливань основного тону та інтенсивності, а також звукову енергію

під час вимови фрази, передає завершеність висловлюваної думки, [6, с. 124].

Структурними елементами інтонації є: тембр – додаткове забарвлення звучання, що

надає мовленню різних емоційно-експресивних відтінків; мелодика – зміна висоти голосу під

час мовлення, що надає йому певного тонового забарвлення, наголос. Високий тон

характеризує радісну, схвильовану, урочисту мову. Низький – вживається для передачі

тривожного, похмурого, страшного, трагічного змісту. Середній тон сприймається як

емоційно й експресивно нейтральний. Наголос – виділення голосом слова в реченні чи у в

словосполученні для підкреслення його логічного значення. Розрізняють словесні наголоси,

логічні й емфатичні. Логічний наголос, характеризується сильним акцентуванням, чітким

інтонаційним виділенням «психологічного присудка» в реченні. Емфатичний наголос

підсилює емоційну сторону слова, або виражає афектний стан мовця. Логічний наголос

привертає увагу до даного слова, а емфатичний – робить його емоційно насиченим [2, с. 444].

Темп – швидкість мовлення, відносне прискорення або уповільнення окремих його відрізків

(звуків, складів, слів, речень і текстів ), залежить від стилю вимови, змісту промови,

емоційного стану, змісту висловлень. Швидкий темп створює враження динамічності,

повільний використовується для передачі урочистості. Пауза – це не звуковий інтонаційний

засіб. Н. Черемісіна розглядає дійсну і уявну паузи. Дійсна пауза – це зупинка, перерва в

звучанні. Уявна пауза характеризується відсутністю перерви в звучанні, але наявністю зміни

тонального контуру. Емоційно-насиченому розмовному мовленню притаманна відсутність

нормативних пауз, коливання, що свідчать про непідготовленість, спонтанність такого

мовлення. [2, с. 444]. Отже, основними засобами виразності звучного мовлення є інтонація і

її структурні елементи: тембр, мелодика, рідше – наголоси (смислові і емфатичні), темп і

паузи. Всі вищезгадані вербальні засоби звучної мови дитина засвоює вже в дошкільному

віці. Емоційно сприймаючи яскраві ігрові, музичні, театральні образи, діти відтворюють їх у

створенні словесного образу, який передають у мовленні.

Невербальні засоби виразності в лінгвістиці досліджували А. Акишина, Ф. Бацевич,

Г. Горєлов, А. Піз, та ін. До них належать виразні мелодійні модуляції голосу (зміна висоти

голосу, пов'язана з інтонацією), міміка, пантоміміка (жести рук і загальні рухи), фонаційні –

це висловлення, що містять повідомлення про фізичні дані та стан людини. Фонаційні засоби

невербального спілкування виявляються в елементах просодичного (гучність, тон, темп,

манера мовлення, тембр) та екстралінгвістичного (паузація, ридання, покашлювання,

зітхання) характеру. Жести – виразні рухи рук, пальців, що допомагають передати емоції,

психічні стани, бажання. Вони є особливим додатковим (невербальним) способом

спілкування людей. Т. Ніколаєва поділяє жести на умовні та неумовні. Умовні жести може

зрозуміти не кожен учасник комунікації, оскільки вони мають національний характер,

вузькоспеціальний, іноді інтернаціональний. Неумовні жести зрозумілі і без попереднього

пояснення. Вони поділяються на вказівні, спрямовані на об’єкт мовлення, передавальні, які

також поділяються на зображувальні й емоційні та підкреслювальні й ритмічні [2, с. 445].

Міміка (з грец. мiмikos) – «рух м'язів обличчя, як вираження внутрішніх психічних станів. За

допомогою міміки можна передати емоції, підкреслити думку (спохмурніти, посміхнутися,

викликавши цим розрядку), нахилом голови виразити невпевненість, коливання, пошуки

нового слова [5, с. 197].

Отже, виразність мовлення – це комплекс знаків мови, які позначають внутрішній стан,

переживання і характер мовця, відображають його емоції, відчуття та особливості

сприйняття, забезпечуючи дитині належне місце в соціумі. Сформованість виразності

мовлення старшого дошкільника залежить від сукупності знань, умінь застосовувати у


126

спілкуванні різноманітні засоби виразності, мовленнєвого досвіду, набутого за попередні

роки. Структурно-змістовими компонентами виразності мовлення є мовні (лексичні,

синтаксичні, морфологічні, інтонаційні) та немовні (додаткові – міміка, пантоміміка) засоби

виразності, образні висловлювання (слова в переносному значенні, омоніми, синоніми,

прислів'я, поетичні рядки). За допомогою означених засобів старші дошкільники пізнають

світ, а разом з тим і мову, яка формує їх мовленнєву поведінку.


1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник / Ф. С. Бацевич. – Київ :

Академія, 2004. – 344 с.

2. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і методика навчання дітей рідної

мови : підручник / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш ; за ред. А. М. Богуш. – Київ : Вища школа,

2007. – 542 с.

3. Богуш А. М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти / А. М. Богуш. – 4-те

видання., доопр. і доп. – Харків. : Ранок, 2013. – 192 с.

4. Богуш А. М., Культура речевого общения детей дошкольного возраста / А. М. Богуш,

Е. П. Аматьева, С. К. Хаджирадева. – Харків : Ранок, 2013. – 288 с.

5. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний,

О. Сербенська, З. Терлак. – 3-є вид., випр. – Київ : Знання, 2006. – 367 с.

6. Соцкая Е. П. Эмоционально-выразительные средства речи / Е. П. Соцкая // Науковий

вісник ПДПУ ім. К. Д. Ушинського : зб. наук. пр. – Одеса, 2005. – № 9–10. – С. 122–126.


УДК 373.2:792

Валерія Духовна

(Київ)

ЗАЛУЧЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ДО ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

ТА ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У процесі театралізованої діяльності формується особливе, естетичне ставлення до

світу, розвиваються загальні психічні процеси: сприймання, образне мислення, уява, увага,

пам'ять, тощо.

Формується позитивне ставлення дітей до театралізованої діяльності.

In the process of theatricalizing activity the special, aestheticattitude is formed toward the

world, general psychicalprocesses develop: perception, vivid thinking, imagination, attention,

memory, and others like that.

Positive attitude of children is formed toward theatricalizingactivity.

Сучасна психолого-педагогічна наука обґрунтовує високі вимоги до розвитку творчої

активності особистості. Об’єктивний процес інтелектуалізації навчання та виховання дітей

дошкільного віку, що значно розширився особливо упродовж останніх років і утверджується

сьогодні, має неоднозначний вплив на розвиток дитини. Це стосується насамперед творчості.

Психолого-педагогічні дослідження та передова педагогічна практика звертають увагу на

потребу формування естетичного досвіду дітей. На жаль, серед засобів, що сприяють цьому,

мистецтво театру посідає незначне місце.

Базовим компонентом дошкільної освіти та чинними програмами визнано, що

театральна діяльність є специфічним видом дитячої активності, одним з найулюбленіших

видів творчості.


127

Психологічною основою організації процесу театралізованої діяльності в дошкільних

навчальних закладах є особливості сприйняття дітьми дошкільного віку мистецтва театру.

Велике значення цього психічного процесу зберігається незалежно від віку людини. Так, ще

Аристотель звернув увагу на своєрідне переживання, яке виникає в людини при сприйманні

трагедії та назвав його «катарсисом».

Л.Виготський розглядає це почуття як основну особливість будь-якого художнього

сприймання. Як показують результати психологічних досліджень, дитині доступне

сприймання творів мистецтва та їх елементарна естетична цінність (Л.Виготський,

О.Запорожець, С. Рубінштейн, Б.Теплов та інші).

Педагогічні дослідження сучасних педагогів підтверджують висновки психологів про те,

що діти можуть сприймати зміст творів мистецтва на основі виокремлення в першу чергу

елементів художньої форми. У багатьох дослідженнях доведено доступність розуміння

виразних засобів у різних видах мистецтва, можливість формування в дошкільників здібності

сприймати різні образи: в театральному та музичному мистецтві (Н.Ветлугіна,

І.Дзержинська, Н.Ніколенко, К.Тарасова та інші), а також образотворчому (Т.Казакова,

Т.Комарова, В.Котляр та інші).

Сприйняття художнього образу твору мистецтва носить у дітей активний, дієвий

характер: дитина приймає участь в діях героїв, переживаючи їх радощі та невдачі. При

сприйнятті творів мистецтва виникають художні емоції, проявляється творчість. У літературі

наголошується на необхідність розвивати естетичний смак, вчити сприймати прекрасне,

використовуючи для цього в галузі театру драматичний інстинкт, який яскраво виражений у

дітей (Л. Артемова, М.Бахтін, Н. Кудикіна, С.Русова та інші).

Сприймання художнього твору передбачає не тільки здібність впізнати, зрозуміти

зображене, але й активно приймати участь у ньому. Необхідною умовою художнього

сприймання є емоційна зафарбованість реакції глядача, вираження відношення до нього

(О.Запорожець, Б.Теплов, П.Якобсон та інші).

Особливість театрального мистецтва, яка проявляється в його наочності, яскравості та

динамічності, позначається позитивно на сприйманні вистави, яка є індивідуальним актом.

Своєрідність його визначається не тільки психологічним складом, темпераментом, загальним

рівнем розвитку дитини, але й тим досвідом, який передує його зустрічі з мистецтвом театру,

досвідом життєвим і художнім. Сприйманню театрального видовища допомагають різні

психічні процеси: сприйняття, мислення, почуття, емоції, уява (Г.Михайлова).

У процесі розвитку художнього сприймання зароджується й оцінка сприйнятого. І хоча

судження дітей дошкільного віку можна оцінити як примітивні, вони свідчать про

можливості розвитку в них вміння відчувати прекрасне та передавати його оцінку в

емоційному стані (настрої, афектній реакції), у висловлюванні, в продуктивній діяльності

(малюнку, розповіді). При цьому проявляється не тільки загальна оцінка всього твору, яка

звичайно висловлюється в полярних позначеннях (сподобалось ‒ не сподобалось, добре

‒погано), але й аналіз окремих образів, їх відношень, зв’язків тощо.

Також у процесі розвитку художнього сприймання в дітей поступово з’являється

розуміння виразних засобів творів мистецтва, що веде до адекватного, позитивного,

глибокого сприйняття вистави. На думку Б.Теплова, художньо-повноцінне сприйняття

мистецтва – це активна діяльність, окрім того, це – «вміння», якому треба вчитися [90].

У провідній творчій діяльності, якою є гра, в дітей формуються передумови для

сприймання театрального мистецтва. Дитина володіє важливими елементами естетичного

сприймання: емоційністю, сприйнятливістю, образністю, фантазією, вигадкою,

винахідливістю. Саме в процесі гри в дітей розвивається психічний механізм, який є

генетичною основою для сприйняття театрального мистецтва. В грі дитина діє в уявних

обставинах з уявлюваними образами, саме вона є виконавцем усіх ролей, швидко переходить

з однієї ролі на іншу. Перехід від звичайного стану в стан ролі та з однієї ролі в іншу

обумовлений гнучкістю уяви дитини та її відчуттям віри в умовну дійсність гри

(Н.Михайленко, Г.Михайлова, І.Румянцева та інші). Наближення театральної вистави до


128

прийомів звичайної для дитини ситуації гри, полегшує знайомство з новим для неї

мистецтвом.

У грі проявляється здатність до задуму, розвивається краса рухів. У дослідженнях Н. Сац

відмічається, що у дітей 6 років гра часто є виставою, яка показується для глядачів. У цих

іграх можна бачити перехід від гри до театрального мистецтва.

Розвиток театралізованої діяльності тісно пов’язаний й багато в чому залежить від

розвитку сприймання сценічного мистецтва. Дослідження психологів (О.Ананьєв,

О.Запорожець, О.Леонтьєв, Б.Теплов та інші) довели залежність сприймання від самої

діяльності. Сприймання в дітей дошкільного віку розвивається у мірі того, як дитина

оволодіває спочатку елементарними, а потім і більш складними видами діяльності.

Опоненти такого підходу вказують на неправомірність первинності та пріоритету

лялькового театру в формуванні сценічної діяльності дошкільників. Є припущення, що більш

ефективним у цьому процесі може бути участь дітей саме в драматизації. Тому що в

ляльковому театрі діти повинні мати запас різних поз, жестів, рухів ляльки та вміти вибирати

з них ті пози та жести, які необхідні для передачі образу, який виконує лялька. Діти повинні

намагатись «виправдати» кожен рух, жест і позу ляльки, тобто уявити, в якому стані змогла б

лялька робити такі жести та приймати такі пози. Крім того, протягом тривалого часу дітям

важко тримати руки піднятими догори з лялькою, внаслідок чого образ втрачає динамічність.

Голова дитини під час усієї вистави знаходиться в незвичному положенні, тому в них

з’являються «зажими» м’язів обличчя, шиї. Відображається це і на м’язах мовленнєвого

апарату: голос стає хриплий, тихий. Таким чином, робота з ляльками створює додаткові

труднощі та порушує сценічну діяльність. Дітям легше уявляти дії без ляльок, тому доцільно

починати роботу з драматичної дії ‒ яскравої, легкої для повторення, динамічної, яка

наближається до життєвої ситуації та отже більш природної для дитини. Тому, вважає

Л.Макаренко, починати формувати театралізовану діяльність в дітей старшого дошкільного

віку потрібно з драматичних вистав.

Основна мета дитячої театралізованої діяльності ‒ індивідуальне сценічне вираження.

Виходячи з цього, основна мета керівництва цією діяльністю ‒ не звичайне ознайомлення з

театром, а створення умов для самостійного прояву ігрових здібностей дітей. У цьому плані

робота вихователя з керівництва театралізованою грою є однією з сторін керівництва

ролевою грою.

Аналіз літератури дозволяє дати характеристику вмінь театралізованої діяльності. Перш

за все це знання засобів виразності, вироблення вмінь користуватися ними, передача

емоційного стану персонажа; робота над текстом, знання своєї ролі, знаходження мізансцен,

взаємодія персонажів. Усі ці вміння набуваються спочатку в процесі сюжетно-рольової гри,

яка є природним проявом взаємодії дитини з оточуючим світом. Наявність вмінь у всіх дітей

визначає можливість побудування колективної гри, в якій немає «головних» чи

«другорядних», а кожний виконує визначну роль, без якої театралізована діяльність

розпадеться. Підтверджується думка про те, що при правильній організації педагогічного

процесу проявляється самоцінність процесів дитячої творчості: приготування костюмів,

декорацій та інше набуває для дітей значення аж ніяк не менше, чим сама театралізована гра.

Психологи та педагоги (Л.Виготський, Д.Ельконін, Д.Жуковська, О.Запорожець,

Н.Кудикіна, О.Леонтьєв та інші) вважають рольову гру провідною діяльністю в дошкільному

віці. Саме гра задовольняє основні потреби дошкільника в спілкуванні, пізнанні, вираженні

себе; забезпечує повноцінний психічний розвиток та у її надрах зароджуються та

розвиваються інші види діяльності (праця, вміння та інше). Численними дослідниками

доведено роль ігрової діяльності у всебічному розвитку дитини. В грі дитина вірить

обставинам, які зображуються, живе емоційним життям, але при цьому сприймає ігрову

ситуацію як єдність реальної та уявної ситуації. Вона усвідомлює умовність гри, але

незважаючи на це, ігрові переживання завжди щирі.

У театрі все сприймається з позиції схожості зі справжнім, тому неможливо домовитись

про все, як у грі, та дія основного закону гри «начебто» більш обмежена на сцені. На сцені


129

дитину тішить та пізнаваність, яка зберігається при умовному зображенні. Поштовхом для

творчої роботи уяви глядачів є «радість впізнання». Дошкільника тішить пізнаваність

предметів, яку він зберігає при умовному зображенні. Саме ця пізнаваність допомагає дітям

співвідносити побачене з життям, викликає необхідні асоціації (Г.Михайлова, Л.Сізова).


1. Выготский Л.С. Собр. соч. в 6-ти т. – Т. 4 : Детская психология / Л.С. Выготский. – М.:

Педагогика, 1984. – 397 с.

2. Макаренко Л. Все про театр і дитячу театралізовану діяльність : методичний посібник /

Л. Макаренко. – К. : Шкільний світ, 2008. – 128 с.

3. Макаренко Л.В. Театр і театралізована діяльність у сучасному дошкільному закладі:

монографія / Л.В. Макаренко. – Донецьк : ЛАНДОН–ХХІ, 2011. – 211 с.

4. Михайлова. Г. Дитина в світі театру /Г. Михайлова. – М., 2004. – 208с.

5. Теплов Б.М. Психологические вопросы художественного воспитания // Вопросы

художественного воспитания / под ред. Л.Г. Беркман // Известия АПН РСФСР. – Вып. 11. – М.,

1947. – С. 7–26.

Лариса Карпенко

(Київ)

ВИКОРИСТАННЯ СЕРВІСУ LEARNINGAPPS.ORG

ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

У статті описано досвід використання сервісу LEARNINGAPPS.ORG під час вивчення

англійської мови в 7 – 8 класах. Охарактеризовані різні категорії вправ, які можна

розробити та застосовувати за допомогою сервісу.

Ключові слова: інформаційні технології, онлайн-сервіс, інтерактивні завдання,

категорії завдань, дидактичні матеріали

The experience of using the LEARNINGAPPS.ORG service while learning English in grades 7-

8 are described in the article. Different categories of exercises are described that can be developed

and applied with the help of the service are described.

Key words: information technology, online service, interactive tasks, task categories, didactic

materials

Постановка проблеми. Стрімкий інформаційний та технологічний прогрес зумовлює

появу різних методик і технологій навчання і виховання за допомогою мультимедійних

технологій. Застосування нових інформаційних технологій дозволяє не лише покращити

існуючі методики, а й сприяють появі нових форм і методів викладання, принципово нового

підходу до процесу навчання.

Аналіз досліджень та публікацій. На сучасному етапі розробкою і впровадженням у

навчальний процес нових інформаційних технологій вже активно займаються такі

дослідники як Е.С. Полат, Є.І. Дмитрієва, С.У. Новиков тощо. Так, О.І. Руденко-Моргун у

своїй статті «Комп’ютерні технології як нова форма навчання» пише: «Ми живемо в столітті

інформаційної, комп’ютерної революлюції, що почалася в середині 80-х років і дотепер

продовжує нарощувати темпи. От її основні віхи: поява персонального комп’ютера, винахід

технології мультимедіа, впровадження в наше життя глобальної інформаційної мережі

Інтернет. Усі ці нововведення легко і непомітно ввійшли в життя: вони широко

використовуються майже в усіх професійних сферах і в побуті»

Виклад основного матеріалу. LearningApps.org – загальнодоступний безкоштовний он-

лайн-сервис, заснований на роботі з готовими шаблонами-заготовками для заповнення,


130

призначений для створення інтерактивних завдань різного рівня складності, тематики та

формату.

Сервіс був розроблений Центром педагогічного коледжу інформатики освіти PH Bern у

співпраці з університетом міста Майнц та університетом міста Цітау/Герліц. Розробники

характеризують сервіс як додаток Web 2.0 для підтримки навчання та процесу викладання за

допомогою інтерактивних модулів. Існуючі моделі можуть бути безпосередньо включені у

зміст навчання, а також їх можна змінювати або створювати в оперативному режимі. Метою

є також збори інтерактивних блоків і можливість зробити їх загальнодоступними. Такі блоки

(так звані програми або вправи) не включені з цієї причини ні в які програми або конкретні

сценарії. Рідна мова LearningApps.org – німецька, але на сайті реалізована багатомовна

підтримка (рис.1).

Рис. 1

Тематика створення завдань у цьому ресурсі доволі різноманітна. Категорії можливих

завдань можна умовно поділити на такі типи: вибір, послідовність, розподіл, заповнення,

інструменти, кросворд, знайти пару, он-лайн ігри тощо. Категорії завдань розташовані у

вигляді візуально зручної сітки зображень, на якій також можна можна побачити рейтинг

категорії завдання відповідно до кількості разів використання цього шаблону іншими

користувачами. Клацнувши на зображення значка категорії вправи, ми переходимо у режим

безпосередньої її розробки. Для цього треба заповнити форму шаблону, обираючи потрібні

елементи (рис.2):

Рис. 2

У вправах можна додавати текст, зображення, звук, відео, що надзвичайно важливо при

вивченні іноземної мови


131

Після створення певного завдання у нас з’являється можливість опублікувати його,

скачати або поділитись з іншими.

Ресурс LearningApps.org відрізняється від інших сервісів створення дидактичних та

інтерактивних завдань великим різноманіттям вибору шаблонів вправ і функцій виконання

(рис.3).

Рис. 3

Важливою допоміжною функцією цього сайту є можливість переглянути завдання інших

користувачів як приклад для розроблення власної вправи.

Для перегляду каталогу вправ реєстрація на сайті не обов’язкова. Кожен бажаючий може

спробувати і створити будь-яке завдання. Однак для його збереження потрібна реєстрація.

Для вивчення англійської мови є відповідна категорія завдань. Дидактичні матеріали

категорії поділені на розділи Animals, Family, Great Britain, Grammar, Jobs, Holidays and

Traditions, Vocabulary та інші (рис.4).

Рис. 4

Далі наведені зразки вправ, розроблених відповідно до навчального матеріалу, що

вивчається в 7-8 класах. Вправи можуть використовуватись на різних етапах уроку, а також

учні можуть виконувати їх самостійно (рис. 5-9).


132

Рис. 5

Рис. 6

Рис. 7


133

Рис. 8

Рис. 9


1. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. метод. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.

2. Бученко І. В. Комп‘ютеризація навчання – свідчення професійної майстерності

педагога. Інститут післядипломної педагогічної освіти. – К., 2007. – Режим доступу:

http://ippo.org.ua. – Назва з екрану.

3. Маркус Н.В. Особливості застосування інформаційних технологій як засобу

гуманізації навчання молодших школярів // Оновлення змісту, форм та методів навчання і

виховання

4. Руденко-Моргун О.І. Комп’ютерні технології як нова форма навчання / О.І. Руденко-

Моргун// Іноземні мови в школі. ‒ №2. – С.12.

5. Садова Г.О. Використання сучасних інформаційних технологій під час вивчення англійської мови на старшому етапі. Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/vikoristanna-

sucasnih-informacijnih-tehnologij-pid-cas-vivcenna-anglijskoi-movi-na-starsomu-etapi-1959.html

https://vseosvita.ua/library/vikoristanna-sucasnih-informacijnih-tehnologij-pid-cas-vivcenna-anglijskoi-movi-na-starsomu-etapi-1959.html

https://vseosvita.ua/library/vikoristanna-sucasnih-informacijnih-tehnologij-pid-cas-vivcenna-anglijskoi-movi-na-starsomu-etapi-1959.html


134

Ганна Коновальчук

(Київ)

СУЧАСНИЙ СТАН ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ЗАСОБІВ

У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДРУГОКЛАСНИКІВ

НА ОСНОВІ ТЕКСТУ-ОПИСУ

У статті визначено основні напрями роботи з мультимедійними засобами навчання у

процесі розвитку зв’язного мовлення другокласників на основі тексту опису, зокрема

з’ясовано сутність поняття «мультимедійні технології» та особливості їх використання у

навчальному процесі для учнів молодшої школи визначено психолого-педагогічні передумови

формування мовленнєвих умінь в учнів другого класу, окреслено найефективніші форми та

методи використання мультимедійних технологій під час реалізації мовленнєвої

компетентності другокласників на основі тексту опису.

Ключові слова: мультимедіа, мультимедійні засоби, текст, текст-опис, опис, зв’язне

мовлення.

The article defines the main directions of work with multimedia means of teaching in the

process of development of coherent speech of second-graders on the basis of the text of the

description, in particular, the essence of the concept of "multimedia technologies" and the

peculiarities of their use in the educational process for the students of the junior school are

determined, psychological and pedagogical preconditions of formation speech skills in the second

grade students, outlined the most effective forms and methods of using multimedia technologies

during the implementation of the language competence of the second-level students based on the

description text.

Keywords: multimedia, multimedia, text, text-description, description, coherent speech.

Постановка проблеми. Ключовою зміною в системі надання освітніх послуг у

загальноосвітніх навчальних закладах України став перехід до компетентнісно

зорієнтованого навчання, в основу якого покладено формування в учнів певних умінь і

навичок. Так званий «діяльнісний» підхід до результатів освітнього процесу вимагає від

учителя початкових класів акцентуватися на підборі ефективних методів і форм навчання,

які сприятимуть успішному формуванню в учнів ключових компетентностей, визначених

новим Державним стандартом початкової освіти. Використання мультимедійних технологій

на уроках у початковій школі – вимога часу, невід’ємний компонент сучасного навчально-

виховного процесу.

Провідні педагогічні спеціалісти в галузі дидактики стверджують, що сучасний освітній

процес у початковій школі повинен створювати оптимальні умови для всебічного розвитку і

самореалізації школярів, максимального прояву їхніх природних здібностей та задатків. На

допомогу учителям початкової ланки при реалізації цього стратегічного завдання приходять

досягнення науково-технічного прогресу, без яких навчання в сучасній школі є фактично

неможливим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі формування мовленнєвих умінь та

розвитку зв’язного мовлення в учнів початкової ланки присвячені наукові розвідки таких

українських науковців та педагогів, як: М. Савченко, С. Живицької, О. Лобчук, О. Горської,

Л. Кіндей, В. Бадер, К. Жовтоног та ін. Особливості роботи над текстами-описами в

молодших класах досліджують Л. Гуменюк, І. Старагіна, А. Ткаченко, Р. Шиян, Н. Янко та

ін. Поліфункціональність мультимедійних технологій в освітньому процесі обґрунтовують у

своїх працях Н. Савченко, Т. Чепурненко, Л. Шевченко. Т. Бондаренко, В. Андрієвська,

Н. Олефіренко та багатьох інших. Ю Козаков розглядає медіаосвіту сучасних учителів як

невід’ємну складову їх професійної підготовки та успішної діяльності. Проте недостатньо


135

висвітленою у науковій літературі залишається система роботи з текстами-описами у

другому класі з використанням мультимедійних технологій.

Мета статті – визначити особливості формування мовленнєвих умінь в учнів другого

класу шляхом використання мультимедійних засобів навчання під час роботи над твором-

описом.

Виклад основного матеріалу. Важливою особливістю розвитку зв’язного мовлення в

дітей молодшого шкільного віку є те, що вони починають активно знайомитися з

найрізноманітнішими жанрами і стилями мовлення, які до цього були маловідомими.

На думку М. Савченко, формування мовлення в молодших школярів відбувається,

насамперед, на уроках літературного читання та рідної мови. Дослідниця зазначає, що

«реалізація комунікативної лінії на уроках української мови спрямована на розвиток і

удосконалення усних видів мовленнєвої діяльності (слухання – розуміння; діалогічне,

монологічне мовлення), а також видів мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним

мовленням (читання вголос і мовчки, письмо) [9].

У сучасній лінгвістиці поняття «текст» розглядається як інформаційна одиниця,

мовленнєвий твір, послідовність знаків. Також його визначають як комунікативну одиницю,

оскільки його складові об’єднані спільним змістом, а його основними характеристиками є

цілісність і зв’язність компонентів.

На думку М. Бісімалієвої, чи не найповнішим є визначення цього поняття

І. Р. Гальперіним: «Витвір мовленнєво-творчого процесу, що характеризується

завершеністю, та об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений

відповідно до типу цього документа; твір, який складається з назви (заголовка) та основних

одиниць, що об’єднані різними типами лексичного, граматичного, логічного та

стилістичного зв’язку, та має певну спрямованість і прагматичну установку» [2, с. 78]. Проте

науковець стверджує, що це визначення окреслює лише писемну складову людського

мовлення, не зачіпаючи продуктів розумової та творчої діяльності людини, оформлених в

усному мовленні.

М. Коллєнаєва визначає ще одну важливу характеристику тексту – його соціальну

обумовленість, при якій одне і те ж комунікативне завдання реалізується однією і тією ж

самою особою по-різному в залежності від соціального статусу, соціальних ролей партнерів,

форми реалізації спілкування (усної чи писемної), ситуації спілкування [3, с. 12].

М. Пентилюк виділяє такі основні властивості тексту:

зв’язність, яка полягає у взаємодії фонетичних, лексико-семантичних та граматичних

засобів з урахуванням їх функціонально-стилістичного навантаження;

комунікативне спрямування, що визначає мету висловлювання та сферу його використання;

наявність композиційної структури;

зміст та внутрішній смисл (тема та основна думка);

здатність членуватися на менші складові частини [6]. Як бачимо, текст є не лише цінним об’єктом лінгвістичних досліджень, а й провідним

засобом формування мовленнєвої компетенції у початкових класах.

У сучасній лінгвістиці питання про типи текстів пов’язується з теорією про

функціонально-смислові типи мовлення – «цілісні мислительні комплекси, закріплені в

певних мовних структурах. Від змісту і мети монологічного мовлення залежить вибір типу

тексту – розповіді, опису, роздуму (міркування). Кожний із них має свою структуру та

характерні особливості» [11].

Вітчизняні лінгвісти та М. Пентилюк [6], М. Плющ [7] розглядають текст-опис як

висловлювання, що містить у собі ознаки, властивості та якості певного об’єкта

(характеристику людей, предметів, явищ, процесів шляхом зображення їх суттєвих ознак).

Н. Янко стверджує, що найголовніше в описі – дати точне, яскраве уявлення про об’єкт

мовлення, тому в ньому широко вживаються дієслова однієї часової форми, прикметники й

означальні прислівники, однорідні члени речення тощо. У своїй статті науковець стверджує,


136

що систематична робота над текстами-описами розвиває в учнів спостережливість, увагу до

навколишнього світу, його предметів, привчає школярів до продуманого добору слів,

логічної послідовності викладу, формує уяву й естетичний смак [11].

Сучасні діти розпочинають процес оволодіння мультимедійними засобами та

технологіями починаючи з раннього дитинства, тому для використання їх у навчальному

процесі немає особливих перешкод, адже відбувається для дітей на інтуїтивному рівні.

Дидактична цінність використання мультимедійних засобів у початкових класів полягає

насамперед у тому, що вони дозволяють створювати різноманітні одиниці, що поєднують у

собі знаки різних семіотичних систем (вербальної, візуальної, аудіальної тощо).

Мультимедіа – це сучасна комп’ютерна інформаційна технологія, що дозволяє

об’єднувати в одній комп’ютерній програмно-технічній системі текст, звук, відео, графічне

зображення, анімацію та мультиплікацію. Таким чином, у загальному значенні

«мультимедійної технології» – це сукупність методів, прийомів і програмно-педагогічних

засобів для реалізації навчально-виховної мети, вирішення окремих дидактичних та

виховних завдань. Мультимедіа є ефективною освітньою технологією завдяки властивим їй

якостям інтерактивності, гнучкості й інтеграції різних типів навчальної інформації. Так,

відмінною рисою мультимедіа є навігаційна структура, що забезпечує інтерактивність –

можливість безпосередньої взаємодії з програмним ресурсом. Інтерактивність технологій

мультимедіа передбачає «живий» зв’язок між користувачем і програмою, зокрема, за

бажанням, можна задати індивідуальний темп роботи в межах програми, установити

швидкість подачі матеріалу, кількість повторень тощо. Таке задоволення індивідуальних

потреб особистості в навчанні й дозволяє говорити про гнучкість технологій мультимедіа [1].

Використання інтерактивних методик під час організації та здійснення навчально-

виховного процесу у молодших класах є необхідною умовою успішної реалізації нової

концепції початкової освіти, затвердженої в контексті реформування сучасної освіти. Новий

Державний стандарт початкової освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів

України від 21 лютого 2018 року № 87 [8], спрямував освітній процес початкової школи у

нове, якісно відмінне русло. Цим документом визначається пріоритетним діяльнісний підхід

до результатів освіти у школі, який полягає у формуванні в учнів конкретних умінь та

навичок, що будуть корисними їм для подальшого успішного існування в сучасному

суспільстві. Відповідно до цієї концепції, новий Державний стандарт початкової освіти

містить перелік компетентностей, якими повинні оволодіти учні в процесі здобування

відповідної освіти. Вони поділяються на два типи – ключові (загальні) та предметні. Ключові

компетентності є спільними для більшості навчальних дисциплін інваріантної складової та

визначають пріоритети освітнього процесу в Україні. Впровадження діяльнісного підходу до

навчально-виховного процесу у молодшій школі значно активізувало увагу фахівців у галузі

педагогіки до проблеми використання мультимедійних технологій на уроках з метою

успішного формування визначених компетентностей.

Отож, виокремимо та охарактеризуємо сутність основних форм роботи на уроках з

формування мовленнєвих умінь під час роботи над текстами-описами учнів другого класу:

1. Створення мультимедійних презентацій. Цей продукт розумової діяльності людини являє собою поєднання семіотичних знаків різних систем (текст, малюнки, зображення,

анімацію, звуковий супровід) за допомогою спеціального програмного забезпечення

(програма Microsoft PowerPoint). Як бачимо з визначення, мультимедійна презентація за

своєю сутністю являється лінгвістичною одиницею. На нашу думку, робота над розвитком

мовленнєвих умінь в учнів другого класу з використанням мультимедійних презентацій

може бути організована такими способами:

створення презентації на основі готового тексту-опису (підбір зображень до наявного

вербального компоненту);

використання презентації учителем під час пояснення відмінностей основних типів мовлення;


137

створення учнями власного тексту опису, що супроводжується іконічними

компонентами (зображеннями, звуковими ефектами тощо).

2. Робота з ментальними картами. Цей метод, на думку О. Ліханської, полягає у поєднанні розумової та естетичної діяльності на уроках словесності: «Розумова й естетична

діяльність належать до різних способів освоєння дійсності: теоретичного і духовно-

практичного. Розумову діяльність особистості тлумачать як певний спосіб буття ставлення

до його результатів і практичне їх втілення у життєтворчості» [4]. Методика створення

асоціативних карт полягає у реалізації процесу мислення за допомогою схем, що містять

поєднання тексту та відповідних зображень. Головне завдання створення та використання

асоціативних карт – логічна структуризація матеріалу з метою покращення його засвоєння та

запам’ятовування. У навчальному процесі вони можуть використовуватися для створення,

візуалізації та класифікації теоретичного матеріалу, при написанні творчих робіт, зокрема

творів-описів.

Ментальна карта складається з центрального (кореневого) вузла, який містить ключове

поняття, та суміжних вузлів, що йому підпорядковуються. Використання карт знань на

уроках розвитку мовлення у молодших класах дозволяє:

структурувати теоретичний матеріал з метою кращого його запам’ятовування;

структурувати складові компоненти тексту;

організовувати співпрацю між учнями під час виконання групових форм робіт тощо. Висновки і перспективи дослідження. Обираючи роботу з мультимедійними

технологіями на уроках з розвитку мовлення у початкових класах, вчитель має докласти

багато особистих зусиль, проте використання такого методу навчання є досить ефективним

та поліфункціональним, а також відповідає вимогам, які ставить сучасність до результатів

освітньої діяльності. Подальше вивчення застосування мультимедійних засобів, зокрема

ментальних карт, на уроках розвитку зв’язного мовлення є перспективним напрямом

дослідження.


1. Андрієвська В. В. Мультимедійні технології у початковій ланці освіти [Електронний

ресурс] / В. В. Андрієвська, Н. В. Олефіренко // Інформаційні технології і засоби навчання. –

2010. – № 2. – Режим доступу : https://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/viewFile/228/214

2. Бісімалієва М. К. Про поняття «текст» та «дискурс» / М. К. Бісімалієва // Філологічні

науки. – 1999. – 32. – С. 78–85.

3. Колленаєва М. М. Текст как единица научной и художественной коммуникации / М.

М. Колленаєва. – Одеса, 1991. – С. 12–83.

4. Ліханська О. Л. Використання інноваційних технологій на уроках української мови і літератури: метод інтелект-карт : методичний посібник / О. Л. Ліханська. – Нікополь, 2017. –

24 с.

5. Особливості психосоціального розвитку учнів початкової школи [Електронний ресурс] // Основи здоров’я збережної компетентності: курс підготовки вчителів : веб-сайт. –

2019. – Режим доступу : http://multycourse.com.ua/ua/page/16/58#5.

6. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика : пробн. підруч. для гімназій гуман.

профілю / М. І. Пентилюк. – К. : Вежа, 1994. – 237 с.

7. Плющ М. Я. Робота над текстом у початкових класах: посібник для вчителів /

М.Я. Плющ, Н.Я. Грипас. – К. : Радянська школа, 1986. – 168 с.

8. Про затвердження Державного стандарту початкової освіти : постанова Кабінету Міністрів від 21.02.2018 № 87 // Офіційний вісник України. – 2018. – № 19. – Ст. 37.

9. Савченко О. Я. Методика читання у початкових класах : посіб. для вчителя /

О. Я. Савченко. – К. : Освіта, 2007. – 334 с.

10. Тижневий кейс з мовно-літературної галузі для 2 пілотного класу [Електронний

ресурс] / І. Старагіна, А. Ткаченко, Л. Гуменюк, Р. Шиян // НУШ. – 2018. – Режим доступу:

https://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/viewFile/228/214

http://multycourse.com.ua/ua/page/16/58#5


138

http://nus.org.ua/articles/do-uvagy-vchyteliv-tyzhnevyj-kejs-z-movno-literaturnoyi-galuzi-dlya-2-

pilotnogo-klasu-8-tyzhden/.

11. Янко Н. О. Текст як основа формування стилістичних умінь в учнів початкових класів [Електронний ресурс] / Н. О. Янко // Вісник Чернігівського національного педагогічного

університету. Педагогічні науки. – 2013. – Вип. 108.2. – Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/VchdpuP_2013_2_108_17.

УДК 37.371

Василь Копань, Ніна Хуторянська, Антоніна Беженар,

Ірина Селезньова, Володимир Копань

(Київ)

МОЗОК, ДУША І ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА

Розглянуто сучасні варіанти пояснень поняття «душа». Означення душі, як

внутрішнього світу людини, нагадує означення банку інформації. Природознавці вважають

душу якимось матеріальним «блоком», що перемикає електроструми між нейронами мозку і

забезпечує так його мислення; визнається необхідність продовження вивчення душі

сучасними приладами. За релігійними уявленнями душа – нематеріальна основа в людині, що

становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини. Найбільш

загальним є стародавнє визначення душі як таємничої матеріальної сутності, доступної

чуттєвому сприйняттю.

Ключові слова: мозок, душа, психіатрія, християнська етика у школі.

До нашої ери філософи пояснювали, що людина складається з тіла, мозку і душі. З того

часу списано тони паперів, в яких навчають, що таке «тіло» і «мозок», як їх використовувати,

оберігати і лікувати. Тіло, «как мимолётное виденье, как гений чистой красоты» до

сьогодення хвилює і професійних поетів, і солдатів в окопах Донбасу.

Школяра цікавить тіло, коли, наприклад, на ньому з’являється рана. А слово «душа» у

нього в одній категорії зі словами: душити, душно, душогуб, душечка, душевний, заяча

душа, душа в душу, душник, залізти в душу, і плювати в неї… Мета доповіді – розгляд

сучасних варіантів пояснень поняття «душа».

1. Означення душі. Душа – внутрішній світ людини, з її настроями, переживаннями та

почуттями. За релігійними уявленнями – безсмертна нематеріальна основа в людині, що

становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини [1]. Є мавпи,

які свого небіжчика накривають гілками і сумно прощаються з ним. І в них немає душі? У

світі нічого і нікого вічного немає, окрім Бога і енергії, яка не виникає з нічого і не зникає в

нікуди, а може лише перетворюватись з однієї форми на іншу, кількісно залишаючись

незмінною. Не було і Всесвіту до розширення Сингулярності. І Всесвіт перетвориться через

~ 25 млрд років у хмарку елементарних частинок (нейтрино, кварки…). Якщо вважати, що

душа нематеріальна, то вона може бути вічною. Але хіба може нематеріальна душа

перемикати електроструми між нейронами мозку, як ми перемикаємо телеканали? Усе

матеріальне тимчасове. Богословам і природознавцям хочеться, щоб душа була вічною і

жила не в пеклі. Філософи закликають шанувати тіло, в якому душа може жити до самої

смерті.

2. Думки про душу непрофесіоналів.

На фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ми запитали студентів, чи є душа, не даючи часу на підготовку відповіді. Ніхто не сказав, що

душі немає. Ось кілька думок на цю тему.

1) Душа величиною в цілісіньку одиницю є у доброї людини. У злої і хижої – вона

ультра-нуль. Так і в квантовій механіці : 1-0-1-0…

http://nus.org.ua/articles/do-uvagy-vchyteliv-tyzhnevyj-kejs-z-movno-literaturnoyi-galuzi-dlya-2-pilotnogo-klasu-8-tyzhden/

http://nus.org.ua/articles/do-uvagy-vchyteliv-tyzhnevyj-kejs-z-movno-literaturnoyi-galuzi-dlya-2-pilotnogo-klasu-8-tyzhden/


139

2) Я не вивчав душу, але впевнений, що вона є, і зосереджена у мозкові людини. Це коли мозок думає, знає, любить, керує тілом. Це тоді, коли в ньому відбувається обмін

інформацією між нейронами. Не лише за енцефалограмою можна дізнатись, що у мозкові є

душа. Навколо голови існує дуже слабке магнітне поле. По ньому теж можна вивчати

наявність душі. Воно взаємодіє із сонячними магнітними бурями. Душа може вискочити на

волю до Сонця, а може потрапити до нього в кабалу. І тоді тіло гине від магнітної бурі. Гине

мозок і його залишає душа. Вона продовжує існувати у тих справах і роботах, які виконував

небіжчик протягом життя. У мого песика теж є душа, яка впливає і на мою душу.

3) У жінок ніжна душа, а в чоловіків – грубувата, бо вони мусять воювати. Підозрюю,

що душа – це запрограмована Богом композиція квантів енергії та бітів інформації. Вона

проростає разом з мозком людини, керує ним, і частково мізками батьків, бабусь, дідів,

коханих… Боюсь що ніжна душа коханої може знищити душу коханого. А грубувата душа

коханого ‒ це страшно. Душа матеріальна. Вона може черствіти зі старістю або хворобою.

Коли душа безповоротно залишає тіло, воно перестає боротися з хворобою і гине. Його

атоми переходять у інші форми життя.

Ось такі цікаві думки у молоді про душу. Учням можна говорити, що Бог запрограмував

не лише ДНК у тілі людини, а й душу, як останній засіб боротьби людини за право бути

людиною. Така гіпотеза буде сприйнята природознавцями навіть тоді, коли вони синтезують

ДНК і відкриють, що таке «душа». Можливо, душа для надійності збудована з 15-17

стабільних хімічних елементів, що утворились у зірках першого покоління 7-9 млрд років

тому, коли ще не було Сонця. Мабуть Бог уже тоді програмував автоматичне створення тіл і

душ всього живого, що починало з’являтись на придатних до життя планетах.

3. Думки про душу професіоналів. Приблизно 25% тих, хто пережив клінічну смерть і згадав свої пройдені шляхи - бачили своє тіло збоку [2]. Психіатри таке явище називають

позатілесним досвідом. А хто такі для школярів психіатри? Що таке: психіатрія, психіка,

психоз, психоневроз, психометрія, психопатія, психотерапія? Школярі вживають переважно

«псих», як образу. Парубки знають про Психею, яка у давньогрецькій міфології була

втіленням людської душі; зображали її чарівною дівчиною, врода якої конкурувала зі вродою

Афродіти [3]. Довгожитель, колись відмінник, у школі пам’ятає, що вчення про душу

«спрямоване супроти матеріалістичного розуміння історії і має за мету довести, неначе

базою суспільства є психіка людей» [9]. Насправді слово «псих» - це грецьке «душа». Ми не

лікарі, але зайшли в авторитетний храм природознавства, де психіатри є одночасно і

священиками, і вченими. Вчителі мають пояснювати про «псих» на уроках християнської

етики, і діти стануть прогресивними довгожителями, добрими і порядними людьми. Це

полегшить їм виконання 10 заповідей і підсилить віру в Бога.

В Інституті мозку РАН дослідили, що 10% жінок у важких пологах неначе злітали над

своїм тілом, переставали відчувати біль. Серйозні наукові дослідження здійснили в Лондоні,

і прийшли до висновку, що «позатілесний досвід» виникає завдяки деяким явищам у

скроневій частині мозку. Але відкриття того, що «позатілесний досвід» є природнім явищем,

не говорить про відсутність душі [2].

В Ізраїлі шукали душу за допомогою магнітно - резонансної томографії [4], і неначе,

знайшли. Але Нобелівської премії вченим за це не дали, бо немає підтвердження їх робіт

іншими. В Університеті Джорджа Вашингтона у США відкрили, що в семи пацієнтів за миті

до смерті мозок неначе вибухав. У ньому виникали потужні спалахи електроімпульсів – при

житті таких не було [5]. У мозку всі клітини об’єднані в електричний сітковий ланцюг. Від

передсмертної недостачі кисню нейрони втрачають здатність утримувати електричний

потенціал. Вони розряджаються – випускають електроімпульси лавиноподібно. Є наукова

гіпотеза, що процес відділення душі від мозку нагадує розряд електричного конденсатору, і в

перші миті смерті «відлітає» ~ 90% душі, а 10% ‒ у період з 9-го по 40-й день [5]. Проф.

К.Коротков (С-Петербург) експериментально довів, що «світіння» (аура) тіла триває і після

смерті, поступово зменшуючись до нуля.


140

Проф. М.Райф (Тель-Авів) стверджує, що субстанція (душа), яка покидає тіло

помираючого, у 176,5 рази має меншу густину за густину повітря [10]. Зауважимо, що

сучасні методи вимірювання густини якогось компоненту повітря не здійснюються з такою

точністю.

Умовах багатьох народів є слово «великодушний». Воно зрозуміле усім. Легко бути

малодушним, важко – великодушним. Мабуть, у тій ділянці мозку, де записана інформація

про великодушність, і проживає душа.

4. Душа у хворих. У хворих також відбувається довготривале покидання душею тіла. У

наркоманів це явище триває 2-5 років. У алкоголіків у мозкові душі приємно бути 3-5 років.

Це у початковий період, коли їх цікавлять «водка, лодка и молодка», і ще є якесь здоров’я.

Але вони живуть на 15-25 років менше середньо – статистичної тривалості життя українців

(чоловіків - 67 років, жінок – 77). Уїнстон Черчіль зізнавався: «Я не міг жити без

шампанського. В перемозі я його заслуговую, а у поразці я його потребую… Я взяв від

алкоголю більше, ніж він узяв від мене». І ці слова використовують на свою користь

потенційні алкоголіки сьогодення. Душа Черчіля залишала мозок (інсульти) 4-6 разів. Він

прожив 91 рік замість 100, які Бог запланував наймудрішим, наприклад, Борису Патону.

Залишив у заповіті слова: «Хороший коньяк схожий на жінку. Не пробуйте його взяти

штурмом». Душі геніїв Є.Євтушенка, Б.Єльцина, В.Висоцького покинули їх тіла, пересичені

алкоголем. А В.Маяковський вигнав свою душу через жінку і грубу критику його поезії. Від

катів, убивць, диктаторів, розбійників, тиранів, казнокрадів… душі тікають рано, тому вони

не довгожителі. Так запланував грішникам Бог. А чому душа покидає праведників: у 20 років

тіло солдата, у 28-34 – поета, у 47-60 – будівельника, лікаря, роботоголіка? На це запитання

більшість священиків відповідають: «З волі Божої». Школяра така відповідь не влаштовує.

Школярі повинні брати приклади з творчого довголіття Б.Патона, Д.Павличка, Л.Костенко

(100-90-89 – їх вік відповідно у 2019 році).

На сьогодні відомі ознаки душі, але невідомо, що таке «душа». Школярам, коли

виростуть, буде цікаво здійснити наукове відкриття «психу».

5. Біблейська душа. У різних релігіях «душа» ‒ нематеріальна сутність (яка

протиставляється матеріальному людському тілу), уособлення психічної діяльності людини.

У ранніх формах релігійних вірувань «душа» розумілася як таємнича матеріальна сутність,

доступна чуттєвому сприйняттю [7]. Це найбільш наукове означення душі. Душа – об’єкт

праці психіатрів, така ж матеріальна, як об’єкти праці фізиків та істориків, як любов матері

до своєї дитини, як інформація, що поступає із чорної діри нашої Галактики. Тому і

«уособлення психічної діяльності» ‒ душа є матеріальною. Лікарі зважували людину перед

смертю і пісне неї. Вага душі – 20-40 грам. Визначити вагу тіла помираючого з похибкою 1

грам*100%/50000 г=0,001% практично неможливо, бо його при останньому подиху

необхідно відокремити від апаратів штучного дихання і штучного кровообігу. Це аморально.

Крім того, пацієнт пітніє, вага тіла змінюється за рахунок випаровування поту та впливу

виштовхувальної сили в повітрі, що змінюється за рахунок зміни об’єму тіла помираючого,

його температури.

Необхідно більше вивчати чутливість екстрасенсів до якихось полів, вивчати фізичні

поля біологічних об’єктів, використовуючи новітню апаратуру. Тоді вдасться відкрити

матеріальне явище «душа», до чого прагнуть вже більше 2000 років, і відмовитись від

ідеального визначення. При соціалізмі говорили, що «ідеалістична психологія залишається

сховищем найбільш відсталих, реакційних ідей, що обслуговують потреби буржуазного ладу

та буржуазної ідеології». Співробітник Інституту філософії Ігор Козловський після 700 діб

тортур у в’язницях Донбасу сказав: «Катування – це, звісно, щось страшне, це страждання

фізичного тіла. А коли страждає твоя душа, виснажується твоє серце – це ще страшніше. І ти

переживаєш за своїх рідних більше, ніж за себе».

Отже, сучасний філософ вірить, що матеріальна душа, а не якась ідеальна, є. Необхідно

посилити її вивчення за допомогою сучасних приладів.


141


1. Тлумачний новий словник української мови. Укладачі: В.Яременко, О.Сліпушко. ‒ К.: Аконіт, 1998. ‒ Т.1. ‒ С.910.

2. Ученые о душе человека. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://kanahau.ru/uchenie-o-dushe/html

3. Словник іншомовних слів. Українська радянська енциклопедія. ‒ К., 1977. ‒ 776 с. 4. В. Луговской. Медики нашли человеческую душу // Комсомольская правда. ‒

04.09.2007.

5. Отделение души от тела всё-таки происходит в мозге // Комсомольская правда. –

12.10.09.

6. У. Черчилль. Афоризмы. ‒ Харків: Фоліо, 2009. ‒ 253 с. 7. Шевченко В.М. Словник-довідник з релігієзнавства. ‒ К.: Наукова думка, 2004. ‒

560 с.

8. Рогозин П. Существует ли загробная жизнь? 1989. Електронний ресурс. – Режим

доступу: http://www.corpus-bft.org/pravoslavie/scientist/17.htm

9. Краткий философский словар. ‒ М.: Госполитиздат, 1985. ‒ 567 с.

10. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.aif.ru/health/life/

uchenye_dusha_deystvitelno_suschestvuet_i_vesit_21_gramm

УДК 372.4:316.454.5

Мар’яна Короп

(Київ)

ДІАГНОСТИКА СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ

У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

У статті розглядаються критерії та показники сформованості культури спілкування у

дітей молодшого шкільного віку; пропонуються діагностичні методи і методики.

Ключові слова: культура спілкування, критерії і показники сформованості культури

спілкування, діагностичні методики, молодші школярі.

In the article examines the criteria and indicators of the culture of communication in children

of junior school age; Diagnostic methods and techniques are offered.

Key words: speech culture, criteria and indicators of the culture of communication, diagnostic

methods, students of primary school.

Проблема формування культури спілкування у дітей молодшого шкільного віку набуває

особливої актуальності, оскільки саме в цей віковий період відбуваються значні зрушення в

розумовому розвитку дитини.

Теоретичні аспекти формування культури спілкування окреслено в працях вітчизняних і

зарубіжних учених: К. Абульханової-Славської, Б. Ананьєва, М. Бахтіна, І. Беха , А. Богуш,

О. Бодальова, Л. Буєвої, М. Кагана, В. Кан-Каліка, О. Киричука, Я. Коломинського,

О. Леонтьєва М. Лісіної, А. Мудрика, І. Риданової, С. Рубінштейна, В. Семиченко

В. Сухомлинського, Л. Хоружої та ін.

Виявлення стану сформованості культури спілкування у дітей молодшого віку

здійснювалося у процесі констатувального етапу дослідження.

Завдання констатувального етапу дослідження:

1) визначити критерії і показники сформованості культури спілкування у дітей

молодшого шкільного віку;

2) провести серії діагностичних процедур та проаналізувати й узагальнити їхні

результати;

http://kanahau.ru/uchenie-o-dushe/html

http://www.corpus-bft.org/pravoslavie/scientist/17.htm

http://www.aif.ru/health/life/


142

3) виявити рівні сформованості культури спілкування у дітей молодшого шкільного віку. Одним із завдань констатувального етапу експерименту було – визначити критерії і

показники сформованості культури спілкування у дітей молодшого шкільного віку. Дослідники І. Звєрєва, Л. Коваль, П. Фролов розгядають «критерій», як: «ознаку, на

основі якої робиться оцінка, визначення або класифікація чого-небудь», «засіб для судження», «мірило судження та оцінки», «основна ознака, за якою одне рішення обирається із багатьох можливих» [3, с. 8].

Критерієм когнітивно-регулятивного компонента обрали: обізнаність з правилами спілкування (етикет) і способами їх реалізації; критерієм емоційно-ціннісного компонента – прийняття правил спілкування; критерієм діяльнісно-операційного компонента – дотримання правил спілкування.

Показники критерію «обізнаність з правилами спілкування і способами їх реалізації»: знання і розуміння важливості культури спілкування в системі людських взаємовідносин; знання правил вербального і невербального спілкування.

Показники критерію «прийняття правил спілкування»: ціннісне ставлення до правил спілкування; орієнтація на діалогічну взаємодію з іншими людьми на засадах взаєморозуміння та емпатії.

Показники критерію «дотримання правил спілкування»: уміння дотримуватися вербальних і невербальних правил спілкування у різних ситуаціях міжособистісної взаємодії; здатність виявляти ввічливість, тактовність і повагу в різних ситуаціях спілкування та регулювати власні дії, поведінку у взаємодії [5], [6].

Під час добору діагностичного інструментарію враховували вікові та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Провідними методами педагогічної діагностики визначили: опитування, бесіди, тестування, виконання проблемних завдань, педагогічне спостереження.

Для з’ясування розуміння важливості культури спілкування в системі людських взаємовідносин; обізнаності молодших школярів з правилами спілкування проводили усне опитування (з групами молодших школярів та індивідуально) за розробленими нами опитувальниками, які містили такі запитання: «Чи знаєте ви про те, що існують правила, яких треба дотримуватися, спілкуючись з іншими людьми?»; «Які саме правила спілкування ви знаєте?»

У процесі констатувального етапу експерименту з’ясовували, як вони почуваються в колективі, чи є в них друзі, з якими їм найбільше подобається спілкуватися; чи виникають у них непорозуміння з однокласниками під час спілкування тощо [5].

Педагогічна діагностика проводилася за допомогою бесіди, присвяченої правилам взаємодії з однолітками (методика Г. Лаврентьєвої, Т. Титаренко) [4]. У ході бесіди увага також надавалася виявленню повноти знань молодших школярів про правила спілкування, глибину усвідомлення їх та міцність. Зміст бесіди вибудовувався за такими запитаннями: «Чи добре ти почуваєшся в класі?»; «Чи доброзичливо ви ставитеся в класі один до одного?»; «З ким ти найчастіше граєшся, спілкуєшся? Чому?»; «Хто найчастіше грається з тобою? Чому?»; «З ким ти ніколи не граєшся і намагаєшся не спілкуватися? Чому?»; «Чи часто ти сваришся з однокласниками?»; «Як можна і як не можна поводитися з друзями?»

У процесі бесіди звертали увагу на те, як діти реагують на запитання, наявність збігу чи суперечностей у їхніх відповідях, інтонацію. Це давало можливість певною мірою відсіяти неправдиві відповіді, виявити орієнтованість дитини на діалогічну взаємодію з іншими людьми, а також рівень задоволення чи незадоволення цього бажання, встановити мотивацію молодших школярів на комунікативну взаємодію.

Мотивація молодших школярів на комунікативну взаємодію з однокласниками, її характер перевірялися за допомогою методики «Прояв дитиною інтересу до інших людей та спілкування з ними» [2], яка містила дві складові: «У тебе багато друзів» і «У тебе мало друзів», у кожній з яких наводилося по 10 взаємовиключних тверджень. Робота проводилася за такою схемою: пари тверджень зачитувалися кожній дитині індивідуально, а вона мала зробити вибір на користь одного з них. Позитивне твердження оцінювалося 1 балом,


143

негативне – 0. Максимальна кількість балів, яку міг набрати молодший школяр, становила 10 (вибір усіх позитивних тверджень), мінімальна – (вибір усіх негативних тверджень). Розподіл за рівнями сформованості культури спілкування (відповідно до цієї методики) здійснювався за такими параметрами: 0 – 4 бали – низький рівень, 5 – 8 балів – середній рівень, 9 – 10 балів – високий рівень.

Вибір дитиною молодшого шкільного віку способів реагування в різних ситуаціях міжособистісної взаємодії значною мірою залежить від її настановлення на взаємодію з іншими. Так, агресивні діти часто переконані, що лише така поведінка дасть їм змогу завоювати повагу однолітків, і що в багатьох випадках – це єдиний спосіб розв’язання проблеми. І, навпаки, позитивне ставлення до іншого, орієнтація на взаємодію з ним є свідченням формування культури спілкування.

З метою виявлення способів реагування, яким молодші школярі надають перевагу, проводили опитування, в ході якого для розгляду пропонували такі проблемні ситуації:

1. Твій однокласник навмисно штовхнув тебе, і ти впав. Що робитимеш: будеш плакати; поскаржишся вихователю; вдариш його; зробиш йому зауваження; нічого не скажеш?

2. Однокласник насміхається над тобою. Що ти будеш робити: плакати; знижеш плечима; сам будеш насміхатися над ним; будеш ображати його, бити?

3. Однокласник насміхається над твоїм товаришем. Що ти будеш робити: плакати; знижеш плечима; сам будеш насміхатися над ним; будеш ображати його, бити?

4. Однокласник узяв без дозволу твою ручку. Що ти будеш робити: пожалієшся вчителю; будеш кричати; спробуєш відібрати; почнеш його бити?

5. Ти граєш зі своїм однокласником у якусь гру і два рази поспіль програєш. Ти невдоволений. Що будеш робити: плакати; продовжувати грати; нічого не скажеш; почнеш злитися і кричати? [5].

Вивчення здатності молодших школярів до емпатії та особливостей побудови на цій основі комунікативної поведінки здійснювалося за допомогою опитувальника «Характер прояву емпатійних реакцій і поведінки у дітей» (А. Щетинников) [1].

Для виявлення уміння дотримуватися вербальних і невербальних правил спілкування в різних ситуаціях міжособистісної взаємодії; встановлювати і розвивати конструктивні комунікативні контакти з іншими людьми) використовувалася методика «Спостереження за дітьми» [1], яку ми модифікували до проблематики нашого дослідження. Спостереження проводилися за такими параметрами:

Дитина: сперечається, вступає в суперечки; втрачає контроль над собою; виявляє залежність, мстивість; сердиться, відмовляється від взаємодії; спеціально дратує оточуючих; дотримується правил спілкування; відмовляється підпорядковуватися правилам спілкування; надто чуттєва, дуже швидко реагує на дії і слова оточуючих; звинувачує інших, хто їй не подобається, у своїх помилках.

Кожний з означених параметрів оцінювався нами з погляду частоти прояву за такими варіантами: «постійно», «інколи», «ніколи».

Важливим напрямом педагогічної діагностики було обрано педагогічні спостереження за молодшими школярами, в процесі яких виявляли типи домінуючої в них поведінки з погляду її комунікативної цінності. Результати фіксувалися в бланку спостережень «Типи домінуючої поведінки» [1, с. 16–17].

Сукупність конкретних вербальних актів і невербальних дій співвідносилася з такими типами поведінки: асоціальним (уникнення спілкування, втеча, реакції захисту і протесту); антисоціальним (агресія); пасивно-соціальним (спілкування без предметної взаємодії, наслідування, копіювання інших); активно-соціальним (керівництво, співробітництво, ініціатива).

Вивчення особливостей спілкування молодших школярів передбачало також залучення вчителя та вихователя групи продовженого дня у ролі експертів до проведення педагогічних спостережень. Для цього нами запропоновано анкета для експертного оцінювання комунікативних якостей молодших школярів, а також характеру їхніх відносин з


144

оточуючими. Перевірці підлягали такі якості: комунікабельність, взаємини з іншими дітьми, емпатія тощо [5].

Якщо оцінки всіх експертів збігалися, робили висновок про справжню наявність тієї чи іншої якості. Якщо збігалися оцінки половини експертів, вважали, що ця якість властива дитині з великою часткою вірогідності. У випадках, коли оцінки розходилися, проводилося додаткове вивчення якостей, які діагностувалися.

Зважаючи на визначені нами показники, визначили три рівні сформованості культури спілкування у дітей молодшого шкільного віку: високий, середній, низький.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Горбатов Д. С. Практикум по психологическому исследованию: учеб. пособие /

Горбатов Д. С. – Самара : БАХРАХ-М, 2006. – 270 с.. 2. Жуков Ю. М. Диагностика и развитие компетентности в общении / Ю. М. Жуков,

Л. А. Петровская, П. В. Растенников. – М. : Изд-во МГУ, 1990. – 104 с., 3. Звєрєва І. Д. Діагностика моральної вихованості школярів / Звєрєва І. Д., Коваль Л. Г.,

Фролов П. Д. – Київ : ІСДО, 1995. – 156 с. 4. Набиуллина Э.Р. Психолого-педагогические аспекты формирования и оценки

коммуникативных универсальных учебных действий младших школьников / Э. Р. Набуллина // Общероссийский проект «Школа цифрового века 2012/13»: [Электронный ресурс]. – Режим доступа: //http://festival.1september.ru/articles/593157/

5. Толкачова А. С. Формування комунікативної компетентності учнів молодшого шкільного віку у позаурочній діяльності шкіл-інтернатів : дис. … канд. пед. наук : спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання»/ Толкачова Анжеліка Сергіївна. – Луганськ, 2014 – 277 с.

6. Шестобуз О. С. Формування культури спілкування молодших школярів з однолітками у позакласній діяльності: автореф. дис. на соискание наук, степени канд. пед. наук : спец. : 13.00.07 «Теорія і методика виховання». / О. С. Шестобуз. – Умань, 2013. – 20 с.

Марія Котова

(Київ)

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВЧИТЕЛІВ ЩОДО РОЗВИТКУ

ЕСТЕТИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У статті розкривається проблема організації роботи вчителів щодо розвитку

естетичних здібностей молодших школярів. Сформульовано визначення поняття «естетичні здібності молодших школярів». Розроблено та експериментально перевірено ефективність застосування моделі організації роботи вчителів щодо розвитку естетичних здібностей молодших школярів.

Ключові слова: здібності, естетичні здібності, естетичне виховання, молодший шкільний вік, шкільна освіта.

The article reveals the problem of organizing the work of teachers on the development of

aesthetic abilities of junior pupils. The definition of "aesthetic abilities of junior pupils" is formulated. The effectiveness of using the model of organizing the work of teachers on the development of aesthetic abilities of junior pupils was developed and experimentally tested.

Key words: abilities, aesthetic abilities, aesthetic education, junior school age, school education.

Постановка проблеми. Сучасні зміни в початковій освіті спрямовані на реалізацію

оптимальних шляхів взаємодії дорослого й дитини, створення педагогічних умов, що сприяють цьому процесу і дозволяють більшою мірою задовольняти інтереси і потреби


145

дітей, робити педагогічний процес більш диференційованим і гнучким, з урахуванням схильностей та вподобань кожної дитини.

Проблема естетичного розвитку особистості, формування її естетичної культури одна з

найважливіших завдань, що стоять перед педагогами початкової школи.

У зв’язку з оновленням вітчизняної вищої педагогічної освіти набуває актуальності

проблема готовності учителів, здатних працювати з учнями початкової ланки як у шкільних,

так і позашкільних закладах освіти. Спеціальна організація роботи вчителя є синтезом

фізичного та естетичного розвитку молодших школярів і позитивно впливає на збереження

їхнього здоров’я, задоволення естетичних потреб, сприяє вихованню національної свідомості

тощо. У контексті зазначеного не менш важливим є осучаснення підготовки учителів до

організації розвитку естетичних здібностей молодших школярів, ураховуючи їх психологічні

та індивідуально-вікові особливості, а також усвідомлюючи, що цей процес можливий за

умови розвитку кожної особистості як унікальної, наділеної неповторними рисами. Проте

дослідження педагогічного досвіду свідчить про недостатню готовність учителів розвивати

естетичні здібності учнів у шкільних закладах освіти.

Основними причинами, що ускладнюють процес розвитку естетичних здібностей

молодших школярів є відсутність створеної науково обґрунтованої моделі формування

художньо-естетичного смаку дітей молодшого шкільного віку засобами регіональної

культурно- історичної спадщини [1]. Отже, нагальною стала потреба у створенні моделі

розвитку естетичних здібностей молодших школярів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема організації роботи вчителів щодо

розвитку естетичних здібностей учнів у позашкільній діяльності була предметом вивчення

П. Коваль, І. Поклад, Б. Стасько та ін. Проте, аналіз змісту наукових праць дозволив дійти

висновку, що теорія та практика організації роботи вчителів щодо розвитку естетичних

здібностей молодших школярів є практично не розробленою та потребує всебічного

комплексного дослідження, створення якісно нової моделі, її реалізації в умовах сучасної

школи.

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні й реалізації моделі організації

роботи вчителів щодо розвитку естетичних здібностей молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Естетичний розвиток особистості є результатом процесу

естетичного виховання. У літературі є чимало різних підходів до визначень цих понять.

І.Ю.Гусленко визначає естетичне виховання як «організацію життя і діяльності дітей, що

сприяє розвитку естетичних і художніх почуттів дитини, формуванню уявлень і знань про

прекрасне в житті і мистецтві, естетичних оцінок і естетичного ставлення до всього, що нас

оточує» [3, с. 35].

Специфічний зміст естетичного виховання можна визначити як цілеспрямований

педагогічний процес формування і розвитку в особистості естетичного ставлення до

дійсності і естетичної діяльності. Сутність процесу естетичного виховання – естетичний

розвиток людини, що розглядається як процес формування і збагачення здатності до

образно-художнього сприйняття життя, емоційно-психологічного та духовно-ціннісного

ставлення до неї [4].

Згідно Державного стандарту початкової освіти естетичний розвиток передбачає

розвиток передумов ціннісно-смислового сприйняття і розуміння творів мистецтва

(словесного, музичного, образотворчого), світу природи; становлення естетичного ставлення

до навколишнього світу; формування елементарних уявлень про види мистецтва; сприйняття

музики, художньої літератури, фольклору; стимулювання співпереживання персонажам

художніх творів; реалізацію самостійної творчої діяльності дітей (образотворчої,

конструктивно-модельної, музичної та ін.) [5].

Будь-яка освітня галузь має інтегративний характер, обумовлений кореляцією змісту,

форми і технологій педагогічного процесу. Така система роботи передбачає тісну співпрацю

учителів, усіх фахівців школи (вчителя музики, малювання, хореографії, історії, керівників

гурткової роботи тощо. Кожен співробітник бере на себе певні функціональні обов'язки в


146

галузі естетичного розвитку.

Розглянемо функції педагогів в реалізації естетичного розвитку дітей. Сучасний педагог

повинен враховувати тенденції соціальних перетворень, професійні можливості педагогів,

запити батьків, інтереси дітей [2]. Успіх реалізації естетичного розвитку молодших школярів

багато в чому залежить від узгоджених дій школи та педагогів, єдиної лінії у вирішенні

завдань освіти і виховання.

Зміст роботи з розвитку естетичних здібностей молодших школярів орієнтований на

навчально-виховні і пізнавальні завдання навчальної програми. Суть педагогічних завдань,

спрямованих на розвиток естетичних здібностей молодших школярів в освітньому процесі

загальноосвітньої школи, виражається в таких психолого-педагогічних установках:

1. Підвищення ролі ідейно-морального, художнього та естетичного виховання дітей

молодшого шкільного віку засобами регіональної культурно-історичної спадщини,

прищеплення любові до мистецтва регіону та художньої творчості, виховання ціннісного

ставлення до прекрасного в дійсності й залучення до охорони, збереження, примноження

надбань регіональної культурно-історичної спадщини й художнього збагачення

навколишнього середовища;

2. Розвиток художніх і творчих здібностей, образного мислення, уміння підходити з художньо-творчим мірилом до будь-якої справи;

3. Розвиток естетичного сприйняття, естетичних почуттів, естетичних переживань, отримання естетичної насолоди від споглядання прекрасного в природі і в дійсності, вміння

розрізняти і розуміти якості художніх творів, музичних творів, виробів декоративно-

прикладного мистецтва, народних традицій;

4. Формування готовності до творчої діяльності, вироблення практичних художніх навичок і умінь з метою збагачення здібностей цінувати і розуміти народне мистецтво і

надбання регіональної культурно- історичної спадщини, залучення школярів до художньої

творчості [6].

Нами було спроектовано та обґрунтовано організаційно-методичну модель розвитку

естетичних здібностей молодших школярів. Складовими моделі є блоки: цільового, який

представлений загальною концепцією та метою; теоретико-методологічного, що містить

наукові підходи (особистісно-орієнтований, діяльнісний, акмеологічний, аксіологічний,

інтегративний), завдання і принципи функціонування цілісної системи формування

естетичних здібностей молодших школярів; змістовно-технологічного, який визначив зміст,

форми, методи, засоби та педагогічні умови сформованості естетичних здібностей молодших

школярів.

На формувальному етапі експериментального дослідження впроваджувалась в освітній

процес авторська методика, яка реалізувалась у напрямках: запровадження програми

педагогічного консалтингу «Творчий вчитель – обдарований учень»; запровадження

програми для учнів початкової школи «Краса твоя – Київщина». Запровадження

організаційно-педагогічної моделі розвитку естетичних здібностей молодших школярів

відбувалося під час використання традиційних форм і методів навчання (бесіди, ігри тощо),

так і активних (тематичні концерти, творчі вечори тощо). Першочергова увага приділялась

збагаченню народознавчим змістом таких навчальних предметів, як «Українська мова»,

«Літературне читання», «Природознавство», «Трудове навчання», «Образотворче

мистецтво», «Музичне мистецтво», «Я у світі» тощо, а також запровадженню кращих зразків

регіональної культурно-історичної спадщини в освітній процес, створенню умов для впливу

цих надбань на громадське життя й побут учнів. Також було розроблено та запроваджено в

освітній процес програму естетичного виховання «Краса твоя – Київщина», що була

включена до навчального плану.

З метою оцінювання ефективності організаційно-педагогічної моделі розвитку

естетичних здібностей молодших школярів на контрольному етапі експериментальної роботи

здійснено повторне вимірювання тих показників, що й під час вхідної експрес-діагностики,

порівняльний аналіз виявлених змін та інтерпретація результатів дослідження (див. Рис.1).


147

Рис. 1. Порівняльний аналіз результатів експериментальної та контрольної груп

за високим рівнем сформованості естетичних здібностей молодших школярів,

до та після формувального експерименту, у %

На підставі результатів можемо прийняти рішення про те, що різниця в

експериментальній та контрольній групах зумовлена експериментальним фактором, отже,

свідчимо про ефективність розробленої моделі формування естетичних здібностей дітей

молодшого шкільного віку засобами регіональної культурно-історичної спадщини і

педагогічних умов її реалізації.

Висновки і перспективи дослідження. Таким чином, названі напрями професійної

діяльності педагогів, організаційно-педагогічні умови та принципи їх цілеспрямованої та

узгодженої діяльності формують оптимальну стратегію у вирішенні завдань естетичного

розвитку дітей. Результативність одержаних нами експериментальних даних показала

ефективність розробленої, апробованої й впровадженої у освітній процес початкової коли

моделі формування естетичних здібностей молодших школярів. У ході експерименту, на

контрольному етапі, в ЕГ було виявлено зростання високого та середнього рівнів

сформованості естетичних здібностей дітей молодшого шкільного віку на відміну від

контрольної групи, де зростання було незначним. Експериментально доведено, що

розроблена модель розвитку естетичних здібностей молодших школярів сприяє підвищенню

рівнів сформованості у них естетичних здібностей.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми розвитку естетичних

здібностей молодших школярів. Подальшої розробки потребують особливості формування

естетичних здібностей у системі підвищення кваліфікації вчителів початкової школи,

керівників гуртків.


1. Габеркорн І. І. Підготовка учителів початкових класів до розвитку естетичних здібностей молодших школярів у процесі навчання : дис. на здобуття наук. ступ. канд. пед.

наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / І.І. Габеркорн. – Ялта, 2013. –

250 с.

2. Грушко О. В. Розвиток естетичних здібностей молодших школярів у процесі мовленнєвої діяльності: спец. 13.00.09 «Теорія навчання» / О.В. Грушко. – Київ, 2015. – 21 с.

3. Гусленко І. Ю. Естетичне виховання в загальному процесі гуманізації та

гуманітаризації освіти / І.Ю. Гусленко // Духовність особистості. – 2011. – Вип. 5. – С. 34–38.

4. Демчишин М. С. Концепція розвитку естетичних здібностей учнів у загальноосвітніх

закладах та Комплексна програма розвитку естетичних здібностей учнів у загальноосвітніх

та позашкільних навчальних закладах / М.С. Демчишин, О.В. Гайдамака // Книга вчителя

дисциплін художньо-естетичного циклу. – 2016. – С. 160 – 211.

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

ЕГ до ЕГ після КГ до КГ після

10%

35%

20% 20%

10%

65%

10% 20%

10%

30%

15% 25%

20%

40%

15% 25%

Спонукальний Ціннісно-орієнтаційний Пізнавальний Креативний


148

5. Державний стандарт початкової від 21 лютого 2018 р. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://nus.org.ua/news/uryad-opublikuvav-novyj-derzhstandart-pochatkovoyi-osvity-

dokument/

6. Калашник Н. Г. Естетичні смаки і формування особистості : психологічні акценти : монографія / Н.Г. Калашник. – Київ ; Запоріжжя ; Луганськ : Альма-матер, 2008. – 275 с.

Віта Котубей

(Мукачево)

СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ НАСТУПНОСТІ ДОШКІЛЬНОЇ

ТА ПОЧАТКОВОЇ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Важливе місце в реформуванні системи освіти займає проблема наступності між

дошкільної та початкової освітою. У дошкільних закладах освіти наступність виявляється

насамперед у підготовці дитини до школи, а в закладах початкової освіти – у використанні та

покращенні уже набутих раніше знань та навичок. Наступність між дошкільною та

початковою освітою є однією з обов’язкових умов здійснення неперервності процесу

здобуття освіти. Вона має забезпечити узгодженість мети, змісту, методів, форм навчання у

початковій та дошкільній освіті, врахування вікових особливостей дітей. Такий комплексний

підхід має на меті створити умови, які сприяли б усебічному розвитку особистості учнів,

формуванню вмінь навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити цілі та досягати їх

[4, с. 17]. Такий стан речей актуалізує вивчення проблеми забезпечення наступності в роботі

закладів дошкільної та початкової освіти. Сучасний стан проблеми наступності

характеризується різнобічністю охоплення багатьох питань та неоднозначністю їхнього

трактування і має комплексний характер. Це пояснюється тим, що окреслена проблема

знаходиться на перетині актуальних напрямів педагогіки, психології, філософії, соціології,

фізіології.

Розвиток проблеми наступності взаємодії системи дошкільної та початкової загальної

освіти у світовій педагогічній культурі пов’язано з виокремленням таких аспектів

наступності: як принципу побудови системи народної освіти, її функціонування і розвитку;

як однієї з умов забезпечення зв’язків між старими і набутими знаннями; як послідовності у

вивченні навчальних дисциплін; як зв’язку минулого, сьогодення і майбутнього в розвитку

особистості дитини [3, с. 190].

Як доцільно зазначає А. Богуш, наступністю є послідовним переходом від одного

ступеня освіти до іншого, що виявляється в збереженні і поступовій зміні змісту, форм,

методів, технологій навчання і виховання [1, с. 6]. Основними підставами наступності, які

забезпечують психологічну готовність дітей дошкільного віку до переходу на наступний

щабель освіти, на думку С. Дубяги, є: розвиток допитливості як основи пізнавальної

активності майбутнього учня; розвиток здібностей дитини як способів самостійного

вирішення поставлених завдань, як засобу, що сприяє успішності в різних видах діяльності;

формування уяви як напряму особистісного та інтелектуального розвитку дитини [2, с. 188];

як безперервність і єдність методологічної, цільової, змістовної, процесуальної та оціночно-

діагностичної єдності освітнього процесу [4, с. 19].

Водночас наступність дошкільної та початкової загальної освіти необхідно пов’язувати з

ідеями самоцінності дошкільного дитинства. Сучасний стан педагогічних досліджень

наступності навчання в педагогіці дошкільної та початкової загальної освіти

характеризується різнобічністю охоплення питань і неоднозначністю тлумачення окремих

понять у цій сфері [6, с. 297]. Звернення до проблеми наступності дошкільної та початкової

загальної освіти є невипадковим, оскільки феномен наступності вимагає усвідомлення в

теорії і практиці дошкільної освіти багатовимірної допомоги дошкільнику з позицій його

особистісного та соціального розвитку, збереження і зміцнення здоров’я, забезпечення

http://nus.org.ua/news/uryad-opublikuvav-novyj-derzhstandart-pochatkovoyi-osvity-dokument/

http://nus.org.ua/news/uryad-opublikuvav-novyj-derzhstandart-pochatkovoyi-osvity-dokument/


149

безпеки. Збереження самоцінності дошкільного віку закладає найважливіші риси майбутньої

особистості. Тому діти цього віку повинні жити спільним життям, розвиваючись і

навчаючись в єдиному освітньому просторі. Наявність знань саме не визначає успішність

навчання, набагато важливіше, щоб дитина вміла самостійно добувати їх і застосовувати. У

цьому полягає сутність діяльнісного підходу, який лежить в основі державних освітніх

стандартів і передбачає виховання та розвиток якостей особистості, які відповідають

вимогам інформаційного суспільства.

Наступність на дошкільному рівні сприяє збереженню самоцінності цього вікового

періоду, пізнавального і особистісного розвитку дитини, її готовності до взаємодії з

навколишнім світом; розвитку провідної діяльності – ігрової як фундаментальної освіти

дошкільного періоду [4, с. 20]. Наступність на початковому ступені передбачає опору на

наявний рівень досягнень дошкільного дитинства; індивідуальну роботу в випадках

інтенсивного розвитку, спеціальну допомогу на корекцію несформованих у дошкільному

дитинстві якостей, розвиток провідної діяльності – навчальної – як фундаментальної освіти

дітей молодшого шкільного віку і форм взаємодії з навколишнім світом [2, с. 190].

Основною метою наступності є створення умов для безболісного переходу дитини –

дошкільника з дитячого саду в початкову школу. Тому варто окреслити пріоритетні цілі, які

забезпечують досягнення безперервності дошкільної та початкової освітньої програм:

1) на дошкільної ступені – охорона, зміцнення здоров’я та фізичний розвиток дитини,

розвиток її загальних здібностей; розвиток довільності, пізнавальної активності, розвиток

комунікативності і впевненості в собі, що забезпечують її емоційне благополуччя й успішну

освіту на наступному етапі;

2) на ступені початкової школи: фізичні культура дитини; пізнавальний розвиток і

соціалізація, відповідні віковим можливостям; освоєння різних форм взаємодії з

навколишнім світом; організація навчальної діяльності та готовність до навчання в середній

ланці школи.

З огляду на це, наступність дошкільної та початкової загальної освіти слід розглядати як

узгодженість і взаємозв’язок між рівнями освіти, зумовлені соціальною ситуацією розвитку,

провідною діяльністю, новоутвореннями, що визначають успішне застосування дитиною

особистого досвіду в нових освітніх умовах і забезпечують поетапний, цілісний розвиток її

особистості [3, с. 194].

Введення в практику дошкільних освітніх установ і школи наступності окреслило низку

проблем для всіх учасників цього процесу. Для педагогів – це проектування методичного

забезпечення реалізації стандартів, вибір засобів і способів досягнення цілей-результатів,

оцінка освітніх результатів на дошкільному та початковому щаблях освіти; для дітей – це

готовність до навчання на кожному наступному рівні освіти. Усі окреслені проблеми

учасників освітнього процесу взаємопов’язані. Таким чином, розвиток особистості дитини на

кожному новому для неї етапі охоплює три фази:

1) адаптацію, тобто засвоєння норм і способів схвалених батьками і вихователями

поведінки в умовах взаємодії з ними і дітей один з одним;

2) індивідуалізацію, тобто прагнення дитини виділитися серед інших;

3) інтеграцію, тобто узгодження неусвідомлюваного прагнення дошкільника позначити

своїми діями власну особистість з готовністю дорослих прийняти в ній тільки те, що

відповідає суспільно зумовленому і найважливішому для них завдань – забезпечення

переходу дитини на новий етап суспільного виховання – в школу [6, с. 321].

Найперспективнішими напрямами роботи щодо вирішення проблеми наступності

дошкільної і початкової освіти є: організація співпраці педагогів дошкільних освітніх

установ і вчителів початкових класів; систематичний розгляд проблем наступності на курсах

підвищення кваліфікації педагогів; розробка індивідуальної карти розвитку дитини старшого

дошкільного віку.

Специфічним пріоритетним напрямом для початкової школи є формування у дітей

вміння вчитися, створення умов, за яких навчання стає для дитини благом, основною


150

формою його самовираження; для дошкільного – ранній розвиток комплексу особистісних

якостей і властивостей, що забезпечують легкий, природний перехід дитини в школу

[5, с. 239].

Реалізація наступності між дошкільною та початковою загальною освітою повинна

забезпечити створення системи безперервної освіти з урахуванням збереження самоцінності

кожного вікового періоду розвитку учня; сформованості вміння вчитися як

фундаментального новоутворення; спрямованості на збереження здоров’я, емоційного

благополуччя і на розвиток індивідуальності кожного учня.


1. Богуш А. М. Підготовка педагогічних кадрів до реалізації принципу наступності

дошкільної і початкової ланок освіти / А. М. Богуш // Гуманізація навчально-виховного

процесу. – 2007. – Вип. 1. – С. 3–8.

2. Дубяга С. М. Проблеми наступності і перспективності дошкільної та початкової ланок

освіти / С. М. Дубяга, Т. В. Фефілова, С. В. Ткаченко // Науковий вісник Мелітопольського

державного педагогічного університету – 2011. – № 7. – С. 186–191.

3. Коваленко О. В. Теоретико-методологічні проблеми наступності дошкільної і

початкової освіти / О. В. Коваленко // Наука і освіта. – 2011. – № 4 (Педагогіка). – С. 190–

194.

4. Ліждвой Л. Взаємозв’язок і взаємоузгодженість: наступність дошкільної та початкової освіти / Л. Ліждвой // Дошкільне виховання. – 2011. – № 11. – С. 16–20.

5. Миронов А. В. ФГТ и ФГОС: преемственность дошкольного и школьного

образования / А. В. Миронов // Начальная школа плюс: До и После. – 2012. – № 11. – С. 231–

244.

6. Пантюк Т. Підготовка дітей до школи в Україні: суспільно-педагогічний контекст:

монографія / Т. Пантюк. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького

державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2016. – 504 с.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент Теличко Н.В.

УДК 811.111:004.77=111

Любов Кубрак

(Харків)

НІМЕЦЬКІ МОВНІ КЛІШЕ ЯК ФОРМУЛИ КОМУНІКАЦІЇ

Інтеграція України в європейське і світове співтовариство пов`язані з орієнтацією

суспільства на діалог культур народів світу. Розширення міжнародних контактів

актуалізує проблему формування фахівця, який здатний порозумітися з представниками

інших національностей не лише у професійній діяльності, але й на побутовому рівні.

Одним з цікавих явищ, що відображають якраз традиційну сторону мови, є мовні кліше.

Ці слова і вирази - свого роду коди і паролі, деякі з яких широко відомі і вивчаються повсюди,

а інші доступні лише носіям і глибоким знавцям мови. Результат навчання на факультетах

передбачає глибоке володіння мовою, тому вивченню мовних кліше слід приділяти належну

увагу.

Ключові слова: мовні кліше, ситуаційні кліше, ідіоматичні вирази, мовний етикет, усне

мовлення.


151

Integration of Ukraine into the European and world community associated with the orientation

of society to the dialogue of cultures of the world. Spread of contacts actualizes the problem of

formation of a specialist who is able to find a common language with representatives of other

nationalities, not only in the professional activity, but also at the everyday speaking level.

One of the interesting phenomena, reflecting just the traditional side of the language, there are

language clichés. These words and expressions are a kind of codes and passwords, some of which

are widely known and studied everywhere, while others are only available to native speakers. The

result of training at the faculties provides deep knowledge of the language, so the study of language

clichés should be given with great attention.

Keywords: language clichés, situational clichés, idiomatic expressions, language clichés

etiquette, speaking.

Важливим завданням вищого навчального закладу є підготовка професійних і

висококваліфікованих спеціалістів, які здатні нестандартно та гнучко мислити.

На сучасному етапі розвитку методичної науки основними методами навчання

іноземним мовам є комунікативний, інтелектуальний, індивідуалізований, кооперативний,

діяльнісний, інноваційний, тематичний, прагматичний, когнітивний та інше.

Система будь-якої мови є складною освітою, якій властиві, з одного боку, динаміка і

гнучкість, а, з іншого боку, ‒ нормативність і традиційність. Перші дві властивості є умовами

постійності її, мови, розвитку, а третя і четверта ознаки надають мові системності,

ґрунтовності, колориту і, в багатьох випадках, шарму.

Говорячи про мовні кліше, ми маємо на увазі стійкі слова і вирази, що мають відносно

вузький коридор ситуативного вживання. Іншими словами, вони ніби належать до

однотипних і повторюваних мовних контекстів. У цьому випадку наше трактування мовних

кліше схоже з ухвалою ситуаційних кліше, яке дав Р.К. Миньяр-Белоручев. Він називає

такими стереотипні вирази, які механічно відтворюються в певній мовній ситуації [1; 90].

При цьому мовні кліше не варто плутати з ідіоматичними виразами, оскільки, в більшості,

вони не володіють властивістю образності. З іншої сторони, з ідіоматичними виразами їх

ріднить така загальна характеристика як підкреслена узуальність. Багато в чому саме мовні

кліше є ключем до побудови органічної, природної комунікації.

B цьому дослідженні зроблена спроба класифікації мовних кліше на прикладі німецької

мови, яка могла б бути корисною і з теоретичної, і з практичної точок зору.

Багато з найбільш широко відомих німецьких мовних кліше походять з області мовного

етикету. Однак і ця область занадто об'ємна і містить в собі кілька дрібніших сфер.

Розглянемо ці сфери:

привітання (guten Morgen / Tag / Abendl; hallo!; grüss' Gott!; servus?; Mahlzeit!; herzlich

willkommen!)

прощання (aut Wiedersehen; auf Wiederhören, gute Nacht; atel; tschüss! ciao!, bis bald /

nachher / demnächst / später; schlaf gut (träum" stb)!; man sicht sich!

побажання (alles Gute!; schönen Tag!, gute Reise!; kommen Sie gut nach Hausel; seien Sie

gesund!; mach's gut; viel Glück Erfolg! gute Besserung!)

привітання (herzlichen Glückwunsch!; frohe Weihnachten! / frohes Osterfest!; alles Gute im

neuen Jahr!)

подяка (vielen / schönen / herzlichen Dank; danke schon / sehr; gem geschehen / keine

Ursache / dafür nicht!)

Ще однією великою областю вживання мовних кліше є соціально-побутова комунікація,

в якій можна виділити наступні сфери:

прийом їжі (guten Appetit!, lasst es euch schmecken!; prost / prosit!; auf's zum Wohl!)

громадський транспорт (bitte zuruck bleiben!; nächster Halt (ist). nicht anlehnen!; bei Gefahr

Fensterscheibe einschlagen!);


152

місця загального користування (Vorsicht, Stufe!; WC; Abfall; Restmull; kein Trinkwasser!;

Rasen nicht betreten!; nicht berühren!; Nichtschwimmer!; Einfahrt fret halten; Privatgrundstück:

Behindertenparkplatz: reserviert; ziehenl; drücken!; nur für Kunden / Gäste);

виробництво (unbefugten Zutritt verboten!; privat!; Vorsicht, hohe Spannung!; Feierabend!)

бесіда (wie bitte?; aber natürlich / freilich!; allerdings!; geneul, was du nicht sagst!; wirklich?;

nicht?; mal sehen; Gesundheit!)

B якості третьої області функціонування мовних кліше відзначимо військову область

(richtet euch!: stillgestanden!; jawohl!; hände hoch! rührt!)

І, нарешті, ще одна область, в якій мовні кліше грають важливу роль, ‒ це листування,

принаймні, в її традиційній формі (liebe / lieber…; Sehr geehrte / geehrter ... herzliche /

freundliche Grüße).

Представлена вище класифікація, зрозуміло, не може розглядатися в якості повної, проте

може служити основою для продовження систематизації багатого фактичного матеріалу

мовних кліше. Вже на цьому етапі дослідження очевидно, що вживання мовні кліше

виходить далеко за рамки однієї лише усного мовлення, представляючи собою одну з

важливих компетенцій германіста.


1. Миньяр-Белоручев Р. К. Общая теория перевода и устный перевод. – М: Воениздат,

1980. ‒ 237 с.

УДК 373.2

Наталія Максимів

(Тернопіль)

ПОГЛЯДИ М. МОНТЕССОРІ НА СИСТЕМУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

У статті здійснено спробу визначити педагогічні ідеї М. Монтессорі в системі

дошкільної освіти. Основа розвитку дитини тут полягає у роботі над індивідуальними

вміннями малюка та спрямована підготувати дитину до реального життя в усіх його

аспектах.

Ключові слова: дошкільна освіта, дитина, виховання, методика, розвиток, процес,

національна система освіти, виховний заклад, вихователь, процес, напрям, педагогічна

система.

The article attempts to determine the pedagogical ideas of M. Montessori in the system of

preschool education. The basis of the child's development here is to work on the child's individual

abilities and aims to prepare the child for real life in all its aspects.

Key words: preschool education, child, education, methodology, development, process,

national system of education, educational institution, educator, process, direction, pedagogical

system.

Вступ. Кожній дитині від природи дано бути розумною і успішною людиною. Завдання

дорослих ‒ просто допомогти малюкові розкрити свій потенціал, навчити його самостійно

осягати світ. Для цього дуже важливо створити середовище, в якому дитина зможе і захоче

проявити свої індивідуальні здібності, буде розвиватися і навчатися у власному ритмі. Таку

можливість надає нам педагогіка Марії Монтессорі.

Педагогіка видатного італійського гуманіста Марії Монтессорі (1870-1952), як

справедливо стверджують, « завоювала весь світ » у світовому педагогічному досвіді не було

і не має такого органічного поєднання різних знань, як у розробленій нею технології.


153

Oснoвнe зaвдaння дoсліджeння пoлягaє в ознайомленні історією виникнення,

впровадження і використання педагогічних ідей Марії Монтессорі в сучасних дошкільних

закладах.

Виклaд oснoвнoгo мaтeріaлy. Розробляючи власну педагогічну систему, М. Монтессорі спирались на ідеї французьких

психіатрів і педагогів Жанна-Гаспара Ітара (1775-1838) та Едуарда Сегена (1812-1880), які

теоретично обґрунтували і практично довели неабиякі можливості виховання дітей з

особливими потребами за допомогою спеціальних вправ. В ідеї Е.Сегена про доцільність

застосування у процесі виховання нормально розвинених дітей фізіологічного методу, що

ґрунтується на індивідуальному дослідженні дитини, організації виховних прийомів з

урахуванням фізіологічних і психологічних явищ, М. Монтессорі побачила потенціал,

реалізація якого могла б реформувати школу, виховання загалом [6, с. 43].

Вона почала працювати зі звичайними дітьми, становище яких у школах було набагато

гіршим, ніж її вихованців. Необхідність послуговування найновішими науковими даними

спонукала її до вступу на філософський факультет університету, де вона опанувала проблеми

експериментальної психології, дидактику початкової школи, одночасно викладаючи

педагогічну антропологію. Результатом цієї праці стала книга « Педагогічна антропологія »,

в якій Монтессорі підтримує положення свого вчителя, відомого італійського антрополога

Джузеппе Серджі про те, що «проводити антропологічні виміри зовсім не означає

встановлювати систему педагогіки», а «для відшукування розумних природних методів

виховання суттєво необхідно проводити точні та раціональні спостереження над людиною як

особистістю, особливо в період до 7 років, оскільки це вік, у якому повинні закладатись

основи виховання і культури» [5, с. 126].

Після багаторічних наукових пошуків М. Монтессорі задумалася над створенням

системи, яка була б строго індивідуалізованою, давала б змогу педагогові спостерігати за

дитиною і вивчати її. Посередником між педагогом і дитиною, за її переконанням, має бути

дидактичний матеріал, покликаний пробудити самодіяльність дитини, допомагати її

самовихованню, самонавчанню, саморозвиткові. Зібравши, осмисливши й інтегрувавши

компоненти багатьох педагогічних теорій (Р.Перейри, Ж.-Г. Ітара, Е.Сегена, Дж.Локка, Ж.-

Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф.Фебеля та ін.), М. Монтессорі розробила цілісну систему, в

якій відсутність, на перший погляд, теоретичної новизни й оригінальності, за багатьох

безперечних переваг, є її головною практичною силою [1].

Методика Монтессорі є моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і

виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами,

системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. В продовж усього життя

Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зрозуміла, що все, що вони роблять,

аж ніяк не випадково. Не випадково вони починають співати або вимагають, щоб іграшка

лежала на певному місті. Монтессорі зробила висновок, що діти проходять певні етапи

розвитку. З двох до чотирьох років – час порядку, дитина вимагає точного виконання всіх

церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на

все життя. Приблизно 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям

подобається читати. Тільки до шести років діти «убирають » у себе запахи, кольори, звуки.

Яким покажуть їй світ дорослі в цьому віці, таким вона його і сприйматиме на слух, на зір, на

запах. У 4-6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного

дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. В дев’ять років діти

починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ [2].

Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М. Монтессорі:

1. Виховання повинно бути вільним;

2. Виховання повинно бути індивідуальним;

3. Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Звернення дитини до вчителя: « Допоможи мені це зробити самому » - девіз педагогіки

Монтессорі [3].


154

Монтессорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася

від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на

авторитарну позицію, від колективних уроків, що не враховують індивідуальних здібностей

конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не

дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізувати свої інтереси [4].

Онук Марії Монтессорі, Маріо, у своєму посланні Ірландському товариству імені

Монтессорі в 1989 р. писав: «Марія Монтессорі відкрила «секрет дитинства», його

важливість для формування людини. Це дає можливості вести дитину її власним вільним

внутрішнім шляхом, з чистим екологічним бачення її зв’язку і спорідненість з природним і

соціальним оточенням. З цього виникає потреба боротися за ідеали миру всьому світі заради

виживання всього людства ». На межі ХІХ – ХХ століть педагогічна наука вже підійшла до

розуміння того, що освіта не формує дитину, а лише надає можливості для розвитку і її

здібностей за допомогою власної діяльності. Вчитель повинен тільки організувати цю

діяльність належним чином [4].

Класну кімнату в Монтессорі-школах умовно розділено на 5 зон: Навички Практичного

Життя, Сенсорика, Математика, Розвиток мовлення, Космічне виховання. Кожна з цих зон

обладнана відповідними дидактичними матеріалами Монтессорі. В школах Монтессорі

немає традиційних іграшок, замість них ‒ матеріали для «дитячої роботи», яка природно

розвиває кожну дитину відповідно до її індивідуального темпу, здібностей та інтересів.

Педагогіка Монтессорі підкреслює і розвиває потенційні здібності дитини,

використовуючи спеціально розроблені навчальні матеріали, та ретельно підготоване

середовище, приділяючи велику увагу незалежності дитини та її індивідуальним потребам

[6, с. 42].

Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу

для виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її

самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті

духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні

впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія»

[7, с. 200].

В даний час педагогічну систему Монтессорі використовують у всьому світі. Основною

відмінністю Монтессорі-педагогіки від традиційних дитячих садочків є відношення до

дитини як до унікальної, вільної, неповторної особистості, з своїм власним планом розвитку,

своїми способами і термінами засвоєння навколишнього світу.

Монтессорі - педагогіка унікальна. ЇЇ основа полягає в розумному відношенні між

свободою і чіткою структурою, спеціально створеною для маленької дитини. ЇЇ метод

забезпечує дітей цікавою для них діяльністю, надає ретельно розроблені дидактичні

матеріали, які відповідають природнім потребам дитини. Система Марії Монтессорі надає

дітям базу для формування особистості ‒ всесторонньо розвиненої, відповідальної, щасливої

і освіченої.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Педагогічна система Марії Монтессорі [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://otherreferats.allbest.ru/pedagogics/00222406_0.html

2. Педагогічні ідеї Марії Монтессорі в сучасних дощкільних закладах [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://www.bestreferat.ru/referat-136711.html

3. Педагогічна діяльність і теорія дошкільного виховання Марії Монтессорі

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://studopedia.su/16_10445_pedagogichna-

diyalnist-i-teoriya-doshkilnogo-vihovannya-marii-montessori.html

4. Володин С.П., Блонський П. О Марії Монтессорі // Дошкільне виховання – 1994. ‒

№10.

5. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посібник. – К., Академвидав,

2004 – 352 с.

https://otherreferats.allbest.ru/pedagogics/00222406_0.html

https://www.bestreferat.ru/referat-136711.html

https://studopedia.su/16_10445_pedagogichna-diyalnist-i-teoriya-doshkilnogo-vihovannya-marii-montessori.html

https://studopedia.su/16_10445_pedagogichna-diyalnist-i-teoriya-doshkilnogo-vihovannya-marii-montessori.html


155

6. Ільченко А. Становлення особистості М. Монтессорі як гуманіста / А. Ільченко //

Дефектологія. – 2005. – №4. – С. 41–43.

7. Якименко С.І. Педагогічні ідеї Софії Русової та Марії Монтессорі: порівняльний

аналіз : монографія / С.І. Якименко, Г.С. Міленіна. – К.: Видавничий дім «Слово», 2015. –

296 с.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Писарчук О.Т.

Аліна Маляренко

(Запоріжжя)

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ КОЛЕДЖІВ

У статті розглянуто морально-етична спрямованість змісту навчальної, практичної

професійної, виховної, громадської діяльності студентів медичних коледжів.

Ключові слова: професійна етика, мораль, гуманність, медичні працівники.

Динамічний розвиток медичних технологій, визнання світовою спільнотою проблеми

фізичного, морального і соціального здоров’я як головного показника соціально-економічної

зрілості, культури й успішності держави, соціальний запит на якість медичних послуг

зумовлюють особливі вимоги до професійної діяльності середнього медичного персоналу

загалом і медичних сестер зокрема. Медична сестра повинна успішно володіти

фундаментальними і спеціальними знаннями й уміннями в питаннях комплексного догляду

за пацієнтами, надавати медичну допомогу, що відповідає принципу гуманності,

національним і світовим професійним стандартам, активно здійснювати профілактичну

діяльність у сфері охорони здоров’я.

У виконанні своїх фахових обов’язків медична сестра має керуватися нормами

професійної моралі і етики. В умовах зміщення професійної спрямованості на людину

особливо актуальними стають такі морально-етичні якості особистості, як гуманне ставлення

до людини, любов, милосердя, відповідальність, глибоке усвідомлення і сумлінне виконання

професійного обов’язку, повага, толерантність, емпатія.

Морально-етична спрямованість змісту навчальної, практичної професійної, виховної,

громадської діяльності студентів. Для формування професійної етики майбутніх медичних

сестер важливою є така педагогічна умова, як забезпечення морально-етичної спрямованості

змісту навчальної, практичної професійної, виховної, громадської діяльності студентів.

Цілком умотивованим вважаємо визначення О. Неловкіної-Берналь, яка характеризує

професійну спрямованість навчання студентів медичних спеціальностей як цілісний феномен

зі специфічними педагогічними ознаками, що виявляється в наявності професійно значущих

ідеалів, інтересів, настанов, принципів, схильностей, здібностей, бажань і мотивів

цілеспрямованої навчально-пізнавальної діяльності студентів з набуття знань та вмінь [6].

Робота медичної сестри, слушно наголошує С.Поплавська [8] – це особливий вид

комунікативної діяльності, де вагому роль відіграє психотерапевтичне значення культури

слова, колориту мовлення, інтонації, тональності. З цією метою заняття з курсів української,

іноземної мов за професійним спрямуванням вибудовуємо в контексті формування ціннісних

установок, культури поведінки, етикету, розширення культурного кругозору й діалогу

культур, формування студентів як мовних особистостей, як чуттєвої особистості, котра вміє

здійснювати рефлексивну діяльність.

Для забезпечення формування студентів як етичних особистостей широко упроваджуємо

активні, інтерактивні, діалогічні, проблемні методи навчання, застосовуючи які, звертаємо

увагу на міжпредметні зв’язки, що є одним із способів паралельного і взаємопов’язаного

навчання мові та професії, спираємося на набуті студентами знання із спеціальних


156

дисциплін, фізіології, психології, деонтології, культурології, акцентуємо увагу на такі риси

особистості медичної сестри, як гуманність, доброзичливість, повага до пацієнтів,

милосердя, совість, чесність, порядність, вірність обов’язку, такт.

Для поглиблення і систематизації мовних знань та збагачення професійного словника

важливим є залучення комунікативних вправ і тренінгів на чіткість артикуляції звуків,

тренування інтонації, на уміння управляти мімікою і жестами, виконання завдань морально-

етичного, культурологічного, аксіологічного спрямуваннь. Здійснюємо це шляхом аналізу

фахових відеоматеріалів, професійних видань, художніх текстів.

Кожен студент готує психологічне дослідження – опис фізичного і психічного стану

здоров’я пацієнта похилого віку або дитини, пропонує план психосоціальної активності

хворого, ситуативні діалоги, учасниками яких виступають «пацієнт – медсестра», «лікар –

медсестра», «медична сестра ‒ родичі пацієнта». При роботі з казкою, легендою, художнім

текстом використовуємо такі методи, як метод «драматизації», що дозволяє засвідчити

емоційне співпереживання змісту, підвищує рівень емпатії тощо.

Курси мовних дисциплін, з основ психології і міжособового спілкування, історії

медицини і медсестринства, етики і деонтології разом із спеціальними предметами

утворюють своєрідний мед сестринський цикл. Мета якого – підготувати майбутніх

медичних сестер з урахуванням гуманістичних і культуротворчих функцій особистісно-

орієнтованої освіти, народного медичного досвіду і наукових знань до успішного

застосування медико-етичного досвіду у професійній діяльності, забезпечити ефективну

взаємодію учасників лікувального процесу.

У цьому контексті є необхідність посилити увагу до опанування процесів пізнання

людської особистості, формування готовності до довірливого, фахово-етичного діалогу із

суб’єктом, що потребує сестринської допомоги. Важливий курс психології, адже при розмові

з хворими необхідні знання людської психіки, уміння слухати, переконувати, реагувати на

репліку партнера в ході комунікації. Головна мета медико-етичних практичних ситуаційних

завдань, емпатичних бесід – викликати пізнавальний інтерес у студентів, спрямувати їхню

розумову діяльність на позитивне спілкування з пацієнтом.

Студенти отримують можливість давати об’єктивну оцінку значущості ситуації,

демонструвати свої переконання, ставлення, цінності за допомогою вербальних,

невербальних засобів, випробувати свої сили, прийняти складні рішення й обговорювати їх

можливі наслідки, аналізувати кожну мовленнєву дію та прийняте рішення. Моделювання

власних мовленнєвих дій сприяє опануванню досвіду проведення аналізу власної

мовленнєвої діяльності.

Навчальні ігри з проектування професійних ситуацій проводимо з метою розвинути

складники культури спілкування майбутньої медичної сестри, яке має бути наповнене

позитивною енергетикою, емпатійністю, асоціативністю, виразністю, чистотою, логікою

викладу інформації, інтонаційним багатством [5, с. 191-196].

Професійно-етична спрямованість навчально-виховного процесу медичного коледжу

досягається, зокрема, і шляхом виконання студентами під час виховної, навчально-дослідної

роботи та виробничої практики професійно орієнтованих проектів («проект» у перекладі з

латинської мови (projectum) означає «кинутий уперед, задум, план» [9, с. 470]). Ідея введення

проектної діяльності в освітній процес була запропонована ще американським педагогом і

філософом Д. Дьюї [3].

Дослідники часто ототожнюють слово «проект» із поняттям «проблема», вказуючи на те,

що проект як проблема може означати ситуацію творчості [7]. Розв’язання проблеми

передбачає використання сукупності різноманітних методів і засобів навчання, а також

необхідність умінь застосовувати знання з різних галузей, а головною особливістю

проектування фахівці називають такі: створювати нові продукти [4], cприяти у формуванні

здатності працювати в різних групах, виконуючи соціальні ролі лідера, виконавця,

посередника тощо; ознайомлювати їх з різними поглядами на одну й ту ж проблему тощо.

Проектні технології змінюють систему стосунків «викладач – студент».


157

Методи проектування під час позааудиторної виховної роботи і виробничої практики

можуть бути різні: есе про честь, совість, порядність, дискусія, мозковий штурм, рольові

ігри, метод портфоліо, пам’ятка практичних порад для студентів, які йдуть на виробничу

практику з метою підвищити її стресостійкість, пошукова робота про видатних особистостей

медсестринства тощо. Результатами проектування є професійно орієнтовані проекти у

дискурс-студії, відеофільм, фотовиставка, альбом, мультимедійна презентація, виховна

година, заходи профорієнтаційної спрямованості, бесіди з пацієнтами різних вікових груп

тощо. Як результат, проект «навчає» майбутню медичну сестру навичкам самостійного й

усвідомленого виконання професійних дій, які відповідають нормам медсестринської етики.

Під час переддипломної практики студенти беруть активну участь у проведенні

санітарно-освітньої роботи з пацієнтами та їх родичами, у медсестринських конференціях,

медсестринських конкурсах і т. ін. З метою набуття умінь та навичок самостійного

розв’язання виробничих, наукових і організаційних завдань та активізації їх діяльності,

розширення світогляду, підвищення ініціативи студентам пропонується виконати наступні

професійно орієнтовані проекти: виготовити тематичні санбюлетені (стенди, таблиці),

зібрати статистичні дані з окремих патологічних одиниць, враховуючи дані сучасної

екологічної ситуації; підготувати і провести профорієнтаційні бесіди в лікувально-

профілактичних установах та школах за місцем проходження практики; зібрати відгуки про

випускників коледжу, які працюють на базах практики, підготувати повідомлення про

майстрів медсестринської справи, круглий стіл на фахові теми.

Невід'ємними складовими професійно-етичного освітньо-виховного середовища в

медичному коледжі виступають зовнішні символи (гімн, емблема навчального закладу, одяг

(білий, чистий, випрасуваний халат, шапочка) і, власне, приміщення, де навчаються майбутні

медичні сестри. Навчальні кабінети створюють певний контекст майбутньої професійної

діяльності, вони оснащені значною кількістю муляжів, фантомів, макетами людини й

окремих органів, настінними друкованими матеріалами (санітарними бюлетенями про

здоровий образ життя, методи профілактики інфекційних захворювань, виставкою медичних

книг, професійних і практичних здобутків вихованців медичного коледжу, конкурсів

професійної майстерності). Усе це загалом має сприяти вихованню милосердя,

співпереживання, співчуття, толерантності, готовності до діалогу із суб'єктом, який потребує

сестринської допомоги.

Отже, основними педагогічними умовами формування професійної етики майбутніх

медичних сестер у навчально-виховному процесі медичного коледжу є: створення в

навчальному закладі освітньо-виховного середовища, що забезпечує позитивну мотивацію

студентів до формування професійної етики; забезпечення морально-етичної спрямованості

змісту навчальної, практичної професійної, виховної, громадської діяльності.


1. Андрійчук О.Я. Виховання гуманності у студентів медичного коледжу в процесі фахової підготовки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: cпец 13.00.07

«Теорія і методика виховання» / О.Я.Андрійчук. – К., 2003. – 19 с.

2. Болюбаш Н. М. Фактори та умови формування професійної компетентності майбутніх

економістів засобами інформаційного середовища Moodle [Електронний ресурс] /

Н. М. Болюбаш // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2010. – № 3 (17). – Режим

доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/ITZN/em17/content/10bnmtno.htm.

3. Дьюї Джон. Моральні принципи в освіті / Джон Дьюї ; пер. з англ. М.Олійник. – Л.:

Літопис, 2001. – 32 с.

4. Кузнецова І. В. Педагогічні умови формування емпатійної культури студентів вищих медичних навчальних закладів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук :

спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / І. В. Кузнецова. – Х., 2005. – 21с.

5. Лебедев О. Е. Компетентностный подход в образовании // Школьные технологии. –

2004. – №5. – С. 3–12.

http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/ITZN/em17/content/10bnmtno.htm


158

6. Неловкіна-Берналь О. А Формування професійної спрямованості студентів медичних спеціальностей на початковому етапі навчання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.

пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / О. А. Неловкіна-Берналь.

–Луганськ, 2010. – 23 с.

7. Пєхота О. М. Особистісно орієнтоване навчання : підготовка вчителя [монографія] /

Пєхота О. М., Старєва А. М. – Миколаїв: Іліон, 2006. – 272 с

8. Поплавська С. Д. Формування готовності студентів медичних коледжів до

комунікативної взаємодії у професійній діяльності: дис… канд. пед. наук: 13.00.04 /

Поплавська Світлана Дмитрівна. – Житомир, 2009. – 226 с

9. Семеног О. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови і літератури / Олена Семеног: монографія. – Суми: ВВП «Мрія -1» ТОВ, 2005. – 404 с.

Любов Михайлова

(Ізмаїл)

ВИХОВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У ПЕРШОКЛАСНИКІВ

У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ НАУКОВИХ УЯВЛЕНЬ ДОСЛІДНИКІВ

Реалії сьогодення пов’язані із своєрідністю сучасного вихованця як суб’єкта освіти та

суб’єкта професійной діяльності педагогів, батьків. Це зумовлене провідною

характеристикою дітей, зокрема, молодшого шкільного віку, якою дослідники (Богуш А.М.,

Гавриш Н.В., Скворцова.С.О., Якиманська С.І. та ін.) згорнуто називають «цифрові діти». Як

зауважать практики, сучасний першокласник обмаль часу виділяє на безпосередню

діяльність із однолітками у межах дозвілля.Натомість знаючи проміжок часу він із цікавістю

обирає віртуальний простір спілкування з ними. Ця обставина набуває суттєвого впливу на

спроможність освітнього процесу успішно розв’язувати усю сукупність,зокрема,виховних

завдань. Попри загальновизнаної науковцями значущості прищеплення дітям

загальнолюдських цінностей та природного потягу дитини 6-7 років до добра, милосердя і

співчуття,ще й досі бракує таких технологій виховання, які б сприйняли позитивній динаміці

виховного процесу. Набутий нами досвід у цьому ракурсі підтверджує те, що ті

технологій,які традиційно утвердилися у практиці виховання сучасних першокласників є

нажаль ефективними.

Фундатори початкового навчання, розмірковуючи про данну проблему, здебільшого

єдині у визнанні наступного: «У нашому суспільстві, на жаль,дуже тонкий озоновий шар

культури, міліють її джерела. Обсяг інформації зростає, а духовність, загальний рівень

культури людей,як свідчать спеціальні дослідження і життєві спостереження, знижується»

[4]. Такою ж є позиція й деяких дослідників зарубіжжя (Вульфсон Б.Л., Гарридо Х.,

Ордон У.).

Складність виховної діяльності із сучасними молодими школярами посиляюється ще

однією обставиною. Так, чимало дослідників соціально-виховного простору її пов’язують ще

й з новизною освітньо-виховних завдань саме першокласників,які розпочинали навчання вже

за новою програмою-НУШ. Адже ж у цьому аспекті наскрізнісний характер

зберігають,насамперед, новітні інформаційні технологій,що базуються на інтернет-ресурсах,

а, відтак обмежують можливість реалізації принципу дитиноцентризму в природних умовах

дитячої спільноти.

Слід зауважити на тому,що спрямування освітнього процесу на формування духовного

світу особливості й утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних

можливостей та здібностей учнів є предметним системної дослідницькой уваги

О. Вишневського, Т.Дем’янюк, П. Кононенка, Н.Лисенко, О.Столяренко та ін. У психолого-

педагогічних джерел досить повно висвітлено й особливості виховання ціннісного ставлення

молодших школярів до діяльності,що спрямованана систематизацію їхніх уявлень про


159

«добро», або «зло» в умовах запровадження нових підходів у контексті нової української

школи. У цьому відновленні привертає особливу увагу творчий доробок учителів, які

працюють з першокласниками, зокрема використовуючи нові ресурси «Ранкової зустрічі»

[1, с. 34-36]. Йдеться про виховний потенціал «привітання», групових занять у формі гри,

засобів рухливой діяльності дітей (щоденні новини,обмін інформацією) тощо. Не лише

цікавим, нам видається, й доробок педагогів які є учасниками Всеукраїнського наукового-

педагогічного проекту «Інтелект України» (Курило В., Остроуменко А.) щодо створення

саме успішного освітнього середовища для гармонійного розвитку сучасного вихованця [3].

Зокрема, в аспекті виховання загальнолюдських цінностей у дітей через ознайомлення із

творчистю авторів зарубіжних пригодницьких оповідань та казок.

Деякі дослідники схиляються до думки про те, що загальнолюдські

цінності,передбачають формування саме системи морально-етичних принципів кожної

людини. Йдеться про абсолютно вічні цінності, що мають універсальне значення та

необмежану сферу застосування. А саме доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса,

мудрість, справедливість та ін. [2]

Водночас загальновизнано, що принципами, за яких вихований процес буде ефективним,

слід уважати ті, що встановлені класичною педагогікою. І нині не втрачають ваги принципи:

дитицентризмом у пріоритетності загальнолюдського над індивідуально-меркантильним,

принципів доступності, систематичності та зв’язку із життям. Натомість наш досвід роботи із

сучасними першокласниками доводить вагу діагностувально- виховних технологій, які

обирають педагоги або батьки. З метою реалізацій принципу забезпечення діагностувальних

основ виховання у першокласників загальнолюдських цінностей нами було використовано

методику «Драбинка» в експеременті взяли участь 18 першокласників Утконосівської ЗОШ

І-ІІІ ступенів Ізмаїльського району Одеської області. Так, дітям було запропоновано обрати

«свою сходинку» щодо вибору позиції на запропоновану ситуацію. У нашому досвіді

використано ситуації за матеріалами народної казки про поведінку невихованой дівчинки.

Отже дідям було запропоновано певні варіанти (“я спробую знайти сили і вчинити по-

доброму”, ”я ніколи не знаю,як я вчиню”, я завжди обираю не злі дії”, ”я обираю лише добрі

вчинки”), а в результаті обробки отриманих даних було встановлено домінуючий у

першокласників варіант поведінки у заданій ситуації.

Принагідно зазначимо, що переважна кількість респондентів (10 осіб, тобто 55,52%)

зауважили про таке «мені потрібне роз'яснення дорослих, що є “добре”,а що “погано”. При

цьому, методи виховання можуть бути різноманітними: методи організації і самоорганізації

виховного колективу (колективна перспектива, колективна гра, змагання, єдині вимоги);

метод довірчої взаємодії (метод поваги, педагогічна вимога, переконання, обговорення,

конфліктні ситуації); методи впливу (роз'яснення, зняття напруги, звернення до свідомості,

до почуття); організація практичного досвіду суспільної поведінки (метод привчання, показ

дії, приклад дорослих); формування моральних уявлень, суджень, оцінок (бесіди, читання

художніх творів, розгляд і обговорення картин); методи формування моральної поведінки

(привчання, вправа, керівництво діяльністю); методи формування моральної свідомості

(переконання, роз'яснення, навіювання, бесіда); методи стимуляції почуттів і відносин

(приклад, заохочення, покарання). Отриманний емпіричний матеріал дозволяє зробити деякі

узагальнення. По-перше, зберігає свою актуальність проблема педагогічного супроводу

процесу виховання у першокласників загальнолюдськіх цінностей. По-друге, доцільно

вихователів орієнтувати на вибір і застосування саме інтерактивних виховних технологій.

По-третє,варто акцентувати увагу на роз'яснувальних методах вихованя, оскільки у дітей 6-7

років ще немає належного життєвого досвіду і незавжди батьки здатні компетентно

виховувати у дітей загальнолюдські цінності.

Отже, виховання у першокласників загальнолюдських цінностей актуалізують

цілеспрямованість процесу залучення дітей до моральних цінностей цивілізованого людства

та вимагають застосування спеціальних педагогічних засобів, що базується на педагогічно

доведеній діагностувальній основі.


160


1. Висоцька.Л. «Ранкова зустріч» // Початкова школа. ‒ 2019. ‒ №1. ‒ С34-36.

2. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: навч. посіб. / О. Вишневський. ‒ 3-тє вид., доопрац. ‒ К.: Знання, 2008. ‒ 566 с.

3. Курило В., Остроуменко А. Створення успішного освітнього середовища для гармонійного розвитку молодшого школяра // Початкова школа. ‒ 2019. ‒ №2. ‒ С 1-4.

4. Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням

українською мовою 1-4 класи // МОН молоді та спорту України. – К.: Освіта, 2012. ‒ 390 с.

Юлія Озадовська

(Київ)

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

КОНСТРУКТИВНИХ УМІНЬ ЗАСОБАМИ LEGO-КОНСТРУЮВАННЯ

У статті розглянуто проблему розвитку конструкторських здібностей дітей

молодшого шкільного віку засобами конструкторів ЛЕГО. Вказується, що в процесі ЛЕГО-

конструювання діти молодшого шкільного віку освоюють нові техніки і технології роботи з

конструктором, які згодом можна використовувати в самостійної діяльності, таким

чином дозволяючи створювати сприятливі умови для залучення дітей молодшого шкільного

віку до технічної творчості і формування інженерного мислення, початкових технічних

навичок.

Дослідження було спрямовано на пошук і вивчення психолого-педагогічних умов

формування конструкторських здібностей в процесі ЛЕГО-конструювання у дітей

молодшого шкільного віку. Автором пропонується формування в молодших школярів

конструктивних умінь засобами LEGO-конструювання.

Ключові слова: LEGO Education, Лего-технологія, початкова школа, молодші школярі,

компетентність.

In the article the problem of development of design abilities of children of junior school age by

means of constructors LEGO is considered. It is indicated that in the process of LEGO - the design

of children of junior school age mastering new techniques and technologies of work with the

designer, which can subsequently be used in independent activities, thus allowing to create

favorable conditions for the involvement of children of elementary school age in technical creativity

and the formation of engineering thinking, elementary technical skills.

The research was aimed at the search and study of psychological and pedagogical conditions

for the formation of design abilities in the process of LEGO - design in children of elementary

school age. The author proposes the formation of constructive abilities in primary schoolchildren

by means of LEGO-design.

Keywords: LEGO Education, LEGO technology, primary school, primary schoolchildren,

competence.

Сучасні діти живуть в епоху активної інформатизації, комп'ютеризації і

роботобудування. Сьогодні держава відчуває гостру потребу у висококваліфікованих

фахівцях, що володіють високими інтелектуальними можливостями. І починати готувати

майбутніх інженерів потрібно не в вузах, а значно раніше - в дошкільному та молодшому

шкільному віці, коли у дітей особливо виражений інтерес до технічної творчості. Необхідно

розвивати технічну допитливість мислення, аналітичний розум і інші якості особистості.

Конструювання в молодшому шкільному віці було завжди, але якщо раніше пріоритети

ставилися на конструктивне мислення і розвиток дрібної моторики, то тепер відповідно до

нових стандартів необхідний новий підхід. Конструктор спонукає працювати в рівній мірі і


161

голову, і руки, при цьому працює дві півкулі головного мозку, що позначається на всебічний

розвиток дитини. Дитина не помічає, що вона освоює усний рахунок, склад числа, виробляє

прості арифметичні дії. Від простих кубиків дитина поступово переходить на конструктори,

що складаються з простих геометричних фігур, потім з'являються перші механізми, і

програмовані конструктори [6].

Завдяки розробкам компаній, виробників освітніх конструкторів сьогодні з'явилася

можливість знайомити дітей з основами будови технічних об'єктів. Працюючи з

конструктором ЛЕГО, діти можуть експериментувати, обговорювати ідеї, втілювати їх в

будівництві, вдосконалити і так далі. Це підвищує самооцінку дитини, а вміння діяти

самостійно, формує почуття впевненості в своїх силах. Тому конструктивна творча

діяльність є ідеальною формою роботи, яка дозволяє педагогу поєднувати освіту, виховання і

розвиток дітей в режимі гри.

Робота з конструктором LEGO дозволяє молодшим школярам у формі пізнавальної гри

дізнатися багато важливих ідей і розвинути необхідні в подальшому житті навички.

Відбувається знайомство з навколишнім світом за допомогою гри та творчості. Діти

народжують нові ідеї, втілюючи в реальність те, що могло б бути насправді. І допомагають

їм у цьому різноманітні набори LEGO, які створюють поживний ґрунт для гри, навчання,

творчості, фантазії.

Перспективність застосування LEGO-технології обумовлюється її високими освітніми

можливостями: багатофункціональністю, технічними та естетичними характеристиками,

використанням у різних ігрових і навчальних зонах.

Цікаві методики навчання з використанням LEGO-технологій пропонують багато

вчителів: Т. Биковський, Т. Вихренко, Д. Денисюк, Ю. Іванов, С. Кучер, Л. Павлюк,

О. Петегирич, Т. Полянська, Г. Ріллє, В. Ткачук, О. Тополюкова, Н. Чигрин. Автори

наголошують на ідеї, що використання LEGO на заняттях своїм змістом, формою організації

та результативністю сприяє формуванню вміння аналізувати, порівнювати, зіставляти,

виділяючи характерні особливості героїв, подій і т. д., що впливає на розвиток уваги,

спостережливості, пам’яті, просторових уявлень, уяви.

У зв'язку з цим ми вважаємо актуальним використання ЛЕГО-конструювання в розвитку

конструкторських здібностей у дітей молодшого шкільного віку.

Актуальність і педагогічна доцільність програми. Інноваційні процеси в системі

освіти вимагають нової організації системи в цілому. Найважливішою відмінною рисою

нових Державних стандартів нового покоління є системно діяльнісний підхід, що передбачає

чергування практичних і розумових дій дитини.

ЛЕГО-конструювання більше, ніж інші види діяльності, готує ґрунт для розвитку

технічних здібностей дітей і об'єднує в собі елементи гри з експериментуванням, а, отже,

активізує мисленнєво-мовну діяльність дітей молодшого шкільного віку, розвиває

конструкторські здібності і технічне мислення, уяву та навички спілкування, сприяє

інтерпретації і самовираження, розширює кругозір, дозволяє підняти на більш високий

рівень розвиток пізнавальної активності молодших школярів, а це ‒ одна зі складових

успішності їх подальшого навчання в школі.

Введення Нового державного стандарту федеральних державних стандартів загальної

освіти передбачає розробку нових педагогічних технологій. Найважливішою відмінною

рисою стандартів є їх орієнтація на результати освіти, причому вони розглядаються на основі

системно-діяльнісного підходу. Особливістю нових стандартів є формування і розвиток у

дітей навчальної діяльності: вміння вчитися, без якого в подальшому неможливо будувати

систему безперервної освіти. Кардинально змінюється роль педагога і учня в навчально-

виховній роботі, в основі якої лежить модель особистісно-орієнтованої школи: вчитель і

учень взаємодіють як рівноправні партнери, немає поділу на суб'єкти та об'єкти навчання, є

школа співпраці. Діяльність виступає як зовнішнє умова розвитку у дитини пізнавальних

процесів. Це означає, що, щоб дитина розвивалася, необхідно організувати її діяльність.

Отже, освітнє завдання полягає в організації умов, що провокують дитячу дію. Таку


162

стратегію навчання легко реалізувати в освітньому середовищі ЛЕГО, яка об'єднує в собі

спеціально скомпоновані для занять в групі комплекти ЛЕГО, ретельно продуману систему

завдань для дітей. Займаючись конструюванням, діти вивчають принципи роботи різних

механізмів [2].

Молодші школярі вчаться конструювати «крок за кроком». Таке навчання дозволяє їм

просуватися вперед у власному темпі, стимулює бажання вчитися і вирішувати нові, більш

складні завдання. Будь-який визнаний і оцінений успіх призводить до того, що дитина стає

більш впевненим у собі. В ході занять підвищується комунікативна активність кожної

дитини, формується вміння працювати в парі, в групі, відбувається розвиток творчих

здібностей. Застосування предметно-розвиваючого середовища ЛЕГО на заняттях «Лего-

конструювання» направлено на розвиток тих якостей особистості, тих особливостей

психічних процесів і тих видів діяльності, які визначають становлення стійкого

пізнавального інтересу і успішного навчання учнів.

Курс «Лего-конструювання» для учнів призначений для того, щоб покласти початок

формуванню у них цілісного уявлення про світ техніки, пристрої конструкцій, механізмів і

машин, їх місці в навколишньому світі. Реалізація даного курсу дозволяє стимулювати

інтерес і допитливість, розвивати здібності до вирішення проблемних ситуацій – вмінню

досліджувати проблему, аналізувати наявні ресурси, висувати ідеї, планувати рішення і

реалізовувати їх, розширити технічний і математичний словники учня.

Заняття в рамках даного курсу проводяться на основі виконання учнями тематичних

проектних завдань, які стимулюють використання знань, отриманих дітьми на уроках з таких

предметів: «Я у світі», інформатика, математика, образотворче мистецтво. Все це сприяє

формуванню в учнів цілісного уявлення про навколишній світ.

Новизна і відмінні риси програми простежуються за кількома напрямками.

По-перше, сучасні форми і методи навчання все в меншій мірі здатні відгукуватися на

зміни, що характеризують сучасну епоху. Виходячи з цього, Інститутом нових технологій

були запропоновані нові підходи до організації навчання і виховання дітей початкової

школи, сучасні освітні технології. У реалізації нових технологій велику роль відіграє багате

предметне і графічне середовище: комп’ютерне обладнання, конструктори Лего, корекційно-

розвивальні ігри, кубики Нікітіна, інформаційні програми Лого. В даний час вкрай

актуальним є питання роботи з обдарованими дітьми, а робота з новим обладнанням

дозволяє його вирішувати в повній мірі.

По-друге, кардинально змінюється роль вчителя і учня в навчально-виховній роботі, в

основі якої лежить модель особистісно-орієнтованої школи: вчитель і учень взаємодіють як

рівноправні партнери, немає поділу на суб'єкти та об'єкти навчання, є школа співпраці.

По-третє, заняття «Лего-конструюванням» сприяють навчанню дітей діяльності з

придбання знань, навичок і способів міркувань, дають можливість навчати школярів

елементам раціоналізаторства, конструювання, розвивають їх технічне мислення і здатності

до творчої роботи.

По-четверте, на заняттях педагогом активно використовуються інформаційно-

комунікативні технології (ІКТ), ігрові технології, колективні засоби навчання, проектна

діяльність. Найважливішим принципом навчання на заняттях «Лего-конструюванням» є

поєднання слова, наочності і практичної діяльності навчання [4].

Мета програми ‒ навчання дітей основам конструювання та їх активне творче розвиток

з урахуванням індивідуальності кожної дитини за допомогою занять науково-технічною

діяльністю.

У процесі навчання за даною програмою передбачається вирішення наступних завдань:

1. Ознайомлення з основними принципами механіки; 2. Формування мотивації успіху і досягнень, творчої самореалізації на основі організації

предметно-перетворюючої діяльності;

3. Формування внутрішнього плану діяльності на основі поетапної відпрацювання предметно-перетворювальних дій;


163

4. Формування вміння шукати і перетворювати необхідну інформацію на основі різних інформаційних технологій (графічних ‒ текст, малюнок, схема; інформаційно-

комунікативних);

5. Підвищення інтересу до навчальних предметів за допомогою конструктора ЛЕГО; 6. Розвиток регулятивної структури діяльності, що включає цілепокладання, планування

(вміння складати план дій і застосовувати його для вирішення практичних завдань),

прогнозування (передбачення майбутнього результату при різних умовах виконання дії),

контроль, корекцію та оцінку;

7. Розвиток вміння викладати думки в чіткій логічній послідовності, відстоювати свою

точку зору, аналізувати ситуацію і самостійно знаходити відповіді на питання шляхом

логічних міркувань;

8. Розвиток комунікативної компетентності молодших школярів на основі організації спільної продуктивної діяльності (вміння працювати над проектом в команді, ефективно

розподіляти обов'язки, розвиток навичок міжособистісного спілкування і колективної

творчості);

9. Розвиток індивідуальних здібностей дитини; 10. Розвиток мови дітей; 11. Виховання моральних і естетичних почуттів, емоційно-ціннісного позитивного

ставлення до себе і навколишнього світу;

12. Виховання такі якості як посидючість, цілеспрямованість, чуйність, уміння працювати в колективі.

Принципи, що лежать в основі програми: доступність, науковість, наочність, принцип

пов'язаності навчання з практикою, принцип свідомості і активності.

Принцип виховуючого навчання ‒ під час навчального процесу педагогом даються

навчається не тільки знання, а й формується його особистість.

Принцип науковості ‒ в зміст навчання включені тільки об'єктивні наукові факти,

теорії і закони, до того ж відображають сучасний стан науки або напрямку творчої

діяльності.

Принцип зв'язку навчання з практикою – навчальний процес побудований так, щоб

діти використовували (або принаймні знали, як можна застосувати) отримані теоретичні

знання у вирішенні практичних завдань (причому не тільки в процесі навчання, а й в

реальному житті), а також вміли аналізувати і перетворювати навколишню дійсність,

виробляючи власні погляди.

Принцип доступності ‒ зміст і вивчення навчального матеріалу не викликає у хлопців

інтелектуальних, моральних і фізичних перевантажень. Для того щоб досягти цього,

дотримується ще одне правило: в процес навчання включено спочатку те, що близьке і

зрозуміле для учнів (пов’язано з їх реальним життям), а потім ‒ те, що вимагає узагальнення

та аналізу, для початку пропонуються дітям легкі навчальні завдання, а потім ‒ важкі (але

обов'язково доступні для виконання під керівництвом дорослого).

Принцип наочності ‒ в ході навчального процесу потрібно максимально «включати» всі

органи чуття дитини, залучати їх до сприйняття і переробку отриманої інформації (тобто при

навчанні недостатньо тільки розповісти дітям про щось, а слід дати можливість спостерігати,

вимірювати, чіпати, проводити досліди, використовувати отримані знання та вміння в

практичній діяльності) [5].

Принцип свідомості і активності ‒ результатів навчання можна досягти тільки тоді,

коли діти є суб'єктами процесу пізнання, тобто розуміють цілі і завдання навчання, мають

можливість самостійно планувати і організовувати свою діяльність, вміють ставити

проблеми і шукати шляхи їх вирішення. Домогтися активності і свідомості дітей в процесі

навчання можна, якщо:

‒ при визначенні змісту навчального процесу враховуються актуальні інтереси і потреби

дітей;


164

‒ діти включаються в рішення проблемних ситуацій, в процес пошуку і виконання

навчальних і практичних завдань;

‒ процес навчання максимально активізований (ігрові та дискусійні форми роботи);

‒ стимулюються колективні та групові форми навчальної роботи.

Найважливішим принципом навчання на заняттях «Лего-конструювання» є поєднання

слова, наочності і практичної діяльності навчання.

Механізм реалізації програми. Всі заняття по Лего-конструюванню передбачають, що навчальний процес включає

чотири складових: взаємозв'язки, конструювання, рефлексія і розвиток.

Взаємозв'язки. На цьому етапі вже до наявних знань додаються нові знання, між ними

встановлюються зв'язки або набувається початковий досвід, в результаті якого може

сформуватися нове знання. В основі курсу лежить цілісний образ навколишнього світу, який

переломлюється через результат діяльності учнів. Конструювання як навчальний предмет є

комплексним і інтегративним за своєю суттю, він передбачає реальні взаємозв'язку

практично з усіма предметами початкової школи. Заняття по ЛЕГО-конструювання головним

чином спрямовані на розвиток образотворчих, словесних, конструкторських здібностей. Всі

ці напрямки тісно пов'язані, і один вид творчості не виключає розвиток іншого, а

урізноманітнює творчу діяльність. Кожна дитина, що бере участь в роботі по виконанню

запропонованого завдання, висловлює своє ставлення до виконаної роботи, розповідає про

хід виконання завдання, про призначення виконаного проекту. Тематичний підхід об'єднує в

одне ціле завдання з різних областей. Працюючи над тематичної моделлю, учні не тільки

користуються знаннями, отриманими на уроках математики, Я у світі, образотворчого

мистецтва, а й поглиблюють їх:

Математика ‒ поняття простору, зображення об'ємних фігур, виконання розрахунків і

побудова моделей, побудова форм з урахуванням основ геометрії, робота з геометричними

фігурами;

Я у світі ‒ вивчення будівель, природних співтовариств; розгляд та аналіз природних

форм і конструкцій; вивчення природи як джерела сировини з урахуванням екологічних

проблем, діяльності людини як творця матеріально-культурного середовища проживання.

Рідна мова ‒ розвиток усного мовлення в процесі аналізу завдань і обговорення

результатів практичної діяльності (опис конструкції виробу, матеріалів; розповідь про хід дій

і побудові плану діяльності; побудова логічно зв'язних висловлювань в міркуваннях,

обґрунтуваннях, формулюванні висновків).

Образотворче мистецтво ‒ використання художніх засобів, моделювання з урахуванням

художніх правил.

Конструювання. Відомо, що в процесі практичної діяльності навчання проходить більш

успішно. Конструюючи предмети з реального життя, діти «конструюють знання в своїй

свідомості».

Рефлексія. Можливість поміркувати і обдумати те, що вони побачили або

сконструювали, допомагає дітям зрозуміти ідеї, з якими вони стикаються в процесі

встановлення зв'язків з іншими ідеями і попереднім досвідом. Рольові ігри та обговорення -

спосіб реалізації даного етапу.

Розвиток. Ми продовжуємо розвиватися, якщо постійно «піднімаємо планку», вчимося

«крок за кроком» ‒ це дозволяє зберегти інтерес до справи, удосконалювати знання і вміння.

Додаткові завдання виводять на цей етап.

Форми і режим занять. Для реалізації програми використовуються кілька форм занять:

Вступне заняття ‒ педагог знайомить учнів з технікою безпеки, особливостями

організації навчання і пропонованою програмою роботи на поточний рік. На цьому занятті

бажано присутність батьків учнів (особливо 1-го року навчання).

Ознайомлювальне заняття ‒ педагог знайомить дітей з новими методами роботи в

залежності від набору конструктора (навчаються отримують переважно теоретичні знання).


165

Заняття за схемою ‒ спеціальне заняття, яке надає можливість вивчати ази

конструювання за зразком, схемою. Спочатку діти будуватимуть працюючі моделі важелів,

блоків і зубчастих передач за інструкцією, за схемою, за зразком, потім придумувати власні

варіанти конструкцій.

Заняття по пам'яті ‒ проводиться після засвоєння дітьми отриманих знань в роботі

за схемою; воно дає дитині можливість тренувати свою зорову пам'ять.

Тематичне заняття ‒ дітям пропонується працювати над моделюванням з певної

теми. Заняття сприяє розвитку творчої уяви дитини.

Заняття-проект ‒ на такому занятті навчаються отримують повну свободу у виборі

напрямку роботи, обмеженого певною тематикою. Кожна дитина, що бере участь в роботі по

виконанню запропонованого завдання, висловлює своє ставлення до виконаної роботи,

розповідає про хід виконання завдання, про призначення виконаного проекту.

Заняття перевірочне ‒ (на повторення) допомагає педагогу після вивчення складної

теми перевірити засвоєння даного матеріалу і виявити дітей, яким потрібна допомога

педагога.

Конкурсне ігрове заняття ‒ будується в вигляді змагання в ігровій формі для

стимулювання творчості дітей.

Комбіноване заняття ‒ проводиться для вирішення декількох навчальних завдань.

Підсумкове заняття ‒ підводить підсумки роботи дитячого об'єднання за навчальний

рік. Може проходити у вигляді міні-виставок, переглядів творчих робіт і презентацій їх

відбору та підготовки до звітних виставок, фестивалів.

Очікувані результати. Методична основа курсу ‒ діяльнісний підхід, тобто організація

максимально продуктивної творчої діяльності дітей, починаючи з першого року навчання.

Діяльність учнів спочатку має, головним чином, індивідуальний характер. Але

поступово збільшується частка колективних робіт, особливо творчих, узагальнюючого

характеру ‒ проектів.

Пройшовши основні етапи формування конструктивної діяльності молодшого школяра

ми побачили, що створення комфортної, сприятливою, безпечної ЛЕГО-конструювального

середовища, оснащеної різноманітною колекцією конструкторів ЛЕГО, добірка дидактичних

ігор для розвитку конструкторських здібностей, активну участь батьків сприяє ефективному

формуванню конструкторських здібностей у дітей молодшого шкільного віку.


1. Бібік Н. М. Пізнавальний інтерес як умова суб’єктності навчання молодших школярів

/ Н. М. Бібік // Педагогічний дискурс. ‒ 2011. ‒ Вип. 10. ‒ С. 53-56.

2. Волощук I. Концептуальні засади розвитку творчих здібностей школярів / I. Волощук

// Трудова підготовка в закладах освіти. ‒ 2003. ‒ №3. ‒ С.4-8.

3. Іваненко Л.М. Гра як пізнавальна та конструктивна діяльність / Л. М Іваненко. ‒

Харків: Фоліо, 2005. ‒ 199 с.

4. Клименко В. В. Психологія творчості: навч. посіб. / В. В. Клименко. ‒ Київ: Центр

навч. літ., 2006. ‒ 480 с.

5. Моляко В. О. Психологія творчості ‒ нова парадигма дослідження конструктивної

діяльності / В. А. Моляко // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні. ‒ Харків:

ОВС, 2002. ‒ Ч. 1. ‒ С. 481.

6. Нова українська школа: основи Стандарту освіти. – Львів, 2016. – 64 с.3. Офіційний

сайт Lego. [Електронний ресурс]. – Доступ до ресурсу: http://www.lego.com/en-us/

7. Lego wedo книга для вчителя – Дания: LEGO Group. – 2009. [Електронний ресурс]. –

http://soiro.ru/sites/default/files/lego_wedo_-_kniga_uchitelya.pdf

http://www.lego.com/en-us/

http://soiro.ru/sites/default/files/lego_wedo_-_kniga_uchitelya.pdf


166

УДК 373.2.015.31.57.081.1:159.922

Зоряна Островська


ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ

СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ РІДНИМ КРАЄМ

У статті висвітлено психологічні засади ознайомлення дошкільників із рідним краєм;

окреслено принципи ознайомлення з довкіллям; досліджено етапи та тематичні блоки

роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом; описано організаційно-педагогічні

засади проведення історико-краєзнавчої роботи зі старшими дошкільниками.

Ключові слова: рідний край, рідне місто, старші дошкільники, ознайомлення, заклад

дошкільної освіти, вихователь.

The article covers the psychological basis for familiarizing preschoolers with their native land;

outlines the principles of familiarization with the environment; explored the stages and thematic

blocks of work with children to get acquainted with their hometown; describes the organizational

and pedagogical foundations of the historical and local history work with older preschoolers.

Key words: homeland, hometown, older preschoolers, familiarization, preschool education

institution, teacher.

В умовах національного відродження України та інтеграції в європейський простір

проблема формування у дошкільників цілісності знань про рідний край, є надзвичайно

актуальною, оскільки освоєння фундаментальних цінностей людства, формування загальної

базової культури неможливе без пізнання рідного краю, його історичної, культурної,

національної, географічної своєрідності. Це потрібно для того, щоб збагнути природні й

етнічні особливості краю, вміти порівняти регіональну культуру із загальноукраїнською та

культурою інших народів і нарешті, щоб полюбити край, де народився, бути готовим до його

збагачення та захисту, пишатися ним.

Різні аспекти означеної проблеми висвітлено у працях А. Богуш, Л. Венгер,

Н. Ветлугіної, Л. Виготського, О. Запорожця, О. Кононко, О. Леонтьєва, В. Мухіної,

Р. Чумічової та ін. Учені зазначають, що у віці 5-6 років діти легко входять у ролі,

запропоновані дорослим, мають розвинену потребу в нових соціальних і культурних

враженнях, високу пізнавальну активність та інтерес до навколишнього. На думку науковців

(М. Додонова, М. Галізо, М. Матюхіної, Д. Фельдштейн), в ранньому онтогенезі відбувається

інтенсивна зміна компонентів ціннісних орієнтацій і, головне, з’являються нові тенденції

їхнього розвитку. Науковці (В. Мухіна, Р. Немов, А. Петровський, Є. Рогов,

М. Ярошевський) відзначали, що старший дошкільний вік є найбільш відповідальним етапом

у розвитку механізмів поведінки та діяльності, активний розумовий розвиток старшого

дошкільника сприяє формуванню більш високого ступеня усвідомленості поведінки.

Мета статті – окреслити принципи ознайомлення дошкільників із довкіллям, дослідити

етапи й тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом, описати

організаційно-педагогічні засади проведення історико-краєзнавчої роботи зі старшими

дошкільниками в умовах закладу дошкільної освіти.

Культура як основа національної освітньої стратегії передбачає розмаїття підходів,

найбільш значущим серед яких є регіональна культура. Її можна розглядати як модель життя,

як об’єкт культурного простору, у який з народження включена людина, котра мешкає на

даній території [3, c. 20] Психологічними засадами методики ознайомлення дітей з рідним

краєм є вчення психологів про індивід, особистість, індивідуальність; процеси розуміння і

пізнання у взаємозв'язку з розвитком мовлення і критичного мислення. Старші дошкільники

мислять на основі уявлень, що сформувались у попередньому практичному досвіді. Зміни в

мисленні пов'язані, насамперед, з розвитком зв'язного монологічного мовлення, що сприяє


167

появі розгорнутого мисленнєвого процесу – міркування. Виконуючи планувальну й

регулювальну функції, мовлення веде до швидкого розвитку всіх мисленнєвих операцій

(аналіз, узагальнення, порівняння, абстрагування тощо) і критичності мислення. У зв’язку з

цим у старших дошкільників з'являються численні запитання пізнавального характеру,

бажання пізнати рідний край, місто (село). Вони намагаються самостійно з'ясувати

доцільність його побудови, встановити зв'язки між зовнішніми ознаками і призначенням

об'єктів, конкретизувати диференційоване їх розуміння, самостійно пояснити невідоме через

відоме, використовувати аналогії, встановлювати внутрішні суттєві зв'язки між явищами.

Завдання вихователя – залучати дітей до активної мовленнєво-пізнавальної діяльності.

Методологічними засадами ознайомлення дошкільників з рідним краєм, є цілісний

підхід до пізнання через дотримання таких принципів, як: інтеграції знань (взаємозв'язок

завдань із різних розділів програми); цілісності і системності (озброєння дітей системою

знань про цілісну картину світу); діяльнісного опосередкування (занурення дітей у різні види

пізнавальної діяльності (мовленнєву, художньо-мовленнєву, трудову, продуктивну, ігрову,

конструктивну, комунікативну); діадичної взаємодії (розвиток і формування цілісної

особистості дитини можливий тільки в системах: «організм – середовище», «особистість –

довкілля», «дитина – соціум», «педагог – дитина», «діти –довкілля»); ізоморфізму (утворення

«особистісного світу дитини», її цілісного «життєдіяльнісного простору».); урахування

культурно-етнографічних особливостей рідного міста (максимальне використання культури,

звичаїв, традицій тієї місцевості, у якій розташований ЗДО; формування цілісної свідомої

особистості дитини в рамках національної культури); єдності психіки і пізнання кожної

дитини (переведення способів пізнавальної діяльності дітей із плану соціальної свідомості у

план свідомості індивідуальної; наочності й об'єктивності (все, з чим зустрічається дитина в

довкіллі, має пройти через її органи відчуття і сприймання – зорове, слухове, тактильне,

моторне); екологізації і валеологізації (формування у дітей екологічного ставлення до

довкілля і до самого себе, виховання екологічного мислення та екологічних взаємин

організму з довкіллям); поєднання пізнавальних і виховних завдань [1, c. 27]. Реалізація

означених принципів сприятиме формуванню цілісної свідомої особистості, озброєної

знаннями, вміннями і навичками поведінки і життєдіяльності в довкіллі.

Ознайомлення дошкільників із рідним краєм розпочинається з ознайомлення з містом

(селом), де народився. Процес ознайомлення відбувається поетапно. Перший етап – у

дошкільників поступово формується «образ власного дому» з його укладом, традиціями,

спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його.

Це почуття «батьківського дому» лягає в основу любові до рідного міста, батьківщини,

Вітчизни. Двір, вулиця, на якій живе дитина, також сприяють зміцненню приязні та відчуття

власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має те, як батьки формують у

дітей такі почуття, чи розповідають про вулицю, її назву, що на ній розташовано, який

проїжджає транспорт, як ця вулиця пов’язана з тією, на якій знаходиться дитячий садок

(можна пройти пішки чи треба їхати). Доцільно сфотографувати дітей на вулиці, чи зняти

відеофільм про прогулянку, а потім в групі разом подивитися і розказати про побачене.

Другий етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Для

дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем

своєї вулиці. Щоб діти «відчули» своє місто, їм необхідно про нього розповідати та

показувати його, влаштовувати сімейні прогулянки по місту, організовувати екскурсії за

участю батьків. Діти старшого дошкільного віку мають знати назву свого міста, його головні

вулиці, визначні місця, музеї, театри тощо. Особливістю ознайомлення дітей із рідним краєм

є те, що виховний процес ґрунтується на когнітивному компоненті. Діти отримують

інформацію, слухаючи розповіді, розглядаючи ілюстрації, слайди, відесюжети, художні

твори (картини живопису про рідне місто) і літературні (вірші, легенди, билини) та музику,

що спонукає їх до активної діяльності (самі розглядають, читають поетичні вірші,

розповідають, малюють, ліплять, співають). У пригоді стають і дидактичні ігри («Впізнай

назву свого міста», «Відчуй настрій вулиці» ), вправи «Знайди своє місто на мапі України»,


168

«Як написати адресу на конверті», ігри-подорожі тощо. На цьому етапі знайомлять дітей із

символікою рідного міста, визначними місцями, відомими людьми, митцями, які його

прославляють.

Третій етап – ознайомлення з природою рідного краю. Тут акцент робиться на її красі,

розмаїтті, багатстві, особливостях. Діти мають знати про те, які рослини прикрашають сади і

сквери міста, які птахи і тварини живуть в парку і в ближніх лісах, за яким деревом можна

відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти цвітуть на луках і

полях (кульбабки, волошки, маки), які рослини і тварини занесено до Червоної книги.

Четвертий етап – формування у дітей уявлень про людей рідної країни – художників,

композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів, які

прославили країну, місто. На конкретних прикладах, через конкретних людей вихователь

знайомить дітей з характерними особливостями українського народу (творчі здібності,

вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою

Батьківщину). Зустрічі дітей із відомими людьми, фахівцями, чиї справи гідні наслідування

та популяризації допомагають дітям зрозуміти, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть

гарні вірші, випікають смачний хліб, керують складними машинами та механізмами,

виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і вони коли виростуть, стануть

відомими особистостями.

Збагачуючи життєвий досвід дитини, кожен з етапів може інтегрувати з такими

тематичними блоками по ознайомленню з рідним краєм, як: історія (походження назви міста

чи села, причина виникнення даного поселення), найбільша площа, вулиці міста та вулиця,

на якій ти живеш і на якій розташовано ЗДО; визначні місця рідного міста, пам’ятники,

будівлі, музеї, театри; праця дорослих; підприємства міста; чим прославлене місто, його

символи (герб, прапор), що на них зображено та як вони пов’язані з історією і працею людей

в місті; видатні люди рідного міста (чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства,

чому?); природа рідного міста (які дерева, квіти прикрашають вулиці міста, яких рослин

найбільше, як називається ріка, на березі якої розташоване місто, які корисні копалини є в

краї); культура рідного міста (музеї, театри, бібліотеки навчальні заклади, школи, які є в

місті); культура поведінки в рідному місті (на вулиці, в транспорті, музеї, театрі, на

прогулянці, під час загальноміських свят); відпочинок у рідному місті (де люблять

відпочивати жителі рідного міста, які є традиції, свята, День міста); захисники рідного міста

(хто слідкує за спокоєм людей у місті, допомагає людям в надзвичайних ситуаціях, як у місті

святкують День Перемоги).

Вищеозначена робота може бути успішною тільки за умови активної взаємодії

вихованців з довкіллям через гру, спілкування, навчання, різні види діяльності, яку

побудовано на історико-краєзнавчому матеріалі, що ґрунтується на таких організаційно-

педагогічних засадах: введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням

принципу поступового переходу від близького дитині, особистісно значущого, до більш

віддаленого від дитини – культурно-історичних фактів; формування особистісного ставлення

до подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної

дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навколо;

розвиток музейної педагогіки, що надає можливість дитині налагодити діалог з культурним

надбанням минувшини та сьогодення; здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до

історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій

вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (гра, образотворча

діяльність, придумування оповідань, екскурсії, участь у благоустрої території тощо);

залучення дітей до участі в міських заходах, святах з метою надання можливості

познайомитися з мешканцями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних

ремеслах, танцях, піснях; долучитися до атмосфери загальної радості, підвищеної

пізнавальної та емоційної активності; створення розвивального середовища в ЗДО на основі

народної культури з опорою на історико-краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту,

предмети декоративно-ужиткового мистецтва тощо), яке б дозволило забезпечити потребу в


169

пізнанні його за законами добра й краси; співпраця ЗДО з родинами вихованців у процесі

ознайомлення з історією міста [3, с. 41]. Розкриття особистості дитини цілком можливе через

включення її в культуру власного народу через проживання в ній, в традиціях за допомогою

входження в річне святкове коло.

Отже, ознайомлення дітей з рідним містом є актуальною психолого-педагогічною

проблемою, оскільки пов'язане із такими психологічними процесами як пізнання, розуміння,

мислення, мовлення, свідомість, без яких неможливе здійснення педагогічного впливу на

розвиток дитячої особистості. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні

методичного інструментарію ознайомлення дошкільників із конкретними об’єктами рідного

краю, зокрема – полікультурністю.


1. Богуш А. М. Методика ознайомлення дітей із довкіллям у дошкільному навчальному

закладі : підручник для ВНЗ /А. М. Богуш, Н. В. Гавриш. – Київ : Слово, 2008. – 408 с.

2. Корякіна І. Дошкільникам про історію рідного міста Глухова : методичний посібник / І. Корякіна, Н. Гордій. – Харків : Діса плюс, 2015. – 258 с.


УДК 378

Валентина Пархоменко

(Київ)

ФОРМУВАННЯ ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

У статті окреслено актуальність проблеми формування логічного мислення молодшого

школяра на уроках математики.

Ключові слова: формування, логічне мислення, молодший школяр, уроки математики в

початковій школі.

The article outlines the urgency of the problem of forming the logical thinking of a junior

student at the lessons of mathematics.

Key words: formation, logical thinking, junior high school student, math lessons at elementary

school.

Сучасне суспільство змінюється доволі швидко, важко прогнозувати навіть найближче

майбутнє. Тому неможливо передбачити, які знання можуть знадобитися дитині, а які ні в її

позашкільному житті. На сучасному етапі розвитку освіти (відповідно до Концепції Нової

української школи) вона має формувати відповідальну особистість, яка здатна до самоосвіти

і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого вирішення

проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на

краще своє життя і життя своєї країни. Такій особистості одних знань з основ наук замало.

Вона має ще володіти надзвичайно важливим логічним арсеналом – методами аналізу і

синтезу, абстрагування і узагальнення, вміння доводити і спростовувати, робити правильні

висновки, приймати обґрунтовані, раціональні в тій чи іншій ситуації рішення, іншими

словами, бути інтелектуально розвиненою особистістю.

Проблема інтелектуального розвитку, формуванню логічного мислення, пізнавальної

самостійності молодшого школяра досліджувалась як у педагогічній, так і у психологічній

науці (Н. Бібік, В. Бондар, О. Савченко, В. Сухомлинський, Д. Богоявленська, В. Давидов,

Д. Ельконін, Л. Занков, Є. Кабанова-Меллер, 3. Калмикова, Ю. Карпов, О. Киричук,


170

Г. Костюк, І. Лернер, В. Паламарчук, Н. Тализіна, М. Смульсон, А. Фурман, Л. Кочина,

О. Митник, М. Холодна та ін.).

І все ж, попри значну зацікавленість сучасних дослідників проблемою формування

логічного мислення, не до кінця з’ясованим залишається питання розвитку логічного

мислення учнів початкової школи на уроках математики. Зокрема, нагального подолання

потребують суперечності між: вимогами сучасного суспільства щодо математичної культури

учнів і реальним рівнем їхньої предметної компетентності; вимогами до рівня логічного

мислення молодших школярів та обмеженими можливостями його досягнення за умов

застосування традиційних методів, прийомів, форм і засобів навчання.

У літературних джерелах із психології, педагогіки, методики навчання математики

можна знайти різні підходи до трактування змісту поняття «логічне мислення». На думку

Я.А. Пономарьова, логічне мислення пов’язане зі здатністю людини діяти у «внутрішньому

плані», не лише безпосередньо, а й опосередковано, шляхом вивчення моделей.

А.В. Петровський пов’язує процес логічного мислення з використанням зв’язків предметів і

явищ, які поєднані між собою таким чином, що одні факти можна вивести з інших

теоретично за правилами логіки. Коли у фокусі уваги учнів постають відношення між

поняттями (роду, виду; заперечення, ствердження), то знання про ці відношення

закріплюються у логічних структурах мислення, а саме мислення проявляється у

використанні цих структур для встановлення і перетворення понять. Г. С. Костюк визначає

поняття «логічне мислення» як таке, що характеризується послідовністю. Саме так, на нашу

думку, слід розуміти зміст поняття «логічне мислення» вчителю початкових класів [3].

В.Ф. Паламарчук виділяє у логічному мисленні мотиваційний, змістовий, операційний і

контрольно-корекційний компоненти. Мотиваційний компонент логічного мислення

утворюють мотиви розумової діяльності, а саме: любов до знань, бажання мислити,

прагнення довести власні думки; стійкий інтерес до нового, потреба розібратися в ньому;

мотиви досягнень і саморозвитку. Змістовий компонент утворюють логічні знання. Аналіз

чинних підручників із математики для початкових класів свідчить про те, що застосування

логічних знань під час вивчення математики в початкових класах відбувається переважно

інтуїтивно. Логічні знання, які учні застосовують на уроках математики, – це знання

елементів логіки, а саме: поняття (обсяг поняття; родові та видові поняття, наприклад,

«многокутник» ‒ родове поняття, а «трикутник», «чотирикутник» тощо ‒ видові; правило

визначення понять через найближчий рід і видову відмінність); судження(істинні та хибні;

перетворення з істинного на хибне та навпаки; зміст слів «всі», «деякі», «жодний»,

«принаймні один»; складні судження, які містять сполучники «і», «чи»); уявлення про окремі

схеми правильних дедуктивних міркувань. Ядром змістового компоненту логічного

мислення є поняттєве мислення, яке на думку Л. Веккера , характеризується:

перецентрацією, суть якої – подолання обмежень егоцентризму. Носій думки виявляється

лише на позиції окремих варіантів; узгодженістю обсягу і змісту в структурах. Дитина здатна

визначати класи досліджуваних предметів за змістом через родову й видову відмінність,

узгоджувати поняття усі, деякі, один, жоден; індуктивно-дедуктивним характером зв’язку

поняттєвих структур; ієрархічністю і пануванням конструкцій підпорядкування;

узгодженістю інваріантних і варіативних компонентів у структурах; узгодженістю причинно-

наслідкових зв’язків; вищим рівнем і повнотою розуміння у поняттєвому мисленні,

розумінням розбіжностей і шляхів їх подолання. На цьому рівні осмислюється не тільки

уявно відображена реальність, а й власна структура та операційний склад мислення. Сам

процес мислення стає об’єктом думки. Операційний компонент утворюють логічні вміння.

Логічні вміння О.Я .Митник визначає як спроможність успішно застосовувати логічні

знання та логічні прийоми у процесі «відкриття» нового правила, закономірності тощо,

розв’язування завдань з логічним навантаженням. В учнів початкових класів необхідно і

можливо формувати такі логічні вміння: визначати деякі поняття через найближчий рід і

видову відмінність; утворювати істинні та хибні прості судження, перетворювати істинне

судження на хибне за допомогою частки «не» та слів: «всі», «жодний», «принаймні один»;


171

знаходити закономірності, висувати гіпотези; доводити власну точку зору, міркуючи за

аналогією або проводячи прості дедуктивні міркування; складати умовиводи з окремих

термінів-понять за вказаними вище схемами. Контрольно-корекційний компонент логічного

мислення складає самоаналіз учнем власного процесу мислення, в основі якого лежить

уміння віднаходити помилки, усвідомлювати та виправляти їх. Виховуючи особистість

широкого світогляду, високої культури, вчитель початкових класів має забезпечувати

органічну взаємодію між логічним мисленням і почуттям, що сприяє переведенню сенсу

діяльності в особистісну площину. Забезпечуючи означену взаємодію в освітньому процесі,

вчитель, спираючись на ідеї О. Митника, одночасно з логічним мисленням розвиватиме інші

види мислення дитини, а саме: творче, продуктивне та дивергентне. Говорячи про творче

мислення, О. Митник підкреслює, що відбувається процес у творення чогось нового

(переважно на суб’єктивному рівні). Для творчого мислення характерні такі ознаки: широта

охоплення проблеми, що розглядається; гнучкість; критичність; швидкість актуалізації

потрібних знань; розвинута інтуїція; здатність розв’язувати задачі в умовах неповної

інформації. Якщо підкреслюється аспект результативності процесу мислення, то йдеться про

його продуктивність. Причому, продуктом може бути і по-новому поставлена проблема, і

новий спосіб розв’язання, і новий результат. Говорячи про дивергентне мислення, ми

підкреслюємо здатність мислення генерувати різні ідеї з одного джерела інформації. Для

дивергентного мислення характерні такі ознаки: багатство думок, їх оригінальність,

здатність створювати багато рішень; швидкість мислення, здатність змінювати напрямок

мислення. Але правильність зробленого «відкриття» (ознака творчого мислення), доцільність

(конструктивність тощо) кожної нової ідеї (ознака дивергентного мислення) учень має вміти

довести, користуючись такими логічними прийомами: розгляд об’єкта, що вивчається, з

різних сторін і виділення найбільшої кількості властивих йому ознак, рис, якостей тощо(на

основі операцій аналізу і синтезу); порівняння виділених рис, якостей, властивостей з метою

вибору найвагоміших, головних(на основі логічних операцій порівняння та абстрагування);

встановлення причинно-наслідкових зв’язків і залежностей; формування нових положень (на

основі операції узагальнення) [1].

Складовою мети кожного уроку, на нашу думку, має бути розвиток логічного мислення

учнів. Проте переважно, як засвідчує дослідження О.Я. Митника, учнів не орієнтують на

логічний зміст понять, основну увагу приділяють науковому змісту. Вчителі намагаються,

орієнтуючись на проблемне навчання, нові знання не подавати в готовому вигляді, а

прагнуть, щоб учні опановували їх самостійно, спираючись на раніше здобуті знання і

вміння. І водночас більшість учителів не розуміють, чому їхні вихованці не вміють пояснити

свою думку, аргументовано і послідовно провести доведення певних положень або

спростувати хибну думку, дати грамотно зв’язну відповідь на запитання.

Вчитель чекає, що учень подумає над завданням і відповість, як його розв’язувати. Це

означає, що учень має виконати самостійно ряд складних розумових операцій і видати

результат, але для цього він повинен знати і розуміти зміст і структуру логічних понять, дій,

їх взаємозв’язок, у нього мають бути сформовані логічні вміння, отже, розвинуте логічне

мислення ‒ основа інтелектуальної сфери особистості. Але в сучасній школі розвиток

логічного мислення учнів здійснюється формально – без знання системи необхідних

прийомів, їх змісту і послідовності формування. Це призводить до того, що логічне мислення

значною мірою розвивається стихійно. Безпосередньо розвиток логічного мислення

молодших школярів у освітньому процесі здійснюється через формування вміння

висловлювати свою думку зрозуміло, чітко і переконливо, абстрагуватися від конкретного

змісту і зосередитись на структурі власної думки (контрольно-корекційний компонент) [2].

Таким чином, мислення є опосередковане пізнання. Мислення є пізнання відносин і

закономірних зв'язків між предметами і явищами навколишнього світу. Для того, щоб

виявити ці зв'язки, людина удається до розумових операцій – порівнює, зіставляє факти,

аналізує їх, узагальнює, робить висновки. Мислення є узагальнене пізнання дійсності, процес

пізнання загальних та істотних властивостей предметів і явищ. І цей процес цілком


172

доступний дітям. Діти молодшого шкільного віку цілком можуть оволодіти елементами

алгебри, наприклад, встановлювати відносини між величинами.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Митник О. Я. Логіка на уроках математики. Методика роботи над завданнями з

логічним навантаженням у курсі математики початкових класів / О.Я. Митник. – Київ:

Видавництво «Початкова школа», 2004.–104 с.

2. Митник О.Я. Навчання у початковій школі як цілісний творчий процес: теорія і

практика / за ред. В.І. Бондаря; упоряд. О.Я. Митника. – К. : Початкова школа, 2011. – 384 с.

3. Павелків Р.В. Вікова психологія: підручник / Р.В Павелків. – К.: Кондор, 2011. – 469 с.

УДК 373.2. 041

Яна Пашко


ВИХОВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

У статті у розкрито сутність понять «самостійність» «самостійна діяльність дітей

дошкільного віку», «виховання самостійності»; окреслено структурні компоненти

самостійної діяльності дошкільників; описано форми самостійності, психолого-педагогічні

умови та етапи виховання самостійності у дітей дошкільного віку.

Ключові слова: самостійність, виховання, діяльність, дошкільники, структура, умови,

етапи.

The article reveals the essence of the concepts of “independence”, “independent activity of

children of preschool age”, “education of independence”; designated structural components of the

independent activities of preschoolers; described forms of independence, psychological and

pedagogical conditions and stages of education of independence in children of preschool age.

Key words: independence, upbringing, activity, preschoolers, structure, conditions, stages.

В умовах демократизації суспільства, пов'язаного зі зміною позиції особистості в

соціальній, виробничій та інших сферах особливої актуальності набуває проблема

формування життєво компетентної особистості, здатної поводитися самостійно й

конструктивно в різних життєвих обставинах. Орієнтація на самостійність є методологічною

настановою сучасного виховання й навчання. У Законі України «Про освіту»

підкреслюється, що вміння й прагнення самостійно думати, діяти, працювати – якості,

необхідні сучасній людині. У Базовому компоненті дошкільної освіти самостійність

визначено як одну з базових характеристик особистості випускника закладу дошкільної

освіти, яка розглядається як особистісне утворення, що визначає здатність дошкільника діяти

незалежно від керівництва й допомоги дорослого, звертатись до неї у випадку об'єктивної

необхідності, ефективно використовувати її в подальшій діяльності, виявляти ініціативу,

приймати власні рішення, бути здатним до самоорганізації [1, с. 6]. З огляду на це зростає

значущість дослідження проблеми самостійності у дітей дошкільного віку як основи їхньої

активної життєвої позиції в майбутньому.

Про важливість виховання самостійності як особистісної якості в різні періоди розвитку

науки писали прогресивні мислителі (Арістотель, І. Кант); психологи (Л. Виготський,

Д. Ельконін, О. Запорожець, Г. Костюк, Г. Люблінська та ін.), педагоги (Я. Коменський,

М. Монтессорі, Й. Песталоцці, Ж.-Ж Руссо, С Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський

та ін.).


173

Мета статті полягає у розкритті сутності основних понять теми та їх структурних

компонентів; висвітленні психолого-педагогічних умови та етапів виховання самостійності у

дітей дошкільного віку.

Самостійність – вольова якість особистості, що відображає її вікові та індивідуальні

особливості і виявляється в умінні ставити перед собою мету, наполегливо домагатися її

реалізації власними силами, відповідально ставитися до своєї діяльності, діяти усвідомлено й

ініціативно як у знайомих так і в нових умовах діяльності, що вимагають подекуди

прийняття нестандартних рішень. Самостійність залежить від впливу довкілля (природного,

соціального) і характеру взаємодії з ним, потребує цілеспрямованого формування [2, c. 153].

О. Удіна самостійність дошкільника визначає як спосіб діяльності, зумовлений освоєнням

різних видів діяльності (предметної, ігрової, трудової, продуктивної, пізнавальної), що є

першим етапом у розвитку цього явища й виступає функціональною сходинкою до

формування самостійності як якості особистості. На основі самостійності як ідеального

образу незалежних дій, що складається в результаті суб'єктивно-об'єктивних стосунків

відбувається формування ідеального образу себе як самостійного діяча з властивим йому

типом ставлення до себе, до інших людей та діяльності [4].

Виховання самостійності дітей у різних видах діяльності виявляється у різних формах:

побутова, поведінкова, пізнавальна, комунікативна, діяльнісна. Побутова форма

самостійності проявляється у довільному виборі предметів побуту для власного

користування з певною метою, у певний час і у певному місці, це виконання дій із

предметами, що «живуть» у світі дорослих – миття посуду, сервіровка стола, підмітання

кімнати та інші види побутової праці, виконання посильних трудових доручень як спосіб

самоствердження і практичного втілення своїх бажань і можливостей, самообслуговування і

надання допомоги дорослим по господарству. Поведінкова форма самостійності передбачає

усвідомлення дитиною наслідків стилів поведінки у різних життєвих ситуаціях і відтворення

на цій основі одного із стилів у власній системі поведінкових дій. Пізнавальна самостійність

є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу, це один із найважливіших

чинників навчання. Ученими (Л. Виготським, О. Кононко, В. Котирло, С. Ладивір)

пізнавальна самостійність трактується як якість особистості, що виявляється у готовності та

вмінні здобувати нові знання з різних джерел, оволодівати засобами пізнавальної діяльності.

Ця якість не є вродженою, вона формується упродовж усього свідомого життя. Рівень

розвитку пізнавальної самостійності зумовлюється індивідуально-психологічними

особливостями дитини та умовами виховання. Про інтереси дитини, інтенсивність її

прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать: увага й особлива

зацікавленість; емоційне ставлення (подив, стурбованість, сміх тощо); дії спрямовані на

з’ясування будови та призначення предмета (тут особливо притаманна якість та

різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальних пауз); постійний потяг до якогось

об’єкта [5].

Комунікативна форма самостійності – це вияв інтересу до товаришів, який проявляється

в активному наслідуванні, прагненні до суперництва, власній ініціативі до спілкування з

дорослими й однолітками, ініціативне застосування соціально прийнятних правил поведінки

у нових життєвих ситуаціях та самостійне домагання бажаного. Діяльнісна форма

самостійності – це прийняття самостійних поведінкових, пізнавальних, комунікативних

рішень у доступних дошкільнику видах діяльності. Динаміка розвитку діяльнісної форми

самостійності залежить від особливостей, потреб та інтересів дітей у різні вікові періоди

життя. Це дає підставу говорити про те, що на різних вікових етапах існують такі види

діяльності, в яких розвиток самостійності відбувається інтенсивніше й успішніше, оскільки

ґрунтується на інтересах і потребах дітей. Перші прояви самостійності психологи пов'язують

з раннім віком у предметній діяльності, спілкуванні з дорослим та елементарному

самообслуговуванні. За даними психологів (Л. Виготського, О. Запорожця), у три роки в

дітей формується нове якісне психічне новоутворення, що виявляється у класичній формі «Я

сам» як наслідок кризи психічного розвитку дітей трьох років. У дошкільному віці, у зв’язку


174

з пріоритетом ігрової та продуктивної діяльності, внаслідок чого розширюється життєвий

досвід, самостійність набуває істотних змін. Вона стає усвідомленою, проявляється в

ініціативності дошкільника, впливаючи на зміст та спілкування дитини із середовищем.

Психологи (Л. Божович, Л. Виготський, О. Запорожець, С. Кулачківська, М. Лісіна та ін.)

визначили старший дошкільний вік як найбільш сензитивний період для розвитку

самостійності дитини. Сприятливі умови для цього створюють такі вікові психічні

новоутворення як: розвиток мотиваційної сфери, поява етичних інстанцій, засвоєння

моральних норм поведінки у зв’язку із включенням їх у сферу колективної діяльності,

підпорядкування в ній соціально прийнятим нормам і правилам, тобто з’являється

супідрядність мотивів. Старший дошкільник здатний до сприймання та розуміння завдання

планувати свою діяльність, здійснювати самоконтроль власної діяльності та самооцінку.

Виховуючись у діяльності (ігровій, трудовій, образотворчій, комунікативно-мовленнєвій),

самостійність виступає особливим моментом її становлення і критерієм, що засвідчує ступінь

освоєння змісту діяльності суб'єктом. Усвідомлення старшим дошкільником себе в якості

суб'єкта діяльності, своїх можливостей є завершальним етапом здатності діяти самостійно.

Самостійність дітей розгортається від дій репродуктивного, відтворювального характеру,

до дій з елементами творчості при постійному, неухильному підвищенні ролі свідомості,

самоконтролю та самооцінки у здійсненні діяльності. При цьому показниками прояву

самостійності виступають: незалежність дій і вчинків особистості, здатність без сторонньої

допомоги реалізовувати свої плани; вміння ставити й розв'язувати різні завдання предметно-

практичної діяльності. Показником вихованості самостійності дитини є результативність її

дій. При цьому істотного значення набуває ступінь контролю дорослого. Постійний

жорсткий контроль за діяльністю дитини, що передбачає беззаперечну слухняність, може

призвести до розвитку у неї безвольності, безвідповідальності, лінощів, інфантилізму.

М. Савченко, досліджуючи проблему виховання самостійності дошкільників в ігровій

діяльності, виокремлює такі її структурні компоненти: вольовий (виявляється в певній

самості дитини, у вмінні досягати результату, виконанні свого задуму), поведінковий (вміння

дитини застосовувати в самостійній діяльності отримані раніше знання та навички),

морально-ціннісний (ставлення дитини до себе, інших та до ситуації), когнітивний

(обізнаність дитини, прагнення до пошуку нових знань, дослідницька активність,

ініціативність, самокритичність). Дослідниця зазначає, що спрямованість на реалізацію мети

гри, досягнення очікуваного результату, дотримання правил і вимог гри, змагальний інтерес

сприяють розвитку вольового та поведінкового компонентів самостійності. Бажання бути

прийнятим однолітками у гру, отримати певну роль у ній змушують дошкільника

підпорядковуватися встановленим правилам гри, формують у нього відповідальність перед

колективом, розвивають уміння узгоджувати свої дії з бажаннями інших, тобто сприяють

розвитку морально-ціннісного компонента самостійності. Гра заохочує дітей до застосування

на практиці вже засвоєних способів діяльності та пошуку нових, спрямовує на творче,

нестандартне розв'язання ігрового завдання, тобто створює умови для розвитку когнітивного

компонента самостійності [2, с. 155].

Психолого-педагогічними умовами формування самостійності в дитячому віці є: надання

змоги дитині переживати власний досвід успішних самостійних дій в досягненні бажаного

результату (цьому сприятиме функціонування предметно-ігрового розвивального

середовища і підтримка бажання дошкільника здійснювати вибір різних варіантів дій у

межах дозволеного); чітке визначення ліміту дозволеного (що, коли і де можна робити) із

запобіганням дитини від безглуздого і випадкового досвіду виконання будь-яких дій поза

його межами; позитивне оцінювання діяльності дитини, її результатів і докладених зусиль

задля їх досягнення (позитивно оцінюючи зусилля дитини, дорослі закріплюють позитивний

досвід довільних дій і спонукають її повторювати його в подальшій діяльності) [3].

Виховання самостійності у дошкільників здійснюється у три етапи: дитина діє без

нагадування, спонукань і допомоги з боку дорослого у звичних для неї умовах, де

вироблялися основні її звички (сама прибирає після гри іграшки та матеріали, йде мити руки,


175

коли її кличуть до столу, вживає у мовленні штампи мовленнєвого етикету, коли просить про

щось, дякує за допомогу; самостійне використання дитиною звичних способів дії у нових,

незвичних, але схожих і типових ситуаціях. Наприклад, навчившись прибирати свою

кімнату, дитина без підказки дорослих сама замела кімнату бабусі, прибрала посуд в шафі на

кухні, запропонувала сусідці стілець, щоб сісти; засвоєне правило набуває для дошкільників

узагальненого характеру і стає критерієм для визначення своєї поведінки в будь-яких умовах

[3].

Узагальнюючи результати вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень, зазначимо,

що самостійність – це інтегральна морально-вольова якість особистості, що характеризується

певною сукупністю знань, умінь, навичок, відповідальним ставленням як до процесу, так і

результату діяльності, вміння самостійно мислити, ставити мету, визначати методи і

прийоми її досягнення, орієнтуватися в новій ситуації. Самостійність дитини дошкільного

віку – ознака внутрішньої свободи, свободи вибору бажаних дій, учинків, суджень. Вона є

виявом відповідальності, упевненості в своїх силах, творчості та почуття власної гідності

дитини. Самостійність не означає повної свободи дій і вчинків, вона завжди обмежена

жорсткими межами прийнятих у суспільстві норм. Тож показником самостійності є не будь-

які самостійні дії, а лише осмислені та соціально прийнятні. Самостійність дитини

проявляється у побутовій, поведінковій, пізнавальній, комунікативній та діяльнісній формах.

Складовими самостійності є вольовий, поведінковий, морально-ціннісний, когнітивний

компоненти. Виховання самостійності – складний процес, який поєднує у собі

багатокомпонентний комплекс умов та засобів, які реалізуються у поетапній роботі з

дошкільниками. Серед засобів виховання самостійності найефективнішими є ігрова,

навчальна і трудова діяльність. Завдання дорослих – цілеспрямовано і вчасно виховувати

самостійність дитини. пам’ятаючи, що з розвитком самостійності обсяг самостійних дій

дитини збільшується, тому допомога дорослого має зменшуватися, але не припинятися і не

бути надмірною. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивчені особливостей

самостійності як особистісної якості в різних видах діяльності дошкільників.


1. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція) / Наук. кер. А. М. Богуш;

Авт.кол-в: Богуш А. М., Бєлєнька Г. В., Богініч О. Л. та ін. // Вихователь-методист

дошкільного закладу. – 2012. – Спецвипуск. – С. 1–30.

2. Савченко М. До проблеми визначення структурних компонентів самостійності в

дошкільному дитинстві // Педагогічні науки : зб. наук праць. – Херсон : Айлант, 2011. –

Вип. 58. – Ч. 1. – С. 153–157.

3. Соломонюк С. Як виховати самостійну дитину. – URL : https://www.pedrada.com.ua/

article/2147-yak-vihovati-samostynu-ditinu-konsultatsya-dlya-batkv. – Заголовок з екрану. (дата

звернення 01.05.2019 р.).

4. Удіна О. М. Виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності.

Автореф. Дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук,

спеціальність 13.00.08 Дошкільна педагогіка, Київ, 2008. – 25 с.

5. Щербина Н. Пізнавальна самостійність дітей старшого дошкільного віку як основа

розвитку їх творчості в художній праці. – URL : https://www.stattionline.org.ua/

pedagog/85/15543-piznavalna-samostijnist-ditej-starshogo-doshkilnogo-viku-yak-osnova-rozvitku-

їx-tvorchosti-v-xudozhnij-praci. – Заголовок з екрану (дата звернення 01.05.2019 р.).


https://www.pedrada.com.ua/%20article/2147-yak-vihovati-samostynu-ditinu-konsultatsya-dlya-batkv

https://www.pedrada.com.ua/%20article/2147-yak-vihovati-samostynu-ditinu-konsultatsya-dlya-batkv

http://www.stattionline.org.ua/%20pedagog/85/15543-piznavalna-samostijnist-ditej-starshogo-doshkilnogo-viku-yak-osnova-rozvitku-їx-tvorchosti-v-xudozhnij-praci




176

УДК 378

Катерина Романенко, Євгеній Сіменик

(Київ)

ВЕБ-КВЕСТ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ «Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ»

У статті окреслено особливості застосування веб-квесту на уроках «Я досліджую

світ» для формування інформаційно-цифрової компетентності учнів молодшого шкільного

віку.

Ключові слова: веб-квест, «Я досліджую світ», інформаційно-цифрова

компетентність.

Features of using web-quiz at the lessons “I explore the world” are designated for forming

information-digital competence of primary school students.

Key words: web-quiz, “I explore the world”, information-digital competence.

В еру інформаційних технологій зростає тенденція щодо впровадження в освітній процес

початкової школи інформаційно-комунікаційних технологій. Застосування ґаджетів

виступаю однією з обов’язкових умов успішного проведення уроку, реалізацією його цілей

та формуванням інформаційно-цифрової компетентності в учнів молодшого шкільного віку.

У закладах загальної середньої освіти все частіше для реалізації цілей уроку

використовують різноманітні Інтернет-ресурси (Education.com, Kahoot.it, Quizalize.com,

Nearpod.com. Mentimeter.com., Plickers.com та інші), що покращує сприйняття та засвоєння

знань, умінь та навичок здобувачів освіти, підвищує пізнавальну активність та сприяє

зміцненню зацікавленості учнів предметом.

Останнім часом почали користуватися популярністю нестандартні методи, які

застосовуються на уроках, а саме: веб-квест. Технологія відносно молода: створена в 1995

році у США.

Питанням застосування та впровадження веб-квесту у навчальний процес займаються

науковці (В. Бикова, О. Горошкіна, Р. Гуревича, О. Жильцова, С. Карамана, О. Караман,

М. Козяра, Н. Морзе, С. Сисоєвої, О. Спіріна, Є. Полат, В. Трайнєва, І. Трайнєва, Т. Ясак та

ін) та методисти-практики, однак у сучасному етапі дане направлення не є вивченим до

кінця.

Однозначного тлумачення терміну «веб-квест» немає. У класичному розумінні веб-квест

(webquest) – це проблемне завдання з елементами рольової гри, для виконання якого

використовуються Інтернет-ресурси. На думку О. Ільченко це технологія орієнтована на

учнів, занурених у процес навчання, яка розвиває їх критичне мислення. [1] Як зазначає

В. Шмідт, «веб-квести – це мініпроекти, засновані на пошуку інформації в інтернеті» [3].

Отже, веб-квест – це проблемне завдання, побудоване у формі рольової гри, для

вирішення якого використовується Інтернет-сервіси.

Переваги застосування веб-квесту на уроках:

1) різні форми роботи. Використання технології можливе як для індивідуальної роботи, так і для групової;

2) самостійність. Учні привчаються до самостійної роботи з інформацією та операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення) над нею;

3) можливість часткового або повного перенесення змістового навантаження у цифровий простір;

4) формування пошукової діяльності в учнів молодшого шкільного віку; 5) застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі сприяє

зміцненню інтересу до навчання.


177

Відповідно до Концепції нової української школи однією з десяти ключових

компетентностей є інформаціно-цифрова, яка заключає в собі «впевнене, а водночас

критичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для створення,

пошуку, обробки, обміну інформацією на роботі, в публічному просторі та приватному

спілкуванні». [2]

Для реалізації вище згаданої компетентності на уроках «Я досліджую світ» вчитель може

застосовувати веб-квести. Розглянемо приклад застосування веб-квесту на тему «Про Сонце,

світло і тінь». За основу візьмемо підручник «Я досліджую світ» [4]

1. Учитель формує проблемні запитання: «Де краще спостерігати за зірками вночі: у яскраво освітленому місті чи в селі?» «Що спільного між Сонцем, Землею і Місяцем, а що

відмінного?»;

2. Вказує на форму роботи: індивідуальна або групова. Якщо групова, то як учні діляться на команди

3. Створює умови для проведення діяльності: наявність ґаджетів із підключенням до мережі Інтернет;

4. Ставить вимоги до учнів: обмеження в час, наявність кінцевого результату проходження веб-квесту – створення презентації, колажу, малюнку, розгорнутої відповіді

тощо.

Учні виконують наступні дії:

1. Діляться на команди відповідно до вказівок учителя; 2. Використовуючи ґаджети, починають пошукову роботу (https://www.google.com.ua/

imghp?hl=uk – для пошуку зображень нічого неба в селі та у місті; http://web.sponli.com/3d-ru/

та https://www.solarsystemscope.com/ – для пошуку інформації та порівняння Сонця, Місяця

та Землі);

3. Створюють кінцевий результат веб-квесту (презентацію, фото колаж, схему,

розгорнутої відповіді тощо).

4. Захищають свої результати (виступ перед учнями, відповіді на запитання,

висловлення вражень).

Пройшовши всі етапи веб-квесту, учні вчаться шукати інформацію за допомогою

інформаційних технологій, критично оцінювати отриману інформацію, зіставляти різні види

інформації (текстову, графічну, звукову, мультимедійну), аналізувати, порівнювати та

робити висновки після опрацювання певного об’єму даних.

Висновок. В сучасному освітньому процесі веб-квест не тільки урізноманітнює урок,

робить його цікавим, викликає стійкий інтерес, а й виступає одним із засобів реалізації

інформаційно-цифрової компетентності та формування пізнавального інтересу учнів

початкової школи.


1. Ільченко О.В. Використання web-квестів у навчально-виховному процесі

[Електронний ресурс] / О.В. Ільченко. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/

lessons_summary/edu_technology/30113/.

2. Концепція Нова українська шола [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу до

ресурсу: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/reforms/ukrainska-shkola-compressed.pdf.

3. Сокол І. «"Веб-квест" як інноваційний метод формування творчої особистості»

[Електронний ресурс] / І. Сокол. – Режим доступу: https://prezi.com/tf7lzsyfhd09/presentation/.

4. Я досліджую світ: підруч. для 1 кл. закл. загал. серед. освіти (у 2-х частинах) : Ч. 2 /

О. Л. Іщенко, О. М. Ващено, Л. В. Романенко, О. М. Кліщ. – Київ: Літера ЛТД, 2018. – 112 с.

https://www.google.com.ua/%20imghp?hl=uk

https://www.google.com.ua/%20imghp?hl=uk

http://web.sponli.com/3d-ru/

https://www.solarsystemscope.com/

http://osvita.ua/school/%20lessons_summary/edu_technology/30113/

http://osvita.ua/school/%20lessons_summary/edu_technology/30113/

https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/reforms/ukrainska-shkola-compressed.pdf

https://prezi.com/tf7lzsyfhd09/presentation/


178

УДК 373.2:[379.828:794]

Юлія Сарана

(Київ)

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ЗАСОБАМИ LEGO-ТЕХНОЛОГІЙ Стаття присвячена проблемі розвитку творчих здібностей дітей засобами LEGO-

технологій. Розглянуто проблеми і перспективи розвитку LEGO-технологій. Ключові слова: LEGO, LEGO-технології, здібності, творчі здібності, гурток. The article devoted to the problem of development of creative abilities of children by means of

LEGO-technologies. The problems and prospects of development of LEGO-technologies are considered.

Keywords: LEGO, LEGO-technology, abilities, creative abilities, training circle. Постановка проблеми. Реформи, що відбуваються в освіті зумовили значне

використання LEGO-технологій у навчанні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. LEGO визначаємо як сучасний засіб навчання дітей, що відповідає запитам на

самовираження освітніх завдань. Впровадження LEGO конструкторів у освітній процес робить його більш привабливим для дитини, сприяє багатогранному розвитку особистості і спонукає до самовдосконалення надалі.

Питання впливу LEGO-технології обґрунтовано в численних працях провідних психологів і педагогів. Сучасні дослідження таких авторів як О.Рома та авторським колективом було створено авторську «Програму розвитку дитини від 2 до 6 років «Безмежний світ гри з LEGO» з метою реалізації основних завдань Базового компонента дошкільної освіти, зокрема освітньої лінії «Гра дитини», розвиток творчих здібностей дитини, креативного мислення. Л.Комарова «Країна з ЛЕГО», Л. Парамонова «Дитяче творче конструювання», Е.Фешина «ЛЕГО-конструювання в дитячому садку», Лусс Т. «Формування навичок конструктивно-ігрової діяльності у дітей за допомогою LEGO доводять, що конструювання з LEGO Education виходить далеко за межі розуміння поняття «конструювання» у традиційному сенсі слова, воно допомагає комплексно інтегрувати

форми роботи з конструктором LEGO у освітній процес та вирішує низку завдань передбачених Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні.

Впровадження LEGO в освітній процес є сучасним і актуальним засобом розвитку дітей дошкільного віку, який забезпечує:

– інтеграцію освітніх ліній розвитку дитини; – дозволяє педагогу поєднувати освіту, виховання і розвиток дошкільнят в режимі гри

(вчитися і навчатися у грі); – формує пізнавальну активність, сприяє вихованню соціально - активної особистості; – формує навички спілкування і співтворчості; – об'єднує гру з дослідницькою та експериментальною діяльністю, надає дитині

можливість експериментувати і творити свій власний світ, де немає кордонів [2, c. 21]. LEGO – це не просто комерційний бренд чи іграшка, це великий помічник у роботі

вихователя для розвитку творчих здібностей дітей. На занятті будь то конструювання за зразком, за умовою чи за задумом в дітей відбувається розвиток їх креативного та творчого

мислення. Вони вчаться поєднувати детальки так, щоб отримати готовий незвичний виріб. Вихователь даючи завдання під час яких дітям потрібно побудувати за власним задумом наче запускає «двигун», який запускає всі творчі процеси.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. LEGO-технологія – є однією з найвідоміших та найпоширеніших педагогічних систем, яка використовує тривимірні моделі реального світу в предметно-ігровому середовищі в процесі навчання та розвитку дитини дошкільного


179

віку. LEGO, з'явившись в 50-х роках ХХ століття в Данії, зробивши революцію, поклало початок бурхливому розвитку конструкторів.

Сьогодні компанією «LEGO Group» розроблені серії конструкторів як для розваги і дозвілля дітей, так і навчальні конструктори «LEGO Education» для розвитку творчих здібностей. Теоретичні та методичні аспекти роботи з LEGO недостатньо висвітлені у

дослідженнях сучасних науковців, хоча окремі проблеми застосування LEGO в навчання конструкторської діяльності знайшли відображення в низці наукових вітчизняних і зарубіжних розвідок.

Сучасні дослідження таких авторів як Л. Комарова «Країна з ЛЕГО», Л.Парамонова «Дитяче творче конструювання», Е. Фешина «ЛЕГО-конструювання в дитячому садку», Т. Лусс «Формування навичок конструктивно- ігрової діяльності у дітей за допомогою ЛЕГО», стверджують, що використовуючи конструктор ЛЕГО, можливо вирішувати завдання освітньої діяльності з дошкільниками за освітніми лініями розвитку, які передбачені «Базовим компонентом дошкільної освіти» [5, с. 52], в тому числі розвивати пізнавальну активність і творчі здібності.

Питанням вивчення дитячої творчості в конструюванні з різних матеріалів присвячено дослідження В. Нечаєвої, М. Ліштван, М. Поддьякова, А. Давидчук. Зокрема, З. Ліштван розглядає виховне значення ігор і занять з будівельним матеріалом, встановлює закономірності творчого розвитку дітей у цьому виді конструювання та розкриває методи і

прийоми його педагогічної організації. Н. Абрамовских визначає основні етапи розвитку творчих здібностей дитини до

легоконструювання: планування майбутньої діяльності, подання ходу роботи по операціях, опис остаточного результату виробу; оволодіння елементами графічної грамотності: вміння коротко охарактеризувати модель, виконати замальовку креслення, описати ескіз вироби, прочитати піктограму; самостійне конструювання моделі (або конструювання в парі); оволодіння конкретними конструкторськими вміннями у взаємодії з вихователями і іншими дітьми; обговорення функціональності моделі, складання піктограм; програмування моделі в персональному комп'ютері; самоконтроль під час конструювання та програмування; взаємоперевірка дітей по виконанню програмування моделі відповідно до поставлених завдань; визначення призначення отриманого вироби [1, с.1-5]. Працюючи з конструктором LEGO, діти можуть експериментувати, обговорювати ідеї, втілювати їх в будівництві, вдосконалити і т.д. це підвищує самооцінку дитини, а вміння діяти самостійно формує.

Почуття впевненості в своїх силах. Тому конструктивна творча діяльність є ідеальною формою роботи, яка дозволяє педагогу поєднувати освіту, виховання і розвиток дітей в режимі гри [3, с. 124-125].

Таким чином, за допомогою LEGO-технологій формуються навчальні завдання різного рівня, які спрямовуються на розвиток не лише пізнавальних та інтелектуальних а й творчих здібностей дитини.

Метою статті є обґрунтувати вплив LEGO-технологій для розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку. Виклад основного матеріалу. Аналізуючи різні точки зору про вплив LEGO-технологій на розвиток творчих здібностей можна зробити висновок, що головним фактором розвитку творчих здібностей, креативності за допомогою LEGO є, звичайно ж, саме по собі конструювання, за допомогою якого діти навчаються підбирати деталі, варіювати їх, вибудовувати моделі і дізнаються багато нового. Робота з конструкторами LEGO сприяє розвитку креативного та просторового мислення, так як об'ємне конструювання істотно складніше викладання будь-яких моделей на площині. При цьому

дитина приділяє увагу не тільки загальному вигляду майбутньої конструкції, але і кожної її деталі.

Для формування дитячої конструкторської творчості за допомогою LEGO-конструювання необхідно виконання трьох умов.

Перша умова ‒ організація цілеспрямованої системи навчання, що включає три етапи: а) створення умов для широкого самостійного дитячого експериментування з новим

матеріалом;


180

б) надання дітям можливості вирішувати завдання, спрямовані на розвиток уяви і на формування узагальнених способів конструювання;

в) організація самостійного дитячого конструювання за задумом. Друга умова – використання в навчанні конструкторського матеріалу, що має прості не

трудомісткі способи кріплення і дозволяє дітям експериментувати, вести широку орієнтовно-

пошукову діяльність, знаходити варіанти вирішення однієї і тієї ж задачі і втілювати їх різноманітні задуми, в тому числі і сюжетні. Цій умові сприяє наявність в наборах великих пластин-підставок (якогось поля), які об'єднують різні дитячі конструкції просторово і сюжетно.

Третя умова – організація конструювання в тісному взаємозв'язку з іншими видами дитячої діяльності, і насамперед з грою, твором казок і різних історій, малюванням.

Креативність є однією з базисних характеристик особистості дитини дошкільного віку і передбачає, зокрема: активну позицію,готовність до миттєвих рішень, допитливість, здатність коментувати процес та результат діяльності, стійку мотивацію досягнень, розвинену уяву,здатність до створення творчого образу, що характеризується оригінальністю, варіативністю, гнучкістю, рухливістю. Дитяча творчість зазвичай пов’язана з грою, експериментуванням. У грі дитина пробує знайти «своє місце у житті. Творчі завдання будуть цікавими й корисними для дошкільника, лише тоді, коли знайомитимуть із чимось новим, досі невідомим.

Систематичне використання творчих завдань у під час LEGO-конструювання відкриває широкі горизонти для творчого розвитку не лише дитини, а й дорослого. Тому педагогам варто не приховувати власні творчі прояви і експериментувати. Головне, щоб ця креативність випромінювала добро, дарувала радість і задоволення іншим.

Для більш ефективної роботи з розвитку творчого потенціалу у дітей дошкільного віку доцільно так само застосовувати нетрадиційне використання конструктора LEGO в образотворчій, музичній, театралізованій діяльності, наприклад:

1) рамка з LEGO ‒ застосовується в оформленні виробів, малюнків дітей; 2) штамп з LEGO ‒ деталі конструктора застосовують в якості штампа при створенні

малюнків; 3) обігрування малюнків ‒ деталі (споруди) LEGO виступають в якості 3д моделей; 4) театр з моделями LEGO конструктора ‒ будь-яка постановка заграє по новому з

яскравим барвистими будівлями і героями, яких самостійно зібрали з деталей конструктора;

5) моделювання музики ‒ відтворювати сюжет почутою музики за допомогою конструювання з деталей LEGO і багато іншого.

У кожної дитини з народження є конструкторські, винахідницькі і дослідні задатки, які проектують в дитині живу фантазію, живе уяву. Але для того, що б закладені природою завдання реалізувалися в повній мірі, необхідна системна робота ‒ діти, педагоги, батьки [4, с. 160].

Висновки. Отже, проблематика залишається досить важливою і актуальною, оскільки тему LEGO-технологій, досліджено не досить повно, хоч і з’явилася вона вже досить давно. Аналіз досліджень в цій галузі засвідчив про багатогранний підхід щодо вивчення проблеми розвитку творчих здібностей засобами LEGO – технологій. Процес розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку стає сьогодні однією з актуальних тем для досліджень та вивчень. Ми може зробити висновок про те, що LEGO-технології мають безумовний вплив на розвиток творчих здібностей дітей дошкільного віку, оскільки саме в конструюванні діти можуть проявити себе, як креативних особистостей, здатних знаходити нові незвичні

підходи до вирішення нестандартних завдань.


1. Абрамовских Н. В. Педагогические технологии в дошкольном образовании: понятие и сущность // Научно-методический электронный журнал «Концепт». – 2015. – №17. – С. 1–5.

URL: https://e-koncept.ru/2015/75230.htm (дата звернення: 18.05.2019).

2. Базовий компонент дошкільної освіти // Нова редакція. Київ, 2012.

https://e-koncept.ru/2015/75230.htm


181

3. Вольянська С.Є. STEM-освіта / С.Є. Вольянська // Довідник сучасного педагога /

С.Є. Вольянська. – Х.: Вид. група «Основа», 2016. – С. 124-125. – (Б-ка журн. «Управління

школою»; Вип. 5).

4. Інтегровані уроки в початковійшколі / Упоряд. Н. С. Вегера. ‒ Тернопіль–Харків:

Ранок, 2010. ‒ 160 с. ‒ (Серія «Відкритий урок»).

5. Пеккер Т. В. Програма розвитку конструктивних здібностей дітей дошкільного віку

«ЛЕГО-конструювання / Т. В. Пеккер, Н. М. Голота, О. П. Терещенко, І. Ю. Резніченко. –

2010. – 52 с.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук Новик І.М.

Анна Танана

(Переяслав-Хмельницький)

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ

В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Актуальність проблеми. Пріорітетними напрямами розвитку освітньої галузі України є

підвищення якості професійної підготовки педагогічних кадрів, стимулювання їхнього

професійного становлення та розвитку. Сучасні соціально-економічні умови й динамічні

трансформації в освіті вимагають від випускника закладу вищої освіти високого рівня

професіоналізму, творчого підходу до професійної діяльності, професійної активності та

здатності навчатися впродовж усього життя. Нова концепція знання потребує змін

педагогічних засобів його передачі, а відтак вимагає відповідної підготовки фахівців,

здатних на теоретичному і практичному рівнях відповідати викликам часу, потребам

глобалізованого суспільства, запитам сучасної освітньої реальності.

Підтвердження актуальності проблеми віднайдено в низці нормативних документів

(Закон України «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ

столітті, закон України «Про освіту»), де визначено вимоги до професійної компетентності

вчителя. У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. наголошується,

що «сучасний ринок праці вимагає від випускника не лише глибоких теоретичних знань, а і

здатності самостійно застосовувати їх у нестандартних, постійно змінюваних життєвих

ситуаціях, переходу від суспільства знань до суспільства життєво компетентних громадян».

Про необхідність розвитку комунікативної компетентності майбутнього фахівця

зафіксовано в Національній доктрині розвитку освіти (2002), Державній національній

програмі «Освіта. Україна ХХІ століття» (2002), Загальноєвропейських рекомендаціях із

мовної освіти (2001), Концепції розвитку економічної освіти в Україні (2003), законі України

«Про освіту» (2017), Концепції розвитку професійної освіти і навчання в Україні (2010-

2020), Національній стратегії розвитку освіти в Україні (2012-2021).

Аналіз довідникової та наукової літератури засвідчив, що проблему професійної

підготовки у вищій школі досліджено вітчизняними науковцями у різних аспектах, а саме:

філософія вищої освіти (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень, В. Огнев’юк); неперервна

професійна освіта (С. Гончаренко, Н. Ничкало, С. Сисоєва); професійної підготовки

майбутніх фахівців в умовах вищого навчального закладу (А. Алексюк, В. Бондар,

С. Караман), зокрема економічного профілю (Н. Бутенко, Т. Поясок, С. Соболєва);

формування професійної компетентності майбутніх фахівців (Н. Бібік, О. Пометун,

О. Савченко, В. Ягупов); розгляду мовленнєвої компетентності фахівців у різних видах

професійної діяльності ( І. Кочан, М. Лісовий, С. Максименко, Л. Мацько, В. Пасинюк та ін.).

Науковий аналіз проблеми дослідження в педагогічній теорії і практиці формуванні

комунікативної компетентності майбутніх фахівців сфери обслуговування уможливив


182

виявлення низки суперечностей, що негативно позначається на якості комунікативної

підготовки фахівців, а саме між: зростанням вимог до якості професійно-комунікативної

діяльності товарознавців та недостатнім рівнем сформованості їхньої комунікативної

компетентності; недостатнім теоретичним і методичним забезпеченням процесу формування

комунікативної компетентності майбутніх фахівців сфери обслуговування; необхідністю

формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців сфери обслуговування та

відсутністю організаційно-методичних засад реалізації даного процесу [5, с. 187].

У сучасній вітчизняній освіті визначився компетентнісний підхід, пов’язаний із пошуком

нових концептуально-методологічних засад, моделей підготовки фахівців із вищою

професійною освітою, переосмисленням наявних державних освітніх стандартів. Такий

перехід зумовлений об’єктивними причинами, оскільки процеси інтеграції, глобалізації,

прискорені темпи змін соціально-економічних умов життя, зростання обсягу інформації

спонукають до перегляду вимог якості підготовки спеціалістів із вищою освітою.

Ученими розроблено структуру професійної комунікативної компетентності педагога,

що є похідною від структури комунікативної компетентності особистості, яка складається з

п’яти компонентів – індивідуально-особистісного, мовленнєвого, інтерактивно-практичного,

полікультурного та предметно-інформаційного, що включають складові комунікативної

компетентності, базис яких становлять компетенції, що містять комунікативні знання,

уміння, навички, ціннісні ставлення та орієнтири [4, c. 120].

Прибічники компетентнісного підходу доводять, що компетентність – це інтегрована

характеристика якості особистості, результативний блок, сформований через досвід, знання,

вміння, ставлення, поведінкові реакції, або ж спеціально структуровані (організовані) набори

знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання, які дозволяють людині

визначати та розв’язувати, незалежно від ситуації, проблеми, притаманні певній царині

діяльності [3, с. 19]. Експерти Ради Європи вважають, що, оволодівши відповідними

компетентностями, які охоплюють певний рівень знань, умінь, ставлень, людина зможе

здійснювати поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності;

ефективно розв’язувати відповідні проблеми, тобто стати спеціалістом, здатним реагувати на

нові запити часу [2, с. 20].

Багатоаспектність феноменів «компетентність», «компетенція», «комунікативна

компетенція», «комунікативна компетентність» у аспекті компетентнісного підходу та їх

актуальність спричинили появу значної кількості публікацій, які можна охарактеризувати

різноманітністю авторських методологічних підходів та концепцій, теорій і моделей,

термінологічною поліфонією.

Відповідно до завдань нашого дослідження важливо уточнити сутність

використовуваних дефініцій і визначити на основі зіставлення, порівняння й узагальнення

наукової інформації, скорегувати понятійну базу та конкретизувати поняття, часто вживані

як синонімічні.

Так, укладачі сучасного словника іншомовних слів термін «компетентність»

витлумачують у двох варіантах: володіння компетенцією; володіння знаннями і навичками,

що дозволяють оцінювати що-небудь [5, с. 187]. Автори «Великого тлумачнного словника

української мови» так пояснюють сутність поняття «компетенції»: «питання, у яких будь-хто

зможе повною мірою й у соціально значущих аспектах її реалізувати» [1]. Беручи до уваги

наведені визначення, можемо стверджувати, що компетентність є якісним показником

освітнього процесу.

Формування мобільності, діловитості, комунікабельності як важливих професійних

якостей майбутніх фахівців сфери обслуговування та їх самовдосконалення впливають

створені педагогічні умови, які сприяють орієнтування в соціальних і природних явищах,

професійній діяльності з метою оволодіння цими якостями, а саме: розвиток потреби й

зацікавленості у формуванні професійних якостей та їх самовдосконаленні, що передбачає

роз’яснення цілей і значущості професійних якостей майбутніх фахівців сфери

обслуговування, розкриття їх суті, особливостей формування та самовдосконалення цих


183

якостей у конкретних типових ситуаціях, усвідомлення важливості запропонованої

навчальної інформації для покращення власної життєдіяльності, створення сприятливої

атмосфери для виявлення ними розумової самостійності та ініціативності, відчуття успіху

під час виконання завдань.

Комунікативну компетентність майбутніх фахівців сфери обслуговування розглядаємо

як комплексну комунікативна здатність, що відображає рівень його мовленнєво-практичної

підготовки та забезпечує ефективність комунікативної діяльності у професійній діяльності на

етапі професійної підготовки у процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

Комунікативна компетентність майбутніх фахівців сфери обслуговування є основою

життєзабезпечення кожної організації, підприємства, являє живу тканину діяльності,

потребує чіткого орієнтування у професійній ситуації, відбору тих засобів спілкування, які є

найбільш ефективними.

Майбутній фахівець сфери обслуговування має володіти такою системою здатностей

розв’язання проблем і завдань соціальної діяльності: засвоювати й реалізовувати наукові та

культурні досягнення світової цивілізації у відношеннях до різних культур,

загальнолюдських цінностей; критично оцінювати політичні, економічні події та явища;

володіти державною й іноземною мовами на професійному рівні; засвоювати нові знання,

прогресивні технології та інновації; бути здатним до ефективних комунікаційних взаємодій;

системно розуміти внутрішній і зовнішній стан діяльності підприємства; розуміти витоки

формування та інструментарій реалізації внутрішньої й зовнішньої політики держави; знати

та виконувати норми національного й міжнародного законодавства, уміти захищати

корпоративні права у відповідних інстанціях; знати загальноприйняті норми поведінки й

моралі в міжособистісних відносинах; забезпечувати соціальну орієнтацію економічної

діяльності організації

Висновки. Професійні якості, як мобільність, комунікабельність та діловитість

майбутніх фахівців сфери обслуговування, надзвичайно пов’язані з його професійною

успішністю, яка виявляється в багатьох показниках, а саме: у професійній компетентності,

постійному фаховому та особистісному зростанні.


1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доповн.) / укл. і гол.

ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005, 1728 с.

2. Касярум К.В. Комунікативна компетентність викладача вищої школи / К.В. Касярум // Наукова скарбниця освіти Донеччини. 2015. №2 (15). С. 24-27.

3. Касярум К.В. Формування комунікативної компетенції магістрантів педагогічних спеціальностей у процесі фахової підготовки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.

пед. наук : спец. 13.00.04 – «теорія і методика професійної освіти» / К. В. Касярум; Черкас.

нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. Черкаси, 2011. 20 c.

4. Кічук Н. В. Ключові компетентності особистості фахівця як педагогічна проблема /

Н. В. Кічук // Науковий вісник ПДПУ ім. К. Д. Ушинського : зб. наук. праць. Одеса, 2004.

Вип. 8-9. Компетентнісна освіта: від теорії до практики / Н. М. Бібік, І. Г. Єрмаков,

О. В. Овчарук та ін.. К. : Плеяди, 2005. 120 с.

5. Корніяка О. М. Сучасні підходи до вивчення комунікативної компетентності

особистості / О. М. Корніяка // Проблеми сучасної психології : зб. наук. праць Кам’янець-

Подільського нац. ун-ту ім. І. Огієнка, Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України ; за

ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. Вип. 3. Кам’янець-Подільський : Аксіома. – 2009.

460 с. С. 187-188.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Сергійчук О.М.


184

УДК 378.016:51]:[379.828:794]

Оксана Терлюк

(Київ)

ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВОЇ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ

ДИСЦИПЛІНИ «МАТЕМАТИКА З МЕТОДИКОЮ НАВЧАННЯ»

У ПЕДАГОГІЧНОМУ ЗВО

У статті розглянуто застосування ігрових технологій навчання під час вивчення

дисципліни «Математика з методикою навчання» у педагогічному ЗВО та наведено види

ігрових технологій.

Ключові слова: технологія, ігрові технології, гра, навчальний процес, педагогічні ігри,

класифікація.

The article deals with the application of gaming learning technologies during the study of the

discipline "Mathematics with the methodology of teaching" in the pedagogical institutions of higher

education and the published gaming technologies..

Key words: technology, gaming technology, game, educational process, pedagogical games,

classification.

Сучасне суспільство розвивається дуже стрімко, тому вимагає нового, більш якісного

рівня освіти, який відповідає сучасним стандартам. Важлива роль залежить і від того, які

методи та форми освітнього процесу обирає викладач. У сучасному світі перед викладачем

відкривається великий спектр можливостей навчання та шляхів вирішення практичних

завдань.

Для того щоб сформувати соціально активну особистість потрібно використовувати

нестандартні форми педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є ігрова технологія, яку ми

будемо розглядати як засіб розвитку творчого потенціалу фахівця, під час вивчення

дисципліни «Математика з методикою навчання» у педагогічному ЗВО.

Якщо розбирати зміст поняття «ігрові технології», то спершу варто розібрати, що таке

«технологія». Слово «технологія» походить від грецьких слів: «techne» ‒ мистецтво,

майстерність, вміння та «logos» ‒ наука, закон [5]. Якщо дослівно, то «технологія» ‒ наука

про майстерність.

Поняття «технологія» має ставлення до виробничого процесу і визначається як

«сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану властивостей, форм сировини,

матеріалу або напівфабрикату, що здійснюються у процесі виробництва продукції». В

технології втілюються методи, прийоми, режим роботи, послідовність дій та операцій, а

також тісно пов’язана із засобами, обкладеннями, інструментами та матеріалами, що

застосовуються.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити наступний висновок, що:

- термін «технологія» походить з технічних наук;

- технологія – засіб обробки будь-чого;

- технологія має певну послідовність у діях.

Сьогодні використовуються поняття – освітні технології, педагогічні технології,

«технологія навчання». Ці поняття не є тотожними. Розмежовуючи кожне поняття варто

зазначити наступне:

- освітня технологія відображає загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього

простору;

- педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій у навчально

– виховному процес за наявності певних умов;

- технологія навчання моделює шляхи засвоєння конкретного навчального матеріалу в

межах відповідного навчального предмету, теми, питання [2]. У своїх роботах В. Беспалько,


185

Б. Блума, М. Кларіна, М. Чошанова та інші, визначають наступні ознаки педагогічних

технологій:

чітке окреслення цілі (будь-яка технологія містить опис цілей і завдань, на вирішення

яких спрямовані проектовані способи і дії, застосування норм, ведення стандарту);

заданість процесу через пропозицію алгоритмізації педагогічної діяльності

(визначається послідовність, терміни, взаємозв’язок дій та інше);

моніторинг процесу одержання вихідного продукту і рівня його підготовки (вхідний, поточний та заключний контроль, тестування знань, умінь, навичок, якостей особистості);

однозначна кількісна оцінка результатів шляхом рейтингового та інших видів тестування;

постійне використання технічних засобів навчання. Ігрові технології, то вони є складовою частиною саме педагогічних технологій навчання

та пов’язані з ігровою формою взаємодії педагога й учнів через реалізацію певного сюжету.

Одним словом, за допомогою гри учні вивчають навчальним матеріал.

Гра – переважно колективна, групова форма діяльності, в основу якої покладено

змагальний аспект. Для того щоб застосовувати дану технологію потрібно:

з’ясувати та усвідомлювати мети, тобто якого результату потрібно досягти; без цього діяльність здобувачів світи не може бути цілеспрямованою;

визначення цілей, за допомогою яких буде досягатися поставлена мета;

застосування необхідних засобів інтелектуального, практичного або предметного характеру, оскільки діяльність завжди пов’язана з ними;

наявність певних знань про об’єкт діяльності. Навчальна гра має чітко поставлену мету та відповідний педагогічний результат, який

потрібно досягти.

Таким чином, поняття «ігрова технологія» можна визначити як сукупність способів, дій,

форм та методів ігрової діяльності в умовах ситуації, які спрямовані на встановлення,

збереження чи поліпшення соціального функціонування об’єкта, сприяння саморозвитку

особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків тощо.

Невипадково ігрові технології знайшли широке застосування у сфері освіти, адже з

точки зору пріоритетної освітньої задачі вони мають величезний потенціал.

Венгер Л.А. у своїй статті «Гра як вид діяльності» зазначає, що головною метою

навчальних ігор є формування в майбутніх фахівців уміння поєднувати теоретичні знання з

практичною діяльністю. Оволодіти необхідними фаховими вміннями і навичками студент

зможе лише тоді, коли сам достатньою мірою виявлятиме до них інтерес і докладатиме

певних зусиль, тобто поєднуючи теоретичні знання, здобуті на лекціях, семінарах,

самостійно, з розв'язанням конкретних виробничих задач і з'ясуванням виробничих ситуацій

[4].

Ігрова технологія, як певна діяльність, виконує такі функції:

спонукальну (викликає інтерес у студентів);

комунікабельну (засвоєння елементів культури спілкування майбутніх спеціалістів);

самореалізації (кожен учасник гри реалізує свої можливості);

розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей);

розважальну (отримання задоволення); діагностичну (виявлення відхилень у знаннях, уміннях та навичках, поведінці);

корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх фахівців). Ігрова технологія багатогранна, тому включає в себе певні види ігрових вправ, кожна з

яких у той чи інший спосіб сприяє виробленню певної навички. Отже, ігрова технологія в

себе включає: ігри-вправи, ігрові дискусії, ігрові ситуації, рольові та ділові навчальні ігри,

комп'ютерні ділові ігри.

Ігри-вправи. До них належать кросворди, ребуси, вікторини тощо. Застосування цього

методу сприяє активізації певних психічних процесів, закріпленню знань, перевірці їх якості,


186

набуттю навичок. Ігри-вправи можуть бути елементами домашніх завдань, позакласних

занять. Використовують їх також у вільний від навчання час.

Ігрова дискусія. Вона передбачає колективне обговорення спірного питання, обмін

думками, ідеями між кількома учасниками. Основним призначенням цього методу є

виявлення відмінностей у тлумаченні проблеми і встановлення істини в процесі товариської

суперечки. Цей метод навчання дає змогу, проаналізувавши суть явища чи процесу, з

існуючих варіантів рішень вибрати оптимальний. Досягнення поставленої мети зумовлює

розвиток

Ігрова ситуація. Основою цього методу є проблемна ситуація. Він активізує

пізнавальний інтерес у студентів, спрямовує їх розумову діяльність. Зорієнтована ігрова

ситуація на встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчалася або вивчається:

вміння аналізувати, робити висновки, приймати рішення у нестандартних ситуаціях. Цей

метод спонукає студентів до діяльності на основі певної ситуації, яка ґрунтується на

необхідній сукупності знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти студенти. Ігрова

ситуація сприяє посиленню емоційно-психологічного стану, збуджує внутрішні стимули до

навчальної роботи, знімає напругу, втому.

Рольова гра. Вона дає змогу відтворити будь-яку ситуацію в «ролях». Рольова гра

спонукає студентів до психологічної переорієнтації. Вони усвідомлюють себе вже не просто

як студентів, які відтворюють перед аудиторією зміст вивченого матеріалу, а як осіб, які

мають певні права та обов'язки і несуть відповідальність за прийняте рішення. Такий метод

інтенсифікує розумову працю, сприяє швидкому і глибокому засвоєнню навчального

матеріалу. У процесі рольової гри розкривається інтелект студента; під впливом зміни типу

міжособистісних стосунків він долає психологічний бар'єр спілкування. Відносини

«викладач – студент» замінюються стосунками «гравець – гравець», за яких учасники

надають один одному допомогу, підтримку, створюючи атмосферу, яка сприяє засвоєнню

нового матеріалу, оволодінню студентами певним видом діяльності [1].

Ділова навчальна гра. Це навчально-практичне заняття, яке передбачає моделювання

діяльності фахівців і керівників виробництва щодо розв'язання складної проблеми,

прийняття певного рішення, пов'язаного з управлінням виробничим процесом. Ділова

навчальна гра поєднує в собі ознаки навчальної і майбутньої професійної діяльності і є

діяльністю колективною. Вона дає змогу студентові збагнути і подолати суперечності між

абстрактним характером предмета навчально-пізнавальної діяльності (знання, знакові

системи) і реальним предметом майбутньої професійної діяльності, індивідуальним

способом навчання студента і колективним характером професійної діяльності, опорою в

навчанні переважно на інтелект студента і залученням у процес особистості спеціаліста [3].

Кожен вид ігрової технології з вище перерахованих можна застосовувати на різних

видах занять. Для зразку, наведемо приклад, практичного заняття з теми «Методика

навчання геометричного матеріалу у курсі початкової школи» під час вивчення дисципліни

«Математика з методикою навчання» у педагогічному ЗВО з застосуванням ігрових

технологій. Мета: актуалізувати знання студентів про геометричний матеріал зі змісту теорії

математики, отримані на лекційних та семінарських занять, шляхом аналізу навчальної

програми та підручників; формувати (розвивати) вміння визначати доцільні навчальні

матеріали до теми; моделювати системи вправ відповідно до теми; складати план-конспект

уроків вивчення геометричних понять в початковій школі; виховувати культуру

математичного мовлення.

Застосування ігор-вправ під час актуалізація знань студентів із теми (розробка тестів,

кросвордів відповідно до запитань практичного заняття для повторення матеріалу).


187

Рис. 1 Рис. 2

Застосування рольової гри під час практичної діяльності студентів (студенти діляться

на підгрупи, виконують поставлене завдання. Потім один з групи презентує його будучи в

ролі вчителя, а інші студентів ролі учнів).

Завдання 1

Розробити систему вправ з теми «Формування та розвиток просторових уявлень в учнів початкової школи»

Завдання 2

Охарактеризувати методику роботи над кожним з понять, визначити доцільні засоби навчання для їх успішного вивчення. Обґрунтувати свою думку.

Завдання 3

Представте на загал методику пояснення просторового тіла такого, як куб.

Представте на загал методику пояснення просторового тіла такого, як піраміда.

Представте на загал методику пояснення просторового тіла такого, як куля. Завдання 4

Робота з підручником. Знаходження задач з теми «Геометричний матеріал» їх аналіз та методика пояснення.

Отже, ефективність застосування даної технології навчання під час вивчення

дисципліни «Математика з методикою навчання» у педагогічному ЗВО полягає в тому, що

під час її використання знання засвоюються не примусово, а відбувається зацікавленість

студентів до їх вивчення. Гра дає можливість «приміряти» на себе нову роль. У процесі гри

відбувається навчання за допомогою самої дії. Гра стимулює студентів до дослідницької

діяльності, прогнозування, прийняття правильних рішень чи гіпотез, а також формує вміння

працювати в команді.


1. Вербитська А. А., Борисова Н. В. Методологічні рекомендації з проведення ділових

ігор. ‒ М., 2004.

2. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навчальний посібник /

І. М. Дичківська. – Київ : Академвидав, 2004. – 352 с.

3. Ігри - навчання , тренінг , дозвілля / Под ред. В. В. Петрусінского. ‒ М., 1995.

4. Кравець Н. М. Ігрові технології навчання як одна з інноваційних форм навчально-

виховного процесу ВНЗ [Електронний ресурс] / Н. М. Кравець, О. В. Гречановська // НТКП

ВНТУ. Інститут соціально-гуманітарних наук. – 2017. – Режим доступу до ресурса:

https://conferences.vntu.edu.ua/index.php/all-hum/all-hum-2017/paper/download/2013/1547.

5. Носовець Н. М. Передумови виникнення педагогічних технологій [Електронний

ресурс] / Н. М. Носовець // Вісник. – 2014. – Режим доступу: http://visnyk.chnpu.edu.ua/

?wpfb_dl=763.

https://conferences.vntu.edu.ua/index.php/all-hum/all-hum-2017/paper/download/2013/1547

http://visnyk.chnpu.edu.ua/%20?wpfb_dl=763

http://visnyk.chnpu.edu.ua/%20?wpfb_dl=763


188

UDC 811.111:004.77=111

Lyudmila Toryanik

(Kharkiv)

THE USE OF SKYPE TO EFFECT ON THE COMMUNICATIVE TECHNOLOGY

IN LEARNING ENGLISH В даний час у нашій країні спостерігається досить велике зростання навчального

процесу з підвищенням англійських мовних навичок за Європейськими стандартами освіти. Основний крен української університетської освіти є створення хороших умов для студентів в їх особистому розвитку і самореалізації, що приводить їх, як нових інтелектуальних громадян в «глобальних громадян» з високим рівнем мовних знань і комунікативних навичок в умовах впливу глобального суспільства.

Ключові слова: навчальний процес, мовні навички, самореалізація, «глобальні громадяни» , комунікативні навички.

At present our country has experienced rather a big growth in educational process to raise the

English language skills the European standards in education. The main role of the Ukrainian university education is to create good conditions for students in their personal development and self-realization bringing them as the new intelligent citizens into "global citizens" with high level of language knowledge and communicative skills to influence the global society.

Keywords: educational process, language skills, and self-realization, "global citizens", communicative skills.

The actuality of the article lies in the idea of the educational process to prepare students to self-

education and use their knowledge in the real life is based on the implementary new media to develop creative abilities and communicative skills of the students. Skype technologies give teachers an opportunity to fulfill all the educational tasks.

The task of the paper is to reveal how Skype can be used as the effective technology for language learning.

The analysis of the investigation has shown that Skype is considered to be the most effective and popular method of teaching and learning English, which offers extensive ways of education in the world. Using Skype at the academic lessons one can immediately notice a good connection between academic classroom and students. This is naturally true for English Language Teaching who is interested in having cross-cultural exchanges with students using Skype.

Language is the means and the purpose of training. The students can learn the easiest language means possession of different types of speech activity, which to certain point, are the purpose of training, and then use them for the development of more complex language actions. For the formation of students' ability to communicate the special role is played by situational tasks that contribute to the development of students' ability to engage in dialogue, to roll it and resume. Pursuing its strategic line of communication, it should be implemented in the tactics of conduct to other strategies of communication. It is also taken into account whenever new voice partners changing roles of partners and predict the behavior of speech partners.

Using Skype in the classroom the students are given the possibility to have presentations, where their spoken English is developing better and allows them e and mutually comprehend each other in all spheres of real life. Online lessons in English help students to break and overcome the language barriers while communicating with foreigners whose native language is English.

It is necessary to keep in mind that Skype works computer-to-computer, not necessarily person-to-person. Skype is a communication tool that allows to make free audio and video calls over the internet to people through the computer using webcams. Skype like an incorporating technology is an effective way to ESL/EFL teachers to update their teaching techniques at their own pace, as they make progress.


189

The analyses of the methodological resources show that modern Skype technologies help teachers to build technology skills. Is happens to be a progressive tool to teach languages, as it incorporates high levels of verbal interaction between teachers and students. This can lead them to be open for trying more sophisticated technologies in the future.

The analyses of the articles devoted to the Skype online training video showed that teachers are now using the videoconferencing tool in other to connect foreign- language students to native speakers hold virtual host conversations with scientists and other experts.

The teachers of our foreign languages department conduct video-courses of the English language lessons for the students and the teaching stuff of our university using Skype technologies. It gives the students a wonderful chance to hear the native speakers, the real English speech, to have practice and develop their communicative, grammar, reading, writing skills and pronunciation. Using Skype technologies at our lessons have reason the results of students' knowledge in foreign languages, their motivation of studies, their creativity and activate their classroom self-dependent work.

The effective way of the development of communication skills is the organization of discussions of topical problems relevant to the professional and personal formation of students. Discussions may be based on the interpretation of texts and articles related to current professional situations. The teacher can also formulate questions for a discussion. Such questions do not usually require simple answers, but involve students in a versatile consideration of the affected problems and open up opportunities for the exchange of views in this regard. Besides the questions, the teacher can use the tasks where the students are required to express agreement or disagreement with the following statements, present their interpretation of the statements to justify their attitude to the problem. The teacher can also organize a discussion in small groups or ask the students to make a monologue on the subject, etc.

Foreign language today is not just one of the university disciplines, but it is an essential part of training and is aimed at the formation of professionally important traits and a comprehensively developed student.

So, as we see, using Skype technology is an effective method of language learning for ESL/EFL teachers who are using more sophisticated learning technologies. This method of teaching is very actual nowadays. Skype can be used to provide a variety of authentic learning experience to students.

REFERENCES 1. Davis V.A. Using Skype in the classroom (or just learning how to use it!) 2006, August. 2. Eaton S.A. Global trends in language learning in the twenty-first century. Calgary: Onata

Press, 2010. 3. Smith K. From the Coal Face-Skype in the classroom, August 6, 2009. 4. Teacher Training Videos. Skype Online Training Videos. Retrieved. August 6, 2010.

УДК 373.3.015.31:17.022.1 Олена Чігріна

(Київ)

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У статті розкрито теоретичні засади виховання культури поведінки в учнів молодшого

шкільного віку. Обґрунтовано компоненти культури поведінки дітей, а саме: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички. Узагальнено досвід використання авторського посібника «Зростаємо чемними» для молодший школярів щодо виховання у них культури поведінки.

Ключові слова: виховання, зростаємо чемними, культура, культура поведінки, молодші школярі.


190

The article reveals the theoretical principles of cultivating a culture of pupils’ behavior. The

article describes the following components: culture of activity, culture of communication and

hygienic skills. Generalized the experience of using the author's manual “Grow kind” for junior

schoolchildren to educate them a culture of behavior.

Key words: education, cultivate, culture, culture of behavior, junior schoolchildren.

Зміни, що відбуваються в українській освіти актуалізують проблему виховання культура

поведінки у підростаючого покоління. Студіювання нормативних документів України, а саме:

Закон України «Про освіту» (2017), Національна стратегія розвитку освіти в Україні на

період до 2021 р. (2013), Наказ «Про основні орієнтири виховання учнів 1–11-х класів

загальноосвітніх навчальних закладів України» (2011), Концепція розвитку освіти України на

період 2015–2025 років (2014), Концепція національно-патріотичного виховання дітей та

молоді (2015), Концепція Нової української школи (2017), Державний стандарт початкової

освіти засвідчує пріоритетність і важливість виокремленої проблеми.

Зауважимо, що шкільне дитинство є періодом морального становлення особистості, де

здійснюється залучення учня до культури, загальнолюдських і духовно-моральних цінностей.

Молодший шкільний вік – якісно своєрідний етап розвитку дитини, а тому включення дитини

у навчальну діяльність знаменує початок трансформації всіх її психічних процесів і функцій.

Проблема виховання культури поведінки дітей молодшого шкільного віку знайшла

відображення у значній низці наукових досліджень. Однак сучасні науковці, педагоги-

практики стверджують, що цій проблемі приділяється недостатньо уваги (Л.Артемова,

А.Богуш, В.Білоусова, С.Калініна, Н.Кононенко, Л.Островська, С.Петеріна, І.Сіданич,

І.Харламов та ін.). Причина вбачається у тому, що педагогами і психологами ще не до кінця

усвідомлено значення самого поняття «культура поведінки» особливо в наш час, коли

більшість складових морального виховання зазнали значних змін.

Аналіз стану дослідженості виховання культури поведінки молодших школярів свідчить

про постійну увагу вчених різних галузей, зокрема на методологічному, теоретичному та

практичному рівнях (І. Бех, Л. Виготський, В. Ефроімсон, П. Якобсон) і зарубіжних

психологів (Д. Б’юджентал, Л.Кольберг, А. Маслоу, К. Роджерс). Вагомий внесок у

дослідження окремих аспектів означеної проблеми зробили Ш. Амонашвілі, Т. Зюзіна,

О. Савченко, Є. Субботський, які обґрунтували гуманістичний підхід до виховання культури.

Проблема культури поведінки знайшла широке висвітлення й у сучасних розвідках

зарубіжних і вітчизняних дослідників (Л. Бернадська, Т. Білоус, О.Волошина, С. Герасимов,

М. Горват, О. Грива, Т. Гурова, Г. Коберник, Е.Койкова, Н. Скрипник, О. Скрябіна,

П. Степанов, Ю. Тодорцева та ін.).

Таким чином, культура поведінки ґрунтується на досвіді попередніх поколінь, який

необхідно враховувати у вихованні, навчанні й розвитку учнів. Молодший шкільний вік є

сенситивним для розвитку основ культури поведінки: учні здатні сприймати вимоги до своєї

поведінки, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування, довіряють

учителю, коли він наголошує їм про необхідність виконання моральних норм і правил. У

період дитина отримує знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне

відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки,

складається характер.

Проектуючи роботу з учнями щодо виховання у них культури поведінки варто

враховувати їхній досвід, набутий у закладі дошкільної освіти, а також те, що культурні

навички та звички можуть бути різними. Тому, вчитель молодших класів, у перші дні

перебування дітей у школі має вивчити рівні їхньої вихованості. З цією метою педагог

визначає, які у дітей уявлення про правильну поведінку, якими навичками вони володіють та

ін. Результати вивчення сприятимуть ефективній організації виховної роботи з учнями з

урахуванням їхніх індивідуальних і вікових особливостей, що є важливою педагогічною

умовою щодо формування у них культури поведінки.


191

Вважаємо за необхідне розкрити сутність і зміст понять "культура" та "культура

поведінки". У "Короткому словнику актуальних педагогічних термінів" (упор.

Н.М. Флегонтова) поняття "культура" подано як сукупність матеріальних і духовних

цінностей, а також понять, бажань, які член суспільства набув від родини та інших

громадських інститутів [5, с. 21]. У наукових, довідкових джерелах поняття "культура

поведінки" трактується як сукупність сформованих соціально значущих якостей особистості,

її щоденних вчинків у суспільстві, що ґрунтуються на нормах моралі, етики, естетики та

культури [6, с. 5 ].

У "Словнику педагогічних термінів" (за ред. С. Гончаренко) культуру поведінки

визначено як дотримання основних вимог і правил людського співжиття, вміння знаходити

правильний тон у спілкуванні з оточуючими [1, с. 182]. Таким чином, на нашу думку

культура поведінки це основна ланка виховання особистості, що полягає у формуванні

світогляду, правил поведінки у суспільстві, взаємодії між дітьми, батьками, педагогами та

іншими людьми. Варто наголосити на тому, що підґрунтя для вихованні культури поведінки у

дітей закладає сім’я, заклад дошкільної освіти та заклади загальної середньої освіти.

Дослідниками було визначено, що до компонентів культури поведінки дітей відноситься:

культура діяльності, культура спілкування і культурно-гігієнічні навички, зміст яких подаємо

у табл. 1.

Таблиця 1

Компоненти культури поведінки дітей

Культура діяльності Культура спілкування Культурно-гігієнічні

навички

Виявляється у поведінці

дитини на уроках, в іграх, у

трудових завданнях.

Формування культури

діяльності – це виховання

вміння тримати в порядку

своє робоче місце; звички

доведення розпочатих справ

до кінця, бережливого

ставлення до речей, книг,

іграшок.

Показником цього

компоненту є:

‒ природна тяга до

цікавих, змістовних занять;

‒ цінування часу;

‒ регуляція діяльності і

відпочинку.

Виконання норм і правил

спілкування з друзями і

дорослими на засадах

доброзичливості і поваги,

використання лексичних

норм і форм поведінки,

ввічливість у громадських

місцях, побуті;



‒ вміння діяти відповідно

ситуації чи утримуватися від

недоречних дій, жестикуляції

слів;

‒ культура мовлення

(лексика, навички говорити

точно, лаконічно, зберігати

спокійний тон).

Передбачає оволодіння

способами

самообслуговування.



‒ охайність, чистота тіла,

зачіски, одягу, приладдя;

‒ розуміння, що

дотримання цих правил

виражає повагу до

оточуючих;

‒ культура їжі не тільки

гігієнічна навичка, а й повага

до сидячих поруч і до тих,

хто цю їжу приготував.

Джерело: [3].

З метою виховання культури поведінки в учнів молодшого шкільного віку нами був

розроблений авторський посібник «Зростаємо чемними». У якому подано уявні подорожі,

читання й обговорення казок, оповідань, віршів (порівняння характерів і вчинків героїв),

демонстрація й обговорення мультфільмів і фільмів для молодших школярів, що

відображають вчинки дійових осіб, із якими учні співвідносять свою поведінку, можуть бути

зразком для наслідування; дидактичні ігри; творчі завдання на узгодження спільної

діяльності, інсценізація ситуацій, що виникають в житті.

Дітям було запропонована подорож до чарівної країни "Культури поведінки". Під час цієї

подорожі діти мали змогу зупинитися на таких станціях:

1. «Галявина культури поведінки» 2. «Поведінка у громадських місцях»


192

3. «Будиночок шкільної поведінки» 4. «Поведінка у громадському транспорті» 5. «Море ввічливості»

6. «Довідкова» 7. «Художня галерея» 8. «Природнича» Отже, використання означеного посібника дозволяє значно розширити знання,

вдосконалити вміння і навички учнів про складові культури поведінки, а підібрані казки,

вірші, ігри, завдання, що є практико-зорієнтованими дають змогу дітям по вправлятися й

закріпити отриманні знання. Апробація авторського посібника «Зростаємо чемними» дає

змогу стверджувати, що до означеної проблеми необхідно підходити не тільки традиційно, а

й інноваційно, враховуючи інтереси й потреби учнів. Для цього ми розробили саме цей

посібник, у якому поєднується як самостійна, так і робота з вчителем та дітьми.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. Перспективним

напрямом подальших наукових розвідок у контексті порушеної проблематики вважаємо

дослідження впливу сучасних мультфільмів на формування культури поведінки молодших

школярів.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Довідкове видання / Гончаренко С.

– Київ: "Либідь", 1997. – 375с.

2. Державний стандарт початкової освіти: Режим доступу:

https://www.pedrada.com.ua/article/2107-priynyato-derjavniy-standart-pochatkovo-osvti

3. Желан А. В. Формування культури поведінки дітей дошкільного віку // А.В.Желан /

Педагогічні науки. – Вип. 1.45 (106), 2014. – С. 21-23.

4. Збірник основних нормативних актів про вищу освіту, наукову діяльність, підготовку та атестацію наукових кадрів / За ред. М. Л. Панова. – Харків : Гриф, 2003. – 36 с.

5. Короткий словник актуальних педагогічних термінів / упор. Флегонтова Н.М. – К.:

КНУТД, 2013. – 55 с.

6. Федорова М.А. Виховання культури поведінки у дітей 6-7-го років життя (в умовах

навчально-виховного комплексу «школа – дитячий садок») / М.А.Федорова // Морально-

етичні засади формування зростаючої особистості: [монографія] / за ред. проф.

М. В. Левківського. – Житомир: ЖДУ, 2008. – С. 128-142.

УДК 373.3.015.31:172.1

Олена Чуян

(Київ)

СУЧАСНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ

ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

У статті досліджено особливості формування громадянської компетентності учнів

початкової школи. Розкрито зміст і завдання громадянської освіти в початковій школі.

Визначені основні аспекти використання сучасних педагогічних технологій для формування

у молодших школярів якостей громадянина-патріота.

Ключові слова: громадянська компетентність учнів початкової школи, демократичне

суспільство, інформаційні технології, сучасні педагогічні технології

The article explores the peculiarities of forming the civic competency of elementary school

students. The content and tasks of civic education in elementary school are revealed. The main

aspects of the use of modern pedagogical technologies is defined for the formation of the qualities

of a citizen-patriot in the younger schoolchildren.


193

Key words: civic competency of elementary school students, democratic society, information

technology, modern pedagogical technology.

Проблема формування громадянської компетентності у підростаючого покоління

актуалізується потребою українського суспільства в особистостях, спроможних робити

свідомий вибір та впроваджувати принципи демократії у прийнятті індивідуальних і

колективних рішень. Тому формування у молодшого школяра якостей громадянина-патріота

має бути об’єктом особливої уваги вчителя початкових класів.

Ідеї громадянської освіти і виховання завжди були актуальними у вітчизняній

педагогічній думці. Класик української педагогіки В. Сухомлинський, одним із перших

звернувся до громадянського виховання як до головної педагогічної проблеми, визначивши

«підлітковий вік особливо важливим для формування громадянина», зазначивши, «що риси

громадянина виховуються безліччю впливів педагогічного характеру й некерованими

соціальними впливами» [2].

Нині, важливе місце у структурі компетентностей молодших школярів займає

громадянська компетентність. У Державному стандарті початкової освіти (2018) зазначено,

що «громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості,

рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, усвідомленням рівних прав і

можливостей, що передбачають співпрацю з іншими особами для досягнення спільної

мети…» [1].

Формування громадянської компетентності молодших школярів забезпечується як

змістом навчальних дисциплін початкової школи, так і процесуальною складовою освіти

шляхом застосування різноманітних освітніх технологій. Сьогодні в початковій школі

впроваджується багато інноваційних технологій, серед яких виділяють наступні групи:

технології особистісно-орієнтованого навчання й виховання; традиційні педагогічні

технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів; педагогічні технології на

основі підвищення ефективності управління та організації навчального процесу; педагогічні

технології на основі дидактичного вдосконалення та реконструювання матеріалу. Хочемо

виділити найбільш дієві, на нашу думку, сучасні педагогічні технології, що забезпечують

формування громадянської компетентності у молодших школярів [4].

Інтегроване навчання, яке в сучасній педагогічній науці трактують як комплексний

підхід до освітнього процесу і безпосередньо до уроку чи його частини без поділу на окремі

дисципліни. В Державному стандарті початкової освіти інтегрований підхід та власне

інтегрована компетентність учня визначені як можливість і здатність учня застосовувати

знання, вміння, навички та способи діяльності для вирішення найширшого кола проблем, що

належать до певних галузей та окремих навчальних предметів [1]. Отже, виходячи з огляду

на високу результативність інтегративного підходу в початковій школі, є нагальна потреба

його активного застосування у процесі формування громадянської компетентності молодших

школярів. Наприклад, в межах кількох споріднених дисциплін, наприклад теми з рідної мови

та літератури, математики й інформатики, природознавства та «Я у світі».

За сприяння Ради Європи нині створено і широко впроваджуються в освітній процес

початкових шкіл України посібники з громадянської освіти. У зазначених посібниках

авторами запропоновано низку ігрових занять для учнів початкової школи щодо

ознайомлення з правами. Тому, вважаємо, ігрові технології є дуже необхідними для

формування громадянської компетентності в учнів.

Різноманітність методів інтерактивного навчання дозволяє вчителю доцільно підібрати

методи саме для конкретної теми, а також вибрати методи відповідно до рівня знань учнів

класу. Переваги інтерактивного методу навчання полягають у тому, що: за один і той же

проміжок часу можна виконати більший обсяг роботи; досягається високої результативності

у засвоєнні матеріалу і формуванні вмінь. Розвивається навчальна діяльність (планування,

рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль); формуються мотиви навчання, гуманні стосунки

між дітьми; формуються вміння співпрацювати [5].


194

Тренінгові технології: система діяльності для відпрацювання певних алгоритмів

виконання типових практичних завдань.

Інформаційно-комп'ютерні технології: це технології, що реалізують у дидактичних

системах комп'ютерного навчання на основі діалогу "людина-машина" за допомогою

різноманітних навчальних програм (тренінгових, контролюючих, інформаційних тощо).

Діалогові технології: сукупність форм і методів навчання, базованих на діалоговому

мисленні у взаємодіючих дидактичних системах суб'єкт-суб'єктного рівня: (учень-учитель,

учень-автор, учитель-автор тощо). Різноманітність та велика кількість сучасних інноваційних

педагогічних технологій вимагає від учителів пильної уваги та відповідної підготовки до їх

вибору та впровадження в навчально-виховний процес початкової школи.

Лепбук, або як його ще називають інтерактивна тематична тека – це саморобна паперова

книжечка з кишеньками, дверцятами, віконцями, рухливими деталями, які дитина може

діставати, перекладати, складати на свій розсуд. На наше переконання, у процесі формування

громадянської компетентності молодших школярів лепбук є цікавою і дуже корисною

дидактичною знахідкою. Адже він може об’єднувати проблемні ситуації, дидактичні вправи,

ігри, загадки, пазли та багато інших інтерактивних завдань. Вчитель може самостійно

створювати тематичні лепбуки, або виготовляти разом з учнями як результат колективного

проекту [3].

Підсумовуючи, варто зазначити, що формування громадянської компетентності учнів ‒

важливий елемент навчання та виховання в школі, і успішно реалізовує його той учитель,

який сам має якості, притаманні громадянину України, є творчим та відкритим до інновацій.

Адже лише застосування сучасних педагогічних технологій в початковій школі допомагає

досягнути триєдиної мети навчання: навчальної, розвивальної та виховної.


1. Про затвердження державного стандарту початкової освіти : Постанова / Кабінет Міністрів України. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-derzhavnogo-

standartu-pochatkovoyi-osviti (дата звернення 13.05.2019).

2. Громадянин ‒ Держава ‒ Громадянське виховання. Антологія / Упор. М. А. Рогозін і

О.В. Сухомлинська. ‒ Донецьк, 2001. ‒ С.213.

3. Гатовська Д. А. Лепбук, як засіб навчання в в умовах освітньої системі. ‒ Меркурий,

2015. ‒ С. 162-164.

4. Пометун О. І. Формування громадянської компетентності: погляд з позиції сучасної педагогічної науки // Вісник програм шкільних обмінів. – 2005. ‒ №23. – С. 18.

5. Химинець В.В., Кірик М.Ю. Інновації в початковій школі. – Тернопіль: Мандрівець,

2009. – 312 с.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Куземко Л.В.

УДК 37.091.33-028.22

Ігор Шарун, Тетяна Юдіна, Олена Орєхова

(Дніпро)

ДОСВІД ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ З ПРОФІЛЬНИХ

ДИСЦИПЛІН У ДНІПРОВСЬКОМУ БАЗОВОМУ МЕДИЧНОМУ КОЛЕДЖІ

У статті обґрунтовано доцільність використання когнітивної візуалізації як

актуальної технології навчання та розглянуто проблемні аспекти її використання у

коледжі на прикладі застосування скрайбінгу у викладанні дисципліни «Основи

медсестринства».

Ключові слова: когнітивна візуалізація, скрайбінг, навчальна інформація

https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-derzhavnogo-standartu-pochatkovoyi-osviti

https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-derzhavnogo-standartu-pochatkovoyi-osviti


195

The article substantiates the expediency of using cognitive visualization as an actual learning

technology on the example of using scribing in teaching the subject “The basis of nursing”. The

problem aspects of using the mentioned technology in the college are considered.

Key words: cognitive visualization, scribing, educational information.

Особливістю нашого часу є візуалізація навколишнього простору. Наразі відбувається

поступове заміщення тексту візуалізацією, чому сприяє постійний розвиток і розповсюдження нових інтернет-технологій та соціальних медіа [4, с. 1].

Широке використання наочності у процесі навчання, яка з розвитком нових інформаційних технологій стає більш реалістичною, також відіграє свою роль у візуалізації світу. І якщо раніше використання наочності мало за мету полегшення сприйняття інформації, то тепер стало необхідною умовою у спілкуванні з молоддю, яка зросла у візуальній культурі, де основна комунікація відбувається за допомогою зорових образів, які інформують, розважають, емоційно насичують. Це як розмовляти однією мовою. Та головне, що візуалізація допомагає сучасній людині, яка живе в умовах інформаційного перевантаження, справитися з потоками інформації [1, c. 140].

Зважаючи на когнітивний аспект розповсюдження візуалізації, необхідно визнати наступне. З одного боку, звичка до візуального контенту серед молоді призводить до несприйняття нею великого за обсягом тексту. Наразі вдумливе читання замінюється селекцією, пошуком конкретної інформації [6, с. 2]. З іншого боку, така навала готових зорових образів гальмує розвиток абстрактного мислення, яке є основою системного мислення, оскільки засноване на виділенні істотних властивостей і зв'язків між об'єктами. Таким чином, недостатній розвиток абстрактного, а також і системного мислення, призводить до фрагментарності картини світу та формування так званого «кліпового мислення».

Саме тому останнім часом великого значення набуває пошук нових або реконструкція старих, добре відомих педагогічній науці, методів навчання, використання таких технологій, які сприяли б подоланню «візуального та інформаційного хаосу» та розвивали б продуктивне, творче мислення. У суспільства є високий попит на креативних фахівців, які здатні створювати інноваційні проекти у різних сферах людської діяльності [2, c. 227]. Але креативність без системного мислення та достатнього об'єму знань неможлива, бо творче мислення, маючи асоціативний характер, вимагає від людини різносторонніх знань.

Все це має відображення у системі медичної освіти на засадах компетентнісного підходу. Окрім фахових компетентностей випускник вищого медичного навчального закладу повинен володіти і загальними компетентностями, у тому числі навичками використання інформаційних і комунікаційних технологій [5, с. 10].

З огляду на зазначене, змінюються і вимоги до сучасних методів навчання. Наразі це використання методів структурування, ущільнення та візуалізації навчального матеріалу, вміле поєднання когнітивних графічних елементів, тексту та візуального контенту. Одним з найважливіших методів навчання був і залишається наочний метод, оскільки в процесах пізнання провідну роль відіграє саме зорове сприйняття. Ефективність сприйняття матеріалу підвищується, якщо наочність у навчанні виконує не тільки ілюстративну, а й когнітивну функцію. Сучасні методи візуалізації стають суттєвою частиною пізнавальної діяльності студентів, засобом формування й розвитку не тільки наочно-образного, а й абстрактно-логічного мислення.

Стиснення навчальної інформації, схематичність та простота образів в рамках технології візуалізації можуть бути досягнуті різними технологічними прийомами. На погляд авторів, найбільш універсальним прийомом є технологія скрайбінгу, як метода, що полегшує сприйняття інформації за рахунок візуалізації складного та великого за обсягом навчального матеріалу простими образами. Основний принцип скрайбінгу ‒ ефект паралельного слідування, тобто супроводження промови малюнками в режимі реального часу. Тобто, скрайбінг потрібно обов’язково слухати, бо основна інформація міститься у промові: по ходу пояснення матеріалу малюються окремі частини, що наприкінці складаються у цілісну


196

картину, яка в залежності від поставленої задачі може бути і опорним конспектом, і ментальною картою, чи інфографікою тощо. Саме так залучаються основні канали сприйняття інформації: домінуючий зоровий, аудіальний, дігітальний та відбувається активація уяви, завдяки чому нова інформація кодується на свою «внутрішню» мову та інтегрується в суб’єктивну картину світу людини.

Отже, скрайбінг ‒ це динамічний вид когнітивної візуалізації. До того ж відеоскрайбінг економить час викладача та дозволяє студентам робити

повторні перегляди для кращого засвоювання інформації. Його можна використовувати і як мультимедійну технологію у вигляді динамічної презентації або навчального відеофільму [3, c. 1].

Досвід використання скрайбінгу у викладанні навчального матеріалу з основ медсестринства у Дніпровському базовому медичному коледжі свідчить про значні потенційні можливості даної технології. Дисципліна має практичну спрямованість на оволодіння професійними навиками, тож теоретичні питання навчального матеріалу для кращого сприйняття студентами доцільно представити у форматі тематичних відеоскрайбів. Так, з теми «Термометрія» використовуються авторські скрайби, а саме: «Фізіологія терморегуляції», «Реєстрація даних термометрії», що створені за допомогою комп’ютерної програми Sparkol. Скрайб «Реєстрація даних термометрії» дозволяє ознайомитись з температурним листком (форма № 004/о), що є оперативним документом для графічного зображення основних показників стану здоров’я хворого, а саме: температура, частота серцевих скорочень (пульс), артеріальний тиск. Також у температурному листку вказуються частота дихання, маса тіла пацієнта, кількість випитої рідини, добова кількість сечі, випорожнення. Після візуального сприйняття структури температурного листка студент має змогу в динамічній формі ознайомитись з основними принципами заповнення медичної документації, а саме: запис особистих даних пацієнта та обов’язкове зазначення номеру історії хвороби пацієнта. За цими принципами відбувається заповнення інших видів медичної документації: титульного листка медичної карти стаціонарного хворого, статистичної карти хворого, який вибув із стаціонару, направлення на дослідження, направлення на госпіталізацію тощо. Саме так формується основа професійного навику ведення медичної документації різного призначення.

Після структури документа в скрайбі розглядається шкала значень температурних показників та висвітлено, як розрахувати та визначити за температурною шкалою певний рівень щодо реєстрації даних вимірювання температури пацієнта. У такий же спосіб можна визначити відповідні показники за шкалою пульсу та за шкалою артеріального тиску, що дозволяє здійснювати моніторинг за станом пацієнта в режимі реального часу. Саме технологія скрайбінгу демонструє студентам покрокову, «щоденну» реєстрацію температури тіла пацієнта з подальшим об’єднанням усіх зареєстрованих показників у температурну криву. Також в скрайбінзі розглядаються теоретичні питання щодо класифікації показників температури за рівнем її підвищення та добовим коливанням, що представлено графічними даними.

Таким чином, застосування відеоскрайбу з теми: «Термометрія» дозволяє використовувати дану технологію не тільки як засіб передачі теоретичних знань, а також як засіб формування професійної навички заповнення медичної документації та вміння інтерпретувати графічне представлення інформації щодо температури тіла пацієнта.

Скрайб «Фізіологія терморегуляції» розкриває механізми теплопродукції та тепловіддачі і спрямований на усвідомлення студентами процесів, що відбуваються в організмі людини при зміні температури тіла. Це дозволяє сформувати цілісне сприйняття проблем пацієнта з лихоманкою через розуміння взаємозв’язку між реакціями організму на підвищення температури та елементами догляду за гарячковими хворими.

Створено також відеоскрайби до лекційних занять з основ медсестринства, використання яких дає змогу не лише закріпити новий матеріал, а й ефективно його повторювати для остаточного запам’ятовування.


197

Вивчення результатів впровадження скрайб-технологій у навчальний процес виявило і

деякі проблемні аспекти його застосування. Створення скрайбінгу ‒ творчий процес, але

такий, що вимагає від автора специфічних навичок та багато часу, бо включає в себе

формулювання мети та написання сценарію, розкадрування, тренування в малюванні, пошук

влучних й естетичних образів для відображення понять, зйомки відео, озвучування, монтаж.

Тож опанування зазначеним методом візуалізації лімітується перевантаженістю викладача та

його недостатнім досвідом щодо створення скрайбів, а іноді й низькою комп’ютерною

грамотністю.

Наступна проблема пов’язана з тим, що сучасні студенти будь-який візуальний контент

сприймають досить поверхнево. Тому в коледжі використання когнітивної візуалізації

спрямовано саме на самостійну роботу студентів над створенням скрайбів.

Навички щодо роботи з інформацією, які набувають студенти коледжу, працюючи під

керівництвом викладача в техніці когнітивної візуалізації, наступні: виділення основних

питань теми, ключових понять, взаємозв'язків між ними, аналіз, систематизація, квантування

інформації та розвиток системного мислення; креативність, тобто здатність зобразити прості,

але такі, що максимально відображають зміст, графічні елементи, малюнки; комунікативні

навики, якщо робота командна; навики роботи з інформаційними технологіями, технічна та

комп'ютерна грамотність.

Таким чином, стратегія впровадження технології когнітивної візуалізації в коледжі

полягає у її регулярному та системному використанні при викладанні дисциплін, розвитку як

у викладачів, так й у студентів умінь подання інформації в стислому вигляді за рахунок

системного квантування та візуалізації навчального матеріалу, навиків композиції і

колористики; використання універсальних шаблонів візуалізації при створенні скрайбів.

Саме така технологія сприяє інтенсифікації навчання, активізації пізнавальної діяльності

студентів, мотивації їх до здобуття фахової освіти, формуванню та розвитку абстрактного і

візуального мислення, підвищенню візуальної грамотності та розвитку візуальної культури.


1. Рапуто А.Г. Визуализация как неотъемлемая составляюая процесса обучения // Международный журнал экспериментального образования. – 2010. – № 5. – С. 138-144.

2. Семеніхіна О.В., Юрченко А.О., Безуглий Д.С. Візуалізація як тренд інноваційного

розвитку освіти в Україні // Збірник тез IV Всеукраїнської науково-практичної конференції

молодих науковці. – 2017. – Київ. – С. 227-228.

3. Скрайбінг ‒ новітня техніка презентації. URL: http://osvita.ua/school/scribing/51803/

4. Текст в эпоху визуализации. Электронный ресурс: https://medium.com/

@stanislavsky/maketextgreatagain-17421967a7ca

5. Філоненко М. М. Методика викладання у вищій медичній школі на засадах

компетентнісного підходу: Методичні рекомендації для викладачів та здобувачів наукового

ступеню доктора філософії (PhD) ВМ (Ф) НЗ України / М. М. Філоненко. – К.: «Центр

учбової літератури», 2016. – 88 с.

6. Ширинкина Л. В. Восприятие текста как психологический феномен : Дис. ... канд.

психол. наук : 19.00.01 : Пермь, 2004. – 235 c. РГБ ОД, 61:04-19/778. URL:

http://www.dslib.net/obwaja-psixologia/vosprijatie-teksta-kak-psihologicheskij-fenomen.html.

http://osvita.ua/school/scribing/51803/

https://medium.com/%20@stanislavsky/maketextgreatagain-17421967a7ca

https://medium.com/%20@stanislavsky/maketextgreatagain-17421967a7ca

http://www.dslib.net/obwaja-psixologia/vosprijatie-teksta-kak-psihologicheskij-fenomen.html


198

УДК 373.3:398.21:17.022.1

Анастасія Шкараба

(Київ)

КАЗКА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

У статті висвітлено значення казки як засобу формування моральних цінностей учнів,

особливості її використання в навчальному процесі початкової школи, проаналізовано рівні

сприйняття казок учнями молодшого шкільного віку. Також автором проаналізовано ідеї

багатьох вчених та педагогів-практиків щодо використання казки під час навчальної та

позанавчальної діяльності, її вплив на моральний розвиток особистості. Висвітлено

сутнісні особливості морального розвитку учнів початкової школи засобами казки та

уточнено підходи до відбору змісту казок.

Ключові слова: моральні цінності, організаційно-дидактичні умови, формування

цінностей, казка як засіб.

The article reveals the importance of fairy tales as a means of forming moral values of pupils,

peculiarities of its use in the educational process of primary school, and analyzes the level of

perception of fairy tales by pupils of junior school age. Also, the author analyzes the ideas of many

scholars and teachers-practitioners about the use of fairy tales during the educational and

extracurricular activities, its impact on the moral development of the individual. The main features

of the moral development of pupils of elementary school are reflected by the means of fairy tales

and the approaches to the selection of the content of fairy tales are specified.

Key words: moral values, organizational-didactic conditions, formation of values, fairy tale as

a means.

Постановка проблеми. У всі часи люди високо цінували моральність і моральне

виховання людини. В «Українському педагогічному енциклопедичному словнику» під

моральністю мається на увазі вміння людини діяти, думати і відчувати відповідно до норм

моралі, з моральними законами. Моральність характеризується активним прагненням людей

добровільно і природно діяти відповідно до прийнятих у суспільстві ідеалами та етичними

поняттями. Відмова від моральності – це відмова бути людиною в єдності і гармонії з усім

світом, зі своїм народом, близькими людьми, з самим собою і своєю совістю [3].

У сучасному світі діти живуть і розвиваються в потужному інформаційному середовищі.

Різноманітні джерела інформації впливають на формування моральних цінностей: як

позитивних, так і негативних або можуть нівелювати уже сформовані.

В умовах різновекторних впливів на особистість, що розвивається в дитячому віці

актуалізується проблема формування моральних цінностей. За результатами емпіричного

пошуку зафіксовано зростання аморальних і асоціальних проявів у середовищі учнів

початкової школи. Варто зауважити, що сім'я приділяє недостатньо уваги саме моральному

вихованню дітей. Часто-густо під елементарною невихованістю дитини, батько чи мати

вбачає нібито особливу її талановитість чи самостійність. На практиці батьки все більше

дистанціюють від організованого виховання, що відбувається в школі.

У руслі розбудови Нової української школи важливим є осмислення й пошук

адекватного змісту навчання, виховання учнів, що містить моральні чесноти, вироблені

людьми. Сучасний учитель початкових класів має бути готовий до відбору доступного

змісту, що розкриває моральні смисли життєдіяльності людей. У розмаїтті джерел

інформації, що засвоює дитина, чільне місце належить казці. Зауважимо таке: ми

орієнтуємось на казку, що несе морально-ціннісне навантаження, розкриває дитині світ

добра, справедливості, правди та розвиває в неї готовність захищати й примножувати ці

чесноти.


199

Очевидною є необхідність перетворення суспільних моральних еталонів і норм у

внутрішні особистісно-мотиваційні регулятори діяльності. Результатом такої діяльності є

моральна діяльність учня (особистості).

На думку О.Сухомлинської, формування системи життєвих цінностей дитини – це

тривалий процес. Учитель має володіти вмінням планувати освітній процес відповідно до

потреб учня, його вікових та індивідуальних особливостей, сформованих базових цінностей.

Нові цінності, на думку вченої, потрібно подавати послідовно невеликими порціями. У

процесі вдосконалення ціннісних орієнтацій особистості необхідно передбачати переоцінку

цінностей. Надзвичайно важливим є процес проектування ієрархії цінностей кожної дитини.

Цей процес залежить від середовища (цінності сімейні та найближчого оточення), інтересів

та потреб людей та, звичайно ж, від їхніх особистісних якостей. Глибинне усвідомлення

сутності цінностей та їх засвоєння варто забезпечувати на інтелектуальному та емоційному

рівнях одночасно. За умови вибору цінностей із різних аспектів впливу, відбувається

ефективне формування системи індивідуальних цінностей.

Ми погоджуємося з думкою педагога, проте важливо врахувати діяльнісну компоненту,

оскільки особистість є носієм цінностей. Діяльність уможливлює розвивати в собі нові

ціннісні якості.

У руслі проблематики статті інтерес становить думка К.Ушинського про те, що головне

в моральній людині – це її «прагнення до прояву доброї волі до боротьби зі злом» [12].

В. Киричок наголошує на необхідності «створення в дитині безпомилкової свідомості, дати

їй такі факти, з яких вона могла би вивести керівні принципи своєї поведінки» [8, с. 4].

Науковець висловлює доволі однобічну думку. Варто погодитися з тим, що людина має

право на помилку, що вимагає освідомленої зміни власної моральної позиції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний інтерес до казки як засобу

морального виховання відображено у працях педагогів різних періодів: К. Ушинського

«Вибрані педагогічні твори»[12], В. Киричок «Виховання культури гідності молодших

школярів у позаурочній діяльності» [8], О. Сухомлинської «Сучасні цінності у вихованні»

[11], М. Красовицького «Практична педагогіка виховання: посібник з теорії та методики

виховання»[10], Г. Костюка «Розвиток і виховання» [9].

Окремі висвітлюють в своїх роботах проблеми підготовки майбутніх вчителів до

морального виховання школярів. Це такі автори, як С. Білозерська [1], Т. Дем’янюк [4] та ін.

Попри численні дослідження різних аспектів морального виховання дітей і молоді,

детального висвітлення потребують сучасні підходи до формування моральних цінностей

учнів початкових класів.

Мета статті. Висвітлити особливості формування моральних цінностей учнів

початкових класів засобами казки.

Виклад основного матеріалу. Завдання виховання молодшого школяра взагалі, і

морального, зокрема, висвітлені в Концепції Нової української школи. У цьому

нормативному документі наголошується на важливості морального виховання учнів. Відтак

доцільно організована діяльність учителя спрямовується на забезпечення ефективного

морального виховання.

У книзі «Практична педагогіка виховання» Г. Іванюк генерує ряд завдань школи, які

випливають із головної мети виховання молодого покоління, серед них такі: виховання в

кожної особистості гуманістичних моральних рис, таких, як любов до людей, порядність,

чемність, доброта, чуйність, справедливість, толерантність, почуття особистої гідності та

поваги гідності іншої людини, нетерпимість до зла. Варто зауважити, що не всі цінності

проголошені в суспільстві є діючими: деякі можуть не відповідати потребам людей.

Виходячи з практичного досвіду доцільно сказати, що існують ідеали цінностей, до яких

лише прагне суспільство, – здебільшого вони орієнтовані на майбутнє.

В цьому контексті, важливу соціальну роль відіграє школа, як соціальна інституція. На

думку Г. Іванюк, школа повинна виховувати дітей не тільки на тих цінностях, які домінують

в суспільстві сьогодні, але і на тих ідеалах, які ще не реалізовані. Наприклад, ідеали


200

спільності, побудованої на засадах гармонії, доброти, любові, ще не реалізовані в світі, але

створення такої спільності в школі має важливе значення для майбутнього [6].

У структурі моралі значне місце належить моральним почуттям. Будь-яка людина, мала

чи доросла, реалізуючи в своїй поведінці моральні норми або порушуючи їх, відчуває ті чи

інші почуття. У моралі закріплені такі поняття, як «добро», «честь», «совість»,

«справедливість». Тому всі ці духовно-моральні поняття мають оціночний характер. У

вихованні людини важливо домагатися, щоб моральне виховання було не просто зрозумілим,

а й становило осердя життєдіяльності кожної людини.

Мораль, як сутнісна основа життя суспільства, і моральність, як особистісна якість є

предметом етики, етичного виховання, а моральна культура ставлення людини – основою

етичної культури. Зміст моралі виражається у формі, нормах і оцінках, які мають загальний

для всіх людей характер. З одного боку моральні норми розглядають абсолютними, що

направляють свідомість людини та регулюють їх дії у взаєминах з іншими, у навчальній

діяльності, добротворенні. Важливо врахувати взаємозв'язки між моральним вихованням

кожної дитини та стратегічними завданнями щодо формування моральної культури.

Моральне виховання учнів початкових класів грунтується на загальних підходах, що

висвітленов сучасній філософії, психології, педагогіці. Однак доцільним є врахування

вікових індивідуальних особливостей дітей. Очевидним є факт, що базові поняття моралі

діти отримують у родинах. Різне тлумачення дорослими моральних норм і цінностей, а часто

й асоціальний спосіб їхнього життя негативно впливає на дітей – вони стають носіями

негативних цінностей і моральних норм. Моральна культура є складовою частиною етичної

культури особистості. Вона становить основу духовно-морального життя людей, зумовлює їх

до систематичного морального самовдосконалення.

Варто зауважити, що моралі, вироблені людством, сприяють регулюванню поведінки

людей. Важливим для нашого суспільства є орієнтація людини як суб'єкта соціальної

комунікації на дружелюбність і ввічливість, співчуття і допомогу для тих, хто цього

потребує; проектування власної діяльності на великодушність, порядність, шляхетність.

Вони не допускають брехливості, зради, підступності, грубості, боягузтва, засуджуюси їх як

зло.

Висвітлюючи питання стосовно формування людини відповідно до ідеалів добра і

суспільної користі, Г. Костюк особливу увагу приділяв питанням морального виховання

[9, с. 139].

Проблема морального виховання актуальна, адже від виховання дитини залежить

подальше його життя, і, можливо, долі інших людей і цивілізацій. Моральне виховання

доцільно розглядати як олюднення взаємодії людини з оточуючим світом. Варто зауважити,

що моральне виховання, передбачає творення морального середовища. Воно є основним

стрижнем в загальній системі всебічного розвитку особистості.

Завдання морального виховання полягає в тому, щоб соціально необхідні вимоги

суспільства педагоги перетворили у внутрішні стимули особистості кожної дитини, такі, як

борг, честь, совість, гідність.

Педагогічний зміст роботи з виховання моральних цінностей молодшого школяра

полягає в тому, щоб допомагати йому просуватися від елементарних навичок поведінки до

більш високого рівня, де потрібні самостійність ухвалення рішення і моральний вибір.

У вихованні молодших школярів велике значення має приклад емоційного ставлення до

дорослих. Тому від багатства почуттів дорослих залежать почуття дітей, і вчитель може

здійснювати суттєвий вплив на учнів прикладом власних переживань і відносин, що є

важливим моментом та полегшує виховання моральних почуттів у дітей. У цьому руслі

значний виховний потенціал містить казка.

В. Сухомлинський теоретично обгрунтував і підтвердив практикою, що «казка

невіддільна від краси, сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких немислима

благородність душі, сердечна чуйність до людського нещастя, горя, страждання. Завдяки

казці дитина пізнає світ не тільки розумом, але й серцем» [2].


201

В цьому сенсі казка стає медіатором, який надає учням причини для вияву моральних

цінностей, або ж сприяє їх вихованню.

Початок XXI ст. визначається пронизливою зацікавленістю громадськості до дитячої

літератури і дитячого читання. Однак різниться оцінка дорослих щодо казки та її місця в

житті дитини. Чому ж казка важлива в педагогічному сенсі?

Світ казок прекрасний і цікавий для молодших школярів. Їх захоплює гострий сюжет

казок, оригінальність локусу; притягують герої – хоробрі, сильні, спритні, і казки

підкуповують своєю ідейною тенденцією. Для учнів художнє сприйняття є активним

процесом, який пробуджує моральні якості. Діти молодшого шкільного віку уявляєть себе

улюбленими героями творів, проникають у внутрішній світ, копіюють їх характер. Слухачі

проживають образ так, що стають безпосередніми учасниками уявних подій. Існують і

специфічні особливості сприйняття художнього твору, які відображають нюанси

пізнавального та особистісного розвитку на кожному віковому етапі. У дітей викликає

інтерес і сама форма оповіді, прийнята в казці: співучість, красномовність мови, яскравість

виразних засобів. Ролі в казках колоритні, і в основній масі вони чітко розподіляються на

добрих, об'єктивних, гідних поваги і на злих, жадібних, заздрісних. Сили впливу образів і

сюжетів в казці такі, що молодші школярі вже в процесі першого читання виразно

проявляють свої симпатії і неприязнь до персонажів казок, стають на бік пригноблених,

нещасних, готові прийти їм на допомогу. Діти від щирого серця радіють, що перемагає

справедливість: і прості бідні люди рятуються від біди, а злі гинуть, тобто, зло покаране,

добро перемогло. Діти хочуть, щоб у їхньому житті завжди було так. У цьому, перш за все і

полягає велика педагогічна цінність казки [5, с. 203].

Аналізуючи теоретичний матеріал, дійшли висновків, що казка є ефективним засобом

морального виховання учнів початкових класів. Казка може виконувати естетичну,

пізнавальну, морально-етичну, соціально-виховну та розважальну функції.

Наукові пошуки дали змогу стверджувати, що з появою письма та книжок, на передній

план виходить авторська казка – твір, створений одним чи декількома авторами, імена яких

як правило відомі: Г. К. Андерсен, Брати Грімм, Ш. Перро. В одному ряду із зарубіжними

авторами стоять відомі українські казкарі: В.Сухомлинський, Б.Грінченко, О. Олесь, Леся

Українка, П. Глазовий, Н.Забіла.

І. Зайченко наголошує на тому, що діти повинні сприймати казки в сприятливому

розвивальному середовищі, що сприяє більш досконалому сприйняттю фантастичних ролей.

Є застереження щодо надлишку відчуттів та емоційного перенавантаження учнів. Варто

пам'ятати, що у молодшому шкільному віці дитина не здатна сприймати довгі історії. Для

забезпечення якісного сприйняття великої за обсягом казки вчитель може утримувати увагу

учнів завдяки особливому прийому, який називається «кумуляцією», а казка побудована на

використанні цього прийому. Адже зв'язуючи частини-епізоди ми формуємо сюжетний

ланцюг, в якому кожен наступний сюжет пов'язаний із попереднім [5, с. 380].

Важливою є готовність учителя початкових класів до вирішення завдань щодо

морального виховання учнів.

Можливість оцінити художню літературу варіюється в залежності від ступеня, на якому

знаходиться читач. Розглянемо, які особливості розуміння казки молодшими школярами в

залежності від їх рівня сприйняття літературного твору. Перебуваючи на неповному рівні

(відповідає учням 1 класу), молодший школяр може проявляти почуття до казки, наприклад,

сподобалася вона чи ні. Діти не можуть відтворити зовнішній образ і якості характеру героїв,

а висловлюють лише враження по відношенню до героя (жалість, переживання,

хвилювання). Переходячи на наступний рівень (відповідає учням 2 класу), розуміння

літературної казки набуває певної нерозривність. Дитина може переказати основний зміст

казки, уявити портрети головних героїв казки (їх зовнішній вигляд, темперамент, дії),

запам'ятовуються повторювані конструкції казки. Діти вже можуть виявити елемент дива в

казці. На рівні героя (відповідає учням 3 класу), сприйняття літературної казки стає більш

цілісним. Дитина не тільки запам'ятовує образи і дії героїв, їх психологічні портрети, а й


202

звертає увагу на окремі деталі, які змінюються протягом казки. Діти починають аналізувати

вчинки героїв, намагаються передбачити їх, виявляють якісь умови (переміщення, чарівні

предмети, дії інших персонажів казки) вплинули на здійснення того чи іншого вчинку

героєм. Виникає оцінка героя. Остаточним в сприйнятті є рівень ідеї (відповідає учням 4

класу). На цьому етапі можна сказати про повноцінне сприйняття дитиною літературної

казки. Так як читач здатний не тільки правильно проаналізувати казку, але і звернути увагу

на її художню форму, тобто зрозуміти, чому автор наділив героїв певними здібностями, для

чого і яку роль несуть в собі випробування героїв, помічників і т. д. Юні читачі звертають

увагу на особливості трьохступеневої будови сюжету. На даному рівні можуть виявити ідею

літературної казки, проаналізувавши композицію, мовний стиль автора казки і розкрити

авторську позицію за допомогою вчителя.

Беручи до уваги вищесказані особливості сприйняття літературного твору дітьми, можна

назвати також наступну умову при роботі з казкою: вчителеві необхідно регулярно

діагностувати і підвищувати рівень оцінки художнього літературного твору учнів, а також

здійснювати свою роботу пропорційно з виявленими результатами. Специфіки казок і її

сприйняття молодшими школярами вимагають особливого підходу до вивчення на уроці.

Різновид казок, а також специфіка вікового періоду учнів передбачає використання

педагогом різноманітних, цікавих, продуктивних видів робіт на уроці під час читання казки.

Для вирішення представленої задачі пропонується використовувати на уроках: музичні і

візуальні засоби, порівняння казок, аналіз художнього тексту за схемою, спостереження за

своєрідністю мови казки, стилістичний експеримент, експеримент з художніми образами,

творчий переказ, драматизація. З вищесказаного можна сформулювати наступну умову,

необхідну для продуктивної роботи: для кожного уроку з використанням казки потрібно

вибирати різні види роботи з урахуванням особливостей сюжету, героїв твору.

Висновки і пропозиції. У роботі вчителя початкових класів казка є багатогранним

інструментом впливу на особистість. Із метою формування та виявлення рівня моральної

вихованості учнів початкових класів у казках закладені світоглядні та моральні людські

чесноти. Казки сприяють соціальному та емоційному розвитку дитини. Розглядаючи дитину

як унікальну цінність, що має специфічні особливості розвитку, варто зазначити, що

виховання казкою спрямоване на розкриття глибоко внутрішнього потенціалу особистості,

на створення атмосфери сприятливої для розвитку в неї життєвонеобхідних моральних

цінностей. Під час підготовки різних форм роботи з казкою варто зосереджуватись на

індивідуальних особливостях учнів та їх інтересах. Між оповідачем і слухачем повинна бути

невимушена, позитивна атмосфера.

Моральне виховання казкою передбачає не тільки вербальний вплив на особистість

казковим змістом, а й гру з казкою, в якій поєднується драматична, образотворча, музична,

поетична творчість учнів.

Незважаючи на широкий обсяг теоретичного та практичного матеріалу з обраної теми,

важливо наголосити, що існують менш опрацьовані аспекти такого простого на перший

погляд питання. А саме: креативні форми роботи з казкою, створення онлайн-форумів

авторської казки, опрацювання нових форм подачі казки, робота з казками на сучасний лад.


1. Гончаренко С. У. Український педагогічний енциклопедичний словник. – Вид. друге,

доп. й виправл. – Рівне : Волинські береги, 2011. – С. 552.

2. Білозерська С. І. Психологічні умови розвитку моральної свідомості молодшого школяра : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07

„Педагогічна та вікова психологія” / С. І. Білозерська. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 20.

3. Бусло В. Казка в системі національного виховання (дискусійна)// Рад. Освіта. – 1929. –

№12. – С.90-97

4. Дем’янюк Т. Д. Духовно-моральне виховання особистості : інноваційний підхід :

[навчально-метод. посібник] / [Дем’янюк Т. Д., Бех І. Д., Байрамова М. Г., Мельничук Л. С.]


203

// Інститут інноваційних технологій і змісту освіти; Рівненський держ. гуманітарний ун-т. –

К. : Волинські обереги, 2007. – С. 316.

5. Зайченко І. В. Педагогіка : [навч. посібник] / І. В. Зайченко. – К. : Освіта України,

2009. – С. 620.

6. Іванюк Г.І. Практична педагогіка виховання / за ред. Красовицького М. Ю. – Київ -

Івано-Франк., „ПЛАЙ”, 2000. – 218 с., С. 46

7. Карнаухова А. Казка в освітньому процесі дошкільного навчального закладу : веб-

сайт. URL: http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/16196/ (дата звернення: 13.05.2019).

8. Киричок В. А. Виховання культури гідності молодших школярів у позаурочній діяльності : метод. рекомендації / В. А. Киричок // Класний керівник. – 2013. – № 9–10 (141–

142). – С. 2–31.

9. Костюк Г. С. Розвиток і виховання / Григорій Силович Костюк // Навч.-вих. процес і психічний розвиток особистості / під ред. Л. М. Проколієнко. – К. : Рад. школа, 1989. – С. 79–

198

10. Практична педагогіка виховання : посібник з теорії та методики виховання / [за заг. ред. М. Ю. Красовицького]. – К. : Плай, 2000. – С. 143 .

11. Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні // Шлях освіти. – 1996. – №1. – С. 17-

28.

12. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори / К.Д. Ушинський. – К., 1999. – С. 419.

http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/16196/


204

ПСИХОЛОГІЯ

УДК 373.3.09

Віталія Красуцька

(Київ)

МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ТА МЕТОДИКА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

У статті розглядається проблема розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів.

Запропонована модель розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів у процесі

навчання та методика її реалізації.

Ключові слова: пізнавальний інтерес, розвиток пізнавального інтересу, процес навчання,

модель розвитку пізнавальних інтересів, початкова школа, молодший шкільний вік.

The article deals with the problem of development of cognitive interests of junior pupils. The

model of development of cognitive interests of junior pupils in the process of learning and the

methods of its realization is proposed.

Key words: cognitive interest, development of cognitive interest, learning process, model of

development of cognitive interests, primary school, junior school age.

Пізнавальний інтерес є одним з найважливіших мотивів навчання школярів. У

молодшому шкільному віці особливе місце займає емоційне ставлення школяра до світу,

саме тому розвиток емоційної складової в пізнавальної діяльності в цьому віці є одним з

ключових.

Проблема формування пізнавального інтересу досліджувалась такими науковцями, як

Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Й.Ф. Гербарт, Е. Кланаред.

Сучасні дослідження пізнавального інтересу базуються на працях вчених:

Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, А.О. Смирнова, Б.М. Теплова, В.Н. Мясіщева,

Л.В. Занкова, Д.Н. Узнадзе, Г.С. Щукіної та ін.

Значимість пізнавального інтересу усвідомлювали також іноземні педагоги, зокрема

Д. Локк, Ж. Ж. Руссо, А. Дістервег. На їх думку саме пізнавальний інтерес є одним із

найважливіших засобів формування любові до пізнавальної діяльності і процесу пізнання.

Одним із основних засобів виховання гуманних почуттів у молодших школярів зазначені

педагоги вважали навчання у природному середовищі із наочними прикладами

безпосередньо у природа та у єдності із нею [1].

Аналіз наукової літератури [3] показує, що існують різні модифікації пізнавального

інтересу в навчальному процесі: засіб навчання; мотив навчальної діяльності; властивість

особистості учня. Таким чином, пізнавальний інтерес – це особлива вибіркова спрямованість

особистості на пізнання в тій чи іншій предметної області знань. В умовах навчання

пізнавальний інтерес виражений схильністю школяра до навчання, до вираженої

спрямованості когнітивної активності в області одного або ряду навчальних предметів.

У структурі навчальної діяльності пізнавальний інтерес має важливе значення.

Цілеспрямованість діяльності учня в навчальному процесі надає пізнавальному інтересу

продуктивний характер. Інтерес, позбавлений мети, ситуативний, споглядальний і тому

нестійкий. Осмисленість діяльності наповнює пізнавальний інтерес змістом: науковим,

практичним, суспільним, особистісним. Пізнавальний інтерес несе в собі всі функції інтересу

як психічного утворення: його вибірковість, єдність об'єктивного і суб'єктивного, наявність в

ньому сплаву інтелектуальних, емоційних і вольових процесів.

Формування пізнавального інтересу – це удосконалення прийомів і методів, які

забезпечують самостійну діяльність учнів на всіх ступенях освітнього процесу. Основними

переживаннями молодшого школяра на уроках повинні бути радість і інтерес. Пізнавальний


205

інтерес визначають як необхідний і ключовий засіб у навчанні учнів початкової школи. Без

розвитку пізнавального інтересу у учнів досягнення мети навчання не тільки важко в

досягненні, а й практично неможливо [2].

Щоб забезпечити успішний розвиток пізнавального інтересу ми розробили модель

розвитку пізнавального інтересу молодших школярів у процесі навчання

В основу моделі покладено відповідність Державного стандарту початкової освіти

України; вимогам підготовки учнів до подальшого навчання у середній школі, включаючи

необхідні компетентності з основних освітніх галузей; основним положенням державної

освітньої політики України і міжнародним освітнім тенденціям, включаючи інформатизацію

освіти і освіту для сталого розвитку. Ключова ідея моделі – розвиток пізнавальних інтересів

молодших школярів у процесі навчання у відповідності до сучасних вимог освітнього ринку і

провідних освітніх тенденцій.

Рис. 1. Модель розвитку пізнавального інтересу молодших школярів у процесі навчання


206

Педагогічна модель складається з трьох взаємопов’язаних блоків: теоретичного,

практичного і оціночного. Теоретичний блок включає засвоєння учнями необхідного обсягу

знань для набуття основних компетенцій здобувачів освіти початкової школи: мовно-

літературної, природничої, математичної та інших. Результат розвитку пізнавального

інтересу у рамках реалізації теоретичного блоку передбачає набуття у молодших школярів

стійкого інтересу, допитливості і цікавості щодо теоретичної складової навчальних

предметів початкової школи, історії відкриття наукових фактів та становлення наук;

прагнення дізнатись розширену інформацію за межами шкільної програми, зокрема під час

самостійної позаурочної роботи.

Мета, завдання і результат практичного блоку передбачають сформованість у молодших

школярів інтересу до прикладної складової предметів початкової школи, їх методів і

технологій; прагнення брати участь в експериментах, виконувати роботи творчого і

пошукового характеру; прагнення застосовувати теоретичні знання на практиці і займатись

дослідницькою діяльністю, зокрема під час самостійної роботи.

Оціночний блок педагогічної моделі являє собою власне оцінку результативності

педагогічної моделі. Оціночний блок складається із трьох складових: оцінка пізнавальної

активності учнів під час теоретичних і практичних робіт; оцінка інтересу до практичного

застосування теоретичних знань; оцінка бажання самостійно шукати нову інформацію та

виконувати додаткові завдання. Саме остання складова власне є найкращим індикатором

сформованості пізнавального інтересу, оскільки під час позаурочної і самостійної роботи

дитина діє не з примусу, а з власної ініціативи, виходячи із власних бажань.

Реалізація педагогічної моделі можлива завдяки органічному використанню у

навчальному процесі початкової різних методів, підходів, засобів і форм проведення занять.

Враховуючи зазначене, було розроблено методику реалізації пропонованої педагогічної

моделі.

Методика розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів у процесі навчання

представлена на рис. 2.

Для досягнення оптимального ефекту методика повинна спиратись, на цілий ряд

педагогічних підходів до організації навчального процесу. Такими зокрема є: акмеологічний,

аксіологічний, проблемний, інтерактивний, компетентнісний, особисто-орієнтований,

синергетичний, системний, технологічний. Методами розвитку пізнавальних інтересів є:

репродуктивний, проблемного викладу, дослідницький, пояснювально-ілюстративний,

частково-пошуковий. Засоби і форми розвитку пізнавального інтересу включають

використання навчальних і наукових відео, відеоуроків, слайд-презентацій, імітаційних та

ігрових програм. аудіоуроків тощо.


207

Рис. 2. Методика розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів

у процесі навчання

Отже, на основі вищевикладеного матеріалу ми можемо зробити наступний висновок,

що пізнавальний інтерес є одним з найважливіших мотивів навчання школярів і трактується

як особлива вибіркова спрямованість особистості на пізнання в тій чи іншій предметної

області знань. В умовах навчання пізнавальний інтерес виражений схильністю школяра до

навчання, до вираженої спрямованості когнітивної активності в області одного або ряду

навчальних предметів. Формування пізнавального інтересу розглядається як удосконалення

прийомів і методів, які забезпечують самостійну діяльність учнів на всіх ступенях освітнього

процесу.


208

Для забезпечення розвитку пізнавального інтересу нами була розроблена модель

розвитку пізнавального інтересу молодших школярів у процесі навчання та методика для її

реалізації.


1. Бриль Г. К. Еколого-естетичне виховання молодших школярів у процесі ігрової

діяльності / Г. К. Бриль, Л. Г. Савлучинська, І. М. Лебідь // Наука і освіта. – 2011. – № 2. –

С. 71-74.

2. Грошовенко О. П. Особливості використання технології проблемного навчання в процесі засвоєння молодшими школярами курсу природознавства / О. П. Грошовенко //

Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла

Коцюбинського. Серія : Педагогіка і психологія. – 2013. – Вип. 39. – С. 15-18.

3. Карнаухова А.В. Психолого-педагогічні особливості розвитку пізнавальних інтересів

учнів у процесі початкової школи / А.В. Карнаухова, І.В. Самченко //«Молодий вчений» –

№4 (56) – 2018 р.

Юлія Міхасєва

(Київ)

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Розвиток творчого мислення першокласників розуміємо як процес і результат кількісних

та якісних змін у мисленні першокласників, що спрямований на самостійне розв’язання ними

пізнавальних чи життєвих проблем під кутом власного бачення. Здатність до творчого

мислення в якійсь мірі має, напевно, кожен і під умілим керівництвом педагога можна

досягти гарних результатів.

Ключові слова: творче мислення, розвивальне навчання, трудова діяльність, метод

асоціативних символів, словесна діяльність, інтелектуально-логічні здібності.

Development of creative thinking of first-graders is understood as a process and result of

quantitative and qualitative changes in the thinking of first-graders, aimed at independent solution

of their cognitive or life problems from the angle of their own vision. The ability to think creatively

to some extent has probably everyone and under the able guidance of the teacher can achieve good

results.

Keyword: creative thinking, developing training, work, the method of associative symbols,

verbal activity, intellectual and logical abilities.

Розвиток відбувається в процесі навчання та виховання. Творче мислення формується в

процесі взаємодії зі світом, за допомогою оволодіння в процесі навчання змісту матеріальної

і духовної культури, мистецтва. Тому є можливість говорити про спеціальне, цілеспрямоване

формування творчого мислення, про системний формуючий вплив.

Для розвитку творчого мислення першокласників у навчальному процесі важливо

зрозуміти етапи формування розпочинаючи уже з дошкільного віку.

Так, у дітей здібності до творчості складаються поступово, вони проходять декілька

етапів розвитку. Ці етапи спливають послідовно: перед тим, як бути готовою до наступного

етапу, дитина повинна обов'язково оволодіти якостями, що формуються на попередніх

етапах. Таким чином, виділяють такі три етапи, які проходить у своєму розвитку творче

мислення: наочно-дійове мислення, причинне мислення, евристичне мислення [6].


209

Наочно-дійове мислення це – мислення дитини дошкільного віку, головна мета якого –

розвиток фантазії. Хорошими стимулами для фантазії є незакінчені малюнки, невизначені

образи типу чорнильних плям, опис незвичайних, нових якостей предметів.

Причинне мислення характеризується сплеском дослідницької активності учнів

початкової школи. Дослідницька активність дітей на етапі причинного мислення

характеризується двома якостями: 1) зростанням самостійності розумової діяльності та

критичністю мислення,завдяки чому учень навчається керувати своїм мисленням: ставити

дослідницькі цілі, висувати гіпотези причинно-наслідкових залежностей, розглядати відомі

йому факти з позиції висунутих гіпотез; 2) оцінюванням своєї і чужої діяльності з точки зору

законів і правил природи та суспільства [6].

У цей віковий період необхідно значної уваги приділити розвитку мовленнєвих умінь, а

також розвитку таких здібностей, як: виокремлення з декількох вірогідних причин однієї-

головної; словесний опис причинно-наслідкових залежностей; формулювання законів

навколишнього світу [4].

Спостереження над розвитком творчих здібностей учнів дає змогу зробити висновки, що

невміння висловити свою думку, бідний словниковий запас, негнучкість у використанні

синонімів і антонімів тощо може суттєво загальмувати процес творчого мислення школяра.

Евристичне мислення формується орієнтовно до 12-14 років. Підлітки по-іншому

досліджують будь-яку проблемну ситуацію: концентрують свою увагу на одній або

декількох гіпотезах, система запитань для вирішення проблеми багатопланова. Особливе

місце тут займають проблемні ситуації високого ступеня невизначеності.

На кожному з них необхідно формувати певні вміння, за допомогою яких розвивається

творчий інтелект особистості. При цьому педагог повинен правильно підібрати проблемну

ситуацію на певному етапі розвитку продуктивного мислення.

Спираючись на дослідження (В. Іванова, Г. Люблінська та ін.) слід відмітити, що для

учнів перших класів характерний перехідний тип творчого мислення від наочно-образного

до причинного. Важливими для нас є результати досліджень науковців, які вивчали розвиток

творчого мислення у перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку [3; 6

та ін.].

Так, за дослідженнями В. Іванової, до початку шкільного навчання у дітей достатньо

розвинуті психічні функції, і вони психологічно готові до засвоєння системи знань. На

підставі результатів, здобутих шляхом методу поперечних зрізів у дошкільників різного віку,

автором виявлено як позитивну, так і негативну динаміку розвитку показників творчого

мислення. Позитивна динаміка зумовлюється особливостями віку й індивідуальними

особливостями розвитку особистості, а негативна залежить від уповільнення темпів

психічного розвитку, від досвіду дитини, а також наявності в неї таких рис, як невпевненість,

замкнутість [6, с. 17].

Важливими є дані В. Іванової про те, що динаміка розвитку творчого мислення в

дошкільному й молодшому шкільному віці має свої специфічні особливості. Зокрема,

спостерігається позитивна динаміка цього процесу у дошкільників: зростає кількість дітей,

які мають високий та середній рівень розвитку. Водночас, має місце і негативна динаміка

розвитку в період 6–7 років: спостерігається істотне зниження кількості дітей, які мають

високий рівень розвитку творчого мислення, та зростає кількість тих, хто має низький рівень

його розвитку.

Серед причин, які зумовлюють негативну динаміку розвитку творчого мислення в учнів

1-х класів у порівнянні з дошкільниками В. Іванова виокремлює наступні:

‒ навчальна діяльність у школі, особливо у перший рік, вимагає від молодшого школяра

пристосування до певних стандартів, правил, що часто призводить до зниження

інтенсивності розвитку творчого мислення;

‒ переживання дитиною кризи 6–7 років, через те, що попередня діяльність уже не

задовольняє її, і вона потребує складнішої форми діяльності, якою для неї є шкільне

навчання.


210

‒ відсутності будь-яких навчально-розвивальних заходів із дитиною після завершення

відвідування дитячого садка і перед початком навчання у школі;

‒ стихійність розвитку творчого мислення як у дошкільників так і молодших школярів в

умовах навчання за типовими навчальними програмами.

Також В. Івановою на основі експериментального дослідження доведено, що

формування творчого мислення дітей 6-7 років доцільно здійснювати за рахунок розвитку

гнучкості мислення, шляхом розв’язування ними математичних задач комбінаторного типу

та залучаючи їх до ігрової діяльності творчого характеру. Важливим чинником підвищення

ефективності розвивального навчання є робота над задачами, що мають кілька варіантів

розв’язку, оскільки це сприяє руйнуванню стереотипів та розвитку гнучкості мислення [6].

Дослідження М. Волокітіної які були присвячені вивченню психологічного розвитку

першокласників, стверджується, що мислення дітей у цьому віці має деякі особливості, а

саме: до школи дитина мала б самостійно мислити й висловлювати думки про предмети і

явища їй доступні, проте часто лише повторює те, що говорять або роблять інші. Наприклад,

складаючи задачі, діти роблять це «за зразком», подібно до тих, які вже розв'язували в класі з

учителем. Ця прив'язаність до конкретного, вже знайомого і зрозумілого – яскраво виражена

риса мислення першокласників. Те ж саме спостерігається й у читанні. Діти можуть вдало

відтворити прочитане, наприклад, переказати оповідання. Проте, коли вчитель намагається

провести прочитане через життєвий досвід учнів, це, як правило, не вдається: діти не можуть

«прикласти» чужий досвід до свого власного.

Як стверджує М. Волокітіна, у цьому віці дітям не властиве творче мислення. Вони не

можуть прийти до широких узагальнень. Дедуктивний спосіб узагальнення їм недоступний.

Вони здатні тільки на основі ряду фактів прийти до розуміння загального положення, тобто в

умовисновках можуть приходити від часткового до загального індуктивним шляхом. «Їм

легше зрозуміти якесь загальне положення, виведене із ряду фактів, ніж самостійно

ілюструвати це положення новими фактами» [2, c. 56].

У цей період навчання дітей захоплюють зовнішні ознаки, їм важко встановлювати

зв'язки і взаємовідношення предметів та явищ. Вони можуть розв’язувати задачі лише тоді,

коли наочно уявляють об'єкти, якими повинна оперувати їхня думка. Водночас дітям

невідоме значення багатьох понять, і вони або замінюють їх звичними, або просто не

звертають на них уваги. За даними досліджень М. Волокітіної, вона спостерігається і в дітей

молодшого шкільного віку на початковому етапі навчання.

За дослідженнями Т. Яновської на початку навчання мислення першокласників має такі

особливості: недостатнє уміння учнів до сприйняття та засвоєння образного і словесного

матеріалу; слабка здатність до умовиводів; недостатнє уміння об’єднувати предмети чи

явища на основі певної ознаки; недостатня спроможність об’єднувати розрізнені частини у

ціле на основі попереднього аналізу, встановлювати зв’язки і відношення між ними;

недостатнє уміння застосовувати накопиченні раніше знання у навчальній діяльності; наявні

труднощі у знаходженні схожості і відмінностей між предметами та їх зображеннями, у

смисловому запам’ятовуванні навчального матеріалу, у творчому виконанні завдань;

недостатня здатність до відтворення певних подій та надання їм логічної цілісності [10].

Разом з тим, для формування творчої особистості в процесі навчання особливо важливий

такий компонент як інтелектуально-логічні здібності учня. Вони виявляються у вмінні

аналізувати, виділяти істотне спільне і відволікатися від несуттєвого (абстрагування),

формулювати правильне означення об’єкта, встановлювати родову ознаку і видову відміну,

пояснювати, що свідчить про інтелектуально-логічне вміння аргументовано викладати і

розкривати сутність питання, проблеми, способи її розв’язання, доводити, обґрунтовувати

[7].

Крім того, як відмічає В. Рагозіна навчальний матеріал із різних предметів ставить

першокласників перед необхідністю виділяти істотні властивості, притаманні як одному

фактору чи явищу, так і цілому їх ряду, формулюючи відповідні висновки. При цьому суттєві

властивості предмета виявляються через включення його у зв’язки з іншими предметами і


211

порівняння цих предметів. Таке включення С. Рубінштейн розглядав як основний спосіб

мислення. Формування цього способу має важливе значення для розумового розвитку та

розвитку творчих здібностей, оскільки дає змогу розглядати предмет із різних сторін, в

різних аспектах, а отже, пізнавати предмет у його взаємозв’язку з іншими предметами [8].

Як уже зазначалося вище, на початковому етапі навчання найбільш продуктивна форма

мислення – наочно-дійова, потім додається образна і нарешті – понятійно-логічна. Така

послідовність мислення забезпечує переробку інформації та її засвоєння й узагальнення.

Психолінгвісти прийшли до висновку, що розвиток мислення людини невіддільний від

розвитку її мови. Психологами встановлено, що при будь-якому творчому процесі завдання

вирішується спочатку в розумі, а потім переноситься в зовнішній план. Тому, як відмічає М.

Лук’янчук, найважливіше завдання в розвитку творчого мислення – навчання учнів вмінню

словесної діяльності, в тому числі вивчення іноземних мов [5]. Зокрема автор пропонує

сприяти розвитку творчого мислення дітей в процесі навчання грамоти.

Аналіз наукової літератури засвідчив, що навчання грамоти і розвиток мовлення

першокласників – це складний початковий процес, в основі якого лежать філософські,

діалектико-матеріалістичні, психологічні, лінгво-дидактичні вчення. Методика початкового

навчання мови будує свій науково-методичний апарат на філософському вченні про

сприйняття, відчуття; діалектико-матеріалістичному вченні про дві сторони пізнання –

чуттєву і логічну.

Мисленнєві уявлення і мовлення складають єдність [7, с. 138]. Дитина уявляє те, що

бачила у природі або на картині. Учням першого року навчання в школі іноді не легко

уявити те, що не спирається на конкретний предмет, ілюстрацію або власний досвід. Такий

некритичний підхід до образів уяви приводить до того, що дитині важко відокремити

продукт своєї фантазії від реальності. Під впливом навчання уявлення дітей змінюється, її

образи стають стійкими, краще зберігаються у пам’яті, стають більш різноманітними та

цікавими, якщо правильно організований навчальний процес. Тобто, на думку, М. Лук’янчук,

органічне поєднання інтелектуально-лінгвістичної діяльності дитини з її інтенсивним

розвитком рухово-кінестетичної сфери обґрунтовується теорією асоціативного засвоєння.

Відповідно це може бути основою розвитку творчого мислення першокласників в період

навчання грамоти. І як виділяється метод асоціативних символів (МАС), покладений в

методику вивчення англійської мови. МАС – це мова рухів, жестів, міміки, кодова мова

уявлень і асоціацій, застосування якого пов’язане з активізацією мовленнєвої та розумової

діяльності дітей, що дуже важливо, адже доведено, що діти сприймають світ переважно

образами [5].

Л. Старовойт у своїх дослідженнях вказує на те, що творче мислення молодших

школярів активно розвивається в процесі трудової діяльності. Цьому сприяє те, що в процесі

праці учень повинен чітко уявити собі результат роботи. Але слід пам’ятати про те, що праця

не завжди активно розвиває здібності дитини. Робота, яка виконується за інструкцією, в якій

досить детально розписано увесь трудовий процес, мало розвиває творче мислення

молодшого школяра. Учень має навчитись втілювати в художньому образі не просто предмет

або явище, а своє розуміння, своє ставлення до нього, адже художній образ є єдністю

об’єктивного і суб’єктивного, сущого і бажаного, реального й ідеального.

Л. Скалич була розроблена програма формування творчого математичного мислення на

уроках математики у дітей молодшого шкільного віку полягала, з одного боку, в

цілеспрямованому навчанні дітей прийомам активного пошуку різних способів розв’язання

задач, а з іншого – у розвитку уяви й оригінальності мислення. Основним компонентом

програми формування творчого математичного мислення у молодших школярів є задачі, що

мають декілька варіантів розв’язання [9, с. 20].

Таким чином, аналіз науково-методчиної літератури показав, що відповідно до загальної

тенденції гуманістичної психології людина повинна бути відкритою не тільки зовнішньому

оточенню, а й внутрішньому досвіду (відчуттів, почуттів, думок тощо).


212

Реалізація принципів гуманістичної психології здійснюється за допомогою дотримання

таких позицій:

‒ бачити в кожній дитині унікальну особистість, поважати її, розуміти, приймати, вірити

в неї («Всі діти талановиті» - ось це має бути кредом педагога);

‒ створювати особистості ситуацію успіху, подолання, досягнення;

‒ спиратися на позитивне в особистості;

‒ виключити прямий примус, а також акценти на відставання та інші недоліки дитини;

‒ розуміти причини дитячого незнання і неправильної поведінки і усувати їх, не

завдаючи шкоди гідності, Я-концепції дитини («Дитина хороша, поганий її вчинок»);

‒ захоплюватися кожної ідеєю дитини, як захоплюються його першими кроками:

розвивати допитливість, уміння ставити питання, забезпечити незалежність у виборі і

прийнятті рішень; позитивно підкріплювати всі відповіді; використовувати помилку як

можливість нового погляду на що-то звичне; максимально адаптуватися до всіх

висловлювань і дій дітей [1].

Ще однією важливою умовою розвитку творчого потенціалу дитини є дотримання

принципів особистісно орієнтованого розвивального навчання, які безпосередньо

випливають з ідей гуманістичної психології (В. Давидов, Л. Занков, Л. Виготський та ін.).

Для здійснення розвитку творчого мислення учнів першого класу активно

застосовуються такі види конструктивної діяльності, як конструювання за зразком

(модельне, за елементами, шляхом відкидання елементів з фонової фігури), за умовами і за

задумом. Оскільки розвиток творчого мислення учнів перших класів повинен здійснюватися

в контексті як навчальної так і ігрової діяльності, в заняття з дітьми зі всіх шкільних

предметів систематично слід включати ігри, завдання і вправи, спрямовані на розвиток

наочно-образного мислення молодших школярів. Зокрема, доцільним буде використання

вправи типу: «Нумо відгадай!», «Картинки-загадки», «Парні картинки», «Склади речення»,

«Протилежність», «Визначення», «Придумай загадку», «Прислів’я», «Мистецтво

вигадування історій» тощо. Заняття повинні бути спрямовані на формування передумов

оволодіння першокласниками системою наукових понять, ставлячи своєю метою розвиток у

дітей логічних операцій аналізу, порівняння, узагальнення, розвиток дій класифікації.

Таким чином, розвиток творчого мислення першокласників розуміємо як процес і

результат кількісних та якісних змін у мисленні першокласників, що спрямований на

самостійне розв’язання ними пізнавальних чи життєвих проблем під кутом власного бачення.

Здатність до творчого мислення в якійсь мірі має, напевно, кожен і під умілим керівництвом

педагога можна досягти гарних результатів.


1. Амонашвили Ш. А. Школа жизни: Трактат о начальной ступени образования,

основанной на принципах гуманно-личностной педагогики. ‒ М. : Изд. дом Амонашвили,

1998. – 80 с.

2. Бех І. Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: Наук.-метод. посібник. – К. : ІЗМН,

1998. – 204с.

3. Іванова В. В. Динаміка розвитку творчого мислення у дошкільному та молодшому шкільному віці / М. М. Марусинець, В. В. Іванова // Вісник післядипломної освіти. Сер.

Психологія : зб. наук. праць / гол. ред. В. В. Олійник. – К. : Ун-т менедж. освіти НАПН

України, 2010. – Вип. 1 (14), ч. 2. – С. 232–241.

4. Косоротова Ю. Розвивайте мовленнєву творчість дітей // Обдарована дитина. – 2000. –

№3. – С. 27.

5. Лук’янчук М. Психолого-педагогічні аспекти розвитку творчих здібностей у процесі

навчання грамоти. – Режим доступу: https://www.google.com/search?q=

6. Люблинская A. A. Очерки психического развития ребенка. ‒ Изд. 2-е, перераб. – М. :

Просвещение, 1965. – 364 с.

https://www.google.com/search?q


213

7. Рагозіна В. В. Формування творчих здібностей молодших школярів у процесі музичної діяльності: Дис. ... канд. пед. наук. – К.,1999. – 196 с.

8. Рубинштейн С. Л. О мышлении и путях его исследования. – М. : И-во Академии наук

СССР, 1958.

9. Скалич Л. Й. Діагностика та формування творчого математичного мислення молодших школярів: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

психологічних наук за спеціальністю 19.00.07. – педагогічна та вікова психологія. – Інститут

психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2007. – 24 c.

10. Яновська Т. А. Вплив інтегрованої освіти на особливості розвитку мислення учнів початкових класів // Методичні рекомендації для практичних психологів і вчителів

початкової школи / За ред. В. Ф. Моргуна. – Полтава, 2007. – 39 с.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент Музика О.О.


214

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

УДК 621.771.25/26

Сергій Мещанінов, Руслан Волошин,

Микита Лі, Олександр Сай

(Кам’янське)

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОКАТНОГО ВИРОБНИЦТВА

ЗА ДОПОМОГОЮ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ

ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У сучасній промисловості все більшу роль відіграють інформаційні технології (ІТ) ‒

електронні системи проектування, моделювання, системи управління виробничими

потоками, системи контролю та обліку виробничих ресурсів. Металургійне виробництво не

виняток.

Ключові слова: прокатне виробництво, якість прокату, системи автоматичного

контролю, підвищення ефективності.

In modern industry, information technologies (IT) ‒ electronic systems of design, modeling,

production management systems, control systems and inventory accounting ‒ play an increasingly

important role. Metallurgical production is no exception.

Keywords: rolling production, quality of hire, automatic control systems, increased efficiency.

Застосування систем математичного моделювання на основі використання сучасних

інформаційних технологій сприяє підвищенню ефективності вирішення даного завдання.

Тому метою роботи є дослідження можливостей підвищення ефективності прокатного

виробництва за рахунок використання сучасних ІТ технологій.

На підставі аналізу результатів експериментальних досліджень, проведених на

прокатному виробництві, стані 1200 Дніпровського металургійного комбінату [1], виявлено,

що об’єктивною закономірністю зниження темпу прокатки є нерівномірний характер

ведення оператором процесу прокатки смугової сталі. Ця нерівномірність проявляється в

різних вимогах що до дотримання точності установки або підтримки на заданому рівні

режимних параметрів при плющенні від однієї групи пропусків до іншої.

Якість розкрою залежить від ефективності алгоритму розкрою. Фактично існує кілька

способів вирішення завдання розкрою, наприклад, спосіб нескінченної прокатки. Автори [1,

2] розглядають 6 різних способів вирішення даного завдання. На основі проведених

досліджень зроблено висновок, що метод варіювання площі поперечного перерізу готової

продукції в межах допустимих значень (далі Метод) є економічним та універсальним. У ході

досліджень [3] з’ясовано, що немірна довжина в сортопрокатному виробництві є найбільш

вагомим видом браку (рис.2). Діаграма Парето показує, що усунення немірної довжини

дозволяє скоротити практично на 50 % кількість браку в прокатному виробництві.

Рис. 2 – Розподіл дефектів (види браку)


215

Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників можливо зобразити схематично (рис.3). Стандарт

ISO визначає не тільки якість процесу, а і його ефективність. Стандарт ISO 9000:2000

визначає ефективність як співвідношення досягнутих результатів і використаних ресурсів.

Таким чином, коефіцієнт виходу придатного є показником ефективності технологічного

процесу прокатки.

Існує спіраль якості, запропонована Джураном [3], яка включає 14 етапів: 1 –

дослідження ринку, 2 – розробка проектного завдання, 3 – виконання НДР, 4 – складання ТУ,

5 – технологічна підготовка виробництва, 6 – матеріально-технічне постачання, 7 –

виготовлення інструменту, пристосувань, 8 – виробництво,

Рис. 3 – Вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на продукцію

9 – контроль виробничого процесу, 10 – контроль готової продукції, 11 – випробування

продукції, 12 – збут, 13 – технічне обслуговування, 14 – дослідження ринку. Для виявлення

найбільш значущих чинників, що впливають на коефіцієнт виходу придатного, була

побудована схема Ісікави (рис.4). Як показано на (рис.3), найбільш значимими факторами є:

ефективність алгоритму розкрою, маса заготовки, знос валків, точність виставлення упору і

точність виставлення міжвалкового зазору. Відповідно до цих вимог повинне бути створене

програмне забеспечення для ЕОМ, яке враховує всі основні фактори, так як це зроблено,

наприклад, у роботі [3].

Рис. 4 – Структурна схема Ісікави

Розглянемо задачу процесів перетворення сигналу в інформаційно-керуючої системи для

технологічного процесу прокатного виробництва. Припустимо, що деякий зовнішній вплив z

і заданий відгук Xx ~ процесу прокатки пов'язані певною залежністю. Надалі, будемо

вважати, що елемент Xx ~ відрізняється від вектор-функції gx , заданої у вигляді

експериментальної залежності, на величину 1 :

1~

X

g xx , (1)

де gx є заданий відгук системи,

1 – const,

1 > 0.


216

Позначимо через 1

Q множину можливих рішень задачі ідентифікації моделі

зовнішнього впливу при фіксованих операторах А, B:

}~:{ 011 BxBzAzQ

U . (2)

Будь-яка функція z з множини 1

Q є моделлю зовнішнього впливу, так як функція zA

співпадає з xB ~ з точністю вимірювання. Множина 1

Q є необмеженою при будь-якому 1 ,

так як оператор А є цілком неперервним в переважній більшості випадків [5]. В якості моделі

зовнішнього впливу можна приймати елемент 11 Qz , для якого виконується рівність:

][inf][11

1zz

ZQz

. (3)

При цьому немає підстав вважати, що функція 1

z буде близька до реального

зовнішнього впливу zT . Позначимо через nRp вектор параметрів математичного опису

фізичного процесу. Будемо вважати, що вектор параметрів математичної моделі p не

визначений точно і може приймати значення в деякій замкнутій області D Rn, тобто p D.

Кожному вектору параметрів p D відповідають певні оператори Аp, Вp і вони утворюють

два класи операторів КA = {Аp}, КВ = {Вp} при зміні p всередині D будемо вважати, що всі

оператори Аp цілком безперервні, а оператори Вp – лінійні і незворотні.

Позначимо через h1 и d1 величини максимального відхилення операторів Аp з КA та

операторів Bp з КB, відповідно:

1→

∈,

≤-sup hAAUZ

ppDpp

, 1→

∈,

≤-sup dBBUX

ppDpp

. (4)

Будь-яка функція з 111 ,, dhQ викликає відгук математичної моделі, який збігається з

відгуком реального об'єкту з похибкою, яка враховує похибку експериментальних

вимірювань і похибка можливого відхилення параметрів вектора Dp . Надалі будемо

вважати, що величина U

u1

перевищує величину , т.е. U

u1

. В іншому випадку в

множину pQ , при будь-якому операторі Ap KA , для якого 0)0( pA , буде входити

нульовий елемент простору Z. Цей випадок не становить практичного інтересу, так як відгук

1u можна отримати з тривіальної моделлю зовнішнього впливу.

Тепер U

u11 буде обов'язково входити нульовий елемент за умови, що 0)0( pA

. Однак, в множину 111 ,, dhQ нульовий елемент не входить. Інакше з нерівності

111)0(

UUp uuA отримуємо протиріччя з нерівністю

Uu

11 .

При U

u1

нульовий елемент не входить ні в 111 ,, dhQ , ні в pQ , для лінійних

операторів Ap KA , будемо вважати, що остання нерівність завжди виконується. Оскільки

всі моделі Ap KA и Bp KB можна вважати еквівалентними, тоді становить інтерес

розглянути задачу синтезу єдиної моделі зовнішнього впливу для всіх описів (моделей) з КA

и КВ [5]. Постановка задач синтезу адекватного математичного опису в разі неточних

операторів Ap KA , Bp KB може знайти застосування при математичному моделюванні в

випадках, коли адекватне математичний опис задовольняє деяким додатковим умовам,

наприклад, умовою мінімізації витрат управління. Розрахунки ряду практичних задач

показали, що множина 111 ,, dhQ є занадто широкою множиною, в яку потрапляє, як правило,

тривіальна функція. Для усунення цього недоліку в роботі [5] запропонований метод

спеціального оператора, який дозволяє підвищити точність наближеного рішення, що є, на

нашу думку, одним з напрямків подальших досліджень з даного питання.


217

Висновки. Проведені аналітичні дослідження дозволяють зробити висновок, що на

сучасному етапі розвитку сортопрокатного виробництва необхідне створення сучасного

програмного забезпечення, яке може враховувати усі фактори, які впливають на якість та

ефективність виробничого процесу. Зроблено аналіз цих факторів, проаналізовано вплив

зовнішніх і внутрішніх факторів на продукцію, виділено найбільш значущі фактори.

Сформульовано постановку задачі адекватного математичного опису процесів перетворення

сигналу в інформаційно-керуючої системі стосовно прокатному виробництва, які добре

описуються звичайними диференціальними рівняннями.


1. Моллер А.Б. Моделирование и развитие процессов обработки металлов давлением.

Международный сборник научных трудов КПИ. 2014. №20. С. 61–70.

2. Глинков Г.Я., Климовицкий М.Д. Теоретические основы автоматического управления

металлургическими процессами. М.: Металлургия, 1985. 304 с.

3. Мещанінов С. К. Модель побудови адекватного математичного опису процесу

перетворення сигналу в електронній системі / С. К. Мещанінов. // Математичне

моделювання. – 2018. – №1(38). – С. 180 – 186.

4. Меньшиков Ю. Л. Proc. of Problems of Decision making under Uncertainties /

Ю. Л. Меньшиков, А. Г. Наконечный // (PDMU–2003)”. Int. Conf. – 2003. – №8. – С. 80–82.

5. Глинков Г. Я. Теоретические основы автоматического управления металлургическими

процессами / Г. Я. Глинков, М. Д. Климовицкий. – Москва: Металлургия, 1985. – 304 с.


218

ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ

УДК 538.911

Олександр Дідоборець, Тарас Коба

(Дніпро)

МОДЕЛЮВАННЯ МЕТОДОМ МОНТЕ-КАРЛО СПЕКТРІВ

ФЛІККЕР-ШУМУ В ЕПІТАКСІАЛЬНИХ ПЛІВКАХ YBA2CU3O7

Моделюванням методом Монте-Карло процесів термообробки плівок YBa2Cu3O7

показано, що для актуальних діапазонів частот і температур основними джерелами їх

надлишкового фліккер-шуму є переходи кисню поблизу малокутових границь блоків.

Ключові слова: фліккер-шум, епітаксіальні плівки, шумовий параметр Хоуге, CuO-

площина, малокутові границі блоків.

Monte-Carlo modelling anneals of YBa2Cu3O7 epitaxial films have been carried out, and the

excess flicker noise in the operating frequency and temperature ranges were shown to be dominated

by oxyden migration near small-angle block boundaries.

Key words: flicker noise, epitaxial films, Hooge noise parameter, CuO-plane, small-angle

block boundaries.

Фліккер-шумами (ФШ) називають шуми, інтенсивність яких збільшується при

зменшенні частоти (f), наприклад, як 1/f. Інтенсивність ФШ, звичайно характеризують

безрозмірним параметром Хоуге ( ) [1].

Інтенсивність та спектр низькочастотного шуму(з залежністю, близькою до 1/f)

епітаксіальних плівок YBa2Cu3O7 є важливими параметрами, які визначають можливості їх

застосування у різних пристроях високотемпературної надпровідної (ВТНП) електроніки,

наприклад у болометрах. Відомо, що параметр у цих плівках на багато порядків

перевищує відповідні значення для плівок простих металів. Велика величина параметра

Хоуге ( > 10-3

при 93К) означає невисоку конкурентність ВТНП пристроїв. Прийнятні

величини параметрів останніх можна одержати за рахунок високого значення

температурного коефіцієнта опору в області фазового переходу, але й у цьому випадку

велика величина не є сприятливою обставиною. Вона прогнозує швидку деградацію

досягнутих параметрів, оскільки такі значення вказують на значну концентрацію

метастабільних дефектів ВТНП плівок і на їхню інтенсивну низькотемпературну дифузію. У

з'єднаннях YBa2Cu3O7 такими дефектами-флуктуаторами (ДФ) є атоми кисню CuО площини.

Дана робота присвячена комп'ютерному моделюванню методом Монте-Карло просторових

розподілів атомів кисню CuO-площини і розрахункам енергій бар'єра їх переходу (спектрів

ДФ) у найближчі вузли ґраток, що залежить від наявності і конфігурації розташування

сусідніх атомів кисню, від режимів післяростових термообробок (стартової і кінцевої

температур, швидкості їх зміни), від ступеня заповнення киснем CuО площини, від наявності

одноосьової деформації і блоковості плівок YBa2Cu3O7. . Розподіл атомів кисню на CuO-

площині було отримано за стандартною схемою Метрополіса методом Монте-Карло в

рамках так званої моделі ANNNI [2-4], що враховує взаємодії найближчих атомів кисню: 1)

взаємодії, що притягає,V2 (~0,30 еВ), яка зумовлена ковалентним зв'язком атомів кисню через

орбіталі розташованого між ними атома міді і 2) відштовхувальних взаємодій V1 (~0,35 еВ) і

V3 (~0,05 еВ) атомів кисню, розташованих у середині суміжних і протилежних ребер

квадрату субргратки міді, відповідно (див. рис.1.).


219

Імовірність wij переходу атома в сусідній

вакантний вузол f з вузла i визначається наступним

співвідношенням

wV

V T Vif

1 0

0

,

exp( / ),

, (1)

де V=Vf -Vi , Vf і Vi - сумарна енергія взаємодії атома кисню з оточенням у вихідному

вузлі і після стрибка, відповідно. Були використані періодичні граничні умови.

Розподіли кисню розраховувалися шляхом модельної термообробки що починалася при

високих температурах То, при яких хаотичний розподіл атомів кисню задавалося за

допомогою генератора випадкових чисел, і закінчувалася при низькій температурі Трів

відповідно до

0 рів.T T exp( gn) T , (2)

де g - швидкість термообробки, n - число Монте-Карло кроків. Спектр енергій ДФ

визначався шляхом підрахунку кількості бар'єрів з даною енергією для всіх пар позицій, з

яких одна порожня, а друга зайнята атомом. Ці енергії розраховувалися в наближенні

гармонійного потенціалу ями, мінімум якого розташований на позиції кисню, відповідно до

процедури, запропонованої в [5]

Eб = Vo + (Vf - Vi ) / 2 + (Vf - Vi )2/16 Vo, (3)

де V0 - висота бар'єра для ізольованого атома, у якого всі сусідні вузли порожні як до

стрибка, так і після. Величина Vo використовувалася як підгінний параметр. Її величина була

рівною ~ 0.3 eВ.

Комп'ютерне моделюванню розподілу атомів кисню поблизу границь блоків і

розрахунок відповідних спектрів ДФ дозволили встановити границі областей переважних

джерел ФШ на f-T- площині. Виявлено, що для актуальних частот і температур ВТНП

мікроелектроніки основними джерелами цього шуму є ДФ, розташовані поблизу

малокутових границь блоків і інших двовимірних дефектів, енергія активації дифузії кисню

поблизу яких < 0,5 еВ (див. рис.2).

Рис.1. Потенціали взаємодій атомів

кисню СuO-площині. Великі кружки і

квадрати - заповнена киснем і порожня

підрешітки, темні кружки - атоми міді. Vi

Vi ' при наявності деформації. Нумерація

вузлів використовується для позначення

відстаней між ними.

V2

V1

V3'

0

1 3

24

5

6

78

a

V2'

V3

y

x


220

Рис.2. Переважні джерела шуму на f-T- площині. Пунктирна пряма поділяє частотну вісь

на область вимірів (f>1 Гц) і область деградаційних процесів


1. Sh. Kogan. Electronic noise and fluctuations in solids. Univercity press. Cambridge (1996).

354p.

2. D. Fontaine, L.T. Wille, S.C. Moss. Phys. Rev. B36, 5709 (1987).

3. A.G. Khachaturyn, J.W. Morris, jr. Phys. Rev. Lett. 61, 215 (1988).

4. M. Goldman, C.P. Burmester, L.T. Wille, R. Gronsky. Phys.Rev. B50, 1337 (1994).

5. A.M. Bowler, E.S. Hood. J. Chem. Phys. 94, 5162 (1991).

0 100 200 300 400 500

T c

кисень поблизу

границь блоків

ланцюжковий кисень

поблизу дефектів

лацюжковий

кисень

10 8

10 4

10 0

10 -4

10 -8

f,

Гц

T , K


221

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ

УДК 572.087;796.085

Андрій Павлишин, Ростистав Лучинський,

Юрій Мелентьєв, Тетяна Куцериб

(Львів)

ПРОПОРЦІЇ ТІЛА ВОЛЕЙБОЛІСТОК

Виявили, що зріст спортсменок знаходиться у межах більше (>) 97 перцентиля –

високий зріст, а вага – у межах 75-90 перцентилів (2000 CDC growth charts. 2002). У

пропорціях тіла волейболісток переважають поздовжні розміри, вузький таз та середній

розмір плечей.

Встановили, що волейболісткам властивий «чоловічий тип» будови тіла, пропорції тіла

за Бунаком – паратейноїдного типу (середні плечі, довгі ноги), за Башкіровим – більшість

індексів частин тіла відповідають доліхоморфним пропорціям.

Ключові слова: антропометрія, ігрові види спорту, волейбол, пропорції тіла.

We found that the height of the female athlets players can be estimated as high (more than 97

centiles), and weight lies within 75–90 percentiles (2000 CDC chart growth, 2002). The

longitudinal dimensions are dominated in the proportions of the body of female volleyball players,

pelvis is narrow and shoulders - middle.

The male type of proportions is typical for female volleyball players, according to V. V. Bunak

they are of paratheinoid type (middle shoulders, long legs), according to P. N. Bashkirov – can be

classified as dolihomorph type.

Key words: anthropometry, playing sports, volleyball, body proportions.

Вступ. Особливості тілобудови спортсменів, в тому числі й жінок спортсменок, в

більшості випадків є базовими для досягнення високого спортивного результату. Тотальні та

парціальні розміри, пропорції тіла та соматотип в одному виді спорту в різних амплуа

можуть суттєво відрізнятися, і певною мірою, визначати професійну успішність в обраному

виді спортивної спеціалізації. Літературні дані показали, що в міру збільшення стажу

тренування зменшується різниця в будові тіла спортсменок однієї спеціалізації [1, 2, 7, 8, 9].

Всі ці положення і передбачають створення антропометричних модельних характеристик

спортсменок, що відображають специфіку їх спортивної діяльності [3, 4, 11, 12].

Мета дослідження: аналіз пропорцій тіла спортсменок, що займаються волейболом на

підставі морфологічних показників їхнього організму.

Матеріали і методи досліджень. Обстежили 12 спортсменок віком від 18 до 21 року зі

спортивним стажем не меншим за 5 років. Пропорції тіла визначали методом індексів. Усі

виміри виконували на правій частині тіла, згідно підходів, описаних у рекомендаціях J. E. L.

Carter (2002) [10]. Дані аналізували у програмі Microsoft Excel 2010.

Результати й обговорення. Дані обстежень вказують, що всі обстежені займаються

волейболом, починаючи з підліткового віку, коли не завершились ростові процеси. Зріст

спортсменок знаходиться у межах більше (>) 97 перцентиля – високий зріст, а вага – у межах

75-90 перцентилів (2000 CDC growth charts. 2002) [13]. Можна вважати, що високий зріст

спортсменок є результатом не лише спадковості, а й впливу тренувального процесу на

організм дівчат, який пролонгував тривалість їхнього росту. Порівняння отриманих нами

даних із літературними засвідчують, що представницям волейболу (177,53±1,07 см, вага –

65,66±1,38 кг) притаманна подібність за тотальними показниками до представниць

волейболу високої кваліфікації (174,5±4,5 см, вага – 66,64±1,18 кг) та баскетболу (171,4±2,91

см, вага 63,5 ±2,24 кг), обстежених іншими авторами [4, 5, 6].


222

Порівняння парціальних розмірів тіла обстежених спортсменів засвідчило, що середня

довжина руки обстежених нами волейболісток становить 79,38±0,75 см, а у обстежених нами

раніше баскетболісток 72,28±1,71 см; довжина тулуба у наших спортсменок становила

51,89±0,57 см, а у баскетболісток показники є близькими до наших спортсменок і становлять

50,84±0,99 см. Довжина ноги становить у наших дівчат 97,62±0,85 см, що є більшою за

довжину ноги баскетболісток (94,60±2,07 см) [7].

Аналіз поперечних розмірів тіла волейболісток показав, що дані наших дівчат є

близькими до спортсменок високої кваліфікації. Ширина тазу наших дівчат становить

28,08±0,42 см, (у висококваліфікованих – 28,9±2,8 см), сагітальний діаметр грудної клітки

наших дівчат – 17,95±0,37 см (у висококваліфікованих спортсменок ці дані відповідно –

17,8±1,5 см), поперечний діаметр грудної клітки – 26,19±0,28 см (у висококваліфікованих

спортсменок ці дані – 25,4±1,2 см) [5, 6].

Співвідношення клубово-гребеневого і акроміального діаметрів (71,05±1,29 %)

демонструє яскраво виражений «чоловічий» тип пропорцій тіла обстежених дівчат.

На підставі поздовжніх і поперечних розмірів тіла спортсменів розраховували індекси, за

якими оцінювали пропорції тіла. Індекс довжини нижніх кінцівок (54,99±0,27 %) вказує на їх

велику довжину, а індекс ширини плечей (22,28±0,25 %) свідчить про середню ширину

плечей (Сергієнко Л. П., 2004). Отже, за В. В. Бунаком пропорції тіла спортсменок

відносяться до паратейноїдного типу (середні плечі, довгі ноги). Точним показником

довжини нижніх кінцівок слугує індекс Манувріє (ІМ) (цит. T. Łaskia-Mierzejewska. 2008). За

нашими даними у всіх обстежених дівчат дуже довгі кінцівки (105,12±1,05 %).

Аналізуючи індекси пропорцій тіла за П. Н. Башкіровим [1], виявили, що у обстеженій

нами групі спортсменів велика довжина нижніх кінцівок, на що вказує співвідношення

довжини нижньої кінцівки до зросту (54,99±0,27%). Співвідношення акроміального діаметру

до зросту становить 22,28±0,25% і вказує, що плечі відносно зросту є середнього розміру.

Індекс ширини тазу становить у середньому 15,83±0,27% і вказує на вузький таз, індекс

довжини тулуба – 29,19±0,26% свідчить про порівняно короткий тулуб, індекс довжини

верхньої кінцівки – 44,72±0,39% вказує середню довжину руки.

Висновки. В обстеженій нами групі спортсменок велика довжина нижніх кінцівок,

середня довжина верхніх кінцівок, порівняно короткий тулуб, вузький таз і середньої

ширини плечі. За В. В. Бунаком пропорції тіла спортсменок відносяться до паратейноїдного

типу (середні плечі, довгі ноги).

За П. Н. Башкіровим значення індексів відповідають доліхоморфним пропорціям. Однак

середній розмір плечей та середня довжина верхніх кінцівок не дозволяють віднести

спортсменів до доліхоморфного типу, оскільки у них індекс довжини верхніх кінцівок та

індекс ширини плечей відповідає середнім значенням (мезоморфія, м’язовий компонент –

44,93±0,44 %). Співвідношення клубово-гребеневого і акроміального діаметрів (71,05±1,29

см) демонструє яскраво виражений «чоловічий» тип пропорцій тіла обстежених дівчат.


1. Башкиров П. Н. Строение тела и спорт // П. Н. Башкиров, Н. Ю. Лутовинова,

М. И. Уткина, В. П. Чтецов Строение тела и спорт. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1968. – 235 с.

2. Вовканич Л. Морфо-функціональні особливості борчинь вільного стилю /

Л. Вовканич, М. Гриньків, Т. Куцериб, Ф. Музика // Молода спортивна наука України. –

2013. – Вип. 17, Т.3. – С. 73 – 78.

3. Гаркуша С. В. Факторна структура спеціальної підготовленості висококваліфікованих волейболістів / С. В. Гаркуша //Вісник Чернігівського педагогічного університету

ім. Т. Г. Шевченка. Вип. 44. – Чернігів: ЧДПУ, 2007. – № 44.

4. Гриньків М. Я. Вплив занять баскетболом на фізичний розвиток баскетболісток /

Мирослава Гриньків, Тетяна Куцериб, Любомир Вовканич, Федір Музика // Спорт. Наука

України. – Львів, ЛДУФК. – 2018. №2(84). – С. 9–13.


223

5. Мартиросов Э. Г. Методы исследования в спортивной антропологи / Мартиросов Э. Г.

– М., Физкультура и спорт, 1982. – 199 с.

6. Мартиросов Э. Г. Стандарты телосложения высококвалифицированных спортсменов,

специализирующихся в основных олимпийских видах спорта / Мартиросов Э. Г. // Прилож. к

дисс. … д-ра биол. наук. – М. –1998. – 98 с.

7. Міщук Д. М. Характеристики ігрових амплуа у сучасному класичному волейболі /

Д. М. Міщук, Л. В. Анікеєнко // Вісник Чернігівського національного педагогічного

університету. Сер.: Педагогічні науки. Фізичне виховання та спорт. – 2014. – Вип. 118(4). –

С. 118-121.

8. Позерко Р. І. Особливості техніко-тактичної підготовки волейболістів у вищих

навчальних закладах [Електронний ресурс] / Р.І. Позерко, В.І. Проненко. – Режим доступу:

http://slavutajournal.com.ua/ arxiv-nomeriv/slavuta-vipusk-4-5-2011/.

9. Приймак С. Г. Соматологічні особливості тілобудови спортсменів різних

спеціалізацій / Сергій Георгійович Приймак // Вісник Запорізького національного

університету: збірник наукових праць. Біологічні науки. – Запоріжжя: Запорізький

національний університет, 2016. – №1. – С. 93-102.

10. Carter J. L. Somatotyping – development and applications / Carter J.L., Heath B.H. //

Cambridge University Press, 1990. – 504 p.

11. Malinowski F. Podstavy antropometrii (metody, technika, normy) / Malinowski F., Bozitow

W. // Warszawa, BWN. – 1997. – P. 507 – 511.

12. Łaskia-Mierzejewska T. Ćwicenia z antropologii / Łaskiej-Mierzejewskiej T. // Zeszyt

naukowo-metodycny. – Warszawa. – 2008. – P. 171.

13. 2000 СDC growth charts for the United States: Methods and development. National Center

for Health Statistics / R. J. Kuczmarski, C. L. Ogden, S. S. Guo, etal. // Vital Health Stat. – 2002. –

11. ‒ Vol. 246. – P. 27 – 34.

УДК 625.551.578.4.322

Сейджелил Рідванов

(Ізмаїл)

ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ

ТЕХНОЛОГІЙ У СИСТЕМУ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

У статті розкриваються проблеми низької ефективності традиційних занять з

фізичного виховання. Вказується, що вони не сприяють вирішенню завдань оздоровчої

спрямованості студентів. Доводиться, що ефективним способом підвищення інтересу і

мотивації до занять з фізичного виховання є впровадження інноваційних фізкультурно-

оздоровчих технологій у систему фізичного виховання вищих навчальних закладів.

Ключові слова: інноваційні оздоровчі технології, фізичне виховання, здоров’я, студент,

вищий навчальний заклад.

The article deals with the problems of low efficiency of traditional physical education lessons.

It specifies that they do not help in the solving tasks of health orientation of students. It shows that

the effective method of increasing of interest and motivation to physical education lessons is

introduction of innovative athletic-health improvement technologies in the system of physical

education of higher educational establishments.

Key words: innovative health technologies, physical education, health, student, higher

educational establishments.


224

Постановка проблеми. Інтенсифікація навчального процесу у вищих навчальних

закладах (ВНЗ), збільшення психоемоційних навантажень, гіподинамія та шкідливі звички

гостро поставили питання про впровадження в повсякденне життя студентів фізичної

культури та спорту.

З погляду на збереження здоров’я, ефективність традиційних занять з фізичного

виховання також низька. За численними науковими даними останнім часом в Україні

спостерігається стійке погіршення стану здоров’я населення і, зокрема, студентської молоді.

Поширеність серцево-судинної патології збільшилася за останнє десятиліття в 1,9 рази,

онкологічної патології – на 18 %, бронхіальної астми – на 35,2 %, цукрового діабету – на 10,1

%. Сьогодні в Україні кожен п’ятий житель хворіє на артеріальну гіпертензію [1].

Встановлено, що у вищих закладах освіти кількість підготовчих та спеціальних

медичних груп зростає від 5,36 % на першому курсі до 14,46 % на четвертому. Відповідно

спостерігається зменшення кількості студентів основних груп: з 84,0 % до 70,2 %.

Ситуація, що склалася обумовлена і тим, що сучасний рівень рухової активності

більшості студентів України не відповідає фізіологічним нормам, що забезпечують належний

рівень фізичного стану молоді.

Достатній рівень рухової активності оздоровчої спрямованості має кожна п’ята дитина

шкільного віку і кожен десятий студент, що є одним із найнижчих показників у Європі. Це

обумовлено низькою ефективністю занять з фізичного виховання, зацікавленості до

самостійних занять фізичними вправами й відсутністю продуманої державної політики

(М. М. Булатова, О. Т. Литвин, 2003; Т. Е. Виленская, 2005; Н. В. Москаленко, 2007).

[1, с. 224]

Таким чином, виникло протиріччя між рівнем соціальних вимог і ефективністю

фізичного виховання студентської молоді. Для вирішення цього протиріччя проводиться

досить багато різноманітних досліджень. Проте, як показує практика, проблеми, що виникли

на сучасному етапі, не можливо розв’язати в межах традиційних підходів до освіти та

оздоровлення. Дослідження свідчать про те, що сучасна система фізичного виховання

студентів неефективна, а саме: низький рівень знань студентів у галузі фізичної культури й

оздоровчих технологій, наявність негативної мотивації до систематичних занять з фізичного

виховання, відсутність піклування про свій спосіб життя, що є одним із потужних чинників

низької фізичної підготовленості та порушення здоров’я людини. Це обумовлює низькі

показники мотивації до систематичних занять фізичними вправами [4, с. 116].

Ефективним способом підвищення інтересу і мотивації до занять з фізичного виховання

є впровадження інноваційних (новітніх) фізкультурно-оздоровчих технологій у систему

фізичного виховання студентів ВНЗ під впливом яких значно підвищуються показники усіх

функціональних систем організму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні роки проведено ряд досліджень,

розроблені концепції з удосконалення фізкультурної освіти студентів, в яких пропонуються

різні підходи, але великих змін у цій сфері так і не відбулося. Зокрема, велика кількість

наукових досліджень стосується питань апробації сучасних інноваційних технологій у

фізичному вихованні, які спрямовані на оновлення форм, змісту й методів фізичного

виховання для різних груп населення.

З іншого боку, численні дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців (О. С. Куц, 1997;

Т. Ю. Круцевич, 1999–2000; О. В. Андрєєва, 2002; А. Г. Лукьяненко), свідчать про те, що в

сучасній теорії та методиці фізичного виховання недостатньо розроблені наукові засади

оптимізації використання сучасних привабливих, високоефективних спортивних та

фізкультурно-оздоровчих технологій (шейпінг, фітнес, аеробіка тощо) [1, с. 3-11].

Незважаючи на такий широкий спектр досліджень, науковці єдині в тому, що для

поліпшення фізичного стану студентів необхідно підвищити їх рухову активність.

Враховуючи реальні соціальні та економічні умови в Україні це можна зробити переважно

лише за рахунок цікавих новітніх та самостійних занять фізичними вправами.


225

Проблема залишається актуальною і нині, зокрема через повільне впровадження

сучасних фізкультурно-оздоровчих технологій у навчально-виховний процес студентів ВНЗ,

які б сприяли формуванню інтересу та розвитку позитивної мотивації до занять фізичними

вправами.

Метою нашого дослідження є розкриття важливості застосування нових форм

проведення занять з фізичного виховання та впровадження інноваційних фізкультурно-

оздоровчих технологій у систему фізичного виховання вищої школи.

Результати дослідження та їх обговорення. В останні десятиліття в різних країнах світу

фізичне виховання стало розглядатися як потужний засіб зміцнення здоров’я населення,

забезпечення високої працездатності і якості життя. Сьогодні рекреаційно-оздоровча

спрямованість превалює в передових системах фізичного виховання і є основою здорового

способу життя населення. Поряд із відсутністю шкідливих звичок, сприятливою екологічною

ситуацією, оптимальним співвідношенням праці і відпочинку, раціональним харчуванням

вона також є чинником, що сприяє зміцненню здоров’я людей і є запорукою продовження

життя [5, с. 13-16].

Дослідження проведені науковцями виявили характерні для всіх вікових груп студентів

низький, нижче середнього та, подекуди, середній рівні фізичної підготовленості. Головними

причинами цього є гіподинамія (зокрема, через нецікаві форми проведення занять), наявність

шкідливих звичок, брак часу, від сутність прикладу батьків та фінансових можливостей у

багатьох сімей забезпечити цікаві і ефективні заняття певними видами спорту тощо.

Недостатні інтерес і мотивація до занять з фізичного виховання; підтвердили

необхідність оптимізації традиційної форми фізичної культури і впровадження інноваційних

фізкультурно-оздоровчих технологій у процес фізичного виховання студентів. Адже, як

показує практика, проблеми, що виникли на сучасному етапі, неможливо розв’язати в межах

традиційних підходів до освіти та оздоровлення молоді.

Так, як зазначає В. Б. Базильчук, у проведеному нею дослідженні традиційному змісту

занять більшість респондентів дали задовільну та незадовільну оцінки. Студенти

запропонували замінити його і запровадити заняття за вибором, що, на їхню думку, здатне

підвищити рівень фізичної підготовленості, здоров’я, систематичність відвідування та

інтерес до навчальної форми занять. Більшість опитаних студентів вважає доцільним

присвячувати обов’язкові заняття одному виду спорту. Кількість таких відповідей становить

42,5%. Решта респондентів вважають доцільними заняття загальною фізичною підготовкою,

різними видами спорту та професійно-прикладною фізичною підготовкою [2, c. 15].

Проведене нами анкетування серед студентів І–ІІ курсів Ізмаїльського державного

гуманітарного університету доповнюють дослідження багатьох фахівців, зокрема Г. В. Глоби

2007; О. Я. Кібальник, 2008; О. О. Мороз, 2011; Л. М. Ващук, 2013, про те що заняття з

фізичного виховання не завжди відповідають інтересам студентів. Так, більшість дівчат

бажають використовувати на заняттях з фізичного виховання новітні фізкультурно-оздоровчі

технології, такі як аеробіка (степ-аеробіка, фітбол-аеробіка) – 31 %, фітнес (силовий фітнес,

каланетика, пілатес тощо) – 19 %, шейпінг – 18 %, східні танці – 9 %. Класичним заняттям з

певними нахилами на спортивні ігри, гімнастику надають перевагу понад 20 %.

Серед хлопців, найпопулярнішими є вправи з різних видів одноборств (карате, бокс,

бойове самбо та ушу, бойовий гопак) – 32 %, бодібілдинг – 29 %, спортивні ігри – 20 %,

класичні заняття – 19 %. Вважаємо, що варто включити ці види у зміст програми з фізичного

виховання, вести секційну роботу. Адже новітні види рухової діяльності підвищують інтерес

до занять фізичними вправами та сприяють різнобічному розвитку особистості студентів,

формуванню вольових якостей, умінь та навичок, потрібних, зокрема, і у різних життєвих

ситуаціях [3, с. 320-324].

Практично всі опитані нами студенти (96 %), визнають необхідність ведення здорового

способу життя. В ієрархії цінностей здоров’я визнають одною з головних умов щасливого

життя. У той же час, лише 29 % опитаних студентів вважають, що вони ведуть здоровий

спосіб життя (достатньо рухаються, не палять і не зловживають спиртними напоями,


226

раціонально харчуються, дотримуються режиму дня тощо). Серед умов, які змогли б змусити

респондентів змінити їх спосіб життя на здорово-творчий, називаються такі обставини, як

тяжка хвороба, життєвий криз, неуспіх у справах, або навпаки, любов, успіх у справах тощо.

На сучасному етапі розвитку фізкультурно-оздоровчих технологій існує безліч самих

різноманітних напрямків та розроблених за цими напрямками фітнес-програм і аеробних

технологій. На шляху впровадження інноваційних технологій є й певні проблеми, так, як

зазначає О. Я. Кібальник – практично відсутні науково-методичні розробки, які б дозволяли

комплексно використовувати сучасні види рухової активності, наприклад заняття фітнесом,

у процесі фізкультурно-оздоровчих занять з молоддю залежно від вікових особливостей,

фізичної підготовленості, статевих відмінностей у формуванні мотиваційних пріоритетів, які

сприяли б розвитку позитивної мотивації до занять фізичною культурою, формували основи

самостійної оздоровчої діяльності та формували прагнення до здорового способу життя

[2, с. 35].

Висновки. Традиційні організація, зміст і методи теоретико-методичного забезпечення

фізичного виховання у ВНЗ недостатньо відповідають сучасним вимогам і не забезпечують

всебічної підготовки студента. Організація процесу фізичного виховання у ВНЗ вимагає

удосконалення, спрямованого на покращання здоров’я студентів, на формування у них

інтересу і мотивації до занять фізичними вправами. Адже, сучасні умови навчання і життя

(збільшення навчального навантаження, гіподинамія, стреси тощо) висувають підвищені

вимоги до здоров’я студентів, підтримання якого на високому рівні можливе лише за умов

організації достатньої фізичної активності, зокрема, шляхом використання новітніх

фізкультурно-оздоровчих технологій – різноманітних за спрямованістю та емоційним

забарвленням. Високий ступінь оздоровчої ефективності аеробних та аеробно-силових

тренувань, фітнесу, зацікавленість більшості студентів ними, свідчить про доцільність їх

використання в ході організації фізкультурно-оздоровчих заходів зі студентами вищої

школи. Сучасна концепція розвитку фізичної культури, зокрема, припускає посилення

освітніх аспектів фізичного виховання; використання новітніх фізкультурно-оздоровчих

технологій; підтримки органів державної влади, які повинні надавати програмного і

фінансового забезпечення тощо. Новітні технології в організації навчальної та виховної

роботи можуть не тільки підвищити ефективність навчального процесу, але й посилити

мотивацію до занять з фізичного виховання, бажання вести здоровий спосіб життя, фізично

розвиватись та вдосконалюватись.


1. Аэробика. Теория и методика проведения занятий / под ред. Е. Б. Мякинченко,

М. П. Шестакова. – М. : СпортАкадемПресс, 2002. – 304 с.

2. Базильчук В. Б. Організаційні засади активізації спортивно-оздоровчої діяльності

студентів в умовах вищого навчального закладу : автореф. дис.канд. наук із фіз. виховання та

– Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення / В. Б. Базильчук. – Львів,

2004. – 43 с.

3. Булатова М. М. Сучасні фізкультурно-оздоровчі технології у фізичному вихованні /

М. М. Булатова, Ю. А. Усачов // Теорія і методика фізичного виховання / за ред.

Т. Ю. Круцевич. – К. : Олімпійська література, 2008. – С. 320–354.

4. Ващук Л. М. Характеристика напрямків фітнесу та рівень популярності її серед учнів

старших класів // Инновационные направления рекреации, физической реабилитации и

здоровьесберегающих технологий : сб. статей VI Междунар. науч. конф., 28–29 ноября 2013

года. – Харьков – Белгород – Крас-ноярск : ХГАФК, 2013. – 284 с.

5. Глоба Г. В. Інноваційна система фізичного виховання школярів з використанням аеробних технологій : автореф. дис. канд. наук з фіз. виховання та спорту : спец. 24.00.02 –

Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення / Г. В. Глоба. – Харків, 2007. –

22 с.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Ярчук Г.В.


227

УДК 355.233.22

Костянтин Фурманов, Михайло Смовж

(Київ)

СИСТЕМА ОЦІНКИ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ КУРСАНТІВ

У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ

У ВИЩОМУ ВІЙСЬКОВОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Стаття є дослідженням системи оцінки фізичного розвитку курсантів у процесі

фізичного виховання під час навчання у вищому військовому навчальному закладі.

Розглянуто, що для майбутніх фахівців військово-оборонного комплексу важливу роль

відіграє фізична підготовленість, тому система оцінки фізичного розвитку курсантів

надзвичайно важлива ланка в процесі навчання. З’ясовано, що для оцінювання фізичного

стану курсантів найбільш оптимальними є анкетний і тестовий методи. Показано, що

фізичне здоров’я курсантів оцінюють за допомогою спеціальних тестів. Перераховано

ознаки фізичного розвитку.

Ключові слова: фізичний розвиток, курсанти, вищий військовий навчальний заклад,

фізичне виховання.

The article is a study of the system for assessing the physical development of cadets in the

process of physical education during training at a higher military educational institution. It is

considered that for future specialists of the military-defense complex an important role is played by

physical preparedness, therefore the system of evaluation of physical development of students is an

extremely important link in the process of studying. It has been determined that questionnaires and

test methods are the most optimal for assessing the physical condition of cadets. It is shown that the

physical health of students is assessed using special tests. Features of physical development are

listed.

Key words: physical development, cadets, higher military educational institution, physical

education.

Актуальність проблеми дослідження. В останні роки проблема збереження здоров’я

учасників освітнього процесу не втрачає своєї актуальності і займає важливе місце в ряду

медико-біологічних і психолого-педагогічних досліджень. Системна і цілеспрямована

фізична підготовка курсантів і сформована в її процесі особистісна культура визначають

властивості їх адаптивності, самоосвіти, самостійності та ініціативності як майбутніх

фахіців, закладаючи тим самим основи високого професіоналізму. Всебічний розвиток

курсантів, їх високий культурний і моральний рівень, гармонійний розвиток фізичних

якостей, хороша працездатність усіх систем організму, здоров’я – головне завдання освіти у

вищому військовому навчальному закладі [1, с. 1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значні за обсягом дослідження в області

розробки системи оцінки фізичного розвитку молоді проведені такими вченими, як

С. М. Ашкіназі, Г. Л. Апанасенко, Т. Т. Джамгаров, Ж. О. Твердохліб, Г. В. Блажисвський,

Г. П. Грибан, О. А. Міхєєв, Ю. В. Никифоров, Р. А. Пілоян, Л. П. Попов, С. З. Прокопчук,

А. Г. Щедріна, Ю. А. Шуліка.

Мета та завдання провести комплексний аналіз системи оцінки фізичного розвитку

курсантів у процесі фізичного виховання під час навчання у вищому військовому

навчальному закладі.

Мета дослідження – проаналізувати систему оцінки фізичного розвитку курсантів у

процесі фізичного виховання під час навчання у вищому військовому навчальному закладі.

Об’єкт дослідження – систему оцінки фізичного розвитку курсантів у вищому

військовому навчальному закладі.

Предмет дослідження – фізичний розвиток курсантів.


228

Виклад основного матеріалу. У вищому військовому навчальному закладі проводиться

підготовка курсантів – майбутніх офіцерів. Необхідно відмітити, що у подальшій

професійній діяльності у них будуть переважати наступні функції: організація та керівництво

колективом, читання креслень, розрахункові та вимірювальні роботи та інші операції. До

найбільш значущих фізичних якостей відносяться: статична витривалість, сила м’язів рук,

ніг і спини, спритність рук. Серед психофізіологічних функцій виділяють: просторово-часову

орієнтацію (здатність до точного відмірювання амплітуди, зусиль і т.д.), добре розвинений

окомір, диференціювання м’язових зусиль. Психічні функції: вміння керувати людьми,

ініціативність, вміння перемикатися з однієї роботи на іншу, добре розвинену увагу, пам’ять.

Випускники вищого військового навчального закладу повинні мати підвищену

витривалість та координацією рухів. У них повинна бути хороша стійкість до впливу

метеорологічних, клімато-географічних факторів [4, с. 98].

Досягнення оптимального індивідуального рівня фізичних здібностей є однією з

найважливіших завдань фізичного виховання курсантів. Виконуючи фізичні вправи різної

спрямованості, задіяні найважливіші функціональні системи організму людини – серцево-

судинна, дихальна системи, що багато в чому визначає здоров’я індивіда. Для майбутніх

фахівців військово-оборонного комплексу найважливішу роль грає фізична підготовленість.

Щоб правильно організувати режим життя і навчання курсантів вищого військового

навчального закладу необхідно знати закономірності їхнього фізичного розвитку й фізичний

стан. Вимірявши, всі антропологічні й фізіологічні показники, можна оцінити фізичне

здоров’я курсантів за допомогою тестів на основі п’яти морфологічних і функціональних

показників: індекс Кетле; індекс Робинсона; індекс Скибинського; індекс Шаповалової;

індекс Руфье.

Ознаки фізичного розвитку в теорії і методиці фізичного виховання розділяють на три

групи (табл. 1) [3, с. 183].

Таблиця 1

Ознаки фізичного розвитку

№ п / п Ознаки Параметри ознаки

1. Соматометричні довжина і маса тіла, обхват і розміри грудної клітки,

талії, стегон тощо, довжина тулуба, кінцівок

2. Стоматоскопічні форма грудної клітки, спини, ніг, стопи, постава,

рельєф і пружність мускулатури, статевий розвиток

3. Фізіометричні рівень розвитку скелетної мускулатури, фізична

працездатність, рівень розвитку фізичних якостей

Спираючись на практику фізичного виховання можна виділити наступні методи

контролю: педагогічне спостереження, опитування, здача нормативів, тестування, контрольні

та інші види змагань, прості лікарські методи, хронометраж занять, визначення динаміки

фізичного навантаження на занятті по ЧСС.

Серед різних методів оцінювання фізичного стану курсантів найбільш оптимальними, на

думку авторів, є анкетний і тестовий методи, застосування яких є достатньо інформативними

і доступними.

Для визначення рівня фізичної підготовленості курсантів у вищому військовому

навчальному закладі також використовують метод поперечного зрізу з використанням

наступних тестів: біг 100 м; тест Купера; згинання, розгинання рук в висі на перекладині у

чоловіків (підтягування); згинання, розгинання рук в упорі лежачи (жінки); тести для оцінки

сили м’язів черевного преса.

До складу тестових завдань входять фізичні вправи, які групуються за ознаками

основних фізичних якостей. Тестування проводять за допомогою змагального методу, в ході

якого курсанти демонструють виконання нормативів вимог і виконання нормативних вправ,

які відображають різнобічну підготовленість по кожній конкретній групі фізичних

здібностей. Для визначення рівня фізичної підготовленості застосовуються спеціальні

таблиці, а також таблиці з комплексної програми фізичного виховання курсантів.


229

На основі результатів тестування [2, с. 31]:

проводиться порівняння підготовленості окремих курсантів, а також їх груп,

проводиться відбір для участі в змаганнях;

здійснюється об’єктивний контроль за навчанням, тренуванням курсантів, завдяки чому

виявляються переваги і недоліки використовуваних засобів, методів і форм навчання;

наводиться обґрунтування норм фізичної підготовленості курсантів.

Висновки. У процесі дослідження було з’ясовано, що система оцінювання фізичного

розвитку курсантів є важливою складовою комплексної системи виховання під час навчання

у вищому військовому навчальному закладі та потребує подальшого вивчення та

вдосконалення.


Бака Р. Оценка уровня физической подготовленности как фактор формирования

положительной мотивации студентов к физической нагрузке / Р. Бака, А. Шпаков //

Педагогика, психология и медикобиологические проблемы физического воспитания и

спорта. – 2008. – № 3. – С. 1–4.

Грибан Г. П. Фізичний розвиток студентів та методи його оцінки / Грибан Г. П.,

Твердохліб Ж. О., Блажисвський Г. В., Трухан Л. В. // Последните постижения на

европейската наука. – 2016. – Т. 8. – С. 29–33.

Теорія і методика фізичного виховання: підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. вих. і

спорту: у 2 т. / за ред. Круцевич Т. Ю. – Т. 1. Загальні основи теорії і методики фізичного

виховання. – Київ: Олімпійська л-ра, 2008. – 391с.

Физическое развитие детей: фундаментальные и прикладные аспекты / Н. А. Скоблина,

О. Ю. Милушкина и др. – М.: Союз гигиенистов, 2018. – 179 с.

УДК 796.011.3:378

Олена Шапошникова, Світлана Шарапова, Валентина Благовещенська

(Дніпро)

ВПРОВАДЖЕННЯ КАФЕДРОЮ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ВНЗ

ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФІТНЕСІ

Актуальність проблеми визначає стан сучасного суспільства та здоров’я нації в цілому

та підростаючого покоління зокрема. Особливо гостро ця проблема постає серед

студентської молоді – найбільш критичної групи населення, у якій закладаються основи

майбутнього здоров’я та процвітання нації. Методика проведення та організація занять у

ВНЗ потребують нових ефективних засобів, методів, які були б спрямовані на покращення

здоров’я студентів.

Ключові слова: Вищий навчальний заклад (ВНЗ) ‒ освітній, освітньо-науковий заклад,

який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, має один з чотирьох рівнів

акредитації, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої

освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання,

виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей

та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-

технічну діяльність.

Фітбол аеробіка ‒ це один з напрямків аеробіки, де в якості основного снаряда для

виконання вправ виступають еластичні м'ячі різної величини.

Пілатес – це один із напрямків фізичного тренування, що виступає науково

обґрунтованою оздоровчою програмою розвитку витривалості, сили, гнучкості, яка

базується на властивості поглинання кисню тканинами, та забезпечує високу

працездатність і дієвість людини.


230

У цільовій комплексній програмі «фізичне виховання – здоров’я нації» вказується на необхідність забезпечення здоров’я громадян засобами фізичного виховання з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду. Дане положення сприяє поширенню серед студентської молоді видів занять фізичними вправами, які є традиційними в Україні та інших країнах. Це насамперед стосується фітнес спорту, методика яких побудована на основі інноваційних технологій фізичного виховання.

На сьогоднішній день спостерігається тенденція погіршення здоров’я та загальної фізичної активності, особливо серед молоді. В умова шкідливої екології, постійного стресу і гіподинамії боротьба за здоров'я людини стає важливим фактором, що визначає життя в сучасних умовах. Велику роль у цій боротьбі відводять оздоровчим програм фізичної культури, покликаних задовольнити вимоги різних вікових груп і верств населення. Одним з таких напрямів оздоровлення є Пілатес та фітбол, який можна віднести до ментального фітнесу («розумне тіло» або «свідомість і тіло»). Заняття Пілатесом і фітболом спрямовані на підтримку оптимального рівня розвитку фізичних якостей, досягнення внутрішнього балансу, поліпшення самопочуття та психоемоційного стану тих, що займаються.

Протягом останніх років проведено чимало досліджень, присвячених вивченню проблеми вдосконалення змісту фізичного виховання. Однією із таких проблем фахівці називають падіння інтересу до традиційних занять фізичним вихованням. Зокрема, вони наголошують, що причиною низької мотивації студентів до занять фізичними вправами є відсутність можливості вибору форм занять, незадоволеність традиційним змістом програмного матеріалу фізичного виховання. Однак, слід зазначити, що більшість літературних даних і методичних розробок, присвячених Пілатесу і фітболу, носять описовий характер і не відображають всю складність і багатогранність можливого впливу на різні системи організму.

При цьому відсутні будь-які об'єктивні докази позитивного впливу даної системи на психофізичний стан тих, що займаються і адекватного підбору відповідних засобів впливу. Ця обставина визначає теоретика ‒ практичне значення теми даного дослідження для розвитку системи фізичної культури.

Основними причинами необхідності створення інноваційних технологій фізичного виховання із застосуванням народних традицій є незадовільний стан фізичного здоров’я та рухової активності студентської молоді; поява нового програмного забезпечення, яке дає змогу поліпшити розвиток фізичних якостей студентів; інтегрування наукових досягнень та обмін інформацією щодо фізичного виховання; переосмислення історичної спадщини з питань фізичного виховання молоді в Україні та інших країнах.

Тренування, що покращують фігуру, покращують забезпечення організму киснем (він потрібний для оновлення клітин), сприяють перетворенню накопиченого жиру в енергію («спустошуються» жирові клітини в жирових відкладеннях), зміцнюють серцевий м’яз. Як відомо, здорове сильне серце менше схильне до стресів. Програми побудови м’язів зміцнюють мускулатуру, а це надає додатковий захист суглобам і зв’язкам. Особливо потребує добре розвиненої мускулатури спини і живота хребет, адже це охороняє його від пошкоджень. Тому укріплення м’язів необхідне не стільки для створення зовнішності, але і для того, щоб організм міг витримувати значні механічні навантаження. Регулярні фітнес навантаження 2-3 рази на тиждень по 90 хв. допомагають в досягненні цієї мети.

Наукова новизна: проведені експериментальні дослідження порівняльного впливу занять видами фітнесу, а саме пітатесом та фітболом, на ефективність в системі ФВ студентської молоді. Розроблені апробовані і впроваджені в практику фізичного виховання дівчат досліджуваного віку комплекси вправ для занять з пілатесу та фітболу, визначена їх ефективність. Доповнена, розширена і експериментально обґрунтована система тренувальних занять у дівчат студенток, які займаються пілатесом і фітболом.

Теоретична значущість: розширена і класифікована науково-методична інформація про види фітнесу. Наведена порівняльна характеристика ефективності використання фітнесу і фітболу для студенток. Запропонована методика визначення ефективності перенесення силових тренувальних навантажень дівчатами студентками шляхом діагностики рівня їх


231

фізичного розвитку за антропометричними показниками та контролю рівня розвитку кардіо-респіраторної системи організму. Обґрунтований позитивний вплив комплексів вправ для занять з пілатесу та фітболу на рівень розвитку максимальної, повільно-динамічної (жимової) та силової витривалості дівчат досліджуваного віку.

Практична значущість даного дослідження полягає у визначенні виду силового фітнеса, який краще сприяє на ефективності використання засобів фітболу аеробіки та пілатесу в системі ФВ у студенток.

Головна мета і завдання пілатесу і фітболу – це зміцнення здоров’я, підвищення життєвого тонусу, зростання загальної та спеціальної працездатності, виховання фізичних якостей, формування постави та корекція вад статури, профілактика патологічних станів та профзахворювань, виховання естетичних навичок, психопрофілактика, психокорекція, набуття життєвої енергії, бадьорості, життєрадісного настрою, протидії та опору стресам.

Наше завдання (задача) як викладача ‒ допомогти студентові знайти мотивацію до занять, пояснити про необхідність психологічної роботи над собою, про важливість аналізу стосунків до своїх дій. Звичайна студентка на відміну від спортсмена (в якого кінцева мета ‒ досягнення високих результатів) погано розуміє, що саме він хоче одержувати, від занять фізичною культурою. А в першу чергу, це здоров`я, настрій, бажання вдосконалюватися, бути сильним і витривалим, це можливість, спроможність дихати повними, цілковитими грудьми і радіти життю.

Різноманіття фітнес – програми не означає довільність їх побудови – використовування різних видів рухової активності повинно відповідати основним принципам фізичного виховання.

Невід’ємний компонент фітнес – програм – оцінка фізичного стану людини. Оцінюються основні складові: антропометричні показники, функціональний стан серцево-судинної системи, сила і витривалість м’язів, гнучкість.

Рухова активність ‒ це будь-яка м'язова активність, що дозволяє підтримувати гарну фізичну форму, поліпшувати самопочуття, забезпечувати приплив енергії, що дає додатковий стимул життя.

Загальновідомо, що в процесі еволюції людини зміни функцій організму торкнулися в більшому чи меншому ступені всіх систем людини.

Найбільш значні зміни перетерпіли психіка людини і процеси її впливу на регулятори життєвих функцій організму. Науково-технічний прогрес у процесі еволюції людини постійно збільшувався обсяг необхідної інформації, тобто навантаження на розум, у той же час обов'язкове фізичне навантаження зменшувалося. Це привело до порушення системи рівноваги, що склалася в людському організмі.

Людське тіло протягом тисячоріч виробило здатність зустрічати зовнішній подразник мобілізацією фізичних резервів. В даний час сила подразників постійно зростає, фізичні сили приводяться до готовності до дії, а реалізувати їх не представляється можливим. Велику частину фізичного навантаження виконують за Людину механізми. Ми як би перебуваємо в ситуації постійної готовності до дії, що нам не дозволене виконати, і тіло, зрештою , починає випробувати негативні наслідки такого стану.

Збільшення емоційних навантажень неминуче (потік інформації постійно росте), а фізичні навантаження постійно скорочуються. Для створення умов підтримки свого здоров'я на необхідному рівні потрібна фізичне навантаження. Людина повинна сам виробити в собі постійну звичку займатися фізичними вправами, щоб забезпечити гармонічна рівновага між розумовими і фізичними навантаженнями. Це одна з основних частин індивідуальної системи здорового способу життя. Тренованість додає людині впевненість у собі. Люди, що постійно займаються фізичною культурою, менше піддані стресу, вони краще справляються з занепокоєнням, тривогою, пригніченістю, гнівом і страхом. Вони не тільки здатні легше розслабиться, але і вміють зняти емоційна напруга за допомогою визначених вправ. Деякі фізіологи вважають, що щогодини фізичної активності продовжує життя людини на 2-3 години.


232


1. Аванесова Г. А. Культурно-досуговая деятельность: Теория и практика организации /

Г. А. Аванесова. – М.: Аспект Пресс, 2006. – 236 с.

2. Бальсевич В. К. Физическая активность человека / В. К. Бальсевич,

В. А. Запорожанов. – К.: Здоровья, 2009. – 212 с.

3. Граевская Н.Д. Новые программы физического воспитания для студенток / Н.Д. Граевская, Г.А. Гончарова, Г.Е Калугина // Теория и практика физической

культуры. – 2003. – №8. – С. 5-8.

4. Грибан Г. П. Життєдіяльність та рухова активність студентів [монографія]. –

Житомир : Вид-во «Рута»,

5. Жамардій В. О. Експериментальна перевірка ефективності методичної системи

застосування фітнес-технологій на заняттях із фізичного виховання студентів /

В. О. Жамардій. – Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова 2018. – Вип. 8 (102). –

С. 41-45. - http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/22013/1/Zhamardiy%20V..pdf

6. Маракушин, А. І., Мкртічан. О. А. Сучасні оздоровчі фітнес-технології як засіб

підвищення рухової активності та фізичної підготовленості студентів ВНЗ/ А. І. Маракушин,

О. А. Мкртічан. - Науковий часопис Національного педагогічного університету імені

М.П.Драгоманова. Серія 15: Науково-педагогічні проблеми фізичної культури (фізична

культура і спорт). ‒ 2016. ‒ № 10. ‒ С. 64-67. – Режим доступу: http://www.irbis-

nbuv.gov.ua/cgi-

bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_

DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nchnpu_015_2016_10_19.pdf

7. Меньших О. Е. , Костогриз-Куликова Н. В., Петренко Ю. О. Новітні фітнес-технології

у роботі спортивних секцій вищих навчальних закладів : навч.-метод. посіб. – Черкаси : ЧНУ

імені Богдана Хмельницького, 2014. – 84 с.

8. Пирогова Е. А. Влияние упражнений на работоспособность и здоровье человека / Е. А. Пирогова, Л. Я. Иващенко, Н. П. Странко. – К.: Здоров’я, 1999. – 152 с.

http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/22013/1/Zhamardiy%20V..pdf

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nchnpu_015_2016_10_19.pdf





233

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

УДК 811.11 ՚374

Олексій Алексєєв

(Маріуполь)

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ НОМІНАНТІВ ЕМОЦІЇ «РАДІСТЬ»

У НІМЕЦЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ

Стаття присвячена репрезентації номінантів емоції «радість» у німецькій та

англійській лексикографії. Поєднання аналізу дефініційної та ілюстративної частин

словникової статті з етимологічним аналізом досліджуваних лексем дає можливість

побачити напрям думки людей, що говорять різними мовами.

Ключові слова: емоція «радість», номінант емоції, дефініційний аналіз, етимологічний

аналіз, ілюстративна частина, концепт культури.

The article is devoted to the problem of representation of “joy” as an emotive nominate in

German and English lexicologies. The combined analysis of definitions and illustrative vocabulary

parts with the etymological lexems analysis gives an opportunity to understand the direction of

thinking of people who speak different languages.

Key words: the emotion of “joy”, a nominate of emotion, definitions analysis, etymological

analysis, an illustrative part, a concept of culture.

Сфера емоцій стає сьогодні не лише об’єктом психології, філософії, соціології, але також

лінгвістики, і є однією з найскладніших галузей опису лінгвокультурної специфіки того чи

іншого народу. Соціалізовані в конкретній культурі, соціумі, емоції формують концепти,

дослідження яких дозволяє відтворити мовну картину світу певних народів.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю поглибленого вивчення і

порівняння способів відображення емоцій в мові як важливих елементів картини світу різних

етносів, зокрема німецькомовного та англомовного.

Отже, об’єктом нашого дослідження виступає емоційний концепт «радість», його

предметом обрано особливості репрезентації номінантів емоції «радість» у німецькій та

англійській лексикографії. Адже словникова стаття несе в собі інформацію, що міститься на

всіх мовних рівнях – фонологічному, лексико-семантичному, фразеологічному,

граматичному. Вона також є джерелом отримання не тільки лінгвістичних даних, але й

загальнокультурної інформації.

Матеріалом для дослідження було обрано субстантивно оформлену лексику, що

обумовлено категоріальним статусом даного класу: саме іменник вказує на «стійкі елементи

людського досвіду» [2, с. 164].

Так, в якості основних номінантів досліджуваної емоції було обрано німецьку лексему

Freude й англійську лексему joy: крім високої частотності вони характеризуються

стилістичною нейтральністю, великою продуктивністю і використовуються також як

елементи метамови, тобто семантичного компонента, що входить до семного складу багатьох

слів цього ж синонімічного ряду.

Відомо, що словникова стаття складається з дефініційної та ілюстративної частини. В

дефініційній частині міститься інформація про обсяг і зміст поняття, вказано його межі.

Ілюстративна частина містить контексти вживання мовної одиниці (приклади вживання

слова в художній літературі, прецедентних текстах і т.п.), що виражають поняття,

розкривають його сутність. У словниковій статті зберігається інформація як про саме

поняття, так і про його оцінку, розуміння носієм мови. Вивчення дефініції слова виявляє

понятійний компонент концепту, а дослідження ілюстративної частини словникової статті

встановлює образно-ціннісну складову концепту [1; 2].


234

З цієї причини вважаємо словникові статті культурологічно релевантним матеріалом у

вивченні концептів культури і, зокрема, емоційних концептів.

В лексикографії прийнято виділяти різні способи опису значення слів. Це родовидові,

релятивні, відсильні та комбіновані визначення.

Сутність родовидових визначень полягає в принципі гіпергіпонімічної організації

лексичної системи мови. Родова ознака дозволяє встановити приналежність поняття, що

тлумачиться, до того чи іншого фрагменту дійсності, а видова ознака розкриває різницю між

спорідненими поняттями. При релятивних визначеннях відсутнім є пряме розкриття змісту

поняття, його сутність передається через вказівку на відношення до інших слів, часто до

синонімів [2, с. 168]. Відсильні ж визначення – це посилання на синонім тлумаченого слова.

Досить продуктивним є комплексний (комбінований) родовидовий та релятивний спосіб.

Цікавими та інформативними є також етимологічні розвідки досліджуваних нами лексем.

Так, лексема Freude має німецьке походження і в первісному значенні номінує людське

переживання. Її появлення датується ІХ ст, вона утворена за допомогою абстрактного

суфікса -ida від давньоверхньонімецького дієслова irreven [4].

Freude в німецьких словниках позначено як почуття веселого настрою, внутрішньої

веселості (Gefühl der Hochstimmung, inneren Heiterkeit) та щастя (Beglücktsein, Beglücking), як

те, що викликає радість (etwas, was jemanden erfreut), але вживане у високому стилі, тобто

стилістично забарвлене [5, c. 502].

На основі аналізу словникових дефініцій було виділено такі семантичні ознаки лексеми

Freude: 1) родову категорію (Gemütszustand, Gefühl, Sein); 2) видові категорії: сему

інтенсивності (hoch, hochgestimmer), каузативності (etwas, was jemanden erfreut), форму

прояву емоції (inneren Heiterkeit).

Серед релятивних і відсильних визначень Freude вживаються лексеми Hochstimmung,

Heiterkeit, Frohsein, Beglücktsein, Beglücking, Befriedung. (див. Таблицю 1).

Таблиця 1

Семантична структура лексеми Freude

Лексема Родові параметри Видові параметри

стан почуття емоція причинність інтенсивність Форма прояву

зовнішня внутрішня

Freude + + - + + - +

До найближчих синонімів лексеми Freude належать: Vergnügen, Spaß, Fröhlichkeit [6].

Як номінант емоції Vergnügen починає вживатися з середини XVII ст. Це –

субстантивоване дієслово vergnügen (первісне значення «задовольняти»). З XIX ст. воно

також вживається в значенні «свято, веселий захід». Його полісемію слід тлумачити як

результат метафоричного перенесення: найменування емоції переноситься на соціально-

організовані дії людини (святковий захід) [4; 5, c. 1360].

Vergnügen має такі сучасні лексико-семантичні варіанти: «добре внутрішнє самопочуття

(настрій), зумовлене дією, поведінкою, заняття, бачення чогось» (inneres Wohlbehagen, das

jemandem ein Tun, eine Beschäftigung, ein Anblick verschafft); «те, що приносить задоволення,

радість; приємне проводження часу» (etwas, woran man Vergnügen findet, was einem

Vergnügen bereitet; angenehmer Zeitvertreib) [5, c. 1360].

Семантично споріднене йому слово Spaß запозичене з італійської мови в XVII ст.

(spasso, spassare – добре проводити час, веселити) [5, с. 1663]. Воно активно вживається в

сучасній німецькій мові в двох значення: задоволення та жарт. Як і в попередньому випадку,

семантичний зв’язок між лексико-семантичними варіантами є очевидним: один означає

емоцію (Vergnügen, Belustigung; Freude, Vergnügen, das man an einem bestimmten Tun hat),

інший – її можливого каузатора (Scherz, Witz; ausgelassen-scherzhafte, lustige Äußerung).

Fröhlichkeit походить від прикметників (froh – fröhlich – Fröhlichkeit). Прийменник froh в

ранніх формах мови (ahd. frō, mhd. vrō) означав «швидкий», «бадьорий», «жвавий». Слово

http://www.duden.de/rechtschreibung/Freude#Bedeutung2

http://www.duden.de/rechtschreibung/Freude#Bedeutung2

http://www.duden.de/rechtschreibung/Vergnuegen#Bedeutung1

http://www.duden.de/rechtschreibung/Vergnuegen#Bedeutung1

http://www.duden.de/rechtschreibung/Spasz#Bedeutung2


235

має індоєвропейське походження: ie. preu – springen, hüpfen «стрибати». Скоріше за все

відбулося перенесення значення з ознаки, пов’язаної з соматичною, фізичною сферою, на

сферу емоційну: адже переживання радості може супроводжуватися соматичним проявом

емоції [4].

Синонімічний ряд Freude містить такі семантичні ознаки: 1) почуття, стан, настрій

(Freude – Gefühиl, Hochstimmung, hochgestimmter, Gemütszustand, Froh- und Beglücktsein;

Vergnügen – Wohlbehagen); 2) умови появлення (Vergnügen – ein Tun, eine Beschäftigung, ein

Anblick; Spaß –Tun); 3) причина (каузатор) виникнення емоції (Freude, Vergnügen); 4) якісні

властивості емоції (Wonne – innig; Vergnügen – inner, Freude – inner); 5) інтенсивність ( nne

– hoch, tief, höchste).

Словникові ілюстрації синонімів Freude дозволяють виокремити такі семантичні групи:

1) переживання емоції з вказівкою/ без вказівки на причину (Große Freude an seinen Kindern

haben; Spaß, Vernügen an etw. haben); 2) прояв емоції (von Freude an die Decke (Verngügen)

springen)); 3) протиставлення емоції іншим (негативним) переживанням (Freude und Leid mit

jemanden teilen); 4) небажаність втрати переживання емоції (j-m die Freude verderben,

versalzen, stören; jemandem den Spaß verderben); 5) позитивна знаковість емоції (die Freuden

der Liebe); 6) градація емоції (eine grosse, tiefe Freude; großen, viel, keinen Spass); 7) якісна

характеристика емоції (laute, stille Freude; unerwartete Freude).

Отже, ядром концепту «радість» в німецькій мові виступає лексема Freude з її

семантичними ознаками: «стан», «почуття», «каузатор емоції», «інтенсивність», «внутрішня

форма прояву». До ближньої периферії відносимо лексеми: Spaß, Vergnügen, Fröhlichkeit.

Лексема joy приходить в англійську мову з французької в XII ст. зі значенням feeling of

pleasure and delight «почуття задоволення». У ХІІІ ст. слово активно вживається і розширює

своє значення, позначаючи також причину переживання, включаючи сему не тільки

задоволення, але й радості (source of pleasure or happiness) [7].

Лексема joy визначається, по-перше, як емоція, викликана успіхом, вдачею, добробутом

або перспективою отримання в майбутньому чогось бажаного (the emotion evoked by well-

being, success, or good fortune or by the prospect of possessing what one desires). По-друге, це

зовнішній прояв даної емоції (the expression or exhibition of such emotion). Окремо joy

вживається в значенні стану, близького до щастя (a state of happiness or felicity), а також як

причина, джерело задоволення (a source or cause of delight) [8].

На основі аналізу дефініцій лексеми joy можна виокремити такі семантичні ознаки: 1)

родова категорія (емоція, почуття, стан (a feeling, an emotion, a state); 2) видові параметри:

сема інтенсивності (deep, great, keen), каузативності (something causing such a feeling; a source

of happiness; arising from present or expected gratification or good), форма прояву емоції

(outward show, expression or exhibition of such emotion) (див. Таблицю 2).

Таблиця 2

Семантична структура лексеми joy

Лексема Родові параметри Видові параметри

стан почуття емоція каузатор

емоції

інтенсивність Форма прояву зовнішня внутрішня

joy + + + + + + +

Радість в англійських словниках може трактуватися за допомогою релятивних та

відсильних визначень, тобто через синоніми (happiness or contentment pleasure or delight;

rejoicing success; satisfaction, felicity). Радість тісно пов’язана з поняттями щастя,

задоволення, причиною радості може бути благополуччя, успіх, удача, очікування або

переживання чогось хорошого.

Емоційний концепт «радість» в англійській мові також отримує мовну репрезентацію за

допомогою ряду синонімічних засобів (релятивні та відносні значення). Найближчими

синонімами joy є pleasure, delight, enjoyment [9].


236

Лексема рleasure французького походження: вона вперше була вживана в XIV ст.,

походить від старофранцузького plesir (enjoyment, delight, XII ст.), від дієслова plaisir – to

please («радувати, задовольняти»), яке в свою чергу має латинське коріння: placer (to please).

Цікаво, що pleasure до XVII ст. означало виключно насолоду фізичного характеру [7].

Pleasure включає широкий спектр почуттів – від фізичного задоволення (sensual

gratification), почуття, протилежного необхідності (enjoyment and entertainment, as opposed to

necessity) до емоційного стану, близького до радості та щастя (enjoyment, happiness or

satisfaction, or something that gives this; a source of delight or joy) [3].

Перше вживання delight фіксується XIII ст. Слово походить від старофранцузького delit

(pleasure, delight, sexual desire), від delitier “please greatly, charm”, та латинського

delectare (to allure, delight, charm, please), а також delicere (entice). На ранніх етапах лексема

включала значення «спокушати», «зачаровувати», «приваблювати», пізніше вона також

вживалась у значенні «фізична насолода». У сучасному значенні іменник delight означає

високий ступінь задоволення, щастя (a high degree of gratification, extreme satisfaction, great

pleasure, great happiness), а також те, що приносить це задоволення [1, c. 318].

Похідний іменник enjoyment відрізняється від joy тим, що означає не тільки стан

задоволення чимось, але й сам процес його отримання (the state or process of taking pleasure

in something; a thing that gives pleasure; the action of possessing and benefiting from something).

Enjoyment характеризується відсутністю помітного збудження емоційної системи людини,

більш спокійним характером переживання у порівнянню з емоційним станом [1, с. 317].

Вивчення змістової структури синонімів joy дозволяє виокремити такі семи: 1) емоція,

почуття, відчуття, стан (emotion – joy, pleasure; feeling – joy, pleasure, delight, enjoyment;

sensation – pleasure; state, condition – joy, enjoyment); 2) процес, дія (act, action – enjoyment);

3) причина (каузатор) виникнення емоції (joy, enjoyment, pleasure, delight); 4) умови

появлення (joy – well-being, success, good fortune, prospect of possessing what one desires);

5) інтенсивність переживання (joy – great, very, deep, pleasure – very much, delight – extreme,

great, high degree); 6) прояв емоції (joy – expression, exhibition, outward show).

Словникові ілюстрації синонімічного ряду joy дозволяють виокремити такі семантичні

групи: 1) виникнення та переживання емоції з вказівкою або без вказівки на причину (They

were filled with joy when their first child was born. Listening to music is one of his greatest joys);

2) прояв емоції (She smiled with pleasure at being praised); 3) протиставлення емоції другим

негативним переживанням (Their sorrow turned to joy); 4) градація емоції (great joy / delight /

pleasure; sheer / pure delight).

Таким чином, ядром концепту «радість» в англійській мові виступає лексема joy з її

семантичними ознаками: «стан», «почуття», «емоція», «каузатор емоції», «інтенсивність»,

«зовнішня форма прояву». До навколоядерної зони входять найбільш частотні синоніми та

деривати: pleasure, enjoy, delight, enjoyment.

Отже, словникові статті з повним правом можна вважати культурологічно релевантним

матеріалом у вивченні концептів культури, зокрема емоційних концептів. Дефініційна та

ілюстративна частини словникової статті дозволяють виявити понятійний компонент

концепту та його образно-ціннісну складову, а етимологічний аналіз дає можливість

побачити напрям думки людей, що говорять різними мовами.

Дослідження має подальші перспективи, адже емоції грають важливу роль у процесі

комунікації, зокрема міжкультурної комунікації.


1. Апресян Ю. Д. Избранные труды. Т. 2. Интегральное описание языка и системная

лексикография / Ю. Д. Апресян. – М. : Языки русской культуры, 1995. – 766 с.

2. Красавский Н. А. Эмоциональные концепты в немецкой и русской лингвокультурах:

Монография / Н. А. Красавский. – Волгоград: Перемена, 2001. – 495 с.

3. Cambridge Advanced Learner’s Dictionary [Electronic Source]. – Access regime: URL

http://dictionary.cambridge.org/dictionary/british/.


237

4. Deutsches Etymologisches Wörterbuch [Elektronische Quelle] / G. Köbler. –

Zugangsregime: URL: http://homepage.uibk.ac.at/~c30310/derwbhin.html.

5. Deutsches Wörterbuch / G. Wahrig.– München : Bertelsmann Lexikon Verlag, 1991. –

1675 s.

6. Digitales Wörterbuch der Deutschen Sprache [Elektronische Quelle]. – Zugangsregime:

URL: http://www.dwds.de/.

7. Etymology Dictionary [Electronic Source] / Harper D. – Access regime: URL:

http://www.etymonline.com/.

8. Meriam Webster Dictionary [Electronic Source]. – Access regime: URL:

http://www.merriam-webster.com/

9. Oxford Advanced Learner’s Dictionary / A. Hornby. – Oxford University Press, 2005. –

1990 p.

УДК 81 25

Анна Гнилицька

(Сєверодонецьк)

ПРОБЛЕМИ ТА ТРУДНОЩІ ПІД ЧАС ПЕРЕКЛАДУ

В даній статті розглядаються основні проблеми викликані перекладом лексичних

одиниць іноземної мови. Визначається сутність понять "переклад", "теорія перекладу".

Розглядаються методи перекладу.

Ключові слова: теорія перекладу, переклад, трансформація, лексика.

In this article the main problems of translation are considered. The essence of the

"translation", "translation theory" are determined. Methods of translation are considered.

Key words: translation theory, transformation, vocabulary.

Не дивлячись на те, що теорія перекладу як наука виникла лише в XX столітті, велика

кількість її проблем усвідомлювалися і розглядалися вже багато століть назад. Про це

свідчать висловлювання перекладачів, поетів і письменників, які часто і самі виступали в

ролі перекладачів, а також відгуки політичних діячів, збережені історією. Протягом

декількох сторіч всі, хто був безпосередньо пов'язаний з перекладом, зверталися до

практичних проблем своєї роботи, даючи їм теоретичне осмислення [1, с. 170].

Спочатку переклад базувався в основному на практиках перекладу Біблії, філософських і

природничо-наукових праць, літературних творів. Переклад допомагає людям долати мовні

та культурні перешкоди. Точність і якість перекладу постійно удосконалюються. На

сьогоднішній день перекладачі прийшли до створення тексту, який повністю відповідає

оригіналу іноземної мови [2, c. 67].

Уже понад 50 років переклад існує як академічна дисципліна, а його досягнення

використовуються для навчання іноземної мови з застосуванням комунікативного підходу. У

1972 р. в Копенгагені на III Міжнародному конгресі прикладної лінгвістики Джеймс Холмс

заявив про необхідність зміни фокусу і вивчення перекладу в рамках інтегрованого підходу.

Холмсом були визначені три головних перешкоди на шляху подальшого розвитку цієї

теоретичної дисципліни:

• вчені і дослідники «розсіяні» по різним областям науки, і в них немає загальних каналів

комунікації;

• «тривіальне питання» – немає назви для цієї галузі дослідження;

• немає спільної думки щодо можливостей і структури дисципліни [2, с. 38].

http://homepage.uibk.ac.at/~c30310/derwbhin.html

http://www.dwds.de/

http://www.etymonline.com/

http://www.merriam-webster.com/


238

Прикладна частина складалася з дидактики перекладу, допоміжних засобів перекладача,

критики перекладу та перекладацької політики, яка визначає місце і роль перекладу і

перекладача в суспільстві.

Ресурси перекладача-професіонала – це знання мов і культур, специфічні перекладацькі

вміння, а також власні особистісні характеристики і когнітивні здібності. Когнітивні

елементи і процеси при перекладі піддаються мультиплікації, оскільки між мовцем і

спостерігачем з'являється додатковий когнітивний елемент – перекладач.

Так, при використанні трансформації під час перекладу, тобто перефразування,

перекладач не тільки не повинен спрощувати зміст перекладу, що функціонально закріплено

тільки за оратором, але і враховувати лінгвоетнічний бар'єр, присутній в щоденному житті

будь-якого народу. Йдеться про інше сприйняття навколишнього світу, манеру спілкування,

про національні традиції та звички, ставлення до старших, праці, свят, своїх соціальним

обов'язків та ін.

Усний переклад буває синхронним і послідовним. Послідовний виконується в паузах між

фразами оратора. Синхронний переклад на слух –вершина перекладацького мистецтва. Мова

перекладу зберігає стилістику і лексику виступу. Повинна бути присутня сувора

диференціація мови за жанровим стилем. Перекладач нічим не показує свого ставлення до

перекладеного ним тексту, церемонії яка відбувається та присутніх осіб.

Письмовий переклад відрізняється від усного тим, що текст можна неодноразово

переробляти і вибрати потрібний варіант перекладу. Тонкощі, закладені автором у змісті,

аналізуються і переносяться в систему мови [2, с. 87].

Методи перекладу поділяються на автоматизовані і ручні. На сьогоднішній день існує

велика кількість програм – «перекладачів» і сайтів, які пропонують послуги перекладу

тексту он-лайн. Студенти намагаються застосувати дані програми для перекладу текстів.

Однак, найчастіше не можна назвати такий спосіб перекладу успішним.

Електронний перекладач цілком може зробити переклад конкретного слова. Але внести в

словники всі випадки правильного перекладу неможливо, і в першу чергу це стосується

технічних термінів. Неможливість передати асоціативний ряд і неадекватність аналізу

контексту фраз – один з основних і практично незмінних недоліків «електронного

перекладача». Він дає буквальний переклад, оскільки не здатний визначати переносні

значення слів або обирати доречний варіант перекладу з декількох відповідних за

формальними ознаками. В результаті виникають помилки, які спотворюють зміст тексту.

Переклад – складний процес, що складається з декількох, тісно пов'язаних стаді, котрі

переходять одна в одну.

1. Підготовча стадія. Необхідно прочитати про себе весь текст або хоча б його частину,

щоб скласти уявлення, про що йде мова, зрозуміти основну думку, загальний зміст

повідомлення.

2. Чорновий переклад. З'ясувавши загальний вміст даного уривка, потрібно зробити

його смисловий аналіз. Після цього виконується розмітка тексту, виявляються складні

терміни, граматичні конструкції, лексичні звороти.

Рекомендовано виписувати всі основні терміни на окремий аркуш разом з їх

українськими еквівалентами і користуватися ними протягом всього процесу перекладу.

Потім слід переходити до роботи над окремими реченнями, розділяючи кожне на елементи і

ланки, усвідомлюючи зв'язки між окремими словами і групами слів. Після того, як зв'язки

між словами встановлені, треба визначити відповідні значення незнайомих слів за

словником, але не в порядку їх розташування в тексті, а в залежності від виконуваних ними

функцій в реченні. Починати потрібно з розкриття значень головних членів речення - підмета

і присудка. Назву слід перекладати в кінці, коли є переклад всього тексту. Чорновий

переклад може бути виконаний як в письмовій, так і в усній формі.

3. Робочий переклад. Після виконання чорнового перекладу проводиться порівняння

речень тексту власного перекладу з оригіналом так, щоб була відповідність кожної фрази

перекладу вихідному тексту, ідентичність уживаної термінології, логіка викладу. Текст


239

перекладу звільняється від невластивих українській мові виразів та зворотів, вносяться

стилістичні та смислові правки. Робочий переклад – це повноцінний, стилістично грамотний

переклад, котрий коректно передає зміст оригіналу, в якому допускаються деякі

термінологічні та стилістичні неточності.

4. Підсумковий переклад. Це останній етап перекладу – літературна обробка і наукове

редагування. Не дивлячись на оригінал, спираючись на правильно розкритий зміст з усіма

його відтінками, необхідно передати основну думку. При цьому, в разі необхідності, можна

змінювати порядок слів, складні речення перетворювати на прості, і навпаки. Такий переклад

є повноцінним, стилістично грамотним, він правильно передає зміст оригіналу і точно

використовує спеціальну термінологію [3, с. 45].

Слід зазначити, що коли зустрічаються вирази, які викликають труднощі під час

перекладу, то справа не завжди в бідному словниковому запасі або слабких знаннях

граматики. Уміння правильно перекласти – ціла наука. Англійська та українська мови різні

за своєю структурою і системою образів, тому правильний переклад з англійської мови часто

стає нелегким завданням. Необхідно враховувати основні труднощі під час перекладу.

Перша з них ‒ багатозначність слів (полісемія). Багато конструкцій української мови є

громіздкими в порівнянні з англійськими фразами. Трапляється так, що в українській мові

взагалі не існує значення конкретного слова. Це може позначитися на характері перекладу

англійського речення.

Дієслово to get є одним з найбільш багатозначних в англійській мові. Наприклад, у

реченні: «We got the dress to our mother» – дієслово використовується в значенні «купувати».

А в прикладі: She got us tea – перекладається як «принесла». Нижче наведено ще декілька

прикладів:

I'll get the translation by tomorrow. – Я закінчу переклад до завтрашнього дня.

I want to get the sofa to the sitting-room. – Я хочу перенести диван у вітальню.

Наступною проблемою перекладу є фразові дієслова. Важливо знати, що прийменники

які зустрічаються в стійких дієслівних сполученнях, абсолютно змінюють початкове

значення дієслова:

to call – звонити, звати, називати;

to call for – вимагати;

to call up – звонити;

З прикладу видно, що однакові дієслова з різними прийменниками набувають нових

значень, які можуть бути зовсім не пов'язані з кореневим словом.

Проблемою під перекладу є також слова, які можуть виступати різними частинами мови.

Так, слово може бути і прикметником, і іменником, і дієсловом. Виходячи з того, що в

англійській мові немає закінчень, то визначити природу таких слів можна спираючись на їх

місце в реченні (синтаксис).

Наприклад:

Dress – 1. сукня, 2. одягатися;

Water – 1. вода, 2. поливати;

Під час перекладу також необхідно звертати увагу на порядок слів в реченні. Дуже

важливо усвідомити, що не можна перекладати з англійської мови на українську слово за

словом. Слід зрозуміти речення повністю, щоб визначити функцію кожного слова і

конструкції в реченні. Під часперекладу так само необхідно пам'ятати про такі граматичні

конструкції англійської мови як інверсія, додаток, пасивний стан, непряма мова та ін.

Основна причина помилок під час перекладу – це переклад окремих слів або фраз;

порушення логічного зв'язку між частинами; невідповідність конкретних форм слів і

невміння користуватися контекстом для з'ясування їх сенсу. Також слід враховувати, що

старі слова іноді отримують якісно нові значення, а окремі слова поза контекстом не мають

певного змісту, і тому перекладатися не можуть. Перекладаються – не слова, а те, що вони

висловлюють [4, с. 130].


240

Отже, слід зазначити, що для перекладача важливо не стільки знання лексики, скільки

знання особливостей її функціонування в різних ситуаціях. Важливо виробити навички

аналітичної та критичної роботи над текстом перекладу, всіляко розвивати почуття мови і

стилю, без якого взагалі неможливий кваліфікований переклад.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Комиссаров В. Н. Общая теория перевода: Проблемы переводоведения в освещении

зарубежных ученых – М. : Черо, 1999. – 136 с.

2. Сдобников В.В., Петрова О.В. Теория перевода: Учебник для переводческих

факультетов и факультетов иностранных языков. – Н.Новгород: Изд. НГЛУ

им. Н.А.Добролюбова, 2001. – 307 с.

3. Романова О.Н, Долинская А.В. Основы технического перевода. – Волгоград:

ВолгГАСУ, 2011. – 26 с.

4. Семенова М.Ю. Основы перевода текста. – Ростов-н/Д: Феникс, 2009. – 352 с.

УДК 811.11’42

Ксенія Мілєєва

(Ізмаїл)

ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ

Діалог як засіб комунікації представляє динамічну структуру. Стаття розкриває

дослідження своєрідних мовних виражень в англійському діалогічному мовленні на основі

художнього твору, сам діалог розглянуто як найважливіша частина художнього твору, як

тип усного розмовного мовлення, де розкриваються його функції та особливості.

Ключові слова: діалог, емотивні конструкції, експліцитні засоби, імпліцитні засоби,

усне розмовне мовлення, динамічна структура.

Dialogue as a means of communication represents a dynamic structure. The article reveals the

study of peculiar language expressions in the dialogue of English prose, the dialogue is considered

as the most important part of the artistic work, as the type of spoken conversation, where its

functions and features are revealed.

Key words: dialogue, emotional constructs, explicit means, implicit means, spoken speech,

dynamic structure.

Діалогічне мовлення в англомовній художній прозі безперечно однозначно

виокремлюється із тексту, адже його основною метою являється зображення спілкування

осіб, персонажів. Відомо, що у поєднанні з цим, діалог у прозі являється відображенням

усного мовлення.

Метою даної статті є теоретичне і практичне дослідження діалогічного мовлення в

англомовній художній прозі.

У ході дослідження були поставлені та вирішені наступні завдання: охарактеризувати

ознаки діалогічного мовлення в англомовній художній прозі на основі пригодницького

роману М. Твена «The Adventures of Huckleberry Finn».

Актуальність статті визначається відповідністю загальному спрямуванню сучасних

лінгвістичних студій англомовної художньої прози, а також відсутністю даних досліджень.

Діалогічне мовлення в англомовній художній прозі стало предметом зацікавленості

багатьох лінгвістів. Вивчення діалогічного мовлення ретельно досліджувалося в лінгвістиці

(А.Я. Вознесенська, О.А. Земська, Т.М. Коваленко, Т.С. Копаненко, В.А. Кухаренко,

О.М. Резнеченко, В.П. Сидоренко, Н.Ю. Шведова та ін.).


241

Діалог є найважливішою частиною художнього твору, що стосується сучасної прози,

загалом діалогічна мова є головним засобом непрямої характеристики дійових осіб.

Письменники намагаються детально вітдворити певні факти про героїв через його власне

мовлення і мовлення оточуючих. Створюючи діалог у художньому творі, письменник має

добирати такі мовні засоби, котрі допоможуть йому розкрити характер героя. Адже, діалог

має на меті сприяти відновленню певних характеристик його співрозмовників. Цілий ряд

певних ознак персонажів, неоднакове відношення цих ознак вагомо впливають на вибір

мовних засобів у процесі мовленнєвого спілкування. Відомо, що на героїв під час розмови

впливають багато різнобічних характеристик, а саме: психологічні, інтелектуальні, тощо.

Відтворюючи діалог між героями, письменник має влучно передати мовлення дійових осіб за

допомогою котрих читачі отримують можливість зрозуміти завдяки діалогу різноманітні

риси героїв.

Відомо, що під час створення діалогу так чи іначе беруть участь одиниці усіх мовних

рівнів. Найбільш розповсюдженими являються лексико-фразеологічні, синтаксичні

характеристики справжньої мови. Проте, важливою відмінністю є використання героями

певних функціональних стилів мовлення. Репліка співрозмовників діалогу є реакцією на інші

репліки. Діалогічний текст має відповідати розмовному стилю, а також бути закритим видом

тексту відповідно до внутрішньої організації, котра зосереджується на передачу інформації

через групове, авторське відношення до висловлюваних подій, інформації.

Кухаренко В.А. стверджує, що діалогічна єдність завжди утворюється за допомогою

двох чи декількох реплік, які зв’язані один з одним формально-змістовими зв’язками

[3, с. 157]. Виокремлення діалогічної частини з художнього твору позначається тим, що

діалог безперечно виділяється із суцільного тексту. Найголовнішою функцією діалогу в

англомовній художній прозі проявляється у спілкуванні героїв, які населяють художній твір.

Безперечно, діалогічне мовлення у прозі являється аналогом усного розмовного мовлення.

О.М. Резнеченко встановив, що усна частина діалогічного мовлення в англомовній прозі не

може являтися головним чинником, адже слід розглядати писемну форму [5, с. 38]. Розмовне

мовлення характеризується реакцією двох комунікантів, котрим слід визначити ситуацію

спілкування, висловлюваннями співрозмовників. В розмовному мовленні переважають такі

риси: невимушеність спілкування, живий обмін враженнями.

Р.О. Будагов досліджував певні відмінні риси, які існують в художньому діалозі: в

художньому діалозі існує певна тривалість, яка не притамана для розмовного діалогу; автор

завчасно розмірковує діалог, хоча це не існує у спонтанному мовленні; художній діалог

розвиває певну дію, усі складові частини діалогу взаємопов’язані; діалог у художньому

тексті має слідувати правилам ритму, темпу, поза межами, якого художній текст не може

існувати [1, с. 40]. На його думку дійсність художніх діалогів відтворює їх приналежність до

певної ситуації, а саме опис обставин, явищ, тощо. Відображення звуків відбувається завдяки

інтонації. Переважно більша кількість авторів має на меті відтворити ілюзію достовірності,

яка створюється за допомогою залучення великої кількості мовних засобів із

підсилювальною експресією. Саме тому, розмовне мовлення відіграє особливу роль в

художньому діалозі. Ці факти допомагають відтворити ілюзію діалогу, а також сприяє

кращому засвоєнню художнього діалогу В.П. Сидоренко вважає, що розмовне мовлення, найголовнішим чином, у неофіційному

спілкуванні обирає усну форму спонтанного діалогічного мовлення. Отже, розмовне

мовлення не тільки відрізняється від діалектів, ненормативної лексики тим, що у ньому не

відображена жаргонна, просторічна лексика, а ще тим, що в неї існують певні моделі

синтаксичних, інтонаційних конструкцій. Доречне зауваження, головною характерною

рисою для розмовного мовлення є тематична обмеженість, а саме побутове спілкування.

Відомо, що в діалогічному мовленні присутні неофіційність, спонтанність, невимушеність

[6, с. 135].

Характеризуючи найголовніші риси розмовного мовлення А.Я. Вознесенська визначає:

‒ спирання на позамовну ситуацію;


242

‒ висока ступінь активності пара лінгвістичних особливостей;

‒ переважання в усній діалогічній формі;

‒ неофіційна сфера використання в побутових умовах;

‒ необмежана кількість співрозмовників;

‒ високий рівень емоційності [2, с. 33].

Звернемо увагу на вивчення писемної форми діалогічного мовлення. У розмовному

мовленні переважає діалогічний характер, а монологічне мовлення не існує взагалі. Межа

між діалогічним, монологічним мовленням тонка, та під час спілкування монолог переходить

в діалог або навпаки. До розмовних діалогів слід відносити мовні твори, що виникають у

побутовому житті, спілкуванні. Розмовне мовлення найчастіше реалізується у діалогах

прозової літератури. Проте, існує проблема діалогізації, яка зв’язана із зіставленням

художнього діалогу з діалогом усного розмовного мовлення. Т.М. Колокольцева надала

порівняльну характеристику розмовним, художнім діалогам:

‒ усний розмовний діалог – втілення розмовного стилю, а художній діалог являється

реалізацією художнього стилю. Безперечно, сам розмовний діалог існує в усній, а художній

діалог у писемній формі;

‒ усні розмовні діалоги є первинними виявами діалогічного мовлення, так як зв’язані з

канонічною ситуацією у сфері спілкування, проте художній діалог має лише змодельовану

особливість, адже з’єднується із неканонічною ситуацією у сфері спілкування;

‒ розмовний діалог – одномірний, адже сам він породжується: адресант – адресат, проте

художній діалог являється багатомірним: персонаж – персонаж, автор – персонаж, тощо;

‒ естетична функція для художніх діалогів – найголовніша риса [4, с. 39].

Найголовнішою метою письменників є прагнення створити ілюзію достовірності,

завдяки, якій здійснюється використання певного спектру мовних засобів з підсилювальною

експресією, в таких галузях як: лексика, фразеологія, ін. Зазвичай, особливе місце в художніх

діалогах відводиться такому чиннику відтворення як: зображення певної ситуації, в котрій

відбувається розмова; а також чиннику, який має на меті передати характер, усі особливості,

риси головних героїв. Мета чинників допомогти створити ілюзію діалогу, що відображає

дійсну життєву ситуацію, обставину, а також допомогти краще зрозуміти текст художнього

діалогу.

Художній діалог у сучасній прозі повністю та різноманітно відображає певні

найголовніші риси образу персонажа, а саме: гендерна, національна, локальна, також звертає

увагу на соціальний статус, емоційний стан дійових осіб під час мовлення і відносин

співрозмовників. Що стосується віку, а також зовнішнього вигляду персонажів усе це

знаходять відображення в діалозі оповідання. Інформація про особу героїв може

розміститися в його власному мовленні, і ще у мовленні співрозмовників, а буде виражатися

експліцитними, імпліцитними засобами.

Експліцитні засоби це такі, засоби вираження, котрі у своїй структурі мають певну сему

узгодження, а також відмови. У засобах, котрі у своїй семі не мають певного узгодження чи

відмови називаються імплицитними. Емотивність – певна особливість діалогічного

мовлення, що виражає емоційні хвилювання за допомогою мовних одиниць як – емотивів.

Лексичні одиниці, які вказують на певні емоції, являються асоціативно-емотивними, так як

вказують на свідомість співрозмовників. Наведемо приклад де прослідковується

експліцитний засіб, коли Том підримує свого товарища: ,,Oho-o! I think I see. You want to sell

all your property to me not give it! That’s the correct idea.” [7, р. 37].

Отже, художній діалог – оброблена форма розмовного мовлення. Текст в діалозі має на

меті утворити серцевину драматичної мови, а також виявити спільні риси з живим

мовленням. Діалог художнього тексту відображає усне мовлення, що у складі має

можливість відтворити такі риси, а саме: ситуативність; орієнтованість співрозмовників один

на одного; суб’єктивну співвіднесеність з самим об’єктом мовлення.

Діалогічне мовлення в англомовній художній прозі – це оброблений вид розмовного

мовлення. Відомо, що в діалогічному мовленні важко найточніше передати інтонаційні


243

ознаки розмовного мовлення, мова йдеться про міміку, а також жести, проте ремрки від

автора значнно це компенсують. Слід звернути увагу на те, що повсякденні побутові діалоги

формуються за прикладами спонтанного мовлення, і утворюються факти живого

спілкування. Діалогічне мовлення в художній прозі це свого роду імітація, яка утворена за

правилами літератури. Проте, саме діалогічне мовлення співрозмовників може бути досить

точно відтворене в художній прозі. При його відтворенні діалогічного мовлення в художній

прозі роль ситуації відображає коментар автора, проте мовностилістичні ознаки діалогічного

мовлення завжди відображають індивідуальний стиль письменника. Діалогічне мовлення

зазнає художньо-естетичних змін.


1. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей / Р.А. Будагов. – М.: Добросвет, 1984.

– 366 с.

2. Вознесенська А.Я. Текст як одиниця художньої комунікації / А.Я. Вознесенська. –

Харків: Нова Книга, 2017. – 268 с.

3. Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту: Навчальний посібник для студентів старших курсів факультетів англійської мови / В.А. Кухаренко. – Вінниця: Нова Книга, 2004. – 272 с.

4. Колокольцева Т.Н. Специфические коммуникативные единицы диалогической речи /

Т. Н. Колокольцева. – Волгоград: Изд-во Волгоградского гос. ун-та, 2001. – 260 с.

5. Резнеченко О.М. Лингвостилістичні засоби номінування персонажів у литературному

тексті і їх значення для художнього сенсу оповідання. / О.М. Резнеченко. – Київ: Вища

школа, 2015. – 237 с.

6. Сидоренко В.П. Закономірності розвитку англомовного діалогу в художній прозі / В. П. Сидоренко. – Харків: Кальварія, 2015. – 223 с.

7. Twain M. The Adventures of Huckleberry Finn : [novel] / Mark Twain. – London: Penguin

Books, 1994. – 368 p.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Вдовенко Т.О.

УДК 811.111'254

Анна Павельєва, Вікторія Асауленко

(Полтава)

КІНОПЕРЕКЛАД: РІЗНОВИДИ, ОСОБЛИВОСТІ, ЛІНГВІСТИЧНІ ТРУДНОЩІ

У статті розглядаються різновиди кіноперекладу, його особливості та характерні

риси. Виокремлюється ряд труднощів, що виникають у процесі перекладу аудіо-та

візуального контенту з однієї мови на іншу.

Ключові слова: кінопереклад, синхронний переклад, дубляж, субтитрування,

інтерпретація.

The article deals with the types of film translation, their features and characteristics. The paper

also presents a number of difficulties, which arise in the process of interpretation of audio and

visual content from one language into another.

Key words: film translation, synchronous interpretation, looping, subtitling, interpretation.

Будь-який фільм – чи то художній чи документальний – як об’єкт лінгвістичного

дослідження завжди викликає певні труднощі, оскільки являється складною системою

представлення знань, що містить у собі, крім тексту, також і екстралінгвістичні фактори, що

досить важливі для його розуміння [6].


244

Своєрідна «гібридність» перекладу кіно- та відеоматеріалів знайшла своє відображення у

«Тлумачному перекладознавчому словнику» Л. Л. Нелюбіна: «Переклад кіно- та

відеоматеріалів поєднує риси синхронного, послідовного та письмового перекладів в

залежності від мети і характеру роботи (переклад на аудиторію, для дубляжу, озвучування і

т. ін.) [5]. Можна привести декілька аргументів на захист цієї точки зору. Згідно з

твердженням В. Н. Комісарова, даний вид перекладу не може розглядатися як власне усний

переклад у силу того, що в ідеальному варіанті він готується письмово з опорою на

письмовий скрипт у вигляді монтажних листів, і отже, на етапі, що передує озвучуванню,

повинен трактуватися як письмовий переклад. У випадку неможливості здійснення

попереднього перекладу перекладач може працювати «онлайн», перекладаючи текст фільму

з опорою на письмовий текст, що наближує такий вид перекладу до «перекладу із листка».

Екстремальні умови перекладу фільмів «на слух», без письмової опори, дозволяють

зіставити його із синхронним перекладом [3].

Переклад фільму завжди нерозривно пов'язаний з певними труднощами не тільки

лінгвістичного, але і технічного характеру, що напряму впливає на ступінь еквівалентності та

адекватності перекладу оригіналу, а також, технічне втілення на екрані (наприклад,

синхронність артикуляції акторів та реплік дублерів).

У класифікації М. Берді, що була опублікована у журналі «Мости», наведено 5 основних

видів кіноперекладу [1]:

1. Робота синхронного перекладача. У даному випадку синхроніст перекладає фільм без

опори на монтажні листи. Іноді він змушений перекладати фільм без попереднього

перегляду, намагаючись якомога більш точно передати його зміст. Цей вид перекладу

використовувався на міжнародних фестивалях, кінотижнях, та інших аналогічних заходах.

На сьогоднішній день синхронний переклад фільмів майже не використовується, так як

усі фільми на міжнародних кінофестивалях в обов’язковому порядку субтитруються. Однак,

говорити, що синхронний переклад фільмів припинив своє існування, поки передчасно.

2. Озвучування фільму одним актором або самим перекладачем. При цьому зберігається

оригінальний звукоряд, що дає можливість глядачу оцінити емоційний настрій фільму, а

також розмежувати репліки різних героїв. Це свого роду псевдодубляж, коли в студійних

умовах на дещо приглушену іноземну мову накладається український переклад у

акторському виконанні. В окремих випадках при випуску фільмів на DVD закадровий

переклад робиться одним голосом. І виконує його, як правильно, сам перекладач. При цьому

повинні бути чітко чутні голоси акторів.

3. Озвучування фільму 2-ма акторами – чоловіком і жінкою при збереженні

оригінального звукоряду.

4. Повний дубляж фільму. Весь фільм озвучується цілим штатом акторів. У цьому

випадку відбувається значна компресія матеріалу через необхідність співпадіння артикуляції

акторів з українським перекладом їх реплік. Техніка повноцінного і якісного дубляжу – річ

дуже дорога.

5. Використання титрів при повному збереженні вихідного звукоряду. Мова персонажів

відтворюється у вигляді тексту мовою перекладу у нижній частині екрану. Фільми із

субтитрами демонструються на міжнародних кінофестивалях, випускаються у прокат на

цифрових носіях з перекладом на декілька мов одночасно, а також використовуються з

навчальною метою.

Саме цей спосіб перекладу являється одним із найдавніших, так як з технічної точки

зору протягом досить довгого часу був єдиним доступним. Починаючи із 1929 року, при

перекладі кінофільмів субтитри використовуються на постійній основі.

Але виникала проблема, що полягала у складності сприйняття субтитрів на

телевізійному екрані. Одночасне розміщення на екрані картинки із субтитрами та картинки

без них стало одним із способів вирішення даної проблеми, завдяки чому створювався ефект

присутності субтитрів у кадрі кінофільму. Інший спосіб полягав у написанні субтитрів на

папері із подальшим фотографуванням і перенесенням на негатив плівки. Такими


245

примітивними способами користувалися аж до 70-х рр. ХХ ст., поки не були створені

спеціальні комп’ютерні програми для створення субтитрів. Сьогодні, завдяки все більшому

розповсюдженні цифрової обробки відеоінформації з’являються різноманітні програми з

автоматичного розміщення субтитрів на екрані.

Таким чином, переклад фільму дещо схожий на переклад художньої літератури, проте

має свої характерні риси:

1. Будь-який фільм – це свого роду повідомлення, оскільки він має відправника

(режисер, автор сценарію та актори), отримувача (тобто, глядача), і канал передачі. При

цьому, як і в системі мови, у фільмі виокремлюють найменшу значиму одиницю – кадр, а

іноді і послідовність кадрів [7, c. 154].

2. Кінопереклад є більш вільним, ніж художній, а іноді, навіть наближається до

«вільного» перекладу. Як правило, це пов’язано з тим, що при дубляжі необхідна певна

синхронність, співпадіння руху губ акторів та перекладних реплік. Саме тому перекладач

змушений скорочувати текст, трансформуючи його так, щоб аудіовихід співпадав з

відеорядом. Такі скорочення поділяються на опущення, додавання та помилки (помилкова

заміна інформації).

До опущень відносяться: опущення незначного слова, як правило епітета; опущення

важливих та значимих одиниць, що пов’язане, у більшості випадків, із нерозумінням частини

тексту; опущення фрагменту тексту через трансформацію структури тексту; опущення

важливої частини тексту через різну швидкість перекладу і мови дублера.

Додавання розподіляються по значимості долучення надлишкових елементів: слова-

визначники, додаткові пояснення, що визначають зв’язки між висловлюваннями та ін.

На думку Н. В. Скоромислової, помилки умовно поділяються на: незначні помилки у

перекладі слова; недопустимі смислові помилки при перекладі ключового слова; незначні

помилки через незначну трансформацію структури; грубі смислові помилки при значній

трансформації структури тощо [7, c. 154].

При перекладі діалогічного та монологічного мовлення у більшості випадків

використовуються опущення та додавання.

3. При кіноперекладі буквалізм є не виправданим, оскільки, на відміну від художнього

твору, у фільмі не можна протягом декількох хвилин пояснювати різноманітні аспекти того

чи іншого терміну або явища. І якщо комунікативний акт умовно поділити на чотири

складові: конситуацію (умови спілкування і його учасники); контекст (приховано або

відверто виражені смисли, що реально існують і є частиною ситуації, відображаються в

дискурсі та є актуальними для даного комунікативного акту); пресупозицію (зону перетину

індивідуальних когнітивних просторів комунікантів, у тому числі розуміння конситуації);

мовлення (продукт безпосереднього творення) [4, c. 84], то основною трудністю стане для

перекладача пресупозиція, котра обумовлює всі інші рівні. І тоді переклад фільму буде

зводитися не до формальної передачі елементів, що його складають, а до створення

«складного комунікативного поєднання словесних, звукових та іконічних кодів, де вербальні

та звукові повідомлення істотно впливають на денотативну та конотативну значимість

іконічних фактів, і в свою чергу, піддаються зворотному впливові» [2, c. 155]. Іншими

словами, при перекладі з однієї мови на іншу в погоні за точністю передачі тексту автор

перекладу нерідко опускає смислові відтінки, котрі відомі тільки носіям мови оригіналу, та

абсолютно незнайомі носіям мови перекладу. У цьому випадку при буквальному перекладі

текст можна вважати точно перекладеним, проте функціонувати він буде по-іншому, так як

зникають найтонші смислові відтінки, що призводить до появи нових, неіснуючих

висловлювань, або до фраз, що мають абсолютно інший смисл.

Оскільки фільм – це, перш за все акторська гра, то основна задача перекладача полягає у

точному смисловому та інтонаційному супроводі того, що відбувається на екрані, тобто у

передачі усіх нюансів реплік, що перекладаються, при цьому не змінюючи режисерську

задумку та не вкладаючи у мову героїв власну оцінку того, що відбувається. [7].


246

Основна складність кіноперекладу полягає у «можливості і ступеню адаптації тексту до

іншомовної культури, що побудована на іншій системі цінностей та понять, і саме цей

фактор обумовлює неминучу втрату у сприйнятті перекладеного кіно з чужою тематикою

та/або несумісними для іншої лінгвокультури уявленнями» [2, c. 155]. Можливо, це і є

причиною провалу кінострічок як у нас в країні, так і закордоном. Діючи від зворотного,

логічно було б припустити, що успіх супроводжує ту картину, що висвітлює міжнародну

проблематику, а акторський склад є широко відомим глядацькій аудиторії, оскільки

особистість актора, його манера гри та образ несуть додаткове конотативне навантаження,

яке сприяє більш точному розумінню того, що відбувається на екрані [7].

Оскільки переклад у даний час не являється синхронним, то робота перекладача, перш за

все полягає у перекладі тексту кіносценарію. У кіносценаріях в чіткій послідовності

описуються дії героїв, події, у котрих вони беруть участь, і спілкування між персонажами у

вигляді діалогів, що складаються з реплік. Репліки, в свою чергу, поділяються на: мову

персонажу; думки персонажу; авторську мову; ономатопеї (звуконаслідування) [7, c. 156].

Отже, якісний переклад кінофільму не обмежується лише адекватною передачею

смислового наповнення сценарію. У більшій мірі головна задача перекладача полягає у

розкритті колориту іноземної культури, який проявляється у репліках, жаргонізмах, гуморі,

сленгу тощо, що без сумніву відображають намір режисера та автора сценарію, а також

полегшують розуміння глядацькою аудиторією того, що відбувається на екрані.


1. Берди М. Киноперевод: мало что от Бога, много чего от Гоблина / М. Берди // Мосты:

журнал переводчиков. – 2005. – № 4. – 57 с.

2. Денисова Г. Чужой среди своих: к вопросу о переводе художественных фильмов и их

восприятии в рамках иноязычного культурного пространства / Г. Денисова //

Университетское переводоведение. – Выпуск 7. – СПб., 2006. – С. 149 – 165

3. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение. Учебное пособие. /

В. Н. Комиссаров. – М: ЭТС., 2004. – 424 с.

4. Красных В. «Свой» среди «чужих»: миф или реальность? / В. Красных – М., 2003. –

375 с.

5. Нелюбин Л. Л. Толковый переводоведческий словарь / Нелюбин Л. Л. – Москва:

Флинта : Наука. 2003. – 320 с.

6. Павельєва А. К. Особливості функціонування ФО з лексемою «devil» в «українських» повістях М. В. Гоголя (в перекладі Р. Півера та Л. Волохонської): частота вживання та

основні значення // Науковий вiсник ДДПУ iменi І. Франка. Серiя: «Фiлологiчнi науки».

Мовознавство. Дрогобич, 2018. Вип. 10. С. 86 – 90.

7. Скоромыслова Н. В. Теоретический аспект перевода художественных фильмов / Н. В. Скоромыслова // Вестник Московского государственного областного университета.

Серия: Лингвистика. – Москва, 2010. – С. 153 – 156.


247

УДК 811.22.96:183

Анна Павельєва, Катерина Хомченко

(Полтава)

СУЧАСНИЙ АНГЛІЙСЬКИЙ СЛЕНГ: ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ,

КЛАСИФІКАЦІЇ, СФЕРИ ВИКОРИСТАННЯ

У статті розглядаються особливості інтернет-сленгу, а також загального та

спеціального англомовного сленгу, їх різновиди та сфери використання. Розглядається, якими верствами суспільства, з якою метою та за яких обставин використовується цей соціолект у сучасній англійській мові.

Ключові слова: сленг, соціолект, жаргон, субкультура, знижена лексика . The article deals with the features of Internet slang, as well as general and special English

slang, their types and spheres of usage. It is considered, what layers of society, for what purpose and in what circumstances use this social dialect in modern English.

Key words: slang, social dialect, jargon, subculture, substandard language. Сленгові слова зручно групувати відповідно до їх місця в системі словників, а точніше –

в семантичній системі словника. Якщо вони позначають нове та необхідне поняття, вони можуть бути прийнятими до стандартної англійської мови. Якщо, з іншого боку, сленгові слова використовуються суто як синоніми і не позначають нічого крім новизни, вони дуже швидко гинуть, складаючи найбільш змінювану частину лексики.

За сферою використання сленг можна поділити на загальний та спеціальний [7, с. 56]. Загальний сленг включає слова, які не є специфічними для будь-якої соціальної або професійної груп, це мова, яку оратори навмисно використовують, щоб порушити мовленнєві норми та змінити дискурс в напрямку неформальності. Загальні сленгові слова широко поширені, оскільки вони не обмежені ані групою, ані суб'єктом, що їх використовує [6, с. 213].

Щоб краще розібратися, що являє собою загальний сленг, давайте звернемося до прикладів. Якщо хтось «knackered», то це означає, що він виснажений. Словом «a minger» характеризують непривабливу людину. Якщо хтось скаже вам «Bugger off!», то Вам слід піти звідти. Замість «Привіт, як справи?» можна скористатися коротшим і простішим питанням «Alright?», на яке можна не відповідати. Для того, щоб підкреслити велич, використовуються слова «barry», «ace» and «kewl».

Спеціальний сленг має тенденцію з’являтись в субкультурах всередині суспільства. Як жаргон, так і сленг часто виникають завдяки професійним групам (наприклад, лісозаготівники, поліція, медичні працівники та фахівці з комп'ютерної техніки). Інші групи, що створюють сленг, включають збройні сили, підлітків, расові меншини, спортивні групи, наркоманів, злочинців та навіть релігійні конфесії.

Цей соціальний діалект часто використовується ораторами для підкреслення власної ідентичності, включаючи такі аспекти, як соціальний статус та географічна приналежність, або навіть вік, освіта, професія, спосіб життя та особливі інтереси. Спеціальний сленг в значній мірі використовують люди одного віку і досвіду для зміцнення зв'язків у власній групі однолітків, тим самим роблячи свою мову незрозумілою для старших поколінь [2, c. 176]. Сленг також використовується людьми, які мають однакову професію, щоб підвищити ефективність комунікації, або тими, хто має однакові умови життя. Нарешті, цей вид сленгу використовується людьми, які мають спільні погляди або життєвий стиль, щоб зміцнити свою групову згуртованість, зберігаючи інсайдерів разом і відокремлюючи сторонніх людей.

Тож можна стверджувати, що спікери використовують спеціальний сленг, щоб показати свою приналежність до певної групи і встановити солідарність або близькість з іншими членами групи [6, с. 214]. Спеціальний сленг загалом поділяється на:


248

1) підлітковий сленг («bruh» – те ж саме, що й «bro» – «брат»; fam – «найближчий друг»; «GOAT» – акронім для «Greatest of all time!» – «Найкращий!»; TBH – акронім для «To be honest» – «Чесно кажучи»; «I’m weak» – «Класно провели час!»; «savage» – «кльовий», тощо);

2) університетський/студентський сленг («vac» – скорочено від «vacation» – канікули; «to ace a test» – отримати високий бал за тест; «to cram» – зубрити щось, коли обмаль часу; «to cut class» – прогуляти пару; – «to hit the books» старанно й наполегливо навчатись, тощо);

3) шкільний сленг («pop quiz» – неочікуваний тест, контрольна робота, про яку вчитель не попереджав заздалегідь; «to flunk» – отримати погану оцінку (низький бал) за тест чи контрольну; «kill a test» – написати тест на «відмінно», тощо);

4) сленг повітряних сил («the Snake Pit» – кінець черги на роздатковій у їдальні пілотів, де мусять чекати своєї черги стажери; «A-10» – штурмова атака літака на землі, до якої вдавалися повітряні сили США; «AAM» – реактивний снаряд класу «повітря-повітря»; «ABU» – скорочено від «Airman Battle Uniform» – бойова форма одягу пілота тощо);

5) футбольний сленг («Ref» – скорочено від «referee» – головний арбітр; «а screamer» – гол, забитий з великої відстані, і який вболівальники зустрічають криками, шумом і гамом; «а sitter» – втрачений шанс легко забити гол, тощо);

6) морський сленг («Davy Jones' Locker» – дно моря; «galley» – кухня на кораблі; «boatswain» – слуга на кораблі; «chit» – записка, рецепт, тощо);

7) військовий сленг («The Andrew/Grey Funnel Ferries» – Королівський флот, названий на честь якогось важливого блоку або святого; «Brag Rags» – медалі; «Combat Suit» – куртка, штани та, можливо, капюшон, кепка тощо з матеріалу DPM).

Також можна виокремити інтернет-сленг. Інтернет-сленг – це тип сленгу, який популяризували, а в багатьох випадках й створили, інтернет-користувачі. Незважаючи на те, що інтернет-сленг виник як засіб «протистояння» основній мові, його популярність серед сьогоднішнього населення перетворила інтернет-сленг на частину повсякденної мови, що також справляє глибокий вплив на сучасну розмовну англійську мову [5]. Такі терміни часто винаходять для того, щоб пришвидшити інтернет-спілкування, тобто, щоб можна було рідше тиснути на клавіші. Багато людей використовують одні й ті ж скорочення в текстових повідомленнях і на веб-сайтах соціальних мереж. Скорочення і символи клавіатури часто слугують методами скорочення в інтернет-сленгу.

У таких випадках нові діалекти сленгу, такі як leet (стиль застосування англійської мови, розповсюджений в інтернеті) або Lolspeak, розвиваються як внутрішньогрупові меми, а не засоби заощадження часу. У мові leet, літери можуть бути замінені символами схожого вигляду. З цієї причини мову leet часто записують як l33t або 1337.

Світова мережа надзвичайно сильно виплинула на сленг і це має два аспекти. По-перше, онлайн спілкування призвело до створення окремого словника технічної термінології, по суті жаргону (спам, блоггінг, фішинг) та до появи нових неформальних, скорочених або гумористичних термінів (addy – адреса, noob – новенький тощо), які кваліфікуються як сленг [1, c. 46]. Словниковий склад нового кіберсленгу все ще досить малочисельний, але Інтернет сприяє збору, класифікації та популяризації сленгу з інших джерел.

Однак, треба зауважили, що інтернет-сленг є більш вживаним саме в англомовному середовищі. Це пояснюється тим, що інтернет-сленг поширюється на мовах, якими частіше і активніше користуються в Інтернеті, таких як англійська, яка є «lingua franca» Інтернету [4].

Наведемо декілька прикладів використання сленгу в інтернеті. 1. «АМА: Ask Me Anything». Що це означає: «Запитайте мене про щось» – це фраза, що

вперше була використана на Reddit, де фахівець з певної тематики може відповідати на запитання інших користувачів. В даний час це скорочення більш широко використовується в Інтернеті. Наприклад: «Привіт, я – Адам Сьюадж, співзасновник Mythbusters, AMA!»

2. «DAE: Does Anyone Else?». Що це означає: DAE, як правило, є префіксом для запитання, де особа, що запитує, хоче знати, чи розділяє хтось її думку. Ця абревіатура дуже часто використовується на нішевих форумах і в дискусійних групах. Наприклад: «DAE use the condensation from their fast food beverage container to clean their hands when a sink is not


249

readily available?» – «Чи хтось ще використовує рідину зі стаканчику фаст-фуду щоб помити руки коли немає раковини?».

3. «DM: Direct Message». Що це означає: функція прямого надсилання повідомодень в Twitter дозволяє Вам відправляти приватні повідомлення своїм друзям або отримувати приватні повідомлення від когось. Це особливо корисно для обміну інформацією, яку ви не бажаєте публікувати, як-от ваш номер телефону або адреса. «DM» повільно стає типовим способом повідомляти про себе в приватному порядку, так само, як «PM» (private message) використовувалося в минулому для особистих повідомлень/приватних повідомлень. Наприклад: «DM me your email please!» – «Будь ласка, напишіть мені Вашу електронну адресу!».

4. «IMO / IMHO: In My Opinion / In My Humble Opinion». Що це означає: ще один класичний інтернет-вираз, IMO – це безпечний спосіб висловити свої думки, удаючися скромним. Наприклад: «IMHO, that doesn’t sound right». – «На мою думку, це звучить неправильно».

Коли мова йде про особливості американського сленгу, треба пам’ятати, що через велику територію держави, сленгові одиниці, як і вимова, можуть дуже відрізнятися. Оскільки сленг складає найбільш змінювану частину лексики, словники не встигають зафіксувати всі сленгові одиниці, через що при їхньому перекладі часто виникають складнощі. Знижена лексика є маловивченим пластом англійської мови, що дає багато можливостей для подальшого дослідження англійського сленгу.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Eble, C. Slang and Sociability. London and Chapel Hill: University of North Carolina Press,

1996. 213 p. 2. Gottlieb H. Quality Revisited: The Rendering of English Idioms in Danish Subtitles vs.

Printed Translations. Amsterdam, Philadelphia : John Benjamins Publishing Company, 1990. 247 p. 3. Pavelieva A., Kushnirova T., Dmytrenko O., Sherstiuk N. Semantics of the Church Image in

the Spatiotemporal Worldbuilding of Short-story Collections by Nikolai Vasilievich Gogol” Evenings on a Farm Near Dikanka” and “Mirgorod”. International Journal of Engineering & Technology, 2018. №7(4.8). Pp. 725 – 730.

4. Thorne T. Dictionary of Contemporary Slang. London, Bloomsbury Publishing Plc, 2007. 513p.

5. Urban Dictionary: a crowdsourced online dictionary for slang words and phrases. URL : https://www.urbandictionary.com (дата звернення: 12.10.2018)

6. Арнольд И. В. Лексикология современного английского языка: учебник для ин-тов и фак. иностр. языка. М. : Высшая школа, 1986. 295 c.

7. Бархударов Л.С. Язык и перевод: Вопросы общей и частной теории перевода. Москва : 1975. 240 с.

УДК [001.818:028.42]:3786(045)

Светлана Полещук

(Днипро)

ПРЕЗЕНТАЦИЯ КАК НЕОТЪЕМЛЕМАЯ ЧАСТЬ

САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ РАБОТЫ СТУДЕНТОВ В ПРОЦЕССЕ ИЗУЧЕНИЯ

ИНОСТРАННЫХ ЯЗЫКОВ В НЕЯЗЫКОВОМ ВУЗЕ

В статье рассматривается применение презентации как неотъемлемой части

самостоятельной работы студентов в процесе изучения иностранных языков в неязыковом вузе. Представлены рекомендации и практические советы при подготовке презентации.

Ключевые слова: презентация, самостоятельная работа, самообразование, компьютерные и информационные технологии, навыки самостоятельной деятельности.


250

The article deals with presentation as an integral part of independent students’ work in the process of learning foreign languages.

Keywords: presentation, independent work, self-education, computer and information technologies, self-study skills.

В соответствии с Законом Украины «Про освіту» отмечается, что «метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та розвиток її талантів, розумових та фізичних

здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до

свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого,

культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими

працівниками, спеціалістами» [4, с. 3]. В связи с этим выпускник высшего учебного

заведения должен соответствовать требованиям высокого профессионализма и быть готовым

овладеть умениями выработать систему пополнения знаний, самосовершенствования и

самообразования. А это, в свою очередь, зависит от комплексного подхода к системе

привлечения студентов к самостоятельной работе (СР) и путей ее реализации. Степень

готовности студентов-выпускников к самообразованию зависит от развития у них в процессе

обучения в вузе умений самостоятельной учебной деятельности. Исследования показывают,

что обучение должно быть построено таким образом, чтобы не только предоставлять

студенту некоторую сумму языковых знаний, умений и навыков, но и научить его

приобретать знания самостоятельно. Возникает вопрос, каким образом построить учебный

процесс изучения иностранных языков в неязыковом вузе, чтобы студенты смогли вести

профессиональную и научную деятельность на должном уровне. Преподавание

иностранного языка требует очень четкой организации СР обучаемых. Следует подчеркнуть,

что обучение студента – это не самообразование индивида по собственному плану, а

систематическая, управляемая преподавателем, самостоятельная деятельность, которая

становится доминантой в системе современного высшего образования, а студент должен

стать активным творцом знаний, умеющим сформулировать проблему, проанализировать

пути ее решения, найти оптимальный результат и доказать его деятельность [2, c. 47].

При изучении иностранных языков в вузе большим педагогическим потенциалом в

активизации СР студентов обладают информационные технологии. В свою очередь

эффективность организации СР во многом зависит от применяемых педагогических

технологий обучения. Это могут быть как традиционные технологии, так и современные –

компьютерные технологии. В последнее время компьютер – неотъемлемая часть

образовательного процесса. Различные средства мультимедийных технологий расширяют

возможности преподавателя, оптимизируют изучение языков, делают его увлекательным

процессом открытия неизведанного мира иностранного языка и культуры [5, c. 96-97].

Современные студенты уже активно применяют новые технологии при подготовке к

занятиям, написанию творческих и научно-исследовательских работ и научным

студенческим конференциям. Сеть Интернет содержит большое количество

информационных ресурсов, что обеспечивает образовательные возможности, развивает

умения и навыки использования информации. Работа с информацией формирует навыки ее

систематизации, развивает способности к аналитическому и критическому ее восприятию.

Поиск, анализ и преобразование информации в интернете учит студента собирать,

оценивать, синтезировать и применять информацию на практике. В последние годы большой

интерес у студентов, изучающих иностранные языки, стали вызывать презентации. Подходы

к обучению презентациям детально изложены методистами Ю.С. Авсюкевич [1, c. 24],

О.Б. Тарнопольским [6, с. 37], которые подчеркивают, что использование компьютерных

технологий на занятиях обеспечивает индивидуализацию обучения, раскрывает творческие

резервы личности студентов и стремление к постоянному саморазвитию, активизирует СР.

Целью написания данной статьи является рассмотрение применения презентации как

неотъемлемой части СР студентов в процессе изучения иностранных языков в неязыковом


251

вузе, а также рекомендаций, последовательности и практических советов при подготовке к

презентации.

На кафедре иностранных языков ПГАФКиС накоплен определенный положительный

опыт активизации СР студентов при изучении иностранных языков с помощью

информационно-коммуникационных технологий, в частности использование сети Интернет

для выполнения индивидуальных заданий и подготовки презентаций в системе Power-Point

на занятиях и для участия в студенческих научных конференциях. Учитывая специфику

спортивного вуза (студентам приходится время от времени отсутствовать на занятиях по

причине участия в сборах, соревнованиях и других спортивных мероприятиях), мы

рекомендуем использовать технические средства обучения во время СР, что способствует

подготовке материала в виде презентаций, слайд-фильмов и т.д. Подтверждается, что

систематическая СР является одним из необходимых условий успешного изучения

иностранного языка. …Развитие и образование не одному человеку не могут быть даны или

сообщены. Всякий, кто желает к ним приобщиться, должен достигнуть этого собственной

деятельностью, собственными силами, собственным напряжением… [3].

Презентация Power-Point ‒ это творчески переработанная, адаптированная информация

по заданной теме. Для подготовки презентации студенты согласовывают тему доклада с

преподавателем (тема доклада должна соответствовать теме учебного заведения и научно-

методическим требованиям вуза), собирают и обрабатывают начальную информацию. Мы

рекомендуем соблюдать следующую последовательность подготовки презентации: 1. Четко

сформулировать цель презентации: хочет студент свою аудиторию мотивировать, убедить

или просто формально отчитаться. 2. Определить формат презентации: продолжительность и

контекст презентации. 3. Отобрать всю содержательную часть для презентации и выстроить

логическую цепочку представления. 4. Определить ключевые моменты в содержании текста

и выделить их. 5. Определить виды визуализации (картинки) для отображения их на слайдах

в соответствии с логикой, целью и спецификой материала. 6. Подобрать дизайн и

форматировать слайды (количество картинок и текста, их расположение, цвет и размер).

7. Проверить визуальное восприятие презентации (иллюстрации, образы, диаграммы,

таблицы), ибо визуализация вызывает эмоции, которые воздействуют на аудиторию. С

помощью хорошо продуманных и представляемых образов, информация может надолго

остаться в памяти человека. Преподавателю необходимо дать студентам следующие

основные практические советы по подготовке презентации: 1) печатный текст, слайды и

раздаточный материал готовить отдельно; 2) слайды должны содержать минимум текста,

максимум изображений, несущих смысловую нагрузку, выглядеть наглядно и просто;

3) текстовое содержание презентации – устная речь или чтение – должно включать

аргументы, факты, доказательства и эмоции; 4) рекомендуемое число слайдов ‒ от 17 до 22;

5) обязательная информация для презентации: тема, фамилия и инициалы выступающего;

план сообщения; краткие выводы из всего сказанного; список использованных источников;

6) четко соблюдать регламент (не более 10 минут); 7) соблюдать композиционную структуру

доклада и сообщать новую информацию.

Работа над докладом-презентацией требует от студентов проведения исследования,

умения самостоятельно обобщать материал и делать выводы в заключении, умения

ориентироваться в материале и отвечать на дополнительные вопросы слушателей, отработку

навыков ораторства, умения проводить диспут. Творческая работа студентов после

обработки немалого количества аутентичного материала при создании мультимедийных

презентаций позволяет: сформировать и совершенствовать языковые навыки и умения

чтения, письма, говорения и аудирования; расширить активный и пассивный словари;

сформировать элементы глобального мышления; сформировать устойчивую мотивацию

познавательной деятельности; сформировать навыки самостоятельной деятельности,

творчества и активности. Это позволяет нам прийти к выводу, что преимуществом

использования мультимедийных презентаций при изучении иностранных языков является


252

стимуляция обучающихся к самостоятельному творческому мышлению, т.е. презентация

является неотъемлемой частью СР студентов.

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА

1. Авсюкевич Ю.С. Методика навчання презентації англійською мовою студентів

економічних спеціальностей: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.02: «Теорія і методика

навчання: германські мови» / Ю.С. Авсюкевич. – Севастополь, 2009. – 24 с.

2. Гарунов М.Г., Пидкасистый П.И. Самостоятельная работа студентов / М.Г. Гарунов,

П.И. Пидкасистый. ‒ М.: Знание, 1978. ‒ 47 с.

3. Егорова, В. М. Организация самостоятельной работы студентов с использованием

информационных технологий. [Электронный ресурс]. URL: www.rusnauka.com/

22_NIOBG_2007/Pedagogica/24945.doc.htm.

4. Закон України «Про освіту» / Законодавство України про освіту. Збірник законів. – К.:

Парламентське вид-во, 2002. ‒ С.3.

5. Пушкина, Г. Г. Самостоятельная работа студентов вуза: компетентностный подход и внедрение интернет-технологий / Г. Г. Пушкина // Гуманитарные науки. ‒ 2011. ‒ №3. –

С. 96-97.

6. Тарнопольський О.Б. Успішні презентації: посібник для навчання ділових презентацій англійською мовою студентів економічних спеціальностей / О.Б. Тарнопольський,

Ю.С.Авсюкевич. – К: Ленвіт, 2007. 1. – 37 с.

УДК 811.161.1

Людмила Семенова

(Харьков)

ВОПЛОЩЕНИЕ ЖЕНСКИХ ОБРАЗОВ В МУЖСКОМ РОДЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

В ПОЭЗИИ Е. ЕВТУШЕНКО

Статья посвящена исследованию особенностей воплощения образа женщины в

мужском роде деятельности в лирике Е.Евтушенко. Анализ ряда поэтических текстов

позволяет утверждать, что в своем творчестве поэт говорит о несоответствии, которое

возникло между естественной, природной слабостью женщины и той социальной ролью,

которую на нее взвалило общество; автор в своих стихах заостряет внимание на том, что

женщины выполняют мужскую работу, овладевают мужскими профессиями, но при этом

женщина остается женщиной, остается человеком возвышенным, недосягаемым,

превосходящим мужчин.

Ключевые слова: Е. Евтушенко, «шестидесятники», мужской род деятельности,

лирический герой, женская душа.

The article is devoted to the study of the peculiarities of a woman’s image embodiment in the

masculine form of activity in the lyrics of E.Yevtushenko. Analysis of a number of poetic texts

suggests the poet speaks of the discrepancy that has arisen between the natural weakness of a

woman and the social role that society taken by her; the author in his poems focuses on the fact that

women perform male work, seize male professions, but at the same time woman is a woman,

remains to be exalted, out of reach, superior to men.

Key words: E. Yevtushenko, "the Sixties", masculine activity, lyrical hero, female soul.

Предметом нашего рассмотрения будет описание такого явления, как «женщина в

мужском роде деятельности» в лирике Е.Евтушенко.

В поэзии «шестидесятников», к коим принадлежит Е. Евтушенко, женщина представлена

как существо возвышенное, божественное! Для Булата Окуджавы, например, характерна

http://www.rusnauka.com/


253

романтизация женщины, преклонение перед ней, ее обожествление: Эта женщина! Увижу и

немею. / Потому-то, понимаешь, не гляжу («Эта женщина! Увижу и немею…»); Вы

пропойте, вы пропойте / Славу женщине моей! («Не бродяги, не пропойцы…»); Ваше

Величество, Женщина, / да неужели – ко мне? («Ваше Величество, Женщина»); Приду я к

женщине своей – всю жизнь к ногам ее сложу («Песенка о присяге»). Все стихотворения,

написанные в форме риторического обращения к женщине, у поэта наполнены нежным

чувством и глубоким уважением к адресату. [3, с. 55]. У Роберта Рождественского мы читаем

такие строки: Современная женщина суетою замотана, / Но, как прежде,

божественна!/Пусть немного усталая, но, как прежде, прекрасная, / До конца непонятная,

никому не подвластная. / Современная женщина! То грустна и задумчива,/ То светла и

торжественна. [5]. Андрей Вознесенский восхищается: Но чист ее высокий свет,

отважный и божественный. Религий - нет, знамений - нет. Есть Женщина!... [6].

В лирике Евтушенко не так часто встречаются подобные пафосные восклицания и,

«обожествляющие» женщину эпитеты, у поэта преобладают другие приемы восхищения

женщиной как таковой.

В некоторых стихотворениях автор признает женскую слабую природу, но

одновременно говорит о том, что женщинам приходится выполнять мужскую работу.

Например, в стихотворении, написанном в форме риторического обращения и получившем

соответствующее название – «Женщинам» (1961), поэт говорит о несоответствии, которое

возникло между естественной, природной слабостью женщины и той социальной ролью,

которую на нее взвалило общество и с которой она готова, проявляя удивительную силу,

справляться: Женщины, вы все, конечно, слабые! / Вы уж по природе таковы. / Ваши

позолоченные статуи / со снопами пышными – не вы. // И когда я вижу вас над рельсами / с

ломами тяжелыми в руках, / в сердце моем боль звенит надтреснуто: / «Как же это вам

под силу, как?» [1, с. 327]. Автор подчеркивает, что женщине приходится выполнять

мужскую работу: А девчонки с ломами веселые:/ 'Ишь жалетель! Гляньте-ка каков!'

[1, с. 327], заостряет внимание на том, что женщины овладевают мужскими профессиями:

Женщин в геологию нашествие./Что вы, право, тянетесь туда?/Это дело наше, а не

женское./ Для мужчин, а не для вас тайга. [1,с. 327]. Кроме участия женщин в мужских

профессиях автор часто в своих стихотворениях показывает женщин, которым, скорее как

следствие, присуща мужская форма поведения: Вы идете, губы чуть прикусывая, / не боясь

загара и морщин,/ и от ветки кедровой прикуривая,/ шуткой ободряете мужчин. [1,с. 327],

или: Выхапывает / алмазы техника лишь сверху, воя бешено./ Выкапывают их пальцы

женские потом из грязи бережно./ Идёшь с работы, матерясь,/а под ногами снова грязь,…

(«Алмазницы» 1967) [2, с. 164].

Как упоминалось ранее, Евтушенко в своих произведениях часто наделяет женщину

комплексом психических и поведенческих особенностей, рассматриваемых как мужские: О,

рыцарство печальных Сирано, ты из мужчин переместилось в женщин./ В любви вы либо

рыцарь, либо вы не любите. («Неразделенная любовь» 1971) [2, с.380]. Поэт продолжает: Я

не верю в слабость вашу, жертвенность,/от рожденья вы не таковы. /Женственней

намного ваша женственность/от того что мужественны вы. [1,с. 327]. Мужественность,

но не маскулинность. Словосочетание «мужественная женщина», например, характеризует

не мужеподобность женщины, а стойкость её характера с точки зрения социально-

конструктивистского подхода, который определяет маскулинность в терминологии

гендерных ожиданий. [4, с. 25].

Надо отметить, что как бы изначально не было резким и грубоватым описание женского

образа в стихотворениях автора (поэт употребляет слова - бабы, старухи, прикуривая,

матерясь …), Евтушенко добивается того восхищения, или, как у вышеупомянутых коллег

по цеху, «обожествления» женщины, путем одного-двух слов, или описания ее поступка,

чувства, мысли – женщина остается человеком возвышенным, недосягаемым,

превосходяшим мужчин. Более того, поэт обвиняет общество, и конкретно, мужскую часть

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80


254

населения (мужей, сыновей, отцов) и себя в страданиях, неустроенности, униженности

женщины.

Евтушенко показывает в женщине милосердие, глубокое понимание и нежность. В

стихотворении «Баллада о ласточке» (1967) маркировщица: Деваха из деревни, - кровь

бунтарская!/ - она (быть может, с болью потайной) маркировала щеку пролетарскую

/своей крестьянской тяжкой пятерней... когда мужчина к ней приставал. А когда он -

мужчина пожалел ласточку и ее птенцов и спас - Она шептала: "Родненький мой..." /-

ласково./ Что с ней стряслось, не понял он, дурак. [2, с. 202].

Так поступок «бабы» показывает милосердие и материнскую любовь: Ну а баба,

сидевшая рядом, не сумела себя побороть/ и над листиком чистым тетрадным пополам

разломила ломоть./ Тот ломоть был сырой, ноздреватый./ Его корка отлипла совсем, и

вздыхал он, такой виноватый, что его я не полностью съем./ Баба тоже вздохнула повинно

и, запрятав тот вздох в глубине, половину своей половины с облегчением сунула мне./ Ну а

после всплакнула немножко и сказала одно:/ "Эх, сынки..." - и слизнула ту горькую крошку,

что застряла в морщинах руки... («Баллада о колбасе» 1967). [2, с. 202].

В стихотворении «Благодарность» (1968) автор удивляется, негодует, обвиняет мужскую

половину населения и «занятный общества этап» в том, что женщина, как говорит

Евтушенко, унижена до равенства с мужчиной, тем самым подчеркивая внимание

лирического героя к женщине, совестливость мужчины, относящегося к женщине с особой

нежностью и теплотой и с открытым сердцем принимающего на себя вину за ее усталость,

неустроенность. Евтушенко использует здесь такую стилистическую фигуру как

оксюморон, сочетание противоречащих друг другу понятий для усиления эффекта, тем самым

показывая, что женщина духовном «выше» мужчины. Поэт видит в женщине заслуживающее

внимания и понимания земное существо, жалеет, сочувствует, извиняется:

Как получиться в мире так могло?

Забыв про смысл ее первопричинный,

мы женщину сместили. Мы ее

унизили до равенства с мужчиной.

Какой занятный общества этап,

коварно подготовленный веками:

мужчины стали чем-то вроде баб,

а женщины ‒ почти что мужиками. [1, с. 216].

Как мало надо женщине ‒ мой Бог!

‒чтобы ее за женщину считали. [1, с. 217].

Пронизано глубоким раскаянием лирического героя Евтушенко стихотворение

(«Неразделённая любовь» 1971) : Так не страдал из-за какой-то бабы.../Другую бы нашел - и

все дела /"В затравленных глазах его жены забито проглянуло что-то вдовье /Из мужа

перло- аж трещали швы! - смертельное духовное здоровье./О, сколько их, таких здоровяков,/

страдающих отсутствием страданий./Для них есть бабы: нет прекрасной дамы. /А разве

сам я в чем-то не таков? [2, с. 379].

В своей исповедальной лирике «шестидесятники» создали новый тип лирического героя,

откровенно рассказывающего читателям об отношениях с любимыми и друзьями («Ольховая

сережка», 1975), критичного по отношению к себе («Со мною вот что происходит...», 1957,

«Всегда найдется женская рука...», 1961). Такая рефлексия лирического героя была сродни

мотивам некрасовских элегий, а не традиционной поэзии социалистического нормативизма с

ее однообразными и кристально ясными образами персонажей. Евтушенко утверждает

многомерность психологии и внутреннего мира человека.

Мотивы извинения, сожаления, самобичевания пронизывают подобные стихотворения

Евтушенко, но вместе с тем, автор глубоко пытается постичь женскую душу. В некоторых

стихотворениях лирический герой поэта говорит себе: «Но я, наверно, женщинам сестра»

(«Женщинам» (1961) ) , «…а с жалостью сестры»(«Семья» 1972), «И хотел бы я

женщиной быть - хоть однажды...» («Хотел бы я»1972), «Как женщина, сокрытая в


255

мужчине» («Мужчины женщинам не отдаются» (2004)), пытаясь совершить гендерное

перевоплощение. Этот прием автора усиливает его сострадание, желание найти прощение,

оправдаться перед всеми женщинами.

В стихотворении «Женщинам» (1961) автор выражает свою любовь и восхищение: Я

люблю вас нежно и жалеющее, / но на вас завидуя смотрю,/ Лучшие мужчины - это

женщины./ Это вам я точно говорю. [1, с. 327]. Евтушенко так тонко чувствует женскую

душу, что говорит: Успел и за жизнь поистаскаться, / но я, наверно, женщинам сестра, / и

так люблю к ним просто приласкаться,/ и гладить их во сне или со сна.../ Спасён я ими,

когда было туго, /и бережно привык не без причин /выслушивать, как тайная подруга, их

горькие обиды на мужчин…/ Как женщина, сокрытая в мужчине, / я женщине любимой

отдаюсь. («Мужчины женщинам не отдаются» (2004)) [7].

Итак, исследуя в женские образы поэзии Евтушенко надо отметить, что поэт говорит о

несоответствии, которое возникло между естественной, природной слабостью женщины и

той социальной ролью, которую на нее взвалило общество ;автор в своих стихах заостряет

внимание на том, что женщины выполняют мужскую работу, овладевают мужскими

профессиями, наделяет женщину комплексом психических и поведенческих особенностей,

рассматриваемых как мужские, но при этом женщина остается женщиной, остается

человеком возвышенным, недосягаемым, превосходящим мужчин. Он обвиняет мужскую

половину населения и «занятный общества этап» в том, что женщина она унижена до

равенства с мужчиной; лирический герой Евтушенко пытается понять женскую душу

пытаясь совершить гендерное перевоплощение, поставить себя на место женщины.

Следующим этапом исследования нам представляется интересным рассмотрение

женских образов - символов в лирике Е.Евтушенко.

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА

1. Евтушенко Е. А. Собрание сочинений: в 3 т. / Евгений Александрович Евтушенко. –

Т. 3: Стихотворения и поэмы 1973–1983. – М.: Художественная литература, 1984. – 543 с.

2. Евтушенко Е. А. Собрание сочинений в 3 томах. М.: Художественная литература,

1983–1984. Т. 2: Стихотворения и поэмы 1965–1972, 1984. 494 с.

3. Козлова А. Г., Лисова Д. Э. Образ женщины в поэзии Булата Окуджавы // Русская филология: Вестник Харьковского национального педагогического университета имени

Г. С. Сковороды. 2015. № 2 (55). С. 54–57.

4. Синельников А. С. Маскулинность // Словарь гендерных терминов / Под ред.

А. А. Денисовой. ‒ М. : Региональная общественная организация «Восток-Запад: Женские

Инновационные Проекты»: Информация XXI век, 2002. ‒256 с. ‒ 1000 экз. ‒ ISBN5-86391-

002-4.

5. Электронный ресурс. ‒ Режим доступа: https://45parallel.net/robert_rozhdestvenskiy/

sovremennaya_zhenschina.html9.(дата обращения: 22.05.2019)

6. Электронный ресурс. ‒ Режим доступа https://45parallel.net/andrey_voznesenskiy/

byut_zhenschinu.html (дата обращения: 22.05.2019)

7. Электронный ресурс. ‒ Режим доступа http://www.evtushenko.net/056.html (дата

обращения: 22.05.2019)

http://www.owl.ru/gender/197.htm

https://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%8C_%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%8B%D1%85_%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2&action=edit&redlink=1

https://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0,_%D0%90%D0%BB%D0%BB%D0%B0_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D0%B0&action=edit&redlink=1

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%B0%D1%8F:%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3/5863910024

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%B0%D1%8F:%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3/5863910024

https://45parallel.net/robert_rozhdestvenskiy/

https://45parallel.net/andrey_voznesenskiy/%20byut_zhenschinu.html

https://45parallel.net/andrey_voznesenskiy/%20byut_zhenschinu.html

http://www.evtushenko.net/056.html


256

УДК 378:81’276.6

Tetiana Solopova

(Severodonetsk)

STUDYING A FOREIGN LANGUAGE THROUGH THE CONTENT OF A SPECIALITY

У статті розглядається питання ефективного розвитку навичок говоріння у студентів,

які вивчають професійну іноземну мову. А також вказується ряд проблем, з якими вони

стикаються в процесі освоєння професійної лексики, ведення наукових діалогів і тощо.

Розкриваються переваги і недоліки вивчення іноземної мови через зміст спеціальності.

Пропонується програма навчання, що враховує міждисциплінарні зв'язки, поєднання

традиційних і сучасних методів викладання, заснованих на комунікативної

лінгводидактичної моделі мови.

Ключові слова: комунікативна компетенція, спеціальний предмет, практичні навички

спілкування, диференційований підхід, міждисциплінарний підхід, лінгвістична складова,

лінгводидактична модель.

Despite the fact that in modern Ukraine there is a communicative-oriented approach to the

study of foreign languages, the process of learning a language takes place in quite specific

conditions, when students are almost completely divorced from the ability to communicate with

native speakers, that is, there is no immersion in the language environment. This situation leads to a

somewhat artificial perception of the subject of study, when it can be a question of more or less

satisfactory level of writing, reading, reading comprehension and translation (provided that the

teacher selects those language phenomena that are to be studied for professional reasons, that is,

there is a narrowing of the volume of educational material).

It should be noted that the problem of finding optimal approaches to the study of foreign

languages was considered in detail in the work of the doctor of pedagogical sciences in the field of

psychology, professor V.A.Artemov in the middle of the last century. Later, a very progressive

method for business speaking, which was sponsored by Professor O. B. Tarnopolsky, appeared.

This methodology made it possible to conduct international exams to determine the level of

proficiency in a foreign language, in particular English. Among modern specialists it is advisable to

separate the work of such authors as J.Richards, B.Coffey, T.Hutchinson. Foreign specialists adhere

to the point of view that when it comes to professional language training, the emphasis is placed on

the importance of studying a specialized foreign language separately from the commonly used,

since the language training itself is carried out in a professional direction. But each time there was a

question as to how to bring students of non-language higher education institutions to the most

effective perception of the non-native language not only at the professional level, but also to open

the language limits for free communication on commonly used topics. If the study of a foreign

language occurs in a professional context (this is most often required by the curriculum, starting

from the first year), students with lack of language training face both linguistic problems and issues

of an essential nature. In the conditions of advanced study of a professional foreign language, there

are certain advantages in comparison with special subjects, because students' attention focuses on

linguistic phenomena to a greater extent than on the content of a specialty for which they do not yet

have sufficient imagination. . In the case where the study of specialized disciplines coincides with

the course of a foreign language, the situation is somewhat simplified, but progress can be achieved

when the content of the subject on lessons is given in a reduced volume. At the same time students

have the opportunity to perceive the substantive content of professional discipline in both their

native and foreign languages. Consequently, the content of the specialty is the foundation on which

the language base is developed. In addition, the possibility of applying a differential approach in the

formation of training groups, of course, greatly improves the efficiency of learning the material

being taught.


257

Most teachers in a non-native institutions still rely on a fundamental approach to learning a

foreign language, since it enables the formation of a grammatical basis and is believed to overcome

psychological and linguistic barriers that interfere with communication. This approach fully justifies

itself in the context of the previous thorough language training, which is accompanied by a rather

significant lexical base. However, the development of oral speech is very slow, with many obstacles

in the form of the need to use a new professional vocabulary, to construct grammatical structures of

a corresponding level of complexity, to respond quickly enough to the spontaneous questions posed

by the teacher, since the speech skills of most students remain very weak.

One of the most promising steps towards communicative competence development will be the

use of a learning program that takes into account interdisciplinary connections, as well as a

combination of traditional and modern teaching methods based on a communicative linguodidactic

language model. An interdisciplinary approach combines various components of learning, among

which the most attention is traditionally given to the linguistic component itself that enables the

qualitative development of communication on professional topics, involving knowledge of

phonetics, vocabulary (especially terminology), grammar of the studied language. In this case, the

teacher applies not only traditional exercises, but also role-playing games that simulate the real

professional communication of future professionals, the task of finding mistakes, comparing

different business situations, which stimulates the development of logic and analytical thinking.

Students have the opportunity to simulate a foreign language environment in which they can

communicate, express their thoughts, make conclusions in a foreign language. At the same time, it

is not necessary to reject the cultural aspect of the language, taking into account the need to

orientate in the future in a multicultural modern world, to think in the context of at least two

cultures. Knowledge of cultural and professional specificity, understanding structure of the

language being studied, its coherent perception gives students an incentive for conscious attitude

towards the development of their linguistic activities, prompting foreign language thinking.

To summarize, it should be noted that all of the above-mentioned approaches to learning a

foreign language are aimed at achieving the main goal, namely, the practical mastery of not only

written, but also oral language, the development of communication skills. Gradually accumulating

professional knowledge coupled with in-depth language training, which necessarily requires fluency

in professional terminology and sufficient amount of grammatical knowledge, students will rise to

the level of proficiency in the language in which they can hold presentations, to conduct discussions

on professional issues, to defend coursework abroad language, that is, they have formed a

professional and foreign language competence for successful interaction in the conditions of

intercultural communication.

REFERENCES

1. Николаєва С.Ю. Цілі навчання іноземних мов в аспекті компетентнісного підходу /

С.Ю.Ніколаєва // Іноземні мови. – 2010. – №2. – С.11-17.

2. Образцов П. И., Иванова О.Ю. Профессионально-ориентированное обучение

иностранному языку на неязыковых факультетах вузов / П. И. Образцов. – Орел: ОГУ, 2005.

– 114 с.

3. Саєнко Н.С.Підготовка майбутніх інженерів до міжкультурної комунікації другою іноземною мовою // Наукові записки: Збірник наукових статей, №2. Ніжинський державний

університет імені Миколи Гоголя. ‒ Ніжин, 2011. –С.110-114.


258

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ

УДК 008.009

Валентина Базарова

(Харків)

ДО ПИТАННЯ ПРО МОНОПОЛІЮ НА УЯВЛЕННЯ ПРО СВІТ

У даній роботі розглянуто питання про монополію та уявлення про світ. У зв’язку з цим

виникає потреба в роздумах про культурну спадщину, проблему її передачі в часі з покоління

в покоління, а також про цінність ностальгії. Вона закликає нас до дрібниць, бо останні

нагадують нам про ті моменти, які більше ніколи не повернуться. Існування радикальної

різниці між письмовою/книжною культурою та новими технологіями (інформаційно-

комунікативні засоби)? Інтерактивність дорівнюється до комунікації/спілкування. Цю

інтерактивність відкидає книга. Книга має певну вагу, певну несамостійність/не

автономність. Головна перевага комп’ютерів у тому, що вони є педагогічним

інструментом інтерактивного характеру.

Ключові слова: ностальгія, інтерактивність, комп’ютер, вертикальність, ієрархія,

рецепція, чутливість, інформаційно-комунікативні засоби

In this paper, the questions of monopoly and the idea of the world are considered. In

connection with this, there is a need for reflection on the cultural heritage, the problem of its

transmission over time from generation to generation, and the value of nostalgia. It calls us to little

things, because the latter remind us of those moments that will never come back. Is there a radical

difference between writing / book culture and new technologies (information and communication

tools)? Interactivity is equal to communication / speaking. This interactivity rejects the book. The

book has a certain weight, some autonomy / non-autonomy. The main advantage of computers is

that they are pedagogical tool of an interactive nature.

Key words: nostalgia, informational and communicative means, computer, verticality,

hierarchy, reception, sensitivity, interactivity.

Стик віків, тисячоліть та їхні кінець та початок, маючи особливу властивість

пробуджувати думку та збуджувати уяву, наполегливо запрошують нас прийняти часовий

вимір нашого існування в усій його амплітуді. У зв’язку з цим виникає потреба в роздумах

про культурну спадщину, проблему її передачі в часі з покоління в покоління, а також про

цінність ностальгії, гідне та поважне ставлення до багатства, яке подароване нам минулим. У

цьому сенсі завжди є підстави певним чином наполягати на трансцендентності витворів,

доцільності націй та усе ж таки – при всіх очевидних її перевагах – обережному ставленні до

техніки, майбутнього та міражам приведення до спільного знаменника культур світового

співтовариства.

Залишаючись вірними спадщині, засуджуючи «невдячність» нашого часу щодо

минулого, чи не йдемо ми на повідку в ностальгії, яка може завадити нам дивитися уперед?

Але ж мова не йде про ностальгію в чистому вигляді, хоча, як ми вважаємо, у ностальгії має

бути та є своє місце. Дивовижно інше: невиправдано ненависне ставлення до самого

предмета розмови. Бо ностальгія як почуття містить у собі дещо людське та людяне.

Ностальгія закликає нас до дрібниць, бо останні нагадують нам про ті моменти, які більше

ніколи не повернуться. Хоча б тому, що час безповоротний, уже тому минуле саме по собі є

об’єктом ностальгії. У ностальгії є право на існування, не можна жити тільки в очікуванні

кращого майбутнього. Техніцизм, що нас оточує, прагне запевнити в тому, що ностальгія не

має користі. Одначе вона неминуче є частиною людського буття.

У чому ж радикальна різниця між письмовою/книжною культурою та новими

технологіями (інформаційно-комунікативні засоби)? Мова не йде про те, щоб надавати


259

анафемі нові технології або зводити в культ письмо. Тим не менш, незважаючи на зміни,

котрі витають у повітрі, книга потребує захисту. На всі лади підноситься інтерактивність,

котра панує в Інтернеті. Але в інтерактивності немає ніякої потреби, щоб думати, коли ми

читаємо якого-небудь автора. Наразі інтерактивність, майже, дорівнюється до

комунікації/спілкування. І саме цю інтерактивність відкидає книга. Коли ми читаємо книгу,

немає ніякої інтерактивності, незвичайна розмова з ким-небудь, з тим, хто в якомусь сенсі з

вами не говорить, хто подарував найкраще, що у нього є, і так продовжує жити у своїх

працях.

Текст, який ми читаємо в книзі, має певну впорядкованість та силу, що випливає з цього.

Можна розірвати сторінки, але не можна маніпулювати текстом, оскільки дозволяє робити

мультимедійна система. Книга має певну вагу, певну несамостійність/неавтономність, їй

властивий якоюсь мірою священний характер нерухомості, щось, що відрізняється здатністю

утверджуватися. Книзі не властиві піддатливість та інтерактивність. Інтерактивність не є вся

комунікація/спілкування, тут немає знака рівності. А якби інтерактивність раптом стала б

тотожною комунікації/спілкуванню, то останнє (спілкування) відбувалося б тільки між

живими істотами, що нагадувало б варварство.

Мобільний зв’язок та Інтернет нам надають величезну послугу, дозволяють нам бути

більш результативними, але ніщо не замінить тишу роздумів наодинці з самим собою. Якщо

розглядати автономність як основну цінність у загальноєвропейській свідомості, то як можна

бути автономним, якщо інтерактивність як стан набуває перманентного характеру? Можна

вміти чудово взаємодіяти та при цьому ніяк не володіти свободою думок.

У системі освіти сильна тенденція до того, щоб зробити менш значущим місце викладача

на користь комп’ютера. Безумовно, комп’ютер – чудова підмога і в галузі педагогічної

діяльності. Головна перевага комп’ютерів, з точки зору багатьох, у тому, що вони є

педагогічним інструментом інтерактивного характеру. А насправді мова йде про

принципове: про те, щоб замінити вертикальність горизонтальністю. Існує певна

вертикальність (ієрархія) у стосунках між викладачем та учнем, яку сучасне почуття

демократії не терпить. Уважається, що все, що належить до горизонтального плану, краще за

те, що знаходиться у вертикальному. У цьому підході важко не побачити певну абсурдність,

бо вертикальність необхідна школі, їй потрібна трансцендентність. Трансцендентність

захоплення, щодо витворів минулого, до спадщини. Це також трансцендентність, а саме:

дисиметрія будь-яких педагогічних стосунків між тим, хто знає, і тим, хто не знає.

Уважається, що зараз усі відбувається через діяльність учня. Так ось, вивчення мови є

жертвою цього культу загальної інтерактивності. Дітям хочуть надати слово раніше, аніж

дати їм мову. Як вивчають мову? Слухаючи та читаючи, а не говорячи, як стверджується.

Але чомусь усе, що стосується рецепції (чутливості), виганяється. А це найглибша омана.

Розвиток рецептивності стосовно світу та його багатства у широкому розумінні цього

поняття – прерогатива та іманентний обов’язок педагога, який самою природою свого

положення, її «приписом» завжди був центром, а якщо не є зараз таким, то повинен буде

повернутися на найвищий щабель педагогічного п’єдесталу, щоб утримати та забезпечити у

школі трансцендентність. Криза культури трапляється там, де миттєвий підхід у

теперішньому з його вольною та невольною зверхністю до культурного багажу минулого, не

озираючись, направлений до майбутнього, що нагадує у такому випадку чек без покриття.


1. Карасик В.М. Языковой круг : личность, концепты, дискурс. – М. : Гнозис, 2004. –

390 с.

2. Мамонтов С.П. Основы культурологи. ‒ М. : Олимп, 1999.

3. Астахова Е.П. Трансформация современных функций высшего образования в современных условиях. – К., 1999.

4. Иванов Д. Общество как виртуальная реальность / Информационное общество. – М. :

«АСТ», 2004. – 507 с.


260

ТЕХНІЧНІ НАУКИ. ТРАНСПОРТ

УДК 621.929

Людмила Сосновська

(Вінниця)

ОБҐРУНТУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ МЕХАНОАКТИВАЦІЇ

МІНЕРАЛЬНОЇ СИРОВИНИ У ПРОЦЕСІ ВИРОБНИЦТВА ДОБРИВ У статті розглянуто способи отримання органо-мінеральних добрив. Проаналізовано

енерговитрати на процес подрібнення і активації. Ключові слова: мінерально-органічні добрива, мінеральна сировина, подрібнення,

механоактивація. The article deals with the methods of obtaining organo-mineral fertilizers. The energy

consumption of the grinding and activation process is analyzed. Keywords: mineral-organic fertilizers, mineral raw materials, milling, mechano-activation.

Постановка проблеми. Виготовлення якісних добрив з кожним роком стає все

загальнішою потребою. Це пов’язано із значною втратою родючості наших ґрунтів і екологічною ситуацією в країні. Встановлено, що лише 100-120 років тому середній вміст гумусу в ґрунтах України становив 4,27%, а тепер, за даними ДП «Інститут захисту ґрунту» та інституту ННЦ «ІГА імені О.Н. Соколовського», вміст гумусу становить лише 3,24 %, що у перерахунку на 1 га дорівнює 10,0-11,0 т втрат органічної маси [5, с. 12].

Тваринництво є основним сегментом забезпечення сільського господарства органічними добривами. Але за останні 20 років значно скоротилося поголів’я ВРХ, свиней. В результаті цього з потрібних 8-14 т/га гною вивозиться лише 0,5 т/га [7, с. 25].

За останні роки збільшилася кількість поголів’я птиці. Відходи птахофабрик слугують якісною сировино для виробництва добрив. Але цього ще замало для забезпечення сільського господарства якісними добривами. Тому потрібно у процес виробництва добрив залучати нові технології і матеріали.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для отримання якісних органічних добрив важливе значення має не лише склад вхідної сировини і добавок, але і технологія отримання добрив. На сьогодні органічні добрива можна виготовляти використовуючи анаеробну ферментацію, компостування, прискорену біологічну ферментацію, компостування з використанням ЕМ-технологій, вермикомпостування [4, с. 22; 6, с. 96; 3, с. 25; 2, с. 2]. Всі ці технології базуються на підтриманні оптимальних умов проходження процесу для забезпечення ефективної діяльності мікроорганізмів, дощових черв'яків.

Мета. Розглянути технології отримання мінерально-органічних добрив і способів активації мінералів для їх подальшого розчинення в органічній сировині.

Виклад основного матеріалу. Існуючі схеми виробництва органічних добрив можна використати для збагачення їх мінеральними добавками природного походження. Це, зокрема, може бути глауконіт, ракушняк, фосфорні руди. Ці мінерали в значній кількості містять кальцій, фосфор, калій, залізо, алюміній, магній. Додаткова глауконіт володіє здатністю зв’язувати радіоактивні сполуки і за рахунок цього знижувати радіоактивне забруднення ґрунтів. Ці мінерали при їх надтонкому подрібненні і механоактивації розчиняються в органічній речовині. Лабораторними дослідженнями доведено, що розчинення ракушняку збільшує вміст кальцію у 10,6 рази, але зменшує вміст калію у 4,3 рази, фосфору – у 2,6 рази, азоту – у 6,1 рази. Додавання фосфорної руди до органічної маси збільшує вміст кальцію у 10,2 рази, фосфору – у 1,6 рази, вміст калію зменшився у 4,2 рази, а вміст азоту – у 6,1 рази. При додаванні глауконіту до гною ВРХ збільшився вміст фосфору у 2,2 рази, вміст кальцію залишився без значних змін, вміст калію зменшився у 4,6 рази, вміст азоту – у 1,5 рази. Ці дані доводять, що мінерали розчиняються в органічній сировині і


261

компонуючи склад доданих мінералів є можливість створити комплексні органо-мінеральні добрива для певної групи рослин [8, с 64].

Розчинність мінералів значно залежить від тонини помелу і величини акумулюваної надлишкової енергії мінеральним порошком. Чим тонше буде помел і більше енергія буде передана тілу, тим швидше і якісніше розчиниться мінерал. Але з тониною помелу значно зростають загальні енерговитрати млина. У праці [7, с. 50] показано, що робота подрібнення складається з роботи пружної деформації, роботи пластичної деформації, роботи на утворення нової поверхні і роботи на кінетичну енергію розділених частинок. З точки зору подрібнення корисною є робота на утворення нової поверхні, а при активації корисною є робота на пластичну деформацію. Тому, що період релаксації пружних деформацій значно більший, ніж пластичних. Його величина визначається природою матеріалу і залежить від складу середовища подрібнення, розміру частинок і температури. Робота на пластичну деформацію при подрібненні деяких гірських порід може складати до 80% від загальних енерговитрат. І її значення може бути вище роботи утворення нової поверхні в 10-10

3 рази,

що пояснює низький ККД процесу подрібнення. Для покращення енергоефективності подрібнювачів-активаторів доцільно суміщати

стадії подрібнення, механоактивації, класифікації і сепарації оброблюваного матеріалу. Також потрібно вчасно видаляти дрібну фракцію. І в процесі виробництва добрив важливо зразу подрібнений матеріал піддавати розчиненню в органічній масі.

Якщо, як органічна складова, використовується субстрат з біогазової установки, доцільно розчиняти мінерали після процесу анаеробної ферментації, щоб не було зменшення виходу біогазу. При компостуванні мінерали можна додавати при формуванні бурту або в періоди перелопачення суміші.

Висновки і пропозиції. Створення якісних органо-мінеральних добрив є актуальною проблемою сьогодення. Суміщення традиційних і нових технологій дасть можливість створити якісні добрива. Суміщення процесів подрібнення, активації, класифікації і сепарації дасть можливість підвищити ККД і енергоефективність обладнання для подрібнення і активації мінералів.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Вайтехович П.Е. Процессы эффективного измельчения в агрегатах с инерционным

воздействием на разрушаемый материал : дис. д-ра. т. наук : 05.02.13 / Белорусский государственный технологический университет. Минск, 2011. 344 с.

2. Выгузова М.А. Разработка технологиипроизводства биогумуса в установке непрерывного действия / М.А. Выгузова // Научный журнал КубГАУ, 2012. – № 81(07). – С. 1-11.

3. Гнидюк В.С. Одержання і використання високоефективних екологічно чистих добрив на основі органічних відходів птахофабрик / В.С. Гнидюк // Передгірне та гірське землеробство і тваринництво, 2013. – Вип. 5.5. – Ч. 1. – С. 25-30.

4. Дозорець А.О. Отримання якісних добрив в процесі метанового зброджування органічних відходів / А.О. Дозорець, Ю.Ю. Корнута // Збірник наукових праць ВНАУ, 2011. – № 7. – С. 21-23.

5. Калетнік Г.М. Розвиток ринку біопалив в Україні: Монографія / Г.М. Калетнык. – К.: Аграрна наука, 2008. – 464 с.

6. Павленко С.І. Аналіз і обґрунтування технологічних процесів компостування сільськогосподарських органічних відходів тваринного походження / С.І. Павленко, О.О. Ляшенко, Д.М. Лисенко, В.І. Харитонов // Збірник наукових праць Вінницького національного аграрного університету. – Серія: Технічні науки, 2011. – № 9. – С. 94-104.

7. Скрильник Є. Як отримати якісний перегній /Є. Скрильник, Т. Кудлай // Пропозиція, 2014. – № 9. – С. 25-24.

8. Ткаченко, С.Й. Розробка технологічної схеми вібраційного млина для виробництва органо-мінеральних добрив / С.Й. Ткаченко, В.П. Янович, М.В. Любін, Л.В. Сосновська // Вібрації в техніці та технологіях, 2018. – № 2(89). – С. 58-66.


262

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ Абрамчук Вікторія Сергіївна ‒ студентка 3 курсу педагогічного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Алексєєв Олексій Олексійович – магістрант І року навчання спеціальності «Мова та література (німецька, друга іноземна мова (англійська))» факультету іноземних мов Маріупольського державного університету Арешкіна Людмила Романівна – студентка 3 курсу факультету управління,

адміністрування та інформаційної діяльності Ізмаїльського державного гуманітарного університету Асауленко Вікторія Валеріївна ‒ магістр філології, випускниця кафедри іноземної філології та перекладу Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Базарова Валентина Іванівна ‒ старший викладач кафедри українознавства та латинської мови Національного фармацевтичного університету Байрак Андрій Георгійович ‒ магістрант кафедри фінансів, банківської справи та підприємництва Донбаської державної машинобудівної академії Бардін Оксана Іванівна ‒ викладач кафедри безпеки життєдіяльності Львівського національного університету імені Івана Франка Беженар Антоніна Анатоліївна ‒ кандидат фізико-математичних наук, старший викладач Академії неперервної освіти Київської обласної ради Благовещенська Валентина Валентинівна ‒ викладач фізичного виховання циклової

комісії виробничого навчання та фізичного виховання Коледжу радіоелектроніки м. Дніпра Бондарєва Євгенія Олександрівна – студентка 3 курсу факультету менеджменту та комерційної діяльності Львівського інституту економіки і туризму Власенко Альона Олексіївна ‒ студентка 1 курсу факультету економіки та бізнесу Київського національного університету технологій та дизайну Волошин Руслан Віталійович – завідувач лабораторії кафедри електроніки Дніпровського державного технічного університету Ворон Наталія Павлівна – аспірант І року навчання кафедри історії України Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Гаврилишена Олена Олександрівна – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник відділу науково-методичного забезпечення видання навчальної літератури Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» Гаврилова Єлизавета – студентка магістратури Навчально-наукового інституту бізнесу і

менеджменту Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка Гарасим Ірина Іванівна ‒ студентка 3 курсу педагогічного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Гіроль Катерина Павлівна – студентка 4 курсу факультету здоров’я, фізичного виховання та туризму Національного університету фізичного виховання i спорту України Гнилицька Анна Костянтинівна – викладач кафедри іноземних мов та професійної комунікації Східноукраїнського національного університету імені В.Даля Горщенко Катерина Олександрівна – студентка 3 курсу факультету управління підприємницькою і туристичною діяльністю Ізмаїльського державного гуманітарного університету Гурбик Юрій Юрійович ‒ кандидат наук з державного управління, старший викладач кафедри економіки, управління та адміністрування Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького

Димченко Анастасія Артаківна – студентка 3 курсу факультету управління, адміністрування та інформаційної діяльності Ізмаїльського державного гуманітарного університету


263

Дідоборець Олександр Йосипович – кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри вищої математики та фізики Дніпровського державного аграрно-економічного університету Дроздович Сергій Олегович – студент 2 курсу магістратури юридичного факультету Київського університету права Національної академії наук України Духовна Валерія Валеріївна – студентка 6 курсу психолого-педагогічного факультету

Київського університету імені Бориса Грінченка Замрій Оксана Миронівна ‒ завідувач відділом практичного навчання, старший викладач Львівського інституту економіки і туризму Зозуля Віталій Сергійович ‒ студент 4 курсу факультету історії та географії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Іванцова Ірина Іванівна ‒ викладач вищої категорії предметно-циклової комісії «Фортепіано та музично-теоретичних дисциплін» Комунального закладу «Дніпропетровський коледж культури і мистецтв» Дніпропетровської обласної ради Калінін Ігор Вікторович – студент магістратури Навчально-наукового інституту бізнесу і менеджменту Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка Калінку Вікторія Анатоліївна – студентка 3 курсу факультету управління, адміністрування та інформаційної діяльності Ізмаїльського державного гуманітарного університету Кальчев Геннадій Іванович – студент 3 курсу факультету управління, адміністрування та

інформаційної діяльності Ізмаїльського державного гуманітарного університету Карпенко Лариса Іванівна – учитель англійської мови гімназії Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Коба Тарас Сергійович – студент 1 курсу інженерно-технологічного факультету Дніпровського державного аграрно-економічного університету Ковальчук Дмитро Леонідович ‒ студент 3 курсу спеціальності «Агроінженерія, експлуатація та ремонт обладнання лісового комплексу» Малинського лісотехнічного коледжу Ковальчук Тетяна Анатоліївна – викладач музично-теоретичних дисциплін вищої категорії, викладач-методист Дніпропетровського коледжу культури і мистецтв Кодацька Наталя Олександрівна ‒ кандидат соціологічних наук, доцент кафедри економіки та соціально-трудових відносин Університету митної справи та фінансів Коновальчук Ганна Вікторівна ‒ студентка 6 курсу Педагогічного інституту Київського

університету імені Бориса Грінченка Копань Василь Степанович ‒ доктор фізико-математичних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Копань Володимир Тарасович ‒ студент 5 курсу факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Короп Мар’яна Анатоліївна – студентка 5 курсу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Котова Марія Олегівна – студентка 6 курсу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Котубей Віта Федорівна ‒ старший викладач гуманітарно-педагогічного коледжу Мукачівського державного університету Краля Вікторія Григорівна ‒ кандидат економічних наук, старший викладач кафедри організації виробництва, бізнесу та менеджменту Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка

Красуцька Віталія Анатоліївна ‒ студентка 6 курсу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Кубрак Любов Олександрівна – старший викладач кафедри іноземних мов Національного університету банківської справи Куцериб Тетяна Миколаївна ‒ кандидат біологічних наук, доцент кафедри анатомії та фізіології Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського


264

Кущ Ірина Володимирівна – студентка 5 курсу факультету обліку, аудиту та інформаційних систем Київського національного торговельно-економічного університету Лі Микита Андрійович – магістр, інженер електроніки факультету електроніки та комп’ютерної техніки Дніпровського державного технічного університету Лучинський Ростислав Романович ‒ студент 2 курсу факультету фізичної культури і

спорту Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Мaксимів Наталія Петрівнa – студенткa 5 курсу фaкультету педагогіки і психології Тернопільського нaціонaльного педaгогічного університету імені Володимирa Гнaтюкa Малієнко Євгеній Олександрович – студент 4 курсу факультету економіки, бізнесу та міжнародних відносин Університету митної справи та фінансів Маляренко Аліна Миколаївна ‒ викладач Медичного коледжу Запорізького державного медичного університету Мамедова Марина Романівна – студентка 4 курсу фінансового факультету Харківського національного економічного університету імені С.Кузнеця Мащенко Ольга Миколаївна ‒ кандидат педагогічних наук, доцент кафедри географії та методики її навчання Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Мелентьєв Юрій Віталійович ‒ студент 2 курсу факультету фізичної культури і спорту Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського

Метіль Тетяна Костянтинівна – старший викладач кафедри управління підприємницькою та туристичною діяльністю Ізмаїльського державного гуманітарного університету Мещанінов Сергій Кармінович – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри електроніки Дніпровського державного технічного університету Михайлова Любов Ігорівна ‒ студентка 5 курсу педагогічного факультету Ізмаїльського державного гуманітарного університету Мілашюс Даніела Едуардівна ‒ студентка 4 курсу факультету інформатики, математики та економіки Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького Мілєєва Ксенія Олександрівна ‒ студентка 5 курсу факультету іноземних мов Ізмаїльського державного гуманітарного університету Міхасєва Юлія Валеріївна – студентка 6 курсу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка

Морозова Тетяна Василівна ‒ кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології та біомоніторингу Інституту біології, хімії та біоресурсів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Москаленко Андрій Вікторович – аспірант ІІІ року навчання кафедри івент-менеджменту та індустрії дозвілля Київського національного університету культури і мистецтв Озадовська Юлія Сергіївна ‒ студентка 6 курсу спеціальності «Початкова освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Орєхова Олена Юріївна – викладач-методист, методист Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради» Островська Зоряна Василівна ‒ студентка 3 курсу педагогічного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Павельєва Анна Костянтинівна ‒ кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземної філології та перекладу Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка

Павлишин Андрій Васильович ‒ студент 3 курсу факультету фізичної культури і спорту Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Парасківа Марія Петрівна ‒ студентка 3 курсу факультету управління, адміністрування та інформаційної діяльності Ізмаїльського державного гуманітарного університету Пархоменко Валентина Миколаївна ‒ студентка 5 курсу факультету початкової освіти Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка


265

Пасічник Марія ‒ студентка 4 курсу групи БЛБ-41 біологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Пашко Яна Миколаївна ‒ студентка 3 курсу педагогічного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Підлужна Адріана Ігорівна – студентка 5 курсу факультету культури і мистецтв

Львівського національного університету імені Івана Франка Полещук Світлана Михайлівна ‒ старший викладач кафедри іноземних мов Придніпровської державної академії фізичної культури і спорту Поповкін Ілля Андрійович ‒ студент 1 курсу факультету індустрії моди Київського національного університету технологій та дизайну Рідванов Сейджелил Сайдалієвич – магістрант 1 курсу педагогічного факультету Ізмаїльського державного гуманітарного університету Різун Роксолана Любомирівна – студентка 1 курсу магістратури Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка Романенко Катерина Анатоліївна – викладач кафедри початкової освіти Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Романів Павло Володимирович – кандидат географічних наук, доцент кафедри туризму Львівського національного університету імені Івана Франка Романюк Євгенія Олександрівна ‒ кандидат технічних наук, доцент кафедри

теплоенергетики, ресурсоощадності та техногенної безпеки Київського національного університету технологій та дизайну Сай Олександр Валерійович – магістр, інженер електроніки факультету електроніки та комп’ютерної техніки Дніпровського державного технічного університету Самонова Вікторія Віталіївна ‒ студентка 4 курсу Навчально-наукового інституту права та міжнародно-правових відносин Університету митної справи та фінансів Сарана Юлія Петрівна – студентка 6 курсу спеціальності «Дошкільна освіта» Київського університету імені Бориса Грінченка Світличний Олександр – студент магістратури Навчально-наукового інституту бізнесу і менеджменту Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка Селезньова Ірина Аркадіївна – інженер І категорії кафедри загальної фізики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Семенова Людмила Валентинівна ‒ старший викладач, аспірант кафедри іноземних мов Національного фармацевтичного університету Середа Юлія Віталіївна – студентка 4 курсу фінансового факультету Харківського національного економічного університету імені С.Кузнеця Сивенко Антон Валерійович – студент 4 курсу факультету здоров’я, фізичного виховання та туризму Національного університету фізичного виховання і спорту України Сіменик Євгеній Станіславович – студент 3 курсу спеціальності «Початкова освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Скиданюк Людмила Василівна – студентка 4 курсу кафедри екології та біомоніторингу Інституту біології, хімії та біоресурсів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Сливка Роксолана ‒ студентка 4 курсу групи БЛБ-41 біологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Смовж Михайло Анатолійович ‒ старший викладач кафедри фізичного виховання,

спеціальної фізичної підготовки і спорту Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Солопова Тетяна Григорівна – старший викладач кафедри іноземних мов та професійної комунікації Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Сосновська Людмила Василівна – асистент кафедри технологічних процесів та обладнання переробних і харчових виробництв Вінницького національного аграрного університету

http://umsf.dp.ua/akademiya/%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8/%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B5%D1%82.html

http://umsf.dp.ua/akademiya/%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8/%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B5%D1%82.html


266

Танана Анна Юріївна ‒ студентка 1 курсу магістратури спеціальності «Сфера обслуговування» фінансово-гуманітарного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Ташлай Юлія Петрівна – студентка 5 курсу факультету інформатики, математики та економіки Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана

Хмельницького Терлюк Оксана Олегівна – студентка 5 курсу спеціальності «Початкова освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Тихонюк Сергій Вікторович – викладач вищої категорії, викладач кафедри загальноосвітніх дисциплін, викладач географії Маслівського аграрного коледжу імені Прокопа Хомича Гаркавого Білоцерківського національного аграрного університету Ткач Кристина Олександрівна – старший викладач кафедри управління підприємницькою та туристичною діяльністю Ізмаїльського державного гуманітарного університету Торяник Людмила Андріївна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри іноземних мов Національного фармацевтичного університету Фісенко Тетяна Вікторівна ‒ кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри видавничої справи та редагування Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Фурманов Костянтин Михайлович ‒ старший викладач кафедри фізичного виховання,

спеціальної фізичної підготовки і спорту Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Хомич Роман Миколайович – студент 4 курсу історичного факультету Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Хомченко Катерина Костянтинівна ‒ магістр філології, випускниця кафедри іноземної філології та перекладу Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Хуторянська Ніна Володимирівна ‒ провідний інженер кафедри фізики металів, НДЛ «Фізика металів та кераміки» Київського національного університету імені Тараса Шевченка Чігріна Олена Михайлівна ‒ студентка 6 курсу спеціальності «Початкова освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Чуян Олена ‒ магістрант спеціальності «Початкова освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка

Шапошникова Олена Ігорівна ‒ викладач фізичного виховання циклової комісії виробничого навчання та фізичного виховання Коледжу радіоелектроніки м. Дніпра Шарапова Світлана Павлівна ‒ керівник фізичного виховання циклової комісії виробничого навчання та фізичного виховання Коледжу радіоелектроніки м. Дніпра Шарун Ігор Едуардович – кандидат медичних наук, викладач-методист, директор Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради» Шихненко Владислав Васильович – студент 4 курсу історичного факультету Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Шкараба Анастасія Володимирівна ‒ студентка 6 курсу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Щербина Вікторія Олександрівна ‒ студентка 3 курсу факультету управління, адміністрування та інформаційної діяльності Ізмаїльського державного гуманітарного університету

Юдіна Тетяна Віталіївна – викладач основ медсестринства Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради»


267

ЗМІСТ

БІОЛОГІЧНІ НАУКИ Оксана Бардін, Марія Пасічник, Роксолана Сливка КАЖАНИ ТА СКАЗ. НЕБЕЗПЕКА В ДОСЛІДЖЕННЯХ 3

Тетяна Морозова, Людмила Скиданюк ВІТАЛІТЕТНИЙ АНАЛІЗ ПОПУЛЯЦІЇ НА ПРИКЛАДІ ARABIDOPSIS THALIANA (L.) HEYNH 5

ГЕОГРАФІЯ І ГЕОЛОГІЯ Ольга Мащенко, Віталій Зозуля ВПЛИВ КЛІМАТУ НА АЗОНАЛЬНУ КАРСТОВУ МОРФОСКУЛЬПТУРУ 7

ЕКОЛОГІЯ Дмитро Ковальчук ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ АВТОТРАНСПОРТУ НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН АТМОСФЕРИ м. МАЛИНА 10

Ілля Поповкін, Альона Власенко, Євгенія Романюк РЕЦИКЛІНГ ПОЛІМЕРНИХ ВІДХОДІВ ТА МОЖЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ЙОГО ЕЛЕМЕНТІВ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ 12

Сергій Тихонюк ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ ПРИ ВИВЧЕННІ ГЕОГРАФІЇ 15

ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ Катерина Гіроль ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДІЛОВОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ 18

Павло Романів ДЕЯКІ АСПЕКТИ У РЕАЛІЗАЦІЇ КЛАСТЕРНОЇ МОДЕЛІ РЕГІОНАЛЬНОГО ТУРИЗМУ 20

Антон Сивенко АРТ-ТУРИЗМ ‒ НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ 23

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ Вікторія Краля, Єлизавета Гаврилова ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 26

Вікторія Краля, Ігор Калінін ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ 29

Вікторія Краля, Олександр Світличний ВПРОВАДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЙ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ В СИСТЕМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 32

ЕКОНОМІКА Людмила Арешкіна АУДИТ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОРГАНІЗАЦІЇ 35

Андрій Байрак СУЧАСНИЙ СТАН СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ 37

Катерина Горщенко РОЛЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ 40

Анастасія Димченко, Кристина Ткач ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ 43

Вікторія Калінку, Тетяна Метіль ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ: ФАКТОРИ ТА РЕЗЕРВИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ 46

Геннадій Кальчев ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ В ОРГАНІЗАЦІЯХ МАЛОГО БІЗНЕСУ

48


268

Наталя Кодацька, Євгеній Малієнко СУЧАСНІ МЕТОДИ МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ ПЕРСОНАЛУ 51

Ірина Кущ КОНВЕРГЕНЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ВІДПОВІДНО ДО МСФЗ У КРАЇНАХ З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ 52

Марина Мамедова СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ 56

Марія Парасківа ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ 59

Юлія Середа ЧИННИКИ ТА ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ БАНКІВ 62

Юлія Ташлай РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ 67

Вікторія Щербина ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА 69

МЕНЕДЖМЕНТ І МАРКЕТИНГ Юрій Гурбик, Даніела Мілашюс СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «КАДРОВА РОБОТА ОРГАНІЗАЦІЇ» 72

Оксана Замрій, Євгенія Бондарєва СКЛАДОВІ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ В ДІЯЛЬНОСТІ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННИХ ПІДПРИЄМСТВ 75

Роксолана Різун ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ І ЇХ ВПЛИВ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА 78

ЖУРНАЛІСТИКА Тетяна Фісенко МЕДІАКАМПАНІЇ «НАФТОГАЗУ» ТА «ГАЗПРОМУ» В УКРАЇНСЬКОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ 81

ІСТОРИЧНІ НАУКИ Наталія Ворон НАУКОВО-ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ (1921-1945 РР.) 84

Роман Хомич ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ ЗА УМОВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991-2014 РР.): ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА НЕГАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ 87

Владислав Шихненко ДОЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ОСТАРБАЙТЕРІВ В 1941-1945 РР. ТА ЇХ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ У НАЦИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ 90

КУЛЬТУРОЛОГІЯ Андрій Москаленко ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ ДОМОНГОЛЬСЬКОЇ РУСІ В КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕН ЯК МУЗЕЙНО-ЕКСКУРСІЙНОГО РЕСУРСУ 94

ЮРИДИЧНІ НАУКИ Сергій Дроздович ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ 99

Вікторія Самонова УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ: АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

101


269

МИСТЕЦТВО Ірина Іванцова ВИКОРИСТАННЯ СИНТЕЗУ ТРАДИЦІЙНИХ ТА ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ РОЗВИТКУ ПОЧУТТЯ РИТМУ В СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 105

Тетяна Ковальчук ВИКОРИСТАННЯ НОВИХ ПРИЙОМІВ ГАРМОНІЗАЦІЇ БАСУ ЯК ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ З ДИСЦИПЛІНИ «ГАРМОНІЯ» 107

Адріана Підлужна ДО ПИТАННЯ ПРО ГУЦУЛЬСЬКУ ТАНЦЮВАЛЬНО-ПІСЕННУ КУЛЬТУРУ 110

ПЕДАГОГІКА Вікторія Абрамчук ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ ПІЗНАВАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНИКІВ 113

Олена Гаврилишена ВПЛИВ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ НА СИСТЕМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДРУЧНИКАМИ ШКІЛ ФІНЛЯНДІЇ 116

Ірина Гарасим ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВИРАЗНОСТІ МОВЛЕННЯ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ 123

Валерія Духовна ЗАЛУЧЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ДО ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ТА ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 126

Лариса Карпенко ВИКОРИСТАННЯ СЕРВІСУ LEARNINGAPPS.ORG ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ 129

Ганна Коновальчук СУЧАСНИЙ СТАН ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ЗАСОБІВ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДРУГОКЛАСНИКІВ НА ОСНОВІ ТЕКСТУ-ОПИСУ 134

Василь Копань, Ніна Хуторянська, Антоніна Беженар,

Ірина Селезньова, Володимир Копань МОЗОК, ДУША І ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА 138

Мар’яна Короп ДІАГНОСТИКА СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 141

Марія Котова ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВЧИТЕЛІВ ЩОДО РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 144

Віта Котубей СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ НАСТУПНОСТІ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ 148

Любов Кубрак НІМЕЦЬКІ МОВНІ КЛІШЕ ЯК ФОРМУЛИ КОМУНІКАЦІЇ 150

Наталія Максимів ПОГЛЯДИ М. МОНТЕССОРІ НА СИСТЕМУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ 152

Аліна Маляренко ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ КОЛЕДЖІВ 155

Любов Михайлова ВИХОВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У ПЕРШОКЛАСНИКІВ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ НАУКОВИХ УЯВЛЕНЬ ДОСЛІДНИКІВ

158

Юлія Озадовська МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ КОНСТРУКТИВНИХ УМІНЬ ЗАСОБАМИ LEGO-КОНСТРУЮВАННЯ 160


270

Зоряна Островська ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ РІДНИМ КРАЄМ 166

Валентина Пархоменко ФОРМУВАННЯ ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА 169

Яна Пашко ВИХОВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА 172

Катерина Романенко, Євгеній Сіменик ВЕБ-КВЕСТ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ «Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ» 176

Юлія Сарана РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ LEGO-ТЕХНОЛОГІЙ 178

Анна Танана ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ 181

Оксана Терлюк ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВОЇ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «МАТЕМАТИКА З МЕТОДИКОЮ НАВЧАННЯ» У ПЕДАГОГІЧНОМУ ЗВО 184

Lyudmila Toryanik THE USE OF SKYPE TO EFFECT ON THE COMMUNICATIVE TECHNOLOGY IN LEARNING ENGLISH 188

Олена Чігріна ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 189

Олена Чуян СУЧАСНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ 192

Ігор Шарун, Тетяна Юдіна, Олена Орєхова ДОСВІД ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ З ПРОФІЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН У ДНІПРОВСЬКОМУ БАЗОВОМУ МЕДИЧНОМУ КОЛЕДЖІ 194

Анастасія Шкараба КАЗКА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ 198

ПСИХОЛОГІЯ Віталія Красуцька МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ТА МЕТОДИКА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ 204

Юлія Міхасєва ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 208

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ Сергій Мещанінов, Руслан Волошин, Микита Лі, Олександр Сай ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОКАТНОГО ВИРОБНИЦТВА ЗА ДОПОМОГОЮ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 214

ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ Олександр Дідоборець, Тарас Коба МОДЕЛЮВАННЯ МЕТОДОМ МОНТЕ-КАРЛО СПЕКТРІВ ФЛІККЕР-ШУМУ В ЕПІТАКСІАЛЬНИХ ПЛІВКАХ YBA2CU3O7 218


271

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ Андрій Павлишин, Ростистав Лучинський, Юрій Мелентьєв, Тетяна Куцериб ПРОПОРЦІЇ ТІЛА ВОЛЕЙБОЛІСТОК 221

Сейджелил Рідванов ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СИСТЕМУ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ 223

Костянтин Фурманов, Михайло Смовж СИСТЕМА ОЦІНКИ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ КУРСАНТІВ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ ВІЙСЬКОВОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ 227

Олена Шапошникова, Світлана Шарапова, Валентина Благовещенська ВПРОВАДЖЕННЯ КАФЕДРОЮ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ВНЗ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФІТНЕСІ 229

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ Олексій Алексєєв РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ НОМІНАНТІВ ЕМОЦІЇ «РАДІСТЬ» У НІМЕЦЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ 233

Анна Гнилицька ПРОБЛЕМИ ТА ТРУДНОЩІ ПІД ЧАС ПЕРЕКЛАДУ 237

Ксенія Мілєєва

ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ 240

Анна Павельєва, Вікторія Асауленко КІНОПЕРЕКЛАД: РІЗНОВИДИ, ОСОБЛИВОСТІ, ЛІНГВІСТИЧНІ ТРУДНОЩІ 243

Анна Павельєва, Катерина Хомченко СУЧАСНИЙ АНГЛІЙСЬКИЙ СЛЕНГ: ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ, КЛАСИФІКАЦІЇ, СФЕРИ ВИКОРИСТАННЯ 247

Светлана Полещук ПРЕЗЕНТАЦИЯ КАК НЕОТЪЕМЛЕМАЯ ЧАСТЬ САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ РАБОТЫ СТУДЕНТОВ В ПРОЦЕССЕ ИЗУЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ЯЗЫКОВ В НЕЯЗЫКОВОМ ВУЗЕ 249

Людмила Семенова ВОПЛОЩЕНИЕ ЖЕНСКИХ ОБРАЗОВ В МУЖСКОМ РОДЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В ПОЭЗИИ Е. ЕВТУШЕНКО 252

Tetiana Solopova STUDYING A FOREIGN LANGUAGE THROUGH THE CONTENT OF A SPECIALITY 256

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ Валентина Базарова ДО ПИТАННЯ ПРО МОНОПОЛІЮ НА УЯВЛЕННЯ ПРО СВІТ 258

ТЕХНІЧНІ НАУКИ. ТРАНСПОРТ Людмила Сосновська ОБҐРУНТУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ МЕХАНОАКТИВАЦІЇ МІНЕРАЛЬНОЇ СИРОВИНИ У ПРОЦЕСІ ВИРОБНИЦТВА ДОБРИВ 260

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ 262


272

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук.

праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2019. ‒ Вип. 52. ‒ 272 с.

Відповідальність за грамотність, автентичність цитат, правильність

фактів і посилань, достовірність матеріалів несуть автори публікацій.

Передрук і відтворення опублікованих у збірнику матеріалів будь-яким

способом дозволяється тільки при посиланні на «Вітчизняна наука на зламі

епох: проблеми та перспективи розвитку».

Матеріали науково-практичної інтернет-конференції розміщені на сайті:

http://confscience.webnode.com.ua

Укладачі: С.М.Кикоть, І.В.Гайдаєнко

Верстка та дизайн: І.В.Гайдаєнко

Адреса оргкомітету та редколегії:

вул. Сухомлинського, 30 (к. 100),

м. Переяслав-Хмельницький,

08401, Київська обл., Україна

тел. 0930569496,

сайт: confscience.webnode.com.ua

http://confscience.webnode.com.ua/


273

Documents

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД 52-8.pdfДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «Переяслав-Хмельницький