Відділ освіти виконкому Інгулецької районної у місті ради

Комунальний комбінований дошкільний навчальний заклад № 101

Музичний керівник: О.С.Клипо

Невичерпне джерело розвитку

Немає народу байдужого до материнської мови, до рідного слова, рідної домівки,

рідної землі.

Та пісня колискова.

Казки, прислів’я, хоровод,

Жива народна мова.

А ти прислухайся лишень,

Як файно — тисячі пісень

І Божий дар розмови.

Б. Пілат

Український фольклор супроводжує дитину з перших років її життя, є невичерпним джерелом розвитку мовлення дітей, збагачення словника новими словами, образними виразами, виховання морально-етичних

навичок. Він відображає життя народу, його історію, мову, мудрість. Як свідчать спостереження, діти, виховані на фольклорі, як правило, більш

чутливі до художньо-образного слова, до рідної мови. Народна мудрість, традиційні обряди — от скарбниця мовного розвитку!

Відомі українські письменники: Т.Г. Шевченко, Марко Вовчок, Іван Франко, Леся Українка — високо цінували усну народну творчість,

радили використовува­ти її для виховання майбутніх поколінь.

Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата.

Це і ніжна й щира мамина пісня над колискою немовляти, яка заспокоює дитину, зігріває її теплом, ласкою.

Це і чарівна бабусина казка, яка вчить жити й працювати, боротися й перемагати, захищати добро й ненавидіти зло.

Це і цікава дідусева приказка, скоромовка чи загадка, які розвивають кмітливість і мислення.

Це і відповіді на тисячі «чому?», які дитина одержує від рідних, близьких, знайомих, задовольняючи свою

природну допитливість.

Це і застереження від необачного вчинку, виражене через народний гумор чи жарт, мудре прислів’я чи

приказку. Годі й перелічити усі різновиди художньої творчості, яку ми по праву вважаємо високохудожнім

скарбом культури й мистецтва нашого народу.

МАЛІ ФОЛЬКЛОРНІ ЖАНРИ:

Лічилки

Мирилки Прозивалки, дражнили

Заклички, примовки

Колядки,щедрівки

Прикмети

Жарти

Прислів’я та

приказки

Загадки

Колисанки

Частівки

Скоромовки, чистомовки

Потішки, забавлянки

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ:

Байки

Пісні

Легенди

Думи

Ігри

Казки

Билини

У своїй роботі особливу увагу приділяю ролі різножанрових фольклорних творів у розвитку мовлення дітей. Поставивши перед собою таке завдання, я добре розуміла, що це буде знайомство з духовною культурою народу.

Всю систему роботи з використанням усної народної творчості намагалась побудувати так, щоб зацікавити ним малят, викликати бажання слухати й вивчати ці твори: це і розігрування забавлянок та пісеньок, заучування малих жанрів українського фольклору, загадування і відгадування загадок, проведення народних ігор, складання творчих розповідей, інсценування та драматизація казок. Про деякі форми роботи хочу розповістидокладніше.

Малюкам на втіху

Для того щоб створити розвивальне мовленнєве середовище, під час режимних моментів (умивання, одягання, годування, сну), а також ігор і побутового спілкування з

малюками, звертаюсь до народних пісеньок, потішок, забавлянок. Так, наприклад, щоб викликати в дітей позитивне ставлення до

вмивання, використовую потішку «Водичко, водичко», а нудний для них процес вдягання,

супроводжуваний примовкою «Чок, чок, чобіток», стає більше цікавим. Такі пісенькі-пес-тушки, як «Ладі-ладусі», «Сорока-ворона», «Іде коза рогата» тощо, створюють у дітей радісний

настрій, викликають позитивні емоції, розвивають музичний слух і мовлення.

Слово до слова —зложиться мова.

Народна мудрість

Помітила, що чимало потішок та забавлянок можна цікаво розігрувати, пе­ретворити на гру. Наведу приклад обігравання пісеньки «Ой ходила

квоч­ка». На столі (дворі) — кілочок, квочка і четверо курчат. Діти розглядають, нази­вають українською мовою. Я промовляю слова потішки і

показую рухи квочки.

Ой ходила квочка

Навколо кілочка.

Кво-кво-кво, навколо кілочка.

Ой висиділа квочка

Четверо курчаток.

Ой ходила квочка

Навколо кілочка,

Водила діток-одноліток

При повторному читанні діти звуконаслідують, повторюють окремі слова, рядки, виконують рухи.

Мої вихованці не тільки залюбки слу­хають ці пісеньки, але й добре за­пам’ятовують і охоче повторюють їх.

Розучування українських народних ігор-пісень та потішок виховує в дітей любов до рідного слова, розвиває мов­лення, викликає

бажання виконувати різні рухи.Для закріплення правильної звуковимови використовую потішки,

насичені доступними дітям звуконаслідуваннями: ґелґотанням гусей, кумканням жабок, співом солов’я, які дуже їм подобаються

(«Летів горобчик», «Зайчику, зайчику»), і за допомогою яких у малят розвивається артикуляційний апарат, мовне дихання.

Для того щоб дитина правильно та чітко вміла вимовляти певні звуки, також пропоную малятам скоромовки та чистомовки. Серед них:

«Босий хлопець», «Пиляв Пилип», «Хитру соро­ку» та багато інших.

Уже давно відомо, що розвиток мов­лення дітей тісно пов’язаний із розвит­ком дрібної моторики пальців рук. На заняттях та в

повсякденному житті ви­користовую пальчиковий театр, в якому розігруємо з дітьми потішки, казочки, а також коротенькі дійства. Супроводжую текст показом міні-персонажів, одягнених на пальці руки. Це сприяє збагаченню мови, розвитку м’язів рук, викликає

радісні емоції. Показуючи ма­лятам дитячу забавлянку «Наші пальчики», нагадую їм, що зараз будемо гра­тися з пальчиками.

Наші пальчики маленькі,

І рівненькі, і гарненькі.

(Діти показують свої пальці).

Можемо із пальчиків

Ми зробити зайчиків.

(Стиснувши пальці обох рук у кула­ки,

виставляють вказівні та середні пальці).

Вушка в зайчика тремтять,

Слухать пісеньку хотять.

(Ворушать цими пальцями).

Далі всі разом співаємо коротеньку українську пісеньку про зайчика. Зроби­ла для себе висновок, що народні пісеньки або потішки треба промовляти весело, емоційно, з додержанням рит­му, все це сприяє

кращому сприйманню тексту, запам'ятовуванню.

До найбільш поширених жанрів дитя­чого календарного фольклору належать заклички, які стосуються різних явищ природи — сонця, вітру, дощу. їх до­цільно використовувати у процесі спос­тережень. Наприклад, під час прогулян­ки сонечко заховалось за хмаринку, і

тоді я звертаюсь до дітей:

— Діти, сонечко заховалось, давайте його покличемо.

І співаю слова заклички:

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір’ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі діточки.

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

Щоразу доводиться спостерігати дитячі сварки, особливо в ранньому дитинстві. Щоб не вигадувати всілякі

по­карання за це, навчила малюків дав­нього звичаю миритися. Ті, хто сварилися, з’єднують замком мізинці і

промовляють:

Використовую народні рухливі ігри з мовним супроводом, серед них: «У сірого вовка», «Мак», «Про Катрусю і цапка» та інші.

Для більшого зацікав­лення виготовила маски. Обрати веду­чого в іграх пропоную дітям за допомогою лічилок: «Котилася торба»,

«Тікав заєць через міст», які дуже подобають­ся дітям, а також дають змогу уникнути сварок та сперечань.

Мир — миром,

Пироги з сиром,

Вареники в маслі,

Ми дружечки красні,

Поцілуймося,

Помиримося.

Скарбниця мудрості

Пташку пізнають за пір’ям, а людину за

мовою.

Народна мудрість

Продовжуючи роботу щодо використання малих фольклорних творів для розвитку мовлення дітей в старших гру­пах, більш поширеними стають

тематика і зміст дібраного фольклорного матеріалу, поглибленою стає робота над мовними особливостями.

До неоціненних коштовностей українського фольклору належать прислів’я та приказки. Влучне прислів'я чи приказка вписується в ситуацію настільки точно, що, здається, інакше і не скажеш. Найкраще вживати прислів’я й приказки у момент, коли обставини наочно ілюструють прислів’я, тоді

схований у нього зміст стає для дитини ясний. Обравши певну ситуацію, до якої підходе прислів’я, запитую у дітей: «Чому так кажуть?», «Що відбулося?», «Спробуй розповісти своїми словами». Усі ці вправи

спонукають дитину до висловлення власної думки, збагачують образну пам’ять, примушують осмислювати навколишню ситуацію, розвивають

спостережливість, кмітливість, почуття гумору.

На заняттях намагаюсь звернути увагу дітей на образну мову прислів’їв та приказок. Учу малят помічати і виділяти епітети, порівняння («З’їв

шматочок з пташиний носочок»), іронію («Грізний Семен, а боїться Семена одна воро­на»), зіставляння («Що посієш, те й пожнеш»). Хлопчиків та дівчаток спонукаю до використання образних висловів у власній мові.

Вчу дітей складати невеличкі казки, оповідання за прислів’ями. Також в нагоді стало малювання ілюстрацій до прислів’їв та

приказок. Все це сприяє кращому розумінню їхнього значення.

Багато спільного із прислів’ями і приказками мають загадки, які допомага­ють збагатити словник дітей, розвинути їхнє мовлення, перевірити знання та кмітливість. По своїй суті кожна загадка є хитромудрим запитанням, в основі якого лише натяк на щось.

Усім відомо, що загадки стають у нагоді майже на всіх заняттях. Пропоную дітям такі цікаві завдання:

• Скласти загадку за схемою.

• Намалювати відповідь на загадку.

• Спільно придумати віршовану загадку.

Ось такі загадки придумали діти: «Довгий хвіст, гострий ніс. Відгадайте, хто це?» (лис), «Чотири товстих стовпа,

замість носа в нього рука» (слон),«Маленька, сіренька, хвостик як їдало, не

сидить без діла» (мишка).

Казковий світ дитинства

Казка — краще у світі золото, те золото,

що виблискує вогником в очах дітей...

Г.-Х. Андерсен

Кожному вихователеві відомо, що для дітей найулюбленішим жанром усної народної творчості є казка. Розповідання казок завжди приносить малятам ве­лику радість: вони уважно їх

слухають, активно сприймають, швидко запам’ятовують зміст, із задоволенням переказу­ють, грають в ігри з казковим сюжетом.

Помітила, що сила впливу казки зале­жить не лише від її змісту, а й від уміння яскраво й образно її розповісти. Тому, знайомлячи дітей із казкою, намагаюсь виразно її розповісти дітям, вживати

характерні казкові фрази, епітети, створити теплу, задушевну обстановку.

Використовуючи на заняттях казки, я домагалася того, щоб дитина була не тільки пасивним слухачем, але й ак­тивним оповідачем. Такі питання, як: «Розкажи, чому...», «А як ви ду­маєте?», «А як

би ви вчинили на місці героя?» — дають можливість дитині висловити свою думку.

Казка так захоплює дітей, що будить їх творчу активність, бажання домислити, щось додати або викреслити з тексту

казки. Цьому сприяють різноманітні творчі завдання:

• доповнити казочку новими епізодами;

• придумати інше закінчення;

• увести в казковий сюжет нового героя;

• скласти казку за даним початком або кінцем;

• розв’язати ребуси, кросворди;

• намалювати ілюстрації до казки.

Ось одна з казок, складена старшими дошкільниками.

«Одного разу звірі вирішили зробити собі свято. Наготували багато страв, а про воду забули. Вирішили послати при­нести води того, хто менше за всіх працював. Це була черепаха. Вона взяла глечик і пішла до річки. Набрала води і пішла назад. Але тут черепаха зустріла мурашок, які

попросили у неї води. Дала їм черепаха напитися, та й пішла далі. Ще по дорозі вона зустрічала багато звірів і з усіма ділилася. А коли черепаха

повернулась, то в глечику не було ані крапельки води. Вона розповіла про те, що з нею трапилось, звірам. Вони їй пробачили, і пішли всі разом до

річки за водою».

Для кращого запам’ятовування змісту казки, розвитку творчості, уяви, фантазії, образного мислення, від якого, як відомо, залежить яскравість і об­разність

мовлення, використовую на заняттях метод моделювання. Наприклад у казці «Колобок»: колобок— це жовте коло, зайчик — сірий кружечок, вовк —

сірий трикутник, ведмідь — коричневий овал, а лисичка — помаранчевий трикутник, причому

повернутий гострим кутом убік, імітуючи ніс лисиці. Моделювання казки дуже часто переростає в дуже

цікаву гру.

Почуття, переживання, викликані казковими образами, діти проявляють у іграх-драматизаціях. Вони допомагають

дитині глибше сприймати зміст, розвивають спостережливість, виховують цікавість до твору. У драматизації дитина безупинно ставиться в різні

ситуації: то вона повинна запитувати, то відповідати, то розповідати, говорячи від імені іншого. Так діти

практично засвоюють потрібну форму мови.

Обов’язково дбаю про те, щоб, розігруючи казку, дитина мала на собі маску персонажа або якийсь елемент вбрання. Перед драматизацією проводжу бесіду,

в якій з'ясовуємо, як діють і розмовляють персонажі, але не показую цього дітям, а пропоную їм самим показати, як ходить той чи інший персонаж твору,

яким голосом він говорить.

Широко використовую в роботі з дітьми дидактичні ігри та вправи типу: «Відгадай казку за словами», «Улюб­лені казки», «З якої казки загубилась річ?»,

«Казковий калейдоскоп», «Добе­ри картинку до казки», «Дорогами ка­зок». Для того щоб дитина із задово­ленням переказувала знайомі казки,

ви­користовую виготовлений мною «те­левізор», у якого пропав звук, — і оповідачем стає дитина. М’яка на дотик «Чарівна книга», а також мальовані

елементи до неї (тварини, рослини тощо), допомагають дітям створювати нові казки, вводити нових героїв, фан­тазувати і творити. Проводжу змагання: «Хто

більше знає прислів’їв», «Хто швидше розкаже скоромовку», «Хто на­зве більше казок з певним героєм» та інші. Для полегшення сприймання і кращого засвоєння фольклорних творів використовую посібники: «Фольклор — дітям»,

«Українська мозаїка», «Скоромовки», «Порівняльні загадки».

На матеріалі усної народної творчості розробила ряд занять: «Подорож до країни казок», «Вийди, вийди, сонечко», «З нами разом вчиться казка».

Криничка порад

Батьки є моїми активними помічниками та однодумцями. Бачу, що вони

проявляють зацікавленість до всього, чого навчають малят у дитячому

садочку, підтримують їх, заохочують, прищеплюють цікавість до рідного

слова, прагнуть, щоб їхні діти виросли розумними, добрими,

вихованими людьми.

Спілкуючись із батьками, розповідаю про значення фольклору для дитини,

що він не тільки сприяє розвитку мовлення, мислення, але й виховує

моральні якості.

Без хороших батьків немає хорошого

виховання попри всі школи, університети.

І. Кармазін

Залучаючи батьків до навчального процесу, я підготувала для них пам’ятку «Мовний дощик», де пропоную розучи­ ти з дітьми фольклорні твори. А також на допомогу батькам

виготовила папки- пересувки: «Вчимо дітей спілкуватися», «Віночок порад», «Казки живуть усю­ди», консультації:

«Любо й неньці, як дитина в честі», «Родинне спілкування», «Не позбавляй найціннішого».

Працюючи над цією темою, для себе я зробила висновок, що постійне використання фольклорних жанрів сприяє розвитку

мовлення дитини, збагаченню її мови зразками народної мудрості, знайомить дитину з усім, що її оточує, сіє в душу добро, виховує повагу й любов до рідної мови. Тож нехай

стежин­ка, з якої починається шлях дитини в цікавий світ життя, складається з ніжної маминої колискової, з мудрої батьківської

поради, з бабусиної казочки, з дідусевої байки!