Підготувала Бодак Юлія

По-перше, у деяких країнах законодавчо встановлюютьсяквоти, що передбачають, який мінімум місць в парламенті

має бути заповнений жінками. Такі квоти існують у кількохкраїнах: Італії, де кандидатури жінок повинні становити до

50 % усіх кандидатур у виборчому бюлетені за пропорційною системою, Аргентині (30 %), Бразилії (20 %)

у Аргентині існує додаткове положення, згідно з яким жінок повинні висувати на

“прохідні” місця у списках. У Непалі 5 % кандидатів у одномандатних виборчих

округах повинні бути жінками.

По-третє, політичні партії можутьвстановлювати власні неофіційні квоти для

жінок – кандидатів на парламентськихвиборах. Це найбільш поширений механізм

забезпечення активної участі жінок у політичному житті країни, який з різним

успіхом використовується політичнимипартіями в багатьох країнах світу

На Тайвані та в інших країнах такожрезервуються місця в парламенті для жінок.

Такі зарезервовані місця допомагаютьгарантувати обрання жінок на відповідніпосади, хоч деякі жінки стверджують, що

зрештою такі квоти “розслабляють” жінок іобмежують їх участь в політичній боротьбі.

Можливим способом забезпеченняпредставництва жінок в українському

парламенті створення специфічнихвиборчих умов для організацій, що

працюють в інтересах жінок. Така мета єважливою з огляду на взяті Україною в

рамках програми ООН ”Цілі розвиткутисячоліття” зобов’язання досягти до 2015

р. співвідношення жінок і чоловіків в органах влади (в т.ч. представницької) на

рівні не менш як 30 на 70.

Наразі(2015 рік) в українському парламенті 47 жінок, це близько 11% від усіх депутатів. І хоч це рекордний

показник для всіх восьми скликань ВерховноїРади. наразі для політичних партій діє принцип

«добровільних квот» – кількість однієї статі у списку по багатомандатному округу не повинна

перевищувати 70%. Утім переважно жінкиопиняються у непрохідній частині списку – таким

чином квоту обходять, а покарання за це не передбачено.