УК. Артуре, зараз Ви причетні до підготовкипершої в Києві виставки видатного україн-ського художника-примітивіста Епіфанія Дров-няка, відомого в усьому світі під іменем —Никифора. Роботи цього майстра незабаромбудуть виставлятися в Національному музеї де-коративного мистецтва України. Якими наразіє пріоритети такої виставки?Достатньо довго я цікавлюся творчістю Ники-фора, художника-примітивіста такого ж світовогорівня, як наша Марія Примаченко чи грузинсь -кий примітивіст Нікола Піросманішвілі. До тогож Никифор безпосередньо пов'язаний з Украї-

ною: він лемко й народився в містечку Криницяна Лемківщині.

Тривалий час дві національні культури — по-льська та українська — змагаються за право на-зивати його своїм. Никифор є людиною, якомупоставлено пам’ятники і в Польщі, і в Україні(у Криниці 2005 р. та 2006 р. у Львові).

Коли я познайомився зі Збігневом Воланіним,директором Музею Никифора у містечку Кри-ниця у Польщі, то під час чергової розмови процього видатного художника, запропонував про-вести виставку робіт Никифора в одному з київ-ських музеїв. Польська сторона була зацікавлена

2

АртурРудзицький:

«Сьогодні у нас євсі умови для того,аби мизнайомилися з творчістю наших земляківзакордоном, на жаль, забутихнами ж самими»

Оксана ГАЙДУК

Редакція «УК» розпочинає серію матеріалів про відомих українських митців, які народилися і працювали вУкраїні, однак у силу певних обставин змушені були виїхати закордон і залишитися творити там. Сьогоднізагальновідомі імена повертаються в українську культуру

Про силу любові до рідної землі розмовляємо з істориком мистецтва та громадським діячем, членомМіжнародного Товариства арт-критиків (AICA) Артуром Рудзицьким — онуком діяча української культурипрофесора Володимира Вайсблата та двоюрідним онуком видатного українського перекладача ЄвгенаДроб'язко

Яків Шапіро.Склодуви

у цій виставці, оскільки вони тривалий час зай-маються пропагандою творчості Никифора усвіті, а тому всі витрати беруть на себе.

Повернувшись до столиці, я одразу зателефо-нував в Музей декоративного мистецтва Ук-раїни в Києві, якого погодилося прийнятивиставку творів Никифора у себе. Вже від 16травня кияни й гості нашого міста зможуть оз-найомитися із творчістю одного з найвидатні-ших малярів «наївного» мистецтва. Сподіваюся,що цією виставкою Никифор остаточно повер-неться в український культурний простір.

УК. Наступного 2014 року Україна готуєтьсявідзначити 200-річчя Тараса Шевченка. Цесвято не лише загальнодержавного, але йміжнародного рівня. Що важливо нам враху-вати й чого не упустити задля належного про-ведення такого заходу?На мою думку, для глядача, людини, яка ціка-виться культурою, — Шевченко має стати не іко-ною, а чимось близьким і рідним, втіленнямчогось живого, а не звичним, запровадженимхрестоматійним образом, котрий асоціюєтьсялише з віршами, які ми вивчали у школах,а зараз їх за програмою «декламують» наші діти.Великий Шевченко повинен стати зрозумілі-шим, осучасненим.

До речі, пригадую, як у Польщі декілька роківтому відзначали на державному рівні ювілейкомпозитора Фредерика Шопена. У Варшав-ських парках, на площах і просто біля майданчи-ків поляки встановили музичні лавочки. І колилюдина присідала на них, то слухала мелодії тво-рів Шопена. Тим самим видатний композитордля звичайної людини, яка прогулюється вули-цями, стає не тільки іконою, а входить у повсяк-дення. Ось таких моментів нам не вистарчає.

УК. 2009-го року Ви стали ініціатором пере-видання та автором післямови у виданні«Кобзаря» Т. Шевченка з ілюстраціями худож-ника Василя Седляра. Седляреве ім’я поверну-лося в історію українського та світовогомистецтва. Розкажіть про знайомство з до-робком відомого художника.Сьогодні кожна людина, яка цікавиться україн-ською культурою, має бути знайома з твор-чістю художника Василя Седляра та йогоілюстраціями до творів Шевченка. Пройшлоблизько 70 ро ків від того, як видання «Коб-заря» 1931 року з малюнками художника-бой-

чукіста в страшні роки сталінщини були вилу-чені з бібліотек і книгарень, а самого Седлярарозстріляно. Ім'я його тоді ж було викреслено зісторії української культури.

Для мене таке видання «Кобзаря» з ілюстра-ціями Седляра особливо цінне ще й тому, щофактичним редактором його був мій дід — про-фесор Володимир Вайсблат (його псевдонім —Олександр Гер).

3

Никифор.Церква(Музей

Никифора в Криниці,

Польща)

СУЧАСНІ ЖУРНАЛІСТИ ПОВИННІРОЗВИВАТИСЯ НЕ ЛИШЕ В ПРОФЕСІЙНОМУНАПРЯМКУ — ПОЛІТИКА, ЕКОНОМІКА ТАІНШЕ, АЛЕ Й, ЗА МОЖЛИВОСТІ, РОЗУМІТИСЯНА КУЛЬТУРІ ТА МИСТЕЦТВІ, ВІДВІДУВАТИМУЗЕЇ, ТЕАТРИ, КОНЦЕРТИ

Никифор.Фабрика

(МузейНикифора в Криниці,

Польща)

Тепер художник Василь Седляр повернувсядо нас із забуття, а видання «Кобзаря» з його не-перевершеними малюнками вже не є бібліогра-фічною рідкістю і чекає на свого читача. Можнадодати, що заслуга Седляра полягала в тому, щовін першим проілюстрував «Кобзар» із такою по-внотою.

УК. Тепер перейдемо до іншої теми: в рамкахцьогорічної «Французької весни» Національ-ний художній музей України представитьтвори художника «Паризької школи» ЯковаШапіро. Ви також цікавитеся художниками«Паризької школи» та загалом, що Ви думаєтепро повернення забутих або невідомих імен вУкраїну?Для мене Яків Шапіро — митець, якого можна від-нести до когорти художників «Паризької школи»,що прославилися закордоном і певним чиномбули причетні й до України. Відомий факт, що у1915-1920 рр. Яків Шапіро здобував художню ос-віту в Харкові та Києві, жив та керував художньоюшколою у Катеринославі (нині — Дніпропетров-ську), був учасником заходів художньої секції ки-ївської «Культур-Ліги». І ось, у статусі достатньовідомого художника, Шапіро виїхав до Франції, дебрав активну участь у художньому житті Парижай органічно влився до «Паризької школи». Томуя дуже радий, що відбудеться наше знайомство

з майстром, який пов'язаний як з українськоюхудожньою школою, так і з мистецтвом Франції.

Було б дуже добре, щоби таких виставок про-водилося якомога більше. І я був би щасливий,якщо б в Україну привезли роботи інших відо-мих художників, вихідців з України: АбрахамаМінчина і Сандро Фазіні, до речі рідного братаписьменника Іллі Ільфа. А також прекрасногофранцузького кольориста, родина якого також зУкраїни — П’єра (Петра) Дмитриєнка та інших.

Сьогодні у нас є всі умови для того, аби ми до-сліджували українську культуру й знайомилисяіз творчістю наших земляків закордоном, нажаль, забутих нами ж самими.

До речі, про повернення, хай у вигляді пам’ят-ної дошки: однією з останніх культурних подій,до яких я безпосередньо був причетний, — вста-новлення у лютому цього року пам’ятної дошкивидатному українському вченому-славісту ака-деміку АН України Володимирові Перетцу на бу-динку Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка.Саме академік В. Перетц — ще у 1905-06 рр. бувініціатором відкриття при Університеті (тодіСв.Володимира) кафедри української мови й лі-тератури. Царська влада відмовила йому. Тодівін став викладати українську приватно. Одна зголовних праць ученого — опис пам’ятки дав-ньоукраїнської літератури — «Слова о полку Іго-ревім». До речі, багато його творів присвячено йукраїнський культурі — вертепу й ляльковомутеатру, досліджував він стародавній українськийвірш. Вшанувати вченого в Києві стало для менепринциповою задачею, тепер сподіваюся, йогоім’я назавжди повернулося до його послідовни-

ків. Хотів би додати, що вишукану та якіснупам’ятну дошку зробили молоді київські скуль-пторі Олесь Сидорук та Борис Крилов.

УК. Нещодавно в Національному художньомумузеї України було представлено першу з1990-х років монографічну виставку графіката ілюстратора Сергія Конончука. Ви булизнайомі з сестрою художника, так?Так, мені пощастило знати сестру Сергія Конон-чука — Неонілу Францеву. 1986 рік, я тоді бувще студентом Поліграфічного інституту в Києві.І якось вона подарувала мені каталог праць

4

Пам'ятникНикифору у

м.Криниця (Польща)

ВасильСедляр. З іллюстраційдо «Кобзаря»Т. Шевченка,1933 р.

свого брата та декілька екслібрисів його роботиі тих, які були присвячених йому, зроблені сучас-ними українськими художниками.

Коли я відвідав виставку Сергія Конончука вНаціональному художньому музеї, то майнуладумка: ті екслібриси, пов’язані з Конончуком, щоє в мене, мають зберігатися у музеї, от я й пере-дав їх туди. Вважаю, що така ініціатива, за умовиїї підтримки любителями мистецтва, колекціо-нерами й самими художниками, — передаватитвори мистецтва в музеї, таким чином попов-нюючи музейні фонди не лише в Києві, але й вУкраїні, має право на життя. Також маю думку,що в Україні потрібно було б створити держав-ний музей особистих колекцій.

УК. Пане Артуре, Ви відвідуєте закордоннівиставки, спілкуєтеся з відомими художни-ками, цікавитеся мистецтвом різних країнсвіту. Як відгукуються про сучасну українськукультуру за межами нашої країни?Так, спілкуюся, а з деякими й товаришую. Мійдавній знайомий Стасіс Ейдрігявічюс, всесвітньовідомий польсько-литовський художник-графікта плакатист. Це людина, яка живе мистецтвом.Окрім того, Стасіс дуже високо оцінює творчістьсвоїх колег — українських художників-графіків.Добрі слова про сучасне українське мистецтво ячув не лише від нього. Але потрібно докладатибагато зусиль, зокрема й нашим державним ор-ганам, щоб творчість вітчизняних мистців булазатребуваною й популярною не тільки в Україні,а й закордоном.

УК. Сучасний стан української культури. За-питання, яке ми часто ставимо в мистецькихколах. Якщо говорити про культурний про-стір нашої держави, що сьогодні найбільшецікавить українців?Буду говорити про своє бачення. Українське теле-бачення сьогодні — це естрадні концерти та полі-тичні ток-шоу… На жаль, у нас дуже мало програм,присвячених мистецтву, його напрямкам, та йкультурі загалом. Потрібно частіше запрошуватина телебачення молодих художників, літераторів,кінокритиків: нехай дискутують, діляться власнимбаченням. Програм про класичну музику або театрпрактично не існує. На жаль, така тенденція нетільки на телебаченні — молодь недостатньочитає, все менш цікавиться мистецтвом, класич-ною музикою. Національне телебачення повиннозвернути увагу на цю прикру тенденцію.

УК. У 2010 році Ви заснували й очолили Ук-раїнську секцію Асоціації європейських жур-налістів. Розкажіть про цей напрям вашоїдіяльності.Основними напрямками Української секції АЄЖє захист прав і свобод українських журналістів.Загалом Асоціація Європейських Журналістів —одна з найбільших журналістських організацій уЄвропі, яка минулого року відсвяткувала юві-лей — 50 років від дня заснування.

Як керівник Української секції, я докладаю зу-силь, аби наша секція займалася і культурологіч-ними аспектами. Сучасні журналісти повиннірозвиватися не лише в професійному на-прямку — політика, економіка та інше, але й, заможливості, розумітися на культурі та мистец-тві, відвідувати музеї, театри, концерти.

УК. Родина, культура, історія, доля…Що длясебе виокремлюєте із родинних цінностей і якродинне коріння допомогло у вашому житті?І в житті, і в роботі у мене є принципи, від якихя не можу відійти, тому що знаю й горджусясвоїми пращурами. До того дуже часто проду-мую, наскільки мій вчинок збігається з цимипринципами. Мені пощастило, що і в дитинстві,й в дорослому віці я міг спілкуватися з багатьмавидатними діячами культури та літератури —

Григорієм Кочуром та Іваном Дзюбою, ЛеонідомЧереватенком та Лесем Танюком, Дмитром Гор-бачовим, Карлом Аймермахером, ГеннадіємАйгі, Йосипом Бродським та іншими. Деякі з нихпішли з життя, але багато з них й сьогодні зали-шаються моїми наставниками, до яких я можузвернутися за порадами…

Редакція «УК» дякує за надані зображення й фотографії Артуру Рудзицькому

5

Никифор.Кімната впансіоні(МузейНикифора в Криниці,Польща)

УКРАЇНСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ СЬОГОДНІ — ЦЕ ЕСТРАДНІ КОНЦЕРТИ ТА ПОЛІТИЧНІ ТОК-ШОУ… НА ЖАЛЬ, У НАС ДУЖЕ МАЛОПРОГРАМ, ПРИСВЯЧЕНИХ МИСТЕЦТВУ, ЙОГО НАПРЯМКАМ, ТА Й КУЛЬТУРІ ЗАГАЛОМ

УК.