2014

2

Це я зробила Це я зробила

безлад безлад

у водоймі. у водоймі.

Пробач, Пробач,

Нембо.Нембо.

Я пробачаю Я пробачаю

тобі. тобі.

дитячий християнський журналдитячий християнський журнал

ISSN 2194-3796

А я вже знаю, яке

слово тут заховане! Але не скажу, нехай

кожен сам здогадається, про що цей номер.

Мал

ювал

а Ві

ктор

ія Д

УНАЄ

ВА

ЯН

Н ЕЩ

ОП

РПетрику,

поглянь, у цьому завданні треба відгадати

тему журналу.

Для того щоб Iз лIтер у кружечках скласти слово, яке пов'язане з темою цього номера журналу, почни читати

з найбIльшого кружечка, прямуючи, по порядку,

до найменшого.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

2

«Частину спадку дай мою, – До батька мовив якось син. –Сам долю оберу свою!»Взяв гроші та й пішов один.

На чужині розгульно жив,Батьківські гроші витрачав,Нарешті спадок розточивІ жебраком бездомним став.

З свинячих ночов юшку їв,Та якось, сидячи в багні, Жахнувся: «Що я наробив?Додому треба йти мені!

І проти неба я згрішив,І перед батьком винний я,Якби ж-то він мені простивІ, як раба, в свій дім прийняв!»

І ось пустелею три дні,Брудний, голодний, ледь бреде,Аж раптом бачить: вдалиніНазустріч хтось йому іде.

Це хто? Біжить якийсь старий…Знайоме щось… Невже це він?«Мій батько! Тату, тату мій!» –Заплакав гірко блудний син.

Обійми широко старийРозкрив свої, поцілував:«Ти гинув, а тепер ожив,Я так давно тебе чекав!»

Нам каже Біблія свята,Що в небі є наш рідний дім.Любов і мир царюють там,Чекає Батько в домі тім.

І навіть якщо грішний ти,Як той жебрак, той блудний син,Пробачить Він! До Нього йди!Тобі назустріч вийшов Він.

Олена МІКУЛА

Малювала Лариса ГОРОШКО

Поки люди люблять,

вони прощають.

Франсуа де Ларошфуко,

французький письменник

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

3

– Павлушо, синочку, прокидайся, – почув Пав-лик лагідний голос мами. – До школи пора. Вже сьома година.

– Мамо, можна я хоч сьогодні залишуся вдома?– Що ти, синку, школу не можна пропускати. По-

терпи трошки, скоро канікули.Але Павлик продовжував лежати в ліжку, і з усьо-

го було видно, що йому зовсім не хотілося йти до школи.

– Синку, – знову почув він лагідний голос ма-ми, – не бійся, Ісус із тобою. Він допоможе тобі все знести. Ти ж па м’я таєш, що тобі говорив тато? Тре-ба пробачити їм, адже вони не знають Ісуса.

Павлик знехотя спустив із ліжка ноги й почав повільно одягатися...

Коли він зібрався йти і був уже біля дверей, ма-ма вийшла до нього, ласкаво обійняла й помолила-ся про сина, просячи Ісуса, щоб Він зберігав його. А Павлик помолився про те, щоб Ісус навчив його прощати.

Добре було на вулиці! Весняне сонечко всміха-лося йому, зграйка пташок, перелітаючи з гілки на гілку, славила Господа. Тільки в серці Павлика бу-ло тривожно й тоскно, тому що він згадав, як учо-ра після уроків всі насміхалися з нього, а Васько Пасічний так його вдарив, що він, впавши на пар-ту, розбив собі губу.

У Павлика був друг Сергій. Та коли й із Сергій-ка почали сміятися за те, що він дружить із христи-янином, Сергій відсторонився від нього. «І що я їм зробив? – думав Павлик. – Я вірю в Ісуса, мені по-добається ходити на зібрання, там добре, мене там усі люблять».

Цілий вечір Павлик чекав батька з роботи. І по-тім вони довго розмовляли втрьох. Мама плакала, а тато розповідав про прожиті важкі роки. Потім він читав із Євангелія про Ісуса. Тато читав, як Ісу-са хотіли побити камінням, не вірили Йому, смія-лися з Нього, а Ісус усе одно любив людей, зціляв,

ЗА ПРИКЛАДОМІСУСА

В. ЧУБЕНКО

4

ТРО

ПИ

НКА

2/

14СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

4

допомагав, прощав. Ісуса били, плювали Йому в обличчя, але Він усе стерпів, щоб урятувати людей.

Після розповіді тата Ісус став Павликові набагато ближчим. А ще тато прочитав сло-ва Ісуса: «Як Мене переслідували – то й вас переслідувати будуть... Любіть ворогів сво-їх... і моліться за тих, хто вас переслідує…» Потім тато молився про те, щоб Ісус навчив Павлика прощати.

Сумні думки хлопчика розвіяв крик:– Павлику, привіт!Це був Сергій.– Ти розв’язав завдання? – запитав він.– Так.– Даси списати?В голові у Павлика майнула думка: «Не

дам. Ти не хочеш зі мною дружити й сміявся разом з усіма». Але він згадав Ісуса, адже Господь прощав...

Павлик розстебнув портфель, дістав зо-шит і, відкривши його, сказав:

– Я тобі краще поясню. Списувати немає сенсу.

І Павлик пояснив Сергійкові, як роз в’я зу-ють ся завдання. Потім Сергій сказав:

– Ти не ображайся, що я перестав до те-бе підходити... Ти гарний хлопець, ти не об-манюєш, не б’єшся. Розумієш, усі вважають, що я теж у вашу церкву ходжу... Ти от ска-жи, чому ти не дав здачі Васькові, ти ж дуж-чий за нього?

У відповідь Павлик почав розповідати Сергійкові про Ісуса: Він нікому не мстився й учив прощати іншим.

– Послухай, Павлику, дай-но мені щось почитати про Ісуса, – раптом попросив Сер-гійко.

Серце Павлика раділо. Він зрозумів, як добре прощати. А через кілька років його друг Сергій покаявся й почав разом із Пав-ликом відвідувати недільну школу.

ТРО

ПИ

НКА

2/

14

5

Мал

ювал

а Н

атал

ія Ж

УРАК

ОВС

ЬКА

Сильніше за

всі перемоги –

прощення.

Йоганн Фрідріх ШИЛЛЕР,

німецький поет

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

5

Розгорнімо Біблію

Багато століть народ ізраїльський, який знав Бога та Його Слово, чекав обіцяного йому Спасителя Христа. А коли Він прийшов, то впізнали Його далеко не всі. Хоча Ісус Христос, як ніхто інший, робив сліпих зрячими, хворих – здоровими, навіть воскрешав померлих. Після трьох років служіння народу (Ісу-сові на той час було близько 33 років) Його за арештували, коли Він прийшов із учнями до Єрусалима на свято Пасхи.

І ось Ісус стоїть перед синедріоном, верховним судом Ізра-їлю, і Його звинувачують у найрізноманітніших злочинах. Але Він мовчить. Коли Його запитали: «Чи Христос Ти, Син Бо-жий?» – Він відповів: «Коли Я вам скажу, – не повірите ви. Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Бо-жої!» Вони закричали: «То Ти – Божий Син?» Ісус від-повів: «Самі кажете ви, що то Я». Тоді вони вирішили: «Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу!» І засудили Ісуса Христа до страти.

Та оскільки священики й книжники не мали влади самі кого-небудь стратити, вони повели Ісуса до рим-ського намісника на ім’я Пилат. Він у той час саме був у Єрусалимі. Пилат допитав Ісуса, але не знайшов за Ним жодної провини. А дізнавшись, що Ісус родом із Галілеї – частини Юдеї, якою правив цар Ірод, – вирішив відправити Ісуса до Ірода. Нехай той ви-рішує, що робити із в’язнем. З тієї причини, що наближався Великдень, Ірод також у цей час був у Єрусалимі.

Ірод дуже зрадів, коли солдати привели до нього Ісуса. Він давно мріяв послухати Ісуса з Назарета. Але найбільше йому хоті-лося на власні очі побачити диво. Він знав, що Ісус здійснив уже багато чудес.

Книжники й священики теж пішли до Ірода. Вони облудно звинувачували Ісу са, кажучи про Нього неправду. Ірод розпо-чав допитувати Ісуса, ставлячи Йому різні запитання. Але Ісус не відповідав Іродові. Тоді Ірод і його солдати почали знуща-тися з Ісуса. На глум вони надягли на

Нього царський плащ і відправили назад до Пилата. Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВА

Вальдемар ЦОРН

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

6

Знов Пилатові потрібно було прийняти рішення. Тоді він оголосив: «Не знаходжу я в Ньому провини ніякої. Отже, я накажу Його бичу-вати й відпущу на волю!» Але натовп, підбурюваний священиками та книжниками, закричав: «Розіпни Його! Розіпни Його! А відпусти нам

Варавву!» Варавва був учасником заколоту й убивцею. Пилат кіль-ка разів намагався переконати натовп, але люди кричали дедалі голосніше, вимагаючи смерті Ісуса, і Пилат здався. Він відпустив Варавву, а Ісуса велів стратити.

Ісуса й двох розбійників повели за місто, де зазвичай стра-чували злочинців. Величезний натовп супроводжував їх, що йшли на розп’яття. Одні глузували, інші обурювалися, але ба-гато хто гірко плакав, особливо єрусалимські жінки, які знали, ким був Ісус. А Він говорив їм: «Дочки єрусалимські, не ри-дайте за Мною, – за собою ридайте й за дітьми своїми! Скоро прийдуть на це місто та на цей народ такі страждання, які со-бі й уявити неможливо. Тож люди будуть волати до гір, щоб вони завалили їх, і до пагорбів, щоб вони поховали їх».

Солдати привели Ісуса і двох розбійників до пагорба, якого в народі називали Голгофою, та розіп’яли їх там. Ісу-са посередині, а розбійників – одного праворуч, а іншо-го ліворуч.

Священики та книжники глузували з Ісуса: «Ну що, Ме-сія, якщо Ти справді Спаситель, то спаси Себе Самого!» І насміхалися з Нього. Ісус дуже страждав, але, дивля-чись на натовп, що стояв біля хреста, на вояків, що діли-ли між собою Його одяг, на людей, що сміялися з Нього, на жінок, що плакали за Ним, і на Своїх друзів, – почав благати Бога: «Отче! Прости їм, – бо не знають, що чи-

нять вони!»Один із розбійників, розп’ятий із Ним, теж лихословив

Ісуса. А інший сказав: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, й належну плату за вчинки свої беремо, а Він невинний!» Потім, звернувшись до Ісуса, попросив: «Ісусе, коли Ти всту-

пиш у Своє Царство, згадай про мене, грішного!» Ісус відповів йому: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!»Настав полудень, і вся країна занурилася в пітьму. Так трива-

ло близько трьох годин. А в храмі в цей час завіса, яка відділяла Святеє святих від решти храму, розідралася зверху до низу. І в цей

момент Ісус голосно вигукнув: «Отче, у Твої руки віддаю Свого ду-ха!» І помер.

Сотник, який керував стратою, прославив Бога й сказав: «Дійсно праведний був Чоловік Цей!» Серед друзів були присутні й жінки, які слідували за Ісусом із Галілеї. Вони стояли неподалік хреста й ба-чили все, що відбувалося.

Так помер за гріхи всіх людей Син Божий Ісус Хрис-тос. А про те, що Ісус переміг смерть, воскреснувши з мертвих, ти знаєш. Адже ми тому й Великдень святкуємо, що Ісус помер і воскрес.

Ти можеш прочитати про смерть Ісуса в Євангеліях, наприклад, у 22-й і 23-й главах Євангелія від Луки.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

7

Малювала Лариса ГОРОШКО

Віктор АХТЬОРОВ

Пасха – це найкраще свято,

Кращий день серед всіх днів.

Цього дня святий Спаситель,

Мій Iсус, мій Покровитель,

Сильний Воїн, наш Учитель,

Всіх нас з Богом примирив.

Хай сьогодні сонце світить,

Бо Iсус Христос воскрес!

З Ним щасливі будуть діти,

Будуть в мирі, в правді жити,

Будуть тим шляхом ходити,

Що прямує до небес!

Едуард СКАЧКОВ

Христос воскрес!

Співають дзвони,

Мов сад, уквітчана земля.

Чудовій звістці цій повірив

Й тепер навіки з Богом я!

Христос воскрес!

Це справжнє свято,

Він переміг і смерть, і гріх.

Він в небесах тепер царює

Й дарує прощення для всіх.

Христос воскрес,

Щоб з нами жити,

Щоб вести нас шляхом Своїм,

Щоб правди і добра нас вчити.

Як добре бути поруч з Ним!

Переклад з російської Олени МІКУЛИ

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

8

Що робити, якщо хтось заподіяв нам зло? Прощати. Прощати – дуже важ-ливо. I для Бога це дуже важливо. Звідки я знаю? Так у Біблії написано.

Сам Iсус Христос сказав про це й навчив Своїх учнів, тих, хто вірить у Нього, в молитві «Отче наш». Ти знаєш цю молитву напам’ять? Можеш її зараз сказа-ти Господу? Так чому ж важливо прощати? Відразу після того як Iсус навчив учнів цієї молитви, Він сказав: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14–15). Отже, ми повинні прощати, то-му що Iсус вчить нас цього.

Одного разу до Iсуса підійшов Його учень Петро й запитав: «Скільки разів про-щати тим, хто нам щось погане зробив? Може, сім разів на день?» Iсус йому від-

повів: «Не сім разів, а сімдесят разів по сім! Якщо прийде до тебе твій друг, або брат, або сестра й попросить пробачення, то прости йому або їй. Навіть якщо вони

це будуть робити дуже часто, багато разів на день».Ще одна причина, чому потрібно прощати: Бог простив нам усе, що ми коли-

небудь зробили. А це ой як багато! Якщо Він нам так багато пробачив, то й ми по-винні прощати всім, хто нам зробив щось погане.

Iсус до цього питання дуже суворо підходив. Він про це навіть притчу розповів, відразу після Своєї розмови з Петром на цю тему (прочитай її в Євангелії від Мат-вія, у 18-й главі).

Пам’ятаєш, як молився Iсус Богу, коли Його розіп’яли на хресті? «Отче, прости їм!» Адже ми хочемо бути схожими на Iсуса Христа й чинити, як Він. Тому нам по-трібно навчитися прощати кривдникам нашим, як це зробив, наприклад, первому-ченик Степан, коли його за проповідь про Iсуса Христа побивали камінням. Він мо-лився: «Господи Iсусе! Прийми дух мій... Господи! Не постав їм гріха цього». Це бу-ли його останні слова. Степан знав, що найважливіше – бути самому прощеним Богом і прощати іншим. Ніхто його про прощення не просив, але він знав, що так учинив Iсус. Слова його записані в Біблії. Ти можеш їх прочитати в книзі Дій апос-толів (7:55–60).

Якщо ти ввечері, під час молитви, будеш просити прощення в Господа, то не тільки попроси Його простити тобі все, що ти в цей день думав, говорив чи робив неправильно, але й скажи Йому, що ти щиро, від серця, прощаєш усіх, хто образив тебе. Якщо ти згадаєш кого-небудь конкретно, хто зробив тобі зло, скажи про це Господу, а також про те, що ти прощаєш свого кривдника. Ось побачиш, роблячи так, тобі набагато легше буде любити людей і зберігати дружбу. I в серці у тебе па-нуватимуть мир і радість.

Вальдемар ЦОРН

Над цим

варто замислитись

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

9

Склала Ельвіра ЦОРН

Нумо дізнайся

!

Коли Iсус був на землі, люди ставили

Йому запитання, які їх хвилювали. Визнач,

яке з перелічених запитань поставив кожен

із наведених у правій колонці людей.

ОРН

Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі? (Iв. 6:28)

Що є істина? (Iв. 18:38)

Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? (Мт. 18:21)

Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне? (Мт. 19:16)

Скажи нам, коли станеться це? I яка буде ознака приходу Твого й кінця віку? (Мт. 24:3)

Чи Христос Ти, Син Благословенного? (Мр. 14:61)

1 учні

багатий юнак

Петро

Пилатнарод

первосвященик

23456

Якщо ти з'єднаєш точки,

то дізнаєшся, яку тварину

тут зображено.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

10

Тільки-но пролунав дзвінок з уроку, як діт-

вора висипала на вулицю. Усім хотілося знати,

що ж там так гриміло й скреготало під час уро-

ку. Виявляється, на шкільний двір в’ї ха ли вели-

кі КамАЗи. Вони привезли цеглу, пісок і дошки.

Давно вже було прийнято рішення добудува-

ти й розширити стару, ще до війни побудовану

школу. Ось і почалася цікава робота – будівни-

цтво. Коли КамАЗи виїхали, школярі вийшли

у двір складати цеглу.

Робота була нелегка. Цегла боляче дряпа-

ла пальці, але хлопчики, наслідуючи дорос-

лих, вишикувалися ланцюжком і передавали

цеглини один одному – так справа йшла швид-

ше. А дівчаток вчитель послав збирати коло-

ту цеглу й складати її в окрему купу. Дівчатка

охоче взялися за справу, але незабаром ця

робота втомила їх: боліла спина, руки. Повіль-

но рухаючись, дівчата ліниво піднімали

й переносили биті цеглини.

Серед учнів четвертого класу була

одна віруюча дівчинка – Віра. Батьки

навчили її, що лінуватися – погано.

Якщо робиш справу, працюй старан-

но, добре! Дивлячись на однокласниць,

Віра теж хотіла працювати повільно, але,

згадавши мамину настанову, заходилася

енергійно носити цеглу.

– Черниці, як завжди, більше за всіх треба! –

в’їд ливо посміювалися дівчата.

– Звичайно, їй це потрібно, а то Бог пока-

рає! – вигукнула Світланка, підбурюючи всіх

до сміху.

Неприємно стало Вірі. Якийсь гіркий клу-

бок підкотив до горла. Вона на мить застигла.

«Ну й нехай сміються, – втішила вона себе. –

Над Ісусом теж сміялися...» І Віра продовжу-

вала працювати так само швидко, як раніше.

Не вперше було їй чути прізвисько «черниця».

До нього всі звикли. І Віра теж. Змирилася.

Зазвичай, трохи посміявшись, учні пере ста-

вали кепкувати. Чи то слова в них вичерпу ва-

лися, чи то жаліли Віру. Але сьогодні зу пинити

дівчаток було неможливо. Вони вигадува-

ли усілякі небилиці про Бога, про віруючих

Автор невідомий

згзгзгзгзгзгзгзгзггз

енененененененененее ееееееееееее

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

11

і обов’язково згадували Віру – як найбільш

ревну серед богомольців.

«Ісусе! Допоможи мені не заплакати! – про

одне просила Віра. – Це ж через Тебе вони

сміються з мене!»

Жартами й сміхом цього разу справа не ви-

черпалася. Світланка, найбільш зухвала з дів-

чаток, закричала:

– Та її ж нічим не проймеш! Їй все байдуже!

Вірко, ти ганьбиш наш клас! – І з усього розма-

ху жбурнула в Віру цеглиною.

Всі зойкнули.

– Світлано, ти що робиш?! – пролунав чийсь

переляканий вигук.

Але було вже пізно. Глухо стукнувши, цег ла

вдарила Віру по пальцях. Від болю в неї

потемнішало в очах, потекли сльози. Тільки тут

учитель Іван Петрович звернув увагу на гамір.

– Що сталося? – Підійшов він до дівчаток.

Обличчя Віри було блідим, з пальця текла

кров. Світланка стояла осторонь, теж бліда,

але не від болю, а від страху.

– Добре, що в голову не влучила, а не то,

напевно, вбила б її! – зронив хтось із хлопців.

«Швидка допомога» відвезла Віру до лікар-

ні. Там зупинили кров і наклали на зламаний

палець гіпс. А на шкільному подвір’ї тимчасо-

во призупинилася робота. Всі учні вже зна-

ли, що зробила Світлана Іванова. Ніхто не

схвалив її вчинок. У дитячих серцях несподіва-

но прокинулася жалість, щира людська жалість

до Вірочки.

– Ну й нехай вірить у Бога, а бити її наві-

що? – спробував хтось присоромити Світлану.

– Нічого, Бог її зцілить! – чи то серйозно, чи

то жартома вигукнув хтось із хлопців.

Увечері Віра вже була вдома, але ніяк не

могла заснути. Болів не лише палець, але й уся

рука. Павлик, молодший брат Віри, дивлячись

на її страждання, порадив:

– Завтра ж піди й розкажи про все її бать-

кам. Ото буде вже їй! Я знаю її батька – він

дуже суворий.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

12

– Ти неправий, Пашо, – відгукнулася з іншої

кімнати Надійка, старша сестра. – Адже Хрис-

тос учив нас прощати ворогам!

Павлику стало соромно, але в той самий час

йому було шкода сестрички:

– Так, я знаю. Але ти подивись, Віра ледве

терпить, так рука болить. І опухла он як, уся

червона...

Віра, розчулена співчуттям брата, заплакала.

– Пам’ятаєш, Ісус навчав: якщо хто вдарить

тебе в праву щоку, підстав йому й іншу? – на-

гадала Надя.

– Так, діти, – втрутився у розмову тато, –

найкраще пробачити й не тримати ніякого зла

в серці. Господь сказав, що Сам буде відпла-

чувати нашим ворогам, по справедливості

Своїй. А нам Він велів не мстити за себе.

В душі у Віри йшла боротьба. Так важко про-

бачити Світланці! Чийсь голос в її серці напо-

легливо переконував: «Все одно помстися!

Вона не мала права так учинити з тобою!»

Які лишень думки не приходили Вірі в голову!

І все ж перемога сталася. «Краще пробачити.

Так Ісус навчав!» – вирішила нарешті Віра, і на

душі стало спокійно й добре.

Наступного дня Віра прийшла до школи

з опухлою та почервонілою рукою. Але її бла-

китні очі, як завжди, світилися добром і радіс-

тю. Писати Віра не могла, тому просто сиділа

та слухала.

Однокласники намагалися не дивитися на

Віру. Соромно було. А Світланка цього дня до

школи взагалі не прийшла. Її відсутність насто-

рожила всіх.

– Ну й перепаде ж їй! – із зловтіхою гово-

рили хлопці. – Так їй і треба!

Після уроків учитель оголосив, що з при-

воду вчорашньої події відбудуться класні

Жан Поль,

німецький письменник

Прекраснішою

за все людина буває

тоді, коли просить

вибачення чи

прощає сама.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

13

збори. Коли з’ясували, як усе сталося, виник-

ло запитання: як же покарати Світлану?

– Поставити двійку з поведінки!

– Викликати батьків!

– Змусити помити підлогу в школі!

– Виключити з піонерів!

Пропозицій, як покарати Світлану, було ба-

гато. Говорили все, що тільки спадало на думку.

Кожен намагався вигадати покарання якомо-

га тяжче. І тільки Віра мовчки спостерігала за

подіями.

Вислухавши учнів, Іван Петрович сказав:

– Послухаємо Віру. Гадаю, її слово буде ви-

рішальним, тому що вона – потерпіла.

Сором’язлива за природою, Віра почерво-

ніла й повільно підвелася з-за парти. Підтри-

муючи загіпсовану руку, вона сказала:

– Я прощаю Світлані.

– Нічого собі! Палець поламаний, уся ру-

ка опухла, а вона каже – прощаю!

– Дурна, помститися треба!

– Ні! Здачі все одно потрібно дати! – почу-

лися з усіх боків обурені голоси.

Віра сіла, а клас шумів, неначе розтриво-

жений вулик. Не могли зрозуміти однокласни-

ки, як можна пробачити таке зло! Вчитель теж

був доволі збентежений несподіваною відпо-

віддю Віри.

– Прощаєш? Ну що ж... Тоді й карати Світ-

ланку не будемо, – спроквола вимовив він.

На цьому збори закінчилися. Учні швид-

ко розбіглися. Віра теж пішла додому. На сер-

ці в неї було легко. Здавалося, що й рука вже

не так сильно болить. «Як добре, як приємно не

носити в серці зла та помсти, як добре проща-

ти!» – думала вона.

Світлана прийшла до школи через день. Ку-

дись зникла її колишня зарозумілість. Винувато

поглядала вона на однокласників і трималася

осторонь. Всі мовчали й тільки уважно стежи-

ли за Вірою – чи буде вона хоча б якось мсти-

тися чи насправді пробачила?

На перерві Віра не вийшла з класу, зали-

шилася сидіти за своєю партою. Якось ніяко-

во було їй потрапляти на очі цікавим учням.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

14

А Світлана, наче заляканий кролик, чекала

якогось суду. Однокласники ніби не помічали

її, і від цього їй ставало ще важче.

Коли пролунав дзвінок на урок, Світлані тро-

хи полегшало. Марно пошукавши ручку в порт-

фелі, вона понурила голову й завмерла: як

можна було забути вдома пенал?

– Іванова, ти чому не пишеш? – суворо за-

питав учитель.

– Ручку забула, – ледь чутно відповіла Світ-

лана.

– Візьми мою! – дружелюбно запропону-

вала Віра.

Клас завмер. Всі повернули голови в бік Ві-

ри. Оце так! Сама писати не може через Світ-

ланку, а так розмовляє з нею!

Світлана густо почервоніла, але ручку взя-

ла. Тремтячою рукою вона почала записува-

ти вправу, а думки роєм закрутилися в голові:

«Віра ручку дала! В її голосі навіть докору не

було... Невже пробачила мені?» Зворушена

вчинком Віри, Світлана не могла навіть пові-

рити в те, що сталося.

Та й усі учні теж були схвильовані. Здаєть-

ся, навіть вчинок Світлани не так бурхливо

сприйняли, як прощення Віри. Десятки очей

виказували здивування. І сам учитель на хви-

лину замовк від несподіванки.

Вже на перерві, коли Іван Петрович залишив

клас, учні загомоніли. Хто що міг, те й говорив

на адресу Світлани. Нарешті Вітя, староста кла-

су, запропонував:

– Світлано, ти хоча б вибачилася перед Ві-

рою!

– Скажи спасибі, що вона віруюча, а то бу-

ло б тобі дуже погано! – зауважив хтось із кутка.

І тут звідкись у Віри з’явилася сміливість.

Вона підійшла до Світлани і, обійнявши її за

плечі, сказала:

– Не переймайся, Світланко, заживе моя

рука! Мені Ісус простив іще більше, і я про-

щаю тобі!

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

15

Степан ЗАГОРУЛЬКО

Про Iсусову науку

Я вам, діти, розповім.

Бо про неї треба знати

I дорослим, і малим.

Треба нам у світі жити

За порадами Його.

Брата свого слід любити,

Також ворога свого.

Вчив Iсус допомагати

Бідним, немічним, старим,

Вчив ніколи не брехати

I не бути гордим, злим.

Вчив збирати лиш на небі

Гарних справ нетлінний скарб.

I промовить Він до тебе:

«Ти мені і друг, і брат!»

Хто науку цю Христову

Втілив у своє життя,

Має вдачу пречудову

I щасливе майбуття.

Автор невідомий

Якщо хтось тебе образив,

Вдарив, зрадив, засмутив,

В своїм серці біль одразу

Відчуваєш, мабуть, ти.

Сумно й прикро дуже-дуже,

У душі зростає гнів,

Та подумай, любий друже,

Що б Господь Iсус зробив?

Він любив не лише добрих,

Навіть ворогів любив,

За людей, що Його вбили,

Він Отця Свого молив.

Всім, хто тебе ображає,

Ти за зло добром плати –

Ворогів усіх на світі

Зможеш так перемогти.

Пліній Молодший

Найдосконалішою

людиною я назву ту,

яка вміє пробачати

іншим.

Малювала Маргарита ХРЕБТЕНКО

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

16

Його розп'яття

викликало

землетрус

і темряву

по всій землі,

що тривала

три години.

НЕЧУВАНЕЦар переслідує

його, а він платить

йому добром

МИЛОСТИВО.за зло і чинить

із ним

БЛАГОРОДСТВО!

Пророк у вогненній колісниці на очах свого наступника

взятий на небо!

ЄДИНИЙ У СВОЄМУ РОДІ

ВИПАДОК!

ÙÎ ÖÅ ÇÀ ËÞÄÈÍÀ,

ßÊ²É Ï²ÄÊÎÐߪÒÜÑß

ÌÎÐÅ?ПЕРШИЙ МУЧЕНИК ЗА ХРИСТА!

Послідовника Христа

побивають камінням,

а він молиться про

те, щоб Бог не

поставив цей гріх

його вбивцям!

Незважаючи на те що в'язень був закутий

ЗНИК В'ЯЗЕНЬ!у ланцюги й під

охороною воїнів,

він зміг звільни-

тися від пут і,

не по мітно по-

кинувши тем-

ницю, схо -ватися.

2

3

4 5

6

1

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

КИМ БУЛА ЦЯ ЛЮДИНА

НАСПРАВД

І?

СЕНСАЦІЇ

Він простяг

посох свій, і море

розступилося, щоб цілий

народ міг, посуху пройшовши

через море, піти від

переслідувачів.СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

17

Пауль УАЙТ

Носоріг зупинився. Його маленькі оче-нята помітили в спокійній, прозорій воді відображення жирафа Твіги, мангуста Джо-Джо та антилопи Дік-Дік.

Очі Фару налилися кров’ю від самого лише погляду на квіти, що ростуть край трав'янистого берега водойми. «Прохо-лодна, кажеш?» Нога його дуже боліла.

«Так, – кивнув Буху, – це водоймище зовсім не схоже на те місце, куди тебе днями занесло». – «Ти хіба не бачив бі-лу хмару пари?» – запитав Джо-Джо.

Із серії

«Фару сильніший

за всіх

»

Різнобарвні метелики весело пурхали, влітаючи то в сонячний промінь, то в про-холодну тінь. Шкандибаючи стежкою, носоріг Фару, за звичаєм, невдоволе-но пирхав.

Нога його все ще нила від болю, після того як він занурив її в гаряче джере-ло. Маленький мозок в його твердоло-бій голові також пульсував болем, коли він думав про слона.

З глибокої тіні визирнув гіпопотам Буху: «Дивися, куди йдеш. Попереду улюб-лена прохолодна водойма слона – най-краще місце для водопою. Там дуже красиво».

Фару повернувся до нього: «Ти що, на-магаєшся мене звинуватити?» – «А мо-

же, ти вважаєш, що винен слон?» – зауважив Буху. Носоріг насупився.

Почулося презирливе гарчання:

«Великий, сильний, мудрий слон! Це той, який говорить: ◊Слухай мене і ро-би, що я кажу“?! Пхе!»

З незвичайною твердістю в голосі Буху сказав: «Бережись, Фару! Одного разу тобі знадобиться його допомога. Але ти будеш її недостойний, так само як не заслуговуєш її й зараз».

Хлопці уважно спостерігали за тим, як Дауді, помічник лікаря в джунглях, розрізав кавун.

– З нами немає близнюків, – сказав Мгого. – Може, пошукати їх?– Так, будь ласка, – кивнув Дауді.Незабаром Мгого повернувся з Калі й Талі. Обидва виглядали по-

нурими. Вони подивилися на кавун, потім перезирнулись і лише тоді помітили, що Дауді спостерігав за ними. Їм стало зрозуміло: він ді-знався про те, що вони вкрали та з’їли один із його кавунів.

– Прости мені, Дауді, – тихо промовив Калі.– I мені, – пробубонів Талі.Дауді посміхнувся:– Прощаю, звичайно. Підходьте, їжте й слухайте розповідь про

прохолодну водойму.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

18

Гіпопотам замовк, щоб віддихатися, а Джо-Джо тихо прошепотів: «Він виго-лосив більше слів на одному подиху, ніж будь-коли раніше».

Розлючений носоріг вирвав рогом де-рен на березі водойми. Буху продовжу-вав: «Не знаю, чому Нембо піклуєть-ся про таких, як ти. Це вище мого ро-зуміння».

«Що?! Слон піклується про мене? Хо-хо, – носоріг увійшов у воду. – Я роблю, що хочу, коли хочу і як хочу». Він зану-рив голову в воду й рогом, як плугом, почав орати дно.

Нарешті його голова знову з’явилася над водою, і він, злісно гаркнувши, по-прямував до берега. Вийшовши з води, Фару озирнувся: «Чиста й прохолодна водойма?

Тепер це брудний вир». Його слова роз-котилися луною по джунглях. Носоріг пирхнув на жирафа: «Побачиш Нем-бо, скажи йому, нехай зав’яже свій хо-бот вузлом».

Фару потрусив геть крізь колючий ча-гарник і ледь не врізався в слона. Різ-ко звернувши й підкреслено повернув-шись до Нембо спиною, він презирливо посміхнувся йому через плече.

Твіга та інші звірі сумно дивилися на створений носорогом безлад. Всі дума-ли про одне й те саме. «Треба призвес-ти все до ладу», – сказав жираф.

«Так, – підтримав його Буху. – Тут такі ноги, як мої, знадобляться. Я згладжу всі сліди, всі нерівності». Твіга схилив над водоймою довгу шию, витягуючи з середини гілки, водорості й траву.

Дік-Дік виконувала ту ж роботу біля бе-рега. Джо-Джо повертав на місце ви-дерті разом із землею квіти й траву. Бу-ху, стоячи на трьох ногах, четвертою за-рівнював усі ями, зроблені носорогом.

«Як добре послужити Нембо, бути йому корисним!» – сказав він, посміхаючись. На ранок, коли вони прийшли на водо-пій, вода знову була чистою та прохо-лодною, квіти приємно пахли.

Від брудної роботи носорога майже не залишилося сліду. «Яке чудове міс-це!» – вигукнув мангуст. «Вірно, – під-твердила Дік-Дік. – Воно й наше, бо ми друзі Нембо».

Мавпочка Коко швидко бігла стежин-кою. Зупинившись, вона підібрала кіль-ка камінців і кинула їх у водойму. Їй подобалося, як вони звучно плю-хались у воду.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

19

Коко стрибнула на найближче дерево і, перестрибуючи з гілки на гілку, по-квапилась сховатися. Нарешті, неаби-як стомлена, вона сховалась у дуплі баобаба.

Минали дні, і ось настав день наро-дження Коко. Мавпочка сміялася від радості й співала: «З днем народження мене! Приходьте до мене! З днем наро-дження, Коко! Є подарунки для тебе!»

У цей момент крізь гілки просунулася голова Твіги: «З днем народження, Ко-ко!» Мавпочка стрибнула йому на шию і, сміючись, сказала: «Це мій перший день народження цього року.

Коко показала йому язика й видерлася на пальму. Коли всі віддалилися й, зда-валось, ніхто її не бачить, вона зістриб-нула й почала кидати у водойму груд-ки бруду.

Відламавши пальмову гілку, Коко зану-рила її в воду і, водячи нею в різні бо-ки, скаламутила воду. Посміхаючись, вона вирвала з коренем квіти, які рос-ли біля берега.

Разом із пальмовою гілкою Коко кину-ла квіти у воду. Відступивши на крок від берега, мавпочка милувалася своєю роботою. I раптом вона помітила слона Нембо, що стояв за її спиною.

Її веселе бурмотіння перейшло на крик, коли хтось іззаду схопив її за хвіст і, від-тягуючи, приглушеним голосом сказав: «Гей, мавпо, припини! Це водоймище слона».

Коко підібгала хвіст і, звернувшись до Буху, сказала: «Не вказуй мені, незграб-ний йолопе! Я буду робити, що хочу, коли хочу і як хочу».

«Так, ясно, кого ти слухала. Адже я на-магався зупинити тебе, щоб ти не роби-ла в цьому прекрасному місці те, чого не слід робити. I ти це знаєш».

Тепер їх у мене буде два. Тоді я скоріше підросту». – «Мавпяча мудрість, – по-

сміхнувся Твіга. – Я прийшов сказати, що Нембо хоче бачити тебе». Коко

зістрибнула й кинулася навтьоки.

Під пальмою-парасолькою вона зустрі-ла антилопу Дік-Дік. «Коко, з днем на-родження! Ось тобі подарунок». Між маленькими ріжками антилопи лежав жовтий фрукт.

Коко одразу ж схопила його: «Спасибі, Дік-Дік, дуже приємно». Поки вона їла, панувало мовчання. Потім Коко сказа-ла: «Дні народження – чудова річ!

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

20

Гадаю, в майбутньому їх у мене буде три на рік». Дік-Дік розсміялася: «Ти чу-ла, що слон тебе шукає?» – «А навіщо я йому потрібна?» – запитала Коко, зо-бражуючи здивування.

«Нембо хоче вручити тобі подарунок», – сказала Дік-Дік. У розмову втрутився Джо-Джо: «Але ти його не заслужила. Згадай, що ти зробила з його водой-мою».

«Нічого я не зробила», – заперечила Коко й раптом згадала, що слон усе бачив. Вона побігла стежкою, сумуючи про те, що день народження видався не таким гарним, як їй хотілося.

Однак печаль змінилася радістю, коли вона побачила Буху, який, широко по-сміхаючись, ішов їй назустріч. «Вітаю, Коко! Я припас для тебе кавуна».

«Спасибі, Буху! Обожнюю кавуни. Відте-пер буду відзначати дні народження чо-тири рази на рік». Але Буху, облизуючи губи, не слухав її: «Розумієш, нам, гіпо-потамам, не так просто що-небудь нести.

Тому я поклав кавун собі в пащу й че-рез неуважність, розумієш, почав жува-ти. Який аромат! I смак відмінний!» Ко-ко втупилася в нього, прикривши лап-ками рот.

«Ти з’їв мій кавун?!» – вигукнула вона. «Так, – підтвердив Буху. – Він виявився таким смачним... Не сумуй, Коко, адже головне, що я про тебе сьогодні згадав.

До речі, ти чула, що слон хоче тебе ба-чити?» Мавпочка скорчила пику й пішла.«Вона не варта кавуна, – пробурмотів Буху, хитаючи головою, – не варто бу-ло приносити його».

За поворотом Коко ледь не наштов-хнулася на слона Нембо. Вона зупини-лась, навіть спробувала втекти, але но-ги в неї підкосилися, в горлі пересохло.

Коко хотіла щось сказати, але в пам’яті ожила картина скаламученої водойми й слона, що дивиться на неї. «З днем народження!» – пролунав доброзичли-вий голос. Коко потупила очі й проше-потіла: «Спасибі...»

«Поглянь, – сказав Нембо, – у мене для тебе подарунок». Коко підвела очі й по-бачила простягнуте до неї гроно гар-них, стиглих бананів. Вона простягла лапку, але потім похитала головою.

«Я створила безлад у водоймі, Нем-бо. Прости, – сказала вона ледь чутно й, помовчавши, додала: – Я не варта цього подарунка». – «Знаю. Але я хочу зробити тобі подарунок, тому що люблю тебе.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

21

Ти попросила вибачення, і я прощаю тобі, але банани я зірвав для тебе ра-ніше». Коко відчувала себе ніяково. «Спасибі, Нембо!» Вона дивилась на гроно бананів, яке було розміром май-же з неї.

«Величезне спасибі! – посміхнулась Ко-ко. – Я повернуся до водойми, щоб при-звести її до ладу». Очі слона сяяли. Але Коко цього не помітила – вона все ще відчувала відчайдушну незручність.

Несучи стежинкою банани, Коко по-думала: «Я розділю їх із Буху, Твігою, Дік-Дік, Джо-Джо, а також із Фару, як-що його зустріну». Так вона і вчинила. Це був найкращий у її житті день наро-дження!

Корисна порада

Боже спасіння – дар,

якого ми зовсім

не заслужили.

Прийми цей дар.

– Уявіть собі людину, яка ніколи не куштувала кавуна, – сказав Дау ді. – Вона ніколи не дізнається, якого задоволення була позбав-лена, поки не покуштує.

Всі погодилися з ним. Дауді вів далі:– Є таке слово, яке містить у собі цілий світ прекрасного. Розумін-

ня його можна порівняти з першою пробою найсмачнішого кавуна.– А що це за слово? – запитав Гулу.– Благодать. Це ні з чим не порівнянний дар, причому абсолют-

но незаслужений. Дар, який не можна заробити, який не залежить від наших справ і вчинків.

– У чому він полягає? – запитав Мгого.– У тому, що через смерть Iсуса на хресті Бог пропонує нам про-

щення, милість, благість і життя вічне.Калі й Талі почекали, поки інші пішли, потім Калі сказав:– Дауді, ми не заслужили кавуна...– Але ти нам простив крадіжку, – додав Талі.– Я дуже люблю вас, – посміхнувся Дауді, – ось чому

я простив вам і пригостив вас кавуном.– Тепер я починаю розуміти, що означає бла-

годать, – сказав Калі. – Ми не заслужили, але ти нам все одно дав.

Хлопці почали підбирати розкидані по землі кавунові кірки.

– Знаєш, Калі, ми з тобою заслу-жили інше, але, на щастя, цього не отримали, – сказав Талі, по-тім тихо додав: – Добре бути прощеним!

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

22

Склала Марина ІВАНОВА

Склала Наталка ЯНЦОС

По горизонталі:2. Апостол, який ішов по воді до Iсуса.

(Мт. 14:28–32)3. Як звали дружину священика

Захарії? (Лк. 1:5)6. Як звали брата Марії та Марти? (Iв. 1:11)7. Жінка-пророчиця в Iзраїлі. (Суд. 4:5)

По вертикалі:1. Iм’я нашого Господа і Спасителя.2. Назва свята, в яке Iсус помер та воскрес. (1 Кор. 5:7)3. Дружина Адама. (Бут. 2:20)4. Цариця, що врятувала свій народ. (Ест. 8)5. Що було на початку? (Iв. 1:1)8. «I ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між

осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться __________, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський» (Мт. 2:6).

Розв’яжи завдання

та запиши результати.

Перенеси пронумеровані

відповідно отриманим

числам слова на лінії

над відповідями,

і ти дізнаєшся,

що сказав Iсус людям,

які привели до Нього

жінку, що згрішила.

С

1 – неї2 – кине3 – Хто

4 – нехай5 – з вас6 – гріха

7 – каменем8 – перший9 – на

10 – без

1+2=

100–90=

73–69= 10–3+2=

3+4=

1+4=

3+3=

9–1= 100–99=

4–4+2=

1 2

3 4

5

6

7 8

,

.

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

23

Мене звуть Стівен Лунгу, родом я із Зім-

бабве. Коли я був дитиною, мою країну на-

зивали Родезією. Мій батько багато пив і бив

нас, дітей та маму. Він пропадав цілими мі-

сяцями, а коли з’являвся, то наводив страх

і жах на свою сім’ю.

До школи я не ходив – не було грошей. Ко-

ли мені було сім років, мама поїхала зі мною

на ринок у далеке місто. Там вона залишила

мене біля одного з прилавків і сказала, що

скоро прийде. Але вона не повернулася – во-

на покинула мене.

Ночував я під мостом, зарившись у на-

грітий за день пісок, а їв те, що знаходив

у сміттєвих ямах. Часто я заходив у райони,

де жили білі багатії, що їздили на розкішних

автомобілях і мешкали в красивих будинках,

оточених квітучими садами. Я харчувався

їхніми недоїдками і носив їхні обноски.

Друзів у мене спочатку не було, але потім

із таких самих, як я, безпритульників утвори-

лася вулична зграя. А коли мені було 13 чи

14 років, я став ватажком цієї зграї злодіїв

і розбійників під назвою «Чорні тіні». Ми об-

крадали магазини й вечорами, озброєні но-

жами, грабували запізнілих перехожих.

Потім до нашого міста приїхали агітатори,

які розповіли нам, що ми можемо відібрати

багатство в білих багатіїв і жити в їхніх бу-

динках, їздити на їхніх машинах. Для цього

потрібно було ненавидіти християн, навчи-

тися кидати бомби й підривати магазини та

банки. Так я, в боротьбі за права чорних,

став марксистом, а потім – керівником гру-

пи терористів із дванадцяти таких самих, як

я, підлітків.

Залишений матір'ю, але знайдений БогомСТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

24

Одного разу ми вирушили в місто, щоб

підірвати банк. Ми проходили повз вели-

кий намет, де відбувалися збори християн.

Я вирішив, що це прекрасна можливість –

помститися відразу декільком тисячам не-

нависних мені християн. Давши наказ своїй

групі оточити намет і чекати моєї команди,

я зайшов подивитися, чим же ці християни

займаються.

На сцені посеред намету стояв молодий

чоловік із Південної Африки і говорив про

Ісуса Христа. Він розповідав, що Ісус був

звичайним теслею і жив серед народу, по-

неволеного римлянами; що багатії та мож-

новладці ненавиділи Ісуса, бо Він викривав

їхнє лицемірство та жадібність, дружив із

«покидьками суспільства». А коли проповід-

ник сказав, що ці люди розіп’яли Ісуса і Він

помер за гріхи всіх людей, я раптом зрозу-

мів, що Він помер і за мої гріхи. Адже скіль-

ки лиха я заподіяв людям!

З пакетом, в якому були запальні бомби,

я пройшов уперед, до цього молодого про-

повідника. Не доходячи до нього, я впав на

коліна й запитав у нього: «Чи може Бог при-

йняти такого, як я, грішника?» Проповідник

хотів щось сказати, але в цей час з усіх бо-

ків на намет і присутніх там людей полетіли

пляшки із запальною сумішшю та каміння.

Це була робота моїх хлопців – їм набридло

чекати на мій наказ.

Люди почали в паніці вибігати з намету.

А я стояв на колінах і дивився на проповідни-

ка. Навколо все було у вогні, але він не тікав,

а мовчки дивився на мене. Мені здалося, що

він молився. Потім проповідник сказав: «Са-

ме таких, як ти, Ісус прийшов спасти!»

У наметі піднімалися клуби диму, з усіх

боків на нас летіли клапті палаючої тканини

й каміння, а я молився Ісусові Христу, про-

сив, щоб Він мені пробачив і прийняв мене.

І в моє серце прийшли мир і радість. Такого

я ніколи раніше не відчував! Так я став хрис-

тиянином.

Я пішов у поліцію, здав револьвер і від-

дав бомби, які все ще носив із собою. Після

тривалого допиту мене відпустили, а один

поліцейський дав мені грошей на мою пер-

шу Біблію.

Я вирішив навчитися читати й писати. Ох

і важко ж це було! Але в мене був дуже гар-

ний і терплячий учитель. Потім я вступив до

біблійної школи й став вуличним проповідни-

ком. А за кілька років – навіть викладачем

у біблійній школі. Бог подарував мені чудо-

ву дружину й дітей. Зараз я живу в Малаві

й служу Богові як пастор церкви. Іноді ме-

не запрошують виступати на конференціях

і розповідати людям, як Бог перетворив те-

рориста на проповідника Євангелія.

І ось що я іще хотів сказати. Я довго шукав

свою маму – і нарешті знайшов її. Вона дуже

просила простити їй те, що вона кинула мене

в дитинстві. Я їй, звичайно ж, давним-давно

пробачив, і вона до самої смерті жила в моїй

родині. Вона теж прийняла Ісуса Христа сво-

їм Спасителем.

Розповідь Стівена ЛУНГУ записав Вальдемар ЦОРН

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

25

Розповіді з

історії

християнства

Сергій САННИКОВ

Павлик, міцненький малюк років п’яти, стояв на доріжці парку й тримав у руках паровозика, якого йому нещодавно пода-рували. Паровоз був зовсім як справжній, навіть колеса крутилися. Несподівано до нього підбігла незнайома дів чинка – зо-всім маленька, кіски в обидва боки, й по-чала виривати в нього з рук паровоз: «Дай, я хочу пограти!» Павлик, здається, навіть не ворухнувся, але непрохана гос-тя продовжувала свої відчайдушні спроби. І раптом ззаду, наче з-під землі, з’я ви-

лась її мама, яка закричала: «Людо, припини! Він же зараз тебе поб’є!» Тоді Павлик про-стягнув дівчинці паровоз і мирно запропону-вав: «Візьми, пограйся». Мама дівчинки від подиву зупинилась і тихо сказала: «Дивний хлопчик. Або не від світу цього».

Зазвичай ми говоримо слова «не від сві-ту цього», коли зустрічаємо дивака, який, замість того щоб неухильно прокладати со-бі шлях, поступається місцем, замість того щоб битися, усміхається. Такі люди зазвичай не дивляться новини й не знають результати останнього футбольного матчу, зате від них віє добротою і з ними приємно спілкуватися. Вони не п’ють пиво, не бешкетують, не кри-чать... Якісь дивні.

Такі люди завжди були на Русі. Іноді їх називали блаженними, іноді сектан-тами, іноді розкольниками. Вони не вписувались у звичайний стандарт поведінки, їх цура-лися, лаяли, але в душі по-важали. Відомий російський письменник Микола Лєс-ков писав про них так: «Хто Біб лію прочитав і ◊до Христа дочитався“. З таких резонних вчинків суворо питати не мож-на; але зате такі люди, як юро-

диві, – вони чудять, та нікому не шкодять, і їх не бояться».

У XVIII–XIX століттях в Російській імперії, де офіційно всі російські піддані зобов’язані були належати до Православної церкви, з’яви ло ся чимало таких «дивних людей», які не хотіли зводити віру до виконання обрядів, а шукали особистого спілкування з Христом.

Так з’явилися молокани, які хотіли в своє-му житті керуватися тільки Словом Божим, «чистим словесним молоком»; духобори, які орієнтувалися на особисті одкровення Духа Святого й на пророцтва, і багато інших бого-

шукачів. Державна влада суворо роз-правлялася з ними, священики

називали їх сектантами, штун-дистами, відступниками. Над ними влаштовували самосу-ди, карали різками, відбирали дітей і потім насильно відправ-ляли в монастирі на перевихо-

вання. Але сектанти молилися про кривдників і всім розповідали:

«Христос любить вас і нам повелів любити один одного». Так форму-вався євангельський рух у Росії. І хоча багато з цих груп не зовсім

Поселення духоборів у Грузії, 1893 р.

Російські молокани у Вінніпегу, 1905 р.

уектан-ктан-оний

анихож-

чішукачіпра

н

впрпро

«Хр

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

26

точно розуміли Писання, всі вони готували пробудження, яке почалося в Російській ім-перії в другій половині XIX століття (на Кав-казі, в Україні та в центрі Росії).

На Кавказі, в місті Тифлісі (тепер це місто називається Тбілісі), першим хрещеним по ві-рі в 1867 році був Микита Воронін. В Україні було багато місць, де люди, читаючи Біблію, прийшли до євангельських поглядів. Найпер-ше пробудження відзначене в селі Основа, поблизу Одеси, де трудилися брати Онищен-ко й Ратушний. Дуже активно розвивався євангельський рух у селах неподалік від ни-нішнього Кіровограда, де Юхим Цимбал при-йняв хрещення в 1869 році.

Цікаво починалось євангельське пробу-дження в столиці Російської імперії – Пе-тербурзі. Тут воно охопило головним чином знатних і високопоставлених людей, так зва-ний вищий світ. Почалося все з англійця, лорда Гренвіля Редстока, який приїхав до Петербурга в 1874 році. Поводився він дуже

Вид Тифліса. Художник І. Айвазовський, 1869 р.

дивно – не грав у карти, не танцював на балах, сідав десь у куточку й починав пропові дувати.

Очевидці говорили, що лорд Редсток був зо-всім не красномовний і навіть нудний проповід-ник, який просто читав Писання й пояснював біблійну істину про покаяння. Але багато висо-коосвічених людей – князів, графів і герцогів – каялися завдяки його проповідям. На відміну від багатьох відомих проповідників того часу, Редсток приваблював не красою слова, а си-лою духу, яка від нього виходила. Так єван-гельське пробудження почалося в Петербурзі й поширилося потім на інші міста.

Пресвітер М. Ратушний проповідував у селі Основа

Мик

ита В

оронін

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

27

Текст і фотографії Тетяни ГОЛОВИНОЇ

Я дуже красиве невисоке дерево й належу до шляхетного сімейства трояндових, а моя най-ближча родичка – слива. Зазвичай мої плоди називають горіхами, хоча насправді вони схо-жі на великі сливові кісточки. Я таке гарне, що, напевно, красивіше за мене немає нікого, особ-ливо в березні, коли мене вкривають білі, ро-жеві й червоні квіти. А їх пахощі такі ніжні! Ой, що ж це я вихваляюся! Адже знаю, що не мож-на бути гордовитим і пихатим...

Кажуть, наша батьківщина – Серед зем но-мор'я і Середня Азія. Там нас вирощували за багато століть до Різдва Христового. Звідти ми прийшли в Китай, Крим і на Кавказ, а потім на Балкани й у південну частину Німеччини. Ми навіть перепливли океан (звичайно, на кораб-лі) і потрапили до Каліфорнії (США). Ти вже, на певно, зрозумів, що ми дуже любимо сонце й тепло. Хоча, якщо доведеться, можемо витри-мати й морози, але тільки не весняні, коли ми всипані квітами. Бр-р-р... Краще яскраве сонеч-ко й чисте повітря!

Наприкінці червня – початку липня зазвичай дозрівають мої плоди. Мойсеєві було 120 ро-ків, коли він помер, а ми доживаємо часом на-віть до 130 років. Справжній тобі вік патріархів!

Ядра моїх кісточок не пах-нуть, але якщо їх подробити – відчуєш ніжний аромат. То-му що вони містять ароматне

ефірне масло, а також рослинний жир (до 60%), білкові речовини, вітаміни. Але якщо ти зустрі-неш мене в горах, у дикому вигляді, – краще не ласувати моїми плодами, вони можуть вияви-тися отруйними.

А ядерця (насіння) культурних сортів викорис-товують у солодкій випічці – запитай маму чи бабусю, вони вже точно знайомі зі мною! Горіш-ки подають до столу й у підсмаженому вигля-ді – з цукром або сіллю, а масло використову-ють при виготовленні кращих сортів мила, ліку-вальних і косметичних мазей, які пом'якшують шкіру та мають протизапальну дію.

У березні в містечку Гіммельдінген (Рейнланд-Пфальц, Німеччина) проходить щорічне свя-то цвітіння... Ой, мало не прохопився, як мене звуть! Утім, ти вже, напевно, зрозумів, що я – мигдалеве дерево! А фото – із Гіммельдінгена!

Як сказав відомий німецький письменник Крістіан Моргенштерн, «іноді потрібно поди-витися сто разів, і навіть тисячі разів, щоб по-справжньому побачити».

Малювала Катерина ПРАВДОХІНА

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

28

«Iсус»Оксана МЕЛЬНИК

«У Гетсиманському саду»Олександр НАУМЕНКО

«Iсус перед Пилатом»Сергій ОЛІЙНИК

«Гробниця порожня. Христос Воскрес!»

Микола ДРОЗД

СТЕЖИНКИ«Христос Воскрес! Радійте, діти!» Виставку з такою

назвою підготували до свята Великодня вихован-

ці спеціальної школи-інтернату селища Гришківець

Бердичівського району Житомирської області. Ав-

тори малюнків – діти з особливими потребами, по-

в'я за ни ми зі станом здоров'я. Вчитель малювання

Ганна Владиславівна Громницька дуже любить

своїх вихованців і завжди їм допомагає, підказує,

навчає. Тому її учні зробили такі чудові малюнки.

Картинна галерея

«На горі Голгофі» Валентина ОЛЕКСІЄНКО

Подивіться на

фото: виставка,

біля малюнків

їх автор та всі

учасники виставки

з дипломами

журналу «Стежинка».

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

29

З пошти

«Стежинки

»У Бердичеві «Стежинка» завітала до ще однієї загальноосвіт-

ньої школи-інтернату. Там живуть і навчаються творчі, тала-

новиті діти. Малюнки для виставки «Великдень очима дітей»

передала в редакцію журналу вчитель малювання Зоя Фран-

цівна. Ці роботи виконані в різних техніках живопису та графіки.

Спробуй і ти, любий читачу, намалювати малюнок на біб лійну тему

самостійно, не перемальовуючи ілюстрації з «Дитячої Біблії». Надішли

свій малюнок на адресу редакції в Києві. Найкращі малюнки ми надру-

куємо в нашому журналі. Бажаємо тобі творчого натхнення та успіху!

«Вхід Господній в Єрусалим»Катерина РИБИНСЬКА

«Вечеря Господня»

Раїса КОВАЛЬЧУК

«Молитва Господа в Гетсиманському саду»Михайло МАКСИМЧУК

«Молитва в Гетсиманському саду»

В'ячеслав РЕВЧУК

«Iсус перед римським правителем»Катерина ОРЛОВСЬКА

«Розп'яття Iсуса на Голгофі»Катерина ДУБЕНКО «Iсус з'являється Марії Магдалині»

Iрина КЛИМЧУК

«Вознесіння Iсуса»Максим ЗIНЧУК

«Вознесіння Господа»Анастасія СОЛОП

На фото: автори ма-

люн ків з дипломами

журналу «Стежинка»

СТЕ

ЖИ

НКА

2/

14

30

До табору приїхало мало дітей. I всім було нудно. Діти грали в ігри, читали книги, але дуже скоро їм це набридло, і вони рано вклалися спати.Вночі хлопці прокинулися від гучного гуркоту. Була гроза. Лише Василько спокійно спав. Хлопці розбудили його. Василько запи-тав: «Що таке? Навіщо ви мене розбудили?» – «Гроза!» – крик-нули хлопці. «А чому ти від такого шуму не прокинувся?» – запи-тав Вовчик. «Тому що я ввечері молюся Богові: ◊Боже, збережи мене цієї ночі“». – «Хто такий Бог?» – запитав Сашко. «Бог – наш Творець. Він створив нас і все навколо нас. Він віддав Сина Сво-го Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне», – відповів Василько.

Ще багато запитань ставили хлопці Василькові. А про грозу й за-були.

Наталка ХОМИЧ, 11 років , Білорусь

У ТАБОРІ

До стор. 2: Прощення. До стор. 10: ХТО СПИТАВ: 1. Народ. 2. Петро. 3. Багатий юнак. 4. Учні. 5. Первосвященик. 6. Пилат. ДIЗНАЙСЯ, ХТО ЦЕ: Віслючок. До стор. 17: Iсус, Син Божий (Мт. 27). 2. Давид (1 Сам. 24). Iлля (2 Цар. 2). 4. Мойсей (Вих. 14). 5. Степан (Дії, 7). 6. Петро (Дії, 12). До стор. 23: ТРОХИ МАТЕМАТИКИ: «Хто з вас без гріха, нехай перший на неї каменем кине» (Iв. 8:7). КРОСВОРД. По горизонталі: 2. Петро. 3. Єлисавета. 6. Лазар. 7. Девора. По вертикалі: 1. Iсус. 2. Пасха. 3. Єва. 4. Естер. 5. Слово. 8. Вождь. До стор. 31: ЗАШИФРОВАНИЙ ВIРШ: «Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе» (Пс. 119:11).

Відповіді

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку

Виходить шість разів на рік

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090

Головний редактор Ельвіра Цорн

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова

Художній редактор I. Козіна

Підписний індекс: 06597

Тираж 29 400 прим.

Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73;e-mail: sns@sns.org.ua

Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002

Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090

С. 18–22: © Paul White Productions, переклад з англійської Олександра Сибільова

Номер підписано до друку 18.01.2014Надруковано ТОВ «Новий друк»,вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090

Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001

© УМТ «Світло на Сході», 2014

ISSN 2194-3796Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма

На першій сторінці обкладинки: фото © Monkey Business Images/shutterstock.com

www.tropinka.eu

2/2014

ЗАШИФРОВАНИЙ ВIРШ

Склала

Світлана КОРНIЙЧУК

До стор 2: Прощеннядіді

Мал

ювал

а Ві

ктор

ія Д

УНАЄ

ВА

Валерій ШУМИЛІН Віталій КРИВЕНКОВПереклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

[Натхненно]

1. Спі - ва - ють дзво - ни у сер - цях, у - мить з ду - ші ті -2. По - глянь - те, лю - ди, гроб пус - тий, і ан - гел ка - же3. I - су - су сер - це від - чи - ни, зав - жди пря - муй ли-

ка - є страх, і ра - дість ллєть - ся із не - бес: «Хрис -з ви - со - ти: «Здій - сни - лось чу - до із чу - дес: Хрис -ше за Ним. По - слу - хай, ллєть - ся із не - бес: «Хрис -

тос вос - крес! Хрис - тос вос - крес!» І ра - дість ллєть - ся тос вос - крес! Хрис - тос вос - крес!» І ра - дість ллєть - ся тос вос - крес! Хрис - тос вос - крес!» І ра - дість ллєть - ся

із не - бес: «Хрис - тос вос - крес! Хрис - тос вос - крес!»із не - бес: «Хрис - тос вос - крес! Хрис - тос вос - крес!»із не - бес: «Хрис - тос вос - крес! Хрис - тос вос - крес!»