2014

4

Я заверну Я заверну

носороганосорога

на старі на старі

шляхи.шляхи. Ти не Ти не підкориш підкориш

його собі, його собі,

допоки допоки він буде він буде

ходити зі ходити зі

слоном!слоном!

дитячий християнський журналдитячий християнський журнал

ISSN 2194-3796

Ти правильно відгадав, Петрику.

Мені цікаво довідатись, зрозумів нарешті носоріг Фару, хто його справжній

друг, чи ні. Проте я все ж таки почну читати журнал

з першої сторінки й буду читати все по

порядку.

Кожний квадрат з'єднаний лінією

з одним із кружечків.

Щоб прочитати слово, треба

поставити літери в належному

порядку. Прямуючи

лініями, перенеси їх із квадратів у кружечки.

Отримане слово

підкаже тобі, про

що йдеться у цьому

номері журналу.

Оленко, давай-но я, не розв’язуючи,

скажу тобі на вухо, щоб не виказати іншим, про що цей номер

«Стежинки». А ти розв’яжи завдання й скажи мені,

чи я правий.

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

І Р Т В Н Ь

І

С

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

2

Любов ЛАЗЬКОПереклала Олена МІКУЛА

Від великих до найменших

В небесах планет, зірок,

Від величних океанів

До малесеньких річок;

Від високих гір могутніх

До піщинок у морях,

Від дубів та кедрів дужих

До травички у полях;

Від слона та динозавра

До найменшого жучка –

Все це Господа творіння,

Над усім Його рука.

Я, мов з джерела краплинка,

Порошинка на вагах,

Але дивиться на мене

Бог мій, що на небесах.

Захист Свій дарує й сили

I підтримує усіх,

Хто повірив Його Сину

I не любить зло та гріх.

Я краплинка, та про мене

Пам'ятає Бог завжди,

Бо для Нього найдорожче

Я творіння на землі.

Зберігати вірніст

ь –

це чеснота, пізнат

и

вірність – це честь.

Марія

фон Ебнер-

Ешенбах,

австрійська письменниця

КРАПЛИНКА

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

3

Сенді обожнював село. Щоліта мама від-возила хлопчика на ферму до бабусі та ді-дуся. Сенді прокидався дуже рано, щоб не пропустити початок дня, який завжди зда-вався таким багатообіцяючим.

Ледь розплющивши очі, хлопчик уже сто-яв на ногах – та й не було жодного бажан-ня валятися в ліжку, коли ранок манив його на подвір’я особливим ароматом свіжості.

Джинси, протерті на колінах, сорочка в блакитну клітинку, шийна хустинка, ста-рий бабусин капелюх, трохи фантазії – і луг в заплаві річки перетворювався на пасо-висько з коровами, а Сенді – на відважно-го ковбоя, що закидає ласо на шию уявного лютого бика. За голову бика правив вели-кий камінь, що невідомо звідки тут узявся.

А вечорами, коли втомлене сонце спус-калося з небосхилу й ховалося за лісом, щоб там переночувати, бабуся розповідала хлопчикові дивовижні історії з Біблії. Зата-мувавши подих і широко розкривши зелені

очі, обрамлені золотавими віями, Сенді переходив разом із ізраїльським наро-

дом Йордан, піднімався з Мойсеєм на гору Синай, оплакував

Світлана ЯРОШЕВИЧ

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

4

разом із Яковом зниклого Йосипа, біг ра-зом із учнями до гробниці, щоб побачити воскреслого Ісуса... Але найбільше хлопчи-кові подобалося, коли бабуся розповідала про друге пришестя Спасителя. Адже одно-го разу це станеться, і тоді Сенді на власні очі побачить Того, Хто зробив для нього так багато, Друга, Який заради його порятунку помер у далекій ізраїльській землі.

В іграх і забавках, які хлопчик вигаду-вав щодня, його супроводжував дворовий пес Фреді – старий і досвідчений товариш, не позбавлений, однак, щенячої грайли-вості. Фреді віддано любив хлопчика й на-магався вгадати будь-яке його бажання, щоб догодити Сенді й порадувати його.

Надвечір, втомившись, друзі сідали на березі річки й спостерігали, як риби весе-лими зграйками та поодинці снували туди-сюди у своїх риб’ячих справах.

– Поглянь-но, Фреді, які вони красиві, блискучі! – говорив Сенді, звертаючись до свого приятеля й водночас гладячи то-го по голові.

Фреді притискав вуха, закривав очі й ма-хав хвостом, погоджуючись, що риби –

дійсно дуже красиві створіння. Особливо Фреді любив, коли бабуся смажила їх на сковороді. Там, у крапельках оливкової олії, блискуча скоринка була насправді ду-же красива й апетитна. А як смачно вона хрумтіла на зубах! Лапи оближеш! І хоча хлопчик і собака розуміли красу кожен по-своє му, це не заважало їм знаходити спіль-ну мову. Адже Сенді теж любив рибалку та смажену рибу.

Вечорами, наприкінці літа, коли стояла прохолодна погода, у вітальні розпалюва-ли камін і при тьмяному світлі свічок пили ароматну каву, мелену в ручній кавомолці. А вір ний і відданий Фреді, вибачливо див-лячись на Сенді, укладався біля ніг дідуся й ліниво позіхав, насолоджуючись теплом домашнього затишку. І тоді, бувало, почина-лася розповідь дідуся про те, як вони з Фреді ходили на лисицю, як розплутували «петлі» зайця та як зустріли вед ме дя-ша ту на.

...Той вечір Фреді за па м’я тав назав-жди. Уся їхня невеличка ро-

дина сиділа біля каміна, де потріскували су-

хі дрова, кидаючи

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

5

відблиски на обличчя людей. Кіт Герд, усі-ма обожнюваний, облізлий від старості, немов побитий міллю комір, беззубий, але самовпевнений, з гідністю сидів на колі-нах у бабусі й тихо муркотів. Бабуся швид-ко перебирала спицями, ніби підігруючи улюбленцю, – вона в’язала вовняні шкар-петки. Дідусь задумливо дивився на жа-дібні язики полум’я, прислухався до тріску жаринок і повільно надпивав гарячу каву. Сенді дивився то на бабусю, то на дідуся, очікуючи цікаву історію – неодмінний атри-бут проведення часу біля каміна. І коли хлопчик, нетерпляче зітхнувши, засовав-ся на стільці, бабуся, посміхнувшись лише куточками губ, промовила:

– Ну що, Сенді, хочеш почути історію?Сенді ствердно кивнув і подивився на

Фреді, який, прислухаючись до бабусино-го голосу, підняв сіре вухо.

– Ну то слухай.І Сенді, підперши підборіддя, знову по-

ринув у світ, який йому малювала уява. Він бачив Ісуса на горі, коли Він прощав-ся з учнями. Бачив обличчя учнів, на яких відбивались і любов до Вчителя, і жаль про те, що настав час прощатися, і нерішучість, невпевненість у тому, що вони змо-жуть піти по всьому світу й пропо-відувати Євангеліє.

Сенді переживав разом із учнями Ісуса. Хлопчик ду-мав про те, як часто пере-чив бабусі, грубив дідусе-ві, ображав маму, забу-ваючи виконати її дору-чення. Адже його жит-тя – це його проповідь. І яке в нього життя, така й проповідь. Чи виконує він свої маленькі обо в’яз-ки, чи ретельно готує до-машні завдання, чи ввіч-ливий завжди й з усіма? Все його хло п’я че життя

і є його свідченням, яке

не тільки чують, але й бачать ті, хто знахо-диться поруч, хто, можливо, ще нічого не знає про великого Спасителя...

Коли Сенді став на коліна біля свого ліж-ка, гаряче бажання його серця знайшло словесну оболонку. Він дуже щиро просив: «Боже, я так хочу бути готовим до зустрі-чі з Тобою! Хочу своїм життям проповіду-вати Твоє Євангеліє – до Твого чудового пришестя! Але боюся, що мені бракувати-ме сили... Адже скільки разів я намагався змінитися, і в мене не виходило. Допомо-жи мені, як Ти допоміг Своїм учням подо-лати сумніви й невпевненість. І дай мені мудрість і силу бути гарним проповідником, щоб, коли Ти прийдеш, – а Ти ж прийдеш несподівано, – світильник мого серця го-рів. Допоможи, щоб у моєму серці завжди було бажання бути слухняним, старанним у навчанні та щоб я ніколи й нікому не го-ворив поганих слів. Амінь».

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

6

Якби Сенді не був такий заглиблений у молитву, він би почув, як рипнули, від-криваючись, двері і, обернувшись, поба-чив бабусю, що зупинилась на порозі. Вона уважно прислухалася до слів онука, в роз-чуленні змахнувши сльозу. Щоб не бентежи-ти хлопчика, старенька тихо закрила двері, як тільки почула, що він закінчив молитву.

А Сенді, ледь його руда чуприна тор-кнулася подушки, одразу ж заплющив очі й заснув міцним сном хлопчини, що набі-гався за день.

Бабусі не спалося. Вона вийшла на по-двір’я, щоб помилуватися зоряним небом. Який величний і прекрасний купол, вста-новлений над землею всемогутньою Бо-жою рукою! Зірки, подібно до коштовних каменів, являли чудесний, хитромудрий візерунок на оксамиті неба. Багаті шати, гідні краси нашої планети, так пасували їй і так підкреслювали її царствені обриси!

І раптом кілька дорогоцінних каменів ві-дірвалися від чорного небосхилу й скотили-ся вниз, за обрій. Потім іще кілька... О, це було так незвично! Такого бабуся ще ніколи не бачила. В онімінні вона стежила за тим, як іще ціла жменя яскравих зірок була ки-нута на землю невидимою рукою.

Під враженням від побаченого, бабуся квапливими кроками піднялася сходами, відкрила двері в кімнату онука й закричала:

– Сенді, підводься! Господь іде!Хлопчик схопився, протираючи заспані

очі й міркуючи, що б означали слова, ска-зані бабусею. Нарешті сенс дійшов до ньо-го, і він радісно вигукнув:

– Бабуся, я готовий!– Ходімо швидше!На дворі вже стояли дідусь і сусід, яко-

го розбудила дружина. Вони з подивом ди-вилися на зоряний дощ, що розсипався на крапельки, які яскраво горіли на нічному

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

7

небі. Через деякий час вони зникали, щоб дати місце новим, які одразу ж, але в іще більшій кількості, наздоганяли своїх пада-ючих сестер.

Зібралося багато людей. Деякі жінки та ді-ти плакали. Але тільки не Сенді. Він знав, що з учорашнього дня Ісус – його Друг. А друг – завжди бажаний гість! І хлопчикові було аб-солютно не страшно, тому що все погане, що він робив раніше, його Друг простив йому, і більше ніщо не стояло між ним та Ісусом. Жодний поганий вчинок не розділяв їх.

Сенді вдивлявся в падаючі зірки, нама-гаючись розгледіти Господа. Він уже уяв-ляв собі, якою чудовою та радісною буде

їхня зустріч!Зірки продовжували падати, але вже не так часто й не в такій кількості. І ко-

ли останній яскравий вогник накрес-лив похилу лінію і зник за лісом,

Сенді сумно зітхнув:– Бабусю, що, Ісус не прийде сьогодні?

Бабуся ніжно поклала руку на голову хлопчика й сказала:

– Мабуть, ні. Не цього разу, Сенді.Проте побачивши, як згас погляд онука,

як у цьому сумному погляді розчинилась його надія, вона підбадьорливо додала:

– Але коли-небудь Він обов’язково при-йде! Неодмінно! Тому, Сенді, будь готовий зу стріти Його завжди, як ти був готовий сьогодні.

Сенді в знемозі опустився на траву. На-пружене очікування вичерпало його сили. Але тут до нього, весело помахуючи кінчи-ком хвоста й притискаючи вуха, підійшов Фреді й просунув свою лобату голову під його руку.

– Фреді, це ти? Ти чого не спиш?Фреді здивовано глянув на хлопчика.

І Сенді зрозумів цей здивований собачий погляд. Погляд вірного друга. Щось підка-зало хлопчикові, що в дружбі дуже важли-ве місце займає вірність. Вірність даному слову. «Я дочекаюся Тебе, Ісусе, що б там не було! – подумав він. – Тільки допоможи мені дотримати обіцянку, дану Тобі. Ме-ні так хочеться, щоб не лише Ти був моїм Другом, але й я Твоїм».

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

8

Знаєш, що дуже й дуже важливо в наших стосунках із Богом, друзями та в родині? Це вірність. Пам'ятаєш найголовнішу заповідь? Один законник запитав Iсуса: «Учите-лю! Котра заповідь найбільша в Законі?» Iсус відповів йому: «Люби Господа Бога сво-го всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й най-перша заповідь. А друга однакова з нею: ◊Люби свого ближнього, як самого себе“» (Мт. 22:36–39).

Але як нам дізнатися, чи любимо ми в такій мірі Господа й наших друзів? Це зовсім неважко. Любов можна перевірити вірністю. Так-так, нашою вірністю Богові, Його Сло-ву, Його заповідям визначається наша любов до Бога.

Як це виглядає на практиці? Давай-но подивимось, що ми читаємо, що дивимось, про що говоримо або що слухаємо. Якщо в книзі, яку ми читаємо, про Бога говориться погане або в ній героями виставляються всілякі відьми та чаклуни, чи будемо ми читати цю книгу далі? Ні, ми її викинемо. Якщо під час шкільної перерви хтось розповідає непристойні анекдоти, чи будемо ми слухати й сміятися разом із усіма? Ні, ми відійдемо вбік. Якщо хто-небудь ска-же про Iсуса погане, що ми зробимо? Заперечимо й скажемо, що Він – наш Спаситель; і ми не будемо слухати про Нього всіляку огуду.

Вірність і любов до Бога проявляються ще й у тому, що ми кожного дня читаємо Біблію. Нам важливо й цікаво, читаючи, уявляти собі, що ми поруч із Ним, слухаємо Його слова, радіємо спілкуванню з Ним.

А як ми любимо наших ближніх – друзів і рідних? Що може бути ціннішим за вірного друга або вірну подругу?! Iдеш до школи й радієш, що зараз зустрінешся з другом або под-ругою, тобі не терпиться поділитися своїми думками й переживаннями. I якщо хтось про твоїх друзів буде говорити погане, ти цього теж не стерпиш, а заперечиш. Не будеш слу-хати, а тим більше говорити про них недобре. Дружба й любов до людей теж вірністю перевіряється. Вірність – найнадійніший показник нашої дружби.

Бог закликає нас бути вірними стосовно Нього, по відношенню до друзів і сім'ї та по відношенню до того, що ми робимо. Вчимося чи робимо якісь хатні справи, чи щось у церкві, головне, бути в цій справі вірним.

Бог винагороджує вірність відразу: вірні люди – люди шановані навіть ворогами, а осо-бливо – друзями. Але й у вічності Бог обіцяв винагородити вірних Йому. Розповідаючи прит-чу про вірність і майбутню відплату, Iсус каже: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» (Мт. 25:21).

Як навчитися вірності? Цього не навчишся. Тобі потрібно просто прийняти рішення бути вірним Богові, Який любить тебе і врятував тебе, а також бути вірним усім, кого ти любиш і поважаєш. I будь вірний! Бог тобі на допомогу! А що Він тобі вірний, ти знаєш із Біблії, де написано: «...а коли терпимо, то будемо разом також царювати. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас! А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Са-мого Себе!» ( 2 Тим. 2:12–13).

Вальдемар ЦОРН

Над цим

варто замислитися

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

9

Розгорнімо Біблію

Цареві Давиду випало багато чого зазнати: радощів і пе-чалей, миру і війни, дружби і зради. Найважчим випро-буванням для Давида було повстання проти нього сина Авесалома. Давид дуже пишався сином: дужий, високий, гарний, з кучерявим волоссям, Авесалом виділявся з-поміж

усіх синів Давида.Авесалом укрався в довіру до народу й організував змову

проти батька. Добре, що Давид вчасно зміг покинути столицю й сховатися в пустелі з вірними друзями та соратниками. Авеса-лом був уже на шляху до Єрусалима, щоб запанувати й осели-тися в столиці, в палаці батька. Здавалося, царювання Давида добігло кінця.

Один із друзів Давида, на ім'я Хушай, хотів разом із царем піти у вигнання за Йордан. Але Давид попросив його повер-нутися в місто й приєднатися до прихильників Авесалома.

– Як я можу бути з тими, хто підняв руку на тебе, ца-рю? – обурився Хушай. – Ніколи тебе не зраджу!

– Знаю! Спасибі тобі, друже мій! Саме тому, що я тобі довіряю, я хочу послати тебе до Єрусалима. Ти будеш слухати, що вони говорять, і передавати через вірних людей мені. Сини первосвященика Садока – вірні люди, – пояснив Давид завдан-ня своєму другові.

– Добре. У такому разі я готовий, – заспо-коївся Хушай. – За тебе я й у стан ворога піду, і на смерть!

– Найголовніше, – нагадав цар своєму другові, – це завади-ти Авесаломові вчинити за порадою Ахітофела. Якщо Авесалом діятиме за його порадою, буде біда.

Вальдемар ЦОРН

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

10

У той час в Ізраїлі вважалося, що попросити пора-ди в Ахітофела – те ж саме, що запитати Господа Бога. Таким мудрим був Ахітофел.

Хушай вирушив назад, у Єрусалим, а цар Давид зі своїм військом і родиною пішов до Йордану, де став чекати звісток від Хушая.

За Йорданом жив один із близьких друзів Дави-да – гілеадянин Барзіллай. Він був людиною багатою і щедрою. Барзіллай забезпечив усю цю величезну кіль-кість біженців питвом і їжею.

Якраз у той час, коли Хушай входив у ворота міста, туди ж прибув, з усією пишнотою, самозваний цар Аве-

салом зі своєю свитою. Разом із ним до міста в'ї хав його радник Ахітофел. Наступного дня Авесалом зі-

брав раду. Потрібно було вирішити, як чинити далі.– Якщо ти сьогодні ж таки не нападеш на

царя та його військо, яке послаблене нічним маршем, налякане й нечисленне, то випустиш найкращий шанс зміцнити своє царство, – дав Ахітофел пораду,

яка сподобалася наближеним Авесалома.– Покличте Хушая. Послухаймо, що він скаже, – наказав Авесалом. –

Він був близьким другом Давида і теж може дати мудру пораду.Воїни привели Хушая.

– Ось так і так радить нам вчинити Ахітофел. Що ти скажеш? – за-питав його Авесалом.

– Я знаю, що Ахітофел дуже мудра людина. Але цього разу по-рада його хибна. Якщо зараз напасти на Давида, а всі люди знають його мужність і військову майстерність, то велика ймовірність зазна-ти поразки. Тоді твої воїни втратять до тебе довіру й розбіжаться.

– То що ж нам робити? – запитав Авесалом.– Зберіть військо з усієї країни, підіть на Давида, як хмара,

як злива, і тоді перемога буде забезпечена. Ось моя порада, – сказав Хушай.

– Мені порада Хушая подобається більше, ніж порада Ахітофела, – повідомив Авесалом своїм радникам. – Що скажете ви?

Всі згідно закивали головами.Так Бог перешкодив здійсненню поради Ахітофела.

А на той час, коли Авесалом зібрав велике військо й по-чав війну проти свого батька, військо Давида вже відпо-чило, було прекрасно організоване й палало бажанням захистити царство свого улюбленого царя Давида.

Авесалом безславно загинув, а все його військо розбіглося. Давида дуже тішило, що в нього вияви-лося багато вірних друзів, і особливо він був вдячний Хушаю, якого Бог використав для того, щоб поверну-ти йому престол, царство й повагу народу.

Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВАПрочитати цю історію ти можеш

у Другій книзі Самуїловій, у розділах 15—18.

Кожен, хто бажає м

ати

вірних друзів, пови

нен

бути добрим і терпимим

,

виказуючи увагу д

о чужих

потреб. Пошана й пов

ага

здобуваються не си

лою,

а великодушністю та

готовністю поділитися

з нужденним останнім

шматком.Леона

рдо да Вінчі

,

італійський вчений,

художник, письменник

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

11

Едуард СКАЧКОВ

Врятував нас БогВрятував людей усіх

Бог від зла та кривди,

Нам пробачив кожен гріх,

Ви у це повірте.

На Голгофу Він пішов

Задля нас з тобою.

Хай серця Його любов

Приймуть із хвалою.

Радісно вперед іти

З Господом невпинно,

Світу грішному нести

Звістку про спасіння.

Ми – спасенні у Христі,

Ми Христові діти!

Вірно будемо завжди

Ми ходити в світлі!

Оксана ЛАДНАЯ

Я Ісуса знаюХоч поки я іще мала,

Та Iсуса знаю.

Його рука хранить від зла,

Його любов спасає.

I скільки часу не мине –

Він поруч повсякчасно.

Через життя веде мене

В небесний дім прекрасний.

Віктор АХТЬОРОВ

РайдугаРайдуга – наче знак

Бога любові до всіх.

Бог не забуде нас,

Прийме в оселях Своїх.

Райдуга – мов ріка

Світла на небесах.

Ми – у Христа руках,

Він не залишить нас.

Вірність совісті –

найвірніше з

наших почуттів.

Леонід Сухо

руков,

український письменник

Малювала Маргарита ХРЕБТЕНКО

Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

12

Склади прямокутник, і ти прочитаєш вірш із Біблії.

Нумо довідайся!

Склала

Ірина ВИСОЦЬКА

Дізнайся, що обіцяв Iсус Своїм учням, перед тим як вознісся на небо.

Малювала Емма НІКЕЛЬ

Яку біблійну історію тут зображено? Спробуй і ти, не відриваючи олівець від паперу, намалювати її.

ЯТ

ЕК

И

Е

Н І Н

У П Л

Б

П О

Е

Ю

Е

Ір

НУ

ВІ

ДС

СЯ

Н

Б Е Н

А

Т

В І Д Т Е

Склала

Анастасія ЧЕЛЬЦОВА

Б –

В –

Г –

Д –

Е –

З –

І –

И –

Й –

М –

О –

П –

С –

Т –

У –

Х –

Ш –

Ь –

Ю –

— — — — — — — — — — — — — — — , — — — — — — — ,

— — — — — — — , — — — — — — — — — — — — — — —.

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

13

З великим зацікавленням учні недільної школи слухали історію про Даниїла. Було видно, що дехто з них теж вирішив стати таким самим вірним і мужнім, як він.

Настав понеділок.– Мамо, мені треба поспішити, бо спізнюся до школи, – сказав Мінг Рен, відсуваючи від себе чашку

з рисом і палички. – До побачення!I втік. Зі своїми шкільними друзями він біг вузькою стежкою між рисовими полями.Великий будинок, в якому раніше знаходилися ідоли, був перебудований під сільську школу. Раніше

Мінг Рен вірив розповідям жерців про те, що злі духи можуть вийти з храму й віднести дітей куди завгод-но. Але відтоді як він почув про Спасителя і впустив Його до свого серця, хлопчик знав, що це брехня.

На одному з уроків учитель несподівано поставив запитання:– Хто з вас відвідує недільну школу?Двадцять п'ять хлопчиків підняли руки. Сердито поглянувши на хлопців, учитель узяв крейду, повер-

нувся до класної дошки й великими літерами написав:

Відтак він запитав:– Хто з вас вірить у цього Iсуса?Крім одного, всі хлопчики, які перед цим підняли руки, цього разу сиділи нерухомо, ніби не чули за-

питання. Вони були збентежені.Учитель уважно подивився на учнів і знову запитав:– Хто з вас вірить у цього Iсуса? Підніміть руки! Мені потрібно повідомити імена директорові школи.Тепер лише Мінг Рен підняв руку. Він навіть підвівся з місця й зізнався:– Пане вчителю, я вірю в Iсуса. Він мій Спаситель.– Вийди вперед! – наказав учитель. – Будеш стояти перед усім класом.

Автор невідомий

увся до класної дошки й великими літерами написав:

Відтак він запитав:

Бога, якого проповідують християни, не існує.Вірити в Ісуса – марновірство.

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

14

Хлопчик послухався. Він простояв біля дошки впродовж усіх уроків, зносячи глузування учнів і вчи-теля.

– Давайте-но замкнемо його сьогодні після уроків у класі й подивимось, чи принесе йому Iсус що-небудь поїсти, – запропонував один з них, і всі погодилися з ним.

Після закінчення занять учні розбіглися по домівках. Удома вони розповіли, як учинили з Мінг Реном. Покинув школу й учитель. Нарешті в клас прийшов директор.

– Ну, Мінг Рен, – звернувся він до хлопчика, – допомогла тобі сьогодні твоя віра в Iсуса? Ти можеш іти. Але я наказав твоїм однокласникам повідомити мені, якщо ти й надалі будеш відвідувати недільну школу. Тоді ми виключимо тебе зі школи. I я особисто подбаю про те, щоб ти ніде не зміг вчитися далі. А тепер вирушай додому!

Мінг Рен смертельно втомився від довгого стояння й не в силах був і далі стримувати сльози. Йому ж було всього 11 років.

Удома він поділився своїм горем із матір'ю. Він розповів їй, як кепсько обійшлися з ним однокласни-ки й учитель. Яким полегшенням було тепер для нього поговорити про це з мамою і помолитись із нею разом! Після цього Мінг Рен заспокоївся й знову повеселішав. Він був радий, що залишився твердим і вірним своєму Господові й Спасителю.

Наступної неділі він знову пішов до недільної школи. Решта двадцять чотири хлопчика з його класу, які раніше ходили до недільної школи разом із ним, не прийшли. Але Мінг Рен знав, що вони спостерігали за ним.

У понеділок директор школи був дуже розгніваний і, як обіцяв, відіслав його додому. Хлопчикові бу-ло дуже прикро, тому що він хотів учитися. Батько спробував утішити його, сказавши, що зараз йому саме потрібен помічник на полях.

Мінг Рену було важко дивитися, як однокласники прямували до школи, а він змушений був залиша-тися вдома. Вони дражнили його, і це було особливо боляче. А коли через п'ять днів до них додому при-йшов директор школи, хлопчик подумав: «I що ще йому від мене треба?»

– Знаєте, – сказав директор, звертаючись до батька, – я прийшов сказати вам, що у вас мужній син. Сам я не вірю в Iсуса й не хочу, щоб мої учні вірили в Нього. Але я подумав, що було б шкода, якби хлопчик, такий твердий у своїх переконаннях, не мав можливості вчитися. Тому я прийшов сказати, що Мінг Рен може знову відвідувати школу.

Можете собі уявити, якою смачною, після цього повідомлення, видавалася вечеря в родині Мінг Рена!

х,

Буде віра хай твояЩирою й твердою.

Навіть якщо ти один –Бог іде з тобою!

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

15

Вірність

підтверджують

ділами.Силов

ан

Рамішвілі

Слова Олександра РИЖОВА Музика Віталія КРИВЕНКОВА

Малювала Лариса ГОРОШКО

1. Я ві - ру - ю у Бо - га, і 2. Ву - зе - сень - ка сте - жин - ка пря - 3. Я у цер - кві хо - чу бу - ти,

Він ме - не ве - де, У не - бе - са до - му - є у Бо - жий дім, Грі - хи я о - де люб - лять всі Хрис - та, Де под - виг пам'-

ро - га прав - ди - ва при - ве - де. ми - на - ю, бо йду я по - руч з Ним. я - та - ють Гол - гоф - сько - го хрес - та.

Espressivo [Виразно]

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

16

ВІРНИЙ СЛУЖИТЕЛЬБог обрав Мойсея вождем ізраїльського на-

роду. Йому було доручено звільнити народ

із єгипетського полону і ввести його в обіця-

ну Богом землю. Біблія говорить про Мой-

сея, що він був вірний Богові як служитель,

хоча йому часто бувало нелегко з невірним

і норовистим народом (книги Вихід, Левіт

і Повторення Закону; Євр. 3:5).

Малювала Олена МІКУЛА

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

17

Він – один із учнів Iсуса, апостол, виконував обов’язки скарбника. I хоча він завжди був з Iсусом, але звертався до Нього як до вчителя, а не як до Господа. Обравши невір-ний шлях, став полоненим сатани й зрадив Iсуса.

Відповідь: Мт. 10:2–4; Лк. 22:3–54. Відповідь: 1 Пар. 24:1–3; Єз. 44:15.

Його ім’я перекладається з давньоєврей-

ської мови як «Господь розсудив». Чет-

вертий цар Iудеї. Про нього сказано в Біб-

лії, що він чинив подібно до батька свого

Аси і був побожний. Упродовж більшої

частини його царювання Iудея перебува-

ла в мирі зі своїми сусідами.

Відповідь: 2 Пар. 17:1–21:1.

Його ім’я означає «справедливий». Наща-

док Елеазара, сина Аарона. Разом із Ахіме-

лехом служив священиком при Давиді. Він

і його нащадки виконували обов’язки пер-

восвящеників у Храмі Соломона аж до його

руйнування й залишилися вірними під час

відступництва ізраїльтян від Бога.

Ельвіра ЦОРН

Він був одним із друзів Даниїла, відве-дених до Вавилона за наказом царя На-вуходоносора. Його єврейське ім'я Аза-рія було замінене на вавилонське. За відмову поклонятися золотому ідоло-ві й служити вавилонським богам його та двох його друзів кинули у вогняну піч, але вони були врятовані ангелом.

Відповідь: Дан. 1:1–7; 3:1–30.

Малювала Лариса ГОРОШКО

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

18

Пауль УАЙТ

Мавпочки зробили це швидко й міц-но – настільки міцно, що Поккі не змог-ла ходити. Вона глянула на по в’я за-ні ноги і, напружуючись, намагалася звільнитись. «Скоро її смужки пере-

плетуться», – посміювалися мавпоч-ки, спостерігаючи за тим, як, брикаю-чи, зебра впала на спину й зубами вче-пилась у тугу ліану, що її зв’язувала. «Послухай-но, Поккі, – сказав гіпопо-

там Буху, що саме проходив повз них, – чи не здається тобі, що для цієї гри за-надто спекотно?» – «Допоможи! – бла-гала зебра. – Мавпочки зв’язали мене, і я не можу звільнитися».

«Занадто тонка ліана», – сказала мав-почка Тото. «Найтонкіша ліана в джунг-лях», – захихотіла Коко, її сестра-близ-нюк. «Що ви з нею збираєтесь роби-ти?» – запитала зебра Поккі.

«Ти сильна, чи не так?» – посміхнулася Коко. «Ну, звичайно!» – фиркнула зеб-ра. «Ця ліана покаже тобі, наскільки ти сильна, – хмикнула Коко. – Зв’я жи собі ноги та спробуй її розірвати».

Вони обмотали зебрі ноги у шість разів, але вона без особливих зусиль звільни-лася. «Браво! – закричали мавпочки, аплодуючи їй. – Ти справді сильна». – «Давайте ще раз», – запропонувала зеб ра, задоволена собою.

«Так, незручне становище, – пробу-бонів Буху, – і доволі важке». Широко усміхнувшись, він запропонував: «Я пе-регризу цю ліану. Мої зуби крупніші за твої».

I, відкривши свою величезну пащу, він присунувся ближче. Зебра завила зі страху. Буху зупинився: «Так, мабуть, ти права. Піду пошукаю слона. Ця ро-бота для нього».

Коли він пішов, мавпочки повернулися й почали дражнити Поккі. Ззаду почувся захоплений голос змії Нцоки: «Молод-ці, мавпи! Просто здорово! Скільки разів ви обмотали їй ноги?»

– Доволі тонкий матеріал, – сказав Дау ді, помічник лікаря в джунглях, тримаючи в руці клубок ниток. – Тонкий, але дуже міцний. До-сить скрутити нитку вдвічі, і вже важко її ро-зірвати. А якщо скрутити вдесятеро, розірва-ти взагалі неможливо. Послухайте загадку: «Виглядає так, ніби легко з ним упоратись, але він позбавляє свободи». Що це? Не від-повідайте, – звів руку Дауді, – поки не почує-те, що одного разу сталося в джунглях.

Із серії

«Фару сильніший

за всіх

»СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

19

«Тото десять разів і я десять», – сказа-ла Коко. Близнючки поглянули одна на одну й разом виголосили: «Але ми мо-жемо зробити це ще краще».

«Анітрохи не сумніваюся, – прошипі-ла змія. – Було б чудово зв’язати цьо-го нудного, старого буркуна Буху. Але, щоб утримати його, треба зробити це, принаймні, п’ятдесят разів».

Мавпочки поплескали одна одну по спи-ні. Тут вони побачили гіпопотама, що ді-ловито прямував поруч зі слоном. Він сопів і з задишкою в голосі промовив: «Ось вона, Нембо, пов’язана по ногах».

Коли слон Нембо підійшов до Поккі, в очах його блиснула іскорка. «Я по в’я-за на, – задихаючись, сказала зебра, – і хочу звільнитися». Хобот слона при-йшов у рух. Ліани обірвалися, і Поккі,

звівшись на ноги, хитаючись, пішла. «Дивно, – пробубонів Буху, – що зебра не в силах була розірвати їх сама». Він позіхнув і повільно пішов у тінь. Неза-баром приповзла змія. Поглянувши на

мавпочок, вона сказала: «Так, розумни-ці! – I продовжила солодкуватим голо-сом: – В’яжіть Буху, поки він спить. Але в’яжіть із розумом. Пам’ятайте, він не менш сильний, ніж носоріг».

Буху солодко хропів, лежачи в багню-ці й підперши голову передніми кін-цівками. Близнюки моторно обвили їх п’ятдесят разів і затягнули тугі вузли. Потім вони полоскотали йому ніс довги-

ми травинками. Гіпопотам чхнув, вивер-гнувши з ніздрів фонтан води. Намага-ючись підвестися на ноги, він іще раз чхнув і, спіткнувшись, потрапив голо-вою у водойму з лататтям.

Буху насилу доплентався до берега й подивився на передні ноги: «Дивно... Вони, виявляється, пов’язані». Він до-сить довго намагався звільнитися, після чого зітхнув і похитав головою.

Мавпочки весело стрибали з дерева на дерево, спостерігаючи, як він, незграб-

но пересуваючись, намагався знайти слона. Голос змії перервав мавпя-

чий сміх: «Буде велика потіха,

якщо ви зв’яжете носорога! Він зараз на пагорбі». – «Ми знаємо, – закрича-ли мавпочки. – Він буде захоплювати-ся власною тінню й казати: ◊Я великий, я сильний, я могутній“».

Мавпочки кинулися на пагорб, збира-ючи тонкі міцні ліани. На вершині вони знайшли носорога. Він розтинав повітря своїм великим гострим рогом, помаху-ючи при цьому щетинистим хвостом.

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

20

Мавпочки підійшли досить близько, і Тото дуже чемно запитала: «Прошу вибачення, чи не вважаються, на твою думку, носороги сильнішими за гіпопо-тамів?»

«Що?! Що ти сказала?» – прогарчав носоріг Фару настільки грізно, що мав-почки кулею злетіли на велике дерево. Тото повиснула на хвості.

Вельми шанобливо вона вимовила: «Зебра сказала, що, у співвідношенні з вагою, вона набагато сильніша за гі-попотама. Вона сказала також, що гіпо-потам не менш сильний, ніж носоріг».

Фару був у нестямі від люті: «Що знає про силу носорога цей жалюгідний смугастий осел?! Я покажу свою си-лу! В’яжіть мені ноги цією нікчемною ліаною!»

«А ти впевнений, що це тобі треба? – прошипіла змія. – Зрештою, ти носоріг. Чи тобі потрібно це доводити?» – «В’я-жіть, я сказав!» – гаркнув Фару і звів разом передні кінцівки.

Тото й Коко вправно обвили міцні, тов-сті ноги. Погляд носорога виказував презирство. «Двадцять обертів. Це те, що скувало зебру», – зауважила Коко.

«Ти недооцінюєш носорога», – прошипі-ла змія. Фару весь напружився, і... ліа-ни розірвалися. Тото й Коко знову при-ступили до роботи. «Даремно витрача-єте час!» – гаркнув Фару.

Лапи мавпочок продовжували працюва-ти, і нарешті Тото затягла останній ву-зол: «П’ятдесят обертів. Це не під силу жодному з гіпопотамів». Носоріг скривив губи: «Ти сказала: ◊Гіпопотамів“?

Не смій при мені згадувати гіпопотамів! Що б вони не робили, я роблю краще!» Фару зігнув коліна, але марно. Тоді він напружив усі м’язи, і обривки ліан поле-тіли в різні боки.

Фару задоволено хмикнув. Тото із захо-пленням подивилася на нього й зітхну-ла: «Випробування твоєї сили – тільки марнування часу». Вона схилила голову набік: «Не скувати тебе нічим».

Тим часом Коко побігла за новими лі-анами. Змія Нцока невідступно сліду-вала за нею у високій траві: «Потрібен більш товстий пагін, зв’яжи йому також і задні ноги».

Нцока приповзла назад і згорнулася на гладенькій скелі. Побачивши вдалині слона Нембо, який спостерігав за тим, що відбувається, вона злісно за-шипіла. Коко принесла купу ліан.

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

21

«Спробуємо ще раз», – посміхнулася Тото. Думки носорога були настільки зайняті ним самим, що він не звертав уваги на швидкі рухи мавпячих лап. Оберт за обертом, ліани обвивали його

ноги. Мавпи раз за разом пов’язували й туго затягували міцні вузли. «Шіст-десят, – прошепотіла Тото, пов’язуючи задні ноги. – Ще двадцять, і він не ви-рветься».

Потім Тото показала носорогові одну з ліан: «Тонка, вірно? Нерозумно навіть припускати, що така тонка ліана може утримати такого сильного звіра, як ти».

Думки Фару повернулися до реальнос-ті. Він повів плечем і брикнув. М’язи на спині напружилися, а результату – ні-якого. «Чому ця тонка ліана не рветь-ся?» – гаркнув він.

Від напруги Фару весь спітнів, але звіль-нитися йому не вдавалося. Мавпочки похихотіли й кудись утекли. Почуття страху почало опановувати носорогом.

Невже ця тонка ліана міцніше, ніж він думав? Із дедалі зростаючою тривогою Фару відчайдушно намагався звільни-тися. Він ударяв навіть рогом, але вуз-ли тільки глибше врізалися в тіло.

Фару зробив іще одну відчайдушну спробу, але втратив рівновагу й упав так, що стряслася земля. Він лежав, важко дихаючи. Сонце нещадно пек-ло. Стер в’ят ни ки спустилися з висоти

й почали кружляти над ним. Вони по-бачили в його очах щось, чого не по-мічали раніше. Носоріг лежав неру-хомо в пилюці, лише боки його слаб-ко здіймалися від зітхань. Змія зручно

згорнулася на теплій скелі, задоволено сичачи й спостерігаючи за тим, як гієни та шакали все ближче підкрадалися до Фару. Нцока була в захваті, вона вміла приносити страх, біль і біду.

Думки носорога були зайняті тим, що тонка ліана виявилася сильнішою за

нього. Він тремтів від страху – деда-лі більше стерв’ятників зліталося,

кружляючи над ним.

Перекинувшись на інший бік, Фару стривожив великий мурашник. У пані-ці він бив по ньому ногами, здіймаючи хмари куряви. У повітря злітали великі червоні грудки землі.

Але що б носоріг не робив, ноги зали-шалися міцно пов’язаними. Стер в’ят-ни ки продовжували кружляти над ним, і все ближче підкрадалися гієни. «Без-надійно», – пробурмотів носоріг.

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

22

Корисна порада

Запам'ятай, що Ісус –

єдиний, хто може

звільнити тебе від

влади гріха.

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

Він чув подих вітру в траві, ляскання великих крил, голодне пихкання гієн і злісне шипіння змії, яке ставало деда-лі гучнішим.

Потім почулися кроки чиїхось великих ніг, що піднімалися пагорбом. Стер в’ят-ни ки відлетіли, звірі несподівано при-нишкли, і настала тиша. Виснажений Фару розплющив очі.

Поруч стояли слон Нембо і жираф Тві-га. В очах носорога майнула надія. Він починав розуміти, що тільки Нембо мо-же його звільнити.

Фару хотів щось сказати, але в пащі в нього пересохло. Зробивши ще од-ну спробу, він почув, немов здалеку, свій надламаний, хрипкий голос: «До-поможи мені, Нембо... Допоможи. Я не

можу сам... Не можу...» Його загороди-ли від палючого сонця, і він відчув, як хтось почав швидко розплутувати ліани на його ногах. Носоріг відчув себе віль-ніше, він уже міг трохи поворухнутися.

Потім його поставили на ноги. Змія го-лосно шипіла: «Ти вільний, але допо-мога тобі не була потрібна. Ще кілька хвилин, і ти звільнився б сам! У цьому не було жодної потреби».

Жираф нахилив свою довгу шию: «Фа-ру, коли твоє становище було безнадій-ним і ти не міг звільнитися, це зробив за тебе слон». Носоріг підвів голову й по-бачив слона, що дивився на нього.

Нембо запропонував йому піти з ним по вузькій стежці. Фару пробурмотів щось невиразне на кшталт: «Спасибі, Нем-бо». Змія з обуренням дивилась, як но-соріг, накульгуючи, ішов зі слоном.

«Добре, йди поки з ним, – прошипі-ла вона. – У мене буде достатньо ча-су повернути тебе на старі шляхи». – «Ти знаєш, – тихо сказав жираф Твіга змії, – що ніколи не підпорядкуєш його собі, поки він буде ходити з Нембо».

– Ця ліана, – вигукнули разом Талі й Калі, – називається гріхом!

– Вірно, – підтвердив Дауді. – Гріх нібито вас не зв'я зує, але що частіше ви грішите, то сильніше він сковує вас. Страшно те, що ви не можете визволитися від нього само-тужки. Єдиний, хто видаляє страх, дає свободу й прощен-ня, – це Iсус. Бог говорить нам у Біблії, що коли Син, тоб-то Iсус Христос, звільнить вас, то справді ви будете вільні.

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

23

Розповіді з

історії

християнства

Сергій САННИКОВ

«Я вірю, що Бог у будь-якій біді дає нам стільки сили для опору, скільки нам потріб-но. Але Він не дає її заздалегідь, щоб ми по-кладалися не на себе, а лише на Нього» – ці слова написані у в’язниці, під виття сирен і свист бомб, у фашистській Німеччині. Писав їх у своєму листі на волю пастор Дитріх Бон-хеффер. Це був молодий, талановитий бого-слов, який до 24 років захистив докторську дисертацію й отримав престижне запрошен-ня викладати в Берлінському університеті. Але після приходу до влади Гітлера він став одним із ініціаторів створення підпільної Спо-відуючої церкви, яка відмовилася повісити в себе портрети фюрера й підкоритися його теорії про неповноцінність євреїв і перевагу арійців.

«Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога», – знову й знову читав Дитріх слова апостола Павла у своїй потертій Біблії і думав: – Де межі цієї покірності? Чому Петро не підкорився постано-ві синедріону, який заборо-нив проповідувати про Хрис-та? Чи можемо ми чинити опір Гітлеру, справжньому антихристу? Напевно, закін-

чився час мовчання. На-стає час діяти».

І Бонхеффер почав проповідувати, прово-дити семінари, читати лекції, закликаючи хрис-тиян не йти на змову з владою і вийти з офіцій-ної церкви, яка повністю підкорилася Гітлеру. У 1935 році йому заборонили викладати в уні-верситеті, і кілька років він був керівником невеличкої підпільної семінарії, а в 1943 році його заарештували й до самої смерті він сидів у в’яз ни цях і концтаборах Німеччини.

У неділю, 8 квітня 1945-го, в’язні, що сиді-ли в одній камері з пастором Бонхеффером, попросили його провести богослужіння. Він знав, що його мають стратити і, можливо, це буде його остання проповідь, але підвів-ся, попросив тиші й спокійно розкрив свою Біб лію. Останні кілька місяців Дитріха пере-водили з однієї в’язниці до іншої, допитува-ли майже щодня, тому що після невдалого замаху на Гітлера у гестапівців опинилися

Дитріх

Б

онхеф

фер се

ред шко

лярів. 1932 р.

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

24

документи, які свідчили, що Дитріх теж був причетний до замаху. Але молодий пас-тор чомусь не боявся погроз і криків слід-чих. Кілька років в’язниці навчили його тиші й внутрішнього контакту з Христом. Останні місяці, відчуваючи наближення смерті, він переймався, головним чином, свідченням про Христа іншим.

«Мене постійно хвилює питання про те, чим є для нас сьогодні християнство і ким – Христос? Давно минув час, коли людям все можна було розповісти словами. Настає час, коли тільки своїм життям ми можемо пока-

зати Христа. Як може Христос стати Госпо-дом і для нерелігійних людей?» – думав Бон-хеффер. Того квітневого ранку, під час свого останнього богослужіння в таборі смерті, Дит ріх читав з Книги пророка Ісаї про при-шестя Христа і проповідував так пристрас-но, що всі ув’язнені сиділи, боячись ворух-нутися. Наступного дня, 9 квітня, всього за місяць до закінчення війни, Дитріха Бонхеф-фера повели на страту.

Лікар концтабору Флоссенбюрга записав свої враження про останні хвилини Дитріха: «Через напіввідчинені двері я бачив пастора

Бонхеффера, який став на коліна в потаємній молитві перед Госпо-дом Богом. Самовідданий і прони-кливий характер молитви цієї дуже симпатичної людини дуже вразив мене. І на місці самої страти, ви-мовивши коротку молитву, він мужньо зійшов сходами до шибе-ниці... За всю мою майже 50-річ ну лікарську діяльність я не бачив лю-дини, яка б умирала в більшій від-даності Богові».

Один із соратників Дитріха, пас-тор Мартін Німеллер, який провів у концтаборах майже вісім років, писав: «Коли нацисти прийшли за комуністами, я мовчав – я ж не був комуністом. Потім вони при-йшли за соціалістами. Я мовчав –

я ж не був соціал-демократом. Потім вони прийшли за профспілковими діячами. Я мов-чав – я ж не член профспілки. Потім вони прийшли за євреями. Я мовчав – я ж не був

євреєм. Коли вони прийшли за мною, вже не було нікого, хто б міг протес-

тувати».Дитріх Бонхеффер умів вика-

зувати покірливість, але знав, де вона закінчується. Якщо

влада вторгається в спра-ви церкви або творить явне зло, то обов’язок християнина – опира-тися їй, стверджував він і в своїх книгах, і своїм життям.

Концтабір Флоссенбюрг. 1945 р.

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

25

Юлія АБДУВАХІДОВАНавколо нас, у природі, всюди яскраві кольори – подивись на рослини, тварин, небо... Я теж не виня-ток! Бог створив мене таким самим яскравим і бар-вистим, як хвіст павича. А деякі з нас можуть лег-ко суперничати навіть із найстрокатішим папугою.

Але найбільш примітний в нашій зовнішності – дзьоб, який становить половину довжини тіла. Ве-ликий і яскравий, він створює враження непомір-ного тягаря для нас і виглядає дуже незручним. Але це не так. Ви навіть не уявляєте, як приєм-но поласувати соковитими фруктами, які зна-ходяться серед густого листя дерева! I дотяг-нутися до них мені допомагає саме мій вели-кий дзьоб. Крім того, завдяки дрібним щер-бинкам на кінчику дзьоба, я швидко пора-юся зі шкаралупою плодів. Крім рослинної їжі, ягід і фруктів, ми не проти поласува-ти комахами, павуками, дрібними ящірка-ми, а іноді навіть яйцями й пташенятами ін-

ших птахів.Дивлячись на мій масивний дзьоб, ти,

напевно, запитаєш: а як же ми спимо? Но-чуємо ми групами в якому-небудь велико-му дуплі дерева. Входячи до «спальні», ми складаємося, як «трансформери»:

закидаємо голову на спину, уклада-ючи зручніше дзьоб, підвертаємо хвіст до грудей і складаємо крила

з боків. У результаті виходить, що дупло набите ці-лою зграєю пернатих кульок. Нам тепло й добре ра-зом! Деякі з нас люблять поспівати перед сном, хо-ча ці звуки більше нагадують жаб’яче кумкання або щеняче цявкання, ніж пташину трель. А чути – за кі-лометр! Свою назву ми й отримали через те, що ви-гукуємо щось, схоже на неї.

Незважаючи на загрозливий дзьоб, ми дуже ми-ролюбні й дружні між собою. Живемо невелички-ми групами, разом відбиваємось від ворогів. Якщо один із птахів зграї постраждав, інші обов’яз ко во прийдуть йому на допомогу. А пташенят висиджу-ють обоє батьків. В одній кладці зазвичай буває до чотирьох яєць. Пташенята з’являються на світ слі-пими, без пір’я і лише через два місяці починають виходити з гнізда.

Літуни ми не дуже вправні, тож не подорожує-мо на далекі відстані, просто перелітаємо з місця на місце. Наша родина включає в себе 37 видів, і всі вони мешкають у тропічних лісах Централь-ної та Південної Америки, від Мексики до Північ-ної Аргентини.

Ми вважаємося близькими родичами дятлів, а своєю цікавістю, активною та жвавою поведін-кою нагадуємо ворон. Але насправді звуть мене

(Ramphastidae).

Малювала Наталя ЖУРАКОВСЬКА

тукан

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

26

Зелена чапля на полюванні використо-вує в якості приманки спійману комаху. Підлетівши до окрайки води, вона опус-кає комаху у воду і завмирає в очікуван-ні рибки, яка підпливе до приманки. По-тім чапля швидко хапає рибку.

Колпиця (Platalea leucorodia) з родини ібі-сових своїм прямим дзьобом із лопатопо-дібно розширеним кінцем немов би косить з боку в бік. Тільки-но жучок або рибка торк неться напіврозкритого дзьоба, він мо-ментально стуляється, утримуючи здобич.

Папуга – єдиний птах, який може підноси-ти їжу до дзьоба лап-ками. Однією лапкою він охоплює гілку, а ін-шою – підносить горіх, насіння або фрукт до дзьоба.

У довгому, тонкому, плоскому, загнуто-му догори дзьобі шилоклювки є склад-на система «зубів». Водячи ним з боку в бік у неглибокій каламутній воді, ши-локлювка відціджує комах, дрібних чер-в’я ків і рачків.

Чи знаєш ти?

ТРО

ПИ

НКА

4/14

27

Малювала Наталя ЖУРАКОВСЬКА

Косовдібз бторме

ЧЧи знаєш и?ти?

КА

Чудеса

творіння

ПППППППППППО

ТРОООРОТРОРОТРОРООРОРООРОРОТРОРОРООООРОООРООРОРОООРОООООООРОРООРООООРООРРРРРРРРРРРРРТРРТРРРТРТРРРРРРРРРРРРРРТ

И

2222222222222222222222222222222222222222222222222222222222222222222227777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777772222222222222222222222222222222222222222222222222222222227777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777777

ИН

КА

4/

4//

4//

4///

44

444

4

444

4 444444444

1414141414144

Пелікани під час ловлі риби шикуються півколом на прибережному мілководді і з шумом і плеско-том женуть оточену рибу. Біля берега, коли риба

хлюпається на мілині, вони вичерпують її сво-їми дзьо ба ми-ковшами й тільки після того,

як виллють воду з мішка на нижній щеле-пі, ковтають рибу.

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

27

Кросворд

По горизонталі: 1. Син Сима (Бут. 11:10). 4. Дружина Мойсея

(Вих. 4:20–25). 5. Первісток Йосипа (Бут. 41:51). 8. Цар Салима (Євр. 7:1–3). 9. Дружина царя Ахашвероша

до Естер (Ест. 1:9–12).11. Як звали Даниїла у полоні

(Дан. 1:6–7)?14. Один із суддів Iзраїлю

(Суд. 15:16, 20).19. Друг Давида (1 Сам. 18:1–4).20. Місто царя Ахашвероша

(Ест. 1:1–2).21. Один з малих пророків.23. Улюблений син Якова (Бут. 37:3).24. Священик, якому в храмі явився ангел

(Лк. 1:5–11).

По вертикалі: 1. Радник Давида (2 Сам. 15:12). 2. Місто, поблизу якого Савла осяяло

світло з неба (Дії, 9:1–4). 3. Книга книг. 6. Хто тримав брата-близнюка за п'яту (Бут. 25:26)? 7. Цар, який увів народ ізраїльський у гріх

(2 Цар. 17:21).10. Брат Мойсея (Вих. 6:20).12. Син, котрий постав проти батька

(2 Сам. 15:31).13. Первісток Якова (Бут. 46:8).15. Праведна людина, яка врятувалася

під час потопу (Бут. 7:1–5).16. Товариш апостола Павла під час

першої місіонерської подорожі апостола (Дії, 13:1–4).

17. Один з тих, хто ввійшов у землю обіцяну (Чис. 14:24).

18. Слуга Єлисея (2 Цар. 4:8–12).22. Дружина Авраама (Бут. 17:19).

Склали Веніямин та Катерина

КОЛОМЕЄЦЬ

21

3

4 6

7 8

9

5

1514

16

1917 18

20

2221

23 24

10

11 12 13

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

28

Добре й щире серце мав,

Зло й образи пробачав,

Обличчя сяяло його –

Він бачив Господа свого.

Богові вірний до смерті,

Приклад для християн.

В двері небесні розверсті

Пішов до Iсуса .

Любов ЛАЗЬКО

Переклала Олена МІКУЛА

Перед Богом він ходив,

Шлях неправди оминав,

Дуже Господа любив,

I Бог його на небо взяв.

Хто це? – .

Немовля у світ прийшло –

Це не дуже просто,

Татові вже років сто,

Мамі – дев’яносто.

Та зневіри тане хмара –

Народила сина .

Бог наш чинить чудеса

I життям керує Сам:

Він сказав, і стало так –

Звали хлопчика .

Вірити потрібно нам

Так, як вірив .

ЗАГАДКИВІРШОВАНІ

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

29

ЛИСТ НА НЕБОГосподь, мій Бог, мій Пастир добрий,Тебе люблю я, знаєш Ти.Ти знаєш всі мої бажанняI знаєш мрії всі мої.

Ти знаєш, що ввійти з ТобоюВ небесні хочу я міста,Що хочу бачити Iсуса – Царя, Спасителя, Христа.

Господь, мій Бог, іще Ти знаєш,Що хочу я, щоб на земліВіддали мої друзі й рідніТобі, Господь, серця свої.

Надіслала Анна РАДКОВСЬКА, 12 років, Україна

ЦЕ ТОЙ...Це Той, що нас від смерті спас,Це Той, що добре знає нас, Це Той, що любить нас так сильно,Спостерігає з неба пильноI поруч з нами повсякчас,Нікому в світі не віддасть.Тримай Його за руку ти – З Ним легко і безпечно йти.

Надіслала Світлана ТРЕГУБАЯ, 15 років, Росія

Андрій САРАВАНСЬКИЙ, 8 років, Україна

Влад IВАНОВ, 9 років, РосіяДарій ДЕРКАЧ, 7 років, Україна

Олена ЄФРЕМОВА, 5 років, Казахстан

Катерина МАЛОВА, 12 років, Україна

Оксана РУДЕНКО, 16 років, Україна

З пошти

«Стежинки

»СТЕ

ЖИ

НКА

4/14

30

ПРОЧИТАЙ

ВІРШ

!

Склав Мишко ВРУБЛЕВСЬКИЙ, Україна

МОЛИТВАГосподь мій великий,Тебе я люблюI серце своєТобі віддаю.

Я перед Тобою,Мій Боже святий,Я хочу з ТобоюБути завжди.

Молюсь на колінахЯ лише Тобі.Спасибі, мій Бог,За життя на Землі!

Надіслала Галя ТИМОШЕНКО, 13 років, Україна

Олена ЗАГОРОДНЯЯ, 16 років, США

Відповіді: До стор. 2: Вірність.

До стор. 13: ПРОЧИТАЙ: (Євр. 13:5). РОЗШИФРУЙ ВIРШ: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). ВIДГАДАЙ: Даниїл у лев'ячій ямі (Дан. 6). До стор. 18: 1. Авед-Него. 2. Йосафат. 3. Юда Iскаріот. 4. Садок. До стор. 28: КРОСВОРД. По горизонталі: 1. Арпахшад. 4. Ціппора. 5. Манассія. 8. Мелхіседек. 9. Вашті. 11. Валтасар. 14. Самсон. 19. Йонатан. 20. Сузи. 21. Малахія. 23. Йосип. 24. Захарій. По вертикалі: 1. Ахітофел. 2. Дамаск. 3. Біблія. 6. Яків. 7. Єровоам. 10. Аарон. 12. Авесалом. 13. Рувим. 15. Ной. 16. Варнава. 17. Халев. 18. Гехазі. 22. Сарра. До стор. 29: 1. Енох (Бут. 5:24); 2. Сарра, Iсак, Авраам (Бут. 21:1–3); 3. Степан (Дії, 7:55–60). До стор. 30: «…Бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити» (Нав. 1:9). До стор. 32: Адам жив 930 років (Бут. 5:5), Мойсей жив 120 років (Повтор. 34:7), Ной жив 595 років (Бут. 5:30), Iсус Навин жив 110 років (Нав. 24:29), Йосип жив 110 років (Бут. 50:22), Метушалах жив 969 років (Бут. 5:27), Iсак жив 180 років (Бут. 35:28), Яків жив 147 років (Бут. 47:28).

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Виходить шість разів на рік.

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Головний редактор Ельвіра Цорн

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова

Художній редактор I. Козіна

Підписний індекс: 06597

Тираж 29 400 прим.

Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим.

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73;e-mail: sns@sns.org.ua

Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002.

Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

C. 3: із «Хвалите Господа», © Вид-во «Книги о главном»С. 19–23: © Paul White Productions, переклад з англійської Олександра Сибільова.С. 29: із «100 библейских загадок в стихах», © Вид-во «Книги о главном»

Номер підписано до друку 14.05.2014.Надруковано ТОВ «Новий друк»,вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660.

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001.

© УМТ «Світло на Сході», 2014.

ISSN 2194-3796Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма

На першій сторінці обкладинки: фото© Valua Vitaly/shutterstock.com

www.tropinka.eu

4/2014

ГОСПОДЬ БО

БОГ

ХОДИТИ

ТВІЙ УБУДЕШ

ДЕ ТИ

ЗТОБОЮ

ВСЬОМУ, НАВ.1:9

Я Т Е Б Е Н Е П О

К И Н У А Н I Н Е

В I Д С Т У П Л Ю

С Я В I Д Т Е Б Е

Підбери скельця за кольором, і ти довідаєшся, скільки років прожили відомі біблійні особи.

Склала Аня ГРОВЕР ППіППіППіПіПіПіПіПіПППППППППіПідбдбдбдбдбббдбббдбдбдбереререерере иииии сксксксскскелелелелелльцьцьцьцьцьцяяяя зазаззз колльоь роммА ГРОВЕР

жив

жив

жи

в

жив

жив

жи

в

живж

ив

ро

ків

ро

ків

років

років

ро

ків

років

ро

ків

ро

ків

147

11

0

969

120

18

0930

110

95

0

АД

АМ

МОЙСЕЙ

НОЙ

ІСУС

НАВИН

ЙО

СИ

П,

СИН

ЯКОВА,

МЕТУШАЛАХ

ІСАК

ЯК

ІВ

КАЛЕЙДОСКОП

Мал

ювал

а Ві

ктор

ія Д

УНАЄ

ВА