1

Школа політичних лідерів у країнах Східного партнерства 2013

Варшава, 2013

2

Підготовка публікації: Єлена Жмінько (Elena Zhminko)

Переклад і редагування: Катажина Ковальчик (Katarzyna Kowalczyk) – англійська мова

TexteM Б›юро перекладiв

Перекладачi: Дорота Паваловска – украïнська моваГйоргі Комошвілі (Giorgi Komoshvili) – грузинська моваІоан Полячек (Ioan Polaczek) – румунська мова Мария Луцевіч-Напалков (Maryja Łucewicz-Napałkow) – українська мова

Редактори: Кандидат наук Анна Конєчна-Пурхала (dr Anna Konieczna-Purchała) – польська мова Кандидат наук Белла Татешвілі (dr Bella Tateshvili) – грузинська мова Лорентія Ядаховска (Laurentia Jadachowska) – румунська мова Др. наук Світлана Романюк (dr Svitlana Romaniuk) – українська мова

Дизайн і графіка: Kotbury.pl

Фотографії: Беата Чарнецка (Beata Czarnecka)

Copyright by: Асоціація «Школа Лідерів»

Цитування та використання публікації дозволяється лише за умови посилання на джерело.Публікація не призначена для продажу.Зазначена інформація представляє виключно думку автора статті, не обов’язково відображаючи позицію позицію «Школи Лідерів».

Проект реалізується при фінансовій підтримці посольства США у Варшаві спільно з програмою «Підтримка демократії» - частиною програми співпраці Польщі задля розвитку, що фінансується Міністерством закордонних справ РП у 2013 році у співпраці з партнерськими організаціями, такими як: «Європейський діалог» з України, Представництво на Південному Кавказі в Грузії «Нідерландського інституту багатопартійної демократії», «Національна рада молоді» з Молдови й «Аналітичний центр глобалізації та регіонального розвитку» з Вірменії.

ISBN 978–83–939043–3–4

Варшава 2013

Асоціація «Школа Лідерів»вул. Вєйска 12А, 00-490 м.ВаршаваРеспубліка ПольщаТел.: (+48) 22556 82 50Факс: (+48) 22556 82 51stowarzyszenie@szkola-liderow.pl www.szkola-liderow.pl

3

Шановні пані та панове!

Предсталяємо Вашій увазі публікацію, котра була створена у результаті проведення першого етапу Школи політичних лідерів у країнах Східного партнерства в 2013 році.

Протягом 17 років ця Школа завдяки розвиткові лідерів поза нашими східними кордонами підтримує підсилення демократії та сприяє побудові громадянського суспільства в країнах колишнього Радянського Союзу. Особлива увага в цей період скеровується на країни, запрошені Європейським Союзом для участі у проекті Східного партнерства – країни, які в Європі зазвичай називають країнами системного перетворення, проте вони вже переросли це означення. Деякі з них приймають рішення на шляху до інтеграції з Європою, інші, здавалося б, роблять як раз навпаки.

Проект складався із двох модулів – зустрічей лідерів із різних країн, що проводилися в Україні (28 червня – 5 липня 2013 року) і Польщі (22–28 вересня 2013 року). 24 лідери з Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови та України збиралися у цей час разом і зустрічалися з політиками, громадськими діячами, представниками громадськості України та Польщі, відбувалися практичні заняття та тренінги для розвитку лідерських навичок учасників. Лідери будували простір для співпраці в регіоні та обмінювалися досвідом громадської діяльності у своїх країнах.

Школа політичних лідерів у країнах Східного партнерства є відповіддю на необхідність зрозуміти що таке Східне партнерство і які його цілі. Публікація містить певні статті учасників проекту, в яких викладені їх роздуми над усіма цими питаннями у контексті своїх країн.

Ми можемо бути впевнені в одному, що той досвід Польщі як країни, де громадяни безпосередньо беруть участь у побудові демократії, рано чи пізно призведе до реальних інституційних змін у країнах, котрі є близькими до нас не тільки з точки зору їх географічного положення, а й близькі нам історично і духовно.

Програма не відбулася б без допомоги наших партнерів із країн Східного партнерства.

Команда проекту

4

Розпад Радянського Союзу в 1991 році відкрив перед країнами постсоціалістичного табору і тими, що були під контролем Радянського Союзу, нові перспективи для вступу до ЄС. І тому Польща, Чехія, країни Балтії, а пізніше Румунія і Болгарія вступили до Євросоюзу. Таким чином, починаючи з 2008 року, ЄС межує з Республікою Молдова. З метою подальшого розширення своїх кордонів у грудні 2008 року Європейська комісія представила пропозицію створення Східного партнерства, котре прийняло б у своє гроно шість країн Східної Європи: Азербайджан, Вірменію, Білорусь, Грузію, Республіку Молдову та Україну. Основний принцип цієї нової ініціативи полягав у забезпеченні максимальної кількості можливостей реформування кожної країни, що входить до складу партнерства, з урахуванням їхніх політичних та економічних реалій.

У травні 2009 року в Празі було утворене Східне партнерство, яке мало за мету впровадження нового політичного товариства та економічної інтеграції між ЄС і партнерами зі Сходу. Це вимагало заключення нових договорів про асоціацію,

Перспективи Східного партнерства та діалогу в регіоні

«Європа не створиться відразу, навіть в межах спільного альянсу, а лише за допомогою конкретних вчинків, якірозбудовували б, передусім, справжню солідарність»

Це твердження 9 травня 1950 року проголосив Роберт Шуман, один із основоположників Європейського Союзу. Воно стало символічним девізом безперервного розширення європейського простору і консолідації великої європейської родини. Консолідація, яка з плином часу стерла кордони всередині Європейської спільноти та розширила її на схід, створила таке умовне геополітичне розмежування, як Росія та Європейський союз.

Ніколає Арнаут (Nicolae Arnaut) Проект HSSAP (Міністерство охорони здоров’я), що фінансується Всесвітнім банком Республіка Молдова e-mail: Narnaut@mail.ru

5

що охоплювали б таке широке поняття як вільна торгівля та розгортали б поступову інтеграцію з економічною сферою ЄС. Такому наміру сприяло б полегшення умов в’їзду до Євросоюзу шляхом поступового спрощення візового режиму при одночасному посиленні заходів із боротьби з нелегальною міграцією. Для задоволення нових вимог, пов’язаних зі співпрацею, на 2010–2013 роки було виділено 600 млн. євро., у тому числі 350 млн. доларів на створення нових фондів.

Після двох років існування Східного Партнерства його результати не дуже втішали. Зроблені кроки у напрямку зближення Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Республіки Молдови та України до Євросоюзу можна вимірювати лише у міліметрах, а не в метрах, як очікувалося. У цих країнах була відмічена регресія демократії, а можливість послаблення візового режиму залишилася лише у планах, крім того, помітно проявився вплив Росії. Ось таким був підсумок двох років існування Східного партнерства.

Цей проект повинен був стати мостом між ЄС і шістьма колишніми радянськими республіками. Підтвердженням цього може слугувати також заява Голови Європейського парламенту Єжи Бузека. Урядовець багато уваги приділяв ситуації в Білорусі та особливо – вУкраїні, в якій упродовж міжнародного саміту

екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко все ще звинувачували у зловживанні владою. «Ми не повинні занадто хвалити досягнення деяких із цих держав, але бути досить критичними, оскільки ми були свідками регресу у розвитку демократії, прав людини і верховенства права у них» – сказав Голова Європарламенту. Збіг чи ні, але польський тижневик «Polityka» писав напередодні саміту: «Країни Східного партнерства знаходяться у ненайкращій ситуації. У Білорусі, після короткої перерви, Лукашенко повернувся до своїх диктаторських методів боротьби з опозицією, розриваючи контакти з Європою. В Азербайджані Ільхам Алієв забезпечив собі постійне президентство, успадкувавши його від свого батька. Вірменія йде шляхом «путінізму». У Грузії Саакашвілі втратив демократичні завоювання Трояндової революції. В Україні арештована Юлія Тимошенко чекає на помилування від підлеглих проросійському президентові суддів. Молдова, хоча й була найуспішнішим учнем у групі, розвивалася, немов повзучи, «маючи за собою придністровський конфлікт і все зло молодої демократії». Повертаючись до досягнень саміту, шведська щоденна газета «Svenska Dagbladet» писала: «Цьому саміту не вдалося переконати країни Східної Європи у тому, щоб провести реформи в обмін на обіцянку вступу до ЄС». Газета зі Стокгольму стверджувала, що Європейський Союз повинен «безпосередньо приваблювати» тамтешніх громадян дешевими і менш складними процедурами отримання віз та своєю допомогою громадянському суспільству.

2010–2013 роки були досить важливими, але й складними для країн Східного партнерства, особливо коли йдеться про їхню готовність до впровадження реформ відповідно до стандартів і вимог Євросоюзу. Усе це проходило, з одного боку, на фоні обіцянки ЄС спростити візовий режим а, з іншого, відбувалося під постійним, а навіть зростаючим впливом Росії. Цей вплив, як потім виявилося, увінчався успіхом на саміті у Вільнюсі: тоді під тиском із боку Росії з проекту «Вільнюс-2013» першою «відпала» Вірменія (3 вересня), другою, під впливом того ж тиску, поступилася Україна (21 листопада), а 25 листопада – й Азербайджан. Із шести кандидатів до Європейського Союзу (Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова та Україна) залишилися лише Республіка Молдова та Грузія. І хоча обидві ці країни – як Республіка Молдова, так і Грузія отримали найвищі оцінки, проте тільки в Грузії були проведені відчутні реформи у сфері економіки та розвитку держави. Найбільш помітною серед реформ була боротьба з корупцією. Індекс корупції «Transparency International» в Грузії впав, держава опинилася на 55 місці у 2013 році, тоді як у 2006 році вона посідала 99 місце. Молдова, яка у 2006 році займала 79 позицію, відзначається чітким регресом

6

– у 2013 році вона посідає вже 102 місце. Ситуація не виглядає добре і в інших країнах Східного партнерства. У 2013 році Україна займає 144 місце, Вірменія – 94, Азербайджан – 127, а Білорусь – 123.

Попереднє підписання Договору про асоціацію з Європейським Союзом, безсумнівно, є великим досягненням нинішнього уряду як у Кишиневі, так і у Тбілісі, що стимулює до висновків та аналізу періоду «після подій у Вільнюсі». Тривожною ноткою деяких коментарів є постійна фраза «Не все такдобре», а саме: Молдова була прийнята європейцями без належно виконаного домашнього завдання. Замість боротьби з корупцією, її там приховують, до того ж, слід очікувати санкцій із боку Москви. Не можна уникнути скептицизму в такому суспільстві, як наше, яке більше схильне до розчарувань, аніж до оживлення від звичайного ентузіазму. З іншого боку, Молдова, у результаті непередбачуваної геополітичної гри, перетворюється на головну «квітку» у букеті Східного партнерства, після того як українська «півонія» зів’яла після першої хвилі російських морозів у листопаді – місяці, на який покладали великі сподівання...

Європейські чиновники повинні будуть розглядати Молдову, не забуваючи при цьому про Україну (де питання ще не вирішене до кінця), з більшою увагою та щедротою. Ми можемо скористатися цією економічною ситуацією. Найголовніше,

щоб влада в Кишиневі утримала своє прагнення до європейської інтеграції, і щоб такі ж настрої переважали в Бессарабському суспільстві. Європейський союз загострить діалог із Росією – про це свідчить бурхлива реакція Польщі, виражена президентом Коморовським, котрий в інтерв’ю для «Gazeta Wyborcza» сказав: «Недопустимим є шантаж України Росією, який повинен зробити нас більш чуйними, оскільки ми недооцінювали її реальну здатність проведення диверсії на території України. Для Молдови та Грузії парафування Договору про асоціацію з ЄС є безсумнівним успіхом. Проте цей стратегічний крок був зумовлений, швидше всього, геополітичною боротьбою між США та ЄС, з одного боку, і Росією, – з іншого. При чому знову наголошується, що так сталося не завдяки проведенню серії відчутних реформ у розвитку вищезазначених держав, а у результаті цілеспрямованого прагнення до Європи і сили протистояння Росії. Європа належним чином оцінила бажання стати її частинкою, і була дуже прихильною до Молдови, навіть занадто… Але Європа теж означає боротьбу з корупцією, залучення іноземних інвестицій, чесну конкуренцію, прозоре прийняття рішень, дотримання прав людини тощо.

Європейські реформи, що стосуються економіки та розвитку держави ще, на жаль, не виконуються у Республіці Молдова. На даний момент спостерігається лише корупція й убогість, відсутність бажання і готовності вирішувати внутрішні проблеми. Європейський союз буде уважно аналізувати всі кроки, зроблені Молдовою, Грузією, й, зрештою, Україною, яка ще має шанс підписати Угоду про асоціацію з ЄС. При цьому боротьба з корупцією залишається одним із пріоритетних завдань. «Різниця між цими шістьма державами, членами Східного партнерства, з самого початку була дуже відчутною, проте тепер, на саміті у Вільнюсі, виявилося, що відмінності між ними є ще глибшими», – сказав міністр закордонних справ Естонії. За словами дипломата, ЄС має продовжувати свої дії, беручи до уваги відмінності між цими державами. З одного боку, Грузія і Республіка Молдова, з іншого – Білорусь та Азербайджан, а десь посередині – Вірменія та Україна. «Хіба ми не повинні уважно подивитися на справу ще до введення певних змін?» – риторично запитав Урмас Пает. На його думку, «необхідно розробити специфічні для кожної з цих країн програми, відповідні до їхніх сподівань, до їхнього бажання досягти чогось в контексті свого внутрішнього розвитку». Європейське майбутнє цих країн значною мірою залежить від них самих, від їхнього бажання стати європейцями, готовності до проведення реформ, помітних у суспільстві. Тоді успіх Східного партнерства може бути досягнутий і за короткий проміжок часу, незалежно від перешкод, які створює Росія.

7

Участь у громадському житті, особливо у політиці, є одним із показників рівності та демократії у державі. У всьому світі жінки активно залучені до процесу впровадження демократії, а також задіяні в інших, навіть найнебезпечніших, акціях у боротьбі з авторитарними режимами. Наприклад, жінки активно діяли під час вуличних протестів, організованих із метою отримання Грузією незалежності від Радянського Союзу (Сабедашвілі, 2007), в акціях протесту перед Трояндовою революцією чи в маніфестаціях, організованих у жовтні та листопаді 2007 р. Участь жінок у суспільному житті Грузії є історичною реальністю, сьогодні жінки також є учасниками передвиборчих кампаній. Проте проблема полягає не у низькій участі жінок, але у протиріччях між нинішньою владою й інтересами та діяльністю жінок, у відсутності згоди щодо процесу прийняття державними органами рішень та низьким рівнем поваги до жінок-політиків.

Законодавство Грузії надає жінкам і чоловікам рівні права під час голосування. У проведенні голосувань вони однаково активні, – як у міських, так і у сільських місцевостях. Така рівновага, щоправда, є далекою від бажаної, коли йдеться про те, хто буде обраний до уряду того чи того рівня. Можна сказати, що участь жінок у політичному житті та прийнятті рішень є обмеженою і відчутно відстає по відношенню до цілей, встановлених ООН (30 %). Одну з восьми Цілей Розвитку Тисячоліття, встановлених Декларацією Тисячоліття ООН 8 вересня 2000 р. у Нью-Йорку, яку також підписала Грузія, повинні були реалізувати до 2015 року. Відповідно до неї, чоловіки та жінки мають мати рівні права у питаннях політики та уряду на всіх рівнях.

Протягом останніх років у Грузії, незважаючи на певний прогрес у напрямку гендерної рівності, все ще замало жінок перебуває на керівних посадах, тобто таких, які беруть участь у прийнятті рішень, або ж у державних чи виборних органах влади.

Згідно з індексом гендерного дисбалансу, Грузія займає 71 місце у світі серед 137 країн. Жінкам під час виборів важко отримати місце у парламенті, хоча саме вибори дають їм значні можливості для здобуття ними позицій лідерів (що є постулатом кожного демократичного уряду і обов’язковим критерієм для повної реалізації загального та рівного виборчого права). За останнє десятиліття частка жінок у парламенті ніколи не перевищувала 10 % (1991–2008 рр.). У ті роки в найважливішому законодавчому органі Грузії найвищий показник участі жінок складав 9,4 % (2003 р.), а найнижчий – 5 % (2008 р.). Тепер, після парламентських виборів у 2012 р., частка жінок збільшилася до 10,8%: серед 150 депутатів є 17 жінок. Враховуючи таке співвідношення, Грузія займає 105 місце у світовій

Участь жінок у політиці та громадській діяльності (на прикладі Грузії)

Гендерна рівність у політичних процесах є одним із основних аспектів сучасного демократичного уряду. Згідно з міжнародними стандартами, жінки повинні мати ті ж права і можливості участі в політичному процесі, що й чоловіки – у всіх його аспектах і на всіх рівнях. Реальне досягнення цих цілей пов’язане з подоланням певних перешкод і труднощів, оскільки участь жінок у політичних процесах є дуже низькою. Метою цієї статті є аналіз нинішнього рівня участі жінок у політиці в Грузії. Стаття описує основні перешкоди, з якими зустрічаються жінки на шляху до політичної діяльності, а також висвітлює певні стратегії, що можуть допомогти у вирішенні цієї проблеми.

Натія Убілава (Natia Ubilava) Інститут політичних досліджень (IPS) Грузія e-mail: ubilavanatia@gmail.com

8

класифікації, проте серед країн ОБСЄ – це один із найгірших результатів і тому Грузія займає значно нижче місце, ніж середній показник ОБСЄ (23,6 %). Участь жінок у ролі кандидатів на виборах також досить низька. На виборах у 2012 р. вони становили лише 28 % усіх кандидатів. Згідно зі звітом наглядової місії ОБСЄ щодо перебігу парламентських виборів, «необхідно зробити подальші кроки для досягнення гендерної рівності у законодавчій владі ».

Незважаючи на прогрес у вигляді законодавчих ініціатив, кількість жінок в органах місцевого самоврядування знижувалася після кожних виборів. Наприклад, після місцевих виборів у 1998 р. це співвідношення складало 14 %, проте у 2002 році – лише 12 %. На виборах у жовтні 2006 року серед кандидатів у списку було всього 11,14 % жінок. Цей показник не покращився навіть після виборів – на частку жінок припадало лише 11 % у складі виборних органів місцевого самоврядування. Виконавчі органи також мають невелику кількість жінок. У серпні 2012 р. з-поміж 19 міністрів було тільки 5 жінок. На даний момент серед 20 міністрів є лише 3 жінки і тому їхня участь в управлінні державою ще більше знизилася.

Сприяння активній участі жінок у політичному житті країни повинно бути обов’язковою вимогою державного законодавства. У законі Грузії «Про політичні партії» в 2012 р. були введені зміни, що полягали на преміюванні політичних партій із метою покращення гендерної рівності у них. Згідно з новими правилами, кожна політична партія, яка б з-поміж десятки кандидатів у своєму списку представила дві жінки, отримала б на 10 % вище фінансування з державного бюджету. Це положення, однак, не принесло жодного результату під час парламентських виборів у 2012 р., оскільки більшість партій-учасниць представили свої списки без урахування гендерної рівності. Тільки 6 суб’єктів із 15 зареєстрованих врахувало вищевказану норму.

9

підтримували б їхню діяльність у цих сферах. Крім того, відповідальність лежить як на політичних партіях, так і на громадянському суспільстві. Таким чином, для вирішення цієї проблеми можна запропонувати такі рекомендації:

• Організувати нормативно-правову базу: нормативно-правова база Грузії вимагає внесення поправок із метою забезпечення ширшої участі жінок у політичному житті країни та надання рівних можливостей як чоловікам, так і жінкам. Це можливе завдяки встановленню певних квот у виборчому законодавстві. Міжнародний досвід показує, що країни, котрі ввели застосування виборчих квот, проявили у два рази більшу ефективність у виборі жінок на державні посади.

• Політичні партії є важливим інструментом для збільшення частки жінок у політиці, тому внутрішньопартійний порядок повинен забезпечувати належну участь жінок у діяльності такої організації. Проте партії не докладають відповідних зусиль. Про це свідчить, наприклад, той факт, що серед шіснадцяти політичних суб’єктів лише шість представило свої виборчі партійні списки з урахуванням норм щодо гендерної рівноваги.

• Підвищити громадську свідомість: розуміння гендерної рівності у всіх сферах громадського та політичного життя безпосередньо пов’язане з залученням жінок до участі у цьому процесі.

• Необхідно створити єдиний, організований і широкомасштабний рух, який інформував би громадськість та жінок про можливість їхньої участі у політичному та суспільному житті країни.

• Незважаючи на певний прогрес у підвищенні ролі жінок, нинішня ситуація у Грузії вказує на низький рівень співпраці жінок і чоловіків у процесі прийняття рішень та у політичному житті держави загалом. Необхідною умовою підвищення цього рівня є така державна політика, яка б заохочувала жінок до активної діяльності у цій сфері.

Трудовий кодекс Грузії не містить жодного нормативного акту про охорону жінок на робочому місці. Грузинське суспільство має неоднорідний підхід до залучення жінок до суспільного та політичного життя держави.

Дослідження, проведені у 2013 р. у рамках Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, показують, що половина населення Грузії вважає позитивним і корисним для держави підвищення активності жінок у суспільному та політичному житті країни. Однак, слід також зазначити, що більшість опитаних розглядає політику як діяльність лише для чоловіків і вважає, що участь жінок у ній повинна бути обмеженою. На думку більшої частини населення (61%) чоловіки є кращими лідерами, ніж жінки. Більшість спирається на стереотипи про природу жінок і цим пояснює, чому політика більше підходить для чоловіків, ніж для жінок. З іншого боку, зацікавленість і мотивація жінок до їхньої активнішої участі у політиці, є дуже низькими. Причиною цього є соціальні умови, політичне середовище та патріархальні суспільні відносини.

Гендерна рівність у політичній діяльності та у виборних органах є основним принципом демократії. Низький рівень участі жінок у такому державному органі завдає шкоди не лише якості громадських дискусій, а й ефективності всього управління. Невелика частка жінок у політичному та суспільному житті Грузії є нагальною проблемою, а тому в першу чергу необхідно прийняти закони, що

10

Чи можна впливати на політиків, не будучи політиком

Бути політиком у Республіці Молдова – це означає, передусім, турбуватися про свої інтереси або добробут невеликої групи людей. Шлях до влади – довгий і важкий, а здобуття політичної позиції, головним чином, передбачає залучення чималих коштів, які походять із різних джерел.

Крістіна Аврам (Cristina Avram) Інститут розвитку і соціальних ініціатив (IDIS) «Viitorul» Республіка Молдова e-mail: avramcr@gmail.com

Якщо Ви не політик, то Ваші шанси залишитися при владі або мати вплив дуже малі. Проте, важка робота і зацікавлення змінами можуть змінити стан у країні, де відчутними є розбіжності між звичайними громадянами та політиками. По-перше, журналісти намагаються змінити реальність – стараються вплинути на менталітет людей, їх спосіб мислення, пробуючи спровокувати їх до дії, до того, щоб їм хотілося покращити існуючу ситуацію. Проблема в тому, що засоби масової інформації в Республіці Молдова не є повністю незалежними, а благородна мета змінити менталітет громадян, щоб вони прагнули до досягнення чогось кращого, часто спотворюється, і люди стають жертвами маніпуляцій.

По-друге, можна вплинути на політику активно діючи в позаурядових організаціях. Позаурядовий сектор міг би надати можливість лобіювання, консалтингу, що, у свою чергу, могло б призвести до політичних змін. Згідно зі звітом «Freedom House – Nations in Transition 2013», у 2012 році в Республіці Молдова зареєстровано 8200 позаурядових організацій, але лише 25 % з них можуть похвалитися активною діяльністю. Ще однією проблемою є їхня надмірна концентрація у столиці, Кишиневі, де свою діяльність веде 65% таких організацій. Незважаючи на це, позаурядовий сектор є основним джерелом нових і творчих кадрів для політичної арени, які могли б узяти на себе ініціативу і поділитися новими ідеями, корисними для суспільства.

11

Звичайному громадянину складно впливати на політику, але якщо Ви активні і готові присвятити свій час та енергію благородній меті, є кілька можливостей, щоб Ваш голос почули політичні можновладці «нагорі». Одним із таких способів є блог. Чим більше читачів зі схожими поглядами притягує до себе цей блог, тим потужнішим буде його вплив. Через соціальні засоби масової інформації організовуються, наприклад, зустрічі політиків із блогерами, а найпопулярніші та найактивніші з них потім висловлюють свою думку.

Політика – це база, на якій йде боротьба різних інтересів, а загальний інтерес держави – це лише привід для просування інтересів певної групи. Часто політики зосереджують свою увагу на якихось конкретних завданнях, які вони вважають найважливішими і, використовуючи їх, знову перемагають на виборах, або ж отримують значні шанси на перемогу в наступних виборах. Така ситуація склалася й у Республіці Молдова, де актуальній на той час державній владі підписання Договору з Євросоюзом запевнило перемогу на наступних виборах, хоча у інших сферах вона не зробила жодних змін. Не потрібно бути політиком, щоб змінити щось довкола. Іноді поза політикою краще бачишреалії, і можеш запропонувати вдаліше розв’язання. Найважливіше при цьому – знайти якнайефективніший метод впливу і висловлення своєї думки чи ідеї так, щоб вони були реальними також і для суспільства. У боротьбі з політиками найважливішими є бажання та ініціатива.

12

Роль України в архітектурі європейської безпеки

Створення європейських структур безпеки – це одна з найбільш значущих подій ХХ століття. Це стало наслідком бажання держав об’єднатися у Євросоюз, а також було зумовлене іншими обставинами та чинниками, як, наприклад, об’єднання Німеччини і розпад Радянського Союзу. Було очевидним, що НАТО почало діяти на багатьох рівнях, у той час, як Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) втратила свою центральну позицію, яку вона займала раніше. Водночас, Європа почала працювати над власною безпекою та розробкою оборонної системи. Тим не менше, протягом двох десятиліть такий порядок знову було переосмислено.

Вікторія Вдовиченко (Victoria Vdovychenko) / Дипломатична академія України, аспірантка / Кафедра міжнародної економіки та менеджменту, Київський національний економічний університет, викладач ВНЗу / Україна / e-mail: vdovychenkov@gmail.com

13

як право, політичні свободи, а також загальний доступ до спорту, освіти, охорони здоров’я та безпеки. Саме таке спільне використання цих інструментів і управління державою створює систему управління та виявляє її ефективність. Тільки реалізація цих вихідних тез дає основу для створення системи захисту безпеки держави. Утворення оборонної структури держави є центральним фактором стабільності в процесі державного розвитку, особливо в країнах із нетривалим демократичним досвідом, таких як, наприклад, Україна.Перефразовуючи відоме висловлення Канта: «Вдале співвідношення між безпекою та вмілим управлінням державою – це основне, оскільки належне управління допомагає уникнути конфліктів, а, тим самим, сприяє миру і процвітанню такої держави».

Оскільки належне управління є важливим елементом безпеки України, воно не повинно обмежуватися лише поняттям. Треба розуміти, що хороше управління не може обмежуватися виключно власною моделлю розвитку, а повинно включати усі галузі суспільного життя. Формування уряду, що діє прозоро та відповідає за свої дії, вважається найбільш ефективною стратегією національного розвитку. Однак, цей ефект буде мінімальним, якщо суспільство не має впевненості та довіри до свого уряду. Ефективний політичний розвиток країни залежить не стільки від швидкого досягнення мети та проведення реформ, здійснених коштом демократії, скільки залежить від методів, за допомогою яких держава досягає демократії.

Дебати на початку XXI століття щодо безпеки Європи набрали нового ритму, відколи Російська Федерація висловила своє бачення, безумовно, відмінне від НАТО та ЄС щодо розвитку «братніх країн», й між іншими, України.

Метою даної роботи є проаналізувати європейські структури безпеки, а також роль і місце України в них. Такий аналіз важливий, оскільки питання безпеки в усіх сферах життя, починаючи ще від початку ХХI століття, постають все частіше. Цей аналіз зосереджується на внутрішніх та зовнішніх викликах і перевагах, характерних для системи європейської безпеки.

Ким ми є сьогодні? Внутрішній контекст політики в УкраїніБез сумніву, наша країна може бути одним із ключових елементів у загальній структурі безпеки та економіки ЄС. Після розпаду Радянського Союзу Україна довела, що вона є реальним гравцем на світовій геополітичній арені. Не будучи членом ЄС, вона є важливим простором стабілізації між Росією, з одного боку, та Європейським Союзом, – з іншого. Однак, незважаючи на величезний потенціал розквіту і процвітання у довгостроковій перспективі, Україна все ще залишається однією з найскладніших геополітичних сфер, а водночас є дуже чутливою до тих загроз для її безпеки, що з’являються від початку XXI століття. У чому ж причина такої чутливості? Відповідь можна знайти у специфіці розвитку України в 90-х роках минулого століття. Фактичний перехід України до демократичного та економічного розвитку визначається міцними внутрішніми протиріччями, які блокують усі прагнення до стабільного і процвітаючого майбутнього – все це результат відсутності належного державного управління.

Справедлива, рівноправна, орієнтована на благо своїх громадян, правильна система управління та економіки в Україні повинна бути відповідальною за свої рішення. Більше того, вона повинна опиратися на взаємній співпраці між урядом, громадянами і приватним сектором. У даний час відсутність такого тристороннього співробітництва є причиною всіх суперечок і розбіжностей в Україні.

Характер цих відносин і необхідність координації таких взаємних дій набудуть стратегічного значення в найближчому майбутньому. Мистецтво вмілого управління державою полягає у врахуванні таких громадських інструментів,

14

На якому етапі ми знаходимося тепер? Європейський погляд на роль України в безпеці Європи з точки зору транскордонного співробітництваУ даний час світ робиться тіснішим, він підлягає глобалізації, а тому стає менш стабільним. Ми переживаємо посилення двох протилежних тенденцій. З одного боку, закінчилася Холодна війна, що призвело до появи нових гравців на міжнародній арені: міжнародних організацій, позаурядових недержавних організацій (НДО), які відіграють важливу роль у відносинах у всьому світі. З іншого боку, хоча й знизився ризик конфліктів між державами, зросла загроза з боку тих, кого раніше не брали до уваги. Найважливішими з таких дестабілізуючих чинників є внутрішні конфлікти між державами, міжнародний тероризм, крайнє зубожіння, загроза зброї масового винищення, які, крім того, посилюються загальним відчуттям тривоги в суспільстві і невпевненості у майбутньому. Одним із питань, що підлягає розгляду, є транскордонне співробітництво в Європі. Як у межах однієї держави, так і на міжнародному рівні ми можемо побачити процес спрощеного проникання через «відкриті» кордони, який знаходить своє відображення у нових і серйозних проблемах,

15

стратегія безпеки визначає Росію у ролі ключового фактору для розвитку подальшого стратегічного партнерства, незважаючи на те, що Росія відмовилася вивести свої війська з Придністров’я і досі фінансує їхнє перебування там. Більше того, Кремль офіційно критикує співпрацю в рамках Східного партнерства, розглядаючи її як потенційну загрозу для своєї «стратегічної зони впливу».

На мій погляд, фундаментальним вирішенням проблеми безпеки на лінії Україна – ЄС був би розвиток стабільної довіри до механізмів Східного партнерства. Піднесення кваліфікацій і будівництво індивідуальних здібностей, пропагування в цих країнах «Європи» (в широкому сенсі цього слова) є ключовими кроками для втілення спільної політики. Це призведе до зближення регіонів і цілих країн у боротьбі зі спільними проблемами. Діючи у такий спосіб, розбіжності всередині країн і між ними поступово зменшувалися б, переважало б прагнення економічного розвитку і досягнення політичного і культурного порозуміння.

Чого ми досягнемо? ВисновкиТемп змін у напрямку нашого спільного майбутнього багато в чому залежатиме від того впливу, який люди зможуть чинити на розвиток діалогу між Україною та Європейським Союзом. Східне партнерство сприятиме створенню союзу також на рівні міжнародної політики, допомагаючи долати загрози та виклики перехідного часу. Це допоможе створити так званий «захисний вал» «від Ванкувера до Владивостока», – таке бачення пропагує НАТО. Концепції щодо безпеки повинні розглядатися спільно, незважаючи на існуючі політичні та урядові суперечки на лінії Україна – ЄС.

Україна відіграє також значну геополітичну роль у покращенні діалогу між Євросоюзом і Росією. Окрім того, Україна вже заявила про своє прагнення вступити до Європейського Союзу. Угода про асоціацію, яку Україна має підписати з ЄС протягом місяця, дозволить їй бути відкритішою для подальшої співпраці з питань безпеки у Європі. У нас вже є досвід успішної співпраці в рамках CSDP, яка може покращитися завдяки подальшому розвиткові ініціатив у галузі безпеки. Всі ці пункти повинні розглядатися як на національному рівні, так і на рівні ЄС за одностайної підтримки держав-членів Євроспільноти. Тільки в такому випадку захисний шолом буде єднати і пропагувати мир і стабільність у сучасному світі, сповненому проблем, проти яких традиційні інструменти державної політики і дипломатії на сьогодні виявляються не достатньо ефективними.

таких, як контрабанда наркотиків, торгівля людьми або тероризм. Усі ці фактори активізуються все більше.

Україна повинна розглядатися як важливий партнер у розв’язанні тривалої напруженої ситуації між Євросоюзом та його сусідами. Наша країна вже з 1994 року відіграє роль посередника, як це, наприклад, було під час розв’язання Придністровського конфлікту – єдиного досі повністю не завершеного конфлікту недалеко від кордонів ЄС. У той час саме Україна була ініціатором плану розв’язання конфлікту, тільки після того Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні (EUBAM) втілювала його в життя, надаючи необхідну підтримку у вигляді консультацій та навчальних курсів.

Основною проблемою, що ускладнює досягнення транскордонного порозуміння, є те, як кожен із урядів підходить до вирішення нагальних питань. Широкий спектр державних програм, проектів регіонального розвитку та транскордонні служби допомогли б, якби ми справлялися з новими викликами. Тим не менше, багато таких ініціатив, як з боку ЄС, так і України, незважаючи на благі наміри, накладаються одна на одну і часто полягають увиконанні тієї ж процедури декілька разів. Це пов’язано з відсутністю спільного бачення того, як започаткувати транскордонну платформу співпраці та досягти згоди у вирішенні спільних завдань. У першу чергу, це стосується країн, що входять до концепції Європейської Політики Сусідства (ЄПС), особливо України та інших членів Східного партнерства.

Треба зробити крок до консолідації транскордонного діалогу, перетворюючи його на систему певних стандартизованих механізмів, які б послідовно застосовували всередині і поза межами Європейського Союзу. Більше того, варто пригадати ті ситуації, коли політики як державних, так і національних урядів досягли політичної згоди один із одним та Євросоюзом щодо спрощення міждержавних відносин.

Україна може стати одним із піонерів серед східних сусідів ЄС стосовно реалізації хороших прикладів, що сприяють подальшій ефективній міжкордонній співпраці. Тим не менше, існує ще кілька перешкод для будівництва важливого діалогу з ЄС у питаннях, які стосуються, в основному, безпеки.

Із 2005 року Україна займає привілейоване становище в рамках проведення Спільної політики безпеки та оборони (CSDP). Також вона намагається зробити свою політику державної безпеки подібною до політики ЄС, щоб забезпечити мир і спокій на своїй території на рівних із іншими членами Союзу. Проте, реальний вплив нашої держави на безпеку в Європі все ще не достатньо оцінюється. Європейська

16

Феномен появи такої великої кількості сайтів на цю тему впродовж останнього десятиліття набув міжнародного характеру завдяки Інтернету. Президентська кампанія в США у 2008 році показала, як впливають соціальні медіа на політику. Правда, соціальні мережі, як виявилося, є потенційно двосічним мечем: п’ять років тому одна людина використала їх, щоб отримати владу, а тепер мільйони використовують їх із метою повалення уряду. За усієї своєї серйозності, соціальна ініціатива, відома як ЄвроМайдан, розпочалася з одного посту на сайті Facebook: одразу після повідомлення про те, що президент Янукович відхилив угоду про асоціацію з ЄС, Мустафа Найєм (популярний блогер і журналіст) у своєму статусі на сайті написав звернення до людей, заохочуючи їх збиратися на знак протесту на Майдані Незалежності в Києві. Це повідомлення було опубліковано, на нього протягом короткого часу надійшло 1600 відповідей. Менш, як за годину на Майдані зібралося більше трьохсот протестувальників. Перед світанком уже тисячі мирних демонстрантів протестували в центрі Києва, у той час як інші міста також приєдналися до протесту: від Львова, через Тернопіль та Івано-Франківськ до Гамбурга, Торонто і Вашингтону – українці по всьому світу висловлювалися проти уряду, а їхні зусилля були об’єднані і стали каталізатором для соціальних ЗМІ.

#ЄвроМайдан 2013: громадянське суспіль-ство в Інтернеті

В епоху нових медіа та сучасних технологій, які істотно змінили форму медіа-простору, основне завдання – інформувати і впливати на громадську думку – більше не належить виключно до традиційних джерел масової інформації. Оновлення інтернет-технології 2.0 дозволяє користувачам створювати і обмінюватися повідомленнями, до яких через Інтернет має доступ вся міжнародна аудиторія. ООН навіть визнала доступ до мережі одним із прав людини, котре, дозволяючи користуватися свободою слова, стає інструментом демократії. У суспільстві, яке тримають «у рамках», а засоби масової інформації перебувають під жорстким контролем та цензурою, існують й інші медіа, що обговорюють події з іншої точки зору, або зрозуміло пропагують соціальні зміни, і саме вони мають шанс змінити «status quo». Ось так, наприклад, у самісінький розпал постійної боротьби за захист свого громадського вибору Україна таки скористалася одним із вищевказаних засобів, а саме – соціальних інтернет-мереж.

Ольга Бойчак (Olga Boichak) UNENGO «Мама-86» Україна e-mail: boichak@gmail.com

17

можливостей висловити свою думку щодо наболілих питань, соціальні медіа посприяли розквіту громадянської журналістики. Так само, за наявності великої кількості інструментів для подачі online-петицій, у мережі з’явилося їх дуже багато, а, найпопулярніші з них закликали до санкцій проти президента Януковича та представників влади (зібрано близько 100.000 підписів за чотири дні), та менш однозначні, що, наприклад, містили прохання військового втручання у події на Майдані. Окрім самого розміщення петицій, багато хто зумів ефективно використати соціальні медіа, надаючи оголошення про безкоштовні юридичні консультації, або ж про збір доказів для звільнення від відповідальності активістів, побитих і затриманих під час сутичок із міліцією. Соціальні медіа значно посприяли успішному проведенню акцій розшуку людей, зниклих без вісті під час заворушень (у цілому було знайдено 30 осіб, котрі змогли повернутися до своїх родин). Була також проведена надзвичайно ефективна кампанія зі збору коштів для відкриття незалежного інтернет-каналу «Hromadske.tv» (Громадське телебачення). Для введення проекту в дію було зібрано понад 70 тисяч гривень (близько $8500) шляхом благодійної допомоги, в основному, завдяки соціальним медіа.

«Демократія спрацьовує тільки тоді, коли звичайні громадяни вважають її своєю» – таке дискусійне твердження Білла Мойерса стосується також дійсності сучасної України, де громадянське суспільство протистоїть корумпованому урядові, проявляючи великий акт громадської активності. Соціальні медіа не лише дали Україні можливість прийняти прояви солідарності та постійну підтримку з-за кордону, а й передати своє натхнення пригнобленим людям усього світу. Тепер, коли четверта держава з’являється, немов п’ята колона, незважаючи на дезінформацію та шовіністичну пропаганду з боку Кремля, соціальні медіа дають країні з 45-мільйонним населенням шанс виграти у боротьбі за демократію.

P.S. Не вагайтеся ВІДПИСУВАТИ

Соціальні платформи надають унікальні можливості для багатосторонніх дій, оскільки часто вони є складовою у різних системах електронного управління. У контексті ЄвроМайдану було б справедливим вклонитися цим медіа-засобам, які послужили платформою для самоорганізування громадян та інструментом, за допомогою якого спонтанне вираження незгоди на події у державі перетворилося на стійкий та ефективний військовий табір. Деякі блогери побачили в ЄвроМайдані нове втілення Запорізької Січі – відродження давно забутої козацької спадщини та національного самовизначення після трьох століть стримуваної незалежності. Але відкидаючи ідеологічні питання, ЄвроМайдан показав себе чітко визначеним поділом праці online: оборонні військові загони, поставки їжі, перша допомога, гігієна та порядок, розміщення людей на проживання, транспорт і логістика – а це все виключно на добровільній основі.

За даними Міжнародного інституту соціології у Києві, 50 % дорослого населення має доступ до Інтернету, причому більша половина з них декларує свою приналежність до хоча б однієї з соціальних мереж. Із високим ступенем ймовірності можемо зробити висновок про те, що, надаючи користувачам безліч

18

Лютий 2011 р. Пуерто-Ріко. Десятки студентів було заарештовано або поранено поліцейськими під час безладів. Викладачі та співробітники провели дводенний страйк. Було тільки три мирних дні. Іскрою протесту стало скорочення бюджету одного з університетів, що означало для студентів введення $ 800 оплати, та збільшувало їхні витрати більше, ніж на 50%.

Серпень 2011 р. Чилі – традиційно одна з найстабільніших країн Південної Америки з часів Піночета. У Сантьяго та інших великих містах тисячі школярів та студентів вищих навчальних закладів пройшли центральними вулицями на знак протесту, вимагаючи радикального перегляду існуючої системи освіти. Більше 900 чоловік були заарештовані і майже 100 поліцейських отримали поранення.

Європа 2009–2013

Літо 2009 р. Ісландія. Це був вперше за більше, ніж півстоліття, коли поліція країни використала сльозогінний газ проти демонстрантів, які проводили запеклі акції масових протестів проти уряду, що, на думку активістів, увів колись процвітаючу Ісландію в економічну кризу.

Осінь 2009 р. На піку студентських протестів проти нерівності в системі освіти в Німеччині та Австрії, кілька лекційних залів університетів були зайняті студентами. Поліція, кілька тижнів переговорів і навіть перекриття шляхів постачання продовольством у захоплених будівлях – такими були спроби чиновників заспокоїти протестувальників і вирішити ситуацію.

Весна 2011 р. У зв›язку з високим рівнем безробіття серед іспанської молоді (більше 40%), по всій країні почалася величезна хвиля протестів. У протестах протягом п›яти місяців взяло участь від 6 до 8,5 млн. чоловік.

Зима 2013 р. Більше 15% населення землі Баварія зібралося в мерії і близько години люди чекали у величезних чергах, щоб підписати петицію за референдум щодо звільнення від оплати за навчання у вищих навчальних закладах. У цьому русі брало участь більше 1,3 млн. Людей.В основному, це були студенти, яким вдалося переконати громадян середнього та похилого віку приєднатися до їхнього протесту.

Цей список може бути продовжений.

Джерело «Євромайдану»: власний погляд

Світ 2010–2013

Грудень 2010 р. Після перших протестів у Тунісі громадяни більше 15 країн взяли участь у «арабській весні» і почали протестувати проти своїх урядів. Пізніше це призведе до відставки лідерів, цивільних повстань і великих протестів у всьому арабському світі, а також стане імпульсом до тривалої сирійської громадянської війни.

Вересень 2011 р. Почавшись у Нью-Йорку, «Occupy movement» охопило сотні тисяч людей (які називали себе «99%»), щоб боротися проти нерівності і глобальної фінансової системи, яка приносить прибуток тільки 1% населення світу. У 2012 майже одна тисяча міст у всьому світі приєдналася до протестів, активістів заарештовували, вони піддавалися атакам перцевого газу, серед них були побиті, а навіть жертви.

Анна Лисенко (Anna Lysenko) Програма сприяння парламенту України: Програма розвитку законотворчої політики (ПСП II) Україна e-mail: nolanola090@gmail.com

19

залишаються непочутими українською молоддю і вона продовжує стояти вдень і вночі на «євромайдані»? Та тому, що вони не хочуть чути аргументи «проти», вони хочуть почути гарантії того, що в їхній країні головним буде якісний і діючий закон, а не гра «по понятіям». Але ніхто цих гарантій дати не може: ні український уряд, ні Європейський Союз, ні Російська Федерація.

На «євромайдані» стоять не просто «божевільні студенти, яким нічого робити», а учні і нещодавні випускники українських вищих навчальних закладів: юристи, економісти, маркетологи, менеджери, а також ті, які або усвідомили, що вони неконкурентоспроможні на світовому ринку праці, а на рідному, українському, змушені прокладати свій шлях в умовах пострадянських реалій підлабузництва і пієтету перед можновладцями, або, будучи конкурентоспроможними, не готові і не хочуть реалізовуватися у сформованих важких і сумнівних умовах.

Грудень 2013 р. Питання «Євромайдану» як Всеукраїнської акції протесту не полягає в підтримці євроінтеграційної політики, питання не в запереченні Росії як стратегічного партнера, питання не в політичній провокації і підтримці української опозиції. Питання полягає в недовірі до тих, хто сьогодні при владі і до тих, які у своїй молодості жили там, «де все за них було вирішено», а в 90-ті вирішували свою долю більш жорсткими і варварськими методами, ніж це намагається зробити сьогодні українська молодь.

Україна 2013Листопад-грудень 2013 р. 1 грудня 2013 р. понад 800 тисяч українців вийшло на центральні вулиці Києва, більшість із них – студенти та молоді активісти з різних регіонів країни. Масштабна мирна акція «Євромайдан» на підтримку євроінтеграційного геополітичного та геоекономічного курсу України в одну ніч переросла в акцію масового протесту. Протягом наступних днів, немов вогнища, на карті України почали спалахувати регіональні «євромайдани».

Проаналізувавши світову динаміку масових молодіжних рухів на захист своїх прав за останні 5 років, для мене стало очевидним, що український «Євромайдан», який спершу позиціонувався як мирний мітинг «за», від самого початку є нічим іншим, як мітингом «проти». Але проти чого?

Наведені вище приклади вже показали, що сьогоднішня молодь, незалежно від країни проживання, віросповідання, політичних поглядів (які в більшості випадків носять об’єктивно-суб’єктивний характер) здатна і готова встати і боротися за свої переконання і права. Те, що ніхто не міг уявити собі ще десять років тому, стало щорічною традицією: величезні групи молоді збираються разом і висловлюють свою думку, навіть ціною свого здоров’я. Чи означає це, що молодь усього світу починає знову вірити:у свої власні ідеї, у свої права і в те, що вона може змінити систему? Але я впевнена, що не тільки мужність і бажання пригод, які запам’ятаються на все життя, рухають цими молодими людьми.

Невизначеність і страх перед майбутнім – ось головний двигун «Євромайдану» і десятка таких же майданів по всьому світу за останні 5 років, але з іншими обличчями. Коли я запитую своїх батьків, або людей їхнього покоління, якими почуттями і прагненнями вони жили в моєму віці (мені 23), вони всі одноголосно відповідають: «Ми жили спокійно, за нас все було вирішено». «За нас все було вирішено» – саме ці слова мене найбільше здивували. Як це можливо? Я жодного дня не жила в Україні, де за мене все було вирішено, а вони жили саме так у свої 23 роки (розвал Радянського Союзу відбувся у їхні 25–30, коли в них самих уже були діти). Так ось звідки родом зіткнення наших поколінь: у молодості батьки жили в абстрактному «там», де за них все було вирішено, а ми живемо в реальному «тут», де нічого не вирішено. І ось результат: українська молодь сьогодні вчиться вирішувати так, як уміє, так, як вона була навчена власним досвідом і своїм часом.

Чому твердження політиків, економістів, фінансистів щодо зросту рівня неспроможності України як держави в разі підписання нею угоди про Асоціацію,

20

Саміт у Вільнюсі: що далі?

Крістін Говсепян (Kristine Hovsepyan) Позаурядова організація «Євроінтеграція» Вірменія e-mail: christine.hovsepyan@gmail.com

Третій саміт у Вільнюсі у листопаді 2013 р. був, безсумнівно, важливим з точки зору можливості підведення підсумків щодо співпраці між Євросоюзом (ЄС) та країнами Східного партнерства (СП). Саміт був покликаний, щоб підсумувати перші партнерські досягнення у рамках СП і розширити попередній діапазон співпраці.

Представлені у Вільнюсі пропозиції можуть стати важливою віхою у далекоглядних планах модернізації дій країн Східного партнерства та спостереження за ними. У цілому, ці два елементи будуть визначати не лише суть саміту у Вільнюсі, але й загальний успіх нинішньої політики СП. Окрім інших питань, що розвиваються в більш широкому контексті інтеграційних процесів, Східне партнерство може допомогти країнам-партнерам у майбутньому вкоренитися у потужніші європейські структури.

Надзвичайно важливим є розуміння того, якою мірою саміт у Вільнюсі може вплинути на практичний вимір того, що ми називаємо «теоретичним» успіхом Східного партнерства. Підведення підсумків щодо певних сфер співпраці, розглядаючи їх окремо, може допомогти нам змалювати чітку і зрозумілу картину головних досягнень, недоліків та очікувань. Хоча країни СП задоволені досягнутими на сьогодні успіхами, вони також усвідомлюють, що попереду багато роботи і треба докласти чимало зусиль для боротьби з існуючими загрозами для демократії, для піднесення поваги до свобод і верховенства права. У зв›язку з цим, учасники саміту підкреслюють, що успіх цих спільних цінностей матиме величезне значення, головним чином, завдяки підвищенню ефективності та незалежності судової системи, ефективній боротьбі з корупцією та проведенню реформ у галузі державного управління.

Саміт у Празі в травні 2009 р. фактично заснував стратегічне й амбітне Східне партнерство як особливий вимір Європейської політики сусідства з метою подальшого зміцнення і підтримки процесу проведення реформ в усіх країнах Східної Європи й країнах, що входять до Східного партнерства, зокрема. Ще однією метою створення Східного партнерства було покращення політичної та економічної інтеграції зацікавлених країн-партнерів із ЄС.

Було б неправильно думати, що саміт у Вільнюсі принесе якісь зовсім нові теми для обговорення. Основні принципи, якими керується Східне партнерство, були загально проголошеними та підтвердженими в ході зустрічей у Празі та Варшаві. Учасники саміту у Вільнюсі знову підтвердили свою готовність дотримуватися та

21

європейському континенті. Вирішення конфліктів, зміцнення довіри і добрі сусідські відносини є фундаментом для економічного та соціального розвитку і співробітництва в цілому регіоні, особливо на Південному Кавказі.

Зокрема, цілі, які повинні бути досягнуті до 2015 року й поставлені перед країнами СП на саміті у Вільнюсі включають:

• Подальше зміцнення багатостороннього виміру Східного партнерства;

• Пошук нових методів універсалізації правил транспортних перевезень на усіх рівнях та реалізації проектів у галузі транспортної інфраструктури, одночасно з розширенням транспортної мережі за допомогою вже існуючих програм та інструментів ЄС;

• Пошук можливостей для тіснішої співпраці з європейськими та міжнародними фінансовими організаціями; надання пріоритету тим проектам, які працюють над інтеграцією у Транс›європейську транспортну мережу;

• Промування провідних та ефективних ініціатив, що поєднують політичний діалог і підтримку інфраструктури.

виконувати їх повною мірою. Країни СП схвалили загальні політичні орієнтири на 2014–2015 роки. Декларації, що прозвучали в ході саміту у Вільнюсі, в тому числі нові програми щодо асоціації та інші, вже існуючі або майбутні документи про організацію взаємовідносин та основні проекти на багатосторонньому рівні створюють чіткий план дій для Східного партнерства на 2014–2015 роки.

Що стосується Вірменії, то варто зазначити, що ЄС і Вірменія відновили діалог про подальший розвиток та зміцнення співпраці в усіх галузях спільних інтересів у рамках Східного партнерства, підкреслюючи важливість проведення перегляду й оновлення вже існуючих фундаментів взаємовідносин. У рамках політики сусідства ЄС та Східного партнерства учасники саміту знову схвалили суверенне право кожної держави – члена партнерства вибрати будь-який рівень амбіцій і цілей, досягнення яких стане її прагненням у відносинах з Європейським Союзом.

Дуже важливим є те, щоб учасники саміту усвідомлювали, що, окрім підкреслювання значення тісних відносин між ЄС та країнами Східної Європи, вони повинні також тісніше співпрацювати з метою забезпечення стабільності і процвітання на

22

На сьогодні можемо сказати, що успішне досягнення цих цілей може пом’якшити ймовірність спалаху загрозливої ситуації на Південному Кавказі, яка є проблемною, передусім через так звані «заморожені» збройні конфлікти. Вищезазначені цілі вказують на основні напрямки, які могли б впливати на плідну співпрацю між країнами СП, беручи до уваги основні й актуальні потреби цих країн.

Що стосується векторів ширшої інтеграції та реалізації згаданих цілей, тут може використовуватися принцип «як і …, так і …», запропонований і застосований нещодавно Республікою Вірменія, а також теза про «ефективність» у вимірі економічної інтеграції. Без сумніву, партнери Республіки Вірменія визнають специфіку максимальної реалізації принципу «як і …, так і …» й не сумніваються щодо можливості її реалізації.

З цієї точки зору широкомасштабні реформи –ті, що вже були впроваджені, а також ті, які чекають на подальше співробітництво як в рамках Східного партнерства (та Європейської політики сусідства), так і у безпосередніх відносинах між ЄС та СП, можуть мати більший впливна подальше впровадження європейських цінностей у цілому регіоні.

Спостереження з саміту СП у Вільнюсі є особливими, оскільки вони підтверджують, що Європейський Союз повинен більшою мірою використати цю історичну можливість на території СП, особливо в регіоні Південного Кавказу. Демократичні стандарти ЄС і його багатства – це привабливі фактори. Зміцнення відносин із Євросоюзом дасть Східному партнерству більшу свободу дій у відносинах із іншими партнерами. У той же час кожна з країн Східного партнерства має шанс індивідуально скористатися можливостями, створеними шляхом діалогу і переговорів і закласти фундамент безпечнішого і багатшого майбутнього.

23

Роздуми...

Участь у проекті «Школа політичних лідерів у країнах Східного партнерства» була для мене принаймні з декількох причин важливою подією. До моїх обов’язків, пов’язаних із проектом CCE у місті Телаві (Грузія), належать зустрічі з політиками та громадськими діячами. Вони дозволяють мені свідомо брати участь у розв’язанні питань політичного розвитку держави, справ, пов’язаних із громадянською активністю у нашому суспільстві. Завдяки участі у Школі лідерів, я змогла переконатися, що представники інших країн теж мають подібні проблеми у своїх громадах. Особливе значення для мене мають ті знання, які я отримала від інших, а також усвідомлення ролі та значення активної політичної або громадської діяльності для розвитку суспільства.

Лія Імерлішвілі (Lia Imerlishvili) Центр соціальної активності Грузія e-mail: liako_1999@yahoo.com

Враховуючи те, що всі учасники проекту мають спільний досвід радянського минулого, наші проблеми також виявилися дуже схожими. Інакше кажучи, ми маємо і в майбутньому будемо мати подібні проблеми, які треба буде розв’язати.Отож, обмін досвідом та стратегіями у напрямку прогресу має важливе значення для майбутнього наших держав. Вони стають більш демократичними і прагнуть вступити до Європейського Союзу. Як молоді громадяни, ми зацікавлені та зобов’язані допомогти нашим країнам у цьому процесі. Звичайно, ми не політики і не маємо безпосереднього впливу на політичні рішення, та ми можемо хоч якось вплинути на становлення наших місцевих громад і їхню активність у політичному житті держави.

Усі учасники проекту мали великий стимул до глибшого пізнання європейських цінностей, тому що ми всі усвідомлювали, що без демократичного діалогу, без бажання слухати один одного, і, нарешті, без активнішої участі у впровадження політичних змін, становище нашої країни у майбутньому може тільки погіршитися.

24

про перебіг справ щодо наближення до Європейського Союзу у наших країнах. Ми підтримуємо зв’язок один із одним і обговорюємо питання останніх змін у наших державах, які позначаються на формуванні актуальної та майбутньої політики. Ці неформальні контакти дозволяють нам дізнатися більше одне про одного і про наші держави, їхню внутрішню політику та соціальні програми поза офіційними джерелами ЗМІ. Ми можемо отримати інформацію безпосередньо від наших колег і тому маємо особливе розуміння ситуації в кожній із цих країн. Школа лідерів дала нам змогу познайомитися з різними культурами, традиціями і середовищами.

Також вважаю, що подальша робота з розміщення інтернет-публікацій у вигляді файлів PDF є чудовим способом для постійного систематичного обміну з іншими нашим досвідом, висвітлення існуючих проблем та інформування людей про те, як наші країни змінюються на шляху до Європейського Союзу.

Насамкінець, не менш важливим питанням є той шанс, який ми отримали як молодь, щоб брати активнішу участь у реформах політичної та/або соціальної сфер, оскільки ми всі маємо потенціал, щоб стати політичними лідерами, адже нам казали: «Потенційним лідером є кожен із вас...»

Проект «Школи лідерів» включав у себе дуже цікаві практичні заняття, семінари, зустрічі та дискусії. У нас була унікальна можливість зустрітися з експертами, політиками, представниками Комітету Високопоставлених Посадовців (CSO) і провідних знавців із Києва та Варшави. Можливість прислухатися до розмов експертів про те, як їм на своїй батьківщині вдається впоратисяз впровадженням демократичних змін, і як вони можуть посприяти ефективнішому захисту прав людини для мене було особливо цінним досвідом, оскільки Грузія прагне до тих же цінностей – демократії, громадянської активності та толерантності, а я тепер практично зможу використати їхній досвід у моїй країні. Інформацію, яку я отримала, аналізуючи їхній шлях до демократії, я можу використати як зразок для покращення життя мого народу.

Школа політичних лідерів Східного партнерства була особливо емоційною подією, тому що її учасники стали справжніми друзями; щодня ми ділилися відомостями

25

Школа політичних лідерів у країнах Східного партнерства – це унікальний досвід

Загалом, Школа політичних лідерів у країнах Східного партнерства (ШПЛСП) – це мій унікальний досвід. Тут я маю на увазі не лише саму програму, але й те, як вона була організована, місце проведення модулів програми, людей, із якими мені довелося співпрацювати, і ще багато інших цікавих речей, про які я дізналася у ході програми.

Крістіна Ґурез (Cristina Gurez) Інформаційне агентство «TRIBUNA» Республіка Молдова e-mail: cristinagurez@gmail.com

Від самого початку ШПЛСП була для всіх дуже цікавим викликом. Цілими днями ми плідно працювали: наприклад, у Києві – від 8.00 до 22.00, у Варшаві – навіть від 7.00, а закінчували після 22.00. Це правда, що дні були дуже напруженими, але завдяки цікавим заняттям я майже не помічала, коли знову наставав вечір, а потім приходив ранок.

Я пригадала собі все, що знала з політології, соціології та журналістики, крім того, звісно, розширила ці знання. Я вчилася не лише від тренерів, але й від колег, більшість із яких вже мала значний досвід, котрий і я хотіла набути. Школа політичних лідерів стала моїм першим кроком на міжнародному рівні і мушу визнати, що це мене переконало до пошуку нових можливостей у тій же сфері.

Обидва модулі (28 червня – 5 липня 2013 року, Київ, Україна; 22–28 вересня 2013 року, Варшава, Польща) були дуже активними: презентації, ігри та інші заходи, що єднали групу. Нові враження. Нові люди.

Тоді ми одночасно спілкувалися англійською, російською та румунською мовами. Я вивчила кілька слів по-українськи, по-польськи та по-грузинськи. Ми ділилися своїми враженнями й ідеями щодо цих двох країн, у яких ми перебували, їхніх культур.

26

ставлячи їм типові політичні запитання: про журналістику і гроші... До тієї гарячої теми додалася ще й конкуренція між ними. Мені це дуже сподобалося!

Одного дня нас навчали, як проводити так звані «Оксфордські дебати», і одного вечора я мала змогу стати свідком таких дебатів. Це справжнє шоу. Колеги справилися із завданням дуже добре. Слід також відзначити одну командну гру, яку ми провели першого дня пізно ввечері в довколишньому лісі. Використовуючи невеликі ліхтарики, ми шукали вказівок, як знайти Дракулу. Це не жарт. Від 22:00 до 23:00 ми шукали ці знаки. Щоб описати виборчу кампанію і усю ту працю, яку треба було їй присвятити, а також її результати, мені знадобилося б принаймні дві сторінки.

Незабутніми були не лише тренінги та ознайомлювальні поїздки, але й час, проведений із людьми, з якими я зустрілася вже в Києві, і з якими зародилися не просто товариські відносини. Було багато позитивних емоцій та незабутніх моментів.

Я закінчила цю школу з кращими знаннями, новою інформацією, новими друзями, контактами, враженнями, емоціями, перспективами та планами на майбутнє! Я ще не лідер, але вже зробила крок у цьому напрямку. Завдяки цьому проекту, я познайомилася з новими містами та культурами, повернулася додому з великою кількістю фотографій, дипломом випускника, прекрасними спогадами і чудовими магнітами на холодильник, конвертом «у спадок», в якому колеги висловили свою думку про мене (цікаво!) і, звичайно, я набралася ще більшого досвіду в багатьох аспектах. Я повернулася з величезним багажем, у буквальному і переносному значенні! І все закінчилося щасливо!... Адже якщо кінець нещасливий, то це не кінець! Хоча я дуже хотіла б, що ми усі ще коли-небудь зустрілися: і організатори, і учасники, а також сподіваюся, що будуть нові проекти, в яких ми братимемо активну участь. Величезне спасибі організаторам за хорошу підготовку та вдале проведення проекту.

Хоча у Варшаві нам довелося працювати набагато інтенсивніше, ніж у Києві, проте там було цікавіше. Ми мали кілька ознайомлювальних поїздок, зустрілися з депутатами польського Сейму, з депутатами Європарламенту і, в тому числі, з депутатом Європарламенту від Республіки Польща, котрий активно залучений до співпраці нашої країни з ЄС. Ми відвідали Сейм, Президента, зустрілися з радником Президента – живою легендою, людиною, яка розповіла нам багато цікавого. Ми були також у посольстві США у Варшаві. У Києві ми співпрацювали з депутатами, різними політичними партіями, позаурядовими організаціями та журналістами–усіма.

Один день мені запам’ятався особливо, хоча, правду кажучи, усі дні були надзвичайно цікавими. Цей день завершився відвідуванням редакції одного періодичного видання. Там я мала честь брати участь у винятковій дискусії. Аудиторія провокувала двох редакторів провідних політичних друкованих видань,

Партнери

Школа Лідерів, Польща «Європейський діалог»,

Україна

Представництво на Південному Кавказі в Грузії

«Нідерландського інституту багатопартійної

демократії», Грузія

«Національна рада молоді», Республіка

Молдова

«Аналітичний центр

глобалізації та

регіонального розвитку»,

Вірменія

ISBN 978–83–939043–3-4Варшава, 2013

Медіа-партнери