Інститут законодавства Верховної Ради України

ПАРЛАМЕНТАРИЗМ: реєстр термінів і понять

Київ2012

УДК 342.53:001.4](035)ББК 67.400.6я2 П18

Рекомендовано до друкувченою радою Інституту законодавства Верховної Ради України

(протокол № 10 від 19.11.2012)

За редакцією: О.Л. Копиленка, члена-кореспондента НАН України

П18 Парламентаризм: реєстр термінів і понять: довідк. вид. / авт.-упоряд.: О. Л. Копиленко та ін.; Ін-т законодавства Верховної Ради України. — К. : К. І. С., 2012. — 512 с.

ISBN 978-617-684-013-8

«Парламентаризм: реєстр термінів і понять» — наукове довідкове видання, ме-тою якого є представлення максимально широкого термінологічного та пов’язаного з ним інформаційного матеріалу (понад 1800 термінів і дефініцій), що стосується різноманітних аспектів організації та провадження парламентської діяльності в ба-гатьох країнах світу.

Зазначений Реєстр являє собою організований за змістовою ознакою список тер-мінів, що позначають базові — як законодавчо унормовані, так і теоретичні – понят-тя, що стосуються різних аспектів парламентської діяльності, зокрема, інститутів, процедур, повноважень, функцій.

Реєстр побудовано у формі розташованих в алфавітному порядку термінів (тер-міносполучень) з відповідними означеннями (дефініціями та поясненнями).

Реєстр розрахований на широке коло користувачів, він може бути корисним парламентарям, науковцям, викладачам, студентам, журналістам, усім, хто перейма-ється проблемами розвитку ідей та принципів парламентаризму — як юридичного, політичного та, зрештою, загальногуманітарного явища.

УДК 342.53:001.4](035)ББК 67.400.6я2

Це видання здійснене за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні.

Координатор проектів ОБСЄ в Україні не несе відповідальності за зміст та погляди, висловлені у цій публікації.

ISBN 978-617-684-013-8 © Копиленко О.Л., Богачов С.В., — ідея видання © Колектив авторів-упорядників, 2012

3

ПЕРЕДМОВА

Як відомо, питання розвитку парламентаризму є невід’ємним чинни-ком будь-якого цивілізованого суспільства. Це повною мірою стосуєть-ся й України, яка перебуває у стадії вдосконалення парламентських ін-ституцій та процедур.

Незважаючи на глибокі корені та добрі історичні традиції україн-ського парламентаризму, говорити про довершеність форм та доскона-лість інститутів громадянського суспільства зарано. З огляду на це, ва-гомим є знайомлення із відповідним зарубіжним досвідом, опанування всього масиву юридико-інституційних категорій, що складають змістову базу парламентаризму. Особливої актуальності набуває потреба прове-дення своєрідної інвентаризації відповідних термінів, їх наукове осмис-лення та визначення.

Сприяти вирішенню цього завдання покликане пропоноване видання. У процесі розвитку парламентаризму його термінологічна основа

збагачується новими термінами та поняттями, вдосконалюється за раху-нок трансформації й уточнення значення чинних термінологічних оди-ниць (інтенсивний аспект розвитку), а також за рахунок поповнення но-вими термінами, що позначають нові поняття (екстенсивний аспект роз-витку).

Проте, відсутність професійної, базованої рівною мірою на правово-му та лінгвістичному підходах уваги до української правової терміноло-гічної системи як такої на практиці призвела до її стагнації та неунормо-ваності.

Відповідно, у цьому контексті особливої ваги набуває питання визначен-ня чітких параметрів парламентаризму як суспільного явища, об’єктивізації його методологічних засад та базових складників.

Саме цій меті й має слугувати створення Інститутом законодавства Верховної Ради України термінологічно-поняттєвого реєстру з парла-ментаризму (Парламентаризм: реєстр термінів і понять), який містить понад 1800 термінів і терміносполучень, що є найуживанішими в теорії та практиці парламентаризму.

Зазначений реєстр представляє собою організований за змістовою ознакою список термінів, що позначають базові поняття, які стосують-

4

Передмова

ся різних аспектів парламентської діяльності, зокрема, інститутів, про-цедур, повноважень, функцій тощо як в національному, так і зарубіж-ному вимірах. Реєстр побудовано у формі розташованих в алфавітному порядку термінів (терміносполучень) з відповідними визначеннями (де-фініціями). Поняття, що позначаються словосполученням, наводяться за ключовим словом. Якщо термін матиме іншомовне походження, за потреби вказуватиметься слово (словосполучення), від якого він похо-дить. У визначенні концептуальних підходів до розкриття змісту термі-нів використовуються засадничі досягнення української та зарубіжної політико-правової думки.

Особливої значимості укладення Реєстру набуває у тому контексті, що він є віддзеркаленням процесів, які відбуваються в українському сус-пільстві.

Пропонований Реєстр вирізняється не лише інформаційним напо-вненням (якістю та обсягом інформаційного матеріалу), а й перспекти-вою його постійного вдосконалення.

Кожен новий термін, терміносполучення, а також нові значення усталених термінів будуть систематично поповнювати Реєстр — шля-хом формування нових словникових статей або через трансформацію старих, з урахуванням реалій сьогодення. Швидкий доступ до електро-нної версії Реєстру в контрольному вигляді забезпечуватиметься через офіційний веб-сайт Інституту законодавства Верховної Ради України (http://instzak.rada.gov.ua).

Важливо, що Реєстр складе потужне інформаційне підґрунтя для по-дальшої наукової та просвітницької діяльності. Розміщені в ньому мате-ріали становитимуть як методологічну, так і предметну основу для по-дальших наукових досліджень і слугуватимуть базою для вдосконалення відповідних галузей правової освіти, сприятимуть підвищенню правової культури широких верств населення, поглибленню правової свідомості суспільства в цілому.

Попри те, що більшість правових категорій існують не автономно, ізольовано від інших, а перебувають між собою у явних чи прихованих поняттєво та ієрархічно детермінованих зв’язках, відсутність вербалізо-ваних, чітко визначених принципів, форм та матеріальних проявів та-кої детермінації призводить, зрештою, до порушення основоположно-го складника принципу верховенства права — юридичної визначеності.

Відтак, укладення Реєстру з чітко зафіксованим змістовим наповне-нням кожного терміна (терміносполучення) сприятиме ясності викладу актів законодавства, прогнозованості законодавчих приписів та наслід-ків їх виконання, — а, отже, реальному утвердженню верховенства пра-ва в Україні.

абсентеїзм

5

— А —аболіція (лат. аbolitio  — скасування)  — скасування закону або іншого

нормативно-правового акта.абревіатура (італ. аbbreviatura, від лат. аbbreviatio — скорочення) — сло-

во, утворене скороченням повного словосполучення: за алфавіт-ною назвою початкових літер цього словосполучення (УНР — уенер, СБУ — есбеу); за його початковими звуками (вуз, ВАК); за складами (Укрводбуд, Мінфін); транслітерацією або транскрипцією іншомов-них скорочень (Бі-бі-сі, НАТО). Абревіатура широко використову-ється у правових актах.

аброгація (лат. аbrogatio — скасування) — скасування, анулювання, ви-знання таким, що втратив чинність, застарілого і прийняття нового закону. Термін запозичений з римського права. Спорідненими з ним є терміни дерогація (втрата чинності окремих норм старого закону), оброгація (внесення змін до тексту старого закону) і суброгація (до-повнення до старого закону). Потреба в аброгації того чи іншого за-кону пов’язана з його практичною неспроможністю, невідповідніс-тю потребам часу, вимогам соціально-політичного розвитку суспіль-ства, держави.

абсентеїзм (лат. absens, absentis — відсутній) — уникнення виборцями участі в голосуванні на виборах або на референдумі. Форми А.: аполі-тична (виборець не йде на вибори через хворобу, від’їзд, віддаленість виборчої дільниці тощо або ж через відсутність інтересу) і політич-на (виборець використовує свою неучасть у виборах як політичну де-монстрацію у випадках, коли його не влаштовують висунуті кандида-ти, їхні позиції, коли він уважає, що в обстановці, яка склалася, вибо-ри не можуть бути чесними тощо). Найпоширенішою формою такого уникнення є утримання від дій.

У сучасних демократичних державах абсентеїзм — широко поши-рене явище: у голосуванні не беруть участь зазвичай від 20 до 50% ви-борців (США, Швейцарія, Польща, Росія та деякі інші держави). Ви-сокий рівень абсентеїзму на виборах й референдумах може призвести до визнання голосування таким, що не відбулося у зв’язку з неявкою виборців, або до прийняття рішення невеликою частиною виборчо-го корпусу. Юридичних інструментів подолання абсентеїзму немає.

Для протидії абсентеїзму в деяких країнах встановлюють штрафні санкції або іншу юридичну відповідальність виборців (Австрія, Бель-гія та деякі інші держави). У низці європейських держав участь у ви-борах для громадян є обов’язковою (Бельгія, Греція, Люксембург). Однак застосування таких примусових заходів входить у супереч-

абсолютнамонархія

6

ність із принципом вільних виборів і добровільної участі в голосу-ванні.

абсолютна монархія (лат. absolutus  — безумовний, необмежений і грецьк. monarchia  — єдиновладдя)  — форма правління, що харак-теризується юридичним і фактичним зосередженням усієї повноти державної (законодавчої, виконавчої, судової), а також духовної (ре-лігійної) влади в руках монарха (король, цар, султан, емір, імператор тощо). При цьому принцип поділу влади заперечується. Органи, які функціонують при монархові, мають, зазвичай, тільки дорадчі функ-ції. Для абсолютної монархії типовим є недемократичний політич-ний режим — тоталітарний або авторитарний.

На сьогодні абсолютна монархія зустрічається вкрай рідко (Вати-кан, Саудівська Аравія, Оман).

абсолютна (проста) більшість — кількість голосів учасників голосуван-ня з того чи іншого питання, необхідна для ухвалення рішення, яка дорівнює половині всіх голосів плюс один голос. Абсолютна біль-шість у деяких випадках необхідна для обрання кандидата на вибор-ну посаду (президента, депутата, мера), якщо це законодавчо закрі-плено.

абсолютне вето (лат. absolutus — необмежений, безумовний і veto- за-бороняю) — повноваження глави держави відхилити поданий йому на підпис прийнятий парламентом закон, причому таке відхилення є остаточним; парламент не має повноважень подолати абсолютне вето. Право абсолютного вето має монарх у дуалістичних монархі-ях. Після застосування абсолютного вето у парламенту залишається тільки можливість повторно ініціювати законодавчий процес з того самого питання. Абсолютне вето іноді називається резолютивним.

абстрактний конституційний конт роль — див.: кон ституційний конт-роль.

абстрактний спосіб викладу норм — узагальнена форма викладу норм права у статті нормативно-правового акта. Має місце у випадку, коли зміст норми відтворюється загальними, абстрактними, не індивідуа-лізованими визначеннями.

аванпроект — попередній, робочий проект закону або іншого правово-го акта.

австралійська система голосування (Australian ballot system) — проце-дура виборів, відповідно до якої списки всіх кандидатів складаються з державних чиновників. Термін уведений в XIX ст. американськи-ми реформаторами, які бажали змінити вітчизняну практику вибо-рів, коли кожна партія пропонувала власний список кандидатів і пе-редавала його своїм прихильникам.

автономія

7

автентичне тлумачення  — роз’яснення змісту нормативно-правового акта, якщо він суперечливо застосовується або викликає неясності на практиці. Таке тлумачення надає орган державної влади, який видав норму, що тлумачиться.

автентичний текст міжнародного договору — текст, зафіксований упо-вноваженими сторонами після завершення переговорів як остаточно узгоджений і такий, що не підлягає змінам. Міжнародне право перед-бачає особливу стадію укладання міжнародних договорів — установ-лення автентичності тексту міжнародного договору (ст.  10  Віден-ської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.)). Встанов-лення автентичності здійснюється шляхом підписання ad referendum або парафування представниками держав тексту міжнародного дого-вору. Учасники договору можуть укладати договір з одним автентич-ним текстом, з автентичними текстами мовами сторін або мовами, якими вони вважають за доцільні.

автентичність (грец. істинний, відповідний, справжній, дійсний, пра-вильний)  —  1)  достовірність, відповідність тексту правового доку-мента оригіналові; 2) точне (адекватне) розкриття, тлумачення дій-сного змісту правового акта, ухваленого органом державної влади.

автономія (грец. autos — сам і nomos — закон) — право внутрішнього самоврядування, надане конституцією або іншим законодавчим ак-том окремим територіям, етнічним, культурним, релігійним грома-дам у складі єдиної держави. Держави по різному підходять до ре-гулювання статусу автономії. Наприклад, засади автономії в Іспанії (Держава Басків, Каталонія, Андалусія та інші) визначені Конститу-цією Іспанії 1978 р., в Італії статус автономних утворень (Сардинія, Сицилія) детальніше регулюють особливі статути, у Франції — спеці-альні закони (як-от, статус Корсики). Розрізняються національно-те-риторіальна та культурно-національна (або ширше — позатериторі-альна) автономія. Національно-територіальна автономія слугувати-ме засобом пошуку компромісу інтересів, зниження конфліктності у відносинах центру та територій, які мають певні особливості істо-ричного розвитку, етнічного або релігійного складу населення, гос-подарського укладу. Національно-культурна автономія базується на визнанні державою прав внутрішнього керування за етнічними або релігійними групами, організованими як інститути громадянсько-го суспільства. У теперішній час в деяких державах прийняті зако-ни про культурно-національні автономії. Національно-культурна ав-тономія достатньо використовується і в Європі; вона регулюється низкою актів Ради Європи, як-от: Європейська хартія про регіональ-ні мови  1992  р., Рамкова конвенція про захист національних мен-

автономіязаконодавча(політична)

8

шин 1995 р. та ін. Таким чином, автономія — це особливе утворен-ня в рамках унітарної держави, яке має внутрішнє самоврядування та статус, який відрізняється від статусу інших адміністративно-те-риторіальних одиниць.

автономія законодавча (політична)  — коло повноважень адмі-ністратив но-територіальних, національно-територіальних і націо-нально-державних утворень щодо видання своїх законодавчих актів із визначених центральною владою питань. Автономні закони мо-жуть бути скасовані центральними органами, якщо вони суперечать загальнодержавним інтересам.

автономія територіальна  — форма децентралізації державної влади в унітарній державі на рівні її адміністративно-територіальної одини-ці, яка характеризується історичними, географічними, економічни-ми, національно-побутовими та іншими особливостями. До відання автономних адміністративно-територіальних одиниць віднесені пев-ні повноваження, що відображають ці особливості. Надається держа-вою на підставі конституції і законів.

Автономна Республіка Крим (АР  Крим)  — автономна адміністратив-но-територіальна одиниця України, невідокремна складова частина України. Адміністративний центр, столиця республіки — м. Сімфе-рополь. Представницький орган АР Крим — Верховна Рада (ВР) Ав-тономної Республіки Крим. Урядом АР Крим є Рада міністрів (РМ). Голова РМ призначається на посаду та звільняється з посади ВР рес-публіки за погодженням із Президентом України. Повноваження, по-рядок формування і діяльності ВР і РМ автономії визначаються Кон-ституцією України та законами України, нормативно-правовими ак-тами ВР АР Крим з питань, віднесених до її компетенції. АР Крим у межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує пи-тання, віднесені до її відання. Автономія має конституцію, яку при-ймає ВР республіки та затверджує ВР України не менш як половиною від свого конституційного складу. Нормативно-правові акти ВР та рі-шення уряду АР Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. З мотивів невідповідності нормативно-правових ак-тів ВР АР Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів з одно-часним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх кон-ституційності.

автор(и)  проекту закону або проекту іншого нормативно-правового акта  — особа(особи)  (народний депутат України, науковець, фахі-

адміністративнареформа

9

вець, робоча група тощо), яка(які) за дорученням або з власної ініці-ативи розробила(розробили) відповідний проект.

авторитарний режим (авторитаризм)  — політичний устрій суспіль-ства, що являє собою проміжний варіант між демократичним і тота-літарним політичними режимами. За авторитарного режиму держав-на влада здійснюється однією особою або вузьким колом осіб (прав-лячою елітою) за мінімальної участі населення. Основні риси такого режиму: політичні права й свободи громадян визнаються в обмеже-ному обсязі; визнається обмежений політичний плюралізм; вибори хоч проводяться, але мають формальний характер; принцип поділу влади може декларуватися, але фактично він відкидається; держав-ний конт роль поширюється на неполітичну сферу (культура, мисте-цтво, релігія, приватне життя). Нерідко встановлення авторитарного режиму є наслідком державного перевороту.

аграрне право — комплексна галузь права, яка регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продук-ції, її переробки, зберігання й реалізації. Нормативною базою аграрно-го права є аграрне законодавство. Його головні джерела — Конституція України, Земельний кодекс України, закони та інші нормативно-пра-вові акти. Предметом є комплекс тісно пов’язаних між собою аграрних відносин (земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських тощо) у сфері господарської діяльності з вирощування, переробки, збе-рігання та реалізації сільськогосподарської продукції.

адаптація — пристосування чинних національних правових норм до но-вих міжнародних зобов’язань держави без внесення будь-яких змін до законодавства. Ґрунтується на принципах системно-функціональ-ного та порівняльно-правового пізнання державно-правових явищ.

адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу — це поетапне прийняття та впровадження нормативно-пра-вових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Єв-ропейського Союзу.

адвокат народу — див.: омбудсман.адвокатура України — недержавний самоврядний інститут, що забез-

печує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно ви-рішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, вста-новленому законом України «Про адвокатуру» (2012). Відповідно до ст.  92  Конституції України «Виключно законами України визнача-ються (...) основи організації та діяльності адвокатури (...)».

адміністративна реформа  — це вид політико-правової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організацій-

адміністративнеправо

10

ної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідно-син з місцевим самоврядуванням.

адміністративне право — галузь права, яка регулює суспільні відноси-ни у сфері функціонування виконавчої влади. Нормативною базою адміністративного права в Україні є адміністративне законодавство. Головні джерела — Конституція України, Кодекс України про адмі-ністративні правопорушення, інші закони та нормативно-правові акти. Метою адміністративного права є забезпечення ефективного функціонування механізму державного управління і порядку в сус-пільстві. Норми адміністративного права встановлюють і закріплю-ють: правила формування (створення, реорганізації, ліквідації) орга-нів виконавчої влади, повноваження цих органів та їх посадових осіб; права та обов’язки підприємств, установ і організацій, а також грома-дян у сфері державного управління; адміністративно-правові санкції до порушників відповідних правил тощо. Предметом адміністратив-ного права є адміністративно-правові відносини.

адміністративне правопорушення (адміністративний проступок)  — протиправна, винна (умисна або необережна)  дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи лю-дини, на встановлений порядок управління і за яку законом перед-бачено адміністративну відповідальність (ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (1984)). Відповідно до ст. 92 Кон-ституції України: «Виключно законами України визначаються (...) ді-яння, які є (...) адміністративними (...) правопорушеннями (...)».

адміністративний акт  — акт органу державного управління, який (на відміну від нормативно-правового акта)  встановлює або припиняє конкретне правовідношення, а не загально обов’яз кове правило.

адміністративно-процесуальне право — галузь права, що складається з правових норм, якими регламентуються процесуальні форми, по-рядок і методи реалізації матеріальних норм адміністративного пра-ва. Норми адміністративно-процесуального права регулюють адміні-стративний процес.

адміністративно-територіальна одиниця  — частина єдиної території унітарної або складної держави, що є просторовою основою для ор-ганізації і діяльності місцевих органів державної влади та самовря-дування.

адміністративно-територіальний поділ України — система адміністра-тивно-територіальних одиниць країни. Див.: Адміністративно-тери-торіальний устрій України.

адміністративно-територіальний устрій України — територіальна ор-ганізація держави з поділом її на складові частини — адміністратив-

адоптивнийзакон

11

но-територіальні одиниці. Відповідно до них функціонує система місцевих органів влади та управління. Визначається Конституцією України. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, ра-йони в містах, селища і села. Ґрунтується на засадах єдності та ціліс-ності державної території, поєднання централізації і децентраліза-ції у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-еконо-мічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (ст. 132 Конституції України). Утворення і лік-відація районів, встановлення і зміна меж районів та міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, пойменування і перейменуван-ня населених пунктів і районів належать до повноважень Верховної Ради України (п. 29 ст. 85 Конституції України). Щодо обласного по-ділу, то він є стабільним, оскільки закріплений у ст. 133 Конституції України і його зміна можлива тільки зі зміною Конституції. Відповід-но до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України ви-значаються (...) територіальний устрій України (...)».

Адміністрація Президента України  — постійний орган, який утво-рив Президент України для забезпечення діяльності глави держави. Її основні завдання– організаційне, правове, консультативне, інфор-маційне та аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним повноважень гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина, виконання інших конститу-ційних повноважень глави держави; забезпечення взаємодії Прези-дента України з Верховною Радою України, іншими органами дер-жавної влади, органами місцевого самоврядування та об’єднаннями громадян; організація підготування та опрацювання проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів, що вносить Президент на розгляд Верховної Ради України в порядку за-конодавчої ініціативи; проведення експертизи законів, які передає Верховна Рада України Президентові України на підпис та оприлюд-нення тощо.

адоптивний закон — у державах англо-американської сім’ї акт парла-менту (а частіше інструкція відповідного міністерства, погоджена з парламентом), використовуваний як зразок для розв’язання питань місцевого значення місцевими органами самоврядування. Аналог в інших країнах  — модельні закони. Адоптивні закони виконують в основному рекомендаційну функцію: вони покликані допомогти ор-ганам нижчого рівня у підготуванні власних нормативних актів.

акламація

12

акламація (лат. acclamatio — крик, вигук) — одностайне голосування з якогось питання в представницькій установі без підрахунку голосів, шляхом вигуків, що свідчать про ухвалення рішення. У парламент-ській практиці низки країн при висуванні однієї погодженої всіма фракціями безальтернативної кандидатури на посаду в парламент-ській структурі голосування не проводять, а кандидата вважають ви-браним при акламації. У наш час акламація малопоширена.

аксіологія права (грец. цінність і слово, вчення) — система теоретичних понять, висновків, концепцій щодо цінності права. Цінність права — це його позитивна значущість (роль) у задоволенні потреб учасників суспільного життя.

аксіоми права — судження про право, які не потребують доведення, бо є такими, що маються на увазі самі по собі або їхню істинність підтвер-джує багатовікова юридична практика. Найважливіші аксіоми права формулють у законах, але використовують у правозастосовній прак-тиці (судом) незалежно від законодавчого закріплення.

акт (лат. actus — дія, actum — документ) — письмовий документ, який видає уповноважений суб’єкт права в межах своєї компетенції; спо-сіб зовнішнього прояву формально обов’язкового правила поведінки

акт адміністративний  — письмовий документ органу державного управління, який на відміну від нормативно-правового акта встанов-лює, змінює або припиняє конкретні правовідносини, а не загаль-не правило. Юридичну силу акта адміністративного визначає те, від якого органу він виходить.

акт застосування права  — офіційне рішення компетентного органу в конкретній юридичній справі, що містить державно-владне веління, виражене в певній формі й спрямоване на індивідуальне регулюван-ня суспільних відносин.

акт індивідуально-конкретний — письмовий документ, розрахований на чітко визначений індивідуальний випадок та адресований кон-кретно визначеним суб’єктам. Характеризується: поширенням його на конкретну життєву ситуацію (випадок), що визначається необ-хідністю реалізації нормативного припису загального характеру; на-явністю чітко визначеного суб’єкта, якому адресовано акт; визна-ченістю конкретного змісту прав та обов’язків, що реалізуються чи виконуються завдяки актам індивідуально-конкретним; особливим порядком набуття юридичної сили; можливістю оскарження або опротестування акта визначеними особами та в установленому по-рядку; одноразовою дією акта, що вичерпується одним випадком; на-явністю владної можливості породжувати правові наслідки, створю-вати, змінювати або припиняти правовідносини, а також суб’єктивні

актнормативно-правовий

13

права та юридичні обов’язки конкретних осіб. Зміст актів індивіду-ально-конкретних — визначення та конкретизація обов’язків як пе-редбаченої необхідності діяти вказаним чином, а також вимо га щодо правильного використання наданих суб’єктивних прав.

акт інтерпретаційний — правовий акт, який ухвалює компетентний ор-ган у встановленому порядку і спрямований на роз’яснення положень чин них юридичних актів, як нормативних, так і індивідуально-кон-кретних. Має певні особливості: може поширюватись як на невизна-чену кількість суб’єктів (маючи нормативний загальнообов’язко вий характер), так і на конкретного суб’єкта (маючи ненормативний ха-рактер). Юридичну силу акта інтерпретаційного визначає компетен-ція суб’єкта, який його ухвалює. Діє протя гом часу чинності тлума-ченого правового акта. Це  засіб забезпечення єдності розуміння та застосування норм права. Зазначені акти класифікують за різни-ми критеріями. За суб’єктами прийняття існу ють акти автентичного тлумачення (їх видає орган, який ухвалив правовий акт, що потре бує роз’яснення); акти легального тлумачення (ухвалює орган, уповно-важений на таку діяльність законом в офіційному порядку). За по-ширенням на суб’єктів виділяють нормативно-правові акти інтер-претаційні зазначеного кола суб’єктів і ненормативні (індивідуаль-но-конкретні) правові акти інтерпретаційні, які ад ресовані окремим суб’єктам у певній, заздалегідь визначеній ситуації. За формою існу-ють у ви гляді постанов, інструкцій, наказів, листів, роз’яс нень. За об-сягом тлумачення виокремлюють акти інтерпретаційні буквального тлумачення (зміст повністю збігається з текстом правового припи-су); розширеного тлумачення (зміст ширший за словесну форму нор-ми) та акти обмеженого тлумачення (зміст вужчий за роз’яснювану норму).

акт нормативно-правовий  — правовий акт, який ухвалює уповнова-жений орган держави, орган місцевого самоврядування, безпосе-редньо народ і встановлює, змінює, конкретизує чи припиняє пев-ну норму права. Акти нормативно-правові перебувають між со-бою в ієрархічній підпорядкованості, яка і визначає їхню юридичну силу. До актів нормативно-правових належать закони та підзаконні акти (нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президен-та України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих ор-ганів виконавчої влади, рішення органів місцевого самоврядування тощо). Акт нормативно-правовий відображає волю упов новаженого суб’єкта права і обов’язковий до виконання. Обов’язковість забезпе-чує держава, у т. ч. примусовими засобами. Акт має письмову форму закріплен ня. Виокремлюються специфічні правові акти, які набува-

актпідзаконний

14

ють нормативно-правового значення (напр., рішення Конституцій-ного Суду України). Див.: норма права.

акт підзаконний — нормативно-правовий акт, який ухвалюють компе-тентні органи на основі законів, відповідно до законів та на їх ви-конання. Акти підзаконні не повинні суперечити законам. До актів підзаконних належать укази та розпорядження Президента Украї-ни, постанови і розпорядження Kабінету Mіністрів України, норма-тивно-правові акти міністерств і відомств, розпорядження місцевих державних адміністрацій, рішення органів місцевого самоврядуван-ня тощо. Акти підзаконні повин ні відповідати Конституції України та законам України.

акт правовий (юридичний)  — письмовий документ, ухвалений (ви-даний)  органом державної влади, органом місцевого самовряду-вання, інститутами прямої демократії, що має офіційний характер і обов’язкову силу, висловлює владні веління і спрямований на регу-лювання суспільних відносин. Акти правові можуть бути норматив-но-правовими та індивідуально-конкретними.

Акт про дійсність колоніальних законів 1865 р. (Велика Британія) — правовий акт, ухвалений англійським парламентом, був значною по-ступкою Великої Британії домініонам, бо передбачав можливість роз-витку їхнього національного права. Згідно з документом, акти коло-ніальних законодавчих органів не можна було визнавати недійсними тільки на тій підставі, що вони суперечили нормам англійського «за-гального права»; були встановлені дві підстави для визнання таких актів недійсними: якщо вони суперечили актам британського парла-менту, дію яких поширено на відповідну колонію, або актам, виданим на їхній основі. Крім того, законодавчі органи колоній дістали право засновувати суди й видавати акти, що регламентують їхню діяльність.

Акт про парламент 1911 р. (Велика Британія) — закон про часткову ре-форму англійського парламенту. Передбачав деяке обмеження за-конодавчих прав палати лордів. Фінансовий білль (тобто будь-який білль, який, на думку спікера палати громад, стосувався питань опо-датковування), ухвалений палатою громад, але не затверджений про-тягом місяця палатою лордів, представляли королю й з його схвален-ня ставав законом; нефінансові біллі у випадку їх відхилення палатою лордів ухвалювала палата громад на трьох подальших своїх сесіях, і якщо щоразу їх відхиляла палата лордів, то після цієї процедури їх подавали королю для затвердження, після чого вони ставали закона-ми. За палатою лордів залишалося право відстрочувати ухвалення не-фінансового білля на два роки. Встановлювався п’ятирічний строк ді-яльності парламенту тощо.

актиВерховноїРадиУкраїни

15

Акт про парламент 1949 р. (Велика Британія) — закон Великої Британії; передбачав, що палата лордів може відстрочити ухвалення нефінан-сового законопроекту, схваленого палатою громад, тільки на один рік, але за верхньою палатою був збережений статус найвищої апе-ляційної інстанції стосовно всіх судів Великої Британії та її колоній.

Акт про присягу 1673 р. (Велика Британія) — правовий акт, ухвалений англійським парламентом у період реставрації Стюартів. Передбачав чистку державного апарату від осіб, релігійні переконання яких були несумісні з догматами англіканської церкви, тобто від пуритан.

Акт про процедуру консолідації законодавства 1949 р. (Велика Брита-нія) — правовий акт, ухвалений англійським парламентом, заборо-няв піддавати консолідовані закони будь-яким змінам.

Акт про розширення повноважень палати лордів 1958 р. (Велика Бри-танія) — закон Великої Британії, що передбачав розширення групи довічно призначуваних монархом перів і запроваджував обов’язок для членів палати лордів парламенту брати участь у її роботі.

Акт про самозречення 1654 р. (Велика Британія) — закон, що забороняв членам англійського парламенту обіймати командні пости в армії.

Акт про улаштування  1701  р. (Велика Британія)  — один з основних конституційних актів Великої Британії, що підтверджував і розви-вав положення Білля про права 1689 г. про верховенство парламен-ту й обмеження прерогатив королівської влади. Акт підтвердив необ-хідність для кожного спадкоємця англійського престолу «приєднува-тися до англіканської церкви» і встановив, що без згоди парламенту монарх не може виїжджати з володінь Англії, Шотландії й Ірландії. Установчі положення цього акта ввійшли в політичну практику бага-тьох країн світу — інститут контрасигнації (контрасигнатури), верхо-венство парламенту при імпічменті тощо.

Акт проголошення незалежності України (1991) — акт Верховної Ради України від 24.08.1991, яким був визначений новий політико-право-вий статус України як незалежної, самостійної, суверенної держави.

акти Верховної Ради України  — правові акти реалізації компетенції законодавчого органу України. Основні акти Верховної Ради Укра-їни — закони, постанови, заяви та звернення. Провідне місце нале-жить законам.  Питання, які становлять предмет виключного регу-лювання законами України, визначає Конституція України. Порядок розроблення, ухвалення та оприлюднення цих актів визначає Кон-ституція України, а також Регламент Верховної Ради України. У фор-мі постанови розв’язують питання, віднесені до відання Верховної Ради України, крім визначених ст. 92 Конституції України. Закони і постанови ухвалюють більшістю голосів від конституційного складу

актиделегованогозаконодавства

16

Верховної Ради, крім випадків, передбачених Основним Законом. За-яви і звернення переважно ухвалюють з різних політичних питань. Акти Верховної Ради України офіційно публікують у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України».

акти делегованого законодавства (англ. statutory instruments) — осно-ва делегованого законодавства у Великій Британії. Рамки й характер парламентського конт ролю над законодавчою діяльністю, яка прово-диться на їхній основі, встановлюють парламентські акти. Більшість актів делегованого законодавства ухвалюють або за допомогою не-гативної процедури (вони набувають чинності, якщо жодна з палат парламенту їх не відхилила), або шляхом стверджувальної процеду-ри (вони не набувають чинності, поки кожна з палат їх не схвалить). Подібні акти, що не потребують обговорення в парламенті, ухвалю-ють спеціальні комісії обох палат.

акти Конституційного Суду України — правові акти єдиного орга-ну конституційної юрисдикції у формі рішень і висновків. Консти-туційний Суд України ухвалює рішення за результатами розгля-ду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабіне-ту Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції України). Суд може визна-ти закони та інші правові акти неконституційними повністю чи в окремій частині (ст. 152 Конституції). Конституційний Суд дає висновки у справах з питань: відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, яких вносять до Верховної Ради України, щоб дістати згоду на їх обов’язковість, а також висновок щодо додержання конституцій-ної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Пре-зидента України з поста в порядку імпічменту (ст. 151 Конститу-ції). Рішення Конституційного Суду України остаточні й не мо-жуть бути скасовані.

акти органів виконавчої влади — правові акти органів виконавчої вла-ди, які видають на підставі й на виконання Конституції та інших за-конів України і через які реалізуються функції та компетенція цих органів. Акти органів виконавчої влади обов’язкові до виконання всіма, кому вони адресовані. Територіальний масштаб їхньої дії за-лежить від виду та характеру компетенції відповідного органу. Акти Кабінету Міністрів України як найвищого органу в системі органів виконавчої влади обов’язкові до виконання на всій території країни. Акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади по-ширюються зазвичай на конкретні органи і службових осіб, а в окре-

актуалізація(правова)

17

мих випадках — на всіх громадян та юридичних осіб. Акти місцевих державних адміністрацій обов’язкові до виконання у межах відповід-них адміністративно-територіальних одиниць.

акти органів державної влади — юридична форма виконання повнова-жень органами державної влади. Форму актів органів державної вла-ди (закон, постанова, указ, наказ тощо), порядок їх видання і набуття чинності визначає належністю органу, що видає акт, до тієї чи іншої гілки влади та його компетенцією і встановлює Конституція, закони та інші нормативно-правові акти (напр., указ Президента України).

акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування — право-ві акти, що приймають відповідні органи і посадові особи в поряд-ку, передбаченому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997). Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених зако-ном, ухвалюють рішення, що обов’язкові до виконання на відповід-ній території. Дія рішень органів місцевого самоврядування з моти-вів їхньої невідповідності Конституції чи законам України зупиня-ється у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

акти фінансово-планові — акти, які ухвалюють у процесі фінансової ді-яльності держави та органів місцевого самоврядування і які містять конкретні завдання в галузі фінансів на певний період, тобто це пла-ни з мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів.

активне виборче право (право голосу) — право обирати до виборних державних органів й органів місцевого самоврядування, а також пра-во брати участь у референдумі. У більшості держав право голосу ма-ють усі повнолітні громадяни незалежно від статі, роду занять, май-нового стану, освіти тощо. Трапляються окремі випадки обмеження цього права: віковий ценз (16 років — у Бразилії, Ірані; 20 років — у Греції, Японії;  21  рік  — у Малайзії, Туреччині, Марокко, Болівії тощо), цензи грамотності (Таїланд, Кувейт) і осілості (Естонія, Бот-свана). У деяких державах права голосу не мають військовослужбов-ці (переважно солдати).

У законодавстві деяких країн замість терміна «активне виборче право» вживають термін «загальне виборче право» (або просто « ви-борче право»).

актуалізація (правова)  —  1)  потреба в правовому регулюванні, що за певних обставин набуває особливого суспільного значення; 2) набут-тя у визначений період особливого значення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чи окремими юридичними нормами.

альтернатива

18

альтернатива (фр. alternative, від лат. alter — один з двох) — необхідність вибору одного з двох (або з кількох) можливих рішень, напрямків, варіантів, осіб, зокрема на виборах.

альтернативне подання голосів — процедура подання голосів, яка дає виборцеві змогу виразити свої переваги другого, третього й четверто-го порядку, що дозволяє кандидатам і партіям дістати уявлення про рівень своєї популярності й за рахунок цього в ході виборчої кампа-нії ефективніше впливати на голосування виборців.

альтернативний проект закону або іншого нормативно-правового акта — проект зако ну або іншого нормативно-правового акта, вне-сений до органу державної вла ди чи органу місцевого самовряду-вання або поданий посадовій особі, що ухвалює (санкціонує, затвер-джує)  відповідні правові акти, у встанов леному порядку суб’єктом законодавчої ініціативи або іншим легітимним суб’єктом поряд з ви-знаним згідно з законодавчою процедурою основним проектом.

альтернативні вибори — обрання до парламенту або будь-якого органу влади з двох або більшого числа конкурентних між собою кандидатів. Альтернативність — один із принципів сучасного виборчого права.

альтернативні норми — правові норми, що передбачають варіанти по-ведінки та варіанти застосування цих норм.  При харак теристиці структури і видів альтернативних норм розрізняють альтернатив-ні гіпотези, альтернативні диспо зиції та альтернативні санкції. Аль-тернативна гі потеза передбачає кілька обставин, у разі на стання од-нієї з яких починає діяти правова норма. Альтернативна диспози-ція припускає кілька правил поведінки, що залежить від фактичних обста вин, пе редбачених гіпотезою правової норми. Альтернативна санкція передбачає кіль ка заходів впливу, кожен з яких може бути застосований до особи, що порушила відпо відну правову норму. Аль-тернативні норми дають змогу при їх застосуванні оптимально вра-ховувати особ ливості конкретної правової ситуації.

альтинг (ісл. althing) — назва найдавнішого у світі парламенту, заснова-ного в Ісландії 930 року. На першому ж засіданні після виборів депута-тів альтинг розділився на дві палати: верхню (ефрі дейлд — 1/3 членів альтингу) і нижню (нефрі дейлд — 2/3 вибраних депутатів). 1991 року альтинг був перетворений на однопалатний орган.

амністія — повне або часткове звільнення від відбування покарання пев-ної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримі-нальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили (Закон України «Про застосуван-ня амністії в Україні» (1996)). В Україні, згідно з Конституцією Укра-їни (ч. 3 ст. 92), амністію оголошують законом. Закони про амністію

англо-американська(англосаксонська)правовасім’я

19

Верховна Рада України може ухвалювати не часті ше за один раз про-тягом календарного року.

аналітик робочої групи (з розроблення закону) — особа, яка входить до складу робочої групи з розроблення проекту закону, виконує за-гальні дослідження об’єкта правового регулювання та його оточен-ня, шукає, зокрема, нестандартні рішення і прецеденти. Методи розв’язання завдань аналітика підтримуються інформаційними тех-нологіями.

аналогія (греч. analogia  — відповідність, подібність)  — у праві: спосіб заповнення прогалин у чинному законодавстві шляхом застосуван-ня закону, що регулює подібні суспільні відносини (аналогія закону), або загальних начал і принципів правового регулювання відповідної галузі права або правового інституту (аналогія права).

аналогія закону — розв’язання справи на підставі закону, що регулює схожі правовідносини. Застосовують для внесення визначеності при розгляді ситуацій, не врегульованих ні нормами права, ні угодою (до-говором) сторін.

Застосування закону за аналогією допустиме за наявності таких умов:  1)  правовідносини не врегульовані безпосередньо нормами права або договором між сторонами; 2) є законодавчий акт, який ре-гулює подібні, близькі за значенням і характером відносини й тому може бути застосований до цього випадку. У кримінальному праві та праві про адміністративні правопорушення аналогія закону не до-пустима, бо діє непорушний принцип «немає злочину без вказівки на те в законі», що служить гарантією захисту особи від свавілля.

аналогія права — рішення на основі загальних начал і сенсу законодав-ства. У судовій практиці застосовна до правовідносин, що вимагають правового регулювання, але не врегульованих нормами відповідної галузі права. Йдеться насамперед про такі принципи права, як спра-ведливість, гуманізм, рівність перед законом тощо. Застосовується за виняткових обставин, за неможливості застосувати аналогію закону. Це засіб заповнення прогалин у праві. У кримінальному праві та пра-ві про адміністративні правопорушення не застосовна.

англо-американська (англосаксонська) правова сім’я — система пра-ва, що діє у Великій Британії й у країнах Співдружності. Основні її риси:  1)  головним джерелом служить прецедентне право;  2)  до-сить слабкий розвиток кодифікації; 3) архаїчність форм закріплен-ня права (уважаються чинними всі законодавчі акти, починаючи з Великої хартії вольностей 1215 р.); 4) слабкий вплив римського пра-ва (звідси — нема поділу права на публічне й приватне, повна сво-бода заповіту, громіздкість і заплутаність формулювань). Для ан-

анкета

20

гло-американської правової родини характерний поділ на статутне право (statute law), джерело якого — парламентські акти, і загальне право (common law).

анкета — див.: парламентське розслідування.анкетне право — право парламенту проводити розслідування з тих чи

тих питань у межах його законодавчо визначеної компетенції.антимонопольне законодавство  — сукупність нормативних право-

вих актів, що містять положення щодо попередження, обмеження та припинення діяльності окремої особи, групи людей або держави, що мають виключне право на виробництво, торгівлю чи надання послуг, а також вдаються до недобросовісної конкуренції. Відповідно до За-кону України «Про Антимонопольний комітет України» (1993) конт-роль за дотриманням законодавства про захист економічної конку-ренції виконує Антимонопольний комітет України.

Згідно зі ст. 92 Конституції України: «Виключно законами Укра-їни визначаються (...) правила конкуренції та норми антимонополь-ного регулювання (...)».

антиномія — (грец. «супереч ність у законі») — суперечність між двома нормами одного правового акта, кожна з яких містить положення, визнані як логічно доведені.

антитерористична операція — комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на запобігання та припинення злочинних ді-янь, що мають терористичну мету, а також на звільнення заручни-ків, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористично-го акта чи іншого злочину, що має терористичну мету.

антонімія — засіб законодавчої техніки, взаємовиключення протилеж-них значень слів.

анулювання  — (лат. «знищую»)  — скасування, визнання недійсним будь-якого акта, договору, прав або повноважень.

анулювання міжнародного договору — відмова держави від договору у випад ках, чітко визначених міжнародним правом. Анулювання між-народного договору — односторонній акт, який не залежить від зго-ди на припинення дії договору інших його учасників.

Апарат Верховної Ради України — державний орган, що виконує орга-нізаційне, юридичне, аналітичне, експертне, інформаційне, науково-прикладне, фінансове, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності парламенту. Відпо відно до Конституції України (ст. 88) роботу Апарату організовує Голова Верховної Ради України. До повноважень Верховної Ради України належить призна-чення на посаду та звільнення з посади керівника Апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та

апаратпарламенту

21

структури її Апарату тощо (ст. 85 Конституції України). Див.: Верхо-вна Рада України.

апарат держави (лат. apparatus — устаткування) — відносно самостій-на система органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію управлінських функцій держави. Складають систему органів (найви-щі, центральні, місцеві), реалізовують виконавчо-розпорядчі повно-важення, ухвалюють підзаконні нормативно-правові акти. В структу-ру апарату держави входять система органів державної влади, систе-ма органів державного управління, судових органів.

апарат органів виконавчої влади — це організаційно поєднана сукуп-ність структурних підрозділів і посад, призначених виконувати кон-сультативні чи обслуговчих функцій щодо виконання відповідними органами закріплених за ними повноважень (компетенції). До особо-вого (персонального) складу апарату органів виконавчої влади нале-жать державні службовці та інші працівники апарату.

апарат парламенту  — організація державних службовців, які нада ють наукову, організаційну і технічну допомогу в роботі парламенту в ці-лому, його палатам, комітетам (комісіям) і парламентарям. Охоплює дві структурні категорії: 1) допоміжні служби колегіальних органів — парламенту в цілому, палат, комітетів (комісій); 2) особистий персо-нал парламентарів (помічники, референти, секретарі). Зі  співробіт-ників допоміжних служб формуються установи парламентів  — до-слідницькі служби, бібліотеки, архіви тощо. У багатьох парла ментах існує своя поліційна служба, підпорядкована голові палати. Поміч-ники парламентарів поділяються на законодавчих та адміністратив-них. Законодавчі помічники займаються аналізом і складенням за-конопроектів, написанням про мов і підготовленням документів, що обґрунтовують позицію парламентаря з конк ретного питання. Ад-міністративні помічники забезпечують зв’язки парламента ря з його колегами, виборцями, групами інтересів: профспілками, організаці-ями підприємців, молодіжними об’єднаннями. Можуть бути також помічники, які спеціалізуються на зв’язках із засобами масової ін-формації. Вони складають прес-релізи, організовують інтерв’ю, прес-конференції, брифінги парламентарів. При парламенті (палаті) в ці-лому працює спеціальна служба зв’язку із засобами масо вої інформа-ції, передусім керівників комітетів (комісій) палат, лідерів фракцій. В одних країнах встановлено фіксовану кількість помічників, яких може найняти парламентар, в інших парламентарю виділяють певну грошову суму, в межах якої він може наймати собі необхідний пер-сонал. У деяких країнах (наприклад, в Австрії, Аргентині, Італії) осо-бистих помічників парламентаря наймає фракція, до якої він вхо-

Апелла

22

дить. Апарат парламентаря часто досить численний. У США, напри-клад, роботу 535 парламентарів забезпечують близько 20 тис. осіб.

Апелла (грецьк. Apella) — народні збори всіх повноправних громадян, вищий орган державної влади в Спарті.

апробація законопроекту  — оцінення законопроекту з позиції зрозу-мілості, можливості реалізації закладених в ньому приписів, можли-вих ускладнень та побічної дії, які може спричинити його реалізація.

апроксимація — див.: гармонізація.артикул — (заст.) стаття закону.асамблея (фр. assemblée — збори) — 1) у деяких державах найвищий ор-

ган законодавчої влади (Ангола, Боснія й Герцеговина, Ботсвана). Уперше термін виник у Франції в 1789 р. під час Великої французь-кої революції. Іноді перекладають із французької як «збори» і вико-ристовують для позначення палат парламенту або парламенту в ціло-му. Наприклад, Конституція Франції 1958 р. називає нижню палату парламенту «Національні збори». У багатьох країнах національними зборами називається парламент (Габон, Кенія, Ліван та ін.); 2) засі-дання, збори, які проводять різні внутрішньодержавні й міжнарод-ні організації.

асамблея конституційна (фр. assemblée — зібрання і лат. constitutio — установлення)  — одна з організаційних форм розроблення й ухва-лення конституції держави. Утворюється шляхом обрання або при-значення її членів у спеціально встановленому порядку і діє як тимча-совий орган. Близький до асамблеї конституційної орган — установчі збори.

Асамблея народної влади — загальна назва представницьких органів на Кубі.

Асамблея Республіки (Assembleia da Repúblika) — однопалатний парла-мент Португалії. Іноді у вітчизняній літературі називається Зборами Республіки.

асигнування (англ. appropriation) — виділення коштів державними чи-новниками на певні потреби. Конт роль парламенту за державними доходами і видатками  — важлива умова демократичного правлін-ня. Наприклад, Конгрес США повністю конт ролює розподіл коштів (якщо не вважати рідкісних випадків президентського вето).

«асиметрична» федерація  — поняття, яке використовують для харак-теристики моделі федеративного устрою, за якої суб’єкти федерації мають неоднаковий юридичний статус, тобто в одних суб’єктів (чле-нів)  більше прав, ніж в інших. У цьому розумінні «асиметричною» федерацією вважають індійську, танзанійську та деякі інші федерації.

Аш-шура

23

асоційована держава (associated state) — поняття, що використовують для позначення асиметричного типу взаємовідносин між державами. При асоційованій державності федерована держава меншою мірою пов’язана з федеративною державою, а в конституції, що оформлює взаємовідносини сторін зазвичай передбачена можливість розриву чинних між ними відносин за спеціально застережених умов. Статус «вільної асоціації» припускає для асоційованої держави внутрішнє самоврядування й певну самостійність у зовнішній політиці. Питан-ня оборони залишаються прерогативою тієї держави, з якою асоцію-ється відповідна держава. Подібні відносини встановлені між США й деякими тихоокеанськими державами (Федеративними Штатами Мі-кронезії, Республікою Маршаллових Островів, Республікою Палау).

Форма асоційованої держави використовувалася також у взаємо-відносинах Великої Британії з деякими її володіннями в Карибсько-му морі (Ангільєю, Антигуа й Барбуда, Гренадою, Сент-Вінсентом і Гренадінами, Сент-Люсією).

атомізована партійна система — тип партійної системи, що характери-зується наявністю в країні багатьох політичних партій, які не мають значного впливу. За такої партійної системи уряд формується або на основі ши рокої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Найменш ефективна з погляду забезпечення стабільності уряду. Ха-рактерна для перехідних суспільств. З часом еволюціонує, зазвичай, до системи поляризованого плюралізму.

атрибути держави  — офіційні символи держави, що дають уявлення про природу держави й ті цінності, яких вона дотримується. Атрибу-ти держави — державні прапор, герб, гімн. Їх встановлює конститу-ція держави, а їхній докладний опис і порядок використання визна-чають у спеціальному законі.

аудитна комісія — див.: рахункова палата.аутентичне тлумачення закону — тлумачення закону, що дає орган дер-

жавної влади, який видав відповідний нормативний акт. Автентичне тлумачення закону обов’язкове, тобто воно має нормативний харак-тер для всіх осіб і органів, що застосовують цей акт або норму права.

аутентичний текст  — текст документа, офіційно визнаний рівнознач-ним текстові його оригінала. Змістовно та юридично рівнозначний з оригіналом (першоджерелом) переклад документа.

Аш-шура — дорадчий принцип, який, згідно з ісламськими державно-правовими концепціями сунітського напряму, лежить в основі орга-нізації й функціонування ісламської держави. Головна роль у втілен-ні цього принципу належить релігійним діячам.  У низці арабських країн при очільнику держави є дорадчий орган (Катар, ОАЕ, Оман).

багатомандатний(плюріномінальний,поліномінальний)виборчийокруг

24

У Катарі Консультативну раду призначає емір, в її функції входить давати поради голові держави, який може ухвалювати закони тільки після консультації з цим органом (ст. 17, 40, 41 Конституції Катару).

— Б —багатомандатний (плюріномінальний, поліномінальний)  виборчий

округ — див.: виборчий округ.багатомовні міжнародні договори — міжнародні договори, складені у

формі різномов них автентичних текстів.багатопартійна система — цілісне утворення, що формується в політич-

ній системі суспільства на основі усталених зв’язків між політични-ми партіями, які відрізняються одна від одної програмами, тактикою, внутрішньою струк турою. Багатопартійна система — один із критері-їв розвиненої політичної системи суспільства, її атрибут.

багатопартійний урядовий кабінет  — уряд, в якому представлені всі (або основні)  партії парламенту. Багатопартійний урядовий кабі-нет  — крайня форма коаліційного уряду. Така форма кабінету пе-ребуває в напружених відносинах з типовою для парламентської де-мократії диференціацією уряду й опозиції, її частіше розглядають як оптимальну лише на обмежений проміжок часу, наприклад на пері-од воєнних дій і для розв’язання завдань національного масштабу не-воєнного характеру (подолання наслідків важкої економічної кризи, природних катастроф або масового голоду тощо). Так, наприклад, у Швейцарії форма багатопартійного урядового кабінету, що склада-ється з представників вільнодумної Радикально-демократичної пар-тії, Соціал-демократичної партії, Християнсько-демократичної на-родної партії й Швейцарської народної партії, дозволяє розподіляти місця у швейцарській федеральній раді між цими чотирма велики-ми партіями і є ефективним засобом залучення опозиції до конструк-тивної роботи й узгоджувально-демократичного врегулювання кон-фліктів.

багатопартійність — один з основних конституційних принципів орга-нізації політичного життя в сучасних демократичних державах, що виражає загальніший принцип політичного й ідеологічного плюра-лізму (різноманіття). Юридично принцип багатопартійності озна-чає, що держава визнає й гарантує право громадян об’єднуватися відповідно до своїх політичних поглядів у політичні партії (див. пар-тія політична), рівність усіх політичних партій перед законом, свобо-ду їхньої діяльності. Принцип багатопартійності не виключає права

«батоги»

25

компетентних державних органів у встановленому законом порядку забороняти й розпускати політичні партії, що проповідують націо-нальну, расову, релігійну або соціальну нетерпимість, насильниць-ке або в інший спосіб повалення законних органів державної влади, що порушують конституцію й чинне законодавство. Від юридичної (формальної)  багатопартійності слід відрізняти реальну  — остання виражається в існуванні в конкретній державі розвиненої й ефектив-ної системи партій, що представляють увесь спектр соціальних і по-літичних інтересів.

Багатопартійність парламенту виражається як принцип форму-вання парламенту, що означає участь різних політичних партій у бо-ротьбі за депутатські мандати, а також як принцип роботи парламен-ту, що реалізується через створення в парламенті партійних фракцій.

багатосторонній міжнародний договір  — договір, в якому беруть участь принаймні три учасники — суб’єкти міжнародного права. Бу-вають з обмеженим числом учасників або ж мають універсальний ха-рактер.

багатоступеневі вибори — див.: непрямі вибори.база даних правової інформації  — сукупність правової інформації

будь-якого типу, організована з використанням різного роду матері-альних носіїв інформації, зокрема, електронних, за певними прави-лами (загальні принципи описання, зберігання, маніпулювання да-ними, комплекс прикладних програм). Див.: інформація правова.

«базікання біля каміну» (англ. fireside chat) — у США іронічна назва не-формальних радіо- і телевізійних бесід керівників держави чи інших політичних лідерів. Уперше такі бесіди став проводити Президент Ф.Д. Рузвельт у 30-і роки XX ст. Президент Р.Рейган увів практику щотижневих виступів — бесід по радіо.

балотування (італ. ballottare — обирати кулями) — в XVIII — XIX ст.ст.: вид голосування шляхом опускання у спеціальну урну чорних і білих куль (балів). Балотування — висування своєї кандидатури на вибо-рах; виступ як претендента на яку-небудь виборну посаду. Часто ви-користовується як синонім слова «голосування».

банківське право — сукупність право вих норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків, їхні відносини з клієнтами, а також порядок здійснення ни ми банківських операцій. Предметом банків-ського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банків-ської ді яльності, і порядок здійснення банками різ них послуг.

«батоги» (англ. whips)  — партійні організатори, які у Великій Брита-нії, США, Індії та низці інших країн, що сприйняли англосаксонську правову систему, обираються парламентськими фракціями або при-

батьки-засновники

26

значаються їх лідерами з метою забезпечення партійної дисциплі-ни членів фракцій у парламенті. Стежать за поведінкою парламен-тарів, їх своєчасною явкою на голосування, інструктують зі складних процедурних питань, роз’яснюють позицію, що її члени фракції ма-ють підтримувати при обговоренні і голосуванні конкретного питан-ня. У Великій Британії фракція урядової партії має «батога», його за-ступників і молод ших «батогів», які мають статус міністрів і отриму-ють зарплату за рахунок державного бюджету. Казна оплачує також трьох «батогів» опозиції. Відіграють велику роль у забезпеченні пар-тійної дисципліни парламентарів. Урядові й опозиційні «батоги» мо-жуть домовлятися про те, що у разі вимушеної відсутності члена од-нієї з фракцій на засіданні палати при голосуванні буде відсутній і де-путат з іншої фрак ції, аби не порушувалося співвідношення голосів між фракціями.

батьки-засновники (англ. faunding fathers) — учасники конституційного конвенту, які 1787 р. у Філадельфії розробили та ухвалили Конститу-цію США. У XX ст. так стали називати найвідоміших із них — Дж. Ва-шингтона, Дж. Медісона, А. Гамільтона, Б.Франкліна. У загальнішому значенні батьками-засновниками називають авторів конституцій.

безпартійний уряд — загальна назва урядів, створених на непартійній основі. Безпартійний уряд створюється за трьох ситуацій: 1) коли в країні взагалі відсутні полі тичні партії чи вони заборонені і перебува-ють на нелегальному становищі (абсо лютні монархії Саудівська Ара-вія, Оман тощо);  2)  коли представлені в парламенті політичні пар-тії не можуть досягти домовленості щодо створення постійно діючої парламентської більшості і формування на її основі уряду. У цьому разі уряд створюється главою держави не з представників партій, а з фахівців відповідних сфер і галузей. Він ще називається діловим, чиновницьким, перехідним або служ бовим. Такий уряд зазвичай ко-роткочасний і функціонує до обрання нового складу парламенту на позачергових виборах або до вираження йому парламен том вотуму недовіри; 3) коли уряди створюються воєнними режимами. Утриму-ючи у своїх руках політичну владу і головні важелі управління, вій-ськові формують уряд професіоналів, який вони зобов’язують прово-дити в життя розроблену ними політику (так було в Аргентині, Бра-зилії, Нігерії, Чилі та в деяких інших країнах).

безпосередні вибори — див.: прямі вибори.безпосередня демократія — див.: демократія.безпосередня дія Конституції (Україна)  — одна з властивостей кон-

ституції, яка означає, що норми конституції є нормами прямої дії (ст.  8  Конституції України). Вони можуть застосовуватись усіма

БілікнигиЄвропейськоїКомісії

27

суб’єктами конституційного права безпосередньо, тобто незалежно від наявності або ні будь-яких законодавчих або підзаконних актів, що уточнюють цю норму. Зокрема, суди можуть посилатися на нор-ми конституції для обґрунтування ухвалених рішень. Конституція га-рантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

безспірні вибори — порядок проведення виборів у деяких країнах, за якого кандидат на виборну посаду вважається автоматично обраним за відсутно сті іншого зареєстрованого кандидата.

біблійне право — система релігійних норм і морально-етичних засад Біблії.біженці  — особи, щодо яких урядом відповідних держав визначено,

що вони через обґрунтоване побоювання переслідування на під-ставі расової належності, віросповідання, громадянства, членства у певній соціальній групі чи політичних поглядів перебувають поза межами країни свого громадянства і не в змозі чи не бажають самі скористатися захистом цієї країни внаслідок зазначених побою-вань; або, не маючи громадянства і перебуваючи в результаті таких подій за межами країни свого попереднього звичного проживан-ня, не в змозі чи через вказані побоювання не бажають до неї по-вертатися.

бікамералізм (фр. bicamerism (bicameralism), лат. bi..., від bis  — два і лат. camera — кімната) — двопалатна структура вищого законодав-чого органу, яка має місце як у федераціях так і в унітарних держа-вах. Є дві форми бікамералізму. Характерною ознакою егалітарного двопалатного парламенту є те, що палати мають однакові повнова-ження у законодавчій сфері, а уряд підзвітний обом палатам. Другою формою бікамералізму є парламент, палати якого нерівноправні. Не-рівноправність палат зумовлена менш представницьким характером верхньої палати, що визначається механізмом формування палат або нерівністю представництва різних верств населення. У двопалатних парламентах нижні палати, як правило, обираються безпосередньо населенням; членами верхніх палат стають внаслідок загальних вибо-рів (Сенат США), через делегування суб’єктами федерації (Бундесрат ФРН), призначення (Сенат Канади), спадкоємне наслідування (Па-лата лордів Великої Британії) або ж у результаті складної комбінації процедур виборів і призначення (Бельгія).

Білі книги Європейської Комісії — документи, які містять пропозиції щодо діяльності Співтовариства. Визначають конкретні напрями по-літики Євросоюзу. У деяких випадках цим документам передує пу-блікація так званих «Зелених книг», мета яких — започаткувати кон-сультаційний процес на європейському рівні. Якщо Європейська

білінгвізм

28

Рада схвально оцінить «Білі книги», то вони можуть стати програ-мою дій Євросоюзу у відповідній сфері.

білінгвізм (лат. bi — дво(х) та lingua — мова) — використання в держа-ві (у роботі парламентів, виконавчої влади, інших органів) двох мов, що є рівними та мають однаковий державний статус. У цьому випад-ку особа має право виступати у відповідних органах на зручнішій для нього мові, при цьому забезпечується переклад його виступу на іншу мову, якщо він незрозумілий слухаючим. Використання кількох мов має місце в Бельгії, Швейцарії, низці країн СНД.

білль (англ. bill, від лат. bulla — печатка, документ з печаткою) — 1) за-конопроект, що вноситься на розгляд законодавчого органу Великої Британії, США та низки інших англомовних країн; 2) історична на-зва деяких офіційних документів (позовні скарги до суду, петиції до парламенту чи на ім’я короля, законопроекти, акти про зняття з по-сади за певні порушення тощо), а також назва окремих конституцій-них актів.

білль адміністрації (англ. bill — законопроект, закон) — у США назва законопроекту, внесеного до конгресу парламентарем за поданням президента. Найчастіше таким поданням є послання президента кон-гресу. У президентській республіці глава держави не наділяється пра-вом законодавчої ініціативи, що випливає з вимог притаманного цій формі правління жорсткого поділу влади. Ініціювати розгляд парла-ментом законопроекту він може лише через парламентарі в

Білль про права 1689 р. (Велика Британія) — (англ. Bill of Rights) один з найважливіших правових актів, що юридично оформили конститу-ційну монархію в Англії, яка встановилася в результаті «Славної рево-люції» 1688 р. Проголошував верховенство парламенту в законодавчій сфері, його виняткову прерогативу щодо запровадження й стягнення податків; установлював, що ніхто, крім парламенту, не має права звіль-няти з-під дії закону, скасовувати закон або його припиняти, визнача-ти склад і чисельність армії на кожний рік й виділяти кошти на ці цілі. Білль надавав свободу дебатів у парламенті й подання петицій, гаран-тував часте й регулярне скликання палат парламенту.

Білль про права 1791 р. (США) — (англ. Bill of Rights) перші 10 поправок до Конституції США, що містять перелік наданих громадянам і шта-там прав і свобод. Ухвалений на вимогу законодавчих зборів штатів. Проголошував свободу слова, преси, мітингів і демонстрацій, вірос-повідання  — у вигляді заборон конгресу США  ухвалювати закони, що порушують ці свободи; установлював обов’язок держави забез-печувати охорону особистих прав громадян: недоторканість особи, житла, паперів і майна, а також захист від необґрунтованих обшуків

біпартизм(двопартійнасистема)

29

і арештів; проголосив право громадян на суд присяжних, заборонив двічі карати за один і той самий злочин, а також дозволив громадя-нинові не свідчити проти самого себе. Обвинувачуваному було нада-но право на одержання всієї інформації про характер і привід обви-нувачення, а також право на захист. Забороняв накладати надмірні податки, штрафи, жорстокі й незвичайні покарання. За штатами або народом зберігав повноваження, якими не була наділена федерація.

більшість — див.: парламентська більшість.більшість голосів  — критерій ухвалення колективного рішення. Для

ухвалення різного роду рішень законодавчим органом більшість може розраховуватися від загального числа парламентарів, від чис-ла присутніх на засіданні й від числа тих, хто взяв участь у голосуван-ні. Альтернативою принципу більшості може слугувати тільки прин-цип консенсусу — обов’язкової згоди всіх повноважних для ухвален-ня рішення осіб.

Розрізняють абсолютну (просту), відносну й кваліфіковану біль-шість. При проведенні виборів за системи простої (абсолютної) біль-шості перемагає той кандидат, який набрав понад 50% голосів вибор-ців, що взяли участь у голосуванні (за присутності на виборах понад половини виборців, внесених у списки). За системою відносної біль-шості перемагає кандидат, що набрав більше голосів супроти інших кандидатів, а межа явки виборців набагато нижче половини вибор-ців, внесених у списки, або взагалі не встановлюється. Правило квалі-фікованої більшості означає, що для ухвалення рішення треба здобу-ти число голосів, що значно перевищує 50%-ву оцінку: 2/3, 3/4 тощо. Кваліфікована більшість звичайна необхідна для подолання вето глави держави на ухвалений парламентом закон, при голосуванні, пов’язаному із процедурою імпічменту, при прийнятті поправок до конституції.

біпартизм (двопартійна система) (лат. biss — двічі і partis — частина) — партійна система, у якій визначальну роль відіграють дві основні по-літичні партії, котрі, перемагаючи на виборах, змінюють одна одну при владі. Для біпартизму харак терні відносна рівновага двох осно-вних партій, які суперничають у боротьбі за владу, значне відставан-ня інших партій, існування сильної опозиції з боку тієї партії, яка за-знала поразки на парламентських виборах. Біпартизм є однією з най-ефективніших партійних систем.  Перемога однієї з двох партій на виборах забезпе чує однорідну і сталу парламентську більшість. Бі-партизм не знає коаліційних криз, за безпечує стабільність уряду, до-зволяючи йому функціонувати протягом усього строку повноважень парламенту. Однак при ньому дві політичні партії фактично монопо-

бланкетнанорма

30

лізують представництво на державному рівні всієї багатоманітності соці альних інтересів, не дають можливості нормально розвиватись іншим партіям. Типовими прикладами біпартизму є партійні систе-ми Великої Британії і США, де перева жають, відповідно, Консерва-тивна і Лейбористська, Демократична і Республі канська партії.

бланкетна норма — правова норма, стаття закону, в якій міститься від-силка до іншого джерела права, до іншого регулювання. Така стат-тя — певний «бланк», який заповнюється іншим законом, джерелом права. Є одним із способів регламентації правової поведінки, окре-мі елементи якої формулюються у різних нормативно-правових ак-тах. Див.: норма права.

бланкетний спосіб викладу норми  — різновид співвідношення нор-ми права та статті нормативно-правового акта залежно від способу викладу структурних елементів норми. Передбачає виклад частини норми в одній статті нормативного акта. Що ж до відсутньої частини норми, то робиться посилання на інший нормативний акт.

блок (фр. bloc — об’єднання, союз) — об’єднання політичних партій, громадських організацій, груп людей, які домовляються про узго-дження дій для досягнення спільних цілей. Блок передбачає, що со-ціально-політичне угруповання чи держави узгоджують свої дії на засадах рівноправності, або пріоритетності, а то й домінування од-ного з них, неоднаковості місця й ролі, прав і можливостей учас-ників союзу. Фракції у законодавчому органі (парламенті) можуть об’єднуватись у блоки для підтримки або відхилення певного зако-ну чи кандидатури на відповідальну посаду, для формування коалі-ційного уряду тощо. З метою обрання до органів державної влади спільних представників певних політичних сил, груп, верств насе-лення тощо можуть утворюватися виборчі блоки на засадах комп-ромісу між їх учасниками.

блоковане голосування — особлива процедура ухвалення законопроек-ту, установлена ст.  44  Конституції Франції  1958  р. Полягає в тому, що на вимогу уряду палата, що розглядає проект, тобто Національ-ні збори або сенат, повинна висловитися щодо всього проекту або його частини єдиним голосуванням, зберігши тільки ті внесені чле-нами палат поправки, які запропоновані або ухвалені урядом. Бло-коване голосування є сильним засобом тиску на палати парламенту.

блокування  — угода двох або кількох політичних партій і рухів про створення блоку для спільних дій. Процедура блокування регулю-ється державним законодавством і залежить насамперед від особли-востей діючої в країні виборчої системи. Виділяють парламентський блок, урядовий блок.

булла

31

боротьба з тероризмом — діяльність щодо запобігання, виявлення, при-пинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності.

Британський інститут міжнародного та порівняльного права (British Institute of International Comparative Law) — незалежна наукова та бла-годійна організація з фіксованим членством. Розташований у м. Лон-дон (Велика Британія). Інститут засновано 17 листопада 1958 р. шля-хом об’єднання Товариства порівняльного законодавства (Society of Comparative Legislation) й Товариства ім. Г. Гроція (Grotius Society).

Основні сфери досліджень Інституту — порівняльне правознав-ство, міжнародне публічне, міжнародне приватне, європейське пра-во, право країн Британської Співдружності, правові колізії. Головни-ми напрямами досліджень є міжнародне, європейське, порівняльне цивільне процесуальне право.

Головним прикладним завданням Британського інституту міжна-родного та порівняльного права вважається допомога молодим де-мократіям та країнам, що розвиваються (насамперед, у рамках Бри-танської Співдружності). Формами здійснення цього є лекції, семі-нари, дискусійні групи, тренінги для юристів-практиків, навчальні курси, правова допомога під патронатом Юридичної консульта-ційної служби Британської Співдружності (Commonwealth Legal Advisory Service) тощо.

Періодичними виданнями інституту є «Щоквартальник міжна-родного та порівняльного права» (International and Comparative Law Quarterly), щодвотижневий «Бюлетень розвитку права» (Bulletin of Legal Developments), щоквартальний інформаційний бюлетень «Newsletter of British Institute of International Comparative Law».

В Інституті є бібліотека ім. Г. Гроція. Вона є також депозитарієм документації Ради Європи у сфері захисту прав людини.

брифінг (англ. briefing — інструктаж) — інформаційна зустріч офіцій-них осіб або політичних та громадських діячів з представниками за-собів масової інформації (ЗМІ). На брифінгу подається стислий ви-клад позиції державних органів, політичних партій, об’єднань гро-мадян тощо з питань внутрішньої або зовнішньої політики, тих чи інших важливих подій. Предметом брифінгу можуть бути, зокрема, питання законотворчої діяльності, реалізації чинного законодавства тощо. На відміну від прес-конференції брифінг, як правило, прохо-дить без запитань представників ЗМІ.

буквальне (адекватне) тлумачення — розкриття дійсного змісту правової норми як такого, що відповідає буквальному текстові, «букві» закону.

булла  — (лат. bulla  — кулька; середньовіч. лат.  — печатка, документ із печаткою)  — у середні століття назва імператорського (Золота бул-

Бундесрат

32

ла  1356  р.)  або папського акта. Пізніше  — найважливіше послання Папи Римського. Свою назва булла дістала від свинцевої печатки, при-кріплюваної до документа на прядив’яному або шовковому шнурі.

Бундесрат — (нім. Bundesrat) — федеральний орган, який складається з представників урядів земель ФРН, які їх призначають і відкликають, що фактично є верхньою палатою федерального парламенту ФРН.

Бундестаг — (нім. Bundestag) — формально парламент, а фактично тіль-ки нижня палата федерального парламенту ФРН.

бюджет державний — план реформування та використання централі-зованого фонду коштів, необхідних для забезпечення виконання за-вдань та функцій державної влади. Діє протягом бюджетного періоду. У більшості держав затверджується органом законодавчої влади і має силу закону. Складається з доходів і видатків. Основна частина дохо-дів формується за рахунок податків. Відповідно до ст. 92 Конститу-ції України: «Виключно законами України встановлюються: (...) Дер-жавний бюджет України (...)».

бюджет місцевого самоврядування — план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повно-важень органів місцевого самоврядування (територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об’єднань).

бюджетна ініціатива  — право парламентарів вносити зміни до по-даного урядом проекту державного бюджету. У більшості країн це право істотно обмежується. Так, пропозиції, що передбачають збіль-шення видатків, приймають до розгляду тоді, коли передбачають рів-ноцінне зниження видатків у тому самому розділі бюджету, а пропо-зиції, що передбачають зменшення бюджетних надходжень, взагалі не розглядають без згоди уряду.

бюджетна система України  — сукупність державного бюджету та міс-цевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульова-на нормами права (Бюджетний кодекс України (2010)). До бюджетної системи України належать Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети: обласні, міські, районні, районні в містах, сільські та селищні бюджети. Бюджет Автономної Республі-ки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування автономії. Організація і принци-пи побудови бюджетної системи України, її структура, взаємозв’язок її окремих ланок, що встановлені правовими нормами, називаються бю-джетним устроєм. Бюджетна система України ґрунтується на принци-пах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостій-ності всіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Від-

бюджетнийпроцес

33

повідно до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України встановлюються: (...) бюджетна система України (...)».

бюджетне право  — сукупність правових норм, які регулюють фінансо-ві відносини при визначенні бюджетного устрою, складу доходів і ви-датків державних та місцевих бюджетів, принципів розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи держави. Бюджетне право розмежовує бюджетні повноваження між органами законодавчої і ви-конавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також вста-новлює порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бю-джетів та звітів про їх виконання. Суб’єкти бюджетних правовідносин: держава та адміністративно-територіальні утворення; органи законо-давчої та виконавчої влади; органи місцевого самоврядування та їхні виконавчі структури; державні та муніципальні організації. Бюджетні правовідносини виникають тільки на підставі правового акта про бю-джет. В Україні це закон про Державний бюджет України та рішення органів місцевого самоврядування, що ухвалюються на один рік.

бюджетне управління Конгресу — див.: рахункова палатабюджетний закон — закон, який встановлює бюджет на конкретний пе-

ріод, строки та порядок його дії, основні призначення щодо бюджет-них ресурсів та асигнувань.

Бюджетний кодекс України — кодифікований нормативно-правовий акт, що визначає правові засади функціонування бюджетної системи Украї-ни, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин, а також відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

бюджетний процес — передбачена законодавством діяльність відповід-них державних органів та органів місцевого самоврядування із скла-дання, розгляду, затвердження і виконання державного та місцевих бюджетів. Бюджетний процес поділяється на п’ять стадій: складання проекту бюджету; його розгляд; затвердження бюджету; виконання бюджету; звітність про виконання бюджету.

Основні напрями бюджетної політики України визначаються Вер-ховною Радою України. Організацію складання проектів Державного бюджету України покладено на Кабінет Міністрів України, а місцевих бюджетів — на Раду міністрів Автономної Республіки Крим і виконав-чі органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 96 Конститу-ції України Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік разом з доповіддю про хід виконан-ня Державного бюджету України поточного року.

Порядок розгляду проекту Державного бюджету України Вер-ховною Радою України регулює Регламент Верховної Ради Украї-

бюджетнийрік

34

ни. Верховна Рада України щорічно затверджує Державний бюджет України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період (ст. 96 Конституції України). Бюджет Автономної Республіки Крим та інші місцеві бюджети розглядаються і затвер-джують у порядку, передбаченому Конституцією України, закона-ми України та іншими нормативно-правовими актами. Ці бюдже-ти оприлюднюють у центральних та місцевих засобах масової ін-формації.

Звіт Кабінету Міністрів України про виконання Державного бю-джету подається до Верховної Ради України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету мають бути оприлюднені (ст. 95 Конституції України). Місцеві виконавчі органи звітують про виконання місцевих бюджетів перед органами, які затвердили відпо-відний бюджет. Див.: бюджет державний, бюджетна система України.

бюджетний рік (бюджетний період) — час дії бюджету, затвердженого органом законодавчої влади, представницькими органами місцевого самоврядування. Див.: бюджетний процес.

бюлетень (фр. bulletin, італ. bolletino, первісно  — записка, листок, від пізньолат. bullа, букв. — документ, засвідчений печаткою) — збірник офіційних правових актів, документ для голосування тощо.

бюро комісії — керівний орган постійної парламентської комісії в де-яких країнах. Обирається членами комісії і складається з голови, його заступни ків і секретарів. Кількісний склад бюро залежить від чисельності комісії.

бюро палати — постійно діючий колегіальний орган загальної компе-тенції палати парламенту в деяких країнах. Іноді називається ра-дою старійшин. До складу бюро палати або ради старійшин звичайно входять голова палати, його заступ ники, голови постійних комісій, представники партійних фракцій. Бюро палати не є орга ном керівни-цтва засіданнями палати. На його засіданнях ухвалюються деякі ор-ганізаційні питання: про дату пленарного засідання, порядок денний, черговість обговорення питань тощо.

— В —валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських бі-

летів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є закон-ним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обі-гу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на гро-шові знаки, які перебувають в обігу.

Венеціанськакомісія

35

Відповідно до ст.  92  Конституції України: «Виключно законами України встановлюються: (...) статус національної валюти (...)».

введення закону в дію — настає після ухвалення закону парламентом і означає початок процесу постійного функціонування закону. Мо-мент введення закону в дію може як збігатися з моментом набуття за-коном чинності, так і настати пізніше. В Україні умови введення за-кону в дію визначаються самим законом.

Закон, схвалений на всеукраїнському референдумі, набирає чин-ності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результа-тів всеукраїнського референдуму, окрім випадків, коли дата набран-ня чинності таким Законом прямо передбачена положенням цього Закону (Закон України «Про всеукраїнський референдум» (2012)).

Веймарська конституція 1919 р. — конституція, прийнята в м. Вейма-рі (Німеччина) в результаті революції у листопаді 1918 року. Згідно з нею Німеччина ставала парламентарною республікою з федератив-ним державним устроєм і буржуазно-демократичним політичним ре-жимом. Конституція містила перелік основних демократичних прав і свобод. Найвищим законодавчим органом проголошувався рейхстаг (обирався строком на чотири роки); друга палата парламенту — рей-хсрат — представляла землі. Президент, що обирався на сім років на-селенням, міг уводити надзвичайний стан і припиняти дії політичних прав і свобод, якщо вважав, що в країні «серйозно порушені суспіль-на безпека й порядок або якщо загрожує серйозна небезпека тако-го порушення»; він мав також право дострокового розпуску рейхста-гу. Уряд очолював рейхсканцлер, формально був відповідальним пе-ред рейхстагом.

Велика рада — у Франції в період станово-представницької монархії: го-ловний дорадчий орган при королі, створений на базі королівської курії, що складалася з легістів і 24 представників найвищої світської й духовної знаті. Діяла у 1314–1497 рр. У період абсолютизму їй на змі-ну прийшла державна рада, що складалася з вищої придворної арис-тократії й «дворянства мантії».

Великий народний хурал (Державний великий хурал) — назва однопа-латного парламенту Монголії.

Великі національні збори — назва однопалатного парламенту Туреччи-ни. До складу Великих національних зборів входять 450 депутатів, об-раних шляхом загальних і прямих виборів за пропорційною системою. Строк повноважень Великих національних зборів — п’ять років.

Венеціанська комісія (Європейська комісія «За демократію через пра-во») — консультативний орган, що співпрацює з державами-члена-ми Ради Європи (РЄ), іншими зацікавленими державами та міжна-

верифікація

36

родними організаціями й органами у сфері утвердження правових гарантій з метою забезпечення демократичних принципів. Засідання Комісії проводяться у Венеції. Діяльність Комісії регулюється її Ста-тутом (переглянутим), затвердженим Резолюцією Комітету Міністрів РЄ (2002)3 від 21 лютого 2002 року. Члени Комісії є незалежними екс-пертами, що здобули міжнародне визнання завдяки своєму досвіду роботи в демократичних інституціях, внеску у розвиток права і полі-тичних наук. Вони призначаються державами-учасницями Розшире-ної угоди про Венеціанську комісію на чотирирічний строк.

До компетенції Комісії належать питання конституційного пра-ва, вивчення конституційної ситуації в державах. Її діяльність сто-сується конституційних принципів і методів, що сприяють ефек-тивності та зміцненню демократичних інституцій, дотриманню принципу верховенства права, основоположних прав і свобод, а та-кож внеску місцевого та регіонального самоврядування у посилен-ня демократії тощо.

Комісія, в рамках свого мандату, може надавати висновки на за-пити Комітету Міністрів РЄ, Парламентської Асамблеї (ПА) РЄ, Кон-гресу місцевих та регіональних влад Європи, Генерального Секретаря РЄ, держави або міжнародної організації чи органу, що беруть участь у роботі Комісії.

Співпрацює з конституційними судами та судами аналогічної юрисдикції.

Венеціанська комісія здобула визнання завдяки своєму внеску у процес поширення цінностей європейської конституційної спадщи-ни. Тісне співробітництво комісії з країнами, які потребують її допо-моги, в атмосфері взаємної довіри сприяє утвердженню стандартів, що відповідають спільним цінностям, побудованим на дотриманні прав людини, принципах демократії та верховенства права.

верифікація (фр. verification — перевірка, від лат. verus — істинний та ficatio, від faсio — роблю) — принцип, що використовується у логі-ці та методології науки для перевірки істинності, з’ясування досто-вірності наукових тверджень емпіричними засобами або логічними доказами.

У праві — це встановлення істинності і вірогідності, точності та обґрунтованості правових норм у процесі правотворчості та право-застосування. Верифікація має спрямовуватися на з’ясування відпо-відності правових норм соціальним реаліям, обґрунтованості та ре-зультативності державно-правових рішень. Верифікація пов’язана з визначенням показників, умов, критеріїв справедливості, ефектив-ності, цінності, динамізму правових норм. Основними методами ве-

верхня(друга)палатапарламенту

37

рифікації у правовій сфері є соціальний експеримент, експертні оцін-ки, логічні прийоми.

При верифікації норм права здійснюються: перевірка їх точної редакції (повнота, наявність змін і доповнень, визначення систем-них зв’язків з іншими нормами); багатопланове тлумачення офіцій-ного чинного тексту; оцінка соціальної зумовленості правової норми тощо. Зіставляючи теоретичні та емпіричні дані, експерт робить ви-сновок про істинність правової норми, можливість її реалізації, по-ліпшення або скасування.

верхня (друга) палата парламенту — одна з палат парламенту, що від-різняється від нижньої особливостями обрання, часто строком по-вноважень і своїми функціями. Верхні палати парламенту часто на-зиваються сенатами. Цілі створення верхньої палати парламенту різ-ні, залежно від форми державного устрою. У федеративних державах вона представляє інтереси суб’єктів федерації, а в унітарних має по-літичний характер. За загальним правилом, верхня палата парламен-ту повинна бути стримувальним елементом стосовно нижньої, вико-нувати роль «палати міркувань». Уперше верхня палата парламенту в унітарній державі з’явилася в Англії (див.: Палата лордів). Верхня па-лата парламенту відрізняється від нижньої за складом і способом її формування. Низка верхніх палат утворюється шляхом призначення (сенат у Канаді). У деяких країнах лише невелике число членів верх-ньої палати висувається главою держави. Так, згідно з Конституцією Італії 1947 р., президент країни призначає п’ять сенаторів; членами палати стають усі колишні президенти країни довічно, якщо вони від цього не відмовляться. В Ірландії призначаються 11 сенаторів, в Ін-дії — 12 членів у раду штатів. У Франції сенатори обираються за до-помогою муніципальних, департаментських і регіональних радників. У Бельгії за Конституцією 1994 р. частина сенату обирається, а части-на призначається радами фламандської, французької й германомов-ної спільнот, тобто формується непрямими виборами. За загальним правилом верхня палата парламенту менша за чисельністю від ниж-ньої: вона має триваліший строк повноважень, іноді обновляється вроздріб (палата радників у Японії — по половинах що три роки; се-нат у Франції — на 1/3 також один раз у три роки). Верхні палати пар-ламенту за обсягом повноважень можна розділити на сильні й слабкі. Сильна палата рівноправна з нижньою палатою; без її схвалення рі-шення парламенту не може бути ухвалене. Сильна верхня палата час-то зустрічається у федеративних державах. Наприклад, Сенат Кон-гресу США рівноправний з Палатою представників у сфері законо-давства. Є випадки, коли палати рівноправні й в унітарних державах.

верховенствозакону

38

Наприклад, Палата депутатів і Сенат Італії рівноправні не тільки в за-конодавчих повноваженнях, але й відносно конт ролю за діяльністю уряду. Рада Федерації — верхня палата Федеральних зборів РФ на-лежить до «слабких палат». Слабка верхня палата парламенту може лише відстрочити ухвалення рішення нижньої палати, але не може нуліфікувати його.

верховенство закону — означає, що закон має вищу юридичну силу сто-совно всіх інших нормативно-правових актів. Усі інші нормативно-правові акти, а також ненормативні правові акти мають відповідати законові як першоджерелу, не можуть йому суперечити. Підвалиною принципу верховенства закону в Україні є вимога верховенства Кон-ституції держави як Основного Закону. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). В свою чергу Конституція і закони відповідають принципу верховенства права, який є провід-ним. Див.: верховенство права.

верховенство парламенту — 1) формально абсолютна законодавча ком-петенція парламенту, його верховенство в законодавчій сфері, яке ви-ражається в тому, що парламент може приймати, змінювати та скасо-вувати будь-які закони. Має місце в країнах, де нема писаної конститу-ції (Велика Британія, Нова Зеландія); 2) переважання парламенту над виконавчою владою, яке виражається в тому, що призначуваний гла-вою держави уряд повинен користуватися довірою парламенту (ниж-ньої палати), а тому глава держави вимушений призначати главою уряду лідера партії чи коаліції партій, що мають у парламенті (нижній палаті)  більшість місць. Реально верховенство парламенту має місце в країнах з парламентарними формами державного правління за умо-ви коаліційного уряду. Однопартійний уряд, що спирається на парла-ментську більшість, фактично домінує над парламентом.

верховенство права  — панування права в життєдіяльності громадян-ського суспільства і функціонуванні держави. Відповідно до ст. 8 Кон-ституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Зміст і спрямованість діяльності держави та її інститутів визначають пра-ва і свободи людини та їх гарантії. Визнання пріоритету права, утвер-дження і забезпечення прав людини та поваги до них є єдиним реаль-ним критерієм правового характеру законів та правового типу дер-жави. Див.: верховенство закону, юридична визначеність.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — представницький ор-ган Автономної Республіки Крим.  Здійснює свої повноваження на підставі Конституції України і законів України, Конституції Авто-номної Республіки Крим і нормативно-правових актів ВР АРК з ме-

ВерховнаРадаУкраїни

39

тою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії і вирі-шення питань життєдіяльності регіону.

Відповідно до Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» (1998) ВР АРК складається з 100 депутатів. Строк повноважень ВР АРК — 4 роки. Вона є повноважною за умови об-рання не менш як двох третин від її загального складу. Повноважен-ня Ради попереднього скликання припиняються з моменту відкриття першої сесії ВР АРК нового скликання. Повноваження ВР АРК мо-жуть бути припинені Верховною Радою України достроково на під-ставах і в порядку, визначених Конституцією України.

ВР АРК у межах своїх повноважень ухвалює нормативно-право-ві акти, які є обов’язковими до виконання на території республіки. З питань, що мають нормативно-правовий характер, вона ухвалює по-станови, а з питань організаційно-розпорядчого характеру — рішен-ня. Нормативно-правові акти ВР АРК публікують і доводять до відо-ма населення державною мовою та в перекладі на російську і крим-ськотатарську мови.

Верховна Рада України — парламент, єдиний орган законодавчої влади в Україні. Відповідно до Конституції України, складається з 450 на-родних депутатів України, які обираються на чотири роки. Чергові вибори відбуваються в останню неділю березня четвертого року по-вноважень парламенту, а позачергові призначаються Президентом України і проводяться протягом 60 днів з часу опублікування рішен-ня про дострокове припинення повноважень ВР України. Парламент є правомочним за умови обрання не менше як двох третин його кон-ституційного складу. ВР України працює сесійно. Перша сесія розпо-чинається не пізніше як на 30-й день після офіційного оголошення результатів виборів. Засідання ВР  України можуть проводитися як відкрито, так і закрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від її конституційного складу. Будь-які рішення ВР Украї-ни ухвалюються лише на її засіданнях, кожен народний депутат має голосувати особисто. Ці та інші процедурні питання регулюються ре-гламентом ВР України.

Організаційні функції здійснюють Голова ВР  України, Перший заступник та заступник Голови ВР України, які обираються з числа народних депутатів. ВР України утворює комітети, тимчасові спеці-альні комісії для підготовки та попереднього розгляду питань і тим-часові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що ста-новлять суспільний інтерес.

ВР України ухвалює закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституці-

ВерховнийСудУкраїни

40

єю. Зокрема, зміни до Основного Закону мають ухвалювати не менш як дві третини конституційного складу ВР України.

До повноважень ВР України належать: внесення змін до Конститу-ції України; призначення всеукраїнського референдуму з питання про зміну території України; ухвалення законів; затвердження Державно-го бюджету України та внесення змін до нього; визначення засад вну-трішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національ-но-культурного розвитку, охорони довкілля; надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів Украї-ни та денонсація міжнародних договорів України тощо.

Відповідно до ст.  92  Конституції України: «Виключно законами України визначаються:  (...)  організація і порядок діяльності Верхо-вної Ради України (...)».

Верховний Суд України — найвищий судовий орган у системі судів за-гальної юрисдикції України. Діяльність Верховного Суду України ре-гулюється Законом «Про судоустрій України та статус суддів».

Верховні народні збори — назва органу законодавчої влади Корей ської Народно-Демократичної Республіки. Верховні народні збори фор-мують шляхом загальних і прямих виборів строком на п’ять років. За Конституцією КНДР Верховні народні збори — найвищий орга-ном влади в державі.

«вестмінстерська модель»  — одна з поширених назв парламентської системи правління. Термін походить від назви резиденції англійсько-го парламенту (Вестмінстерське абатство), тому що Велика Британія по праву вважається батьківщиною парламентаризму.

Вестмінстерський статут 1931 р. (англ. Statute of Westminster) — сво-єрідна конституція Британської Співдружності націй. Проголошу-вав, що корона є символом вільного об’єднання членів Співдруж-ності. Статутом було скасовано дію в домініонах Акта про дійсність колоніальних законів 1865 р., встановлено, що будь-які закони, ухва-лені парламентами домініонів, не будуть недійсними на тій підставі, що суперечать праву Англії. Парламенти домініонів одержали пра-во скасовувати або змінювати акти парламенту Великої Британії, якщо вони становлять частину права домініонів, тобто домініонам було надане право вирішувати всі питання, які стосуються їхніх вну-трішніх справ, самостійно. Англія втрачала право видавати закони для домініонів, за винятком тих випадків, коли «цей домініон просив і погоджувався його [закон] запровадити». Призначення генерал-гу-бернаторів у домініонах здійснювалося за рекомендацією урядів до-мініонів. Скасовано право Таємної ради Англії ухвалювати апеляції у