АнонсиХто я ?

Для чого ми живемо?

Куди ми йдемо?

Звідки ми?

Имунная система

Що нас чекає?

Час близький

№ 54

«Я – світло для світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя». (Ісус Христос)

стор.

2

стор.

5

стор.

4

стор.

3

Людське тіло приголомшує загадками і можливос- zтями. Лікарі й учені не перестають дивуватися його унікальними і неймовірно складними пристроями. Навіть на перший погляд звичайні явища і звичні нам частини тіла приховують в собі дивні факти та пояснення. Тіло людини є неймовірно складною і заплутаною системою, яка досі збиває з пантелику лікарів, дослідників, незважаючи на тисячі років медичних знань. Тому цілком закономірно, що навіть звичайні функції організму можуть нас здивувати.

Однак, незважаючи на справді дивовижні властивості нашого організму, ми вже настільки до нього звикли, що забуваємо про це. Нижче перелічені факти – це лише сота частка усіх дивовижних властивостей, якими володіє наше тіло, а багато інших таємниць нашого організму досі людству не відомі.

Швидкість повідомлень, які надходять у ваш мозок — 360 км/год. У ньому щосекунди відбувається 100 000 хімічних реакцій. Мозок генерує протягом дня значно більше електричних імпульсів, ніж усі телефони світу. Під час роботи мозок споживає таку ж кількість енергії, як і 10-ватна лампа.

Клітини людського мозку можуть зберігати у п'ять разів більше інформації, ніж будь-яка енциклопедія. Вченим ще належить дізнатися остаточні цифри, однак імовірно ємність мозку в електронних термінах стано-

вить близько 1000 терабайт. Приміром, національний архів Великобританії, що містить історичні літописи за 900 років займає всього 70 терабайт. Зрозуміло, що людська пам'ять є вражаюче місткою.

Бог дав нам тіло. Воно може подобатися нам або не подобатися, але це єдине, що точно буде в нашому роз-порядженні до кінця наших днів. Бог навчатиме нас у школі, під назвою життя, через кожну людину і кожну подію в житті. Те, що ми вважаємо помилками, нерідко виявляються тільки уроками, а невдачі – невід'ємною частиною успіху.

Якщо не зауважуємо легких уроків, надалі вони ста-нуть важчими. Коли засвоїмо – перейдемо до наступного уроку. Ми зрозуміємо, що урок засвоєний, коли зміниться наша поведінка. А вона досягається практикою. Можемо навчитися всього, але якщо не навчимося любити, то все інше знання не має жодного сенсу.

Отож, Бог дав нам полотно під назвою «життя», а кар-тину пишемо ми. І якщо не візьмемо відповідальність за написання картини, то за нас її напишуть інші, але навряд чи це влаштує нас у плані вічності.

Навіть цієї незначної частини інформації достатньо, щоб зрозуміти, що Небесний Конструктор, вкладаючи такі надскладні пристрої для злагодженого функціону-вання істоти під назвою «людина», безперечно мав дале-коглядні плани. Саме про них пропонуємо поміркувати на сторінках цієї газети.

Хто ми і що нас чекає?Хто ми і що нас чекає?

стор.

6

стор.

7

стор.

8

2 СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Скажи мне, какие настроения превалируют в умах молодых людей, и я скажу тебе о характере следующего поколения. Эдмунд Бёрк (Берк)

Хто я?Хто я?Кілька років тому я прочитав zісторію про одного філософа, що, занурившись у роздуми, йшов вулицею. Ненароком він зіштов-хнувся з чоловіком, який, розсер-дившись, крикнув: «Дивись куди йдеш! Ти що про себе думаєш, і, взагалі, хто ти такий?» На це філософ спокійно відповів: «Я б і сам хотів знати, хто я». Цікаве питання: хто я?

Всі ще з дитинства пам’ятають оповідання Редьярда Кіплінга «Ма-углі» про маленького хлопчика, що загубився в індійських джунглях. Він потрапляє до вовчої зграї, котра виховує його. Ставши юнаком, по-вертається до людей, створює сім’ю та живе звичним для всіх життям. Але це – казка. В реальному житті теж такі випадки трапляються, та кінець їхній зовсім невтішний. Більшість дітей, що прожили пер-ші роки з тваринами, гинуть після розлуки з колишньою «родиною», не проживши серед людей і кілька років. А ті, хто виживає, назавжди залишаються всередині тваринами, так і не пристосувавшись ні до люд-ської мови, ні до звичок та способу життя. А все через те, що через ви-ховання тваринами, вони почали вважати себе одними з них.

Як бачимо, питання «Хто ми?» надзвичайно важливе. Адже, відпо-вівши на нього, ми зможемо зрозу-міти і ціль нашого життя, звідки ми прийшли та куди маємо іти. Отож, хто ми?

Ми – люди. І є багато ознак, котрі

відрізняють нас від інших живих істот, і роблять нас саме людьми. Одна з них – розум. Хоча мозок є практично у всіх живих організмів, лише людина наділена здатністю логічно мислити, аналізувати й робити висновки і, бажаючи за-лишатися людьми, ми повинні роз-вивати його. Як казав Леонардо да Вінчі: «Залізо іржавіє, не знаходячи застосування, стояча вода псується, а розум людини, не знаходячи за-стосування, чахне».

Ще однією, не меш важливою ознакою, є воля, або право вибору. Усі живі істоти живуть за інстинкта-

ми. Усі чули поняття «материнський інстинкт» чи «інстинкт самозбе-реження». І хоча вони присутні і в єстві людини, та ми можемо свідомо приймати рішення, контролювати страх, втішатися у горі надією та піклуватися про дітей, розуміючи їхню потребу в цьому.

Але найголовнішою ознакою, котра робить нас людьми, є створен-ня людини за образом та подобою Божою. Адже жодній живій істоті не була дана така честь – відобра-жати характер свого Творця. Навіть більше, бути друзями Богу та упра-вителями Його землі! Сам Христос

звертався до Своїх апостолів та всіх послідовників зі словами «Вас же Я назвав друзями, бо все, що чув Я від мого Отця, Я вам сказав» (Іоанна 15:15). Й повелів Адамові та Єві: «…і наповнюйте землю, оволодій-те нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Бут. 1:28).

Проте, на превеликий жаль, відколи у цей світ увійшов гріх, увійшли з ним хвороби, страж-дання, біль і смерть. І люди, котрі на початку були поставлені Богом управителями Землі, згодом стали абсолютно безпомічними перед руйнівною силою розбурханих стихій, смертельних хвороб чи бе-зумств війн.

Зруйнувався і образ Божий в нас. Ми почали виявляти гордість, самовпевненість; людське серце сповнилося заздрощами; люди по-чали робити собі ідолів, вигадувати обереги, щоб хоч якось повернути втрачений мир через розрив відно-син із Богом. І, як наслідок такого стану, в душі людини утворюється величезна пустота, і кожен запо-внює її чим може.

Отже, ми – люди, котрі бувають сильними й слабкими, правими й помиляються, мислять, радіють, плачуть. Але головне пам’ятати, що ми – люди, і були створені за образом та подобою Божою. І коли кожен це зрозуміє, тоді в нашому світі стане набагато більше любові, миру та взаємоповаги.

Владислав Берецки

Людина – таке знайоме слово. zЯк часто ми чуємо: «Ось наро-дилася ще одна людина», «Він буде великою людиною», «Оце так людина!» і не замислюємо-ся, що ж насправді криється за цими виразами.

З погляду біології всі ми може-мо називатися людьми, а от чи ко-жен гідний називатися людиною з погляду моралі?

Біблійний погляд на людину стверджує, що ми створені за образом і подобою Божою. Ство-ривши людину, Бог поставив її керувати всією землею, і дав їй

владу над тваринним світом.Особистість людини визнача-

ється розумом, вільною волею і творчістю. Бог наділив її цими богоподібними властивостями, щоб людина пізнала Бога своїм Творцем і Володарем – пізнала і здійснювала його благородну волю, відкриту в його заповідях.

Єдиному творінню – людині Бог відкриває можливість пізна-вати закони не тільки матеріаль-ного світу. Наділивши людину розумом, Бог відкриває їй вищі духовні Закони життя вічного. Тільки людині Господь дав свобо-ду вибору: жити згідно з законами

вічності, або порушенням цих за-конів, бути підвладними законам тимчасового існування.

Людина створена вільною і здатна вибирати те, що вона хоче робити, вибирати, чим займатися, і ким стати. Справжня свобода, це той духовний стан, коли осо-бистість людини – розум, воля, творчість узгоджені з Божою премудрістю; і тому така людина по-справжньому вільна – вільна у всіх створюваних їй світом важ-ких обставин поневолення.

Найбільшою трагедією для лю-дини стала втрата істинного розу-міння свого призначення внаслідок гріхопадіння Адама і Єви. Най-розумніша істота, котра мала відо-бражати образ Божий, для якої були відкриті усі можливості духовного і фізичного зростання, втратила зв'язок з Творцем усього сущого. Ця страшна трагедія сталася в ті далекі часи, куди не може проникнути історія, ні наука, ні думка людини. Трагедія ця настільки вразила, що людство розпочало пошук Того Єдиного Джерела Істини, що може дати відповіді на всі питання: хто є людина? Звідки й для чого дароване їй життя?

В різні часи серед різних наро-дів виникали релігійні пробуджен-ня. Мислення людини, обтяжене суто плотським, приземленим життям, не могло мати вірного розуміння існуючого. Спотворе-

ним мисленням створювались різноманітні містичні уявлення про блаженство в потойбічному утаємниченому світі. Людей при-ваблювали обіцянками райського блаженства, і застрашували ві-чними муками пекла.

Жахливі наслідки відступлення від Бога призводили до трагічних наслідків: людські жертвоприно-шення, чума, інквізиція, світові війни, голокост, Хіросіма, СНІД, Чорнобиль… Цей перелік надто скорочений і не закінчений. По-рушенням єдиних Божих Законів життя – Десяти Заповідей, ми самі себе вкинули у безодню всіляких нещасть.

Різноманітні релігійні, філо-софські чи ідеологічні вчення ви-явили лише марні спроби своїми зусиллями відновити справжній зв'язок з Творцем. «Без мене ні-чого робити не можете…» - казав Христос. І наша неспроможність зарадити собі, зайвий раз дово-дить істинність Ісусових слів.

Людська натура, прагнучи бути незалежною від свого Бога-Творця, як правило, потрапляє у гріховне рабство різних залежнос-тей. Ось такою, на жаль, є реальна дійсність нашого теперішнього стану. Ми потребуємо Спасителя! Пам’ятаймо слова Христа: «Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні».

Людмила кАСТрАН

Хто ми є насправді?

3

Звідки ми?Звідки ми?СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Завтра – большой обманщик, и его обман никогда не теряет прелести новизны. Сэмюэл Джонсон

З кожним прожитим роком zми помічаємо дедалі більше, що час летить невпинно, а разом з ним проходить і наше життя. Ставлення до нього є дуже нео-днозначним. Хтось радіє за кожну мить життя, хтось нарікає на свою важку долю, а хтось без-думно розтринькує свої дні, не знаючи, заради чого варто жити. Чи замислювалися ви, в чому по-лягає сенс вашого життя? Мож-ливо, зараз поштовхом до цього стане шведська казка-притча. Послухаймо!

Був прекрасний сонячний день. На околиці лісу панувала незви-чайна тиша. Птахи, відпочиваючи, сховали свої дзьоби під крила. Рап-том зяблик підняв голову і запитав: «А що таке життя?» Це складне запитання засмутило усіх.

Лісова троянда, у якої саме у цей час з бутона висувалися червоні пелюстки і тягнулися до світла, сказала: «Життя – це розвиток!»

Метелик не був настільки глибо-кодумним. Перелітаючи з однієї квітки на іншу і ласуючи, він ви-крикнув: «Життя – це суцільна радість і сонячне сяйво!»

У траві трудилася мураха, тягну-чи соломину, що була в десять разів довша за неї саму. Вона сказала: «Життя – це не що інше, як робота і турботи».

Аж ось тут підлетіла працьовита бджола, яка тільки-но залишила медоносну квітку. Вона заперечила: «Ні, життя – це чергування роботи і розваг».

Почувши такі мудрі вислови, кріт висунув свою голову з нори і собі проворкотів: «Життя? Це боротьба в пітьмі».

Суперечку, що розпалювалася, перервав дрібний дощ, що почав накрапати: «Життя складається зі сліз, і тільки зі сліз». І вирушив далі до моря. Там бушували хвилі, зі всіх сил кидаючись на скелі і стогнучи: «Життя схоже на даремну боротьбу за волю».

Високо над морем велично круж-ляв орел. Він радів: «Життя – це прагнення до висоти!»

А недалеко від берега стояла вер-ба, уже чимало зігнута вітром долу. Сумно опустивши своє довге віття, верба промовила: «Життя – це під-порядкування вищій владі».

Настала ніч. Нечутно змахуючи крилами над лугом, до лісу підлетіла сова. Вона досить голосно пропих-тіла: «Життя – означає використову-вати час, коли інші сплять».

Нарешті, у лісі і в лузі усе змов-кло. Через деякий час на стежині з'явився моло-дий чоловік. Він утомлено опус-тився на траву і вимовив: «Життя – це постійний пошук щастя і довгий ланцюг розчарувань».

Але в цей час

ранкова зоря, що з'явилася, запев-нила: «Як я, ранкова зоря, є про-вісником нового дня, так і життя є провісником вічності!»

Наше життя, що включає радощі і горе, боротьбу і сльози, дійсно дуже коротке у порівнянні з вічніс-тю, яку Бог приготував усім, хто любить Його. Це тільки час для під-готовки до вічності. Те, що очікує нас, незрівнянно краще і варте того, щоб прийняти рішення на користь вічності з Богом.

Учені стверджують, що сучасна zвідеокамера у порівнянні з ви-тонченою конструкцією сітківки і кришталика ока здається дитя-чою іграшкою. Крихітні палички й різні колбочки, присутні в оці, перетворюють світло в електро-хімічні імпульси, а мозок їх пере-творює на зображення. Щоразу, коли ми відкриваємо око, приво-дяться в дію інженерні, хімічні й інформаційні процеси.

Людське око не могло еволюціо-нувати протягом тривалого періоду часу, тому що окремі його складові не приносять користі, якщо не діють разом з іншими частинами цього складного механізму. Кришталик, що фокусує світло, нічого не вартує без сітківки, яка сприймає світло. А без нервових волокон, що доносять сигнали до мозку, отримане світло не виконає свого призначення.

Так відбувається з усім людським організмом. Легені, серце, нерви й мускули виконують складні функції, які залежать від складних функцій інших органів.

«І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…І Бог на Свій образ люди-ну створив…» (Бут. 1:26,27). Перші чоловік і жінка не виникнули самі по собі. Біблія стверджує, що Бог створив їх за подобою Своєю. Про існування Бога свідчать не тільки чудеса людського організму, але й все навколо нас, зокрема, небеса.

Сьогодні мільйони людей відки-нули атеїзм і повернулися до Бога. Знаменитий фізик, лауреат Нобелів-ської премії Артур Комптон говорив: «Для мене віра починається з того, що Вищий розум викликав Всесвіт до існування й створив людину. Для мене неважко мати цю віру, оскільки незаперечно, що там, де є план, є розум».

Ми живемо в дивовижному світі

А що таке життя?

– у часи, коли наукові відкриття вже стали майже щоденним явищем. Люди гордяться своїми винаходами, отримують Нобелівські премії. Од-нак найвеличнішим з усіх створінь є сама людина, чудовий механізм, точний і ефективний .

Древній псалмоспівець Давид пи-сав: «Славлю Тебе Боже, тому що я дивно утворений». Але ми сьогодні маємо більше підстав для прослав-лення Бога-Творця, бо знаємо про свій організм набагато більше, ніж це знали в давнину.

Людське тіло має динамічну струк-туру кісток і хрящів, звану скелетом. Скелет людини гнучкий, кістки, що входять до його складу, з'єднані суглобами, які були створені спеці-ально для руху. Щоб знизити тертя, місце контакту тертьових частин по-винно змащуватися. Машини, ство-рені людиною, потребують змазки, що надходить із зовнішніх джерел. Але суглоби людського тіла змащу-ються желеподібною речовиною, що виробляється самим організмом.

Наше тіло являє собою хімічний завод, більш складний, ніж будь-який, створений коли-небудь людиною. Цей завод перетворює їжу, яку ми їмо, в живу тканину. Завдяки такому процесу ростуть м'язи, шкіра, кістки і зуби. Господь так мудро влаштував наш організм, що він навіть здатен відновлювати тіло, коли деякі його частини пошкоджуються в результаті нещасного випадку або хвороби.

Людське тіло має автоматичний термостат, який піклується як про нашу систему обігріву, так і про систему охолодження, підтримуючи температуру тіла на рівні 36,6 º С.

Мозок є центром складної інфор-маційної системи, яка є ефективні-шою за найкращий комп'ютер, коли-небудь створений людиною. Наш мозок здійснює аналіз і обчислення і посилає по всьому тілу мільярди бі-тів інформації, яка контролює кожну дію, аж до змигування ока.

У більшості комп'ютерних сис-тем інформація переноситься за допомогою різних провідників. У

тілі людини такими провідниками є нерви, які несуть інформацію від центральної нервової системи до різних його частин і назад.

У мозку однієї людини міститься більше «проводки» і електричних схем, ніж у всіх комп'ютерних сис-темах світу. Так, наш мозок – це дивна річ!

Серце людини фактично є м'язовим насосом, який проганяє кров через тисячі кілометрів крово-носних судин. Кров несе кисень і поживні речовини в кожну частину тіла. Серце перекачує в середньому шість літрів крові щохвилини, і за один день через нього проходить крові, ємністю більше ніж сорок 200-літрових бочок.

Так, людське тіло – це чудовий механізм. Той факт, що будь-який із цих пристроїв існує, вже повністю доводить те, що вони є плодом робо-ти розумного і досвідченого Творця, самого Бога.

Основні хімічні речовини, з яких складається наше тіло, ті ж самі що виявлені в «поросі земному». Однак ці атоми і молекули самі не здатні розташуватися у вигляді клітинних тканин, органів і систем. Не могло статися це і внаслідок випадкових змін, навіть якщо б цей процес три-вав мільйони років. Це однозначно могло статися тільки завдяки Велич-ному Розуму.

Книга Буття вчить, що Бог створив людину із «пороху земного», тобто із усіх тих елементів, що знаходяться в землі, а потім вдихнув у ніздрі їй дихання життя. «І стала людина живою душею» (Буття 2:7).

Людина – це набагато більше, ніж хімічні речовини, які утворюють наше тіло. Ми є особливим шедев-ром Бога, вінцем Його творіння. Він створив нас за Своєю подобою, здатними любити.

Ось чому Він жертвував собою заради нас! Слава Йому!

4 СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Я интересуюсь будущим потому, что собираюсь провести там всю остальную жизнь. Чарльз Кеттеринг

Без Бога – ні до порога

Для чого ми живемо?Для чого ми живемо?

z Чи можна знайти успіх і щастя без Бога? Дехто буде стверджувати, що знає бага-тьох людей, які домоглися успіху без Бога. І тут виникає цілком слушне питання: а на-віщо людині Бог?

Якщо тверезо подивитися на наше реальне життя, то ми швидко прийдемо до висновку – без Бога взагалі немає майбут-нього. Життєві тупики, як то ка-жуть, опускають нас із уявного витання по хмарах на землю, а загроза смерті конкретно вказує нам на наші «слабкі місця».

Отже, питання: «Чи можна знайти успіх і щастя без Бога?» – залишається чисто риторич-ним. Однак, питання полягає в тому, без якого Бога. Наш Бог – Ісус – не просто всемогутній, праведний і люблячий. Він є любов. Він довів це, створив-ши нас, померши на хресті за наші гріхи й пообіцявши по-вернутися, щоб взяти нас на небо. Чи не Син Божий, що створив нас, дає нам здатність для досягнення справжнього успіху? Чи не Ісус, Бог любові, дає нам силу любити інших? Чи не Він, воскреснувши із

мертвих, пам’ятає праведних і воскресить їх, коли прийде у Своє Царство? Чи не Спа-ситель наш укаже нам вихід з найбільших тупиків? Хто, якщо не Месія, повернеться, щоб дати майбутнє Своїм ді-тям?

Вся справа в тому, що не можна бути щасливим не про-сто без Бога, а без Бога любові. Потреба в любові – головний нестаток людини. Достоєв-ський писав: «Пекло – це не-можливість більше любити». Знати що ти маєш справу з Бо-гом любові дає життєву рівно-вагу, справжній мир і щастя.

Чому ж всі люди не йдуть до Бога? По-перше, гріх – це наркотик. Особливість нар-котичних засобів, наприклад, нікотину, у тому, що вони вра-жають ті ділянки мозку, які усвідомлюють їх шкідливість для організму. Гріх не дає усві-домити свій нестаток. П’яниця також по добрій волі ніколи не визнає, що він п’є, і він залеж-ний. Продовжує випивати і не може кинути, коли захоче. Бу-ває, що тільки опустившись на дно, приходить прозріння. Але Бог сильний звільнити вас від залежностей, якщо щирим сер-цем попросите Його про це.

По-друге, світ не знає харак-тер Бога. В уяві звичайної світ-ської людини характер Божий гранично перекручений. Що ж робити? Як вийти із цього за-мкнутого кола ізоляції від Бога й допомогти іншим? Потрібно відкрити людям правду про Бога, і не просто про Бога, а про Бога любові Ісуса Христа.

Щастя з Богом починається з поваги до Сина Божого й міцної любові до Його закону. «Мир великий для тих, хто любить Закон Твій, і не мають вони спотикання» (Псал. 118). Божі заповіді вказують на необхід-ність любити ближнього. Саме Ісус дає вам силу любити ін-ших. Ісус дає вам повноцінний успіх. Він дає вам перемогу над смертю. Ісус указує вам вихід з найбільших тупиків. Ви розумієте, що без Христа просто не маєте майбутнього. Все це – в Імені Ісуса. У Його святій крові, пролитій за наші гріхи. У Його словах: «Отче! прости їм [мені й тобі, дорогий друже], тому що не знають, що роблять».

Тільки Христос має повне право та владу проголосити: «Істинно кажу тобі нині, будеш зі Мною в раю». Ось воно, де справжнє щастя!

Мабуть, кожен із нас, замис- zлюючись над питанням свого існування у світі, подумки по-чинає аналізувати свої справи та їхні мотиви. А й справді, для чого ми живемо? Можна скільки завгодно уникати цього запитання, займатися марнотратством, але рано чи пізно настає момент, коли хочеться знайти відповідь на ще одне запитання, що зако-номірно випливає з першого: а чи не проходить моє життя даремно?

У народі кажуть, що в житті треба встигнути зробити три речі: побудувати дім, посадити дерево та виховати сина. І все це пов’язано зі ставленням до близьких людей. Адже дім ми будуємо не тільки для себе, а для сім’ї. Також і дерево саджаємо не лише для того, аби споживати його плоди самому, але щоби й інші могли насолодитися їхнім смаком. Сина чи дочку ми вихо-вуємо також не стільки для себе, скільки для людини, з котрою вони створять свою сім’ю.

Різниця між людьми полягає лише в тому, що хтось встигне залишити більш яскравий слід у цьому житті, а інший може не зробити навіть, здавалося б, елементарного. Однак і той, і ін-ший, рано чи пізно зустрінуться зі смертю. Іноді можна тішити себе тим, що життя прожите

достойно, але все ж таки, якщо зізнатися чесно, усі досягнення – надто слабка утіха для душі. То навіщо ж тоді ми живемо?

Якщо ви хочете зрозуміти своє призначення на цій землі, то мусите почати з Бога. Як ска-зано в Біблії: «В його руці душа всього живого, дихання кожного людського тіла» (Іов 12:10). Ми прийшли у цей світ згідно з Його волою та задля здійснення Його мудрого задуму. Отож, для чого ми живемо на світі?

Святе Письмо розповідає нам про Людину, Котра Своїм життям наповнила сенсом жит-тя усіх людей Землі. Це – Ісус

Христос! Ще за життя Ісуса в народі говорили про Нього різне, кожний мав свою думку. Сам же Ісус Христос якось ска-зав про Себе таке: «Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не при-ходить до Отця, якщо не через Мене».

Хочемо ми того чи ні, але Пи-сання свідчить нам про те, що людина після смерті поринає в несвідомий стан, а її тіло розпа-дається. І лише Бог, Ісус Хрис-тос, Котрий має життя в Самому Собі, Котрий і є Життям, пере-міг смерть і може повернути подих життя та відтворити нашу особу. При цьому Христос хоче

подарувати зовсім інше життя, де не буде гріха. Іншими сло-вами, Ісус хоче дати кожному з нас життя без скорботи та болю. І лише в перспективі ві-чності, тільки в надії на зустріч із Христом під час Його Другого приходу, наше теперішнє життя набуває сенсу!

Усвідомлення істинної при-чини нашого буття з’являється лише тоді, коли ми зустрічаємо-ся з Христом, Котрий пропонує нам шлях вічного життя. Але щоб ми очікуючи не тратили до-рогоцінний час на якісь сумнівні розваги для себе, чи гріховні насолоди, Святе Писання вказує нам на достойну мету нашого існування: «Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготу-вав, щоб ми в них перебували», – говорить апостол Павло.

Та при цьому потрібно звер-нути увагу не лише на сам факт будь-якого доброго діла, а й на мотиви їх здійснення. Якщо мо-тив егоїстичний – Бог не вважає це добрим ділом.

Для чого ми живемо? Відпові-сти на це запитання неможливо, якщо не брати до уваги вічності, котру пропонує нам люблячий Бог. Для кого ми живемо? Пи-сання переконує, що для радіс-ної зустрічі з Тим, Хто помер на хресті за наші гріхи, воскрес, щоб ми «мали життя, і щоб над міру мали».

5СВІТЛО твого ЖИТТЯ

В будущее мы входим, оглядываясь на прошлое. Поль Валери

Куди ми йдемо?Куди ми йдемо?Жив-був один юнак. Життя z

його було звичайним, тихим, спокійним. Кожен день при-носив то радості, то смуток; то злети, то падіння. Нічого осо-бливого чи надзвичайного. Та ось одного разу він замислив-ся, в чому полягає зміст його життя. Невже таке одноманітне сіре існування і є те, ради чого він прийшов у цей світ? Душа прагнула до чогось світлого, радісного, великого. Але де його шукати і в чому істина та смисл його життя? Може, люди на вулиці знають відповідь на ці запитання? Юнак вийшов на перехрестя доріг і став чекати на перехожих. Через деякий час з’явився літній чоловік.

– Скажіть, будь ласка, в чому істинний сенс життя? – з надією і очікуванням одкровення звернув-ся юнак до цього чоловіка.

– Я знаю відповідь на твоє за-питання, – мовив радісно старий. – Я чув від багатьох людей, що ця дорога веде до істини, тому що по ній пройшов Той, Хто знає сенс життя і Хто єдиний може привести до мети, – і він вказав на широку дорогу, яка вела в бік лісу.

Юнак подякував старому, взяв із собою усе необхідне і вирушив у дорогу. Уже через короткий час він став зустрічати людей, які поверталися назад цим шляхом. Ці люди були похмурі, мовчазні, стомлені. Хлопець намагався роз-питати їх про цю дорогу, але вони лише мовчки відмахувалися рукою і понуро йшли далі.

Через деякий час юнак набрів на хатинки в лісі, в яких жили люди, які колись так само були шукача-ми змісту життя, але втомилися від тяжкої дороги, зупинилися, побудували будиночки і почали наставляти всіх подорожніх на «істинний шлях». Юнак підійшов до однієї хатинки та запитав гос-подаря, куди йому йти далі. Перш ніж відповісти, господар став ви-магати від юнака дати звіт про те, наскільки він духовно чистий та

готовий до подальшої подорожі. Юнак щиро розповів йому про своє життя, про гріхи та усвідом-лення необхідності пошуку істини. Тільки після цього господар ха-тинки вказав йому на подальший шлях. Поряд була ще одна хатина, і юнак вирішив запитати її госпо-даря, чи вірною дорогою він іде. Там у нього попросили плату за те, що відкриють істинний шлях. Юнак віддав усе, що мав, але на його здивування, йому показали зовсім інший напрямок. Спанте-личений юнак пішов до третього будиночка, щоб дізнатися правду. Там йому довелося довго і наполе-гливо благати господаря показати істинну дорогу. Нарешті прохання хлопця було виконане, але його розчаруванню не було меж, оскіль-ки нова мета подорожі повністю відрізнялася від обох попередніх.

Юнак сів на камінь і гірко за-плакав. Тепер він зрозумів, чому люди, які йшли йому назустріч цим шляхом, були такі похмурі та мовчазні. Він усвідомив, що ніхто з цих господарів, які претендували на знання істинного шляху, на-справді не слідували за Тим Єди-ним, Хто знає істинний шлях і Хто може довести до бажаної мети. Юнак був у розпачі, тому що не

знав, куди йти, як знайти ту єдину дорогу, яка приведе до мети.

Мабуть, кожен з нас відчував себе таким же безпорадним і роз-губленим у пошуках істинного шляху до щастя, радості та повно-ти життя, як той юнак із притчі. Але на щастя, нам не потрібно марнувати роки життя та титанічні зусилля у пошуках істини, тому що всі відповіді на насущні питання ми можемо знайти у Біблії. Саме вона допомагає нам пізнати Того, Який знає істинну дорогу, тому що Він Сам пройшов цим шляхом, і Він у змозі всіх, хто довіриться Йому, привести до омріяної мети. До тих, хто стомився у пошуках іс-тини, хто переживає розчарування, сумніви чи біль, хто подібно до того юнака з притчі чи невіруючо-го Хоми, котрий визнав, що не знає дороги, з ніжністю і потішанням звертається сам Ісус Христос: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я – були й ви. А куди Я йду дорогу ви знаєте… Я дорога, і правда, і життя. До

Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». (Євангеліє від Іоанна 14:1-6).

Ісус знає, що часто в пошуках істини ми можемо опинитися на роздоріжжі і, занепокоєні та роз-гублені, можемо вибрати помилко-ву дорогу, повіривши запевненням «знавців істини». Але і в цьому випадку Господь не залишає нас самих. Він залишив застереження та надійні дороговкази, слідуючи за котрими ми неодмінно досяг-немо мети. Ісус застерігає: «Уві-ходьте тісними ворітьми, бо про-сторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» (Євангеліє від Матвія 7:13,14).

Отже, істинна дорога – це не широка простора дорога, яка на перший погляд легка, приємна, наповнена задоволень та світських утіх. Така дорога веде до загибелі. А дорога, яка веде до життя, може здаватися тісною та тернистою. Прямувати цією дорогою означає зректися свого власного «я», нести свій хрест і слідувати за Христом. Але той, хто вибере цей шлях, не буде розчарований, бо Бог обіцяє Сам вести нас цим шляхом, на-правляти, оберігати, підтримувати та потішати.

Навряд чи знайдеться людина, яка б не хотіла йти єдино вірною дорогою, яка приведе до вічного блаженства, радості, постійного перебування в любові Бога Отця. І все, що вимагається від людини, щоб досягнути цієї мети – зробити правильний вибір, піти вузькою прямою дорогою, шляхом пре-мудрості, слідуючи за Тим, Хто ціною пролитої крові, нелюдських страждань, приниження і ганьби, проклав для нас цю дорогу, Хто з любов’ю та ніжністю нас закликає: «На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і зна-йдете мир для своєї душі!» (Книга пророка Єремії 6:16).

Світлана Водько

Іноді здається, що наше жит- zтя ніби складається з одних проблем: одні вирішуємо, інші знову виникають, як гриби піс-ля дощу. Одні проблеми ми самі собі створюємо, інші виникають з незалежних від нас причин, які остаточно може вирішити тіль-ки Другий прихід Ісуса Христа.

Часто ми почуваємо себе само-тніми, незважаючи на те, що нас оточують люди. Глибоко в серці кожної людини живе бажання лю-бити та бути улюбленим. Оскільки ми були створені не для самотнос-ті, природним є прагнення друж-

ніх відносин з іншими. Кожен з нас хотів би, щоб його любили і приймали, незалежно від того, хто ми, звідки прийшли, що зробили. Книга Одкровення запевняє нас, що прийде час, коли ми будемо з Богом, тому що ми були створені для Нього, і Він заповнить наше життя. Читаємо: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними. Вони будуть народом Його, і сам Бог буде з ними.» (Відкриття 21 : 3).

Дивлячись в майбутнє, котре освітлене обітницями Божими, сьогодні я знаю Кому належу. Я маю надію. Навіть тоді, коли

обставини до-водять до від-чаю, я маю підставу бути с п о к і й н и м , тому що я є цінністю для Нього. Хтось вас любить, і Він любить настільки, що готує для вас чудове майбуття. Він повернеться знову, щоб узяти до оселі, яку для вас приготував.

Другий прихід Христа - це ціл-ковите вирішення проблем страж-

дання, болю та сліз, старіння та смерті. Свого часу Христос дасть нам нові тіла, які будуть випромі-нюватися новим життям, радістю та здоров’ям.

Все залежить від вибору

6 СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Сколько в человеке доброты, столько в нём и жизни. Ралф Уолдо Эмерсон

Имунная системаИмунная системаЧеловек вспоминает об иммунитете, z

когда ухудшается его самочувствие, он заболевает. Окружающие сочувственно говорят: «Ослаблен иммунитет». Что же это такое? Как он устроен, как работает? Почему от него настолько зависит наше самочувствие? Что нужно сделать, чтоб его укрепить?

Иммунитет ( immunitas) с латыни пере-водится как освобождение, избавление от чего-либо.

Иммунитет – это благополучие нашей жизни в целом, наше здоровье. Биологи-ческий смысл иммунитета — обеспечение генетической целостности организма на протяжении его жизни. Благодаря работе иммунной системы, его основной рабочей силе – лейкоцитам, каждый из нас имеет шанс оставаться единственным и неповто-римым, какими нас создал Творец.

Поясним, на чем основана работа им-мунитета – у каждой клетки организма есть своя молекула ДНК. Это репродук-тивная система клетки, обеспечивающая правильное и постоянное ее размножение, своеобразная система генетического кода. Она состоит из 4 нуклеиновых кислот, те в свою очередь образуются из 21 аминокис-лоты. Это матрица, на которой записаны генетические, наследственные, программы и руководит этой записью центральная нервная система. И по этому образу и по-добию строится клетка, всегда. Это святая святых. От рождения и до конца жизни ДНК человека будет строиться по единой программе, строго специфически для каж-дого вида клеток, благодаря иммунитету, который охраняет нашу целостность.

В генах, как в паспорте, строго определен-ным порядком записана вся передаваемая по наследству информация. Если этот порядок нарушается, то клетки иммунной системы, лейкоциты, определяют измененную клетку как чужую и сразу ее уничтожают. Что бы ни проникло извне или возникло внутри нас, если порядок аминокислот отличается от тех, которые записаны в генах, иммуни-тет будет это уничтожать. Иначе это будет угроза индивидуальности и целостности человека. Это могут быть вирусы, бактерии, пересаженные ткани, органы, мутировав-шие, измененные собственные клетки и т.д. Всю оставшуюся жизнь лейкоциты будут уничтожать инородное, отслеживать его в нашем организме: что является присущим лично для нас и что не является таковым. Поэтому у врачей в особых случаях, при пересадке тканей или органов, выход один – приглушить, уничтожить иммунитет, иначе ткань или орган будет отторгнут.

Сохраняя нашу целостность и индиви-дуальность, иммунитет выполняет и другие функции. Он борется с вредным воздей-ствием внешней среды, обеспечивая устой-чивость нашего организма к воздействию инфекционных болезней (вирусы, бактерии, грибы). А также неинфекционных агентов (паразиты, токсины, яды), обладающих свойствами чужеродных антигенов. Агенты – это нечто, что внедряется снаружи внутрь. Они могут быть только органическими (живыми) – микробного, растительного или животного происхождения, и вызывать иммунные реакции, заставляют иммунную систему работать. Если чужеродных агентов проникло в организм очень много, то лей-коциты – фагоциты, поглощая их, сильно увеличиваются в размерах и в конце концов разрушаются. При этом освобождаются

«И сотворил Бог человека по образу Своему»

вещества, вызывающие местную воспали-тельную реакцию, которая сопровождается отеком, повышением температуры и по-краснением пораженного участка. Вещества, вызывающие реакцию воспаления, привле-кают новые лейкоциты к месту внедрения чужеродных тел. Уничтожая агентов и поврежденные клетки, лейкоциты гибнут в больших количествах. Гной, который об-разуется в тканях при воспалении, — это скопление погибших лейкоцитов.

Иммунитет отслеживает раковые клет-ки в нашем теле и уничтожает их. Они образуются в результате неправильного деления здоровых клеток, до 100 клеток в сутки. Поручено это лимфоцитам, или так называемым натуральным киллерам (NK-клетки), обладающим способностью распознавать поражённые вирусами клетки, контактировать с ними, выделять токсичные для них белки, и убивать их.

Иммунитет борется с глистной инвазией. Этим занимаются эозинофилы, в норме их 1% и они способны уничтожать микробы. Эозинофилы узнают гельминтов, и с по-мощью вещества (перфорина) разрушают мембрану клеток гельминта, внутрь клеток устремляется вода, и гельминт погибает.

Как устроен иммунитет?Его работа обеспечивается центральны-

ми и периферическими органами иммунной системы.

Центральные органы иммунной систе-мы – это «академии», где обучаются лим-фоциты. Из большого представительства клеток иммунной системы различают В – и Т-лимфоциты. В-лимфоциты созревают в костном мозге, Т-лимфоциты дозревают в тимусе, где учатся узнавать микробные, вирусные, опухолевые и другие антигены.

1. Костный мозг. После аварии на АЭС в Чернобыле резко выросло число часто болеющих детей, обострений хронических заболеваний, сердечнососудистых заболева-ний, даже у людей, не связанных с работой в очаге ликвидации аварии непосредственно. Причиной этому был пораженный фоновой радиацией костный мозг, как центральный орган иммунной системы.

2. Тимус (вилочковая железа). Он по-зволяет нашим детям болеть быстро, с ярко выраженными симптомами, с высокой температурой и быстро выздоравливать без осложнений. Тимус перестает работать в период полового созревания и передает свои полномочия периферическим органам иммунной системы.

Лимфатические узлы – самые многочис-ленные периферические органы иммунной системы, их в среднем около 500. Все они

располагаются на пути тока лимфы и, со-кращаясь, способствуют ее дальнейшему продвижению. Они в основном задер-живают бактерии и другие инородные частицы по пути тока лимфы. Кроме того, лимфатические узлы принимают участие в образовании лимфоцитов, образуют клетки, вырабатывающие антитела.

К ним относятся:1. Миндалины, аденоиды, все лимфогло-

точное кольцо Пирогова – самый первый барьер, который не пускает агентов в наш организм через носоглотку. У детей из-за частых простуд воспаляются, увеличива-ются миндалины, аденоиды. Барьер на пути инфекции сработал, но, из-за перегружен-ности, не справился. Вместо того чтоб по-мочь ему – промыть, санировать, его часто удаляют. В результате образуется «дыра» в иммунной системе. Как следствие, заболе-вания дыхательной системы: фарингиты, ларингиты, бронхиты. Из-за отсутствия первого плацдарма иммунной системы ее другие органы обязаны выполнять двойную нагрузку.

2. Пейеровы бляшки, которые находятся на слизистой тонкого кишечника. Количе-ство их в детском возрасте достигает 50, в 16 – 17 лет составляет 33- 37. После 40 лет здоровой жизни оно не превышает 20, а после 60 лет – 16. Они обезвреживают инфекцию, которая попадает в кишечник. Когда организм здоров человек даже не за-мечает, как это происходит. С возрастом на-чинаются проблемы с кишечником, которые легко устранить диетой. Но, к сожалению, одна из самых распространенных проблем – дисбактериоз – усложняет работу Пейеро-вых бляшек, тем более что при этом резко снижено количество или вовсе отсутствуют бифидо – и лактобактерии, которые улучша-ют работу бляшек. Дисбактериоз – вторая «дыра» в иммунитете.

3. Кожа постоянно контактирует с чуже-родными агентами извне. Насколько она здорова будет зависеть и наше здоровье в целом. Антибактериальная, кислотная мантия на поверхности кожи защищает нас. Именно поэтому нельзя постоянно смывать ее антибактериальными, щелочными мы-лами. Это приводит к изменению кислой среды и дисбактериозу кожи, она становится уязвимой к бактериям, грибкам, что ведет к дерматитам, экземе, псориазу. Это еще одна, третья, «дыра» в иммунитете. Благодаря наличию ряда лейкоцитов, кожа участвует в работе иммунитета, как врожденного, так и приобретенного, также эти клетки способствуют заживлению ран, удалению загрязнений с кожи.

4. Селезенка – орган, в котором дозревают обученные полицейские нашего организма: лимфоциты-макрофаги. Когда в организм попадает чужой белок, лейкоцит-макрофаг получает команду его уничтожить, идет выработка точной зеркальной копии анти-гена – антитело, которое связывает антиген. Часть антител будут в крови пожизненно, на случай повторного попадания агента. Функция макрофага: противовирусная, противогрибковая, противобактериальная, противораковая, противотоксическая за-щита. Он способен пройти через стенки сосудов прямо в очаг, находящийся в тка-ни. Также селезенка действует как фильтр для бактерий, простейших и инородных частиц.

Большое значение в обеспечении сла-женной работы иммунитета имеет кровь. В данном случае кровь используется как транспортная система. Лейкоциты в крови не живут, благодаря ней они попадают в любую точку нашего тела. Все виды лейко-цитов способны к активному движению и могут переходить через стенку капилляров и проникать в межклеточное пространство, в ткани, где они поглощают и перевари-вают чужеродные частицы. Этот процесс называется фагоцитоз, а клетки, его осу-ществляющие, — фагоциты. В крови также циркулируют антитела, которые связывая антигены, приводят их к лейкоцитам для уничтожения. Когда лейкоцитов мало 0-4 миллиардов (в норме – 6-9) и гемоглобин понижен до 100-105 г/л, то микроб, попадая в кровь, гуляет там, как хочет, и кровью раз-носится по всему организму. Очень часто кариозный зуб приводит через 2-3 месяца к воспалению почки (пиелонефриту) или гаймориту (воспаление околоносовых па-зух). Начинают лечить антибиотиками, что приводит к дисбактериозу. И еще больше ослабляет иммунную защиту. А начинать нужно с кариозных зубов. Поэтому опыт-ные врачи лечение любого воспалительного процесса начинают с санации хронических очагов инфекции и рта.

Очень важно для быстрой доставки лей-коцитов в нужное место, чтоб кровь была текучей, с нормальным РН, т. е. жидкой. Но при малом потреблении воды, непра-вильном питании, малоподвижном образе жизни кровь становится вязкой, густой, а по капиллярам и вовсе не течет. Поэтому доставка лейкоцитов на периферию стано-вится проблематичной, и образуется еще одна «дыра» в иммунитете – четвертая.

Интересно, что особый тип клеток го-ловного мозга – микроглии, берут начало от клеток иммунной системы (моноцитов и макрофагов), которые вырабатывают специфические молекулы угнетающие ра-боту головного мозга. Чувствуя усталость, отсутствие интереса к окружающему миру, человек вынужден прилечь, отдохнуть, а за это время иммунитет активно борется с инфекцией.

Иммунитет – это пограничник, который зорко и самоотверженно охраняет наш организм от любых вторжений извне, это санитарная служба, которая следит за нашей внутренней чистотой.

Иммунная система одна из многих, слаженно работающих, в теле человека. И, знакомясь с чудесным устройством работы нашего организма, мы только восхищенно можем воскликнуть вместе с автором одно-го из псалмов: «Дивны дела Твои Господи, и душа моя вполне сознает это!»

ирина коперЛеС

7СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Не вспоминай о своих добрых делах, чтобы помнил о них Бог. Иоанн Златоуст

Що нас чекає?Що нас чекає?

Не кінець, а початокЗагадкову іскру життя, або дух z

життя, ніяк не можуть осмислити найбільші уми людства. Вони не в змозі уявити собі, які сили пере-творюють неживе в живе, мертву матерію в живу.

Крім того, з приводу смерті і про те, що чекає людину після за-кінчення життя, Біблія говорить: «І вернеться порох у землю, як і був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його» (Еккл.12:7). З цією думкою перегукується Псалом 145: «вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня усі задуми його гинуть!».

У момент смерті припиняється будь-яка діяльність пов’язана з життям. Але Господь усе тримає під контролем, і ті, що обрали Христове спасіння, свого часу бу-дуть повернені до життя. Про що апостол Павло записав: «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, …під час Його приходу».

Тому християни чекають не кінця світу, не закінчення всього існуючого, а навпаки – початку нової ери, нового життя з Ісусом Христом!

Який сенс ми вкладаємо в слова «Христос - наша надія», - чи пра-

вильно ми розуміємо їх? На що ж ми все-таки сподіваємося?

Справа в тому, що дехто вважає поняття оптимізм і надія майже синонімами. Але це не так. Опти-мізм – це категорія психології, а надія – стосується теології. Опти-мізм каже: «Я довіряю собі», а надія каже: «Я довіряю Богові». Оптимізм каже: «Я можу», а надія каже, що «Бог може». Оптимізм, часто закриваючи очі на реаль-ність, каже «все пройде», «думай позитивно», а надія дивиться ре-ально на ситуацію і каже, що хоч і справді все погано, але Бог Отець поруч з тобою».

Отже, християнська надія – це про те, що може Бог, а не про те, що можу я! Поняття про надію може дуже відрізнятися в залеж-ності від того, що́ є предметом на-ших сподівань. Тому, одні можуть казати що надія – це соломинка, за яку хапається потопаючий, а інші з упевненістю стверджу-ють, що для них «надія – якір для душі, міцний та безпечний» (Євр.6:19).

Головна надія християн – во-скресіння з мертвих. Це найбіль-ша святиня для нас. Це двигун справжнього християнства. Все визначається фактом ставлення

до воскресіння. У кого є ця на-дія, і він живе у відповідності з нею, той «очищає себе, бо Бог чистий» – пише апостол Іоанн. А в кого така надія відсутня, той намагається жити за такими мір-куванням: «будемо їсти і пити, бо завтра помремо» – писав апостол Павло у листі до Коринтян.

Небеса, Царство Боже – не є

якимось примарним місцем, де знаходяться, нібито, душі помер-лих. Небо – це реальне місце для Його народу, який сьогодні прагне зростати у пізнанні Спасителя та уподібненню до Нього. Це місце, де панують любов та радість. І свого часу, після знищення гріха, Бог встановить це Царство на на-шій планеті.

В усі віки люди шукали zвідповідь на запитання: «Що нас чекає?» Найчастіше це запитання хвилює тоді, коли в житті відбуваються якісь зміни, що насторожують че-рез відсутність стабільності. І напевно кожен погодиться, що сьогодні в нашому сус-пільстві, в нашій країні саме і настав час, коли є всі під-стави для хвилювання, тому й слушним є запитувати: «Що ж нас надалі чекає?»

Деякі сподіваються знайти відповідь на це запитання в про-роцтвах французького астролога Нострадамуса чи в болгарської провидиці Ванги. Але історія показала, що людям не під силу знати майбутнє. Проте оскільки ми з вами християни, то у нас є надійніше джерело. Чому б нам не пошукати відповідь в Святому Письмі? У Старому та Новому Заповітах є багато про-роцтв, які передбачають різні події, що вже сталися чи мають статися в майбутньому.

Ось, що ми знаходимо в Слові Божому: «Ви ж про війни почу-єте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись на-лежить тому. Але це не кінець ще. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями…» Чи не відбувається це з нами? Але читаємо далі: «І проповідана буде ця Євангелія

Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!»

Про який кінець тут іде мова? Звичайно ж, про Прихід Ісу-са Христа, адже коли читаємо весь 24 розділ Євангелія від Матвія, то бачимо, що ці слова сказані Христом у відповідь на запитання учнів: «Яка ознака приходу Твого й кінця віку?» Отож, з Біблією ми привідкри-ваємо майбутнє і дізнаємось, що нашу планету чекає подія, яка завершить стандартний цикл життя на ній, і це буде Другий прихід Христа.

Ознаки ж цієї події є актуаль-ними і збуваються вже зараз, тому не можливо казати, що це далеке майбутнє. Кожно-му важливо задуматись про що ми найбільше турбуємось сьогодні: матеріальними стат-ками чи життям у згоді з волею Божою?

Життя кожного може обірва-тись у будь-яку мить, але подія Другого приходу не омине ні кого, адже Слово Боже промов-ляє: «Бо побачить Його кожне око…». Для одних прихід Господа буде радісною поді-єю, а для інших – жахом. Все

залежить від того, який вибір людина зробить сьогодні. Ми можемо прожити життя з Гос-подом і за Його законами, а можемо жити на свій гріховний розсуд. Від цього й буде зале-жати відповідна «заплата»: ві-чне життя чи вічна загибель.

Можливо декому здається, що чекати майбутніх благ не-погано, але хочеться вже зараз отримати щось. Та чи знаєте ви, що переваги життя з Христом можна відчути зразу, не чека-ючи «завтра?» Коли ми стаємо на шлях з Господом, усі наші переживання, клопоти стають значно «легшими», і майбутнє для нас не є таким страшним. Господь так продумано розпи-ше сценарій нашого життя, що доведеться лише дивуватись, як усе добре вийшло. Залиша-ється довіритись Йому.

Як бачимо, Біблія відкриває нам відповідь на запитання: «Що нас чекає?», і виявляється наше майбутнє певною мірою залежатиме від нас. Тому чи потрібно хвилюватись? Хіба не краще прислухатись до побажання самого Бога, який просить: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеть-ся. Кожний день має досить своєї турботи!.. Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, а все це вам до-дасться».

Галина МеЛеСь

8 СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Адреса друкарні:вул. Гагаріна, 42/1

м. Ужгород,Закарпатська обл.

ПРАТ «Видавництво «Закарпаття»тел.: 66-95-68

Тираж: 4000. Зам. № 250

Пишіть на адресу:м. Ужгород,

вул. Джамбула, 23;Індекс: 88000

2015 рік

Засновник і видавець:Черничко Іван Петрович

Адреса редакції:м. Ужгород, вул. Гагаріна, 36

моб. тел.: 095-195-41-91e-mail: chernip@i.ua

Газета видається на кошти від благодійних пожертвувань.

Розповсюджується безкоштовно

Редакційна колегія:Іван Черничко, Агнеса

Черничко, Людмила Кастран, Наталія Різак, Василь Чопик, Ві-талій Мелесь, Світлана Водько

Реєстраційне свідоцтво:ЗТ№ 507/00Р від 21.12.2009 р.

Усе, що за прогнозами про- zроків повинно було статися до наших днів, збулося і за-значено на сторінках історії, і ми можемо бути впевнені, що все, чому ще слід здійснитися, – неодмінно збудеться.

Сьогодні знамення часу свід-чать про те, що ми стоїмо на по-розі великих і урочистих подій. Тисячі людей порушують Закон Божий, а Господь у Своєму ве-ликому милосерді закликає їх навернутися і дотримуватися Його святих заповідей. І всі, хто кається перед Богом та через віру в Ісуса Христа залишить свої гріхи, отримають прощен-ня. Але багато хто вважає занад-то великою жертвою для себе відмовитися від своїх гріхів. Оскільки їх життя не узгоджу-ється з чистими принципами морального Божого правління, вони відкидають Його застере-

ження і заперечують авторитет Його закону.

Вчення про те, що люди вільні від дотримання Божих заповідей, вже послабило мо-ральний обов’язок і відкрило шлях пороку. Пияцтво, розгул, заздрість, хабарництво – все це притаманне нашому поколінню. Як проголошував пророк Ісая: «І правосуддя назад відступи-лося, а справедливість здалека стоїть, бо праведність на наших дорогах знищена» (Ісая 59:14).

Незабаром майже всі міста спіткає покарання за зростання беззаконня. Кожен день при-носить з собою все нові повідо-млення про всілякі конфлікти, хабарництво і шахрайство. Щодня ми чуємо про жахливе насильство, беззаконня, про байдужість до людських страж-дань, про безперервне знищен-ня людських життів.

Наш Бог є Богом милосердя.

З довготерпінням і чуйним спів-чуттям ставиться Він до поруш-ників Його закону. Але в такому випадку хіба люди повинні ди-вуватися тій раптовій зміні, яка відбудеться у ставленні Бога до жителів грішної землі?

Бог дає людям час для ви-пробування, але Божественне довготерпіння не безмежне, і врешті-решт, неодмінно пі-дуть суди. У той день багато їх побажають знайти притулок у Божій милості, яку вони довго відкидали.

Подібно до того, як звістка про Перше пришестя Христа проголосила Царство благо-даті, звістка про Його Друге пришестя проголошує Царство Його слави. Христос гряде на хмарах з великою славою. Без-ліч ангелів світла будуть супро-воджувати Його.

А де ми сподіваємося бути в цей час?

Час близькийЧас близький

Какой он маленький земной наш шарик,

Как он страдает от войны и от пожарищ…

Ему бы мира и тепла, любви и ласки,

Но только ненависть от Антарктиды до Аляски…

О, люди-люди, что вы здесь не поделили –

Ведь ничего с собой не взять в могилу…

Зачем друг друга обижать и злиться,

Не лучше ль, словом добрым поделиться?

Тогда на сердце станет веселее:Теплом своим обиженных

согреешь,Не будешь сокрушаться

о проступках,И станет на Земле теплей,

уютней…Светлана иГНАТьеВА