Ми змінимося

Êè¿â 2016

ММи и змінимос

я!змінимос

я!

33

Радикальні зміни не відбуваються миттєво

Чи ви чули коли-небудь, щоб студент-медик на першо-му курсі навчання виконував складну операцію на го-

ловному мозку? Або щоб двомісячне немовля, прокинувшись одного ранку, почало розмовляти довгими зрозумілими речен-нями? Чи щоб початківець-музикант зібрав на свій виступ пов-ний зал глядачів найбільшого концертного комплексу у світі?

Християни ще недосконалі, це не заперечиш. Ми очіку-ємо Другого приходу, коли наші смертні тіла стануть без-смертними. А тим часом відбувається перетворення нашого характеру, і така зміна надзвичайно важлива. Як і в будь-якому навчальному процесі, розвиток відбувається поступово, а іноді навіть непомітно.

На сторінках Ранкових читань ви знайдете історії, напи-сані чоловіками й жінками, життям котрих керує Великий Учитель. Вони переконалися, що Бог може використати будь-яку ситуацію, аби чогось навчити нас.

У створенні цієї книги брало участь близько 50 авторів, зокрема:

Вільям і Една Мее Лавлес, Дороті Мінчін-Ком, Дон Стар-лін, Джоді Мелащенко, Ейлін Лудінгтон, Кіт Воттс, Уеслі Мур, Джим Зехері, Герман Бауман, Хайвет Б. Уїльямс.

Крісті К. Робінсон упорядкувала ці читання разом зі своїми колегами й друзями, які беруть участь у радіопередачі «Тиха година». Крісті глибоко переконана, що Слово Боже – просте і зрозуміле, тому вважає своїм обов’язком відкривати цю прос-тоту і любов своїм життям та через друковане слово.

ББК 86.376

Ранкові читання – книга, яка допоможе читачу в щоденній молит-ві: Пер. з англ. — К.: Джерело життя, 2016. —448 с. Книга-календар для щоденного ранкового читання.

© 2016, видавництво «Джерело життя»

55

1 ñi÷íÿ, ï’ÿòíèöÿ

Не думати про майбутнє?«Áðàòè, ÿ íå ââàæàþ ñåáå òèì, ùî îñÿãíóâ. Àëå çàáóâàþ÷è òå, ùî ïîçàäó, ³ ïðÿìóþ÷è äî òîãî, ùî ïîïåðåäó, ÿ â³ä÷àé-äóøíî á³æó äî ìåòè – äî íàãîðîäè âèñîêîãî Áîæîãî ïîêëè-êàííÿ â ²ñóñ³ Õðèñò³» (Ôèëï. 3:13, 14).

Чи давали ви коли-небудь новорічні обіцянки? Мож-ливо, ви хотіли схуднути, вивчити іноземну мову,

знайти супутника життя, відвідувати уроки вокалу, залишити шкідливі звички, займатися фізичними вправами або прибра-ти в гаражі. Однак багато хто забуває або порушує свої обі-цянки вже через два тижні.

Нещодавно я почула пісню, яка, хоч і звучала фоном, при-вернула мою увагу одним рядком: «Не думай про майбутнє, давай продовжимо жити минулим».

Нам усім неприємно і страшно відчувати невпевненість, коли ми зустрічаємося з чимось невідомим. Чи потрапляли ви в таку ситуацію? Упевнена, що так.

Апостол Павло написав: «Брати, я не вважаю себе тим, що осягнув. Але забуваючи те, що позаду, і прямуючи до того, що попереду, я відчайдушно біжу до мети – до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі. Отож, хто досконалий, хай так і думає. Коли ж щось інше думаєте, то й це Бог вам від-криє» (Филп. 3:13-15).

Прагніть до майбутнього! Щоранку о 5:30 моя бордер- коллі поводиться, як сибірська лайка. Вона тягне мене вперед так, що душить себе нашийником, бо їй кортить понюхати наступне дерево в парку. Я повільно йду за нею, тримаючи натягнутий поводок і сонно примовляючи: «Не поспішай! Ще зарано для такого ентузіазму».

Бог хоче, щоб ми постійно рухалися вперед, але нам так складно звикнути до цього. Так, кожен має свої уподобан-ня. Однак Бог дає нам зрозуміти, що бажає вести нас шляхом найменшого опору Йому. Він не хоче, щоб ми були подібні до впертого Йони. Господь може провести нас до мети і подару-

ССіченьічень

7766

вати нагороду. З Його Слова зрозуміло, що ми повинні, забу-ваючи минуле, прагнути до мети, до майбутнього. Якщо ваш духовний «поводок» не натягнутий, значить ви ще не прагне-те. Куди Бог поведе вас сьогодні? Швидше вирушайте туди та натягніть свій «поводок»!

Крісті К. Робінсон

2 ñi÷íÿ, ñóáîòà

У пошуках багатства«Áî ß ñâ³äîìèé Ìî¿õ ùîäî âàñ çàäóì³â, – ñëîâî Ãîñïîä-íº, – çàäóì³â ùàñòÿ, à íå ëèõà, ùîá çàáåçïå÷èòè âàì íà-ä³éíå ìàéáóòíº» (ªðåì. 29:11, ïåðåêëàä ². Õîìåíêà).

«Задуми щастя». Раніше я думав, що щастя – це велика кількість грошей. Слово «щастя» має таке визначен-

ня: «Стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибоко-го вдоволення й безмежної радості, яких зазнає хто-небудь». З часом я зрозумів, що для справжнього щастя гроші – незнач-ний чинник.

Отримавши магістерський ступінь, я мріяв працювати в бізнесі, створити успішне підприємство та заробляти багато грошей. Я вважав, що це дасть мені можливість жити так, як хочу і де хочу, а також принесе мені престиж, завдяки яко-му, вийшовши на пенсію, зможу стати викладачем. Однак я й уявити не міг, що Бог приготував для мене.

У Його планах було провести мене через уроки покори. Я пережив проблеми в бізнесі й особистих стосунках. Проте в кожній ситуації Господь завжди дарував мені промінчик на-дії. Він використовував ці досвіди, аби навчити мене, що таке справжній успіх. Отже, що таке справжній успіх? Це життя слу-жіння! Сьогодні я живу, служачи іншим. Так, для служіння теж потрібні кошти, але це не головне. Самовідданим людям обіця-не задоволення всіх їхніх потреб.

Служіння принесло мені багато переваг. У мене більше вільного часу, ніж у працівника великої корпорації. Під час одного з переїздів я зустрів свою майбутню дружину. Завдяки

вправам і правильному харчуванню я маю відмінне фізичне й розумове здоров’я. І, що найголовніше, я можу працювати, будувати плани на майбутнє та виховувати двох дітей разом з найкращим другом – моєю дружиною. Ми плануємо орга-нізувати домашню школу і трохи помандрувати. Щастя – це шлях, на якому ми навчаємося любити Ісуса й одне одного. Його вчення відкрило нові можливості та нове значення слів: «Бо Я свідомий Моїх щодо вас задумів… задумів щастя, а не лиха, щоб забезпечити вам надійне майбутнє».

А ви бажаєте знайти справжнє щастя? Дозвольте Богові навчити вас служити.

Корделл Дж. Томас

3 ñi÷íÿ, íåäiëÿ

Нова пісня«² äàâ ï³ñíþ íîâó â ìî¿ óñòà, äëÿ íàøîãî Áîãà õâàëó, – íå-õàé áà÷àòü áàãàòî õòî é ïîñòðàõ õàé ìàþòü, ³ õàé âîíè ìà-þòü íàä³þ íà Ãîñïîäà!» (Ïñàë. 40:4).

Протягом майже 35 років я був відповідальним за вибір музики для передачі «Голос пророцтва». Наші слухачі

писали: «Чому ви транслюєте так мало старих пісень?» А якщо ми пропонували старі пісні, вони запитували: «Не могли б ви знайти щось новеньке?» Тому нам потрібно було постійно до-давати нові цікаві пісні до нашого старого репертуару.

Словосполучення «нова пісня» має кілька значень:– Пісня, яку ви раніше не чули, не співали або не оці-

нили під час першого прослуховування. Хороший музикант обов’язково розучує нові твори, щоб підтримувати свої му-зичні здібності.

– Нове аранжування старої пісні. Я створив п’ять різних аранжувань гімну «Чи нема вже в тебе місця».

– Новий варіант виконання старої пісні. Професійні ви-конавці повинні вміти вдихнути в пісню нову енергію, новий сенс, нові відтінки. Вони мають так передати зміст пісні, щоб від її краси серця слухачів почали битися трохи сильніше.

9988

– А якщо дослідити це питання глибше, то нова пісня – не завжди музика. Це те, що ми робимо, що створюємо своїми руками, вплив, який справляємо на інших людей, наша інди-відуальність, безкорисливе служіння. Цей список можна про-довжувати і продовжувати. Майже все, що ми робимо або го-воримо, можна назвати новою піснею, яка освічує чиєсь життя.

Щоранку, ідучи на роботу, скажіть собі: «Яке благословен-ня, що я можу працювати!» (Адже багато людей не мають ро-боти). Або запитайте себе: «Що надзвичайного я можу додати до своєї роботи сьогодні?» «Як я можу поліпшити якість або збільшити обсяг виконуваної мною роботи?»

Нова пісня, яку Господь дарував Давидові, – це «для нашо-го Бога хвала». Коли в останній раз ви говорили: «Слава Гос-поду!»? Яка пісня звучить у вашому житті? Чи можуть оточую-чі, почувши її, шанобливо прославити Господа?

Вейн Хупер

4 ñi÷íÿ, ïîíåäiëîê

Чи прийдуть ведмеді?«ßêùî… íå ñòàíåòå, ÿê ä³òè, íå ââ³éäåòå â Öàðñòâî Íå-áåñíå» (Ìàòâ. 18:3).

Однієї морозної ночі в середині зими, подорожуючи Ва-йомінгом (західний штат США), ми проминули пово-

рот і глибоко застрягли в заметі. Ми нещодавно повернулися зі служіння в тропічній зоні, тому були одягнені в легкі куртки, тонкі рукавички й у нас була одна пара чобіт на всіх. І будь-яка точка на карті була за кілька кілометрів від нас.

Ми били ногами та шкребли твердий лід, який замерз навколо коліс нашої машини, але не зробили в ньому навіть ум’ятини. «Ми не зможемо вибратися звідси, – сказав мій чо-ловік. – Треба йти по допомогу». Я віддала йому свою куртку і побігла назад до машини. На щастя, наші діти мирно спали на задньому сидінні. Я завела двигун та ввімкнула обігрівач. У баку залишалася чверть запасу бензину. Наскільки його вистачить?

Я переживала за чоловіка. А раптом він заблукає? Як дов-го протримається? Усі ці думки не давали мені спокою. І тут я помітила, що діти почали рухатися. Вони прокинулися та з подивом оглядали все навколо. Я не хотіла видавати своє занепокоєння.

– Ми застрягли в снігу, – сказала я, – тато пішов по до-помогу.

Після тривалої паузи п’ятирічна дочка запитала:– Мамо, а якщо з лісу вийдуть ведмеді та з’їдять нас?Я усміхнулася. Я навіть не помітила, як близько ми були

до лісу.– Ні, люба. Ангели охороняють нашу машину, жодні вед-

меді не зможуть до нас наблизитися.Задоволені моєю відповіддю, діти влаштувалися зручніше і

знову спокійно заснули.«Дорогий Господи, – тихо молилася я, – Ти сказав: “Якщо…

не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне”. Я – Твоя дитина, тому довіряю Твоїм ангелам».

Щойно перші промені сонця торкнулися горизонту, ми по-бачили велику вантажівку. Нас швидко витягли із замету на до-рогу. А в нашому баку залишалася ще восьма частина бензину.

Ейлін Лудінгтон

5 ñi÷íÿ, âiâòîðîê

Божа служба доставки«² ñòàíåòüñÿ, – áóäåø òè ïèòè ç ïîòîêó, à êðóêàì íàêàçàâ ß ãîäóâàòè òåáå òàì» (1 Öàð. 17:4).

Сірі купчасті хмари огортали гірські вершини острова Міндоро. Важко дихаючи, ми з Тімом Холбруком сто-

яли на пагорбі, вдивляючись крізь туман у гірські райони од-ного з островів Філіппін.

Простягнувши руку на північ, Тім показав мені на села району Аланган, мешканці яких ще не чули про Божу любов, здатну перемогти їхні страхи перед духами. Я запитав: «Що змінилося б у твоєму служінні, якби в тебе був літак?»

11111010

«О, це вдвічі скоротило б час організації нових церков! – відповів Тім. – Через брак літака ми почали служити по пе-риметру поселень. Тут Євангелію довелося боротися з мате-ріалізмом. Але чим вище ми піднімаємося в гори, тим легше поширювати вістку».

Тім повернувся на південний схід: «Там живе найпримі-тивніше з шести племен острова. Уявляєш, від шести до два-надцяти тисяч людей, котрі ніколи не контактували із зовніш-нім світом. Вони вважають себе «справжніми батангійцями», пишаються своїм умінням управляти духами та навичками в поводженні з примітивною зброєю й отруйними дротиками. Їх бояться навіть озброєні гвинтівками повстанці. Я мрію ор-ганізувати там церкву. Для цього потрібна людина, яка готова жити у вогкій хатині, носити не більше, ніж пов’язку на стег-нах, та не виїжджати звідти протягом дев’яти місяців, коли сезон дощів не дозволяє пересуватися стрімкими схилами гір. Без допомоги авіації, яка може регулярно скидати в селища їжу й медикаменти, там неможливо прожити більше кількох днів».

А ви погодилися б виконати священне завдання, яке ви-магає великих жертв? Ілля погодився. «І було до нього сло-во Господнє… обернешся собі на схід, і сховаєшся при потоці Керіті… будеш ти пити з потоку, а крукам наказав Я годувати тебе там» (1 Цар. 17:2-4).

Бог усе побачить у вашому житті. Як Він здійснив це для Іллі в минулому, так зробить і для людини, котра почує за-клик та піде проповідувати племені батанг.

Дон Старлін

6 ñi÷íÿ, ñåðåäà

Ми всі – «Елли»!«Âñ³ ò³, ùî ïîâ³ðèëè, ìàëè îäíå ñåðöå é äóøó; ³ í³õòî í³÷îãî ç³ ñâîãî ìàéíà íå íàçèâàâ âëàñíèì, áî âñå áóëî â íèõ ñï³ëü-íå… ³ âåëèêà áëàãîäàòü áóëà íà íèõ óñ³õ» (Ä³¿ 4:32, 33).

Трирічна Анніка – надзвичайно кмітлива дівчинка. На будь-яке запитання – про її улюблений колір (фіолето-

вий або рожевий), про улюблену їжу (полуниці) – у неї готова швидка впевнена відповідь. Улюблена квітка? Тюльпан. Улюб-лене ім’я? Звичайно ж, Елла.

У Анніки є невеликі ляльки-трійня. Одного разу до неї при-йшла бабуся і запитала, як же звуть її ляльок-маляток. Анніка відповіла: «Елла».

– А хто ж із них Елла? – поцікавилася бабуся.– Вони всі – Елли, – відповіла дівчинка.Пізніше ми дізналися, що не тільки трійню Анніка назива-

ла Еллами, це ім’я вона дала й усім іншим лялькам.Час ігор набуває нового виміру, коли всі персонажі сцена-

рію стають Еллами. Коли дві ляльки розмовляють між собою, уже не потрібно зупинятися і згадувати їхні імена. Ви просто кажете: «Елла». І хоч це полегшує та прискорює гру, однак трохи складно зрозуміти, яка ж Елла говорить саме зараз!

У кожного з нас є своє ім’я, але, як віруючі, ми також маємо одне загальне ім’я «християни». Християнин – це той, хто ві-рить в Ісуса Христа і живе згідно з Його вченням.

Апостоли і члени ранньої Церкви серйозно ставилися до імені «християнин». «Всі ті, що повірили, мали одне серце й душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх» (Дії 4:32, 33).

Ім’я «Елла» означає «усе» або «цілий». Ми, християни, складаємо ціле тіло в Христі. Павло описує це у 12-му розді-лі Першого Послання до коринтян: «Бо як тіло одне, але має багато членів, так і всі члени: хоч їх багато, становлять одне тіло, – так і Христос. Адже всі ми хрещені одним Духом в одне тіло: чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, – всі одним Ду-хом напоєні» (вірші 12, 13).

Хоч ми всі різні, однак усі – «Елли», християни!Лаура Вест Конг

13131212

7 ñi÷íÿ, ÷åòâåð

Під Його крилами«Ïîìèëóé ìåíå, Áîæå, ïîìèëóé ìåíå, áî äî Òåáå âäàºòüñÿ äóøà ìîÿ, ³ â ò³í³ Òâî¿õ êðèë ÿ ñõîâàþñü, àæ ïîêè íåùàñòÿ ìèíå!» (Ïñàë. 57:2).

Натовп аплодував сімнадцятирічному Мануелю Пайон Торресу, котрий спритно ухилявся від нападів розлю-

ченого бика на рингу в південній Мексиці. «Успіх завжди був на моєму боці, – думав Мануель. – Якби ще моя бабуся пере-стала молитися за мене. Вона постійно благає мене залишити мою улюблену професію і стати християнином».

Не минуло й кількох секунд, як лютий бик підкинув Мануе-ля високо в повітря. Він приземлився на купу землі, а бик знову попрямував до нього. Натовп зааплодував, коли побачив, що юнак зміг піднятися і втекти. «Це було небезпечно, – подумав він. – Але коли я сьогодні вийду з рингу, мені заплатять біль-ше, ніж багато хто заробляє за місяць».

Бик знову попрямував до нього. Мануель зрозумів: «Або цей бик помре, або в морг віднесуть мене». Повертаючись до-дому того вечора, він пишався багатством, котре отримав як професійну плату. Одне тільки турбувало його: «О, якби бабу-ся залишила мене в спокої!»

Він стрімко увійшов до дому, навіть не підозрюючи, що в його бабусі саме в цей момент стався серйозний серцевий на-пад. Незважаючи на жахливий біль, вона ніжно співала:

У тіні крил – о, яка утіха!Там мій притулок від скорбот та бід,Там безпека – чого ще треба?В чудовому Ісусі – надійний оплот.Мануель підійшов ближче, прислухаючись до кожного

слова. А старенька продовжувала співати:У тіні крил Він мені відкрив любові й щастя ріки,У тіні крил мене Він заховає...Його побожна бабуся пішла з життя, навіть не доспівавши

пісню. Сміливий тореадор упав на коліна: «Отче, я так довго

відкидав Тебе. Зараз я віддаю своє життя Тобі. Будь ласка, про-сти мої гріхи».

Сьогодні Мануель веде важливу битву віри. Він розповідає іншим про свою любов до Ісуса. Ця молитва може стати і ва-шою: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо до Тебе вдаєть-ся душа моя, і в тіні Твоїх крил я сховаюсь, аж поки нещастя мине!» (Псал. 57: 2).

«Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його захова-єшся ти! Щит та лук – Його правда» (Псал. 91:4). І це правда!

Уеслi Мур


Чудова коробка«Ä³ì áóäóºòüñÿ ìóäð³ñòþ, ³ ðîçóìîì ñòàâèòüñÿ ì³öíî. À ÷åðåç ï³çíàííÿ ê³ìíàòè íàïîâíþþòüñÿ óñ³ëÿêèì ìàºòêîì ö³ííèì òà ïðèºìíèì» (Ïðèï. 24: 3, 4).

Уся сім’я обережно розпакувала новий телевізор, а по-тім усі зосередилися на екрані, очікуючи побачити

чітке яскраве зображення. Тільки дворічну Анніку мало хви-лював цей великий чорний ящик, якого її бабуся та дідусь із таким захопленням поставили у вітальні. Вона не наполягала, щоб подивитися свою улюблену передачу, натомість зверну-ла увагу на порожню коричневу картонну коробку, у якій ще кілька хвилин тому знаходилося нове сімейне надбання. Їй здавалося, що це якась чарівна коробка.

Ця звичайна коробка спочатку перетворилася на ігровий будиночок, потім Анніка вистрибувала з неї, як іграшка на пружинці. А ще коробка була гіркою, якою підіймалися ляль-ки, трампліном для іграшкового песика, кондитерським ма-газином, рестораном, барлогом ведмедя, замком принцеси і салоном краси.

Анніка наповнила свій «будинок» чудовими багатства-ми, які тільки могла уявити. Цим вона надихала кожного, хто з нею бавився. Щодня з її коробкою відбувалися нові пе-ретворення.

15151414

Наше життя подібне до такої ж порожньої коробки, і щодня ми наповнюємо її своїми рішеннями. Як християни, ми маємо можливість з надлишком наповнити наш «дім» незрівнянними благословеннями, які пропонує нам Ісус. Ці благословення зі-ллються не лише на нас, а й на тих, хто з нами спілкується.

Чим ви наповнюєте свій будинок? Чи є там місце для Хрис та? Чи став Він вашим наріжним каменем? Поставте собі ці запитання, розмірковуючи над порадою Соломона: «Дім будується мудрістю, і розумом ставиться міцно. А через пі-знання кімнати наповнюються усіляким маєтком цінним та приємним» (Прип. 24:3, 4).

Лаура Вест Конг


Вірити – значить бачити«Êàæå éîìó ²ñóñ: Òîìó ùî òè ïîáà÷èâ Ìåíå, òè ïîâ³ðèâ? Áëàæåíí³ ò³, ùî íå áà÷èëè é ïîâ³ðèëè!» (²âàíà 20:29).

Під час розмови з подругою я зрозуміла, що не можу згадати чуда у своєму житті, яке могла б назвати без-

посереднім Божим втручанням. Моя подруга була шокована цим, вона стверджувала, що в її житті щодня відбуваються речі, у яких вона бачить чітке Боже керівництво. Вона трохи присоромила мене, і це так збентежило мене, ніби моє духов-не життя різко погіршилося.

Звичайно, не можна сказати, що в мене зовсім не було досвідів з Богом. Щодня проводячи час у молитві, я відчуваю дуже тісний зв’язок з Ним. Коли молюся до Нього, Він дає мені мир, ясний розум і силу. Так, я відчуваю реальну присутність Бога. Просто в мене ніколи не було ситуації, коли я могла б ви-гукнути: «Тільки Бог міг так зробити! Інакше це не поясниш!»

Після розмови з подругою я розповіла Богові про свої по-чуття. Я відкрила Йому, які переживання викликала в мене ця розмова. А потім подумала: «А можливо, Бог ніколи не від-кривався мені таким чином, бо я ніколи Його про це не про-сила?» Тому я сказала: «Боже, відкрийся мені. Покажи, як Ти

втручаєшся в моє життя. Віддали від мене всі сумніви, які за-туманюють мій погляд, і подаруй мені очі віри, аби побачити Твої діяння в моєму житті».

Після цієї молитви почало відбуватися неймовірне. Бог відповів на багато молитов таким чином, як я і не очікува-ла. Неминучі проблеми перетворювалися на успіх. Можливо, сторонній людині деякі випадки можуть видатися непере-конливими, але в моєму духовному житті вони відіграли ве-личезну роль. Моя віра зростає з кожною молитвою, на яку отримана відповідь. Я зрозуміла, що Бог діє в нас, коли ми відкриваємося для впливу Святого Духа.

Люди часто заявляють: «Не повірю, доки не побачу!» Але я зрозуміла, що з Богом усе навпаки: доки не повіримо, доти не зможемо побачити Його діяння в нашому житті.

Лорелай Герман Кресс


Перетворення видів«² êàæå ¿ì: ²ä³òü çà Ìíîþ ³ çðîáëþ âàñ ëîâöÿìè ëþäåé» (Ìàòâ. 4:19).

Останній раз, коли я закидала вудку в озеро Рейні Лейк у Міннесоті, мені було дев’ять років. Батько причепив до

гачка щось слизьке, і я зловила щупака. Моя тітка почистила його та приготувала на обід. Однак коли я його їла, то вдавила-ся кісточкою. Відтоді я не люблю рибу і все, що з нею пов’язане.

Однак нещодавно я відвідала семінар з професійного ри-бальства. На ньому не йшлося про форель, окунів чи сьомгу. Там говорили про маркетинг. Ми часто закидаємо вудку і ду-маємо, що риба боротиметься одна з одною за право вхопитися за гачок (купити наш продукт, скористатися послугами нашої фірми, приєднатися до нашого руху). Але це ж смішно!

Християни, проголошуючи Євангеліє та закликаючи слу-жити суспільству, повинні думати так, як «риба», яку вони ловлять. Ідіть туди, де буває «риба». Використовуйте те, що подобається «рибі», а не ангелам.

17171616

Одного разу мій пастор сказав, що рибалки – це не ферме-ри, а мисливці. Вони знають, як приготувати сіті, де їх заки-нути, яка потрібна приманка та коли варто чекати найкращих результатів. Вони співпрацюють з іншими рибалками і зна-ють, як зібрати й переробити улов. Коли учні Ісуса засвоїли ці навички, Він перетворив агресивних мисливців-рибалок на дбайливих пастирів-захисників та закликав Петра й інших учнів пасти Його овець.

На одній із церков висить табличка з таким написом: «Будьте ловцями людей. Ви ловите, Він очищає». І це прав-да! Кличте нових людей до Божого Царства. Однак навіть і не думайте, що ви повинні зробити з них «справжніх» християн. Віддайте це Святому Духові, і Він зробить з риби овець!

Це досить дивні порівняння: рибалки перетворюються на пастухів, а риба – на овець. Але наведені образи свідчать про те, що ми не здатні нічого й нікого змінити. Це може зробити тільки Творець. А ви? На якому етапі перетворення з риби на овець перебуваєте ви?



Вітаміни«Â³ðà º ï³äñòàâîþ äëÿ íàä³¿, òå, ùî ïåðåêîíóº ïðî ðå÷³, íåäîñòóïí³ äëÿ ñïîãëÿäàííÿ» (ªâð. 11:1).

Фармацевтичні компанії виявляють неабияку вина-хідливість, аби створити ліки для примхливих дітей.

Уже існують фруктові сиропи, жувальні цукерки-таблетки і навіть вітаміни у вигляді жувальних ведмедиків. Коли Анні-ка була маленькою, їй давали дитячі вітаміни. Однак вони не були солодкими або фруктовими. Цей засіб був густим, ко-ричневим і в’язким. У нього був огидний запах, а смак – ще гірший. (Я пробувала). Тому щовечора змусити дитину випи-ти це було великою проблемою.

Отже, я стріпувала пляшечку, щоб змішати інгредієнти, відкривала кришку і набирала повну піпетку. Потім, сховав-

ши піпетку, садовила Анніку собі на руки. Далі процедура була наступною: я тримала її лежачи і спритно засовувала піпетку їй за щоку якомога глибше, щоб ліки потрапили дівчинці в горло, а не текли по підборіддю. Ми всі з нетерпінням чекали дня, коли вона перейде до вітамінів для старших дітей і ми попрощаємося із цими тортурами.

Одного разу, під час чергового вечірнього ритуалу з вітамі-нами, Анніка, якій на той час було вже півтора рочки, зістриб-нула з рук і впала на коліна посеред кухні. Міцно склавши свої маленькі ручки, вона схилила голову й заплющила очі. Тоді вона сказала свою першу в житті молитву: «Дорогий Ісусе, дя-кую, що на сьогодні з вітамінами покінчено. Амінь».

Своєю простою молитвою Анніка висловила те, чого часто не розуміють дорослі християни. Якщо Бог обіцяє бути нашим Помічником у проблемах, то, що б там не було, це випробуван-ня колись закінчиться. Анніка не молилася: «Дорогий Ісусе, допоможи мені позбутися цих вітамінів» або «Будь ласка, за-бери їх від мене». Натомість вона сказала: «Дякую, що з Твоєю допомогою з вітамінами покінчено».

На нашому християнському шляху ми часто стикаємо-ся з проблемами. І хоч ці ситуації дуже «неприємні на смак», але, долаючи їх, ми стаємо значно сильнішими і здоровішими. Отже, зустрічаючи випробування, не втрачаймо віру в Бога. Віру в те, що з Його допомогою ми все подолаємо. Віру, яка каже: «Дякую Тобі за вітаміни, з якими покінчено».

«Віра є підставою для надії, те, що переконує про речі, не-доступні для споглядання».



Камінь Евен-Єзер«Àæ äîòè äîïîì³ã íàì Ãîñïîäü» (1 Ñàì. 7:12).

Я не володію феноменальною пам’яттю, навпаки, бага-то чого забуваю. Я забуваю дні народження, призна-

чені зустрічі, забуваю, що подобається близьким мені людям,

19191818

та багато інших важливих речей. Однак є ще дещо, про що я забуваю. Те, що я від щирого серця хотів би пам’ятати, а саме: ситуації, коли Бог рятував мене від біди.

У 7-му розділі Першої книги Самуїла ми читаємо про те, як ізраїльтяни пережили справжнє відродження. Вони щиро покаялися у своїх гріхах та відкрили свої серця для Бога. Вони позбулися фальшивих богів і почали щиро служити єдиному правдивому Богові. Коли филистимляни підійшли, щоб захо-пити їхню країну, ізраїльтяни почали благати Самуїла, щоб він помолився за них. Самуїл узяв ягня і з молитвою приніс жертву Господу.

Приємно усвідомлювати, що Бог, наш Заступник, ніколи не програє. Він могутньо відповів на молитву ізраїльтян, пода-рувавши їм перемогу над филистимлянами. На згадку про цю подію Самуїл поставив камінь і назвав його «Авен-Єзер» («Ка-мінь допомоги»), що дуже надихнуло народ.

«І взяв Самуїл одного каменя, і поклав між Міцпою та між Шенам, та й назвав ім’я йому: Евен-Єзер. І він сказав: “Аж доти допоміг нам Господь”» (1 Сам. 7:12).

Як часто ми забуваємо про Божественне звільнення? Ми так поглинуті своїми справами, що часто нехтуємо Тим, рука Котрого завжди з нами. Ми звертаємо увагу тільки на видиме, забуваючи про невидиме. Сьогодні я закликаю вас подумати про невидиме.

«Бог для нас — охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємось ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів. Шумлять і киплять Його води, через велич Його тремтять гори… З нами Господь Саваот, наша твердиня – Бог Яковів» (Псал. 46:2-4, 8).

Поставте і ви Евен-Єзер у своєму житті на згадку про те, що служите Богові – великому Помічнику.

Стефен Робертсон


Відповідь на молитву«Òè, ùî ìîëèòâè âèñëóõóºø, âñÿêå ò³ëî äî Òåáå ïðèõî-äèòü!» (Ïñàë. 65:3).

Коли моєму батькові, терапевту за професією, постави-ли діагноз: рак простати, я молилася, аби Бог підказав

правильний шлях лікування. Після консультації тато сказав, що згоден на операцію.

Я довіряю досвідові батька та його мудрості, тому переві-ряти його рішення було б нелогічно. Але я це зробила! Я до-сліджувала різні методи лікування, представлені в Інтернеті.

На одному з перших сайтів я дізналася про хірурга, кот-рий оперує за допомогою лапароскопа (спеціального оптич-ного приладу). Я написала йому, запитавши, чи зможе він прооперувати тата. Через кілька годин він відповів, що з раді-стю дослідить та обговорить з нами медичні дані мого батька. Батько надіслав йому всі документи, і хірург відразу ж йому зателефонував. Інформація про лапароскопічну хірургію так вразила тата, що він погодився на цю операцію. Він сказав, що небагато лікарів користуються лапароскопічною хірургі-єю, оскільки це нова хвиля в медицині.

Проте виникла перешкода: страхова компанія повідоми-ла, що покриє менше 10 % вартості операції. Незадоволений та розгніваний батько повідомив лікарю, що змушений ска-сувати операцію, оскільки не в змозі оплатити її. Хірург від-повів: «Не хвилюйтеся! Ми про вас подбаємо!» Який хірург готовий відмовитися від 90 % зарплати?

Операція пройшла успішно, тато швидко одужав. Через кілька тижнів він отримав чек зі страхової компанії. Вона по-крила всі витрати! Тепер радість мого батька була повною, оскільки він знав, що хірург отримав нагороду за свої здібно-сті, працю і доброту.

Хтось може сказати, що ця ситуація – лише збіг обставин, але ми з батьком впевнені, що саме Бог привів нас до того хірурга. Бог бажає відкритися кожному, а також використо-

21212020

вувати нас для спасіння інших. Якщо ми відкриємося для впливу Його Духа, Він не тільки дасть нам усе необхідне для подолання труднощів, а й покаже, як ми можемо стати благо-словенням для оточуючих.



Магніт для неприємностей«Áî ëþäèíà íàðîäæóºòüñÿ íà ñòðàæäàííÿ, ÿê ³ñêðè, ùîá óãîðó ëåò³òè» (Éîâà 5:7).

Кожний з нас, напевно, знає таку людину, яка ніби при-тягує до себе неприємності. Проблеми немов ходять за

нею слідом. Дивлячись на таку людину, ми тільки хитаємо го-ловою, дивуючись, як вона при всьому цьому залишається ці-лою й неушкодженою. Нещодавно одного з моїх друзів назвали магнітом для неприємностей. Він став уособленням людини, описаної в Йова 5:7: «Бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти». На щастя, він має організовану, ви-бачливу й люблячу дружину!

Деяких жінок приваблюють «погані хлопці», бунтарі, чо-ловіки вільного духу, які носять довге волосся, одягають шкі-ряну жилетку на голе тіло та взувають чоботи з ланцюжками.

Якщо ви відкриєте біблійний онлайн-пошуковик і введете слово «утиски», то знайдете сотні текстів. Багато з них подіб-ні за змістом до вірша з книги Приповістей 11:8: «Виривається праведний з утиску, і замість нього безбожний іде». Людина без Бога – магніт для неприємностей!

У Біблії ми бачимо цілий ряд героїв: Авраам, Яків, Мойсей, Давид та інші. Вони були звичайними людьми, котрі нічим не відрізняються від нас і часто накликали на себе лихо через по-гане планування, недалекоглядність, обман, недовіру до Бога.

Однак хіба можна назвати цих людей безбожниками? Ні! Вони розуміли проблему гріха, його смертельні наслідки і про-сили Бога звільнити їх. Кожен з нас часом накликає на себе лихо. А деякі стають довічними магнітами для неприємностей!

Але навіть якщо ви постійно наштовхуєтеся на цвяхи, кан-целярські кнопки, садові граблі, а поруч раз у раз пролітають руйнівні ядра, існує сильний «антимагніт», який може вас уря-тувати. Це наш всесильний Бог, Він перемагає зло!

«Який інший народ, якого спасає Господь, як тебе? Він Щит допомоги твоєї?» (П. Зак. 33:29).



Прийняти Христа«Îòæå, ÿê âè ïðèéíÿëè Ãîñïîäà ²ñóñà Õðèñòà, òàê ³ õîä³òü ó Íüîìó; áóäüòå âêîð³íåí³ é çáóäîâàí³ â Íüîìó, çì³öíþéòåñÿ â³ðîþ, ÿê âè íàâ÷èëèñÿ, ïåðåïîâíþþ÷èñü ó Íüîìó ïîäÿ-êîþ» (Êîëîñ. 2:6, 7).

Я часто чула, як християни говорять про «прийняття Хрис-та», але ніколи не замислювалася над визначенням сло-

ва «прийняти». Читаючи статтю онлайн-словника, я була вра-жена, як кожне визначення відкриває щось унікальне в наших відносинах із Христом. Ось деякі значення слова «приймати».

Приймати – «дозволяти ввійти». Щоб прийняти Христа, потрібно спочатку запросити Його ввійти! Він каже: «Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчи-нить двері, то Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Об’явл. 3:20).

Приймати – «почати чимось володіти», наприклад, «при-йняти подарунок». Прийняти Христа – означає стати волода-рем вічного життя завдяки великому дару – Його жертві. «І тому Він є Посередником Нового Завіту, щоб через смерть для викуплення від переступів першого Завіту покликані одержа-ли обітницю вічної спадщини» (Євр. 9:15).

Приймати – «служити сховищем або контейнером для чого-небудь», «вбирати через розум або почуття». Приймаю-чи Христа, ми стаємо сховищем для Його Духа, що живе в нас, та всім серцем вбираємо Його любов. «Хіба не знаєте, що ви храм Божий і що Божий Дух живе у вас?» (1 Кор. 3:16).

23232222

Приймати – «визнавати авторитетність, істинність або точність». Приймаючи Христа, ми визнаємо істину про Його жертву. Павло заявляє: «Звіщаю вам, брати, Добру Звістку, яку я вам сповістив, яку ви прийняли, в якій стоїте» (1 Кор. 15:1).

Приймати – «потрапляти під вплив або враження від ве-личі чогось». Павло ілюструє це в Ефес. 1:13: «У Ньому й ви, почувши слово правди, Радісну Звістку нашого спасіння, та по-віривши в Нього, були відзначені печаттю, Святим Духом обіт-ниці». Коли ми приймаємо Христа, Він залишає в нашому серці Свою печатку – Святого Духа.

І ми постійно змінюємося, пізнаючи та приймаючи Його благодать.



Гідні покликання«Áîã çðîáèâ âàñ ã³äíèìè ïîêëèêàííÿ…» (2 Ñîë. 1:11).

Наприкінці 1960-х моя мама дозволила мені пропус-тити заняття в школі, аби побувати на лекції

Марії-Августи фон Трапп, жінки, чиє життя стало основою для сценарію фільму «Звуки музики». Баронеса фон Трапп презентувала нове видання своєї книги «Історія родини спі-ваків Трапп» (книга досі доступна в онлайн-книгарнях).

Баронеса вразила мене своїм сильним, рішучим характе-ром. Я назавжди запам’ятала її сяючі очі, а ще вона надихнула мене продовжувати навчатися гри на фортепіано. Вона по-ставила автограф на моєму нотному збірнику для фортепіано під назвою «Звуки музики» та попередила, що голлівудський фільм про її життя не передає всієї правди.

Марія та її родина присвятили себе виконанню Божої волі і Його покликанню. Її метою не було написати «релігійну» кни-гу. Це історія богобоязливої християнської сім’ї, яка своїм вір-ним служінням Богові справила величезний позитивний вплив на світ. Їхнє посвячення Богові, вірність у щоденних сімейних богослужіннях, відданість одне одному і священній музиці про-

сто надзвичайні й гідні наслідування. Переїхавши до Сполуче-них Штатів, сім’я Трапп заснувала міжнародну організацію до-помоги людям, що постраждали під час Другої світової війни.

Вони тяжко працювали, жертвуючи своїм комфортом і зручностями заради виконання Божої волі. І Господь перетво-рив усе це на великі благословення й уроки, адже сім’я і навко-лишній світ – це поле для навчання віри, любові й співчуття. Марія була слухняною дівчинкою. Вона була Божою дочкою ще до того, як отримала титул баронеси після заміжжя. Життя Марії свідчило, що вона гідна Божого покликання.

Апостол Павло написав: «Ми знаємо, що попереду вас че-кають непрості дні, тому постійно молимося за вас. Молимо-ся, аби Бог допоміг вам бути гідними того звання, до якого вас покликав. Молимося, щоб Він наповнив ваші добрі думки і вчинки віри Своєю силою, щоб ви принесли багато плоду. Якщо ви прославите Ісуса своїм життям, Він прославить вас. І в усьому цьому проявляється благодать. Бог віддає Себе безо платно, Господь Ісус Христос також віддає Себе» (2 Сол. 16:11, 12, Message*).

Чи чуєте ви заклик Ісуса? Які ваші плани на сьогодні? Чи виявиться в них вірність Богові? Господь любить давати – тож відкрийте ваші руки і прийміть Його дари!



Стрибок у глибину«Íàáëèçüòåñÿ äî Áîãà, ³ Â³í íàáëèçèòüñÿ äî âàñ» (ßêîâà 4:8).

Мій чоловік – парашутист світового класу. Коли ми тіль-ки зустрічалися, я вирішила, що повинна спробувати

стрибнути з парашутом, аби розділити з ним його захоплення. Перш ніж уперше стрибнути, я цілий день тренувалася. Разом

* У Ранкових читаннях автори неодноразово використовують віль-ний переклад Біблії під назвою «Message». Їхня мета – зробити біблійні тексти більш зрозумілими для читачів. Далі такі біблійні посилання бу-дуть позначені словом «Message» (прим. редактора).

25252424

зі мною мали стрибати інструктори. Ми тренувалися, як стояти біля дверей літака, але під час тренувань це були звичайні двері на землі. Збоку виглядало досить безглуздо – робити вигляд, що вистрибуєш з літака, однак це було важливо. Ми також від-працьовували голосові команди, які інструктор даватиме мені біля дверей літака. Він запитає: «Готова?», і якщо я буду згод-на, то повинна кивнути «так». А якщо вирішу не стрибати, то мені потрібно буде заперечливо похитати головою «ні», тоді ми повернемося в літак і безпечно приземлимося.

Рішення було за мною, але як тільки я скажу: «Так!», до-роги назад уже не буде. Вистрибнувши за двері літака, ви не зможете повернутися назад.

Клайв Стейплз Льюїс написав: «Як добрі, так і погані речі можна підхопити, як застуду... Якщо ви хочете намокнути, пір-ніть у воду. Якщо хочете отримати радість, силу, мир, вічне життя, підійдіть ближче до того або навіть зануртеся в те, що володіє ними» («Просто християнство»).

Пізнання Ісуса чимось подібне до цієї ситуації. Ми можемо негативно похитати головою, і літак нашого життя повільно опуститься вниз. А можемо сказати: «Так!» і зануритися в силу та красу нового життя в Христі.

Текст Якова 4:8 говорить: «Наблизьтеся до Бога, і Він на-близиться до вас».

Якщо ми хочемо отримати все, що пропонує Ісус, нам по-трібно підійти до Нього якомога ближче. Для мене це означає щодня говорити Господу: «Так!». «Так!», коли переживаю че-рез фінансові проблеми, хворобу або небезпеку. «Так!», коли мені радісно і переді мною відчинені всі двері. «Так!», коли ба-жаю і коли не бажаю сказати «Так!».

Памела МакКенн.


Життєві штрафи«Ïðèéä³òü äî Ìåíå, âñ³ âòîìëåí³ òà îáòÿæåí³, – ³ ß çàñïî-êîþ âàñ!» (Ìàòâ. 11:28).

У мене четверо братів і жодної сестри. Можете собі уявити, як виглядав наш будинок, коли ми були діть-

ми. Жодних ляльок Барбі! Жодних журнальчиків! Бідні? Зов-сім ні! У нас були бейсбольні біти й рукавиці, футбольні м’ячі та інше спортивне спорядження. З роками ми залишили всі наші спортивні захоплення, крім гольфу.

Британський гольфіст Йен Вуснам розпочав турнір дуже успішно. Проте через деякий час його кедді (асистент, котрий підносить ключки та м’ячі під час гри в гольф) повідомив, що в його сумці для гольфу одна зайва ключка. За правила-ми гравець має право носити тільки 14 ключок. І, хоч це була помилка кедді, на гольфіста були накладені штрафні санкції. Пропуск двох ударів коштував Вуснаму кількох тисяч доларів і позбавив його перемоги. Він навіть не скористався зайвою ключкою. Він не знав, що несе «зайвий вантаж».

Багато хто з нас іде по життю із зайвим вантажем, який позбавляє нас перемоги та накликає покарання. Ми зайняті, переживаємо стрес і сильне почуття обов’язку. Нас пригнічує заздрість, ненависть і страх перед поразкою. І що в результа-ті? Ми програємо у взаємовідносинах із Богом, сім’єю, друзя-ми, знайомими.

Парадокс, але багато хто продовжує навантажувати свою життєву сумку, доки тягар не стає непосильним. А наслідок – великі втрати: зруйновані сім’ї й відносини, підірване здоров’я, фізичні й емоційні травми, поневіряння в духовній пустелі.

А чим наповнена ваша «сумка»? Ми всі беремо участь у матчі, який має вічні наслідки, – у матчі між добром і злом, у битві за наші душі. А хто стане переможцем – залежить від нас.

«Покладіть на Нього всі ваші турботи, бо Він дбає про вас» (1 Петра 5:7).

Ісус пропонує: «Прийдіть до Мене, всі втомлені та обтя-жені, – і Я заспокою вас!» (Матв. 11:28).

Ви втомилися нести свою ношу? Ісус із великим задово-ленням стане вашим довічним «Кедді». Він понесе вашу ношу, ваш тягар і заплатить усі штрафи. Чи готові ви дозволити Йому нести вашу «сумку»?

Джоді Мелащенко

27272626


Ігнорувати нещастя – не значить бути щасливим

«Áî é Õðèñòîñ íå äîãîäæàâ Ñîá³, àëå ÿê íàïèñàíî: Çíåâàãà òèõ, ùî çíåâàæàëè Òåáå, âïàëà íà Ìåíå» (Ðèìë. 15:3).«Â³í íå øóêàâ äëÿ Ñåáå ëåãêèõ øëÿõ³â, ³ãíîðóþ÷è ïðîáëå-ìè, íàòîì³ñòü âíèêàâ ó íèõ òà ïåðåìàãàâ ¿õ» (Ðèìë. 15:3, Message).

Як часто, бажаючи уникнути відповідальності, ми на-магаємося її проігнорувати. Ось, наприклад, мій чо-

ловік. Коли я прошу його допомогти мені й витерти пил, він відповідає: «Я не знаю, як це робити!». І, звичайно, моє запе-речення: «Для цього не потрібні великі здібності!» – не при-носить жодної користі.

Мій чоловік уже знає, що краще не намагатися уникнути обов’язку або відкласти справу на потім. Це може тільки по-гіршити ситуацію, і проблем стане ще більше.

Сьогодні стає дуже популярним прикидатися недосвідче-ним, щоб уникнути відповідальності за свої вчинки. Ми зви-нувачуємо ЗМІ за негативний вплив на наших дітей, а вчителів за те, що вони не навчають їх моральних цінностей, замість того, щоб нам самим, батькам, узяти на себе відповідальність за дисципліну й моральність власних дітей.

Уникаючи відповідальності, ми не тільки висуваємо не-справедливі звинувачення проти інших, а й позбавляємо себе можливості зміцнити свій характер, наші відносини та віру. Писання свідчить, що цю ваду ми можемо перемогти, якщо тільки матимемо близькі взаємовідносини з Христом і будемо слухняні Його вченню: «Початок премудрости – страх перед Господом, – добрий розум у тих, хто виконує це, Його слава навіки стоїть!» (Псал. 111:10).

Людина схильна обирати найлегший шлях. Павло закли-кає нас брати приклад з Ісуса: «Ми, сильні, повинні носити не-мочі слабких і не догоджати собі. Кожний з нас хай догоджає

ближньому – для його добра, для збудування. Бо й Христос не догоджав Собі, але як написано: Зневага тих, що зневажали Тебе, впала на Мене» (Римл. 15:1-3). «Ті, хто володіє силою і міцні у вірі, повинні підійти і простягнути руку допомоги тому, хто впав; і не робити тільки те, що вигідно нам... Кожен з нас повинен прагнути робити добро оточуючим людям, запитую-чи себе: «Як я можу допомогти?» Саме так чинив Ісус. Він не шукав для Себе легких шляхів, ігноруючи проблеми, натомість вникав у них та перемагав їх» (Римл. 15:1-3, Message).

«Отож, уважно слідкуйте, щоб поводитися не як немудрі, але як мудрі… Тому не будьте нерозумні, але пізнавайте, в чому полягає Господня воля» (Ефес. 5:15, 17).



Я хочу з тобою пообідати«Òà êàæó âàì, ùî â³äíèí³ íå ïèòèìó ç öüîãî ïëîäó âèíî-ãðàäíîãî àæ äî òîãî äíÿ, êîëè ïèòèìó éîãî íîâèì ç âàìè â Öàðñòâ³ Ìîãî Îòöÿ» (Ìàòâ. 26:29).

«Вождь хоче бачити тебе. І принеси вершок ананаса!» – такий наказ отримав Кліфтон Брукс. Разом із сіль-

ським учителем з поселення Таг Бяо Бяо на філіппінському острові Палаван Кліфтон Брукс зійшов стежкою в долину. Наближаючись до хатини вождя, Кліф побачив, що там зби-раються мешканці села. Вождь привітав Кліфа та висловив ба-жання, щоб він привіз свою родину й оселився з ними в селі.

Не бажаючи образити вождя, котрий тримав у руках вели-чезного ножа, Кліф пояснив, що не зможе бути їм корисним. Селищу потрібен медичний працівник, а він лише пілот-меха-нік. Їм потрібна людина, яка б жила з ними, а Кліф уже служив в іншому місці. Тому він сказав, що постарається знайти спон-сорів для оплати роботи людей, котрих потребувало село.

Незадоволений відмовою Кліфа, вождь зажадав від нього обіцянки повернутися. Потім нахилився, своїм великим но-жем зробив ямку в землі й урочисто посадив вершок ананаса.

29292828

Підвівшись, вождь підійшов до Кліфа, узяв його за руку і ска-зав: «Пообіцяй, що, коли цей ананас виросте, ти приїдеш, щоб з’їсти його зі мною!» Кліф розумів, що це серйозна угода, тому сказав: «Я обіцяю зробити все, що в моїх силах, але результат залежить від відповіді Божого народу».

Було б чудово, якби всі жителі острова Палаван почули про Христа! Хіба не чудово, що Бог використовує кожного з нас для здійснення Плану спасіння?

Вождь і жителі його села, серед яких багато людей хворіє і помирає, очікують, коли Кліф повернеться з допомогою. А ми очікуємо, коли повернеться Ісус. Він бажає виконати Свою обі-цянку більше, ніж Кліф бажає з’їсти ананас із вождем: «...відни-ні не питиму з цього плоду виноградного аж до того дня, коли питиму його новим з вами в Царстві Мого Отця» (Матв. 26:29).

Який чудовий Бог!Дон Старлін


Новий погляд«Áî ñüîãîäí³ ÿ çíàþ, ùî êîëè á Àâåñàëîì áóâ æèâèé, à ìè âñ³ ñüîãîäí³ áóëè ìåðòâ³, òî òîä³ öå áóëî á ëþáå â î÷àõ òâî¿õ...» (2 Ñàì. 19:6, 7).

Сказавши Давидові, який оплакував свого сина Авесало-ма, що він повинен перестати голосити, воєначальник

Йоав просто хотів, аби цар змінив свій погляд на ситуацію: «А тепер устань, і говори до серця своїх рабів».

Доктор Кендес Перт досліджувала вплив нейропептидів на зміни в організмі. Результати дослідження вона виклала у своїй книзі «Молекули емоцій». Згідно з цим дослідженням, як пози-тивна, так і негативна зміна погляду на життя справляє або благо-творний, або руйнівний вплив на кожну клітину нашого організму.

Наочним прикладом, який підтверджує цю теорію, може слугувати доля трьох військовополонених. Зіткнувшись із жахливими обставинами ув’язнення, вони вирішили зберіга-ти розсудливість та намагалися уявляти щось позитивне. На

подив охоронців, ув’язнені завжди готувалися до обіду. Часом вони говорили: «Давайте сьогодні після полювання пообіда-ємо в ресторані “Свиняча голова”». За обідом вони обгово-рювали свої мисливські успіхи, міркували, де знайти умілого таксидерміста (набивальника опудал). Іншого разу чолові-ки вечеряли в палаці королеви Єлизавети, сміючись над по-разкою Іспанської армади та сперечаючись про те, чи вийде королева заміж за Едуарда де Вер, чи накаже його стратити. Перед офіційними прийомами вони допомагали одне одному застібати запонки й затягувати білі краватки. У ресторані три друга вирішували не повертати стейк, якщо їм замість добре засмаженого приносили напівсирий. Вони стверджували, що саме таке ставлення допомогло їм зберегти здоровий глузд у жахливій атмосфері в’язниці.

Одна відома всьому світові історія (Луки 15:11-32) розпо-відає про великі зміни, що відбулися в юнакові, котрий повер-нувся додому, готовий працювати там слугою. Батько юнака дав йому найкращий одяг, одягнув йому на палець золотий перстень та влаштував бенкет на честь повернення сина, ко-трий ще недавно їв разом зі свинями. Я вважаю, що Господь натхненно розповідав цю історію, адже вона демонструє все-осяжну ідею – ідею про те, що ми можемо дивитися на життя Божими очима та позитивно впливати на ставлення до життя інших людей, якщо, звичайно, захочемо.

Една Мее Лавлес


Вона нещадна!«À Òè, Ãîñïîäè, Áîã ùåäðèé ³ ìèëîñåðäíèé, äîâãîòåðïåëè-âèé ³ ìíîãîìèëîñòèâèé, ³ ñïðàâåäëèâèé» (Ïñàë. 86:15). «Àëå Òè, Ãîñïîäè, äáàéëèâèé ³ äîáðèé, íå ãí³âàºøñÿ ÷åðåç äð³áíèö³, ñïîâíåíèé ëþáîâ³ é í³êîëè, í³êîëè íå çðàäæóºø» (Ïñàë. 86:15, Message).

Кажуть, що я – нещадний редактор, і я сприймаю це як комплімент. Укладаючи Ранкові читання, я відредагувала

31313030

багато есе, до того ж, не вагаючись, скоротила обсяг кожного із 900 до 325 слів. Чи буде це рукопис книги, чи журнальна стаття, до кінця терміну редагування весь документ у моєму комп’ютері про-сто рясніє віртуальною червоною фарбою. Проте, удосконалюю-чи матеріали згідно з вимогами редагування та форматом дизай-ну, необхідно зберегти головне – цілісність змісту і стиль автора.

Нещадний – значить той, хто не виявляє милості, безжа-лісний і, як каже онлайн-словник (Dictionary.com), «безжаліс-ний, жорстокий монстр». Ого! Зачекайте! Але ж я просто роб-лю свою роботу!

З моєю любов’ю до лінгвістики я, звичайно ж, подивилася значення слова «щадити». Ви коли-небудь чули, щоб когось називали пощадним? (До речі, програма перевірки орфографії української мови підкреслює це слово червоною лінією, тобто відкидає його). Однак це давньоруське слово, і словник Воло-димира Даля пояснює його так: «Стосується пощади». А слово «пощадити» цей же словник пояснює так: «пожаліти, поберег-ти, уберегти, зберегти, врятувати, виявити милосердя, заступ-ництво; помилувати, простити, не караючи».

О, наш Бог – пощадний! Кожна книга Біблії, майже кожний її розділ, описує Божу пощаду щодо нас, Його милість, співчуття, благодать, жалість, Його незаслужену любов до нас, ніжність, вірність, прощення, уважність, материнську й батьківську тур-боту, щедрість, порятунок, опіку, захист, охорону, догляд...

«Господь, Господь, – Бог милосердний, і милостивий, довго терпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотри-мує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх» (Вих. 34:6, 7). Так Господь відкрився Мойсеєві. Замість того щоб описувати Свій зовнішній вигляд, Бог говорить, Хто Він і що робить. А це значно цінніше!

Люди можуть говорити що завгодно про мій стиль редагу-вання, але я молюся, щоб слова, які переношу на папір, відо-бразили вчинки, ставлення і характер Бога. Можливо, варто повернути давнє слово «пощадний»? Давайте вживати його! Коли ви наступного разу будете хвалити когось, скажіть, що ця людина «пощадна», і відразу ж поясніть значення цього слова, аби розвіяти всі сумніви!



Релігія і здоров’я «Ëþáèé, ìîëþñÿ, ùîá òîá³ äîáðå âåëîñÿ â óñüîìó ³ ùîá òè áóâ çäîðîâèé, ÿê äîáðå âåäåòüñÿ òâî¿é äóø³» (3 ²âàíà 2).

Нещодавно Гарольд Коеніг, директор наукового цен-тру при університеті Дьюка, опублікував книгу «Чи

корисна релігія для вашого здоров’я?». Він стверджує: «Так! Релігія дуже корисна для здоров’я!» Його праця, яка ґрун-тується на десятирічному дослідженні, співзвучна з робо-тою доктора Гері Фрейзера з університету Лома Лінда, який опублікував результати дослідження здоров’я християн- адвентистів у книзі «Харчування, довгожительство та хро-нічні захворювання». Відкриття цих двох довгострокових досліджень довели, що релігія справляє сильний позитивний вплив на самопочуття людини, оскільки служить своєрідним буфером між емоційними й фізичними проблемами.

Подумайте про різні емоційні стани: депресія, небажан-ня жити, страх, паніка, алкогольна або наркотична залеж-ність – усе це легко долається завдяки відвідуванню церкви, молитві та ще цілій системі цінностей, які допомагають лю-дині бути сильною і задоволеною життям. Доктор Фрейзер встановив, що людина буде менш схильна до таких захворю-вань, як рак, ожиріння, серцева недостатність, діабет, артрит і ревматизм, якщо дотримується системи цінностей, у якій пропагуються такі принципи здорового способу життя, як правильне харчування, достатній відпочинок, фізичні впра-ви, вживання води й довіра до Бога. Ці принципи є обов’яз-ками християнина, але водночас і перевагами, оскільки його тіло – Божий храм.

Хороше здоров’я та біблійна релігія йдуть пліч-о-пліч. А чому б ні? Біблійне віровчення здатне зміцнити життєві сили. Християни вірять, що люблячий Бог особисто спілкується з кожною людиною і що в кожній ситуації обов’язково містить-ся щось хороше, якщо довірити життя Богові. Також вони впевнені, що кожна людина може в будь-який час, у будь-яко-

33333232

му місці поговорити з Володарем Усесвіту і що не існує такого гріха, якого не можна визнати і пробачити.

Саме такою є здорова релігія, яка виховує здорових віру-ючих. Я вважаю: цього достатньо, аби довести, що віра в Бога корисна для здоров’я.

Вільям Лавлес


Вклади зростають«Áî êîëè öå ó âàñ º òà ïðèìíîæóºòüñÿ, òî íå çàëèøèòü âàñ áåç ä³ëà, í³ áåç ïëîäó äëÿ ï³çíàííÿ Ãîñïîäà íàøîãî ²ñóñà Õðèñòà» (2 Ïåòðà 1:8).

Я виріс у бідній родині в Саскачевані (провінція на пів-дні центральної частини Канади). Ми жили в будин-

ку з однією спальнею, без водопроводу, електрики, каналі-зації. Будинок обігрівався дров’яною пічкою. Однак ми були щасливі. Ми любили ходити з татом до міста. Ми з братами шукали викинуті пляшки з-під газованої води або пива, а по-тім обмінювали їх на гроші (1 цент за пляшку з-під пива, 2 центи – з-під газованої води). Свій заробіток ми витрачали на жувальні цукерки та льодяники.

Одного разу батько переконав нас складати гроші на те, що подарує нам більше задоволення, ніж «цілий день жуван-ня». Тому скоро наш гараж був до стелі завалений пляшками з-під газованої води і пива.

Винагороду ми отримали різдвяного ранку 1955 року. Під бідною різдвяною ялинкою лежали загорнуті в газету два величезних подарунки. Одним з них були санки на п’я-тьох осіб, а іншим – новенька іграшкова залізниця зі справж-нім димом з труби та додатковими деталями, що дозволяють з’єднати рейки вісімкою. Ми втратили дар мови! Ми обніма-лися, а потім усі разом заскочили до тата на руки, дякуючи йому за подарунки. Він сказав, що грошей від здачі пляшок вистачило на ці покупки. Наші невеликі вклади зросли до серйозної суми!

Ці дитячі спогади містять глибокий духовний урок. Ма-ленькі життєві вклади мають властивість зростати. Добрі сло-ва, рука допомоги, молитва за проблему ближнього – усе це може справити сильний вплив на чиєсь життя. Але є й інший бік: обман, злі слова, бездушність, грубі зауваження, шахрай-ство також можуть перерости у великі проблеми.

Кожна дрібниця в нашому житті, зауважуємо ми її чи ні, може стати чимось більшим. З таких дрібниць складається картина нашої особистості.

А які дрібниці складають картину вашої особистості? Пет ро нагадує нам: «Тому докладіть усі старання, покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, в пізнанні – стри-маність, у стриманості – терпеливість, у терпеливості – по-божність, у побожності – братерство, а в братерстві – любов. Бо коли це у вас є та примножується, то не залишить вас без діла, ні без плоду для пізнання Господа нашого Ісуса Христа» (2 Петра 1:5-8).



Очікуючи вічності«Íàä³éñÿ íà Ãîñïîäà âñ³ì ñâî¿ì ñåðöåì, à íà ðîçóì ñâ³é íå ïîêëàäàéñÿ! Ï³çíàâàé òè Éîãî íà âñ³õ äîðîãàõ ñâî¿õ, ³ Â³í âèïðîñòóº òâî¿ ñòåæêè» (Ïðèï. 3:5, 6).

Нещодавно моя сусідка сумно сказала: «Мені нема на що надіятися». І це мене не здивувало, оскільки з її вуст я

чула переважно негатив. Усі знають цю жінку як переконану песимістку, вона дуже рідко говорить хороші слова. Мені стало її дуже шкода, і я почала молитися, аби Бог надихнув мене по-казати їй позитивний аспект життя.

На власному досвіді я знаю, що значить втратити надію і мати єдине бажання – закрити очі й ніколи більше не проки-нутися. Я виросла без батька. Моя мама була християнкою, але їй доводилося одній виховувати мене і старшого брата, тому її часто не було вдома, навіть на Різдво. Вона працюва-

35353434

ла, щоб нагодувати нас і сплатити рахунки. Від батька ми не отримували жодної допомоги.

Тому я почала шукати щастя у вечірках, кіно й танцях, але знайшла тільки порожнечу і марноту. Я зрозуміла, що мав на увазі мудрий автор, котрий написав: «Сказав був я в сер-ці своєму: Іди-но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, – та й воно ось марнота... На сміх я сказав: “Нерозум-ний”, а на радість: “Що робить вона?” Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти» (Екл. 2:1-3).

Я зустрічалася з моряком Бобом. Його мати, методистка, приїхала з Огайо до Каліфорнії побачитися із сином. Ідучи центром Окленда, вона побачила офіс радіостанції «Тиха го-дина». Заінтригована назвою, вона ввійшла подивитися, що це таке. Потім вона розповіла Бобу про свої враження і спо-нукала його теж піти туди. Він пішов і був так вражений, що почав і мене вмовляти піти з ним.

У той час мене зовсім не інтригувала назва «Тиха годи-на». Можливо, якби радіостанція називалася «Гучна годи-на», це привернуло б мене більше. Але Боб був наполегли-вий, і відтоді моє життя повністю змінилося. Я почула, як засновник «Тихої години» Джей Тукер говорив про Небе-са. І я вирішила: тепер Небеса будуть моєю метою. Пастор Тукер охрестив мене. Це було найкраще рішення в моєму житті! Вічність на Небесах – ось на що варто надіятися і чого варто чекати. І Господь керує кожним нашим кроком у напрямку до Неба.

Дель Делкер


Як не зазнати невдачі«Áóâàº, äîðîãà ëþäèí³ çäàºòüñÿ ïðîñòîþ, òà ê³íåöü ¿¿ – ñòåæêà äî ñìåðòè» (Ïðèï. 14:12).

– Ви можете зупинитися в готелі «Панама». Це наші парт-нери, – з усмішкою сказала співробітниця авіаліній.

«Аякже! – подумав я. – Вона хоче заощадити гроші й роз-містити нас у дешевому готелі».

– Мем, але тут написано, що нас поселять у готелі «Рузвельт».– Усе правильно, сер, але вам не обов’язково їхати саме туди.Підійшов таксист і, поплескавши мене по плечу, сказав:– Ви містер Мур? Я відвезу вас із дружиною до готелю «Руз-

вельт». Вам сподобається.Жінка за адміністраторською стойкою подивилася на мене:– Сер, ви не зобов’язані їхати з ним. У готелі «Панама» ба-

гато вільних номерів. Я можу викликати вам інше таксі.– Ні, ні! – наполягав водій таксі. – Поїхали зі мною!Я повернувся до дружини:– Їдьмо до готелю «Рузвельт».Співробітниця авіаліній подивилася на мене з подивом.Сорок п’ять хвилин від аеропорту, і ось ми повернули під

аркою та приїхали до бідного району міста.– А ось і готель «Рузвельт»!Я подивився на дружину і сказав:– Можливо, колись це був хороший готель, але зараз він

виглядає трохи похмуро.Ми були єдиними постояльцями. У вартість номера вхо-

дило і харчування, але нам повідомили, що їжі в них немає. У нашому номері без кондиціонера було душно і сиро. На відчи-нених вікнах не було москітних сіток. Ліжко було твердим, як камінь. Ми всю ніч крутилися, штовхалися і ганяли комарів. У таку спеку відсутність гарячої води в душі не була проблемою, але виявилося, що й холодної води не вистачало.

Наступного ранку ми проїжджали повз готель «Панама», точніше «Панама Хілтон», розташований за десять хвилин їзди від аеропорту. Ми сміялися, але насправді нам хотіло-ся плакати. Це була найжахливіша ніч у нашому житті, а все тому, що я не повірив співробітниці авіаліній. Ми могли роз-міститися в готелі «Хілтон» зі зручним ліжком, кондиціоне-ром, гарячою водою і прекрасним харчуванням.

Соломон написав: «Буває, дорога людині здається прос-тою, та кінець її – стежка до смерти» (Прип. 14:12).

Ми не провели ніч у чудовому готелі, бо не прислухалися до правильної поради. Але ж я так само можу втратити вічність

37373636

з Ісусом, якщо послухаюся сатану! Звичайно, Ісус має для мене план на сьогоднішній день. Як мені не зіпсувати його своїми людськими припущеннями?

Уеслі Мур


Де моя сила?«Áî ñâÿòèé öåé äåíü äëÿ íàøîãî Ãîñïîäà, ³ íå ñóìóéòå, áî ðàä³ñòü ó Ãîñïîä³ – öå âàøà ñèëà!» (Íååì. 8:10).

Знову, піднявшись сходами, я кілька хвилин відпочивала через задишку. Коли ж повернуться колишні сили? Не-

вже мені доведеться жити із цим решту років? Нещодавно мені зробили операцію на відкритому серці з виправлення дефекту в серцевому клапані. І тепер я відчувала слабкість, притаманну післяопераційному періоду.

Я звикла важко працювати, ніколи не ухилялася від обов’язків і не потребувала сторонньої допомоги. Я була дуже незалежною. А тепер раптом відчула себе інвалідом, якому потрібно обережно ходити і часто відпочивати. Тому я була пригнічена і знесилена.

Щодня я молилася: «Господи, я більше не можу так жити. Допоможи мені, прошу. Будь ласка, віднови мої сили і здібності».

Моя боротьба тривала, а покращень не було. Я благала Бога допомогти мені. Одного разу після ранкових роздумів над Словом Божим я приймала душ і почула голос усередині себе: «Радість у Господа – це ваша сила». Ці слова потішили й надих-нули мене, я зрозуміла, що Господь чує мої сердечні прохання.

Радість від Господа стане нашою силою, якщо ми при-йдемо до Нього такими, якими є. Коли народ прийшов до Бога, бачачи розруху, що наповнювала їхнє життя, Він не сказав їм: «Я ж вам казав! Ви повинні були знати. Подивіть-ся, до чого призвело ваше життя? Наступного разу постарай-теся так не робити ... ». Замість цього вони почули: «“Ідіть, їжте сите та пийте солодке… Бо святий цей день для нашого

Господа, і не сумуйте, бо радість у Господі – це ваша сила!” Левити потішали весь народ, кажучи: “Мовчіть, бо цей день святий, – і не сумуйте!” І пішов увесь народ їсти та пити… та чинити велику радість, бо розумів ті слова, що розповіли йому» (Неем. 8:10-12).

Як би погано вам не було, радість від Господа завжди буде вашою надією і силою. Ми можемо прийти до Нього й укріпитися.

Барбара Моен


Цілющий дотик«² ìîëèòâà â³ðè ñïàñå õâîðîãî...» (ßêîâà 5:15).

Я зберігаю свій молитовний список в обкладинці Біблії, щоб завжди пам’ятати, як Бог виконує Свої обітниці.

Але це не список прохань. Це список понад 40 осіб, які пообі-цяли щодня згадувати мене у своїх молитвах, доки не випов-ниться те, про що я молюся.

Я отримала травму від сильного життєвого потрясіння. Я відчувала емоційний і духовний біль. Моя улюблена сусідка тримала мене в обіймах, доки я ридала. Її чоловік-пресвітер звершив наді мною єлеєпомазання і благословив мене в молит-ві. Мої пастори співчутливо вислухали мене і дали багато муд-рих порад. Я отримала втішного листа від друга, котрий живе на другому кінці планети.

Апостол Яків написав: «Як хтось між вами страждає, хай молиться… Як хтось між вами хворіє, нехай покличе пресвітерів Церкви і хай помоляться над ним, намастивши його оливою в Ім’я Господнє. І молитва віри спасе хворого... » (Якова 5:13-15).

Я страждала, моє серце боліло, однак вирішила запросити кількох друзів із церкви до себе на вечерю в неділю. Я приго-щала їх полуницями і смачним яблучним напоєм, намагаю-чись підняти настрій.

Ми сіли в коло, і кожен по черзі помолився за мене, щоб Бог зміцнив мене на християнському шляху, щоб я не втра-

39393838

чала довіри до Нього і, звичайно ж, щоб Він подарував мені зцілення. Коли хтось ішов, я проводжала його до дверей. Ми обнімалися, і, що дивно, кожен дякував мені за запрошення! Я зовсім забула, що, допомагаючи іншим, ми стаємо інструмен-тами в руках Бога та Його цілющим дотиком. Мої друзі відчу-вали присутність Святого Духа, коли молилися за мене. Вони не могли повірити, що Бог Усесвіту обрав їх для цієї особливої справи. Їх охоплював шанобливий страх.

Бог так сильно любить вас. Навіть у важких обставинах Він приготував для вас подарунок. А ще Він бажає через вас виявити любов до інших людей. Дозвольте Великому Лікареві зцілити вас, а також дозвольте Йому використовувати вас для зцілення оточуючих Його ніжним, люблячим і могутнім доти-ком. Це неймовірне відчуття!



Повернення«Êîëè â³í áóâ ùå äàëåêî, áàòüêî ïîáà÷èâ éîãî é çìè-ëîñåðäèâñÿ; ïîá³ãøè, êèíóâñÿ éîìó íà øèþ ³ ïîö³ëóâàâ éîãî» (Ëóêè 15:20).

Напередодні китайського Нового року в китайських кварталах по всіх Сполучених Штатах збираються

люди і влаштовують паради штучних драконів та левів. Проте ці яскраві сцени є лише тінню справжнього свята, яке розгор-тається в Китаї під час Весняного фестивалю чи китайського Нового року.

Весняний фестиваль – найважливіше свято китайців. Точ-ніше, це зібрані воєдино всі свята: Новий рік, День подяки, День народження та багато інших. Люди прикрашають будин-ки, готують частування, дарують подарунки, а ще кожен, не-залежно від дати свого народження, святкує його саме під час Весняного фестивалю. Звичайно, усі ці веселощі неможливо втиснути в один день, тому Весняний фестиваль відзначають два тижні! Я була учасницею двох фестивалів, коли жила в Ки-

таї. Проте мені не вдалося організувати жодного феєрверку і жодна святкова страва мене не вразила. Найголовніша частина китайського Нового року – повернення сім’ї додому.

Під час Весняного фестивалю китайці не їдуть у відпуст-ку на курорт. Вони створюють у своїх оселях затишну атмос-феру для зустрічі всієї родини. У країні з населенням понад 1,3 мільярда осіб дуже непросто дістатися додому, коли всі інші роблять те ж саме. Простоявши в проході поїзда всю дорогу (10 і більше годин), починаєш зовсім по-іншому ста-витися до довгих подорожей на ногах. Це дуже незручно, але люди усміхаються, бо всі вони повертаються додому, де їх обіймуть рідні руки.

Ми, християни, віримо, що прямуємо до нашого небесного дому. Дорога не завжди приємна, але яким чудовим буде день, коли ми нарешті повернемося додому! Парад усіх небесних ан-гелів, надзвичайна їжа, славне свято – але все це потьмяніє по-рівняно з руками, які обіймуть нас у небесному домі.

«Адже Сам Господь… при Божій сурмі, зійде з неба, – і першими воскреснуть померлі в Христі. Потім ми, що живе-мо, які залишимося, разом з ними будемо підхоплені на хма-ри, на зустріч з Господом у повітрі, – і так завжди будемо з Господом» (1 Сол. 4:16, 17).



А що робиш ти?«Æíèâà âåëèê³, à æåíö³â ìàëî» (Ìàòâ. 9:37).

Коли в дітей гірського селища Таг Бяо Бяо на філіппін-ському острові Палаван минув шок від першої зустрічі

з «білою людиною», вони почали ходити слідом за Кліфтоном Бруксом. Їм подобалася не тільки його «дивовижна» зовніш-ність, але і його рюкзак, у якому було багато «чудо-штучок».

Бажаючи похизуватися перед Кліфтоном, діти винайшли свої власні пристрої. Вони з гордістю показали йому незграбні підводні окуляри, зроблені з камери від колеса, пластика і смо-

41414040

ли. Потім вони змайстрували вудку з гілки, до кінця якої при-кріпили гачок зі шматочком гуми. Діти також показали Кліфу їхнє улюблене ігрове поле – річку.

Одного разу, спускаючись стежкою до місця купання, один хлопчик наступив на корінь дерева і сильно поранив ногу. Він відразу ж попрямував до Кліфа. Вони повернулися до його на-мету, де Кліф дістав зі свого диво-рюкзака набір першої допо-моги. Уже через кілька хвилин він очистив і продезінфікував рану, а потім забинтував її білосніжною пов’язкою. Після цьо-го всі повернулися до річки.

Весь залишок дня діти пірнали, бризкалися водою і ловили рибу. Повертаючись з дітьми назад до селища, Кліф у зачуду-ванні зупинився. Його чекала безліч жителів, котрі страждали різними хворобами. Він був вражений та намагався пояснити людям, що він не лікар, а лише пілот і механік.

«Обходив Ісус усі міста й села, навчаючи… проповідуючи… й зцілюючи всяку недугу і всяку хворобу в народі. Побачивши ж юрби, Він змилосердився над ними, бо були змучені та розпо-рошені, наче вівці, які не мають пастуха. Якось каже Ісус Своїм учням: Жнива великі, а женців мало. Тож благайте Господаря жнив, щоб послав робітників на Свої жнива» (Матв. 9:35-38).

Чи виявляєте ви співчуття до нужденних людей навколо вас, як це робили Ісус та Кліф?

«Господи, використовуй мене сьогодні, як Твого праців-ника!».



Хороший зір«Äëÿ ìîº¿ íîãè Òâîº ñëîâî – ñâ³òèëüíèê, òî ñâ³òëî äëÿ ñòåæêè ìîº¿» (Ïñàë. 119:105).«Çàâäÿêè Òâîºìó Ñëîâó ÿ ìîæó áà÷èòè, êóäè éäó» (Ïñàë. 119:105, Message).

Ви коли-небудь пробували грати в теніс, дивлячись тіль-ки одним оком? Якось перед грою я загубила одну кон-

тактну лінзу, тому вирішила грати без неї. Я була вражена, на-скільки в мене спотворилося сприйняття простору. Я навіть не могла відбити м’яч, щоб він не потрапив у мене. А коли їхала після тенісу додому за кермом машини, у мене від страху про-сто волосся дибки вставало.

Часто наше розуміння Божого плану для нашого життя по-дібне до гри короткозорого в теніс. Ми не можемо чітко по-бачити Його мету, тому, коли на нас «летить» проблема, нам складно сфокусуватися, аби відбити її подалі за сітку. Хіба можна з таким зором сподіватися перемоги?

На щастя, Бог дав нам дві лінзи, які допомагають усе чіт-ко бачити, – це Його Слово, записане в Старому й Новому За-вітах. Скориставшись цими лінзами, ми зможемо покращити свій поганий зір і навчимося впевнено йти по життю.

Псалмист каже: «Завдяки Твоєму Слову я можу бачити, куди йду».

Вивчення Божого Слова фокусує наш слабкий зір і допо-магає нам зрозуміти Божий план: «Дивіться на Ісуса, який розпочав і завершує забіг, в якому ми всі беремо участь. На-вчіться чинити так, як Ісус, бо Він ніколи не втрачав з поля зору Свою мету – надзвичайний фініш у Бозі і з Богом. Для Нього не існувало нездоланних перешкод: чи був це хрест, ганьба чи щось інше. А тепер Він на почесному місці, по пра-виці від Бога» (Євр. 12:2, 3, Message).

«Отже, якщо ви бажаєте отримати від Бога все, що Він го-товий дати, тримайте фокус на цій меті. Якщо ж ви ще не ро-зумієте, як повністю присвятити себе Богові, Він зцілить ваш зір і ви побачите! Тож не звертаймо з того шляху, на який Він нас спрямував» (Филп. 3:15, 16, Message).

Сьогодні приділіть час тому, щоб заглибитися в Боже Слово, беріть приклад з Ісуса та приготуйтеся до неймовірної перемоги!


4343

1 ëþòîãî, ïîíåäiëîê

Любов, любов, любов...«Ëþáîâ º â³ä Áîãà, ³ êîæíèé, õòî ëþáèòü, íàðîäèâñÿ â³ä Áîãà ³ çíàº Áîãà» (1 ²âàíà 4:7).

Є безліч пісень та фільмів про пошуки любові, про її втра-ту, нерозділене або відкинуте кохання. Уся реклама,

починаючи з легких напоїв і закінчуючи курортами, говорить про любов. Любовні романи зображують кохання в спотво-реному світлі. А телевізійні шоу про взаємовідносини – фаль-шиві, вигадані й абсолютно не реалістичні! А що вже говорити про Інтернет-знайомства? Суцільна омана і жахлива неправда! Політики різних партій говорять про любов до народу, але, ли-цемірно прикидаючись заради отримання коштів, виявляють презирство до своїх виборців.

Я знала одного юнака, у котрого, коли він був ще неодру-жений, замість номерного знака на червоній спортивній маши-ні було написано «МОЯ ДРУЖИНА». (Цікаво, чи змінив він цей напис, коли одружився?). Для одних людей полюбити і розлюбити когось – все одно що переодягнутися. А інші мо-жуть довго й терпляче домагатися чиєїсь прихильності, навіть коли здається, що немає жодної надії.

Ми часто замислюємося: а чи любов це? Що таке любов? Усе залежить від того, про кого або про що ми говоримо. Ко-жен прагне здобути задоволення, щастя, вдячність і почуття приналежності. У піраміді потреб Авраама Маслоу всі ці якості, складові любові, розташовані десь посередині між фізіологіч-ними потребами та потребою в самореалізації. Любов, яку ми так намагаємося подарувати й отримати, дуже цінна.

Улюблений учень Ісуса писав: «Улюблені, любімо одне од-ного, бо любов є від Бога, і кожний, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не пізнав Бога, бо Бог є лю-бов. Божа любов до нас виявилася в тому, що Бог послав Свого Єдинородного Сина у світ, щоб ми через Нього жили. Любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він полюбив нас і послав Сина Свого як примирення за наші гріхи. Улюблені,

ЛЛютийютий

45454444

коли Бог нас так полюбив, то й ми повинні любити одне одно-го!» (1 Івана 4:7-11). І на словах, і на ділі.


2 ëþòîãî, âiâòîðîê

Впливові люди«Äåÿêèõ Áîã ïîñòàâèâ ó Öåðêâ³: ïî-ïåðøå, àïîñòîëàìè, ïî-äðóãå, ïðîðîêàìè, ïî-òðåòº, â÷èòåëÿìè; ïîò³ì – ÷ó-äåñà, òîä³ – äàðè îçäîðîâëåííÿ, äîïîìîãè, óïðàâë³ííÿ, çíàííÿ ð³çíèõ ìîâ» (1 Êîð. 12:28).

Люди, з якими ми маємо близькі взаємовідносини, дуже сильно впливають на нас. Цей вплив незрівнянно біль-

ший, ніж вплив знаменитостей, політиків чи світових лідерів. А тепер тест: чи можете ви назвати п’ять найбагатших людей світу; п’ять останніх володарів «Призу Хісмана» [щорічний приз, який вручають видатному гравцю університетської фут-больної команди]; п’ять останніх володарок титулу «Міс сві-ту»; десять лауреатів Нобелівської премії; шість останніх во-лодарів премії «Оскар» у номінації «Кращий актор/актриса»; десять останніх переможців чемпіонату світу з баскетболу.

Навряд чи хтось пам’ятає всіх перелічених вище осіб. Так, вони найкращі у своїй справі. Але з часом досягнення забува-ють і нагороди втрачають свій блиск. Похвальні листи й ди-пломи тьмяніють і стають просто купкою паперів.

А ось ще кілька запитань. Подивимося, як ви впораєтеся з ними. Назвіть шкільних учителів, які справили на вас силь-ний вплив у шкільні роки. Назвіть трьох друзів, які допомог-ли вам у важкий час. Назвіть трьох людей, які навчили вас чогось важливого. Згадайте трьох осіб, які допомогли вам відчути себе особливими й цінними. Подумайте про трьох людей, з якими вам приємно проводити час. Назвіть п’ять особистостей, чиє життя вас надихає.

Це завдання легше? Люди, які впливають на наше життя, – це не ті, хто має гарну освіту, великі гроші й високі титули. Це ті, кому ми небайдужі.

А чи є ви для когось героєм або натхненням? Так, якщо ви похвалили когось за роботу, написали подячну статтю в газету, стали донором у місцевому банку крові, допомогли ви-конавцеві прорепетирувати пісню, підвезли підлітка на моло-діжну зустріч, відвезли сусіда до лікаря або зрізали для друга букет троянд без жодного приводу. Це лише кілька прикладів, які відповідають на запитання: «А що зробив би Ісус?»

Один з дарів Святого Духа – дар допомоги (1 Кор. 12:28). Він перерахований нарівні з такими дарами, як апостольство, учительство, управління, знання різних мов. А далі міститься 13-й розділ Першого Послання до коринтян, у якому йдеться про великий Божий дар – любові до ближнього. Усе зводить-ся до любові та взаємовідносин.


3 ëþòîãî, ñåðåäà

Інгредієнти любові«Ñêóøòóéòå é ïîáà÷òå, ÿêèé äîáðèé Ãîñïîäü» (Ïñàë. 34:9).

Мої друзі жартують наді мною, коли я в проповіді ви-користовую кулінарні ілюстрації. Чомусь вони вва-

жають, що я не вмію готувати. Але я готую дуже смачне веге-таріанське каччіаторе (поширена в США страва італійської кухні). Будь-яка смачна страва складається, як мінімум, із чотирьох інгредієнтів. Як і апетитна їжа, любов «агапе», Божа глибока, постійна, безумовна любов до кожної люди-ни (Римл. 12:9), складається з безлічі інгредієнтів. Чотири з них я вважаю найважливішими у відносинах між Богом і людиною.

Дружня любов. Коли Павло говорив: «Любіть один одно-го по-братерськи» (в. 10), він намагався підібрати відповідне слово, щоб відобразити глибину і сталість цієї любові. Тому замість грецького слова антехо (любитиме – Матв. 6:24), він створює нове – філосторгос, яке складається з двох понять: філос, що означає особливий друг, навіть ближчий за брата (Івана15:14), і сторге, що означає любов, яка, подібно до клею,

47474646

з’єднує речі, незалежно від того, наскільки вони далекі або не-схожі між собою.

Братня любов. Слово філаделфіа («любіть» – Римл. 12:10) походить від того самого кореня філос, але означає ніжну прихильність у дружніх стосунках. Це любов між родичами. Також це слово виражає приязнь до сім’ї в Христі, що спону-кає зближуватися із членами Церкви, об’єднуючи їх Божою благодаттю.

Пристрасна любов. Павло не використовує слово ерос, а вживає синонімічне поняття, коли закликає віруючих: «Ду-хом палайте, Господеві служіть » (в. 11). Палати – означає бажати чогось від усього серця. Така пристрасть у чомусь по-дібна до ерос – любові, котра палає так гаряче, що людина не може витримати.

Привітна любов. Павло закликає християн: «Беріть участь у потребах святих, виявляйте гостинність» (в. 13). І знову він вживає два слова філос (дружня любов) і ксенос (мандрівник), бажаючи показати, що в громаді посвячених послідовників Ісуса Христа має панувати гостинність.

Це не мій рецепт. Може видатися, що в ньому немає ні-чого особливого. Але я впевнена: вище перелічені інгредієн-ти просто необхідні, якщо ви хочете висловити любов агапе. Спробуйте, як написано: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь» (Псал. 34:9).

Хувет Б. Уїльямс

4 ëþòîãî, ÷åòâåð

Улюблені«Áî ÿ ïåðåêîíàíèé, ùî í³ ñìåðòü, í³ æèòòÿ, í³ àíãåëè, í³ âëàäè, í³ òåïåð³øíº, í³ ìàéáóòíº, í³ ñèëè,í³ âèñîòà, í³ ãëèáèíà, í³ áóäü-ÿêå ³íøå òâîð³ííÿ íå çìîæå íàñ â³äëó-÷èòè â³ä Áîæî¿ ëþáîâ³, ÿêà â ²ñóñ³ Õðèñò³, Ãîñïîä³ íàø³ì!» (Ðèìë. 8:38, 39).

Коли Анніці було два з половиною роки, вона перейшла спати з манежика в односпальне дитяче ліжечко. Вона

із задоволенням допомогла вибрати для неї постільну білизну і в захопленні стрибала на новому предметі її кімнати.

Але коли настала ніч і дівчинку оточила темнота, їй ста-ло не вистачати комфорту від м’якого затишного оточення старого манежика. Анніка знайшла вихід завдяки «улюбле-ним». Так вона називала колекцію м’яких іграшок. Замість того, щоб узяти одного або двох «улюблених», Анніка при-несла всіх і розмістила їх навколо себе в ліжку. Укладати і вкривати кожну іграшку на тих місцях, де «їм подобалося спати», перетворилося на особливий вечірній ритуал. Дея-ким «улюбленим» навіть подобалося залишатися під ков-дрою протягом дня, як повідомила мені одного разу Анніка, коли застеляла вранці ліжко.

Анніка росла, і колекція її «улюблених» у ліжку також. Не-забаром щоночі з нею в ліжку спало від 15 до 20 іграшок, а де-які залишалися там і вдень. Було смішно спостерігати за цим, оскільки через таку кількість іграшок у ліжку майже не зали-шилося місця для самої Анніки.

Одного вечора Анніка зайшла в кімнату до мами, аби по-бажати їй доброї ночі. Вона побачила, що в маминому ліжку немає жодного «улюбленого», тому дитина побігла до своєї кімнати й обережно взяла одного особливого «улюбленого» – симпатичного кролика, який співав колискову. Вона принесла кролика мамі і сказала: «Матусю, ось тобі “улюблений”! Тепер, якщо ти почнеш за мною скучати, тобі не буде так сумно». Ан-ніка хотіла, щоб мама мала «улюбленого», який нагадає їй: хоч зараз доня спить у своїй кімнаті, вона її дуже любить.

Бог бажає нагадати нам про Свою незмінну любов до нас. Хіба вас не тішить, що ніщо не здатне відлучити нас від цієї любові?

«Бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глиби-на, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, Господі нашім!» (Римл. 8:38, 39).


49494848

5 ëþòîãî, ï’ÿòíèöÿ

Любов зростає«Â³í çîäÿãíóâ ìåíå â øàòó ñïàñ³ííÿ, ³ â îäåæó ïðàâåäíî-ñòè ìåíå âáðàâ, íåìîâ ìîëîäîìó, ïîêëàâ Â³í íà ìåíå â³í-öÿ, ³ ìîâ ìîëîäó, ïðèîçäîáèâ êðàñîþ ìåíå!» (²ñà¿ 61:10).

«Розкажіть вашу історію. Як ви познайомилися?» Істо-рії знайомства і кохання наповнені романтичними і

часом смішними моментами, а також Божественним втручан-ням. У деяких культурах можна почути: «Мої батьки обрали для мене супутника». У західній культурі нам складно уявити, як це – не бути знайомим з майбутнім чоловіком або майбут-ньою дружиною до весілля.

В історії та в багатьох біблійних розповідях ми бачимо, що шлюби були своєрідними політичними й торговими альянса-ми, завдяки яким об’єднувалися різні родини, племена і наро-ди. Господь наказав Осії одружитися з невірною Ґомер, щоб він зрозумів відносини Бога з Його народом. Йосипові Бог звелів одружитися із зарученою з ним нареченою Марією та піклува-тися про їхнього Сина Ісуса.

Коли Авраамові було 140 років, він попросив свого вір-ного слугу Еліезера знайти в Месопотамії дружину для Ісака. Еліезер повинен був вибрати жінку з хорошого роду і з такими ж релігійними переконаннями, що й Авраам. Еліезер покірно прийняв на себе цю велику відповідальність. Авраам сказав: «Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого на-родження… Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого!» (Бут. 24:7). Яке довір’я, яка віра і впевненість у Божому керівництві!

Стосунки Ісака з батьком варті уваги. Будучи сорокаріч-ним чоловіком, він підкорився рішенню батька щодо вибору його дружини. І був винагороджений гарною, розумною, доб-рою і цнотливою Ревекою.

У такій культурі батьки, організовуючи шлюб своєї дити-ни, бажали їй найкращого. Багато з таких організованих шлю-бів – успішні й щасливі, оскільки любов подружжя зростає та

зміцнюється, відколи вони одружилися. Досвідчені богобояз-ливі батьки посилено моляться, досліджують і шукають, виби-раючи відповідну пару для своєї дитини.

Будемо ж відкриті для Божого дару любові. Він організу-вав для всіх нас весілля. «Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведности мене вбрав, немов мо-лодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене!» (Ісаї 61:10).

Пензі Ченд

6 ëþòîãî, ñóáîòà

Початок єгипетського весілля«Îñê³ëüêè ìîëîäèé çàï³çíþâàâñÿ, âñ³ çàäð³ìàëè é ïîñíó-ëè» (Ìàòâ. 25:5).

За день до весілля, яке мало відбутися в нашій церкві в єгипетському місті Геліополісі, мене попросили грати

на органі під час урочистості. Я можу грати будь-який гімн з листа. Однак «Весільний хор» Ріхарда Вагнера, «Весільний марш» Мендельсона та інші твори грати значно складніше. Дядя нареченої сказав, що весілля призначене на 7:00 вечо-ра, але, імовірно, за «єгипетським часом» усе почнеться о 7.30 або 8.00.

Я приїхала до церкви о 7:00. Мені було ніколи репетиру-вати заздалегідь, тому вирішила, що маю принаймні півгоди-ни, аби пограти. Я репетирувала цілу годину, тому о 8.00 була впевнена, що відмінно виконаю необхідні твори. Церква вже була наповнена гостями. Стояв спекотний день, вікна в залі були відчинені, оскільки кондиціонери не могли впоратися з такою великою кількістю людей, що випромінювали тепло. Дів чата з 25-го розділу від Матвія запаслися олією, а я запасла-ся прищіпками, щоб мої ноти не розлетілися по залу.

У присутніх дітей закінчилося терпіння, і вони почали дошкуляти мені запитаннями. Вони плескали мене по руці і говорили: «Міс, міс!» Так вони намагалися привернути мою

51515050

увагу. Діти хотіли поговорити англійською або натиснути на клавіші органу, щоб почути звук. Увесь цей час я раз у раз вигадувала, що б ще зіграти. Мені було явно не до розмов арабською чи англійською! Нарешті, майже о 9-й годині, пас-тор увімкнув музику, щоб дати мені трохи відпочити. Тоді я дізналася, що жених мав привезти нареченій сукню, але за-пізнився. А перукар не міг почати робити нареченій зачіску, доки вона не одягне сукню.

Було вже по дев’ятій, коли жінки почали захоплено пере-шіптуватися. Ми зрозуміли, що приїхала наречена. Запалили свічки, я повернулася до органу, весілля почалося. Наречена з нареченим були чарівні. Після цього досвіду я по-новому оці-нила уривок: «Оскільки молодий запізнювався, всі задрімали й поснули... Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде» (Матв. 25:5, 13).

Джойс Ніргард

7 ëþòîãî, íåäiëÿ

Божа любов змінила Мойсея«À òîé ìóæ, Ìîéñåé, áóâ íàéëàã³äí³øèé çà âñÿêó ëþäèíó, ùî íà ïîâåðõí³ çåìë³» (×èñëà 12:3).

Часто християни припускаються помилки, критикуючи тих, чиї традиції або погляди відрізняються від їхніх

власних, навіть якщо це їхні друзі. Дух критики, розділяючи віруючих, має руйнівну дію. Першим таким прикладом стали взаємовідносини між Каїном та Авелем. Багато новонавер-нених тішаться своєю новою свободою та приєднуються до групи віруючих, однак зустрічають там ті ж самі проблеми у взаємовідносинах, що й у світі.

Можливо, ви тільки починаєте свій християнський шлях, радіючи свободі і впевненості в тому, що Господь іде поруч з вами. Проте може статися, що хтось погано з вами пове-деться чи образить вас своєю критикою. Або, можливо, вам не сподобається теорія, котру визнає якась людина і котра, як вам здається, не узгоджується з Писанням та не веде до

спасенних відносин з Господом. Уявіть, яке розчарування й обурення пережив Мойсей, коли після 40 днів перебування в присутності Божій спустився з гори і побачив ізраїльтян, котрі поклонялися не Богові, а золотому теляті, зроблено-му ними на честь єгипетського божества. І це народ, заради якого Мойсей залишив єгипетські скарби! Тепер ізраїльтяни представляли собою злий небезпечний натовп, який постій-но скаржився і критикував.

Бог, знаючи думки Мойсея, запропонував знищити ізра-їльтян та зробити Мойсея родоначальником великого наро-ду (Вих. 32:9-14). Для Мойсея це було випробування, а для нас – урок. Його відповідь, звичайно, показала, наскільки Мойсей виріс відтоді, як через спалах гніву вбив єгиптянина. Зараз, після 40 років пастушого життя в пустелі та 40 днів пе-ребування з Богом на горі, Мойсей був наповнений любов’ю і співчуттям (як і Сам Бог), тому був готовий віддати своє жит-тя і своє місце на Небесах, аби тільки Бог зберіг народ!

Безперечно, ізраїльтяни були неслухняними, невдячни-ми й бунтівними. Вони не заслуговували співчуття. Проте відповідь Мойсея показує, що його серце наповнювали тер-піння й перетворювальна любов – результат проведеного з Богом часу.

Роберт Джонстон


Бог дивовижно планує час«Äëÿ âñüîãî ñâ³é ÷àñ, ³ ãîäèíà ñâîÿ êîæí³é ñïðàâ³ ï³ä íå-áîì» (Åêë. 3:1).

Ми навчаємося на своїх помилках і досвідах. Не по-думайте, що я вважаю себе особливо мудрою, але

бути молодшою сестрою з вісьмох дітей – це певна перева-га. Я мала можливість спостерігати, як мої брати і сестри, а також їхні друзі залишають батьківський дім. Я бачила, що християнин, котрий створює сім’ю з невіруючою людиною, добровільно залучає себе до боротьби. З цим не поспереча-

53535252

єшся! Кожна сім’я має свої переваги і вади. Але я дуже хотіла уникнути проблеми «ярма з невірними».

Мені було 16. Я насолоджувалася навчанням у християн-ській школі і чекала свого Містера Досконалість. Я почала зу-стрічатися з одним популярним юнаком Стівом. Ми говорили про спільне майбутнє: коледж, кар’єра, сім’я. Однак було оче-видно, що в його планах не було місця для Бога.

У цей час на одне з богослужінь приїхав з виступом квар-тет з коледжу «Ла Сьєра». Другий тенор співав так, ніби особисто пережив історію кожної пісні. Вираз його обличчя відображав любов до Бога. Його звали Джоді Мелащенко, і того ж вечора я почала молитися: «Господи, подаруй мені такого супутника, як Джоді, котрий допомагатиме мені та підтримуватиме мене на шляху до Тебе». Такою молитвою я молилася два роки.

Ми зі Стівом уже давно розійшлися, і ось на одній вечір-ці, організованій на льодовому катку, я зустріла Тома, друга Джоді. Я дізналася, що Джоді нещодавно розлучився зі своєю дівчиною. Поспілкувавшись зі мною під час кількох зустрічей, Том запитав: «А ти знаєш Джоді Мелащенка? Вам обов’язково потрібно зустрітися. У вас стільки спільного!»

Нас із Джоді познайомили. Ми зустрілися в час, визна-чений Богом (після двох років молитов). Ще через два з по-ловиною роки ми одружилися. Це сталося понад 35 років тому. Я досі бачу Божу руку в нашому житті і нашій сім’ї. Чи застраховані ми від проблем та випробувань? Звичайно, ні. Але ми знаємо, що Бог подарував нам одне одного, Він має план для нашого земного життя, а також для спільного жит-тя у вічності.

Хіба не дивовижно Бог планує час? «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом» (Екл. 3:1). «Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки» (Прип. 3:6).

Джуді Мелащенко


Ти вийдеш за мене заміж?«Íàðîä òâ³é áóäå ì³é íàðîä, à Áîã òâ³é – ì³é Áîã» (Ðóò 1:16).

Моя найдорожча! Коли ми одружилися, я до кінця не розумів, хто ти і хто я. Дивно, але це досі не має зна-

чення. Я завжди був упевнений, що ти любиш і поважаєш мене. Без сторонньої допомоги, не рахуючи прикладу наших батьків, ми навчилися завжди бути єдиними.

Нас познайомило Боже провидіння. У деяких питаннях ми зовсім різні, але з роками я бачу все ясніше, що нас об’єдну-ють дуже глибокі життєві принципи. Мені подобається, як ти заспокоюєш мене, коли я стаю необачним і дратівливим. Мені подобається, як ти виховуєш наших дочок. Моя сім’я – це твоя сім’я, а твоя сім’я – це моя сім’я, як у відомому вірші з книги Рут: «Народ твій буде мій народ, а Бог твій ‒ мій Бог» (1:16).

Ти терпляче навчила мене слухати, бо сама слухала мене. У використанні грошей ми завжди мали взаєморозуміння. Едно Мее, твої тепло, чарівність, інтелект і щире християн-ське посвячення збагатили мене та моє служіння більше, ніж будь-що інше в моєму житті.

Коли того серпневого дня я побачив тебе, прекрасну на-речену в білосніжній сукні, що йде до мене церковним залом, я ще не до кінця усвідомлював, що відбувається. Але тепер я знаю, як сильно тебе кохаю. Ти вийдеш за мене заміж?



Цього я зовсім не очікувала«Ãîëîñ ìîãî êîõàíîãî!.. Îñü â³í ³äå, îñü â³í ñêà÷å ãîðàìè, ïî ïàã³ðêàõ âèñòðèáóº... Ì³é êîõàíèé îçâàâñÿ é ïðîìîâèâ äî ìåíå...» (Ï³ñí. 2:8, 10).

55555454

Кохання усього мого життя! Наші два «Так!», виголоше-ні біля вівтаря, принесли багато щастя. Коли ти, пере-

микаючи передачу в автомобілі, ніжно торкаєшся моєї руки, то немов кажеш: «Не йди, залишся зі мною».

Коли ми ходимо по магазинах, ти виявляєш таку заці-кавленість, що всі мої упередження про чоловічу байдужість руйнуються. Ми можемо шукати пляшку молока, банку фар-би, сукню для мене, туфлі для тебе чи новий комп’ютер – для будь-якої покупки ти бачиш подвійну причину: час для обно-вок та зближення.

Отримавши докторський ступінь, ти сказав, що тепер – моя черга. Пізніше, коли мій дослідницький проект майже за-знав фіаско і я хотіла все залишити, ти спокійно сказав: «Якщо зараз не доведеш його до кінця, то жалкуватимеш усе життя. Зараз я відвезу тебе до бібліотеки, і ти придумаєш, як усе ви-правити». Ти надихнув мене. Я навіть не думала, що ми бу-демо так багато розмовляти про прочитані книги. Не думала, що матимемо стільки прекрасних моментів тиші, коли кожен з нас зайнятий читанням або письмовими завданнями.

До весілля ми були закохані і впевнені, що ніколи не сва-ритимемося через гроші. Сьогодні, ставши мудрішою і дос-відченішою, я все ж дивуюся, що ці очікування виправдали-ся. Щедрий, але економний, ти вмієш керувати будь-яким бюджетом.

Коли ми прийняли на себе невідому нам раніше роль бать-ків, ти був джерелом моїх сил, завдяки яким я зберігала спокій. Ти став веселішим, енергійнішим, емоційнішим. Наші дівчатка знали, де шукати приготовані тобою делікатеси.

А наш дім... Як ми вміємо дуетом застеляти ліжко або цим же дуетом розважати гостей. Ти можеш годинами чистити дім пилососом, і я так люблю твоє миле насвистування, коли ти миєш підлогу або посуд. Це музика моєї любові, вона мені така дорога.

Я – закохана жінка, тому можу приєднатися до слів: «Го-лос мого коханого!.. Ось він іде, ось він скаче горами, по пагір-ках вистрибує... Мій коханий озвався й промовив до мене...» (Пісн. 2:8, 10).



Ми всі – Божі діти«Ïîäèâ³òüñÿ, ÿêó ëþáîâ äàâ íàì Îòåöü, ùîá ìè çâàëèñÿ Áîæèìè ä³òüìè!» (1 ²âàíà 3:1).«ßêó äèâîâèæíó ëþáîâ âèÿâëÿº äî íàñ Îòåöü! Ò³ëüêè ïî-äóìàéòå: Â³í íàçèâàº íàñ Ñâî¿ìè ä³òüìè!» (1 ²âàíà 3:1, Message).

Дорога до педіатричного відділення займає лише пів-години, але вже на півдорозі моя двомісячна донька

Анніка почала невдоволено кректати. Милі слова та колисан-ки не заспокоювали її. Незабаром невдоволення переросло в плач, а плач – в істерику.

Я не могла зупинити машину. Ми і так ледве втиснули свій візит до щільного графіка лікаря. «Ми майже приїхали, дорогоцінна моя дівчинко. Будь ласка, не плач!» – благала я. Але вона не звертала на мене уваги. Ще трохи – і ми плакали вдвох, до того ж я не менше, ніж вона.

Зрештою, під’їхавши до лікарні, я взяла доньку на руки і міцно притиснула до себе. Наші сльози розчинилися в ніж-них обіймах.

Я зрозуміла, що, як мама, розділяю з Аннікою не тільки радість від нових навичок або задоволення від відчуття безпе-ки й любові, але також її смуток і біль.

Бог відчуває те ж саме. Ми – Його улюблені діти. Бог не просто спостерігає за нами на відстані, Він робить разом з нами кожен крок. Він розділяє з нами щастя, радіє нашому особистому зростанню. Але Господь також відчуває наш біль і розчарування. І це тільки одна з безлічі граней Його незбаг-ненної любові до Своїх дітей. Щодня розділяючи з Аннікою її радощі й печалі, я згадую про Божу дивовижну любов до нас і про те особливе місці, яке Він відокремив для кожного з нас у Своєму серці.

«Яку дивовижну любов проявляє до нас Отець! Тільки по-думайте: Він називає нас Своїми дітьми!»


57575656


Потрібні теплі обійми«Äóìêó, îïåðòó íà Òåáå, çáåðåæåø Òè ó ïîâí³ì ñïîêî¿, áî íà Òåáå íàä³þ âîíà ïîêëàäàº» (²ñà¿ 26:3).

В одному журналі я прочитав приголомшливу статис-тику: «У Сполучених Штатах 110 мільйонів самотніх

людей». Більше третини населення країни – самотні люди. Це дуже великий сегмент нашого суспільства. Що ми робимо для того, аби налагодити взаємовідносини та підтримувати когось? На жаль, у більшості церков немає теплої задушевної атмосфери, яка привертала б самотніх людей.

Мати-одиначка Джоан та її дочка-підліток Джулія вийшли вперед на заклик до молитви. Потім ми відвідали їх, і Джоан відкрилася нам. Вони відвідували одну маленьку церкву, у якій майже всі люди були значно старші за неї. Вона сказала: «Деякий час я не відвідувала церкву. Тепер повернулася, але мені здається, що я там зайва. Таке враження, що там немає місця для нас із Джулією».

Ми з моєю дружиною Джекі обійняли її, помолилися ра-зом і процитували їй кілька обітниць, зокрема тексти 1 Петра 1:3, 4; Ісаї 41:10 та Ісаї 42:16. І ще один чудовий текст – Ісаї 26:3: «Думку, оперту на Тебе, збережеш Ти у повнім спокої, бо на Тебе надію вона покладає».

Яка зміна очікувала нас наступного вечора! Обличчя Джоан світилося.

Було б непогано, якби наші громади звернули увагу на до-рослих самотніх людей і створили для них душевну атмосферу. Ми є люблячим серцем та люблячими руками Ісуса, тому по-винні нести підбадьорення й надію знедоленим. Це принесе нам користь, бо допоможе будувати здорові відносини і зміцнить люблячу церковну сім’ю. Моліться з такими людьми і будьте уважні до їхніх потреб. Ідіть до них! Підбадьорюйте їх, залу-чайте до церковних програм! Будуйте стосунки завдяки спілку-ванню та спільним заняттям. Повірте: динаміка вашої церкви разюче зміниться. Це зміцнить віру й посвячення всіх її членів.

Тепла задушевна атмосфера потрібна не тільки самот-нім людям і батькам, вона необхідна всім. Молоді і літні та-кож хочуть відчувати, що їх люблять і про них піклуються. Навколишній світ стане більш приємним місцем, якщо ми почнемо дарувати більше обіймів, ніж ударів, більше натх-нення, ніж критики.

Біл Тукер


У пошуках Містера Досконалість«Áî âèáðàâ ß éîãî, ùîá â³í íàêàçàâ ñèíàì ñâî¿ì ³ äîìîâ³ ñâîºìó ïî ñîá³. ² áóäóòü âîíè äîòðèìóâàòèñÿ äîðîãè Ãîñ-ïîäíüî¿, ùîá ÷èíèòè ñïðàâåäëèâ³ñòü òà ïðàâî… ùîá Ãîñ-ïîäü çä³éñíèâ… ùî ñêàçàâ áóâ ïðî íüîãî» (Áóòòÿ 18:19).

Моя подруга виступала на діловому зібранні громади. У своїй промові вона згадала, що шукає чоловіка і

що в нагоді стане будь-яка допомога. З останніх рядів по-чувся приглушений бас: «А може, варто шукати самотнього чоловіка?»

Ми з подругою часто говоримо про чоловіків. Звичайно, ми не хочемо знайти чийогось чоловіка! Ми чекаємо того, кого приготував нам Господь. Ми хочемо зустріти чоловіків, які виявляють щире посвячення та вірність. Однак поки що наші пошуки безрезультатні. Чому?

В Америці дві третини членів Церкви – жінки. Ще одна третина – молодь або одружені чоловіки. Багато хто взагалі не відвідує церкву. Тому не так уже й багато вільних чоло-віків-християн. Було б добре створити низку євангельських заходів для самотніх чоловіків.

Багато чоловіків не шукають собі добродійної дружини, змальованої в 31-му розділі книги Приповістей. Вони хочуть знайти партнера для розваг, тому скаржаться на брак жінок, з якими можна налагоджувати стосунки. Така жінка має бути віком 20-39 років, спортивною, стрункою, бездітною і гото-вою йти на компроміс у питаннях моралі.

59595858

Серце Містера Досконалість має бути повністю присвячене Господу Ісусові – саме про такого чоловіка можна мріяти. Осві-чений праведний чоловік з високими моральними цінностями, який бажає присвятити себе служінню Церкві й суспільству, – привабливий варіант. О, моє серце зараз вискочить із грудей!

Біблія описує такого Містера Досконалість у Бут. 18:19: «Бо вибрав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своє-му по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право… щоб Господь здійснив… що сказав був про нього».

Є самотні жінки і самотні чоловіки – християни. Напевно, ми повинні думати не про пошук ідеального зразка, а про те, як привести людей до Бога та наповнити наші громади людь-ми, які згодом можуть стати для когось подарованим Богом супутником.



Слова любові«Áî òàê Áîã ïîëþáèâ ñâ³ò, ùî äàâ Ñâîãî ªäèíîðîäíîãî Ñèíà, ùîá êîæíèé, õòî â³ðèòü ó Íüîãî, íå çàãèíóâ, àëå ìàâ æèòòÿ â³÷íå» (²âàíà 3:16).«Îñü òàê Áîã ïîëþáèâ íàø ñâ³ò: Â³í â³ääàâ Ñâîãî Ñèíà, îä-íîãî-ºäèíîãî. À íàâ³ùî? Ùîá í³õòî íå çàãèíóâ, àëå ÷åðåç â³ðó â Íüîãî êîæåí çì³ã çíàéòè ïîâíîö³ííå â³÷íå æèòòÿ» (²âàíà 3:16, Message).

Ранкові читання цього місяця присвячені любові – лю-бові в сім’ї, між подружжям, любові до Бога і людей.

Далі ви зустрінете навіть кілька романтичних зізнань від пар, які прожили в шлюбі 35 і 55 років. Послухаймо, що Бог гово-рить про Свою любов до нас:

«Не бійся, Я врятував тебе. Я дав тобі ім’я. Ти – Мій. Якщо ти будеш іти важким шляхом, Я буду з тобою. Потрапиш у швидку річку – не потонеш. Якщо опинишся серед вогню, не загинеш, бо Я – Бог, твій особистий Бог, Святий Ізраїлів, твій Спаситель.

Я заплатив за Тебе велику ціну... Ось так Я люблю тебе! Я гото-вий віддати весь світ, щоб повернути тебе, віддам усе творіння за тебе. Тому не бійся – Я з тобою!» (Ісаї 43:1-5, Message).

«Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками» (Римл. 5:8).

«Чи Єфрем не Мій син дорогий, чи не люба дитина Моя?.. Тому-то за нього хвилюється нутро Моє, змилосерджуся справді над ним, говорить Господь!» (Єрем. 31:20).

«Викуплений Тобою народ Ти вів Своєю милостивою лю-бов’ю; Ти направляв їх під Своїм захистом до Твоїх осель» (Вих. 15:13, Message).

Є ще безліч віршів про любов. Спаситель дуже хоче взяти вас у Свої обійми та прошепотіти вам ніжні слова.



Щодня – день любові«Óëþáëåí³, êîëè Áîã íàñ òàê ïîëþáèâ, òî é ìè ïîâèíí³ ëþ-áèòè îäíå îäíîãî!» (1 ²âàíà 4:11).

Анніка постукала у двері до сусідів. Її друзі відчинили, і вона урочисто вручила їм обом подарунки. Два бра-

ти з подивом дивилися на блискучі рожево-червоні сердечка. Зрештою, День усіх закоханих минув уже кілька місяців тому!

Цей день дуже сподобався Анніці. Вона була в захваті від свята, коли всі дарують своїм коханим квіти, яскраві листівки та солодощі. А ще краще – зробити листівку своїми руками: із дзвіночками, намистинками та стрічками. «Ах, якби День лю-бові був щодня!» – вигукнула Анніка.

Тому ми вирішили в нашій сім’ї щодня святкувати День любові. У березні Анніка зібрала для бабусі букет квітів, у червні приготувала для дідуся полуницю зі сметаною, а в серпні своїми руками зробила листівку для своєї тітки Айлін. Ми з Аннікою навіть придумали святкову гру: писали одне одному листи й листівки зі словами любові та доставляли їх по дому в особисту поштову скриньку.

61616060

Весело! Що заважає нам насолоджуватися Днем любові щодня? Нам не обов’язково чекати цілий рік, щоб показати коханим людям, наскільки вони для нас дорогі. Напишіть своєму чоловікові/дружині записку з освідченням у коханні просто так. Пошліть квіти мамі. Зателефонуйте татові. Пода-руйте другові солодощі. Напишіть особистий гімн Богові. Для цього немає невідповідного часу!

Бог не чекає особливого дня, аби показати нам Свою лю-бов. «Любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він полюбив нас і послав Свого Сина як примирення за наші гріхи. Улюблені, коли Бог нас так полюбив, то й ми повинні любити одне одного! Бога ніхто ніколи не бачив. Коли люби-мо одне одного, то в нас перебуває Бог і Його любов у нас – досконала» (1 Івана 4:10-12).

Як ми можемо вже сьогодні виявити Божу любов до людей, які оточують нас?



Справжня любов«Òåïåð çàëèøàþòüñÿ ö³ òðè: â³ðà, íàä³ÿ, ëþáîâ; òà íàé-á³ëüøà ç íèõ – ëþáîâ» (1 Êîð. 13:13).«Çàâæäè äîâ³ðÿòè Áîãîâ³, íåïîõèòíî íàä³ÿòèñÿ, áåçì³ðíî ëþáèòè. Îäíàê ëþáèòè íàéá³ëüøå» (1 Êîð. 13:13, Message).

Коли я була підлітком, то вважала, що романтика – це і є любов. Я уявляла собі молодих привабливих юнака та

дівчину, без тями закоханих одне в одного, які планують довге щасливе спільне життя. Однак через таке неправильне уявлен-ня про любов я припустилася багатьох нерозумних вчинків у молодості. Завдяки Божій милості я, нарешті, зрозуміла, що таке справжнє кохання.

Справжня любов ґрунтується не стільки на почуттях, скіль-ки на нашому щоденному рішенні про те, як ставитися одне до одного. У Першому Посланні до коринтян Павло пояснює: лю-бов довго терпить – вона не зникає, якщо з’являються проб-

леми. Любов милосердна, тобто дбає. Любов не заздрить – не ревнує й не підозрює. Любов не величається і не гордиться – не хвалиться і не ставить себе вище за іншого. Любов не пово-диться непристойно – вона тактовна і шаноблива. Любов не шукає свого – вона ставить ближнього на перше місце. Любов не спалахує гнівом – не виходить із себе. Любов не задумує ли-хого – прощає і забуває. Любов усе переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить. Любов ніколи не минає.

Почуття непостійні та швидкоплинні. Стосунки, побудо-вані на почуттях, схожі на американські гірки: вони вмить на-бирають швидкість, у них багато непередбачуваного, постійні злети й падіння, і вони можуть несподівано закінчитися. Але якщо відносини побудовані на такій любові, як описав Павло, вони триватимуть усе життя.

Саме так Бог любить нас. І Він хоче, щоб ми теж відчули таку любов не тільки до коханої людини, а й до всіх людей і до Бога.

Павло підводить підсумок: «Ми ще не все розуміємо. Ми дивимося крізь дим, вдивляємося в туман. Але дуже скоро роз-погодиться і засяє сонце! Тоді ми всі побачимо так ясно, як Бог бачить нас, і пізнаємо Його так, як Він знає нас! Але поки ми очікуємо настання того часу, ми маємо робити три речі, які до-поможуть нам пройти цей шлях, а саме: завжди довіряти Бого-ві, непохитно надіятися, безмірно любити. Однак любити най-більше» (1 Кор. 13:12, 13, Message).



Радісна любов«Ñåðöå ðàä³ñíå äîáðå ë³êóº» (Ïðèï. 17:22).

Ми з дружиною дійшли цікавого висновку: подружжя має радіти одне одному. Для взаємовідносин життє-

во важливо веселитися разом і мати спільні інтереси. А спіль-ний сміх – найкраща терапія!

Коли наші діти ще жили з нами, у нас із Джуді була тради-ція разом сміятися. Щовечора, перш ніж заснути, ми в ліжку

63636262

читали якусь гумористичну історію. Щоб не розбудити дітей, нам доводилося сміятися в подушку. Однак вони все одно чули наш сміх, тому стукали в стіну і кричали: «Перестаньте так го-лосно сміятися! Ви не даєте нам спати!» О, якби в усіх сім’ях були такі «проблеми»! Але, на жаль, у багатьох сім’ях діти не можуть заснути через сварки, крики й суперечки між батьками.

Коли в моді були дуже короткі стрижки, я вирішив під-стригтися коротше, ніж звичайно. Коли я прийшов додо-му, Джуді мало не луснула від сміху. Це була не дуже вдала стрижка. Тому я попросив її спробувати все виправити нашою машинкою. У цій ситуації залишалося тільки зробити вій-ськову стрижку. Коли Джуді закінчила, вона подивилася на мене і сказала: «О, любий! Тобі це не сподобається!» Я поди-вився в дзеркало, це справді було жахливо. Найбільш потвор-на стрижка на планеті! Ми сміялися до сліз! Хіба я міг на неї сердитися? Зрештою, це була моя ідея. Щоразу, пригадуючи цю історію, ми від душі сміємося.

Коли ви востаннє сміялися зі своїм чоловіком (дружи-ною)? Коли останній раз відчували щастя і радість разом? Ра-діти своєму супутникові так само важливо, як і любити його. Мені дуже подобається весела пісня псалмиста: «Хай Господь буде розкіш твоя, ‒ і Він сповнить тобі твого серця бажання! На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зро-бить, і Він випровадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою ‒ немов південь» (Псал. 37:4-6).



Пригнічення минає«Ïîêè ïîêëè÷óòü, òî ß â³äïîâ³ì» (²ñà¿ 65:24).

Цей тиждень був наповнений стресами. Конфлікти на роботі, несправності в автомобілі, поїздки до ветери-

нара з хворим котом. Щовечора я занурювалася в безсонну ніч, яка здавалася довшою, ніж день. Але найбільше гнітила тиша, котра зустрічала мене щоразу, коли я поверталася до

своєї порожньої квартири. Як мені хотілося, щоб удома мене хтось чекав.

Одного ранку, збираючись на роботу, я почала скаржитися Богові. «Чому всі інші служителі мають сім’ї, а я не маю? І моя тітка постійно каже мені, що кожен має свою половинку. А де ж моя половинка?» До того моменту, коли взяла свій портфель і вийшла з дому, я довела себе до гнівного безумства.

Я бігла по сходах, перестрибуючи через кілька сходинок. Я спеціально спускалася так неакуратно, мені навіть хотілося впасти і щось собі зламати, аби залишитися вдома. Я підійшла до машини, але перш ніж відчинила дверцята, за моєю спиною почувся свист як знак захоплення при вигляді гарної жінки. Я просто оторопіла! Ох, зараз дістанеться тому, хто дозволив собі такий зухвалий жест щодо мене! Я різко обернулася, го-това вступити в «праведний» бій, але свист повторився. Я по-дивилася вгору і побачила його – пташеня, яке свистіло, звер-таючись до мене.

Я зрозуміла, що Бог почув моє щире прохання про душев-ного друга. І Він відповів. Не так, як я очікувала. Значно краще! Я мило усміхнулася, і весь мій розпач зник. Бог здивував мене. Я зберігаю цей момент у своєму серці. Я згадала Його обітни-цю: «І станеться, поки покличуть, то Я відповім, ‒ вони будуть іще говорити, а Я вже почую» (Ісаї 65:24).

Бог подав мені знак, і все стало добре.Хувет Б. Уїльямс


Жінка з поганою репутацією«Ïðîùàþòüñÿ ¿¿ ÷èñëåíí³ ãð³õè, áî äóæå âîíà ïîëþáèëà» (Ëóêè 7:47).

Одного разу я цілий вечір спілкувалася із сучасною «жінкою біля криниці». Про неї багато хто сказав би,

що вона – негідна жінка, подібна до самарянки. У неї за спиною чотири шлюби, які розпалися, четверо колишніх чоловіків та багато дітей. Звичайно, вона оточена плітками і презирством.

65656464

Ісус, відчуваючи втому і спрагу, зупинився біля криниці в Самарії. До криниці підійшла жінка, і Господь бачив у ній до-рогоцінне людське життя. Він звернув на неї увагу. Теплота її серця та зростаюча віра подарували Йому необхідну свіжість. Її несподіваний ентузіазм і радість привели ціле село до Того, Хто міг дати живу воду. Ісус побачив її потенціал і допоміг їй реалізувати його. Відтоді її життя набуло сенсу. Більше того, її життя вже близько двох тисячоліть надихає інших.

Моя знайома жінка з «поганою репутацією» випромінює такі любов і співчуття, які рідко зустрінеш в сучасному світі. Ніхто навіть не подумав про це, а вона запросила мене, вдову, і мого хворого депресивного сина до себе на різдвяний обід. Коли мій син помер, вона допомагала мені з глибоким співчут-тям і добротою. Я ніколи раніше не відчувала такої турботи.

Ми часто разом молилися. Вона розмовляє з Богом, як з близьким Отцем, щиро та з любов’ю, що допомогло мені відчу-ти Його присутність поруч зі мною та Його ніжний дотик.

І це не дивно. Близькість моєї подруги до Небесного Отця, її рівень довіри й віри в Нього сформувалися протягом довгих років вогненних випробувань стражданнями та нещастями. Тепер вона прощена і народилася заново. Вона кожен день проживає разом з Ісусом. Ці відносини осяяли і мене, вони зробили мене кращою. Я знаю, чому деякі «жінки з поганою репутацією» були для Ісуса такими особливими. Вони розумі-ли Його любов.

«Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила, а кому мало прощається, той мало любить!» (Луки 7:47).



До зустрічі«Òîìó ïîò³øàéòå îäíå îäíîãî öèìè ñëîâàìè» (1 Ñîë. 4:18).

Вісім місяців тому моя тітка Еллі захворіла, як вона ду-мала, сильним грипом. Проте через деякий час, потра-

пивши до лікарні, вона дізналася, що в неї рак товстої кишки. Їй зробили операцію, але пухлина вже настільки розрослася, що лікарі не змогли видалити її повністю. Коли я прийшла провідати її, вона сказала, що у свої 80 років вирішила дозво-лити природі зробити свою справу. Вона прийняла це рішен-ня з миром у серці.

Тітка Еллі була прекрасною частиною мого дитинства. У неї чудове почуття гумору, і вона часто робила нам сюрпризи своїми візитами. Вона володіла надзвичайною кмітливістю та спостережливістю. Тітка часто смішила нас і бавилася з нами, роблячи безлад, у якому ніколи не зізнавалася.

Коли я нещодавно прийшла відвідати її в лікарні, вона не відчувала болю, але кудись зникло тепле світло, що випро-мінювало її обличчя. Вона навіть не впізнала мене. Сльози полилися з моїх очей, і серце сильно стислося, коли я вос-таннє цілувала її.

Я вірю, що під час воскресіння ми об’єднаємося з нашими улюбленими, але все ж потрібен час, аби звикнути, що когось близького вже немає поруч. Того, хто був важливою части-ною нашого життя.

Приємно згадувати хороші моменти, теплі зустрічі з тіт-кою та її ставлення до нашої сім’ї. Я не прощаюся зі спогада-ми, бо вони нас утішають. Я також не прощаюся з надією на возз’єднання, адже впевнена в реальності воскресіння під час Приходу Ісуса. Я попрощалася зі взаємовідносинами, яких уже не повернути. Я знаю, що з часом біль втрати мине, але в пам’я-ті назавжди залишаться яскраві образи того, ким вона була та який вплив справила на моє життя.

«Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про померлих, аби не сумували, як і інші, що не мають надії. Бо коли віримо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним... Тому потішайте одне одного цими словами» (1 Сол. 4:13, 14, 18).


67676666

21 ëþòîãî. íåäiëÿ

Любов та захоплення«Ïîêëàäè ñâî¿ ÷èíè íà Ãîñïîäà, ³ áóäóòü ïîñòàâëåí³ ì³öíî äóìêè òâî¿» (Ïðèï. 16:3).

Сьогодні слово «люблю» говорять усі та з будь-якого приводу: Я люблю футбол! Я люблю гольф! Я люблю

спорт! Я люблю доглядати за рослинами!Однак любов між чоловіком і дружиною – це щось інше.

Така любов багатогранна. Усі погодяться, що останнім ча-сом сім’ї зазнають сильного тиску. Багато наречених обіця-ють: «... у радості і в горі, доки смерть не розлучить нас», але насправді вони налаштовані на стосунки «доки не захочемо розлучитися».

Ми з Джуді одружені понад 35 років. Ми ніколи не були одне для одного тягарем, ніколи не бурчали, зціпивши зуби. Ми зберігали згоду, працювали разом протягом багатьох ро-ків, наші відносини стали глибокими та постійними. І ми спо-діваємося зберегти їх назавжди.

Ми все ще кохаємо одне одного, але, крім того, подобає-мося одне одному. Нам подобається бути разом, сміятися ра-зом, гуляти разом, співати разом, подорожувати разом, мріяти і будувати плани – тільки разом. А все завдяки тому, що ми присвятили себе одне одному – у радості і в горі.

«Неможливо побудувати камін без каміння. Неможливо спекти яблучний пиріг без яблук. Чому ж тоді так багато лю-дей хочуть побудувати християнську родину без Христа?» – сказав Чарльз Крофорд.

А що далі? Ми з Джуді вже уявляємо, чим будемо разом займатися у вічності в присутності Христа. Ось що значить присвятити себе одне одному!

«Поклади [або присвяти] свої чини на Господа, і будуть поставлені міцно думки твої» (Прип. 16:3).

Саме так ми хотіли жити. Ми прийняли це рішення понад 35 років тому і, слід наголосити, не помилилися! Дивлячись на якусь людину – чи буде це чоловік, друг, дитина, батько чи

мати, сусід, брат чи сестра з церкви, колега, – дивіться на неї люблячими очима Отця і Творця. І що станеться? Усі їхні вади дивовижним чином зникнуть, і ви побачите, що ці люди не просто гідні любові, а й дуже привабливі. Присвятіть сьогод-нішній день тому, щоб дивитися на оточуючих Божими очима, знайдіть у людях те, що вам подобається!



Дивитися Божими очима«Áî Áîã áà÷èòü íå òå, ùî áà÷èòü ëþäèíà: ÷îëîâ³ê-áî äèâèòü-ñÿ íà ëèöå, à Ãîñïîäü äèâèòüñÿ íà ñåðöå» (1 Ñàì. 16:7).

Нам дуже легко судити інших. Мене іноді навіть лякає, як швидко я роблю висновки про когось, навіть якщо

знаю про нього зовсім небагато: як він одягнений, як говорить, де працює, на якій машині їздить.

Коли мої батьки розлучилися, багато людей у церкві швид-ко зробили висновки, хто винен, а хто заслуговує на співчуття, хоч вони багато чого не знали. Я особисто відчула, як їхні засу-дження тільки додали страждань моїй і без того нещасній сім’ї, посиливши почуття вини, розчарування, зради та зневіри. Тоді я подумала: «Якщо в нашій церкві так ставляться до людей, які потребують підтримки, я не хочу бути її частиною».

У той час моя віра зазнала сильного випробування. Слава Богові за моїх батьків! Їхня віра не похитнулася, хоч ці не-справедливі засудження були спрямовані саме на них! Вони не злякалися і не здалися. Мої батьки не ізолюватися від цер-ковної громади, натомість почали спілкуватися з людьми, особливо з тими, хто був позбавлений уваги інших. Вони не засуджували тих, хто засуджував їх, а покірно визнали свою вину і продовжували шукати близьких відносин з Богом. Вони стали більш поблажливими, більш люблячими, щедри-ми. Вони навчалися дивитися на людей Божими очима.

Бог не поспішає виносити вирок, хоч Він знає все! Неваж-ливо, де ми працюємо, на чому їздимо; не має значення, якими

69696868

нас вважає світ: грішниками чи святими, – Він дуже цінує нас, оскільки Він – любить усіх. Неважливо, наскільки великі наші помилки; якщо ми покладаємося на Його жертву, то отримує-мо звільнення, бо Він – спасає всіх.

Для Бога кожна людина однаково цінна. Він однаково любить безпритульного з вулиці і пастора церкви. Наступно-го разу, перш ніж засудити когось, постарайтеся подивитися на нього Божими очима.

«Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік-бо ди-виться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7).



Від щирого серця«Ðåâíî é ùèðîñåðäå÷íî ëþá³òü îäèí îäíîãî» (1 Ïåòðà 1:22).

Мій брат Браян молодший за мене на два роки і три мі-сяці. Природно, як старша сестра, у дитинстві я була

його «наглядачем». Коли ми бавилися в школу, я була вчитель-кою; коли каталися на велосипедах, я їхала попереду. Коли він вередував, я погрожувала розповісти мамі. (Іноді, звичайно, і він помічав за мною хиби, але тоді відбувалися переговори!).

Нам не дозволяли одне одного штовхати, щипати, шльопа-ти. Загалом, нам не дозволяли битися. Звичайно, сварки були неминучі. Однак у такі моменти ми намагалися поводитися тихо, оскільки, якщо мама щось дізнавалася, діставалося обом. Наші словесні бої тривали максимум хвилини три, після чого ми швидко забували їх. Але якщо в ситуацію втручалася мама, нам доводилося вислуховувати 30-60-хвилинну лекцію про те, чому ми повинні любити одне одного, а іноді вона карала нас обох. (Під час лекції Браян обирав місце, де міг непомітно для мами робити гримаси, а я покірно, але без особливого каят-тя вислуховувала настанову, з нетерпінням чекаючи її завер-шення). Минули десятиліття, а я все ще пам’ятаю деякі мамині фрази: «Навіть якщо інші люди зрадять вас або з вашими бать-ками щось трапиться, твій брат або сестра буде для тебе най-

ближчою людиною. У людини більше спільних ДНК з братом чи сестрою, ніж з батьками».

Після закінчення коледжу і двох років окремого життя ми з Браяном прожили в одному будинку близько семи років. Ми навчилися любити та підтримувати одне одного і були щасливі разом. У нас були подібні цінності, однакові смаки щодо ди-зайну, людей та їжі. Ми довіряли одне одному найпотаємніше. Любов, яка нас об’єднувала, підтримувала нас, коли інші сто-сунки руйнувалися. (Мама мала рацію!).

Необачний, самовпевнений рибалка, який став пастирем, – апостол Петро навчився покірної незмінної любові від самого Ісуса. Господь сказав учням, що Він підвищив їхній статус, зро-бивши їх друзями і братами. Петро писав: «Очистивши Духом ваші душі на нелицемірне братолюбство через послух істині, ревно й щиросердечно любіть один одного» (1 Петра 1:22).

Величезне благословення – любити брата чи сестру, а та-кож церковну сім’ю. Це не відбувається автоматично, завдяки родинності. Потрібно докласти зусиль. Однак наш Авва- Отче палко бажає об’єднати нас та зміцнити зв’язок між Своїми дітьми. Тільки попросіть!



Таточку, я люблю тебе ось так!«ß â³÷íèì êîõàííÿì òåáå ïîêîõàâ, òîìó ìèë³ñòü òîá³ âè-ÿâëÿþ!» (ªðåì. 31:3).

Ми з Джуді вже дідусь і бабуся. Онук Коннер – наша радість. Коли йому було чотири роки, ми взяли його

на ферму, де вирощують гарбузи. Скільки радості всі отримали від того, що каталися на возі із сіном та в маленькому вагончи-ку, гладили тварин і бавилися в старому фермерському тракто-рі. Повертаючись додому, Коннер сказав: «Дідусю і бабусю, я люблю вас ось так!» – і розпростер свої рученята широко, на-скільки міг. Ви можете уявити, якими почуттями тієї хвилини наповнилися серця бабусі й дідуся? Це не передати!

71717070

Чути слова любові і вдячності від дітей та онуків – це нез-рівнянне відчуття. У системі цінностей воно стоїть на одному з верхніх щаблів. Ми ні на що не проміняли б ці моменти.

А Небесний Отець? Чи приємно Йому чути слова любові й подяки від земних дітей? Коли ви востаннє говорили Йому: «Таточку, я люблю Тебе!»? Коли востаннє розповідали, як вам приємно бути в Його присутності, як ви Йому вдячні? Нашому Небесному Отцеві не менше, аніж нам, подобається чути слова любові від Своїх дітей! А Він висловлює Свою любов до нас у різний спосіб. Як саме? Чарівні заходи сонця, краса садів, дитя-чий сміх, величні гори, холодний дзюркотливий струмок. Що ще? Неперевершений приклад любові – Голгофа!

«Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі ви-являю!» (Єрем. 31:3).

Одного разу, працюючи допізна, я відчув утому, роздрату-вання і напругу. Джуді обійняла мене і сказала: «Любий, я так вдячна тобі! Я дуже сильно тебе люблю!» Ого, нашому шлюбові майже чотири десятки років, а вона все ще любить мене, незва-жаючи на всі мої помилки і вади?! Я відчув, ніби дружина напов-нила теплим медом кожний куточок і тріщинку моєї душі.

Богові подобається слухати похвалу від Своїх дітей. Він любить, коли ми висловлюємо Йому свою любов і подяку.



Вірний Боббі«Çáåðåæè æ íàâ³êè öåé íàïðÿìîê äóìîê ñåðöÿ íàðîäó Òâî-ãî, ³ ì³öíî ñêåðóé ¿õíº ñåðöå äî Ñåáå!» (1 Õðîí³ê 29:18).

Відомий американський письменник-гуморист Джош Біллінгс сказав: «Тільки собака може любити вас

більше, ніж ви самі себе любите». Наступна історія яскраво ілюструє це.

Коли в 1858 році помер Джон Грей, його вірний пес, скай-тер’єр Боббі, був присутній на похоронах в Единбурзі, Шотлан-дія. Наступного ранку цвинтарний сторож побачив Боббі, що

лежав на могилі свого господаря. Собак не пускали на церков-ний цвинтар, тому сторож прогнав Боббі. Але наступного ран-ку все повторилося. Третій ранок був холодним і сирим. Коли сторож знову побачив Боббі, що лежав на могилі, йому стало шкода пса і він вирішив його нагодувати. Історія про вірність Боббі розійшлася по місту. Друзі Джона побудували для нього будку на кладовищі. Мер міста оплатив допомогу на утримання Боббі, щоб його не проганяли звідти.

Протягом 14 років Боббі не відходив далеко від могили го-сподаря. У негоду його друзі часто намагалися завести пса в бу-динок, але той пручався. Він нервував і гавкав, поки його не ви-пускали, щоб він міг продовжувати свою вірну службу на могилі або піти до кав’ярні по кісточку (до цієї кав’ярні його господар часто ходив обідати, а Боббі лежав біля його ніг і гриз кісточку).

Серце Боббі було з його господарем, незважаючи на не-году. Не було й ночі, щоб він не лежав на могилі господаря. Він залишився вірним йому до смерті, яка настала 1872 року. На одній зі жвавих вулиць Единбурга стоїть пам’ятник цьому вірному собаці.

Ми можемо навчитися вірності й відданості в цього чоти-риногого друга.

«І я знаю, Боже мій, що Ти вивідуєш серце й любиш щи-рість. У щирості серця свого я пожертвував це все, а тепер бачу я з радістю народ Твій, який знаходиться тут, що жертвує себе Тобі. Господи, Боже Авраама, Ісака та Якова, наших батьків, ‒ збережи ж навіки цей напрямок думок серця народу Твого, і міцно скеруй їхнє серце до Себе!» (1 Хронік 29:17, 18).



Народжений у розкоші«Áî äîñâ³ä÷åíèé íå òîé, õòî ñàì ñåáå ñòàâèòü, à òîé, êîãî ñòàâèòü Ãîñïîäü» (2 Êîð. 10:18). «Òå, ùî âè ãîâîðèòå ïðî ñåáå, äëÿ Áîãà í³÷îãî íå çíà-÷èòü. Ò³ëüêè òå, ùî ãîâîðèòü ïðî âàñ Áîã, ìàº çíà÷åííÿ» (2 Êîð. 10:18, Message).

73737272

У мене видатні предки: члени королівської сім’ї Фран-ції, Іспанії, Скандинавії, Шотландії, Фландрії; король

франків Чарльз Великий; саксонський король Кердік; ірланд-ський Брайан Бору; Альфред Великий; Роді Мор та кілька принців Уельсу; англійські монархи з 1066 по 1377 рік. А та-кож усі королівські сім’ї, з якими вони поріднилися, та кілька канонізованих святих!

Генеалогія – захоплива наука. Шукати предків – значить буквально зануритися в давню історію. Мої предки змусили короля Джона, «несправедливого монстра», підписати Вели-ку хартію вольностей – надзвичайно важливий документ де-мократичного суспільства. Преподобний Самуель Стоун був засновником міста Хартфорд, штат Коннектикут. На його мо-гильній плиті написано, що він був «найбільшою перлиною» Нової Англії. Мері Барретт Дайер, місіонерка християнського руху квакерів, була страчена через повішання пуританами за послух євангельському дорученню. Зараз її пам’ятник стоїть у центральному парку Бостона.

З такими «видатними» генами в крові я повинна прийма-ти уклони на свою адресу або хоча б відставляти мізинець, коли тримаю чашку. Але це, звичайно, не має значення.

«Якщо ви хочете чимось похвалитися, хваліться Богом. Те, що ви говорите про себе, для Бога нічого не значить. Тільки те, що говорить про вас Бог, має значення» (2 Кор. 10:18, Message). Бог сказав, що Авраам був Його другом, Да-вид – мужем за Його серцем, а Іван Хреститель – найбіль-шим між народженими від жінок. Похвала від Бога – це ко-ролівська мантія!

Неважливо, хто наші предки – селяни, імператори, видат-ні чи невідомі люди, – кожний день з Богом ми починаємо з чистого аркуша. Що Він скаже про вас на суді? Чи скаже, що ви були церковним піаністом, що говорили гарні проповіді, чесно платили податки, добре поводилися зі своїми покуп-цями? Він скаже: «Те, що зробили одному з Моїх найменших братів, ви зробили Мені» (Матв. 25:40).



Ісус – Дивний Порадник«² êëèêíóòü ³ì’ÿ Éîìó: Äèâíèé Ïîðàäíèê, Áîã ñèëüíèé, Îòåöü â³÷íîñòè, Êíÿçü ìèðó» (²ñà¿ 9:5).

Ісус не відвернеться від вас, якщо у вас зайва вага, якщо ви залежні від шоколаду або антидепресантів.

Христос мав тільки три роки для здійснення Своєї справи, тому Він присвятив їх тому, що справді мало значення. Які пріоритети були в Нього? Він визначив їх на самому початку Свого служіння та не ухилявся від них до кінця, поки не виго-лосив на хресті: «Звершилося!». Головною метою Ісуса було залучати людей, котрі вірили в Нього, бо Він вірив у них. Він докладав цілеспрямованих зусиль для виховання учнів. Про-рок Ісая назвав Його Дивним Порадником, Богом сильним (Ісаї 9:6) та зобразив Його мудрим і розумним (Ісаї 11:2). Саме такий Порадник мені потрібний – мудрий, Котрий усе розуміє і враховує.

Подивіться, як Ісус приймав людей. Він по-дружньому ставився до митників та інших ізгоїв, змальованих у Новому Завіті (Матв. 9:10-12). Він урятував грішницю (Івана 8:1-11). Не можна плутати прийняття зі схваленням. Ісус наказав жінці навернутися до праведного життя й більше не грішити. Як Дивний Порадник, Він володів гострою прозорливістю. Його розмова з жінкою біля криниці (Івана 4:21-25) – це класичний приклад шанобливого ставлення до грішної лю-дини, ставлення, яке міг виявити тільки Ісус завдяки Своїй проникливості.

Ви не здивуєте Його своїми гріхами, але Він дуже хоче, щоб з усім цим вантажем ви прийшли до Нього. Прийдіть саме зараз, поки читаєте. Він – живий, люблячий, проникли-вий, вибачливий, Дивний Порадник.


75757474


Про що говорити?«Íåðîçóìíèé íå õî÷å íàâ÷àòèñÿ, à ò³ëüêè ñâ³é óì ïîêàçà-òè» (Ïðèï. 18:2).«Íåðîçóìí³ íå ï³êëóþòüñÿ ïðî çíàííÿ, âîíè ò³ëüêè òå é ìîæóòü, ùî áàç³êàòè» (Ïðèï. 18:2, Message).

Дейв Баррі, ведучий гумористичної програми, проко-ментував, як собаки реагують на жарти свого господа-

ря: «Ти можеш сказати безглуздість навіть собаці, і вона поди-виться на тебе, ніби намагаючись відповісти: “Ти маєш рацію! Ніколи про це не думала!”».

Такий погляд приносить задоволення, чи не так? Кому не подобається, коли його жарти або розумні висловлювання оці-нюють і захоплюються ними, особливо коли аудиторія – люди розумні? Люди часом ображаються на мої слова (а я вважала їх невинним жартом) та на моє різке вираження політичних по-глядів. Моя мама навчала мене: «Ніколи не обговорюй питан-ня релігії, фізіологічних функцій та політики в пристойному товаристві». А також у будь-якому іншому місці, якщо тільки ви не говорите з близькими членами сім’ї.

Так про що ж говорити? Що залишається? Якщо я буду говорити про середньовічну історію, на мене дивитимуться з подивом. Останні новини завжди зводяться до політики – за-бороненої теми під час обіду. Я можу поговорити про моїх ви-хованців або про мій сад, але цього вистачить лише на кілька хвилин.

Залишається тільки менше говорити, а більше слухати. Щоб зрозуміти мотиви людини, потрібно уважно слухати і сте-жити за мовою рухів її тіла. Сказати потрібне слово в потріб-ний час – про це так багато написав Соломон! Також важливі настанови з даного питання містяться в 3-му розділі Послання Якова, у 4-му й 5-му розділах Послання до ефесян.

Релігійні теми – досить небезпечні, особливо якщо ми не розрізняємо мінливі норми і непорушні принципи. Але я по-мітила: якщо говорити про любов і безмежну милість Бога,

очі людей починають світитися. «Бог любить тебе! Йому не-байдужі твої переживання! Він чекає, коли ти зможеш від-почити в Його руках і дозволиш Йому подбати про тебе. Він створив тебе, ти – Його скарб. Для тебе Він готує вічне життя і радість!» – на такі теми можна говорити постійно.

– Правда? – перепитаєте ви. – Так, ви маєте рацію! Я ніколи про це не думав!

І це не якийсь привабливий жарт, це надія, натхнення й під-тримка. Павло писав: «Говоріть тільки те, що принесе користь, щоб кожне слово було подарунком» (Ефес. 4:29, Message).

Ваші слова і ваше мовчазне слухання можуть стати про-явом любові до іншої людини.



Герой Дезмонд«Êîæíîãî, õòî âèçíàº Ìåíå ïåðåä ëþäüìè, âèçíàþ ³ ß éîãî ïåðåä Ìî¿ì Îòöåì, ùî íà íåáåñàõ» (Ìàòâ. 10:32).

Під час Другої світової війни Дезмонд Досс служив санітаром в армії. Тут з ним траплялися великі не-

приємності та виникали проблеми з двох причин. По-пер-ше, він дотримувався суботи. А, по-друге, згідно зі своїми переконаннями, відмовлявся брати зброю до рук. Дезмонд часто ставав предметом глузування та презирства через свою дивну віру. Але з плином часу, незважаючи на це ди-вацтво, солдати почали поважати його. Врешті-решт йому вдалося заслужити довіру всіх своїх товаришів по службі. Часто вони не змінювали своє місце дислокації, оскільки була субота. Завдяки цьому декілька разів їм вдалося уник-нути нападів ворога.

Нарешті настав день, коли віра Дезмонда принесла свої плоди. Усі бійці його роти перебували під шквальним вогнем. Багато хто з бійців іншої роти був поранений.

Схил пагорба був дуже крутим, і по ньому важко було підніматися. Дезмонд бачив, як багато його друзів падають

7676

під ворожим вогнем. Він помолився і почав підніматися на пагорб. Під шквальним вогнем Дезмонд схопив пораненого бійця, потягнув його до краю пагорба і за допомогою мотузки спустив донизу. Хоч він і сам був поранений, проте врятував не одного або двох, а 75 поранених бійців. Дезмонд став геро-єм і був нагороджений Почесною медаллю Конгресу, двома Бронзовими зірками та трьома медалями «Пурпурне серце».

Без підпису

ББерезеньерезень

79797878

1 áåðåçíÿ, âiâòîðîê

Характер та дії Бога«Ðàä³éòå é âåñåë³òüñÿ, áî âåëèêà íàãîðîäà âàøà íà íåáå-ñàõ» (Ìàòâ. 5:12).

Мойсей просив Бога відкритися йому, але Господь сказав, що побачити Його обличчя для Мойсея буде рівнознач-

но смерті. Тому Бог відкрив Мойсеєві Свій характер, Свою сут-ність. Він сказав: Я Є «милосердний, і милостивий, довготерпе-ливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх» (Вих. 34:6, 7).

У тексті Михея 6:8 написано: «Було тобі виявлено, о лю-дино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, – нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Бо-гом ходити сумирно».

Ви не зауважили в цих уривках синоніми? Співчуття і ми-лосердя, любов і людинолюбство, благодать і прощення. Ці якості Ісуса надихають нас бути подібними до Нього. Десять Заповідей також є відображенням того, Хто такий Бог і що Він звершує. Господь діє свято і говорить тільки те, що святе (пер-ша – третя заповіді); Він спочивав, здійснивши справу творіння й викуплення, а також ушанував Свої творіння, подарувавши їм день спокою (четверта заповідь); Бог навчив їх поважати пра-ва одне одного і провадити благочестиве життя (п’ята – десята заповіді). Проте як би ми не старалися, самі по собі не можемо виконати цих заповідей та отримати спасіння. Нас може спасти тільки Бог. І лише Святий Дух може записати Божий Закон у наших серцях (Євр. 10:15, 16).

На початку Свого публічного служіння Ісус виклав перед народом заповіді блаженства. Він показав, що може зробити нас не просто емоційно радісними, а й воістину щасливими. Він хотів відкрити, яке щастя може отримати людина завдя-ки близьким відносинам з Ним. Якщо Христос живе в нашому серці, ми зможемо відобразити Його образ у нашому житті.

Ісус сказав, що ми повинні радіти, тішитися й тріумфувати, бо в заповідях блаженства Він пообіцяв нам, що ми отримаємо

Боже Царство, будемо потішені, успадковуємо землю, знайде-мо правду, будемо помилувані, побачимо Бога, будемо названі синами Божими й отримаємо свою нагороду на Небесах.


2 áåðåçíÿ, ñåðåäà

Вівці не з цієї кошари«ß ìàþ ³ ³íøèõ îâåöü, ÿê³ íå ç ö³º¿ êîøàðè, òîæ Ìåí³ òðåáà ³ ¿õ ïðèâåñòè; âîíè ïî÷óþòü Ì³é ãîëîñ, ³ áóäå îäíà îòàðà é îäèí Ïàñòèð» (²âàíà 10:16).

Понад 150 років Адвентистська церква, до якої я нале-жу, дотримується чіткого віровчення, яке вирізняє її

з-поміж інших деномінацій. Але при цьому ми, адвентисти, дружимо з усіма людьми, незалежно від культурних чи релі-гійних відмінностей.

Я граю на фортепіано в нашій церкві з 10 років. Я вдячна Богові за те, що завдяки різним зустрічам із представниками інших конфесій побачила, як багато «овець не з цієї кошари» має Господь. Ці люди також говорили, що через мене Бог бла-гословив їх.

Мої друзі не раз запитували мене: «Ти знову плануєш зу-стріч зі знайомими віруючими? А ти не боїшся, що вони пере-манять тебе?»

Я відповідаю: «Хіба вони можуть переманити овець з отари Самого Господа? Я вірю, що Святий Дух використовує мене, аби через мою любов до Господа і людей, а також через посвя-чення Йому привести Своїх овець до Його єдиної отари».

Здоров’я і щастя нашої отари – це наша відповідальність. Якщо кожен із нас ставитиметься до своїх братів і сестер з від-повідальністю, повагою, любов’ю, співчуттям, розумінням та милістю, «вівці не з цієї кошари» швидше прийдуть до нас. Будемо ж просити Бога наповнити наші серця любов’ю одне до одного, щоб справдилися слова Христа: «З того дізнають-ся всі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою» (Іва-на 13:35). І апостол Павло закликав: «Будьте ж добрими одне

81818080

до одного, милосердні, прощаючи одне одному, як і Бог через Христа вам простив!» (Ефес. 4:32). Будемо ж зберігати нашу кошару чистою, привабливою і безпечною, аби заблудна овеч-ка з іншої церкви могла знайти пристановище в ній.


3 áåðåçíÿ, ÷åòâåð

Ставай мудрішим!«Ïî÷àòîê ïðåìóäðîñòè – ìóäð³ñòü çäîáóäü, à çà ââåñü ñâ³é ìàºòîê çäîáóäü ñîá³ ðîçóìó!» (Ïðèï. 4:7).

Біблія часто говорить про мудрість та її цінності. Муд-рість винагороджується здоров’ям, успіхом, щастям і

довголіттям. Можна з упевненістю сказати: якщо нам запро-понують зробити вибір між мудрістю і глупотою, ми, звичай-но, оберемо мудрість. Однак гірка правда полягає в тому, що нам справді дана така можливість, а ми, на жаль, часто оби-раємо глупоту! Як же нам відрізнити мудрість від глупоти і зробити правильний вибір?

Біблія говорить, що Бог – єдине джерело істинної мудрос-ті. «Справжня мудрість і справжня сила належать Богові; від Нього ми навчаємося, як жити і для чого жити» (Йова 12:13, Message).

Живі взаємовідносини з Творцем дають нам можливість черпати безпосередньо із Джерела мудрість та керівництво на кожний день життя. Соломон так сказав про це: «Повноцінна мудрість зароджується в страху Божому, а проникливість – у пізнанні Святого Бога» (Прип. 9:10, Message).

На жаль, ми часто вважаємо себе здатними вирішити, що для нас краще, не радячись зі Спасителем. Соломон застерігає нас: «Від усього серця довіряй Богові; не намагайся вирішити все сам. Прислухайся до Божого голосу в усьому, що робиш, і скрізь, куди йдеш; Він один може зберегти тебе в дорозі» (Прип. 3:5, 6, Message).

У третьому розділі книги Приповістей Соломон дає нам прекрасні чіткі поради про те, як жити мудро: наше життя має

бути наповнене милістю й істиною, тоді ми отримаємо милість і благовоління в очах Бога й людей. Шануймо Бога всім, що маємо, віддаючи Йому найкраще, і тоді пожнемо рясні благо-словення. Не засмучуймося, коли Бог нас виправляє, – Він ви-ховує тільки тих, кого любить. Не відвертаймося від людини, якій потрібна наша допомога. Постараймося не відкладати по-вернення боргів. Не ображаймо та не дратуймо людей.

Отже, давайте ставати мудрішими! Щодня будемо на-лаштовуватися на Божу хвилю й виконувати Його поради. Тоді наше життя зміниться і ми поширюватимемо щастя скрізь та завжди!


4 áåðåçíÿ, ï’ÿòíèöÿ

Творець любить різнобарв’я«Ïîãëÿíüòå íà ïîëüîâ³ ë³ëå¿, ÿê âîíè ðîñòóòü: íå ïðàöþþòü ³ íå ïðÿäóòü; òà êàæó âàì, ùî é Ñîëîìîí ó âñ³é ñâî¿é ñëàâ³ íå çîäÿãàâñÿ òàê, ÿê îäíà ç íèõ» (Ìàòâ. 6:28, 29).

Якось навесні в Каліфорнії всюди розцвіли маки, і ми з чоловіком вирушили до заповідника «Ентілоп Валлі»,

аби подивитися на цю золоту панораму. Мільйони квітів, гус-тий оранжево-золотий килим до самого обрію! Ми гуляли се-ред квітів, фотографувалися й раділи їхній красі. Який подару-нок від Бога-Творця, Котрий любить різнобарв’я!

Ми піднялися на гору, де знаходилася станція доглядача парку, щоб подивитися фотографії та картини інших польових квітів. Оглянуті слайди занурили нас у ще більшу красу. Щас-ливі і вражені, ми попрямували до виходу, але тут помітили плакат з написом: «Сьогодні ви вражені красою польових кві-тів. А чи знаєте ви, що природа створила їх такими не для задо-волення людини? Їхній колір, текстура й форма сформувалися в процесі еволюції для залучення комах і птахів, які розносять пилок, допомагаючи рослинам існувати».

Повертаючись додому, я думала, скільки зусиль потріб-но докласти людині, щоб обійти істину про люблячого Твор-

83838282

ця. Моє логічне мислення відмовляється сприйняти факт, що «природа» сама по собі створила комах і птахів, яких приваб-люють квіти.

Це нагадало мені про одну нашу поїздку в гори Колорадо. Коли наша група сходила на найвищі гірські піки, перед нами простягалися яскраві луки, які своїми польовими квітами ся-яли, як веселка. Тільки за один ранок ми нарахували 86 різ-них видів квітів.

Хтось із нас процитував вірш: «Погляньте на польові лі-леї, як вони ростуть: не працюють і не прядуть; та кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не зодягався так, як одна з них» (Матв. 6:28, 29).

«Так, – подумала я, – люди, котрі вірять у теорію еволю-ції, мають великі проблеми. Як можна пояснити нескінчен-ну різно манітність форми і кольору рослин, якщо не вірити в Твор ця? Я щаслива, що вірю у великого Художника!»


5 áåðåçíÿ, ñóáîòà

Соняшник серед цибулі«Ãîñïîäü, Áîã òâ³é, Â³í Òîé, Õòî õîäèòü ç òîáîþ, – íå îïóñ-òèòü Â³í òåáå é íå ïîêèíå òåáå» (Ï. Çàê. 31:6).

Чи був у вашому житті такий час, коли все погане, що могло статися, таки сталося? Коли у вашому дворі не

просто йде дощ, а сипле град завбільшки з тенісні м’ячики. Коли пес (або комп’ютер) «з’їв» ваше домашнє завдання. Коли ваші найкращі плани розбиваються вщент.

Одного разу я пережила такий час. Я шукала роботу, проте не отримала бажаної посади, бо «виглядала надто юною». Ре-монт у нашому старому будинку відбувався не за моїм (можли-во, надто грандіозним) планом. Було безліч прикрих дрібниць, через які я відчувала себе ще більш нещасною.

Я вийшла на задній двір, щоб полагодити зруйнований паркан,– знову ж таки після чергового сильного вітру. Про-ходячи повз грядки із зеленою цибулею, я, на свій подив,

побачила якесь жовте миготіння. Придивившись, виявила маленький самотній соняшник, який виріс серед цибулі. Я не садила соняшники на цій ділянці і навіть не помітила, як він виріс. Але ось він – яскравий і сонячний, якраз посеред за-пашної цибулі.

Я відразу повеселішала. Бог хоче, щоб я була соняшником на грядці цибулі: усміхалася, незважаючи на прикрощі, та ві-рила в, здавалося б, безвихідній ситуації. У світлі цього нового Божого заклику до мене зруйнований паркан і всі мої розчару-вання здалися не такими вже й серйозними проблемами. Якщо Бог зміг виростити соняшник серед цибулі, Він, звичайно, змо-же підтримати мене серед усіх моїх проблем.

Перш ніж ізраїльтяни перейшли Йордан та ввійшли до Обі-тованого краю, їм довелося зіткнутися з багатьма жорстокими народами. Але вони були не одні. Бог ішов попереду Ізраїлю та віддавав ці народи в їхні руки. Мойсей надихав народ: «Будьте сильні та відважні, не бійтеся, не лякайтеся перед ними, бо Гос-подь, Бог твій, Він Той, Хто ходить з тобою, – не опустить Він тебе й не покине тебе» (П. Зак. 31:6).

У нас також немає причин боятися, адже Той самий Бог іде з нами і ніколи нас не зрадить.


6 áåðåçíÿ, íåäiëÿ

Фруктовий коктейль«Êîëè ïåðøèé ñí³ï ñâÿòèé, òî é ò³ñòî ñâÿòå; ³ êîëè êîð³íü ñâÿòèé, òî é ã³ëëÿ ñâÿòå» (Ðèìë. 11:16).«ª ñâÿòèé Áîãîì ïîñàäæåíèé ³ âèðîùåíèé êîð³íü. Òîìó, ÿêùî â³ä ïî÷àòêó êîð³íü äåðåâà ñâÿòèé, òî ïëîäè äåðåâà òåæ ïîâèíí³ áóòè ñâÿòèìè» (Ðèìë. 11:16, Message).

Коли я була маленькою, моїм улюбленим сніданком був фруктовий коктейль. Мені дуже подобалися пер-

сики, груші та вишні.Сьогодні в моєму саду більше видів фруктів, ніж фрукто-

вих дерев. На стовбурі мого вишневого дерева прищеплено

85858484

п’ять різних гілочок. На стовбурі іншого дерева ростуть один вид нектарина, три види персиків, слива, плуот (гібрид сливи й абрикоса), два види мигдалю, азіатська груша, чорна й біла шовковиця, а цитрусові навіть не варто перераховувати. Я на-зиваю ці дерева фруктовими коктейлями. Вони економлять місце в саду, а різні гілочки допомагають одна одній краще запилюватися.

Бачачи таке розмаїття фруктів у моєму саду, люди роб-лять висновок, що я вмію щепити дерева. Проте це не так! Я просто купую їх у розсаднику! Успішно прищепити чужорідну гілочку до стовбура – ціла наука.

Садівники зазвичай беруть витривалі, стійкі до шкідників і хвороб стовбури й гілочки. І ось ваша розкішна троянда ви-глядає зовсім не так, як бліда квітка невмілих садівників, бо вона прищеплена до дикого кореня. Ви коли-небудь кушту-вали дикий апельсин? (І не куштуйте). Його коріння здатне краще чинити опір шкідникам і поганим погодним умовам, ніж ніжні прищеплені стебла солодкого апельсина.

«Є святий Богом посаджений і вирощений корінь. Тому, якщо від початку корінь дерева святий, то плоди дерева теж повинні бути святими. Деякі гілки були відрізані, а на їхнє міс-це прищепили тебе, дику маслину. Отже, розуміючи, що живи-теся від щедрого святого кореня, ви не повинні звеличуватися над відрізаними гілками. Пам’ятайте, що не ви живите корінь, а корінь – вас» (Римл. 11:16-18, Message).

Бог прищепив дикі гілки – віруючих із язичників (тобто нас) до стовбура істинної Божої Церкви. Тому живімося від сильного, стійкого, перевіреного істинного Кореня – Господа Ісуса Христа. Він дає нам вологу й поживні речовини, захищає наші душі від хвороб та шкідників. Тому прославмо Бога за це! Давайте будемо цвісти і плодоносити!


7 áåðåçíÿ, ïîíåäiëîê

Внутрішній зір«Òåïåð áà÷èìî, ÿê ó äçåðêàë³, íåÿñíî; òîä³ æ – îáëè÷÷ÿì äî îáëè÷÷ÿ. Òåïåð çíàþ ÷àñòêîâî, à òîä³ ï³çíàþ òàê, ÿê ³ ñàì áóâ ï³çíàíèé» (1 Êîð. 13:12).

Мені дуже подобається, що недалеко від мого дому в районі Байнбрідж Айленд у Вашингтоні є пляж. Що-

весни тут відбуваються відливи. Дуже цікаво гуляти узбереж-жям у цю пору року, тому що можна побачити дно океану. Незвично бачити на піску яскраво-помаранчеві й рожеві мор-ські зірки, актинії, подібні до гігантської зеленої маслини з фіолетовим центром, та колонії плоских морських їжаків. Ти-сячі морських їжаків, котрі безладно штовхають одне одного і наполовину зарилися в пісок у пошуках води, виглядають як темні монети, які колись висипалися з величезного трюму іспанського галеону.

Але насправді ці тварини завжди там перебувають, просто ми їх не бачимо. Сильні відливи дозволяють подивитися на живий різноманітний світ, невидимий у звичайний час.

Біблія містить багато історій про те, чого не можна поба-чити очима. У Другій книзі Царів, у шостому розділі, ми чи-таємо про те, як Єлисей побачив ангелів та колісниці Господа, котрі захищали його від нападу сирійського війська. А ще нам дано попередження: «Не забувайте гостинності, бо завдяки їй деякі, не відаючи, гостинно прийняли ангелів» (Євр. 13:2).

Коли ми потрапимо на Небо, то, очевидно, переживемо досвід «сильного відливу». Зовсім по-новому нам відкриється безмежна благодать Господа. Ми більш глибоко усвідомимо, як сильно Бог нас любить і піклується про нас так, що ми собі і не уявляли.

Ми можемо бути впевнені в словах Павла: «Тепер бачи-мо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям до обличчя. Те-пер знаю частково, а тоді пізнаю так, як і сам був пізнаний» (1 Кор. 13:12).

Памела МакКен

87878686


Хлорид натрію Землі«Âè – ñ³ëü çåìë³» (Ìàòâ. 5:13).

Сіль має певні корисні властивості, тому її використо-вують для різних цілей. Наприклад, її вживають як

приправу, абразив, консервант, ліки, як чистильний та анти-корозійний засіб. Сіль була істотним елементом старозавітної системи жертвоприношень.

Одного разу я увійшла в Мертве море у в’єтнамках і загу-била їх, оскільки вони проти моєї волі випливли на поверхню. У такій солоній морській воді людина спливає, як би не опира-лася. Головне – не бризкатися, адже ця концентрована солена вода, потрапивши в очі або на губи, дуже пече.

Сіль часто використовується в будівництві дорожніх ма-гістралей. Вона викликає танення льоду та забезпечує краще зчеплення коліс автомобілів з трасою, але водночас така сіль убиває рослинність уздовж доріг і псує кузов автомобілів. Протягом багатьох століть сіль використовують як консер-вант у кулінарії. Саме вона забезпечує шипіння в газованій воді, прискорює процес збивання морозива й очищує бруд з будь-якої поверхні.

Нашому організмові необхідна невелика кількість солі, щоб уникнути зневоднення. Коли я була членом археологіч-ної експедиції на спекотній вітряній території Йорданії, мені радили вживати більше солі, ніж зазвичай. Однак надмірна кількість солі може призвести до затримки рідини, що нега-тивно впливає на кров’яний тиск. Деякі ліки містять солі, кот-рі сприяють більш ефективному всмоктуванню їх у тканини нашого організму.

У нас сіль найчастіше асоціюється з приправою. Вона по-кращує і підсилює смак практично всіх продуктів. Уявіть ки-тайську кухню без солоного соєвого соусу! Деякі продукти без солі просто немислимі, оскільки стають несмачними.

Ісус сказав: «Дозвольте відкрити вам, для чого ви тут. Ви тут для того, аби приправляти світ і передавати справжній смак

Божої любові. Якщо ж ви втратите свої властивості, як люди дізнаються про Бога?» (Матв. 5:13, Message).

Без вас і мене, без солі Землі, люди не зможуть відчути справжній смак життя. Я хочу бути в Божій сільниці!



День переїзду«Ðîáëÿ÷è äîáðî, íå âòðà÷àéìî çàïàëó, áî ñâîãî ÷àñó ïî-æíåìî, ÿêùî íå îñëàáíåìî» (Ãàë. 6:9).

Наближався день переїзду, і дев’ятимісячна Анніка по-своєму раділа. Підлога вітальні була заставлена

картонними коробками та вмістом різних шаф і полиць. Цікаві господарські речі й кумедні дрібнички вийшли зі своїх укрит-тів, очікуючи, коли мій юний археолог їх розкопає. Гори вже запакованих коробок так і підштовхували мою міні-альпініст-ку до пригод. У кожному кутку дому вона знаходила для себе якийсь надзвичайний скарб.

Ми з Аннікою сиділи серед усіх цих речей. У мене в руках був скотч і маркер, і я пакувала коробку за коробкою, готую-чись до переїзду. Я щільно укладала в коробки величезну кіль-кість книг. Але так же швидко, як я складала, Анніка діставала їх назад і розкидала навколо себе. А потім знову починала зби-рати книги, час від часу зупиняючись, щоб погортати сторінки деяких із них. Ця ситуація повторювалася знов і знов протягом наступних кількох тижнів, коли ми пакували каструлі і сково-рідки, штори, музичні диски та інші речі.

З якихось своїх, нікому не відомих міркувань, вона склала деякі речі глибоко в різні коробки. Таку її участь ми не помі-тили, доки не розпакували все в нашому новому будинку.

Швидко наближається наш переїзд у небесний дім. І ре-зультатів деяких наших зусиль з підготовки може бути вид-но не відразу. Однак це не повинно загасити наш ентузіазм. Навіть невелике добре діло може спричинити зміни в чиє-мусь хворому серці або привести когось ближче до Христа,

89898888

тим самим допомагаючи людям приготуватися до дня пере-їзду на Небо.

«Роблячи добро, не втрачаймо запалу, бо свого часу по-жнемо, якщо не ослабнемо» (Гал. 6:9).



Перешкоди«Ïðèãëÿäàéòåñü äî Íüîãî – é çàñÿºòå, ³ íå ïîñîðîìëÿòüñÿ âàø³ îáëè÷÷ÿ!» (Ïñàë. 34:6).

Мій пес Еві, породи бордер-коллі, має сумну біогра-фію. Перші півтора року життя з нею жорстоко по-

водилися, потім її кинули в сільській стічній канаві. Завдяки чистокровній породі її півроку утримували в службі порятун-ку, а потім помістили оголошення про неї в Інтернеті. Так я знайшла Еві. Паула, її лікар і тренер протягом шести місяців, описувала, як спритно Еві долала різні тренувальні комп-лекси. Вона добре обходила перешкоди, бігла крізь тунель, стрибала через кільце, проте гавкала, коли потрібно було проходити високим вузьким містком. Спочатку вона взагалі відмовлялася йти. Однак щоразу її впевненість міцніла, адже попереду її чекала нагорода.

Паула сказала: «Я даю їй команду, і вона виконує! Я кажу їй: «Іди!», і вона починає йти. Я сіла на землю і покликала її до себе, мої сльози капали на її шерсть. Еві закінчила курс трену-вання з ентузіазмом та енергією. Не пам’ятаю, коли востаннє я так пишалася собакою!»

Кожен із нас потрапляв у ситуації, коли ми були наляка-ні або невпевнені, навіть якщо нас намагалися підбадьорити. Страхи бувають виправданими, часто вони з’являються через минулі досвіди й невдачі. Бог проводить нас через темні ту-нелі і перешкоди, але ми продовжуємо побоюватися. Ми бої-мося відкрито говорити, виявляти сильні емоції, залишитися самотніми, втратити гроші. Але Бог продовжує вести нас, да-руючи силу й упевненість.

Щоразу стикаючись із перешкодою, Еві легше долала її. Хоч обставини не змінювалися, вона довіряла тренерові, кот-ра була поруч. Еві знала, що кожне тренування закінчиться теплими обіймами і навіть сльозами радості. А чи пам’ятаєте ви, коли Бог вивів вас переможцем з якоїсь складної ситуації? Щоразу Він ніжно обіймав вас.

Псалмист каже: «Шукав я був Господа, – і Він озвався до мене, і від усіх небезпек мене визволив. Приглядайтесь до Нього – й засяєте, і не посоромляться ваші обличчя!» (Псал. 34:5, 6).

Навчаймося ж простих істин від наших менших волохатих «братів» та не уникаймо пригод і випробувань від Бога. Смі-ливо крокуймо вперед шляхом, який обрав для нас Господь.



Зростайте!«Òîé, Õòî ðîçïî÷àâ ó âàñ äîáðå ä³ëî, çàâåðøèòü éîãî äî äíÿ ²ñóñà Õðèñòà» (Ôèëï. 1:6).

Я – завзятий садівник. Одного разу я почала докоря-ти своїм трояндам: «Чому ви не зростаєте? Що цього

разу? Занадто багато води? А може, надто мало? Забагато сон-ця чи замало? Жуки? Які?»

Вирощування троянд – досить кропіткий процес. Приго-тування ґрунту займає години. Щоб вибрати правильне міс-це посадки, потрібно врахувати розмір дорослої рослини та час цвітіння.

Я купую рослину й акуратно саджу її в саду, обов’язково розмовляю з нею і поливаю щедрою порцією добрива. Я впев-нена, що вона виросте дуже гарною, та мрію створити свою версію Садів Бутчарт [квіткові сади в Канаді, які щорічно від-відує понад мільйон людей].

Проте часом листочки виглядають млявими, на них з’яв-ляються жовті плями і рослина втрачає свою привабливість. Знаєте, як багато разів я це переживала? Думаєте, якщо мені

91919090

Хоч я так і не отримала задовільної відповіді на ці запитан-ня, однак виросла щасливою і врівноваженою. Але коли ми з чоловіком купили наш перший будинок, я дещо зрозуміла.

Узявши лопату та спробувавши перекопати землю, я вия-вила, що ґрунт був твердим, як на стежці сіяча, і навіть кам’я-нистим. Єдиним способом виростити на ньому хоч одну пету-нію – було прибрати все до останнього камінчика та засипати новий ґрунт.

Але я вирішила не міняти ґрунт, а посадити рослину, здат-ну розвиватися навіть на кам’янистій землі. Чебрець, трав’я-ниста рослина кам’янистих пагорбів Середземномор’я, здат-ний вижити в поганому ґрунті. Коли він росте серед каміння, його квіти мають навіть сильніший аромат, ніж у рослин у хорошому ґрунті.

У стародавній Греції втомлені солдати приймали ванну з чебрецем, щоб відновити сили. У Середні віки його вико-ристовували як відсвіжувач повітря – він володіє антибакте-ріальними властивостями і має приємний аромат. Протягом багатьох століть чебрець використовували для лікування респіраторних захворювань. Ефірна олія чебрецю входить до складу сиропів від кашлю, ополіскувачів для рота, косметич-них засобів. І, звичайно ж, квіточки чебрецю можуть збагати-ти смак будь-якої страви.

Якби я поміняла поганий ґрунт на хороший, ми з чолові-ком так ніколи б і не дізналися про всі унікальні достоїнства чебрецю. Так само і людина, котра на перший погляд здається поганим ґрунтом, може по-своєму збагатити громаду і прине-сти благословення цьому світові.

«Дари є різноманітні, а Дух той самий. І служіння різ-номанітні, а Господь той самий. І дії різноманітні, а Бог той самий, – Він робить усе в усіх. Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор. 12:4-7).


г

щось не вдається, я здаюся? Звичайно, ні! Чому? Тому що я люблю садівництво, а складності стають для мене можли-востями! Рослина вже майже засохла, але я продовжую над нею працювати, удобрюю, обрізаю й доглядаю. І більшість із них перетворюється на прекрасні рослини, які мені особ-ливо дорогі.

Уявіть, наскільки більше було б користі, якби ми приділя-ли стільки ж часу, турботи та посвячення емоційному й фізич-ному зростанню наших дітей, а не просто якимось рослинам? Кожна дитина потребує певної порції ніжності, любові, під-тримки. Іноді, не бачачи миттєвих результатів, ми впадаємо у відчай. Одного разу я побачила футболку з написом: «Хто ці діти? І чому вони називають мене мамою?»

Я схиляюся перед Богом, Його дивовижною милістю і благодаттю, Його терпінням, готовністю прощати і бажанням мати серйозні взаємовідносини зі мною. Він хоче допомогти мені зростати там, де я «посаджена». Чому ж нам не ставитися так само до наших дітей?

Я бажаю, щоб обітниця Филп. 1:6 виконалася в житті моїх дітей, онуків та всієї родини: «Той, Хто розпочав у вас добре діло, завершить його до дня Ісуса Христа».

Скористайтеся Божественним «добривом» – молитвою, натхненням і турботою. Успішного вам духовного садівництва! Подбайте, щоб ваша сім’я зростала в Ісусі!

Джуді Мелащенко


Поганий грунт?«² ñëóæ³ííÿ ð³çíîìàí³òí³, à Ãîñïîäü òîé ñàìèé» (1 Êîð. 12:5).

Коли я була маленькою, мене дуже непокоїла притча про сіяча, записана в Матв. 13:3-9. Я вважала, що через

голодних птахів, кам’янистий ґрунт, палюче сонце й густе тер-ня Слово Боже має зовсім мало шансів для «проростання». Чи є хоч якась надія для людини з поганим ґрунтом серця?

93939292


Заміське сафарі«Áàãàòî â÷èíèâ Òè, î Ãîñïîäè, Áîæå ì³é… ß õîò³â áè âñå öå ïîêàçàòè é ïðî öå ðîçêàçàòè, òà âîíî ÷èñëåíí³øå, ùîá ìîæíà éîãî ðîçïîâ³ñòè» (Ïñàë. 40:6).

Моя плямиста кішка Еббі часто полює у дворі на ящірок та коників. Коли їй пощастить когось зловити, вона

приносить його мені на перевірку. Жуків можна їсти, ящірок слід відпустити на волю.

Одного разу пізно ввечері я прокинулася від пронизли-вого писку. Увімкнувши світло, побачила сіру польову мишу, яка притиснулася до плінтуса, та готову до нападу Еббі. Кішка впіймала її на ґанку і занесла в будинок, щоб показати мені. Миша була схожа на її іграшкову мишку, тільки остання мала динамік зі звуком і коліщатка для пересування.

Ми з Еббі ганяли її по кімнаті (у кожної з нас були свої цілі). Мені якось вдалося загнати її до ванни, я зачинила двері і заткнула щілину під дверима. Еббі це не дуже сподобалося.

Уранці я вирішила, що краще зловити мишку і випустити надвір. Тому увійшла до ванни, смикнула за фіранку і почула глухий удар. Це була вона. Мишка впала на дно ванни. Я пі-дійшла ближче, сіла на край ванни і почала думати, як же зло-вити мишу, не зашкодивши їй. Мишка, напевно, сподівалася, що її сіра шкірка непомітна на білій поверхні ванни.

Я подумала, як виглядаю в Божих очах. Бог має план, Він хоче спасти мене й оселити в безпечному місці. Але я здатна ба-чити тільки те, що відбувається зараз, у цей страшний момент.

Я знову повернулася до мишки. Вирішивши пожертвува-ти гарною коробкою, я повільно наближалася до мишки. «Ні! Ні!» – пищала вона. Я підходила все ближче, потім накрила мишку коробкою, швидко скинула її на дно, а зверху накрила скляним блюдцем. Вийшовши надвір, я поклала коробку на клумбі з квітами. За цей час мишка вже звикла до своєї нової зони комфорту, тому мені довелося витрусити її з коробки у високі зарості рожевих квітів. Через десять хвилин її вже не

було там, вона зникла у світі квітів. Нещодавно я знову поба-чила цю мишку. Еббі загнала її на дерево. Вона все ще жива, а кішка знову вражена!

Бог співчуває Своїм дітям та піклується про них. Нам не слід боятися Його Плану спасіння.



Освітлюючи темряву«ß – Ñâ³òëî äëÿ ñâ³òó! Õòî ï³äå çà Ìíîþ, òîé íå õîäèòèìå â òåìðÿâ³, àëå ìàòèìå Ñâ³òëî æèòòÿ» (²âàíà 8:12).

Коли я була маленькою дівчинкою, то боялася темно-ти. Від несподіваних звуків у мене по шкірі пробігали

мурашки, а іноді мені здавалося, що я бачу монстрів, які хо-чуть на мене напасти. Кілька разів я навіть не могла заснути без світла.

Боязнь темноти – досить виправданий страх. Ми не бачи-мо перешкод на нашому шляху та небезпек, які можуть підсте-рігати нас за рогом; у темноті легко загубитися.

Дуже часто наш світ виглядає темним і страшним. Ми не бачимо небезпек, котрі можуть виникнути попереду, а зустрі-чаючи перешкоду, не знаємо, куди йти.

На щастя, Бог дав нам світло, яке може безпечно провести нас крізь темряву. Ідучи слідами Христа, ми можемо бути впев-нені, що ніколи не спіткнемося і не заблукаємо. Христос сказав: «Я – Світло для світу! Хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя» (Івана 8:12).

Ще одне джерело світла – Боже Слово. Псалмист написав: «Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї» (Псал. 119:105). Писання може пролити світло навіть у найсуворіших обставинах і показати нам, як подолати життєві негаразди й залишитися на правильному шляху.

Але Бог не тільки дає нам світло, а й закликає кожного з нас стати цим світлом для інших. «Ви – світло для світу... Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили

95959494

ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах» (Матв. 5:14, 16).

А що можна сказати про вас? Чи будете ви сьогодні споти-катися в темряві чи станете світлом для інших?

«Ви були колись темрявою, а тепер є світлом у Господі. По-водьтеся, як діти світла» (Ефес. 5:8).



Повноцінне життя«ß æ ïðèéøîâ, ùîá âè ìàëè æèòòÿ ³ ùîá íàäì³ðó ìàëè» (²âàíà 10:10).

У сучасному мінливому житті люди часто відчувають пригнічення і напруженість, біль, розчарування,

безнадійність, тому з легкістю ризикують своїм здоров’ям і навіть життям, щоб отримати хоч якесь полегшення, нехай хоч тимчасове. Їм кажуть: «Прислухайся до своїх почуттів! Якщо відчуваєш, що це добре, роби! Поспішай, а то життя пройде повз тебе!»

Таємних алкоголіків сьогодні не менше, аніж безпритуль-них. А на кожного вуличного приблуду, що шукає чергову «дозу», припадає, як мінімум, одна «шанована» людина, котра намагається вгамувати свій біль легальними препаратами.

Однак люди дедалі більше розчаровуються. Часто в сміху немає справжньої радості, і душевний спокій не введеш у вену. Пляшки й таблетки не звільняють від почуття вини, і благопо-луччя неможливо отримати за рецептом. Навіть новітні медич-ні препарати мають тимчасову дію.

Недостатньо бути здоровим та струнким, це стосується і багатства, слави, вроди, сили. Повноцінне життя обов’язково включає в себе духовне зростання і розвиток. Ми не приходи-мо в цей світ із достатнім для виживання мінімумом, як ствер-джують еволюціоністи. Ми народжуємося з розумом і совістю, які втримують нас на правильному шляху, та з багатим набо-ром почуттів і емоцій, що збагачують наше життя.

У серці кожної людини живе глибоке незрозуміле праг-нення до чогось кращого, прагнення, прищеплене Творцем і здатне привести нас до Того, Хто може наповнити наше жит-тя змістом зараз та у вічності.

Саме заради цього прийшов Ісус. Він сказав: «Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб надміру мали» (Івана 10:10).



Споглядаючи, перетворюємося«Ìè æ óñ³ ç â³äêðèòèì îáëè÷÷ÿì, ìîâ ó äçåðêàë³, îãëÿäà-ºìî Ãîñïîäíþ ñëàâó ³ ïåðåòâîðþºìîñÿ â òîé ñàìèé îáðàç â³ä ñëàâè â ñëàâó, ÿê â³ä Ãîñïîäíüîãî Äóõà» (2 Êîð. 3:18).

Я не перестаю дивуватися науковим і технічним досяг-ненням медицини: унікальні хірургічні операції, ліку-

вання онкологічних захворювань протоновими променями, дослідження стовбурових клітин. А що можна сказати про пересадку органів? Подумайте про чудеса лазерної терапії зору або про системи безпеки, обладнані унікальними при-ладами розпізнання відбитків пальців. Як можна не визнати Творця, бачачи складну будову людського тіла й дивовижну взаємодію його частин!

Ми витрачаємо багато часу й енергії на вивчення питань глобального потепління, озонового шару і навколишнього сере-довища. Дивно, але ми більше турбуємося про забруднення на-вколишнього середовища, ніж про забруднення наших сердець. Щороку витрачаємо мільярди доларів, намагаючись з’ясувати, чому в людей з певних верств суспільства виникають життєві проблеми. Ми навчаємо дітей дивитися телевізор, у якому вони бачать нескінченну низку жорстокості й насильства. А потім ви-трачаємо мільйони, з’ясовуючи негативний вплив порнографії. Нам подобається сперечатися про те, якими мають бути батьки та чи варто піддавати дітей фізичному покаранню.

А коли мільярди потрачені і дослідження завершені, ми доходимо ясного незаперечного висновку: насильство, нар-

97979696

котична залежність, порнографія, злочинність і все сміття, яке сиплеться на нас з екранів телевізорів, мають щось спіль-не, а саме: усе це призводить до розкладання суспільства. Ви здивовані? Не думаю!

«Ми ж усі з відкритим обличчям, мов у дзеркалі, оглядаємо Господню славу і перетворюємося в той самий образ від слави в славу, як від Господнього Духа» (2 Кор. 3:18). Споглядаючи, ми змінюємося. Тому стежте за тим, що ви споглядаєте.

«Наостанку, брати: те, що істинне, що чесне, що справедли-ве, що чисте, що любе, що гідне хвали, – коли яка чеснота або коли яка похвала, – про це роздумуйте» (Филп. 4:8).

Тільки Бог знає всі тонкощі нашого організму. Він знає, як функціонує наш мозок і як на нас впливає гріх. Замість того щоб будувати наші цінності і принципи на сипучих пісках те-орій та досліджень, віддамо центральне місце Божому Слову і його незмінній істині.

Будемо дивитися на Бога та дозволимо Йому змінити нас на краще!



Христос зі мною«Îäèí Áîã – Îòåöü, â³ä ßêîãî ïîõîäèòü óñå, ³ äëÿ ßêîãî º ìè» (1 Êîð. 8:6).

Подорожуючи Ірландією, я чула схожі на вигадку ле-генди про Патрика. Я багато дізналася про Патрика та

його місіонерський вплив у цій країні.Патрик навіть не був ірландцем. Він народився в півден-

ній Англії або Уельсі в родині заможних християн. Патрицій, син Кальпурнія, народився приблизно в 410 р. н. е. Коли йому було 15 років, його викрали ірландські рабовласники. Протя-гом кількох років він жив у злиднях та насильстві, працюючи пастухом у північній Ірландії, як він говорив: «Молячись про звільнення по сто разів на день і стільки ж уночі». Одного разу уві сні ангел звелів йому тікати. Пройшовши 300 км пішки, Пат-

рик піднявся на борт корабля (або його викрали моряки) та зійшов з нього на берегах континентальної Європи або Уельсу; і він, і моряки були знесилені від голоду. Коли Патрик помо-лився про їжу, Бог дивовижним чином послав їм їжу. Язичники були так вражені щирістю й добротою Патрика та його могут-нім Богом, що навернулися в християнство.

Отримавши в Європі релігійну освіту, Патрик повернувся до Ірландії як місіонер та заснував євангельський рух, який іс-нував багато століть. Йому приписують чимало чудес, деякі з них навіть видаються правдоподібними. Ще в молодості Пат-рик зрозумів, звідки належить черпати силу: не з талісманів чи легенд, не з традицій чи приналежності до великого народу й культури. Джерелом його сили був Ісус Христос.

Патрик склав молитву, яка досі надихає нас і приводить до покаяння: «Христос зі мною, Христос попереду мене, Хрис-тос позаду мене, Христос наді мною, Христос праворуч мене, Хрис тос ліворуч мене. Христос зі мною, коли я лягаю, Христос зі мною, коли я сідаю, Христос зі мною, коли я встаю. Христос у серці кожного, хто думає про Нього, Христос в устах кожно-го, хто говорить про Нього, Христос в очах кожного, хто ба-чить Його, Христос у вухах кожного, хто чує Його. Сьогодні я прокинувся тільки завдяки великій силі Христа».



Найкращий«Õ³áà æ òè íå çíàºø, àáî òè íå ÷óâ: Áîã â³äâ³÷íèé – Ãîñ-ïîäü, ùî ê³íö³ çåìë³ Â³í ñòâîðèâ? Â³í íå çìó÷óºòüñÿ òà íå âòîìëþºòüñÿ» (²ñà¿ 40:28).«Õ³áà âè íå ÷óëè? Áîã íå ïðèõîäèòü ³ íå â³äõîäèòü. Áîã çà-ëèøàºòüñÿ» (²ñà¿ 40:28, Message).

Немає нічого кращого за смачний корисний десерт! Ласуючи хрусткою скоринкою, вкритою збитими

вершками з горішками й цукатами, ви зітхаєте і кажете: «О, як смачно!»

99999898

Так, вишуканий десерт здатний на якусь мить подарувати задоволення нашим смаковим рецепторам. Але ці рецептори мають властивість: яким би смачним не був десерт, через дея-кий час у нас у роті починає виділятися слина при вигляді гаря-чого кукурудзяного качана або шматочка свіжоспеченого хлі-ба. І десерт, оцінений понад усі насолоди, раптом стає забутим, оскільки ми бачимо щось краще або щось інше. Ми постійно шукаємо, як задовольнити свої бажання.

Однак якщо у вас був жахливий день і ви потрапили в біду, немає нічого кращого за Ісуса! Якщо ваш директор оголошує: «Ти – звільнений!», або ваша дружина кричить: «Я хочу розлу-читися!», або син заявляє: «Я йду з дому», або лікар повідом-ляє: «У вас розсіяний склероз», – у такій ситуації немає нічого кращого, ніж шукати Ісуса!

Коли ви панікуєте і сльози відчаю котяться з очей, Ісус поруч! Він розуміє ваші переживання, Його очі теж повні сліз. Він хоче наблизитися до вас і сказати: «Я назвав тебе на ім’я, ти – Мій. Якщо ти підеш важкою дорогою, Я буду з тобою. Потрапиш у швидку річку, то не потонеш. Якщо опинишся серед скель і в небезпеці, не загинеш, бо Я – Бог, твій особис-тий Бог, Святий Ізраїлів, твій Спаситель. Я заплатив за Тебе велику ціну: віддав за тебе Єгипет, Ефіопію і Севу. Ось так Я люблю тебе!» (Ісаї 43:1-4, Message).

Ісус може більше, ніж принести хвилинне полегшення. Якщо вам потрібний спокій, Він буде поруч. Дозвольте Йому обійняти вас Своєю любов’ю. Дозвольте Йому розділити з вами ваші тягарі. Повірте, Він понесе їх замість вас!

Мерилін Сіньєр


Жива жертва«Òîæ áëàãàþ âàñ, áðàòè: çàðàäè Áîæîãî ìèëîñåðäÿ, ïðè-íåñ³òü âàø³ ò³ëà ÿê æèâó, ñâÿòó, ïðèºìíó Áîãîâ³ æåðòâó, ÿê âàøå ñëóæ³ííÿ ðîçóìó» (Ðèìë. 12:1).

У старозавітні часи люди день у день приносили в жер-тву тварин для викуплення гріхів і для возз’єднання

з Богом. Звичайно, Павло пише зовсім не про таку жертву. Прикметник «живий» означає «активний, дієвий, життєздат-ний». Ми повинні присвятити себе Богові в активному, жит-тєздатному служінні.

Слову «жертва» можна дати таке визначення: «Щось цін-не, що присвячується божеству» або «Добровільна відмова від когось або чогось на користь іншого». Наша жива, свята жертва, як пише Павло, дуже цінна в очах Бога, і Він так до-рожить нами, що вирішив пожертвувати Своїм Єдинородним Сином заради нашого спасіння. Розуміючи, що Господь бажає нам тільки кращого, ми присвячуємо себе Йому, а натомість отримуємо більш повноцінне життя на Землі та прийдешнє вічне життя з Ним на Небі.

Бог не вимагає від нас цієї жертви. Навпаки, Павло благає нас «заради Божого милосердя». Ми не повинні приносити жертву через страх перед судом або покаранням. Це має бути добровільна дія, свідома відповідь на милість і любов Бога, виявлені в житті й смерті Його Сина.

Як ми, недосконалі люди, можемо принести «святу, при-ємну Богові жертву»? Це дивовижно! Приймаючи жертву Христа за нас, ми в очах Бога отримуємо виправдання і може-мо постати перед Ним без пороку.

Павло називає таку цілеспрямовану жертву служінням ро-зуму. У такому разі сама жертва стає не пасивним, а активним вираженням нашої вдячності й любові. Ми починаємо вияв-ляти Його любов до знедолених та ділимося історією спасін-ня зі зневіреними.

Це не одноразова дія, а стиль життя. Щодня ми повин-ні знову присвячувати себе Богові. Отже, принесіть сьогодні Богові гідну, активну, цінну жертву. Таке поклоніння може змінити світ.


101101100100


Розумне служіння«² âè ñàì³, ìîâ æèâå êàì³ííÿ, çáóäîâóéòåñÿ â äóõîâíèé ä³ì, ùîá áóòè ñâÿòèì ñâÿùåíñòâîì, ïðèíîñèòè äóõîâí³ æåðòâè, ïðèºìí³ Áîãîâ³, ÷åðåç ²ñóñà Õðèñòà» (1 Ïåòðà 2:5).

Англійське графство Нортумберленд – це поля червоних маків і золотого ячменю, запашні луки, на яких пасуть-

ся вівці. З вершин пагорбів можна бачити фермерські будиноч-ки і замок Бамбурга вдалині. Таке гарне місце! Небом плавно пропливали купчасті хмари. Я сиділа на трав’янистому березі затоки. Через приплив мощену дорогу острова Ліндісфарн за-топило водою. Позаду мене в загоні бекали вівці. Повз про-йшли три рибалки, і один з них сказав з нортумберлендським акцентом: «Вона була майже два метри завдовжки». Його спів-розмовники почали посміхатися, а інший рибалка додав: «Так, і важила кілограмів 70!» Ох, уже ці рибальські історії!

Я залишила своє місце і попрямувала до монастиря. За-плативши за вхід до музею та церковних руїн, почала обсте-жувати місцевість. Усередині побачила трав’яний килим, небо замість стелі та вікна без скла з краєвидом на Північне море. Виступ залу мав форму півкулі. Тут у VII ст. був похований єпископ Кутберт, відомий завдяки своєму вченню про послух і благодать. Я сіла на камінь біля вівтаря, насолоджуючись спогляданням пишних хмар у чистому блакитному небі, ще-бетом птахів і сонцем, яке світило на мене крізь кам’яну го-тичну арку. Чудовий день!

На цьому місці протягом 700 років був вівтар, але тепер за-лишилося лише каміння. Тут люди підносили молитви, прово-дили причастя та вивчали Слово Боже. Я теж прославила Бога там і подякувала Йому за те, що Він привів мене сюди і показав мені таку красу. Я чітко почула, як Господь говорив до мого серця: «Віддай себе в жертву живу, святу, приємну Богові – це буде твоїм духовним поклонінням».

Мені здавалося, що я відчуваю, як Бог усміхається мені. Проте чому Він нагадав мені текст із 12-го розділу Послання

до римлян? І тоді я згадала: ось на таких кам’яних жертов-никах патріархи в давнину приносили жертви. Однак завдя-ки тому, що Ісус приніс Себе в жертву, нам уже не потрібно приносити тварин у жертву, щоб виявити покаяння й отрима-ти прощення. Завдяки Ісусові призначена мені смертна кара була змінена на життя в Його Царстві. Яке благословення, що ми можемо принести живу жертву. Для неї не потрібен жер-товник, бо Богові потрібне наше життя, а не смерть.

Дякую, Господи, за Твої добрі цікаві настанови!Крісті К. Робінсон


Весняне рівнодення «Ñëóõàé, íåáî, à ÿ ãîâîðèòèìó, ³ õàé ïî÷óº çåìëÿ ìîâó óñò ìî¿õ! Íåõàé ëëºòüñÿ íàóêà ìîÿ, ìîâ òîé äîù, õàé òå÷å, ÿê ðîñà, ìîÿ ìîâà, ÿê êðàïë³ äîùó íà òðàâó, òà ÿê çëèâà íà çåëåíü. ßê áóäó ÿ êëèêàòè Éìåííÿ Ãîñïîäíº, òî ñëàâó â³ääàéòå âè íàøîìó Áîãîâ³!» (Ï. Çàê. 32:1-3).«Íåáî, ïîñëóõàé, ÿ õî÷ó òîá³ äåùî ñêàçàòè. Çåìëÿ, áóäü óâàæíà, ó ìåíå äëÿ òåáå òàê áàãàòî ñë³â. Íåõàé ìîº â÷åí-íÿ ïðîëëºòüñÿ äîùåì, ìî¿ ñëîâà âèïàäóòü, ÿê ðàíêîâà ðîñà, ÿê äîù íà ñâ³æó òðàâó, ÿê âåñíÿí³ çëèâè íà ñàäè. Áî ÿ ïðîïîâ³äóþ Ñëîâî Áîæå – â³äãóêí³òüñÿ íà âåëè÷ Áîæó!» (Ï. Çàê. 32:1-3, Message).

Згідно з календарем, сьогодні в північній півкулі пер-ший день весни. Щороку 20-го або 21-го березня

Земля, обертаючись навколо своєї уявної осі (що проходить через полюси) та водночас рухаючись навколо Сонця, пере-буває в такому положенні, що сонячні промені падають пря-мовисно на екватор. Сонце «переходить» з південної півкулі в північну, і цими днями в усьому світі день майже рівний ночі. Якщо ви проживаєте в південних країнах, то у вас вес-на почалася ще кілька тижнів тому, і зараз ваші африканські ромашки, іриси, пустельні маки й жовтець пишно квітнуть. А якщо ви живете в північних регіонах, як жили мої бабуся і

103103102102

дідусь, то для вас сьогодні – день радості. Ви радієте, що сніг і лід скоро розтануть.

Бог помістив нашу Землю в графік, у якому взаємоді-ють Сонце, Місяць, планети й зірки. Він встановив свята і суботи за астрономічним календарем. Сонячне світло впли-ває на врожай, наше здоров’я і навіть на колір нашої шкіри. Ми живемо у XXI столітті і маємо перевагу дізнаватися про Божу любов не тільки з книги природи, а й з Біблії, де опи-сані Його діла та характер. Радійте новій порі року і завжди пам’ятайте про Творця!

«Поглянь навколо: зима минула, і зимові дощі минули! Усюди розпускаються весняні квіти. Уся природа співає єди-ним хором! Весняні птахи наповнюють ліс своїм солодким ще-бетом. Пишно цвітуть і пахнуть лілії, і вишня розпустила свої квіти» (Пісн. 2:11-13, Message).



Бог бажає нам добра«ßê³ äîðîã³ ìåí³ ñòàëè äóìêè Òâî¿, Áîæå, ÿê ïîá³ëüøèëîñÿ ¿õ ÷èñëî» (Ïñàë. 139:17).

Подруга розповіла мені, як одного разу її улюблений кіт вибіг за територію двору. Вона намагалася підійти до

нього якомога ближче, щоб зловити, але він тримався на від-стані. Кіт хотів оглянути місцевість, не підозрюючи про небез-пеки: голодних койотів, злих собак, швидкі автомобілі. По-друга так хотіла, аби кіт зрозумів, чому важливо повернутися додому і що вона бажає йому тільки добра.

Хіба не те ж відчуває Бог, коли ми нехтуємо Його керів-ництвом? Він, на відміну від нас, знає про небезпечні наслід-ки наших учинків. Він дав людям Свій Закон для їхнього ж добра, але нам здається, що нас у чомусь обмежують, і ми хочемо побачити, що знаходиться поза Його Царством. Як нам навчитися чути голос Бога та повернутися в Його бать-ківські обійми?

Ми можемо почати з вивчення Слова. Духовне пізнання приносить просвіту. «Вхід у слова Твої світло дає, недосвідче-них мудрими робить» (Псал. 119:130).

Ми також можемо навчитися чути Бога, якщо виділи-мо час для слухання. «Слухайте Божий голос у всіх справах, скрізь, куди йдете. Він один може втримати вас на правильно-му шляху» (Прип. 3:6, Message).

Ось так поступово, розуміючи Його дедалі краще, ми змо-жемо ясніше бачити Його наміри щодо нас, доки, нарешті, не повернемося додому.

«Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів, – тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Бого-пізнання, – бо Господь дає мудрість, з Його уст – знання й розум!» (Прип. 2:1-6).



Божа сила зціляє«ß – Ãîñïîäü, Ë³êàð òâ³é!» (Âèõ. 15:26).

Коли мені було 3 роки, сталося нещастя. Під час мого візиту до родичів мене покусав собака. Права сторона

мого обличчя, від рота до вуха, була спотворена. З неймовір-ним болем мене доставили в лікарню. Подорослішавши, я зро-зуміла, що цей досвід був не чим іншим, як чудом. Якби собака вкусив мене на кілька сантиметрів далі, у мене паралізувало б усю праву частину обличчя. Небесний Отець був зі мною.

Я вийшла заміж за людину, яка не була християнином. Че-рез півтора року я зрозуміла, що всі мої спроби оживити наш шлюб не приносять жодних результатів, натомість ситуація тільки погіршується. Я розуміла, що припустилася помилки, але мені було соромно визнати це перед рідними, адже вони

105105104104

радили мені не виходити заміж за цього хлопця. Тим часом я завагітніла. Я була рада дитині, але також розуміла, що це при-зведе до розриву наших стосунків. Я була налякана і почала молитися про Боже керівництво.

Незабаром мені приснився сон: я стояла на вулиці і ди-вилася на небо, а наді мною пролетіли два великих літаки та один маленький. Я побачила, як один великий літак повер-нув убік, а другий великий літак і маленький продовжували летіти разом. Здивована таким сном, я вирішила поговорити з батьком. Він витлумачив його так: мій чоловік і я – це два великих літаки, а наша майбутня дитина – маленький. Вели-кий літак, що полетів убік, – це мій чоловік, а два літаки, що летіли разом далі, – я і моя дитина. Минуло зовсім небагато часу, і сон справдився. Ми з дитиною пішли далі удвох. Мій Небесний Отець указав мені шлях.

Любов Бога така очевидна в нашому житті. Він ніколи не перестане нас любити й ніколи не залишить. Він пообіцяв: «А Господь, Він Той, що піде перед тобою, – не опустить тебе й не покине тебе, – не бійся й не лякайся» (П. Зак. 31:8).

Норма Флінн


Вікно надії«² áóäåø òè ïåâíèé, áî ìàºø íàä³þ, ³ âèêîïàºø ñîá³ ÿìó òà é áóäåø áåçïå÷íî ëåæàòè» (Éîâà 11:18).

Розлучення руйнує життя. Серця розбиті. Сказано багато непотрібних слів. Майбутнє здається безнадійним. Са-

мотні ночі, наповнені запитаннями, на які немає відповідей.Елізабет подала на розлучення. Після життя у фінансовій

стабільності вона раптово зіткнулася з безліччю запитань. Де вона житиме з двома дочками? Чи матимуть вони кошти на життя? Чи зможуть дівчатка продовжувати навчання в христи-янській школі? Вони відчували себе покинутими.

Однак у їхньому житті залишався Ісус, Котрий провадив їх у правильному напрямку, відчиняючи потрібні двері та

зачиняючи непотрібні. Допомога на дітей та аліменти через кілька місяців закінчилися, але Елізабет знайшла іншу робо-ту. У школі оформили кредит і отримали стипендію. Елізабет знайшла пересувний будинок, конфіскований за несплату, та позичила гроші на його покупку.

Побачивши вперше цей пересувний будинок, Елізабет переживала про дірки у дверях завбільшки з кулак та хоті-ла побачити, який колір ховається під товстим шаром бруду. Біля їхнього колишнього будинку був зелений газон, високі дерева, квітучі кущі. А це маленьке подвір’ячко було піща-не, поросло бур’янами і мало несправну систему поливу. Цей пересувний будиночок відображав їхнє життя – зламане, не-затишне і, здається, несправне.

Елізабет увійшла в дальню спальню. Маленьке віконце лише в десяти сантиметрах від стелі було схоже на чудову кар-тинку: яскраве блакитне небо та велична вершина гори, що ся-гає хмар. Ця картина подарувала Елізабет надію. Вона зрозу-міла, що вони не самі. Бог – поруч і намагається дати про Себе знати, відкривши їм маленьке віконце надії. У найпохмуріші хвилини Бог бажає покласти Свою люблячу руку нам на плече й обережно повести нас далі. Кожен із нас може побачити своє віконце надії, потрібно тільки подивитися вгору.

«Є щось важливіше для нашого життя, ніж їжа, якою ми наповнюємо шлунок, а для зовнішнього вигляду є щось важ-ливіше за одяг... Зверніть увагу на те, що звершує Бог у даний момент, і не зациклюйтеся на тому, що може чи не може тра-питися завтра. Коли прийде час, Бог допоможе вам упоратися з будь-якими труднощами» (Матв. 6:25-34, Message).

Це одна з найпрекрасніших Божих обітниць. Нехай вона наповнить ваш сьогоднішній день надією!



Мурахи і слимаки«²äè äî ìóðàøêè, ë³íþõó, ïîãëÿíü íà äîðîãè ¿¿ – é ïîìóä-ð³é» (Ïðèï. 6:6).

107107106106

Я терпіти не можу слимаків та равликів, а також мура-шок. Я згадую цей біблійний вірш, коли поливаю де-

рева або обрізаю виноградну лозу. Я вивчила його в церковній школі як заклик до праці!

Я виросла в Аризоні, де ніхто не чув про слимаків і равли-ків, доки до нас не почали привозити саджанці з Каліфорнії. У нас, звичайно, були мурахи, але не в такій кількості, як у Калі-форнії, де я на даний час проживаю. Мурахи падають на мене з дерев і повзають по ногах. Вони рідко кусаються, але мені зов-сім не подобається, коли по мені повзають комахи!

Після перемоги над навалою мурах у будинку я найняла службу зі знищення комах. Але вона не працює зі слимаками, тому щороку мені доводиться витрачати 50 доларів на отруту проти слимаків (пиво і сіль не допомагають). Отрута вбиває членистоногих, однак ці гидкі істоти можуть спати в ґрунті до п’яти років, тому навали повторюються знов і знов.

Слимаків не цікавить ваш урожай: вони з’їдають дорого-цінні рослини та знищують посіви. А мурахи, завдяки команд-ній роботі, можуть частинами перенести навіть гору з одного місця на інше. Коли я поливала дерево, під яким була одна з численних колоній мурашок, вони мобілізували свою армію і почали переносити яйця й личинки на вище місце, щоб уник-нути затоплення й урятувати життя своєї громади. Їхні колонії сприяють природній вентиляції ґрунту, запилюють мої квіти і плодові дерева, а також вони не кусаються (майже), тому до садових мурашок я ставлюся більш поблажливо.

У тексті Прип. 30:25 сказано: «Мурахи – слабкі істоти, але заготовляють на зиму достатньо їжі» (Message). Соломон нази-ває мурах мудрими. Він також згадує борсуків, сарану, павуків як маленьких, уразливих, неорганізованих та боязливих істот. Однак Бог наділив їх силою, завдяки якій вони можуть стати найкращими малими створіннями!

А які слабкості є у вас? Попросіть Бога допомогти вам обер-нути ці слабкості на силу. Він може все змінити. Йому подоба-ється дивувати нас благословеннями!



Подаруй мені Місяць!«Òîé, Õòî Ñâîãî Ñèíà íå ïîùàäèâ, à âèäàâ Éîãî çà íàñ óñ³õ, òî õ³áà ðàçîì ç Íèì íå ïîäàðóº íàì ³ âñüîãî?» (Ðèìë. 8:32).«ßêùî Áîã, íå ñóìí³âàþ÷èñü, â³ääàâ óñå çàðàäè íàñ, âè-ïðàâëÿþ÷è íàøå ñòàíîâèùå ³ ñòàâëÿ÷è Ñåáå â ã³ðøå; ÿêùî Â³í â³ääàâ Ñâîãî âëàñíîãî Ñèíà, òî õ³áà º ùîñü òàêå, ÷îãî Â³í íå çìîæå íàì ç ðàä³ñòþ ïîäàðóâàòè?» (Ðèìë. 8:32, Message).

Півторарічна Анніка подивилася в нічне небо. Вона спробувала потягнутися руками якомога вище.

– Анніка не може доторкнутися до Місяця, – сказала вона, насупившись. – Мамо, дістань мені Місяць.

Прохання дитини прозвучало так просто, ніби вона проси-ла дістати їй м’ячика з полиці. Звісно, я не могла просто зняти Місяць з неба та подарувати його дочці, як іграшку. Однак є Той, Хто готовий дарувати нам усі благословення Небес.

«Якщо Бог, не сумніваючись, віддав усе заради нас, виправ-ляючи наше становище і ставлячи Себе в гірше; якщо Він від-дав Свого власного Сина, то хіба є щось таке, чого Він не зможе нам з радістю подарувати?» (Римл. 8:32, Message).

Бог готовий подарувати, але чи просимо ми? У тексті Луки 11:9-13 написано: «Просіть і отримаєте; шукайте і знай-дете; стукайте, і вам відчинять двері. Не торгуйтеся з Богом. Будьте щирі. Просіть у Нього все, що потрібно. Якщо ваш ма-ленький син попросить у вас рибу, хіба ви подасте йому живу змію, щоб налякати його? Або якщо ваша маленька донька просить у вас яйце, хіба ви підкинете їй павука? Незважаючи на всю вашу зіпсованість, ви навіть не подумаєте про такий поганий учинок, оскільки любите своїх дітей. А як ви гадаєте, хіба люб лячий Отець не дасть вам Святого Духа, якщо ви по-просите?» (Message).

Про що ви просите Бога сьогодні? Ви просите в Нього Мі-сяць чи просто пляжний м’яч? Що вам найбільше потрібно в

109109108108

житті? Іграшки – це весело, але як щодо речей, котрі мають вічну цінність?

Чого б ми не потребували, чи то керівництва, миру або сили Святого Духа, Бог з радістю дасть нам. Не розмінюйтеся на дрібниці, які легко втрачаються, ламаються і зникають. По-просіть у Бога Місяць!



Моя подорож з Богом«Õòî ïèòèìå âîäó, ÿêó ß éîìó äàì, íå ìàòèìå ñïðàãè ïî-â³ê» (²âàíà 4:14).

– Стейсі, Бог сказав мені, що ти повинна поїхати до Га ни! – заявив Джоді Кахілл, директор студентської місії.

Я молилася про це весь вечір і весь ранок та зрозуміла, що повинна їхати. Раніше я кілька разів намагалася поїхати в мі-сіонерські подорожі, але мої спроби не були успішними. Досі я думала тільки про допомогу людям, але не думала про себе і Бога. А тепер усе було інакше. Бог доручив мені місію; я зрозу-міла, що це Він улаштував мою поїздку. Він знав: якщо я поїду туди тільки заради того, аби допомагати людям і заспокоїти своє сумління, то врешті-решт буду одержима ідеєю «спасти» всіх власними силами та повернуся додому зі ще більшим роз-чаруванням, ніж до поїздки.

Живучи в Гані, я переконалася: Бог може здійснити те, що здається неможливим. Проповідувати щодня протягом трьох тижнів, а щосуботи двічі на день – це важка праця. Однак що-разу в мою спраглу душу зливався потік живої води. Святий Дух відродив мене і зробив Його знаряддям. Для цього служін-ня потрібна серйозна духовна підготовка, багато особистого спілкування з Богом і, звичайно, самоаналіз.

Я зрозуміла: тільки Бог – Джерело задоволення. «Бо ви-диме – тимчасове, а невидиме – вічне» (2 Кор. 4:18). Трива-лий час я намагалася отримати задоволення своїми силами, але не могла. Усе в цьому світі, зокрема і людські стосунки,

залишають нас із бажанням чогось більшого. Тільки Христос може вгамувати нашу спрагу.

Духовно спустошеній людині Ісус сказав: «Коли б ти зна-ла Божий дар і Хто Той, що говорить тобі: Дай мені напити-ся! – ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води... а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік» (Івана 4:10, 14).

Господь закликає вас пережити досвід серйозних відно-син з Ним через місіонерську подорож, через спілкування з Ним і працю для людей. Отже, що ви думаєте? Чи відчуваєте спрагу? Він чекає вашої відповіді.

Стейсі проводила в Гані євангельські зустрічі у вересні 2004 року.

Стейсі Гургел


«Для таких є Царство Небесне»«²ñóñ ñêàçàâ: Îáëèøòå ä³òåé ³ íå çàáîðîíÿéòå ¿ì ïðèõîäèòè äî Ìåíå, áî äëÿ òàêèõ º Öàðñòâî Íåáåñíå» (Ìàòâ. 19:14).

Одного разу наша громада підготувала урочисту програ-му про життя, смерть і воскресіння Ісуса. Усі учасники

програми були одягнені в унікальні костюми часів Ісуса. Коли ми ввійшли до зали, мої син і дочка були вражені. Вони «поба-чили» Ісуса та Його учнів. У цей момент я відчув батьківське розчулення. Я почув, як мої діти двох і чотирьох років досить голосно говорили: «Таточку, Ісус тут! Ісус тут!»

Ми дивилися програму, але нам доводилося раз у раз відповідати на запитання дітей, які були в захваті від того, що відбувається. Запитання були, звичайно, дитячими, але досить глибокими. Я бачив їхні емоції, коли вони дивилися, як над Ісусом знущаються і як Його розпинають на хресті за наші гріхи.

Калеб, мій чотирирічний син, дуже переживав за Ісуса, коли Його били. Він дивився на мене нещасними очима, нама-гаючись зрозуміти, що відбувається.

111111110110

А потім, коли Ісус вийшов з гробу, Калеб подивився на мене й усміхнувся. Його усмішка сказала все: Ісус живий, тому можна бути спокійним.

Коли програма закінчилася, нам сказали, що всі її учасни-ки в роздягальнях і туди неможливо потрапити. Мої діти дуже сподівалися побачити «Ісуса». Вони знали, що Він – живий, вони бачили, як Він вийшов з гробниці.

І ось у кутку роздягальні ми побачили людину, яка ви-конувала роль Ісуса. Мої діти теж побачили його і побігли до нього. Звичайно, у його присутності вони трохи хвилюва-лися, але коли ця людина взяла Калеба на руки, він просто засяяв. Я ніколи не забуду вираз його обличчя в той момент. Мої очі наповнилися сльозами, коли я подумав, наскільки це для нього реально. Малюк вважав, що Спаситель тримав його на руках.

Він часто ділиться зі мною своїми мріями про Небо, про те, як вони з Ісусом здійснять подорож на Плутон. Воістину Цар-ство Небесне належить йому.

Корделл Дж. Томас


Ми віримо в Бога з хвалою«À âñ³, õòî íàä³þ íà Òåáå ñêëàäàþòü, õàé ò³øàòüñÿ, – áóäóòü â³÷íî ñï³âàòè âîíè, ³ Òè ¿õ îõîðîíèø, ³ áóäóòü ðàä³òè Òîáîþ, õòî ëþáèòü ²ì’ÿ Òâîº!» (Ïñàë. 5:12).

Під час нацистської окупації Нідерландів життя було непростим, але ми із сім’єю довірили своє життя Бо-

жій опіці.Тоді постійно не вистачало їжі, але іноді, завдяки торгівлі

з фермерами, моєму батькові вдавалося роздобути трохи про-дуктів. Тисячі людей голодували, і ось одного разу настав день, коли ми зовсім не мали їжі. Ми навіть не могли зробити тато-ві бутерброд, щоб він вирушив на щоденні пошуки продуктів. Того вечора наша сім’я стала на коліна і палко молилася про

Божу допомогу. Після молитви моя наймолодша сестра оголо-сила, що завтра в нас буде чудовий обід!

Тієї ночі нашій знайомій, котра жила в нас, приснився сон, у якому вона побачила обличчя свого друга дитинства. Наступного ранку вона попросила в нас кілька сумок і пішла. Жінка не знала точної адреси, але пам’ятала, що їй потрібно піти до сусіднього міста і шукати будинки, побудовані в ряд один біля одного. Отже, вона побачила цей ряд будинків, пі-дійшла до одного дому, пройшла довгим коридором і постука-ла у двері. Вона була просто вражена, коли друг її дитинства, щойно призначений на посаду регіонального постачальника продовольства, відчинив двері! Цей друг безкоштовно отри-мав зразки їжі, оскільки брав участь у підготовці спеціальної програми з роздачі продуктів з літаків на території окупова-них Нідерландів.

Так, того вечора ми мали чудову вечерю, їжі вистачило на всіх! У той важкий час наш Бог був з нами. За роки нашого слу-жіння ми ще багато разів відчували Його особливу турботу.

Як і багато інших людей мого покоління, котрі пережили війну, ми з дружиною завжди обережно поводилися з гроши-ма. Ми ніколи не витрачали більше, ніж заробляли, та збе-рігали вірність у десятинах і приношеннях. І хоч ми з моєю дружиною Естер уже на пенсії, проте по можливості беремо участь у благодійних проектах нашої Церкви. Приємно знати, що наші кошти будуть використані для того, щоб навчити ко-гось довіряти Господу.

«А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться, – будуть вічно співати вони, і Ти їх охорониш, і будуть радіти Тобою, хто любить ім’я Твоє!» (Псал. 5:12).

Джоаннес Ніккельс

113113112112


Лінія зайнята«Íå êîæíèé, õòî êàæå Ìåí³: Ãîñïîäè, Ãîñïîäè! – óâ³éäå äî Öàðñòâà Íåáåñíîãî, àëå òîé, õòî âèêîíóº âîëþ Ìîãî Îòöÿ, ùî íà íåáåñàõ» (Ìàòâ. 7:21).

Коли я постукав у двері будинку за зазначеною адресою в Сан-Франциско, мені ніхто не відчинив. Невже я не-

правильно записав адресу? Сімейна пара з дому навпроти до-зволила мені скористатися їхнім телефоном. Я набрав номер – лінія зайнята; почекавши, набрав знову – лінія все ще зайнята. Через 20 хвилин – зайнята!

Я зателефонував операторові:– Я намагаюся додзвонитися вже цілих 20 хвилин. Лінія

постійно зайнята.– Зараз я спробую набрати потрібний вам номер, сер, –

запропонувала оператор. Через кілька секунд вона повідо-мила: «Лінія справді зайнята». І додала: «Деякі люди можуть розмовляти годинами».

– Операторе, у мене була призначена зустріч, але, схоже, я заблукав. Будь ласка, звільніть лінію, щоб я міг дізнатися пра-вильну адресу.

Жінка погодилася, але я зрозумів, що вона чимось стурбо-вана. Через 10 хвилин оператор заявила:

– Знаєте, чому лінія зайнята? Через вас. Номер, на який ви телефонуєте, і ваш телефон знаходяться на одній лінії.

Вона пояснила:– Вам потрібно покласти слухавку, почекати кілька секунд,

поки я наберу номер, а потім підняти її.Я поклав слухавку. Через кілька секунд повернувся на лі-

нію і почув голос свого друга. Я прийшов правильно. Тільки потрібно було виконати всі інструкції: відчинити великі двері, пройти коридором, вийти в сад, піднятися сходами і лише по-тім постукати у двері.

Інструкції Ісуса зрозуміти дуже легко. Він каже: «Якщо любите Мене, ви будете дотримуватися Моїх заповідей» (Іва-

на 14:15). Багато людей загинуть, бо не навчилися по-справж-ньому любити. Я часто дивувався, чому мої молитви не дося-гають Небес. Тепер я зрозумів: це через мене. Гордість, егоїзм, гріх – ось що втримує лінію між мною і Небом постійно зайнятою. Соломон написав: «Хто відхилює вухо своє, щоб не слухати Закона, то буде огидна й молитва того» (Прип. 28:9).

Ісус сказав: «Не кожний, хто каже Мені: Господи, Госпо-ди! – увійде до Царства Небесного, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небесах» (Матв. 7:21).

Уеслі Мур


Гормони щастя«Ïë³ä æå Äóõà – ëþáîâ, ðàä³ñòü, ìèð, äîâãîòåðï³ííÿ, ëàñêàâ³ñòü, äîáðîòà, â³ðà, ëàã³äí³ñòü, ñòðèìàí³ñòü» (Ãàë. 5:22, 23).

Наркотики, які приносять задоволення, майже непере-можні. Американці продовжують шукати щось (кофе-

їн чи кокаїн), здатне полегшити всеосяжний стрес та зменшити тиск, що став невід’ємною частиною сучасного життя. Але вже доведено, що ці наркотики руйнують здоров’я. А ще вчені ви-явили, що здоровий організм здатний виробляти свої речови-ни «задоволення», котрі захищають і зміцнюють здоров’я.

Багато років тому доктор Ганс Сельє встановив, що страх або злість сприяють викиду порції адреналіну в кров. Цей до-датковий адреналін створює сплеск енергії, яка допомагає лю-дині боротися або тікати від джерела небезпеки.

Пізніші дослідження показали, що страх і злість можуть навіть пошкодити організмові, якщо триватимуть довгий час. Інші тривалі негативні емоції, такі як скорбота, ненависть, об-раза, невдоволення, можуть навіть запустити аварійні механіз-ми й послабити організм у боротьбі з хворобою.

Норман Казинс відчинив двері в нову галузь психоневро-імунології, коли сам вилікувався від смертельної хвороби зав-дяки позитивним емоціям: радості, сміху, любові, вдячності і

114114

вірі в поєднанні з дотриманням законів здоров’я. Відтоді вчені почали виявляти різні речовини, котрі виробляє головний мо-зок під час цих емоцій. Їх називають ендорфінами, клітинами, котрі стимулюють відчуття благополуччя. Вони також приско-рюють одужання та зміцнюють імунну систему.

Однак ці ідеї зовсім не нові. Біблія попереджає нас про згубні наслідки аморальності, нечистоти, непристойності, ідолослужіння, чарів, ворожнечі, сварок, заздрості, гніву, не-згоди, спокус, єресі, ненависті, убивств, пияцтва, бунтарства і т. п. Нам показані найкращі якості: любов, радість, мир, довго терпіння, ласкавість, доброта, віра, лагідність, стрима-ність (див. Гал. 5:19-23).

Ці Божі «ліки» не тільки дарують здоров’я, а й приведуть до вічної нагороди!


ККвітеньвітень

117117116116

1 êâiòíÿ, ï’ÿòíèöÿ

День гумору«Õòî ç ìóäðèìè õîäèòü, òîé ìóäðèì ñòàº, à õòî òîâàðèøóº ç áåçóìíèì, òîé ëèõà íàáóäå» (Ïðèï. 13:20).«ßêùî áóäåø ñï³ëêóâàòèñÿ ç ìóäðèìè, ñòàíåø ìóäð³øèì, à ïîâåäåøñÿ ç íåðîçóìíèìè – ïîáà÷èø, ÿê çðóéíóºòüñÿ òâîº æèòòÿ» (Ïðèò÷. 13:20, Message).

Важко сказати, хто заснував квітневий день гумору. До прийняття Григоріанського календаря в 1564 році цьо-

го дня різні народи (від римлян до індусів) відзначали прихід нового року. Це свято пов’язане з весняним рівноденням, що настає в північній півкулі 21 березня.

Сьогодні звучатимуть різні жарти. Можливо, якогось радіо ведучого звільнять з роботи за невдалий розіграш або за фальшивий виклик «швидкої допомоги».

Подумайте, якби в Бога не було почуття гумору, хіба Він створив би окапі (тварина, схожа на гібрид зебри і жирафа), бабуїнів, качконосів чи туканів? Від душі посміятися над до-тепним жартом, якщо тільки це не ранить чиїхось почуттів, навіть корисно для здоров’я.

Павло, наставляючи молодого Тимофія, пояснює, на-скільки неприємним може стати життя християнина через обман. «Кожний, хто бажає жити повноцінним життям для Ісуса, зустріне неприємності, цього не уникнути. Безприн-ципні люди продовжуватимуть використовувати віруючих. Вони помиляються не менше, ніж ті, кого вводять в оману. І доки вони так чинять, усе ставатиме гірше й гірше. Однак нехай це тебе не турбує. Твердо стій у тому, чого навчився й у що віриш. Будь упевнений у своїх учителях та в істинах Святого Письма, які ти ввібрав з материнським молоком. Ніщо не здатне так ясно показати шлях до спасіння через віру в Ісуса Христа, як написане Слово Боже. Кожна частина Писання богонатхненна і корисна в усіх відношеннях: вона відкриває істину, виявляє гріх, виправляє помилки, навчає жити за Божою волею. Слово Бога робить нас повноцінними

і досконалими для виконання Його доручень» (2 Тим. 3:12-17, Message).

Отже, сьогодні будьте обережними, щоб не потрапити в пастку сатани. Також не дайте друзям або близьким вас ро-зіграти. Однак перш ніж вийти за поріг, розгорніть Біблію та шукайте мудрості для свого християнського життя. Соломон у книзі Приповістей багато написав про нерозумних.


2 êâiòíÿ, ñóáîòà

Чому я?«Ãîñïîäè, Áîæå Àâðààìà, ²ñàêà òà ßêîâà, íàøèõ áàòü-ê³â, – çáåðåæè æ íàâ³êè öåé íàïðÿìîê äóìîê ñåðöÿ íà-ðîäó Òâîãî, ³ ì³öíî ñêåðóé ¿õíº ñåðöå äî Ñåáå!» (1 Õðî-í³ê 29:18).

Вечеря Господня – це свято, присвячене смерті й вос-кресінню Христа. Беручи участь у цьому святі, я часто

згадую зраду, яку пережила у своєму житті. Вона залишила незабутню рану в моїй душі. Сталося так, що людина, якій я довіряла, скористалася моєю відкритістю й чутливістю, а пізніше наговорила багато неправди, аби приховати свої не-чесні справи. Мій так званий друг наблизився до мене з оман-ливою доброзичливістю, а потім завдав удару ножем у спину. Він повівся, як Юда, що сидів з іншими учнями за столом і, не поспішаючи, жував той шматок, якого Ісус, умочивши в гіркі трави, подав йому як попередження про те, що Він знав про його наміри (Івана 13:21-26). Якщо у вашому житті трап-лялося щось подібне, ви можете хоча б частково зрозуміти, що відчував Ісус, коли Його близький послідовник виявився зрадником.

Майкл Керд написав цікаву пісню під назвою «Чому я?». Автор дуже яскраво відобразив біль та агонію від зради. Він каже, що зрадити друга може тільки друг і тільки друг може завдати найсильнішого болю. Незнайома людина не має над нами такої влади.

119119118118

Відчуваючи глибокий біль і страждання від зради, я дещо зрозуміла. Я усвідомила: хоч Бог не є джерелом зрадництва, Він часто використовує такі ситуації, щоб випробувати нас. Відтоді Вечеря стала для мене часом, який викладає важливі життєві уроки. Зрада відкриває якість наших відносин з Ісусом, які ґрунтуються на Його шляхетності та глибокій любові. Зра-да може спонукати нас шукати присутності Божої, допоможе нам розвинути прихильність до Христа, якої ми не відчували раніше. Вона також дасть нам поштовх у досягненні повноти характеру через ретельне дослідження нашого життя з Ісусом.

«Господи, Боже Авраама, Ісака та Якова, наших батьків, – збережи ж навіки цей напрямок думок серця народу Твого, і міцно скеруй їхнє серце до Себе!» (1 Хронік 29:18).

Отже, наступного разу, зіткнувшись із людською підлістю, не запитуйте: «Чому я?» Прославте Бога і скажіть: «Дякую за уроки. Вони допомагають мені зростати в Христі!»


3 êâiòíÿ, íåäiëÿ

«Це народ Мій»«² öþ òðåòþ ÷àñòèíó ââåäó íà îãîíü, ³ î÷èùó ¿õ, ÿê î÷è-ùàºòüñÿ ñð³áëî, ³ ¿õ âèïðîáóþ, ÿê âèïðîáîâóºòüñÿ îòå çî-ëîòî. Â³í êëèêàòè áóäå Éìåííÿ Ìîº, ³ ß éîìó â³äïîâ³ì ³ ñêàæó: “Öå íàðîä Ì³é”, à â³í ñêàæå: “Ãîñïîäü – òî ì³é Áîã!”» (Çàõ. 13:9).

Триметрові опорні балки дерев’яного будинку злегка затремтіли. На сходовій клітці почулися приглушені

голоси, у сусідній кімнаті спалахнуло світло, розвіявши сон-ний туман.

«Зарано вони сьогодні», – подумав я. У напівдрімоті я вирішив, що це місіонер-пілот заїхав за нами, щоб відвезти в аеропорт, де ми повинні приготувати літак до польоту до Сполучених Штатів.

Через москітну сітку у вікні я побачив у вітальні людину в темному одязі, яка щось шукала в моїй сумці для комп’ютера.

– Де гроші? Нам не потрібні неприємності! – почувся голос зі спальні на першому поверсі.

Отже, о 4 годині ранку я відчув вибух адреналіну, який умить прогнав сон. Нас грабують!

«Дорогий Ісусе, ми – Твої, і все тут – Твоє! Ти єдиний можеш нас захистити!» – подумки молився я, коли великий чоловік при-ставив пістолет до моєї голови, а його спільник рився у моїх речах.

– Відвернися і накрийся подушкою, – наказав мені непро-ханий гість.

«Найпростіший спосіб приглушити постріл», – подумав я, відчувши, як через подушку до мене доторкнулося дуло пістолета.

Вони пішли так само швидко, як і прийшли. Коли ми озир-нулися навкруги, наші серця защеміли. Гроші, кредитні картки, ліцензії на здійснення робіт пілота й механіка, реєстраційний номер літака, фотоапарати, годинники і, найважливіше, сумка для комп’ютера, у якій лежали супутниковий телефон, доку-менти на літак та кілька тисяч доларів, призначені на зворотну дорогу з Південної Америки, – усе зникло.

Коли настав світанок, один із членів нашої команди вирішив подивитися, як зловмисникам вдалося перелізти через стіну. У саду він побачив сумку для комп’ютера – усе було на місці!

Господь обіцяє: «І цю третю частину введу на огонь, і очищу їх, як очищається срібло, і їх випробую, як випробовується оте золото. Він кликати буде Ймення Моє, і Я йому відповім і скажу: “Це народ Мій”, а він скаже: “Господь – то мій Бог!”» (Зах. 13:9).

Я уявляю, як Бог послав назустріч грабіжникам могут-нього ангела, котрий сказав: «Досить з вас!» Господь запев-няє мене та мою сім’ю: «Це народ – Мій!». І повірте, я такий щасливий, що Він мій Бог!


4 êâiòíÿ, ïîíåäiëîê

Заражена кров – рятівна кров«Êðîâ ²ñóñà Õðèñòà, Éîãî Ñèíà, î÷èùàº íàñ â³ä óñÿêîãî ãð³-õà» (1 ²âàíà 1:7).

121121120120

Учасники олімпійських ігор можуть бути дискваліфі-ковані і втратять свої медалі, якщо судді виявлять, що

їхня кров «заражена» допінгом. Зі статусу героїв вони потрап-ляють до ями особистої й національної ганьби.

Від зараження крові можуть загинути цілі стада тварин. Це явище справило сильний вплив на життя суспільства, при-нісши із собою спалахи різних хвороб. Коли епідемія дифте-рії забрала життя тисяч людей у Франції, Луїс Пастер провів експеримент, заразивши 20 коней дифтерією. Вижив тільки один кінь. Однак його вбили, щоб використати сироватку його крові як щеплення, вона врятувала життя 297 немовля-там, котрим загрожувала смерть.

Проте існує хвороба незрівнянно серйозніша за будь-яку відому людині. Нею заражені всі люди. Це інфекція гріха. Ми з вами народилися зараженими.

Але є цілющий засіб – кров досконалого Агнця, Котрий переміг смертельну інфекцію гріха. Текст Євр. 10:4 проголо-шує: «Бо неможливо, щоб кров телят і козлів усувала гріхи». А в попередньому розділі написано: «То наскільки більше кров Христа, Який вічним Духом приніс Себе непорочного Бого-ві, очистить наше сумління від мертвих діл, щоб ми служили Живому Богові!» (Євр. 9:14).

Ісус Христос – Агнець Божий, Який узяв на Себе гріхи світу. Ісус протистав інфекції гріха. Він помер, щоб Його кров спасла нас від гріха. Приймаючи Його як Спасителя і Господа, ми отримуємо запевнення в повному очищенні через Його до-рогоцінну кров. Слава Богові!

У текстах 1 Івана 1:7, 9 записано: «Коли ж ходимо у світлі, як Сам Він є в світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищає нас від усякого гріха... Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоб прости-ти нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності».

Замість того щоб відчувати сором «зараженої» крові, ми можемо жити з упевненістю, що чиста кров Ісуса очистить нас від усіх гріхів. Нам потрібно тільки прийняти її, дозволити їй змити порок з наших сердець та піднести нас у святу присут-ність Бога.

Білл Такер

5 êâiòíÿ, âiâòîðîê

Стереозвук«Áî Ãîñïîäà, îõîðîíó ìîþ, Âñåâèøíüîãî òè ó÷èíèâ çà ñâîº ïðèñòàíîâèùå! Òåáå çëî íå ñï³òêàº, ³ äî íàìåòó òâîãî âäàð íå íàáëèçèòüñÿ» (Ïñàë. 91:9, 10).«Òàê, ÿêùî Áîã – òâîÿ íàä³ÿ, à Âñåâèøí³é – òâîº ïðèñòàíî-âèùå, çëî íå çìîæå äî òåáå íàáëèçèòèñÿ òà æîäíå ëèõî íå ââ³éäå äî òâîãî äîìó» (Ïñàë. 91:9, 10, Message).

Уявіть, що ви ходите по магазину техніки, чекаючи от-римання щойно придбаного телевізора за 300 доларів

та CD / DVD-плеєра за 275 доларів. Ви заходите в кімнату, де стоять два шкіряних крісла, а перед ними висить величезний екран. Крісла виглядають дуже зручними. Ви сідаєте в одне з них і дивитеся на екран. Чіткість звуку, кольору і зображен-ня – просто ідеальна.

Зручно влаштувавшись, ви розслабляєтеся, і вам здається, що потрапили в інший світ. Барвисті пейзажі на екрані захоп-люють вас, а стереозвук лунає з усіх боків, навіть з-під крісла!

Виходячи з кімнати, ви згадуєте про свій новий 27-дюймо-вий телевізор та CD / DVD-плеєр зі стереозвуком. Чи звучати-муть вони так само, як щойно почута вами апаратура? Це нале-жить з’ясувати. Удома ви вивчаєте інструкцію, розкладаєте всі деталі і дроти на підлозі. Через дві години, зручно розмістив-шись у своєму кріслі, ви дивитеся передачу про слонів із прерій Серенгеті. Здається, що слони ревуть за вашою спиною, але вам нічого не загрожує, адже ви вдома. (Звичайно, ваш телевізор не можна порівняти з апаратурою за 6 000 доларів у магазині, проте він також дає відчути оточення).

Стереозвук дозволяє вам стати частиною дії, перебуваючи при цьому в безпеці. Однак ви не можете постійно перебувати вдома, та й ваші стіни не здатні захистити вас від усіх небезпек. Бог – ваш Захисник за всіх обставин. Він оточує нас вічним захистом.

«Так, це правда – Він спасає тебе від прихованих пасток, захищає від смертельних небезпек. Його сильні простягнені руки охороняють тебе – у них ти можеш відчувати себе без-

123123122122

печно; вони захистять тебе від усякого зла... Бог каже: “Якщо триматимешся за Мене протягом усього свого життя, Я врятую тебе з будь-якої біди. Ти будеш оточений найкращою турбо-тою, тільки прийди до Мене і довірся Мені. Поклич Мене, і Я відповім, у важкі часи Я буду поруч із тобою; Я врятую тебе та прославлю. Подарую тобі довге життя і дам напитися з повної чаші спасіння!”» (Псал. 90:3-16, Message).

Перечитайте Псалом 91 і знайдете мир від усвідомлення того, що Бог та Його ангели оточують вас і захищають від зла, яке наповнює Землю. Тримайтеся за Нього кожен день вашого життя, і Він подарує вам спасіння.


6 êâiòíÿ, ñåðåäà

Скуштуйте і побачте«Ñêóøòóéòå é ïîáà÷òå, ÿêèé äîáðèé Ãîñïîäü, áëàæåííà ëþ-äèíà, ùî íàä³þ íà Íüîãî êëàäå!» (Ïñàë. 34:9).

П’ятимісячна Анніка пильно спостерігала, як ми підно-сили до рота ложки та виделки. Коли ми жували, її

губи ворушилися в унісон з нашими. У той момент я зрозумі-ла, що вона більше не хоче залишатися просто спостерігачем під час спільних обідів.

Наступного дня за обідом Анніка вже мала власну тарілоч-ку з рисовою кашею для немовлят. Вона завзято схопила влас-ну маленьку ложечку і наповнила рот своїм делікатесом. Коли ложка була облизана, вона повернула її мені, щоб я набрала ще. Очі Анніки світилися від щастя, адже вона вперше їла ра-зом з родиною і друзями за одним столом.

Протягом наступних кількох місяців раціон Анніки по-повнився різними овочами та фруктами. Товчені банани, абрикоси, яблучне пюре, пророщені зелені боби, морква, кар-топля – усе дівчинка з’їдала з великим задоволенням. І навіть коли Анніка хворіла, вона широко відкривала рот, щоб випи-ти з ложечки дивні на смак ліки. Наша донечка з ентузіазмом приймала все, що ми включали в її меню.

Бог теж приготував для кожного з нас особливе меню, ство-рене для нашої насолоди, а також для нашого зростання і роз-витку. Ми можемо з відкритими серцями прийняти це меню, а можемо відвернутися в сумнівах.

Я сподіваюся, що з часом Анніка продовжуватиме насоло д-жуватися здоровою смачною їжею. Більше того, я молюся, щоб вона оцінила смак їжі, яку приготував для неї Бог.

«Скуштуйте й побачте, який добрий Господь, блаженна людина, що надію на Нього кладе!» (Псал. 34:9).


7 êâiòíÿ, ÷åòâåð

Що в імені?«Íå á³éñÿ, áî ß òåáå âèêóïèâ, ß ïîêëèêàâ ³ì’ÿ òâîº, Ì³é òè!» (²ñà¿ 43:1).

Мені подобається моє ім’я. Мої батьки намагалися вкласти в нього особливе значення. Ім’я «Крісті»

(скорочене від «Крістін») у перекладі з давньогрецької означає «помазана, присвячена Христу». Моє друге ім’я «Кей» озна-чає «радісна». Батьки хотіли, щоб, відповідаючи своєму імені, я жила як «радісна послідовниця Христа». У нашому менталі-теті імена стали просто декоративними обкладинками, які по-значають ту чи іншу людину, але стародавні євреї вважали, що ім’я має відображати характер або реальне пророцтво. Авраам, Сарра, Ісак, Ісус, Іван і багато інших особистостей отримали свої імена безпосередньо від Бога. Автори Святого Письма до-сить точно пояснюють, чому цим людям були дані такі імена та як їхнє життя відповідало цим іменам. У різних країнах світу під час церемонії повноліття людині дають нове ім’я, відповід-но до її характеру, її майбутнього або досягнень.

Молячись «в Ім’я Ісуса», ми не вважаємо, що промовля-ємо чарівні слова, завдяки яким сподіваємося отримати від-повідь. Ми говоримо ці слова, виражаючи свою впевненість у тому, що отримаємо відповідь на молитву, оскільки кличе-мо до Того, Хто є нашим Спасителем і Господом. Приймаю-

125125124124

чи хрещення в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, ми ховаємо нашу стару гріховну особу й отримуємо від Бога нове ім’я, но-вий характер.

У деяких культурах і, звичайно ж, у культурі письменни-ків Біблії ім’я прирівнювалося до характеру. Наш справжній характер виявляється тоді, коли нас ніхто не бачить. У Своїх заповідях (див. Вих. 20) Бог конкретно говорить про виголо-шення Його Імені.

Дати комусь ім’я було привілеєм та актом близькості, яка виражала право володіння або причетності до майбутнього того, кого називають. Бог через Ісаю каже: «Я не забуду про тебе! Отож, на долонях Своїх тебе вирізьбив Я» (Ісаї 49:15, 16). За мене долоні Ісуса були пробиті цвяхами.

«Йменням новим будуть звати тебе, що уста Господні до-кладно означать його» (Ісаї 62:2).

Бог у Своєму Царстві дасть нам нові імена. А яке ім’я хочете отримати ви? Чи живете ви сьогодні відповідно до цього імені?



З далеких країн«Ì³é çàì³ð â³äáóäåòüñÿ, ³ âñÿêå æàäàííÿ Ñâîº ß â÷èíþ» (²ñà¿ 46:10).

Я поїхав проповідувати, оскільки мене до цього закликав Бог. Я бачу, що Господь, мій Лідер, веде мене на кожно-

му кроці. Перш ніж приїхати до визначеної церкви, я молився, аби Бог дав мені невелику кімнату, де я міг би спілкуватися з людьми. Коли я приїхав, пресвітер сказав мені: «Ця маленька кімната – твоя». Щодня перед початком програми я проводив час в особистій бесіді з різними відвідувачами, які пережива-ли духовні чи фізичні страждання. Закінчуючи бесіду, я тиснув людині руку. Кожен з них говорив мені: «Дуже дякую!»

Наша група з Румунії отримала велике благословення, бо ми приємно проводили час. Ми разом молилися, відвідували гарні місця. Одного разу вирішили приготувати вечерю для

власників готелю, аби провести з ними кілька годин. Ми співа-ли для них і говорили про важливі життєві питання.

Перед початком євангельської програми я відчув потребу в спілкуванні з Богом. Я знайшов вільну кімнату і провів три години в молитві (вони пролетіли, як одна хвилина). Я просив: «Господи, подаруй мені надзвичайний досвід з Тобою заради Твоєї слави. Я маю потребу в Тобі». Того дня почала збуватися моя мрія, тому я бажав працювати для мого Господа все більше і більше. Кожну людину Він готував слушного часу і посилав її на мій шлях. Слава Господу!

Мій девіз: «Проведи час із Богом!», а мій улюблений біб-лійний текст – Ісаї 46:10, 11: «Я, що звіщаю кінець від по-чатку, і наперед – що не сталося ще, і що говорю: “Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню”, що хижого птаха зі сходу прикликую, з краю далекого мужа Своєї поради! Так, Я сказав – те й спроваджу, що Я задумав був – теє зроблю!».

Сьогодні і щодня я бажаю виконувати Божу волю.Іван Єла на момент написання Ранкових читань був сту-

дентом Богословського інституту в Бухаресті, Румунія. Він провів євангельську програму на Мадагаскарі.

Іван Єла


Удавай!«Êóäè ß ³äó, òè íå ìîæåø íèí³ çà Ìíîþ ³òè, àëå ï³äåø ï³-çí³øå» (²âàíà 13:36).

На телеканалі «ВВС-America» є одна передача, яка на-зивається «Удавай!». Продюсери запрошують звичай-

них чоловіків і жінок – фермерів, службовців, бездомних або безробітних – та навчають їх видавати себе за людину з вищих верств суспільства: члена парламенту, професора університе-ту, ученого, кінозірку тощо. «Удавальник» повинен провести тиждень в обраній ролі, спілкуючись зі співробітниками. Його мета – переконати їх у правдивості своєї ролі. Якщо до кінця тижня його не викривають, він отримує велику суму грошей.

127127126126

Деякі християни досягли б успіху в цьому шоу навіть без особливої підготовки, оскільки є експертами в удаванні! Вони комфортно живуть, ховаючись під маскою святості. Такі хрис-тияни прикидаються духовними, поводячись так, ніби люб-лять одне одного. Деякі вже дорослі члени церкви можуть згадати, як вони говорили про свої близькі відносини з Ісусом, яких насправді не було. Вони намагаються переконати оточу-ючих у тому, що люблять Ісуса всім серцем, душею і розумін-ням, удаючи, що дотримуються Його заповідей.

У такі хвилини ці християни виглядають настільки побож-ними і святими, що здається: жоден слідчий і жодна духовно зріла людина не зможуть визначити, що вони прикидаються. У розділах 13 і 14 Євангелія від Івана містяться уривки, котрі розкривають такі удавані вчинки та навчають нас, як визначи-ти, чи маємо ми справжні стосунки з Богом.

Ісус сказав Петру: «Куди Я іду, ти не можеш нині за Мною іти, але підеш пізніше» (Івана 13:36). Ісус хотів підкреслити: доки ми не перестанемо удавано зображувати відносини з Бо-гом, доти не зможемо взяти хрест і піти за Ним. Але коли щиро навернемося, як Петро після воскресіння Христа, тоді зможе-мо сміливо подолати всі випробування і труднощі, залишивши після себе незгасне свідчення віри.

Ми всі вміємо прикидатися! Іноді життєві обставини зму-шують нас виконувати якусь роль. Однак, наближаючись до Ісуса, подумайте про жертву, яку Він приніс, щоб звільнити нас від гріха удавання.



Пошарпане цуценя«Áî Õðèñòîñ, ÿê ìè ùå áóëè áåçñèë³, ó â³äïîâ³äíèé ÷àñ ïî-ìåð çà íå÷åñòèâèõ» (Ðèìë. 5:6).

У нашого чотирирічного онука Коннера була улюблена м’яка іграшка. Ця маленька пошарпана собачка з ви-

сячими вухами була завжди з ним. Ми називали її «цуценя».

Цуценя втратило майже всю свою шерсть, а його обшивка за-терлася «від ніжностей». Маленьке цуценя брало участь у всіх поцілунках та обіймах. Його шви протерлися, траплялося на-віть, що з них випадав наповнювач. Це цуценя було не дуже привабливою іграшкою, але Коннер його дуже любив!

Одного разу Коннер з батьками був у гостях. Проїхавши 120 км дорогою додому, вони виявили, що забули цуценя в друзів. Батьки навіть не сумнівалися, що їм робити. Інших ва-ріантів не було. Вони розвернулися і поїхали рятувати цуценя.

Ця історія містить важливий урок. Кожен із нас подібний до такого цуценяти – пошарпаного, кульгавого, що потребує ре-монту, але Бог любить нас. Ми можемо мати зовсім неприваб-ливий вигляд, але Господь настільки полюбив нас, що пожер-твував заради нас Своїм життям.

Павло висловив це таким чином: «Бо Христос, як ми ще були безсилі, у відповідний час помер за нечестивих. Навряд чи хто по-мре за праведника; хіба, може, хтось за доброчинця наважиться померти. Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками» (Римл. 5:6-8).

Божа любов здатна перетворити непривабливого грішни-ка на дорогоцінний скарб. Ця любов назавжди пов’язала себе з маленькими пошарпаними створіннями та зробила їх нескін-ченно дорогими. Ніхто й ніколи не збагне глибоких витоків цієї любові. Такою любов’ю Він любить тебе і мене.

Джоді і Джуді Мелащенко


Поширення вістки«² Â³í ñêàçàâ ¿ì: ²ä³òü ïî ö³ëîìó ñâ³ò³ é óñüîìó òâîð³ííþ ïðîïîâ³äóéòå ªâàíãåë³º» (Ìàðêà 16:15).

Як і багато хто з вас, я вже давно чекаю повернен-ня нашого Господа і настання кінця старого світу. Я

народилася в адвентистській сім’ї, яка вірить у скорий При-хід Христа, і була вихована на Писанні й пророцтвах, тому в моєму розумі вибудувалася послідовність заключних подій

129129128128

світової історії. Спостерігаючи за тим, як багато сфер життя занепадають, як люди відкидають Бога та релігійну свободу, я усвідомлюю, що біблійні пророцтва набувають для мене все більш глибокого змісту. Час випробування добігає кінця! Звичне для нас життя скоро завершиться!

Але все відбувається не так, як я передбачала. Щодо нашо-го світу Бог має більш глибокий план, ніж ми собі уявляємо.

«Дивись трохи вище», – спонукав ангел відому христи-янську письменницю. Я вірю: те ж саме Бог говорить сьогод-ні і нам. Нам здається, що ми стоїмо на височині, дивимося навколо і бачимо все. Але Бог піднімає нас на вершину, від-криваючи перед нами панораму мінливого світу. Сьогодні зачинені двері відчиняються швидше, ніж повідомляють про це ЗМІ. Довгі руки різних засобів зв’язку досягають найвід-даленіших куточків планети. Свіжі новини можуть за лічені хвилини поширитися по всьому світу.

Бог готує події такого масштабу, що мало хто з людей може собі уявити. У різних частинах світу люди прагнуть знайти на-дію, осягнути істину, пізнати Бога. Серця відкриті, і вістка ши-риться все далі й швидше, ніж будь-коли раніше. Немає сумні-вів, що виконується доручення Христа: «Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє» (Марка 16:15). Божі діти досягнуть найвіддаленіших куточків Землі.

А чим зайняті ви? Ви наближаєте Прихід чи чекаєте, коли про нього повідомлять у «новинах»?



Ворожа молитва«Ìîë³òüñÿ çà òèõ, ùî êðèâäÿòü ³ ïåðåñë³äóþòü âàñ» (Ìàòâ. 5:44).

«Якщо вони прикличуть проти нас свого Бога, то, хоч у них немає зброї, вони нас переможуть, звернувши

на нас ворожі молитви», – сказав Етельфріт* про кельтських християн.

Я, звичайно, чула про молитви воїнів, але це виходить за рамки моїх уявлень! Що таке «ворожа молитва»? Невже це про-кляття, які висловлюють проти поганих людей? Чи це молитва про те, щоб серця ворогів зм’якли й навернулися до Бога, а мо-лільник отримав співчуття і милість? Христос звелів Своїм послі-довникам любити ворогів, молитися за кривдників і прощати їх.

Хто першим постає у вашій уяві, коли ви думаєте про воро-гів? Чоловік чи жінка? Давайте назвемо цю людину Етельфріт. Цей ворог зруйнував щось або пошкодив комусь, кого ви любите. Можливо, він украв те, що належало вам. А може, Етельфріт пе-реслідує вас або докучає вам, захоплює ваші землі або вашу вла-ду. Етельфріт зневажливо ставиться до ваших цінностей, ніколи не вибачається, не відшкодовує збитків та не йде на примирення.

Що ж нам робити з таким Етельфрітом? Ігнорувати і сподіва-тися, що він сам піде геть? Узяти до рук зброю? Відповісти йому захопленням його територій? Пасивно підкоритися його відверто нехристиянській владі й жорстокій тактиці? Кипіти від обурення?

Відповідь можна знайти в історії, яка відбулася 1 400 ро-ків тому. Англосакський король-язичник Етельфріт спалював, ґвалтував, грабував, залякував і захоплював кельтських хрис-тиян північно-західної Британії й Уельсу. За його словами, вони переслідували його «ворожими» молитвами, закликаючи Бога Саваота заступитися за них. Етельфріт незабаром загинув під час битви, а його спадкоємці навернулися до християнства і заснували Йоркський собор, монастирі та християнські на-вчальні заклади по всій Північній Англії.

Отже, що зробить Господь Саваот, якщо ви будете моли-тися за вашого Етельфріта «ворожою» молитвою? Незалежно від результату, Ісус на хресті вже виграв цю війну. Він справед-ливий і милостивий. Якщо ви об’єднаєтеся з Ним, то розділите Його перемогу.

«Любіть ваших ворогів. Нехай вони отримають від вас кра-ще, а не гірше. Коли хтось робить ваше життя нестерпним, дай-те відповідь йому посиленою молитвою. Так ви здобудете ха-рактер, який бажає бачити у вас Бог» (Матв. 5:44, 45, Message).


* Етельфріт – монарх, який правив у королівстві Нортумбрія, що існувало в VII-IX ст. на півночі сучасної Англії.

131131130130


Угору!«Äî Òåáå ï³äíîøó ÿ, Ãîñïîäè, äóøó ñâîþ» (Ïñàë. 25:1).

Одне з перших слів Анніки – слово «вгору» (англ. «ап»). Вона використовує його в різних ситуаціях. Анніка

піднімає руки і каже: «Угору», коли хоче, щоб я підкидала її вгору і ловила, а вона сміятиметься від задоволення. Коли вона опускається вниз, то знову каже: «Угору», щоб я знову її підкинула. Це продовжується, доки мої руки не втомлюють-ся, тоді ми знаходимо інше заняття. Дитина також говорить: «Угору», коли підіймається сходами, коли піднімає вішалку для рушників, коли хоче, щоб її взяли на руки і перенесли че-рез щось або просто потримали.

Здається, вона ніколи не втомлюється бавитися, лазити по сходах, піднімати різні речі, повертати щось угору, напри-клад, ручку валізи або вимикач. А наприкінці довгого наси-ченого дня немає нічого приємнішого, ніж залізти на руки до мами або тата.

Цар Давид знав, як важливо постійно дивитися вгору. Кож-ний свій день він починав із погляду вгору: «Ти слухаєш, Гос-поди, ранком мій голос, – ранком молитися буду до Тебе та буду чекати» (Псал. 5:4).

Він дивився вгору, у небеса, чекаючи Божої допомоги і спа-сіння: «А я бідний та хворий, але, Боже, – спасіння Твоє мене чинить могутнім» (Псал. 69:30).

«Угору» – такою має бути мета кожного з нас. Ця мета до-помагає нам дивитися на Бога. Ми повинні починати кожний день з погляду вгору, на Бога. Але ми також не повинні пере-ставати дивитися вгору, коли переживаємо радість чи смуток, і наприкінці дня також необхідно дивитися вгору: «Коли ж почне це збуватися, випростайтеся і підійміть свої голови, бо наближається ваше визволення!» (Луки 21:28). Однак найпри-ємніше, що Божі руки ніколи не втомлюються піднімати нас!

Дивитися вгору – не означає сховати голову в духовних хмарах, ігноруючи оточуючих. Навпаки, це значить постійно

шукати нові методи з піднесення людей, щоб і їхнє життя стало світлішим, а вони наблизилися до Бога.

Дивіться вгору! Дивіться вгору, доки не повернеться Ісус.Лаура Вест Конг


Вода рятує життя«Ñïðàãëèé, íåõàé ïðèéäå, ³ õòî õî÷å, õàé â³çüìå âîäó æèò-òÿ äàðîì» (Îá’ÿâë. 22:17).

Мій друг Генрі перебував на борту пасажирського літа-ка ДС-3*, маршрут якого пролягав через гори Мек-

сики до прекрасного тропічного міста. Літак наблизився до аеродрому, щоб здійснити посадку. Однак за кілька секунд до приземлення пілот різко підняв літак у повітря.

Ми злетіли вище, зробили коло і вдруге наблизилися до аеродрому. Але замість того щоб приземлитися, пілот знову збільшив оберти двигуна і злетів. Коли це повторилося втретє, мій друг і решта 39 пасажирів почали панікувати:

– Чому ми не приземляємося?Оголошення з кабіни пілота посилило їхні страхи:– Гідравлічна рідина, що наповнювала циліндри, які при-

водять у рух посадочний механізм, витекла. У літака не пра-цюють шасі!

Пілот у розпачі перемовлявся з диспетчерською:– У нас закінчується пальне! Ми більше не можемо залиша-

тися в повітрі!Диспетчер відповів:– Ми не хочемо, щоб ви приземлилися без шасі. Ви розіб’є-

те літак і, найімовірніше, пасажири загинуть. Зараз із вами по-говорить механік. Слухайте і чітко виконуйте все, що він скаже.

– Добре! – крикнув пілот.Спокійний голос механіка додав трохи впевненості:– Зазвичай ми так не робимо, але це може врятувати вам

життя. Зберіть усю воду, яка є у вас на борту. Питна вода, вода з * ДС-3 – один з перших пасажирських літаків, який успішно експлуатувався

протягом багатьох років на авіалініях (прим. перекладача).

133133132132

туалету, вода з термосів пасажирів – зберіть усю воду і залийте в гідравлічні циліндри.

Стюардеса знайшла добровольців, які зібрали воду, доки пілот залишався в кабіні. Вони наповнили порожні циліндри водою. Літак наблизився до злітної смуги. Пілот натиснув ва-жіль посадочного механізму. Шасі опустилися. Генрі схилив голову і помолився: «Господи, дякую, що Ти використав воду для спасіння нашого життя». Літак навіть не доїхав до терміна-лу, оскільки обидва двигуни заглухли через відсутність палива.

Вода! Вода може врятувати і твоє життя. «Прийди! І хто чує, хай каже: Прийди! І спраглий нехай прийде, і хто хоче, хай візьме воду життя даром» (Об’явл. 22:17). Ісус – вода життя!

Уеслі Мур


Терміни, терміни«ß ðîçï’ÿòèé ðàçîì ç Õðèñòîì. ² æèâó âæå íå ÿ, à Õðèñòîñ æèâå â ìåí³» (Ãàë. 2:19, 20).

У деяких країнах, зокрема в Сполучених Штатах, сьогод-ні – кінцевий термін здачі в держустанови річних звітів

про прибутковий податок. Тому, коли підходить цей день, ба-гато людей засиджуються допізна, а потім до півночі можуть стояти в чергах на пошті, щоб отримати поштове відтерміну-вання, яке врятує їх від штрафів і покарань. Звичайно, є й такі, хто заповнив усі ці складні заплутані бланки ще кілька тижнів тому і зараз може тільки поблажливо усміхнутися, дивлячись на неорганізованих боржників.

Я завжди сама заповнюю свої податкові документи від-повідно до таблиці амортизації та фіксую кожен пункт дохо-дів/витрат. Іноді мені доводиться використовувати вигада-ну цифру (як х в алгебрі), щоб підрахувати початкове число, яке потрібно зазначити в одному з бланків, а потім на основі отриманих даних обчислити значення самого х та правильно все записати! І хто таке вигадав? Того року, коли сподівалася отримати компенсацію за переплату податків, я заповнювала

ці документи заздалегідь. Але якщо мені належало заплатити додаткову суму, я ставала в чергу з боржниками. Мені просто неприємно думати про збитки.

А ви коли-небудь думали про Другий прихід у світлі цієї теми? Можливо, ви досліджуєте Писання в пошуках точних історичних даних, аби встигнути пожити для свого задово-лення, аж доки не збудуться останні ознаки, і тільки потім законнослухняно виконати всі Божі повеління, намагаючись уникнути вогняного покарання? А може, ви досліджуєте Пи-сання, аби побачити, що Бог хоче зробити з вашим серцем (думками) і руками (ділами) уже зараз? Чи бажаєте ви повні-стю присвятити себе Йому?

Ісус на хресті заплатив ваші борги. «Звершилося!» – ви-гукнув Він, помираючи. Усе повністю оплачено! Не будьте боржником – прийміть спасіння зараз, приймайте його що-дня – знов і знов. Не потрібно заповнювати документи. Просто скажіть: «Господи, я – грішник. Я завдав Тобі болю і шкодую про це. Я приймаю Твій дар повного прощення та безумовної любові і прошу Тебе: будь Володарем усього, про що я думаю і що роблю, відсьогодні і назавжди».

«Я розп’ятий разом з Христом. І живу вже не я, а Хрис-тос живе в мені. А що тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене» (Гал. 2:19, 20).



Весна на Небесах«Ïë³ä æå Äóõà – ëþáîâ, ðàä³ñòü, ìèð, äîâãîòåðï³ííÿ, ëàñêàâ³ñòü, äîáðîòà, â³ðà, ëàã³äí³ñòü, ñòðèìàí³ñòü» (Ãàë. 5:22, 23).

Бажаю вам щасливого квітня! Усі переживання про по-датки вже позаду, і тепер можна насолоджуватися пре-

красною весною. Мій сад цієї пори року цвіте і плодоносить. Сподіваюся, що ваш сад або вазони на підвіконні також від-

135135134134

гукуються на сонячні промені й поживні речовини. Я майже стрибаю від щастя, коли бачу, що на персикових і мигдальних деревах почали зав’язуватися ще зелені плоди, шовковиця вби-рається в пишне листя і на ній з’являються маленькі ягідки. А коли бачу крихітні намистинки, які згодом стануть виногра-дом, я просто втрачаю голову!

Дивлячись на маленькі фрукти, що зростають на деревах і виноградних лозах, я згадую текст Гал. 5:22, 23: «Плід же Духа – любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, добро-та, віра, лагідність, стриманість».

Напевно, великий Садівник також радіє, дивлячись на пло-ди, які зростають у Його саду. Чи може Він подивитися на вас і з радістю сказати: «Сьогодні, Моє дитя (поставте своє ім’я), у тобі з’явився паросток доброти і миру»? Чи радіє Він за вас?

Завдяки духовному народженню й усиновленню ми, як Його діти і спадкоємці Його характеру, можемо принести плід подяки нашому Творцеві й Отцеві. Я уявляю, як Бог радіє, ба-чачи, що в Його дітях дозрівають святі якості.

Зростаючи духовно, ми можемо бачити, як у кожному з нас дозрівають якості плоду Святого Духа. Ми також зацікав-лені в зростанні Божої родини. Щороку тисячі людей дізна-ються про Бога завдяки Його благодаті й місіонерським гру-пам, у яких можете брати участь і ви. Тисячі людей укладають заповіт з Богом і настільки приймають вістку про Божу лю-бов, що беззастережно віддають своє життя Ісусові, дозволя-ючи Йому змінити його, щоб вони могли приносити більше плодів Садівникові.

Прогуляйтеся Божим садом. Дозвольте Господу зростити плід у вашому серці. На Небі триває вічна весна!



Невидимі Божі ключі«ß äàì òîá³ êëþ÷³ Öàðñòâà Íåáåñíîãî: ³ òå, ùî òè çâ’ÿæåø íà çåìë³, áóäå çâ’ÿçàíå íà íåáåñàõ; ³ òå, ùî òè ðîçâ’ÿæåø íà çåìë³, áóäå ðîçâ’ÿçàíå íà íåáåñàõ» (Ìàòâ. 16:19).

«Òè îòðèìàºø ïîâíèé ³ â³ëüíèé äîñòóï äî Áîæîãî Öàð-ñòâà, êëþ÷³, ùîá â³ä÷èíèòè áóäü-ÿê³ äâåð³» (Ìàòâ. 16:19, Message).

Однієї п’ятниці Ларрі під’їхав до радіостудії «Тиха година». Він був досвідченим водієм вантажівки і колись відвіду-

вав християнську церкву. Зазвичай цього дня тижня централь-ний вхід офісу зачинений, оскільки студія працює тільки чотири дні на тиждень. Однак цієї п’ятниці, за Божим провидінням, двері виявилися не замкнені. Ларрі увійшов і покликав: «Є тут хтось?» Наш віце-президент, яка вирішила того дня попрацювати, почу-ла його. Вона не знала, які наміри мав цей довговолосий чоловік. Але він пояснив, що хотів знайти радіостудію «Тиха година», бо її передачі справили сильний вплив на його життя.

Мерілін і Ларрі більше години говорили про віру та його рішення повернутися до Бога. Вона запросила Ларрі відвідати адвентистську церкву за 100 метрів від офісу, у якій я працював помічником пастора.

Протягом наступних кількох днів ми з Ларрі вивчали Біб-лію і молилися. Він мав велике бажання знову присвятити себе Богові та підтвердити це хрещенням. Ларрі із захоплення роз-повів мені, як Бог послав до нього кількох осіб, котрим він зміг подарувати підбадьорення і спрямувати їх на шлях до Христа. Було приємно спостерігати, як цей чоловік тремтів над своїм новим скарбом. Ларрі переживав досвід «першої любові», про яку написано в другому розділі книги Об’явлення. Ісус не пе-рестає закликати людей до спасіння. Він обіцяє: кожному, хто прийме Божу любов і покається, Він дасть «їсти з дерева життя, що є в Божому раю» (Об’явл. 2:7).

Для Ларрі цей день був великим святим днем, як і для його рідних та друзів, котрі приїхали з Південної Каліфорнії, аби підтримати його під час повторного хрещення. Цього прекрас-ного дня ми з Ларрі ввійшли у води хрещення. Коли він під-нявся для нового життя з Господом, усі побачили його радісну усмішку, що розтяглася до самих вух. Громада зраділа, славля-чи Бога за ще одну спасенну душу.

Так хто ж відчинив ті двері?Білл Такер

137137136136


На згадку про голокост«Òîé, Õòî çì³öíþº íàñ ç âàìè â Õðèñò³ é Õòî ïîìàçàâ íàñ, – öå Áîã. Â³í äàâ íàì ïå÷àòü, äàðóâàâ çàâäàòîê Äóõà â íàø³ ñåðöÿ» (2 Êîð. 1:21, 22).

Квітень – місяць глибоких роздумів і спогадів про дуже темний період в історії людства – про голокост, коли

було знищено понад 13 мільйонів осіб, з яких 6 мільйонів – європейські євреї.

Однак і сьогодні, через десятиліття після голокосту, ми жи-вемо в жахливому, кровожерливому, войовничому світі. Одна справа читати новини про війну й геноцид десь в іншій півкулі або в минулому і зовсім інша – розуміти, що ми всі перебуваємо на війні. Дорослі та діти гинуть від зброї, наркотиків та насильства в сім’ях; люди втрачають пенсійні заощадження через людську жадібність. Дозволю собі заявити, що ми з вами живемо в час духовного голокосту. А ви відчуваєте, як палахкотить вогнище?

Апостол Павло пише: «Хто помазав нас, – це Бог. Він дав нам печать, дарував завдаток Духа в наші серця» (2 Кор. 1:21, 22). Бог гарантує нам спасіння і захист для наших душ. А Божа печатка – Святий Дух!

У нашій радіостудії «Тиха година» ми щодня молимося про надіслані слухачами прохання: про проблеми в сім’ях, про полегшення болю та зцілення від хвороб, про Божу до-помогу у влаштуванні на роботу й у звільненні від залежно-стей, а також про те, щоб люди змогли побачити Божу волю для їхнього життя. Бог не обіцяє, що ми отримаємо чудове миттєве звільнення від наших тимчасових страждань і болю. Однак Ісус уже переміг у війні. Він так сильно любить нас, що добровільно віддав Своє життя заради нашого спасіння. Він прийшов, щоб стати на наше місце, узяти на Себе покарання за гріх та померти, щоб ми могли отримати вічність, живучи з Ним. Ми живемо в цьому світі з надією на вічне спасіння, адже Ісус воскрес, тріумфально перемігши гріх; а незабаром Він назавжди знищить і гріх, і всі його наслідки.

Отже, із сумом згадуючи голокост та виголошуючи запев-нення, що таке більше не має повторитися, ми усвідомлюємо, що вже сьогодні живемо в Божому Царстві як його громадяни. Наш Спаситель обіцяє, що одного разу, дуже скоро, Він повер-неться й особисто обітре кожну сльозу. Разом з Ним ми будемо проводити вічність у досконалому світі й радості.



За Божим образом«² ñêàçàâ Áîã: “Ñòâîð³ìî ëþäèíó çà îáðàçîì Íàøèì, çà ïîäîáîþ Íàøîþ”» (Áóò. 1:26).«Äàâàéòå ñòâîðèìî ëþäèíó çà Íàøèì îáðàçîì, ùîá ó í³é â³äîáðàçèâñÿ Íàø õàðàêòåð» (Áóò. 1:26, Message).

Прийшов час зробити «серйозний ремонт» на моїй кух-ні. Потрібно було пофарбувати стіни, обновити шафи,

а трохи гарних шпалер надали б цій кімнаті нового вигляду. Завдання було нелегке. Але, переглянувши кілька передач про декор та облаштування будинку, я отримала загальне уявлення про те, які матеріали, інструменти й засоби мені знадобляться. Я хотіла отримати в результаті щось тепле і привабливе. Зняти шафи й кухонну техніку було просто. Значно складніше вияви-лося відмити та відшліфувати поверхню, аби приготувати її для фарбування в новий яскраво-жовтий колір. Під час ремонту я просила в Бога допомоги, щоб закінчити почате й отримати за-доволення від виконаної роботи.

Справа поступово просувалася вперед, і ось прийшов час для прекрасної жовтої фарби. Але коли я нанесла два шари фарби, мене охопив відчай. Я була незадоволена своїми маляр-ськими здібностями: як не старалася створити рівномірно по-фарбовану поверхню, усе одно було видно безліч вад.

Я почистила шафи, причепила нові ручки на дверцятах, замінила внутрішні ящики. Відмивши бризки від фарби, при-бравши пензлика й інші матеріали, помітила, що кухня потро-ху почала набирати той образ, який я собі уявляла, за винят-

139139138138

ком потьоків фарби, які все ще було видно. Після завершення роботи я запросила сім’ю оцінити мою ручну роботу.

«О мамо! Як чудово!» – вигукували вони. Я почала виба-чатися за потьоки й вади, але вони їх не помітили. Вони бачи-ли тільки повний образ – образ тепла й любові, відображення мого внутрішнього світу, моєї творчості.

Мені теж потрібен «капітальний ремонт» серця. І цей ре-монт також не обійдеться без зусиль. Великий Майстер Хрис-тос створює в мені Свій досконалий образ.

У тексті Бут. 1:26 читаємо: «І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою”». А завершивши тво-ріння, Він проголосив: «Вельми добре» (Бут. 1:31).

Шарлен Хилліард Вест


Падіння гігантів«Âèñîêèé òîé êåäð, ³ â³í ì³öíèé, ÿê äóá. Òà ß ïë³ä éîãî çíè-ùèâ çãîðè, à çäîëó – êîð³ííÿ éîãî» (Àìîñà 2:9).

Найвидатніша природна пам’ятка Каліфорнії – Націо-нальний парк «Секвоя». Величезні кипариси затьма-

рюють усіх своїх родичів у цьому величному хвойному лісі. Відвідувачі завжди стікаються до секвої під назвою «Генерал Шерман». Це дерево, заввишки 85 метрів і 9 метрів у діамет-рі, оточене не менш старими секвоями. Лісники ставляться до нього та його найближчих престарілих товаришів, як до поважних джентльменів. Стоячи перед найстародавнішою живою рослиною на Землі, навіть найбільш безтурботний турист відчуває шанобливість. Цікаво, що «Генералові» було вже 500 років, коли народився Ісус.

У пальто з кори завтовшки в півметра ця гігантська секвоя стійка до пожеж. Завдяки сильному імунітетові проти хвороб вона живе, росте й відтворює собі подібних. Однак у цього де-рева є одне слабке місце. Пророк Амос описує цю проблему та-кими словами: «Високий той кедр, і він міцний, як дуб. Та Я плід його знищив згори, а здолу – коріння його» (Амоса 2:9).

На жаль, хоч коріння «Генерала» розрослося на площі в кілька тисяч квадратних метрів, вони лежать на глибині не більше півтора метри. Тому занадто сильний вітер або велика кількість снігу на його гілках можуть з легкістю звалити дере-во на землю.

Притча Ісуса про гарну, але безплідну смоківницю пока-зує, наскільки зовнішній вигляд може не відповідати внутріш-ньому змісту. Проте падіння гіганта – це значно трагічніше видовище, ніж просто хвора рослина. Уявіть собі щедрого бізнесмена, котрий виявляється нечесним. Посвячену зрілу пару, яка опинилася в суді в справі розлучення. Вельмиша-новного лікаря, котрий страждає від наркотичної залежності. Близького друга, що розпускає плітки. Кожен із нас, напев-но, бачив падіння гігантів, які розбивалися об землю, у ганьбі оголивши своє коріння. Смерть від падіння – такою здебіль-шого буває доля гігантів.

Наша зовнішність може бути такою, як ми захочемо. Але духовно вижити ми зможемо, тільки якщо матимемо невиди-му, нехай навіть просту, але надійну кореневу систему. Ми по-винні мати корені, які сягають глибин та живляться від Джере-ла вічного життя – від Христа.

Дороті Мінчін-Комм


Обличчям до обличчя«ß… äëÿ íèõ, íåìîâ ò³, ùî çä³éìàþòü ÿðìî ç-íàä ¿õíüî¿ øè¿, ³ ß ¿õ ãîäóâàâ» (Îñ³¿ 11:4).«ß ïðèòèñíóâ éîãî, ÿê äèòèíó, äî Ñâîº¿ ùîêè... ñõèëÿâñÿ, ùîá ãîäóâàòè éîãî» (Îñ³¿ 11:4, Message).

Після довгої боротьби з раком легенів померла одна сестра з моєї громади. Ми були лише знайомими, які

відвідували одну церкву, але цінували служіння одна одної. Памела Слейд працювала для людей з вадами слуху, котрі приходили до нашої церкви. Я часто спостерігала за її пере-кладом під час проповіді або сольного співу, оскільки її рухи

141141140140

надавали вістці нових відтінків. Абстрактні поняття ставали реальними.

Коли говорили про прощення, Памела показувала, як сти-рають крейду з дошки. Коли виголошували ім’я Ісуса, вона торкалася до своїх долонь, нагадуючи нам про Його пробиті руки. А коли їй потрібно було зобразити любов, вона доторка-лася руками до плечей, імітуючи обійми. Радість Памела вира-жала тихим плесканням долонями над головою. Одного разу на служінні звучав сольний спів гімну «Обличчям до обличчя» і Памела показувала жестами слова. Після служіння я підійшла до неї і сказала, яке благословення отримала від цього співу.

Обличчям до обличчя я зустрінуся з Ним за висотою небес;Обличчям до обличчя побачуся з Ним,Він – славний мій Отець!Ми, зі своїм приземленим уявленням, думаємо, що облич-

чям до обличчя – це просто особиста зустріч на відповідній, комфортній відстані один від одного. Але Памела назавжди змінила моє уявлення про це. Перекладаючи цю пісню, вона доторкнулася долонею до своєї щоки, а потім повернула до-лоню в бік неба, до Божої щоки, і так 13 разів протягом пісні. Це краще, ніж ніс до носа, очі в очі. Це – щока до щоки, пов-ний контакт, близькість.

Щока до щоки! О, славна мить! Щокою до щоки пригорнутися;Щока до щоки, о мій Спасителю, мій ніжний Ісусе!Псалмист каже: «Дай мені відповідь, Боже, бо Ти любиш

мене; дозволь мені побачити Твою велику милість обличчям до обличчя» (Псал. 69:17, Message). А Бог відповідає Своєму народові: «Я притиснув його, як дитину, до Своєї щоки... схи-лявся, щоб годувати його» (Осії 11: 4, Message).

Як же ніжно Бог любить нас! Він не залякує нас, що ми можемо померти у світлі Його слави. Навпаки, завдяки Його подвигу Ісус піднімає нас як улюблених дітей та притискає що-кою до щоки. Це наш Отець!

Хіба не чудово, що під час воскресіння Памела зможе зу-стрітися зі Спасителем обличчям до обличчя, щока до щоки, у всій Його славі! І ми теж.



Помічник великого Пастиря«Áî ìè – Éîãî òâîð³ííÿ, ìè ñòâîðåí³ â Õðèñò³ ²ñóñ³ äëÿ äî-áðèõ ä³ë, ÿê³ Áîã íàïåðåä ïðèãîòóâàâ äëÿ íàñ, ùîá ìè â íèõ ïåðåáóâàëè» (Åôåñ. 2:10).

У нашій сім’ї люблять собак. Моя мама і сьогодні може розплакатися від розчулення, коли я згадую собаку,

яка була в нас майже 50 років тому. Дивовижно, наскільки вір-ними друзями можуть стати ці створіння. І хоч їх давно вже немає, спогади про цих доброзичливих собак спонукають мене цінувати час, проведений із сім’єю та друзями.

Одного разу несподівано померла наша маленька собачка. Незабаром після цього наша знайома попросила нас догля-нути за її собакою породи бордер-коллі, поки вона відвідає друзів в Англії. Ми скучали за «собачою» компанією, тому з радістю погодилися.

У нас ніколи не було бордер-коллі, тому мені було цікаво познайомитися з нею. Собаки породи бордер-коллі дуже ро-зумні. Пастухи цінують їх за уважність і пастуші навички. Цю собаку звали Рейчел (що означає «молода овечка»). Вона за-тискала між передніми лапами м’яч, клала на нього морду й уважно дивилася на мене, даючи зрозуміти, що хоче побави-тися. М’яч був метою Рейчел, її покликанням, сенсом усього її життя. Варто вам кинути м’яч, і ви побачите вражаючий прояв атлетизму, коли вона швидко зупиняє м’яч і повертає його вам. Найвища радість для Рейчел – коли кидають два м’ячі одно-часно, і вона біжить за ними, аби принести назад.

Бог створив цю чудову собаку, наділивши її певними здіб-ностями. Рейчел не потрібно було докладати зусиль, щоб на-вчитися цього, ніхто її не тренував. Такі навички природні для бордер-коллі. Якби вона жила на фермі, а не в заміському бу-динку, її інстинкти і здібності рятували б овець, а так вона гав-кає, коли хтось дзвонить у двері, та розкидає іграшки по кори-дору. Але навіть за таких умов вона виявляє життєву енергію, по можливості використовуючи дані їй Богом здібності.

143143142142

Бог має план і для нашого життя. Християни були задумані як частина великого плану. «Бо ми – Його творіння, ми створе-ні в Христі Ісусі для добрих діл, які Бог наперед приготував для нас, щоб ми в них перебували» (Ефес. 2:10).



Чи можуть погані люди робити хороші вчинки?«Íåìà òàêîãî, õòî á ðîáèâ äîáðî, íåìàº í³ îäíîãî!» (Ðèìë. 3:12).

Є одне спірне життєве запитання: чому з добрими людь-ми трапляються нещастя? Кожен із нас може навести

приклад побожної людини, котра правильно харчувалася, пра-вильно жила, але померла молодою від онкологічного захво-рювання. Є чудові люди, які відвідують церкву, щедро жертву-ють і безкорисливо живуть для інших, а в один злощасний день їх жорстоко вбиває злочинець. Боляче дізнаватися, що наших родичів пограбували, після чого вони переживають фінансову кризу. Наше серце розривається від болю, коли ми бачимо, як п’яний водій їде неушкодженим з місця злочину, де позбавив життя кількох людей.

Хороші люди важко працюють, уживають усі можливі за-ходи безпеки, планують наперед, виявляють обережність та щодня моляться про Божий захист і керівництво. Чому ж із ними трапляється так багато поганого? І ще: хіба можуть пога-ні люди робити добро?

У фільмі «Список Шиндлера» відтворена дивовижна істо-рія часів Другої світової війни. Оскар Шиндлер був далеко не святим. Корисливий бізнесмен, котрий без сорому пліткував з політиками, – складно уявити, що така людина рятуватиме єв-реїв від смерті. Проте він рятував.

Нещодавно я прочитав три книги, написані до 400-ї річниці випуску Біблії короля Якова. Для багатьох англомовних хрис-тиян – це єдиний гідний уваги переклад. Його красномовні, змістовні вирази, безперечно, збагатили нашу мову і культуру.

Проте деякі з основних перекладачів цієї Біблії були не дуже хорошими людьми. З 50 перекладачів усі, крім одного, мали духовний сан. Багато з них були успішними вченими, обдаро-ваними проповідниками і просто дуже посвяченими людьми, котрі проводили в молитві по кілька годин на день. Вони могли гарно писати. І багато поколінь досі отримують благословення від їхньої праці. Але деякі з них жорстоко переслідували пури-тан. Інші вбивали католиків. А деякі з найкращих перекладачів були підступними, хитрими, аморальними, злісними, безжаль-ними й жорстокими людьми.

«Нема праведного ні одного, немає того, хто розуміє; нема того, хто шукає Бога. Всі збилися з дороги, зробилися непри-датними; немає такого, хто б робив добро, немає ні одного!» (Римл. 3: 10-12).

Чи можуть погані люди робити хороші вчинки? Я можу відповісти: завдяки тому, що Бог уміє по-Своєму використову-вати таких людей, є надія у вас і в мене.

Кіт Уоттс


Світанок у горах«À ïóòü ïðàâåäíèõ – í³áè òå ñâ³òëî ÿñíå, ùî ñâ³òèòü âñå á³ëüøå òà á³ëüø àæ äî ïîâíîãî äíÿ!» (Ïðèï. 4:18).

Прямуючи на південь з округу Уолла-Уолла, штат Ва-шингтон, я зупинився в місті Хоторн, штат Невада,

щоб трохи поспати вночі. Я їхав один за кермом орендованої вантажівки, перевозячи речі моєї дочки. Вона переїжджала до міста Бішоп, штат Каліфорнія, на нове місце роботи. До цього міста я міг дістатися двома маршрутами. Я обрав дорогу, яка пролягала повз озеро Моно, що на заході, а потім ішла на пів-день уздовж східного схилу гір Сьєрра-Невада.

Коли я виїхав на порожню трасу і повернув на південь, небо над східними схилами тільки починало світлішати. Ви-їхавши на найвищу точку дороги на кордоні між штатами Не-вада і Каліфорнія, я побачив сонце, яке почало виглядати з-за

145145144144

обрію позаду мене. Попереду стелилася рівна траса, здавало-ся, що вона впирається просто в снігові вершини гір. Сонце щойно почало розфарбовувати сніг у рожеві відтінки, і на тлі темного неба все виглядало просто чудово. Протягом наступ-них кількох хвилин я не міг відірвати погляду від величних картин, створених Небесним Отцем.

У захваті від такого видовища в ранкових сутінках я виго-лосив молитву подяки за творчість нашого Господа. Як часто ми, кинувши побіжний погляд на такі картини, просто прохо-димо повз і не прославляємо Того, Хто створив усю цю красу для нашої насолоди. Кожний світанок і кожний захід непов-торні. О, яку любов виявляє до нас Отець, щодня збагачуючи наше життя!

Елвін Платнер


Повернення до основ«²äè äî ñâîãî äîìó, äî ñâî¿õ, ³ ñïîâ³ñòè ¿ì, ùî äëÿ òåáå Ãîñïîäü çðîáèâ, ÿê çìèëîñåðäèâñÿ íàä òîáîþ! Òîæ ï³øîâ â³í òà é ïî÷àâ ïðîïîâ³äóâàòè… ùî çðîáèâ äëÿ íüîãî ²ñóñ, ³ âñ³ äèâóâàëèñÿ» (Ìàðêà 5:19, 20).«Ðîçêàæè ¿ì òâîþ ³ñòîð³þ – ùî çðîáèâ äëÿ òåáå Ãîñïîäü, ÿêó ìèë³ñòü âèÿâèâ äî òåáå. ² ÷îëîâ³ê ï³øîâ ³ ïî÷àâ ïðîïî-â³äóâàòè... ïðî òå, ùî çðîáèâ äëÿ íüîãî ²ñóñ. Ïðî öå ïî÷à-ëî ãîâîðèòè âñå ì³ñòî» (Ìàðêà 5:19, 20, Message).

Група із 48 студентів академії «Аппер Колумбія» у Ва-шингтоні вирушила в джунглі острова Борнео, до ма-

лайзійського селища Менту. Вони планували побудувати церкву, надавати стоматологічні та інші медичні послуги на-селенню, організувати канікулярну біблійну школу для дітей та допомогти пастору Марку Коксу в проведенні євангель-ської програми.

Команда зібрала необхідне обладнання, записала пре-зентації і приготувала матеріали для канікулярної біблійної школи. Після прибуття медики організували клініку. Учителі

приготували свої пісні й історії, бажаючи скоріше розповіс-ти дітям про Ісуса. Будівельники ретельно вивчили проект, підготували необхідні інструменти і матеріали. Пастор Марк Кокс перевірив комп’ютер та відеоустаткування. Група була впевнена, що програма пройде успішно, адже вони ретельно готувалися до неї. Отже, перша зустріч, перша історія, перший пацієнт, перша цеглина.

Тепер усе, що їм було потрібно, – це електрика, щоб увімкнути обладнання. Після кількох невдалих спроб запуску генератора всі зрозуміли, що потрібно міняти тактику. Пас-тор Кокс був упевнений, що наочні матеріали вкрай необхід-ні для привернення уваги слухачів, тому почав молитися. Він мав слабке уявлення про жителів Менту, тому попросив міс-цевого пастора Ганчай докладніше розповісти про людей, для яких була підготовлена програма. Ці люди майже нічого не знали про Ісуса, тому місіонери повинні були викладати віст-ку спасіння просто і доступно.

Наша команда зрозуміла, що євангелізм у простих історіях – найкращий метод у цій ситуації. Пастор Кокс сказав: «Бог не увімкнув світло для нашого обладнання, однак запалив світло в серцях та розумах багатьох людей, включаючи і мене».

У цьому суть євангелізму. Проста усмішка відкриває серця. Це основа благовістя. І навіть коли немає електрики, усмішка продовжує випромінювати світло та змінювати життя.



Довіряйте Богові«Âóõà òâî¿ áóäóòü ÷óòè òå ñëîâî, ÿêå ïîçàä òåáå êàçàòèìå: “Öå òà äîðîãà, – ïðîñòóéòå âè íåþ!”» (²ñà¿ 30:21).

Я їхала на роботу, а в голові продовжували звучати думки, що з’явилися під час ранкового спілкування з Богом.

Нещодавно я отримала вчений ступінь у сфері управлін-ня бізнесом і тепер стояла перед вибором кар’єри. Я просила Бога керувати мною і показати Його волю щодо моєї роботи.

147147146146

Працюючи в університеті Лома Лінда, я була пов’язана з різ-ними галузями науки. Мене дуже зацікавила посада службовця у відділі запланованих пожертвувань*. Я уявляла себе саме в цій сфері. Вона пов’язана з подорожами, зустрічами з людьми, поясненням клієнтам концепції фінансового планування та ви-дів угод. Я відчувала, що це велике бажання було від Бога, хоч на той момент в університеті на цій посаді працювали тільки чоловіки. Коли я молилася, мій дух радів: «Дякую, Господи. Це було натхнення від Тебе». Моя віра зміцнилася, і я продовжу-вала довіряти Йому, чекаючи, коли все здійсниться.

Одного разу президент університету, проходячи повз мій кабінет, зупинився і сказав, що керівництво університету вирі-шило долучити до відділу пожертвувань жінку і що на цю по-саду рекомендували мене. Він хотів знати, що я думаю з цього приводу. Я була в такому захваті, що не могла спокійно гово-рити. Моє серце прискорено билося, коли я говорила прези-дентові, що мені це дуже цікаво і я буду задоволена, якщо мене призначать на цю посаду. Йому було непросто переконати мого адміністратора, але через кілька тижнів з’явилася надія. Коли я ділилася з усіма досвідом мого ранкового спілкування з Богом, він глибоко зітхнув і сказав: «Я очікував, що станеться щось подібне. Я напишу тобі рекомендацію на цю посаду».

«Вуха твої будуть чути те слово, яке позад тебе казатиме: “Це та дорога, – простуйте ви нею!”» (Ісаї 30:21).



Кулінарна катастрофа«Ìàéòå ñ³ëü ó ñîá³ òà çáåð³ãàéòå ìèð ì³æ ñîáîþ» (Ìàð-êà 9:50).

Я люблю готувати, але ще більше люблю готувати разом зі своєю сім’єю. Проводити разом час на кухні, заглиб-

* Заплановані пожертвування – це крупне пожертвування, заповіт або бла-годійний внесок, які заплановано передати після смерті жертводавця (прим. пе-рекладача).

люватися в кулінарні рецепти, готувати прекрасні страви – це чудовий час, який залишає незабутні спогади.

Одного вечора в неділю ми влаштували кулінарні змаган-ня, а потім пробували шедеври одне одного. Коли прийшов час пробувати мій зразок кулінарних дослідів, я була схви-льована і впевнена (виходячи зі свого досвіду), що всім спо-добається моя страва. Не могло бути жодних сумнівів, що моє частування буде найкращим. Зрештою, я ж домогосподарка, дружина, мати; я готую 99,9 % страв у нашій сім’ї. Хіба можна мене перемогти?

Сини скуштували моє творіння. Потім шматочок узяв чоловік. Треба сказати, що в його дегустації я була впевне-на найбільше, адже він пережив 26 років моєї кулінарії. Але я побачила вираз їхніх обличь. Це було зовсім не те, чого я очікувала. Цього разу я не побачила заплющених від насоло-ди очей, які ніби кажуть: «Мамо, ти – найкраща!» З їхньої ре-акції я зрозуміла, що моя страва була просто катастрофою. Я сама спробувала свій шедевр «Від шеф-кухаря». Це було жах-ливо! Щось було не так! Чогось не вистачало – чогось дуже важливого. Я забула посолити!

Моя страва нікуди не годилася, вона не була достойна по-трапити на стіл поряд з іншими. Ми викинули її. (Прикро, але вона не зацікавила навіть нашого пса).

Ісус сказав Своїм слухачам на схилі гори неподалік від Га-лилеї: «Ви – сіль землі. Якщо сіль утратить силу, то як зроби-ти її солоною? Нінащо вона вже не буде більше придатна, хіба щоб викинути геть, аби топтали її люди» (Матв. 5:13).

Того вечора ми всі говорили про те, яку велику роль віді-грає сіль у приготуванні їжі й у нашому житті. Ми хочемо бути здатними передавати Божі благословення.

Шарлен Хілліард Вест


Горобці не турбуються«Íå á³éòåñÿ; áî âè êðàù³ çà áàãàòüîõ ãîðîáö³â» (Ìàòâ. 10:31).

149149148148

Майже цілу ніч я провела в роздумах про те, про що хочу розповісти читачам у цьому ранковому читан-

ні. Я не знала, чим з вами поділитися. І тут мені прийшла дум-ка написати про віру.

Що таке віра? Є дуже багато визначень. Але особисто для мене віра – це тверда впевненість у чомусь, що неможливо до-вести; це повне довір’я.

Бувають дні, коли я просто не розумію, що відбувається. Я молюся й віддаю всі мої переживання Ісусові. Я прошу Його про допомогу. Часом мені здається, що я залишилася сама. Ось тут і потрібна віра. Як християнка, я вірю, що Бог ніколи мене не залишить. Він має план, про який я поки що не знаю, і вже відповів на мою молитву найкращим чином, просто я цього ще не усвідомлюю.

Ми живемо в цьому світі і маємо багато фізичних потреб, тому повинні працювати й отримувати гроші для задоволен-ня цих потреб. Наше життя перетворюється на нескінченну низку зустрічей, паперової роботи і кінцевих термінів. Але якщо ми раптом впадаємо в розпач, Бог шепоче нам слова підбадьорення.

Я постійно чую тихий голос, який заспокоює мене та знов і знов каже: «Хіба Я не дбаю про горобця?» Згадуючи це, я розу-мію, що чую голос Святого Духа.

Головне джерело харчування горобців – не ті крихти хліба, які я можу іноді кинути; вони отримують їжу безпосередньо від Бога. Він дає диким тваринам воду, щоб угамувати їхню спрагу. Він піклується про їхнє житло і безпеку. Однак Господь гово-рить, що ми для Нього значно цінніші: «Не бійтеся; бо ви кращі за багатьох горобців» (Матв. 10:31).

Їжа, яку Він дає, – це Слово Боже, а пристановище – Ісус. І все, що нам потрібно зробити, – попросити.

Ми занурюємося з головою у свої проблеми і забуваємо, що нам необхідно повністю довіряти Богові. Ми повинні ви-словлювати Йому вдячність за всі благословення, які Він нам дарує, навіть коли не просимо. Але також нам потрібно мати віру, щоб з мужністю і повною довірою зустріти те, що Він при-готував для нас. Горобці не журяться, навіщо ж журитися нам?

Норма Флінн


Щедрий посів«Â óñüîìó çáàãà÷óéòåñÿ ð³çíîìàí³òíîþ ùèð³ñòþ» (2 Êîð. 9:11).

Шість довгих років навчання, важкої праці і збору кош тів виснажили нас. Місіонер-пілот Кліфтон

Брукс, механік Енді Кляйн і я переживали через наш скром-ний авіаційний бюджет. Чи варто нам виключити графу ви-трат на інструменти, щоб ми могли раніше відправити літак на Філіппіни? Це скоротить витрати на 10 000 доларів, але місіонери не зможуть проводити ремонт для підтримання лі-така в належному стані.

Я розумів, що ця проблема під силу тільки Богові, і був упевнений, що зневіритися – значить утратити довіру коман-ди, тому вирішив віддати цю проблему Богові. Зрештою, саме Він закликав нас допомагати місіонерам у проповіді Єванге-лія на Філіппінах, де проживає понад 100 етнічних груп, що говорять різними мовами.

Ми схилилися на коліна і висловили свої переживання в молитві. Проблему міг вирішити тільки Бог.

Раптом мені хтось зателефонував. Пастор запитав: «Чи мож-ливо представити ваш проект у нашій церкві трохи пізніше?»

Я був здивований: «Обставини складаються досить незвич-но. Невже це Бог веде нас таким шляхом?»

Через кілька тижнів, коли ми вітали людей після богослу-жіння, на якому розповідали про наші плани відправити на Філіппіни літак, до мене підійшла немолода сімейна пара. По-дружжя розповіло, що закохалися у Філіппіни і були спонсора-ми будівництва школи на одному з островів. Вони повідомили, що приїжджають до нашої церкви тільки раз на рік, тому були дуже раді, що зустріли нас тут!

Подружжя вручило мені конверт, у якому було десять сто-доларових купюр! Звичайно, цього було недостатньо для ре-монту літака, але, бачачи Божу турботу, я був упевнений, що Він завершить розпочате. У понеділок вранці я зателефонував цій

151151150150

парі і подякував за їхній внесок. Чоловік вигукнув: «Бог такий добрий! Учора я продав стільки обладнання, що ми вирішили пожертвувати ще дві тисячі доларів на місіонерське служіння!»

Цей досвід підтвердив слова апостола Павла: «В усьому збагачуйтеся різноманітною щирістю… Бо справа цього слу-жіння не тільки задовольняє потреби святих, вона переповне-на численними подяками Богові» (2 Кор. 9:11, 12).



«Божі» інструменти«Òè, Ãîñïîäè, â÷èíèø íàì ìèð, áî é óñ³ ÷èíè íàø³ íàì Òè äîêîíàâ!» (²ñà¿ 26:12).

Ми зателефонували нашому спонсору, аби подякувати йому за своєчасну допомогу. Ми із захопленням гово-

рили про обставини, які привели до нашої зустрічі. А він радіс-но розповів, як Бог благословив його бізнес.

Я був упевнений, що наше знайомство детально спланува-ло Провидіння, тому подумав, як же вирішиться проблема з лі-таком, який ми повинні відправити на Філіппіни.

– На вашій візитці написано, що ви маєте справу з інстру-ментами. Може, у вас є хороші вживані інструменти за при-йнятними цінами? – ввічливо запитав я спонсора.

– Доне, у мене три величезних склади та кілька 10-метрових причепів з інструментами. Приносьте свій список, і я дам вам все, що в мене є!

Я ледве вірив своїм вухам. Подивившись у календар, я запитав:

– Чи буде вам зручно зустрітися в четвер?– Так, – відповів чоловік, – побачимося в четвер.У четвер Кліфтон Брукс, Едні Кляйн і я приїхали до спонсо-

ра за інструментами. Ми цілий день переглядали його склади, вибираючи все, що нам було необхідно для проекту.

Це був один з найдивовижніших днів нашого життя. Ми поїхали від нього, а багажник нашої вантажівки і причеп були

вщент наповнені інструментами, загальною вартістю 7 000 до-ларів – і все безкоштовно! 90 % обладнання з нашого списку вже було в нас у руках!

Бог благословив нашу роботу з ремонту літака, яка тривала все літо і на початку осені. Майже весь ремонт був проведений за допомогою інструментів, подарованих Божою людиною. Через кілька місяців літак перевезли до Каліфорнії, де його розібрали для відправки на Філіппіни. Сьогодні він підтримує місіонерів і рятує життя багатьом людям.

«І на дорозі судів Твоїх, Господи, маємо надію на Тебе: За Ймення Твоє та за пам’ять Твою пожадання моєї душі… Ти, Господи, вчиниш нам мир, бо й усі чини наші нам Ти доко-нав!» (Ісаї 26:8, 12).


153153

1 òðàâíÿ, íåäiëÿ

В очікуванні«Õ³áà òè ïèëüíóâàâ ÷àñ ìóê ïîðîäó ëàí³? ×è íà ì³ñÿö³ ë³-÷èø, ùî ñïîâíèòèñü ìóñÿòü, ³ â³äàºø ÷àñ ¿õ íàðîäæåííÿ» (Éîâà 39:1, 2).

Я дуже нетерпляча людина. Якщо я кудись іду, то хочу дістатися туди якомога швидше. Якщо дізнаюся про

книгу, яку хотіла би прочитати, або про диск, який хотіла б послухати, я відразу ж вирішую піти до магазину і придбати бажане. Мені подобається планувати все наперед і знати, що чекає мене за поворотом.

Ураховуючи це, можете собі уявити, наскільки перевер-нувся мій світ, коли я завагітніла. У цьому стані я не могла все контролювати, а очікування часто не виконувалися. І цей дев’ятимісячний процес я ніяк не могла прискорити. Я не зна-ла, коли і як з’явиться на світ моя крихітка. Я не бачила, як вона виглядає, не могла навіть уявити, який у неї буде харак-тер. Я не могла змусити її порухатися, коли мені того хотіло-ся, і була змушена чекати, піклуватися про себе (і про неї) та сподіватися кращого. О, як же я чекала того дня, коли нарешті зможу тримати її на руках! Це буде найкраща нагорода за че-кання й переживання!

Я вірю, що Христос також із нетерпінням чекає, коли ми народимося згори в Ньому. Я уявляю захоплення на Його об-личчі, коли Він бачить одного зі Своїх дорогоцінних дітей, кот рий вперше прийшов до Нього. Ісус так бажає взяти нас на руки! Він не дочекається, коли зможе показати, як сильно лю-бить нас. Однак Він не може примусити нас любити Його. Тому Спаситель використовує будь-яку можливість, аби показати нам Свою любов і турботу. Його терпіння нескінченне! Він ні-коли не відвернеться від нас. Тож не будемо більше змушувати Його чекати. Сьогодні ж кинемося до нього в обійми!

«Але Ти, о Боже, ніжний, добрий, терплячий, Твоя любов безмежна, Ти ніколи не залишаєш» (Псал. 86:16, Message).


ТТравеньравень

155155154154

2 òðàâíÿ, ïîíåäiëîê

Дивіться на героїв віри«² âñ³ âîíè, çàñâ³ä÷åí³ â³ðîþ, íå îäåðæàëè îá³òíèö³» (ªâð. 11:39).«Õî÷ æèòòÿ öèõ ëþäåé áóëî çðàçêîì â³ðè, í³õòî ç íèõ íå îòðèìàâ îá³öÿíîãî» (ªâð. 11:39, Message).

На сайт радіопередачі «Тиха година» надійшов лист з та-ким молитовним проханням: «Я відчуваю, що ось-ось

піду від Господа. Я читаю біблійні обітниці, але мені здається, що вони були написані для когось іншого, а не для мене. Я бла-гаю Бога зцілити мене, але молитва не допомагає. Відсьогодні я сховаю Біблію подалі, бо для мене читати її – надто боляче».

А ви коли-небудь запитували: «А де ж Бог? Чи Він ці-кавиться мною?» Якщо запитували, значить долучитеся до Йова, Давида, Соломона, усіх учнів Ісуса та до багатьох ін-ших. Навіть Ісус на хресті скрикнув: «Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?»

Коли я впала в глибоку яму відчаю, то намагалася вибра-тися з неї, читаючи 11-й розділ Послання до євреїв – «розділ віри». У ньому перераховані відомі й безіменні віруючі чо-ловіки та жінки, котрі мали успіх, оскільки вірили. Вони не бачили кінцевої мети, але, довіряючи Божим обітницям, про-довжували діяти Його силою.

Однак мене вразили останні вірші цього розділу: «Хоч життя цих людей було зразком віри, ніхто з них не отримав обіцяного» (Євр. 11:39, Message).

Але слід зауважити, що автори Біблії не поділяли свої кни-ги на розділи. Прочитайте вірші 1-3 з 12-го розділу: «Чи розу-мієте, що всі ці піонери давнини, усі ці ветерани підтримують нас? Це означає, що нам краще покірно йти призначеним нам шляхом. Залиште все зайве та біжіть – ніколи не здавайтеся!.. Дивіться на Ісуса, Який почав і завершив Свій забіг. Навчіться в Нього, адже Він ніколи не випускав з уваги Свою мету – чу-довий фініш у Бозі та з Богом. На Своєму шляху Він зміг пере-терпіти все: хрест, ганьбу, смерть. Якщо ви раптом відчуєте, що

ваша віра слабшає, згадайте знову ці історії, одну за одною, зга-дайте довгий перелік страждань, які довелося пережити Хрис-ту. Це наповнить вас силою!» (Message).

Насправді головну цінність представляє не тільки кінцева мета, а й шлях! Святий Дух іде попереду вас, позаду та поруч із вами. До того ж так близько, як шкіра до тіла. Він поруч, і Він вірний. Ухопіться за Нього, Він вас проведе.


3 òðàâíÿ, âiâòîðîê

Обітниці для мене«Áîã… ðîçðàäæóº íàñ ó âñ³õ íàøèõ ñêîðáîòàõ» (2 Êîð. 1:4).«Êîëè ìè ïðîõîäèìî ÷åðåç òðóäíîù³, Â³í ³äå ïîðó÷» (2 Êîð. 1:4, Message).

Моя мама народилася з астмою, яка до 10 років перерос-ла в емфізему. У 22 роки їй сказали, що вона проживе

максимум рік, але, подібно до царя Єзекії, вона благала Бога продовжити їй життя, щоб вона могла виростити своїх дітей зрілими християнами. Завдяки Божій милості моя мама про-жила 55 років. Вона була художницею, музикантом, поетесою і фахівцем з генеалогії. Одного разу навіть сама захищала себе перед Внутрішньою податковою комісією і виграла справу.

Проте минули роки, і мама почала благати Бога зцілити її або дати їй померти, щоб отримати заспокоєння від постійних страждань, пов’язаних із диханням та життєвими силами. В останню ніч її життя я читала їй біблійні тексти. Я тримала її за руку в той момент, коли на моніторі почали зменшуватися показники її серцебиття і дихання. Ті години були найбільш цінними й особистими в моєму житті. Я впевнена: перше, що вона почує після мого голосу, буде голос Ісуса, Котрий скаже їй: «Уставай, моя дорога донечко!»

Божі обітниці написані для нас, хоч ми можемо не розуміти їхнього прямого звернення до нас у певній ситуації. Прочитай-те 2 Кор. 1:4, 5: «Коли ми проходимо через труднощі, Він іде поруч, а потім поміщає нас поруч із людиною, яка теж пере-

157157156156

живає труднощі, щоб ми могли допомогти їй так само, як Він допоміг свого часу нам. Прямуючи за Месією, ми зустрінемо чимало труднощів, але буде і багато приємних моментів, які компенсують неприємні» (Message).

Наступні вірші зміцнюють мою віру в безумовну вірність Бога та в Його перемогу над обставинами: «Усе, що Бог обі-цяв, отримало схвальний штамп Ісуса «Так». У Ньому те, що ми проповідуємо і про що молимося, закарбоване великим «Амінь», Божим і нашим «Так» на славу Його. Бог запевняє нас, що, ставши єдиними з Ісусом, ми отримаємо Його схвален-ня. Він поставив на нас печатку Святого Духа – вірний початок того, що Він має намір завершити» (2 Кор. 1:20-22, Message).

Прочитайте ще раз! Божі обітниці вірні, утверджені кров’ю Ісуса і гарантовані Святим Духом. Сертифікатом Отця, Сина і Святого Духа (трьох Свідків) Бог підтверджує, що Його обіт-ницям можна вірити і вони обов’язково здійсняться. Можливо, це відбудеться не відразу і навіть не за мого життя, але я вірю, що Він уже досягнув Своєї мети, тому очікую розв’язки.


4 òðàâíÿ, ñåðåäà

Залежність від швидкості«Âãàìóéòåñü òà çíàéòå, ùî Áîã ß, ï³äíåñóñü ì³æ íàðîäà-ìè, ï³äíåñóñü íà çåìë³!» (Ïñàë. 46:11).«Çóïèíèñÿ òà ç³éäè ç äîðîãè! Óâàæíî ³ ç ëþáîâ’þ ïîäèâè-ñÿ íà Ìåíå, íà òâîãî Âåëèêîãî Áîãà, ßêèé âèùå ïîë³òèêè, âèùå âñüîãî» (Ïñàë. 45:11, Message).

Коли Анніка була зовсім маленькою, я брала її у візочку на прогулянку по нашому району та торговому центру.

Вона любила кататися, їй дуже подобався рух і краєвиди, які постійно змінювалися. Час від часу я зупинялася, щоб погово-рити із сусідкою або розглянути щось у вітрині магазину. Май-же миттєво Анніка починала висловлювати своє невдоволення пронизливим криком, який припинявся тільки тоді, коли ми знову починали рух.

Те ж саме відбувалося і під час поїздок у машині. Поки ми їхали зі швидкістю хоча б 80 км/год., вона мирно спала. Але варто було нам трохи пригальмувати та з’їхати зі швид-кісної траси, Анніка різко прокидалася і починала пхикати. Вона не заспокоювалася доти, доки ми не приїжджали на місце та не виймали її з автомобільного крісла, до якого вона була пристебнута. Здавалося, що Анніка залежна від швид-кості, її почуття задоволення було безпосередньо пов’язане зі швидкістю руху.

Анніка виросла. З примхливого немовляти вона перетво-рилася на цікаву дівчинку. Зупинка для розмови із сусідкою під час прогулянки вже не призводить до катастрофи, а навпаки, дає можливість помилуватися квітами, що ростуть на клумбі сусідки, підняти цікавий листочок або поспостерігати за мура-хою, яка біжить стежкою. Затримка біля вітрини магазину доз-воляє розглянути нескінченну безліч нових блискучих товарів. У машині, навіть під час найдовших поїздок, Анніка займає себе розмовами та книгами. Вона вже не залежить від швидко-сті, відкриваючи для себе радості спокійного життя.

Псалом 46:11 закликає: «Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я». У тихій спокійній обстановці Анніка може розглянути те, чого раніше не зауважувала і що збагачує її життя. Зупинившись, вона бачить грайливе кошеня, що перекидається в травичці, та ніжного метелика, що пурхає між квітами.

У цьому мінливому технологічному світі нам теж варто ча-стіше зупинятися і заспокоюватися. У спокої Бог може відкри-ти нам Себе та Свої безмежні благословення.


5 òðàâíÿ, ÷åòâåð

Важливість пріоритетів«Âè ñÿºòå, ìîâ ñâ³òèëà ó ñâ³ò³, äîòðèìóþ÷è ñëîâî æèòòÿ» (Ôèëï. 2:15, 16).

Кілька років тому, придбавши нову машину, я виявила один корисний пристрій, про який раніше не знала. На

159159158158

кільці з ключем від машини висів цікавий прилад, за допомо-гою якого, натиснувши кнопку, я могла розблокувати двері ма-шини на відстані кількох метрів від неї. Раніше я навіть не від-чувала особливої потреби в цьому «маленькому диві», а тепер воно стало невід’ємною частиною мого життя. Я навіть трохи нервую, коли мені доводиться відкривати машину ключем.

Це нагадало мені про поїздку до одного провінційного міс-течка Росії. Я познайомилася з чудовими християнами, але мене засмутило і навіть обурило, що вони змушені жити в та-ких злиднях. Сильна нація, котра посилає людей у космос, не може забезпечити себе телефонним зв’язком. Країна володіє новітньою зброєю, якої досить, аби повністю знищити нашу планету, а її громадяни перуть одяг у ванній і стоять (іноді без-результатно) у довгих чергах за продуктами.

Але я не почула від них жодного слова розпачу або обурен-ня. Те, чого в них ніколи не було, не дуже турбувало їх. Най-важливішим для них була віра. Багато віруючих зазнали пере-слідувань за свою віру, деякі втратили близьких, і майже всі не мали можливості отримати вищу освіту. Проте ці люди по-чували себе благословенними. Зневіра й розпач їхніх співвіт-чизників-атеїстів не торкнулися їх.

Я була глибоко зворушена простотою їхнього життя, їх-ньою непохитною вірою та великою радістю в Господі. Мені згадався текст: «Щоб ви… були бездоганними Божими дітьми серед лукавого й розбещеного роду, серед якого ви сяєте, мов світила у світі, дотримуючи слово життя» (Филп. 2:15, 16).

У цих людей непохитні пріоритети!Ейлін Лудінгтон

6 òðàâíÿ, ï’ÿòíèöÿ

Працювати для Господа«Êàæó âàì, ùî çà îäíîãî ãð³øíèêà, ÿêèé êàºòüñÿ, ðàä³ñòü íà íåá³ áóäå á³ëüøà, í³æ çà äåâ’ÿíîñòà äåâ’ÿòüìà ïðàâåä-íèêàìè, ÿê³ íå ïîòðåáóþòü ïîêàÿííÿ» (Ëóêè 15:7).

Відпрацювавши 33 роки медсестрою, я вийшла на пен-сію, маючи величезне бажання поширювати Добру

вістку, як нам звелів Ісус. У жовтні 2004 року я разом з коман-дою радіопрограми «Тиха година» поїхала до Гайани прово-дити євангельську програму.

Я не комп’ютерний геній, але моя дочка дечого мене на-вчила. За короткий час я опанувала програму для створення слайд-шоу «PowerPoint», щоб демонструвати ілюстрації та бі-блійні тексти. Чоловік моєї дочки заплутав комп’ютерні дроти, але я розплутала їх і склала в сумку так акуратно, як ви собі і не уявляєте! Тому, коли виникла необхідність і Бог прошепотів моє ім’я, я була більш ніж готова. Ну, хіба наш Бог не великий?!

Місцеві пресвітери допомогли мені з вісткою про здоров’я, а також продуктивно попрацювали, щоб адаптувати мої пре-зентації до культури слухачів і перекласти їхньою мовою. Я отримала безліч відповідей на свої молитви, а це ще більше зміцнило мене у вірі в люблячого Бога. Один молодий чоловік сказав мені: «Проповідь була прекрасною. А сьогоднішня віст-ка про здоров’я спонукала мене приєднатися до вашої Церкви й укласти заповіт з Богом». Це піднесло мене на духовну висоту! Я хотіла залишитися в Гайані і ще більше проповідувати, щоб Господь торкнувся більшої кількості сердець. О, яке це щастя!

Я знаю, чому Ісус сказав: «За одного грішника, який каєть-ся, радість на небі буде більша, ніж за дев’яноста дев’ятьма пра-ведниками, які не потребують покаяння» (Луки 15:7). Бачити, як люди виходять для молитви про проблеми зі здоров’ям, проблеми на роботі і в сім’ї, – це дивовижно!

Відвідуваність програми мене вразила. І дітям, і батькам подобалося почуте, тому вони приходили на програму щове-чора. Я боялася, що їм не сподобається слухати жінку-пропо-відника, але в цьому «чоловічому світі» мої колеги-чоловіки були готові зробити для мене все, аби тільки не проповідувати самим. А я не заперечувала.

Бог використав мене, і я отримала від цього величезну ко-ристь. Я навчилася того, чого раніше не знала. Ця місіонерська поїздка відкрила мої очі. Моє життя повернулося на 180° в у бік Господа. Я бажаю робити для Нього більше, тому не хотіла повертатися додому з Гайани. Якби зараз у мене були гроші, я негайно повернулася б туди. Я на власному досвіді переконала-ся, що Бог працює через мене, а я прагну працювати для Нього.

Сью Аткінсон

161161160160

7 òðàâíÿ, ñóáîòà

Гнучкість любові«Ùîá ìè îäåðæàëè óñèíîâëåííÿ» (Ãàë. 4:5).

Ми з моїм 29-річним сином Ларрі сиділи в будинку на-ших друзів-служителів. З нами була Єва Мей, сим-

патична мініатюрна жінка, та її дочка, тендітна брюнетка із заразливим сміхом та протяжним південним акцентом. Кіль-ка хвилин ми просто дивилися одні на одних, майже не диха-ючи. Мій прийомний син щойно вперше в житті зустрів своїх біологічних матір і сестру.

Одного разу я запитала Ларрі: «Тебе непокоїть, що ти пов’я-заний родинними узами з якимись незнайомими людьми?»

Він відповів у своїй звичній неквапливій манері: «Ні. Я час-то взагалі забуваю, що я прийомний син».

І все ж таки ми вирішили зустрітися з його біологічною сім’єю. Але перед тим на мене обрушився цілий шквал засте-режень: «Я бачив такі зустрічі, вони майже ніколи не закінчу-ються добре!»; «А якщо Ларрі захоче піти від тебе до них?»; «Моя прийомна дочка теж хоче зустрітися зі своєю родиною! Я в розпачі!»; «Як ти можеш дозволяти йому думати про якусь іншу жінку як про матір?»; «Хіба ти її не зневажаєш?».

Я виховала хорошого, слухняного сина і не боялася позна-йомити його з Євою Мей. Я подякувала їй за щастя, яке вона мені подарувала. Єва сказала в сльозах: «Я навіть не мріяла, що цей момент колись настане». Відтоді ми дружимо. Двічі Єва та її сім’я приїжджали до нас у гості.

Вона носила його дев’ять місяців, а потім народила. І хоч Єва Мей дала йому життя, він – мій син, бо я пережила досвід його перетворення з маленького милого хлопчика на зрілого чоловіка. Я втішала його під час хвороб у дитинстві. Я вперше відправляла його до школи, зібравши маленьку синю коробоч-ку з обідом. А також я здійснила переліт через півсвіту, щоб розділити з ним радість його випуску з академії «Фар Істерн» на Далекому Сході.

Апостол Павло радів, адже Бог послав Свого Сина, «щоб ми одержали усиновлення» (Гал. 4:5). Цими словами він відкрив

справжнє значення усиновлення. Справжня любов, Божествен-на й людська, приймає кожного. Цей досвід допоміг нам глибше пізнати Бога – Його дивовижно гнучку та нескінченно широку любов. Любов, яка може ризикувати; ця любов невичерпна.



Доказ небаченого«À â³ðà – òî ï³äñòàâà ñïîä³âàíîãî, äîêàç íåáà÷åíîãî» (ªâð. 11:1, ïåðåêëàä ². Îã³ºíêà).

Коли я була маленькою і дорослі запитували, ким хочу стати в майбутньому, я завжди відповідала: «Мамою!»

Кілька місяців тому я дізналася, що моя дитяча мрія збува-ється. Я завагітніла! Почувши цю новину, я була в захопленні! Але навіть коли всі аналізи й фізіологічні зміни підтвердили істинність цієї новини, мені все одно було складно повірити в це. У мені зародилося нове життя – яка надзвичайна, прекрас-на думка! Але поки це були лише думки. Я не могла побачити й почути дитини, доторкнутися до неї. Для мене вона була ще нереальною – просто виплекана мрія.

Потім настав день першого УЗД. Я побачила, як дитина ру-хається, почула, як стукає її серце. Я помітила її незадоволену реакцію на вторгнення в її простір. А як цікаво вона погойду-валася, коли я сміялася від щастя! І хоч я все ще не відчуваю її, однак тепер уже без сумнівів знаю, що вона там. Тепер вона для мене не теорія, а реальність.

Наші відносини з Богом у чомусь подібні до цієї ситуації. Ми Його не бачимо, не чуємо, не можемо доторкнутися до Ньо-го. Але якщо будемо зближуватися з Господом через молитву й вивчення Його Слова, то зможемо збагнути Його образ. Крок за кроком, розвиваючи взаємовідносини з Ним, ми знайдемо все більше доказів нового життя, яке Він творить у нас. Наша віра зростає, і Він стає для нас реальністю.

«А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євр. 11:1, переклад І. Огієнка).


163163162162


Давним-давно«Òàê ñàìî é âè ââàæàéòå ñåáå ìåðòâèìè äëÿ ãð³õà ³ æè-âèìè äëÿ Áîãà â íàø³ì Ãîñïîä³ ²ñóñ³ Õðèñò³» (Ðèìë. 6:11).

Коли я був маленьким хлопчиком, мене інтригували історії, які починаються словами: «Давним-давно...».

Моя мама навіть користувалася цим, щоб привернути мою ува-гу. Вона говорила: «Давним-давно... я попросила тебе навести порядок!» Або «Давним-давно... будь ввічливий із сестрою».

Така гра слів була цікавою, але з часом ця фраза стала для мене смішною. Було очевидно, що вираз «давним-давно» вже не діє. Тоді мама почала говорити: «Коли ти був маленьким, мені було значно легше змусити тебе зробити щось». А я від-повідав: «Коли я був маленьким, ти обманом залучала мене до того, чого я не хотів». Звичайно, їй було боляче чути таке. І хоч її слова впливали на мене, вони вже не могли змінити моїх намірів.

Ми з мамою завжди були близькими. Навіть почавши бу-дувати власне життя, я підтримував взаємовідносини з нею. Вона багато натерпілася від мене, і, як мені здавалося, я від неї теж. Але сталося те, що повністю змінило моє уявлення. Я став батьком, і тепер мій маленький син Лаки Дей любить слухати ці історії. І не потрібно бути вченим, щоб здогадатися, про які історії йдеться. Йому подобаються історії «давним-давно». Я зрозумів те, що дуже добре знають Бог, батьки та старше поко-ління: ми – творіння спадковості, оточення й виховання. Нам подобається слухати історії.

Давним-давно «творив Господь небо та землю, море та все, що в них» (Вих. 20:11). Бог не тільки створив світ, а й склав План нашого спасіння від гріха. «Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в на-шім Господі Ісусі Христі» (Римл. 6:10, 11).

Давним-давно Ісус помер за нас, щоб ми могли вічно жити з Ним.

Боб МакГхі


Дбайлива левиця«ßêà òâîÿ ìàòè ëåâèöÿ: ëÿãëà ïîì³æ ëåâ³â, ñåðåä ëåâ÷óê³â âîíà âèêîõàëà ëåâåíÿò!» (ªçåê. 19:2).

Повага до батька й матері – це повеління, записане в ста-родавній історії (Вих. 20:12). У наш час у деяких кра-

їнах відзначають День матері та День батька, вони наповнені квітами і словами вдячності. Ми славимо любов, жертовність, довготерпіння матерів.

Я хочу відзначити ще одну чудову якість матерів – вірність. Єзекіїль вигукує: «Яка твоя мати левиця: лягла поміж левів, серед левчуків вона викохала левенят!». Ще у восьми віршах пророк описує її могутність.

Мої батьки одружилися незадовго до Великої депресії, яка захлеснула Америку. Наша сім’я була забезпечена, і я не розу-міла, чому батьки моєї шкільної вчительки були дуже бідними. Мою маму звали Леона – ім’я, утворене від англійського слова, що означає «лев». Вона захищала сімейну єдність. У дитинстві на ігровому майданчику Леона була грозою, часто захищаю-чи свою молодшу сестру. І якщо вона давала обітницю вірності другові, ніщо у Всесвіті не могло її зруйнувати.

Усе своє життя мама навчала нас запасливості, навіть коли Велика депресія вже була далеко в минулому. Ми не тільки з’їдали все до останньої крихти (з думками про голодуючих ді-тей в Африці), у нас взагалі не було шансів стати матеріаліста-ми. Весь наш одяг був пошитий своїми руками. Наші нові піжа-ми були з важкої мішковини. Вони служили вічно; я відчувала, ніби сплю, загорнута в корабельне вітрило.

Моя мама шила однаковий фасон піжами як для тата, так і для мене. Я не любила «модничати», тому не приміряла пі-жаму, поки вона не була майже закінчена. Але тоді мене чекав сюрприз! Неосяжна ширина та великі припуски по швах, пояс на рівні пахв, а листівці на рівні колін. Мої руки були мінімум на 15 см коротшими за рукави. Цей смішний наряд не залишив байдужим навіть тата. «Мій руденький вогнику! – вигукнув він. – Що це? Що це таке?»

165165164164

Моя люба матусю! Як часто ми сміялися над її суворою еко-номією. Але нам доводилося швидко вгамовувати свій сміх, бо нашій відданій мамі ці ситуації не здавалися смішними. Левиця просто дбала про своє сімейство.



Цей погляд«Ñâî¿ î÷³ ÿ çâîæó äî Òåáå, ùî íà íåáåñàõ ïðîáóâàºø!» (Ïñàë. 123:1).«ß äèâëþñÿ íà Òåáå, Áîæå, Êîòðèé æèâåø íà Íåáåñàõ, äèâ-ëþñÿ â íàä³¿ íà äîïîìîãó» (Ïñàë. 123:1, Message).

Щоразу під час літньої відпустки наша сім’я вирушала з Арізони на північ Міннесоти, де жили наші роди-

чі. Ми завантажувалися в наш зелений «Рамблер-універсал» і вирушали в дорогу. Ми проїжджали Йосемитський водоспад, річку Снейк, меморіал «Маунт-Рашмор», Йеллоустон, Озарк та Скелясті гори, хоч деякі з цих місць були зовсім не по до-розі до Міннесоти.

Коли ми приїжджали, починалася низка сімейних обідів та пікніків, під час яких дорослі годинами сиділи за столом. Мої кузини непомітно проповзали під столом, щоб утекти і побавитися у дворі зі старою конячкою. Але не я. Хоч я і нама-галася прослизнути повз маму, але вона окинула мене таким поглядом, який, згідно із заздалегідь проведеним інструкта-жем, нагадував, що я повинна прибрати зі столу і помити по-суд. А родичі із захопленням говорили: «Яка гарна дівчинка, така чемна, така вихована». Однак усередині я була далеко не чемною. Я, зціпивши зуби, мила тарілки і терла брудні сково-рідки. Дуже дякую, мамо! (Така ось Попелюшка!).

Я впевнена: ваші батьки теж свого часу обдаровували вас таким поглядом. І ви без слів розуміли, що від вас вимагається та якими можуть бути наслідки непослуху.

Подорослішавши, тепер ми думаємо про Небесного Отця, Котрий так сильно любить нас, що не може відвести від нас

погляду. Тому нам не страшно зустрітися з Його очима! У контексті наших роздумів подивимося на Бога так, як пропо-нує псалмист: «Я дивлюся на Тебе, Боже, Котрий живеш на Небесах, дивлюся в надії на допомогу. Як слуга слухається повелінь пана, як слугиня дивиться на свою господиню, так ми дивимося і, затамувавши подих, чекаємо Твоєї милості» (Псал. 122:1, 2, Message).

Ми уважно дивимося на Бога, готові виконувати Його до-ручення, виявляти милість, співчуття і справедливість до чле-нів нашої людської сім’ї (Мих. 6:8). Варто нам лише побачи-ти цей погляд з Небес, і ми спішимо виконувати Його волю із вдячністю в серцях.



Співпрацювати, а не змагатися«Áëàæåíí³ ìèðîòâîðö³, áî âîíè ñèíàìè Áîæèìè íàçâàí³ áóäóòü» (Ìàòâ. 5:9).«Âè îòðèìàºòå áëàãîñëîâåííÿ, ÿêùî çìîæåòå ïîêàçàòè ëþäÿì, ÿê ìîæíà ñï³âïðàöþâàòè, çàì³ñòü òîãî, ùîá çìà-ãàòèñÿ àáî âîðîãóâàòè. Òàê âè çíàéäåòå ñåáå ³ ñâîº ì³ñöå â Áîæ³é ðîäèí³» (Ìàòâ. 5:9, Message).

Більшість моїх шкільних друзів сказали б, що з мене не вийде хороший батько. І вони мали б рацію. У той час

мене хвилювали зовсім неважливі речі, а до всього іншого я ставився легковажно.

Можливо, ви бачили, як дивовижно змінюється жінка, упер-ше стаючи матір’ю. І ви, Ромео, перестаєте бути центром її жит-тя. Ви споглядає чудо, звершене Богом. Можливо, вам подоба-лося, як ваша дівчина ставилася до вас до весілля, і потім були щасливі від її любові й турботи як вашої дружини, але почекайте до першої вагітності. І якщо ви ще не зрозуміли, що справді важ-ливе в житті (як і я не розумів), то скоро вам це відкриється!

Спостерігати, як Ліліан з моєї дівчини (протягом чоти-рьох років) стає моєю дружиною (ще вісім років), а потім і

167167166166

матір’ю наших дітей (протягом уже 20 років), – це дивовиж-ний Божий дар. Мене не перестає дивувати її любов та ніжна турбота про наших дітей. Від її обережного люблячого по-гляду й безкорисливої любові не сховається жодна деталь. Її любов чиста, багата і всеосяжна. Материнство перевернуло її життя, а її любов у дії змінила моє.

Бути батьком здебільшого легко. Я робив бутерброди, мив брудні руки дітей, ремонтував їхні іграшки, навчав дітей читати і рахувати, спав у їхньому ліжку, коли вони хворіли. Ми боролися на руках, бігали наввипередки, бавилися в хо-ванки. Але в усьому відчували, як нас оточує любов і турбота моєї дружини. Вона подарувала мені доньку і сина. Це зміни-ло мене настільки, що я собі й уявити не міг. Мої шкільні друзі ні за що б не повірили!

«Ви отримаєте благословення, якщо зможете показати людям, як можна співпрацювати замість того, щоб змагатися або ворогувати. Так ви знайдете себе і своє місце в Божій ро-дині» (Матв. 5: 9, Message).



Люблячий Отець«ßê êîãîñü éîãî íåíüêà âò³øàº, òàê âàñ ß ïîò³øó, ³ âè âò³-øåí³ áóäåòå ªðóñàëèìîì» (²ñà¿ 66:13).

Бог безмежний. Його шляхи незрівнянно вищі за наші шляхи. Він неймовірно милостивий, люблячий, добрий

і поблажливий. Його любов перевершує любов найбільш са-мовідданих земних матері і батька. Він називає Себе нашим Отцем, а нас – Своїми дітьми, щоб ми краще могли зрозумі-ти Його. Стосунки між батьками й дітьми – це лише слабкий прообраз, який указує на справжні відносини між Творцем та Його творінням. Бог – усемогутній, усезнаючий і праведний. Він бажає нам тільки добра. Він хоче, щоб у нас було краще і теперішнє, і майбутнє. Послухайте батьківське звернення Бога: «Чи може мати забути про дитину, яку годує грудьми, та піти

від дитини, якій дала життя? Але навіть якщо вона забуде, Я ніколи не забуду тебе, ніколи» (Ісаї 49:15, Message).

«Єрусалиме, Єрусалиме… Скільки разів хотів Я зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, та ви не захотіли!..» (Матв. 23:37).

«Ось керую до нього Я мир… на руках вас носитимуть, і ба-витимуть на колінах! Як когось його ненька втішає, так вас Я потішу, і ви втішені будете Єрусалимом» (Ісаї 66:12, 13).

Ми повинні поділитися з іншими людьми цією милости-вою ніжністю, яку з такою щедрістю отримали від Бога, нашого люблячого Батька. Будемо ж молитися за оточуючих та вияв-ляти до них Божественне співчуття. А потім, замикаючи коло, ми зі щирою вдячністю й радістю повернемо цю любов Богові.



Квадрат приниження«Â³í Ñêåëÿ, à ä³ëî Éîãî äîñêîíàëå, âñ³-áî äîðîãè Éîãî ñïðàâåäëèâ³, – Áîã â³ðíèé, ³ êðèâäè íåìàº â Íüîìó, ñïðà-âåäëèâèé ³ ïðàâåäíèé Â³í» (Ï. Çàê. 32:4).

У вільний час мені подобається шити клаптикові ковдри, особливо з барвистої матерії. Готову ковдру можна пові-

сити на стіну, щоб милуватися, а можна вкрити нею кохану людину.Квадрати матерії, які використовували жінки як клаптики,

відкривають нам вікно в їхній світ. За допомогою такого шит-тя жінка виражала себе. Якщо декотрі з них мали математич-ні здібності, вони створювали геометричні фігури. Навіть свої політичні уподобання жінки виражали ще до голосування на виборах через клаптикові ковдри. Аміші, які принципово не носять барвистого одягу, виявляють свою любов до яскравих кольорів через використання різнокольорових комбінацій. Деякі жінки використовували так званий квадрат принижен-ня. Цей квадрат навмисно пришивається неправильно, аби підкреслити, що досконалий тільки Бог.

169169168168

Мені було дуже важко зрозуміти концепцію квадрата прини-ження. Я б ніколи навмисно не зіпсувала гармонійний витвір мис-тецтва, створений важкою працею. Проте з часом я також почала використовувати квадрат приниження. Я дивилася на нього, як на щось чарівне. Якщо один – добре, чому б не пришити п’ять?

Звичайно, використовуючи техніку квадрата приниження, я не до кінця перейнялася її справжнім духом, яким володіла авторка цієї традиції. Вона виражала своє захоплення Божою досконалістю, а я робила це просто під впливом моди.

Для неї квадрат приниження був постійним нагадуван-ням про те, Хто такий Бог. Нагадуванням для її сім’ї, яка за-синала і прокидалася під цією клаптиковою ковдрою. Займа-ючись повсякденними справами, вона, дивлячись на ковдру, пам’ятала про Бога. Навіть незнайомець, проходячи повз її будинок, міг побачити клаптикову ковдру, що висить на мо-тузці у дворі, і теж згадати про Бога.

«Як буду я кликати Ймення Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові!» (П. Зак. 32:3).



Це ще не кінець«Ãîñïîäü, Áîã òâ³é, Â³í Òîé, Õòî õîäèòü ç òîáîþ» (Ï. Çàê. 31:6).

Вас не дивує, що американці присвячують матерям один день у році, а на честь солоних огірків влаштували ці-

лий міжнародний тиждень?Не можна переоцінити те, що звершують матері. У свої

19 років Мері стала прикладом того, чого жодна мати ніколи не побажає своїй дочці, – матір’ю-одиначкою. Вона заощаджу-вала кожну копійку. Завжди нахилялася, щоб подивитися, чи не впало щось на підлогу, а спала на скрипучому старому дивані.

У Мері були бездоганні оцінки, їй запропонували стипен-дію від «Ліги плюща»*. Ціле літо вона горіла ентузіазмом, а

коли восени прийшов час реєстрації на навчання, вона була вже на другому триместрі вагітності. Таким чином дівчина впала з вершини на саме дно. Її охопив страх. Уперше в житті вона відчула такий страх. Здавалося, вона збожеволіє від ньо-го. «Який сенс мого життя? Я нікому не потрібна. Я в розпачі і не впораюся із цим сама», – ридаючи, думала Мері.

Одного разу, ідучи до пральні з кошиком брудної білизни, вона спіткнулася і перекинула свою велику ношу. Упавши на коліна, вона почала ридати прямо на вулиці. Здавалося, що весь світ байдуже проходить повз. Раптом Мері відчула, як хтось поклав руку їй на плече.

– Це ще не кінець, – сказав м’який голос. Мері підняла голову і побачила усміхнене обличчя малень-

кої милої дівчинки.– Що ти сказала? – перепитала Мері.– Щоразу, коли я плачу, моя мама каже: «Наприкінці все

буде добре, моя маленька. А якщо ще не добре, значить це не кінець».

Мері зрозуміла, що Бог її не залишив і був, як завжди, по-руч. І не важливо, що їй довелося втратити, Він втратив більше. Він віддав Своє життя. Мері та її дочка живуть вірою в Божу любов та Його незбагненну жертву. Вони живуть таким вір-шем: «Будьте сильні та відважні, не бійтеся, не лякайтеся перед ними, бо Господь, Бог твій, Він Той, Хто ходить з тобою, – не опустить Він тебе й не покине тебе» (П. Зак. 31:6).

Стефан Робертсон


Божа мозаїка«Áîã... äàâ Ñâîãî ªäèíîðîäíîãî Ñèíà, ùîá êîæíèé, õòî â³-ðèòü ó Íüîãî, íå çàãèíóâ, àëå ìàâ æèòòÿ â³÷íå» (²âàíà 3:16).

Прочитайте будь-яку газету, послухайте радіо, поди-віться телевізійні новини. Скрізь одне і те ж: війни, за-

ворушення, голод, катастрофи, перестрілки, корупція – список нескінченний. І про це повідомляють не тільки новини. Сьо-* «Ліга плюща» – асоціація восьми приватних американських університе-

тів, розташованих у семи штатах на північному сході США (прим. перекладача).

171171170170

годні вчені так багато і так серйозно говорять про загибель сві-ту, що з ними не зрівняються навіть красномовні прихильники вчення про пекельний вогонь. Життєвий шлях людини напов-нений напруженням, збоченнями, безпросвітним песимізмом та заразною панікою. І це настільки затягує нас, що нам усе важче вирватися із цього жахливого божевілля.

Однак оптимізм, надія й віра ще не зникли. Вони просто загубилися в нерішучому, зневіреному поколінні, народжено-му в безладному жорстокому світі. Нинішній тривожний час не має заразити нас нездоланним страхом, навпаки, ми повинні прокинутися, розуміючи ситуацію і дякуючи Богові за христи-янську віру та її силу протистояти сучасному пеклу.

Бог не створював світ і людей для того, щоб вони знищили себе своїм же безумством та розпустою. Господь має великий План – План викуплення. І для кожної людини в ньому є зна-чуще місце, важлива роль.

Яка чудова доля! Саме тепер час жити повноцінно! Саме тепер час поділитися своєю надією й радістю зі світом! Саме тепер час розповісти про те, що ми необхідні Богові та залучені до Його завершальної роботи для світу.

«Бог... дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто ві-рить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16).

Одного разу Бог відхилить завісу та покаже нам усю кар-тину. Ми зможемо на власні очі побачити, як різні частини і шматочки нашого життя складаються разом, створюючи вели-ку дивовижну мозаїку, яка відображає вічність.



Такий, як є«Áî Õðèñòîñ, ÿê ìè ùå áóëè áåçñèë³, ó â³äïîâ³äíèé ÷àñ ïî-ìåð çà íå÷åñòèâèõ» (Ðèìë. 5:6).«Â³í â³ääàâ Ñåáå â æåðòâó çà ãð³õ, êîëè ìè áóëè ùå íà-ñò³ëüêè íåì³÷í³, ùî íå ìîãëè íàâ³òü ïðèéíÿòè öå» (Ðèìë. 5:6, Message).

Я двічі була на програмах Біллі Грема: уперше, коли мені було чотири роки (я пам’ятаю сидіння, намет, закли-

ки), і вдруге в Лос-Анджелесі 2004 року на стадіоні «Рожева чаша». Коли хор і 90 000 відвідувачів співали гімн «Такий, як є», тисячі людей вийшли на поле стадіону, щоб каятися, про-сити в Бога прощення гріхів та присвятити своє життя Ісусові.

Можливо, цей гімн був створений на основі історії про блудного сина, якого батько прийняв, незважаючи на його вину. Батько вкрив блудного сина своїм одягом та одягнув йому на палець свій перстень, ніби кажучи: «Я люблю тебе таким, яким ти є».

Звичайно, вони обидва бажали і фізичного відновлен-ня для сина, але возз’єднання відбулося головним чином у взаємо відносинах: батько та син, втрачений і знайдений, зди-вування й милість, радість і безумовна любов. А за цим при-йшло очищення: «Які щасливі ті, хто виправ свій одяг. Дерево життя створене для них на добро, і вони увійдуть до Міста брамою» (Об’явл. 22:14, Message).

В одному відомому фільмі прозвучали такі слова: «Ти мені подобаєшся таким, яким є». Коли головні герої зрозуміли, що розлад у їхніх стосунках прогресує, вони вирішили виявити прощення і прийняття. Кожен із нас хоче почути такі слова на свою адресу, чи не так? Так, ми повинні зростати і зміню-ватися, але нам усе одно необхідно знати, що нас люблять без будь-яких умов. Ми хочемо бути улюбленими та відповісти любов’ю на таку любов.

Такий, як є, сьогодні йдуДо Тебе, мій Спасителю,Тобі я серце віддаю,Прости і змий вину мою!У відповідь на таку молитву Господь каже: «Кожна людина,

яку Отець дає Мені, зрештою прийде до Мене. І, коли вона при-ходить, Я охороняю її та не відпускаю» (Івана 6:37, Message).

Так, Господи, тримай мене міцніше і не відпускай!Крісті К. Робінсон

173173172172


Кому потрібно догоджати«Ìè òàê ³ ãîâîðèìî, äîãîäæàþ÷è íå ëþäÿì, à Áîãîâ³, ùî âèïðîáîâóº íàø³ ñåðöÿ» (1 Ñîë. 2:4).

Давня історія розповідає про те, як одного разу батько і син ішли дорогою зі своїм ослом. Їм зустрівся чоловік,

котрий назвав їх нерозумними, оскільки вони йшли пішки, хоч могли їхати верхи на віслюку. Тому батько і син осідлали осла.

Проїхавши зовсім небагато, вони зустріли іншого чолові-ка, котрий засудив їх за те, що вони обидва сиділи на спині бідолашного ослика. Він сказав, що вони надто важкі для ньо-го і звинуватив їх у жорстокості. Хлопчик зліз, дозволивши батькові їхати верхи самому.

Потім до них пристав третій подорожній. Він дорікнув батькові за те, що змусив сина йти пішки, а сам їхав верхи. Тому вони помінялися місцями – хлопчик сів на осла, а бать-ко йшов поруч.

І, звичайно ж, вони зустріли ще одного незнайомця. Те-пер синові докорили, оскільки не подбав про літнього батька, який заслуговував більшої поваги. Після цього батько і син пішли пішки, несучи на плечах осла!

Ця історія містить важливу мораль: як би ви не старалися, усім догодити неможливо. Якщо у своєму житті намагаєтеся всім догодити, то ви нещасна людина! Кожен має свої погляди і смаки.

Як музиканти-християни, ми постійно стикаємося з різни-ми смаками. Деякі люди люблять спокійну музику, давні моти-ви, іншим подобаються сучасні мелодії.

У 70-х роках минулого століття була популярною одна пісня, у якій звучали такі слова: «Ти не можеш догодити всім, тому догоджай собі». А кому намагаєтеся догодити ви? Якщо прислухаєтеся до думки натовпу і намагаєтеся танцювати під його дудку, то ви завжди будете почувати себе нещасним. Якщо занадто залежні від думки і критики інших, то відчува-тимете вину й приниження. А якщо догоджаєте тільки собі, то перетворитеся на егоїста.

Тому ми, як Божі діти, повинні намагатися догодити Бо-гові, а не людям. Павло пише: «Досліджуйте, що є приємне Богові» (Ефес. 5:10).

Ми перебуваємо під опікою Бога і знаємо, що Він любить нас безумовною любов’ю!



Бути благословенням для інших«Âèéäè ç³ ñâîº¿ çåìë³, ³ â³ä ðîäèíè ñâîº¿, ³ ç äîìó áàòüêà ñâîãî äî Êðàþ, ÿêèé ß òîá³ ïîêàæó» (Áóò. 12:1).

Переїжджати нелегко, особливо коли не знаєш, що чекає попереду. Але якщо ми поставимо перед собою мету

бути благословенням для інших, переїзд стане приємнішим і може перетворитися на пригоду!

Переїжджаючи з Кіпру до міста Редлендс, штат Каліфорнія, ми з дружиною переживали, чи зможемо продати нашу квартиру, машину та вітрильний човен, який часто служив нам будинком.

Нашу останню суботу на Кіпрі ми з Карен провели в про-гулянці по набережній Середземного моря. Ми хотіли трохи відпочити й заспокоїтися перед від’їздом. Сидячи на лавці і насолоджуючись морем, ми почули, як хтось безуспішно на-магається завести мотор машини. Я підійшов до водія та за-питав, чи можу чимось допомогти. Він відповів, що йому по-трібно зарядити акумулятор, і поцікавився, чи немає в мене зарядно-пускових проводів. Я завжди маю ці дроти в машині, тому ми швидко завели його автомобіль.

Мій новий друг, Памбос, запросив нас заїхати до нього в гості, перш ніж ми повернемося додому. У розмові ми згадали про майбутній переїзд з Кіпру і про те, що нам потрібно про-дати квартиру, машину і човен. Памбос повідомив, що його брат збирається одружитися і йому, очевидно, знадобиться квартира, а його сестра незабаром повернеться з навчання і їй потрібна машина. Ще один мій друг пообіцяв дати оголошен-ня про продаж човна в яхт-клубі.

175175174174

Памбос прийшов зі своїм братом, щоб оглянути квартиру і машину, але вони також хотіли побачити човен. Коли ми си-діли на борту човна, насолоджуючись прохолодним вечірнім бризом, брат Памбоса сказав, що готовий купити квартиру, машину і човен!

Менш ніж за два тижні ми підписали всі необхідні папери з передачі права власності на човен, машину і квартиру, а гроші вже лежали на нашому рахунку в банку.

Приймаючи рішення бути благословенням для оточуючих, ми ніколи не знаємо, що станеться, але нас поведе Бог. Якщо ми прислухаємося до Його голосу, Він не просто використає нас, аби благословити інших, а й благословить нас.

Майкл Портер


Просто поговори«Àäæå âñ³ çãð³øèëè é ïîçáàâëåí³ Áîæî¿ ñëàâè» (Ðèìë. 3:23).

Мій старший син Марк – вправний лучник. Він мріє створити в Сполучених Штатах олімпійську команду зі

стрільби з лука. Для цього необхідні посвячення і тренування, а також чітке дотримання вказівок тренера, тобто його батька.

Кілька тижнів тому в неділю Марк тренувався на своєму стрільбищі у дворі. Я час від часу виглядала у вікно, аби пере-конатися, що в нього все гаразд. Через якийсь час я помітила, що він засмучений, тому вийшла до нього і поцікавилася, що сталося.

– Де тато, коли він мені потрібен? – запитав Марк. – Мої стріли летять занадто низько, і як я не стараюся, усе безре-зультатно.

Тато поїхав у справах до іншого міста і планував поверну-тися тільки через тиждень. Отже, цілий тиждень Марк мав тре-нуватися самостійно. Я помітила на столі його телефон поруч зі стрілами та іншим спорядженням для стрільби.

– Марку, а чому б тобі не зателефонувати татові і не розпо-вісти йому про проблему? – запропонувала я.

– Думаєш, це допоможе і він зможе зрозуміти проблему, не побачивши її? – запитав Марк.

– Спробуй, – відповіла я, прямуючи до дому.Приблизно через годину Марк прийшов додому і поклав

своє спорядження. Він сказав, що засвоїв один духовний урок. Його тато – володар титулу «Національний чемпіон Сполуче-них Штатів». А на шляху до чемпіонства стрілок долає всілякі труднощі й перешкоди, тому йому було нескладно зрозуміти проблему Марка. Батько був на відстані лише одного теле-фонного дзвінка.

Це нагадує наші відносини з Ісусом. Він пережив усілякі спокуси й випробування, тому розуміє всі проблеми, пов’язані з нашим прагненням стати християнами-чемпіонами. Спаситель перебуває на відстані однієї молитви і готовий допомогти.

Коли Марк вирішив стати чемпіоном зі стрільби з лука, його батько прийняв рішення стати його тренером і допомогти йому подолати всі труднощі. Ісус пообіцяв завжди бути з нами ще до того, як ми вирішили стати чемпіонами для Нього.

«І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Матв. 28:20).Шарлен Хілліард Вест


Спасіння через віру«Îïðàâäóþòüñÿ äàðîì, Éîãî áëàãîäàòòþ, ÷åðåç âèêóïëåí-íÿ, ùî â Õðèñò³ ²ñóñ³» (Ðèìë. 3:24).«Â³í âèòÿãíóâ íàñ ³ç ÿìè, ó ÿê³é ìè ïåðåáóâàëè, òà â³äíî-âèâ íàñ äî îáðàçó, çàäóìàíîãî Íèì â³ä ïî÷àòêó. Â³í çä³éñ-íèâ öå çàâäÿêè ²ñóñîâ³ Õðèñòó» (Ðèìë. 3:24, Message).

Я прийняла спасіння у віці 27 років. Я виросла в хрис-тиянській сім’ї і навчалася в християнській школі, де

викладали істину про спасіння через віру. Але водночас нас завжди закликали бути «досконалими, як досконалий Бог». Ми тоді не розуміли, що досконалість – це цілісність і зрілість, а не безгрішність, тому вважали, що для людини досконалість, а значить, і спасіння, недосяжні.

177177176176

«Чи варто намагатися щось змінити?» – запитували деякі мої ровесники.

Праведність потрібно пояснювати так: Бог закликає нас бути в правильних відносинах з Ним. Ісус може і бажає дару-вати нам Свою праведність, яку ми отримуємо вірою. Тоді Бог-Отець, дивлячись на нас, буде бачити не наші вади і гріхи, а бездоганну праведність Свого Сина Ісуса.

«Оскільки ми накопичили цей великий ганебний багаж гріхів... і показали, що абсолютно неспроможні жити тим славним життям, яке призначив нам Бог, Він зробив усе, щоб вирішити наші проблеми. Через Свою велику доброту Гос-подь ставить нас поруч із Собою. Це Його дар. Він витягнув нас із ями, у якій ми жили, та відновив нас до образу, задума-ного Ним від початку. Він здійснив це завдяки Ісусові Хрис-ту» (Римл. 3:24, Message).

Концепція спасіння глибока і складна, але водночас така проста, що її може зрозуміти навіть маленька дитина. Нам не-обхідно довіритися Ісусові. Він прагне спасти нас! Він любить нас і дуже хоче бути поруч. Дозволимо ж Йому одягнути нас в одежу Його досконалої праведності!



Вантажівка Діка та Люсі

«Â³í ñêàçàâ ¿ì: ×åðåç âàøå ìàëîâ³ð’ÿ. Çàïåâíÿþ âàñ: êîëè áóäåòå ìàòè â³ðó, ÿê ã³ð÷è÷íå çåðíî, òî ñêàæåòå ö³é ãîð³: Ïåðåéäè çâ³äñè òóäè! – ³ âîíà ïåðåéäå; ³ í³÷îãî íå áóäå äëÿ âàñ íåìîæëèâîãî» (Ìàòâ. 17:20).

«Бог покаже вихід там, де, здається, виходу немає», – такі слова звучать в одній із пісень Дона Муна. Дік

та Люсі – подружжя-місіонери. Здійснюючи служіння в Індії, вони бачили різні потреби людей, які хотіли задовольнити. Вони вирішили купити землю, аби побудувати на ній церкву і школу, але тоді в них не було грошей.

Повернувшись додому, до свого магазину покришок у місті Монро, штат Вашингтон, Дік дізнався, що хтось хоче купити вантажівку з відкритим кузовом, призначену для перевезення сіна. «У мене є така», – сказав Дік синові. Грошей від продажу вантажівки було б достатньо для купівлі землі в Індії.

У понеділок водії Майк і Дейв поїхали на вантажівці з Монро до міста Бенд, штат Орегон, де проживав покупець. Раптом пішов дощ, а в цій сільськогосподарській машині навіть не було склоочисників, оскільки ніхто не збирає сіно під час дощу! Тому водії обробили лобове скло спеціальним водо відштовхувальним засобом і вирушили в дорогу. Вони не хотіли їхати трасою з інтенсивним рухом, а вирішили діста-тися до річки Сноквалмі та повернути на другорядну дорогу.

Вантажівка не була призначена для далеких поїздок, тому дуже скоро мотор почав перегріватися. Водіям доводилося знову і знову доливати воду в радіатор. Коли в них закінчилася вода, вони наповнили радіатор дощовою водою, яку набрали просто з калюжі на дорозі і назвали «Божою» водою. Дивно, але решту шляху вони подолали без жодних проблем.

Дік і Люсі зателефонували в банк, проте оплата за ванта-жівку ще не надійшла на їхній рахунок, тому вони попроси-ли Майка і Дейва затриматися ще на один день. Наступного ранку гроші були перераховані. Дорогою додому Майк і Дейв заїхали до кількох магазинів із фермерським обладнанням, щоб порівняти ціни. Вони були щасливі, дізнавшись, що дуже вигідно продали вантажівку. На ці гроші в Індії побудована церква та християнська школа.

Яку потребу можна побачити, якщо подивитися навкруги Божими очима? Потребу, котру можна задовольнити за допо-могою чекової книжки? Чи за допомогою люблячого серця, здатного підбадьорити й утішити? Попросіть Ісуса показати вам ваше завдання на сьогодні.

Крісті К. Робінсон (зі слів Джекі Такер)

179179178178


Видатна душа«Êðàùå äâîì, ÿê îäíîìó, áî ìàþòü õîðîøó çàïëàòó çà òðóä ñâ³é, ³ ÿêáè âîíè âïàëè, ï³ä³éìå îäíå ñâîãî äðóãà! Òà ãîðå îäíîìó, ÿê â³í óïàäå, é íåìà äðóãîãî, ùîá ï³äâåñòè éîãî...» (Åêë. 4:9, 10).

Наближаючись до фінішу, Меренда робить ривок та об-ганяє своїх гідних суперниць. Вона впритул наблизи-

лася до медалі Спеціальної олімпіади. За кілька секунд до пе-ремоги Меренда чує гучний крик натовпу. Вона оглядається і бачить, що одна з учасниць забігу впала на біговій доріжці.

Глядачі, увага яких була прикута до цієї спортсменки, не помітили, що Меренда розвернулася на 180 градусів і підбігла до суперниці. Нахилившись, вона сказала: «Візьми мою руку, давай закінчимо змагання разом». Об’єднавшись, дівчата продовжили забіг на подив натовпу, який аплодував такому несподіваному безкорисливому вчинкові.

Однак серед глядачів була одна жінка, Кімберлі, котра зовсім не здивувалася великодушності Меренди. Перш ніж потрапити до Кімберлі, Меренда за шість років змінила 50 прийомних сімей. Її мрії про нормальне життя в люблячій сім’ї розбивалися 50 разів.

Психічні відхилення Меренди були помітні не відразу, але коли нова сім’я приводила її додому, то незабаром її члени розуміли, що дівчинка не вміє розчісуватися, чистити зуби та не знає багатьох інших простих речей.

Меренда була створена з видатною душею, щоб витримати життєві випробування і подарувати надію зневіреному світові.

Кімберлі вирішила забезпечити Меренді надійне любляче оточення. Однак незабаром після того, коли вони почали жити разом як сім’я, Кімберлі поставили діагноз: рак печінки. За прогнозами їй залишалося жити кілька місяців. Родичі Кімбер-лі почали вимагати, щоб вона повернула дівчинку назад.

«Це був дуже темний і самотній час мого життя», – роз-повідає Кімберлі. Але, незважаючи на всі проблеми, Кімберлі

й Меренда стали одним цілим. Вони знали: усе, що вони мо-жуть дати одна одній, – це вони самі. А це було саме те, чого потребувала кожна з них. Хвороба Кімберлі зараз у стадії ре-місії, вона знову працює. Меренда досягає успіхів у змаганнях з бігу. А в життєвому забігу вони взялися за руки з іншими учасниками і йдуть до фінішу разом.

Тод Бейкер


Дінь-ді-лень«² çàìåøêàº âîâê ³ç â³âöåþ, ³ áóäå ëåæàòè ïàíòåðà ç êîç-ëÿì, ³ áóäóòü ðàçîì òåëÿòêî é ëåâ÷óê, òà òåëÿ â³äãîäîâàíå, à äèòèíà ìàëà ¿õ âîäèòèìå!» (²ñà¿ 11:6).

Коли нам подарували сіамське кошеня, моєму восьми-річному братові надали перевагу придумати йому ім’я.

Мама запропонувала дати кошеняті якесь мелодійне ім’я, яке римується з «дінь-ді-лень». «Точно! – вигукнув брат. – Його зватимуть Дінь-ді-лень! Так і зробили. Мама відвозила кота до ветеринара для щорічного огляду та щеплень. Коли асис-тент назвав «Дінь-ді-лень Робінсон», мама встала, згораючи від сорому. Удома ми називали кота Дінь. А коли представля-ли гостям або в клініці, він ставав Оулін.

Дінь був хорошим захисником своєї сім’ї. Він міг спокій-но налякати навіть великих собак, котрі відразу ж відступали, боячись навіть подивитися на нього. Можна собі уявити, як вони говорили між собою: «Кіт? Який кіт? Я притискаю свого хвоста і повільно, повільно йду...»

Деякі мої друзі не терплять шерсті, в інших – алергія на котів, але це не про мене. Я захоплююся красою граціозної статури котів, текстурою і кольором їхньої шерсті, а найбіль-ше – їхньою неповторною індивідуальністю.

У Біблії ви не знайдете, що в євреїв коти були домашніми тваринами, хоч єгиптяни тисячі років цінували котів та покло-нялися їм. Варто зазначити, що в Біблії згадуються тварини із сімейства котячих, наприклад, пантера і лев, як небезпечні хи-

181181180180

жаки (див. Ісаї 11:6; Дан. 7:6; Об’явл. 13:2; Єрем. 13:23 та інші). Диявол зображений, як лев, що ричить і бажає поглинути лю-дей (див. 1 Петра 5:8). А Ісус описаний, як Лев з покоління Юдиного – величний і могутній (див. Об’явл. 5:5).

У Царстві Ісуса «замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля від-годоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь бу-дуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба!.. не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнан-ня Господнього так, як море вода покриває!» (Ісаї 11:6-9).

Господь створив у нашому світі чудових, таємничих, ку-медних тварин, зокрема й котів. І це все – для нашої радості та спілкування. Слава Богові, що на новій землі не буде хижаків!



Джипсі«Á³ëüøî¿ ëþáîâ³ í³õòî íå ìàº çà òó, êîëè õòî äóøó ñâîþ êëàäå çà äðóç³â ñâî¿õ. Âè äðóç³ Ìî¿, ÿêùî ÷èíèòå òå, ùî ß çàïîâ³äàþ âàì» (²âàíà 15:13, 14).

Коли мені було 5 років, мої батьки взяли з притулку для тварин маленьку собачку – пуделя. Ми назвали її

Джипсі. Вона була бронзово-сірого кольору з м’якою хвиляс-тою шерстю, але не такою кучерявою, як у всіх пуделів. Іноді її шерсть дуже заплутувалася.

Важила вона лише 11 кілограмів, але в душі Джипсі була гігантом. Вона знала близько 70 фраз і команд, яких навчи-лася за допомогою крекерів. Щороку вона їздила з нами у відпустку. Ми вирушали з Фенікса до північної Міннесоти, де жили мої бабуся й дідусь. Джипсі висувала голову з вікна машини, і її рожевий язик майорів у потоці повітря. Коли ми приїжджали до будиночка біля озера в Міннесоті, то відразу ж бігли, щоб попустувати у воді, а Джипсі тим часом обнюху-вала все узбережжя.

У моєї кузини Деббі була майже така ж зачіска і колір во-лосся, як у моєї мами. Одного разу Деббі злетіла з причалу на водних лижах і випустила з рук буксирний канат, а Джипсі подумала, що це мама і що вона тоне. Щосили Джипсі кину-лася у воду і попливла до Деббі, щоб урятувати її. Коли Деббі повернулася до неї назустріч, наша собака зрозуміла свою помилку і розвернулася, щоб плисти до берега. Але її довга шерсть заплуталася і не давала їй плисти. Зрештою татові до-велося рятувати собаку. Відтоді минуло вже 30 років, а ми й досі сміємося, згадуючи цю історію.

Іншого разу ми із сім’єю, перепливаючи річку Верде в Арі-зоні, бавилися в човні машинками. Мій молодший брат голосно засміявся, але для нашого «могутнього» пуделя це був знак. Він різко вирвався з рук нашого друга на березі і стрибнув у швидку річку рятувати нас. І знову ми змушені були рятувати Джипсі.

Бог дав нам домашніх тварин для любові і дружби, щоб до-помагати нам у наших проблемах, навчити нас вірності та по-слуху нашому Володарю. Пророк Натан використав приклад з твариною, щоб указати Давидові на його гріх (див. 2 Сам. 12). Є безліч прикладів того, як вірні тварини любили своїх госпо-дарів більше за власне життя і виявляли легендарний героїзм.

Слава Богові за Його мудрість, за те, що Він подарував нам домашніх тварин, аби зробити наше життя світлішим, навчити нас любові, ніжності, послуху й доброти.



Нехай головне буде головним«Òå, ùî çðîáèëè îäíîìó ç Ìî¿õ íàéìåíøèõ áðàò³â, âè çðî-áèëè Ìåí³» (Ìàòâ. 25:40).

В одного з наших друзів на стіні в його кабінеті висить таке гасло: «Головне, щоб головне залишалося голов-

ним!». Так просто, але так глибоко!У житті кожного з нас є щось головне. У житті Джона головне –

робота. У Лізи – діти. Для Джулії її наречений – усе, заради чого

183183182182

вона живе. Грег страждає від сексуальної залежності. Сім’я, кар’є-ра, гроші, секс, влада – для багатьох людей це головне в житті.

Нам, як християнам, дуже важливо визначити, що в на-шому житті головне. Багато християн, не вагаючись, ска-жуть: «О, у моєму житті головне – Ісус!» І слава Богові! Для багатьох девізом життя можуть бути слова з пісні: «Нехай цей світ побачить у мені Ісуса!»

Однак чи саме такими бачать християн оточуючі? Чи не трапляється так, що в громадах виникає незгода з приводу нового килимового покриття, меню для церковного обіду, пі-сень для богослужіння або... думаю, ви можете продовжити цей перелік. Будьте обережними! Диявол зробить усе можли-ве, аби прикувати вашу увагу до маловажних речей, які жод-ним чином не пов’язані зі спасінням, а просто відображають культуру і традиції певних груп людей.

Ісус однозначно показав, що насправді головне. Перед вознесінням на Небо Він наказав Своїм послідовникам: «Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє» (Марка 16:15; див. також Матв. 28:19). Він не звертав уваги на політичні розбіжності. Він сказав: «Ідіть!».

У нашій Церкві дуже серйозно ставляться до доручення Господа. Тисячі людей щороку приєднуються до місіонерських проектів і вирушають до чужих країн, бажаючи виконати Його повеління. Життя цих людей дуже змінюється, адже вони праг-нуть чинити згідно з принципом Христа: «Те, що зробили одно-му з Моїх найменших братів, ви зробили Мені» (Матв. 25:40). Це допомагає зосередитися на головному. Немає більшої радо-сті, ніж стати тим, ким нас хоче бачити Ісус, – сіллю і світлом для світу. Будьте чесними перед собою і дайте відповідь на за-питання: «А у вашому житті головне – це справді головне?».



Божа сила«Öåé Áîã ìåíå ñèëîþ îïåðåçàâ, ³ äîðîãó ìîþ ó÷èíèâ íå-ïîðî÷íîþ» (Ïñàë. 18:33).

Наша сім’я – це сім’я лучників. Щодня мій чоловік або навчає групу дітей технічних навичок стрільби з

лука, або тренує майбутнього чемпіона. Але він і наші сини стріляють не тільки заради задоволення або золотої медалі, вони роблять це також для демонстрації Божої сили в їхньо-му житті.

Нас часто запрошують поділитися своїм умінням у цер-ковних групах, молодіжних організаціях або школах. За до-помогою лука і стріл ми відкриваємо, як важливо вибрати правильну ціль у житті і прагнути її досягти, як стріла до-сягає мішені. Однак ми також ілюструємо Божу силу. Коли людина навчається стріляти з лука, вона розуміє, що лук – джерело сили, який посилає стрілу до цілі. Без лука і до-бре натягнутої тятиви стріла нічого не варта. Вона нічого не може, не має сили.

Наше життя подібне до безсилих стріл, які знаходяться в сагайдаку. Нам потрібний Бог, Котрий дасть нам силу бути Його свідками, тобто влучити в центр мішені. Ми повинні при-цілитися в наш світ, наше суспільство, сім’ю, друзів. Нам не-обхідно бути цілеспрямованими й зосередженими на завданні, яке ставить перед нами великий Лучник.

Чим досвідченішим стає стрілок, тим сильніше він може натягнути струну лука, щоб стріла летіла далі й точніше. Те ж відбувається і в духовному житті. Коли ми насоло-джуємося міцними взаємовідносинами з Богом, тоді здат-ні зробити більше, завдяки силі, якою Він нас наділяє. Ми можемо досягти більшого числа людей і справити більший вплив на світ.

«Він послав Свої стріли, – та їх розпорошив, і стрілив Він блискавками, – та їх побентежив… Цей Бог мене силою оперезав, і дорогу мою учинив непорочною, Він зробив мої ноги, мов у лані, і ставить мене на висотах моїх, мої руки на-вчає до бою, і на рамена мої лука мідяного напинає» (Псал. 18:15, 33-35).


185185184184


Пам’ятаючи про милість«Â³í ïðîñòÿã ç âèñîòè Ñâîþ ðóêó, óçÿâ Â³í ìåíå, âèòÿã ìåíå ç âîä âåëèêèõ» (Ïñàë. 18:17).

Ми планували провести відпустку на курортному ос-трові Кох Пхі Пхі в Таїланді і повинні були прилеті-

ти туди 26 грудня 2004 року. Саме цього дня на острів обру-шилося сильне цунамі, яке забрало життя майже всіх жителів і туристів, які відпочивали на пляжі. А ми провели той ранок у Бангкоку. Просидівши 12 годин біля екрану телевізора, не відриваючись від новин CNN, наша сім’я ще довго не могла опам’ятатися, осмислюючи трагедію.

На Різдво я надіслав листа нашим друзям в Америці: «При-віт із Таїланду. Завтра (26 грудня) весілля мого сина». На 27 чис-ло ми запланували відпустку на Пхі Пхі, тому, коли наші друзі прочитали мого листа, вони почали дуже переживати за нас.

Я відразу ж написав їм: «У нас усе гаразд. Нас направили в інше місце, з протилежного боку півострова в Сіамській затоці. Воно називається Кох Тао (Острів черепах). Тут надзвичайно гарно. Нам дуже шкода, що так багато людей постраждало від цунамі. На острові Пхі Пхі того дня загинуло близько 200 осіб. Але нас там не було».

Загалом через це цунамі загинуло близько 250 тис. осіб. Але моя сім’я була в безпеці. Я дякував Богові за Його милість, за те, що Він урятував нас від немислимої трагедії. Я не перестаю дивуватися планові Бога для Його дітей і розумію, що безза-стережно маю довіряти Його мудрості. Читаючи 18-й псалом, я дійшов висновку, що Давид пережив подібний досвід!

«Захиталась земля й затремтіла, і затряслись і хитались підвалини гір, – бо Він запалився від гніву… Показалися річи-ща водні, і відкрились основи вселенної, – від сваріння Твого, о Господи, від подиху вітру із ніздер Твоїх... Він простяг з висоти Свою руку, узяв Він мене, витяг мене з вод великих… Господь був моїм опертям, – і на місце розлоге Він вивів мене, Він мене врятував, – бо вподобав мене!» (Псал. 18:8, 16-20).

Дерріл Лудінгтон


Прибульці«Âîíè íå â³ä ñâ³òó, ÿê ³ ß íå â³ä ñâ³òó» (²âàíà 17:16).

У 80-х і 90-х роках минулого століття, можливо, через істеричне передчуття міленіуму з’явилося чимало

фільмів і телевізійних шоу про космічних прибульців, котрі вторгаються на нашу планету, та про війни між Землею і Все-світом. У цих фільмах дійові особи – динозаври, монстри та людиноподібні інопланетяни.

Проте надприродні істоти – не новина. Даниїл та Єзекіїль ще в давнину описали свої видіння, у яких були присутні такі істоти. Вони надзвичайно відрізнялися від людей.

А ще цікавіше те, що ми, християни, також є тільки при-бульцями, чужинцями на цій планеті. Як співаємо в одному гімні: «Цей світ – не мій дім, я просто перехожий». Коли ми пе-реживаємо гоніння за наші переконання, коли нас відкидають за наші моральні цінності або ненавидять у відповідь на нашу безкорисливу любов, тоді ми дуже явно відчуваємо, що не на-лежимо цій планеті. У текстах Івана 17:14-18 записані слова Ісуса про Його улюблених жителів Землі: «Вони не стануть на світський шлях, як і Я не йшов цим шляхом. Я не прошу, щоб Ти забрав їх із цього світу, але прошу, щоб Ти зберіг їх від зла. Світ не визнав Мене, а їх – тим більше. Зроби їх святими, по-мазаними істиною; Твоє Слово – свята істина. Як Ти дав Мені місію в цьому світі, так і Я доручив їм місію» (Message).

Ісус сказав, що Його місія любові відокремить Його послі-довників від світських людей, що нам, можливо, доведеться пожертвувати найдорожчим, аби прямувати за Ним. Але Він також пообіцяв приготувати нам оселю, де Еммануїл обітре наші сльози й подарує нам вічне життя, вічне здоров’я та віч-ну радість у Його присутності. А поки що ми – мандрівники в цьому світі, наш дім не тут. Але ми можемо бути впевнені, що Святий Дух з нами і всередині нас, щоб підтримувати нас, надихати, зцілювати, утішати, навчати і направляти. Так, ми – прибульці, але тільки на мить, а попереду нас чекає вічність у рідному Божому домі – на Новій Землі. Крісті К. Робінсон

187187186186


Народ Писання«Öàðñòâî Ìîº íå â³ä öüîãî ñâ³òó» (²âàíà 18:36).

Я люблю Америку і невпинно дякую Богові за мою кра-їну. Але коли американці кажуть, що Америка – хрис-

тиянська нація, а це передбачає, що Бог з нами більше, ніж з іншими народами, і що ми повинні обирати лідерів-християн, котрі прийматимуть основані на християнських принципах закони, то мені стає дуже незручно.

Читаючи Біблію, я дізнаюся, що Ісус походив з євреїв, проте не знаходжу, щоб Він був дуже зацікавлений у розвитку єврей-ської нації, хоч міг це зробити. Він був великим промовцем, ве-ликим лідером. А що Він міг би зробити, якби став царем! Уявіть, якби Ісус очолив армію і повів її на війну, Він би зцілив кожного пораненого, воскресив кожного вбитого, нагодував усіх воїнів. Якщо хтось і мав шанс створити сильну націю, так це Ісус.

Проте Спаситель протидіяв кожній спробі перетворити Його рух на політичну силу. Ісус ані на йоту не був націоналіс-том. Коли сатана запропонував Йому всі царства світу, Він не піддався спокусі. Він продовжував проповідувати про Царство Небесне. Христос говорив можновладцям: «Царство Моє не від цього світу; якби Моє царство було від цього світу, Мої прибіч-ники подбали б, щоб Мене не видали юдеям» (Івана 18:36).

Коли в Гефсиманському саду один з учнів вихопив меча й почав захищати Вчителя, Ісус зупинив його. Він сказав, що в Його Царстві діють інші принципи.

Як би не старалися, ви не зможете представити Ісуса націо-налістом. У книзі Об’явлення Він названий Царем царів і Воло-дарем володарів. Немає жодної країни, до якої Він мав би біль-шу прихильність, ніж до інших. Він – Громадянин усіх країн.

Тому ми доходимо висновку, що народ Писання не обме-жений ані національністю, ані кастою, класом чи соціальним становищем. Цей народ можна розпізнати тільки за духовни-ми якостями, котрі виявляються в його житті.

Лорен Сейболд


Переплутані цінники«Áî ÿê ó äóø³ ñâî¿é â³í îáðàõîâóº, òàêèé º» (Ïðèï. 23:7).

За старих часів у кожному маленькому місті Америки був універмаг. Для місцевих фермерів це було найкраще

місце, де вони обмінювалися останніми новинами.Одного вечора в такий універмаг зайшли підлітки. Вони

сховалися і дочекалися, доки магазин замкнули. Вони нічого не ламали, не грабували, не малювали графіті. Вони просто за-трималися, щоб здійснити свій план, а потім піти.

Що ж зробили ці підлітки? Вони пройшли по магазину та по-міняли всі цінники на товарах. На чоловічому костюмі за 50 до-ларів тепер висів цінник 2,99, а на термосі – 50 доларів. Жуваль-на гумка коштувала тепер 4,99, а словник Вебстера – 10 центів! Наступного ранку працівники універмагу почали свій робочий день, як завжди. Неймовірно, але ніхто не помітив змін протягом чотирьох годин! Деякі покупці зробили найвигіднішу у своєму житті покупку, а інші, навпаки, заплатили втричі дорожче!

Подивіться сьогодні на нашу країну. Цінності і традиції, які ми так високо цінуємо, продають за копійки, у той час як на де-шевому смітті й порнографії заробляють мільйони. Увесь цей бруд, що ллється на нас з екранів телевізорів, не вартий нашої уваги! Хтось причаївся в магазині і поміняв цінники.

Нам необхідно зрозуміти важливий біблійний принцип, який допоможе зберігати всі цінники в нашому житті на своїх місцях. Біблія повідомляє: «Бо як у душі своїй він обраховує, такий є» (Прип. 23:7). А також апостол Павло наголошував, що, дивлячись на Христа, ми перетворюємося на Його образ (див. 2 Кор. 3:18).

Диявол понад усе прагне поміняти цінники та звернути нашу увагу на незначні, безвартісні речі. Ісус каже: «Не зби-райте собі скарбів на землі, де міль та іржа нищать… збирайте ж собі скарби на небі» (Матв. 6:19, 20).

Бог піклується про те, щоб наша увага була звернена на вічні цінності.


189189

1 ÷åðâíÿ, ñåðåäà

«Віротрясіння» торкаються кожного«Áî Ãîñïîäü, Áîã òâ³é – Áîã ìèëîñòèâèé: Â³í íå çàëèøèòü òåáå é íå çíèùèòü òåáå, ³ íå çàáóäå çàïîâ³òó áàòüê³â òâî¿õ, ÿêèì ¿ì ïðèñÿãíóâ áóâ» (Ï. Çàê. 4:31).

Нас усюди оточують трагедії: нещасні випадки, хворо-би, зрада, втрата роботи, розлучення, смерть. Коли

в нашому житті трапляється нещастя, ми запитуємо: «Чому я не відчуваю поруч із собою руку Бога? Чому Він допустив, щоб таке горе сталося зі мною, адже я – Його дитина?» Зда-ється, що земля тікає з-під ніг. Письменник і пастор Даг Гер-ман називає це «віротрясінням», він навіть озаглавив так свою книгу.

Ви коли-небудь переживали землетрус? Уявіть собі: ви без-силі зупинити коливання землі та всі наслідки землетрусу. Та-ким же чином відбувається й «віротрясіння».

Нерідко у важкі хвилини люди запитують: «А де ж Бог?» Ми можемо жити й діяти з вірою, яка ґрунтується на досвіді попередніх поколінь, і все ж не відчувати Бога поруч. Таке трапляється. Герман писав, що після травми і блукань пусте-лею він зрозумів, що Бог ніколи не мовчав. У той нелегкий час його оточили своєю увагою члени церкви, хоч він ніяко-вів від цього. Він говорив, що, ухиляючись від їхніх простяг-нутих для обіймів рук, він втрачав можливість відчути обій-ми Господа. Ісус бажає виявити Свою турботу і любов до нас через Його Церкву. Однак ми повинні самі бажати прийняти цю любов у добрих словах і ставленні оточуючих.

Якщо ви зараз страждаєте, видужуєте після хвороби або готуєтеся отримати чергову «ракету» з ворожого арсеналу, пам’ятайте, що Бог тримає вас у Своїх руках. На вашому безлюдному шляху Він може відкрити для вас джерело жи-вої води. Він завжди поруч, аби підхопити вас, коли ви па-даєте, роблячи невпевнені кроки, але водночас Він дає вам свободу, щоб ви могли самі йти та бігти в Його батьківські обійми.

ЧЧервеньервень

191191190190

«Бо Господь, Бог твій – Бог милостивий: Він не залишить тебе й не знищить тебе, і не забуде заповіту батьків твоїх, яким їм присягнув був» (П. Зак. 4:31).

Прийміть Божу любов від Його дітей. Якщо ви відкриєте очі, Він покаже вам Себе.


2 ÷åðâíÿ, ÷åòâåð

Сила дотику«² çíîâ äîòîðêíóâñÿ äî ìåíå õòîñü, ÿê âèä ëþäèíè, ³ çì³ö-íèâ ìåíå» (Äàí. 10:18).

Після дуже болісного досвіду мене гнітили емоції, а серце стискав нестерпний біль. Я молилася: «Дорогий Боже,

Ти потрібен мені. Мені дуже потрібні Твій спокій, Твоя впевне-ність, якесь нагадування, що Ти зі мною і я Тобі небайдужа. Я знаю, що так і є, але зараз відчуваю себе дуже самотньою».

Саме тієї миті мій чоловік, проходячи повз кімнату, вирі-шив мене обійняти і погладити по голові. Мене наповнив над-звичайний спокій. Я зрозуміла, що Бог доторкнувся до мене та зцілив мою стражденну душу. Так, мене обійняв чоловік, але Бог знав мою потребу.

Живучи на Землі, Ісус доторкався до дітей, прокажених, сліпих, німих та інших відкинутих суспільством людей. Хрис-тос підтримав Марію, коли вона доторкнулася до Нього, на-мастивши Його ноги пахощами. Можна тільки уявити, що значив дотик Ісуса для тих бідних, хворих, самотніх людей, до котрих протягом багатьох років ніхто не доторкався.

Дослідження показали, що терапія дотиків прискорює за-гоєння ран після операцій та опіків, покращує циркуляцію крові й дихання в післяопераційний період, а недоношені діти завдяки такій терапії починають швидше рости. Масаж значно знижує рівень гормонів стресу в організмі.

Я відчула себе на місці хронічно хворої жінки з Матв. 9:21, 33, котра отримала миттєве фізичне й емоційне зці-лення, доторкнувшись до краю одягу Ісуса. Господь знав по-

требу цієї жінки та зцілив її. Я також у молитві простягнула руки до Господа, і Він доторкнувся до мене через люблячі руки мого чоловіка.

Тепер більше, ніж будь-коли раніше, я вірю, що Бог ви-користовує оточуючих, щоб нагадати нам про Його велику невпинну любов. Іноді досить лише вислухати людину. Але я вирішила: тепер, коли мій друг, потребуючи розуміння, при-йде до мене, я обов’язково доторкнуся до нього та з любов’ю обійму його. Це підтвердить, що я його розумію.

«І знов доторкнувся до мене хтось, як вид людини, і зміц-нив мене» (Дан. 10:18).


3 ÷åðâíÿ, ï’ÿòíèöÿ

Урок від шоколадки«Òîé, Õòî ðîçïî÷àâ ó âàñ äîáðå ä³ëî, çàâåðøèòü éîãî äî äíÿ ²ñóñà Õðèñòà» (Ôèëï. 1:6).

Дорогою на табірне зібрання ми зупинилися на узбіччі. Помітивши у високій траві порожні пляшки з-під га-

зованої води, ми з братами зібрали їх і віднесли до найближ-чої крамниці, де обміняли на гроші. Гроші розділили порівну. Тримаючи в руках свою частку, я попрямував до прилав-ка із цукерками та вибрав найбільшу плитку шоколаду, яку будь-коли бачив. Я так про це мріяв!

У машині сиділи мої брати. Їхні роти ледь закривалися від кількості цукерок. Я знав, що їхні солодощі закінчаться че-рез кілька хвилин, тому вирішив заховати свою шоколадку та з’їсти її тільки тоді, коли в братів не стане цукерок. Наступно-го дня я засунув руку під сидіння й дістав пакет із гігантською шоколадкою. Мій маленький брат подивився на цю величез-ну цукерку і запитав:

– Джоді, де ти її взяв?– Я купив її вчора на свої гроші, тому ви не отримаєте ні

шматочка! – відповів я.Інші брати теж почали випрошувати:

193193192192

– Дай нам хоча б маленький шматочок! Ти ж не з’їси цю величезну плитку сам?

У відповідь на їхні прохання я мовчки розгорнув шоколад, якомога ширше відкрив рот і відкусив якомога більше. Але щось було не так! Я подивився на шоколад і почав ви пльовувати все, що відкусив, через вікно на швидкості 90 км/год. Плитка просто кишіла білими огидними хробаками, деякі наполови-ну стирчали із шоколаду!

Згадуючи цей випадок, я думаю: «Іноді зовні ми вигляда-ємо дуже добре, а що в нас усередині?»

Давид благав: «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Псал. 51:12). Він добре розумів, де ховаються зло і вади. Але Бог може усунути вади з нашого серця й очистити його.

За прикладом Давида попросіть Бога зробити ваше серце чистим!


4 ÷åðâíÿ, ñóáîòà

Бог завжди чує нас«² ñòàíåòüñÿ, ïîêè ïîêëè÷óòü, òî ß â³äïîâ³ì, – âîíè áóäóòü ³ùå ãîâîðèòè, à ß âæå ïî÷óþ» (²ñà¿ 65:24).

Одного разу перед вечерею трирічна Анніка збиралася виголосити молитву. Вона заявила:

– Я краще встану, підійду ближче до вікна і помолюся якомога голосніше.

Коли я поцікавилася навіщо, Анніка відповіла:– Небо так далеко, я хочу переконатися, що Бог мене почує.– Нам не потрібно кричати, аби Бог почув нас, моя

люба, – пояснила я. – Це як телефонна розмова, тільки ще краще. Навіть якщо ми будемо говорити пошепки, Бог по-чує нашу молитву. А найприємніше те, що телефонна лінія Бога завжди вільна.

Задоволена тим, що Бог зможе її почути, Анніка помоли-лася, сидячи за столом, і ми почали вечеряти.

Ще від біблійних часів люди дискутують про те, як ми по-винні молитися, аби Бог нас почув. 450 пророків Ваала крича-ли, танцювали, кололи себе ножами і списами, так що лилася кров, безуспішно намагаючись привернути увагу своїх богів (1 Цар. 18:26-29). Ілля розумів, що такі дії даремні, бо знав Господа. Іллі не потрібно було кричати, стрибати й бичувати себе, аби Бог почув його та відповів на молитву (вірші 36-38).

Письменники Біблії неодноразово наголошують на ба-жанні Бога чути й відповідати на наші молитви. Пророк Ісая каже: «Отож-бо, Господня рука не скоротшала, щоб не пома-гати, і Його вухо не стало тяжким, щоб не чути» (Ісаї 59:1). У тексті Марка 11:24 написано: «Тому Я кажу вам: усе, про що молитесь і просите – вірте, що одержите, і сповниться вам». Однак найдивовижніший вірш, на мою думку, – Ісаї 65:24: «І станеться, поки покличуть, то Я відповім, – вони будуть іще говорити, а Я вже почую!». Уявляєте, Бог уже готує відповідь на молитви, які ми навіть ще не промовили!

Ми можемо прошепотіти молитву, лежачи в ліжку, або проголосити з вершини гори, і Бог почує. Він завжди готовий вислухати нас. Зателефонуйте сьогодні Богові, адже Його лі-нія завжди вільна.


5 ÷åðâíÿ, íåäiëÿ

Біліші за сніг«Îáìèé ìåíå çîâñ³ì ç ìîãî áåççàêîííÿ, é î÷èñòè ìåíå â³ä ìîãî ãð³õà» (Ïñàë. 51:4).

У 1949 році Джей Такер був не тільки ведучим трьох що-денних радіопередач «Тиха година» і пастором великої

церкви в місті Окленд, штат Каліфорнія, а й викладачем єван-гельських лекцій у громадській аудиторії на 3 000 осіб.

Один молодий служитель і я отримали листи з такою пропозицією: «Ми хочемо, щоб ви подивилися, як проводять успішні євангельські програми у великому місті. Для економії коштів ми домовилися з пастором Такером, що ви зупинитеся

195195194194

в церкві «Гренд Авеню». Вам тільки потрібно взяти із собою постільну білизну».

Ми приїхали в першій половині дня й відразу ж пішли до офісу пастора Такера. Пастор підвівся з-за столу й міцно по-тиснув нам руки.

– Отже, ви – молоді служителі з центральної Каліфорнії. Я дуже радий, що ви до нас приїхали.

Він дав нам ключі від церкви і сказав: «Ходімо, я покажу, де ми вас розмістимо».

Ми пройшли коридором. Він зупинився біля чоловічого туалету, щоб показати його нам. Потім ми піднялися вузькими сходами на третій поверх церковної вежі. Пастор Такер сказав:

– Ми приготували для вас кімнату. Це гарна світла кімната з двома ліжками. До того ж там вас ніхто не турбуватиме.

– Пасторе Такер, – запитав я, – а де можна прийняти душ?– У нас є прекрасне місце, – сказав він і додав: – Бог лю-

бить чистоту. Я думаю, для молодих служителів дуже важли-во омивати своє тіло перед тим, як іти до людей і закликати: «Устань, охрестися та обмий свої гріхи, прикликавши Його Ім’я!» (Дії 22:16).

Бог хоче, щоб ми жили чистим життям і мали ясний ро-зум. Кров Ісуса очищає нас від усякого гріха. Коли програма в Окленді підходила до завершення, понад 300 осіб вирішили укласти заповіт з Господом. Відтоді я вирішив щодня молити-ся словами Давида: «Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха» (Псал. 51:4).

Бог обіцяє зробити нас білішими за сніг.Уеслі Мур

6 ÷åðâíÿ, ïîíåäiëîê

Хочеш пити?«Õòî çáåð³ãàº äóøó ñâîþ, òîé âòðàòèòü ¿¿, à õòî âòðàòèòü äóøó ñâîþ çàðàäè Ìåíå, òîé çíàéäå ¿¿» (Ìàòâ. 10:39).

Багато років тому один утомлений мандрівник ішов пу-стелею. Було дуже спекотно, а в нього закінчилася вода.

Подорожній розумів: якщо найближчим часом не знайде воду, щоб утамувати спрагу, він помре і стане здобиччю хижаків.

Мандрівник озирався на всі боки, сподіваючись помітити оазис, але марно. Раптом удалині він зауважив стару хатину. Відчинивши рипучі двері, він побачив іржавий насос. Знесиле-ний подорожній кинувся до нього та почав качати в надії отри-мати воду і не померти. Він старанно качав, але з насоса сипа-лися тільки пил і павутиння.

Потім чоловік помітив прибиту до стіни іржаву банку від кави. З неї визирала пожовкла записка з такою інфор-мацією: «Цей насос справний, як і в червні 1932 року. Але в насосі дуже пересихає прокладка, тому в нього необхідно залити воду. На задньому дворі я закопав закупорену банку з водою. У ній достатньо води, щоб привести насос у дію, тільки якщо ти не будеш з неї пити! Тобі потрібно вилити чверть води в насос і почекати кілька хвилин, щоб вона сте-кла і намочила прокладку. Потім швидко залити воду, що залишилася і почати качати. Ти отримаєш воду! Вияви віру! Цей колодязь ніколи не пересихає. Але я прошу тебе: коли нап’єшся, набери води в банку та віднеси її на колишнє місце для наступного подорожнього, який зайде сюди». І підпис: «Пустельний Піт».

Чи вистачило б у вас віри і сміливості повірити записці Пу-стельного Піта й вилити всю воду з банки в насос, знаючи, що ця вода – ваша єдина надія на життя?

Ісус сказав: «Хто зберігає душу свою, той втратить її, а хто втратить душу свою заради Мене, той знайде її» (Матв. 10:39). Якщо ви житимете егоїстично, то загинете. Але якщо присвя-тите своє життя справі Євангелія, то житимете. Ваша жага щас-тя й повноцінного життя буде вгамована.

Пустельний Піт написав: «Цей колодязь ніколи не переси-хає». Бог теж має колодязь, який ніколи не пересихає! Бог вір-ний, Його обітниці також вірні. Він ніколи не підводив тих, хто звертався до Нього!


197197196196

7 ÷åðâíÿ, âiâòîðîê

Інвестуйте«² çëèíå íà òåáå Äóõ Ãîñïîäí³é» (1 Ñàì. 10:6).

«Інвеститура» – це слово асоціюється в мене з дітьми, які отримують призові значки за якусь саморобку або

видатні здібності. Ще я згадую про нагородження почесними стрічками й медалями після війни. У деяких культурах інвес-титура означає уведення на посаду духовної особи або на пре-стол царської особи.

Для багатьох людей інвестувати – значить вкладати гроші в якусь справу, маючи намір отримати фінансовий прибуток, або присвячувати себе якійсь справі чи меті. Але слово «ін-вестувати» має ще одне значення: наділяти авторитетом або правом. Це означає, що ви володієте авторитетом і владою, якими можете поділитися. У текстах Луки 9:1 і 10:19 пові-домляється, що Ісус дав Своїм 12 апостолам, а також більшій групі із 70 учнів силу і владу над злими духами, хворобами й небезпечними обставинами. Коли ви прийняли хрещення, то були помазані Святим Духом, Який діє у вас в Ім’я Ісуса Христа. Спаситель звелів Своїм послідовникам іти по всьо-му світу й ділитися Його вісткою, запалюючи світло істини в темних куточках світу.

Ще одне значення слова «інвестувати» – узяти в облогу, оточити військом, укутати, покрити з усіх боків. Це саме те, чим займаються місіонери нашої Церкви! Вони – військо, послане Христом, нашим Полководцем, щоб відвойовувати душі у ворога. По всьому світу групи пасторів та віруючих викладають біблійні уроки і свідчать про спасенну силу Ісу-са. Навіть зараз, коли ви читаєте це ранкове читання, вони працюють. Помоліться, щоб Господь скерував їх до людей, котрі потребують Його, потребують спасіння від гріха. По-моліться, щоб ангели охороняли місіонерів від небезпек. А також помоліться про те, аби кожен із нас виконав дору-чену нам Богом справу, адже Він наділяє нас необхідними силою і владою.

«І злине на тебе Дух Господній, і ти будеш з ними проро-кувати, і станеш іншою людиною. І станеться, коли збудуться тобі ці ознаки, – роби собі, що знайде рука твоя, бо Бог з то-бою» (1 Сам. 10:6, 7).



Цільові інвестиції«À Òîìó, Õòî ñèëîþ, ÿêà ä³º â íàñ, ìîæå çðîáèòè çíà÷íî á³ëüøå âñüîãî, ùî ìè ïðîñèìî àáî äóìàºìî, – Éîìó ñëàâà â Öåðêâ³ é ó Õðèñò³ ²ñóñ³» (Åôåñ. 3:20, 21).

Бог інвестує в мене з особливою метою: матеріаль-но забезпечувати двох дівчаток через християнське

агентство. Одна з них – сирота з Уганди, друга – з Індонезії. Мої щомісячні пожертви складають місячний дохід середньо-статистичного робітника на заводі чи фермі. Я небагата. Як і всі люди, працюю та з радістю погоджуюся на підробіток, щоб час від часу мати додаткові фінанси. Я вірю в майбутнє цих двох дівчаток, і Бог дав мені можливість дбати про їхню християнську освіту, духовний розвиток, канікулярне дозвіл-ля, медичне обслуговування та харчування. Господь благо-словляє й винагороджує мене! Він навчив мене цінувати те, що вкладає в мене.

Кожен, хто прийняв рішення вкладати свої кошти в бла-годійні проекти, бачить відчутні результати: тисячі змінених життів, люди укладають заповіт з Богом, будуються христи-янські притулки, тисячі людей зі слабким зором отримують окуляри, місіонери мають кошти для здійснення своїх планів. Щороку команди місіонерів вирушають з місіонерськими про-грамами до різних країн. Деякі з нас не можуть брати прямої участі в цих програмах через високу завантаженість, фізичні вади або вік, але ми допомагаємо фінансово.

Одне зі значень слова «інвестувати» – зводити когось на трон та наділити владою. Чи не бажаєте й ви приєднатися до цієї великої справи, наприкінці якої кожний отримає титул

199199198198

принца або принцеси Всевишнього Бога? Який внесок зробите ви в справу поширення вістки, яка змінює життя?

Бог щедро винагородить вас за ваші інвестиції. Він інвес-тував Себе в нас. Крім того, Господь «діє в нас, може зробити значно більше всього, що ми просимо або думаємо». Бог не по-требує наших десятин і приношень, але Його служіння потре-бує! Нам варто жертвувати. Він хоче, щоб ми відчули радість від вкладення коштів у Його справу. І Він з радістю подарує нам Своє Царство, незалежно від того, скільки ми жертвуємо.

Моліться про справу, яку Бог доручив вам. Можливо, Він доручив вам вірно й щиро молитися. Або надіслати пожертву на Божу справу. А може, Він хоче, щоб ви стали частиною мі-сіонерської команди, помічником у служінні збору приношень чи надихали інших приєднатися до місіонерської команди.



Не говори – дій!«Ä³òîíüêè ìî¿, ëþá³ìî íå ñëîâîì òà ÿçèêîì, àëå ä³ëîì òà ïðàâäîþ!» (1 ²âàíà 3:18).

Кілька років тому ми з чоловіком їздили до Росії, до міста Санкт-Петербург, щоб узяти участь в євангель-

ській програмі. Відвідати в Росії будь-яке провінційне містеч-ко – це наче повернутися назад у машині часу. Життя там тече повільно. Воно подібне до мого дитинства.

Ми не переживали голоду та інших серйозних проблем, тому нас дуже вразило, через що пройшли люди цієї країни. Вони провели значну частину життя в чергах за необхідними речами і нерідко в результаті не отримували очікуваного. У них часто не було світла й води; тільки одиниці мали телефони, пральні машини, автомобілі і навіть праски. А ще їм доводило-ся погоджуватися на найнеприємнішу роботу, аби мати мож-ливість прославляти Бога в суботу.

Ми побачили потребу наших російських сестер та братів в елементарних речах, і це змусило нас переглянути власні цін-

ності. Ми почали дивитися на життя по-іншому. Наш малень-кий будиночок на колесах тепер здався нам розкішним па-лацом. Нашу другу машину ми почали вважати надмірністю. Оглядаючи свої переповнені шафи, ми зрозуміли, що одягу нам вистачить на все життя. Навіть наші внучки вирішили не просити собі нову ляльку, а надіслати хоча б одну якійсь дів-чинці в Росії.

Не говори – дій! Іван застерігає: «Дітоньки мої, любімо не словом та язиком, але ділом та правдою!» (1 Івана 3:18). І він правий! Ми завжди щедро жертвуємо в церкві, допомагаємо місіонерам, даруємо подарунки нужденним на День подяки та Різдво. Але коли починаємо шукати можливість заощадити на чомусь, аби пожертвувати більше, наші очі загоряються енту-зіазмом і руки наповнюються енергією.

Коли ми вникаємо в потреби людей, тоді в наше життя від-чутним чином входить Божа любов. А коли думаємо про ра-дість і благословення, які принесуть наші пожертви, наші серця випромінюють світло, що сходить з Небес.



Господь нагледить«² íàçâàâ Àâðààì ³ì’ÿ ì³ñöÿ òîãî: “Ãîñïîäü íàãëåäèòü”» (Áóò. 22:14).

Бог зупинив руку Авраама і назвав його праведним, бо Авраам подумки вже приніс свого обітованого сина в

жертву. Він вірив, і Бог втрутився. «І назвав Авраам ім’я місця того: “Господь нагледить”, що й сьогодні говориться: “На горі Господь з’явиться”» (Бут. 22:14).

Багато хто з наших братів і сестер, залишаючись вірними своєму покликанню, сумлінно виконують свої обов’язки і ста-ранно працюють, щоб мати можливість щедро жертвувати на Божу справу. Навіть ті, хто досягнув «кращого віку», сповнені бажання служити. Незважаючи на власні труднощі, 88-річ-на вдова надіслала для потреб радіостанції 200 доларів. Ще

201201200200

одна жінка пожертвувала 100 доларів, пояснивши, що непо-гано відмовляти собі в деяких речах. 92-річна леді надіслала 40 доларів, які отримала на Різдво. Бог угледів для неї, а вона повернула їх Йому! «Бог завжди про мене піклується, – гово-рить вона. – Я ніколи нічого не потребувала».

Подібно до вдови, котра поклала дві останні лепти в храмо-ву скарбницю, ці щедрі люди віддають від надлишку серця. Що Бог може зробити за допомогою однієї лепти? Він може змінити світ! Це була не просто чергова лепта, це було все, що мала вдова. Саме в таких ситуаціях Бог починає звершувати великі чудеса.

Одна з найактивніших спонсорів радіопрограми «Тиха година» – 32-річна вчителька. Вона каже: «Мені подобаєть-ся вкладати кошти в проекти, які відразу ж починають діяти, і я можу бачити змінені життя. Я чую про результати моїх вкладень».

47-річний чоловік вступив навчатися до медичного коле-джу, щоб потім застосувати свою освіту в місіонерських про-ектах. Як він упорається з фінансовими труднощами і браком часу? Господь нагледить!

Багато хто з вас приймали подібні рішення, знаючи, чого вам це коштуватиме. Це наче вийти з човна в штормове море й піти з Ісусом по воді. Я переконалася: Бог вірний у малень-ких проблемах, тому я впевнена, що Він буде вірний також у великих. Господь нагледить!



Хочеш побачити чудо?«Íå õî÷ó, áðàòè, ùîá âè áóëè íåîá³çíàí³ ç äóõîâíèìè äà-ðàìè… Äàðè º ð³çíîìàí³òí³, à Äóõ òîé ñàìèé. ² ñëóæ³ííÿ ð³çíîìàí³òí³, à Ãîñïîäü òîé ñàìèé» (1 Êîð. 12:1, 4, 5).

Служіння – важлива складова християнської віри. Якщо ви кажете, що є християнином, але нічого не робите для

добра ближнього, значить ви сіли не на той корабель.

У багатьох релігіях очікується, що їхні прихильники ви-являтимуть жертовність. Але християнство навчає, що Бог не тільки велить нам служити іншим, а й Сам дає для цього здіб-ності. Вислів «духовні дари» означає, що Бог обдарував нас здібностями, аби ми могли зробити те, що Йому потрібно. Це може бути навіть обов’язок розставляти стільці. І він може за-йняти не менше часу, ніж підготовка до проповіді. Навіть для тих, хто не може ходити, є робота, адже жодні фізичні вади не можуть перешкодити нам молитися. Кожен має своє завдання, і коли ми його виконуємо, Бог дає нам Свою силу.

Ми часто скаржимося, що в наші дні рідко звершуються чудеса, але є одне місце, де я постійно бачу чудеса. Я зустрі-чав людей, котрі стверджували, що не мають талантів, якими могли б послужити церкві, проте коли вони намагалися щось зробити, Бог давав їм усі необхідні здібності.

Коли я вирішив стати служителем, дехто вважав, що це було не найкраще рішення. Я був дуже сором’язливим і ніко-ли не виходив на сцену. Не найкращий початок для пастора! Моя перша проповідь була важкою: її було важко готувати, важко говорити і важко слухати. Добре, що це тривало лише шість хвилин. Навіть досі, проповідуючи, я все ще почуваю-ся, як тоді. Тому мене завжди дивує, як моя проповідь може торкнутися чийогось серця. Коли хтось каже: «Хороша про-повідь, пасторе», я відповідаю: «Дякую! Слава Богу!» І при цьому часто думаю: «Не розумію, як це могло стати хорошою проповіддю... Тільки Бог міг зробити її такою».

Хочете побачити чудо? Відкрийте своє серце Святому Ду-хові. Можливо, у Нього є для вас цілий список доручень, проте Він має й інструменти для успішного виконання цих завдань.



Споруда з маленьких каменів«Êîëè ñõîäèòåñÿ, êîæíèé ç âàñ ìàº ïñàëîì, ìàº ïîâ÷àííÿ, ìàº ìîâó, ìàº â³äêðèòòÿ, ìàº ïîÿñíåííÿ, – òî âñå íåõàé ñëóæèòü íà çáóäóâàííÿ» (1 Êîð. 14:26).

203203202202

«Êîëè âè çáèðàºòåñÿ äëÿ áîãîñëóæ³ííÿ, íåõàé êîæåí ç âàñ ïðèãîòóº ùîñü êîðèñíå äëÿ âñ³õ: çàñï³âàº ã³ìí, äàñòü óðîê, ðîçïîâ³ñòü ³ñòîð³þ, ïîìîëèòüñÿ, ïîä³ëèòüñÿ îá’ÿâëåííÿì» (1 Êîð. 14:26, Message).

Мене завжди дивувало, чому багато людей хочуть отримати щось від Церкви, не бажаючи при цьому

віддавати щось у відповідь. Так, без деяких частин тіла ми мо-жемо прожити, але їх не так багато. Наприклад, апендикс або зуб мудрості. І хоч ми можемо обійтися без них, проте втра-чати їх досить боляче. Можна жити без пальця або навіть без двох, але якщо втратити кінцівку або один з органів чуттів, то вже не так просто робити те, що було звичним у повноцінному тілі. А є такі органи, без яких просто неможливо жити. І якщо їх втратити, то всі інші органи теж помирають.

Який практичний висновок можна зробити? Бог дав Церкві все необхідне, щоб вона могла працювати, якщо тільки ми не надто вперті, не відмовляємося долучитися до служіння й ви-конати нашу частину праці.

Є одна давня байка Езопа про ворону, котра відчувала сильну спрагу. Вона знайшла глечик, на дні якого було трохи води. Ворона просунула дзьоб у глечик, але не змогла дотягну-тися до води. Тому вона почала збирати камінчики із землі та по одному кидати їх у глечик. Чим більше каменів потрапляло до глечика, тим вище піднімалася вода, доки, нарешті, ворона не змогла вдосталь напитися.

Ця байка відображає метод Бога щодо здійснення Його плану в нашому світі. Кожен з нас несе відповідальність за наповнення свого глечика невеликими каменями – викласти урок Суботньої школи, узяти участь у церковній раді, підвез-ти або відвідати когось.

«Отже, ось що вам потрібно робити. Коли ви збираєтеся для богослужіння, нехай кожен з вас приготує щось корисне для всіх: заспіває гімн, дасть урок, розповість історію, помо-литься, поділиться об’явленням» (1 Кор. 14:26, Message).

Коли ми використовуємо наші таланти для служіння іншим, то, навіть якщо вони здаються нам незначними, вони збирають-ся в «глечику», і Бог з їхньою допомогою будує Своє Царство.



Два покупці«Ïðèâ÷àé þíàêà äî äîðîãè éîãî, ³ â³í, ÿê ïîñòàð³ºòüñÿ, íå óñòóïèòüñÿ ç íå¿» (Ïðèï. 22:6).

Ланс нарешті вирішив: після тижня напружених пошу-ків він зупинився на яскраво-червоному мотоциклі

«Ямаха-Ендуро». Він вирушив до банку і зняв зі свого рахун-ку суму грошей, необхідну для покупки. І тепер я спостері-гала, як він розплачувався за свій «скарб». Кожен м’яз його 13-річного тіла був напружений від хвилювання, захоплення й гордості, коли він перераховував гроші, які так старанно за-робляв, та дивився, як оформляють покупку. Потім з пала-ючими очима він підійшов до мотоцикла і вислухав останні інструкції продавця.

– Дуже приємно спостерігати за вашим сином, – пові-домив мені продавець. – Минулого тижня сюди також при-ходили батько й син. Хлопцеві було близько 15 років. Вони вибрали прекрасний мотоцикл, один з найдорожчих. Доки батько розплачувався, син пішов вибирати різні аксесуари. «Ти, напевно, дуже вдячний татові за те, що він купив тобі такий класний мотоцикл», – сказав я. «Чому це? – різко запе-речив хлопець, презирливо глянувши на батька, що виписує чек. – Він дуже зайнятий. Йому все одно!».

Я згадала знайомі слова: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Притч. 22:6).

Господи, мій маленький син сьогодні дав сильне свідчення. Дякую, що Ти навчив мене бути уважною та виховувати його з дитинства, щоб у майбутньому побачити плоди. Тринадцять років – ще не старість, але я вже отримую винагороду.


205205204204


Матрац віри«Ó ñïîêî¿ ÿ ëÿæó, ³ çàñíó, áî Òè, Ãîñïîäè, ºäèíèé äàºø ìåí³ æèòè áåçïå÷íî!» (Ïñàë. 4:9).

Одного ранку мій чоловік сказав:– У мене болить спина. Напевно, я незручно спав.

– Таточку, це все через твій старий матрац. Тобі потріб-ний новий, – відповіла Анніка з почуттям гордості за те, що так швидко вирішила проблему. Потім вона почала поясню-вати переваги сучасних матраців.

Проте хороший матрац – ще не запорука хорошого сну. Цар Давид, тікаючи від свого сина Авесалома, пише в третьо-му псалмі: «Лягаю і сплю, і пробуджуюся, бо Господь підпи-рає мене, – і я не побоюсь десяти тисяч люду, які проти мене навколо отаборились!» (Псал. 3:6, 7).

У пустелі, на схід від Йордану, де переховувався Давид, не було м’яких ліжок. Та й як узагалі можна розслабитися, коли за тобою полює власний син, намагаючись убити тебе і захопити трон? Давидові було нелегко. Він каже: «Багато хто кажуть про душу мою: “Йому в Бозі спасіння нема!” Але, Господи, – щит Ти для мене та слава моя, і мою голову Ти підіймаєш!» (Псал. 3:3, 4).

Давид вірив у Божий захист. І це дозволило йому спати, хоч він був далеко від домашнього комфорту, оточений ворогами й убитий горем через повстання Авесалома. Він прокинувся пов-ний сил, оскільки з вірою віддав свої переживання Богові.

Саме в цьому полягає секрет гарного сну – цілковита впевненість в Бозі, Котрий тримає нас у Своїх руках. «У спо-кої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!», – заявляє Давид у тексті Псал. 4:9.

Коли ми впевнені в Бозі, то можемо спокійно відпочива-ти, незважаючи на дискомфорт або життєві переживання. Але якщо ми не довіряємо Богові, то навіть найрозкішніше ліжко не допоможе нам розслабитися. Новий матрац робить ліжко значно зручнішим, але віра в Бога приносить комфорт душі.



Віра – це все!«Ò³ëüêè â³ä Áîãà ÷åêàé ó ìîâ÷àíí³, î äóøå ìîÿ, â³ä Íüîãî ñïàñ³ííÿ ìîº! Ò³ëüêè Â³í ìîÿ ñêåëÿ é ñïàñ³ííÿ ìîº, Â³í òâåðäèíÿ ìîÿ, – òîìó íå çàõèòàþñÿ äóæå!» (Ïñàë. 62:2, 3).

Старовинний девіз нашої родини: «Віра – це все». Зви-чайно, якщо це віра у великого Господа, виявлена в

думках і вчинках.Віра – це все. Коли я переїхала до незнайомого місця і в

мене виникли складнощі з грошима, Господь вирішив мою проблему. Один знайомий повернув мені борг і таким чином полегшив моє становище. Пізніше, залишившись без роботи, я пообіцяла Богові, що, цінуючи нашу дружбу, буду жертвува-ти стільки ж, як і колись, доки Бог не знайде мені роботу або доки в мене зовсім не закінчаться гроші. Я вчасно оплатила свої рахунки й іпотеку. Господь усе влаштував так, що я отри-мала стипендію і змогла виконати свою обіцянку. У мене на-віть залишилося ще достатньо грошей на мої звичні витрати. Це нагадало мені історію про вдову, котрій під час голоду не бракувало борошна й олії (1 Цар.17). За моїми підрахунками, мої заощадження мали закінчитися через два місяці. Як же так вийшло, що грошей вистачило на сім місяців і навіть трохи за-лишилося? Тільки завдяки Божій милості!

Віра – це все, але тільки якщо ви вірите в Господа- Вседержителя, Всесильного Захисника і Годувальника. Люди можуть підвести вас, як би сильно не намагалися втримати вашу віру в них.

Псалмист Давид знав, що означає «Віра – це все». «Бога, і тільки Бога, я чекатиму стільки, скільки Йому буде завгодно. Від Нього виходить все, що мені потрібно, так чому ж не по-чекати? Він – твердий камінь під моїми ногами, свіже повіт-ря для моєї душі, неприступна вежа: я не буду сумніватися» (Псал. 62:2, 3, Message).

Чого б ви не потребували, з вами завжди перебуватиме Святий Дух, Захисник, покликаний бути поруч. Він так близь-

207207206206

ко до вас, як шкіра до тіла. Просто зараз попросіть Його зміц-нити вашу віру. Прагніть отримати віру, яка походить від Бога! Я з радістю поділюся з вами старовинним девізом моєї родини: «Віра в Бога – це все!».



Тато «полагодив» день«Çàâæäè äáàéòå ïðî äîáðî îäèí äëÿ îäíîãî ³ äëÿ âñ³õ» (1 Ñîë. 5:15).

Мій тато був найкращим ремонтником для всього на-шого району. Він міг полагодити все, що зламалося.

Тато міг побудувати будинок від першої цеглини до останнього цвяха. Він ремонтував іграшки й велосипеди і навіть відновлю-вав зруйновані відносини та розбиті серця. Він швидко лагодив усе, що ламалося. І це було дуже приємно усвідомлювати.

Одного разу в червні наша сім’я готувалася провести на пляжі пікнік на честь свята батьків. Ми приготували обід, за-вантажили машину і були готові їхати. Раптом задзвонив те-лефон: у сусідському дворі прорвало водогінну трубу. Татові потрібно було її відремонтувати. Це була його робота. (Він був сантехніком у школі, на території якої ми жили). Незабаром батько вже сидів у тракторі, копаючи яму в сусідському дворі.

Я і брат дуже розсердилися, оскільки «вони» позбавили нас пікніка. Ми розуміли: коли тато відремонтує трубу, буде вже надто пізно їхати на пікнік. Ми сиділи поруч із трактором і ди-вилися, як тато ковшем риє траншею. Кидаючи каміння в яму, ми сиділи й голосили з приводу зіпсованого дня.

І тут тато покликав нас до себе в трактор. Він допоміг нам залізти і посадив до себе на коліна. Ми допомогли йому вико-пати яму, щоб дістатися до поламаного водогону. Через деякий час до нас прийшла мама з кошиком для пікніка. І ось уже вся наша родина сиділа разом у великому передньому ковші тракто-ра, насолоджуючись смачним обідом. Сімейний пікнік відбувся, тільки не на пляжі, а в ковші трактора. Тато «полагодив» день!

Того дня мій батько повівся так, як навчав діяти Ісус. Тато виконав свою роботу, допоміг сусідові в біді, відклав усі свої справи заради ближнього, а також задовольнив потреби своєї сім’ї. Тільки коли робота була завершена (з нашою «допомо-гою»), він зміг відпочити й насолодитися сімейним спілку-ванням.

«Завжди дбайте про добро один для одного і для всіх» (1 Сол. 5:15).



Серйозна робота, як у тата«Áî ä³ëà, ÿê³ Ìåí³ äîðó÷èâ Îòåöü, ùîá ß ¿õ äîâåðøèâ, – ò³ ä³ëà, ÿê³ ß ðîáëþ, ñâ³ä÷àòü ïðî Ìåíå, ùî Îòåöü Ìåíå ïî-ñëàâ» (²âàíà 5:36).

В екваторіальному Сінгапурі навіть на світанку можна прокинутися втомленим, як після тривалого дня. Од-

нак того ранку, у мій сьомий день народження, я прокинулася бадьорою і повною енергії. Я вибігла на велику засклену веран-ду. У дальньому правому куті стояла матерчата ширма, зробле-на мамою, щоб створити для тата особистий робочий куточок. Уздовж ширми, а також уздовж двох стін стояли книжкові по-лиці. Письмовий стіл стояв біля четвертої стіни. Тут мій тато проводив значну частину часу. Я любила приходити до нього і спостерігати, як він друкує. Я мріяла, що одного разу в мене також буде «серйозна робота, як у тата».

Однак цього ранку веранда виглядала якось незвично. Я не відразу зрозуміла, чому. Але що я побачила потім! У протилеж-ному кутку веранди стояли гарні маленькі білі стіл та стілець, які ідеально підходили для моєї семирічної комплекції. На листівці було написано: «З Днем народження, Дотті». У чорній підставці стояли заточені олівці всіх кольорів веселки. У верх-ньому ящику лежали великий рожевий ластик, ножиці, черво-на лінійка, зелений пенал, новенькі пера, товстий флакон чик чорнила та промокальний папір. Другий ящик займала пірамі-

209209208208

да чистого паперу. І все це тільки для мене! Тепер у світі папе-рів за своїм столом я могла робити все, про що мріяла!

Сьогодні вираз «працювати, як тато», як мій улюблений тато, здобув для мене реальне втілення. А мій чудовий ма-ленький стіл тепер відмінно гармонує з великим столом, за яким я працюю. Із сінгапурським сходом сонця того жовтне-вого дня я ступила на довгий шлях свого життя.

Скептично налаштованим фарисеям Ісус сказав: «Бо діла, які Мені доручив Отець, щоб Я їх довершив, – ті діла, які Я роб-лю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав» (Івана 5:36).

Господь вкладає в наші серця сильні почуття до батьків, які виражаються в нашому прагненні мати «серйозну роботу, як у тата». Потім Він запрошує нас поглянути на Його роботу і по Своїй милості допомагає нам досягти успіху в ній. Іншими словами, Бог дарує нам стіл, схожий на Його, і трохи паперу!

Дороті Мінчін-Ком


Ріки солодощів«Öå º Ñèí Ì³é Óëþáëåíèé, ßêîãî ß âïîäîáàâ» (Ìàòâ. 3:17).

У моїй пам’яті часто спливають картинки з минулого, особливо коли щось нагадує про ті події. Найкраще

запам’ятовуються свята і знаменні події. Однак одне свято, День батька, стоїть окремо від усіх спогадів. Мій тато завж-ди готував сніданок із найбільшим вмістом цукру, який тіль-ки можливий. У нашому меню були французькі тости, вафлі, оладки з коричневим цукром, сиропом і медом та ще безліч всіляких солодощів.

Мама завжди схиляла нас до більш здорового сніданку. Її стиль харчування передбачав додавання у випічку вівсяного та кукурудзяного борошна, висівок, цільної пшениці й горі-хів. Звичайно, неважко здогадатися, якому голосу я більше радів, коли прокидався.

Того особливого Дня батька я вирішив приготувати татові сніданок чемпіонів. Це мало йому сподобатися. Він пишати-

меться мною, адже я виявив до нього турботу як до батька. Я доклав усіх зусиль, аби приготувати яєчню та французькі тости Із цукровою пудрою. Я робив усе точнісінько, як тато, оскільки бачив це сотні разів. У результаті на маминій кухні був най-більший безлад, яєчня виявилася просто сирими яйцями, а згорілі французькі тости й оладки були залиті сиропом, ніби на них обрушилося цунамі.

Мій тато усміхнувся, подивився на мене і сказав: «Моло-дець, синку!» А потім сів, щоб спробувати святковий сніда-нок. Я був дуже щасливий, бо бачив, як тато мене любить і цінує мої старання. Наш Небесний Отець також бачить наші серця і наші найкращі наміри.

Тепер я сам – батько. І спроби мого сина догодити мені нагадують, що ми дуже далекі від досконалості. Наповнені благодаттю слова Небесного Отця Своєму Синові все ще зву-чать як нагадування для всіх земних батьків: «Це є Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав» (Матв. 3:17).

Боб Мак Гхі


Подарунок у День батька«Áî Â³í ïðèéíÿâ ÷åñòü ³ ñëàâó â³ä Áîãà Îòöÿ, êîëè äî Íüîãî äîí³ññÿ â³ä âåëè÷íî¿ ñëàâè òàêèé ãîëîñ: Öå Ì³é Ñèí, Ì³é óëþáëåíèé, ßêîãî ß âïîäîáàâ!» (2 Ïåòðà 1:17).

Я не міг придумати, що подарувати татові на День бать-ка. Непросто знайти подарунок, який би відображав,

наскільки він дорогий для мене, як я вдячний за його любов, поради, силу і приклад, як поважаю та люблю його.

Я теж батько. І мого сина теж, напевно, хвилює це питання. Я можу підказати йому, можу зізнатися, що було б для мене най-кращим, найціннішим подарунком. Кращим за краватки, шкар-петки, гаманці та будь-які інші подарунки, які він мені дарував.

Син телефонує мені з будь-якого приводу. Раніше він те-лефонував, щоб спитати дозволу піти побавитися до друга або щоб попросити підвезти його додому. Він телефонував, аби

211211210210

поговорити про домашнє завдання, шкільні правила, спитати поради, попросити грошей або знайти розраду. Він телефону-вав, щоб отримати допомогу, і я завжди був радий вислухати його і допомогти.

Тепер найбільшу радість приносять дзвінки, які починають-ся словами: «Ми так давно не розмовляли. Я просто зателефо-нував, щоб дізнатися, як у тебе справи». Тоді ми просто діли-мося новинами. Ми сміємося, згадуємо минуле, розповідаємо про найпотаємніше. Такі розмови безцінні. Один такий дзвінок здатний наповнити моє серце радістю на кілька наступних днів.

Син такий дорогий для мене, що стосунки з ним – найкра-щий подарунок, який він може мені дати. Залишатися части-ною його життя, як і він мого, – ось що справді цінне. Я ду-маю, що це цінне і для мого Небесного Отця. Я дуже дорогий для Нього, тому найкраще, що можу Йому подарувати, – мої стосунки з Ним. Він хоче мати зі мною міцні взаємовідноси-ни. Господь бажає бути частиною мого життя, а я щоб був частиною Його життя. Він щасливий, коли я прошу Його про допомогу, але найбільшу радість відчуває, коли я телефоную і кажу: «Я просто хочу поговорити з Тобою».

Тепер я краще розумію, що можу подарувати моєму та-тові на День батька. Я знайду те, що виявить мою повагу до нього. Я постараюся знайти для нього найцінніший подару-нок за багато років. І такий же подарунок хочу піднести мо-єму Небесному Батькові.

Ренді Бейтс


У безпеці в руках Батька«Â³í îòàðó Ñâîþ áóäå ïàñòè, ÿê Ïàñòèð, ðàìåíîì Ñâî¿ì ïîçáèðàº ÿãíÿòà, ³ íà ëîí³ Ñâîºìó íîñèòèìå ¿õ, ä³éíÿê³â æå ïðîâàäèòè áóäå!» (²ñà¿ 40:11).

Анніка належить до дітей, котрі, подібно до туриста, що перелетів через кілька часових поясів, удень сплять, а

вночі пильнують. Близькі, котрі відвідували нас у лікарні, за-

хоплювалися, якою вона була хорошою спокійною дитиною. Але коли вночі всі розходилися, Анніка прокидалася повна сил та енергії для діяльності, для діяльності новонародженої дитини: її потрібно було тримати на руках, гойдати, годувати й міняти підгузки. Її нічний розклад не передбачав сну.

Коли Анніці було два дні, ми повернулися з лікарні додому. Усю дорогу вона проспала, а ввечері прокинулася для своїх ніч-них розваг. Ми тільки те й робили, що їли, плакали й гойдали-ся, однак ані я, ані вона не заснули. Уранці мій чоловік зайшов у дитячу і побачив, що ми не спимо. Він ніжно взяв Анніку на руки і ліг з нею на ковдру, розстелену на підлозі. Поклавши її собі на груди, він почав повільно погладжувати її по голівці. У ніжних руках батька Анніка відразу ж заснула, і я теж нарешті змогла відпочити.

Батьківські руки – це укриття під час життєвої бурі, сила під час слабкості, безпека серед лих, керівництво в часи не-певності. Руки батька поповнюють фізичні потреби його ді-тей. Руки батька – це місце, де дитина завжди може знайти любов і прийняття.

Дітям Ізраїлю Мойсей описав Бога як люблячого Батька: «І в пустині, де ти бачив, що Господь, Бог твій, носив тебе, як носить чоловік сина свого» (П. Зак. 1:31). Цар Давид співав про Бога, називаючи Його Отцем сиріт (Псал. 68:6). Пророк Ісая називає Ісуса нашим Отцем вічності (Ісаї 9:6). Ісус навчав Своїх учнів звертатися до Бога як до Отця: «Тому-то, моліть-ся так: Отче наш, що на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє» (Матв. 6:9).

Завдяки моєму досвіду з власним батьком і спостере-женням за Аннікою та її татом я почала краще розуміти Бога. Але навіть якщо в нас не було благословенної мож-ливості мати люблячого земного батька, Божі руки відкриті для кожного з нас. Як же хочеться бути там – у безпеці в руках Батька!


213213212212


Завіса відхилена«Òîìó, áðàòè, ìàþ÷è â³äâàãó âõîäèòè äî ñâÿòèí³ ÷åðåç êðîâ ²ñóñà – íîâîþ ³ æèâîþ äîðîãîþ, ÿêó Â³í â³äêðèâ íàì ÷åðåç çàâ³ñó, òîáòî ÷åðåç Ñâîº ò³ëî» (ªâð. 10:19, 20).

У північній півкулі сьогодні найдовший день року. Одно-го разу я провела 21 грудня у Квінстауні, Нова Зелан-

дія. Сонце зійшло о 5 ранку і зайшло тільки о 10 вечора.Упродовж тисяч років шанувальники язичницьких богів

влаштовували цього дня свято. Протягом короткої ночі вони запалювали смолоскипи та проводили нічні обряди. Старо-давні люди будували піраміди, кам’яні кола, палаци, дорож-ні розв’язки, гробниці і замки з урахуванням розташування Сонця, особливо цього дня.

Люди відзначали свята Сонця: сонцестояння, рівнодення, а також кожні шість тижнів між ними – 1 лютого, 1 травня, 1 серп-ня і 1 листопада. Вони вважали, що напередодні цих свят завіса між нашим світом та потойбічним (світом духів, богів, чарівни-ків, мертвих) відхилялася і могутні надприродні істоти могли потрапити до нашого світу.

Християни мають велику перевагу жити у світі без страху. Нам не потрібно догоджати жорстоким богам, спалюючи па-хощі або приносячи тварин у жертву. Ми не боїмося нападів з боку демонів, бо Христос захищає нас Своєю завісою.

У тексті Євр. 10:19-24 написано: «Тому, брати, маючи відвагу входити до святині через кров Ісуса – новою і жи-вою дорогою, яку Він відкрив нам через завісу, тобто через Своє тіло, – і маючи Великого Священика в Божому домі, приступаймо зі щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від недоброго сумління, обмивши тіла чистою водою. Непохитно тримаймося визнання надії, бо вірний Той, Хто обіцяв. Будьмо уважні один до одного, заохочуймо до любо-ві та доб рих діл».

Це підбадьорлива, заспокійлива натхненна вістка від Бога.Крісті К. Робінсон


Комарі не будуть жалити«À êîðîâà é âåäì³äü áóäóòü ïàñòèñÿ ðàçîì, ðàçîì áóäóòü ëåæàòè ¿õí³ ä³òè, ³ ëåâ áóäå ¿ñòè ñîëîìó, íåìîâ òà õóäî-áà!.. íå â÷èíÿòü ëèõîãî òà øêîäè íå çðîáëÿòü íà âñ³é ñâÿ-ò³é Ìî¿é ãîð³» (²ñà¿ 11: 7, 9).

Мої батьки родом з північної Міннесоти, де комарів вважають міськими комахами. Звичайно, це не офі-

ційний статус, але прийнятий багатьма факт! Коли ми з роди-ною щоліта приїжджали до Міннесоти на канікули, то ставали жертвами цих маленьких терористів. До кінця відпустки ми з ніг до голови були покриті червоними плямами від їхніх укусів.

Мій тато розповідає один жарт про двох комарів, котрі од-ного вечора літали з місця на місце. Раптом вони побачили лю-дину, і один з них каже: «З’їмо його тут чи заберемо додому на болото?» Другий комар відповідає: «Ні, краще з’їсти його тут. Якщо візьмемо на болото, великі комарі відберуть його в нас».

Я впевнена, що в день творіння, коли Божим словом були створені всі крилаті істоти, призначенням комарів не було смоктати кров, викликати свербіж та переносити малярію. Можливо, вони були гарними, як метелики, або переливалися на сонці, як бабки, а їхні віртуозні рухи й надводні танці просто зачаровували. А може, вони допомагали запилювати рослини.

Але коли гріх увійшов у світ, усе творіння змінилося і ста-ло об’єктом смерті. Багато тварин стали хижаками. Цікаво за-уважити, що істоти, які живляться кров’ю, – найогидніші для людини. Наприклад, п’явки або деякі види кажанів.

Коли нас жалить дратівливість, а проблеми п’ють кров, згадаймо комарів та Божу обітницю про Нову Землю, де не буде неприємних істот.

«А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба!.. не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі» (Ісаї 11:7, 9).


215215214214


Любіть ближнього«Áîã òåðï³ííÿ ³ âò³õè íåõàé äàñòü âàì áóòè îäíîäóìíèìè ì³æ ñîáîþ – çà ïðèêëàäîì ²ñóñà Õðèñòà» (Ðèìë. 15:5).

Ще з 1937 року стрільба з лука стала невід’ємною частиною сім’ї Вест. Прадід моїх дітей, містер Вест,

відкрив бізнес із виготовлення й продажу спорядження для стрільби з лука. Також він був тренером свого сина, а потім і внука, котрі стали чемпіонами штату, країни і навіть світу. Любов до стрільби з лука – важлива особливість нашої ро-дини. Але коли ми навчаємо когось стрільби з лука, то па-ралельно розповідаємо про Христа і про те, як можна вико-ристовувати свої таланти для Його слави.

Одного разу під час місіонерської програми, пов’язаної зі стрільбою з лука, мої сини, самі того не плануючи, дали всім урок любові й поваги. Випускаючи стріли в прив’язані до мі-шені кулі, Марк і Аарон хотіли продемонструвати біблійний принцип командної роботи. Однак Аарон при першому ж по-стрілі промахнувся, і його стріла приземлилася між трьома кулями. Звичайно, ми були шоковані! Який же тут прихова-ний біблійний принцип, про який можна розповісти відвіду-вачам програми?

Потім Марк повільно підняв свій лук, прицілився і випус-тив стрілу. Вона приземлилася саме поруч зі стрілою Ааро-на. Глядачі побачили принцип командної роботи. А вся наша сім’я, і особливо Аарон, побачили принцип братерської лю-бові й поваги. Марк не хотів, щоб його брат відчув себе невда-хою, тому вистрілив повз мішені, аби підтримати його.

Часто ми занурюємося в переживання про наші потреби та шукаємо якусь вигоду. Але Ісус багато часу присвятив тому, щоб створити невелику команду людей, котрі переведуть свій погляд із себе на інших. Ісус знав: коли йдеться про прослав-лення Бога, тоді немає надто незначного служіння або надто великої жертви. Наслідуючи Його приклад, ми повинні так говорити і так чинити, щоб це прославляло Бога.

«Бог терпіння і втіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою – за прикладом Ісуса Христа, щоб однодушно, од-ними вустами, ви славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа. Тому приймайте одне одного, як і Христос прийняв вас до Божої слави» (Римл. 15:5-7).



Багато варення«² çåìëÿ òðàâó âèäàëà, ÿðèíó, ùî íàñ³ííÿ ðîçñ³âàº çà ðî-äîì ¿¿, ³ äåðåâî, ùî ïðèíîñèòü ïë³ä, ùî íàñ³ííÿ éîãî â í³ì çà ðîäîì éîãî. ² Áîã ïîáà÷èâ, ùî äîáðå âîíî» (Áóò. 1:12).

Полиці моїх кухонних шаф угинаються під вагою фрук-тових соків та варення. Морозильна камера теж за-

повнена вщент. Щороку я чищу і складаю, вичавлюю сік та ріжу на шматочки різні стиглі фрукти з мого саду. На одному стовбурі тут ростуть три щеплених гілки персика й одна гілка нектарина; на іншому – кілька видів яблук. А ще виноград без кісточок, вишні, полуниця, фейхоа, шовковиця, мигдаль, аво-кадо, помідори, перець і трави. Бог рясно благословляє мене. Іноді буває такий багатий урожай персиків, що мені доводить-ся роздавати їх усім сусідам!

Наприкінці червня майже щовечора я займаюся персика-ми, варю їх у легкому сиропі або роблю джем. Частину плодів ріжу на шматочки і заморожую, щоб потім робити легкі десер-ти. Зайвий сік консервую для коктейлів.

Одного разу я почула такий вислів: «Із забороненого плоду виходить багато варення».

Для приготування варення іноді потрібно більше цукру, ніж фруктів. На чотири склянки ягід або персиків потрібно поклас-ти п’ять склянок цукру, а ще пектин для густоти і желеподібної консистенції. Про всі ці корисні плоди, які були створені Бо-гом досконалими для нашої насолоди й харчування, Бог сказав «доб ре». Тільки подумайте, адже Він міг дати нам тільки клітко-вину без смаку! Але якщо Бог каже «добре», то це справді добре!

217217216216

А потім я подумала про зайві калорії, які додаю до Божих досконалих соковитих фруктів, коли роблю варення. Всипаю-чи в них цукор – цю чужорідну субстанцію, – я роблю їх забо-роненими для мого здоров’я та фігури. Тому я навчилася роби-ти смачне варення з низьким вмістом цукру.

Якщо ви відчуваєте спокусу спробувати заборонений плід, пам’ятайте, що спочатку він може здаватися солодким і приємним, але це пастка. Згодом він погубить вас. Смакуйте від дерева життя і живіться кожним словом, яке виходить з уст Божих.



Червоне світло, зелене світло«ßêèé Ñâîºìó ñîíöþ âåëèòü ñõîäèòè íàä çëèìè ³ íàä äîá ðèìè òà ïîñèëàº äîù íà ïðàâåäíèõ ³ íà íåïðàâåä-íèõ» (Ìàòâ. 5:45).

Я терпіти не можу затримки, не люблю запізнюватися та не дуже прихильна до тих, хто запізнюється. Щоранку

в радіостудії «Тиха година» проводяться богослужіння. Нещо-давно підійшла моя черга проводити таке служіння. Я виїхала заздалегідь, але на виїзді зі школи сина мені перегородили до-рогу і я дуже затрималася.

Після численних маневрів я змогла об’їхати машину- перешкоду і додала швидкості в надії вчасно доїхати до офісу й провести ранкове богослужіння. На вулиці, якою мені потріб-но було проїхати, було багато світлофорів, тому я молилася, аби Бог послав мені тільки зелене світло. З таким світлом я доїхала б вчасно. Проте кожний другий світлофор був черво-ним. Напевно, інші водії теж молилися про зелене світло!

Коли я була маленькою, батько виклав мені цікаву істину щодо відповідей на молитви. Одного разу я молилася про со-нячну погоду, щоб ми могли провести день разом з бабусею й дідусем у горах Рашмор. Батько проводив вечірнє сімейне богослужіння і почув мою молитву. Він зауважив, що місцеві

фермери молилися про дощ для своїх полів. Як же Богові від-повісти на два протилежні прохання?

Наступного ранку я подивилася у вікно і побачила хмари. Але дощ ішов невеликий. Тому ми все ж поїхали в гори, а фер-мери отримали вологу для своїх рослин. Бог може одночасно відповісти на всі молитви. Він «Своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних» (Матв. 5:45).

Бог викладає нам уроки, завдяки яким ми можемо стати кращими. Чого ми навчимося, якщо перед нами завжди буде спалахувати зелене світло? Нам потрібне червоне світло, щоб обміркувати шлях або просто зупинитися й подумати про Бога.

Можливо, Бог хотів, щоб я того разу запізнилася. Зреш-тою, моя затримка – не кінець світу. Коли я приїхала, мій друг акомпанував, а всі інші співробітники співали. Час, відведений мені для проповіді, я використала, аби поділитися цією істо-рією. Під час написання Ранкових читань я теж вирішила ви-користати цю ілюстрацію. Слава Богові за все!



Зустріч з ангелом«² îñü, ß ç âàìè ïî âñ³ äí³ àæ äî ê³íöÿ â³êó!» (Ìàòâ. 28:20).

Ми закінчили концерт у каліфорнійській церкві «Хол-лістер». Багато молодих людей прийняло Христа як

свого Спасителя, і ми відчували велике духовне натхнення. Мій друг Луїс та його сім’я сіли у свою машину, а моя дружи-на і діти – у мій «універсал», туди ж ми завантажили музичні інструменти. Цими двома машинами ми збиралися вируши-ти до Лос-Анджелеса. Однак на трасі в машини Луїса згасли фари. Завдяки світлу від фар моєї машини ми змогли безпеч-но зупинитися.

Ми вирішили, що я поїду попереду, а він – відразу ж за мною, щоб мої фари світили нам обом. На жаль, на моїй ма-шині ще в Каліфорнії порвався ремінь генератора, тому я їхав

219219218218

тільки на акумуляторі. Але на цьому наші проблеми не закін-чилися: ми потрапили в такий туман, що нам довелося знизи-ти швидкість до 50 км/год. Так ми повільно рухалися близько 20 хвилин, коли я раптом побачив червоний сигнал патрульної машини. Ну ось, тепер мені ще доведеться заплатити штраф!

Інспектор підійшов до мого вікна, і я збуджено почав по-яснювати йому нашу ситуацію. Він вислухав і сказав: «Те, як ви їдете, може призвести до аварії. На шляху до Лос-Андже-леса є шість заправок, де ви зможете заряджати акумулятор. Вашого заряду вистачить тільки на годину-півтори. Тому, якщо ви будете зупинятися на кожній заправці, то зможете доїхати до наступної і таким чином безпечно дістанетеся до Лос-Анджелеса. А зараз дозвольте мені вивести вас із туману. Далі його вже не буде».

Ми поїхали за патрульною машиною. Через 10 хвилин ми різко виїхали з туману і видимість стала значно кращою. Сла-ва Богові, Луїс безпечно їхав за мною. Коли я знову подивив-ся вперед, машина інспектора зникла! Але поблизу не було ані місця для розвороту, ані паркування. Його просто не стало!

На цьому наш досвід не закінчився. Ми справді виявили шість заправок, заряджали акумулятор на кожній і безпечно доїхали додому. І впродовж решти 500 кілометрів дороги не було туману. Моє серце досі тремтить, коли я згадую, як Бо-жий ангел захистив нас. «І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!» (Матв. 28:20).

Фред Гернандес


Ти – Ісус?«Çàïåâíÿþ âàñ: òå, ùî çðîáèëè îäíîìó ç Ìî¿õ íàéìåíøèõ áðàò³â, âè çðîáèëè Ìåí³» (Ìàòâ. 25:40).

Ерік, юнак з довгим волоссям і бородою, одягнений у камуфляжний костюм, їхав на своєму мотоциклі «Хар-

лей-Девідсон» вулицями міста в пошуках розваг. Він видавав-ся старшим за свої 18 років і дуже пишався власним «крутим»

зовнішнім виглядом. Це був його стиль. Тому друзі навіть не здивувалися, коли його заарештували за крадіжку. Оскільки це був перший арешт юнака, то замість позбавлення волі суд-дя засудив його до виправних робіт.

Ерік обрав роботу в місцевій благодійній їдальні. Сюди приходило багато бездомних людей. Ерік чистив картоплю, подавав гарячі страви, мив підлогу. Перебування в такому місці дуже гнітило юнака. Йому було неприємно все: карти-ни, звуки, запахи! Це було місце бідних, самотніх, зламаних, побитих, пошарпаних і наляканих людей, котрі нагадували йому його самого.

Однак Ерік почав розмовляти і товаришувати з ними. Ви-явилося, що не всі вони були п’яницями й бомжами. Багато хто став бідним не з власної вини. Серед них були ветерани в’єтнамської війни, покинуті матері з дітьми, старенькі жін-ки, які втратили свої будинки після смерті чоловіків. Від цих історій його серце просто розривалося. Через деякий час Ері-кові вже було не так складно працювати там. Навпаки, йому подобалося почуття, яке наповнювало його під час служіння людям. Він відчував радість, коли сидів на підлозі з дітьми та складав пазли або бавився з ними в хованки.

Одного разу, коли Ерік увечері протирав столи після ве-чері, він відчув, що хтось смикає його за штанину. На нього дивилася маленька дівчинка.

– Містере, – прошепотіла вона, – ви – Ісус?Це запитання його вразило.– Хто? Я? – здивовано запитав він.Але вона наполягала на своєму:– Ви, напевно, Ісус. Мама сказала, що Ісус любить бідних

людей – таких, як ми.Ісус колись сказав і сьогодні продовжує говорити: «Запев-

няю вас: те, що зробили одному з Моїх найменших братів, ви зробили Мені» (Матв. 25:40).

Це найважливіша мета нашого перебування на Землі. Якщо ми відкриємо для себе радість у служінні іншим, наше життя зміниться. Нехай вашою молитвою будуть слова: «Я хочу, щоб цей світ побачив у мені Ісуса!»


221221220220


Повернення Ісуса«Àäæå Ñàì Ãîñïîäü ç íàêàçîì, ïðè ãîëîñ³ àðõàíãåëà ³ ïðè Áîæ³é ñóðì³, ç³éäå ç íåáà, – ³ ïåðøèìè âîñêðåñíóòü ïî-ìåðë³ â Õðèñò³» (1 Ñîë. 4:16).

На сайті радіостудії «Тиха година» невідома жінка за-писала запитання: «Чи торкнеться Ісус землі, коли

повернеться вдруге?» Можливо, вона розмірковувала над про-роцтвом Ісуса з Матв. 24:5, де йдеться про лжехристів. Або просто хотіла розпочати дискусію, будучи вже впевненою у своїй відповіді. Наскільки важливо відповісти на це запитання?

У Біблії не написано, що ноги Ісуса не торкнуться землі. Також вона не повідомляє, що це може бути критерієм автен-тичності Його Приходу. Проте в ній написано, що ми будемо підхоплені, щоб зустрітися з Ним у повітрі.

У Першому Посланні до солунян Павло писав: «Це кажемо вам Словом Господнім: що ми, хто живе, які залишимося до приходу Господнього, не випередимо померлих. Адже Сам Гос-подь з наказом, при голосі архангела і при Божій сурмі, зійде з неба, – і першими воскреснуть померлі в Христі. Потім ми, що живемо, які залишимося, разом з ними будемо підхоплені на хмари, на зустріч з Господом у повітрі, – і так завжди будемо з Господом. Тому потішайте одне одного цими словами».

У нас виникає безліч запитань: коли Небеса розкриють-ся і на сході з’являться хмари слави, чи зрозуміємо ми, що це гряде Ісус? Чи впізнаємо ми голос нашого Пастиря? Чи не відчуємо страху в Його величній присутності? Чи будемо ми серед тих, хто зрадіє зустрічі зі Спасителем, чи кликатимемо до гір та скель, щоб вони сховали нас?

Приєднаймося ж до величного радісного хору: «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!».



Учинок любові«Ãîëîâè Ìîº¿ òè îëèâîþ íå íàìàñòèâ, à âîíà ìèðîì íà-ìàñòèëà Ìî¿ íîãè» (Ëóêè 7:46).

Історія про те, як Марія намастила ноги Ісуса пахощами, – одне з найпрекрасніших місць Писання. Біблія повідом-

ляє, що Марія була грішницею. Проте Ісус простив її гріхи, воскресив її брата Лазаря, тому серце Марії було сповнене по-дяки. Але господар будинку, Симон, «праведний» релігійний лідер, не виявив належних подяки й поваги до Ісуса, хоч Гос-подь зцілив його від прокази.

Марія чула, як Ісус говорив про Свою близьку смерть і з великою любов’ю й сумом прагнула вшанувати Його. Ціною великої особистої жертви вона купила алебастрову пляшеч-ку з дорогоцінним миром, щоб намастити ним тіло Ісуса. Але тепер люди говорили, що Він буде коронований на царство. Її смуток перетворився на радість, і вона всім серцем бажа-ла першою вшанувати свого Господа. Розбивши посудину з миром, Марія вилила пахощі на голову і ноги Ісуса. Плачучи, вона схилилася на коліна, зросила Його ноги сльозами, а по-тім обтерла їх своїм довгим розпущеним волоссям. Вона цілу-вала Його втомлені від далекої дороги ноги, виявляючи свою любов і вдячність милосердному Вчителеві.

Ці дорогі пахощі складали всі статки Марії, але, спону-кувана великою любов’ю, вона використала їх, щоб виявити свою вдячність Господу. Виливши пахощі на Його ноги, вона віддала щось більш цінне – своє серце.

Хоч присутні засудили вчинок Марії, Христос схвалив його, і вона почула Господні слова похвали, які навіки закар-бовані в Слові Божому.

Ісус сказав до Симона: «Чи ти бачиш цю жінку? Увійшов Я до твого дому, а ти води на Мої ноги не дав; а вона слізьми полила Мені ноги й волоссям своїм обтерла. Поцілунку Мені ти не дав, а вона, відколи ввійшов Я, не перестає цілувати Мої ноги. Голови Моєї ти оливою не намастив, а вона миром на-

223223222222

мастила Мої ноги. Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила; а кому мало прощається, той мало любить!» (Луки 7:44-47).

Поклоніння – це не тільки спів та молитви, хоч вони є засобами, за допомогою яких ми приходимо в Божу присут-ність. Ви також можете помазати Господа пахощами доброти і милості до Його дітей. Уявіть, що таким чином виявляєте свою любов і вдячність Богові! Тоді ви зможете почути ті ж слова, які почула Марія: «Іди з миром».



Сидіти біля ніг Ісуса«Ãîñïîäü – ìåí³ ïîì³÷íèê, òîæ ÿ íå áîÿòèìóñü. Ùî çðî-áèòü ìåí³ ëþäèíà?» (ªâð. 13:6).«Áîã... çàâæäè áóäå ïîðó÷ ³ ãîòîâèé äîïîìîãòè. Òîìó ÿ í³-÷îãî íå áîþñÿ: õòî àáî ùî ìîæå ìåí³ íàøêîäèòè?» (ªâð. 13:6, Message).

За все своє життя я багато разів чула проповіді на підставі текстів Луки 10:38-42. Цей уривок розпо-

відає про відвідання Ісусом дому Марти й Марії у Витанії. Євангельський текст навчає нас правильно визначати свої пріоритети, розуміти, що духовна їжа не менш важлива за фізичну, а також показує, як долати стрес. Я часто уявляла себе на місці Марти або Марії. А ще мені дуже подобається розмірковувати над взаємовідносинами Ісуса та цієї сім’ї. Дивно, що в культурі, де жінки не мали таких прав, як чо-ловіки, Марта володіла власним будинком. Вона була вті-ленням жінки з 31-го розділу книги Приповістей! Щоразу, коли Ісус приходив до її оселі, Марті потрібно було приго-тувати їжу, надати місце для обмивання рук та розмістити близько 30 осіб, зокрема своїх рідних і слуг, Ісуса та його 12 учнів, а також людей, що супроводжували Його. Серце Марти було наповнене любов’ю, інакше вона не відчинила б свого дому перед Ним.

А Марія, сидячи біля ніг Христа, заслухалася Його розпо-віддю. Вона бачила Його доброту і милосердя, слухала Його лагідний голос, відчуваючи себе в обіймах теплоти, безумов-ного прийняття і любові, яких їй так бракувало в житті. Як можна думати про обід, коли Хліб і Вода життя задовольня-ють будь-яку потребу? Тому коли Марта звернулася до Ісуса по допомогу, Він нагадав їй, що найбільше багатство – близькі відносини з Ним.

Ось де кожному необхідно бути – біля ніг Ісуса. Коли йдеться про кар’єру, домашні справи або садівництво, тоді корисно бути Мартою. Але пам’ятайте, що на відміну від будинку і всього нашого майна, відносини з Ісусом не ста-ріють. Він безоплатно дарує нам Свою любов та спасіння і ніколи не зажадає їх назад. Будьте спокійні і впевнені в тому, що маєте, – у дружбі з Ісусом.

«Бог дав нам обітницю: “Я ніколи не підведу тебе, ніколи не піду і не залишу самого”. Ми можемо бути впевнені в тому, що Він завжди буде поруч і готовий допомогти. Тому я нічого не боюся: хто або що може мені нашкодити?» (Євр. 13:6, Message).


225225

1 ëèïíÿ, ï’ÿòíèöÿ

Громадянство«Áîæå Öàðñòâî âñåðåäèí³ âàñ!» (Ëóêè 17:21).

У медичних працівників Яна й Дороті подвійне ка-надсько-американське громадянство. Антуанетта з

Азорських островів отримала статус легального іммігранта в Америці. Стів, уродженець Нової Зеландії, знайшов притулок серед індіанців племені піма в Аризоні, після чого вирушив назад на батьківщину. Корделл – «ямариканець», америка-нець родом з Ямайки. Ланс з Австралії проходить процедуру отримання американського громадянства, Анна Марія з Еква-дору працює у в’язницях консультантом зі здорового способу життя. А один з її синів навчається в духовній семінарії, мрію-чи стати пастором. Одного разу чоловік зі штату Міссурі сидів у ресторані на канадській стороні Ніагарського водоспаду і, дивлячись на американський берег, сказав: «За цією річкою знаходиться свобода». Офіціанта не здивували його слова.

Серед моїх друзів є уродженці з усієї планети. А мої найкра-щі друзі взагалі вважають себе ма ндрівниками й приходьками на Землі! Ми – громадяни Небесного Царства.

Небесне Царство – не примара і не фантазія. Воно реальне, і нам тільки потрібно прийняти його як дар. Звичайно, у це не-просто повірити, коли день у день задихаєшся від диму, пере-ступаєш через сигаретні недопалки, бачиш бездомних людей, які живуть на звалищах, і чуєш про ворожнечу народів Землі. Але ми, християни, серцем живемо в Божому Царстві. Воно є нинішньою реальністю та майбутньою обітницею. Оскільки Небесне Царство в наших серцях, а наш Цар – Ісус, то Він наш Правитель зараз і в майбутньому, коли прийде знову.

«А як фарисеї запитали: Коли прийде Боже Царство? – Він відповів їм і сказав: Боже Царство не прийде помітно, і не скажуть: Ось тут воно, або там! Бо Боже Царство всередині вас!» (Луки 17:20, 21).


ЛЛипеньипень

227227226226

2 ëèïíÿ, ñóáîòà

Носіть тягарі одне одного«² ï³äóòü ò³ íà â³÷íå ïîêàðàííÿ, à ïðàâåäíèêè – íà æèòòÿ â³÷íå» (Ìàòâ. 25:46).

Нещодавно в мене гостювала 90-річна Еліс Сміт. Завдя-ки своїй обдарованості вона стала володаркою звання

професора сестринської справи. Я побоювалася, чи не складно їй буде підніматися на другий поверх до своєї спальні. Однак мої побоювання не справдалися. Виявилося, що вона щодня проходить пішки близько трьох кілометрів.

Під час церемонії, присвяченої її нагородженню, Еліс не побажала вислуховувати дифірамби її видатним академічним здібностям, тому виступила перед присутніми, зачитавши їм смішний динамічний вірш, який вона з колегами склала ба-гато років тому, коли працювали в акушерському відділенні. Про роботу на посаді голови Сестринського відділення при-міського коледжу у Вашингтоні вона могла розповісти лише в особистій бесіді і тільки якщо її запитували. Це був час грома-дянських заворушень наприкінці 1960-х. Студенти коледжу навчали грамоти дітей з гетто*, розташованих у центральних районах Вашингтона. Матері цих дітей виживали лише завдя-ки соціальній допомозі.

Одного разу пастор церкви, яку відвідувала Еліс, сказав їй: «Еліс, батьки цих дітей не отримують нічого, крім допомоги. Чому б тобі не навчити цих людей сестринської справи? Ти ж знаєш, що повинен уміти кожний медичний працівник!»

Прийшовши додому, Еліс молилася: «Господи, Ти знаєш, що я не плекаю особливих почуттів до цих людей». Але Гос-подь відповів їй і подарував любов до знедолених.

Отже, Еліс Сміт, висококваліфікований фахівець, пішла до цих неосвічених батьків. Вона зібрала колектив викладачів. Ніхто нікого не примушував. Ніхто нікому не платив. Еліс була чудовим учителем. Після закінчення навчання кожна мати з

* Гетто – райони великих міст, де добровільно або примусово проживають етнічні меншини (прим. редактора).

районів гетто отримала диплом. Деякі навіть продовжили нав-чання, щоб стати фаховими медсестрами.

Згодом одна з таких «гетто-матерів», зустрівши Еліс у лі-карні, міцно обняла її і сказала: «Мої діти дуже пишаються мною! Тепер у мене є справжня робота».

Історія Еліс – це яскравий приклад виконання слів Ісуса, адресованих Його вірним дітям з усіх народів: «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене прийняли; не мав одягу, і ви Мене зодягнули; хворів, і ви Мене відвідали; у в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене!» (Матв. 25:35, 36).


3 ëèïíÿ, íåäiëÿ

Як хочеш Ти«Îäíàê íå ÿê ß õî÷ó, à ÿê Òè» (Ìàòâ. 26:39).

Як і всі люди, я час від часу ходжу на прийом до лікаря. Я хочу бути в курсі всього, що стосується мого здо-

ров’я, і все більше переконуюся: чим старшою стає людина, тим більше вона залежить від лікарів, хоч і прагне бути не-залежною. Кілька років тому мені мали зробити одну просту операцію. Я дуже негативно ставлюся до операцій: ти засина-єш, а хтось тебе розрізає. Мені більше до душі, коли в мене все під контролем. А операція – одна із ситуацій, коли від мене мало що залежить. Я повинен цілком довіритися своєму лі-кареві, котрий вирішить, що робити з тим, що він побачить під час операції. І не тільки тому, що він більш освічений у цій галузі, але ще й тому, що в даному разі краще бачить усі мої органи. До того ж, поки я перебуваю під наркозом, він не спить. Задовго до операції я поставив лікареві безліч за-питань, оскільки хотів бути впевненим у правильності мого рішення. І все ж врешті-решт мені довелося сказати: «Робіть, як вважаєте за потрібне».

Напевно, у житті немає нічого важливішого, ніж зверну-тися до Бога з такою молитвою: «Господи, Ти знаєш мої ба-

229229228228

жання. Ти знаєш, що я вважаю правильним і чого потребую. Але, незважаючи на всі мої уявлення, я хочу, щоб Ти зробив так, як вважаєш за потрібне».

Жодна справжня молитва не обходиться без подібних слів. Я чув багато молитов про конкретні потреби різних лю-дей. Я і сам багато разів молився такими молитвами. Фак-тично більша частина наших молитов – це списки прохань. Я навіть чув, як люди буквально вимагали від Бога відповіді, вимагали, щоб Він урегулював певні сторони їхнього життя або зробив чудо. Але зверніть увагу на те, що в молитовному словнику Ісуса не було жодної вимоги. Так, Він відкривав пе-ред Отцем Свої бажання, але Його наступними словами були: «Отче, Я довіряю Тобі. Роби, як вважаєш за потрібне».

«Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові. І мир Божий, що перевищує всяке розуміння, нехай береже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі» (Филп. 4: 6, 7)


4 ëèïíÿ, ïîíåäiëîê

Патріотизм«À õòî äèâèòüñÿ íà äîñêîíàëèé çàêîí ñâîáîäè ³ ïåðåáóâàº â íüîìó, òîé íå ñëóõà÷-çàáóäüêî, à âèêîíàâåöü ä³ëà; â³í áóäå áëàæåííèé ó ñâî¿õ ä³ÿõ» (ßêîâà 1:25).

День незалежності – радісне свято. У ньому немає над-мірної суєти, як буває під час підготовки до інших

свят. Не потрібно готувати багато їжі й подарунків. До того ж ви отримуєте додатковий вихідний, можете брати участь у параді та феєрверках, відпочивати на природі, слухати цікаві історії про героїв. У США, наприклад, цього дня всі співають гімни «Америка прекрасна» та «Віра наших батьків». Усюди майорять прапори і стрічки. А люди зодягаються в одяг на-ціональних кольорів.

Мені особливо запам’яталися два найкращих святку-вання Дня незалежності в моєму житті. Один з них я про-

вела в штаті Вашингтон. Я слухала симфонічний оркестр і споглядала вогні феєрверків навколо меморіалу Джорджа Вашингтона. А друге свято запам’яталося мені тому, що я провела його на водосховищі Пауелл, в Аризоні. Ми ку-палися, плавали на човні, спостерігали за парадом, навіть зустріли колишніх радистів-шифрувальників. А наостанок насолоджу валися феєрверком на піщаній горі. Одного разу я провела 4 липня в Британському музеї в Лондоні. Я спеці-ально одягла плаття національних кольорів, і наш гід навіть привітав мене зі святом!

Хто такий патріот? Можливо, це людина, яка підтримує свій уряд та армію, розмахує прапором, уболіває за свою країну в спортивних змаганнях і має «правильні» політичні переконання? Але чи достатньо цих дій, аби бути справжнім патріотом, чи є ще якісь способи виявити любов і повагу до своєї країни?

А як щодо дотримання законів, наприклад, про обме-ження швидкості на дорогах? Чи не наймаємо ми людей не-легально і чи не видаємо зарплату в конвертах, намагаючись уникнути податків? Чи чесно ми заповнюємо податкову ві-домість? Чи вивчаємо виборчі програми кандидатів під час виборів до уряду? Чи голосуємо за важливі моральні прин-ципи і за відповідальних людей чи просто ставимо галочку? Люди віддали своє життя, щоб ми жили у вільній країні, а ми часто забуваємо про це.

«А хто дивиться на досконалий закон свободи і перебуває в ньому, той не слухач-забудько, а виконавець діла; він буде блаженний у своїх діях» (Якова 1:25).

Хтось сказав, що людина виявляє свій справжній характер тоді, коли її ніхто не бачить. А хто я – забудькуватий слухач чи виконавець діла? Пам’ятайте: ми – громадяни не тільки своєї країни, а й Божого Царства, тому повинні відповідати цьому званню.


231231230230

5 ëèïíÿ, âiâòîðîê

Врятований любов’ю«Áî òàê Áîã ïîëþáèâ ñâ³ò, ùî äàâ Ñâîãî ªäèíîðîäíîãî Ñèíà, ùîá êîæíèé, õòî â³ðèòü ó Íüîãî, íå çàãèíóâ, àëå ìàâ â³÷íå æèòòÿ» (²âàíà 3:16).

Проповідник Біллі Санд любив розповідати історію про суддю із Джексонвілла, штат Флорида, котрий зару-

чився з молодою дівчиною. На жаль, вони посварилися і роз-лучилися. Через кілька днів суддя серйозно захворів. Він по-трапив до лікарні, його життя висіло на волоску.

У цей час його колишня наречена серйозно задумалася над їхніми стосунками. Вона зрозуміла, що все ще дуже любить його. Тому купила прекрасний букет квітів і попросила лікаря переда-ти букет судді. Той з радістю погодився. Він увійшов до судді, котрий міцно спав. Було очевидно, що життєві сили його зали-шають. Лікар поклав квіти судді на груди, відійшов убік і спо-стерігав. Через кілька хвилин суддя відчув щось на своїх грудях, розплющив очі і побачив букет. Потім він подивився на лікаря і слабким голосом прошепотів: «Дякую за квіти, лікарю».

Однак той відповів: «Це не від мене. Там є маленька листів-ка, на якій написано, хто їх передав». Тремтячими руками моло-дий чоловік узяв листівку. На ній було написано: «З любов’ю» і стояв підпис його колишньої нареченої. Суддя запитав: «Ліка-рю, це ви вмовили її передати квіти чи вона сама вирішила?»

Лікар переконав його, що дівчина зробила це з власної волі. Від тієї хвилини з юнаком почали відбуватися чудеса. Він почав стрімко одужувати. А через дев’ять днів у холі лікарні відбулося прекрасне весілля. Суддя і його кохана присягнули одне одному в коханні на все життя. Його врятував букет квітів та любов коханої.

Слава Богові, що понад 2000 років тому заради нас Він по-слав на Землю найпрекраснішу «квітку» Всесвіту – Свого Сина, а разом з Ним і вістку про Свою любов. «Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав вічне життя» (Івана 3:16).

Герман Бауман

6 ëèïíÿ, ñåðåäà

Усе мені – тут і зараз!«Áî öüîãî âñüîãî ÿçè÷íèêè øóêàþòü. Çíàº-áî âàø Îòåöü Íåáåñíèé, ùî öüîãî âñüîãî ïîòðåáóºòå» (Ìàòâ. 6:32).

Звичайно, поведінка маленьких дітей багато в чому відрізняється від дій зрілих людей. На мою думку,

чотири елементи особливо відрізняють поведінку одних від других.

Терміновість. Якщо немовля чогось хоче, то обов’язково тут і зараз. З віком людина розуміє, що великі бажання не збу-ваються цієї ж миті, а час очікування може виявитися таким же цінним, як і момент отримання бажаного.

Себелюбство. Чимало дітей думають тільки про себе і вважають себе центром Усесвіту. Дорослі люди навчаються дивитися на речі очима інших. Ми розуміємо, що щастя по-лягає не лише в отриманні бажаного, а й у тому, щоб зробити щасливими якомога більше людей.

Необхідність. Важливо розуміти, що нам необхідно. Діти знають конкретно, що їм потрібна для щастя саме ця іграшка або заняття. Дорослі ж іноді, отримавши бажану річ, розумі-ють, що це не принесло їм щастя.

Причина і наслідок. Діти бачать життя як послідовність причин і наслідків. Вони чутливі до похвали й покарання, саме тому моя дочка Санта складає список необхідних їй речей та двічі його перевіряє. Дорослішання приводить до розуміння, що часом ми можемо абсолютно незаслужено зазнати краху або отримати благословення. А іноді нам вдається уникнути заслужених наслідків.

Те саме відбувається і під час духовного дорослішання. Коли ми тільки приходимо до Бога, усіма нашими вчинка-ми керує віра в те, що Господь негайно й особливим чином відповідає на наші молитви. Ми приходимо до Нього з упев-неністю, що отримаємо відповідь на наше прохання. Ми вва-жаємо: мені потрібно ось це і ось так, я помолюся, і Господь обов’язково дасть мені бажане.

233233232232

Майже всі чудеса, що відбуваються в житті людей, призна-чені для того, щоб наблизити слабких у вірі до Бога. Однак, стаючи духовно більш зрілими, ми починаємо розуміти, що не завжди отримуємо відповідь на молитву очікуваним чином, бо наші бажання не до вподоби Богові. Він краще знає, кому справді потрібні Його благословення, коли та які саме. Тому зрілий християнин усвідомлює, що ми не завжди й не відразу отримуємо те, на що заслуговуємо, чи то добре, чи погане.


7 ëèïíÿ, ÷åòâåð

Бог послав дощ«Àëå Áîã ïî÷óâ, – ³ âèñëóõàâ ãîëîñ ìîº¿ ìîëèòâè» (Ïñàë. 66:19).

На височинах північної Індії живе народ маніпурі, який мало що знає про Євангеліє. Протягом кількох років

Ранджит Сінгх та його дружина займалися вирощуванням ка-пусти на своєму полі. Один рік видався особливо засушливим, земля жадала води, а дощу все не було й не було. Деякі рос-лини почали в’янути. А без дощу не буде врожаю, і сім’ї дове-деться пережити важкі часи.

Подружжя Сінгх уже втратило віру в тих богів, до яких кликали все своє життя, тому не знали, де шукати допомоги. Котрому із сотень тисяч богів потрібно помолитися, аби він послав дощ для врожаю капусти?

Тоді містер Сінгх згадав, як одного разу чув від якоїсь люди-ни, що Бог християн – Всемогутній. Він поділився своїми дум-ками з дружиною, і вони разом вирішили помолитися цьому невидимому Богові. «Якщо Бог християн почує нас і відповість на нашу молитву, ми будемо знати, що Він – істинний Бог», – сказав містер Сінгх дружині. Уперше в житті сім’я відкрила свої серця перед Богом, благаючи про допомогу.

Тієї ж ночі пішов дощ. Наступного дня подружжя не могло повірити своїм очам, побачивши, що дощ пройшов тільки над їхнім полем і більше ніде в усьому селі.

«Але Бог почув, – і вислухав голос моєї молитви» (Псал. 65:19).

Тепер містер Сінгх не сумнівався в тому, Хто є істинним Богом. Він вирішив дізнатися, як стати послідовником цього могутнього Бога, Котрий відповів на молитву. Проте його дру-жина ще мала певні сумніви.

Містер Сінгх знайшов протестантського пастора і запитав, як йому стати християнином. Того ж дня пастор охрестив його і містер Сінгх щасливий пішов додому. Але він ще не знав, що значить бути християнином. Що повинен робити послідовник Бога? Як Йому поклонятися? Чого від нього очікує Господь?

Трохи пізніше містер Сінгх зустрів адвентистського пастора і запитав його: «Що означає бути християнином?» Вивчаючи біблійні уроки разом з пастором, ця сім’я отри-мала відповіді на свої запитання. Урешті-решт містер та місіс Сінгх приєдналися до Адвентистської церкви, прийнявши хрещення.

Джеймс і Джин Зехері


Під Його крилами«Ãîñïîäü, Áîã ïðîðî÷èõ äóõ³â, ïîñëàâ Ñâîãî àíãåëà ïî-êàçàòè Ñâî¿ì ðàáàì òå, ùî íåçàáàðîì ìàº ñòàòèñÿ» (Îá’ÿâë. 22:6).

Протягом п’яти місяців команда інтенсивно працюва-ла над тим, щоб розібрати літак. Нарешті всі його

частини – двигун, крила, хвіст, шасі, деталі, панель управ-ління – були акуратно складені в ангарі. Тепер треба було зняти з них фарбу, почистити, відремонтувати і вдосконали-ти. Проте сили команди вже вичерпалися.

Реконструкція літака – дуже копітка робота, яку зазвичай виконують кілька професійних механіків. А в нашому проекті брала участь унікальна команда, зокрема молодь. Майже кож-ні вихідні десятки енергійних молодих людей брали участь у першому в історії молодіжному місіонерському авіапроекті.

235235234234

Робочий простір для ремонту літака надала нам місцева влада, але з ним постійно виникали складності. Щоразу, коли наше місце було необхідне для якихось інших цілей, нам до-водилося переїжджати і робота зупинялася, оскільки потріб-но було перевезти сотні деталей. Отже, це було вже сьоме міс-це нашої дислокації. Залишалося два тижні до грандіозного свята, на яке збереться близько 26 тис. молоді, а перед нами були завершальні роботи. Для цього молодіжного форуму був створений логотип з білим голубом у польоті, що символізує Святого Духа і мир.

Я відчайдушно аналізував фронт робіт і розумів, що вчас-но закінчити ремонт неможливо. Я увійшов до ангару, маючи намір поділитися своїми переживаннями з іншими та відпус-тити всіх по домівках. Один з механіків указав мені на сталеву балку над літаком. Я мовчки підвів голову і побачив прекрас-ного живого білого голуба.

– Звідки він тут узявся? – після довгої паузи запитав я.– Ніхто не знає, – відповів механік.Тому всі вирішили: «Якщо Бог так піклується про наш про-

ект, що послав голуба, аби надихнути нас, значить ми повинні продовжувати роботу!»

Щодня впродовж наступних двох тижнів голуб відлітав з ангара, але завжди повертався на своє постійне місце над ре-монтним майданчиком. Над літаком працювало 465 хлопців. І ось, нарешті, укомплектований і присвячений для місії, літак був відправлений на місце призначення. Відтоді голуб зник.

«Чи ж не наказав Я тобі: будь сильний та відважний? Не бійся й не не лякайся, бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити» (І. Нав. 1:9).

Коли в послухові Богу ви зустрічаєтеся з труднощами, про-сто зупиніться, подивіться вгору і послухайте. Він – Еммануїл, що значить: «З нами Бог!» (Ісаї 7:14).



Особливий Божий скарб «Còàíåòå Ìåí³ âëàñí³ñòþ á³ëüøå âñ³õ íàðîä³â» (Âèõ. 19:5).

Ви, напевно, зауважували, що представники різних дено-мінацій одягаються певним чином. Наприклад, жінки -

меноніти носять чепчики, що символізує їхнє молитовне жит-тя, а чоловіки-євреї одягають ярмулку. Посвячені мормонські сім’ї носять спеціальну натільну білизну, а їхній верхній одяг відрізняється особливою скромністю. У деяких харизматичних церквах жінки носять тільки плаття і не стрижуть волосся. Ок-ремі громади вважають, що віруючим жінкам дозволено носити лише рівні скромні сукні без ґудзиків та інших прикрас. На фоні звичайних людей такі віруючі виглядають незвично.

Чотириста років тому з латинського, грецького та єврей-ського джерел було перекладено Біблію Короля Якова (King James Version, KJV). У цьому перекладі при описі вибраного Божого народу використовується слово «peculiar». У сучасній англійській мові це слово означає дивовижний, ексцентрич-ний, незвичний, химерний. Однак у XVII ст. слово «peculiar» означало «особливий, освячений, відокремлений для святої праці». «Але ви – вибраний рід, священство царське, святий народ, особливі (peculiar) люди; щоб ви могли звіщати славу Того, Хто викликав вас із темряви до дивовижного Свого світ-ла» (1 Петра 2:9, дослівний переклад). «Отже, якщо ви будете слухати Мій голос, дотримуватися заповіту Мого, тоді будете Моїм особливим (peculiar) скарбом перед усіма людьми: бо Моя вся земля» (Вих. 19:5, дослівний переклад).

Бог називає нас Своїм вибраним, святим, особливим скар-бом. Ми подібні до живих скульптур, створених з благородно-го металу; ми – коштовності для Бога. Ми – чудове творіння Господа (Ефес. 2:10), тому наш дух і тіло повинні сяяти, відо-бражаючи Божественну славу, як обличчя Мойсея на горі Си-най (Вих. 34:29, 30). Усвідомлення того, що ми – особливий, святий Божий скарб, має спонукати нас «звіщати чесноти Того, Хто вас покликав із темряви до дивного Його світла».


237237236236


Чи справді ви готові?«Ñòåðåæ³òüñÿ, ùîá âàø³ ñåðöÿ íå îáòÿæóâàëèñÿ… ³ ùîá íå íàä³éøîâ íà âàñ òîé äåíü íåñïîä³âàíî» (Ëóêè 21:34).

У 1990 році один студент-медик розповів мені про не-минуче прийняття конгресом США закону про не-

дільний день. Він вважав, що такий закон покладе початок ре-лігійним переслідуванням, і, згідно з його спостереженнями, усе вказувало на те, що це станеться до кінця поточного року. Юнак переконував мене, що тепер не слід закликати членів Церкви до відродження, а краще навчити їх простих засобів виживання, які допоможуть їм під час утечі з комфортних міських умов у гори.

Багато хто поділяв такі погляди. Дехто навіть побудував підземні укриття; інші просто переїхали з міських «джунглів» до сільської місцевості. Я навіть знаю людей, котрі запаса-ються консервами, плануючи пережити майбутні події світо-вої історії.

Відтоді минуло чимало років і відбулося багато подій: тер-акт 11 вересня 2001 року, війни, у яких щодня гинуть військові та мирні жителі, цунамі 2004 року, яке забрало життя сотень тисяч людей і ще мільйони залишило без даху над головою. А закон про недільний день усе ще не прийнятий.

Людям, які зі страхом у серці очікують подій останніх днів, притаманні дві якості. Вони не закорінені в Писанні та покладаються на сучасні сенсаційні провіщення. Але там, де нехтують Словом Божим, виникає фанатичне самоутвер-дження, яке призводить до встановлення помилкових дат і неправильного тлумачення подій, передбачених Ісусом у 24-му розділі Євангелія від Матвія та 21-му розділі Євангелія від Луки. Хтось чекає початку гонінь, а я очікую Другого при-ходу Ісуса. А це – два протилежних очікування!

Просто втекти у віддалені гори чи печеру – це не вихід. Адже сучасне фоточутливе обладнання може визначити сліди люди-ни навіть через добу після того, як вона залишила якесь місце.

На прикладі Афганістану ми бачимо, що гідролокатори й рада-ри здатні проникати крізь ґрунт і камені, а супутники можуть зафіксувати на відстані сотень кілометрів навіть пса, що пере-ходить вулицю. Куди ж нам бігти? Як сховатися? Ми справді не знаємо ані дня, ані години Приходу (1 Сол. 5:2, 3), бо життя до самого кінця триватиме за своїм порядком (Матв. 24:37).

Чи готові ми? Щодня ми повинні приймати Христа як особистого Спасителя. «Коли ж почне це збуватися, випро-стайтеся і підійміть свої голови, бо наближається ваше визво-лення!» (Луки 21:28). І якщо я приймаю це рішення сьогодні, то можу з упевненістю сказати: «Так, завдяки Його благодаті я справді готова!»



Змінене серце«² äàì ß ¿ì ñåðöå ï³çíàòè Ìåíå, ùî ß – Ãîñïîäü» (ªðåì. 24:7).

«Мій чоловік ненавидить Біблію! – сумно сказала жін-ка. – Він розлютився, коли побачив, що я її читаю.

Він жбурнув її об стіну, потім намагався порвати і спалити її. Це все, що від неї залишилося». Вона тримала в руках кілька подертих сторінок. «А вчора він ударив по голові нашу п’яти-річну дочку. Я не знаю, що мені робити».

Місіс Дофні, яка відвідала цю жінку, уважно вислухала її сумну розповідь і сказала: «Бог любить вас. І Він справді відповідає на молитви. Дозвольте, я за вас помолюся». Після молитви місіс Дофні розповіла своїй знайомій про семінари, які відбувалися поблизу і метою яких було допомогти людям налагодити сімейні відносини.

У цей час з роботи повернувся чоловік знайомої. Він був стомлений і злий. Чоловік зізнався, що один друг запропону-вав йому зберігати в себе наркотики, які можна буде продава-ти й заробляти гроші, але той відмовився. Місіс Дофні вислу-хала його і сказала: «Бог любить вас і вашу сім’ю. Він бажає

239239238238

вам кращого життя. Бог вірний, і Його обітниці, записані в Біблії, істинні».

Чоловік запитав: «А ви могли б знайти для мене Біблію іс-панською мовою?»

Місіс Дофні намагалася не виявити свого подиву й захоп-лення. «Так, я можу пошукати її для вас», – усміхаючись, від-повіла вона.

Наступного дня місіс Дофні принесла чоловікові Біблію іс-панською мовою і провела з подружжям біблійний урок. Вона запросила їх прийти на євангельську програму, і, на її радість, вони обоє погодилися прийти. Подружжя відвідувало програ-му по черзі. Комусь із них щодня доводилося залишатися вдо-ма, щоб охороняти їхнє скромне сімейне майно.

Щоранку місіс Дофні разом з двома пасторами та 34 чле-нами Церкви збиралися, аби поділитися досвідами, спланува-ти відвідування і помолитися за 500 осіб, котрі зацікавилися Біблією. Їхні зусилля увінчалися тим, що щовечора програму відвідувало понад 1 000 осіб.

Коли місіс Дофні розповідала, як Бог змінив серце злого чоловіка, її очі наповнилися сльозами радості. Тепер цей чо-ловік із дружиною вивчають уроки з підготовки до хрещення. Бог використав талант простої жінки, наповненої любов’ю, щоб навернути до Себе цю сім’ю. Якщо ви дозволите, Він так само може використати і вас.



Дар усмішки«Áî ÿ Éîìó áóäó ùå äÿêóâàòè çà ñïàñ³ííÿ Éîãî!» (Ïñàë. 42:6).«Â³í â³äîáðàæàº íà ìîºìó îáëè÷÷³ óñì³øêó. Â³í – ì³é Áîã» (Ïñàë. 42:6, Message).

Джордж Еліот сказав: «Усміхайся – і в тебе будуть друзі; хмурся – і в тебе будуть зморшки. Заради чого варто

жити, так це заради того, аби полегшити життя ближнього».

Моя тримісячна дочка Еммелін дуже любить усміхатися. Вона усміхається кожному, кого бачить: молодим і літнім, лисим і кучерявим, високим і маленьким. Нещодавно ми від-відали її прабабусю. Чесно кажучи, я боялася, що вона зля-кається її зморшкуватого, але такого дорогого для мого сер-ця обличчя. Однак Еммелін просто розпливлася в усмішці! Я впевнена, що причиною такої поведінки є усвідомлення, що її люблять. Така впевненість допомагає дитині випроміню-вати таку ж любов і довіряти кожному, кого вона зустрічає.

Усмішка – простий рух м’язів обличчя, але вона може радикально змінити чийсь день. Усмішка може розчинити злість та образу, усунути напругу, виявити вашу прихиль-ність і викликати усмішку у відповідь. Лише одна усмішка може перетворити ворога на друга, відчай на надію, смуток на радість. Вона впливає не тільки на оточуючих, а й змінює внутрішній і зовнішній вигляд усміхненого.

Мати Тереза одного разу сказала: «Щоразу усміхаючись комусь, ви виявляєте любов до цієї людини, даруєте їй пода-рунок, і це прекрасно!» Яка цікава думка, чи не так? Щодня ми маємо безліч можливостей дарувати такі дорогоцінні й вод-ночас недорогі подарунки, але так часто нехтуємо цим!

У нас із вами є Небесний Отець, Котрий любить нас не-збагненною любов’ю. Заради нас Він віддав Свого єдиного Сина, щоб ми могли провести з Ним вічність. Хіба цього не-достатньо, щоб усміхатися й випромінювати Його безмежну любов на оточуючих?

Сьогодні поміркуйте над Його любов’ю до вас. І нехай ці думки настільки наповнять радістю ваше серце, щоб вона за-сяяла усмішкою на вашому обличчі!

«Чому ти така сумна, душе моя? Чому ти співаєш сумовиті пісні? Зверни свій погляд на Бога, і я буду знову прославля-ти Його. Він відображає на моєму обличчі усмішку. Він – мій Бог» (Псал. 42:6, Message).


241241240240


Бери від життя все!«Àäæå Áîã íå äàâ íàì äóõà ñòðàõó, àëå äóõà ñèëè, ëþáîâ³ é ðîçñóäëèâîñò³» (2 Òèì. 1:7).«Áî äàâ íàì Áîã äóõà ñèëè é ëþáîâ³, ñïîêîþ ³ çäîðîâîãî ãëóçäó, äèñöèïë³íè é ñàìîêîíòðîëþ» (2 Òèì. 1: 7, ðîçøè-ðåíèé ïåðåêëàä).

«Самотній чоловік, абсолютно самотній: ні дітей, ні ро-дини, ні друзів, але він продовжує невтомно труди-

тися до пізньої ночі, ненаситно прагнучи заробити все більше і більше. У його голові навіть не виникають запитання: “Для чого мені орати, як віл, ні на хвилину не зупиняючись? Кому це потрібно?” Він просто працює далі» (Екл. 4:8, Message).

«Мій час короткий. Дні мого життя пролітають з боже-вільною швидкістю, і мені не вдається навіть зауважити все хороше, що мене оточує» (Йова 9:25, Message).

О, та це ж мої думки! Я шукала в Інтернеті корисні поси-лання з іншої теми і натрапила на ці тексти. Вони просто запа-ли мені в душу. Звичайно, не настільки, щоб залишити роботу й піти додому, але достатньо, щоб серйозно задуматися над моїми життєвими пріоритетами.

Коли я працювала по 60 годин на тиждень, займалася слу-жінням для самотніх людей, а також музичним служінням по суботах і неділях, мама казала, що мені потрібно збалансува-ти своє життя. Мій начальник порадив мені те ж саме. А мій лікар сказав, що втома і стрес заважають мені позбутися зай-вих кілограмів.

На свій захист можу сказати, що я заробила стипендію на навчання в коледжі й університеті, придбала свою простень-ку машину і сама влаштувалася на роботу. Я люблю їздити у відпустку сама. Моя родина – це робота і церква. Мені подо-бається працювати, це хороший спосіб спілкуватися з людь-ми, тому навіть у вільний час вдома я волію працювати. Мені також подобається працювати в церкві. Я самотня жінка з кредитом за будинок, тому мені складно відмовитися від під-

робітків. Але ще складніше сказати «Ні!» пастору, котрий вва-жає, що текст 1 Кор. 7:34 говорить про те, ніби в самотніх лю-дей безліч вільного часу для участі в усіх церковних проектах!

Однак щотижневий відпочинок з Богом і щоденна тиха година в спілкуванні з Ним дарують мені необхідну життєву енергію. І якщо хтось скаже мені: «Бери від життя все!», я з упевненістю відповім: «Дякую, у мене вже стільки, що я можу поділитися і з тобою».



Дар відпочинку«Ïðèéä³òü äî Ìåíå, âñ³ âòîìëåí³ òà îáòÿæåí³, – ³ ß çàñïî-êîþ âàñ!» (Ìàòâ. 11:28).

Ви коли-небудь спостерігали за оточуючими вас людь-ми в банку, у хлібній крамниці, лікарні, торговому

центрі або в магазині запчастин? Чи бачили ви когось безтур-ботного і щасливого? Скільки навколо вас утомлених, зневі-рених, стурбованих, нетерплячих і навіть злих людей? А чи часто протягом тижня ви відчуваєте себе розслабленим та спокійним? Чи часто у вас виникає бажання втекти від суєти і просто побути на самоті?

Створюючи нас, Господь знав, що нам буде необхідний особливий час для «підзарядки наших батарейок», тому запро-понував нам чудовий подарунок – день відпочинку, суботу.

Подорослішавши, я зрозуміла, що субота – це не стільки день заборон і наказів, скільки возз’єднання із самим собою, з рідними та друзями, а найважливіше – з нашим Творцем. Він дав нам цей дар часу, щоб ми відпочили від стресів повсякден-ного життя та зосередилися на найголовнішому – на взаємо-відносинах з Ним. Це прекрасний час для сім’ї та друзів. Час для зустрічі з тими, хто поділяє твої переконання й підтримує тебе у вірі в Христа. Час для споглядання краси творіння. Час, аби подякувати і прославити Господа за дар життя й любові. Час згадати, що таке справжнє життя.

243243242242

Бог створив суботу як радісний день хвали, подяки і спіл-кування. Увесь тиждень ми з нетерпінням чекаємо, коли ж настане субота, і так не хочеться, щоб вона закінчувалася. Це дорогоцінний подарунок для нашої насолоди й душевного від-починку. Це передчуття Небес.

Ісус каже: «Ви втомилися? Знемагаєте? Ви на роздоріжжі? Прийдіть до Мене. Відпочиньте зі Мною, і ваше життя відно-виться. Я покажу вам, що таке справжній відпочинок. Ходіть зі Мною, трудіться зі Мною, подивіться, як це роблю Я. Навчіть-ся вільних ритмів благодаті. Я не покладу на вас нічого надто важкого і непосильного. Тримайтеся ближче до Мене і дізнає-теся, як можна жити вільно й легко» (Матв. 11:28-30, Message).



Благодатні слова«Áî âñ³ ìè áàãàòî ãð³øèìî. Êîëè æ õòî íå ãð³øèòü ñëî-âîì, – òî äîñêîíàëèé ÷îëîâ³ê, çäàòíèé ïðèáîðêàòè é óñå ò³ëî» (ßêîâà 3:2).

Як було б добре, якби ми всі стали досконалими! Як ча-сто ми жалкуємо про те, що вже сказано або зробле-

но. Яків стверджує: якби ми могли приборкати свого язика, у нас з’явився б шанс стати досконалими. Далі у своєму Послан-ні він проводить паралель між язиком та вуздечкою для коня, штурвалом корабля і невеликим вогнем. У кожному з наведе-них образів щось відносно невелике і на перший погляд не-значне стає зрештою набагато важливішим, ніж здавалося.

Досить непросто вкласти вуздечку в рот великому коневі, особливо якщо він чинить опір. Але щойно вуздечка опиняєть-ся на своєму місці, ви можете з легкістю керувати конем.

Одного разу, подорожуючи морем, я спустився до своєї каюти, щоб відпочити, залишивши біля штурвала механіка. Коли я повернувся, то був вражений. Човен пройшов від-стань близько 40 кілометрів, а за курсом – тільки 15. Погля-нувши на картограф, я зрозумів, що ми рухалися зиґзаґами,

оскільки механік не міг втримувати штурвал так, щоб човен рухався по прямій. Одна невеличка деталь може відіграти дуже важливу роль.

Коли я був підлітком, мені доручили виносити діжки зі спа-леним вугіллям на звалище на краю нашої ферми. Одного разу в п’ятницю після обіду, виконуючи свою роботу, я не помітив, що на дні однієї діжки ще тлів вогонь. Посеред ночі до нас по-стукав знайомий моторист і повідомив, що на нашому звалищі розгорілася сильна пожежа. Вона горіла й диміла ще кілька мі-сяців, а все через невеликий вогник.

Яків радить нам бути обережними у виборі слів. Наша мова відкриває наш внутрішній світ. Але варто також зазна-чити, що наші слова здатні вплинути і на наш розум. Те, про що ми часто думаємо, обов’язково висловимо вголос, і таким чином ці думки ще більше зміцняться. Коли людина озвучує свої уявлення або обговорює їх із кимось, вони розвиваються далі. Іноді люди тримають усе в собі. Однак Яків попереджає, що в будь-якому разі нам потрібно стежити за тим, чим ми на-повнюємо свій розум, щоб з нього виходили тільки такі слова, які прославлять Господа.



Чотири тисячі літрів за хвилину«Ñëàâà ëþäèí³, ùî ãí³â ïîêèäàº, à êîæåí ãëóïàê âèáóõàº» (Ïðèï. 20:3).

Літня екскурсія на міську пожежну станцію – це дуже захопливий захід для дітей Лома Лінди, штат Каліфор-

нія. Спочатку пожежники показують їм яскраво-червону ря-тувальну машину. Хлопчики й дівчатка з відкритими ротами спостерігають, як перед ними один за одним з’являються різні рятувальні інструменти всіляких форм і розмірів. Складно по-вірити, що всередині цієї машини ховається так багато речей: медичні матеріали для надання допомоги постраждалим, ку-валда, сокира, «щелепи життя» – величезні гідравлічні ножиці,

245245244244

які здатні за лічені секунди перерізати двері автомобіля, щоб звільнити жертву нещасного випадку.

Далі дітям демонструють захисну форму: від шолома до чобіт зі сталевими носками. У такому костюмі захищений ко-жен сантиметр тіла рятувальника. Усе спорядження важить більше, ніж більшість присутніх дітей.

Діти вишикувалися в чергу біля пожежної машини, щоб посидіти на місці водія. Моя дочка Анніка залізла на сходин-ку заввишки з її ріст. А щоб потриматися за величезне кермо, їй потрібно було сильно витягнути руки.

У дворі дітям показали різні шланги, які використовують для гасіння пожеж. Найпотужніший з них подає воду зі швидкі-стю 4 000 літрів за хвилину. Малюкам навіть дозволили потре-нуватися в гасінні пожеж на спеціальному щиті. На ньому був зображений будинок, з вікон якого виходило «полум’я», при-кріплене до щита. Якщо хтось потрапляв у «полум’я» водою зі шланга, воно падало і «пожежа» була ліквідована. Звичайно, коли діти почали тренуватися, вода лилася всюди.

Дивлячись на всі ці машини, засоби й інструменти, я ду-мала: «Скільки рятувальників, зусиль, коштів і часу необхід-но використати, щоб загасити пожежу, яка часто виникає з маленької іскри. А духовна пожежа – сварка – також здебіль-шого виникає з невеликої іскри, наприклад, слова. А скільки буде потрібно людей, зусиль і часу, щоб загасити таку поже-жу! Соломон дає просту мудру пораду щодо ліквідації духов-ної пожежі: покинь гнів!



Айн Муса – джерело Мойсея«² Ãîñïîäü ïðîìîâëÿâ äî Ìîéñåÿ, ãîâîðÿ÷è: “Â³çüìè æåçëî, òà çáåðè ãðîìàäó òè òà áðàò òâ³é Ààðîí, ³ ñêàæåòå äî ò³º¿ ñêåë³ íà ¿õí³õ î÷àõ, – ³ âîíà äàñòü ñâîþ âîäó. ² âè-âåäåø äëÿ íèõ âîäó ç ò³º¿ ñêåë³, òà é íàïî¿ø òó ãðîìàäó òà ¿õíþ õóäîáó”» (×èñ. 20:7, 8).

Кілька років тому початківці-археологи, Кандас, Одрі і я вирішили зробити собі вихідний від розкопок в око-

лицях міста Амман, столиці Йорданії, та відвідати стародавнє місто Петра. Фасади будівель і внутрішні кімнати цього міста витесані з червоного каменю сухої пустельної скелі. Мої дру-зі показали на ослика і запитали мене: «Таксі, мадам?» Одрі і Кандас пішли на вершину скелі, а я залишилася внизу, аби збе-регти сили нашого «таксі» в цей спекотний липневий день.

Недалеко від Петри ми побачили жовту пустельну рівнину, якою колись проходили Мойсей та ізраїльтяни; тут вони буду-вали свої намети, пасли худобу, збирали манну, народжували-ся і помирали. Із салону нашого автомобіля з кондиціонером ми бачили намети бедуїнів, зшиті з чорних козячих шкур, та випрану білизну на мотузках. Усе, як і тисячі років тому.

Після тижня, проведеного на розкопках, ми були в захваті від гарячого душу, туалету й ліжка без комах у готелі. Ми навіть вирішили поплавати вночі в басейні. Це було таке блаженство! Повертаючись назад, ми побачили вивіску з написом: «Айн Муса, джерело Мойсея». Місцеві жителі вважають, що тисячі років тому, ще до появи мусульманства, саме в це місце вдарив Мойсей, щоб отримати воду, хоч Бог звелів йому просто про-мовити до скелі. Але вода все одно полилася, і завдяки Божій благодаті ізраїльтяни були врятовані від смерті (Чис. 20:7-12).

Айн Муса – це споруда з каменю з вимощеною підлогою. Однією з її стін слугує основа скелі. А між галькою в підлозі розтікаються потоки свіжої води. Ми навіть спробували цю воду, вона досить солодка. Джерело забезпечує водою місто Петру, а також наш готель і басейн. Коли ми запитали стар-ших археологів, чи справді це джерело Мойсея, вони відпо-віли, що, найімовірніше, ні, але не виключено, що тут колись ізраїльтяни стояли табором.

А мені все-таки хотілося думати, що це – саме те саме місце і ця чудова вода тече тут ось уже 3200 років. Мені було приємно уявляти, що, плаваючи в басейні готелю, ми купали-ся в Божій благодаті, яка нас освіжила, оновила й подарува-ла сили після утомливих подорожей, як і колись вода зі скелі освіжила спраглий ізраїльський народ.


247247246246


Віра і впевненість«Òàê, Ãîñïîäè, ÿ ïîâ³ðèëà, ùî Òè Õðèñòîñ, Ñèí Áîæèé, ùî ïðèõîäèòü ó ñâ³ò» (²âàíà 11:27).

«Коли ж Марта почула, що йде Ісус, то вийшла Йому назустріч. Марія ж сиділа вдома. Сказала Ісусові:

Господи, якби Ти був тут, не помер би мій брат. Але й тепер знаю, що Бог дасть Тобі те, що лише попросиш у Бога. Каже їй Ісус: Твій брат воскресне! Говорить Йому Марта: Знаю, що воскресне у воскресінні останнього дня. Сказав їй Ісус : Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, – хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, – не помре по-вік. Чи віриш ти в це? Каже Йому: Так, Господи, я повірила, що Ти – Христос, Син Божий, Який приходить у світ» (Івана 11:20-27).

До Марти християни ставляться переважно з несхвален-ням, оскільки вона піклувалася й метушилася про земне (див. Луки 10:38-42). Як жінка з рисами «Марти», я постійно від-чуваю вину за свою захопленість при виконанні різних справ. Але нещодавно, перечитуючи історію про воскресіння Лазаря, я була натхнена, побачивши в Марті щось більше, ніж ми зви-кли зауважувати. Вона мала сильну віру в Ісуса. Марта вірила, що її брат Лазар не помер би, якби Ісус прийшов негайно на її прохання. Вона також вірила, що Лазар воскресне в останній день. І, що найважливіше, вона, подібно до Петра, визнала, що Ісус є Христос, Син Божий. Це була її видатна промова.

Тому Марта – гарний приклад для нас. Так, у неї були свої вади, як і в усіх інших біблійних героїв. Вона могла б відклас-ти всі свої справи, однак, сильно захопившись приготуванням до гостини, втратила щось дуже важливе. Але водночас Марта мала сильну глибоку віру в Господа і впевненість у тому, Хто Він і що здатний зробити.

Отже, наступного разу, читаючи слова Ісуса: «Марто, Мар-то...» з 10-го розділу Євангелія від Луки, уявімо собі люблячий тон Христа, Котрий бачив усі її позитивні риси. Ми ж звикли

читати ці слова з осудливою інтонацією. Ісус бачить у нас, як і в Марті, багато доброго і безмежно любить нас. Коли Господь закликає нас відкласти повсякденну суєту і провести час із Ним, це не звучить осудливо. Це запрошення люблячого Дру-га, Який хоче з нами поговорити.



Шерсть на сорочці«Àëå îïðàâäóþòüñÿ äàðîì, éîãî áëàãîäàòòþ, ÷åðåç âèêóï-ëåííÿ, ùî â ²ñóñ³» (Ðèìë. 3:24).

Я люблю кішок, і моя любов до них настільки сильна, що в нас їх п’ять. Одна з переваг цих маленьких дру-

зів – шерсть, саме вона і робить їх такими милими. Але ці дрібні ворсинки і пух залишаються всюди: на покривалах, меблях, на підлозі і, на жаль, на обідніх стільцях. Кішки дуже люблять ці стільці. Здається, що більшу частину часу вони проводять, лежачи на них.

У нас із дружиною навіть з’явився своєрідний ритуал. Що-дня після сніданку, перш ніж вирушити на роботу, ми чистимо свій одяг від котячої шерсті за допомогою липучого ролика. Ми стоїмо в добре освітленому місці і ретельно вичищаємо кожну волосинку. Коли нам здається, що все зібрано, ми ще раз уважно оглядаємо одне одного і нерідко вигукуємо: «О, ось ще кілька шерстинок на спині!»

Ми йдемо в гараж, сідаємо в машину, пристібаємо па-ски безпеки, але, повертаючи ключ запалювання, я опускаю погляд на свої штани – і що бачу? Котячу шерсть! Але ж я три-чі проводив по цьому місцю роликом! Звідки вона з’явилася? Невже ці маленькі ворсинки переслідують нас, як кішка миш-ку? Так, у суху вітряну погоду це можливо. Отже, боротьба за свободу від котячої шерсті явно програшна.

Таким же чином марно намагатися своїми силами усунути всі плями з нашого характеру, «адже всі згрішили й позбавлені Божої слави» (Римл. 3:23). Як тільки ми починаємо думати, що

249249248248

контролюємо свою натуру, вона тут же «висовує свою голову», засвідчуючи про марність наших спроб.

У такі хвилини ми починаємо розуміти, що отримуємо оправдання «даром, Його благодаттю, через викуплення, що в Ісусі Христі» (в. 24).

Завдяки Божій милості ми маємо можливість зодягнути-ся в одяг праведності й освячуватися заслугами крові нашого Спасителя.



Незвичайне укриття«Êîëè ïðàâåäí³ êëè÷óòü, òî ¿õ ÷óº Ãîñïîäü, ³ ç óñ³õ óòèñê³â ¿õí³õ âèçâîëþº ¿õ» (Ïñàë. 34:18).

Одного разу влітку я продавав книги, переходячи з бу-динку в будинок, сподіваючись заробити на навчання

в університеті. Я їхав за кермом своєї машини заміськими до-рогами Мічигану, і в цей момент мені зателефонувала знайо-ма, яка також займалася продажем літератури. Вона сказала: «Привіт! А ти чув? До нас наближається торнадо!»

Виявилося, що прямо переді мною небо вже було жахливо темним. З кожною хвилиною воно ставало дедалі темнішим. Де-рева сильно хиталися. Я вирішив, що варто повернутися додому.

Поки я доїхав до головного шосе, дощ перетворився на зливу, а потім, чого я дуже боявся, на град. Я зупинився на стоянці і благав Бога про охорону. Град почав ущухати, тому я вирішив продовжити рух.

Я увімкнув Національне радіо, і саме тієї хвилини пере-дача була перервана довгим гудком. Це спрацювала система оповіщення про надзвичайну ситуацію. Я вимкнув приймач і побачив, що торнадо йшло саме в напрямку тієї дороги, якою я їхав. Я зрозумів, що біда наближається! У радіоповідомлен-ні працівники служби безпеки переконливо просили всіх, хто перебував у автомобілях і рухався в цьому напрямку, залиши-ти транспорт і терміново шукати укриття.

Найближчою будівлею, що трапилася мені на дорозі, виявився бар. Мене трохи бентежила така ситуація, про-те я вискочив з машини і побіг до входу, молячись, аби Бог зберіг мене навіть у такому місці, як бар. Виявилося, я був не єдиним, хто шукав у ньому захисту. Я побачив кількох дітей з батьками (вони явно не прийшли просто посидіти в барі). Протягом півгодини я посилено молився й уважно слухав повідомлення метеорологів по телевізору, і нарешті ми змогли розійтися.

Дорогою додому я прославляв Бога за захист Його ангелів у такій небезпечній ситуації! Бог справді чує молитви Своїх дітей, коли вони кличуть до Нього в недолі.

Джойл МакНалті


Чик-чик«Àäæå íàøå æèòòÿ – íà íåáåñàõ, çâ³äêè é î÷³êóºìî Ñïàñè-òåëÿ, Ãîñïîäà ²ñóñà Õðèñòà» (Ôèëï. 3:20).

Тітка Анніки, Айлін, або «ака Ку-Ку» (китайський екві-валент слова «тьотя»), – студентка останнього курсу

факультету фізіотерапії. Студенти погодяться, що кожен на-вчальний день не схожий на інший: заняття, лабораторні ро-боти, семестрові сесії. Тому Анніка ніколи не знає, якого дня та якої години прийде Ку-Ку. Іноді вона застає Ку-Ку вдома, коли приїжджає до бабусі й дідуся.

Якщо, перебуваючи в гостях у бабусі, Анніка чує, як хтось відмикає замок гаража, вона знає: це Айлін повернулася додо-му. Тієї ж хвилини Анніка залишає всі свої справи і кричить: «Я чую чик-чик! Ку-ку прийшла!» («Чик-чик» – це слово, яким Анніка позначала звук відмикання гаражного замка, коли тільки починала говорити). Потім Анніка, пританцьовуючи, біжить до дверей назустріч своїй тітці.

Анніка завжди з нетерпінням чекає приїзду Ку-Ку. Вона в захопленні від звуку гаражного замка, оскільки в них з Айлін дуже близькі взаємовідносини. Є навіть такі ігри, у які Анніка

251251250250

бавиться тільки з нею. Час, проведений з Ку-Ку, – це дуже ра-дісна подія, здатна зробити пам’ятним будь-який день.

Ми з вами також очікуємо повернення Когось особливого. Як і Анніка, ми не знаємо ані дня, ані години Його Приходу. Але якщо ми знаємо Ісуса, то з радістю будемо чекати, коли Він при-йде. «Адже наше життя – на небесах, звідки й очікуємо Спаси-теля, Господа Ісуса Христа, Котрий силою, якою Він може все підкорити Собі, перемінить наше принижене тіло так, щоб воно було подібне до Його прославленого тіла» (Филп. 3:20, 21).

«Адже Сам Господь з наказом, при голосі архангела і при Божій сурмі, зійде з неба, – і першими воскреснуть померлі в Христі. Потім ми, що живемо, які залишимося, разом з ними будемо підхоплені на хмари, на зустріч з Господом у повітрі, – і так завжди будемо з Господом» (1 Сол. 4:16, 17).

Коли наприкінці часу почуємо особливий звук «чик-чик», ми також можемо радіти й захоплюватися, як Анніка, адже Ісус прийде не на кілька годин, а на всю вічність.



Серце колібрі«Íóæäåííîìó âñ³ äí³ ëèõ³, êîìó æ äîáðå íà ñåðö³, ó òîãî ãîñòèíà ïîñò³éíî» (Ïðèï. 15:15).«Íåùàñíå ñåðöå – çíà÷èòü íåùàñíå æèòòÿ; à ðàä³ñíå ñåðöå íàïîâíþº æèòòÿ ñï³âîì» (Ïðèï. 15:15, Message).

Серце колібрі б’ється з частотою 1260 – 1400 ударів на хвилину. Їхні крила роблять від 55 до 75 рухів на се-

кунду, створюючи своєрідне дзижчання. Середня тривалість їхнього життя – три роки. Деякі представники можуть про-літати тисячі кілометрів за сезон у пошуках квітучих рослин. Щоб підтримувати процеси обміну речовин, ці малесенькі пташечки повинні їсти кожні 10 хвилин (нектар або дрібних комах). Вони не можуть ходити або стрибати, але можуть нерухомо зависати в повітрі. Свої гнізда, діаметром близько 5 см, вони роблять з рослин, павутиння і пуху.

«Мої» жовто-зелені колібрі люблять блакитну шавлію та колоски лаванди, стиглу чорну шовковицю й рожеві орхідеї. Колібрі – маленькі, але дуже сміливі і цікаві створіння. Вони дуже близько підлітають, щоб роздивитися мене, коли я поли-ваю рослини або читаю, сидячи в садовому кріслі. Вони літа-ють від дерева до дерева, демонструють повітряну акробатику і дзижчать над головою собаки. А коли колібрі виявляють не-вдоволення щодо моїх котів, то можна за кілька метрів почу-ти їхнє цвірінькання. Деякі з них заглядають у кухонне вікно, коли я готую. Якщо молоду колібрі залишають саму на дереві, вона ще кілька хвилин жалібно кличе своїх батьків, а потім, сильно зголоднівши, починає сама шукати й добувати нектар (саме тому її і залишають саму).

Колібрі, як і багато інших видів птахів і тварин, не згаду-ється в Біблії, але ж Біблія – не довідник із зоології. До того ж вони більше поширені в Америці, а не на територіях біблійних країн. Чи можна порівняти наше бажання мати близькі взаємо-відносини з Богом із серцем колібрі? Чи б’ється ваше серце для Господа? «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всі-єю душею своєю, і всією силою своєю!» (П. Зак. 6:5).

Можливо, ці птахи – ще один привід прославити Бога в на-ших серцях! «Нещасне серце – значить нещасне життя; а радіс-не серце наповнює життя співом» (Прип. 15:15, Message).



Не втрачайте надії«Ì³öíî ïîñòàâëåíèé ïðèõ³ä Éîãî, ìîâ ç³ðíèö³, ³ Â³í ïðè-éäå äî íàñ, íåìîâ äîù, íåìîâ äîù âåñíÿíèé, ùî íàïîþº çåìëþ» (Îñ³¿ 6:3).

Я люблю читати пригодницькі оповідання. Вони міс-тять багато несподіваних поворотів долі. Приємно,

коли історія завершується перемогою добра. Нещодавно ми з чоловіком читали збірку оповідань. Я вже читала їх кілька разів, а для чоловіка це було перше прочитання. Я знала, чим

253253252252

закінчиться кожна історія, тому спокійно насолоджувалася сюжетом з упевненістю, що в кінці все буде добре. А чоловік не знав. Певною мірою він навіть переживав разом із героями книги їхні сумніви, невпевненість, небезпеки.

Читаючи історії Біблії, ми знаємо, чим вони закінчать-ся. Тому не хвилюємося за результат подій разом із героями. Коли Бог наказав Авраамові вирушити до невідомої країни, патріарх не знав, що його чекає. Прийшовши до фараона, Мойсей не знав точно, яким чином і куди поведе єврейський народ. Коли Ісус помер на хресті і був похований, Його учні переживали відчай і безнадію.

Дивлячись на своє життя сьогодні, я також не знаю, що буде завтра. Усе може здаватися темним, безнадійним і нестій-ким. Тільки наприкінці історії Землі ми зможемо ясно зрозу-міти, що з нами відбувалося. А поки що нам слід, подібно до біблійних героїв, чекати обіцяного. На щастя, у нас є Бог, Який не змінюється і залишається вірним до кінця.

Пророк каже: «І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Госпо-да! Міцно поставлений прихід Його, мов зірниці, і Він прийде до нас, немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю» (Осії 6:3).

Памела Мак Кен


Дві дитини«Òî ÿ Ãîñïîäîì ò³øèòèñü áóäó é òîä³, ðàä³òèìó Áîãîì ñïà-ñ³ííÿ ñâîãî!» (Àâàê. 3:18).

У двері мого офісу постукали. Увійшла молода пара, вони представилися. «Нам потрібно поговорити з вами, аби

прийняти остаточне рішення», – сказав чоловік. «Ми хочемо переконатися, що робимо все правильно», – додала дружина. Нещодавно в них народилася дитина, але обстеження пока-зало, що її мозок не функціонує і малюкові залишилося жити лічені години. Того дня, коли вони до мене прийшли, їм нале-жало попрощатися зі своєю дитиною. Вони поділилися своїми

переживаннями. Їм не потрібні були зайві поради, їм просто хотілося помолитися в тиші церковного залу, перш ніж вони попрощаються зі своєю крихіткою.

Щойно ця сім’я залишила мій офіс, як знову пролунав сту-кіт у двері. На моє здивування, я побачив ще одну молоду пару з дитиною на руках. Я ще не зустрічав таких щасливих і задово-лених батьків. «Ми так вдячні, що Бог подарував нам прекрас-ну здорову дитину, – сказав батько. – Ми хочемо присвятити її Богові. Не могли б ви помолитися за нас у залі церкви?»

Ця пара не мала ані найменшого уявлення, наскільки мені було важко зосередитися, розуміючи, що, коли ми під-носимо до Бога молитви подяки й посвячення за цю дитину, інша сімейна пара прощається зі своїм малюком. Ми часто зустрічаємося із незрозумілими ситуаціями, ставимо багато запитань, проте часом не зауважуємо прихованих уроків у цих ситуаціях.

Пророк Авакум, який ставив Богу відверті запитання, сказав: «Праведний житиме вірою своєю» (Авак. 2:4). Віра проникає в усі сфери життя. Свою проповідь пророк завершує такими словами: «Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, – то я Господом тішитись буду й тоді, радіти-му Богом спасіння свого!» (Авак. 3:17, 18).

Ми не можемо контролювати всі події нашого життя, а точніше, не можемо контролювати більшість із них. Однак віра дає нам можливість піднятися над обрієм нашого життя й виконати свою місію, допомагаючи кожному, кого зустріча-ємо на своєму життєвому шляху.

Ланс Тайлер


Апоплексія чи апокаліпсис?«ß âïåâíåíèé ó òîìó, ùî Òîé, Õòî ðîçïî÷àâ ó âàñ äîáðå ä³ëî, çàâåðøèòü éîãî äî äíÿ ²ñóñà Õðèñòà» (Ôèëï. 1:6).

255255254254

Одного разу, слухаючи прекрасну музику на концерті відомого музиканта, я випадково зазирнула в екран

ноутбука, відкритого в чоловіка поруч зі мною. Він заповню-вав біблійний урок за книгою Об’явлення. У нього виникли складнощі з набором слова «апокаліпсис». Він пробував різ-ні варіанти, але програма перевірки правопису весь час під-креслювала слово червоним. Зрештою він прийняв альтерна-тивний варіант, запропонований програмою: натиснув слово «апоплексія», і воно вписалося автоматично.

Мене почало трясти від сміху в ритм музиці. Вибачаючись за свою цікавість, я прошепотіла сусідові, що, найімовірніше, він хоче написати слово, яке пов’язане з подіями останніх днів, а не медичний термін.

Після концерту я розгорнула свою Біблію і знайшла текст: «Я впевнений у тому, що Той, Хто розпочав у вас добре діло, завершить його до дня Ісуса Христа» (Филп. 1:6).

Я почала писати статті, коли навчалася в середній школі. Свою першу статтю в газету написала ще в 14 років. В уні-верситеті вивчала граматику та видавничу справу, і це стало моєю кар’єрою. Мої навички не претендують на звання «до-сконалих», але Бог продовжує працювати наді мною. Тепер майже всі мої твори використовуються в християнських ви-даннях та навчальних закладах.

Один із моїх знайомих сказав, що в переліку духовних да-рів апостол Павло поруч з учителями та проповідниками мав би згадати і служіння християнських письменників. Павло був дуже талановитим письменником. Коли він не міг підібра-ти слово, щоб описати свою ідею, він його створював. Він був різнобічно освіченим, розумним і, найголовніше, керованим Святим Духом. Павло – один з найкращих прикладів людини з різноманітними талантами.

А які таланти є у вас? Чи просите ви Бога показати вам, як можна розвивати ці таланти? Чи дозволяєте Господу удо-сконалювати вас і ваші таланти до дня Приходу Ісуса? Яким чином ви застосуєте сьогодні свої таланти заради розширення Царства Божого?



Жодних перепон«Õâàëèìîñÿ ó Áîç³ ÷åðåç íàøîãî Ãîñïîäà ²ñóñà Õðèñòà, ÷å-ðåç ßêîãî ìè òåïåð îäåðæàëè ïðèìèðåííÿ» (Ðèìë. 5:11).

Я згадую історію про одного батька, син котрого ба-гато років перебував далеко від дому, але потім по-

вернувся. Проте він зовсім не був предметом для гордості батьків. Брудне нестрижене волосся, татуювання і пірсинг, неохайний зовнішній вигляд, запах, який незаперечно ві-дображав усе, що він пив і курив. Але батько був такий ра-дий його поверненню, що щоразу, коли він дивився на свого сина, його очі сяяли від гордості. Він наголошував на всіх його хороших рисах та не згадував поганих. Уже сам факт, що його син зараз може розмовляти з ним, робив сина новим творінням в очах батька. Це – чудовий приклад благодаті в дії. Звершилося возз’єднання. З боку батька не було жодної перешкоди, яка розділяла б його із сином.

Можливо, ви знаєте один старий гімн, у якому є такі слова:Між моєю душею і Спасителем немає жодних перепон,Немає жодних світських ілюзій, і я безмежно радий...Немає нічого, що здатне забрати в мене Його благодать.Тільки бережи своє серце чистим,

адже немає жодних перешкод.Автор цього гімну розумів: не Бог створює перешкоди

між Собою і нами. Тільки ми перериваємо цей зв’язок. Той батько готовий був любити свого сина вічно, незалежно від того, яким був син. Завдяки цьому син отримав шанс ста-ти новою особистістю в оточенні дбайливої родини. Тепер усе залежить тільки від нього. Син повинен вирішити, чи хоче назавжди возз’єднатися з батьком, чи бажає, аби любов батька відчинила йому двері в краще життя. Цей вибір та-кож має зробити кожен із нас.


257257256256


Всеосяжна любов«Áî ëþáîâ Õðèñòà îõîïëþº íàñ, êîëè ìè äóìàºìî òàê: ÿêùî îäèí ïîìåð çà âñ³õ, òî é óñ³ ïîìåðëè» (2 Êîð. 5:14).

Богослови не припиняють суперечки про метафізич-не* значення викуплення. У християнській церкві з

цього питання неодноразово відбувалися богословські де-бати. Особисто я ніколи не долучався до таких суперечок, оскільки бачу в цьому тексті дуже просте визначення ви-куплення: любов Христа обіймає нас. Христос помер, щоб довести, як сильно Він мене любить, і щоб я міг полюбити Його у відповідь.

Мені здається, що Бог каже: «Ви, люди, надто стурбовані своїми справами, своїми досягненнями, своїми переживання-ми та життєвою суєтою. Тому не помічаєте, що Я хочу пода-рувати вам щось краще – краще життя сьогодні й у вічності. Як же Мені вас переконати? Можливо, допоможе наступне: Я віддам Себе на смерть, щоб ви побачили, як сильно Я вас люб-лю. Такого навіть людство, яке віддалилося від безгрішного Всесвіту, не зможе не помітити».

Помираючи на хресті, Ісус показав, як сильно Він нас лю-бить. Чи не спонукає вас Його любов до прояву любові у від-повідь? Ісус помер, аби переконати мене: Він любить і бажає, щоб я любив Його.

Щодня нам потрібно приділяти час для роздумів про жер-тву Христа на хресті. Але не в траурному дусі (як роблять дея-кі християни), а щоб згадати, що спонукало Його піти на таку жертву. Він зробив це, бо любить мене.

Хіба це не привід відповісти взаємністю? Якою може бути наша відповідь? Просто скажемо: «А Він помер за всіх, щоб ті, котрі живуть, більше не жили для самих себе, але для Того, Хто за них помер і воскрес» (2 Кор. 5:15). Отже, відтепер жод-ного дня – виключно для себе!

Метафізика – розділ філософії, що займається дослідженнями первісної природи реальності, світу і буття (прим. експерта).

Жити для Ісуса, з Ним помирати,Чи кращої долі можна бажати?Варто трудитись, варто змиритись,Варто за це життя все віддать.



Прості слова«Â³çüì³òü Ìîº ÿðìî íà ñåáå ³ íàâ÷³òüñÿ â³ä Ìåíå, áî ß ëà-ã³äíèé ³ ïîê³ðíèé ñåðöåì, – ³ çíàéäåòå ñïîê³é ñâî¿ì äóøàì. Áî Ìîº ÿðìî ëþáå, ³ Ì³é òÿãàð ëåãêèé» (Ìàòâ. 11:29, 30).«Õîä³òü ç³ Ìíîþ, ïðàöþéòå ç³ Ìíîþ, ïîäèâ³òüñÿ, ÿê öå ðîáëþ ß. Íàâ÷³òüñÿ â³ëüíèì ðèòìàì áëàãîäàò³. ß íå ïî-êëàäó íà âàñ í³÷îãî íàäòî âàæêîãî ³ íåïîñèëüíîãî» (Ìàòâ. 11:29, 30, Message).

Уявіть, що ви стали свідком нещасного випадку. Ви ба-чите жертву, яка стікає кров’ю, корчиться і стогне від

болю. Кожен із нас повинен наперед знати, як діяти в таких си-туаціях. У невідкладних випадках потрібно насамперед викли-кати машину швидкої допомоги і по можливості надати пер-шу допомогу. Виконати певні дії в непередбачених обставинах дуже важливо, але це тільки один зі способів допомоги.

У несподіваному пошуку необхідних дій мало хто з нас за-питує себе: «А що я можу сказати?» Але чому ми вважаємо, що від наших слів буде мало користі? Багато досліджень показали, що кожне слово, кожна думка, навіть кожний намір може ви-кликати неймовірну фізіологічну реакцію.

Тому є ще один варіант поведінки під час нещасного випадку. Зателефонуйте. Потім заспокойтеся і помоліться. Представтеся, уважно огляньте потерпілого, щоб зрозумі-ти, чи потрібно надавати невідкладну допомогу, і скажіть: «Я викликав машину швидкої допомоги. Вона вже в дорозі. Я бачу, що у вас поранена нога. Постарайтеся оглянути інші частини тіла і переконайтеся, що не постраждали інші ор-гани. Машина швидкої допомоги вже в дорозі. Розслабтеся

259259258258

і подумайте про якесь приємне місце, у якому ви хотіли б зараз опинитися. Завдяки цьому вам стане легше».

Фізичне ушкодження травмує не тільки тіло, а й розум. Правильно підібрані слова можуть заспокоїти людину в паніці і дати їй надію. Слова справляють фізіологічний та емоційний вплив на результат навіть найсерйознішої ситуації. Вони здатні освітити душевну темряву як у сьогоденні, так і в майбутньому.

Ми можемо злякатися, якщо не маємо необхідних засобів для допомоги, нас може паралізувати страх або почуття влас-ної некомпетентності, але в серйозних ситуаціях необхідно зо-середитися на потерпілому. З ним потрібно спокійно розмов-ляти, налаштовувати на позитивну хвилю і просто бути поруч, щоб людина не відчувала себе самотньою.

Якщо у вас буде бажання допомагати людям, Бог обов’яз-ково подарує вам таку можливість. І тоді від надання першої медичної допомоги ви поступово перейдете до спасіння лю-дини силою благодаті.

«Ходіть зі Мною, працюйте зі Мною, подивіться, як це роб-лю Я. Навчіться вільним ритмам благодаті. Я не покладу на вас нічого надто важкого і непосильного» (Матв. 11:29, Message).



«У твоїх піснях я знайшов Христа»«Ñëóæ³òü Ãîñïîäåâ³ ³ç ðàä³ñòþ, ïåðåä îáëè÷÷ÿ Éîãî ï³ä³é-ä³òå ç³ ñï³âîì!» (Ïñàë. 100:2).

Алек Насіхович виріс у мусульманській сім’ї на півдні Росії. Ще в підлітковому віці він зв’язався з групою мо-

лодих людей, котрі поневолили його наркотиками, східними релігіями, астрологією та екстрасенсорикою. Усі ці нові ідеї так захопили його, що він почав розмовляти з духами, прагнучи досягти успіху і щастя. Однак наслідком цього стали тільки не-приємності з поліцією та погрози від мафіозних угруповань.

Одного разу Алек розмовляв зі своїми друзями і один із них закричав: «Сатана сильніший за Бога!»

«Я не знаю Бога, – відповів Алек, – але мені здається, що Він все-таки сильніший, ніж сатана». Слова Алека посіяли на-сіння в розумі його друга, котрий вирішив знайти Бога. Уявіть здивування Алека, коли він дізнався, що його друг став хрис-тиянином! Алек побачив зміни, які відбулися в житті друга, і здивувався: «Невже Бог настільки могутній?»

Алек і його друг почули про євангельську програму та вирі-шили відвідати її. Дуже скоро Алек дійшов висновку, що Біблія – справді Божа свята книга. Друзі не пропустили жодної зустрічі, вивчаючи і запам’ятовуючи Божественні істини. Алек прийняв Ісуса своїм Господом. Його серце переповнювала Божа любов, і він палко бажав поділитися нею з оточуючими. Він написав піс-ню, у якій висловив любов до Бога і радість, яку знайшов. Юнак виконав свою пісню на одній із церковних зустрічей, і дружина пастора сказала йому: «Алеку, мені здається, ти можеш звершу-вати великі справи для Господа завдяки своєму співу».

Алек почав писати вірші про те, яку радість знайшов у Христі. Як тільки він брав гітару, у його голові відразу ж на-роджувалася мелодія. Він з ентузіазмом писав музику для сво-їх віршів та співав за будь-яких зручних обставин. Так Алек став співаком-євангелістом, і йому не раз говорили: «У твоїх піснях я знайшов Христа».

Алек усвідомив свій духовний дар. «Я хочу служити Богові як місіонер-музикант», – каже він. Юнак часто дає концерти перед початком євангельської програми. Він розповідає гляда-чам про те, як Ісус його спас, і запрошує людей на програму.

Сьогодні люди чують вістку про Божу любов та викуплен-ня в усіх куточках Землі. Моліться за новонавернених вірую-чих і за тих, хто їх підтримує.



Занадто багато Пако«Ïðîìèíàº ³ ñâ³ò, ³ éîãî ïîæàäàííÿ, à òîé, õòî âèêîíóº Áîæó âîëþ, – çàëèøàºòüñÿ â³÷íî» (1 ²âàíà 2:17).

261261260260

В Ернеста Хемінгуея є одна зворушлива розповідь про сварку між батьком і сином-підлітком. Їхні стосунки руй-

нуються, і син іде з дому. Незабаром після цього батько починає жалкувати про це і вирушає на пошуки сина. Але місто Мадрид настільки велике й заплутане, що батько не має ані найменшо-го уявлення, де потрібно шукати. Він вирішує дати оголошення в газету: «Дорогий Пако, давай зустрінемося завтра о 10 ранку біля офісу газети. Усе пробачено. Люблю тебе. Тато».

Наступного ранку в призначеному місці батько побачив сотні Пако, які в надії очікували своїх батьків.

Наш світ наповнений людьми з розбитими серцями; людь-ми, котрі зазнали принижень, нехтування, вигнання й засу-дження; людьми, яких пригнічує ненависть і жалість до себе. Ці люди потребують любові, прийняття, співчуття, прощен-ня. Ми бачимо духовну спрагу людей цього світу, адже щодня в книгарнях розкуповують сотні книг про релігію, духовність та надію. Один письменник сказав, що в серці людини живе прагнення до матеріальних речей, яких ніколи не буває до-статньо. Але Бог пробуджує в нас прагнення до вічних ціннос-тей, оскільки все інше минає та безслідно зникає.

Іван, улюблений учень Ісуса, висловив цю істину таким чином: «Не любіть світу, ні того, що у світі: коли хто любить світ, нема в тому любові Отця. Бо все, що у світі, це: пожад-ливість тіла, і пожадливість очей, і життєва гордість; це не від Отця, а від світу. Проминає і світ, і його пожадання, а той, хто виконує Божу волю, – залишається вічно» (1 Івана 2:15-17).



Ти – особливий«Îñâÿ÷åíèì ó Õðèñò³ ²ñóñ³, ïîêëèêàíèì ñâÿòèì, ç óñ³ìà, ÿê³ íà êîæíîìó ì³ñö³ ïðèêëèêàþòü ²ì’ÿ íàøîãî Ãîñïîäà ²ñó-ñà Õðèñòà, ¿õíüîãî é íàøîãî» (1 Êîð. 1:2).

Коли мої діти були маленькими, я вивчив з ними пісень-ку, у якій були такі слова: «Я – можливість... Я – вели-

чезний жмут потенціалу».

У цій пісеньці міститься дуже важлива вістка для всіх нас. Кожен з нас – унікальне творіння. Бог створив кожного з нас особливим. Він бажає, щоб ми використовували наші особли-ві обдарування в житті та служінні.

Коли Мойсей сумнівався у своїй здатності вивести народ з Єгипту, Бог запитав його: «Що то в руці твоїй?» (Вих. 4:2). Кожному з нас одного разу також доведеться відповісти на подібне запитання. Що Бог вклав у мене і чим оточив, щоб допомогти мені стати тим, ким Він бажає мене бачити, і вико-нати те, що Він мені призначив?

Коли починаємо перераховувати все, чим володіємо (що є в наших руках), ми згадуємо, як Бог провадив нас. Ми ба-чимо сліди Його лідерства не тільки в сьогоденні, а й у май-бутньому. Ці сліди видно всюди, адже Бог подарував нам усе: оселю, здоров’я, таланти, духовні дари, виховання, інте-лектуальні здібності, духовну спадщину. Боже керівництво можна також побачити в професійних досягненнях, фінан-сах, успіхах та невдачах, мріях і планах, у сім’ї, випробуван-нях, стосунках із близькими людьми, особливих можливос-тях, у відчинених і зачинених дверях та ін.

Звернувши увагу на глибину, неосяжність та унікаль-ність усього, що нам належить, ми зрозуміємо, наскільки ми особливі. Немає двох однакових людей. Наш великий Бог із любов’ю потрудився, створюючи нас, і досі продовжує пра-цювати над нами.

Ми повинні зауважувати нашу унікальність та тішитися нею. Бог уже сьогодні готує нас до чогось нового завтра.

Божа воля особисто для вас полягає в тому, щоб ви по-бачили, як багато ресурсів Він у вас вклав, як багато віддав у ваше розпорядження. Бог звертається до кожного з нас зі сло-вами, які одного разу сказав ізраїльтянам: «Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти!» (Ісаї 43:1).


263263

1 ñåðïíÿ, ïîíåäiëîê

Чаша спасіння«Îò÷å Ì³é, ÿêùî ìîæëèâî, õàé Ìåíå îáìèíå öÿ ÷àøà» (Ìàòâ. 26:39).

Щоб краще зрозуміти значення метафори «нехай Мене обмине ця чаша», розглянемо, що собою являла ста-

родавня чаша. Це була посудина з ручкою, подібна до ковша, яку господар дому занурював у вино або їжу, аби потім напов-нити миску гостя. Їжа, якою годували приходька, могла бути хорошою і не дуже. Гостя, звичайно ж, годували хорошою їжею, а ось ув’язненим могла дістатися і зіпсована.

Старий Завіт зображує Бога як святого Господаря світу, Котрий занурює чашу в посудину з благословеннями і випро-буваннями, щоб подати Своєму народові. У тексті Псал. 23:5 сказано про чашу, наповнену благословеннями, які Бог зливає на Своїх дітей. У Псал. 116:4 написано, що Бог пропонує лю-дям чашу спасіння. Але коли Ізраїль і Самарія згрішили, вони випили чашу спустошення й розрухи (Єзек. 23:33). Однак Гос-подь посилає допомогу у випробуваннях.

Думаючи про Свою смерть, Ісус розумів це. Еллен Уайт пише про переживання Ісуса: «Цієї жахливої миті вирішува-лася доля світу. Доля усього світу перебувала на хитких тере-зах. Христос ще міг відмовитися пити чашу, призначену гріш-ній людині, ще не було надто пізно. Ісус міг витерти кривавий піт зі Свого чола і залишити людей гинути в гріхах. Він міг сказати: нехай грішник буде покараний за свій гріх, а Я піду до Мого Отця. Тож чи вип’є Син Божий гірку чашу принижен-ня і мук?» (Христос – надія світу, с. 690).

Мене підтримує така істина: хоч Ісуса лякала думка про роз-ділення з Богом, однак Він був готовий виконати волю Отця. Христос знав, що тільки завдяки Його смерті людство буде вря-товане. Він відчував страх від похмурої картини майбутнього, яка постала перед Ним. Мене втішає думка, що навіть Ісус, Бог, відчував муки. Тому я вірю, що Він не засуджує мене, коли я від-чуваю страх, біль і переживання, оскільки Він Сам зазнав цього.


ССерпеньерпень

265265264264

2 ñåðïíÿ, âiâòîðîê

Національний день морозива-сандвіча«Áî Öàðñòâî Áîæå – íå ¿æà é íå ïèòòÿ, à ïðàâåäí³ñòü, ìèð ³ ðàä³ñòü ó Ñâÿòîìó Äóñ³» (Ðèìë. 14:17).

У нашому календарі день 2 серпня позначений як «На-ціональний день морозива-сандвіча». І хоч сьогодні

літо в розпалі і всі знемагають від спеки, мені залишається тільки мріяти про морозиво. Усе своє життя я дотримуюся дієти. Мій раціон складається переважно з овочів: супи, са-лати, свіжі овочі, овочі парені, печені, варені – які завгодно, тільки не смажені. І ця сувора дієта (точніше, стиль життя) допомагає мені підтримувати здоров’я. Тому якщо я прихо-джу в супермаркет у відділ заморожених продуктів, то тільки за шпинатом, броколі або горошком.

Одного разу, повернувшись додому із церкви, я побачи-ла, як мій собака, котрий був добре нагодований, засунув свого носа до шафи, дістав пакет із котячим кормом і жадіб-но з’їв увесь вміст.

Отже, чому я, прихильниця здорового способу життя, усе ж мрію про такі калорійні ласощі, як морозиво? І чому мій соба-ка, наївшись досита, просить добавки або краде з шафи сама?

Можливо, причина криється в тому, що нам не вистачає більш важливих речей: романтичних відносин, спілкування із сім’єю, кар’єрного зростання, розваг на змаганнях для собак. Мій лікар сказав би: «Чи знаєте ви, що одне морозиво перевер-шує за калорійністю десятки ящиків моркви?» І порадив би за-мість морозива з’їсти морквину. А ветеринар мого собаки ска-зав би: «Вам необхідно відвідати спортивні заняття!» Але мій пастор наголосив би: проблема полягає в тому, що моя тілесна природа бореться з духовною, яку подарував мені Бог.

Павло навчав, що «Царство Боже – не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі». Однак це не озна-чає, що не має значення, що людина їсть або п’є. Слово Боже і Дух пророцтва ясно відкривають, як і чим має харчуватися людина. І Павло неодноразово підкреслював, що йому дово-

дилося поневолювати свою плоть, тобто боротися з нахила-ми тіла. Саме тому я свідомо відмовляюся від морозива і жую морквину. Будь ласка, передайте мені броколі і заберіть цей жирний сирний соус.


3 ñåðïíÿ, ñåðåäà

Скільки ви коштуєте?«Íå á³éòåñÿ; áî âè êðàù³ çà áàãàòüîõ ãîðîáö³â» (Ìàòâ. 10:31).

Розповідають історію про одного лектора, котрий по-чав свій семінар з того, що дістав двадцятидоларову

купюру. Він запитав аудиторію із 200 осіб: «Хто хоче отрима-ти 20 доларів?» Кілька людей підняли руки. Лектор повідо-мив: «Я подарую цю двадцятидоларову купюру одному з вас, але спочатку дозвольте мені дещо зробити». Він почав м’яти купюру, доки вона не стала маленьким кулькою.

«Отже, кому подарувати цю купюру?» Все одно підняли-ся руки.

«Добре, – відповів лектор. – А якщо я зроблю так?» Він розгорнув пом’яту купюру, кинув на підлогу і почав топтатися по ній. Потім підняв. Вона була сильно пошарпана і брудна.

«Хтось ще хоче її отримати?» Глядачі все ще піднімали руки.«Друзі, – сказав лектор, – щойно ми всі засвоїли цінний

урок. Що б я не робив із цими грошима, ви все одно хочете їх отримати, бо вони не втратили своєї цінності. Вартість купюри не змінилася – це 20 доларів».

У житті нас часто кидають, стискають і втоптують у болото наші власні рішення та незалежні від нас обставини. Ми від-чуваємо себе нікчемними. Але незалежно від того, що з нами сталося або може статися, ми ніколи не втрачаємо своєї цінно-сті в Божих очах. Брудні або чисті, пом’яті чи випрасувані, для Нього ми безцінні.

Ісус сказав: «Хіба два горобці не продаються за асарія? Проте жодний з них не впаде на землю без волі вашого Отця. А

267267266266

вам усе волосся на голові пораховане. Не бійтеся; бо ви кращі за багатьох горобців» (Матв. 10:29-31).

Цінність нашого життя залежить не від того, що ми робимо або ким є, а від того, кому належимо!

«Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми звалися Бо-жими дітьми» (1 Івана 3:1).


4 ñåðïíÿ, ÷åòâåð

Чому засохли ялинки«Ãîñïîäåâ³ îãèäà – äîðîãà áåçáîæíîãî, à òîãî, õòî æåíåòü-ñÿ çà ïðàâåäí³ñòþ, Â³í êîõàº» (Ïðèï. 15:9).

Один чоловік побудував дім і вирішив озеленити при-садибну ділянку. Їдучи машиною до магазину за сад-

жанцями, він побачив, що біля дороги продаються гарні де-рева. Коли запитав про ціну, то був здивований, наскільки дешево вони коштували. Ціна коливалася від шести до деся-ти доларів, а дерева були досить високими – від двох метрів і вище. Він купив кілька ялинок. Продавець пояснив, що при посадці не потрібно знімати мішковину з коренів, вони і так проростуть через неї. Покупець був дуже задоволений такою вдалою покупкою. Він посадив усі дерева, полив та піджи-вив їх. Потім сів і подивився, як змінилася його ділянка. Він уявив собі, як ця ділянка виглядатиме через кілька років, коли дерева підростуть. Через два тижні чоловік помітив, що хвоя на ялинках почала робитися бурою, що вказувало на в’янення. Він вирішив рясніше поливати дерева. Однак сусід сказав, що він просто заливає дерева. Тоді він вирішив поливати через день. Але проблема не зникла. Зрештою всі дерева загинули. Розчарований садівник вирішив викопа-ти їх і спалити. Викопавши кілька дерев, він вирішив зняти мішковину й подивитися, що ж трапилося з корінням. Од-нак із подивом виявив, що коріння взагалі не було. Тепер він зрозумів, що сталося: це були викинуті різдвяні ялинки. Шахраї обгорнули кінець стовбура мішковиною і всипали до

неї трохи землі, щоб створити видимість коренів, а садівник вважав їх живими деревами.

Звичайно, дуже неприємно бути обманутим, але ще гір-ше – обманювати. Мудрий Соломон попереджає, що шлях обману – огида перед Господом. Будемо ж остерігатися цього шляху.


5 ñåðïíÿ, ï’ÿòíèöÿ

Нове серце«² äàì âàì íîâå ñåðöå, ³ íîâîãî äóõà äàì ó âàøå íóòðî, ³ âèêèíó êàì³ííå ñåðöå ç âàøîãî ò³ëà, ³ äàì âàì ñåðöå ³ç ïëîò³» (ªçåê. 36:26).

Одного разу влітку ми на деякий час узяли додому ма-леньке кучеряве цуценя на ім’я Ніккі. Воно було ми-

лим і грайливим, але незабаром ми почали зауважувати в його характері певні вади. Я жартував, що ми повернемо його назад до розплідника за винагороду або обміняємо на «хоро-шу» собаку. Проте моя дружина вже настільки звикла до ньо-го, що не сприймала мої слова серйозно. Так цей тимчасовий собака залишився в нас на 17 років.

Ніккі був далекий від досконалості: неслухняний, нетер-плячий, ночами тікав із дому, часто крав іграшки та їжу в ін-ших собак, його навіть заарештовували. Він не раз влаштову-вав бійку з великими собаками і програвав, виявляв неприязнь до котів, двічі зустрічався зі скунсом і обидва рази постраждав від нього. Найсмішніше, що Ніккі зовсім не вчився на власних помилках. Було абсолютно даремно виховувати його.

Одного разу я зробив Ніккі боляче. Він не послухався мене, і я розлютився на нього. Моє виправдання? Я був стомленим, і його поведінка мене дуже розсердила. Його виправдання? Він хотів на вулицю. Те, як я з ним обійшовся, говорить більше про мене, ніж про нього. Він більше ніколи мені не довіряв. Це роз-било мені серце, але я мав засвоїти цей урок, перш ніж став бать-ком. Я багато чим зобов’язаний цьому дорогому старому псові.

269269268268

Ніккі ніколи не виправдовував наших очікувань. Але ми тримали його, бо дружина дуже любила його, прощала і давала йому багато «других шансів». Тільки одне ми не могли йому дати – змінене серце. Як, утім, і кожній людині, чи не так?

А що можна сказати про нас, людей? Скільки разів ми обі-цяли собі, що більше не повторимо своїх помилок, і все одно повторювали? Хто може змінити наше серце?

«І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єзек. 36:26).


6 ñåðïíÿ, ñóáîòà

Божою силою«Ïèëüíóéòå òà ìîë³òüñÿ, ùîá íå ïîòðàïèòè â ñïîêóñó» (Ìàòâ. 26:41).

За нашою молитвою Господь може зробити для нас щось дуже важливе – дати сили для перемоги над спо-

кусами. У ці непрості години, проведені в Гефсиманському саду, слова Ісуса звучали ясно і виразно. Вони звучали і для Петра, котрий піддався спокусі і зрікся Ісуса. Звичайно, Петро не міг заздалегідь знати, що зіткнеться з такою ситуацією, і не міг молитися конкретно про цю спокусу. Він не знав, що зустріне людей, котрі засудять його за дружбу з Ісусом та бу-дуть погрожувати йому. Але якби Петро молився, як Ісус, щоб через нього виконалася Божа воля, то не було б історії про те, як він тричі відрікся від Ісуса.

Це сумна, але водночас і підбадьорлива історія. Ісус під-креслив: дух бадьорий, а тіло немічне. Справді, тіло дуже не-мічне. Ми всі не раз переконувалися в цьому. Але, слава Бого-ві, що спасіння світу не залежить від Петра, Якова й Івана, від їхніх дій, пильнування чи наполегливих молитов! Звичайно, молитви друзів Ісуса дуже підтримали б Його. На щастя, План спасіння світу не ґрунтується на людських молитвах, у його ос-нові лежать святі діяння святого Бога, Котрий діє через Свого

Сина Ісуса. Там, де учні виявили невірність, слабкість і нероз-судливість, Ісус виявив відданість, силу і мудрість.

Це стосується і нас. Наше спасіння не залежить від наших власних сил. Воно залежить від того, що здійснив заради нас Бог. Ми можемо тільки прийняти це або відкинути. Ми не мо-жемо заробити спасіння. Я молюся про те, щоб у моєму житті виконалася Божа воля і з кожним днем я все ясніше бачив, у чому ця воля полягає. Неважливо, як розвиватимуться події тут, на Землі; Божа воля – забрати мене до вічних осель. Він хоче, щоб ми були з Ним вічно (Івана 14:3). Будемо ж прагнути виконувати Його волю тут, щоб виконувати її й у вічності.


7 ñåðïíÿ, íåäiëÿ

Слідами Христа«² áóäå òàì áèòà äîðîãà òà ïóòü, ³ áóäóòü ¿¿ íàçèâàòè: äî-ðîãà ñâÿòà ... áóäóòü õîäèòè ëèø âèêóïëåí³» (²ñà¿ 35:8, 9).

Коли я закінчила школу, мені випала щаслива нагода відвідати Святу землю. Було надзвичайно цікаво бачи-

ти на власні очі місця, про які я читала та які по-своєму уявляла з дитинства! Ми ходили по зруйнованій фортеці Ірода – Маса-ді, плавали в солоних водах Мертвого моря і прогулювалися в прохолодному бризі водоспаду Ен-Геді, де Давид ховався від Саула. Ми бачили руїни стародавнього Єрихона, перейшли ту-нелем Єзекії, милувалися архітектурною величчю римського амфітеатру й акведука Цезаря.

Але найяскравіші спогади залишилися в мене від відвідан-ня місць, де ходив Ісус. Ми пропливли на човні Галилейським морем до гори, де пролунали Заповіді блаженства та Христос намножив хліб і рибу. Потім прогулялися по Оливній горі, ди-влячись на Єрусалим з того боку, звідки Ісус урочисто в’їхав до міста. Також відвідали купальню Витезда, де Він зцілив паралізованого. Ми були на Йордані, де Господь хрестився, та в Гефсиманському саду, де Він благав: «Однак не Моя хай буде воля, але Твоя!» (Луки 22:42). Ми пройшлися вулицею

271271270270

Віа-Долороза і побували в саду біля Господньої гробниці. Цей досвід зміцнив мою віру й освіжив дух.

Не кожен із нас може вирушити до Святої землі, але ми можемо ходити слідами Ісуса. Його життя – це наш дорого-вказ, карта повноцінного життя на Землі. Якщо ми запросимо Його у своє серце, Він поведе нас по життю і наповнить його благодаттю.

Спаситель запитує: «Ви втомилися? Знемагаєте? На роз-доріжжі? Прийдіть до Мене. Відпочиньте зі Мною, і ваше життя відновиться. Я покажу вам, що таке справжній відпо-чинок. Ходіть зі Мною, працюйте зі Мною, подивіться, як це роблю я. Навчіться вільним ритмам благодаті. Я не покла-ду на вас нічого надто важкого і непосильного. Тримайтеся ближче до Мене і дізнаєтеся, як можна жити вільно й легко» (Матв. 11:28-30, Message).

Яке прекрасне запрошення! Підемо ж за Ним просто зараз!Лорелай Герман Кресс


Життя в мініатюрі«Îöå ÿêå äîáðå òà ãàðíå ÿêå, – ùîá æèòè áðàòàì îäíîêóï-íî!» (Ïñàë. 133:1).

Життя сповнене благословень, воно прекрасне і захоп-ливе. Але ми так часто не звертаємо уваги на його

красу. І воно пролітає неоціненим, злегка коливаючи нас, як вітер коливає воду.

У домі, де я орендую кімнату, немає пральної машини. Тому мені доводиться час від часу ходити до пральні самообслугову-вання. Мені дуже не подобається це місце. У ньому завжди ба-гато неохайно одягнених людей, які неприємно пахнуть. Там сиро, а в окремі дні в повітрі стоїть їдкий неприємний запах. Погодьтеся, не найкраще місце для проведення часу. Отже, я з небажанням приїжджаю до пральні і завантажую своєю білиз-ною відразу три пральні машини. При собі завжди маю книгу та iPod з навушниками, тому я можу захистити себе від спіл-

кування з людьми. Хороша книга й гучна музика – саме це по-трібно мені в даному закладі.

Минає кілька хвилин, і я починаю спостерігати за людь-ми. Тут літня пара з Азії, кілька людей мого віку та кілька ма-терів з дітьми, які перекидають кошики з білизною. Потім я побачив жінку, яка навчає своїх дочок завантажувати праль-ну машину. Дівчатка із захопленням слухають свою мудру вчительку. Перевівши погляд на азіатську пару, я помітив, як вони обмінялися швидким поцілунком, вважаючи, що їх ніхто не бачить. Одна з матерів лає свою дитину за те, що та катається по пральні в кошику для білизни. І в цей момент я почув поезію життя. Вона розгорнулася переді мною, як гар-на столова серветка. Я розумію, що всі ці люди, яких я хотів залишити на відстані, є частиною моєї життєвої картини. І я починаю приймати їх такими, якими вони є: прекрасними, унікальними, що потребують уваги. Яка чудова можливість відчути життя! Як прекрасно побачити Божу поезію, втілену в життя! Ми всі і кожен з нас складаємо одне ціле – людство.

Пральня – це життя в мініатюрі. Вона впокорює тих, хто вважає себе особливим, хто занадто хороший, щоб визнавати свої помилки. Вона впокорила і мене. Красу життя не так лег-ко побачити. Вона не завжди упакована в барвисту приваб-ливу обгортку. Але ви знайдете її в найбільш несподіваних місцях. І я дуже вдячний Богові за цей досвід.

«Оце яке добре та гарне яке, – щоб жити братам однокуп-но!» (Псал. 133:1).

Стефан Робертсон


Належність і спадщина«×àñòêè ïðèïàëè äëÿ ìåíå â õîðîøèõ ì³ñöÿõ, ³ ãàðíà äëÿ ìåíå ñïàäùèíà ìîÿ!» (Ïñàë. 16:6).

Мене завжди приємно дивувало, що багато громадян-ських законів узяті з Біблії. Бог був першоджерелом

правосуддя і законів, а Мойсей записав їх; можна сказати, що

273273272272

він був Божим писарем. Нещодавно я розмовляла з другом, кот-рий вирішив покласти в основу свого законопроекту біблійний принцип. Друг сказав, що його зацікавив один текст зі Старого Завіту і він зробив його центром своїх тез. Текст записаний у Єзек. 47:22: «І станеться, поділите її жеребком на спадок собі та чужинцям, що мешкають серед вас, що породили синів серед вас, і стануть вам, як тубільці між синами Ізраїлевими; з вами вони кинуть жеребка про спадок серед Ізраїлевих племен».

Мій друг сказав, що єврейські закони – єдині у світі зако-ни, які передбачають «спадщину» для чужинців – людей, котрі не були євреями від народження, але жили серед євреїв. І коли Господь давав юдеям настанови щодо розподілу Обітованої землі, Він згадав і чужинців з їхніми родинами. Я подумала, що дуже цікаво простежити, як Бог завжди дбає про чужинців, про тих із нас, хто не має єврейського коріння, щоб ми могли отри-мати обіцяну Ним багату спадщину – життя вічне.

«Просвітивши очі вашого серця, щоб ви знали, якою є на-дія Його покликання, яке багатство слави Його спадщини у святих» (Ефес. 1:18).

«Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!» (Псал. 16:6).



Мерлін і корови«² âñå, ùî ïîïðîñèòå â ìîëèòâ³ ç â³ðîþ, – îäåðæèòå» (Ìàòâ. 21:22).

Після чергового прочитання брошури Дж. Такера «Сила молитви» Мерлін Бірман, за його словами, уранці сто-

ячи на колінах, півтори години молився Богові.Провівши час із Богом, Мерлін вирушив на ранкову про-

біжку. Минаючи будинок сусідів, він побачив, що їхні корови вийшли за огорожу свого пасовища.

Мерлін та його сусід жили в заміській місцевості на північ-ному заході від Арканзасу, поблизу кордону штатів Міссурі й

Оклахома. Корови прямували просто на трасу. Мерлін робив усе, що тільки міг, аби загнати їх назад за огорожу, але вони вперто рухалися в усі напрямки, крім потрібного. Якщо стадо вийде на дорогу, це загрожує не тільки коровам, а й водіям, які можуть потрапити в серйозну аварію.

Мерлін почав молитися: «Боже, будь ласка, поверни цих корів назад. Не допусти, щоб хтось постраждав». Минуло кілька секунд, і корови спокійно повернулися назад та пішли на пасовище за огорожу.

Як таке могло статися? Напевно, Мерлін не бачив ангела, який став між коровами і трасою з палаючим мечем, як в істо-рії з Валаамом та ослицею (Чис. 22:31).

Що могло статися, якби Мерлін вирушив на пробіжку на кілька годин раніше? А якби він не взяв на себе відповідаль-ність повернути корів до загону? Або якби він спробував зро-бити це власними силами? Однак Мерлін поклався на Божу силу, і цей день став щасливим для нього, його сусіда, корів та водіїв на трасі. Ми не знаємо, що саме зараз здійснюють для нас Бог та Його ангели, тому будемо постійно дякувати їм і просити, щоб вони постійно захищали нас.

«У відповідь Ісус сказав їм: Запевняю вас: якщо матимете віру і не будете сумніватися… коли й цій горі скажете: Підне-сися і кинься в море! – так і станеться. І все, що попросите в молитві з вірою, – одержите» (Матв. 21:21, 22).



Персеїди – метеоритний дощ«À ðîçóìí³ áóäóòü ñÿÿòè, ÿê ñâ³òèëà íåáîçâîäó, à ò³, õòî ïðèâ³â áàãàòüîõ äî ïðàâåäíîñòè, íåìîâ çîð³, íàâ³êè-â³ê³â» (Äàí. 12:3).«×îëîâ³êè òà æ³íêè, êîòð³ ïîâîäèëèñÿ ìóäðî é ñóìë³ííî, ÿñêðàâî ñÿÿòèìóòü, ÿê ç³ðêè â áåçõìàðíîìó í³÷íîìó íåá³» (Äàí. 12:3, Message).

Ми з мамою часто брали ковдру та піднімалися по дра-бині на дах, аби споглядати Персеїди – метеоритний

275275274274

дощ у північно-східній частині неба. Дивлячись на зірки, ми тихо розмовляли і сміялися. Найяскравіші метеорити почина-ли падати після опівночі. Мій тато і брат часто все пропускали, бо рано лягали спати. Коли Фенікс у штаті Аризона був ма-леньким містом із чистим пустельним повітрям, можна було побачити навіть Чумацький шлях. Зараз Фенікс – великий мега поліс і міські вогні заважають розгледіти зоряне небо.

Лаврентій був християнським дияконом, якого в 258 році н. е. стратили римляни. Вони спалили його в розпеченій печі. На честь смерті цього мученика Персеїди, тобто метеорит-ний дощ, іноді називають вогняними сльозами Лаврентія.

Ми бачимо метеорити завбільшки із піщинку, тільки дея-кі здаються нам горошинами. Ці метеорити – лише смітинки, що відпали від комети Свіфта-Таттла, яка обертається навко-ло Сонця. Щороку в серпні Земля перетинає її хвіст і метеори-ти, влітаючи в атмосферу на швидкості 60 км/сек., згорають яскравим полум’ям.

«Подивіться на нічне небо: як ви вважаєте, Хто все це створив? Хто щоночі чітко веде цю армію зірок, перераховує їх, називає кожну її ім’ям? А це так велично, так піднесено! Він не випускає з уваги жодну з них!» (Ісаї 40:26, Message).

«Ви бачили коли-небудь подібне: свіжа, прекрасна, світла, як сонце, чудова, як нічне небо з його зірками і галактиками?» (П. Пісень 6:10, Message).

Даниїл радить нам жити за Божою волею, щоб ми могли сяяти, як зірки. «Чоловіки та жінки, котрі поводилися мудро й сумлінно, яскраво сяятимуть, як зірки в безхмарному нічному небі» (Дан. 12:3, Message).



Розпорювач«Îòîæ, õòî â Õðèñò³, òîé íîâå òâîð³ííÿ; äàâíº ìèíóëî, – îñü ïîñòàëî âñå íîâå!» (2 Êîð. 5:17).

Розпорювач – це простий, але дуже ефективний малень-кий інструмент. Він може розпороти навіть найбільш

заплутані шви, розрізати петлі для ґудзиків та акуратно роз-правити маленькі клаптики тканини під ниткою швейної ма-шини. Розпорювач має гостру частину, здатну розрізати навіть великий жмут ниток, та закруглений кінець, який захищає ваш виріб від пошкодження. Коли я вперше захопилася шит-тям клаптевих ковдр, у мене не було вчителя, тому я навчалася шляхом проб і помилок. Бували дні, коли я більше часу працю-вала розпорювачем, ніж швейною машиною! З часом набула досвіду, проте все одно завжди тримаю під рукою свій розпо-рювач. Він допомагає мені втримувати тканину в потрібному положенні й уникати контакту з гострою голкою. До того ж я часто експериментую, але зізнаюся: не всі мої експерименти успішні, тому мені доводиться багато переробляти.

Я також навчилася завжди класти розпорювач на місце, щоб не загубити, інакше мені доводиться використовувати ін-ший інструмент, який травмує пальці та псує вироби.

Коли я бачу помилку, у мене виникає бажання проігнору-вати її в надії, що вона не буде помітною. Але якщо я все ж зу-пиняюся і виправляю її, то в мене з’являється шанс уникнути більшої проблеми в майбутньому. Слід зауважити, що ігно-рувати помилки невигідно, оскільки 10 хвилин такої праці на швейній машині можуть обернутися 10 годинами переробки.

Я маю вже достатньо життєвого досвіду, проте мені, як і раніше, потрібний Ісус, Котрий завжди буде поруч, як і мої інструменти. Тільки Він може видалити мій гріх та зробити мене новим творінням. І якщо цих гріхів буде 10 чи навіть 10 тисяч, Ісус може і бажає видалити кожен із них. Тому ми можемо жити з упевненістю, знаючи, що Ісус завжди поруч із нами, прощаючи наші гріхи та направляючи нас. Нам не слід ігнорувати проблеми або намагатися виправити їх влас-ними силами. Це має залишитися в минулому, бо в новому житті немає місця для самовпевненості. Апостол Павло каже: «Зодягніться в нову [людину], яка оновлюється для пізнання образу Того, Хто її створив» (Колос. 3:10).

«Отож, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, – ось постало все нове!» (2 Кор. 5:17).


277277276276


Критичне мислення«Òàêîæ íå ñóä³òü – ³ íå áóäåòå ñóäæåí³; íå îñóäæóéòå, ùîá íå áóòè îñóäæåíèìè. Ïðîùàéòå – ³ ïðîñòèòüñÿ âàì» (Ëóêè 6:37).«Íå ÷³ïëÿéòåñÿ äî ëþäåé, íå çàöèêëþéòåñÿ íà ¿õí³õ âàäàõ, íå êðèòèêóéòå ¿õí³õ ïîìèëîê, ÿêùî ò³ëüêè âè íå õî÷åòå, ùîá ³ äî âàñ ñòàâèëèñÿ òàê ñàìî» (Ëóêè 6:37, Message).

Критика – це не завжди погано. Перше словникове ви-значення слова «критика» таке: «Обговорення, розбір

чого-небудь з метою оцінити достоїнства, визначити й випра-вити вади». У повсякденному житті ми постійно маємо робити вибір, а критичне мислення допоможе нам робити це з мудрі-стю. Проте є ще одне значення слова «критика», з яким ми сти-каємося частіше: «Вишукування помилок». Така критика ство-рює дисгармонію та намножує страждання серед людей.

Нещодавно одна моя знайома зазнала злісної критики з боку якогось «доброзичливця» на роботі. Безіменний критик не вникав у обставини її життя. Він був до неї несправедли-вий, знайшов помилку і замість того, щоб з любов’ю виправи-ти, анонімно повстав проти неї.

Звичайно, ця жінка мала повне право проігнорувати його зауваження, але її сумлінний здоровий глузд спонукав її зайня-тися дослідженням власних вад. Після довгих роздумів вона дійшла висновку, що в тій критиці була частка правди, тому доклала максимум зусиль, аби виправити ситуацію. А неспра-ведливі звинувачення вона віддала на Божий суд.

Ми можемо намагатися жити досконалим життям, проте не можемо сподіватися, що завжди справлятимемо на людей хороше враження. Ми – недосконалі люди, які живуть у недо-сконалому світі, і не завжди в нашому житті все йде так, як ми хочемо. Що ж можна зробити, щоб не стати жертвою критики?

Ми можемо контролювати тільки свою поведінку, а не ін-шої людини. Зі свого боку ми повинні йти за Христом у всіх аспектах нашого життя і з Його допомогою уникати критики

на адресу оточуючих. Ісус радить: «Не чіпляйтеся до людей, не зациклюйтеся на їхніх вадах, не критикуйте їхніх помилок, якщо тільки ви не хочете, щоб і до вас ставилися так само. Не засуджуйте тих, хто стоїть нижче; завтра це може статися і з вами. Ставтеся до людей простіше, і ваше життя стане прості-шим. Даруйте своє життя іншим і побачите, як воно повернеть-ся до вас, але повернеться не просто, а з прибутком і благосло-венням. Віддавати, а не отримувати – це головне. А щедрість породжує щедрість» (Луки 6:37, 38, Message).



Обтинання необхідне«Óñÿêó ãàëóçêó â Ìåíå, ùî íå ïðèíîñèòü ïëîäó, Â³í â³äòè-íàº, à âñÿêó, ùî ðîäèòü ïë³ä, î÷èùàº, ùîá ðÿñí³øå ðîäè-ëà» (²âàíà 15:2).

Обтинання дерева допомагає не тільки підтримувати його в потрібній привабливій формі, направляти його

енергію на живлення квітів, плодів і нових пагонів, але також може врятувати його життя. Учора вранці я зливала воду зі свого невеликого басейну, вона розлилася по траві і запов-нила лунки навколо дерев. Я подумала, що це досить розумне використання води в умовах засушливого клімату! Але через дві години почалася гроза: 90 хвилин блискавок, поривчасто-го вітру та близько 25 сантиметрів опадів. Визирнувши у вік-но, я побачила, що моє п’ятирічне орхідейне дерево баухинія лежало на землі. На його довгих гнучких гілках цвіли великі білі орхідеї. Цього літа вони були надто важкими, а розми-тий ґрунт та пориви вітру створили додаткове навантаження, тому дерево впало.

Після грози, коли серпневе сонце почало висушувати ґрунт, я взяла садові ножиці й обрізала дві третини гілок дерева, аби полегшити навантаження на стовбур. Трохи звільнившись, стовбур навіть виглядав довшим. Мені довелося докласти чи-мало зусиль, аби встромити в землю металевий стрижень, а

279279278278

сусіди допомогли мені приставити і ременями прив’язати до нього важке дерево. Так моє дерево, хоч і зменшилося в об’ємі майже втричі, почало рости рівно й міцно. Коли ми прив’язу-вали дерево ременями, прилетіли дві сміливі колібрі, котрі ви-рішили напитися нектару з решти квітів. Отже, життя триває!

Це прекрасне дерево, обрізане й полегшене, нагадало мені, що в кожному випробуванні і проблемі Господь може подарувати благословення. Він обрізає все зайве та зміцнює наш стовбур, щоб ми стояли прямо і тягнулися до неба, де зу-стрінемо Бога.



Найважливіша доктрина«Â³ðóé â Ãîñïîäà ²ñóñà Õðèñòà – ³ ñïàñåøñÿ òè òà òâ³é ä³ì!» (Ä³¿ 16:31).

Сталося так, що один з найбільших проповідників Аме-рики важко захворів і був при смерті. Близькі зібрали-

ся, аби попрощатися з ним. Син підійшов до батька ближче і запитав: «Тату, яку доктрину ти вважаєш найважливішою?» Престарілий Божий служитель замислився, потім розплющив очі й відповів: «Коли я починав служіння, то вважав життєво важливими 100 доктрин. Коли мені виповнилося 30, це число скоротилося до 50 важливих доктрин. Але зараз, коли я стою на порозі смерті, для мене має цінність тільки одна доктрина». Син попросив батька відкрити йому цю найважливішу істину. Трем-тячими губами, але з упевненістю в серці, помираючий відповів: «Зараз для мене має значення тільки одна доктрина: я – вели-кий грішник, а Ісус Христос – мій всемогутній Спаситель».

Це, друзі мої, і сьогодні найважливіша істина для всього світу. Тільки близькі взаємовідносини з Ісусом здатні подару-вати нам упевненість у тому, що, залишивши наш світ, ми жи-тимемо разом для кращого життя з Богом в іншому світі.

Павло пише: «Адже ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар, не від справ, щоб ніхто не хва-

лився» (Ефес. 2:8, 9). Ми спасаємося, якщо тільки вірою приймаємо Ісуса як свого Спасителя. У книзі Дії 16:31 цей же апостол робить досить лаконічну заяву: «Віруй в Господа Ісуса Христа – і спасешся ти та твій дім!». А християн церкви у Коринті він запевняє: «Отож, хто в Христі, той нове тво-ріння; давнє минуло, – ось постало все нове!» (2 Кор. 5:17).

Яка прекрасна вістка: хто приймає Христа як свого Спа-сителя, той змінюється. Із загубленого грішника він стає но-вим творінням, отримує спасіння завдяки Божій благодаті, і Господь називає його святим. Апостол відкриває, як це від-бувається на практиці: «Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю» (2 Кор. 5:21).



Що мені робити, щоб спастися?«À ò³, ùî ñëóõàëè, çàïèòàëè: Òî õòî æ òîä³ ìîæå ñïàñòèñÿ?» (Ëóêè 18:26).

Чи існує більш важливе запитання? Я вважаю, що ні.Яка дорогоцінна істина: «Того, Хто не знав гріха, Він

зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою правед-ністю» (2 Кор. 5:21). Ісус узяв на Себе всі наші огидні гріхи і помер, щоб заплатити за них. А нам натомість Він дав Свою досконалу праведність. Тепер у Божих очах ми – праведні, як Ісус! З Ним поводилися так, як того заслуговуємо ми, щоб до нас могли ставитися так, як до Нього, Творця і Спасителя. Сла-ва Богові за цей дивовижний План!

Ми не здатні зробити нічого, щоб заробити спасіння чи заслужити Боже схвалення. Якщо ми по-справжньому лю-бимо Ісуса, то нам приноситиме радість робити те, що про-славить Його. Ісус велить: «Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю дум-кою! Це – перша і найбільша заповідь. Друга – подібна до неї: Любитимеш свого ближнього, як самого себе! На цих

281281280280

двох заповідях тримається увесь Закон і Пророки» (Матв. 22:37-40). «Якщо любите Мене, ви будете дотримуватися Моїх заповідей» (Івана 14:15).

Перші чотири заповіді повідомляють, як любити Бога, а останні шість відкривають, що означає любити ближнього. Тому справжній християнин з великим бажанням і радістю дотримується Десяти Заповідей силою, яку дає йому Бог. Бо-гобоязлива людина буде сумлінним громадянином та люб-лячим членом суспільства.

Християнин виявляє любов до Ісуса, підкоряючись Божій волі. Але послух не приносить нам викуплення. Спасіння да-ється нам даром. Послух – це наша відповідь на любов Бога.

У тексті Гал. 2:16 Павло робить такий висновок: «Знаючи, що людина не може оправдатися ділами Закону, але тільки вірою в Ісуса Христа, ми повірили в Ісуса Христа, щоб оправ-датися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина не буде оправдана ділами Закону».

Так, ми спасенні благодаттю, слава Богові! А якщо я спа-сенний через благодать і народжений згори в Божій сім’ї, то виявлятиму свою любов у тому, що кожний мій учинок буде приносити радість Господу.



Дружба в ім’я Христа«Ï³çíàâàé òè Éîãî íà âñ³õ äîðîãàõ ñâî¿õ, ³ Â³í âèïðîñòóº òâî¿ ñòåæêè» (Ïðèï. 3:6).

Тетяна – 26-річна дружина пастора. Вони живуть у Росії, у великому місті Архангельську. У Тані багато

друзів-християн, але вона постійно шукає нових друзів серед жінок, які не належать до Церкви. За останні кілька років вона привела до Христа 10 своїх подруг.

Нещодавно їй зателефонувала знайома з міста, у якому подружжя здійснювало служіння до переїзду до Архангель-ська. Жінка подякувала за те, що Таня поділилася з нею ра-

дістю від знайомства з Ісусом, та повідомила, що нещодавно прийняла хрещення.

Розповідаючи цей досвід у своїй церкві, Таня сказала: «Я дякую Богові за те, що мої 10 подруг тепер ще й подруги Ісуса». Коли її запитали, як вона знаходить нових друзів і приводить їх до Христа, Таня відповіла: «Усі вони – мої сусідки. Мені прос-то приємно ходити до них у гості і ділитися з ними тим, що маю. Я не проповідую, але коли ми стаємо близькими, вони по-чинають самі цікавитися, що робить мене такою щасливою».

Таня розповіла один приклад зі свого служіння. Нещодав-но вона готувала обід для церковних лідерів, котрі мали при-їхати з Москви й Вашингтона, і попросила свою сусідку Ната-лю допомогти їй. У процесі приготування обіду Наталя почала запитувати: «Хто ці люди, які повинні приїхати? Навіщо вони приїжджають?» Таня скористалася цією можливістю, щоб роз-повісти про свою Церкву та її місії. Їжа, яку вони готували для гостей, і відсутність спиртного привели до ще однієї розмови про біблійні принципи здоров’я.

Їхня дружба зміцнювалася, і Наталя, спостерігаючи за жит-тям Тетяниної сім’ї, дивувалася миру й радості, які наповню-вали їхні стосунки. Трохи пізніше Таня дізналася, що Наталя переконала свого чоловіка кинути курити і пити. Самі того не усвідомлюючи, Наталя та її сім’я вже отримують благословен-ня від християнського способу життя.

Таня каже: «Господь діє. Вам не доведеться довго чека-ти, поки Він дасть вам можливість засвідчити про вашу віру». Цього разу Таня може привести до Христа не тільки свою по-другу, а й її чоловіка.



Молитва під відкритим небом«Òîä³ ²ñóñ ïðèõîäèòü ç íèìè äî ì³ñöÿ, ÿêå çâåòüñÿ Ãåòñèìà-í³ÿ, ³ êàæå ¿ì: Ïîñèäüòå òóò, ïîêè ß ï³äó ³ òàì ïîìîëþñÿ» (Ìàòâ. 26:36).

283283282282

Напевно, завдяки біблійним ілюстраціям я завжди уяв-ляла, що Гетсиманія – це парк. Однак у стародавньому

Єрусалимі не було парків. Слово «гетсемані» означає «оливко-вий прес», тобто в цьому місці був чийсь оливковий сад. Ісус та Його учні могли прийти до цього саду, щоб побути наодинці.

Моя юність проходила в Північній Дакоті. І одним з моїх найулюбленіших занять було гуляти вночі по фермі. Зараз мені, міському мешканцеві, цього дуже не вистачає. Темне поле, вог-ні залишилися далеко позаду, над тобою тільки місяць і зорі. Тебе оточують звуки й запахи ночі. Чудове місце, де особливо відчувається присутність Бога. Я часто згадував слова із Псал. 19:2-4: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук роз-казує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, без мови й без слів, не чутний їхній голос».

Якщо у вас ніколи не було можливості провести час на-одинці з Богом уночі, під зоряним небом, далеко від міських вогнів, то я раджу вам знайти таку можливість. Під відкритим небом Бог здається особливо близьким. Звичайно, щоб пого-ворити з Богом, нам необов’язково шукати саме таке місце, ми можемо молитися скрізь, і мене це тішить. Ісус радив під час молитви зачинити за собою двері, але це означає тільки те, що ви повинні залишитися з Ним на самоті, а не бути відлюдником у своїй кімнаті. Він Сам молився під відкритим небом, де міг дивитися вгору й відчувати присутність Отця.

Після вознесіння на Небо Ісус послав нам Святого Духа. Вдихаючи свіже повітря, яке оточує вас під відкритим небом, помоліться, аби Бог наповнив вас Святим Духом.



Мої дороги – не ваші дороги«Áî âàø³ äóìêè – íå Ìî¿ öå äóìêè, à äîðîãè Ìî¿ – òî íå âàø³ äîðîãè, ãîâîðèòü Ãîñïîäü» (²ñà¿ 55:8).

Я мала можливість відвідати лекцію одного письменника в Державному університеті штату Вашингтон, недалеко

від мого дому. Письменник Рональд С. Уайт-молодший серйоз-но досліджував життя президента Авраама Лінкольна і написав про нього книгу. Робота містера Уайта «Видатний президент» і стала предметом обговорення під час лекції.

Його презентація містила багато дивовижних для мене фактів. Так, ми звикли вважати президента Лінкольна од-ним з найвидатніших президентів Америки, героєм, але мало знаємо про подробиці його біографії. Наприклад, у своєму житті він на кожному кроці зустрічався з неприємностями. Навіть вирушаючи на свою першу інавгурацію, Лінкольн не був упевнений, що стане президентом, оскільки виборча ко-місія ще не визнала легітимність виборів. Проблема полягала в тому, що комісію очолював один з політичних супротивни-ків Лінкольна.

У своєму дослідженні містер Уайт приділив особливу ува-гу деталям, які допомагають зрозуміти думки Лінкольна та розвіюють упередження. Цікаво, що Лінкольн полюбляв ро-бити нотатки. У нього була звичка записувати різні думки на маленьких папірцях, а потім розклеювати їх у тих місцях, де він міг над ними роздумувати. Одну помітку знайшли в його циліндрі. У ній ідеться про війну. Президент мав сумніви щодо правоти обох сторін, залучених до громадянської війни. В од-ному зі своїх особистих листів він дійшов такого висновку: «Цілком можливо, що Бог має цілі, які зовсім не відповідають цілям жодної зі сторін, але люди, діючи на власний розсуд, надто часто йдуть наперекір Його волі». Іншими словами, Бог має Свої наміри, які можуть бути незрозумілі людям.

Лінкольн усвідомлював, що Бог не діє в рамках нашого обмеженого уявлення. Однак президент вірив, що Господь виявить Свою волю, навіть якщо він поки що не уявляє, як це станеться.

Дуже важливо пам’ятати, що Бог не завжди діє так, як, на нашу думку, правильно. Особисто мені не вистачає такої дові-ри, яку мав Лінкольн, щоб навіть у найскладніших ситуаціях залишати можливість для невідомого, коли Бог зможе зробити те, чого я не бачу або не розумію.


285285284284


Приміряючи чужі мокасини«ßê õî÷åòå, ùîáè ÷èíèëè âàì ëþäè, – ÷èí³òü ³ âè ¿ì òàê ñàìî» (Ëóêè 6:31).

Серед моїх друзів є фахівці з релігієзнавства. Вони стверджують, що кожна релігійна група дотримується

«золотого правила»: «Як хочете, щоб чинили вам люди, – чи-ніть і ви їм так само» (Луки 6:31). Психологи називають цю ідею прагненням до взаємності в альтернативному погляді на життя. А корінні американці вважають, що «золоте правило» означає «приміряти чиїсь мокасини».

Президент Хаверфордського коледжу Джек Коулман ви-рішив випробувати дію «золотого правила», долучившись до робочого класу. Він був і землекопом, і прибиральником, і працівником фаст-фуду. І все це він робив заради досліджень у своїй професійній сфері економіки праці. Йому було цікаво: «Чи зможу я влаштуватися на роботу без зв’язків? Про що люди розмовляють у робочий час? Які в них захоплення?» Одну з відповідей на власні запитання професор отримав, коли у свої 50 років збирав сміття в мотелі. До нього підійшла літня жінка і запитала: «Невже це все, чого ви досягли в житті?»

Потім містер Коулман вирішив вивчити ще одну сферу і взимку протягом 10 днів жив у Нью-Йорку як безпритульний. Він навчився збирати найкращі картонні коробки, з яких мож-на було зробити укриття від дощу. Йому доводилося тікати від волоцюг, які турбували його ночами, прибирати на звалищах, щоб заробити хоч трохи грошей. Пізніше професора заціка-вило: «А як почуває себе ув’язнений, котрий не має влади над своїм життям?» Тому він побував у тюрмі в ролі в’язня. Він за-питував: «Які можливі інші способи боротьби зі злочинністю? Чи можна розробити програму роботи з жертвами злочинів та їхніми сім’ями, щоб вони отримували конкретну допомогу, а не просто задовольнялися покаранням злочинця?»

Усі ці експерименти Джек Коулман здійснював з акаде-мічних міркувань. Але, стаючи на місце іншої людини, він

відчував невідоме йому досі співчуття до безпритульних та в’язнів. Пізніше він зайнявся дослідженням мешканців нічлі-жок для бездомних. Ці дослідження зробили великий внесок у розвиток законопроектів щодо ув’язнених і безпритульних. Професор та його «нові друзі» отримали величезне благосло-вення, оскільки він зміг стати на їхнє місце та відчути на собі дію «золотого правила».

Наш Творець і Спаситель також зійшов до нас, щоб «ходи-ти в нашому взутті». Відтоді наше життя змінилося назавжди!



Дім на камені«Àäæå òå, ùî ìîæíà çíàòè ïðî Áîãà, â³äîìå ¿ì: áî Áîã ¿ì â³äêðèâ» (Ðèìë. 1:19).

Отримавши університетський диплом в іншому штаті, я повернулася до рідної церкви. Під час біблійного

уроку я з упевненістю висловлювала свої думки. Проте моло-дий викладач Стів бачив Слово Боже і Самого Бога дещо по- іншому. Я була шокована, коли мої усталені відповіді зустрі-ли його категоричне «Ні!», а нехитрі ідеї менш освічених, але більш духовно зрілих учнів були прийняті зі словами: «Абсо-лютно правильно!».

Стів не приймав кожну відповідь як єдино правильну, та не пропускав їх через «фільтр прийнятності», а наполегливо ра-див нам шукати Євангеліє в кожному біблійному вірші. З часом Святий Дух почав говорити до мого серця, і я знайшла благо-дать спасіння. Я вдячна Богові за роль Стіва в той період мого життя і в усьому моєму подальшому навчанні!

Каліфорнія відома зсувами та нестійким ґрунтом, особ-ливо в сезон дощів. Це призводить до руйнування домів, по-будованих не на твердому камені, а на піщаному ґрунті. У текстах Матв. 7:24-27 міститься притча Ісуса про мудрого і нерозумного будівельників, котрі вклали свої кошти в будів-ництво осель на тих місцях, з якими пов’язували свої земні

287287286286

багатства. Спаситель назвав мудрою людину, яка застосовує в житті Його слова, та уподібнив її до того, хто будує на камені.

Зміст ілюстрації Ісуса не в правилах будівництва, архі-тектури чи геології. Він наголошує на важливості Його слів. «І коли Ісус закінчив промовляти, дивувався простий люд з Його вчення, бо навчав їх, як Той, Хто має владу, а не як їхні книжники та фарисеї» (Матв. 7:28, 29).

Релігійні лідери того часу цитували різні коментарі, док-тринальні теорії та школи мислителів. Вони дозволяли ко-мусь іншому думати замість них. Але Ісус цитував Писання і говорив з Божественним авторитетом. Ми повинні засвої-ти головне: насамперед нам потрібно вникати в слова Ісуса і застосовувати їх у житті. Безпека та спасіння ґрунтуються на твердих ясних словах Ісуса Христа.



Божі рішення«Àëå Áîã âèÿâëÿº Ñâîþ ëþáîâ äî íàñ òèì, ùî Õðèñòîñ çà íàñ ïîìåð, êîëè ìè áóëè ùå ãð³øíèêàìè» (Ðèìë. 5:8).

У доктринах різних релігій серед інших можна виді-лити два дискусійних питання. Це стосується майже

будь-якої релігії і насамперед християнства. Перше питання пов’язане з діями Бога, а друге – з діями людини. А точніше: що Бог уже здійснив і що продовжує здійснювати, а також що зробили ми і що нам потрібно робити далі. Але нам необхідно усвідомлювати: Бог завжди виконує Свою частину умов за-віту раніше за нас! Він завжди виконує Свої обітниці, навіть якщо ми виявляємося невірними.

Наше виправдання вже звершене. Спасіння подароване на Голгофі. Нам залишається прийняти його та з Божою до-помогою прямувати шляхом спасіння. Духовне перетворен-ня неможливе без ініціативи з боку самої людини. Ви можете дати кільком бродягам по 100 доларів, і вони навіть можуть пообіцяти використовувати їх для поліпшення свого життя,

але ви все ж не будете впевнені, що так і станеться. Це ваш по-дарунок, однак ви не можете проконтролювати, як вони його використають. Ви зробили те, що залежало від вас. Але щоб цей подарунок приніс їм добро, вони повинні правильно ви-користовувати його.

Повторюю: Бог зробив усе, залежне від Нього, і робити-ме це й надалі. Він мав План спасіння ще до того, як ми про нього дізналися або зацікавилися ним. Павло написав у тексті 2 Кор. 5:19: «Адже Бог у Христі примирив світ із Собою, не зараховуючи їм їхні переступи».

Учення про спасіння – серце християнської теології. На-віть якщо ви відвернулися від Бога або не знаєте Його, Він все одно залишає відчиненими двері Свого серця. Возз’єднання означає усунення перешкоди, повернення до колишніх відно-син, об’єднання розрізнених частин. Ставлення Бога до нас дуже яскраво виражене в одному старому гімні: «Між моєю душею і Спасителем немає жодних перешкод».



Безмежна Божа благодать«Áî äëÿ âñ³õ ëþäåé ç’ÿâèëàñÿ ñïàñàþ÷à Áîæà áëàãîäàòü» (Òèòà 2:11).

На горщику з м’ятою, який я купила в місцевому квіт-ковому магазині, було написано: «вігорос перенніал».

Цей садівничий термін означає: рослина швидко розмножуєть-ся і здатна розростися по всьому вашому саду, якщо тільки дати їй шанс. Тому досвідчені садівники обережно поводяться з м’я-тою і не висаджують її безпосередньо в ґрунт, а закопують рос-лини прямо в горщиках. Це втримує активну кореневу систему м’яти всередині горщика і захищає сад від «м’ятної окупації».

Я ж вирішила дати моїй м’яті свободу рости, де завгодно. Я отримувала задоволення від цього та ділилася своїм уро-жаєм з друзями. Підземні пагони рознесли м’яту та її свіжий аромат по всьому саду.

289289288288

Ця плодоносна рослина має багато корисних властивостей. Перцева м’ята містить найвищу концентрацію ефірних масел, тому найбільше підходить для медичних цілей. Вона може по-легшити нудоту і розлад шлунка, заспокоїти головний біль та біль у горлі, а також зняти втому ніг. Колоскова м’ята має ніж-ний запах і використовується як ароматизатор для цукерок і жувальних гумок. Шоколадна м’ята ідеально підходить для де-сертів. Неповторний м’ятний аромат був відомий уже в епоху Середньовіччя. М’ята широко застосовується в Південній Азії і на Середньому Сході. Болотяна м’ята – природний засіб для відлякування комах. Якщо цією рослиною натерти шкіру, мож-на не боятися комарів, мух, мошок, бліх та кліщів.

Обмеживши мою м’яту горщиком, я обмежила б рясний потік благословень, які можу отримати від цієї рослини. Ре-лігійні лідери часів Христа також намагалися обмежити Божі благословення в житті народу. Тому Ісус попереджав їх: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що ви зачиняєте Цар-ство Небесне перед людьми: і ви не входите, і тим, що йдуть, не дозволяєте ввійти» (Матв. 23:13).

Наш Бог – Бог необмежених можливостей. Його благодать і Його благословення безмежні. Апостол Павло писав: «Бо для всіх людей з’явилася спасаюча Божа благодать» (Тита 2:11).

Дозвольте Божій рясній благодаті та Його благословенням наповнити ваше життя.



Скуштуйте й побачте«Ç òîãî ä³çíàþòüñÿ âñ³, ùî âè Ìî¿ ó÷í³, êîëè ëþáîâ ìàòè-ìåòå ì³æ ñîáîþ» (²âàíà 13:35).

Коли я навчався в п’ятому класі, ми жили в штаті Мас-сачусетс. Моя християнська школа розташовувалася

на цокольному поверсі церковної будівлі. У школі навчалося близько 40 учнів. У мене була однокласниця на ім’я Джил. Зда-валося, що Джил була найбільш незграбною, соціально неблаго-

получною і непоказною дівчинкою на планеті. У будь-якій грі її завжди вибирали останньою. З нею не хотіли дружити, вона нікому не подобалася. Коли Джил відкривала свою сумочку з обідом, ми всі з огидою дивилися на її величезний бутерброд з авокадо. До того часу я ще жодного разу не куштував авока-до. Ще не минуло й року, як ми переїхали з канадського міста Саскачеван, де ніхто не знав, що таке авокадо. Але той факт, що Джил дуже любила авокадо, зародив у мені огиду до цього пло-ду. І мені навіть не хотілося покуштувати, який він на смак.

Минуло шість років. Ми переїхали до Каліфорнії. Я по-товаришував з однією зі своїх однокласниць. Одного вечора ми пішли повечеряти і вона замовила соус, приготований з авока до! Ну, ні! Я не буду їсти це! «Хоча б покуштуй», – бла-гала одно класниця. Я вирішив поступитися і, зіщулившись від огиди, узяв ложку. Але це смачно! Я замовив ще одну порцію. Відтоді авокадо стало моїм улюбленим фруктом.

Як красномовно цей досвід відкриває людську природу! Дуже часто люди залишають християнський спосіб життя че-рез одну неприємну ситуацію або судять про всіх християн по одному зіпсованому «авокадо». Біблія говорить: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь» (Псал. 34:9). На жаль, бага-то хто так і не скуштував справжнього християнського життя. А їхнє ставлення ґрунтується тільки на поганих представни-ках християнської церкви, які їм зустрічалися, або на підставі якогось одиничного випадку.

Найбільш переконливою ознакою істинного християнства є любов: «З того дізнаються всі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою» (Івана 13:35).



Як Бог змінив мене«Äóõ äîïîìàãàº íàì ó íàøèõ íåìî÷àõ» (Ðèìë. 8:26).

Служити – це не просто навчати, проповідувати і розпо-відати іншим, що їм потрібно змінити. Я усвідомила це,

коли поїхала в місіонерську подорож до міста Сан Сальвадор у

291291290290

березні 2005 року. Цей досвід навчив мене більше спостерігати й молитися, більше думати про те, що я роблю або кажу, мов-чати, коли мені здається, що я все знаю, та в молитві шукати Божої волі, коли зустрічаються проблеми. Я зрозуміла, що не знаю всіх відповідей і не можу вирішити всі проблеми.

До цієї поїздки я завжди намагалася вирішувати свої проб-леми самостійно. Але тепер навчилася силою Христа прибор-кувати свою самовпевненість і повністю покладатися на Бога. Усі мої переживання я можу принести до Нього і просто че-кати, коли Він пошле допомогу. Бог діє, якщо ми не стоїмо на Його шляху. Він – могутніший, ніж я собі уявляла.

Після того як моя робота в клініці та викладання уроків про здоров’я й біблійні істини завершилися, я стала свідком хрещення понад 1 000 осіб, які утворили кілька нових церков. Ця місіонерська поїздка навчила мене терпляче чекати, спо-стерігати й молитися, шукати Його допомоги. Господь – Спа-ситель, «Проводир і Вершитель нашої віри», «Князь світу» серед бурхливих штормів.

Місіонерські подорожі – заходи не для боязливих. Це мож-ливість для всіх, хто повністю довіряє Богові, сміливо дивиться в обличчя неприємностям, хто готовий не тільки навчати ін-ших, а й сам бажає засвоїти серйозні, важливі уроки.

Слава Богові, що Він контролює всю роботу і через невеликі доручення готує нас до великих і кращих завдань, останнім з яких буде повернення додому з Ним та отримання вічного блаженства від спілкування одне з одним і з безгрішними створіннями.

Філліс Веллірес


Досконалий світ«Òîãî äíÿ çàñï³âàþòü ó Þäèí³ì êðà¿… Äóìêó, îïåðòó íà Òåáå, çáåðåæåø Òè ó ïîâí³ì ñïîêî¿, áî íà Òåáå íàä³þ âîíà ïîêëàäàº» (²ñà¿ 26:1, 3).

Повертаючись зі щорічної конференції Міжнародної асоціації місіонерської авіації на сході штату Техас, ми

приземлилися в місті Колледждейл, штат Теннессі, щоб виса-

дити одного з наших попутників та заправитися пальним перед останнім перельотом до Беррі Спрінгс, штат Мічиган.

Служба забезпечення польотів повідомила, що це ідеаль-ний час для польоту. Весняна грозова лінія перемістилася на схід від нашого північного курсу. Інша – рухалася на захід, але через кілька годин після першої. Радар показував широ-кий чистий коридор уздовж усього маршруту. Це була чудова новина, оскільки ми залишили своє радіо в офісі, де його мали полагодити для роботи на Філіппінах. Наші комунікативні можливості обмежувалися ручним приймачем. Для польоту це був досить незручний засіб.

Ми злетіли в нічне небо. Осторонь залишилося місто Чат-тануга. Я розглядав карту, а Кліфтон Брукс керував літаком. Перемикаючи важелі, ми мирно говорили про місію Церкви та переваги служіння Богові.

Коли ми пролітали над північною частиною Індіанаполі-са, яскравий спалах світла відбився на лобовому склі літака. Я озирнувся, щоб подивитися в заднє вікно. Позаду нас, менше ніж за три кілометри, у нічному небі зійшлися, спалахуючи блискавками, дві грозові хмари. «Я притримаю штурвал, по-вернись і подивися на це!» – вигукнув я.

«Ого! Ми ж щойно були там!» – сказав Кліф. Ми летіли на північ, і попереду нас небо все ще було чистим, а позаду – за-тягувалося хмарами.

Так, життя і польоти не завжди розвиваються подібним чином, але почуття великого спокою притаманне кожному, хто довіряє Богові. Ісус пильнував і спілкувався з Отцем, поки Його учні спали. І це спілкування дозволило Йому мирно спа-ти, коли перелякані учні боролися зі штормом.

«У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страждання; хто ж боїться, той не-досконалий у любові» (1 Івана 4:17, 18).

Досконалий спокій доступний кожному з нас. Не бійтеся, довіртеся Йому сьогодні.


293293292292


Темрява і невпевненість«Õòî õîäèòü ó òåìðÿâ³, ñâ³òëà æ íåìàº éîìó, — õàé íàä³-ºòüñÿ â³í íà Ãîñïîäíº ²ì’ÿ, ³ õàé íà Áîãà ñâîãî îïèðàºòü-ñÿ!» (²ñà¿ 50:10).

Два лікарі з нашої церкви щойно повернулися з місіо-нерської подорожі по Африці. Вони ділилися з нами

пережитими досвідами і розповіли, як разом зі своїми синами вирішили перед від’їздом зійти на знамениту гору Кіліманджа-ро. Ця вулканічна гора заввишки 5 895 метрів включає в себе кілька кліматичних зон: від дощових лісів до льодових вершин. Сходження займає кілька днів.

Лікарі розповідали, що їхній похід розпочався опівночі. У непроглядній африканській пітьмі вони не бачили навіть стежки. У кожного з них був ліхтарик, але він висвітлював шлях тільки на кілька метрів уперед, тому вони йшли слідом за гідом. Почало світати, і подорожні змогли оглянути місце-вість. Вони побачили, що з одного боку їхня стежка межува-ла зі стрімким урвищем; ідучи в темряві, вони навіть не здо-гадувалися про це.

Подорожні не усвідомлювали всієї небезпеки цієї ситуації, а також не могли оцінити, який шлях пройшли. Коли темря-ва почала розсіюватися, вони зрозуміли, що за кілька годин сходження пройшли значну частину свого маршруту. Їхній гід прийняв мудре рішення: почати шлях ще опівночі.

Ця історія нагадала мені розповіді про те, як люди, завдяки Божому провидінню й захисту, знаходили вихід та уникали не-безпек. Іноді корисно бачити тільки на крок вперед і не знати, як далеко зайшли в темряві, доки не настане світанок.

«Хто ходить у темряві, світла ж немає йому, – хай наді-ється він на Господнє Ім’я, і хай на Бога свого опирається!» (Ісаї 50:10).



Без Біблії«Ñëîâî Òâîº îæèâëÿº ìåíå» (Ïñàë. 119:50).

У нас, жителів XXI століття, є перевага читати друкова-не Писання на всіх сучасних мовах та вивчати тися-

чі різних коментарів. Але були часи, коли написаного Слова Божого ще не було, а існували лише історії, які передавалися з покоління в покоління, а також проголошені Богом слова, хмара слави і надприродні чудеса.

Ной та Авраам слухняно виконували Божі повеління. Хоч Йов не мав написаного Божого Слова, однак довіряв Богові. Мойсей вів сотні тисяч людей ще до того, як написав П’яти-книжжя. За часів Давида і Соломона з написаного Божого Слова існували тільки книги Мойсея. Адже майже всі псалми, книги мудрості і чимало пророчих книг Старого Завіту були зібрані в часи вавилонського й ассирійського полону Божо-го народу та пізніше. Ми часто кажемо: «Ці твердошиї люди повинні були старанніше вивчати Біблію, адже їм було ясно відкрито, як слухатися Бога». Однак їм було доступне Боже Слово, переписане від руки на шкурах тварин або глиняних табличках. До того ж воно було досить дорогим і рідкісним.

А зараз? Чи нам не вистачає Біблій? На наших полицях можна знайти кілька різних перекладів, а улюблений переклад лежить на тумбочці біля ліжка. Одна Біблія постійно лежить у нашій машині, ми беремо її до церкви або просто читаємо в зручний час. У наших комп’ютерах збережено безліч посилань на біблійні сайти. Наш час – це час рясних духовних багатств.

Але «ось дні настають, – говорить Господь Бог, – і голод пошлю Я на землю, – не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова! І будуть ходити від моря до моря, і з півночі до сходу блукатимуть, щоб знайти слово Господа, – та не знайдуть його!» (Амоса 8:11, 12).

А поки цей хліб життя, жива вода та зцілення перебува-ють у нашому розпорядженні. «Це розрада моя в моїм горі, як слово Твоє оживляє мене» (Псал. 119:50).

295295294294

Оживляти – значить повернути до життя. І це може стати-ся з кожним із нас. Боже Слово відтворює в нас вічне життя. Тому відкладіть зараз цю книгу та візьміть свою Біблію. Вам просто необхідно наповнити своє життя вічністю!



Цілющий пластир Ісуса«ßêùî æ âèçíàºìî ñâî¿ ãð³õè, òî Â³í, â³ðíèé ³ ïðàâåäíèé, ùîá ïðîñòèòè íàì ãð³õè é î÷èñòèòè íàñ â³ä óñÿêî¿ íåïðà-âåäíîñò³» (1 ²âàíà 1:9).

Нещодавно я працював у своєму саду, де на ділянці розміром півтора на два метри вирощую кілька кущів

помідорів та огірків. Я щойно повернувся з короткострокової місіонерської подорожі, і в мене з’явилося кілька хвилин, щоб занурити руки в землю. Це було приємно. Я вирвав старі за-сохлі стебла помідорів та зробив дротяну огорожу.

Закопуючи в землю огорожу для моїх помідорів, я нена-роком увігнав один із гострих кінців дроту собі в руку й отри-мав колоту рану. Я навіть застогнав від болю, а потім подумав: «Гос поди, але ж Ти дозволив зробити подібне зі Своїми руками й ногами, і у Твою голову впивалися шипи». З моєї руки текла кров, тому я промив рану водою та обробив перекисом водню. Біль поступово вщух, і я наклеїв на рану лікувальний пластир.

На кілька днів я навіть забув про неї, але потім помітив легке почервоніння. У вихідні один лікар, побачивши мою руку, сказав, що в мене сильне запалення і мені необхідно терміново надати допомогу, інакше може початися заражен-ня і я втрачу руку.

Він мене насторожив. Незабаром я вже приймав призна-чені лікарем антибіотики. Через два дні моя рука повернулася до колишніх розмірів, мені здавалося, що вона навіть стала сильнішою, ніж раніше. Ще через кілька днів рука була повні-стю здорова. Я дякую Господу за Його провидіння і за лікаря, який у вирішальний момент помітив те, про що я навіть не

підозрював. Я міг проігнорувати симптоми і потім пожина-ти серйозні наслідки, проте вирішив прислухатися до поради досвідченого терапевта.

У духовному світі ми теж маємо право вибору, але, на жаль, часто приймаємо неправильні рішення і страждаємо від їхніх наслідків. Але є Великий Лікар, Котрий бажає нам най-кращого, щоб ми здобули спокій, радість і щастя в житті. Його діагноз спонукає нас прийти до Нього такими, які ми є, з усі-ма своїми гріхами. Його пролита на Голгофі кров – найкращі ліки від гріха. Вона очищає нас від гріховної інфекції. Вона – наш цілющий пластир.

Білл Такер


Дорогоцінна чаша«Ïèøíîòà ä³òåé – ¿õí³ áàòüêè» (Ïðèï. 17: 6).

Моя мама – особлива людина в моєму житті; упевнена, для вас ваша мама – також. У неї було багато талан-

тів. Вона пекла смачний домашній хліб. Сукні, які вона шила для мене, були прикрашені милими деталями і мали цікавий крій. Вона навчила мене консервувати персики, абрикоси й помідори. Картини з прекрасними пейзажами, що висіли на стінах нашого дому, були творіннями її рук. А коли я хворіла, саме її ніжні руки допомагали мені почуватися значно краще. Вона навчила мене любити Бога.

Сьогодні моя мама вже не пече хліб і не шиє плаття. Вона також не малює картин, не консервує фруктів та овочів. Те-пер, після кількох серйозних хвороб, вона сидить у кріслі, дивлячись на вулицю через вікно або слухаючи, як навколо неї розмовляють. Але її обличчя все ще світиться любов’ю та співчуттям.

Нещодавно я була в гостях у друзів і мені дуже сподобалася старовинна чаша на їхньому каміні. Мені здалося, що цей пред-мет займав особливе місце в оселі подруги і був для неї дуже цінним. Вона сказала, що ця чаша зберігається в її родині вже

297297296296

багато років. Її використовували як вазу для квітів з бабусино-го саду. Потім у чашу накладали улюблені шоколадні цукерки батька. Коли чашу передали моїй подрузі, вона також знайшла для неї нове застосування, використовуючи для подачі їжі на особливих сімейних святах. Тепер посудину відправили «на за-служений відпочинок», але її блиск і досі не потьмянів.

Це нагадало мені про маму. Вона була жертовною, само-відданою, вибачливою. Вона так багато для мене зробила. Те-пер мама «на заслуженому відпочинку», але продовжує сяяти. Вона для мене дуже дорога і завжди займатиме найпочесніше місце в моєму житті.

«Життя твоє буде ясніше півдня, а темнота буде, як ра-нок. Безпечний будеш, бо матимеш надію, і поглянеш нав-круги й покладешся собі безпечно» (Йова 11:17, 18, пере-клад І. Хоменка).



Не єдиний засіб«Áî ÿêùî ñïðàâä³ áóäåø òè ìîâ÷àòè öüîãî ÷àñó, òî ïîëåã-øåííÿ òà âðÿòóâàííÿ ïðèéäå… ç ³íøîãî ì³ñöÿ» (Åñòåð 4:14).

«Якщо не ви, Бог використає когось іншого». Це диво-вижна думка, чи не так? Я дійшла такої думки недав-

но, коли розробляла деякі завдання для жіночої організації, якою керую. Ми вирішили, що слова: «Чи не на час, як оцей?» можуть стати основоположним каменем у служінні христи-янок. Тому, готуючись до зустрічі, я перечитувала тексти Ес-тер 4:12-14: «І переказали Мордехаєві Естерині слова. І сказав Мордехай відповісти Естері: “Не думай в душі своїй, що втечеш до царського дому одна з усіх юдеїв... Бо якщо справді будеш ти мовчати цього часу, то полегшення та врятування прийде для юдеїв з іншого місця, а ти та дім твого батька погинете. А хто знає, чи не на час, як оцей, досягла ти царства!”»

О, ці слова вразили мене до глибини душі! Естер почула заклик стати частиною Божественних діянь та використати

даровані їй Богом можливості для Його цілей. Але водно-час їй дали зрозуміти, що вона – не єдиний інструмент, через який може діяти Бог. Мені приємно усвідомлювати, що Бог подарував мені особливі можливості для служіння Йому, проте ці тексти спонукали мене подивитися на все з іншого боку. Це Його справа, і якщо я відповім «так» на Його запро-шення, то можу стати частиною цієї справи. У нашій невели-кій організації ми вирішили, що не можна відокремлювати останню частину тексту від першої – нам просто необхідно прийняти і запрошення, і обітницю. Це повністю змінило хід нашої зустрічі.

Часом необхідно, аби хтось нагадав нам: Бог може зро-бити Свою справу через нас або без нас. Але для нас самих буде краще, якщо ми, подібно до Естер, відповімо Йому «так» і станемо інструментом у Його руках, значущим еле-ментом Його плану!


299299

1 âåðåñíÿ, ÷åòâåð

Повне посвячення«Áî êîëè õòî õî÷å äóøó ñâîþ ñïàñòè, òîé ïîãóáèòü ¿¿, à õòî ïîãóáèòü ñâîþ äóøó çàäëÿ Ìåíå ³ ªâàíãåë³ÿ, òîé ñïàñå ¿¿» (Ìàðêà 8:35).

Поетеса Христина Россетті писала:Не знаю, чим могла б Христу я догодити.Була б я пастухом, могла б ягнят подарувати;Була б я мудрецем, могла б Йому служити словом.А так – тільки серце Йому віддати готова.

Понад усе у світі Бог бажає спасти вас. Він хоче, щоб ви повністю довірилися Йому. Особисто я вірю: якщо людина повністю віддає себе Богові, вона не втратить нічого з того, що має вічну цінність. Вірю, що людина, котра присвячує Бо-гові значну частину свого часу, матиме достатньо часу і для своїх потреб. Людина, яка присвячує Богові свої кошти, завж-ди матиме достаток. Але я зовсім не хочу, щоб це стало моти-вом вашого посвячення. Жертовність не повинна мати на меті отримати щось назад, натомість тільки віддати все без залиш-ку. Ісус сказав: «Хто лише прагнутиме душу свою зберегти, він погубить її» (Луки 17:33).

На цю тему є цікавий коментар Освальда Чамберса: «Моти-вом нашого посвячення не має бути якась особиста вигода. Ми стали такими егоцентричними, що приходимо до Бога, тільки коли нам щось потрібно, а не щоб зробити щось для Нього».

Віддаючи щось, ви повинні віддавати без єдиної думки про отримання назад. Я не раз чув заклики до жертовності, у яких пропонували віддати Богові 100 доларів, а Він у відповідь дасть 500. Так, Він може це зробити, але може і не зробити. Та якщо це – мотив вашої жертовності, значить ви ще не застосовуєте в житті принцип щирого посвячення всього, що отримали, а, навпаки, перебуваєте з Богом у торгових відносинах. І даєте тільки для того, щоб збагатитися самому.

Але я хочу вас підбадьорити. Якщо Бог закликає вас при-йти й віддати все, що ви маєте, Він не залишить вас ні з чим.

ВВересеньересень

301301300300

Якщо ви щиро віддаєте без мети отримати, тільки тоді стає ак-туальною друга частина тексту: «...а хто погубить свою душу задля Мене і Євангелія, той спасе її» (Марка 8:35).


2 âåðåñíÿ, ï’ÿòíèöÿ

Безіменні герої«²íø³ áóëè çàêàòîâàí³, íå îòðèìàâøè çâ³ëüíåííÿ, ùîá îñÿãíóòè êðàùå âîñêðåñ³ííÿ» (ªâð. 11:35).

Я багато подорожую, і мене дивує, у яких умовах змушені жити і працювати наші брати й сестри в різних части-

нах світу. Одного разу я був у численній церкві, яка залишила-ся без служителя, тому що його посадили у в’язницю за віру. Біблії, які члени церкви так трепетно тримали в руках, були завезені до їхньої країни таємно.

В іншому місті я зайшов до невеликого будинку на околиці. У цьому будинку щотижня таємно збираються члени церкви для богослужіння. Вони навіть співають пошепки, щоб їх не розсекретили. Проте одного разу поліція увірвалася до цього будинку та заарештувала пастора. Він досі перебуває у в’язниці.

В одній із церков я зустрів самотнього літнього чолові-ка. Він відмовився в суботу посилати своїх дітей до школи. За це влада забрала їх у батька та відправила до комуністичної школи-інтернату. Сьогодні ці діти – атеїсти. Тільки Богові ві-дома глибина скорботи цієї людини.

Також я чув історію, як радикальне релігійне угруповання розбомбило будинок пастора. Але він не перестав проповіду-вати Євангеліє.

Одного разу на євангельську програму прийшла дівчина. Її обличчя і руки були вкриті ранами. Батько побив її, щоб вона змінила своє рішення йти за Ісусом. Сьогодні ця молода жінка радіє в Господі, незважаючи на гоніння.

В одному місті я відвідав однокімнатну квартиру пастора. Кімнату освітлював тьмяний каганець. Пастор схилився біля свого ліжка, готуючись до вивчення Біблії. Я молився, щоб по-

ліція не помітила, як я входив до квартири. Дуже небезпечно відвідувати місця, де відбуваються релігійні зустрічі.

Безіменні герої живуть і працюють у багатьох темних небезпечних місцях світу. Вони вирішили служити Богові за будь-яких обставин.

«Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я його перед Моїм Отцем, що на небесах» (Матв. 10:32).

Джеймс Зехері

3 âåðåñíÿ, ñóáîòà

Довіряти Творцеві«Öå ß ñêàçàâ âàì, ùîá ó Ìåí³ âè ìàëè ìèð. Ó ñâ³ò³ çà-çíàºòå ñòðàæäàííÿ, àëå áóäüòå â³äâàæí³: ß ïåðåì³ã ñâ³ò!» (²âàíà 16:33).

Мій брат Джим має англійського гончого собаку на ім’я Рінго. У Рінго, як і в усіх собак (а також кішок), дещо

завищена оцінка своєї ролі в домі. Він гадає, що все контролює, і вважає всіх мешканців своєю «зграєю». Рінго дуже не подо-бається, коли «зграя» не разом. Він бігає з кімнати в кімнату, перевіряючи, хто де, і намагається зібрати всіх в одне місце.

Коли Рінго був у нас у гостях, він також демонстрував, що тепер і наш дім – його дім, а ми – частина його зграї. Він не за-спокоювався, доки ми всі не збиралися в одній кімнаті.

Одного разу Джим і його дівчина Лорі поїхали за місто ка-татися на лижах і взяли із собою Рінго. Той біг поруч із ними та починав гавкати, коли вони роз’їжджалися в різні боки. Він гавкав доти, доки вони знову не опинялися на одній доріжці.

Ці ситуації спонукали мене задуматися над поведінкою Рінго, над його почуттям відповідальності і влади. Як часто я подібна до нього. Мені здається, якщо я зумію поставити все на свої місця, то зможу розслабитися. Я переживаю, коли щось іде не так, як хотілося б, і мені хочеться «загавкати» й шуміти, аби щось змінити.

Цікаво зазначити, що ми збиралися разом біля каміна, а Джим і Лорі поверталися на одну доріжку не тому, що Рін-

303303302302

го гавкав. Подібним же чином ми не можемо контролювати різні ситуації нашого життя, і весь наш «гавкіт» та суєта не-здатні нічого змінити. Усе це в руках Когось іншого. Рінго нагадав мені: я повинна робити те, що в моїх силах, і більше довіряти Творцеві.


4 âåðåñíÿ, íåäiëÿ

Я – більший!«Âàñ æå íàçâàâ ß äðóçÿìè, áî ñêàçàâ âàì óñå, ùî ïî÷óâ â³ä Ìîãî Îòöÿ» (²âàíà 15:15).«ß íàçâàâ âàñ äðóçÿìè, áî â³äêðèâ âàì óñ³ òàºìíèö³, ÿê³ ÷óâ â³ä Ìîãî Îòöÿ» (²âàíà 15:15, Message).

Дошкільнята Анніка й Метью гуляли по тротуару та на майданчику біля піцерії «Чак і чізес». Розважаючись,

Анніка стала на бордюр і гордо заявила: «Я – вища». Не ба-жаючи відстати, Метью пройшов повз Анніку до вищого бор-дюру, став на нього і вигукнув: «Я – вищий!»

Метью й Анніка продовжували своє дружнє змагання, доки не дійшли до кінця бордюру. Тепер вони озиралися навколо в пошуках вищого п’єдесталу. Поки ніхто з них не по-чав дертися на стіни, я оголосила, що вони обоє найвищі. Діти погодилися із цією заявою, і ми пішли до стоянки для машин, де попрощалися з Метью та його мамою. Поки ми йшли до нашої машини, Анніка знайшла собі новий п’єдестал – бетон-ну плиту, що лежала в траві. Вона тріумфально встала на неї і закричала до Метью: «Я – вища!»

Для дитини дошкільного віку, котра дивиться на світ знизу вгору, стати трохи вищою – привід для хизування. Багато хто з нас також пишається своїми досягненнями і, можливо, має ра-цію. Але Боже ставлення до мене не залежить від того, чи гід-ний я сьогодні звання «найкращий» чи хтось зміг мене випере-дити. «Бо досвідчений не той, хто сам себе ставить, а той, кого ставить Господь» (2 Кор. 10:18). «Те, що ви говорите про себе, для Бога нічого не значить. Тільки те, що говорить про вас Бог,

має значення» (2 Кор. 10:18, Message). А те, що Бог каже про нас – Його народ, перевершує будь-яку людську похвалу. Ісус сказав Своїм учням (і нам): «Я більше не називаю вас слугами, бо слуги не розуміють, про що думає їхній пан, і що він планує. Але Я назвав вас друзями, бо відкрив вам усі таємниці, які чув від Мого Отця» (Івана 15:15, Message).

Бог також каже: «Я – Бог, твій особистий Бог, Святий Ізра-їлів, твій Спаситель. Я заплатив за Тебе велику ціну... Ось так Я люблю тебе! Я готовий віддати весь світ, щоб повернути тебе, віддам усе створіння за тебе» (Ісаї 43:3, 4, Message).


5 âåðåñíÿ, ïîíåäiëîê

Покоління «перезавантаження»«Òîæ ìè ïîõîâàí³ ç Íèì ÷åðåç õðåùåííÿ â ñìåðòü, ùîá òàê, ÿê Õðèñòîñ âñòàâ ³ç ìåðòâèõ ñëàâîþ Îòöÿ, òàê ùîá ³ ìè ïî÷àëè õîäèòè â îíîâëåíí³ æèòòÿ» (Ðèìë. 6:4).

Кілька років тому я була на семінарі одного з найуспіш-ніших фахівців у галузі маркетингу. Він говорив про

типи сприйняття світу різними людьми і про те, який вплив справляють на нас нові технології. Він сказав, що діти, котрі по-стійно займаються комп’ютерними іграми, сприймають клаві-шу «перезавантаження» як зручний спосіб вирішити будь-яку проблему. Я багато про це думала: наше суспільство досягає успіху в «перезавантаженні». Ви незадоволені вашим шлю-бом? Натисніть клавішу «перезавантаження». Не готові до по-яви дитини? Натисніть «перезавантаження». Навчання в школі стало непосильним тягарем? Знову «перезавантаження»!

Перезавантаження – дуже ефективна клавіша. Вона стирає минуле, наче його ніколи не було. Натиснувши цю клавішу, ви можете почати все заново, з чистого аркуша. Істина полягає в тому, що в житті здійснити «перезавантаження» – це не просто натиснути кнопку. Минуле неможливо стерти з пам’яті. Крім того, з нами завжди залишаються наслідки нашого вибору, а життя складається саме з послідовності виборів. Досить непро-

305305304304

сто виправляти помилки. А іноді це здається зовсім неможли-вим, і в такі хвилини кожному з нас хотілося б мати під рукою клавішу «перезавантаження».

Так відбувається і з гріхом. Людство перебуває в безна-дійному становищі; ми скуті гріхом і не бачимо виходу. На щастя, Бог здійснив «перезавантаження», коли послав Ісуса померти за нас. Ми не можемо самостійно здійснити «пере-завантаження», про що неодноразово нагадує нам Павло у своїх посланнях. Я так вдячна Богові за те, що Він подарував нам можливість пережити прощення, яке знімає з нас тягар вини за наші гріхи.

«Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так щоб і ми почали ходити в оновленні життя» (Римл. 6:4).


6 âåðåñíÿ, âiâòîðîê

Відпочинок після трудового дня«Íàäàë³, ïî âñ³ äí³ çåìë³, ñ³âáà òà æíèâà, ³ õîëîäíå÷à òà ñïåêà, ³ ë³òî é çèìà, ³ äåíü òà í³÷ – íå ïðèïèíÿòüñÿ!» (Áóò. 8:22).

Зізнаюся, я нудьгував за тобою, моя робото. Так, мож-ливо, не з першого ж дня, але з другого... або навіть з

третього. Я радий, що взявся за тебе після відпустки. Але хіба не чудово побувати у відпустці?

А вам подобається відпочивати від роботи? Чи раді ви, що знову взялися за роботу?

Бог знає, як мені приємно знову повертатися до роботи. У книзі Еклезіяста сказано: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом» (Екл. 3:1). Тут показані контрасти: час народжуватися і час помирати, час садити і час виривати, час плакати і час сміятися.

Можливо, вам не дуже приємно повертатися на роботу. Ви довгий час працювали без перерв. Тут вас завжди чекають завдання, які вимагають часу і зусиль, а вдома – діти і дружина

також вимагають вашого часу й уваги. Але Бог забезпечив нас відпочинком. Знаєте яким?

У Бут. 8:22 Бог каже: «Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, літо й зима, день та ніч не припиняться».

Ви зрозуміли? У кінці тексту написано, що день і ніч не припиняться. День і ніч, робота і відпочинок. Тому Бог задо-вольнить вашу потребу як у відпочинку, так і в роботі.

Мені подобаються слова гімну «День за днем»:Той, Чиє серце добром переповнене,Кожен наш день наповнює любов’ю,Іноді радістю, іноді болем,Дні – працями, ночі – спокоєм.Бог обіцяє, що цей кругообіг триватиме: посів і жнива, хо-

лод і спека, літо і зима, день і ніч. Не буде тільки робота або тільки відпочинок, але все відбувається рівномірно, найкра-щим чином, як запланував Бог.


7 âåðåñíÿ, ñåðåäà

Пісня під дощем«Íåõàé ïîëå ðàä³º òà âñå, ùî íà íüîìó! Íåõàé çàñï³âàþòü òîä³ âñ³ äåðåâà ë³ñí³» (Ïñàë. 96:12).«Íåõàé âñÿ ïðèðîäà ðàä³º ³ òâàðèíè ï³äñòðèáóþòü» (Ïñàë. 96:12, Message).

Коли я чую мелодію «Пісні під дощем» з рекламного ролика компанії «Дженерал електрик», я залишаю всі

справи, аби подивитися його. Мене приваблює не тільки легка безтурботна пісенька, а й маленьке слоненя, яке весело при-танцьовує під лісовим дощем. Воно безтурботно смішно руха-ється в стилі фільмів 50-х років минулого сторіччя. Папуга й шимпанзе здивовано і навіть із заздрістю спостерігають за цим товстошкірим малюком. Уявляю, що вони думають.

О, як би я хотіла так само підстрибувати й перекидатися! Але у віці 23 років зі мною трапився нещасний випадок, піс-ля якого потрібно було докласти чимало зусиль, аби хоча б

307307306306

поставити мене на ноги. Звичайно, тепер я мусила забути про спорт. Однак я вдячна Богові, що можу ходити, не кульгаю-чи, без палиці й корсета навіть на великі відстані. Проте мені необхідно уважно дивитися на дорогу або стежку, якою йду, щоб не спіткнутися. Я майже ніколи не дивлюся вдалечінь, хіба тільки коли зупиняюся, щоб відпочити. Деякі з моїх м’я-зів паралізовані, тому я повинна стежити за дорогою: камені, жолуді, шишки, вибоїни в асфальті і багато інших несподіва-них перешкод можуть призвести до падіння. Тому спостеріга-ти за слоненям, яке радісно пританцьовує в лісі, – величезне задоволення для мене, і я в душі радію разом із ним.

Коли Еммануїл прийде, щоб забрати нас із цього хворого світу, ми миттєво будемо прославлені та змінені (1 Кор. 15:51).

«Проголосіть вістку: Бог царює! Він поставив світ на твер-дій основі; Він з кожним чинить справедливо. Послухаємо ж, що звіщають Небеса, Земля вторить їм, а море аплодує. Нехай вся природа радіє і тварини підстрибують, кожне дерево в лісі приєднується до хору – феєрична вистава на честь Приходу Господа. Він іде, щоб навести лад і кожному віддати згідно з ділами його» (Псал. 96:10-13, Message).

«Яке прекрасне почуття! Я щаслива!» І я співаю під до-щем...



Євангеліє Царства«² öå ªâàíãåë³º Öàðñòâà áóäå ïðîïîâ³äóâàòèñÿ ïî âñüîìó ñâ³ò³ íà ñâ³ä÷åííÿ âñ³ì íàðîäàì, – ³ òîä³ ïðèéäå ê³íåöü» (Ìàòâ. 24:14).

Слова «це Євангеліє» пов’язані з попереднім висло-вом Господа: «А той, хто вистоїть до кінця, буде спа-

сенний». Пізніше, у цій же розмові, Ісус описав Свій Другий прихід на хмарах у силі і славі. Він посилає Своїх ангелів, які «збирають вибраних», громадян Його Царства. Наприкінці часу Ісус збере до Себе всіх Своїх. Це майбутній етап Плану

спасіння – усі викуплені зустрічаються з Господом під час Його Другого приходу.

Ангел сказав Йосипові про Марію: «Вона ж народить Сина, і даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе Свій народ від його гріхів» (Матв. 1:21). Навіть ім’я «Ісус» відображає План спасіння. Єв-рейською це ім’я звучить як «Єгошуа» або «Ієшуа». Як Ісус На-вин привів ізраїльський народ до Обітованої землі після виходу з Єгипту, так Ісус-Визволитель приведе нас до заповітної мети.

Як Ісус може спасти нас? Коли Христос споживав з учня-ми пасху, Він передав їм чашу зі словами: «Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Матв. 26:27, 28). Щирою вірою приймаю-чи замісну жертву Христа, ми отримуємо спасіння через Його пролиту кров. Він зайняв наше місце, поніс нашу вину, ганьбу і гріх, а натомість покриває нас Своєю праведністю.

Що означає вислів «Євангеліє Царства»? Євангеліє – це «Блага вістка», а Царство – «правління» або «влада». Отже, словосполучення «Євангеліє Царства» говорить про Боже правління через Месію, Царя, Ісуса Христа. Кожний віруючий стає громадянином цього Царства, описаного в Матв. 5:1-12.

Людина, яка пізнала радість спасіння, здатна силою Гос-пода перетерпіти все до кінця. Такі люди твердо стоять проти спокус сатани та діляться Євангелієм Царства з тими, хто ще не знає Христа. Як тільки ця важлива вістка пронесеться по всьо-му світу, прийде кінець. Ісус має план та особливе служіння для вашого життя. Його Царство безпечне, надійне й вічне!

Ларрі Крістоффель


Подяка«×èì ÿ â³äïëà÷ó Ãîñïîäåâ³ çà âñ³ äîáðîä³éñòâà Éîãî íà ìåí³?» (Ïñàë. 116:13).

Серце псалмиста переповнене почуттям величезної подяки. Він визнає, що сам факт його народження й

життя – це вже благословення. І Давид хоче віддячити Бого-

309309308308

ві за Його дари. Навіть коли благословення приходять через людей, їхнім джерелом усе одно є Бог. Тому псалмист про-славляє Бога і запитує: «Чи є якийсь спосіб, як я можу від-дячити Богові за все це?» Звичайно, відповіддю на це запи-тання буде: «Ні!». І слава Богові, що Він не вимагає відплати! Проаналізуйте, наприклад, спасіння. Пам’ятайте, що написав Павло: «Адже ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар» (Ефес. 2:8).

Отже, чи можете ви хоч якось відплатити Богові за дар спа-сіння? Якби це було можливо, тоді це вже не буде дар. Ви не спроможні рівноцінно відплатити Богові, але можете виявити свою вдячність, приєднавшись до Божої справи спасіння людей.

Цією істиною наповнена вся Біблія. І основною ідеєю мо-литви Ісуса є принцип отримання й віддачі: «Слова, які Ти Мені дав, Я передав їм» (Івана 17:8).

Яків пише: «Все добре, що нам дане, і кожний досконалий дар походить згори, сходить від Отця світла» (Якова 1:17).

А Павло вигукує: «Подяка Богові за Його невимовний дар!» (2 Кор. 9:15).

Так, ми ніколи не відплатимо Господу за спасіння та інші благословення, але саме бажання хоч якось віддячити пока-зує різницю між вдячними і невдячними одержувачами. Не-вдячний одержувач каже: «Я отримав зовсім небагато, що ще Ти можеш мені дати?» А вдячний вигукує: «Я отримав так ба-гато, чим можу Тобі віддячити?»



Перейди звідси туди«Çàïåâíÿþ âàñ: êîëè áóäåòå ìàòè â³ðó, ÿê ã³ð÷è÷íå çåðíî, òî ñêàæåòå ö³é ãîð³: Ïåðåéäè çâ³äñè òóäè! – ³ âîíà ïåðåéäå; ³ í³÷îãî íå áóäå äëÿ âàñ íåìîæëèâîãî» (Ìàòâ. 17:20).

Тоді я була ученицею старших класів християнської школи. Ми з однокласниками стояли в невеликій цер-

кві в гірському селищі Румунії. Нам було цікаво, як Бог вирі-шить відразу дві проблеми.

Минуло кілька днів від початку євангельської програми, і в залі не вистачало стільців через велику кількість відвідува-чів. А місцеві жителі сказали, що в цьому селі не продаються стільці. Друга проблема полягала в тому, що єдина кімната, де ми могли проводити заняття для дітей, знаходилася на цер-ковному балконі і вже не могла вміщати майже 50 енергій-них малюків, котрі відвідували зустрічі. Після щирої молитви один з наших спонсорів, Роб, і перекладач поїхали до голови села. А ми тим часом продовжували роздавати запрошення з рекламою зустрічей та молилися.

Мер перебував на нараді, тому Робу і його перекладачеві довелося почекати. Раптом двері різко відчинилися і ввійшов чоловік. Це був мер. Здавалося, він був чимось збентежений, але перекладач поговорив із ним та пояснив нашу проблему. Мер сказав: «Ідіть до моєї дружини. Вона – директор школи, розташованої по сусідству з вашою церквою, і зможе позичи-ти вам стільки стільців, скільки вам потрібно».

Роб і перекладач пішли до директора школи, люб’язної приємної жінки. До того ж вона була викладачем англій-ської, тому змогла поговорити з Робом безпосередньо. Піс-ля короткої бесіди Роб запитав про можливість позичити стільці. Директор погодилася: «Звичайно! Скільки вам по-трібно?» І відразу ж розпорядилася, щоб стільці занесли до церкви.

Роб усміхався і тихо молився, вирішивши попросити ще про одну послугу. Він пояснив ситуацію з дитячою кімнатою і запитав, чи можемо ми скористатися одним зі шкільних кла-сів для дитячої програми. І директор відповіла: «Так!» Коли Роб повернувся і розповів нам ці новини, ми були в захоплен-ні, що Бог вирішив одразу дві проблеми!

Бог любить відповідати на прохання, які здаються нам нереальними. На кожну складну життєву ситуацію ми по-винні дивитися, як на можливість зростання «гірчичного зерна» нашої віри.


311311310310


Бджолина війна«Íå âàì âîþâàòè â öüîìó, – ïîñòàâòåñÿ é ñòàíüòå, ³ ïîáà-÷èòå, ùî Ãîñïîäíº ñïàñ³ííÿ ç âàìè, Þäî é ªðóñàëèìå! Íå á³éòåñÿ é íå æàõàéòåñÿ, – óçàâòðà âèõîäüòå ïåðåä íèõ, à Ãîñïîäü áóäå ç âàìè!» (2 Õðîí³ê 20:17).

Вороги мали намір знищити Лайагам – гірське селище на сході Папуа-Нової Гвінеї. За кілька тижнів міжплемін-

на війна наробила багато лиха. Будинки згоріли дотла. З обох сторін загинуло чимало людей. Були задіяні не тільки списи, луки і стріли, деякі мешканці мали навіть рушниці. Цей факт розпалив нову хвилю терору між племенами. Щоб завдати якомога більше шкоди, воїни валили дерева, знищували вро-жай і вбивали худобу. Війна тривала майже місяць.

У Лайагамі знаходилася християнська церква. Вона була в дуже небезпечному становищі. Два ворожі племені розта-шовувалися з різних боків від Лайагама. Тому нерідко в село долітали їхні стріли з палаючими наконечниками, які знищи-ли кілька осель. Будинок церкви стояв просто на полі битви.

Невелика група віруючих вирішила, що їм краще пере-їхати до більш безпечного місця. Вони прийняли це рішення спільно на церковному зібранні і не розраховували побачити свою церкву ще раз.

Але молодий християнин на ім’я Ало вирішив залишити-ся. Як тільки всі пішли, він побачив, що до церкви наближа-ється група воїнів із запаленими смолоскипами. Ще хвилина, і церква запалає вогнем.

Ало впав на коліна. Він щиро молився про Божу допомо-гу. «Господи, допоможи мені зробити все можливе, аби вря-тувати будинок». Він знайшов саморобну пластикову трубу, яку використовували, коли потрібно було скликати вірую-чих до церкви. Ало видав гучний трубний звук і знову став просити Бога про допомогу. Натовп був уже за кілька метрів від церкви. Раптом небо потемніло. Величезна хмара бджіл оголосила свою війну ворогам. Завойовники почали кидати

зброю. Відчайдушно відмахуючись від бджіл, вони тікали із села вздовж зруйнованих осель.

Церква була врятована. Господь почув молитву Ало. Якою ж радісною була наступна зустріч віруючих. «Ми віримо, що це Бог врятував нашу церкву. Бог послав бджіл проти ворогів».



Успіх – це Божа справа«Öå ò³, ùî Ãîñïîäü ¿õ ïîñëàâ îá³éòè çåìëþ» (Çàõ. 1:10).

Ми з Олегом підвелися з колін. Майбутнє було в Божих руках. Ми знали, що Господь уже відповів на нашу

молитву, але про те, як Він це зробив, нам належало дізнати-ся в майбутньому. Через кілька днів Олег зі сльозами на очах розповідав нам, що Бог відкрив йому відносно авіаслужіння. Протягом багатьох років його досвід продовжує дарувати під-бадьорення, коли нас захльостує хвиля відчаю.

– Того вечора після молитви я прийшов додому, – розпо-відає Олег. – Я ліг спати, і мені приснився ясний сон, ніколи раніше не бачив таких снів. Я бачив співробітників Світової адвентистської авіації. Вони зібралися на аеродромі, щоб на-вчати молодих місіонерів-пілотів. Дивовижно, але деякі з них сиділи верхи на величних, прекрасних, міцних конях, яких я ніколи не бачив у житті. Здавалося, що ці коні видають звук, подібний до ревіння заведених двигунів, готових до польоту. Коні були різних кольорів: червоні, білі й коричневі. Я про-кинувся в подиві і вже не міг заснути. Я не хотів непокоїти дружину, тому взяв Біблію і вийшов до іншої кімнати. Біблія розгорнулася на книзі пророка Захарії. Мій погляд зупинився на восьмому тексті першого розділу!

«Бачив я цієї ночі, аж ось на червоному коні їде муж, і він стоїть між миртами, що в глибині, а за ним коні червоні, руді та білі. І сказав я: “Що це, мій пане?” І відказав мені той Ангол, що говорив зо мною: “Я тобі покажу, що це таке”» (Зах. 1:8, 9).

313313312312

Олег не міг повірити своїм очам. «Що все це означає?» – запитував він, а його серце билося все сильніше.

«І відповів той муж, що стояв між миртами, та й сказав: Це ті, що Господь їх послав обійти землю» (в. 10).

Якщо ви готові здатися, кинути все і забути, оскільки завдання здається нездійсненним, постарайтеся вхопитися вірою за Бога і йти вперед. Успіх – це Божа справа, а наша – послух.



Господь добрий«ß Ãîñïîäîì ò³øèòèñü áóäó é òîä³, ðàä³òèìó Áîãîì ñïàñ³í-íÿ ñâîãî!» (Àâàê. 3:18).

Одного разу, виходячи з церкви, я зустріла давнього друга, котрий кілька років тому втратив дружину.

– Я хочу познайомити тебе з моєю нареченою, – сказав він, представляючи мені милу жінку, що стояла поруч із ним.

– Я дуже рада за вас, – відповіла я, вітаючи їх.– Так, Бог – добрий, Бог – добрий! – пробурмотів він.Як просто ці слова злітають із наших уст, коли все гаразд!

Я згадала, який стан душі був у нього, коли він сидів біля ліжка помираючої дружини. Упевнена, у той момент він не говорив і навіть не допускав думки: «Боже, Ти дуже добрий до мене!» Найімовірніше, він запитував: «Чому, Боже, чому? Я не розумію!»

Одна жінка розповіла мені, як вона молилася і в смертель-ній тривозі віддала в руки Божі свого важко травмованого сина, життя якого висіло на волоску, коли рятувальний вер-толіт забрав його до лікарні. Її довіра до Бога була винагоро-джена, і зараз її син – служитель.

Слава Богові! Я нерідко замислююся над такими ситуа-ціями. Я – терапевт і часто бачу, як люди моляться, а бага-то дітей все одно помирають і нерідко онкологічні хворі не отримують зцілення.

Невже це означає, що в них мало віри? Або їхня віра якась неправильна? А можливо, вони залучили до молитви недостат-ньо людей, щоб «атакувати небесні брами»? Але в Слові Божо-му ми знаходимо такі дивовижні слова: «Коли б фіґове дере-во не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, – то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого!» (Авак. 3:17, 18).

Подумайте: що сталося б, якби Бог відповів на молитву Ісуса: «Отче Мій… хай Мене обмине ця чаша»? Але Спаситель, подаючи нам приклад, покірно додав: «Однак не як Я хочу, а як Ти» (Матв. 26:39).



Господня пісня«Íàä ð³÷êàìè Âàâèëîíñüêèìè, òàì ìè ñèä³ëè òà é ïëàêàëè, êîëè çãàäóâàëè ïðî Ñ³îíà! Íà âåðáàõ ó íüîìó ïîâ³ñèëè ìè ñâî¿ àðôè, ñï³âó-áî ï³ñí³ â³ä íàñ òàì æàäàëè áóëè ïîíåâî-ëþâà÷³ íàø³, à âåñåëîù³â – íàø³ ìó÷èòåë³: “Çàñï³âàéòå-íî íàì ³ç Ñ³îíñüêèõ ï³ñåíü!” ßê æå çìîæåìî ìè çàñï³âàòè Ãîñïîäíþþ ï³ñíþ â çåìë³ ÷óæèíöÿ?» (Ïñàë. 137:1-4).

Після того як було підписано мирну угоду, сотні ти-сяч біженців з Косово вирішили повернутися в те,

що залишилося від їхніх осель. Люди отримали свободу! Інші думали, що біженці почнуть переїжджати, тільки коли все остаточно заспокоїться. Але тисячі людей на власних авто попрямували на північ. Вони, нарешті, їхали додому!

Коли біженці почали збиратися в тривалу подорож, ви-раз їхніх облич зовсім змінився. Ці люди, раніше зневірені й безнадійні, тепер їхали додому! Атмосфера була радісною, хоч багато з них розуміли, що повертаються на руїни. Але все ж вони їхали додому!

Через таку велику хвилю переселенців, що прямували до-дому, було запропоновано на в’їзді до Косово виділяти кож-

315315314314

ній сім’ї місячний набір продовольства та речей першої не-обхідності. Відповідальним за розподіл цієї допомоги було призначено Адвентистське агентство допомоги і розвитку (АДРА). Працівники агентства створили вздовж північної траси придорожню лінію роздачі гуманітарної допомоги. Десятки вантажівок, заповнених продовольчими пакетами, стояли на двох узбіччях дороги. У розпал роздачі машини, автобуси, вантажівки, трактори з причепами повільно просу-валися вздовж лінії, а їх пасажири отримували свої пакети з продуктами, пластиковим посудом, засобами гігієни, кухон-ним приладдям та іншими речами. Було підраховано, що в середньому за п’ять тижнів роботи придорожньої лінії кожні шість секунд переселенець отримував місячний запас продук-тів харчування. Люди нарешті їхали додому! О, який це день!

Ми знаємо, що Бог перебуває на троні і бажає прийти й покласти край усім проблемам нашого старого хворого світу. Як нам, живучи на цій багатостраждальній Землі, співати Гос-подню пісню? Так, це нелегко, але це те, що ми повинні роби-ти! Співати Господню пісню! Усім серцем! Ісус скоро гряде! Яка радість – ділитися цією прекрасною вісткою! Ми прямує-мо додому і скоро будемо там!



Тут потрібен пластир!«Áîã… ðîçðàäæóº íàñ ó âñ³õ íàøèõ ñêîðáîòàõ, àáè é ìè ìîãëè ïîò³øàòè òèõ, ùî ïåðåáóâàþòü ó ð³çíèõ ñêîðáîòàõ, óò³õîþ, ÿêîþ Áîã ïîò³øàº íàñ ñàìèõ» (2 Êîð. 1:4).

«О, тут потрібен пластир!» Для американців цей вислів став фразеологізмом, що означає: потрібно вгаму-

вати біль. Хоч ми часто недооцінюємо значення пластиру, у моєму домі він займає почесне місце. А в нашому медично-му кабінеті завжди є чотири або п’ять видів різних пластирів. Вони допомагають утримувати рану в чистоті і створюють сприятливе середовище для заживання рани. Є навіть пласти-

рі із зображенням героїв мультфільмів, веселок і смайликів. Деякі мають форму серця, а інші світяться в темряві. Я також ношу в гаманці кілька невеликих пластирів на випадок, якщо щось трапиться в дорозі. Звичайно, при переломі потрібна більш серйозна допомога, ніж пластир, але це не означає, що нам потрібно викинути всі пластирі. Ця проста маленька річ часто виявляється дуже корисною для різних ран.

Моя дочка Анніка любить пластирі. Для подряпаного ко-ліна немає нічого кращого, ніж поцілунок і пластир із зобра-женням принцеси. Пластир допомагає і при уявних порізах. Навіть якщо я не можу розгледіти «ваву», яку вона мені пока-зує, пластир може її вилікувати. Коли Анніка бавиться у дворі з друзями і хтось із них падає, усі відразу ж біжать до мене, щоб потерпілому наклеїли пластир. Інші теж починають ви-гадувати привід, щоб отримати заповітну наклейку.

Щоб користуватися пластиром, не потрібна медична осві-та, так само аби привести до Ісуса людину, необов’язково бути доктором богослов’я. Щодня ми зустрічаємося з людь-ми, кот рі страждають від різних ран, видимих і невидимих. Ісус не вважав незначним будь-який прояв милосердя. Він навчав: «Якщо хто напоїть одного з цих малих чашкою хо-лодної води тільки в ім’я учня, запевняю вас, – не втратить своєї нагороди» (Матв. 10:42).

На кожному з нас лежить відповідальність, і кожен має можливість дарувати втіху та зцілення оточуючим. «Бог… розраджує нас у всіх наших скорботах, аби й ми могли поті-шати тих, що перебувають у різних скорботах, утіхою, якою Бог потішає нас самих» (2 Кор. 1:4).



Хороша людина«Äîñë³äæóéòå, ùî º ïðèºìíå Áîãîâ³» (Åôåñ. 5:10).

Одним із предків мого батька був Хівел II Да (Добрий) – правитель Уельсу в X столітті. Він отримав своє пріз-

317317316316

висько «добрий» (або «хороший») не тому, що був святим, хоч був християнином. Правителі того часу мали бути жор-стокими. Але він об’єднав давнє ірландське право з християн-ськими законами і звичаями. Закони Хівела, які зберігалися протягом 600 років, вважалися досить справедливими, особ-ливо щодо покарань за злочин.

Я мала особливу перевагу зростати в християнській сім’ї, навчатися в християнській школі й університеті. Ще у віці 10 ро-ків я стала церковною піаністкою й органісткою. Я знала на-пам’ять багато серйозних текстів Біблії, слухалася батьків, пасторів і вчителів. Можна сказати, що я була хорошою, бо не робила поганого. Існує небезпека вважати, що будь-яке моє рішення хороше, тому що я хороша. Але це не так! На-віть сама думка про те, що я – хороша, уже гріховна!

Якщо ми уникаємо аморальних, неетичних і беззаконних учинків, займаємося благодійністю та підтримуємо церковне служіння, то ми, напевно, хороші, чи не так? Але Біблія гово-рить, що немає жодної хорошої людини, жодної безгрішної (Римл. 3:23; 1 Івана 1:8). Ми можемо покладатися тільки на доброту і праведність Ісуса, яка перебуватиме в нас. Без Христа ми – просто люди, які кажуть: «Господи, ми робили все це Тво-їм Ім’ям». Але Ісус відповість: «Я ніколи не знав вас! Відійдіть від Мене ви, що чините беззаконня!» (Матв. 7:23).

Як же побудувати близькі взаємовідносини з Богом? По-перше, не пишайтеся своїми досягненнями. Щиро попро-сіть Бога показати вам, у чому Він хотів би вас змінити. По-просіть Його простити вас і наповнити Своєю праведністю, щоб завдяки Його жертві ви могли перетворюватися. Саме в такій покорі ви можете прямувати за Христом. Якщо дивите-ся на Нього, то будь-який досвід, позитивний чи негативний, може зміцнити вашу віру!

«Бо ви були колись темрявою, а тепер є світлом у Господі. Поводьтеся, як діти світла. Адже плід світла – в усякій добро-ті, праведності й правді. Досліджуйте, що є приємне Богові» (Ефес. 5:8-10).



Любов і страждання Христа«Òîìó ïðèñòóïàéìî ñì³ëèâî äî ïðåñòîëó áëàãîäàò³, ùîá îäåðæàòè ìèë³ñòü ³ çíàéòè áëàãîäàòü äëÿ ñâîº÷àñíî¿ äî-ïîìîãè» (ªâð. 4:16).

Дивовижно, але 2004 року фільм «Страсті Христові» ви-кликав величезну зацікавленість глядачів. Чому диво-

вижно? Тому що медіа-продукція рідко пов’язана з релігією, а з християнством – ще рідше. Деякі люди кажуть, що цей фільм справив на них позитивний вплив. Я не хочу нікого критику-вати, але можу поділитися з вами, чому вирішив не дивитися цей фільм: він видався мені диспропорційним. Знущання і глу-зування над Ісусом згадуються в Біблії стисло, а у фільмі для цього відведено безліч сцен. Якщо вам не подобається, коли люди беруть невелику біблійну історію і роблять з неї релігію, то вам також не сподобається, що в цьому фільмі таку велику увагу приділили знущанню над Ісусом, але нічого не сказали про причину Його страждань.

Автори Євангелій згадували про тортури Ісуса побіжно, бо не хотіли, щоб нас захлеснули емоції і ми випустили з дум-ки головне. Зрештою, за всю історію Землі тортур зазнало безліч людей, і кожна історія викликає почуття жалості. Од-нак подвиг Ісуса – неперевершений, жодний інший приклад мучеництва неможливо навіть порівнювати з жертвою Ісуса. Оскільки Він, невинний і святий, добровільно взяв на Себе тягар гріхів усього людства і поніс за них неймовірне пока-рання – другу смерть. І все це Він зробив з любові до нас. «Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16).

Мене приваблює до Ісуса Його любов. Цю любов Він ви-являв протягом усього Свого життя, від самого народження, але найбільше, звичайно, на Голгофі. Однак мені здається, що портрет, сфокусований винятково на стражданнях Ісуса, лише частково відкриває історію.

319319318318

Так, Ісус зазнав неймовірних страждань, але не будемо зо-середжуватися тільки на тому, що зробили Йому люди. Краще подумаймо про те, що Христос здійснив та здійснює для нас за-раз. Ісус живий і перебуває на Небесах, Він продовжує стукати в наше серце, чує наші молитви і заступається за нас.



Історія про золоту рибку«×è æ â³í íå ãîëîâåøêà, ùî âö³ë³ëà â³ä îãíþ?» (Çàõ. 3:2).

Чотирирічна Анніка стрибала від захоплення. Вона зби-ралася на щорічний ярмарок до університету Лома Лін-

да, де сподівалася виграти золоту рибку. Анніка заплатила свій долар та отримала три м’ячики, які мала закинути в надувний басейн. За кожне попадання вона могла отримати одну рибку. А якщо закине м’яч у маленьку плавучу чашу, то отримає відра-зу дві рибки. Перший м’яч відскочив від краю басейну. Другий перелетів через нього. Анніка зосередилася і закинула останній м’яч прямо в плавучу чашу, за це їй видали два купони на при-дбання золотих рибок у місцевому зоомагазині. Місія викона-на, тому Анніка могла спокійно насолодитися ярмарком.

У зоомагазині нас спрямували до далекої вітрини, над якою був напис «Делікатеси». Тут можна було купити цвіркунів, ми-шей, креветок, а також маленьких золотих рибок – 12 штук на долар (це був корм для домашніх хижаків). Консультант виловив одну помаранчеву й одну чорну рибку. Анніка тут же дала їм імена Олександра й Еліна.

На касі Анніка побачила різнобарвну гальку і пластикові рослини. А я ламала голову над тим, як зберегти рибок живи-ми. Збіднівши на 30 доларів, ми вийшли з магазину та ство-рили водний рай Олександрі й Еліні в пластиковій коробці з яскраво-рожевою основою. Стільки клопотів і витрат заради рибок, оцінених у 17 центів та врятованих від хижаків!

Ми також були викуплені Богом, вирвані з пащі хижака. «І сказав Господь сатані: “Господь буде картати тебе, сатано,

і буде картати тебе Господь, Який вибрав Собі Єрусалима! Чи ж він не головешка, що вціліла від огню?” А Ісус одягнений був у брудну одежу, і стояв перед лицем Ангола. І він загово-рив та й сказав до тих, що стояли перед його лицем, говоря-чи: “Здійміть з нього цю брудну одежу!” І сказав він йому: “Я зняв з тебе провину твою, і зодягну тебе в шати коштовні. І він сказав: Нехай покладуть чистого завоя на його голову!” І поклали чистого завоя на його голову, і зодягли його в шати, а Ангол Господній стояв» (Зах. 3:2-5).

Анніка отримала величезне задоволення, створюючи кра-щі умови для своїх рибок. Богові ще більш приємно зодягати нас у шати праведності.



Почекайте п’ять хвилин, і все зміниться«Áëàæåííà ëþäèíà, ùî Áîãà â÷èíèëà ñâîºþ òâåðäèíåþ, ³ íå çâåðòàëàñü äî ïèøíèõ òà òèõ, ùî âîíè äî íåïðàâäè ñõè-ëÿþòüñÿ!» (Ïñàë. 40:5).

У холодну пору року життя на південному заході США має певні переваги. У нас чудові зими з чистим прозо-

рим повітрям та нетривалими штормами. Дивовижно, але ми можемо стояти в саду в літніх шльопанцях і дивитися на сніж-ні вершини гір, що височіють поблизу. Однак є і зворотний бік. Під час кожного шторму пориви вітру можуть засипати міста пустельним піском, виривати з корінням могутні дерева та змітати з дороги великі автомобілі.

Переважно погода – річ досить передбачувана. У Каліфор-нії все літо стоїть спека і смог, рідко випадають дощі. А в Аризо-ні вирують мусонні грози, заливаючи дощем усе: від соснових гір до обпаленої сонцем пустелі. Цілу зиму тут тримається іде-альна погода, зрідка радуючи приємними дощами.

Деякі мої друзі живуть в Орегоні та Джорджії. Вони полюб ляють казати: «Якщо вам не подобається наша погода, почекайте п’ять хвилин і вона зміниться». Якщо ви попадете

321321320320

під несподівану зливу в цих штатах, то через сильний потік води вам навіть не вистачатиме повітря!

Земне життя – це низка змін. Усе живе, флора і фауна, створене зі здатністю змінюватися від народження до смерті. Проте навіть коли помирає одна людина, життя планети три-ває і на могилах ростуть квіти. Зміни неминучі, але багатьох із нас вони лякають, бо ми не бачимо майбутнього, не можемо планувати і контролювати ситуацію. Ми неспроможні зміни-ти погоду, збільшити або зменшити свій зріст, вплинути на майбутнє (Матв. 6:34). Проте незнання майбутнього приво-дить нас, довірливих безпорадних дітей, в обійми Отця, де ми й маємо бути. «Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею, і не зверталась до пишних та тих, що вони до не-правди схиляються!» (Псал. 40:5).

Незмінний Бог, у руках Котрого знаходиться наше життя, готує для нас оселі, де ми зможемо забути про стреси та не-сподівані зміни. Наша радість і наш спокій, глибоке пізнання благодаті Бога та Його характеру, а також наша любов одне до одного будуть тільки посилюватися протягом вічності.



Очікування«² â³í áóäå, ÿê äåðåâî, íàä âîäíèì ïîòîêîì ïîñàäæåíå, ùî ðîäèòü ñâ³é ïë³ä ñâîº÷àñíî, ³ ùî ëèñòÿ íå â’ÿíå éîãî, – ³ âñå, ùî â³í ÷èíèòü, – ùàñòèòüñÿ éîìó!» (Ïñàë. 1:3).

Недалеко від нашого дому у Вашингтоні розташований природний заповідник: 60 гектарів неповторних са-

дів. Ми з чоловіком вирішили частіше туди ходити, гуляти, розмовляти і спостерігати за природою. Навесні дерева про-сто світяться від цвітіння, восени з них легким дощем спадає золоте листя, а взимку голі гілки дерев і чагарників укриті легким інеєм або снігом.

Такі прогулянки залишають незабутнє враження. Кожна пора року має свій час і готує шлях для наступної. Ми завжди

чекаємо, що буде далі. Навіть зиму не можна назвати «мер-твим» сезоном, як я раніше вважала. Здається, що кожна пора року дарує свої надії, і ми з нетерпінням очікуємо настання нового періоду. Ми з чоловіком зрозуміли, що відвідування саду – це не просто прогулянка серед квітучих дерев навесні. Ця подія задає ритм на весь рік.

Наше життя подібне до саду. Іноді ми переживаємо щось погане тільки заради того, аби пізніше побачити, що це був тимчасовий період, який готував шлях для чогось кращого. І якби ми знали, що нас чекає в майбутньому, то, напевно, ста-вилися б до цього по-іншому.

Уявіть, яким може стати ваше життя, якщо ви перестанете бачити в кожній проблемі «безнадійну пустелю» і постараєтеся знаходити позитивні моменти в кожній порі року! Можливо, якщо ви не будете дивитися на життя в негативному світлі, а проситимете Бога допомогти вам побачити щось хороше, то зможете краще зрозуміти, що Бог бажає здійснити у вашому житті і через вас. Так, нелегко дивитися крізь призму болю й розчарування, але Бог обіцяє, що ніколи нас не залишить у біді та не зрадить. Тому ми можемо жити з упевненістю: Господь не тільки пошле найкращу пору року, а й допоможе нам почерп-нути щось корисне з теперішньої пори.

«Знаємо, що тим, які люблять Бога, які покликані за Його передбаченням, все сприяє до добра» (Римл. 8:28).



Хмара на сході«Áî âîäè â ïóñòèí³ çàá’þòü äæåðåëîì, ³ ïîòîêè â ñòåïó! ² ì³ñöå ñóõå ñòàíå ñòàâîì, à ñïðàãíåíèé êðàé – çá³ðíèêîì âîä äæåðåëüíèõ» (²ñà¿ 35: 6, 7).

Одного разу влітку в місті Фенікс, штат Аризона (де зазвичай буває дуже душно), я повезла свою маму в

торговий центр, де працювали кондиціонери. Я поклала наші покупки до неї в інвалідне крісло, залишила її в прохолоді

323323322322

торгового центру, а сама взяла сонцезахисні окуляри, клю-чі від машини й попрямувала до виходу. Перш ніж вийти на розпечену сонцем автостоянку, я глибоко вдихнула прохо-лодного повітря. Але мусонний шторм та його прохолодний вітер знизили температуру на 15 градусів. Я посадила маму в машину і згадала про інший мусонний шторм, який перервав семимісячну посуху. Коли під час того шторму почав падати дощ, люди зупиняли машини посеред жвавих доріг і танцюва-ли від радості, ловлячи освіжаючі краплі вологи.

На жаль, на південному заході літо триває ще довго навіть після вересня. На східному узбережжі в цей час уже жовтіє ли-стя, люди готують свої сади до зими. Магазини переповнені светрами і в’язаними шапками. А тут тільки спека, смог та не-скінченне літо! Я не встигаю пообідати, як моя машина навіть зараз, 21 вересня, нагрівається до 60 градусів. Газон біля мого будинку більше схожий на щетину. А на роботі мене чекає безліч людей і нескінченні завдання, які потрібно завершити задовго до Нового року.

Засуха, пил, навіть торкатися до чогось неприємно, оскіль-ки все гаряче. Нам так потрібний життєдайний дощ із небес. Те ж можна сказати про наше земне життя. Іноді нам здається, що ми чекаємо Приходу вже цілу вічність, так багато ознак указує на близькість цієї події, але де ж довгоочікувана хмара на схо-ді? «Де Він?» – нетерпляче вигукуємо ми.

А Він завжди з нами (Матв. 28:20), і нічого не може від-лучити нас від Його любові (Римл. 8:39). Доки Господь не повернувся, Він захищає нас хмарами своєї милості від соняч-них і теплових ударів життя. Коли ми занурюємося у відчай, нам просто потрібно знайти в Ньому спокій та скласти біля Його ніг усі свої турботи.

«Для Божого народу є обітниця приходу і спокою [грец. «саббатісмос» – святкування суботи]. Бог Сам перебуває в спо-кої. І в кінці нашої подорожі ми обов’язково відпочинемо ра-зом із Ним. Тому будемо пам’ятати про це і прагнути до цього місця спокою» (Євр. 4: 9-11, Message).



Швидка допомога«Ìèð çàëèøàþ âàì, Ì³é ìèð ß äàþ âàì. Íå òàê, ÿê ñâ³ò äàº, ß äàþ âàì. Õàé íå òðèâîæèòüñÿ âàøå ñåðöå ³ íå ëÿêà-ºòüñÿ» (²âàíà 14:27).

– Служба 911. Що у вас сталося?– Швидше, нам потрібна допомога! Моя сестра

вдавилася і не дихає!– Заспокойтеся. До вас уже виїхала допомога!– Добре! Дякую... Будь ласка, покваптеся!– Амандо! Зателефонуй татові! Нехай він терміново їде

додому!– Я намагалася, але він не бере слухавку!Я міг би написати цілу книгу, описуючи той тиждень. По-

чався він з того, що моя середня дочка вдавилася, потрапила до реанімації і пробула в комі, доки завдяки Божій милості її розум і тіло не повернулися до нормального функціонування. Той випадок допоміг мені зрозуміти: Божа благодать виявля-ється щедрою мірою в усіх наших життєвих ситуаціях і навіть у незначних.

Моїй старшій доньці Аманді 15 років. Вона досить спо-кійна, я б навіть сказав – інтроверт. Вона легко справляється з простими правилами й інструкціями. Мама попросила її за-телефонувати в службу порятунку, а потім мені. Коли Аманда намагалася зв’язатися зі мною по телефону, я був у церкві, по-ставив телефон на беззвучний режим і залишив його в куртці.

Але Аманда не розгубилася. У такій екстреній ситуації вона здогадалася зателефонувати до церкви. Якщо ви ко-ли-небудь телефонували до церкви під час богослужіння, то розумієте, що ніхто не візьме слухавку! Але саме тієї хвилини в офісі хтось був, і він знав, де мене знайти. Буквально через кілька хвилин я вже їхав додому.

Моя присутність не відіграла великої ролі. Я не зробив ні-чого, щоб урятувати мою дочку, її відвезли до лікарні ще до мого приїзду. Але в цій історії немає нічого незначного. Бог

325325324324

допоміг Аманді зберігати спокій і зателефонувати до церкви, Він привів до офісу людину, яка взяла слухавку і знайшла мене. Але, що було найважливішим у той момент, Він підняв цілу армію віруючих, які молилися. Служіння нашої церкви транслюється через Інтернет, і коли я повідомив, що сталося в моїй сім’ї, понад 7 000 осіб об’єдналися в молитві за нас. Того дня Божа благодать найяскравіше засяяла в кількох телефон-них дзвінках. І в цій благодаті я щодня знаходжу спокій!

Тім Еванс


Вам надійшло нове повідомлення!«Áî Ñëîâî Áîæå æèâå é ä³ÿëüíå, ãîñòð³øå â³ä óñÿêîãî äâîñ³÷íîãî ìå÷à: âîíî ïðîíèêàº àæ äî ïîä³ëó äóø³ é äóõà, ñóãëîá³â ³ ìîçêó ê³ñòîê, ñóäèòü äóìêè é íàì³ðè ñåðöÿ» (ªâð. 4:12).

Я відчуваю антипатію до телефонів. Не запитуйте, чому, я сама не знаю, коли це почалося. Найбільше мені не

подобається, коли комп’ютерний голос повідомляє, що мені надіслали нові голосові повідомлення. До того ж у мене кіль-ка ящиків для голосової пошти – для дому, роботи та інших видів діяльності. Усе це призводить до того, що щотижня мені доводиться вислуховувати сотні нових повідомлень. Це стає просто нестерпним.

Я відчуваю вину за те, що пропустила дзвінок; вважаю сво-їм обов’язком знайти відповідь, якої, можливо, не знаю; бою-ся, що хтось може бути чимось незадоволений, а я не зможу вирішити цієї проблеми. І все це пролітає в моїй голові ще до того, як я прослухаю перше повідомлення. Чесно кажучи, дея-кі з них слухати досить важко. Однак бувають повідомлення, які можна назвати величезним благословенням. Наприклад, повідомлення від моїх племінників, котрі співають «З днем на-родження!», або від друзів, котрі просто хотіли дізнатися, як у мене справи. І якби я не набралася сміливості і не прослухала всі ці повідомлення, то не отримала б таких благословень!

Мені здається, що саме так деякі люди ставляться до Біб-лії. Вони дивляться на неї як на велику книгу з посланнями від Бога. Ви коли-небудь чули, як хтось казав: «О, Біблія – це суцільний список правил, які я просто не в змозі виконати!» або: «Я не можу зрозуміти, що в ній написано, навіщо витра-чати зайвий час?»; «Біблія – стародавня книга, вона неакту-альна для мене сьогодні»? Справді, Біблія – це повідомлен-ня від Бога для нас і багатьох воно лякає. Так, вона містить досить складні істини, але вона також сповнена прекрасних обітниць. А ще вона має те, чого ви не знайдете в жодному повідомленні, – у ній є життя. Як багато ми втрачаємо, якщо щодня не спілкуємося з Богом через Його Слова! Я буду часті-ше перевіряти свої повідомлення, а ви?



Необхідний міцний фундамент«Íàä³éñÿ íà Ãîñïîäà âñ³ì ñâî¿ì ñåðöåì, à íà ðîçóì ñâ³é íå ïîêëàäàéñÿ!» (Ïðèï. 3:5).

Чому падає Пізанська вежа? Вона була побудована 1773 року на ґрунті, який не придатний для таких важких

і високих споруд. Вежа знаходиться на висоті лише два ме-три над рівнем моря, її фундамент стоїть на подушці з піску і глини. Так звана Падаюча башта міста Піза в Італії – це дзво-нова вежа Пізанського собору. Вона має циліндричну форму і побудована з білого мармуру. У ній вісім склепінних галерей, розташованих одна над одною. У центрі вежі – порожній про-стір. Спіральними сходами, розташованими по її окружності, можна піднятися на дах.

З кожним роком вежа продовжує повільно, але невпинно нахилятися. На сьогоднішній день відхилення від вертикалі складає понад чотири метри. Досі всі спроби зупинити процес падіння були безрезультатними. Експерти стверджують, що її можна вирівняти, тільки потягнувши в протилежний бік. І всім цікаво: як довго вона ще зможе стояти?

327327326326

Наше життя подібне до будівлі. Йому потрібний міцний фундамент. Ісус розповів притчу про нерозумну людину, котра побудувала свій дім на піску, тому під час бурі цей дім зруйну-вався. Але Спаситель також згадує і про мудрого будівничого, який побудував дім на камені. Незважаючи на сильні вітри і зливи, будинок залишився цілим та неушкодженим. Ісус ясно сказав, що Його вчення – це надійний камінь, на якому можна будувати. Усі інші вчення подібні до піску і не можуть бути хо-рошою основою життя (Матв. 7:24-27).

«Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він ви-простує твої стежки» (Прип. 3:5, 6).

Лойд Дейес


Вперед!«²ä³òü ïî ö³ëîìó ñâ³ò³ é óñüîìó òâîð³ííþ ïðîïîâ³äóéòå ªâàíãåë³º» (Ìàðêà 16:15).

Уявіть, що посеред кімнати стоїть старе м’яке крісло. Господар крісла входить до кімнати з пакетом печива

в одній руці і склянкою молока в другій, у пухнастому халаті, м’яких тапочках, з утомленим виразом обличчя. Поверніться до цієї кімнати через півгодини і ви почуєте, як він сопе уві сні.

Тепер уявіть іншу ситуацію. Тисячі глядачів на величез-ному стадіоні. Блакитне небо, прохолодне повітря і схвильо-ваний натовп. Над стадіоном майорить славнозвісний прапор Олімпійських ігор. Жінки-атлети в аеродинамічних костю-мах нахилилися до лінії, поставивши одну ногу на стартову колодку, а руками підтримуючи рівновагу. Вони чекають сигналу. У наступні півхвилини хтось із них може встановити світовий рекорд.

Хто в цих двох ситуаціях готовий іти? Нескладно визначи-ти. Просто підійдіть до них ззаду і вигукніть: «Вперед!» Міс-тер «М’яке крісло», можливо, розіллє своє молоко й розсипле печи во, а Містер «Спринтер» буде вже на півдорозі до фінішу.

На стіні радіоцентру «Тиха година» висить текст, який по-чинається словами «Ідіть». Повністю він звучить так: «Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє» (Марка 16:15). У такому разі фінішна лінія – не просто тро-фей, це повне відновлення взаємовідносин між Богом і люд-ством. Це наша місія.

Але ми самі маємо вирішити, чи братимемо участь у забі-гу. Якби я прийшов на Олімпійські ігри та попросив дозволу взяти участь у забігу на 100 метрів, що б сталося? Недостат-ньо просто отримати дозвіл, потрібно бути готовим до забігу, а це – тренування завдовжки в життя. Я повинен бути сильним і здоровим. Мені потрібно розуміти Євангеліє. Я маю постійно чути Божий голос, що закликає мене йти. А також я повинен почути команду «Вперед!». Але все це я буду робити не сам. Бог обіцяє завжди бути поруч зі мною: «І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!» (Матв. 28:20).

А ви хочете взяти участь у забігу? Уже запланували трену-вання? Коли Бог скаже вам: «Вперед!», ви будете пити молоко та їсти печиво чи вже опинитеся на півдорозі до перемоги?



Богові можна довіряти«Õòî â³ðèòü ó Ìåíå, òîé â³ðèòü íå â Ìåíå, à â Òîãî, Õòî ïîñëàâ Ìåíå!» (²âàíà 12:44).

Християнинові найскладніше навчитися повністю до-віряти Богові. У Біблії є безліч історій про те, як віра

Божих дітей зазнавала випробувань.Народ ізраїльський став свідком ясного й переконливого

прояву Божої сили в захисті ізраїльтян від єгипетських кар, а також у Його лідерстві при виході народу з рабства. Однак здається незрозумілим, чому після стількох чудес заради їх-нього звільнення Бог створює для них таку ситуацію, коли вони опинилися в пастці між Червоним морем, горами та най-могутнішою на той час армією на землі (Вих. 14).

329329328328

А що це означає для нас? Невже Господь може провади-ти нас по дну наших проблем, коли ми не бачимо виходу? Чи актуальна сьогодні Його обітниця бути завжди з нами? Чи є щось важливіше за наш комфорт і безпеку, заради чого ми мо-жемо ними пожертвувати?

Я попрошу вас виконати невелике завдання: чи зможете ви знайти розділ у Посланні до євреїв, який говорить про випро-бування святих Божих дітей? Чи можете назвати книгу Старо-го Завіту, у якій ідеться про страждання праведника? А який псалом містить обітницю Божого захисту під час небезпек? Чи пам’ятаєте ви текст із Нового Завіту, у якому Ісус обіцяє бути з нами завжди, до кінця? Візьміть Біблію та перечитайте ці ві-домі й такі улюблені розділи і тексти. Богові можна довіряти, багато біблійних особистостей переконалися в цьому на влас-ному досвіді. Згадайте моменти у вашому житті, коли ви бачи-ли Його керівництво, та пам’ятайте, що Він вірний.



Побачити Бога«Òà êîëè âè áóäåòå øóêàòè çâ³äòè Ãîñïîäà, Áîãà ñâîãî, òî çíàéäåòå, ÿêùî áóäåòå øóêàòè Éîãî âñ³ì ñåðöåì ñâî¿ì òà âñ³ºþ äóøåþ ñâîºþ» (Ï. Çàê. 4:29).«Áóäåø øóêàòè Áîãà, òâîãî Áîãà, ³ çìîæåø çíàéòè Éîãî, ÿêùî ïîñòàâèøñÿ äî öüîãî ñåðéîçíî ³ äîêëàäåø äî öüîãî âñå ñâîº ñåðöå ³ äóøó» (Ï. Çàê. 4:29, Message).

Віктор Гюго почав писати свій твір «Знедолені» 1845 року, а 1862-го книга була опублікована. Майже 20 років

роботи! І не дивно, що так довго! Нещодавно наш пастор ви-користав у проповіді одну ілюстрацію із цієї книги і порадив нам її прочитати. У мене це зайняло півроку, але я задоволе-на, що все-таки прочитала її.

«Знедолені» – історія про віру, благодать і викуплення. У ній ми зустрічаємо священика Бьєнвеню, який виступає своє рідним каталізатором. Він – посвячений християнин, що

любить Бога та виявляє надзвичайне милосердя. Жителі села дуже люблять його, оскільки кожен знає його щирість і добре серце. Під час знайомства із цим героєм найголовніше – зрозу-міти його взаємовідносини з Богом. Усім відомо, яку милість він виявив до Жана Вальжана – головного героя роману. Але якщо ви не побачите, як Бьєнвеню будує відносини з Богом, то багато чого втратите.

Коли я повторно переглядала книгу, мою увагу привернув один абзац. Увечері священик Бьєнвеню розмовляє з Богом, дивлячись на зоряне небо: «Він думав про велич всюдисущо-го Бога, про майбутню вічність – чудову таємницю, про ми-нулу вічність – таємницю ще дивовижнішу; про всю безмежну різно манітність нескінченності в усій її глибині; не намагаю-чись збагнути незбагненне, він споглядав його. Він не вивчав Бога, він захоплювався Ним».

Я рада, що Віктор Гюго нагадав: споглядаючи Бога, можна тільки захоплюватися Ним. Це більше, ніж просто побачити очима, це включає в себе серйозний пошук. Саме те, чого я так потребувала!

«Будеш шукати Бога, твого Бога, і зможеш знайти Його, якщо поставишся до цього серйозно і докладеш до цього все своє серце і душу» (П. Зак. 4:29, Message).



Ключ до миру«Âèáà÷àþ÷è ³ ïðîùàþ÷è îäíå îäíîìó, êîëè õòî ïðîòè êîãî ìàº ÿêóñü ñêàðãó. ßê Õðèñòîñ ïðîñòèâ âàì, òàê ñàìî é âè ðîá³òü» (Êîëîñ. 3:13).

Багата, освічена, але дуже засмучена жінка (назвемо її Стейсі) шукає допомоги. Її турбує сильний головний

біль, виразки й ожиріння – особливо ожиріння. «Я просто розпухла від жиру, – каже вона. – У цьому винен тільки він!» Її чоловік, шанований політик, зрадив її. Це трапилося кіль-ка років тому, але жінка всі ці роки носила в собі гіркоту та

331331330330

злість. «Я ненавиджу його за те, що він зробив. А його жінку я ненавиджу ще більше. Подивіться, що вона зі мною зробила! Вона зруйнувала моє життя».

Болісні спогади – це глибока душевна рана, тому її потріб-но лікувати. І Стейсі зрозуміла, що повинна перестати наріка-ти. Пора попрощатися з думками: «Яка ж я нещасна», визнати свої внутрішні проблеми і постаратися їх вирішити.

Вона згадує: «Коли я почала ненавидіти ту жінку, я зро-билася її заручницею. Усі ці роки вона справляла тиранічний вплив на мій розум і тіло. Але досить! Я вірю, що можу по-черпнути корисні уроки з моєї ситуації. Ця жінка більше не вкраде жодного радісного дня мого життя».

Нарешті Стейсі усвідомила, наскільки неправильно руй-нувати сьогодення, постійно думаючи про минуле. Її дуже під-бадьорили й надихнули слова Павла з Послання до филип’ян: «Але забуваючи те, що позаду, і прямуючи до того, що попере-ду, я відчайдушно біжу до мети – до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі» (Филп. 3:13, 14). Павло знав, що теперішнє має більше значення, тому жив теперішніми цілями.

Стейсі вирішила знищити пам’ятну книгу хворобливих спогадів. Вона зробила кроки до одужання: пробачила й забу-ла. Вона поховала своє минуле і знайшла спокій.

Кажуть, що наше ставлення до минулого справляє на нас більший вплив, ніж саме минуле. Ставлення – це наш вибір. Як ми реагуємо на несправедливості й біль? Чи дозволяємо цим обставинам привести нас до депресії? Чи ми використо-вуємо їх, щоб стати кращими й сильнішими?



Як світила у світі«Ùîá âè, íåïîðî÷í³ òà ÷èñò³, áóëè áåçäîãàííèìè Áîæèìè ä³òüìè ñåðåä ëóêàâîãî é ðîçáåùåíîãî ðîäó, ñåðåä ÿêîãî âè ñÿºòå, ìîâ ñâ³òèëà ó ñâ³ò³, äîòðèìóþ÷è ñëîâî æèòòÿ» (Ôèëï. 2:15, 16).

Маргарита, внучка короля Англії Едмунда ІІ Залізно-бокого й угорського короля Стефана, народилася

1047 року. Вона читала Писання на латині і готувалася до церковного посвячення. Її брат Едгар Етелінг і батько Едвард Етелінг були представниками англійської знаті. Після нор-мандського вторгнення наприкінці 1066 року влада царської династії була повалена, тому сім’я Маргарити була змушена тікати до Шотландії. Там 1070 року вона вийшла заміж за ко-роля Шотландії Малкольма ІІІ Великого Вождя.

Ходило чимало легенд про її духовну красу. «З великої любові до неї король полюбив усе, що було їй до душі, – пи-шуть історики. – Усі її благочестиві бажання негайно вико-нувалися. Король, переконаний, що в серці його королеви живе Христос, завжди прислухався до її порад». Малкольм присвоїв своїй дружині королівський сан, завдяки якому вона назавжди змінила соціальне й духовне життя Шотландії.

Англо-саксонська хроніка пише про королеву Маргариту: «Творець знав наперед, для якої мети її створив. Вона мала звеличити Бога у своїй країні та навернути короля з хибного шляху на кращий і його народ разом з ним... Її звичаї подоба-лися йому, і він дякував Богові, що дав йому такий дар... Він був досить щирим і навернувся до Бога».

Ще 600 років тому Шотландія вже була християнізова-на ірландськими місіонерами. Маргарита оживила церкву, вона змогла досягти сердець жорстоких (часто язичниць-ких) правителів, і їхні погляди змінювалися. Її благодійність «першої години дня» була відома всім: вона годувала обіда-ми сиріт та бідняків Единбурга, але робила це не напоказ. Ко-ролева випустила на свободу англійських рабів, яких утри-мували шотландці, а також заснувала й опікала готелі для мандрівників та церкви. Маргарита була матір’ю вісьмох дітей і кількох королівських династій Європи. Вона помер-ла 16 листопада 1093 року. Навіть через сотні років вплив Маргарити сяє, як світила в небі. На її честь була написана мелодія до гімну «Любов, що зійшла з небес».

Чи відображають наші вчинки і вплив світло Господнього обличчя? Чи можуть оточуючі сказати, що ми були з Ісусом?


333333332332


Обираючи маршрут«Àëå âóçüê³ ò³ âîðîòà é ò³ñíà òà äîðîãà, ùî âåäóòü äî æèò-òÿ, – ³ ìàëî º òèõ, õòî ¿õ çíàõîäèòü» (Ìàòâ. 7:14).

Мій міський велосипед важить близько восьми кіло-грамів, пофарбований у блакитний, сріблястий та

білий кольори і любить «літати». А мій гірський велосипед призначений для кам’янистої місцевості, тому він важкий, з шипованими колесами для кращого зчеплення й амортизато-рами, які пом’якшують їзду та полегшують керування. У мого міського велосипеда гладкі тверді колеса з мінімальною си-лою тертя, легка обтічна рама для зменшення опору і жодної амортизації. Цей велосипед створений для швидкості. Одного разу я зателефонував до Стіва і запропонував: «Давай пока-таємося на велосипедах!» Стів їздив на велосипедах значно більше за мене, тому я довірив йому вибрати маршрут.

Він сказав: «Вирушаймо до Ріверсайда». Мені здалося, що це досить далеко, але я погодився, і ми поїхали. Стів їхав попереду. На одній із ділянок маршруту я вирвався вперед і ввійшов у поворот на дуже великій швидкості. Переді мною був пісок, великий бордюр і телефонна будка. Я обійшов стороною будку, але не бордюр. Я злетів у повітря і зробив сальто. Таким чином Бог нагадав мені, що варто пропустити Стіва вперед.

Коли Стів був попереду, він давав мені дуже цінні вказівки: «Тут ми повертаємо праворуч», «Обережно, високі рейки» або «Чисто!». Мені було приємно з ним спілкуватися. Зупиняю-чись для перепочинку, ми багато говорили на різні теми.

У нас також є Друг, Який завжди поруч. Він веде нас упе-ред безпечним шляхом, показує нам досконалий приклад. Один із найяскравіших прикладів, які залишив Ісус, – Його вміння дивитися в майбутнє. Кожну земну ситуацію Він роз-глядав з небесного ракурсу.

Сидячи на велосипеді, легко зосередитися тільки на тому, що бачиш попереду. Я не знав усього маршруту, не міг тримати

постійну швидкість, часто втомлювався. І я подумав: «А якщо подивитися на маршрут з небесного ракурсу?»

«Я пишу тобі ясні вказівки щодо шляху мудрості, малюю карту стежки праведності. Я не хочу, щоб ти заблукав у тем-них алеях або витрачав час, складаючи неправильні марш-рути. Міцно тримайся за хороші поради; не розслабляйся. Будь завжди на сторожі, адже на кону твоє життя! Не виби-рай стежку нечестя, навіть не ступай на неї. Тримайся від неї якомога далі. Накресли обхідний шлях і дотримуйся його» (Прип. 4:11-15, Message).


335335

1 æîâòíÿ, ñóáîòà

Бетонний фундамент«² äàì âàì íîâå ñåðöå, ³ íîâîãî äóõà äàì ó âàøå íóòðî, ³ âèêèíó êàì³ííå ñåðöå ç âàøîãî ò³ëà, ³ äàì âàì ñåðöå ³ç ïëîò³» (ªçåê. 36:26).«ß çàáåðó â³ä âàñ êàì’ÿíå ñåðöå ³ íàòîì³ñòü äàì âàì íîâå – ñëóõíÿíå Áîãîâ³» (ªçåê. 36:26, Message).

Я впевнена, ви зустрічали людей, які будують плани, але завжди залишають можливість для непередбачених

обставин, кажучи: «Так, але це ще не точно». А пам’ятаєте, як ви в дитинстві опинялися одні перед щойно залитим бетоном? Ідеальна можливість видряпати своє ім’я або щось на зразок «Саша + Маша = ...» і залишити «вічний» відбиток.

Є такий вислів: «Мислення деяких людей подібне до це-менту, ретельно вимішаного і залитого на довгий час». Кожен із нас знає таку людину. (А можливо, це я?)

Однак іноді вперте коріння дерев піднімає бетонні пли-ти на тротуарах або дорогах, і ви можете спіткнутися. Якщо в сейсмічно активній Південній Каліфорнії озирнутися навколо, можна побачити тріщини в землі, підняті або провалені троту-ари, обвали, у які може впасти навіть вантажівка, зруйновані старі мости й огорожі швидкісних автомагістралей, змиті пли-ти річкових набережних... цей список можна продовжувати і продовжувати. Бетон не вічний. Він кришиться, ламається й обвалюється під впливом сил природи.

Проблема ось у чому: щоб замінити бетон, його потрібно зламати. У книзі Вихід 7:13 ми читаємо, що серце фараона було запеклим, відкидаючи Божі попередження. Соломон невисо-ко оцінив такий «бетонний» розум: «Хоч нерозумного будеш товкти товкачем поміж зернами в ступі, ‒ не відійде від ньо-го глупота його!» (Прип. 27:22). Трохи вище в цьому ж розділі Соломон пише: «Каміння ‒ тягар, і пісок ‒ важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох» (в. 3).

Що ж робити? Так, дуже важливо твердо стояти на мо-ральному ґрунті і будувати свою основу на Камені, але не

ЖЖовтеньовтень

337337336336

забувайте поєднувати тверді цілі з м’яким серцем, на якому Господь зможе написати: «Ви показуєте собою, що ви – лист Христа завдяки нашому служінню, написаний не чорнилом, а Духом Живого Бога, не на кам’яних скрижалях, а на тілесних скрижалях сердець» (2 Кор. 3:3).

Отже, що оберете ви: іти своїм шляхом чи бути живим по-сланням любові Христа?


2 æîâòíÿ, íåäiëÿ

Божий шлях«Öå òà äîðîãà, – ïðîñòóéòå âè íåþ!» (²ñà¿ 30:21).

«Я зателефоную в офіс Всесвітньої адвентистської авіації і попрошу дозволу стати керівником місіонерського

авіапроекту!» – така непереборна думка звучала в моїй голові.«Але, Господи, Ти ж знаєш, що після стількох закордонних

місіонерських подорожей у нас не залишилося ані копійки, – намагався заперечити я. – До того ж у нас немає ні інструмен-тів, ні обладнання, ні персоналу, ні літаків, ні можливостей. У нас також немає коштів, щоб усе це придбати».

Ми молилися, і Бог почав відкривати Свій план. Один меха-нік запропонував створити майстерню з технічного обслугову-вання літаків, де молоді люди зможуть отримати реальний дос-від, перш ніж вирушити на роботу до чужої країни. Мій знайомий місіонер-пілот, механік і до того ж інспектор Федерального авіа-ційного агентства США (ФАА) запропонував знайти аеропорт у межах географічного квадрата між північним заходом Аркан-засу, південним заходом Міссурі, сходом Канзасу й Оклахоми. Отже, Бог показував точні координати. Цікаво, що я почав отри-мувати буклет «Новини авіації», хоч не виписував його.

Одного разу до мене в гості прийшов мій друг місіонер, він узяв один із буклетів і через кілька хвилин показав мені таке оголошення: «Адміністрація аеропорту “Блекуелл-Тонкава” шукає фахівця для створення бази технічного обслуговуван-ня в аеропорту».

Місто Блекуелл знаходиться на півночі Оклахоми, на від-стані 90 км південніше від міста Уїчита, на трасі I-35, тобто в межах географічного квадрата, запропонованого інспектором ФАА. Я зателефонував туди.

Слухавку підняв один з адміністраторів аеропорту. «У нас уже є дві пропозиції, але ми обов’язково розглянемо вашу ідею. Коли ми приймемо рішення, то зателефонуємо до вас».

Через кілька тижнів мені зателефонували. Глава адміні-страції аеропорту «Блекуелл-Тонкава» представився і пові-домив: «Учора ввечері ми проголосували і прийняли рішення запросити вас на зустріч з нами».

Коли ми летіли до Блекуелла, мене сповнювало почут-тя чуда. Я згадав біблійний текст: «Вуха твої будуть чути те слово, яке позад тебе казатиме: “Це та дорога, ‒ простуйте ви нею!”» (Ісаї 30:21).


3 æîâòíÿ, ïîíåäiëîê

Божий план«Áî ß çíàþ ò³ äóìêè, ÿê³ äóìàþ ïðî âàñ, – ãîâîðèòü Ãîñ-ïîäü» (ªðåì. 29:11).

П’ятеро осіб з різних куточків країни з’їхалися на зу-стріч до Блекуелла, Оклахома, щоб дізнатися, який

план Бог передбачив для місіонерської авіації. Ми відчували, що Він веде нас, але ще до кінця не розуміли, якими мають бути наші дії.

Три дні ми вивчали Біблію, молилися і шукали Божої волі. Врешті-решт у нас з’явилися чорнові плани програми підго-товки місіонерів-пілотів за останніми вимогами XXI століття. Увечері третього дня до нас приєдналися члени адміністрації аеропорту: «Друзі, ви працювали всі вихідні, ми хочемо почу-ти ваші пропозиції».

Ми представили їм наше бачення організації офісу тех-нічної підтримки, який буде служити суспільству і водночас давати молодим місіонерам-пілотам можливість здобувати

339339338338

досвід у сфері техобслуговування. Ця стратегія включала в себе також навчання з управління літаком та міжкультурно-го служіння.

Представники адміністрації аеропорту вислухали все і ска-зали: «Нам подобається ваш план, тому ми хочемо, щоб ви здійснили його на базі нашого аеропорту. Якщо ви послужите суспільству, ми віддамо у ваше розпорядження великий ангар, візьмемо на себе витрати на оренду і матеріали. Ви також мо-жете скористатися подвійним пересувним будинком на око-лиці аеропорту, у якому є дві спальні і дві ванні кімнати. Ми хочемо, щоб ви підтримували порядок в аеропорту, стригли газони, здійснювали незначну технічну підтримку й узяли на себе обов’язки з розподілу палива та оренди ангарів. Коли ви зможете розпочати роботу? »

Бог має план. Будемо ж сьогодні шукати Його всім серцем та підкоримося Його добрій досконалій волі. Він бажає, щоб ми були успішними для Його слави.


4 æîâòíÿ, âiâòîðîê

Коли ресурси закінчуються, просто вір!«Òîä³-òî â ñëîâà Éîãî ââ³ðóâàëè, âèñï³âóâàëè Éîìó ñëàâó» (Ïñàë. 106:12).

«Ваша пропозиція дуже щед ра, але в нас немає ні ін-струментів, ні літаків, ні персоналу, ні грошей, аби

розпочати роботу. Дайте нам п’ять тижнів для підготовки. За цей час ми або надішлемо вам листа з підтвердженням, або порадимо вам знайти інший проект для станції техобслугову-вання», – відповіли ми представникам адміністрації аеропор-ту в Блекуелл, Оклахома.

Минуло п’ять тижнів. Ми розсилали листи й телефонува-ли по всій країні. Асоціація директорів Всесвітньої адвентист-ської авіації порадила рухатися вперед із вірою. «Ми 10 років молилися, аби Бог указав те місце, яке ми могли б назвати домом», – сказали вони.

За годину до закінчення призначеного терміну я надіслав керівникам аеропорту «Блекуелл-Тонкава» листа, що під-тверджував наші наміри.

Наступного ранку мені зателефонував голова адміні-страції аеропорту. «Наше керівництво прийняло ваш лист- зобов’язання. Мені доручили обговорити з вами подробиці та підписати контракт».

Намагаючись виграти час, я переконав його, що в нас обох зараз досить багато справ: попереду – Різдво, ювілеї, Новий рік, тому ми вирішили призначити переговори на початок січня.

У той момент я не мав відповідей на жодне запитання, яке стояло переді мною. Керівництво аеропорту очікувало від мене презентації, а рада директорів Всесвітньої адвентист-ської авіації – лідерської наполегливості. Інші, залучені до цього проекту, ставили запитання, на які я не мав відповідей. У мене не було жодних перспектив, щоб завершити цей про-ект. Я навіть не уявляв, чим це все може закінчитися.

Коли людина розуміє, що її мудрість, ресурси і сили вичер-пані, лише тоді Бог може втрутитися. Ісус чекає, що ми скажемо слова, які промовила Марта біля гробниці Лазаря: «Так, Гос-поди, я повірила, що Ти Христос, Син Божий, що приходить у світ». А Господь їй відповів: «Чи не сказав Я тобі, що коли будеш вірити, – побачиш Божу славу?» (Івана 11:27, 40).

Повірте в Нього сьогодні і побачите Його славу!Дон Старлін

5 æîâòíÿ, ñåðåäà

Досліджуйте Писання«Äîñë³ä³òü Ïèñàííÿ... âîíè ñâ³ä÷àòü ïðî Ìåíå» (²âàíà 5:39).

«Господи, я повністю розгублений. Я не бачу, куди Ти ведеш. Керівництво аеропорту скоро зателефонує. Я

не можу обговорити з ними контракт, який неспроможний ви-конати». У цей час я читав 10-й розділ Євангелія від Марка. Мою увагу привернула остання історія цього розділу.

341341340340

«Сину Давидів, Ісусе, змилуйся наді мною!» – кричав слі-пий Вартимей (Марка 10:47).

«О, так це ж я!» – подумав я.«І промовив у відповідь йому Ісус: Що ти хочеш, аби Я

зробив для тебе? І сліпий сказав Йому: Учителю, аби я про-зрів!» (в. 51).

«Так, Господи, я також хочу прозріти», – молився я.«А Ісус сказав йому: Іди, віра твоя спасла тебе!» (в. 52).«Дякую, Господи, але я все ще не бачу, до чого Ти ве-

деш», – зізнався я і продовжив читання.«Ідіть до села, що перед вами, і як тільки ввійдете до ньо-

го, знайдете прив’язаного молодого осла, на якого ще ніхто з людей не сідав; відв’яжіть його і приведіть. А коли хто запи-тає вас: Навіщо це ви робите? – то скажіть: Господь потребує його» (Марка 11:2, 3).

Мене немов струмом ударило: саме це сталося з нами, коли ми поїхали до Блекуелла. Ми розповіли керівникам аеропорту про Божу потребу в приміщенні для навчання місіо нерів-пілотів, і вони запропонували нам свого «осла», тобто приміщення!

«І приводять осля до Ісуса, кладуть на нього свої плащі, й Він сів на нього» (в. 7).

«Так ось, що Ти хочеш, щоб ми зробили, Господи. Ми по-винні вкласти в розвиток станції техобслуговування все, що маємо, яким би незначним воно нам не здавалося, а Ти візьмеш «вуздечки» у Свої руки. А потім що?»

«Багато хто стелив свій одяг на дорозі» (в. 8). Люди раділи, коли Ісус в’їжджав до Єрусалима.

«Господи, тепер я бачу! Якщо ми підемо вперед, люди бу-дуть приєднуватися до нас, стелячи на наш шлях свій одяг, і Ти прославишся через нас!»

Ви шукаєте Божого керівництва? Досліджуйте Писання і почуєте Його голос!


6 æîâòíÿ, ÷åòâåð

Величні Божі діла«Âãîòóéòå äîðîãó Ãîñïîäíþ, â ñòåïó âèð³âíÿéòå áèòèé øëÿõ Áîãó íàøîìó!» (²ñà¿ 40:3).«Ïðèãîòóéòåñÿ äî Áîæîãî ç’ÿâëåííÿ! Çðîá³òü äîðîãè ïðÿ-ìèìè é ð³âíèìè, ã³äíèìè äëÿ õîäè Ãîñïîäà» (²ñà¿ 40: 3, Message).

У вівторок ввечері на молитовній зустрічі я поділився своїми роздумами на підставі 10-го й 11-го розділів

Євангелія від Марка зі співробітниками та керівниками Все-світньої адвентистської авіації. Ми написали список усіх дока-зів Божого керівництва, стали на коліна та віддали проект ае-ропорту «Блекуелл-Тонкава» в руки Господа.

І Бог негайно почав виконувати Свої обітниці. Протягом 24 годин до фонду Світової адвентистської авіації було по-жертвувано 75% інструментів, необхідних для відкриття бази техобслуговування. Отже, це був устелений перед нашим «ос-лям» «одяг» номер один!

Через чотири тижні нам пожертвували літак для навчання. «Одяг» номер два!

Ще через п’ять тижнів, накинувши цей «одяг» на спину «осля», ми підписали контракт і страхові зобов’язання та поча-ли перевозити матеріали і співробітників до Блекуелла. У цей час нам пожертвували електронне тренувальне обладнання для навчання пілотів. «Одяг» номер три!

Керівництво аеропорту придбало нове світлове обладнан-ня, розпорядилося, щоб в ангарі зробили епоксидне покриття підлоги, обшили стіни хвилястими листами (що зробило ін-тер’єр значно світлішим), і надало нове електричне обладнан-ня для розводки по ангару. Ми все це встановили. «Одяг» но-мер чотири, п’ять, шість і сім!

А вітрини, трактор для газонів та інші дивовижні речі нам просто дарували. «Одяг» номер вісім і дев’ять!

Одного разу до Блекуелла приїхав спонсор і вручив нам чек на будівництво ангару в місті Діллінгхем, штат Аляска. Він

343343342342

також пообіцяв знайти літак, який міг би послужити жителям найближчих 30 сіл. Через Блекуелл благословення почали по-ширюватися й на інші проекти!

І ми вже маємо перші плоди. Минуло півроку від початку навчання пілотів, а перша команда місіонерів, підготовлених на базі аеропорту в Блекуелл, уже призначена на служіння в Гайані.

«Усе Він прегарним зробив свого часу… Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, ‒ до того не можна нічого додати, ‒ і з того не можна нічого відняти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!» (Екл. 3:11, 14).


7 æîâòíÿ, ï’ÿòíèöÿ

Найкращим чином«Ñêàçàâ éîìó ïàí: Ãàðàçä, ðàáå äîáðèé ³ â³ðíèé! Ó ìàëîìó áóâ òè â³ðíèé, íàä âåëèêèì òåáå ïîñòàâëþ. Óâ³éäè â ðà-ä³ñòü ñâîãî ïàíà!» (Ìàòâ. 25:23).«Ïàí éîãî ñêàçàâ éîìó: “Ìîëîäåöü! Òè â³äì³ííî âïîðàâñÿ ç³ ñâî¿ì çàâäàííÿì”» (Ìàòâ. 25:23, Message).

Мартін Лютер Кінг-молодший сказав: «Будь-яка робо-та, що облагороджує людство, варта уваги і має вели-

ке значення, тому її слід виконувати найкращим чином».Піт полетів до Денвера з єдиною метою – зустрітися з

клієнтом. Кожна хвилина була дорогоцінна. Перед ним зупи-нилося відполіроване до блиску таксі. Джордж, водій таксі, швидко вийшов, щоб відчинити пасажирові дверцята і, перш ніж їх зачинити, переконався, що Піт комфортно влаштував-ся. Джордж сказав, що Піт може скоротити час поїздки, по-читавши свіжий випуск журналу «Уолл Стріт», який лежить поруч із ним. Він також показав Пітові кілька дисків і запитав: «Якій музиці ви віддаєте перевагу?»

Піт почав озиратися по сторонах, аби дізнатися, чи не зні-мають його прихованою камерою. А як би ви відреагували? Його обслуговували за найвищим розрядом.

«Ви, напевно, пишаєтеся своєю роботою, – сказав Піт так-систові. – Упевнений, вам є що розповісти».

Джордж відповів: «Я втомився думати, що будь-яка моя дія ніколи не буде достатньо хорошою, достатньо швидкою і достатньо цінною, тому вирішив знайти заняття, у якому міг би стати кращим і яким міг би пишатися. Я розумів, що не ста-ну хорошим астрономом, але мені подобалося водити машину, допомагати людям. Також мені подобається почуття задово-лення, яке приходить після успішного насиченого трудового дня. Після серйозних роздумів я вирішив стати таксистом, од-нак не просто найманцем, а професійним водієм таксі!»

Він продовжив: «У моїй роботі бути хорошим – значить відповідати очікуванням пасажирів. Але щоб стати кращим, потрібно перевершувати ці очікування. Мені подобається бути кращим, а не просто робити те, що входить у мої обов’язки».

З цієї історії ми можемо почерпнути один важливий урок. Багато хто з нас працює з людьми. Можливо, ви – співробітник поштового відділення, хімчистки, салону краси і просто вико-нуєте свою роботу. Але хіба вам не хочеться, щоб у світі було більше «Джорджів»? Ви можете почати із себе. Ваше посвячен-ня й радісне виконання своєї роботи може зробити революцію!

«З того дізнаються всі, що ви Мої учні, коли любов матиме-те між собою» (Івана 13:35).



В оточенні доберманів«² òàê³ îçíàêè áóäóòü ñóïðîâîäæóâàòè òèõ, ùî ïîâ³ðèëè… áðàòèìóòü ó ðóêè çì³¿â; ³ õî÷à ùîñü ñìåðòîíîñíå âèï’þòü, ¿ì íå ïîøêîäèòü» (Ìàðêà 16:17, 18).

Кілька років тому я познайомився з подружньою па-рою, яка бажала вивчати Біблію. Ми домовилися з Пі-

тером і Мері зустрічатися щоп’ятниці ввечері. Ми сідали біля каміну з чашками гарячого чаю і говорили про великі істини Божого Слова. Це був благословенний час. Мені подобалося

345345344344

відповідати на їхні запитання і чути, як вони діляться своїми думками в процесі вивчення Біблії.

Подружжя жило в сільській місцевості, Пітер мав великий фруктовий сад та багато вільного місця, щоб розводити і дре-сирувати своїх доберманів. Собаки охороняли його власність від зловмисників (у тій місцевості досить часто траплялися грабежі). Це були прекрасні тварини, але Пітер попередив, щоб я не виходив без нього на задній двір.

Одного разу я приїхав на чергову зустріч і постукав у две-рі. Ніхто не відповів, тому я вирішив обійти будинок навколо. Я пройшов повз доберманів, вони навіть не поворухнулися. Але коли я постукав у двері заднього двору, вони кинулися в мій бік. Я почув неймовірний гавкіт та побачив безліч оскале-них зубів. Пітер вискочив з душу й побіг, щоб відчинити две-рі, побоюючись найгіршого. Я стояв в оточенні шести добер-манів, які на той момент спокійно сиділи.

– Я боявся, що вони вас загризли, – сказав Пітер. – Дивно, що вони не накинулися на вас!

Ісус наказав нам: «Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє… І такі ознаки будуть супроводжувати тих, що повірили… братимуть у руки зміїв; і хоча щось смерто-носне вип’ють, їм не пошкодить» (Марка 16:15, 17, 18).

Погодьтеся, це надзвичайні слова. Безперечно, вони не дають нам підстав навмисно піддавати себе небезпеці. Але якщо ми щиро виконуємо Велике доручення і несемо Єван-геліє людям, то Бог обіцяє, що у важких обставинах не зали-шить нас. «Я з вами», – запевняє Він.

Кей Ланс Тайлер


Боже провидіння«Îá’ÿâè ìåí³ âðàíö³ Ñâîº ìèëîñåðäÿ, áî íà Òåáå íàä³þñü, ïîâ³äîì Òè ìåíå ïðî äîðîãó, ÿêîþ ÿ ìàþ õîäèòè, áî äî Òåáå ï³äíîøó ÿ äóøó ñâîþ!» (Ïñàë. 143:8).

«Господи, чому я потрапив у цю ситуацію і повинен че-кати два дні в Нью-Делі? Це може зіпсувати всі мої

плани. Невже я здійснив такий довгий переліт з Австралії, щоб на два дні затриматися в Індії?»

Я був дуже розчарований цією затримкою, оскільки не ба-чив у ній жодного сенсу. Коли я, нарешті, зміг вилетіти до Ка-їра, наш літак приземлявся ще в трьох містах.

Одним із цих міст було Дубай, де на борт зійшов єгиптя-нин і сів поруч зі мною. Він представився і сказав, що працює дерматологом, а я сказав, що є християнином. Мій попутник розповів, що його друг-християнин рік тому подарував йому Біблію, яку він уже прочитав, і в нього було багато запитань. Протягом усього шляху до Каїра він просто засипав мене ін-тригуючими і непростими запитаннями. Вони вичерпалися, тільки коли наш літак приземлився в Каїрі.

Виходячи через термінал, мій новий знайомий подякував мені і сказав, що наша розмова змусила його багато над чим замислитися. Тоді я розповів про непередбачену затримку в Нью-Делі та згадав біблійну історію про те, як на дорозі до Гази Бог влаштував зустріч Пилипа з ефіопом, що нама-гався зрозуміти книгу Ісаї (Дії 8:26-39). Мій попутник ска-зав, що добре пам’ятає цю історію, оскільки часто їздив цією дорогою до Гази, де живе його родина. Я був упевнений, що Бог спеціально привів мене з Австралії, затримав на два дні в Нью-Делі і посадив у літак, що летить через Дубай, бо Він бачив людину, яка бажає зрозуміти біблійні істини. Я поді-лився цими думками з моїм новим другом. Він був глибоко вражений і подякував мені.

«Об’яви мені вранці Своє милосердя, бо на Тебе надіюсь, повідом Ти мене про дорогу, якою я маю ходити, бо до Тебе підношу я душу свою!» (Псал. 143:8).

Дорогий друже, істина полягає в тому, що Бог любить нас і робить усе, аби спасти кожного. Саме тому Він послав Свого Сина, Котрий помер за нас.

Боб Поссінгем

347347346346


Написані на піску«Íàä³º ²çðà¿ëåâà, Ãîñïîäè, – ïîñîðîìëåí³ áóäóòü óñ³, õòî Òåáå çàëèøàº! Ò³, ùî Ìåíå ïîêèäàþòü, íà ï³ñêó áóäóòü ñïèñàí³» (ªðåì. 17:13).

Я їхала вздовж «Стіни Адріана» на півночі Англії в на-прямку міста Карлайл і раптом розсміялася. Поруч зі

мною їхала невелика вантажівка, покрита пилом і брудом. На забруднених дверях хтось великими літерами написав паль-цем: «Ця модель доступна також у білому кольорі». Суть жар-ту полягала в тому, що вантажівка під товстим шаром «гри-му» була насправді білою.

«Надіє Ізраїлева, Господи, ‒ посоромлені будуть усі, хто Тебе залишає! Ті, що Мене покидають, на піску будуть списані, бо вони покинули Господа, джерело живої води» (Єрем. 17:13).

Коли ви пишете пальцем на піску, то розумієте, що ці слова та їхній зміст будуть актуальні тільки короткий час. І, навпаки, написи, вигравірувані на камені, зберігаються багато років.

Нерідко люди кажуть, що вони немов блукають сухою пі-щаною пустелею, одні, без найменшої надії. І будь-який по-рив вітру здатний засипати їх піском. Навіть зрілі християни часом проходять через такі переживання, особливо після яко-їсь травми.

Якщо ви почуваєтеся самотньо і не маєте спокою в серці, я раджу вам шукати спілкування у своїй церкві або в групі з вивчення Біблії. Дозвольте Богові обійняти вас руками Його тіла – Церкви. Дозвольте людям із церковної сім’ї послужити вам у цій «пустельній» ситуації. Не вважайте, що ви можете впоратися з усім самі, дозвольте Господу послужити вам че-рез Його дітей.

Ісус сказав, що ніколи не залишить нас. Тому ми може-мо бути впевнені: Ісус поруч і бажає спілкуватися з нами. Не відвертайтеся від Нього. Він дасть вам живої води, яка вгамує вашу спрагу (Івана 4:14). Він закликає вас прийти, покласти на

Нього ваш тягар та відпочити. Він любить вас і готує для вас вічність, наповнену радістю й любов’ю.

Отже, дозвольте Ісусові живою водою змити з вас пісок. Ви навіть можете зануритися в цей потік і насолодитися Його да-рами. Усе це Він робить для вас.



Місія милосердя«Ùîá çà òå, çà ùî âàñ îáìîâëÿþòü, ìîâ çëî÷èíö³â, ïî-áà÷èâøè äîáð³ ä³ëà, ïðîñëàâèëè Áîãà â äåíü â³äâ³äèí» (1 Ïåòðà 2:12).

Ішов запеклий бій, наприкінці дня на полі битви лежало безліч мертвих і поранених солдатів. Це була битва при

Фредеріксбергу, у Вірджинії 13 грудня 1862 року, під час Гро-мадянської війни, і армія Союзу зазнавала втрат.

З обох боків не вщухали артилерійські залпи, тому сані-тари обох армій не могли надати допомогу пораненим сол-датам. Коли гуркіт снарядів ненадовго вщухав, можна було чути, як вони кричали: «Води! Води!»

Залпи трохи вщухли, і сержант армії Конфедерації Річард Кіркленд звернувся до генерала Кершоу: «Генерале, я біль-ше не можу цього терпіти! Ці бідні душі там, на полі, кричать увесь день і всю ніч, це понад мої сили! Я прошу вашого до-зволу, щоб піти і дати їм води».

Генерал ненадовго замислився, а потім відповів: «Ти розу-мієш, що, як тільки покажешся ворогові, тебе застрелять?»

«Так, сер, розумію, – відповів сержант, – але заради того, щоб хоч трохи полегшити їхні страждання, я готовий ризикнути».

Зворушений таким співчуттям до страждаючих солдат, ге-нерал Кершоу сказав: «Кіркленде, це неминуча смерть, але я не можу нічого заперечити проти твоїх мотивів. Я сподіваю-ся, Бог тебе збереже. Іди!»

Відважний солдат, узявши достатньо води, вийшов з укрит-тя і почав свою працю Христового милосердя. Він схилявся над

349349348348

кожним стражденним, акуратно піднімав голову та підносив кухоль із життєдайною водою до пересохлих уст.

Цілу годину він ходив від одного до іншого серед поранених і помираючих солдатів армії Конфедерації та армії Союзу і кож-ного поїв водою. Спостерігаючи за солдатом у сірій формі, усі ро-зуміли його місію. І за цей час не прозвучало жодного пострілу.

«Улюблені, благаю вас, як чужинців і мандрівників, стри-муватися від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі, мати добру поведінку серед язичників, щоб за те, за що вас об-мовляють, мов злочинців, побачивши добрі діла, прославили Бога в день відвідин» (1 Петра 2:11, 12).

Ларрі Беккер


Добрий приклад«Ùîá ó ìåí³ ïåðøîìó ²ñóñ Õðèñòîñ ïîêàçàâ óñå äîâãîòåð-ï³ííÿ, ÿê ïðèêëàä äëÿ òèõ, ùî ìàþòü ïîâ³ðèòè â Íüîãî äëÿ â³÷íîãî æèòòÿ» (1 Òèì. 1:16).

Незалежно від наших переконань, ми розуміємо, що кожна людина має можливість справляти добрий

вплив на оточуючих. Але давайте чесно відповімо на запитан-ня: «Що люди бачать у моєму житті?».

Щоб справляти такий вплив, якого очікує від нас Бог, не-обхідно спочатку визначити сферу свого впливу та завоювати довіру людей. Цього можна досягти трьома способами.

По-перше, потрібно використовувати будь-яку можли-вість для служіння людям, як це зробив сержант Кіркленд під час битви при Фредеріксбергу. «Покажіть людям шлях і будете прославлені в Царстві» (Матв. 5:19, Message).

По-друге, щоб справити добрий вплив, необов’язково обіймати почесну посаду. Ренді Ньюмен сказав: «Вплив по-ширюється через незначні ситуації настільки ж сильно, як і через серйозні моменти протистояння... Його сила залежить від того, наскільки наші слова й учинки відображають наші цінності і переконання».

По-третє, необхідно розширювати сферу свого впливу. Бог закликає нас ніколи не втрачати можливість посилити свій вплив заради Його слави. Якщо ми хочемо стати для когось прикладом, то повинні насамперед познайомитися із цією лю-диною. «Хто говорить від себе самого, той шукає власної слави, а Хто шукає слави для Того, Хто послав Його, Той правдивий, і нема в Ньому неправди» (Івана 7:18).

Чим вище становище, тим більша відповідальність. Коли наш вплив почне поширюватися, нам, як ніколи раніше, по-трібно буде покластися на Бога.

Дозволимо ж Богові сьогодні зробити нас Його добрим прикладом на тому місці, куди Він нас приведе.

Ларрі Беккер


«Щоб усі були одне»«Ùîá óñ³ áóëè îäíå, – òàê, ÿê Òè, Îò÷å, â Ìåí³, à ß â Òîá³, – ùîá ³ âîíè â Íàñ áóëè; ùîá ñâ³ò ïîâ³ðèâ, ùî Òè Ìåíå ïîñëàâ» (²âàíà 17:21).

Я закінчила обробляти останній квадрат і розклала всі деталі клаптикового покривала на підлозі, як пазли.

Відійшовши трохи і примруживши очі, я перевіряла гармо-нійність композиції. Моя дочка Анніка стояла поруч і також розглядала виріб. «Ось той квадрат потрібно перекласти вго-ру, а верхній опустити вниз», – заявила Анніка.

«Ні, він має бути вгорі», – заперечила я. Однак Анніка була наполеглива, тому ми поміняли деталі місцями. Потім я пере-містила ще кілька квадратів. Завдяки нашій співпраці вийшла більш жива, динамічна композиція.

Ще від часів Середньовіччя ремісники об’єднувалися в союзи. Це не тільки захищало їхні спільні інтереси, а й до-помагало їм обмінюватися ідеями, підтримувати одне од-ного та радитися. Існували союзи акторів і письменників, піаністів, слюсарів, пекарів і навіть виробників мила ручної роботи.

351351350350

Іноді, коли я намагаюся опанувати якусь нову навичку або шукаю нові композиції, мені так хочеться стати членом спілки виробників клаптевих покривал. А часом я створюю нову техніку, якою могла б поділитися з кимось. Однак най-частіше мені просто ніколи замислюватися над тим, чого мені не вистачає. На моє щастя, Анніка володіє хорошим дизай-нерським смаком.

Так, я можу шити досить гарні покривала. Але уявіть, на-скільки гарнішими могли б стати мої вироби, якби в мене була група однодумців, з якими можна було б радитися. А ще я мог-ла б допомогти багатьом новачкам у їхніх перших кроках.

У будь-якій ситуації ми не зобов’язані бути самі. Ремісники мають союзи, а християни – церкви, де вони можуть підтриму-вати й надихати одне одного. Саме про це молився Ісус: «Щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; щоб світ повірив, що Ти Мене послав» (Івана 17:21).

Коли християни об’єднуються одне з одним і з Богом, вони можуть звершувати великі справи!



Проста доброта«Òå, ùî çðîáèëè îäíîìó ç Ìî¿õ íàéìåíøèõ áðàò³â, âè çðî-áèëè Ìåí³» (Ìàòâ. 25:40).

Лавон, учениця восьмого класу, працювала разом із шістьма братами й сестрами в їхньому сімейному мага-

зині побутової техніки і меблів у невеликому містечку в Північ-ній Дакоті. Кожен із дітей долучався до праці в магазині, вико-нуючи спочатку брудну роботу: витирав пил, акуратно складав товар на полицях, мив підлогу, а потім їм довіряли більш відпо-відальне завдання – обслуговувати клієнтів. Працюючи разом з батьками, діти зрозуміли, що заробити на життя не так просто.

Наближалося Різдво. В один із вечорів Лавон наводила порядок у відділі іграшок. До магазину зайшов хлопчик років шести. Він виглядав дуже бідним, настільки бідним, що на-

вряд чи міг дозволити собі щось купити. Він із захопленням дивився на всі іграшки. Він брав то одну, то іншу, але потім акуратно клав їх на місце. Френк, батько Лавон, спустився сходами і підійшов до хлопчика.

– Я можу тобі чимось допомогти, синку? – Френк виявив до цього шестирічного хлопчика таку ж повагу, як до всіх до-рослих покупців.

– Я шукаю різдвяний подарунок для мого маленького братика Джиммі.

– Добре! Не поспішай, уважно роздивися все! Через 20 хвилин маленький хлопчик обережно взяв

іграшковий літак та підійшов до Френка.– Скільки він коштує?– А скільки в тебе є?Хлопчик простягнув руку і розтиснув кулак. На його до-

лоні лежали монети: дві по 10 центів, одна – 5 і ще 2 центи – усього 27 центів.

– О, цього саме достатньо, – відповів Френк.Коли подарунок загорнули і хлопчик виходив з магазину,

то, дивлячись на нього, Лавон уже не бачила старенької курт-ки і розтріпаного волосся. Вона бачила тільки дитяче облич-чя, яке сяяло від щастя.

Щодня ми маємо можливість жити за принципом, записа-ним у Матв. 25:40. Бажаю, щоб сьогодні у вашому житті вия-вилася ця проста доброта. Спробуйте! Вам сподобається!



Музика серця«Áî ß ìèëîñòè õî÷ó, à íå æåðòâè, ³ Áîãîï³çíàííÿ – á³ëüøå â³ä ö³ëîïàëåíü» (Îñ³¿ 6:6).

Нещодавно мені випала унікальна можливість зайняти учительське місце на краю клавіатури піаніно, у той

час як Кельвін Тейлор давав міні-концерт своїх творів із нещо-давно виданого збірника, який я придбала.

353353352352

Уже майже 20 років я виконую твори з його збірок у різних громадах і країнах. Його ноти не завжди легко читати з листа: деякі з них написані в тональності із шістьма дієзами, часто зу-стрічаються незвичні акорди, іноді мелодія переплітає праву руку з лівою. Є такі акорди, зіграти які можна, тільки макси-мально розтягнувши пальці. (До речі, пальці Тейлора довші за мої, напевно, сантиметри на три!)

На одне з його аранжувань покладена пісня: «Мій Го-сподь, який ранок!» У цьому творі розвивається сильна про-гресія акордів, і я завжди грала його дуже драматично, затя-гуючи акорди й мелодію на кожному резонансному моменті. Але коли Тейлор виконав для мене цю пісню, він швидко «пролетів» усі акорди, аби звернути більше уваги на мело-дійні відтінки арпеджіо й фінальні ноти твору. Отже, я сиділа на місці вчителя і попросила його зіграти той рядок, який, на мою думку, має звучати інакше. Він тричі повторив це місце, я навіть намагалася щось підіграти, але музика все одно зву-чала не так, як потрібно. Не так, як мені хотілося.

А насправді, хто з нас двох краще знав, як має звучати ця пісня? Аранжувальник, піаніст, доктор музикознавства чи місцева церковна піаністка? Зрештою, це навіть не питання правильного або неправильного звучання, це питання смаку. Ми, музиканти, досить часто не погоджуємося в інтерпретації різних творів, але це не питання професіоналізму. Усе зале-жить від того, що виходить із нашого серця. І саме це приємне Богові. Для Нього не настільки важливо, що я виконую: су-часну християнську пісню чи прелюдію Баха; якщо я роблю це від люблячого серця, Бог приймає мою музику. А ми? Хіба ми не пробачимо друга, котрий трохи збивається під час гри, але в цілому твір звучить позитивно? Наскільки ж Бог більше прощає, ніж люди!

«Невже ви думаєте, що Богові потрібні тільки жертви, ці порожні показні ритуали? Насправді Він хоче, щоб ми Його просто слухали!» (1 Сам. 15:22, Message).



Так Бог полюбив«Áî òàê ïîëþáèâ Áîã ñâ³ò, ùî â³ääàâ Ñâîãî ªäèíîðîäíîãî Ñèíà, ùîá êîæíèé, õòî â³ðèòü ó Íüîãî, íå çàãèíóâ, àëå ìàâ æèòòÿ â³÷íå» (²âàíà 3:16).

Головна риса характеру Бога – любов. Цього не скажеш про всіх інших богів, яким поклоняються люди. Ще в

дитинстві я чув чимало місіонерських історій про жителів да-леких країн, котрі поклоняються ідолам, яких їм постійно до-водилося задобрювати подарунками і жертвами. У Старому Завіті є також чимало історій про людей, котрі служили Ваалу і Молоху. Ці язичницькі служителі вважали, що боги вимага-ють, аби вони приносили в жертву своїх дітей. Жахливо! Тому язичники поклонялися своїм богам не з любові, а зі страху.

Чимало сучасних людей із таким же страхом ставляться і до істинного Бога Всесвіту. Я зустрічав навіть християн, які беруть найстрашніші описи Бога зі Старого Завіту і кажуть: «Ось, який Бог!» Так, у певні моменти історії Йому доводило-ся відкривати Себе з такого боку, але ми, християни, повинні дивитися на біблійний портрет Небесного Отця в цілому, і тоді побачимо, що Бог є любов. Тому будь-яка наповнена страхами релігія не є християнською, і неважливо, як вона себе називає.

На жаль, для деяких християн віра в Бога також напов-нена різними страхами: страхом перед пеклом, покаранням, перед подіями останнього часу, боязню бути не таким, як інші тощо. Але це не справжня віра, у ній немає доброго Імені Ісуса Христа, яке ми проповідуємо.

Релігія страху далека від Ісуса, Котрий явив Божу любов до людей. Знаючи, що Бог любив і любить, ми повинні відпо-вісти Йому тим самим.

Якщо вам цікаво, де в Старому Завіті сказано про Божу любов, читайте: Вих. 15:13; 34:6, 7; Ісаї 43:1-5; Єрем. 31:3, 20 та багато інших текстів.


355355354354


Церкви та лікарні«Ëþäè… ï³øëè çà Íèì. ² ïðèéíÿâøè ¿õ, Â³í ðîçïîâ³äàâ ¿ì ïðî Áîæå Öàðñòâî é îçäîðîâëÿâ òèõ, êîòð³ ïîòðåáóâàëè îçäîðîâëåííÿ» (Ëóêè 9:11).

Газета «Тайм» у передовій статті випуску про віру та зцілення повідомила про зростання цікавості людей

до взаємозв’язку між зціленням і духовністю: «Дедалі частіше люди шукають... більш особистий, більш духовний підхід до лікування своїх захворювань».

Репортер «Тайм» прокоментував це так: «Такі пацієнти не просто не знаходять допомоги в кабінеті лікаря, навіть най-більш високотехнологічні сканери й сучасні медичні обсте-ження залишають їх із почуттям пригнічення та безнадії. Тому вони починають шукати вихід у кабінетах альтернативної ме-дицини та в релігійних цілителів» (24 червня 1996 року).

Ісус залишив нам приклад, як служити людям, задоволь-няючи їхні потреби. «Люди… пішли за Ним. І прийнявши їх, Він розповідав їм про Боже Царство й оздоровляв тих, котрі потребували оздоровлення» (Луки 9:11).

Ісус досягав людей по-Своєму. Він з ними ходив, працю-вав, плакав. Він утішав їх, давав їм надію. І сьогодні Його до-тик такий же цінний, як і тоді.

Християнський письменник Чарльз Свіндол закликає нас: «Церкви повинні... перетворитися з недоторканних со-борів на переповнені лікарні, місця для переливання крові, а не для вишуканих екскурсій... де людина зможе зняти свою маску, розпустити волосся... й отримати ліки для своїх ран» (Втрачаючи Проводиря, с.127).

Постійно відчинена церква, наповнена люблячими, доб-рими, дбайливими людьми, готовими прийняти і вислухати, запропонувати розраду, натхнення, пораду, надію або просто обійняти й доторкнутися, здатна допомогти багатьом людям, чиї проблеми виникають на ґрунті емоцій і стресів. Ми повинні постійно знаходити можливість активно шукати людей та слу-

жити їм. «З того дізнаються всі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою» (Івана 13:35).



Божими очима «Áî ìè – Éîãî òâîð³ííÿ, ìè ñòâîðåí³ â Õðèñò³ ²ñóñ³ äëÿ äîá-ðèõ ä³ë, ÿê³ Áîã íàïåðåä ïðèãîòóâàâ äëÿ íàñ, ùîá ìè â íèõ ïåðåáóâàëè» (Åôåñ. 2:10).

Виготовляючи чергову клаптикову ковдру, я зупини-лася, щоб перевірити, чи все роблю правильно. Огля-

нувши зворотний бік швів, я не побачила нічого, крім заплута-ного жмутка ниток, приречених на розпорювання.

Глибоко зітхнувши, я поклала ковдру на підлогу та попря-мувала до столу за розпорювачем. Однак мені на очі потрапи-ла книга. Це була інструкція з експлуатації швейної машинки, розгорнута на сторінці під назвою «Як не повинні виглядати шви». На фото були різні петлі, вузли й нерівні шви. Я заува-жила цікаву річ: хоч мої шви перетворилися на купу ниток, як на ілюстрації з рубрики «Промахи», але все ж вони виглядали досить незвично.

Тому я вирішила подивитися на свою роботу з іншого боку. Я не взяла розпорювач, а просто сіла за машинку і продовжила шити з усмішкою на обличчі. І ця ковдра, на яку було затраче-но багато ниток, зайняла перше місце на виставці.

Іноді ми, навіть будучи християнами, дивимося на себе і бачимо просто жмут «вузлів і ниток». Проте Бог дивиться зов-сім інакше. Дивлячись на нас, Він бачить досконалість Христа.

«Отже, виправдавшись вірою, маємо мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, в якій перебуваємо і хвалимося на-дією на Божу славу» (Римл. 5:1, 2).

Благодать не просто виправдовує нас перед Богом, вона дозволяє нам брати участь у Божому плані для нашого життя. «Бо ми – Його творіння, ми створені в Христі Ісусі для добрих

357357356356

діл, які Бог наперед приготував для нас, щоб ми в них перебу-вали» (Ефес. 2:10).

Якби я вирішила переробляти шви, котрі виявилися не та-кими вже й поганими, то ніколи б не закінчила тієї ковдри і, напевно, не отримала приз. Якщо ми постійно переживаємо про наше становище перед Богом, то не дозволяємо Йому за-вершити в нас Його план.

Бог дивиться на нас із любов’ю та прийняттям, Він бачить потенціал значно краще за нас. Отже, спробуємо поглянути на себе по-іншому, очима Бога!



Не вірте обману«ß º äîðîãà, ³ ïðàâäà, ³ æèòòÿ!» (²âàíà 14:6).

Одного разу, коли я ходив від дому до дому, продаючи християнську літературу і таким чином заробляючи на

навчання в коледжі, то відчув себе на місці Давида, коли він писав: «Я неправду ненавиджу й бриджуся нею, ‒ покохав я Закона Твого!» (Псал. 119:163). В одному з будинків до дверей підійшов маленький хлопчик. Він усміхнувся і сказав: «Мама попросила мене сказати вам, що її немає вдома».

«Який чудовий хлопчик, – подумав я. – Але навіщо його мама навчає свого маленького сина обманювати?»

Підійшовши до іншого дому, я побачив, як жінка побігла і сховалася за величезною бочкою. Сусідка підійшла до мене і сказала: «Тут уже ніхто не живе». Я подякував жінці і пішов далі вулицею. Обійшовши квартал, я повернувся до того бу-динку і постукав. Здивована жінка, яка змусила свою сусідку обманути, відчинила двері. Але в результаті вона купила ці-лий набір духовної літератури.

Один чоловік подивився на мою сумку і сказав: «Юна-че, не витрачайте ваш час. У мене немає грошей». Я вирішив йому не вірити та продовжував розмовляти з ним, доки він не запросив мене увійти і я зміг показати йому книги. Людина, у

якої «не було» грошей, купила за готівку повний набір хрис-тиянської літератури.

Виписуючи чек, я звернув увагу, що його прізвище «Безкнижний». Я усміхнувся і сказав: «Містере Безкнижний, вам доведеться змінити прізвище. Тепер вас уже не назвеш «Безкнижним»».

Слово Боже навчає: «Уста брехливі ‒ огида у Господа» (Прип. 12:22). Дуже небезпечно попастися на обман сатани. Павло писав про деяких людей: «Любові до правди вони не прийняли, аби спастися». У наступному вірші він додає: «І за це Бог посилає їм дію омани, щоб вони повірили в неправду» (2 Сол. 2:10, 11).

Я не продав би стільки книг, якби вірив усьому, що говори-ли мені люди. Я загинув би, якби повірив обману сатани. Слава Богові, що я можу знайти вічне життя, довіряючи Ісусові. Він каже: «Я є дорога, і правда, і життя!» (Івана 14:6).

Уеслі Мур


У цьому все!«Ñïèòàéòå ïðî äàâí³ ñòåæêè, äå òî äîáðà äîðîãà, – òî íåþ ³ä³òü, ³ çíàéäåòå ìèð äëÿ ñâîº¿ äóø³!» (ªðåì. 6:16).

Поет Вільям Вордсворт мав унікальну здатність опано-вувати людське серце, занурюючи його в атмосферу

глибокої тиші й миру. У Вордсворта був дар приносити заспо-коєння втомленій душі.

Але наші душі потребують більш серйозного постійного миру, який поети неспроможні дати. Тільки Ісус може пода-рувати такий мир.

«Прийдіть до Мене... і Я заспокою вас!» (Матв. 11:28). «Мир залишаю вам, Мій мир Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам» (Івана 14:27). Цей світ може дати нам тільки ко-роткий відпочинок між трудовими буднями й тижнями. З цим світом ми перебуваємо в замкнутому круїзі, у той час як Ісус відправляє нас у вільне плавання. І в цьому все для нас!

359359358358

«Візьміть Моє ярмо». Його ярмо! Ісус не має на думці ярмо, яке накладають на тварин під час обробки землі. Він говорить про Свої 10 принципів життя. Ярмо книжників та фарисеїв було величезним і важким. Вони вигадали понад 500 правил про до-тримання суботи, а Закон Ісуса можна висловити одним речен-ням: «Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем… люби-тимеш свого ближнього, як самого себе!» (Матв. 22:37, 39).

Ісус сказав: «Я лагідний і покірний серцем». Грецьке сло-во, перекладене як «лагідний» (праос), включає і таке зна-чення: «сильний засіб, здатний заспокоїти лихоманку й упо-корити дикого коня». Наш Спаситель володіє дивовижною силою, але не використовує її для Своєї вигоди. У нашому світі, який шанує красу, силу і владу, бути покірним – досить принизливо, але Ісус цінував цю якість і хотів, щоб вона ста-ла близькою нам, бо в цьому все!

Він пропонує відпочинок для наших душ (Єрем. 6:16). У нашій культурі, де розуміння ґрунтується на знаннях, муд-рість – на досвіді, прихильність – на любові, задоволення – на різноманітті, душа може знайти спокій тільки в Ісусі.

Під час круїзу грецькими островами ми потрапили в шторм. Я була налякана, доки не дізналася, що на борту нашого кораб-ля перебуває син капітана. Я розуміла, що капітан зробить усе можливе, аби зберегти життя синові, тому всі інші пасажири теж були в безпеці. Ми також можемо бути спокійні, оскільки Син Божий – на борту нашого життя. Отже, давайте заспокої-мося і знайдемо розраду нашим душам, бо в цьому все!



Бог відчиняє двері в’язниці«Äóõ Ãîñïîäà Áîãà íà Ìåí³, áî Ãîñïîäü ïîìàçàâ Ìåíå áëàãî â³ñòèòè ñóìèðíèì… ïîëîíåíèì çâ³ùàòè ñâîáîäó, à â’ÿçíÿì – â³ä÷èíèòè â’ÿçíèöþ» (²ñà¿ 61:1).

Одного разу в п’ятницю ввечері наша музична група ви-рушила до в’язниці, що знаходилася в кількох годинах

їзди від церкви, аби провести концерт для ув’язнених. Однак, прибувши на місце, ми дізналися, що не зможемо дати концерт і навіть увійти на територію в’язниці, оскільки того дня через хворобу на роботу не вийшло кілька охоронців, тому адміні-страція в’язниці не могла забезпечити нам необхідну безпеку.

Але ми були впевнені, що цей концерт мав відбутися за Бо-жою волею, тому помолилися і віддали все в Його руки. Ми просили, щоб Він особисто втрутився в ситуацію. Кілька хви-лин потому до нас підійшов охоронець і сказав: «Начальник передумав. Ви можете ввійти».

Чудовим чином начальник в’язниці вирішив нас впустити, і ми в супроводі охоронців прийшли до великої судової зали в центрі чотирьох крил будівлі. Доки ми встановлювали своє обладнання, охоронці привели близько 400 ув’язнених із за-хідного та східного крил в’язниці. Зазвичай не дозволяють збирати разом мешканців двох відділень.

Коли я вийшла, щоб виконати свою пісню, то відчула при-сутність злого духа і біль у горлі. Голос говорив мені: «Що ти тут робиш? Їм не сподобається твоя музика, вони не слухати-муть її».

Я помолилася: «Господи, я вірю: Ти хочеш, щоб я співа-ла. Будь ласка, подаруй мені Свою присутність, без Тебе я не впораюся».

Я зробила крок уперед і почала співати. Спочатку слаб-кий, з кожною нотою мій голос почав набирати силу і мене огорнуло почуття дивовижного спокою. Між співом ми діли-лися короткими роздумами про Божу любов і прощення. А наприкінці зустрічі роздали християнські книги, які привезли із собою. Понад 100 ув’язнених записалися на заочні уроки з вивчення Біблії. Бог добрий!

Того дня ми стали свідками Божих чудес. Завдяки нашій вірі в Його силу було змінено багато життів. Коли вам здається, що обставини ув’язнюють вас, ідіть уперед, дозвольте Богові відчинити перед вами двері в’язниці та випустити вас на волю! Якою буде ваша відповідь?

Ванда Бірмен

361361360360


Таємниця«Àëå ìè ãîâîðèìî ïðî Áîæó ïðåìóäð³ñòü, çàõîâàíó â òà-ºìíèö³, ÿêó â³äêðèâ Áîã ïåðåä â³êàìè äëÿ íàøî¿ ñëàâè» (1 Êîð. 2:7).

Ми з Аннікою повернулися додому з покупками та сіли разом, щоб упакувати парфуми – подарунок для

тата, поки він не повернувся з роботи. Коли він повернувся, Анніка побігла до дверей, із захопленням вигукуючи: «Тату, тату, здогадайся, що відбулося? Ми з мамою купили тобі по-дарунок. Це парфуми!» Для Анніки це була така радісна нови-на, що вона просто не могла себе стримувати. Як можна при-ховувати таке від дорогої людини?

Бог також має надзвичайні істини, які не може тримати від нас у таємниці. «Вам дарована таємниця Царства Божого» (Марка 4:11). І цей подарунок доступний кожному, хто тільки знайде час подивитися й послухати. Ісус сказав: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (в. 9). Іншими словами, Божі та-ємниці знайде тільки той, хто готовий прислухатися.

Апостол Павло знав таємниці Божі. «Але ми говоримо про Божу премудрість, заховану в таємниці, яку відкрив Бог перед віками для нашої слави; її ніхто з правителів цього віку не пі-знав, бо коли б пізнали, то не розіп’яли б Господа слави. Але, як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло і що на серце людині не приходило, – те приготував Бог тим, які люблять Його! Нам це Бог відкрив через Свого Духа» (1 Кор. 2:7-10).

Найбільше мене вражає навіть не те, що Бог має таємниці, а те, що Він, Творець Усесвіту, Який тримає все Своєю силою, прагне стати ближче до нас, відкрити Себе, подарувати нам розуміння.

«Якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликати-меш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів, тоді зрозу-мієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання, ‒ бо Господь дає мудрість, з Його уст ‒ знання й розум!» (Прип. 2:3-6).

«Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, ховає і з тієї радості йде та продає все, що має, й купує те поле» (Матв. 13:44).

Так хочеться, щоб кожна людина знайшла радість у розу-мінні Божих таємниць.



Кишеня для радіо«ßê³ ãàðí³ íîãè â áëàãîâ³ñíèê³â ìèðó, ó áëàãîâ³ñíèê³â äî-áðà!» (Ðèìë. 10:15).

Радіо не має кишені, але необхідна повна кишеня гро-шей, аби підтримувати мовлення релігійних передач.

Джей Такер, засновник радіопередачі «Тиха година», часто цитував такий вірш:

Слово Христа – жива вода,Усім людям безкоштовно дається вона,Але крани і труби потрібно купити,Щоб могли ми її отримати.

Після того як я спільно з пастором Такером узяв участь у великій євангельській програмі в місті Окленд, штат Каліфор-нія, моя церква запропонувала мені провести подібну програ-му в місті Холлістер, штат Каліфорнія. У моїй голові почав звучати один біблійний вірш: «А як можуть проповідувати, якщо не будуть послані? Так, як написано: Які гарні ноги в благовісників миру, у благовісників добра!» (Римл. 10:15).

Члени церкви жертвували кошти на підтримку цього євангельського проекту, тому я поїхав. У середині програми я запросив пастора Такера відвідати нашу програму. Разом зі своїм сином Лаверном він здійснив неблизький шлях, аби підтримати молодого служителя. Під час їхніх проповідей у п’ятницю і суботу ввечері зал був переповнений. Усі ми мали велике бажання спасати людей. Саме це – мета і мотив слу-жіння кожного справжнього пастора.

363363362362

Наступного року мене запросили на служіння до церкви міста Берлінгейм. На мій подив, половина членів цієї церкви прийшли до Бога, слухаючи радіопередачі «Тиха година» до-рогою на роботу до Сан-Франциско. Оскільки ця церква зна-ходилася недалеко від головного офісу «Тихої години», я знову запросив пастора Такера поділитися з нами проповіддю.

Члени церкви, які прийняли хрещення завдяки почутим по радіо біблійним істинам, були вражені. Наприкінці про-повіді пастор Такер сказав, що в нього є «кишеня для ра-діо». Після богослужіння багато людей щедро жертвували на радіо служіння.

Сьогодні за допомогою Всесвітнього адвентистського ра-діо наша Церква проголошує по всій Землі Добру вістку про скорий Прихід Спасителя. Щедрі пожертви на проекти Церкви допомагають багатьом людям отримати радість життя з Ісусом.

Уеслі Мур


Операція на відкритому серці«Ñåðöå ÷èñòå ñòâîðè ìåí³, Áîæå, ³ òðèâàëîãî äóõà â ìîºìó íóòð³ â³äíîâè» (Ïñàë. 51:12).

«Бобе, вам необхідна пересадка серцевого клапана й усунення шунтування», – сказав мій кардіолог.

Проте мене не дуже тішила перспектива операції на від-критому серці. Я ніколи в житті не лежав у лікарні, тому мені було страшно. Однак обставини все ж змусили мене погоди-тися на операцію.

У лікарні перед операцією до мене прийшов хірург і ска-зав, що я в надійних руках. Він зробить усе необхідне, щоб зцілити моє серце. Тому мені залишалося тільки довіритися йому. Усе, що я міг зробити, – поставити підпис у лікарняно-му бланку на знак моєї згоди на операцію.

Коли операція завершилася, я переконався, що хірург сказав правду: він зробив усе чудовим чином. Тепер моє жит-тя стало значно багатшим та приємнішим.

Господь каже, що бажає змінити наші старі серця. «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину ка-мінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті. І духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми бу-дете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати» (Єзек. 36:26, 27).

Бог може зцілити наші хворі серця, але Йому потрібна наша згода на цю операцію. Якщо ми довіряємо Йому і про-симо здійснити необхідні зміни в нашому серці, наше духовне життя може стати багатшим і щасливішим. Скажемо ж разом із Давидом: «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Псал. 51:12).



«Не нам, Господи»«Íå íàì, Ãîñïîäè, íå íàì, àëå Éìåííþ Ñâîºìó äàé ñëàâó çà ìèë³ñòü Òâîþ, çà ïðàâäó Òâîþ!» (Ïñàë. 115:1).

У 1989 році я поверталася додому, безперервно наспіву-ючи музику з фільму «Генрі V». Я намагалася запам’я-

тати цю мелодію, щоб відтворити її вдома на піаніно і записати. Мені хотілося закарбувати її назавжди. Я досі часто виконую цю пісню на фортепіано, коли потрібно створити фон для мо-литви або збору дарів. Твір «Non Nobis, Domine», що означає «Не нам, Господи», справив на мене сильне враження, особли-во в поєднанні з п’єсою Шекспіра.

У цій п’єсі закладений глибокий моральний зміст, який пе-регукується зі словами Псалма 115. Англійський король Генрі V відстоює свої спадкові права на землі Франції, а французький уряд йому відмовляє. Вільям Шекспір пише, що зарозумілі без-божні французи сподівалися перемогти, покладаючись на свою чисельність, переваги своєї території та міцні м’язи. Проти них у битві при Азенкурі 25 жовтня 1415 виступили виснажені, хворі, але покірні й богобоязливі англійці. Коли бій закінчився, фран-цузький глашатай повідомив Генрі про його перемогу. Того дня

365365364364

загинула величезна кількість французів, а з боку англійців – лише кілька солдатів.

У п’єсі Шекспіра поетична переможна пісня Генрі звучить так: «Твоя правиця, Боже, здійснила все! Не ми, Твоя правиця. Коли так було, щоб у відкритій сутичці, у простому бою, без військових хитрощів така різниця була у втратах двох сторін? Прийми, Господи, перемогу, вона – Твоя!.. Підемо стрункою ходою до селища; нехай військам оголосять: смерть тому, хто хвалитиметься перемогою нашою: вона – Господня... Нам Гос подь допоміг. Виконаємо всі священні обряди: прослуха-ємо «Non nobis» («Не нам») та «Те Deum» («Тобі, Боже»)».

У кінострічці 1989 року композитор Патрік Дойль почи-нає співати: «Non nobis, Domine sed nomini tuo da gloriam» («Не нам, Господи, але Йменню Твоєму дай славу») і посту-пово сміливі, героїчні англійські солдати підхоплюють слав-ний хор, крокуючи до найближчої церкви.

Non nobis – це гімн на слова Псалма 115:1-3: «Не нам, Гос-поди, не нам, але Йменню Своєму дай славу за милість Твою, за правду Твою! Пощо мають казати народи: “Де ж то їхній Бог?” А Бог наш на небі, – усе, що хотів, учинив».



Король Альфред«Ñëîâà óñò ëþäèíè – ãëèáîêà âîäà, äæåðåëî ïðåìóäðî-ñòè – áðèçêîòëèâèé ïîò³ê» (Ïðèï. 18:4).

Хоч немає перекладу Біблії короля Альфреда, але без цього англійського короля ми не мали б сучасного

перекладу Біблії англійською мовою.Альфред народився 849 року і більшу частину свого життя,

що тривало лише 50 років, боровся з вікінгами, котрі намага-лися завоювати його землі. Коли в південній Британії нареш-ті настав мир, в Альфреда з’явився час зайнятися освітою. Він наказав своїм службовцям, дочкам (які згодом стали європей-ськими королевами) і духовенству навчитися читати. Сам він

навчився читати і писати англосаксонською та давньоанглій-ською мовами ще в юнацькому віці, а тепер вирішив вивчити латинь, щоб читати Біблію.

Альфред любив Господа і хотів збагнути мудрість і шля-хи Бога. Перша Біблія англійською мовою, яку читали під час щоденних богослужінь у церквах, була схвалена і частково пе-рекладена самим Альфредом. У V столітті в латинській версії Біблії під назвою «Вульгата» (яку майже ніхто не розумів на-віть ще через 400 років) було написано в Прип. 18:4: «Слова уст людських – глибокі води». Альфред переклав цей вірш англійською мовою таким чином: «У голові мудрої людини – водойма, доверху наповнена водою».

Король щодня приділяв час для перекладу духовних книг. Він заснував багато шкіл і для них перекладав алегоричні іс-торії, наповнені сюжетами з драконами, чудесами і муками. Ці пригодницькі історії захоплювали навіть найбайдужіших, спонукуючи їх читати дедалі більше. Він також став ініціато-ром написання Англосаксонської хроніки, що охоплює період від саксонського вторгнення в Англію і аж до XIV століття. Альфред провів реформу законодавства у своїй державі та прийняв кодекси, засновані на Десятислівному Законі, «да-ному Богом... явленому в любові та співчутті Його Сина, Ці-лителя, Господа Ісуса; на цьому Законі стояли апостоли; до нього прагнули всі церковні синоди й царі».

Прагнення Альфреда до праведності для себе і свого на-роду сприяло відродженню духовності та просвітництва в країні. Він любив Боже Слово, жив ним і проголошував його, щоб освітити тогочасну темряву. Я вдячна Богові за дивовиж-ну мудрість та енергійність цього короля, котрий подарував нам перші промені Божого Слова англійською мовою!


367367366366


Урок стюардеси«Ñåðöå ðàä³ñíå äîáðå ë³êóº» (Ïðèï. 17:22).

«Доброго ранку, пані та панове! Вітаємо вас на борту рейсу 642 авіакомпанії “Амерікан Ейрлайнс”, який

летить із Сакраменто до Далласа».«Зачекайте! – подумав я. – Але хіба цей літак не летить до

Чикаго?»«Так, бачу, що всі звернули на мене увагу. Тепер представ-

люся. Моє ім’я Дана, на цьому рейсі я – головна стюардеса. Звичайно ж, ми летимо до Чикаго, тому, якщо ви не планували летіти до Чикаго, зараз – саме час залишити літак».

Я засміявся та зітхнув із полегшенням, а Дана продовжу-вала: «Для нас безпека має дуже велике значення, тому, будьте ласкаві, візьміть картку безпеки та ознайомтеся з нею. Друзі, я чекаю! Дістаньте ці брошури і помахайте мені, щоб я побачила!»

Більшість пасажирів усміхалися і зробили те, що від них вимагалося. Але деякі ще не прокинулися, а дехто просто про-ігнорував прохання Дани.

«Якщо раптом ми помилково приземлимося на воду, що малоймовірно, вам потрібно буде вирішити: помолитися і плисти, як божевільний, своїми силами чи скористатися сво-їм кріслом, як плавальним засобом». Ті, хто досі спав, почали поступово прокидатися.

«Для вас приготовлений сніданок. У нашому меню: млин-ці з фруктами та свіжоспечені рулети з корицею... Повірили? Але як звучить, правда? Насправді вам пропонується кілька видів холодної каші або омлет із сиром». Тепер навіть ті, хто намагався її ігнорувати, почали усміхатися. Дякую за відмін-ний переліт, Дано!

Багато хто з нас проходить через усе життя з кам’яним обличчям. Але варто нам ненадовго зупинитися, і ми побачи-мо, що у світі є безліч приводів для радості. Цитуючи слова зі старого мультфільму, скажу: нам потрібно приділити час, аби «зменшити негатив та збільшити позитив».

«Серце радісне добре лікує» (Притч. 17:22).А ви сьогодні вже приймали ці «ліки»? Чи поділилися до-

зою цих «ліків» із близькою людиною?Джоді Мелащенко


Божий образ «² ïîáà÷èâ Áîã óñå, ùî â÷èíèâ. ² îòî, – âåëüìè äîáðå âîíî!» (Áóò. 1:31).

Що ви бачите, коли дивитеся в дзеркало? А якщо зазир-нути у ваше серце, що можна там знайти? Глибокі рани

від гріхів та повсякденні турботи, а чи видно там Божий образ?Бог створив нас на Свій образ, і це не було імпульсивним

рішенням. Він усе ретельно спланував. «І сказав Бог: давайте створимо людину за Нашим образом, щоб у ній відображала-ся Наша природа. Вона буде нести відповідальність за риб у морі, птахів у небі, за худобу і, звичайно ж, за саму землю та кожну тварину на планеті. І створив Бог людину богоподіб-ною, що відображає Його природу. Він створив чоловіка та жінку» (Бут. 1:26, 27, Message).

Тисячі років гріха й розділення з Богом не можуть стерти Його образ у наших серцях. Я бачу в собі риси Творця. Коли створюю щось із фарб, тканини і навіть слів, моє серце напов-нюється радістю. Завдяки цим досвідам я починаю краще розу-міти великого Творця. «Подивився Бог на те, що Він створив; усе було добре, дуже добре!» (Бут. 1:31, Message).

Завдяки любові до моєї дочки я можу краще збагнути Божу любов до мене – Його улюбленої дитини. «До тих, хто боїться Його, Бог відчуває те ж саме, що відчуває батько до своєї дитини» (Псал. 103:13, Message).

Бог також – наш Утішитель, Цілитель, Учитель. Які із цих Його якостей ви виявляєте в житті? Які нові риси відкрива-ються у вас завдяки Йому?

Коли ми побачимо в собі Божий образ, це не тільки зміц-нить наші взаємовідносини з Ним, а й відкриє нам очі для

369369368368

кращого розуміння інших людей. І якщо кожен із нас дозво-лить Божому образу сяяти в нашому повсякденному житті, тоді світ зможе побачити, який Бог насправді.



Визнання«Íå æóð³òüñÿ... ùî àáî ÿê òðåáà â³äïîâ³äàòè, ÷è ùî ñêà-çàòè» (Ëóêè 12:11).

Нерідко мені доводиться потрапляти в непередбачені об-ставини. Через деякий час, коли напруженість ситуації

трохи спадає, я згадую слова Ісуса з Євангелія від Луки: «Коли приведуть вас до синагог, до правителів, до влади, – не журіть-ся, що або як треба відповідати, чи що сказати; бо Святий Дух навчить вас саме в ту мить, що треба сказати» (Луки 12:11,12).

Кілька років тому мій друг Пітер познайомив мене зі сво-їм свекром Джоузом, котрий тоді перебував у хоспісі. Під час нашої бесіди Джоуз виявив щиру цікавість до Божих істин і попросив, щоб ми разом помолилися. Після цього ми зустрі-чалися ще кілька разів. Кожна із цих зустрічей принесла мені чимало благословень.

Одного ранку мені зателефонував Пітер і тривожним голо-сом попросив, щоб я якомога швидше приїхав до них додому. Джоуз помирав і бажав зі мною побачитися. Він хотів погово-рити зі священиком, але в той момент ніхто не міг приїхати. Приїхавши до них, я побачив Джоуза в ліжку, він не міг доче-катися, щоб поговорити зі мною. Кожний рух вимагав від ньо-го чималих зусиль, але я бачив, що він хоче сказати мені щось дуже важливе. Я нахилився до нього, щоб краще почути тихий шепіт з його тремтячих уст. «Ви можете прийняти мою остан-ню сповідь?» – благально запитав Джоуз.

У мене не було часу на роздуми! А що зробив би Ісус у такій ситуації? «Так, Господь зараз слухає вас», – відповів я. Джоуз коротко висловив свої глибокі думки, він дякував Богові за до-помогу протягом усього його життя. Він каявся, що не скори-

стався всіма можливостями, які Бог йому посилав, і просив у Нього милості щодо своїх гріхів. «Це моя сповідь».

Бог дарував мені необхідні слова, доречні в тій ситуації: «Джоузе, Господь почув вашу молитву, нехай Його мир буде з вами». Я ніколи не забуду миру і спокою, які в той момент відобразилися на обличчі помираючого. Через 20 хвилин він пішов із життя.

Служіння, як і мистецтво, часто має знаходити найкраще в складних і неприємних ситуаціях. Якщо ми їдемо з гори без гальм та втрачаємо контроль, нам залишається тільки погоди-тися, що все в руках Бога. І Він здійснить найкраще через кож-ного, хто служить Його Царству. Він каже: «Не бійтеся».

Ланс Тайлер


Батько займає місце сина«À Â³í áóâ ðàíåíèé çà íàø³ ãð³õè, çà íàø³ ïðîâèíè Â³í ìó-÷åíèé áóâ, – êàðà íà Íüîìó áóëà çà íàø ìèð, Éîãî æ ðàíà-ìè íàñ óçäîðîâëåíî!» (²ñà¿ 53:5).

Це сталося в липні 1794 року. В’язниці в Парижі були переповнені чоловіками й жінками, засудженими до

страти на гільйотині. Одного разу вночі літній чоловік, схопле-ний того дня, ішов по в’язниці, роздивляючись присутніх там людей. Раптом він завмер на місці, не вірячи своїм очам. Один юнак здався йому дуже знайомим. Так і є, – підійшовши ближ-че до цього сплячого юнака, він упізнав у ньому свого сина.

Чоловік подумав, яка жахлива доля очікує кожного з них. «Як же мені допомогти своєму синові уникнути кари?» Він дов-го думав, сидячи біля сплячого сина. «О, ось що треба зробити! Коли назвуть його ім’я, я відповім!»У них були однакові імена.

Він сидів поруч із сином до світанку, коли троє солдатів прийшли і назвали його ім’я. Батько сказав: «Я тут». «Добре, ідіть за нами». Вони привели його до солдата, який записував імена, і коли він назвав ім’я Жан Симон, літній чоловік відпо-вів: «Це я». «Вам 37 років?» «Ні, 73». На це солдат пробурмо-

371371370370

тів: «А, безглузда помилка» і зробив відповідні виправлення. Цей літній чоловік був страчений на гільйотині.

Його син, прокинувшись, здивувався, чому за ним не прийшли. Він чекав, але ніхто не приходив. Нарешті хтось підійшов до нього і сказав: «Минулої ночі поруч із тобою си-дів немолодий чоловік. І коли назвали твоє ім’я, він відповів і прийняв смерть замість тебе». Молодий чоловік залишився живим завдяки своєму батькові, котрий зайняв його місце.

Ця історія нагадує мені історію про нашого Спасителя Ісуса Христа. Він вирішив померти, зайнявши моє і ваше місце на Голгофському хресті. Він віддав усе заради нас. Він полюбив нас вічною любов’ю. Нехай же наше серце відгукнеться щирою любов’ю до Господа за Його любов до нас!



Більше молитися«Íåâïèííî ìîë³òüñÿ» (1 Ñîë. 5:17).

Я знав молодих батьків, які отримували справжню ра-дість, пізнаючи Ісуса через вивчення Біблії. Незаба-

ром вони вирішили почати молитися перед їжею. Вони зди-вувалися, коли одного разу після такої молитви їхня дворічна дочка благально сказала: «Ще, будь ласка! Ще!». Відтоді ма-ленька Марсі майже щодня після закінчення молитви і слова «Амінь» говорила: «Ще! Ще!»

Чого ми можемо навчитися від цієї дитини? Нам усім по-трібно більше молитися. Ісус сказав: «Треба завжди молити-ся і не занепадати духом» (Луки 18:1). Чим більше ми вра-ховуватимемо Божу волю в молитвах, тим більше отримаємо відповідей на молитви. А чим більше відповідей, тим більше спасенних душ для Христа.

Завжди моліться! Прокидаючись уранці, я молюся. Протя-гом дня молюся до Спасителя в тихих молитвах. Я можу мо-литися завжди: коли мию посуд або їду за кермом машини на роботу. Перед їжею я приділяю кілька хвилин, аби подякувати

Господу за насущний хліб. Зі своєю сім’єю я молюся вранці і ввечері. Останнє, що я роблю, перш ніж лягти спати, – молюся.

Ісус часто піднімався в гори, щоб помолитися. Іноді Він мо-лився вночі. Я молитимуся за своїх дітей та про злиття Святого Духа. Я можу молитися за хворих і нужденних. Я буду молити-ся за моїх ворогів, а також щоб ще більше людей присвятили себе місіонерській справі. Адже Ісус звелів нам благати Госпо-даря жнив, щоб Він послав робітників на Свої жнива. Апостол Павло закликає мене: «Невпинно моліться» (1 Сол. 5:17).

Ісус знає, чого я потребую. Він каже: «Пильнуйте та мо-літься, щоб не потрапити у спокусу» (Матв. 26:41).

Як маленька Марсі, я хочу молитися ще – знову і знову!Уеслі Мур

373373

1 ëèñòîïàäà, âiâòîðîê

Доброта незнайомців«À òåïåð íå ëÿêàéòåñÿ, – ÿ áóäó óòðèìóâàòè âàñ òà ä³òåé âàøèõ! ² â³í ïîò³øàâ ¿õ, ³ ïðîìîâëÿâ äî ¿õíüîãî ñåðöÿ» (Áóò. 50:21).

Ми з татом і бабусею сиділи в придорожньому кафе на півдні країни. Ми їхали вже кілька годин, тому нам

було необхідно трохи відпочити й поїсти. Наша офіціантка, приємна жінка на ім’я Кріс, дуже точно виконала наше досить складне замовлення і принесла його в рекордний час. Коли вона почала наповнювати наші склянки, я з усмішкою подивилася на батька і сказала (так, щоб вона почула), що нам дуже пощасти-ло, оскільки нас обслуговує «найкраща офіціантка у світі».

Ви, напевно, вважаєте, що такий комплімент нічого не означає, але він справив велике враження. Кріс стала до нас ще добрішою, а ми ще більше подякували їй за щирість. Такий об-мін люб’язностями тривав упродовж усього обіду.

Більше того, я була зворушена до сліз, коли ми отримали рахунок, а на зворотному боці вона написала: «Дякую, і нехай Бог благословить вас та зберігає близько до Себе!» Я сказала, що вона просто перевернула весь мій день. Коли ми йшли, вона подарувала мені маленьку брошку з янголятком, яка, за її сло-вами, приносила їй радість.

Я була просто вражена, що один простий комплімент міг пере рости не просто в обмін люб’язностями, а в нову дружбу. Найдивовижніше, що Бог щодня посилає нам величезну кількість можливостей подарувати комусь усмішку або добре слово, а ми, на жаль, втрачаємо ці можливості. Але ж це нічого нам не коштує.

Еммануїл означає «з нами Бог». Я не сумніваюся, що того вечора Бог був з нами. Я виразно бачила Його в доброму від-критому серці Кріс. Я впевнена: якщо ми уважно подивимо-ся, то зможемо знайти Його промені в кожному Його сині й дочці – у наших братах і сестрах тут, на Землі. А якщо ми бачи-мо в людях відображення Бога, то як будемо ставитися до них?


ЛЛистопадистопад

375375374374

2 ëèñòîïàäà, ñåðåäà

Більш цінні, більш кохані«Õ³áà äâà ãîðîáö³ íå ïðîäàþòüñÿ çà àñàð³ÿ? Ïðîòå æîäíèé ç íèõ íå âïàäå íà çåìëþ áåç âîë³ âàøîãî Îòöÿ. À ó âàñ óñå âîëîññÿ íà ãîëîâ³ ïîðàõîâàíå. Íå á³éòåñÿ, áî âè êðàù³ çà áàãàòüîõ ãîðîáö³â» (Ìàòâ. 10:29-31).

Дві пари іволг прилетіли на подвір’я Сью, щоб побуду-вати собі гнізда. Одна пара обрала пальму середнього

розміру і побудувала своє міцне тепле гніздо у формі шкарпет-ки під широким розлогим листком. Хижакам потрібно бути дуже уважними і спритними, щоб дістатися до нього.

Друга пара виявилася менш мудрою. Вона вибрала 12-мет-рову пальму і побудувала своє гніздо на метр нижче верхівки. Гніздо висіло під коротким старим сучком. Його палило сонце, колихав сильний вітер, і будь-який птах міг його побачити.

Сью зі своїм біноклем регулярно спостерігала за гніздами. Працьовиті батьки постійно приносили великих жуків, щоб нагодувати своїх пташенят. Одного разу Сью вийшла полива-ти газони і побачила під високою пальмою темну плямку, яка ворушилася. На її подив, це було маленьке пташеня іволги. Воно було мокре і тремтіло від холоду.

Сью поклала його в маленьку коробку, застелену м’якою тканиною. Цікаво, що пташеня почало пищати й відкривати свого дзьобика, просячи їжі. За допомогою ложки Сью на-магалася нагодувати його вареним яєчним жовтком. У дзьоб пташеняти попало зовсім мало їжі, яку воно ледве проковт-нуло. Минуло кілька годин. Пташеня зігрілося, його світло- жовте пір’я висохло, але воно ослабло. Наступного ранку пта-шеня ще раз або два відкрило дзьобика і замовкло. До вечора воно померло. Сью загорнула його в білу тканину і поклала в ямку, викопану під пальмою. Сью була дуже засмучена. Їй на пам’ять прийшли слова Ісуса: «Хіба два горобці не продають-ся за асарія? Проте жодний із них не впаде на землю без волі вашого Отця. А у вас усе волосся на голові пораховане. Не бійтеся; бо ви кращі за багатьох горобців» (Матв. 10:29-31).

Кіт Уоттс

3 ëèñòîïàäà, ÷åòâåð

Прислухайся до голосу«Âãàìóéòåñü òà çíàéòå, ùî Áîã ß, ï³äíåñóñü ì³æ íàðîäà-ìè, ï³äíåñóñü íà çåìë³!» (Ïñ. 46:11).

Той день почався з прекрасного спілкування з моїм найкращим Другом у молитві й читанні Біблії. Я при-

йняла рішення слухати голос Його Духа, і Він зміг використа-ти мене для доброї справи.

Ми із сім’єю знайшли місця в залі богослужіння і сіли. Я озирнулася, щоб подивитися, хто сидить за нами, і побачила гарну елегантну жінку. Вона виглядала досить самовпевнено.

Усередині себе я почула гучний голос: «Обернися і при-вітайся». «Обов’язково, коли випаде нагода», – відповіла я. Повеління прозвучало знову. Я вперто продовжувала чинити опір. «Обернися, зараз же! Не зволікай!» Нарешті я зрозуміла, що це був голос Святого Духа.

Я обернулася і прошепотіла: «Доброго дня! Мене звати Ванда! Я дуже рада, що ви прийшли до нас сьогодні. Звідки ви?» Жінка з подивом подивилася на мене, а потім сказала, що її звуть Джоан і вона живе по сусідству. Потім жінка пе-редала мені записку: «Дякую, що звернули на мене увагу. Ви навіть не уявляєте, яким чином Бог використав вас сьогод-ні». Вона встала і попрямувала до виходу ще до того, як по-чалася проповідь.

Я була налаштована на голос Духа Святого, тому пішла за Джоан. У коридорі я запитала, чи з нею все гаразд. Зі сльоза-ми на очах вона розповіла, що дивилася євангельську програ-му по телевізору і Бог відкрив їй багато нових істин. Вона вже приходила до нашої церкви, але ніхто не звернув на неї увагу. І того ранку їй також не сказали ані слова, доки я не оберну-лася до неї. Джоан була в розпачі і молилася: «Господи, якщо Ти хочеш, щоб я залишилася в цій церкві, спонукай когось заговорити зі мною».

Сьогодні Джоан – член Церкви!Друзі, а ви чуєте Божий голос?


377377376376

4 ëèñòîïàäà, ï’ÿòíèöÿ

Дружній євангелізм«Îòîæ, ³ä³òü ³ íàâ÷³òü óñ³ íàðîäè, õðåñòÿ÷è ¿õ â ²ì’ÿ Îòöÿ, ³ Ñèíà, ³ Ñâÿòîãî Äóõà, íàâ÷àþ÷è ¿õ çáåð³ãàòè âñå, ùî ß çàïîâ³â âàì. ² îñü, ß ç âàìè ïî âñ³ äí³ àæ äî ê³íöÿ â³êó» (Ìàòâ. 28:19, 20).«²ä³òü ³ íàâ÷àéòå êîæíîãî, êîãî çóñòð³íåòå, äàëåêèõ ³ áëèçü-êèõ. Íàâ÷àéòå ¿õ ³ñòèí æèòòÿ» (Ìàòâ. 28:19, Message).

– Чому я повинна молитися, якщо не впевнена, чи вза-галі Бог існує? Спочатку мені потрібно переконати-

ся в Його існуванні, – сказала Мері, молода дівчина, яка зби-ралася повечеряти в молодіжному християнському кафе, а її попросили схилити голову для молитви.

– Доки я не став християнином, питання про існування Бога було для мене найскладнішим, – повідомив молодий пастор.

– У моєму світогляді немає місця для вчення про Бога, – заявив Мойсес, молодий руандець, який відвідував нашу єван-гельську програму.

Я росла з розумінням, що Бог існує. Він неодноразово від-повідав на мої молитви, і я отримувала радість від поклоніння Йому та від Його втручання в моє повсякденне життя.

Але поступово я почала помічати, що мені складно діли-тися своїми переконаннями з тими, хто ще не знає Христа. Що робить християнин, коли зустрічається віч-на-віч із люди-ною, чиї погляди на світ радикально відрізняються від біблій-них? Навіть у суспільстві, де дуже багато християн, є люди, які шукають сенс життя і не знають Бога. Зі мною по сусідству живуть мусульмани, буддисти, євреї й індуси. Усі вони – пре-красні люди, створені Богом. Моє завдання як людини, котра знає Бога, – поділитися з ними Його любов’ю і благодаттю, виявляючи Його характер у повсякденному житті.

У домі по сусідству з нами живе гарна мусульманка з Фі-ліппін. Наша сім’я потоваришувала з нею завдяки добрим сло-вам, дружнім усмішкам і домашнім тістечкам. Спостерігаючи

за тим, як мої сини грають у бейсбол з її дітьми, вона зацікави-лася християнськими принципами.

Я дуже вдячна Богові за кожну людину, що шукає Його. За те, що такі люди зустрічаються і на моєму шляху. І це робить наші з Ним взаємовідносини більш глибокими.

«Ідіть і навчайте кожного, кого зустрінете, далеких і близь-ких. Навчайте їх істин життя. І хрестіть їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Потім навчіть їх практичним крокам, які Я вам показав. У цій справі Я завжди буду поруч із вами, щодня, до кінця віку» (Матв. 28:18-20, Message).


5 ëèñòîïàäà, ñóáîòà

Чи щасливі ви?«Íåõàé êîæíèé âèïðîáîâóº ñâîº ä³ëî, ³ òîä³ ìàòèìå ïîõâà-ëó ò³ëüêè â ñîá³, à íå ïåðåä ³íøèìè» (Ãàë. 6:4).

Розповідають історію про одного багатого підприємця з Півночі, який був шокований, побачивши на Півдні ри-

балку, котрий ліниво лежав біля свого човна, стругав щось на дощечці та жував сушену рибку.

– Чому ти не ловиш рибу? – запитав підприємець.– На сьогодні я вже зловив достатньо риби, – відповів

рибалка.– А чому ти не хочеш зловити більше?– Що ж я буду з нею робити?– Заробиш більше грошей. Згодом зможеш купити мотор-

ний човен і виходити на ньому у відкрите море, щоб ловити ще більше риби. Потім у тебе буде достатньо грошей, щоб купити нейлонові сіті і ловити ще більше. Чим більше риби, тим біль-ше грошей! Відтак у тебе буде вже два човни... або навіть цілий флот. Ти можеш стати таким же багатим, як я.

– І що тоді? – запитав рибалка.– Тоді ти зможеш по-справжньому насолоджуватися

життям.– А що, по-вашому, я роблю зараз?

379379378378

Дивовижно! Ця історія містить глибокий зміст. Згадайте час, коли у вашому житті все було значно простіше. Згадай-те моменти, коли ви були щасливі, хоч не мали всієї тієї «мі-шури», яку світ намагається нав’язати нам, ніби без неї ми не зможемо бути щасливими.

Багато людей не помічають простих радощів, які щодня оточують нас, оскільки рекламні гуру стверджують, що для щастя потрібно мати щось більше, краще і швидше. Фактично більшість людей проводить величезну частину свого життя, накопичуючи «новітнє і краще» в надії, що це принесе їм біль-ше щастя й радості. Але врешті-решт вони починають розумі-ти: щастя жодним чином не залежить від усіх цих речей, а тим більше від їхньої кількості.

А що думаєте ви? Чи щасливі ви сьогодні, зараз? Ви мо-жете мати радість у багатстві й бідності, в успіху і промахах. Головне – зрозуміти, що в цьому житті насправді цінне.


6 ëèñòîïàäà, íåäiëÿ

Плодоносне дерево«Îáêîïàþ äîâêîëà íå¿ òà ï³äñèïëþ ãíîþ, òî, ìîæå, íà-ñòóïíîãî ðîêó çðîäèòü ïë³ä, à êîëè í³, çðóáàºø ¿¿!» (Ëóêè 13:8, 9).

Коли йдеться про садівництво, у мене постійно вихо-дить щось не так. Я належу до тих людей, котрі ка-

жуть: «Мої помідори відмовляються рости. Піду, покажу їм картинки з чудовими кущами помідорів; може, вони почнуть заздрити і виростуть».

Мій сусід, почувши від мене цей жарт, усміхнувся і запи-тав: «А ти не пробувала їх просто полити?»

Коли 1996 року я переїхала до Каліфорнії, мені пощастило стати власницею кількох фруктових дерев біля мого будинку. Усі вони були в чудовому стані, крім старого напівзасохлого абрикоса, якого мій садівник запропонував зрубати. Я дозво-лила йому це зробити. Коли він обрізав кілька великих гілок,

його викликали в якійсь терміновій справі, тому він відклав решту роботи до наступного року. Одна моя знайома також переїхала до Каліфорнії, а вона в садівництві – просто май-стер, тому захотіла попрацювати з моїм деревом. Вона сказа-ла: якщо абрикос не відреагує на рік особливого догляду, тоді ми сміливо викорчуємо його.

Протягом того року ми побачили кілька нових гілок, але жодного плода. Далі протягом кількох місяців вона обкопува-ла дерево, ретельно доглядала за ним. Наступного сезону ми побачили результат – шість абрикосів. На жаль, ми не встиг-ли їх навіть спробувати, бо птахи виявилися значно спритні-шими за нас. Ще через рік урожай подвоївся.

Розмірковуючи над притчею Ісуса, записаною в Луки 13:6-9, я думаю про мій абрикос та про своє життя, яке Ісус з ніжністю оберігає. Сам Бог милостиво живить Свій народ, зображений у притчі смоківницею. Він також закликає нас стати свідками Його благодаті у своїй сфері впливу. І якщо ми не виправдаємо Його очікувань, Ісус, великий Садівник, змушений буде повестися з нами по справедливості.

Якщо ми звернемося до Нього з проханням про допомогу, Він дасть нам силу для плодоносного духовного життя. З ним ми зможемо приносити плоди, як і мій абрикос, котрий цього року вродив кілька кошиків фруктів. Я змогла ділитися своїм урожаєм з іншими людьми і навіть із птахами!

Якщо ви відчуваєте, що ваші гілки висохли, прийміть не-бесну вологу, дану в Божому Слові. Ви будете приємно здиво-вані отриманим урожаєм.


7 ëèñòîïàäà, ïîíåäiëîê

Притча про кукіль«Òîä³ ïðàâåäíèêè çàñÿþòü, ÿê ñîíöå, â Öàðñòâ³ Îòöÿ Ñâî-ãî» (Ìàòâ. 13:43).

Минулого року в липні я вирвала кілька бур’янів, що росли серед моїх овочів. Вони були величезними, як

381381380380

дерева, мали дуже твердий стовбур, сантиметри три в діамет-рі. Вони переросли навіть півтораметровий паркан. Потіючи й відганяючи мошок, я щосили тягнула і смикала ці бур’яни то з одного, то з іншого боку. Нарешті мені вдалося витягнути їхнє коріння із землі і моє завдання було виконане. Але, на жаль, була вже осінь і бур’яни встигли розсіяти своє насіння, з якого пізніше виросло ще більше рослин, отже, мені довело-ся їх також виривати. Насіння майже невидиме, вітер перено-сить його на маленьких пушинках.

Коли я тільки переїхала до цього дому, то посадила ви-ноград сорту «Ранкова слава». Він був досить непоганим, але почав швидко розростатися по саду, заліз на паркан, створю-ючи зелену огорожу. Мені здавалося, що за день кожен пагін витягувався майже на метр! Виноградні стебла обвили дерево авокадо, перекинулися на ялини та на деякі інші рослини. Я вирішила знищити виноградну лозу, тому зрубала головний стовбур, але його пагони були всюди, навіть на відстані 10 мет-рів від стовбура. Ця робота здавалася мені нескінченною. Я не могла обприскати рослину отрутохімікатами або вирвати її, не зачепивши при цьому невинні квіти та фруктові дерева, що ростуть поруч. А тепер можу! Зараз час жнив. Подібно до жен-ців у притчі Ісуса, я дозволила культурним рослинам та бур’я-нам рости разом і тільки під час жнив зібрала всі бур’яни, щоб знищити їх. Звичайно, наступного року мої бур’яни з’являться знову, але зараз усе виглядає досить чисто й охайно. Зимове сонце освітлює ґрунт, готуючи його до весняного посіву.

Ісус каже, що кукіль, який символізує синів лукавого, буде зібраний і спалений вогнем, а добрі колоски, які уособлюють синів Царства, пожнуть Ангели. «Отже, як збирають кукіль і палять у вогні, так буде при кінці світу: Син Людський пошле Своїх ангелів, які зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня… Тоді праведники засяють, як сонце, у Царстві Отця Свого» (Матв. 13:40, 41, 43).

Яке ж це буде чудо, коли Ісус прийде, щоб зібрати нас, Свій великий урожай, та перетворити наші тіла для Його Цар-ства! Він вірний Своїм обіцянкам.



Своєчасна молитва«Çîëîò³ ÿáëóêà íà ñð³áí³ì òàðåë³ – öå ñëîâî, ïðîêàçàíå ÷àñó ñâîãî» (Ïðèï. 25:11).

Я була пригнічена поганою новиною, але, як дружина пастора, узяла себе в руки і незворушним, виробленим

роками голосом відповіла на телефонний дзвінок.У слухавці я почула голос незнайомої жінки, яка ледь-ледь

говорила англійською. Вона хотіла поговорити з моїм чолові-ком, але я пояснила, що його зараз немає і повернеться він дуже пізно. До того ж його вже чекає кілька телефонних дзвінків.

Жінка чемно вислухала. Я говорила досить повільно, оскільки її акцент наштовхнув мене на думку, що розуміти англійську їй теж складно. Але вона все прекрасно зрозуміла. «А у вас є хвилинка? – запитала жінка. – Я телефоную тому, що є членом молитовної групи», – встигла додати вона, доки я знов не перебила її.

«Можливо, завтра в церкві ви зможете поговорити з ки-мось із керівників цієї групи», – запропонувала я, знаючи, на-скільки буде зайнятий мій чоловік.

«Ви з пастором, – наполягала жінка, – записані в моєму мо-литовному списку. У мене всі на літеру «Л». Я телефоную, щоб помолитися за вас». Вона розуміла, як багато справ у мого чоло-віка, тому додала: «Ви не заперечуєте, якщо я помолюся з вами?»

У мене не було слів. Я тихо відповіла: «Так». Мені потрібна була ця молитва. Ця слугиня Божа зателефонувала в найбільш відповідний момент. Я так і не перетелефонувала їй, щоб зізна-тися, що її молитва прийшла в найважчий тиждень мого життя. Я так жалкую, що не зробила цього. (Тільки на її похороні, зга-дуючи цей випадок, я зізналася в цьому її чоловікові).

Я пам’ятаю, що, поклавши трубку, розридалася. Але це були сльози вдячності. Молитва тієї жінки нагадала мені, що Бог поруч, коли мені нестерпно боляче.

Зараз, коли я згадую цей випадок, мені приходить на пам’ять текст із Писання, який змушує мене замислитися,

383383382382

оскільки відкриває мою нерозумну поведінку: «Хто відпо-відає на слово, ще поки почув, – то глупота та сором йому!» (Прип. 18:13).

Една Мее Лавлесс


Роки благословення«Íàõèë³òü ñâîº âóõî, é äî Ìåíå ïðèéä³òü, ïîñëóõàéòå, é æèòèìå âàøà äóøà!» (²ñà¿ 55:3).

У 1970 році ми з дружиною Джин виїхали з Каліфорнії. Відтоді почалися 18 дорогоцінних років нашого місіо-

нерського служіння. Нас запросили викладачами до місіонер-ської школи при коледжі «Маунтін В’ю» на Філіппінах. На кожні вихідні студенти й викладачі вирушали в далекі села, щоб допомагати в проведенні богослужіння та здійснювати місіонерську роботу.

До офісу однієї з конференцій нашої Церкви надійшов лист із проханням допомогти в придбанні транспорту для місіонер-ських заходів. Яким же прекрасним був день, коли з цієї кон-ференції приїхав проповідник, щоб посвятити шість напівван-тажних військових машин, переобладнаних на автобуси для євангелізму. За допомогою цих автобусів студенти змогли за шість років організувати 40 нових церков.

Церква зростала, бо кожен був залучений до служіння суспільству. Часто християнам доводилося вирушати до джунг-лів, щоб шукати дерева для будівництва. А Церква спонсорува-ла придбання металевих листів для перекриття.

Одного разу глава племені Манобо попросив, щоб до його села послали кількох учителів. Яке благословення, що зав-дяки коштам Церкви були послані вчителі до кількох відда-лених сіл. Сьогодні в тій місцевості понад 3 000 осіб можуть назвати себе послідовниками Христа.

Після шести років роботи в коледжі «Маунтін В’ю» я три роки викладав у теологічній семінарії неподалік від Маніли. Найефективнішим способом навчання я вважаю практику,

тому ми організували в Манілі євангельську програму, але нам потрібні були Біблії. І знову ми звернулися до братів тієї ж конференції: «Чи не могли б ви допомогти нам закупити 100 000 Біблій?»

Члени церкви в Манілі молилися про ці Біблії для місіо-нерської роботи. Того дня, коли в офіс конференції надій-шов наш лист, манільські адвентисти піднесли до Бога мо-литву про Біблії. І ще не настав вечір, як один зі спонсорів пожертвував 50 000 доларів на Біблії. Яким же прекрасним був день, коли християни з Маніли відкривали сотні коро-бок з новими Бібліями. В останній день програми заповіт з Богом уклало 1 500 осіб. А в наступні тижні – ще кілька со-тень. Було організовано 11 церков.

Джеймс Зехері


Очищення«ßêùî æ âèçíàºìî ñâî¿ ãð³õè, òî Â³í, â³ðíèé ³ ïðàâåäíèé, ùîá ïðîñòèòè íàì ãð³õè é î÷èñòèòè íàñ â³ä óñÿêî¿ íåïðà-âåäíîñò³» (1 ²âàíà 1:9).

«Подивися на себе, маленька замазуро», – так я звер-нувся до моєї трирічної розумово й фізично хворої

доньки, коли, повернувшись із роботи, побачив її в саду.Ріанна народилася з гідроцефалією. Вона не могла ходити,

тому ми надягали їй спеціальний одяг з додатковими нашивками на колінах, щоб вона могла гуляти на сонці та свіжому повітрі.

Того дня, коли я ніс її вгору сходами, вона говорила: «Пробач, тату, пробач».

Я відповів: «Усе гаразд, люба, тато розуміє. Ти такою на-родилася».

Промовивши ці слова, я відразу почув голос Святого Духа: «Так відбувається й у твоєму житті. Ти забруднюєшся гріхом, а потім просиш пробачення. А Небесний Отець відповідає: «Усе гаразд. Просто ти народився таким – духовним інвалідом». Він пам’ятає яму, з якої тебе витягнув».

385385384384

Я приношу мою маленьку дівчинку додому, купаю її, мию голову, одягаю на неї чисту піжаму. Від бруду не зали-шається і сліду.

У той момент я зрозумів справжнє значення тексту: «Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоб простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправед-ності» (1 Івана 1:9).

Коли ми просимо в Бога прощення за свої гріхи, Він каже, що розуміє нас, народжених інвалідами гріха. Господь дуже хоче нас простити. Більше того, Він омиває нас кров’ю Ісуса, одягає на нас чистий одяг Христової праведності і від нашої гріховної природи не залишається жодних слідів. Як писала християнська письменниця Еллен Уайт: «Бог при-ймає вас так, ніби ви ніколи не грішили» (Дорога до Христа, с. 62). Слава Богові!



Заряджена зброя«Ïîìîëèñÿ äî ñâîãî Îòöÿ â òàéí³, – ³ òâ³é Îòåöü, ùî áà÷èòü ³ òàºìíå, â³ääàñòü òîá³ ÿâíî» (Ìàòâ. 6:6).

Заряджена зброя, приставлена до голови, безперечно, змусить людину молитися від щирого серця. Але того

разу людиною, яка приставила пістолет до моєї скроні і все сильніше стискала курок, був я сам. Зневірений в’єтнамський солдат, який втратив сенс життя, я намагався знайти хоча б якийсь промінчик надії, перш ніж пролунає постріл. Однак усе здавалося безглуздим. Зруйнована розлученням батьків-ська сім’я, бурхливі емоції, друзі, що проклинають війну, за-ворушення в рідному місті, безглузді жорстокі вбивства, про-щальний лист від моєї дівчини – усе це, підсилене низькими моральними цінностями та наркотичною залежністю, вили-валося у величезне розчарування і розпач.

У віці 20 років я намагався переоцінити своє життя, шукав у ньому хоча б якусь надію. Я вирішив викрасти рибальський

човен і перепливти Південно-Китайське море, щоб потрапи-ти до Японії. Але в такому разі мене переслідуватиме ганьба дезертирства. Ні, я не бачу виходу і просто більше не можу витримати такого тиску.

Я йшов у пітьмі дерев’яним тротуаром, мій пістолет був заряджений. Рішення прийняте, дороги назад немає. На пів-денноазіатському небі світили яскраві зорі, я приставив дуло пістолета до правої скроні і почав стискати курок. «Чи є щось, заради чого варто жити?»

Неймовірно, але тієї миті в моїй абсолютно невіруючій го-лові прозвучав чіткий голос: «А ти пробував молитися?»

Спочатку ця думка мене збентежила, але мені стало цікаво. Повернувшись до бараку, я схилився біля свого ліжка. Навко-ло мене шуміли і сміялися хлопці, а я промовив молитву «Отче наш», яку пам’ятав. Такий учинок зажадав від мене більше смі-ливості, ніж зіткнення в гарячій точці.

«Отче наш, що на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, не-хай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі; хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь» (Матв. 6:9-13).

Моє життя врятували п’ять слів: «Отче наш, що на небе-сах...». Дякую, Отче!

Тім Девіс


За все дякуйте«Áëàãîñëîâåííÿ, ³ ñëàâà, ³ ìóäð³ñòü, ³ õâàëà, ³ ÷åñòü, ³ ñèëà, ³ ìîãóòí³ñòü íàøîìó Áîãîâ³ íà â³êè â³ê³â! Àì³íü!» (Îá’ÿâë. 7:12).

Я мав прекрасну можливість проповідувати про Христа і Його любов у центральній Росії, у місті Салават. Там

живуть переважно мусульмани й невіруючі, які ніколи навіть не бачили Біблію. За час служіння там я неодноразово чув слова:

387387386386

«Дякую, що подарували мені надію!», «Дякую, що познайомили мене з Христом!» або «Дякуємо за все, що ви зробили для нас!».

Такі слова – результат дії Святого Духа в житті людини. Величезна радість – бути свідком змін у людині та її подяки.

Однак через певні життєві труднощі, випробування і тра-гедії не всі відчувають таку подяку. Але пам’ятайте: Бог бачить усі ваші біди та розуміє вас, оскільки Сам пережив їх.

Джордж Метісон, відомий сліпий проповідник із Шотландії, одного разу сказав: «Мій Боже, я ніколи не дякував Тобі за мої “колючки”! Я тисячу разів дякував Тобі за мої троянди, але жод-ного разу – за мої “колючки”. Я дивився в майбутнє, аби побачи-ти в ньому компенсацію за мій хрест, славу цього світу. Але від-крий мені значення “колючок”. Покажи мені, що стежкою болю я йшов до Тебе. Покажи мені, що з моїх сліз утворилася веселка».

Апостол Павло, який також мав свої «колючки», спонукає нас: «За все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас» (1 Сол. 5:18).

Ви запитаєте: «Невже потрібно дякувати Богові за нещасні випадки, смерть і духовні падіння?» Ні, Писання говорить не про це. Дякуйте Богові за Його присутність і силу, яку Він дає для подолання випробувань. В Ісусі Христі ми здобуваємо пе-ремогу над усім нечистим та гріховним. Тому дякуйте Богові за перемогу, яку Він дарує нам через Ісуса Христа.

«Благословення, і слава, і мудрість, і хвала, і честь, і сила, і могутність нашому Богові на віки віків! Амінь!» (Об’явл. 7:12).

Білл Такер


Співайте з Господом!«Ðàä³éòå çàâæäè â Ãîñïîä³; ³ ùå ðàç êàæó: ðàä³éòå!» (Ôèëï. 4:4).

У дитинстві на уроках у християнській школі мені подо-балося співати гімн на слова тексту Филп. 4:4: «Радійте

завжди в Господі; і ще раз кажу: радійте!». Багато хто вважає, що це весела пісня.

Один із перекладів Біблії передає зміст тексту Филп. 4:4, 5 таким чином: «Прославляйте Бога весь день, щодня. Насоло-джуйтеся ним! Докладайте всіх зусиль, аби кожній людині по-казати, що ви на її боці, готові допомогти й підтримати».

Тут грецьке слово «хайрете», перекладене в першому ва-ріанті тексту словом «радійте», зовсім не означає «веселощі». Ця радість пов’язана із задоволенням, щастям, даром і благо-даттю. Текст із Послання до филип’ян справді говорить про великий талант – талант завжди з радістю відкривати свої ба-жання Господу та віддавати Йому свої проблеми. Саме віддава-ти! Павло пише, що ми повинні в спільній молитві й особливих проханнях із вдячністю віддавати наші переживання Богові (в. 6), Котрий дає нам усе, а особливо невидимий надзвичайний мир. У Христі Ісусі Бог дарує нам здатність бути вірними, благород-ними, праведними, чистими, прекрасними і люблячими.

У 10-му вірші Павло повідомляє, що він радіє в Господі, оскільки новонавернені християни сповнені любові, виявля-ючи її у своїх дарах та служінні. Апостол навчився бути за-доволеним і спокійним, незалежно від обставин, бо знайшов мир у Божій силі. Він дякує филип’янам за їхню щедрість у підтримці справи Євангелія.

Сьогодні заспівайте Богові про свою любов до Нього і по-думайте, як ще можете висловити свою радість, любов і вдяч-ність за все, що Він вам подарував. Будьте дуже уважні, щоб почути Його відповідь. «Радійте завжди в Господі; і ще раз кажу: радійте!»



Дитяча віра«Çàïåâíÿþ âàñ: ÿêùî íå íàâåðíåòåñÿ ³ íå ñòàíåòå, ÿê ä³òè, íå ââ³éäåòå â Öàðñòâî Íåáåñíå» (Ìàòâ. 18:3).

Одного разу під час прибирання в домі я вирішила ви-пустити двох моїх папуг із клітки, щоб вони могли по-

гуляти. Я посадила їх на велике дзеркало. Даліла спустилася

389389388388

на підлогу й сиділа, дивлячись у дзеркало та наспівуючи собі серенади. Самсон залишився вгорі і теж дзвінко співав.

Мені завжди було приємно й цікаво слухати, як вони спі-вають. Я піднялася на другий поверх у своїх справах і раптом почула незвичайне цвірінькання. Даліла кричала про допо-могу. Виявилося, що моя собака почула її дзвінкий спів і ви-рішила підкріпитися! Коли я нарешті змогла вихопити її зі щелеп смерті, Даліла була в жахливому стані. Вона втратила пір’я із хвоста й частково зі спини, а на її шиї була кровото-чива рана.

Розмірковуючи по-людськи, я б сказала, що ця малень-ка пташка не має шансів. Ми з дітьми почали плакати. Моя семирічна донька Кейлі ридала більше за всіх. Бачачи нашу скорботу, мій чоловік сказав, що ми повинні покласти край її мукам. Але Кейлі заперечила: «Ні, тату, Бог може зробити чудо. Я знаю, Він зробить це. Тату, давай помолимося!»

Уся сім’я утворила коло і стала на коліна. Мій чоловік по-молився: «Отче, у Своєму Слові Ти сказав, щоб ми були, як діти. Я вірю: Ти хочеш, щоб ми довіряли Тобі, як малі діти, тому ми хочемо вірити так, як це робить Кейлі. В Ім’я Ісуса просимо, щоб Ти зцілив цю пташку. Дякуємо Тобі. Амінь!»

Ми взяли велику коробку від взуття, постелили в неї м’яку тканину, поставили їжу і воду. Кейлі сказала: «Я покладу зверху на коробку жердинку. Якщо серед ночі їй стане краще, можливо, вона захоче встати». Наступного ранку Даліла си-діла на жердині. Рана на її шиї повністю затягнулася, а спина чудовим чином зажила!

Того дня Бог дарував нам по нашій вірі. Йому приємно да-рувати нам подарунки, коли ми приходимо до Нього з вірою, з дитячою вірою. Він відповість на вашу молитву по Своїй волі. Нехай ваш сьогоднішній день буде днем віри !



Станьте у виломі!«² øóêàâ ß ì³æ íèìè ÷îëîâ³êà, ùî ïîñòàâèâ áè çàãîðîäó, ³ ñòàâ áè â âèëîì³ ïåðåä Ìî¿ì îáëè÷÷ÿì çà öåé Êðàé» (ªçåê. 22:30).

За минулий рік моя знайома Габріелла пережила біль-ше горя, ніж я і, можливо, ви за все життя. Я познайо-

милася з нею в санаторії. Тоді вона лікувала розбите серце, оскільки чоловік, кохання усього її життя, вирішив піти від неї. Повернувшись із санаторію, Габріелла отримала листа, з якого дізналася, що в її головному мозку виявили злоякіс-ну пухлину. Вона почала лікування, але через кілька місяців закінчився термін її студентської візи і представники мігра-ційної служби вимагали, щоб вона негайно залишила країну. Тому їй довелося перервати лікування й вирушити до Німеч-чини в надії колись повернутися. У Німеччині вона зіткнулася з тим, що колишнє нерозуміння її братів переросло у відкриту ворожнечу. Дівчина благала Бога показати їй вихід із цієї си-туації. Незабаром вона дізналася, що її мама захворіла, тому їй довелося без будь-якої допомоги переїхати зі своєї кварти-ри до мами. Нещодавно вона зателефонувала мені і сказала, що мами вже немає, а її рак дуже прогресує.

Після розмови з нею я почала думати про те, як рідко дя-кую Богові за хороше здоров’я, за мирне небо, за Його бла-годать і благословення в моєму житті та служінні. Також я думала про мужність, яку виявляє Габріелла серед таких не-приємностей і нещасть. Під час нашої розмови вона постійно прославляла Бога, звеличуючи Його вірність і нескінченну милість. Я була просто вражена. Я просила прощення за свою байдужість і намагалася зрозуміти Божу волю щодо мого життя. Господь указав мені на текст Єзек. 22:30: «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в вило-мі перед Моїм обличчям за цей Край».

Я не плакала, як Іван в Об’явленні (Об’явл. 5:4), а просто впала на коліна і дякувала Богові за радість, яку Він подару-

391391390390

вав мені в Його Сині, Котрий став за мене у виломі. Габріел-ла довела, що стоятиме з Ісусом, чого б це їй не коштувало. І вона стоїть, хоч її випробування здаються занадто важкими. Її сміливість надихає мене.

Господи, якщо Ти шукаєш, хто стане у виломі за Тебе, по-клич Габріеллу. Вона Тебе не підведе. І я прошу, щоб мені теж бути гідною такого покликання. Амінь!



Ми маємо доступ«×åðåç ßêîãî ìè â³ðîþ îäåðæàëè äîñòóï äî ò³º¿ áëàãîäà-ò³, â ÿê³é ïåðåáóâàºìî ³ õâàëèìîñÿ íàä³ºþ íà Áîæó ñëà-âó» (Ðèìë. 5:2).

Наближаючись до Букінгемського палацу, ми побачили людей, що стояли в черзі завдовжки майже 300 метрів.

Вони чекали, коли зможуть увійти до палацу англійської коро-леви. Уперше в історії двері цієї споруди відчинилися для гро-мадськості. Через величезні гарні двері зможуть увійти тільки дуже терплячі та стійкі, але вони матимуть можливість огляну-ти прекрасний інтер’єр палацу. Побачивши довгу чергу, ми із сім’єю вирішили, що кілька годин, які залишилися нам до літа-ка, ми не витрачатимемо на відвідування королівського пала-цу. Нам довелося б вистояти довгу чергу, потім нас обшукають охоронці і дише після цього пустять до палацу.

До деяких офісів та підприємств можна увійти тільки за спеціальною перепусткою. Щоб увімкнути комп’ютер, нам потрібно знати пароль. А до Бога ми завжди маємо повний і легкий доступ.

Дуже важливо мати доступ до певних місць або людей. А для християнина життєво важливо мати доступ до Бога! І через Ісуса Христа ми маємо його. «Через Нього обоє маємо доступ до Отця в одному Дусі» (Ефес. 2:18).

Ісус Христос залишив двері відчиненими, щоб ми могли приходити в присутність Бога, великого Правителя Всесвіту.

У будь-який час трудового дня і навіть уночі ми можемо зу-стрітися з Богом, нашим Отцем. «Через Якого ми вірою одер-жали доступ до тієї благодаті, в якій перебуваємо і хвалимося надією на Божу славу» (Римл. 5:2).

Як чудово! Для спасіння зовсім неважливо, чи побували ви в королівському палаці, на хмарочосі та чи отримали якусь комп’ютерну інформацію. Моє спасіння залежить від того, чи маю я доступ до престолу Божого. Ісус зробив це можливим.

«Маючи відвагу входити до святині через кров Ісуса ‒ новою і живою дорогою» (Євр. 10:19, 20). Я такий задоволе-ний і вдячний Богові, що через пролиту за нас кров Ісуса нам відкритий доступ до Небес!

Білл Такер


Настирливість«×åðåç éîãî íàñòèðëèâ³ñòü âñòàíå ³ äàñòü éîìó, ñê³ëüêè òîé ïîòðåáóº» (Ëóêè 11:8).

Яблучний струдель та міжнародні перельоти – чудове поєднання. Співробітник авіаліній, літаком яких ми

летіли, приніс нам надзвичайно смачний яблучний струдель. Нам із друзями він дуже сподобався. Ми почали думати, як би отримати ще порцію.

– Тетяно, попроси, будь ласка, щоб нам принесли ще яблучного струдля.

– Нехай Джойл попросить, адже це вона хоче, – відповіла Тетяна, відступаючи.

– Ні, Тетяно, краще ти це зроби! – заперечила я.Вона була найбільш комунікабельною з нашої групи, тому

ми всі вважали її ідеальним кандидатом для такої місії.Повернувшись із візком гарячих напоїв, стюард запитав

нашу групу, чи не хочемо ми випити чаю або кави. Тетяна від-повіла: «Ні, дякуємо! А можна нам апельсинового соку?»

Стюард, напевно, подумав, що ми трохи не в собі, про-те ввічливо приніс кожному по склянці апельсинового соку.

393393392392

Потім Тетяна запитала: «У вас ще залишився яблучний стру-дель? Дехто з нашої групи хотів би отримати добавку». (У цей момент кілька рядів пасажирів, друзі-ласуни, з надією підняли погляд).

Стюард сказав: «Це вже занадто, друзі! Ви просите апель-синового соку, коли я розношу каву, а тепер виявляється, що ви хочете яблучного струдля!» Але він усе ж приніс нам бажа-ний пиріг, і ми подякували йому за доброту й терпіння.

Часом ми не хочемо просити Бога про щось, оскільки вва-жаємо своє прохання недоречним. Або думаємо, що достат-ньо попросити лише раз (звичайно, іноді так і має бути). Ісус розповідає притчу про чоловіка, котрий серед ночі постукав до друга, просячи хліба, щоб нагодувати своїх гостей. Друг відповів, що не може виконати цього прохання, бо вже ліг спати. Але Ісус свідчить: «Кажу вам, якщо він не встане і не дасть йому заради дружби, то через його настирливість вста-не і дасть йому, скільки той потребує» (Луки 11:8).

Бог любить слухати нас та відповідати на наші конкретні наполегливі молитви!



Голос перемоги«Âèíàãîðîäæóº òèõ, ÿê³ Éîãî øóêàþòü» (ªâð. 11:6).

Звершуючи музичне служіння, я мала можливість побу-вати в кількох далеких країнах. Ці поїздки були досвіда-

ми віри й відповідей на молитви.У жовтні 1999 року я приєдналася до групи місіонерів у

євангельській подорожі по Папуа-Новій Гвінеї. Я немов потра-пила до іншого світу – світу з високим рівнем злочинності і не-ймовірною бідністю. Я зустріла людей із надзвичайною спра-гою істини й надії. А пізнаючи Христа, вони переповнювалися дивовижною вірою і посвяченням.

Одного вечора під час проповіді пастора почалася злива. Вона була такою гучною і сильною, що навіть заглушала го-

лос промовця. Земля так намокла, що стало неможливо сиді-ти. Люди стояли під дощем, намагаючись уловити кожне сло-во надії. Розуміючи, що дощ не припиниться, пастор запитав слухачів: «Може, нам варто завершити?», але 20 тисяч осіб в унісон відповіли: «Ні!»

Наступного дня я прокинулася із сильним кашлем. До ве-чора я кашляла вже кожні кілька секунд і не могла зупинитися. Коли прийшов час починати програму, я молилася: «Господи, я знаю, що Ти привів мене на інший кінець світу не для того, щоб я була глядачем. Я хочу співати на славу Тобі!». Місцеві пастори зібралися, щоб помолитися за мене.

З вірою я вийшла на сцену разом з усіма учасниками. За весь час виступу я жодного разу не кашлянула. Але як тільки зійшла зі сцени, як я знову почала кашляти. Це чудо повторю-валося ще кілька вечорів, доки я повністю не одужала.

«Без віри неможливо догодити Богові. Тим, які прихо-дять до Бога, треба вірити, що Він є і що винагороджує тих, які Його шукають» (Євр. 11:6).

Пам’ятаєте, як ізраїльтянам потрібно було ввійти у хвилі Червоного моря, перш ніж вода розступилася? Зробіть сьо-годні крок віри!



Нагорода для побожних батьків«Íà Òåáå íàä³ÿëèñü íàø³ áàòüêè, íàä³ÿëèñÿ – ³ Òè âèçâîëèâ ¿õ. Äî Òåáå âçèâàëè âîíè – ³ ñïàñåí³ áóëè, íà Òåáå íàä³ÿëè-ñÿ – ³ íå ïîñîðîìèëèñü» (Ïñàë. 22:5, 6).«Òè áóâ çàâæäè ïîðó÷ ç íàøèìè áàòüêàìè: âîíè áëàãàëè Òåáå ïðî äîïîìîãó, ³ Òè äàâàâ ¿ì ¿¿; âîíè â³ðèëè ³ æèëè äîáðèì æèòòÿì» (Ïñàë. 22:5, 6, Message).

Багато хто з нас висловлює любов до батьків і вдячність за все, що вони зробили в нашому житті, тільки в День

батька або День матері. Я вирішив сьогодні поділитися своєю вдячністю і словами подяки батькам.

395395394394

Ми живемо в суспільстві, де батьківство, материнство і ви-ховання дітей майже втратили свою силу. Багато батьків за-були моральні принципи, які допомагають будувати сім’ю. А світський тиск практично знищив безліч сімей.

Якщо ви виросли в сім’ї, де батьки були досить зацікавле-ні у вас і не раз говорили вам «Ні!»; якщо вони навчили вас якихось навичок, хоч було значно простіше зробити все самим; якщо вони викладали вам уроки моралі, навіть коли це було неприємно і боляче; якщо їм було не соромно за свої людські слабкості, але вони були досить сильними, аби просити про-бачення, тоді ви отримали величезні благословення. Багатьох хвороб нашого суспільства можна було б уникнути, якби в ос-нову кожної сім’ї були покладені ці «старовинні» принципи.

Я щодня дякую Богові за моїх побожних батьків. Так, були часи, коли в підлітковому віці я їх ненавидів, оскільки вважав їх надто суворими і старомодними. Але коли я сам став бать-ком, то зрозумів, що ставлюся до своїх дітей ще більш суворо, ніж мої батьки до мене. У моє серце пролилося світло, і я зміг по-іншому подивитися на своїх батьків.

Коли на одній із церковних програм моя мама розповіла вірш, її запитали:

– А ви самі пишете?– Так, – відповіла мама, – я пишу аж п’ять книг.– А як вони називаються? – запитав здивований член

Церкви.– Лонні, Джоді, Даллас, Євген і Руді. Моє найбільше ба-

жання – написати на серцях та в умах п’ятьох моїх синів уроки, які вони ніколи не забудуть.



У мене є рука!«Í³÷èì íå æóð³òüñÿ, àëå â óñüîìó ìîëèòâîþ òà áëàãàííÿìè ç ïîäÿêîþ âèñëîâëþéòå âàø³ ïðîõàííÿ Áîãîâ³» (Ôèëï. 4:6).

Я з жалісним виглядом дивилася на свого друга-хірурга. Для мене це була серйозна проблема. Я підняла ліву

руку і сказала: «Подивися на цю товсту руку. Чому? Чому за-раз? Адже минуло вже стільки часу! У мене було все гаразд. Можна сказати, я була здорова майже цілий рік. Я... Я не розу-мію... ». По моїх щоках текли сльози.

«Іноді після видалення злоякісної пухлини в молочній за-лозі таке трапляється». Голос хірурга був спокійним і добрим. «Це може статися навіть через два, іноді три роки. Але це не смертельно. Проблема в циркуляції». Він подивився на руку. «До того ж це майже непомітно».

«Майже непомітно? Мені помітно! Вона постійно мене тур-бує, я не можу не думати про неї».

«Заспокойся, люба! Ти звикнеш». Він усміхався.«Звикнеш? Ти хочеш сказати, що тепер я повинна все жит-

тя тягати на собі цю потворну незручну річ?»Я йшла до машини, а в моїй голові було безліч думок про

те, як моя рука буде рости все більше й більше, стане фіоле-товою, потім почорніє і почнеться гангрена. Я розуміла, що думати так – неправильно, але не могла зупинитися. Я прос-то вбивала себе, не могла заснути ночами. Я часто плакала, витративши стільки грошей на носові хусточки, що компанія «Kleenex» чимало збагатилася. Навіть звістку про пухлину в грудях я сприйняла значно легше. Принаймні тоді я розуміла, що її можна видалити.

Я згадала біблійний текст: «Нічим не журіться, але в усьо-му молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші про-хання Богові» (Филп. 4:6).

Нарешті я зрозуміла, що в мене немає іншого виходу. Хоч мій хірург міг ампутувати руку. Тепер я зовсім по-іншому по-чала дивитися на неї. Вона була на місці, нормально функціо-нувала. І я справді почала до неї звикати.

«О, слава Богу! У мене є рука!»Вона стала менше мене турбувати. Звичайно ж, вона

не збільшилася, не стала фіолетовою і ніякої гангрени не з’явилося.

«Дякую Тобі, Боже! У мене чудова рука!»Ейлін Лудінгтон

397397396396


Мудрість шевця«Êðàùå áà÷èòè î÷èìà, àí³æ ìàíäðóâàòè æàäàííÿìè, – ³ òàêîæ öå ìàðíîòà òà ëîâëåííÿ â³òðó…» (Åêë. 6:9).«Êðàùå íàñîëîäæóâàòèñÿ òèì, ùî ìàºø, í³æ ïîñò³éíî áà-æàòè ³íøîãî, áî öå âñå îäíî, ùî ãíàòèñÿ çà â³òðîì» (Åêë. 6:9, Message).

Протягом 11 років я була постійною клієнткою шев-ської майстерні містера Джо. Я спостерігала, як двоє

його синів стали підлітками. Працюючи з батьком після шко-ли, вони розмовляли, тільки коли до них зверталися. Дружина Джо працювала за прилавком, брала гроші і видавала здачу.

Джо не займає високого становища в суспільстві. Однак він дуже уважний до своїх клієнтів. Коли я прошу його зроби-ти моє замовлення до певного терміну, оскільки мені потрібно від’їхати, він обов’язково запитає, куди я їду. Іноді він розпові-дає про життя в Лівані. Тому я вважала, що він ліванець. Мину-лого вівторка, коли я прийшла за взуттям, Джо запитав: «У вас є кілька хвилин? Я хочу вам дещо сказати».

Двигун моєї машини був заведений, там мене чекав чо-ловік, але він дуже терпляча людина, тому я вирішила вислу-хати Джо.

– Я приїхав із Туреччини, – сказав Джо. – Мама, тато на-родилися в Туреччині. Але самі вони вірмени. У Туреччині це означає... – він провів пальцем по шиї, ніби перерізуючи горло. – Ми поїхали до Сирії, потім до Лівану. Там я зустрів свою майбутню дружину. У нас не було нічого. В одній кім-наті жило 8-10 чоловік. Два ліжка – 10 осіб на двох ліжках. Одна тарілка. Спільна їжа. Одна кімната. У нас нічого не було. Але ми дякуємо Богові. Тепер ми в Америці. Тут усі хочуть дві машини, купують... купують усе і не дякують Богові. Ніколи не думають про Бога. Дуже погано».

Це була історія Джо. Його дружина стояла поруч із ним та кивала головою. На стіні висів обдертий календар. Взуття і полиці були покриті пилом. Руки Джо забруднені, під ніг-

ті набився крем для взуття. Джо – старанний працівник. Він проводить у майстерні багато часу. Йому важко говорити анг-лійською. Але він каже, як великий мудрець: «Краще насо-лоджуватися тим, що маєш, ніж постійно бажати іншого, бо це все одно, що гнатися за вітром».



Подяка за подразники«Óì³þ æèòè ³ â íåñòàòêàõ, óì³þ æèòè ³ â äîñòàòêó. Çâèê äî âñüîãî ³ â óñüîìó: ³ íàñè÷óâàòèñÿ, ³ ãîëîäóâàòè, ìàòè äî-ñòàòîê ³ òåðï³òè íåñòàòîê. Óñå ìîæó â Òîìó, Õòî ìåíå çì³ö-íþº, – â ²ñóñ³ Õðèñò³» (Ôèëï. 4:12, 13).

Я дякую• за дружину, котра каже, що сьогодні на вечерю ми бу-

демо їсти хот-доги, бо їй довелося залишитися вдома замість того, щоб піти кудись із подругами;

• за чоловіка, що лежить на дивані, як лінивець, оскіль-ки йому довелося залишитися вдома замість того, щоб піти з друзями на футбол;

• за доньку-підлітка, яка скаржиться, тому що їй дово-диться мити посуд замість того, щоб гуляти на вулиці;

• за податки, які я плачу, бо це означає, що я працюю;• за безлад після вечірки, адже це означає, що в мене ба-

гато друзів;• за одяг, який став мені тісній, оскільки це означає, що в

мене достатньо їжі;• за газони, які потрібно стригти, вікна, які потрібно

мити, водопровід, який потрібно ремонтувати, бо це означає, що я маю дім;

• за всі скарги на уряд, які мені доводиться чути, адже це означає, що в нас є свобода слова;

• за найвіддаленіше місце на паркуванні, бо це означає, що я можу ходити і Бог благословив мене автомобілем;

399399398398

• за величезний рахунок за опалення, тому що це озна-чає: мені було тепло;

• за жінку, яка сидить позаду мене в церкві і фальшиво співає, бо це означає, що я маю слух;

• за гору прання, оскільки це означає, що в мене є одяг;• за будильник, який дзвенить рано-вранці, адже це оз-

начає, що я живий;• за величезну кількість листів, бо це означає, що в мене

багато друзів і колег, котрі думають про мене.Без підпису


Звичка дякувати«Íåõàé æå ïîäÿêó ñêëàäóòü Ãîñïîäåâ³ çà ìèë³ñòü Éîãî, òà çà ÷óäà Éîãî ñèíàì ëþäñüêèì» (Ïñàë. 107:8).«Õâàë³òü Áîãà çà Éîãî ÷óäîâó ëþáîâ, çà Éîãî ÷óäîâó ìè-ë³ñòü äî óëþáëåíèõ ä³òåé» (Ïñàë. 107:8, Message).

Одного разу я слухала радіо та підспівувала – найкра-ще мій голос звучить, коли я їду сама в машині! По-

годьтеся, коли ми добре знаємо пісню, то дуже легко згаду-вати її слова. І з часом ми перестаємо навіть думати, про що співаємо; ми просто захоплені піснею. Але того дня все було по-іншому – Бог використав радіо, аби привернути мою увагу.

«Хвала Тобі, наш Господь! Хвала Тобі, Бог Святий! Хва-ла за Ісуса, Сина Твого! Тепер слабкий скаже: “Я сильний”, бідний скаже: “Я багатий”, завдяки тому, що Бог нам дав. Хвала!»

У той момент я згадала, як Ісус зустрів десять прокажених та зцілив їх. Можна уявити, яку радість і свободу відчували ці зцілені люди, коли бігли до храму, щоб їх оголосили чистими і здоровими. Один із них, самарянин, повернувся, упав до ніг Ісуса, прославляючи Бога і дякуючи Йому. Запитання Ісуса змушує нас замислитися: «Хіба не десять очистилося? А де ж дев’ять? Не здогадалися повернутися, щоб віддати славу Бо-гові, а тільки цей чужинець?» (Луки 17:17, 18).

О, як я хочу бути подібною до того самарянина, щоб завж-ди пам’ятати про благодіяння Бога, дякувати і славити Його! Дуже важливо, щоб кожен із нас розвинув у собі звичку дяку-вати. Я намагаюся. Тепер щодня я записую п’ять моментів, за які дякую Богові. Коли приходять нелегкі дні або виникають проблеми у відносинах, тоді, переглядаючи ці списки, я за-спокоююся та зміцнююся у вірі.

Бог дав нам життя надміру. Згадуючи про Його дари, ми зможемо легше долати труднощі та зростати у вірі.



Принцип Онисима«Ãàðàçä, ðàáå äîáðèé ³ â³ðíèé! Ó ìàëîìó áóâ òè â³ðíèé, íàä âåëèêèì òåáå ïîñòàâëþ. Óâ³éäè â ðàä³ñòü ñâîãî ïàíà!» (Ìàòâ. 25:23).

Люди часто кажуть: «Без тебе я б не впорався!» Але я завжди додаю: «Дякую за твоє служіння, сповнене

любові».Апостол Павло у своєму листі до друга Филимона зазна-

чив, що повертає йому раба-утікача Онисима. (Ім’я «Онисим» означає «корисний»). Містер Корисний був рабом-утікачем, але після свого навернення в християнство він справді став корисним для християнської громади. Його корисність і го-товність служити надихнули Павла написати Филимону, щоб той поводився з Онисимом не як зі злочинцем, а братом у Христі, як із рівним.

У нашому суспільстві ми можемо застосувати цей прин-цип у взаємовідносинах служителів та рядових членів Цер-кви, котрі за власним бажанням приділяють певну кількість часу, сил і засобів на служіння. Усі служителі, співробітники церкви, пастори не можуть здійснювати своє служіння без до-помоги рядових віруючих.

Ісус сказав у Нагірній проповіді: «Блаженні милосердні» (Матв. 5:7). Розуміючи, що Бог поводиться з нами справед-

401401400400

ливо, милосердно, співчутливо, з прощенням та любов’ю, ми хочемо бути подібними до Нього. І це спонукає нас іти туди, де нас потребують, відпускати змучених на свободу і нести ці-лющий бальзам Ісуса Його дітям. Якщо ми поводимося без егоїзму, не чекаючи винагороди, то зміцнюємо не тільки тих, кому служимо, а й себе, бо усвідомлюємо, що змогли стати інструментом у руках Бога.

Запишіться до лав місіонерів. Ви можете навчати, пропо-відувати, відповідати за апаратуру, класти цеглу, перекривати дах. Регулярно моліться за вашу місцеву громаду, за ваших служителів та всесвітню Церкву.

Щоб завершити Свою справу на Землі, Богові не потрібні наші гроші або наші м’язи: «Я сказав Господеві: “Ти Бог мій, – добро моє тільки в Тобі!”» (Псал. 16:2). Він може просто ска-зати – і все з’явиться. Однак це потрібно нам: наші вчинки і кошти допоможуть нам зрощувати свою віру в Його прови-діння. Бути добровольцем для Божої справи – велика перева-га! Прості корисні справи можуть змінити наш світ!



Загальна подяка«Äóõ Ãîñïîäà Áîãà íà Ìåí³, áî Ãîñïîäü ïîìàçàâ Ìåíå áëàãî â³ñòèòè...» (²ñà¿ 61:1).

День подяки завжди був моїм улюбленим святом. Цьо-го дня ми всією сім’єю збиралися разом та згадували

всі благословення, отримані протягом року. І де б ми не про-водили цей день, він завжди був наповнений радістю, весело-щами, смачною їжею, спортивними іграми. Мені дуже подо-балося таке проведення часу.

Одного разу, коли мені було 14 років, ми поїхали на День подяки на околицю міста, щоб нагодувати бездомних людей – бідних, душевно хворих, зламаних наркотиками або алко-голем, знедолених та самотніх. Будучи підлітком, я не міг до кінця усвідомити, який вплив ця поїздка справить на все

моє життя. Щодо їжі, веселощів та спорту мої уподобання не змінилися, але цей досвід назавжди змінив мої пріоритети.

Однак мене змінило не просто годування менш успішних людей. Тоді відкрилися мої очі. Я зрозумів, що можу стати частиною загальної подяки. Благословення можуть зливати-ся на хороших і на поганих, також і біди можуть спіткати ба-гатих і бідних. Подяка від щирого серця – ось найголовніший урок, який я засвоїв, ділячись з оточуючими своєю радістю. Він звершив великі зміни в моєму житті.

Я щасливий, що завдяки помазанню Святим Духом, яке Він здійснив над Своїм народом (зокрема і наді мною), я можу ска-зати разом з Ісусом та в Його Ім’я: «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням – відчинити в’язницю… щоб радість вчинити сіон-ським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!» (Ісаї 61:1-3).

Боб МакГхі


Чи достатньо «дякую»?«Äÿêóþ÷è çàâæäè ³ çà âñå Áîãîâ³ é Îòöåâ³ â ²ì’ÿ Ãîñïîäà íàøîãî ²ñóñà Õðèñòà» (Åôåñ. 5:20).

Посильний готелю «Піквік», розташованого в Сан-Фран-циско на вулиці Маркет-стрит, узяв мої сумки і провів

мене до ліфта. «Приємно», – подумав я. У той час я був простим сільським хлопцем років двадцяти. Раніше мені ніхто не допо-магав носити сумки.

Я був не тільки молодим і недосвідченим, але навіть не вмів користуватися ліфтом. Моя церква послала мене до цьо-го міста на молодіжну конференцію. У єдиному готелі, де я досі зупинявся, на другий поверх вели сходи і мені ніхто не допомагав нести багаж.

403403402402

«Нічого собі!», – подумав я, коли ми зупинилися на сьо-мому поверсі. Службовець показав мій номер. Він відчинив двері, увімкнув світло, поставив на підлогу мої сумки, відкрив штори і передав мені ключі від номера.

Біблія навчає: «За все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Хрис-ті щодо вас» (1 Сол. 5:18). Я повернувся до службовця й усміх-нувся: «Дякую, сер!» Він пішов до виходу, але потім обернувся і дивно на мене подивився. Через кілька секунд він сказав:

– Говорити «дякую» – це, звичайно, добре, але за «дя-кую» не купиш їжу й одяг для моїх дітей, не оплатиш рахунок за відвідування лікарем моєї хворої дружини. Його не даси за оренду квартири.

І тут я зрозумів. Колись я чув: якщо хочеш виявити свою подяку, необхідно дати чайові. Я засунув руку в кишеню і ді-став кілька монет.

Урок, засвоєний у готелі «Піквік», коштував понад 50 цен-тів, які я дав людині, котра намагається заробити на життя. Службовець мав рацію: одного «дякую» недостатньо.

Давайте перефразуємо слова Ісуса в Матв. 7:21: «Не кож-ний, хто каже Мені: “Дякую, дякую”, увійде до Царства Не-бесного, але той, хто виконує волю Мого Отця, Який на не-бесах». Так, нам потрібно говорити «дякую», але найкращий спосіб віддячити нашому Небесному Отцеві за дар спасіння в Ісусі – виконувати Його волю.

Його воля полягає в тому, щоб ми дякували Йому через послух і допомогу оточуючим.

Уеслі Мур


«Дякую» надихає«Îäèí ç íèõ, ïîáà÷èâøè, ùî âèäóæàâ, ïîâåðíóâñÿ, ïðî-ñëàâëÿþ÷è Áîãà ãó÷íèì ãîëîñîì, óïàâ îáëè÷÷ÿì äî í³ã Éîãî, äÿêóþ÷è Éîìó; öå áóâ ñàìàðÿíèí» (Ëóêè 17:15, 16).«Â³í ñõèëèâñÿ ïåðåä ²ñóñîì, â³í áóâ òàêèé âäÿ÷íèé. Â³í íå çíàâ, ÿê ùå ìîæå âèÿâèòè ñâîþ âäÿ÷í³ñòü» (Ëóêè 17:15, 16, Message).

У своєму письмовому столі я відокремила один ящик – особливе місце для хороших листів від студентів. Бага-

то студентів не сприймають викладачів і батьків серйозно. Їм здається, що ми створені тільки для їхньої користі. Стикаючись із такою реальністю, я зберігаю ці листи, але не для того, щоб задовольнити своє его. Мені просто приємно усвідомлювати, що ще залишилися добре виховані студенти.

Нещодавно отримала подячного листа від внучки. Я надіс-лала на її адресу в гуртожитку подарунок – кошик із фруктами. Я хотіла нагадати їй, що думаю про неї, та підтримати її спроби відмовитися від шкідливої їжі. Я уявляю, як її мама нагадує їй по телефону не забути написати подячного листа, як це свого часу робили і я, і моя мама, і моя бабуся...

Особливо порадувало мене в цьому листі, що він був конкретним. Я відчувала: коли внучка його писала, вона справді думала про мене. Вона згадала і про моє одужання від недавньої хвороби. Цей лист подарував мені кілька теп-лих хвилин.

Учора я отримала листа від молодого подружжя, на весіл-лі яких я нещодавно побувала. Вони писали про мій подару-нок та поділилися зі мною планами щодо його використання. Вони навіть подякували нам за те, що ми прийшли до них на весілля. Я була в захопленні від того, що вони згадали про нас і приділили час, аби написати.

Ще один лист, отриманий минулого місяця, містив подя-ку за особливі слова, написані мною в листівці. Автор листа звернув увагу на моє побажання про вічні відносини.

Коли я дарую подарунки, мені пригадується текст: «Золо-ті яблука на срібнім тарелі – це слово, проказане часу свого» (Прип. 25:11).

Деякі вважають своїм обов’язком писати подячні листи. Я ставлюся до цього простіше. Я розумію, що листівки часто губляться, що іноді день народження, весілля або будь-яке інше свято може призвести до смутку. І в такий час зовсім не хочеться писати подяку.

Але моє серце так зігрівають відповіді, котрі свідчать про те, що серед суєти й нескінченних обов’язків усе ж залишають-ся люди, здатні відсторонитися від турбот, пов’язаних зі свята-

405405404404

ми, і побачити щось більше. Такі листи створюють своєрідний зв’язок між нами та цими доброзичливими людьми.

Усе це нагадує нам, наскільки ми повинні бути вдячни-ми нашому Господу за Його невимовний дар – спасіння й вічне життя.



«Дякую» завдовжки в життя«Çà âñå äÿêóéòå» (1 Ñîë. 5:18).

Коррі Тен Бум описала свій досвід, пережитий у ні-мецькому концтаборі. Вона розповідає, якими кусю-

чими були там блохи. Жінка постійно скаржилася, але її сес-тра сказала: «Ми повинні подякувати Богові за цих комах». Коррі через силу погодилася, і вони схилили голови в молитві подяки за бліх. Пізніше вони дізналися, що ці комахи стали причиною, чому охоронці більше не чіплялися до молодих дівчат, які жили в бараках. Відтоді Коррі стала твердо дотри-муватися принципу: дякувати за все!

Однак на це деякі люди можуть із сумнівом сказати: «Я не думаю, що Бог чекає від нас подяки за все, навіть за погане. Зрештою, цей текст спонукає дякувати в усьому, а не за все» (в грец. оригіналі «ен панти» – «в усьому»).

Ми часто уникаємо таких розмов, але все ж хочемо знати Божу відповідь на це питання.

Апостол каже: «Дякуйте за всіх обставин» (1 Сол. 5:18, Нова сучасна Біблія).

«Дякуйте за всіх обставин». Така думка нам більш зрозумі-ла. Мені здається, Бог не вимагає, щоб ми дякували за погане, але в будь-якій ситуації, якою б складною вона не була, ми по-винні знайти щось, за що можемо бути вдячними. Якщо поста-вимо перед собою мету щодня дякувати Господу, то з часом нам буде легше знаходити позитивні аспекти будь-яких обставин.

Бути вдячним – значить уголос висловлювати вдячність, славити Бога й радіти. Ми всі могли б відчути більше радості,

якби наповнили вдячністю наші розмови. Психологи ствер-джують, що наші слова впливають на нашу поведінку. Ви мо-жете не відчувати того, що хотіли б відчувати, але якщо почне-те про це говорити, то досить скоро станете і відчувати.

Бог велить нам молитися, просити допомоги Святого Духа, розповідати одне одному про свої благословення та спі-вати. Яка цікава інструкція щодо подяки! Нам потрібно про-сто вирішити діяти саме таким чином. Так, для цього необхід-ні чималі зусилля духу. Нам необхідно бачити моменти, за які можемо бути вдячними, замість того, щоб постійно вишуку-вати, на що поскаржитися. Складемо ж перелік наших подяк та поговоримо з Богом про кожну з них.

Білл Такер


Почути Божий голос«Õâàëèòèìó Ãîñïîäà óñ³ì ñåðöåì ñâî¿ì, ðîçïîâ³ì ïðî âñ³ ÷óäà Òâî¿! ß áóäó ðàä³òè, ³ ò³øèòèñü áóäó Òîáîþ, ³ áóäó âèñï³âóâàòè Éìåííÿ Òâîº, î Âñåâèøí³é!» (Ïñàë. 9:2, 3).«ß äÿêóþ Òîá³, Áîæå, â³ä óñüîãî ñåðöÿ, ÿ ïèøó êíèãó ïðî Òâî¿ ÷óäåñà. ß íàñï³âóþ, ñì³þñÿ ³ ñòðèáàþ â³ä ðàäîñò³; ÿ ñï³âàþ Òâîþ ï³ñíþ, Âñåâèøí³é Áîã!» (Ïñàë. 9:2, 3, Message).

Я так тішуся, що є редактором цієї книги. Це велике бла-гословення, і я дуже вдячна Богові!

Цьогорічні Ранкові читання – це збірка духовних розду-мів багатьох авторів. Накреслити зміст, розробити заголовки, створити дизайн обкладинки, поквапити авторів, щоб вони вчасно закінчили роботу, виправити (а часом і переписати) їхні твори – усе це досить не прості, але корисні завдання. Я дуже вдячна всім авторам книги «Ми змінимося» за те, що вони вклали в неї свої таланти і час.

Проте найкраще і найбільше благословення я отримала абсолютно несподівано. Відколи почала писати цю книгу, я знаходжу Бога скрізь. Коли гуляю із собакою, гладжу кота,

407407406406

їду за кермом машини, слухаю пісню, працюю в саду, дивлюся передачу по телевізору, я завжди подумки намагаюся побачи-ти уроки, які мені може викласти Бог.

Я чую Його, і це чудово! Бог говорить зі мною пошепки, Своїм тихим спокійним голосом. І я від щирого серця молю-ся, щоб ви також могли чути Його голос, який звертається до вас, коли ви займаєтеся спортом, лежите в ліжку, чекаєте на літак, миєте посуд, але особливо, коли читаєте цю книгу! Він тут і не перестає говорити.

«Ось що каже Господь: “Я – єдиний і неповторний. Я не просто говорю про Себе... Я дію відкрито, промовляючи іс-тину та діючи по істині... Я обіцяю вам в Ім’я Моє, що кожне вимовлене слово виконається. Я ніколи не беру Своїх слів на-зад”» (Ісаї 45:18-23, Message).



Пеппер«ßêèé ÷îëîâ³ê ³ç âàñ, ìàþ÷è ñòî îâåöü ³ çàãóáèâøè îäíó ç íèõ, íå ëèøàº äåâ’ÿíîñòî äåâ’ÿòü ó ïóñòèí³ òà íå éäå çà ò³ºþ, ùî çàãóáèëàñÿ, äîêè íå çíàéäå ¿¿?» (Ëóêè 15:4).

Пеппер (англ. – «перець») – ім’я маленького білого цу-ценяти, яке прийшло до нас одного разу на День подя-

ки, коли мої діти були ще маленькими. Він був дуже цікавою собачкою, тому ми швидко його полюбили.

Пеппер не міг дочекатися, коли ми підемо з ним гуляти. І якщо йому здавалося, що ми не збираємося цього робити, він обов’язково знаходив спосіб, як самостійно дістатися на ву-лицю. Зазвичай він підкопував паркан або прослизав у двері. Просто дивовижно, на які подвиги його штовхав смак свободи.

Ми живемо в місцевості, де на домашніх тварин часто напа-дають койоти, а на дереві біля нашого будинку постійно сидять яструби, які можуть з легкістю схопити цуценя. Як пояснити маленькій собачці про небезпеку загубитися або стати жер-твою хижака? Коли йому все ж таки вдавалося втекти, уся наша

сім’я вирушила на пошуки. Навіть пізно ввечері ми не могли заснути, доки Пеппера не було вдома.

Звичайно, він не розумів, скільки неприємностей нам зав-дає. Коли ми його знаходили, моя дружина відразу ж його про-щала. Вона не карала його, натомість брала на руки, обіймала і казала, як сильно за ним сумувала. Потім несла до самого дому, купала і добре годувала його. Пеппер її дуже любив.

«Який чоловік із вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не лишає дев’яносто дев’ять у пустині та не йде за тією, що загубилася, доки не знайде її?» (Луки 15:4).

Я вдячний, що великий Пастир шукає і знаходить Своїх за-гублених овець, коли ми перестрибуємо через огорожу, тікає-мо в нікуди і блукаємо на самоті. Він захищає, піклується і несе нас на руках. А все тому, що любить нас вічною любов’ю.


409409

1 ãðóäíÿ, ÷åòâåð

Належати Ісусові«Òîæ ï³äêîð³òüñÿ Áîãîâ³, ïðîòèä³éòå äèÿâîëîâ³, ³ â³í óòå÷å â³ä âàñ» (ßêîâà 4:7).

Я був пастором у місіонерській лікарні Бангкока. Одно-го ранку до мене зателефонували з лікарні і тривож-

ний голос сказав:– Один з наших пацієнтів одержимий бісом. Будь ласка,

прийдіть!– Я скоро буду, дайте мені кілька хвилин, щоб розгорнути

Біблію і помолитися. Я взяв із собою ще одного пастора. У палаті номер 418

юнак зі скляним поглядом, глибокими подряпинами на пле-чах і шиї кричав та корчився на ліжку. Я спробував заговори-ти з ним і взяв його за руку.

– Не доторкайся до мене! – закричав він.Ми з моїм другом пастором помолилися. Коли я вимовив:

«В Ім’я Ісуса», молодий чоловік вигукнув: «Не промовляй цього імені!» Після двох годин розмов і молитов я попросив юнака помолитися. Він почав: «Отче, Ти знаєш, як цей біс мене мучить». У відчайдушній боротьбі, насилу дихаючи, він продовжив: «В Ім’я Ісуса, я наказую дияволу вийти!» Він упав знеможеним і проспав цілу добу.

Ісус залишив нам дві великі обітниці. Перша: «Моїм Ім’ям виганятимуть бісів» (Марка 16:17). І друга: «Коли Мене про щось попросите в Моє ім’я, – Я те зроблю» (Івана 14:14). Ісус звільнив розум молодої людини в Таїланді, і через кілька міся-ців він поїхав навчатися до християнського коледжу.

Наш розум контролює все тіло. Усе, що ми робимо, добре чи погане, походить з розуму. Підпорядкувавши собі розум лю-дини, сатана отримує повну владу над людиною. Бог спонукає нас: «Тож підкоріться Богові, протидійте дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас. Очистіть руки, грішники, і очистіть серця, двоєдушні» (Якова 4:7, 8). А Павло радить: «Плекайте в собі ті самі думки, що й у Христі

ГГруденьрудень

411411410410

Ісусі» (Филп. 2:5). Щодо Імені Ісуса Святий Дух через Петра нагадує нам: «Бо під небом нема іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися» (Дії 4:12).

В Ім’я Ісуса скажемо «Ні!» одержимості дияволом! Бог хоче, щоб ми повністю належали Ісусові. У цьому Імені при-хована велика сила!

Уеслі Мур

2 ãðóäíÿ, ï’ÿòíèöÿ

У тіні Святого Духа«Äàâíº ìèíóëî, – îñü ïîâñòàëî âñå íîâå!» (2 Êîð. 5:17).

Був час, коли я вважала Різдво найгіршою порою року. Я його ненавиділа, особливо обмін подарунками. Одного

разу за 20 років до мого навернення я витратила кілька сотень доларів на подарунки для колег, а натомість отримала кілька старих пляшок з обробкою в стилі макраме. Це був останній рік, коли я дарувала комусь листівки або подарунки.

Моє ставлення й поведінка не змінювалися, доки після на-вернення я не почала вивчати теологію та не збагнула диво-вижну істину: те ж чудо, яке сталося з Марією, може статися з кожним, хто дозволить Христу народитися у своєму житті.

Один християнський автор сказав, що ніхто не може точно пригадати час свого навернення, бо Святий Дух звершує вели-ку роботу, готуючи людину до зустрічі з Христом. День, який ми звикли вважати датою нашого нового народження, – це час то урочистий прояв того, що почалося задовго до того дня.

Ангел сказав Марії: «Дух Святий зійде на тебе, і сила Все-вишнього тебе огорне» (Луки 1:35). Подібним чином у нас відбувається народження згори. Один із періодів розвитку ду-ховного життя – його зародження, коли ми починаємо дума-ти про Бога, відвідувати церкву, вивчати Біблію, утілювати в життя біблійні принципи поведінки.

Після зародження духовного життя відбувається розвиток, а потім настає момент народження. Для одних він досить лег-кий, а для інших – це болючий досвід, коли ворог починає ата-

кувати з особливою силою. І ось ми народилися. «Отож, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, – ось постало все нове!» (2 Кор. 5:17). Ми починаємо по-іншому ходити, по-ін-шому говорити, одягаємося і харчуємося згідно з нашим новим переконанням; ми – нове творіння в Христі.

Мені подобаються слова престарілого Симеона, сказані під час посвячення Ісуса: «Бо мої очі побачили Твоє Спасіння, яке Ти приготовив перед обличчям усіх народів: Світло відкриття для язичників і славу Твого народу Ізраїлю!» (Луки 2:30-32).

Бог дарує нам подарунки: об’явлення Його славного ха-рактеру, життя надміру тут, на Землі, та вічне життя в Царстві Небесному. Коли я це зрозуміла, народження Христа стало для мене радістю, якою я можу поділитися з усіма оточуючими!


3 ãðóäíÿ, ñóáîòà

Пам’ятай: я люблю тебе«Á³ëüøî¿ ëþáîâ³ í³õòî íå ìàº çà òó, êîëè õòî äóøó ñâîþ êëàäå çà äðóç³â ñâî¿õ» (²âàíà 15:13).

У травні 2008 року після землетрусу в Китаї завдяки зу-силлям рятувальників була знайдена мертва жінка.

Вона загинула під завалами зруйнованого будинку. Крізь руїни можна було побачити, у якій позі перебувала жінка перед смер-тю. Вона схилилася до землі, простягнувши руки, як людина, котра молиться. Тільки на обличчі застиг переляк.

Один із рятувальників простягнув руку через руїни і по-стукав палицею по цеглинах, аби переконатися, що жінка справді мертва. Потім він гукнув кілька разів. Але відповіді не було. Коли рятувальники попрямували до наступної будівлі, до них підбіг керівник команди і сказав: «Поверніться назад, швидше!» Він підняв тіло загиблої жінки і крикнув: «Тут хтось є! Це дитина, і вона жива!» Рятувальники насилу розібрали завал і витягли дитину з-під жінки. Малюкові було близько трьох місяців, він був загорнутий у червону ковдру з жовтими квітами. Завдяки захисту матері він не постраждав.

413413412412

Коли працівники витягнули немовля, воно спокійно спа-ло. Мирний вираз його обличчя зворушив серця всіх ряту-вальників. Лікар оглянув дитину і знайшов у ковдрі телефон. На екрані було написано: «Мій дорогий хлопчику, якщо ти зможеш вижити, пам’ятай: я люблю тебе». Лікар, який за своє життя бачив безліч народжень і смертей, заплакав. Телефон передавали з рук у руки. Усі, хто тримав його в руках, не мог-ли читати послання без сліз.

Майже 2 000 років тому наш Творець і Спаситель помер замість нас. «А Він був ранений за наші гріхи, за наші прови-ни Він мучений був, – кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Ісаї 53:5). Так, Він помер, але залишив нам послання: «Діти Мої, пам’ятайте: Я люблю вас». Чи пам’ятаємо ми про це?


4 ãðóäíÿ, íåäiëÿ

Прокажений«Íàïðàâäó æ Â³í íåìî÷³ íàø³ óçÿâ ³ íàø³ áîë³ ïîí³ñ» (²ñà¿ 53:4).

Одного разу, коли Ісус проповідував і виганяв нечис-тих духів, до Нього підійшов чоловік, який страждав

на проказу. У той час проказа була найстрашнішою невилі-ковною хворобою. Прокажену людину не тільки ізолювали від сім’ї, друзів і суспільства, але й вважали покинутою Бо-гом, надзвичайно грішною, яка не має надії. Проказа симво-лізувала гріх.

Очевидно, прокажений здалеку спостерігав за Спасите-лем і, коли з’явилася можливість, пішов до Нього. Відчайдуш-но просуваючись до своєї мети, нещасний забув про вказівку кричати: «Нечистий!». Він діяв рішуче, боячись пропустити свій шанс. Боже Слово повідомляє: «І сталося так, що коли Він був у одному з міст, то ось чоловік, увесь у проказі, поба-чивши Ісуса, впав долілиць і благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, то можеш мене очистити!» (Луки 5:12). Зауваж-

те: прокажений висловив потребу в очищенні та повірив, що тільки Ісус може допомогти йому.

У відповідь на це благання про допомогу і прояв твердої віри, «змилосердившись, Він простягнув руку, доторкнувся до нього та й каже йому: Хочу, – стань чистим!» (Марка 1:41).

Як і прокажений, кожен із нас повинен не тільки усвідо-мити свій гріховний стан, а й визнати, що тільки Бог може очистити нас. Але цього недостатньо – нам необхідно прийти до Ісуса й отримати бажані очищення та зцілення. І це ми по-винні робити постійно.


5 ãðóäíÿ, ïîíåäiëîê

Радість у дрібницях«Ç óñò ä³òåé é íåìîâëÿò ó÷èíèâ Òè õâàëó» (Ïñàë. 8:3).

Відколи народилася наша дочка Еммелін, ми з чоло-віком не перестаємо радіти, зауважуючи її цікавість

і захоплення, коли вона бачить щось нове. Вона любить людей та усміхається кожному, кого бачить. Кожне нове відчуття викликає в неї захоплення. Еммелін насолоджуєть-ся травою, яка лоскоче її ніжки, холодною водою, що тече по її руках, теплим сонцем, що гріє її спину, солодким сма-ком стиглих бананів, м’яким дотиком її улюбленої ковдри. Вона сміється від задоволення, чуючи музику, і радіє, коли приходить мама або тато – такі близькі для неї люди. Якщо Еммелін падає, то просто відштовхується від підлоги, щоб знову встати. Вона лягає спати трохи сумна, але прокида-ється завжди щаслива.

Ми з чоловіком намагалися уявити, як виглядав би наш світ, якби дорослі поводилися, як діти. Ми так сміялися, уявивши, що в ресторані відвідувач починає ридати, бо відчу-ває голод (і його крик посилюється, доки не приносять їжу), випльовує їжу, якщо вона занадто холодна, сильно стукає ру-ками по столу і гримить столовими приборами, розмазує їжу по обличчю, волоссю, одязі, – уявили?

415415414414

Звичайно ж, не все, що роблять діти, гідне наслідування. Але деякі дитячі якості дорослим все ж було б корисно запо-зичити. Наприклад, яким би став наш світ, якби ми усміхали-ся кожному, кого бачимо? Або якби зустрічали кожне нове завдання із завзяттям та цікавістю? Або раділи будь-якій страві й дивувалися кожному заходу сонця? Що б сталося, якби ми сміялися від радості, побачивши кохану людину? Або почали зауважувати й радіти кожному подарунку, яким Бог нас благословляє? А якщо ця радість переповнить нас, чи не відобразиться це в нашому житті?

Ми маємо джерело радості, про яке крихітка Еммелін ще не знає, – безумовна любов Спасителя Ісуса Христа і Його жертва за нас. Тому сьогодні побудьте дитиною – усміхайтеся кожному, кого бачите. Дивуйтеся й насолоджуйтеся красою і смаком життя. Смійтеся щиро. Любіть глибше. Дозвольте ра-дості наповнити вас та щедро діліться нею зі спраглими людь-ми навколо вас.


6 ãðóäíÿ, âiâòîðîê

Різдво може змінити твоє життя«Äàñè Éîìó ²ì’ÿ ²ñóñ, áî Â³í ñïàñå Ñâ³é íàðîä â³ä éîãî ãð³õ³â» (Ìàòâ. 1:21).

Пригадайте своє дитинство. Хіба вам не здавалися ос-танні тижні перед Новим роком і Різдвом вічністю?

Час ніби завмирає, коли чекаєш свята. Але для дорослих свято пов’язане більше з приготуваннями, тому час летить непомітно.

З віком щось відбувається. Здається, що життя прискорю-ється, і ви розумієте: до старих добрих часів уже не поверну-тися. Доросле життя кардинально вас змінює. Різдво також здатне змінити ваше життя, якщо ви зустрінете Христа – го-ловного Героя цього свята.

Різдвяна історія починається з розповіді про причину При-ходу Ісуса. Ангел сказав Йосипові: «І даси Йому Ім’я Ісус, бо Він спасе Свій народ від його гріхів» (Матв. 1:21).

Ім’я «Ісус» (Ієшуа) означає «Бог спасає». Це Ім’я не було просто титулом або власним ім’ям, воно було пророцтвом, нагадуванням і навіть дією. Де б Ісус не перебував, якщо хтось називав Його Ім’я, то дуже ясно вимовляв арамейською або єврейською: «Бог спасає».

Протягом багатьох століть священики щоранку і щовечо-ра приносили жертву як символ майбутнього Спасителя, Ко-трий візьме на Себе покарання за гріх, переживе розділення з Богом та помре замість кожного грішника, який будь-коли жив на Землі.

Ось у чому справжня суть Різдва Христового. Це ціла подо-рож, яка починається в яслах, триває в Його людському житті та служінні і закінчується Його мученицькою смертю. Це істо-рія про Пастиря, Котрий став жертовним Агнцем, щоб спасти овець. Історія про Безгрішного, Котрий узяв на Себе покаран-ня за гріх. Ця історія продовжується славним воскресінням із гробу, перемогою над смертю й могилою, вознесінням, служін-ням у Небесній святині та обітницею про Другий прихід.

Ваше життя може змінитися назавжди. Чи прийняли ви найбільший подарунок Різдва – народженого для вашого спа-сіння Христа? Спасіння звершене, це подарунок, поміщений у славну оправу Божої любові.

Білл Такер

7 ãðóäíÿ, ñåðåäà

Юнак і Закхей«Âñòàâ Çàêõåé ³ ñêàçàâ Ãîñïîäåâ³: Îñü, Ãîñïîäè, äàþ á³ä-íèì ïîëîâèíó ñâîãî ìàéíà, ³ ÿêùî êîãî ÷èì ñêðèâäèâ, ïî-âåðòàþ â÷åòâåðî! À ²ñóñ ïðîìîâèâ äî íüîãî: Ñüîãîäí³ ñïà-ñ³ííÿ çàâ³òàëî äî öüîãî äîìó» (Ëóêè 19:8, 9).

У 19-му розділі Євангелія від Матвія розповідається про те, як багатий молодий правитель підійшов до Ісуса і

запитав: «Учителю добрий, що доброго я маю робити, аби мати вічне життя?» Ісус відповів: «Додержуйся заповідей». Моло-дий чоловік зазначив: «Це все зберіг я змалку». Тоді Ісус звелів

417417416416

йому: «Піди та продай своє майно, роздай бідним, і матимеш скарб на небесах; а тоді приходь і йди за Мною». Коли юнак почув це, він пішов засмучений, бо мав велике багатство (див. Матв. 9:16-22). У 19-му розділі Євангелія від Луки ми знаходи-мо історію про митника, який бажав бачити Ісуса. Його звали Закхей. Він так хотів побачити Ісуса, що навіть заліз на фігове дерево, оскільки був малий на зріст і не міг розгледіти Ісуса в натовпі. Коли Спаситель проходив повз смоківницю, на якій сидів Закхей, Він сказав: «Закхею, негайно злізай, бо сьогодні потрібно Мені бути в твоєму домі!» Прийнявши у своєму домі дорогого Гостя, Закхей заявив: «Господи, даю бідним полови-ну свого майна, і якщо кого чим скривдив, повертаю вчетверо!» Тоді Ісус сказав: «Сьогодні спасіння завітало до цього дому».

Багатий юнак шукав вічного життя без Ісуса. Він із сумом відвернувся, коли почув, чим повинен пожертвувати заради нього. Митник же так палко бажав побачити Ісуса, що не ду-мав про ціну, яку необхідно заплатити за це. І він отримав вічне життя.

Що Небеса та вічне життя означають для нас? Чи бажаємо ми перебувати зі Спасителем?

Наскільки сильно бажаємо бути з Ісусом? Чи готові ми, по-дібно до Закхея, прийняти Його й отримати вічність за будь-яку ціну? Нехай допоможе нам Бог наслідувати приклад Закхея.



Блаженні миротворці«Ñëàâà Áîãîâ³ íà âèñîò³, à íà çåìë³ – ìèð â ëþäÿõ äîáðî¿ âîë³!» (Ëóêè 2:14).

Наближалося Різдво, а британсько-французька армія билася в жорстокій битві з військами німецького кай-

зера на похмурих полях Фландрії. Солдати ворожих армій за-сіли в холодних сирих окопах завглибшки від півтора до двох метрів і могли бачити одне одного через безлюдне поле на відстані понад 50 метрів.

За свідченнями очевидців, німецькі солдати встановили на вершині своїх укріплень невелику ялинку і запалили свіч-ки. Потім вони почали співати різдвяні пісні, і хоч їхня мова була незрозумілою ворогам, мелодії були знайомі. Через го-дину французи і британці почали співати у відповідь. З боку німців з’явився напис англійською: «Ви не стріляєте – ми не стріляємо». Такий же плакат написали англійці та французи.

Так абсолютно несподівано було укладене перемир’я. Солдати залишили свої окопи і вийшли на середину, щоб по-тиснути одне одному руки. Перше, що вони зробили, – по-ховали тих, що загинули. Потім почали обмінюватися пода-рунками – усім, що було під рукою: шоколадками, пирогами, листівками, газетами, сигаретами.

Згідно з даними військового щоденника 133-ї саксонської дивізії, британці й німці навіть грали у футбол м’ячем, якого мав один шотландець. «Можна сказати, це був повноцінний футбольний матч, де під час кожного голу вгору підлітали шап ки... Гра закінчилася з рахунком 3:2 на користь німців».

Це перемир’я тривало недовго. Деяким генералам воно взагалі не подобалося, тому вони під загрозою військового трибуналу наказали своїм солдатам відновити військові дії. Новорічної ночі в повітрі знову літали снаряди.

Кажуть, що мир складніше втримати, ніж війну. Так, різдвяне перемир’я 1914 року здається далеким міфом, але воно все ж залишається яскравим нагадуванням про безглуз-дість війни: прості люди рідко мають причини розв’язувати масштабні військові дії. Я вважаю чудовим, що одного разу в історії Різдво подарувало звичайним людям сміливість ска-зати: «Нехай на землі буде мир у людях доброї волі хоча б на кілька днів».


419419418418


Свідчення«Õîä³ìî ó Âèôëåºì ³ ïîãëÿíüìî, ùî òàì ñòàëîñÿ, ïðî ùî Ãîñïîäü ñïîâ³ñòèâ íàì!» (Ëóêè 2:15).

Певний період по сусідству зі мною жила незвичайна сім’я. У ранні грудневі вечори в одному з їхніх вікон

з’являлося світло від восьми свічок. Уздовж свічок рухалися мовчазні фігури дітей. З вулиці мені не було чути, про що вони говорили, я тільки міг бачити мерехтіння вогнів у очах дітей і частково відчувати, що відбувалося в їхніх серцях.

Це була Ханука, а вони згадували. Згадували чудо давніх років. Згадували, хто вони та на яких принципах стоять ось уже кілька тисяч років. Згадували обітницю, виконання якої очікували.

Проте 25 грудня в їхніх вікнах було темно, а в усіх інших запалювалося світло. Це було Різдво, і ми перечитували єван-гельську історію. Згадували чудо давніх років. Згадували, хто ми і на яких принципах стоїмо ось уже кілька тисяч років. Згадували обітницю Другого приходу, виконання якої чека-ємо. Світ спостерігає за нами, бажаючи побачити, чи вірні ми принципам, які проголошуємо.

Подібне було і в житті Даниїла. Ніхто не наказував йому молитися тричі на день біля відчиненого вікна. Однак ті, хто знав Даниїла, і прості перехожі бачили його свідчення.

У сучасному світі нам також потрібно нести свідчення про Того, Хто є джерелом нашої особистості й основою нашої віри. Ми всі знаємо, на що стає схожим Різдво без Христа: привід збільшити обсяги продажу і наповнити торгові центри різною мішурою. Це свято втрачає своє «серце». Однак я все ж таки вірю, що в багатьох куточках Землі цього дня одні згадують євангельські історії, а інші з цікавістю їх слухають. Повірте, є чимало людей, котрі прийдуть під наше вікно, як це робив я грудневого вечора під час Хануки; вони подивляться і замис-ляться над нашим свідченням та змістом християнської віри.

Кіт Уоттс


Ханука – свято Відновлення«Áóëî òîä³ ñâÿòî Â³äíîâëåííÿ â ªðóñàëèì³; ñòîÿëà çèìà. ² õîäèâ ²ñóñ ó õðàì³ – â ïðèòâîð³ Ñîëîìîíà» (²âàíà 10:22, 23).

Довгі грудневі ночі перериває фестиваль вогнів, свято Відновлення й освячення, яке євреї відзначають уже

понад 2 000 років. Це свято пов’язане зі спогадами про пов-стання Маккавеїв проти елліністичних євреїв та проти гніту сирійських греків, які опоганили Єрусалимський храм. Згідно з переказами, коли Маккавейські юдеї очистили храм, вони змогли знайти тільки невелику порцію священної олії, якої ви-стачило б лише на один день для світла мінори. Завдяки їхній молитві та щирому бажанню очистити святиню Бог підтриму-вав вогонь у світильнику протягом восьми днів, доки не приго-тували й не освятили нову олію.

Єврейське слово «ханука» означає «освячення, віднов-лення». Євреї вірять, що це освячення й очищення храму було виконанням пророцтва Даниїла про очищення святині. Сьогодні свято Хануки включає в себе обмін подарунками та сімейні зустрічі.

У 10-му розділі Євангелія від Івана написано, що Ісус перебував у храмі під час свята Відновлення – Хануки (в. 22, 23). Він використав це свято, щоб знову звіщати людям вічні істини про спасіння.

«Обступили Його юдеї і казали Йому: Доки будеш трима-ти нас у непевності? Якщо Ти Христос, – скажи нам відкрито! Відповів їм Ісус: Я вам сказав, – а ви не вірите. Справи, які Я чиню в Ім’я Мого Отця, вони свідчать про Мене. Але ви не вірите, бо ви не з Моїх овець, як Я вам сказав. Мої вівці слу-хаються Мого голосу, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною, і Я даю їм вічне життя, і вони не загинуть повік, і ніхто не забере їх з Моїх рук. Мій Отець, Який дав їх Мені, є більший від усіх, і ніхто не може забрати їх з руки Мого Отця. Я і Отець – Ми одне!» (Івана 10:24-30).

421421420420

Ми можемо порівняти чудо невичерпної олії у світильни-ках із чудом невичерпної Божої благодаті в людському серці. Бог бажає дарувати нам цю милість, завдяки якій ми можемо знайти невичерпне вічне життя.



Ісус – головний Герой будь-якої пори року«Â³í îá³éíÿâ ¿õ ³, ïîêëàâøè íà íèõ ðóêè, áëàãîñëîâèâ» (Ìàðêà 10:16).

Торгівці очікують, що Різдво буде прибутковим. Сім’ї сподіваються, що воно буде щасливим. На жаль, люди

можуть так захопитися придбанням подарунків, надсиланням поздоровлень, відвідуванням родичів та різних програм, що за-будуть істинне значення Різдва. Деякі кажуть: «Ісус – головний Герой цієї пори року». Однак Ісус – Володар усього часу. Він дарує зміст кожній хвилині нашого життя, кожному дню року.

Ви коли-небудь замислювалися, чому Ісус прийшов на Зем-лю як дитина? З його 33 років життя тільки три з половиною роки були присвячені суспільному служінню. А майже 30 ро-ків Він жив як проста людина. Спочатку Ісус був безпорадним немовлям. Він зростав і розвивався, був підлітком, юнаком. Подорослішавши, Ісус залишився в рідному місті і щодня пра-цював. Син Божий пройшов через усе це, щоб віддати належне кожному етапові людського життя і вшанувати їх, а також щоб показати нам: Він – головний Герой будь-якого часу.

Для Бога дуже важливий період дитинства людини. Хоч багато дорослих так не вважають. Не вважали так і учні Ісуса. Коли батьки привели до Нього своїх дітей та підлітків, учні забороняли їм наблизитися до Вчителя. «Побачивши це, Ісус обурився і сказав їм: Пропустіть дітей, хай приходять до Мене, і не забороняйте їм, бо таким належить Царство Боже» (Марка 10:14, 16). Ісус був відкритим і люблячим, Він приймав усіх.

Якого Бога знають діти, що оточують вас? Суворого, при-скіпливого, вимогливого? Бога, Котрий постійно повторює:

«Тссс! Тихо!»? Бога, Який каже: «Тільки, коли виростеш; ти ще не готовий, ще недостатньо розумний, аби стати части-ною Моєї сім’ї»?

Нехай навколишні діти побачать люблячого, дбайливого і зацікавленого в їхніх справах Бога. Бога, Котрий може обійня-ти і сказати: «Іди до Мене і стань частиною Моєї сім’ї».

Ви є членом тіла Христового і можете зробити Бога особ-ливим для дітей у будь-яку пору року!

Білл Такер


Невидима реальність«Àäæå ìè íå äèâèìîñÿ íà âèäèìå, à íà òå, ùî íåâè-äèìå, áî âèäèìå – òèì÷àñîâå, à íåâèäèìå – â³÷íå» (2 Êîð. 4:18).

Я прийшов до кардіологічного відділення, щоб відвіда-ти одну жінку. Вона розповіла мені, чому перебуває

тут. Наприкінці нашої розмови вона згадала, що кілька років тому, незадовго до Різдва, вона також потрапила в місцеву лі-карню через серйозну хворобу.

Коли минулого року її лікування було завершене, вона зателефонувала дочці, яка мала забрати її додому. Медсестра вивезла її на візку в коридор, де вона чекала дочку. Доки жін-ка переглядала журнали, до неї підійшов капелан лікарні, щоб попрощатися. Це був радісний момент, і пастор запропонував подякувати Богові в молитві за її швидке одужання від інфек-ції, що докучала їй.

Під час молитви в цієї жінки стався серйозний серцевий напад і вона впала з коляски. Її негайно відвезли в реаніма-цію. Зрештою все закінчилося добре. Почувши таку історію, я висловив припущення, що це був сильний удар для жінки. Однак вона відповіла: «Ні, це було найкраще, що могло ста-тися. Через кілька хвилин моя дочка забрала б мене з лікарні, і серцевий напад міг статися десь у дорозі. Ми не змогли б вчасно повернутися до лікарні».

423423422422

Ми з вами – люди теперішнього моменту. Наш настрій час то залежить від того, що ми бачимо і чуємо. Але нас оточує й інша реальність, про яку говорить біблійний текст: «І мо-лився Єлисей, і говорив: “Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!” І відкрив Господь очі того слуги, і він побачив, аж ось гора повна коней та огняних колісниць навколо Єли-сея!..» (2 Цар. 6:17).

Бачити Божі діяння в нашому житті – найцінніший дар, який може дати нам Господь. Жінка, про яку йшлося вище, володіла цим даром. Її історія змушує нас замислитися над за-питанням: «Де в моєму житті я можу побачити Божу руку?»



«Я звіщаю вам»«ß çâ³ùàþ âàì âåëèêó ðàä³ñòü, ÿêà áóäå äëÿ âñüîãî íàðî-äó: äëÿ âàñ ñüîãîäí³ â ì³ñò³ Äàâèäà íàðîäèâñÿ Ñïàñèòåëü, ßêèé º Õðèñòîñ Ãîñïîäü» (Ëóêè 2:10, 11).

Серед усіх різдвяних розповідей історія про пастухів – моя улюблена. Ангел з’явився пастухам і сказав:

«Я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Хрис тос Господь» (Луки 2:10, 11).

Мені особливо подобається, що ангел сказав: «Я звіщаю вам». Пастухам не потрібно було кудись іти і щось шукати. Ангел сам приніс їм вістку. Ми, люди, часто шукаємо те, що може зробити нас трохи щасливішими. Маленькі діти дума-ють, що щастя приносять іграшки й цукерки; доросла люди-на вважає, що щастя полягає тільки в романтичних стосун-ках, грошах, владі, здоров’ї. Тому багато часу ми проводимо в пошуках того, що нам потрібно. В одній популярній пісні звучать такі слова: «У забутих місцях шукаю любов. У ме-рехтливих обличчях шукаю любов. Дивлюся в очі людей і намагаюся знайти в них те, про що мріяв». Ми переконані: щоб знайти щастя, його потрібно шукати й заробити. Якщо

ви нещасливі, значить доклали мало зусиль або недостатньо довго шукаєте.

В історії про народження Ісуса мене захоплює те, що ан-гел сам приніс пастухам вістку, яка ощасливила їх. Ангел просто прийшов і запропонував їм велику радість там, де вони були, – на Вифлеємських полях.

Я сумніваюся, що матеріальне становище пастухів якось змінилося. Почувши ангельську вістку, вони не перетвори-лися миттєво на багачів. Пастухи мали досить низьке ста-новище в суспільстві: люди ставилися до них не дуже ша-нобливо, та й матеріальне їхнє становище не поліпшилося. Вони як були бідними, голодними, стомленими, такими й залишилися. Але ця вістка говорила про щось більше, ніж повсякденні людські потреби. Вона говорила про дар, який був підставою всього їхнього життя, усіх потреб, бажань і радощів.

Бог так полюбив світ, що віддав Сина... Він послав віст-ку надії та спасіння. Це відбулося за ініціативою не люди-ни, а Бога. Коли ми були ще грішниками, коли ще не знали про свою потребу в Ньому, Бог приніс нам вістку та віддав Свого Сина.



З нами Бог – назавжди!«² Ñëîâî ñòàëî ò³ëîì, ³ ïåðåáóâàëî ì³æ íàìè» (²âàíà 1:14).

Ім’я «Еммануїл» означає «З нами Бог». У давніх релі-гійних системах богів поміщали в особливі місця; язич-

ники вважали, що духи цих богів мешкають у певному при-міщенні або контейнері, наприклад, у кам’яній гробниці або в ідолі. Коли люди подорожували або переїжджали, вони поклонялися кожному богові на своєму місці або брали із собою своїх ідолів (Бут. 31:30). Ці боги були дратівливими, мстивими, висміювали і вбивали один одного в боях та при-ймали людські жертви.

425425424424

Тому, коли під час виходу з Єгипту Бог воїнств ішов попе-реду Ізраїлю, це було дивовижно й нечувано! Цей Бог був осо-бистим, зацікавленим у людях, Захисником, Годувальником, Цілителем, співчутливим Другом. Він змагався за ізраїльтян у битвах та вирішував їхні конфлікти, створював і призначав свята, бенкети та дні відпочинку для колишніх рабів. Господь так турбувався про їхній комфорт, що закривав їх від палючо-го пустельного сонця вдень, зігрівав їх та освітлював їм шлях уночі. На відміну від богів, котрі мстили людям з будь-якої причини, цей Бог явив Своє велике прощення. Він обіцяв їм теперішні і майбутні благословення, якщо вони залишаться під Його ніжною опікою.

Через кілька поколінь, коли ізраїльтяни відступили і забу-ли Бога, Він повторив їм Свій план возз’єднання. Своїм дітям, змарнілим через війни і рабство, до якого вони потрапили з власної вини, Він каже: «Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл» (Ісаї 7:14).

Де б не перебували діти Бога, Він завжди «Еммануїл» – «З нами Бог!» «І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!» (Матв. 28:20). Господь ніколи не зрадить нас, навіть якщо це зроблять наші найкращі друзі. Його любов до нас не обмежена коротко-часним земним життям і нашим старим грішним світом. Він обіцяє нам життя, де буде з нами вічно!

«Ось Божа оселя з людьми; і Він поселиться з ними, і вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними – їхній Бог» (Об’явл. 21:3).



Найкращі подарунки«Ïðèéä³òü äî Ìåíå, âñ³ âòîìëåí³ òà îáòÿæåí³, – ³ ß çàñïî-êîþ âàñ!» (Ìàòâ. 11:28).

Я досі з радістю згадую перше Різдво в моєму житті. В Австралії, де я виріс, Різдво настає в найбільш спекот-

ну пору року. Одного разу в різдвяну ніч я відчув, що на краю мого ліжка щось лежить. Я підсунувся ближче і намацав мі-шок, у якому було кілька незрозумілих предметів. Ще кілька разів уночі я намагався руками і навіть ногами ретельно об-мацати мішок і зрозуміти, що ж там знаходилося. У моїй кім-наті було дуже темно. Тоді в нас ще не було електрики, тому я тільки міг обмацувати ці предмети.

Коли розвиднілося, я знову з нетерпінням пересунувся на край ліжка. Тепер я міг бачити! У мішку лежало три речі. Однією з них була коробка з написом «Конструктор». (Пізні-ше батьки пояснили мені, як користуватися конструктором, оскільки я ще не міг читати). Мені здається, що цей подару-нок приніс мені більше радості, ніж усі подарунки, які я відто-ді отримував. Я складав будинки і хмарочоси. У наборі були паперові вікна, які можна було наклеїти на отвори, і тонкі ме-талеві смужки, з яких можна було зробити арку. Це був най-дивовижніший подарунок!

Через багато років, коли я переживав великі труднощі і навколо була тільки темрява, я отримав інший подарунок. Моє покоління було наповнене страхом, переживаючи за те, щоб не стати жертвою атомного вибуху, не отримати повістку до військкомату та не вирушити до В’єтнаму. Я жив так, як вва-жав правильним, але мене постійно мучило запитання: «Що ж все-таки в цьому мішку під назвою “життя”?».

Проте в найпохмуріший, здавалося б, період мого життя по-чало сяяти світло. Я почув голос: «Прийдіть до Мене, всі втом-лені та обтяжені, – і Я заспокою вас!.. бо Я лагідний і покірний серцем, – і знайдете спокій своїм душам» (Матв. 11:28, 29).

Я ніколи не забуду щиру радість, коли вперше розгорнув Новий Завіт і прочитав історію про Ісуса, Котрий прийшов на Землю й віддав усе за мене. Я дуже ціную цей подарунок!


427427426426


Трясовина«Õ³áà íå âñ³ âîíè º äóõàìè ñëóæ³ííÿ, ùî ïîñèëàþòüñÿ íà ñëóæ³ííÿ çàäëÿ òèõ, ÿê³ ìàþòü óñïàäêóâàòè ñïàñ³ííÿ?» (ªâð. 1:14).

Я їхав за кермом мікроавтобуса, моїми пасажирами були підлітки. Ми поверталися з невеликого мексикансько-

го села в пустелі Сонора. Наближався Новий рік, і вершини гір у Каджон Пасс (Південна Каліфорнія) були покриті снігом.

Минувши найвищу точку підйому, я з’їхав на узбіччя, щоб трохи відпочити. Ми їхали вже три години, сутеніло, але я мав намір привезти дітей додому вчасно, як обіцяв їхнім батькам. Коли машина зупинилася, я відчув, що колеса за-грузли в мокрому снігу, змішаному з болотом. Я подумав: «О, ні, сподіваюся, це не те, чого я боюся!» Але це було саме те. Я вийшов, щоб подивитися на колеса, – їх було видно тільки наполовину.

Ми відпочили близько години, після чого я почав помі-чати, як інші водії, котрі також зупинилися відпочити, безус-пішно намагалися виїхати з болота на дорогу. Я зрозумів, що ми не маємо шансів вирватися із цієї трясовини, і почав палко молитися. Я просив Бога, щоб Він зробив чудо і ми могли без перешкод доїхати додому.

Я завів машину і почав повільно додавати газ. Я тримав ногу на педалі і молився: «Господи, тепер Твоя черга. Ти знаєш, що нам потрібно, і тільки Ти можеш нам допомогти».

Я відчував, як у цій трясовині колеса нашого мікроавтобуса чіпляються за твердий ґрунт, і повільно, але впевнено ми ви-їхали з узбіччя на асфальт. Я був упевнений, що це Божі ангели допомагали нам, зберігаючи нас від біди.

Наш Бог піклується про нас завжди, навіть коли ми потрап-ляємо в трясовину. Він наказує Своїм ангелам допомагати нам і піклуватися про нас. «Хіба не всі вони є духами служіння, що посилаються на служіння задля тих, які мають успадкувати спасіння?» (Євр. 1:14).

Слава Богові, що Він завжди має спосіб допомогти Своїм вибраним дітям!



Блаженніше давати«ßêèé Ñàì ñêàçàâ: Áëàæåíí³øå äàâàòè, í³æ áðàòè!» (Ä³¿ 20:35).

У вірші «До Луїзи» Роберт Бернс писав: «У дарі іншій людині велика сила – в очах, наповнених щастям, по-

бачити себе».У дитинстві я відчував захоплення від різдвяних свят.

Мене не хвилювало, що саме мені подарують, але я чекав по-дарунка з нетерпінням. Задовго до свята я проводив чимало годин, гортаючи каталоги з різдвяними подарунками, мріючи та складаючи список бажаних речей. Я навіть не замислював-ся, що отримають інші на Різдво.

Так, моя філософія була хибною, і батьки постійно нага-дували мені, щоб я також купив подарунок для моєї сестри. Багато років я думав тільки про те, який подарунок чекає мене, доки одного разу мої батьки не запросили до нас у гос-ті сім’ю місіонерів, які приїхали додому на свята. Я не пам’я-таю, з якої вони були країни, але пам’ятаю, що ці люди нічого не подарували мені на Різдво. Я ніколи раніше не зустрічав людей, які не могли подарувати мені подарунок. Звичайно, у мене для них теж нічого не було, оскільки мені звеліли купи-ти щось тільки для моєї сестри.

Мої батьки того року купили кілька додаткових подарун-ків. У них завжди були під рукою якісь сюрпризи для несподі-ваних гостей. І хоч ці речі були зовсім недорогими, наші гості розчулилися до сліз, коли розгортали їх. Вони обіймали й ці-лували мене, ніби я подарував їм мільйон доларів, оскільки на листівці було написане моє ім’я. Згодом я дізнався, що ці люди ніколи раніше не отримували різдвяних подарунків. Я не за-слуговував похвали за подарунок, якого не купував, але тоді я

429429428428

отримав важливий урок: «Блаженніше давати, ніж брати!» (Дії 20:35). Зараз я намагаюся навчити цього моїх маленьких синів. Я ціную те, що зробили мої батьки, щоб я міг засвоїти цей урок.

Я радий, що Ісус також робить усе, щоб я міг розуміти принципи істини в усій повноті. «Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям до обличчя. Тепер знаю частково, а тоді пізнаю так, як і сам був пізнаний» (1 Кор. 13:12).

Боб МакГхі


Незвичайний різдвяний обід«²ä³òü, ¿æòå ñèòå òà ïèéòå ñîëîäêå, ³ ïîñèëàéòå ÷àñòêè òîìó, â êîãî íåìà íàãîòîâëåíîãî. Áî ñâÿòèé öåé äåíü äëÿ íàøîãî Ãîñïîäà, ³ íå ñóìóéòå, áî ðàä³ñòü ó Ãîñïîä³ – öå âàøà ñèëà!» (Íååì. 8:10).«Ï³ä³òü äîäîìó ³ ïðèãîòóéòå áåíêåò, ñâÿòêîâ³ ñòðàâè é íà-ïî¿; ³ ïîä³ë³òüñÿ öèì ³ç òèìè, ó êîãî í³÷îãî íåìàº: öå áóäå ñâÿòèì äíåì Áîãîâ³. Íå ñóìóéòå! Ðàä³ñòü ó Ãîñïîä³ – âàøà ñèëà!» (Íååì. 8:10, Message).

Коли Ширлі зателефонувала мені через п’ять місяців після трагічної смерті її чоловіка в горах, я знала, про

що йтиметься. Вона і двоє її синів-підлітків запрошували всіх на обід 18 грудня. Тільки приїхавши, я зрозуміла, яким жи-вим буде її «Різдво». П’ятнадцять гостей сиділи за столом, на якому, сяючи у світлі свічок, стояли вишуканий сімейний фарфор та кришталь.

«У мене сьогодні Різдво», – сказала з усмішкою Ширлі. Знаючи, що наступного тижня більшість її друзів буде зайня-та сімейними клопотами, Ширлі вирішила зібрати їх цього дня на традиційний обід. Минуло вже багато років, а я досі згадую солодке картопляне пюре в майстерно вирізаній апельсиновій шкірці – ще один доказ ретельної підготовки Ширлі.

Вона попросила одного з гостей прочитати різдвяну істо-рію з Біблії її чоловіка; цю традицію він започаткував у той недовгий час, коли вони були разом. Коли звучав текст про

сімейну сцену, яку застали пастухи, Ширлі тихо поплакала, але майже ніхто цього не помітив. «Поспішаючи, вони при-йшли та знайшли Марію, Йосипа й Немовля, Котре лежало в яслах» (Луки 2:16).

Як би я хотіла сказати Ширлі, котра вже теж пішла із життя, яке незабутнє враження справив на мене той вечір. Ми подружилися з нею ще в коледжі. Мене захоплювали її здібності господині. Я була поруч із нею, коли сльози від-чаю котилися по її щоках. Але через кілька місяців вона від-клала в бік свій смуток і нездійснені очікування та приділи-ла час друзям.

Завдяки тому обіду в домі Ширлі у мене з’явився новий принцип. Тепер на кожне свято або сімейний захід я нама-гаюся запрошувати когось самотнього або засмученого. Такі особливі гості завжди вдячні за те, що про них пам’ятають, особливо в цю пору року.



Де Він?«Ñõîäèòü çîðÿ îí â³ä ßêîâà, ³ ï³ä³éìàºòüñÿ áåðëî ç ²çðà-¿ëÿ» (×èñ. 24:17).

Уявіть, який зчинився б галас, якби три або чотири по-сли із Середнього Сходу приїхали до Вашингтона і за-

питували: «Де народжений президент Сполучених Штатів?» Так 2 000 років тому до Єрусалима прийшли мудреці зі сходу. Вони хотіли знати: «Де народжений Цар Юдейський?» Оче-видно, ці вчені мужі читали пророцтво Валаама: «Сходить зоря он від Якова, і підіймається берло з Ізраїля» (Чис. 24:17).

Прибувши до Єрусалима, мудреці не зустріли нікого, хто б також шукав новонародженого царя. Ніхто, крім них, не шу-кав Ісуса! І це відбувалося в місті, де було безліч релігійних учителів та священиків, у центрі національного поклоніння, де зберігалися Священні Писання. Проте релігійні вожді не шукали Спасителя.

431431430430

Відтоді майже нічого не змінилося. Ми всі так зайняті, що приділяємо мало часу спілкуванню з Ісусом. Навіть релігійні лідери часом так зайняті «працею для Господа», що забува-ють про Самого Господа. Іноді від пошуку Бога нас відволі-кають якісь задоволення. А кінцевий результат залишається тим же: Ісус стоїть за порогом нашого серця.

Можливо, ви прагнете до чогось кращого і хочете, щоб ваше життя було наповнене сенсом, але не знаєте, у чому цей сенс. Ісус упокорив Себе, щоб тим, хто шукає Його, було лег-ше знайти. Він прийшов, як один із нас, щоб ми стали ближче до Нього. Мені здається, що мудреці, які прийшли до Ісуса, не зовсім розуміли все, що відбувається. Однак вони сказали дивовижні слова: «Ми прийшли поклонитися Йому».

Коли людина знаходить Ісуса, вона падає перед Ним на ко-ліна в захопленні й подяці за дивовижний дар Небес. Коли лю-дина пізнає Ісуса як свого Спасителя, вона закохується в Нього всім серцем і прославляє Його. Якщо вона розуміє, що Бог від-дав усе, у неї з’являється бажання також віддавати.

І сьогодні люди шукають Ісуса, і сьогодні віддають Йому з любов’ю свої серця й дари. У цей різдвяний час чи шукаєте ви Його? Якщо так, то знайдете Його, тільки шукайте всім серцем, усією душею. І ваше життя зміниться назавжди.

Білл Такер


Найкраща подяка«Îòîæ, êîëè º ÿêà âò³õà â Õðèñò³, êîëè º ÿêàñü â³äðàäà â ëþáîâ³, êîëè º ÿêàñü ñï³ëüí³ñòü äóõà, êîëè º ÿêåñü ìèëî-ñåðäÿ ³ ùåäð³ñòü…» (Ôèëï. 2:1).

Залишався тиждень до Різдва. Річард Осборн, прези-дент коледжу «Пасіфік Юніон», стояв у довгій чер-

зі в торговому центрі «Костко». Попереду себе він помітив літнього чоловіка. Сума його покупки становила 9,52 дола-ра. «Дивно», – подумав Осборн. Зазвичай люди виходять із «Костко» з покупками не менше як на 100 доларів.

Цей бідний чоловік збентежено зніяковів, оскільки в ньо-го не було готівки. Він забув узяти свою чекову книжку, а його кредитна картка не працювала в цьому магазині. Покуп-ці мовчки спостерігали за подіями, але їхнє терпіння поступо-во закінчувалося.

Зрештою, касир узяв свій гаманець, дістав з нього 10-дола-рову купюру і простягнув її чоловікові. Старенький узяв гроші і поклав їх на касову стійку. Касир видав 48 центів здачі, усміхнув-ся і сказав: «Повернете мені, коли прийдете наступного разу».

Жінка, яка стояла безпосередньо перед Осборном, поди-вилася на касира. «Це було дуже мило з вашого боку», – ска-зала вона. Касир просто знизав плечима і почав підраховува-ти її товари, яких було значно більше, ніж у старого.

Коли до каси підійшов Осборн, він сказав: «Ви зробили цьому чоловікові прекрасний подарунок. Ви сподіваєтеся по-бачити його знову?»

Службовець відповів: «Це просто гроші. І чим швидше ми це зрозуміємо, тим кращими станемо».

Осборн заплатив за свої покупки і вийшов з величезного магазину з новою надією в серці. У світі ще залишилися люди, котрі виявляють дух Христа. У цьому зміст різдвяного тиж-ня. Пам’ятаймо слова Господа Ісуса: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35).

Найкраща подяка Йому – це радість від допомоги іншим.Уеслі Мур


Не дозволяйте обманути вас«Äèÿâîë... â ³ñòèí³ íå âñòîÿâ, áî íåìà â íüîìó ³ñòèíè. Êîëè ãîâîðèòü íåïðàâäó, òîä³ ñâîº ãîâîðèòü, áî â³í íå-ïðàâäîìîâåöü ³ áàòüêî íåïðàâäè» (²âàíà 8:44).

Тринадцятирічний Джонні щойно помітив, як чотири-річна Мері підібрала зім’ятий зелений папірець, який

насправді був десятидоларовою купюрою. Коли він наблизив-ся до дівчинки, у нього був план.

433433432432

– Що ти знайшла? – О, просто зім’ятий папірець.– А подивися, що в мене є! Джонні тримав у руці десять новеньких блискучих одно-

центових монет. Широко розкритими очима Мері дивилася на них. Вони справили саме те враження, на яке і розрахову-вав Джонні.

– Хочеш обміняти свій зім’ятий папірець на блискучі моне-ти? – запитав Джонні.

З ентузіазмом Мері схопила монети і віддала йому папі-рець. Погладивши Мері по голові, Джонні вигукнув:

– Ти розумниця, бо зробила вдалий обмін.Що зробив цей юнак? Він обманув дитину. Таким же чи-

ном диявол обманює людей, пропонуючи їм блискучу світську мішуру замість вічних цінностей. Ось чому Бог приділяє таку велику увагу питанням спасіння. Він послав Свого Сина помер-ти жорстокою смертю на Голгофі, щоб принести нам спасіння. Слово Боже запевняє: «Бо під небом нема іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!» (Дії 4:12). Бог сумує за нами. Йому боляче бачити, що так багато людей сприймає ку-кіль за пшеницю. Не дозволимо ж ворогові обманути нас!



Додому до Нового року«Ïðèéäè, Ãîñïîäè ²ñóñå!» (Îá’ÿâë. 22:20).

22 грудня 1958 року для виконавця Боба Едвардса і для мене пісня «Я буду вдома до Нового року» стала

особливою. Ми були учасниками квартету «Кінгс Геральдс», і щойно закінчилася наша місячна подорож з виступами в ході іспанської програми «Голос пророцтва». Після дивовижних зустрічей у Пуерто-Ріко, Домініканській республіці, на Гаїті та Ямайці наше турне завершилося великим молодіжним кон-гресом у Гавані на Кубі. Це було ще до ери Кастро. Численні слухачі тепло й доброзичливо реагували на нашу музику в усіх

містах, але ми сумували за домівкою. Ми відчували себе таки-ми самотніми без наших дорогих дружин і дітей.

У той час були дуже популярні автомобілі марки «фольксваген-жук». Мені пощастило купити один з таких мало літражних авто в одного знайомого служителя. І я ви-рішив їхати на ньому додому. Я був задоволений, що Боб погодився поїхати зі мною, щоб ми по черзі могли їхати за кермом. Усі інші члени нашої групи полетіли до Каліфорнії на літаку. Від Пенсаколи, Флорида, ми їхали прямо, зупиня-ючись кожні 500 км, щоб заправити машину й підкріпитися. Я сидів за кермом, а Боб намагався спати, згорнувшись кала-чиком на задньому сидінні, а потім ми мінялися місцями. Це були довгі 4 000 км і 54 години. Наші сім’ї і не здогадувалися, що ми зможемо приїхати додому до Нового року.

У цій пісні співається: «Я буду вдома до Нового року в моїх снах». Але для нас це був не сон. Наші ангели-хоронителі доб-ре виконали свою роботу, і ми були вдома о пів на дев’яту ве-чора в переддень Нового року. Який це був щасливий момент, коли кожен із нас увійшов до рідного дому!

Усі ми прямуємо до Небесного Царства. Для когось ця подорож здається виснажливою і самотньою. Але ми з нетер-пінням дивимося вперед у бік дому, повернення до якого під час Другого приходу Ісуса буде значно кращим, ніж повернен-ня додому до Нового року. Тоді ми назавжди об’єднаємося з Ісусом та з нашою люблячою Божою сім’єю. Ми зможемо отримати свої подарунки: спасіння і вічне життя!

«Каже Той, Хто свідчить це: Так, незабаром приходжу! Амінь! Так, прийди, Господи Ісусе!» (Об’явл. 22:20).

Вейн Хупер


Чекаючи немовля Христа«Äëÿ âàñ ñüîãîäí³ â ì³ñò³ Äàâèäà íàðîäèâñÿ Ñïàñèòåëü, ßêèé º Õðèñòîñ Ãîñïîäü» (Ëóêè 2:11).

435435434434

Коли я очікувала народження моєї першої дитини, я ду-мала про Марію, про те, як вона чекала появи Ісуса.

Вона була дуже молода, і в неї не було можливості відвідувати заняття для майбутніх мам, планові огляди лікаря, поруч із нею не було лікарні з державною страховою системою. Вона не могла підготуватися до пологів за допомогою таких книг, як «Чого варто очікувати, коли ви очікуєте» або «Путівник для вагітних». Єдиним джерелом інформації для неї були жін-ки з її родини, котрі мали досвід у цій справі. Але коли при-йшов час пологів, їх не було поруч.

Коли Марія і Йосип вирушили в нелегку дорогу до Вифле-єма, уже підходив термін її родів. Напевно, вони йшли досить повільно, часто зупиняючись, щоб відпочити. Можливо, Марія міркувала про те, яким буде її малюк, як Він житиме, відповіда-ючи Своєму імені «Єгошуа» – «Господь спасає».

Коли вони, нарешті, дісталися до переповненого людь-ми Вифлеєма та змогли зупинитися тільки в хліві, Марія була вдячна навіть за цей скромний дах.

Коли почалися роди, вона, напевно, відчувала страх і са-мотність. Але якою ж була її радість, коли дитина народилася і вона дивилася на це чудо – Спасителя світу на її руках!

У цей різдвяний час ми можемо розділити з Марією ра-дість народження Ісуса. Відкладемо ж убік усю суєту та за-глибимося в подив і радість Усесвіту від народження Емма-нуїла – «з нами Бог».



«Даний нам Син»«Áî Äèòÿ íàðîäèëîñÿ íàì, äàíèé íàì Ñèí» (²ñà¿ 9:5).

Я хотіла вийти заміж і мати дітей. Я рано вирішила стати вчителькою музики, щоб мати можливість працювати

вдома і займатися дітьми. Я зберігала свої журнали, фотогра-фії й улюблені іграшки як спадщину для моїх майбутніх дітей. Разом з мамою я вивчила сімейну генеалогію.

За 15 років я викладала сотням дітей як на індивідуаль-них заняттях, так і в групах. Усі вони – мої діти. Звичайно, мені не довелося недосипати ночами та міняти дітям пам-перси. Але я дуже пишаюся позитивним впливом, який змогла справити на розвиток своїх учнів як особистостей і музикантів. Вони досі час від часу запрошують мене на ве-сілля та інші знаменні події, надсилають різдвяні листівки та фотографії своїх дітей. А я через християнську організацію матеріально допомагаю дівчаткам з Уганди й Індонезії. Про-те варто зізнатися: коли увечері залишаюся одна, я розумію, що учні й діти, яким я допомагаю, – це все ж не мої діти.

Але Ісус прийшов, щоб стати моїм Спасителем і моїм Бра-том та познайомити мене з Небесним Отцем. Він – Емману-їл, тобто: «З нами Бог». Через нове народження Він зробив мене членом Божої сім’ї. Його втілення свідчить про те, що «даний нам Син», Він – моя спадщина. «Бо Дитя народило-ся нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру» (Ісаї 9:5).

У моїй церкві пастори приділяють особливу увагу самот-нім жінкам, називаючи нас «матерями Ізраїлю». Вони заува-жують, який вплив через консультування, навчання і дружбу ми справляємо на дітей із неблагополучних сімей.

Господь подарував мені дорогоцінну обітницю: «Бо хто чинитиме волю Мого Отця, Який на небі, той є Моїм братом, і сестрою, і матір’ю!» (Матв. 12:50). Щоразу, коли я співаю рядки із твору Генделя «Месія»: «Бо Дитя народилося нам», я плачу, але від щастя. Мене удочерив Бог-Син, і Він з нетер-пінням чекає, коли повернеться й обійме мене.


437437436436


Понизив Самого Себе«Ïëåêàéòå â ñîá³ ò³ ñàì³ äóìêè, ùî é ó Õðèñò³ ²ñóñ³. Â³í, ìàþ÷è Áîæó ïðèðîäó, íå ââàæàâ ïîñÿãàííÿì áóòè ð³â-íèì Áîãîâ³, àëå ïîíèçèâ Ñàìîãî Ñåáå, ïðèéíÿâøè îáðàç ðàáà, ïîñòàâ ó ïîäîá³ ëþäèíè, ³ ç âèãëÿäó áóâ ÿê ëþäèíà» (Ôèëï. 2:5-7).

Цей текст говорить про походження Ісуса як Бога та про чудо Його втілення, коли Творець прийняв об-

раз творіння. Текст говорить про життя і смерть Христа, про Його прославлення й виправдання перед усім світом, адже Він – Господь усього.

Ісус «понизив Себе Самого». Творець Усесвіту, Вічно-сущий, зробився подібним до людини. Він народився і розви-вався, як кожен із нас.

Ісус ріс, бавився із сусідськими дітьми, допомагав бать-кам у домашній праці. Він навчався читати. Йому подобало-ся робити щось Своїми руками. Він дорослішав, Його голос мужнів. Усе місто знало Його як найбільш доброго працьо-витого юнака.

«Безперечно, що таємниця благочестя велика: Той, Хто з’явився в тілі...» (1 Тим. 3:16).

Повністю Людина і повністю Бог навіть у приниженні. Він відображав образ Бога, Його любов, співчуття, милість, прощення. Авторитет, сила і слава Ісуса завжди перебували з Ним, але Він жив звичайним життям, використовуючи Свою силу для добра всіх, тільки не для Себе. Він дав нам приклад, як жити і служити Його силою.



Сон під час бурі«Òîìó é âè áóäüòå ãîòîâ³, áî Ñèí Ëþäñüêèé ïðèõîäèòü ó òó ãîäèíó, ïðî ÿêó é íå äóìàºòå» (Ìàòâ. 24:44).

Багато років тому один фермер мав ділянку землі вздовж Атлантичного узбережжя. Він постійно давав

оголошення про прийом сезонних працівників. Проте біль-шість людей не бажали працювати на фермах Атлантичного узбережжя, оскільки боялися жахливих ураганів, які руйну-вали будівлі та знищували посіви. Розмовляючи з потенцій-ними працівниками, фермер постійно отримував відмову. Зрештою до нього на ферму прийшов невисокий худорлявий чоловік середнього віку. Фермер запитав його: «Ви хороший працівник?» «Ну, я можу спати під час бурі», – відповів чоло-вік. Спантеличений такою дивною відповіддю, фермер, який дуже потребував допомоги, найняв його. Працівник добре виконував свої обов’язки на фермі, він був зайнятий з ранку до вечора. І фермер був задоволений його роботою. Одного разу вночі подув сильний вітер з океану. Вискочивши з ліж-ка, фермер схопив ліхтар і кинувся туди, де відпочивав най-маний працівник, і закричав: «Вставай! Починається буря! Зв’яжи речі, перш ніж вітер схопить їх!» Але цей невисокий «пан» повернувся на другий бік і твердо сказав: «Ні, сер. Я ж сказав вам, що можу спати під час бурі». Розлючений такою відповіддю, фермер був готовий тут же звільнити його. Про-те, махнувши на нього рукою, сам поспішив на ферму, щоб підготуватися до бурі. На свій подив, він виявив, що всі ко-пиці сіна вкриті брезентом, корови в сараї, кури в курнику, двері замкнені й віконниці щільно зачинені. Усе було прив’я-зане, ніщо не могло полетіти. Тільки тепер фермер зрозумів, що означали слова працівника. Тому він повернувся додому і спокійно ліг спати.

Незабаром вибухне буря. Господь повернеться на Землю, щоб звершити суд над усіма її жителями. Чи зможемо ми спо-чивати в Господі під час бурі? Зараз – час приготування. По-

439439438438

дібно до того працівника, я хочу бути спокійним під час бурі. Чи вкорінена наша віра в Господі? Чи примирилися ми з Ним? Над цими запитаннями варто замислитися перед бурею.



Блудний син«À òåïåð ÷îãî î÷³êóºø? Âñòàíü, îõðåñòèñÿ òà îáìèé ñâî¿ ãð³õè, ïðèêëèêàâøè Éîãî ²ì’ÿ!» (Ä³¿ 22:16).

Упертий і свавільний, прагнучи вирватися з-під контро-лю батька, блудний син сказав: «Батьку, дай мені на-

лежну частину майна!» І хоч насправді йому ще нічого не на-лежало, батько «поділив між ними майно». «А через декілька днів, забравши все, молодший син подався до далекого краю і там розтратив своє майно, живучи розпусно» (Луки 15:12, 13).

Молодий чоловік марнував своє життя. Усе йшло добре, доки він не залишився без копійки. Так, поки є гроші, у вас багато друзів, але коли рахунок вичерпується, настає сумна реальність – друзі зникають.

Змушений годувати свиней, юнак нарешті схаменувся. Як зазначено в Євангелії, «опам’ятавшись» (Луки 15:17), він побачив свій стан – морально опущений, духовно розбитий, їсть стручки, призначені для свиней. Тепер, згадавши, як колись жив удома, блудний син приймає рішення: «Встану, піду до свого батька і скажу йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів! Вставши, він пі-шов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поці-лував його» (Луки 15:18-20).

Зауважте, юнак «опам’ятався». Його життя далеко від батька було порочним, але він пам’ятав про духовні цінно-сті сім’ї. Самодогоджання принесло пересичення і внутрішнє незадоволення. Блудний син знає дорогу додому. Тепер він по-іншому ставиться до вимог батька.

Можливо, нам також іноді здається, що вимоги нашого Небесного Отця обмежують нашу свободу, позбавляючи бага-тьох світських радощів. Нехай же образ блудного сина з притчі Христа нагадує нам: краще, ніж у домі Отця, не буде ніде!



Стояти твердо«À îñü ò³, ùî ïîñ³ÿí³ â äîáðó çåìëþ: âîíè ÷óþòü ñëîâî òà ïðèéìàþòü, ³ ïðèíîñÿòü óðîæàé» (Ìàðêà 4:20).

У квітковій крамниці мою увагу привернули великі по-маранчеві квіти календули – нагідки. Я подумала про

моє подвір’я. З гордістю принесла нову покупку додому і по-садила нагідки на клумбі з найкращими квітами. У них було достатньо місця, їх обдував вітерець і гріло сонечко. Але на цій клумбі було місце тільки для половини всіх куплених мною рослин. Що ж робити з рештою? Я вирішила посадити їх тісно разом у кутку саду.

Спочатку із цими квітами все було гаразд, але з часом вони почали в’янути. Їм не вистачало місця для росту і розвитку. З кож-ного боку їх тіснили інші рослини. Листя пожовкло, потім стало коричневим, квіти опали. Через кілька місяців залишилося лише кілька квіток. «Але не мають у собі кореня і нестійкі; як настануть утиски або переслідування за слово, вони відразу спокушуються. А інші є ті, що посіяні в тернях: вони чують слово, але прихо-дять клопоти віку й омана багатства та інших бажань, заглу-шують слово – і воно залишається без плоду» (Марка 4:17-19).

А нагідки на клумбі, навпаки, спочатку відчували себе не дуже добре. Не маючи підтримки з боку інших рослин, вони самі стояли проти вітру. Їхні голівки нахилилися. Лис-тя зів’яло. Я поливала, удобрювала й чекала. Минув час, рослини почали потроху набирати силу. Голівки стали під-німатися до неба, листя наповнилося вологою – вони почали рости! Весь цей час квіти зміцнювали свою кореневу систе-му. Ці нагідки не просто росли, вони почали цвісти і пахну-

441441440440

ти. «А ось ті, що посіяні в добру землю: вони чують слово та приймають, і приносять урожай – один у тридцять, один у шістдесят, а один у сто разів!» (в. 20).

Дуже зручно залишатися в безпечній зоні свого комфорту, оточити себе підтримкою з боку сім’ї, друзів, грошей, зруч-ностей і церкви. У своєму духовному зростанні ми часто від когось залежимо. Але якщо ми почнемо самостійно боротися із життєвими негараздами або кризою, то зможемо піднятися вище та дізнатися, що може зробити через нас і для нас Бог. Тільки так ми зможемо рости і зміцнюватися, стати повноцін-ними, зрілими, упевненими.

Една Мее Галлінгтон


Вдячне серце«² ÿ ï³ñíåþ áóäó õâàëèòè ²ì’ÿ Áîæå, ñï³âîì âäÿ÷íèì Éîãî âåëè÷àòèìó!» (Ïñàë. 69:31).«ß õî÷ó ãîëîñíî ñëàâèòè Áîæå ²ì’ÿ â ï³ñíÿõ, õî÷ó ðîç-ïîâ³ñòè ïðî Éîãî âåëè÷ ó ìîëèòâ³ ïîäÿêè» (Ïñàë. 69:31, Message).

Як давно ви роздумували над тим, за що повинні бути вдячними? Багато хто з нас часто забуває, наскільки

ми благословенні. Я не кажу про майно, хоч більшість людей у нашій країні забезпечена всім необхідним. Я кажу про речі, які справді мають значення: хороші стосунки в сім’ї та з дру-зями, здоров’я, свобода самовираження, освіта, робота, яка дає задоволення і засоби для життя.

На додаток до цих цінних дарів є ще безліч джерел по-всякденних задоволень – солодкість стиглої ягоди, краса за-ходу сонця, запаморочливий аромат троянди, затишне багат-тя в прохолодний вечір або прохолодний напій у спекотний день, дитячий сміх, величний звук органа, неповторний спів жайворонка, спокій в обіймах коханої людини.

Щодня ми отримуємо сотні дарів, за які можемо бути вдячні, варто тільки звернути на них увагу. Нам же, навпаки,

подобається зосереджуватися на негативних сторонах життя: на речах, які хочемо мати, але не маємо; на поведінці людей, яку ми вважаємо несправедливою або неприйнятною. Для нас природно замикатися в собі, тому ми не помічаємо благо-словень, які оточують нас.

Найкращий спосіб змінити свій спосіб думок – щодня зустрічатися з Богом, забуваючи своє «я». Навіть коли все здається безнадійним, Він може дати нам тему для пісні. Цар Давид описує перетворення, що відбулося в його серці: «Ти вчинив це: перетворив гіркий плач на радість; зняв з мене тра-урний одяг і прикрасив польовими квітами. Я просто ширяю в пісні, не можу мовчати про Тебе, Боже, мій Боже! Як же мені не дякувати Тобі! » (Псал. 30:12, 13, Message).

Якщо ми запросимо Бога в наше життя, Він перетворить наше серце. Ми не просто почнемо зауважувати благословен-ня й дякувати за них, але також захочемо поділитися ними з іншими. Відкрийте Йому своє серце, Він наповнить його раді-стю і хвалою надміру.



Ми змінимося«Íå âñ³ ìè âïîêî¿ìîñÿ, àëå âñ³ ïåðåì³íèìîñÿ, – ðàïòîâî, ìèòòºâî, ïðè îñòàíí³é ñóðì³» (1 Êîð. 15:51, 52).

Давайте поміркуємо над словами Павла про те, що від-будеться під час Приходу Ісуса. «Ось кажу вам таєм-

ницю: не всі ми впокоїмося, але всі перемінимося, – раптово, миттєво, при останній сурмі; вона засурмить – і мертві вос-креснуть нетлінними, а ми перемінимося... Та подяка Богові, що Він дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа. Тому, мої любі брати, будьте стійкі, непохитні, завжди відзна-чайтеся в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця в Господі не даремна» (1 Кор. 15:51, 52, 57, 58).

Для мене цей рік був непростим: багато часу проведено в роботі, різні події, реалізовані проекти, обов’язки в церкві і на

443443442442

роботі, заняття по дому і в саду, боротьба за здоровий спосіб життя, труднощі в сім’ї.

У всіх наших обов’язках головне – не сумувати, але від щирого серця виконувати те, що нам доручив Бог. Уся ця пра-ця, якою б безглуздою вона не здавалася світському розуму, не даремна. Для Бога вона важлива. Він цінує кожне наше зу-силля. Ви, напевно, колись давали завдання дитині або під-леглому, думаючи: «Я можу зробити це в десять разів краще і швидше». Бог, наш Творець, може тільки сказати або навіть подумати, і все здійсниться, але тоді ми не зможемо чогось навчитися, не зможемо рости й гідно оцінити плоди нашої праці. Бог використовує всі ці завдання з планування, вико-нання і послуху, щоб удосконалювати нас.

Зміни в способі життя або у відносинах складно, а часом навіть неможливо здійснити самому. Але Ісус сказав: «Немож-ливе для людей є можливе для Бога» (Луки 18:27).

Він може зробити це чудовим чином!Крісті К. Робінсон


На закінчення«Íå çãàäóéòå âæå ïðî ìèíóëå, ³ ïðî äàâíº íå äóìàéòå! Îñü çðîáëþ ß íîâå» (²ñà¿ 43:18, 19).

Є фраза, яка здатна оживити аудиторію: «І на закін-чення...». Сьогодні – переддень Нового року. У сьо-

годнішніх новинах звучатимуть підсумки великих історій минулого року, а в завтрашніх розкажуть про перших дітей, народжених у новому році. Можливо, ви поспішите віднести свої пожертви до церкви чи в благодійний фонд, доки не згор-нули облікові книги річних пожертвувань. А можливо, сьо-годні ви доїсте останні новорічні солодощі, знаючи, що завтра знову почнеться дієта.

Це важливий день. Цього дня люди згадують один рік та з надією дивляться в наступний. Римський бог Янус, на честь якого названо місяць січень, був богом воріт і дверей. Його

зображували з двома обличчями, що дивляться в протилеж-них напрямках.

У 43-му розділі книги пророка Ісаї написано: «Не згадуйте вже про минуле, і про давнє не думайте! Ось зроблю Я нове, тепер виросте. Чи ж про це ви не знаєте?» (в. 18, 19).

Сам Господь Ісус хотів донести до нас цей текст. Хіба Бог ве-лить нам забути весь наш досвід і шлях, яким Він нас провадив? Звичайно, ні! Тому нам дарована здатність думати, застосову-вати знання та приймати мудрі рішення. Господь хоче, щоб ми забули недобрі вчинки і недосконалі людські принципи, поди-вилися вперед і з радісним бажанням виконали роботу, яку Він хоче здійснити в нас і через нас для людства. Не живіть минули-ми досягненнями і невдачами – прямуйте в майбутнє з вірою.

Що нового зможе здійснити для вас Бог у наступному році? Він приготував для вас подарунок і з нетерпінням чекає, коли ви його відкриєте. Тож не чекайте завтра, прийміть його сьогодні!


445445444444

Про авторів

Сью Аткінсон – медсестра на пенсії, проповідувала на євангельській програмі в Гайані.

Тод Бейкер – віце-президент і головний стратег благодій-ної організації «Гріззард».

Ренді Бейтс – головний фінансовий інспектор радіопро-грами «Тиха година».

Герман Бауман – рукопокладений служитель на пенсії, у минулому – президент Аризонської конференції Церкви АСД, проживає в місті Сан-Сіті, штат Аризона.

Ларрі Беккер – доктор практичного богослов’я, рукопокла-дений проповідник, пастор у місті Редлендс, штат Каліфорнія.

Ванда Бірмен – християнська співачка, разом зі своїм чо-ловіком Мерліном та їхніми дітьми бере участь у різних сферах служіння, зокрема в проповіді Євангелія за межами своєї країни.

Пенсі Чанд служила адміністративною асистенткою пасто-ра Білла Туккера, тепер на пенсії. Вона отримує задоволення від служіння Богові й людям у різних сферах.

Ларрі Крістоффел – рукопокладений служитель, помічник пастора в церкві «Кампус Хілл», Лома Лінда, штат Каліфорнія.

Лорелай Герман Кресс – дружина Пітера і мама чотири-річної Еммеліни Клейр – відради її серця. На даний час слу-жить менеджером Медичної освіти студентів у Медичному коледжі при університеті Лома Лінда.

Тім Девіс на момент написання ранкових читань пра-цював медбратом у лікарні «Фезер Рівер» у місті Парадайз, штат Каліфорнія.

Лойд Е. Дейес – нейрохірург на пенсії, член ради директорів радіопрограми «Тиха година». Дел Делкер – співак на пенсії, що здійснював музичне служіння в радіопроекті «Голос про-роцтва». Іван Ела на момент написання ранкових читань був студентом Богословського інституту в Бухаресті, Румунія.

Тім Еванс – веб-майстер і графічний дизайнер, вико-нував роботи, пов’язані з Інтернетом для радіопрограми «Тиха година».

Норма В. Флінн – у минулому асистентка фінансового від-ділу радіопрограми «Тиха година». На даний момент – мама трьох дітей.

Една Мее Галлінгтон проживає в місті Ріверсайд, штат Ка-ліфорнія. Після 35-річної кар’єри громадського працівника вона насолоджується літературною творчістю.

Стейсі Гургел – зараз студентка університету Ла Сьєрра, проводила євангельські зустрічі в Гані у вересні 2004 року.

Фред Гернандес із 1980 року обіймає посаду керівника ін-формаційних систем радіопередачі «Тиха година». Зразковий чоловік, батько і дідусь.

Вейн Хупер виконував музичне аранжування радіопроекту «Голос пророцтва», квартету «Кінгс Геральдс» та адвентист-ських гімнів. Помер 2007 року.

Роберт Джонстон – посвячений християнин, чоловік і батько.

Лаура Вест Конг – магістр філософії, розробник веб-сайтів, графічний дизайнер.

Една Мее Лавлесс – доктор філософії, викладач англійської мови на пенсії, письменник, зараз редактор при школі дан-тистів університету Лома Лінда.

Вільям Лавлесс – доктор педагогічних наук, пастор на пенсії, що виконує служіння консультанта, викладача універ-ситетських курсів, уповноважений з розгляду скарг, що над-ходять від студентів чи викладачів школи дантистів при уні-верситеті Лома Лінда.

Ейлін Лудінгтон – доктор медицини, проживає в місті Па-радайз (Каліфорнія) разом із чоловіком Гарольдом Кларком. Вона є автором і співавтором шести книг.

Дерріл Лудінгтон – графічний дизайнер. Памела МакКен – президент маркетингової компанії

«МакКен Груп» у місті Бейнбрідж Айленд, штат Вашингтон. Боб МакГхі – рукопокладений молодіжний і сімейний пас-

тор та музикант. Джойл МакНалті на момент написання читань була фа-

хівцем з маркетингової підтримки. Джоді Мелащенко – руко-покладений служитель, помічник молодіжного керівника, спільно з дружиною Джуді здійснює музичне служіння.

447447446446

Джуді Мелащенко спільно з чоловіком Джоді здійснює музичне служіння і бере участь у молодіжних місіонерських подорожах.

Дороті Мінчін-Ком – доктор філософських наук, викладач англійської літератури на пенсії. Автор багатьох книг і статей.

Барбара Моен вийшла на пенсію 2005 року. До цього пра-цювала в університеті Лома Лінда, у Південно-Східній Калі-форнійській конференції.

Уеслі Мур – пастор-місіонер на пенсії, церковний адміні-стратор.

Джойс Нінргард – доктор філософських наук, живе в Єгип-ті, проводить пізнавальні програми зі здоров’я в церквах і гро-мадських місцях.

Джоаннес Ніккельс – місіонер і пастор на пенсії. Елвін Платнер – журналіст і редактор періодичних видань

на пенсії. Майкл Портер – головний виконавчий директор радіопро-

грами «Тиха година». Боб Поссінгем – рукопокладений служитель на пенсії, у

минулому – молодіжний і сімейний керівник в Австралії та Но-вій Зеландії; досі проповідує, викладає та здійснює капеланське служіння в трьох громадських лікарнях.

Стефен Робертсон – інженер в університеті Лома Лінда. Крісті К. Робінсон – керівник відділу зовнішніх зв’язків і

маркетингу, редактор даних ранкових читань. Лорен Сейболд – доктор практичного богослов’я, старший

пастор міста Уортінгтон, штат Огайо. Мерилін Сіньєр – керівник відділу розвитку радіопрограми

«Тиха година». Дон Старлін – президент організації «Адвентистська все-

світня авіація», місіонер-пілот. Корделл Дж. Томас на момент написання читань був

виконавчим директором відділу маркетингу радіопередачі «Тиха година».

Білл Такер, рукопокладений служитель, диктор радіопере-дачі «Тиха година».

Джекі Такер – дипломована медсестра, ведуча телепрогра-ми «Вікна надії».

Кей Ланс Тайлер – магістр гуманітарних наук, рукопокла-дений служитель і капелан Медичного центру в Лома Лінда.

Філліс Веллірес – дипломована медсестра, працює в місті Мадок, Онтаріо, Канада, викладає сестринську справу в галузі онкології. У березні 2005 року їздила разом з командою пропо-відників-євангелістів у місіонерську подорож до Сальвадору.

Кіт Уоттс – пастор на пенсії, диктор, письменник, редактор і засновник Жіночого центру при університеті Ла Сьєрра.

Шарлен Хілліард Вест – виконавчий керівник міжнародно-го євангелізму. Разом зі своєю родиною здійснює євангельське служіння у форматі клубу зі стрільби з лука «Вестс Арчері».

Хувет Б. Уїльямс – доктор практичного богослов’я, у ми-нулому служила в адвентистській церкві «Кампус хілл» у Лома Лінда, Каліфорнія. Автор книги, диктор, зараз викладає гомі-летику в Богословській семінарії при університеті Ендрюса.

Джеймс і Джин Зехері видали дві книги з місіонерськими історіями, узятими з їхнього п’ятдесятилітнього досвіду слу-жіння.

448448

Ðàíêîâ³ ÷èòàííÿ

Ми змінимося!Äèðåêòîð âèäàâíèöòâà Â. Äæóëàé

Ãîëîâíèé ðåäàêòîð Ë. Êà÷ìàðÏåðåêëàä Í. Êà÷ìàð

Êîðåêòîðè: Þ. Âàëü÷óê, ². Äæåðäæ Êîìï’þòåðíà âåðñòêà Â. Êóçüìåíêî

Äèçàéíåð îáêëàäèíêè À. ÀïòåðÂ³äïîâ³äàëüíà çà äðóê Ò. Ãðèöþê

Ïàï³ð ãàçåòíèé. Îôñåòíèé äðóê. Ï³äïèñàíî äî äðóêó 15.09.2015 ð. Ãàðí³òóðà Íüþòîí. Íàêëàä 9800 ïðèì³ðíèê³â. Âèäàâíèöòâî «Äæåðåëî æèòòÿ», 04107, ì. Êè¿â, âóë. Ëóê’ÿí³âñüêà, 9/10-À

òåë. (044) 425-69-06, ôàêñ 467-50-64, Å-mail: [email protected], www.adventist.org.ua

Documents

Ми змінимося