1УДК 330.342:551.583(047.31)КП№ 0114U007076Інв. №

Міністерство освіти і науки УкраїниСумський державний університет

(СумДУ)40007, м. Суми, вул. Римського–Корсакова, 2; тел. 68–78–44,

okubatko@ukr.net

ЗАТВЕРДЖУЮПроректор з наукової роботи

д. ф.–м. н., професор__________ А.М.Чорноус

ЗВІТПРО НАУКОВО–ДОСЛІДНУ РОБОТУ

Організаційно–економічні засади адаптації економічних систем до кліматично–ресурсних флуктуацій

(заключний)

Начальник НДЧк.ф.–м.н., с.н.с. Д.І. Курбатов

Керівник НДРдоцент кафедри економіки та БАк.е.н. О.В. Кубатко

2014

Рукопис закінчений 19 грудня 2014 р.Результати цієї роботи розглянуті науковою радою СумДУ,

протокол від 2014.12.25 №5

2СПИСОК АВТОРІВ

Доц. кафедри економіки та БА, к.е.н., (керівник)

2014.12.19

Кубатко О.В.(Вступ, підрозділ 1.1, 1.2, 1.4, 2.1, 3.1, 3.2 висновки)

Зав. кафедрою економіки та БА, д.е.н., проф.

2014.12.19

Мельник Л.Г. (Підрозділ 2.1, 3.1, 3.5)

Професор кафедри економіки та БА, д.е.н., проф.

2014.12.19

Сотник І.М.(Підрозділ 3.4)

Доцент кафедри економіки та БА, к.е.н., доц.

2014.12.19

Карінцева О.І.(Підрозділ 2.6, 3.2)

Доцент кафедри економіки та БА, к.е.н., доц.

2014.12.19

Дегтярьова І.Б.(Підрозділ 3.5)

Старший викладач кафедри економіки та БА, к.е.н.

2014.12.19

Ковальов Б.Л. (Підрозділ 1.3)

Асистент кафедри економіки та БА, к.е.н.

2014.12.19

Кубатко О.В. (Підрозділ 2.4)

Асистент кафедри економіки та БА

2014.12.19

Вороненко В.І.(Підрозділ 2.5)

Аспірант кафедри економіки та БА

2014.12.19

Курбатова Т.О.(Підрозділ 2.2)

Аспірант кафедри економіки та БА

2014.12.19

Довга Л.І. (Підрозділ 3.3)

Асистент кафедри економіки та БАк.е.н. 2014.12.19

Пімоненко Т. В.(Підрозділ 1.4)

3Аспірант кафедри управління

2014.12.19

Кубатко В.В.(Підрозділ 3.2)

Аспірант кафедри економіки та БА

2014.12.19

Скибіна Т.І.(Підрозділ 2.3)

Аспірант кафедри економіки та БА

2014.12.19

Зябіна Є.А.(Підрозділ 1.5)

4РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: 188 с., 12 рис., 16 табл., 16 формули, 224 джерела.

Об’єкт дослідження: принципи, методи, інструменти та економічний

механізм управління розвитком соціально–економічних систем в напрямі адаптації

до кліматичних змін та ресурсних флуктуацій.

Мета роботи – наукове обґрунтування та розроблення теоретико–методичних

засад адаптації соціально–економічних систем до кліматично–ресурсних

флуктуацій.

Предмет дослідження – економічні відносини, які виникають між суб’єктами

господарської діяльності з приводу використання обмежених ресурсів в умовах

флуктуації параметрів зовнішнього середовища з метою забезпечення сестейнового

(сталого) розвитку національної економіки.

Методи дослідження: методи системно–структурного і порівняльного

аналізу;

системний підхід, фундаментальні положення загальної економічної теорії,

економіки природокористування, законодавчі та нормативні документи з

економічних, екологічних і соціальних проблем сучасної економіки, праці

провідних зарубіжних і вітчизняних вчених в області розвитку соціально–

економічних систем та забезпечення сестейнового розвитку.

Досліджено теоретичні засади адаптації економічних систем до кліматично–

ресурсних флуктуацій. Розкрито позитивні та негативні зворотні зв’язки в системі

адаптації національної економіки до кліматичних змін. Розроблені заходи щодо

управління розвитком соціально–економічних систем в умовах кліматичних змін та

ресурсних флуктуацій.

Теоретичні положення звіту доведені до рівня конкретних методик та

практичних пропозицій, які створюють передумови переходу вітчизняної економіки

на сестейновий розвиток.

СЕСТЕЙНОВИЙ (СТАЛИЙ) РОЗВИТОК, КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ,

СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА, НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА,

ФЛУКТУАЦІЇ, ПОТЕНЦІАЛ, МЕХАНІЗМ.

5ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………

1 ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД АДАПТАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ

СИСТЕМ ДО КЛІМАТИЧНО– РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ………………....

1.1 Позитивні та негативні зворотні зв’язки в системі адаптації національної

економіки до кліматичних змін …………………………………………………

1.2 Взаємозв’язок пам’яті та флуктуацій в економічних процесах …………..

1.3 Теоретичний аналіз визначення місця «екотуризму» в системі адаптації

економічних систем до кліматичних змін …………...…………………………..

1.4 Теоретичні аспекти та критеріальні оцінки управління якістю довкілля на

макроекономічному та регіональному рівнях…………………………………..

1.5. Розробка теоретичних засад підвищення стійкості та еколого–

економічної ефективності виробничих

систем…………………………………………………

2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ АДАПТАЦІЇ

СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ДО КЛІМАТИЧНО–РЕСУРСНИХ

ФЛУКТУАЦІЙ…………………………………………………………..……………

2.1. Механізми реалізації адаптації і трансформації соціально – економічних

систем ……………………………………………………………………………...

2.2. Система торгівлі зеленими сертифікатами як ефективний механізм

ресурсозберігаючої та кліматичної політики …………………………………....

2.3. Впровадження когенераційного виробництва енергії як ефективний

механізм підвищення раціонального використання енергетичних ресурсів…..

2.4. Методика і практика оцінки ефективності функціонування еколого–

економічних систем на основі підходів «сильної та слабкої стійкості»……..…

2.5. Управління процесами відновлення природних ресурсів для пом’якшення

кліматично–ресурсних флуктуацій……………………………………………….

2.6 Розвиненість інститутів як індикатор рівня адаптації економічних систем

до екологічних змін………………………………………………………………..

63. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО–

ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ В УМОВАХ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН ТА

РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ……………………………………………………….

3.1. Безпека національної економіки в умовах посилення глобальної

нестабільності та кліматичних змін…………………………………….………..

3.2. Забезпечення сестейнового розвитку підприємств сільського

господарства в умовах економічних та екологічних флуктуацій ………………

3.3. Аналіз особливостей формування регіональної політики фінансового

забезпечення сталого розвитку ……………………………………………...……

3.4. Енерго- та ресурсоефективний розвиток України як напрям адаптації до

ресурсних флуктуацій ……………………………………………………………..

3.5. Європейська практика застосування економічних та фінансових

інструментів забезпечення сестейнового розвитку……………………………….

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..……………...

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………………………….

7ВСТУП

Взаємозалежність і взаємозв'язок сучасних економічних систем вимагає нових

методів дослідження. Класична економічна теорія з притаманними їй постійною

віддачею від масштабу не може описати більшості виробництв на основі зростаючої

віддачі. Відповідним чином змінюється і методологія дослідження у напрямі

розвитку синергетичних підходів. Категорії синергетики, її основні ідеї та

методологічні принципи поступово проникають у різні сфери економіки. Крім того,

важливо враховувати сучасну волатильність економічних систем у поєднанні з

постійно відтворюваними економічними флуктуаціями і біфуркаціями, утворених

різними видами ринків (ринку товарів, ринку капіталу, ринку праці). Усі ці процеси

відбуваються в умовах обмежених ресурсів, зростаючого екологічного

навантаження і посилення конкуренції.

Україна, як і більшість інших країн, уже почала відчувати різного роду

проблеми, що виникають у результаті зміни клімату. Намагаючись розв’язати ці

проблеми й підготуватися до майбутнього, актуальним стало впровадження заходів

та процедур, що стосуються адаптації до зміни клімату. Тема зміни клімату здобула

значну підтримку в інститутах Національної академії наук України. Зокрема,

Постанова Президії НАН України № 13 від 27.01.2010 р. «Регіональні зміни клімату

в Україні на фоні глобальних кліматичних процесів» визначає, що одним із

пріоритетних напрямів наукових досліджень повинні стати «… розвиток

методологічних підходів та оцінка можливих соціально–економічних і екологічних

наслідків кліматичних змін та розроблення практичних рекомендацій щодо

адаптації до них». Також серед пріоритетних напрямів досліджень для України

визначено розроблення практичних рекомендацій щодо стратегії реагування впливу

зміни клімату на економіку, стан навколишнього середовища, соціальні умови і стан

здоров’я населення в Україні. Таким чином, дослідження проблем розвитку

еколого–економічних систем в умовах посилення екологічної, економічної та

соціальної нестабільності є актуальним завданням.

Вітчизняними і зарубіжними науковцями розкрито окремі теоретико–методичні

аспекти розвитку економічних систем в умовах кліматичних змін та погіршення

8стану довкілля, зокрема аналізуюся проблеми формування напрямів екологізації

національної економіки, розроблення системи інструментів національної

екологічної політики та економічного механізму екологічного регулювання,

формування «зеленої» національної економіки, економіка сталого розвитку.

Разом з тим наукові дослідження розвитку еколого–економічних систем

національної економіки повинні поглиблюватися виходячи із сучасних тенденцій

зростання кількості різного роду флуктуацій (екологічних, економічних, соціальних,

кліматичних, ресурсних та ін.) в умовах обмеженості ресурсів та зростання

антропогенного тиску на довкілля. Ці та інші проблеми не дають можливості

сформувати дієвий механізм адаптації соціально–економічнинх систем до

кліматичних змін та ресурсних флуктуацій, створюючи перешкоди для переходу

національної економіки на шлях сестейного розвитку, гармонізуючи економічні,

соціальні та екологічні компоненти.

Питанням розроблення механізмів адаптації до кліматичних змін присвячені

праці багатьох відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Волошина Д.В.,

Лопатинської А. Ю., Масея Е., Потапенка В. Г., Степаненка С. М., Стерна Н.,

Трофимової І. В., Фанкхаузера С., Шурди К. Е. та ін. Разом з тим, наукові

дослідження розвитку еколого–економічних систем в умовах кліматичних змін

повинні поглиблюватися виходячи із об’єктивної необхідності узгодження

економічного зростання з покращанням стану довкілля.

Проблеми еколого–економічної ефективності природоохоронних заходів та

підвищення ефективності відтворення природних ресурсів розв’язувались

вітчизняними вченими Дорогунцовим С. І., Горбач Л. М., Пастушенком П. П.,

Хвесиком М. А. Проблематика оцінки ефективності екологічного регулювання,

ефективності екологізації управління виробничо–господарською діяльністю,

ефективності екологічно орієнтованих стабілізаційних рішень розв’язувались

такими вітчизняними вченими, як Недін І. В., Артеменко А. В., Караєва Н. В.,

Корпан Р. В., Коцко Т. А. Проте на даний момент залишається невирішеною

проблема оцінки ефективності відновлення природних ресурсів на рівні регіонів.

9Вивченню проблем розвитку національної економіки, глобалізації та

нестабільності присвячена значна частина як вітчизняних, так і закордонних праць,

зокрема: Ф. Аллена, Л. Безчасного, Я. Белінської, В. Геєця, Д. Гейла,

Б. Данилишина, М. Долішнього, Я. Жалила, К. Кіндлебергера, В. Козака,

К. Кривенка, Е. Лібанова, В. Лугового, І. Лукінова, Р. Лагунофа, Ф. Мішкіна,

С. Пирожкова, І. Фішера, Дж. Шинази, О. Уільямсон, Р. Фергюсона, та ін. Проте

чітко виражених стратегічних векторів уникнення наслідків глобальної

нестабільності, зокрема для національної економіки, досі не запропоновано.

Проблеми залучення енерго- та ресурсозберігаючих технологій в сільське

господарство є актуальними та досліджувались такими авторами як С. Балюк,

Я. Білоусько, В. Іванишин, М. Ромащенко, В. Чеботарьов та іншими науковцями.

Проте, питання пов’язані з механізмами впровадження та економічною

ефективністю таких інновацій потребують детального вивчення теорії і практики їх

застосування.

Зважаючи на нерівномірність територіального розподілу енергетичних та інших

природних ресурсів, що є ключовими для розвитку економічних систем, кожна

соціально–економічна система прагне підвищити ступінь стійкості та розробити

відповідні адаптаційні заходи щодо ресурсних коливань різного рівня. Враховуючи

вищесказане, було проведено комплекс досліджень щодо розробки організаційно–

економічних засад адаптації соціально–економічних систем до кліматично–

ресурсних флуктуацій та забезпечення сестейного розвитку.

В даному звіті досліджено теоретичні засади адаптації економічних систем до

кліматично– ресурсних флуктуацій. Розкрито позитивні та негативні зворотні

зв’язки в системі адаптації національної економіки до кліматичних змін. Досліджено

методологічні засади формування механізмів адаптації соціально–економічних

систем до кліматично–ресурсних флуктуацій. Розроблені заходи щодо управління

розвитком соціально–економічних систем в умовах кліматичних змін та ресурсних

флуктуацій. Теоретичні положення звіту доведені до рівня конкретних методик та

практичних пропозицій, які створюють передумови переходу вітчизняної економіки

на сестейновий розвиток.

101. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД АДАПТАЦІЇ

ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ДО КЛІМАТИЧНО–РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ

1.1. Позитивні та негативні зворотні зв’язки в системі адаптації

національної економіки до кліматичних змін

Україна, як і більшість інших країн, уже почала відчувати різного роду

проблеми, що виникають у результаті зміни клімату. Намагаючись розв’язати ці

проблеми й підготуватися до майбутнього, актуальним стало впровадження заходів

та процедур, що стосуються адаптації до зміни клімату. Тема зміни клімату здобула

значну підтримку в інститутах Національної академії наук України. Зокрема,

Постанова Президії НАН України № 13 від 27.01.2010 р. «Регіональні зміни клімату

в Україні на фоні глобальних кліматичних процесів» визначає, що одним із

пріоритетних напрямів наукових досліджень повинні стати «… розвиток

методологічних підходів та оцінка можливих соціально–економічних і екологічних

наслідків кліматичних змін та розроблення практичних рекомендацій щодо

адаптації до них» [1]. Також серед пріоритетних напрямів досліджень для України

визначено розроблення практичних рекомендацій щодо стратегії реагування впливу

зміни клімату на економіку, стан навколишнього

Питанням розроблення механізмів адаптації до кліматичних змін присвячені

праці багатьох відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Волошина Д. В.,

Лопатинської А. Ю.[2], Масея Е.[3], Потапенка В. Г. [4], Степаненка С. М.,

Стерна Н. [5], Трофимової І. В. [6], Фанкхаузера С., Шурди К.Е [7]. та ін. Разом з

тим, наукові дослідження розвитку еколого–економічних систем в умовах

кліматичних змін повинні поглиблюватися виходячи із об’єктивної необхідності

узгодження економічного зростання з покращанням стану довкілля.

Економічні збитки спричинені зміною клімату та зростанням екстремальних

погодних умов другої половини ХХ – початку ХХI ст. актуалізують проблему

еколого–економічної безпеки окремих національних економік і економіки України

зокрема. Залежність від кліматичних змін національної економіки обумовлено

11значною часткою продукції сільського господарства як в структурі виробництва так

і в структурі експорту продукції. Відкритим також залишається питання

застосування методології синергетики в дослідженні проблем пом’якшення

наслідків зміни клімату.

Зміна клімату включає всі можливі види кліматичних флуктуацій не залежно

від їх походження (природного, антропологічного) та причин. Під змінами клімату

розуміють будь–які відмінності в середніх значеннях метеорологічних параметрів в

одному і тому досліджуваному регіоні (чи території). При чому, на думку

дослідників [2], середні значення показників повинні братися не менш як за декілька

десятиліть. Адаптація до зміни клімату означає пристосування у природних та

соціально–економічних системах як відповідь на фактичні або очікувані кліматичні

впливи або їхні наслідки, що дозволяє знизити шкоду та скористатися сприятливими

можливостями.

Відповідно до розробок Українського науково–дослідного

гідрометеорологічного інституту, використовуючи зарубіжні моделі загальної

циркуляції атмосфери та океану, зроблено прогноз підвищення температури повітря

в Україні у всі пори року. При чому найбільший градієнт підвищення температур у

очікується саме взимку [8]. В результаті вірогідним стає зменшення амплітуди

річних коливань температури та згладжування річного ходу температур. Очікується

також зміна режиму випадання опадів з суттєвим його зростанням в зимовий та

весняний періоди та скороченням в літній та осінній періоди. Зменшення кількості

опадів в теплу пору року буде супроводжуватися зростанням їх інтенсивності, що

може спричинити до появи раптових повеней. Зокрема, останні зміни уже досить

чітко прослідковуються на території України.

Відповідно до звіту Національної метеорологічної служби Великої Британії

«Наслідки зміни клімату Україна» [9] прогнозоване літнє потепління скоріше за все

буде пов’язане з більш високими температурами у спекотні дні, ніж з загальним

потеплінням. Особливо помітно зміна клімату буде виражена на континентальній

частині України (території, що не мають доступу до Чорного та Азовського морів).

У зв’язку зі зростанням температур більш явним будуть виражені літні посухи. Для

12північної території України прогнозується, що до кінця 21 століття морозний період

може зменшитися на 60 днів, а сніжний період — на 50 днів ( в порівнянні з

середніми значеннями періоду з 1961 до 1990 року). Також очікується зменшення

річного стоку вод, в басейнах річок Дніпро, Дунай, внаслідок зменшення запасів

ґрунтових вод. Очікується, що ґрунтові води будуть рухатися далі вглиб від

поверхні. Особливо дані тенденції будуть відчутні на рівнинних місцевостях (такі як

Українські степи). Зменшення рівня ґрунтових вод та зростання сильних суховіїв,

спричинених сухими східними вітрами негативно відіб’ється на якості ґрунтового

покрову і збільшенні площ еродованих ґрунтів.

Травень і вересень в Україні, уже стали літніми місяцями, денна температура

липня та серпня останні десять років часто перевищує 30º С. Побита значна

кількість літніх температурних рекордів, зокрема в 2012 році за даними Центральної

Геофізичної обсерваторії України побито 35 температурних рекорди в м. Києві [10;

4]. Саме згадані вище температурні рекорди можна розглядати як аналог флуктуацій

стану природно–кліматичної системи, з відповідним впливом на соціально–

економічну. Під флуктуаціями ми розуміємо відхилення параметрів стану системи

від її середніх величин. І. Р. Пригожин вносить істотну відмінність флуктуацій від

будь–яких інших коливань параметрів системи. На його думку, флуктуації – це ті

коливання, які можуть мати значний вплив на трансформацію системи, зумовивши її

еволюцію. Однією із негативних флуктуацій пов’язаних зі зміною клімату є

зменшення рівня ґрунтових вод внаслідок погіршення їх поповнення. На думку,

Сергеева А. А. [11] основними визначальними рисами кліматичних флуктуацій

сьогодні є:

1) зростання вираженості погодних екстремумів;

2) збільшення повторюваності (частоти) небезпечних природних явищ і

кліматичних аномалій;

3) зростання нестійкості (мінливості) клімату і погоди.

В умовах кліматичних флуктуацій економічні системи змушені адаптувати

свою діяльність та проводити відповідні трансформаційні процеси. За оцінками

спеціалістів [12;5] глобальне потепління може коштувати щорічно від 2 % втрати

13світового ВВП. При чому, якщо вчасно не прийняти заходів то збитки від зміни

клімату будуть лише зростати. В першу чергу це пов’язано з фактом, що механізм

зміни клімату уже запущений і неможливо за короткий проміжок часу перейти на

випуск низькокарбонного ВВП. Таким чином, навіть в умовах прийняття рішучих

заходів протидії змін клімату найближчими десятиліттями концентрація

вуглекислого газу в атмосфері буде лише зростати. З іншого боку навіть при

прийнятті рішучих заходів протидії кліматичним змінам, можливі позитивні

зрушення очікуються не раніше ніж через декілька десятиліть. В першу чергу

необхідно звернути увагу на найбільш важливі соціально–економічні та природні

ризики кліматичного походження з якими доведеться зустрітися в найближчому

майбутньому (табл.1.1)

Таблиця 1.1 – Очікувані соціально–економічні та природні ризики кліматичного

походження для національної економіки України*

Ризики кліматичного походження

Зміст змін

Природні переміщення кліматичних зон; зміна моделей опадів; нестабільність погоди; зменшення біорізноманіття; зміна ареалів поширення значної кількості видів тварин і рослин (енцефалітний кліщ уже розповсюдився в більшості лісів і парків України); погіршення здоров'я населення; підвищення процесів мутагенезу бактерій, грибів, вірусів; затоплення ділянок суходолу в одних частинах і виникнення пустель в інших; нестача питної води на певних територіях (в Україні це може бути актуальним для східних і південних регіонів); збільшення кількості стихійних лих (повеней, зсувів, лісових пожеж), негативних погодних явищ (ураганів, засух, тривалих злив тощо).

Економічні незворотні втрати природних ресурсів на окремих територіях (водних, лісових, земельних) або значного їх зменшення; зміни територіальної структури економіки; нестачею питної води, частими повенями в західних частинах країни й іншими природними лихами; збільшення витрат із державного бюджету (на ліквідацію наслідків природних лих; збільшення кількості непрацездатного населення; дотації сільському господарству тощо.

Соціально–економічні

міграція та гуманітарні проблеми; збільшення міграційних потоків, спрямованих через Україну; нестача та подорожчання продуктів харчування; соціальні наслідки стихійних лих; зменшення територій, придатних для проживання

*Джерело: Складено автором на основі робіт [2; 4; 3; 6]

14Загалом трансформація будь–яких соціально–економічних систем можлива

завдяки реалізації двох класів механізмів: адаптаційних і біфуркаційних.

Адаптаційні механізми реалізують функції мінливості, спадковості, добору при

збереженні характерних ознак існуючої соціально–економічної системи. Прикладом

реалізації адаптаційних механізмів може бути вирощування звичних для певної

території сільськогосподарських культур з використанням нових технологій

(крапельне зрошування, органічне землеробство та ін.). Тобто адаптаційні механізми

не змінюють по суті соціально–економічну систему, а лише змінюють (адаптують)

спектр її діяльності. Біфуркаційні (розгалужені) механізми реалізують зазначені

функції на основі формування якісно нових станів соціально–економічних систем,

які втрачають характерні ознаки своєї системи–попередниці, хоча і зберігають із

нею спадкові зв'язки. Такими процесами є переорієнтація аграрних підприємств на

нові види сільськогосподарської продукції з відмовою від виробництва кліматично

уразливих видів.

Особливістю реалізації адаптаційних механізмів є те, що економічна система

відповідає на зовнішні і внутрішні збурювання в межах заданого коридору стійкості.

Межі цього коридору обумовлені фізичними можливостями системи

пристосовуватися до змін зовнішнього середовища. Таким чином, параметри

потенційних змін станів системи не можуть істотно відрізнятися один від одного.

Адаптація є захисною функцією економічних систем по відношенню до зовнішнього

середовища. Головним завданням реалізації адаптаційних механізмів по

відношенню до кліматичних змін є розширення коридору стійкості, розроблення

якомога більшої кількості варіантів пристосування існуючих економічних систем до

зовнішніх і внутрішніх збурень.

Проте варто відмітити, що адаптація економічних систем, буде ефективною

лише в тому випадку, якщо сама система буде налаштована (запрограмована) на такі

зміни. Саме такими повинні і бути еколого–економічні системи, готовими до

протидії негативним впливам зовнішнього середовища, в тому числі і кліматичним

змінам. Таким чином, адаптаційні можливості не безмежні і при значних рівнях

15кліматичних флуктуацій потрібно використовувати більш рішучі заходи, зокрема

проводити біфуркаційні зміни.

Біфуркаційні механізми порівняно з адаптаційними мають цілий ряд відмітних

властивостей, що дозволяють прискорити процеси розвитку. До таких властивостей

можна віднести: збільшення варіантності станів і розкиду можливих параметрів

системи; невизначеність майбутнього, що пояснюється високим ступенем

імовірності флуктуацій (спонтанних змін) системи; незворотність розвитку [13].

Загалом реакцію та можливості економічної системи відповідати на зміни

зовнішнього середовища, в тому числі і кліматичних змін, можна представити через

зворотні зв’язки. В синергетичній теорії виділяються два класи зворотних зв’язків:

негативний зворотній зв'язок та позитивний зворотній зв'язок.

Негативний зворотний зв'язок – це реакція системи, при якій її дії у відповідь

на дію фактора впливу спрямовані у протилежний бік. Іншими словами, система

намагається протидіяти впливу зазначеного фактора, послаблюючи або повністю

нейтралізуючи наслідки від його дії, щоб максимально зберегти свій попередній

стан. Значною мірою негативний зворотній зв'язок реалізується через адаптаційні

механізми розвитку.

Позитивний зворотний зв'язок – це реакція системи, коли дія системи у

відповідь на дію фактора впливу спрямована в один і той самий бік. Іншими

словами, система намагається посилити наслідки впливу фактора впливу, змінюючи

свій попередній стан (рівень гомеостазу). Значною мірою позитивний зворотній

зв'язок реалізується через біфуркаційні механізми розвитку.

У разі реалізації механізмів негативного зворотного зв'язку енергія

витрачається для підтримання стану системи на незмінному рівні, тобто для

збереження існуючого рівня економічного гомеостазу (рівень виробництва,

кількість працівників). У разі позитивного зворотного зв'язку – система змушена

нести додаткові витрати на трансформацію свого стану (табл.1.2)

16Таблиця 1. 2– Види зворотних зв'язків в системі національної економіки у відповідь на зростання

кліматичних флуктуацій*

Напрямок зворотного

зв'язкуЗміст дії Вид економічних затрат

Негативний

Дії, спрямовані на дослідження впливу кліматичних змін (визначення можливих зон засухи, паводків), плани дій у випадку стихійного лиха, зміна режиму землекористування

а) додаткові витрати на дослідження та забезпечення відповідних територій необхідними засобами у разі стихійного лиха;б) використання адаптованих сортів культур, будівництво зрошувальних систем, систем раннього оповіщення.

Позитивний Відмова від випуску попередніх видів продукції і перехід до випуску і реалізації нової продукції. Використання зростаючого потоку сонячної енергії через економію не відновлювальних паливних ресурсів, розвиток рекреації, вигода від триваліших сезонів вирощування нових культур

а) витрати на модернізацію виробництва, упущена вигода від виробництва та реалізації попередніх видів продукціїб) вигода від нових видів культур (повенестійкий рис, засуховиносливі боби та ін.), в) створення інфраструктури для рекреації та туризму

*Джерело: складено автором

Практичні напрями реалізації адаптаційних та біфуркаційних механізмів

розвитку національної економіки в умовах кліматичних змін

Найбільш адекватною відповіддю економічних систем на існуючі та очікувані

кліматичні зміни є формування «зеленої» національної економіки і забезпечення

сталого розвитку. Основу «зеленої» національної економіки повинні скласти

підприємства орієнтовані не на природні копалини, а відновлювані види ресурсів з

активізацією використання їх екологічних та соціальних функцій. Провідними

секторами національної економіки в цьому повинні стати органічне землеробство,

рекреаційний комплекс, альтернативна енергетика, лісове господарство,

туристичний сектор, креативна економіка.

Органічне землеробство включає, зниження уразливості систем ведення

сільського господарства в умовах зміни клімату і базується на мінімальному

порушенні ґрунту, в поєднанні з екологічним сільським господарством, утриманням

органічних речовин (повернення рослинних залишків у ґрунт) і різноманітних

17сівозмін, мікродозуванням. Розвиток адаптованих сортів рослин є вкрай актуальним,

тому інвестування у різноманітні селекційні програми має стати одним із

перспективних напрямків. Іншим важливим аспектом є управління щодо боротьби зі

шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур і у тваринництві.

Рекреаційні ресурси сьогодні не достатньою мірою використовуюся в Україні,

зокрема, згідно [14] сьогодні для рекреації і туризму в країні використовується

близько 7 % території, при тому що природно–ресурсний потенціал земель,

рекреації та туризму (у тому числі земель історико–культурного призначення) може

бути істотно поліпшений якісно і збільшений кількісно. Зокрема, для цього може

бути задіяне близько 15 % території країни. Розвиток рекреації сприяє екологізації

способу життя, знижує вплив екологічних наслідків, є ефективним з економічної

точки зору , служить природною перешкодою промислової експансії і руйнування

базових екосистем, змушуючи охороняти, упорядковувати і відтворювати

природний капітал, що є джерелом отримання соціальних ефектів і економічних

вигод.

Що стосується лісового господарства, то за оцінками вчених, ліс в Україні

може забезпечити понад 50 різних (соціальних, екологічних та економічних

функцій [15]. У разі вирубки лісів реалізуються лише 1–2 економічні функції, і

губляться всі інші.

Ще одним важливим напрямом «зеленої» національної економіки є

альтернативна енергетика, яка може відіграти вирішальну роль в екологізації

економічної системи країни. До найважливіших видів альтернативного палива, які

мають реальні перспективи і найближчим часом можуть внести помітний внесок у

енергобаланс країни, слід віднести: біогаз, брикети і пелети, біоетанол, біодизель,

шахтний метан. З усіх перелічених видів палива в Україні вже є промислові

потужності. За оцінками фахівців [16; 17], внесок згаданих напрямків «зеленої»

енергетики може становити від 20 до 50 % енергобалансу країни.

Розвиток національної економіки в умовах кліматичних змін вимагає

використання двох типів зворотних зв’язків: позитивного зворотного зв’язку та

негативного зворотного зв’язку. Дія згаданих зворотних зв’язків реалізується за

18допомогою адаптаційних та біфуркаційних механізмів розвитку. Перша група

механізмів направлена на мінімізацію негативного впливу зовнішнього середовища

та посилення запасу міцності самої економічної системи. В умовах кліматичних змін

ними є будівництво зрошувальних систем, системи захисту від повеней та ін. Друга

група механізмів спрямована на зміну (перебудову) самої економічної системи в

напрямі зміни зовнішнього середовища. В умовах кліматичних змін ними є

використання нових сортів сільськогосподарських культур, зростання долі рекреації

та зеленого туризму в Україні. Загалом пріоритетними напрями розвитку

національної економіки повинні стати органічне землеробство, рекреаційний

комплекс, альтернативна енергетика, лісове господарство, туристичний сектор,

креативна економіка.

1.2. Взаємозв’язок пам’яті та флуктуацій в економічних процесах

Інформаційне закріплення попередніх змін є завершальною ланкою розвитку

кожного чергового циклу економічної системи. Провідну роль у цьому відіграє

пам'ять системи. Пам’ять – це здатність накопичувати, закріплювати й відтворювати

інформацію. Фактично, як зазначається в праці [18], закріплюються нові стандарти

поведінки системи, за якими вона буде функціонувати до виникнення і закріплення

нових змін. Проте все ж невирішеним залишається питання закріплення та

визначення тривалості впливу різного роду флуктуацій на розвиток еколого–

економічних систем. Як правило, флуктуації розглядаються як коливання, які

можуть бути створені як навколишнім середовищем, так і самою системою.

Флуктуації часто є відхиленнями різних параметрів від середнього стану системи.

Важливо відзначити, що в системі при переході на інший рівень стійкості саме

флуктуації гарантують багатоваріантність розвитку. Зокрема, коли економічна

система знаходиться на стадії біфуркації (вибору варіанта розвитку), як правило,

одна або кілька флуктуацій і визначають подальший її розвиток. Флуктуації

виконують подвійну роль у розвитку еколого–економічних систем [19]: по–перше,

флуктуації можуть генерувати нейтральний фон, який приводить в дію захисні

19механізми економічної системи; по–друге, окремі флуктуації дійсно можуть

створювати передумови для переходу економічної системи на новий рівень

стійкості.

Флуктуації можуть відігравати роль джерела нового стану, сприяючи зміні

стандартів розвитку та закладаючи в процесах пам’яті відповідних еколого–

економічних чи соціально–економічних систем нові програми дій. Завдяки

флуктуаціям може змінитися різниця енергетичних потенціалів системи, через які

система здійснює обмін із навколишнім середовищем. Якщо поріг чутливості

системи перевищено, то вплив окремої флуктуації за сприятливих обставин може

похитнути і вивести систему з початкового стану рівноваги, закріпитися в пам’яті

системи та перевести її на новий рівень розвитку.

Методологія дослідження «довгої» та «короткої» пам’яті в еколого–

економічних та соціально–економічних системах

Дослідження процесів із довгою пам’яттю розпочалися з робіт Х. Херста [20],

котрий, досліджуючи гідрологічні характеристики річки Ніл, виявив, що попередні

події (значні розливи, засухи та ін.) мають вплив на майбутні події. До Херста

вважалося, що подібні процеси є процесами із короткою пам’яттю

(низькокорельована залежність між явищами) або взагалі з нульовою пам’яттю

(явища не мають ніякої кореляції). Виявлення подібних зв’язків дозволило більш

повно використовувати розливи річки Ніл, будувати резервуари для збереження

води, проводити економічну політику оподаткування земель та ін.

Процеси з довгою пам’яттю, як зазначається в роботі [21], є проміжними між

процесами з короткою пам’яттю та процесами із нескінченною пам’яттю.

Висловлене зауваження має важливе економічне значення. Для економічних

процесів, що описуються рядами з короткою пам’яттю, значні флуктуації чи шоки

важливі лише для урахування їх впливу на короткострокову перспективу. Для

економічних процесів, що характеризуються рядами з нескінченною пам’яттю,

значні флуктуації параметрів системи залишають свій вплив на всю подальшу

історію розвитку економічної системи. Наявність ефекту довгострокової пам’яті в

економічних рядах свідчить про те, що флуктуації розвитку системи призводять до

20тривалих, проте нестійких наслідків. Під нестійкими наслідками впливу флуктуацій

розуміється ситуація, що рано чи пізно економічна система повернеться до свого

рівноважного стану, в той час як стійкі наслідки впливу флуктуацій означають, що

економічна система уже ніколи не повернеться до свого попереднього рівноважного

стану.

У природничих науках визначено декілька підходів для виявлення процесу з

довгою пам’яттю, що формалізує описані вище його особливості.

Нехай Х1,…,Хn – серія спостережень, для яких потрібно провести оцінку тесту на

наявність довгої пам’яті. Припустимо, що Xi розподілені за нормальним законом

Гауса, тоді взаємозв’язок між окремими елементами буде фракційним Гаусовим

шумом з довгою пам’яттю, якщо виконуються такі умови [22] :

(1.1)

де

Параметр Н визначає ступінь залежності:

якщо Н=0,5, то дві події є статистично незалежними. Відповідно минулі події

не мають ніякого впливу на майбутні події;

якщо 0<Н<0,5, то дві події є статистично залежними з антиперсистентним

рядом. Антиперсистентість означає, що якщо спочатку були наявні позитивні

тенденції (зростання), то імовірно, що в майбутньому вони зміняться на негативні

тенденції. Чим більше показник Херста наближається до нуля, тим більш чітко

проявляються антиперсистентні властивості;

якщо 0,5<Н<1, то дві події є статистично залежними із довгостроковою

часовою пам’яттю, і минулі події мають вплив на наступні події, причому, як

правило, зберігається тенденція (якщо числові значення ряду зростали у минулому,

то більш імовірно, що вони будуть зростати і в майбутньому). Чим ближче показник

Херста до 1, тим більшу трендостійку властивість має ряд. І навпаки, чим ближче

показник Херста до 0,5, тим більш зашумленим є ряд.

21Знаходження окремих довгих корельованих лагів не є достатнім для визначення

довгострокової пам’яті. Дана властивість ще більше ускладнює процес виявлення

довгої пам’яті [21]. Важливим є не стільки автокореляція у часовому ряді, як її темп

спадання. Чим більш повільним є темп спадання автокореляції у часовому ряді, тим

більш довга пам'ять наявна у даних процесах. Відповідно у процесах із короткою

пам’яттю сума автокореляцій є меншою, і темп її гасання буде більшим. Параметр

Херста є добре визначеним у теоретичних моделях, проте його оцінка в реальних

економічних процесах є проблематичною. Часто в реальних економічних процесах

(індекси коливань фондових, валютних ринків) показник Херста також не дуже

відрізняється від 0,5 [23], що свідчить про процеси із короткою пам’яттю. Для

адекватної оцінки параметра Херста статистичні дані повинні бути репрезентовані

значною кількістю спостережень із відносно глибоким часовим рядом. Також

оцінювані параметри є дуже вразливими, як стверджується у праці [24], до наявних

тенденцій у даних, періодичності та інших джерел збурень. Значна кількість оцінних

параметрів вимагає спеціальної функціональної форми для моделей із довгою

пам’яттю. Зважаючи на складні вимоги до статистичних даних при оцінці

довгострокової пам’яті, неможливо використати модель (1) для часових еколого–

економічних процесів. Проте існує інша можливість виявлення окремих негативних

флуктуацій розвитку (кліматичні, ресурсні та ін.) із наступною оцінкою ступеня

закріплення відповідних процесів.

Практичні напрями підтвердження існування довгої пам’яті в еколого–

економічних системах. Із точки зору еколого–економічної безпеки важливим є

виявлення довгострокової пам'яті в соціально–економічних системах у відповідь на

негативні кліматичні та ресурсні флуктуації. Робоча гіпотеза полягає в наступному:

при виникненні негативної кліматичної та/або ресурсної флуктуації соціально–

економічна система включає адаптаційні механізми згладжування негативних

наслідків і «вбудовує» у свою діяльність захисні механізми попередження та/або

зменшення наслідків впливу негативних подій. Таким чином, кліматичні та ресурсні

флуктуації повинні залишати помітний слід (довга пам'ять) у розвитку соціально–

економічних систем.

22Негативні ресурсні флуктуації є стимулом для впровадження ефективних

технологічних процесів в економічній системі і, що ще більш важливо, зміни стилю

життя членів суспільства. Так, на прикладі Японії, де рік за роком, аж до кінця 70–х

років ХХ ст. автовиробники насичували ринок усе більш великими і потужними

моделями. Єдине, що стримувало параметри будівництва автомобілів, це правила

дорожнього руху і деякі законодавчі обмеження. Проте варто було відбутися

декільком ціновим флуктуаціям з боку нафтової галузі, як на поч. 1980 років

правила гри змінилися, і країна стала прагнути до випуску більш легких машин, які

споживають менше бензину, а японські споживачі у великих американських

моделях бачать не стільки розкіш, скільки несмак [25].

Ресурсні флуктуації мають неоднозначний вплив як на економічне зростання

(його активізацію чи пригнічення), так і на екологічну політику. Враховуючи

попередні газові кризи у 2006 і 2009 рр., Європейський Союз прийняв цілу низку

заходів у відповідь на скорочення газопостачання, у тому числі стимулювання

екоінновацій та ресурсозберігаючих заходів. У першу чергу до цього спонукали

зниження поставок газу європейським споживачам транзитом через Україну,

зокрема, станом на 6 січня 2009 р. Болгарія, Угорщина, Греція, Сербія, Словаччина

відчули зменшення поставок газу від 70 % до 100 %. Найбільше від газових криз

постраждали країни Центральної та Східної Європи, що не мали альтернативи

російському газу і не проводили диверсифікаційну політику. Таким чином, ресурсна

флуктуація (газовий конфлікт) «включила» довгострокові адаптаційні механізми у

країнах ЄС та Україні як із боку диверсифікації постачань газу, так і з боку

трансформації національних економік у напрямі енерго- та ресурсозбережень.

Зокрема, відповідно до твердження міністра у справах навколишнього середовища

Данії Іди Аукен [26] Європа у даний час переходить на відновлювальні джерела

енергії. Основною причиною цього є високі приховані витрати на традиційні

джерела енергії, нестабільні ціни на ресурс, ресурсні флуктуації (ресурси можуть

надходити з політично нестабільних регіонів) і кліматичні ризики. Уже сьогодні

Данія працює як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу і прагне

досягти 100 % показників використання поновлюваних джерел енергії до 2050 року.

23Таким чином, бачимо, що негативні ресурсні флуктуації мають довгостроковий

вплив на розвиток відповідних еколого–економічних та соціально–економічних

систем.

Враховуючи обмеженість невідновних ресурсів та зростання впливу

кліматичних змін, важливим альтернативним джерелом енергії стає сонячна

енергетика як одна із найкращих стратегій на відповідні негативні ресурсні

флуктуації. Унаслідок зусиль вчених вартість сонячних панелей за останні 25 років

зменшилася у 20 разів: до 0,5 – 1,1 євро на ват потужності. У цілому ефективність

сонячних батарей уже порівняна з ефективністю роботи газових і бензинових

двигунів: 0,1 – 0,15 євро за ват. Активізацію розвитку сонячної енергетики та

відповідні тенденції ресурсо– та енергозбереження в останні десятиріччя також

можна розглядати як активну стратегію національних економік у відповідь на

згладження очікуваних у майбутньому негативних флуктуацій.

Забезпечення трансформації соціально–економічних систем у бажаному

напрямі можна досягти завдяки керованим флуктуаціям. Прикладом керованих

флуктуацій є жорсткість (строгість) національної екологічної політики. Так,

підвищення строгості екологічної політики для Німеччини [27] зіграло важливу роль

у поширенні екоінновацій на рівні фірм. Зокрема, передбачувані і суворі екологічні

умови є важливою передумовою для багатьох фірм для впровадження додаткових

екологічних інновацій. Екологічні податки з повільними, але постійно зростаючими

ставками можуть забезпечити необхідні стимули для впровадження екоінновацій.

Країни ЄС через жорсткість національного екологічного законодавства та

високу залежність від ресурсних флуктуацій вже пройшли перші етапи формування

потреб сталого розвитку і в даний час працюють над більш ефективними товарами і

розроблення екологічно збалансованого способу життя. Існують три основні

стратегії просування ринку екологізації національної економіки та сприяння

екологічним інноваціям:

1. Активізація дії механізмів пропозиції («штовхаюча стратегія»). Ідея цієї

стратегії полягає у створенні системи мотиваційного впливу (екологічні стандарти,

24економічні інструменти, інформаційне забезпечення), яка буде стимулювати

(підштовхувати) суб’єкти господарювання в напрямі екологізації виробництва.

2. Дія механізмів попиту («тягнуча стратегія»), або виробничо–споживчий

локомотив. Впливаючи на попит виробництва товарів, послуг, технологій, можна

«тягнути» окремі ланки національної економіки. Суть цієї стратегії полягає в

необхідності переконати споживача як психологічно, так і економічно

використовувати екологічно чисті продукти.

3. Дія механізмів комунікаційних зв’язків між виробниками і споживачами

(«інтерфейс–стратегія»). З боку попиту фактором розвитку екологізації

національних індустрій є доходи на душу населення. Так, відношення до

навколишнього середовища та екологічної якості як до «предмета розкоші» означає,

що при зростанні доходів на душу населення більше коштів буде витрачатися на

охорону навколишнього середовища. Наприклад, країни ЄС є більш ефективними у

реалізації екологічних норм, оскільки виконавчі органи часто краще фінансуються і

система є набагато прозорішою.

Таким чином, будь–які негативні ресурсні флуктуації відбиваються у пам’яті

еколого–економічних та соціально–економічних систем шляхом включення

адаптаційних/біфуркаційних механізмів розвитку. Проведений аналіз показує, що

повторення окремих негативних флуктуацій (ресурсних, кліматичних, фінансових)

більш легко переносяться системами–реципієнтами, ніж початкові, оскільки

флуктуації залишають помітний слід у розвитку еколого–економічних систем.

Подібний результат можна досягти завдяки створенню керованих флуктуацій, якими

може стати регулювання умов ведення господарювання (строгість податкової,

екологічної політики та ін.) у межах національної економічної системи.

1.3. Теоретичний аналіз визначення місця «екотуризму» в системі адаптації економічних систем до кліматичних змін

За даними Всесвітньої туристської організації, міжнародний туризм швидко

оговтався від фінансової кризи та економічних потрясінь. У першій половині 2011 р.

число міжнародних туристів зросло на 5% порівняно з цим же періодом

25попереднього року й досягло 440 мільйонів. У 2010 р. туристична індустрія

принесла більше трильйона доларів США. З них 47% припадають на країни, що

розвиваються, де туризм є одним із основних джерел доходів і двигунів розвитку

[28].

Важливим фактором розвитку туризму є збільшення частки вільного часу в

суспільстві, тобто частини часу, яка не зайнята справами виробничої або життєвої

необхідності. Однак, попри те, що з кожним роком люди стають більш зайнятими та

вільного часу стає все менше, щорічні показники обсягу туристичних послуг та

туристичних потоків зростають. Так, у 2000–2013 рр. кількість туристів–громадян

України, що виїжджали за кордон, збільшилась у 1,8 рази, а кількість іноземних

туристів – у 3,8 [29].

Крім цього, глобальне погіршення стану навколишнього природного

середовища призводить до зростання значущості зеленого (екологічного) туризму

серед інших послуг сфери відпочинку та розваг. Всесвітня туристична організація

включає зелений туризм до п’ятірки найважливіших стратегічних напрямків

розвитку туризму до 2020 р. [30]. Тому проблема дослідження науково–методичних

підходів до визначення змісту терміну «екотуризм» є актуальною.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про туризм» [31] одним із основних

пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму є розвиток в'їзного та

внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму. Отже, в

законодавчій базі України зміст термінів «зелений туризм» та «екологічний туризм»

ототожнюються.

Питанням дослідження та аналізу змісту терміну «екотуризм» присвячені праці

багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених: Е. Бу (Boo Elizabeth) [32],

О. Ю. Дмитрука [33], В. І. Гетьмана [34], М. Ендікота (Marcus L. Endicott) [35],

М. Еплер (Megan Epler) [36], В. І. Лугового, Г. Себаллос–Ласкурейна (Héctor

Ceballos–Lascuráin) [37; 38], Б. Сільви (Blangy Sylvie) [36], Л. С. Слепокурова,

В. В. Храбовченко [39] та ін.

У цілому в літературі не існує універсального та єдиного визначення поняття

«екотуризм», кожен автор формулює своє власне бачення даної категорії, в деяких

26працях стверджується, що термін «екотуризм» є синонімом до терміну «зелений

туризм», «агротуризм» та ін. Тому виникає необхідність проведення теоретичного

аналізу науково–методичних підходів до визначення дефініції «екотуризм» та

виокремлення спільних і відмінних ознак із суміжними з нею категоріями.

Термін «екотуризм» є іноземним запозиченням, яке утворюється з двох слів

«еко–» і «туризм». Основа «еко–» (від грец. οικος – будинок, житло) поширена в

українській, англійській та новогрецькій мовах. У східнослов’янських, романських

та германських мовах вона асоціюється з поняттям «екологічний», яке підкреслює

зв’язок груп організмів (тварин, людини тощо) із середовищем, у якому вони живуть

[40]. Відповідно до Манільської декларації зі світового туризму, яка прийнята в 1980

р., туризм характеризується як «діяльність, яка має важливе значення в житті

народів із безпосереднього впливу на соціальну, культурну, освітню та економічну

сфери життя держав і їх міжнародних відносин» [41].

Уперше термін «екотуризм» запропоновано в 1983 р. Гектором Себаллос–

Ласкурейном (Héctor Ceballos–Lascuráin). На той час вже існувало 35 термінів, які

використовувалися для описання нової форми подорожі на природу. Серед

найбільш відомих були: природний (природно–орієнтований) туризм,

пригодницький туризм, зелений туризм, альтернативний туризм, сталий туризм,

природні канікули, навчальний туризм, науковий туризм, культурний туризм,

агротуризм, сільський туризм, м’який туризм та ін. [42]. Необхідно зазначити, що

виникнення перелічених вище видів туризму стало реакцією на розвиток

неконтрольованого масового (традиційного) туризму, який за свідченням [35]

«спричинює деградацію багатьох областей екологічного та культурного значення,

що призводить до втрати біологічного та культурного різноманіття, а також втрати

важливих джерел отримання доходу».

Всесвітній фонд дикої природи (World Wide Fund for Nature) пропонує таке

визначення цього виду туризму. «Екотуризм – туризм, що включає подорожі в місця

з відносно незайманою природою, з метою отримати уявлення про природні та

культурно–етнографічні особливості даної місцевості, яка не порушує при цьому

цілісності екосистем і створює такі економічні умови, при яких охорона природи і

27природних ресурсів стає вигідною для місцевого населення» [32].

Міжнародна Спілка охорони природи (International Union for Conservation of

Nature) надає своє визначення: «екологічний туризм або екотуризм – подорож з

відповідальністю перед навколишнім середовищем по відношенню до

непошкоджених природних територій з метою вивчення і насолодження природою

та культурними пам'ятками, яка сприяє охороні природи, створює «м'який» вплив на

навколишнє середовище, забезпечує активну соціально–економічну участь місцевих

жителів і отримання ними переваг від цієї діяльності» [37; 38].

Міжнародне товариство екотуризму (The International Ecotourism Society) дає

наступне визначення: «Екотуризм – це відповідальна подорож до природних

територій, яка сприяє охороні природи і покращує добробут місцевого населення»

[36; 43].

Маркус Ендікотт у своїх працях запропонував таке трактування: «екотуризм –

це подорожі з низьким антропогенним впливом на навколишнє середовище або тури

до природи» [35].

Л. С. Слепокуров, під екотуризмом розуміє «вихід в природу груп екологів із

метою прибирання сміття, ліквідації руйнувань, відновлення підземних джерел».

Як зазначає В. В. Храбовченко [39], «екотуризм – вид туризму, що ґрунтується

на туристичному попиті, пов'язаний із туристськими потребами в пізнанні природи і

привнесенні в збереження екосистем при одночасному врахуванні інтересів

місцевого населення». О. Ю. Дмитрук у своїх роботах стверджує, що екотуризм – це

«інтегруючий напрямок у туристській діяльності. Екологічним туризмом може бути

будь–який вид туризму, що реалізується в умовах активного перебування людини в

природному середовищі не лише з використанням його рекреаційних, пізнавальних

та інших можливостей, а й з урахуванням можливості їх відновлення, зберігання та

відтворення як на споглядальному, так і на практичному рівні» [33].

Згідно з визначенням В. І. Гетьмана [34] «екологічний туризм включає всі види

туризму, орієнтовані на збереження природного довкілля, зокрема заповідних

ландшафтів, налагодження гуманних стосунків із місцевим населенням та органами

самоврядування, поліпшення фінансово–економічного благополуччя регіонів».

28Проаналізувавши наведені визначення, можна сформулювати основні функції

екотуризму.

1. Пізнавальна – ознайомлення з культурно–етнографічними та природними

особливостями місцевості.

2. Зберігаюча – збереження цілісності екосистем та незайманості природних

ресурсів.

3. Мотивуюча – стимулювання соціально–економічної активності місцевого

населення та, як результат, покращення добробуту місцевого населення.

Запропоновані функції узгоджуються з відомими принципами екотуризму

[37;38]:

1) сприяє формуванню позитивної екологічної етики;

2) концентрується на внутрішніх, а не зовнішніх цінностях;

3) у вирішенні питань орієнтований на довкілля, а не на людину;

4) приносить користь дикій природі та довкіллю;

5) забезпечує взаємозв’язок людини з довкіллям;

6) ступінь задоволення екотуризмом вимірюється з точки зору екологічної освіти;

7) включає в себе значну підготовку та вимагає глибоких знань із боку

організаторів та учасників.

На підставі вивчення та критичного аналізу вищенаведених тверджень

проведено аналіз дефініційної основи терміну «екотуризм», визначено функції та

цілі, які враховуються кожним із трактувань (табл. 1.3.).

Таблиця 1.3 – Аналіз трактувань терміну «екотуризм» [розроблено

Б. Л. Ковальовим]

Джерело (автори) Функції, що враховуються Цілі, що враховуються

Гектор Себаллос–Ласкурейн, Міжнародна спілка охорони природи, В. В. Храбовченко

Пізнавальна, зберігаюча, мотивуюча

Екологічні, культурні, соціально–економічні

Міжнародне товариство екотуризму

Екологічні, соціально–економічні

М. Ендікотт, Л. С. Слепокуров Зберігаюча Екологічні

О. Ю. Дмитрук Пізнавальна, зберігаюча Екологічні, культурні

29

В. І. Гетьман Зберігаюча, мотивуюча

Екологічні, соціально–економічні

Як бачимо, всі трактування терміну «екотуризм» враховують екологічні цілі,

що зводиться до охорони навколишнього природного середовища та збереження

екосистем. До культурних цілей відносяться: ознайомлення з природними та

культурно–етнографічними особливостями місцевості. До соціально–економічних:

покращення добробуту місцевого населення, врахування його інтересів. Найбільш

узагальнюючим є визначення, які наводяться в [37;38;39], оскільки дані трактування

враховують три групи цілей: культурні, екологічні та соціально–економічні.

Раніше зазначалося, що в українській законодавчій базі термін «екотуризм»

ототожнюється за змістом із терміном «зелений туризм». З метою виокремлення

спільних або відмінних характеристик між даними термінами проведемо аналіз

існуючих трактувань терміну «зелений туризм».

За визначенням, яке дане в [44], «зелений туризм передбачає застосування в

туристичній індустрії екологічних методів і технологій».

В. І. Луговий розуміє під зеленим туризмом «специфічну форму відпочинку в

приватних господарствах із використанням майна та трудових ресурсів особистого

селянського, підсобного або фермерського господарства, природно–рекреаційних

особливостей місцевості та культурної, історичної та етнографічної спадщини

регіону» [45].

На урядовому порталі [46] можна прочитати таке трактування: «Сільський

зелений екотуризм – це новий вид туризму. Він передбачає не лише відпочинок у

сільському будинку, а й можливість спостерігати рослинний і тваринний світ,

ознайомитися з культурою певного регіону, відчути взаємозв’язок людини з

природою». Останні два визначення є близькими за змістом до терміну

«агротуризм», який набув популярності в США та країнах Західної Європи. Це

відпочинок у сільській місцевості (у селах, на хуторах, у зручних селянських хатах)

[44].

Ще одним із альтернативних видів туризму є сталий туризм (sustainable

tourism). Де Кадт [47] використовує цей термін для позначення всіх видів туризму

30(на основі природних або антропогенних) ресурсів, які сприяють сталому розвитку.

За визначенням [48], сталий туризм «фокусується на спадковості (фізичній або

культурній) і може існувати вічно. Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної

організації та Всесвітньої Ради з туризму й мандрівок: «сталий туризм відповідає

потребам як туристів, які відвідують туристичні центри, так і населення останніх;

крім того, він передбачає забезпечення та оптимізацію перспектив майбутнього

розвитку. Ресурси використовуються таким чином, щоб задовольнити економічні,

соціальні та естетичні потреби, але при цьому зберегти культурну унікальність,

найважливіші екологічні особливості, різноманіття біологічних видів та життєво

важливі системи [44].

У результаті дослідження встановлено, що в науковій літературі не

сформувалося єдиного підходу до визначення терміну «екотуризм». Можна

стверджувати, що основною метою екотуризму є запобігання негативним впливам

на природу; підвищення мотивації для туристів до участі в соціально–культурному

розвитку регіонів, а також для охорони природи та економічного збагачення

місцевого населення, що цілком відповідає трьом основним функціям екотуризму:

пізнавальній, зберігаючій і мотивуючій. На підставі критичного аналізу трактувань

терміну «екотуризм» встановлено, що він є приватним випадком сталого туризму, а

термін «агротуризм» – приватним випадком сільського зеленого туризму.

1.4. Теоретичні аспекти та критеріальні оцінки управління якістю

довкілля на макроекономічному та регіональному рівнях

Управління великими процесами і подіями рідко відбувалося без впливу

великих економічних гравців, одним із них найчастіше виступає держава, коли мова

йде про події в межах країни. В управлінні природокористуванням держава

відігравала і буде відігравати ключову роль, так як саме за її встановленими

правилами відбувається процеси пов’язані з видобутком корисних копалин, їх

використанням, а також поводження з забрудненням. Можливості держави в

31управлінні якістю довкілля не можна недооцінювати, але і переоцінювати також не

потрібно, останнім часом так складається ситуація, що всі негаразди пов’язані з

забрудненням, покладаються на обов’язки державних органів. Але чи дійсно за те,

що на вулицях розкидане побутове сміття, потрібно відповідати державним органам,

чи можливо жителі і суспільство загалом повинні приділяти цим питанням певну

увагу? В будь–якому випадку є такі питання, які підпадають під сферу впливу

державних органів і серед них, як вказується в праці [49] потрібно назвати такі

напрями: екологічне оздоровлення деградованих природних об’єктів, ландшафтів і

стабілізація екологічного стану держави; формування національної екологічної

мережі; охорона навколишнього природного середовища; забезпечення екологічної

безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами; екологізація

загальних функцій управління державою; екологізація соціально–економічного

розвитку, впровадження принципів збалансованого розвитку; розвиток

національного екологічного партнерства. Держава як і всі суб’єкти господарювання

знаходиться під постійним впливом навколишнього середовища, що залежить як від

дії об’єктивних природних процесів так і визначаються окремими об’єктами

управління. Взагалі відповідно до праці [50]. стан забезпечення еколого–

орієнтованого розвитку відбувається з урахуванням трьох принципових аспектів:

ідеї сталого розвитку, ідеї екологічної безпеки, та методології комплексного

управління еколого–орієнтованою діяльністю.

Держава займаючи пріоритетне положення в висуванні та впровадженні

завдань екологічно сталого розвитку, повинна виступити ініціатором «Національної

політики» завдяки своєму монопольному становищу в економіко–правовому полі

господарювання країни [51].

На сьогодні найбільш розвиненим напрямком досліджень у сфері державного

регулювання якості навколишнього природного середовища є забезпечення

екологічної безпеки. Для прикладу Хлобистов Є.В. вважає, що «…визначальним для

років державної незалежності України у площині екологічної безпеки стало

створення економічного механізму природокористування та охорони

навколишнього природного середовища, вдосконалення моніторингу стану

32довкілля, визначення найгостріших регіональних і національних екологічних

проблем та програмування їх вирішення, адміністративне вдосконалення системи

управління природокористуванням й охороною навколишнього середовища.

Недостатність методологічних підходів спонукали МНС України до формування

власної стратегії, назва якої – природно–техногенна безпека – за суттю тотожна до

екологічної безпеки, а за впровадженням орієнтувалась на галузевий підхід. З

іншого боку, декларативними залишилися підходи до розбудови системи

екологічного страхування, лізингу, інноваційної та інвестиційної діяльності» [52].

До основних проблем регулювання природно–техногенної безпеки відносять:

забезпечення, впровадження та реалізації державних програм по захисту населення

від надзвичайних природних (техногенних) порушень; створення механізму захисту

прав громадян на безпечні умови проживання; економічне стимулювання

виробництва та споживання безпечних товарів та технологій; забезпечення

державного контролю за дотриманням законодавства [53].

На думку Жарової Л. В. [54] реалізація концептуальних положень сталого

розвитку, незалежно від ієрархічного рівня простору повинна виконуватися через

правову, організаційну, фінансово–економічну, науково–освітню і інформаційну

компоненти механізму. Для України правова компонента включає такі нормативні

документи, які регулюють і регламентують порядок вирішення питань

економічного, соціального і екологічного характеру. Серед головних документів

котрі формують правове поле України в області сталого розвитку можна назвати:

Конституцію України, Закони України «Про місцеве самоуправління», «Про

систему оподаткування», «Про Державний бюджет», «Про туризм» та ін.

Організаційна компонента механізму – це система організацій, служб та установ

котрі виконують основні функції ефективного регіонального управління.

Фінансово–економічна компонента механізму сталого розвитку – це система

відносин в сфері формування, розподілу і використання грошових коштів з метою

стимулювання і забезпечення концепції сталого розвитку. Науково–освітня

компонента включає в себе систему освітніх закладів, які генерують нові знання, а

також поширюють їх серед населення.

33Однією з ключових проблем вітчизняної конкурентоспроможності є надто

високі показники енерго- та ресурсомісткості одиниці виробленої продукції.

Вважаємо, що необхідно змінювати підходи до оподаткування забруднюючих

речовин, і стимулювання ресурсозберігаючих технологій. На основі

проаналізованих праць встановлено, для того, щоб плата за забруднення виконувала

одну з своїх головних функцій, а саме стимулюючу, потрібно на державному рівні

створити такі умови, щоб ставки плати забезпечували окупність природоохоронних

заходів. Економічний зміст даного питання полягає в тому, що зекономлені кошти

від сплати за забруднення повинні забезпечити окупність відповідного

природоохоронного (більш ефективного) обладнання за період його експлуатації. В

протилежному ж випадку не маючи під собою підґрунтя у вигляді економічної

ефективності багато природоохоронних заходів не матимуть успіху. На сьогодні

низькі платежі за викиди забруднюючих речовин в навколишнє природне

середовище ні яким чином не стимулюють впровадження екологічного обладнання.

Зростання конкуренції, в тому числі міжнародної, виступає тим чинником, котрий

стимулює впровадження більш ефективних технологій, які до речі дуже часто є

більш дружні до довкілля, саме таким чином опосередковано досягається ефект

зменшення рівня забруднення. Відповідно до праці [55] в РФ основою введеної

плати за забруднення були покладені наступні принципи: економічне стимулювання

впровадження екологічно чистих технологій і природоохоронних заходів;

акумулювання платежів в системі бюджетних екологічних фондів і їх цільове

використання; пропорційність платежів величині завданих збитків; встановлення

підвищених ставок за понадлімітні викиди.

Роль держави в умовах сталого розвитку може характеризуватися декількома

напрямами. Економічні тенденції розвитку ресурсодобувних галузей знаходяться в

такій ситуації, що високопродуктивні джерела ресурсів вичерпуються і постає

питання підвищення ефективності використання мінерально–ресурсного потенціалу

на основі новітніх технологій. На короткострокову перспективу ставляться завдання

випереджаючого розвитку обробної промисловості, а в її структурі –

машинобудування. Потрібно звернути увагу, що при визначенні ресурсного

34потенціалу регіону значний інтерес, крім мінеральних і паливних ресурсів,

представляють земельні і водні, які разом з трудовими ресурсами і визначають

економічний потенціал регіону. Стратегічними цілями державної еколого–

економічної політики повинні стати досягнення оптимальних рівнів відтворення

природних ресурсів, їх раціональне і збалансоване використання, а головними

критеріями в досягненні даної цілі повинна бути орієнтація на зростання соціально–

економічного потенціалу, і підвищення якості життя населення [56].

На нашу думку актуальними з позиції досягнення сталого розвитку на

загальнодержавному рівні можуть виступити цілі та пріоритети, зображені на

рис.1.1.

Пріоритети та шляхи реалізації збалансованого еколого-економічного розвитку регіонів України

Пріоритети

Зменшення енерго-та ресурсомісткості одиниці

виробленої продукції

Шляхи реалізації

Наявність та впровадження ефективної стратегії сталого

розвиткувиробництва

Збереження запасів природного капіталу в тій

частині, котра необхідна для його самовідновлення

Збільшення оподаткування забруднення, стимулювання

ресурсозберігаючих технологій

Перехід на відновлювальні види енергії

Зрівняння цін по відновлювальних та

невіднолювальних видах палива

Забезпечення сталого розвитку адміністративно-територіальних

систем

Перехід розвитку на принципи «сильної стійкості»

35Рис.1.1. Пріоритети та шляхи реалізації збалансованого еколого–економічного

розвитку

Різноманіття підходів до регулювання сфери раціонального

природокористування пов’язано зі складністю об’єктів регулювання, оскільки

виробничі підприємства мають різну еколого–економічну ефективність і відповідно

природоохоронні затрати. В економічній науці розглядають два види обмежень

забруднення на виробничих підприємствах: прямі та непрямі. У випадку, коли

економічні або адміністративні інструменти спрямовані безпосередньо на загальну

кількість викидів, такі заходи впливу відносять до прямих методів впливу. Прямі

методи включають платежі за емісії викидів, квоти (ліміти) та стандарти. Крім того,

як зазначається в праці [57] впровадження ефективної плати за забруднення буде

сприяти значному зменшенню природоохоронних витрат. Підприємства з низькою

вартістю ліквідації забруднення будуть намагатися як найшвидше його зменшити, а

підприємства, з високою вартістю природоохоронних заходів, хоч і не зменшать

забруднення, проте держава отримує значні фінансові надходження для ліквідації

завданих збитків. Іншою перевагою плати за забруднення є те, що дана система

дозволяє забруднювачу вибирати напрямок своєї діяльності серед широкого спектру

можливих варіантів: забруднювати і платити, зупинити виробництво, інвестувати в

очисне обладнання, внести зміни у виробничу технологію, замінити саме

виробництво [57].

Варто підкреслити, що основними вадами існуючих економічних інструментів

регулювання природокористування є: встановлення платежів за забруднення на

досить низькому рівні через побоювання покласти непосильне фінансове

навантаження на промислові підприємства; підприємствам значно простіше

здійснювати плату за забруднення, ніж витрачатися на дороге природоохоронне

обладнання; платники екологічних та ресурсних платежів не отримують економічної

підтримки з боку держави у реалізації власних природоохоронних заходів і тому

намагаються будь–що їх зменшити; місцеві органи можуть повністю або частково

звільнити від платежів збиткові, але необхідні в регіоні підприємства; суми штрафів

за природоохоронні порушення залишаються надто низькими порівняно з вартістю

36діяльності, спрямованої на ліквідацію екологічних наслідків цих порушень.

Економічні санкції за причинену екологічну шкоду покликані стримувати розвиток

сильно забруднюючих виробництв і тому навіть в умовах відновлення ефективного

штрафного механізму потрібно добре проаналізувати виправданість даних дій.

Більшість промислової продукції створюється в галузях з високим споживанням

ресурсів та енергії, а також продукуванням значного забруднення. Впровадження

потужних штрафних санкцій може зупинити розвиток промислового виробництва,

через високу імовірність збитків. Виходячи з цього більшість фахівців сходяться до

думки використання стимулюючих інструментів для впровадження

ресурсозберігаючих і природозберігаючих технологій, замість штрафних санкцій. А

екологічний податок, як стверджується в праці [58] доцільно брати в розмірі

економічної шкоди, що завдається підприємствами забруднювачами.

До непрямих методів впливу відносять субсидії для більш чистого обладнання,

податки на готову продукцію, плату за сильно забруднюючу сировину, податки на

експорт продукції та ін. Зокрема, що б знизити викиди на одиницю використаної

сировини пропонується застосовувати пільгове оподатковування, або ж субсидовану

видачу кредитів для придбання екологічно дружніх технологій. Варто підтримати

ідеї провідних вітчизняних науковців, що в нинішніх умовах потрібно шукати

шляхи реформування податкової системи з метою підвищення стимулюючої, а не

фіскальної ролі екологічних податків, введення нових більш ефективних

інструментів екологічної політики, спрямованих на захист та збереження

повітряного, водного, лісного, земельних фондів. І, нарешті, податки на випуск

продукції або/також на її експорт побічно сприяють зменшенню викидів. У

загальному ж система прямого й непрямого оподатковування викидів представлена

в табл. 1.4

Таблиця 1.4 – Методи регулювання викидів шкідливих речовин

Прямі методи регулювання викидів Непрямі методи регулювання викидів

Плата за забруднення Квоти (ліміти)ДержстандартШтрафи

Субсидії для більш чистого обладнання

Плата за сильно забруднюючу сировину

37Податки на готову продукціюПодатки на експорт продукції

Значного розвитку податкові механізми раціонального природокористування

набули в праці [59], де аналізується чинна система оподаткування

природокористування в Україні і запропоновано ідеальну систему оподаткування на

принципах ефективності, об’єктивності, неупередженості, та справедливості.

В результаті проведення природоохоронних заходів спрямованих на зменшення

емісій забруднюючих речовин, а також внаслідок впровадження механізмів

позитивної мотивації існує декілька варіантів поводження підприємств

забруднювачів. По–перше, зменшити виробництво продукції пов'язаної зі значними

емісіями забруднюючих речовин. По–друге, використати нові технології (якщо це

дозволяє фінансове становище підприємств). По–третє, змінити склад вхідної

сировини (більш якісна сировина може посприяти зменшенню забруднення). І,

нарешті, можна поставити фільтри й різний роду очисні спорудження. На нашу

думку завданням же ефективних заходів повинне стати не встановлення фільтрів,

або скорочення обсягів виробництва, але створення умов для більш повної реалізації

технологічного потенціалу вітчизняних підприємств.

Разом з проведенням заходів по стимулюванню екологічного розвитку

потребують подальшого вдосконалення і фонди по використанню отриманих

коштів. Екологічні фонди – це установи, які створені для акумулювання коштів на

охорону навколишнього природного середовища. Екологічні фонди носять

перерозподільний характер, тобто платежі та штрафи від забруднення

використовуються з метою фінансування прородоохороних програм. Фонд

формується за рахунок частини коштів, що надходять від зборів за забруднення

навколишнього природного середовища, та інших джерел визначених

законодавством. Кошти фонду спрямовуються бюджетними програмами відповідно

до планів природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів і кошторисів, що

затверджуються головними розпорядниками бюджетних коштів у порядку

встановленому законодавством України. З економічної точки зору встановлені

штрафи за екологічні порушення не виконують визначених законодавством функцій

38(наказової, обмежуючої) оскільки здебільшого визначені в абсолютних показниках

або ґрунтуються на неоподаткованих мінімумах доходів громадян [60;61;62;63].

Вважаємо раціональним і обґрунтованим встановити диференційовану плату за

забруднення виходячи з обсягів забруднення й причиненого збитку. Впровадження

цих заходів буде стимулювати підприємства обмежувати викиди, оскільки менші

викиди означають менші платежі. Дана схема плати за забруднення

використовується в багатьох країнах і вже довела свою ефективність. Крім того,

контролюючі органи зможуть заощадити витрати часу й ресурсів, оскільки

підприємства будуть самі зацікавлені у визначенні правильних показників викидів.

В умовах коли кількість підприємств які створюють викиди незначна контролюючі

органи повинні приділяти особливу увагу розмірам викидів, інноваційному

потенціалу й фінансовій стабільності підприємств.

Ефективність використання фондів навколишнього природного середовища

знаходиться на досить низькому рівні і в першу чергу це пов’язано зі значною

розпорошеністю фінансових ресурсів, постійним дефіцитом коштів, відсутністю

організованих структур по управлінню коштами фондів, відсутністю в межах

визначених областей (регіонів) конкретних програм по використанні ресурсів

фондів [64].

Крім того, якщо брати до уваги ефективність виконання вже профінансованих

програм, то в даному випадку до виявлених недоліків можна віднести: недостатню

керованість процесами формування та реалізації програм через не визначення

функцій та повноважень відповідних управлінських органів; відсутність належного

контролю за виконанням; відсутність прозорої поточної звітності.

Результати дослідження природоохоронної діяльності в України, показали, що

екологічна політика по відношенню до підприємств зорієнтована на подолання

наслідків екодеструктивних процесів. У той же час як стимулююча еколого–

економічна політика зорієнтована не на боротьбу з наслідками, а на попередження

негативних проявів. Крім того, стимулююча еколого–економічна політика виступає

базовою для зменшення енергозалежності та вдосконалення власних виробничих

процесів. На сьогоднішній час механізми екологічного оподаткування не є

39ефективними, так як не створюють реальних стимулів для енергозберігаючих та

природоохоронних заходів. В дослідженнях вітчизняних науковців значна увага

приділяється розширенню (заміни) бази природоресурсного оподаткування, зокрема

ставилися навіть питання оподаткування повітря, хоча, в даному випадку варто

погодитися з роботами [65;66;67], що потрібно не збільшувати податковий прес, а

вдосконалювати систему нормування промислових відходів в атмосферу.

Суто фіскальна спрямованість податкових платежів не створює стимулів для

подальшого розвитку природозберігаючих технологій. Приведені ставки платежів за

забруднення стану навколишнього природного середовища, не те, що не створюють

умов для провадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, а навпаки –

стримують будь який розвиток хімічних, енергетичних та металургійних індустрій.

Якщо до всього цього додати, ще й роками занижену ціну за використання

енергетичних ресурсів, то обґрунтованим є висновок про то, що кризова ситуація в

виробничих підприємствах України назрівала протягом тривалого часу. Внаслідок

не надто жорсткої державної екологічної політики, підприємствам металургії, хімії,

добувної промисловості було набагато простіше сплатити штрафи за порушення

екологічного законодавства (зокрема перевищення лімітів викидів), ніж

впроваджувати ресурсозберігаюче і маловідходне (дороге, але ефективне)

обладнання. Тому доцільним є пошук та впровадження таких інструментів

екологічної політики які б не стримували розвиток промисловості та одночасно

забезпечували зменшення екодеструктивного впливу на навколишнє природне

середовище. Для вирішення зазначеної проблеми перспективним є використання у

господарській діяльності такого дієвого інструменту екологічної політики, як

екологічний менеджмент та аудит. Зазначимо, що даний інструмент набув широко

поширення у зарубіжній практиці. Зарубіжний досвід свідчить, що за умов

ефективного впровадження та функціонування системи екологічного менеджмент та

аудит, підприємство у майбутньому отримає не лише прямий екологічний ефект, а й

непрямі економічний і соціальний. Так, до прямих вигод проведення екологічного

аудиту на промислових підприємствах можна віднести:

зменшення обсягів забруднення навколишнього природного середовища;

40 зниження обсягів споживання сировини, матеріалів;

зниження обсягів утворення різного роду відходів тощо.

До непрямих вигод проведення екологічного аудиту потрібно віднести:

економічні ефекти від впровадження певних заходів щодо попередження

екодеструктивного впливу: зниження витрат на додаткову обробку сировини

та матеріалів, зниження витрат на зберігання відходів тощо;

зменшення обсягів природоохоронних платежів, санкцій;

економія в рамках всієї системи логістики промислового підприємства

корпоративного сектору економіки (враховуючи витрати на транспортування,

зберігання, поводження з відходами, транспортування надлишкової маси

виробу і т. п.);

отримання додаткового прибутку за рахунок формування корпоративного

екологічного іміджу, підвищення рівня еколого-економічного рейтингу;

зростання ринкової вартості (курсу акцій) акціонерного товариства;

підвищення довіри акціонерів компанії;

підвищення якості продукції та конкурентоспроможності компанії тощо.

Держава оперує інструментами котрі обмежують природодеструктивну

діяльність підприємств, а не спонукає до впровадження екологічно безпечних

способів ведення господарювання. Останні інструменти носять майже віртуальний

характер, оскільки ніде на практиці не використовуються в Україні (далі

законодавчо встановлених принципів позитивні механізми стимулювання

раціонального природокористування не пішли). Найголовнішими проблемами

економічного механізму екологічного регулювання, на думку Веклич О.О. [68],

можна назвати: надто тривале формування механізму (його відставання від

вирішення багатьох поточних проблем); відставання від темпів та потреб руху

національних продуктивних сил; відсутність комплексності; негнучкість

інструментарію.

411.5. Розробка теоретичних засад підвищення стійкості та еколого–

економічної ефективності виробничих систем

Сутність і природа сучасних трансформацій економіки, що активно

виявляються вже кілька років поспіль і називаються глобальною економічною

кризою, є предметом дискусії вчених і управлінців. Так само дискусійними є і

конкретні чинники впливу на екологічну безпеку, хоча загалом зрозуміло, що

причиною екологічної кризи є негативний техногенний вплив. Вивчення причин

трансформації природного середовища, природних умов і ресурсів почали

оприлюднюватися у доповідях Римському клубу в 70–х роках, коли на основі

статистичного лінійного аналізу було виявлено нові закономірності [69].

За останні сорок років стало зрозумілим, що дійсність не повністю відповідає

прогнозам, і розвиток здійснюється нелінійно. Тенденції в економіці, екології та

соціології достовірно прогнозуються виключно на короткотермінову та середньо

термінову перспективу. Виявлення закономірностей у сфері сталого розвитку,

визначеного 1992 р. [70] новою глобальною ідеологією розвитку людства, триває.

Дослідження тенденцій, оцінювання, прогнозування та формування обґрунтувань

управлінських рішень у сфері екологічної безпеки ускладнюють такі чинники:

• ілюзорність прогресу природного середовища в умовах техногенного впливу;

• динамічність і відносна умовність структури систем;

• якісні стрибки, не лінійність розвитку систем, невизначеність тенденцій

(надзвичайні ситуації, кризи);

• адаптація екосистем, їх антропогенно–обумовлена трансформація, створення

антропогенно–модифікованих біогеоценозів.

На думку, теоретиків постмодернізму, ідея лінійності була домінуючою

протягом практично всієї історії існування європейської культури. Типи системної

організації, освоєні до цього часу, могли бути адекватно інтерпретовані саме в цій

парадигмі. У природничому пізнанні це виражається в ідеї еволюції, а в науках

гуманітарного циклу – в ідеї прогресу. За оцінкою Р. Нісбета, «протягом майже

трьох тисячоліть жодна ідея не була важливішою або навіть настільки ж важливою,

як ідея прогресу в західній цивілізації» [71].

42Е. Тоффлер оцінює «сучасну стадію соціальних змін» як таку, що має

нелінійний характер. Сучасне суспільство здійснює радикальний цивілізаційний

переворот, що передбачає орієнтацію на ідеал глобальної цивілізації як єдиний

планетарний комплекс, що формується на основі етнокультурного різноманіття та

організаційного поліцентризму. Такий ідеал з очевидністю передбачає відмову від

презумпції лінійного прогресу, що ґрунтується на ідеї уніфікації форм і шляхів

розвитку.

Отже, у центрі уваги як природничої, так і гуманітарної науки сьогодні є ідея не

лінійності. У сучасних природничих науках очевидним лідером стає синергетика як

концепція нелінійних динамік [71].

Синергетику можна розглядати як певний методологічний аналог

постмодернізму в природничих науках. Вона формує методологічний

інструментарій нелінійного мислення для широкого спектру наукових пошуків – від

квантової механіки до вивчення історії людства, від природних систем до

суспільних. Сучасна філософія виробляє засоби адекватного опису неврівноважених

систем, здатних до самоорганізації. Основою моделювання нового типу динаміки є

нелінійні саморегулювальні процеси в хаотичних аструктурних середовищах.

Концептуальна модель нелінійних динамік як синтез постмодернізму в гуманітарній

сфері та синергізму в природничій містить такі позиції:

• не лінійність динамічних процесів, через які внаслідок неврівноваженості

системи формується розгалуження еволюційних перспектив системи, відкриває

можливості радикальної трансформації змісту і вектору еволюції системи у спосіб

формування віяла альтернативних шляхів її розвитку;

• неврівноваженість системи розкривається не через поняття структури, а через

поняття дисипативних структур як принципово не фінальних версій конфігурування

неврівноваженого середовища або через постмодерністське поняття структуризації,

що фіксує нон–фінальність структурної організації системи, її відкритість до

радикальних трансформацій [72].

Перехід до дисипативних структур за І. Р. Пригожиним стає можливим лише в

результаті якісного стрибка після досягнення граничних значень параметрів, тобто в

43точці біфуркації. В процесі самоорганізації виникають складніші та досконаліші,

гнучкіші структури. Отже, лише в неврівноваженій системі можуть мати місце

унікальні події та флуктуації. Варіативність сценаріїв розвитку залежить від впливу

середовища та взаємодії неврівноважених і неструктурованих складових, що

уможливлюють появу інших, ефективніших, форм організації.

Такі явища та об’єкти, як довкілля, клімат, екологія та людська нервова система

можуть бути зрозумілими через вищеописані терміни, які враховують як

стабільність, так і нестабільність [69].

У сучасній управлінській науці під безпекою розуміють стан, за якого з

достатньою вірогідністю виключено вияви небезпеки. Під небезпекою розуміють

процеси, явища, властивості предметів, об’єкти, що здатні у певних умовах

завдавати шкоди, тобто будь–які явища, що загрожують життю та здоров’ю людини.

Кількісною оцінкою небезпеки є ризик, що визначається як частота або ймовірність

однієї події при настанні іншої [69]. Таким чином, екологічна безпека оцінюється як

ризик надзвичайних ситуацій щодо людей.

Методологія постмодернізму розглядає надзвичайні ситуації із суб’єктивного

погляду потерпілих, включаючи рятувальників і всіх, хто у певний спосіб був

залучений у подію, навіть якщо він тільки виявляв цікавість щодо неї. Будь–яке

нещастя має глибоко особистий вплив і потрясає суб’єктивні основи світу, який

кожна людина будує для себе і в якому вона живе [73]. Це породжує варіативність

можливостей, а значить, і розвиток, що відкриває нові перспективи.

Певний суб’єктивізм у визначенні реалізується через фактичну відсутність

суб’єкт–об’єктних відносин у методології постмодернізму, або як це описується у

синергетиці та теорії нелінійних динамік. Остання конституюється у сучасній

культурі, описуючи процеси, які можуть бути віднесені до нелінійних, тобто таких,

у процедурності яких реалізує себе феномен версифікації (розгалуження)

перспективних теорій еволюції роз витку [73].

Такого роду рефлексія передбачає співвіднесення принципів наукового етосу із

соціальними цінностями, представленими гуманістичними ідеалами, і потім

44введення додаткових етичних зобов’язань при дослідженні та технологічному

освоєнні складних людино–розмірних систем [73].

Класична, некласична, постнекласична наука припускає різні типи рефлексії

над діяльністю: виключення пояснення всього, що не стосується об’єкта, – класика;

осмислення співвіднесеності пояснювальних характеристик об’єкта з особливістю

засобів і операцій діяльності – некласика; осмислення ціннісно–цільових орієнтацій

суб’єкта наукової діяльності в їх співвіднесенні із соціальними цілями і цінностями

– постнекласика. Важливо, що кожен з цих рівнів рефлексії корелює із системними

особливостями досліджуваних об’єктів і є умовою їх ефективного освоєння: простих

систем як домінуючих об’єктів в класичній науці; складних саморегульованих

систем – у некласичній науці; складних систем, що само розвиваються, – в

постнекласичній науці. Об’єктивність дослідження як основна вимога науки щоразу

задовольняється тільки завдяки відповідному рівню рефлексії, а не всупереч йому.

Всі три типи наукової раціональності взаємодіють, і поява кожного нового не

скасовує попереднього, а лише обмежує його, окреслює сферу його дії. При

теоретико–пізнавальному описі ситуацій, що належать до різних типів

раціональності, щоразу потрібно вдаватися до особливої ідеалізації суб’єкта

пізнання. І між цими ідеалізаціями можна встановити зв’язки. Класична наука і її

методологія абстрагується від діяльнісної природи суб’єкта, в некласичній ця

природа є вже явною, в постнекласичній – доповнюється ідеями соціокультурної

обумовленості науки і суб’єкта наукової діяльності. Суб’єкт пізнання не означає

окремого дослідника, який здійснює пошук і створює нову наукову теорію. З

ускладненням наукової діяльності та вивченням її об’єктів те, що створювалося на

етапі класичної науки одним дослідником, часто стає результатом діяльності

колективу вчених – колективним суб’єктом пізнання, з особливими комунікаціями

між ними і певним поділом наукової праці.

Складні комунікації всередині дослідницького співтовариства виникають в

постнекласичній науці. Тут освоюються часто унікальні, людино–розмірні системи,

що само розвиваються і вимагають узгоджених зусиль фахівців вже не з однієї, а з

кількох дисциплін [73]. Формуються відповідні мережі комунікацій, з’являються

45нові функціональні ролі в кооперації дослідної праці. Необхідність етичної оцінки

дослідних програм вимагає спеціальних експертних знань. Зростає роль

методологічного аналізу як умови комунікації носіїв різних «дисциплінарних

знань», що включаються до складу «колективного дослідника» тієї чи іншої

людино–розмірної системи [74].

В Україні над створенням філософії природи працював професор В. С.

Крисаченко [74], який фактично започаткував цей напрям в українській науці. Варто

згадати також М. Хилька та А. Толстоухова, які, розглядаючи питання про

суспільну систему, тип соціально–економічних відносин як причину екологічної

кризи, зазначають, що «по–перше, соціальні системи мають сенс і виправдання

лише тією мірою, якою вони здатні розкрити можливості і прагнення кожного

суб’єкта зробити його життя більш яскравим, повним, щасливим; по–друге, сама

система формується відповідно до ідейних настанов, ідеалів, запитів і очікувань

людей; по–третє, жодній із соціальних систем не вдалося забезпечити екологічно

збалансований напрям розвитку, який передбачає і розвиток культури. Тоді,

можливо, визначальною причиною екологічної кризи буде небачена до цього часу

криза духовної культури. І для цього є підстави, адже більшість людей нині

перестала шукати духовний сенс життя, вона шукає матеріальних життєвих

благ» [75].

Далі вчені стверджують, що занепокоєння людей накопиченням матеріальних

цінностей перетворило природу на бездуховне середовище проживання, а найвища

істота в цьому середовищі дозволяє собі підкорювати і споживати, використовуючи

науковий доробок і технічні засоби. При цьому Р. Баландін зауважує, що ця істота

«живе лише кілька десятиліть, тоді як земна природа, що створила її, нараховує

щонайменше мільярди років. Виходить, що заради цього швидкоплинного тріумфу

споживача вершилась уся неймовірна геологічна історія, споруджені великі храми

гірських вершин, рухаються хмари, розкинулись океани, ллється сонячне

світло...» [76].

Як стверджував відомий історик та етнограф, автор теорії етногенезу

Л. Гумільов, «суто споживацьке ставлення до природи існувало дійсно завжди і не

46слід думати, що подібне ставлення до природи властиве тільки сучасним

представникам так званого цивілізованого світу. І в ранішні часи серед інших

народів простежувалося таке саме споживацьке ставлення до природи, з такими

самими жалюгідними наслідками. За 15 тис. років до нашої ери на Землі не було

пустель, а тепер куди не кинь оком – пустелі. А будь–яка пустеля – це результат

загибелі природи через діяльність людини, яка вважає себе її царем» [74].

Найважливішим завданням людства сьогодні постає створення моделі

життєздатного суспільства, яке «вміє задовольняти потреби всіх своїх членів, не

прирікаючи на злидні майбутні покоління» [77]. На жаль, реальної моделі такого

суспільства поки що немає, але існує нагальна потреба зробити питання збереження

навколишнього природного середовища головним організуючим принципом

функціонування цивілізації [77]. Для цього людству потрібно об’єднатися, аби

вжити рішучих заходів і домовитися про їх засоби.

Напрямом вирішення зазначених питань є концепція сталого розвитку. Саме

поняття «сталий розвиток» (sustainable development) вперше з’явилося у доповіді

«Всесвітня стратегія охорони природи» (1980 р.), представленій Міжнародним

союзом охорони природи і природних ресурсів. У Доповіді розвиток визначається

як модифікація біосфери і використання людських, фінансових, відтворюваних і не

відтворюваних природних ресурсів для задоволення потреб людей. Для того, щоб

розвиток був сталим, слід зважати не тільки на економічні, а й соціальні, екологічні

та культурологічні чинники у довготривалій перспективі. Але найбільше звернуло

увагу світової громадськості до поняття «сталий розвиток» оприлюднення доповіді

«Наше спільне майбутнє» (1987 р.), підготовленої Всесвітньою Комісією з

навколишнього середовища і розвитку.

Саме висновки цієї Комісії заклали теоретико–методологічну і концептуальну

основу рішень, прийнятих у межах Ріо–92, про необхідність для цивілізації виходу

на рівень сталого розвитку. Під сталим розвитком розуміється розвиток, що

дозволяє на довготривалій основі забезпечувати стабільне економічне зростання, яке

не призводить до деградаційних змін у природі. При цьому особливо зауважується

на тій обставині, що вихід на рівень сталого розвитку дозволяє розраховувати на

47задоволення потреб як теперішніх, так і майбутніх поколінь, не відкидаючи тези про

реальні обмеження ресурсно–природного потенціалу біосфери [47].

Концепція сталого розвитку стала теоретичною основою розвитку людства на

наступні десятиліття. Одним з практичних механізмів реалізації цієї Концепції на

Конференції Ріо + 20 визначено саме «зелену економіку» [70].

Фактично християнські та позитивістські уявлення, що становили

методологічну основу наукової діяльності останнє тисячоліття, дедалі менше

відповідають реаліям сьогодення. Тому ми можемо розглядати осмислення сучасних

екологічних трансформацій економіки як філософську основу. Таким чином, у

результаті об’єктивних процесів трансформування природного середовища під

впливом господарської діяльності в єдиній системі природокористування

відбуваються процеси трансформації господарської діяльності та способу життя і

мислення людини.

Такі процеси можна назвати екологічною трансформацією господарства, тобто

створення нового, «зеленого» (чистого) сектору виробництва, сільського

господарства та сфери обслуговування, які відбуваються паралельно з

трансформаційними процесами «озеленення» існуючих галузей економіки. Загалом

трансформація природного середовища викликала не тільки вимушені зміни у

структурі господарства, а й відповідні зміни у світосприйнятті людства.

Аналіз теоретичних досліджень трансформації ресурсної бази економічного

розвитку суспільства доводить взаємопов’язаність рівня антропогенної

трансформації природних умов, які за наявної технологічної бази вважаються

ресурсами, із світосприйняттям людини себе як частини природи або

відокремленням природи як зовнішньої сили. Саме цей чинник формує рівень

економічної безпеки глобальних і державних систем природокористування.

Одним із сучасних інноваційних підходів до обґрунтування прийняття

управлінських рішень є отримання інформації дистанційними методами та

застосуванням ГІС-моделювання. Географічні інформаційні системи дозволяють

візуалізувати об’єкти та результати моделювання. Для обґрунтування управлінських

рішень у сфері економічної безпеки в умовах екологічних загроз необхідна

48просторово локалізована інформація як про природні характеристики території, так і

про рівні негативного техногенного впливу на реципієнтів цього впливу –

населення, чутливі види господарства, такі як сільське господарство, туризм тощо.

На практиці локалізація певних характеристик відбувається трьома засобами

територіального моделювання: точками, ізолініями, ареалами. Як правило, частина

інформації часто є нелокалізованою, а кожен із зазначених методів має технологічні

особливості та нюанси. Зокрема, технологія моделювання просторових

характеристик за допомогою ареалів може принципово відрізнятися залежно від

виду районування [73].

Зведення інформації, локалізованої різними методами, є складним процесом,

результати якого іноді викликають сумніви щодо достовірності.

Другою проблемою збору інформації для ГІС-моделювання є територіальна

структура інформації про населення, господарство та негативний техногенний

вплив, природні особливості території. Такі дані можуть бути представлені в різній

формі, але переважно синтетична інформація про природні умови та ресурси

представлена у формі регіонального фізико–географічного районування або

типологічного ландшафтного районування. Багато спеціальної інформації може

бути представлено в непросторовій формі. Інформація про населення,

природокористування та техногенний вплив представляється за штучними ареалами,

в якості яких зазвичай використовують національний і регіональний рівні

адміністративно–територіального поділу. На локальному рівні одиницями

локалізації є території землевідведення, санітарні зони, робочі ділянки полів тощо.

При впровадженні комп’ютерних технологій ГІС-моделювання, з одного боку,

вирішується проблема об’єктивності інформації, але з іншого – підвищуються

вимоги до її достовірності. Причиною цього є відсутність «мистецького» етапу, на

якому очевидні для фахівця неточності усуваються в процесі мистецько–наукового

переосмислення картографічної інформації.

До методологічних проблем екологічного обґрунтування управлінських рішень

належать: нестабільність меж природничого та адміністративного районування,

відсутність нормативних вимог технології районування, поліпідхідність,

49багатопараметрність екологічного оцінювання, відсутність нормованих достовірних

критеріїв оцінювання. З ландшафтознавчої точки зору, методологічним

ускладненням є відсутність єдиного сприйняття предмету дослідження як системи.

До технологічних проблем відносять секретність великомасштабних

топографічних карт, точність інформації, час одержання інформації, складність

реального оцінювання інформації у різних проекціях та неточності оцифрування з

паперових носіїв [73].

Реалізація державної політики забезпечення економічної безпеки в умовах

екологічних трансформацій ускладнюється низкою причин, серед яких можна

виділити такі:

• недосконалість чинної законодавчої бази політики безпеки в Україні;

• недосконалість виконавчої системи екологічного контролю, що була створена

для забезпечення ефективності ресурсокористування;

• недосконала система прийняття державних управлінських рішень;

• несистемна організація обґрунтування управлінських рішень;

• недосконалість ієрархічної системи прийняття управлінських рішень на різних

територіальних рівнях;

• відсутність розробленої наукової бази обґрунтування рішень для забезпечення

економічної безпеки в умовах екологічних трансформацій.

Звичайно, вирішити в повному обсязі названі вище проблеми неможливо, але

можна визначити способи їх мінімізації. Розвиток наукових досліджень завжди

пов’язаний із суспільною практикою. На сучасному етапі економічна ситуація

дозволяє спрямовувати кошти на вирішення лише першочергових проблем.

Фактично очікувати на реакцію з боку влади можна лише стосовно надзвичайних

ситуації національного або регіонального масштабу. Така практика потребує не

просто загальної характеристики конкретної екологічної проблеми, а й оцінювання

ступеня її небезпеки для суспільства [73].

Досвід постіндустріальних країн щодо мінімізації економічних збитків від

негативних екологічних впливів свідчить, що ці питання можуть ініціюватися

суспільством (окремими громадянами, громадськими організаціями, місцевими

50громадами, партіями тощо), підприємствами, органами місцевої влади, депутатами.

Для однієї групи країн (США та Великобританія) характерним є шлях судових

позовів щодо екологічних негараздів і розв’язання екологічних проблем на основі

судових рішень, що створюють юридичний прецедент. Другим шляхом,

характерним для країн ЄС, є лобіювання громадських інтересів та інтересів галузей

господарства, що є вразливими до негативного техногенного впливу (туризм,

сільське, лісове господарство) через законодавчу ініціативу в парламентах. Третім

шляхом є адміністративне регулювання негативного екологічного впливу на основі

нормативних документів, створених органами виконавчої влади; він переважає

країнах становлення демократії.

Роль наукових досліджень у цьому процесі полягає у розробленні та науковому

обґрунтуванні прийняття управлінських рішень у сфері економічної безпеки в

умовах негативних екологічних впливів. Проблеми методичного та технологічного

характеру, пов’язані із збиранням, обробленням, аналізом і систематизацією

інформації, а також з обґрунтуванням рішень у сфері економічної безпеки в умовах

екологічних загроз, обумовлені різнорідністю просторової інформації.

Перспективним способом їх вирішення є методологічне поєднання ареалів

інформації блоку «Природа» з блоками «Господарство». Методом накладання меж

утворюються нові ареали геосистем, що є внутрішньо однорідними за всім набором

параметрів. Звичайно, методологічно таке технологічне накладання відбувається по–

різному. Для національного рівня блок «Природа» характеризується за фізико–

географічним районуванням на рівні природних зон, підзон і гірських країв, блок

«Господарство» за економічними районами. Для регіонального рівня блоки

«Господарство» та «Населення» розгортаються відповідно до адміністративних

областей, а для блоку «Природа» – відповідно до фізико–географічних країв. Для

локального рівня блоки «Господарство» та «Населення» описуються за

адміністративними районами, а за блоком «Природа» – за фізико–географічними

районами, що відповідають ландшафтам як типологічним одиницям. На локальному

рівні блок «Господарство» характеризується за оперативними одиницями

територіальною управління залежно від типу природокористування – робочими

51ділянками аграрних господарств, санітарними зонами або зонами впливу

промислових підприємств тощо. За блоком «Населення» – за населеними пунктами,

а для великих міст – за районами. Для блоку «Природа» такими одиницями є

геосистеми, виокремленні залежно від визначеної мети дослідження ландшафтно–

територіальної структури на рівні урочищ ландшафтів [75].

Специфічною для ГІС-моделювання, окрім просторовості, є системність.

Предметом досліджень є територіальна система певного типу і рангу, що залежить

від мети та масштабу досліджень.

Дослідження складних територіальних природно–господарських систем з

метою обґрунтування управлінських рішень у сфері економічної безпеки в умовах

екологічних загроз потребує систематизації, аналізу та оцінювання значного обсягу

кількісної та якісної просторової інформації. Використання ГІС-технологій дозволяє

структурувати територіально прив’язані характеристики та параметри,

конструювати просторові моделі в ГІС та візуалізувати одержані результати аналізу,

оцінки та прогнозу у формі електронних та паперових карт.

Прикладом науково–практичного обґрунтування управлінських рішень щодо

екологічних чинників формування економічної безпеки на державному рівні стало

розроблення автоматизованої Урядової інформаційно–аналітичної системи з

надзвичайних ситуацій (УІАС НС) за відомчим принципом. Вона базується на

системному підході до взаємодії природних, економічних, соціальних і технічних

систем з відображенням інформації у формі геоінформаційних систем та їх

трансформації у відповідні експертні системи. Ця система створюється на базі

інтеграції функціональних, інформаційних і програмно–технічних засобів окремих

елементів. Інтеграція зорієнтована на використання потоків узагальненої інформації

для своєчасного інформування та представлення об’єктивної оцінки про надзвичайні

ситуації, що сталися, уряду України, прогнозування їх наслідків та оцінювання

впливу на навколишнє природне середовище. Групами функцій УІАС НС є такі:

інформування, аналіз та прогнозування, планування заходів, підготовка рішень,

контроль за виконанням рішень і заходів [78].

52Важлива складова формування політики економічної безпеки – врахування

екологічних загроз та оцінювання ризиків надзвичайних ситуацій техногенного

походження. Вона має розвиватися на принципах сталого розвитку, що передбачає

економічно ефективне виробництво при збереженні ресурсів і екологічно безпечних

умов життєдіяльності населення. Для цього необхідним є оцінювання екологічної

ситуації у регіоні, яке базується на трьох принципових підходах, що передбачають

використання відповідних критеріїв оцінювання:

• екологічне становище природного середовища;

• економічна ефективність господарства;

• умови життя та діяльності населення.

Кожен з цих принципових підходів має територіальний аспект при оцінюванні

екологічної ситуації. Перший підхід вимагає порівняння екологічної ситуації, що

склалася на певній території, зі становищем незмінного природного середовища.

Для цього доцільним є запровадження методу ландшафтів–аналогів.

За всієї оптимальності такого підходу на практиці реальним є його

застосування для оцінювання екологічної ситуації для природоохоронних територій.

Другий підхід вимагає менш жорстких критеріїв оцінювання. Еталоном для

порівняння є ситуація, що забезпечує максимальну ефективність господарювання

при використанні певного типу природних ресурсів. Застосування цього підходу

виправдане для визначення екологічного становища територій лісо- та

сільськогосподарського використання, що є найпоширенішими в Україні. Умови

життєдіяльності населення – принципово можливий «гранично допустимий»

критерій оцінювання екологічного становища території. Використання такого

підходу доцільне для оцінювання промислових зон, міст, зон техногенних катастроф

та інших екологічно потенційно небезпечних територій [78].

Ціль дослідження є основою для вибору моделі або групи моделей, якою є

певна система, наприклад, визначений тип територіальних природно–господарських

систем. Структура такого дослідження передбачає послідовний аналіз і синтез.

Об’єкт дослідження, яким зазвичай є екологічно трансформована природно–

53господарська система, аналізується за визначеними відповідно до цілі компонентами

та параметрами.

Підхід до систем різних типів як до наукових моделей, що певним чином

характеризують суттєві для конкретної мети дослідження можливості просторово–

часового континууму, дозволяє використовувати їх для синтезу з метою науково–

методичного обґрунтування системи прийняття управлінських рішень з економічної

безпеки в умовах екологічних трансформацій.

У регіонах з інтенсивним техногенним, передусім хімічним, навантаженням для

аналізу та оцінювання екологічного становища доцільним є застосування критерію

умов життєдіяльності населення. Використання антропоцентричного підходу дає

можливість цілеспрямовано визначити ключові лінії зв’язків у природно–

господарській системі.

Декомпозиція території дозволяє визначити, проаналізувати, а потім оцінити

основні чинники: надходження, акумуляцію, міграцію забруднюючих речовин, їх

перехід у рослини, а також вплив забруднень на організм людини. Для їх аналізу

використовується ландшафтна та господарська структуризація території з набором

геохімічних природних і техногенних характеристик.

Синтез результатів оцінювання дозволяє визначити просторові типологічні

моделі геосистем за основними чинниками [79].

Аналіз компонентів антропогенно–трансформованого природного середовища

відповідно до цільової функції дозволяє визначити основні чинники і побудувати

наукову модель геосистем певного типу.

Використання такого методу із застосуванням ГІС-технологій для оброблення і

систематизації результатів є науковим обґрунтуванням прийняття управлінських

рішень [80].

Для обґрунтування системи економічної безпеки в регіоні розроблено

структуру геоінформаційної системи екологічного моніторингу і менеджменту, що

функціонує на комп’ютерних носіях і включає три логічних рівні:

54• інформаційний – містить систематизовану інвентаризаційну інформацію про

компонентний склад природного середовища, види природокористування, рівень

техногенного навантаження та населення;

• аналітичний – включає оброблену проаналізовану інформацію про

екологічний стан територіальних природно–антропогенних геосистем, обсяги та

динаміку техногенних навантажень у формі баз даних і аналітичних

великомасштабних карт у ГІС;

• оціночний рівень містить узагальнену оціночну інформацію про екологічну

ситуацію та умови життєдіяльності населення регіону і фактично є формалізованим

обґрунтуванням для прийняття управлінських рішень.

У системі науково–практичних та управлінських заходів у цій сфері можна

визначити такі структурно–функціональні блоки:

• науково–методичного обґрунтування за стандартною схемою: інвентаризація

– аналіз – оцінювання – прогноз – рекомендації для всіх підсистем територіальної

природно–господарської системи;

• представлення обробленої та проаналізованої інформації в оперативно–

доступній формі комп’ютерної геоінформаційної системи;

• економічно–правового обґрунтування, що реалізується органами управління

за тією самою стандартною схемою стосовно наявних матеріальних і управлінських

ресурсів;

• управлінських рішень: експертиза – підготування проекту рішення –

узгодження – прийняття рішення – вжиття заходів;

• зворотного зв’язку, спостереження і контролю (моніторингу) змін ситуації у

результаті вжитих заходів.

Під час просторового аналізу та оцінювання екологічної ситуації на території

завжди враховується техногенний вплив і ареал його дії, тобто таксономічний рівень

геосистеми (фація, урочище, місцевість, ландшафт). Ефект впливу завжди залежить

від характеру системи [81].

Просторовий аналіз ефективно реалізується для великомасштабних досліджень.

Теоретично зі збільшенням масштабу досліджень результати стають точнішими,

55тому оптимальним для просторового аналізу та оцінювання екологічної ситуації на

території є масштаб, що уможливлює детальне диференціювання просторової

природної структури, визначення джерел техногенного навантаження, видів

природокористування і населених пунктів.

Адміністративно–територіальні межі, як зазначалося, здебільшого не

збігаються з диференціацією природних геосистем, хоча переважно саме їх

використовують державні органи територіального управління. Це зумовлює

необхідність проведення зазначених досліджень з урахуванням меж

адміністративно–територіальних одиниць областей, районів, сільрад, населених

пунктів. Часто доцільно враховувати й територіальні межі господарських утворень –

підприємств, аграрних господарств, лісництв, заповідників тощо. З іншого боку,

просторова диференціація природних умов і ресурсів, їх регіональні відмінності не

збігаються з адміністративними кордонами.

Проблеми природокористування та екологічні проблеми зазвичай виникають на

об’єктах природно–заповідного фонду, сільськогосподарських і рекреаційних

об’єктах, у населених пунктах. Для оцінювання рівня забруднення та інших видів

негативного впливу необхідним є вивчення трансформації водного, повітряного

середовища, ґрунтів, типів рослинності, просторова диференціація яких

здійснюється за природними ареалами.

Від фізико–хімічних та біологічних характеристик природних компонентів

залежить рівень загроз і, як наслідок, економічних збитків від техногенного

навантаження, саме тому необхідно мати два види просторової інформації, яка

описує:

• природні ареали;

• адміністративні та господарські територіальні одиниці.

Інформація про характеристики природних компонентів відповідає межам

природних ареалів. Інформація про антропогенну трансформацію земель,

розораність тощо зазвичай представлена в розрізі областей, районів і господарств.

Дані про обсяги викидів у повітря та скидів забруднюючих речовин у водне

середовище наводяться для областей, районів і підприємств.

56Для здійснення аналізу необхідно інтегрувати дані, розподілені за природними

та адміністративно–господарськими ареалами. Методом такої інтеграції є

накладання карти з межами адміністративних або господарських одиниць –

переважно ландшафтних типологічних одиниць певного ієрархічного рангу – на

карту природних ареалів. У результаті накладання карт природних та

адміністративно-господарських меж і наповнення ареалів інформацією як про

природні характеристики, так і про обсяги викидів, скидів, антропогенної

трансформації земель тощо, утворюються нові інтегральні контури природно–

антропогенних типологічних територіальних систем певного рангу. Ці відносно

однорідні за природними характеристиками та видами і рівнем техногенного

навантаження системи можна вивчати, характеризувати, класифікувати.

За відсутності суцільних регулярних екологічних досліджень всієї території

України просторовий аналіз та оцінювання екологічної ситуації на території

можливі за опосередкованими показниками. Такими показниками є передусім

забруднення різних компонентів природного середовища, трансформація природно–

ресурсного потенціалу, здоров’я населення та демографічні показники. З цією

метою використовують дані офіційної статистики.

Системи збирання інформації і територіального узагальнення на основі

адміністративного поділу непридатні для цілей визначення регіональних

відмінностей у становищі природного середовища і природних ресурсів. З іншого

боку, не маючи іншої інформації про стан навколишнього природного середовища,

крім офіційної статистики, просторовий аналіз можливо виконати з урахуванням

ландшафтних, природно–господарських відмінностей видів і концентрацій

забруднень відповідно до адміністративного поділу.

Синтез різнорідної інформації для обґрунтування управлінських рішень із

забезпечення економічної безпеки в умовах екологічної трансформації господарства

здійснюється за спеціально розробленим алгоритмом визначення мети дослідження;

завдань; критеріїв оцінювання; чинників аналізу; параметрів аналізу.

До основних груп чинників просторового аналізу і оцінювання екологічної

ситуації належать:

57• фізико–хімічні умови природних ландшафтів;

• антропогенна трансформованість природно–господарських систем (за видами

природокористування, відсотковим співвідношенням розораних земель,

сільськогосподарської освоєності земель, залучених до технологічних циклів);

• забруднення природного середовища (використання хімічних засобів захисту і

живлення рослин, забруднення поверхневих і стічних вод та приземного шару

атмосфери викидами промислових підприємств, радіаційний фон).

Відповідно до методики оцінювання екологічної трансформації у межах

адміністративного району визначаються характеристики природних систем і

техногенний вплив на навколишнє природне середовище. Для території

адміністративного району визначаються типи ландшафтів, а в якості

адміністративно–господарських одиниць – території аграрних господарств і

населених пунктів. Оцінювання екологічної ситуації території здійснюється за

такими параметрами:

• антропогенна трансформованість природно–господарських систем;

• акумулятивна здатність природно–господарських систем;

• кількість порушених земель;

• обсяг викидів промислових підприємств;

• радіаційне забруднення території.

На основі визначених кількісних характеристик кожного з цих параметрів

розраховується коефіцієнт, що визначає негативний екологічний вплив певного

параметра на екологічну ситуацію в цілому.

Оцінювання акумулятивної здатності визначених ландшафтів здійснюється

методами екологічного оцінювання акумулювання техногенних забруднювачів. Для

кожного типу ландшафту розраховується оціночний коефіцієнт за рівнем здатності

до акумулювання техногенних забруднень. При цьому враховуються природні

фізико-хімічні властивості ґрунтів у критичному для певного параметра діапазоні,

який збігається з максимальним акумулятивним ефектом. Основні характеристики в

критичних діапазонах, що спричиняють максимальне акумулювання хімічних

забруднювачів техногенного походження – важких металів та радіонуклідів [81].

58Оцінювання порушених сільськогосподарських земель здійснюється через

коефіцієнт, що розраховується за формулою:

L = Sg / Sp, (1.2)

де Sg – площа окремого господарства;

Sp – площа порушених земель в окремому господарстві.

Для оцінювання впливу обсягу викидів промислових підприємств

розраховується показник частки обсягу викидів. Він визначається як відношення

частки обсягу промислових викидів у населеному пункті до загального обсягу

викидів по території у цілому:

V = Vпр / Vт, (1.3)

де Vпр – обсяг промислових викидів у населеному пункті;

Vт – обсяг викидів промисловими підприємствами по території у цілому.

На основі визначеної частки обсягу викидів у населеному пункті

розраховується коефіцієнт техногенного забруднення території.

Коефіцієнт екологічного впливу радіаційного забруднення розраховується на

основі визначеної зони радіаційного забруднення.

Отже, у результаті просторового аналізу та оцінювання екологічної ситуації

визначаються територіальні природно–антропогенні типологічні системи, що надалі

оцінюються за важливими для досягнення мети дослідження параметрами. Це

уможливлює здійснення типологічного районування і картографування екологічної

ситуації району дослідження.

ГІС-моделювання широко застосовується для таких процесів, як забезпечення

економічної безпеки магістральних газопроводів в умовах екологічних загроз.

Існують численні дослідження методології і технології застосовування географічних

інформаційних систем у цій сфері.

Аналіз логічного алгоритму просторової декомпозиції територіальних систем

сільськогосподарського використання як методологічної основи дозволяє визначити

ієрархічну класифікацію типологічних агрогеосистем та дефініцію самого терміна

«агрогеосистема».

59Агрогеосистеми є типологічними природно–господарськими територіальними

системами. Ієрархічна класифікація типологічних агрогеосистем виходить з

концептуальних критеріїв її визначення: однорідність природних умов і видів

сільськогосподарського використання геосистеми. Природний компонент

типологічної агрогеосиетми відповідає традиційній ієрархії геосистем, що

застосовується при визначенні генетико–морфологічних територіальних структур:

фація, урочище, місцевість, ландшафт.

Ієрархія територіальних систем за видами сільськогосподарського

використання відповідає стандартній класифікації: робоча ділянка, поле, сівозміна,

тип землекористування [81].

З метою ГІС-моделювання для наукового обґрунтування прийняття

управлінських рішень у сфері економічної безпеки в умовах екологічних

трансформацій господарства запропоновано методику кластерного аналізу. Для

обґрунтування прийняття управлінських рішень на національному рівні створюється

ГІС природно–господарських систем, в яких виділяються внутрішньо однорідні

просторові кластери. Застосування методики кластерного аналізу потрібно чітко

визначити послідовність та зміст дій.

По–перше, необхідно визначити конкретного споживача результатів

моделювання. Забезпечення економічної безпеки в Україні здійснюється як

Президентом України, так і Кабінетом Міністрів України. Мінімальною

адміністративно-територіальною одиницею є район. Втім, впровадження державної

політики здійснюється за вертикаллю через обласні державні адміністрації, за

територіями адміністративних областей збирається інформація як про господарчу

діяльність, так і про рівень техногенного впливу.

По–друге, потрібно визначити методологічну основу просторового

дослідження – це природно-господарська територіальна система, яка складається з

функціональних блоків «Господарство», «Природа».

По–третє, необхідно визначитися з характеристикою інформації. Для блоку Для

блоку «Господарство» це окремі підприємства різних секторів економіки,

інформація про обсяг виробництва, галузева територіальна структура та екологічні

60показники викидів в атмосферу, скидів до водного середовища, складування

відходів, забруднення ґрунтів, надзвичайних ситуацій техногенного походження

тощо. Для блоку «Природа» це інформація про ресурси відновлюваної енергетики

(інсоляція, кількість сонячних днів, швидкість і повторюваність вітру, напрямок

вітру, водний баланс річок, водність, період повенів тощо), сільського господарства

(вміст гумусу, тип ґрунту, його механічний склад, лужність, вміст азоту, калію та

фосфору, характеристики рельєфу, рослинності, ґрунтів, геологічної будови,

підземних вод, тваринного світу, ландшафтно–геохімічні характеристики території

як реципієнта техногенних забруднень, кількість і тип заповідних територій тощо.

По-четверте, необхідно визначити джерела та формат надходження інформації.

Для блоку «Господарство» це межі адміністративно–територіальних районів та

областей. Джерелом інформації для блоку «Природа» є фізико-географічне

районування території за типами ландшафтів, областей, країв, зон тощо.

По-п’яте, необхідно визначитися з масштабом дослідження, що визначається

потребами. Відповідно до цілей роботи необхідно визначити заходи для

забезпечення економічної безпеки держави в умовах екологічних трансформацій.

Такими заходами є рішення, яким притаманний територіальний аспект та які мають

прийматися на національному рівні.

Україна має потенціал відновлюваної енергетики, що являє собою набір певних

ресурсів. Звичайно, можливості їх отримання залежать від наявних технологій.

Таким чином, йдеться про технічно досяжний потенціал сонячної, вітрової, малої

гідро- та біоенергетики.

61РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ

АДАПТАЦІЇ СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ДО КЛІМАТИЧНО–

РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ

2.1. Механізми реалізації адаптації і трансформації соціально–економічних

систем

Найважливішими властивостями систем, що розвиваються, є їх відкритість і

стаціонарність. Ці властивості є ключовими у забезпеченні процесів розвитку

систем. Будь–які перетворення системи вимагають від неї витрат енергії. Проте

енергетичні витрати неминучі при трансформаціях так званого прогресивного типу

(тобто від простого до складного, від нижчого до вищого і т.д.). Таким чином, у

першому наближенні розвиток може трактуватись як процес нагромадження та

перетворення енергії.

В цілому для свого розвитку будь–яка система повинна «вирішити» дві

принципові проблеми. По–перше, вона повинна десь брати енергію, по–друге, бути

внутрішньо певним чином структурованою (організованою). Ця організація

покликана забезпечити здатність накопичувати, закріплювати і перетворювати

енергію. Усе це потрібно для здійснення необоротних, спрямованих і закономірних

змін, що називаються розвитком.

Поняття метаболізму та гомеостазу економічних систем. Метаболізм – це

обмін речовиною, енергією та інформацією системи із зовнішнім середовищем, а

також окремих частин системи між собою. Завдяки метаболізму, система витягує із

зовнішнього середовища енергію або енергонасичені речовини і скидає туди

відходи своєї діяльності (у тому числі енергію і енергетично збіднені речовини).

Крім того, завдяки тому ж метаболізму, але вже всередині самої системи (тобто

міжсубсистемні утворення) відбуваються перетворення речовини і трансформація

одних видів енергії в інші. Це дозволяє накопичувати, зберігати і відтворювати

вільну енергію.

Схожі процеси відбуваються і в економічних системах. Окремі підрозділи

підприємства постійно обмінюються потоками речовини (наприклад, сировини,

62напівфабрикатів, заготовок, вузлів), енергії та інформації (технічної документації,

нормативів, стандартів, бухгалтерських документів та ін.). Відбувається і так званий

індустріальний метаболізм (товарно–грошові потоки) на макроекономічному та

міжнародному рівнях [82].

Зовнішнє середовище є матеріально–інформаційним простором для фізичного

існування підприємства, причому характеристики навколишнього середовища

повинні задовольняти необхідні умови його існування:

• у зовнішньому середовищі підприємство знаходить споживачів своєї

продукції; продаючи її, підприємство отримує ту частину вільних коштів покупців,

яка фактично є аналогом вільної енергії для подальшого функціонування і розвитку

підприємств;

• зовнішнє середовище служить каналом відпливу власних вільних коштів

підприємства у формі платежів, зборів, податків, корупційних та рекетних витрат;

вони слідують від підприємства до постачальників ресурсів і різних послуг, а

натомість підприємство отримує необхідні для своєї роботи ресурси, умови

функціонування, безпеку і т . д.;

• зовнішнє середовище служить місцем видалення (складування, поховання) і

активним реактором для нейтралізації (очищення) відходів підприємств.

Таким чином, відкритість системи та її метаболізм формують енергетичний

базис процесів розвитку.

Тривалий час функція енергетичного обміну вважалася головною у

метаболізмі. Мало хто замислювався про мету існування самої системи та

глибинний зміст процесів її розвитку. Зокрема, стаціонарністю називається

здатність системи підтримувати гомеостаз. Гомеостаз (ис) (від грецьк. «Гомоіос» –

подібний, однаковий і «стасис» – нерухомість, стан) – стійка різниця фізико–

хімічних потенціалів (рівнів висот, тиску, температури, електромагнітних

параметрів, хімічних характеристик та ін.) між системою і зовнішнім середовищем,

а також між окремими частинами системи, при якій можливе стійке підтримання

обмінних процесів (метаболізму) системи.

63Будь-який рух або зміна можлива тільки там, де є різниця потенціалів:

гравітаційних, фізичних, хімічних, де існує відмінність: рівнів висоти, температур,

тисків, хімічних характеристик, електромагнітних потенціалів. Саме

нерівноважність є рушійною силою будь–яких процесів, а отже і змін.

Не менш важливо, щоб ця нерівноважність була стійкою. Тобто щоб різниця

потенціалів відтворювалася постійно і самі значення різниці потенціалів істотно не

змінювалися. Саме при таких характеристиках створюються найбільш сприятливі

умови стійкості перебігу процесів, їх безперервності, незворотності, спрямованості і

ефективності з точки зору витрат енергії.

Усе це в кінцевому підсумку, визначає швидкість перебігу процесів і темпи

змін, що відбуваються. За відсутності подібних умов, тобто при постійній зміні

різниці потенціалів, виникає загроза не тільки коливань темпів перебігу процесів,

але навіть повною зміною їх спрямованості, при якій розвиток блокується взагалі.

Наприклад, зміна курсу національної валюти може змінити вигідність

зовнішньоекономічних операцій у країні. Це може виявитися достатньою

передумовою для переорієнтації економіки з імпорту на експорт або навпаки.

Для економічної системи квазіенергетичною характеристикою гомеостазу

умовно може вважатися обсяг товарно–грошових потоків, який вона пропускає

через себе за одиницю часу, зокрема, її потужність, тобто обсяг виробництва за

одиницю часу, наближений до найбільш ефективного режиму функціонування

системи. Якщо бути точним, теоретичним рівнем гомеостазу економічної системи

необхідно визнати питомий обсяг виробництва (у грошовому вираженні), що

відповідає мінімальним граничним (маржинальним) виробничим затратам [82].

Як часткові параметри, що відображають гомеостаз економічної системи

(підприємства), можна розглядати: номенклатуру випуску продукції, її асортимент,

обсяг виробництва, ринкову ціну продукції. Зокрема, ціна продукції характеризує

обсяг вільної квазіенергії, яку вдається залучити в систему завдяки виробництву і

реалізації одиниці продукції. Для макроекономічної системи частковими

показниками її гомеостазу можна вважати обсяг валового внутрішнього продукту

(ВВП) і співвідношення між експортом та імпортом країни.

64Стаціонарність та ефективність економічних систем. Фактор стаціонарності

заслуговує більш пильної уваги з ряду причин. Зокрема, гомеостаз відповідає

параметрам системи, при яких вона функціонує в найбільш ефективному режимі.

Відхилення в більший або менший бік від параметрів гомеостазу означає зниження

ефективності функціонування системи.

Ефективність функціонування є надзвичайно важливою характеристикою

системи. Тільки накопичуючи вільну енергію, система може створювати

передумови для прогресивного розвитку. Це може статися, якщо система буде

функціонувати ефективно. Її неефективність означає зменшення вільної енергії в

системі та зниження потенціалу її розвитку.

Важко переоцінити важливість дотримання стаціонарних режимів, що добре

простежується з досвіду недоліків радянської економіки. Нескінченні трудові

здобутки «ударників», перевиконання за термінами своїх планів на тижні й місяці і

перекривання розрахункових потужностей своїх агрегатів (найчастіше в рази!)

насправді були ні чим іншим, як неусвідомленими діями щодо порушення

стаціонарних (тобто найбільш ефективних, а тому оптимальних) режимів

економічних систем і всього народного господарства. Заради справедливості

необхідно зазначити, що не лише «ударники» доклали до цього руку. Через

колосальну неефективність управління економікою нежиттєздатним виявилося все

господарство країни [82].

Результатом хронічного порушення стаціонарного режиму будь–якої системи є

різке підвищення витрат на її функціонування. Результатом, як правило, є деградація

системи та її руйнування. Як людина не здатна тривалий час жити при значному

відхиленні параметрів свого організму (наприклад, температури і кров’яного тиску)

від оптимальних значень, так і економічні системи починають «хворіти» і

«вмирають» при блокуванні механізму самоналагодження на фоні погіршення умов

зовнішнього середовища.

Мінливість і трансформація економічних систем. Трансформація соціально-

економічних систем можлива завдяки реалізації двох класів механізмів:

адаптаційних і біфуркаційних. Адаптаційні механізми реалізують функції

65мінливості, спадковості, добору при збереженні характерних ознак існуючої

системи, тобто в рамках однієї й тієї самої екосистеми, фірми, держави.

Біфуркаційні (розгалужені) механізми реалізують зазначені функції на основі

формування якісно нових станів систем, які втрачають характерні ознаки своєї

системи–попередниці, хоча і зберігають із нею спадкові зв'язки. Такими процесами

є: реструктуризація фірм, злиття та поглинання бізнесу, радикальна зміна

державного устрою і ін.

Схематично шляхи реалізації адаптаційного і біфуркаційного класів механізмів

показані на рис. 2.1.

а)

б)

Рис 2.1. Схеми реалізації адаптаційного (а) і біфуркаційного (б) класів

трансформаційних механізмів.

Вищенаведені характеристики зазначених класів механізмів дозволяють дати

порівняльний аналіз можливого впливу цих механізмів на інтенсивність

еволюційних процесів.

Адаптаційні механізми мають ту відмінну властивість, що ні зовнішні, ні

внутрішні збурювання за допомогою цих механізмів не здатні вивести систему за

межі того коридору, що заготовила природа для розвитку даної системи. Межі цього

коридору обумовлені фізичними можливостями системи пристосовуватися до змін

66зовнішнього середовища. Отже, параметри потенційних змін станів системи не

можуть істотно відрізнятися один від одного.

Біфуркаційні зміни мають дуже важливу з точки зору прискорення процесів

розвитку властивість: вони стрибкоподібно збільшують характеристики змінності

системи. Це пояснюється двома важливими передумовами:

по-перше, після біфуркацій (тобто розгалуження) система розпадається на

безліч можливих структур (станів), у рамках яких вона і може розвиватися (звідси

походить і назва даного класу механізмів);

по-друге, різко збільшуються стохастичність і невизначеність кожного з цих

станів; передбачити заздалегідь, яка з цих структур реалізується, не можна в

принципі, оскільки це залежить від неминуче властивих випадкових змін –

флуктуацій системи.

Біфуркаційні механізми порівняно з адаптаційними мають цілий ряд відмітних

властивостей, що дозволяють колосально прискорити процеси розвитку. До таких

властивостей можна віднести:

колосальне збільшення варіантності станів і розкиду можливих параметрів

системи;

невизначеність майбутнього, що пояснюється високим ступенем імовірності

флуктуацій (спонтанних змін) системи;

незворотність розвитку. Характер розвитку знаходить спрямованість і

необерненість.

Розвиток систем відбувається через чергування станів їх стабільності

(стаціонарності) і змінності (переходу до нового стаціонарного стану). Це

невипадково. За цим знаходиться взаємна конвертація енергії та інформації. На етапі

стаціонарності система утримує гомеостаз, тобто вузький, стабільний інтервал своїх

параметрів. У такому стані система працює в найбільш ефективному режимі

(зокрема, діяльність економічної системи найбільш прибуткова). Це дозволяє

системі накопичувати енергію (якщо говорити про підприємство, квазіенергію –

капітал). Енергія необхідна для подальшої якісної (висхідної або низхідної)

67інформаційної трансформації системою своїх параметрів і переходу до нового

стаціонарного стану з новим гомеостазом.

Теорії пам’яті та роль флуктуацій в розвитку економічних систем. У

публікаціях вчених висловлюється припущення, що в людському суспільстві діє

механізм спадкової передачі соціальної інформації, який у чомусь нагадує

генетичний механізм передачі біологічної інформації і навіть отримав назву, близьке

до «гена» (gene), – «мем» (meme).

Доукінс [83] називає тонку структуру інформації, що базується на пам'яті

людини, «мемом» («meme» – від «memory – пам'ять»). «Своєрідний бульйон

людської культури» («The Soup of human culture»), "зварений" із «мемів»

(«memes») ... Подібно до генів, «меми» розрізняються своїми властивостями:

довговічністю, продуктивністю, точністю відтворення при копіюванні та ін.

Еволюція гена, створення мозку забезпечили середовище, в якому з'явилися перші

«меми». З’явившись певним чином, завдяки здатності до самовідтворення, меми

сформували свій власний, більш швидкий вид еволюції. Фабер і Прупс [84] пішли

ще далі. Вони описали формування своєрідних аналогів генотипів для фізичних

систем. Вони висунули постулат про «унікальний генотип» природних систем, що

містять у собі економічні системи, який і є аналогом геному. Дійсно, будь–яка

економічна система розрізняється такими характеристиками, як: переваги форм

власності, розміри і структури економічних суб'єктів, переважаючі технології,

правова система, економічні й соціальні інститути.

Таким чином, ми маємо всі підстави вважати, що в економіці існує механізм

передачі спадкової інформації, який може бути умовно названий інформаційною

дуальністю. Він покликаний вирішити двоєдине завдання – забезпечення

стаціонарності і змінності економічних систем.

У відкритих системах внутрішнє виробництво ентропії може бути

компенсоване її зменшенням за рахунок обміну з навколишнім середовищем, і

повна ентропія системи може бути навіть зменшена. При цьому виникають

нестійкості, які викликають порушення рівноваги і можуть збільшуватися до

великомасштабних флуктуацій. Починаючи з деяких критичних для даної системи

68значень зовнішніх потоків енергії, ці флуктуації можуть викликати перехід системи

в один із можливих стаціонарних станів, що характеризуються відносною стійкістю

і впорядкованістю. Важливо, що конкретний тип впорядкованості визначається не

видом або величиною зовнішнього впливу на систему, а спонтанною перебудовою

системи [85].

Теорія флуктуацій та їх вплив на системні об'єкти вперше знайшла своє

застосування у фізиці, а вже потім і в інших галузях знання. У макроскопічній

фізиці [86] вважається, що флуктуації не відіграють значної ролі, а є тільки

невеликими поправками. Однак при станах системи, близьких до точок біфуркації,

флуктуації набувають значної ваги, оскільки в подібному стані поведінка системи та

її параметри визначаються саме флуктуаціями.

У ситуації максимуму внутрішньої нерівноваги соціум вступає у біфуркаційну

фазу розвитку, для якої характерне зникнення попередньої системної якості.

Попередні детермінації тут не спрацьовують, нові ж ще не розгорнулися. У цих

умовах виникає «карта можливостей» системи, що представляє набір потенційних

(віртуальних) шляхів виходу на нові системні якості. «Критичні точки», або «точки

біфуркації», де система стикається з безліччю можливих шляхів розвитку,

виявляють стан неврівноваженості та нестійкості, що обумовлює можливість

переходу системи в іншу якість, до нового рівня розвитку. Саме в точках біфуркації

перед системою відкривається різноманітність варіантів шляхів розвитку, які вона

обирає і продовжує поступовий розвиток до наступної точки біфуркації.

У точці біфуркації система перебуває в нерівноважному стані, де найменші

флуктуації, викликані, в тому числі, випадковими обставинами, можуть

кардинально змінити напрямок подальшого розвитку, закриваючи тим самим

можливості руху альтернативними шляхами [87]. Гігантські флуктуації, чергуючись,

створюють враження хаосу, але насправді система шукає, яка із флуктуацій

найбільше відповідає як стану самої системи, так і зовнішнім умовам. Будь–яка з

них за збігом обставин, а не через детермінований вибір, може стати початком

еволюції системи у зовсім іншому напрямі. Якщо в системі можливо кілька стійких

станів, то флуктуації відбирають одну з них [88, 89, 90].

69Стосовно режиму біфуркацій соціальних і соціоекологічних систем Л. Лєсков

виділяє кілька особливих властивостей [91]:

1) при біфуркаціях фундаментальну роль у виборі подальшого шляху відіграє

випадковість;

2) спектр альтернативних сценаріїв є квантованим (тобто вони, по суті,

відрізняються, а кількість їх обмежена);

3) подальша еволюція після виходу з точки біфуркації має стохастичний,

імовірнісний характер.

Таким чином, флуктуації відіграють виключно важливу роль у розвитку

соціально–економічних систем саме в точках біфуркації.

Трансформація економічних систем через позитивний та негативний

зворотний зв’язки. Перебудова і зміна системи може відбуватися через позитивний

і негативний зворотний зв’язок у двох напрямках: 1) у напрямку дії зовнішнього

чинника впливу; 2) у напрямку, протилежному впливу зовнішнього фактора.

Негативний зворотний зв'язок – це реакція системи, при якій її дії у відповідь

на дію фактора впливу спрямовані у протилежний бік. Іншими словами, система

намагається протидіяти впливу зазначеного фактора, послаблюючи або повністю

нейтралізуючи наслідки від його дії, щоб максимально зберегти свій попередній

стан. Позитивний зворотний зв'язок – це реакція системи, коли дія системи у

відповідь на дію фактора впливу спрямована в один і той самий бік. Іншими

словами, система намагається посилити наслідки впливу фактора впливу, змінюючи

свій попередній стан (рівень гомеостазу).

У разі реалізації механізмів негативного зворотного зв'язку енергія

витрачається (або недоотримується) для підтримання стану системи на незмінному

рівні. У разі позитивного зворотного зв'язку – система змушена зазнавати

додаткових витрат на трансформацію (перебудову) свого стану (у цьому можна

переконатися, ознайомившись із табл. 2.1).

70Таблиця 2.1 – Зміст механізмів зворотного зв'язку на підприємстві у відповідь на зменшення

попиту на його продукцію і зниження обсягів її продажів

Вид (напрямок) механізму зворотного

зв'язку

Зміст дії Вид затрат вільної енергії (квазіенергії)

Негативний Дії, спрямовані на збереження обсягу реалізації продукції через:а) додатковий маркетинг і рекламу;б) підвищення якості продукції та збереження обсягу продажів при збереженні цінового рівня або вимушене зменшення обсягу продажів при підвищенні ціни продукції;

а) додаткові витрати на маркетинг і рекламу;

б) збільшення собівартості продукції, яке, як правило, веде до зменшення обсягу отриманого прибутку;

в) зменшення ціни реалізованої продукції з перспективами збільшення обсягу продажів і збереження загального обсягу реалізації;

в) зменшення обсягу прибутку, який можна отримати від реалізації продукції

Позитивний Відмова від випуску попередніх видів продукції і перехід до випуску і реалізації нової продукції

Витрати на модернізацію виробництва, упущена вигода від виробництва та реалізації попередніх видів продукції

Для розуміння змісту таблиці 1 необхідно зазначити, що обсяг реалізації

продукції (Р) визначається добутком обсягів продажів продукції (П) на ціну за її

одиницю: Р = П*Ц.

Таким чином, зменшення обсягів продажів може компенсуватися підвищенням

ціни продажів, і навпаки. Треба зазначити, що економічне трактування кінцевого

результату, яке визначається за наведеною формулою, може істотно відрізнятися від

математичної інтерпретації. Це пояснюється насамперед тим, що в економіці між

значеннями співмножників вищенаведеної формули діють зворотні зв'язки. Зокрема,

слід враховувати, що в економіці на відміну від математики зменшення одного із

співмножників (наприклад, Ц) може не тільки не зменшити величину добутку, а,

навпаки, й призвести до його збільшення. Адже завдяки зменшенню ціни на

71продукцію (Ц) може збільшитися попит на неї і зрости загальний обсяг її продажів

(П).

Прибуток, отриманий від продажу продукції (ПР), залежить від загального

обсягу реалізації (Р) і собівартості продукції (С): ПР = Р – С. Таким чином, чим

більша собівартість продукції, тим менше отриманий прибуток, яка є аналогом

надходження додаткової вільної квазіенергії в дану економічну систему.

Особливістю сучасного етапу розвитку соціально–економічних систем є

економічне різноманіття і мінливість у поєднанні із постійно відтворюваними

економічними біфуркаціями, сформованими різними видами ринку (товарів,

капіталу, праці) на фоні конкуренції та обмеженості виробничих факторів. Це

створює сприятливі передумови для реалізації природного відбору. Основу процесів

розвитку відкритих стаціонарних систем, до яких належать і всі перелічені

соціально–економічні системи, становлять явища гомеостазу та метаболізму. При

перебудові системи на інший рівень стійкості саме флуктуації виконують роль

забезпечення багатоваріантності розвитку. Коли економічна система перебуває у

фазі біфуркаційного переходу, з великої кількості імпульсів (флуктуацій)

вибирається один або декілька, які і визначають подальші шляхи розвитку

соціально–економічних систем. І нарешті, найважливішим чинником розвитку

соціально–економічних систем, що забезпечує їх незворотно спрямовані закономірні

зміни, є соціальна пам'ять, сформована за допомогою системи різноманітних

матеріальних і нематеріальних активів.

2.2. Система торгівлі зеленими сертифікатами як ефективний механізм

ресурсозберігаючої та кліматичної політики

Теми раціонального використання енергетичних ресурсів та боротьби із

наслідками зміни клімату нині перебувають у центрі уваги світової наукової

спільноти, що підтверджує їх виняткову важливість для розвитку глобальної

соціально–економічної системи.

72На сьогодні в Україні питанням ресурсозбереження та зміни клімату не

приділяється достатньої уваги, не зважаючи на те, що Україна має одну з найбільш

енергоємних економік і є одним з найбільших емітентів парникових газів у світі.

Так, станом на кінець 2013 року Україна посіла перше місце за викидами CO2 на

одиницю валового внутрішнього продукту у світі [92].

Енергетичній галузі України, а саме спалюванню викопних вуглецевмісних

енергетичних ресурсів та викидам у результаті витоків при їх видобутку, обробці,

зберіганні, транспортуванні та споживанні належить найбільший внесок у сукупну

емісію викидів парникових газів. Так, частка даної галузі у сумарних викидах

парникових газів за підсумками 2013 року становила 76%.

Зменшення техногенного навантаження енергетики на навколишнє природнє

середовище можливе за допомогою максимального заміщення генеруючих

потужностей, які працюють на органічному паливі відновлюваними джерелами

енергії (ВДЕ). Крім позитивного впливу на довкілля, освоєння власного потенціалу

ВДЕ дозволить знизити критичний рівень залежності української економіки від

імпорту енергетичних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку технологій відновлювальної енергетики (ВЕ),

масштабна розбудова генеруючих потужностей «зеленої» енергетики не можлива

без ефективної державної політики у даній галузі. Саме її послідовна реалізація з

впровадженням дієвого організаційно–економічного інструментарію дозволяє

створити максимально сприятливі умови для розвитку ВЕ.

Основний механізм стимулювання розбудови ВЕ, який наразі функціонує в

Україні, – «зелений» тариф – фокусується на ціні, і вважається одним із найбільш

дієвих механізмів заохочення виробництва «зеленої» енергії на початкових стадіях

підтримки ВЕ [93]. Низка науковців у своїх дослідження доходять висновку, що для

регулювання ВЕ на подальших етапах розвитку більш ефективною є модель, яка

базується на об’ємі – обов’язкових квотах на виробництво/споживання

електроенергії з відновлювальних джерел енергії (ВДЕ–Е) із торгівлею зеленими

сертифікатами (ЗС) [94].

73Система торгівлі ЗС апробована у низці економічно розвинених країн світу –

США, Австралії, Японії, Нідерландах, Великобританії тощо. Вдала екстраполяція

закордонного досвіду впровадження обов’язкових квот та формування ринку

торгівлі ЗС може стати гарним стимулом залучення інвестицій у вітчизняні проекти

ВЕ.

Розглянемо більш детально суть системи торгівлі ЗС, особливості її

застосування для стимулювання генерації/споживання ВДЕ–Е та перспективи

реалізації даного механізму в Україні.

Система торгівлі ЗС – ринковий механізм для рентабельного розширення

виробництва ВДЕ–Е шляхом сприяння дотриманню обов’язкових квот на

генерацію/споживання ВДЕ–Е всередині країни.

Суть механізму полягає у встановленні урядом країни квоти на

генерацію/споживання ВДЕ–Е. Зобов’язання може накладатися на будь яких

учасників ринку електричної енергії: виробників електроенергії, енергопостачальні

організації, споживачів, які купують електроенергію безпосередньо у виробників

тощо. Так, на стороні пропозиції обов’язкова квота реалізується в Італії (виробники

електроенергії), але більш широке застосування вона знайшла на стороні попиту: в

Австралії (оптовий ринок електроенергії), Великобританії, Румунії

(енергопостачальні організації), Швеції, Данії (кінцеві споживачі) [95].

Зобов’язані господарюючі суб’єкти можуть довести регулюючим органам, що

вони виконали накладені на них зобов’язання за допомогою ЗС. Вони мають

можливість самі виробляти ВДЕ–Е і на основі згенерованого об’єму отримувати ЗС

для покриття власних зобов’язань або скористатися ВДЕ–Е, згенерованою іншими

виробниками, купуючи ЗС у них.

Система торгівлі ЗС дозволяє продавати ВДЕ–Е за ринковою ціною традиційної

електроенергії. Додаткові витрати на генерацію ВДЕ–Е покриваються за рахунок

продажу ЗС. Тому реалізація даного механізму потребує створення окремого

паралельно функціонуючого ринку ЗС для здійснення обігу сертифікатів, не

прив’язаного до руху електроенергії, на основі якої вони випускаються.

74У рамках системи торгівлі ЗС вартість генерації ВДЕ–Е для виробника

еквівалентна сумі ринкової ціни традиційної електроенергії і вартості екологічних

характеристик «зеленої» електроенергії, яка знайшла своє відображення у ціні

сертифіката. Фінансові надходження від цих двох складових повинні забезпечити

необхідний дохід для покриття вартості генерації ВДЕ–Е та отримання

обґрунтованої норми прибутку.

Вартість електроенергії для споживача дорівнює сумі ринкової ціни

традиційної електроенергії і ціни сертифіката, помноженій на відповідну квоту.

ЗС – комерційний товар, який засвідчує екологічну цінність «зеленої»

електроенергії та підтверджує генерацію певного обсягу ВДЕ–Е. Як правило, один

ЗС засвідчує факт виробництва 1МВт/год електроенергії.

Сертифікат видається виробником «зеленої» електроенергії та засвідчує, що

окрема кількість електроенергії була згенерована, а при його купівлі суб’єктами, на

яких накладено зобов’язання, – спожита.

Торгівля ЗС здійснюється на спеціалізованих торгівельних майданчиках –

енергетичних біржах або за прямими контрактами з виробниками ВДЕ–Е.

Вартість ЗС (РЗС) залежить безпосередньо від ринкової ціни традиційної

електроенергії (РЕ) і вартості технологій ВЕ та визначається співвідношенням

попиту і пропозиції на ВДЕ–Е. Вона може збільшуватись при зниженні ринкової

ціни традиційної електроенергії і зменшуватись при збільшенні, оскільки більш

дороговартісна електроенергія покращує конкурентоспроможність ВДЕ–Е (рис.2.2).

Рис. 2.2. Основні елементи ціноутворення у системі торгівлі ЗС [96]

75

На сучасному етапі існують конкурентоспроможні технології ВЕ, тобто ті

генеруючі потужності, які, незважаючи на їх відновлювальний характер є

прибутковими без додаткових платежів (електроенергія до величини А на рис. 1).

Тому включення їх до системи торгівлі ЗС не є логічним, оскільки призведе до

отримання надприбутків їхніми власниками.

Механізм торгівлі ЗС працює з істотними ціновими ризиками, оскільки він

покликаний досягти встановленої мети (бажаного обсягу ВДЕ–Е) за будь–якою

ціною. З метою убезпечення як зобов’язаних господарюючих суб’єктів від занадто

високих цін, так і виробників від занадто низьких, які становлять загрозу

поверненню інвестицій, вкладених у будівництво генеруючих потужностей,

регулюючий орган може законодавчо закріплювати мінімальну та максимальну ціни

ЗС.

Якщо господарюючі суб’єкти, на яких покладено зобов’язання, не можуть

виконати його у повному обсязі, то вони зобов’язані сплатити штраф, встановлений

регулюючим органом, сума якого перевищує вартість ЗС. Цей збір діє як «цінова

стеля», інколи його називають «платою за вихід», оскільки зобов’язаний

господарюючий суб’єкт виходить зі сторони попиту ринку сертифікатів. У випадку,

коли максимальний та мінімальний цінові пороги ЗС не встановлені, за умови

занадто високої вартості генерації ВДЕ–Е певний обсяг такої енергії не буде

реалізований, оскільки учасники ринку віддадуть перевагу сплаті штрафу. Таким

чином, ціна «зеленої» електроенергії не може перевищувати «плату за вихід» [94].

Загалом, система торгівлі ЗС є більш складною у реалізації, ніж схема

підтримки за допомогою «зеленого» тарифу. Проте, при ретельній оцінці критеріїв,

які покладені в основу формування ціноутворення її елементів, система торгівлі ЗС

може стати найбільш економічно ефективним інструментом для стимулювання

виробництва «зеленої» електроенергії, здатним за рахунок ринкових механізмів

забезпечити найнижчу ціну ВДЕ–Е.

Впровадження на національному рівні обов’язкових квот на споживання ВДЕ–

Е та системи випуску й обігу зелених сертифікатів дозволить:

76 створити стабільний попит на ВДЕ–Е шляхом запровадження обов’язкових

квот на її споживання;

сформувати систему надійного та прозорого моніторингу обсягів генерації,

транспортування та споживання електроенергії з ВДЕ. На сучасному етапі в Україні

не існує достовірної системи обліку «зеленої» електроенергії, тому наразі

неможливо дати реальну оцінку виробництва електроенергії з ВДЕ, а у подальшому

неможливо буде оцінити виконання встановленої Національним планом дій ВЕ до

2020 року мети щодо частки ВДЕ–Е у загальному енергоспоживанні;

використовувати ЗС у якості гарантії об’єму згенерованої електроенергії

виробниками для отримання ними низки податкових та митних пільг у різних

схемах підтримки ВЕ, які функціонують на даному етапі у державі. Саме за

допомогою ЗС можлива побудова злагодженого механізму, який забезпечить

справедливий перерозподіл фінансових ресурсів для компенсації витрат виробникам

«зеленої» електроенергії;

перекласти на кінцевого споживача видатки державного бюджету, які

спрямовуються на обов’язкову закупівлю всієї ВДЕ–Е за «зеленим» тарифом;

відкрити широкі можливості для формування добровільної системи

зобов’язань генерації/споживання електроенергії з ВДЕ понад обов’язкову квоту, що

встановлюється урядом держави. Прийняття добровільних зобов’язань базується на

соціальній відповідальності споживачів (турбота про стан навколишнього

природнього середовища, зміну клімату планети тощо). Крім того, добровільні

зобов’язання можуть прийматися з метою отримання певних вигід, а саме:

– отримання податкових пільг. Уряд держави може надавати податкові

пільги господарюючим суб’єктам, які значно перевищують виконання

покладених на них зобов’язань. Так, відповідно до Податкового кодексу

України [97], прибуток від основної діяльності компанії, яка виробляє

електроенергію виключно з ВДЕ, звільняється від податку на прибуток

підприємств терміном на 10 років, починаючи з 01.01.2011 року. За умови

діючої схеми підтримки розвитку ВЕ за допомогою «зеленого» тарифу даною

податковою пільгою можуть скористатися лише виробники ВДЕ–Е. При

77введенні системи торгівлі ЗС цю податкову норму можна адаптувати, знизивши

податок на прибуток для підприємств, які добровільно візьмуть на себе

зобов’язання по споживанню 100% ВДЕ–Е і підтвердять спожитий об’єм

«зеленої» електроенергії відповідною кількістю ЗС;

– використання спеціального маркування товарів, яке підтверджує

використання ВДЕ при їх виробництві (наприклад, підприємства в яких частка

ВДЕ–Е у загальному обсязі спожитої електроенергії становить 100%, можуть

отримують право на застосування спеціального екологічного маркування своїх

товарів, які вже набули широкого поширення у низці країн світу [98]. У свою

чергу певна кількість свідомих споживачів таких товарів буде готова заплатити

за них дещо вищу ціну, чи віддасть перевагу такій продукції за умови рівності

цін;

використовувати ЗС у рамках міжнародних договорів щодо зниження

викидів парникових газів, зокрема Кіотського протоколу, шляхом конвертування

«кліматичної складової» сертифіката в одиниці скорочення викидів. У даному

випадку ЗС, які підтверджують генерацію певного обсягу ВДЕ–Е, будуть мати

подвійний ефект і сприятимуть як досягненню національних цілей щодо розбудови

генеруючих потужностей ВЕ, так і виконанню міжнародних зобов’язань у частині

скорочення викидів парникових газів;

створити передумови для можливого розширення ринків торгівлі ЗС у

майбутньому. Сьогодні більшість національних ринків ЗС обмежені державними

кордонами через недостатній рівень уніфікації національних систем торгівлі ЗС, але

у той же час існує низка міжнародних стандартів для сертифікації ВДЕ–Е. Найбільш

відомі з них: European Energy Certificate System (ERCS) та Renewable Energy

Certificate System (RECs) [99]. Гармонізація ЗС зі згаданими сертифікаційними

системами набуває особливого значення для України у частині експорту

електроенергії. ВДЕ–Е, підтверджена ЗС, може бути експортована за більш високою

ціною, а оскільки Україна є достатньо потужним експортером електричної енергії,

доцільно орієнтувати сертифікацію ВДЕ–Е на міжнародні стандарти. Це дозволить

Україні отримати доступ до міжнародного ринку та здійснювати торгівлю ЗС з

78країнами–членами ERCS та RECs. Інфраструктура торгівлі ЗС у Європі дуже

розвинена. Компанії, які мають зобов’язання (обов’язкові/добровільні) по

виробництву/споживанню ВДЕ–Е і не можуть виконати їх у певному обсязі, можуть

зараховувати їх виконання шляхом придбання ЗС у господарюючих суб’єктів інших

країн, які мають надлишок ВДЕ–Е.

У цілому, гармонійне поєднання квоти на споживання ВДЕ–Е та можливостей

широкого використання ЗС може вирішити низку стратегічних завдань: збільшити

частку ВДЕ–Е у загальному балансі електроенергії України, скоротити імпорт

первинних енергетичних ресурсів; створити нові робочі місця в області освоєння

ВДЕ, зменшити антропогенне навантаження енергетики на природнє навколишнє

середовище тощо.

За даними проведеного дослідження можна зробити висновок, що метою

системи торгівлі ЗС є включення умов ринкової конкуренції у виробництво ВДЕ–Е

для технологій, які на сучасному етапі повною мірою не можуть конкурувати з

виробниками традиційної електроенергії. Вищезазначені властивості складових

механізму торгівлі ЗС дозволяють стверджувати, що дана схема підтримки має свої

потенційні переваги і є дієвим інструментом як ресурсозберігаючої, так і

кліматичної політики. У вітчизняній концепції управління розвитком ВЕ, система

торгівлі ЗС може розглядатися як альтернатива державного фінансування пільгових

тарифів або застосовуватись у комбінації з ним.

2.3. Впровадження когенераційного виробництва енергії як ефективний механізм підвищення раціонального використання енергетичних ресурсів

Для України наразі гостро стоїть питання підвищення енергетичної

ефективності та екологічної безпеки, яке необхідно вирішувати в умовах

енергетичної кризи, обумовленої дефіцитом власних первинних енергетичних

ресурсів, фізичним та моральним зносом обладнання, низькою платоспроможністю

населення. За таких умов широке застосування когенераційного виробництва енергії

набуває особливого значення, що обумовлено: низькими капіталовкладеннями,

79короткими термінами введення в експлуатацію, самоокупності проекту та низькою

собівартістю одиниці виробленої енергії. Особливою перевагою когенерації є

достатня кількість котелень, які можливо переобладнати у міні–ТЕЦ та можливість

використання відновлювальних джерел енергії. Але на сучасному етапі, незважаючи

на численну кількість прийнятих законодавчих актів, де застосування технологій

комбінованого виробництва енергії визначено, як пріоритетне для розвитку галузі

теплоенергетики [100], когенераційне виробництво енергії знаходиться на шляху

свого становлення та не набуває широкого використання.

За підсумками 2012 року вклад в загальний енергобаланс Європейського союзу

енергії згенерованої ТЕЦ становить 7%. Лідируючі позиції у використанні

когенерації при виробництві енергії утримує Данія (рис. 1). Вироблення енергії з

використанням комбінованого виробництва в Данії становить 55%, що стало

можливим завдяки використанню економічних стимулів спрямованих на

максимальне впровадження когенераційного виробництва енергії [101].

Рис. 2.3. Частка ТЕЦ у виробництві електроенергії 2012 рік, % [10]

Потреби теплової енергії в Україні задовольняються за допомогою систем

централізованого опалення, які охоплюють близько 60% споживачів, решта

припадає на децентралізовані системи опалення. У даний час у структурі

централізованого теплопостачання найбільшу питому вагу займають котельні

установки 61 %.

В Україні працюють 35 великих теплоелектроцентралей (ТЕЦ), технічний стан

яких не відповідає нормативним вимогам. Більшість котелень в Україні – це дрібні,

промислові або автономні котельні. Стан більшості з них так само є незадовільним.

80За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово–

комунального господарства України, загальна кількість опалювальних котелень на

кінець 2012 року склало 35424 од., У тому числі потужністю: до 3 Гкал / год – 31106

од., Від 3 до 20 Гкал / год – 3508 од., від 20 до 100 Гкал / год – 619 од., 100 і більше

Гкал / год – 191 од. Основним паливом для котелень є природний газ – 52–58%

(мазут – 12–15%, вугілля – 27–36%). Впроваджння когенерацйного виробництва

енергії лише на котельних з потужністю від 100 кВт до 150 МВт, дозволить

отримати додатково до 6000 МВт електричної енергії [102].

Сумарна потужність котелень на кінець 2012 року склала 117783,4 Гкал / год, у

тому числі потужністю: до 3 Гкал / год – 21455,5 Гкал / год (питома вага у сумарній

потужності – 18,2%), від 3 до 20 Гкал / ч – 25664,8 Гкал / год (21,8%), від 20 до 100

Гкал / год – 23357,3 Гкал / год (19,8%), 100 і більше Гкал / год – 47305,8 Гкал / год

(40,2%). [Клименко В.Н] Кількість встановлених котлів (енергоустановок) на кінець

2012 року в Україні склала 80070 од., з них з терміном експлуатації більше 20 років

– 15 871 од. Загальний обсяг виробництва теплової енергії на підприємствах України

в 2012 році склав 104074,5 тис. Гкал. [103]

Не дивлячись на те, що Україна має хороші передумови, ринок когенераційного

виробництва енергії знаходиться на стадії свого становлення.

За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері

енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) загальна кількість

теплоелектростанцій (ТЕС) на кінець 2013 року становила 16. За 2013 рік було

введено в експлуатацію 2 ТЕС, які використовують відновлювальні джерела енергії.

Всі ТЕС у генерації енергії використовують когенераційний спосіб виробництва

[104]. Станом на кінець 2013 року кількість ТЕЦ в Україні становила 43 [104].

Рис. 2.4. Встановлена потужність ТЕС та ТЕЦ в Україні у 2012–2013 рр. [104]

81Проаналізувавши динаміку встановлених потужностей за період 2012–2013

років (рис.2), можна зробити висновок, що встановлена електрична потужність ТЕЦ

не змінилася, встановлена теплова потужність збільшилась з 24503,48 до 26307,13

Гкал/год. Електрична потужність ТЕС за підсумками 2013 року становила 27634,50

МВт, що на 0,3 % більше ніж у 2012 році. Теплова потужність ТЕС за 2013 рік

збільшилась на 97,11 Гкал/год. (рис. 2). Зважаючи на введення у 2013 році нових

ТЕС збільшення встановлених потужностей досить невисоке.

Рис. 2.5. Кількість виробленої електричної енергії ТЕС та ТЕЦ, млн. кВт/год. в

Україні у 2009–2013 рр. [103]

Кількість виробленої електричної енергії когенераційним способом ТЕС в

Україні має тенденції до збільшення. Починаючи з 2009 року кількість згенерованої

електроенергії ТЕС збільшилась на 15102 млн. кВт/год (рис. 3). Обсяги виробництва

електричної енергії збільшилися порівняно з 2009 роком на 417 млн. кВт/год. та

зменшилися порівняно з 2012 роком на 1369 млн. кВт/год.

Рис. 2.6. Кількість виробленої теплової енергії ТЕС та ТЕЦ, тис.Гкал в Україні

у 2009–2013 рр. [105]

82Кількість теплової енергії виробленою ТЕС за період 2009–2013 років має

тенденцію до зниження (рис. 2.6). Порівняно з 2009 роком зменшення обсягу

виробництва теплової енергії склало 205 тис.Гкал Порівнюючи виробництво

теплової енергії ТЕЦ з 2009 роком збільшення склало 1376 тис.Гкал, з 2012 р.

відбулось зменшення на 683 тис.Гкал.

Особливою перевагою когенераційного виробництва енергії є можливість

створення міні–ТЕЦ та використання відновлювальних джерел енергії. Кількість

ТЕЦ, що працюють на відновлювальних джерелах енергії у 2013 році становила 3,

загальна встановлена електрична потужність яких склала 20 МВт, теплова 21,30

Гкал/год. За 2013 рік було введено в експлуатацію 2 ТЕС, які працюють на

відновлювальних джерелах енергії, загальною електричною потужністю 11 МВт та

тепловою 12,79 Гкал/год.

Незважаючи, що Україна має значний потенціал впровадження когенераційного

енерговиробництва, частка електроенергії згенерованої когенераційним способом у

загальному енергетичному балансі залишається досить низькою.

Рис. 2.7. Динаміка складових електричного балансу України 2010–2013 роки,

%.

Такий стан когенераційного виробництва енергії пояснюється відсутністю в

Україні ефективної програми підтримки розвитку когенерації. В Україні для

розвитку когенераційних установок передбачена пільгова цінова політика, так

Законом України [100] при здійсненні теплогенеруючими або теплопостачальними

83організаціями заходів з енергозбереження, які привели до економії енергоносіїв при

виробництві теплової енергії, до зменшення втрат при її транспортуванні та

постачанні, орган виконавчої влади регулює тарифи на теплову енергію. У перебігу

трьох років тарифи на енергію залишається на колишньому рівні, встановленому до

впровадження цих заходів. Для більш ефективного впровадження когенерації в

сектор теплоенергетики України необхідно використання дієвих механізмів

стимулювання виробництва енергії за допомогою когенераційних установок,

збалансування цінової політики, пільгове оподаткування, системи державних

дотацій. Для оцінки економічного ефекту від впровадження когенераційних

установок в Україні використовуються такі показники:

– собівартість виробленої електроенергії;

– термін окупності інвестицій в проект;

– економія палива при виробленні другорядного виду енергії.

При оцінці впровадження когенераційних установок за економічними

показниками визначається ряд переваг, порівняно з наявними електростанціями, де

тепло, утворене при виробництві електроенергії, випускається у навколишнє

природне середовище. Когенераційні технології мають низькі питомі

капіталовкладення, малі терміни введення в експлуатацію та самоокупності,

сприяють зниженню собівартості виробленої енергії та економії палива, підвищують

якість послуг. Когенераційне виробництво енергії дозволяє знижувати втрати, при

транспортуванні на 12–16 %, оскільки енергогенеруюче обладнання знаходиться у

безпосередній близькості від споживача.

Враховуючи дані проведеного дослідження, можна зробити висновок Україна

має значний потенціал для розвитку когенераційного виробництва енергії, яке є

економічно вигідним і відповідає світовим тенденціям розвитку енергетики. Для

розвитку когенерації в Україні, необхідно збалансоване економічне регулювання,

створення системи стимулів, пільгових кредитних ставок і тарифів. Такі механізми

дозволять вивести енергетичну галузь України на новий рівень розвитку.

84Державне регулювання у сфері використання когенераційних установок

Державне регулювання у сфері використання когенераційних установок

здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері енергозбереження,

НКРЕКП, та уповноважені Президентом України центральні органи виконавчої

влади у відповідних сферах діяльності у порядку, визначеному законодавством

України.

Державна політика у сфері використання когенераційних установок

ґрунтується на засадах:

– розвитку та збалансованого використання когенераційних установок у

національній економіці;

– сприяння перебудові діючих теплогенеруючих об'єктів в установки

комбінованого виробництва електричної та теплової енергії з метою ефективного

використання палива та підвищення екологічної безпеки;

– створення розподілених (місцевих) електрогенеруючих потужностей з метою

підвищення надійності та безпеки енергопостачання на регіональному рівні;

– державного регулювання відносин у цій сфері;

– економічного стимулювання використання когенераційних установок на

підприємствах незалежно від форми власності та галузевої належності;

– забезпечення вільного доступу органів, що здійснюють державний контроль,

до інформації про стан когенераційних установок та обсяги виробництва

електричної і теплової енергії.

Видачу ліцензій і встановлення тарифів на електричну та теплову енергію, що

виробляються когенераційними установками, здійснює НКРЕКП.

Державне регулювання у сфері використання когенераційних установок

здійснюється шляхом:

1. Проведення кваліфікації когенераційних установок.

2. Ліцензування господарської діяльності з комбінованого виробництва

теплової і електричної енергії.

3. Встановлення тарифів на електричну та теплову енергію, що виробляються

когенераційними установками.

854. Надання дозволів на встановлення або спорудження когенераційних

установок на базі існуючих енергетичних об'єктів.

5. Нагляду та контролю за безпечним виконанням робіт при будівництві чи

реконструкції когенераційних установок.

Основними законами, які регулюють правові відносини використання

когенераційного виробництва енергії в Україні є Закон України «Про комбіноване

виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання

скидного енергопотенціалу» [106], Закон України «Про теплопостачання» [100].

Цими законами визначені відносини суб'єктів господарювання у питаннях,

пов'язаних з виробництвом, передачею і споживанням електричної та теплової

енергії від когенераційних установок і газових електростанцій. «Закон про

когенерацію» визначає правові , економічні та організаційні основи діяльності

суб'єктів відносин у сфері енергозбереження щодо використання когенераційних

установок, регулює відносини, пов'язані з особливостями виробництва, передачі і

постачання електричної та теплової енергії від когенераційних установок. Закон

України «Про теплопостачання» визначає особливості, пов'язані з умовами

функціонування систем теплопостачання, через існування об'єктів теплопостачання

різних форм власності, технологій виробництва теплової енергії, у тому числі

технологій комбінованого виробництва електричної і теплової енергії.

Економічний механізм стимулювання. На сьогодні в Україні не існує

конкретної програми підтримки розвитку когенераційного виробництва енергії. Але

діючі нормативно–правові акти створюють певні економічні стимули для

впровадження когенераційних установок у виробництво енергії. До основних з них з

яких можна віднести:

1. Пільговий режим приєднання до електричної мережі.

2. Пільгове право продажу електричної енергії в оптовий ринок України.

3. Пільговий режим встановлення тарифу на електричну та теплову енергію.

4. Стимулювання вітчизняного виробництва оснащення та комплектуючих для

об’єктів когенераційного виробництва енергії.

86Так, згідно чинного законодавства власникам когенераційних установок,

незалежно від встановленої електричної потужності, надається право

безперешкодного доступу до електричних мереж та продажу виробленої енергії,

право постачання споживачу електричну енергію в години доби найбільшого або

середнього навантаження електричної мережі (пікові та напівпікові періоди

доби) [100] .

Власникам кваліфікованих когенераційних нарівні з іншими суб'єктами

підприємницької діяльності з виробництва та постачання електричної енергії

надається право продажу всього обсягу або частини виробленої ними електричної

енергії в Оптовий ринок електричної енергії України, місцевим енергопостачальним

організаціям, або за прямими договорами з споживачами [106].

До тарифу на електричну та теплову енергію, вироблену кваліфікованими

когенераційними установками, не включається на період до 2015 року цільова

надбавка, встановлена законодавством.

Існуючі нормативно–правові акти для стимулювання когенераційного

виробництва передбачають захист принципів економічної доцільності при

формуванні тарифів на теплову та електричну енергію вироблену когенераційним

способом та пільгову політику, яка дозволить підвищити рентабельність

впровадження когенераційних установок. Такі принципи базуються на пільгах

передбачених Податковим кодексом України. А саме звільняється від

оподаткування:

– 80 % прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території

України товарів власного виробництва, а саме енергоефективного обладнання,

матеріалів, виробів, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне

використання паливно–енергетичних ресурсів;

– 50 % прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів та

реалізації енергоефективних проектів. Строк дії податкової пільги п'ять років з

моменту отримання першого прибутку внаслідок підвищення енергоефективності

виробництва;

87– операції із ввезення на митну територію України енергозберігаючого

обладнання і матеріалів, виробів, експлуатація яких забезпечує економію та

раціональне використання паливно–енергетичних ресурсів [107].

Недоліки державної політики стимулювання когенерації та шляхи їх

вирішення. На сьогодні можна виділити низку недоліки, які гальмують розвиток

когенераційного виробництва енергії в Україні, а саме:

– відсутність цілісної нормативної–правової бази та стратегії розвитку, щодо

стимулювання когенераційного виробництва енергії;‐ надмірне регулювання ринку енергетики, впровадження субсидій та пільг на

ціну одиниці теплової та електричної енергії;

– недостатній технічний розвиток та можливості забезпечення власним

обладнанням та комплектуючими для переходу до когенераційного виробництва

енергії;

– недостатнє використання закордонного досвіду економічного стимулювання

розвитку когенерації.

Таким чином за результатами проведеного дослідження можна зробити

висновок, що Україна має значний потенціал для використання розвитку

когенераційного виробництва енергії. Впровадження когенераційних технологій на

території України дозволить вирішити низку актуальних проблем:

– підвищити конкурентоспроможності підприємств;

– підвищити ККД використання паливно–енергетичних ресурсів при спільній

виробленні тепла і електроенергії (до 85%);

– зменшити екодеструктивний впливу на навколишнє природнє середовище;

– зменшити теплові втрати;

– знизити собівартість одиниці теплової та електричної енергії.

2.4. Методика і практика оцінки ефективності функціонування еколого–

економічних систем на основі підходів «сильної та слабкої стійкості»

Створення економічного благополуччя в державі досягається переважно за

рахунок наявності у неї виробничих фондів, запасів природних ресурсів та

88людського капіталу. Проте проблеми ефективного використання перелічених

ресурсів не завжди враховуються. Неефективність застосування ресурсів

пояснюється використанням та впровадженням загальноприйнятих методів

управління господарським процесом на всіх територіях.

З позиції економіки сталого розвитку необхідно визначити, які фактори і якою

мірою впливають на виробництво національного продукту. Варто відзначити, що

залежною змінною при оцінці сильної та слабкої стійкості виступає реальний

регіональний продукт з базовими цінами 1999 р., а впливаючі фактори (названі

вище) можуть змінюватися залежно від специфікації моделі. Таким чином, маємо

базу даних за 9 років (1999–2007 рр.) по 25 регіонам країни, що дає нам 225

точкових спостережень. Зазначена кількість спостережень є більш ніж достатньою і

відповідає умовам нормального розподілу.

На нашу думку, варто спочатку оцінити класичні підходи визначення

показників значущості в створенні регіонального продукту на основі функції Коба–

Дугласа, а вже потім аналізувати «сильну та слабку сталість» як індикатори

екологічно сталого розвитку економічної системи, оскільки методологія оцінки

стійкості також побудована на виробничих функціях. Отже, в результаті проведення

кореляційно–регресійного аналізу з використанням логарифмованої функції Коба–

Дугласа , нами було отримано такі результати (табл. 2.2).

В нашій моделі вагомими фактором економічного зростання є рівень зайнятості

населення. Так, згідно наших розрахунків, при збільшенні рівня зайнятості на 1%,

значення валового внутрішнього продукту збільшиться на 0,717%. Зауважимо, що

виробництво національного продукту є нееластичним по рівню зайнятості

населення, і це свідчить про необхідність зростання якості людського капіталу по

регіонах країни, в першу чергу – професійно–технічних вмінь. Подальше зростання

основних виробничих фондів (реальної вартості основних виробничих фондів в

виробництві) на 1% призводить до збільшення ВРП на 0,279%.

89Таблиця 2.2* Результати моделювання економічного зростання за допомогою

логарифмічної функції Коба–Дугласа

* Статистичні дані взято з джерел Державного комітету статистики України [108 – 121].

Після проведення кореляційно–регресійного моделювання отримали наступну

залежність:

ln(Q)=–0.0623+ ln(0.7179 )+ ln(0.2793)+ ln(0.1056) . (2.1)

Внесок рівня забруднення в збільшення ВРП становить 0,105%, цей відсоток

збільшення валового внутрішнього продукту складають підприємства – хімічної,

енергетичної, вугільної промисловостей. За результатам аналізу значну частку в

створенні ВРП належать основним фондам, тому розширимо аналізовану модель,

додавши такий показник, як інвестиції в основний капітал (табл. 2.3).

Отримані результати трактуються наступним чином, по–перше, при зростанні

рівня зайнятості на 1% відбувається збільшення ВРП на 0,53%. Аналогічним чином

зростання основних фондів призводе до збільшення ВРП на 0,29%. Показники росту

ВРП зі використанням показників «забруднення» та «інвестицій» складають 0,09%

та 0,15% відповідно.

90Таблиця 2.3 – Результати моделювання економічного зростання за допомогою

логарифмічної розширеної функції Коба–Дугласа

Ln(Q) =0.1833+ln(0.5311)+ln(0.2976)+0.118In(0.1502)+ln(0.0925). (2.2)

В сучасних умовах інвестиції виступають важливим засобом забезпечення

прогресивних структурних змін в економіці, що призводить до поліпшення якісних

показників діяльності, як на мікро–, так і макрорівнях [122; 123; 124]. Відповідно,

чим більшими є обсяги інвестицій і вищої їх ефективність, тим швидше буде

відбуватись відтворення виробничого процесу. Розглядаючи фактор забруднення в

системі збільшення ВРП, можна зробити висновки, що завдяки підприємствам

хімічної, енергетичної, вугільної промисловостей досягаються високі економічні

показники. Проте саме завдяки цим промисловим галузям щорічно створюється

більше половини всіх забруднень.

З огляду на вищесказане можемо підсумувати, що найбільший внесок у

структуру валового внутрішнього продукту привносить людський капітал.

91Людський капітал є важливим елементом виробничого потенціалу економічної

системи.

При аналізі показників сильної та слабкої стійкості необхідною умовою є

включення невідновлювальних природних ресурсів з метою визначення швидкості

їх вичерпання та оцінки можливостей забезпечення постійного рівня споживання

між поколіннями. Невідновлювальні ресурси на сьогоднішній день становлять

основу оборотного капіталу більшості виробничих систем, саме тому будь–які

коливання в цінах чи об’ємах їх добування значною мірою впливають на всю

економіку країни. Відомо, що запаси невідновлювальних ресурсів не безмежні і вже

в найближчому майбутньому буде відчуватися їх дефіцит, саме тому значна

кількість країн намагається організовувати господарство своїх країн таким чином,

щоб мінімізувати залежність від невідновлювальних ресурсів шляхом

вдосконалення виробничого процесу за рахунок науково–технічних зрушень та

використання відновлювальних ресурсів.

Як було зазначено вище, значну роль у забезпеченні умов сталості між

поколіннями належить науково–технічному прогресу (зростанню граничної

продуктивності факторів виробництва). Сучасні методи аналізу панельних даних (в

тому числі той, який ми застосовуємо в даному дослідженні – кореляційно–

регресійний аналіз) дозволяють виявляти щорічну зміну впливу технологічних

зрушень в економічній системі.

Вважаємо, що технологічні зрушення дають можливість скоротити темпи

вичерпності природних ресурсів і тим самим наблизитись до сталого розвитку. В

першу чергу, за рахунок впровадження науково–технічних зрушень досягається

підвищення використання невідновлювальних ресурсів та зростання продуктивності

праці, іншим позивним моментом є зменшення кількості викидів шкідливих речовин

та відходів виробництва, оскільки у багатьох випадках промислове виробництво

починає переходити на замкнуті виробничі цикли.

В цілому є необхідність аналізу загальноекономічної кон’юнктури

господарювання територіальних систем за допомогою річних фіктивних змінних,

оскільки їх не включення може призвести до помилки упущеної змінної при аналізі

92системи показників еколого–економічного розвитку. Кон’юнктура господарювання

в даному дослідженні передбачає політичну, соціальну, загальноекономічну

ситуацію країни, що була однаковою для всих регіонів. Вираз, який будемо

оцінювати, має виглядати наступним чином:

(2.3)

де А – рівень технологічного розвитку,

К – наявність основних фондів в економіці (млн грн),

R – невідновлювальний природний ресурс (наявність використання всих видів

палива).

d – вектор показників для річних фіктивних змінних (річна кон’юнктура за

роками)

Невідновлювальний природний капітал в даному дослідженні представлений у

вигляді умовного палива, (тобто суми таких видів палива: вугілля (тис. т), брикети

вугільні (тис. т), газ природний (млн.м3), бензин моторний (тис. т), мазут (тис. т) з

різними ступенями теплостворюючих здібностей. Оскільки запропоновані види

палив мають різні одиниці виміру, що ускладнює процес дослідження, то з метою

забезпечення порівнювальності більш ніж обґрунтованим є здійснення перерахунку

їх в умовне паливо. Для перерахунку різних видів палив в умовне використано

методику, подану у працях [125; 126], суть якої полягає у розрахунку кількості

умовного палива на основі теплових та енергетичних характеристик

невідновлювальних горючих природних ресурсів.

В науковій літературі при аналізі панельних даних науковцями

використовується два методи: метод фіксованого ефекту та метод випадкового

ефекту. Результати, отримані першим та другим методом, тестуються за допомогою

методики Хаусмена, і обирається кращий варіант розрахунку. Провівши відповідні

розрахунки виявлено, що при оцінці сильної та слабкої стійкості регіонів країни

більш економетрично обґрунтованими є результати отримані внаслідок

93використання методу фіксованого ефекту, так як значущість статистичних

коефіцієнтів за цим методом вище. В табл. 3.3 приведено результати оцінки

«сильної та слабкої стійкості» на основі виробничої функції Коба–Дугласа за

методом фіксованого ефекту.

Таблиця 2.4 – Оцінка «сильної та слабкої стійкості» на основі виробничої

функції Коба–Дугласа за методом фіксованого ефекту*

* Статистичні дані взято з джерел Державного комітету статистики України [116–121].

. (2.4)

Відповідно до табл. 2.4 статистично значущий вплив на рівень ВРП (як при

оцінці базової функції Коба–Дугласа (табл. 3.1–3.2) здійснює штучний капітал

(наявність основних фондів в економіці). При збільшенні запасів штучного капіталу

на 1% в економіці, відбувається збільшення валового продукту на 0,159%.

Отримані результати показують, що запаси умовного паливо займають

незначне місце в структурі ВРП , оскільки відповідний показник табл. 3.3 є

статистично не значущим. Таким чином, можемо стверджувати, що ступінь

ефективності використання природних ресурсів в економічній системі України

досить низька. Використання запасів природних ресурсів здійснюється не

94раціонально і відбувається більшою мірою витрачання існуючих ресурсів, а не

відтворення нових.

Показник «технологія», позначений в табл. 2.4 як _cons, по роках залишається

незмінним і становить 6,23% в загальній структурі валового продукту, відсутність

бази порівняння для технологічного показника зменшує його практичну економічну

цінність. Проте даний показник може бути трактований на основі його знаку, що є

додатним (більше нуля), виходячи з цього, є пріоритетним подальший розвиток

досягнень науково–технічного прогресу.

Проведений аналіз залежностей створення валового регіонального продукту на

основі даних по запасам природних ресурсів і штучного капіталу з урахуванням

технологічних змін показав, що подальший розвиток суспільства в напряму сталості

можливий за рахунок підвищення використання впроваджень досягнень НТП

(зростання віддачі від масштабу та вдосконалення виробничих процесів). Інтенсивне

проведення раціональної та екологічно–ефективної капіталізації основних фондів (в

даному випадку штучного капіталу) надасть можливість забезпечити економічний

добробут та соціальну рівновагу між поколіннями стосовно використання

природних ресурсів. Виходячи з наведених розрахунків впровадження нових енерго-

та ресурсозберігаючих технологій є економічно обґрунтованим.

Статистична значущість річних фіктивних змінних, що брались з регіональних

щорічників [108–121], вказує на те, що протягом досліджуваного періоду були й

інші фактори впливу на темпи розвитку економічної системи країни, про які в

даному дослідженні мова не йде. Проте можна висунути гіпотезу, що факторами, які

позитивно впливали на виробництво валового регіонального продукту протягом

аналізованого періоду, могли виступити сприятлива зовнішня кон’юнктура та попит

на експортну продукцію вітчизняних товаровиробників.

Також варто додати, що при незначному ступені зміщуваності між штучним та

природним капіталом, як це обґрунтовано у працях відомого економіста Г.Дейлі

[127; 128] необхідно зберігати існуючий природний потенціал за рахунок

збалансованого використання відновлювальних ресурсів.

95Наступним кроком аналізу є визначення ступеня еколого–економічної

ефективності виробництва регіонального продукту на основі показників граничної

віддачі від масштабу. Методика визначення віддачі від масштабу використовується

нами з метою визначення «сильної та слабкої стійкості» регіонального розвитку.

Для емпіричної перевірки темпів віддачі від масштабу необхідно провести

відповідні економетричні розрахунки. Зростаюча економічна віддача від масштабу

означає, що збільшення використання кожного з виробничих факторів в t разів

призводить до збільшення випуску продукції в більше ніж, у t разів, чи як видно із

залежності (2.3), повинна дотримуватись наступна нерівність , при якій

сума еластичностей по штучному, природному капіталу та зайнятості повинна бути

більше або дорівнюватиме одиниці.

, (2.5)

де А – рівень технології,

К – наявність основних фондів в економіці,

R – невідновлювальний природний ресурс (наявність використання всих видів

палива),

L – зайнятість населення по регіонах України.

Таким чином зростаюча віддача від масштабу передбачає, що збільшення

виробничих факторів (основних фондів, природних ресурсів, людського капіталу),

наприклад, в два рази повинно викликати зростання валового регіонального

продукту більше ніж у два рази.

Використовуючи залежність (2.4), ми вважаємо, що умовою сильної стійкості

буде, виконання наступної нерівності, , тобто темпи економічного зростання

гарантовані працею та виробничими фондами повинні бути вищі, ніж внесок

невідновлювальних природних ресурсів. Для перевірки цієї гіпотези необхідно

зробити дослідження та знайти відповідні коефіцієнти моделі .

96Для оцінки залежностей (2.4) в вигляді регресійного рівняння необхідно

провести лінеаризацію моделі за допомогою логарифмування функції. В результаті

проведення лінеаризації отримуємо наступний вираз:

(2.6)

Кореляційно–регресійний аналіз будемо проводить за допомогою прикладної

програми Stata 9.0.

Теоретичним підґрунтям аналізу розвитку регіонів виступає виробнича функція

Коба–Дугласа, з чотирма факторами виробництва (природний та штучний капітали,

зайнятість населення, технологія), це достатньо ефективно описує наближення

економічної системи до сталості її розвитку.

Аналізуючи твердження сильної стійкості, при якій сума еластичностей

штучного капіталу та рівня зайнятості населення, повинна перевищувати або

дорівнювати еластичності природного (невідновлювального) капіталу, необхідно

знати відповідні значення еластичностей (штучного, природного капіталів та

зайнятості населення).

При аналізі панельних даних для розрахунку відповідних еластичностей

використовуємо два методи: метод фіксованого ефекту та метод випадкового

ефекту, з метою подальшого зіставлення результатів та обрання найбільш значущих.

Результати, отримані першим та другим методом протестуємо за допомогою

методики Хаусмена, кращим виявилася оцінка за фіксованим методом, тому і

приводимо відповідні розрахунки.

Регресійні коефіцієнти для штучного капіталу (капіталізація основних фондів)

виявилися статистично значущими і трактуються наступним чином: при зростанні

капіталізації основних фондів по регіонах України на 1%, темпи зростання валового

регіонального продукту складуть 0,147%. Отримані результати свідчать, що

використання основних засобів в економіці здійснюється з низькою ефективністю.

Зрозуміло, що ступінь фізичного зносу таких фондів висока і забезпечення

прогресивних та структурних зрушень в економіці є актуальним.

97Що стосується коефіцієнтів невідновлювального природного капіталу (запаси

умовного палива), то дані показники виявилися статистично незначущими та їх

значення становить 0,025%. Отримані результати по умовному паливу показують,

що використання запасів природного потенціалу здійснюється неефективно та

надмірними темпами, що у майбутньому може спричинити їх повне вичерпання.

Ситуація зі споживанням енергетичних ресурсів слугує прикладом неощадливого

використання природних ресурсів. Згідно наукових досліджень, нині в собівартості

продукції частка витрат на енергію становить 25%, а відповідно у секторі

енергетики коефіцієнт енергетичних витрат становлять половині всіх прямих витрат

[129].

Оцінюючи постулат сильної стійкості, згідно з яким сума еластичностей

штучного капіталу та рівня зайнятості населення, повинна перевищувати або

дорівнювати еластичності природного капіталу, в проведеному дослідженні

встановлено, що Україна рухається в напряму сталого розвитку, але для більш

швидкого переходу на вказану модель необхідно підвищувати використання

досягнень науково–технічного прогресу та зменшувати залежність від сировинних

та енергетичних ресурсів.

Проведений аналіз не позбавлений певних недоліків, зокрема, при врахуванні

невідновлювального природного капіталу, було взято лише показники з умовного

палива (всі види палива, що використовуються в економічній системі), а інші

невідновлювальні ресурси (різні негорючі корисні копалини та мінерали) не бралися

до розгляд. Іншим зауваженням може бути, використання виробничих функцій лише

одного виду і не взяття до уваги інших, таких як виробнича функція з постійною

еластичністю факторів виробництва, функції Аллена, Леонтьєва та ін. Не вдаючись

в особливості аналізу різних виробничих функцій, зауважимо, що функція Коба–

Дугласа є найбільш прийнятною при оцінці середньомасштабних виробничих

процесів на рівні окремих територій. Інші види функцій використовуються в

економіко–математичному моделюванні дрібномоштабних та крупномаштабних

виробництв. Незважаючи на зазначені недоліки, вважаємо, що помилки у визначенні

еластичностей не значні, а інтенсивне та ефективне виробництво надасть

98можливість забезпечення економічного добробуту та соціальної рівноваги між

поколіннями.

2.5. Управління процесами відновлення природних ресурсів для

пом’якшення кліматично–ресурсних флуктуацій

Регіони України неоднорідні за соціально–економічним розвитком, причини

чого в найбільшій мірі полягають в особливостях їх індустріального розвитку за

радянських часів. Такі ж самі ознаки має регіональний розвиток майже всіх країн

колишнього СРСР. Крім цього подібні ознаки можна спостерігати у регіональному

розвитку таких країнах, як Німеччина, Китай тощо. Механізм централізованого

збору податків та видатків в Україні дозволяє дещо згладжувати неоднорідність,

проте багато проблемних питань залишаються нерозв’язаними. Тому кожен регіон

потребує створення власної стратегії розвитку, що дозволить збалансувати розвиток

держави, уникнути диспропорцій і соціального напруження.

Створення стратегії розвитку регіону потребує її послідуючого всебічного

аналізу. Крім того потрібно змоделювати реалізацію стратегії, щоб мати приблизне

уявлення про майбутнє регіону. Якщо мова йде про еколого–економічну стратегію

розвитку регіону, то вона потребує всебічного системного аналізу імовірних методів

і способів вирішення проблем регіону, нових пропозицій та ідей.

Для початку аналізу еколого–економічної стратегії розвитку регіону потрібно

розробити систему показників, що дозволять оцінювати поточний стан регіону і

результати впровадження самої стратегії. Саме загальна недостатність

універсальних показників для оцінки еколого–економічного стану регіону та

результатів впровадження розробленої еколого–економічної стратегії регіону і

обумовлюють проблему. Одними із найважливіших таких показників є

запропонована нами система коефіцієнтів ефективності відновлення природних

ресурсів суб’єктами господарської діяльності.

Проблеми еколого–економічної ефективності природоохоронних заходів та

підвищення ефективності відтворення природних ресурсів розв’язувались

вітчизняними вченими С. І. Дорогунцовим [130; 131], Л. М. Горбач [130; 131], П. П.

99Пастушенком [130; 131], М. А. Хвесиком [130; 131]. Зокрема, у праці [130]

запропоновано ефективність охорони природних ресурсів оцінювати за рядом

показників їх використання у кожній галузі народного господарства. Крім того

представлені методики розрахунку загальної економічної ефективності всіх

середовище захисних витрат. У праці [131] наведено розв’язання проблематики

підвищення ефективності використання деяких природних ресурсів.

Крім вітчизняних вчених, заслуговують на увагу праці науковців Росії: В. Г.

Ігнатова [134] і А. В. Кокіна [134]. Ними всебічно розкрита сутність загальної

економічної ефективності природокористування.На даний момент залишається

невирішеною проблема оцінки ефективності відновлення природних ресурсів на

рівні регіонів, розв’язанню якої і присвячена дана стаття.

Вважається, що у сучасних умовах малоефективні спроби чисто регіональних

програм по виходу із екологічної кризи для окремих територій. Однак саме у

сучасних умовах тенденція реалізації власних регіональних програм може виявитися

найбільш ефективною, оскільки кошти, акумульовані на розв’язку загальних

стратегічних програм, ніколи не дійдуть до регіону, де як раз і зосереджене основне

виробництво [134]. Стратегія розвитку еколого–економічної системи враховує

економічну і екологічну сторони. Кожна зі сторін повинна проявляти себе так, щоб

доповнювати і підтримувати інші сторони життєдіяльності системи для досягнення

мети розвитку. Тому ефективність і результативність діяльності кожної зі сторін

необхідно оцінювати показниками, які, також, дають можливість визначити вплив

цієї сторони на ефективність і результативність інших сторін [135].

Для того, щоб повністю розкрити сутність показників ефективності

відновлення природних ресурсів, потрібно звернутись до визначення поняття

ефективності. У загальному виді ефективність є відношенням корисного ефекту

(результату) до витрат на його одержання [136]. Запропонований нами коефіцієнт

ефективності представляє собою відношення вартості відновлених природних

ресурсів суб’єктами господарської діяльності за певний період часу до поточних

витрат цих суб’єктів на відновлення навколишнього природного середовища за цей

період. В якості періодів часу будуть розглядатися роки. Іншими словами, ця

100величина показує, скільки грошових одиниць вартості відновлених природних

ресурсів припадає на грошову одиницю поточних витрат суб’єктів господарської

діяльності на відновлення навколишнього природного середовища (розроблено

автором):

,оп

врв С

Vk (2.7.)

де kв – коефіцієнт ефективності відновлення навколишнього природного

середовища суб’єктами господарської діяльності;

Vвр – вартість відновлених природних ресурсів суб’єктами господарської

діяльності за час t;

Соп – поточні витрати суб’єктів господарської діяльності на відновлення

навколишнього природного середовища за час t.

Показники ефективності розраховуються не заради самих показників, а для

обґрунтування управлінських рішень. Тому для правильного вибору методів

розрахунку ефективності необхідно перш за все проаналізувати особливості

прийнятого рішення [137]. Запропонований нами коефіцієнт потрібен в якості

показника ефективності відновлення природних ресурсів регіону для порівняння з

іншими регіонами, що допоможе забезпечувати збалансований еколого–

економічний розвиток держави. Крім цього даний коефіцієнт дозволяє в якості

показника за відрізки часу аналізувати еколого–економічний розвиток певного

регіону.

Проблемним питанням застосування запропонованих коефіцієнтів є відсутність

методик визначення вартості відновлених природних ресурсів. Існуючі методики

визначення вартості основних природних ресурсів недосконалі і тому не підходять

для розрахунку коефіцієнтів, що розглядаються.

Одним із питань при отриманні значень коефіцієнтів буде необхідність

визначити, яке з них буде найкращим. Адже коефіцієнт ефективності

розраховується з метою отримання підстав для ухвалення рішень беручи до уваги

розраховані значення коефіцієнтів. Щоб ухвалити будь–яке рішення на підставі

отриманих значень коефіцієнтів ефективності відновлення природних ресурсів,

101необхідна база порівняння. База порівняння представляє собою шаблон для

зіставлення з ним отриманих показників. Отриманий показник буде або більше

шаблонного, або менше. В залежності від цього будуть ухвалюватися управлінські

рішення. Визначити яке із отриманих значень буде ідеальним показником

проблематично, тому що для даного коефіцієнта найбільше його значення є

найкращим, особливо якщо воно більше 1.

Ідеальним сценарієм є відновлення всіх природних ресурсів, які були

використані або яким буда заподіяна шкода суб’єктами господарювання. Але на

практиці відновлюється лише деяка частина використаних ресурсів, або тих, яким

заподіяна шкода. Щоб підвищувати значення коефіцієнтів, необхідно підвищувати

обсяги відновлення природних ресурсів суб’єктами господарювання.

Ще одним способом підвищення значень коефіцієнтів є можливість, яка лежить

за рамками запропонованих методик розрахунку коефіцієнтів. Це зміна методики

розрахунку вартості природних ресурсів. За іншою методикою, згідно якої вартість

одного і того ж обсягу відновлених природних ресурсів буде більшою, розрахункові

коефіцієнти дадуть також більші значення. Цей спосіб є помилковим, оскільки

частка відновлених ресурсів може не зростати, на відміну від їх вартості.

Основною проблемою розрахунку наведеного коефіцієнта є складність оцінки

вартості відновлених природних ресурсів. Окрім цього проблемою є також

необхідність встановити ті природні ресурси, які можна відновити, а потім їх

оцінити. Шляхом аналізу використовуваних природних ресурсів, нами було

виділено чотири категорії, які більше всього використовуються і відновлюються. До

них відносяться: повітря, водні ресурси, лісові та земельні ресурси. Серед всіх них

найбільше питань ставить повітря. Розглянемо цю проблему більш детально.

Головна проблема повітря як природного ресурсу – це те, що його майже

неможливо відновити і важко оцінити вартісно. Коли суб’єкт господарської

діяльності здійснює викиди забруднюючих речовин у повітря, він при цьому не

використовує саме повітря у процесі діяльності. Повітря може лише

використовуватись у випадках, коли діяльність суб’єкта містить процеси

спалювання або окислення. При цьому використовується лише кисень, що міститься

102у повітрі. Тому за відсутності такої категорії як відновлене повітря, а також

неможливості оцінити вартість повітря, коефіцієнт ефективності відновлення

повітря ми не розраховуємо. При цьому на нашу думку необхідна розробка

методики оцінки чистого повітря та плати за його використання у випадках коли

діяльність суб’єкта містить процеси спалювання або окислення.

Коефіцієнт ефективності відновлення водних ресурсів. У випадку розрахунку

коефіцієнта для водних ресурсів проблемою є їх оцінка після відновлення. В Україні

відсутній ринок водних ресурсів, законодавчо не визначено вартість води, а платять

за неї, точніше за її використання, податок господарюючі суб’єкти. Згідно діючому

Податковому Кодексу України в державі діє збір за спеціальне використання води.

Так, згідно статті 323, п. 1 «Платниками збору є водокористувачі – суб'єкти

господарювання незалежно від форми власності…[138]», далі в цій же статті, п. 2

«Не є платниками збору водокористувачі, які використовують воду виключно для

задоволення питних і санітарно–гігієнічних потреб населення…[138]». Стаття 324,

п.1: «Об'єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують

водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання

[138]». В Україні забір води здійснюється з двох типів джерел: поверхневих водних

джерел і підземних горизонтів. Ставки збору за спеціальне використання

поверхневих і підземних вод указані у статті 325 Податкового Кодексу [138].

Для розрахунку коефіцієнта ефективності відновлення водних ресурсів

використовуються ставки збору за спеціальне використання тільки поверхневих вод.

Це пов’язано з тим, що після використання води суб’єктами господарської

діяльності, зворотні води потрапляють після очистки саме у поверхневі водні

об’єкти і стають частиною поверхневого водного об’єкту.

Розглянемо детальніше це питання. В процесі використання води, що була

забрана із поверхневих чи підземних водних об’єктів, її частина втрачається, а інша

частина скидається в якості зворотних вод у поверхневі водні об’єкти у вигляді

забруднених, в т.ч. без очищення, та нормативно–очищених вод. Слід зауважити, що

вода також використовується в оборотному та повторному водоспоживанні.

Оскільки нормативно–очищені зворотні води потрапляють у поверхневі води та

103стають їх частиною, їх також можна оцінити. По–перше слід зазначити, що

потрапивши у поверхневі водні об’єкти, зворотні води стають такою ж самою

водою, яку потім можуть забирати інші господарюючі суб’єкти для своєї діяльності.

Тому ми пропонуємо оцінювати воду за ставками збору згідно Податковому

Кодексу України і пропонувати такий підхід не тільки до свіжої води, а і до

нормативно–очищеної зворотної води, що скидається. Крім цього актуальним

питанням є створення можливостей передачі нормативно–очищених зворотних вод

іншому господарюючому суб’єкту. Забруднені води та води без очищення

пропонуємо не оцінювати. Коефіцієнт ефективності відновлення водних ресурсів

матиме наступний вигляд (розроблено автором):

,В

ВвВ С

Vk (2.8.)

де kвВ – коефіцієнт ефективності відновлення водних ресурсів;

VВ – вартість відновлених водних ресурсів суб’єктами господарської діяльності

за час t;

СВ – поточні витрати суб’єктів господарської діяльності на очищення зворотних

вод за час t.

У свою чергу вартість відновлених водних ресурсів суб’єктами господарської

діяльності обчислюється наступним чином (розроблено автором):

VВ = Q·vв , (2.9.)де Q – об’єм відновлених водних ресурсів;

vв – вартість одиниці об’єму відновлених водних ресурсів.

Коефіцієнт ефективності відновлення лісових ресурсів. Для розрахунку

коефіцієнту необхідно визначити вартість відновлених лісових ресурсів.

Відновлення лісових ресурсів здійснюється лісовими господарствами після рубок

або лісових пожеж. Відновлення відбувається через саджання і висівання лісу та

шляхом природного поновлення. В нашому випадку природне поновлення не

враховується. Складність розрахунку вартості відновлених лісових ресурсів полягає

у тому, що на даний момент майже відсутні методики для розрахунку вартості

висадженого та висіяного лісу. На основі аналізу властивостей висадженого та

104висіяного лісу, нами запропоновано розраховувати його вартість наступним чином

(розроблено автором):

VЛ = Пд·SЛ·vд , (2.10.)де VЛ – вартість відновлених лісових ресурсів суб’єктами господарської

діяльності за час t;

Пд – середній приріст деревини по лісовим господарствам певного регіону

України;

SЛ – площа висадженого та висіяного лісу за час t;

vд – ринкова вартість одиниці деревини.Коефіцієнт ефективності відновлення лісових ресурсів (розроблено автором):

,Л

ЛвЛ С

Vk (2.11.)

де kвЛ – коефіцієнт ефективності відновлення лісових ресурсів;

VЛ – вартість відновлених лісових ресурсів суб’єктами господарської діяльності

за час t;

СЛ – поточні витрати суб’єктів господарської діяльності на відновлення лісових

ресурсів за час t.

Коефіцієнт ефективності відновлення земельних ресурсів. Під земельними

ресурсами в даному випадку розуміються землі сільськогосподарського

призначення. Більшість із тих, що маються в наявності на даний період часу,

виявлених і проаналізованих підходів, методик відносяться до періоду планової

економіки з яскраво вираженим вузькогалузевим підходом і властивою орієнтацією

на сільськогосподарське виробництво. В силу цього вони не можуть об’єктивно

представляти ефективність рекультиваційних робіт [139]. Ми пропонуємо

розраховувати коефіцієнт тільки для орних земель. Відновлення земельних ресурсів

відбувається шляхом їх рекультивації.

В Україні діє мораторій на продаж земель сільгосппризначення до 1 січня 2016

року. Тобто, ринку сільськогосподарських земель не існує, але сільськогосподарські

землі можна оцінити згідно методики нормативної грошової оцінки земель

сільськогосподарського призначення та населених пунктів [140].

105Нормативна грошова оцінка орних земель, а також земель під багаторічними

насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по Україні визначається як

добуток річного рентного доходу за економічною оцінкою по виробництву зернових

культур, ціни на зерно і терміну його капіталізації за формулою: [140]

Гоз = Рздн·Ц·Тк , (2.12)де Гоз – нормативна грошова оцінка гектара орних земель, земель під

багаторічними насадженнями, природними сіножатями, пасовищами по Україні (у

гривнях);

Рздн – загальний рентний дохід на орних землях, землях під багаторічними

насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по Україні (у центнерах);

Ц – ціна центнера зерна (у гривнях);

Тк – термін капіталізації рентного доходу (в роках), який встановлюється на

рівні 33 років [140].

Вартість відновлених земельних ресурсів розраховується за формулою

(розроблено автором):

VЗ = SЗ· Гоз , (2.13)де VЗ – вартість відновлених земельних ресурсів суб’єктами господарської

діяльності за час t;

SЗ – площа відновлених (рекультивованих) земельних ресурсів за час t;

Гоз – нормативна грошова оцінка гектара орних земель по Україні.Коефіцієнт ефективності відновлення земельних ресурсів (розроблено автором):

,З

ЗвЗ С

Vk (2.14)

де kвЗ – коефіцієнт ефективності відновлення земельних ресурсів;

VЗ – вартість відновлених земельних ресурсів суб’єктами господарської

діяльності за час t;

СЗ – поточні витрати суб’єктів господарської діяльності на відновлення

земельних ресурсів за час t.

Величини коефіцієнтів ефективності відновлення навколишнього природного

середовища регіону (на прикладі Сумської області).

106Розрахуємо коефіцієнти ефективності відновлення водних ресурсів, лісових

ресурсів та земельних ресурсів для Сумської області і проаналізуємо динаміку цих

коефіцієнтів за 2000 – 2011 рр. Наведемо структуру поточних витрат на охорону

навколишнього природного середовища за напрямами у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 –Поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища за

напрямами (тис. грн.) у Сумській області

2000 2005 2008 2009 2010 2011Очищення зворотних вод 23314 38953 61493 64494 91536 115172Захист і реабілітація ґрунту 1534 1796 1685 1171 1042 652

Збереження біорізноманіття і середовища існування

1448 1347 4212 4565 6847 9127

Складено автором на основі [141].

Як бачимо із таблиці 2.5., витрати на очищення зворотних вод постійно

зростали, хоча після 2008 року, коли сталася світова фінансова криза, темпи

зростання витрат уповільнились. Схожа динаміка у витрат на збереження

біорізноманіття і середовища існування, але має свої особливості у період 2000–

2005 рр. Поточні витрати на захист і реабілітацію ґрунту в останні роки постійно

зменшувалися і стали набагато меншими, ніж були, наприклад, у 2000 році. Обсяги

відновлення природних ресурсів представлені у таблиці 2.6

Таблиця 2.6. – Обсяги відновлення природних ресурсів у Сумській області

2000 2005 2008 2009 2010 2011Нормативно очищено зворотних вод, млн. м3 46,5 27,9 7,9 7 6,8 20,4

Рекультивовано земель, га 82 39 52 6 10 10Відновлено лісу (висаджено і висіяно), га 1383 1921 2781 2947 2214 2433

Складено автором на основі [141].

Із таблиці 2.6 видно, що динаміка очищення зворотних вод та рекультивації

земель незадовільна, проте ліси відновлюються непогано.

Розрахунок коефіцієнту ефективності відновлення водних ресурсів

починається з розрахунку за формулою (3) вартості відновлених водних ресурсів

107суб’єктами господарської діяльності. Вартість одиниці об’єму відновлених водних

ресурсів беремо зі ставок збору за спеціальне використання поверхневих вод [138].

Для Сумської області ставка збору за 100 м3 буде дорівнювати 32,84 грн. Результати

розрахунку коефіцієнтів ефективності відновлення водних ресурсів наведено у

таблиці 2.7.

Таблиця 2.7. Коефіцієнти ефективності відновлення водних ресурсів Сумської області

2000 2005 2008 2009 2010 2011kвВ 0,66 0,24 0,04 0,04 0,02 0,06

Складено автором

Із таблиці 2.7. видно, що значення коефіцієнта значно нижче 1, з 2000 року до

2010 року включно він має стійку тенденцію до зменшення. Це пов’язано з тим, що

обсяг поточних витрат постійно зростає, а обсяг очищених зворотних вод

зменшується. Хоча слід зазначити, що при розрахунках не враховувались поправки

на інфляцію та знецінення грошей.

Розрахунок коефіцієнту ефективності відновлення лісових ресурсів. Спочатку

розрахуємо вартість відновлених лісових ресурсів за формулою (2.9.). Площа

висадженого та висіяного лісу наведена в таблиці 2.6. За даними Сумського

обласного управління лісового та мисливського господарства загальний середній

річний приріст деревини дорівнює 4,27 м3/га. Для визначення середньої ціни

деревини Сумської області, скористаємось даними про обсяги продукції

лісозаготівель у фактичних цінах та про заготівлю ліквідної деревини. Ці дані, а

також розраховані середні ціни деревини за роками представлені в таблиці 2.8.

108Таблиця 2.8. Деякі показники ведення лісового господарства Сумської області

2000 2005 2008 2009 2010 2011Обсяги продукції лісозаготівель у фактичних цінах, тис. грн.

34004 110277,3

197034

179634

246182,3

354811,1

Заготівля ліквідної деревини, тис. м3 640,2 902,9 954,9 854,8 962,2 1042,8

Середня ціна деревини, грн./м3 53 122 206,3 210 256 340,2

Складено автором на основі [141].

Для розрахунку коефіцієнтів ефективності необхідні дані про поточні витрати

на відновлення лісових ресурсів. Нажаль така статистика не ведеться, тому для

розрахунку коефіцієнтів нами пропонується використовувати дані про поточні

витрати на збереження біорізноманіття і середовища існування

У процесі розв’язання задач дослідження виявилось, що в Україні майже

відсутні методики оцінки відновлених природних ресурсів, таких як вода, земля, ліс.

Крім того, відновлення природних ресурсів слабке, коштів, які виділяються на їх

відновлення, недостатньо. Через це вкрай складно дати оцінку показникам

ефективності відновлення ресурсів. Розрахунок коефіцієнтів ефективності

відновлення по Сумській області показав, що ресурси відновлюються неефективно,

в першу чергу через застарілість обладнання природовідновлюваного сектору,

недостатність капітальних інвестицій у природовідновлення.

Аналіз стану відновлення ресурсів у Сумській області показав значний резерв

ресурсів, що залишаються без відновлення, або що частково відновлюються. Щодо

зворотних вод, то значна частина вод недостатньо очищується, а частка взагалі

залишається без очищення і скидається у поверхневі води. Щодо земельних

ресурсів, то відновлюється дуже мала частина із загальної площі зруйнованих

земель.

1092.6. Розвиненість інститутів як індикатор рівня адаптації економічних

систем до екологічних змін

Зміна екологічних тенденцій обумовлена в першу чергу економічними

змінами, що відбуваються у суспільстві. Економічне зростання не знаходиться у

прямій залежності з покращенням екологічної ситуації, оскільки охорона

навколишнього середовища сприймається суб’єктами господарювання та державою

як витрати, що підвищують собівартість виробництва та витрати бюджету. Проте

сьогодні здорові екосистеми, такі як коралові рифи, водно–болотні масиви –

захищають від стихійних лих і задовольняють основні потреби економічних систем

та людей, підвищуючи здатність природних і антропогенних систем нівелювати

наслідки змін клімату. Регулювання природного потенціалу, стале управління

екосистемами і удосконалення екологічного управління відіграють важливу роль у

створенні та підтримці сталого розвитку суспільства. Це, насамперед, передбачає

використання найкращих видів екологічних практик у розвитку економічних

систем, які створюються на основі формальних та неформальних інститутів у

суспільстві. Адаптація економічних систем до кліматичних або ресурсних змін

можлива лише за умови розвиненості інституціонального середовища.

Існує два підходи до визначення поняття «інститут». У рамках першого

підходу дослідники визначають інститути як правила гри у суспільстві, забезпечені

механізмами примусу до виконання цих правил. Засновником цього підходу

вважають Д. Норта. З точки зору дослідників другої групи інститути виступають як

рівноваги (тобто сукупності рівноважних стратегій учасників взаємодії), які

складаються у іграх, що повторюються.

Якщо представники першого підходу більшою мірою зосереджені на аналізі

розроблених і впроваджених «ззовні» інститутів (оскільки саме в цьому випадку

виникає принципова необхідність вироблення механізмів, які забезпечували б

примус до виконання цих правил), то другий підхід спрямований на аналіз

інститутів, які формуються «всередині» системи у результаті тривалих еволюційних

процесів взаємодії окремих економічних суб'єктів. Таким чином, правила гри

110доповнюються правилами контролю. І у своєму повному визначенні інститути

являють собою єдину сукупність правил гри і правил контролю.

Формування і зміна екологічних інститутів вимагає часу. Але можна

домогтися значного прискорення темпів змін, якщо правильно використовувати

знання – не тільки технологічні, але перш за все організаційно–управлінські та

економічні, тобто застосовувати концепцію вирощування екологічних інститутів,

пов'язану зі здійсненням спрямованих інституціональних змін. Інститути

взаємопов’язані і бажаний економічний ефект досягається тільки через послідовні

інституціональні зміни.

У складних інституціональних системах неминуче виникають

інституціональні розриви – між суміжними інститутами, між правилами гри і

правилами контролю, нарешті, між інституціональними рівнями. Такий розрив

означає, що не забезпечений зв'язок між суміжними правилами, що нові і існуючі

інститути не комплементарні.

Однією з причин інституціональних розривів може бути різниця у рівнях

складності нового екологічного інституту і загального стану інституціонального

середовища. Ефективність роботи нового інституту залежить від того, наскільки він

здатний знижувати ризики, мінімізувати трансакційні витрати і забезпечувати

ефективний розподіл ресурсів.

Для того, щоб складний інститут почав діяти необхідні навички його

використання і певний рівень довіри до нього з боку економічних агентів, оскільки в

протилежному випадку витрати моніторингу та контролю, спрямовані на

запобігання опортунізму (коли один з агентів використовує даний інститут всупереч

інтересам своїх контрагентів), будуть високими і блокуватимуть використання

нових інститутів.

Існує два способи спрямованих інституціональних змін – облагороджування

існуючих інституційних і культивування нових зразків. У першому випадку широке

розповсюдження ділових практик, що регулюються неформальними нормами, при

досягненні критичної маси і їх виживання впродовж відносно тривалого часу

призводить до того, що неформальні норми, з одного боку, вкорінюються, а з іншого

111– починають підпирати правові норми, що обмежують їх розвиток . Таке

закріплення інститутів може вести до відмови від розвитку, закріплюючи

інституціональну рівновагу, що склалася, у неоптимальному положенні, бо коли діє

механізм погіршення відбору, інституалізуються не найкращі практики. Наприклад,

у Державного Управління природними ресурсами розширюються непритаманні

йому функції (за рахунок скорочення інших структур): проведення інформаційних

кампаній, спрямованих на формування відповідального відношення до природи, у

суспільстві. Відповідно, оскільки не фахівців, не алгоритмів, ні структур, що

забезпечують виконання цієї функції Управління не має, то дана практика, і

відповідно виконання функції не будуть ефективними.

Розглянемо другий спосіб вирощування екологічних інститутів –

культивування нових зразків, які у вихідній точці можуть не відповідати

сформованим діловим практикам.

Є три джерела «вихідного матеріалу» для вирощування: інституційні

винаходи, імпорт інститутів, рекомбінація існуючих інституційних форм. Імпорт

інститутів можна здійснювати, якщо дотримуватися додаткових умов, що

стосуються швидше не змісту культивованих правил, а того, як вони культивуються.

Відповідно, до базових схем вирощування екологічних інститутів ми відносимо такі:

природний і штучний розвиток екологічних інститутів.

На рис.2.5 представлений процес природного розвитку інститутів, що

передбачає накопичення прецедентів вирішення виниклої проблеми. Потім

формулюється і поширюється найефективніше вирішення. Цьому сприяють сили

підтримки, але перешкоджають некомлементарність інших інститутів, сили протидії

і бар'єр більшості. Держава, спираючись на сили підтримки та враховуючи

аргументи опонентів, прагне домогтися балансу і досягає його при виробленні

формальної норми (закону).

Формальна норма, таким чином, є засобом облагородження «дикорослих»

зразків та подолання бар'єру більшості. Далі наступає період адаптації до нового

інституту, але зазвичай він приживається порівняно легко, оскільки вже має історію

112неформальної апробації і не знаходиться в конфлікті з іншими інститутами.

Некомплементарність мінімізується і формальна норма з'являється у кінці процесу.

Рис.2.5. Природний розвиток екологічного інституту (облагороджування)

Процес штучного насадження та культивування інститутів відбувається у

формах: запозичення (імпорт) інститутів і їх проектування, тобто дизайн, виходячи з

внутрішніх умов і логічних побудов (див. рис. 2). Наприклад, екомаркування товарів

та послуг, технології очищення промислових відходів, переробки сміття, створення

еко–парків та ін.

У вихідному пункті також знаходиться проблема, але далі зазвичай йде

прийняття формальної норми – або запозиченої (застосування передового досвіду

інших країн для вирішення проблеми), або винайденої і спроектованої, базуючись

на власному досвіді. Таким чином, формальна норма є вихідною у процесі,

прецеденти – різні випадки сприйняття норми (засвоєння, перекручення або

відторгнення). Співвідношення сил підтримки та протидії зазвичай визначається

об'єктивними перешкодами, що заважають засвоєнню нового інституту, його

некомплементарністю, неузгодженістю зі старими інститутами, різною

спрямованістю у їх дії. Найчастіше мотивації сил підтримки та протидії пов’язані з

прагненням до отримання ренти. Необхідна рента не завжди співставна, і можливі

ситуації, коли потрібен примус в інтересах більшості. Але звичайно потрібно

Проблема Преценденти

Сили підтримки

Сили протидії

Формальна норма

Бар’єр більшості

Період адаптації

113враховувати, чи варто новий інститут, що трансплантується, запозичувати з кращих

практик, або ж доцільно не встановлювати високий рівень, і використовувати на

першому етапі зразок, що менше конфліктує із середовищем.

Рис. 2.6. Штучне розвиток екологічного інституту (культивування)

Нові формальні правила визначають три можливі стратегії учасників ринку –

«голоси», «лояльність» або «вихід». Стратегія «голоси» виражається в активній

протидії цим правилам. Стратегія «лояльності» означає, що учасники ринку або

активно підтримують правила, або просто слідують їм в своїх ділових практиках.

Крім того, між силами активної протидії і підтримки завжди є нейтральні сили, до

яких у багатьох випадках належить більшість учасників процесу. Вони можуть бути

нейтральні з двох причин: або нове правило не зачіпає їх інтереси, або вони

обирають стратегію «виходу». В останньому випадку учасники ринку не

протестують проти нових порядків, а просто їх обходять або деформалізують нові

правила, використовуючи їх в існуючих ділових схемах. У результаті такого

«нейтралітету» відбувається часткове вихолощення чи підрив формального

Проблема

Перейняття (імпорт)

Формальна норма

Проектування

Сили підтримки

Преценденти

Сили протидії

Перешкоди:некомлементарність

інститутів

Період адаптації

Засвоєння

Перекручення

Відторгнення

Бар’єр більшості

114інституту. Але якщо вдається пробудити лояльність нейтральних сил, то він

проходить бар'єр більшості.

Далі, якщо сили підтримки перевищують сили протидії, та лояльне

сприйняття інституту стає нормою, то інститут засвоюється і входить в практику.

Якщо ж переважають сили протидії, то інститут на рівні неформальних практик

перекручується або відхиляється і не долає поріг більшості. Доводиться повертатися

до вихідної проблеми, коригувати формальну норму і повторювати процес. «Петля»

на схемі – це ілюстрація інституційної пастки. Ще один результат – відмова від

нового інституту, збереження старих порядків. Період адаптації тут більш тривалий,

іноді початкове відторгнення потім змінюється засвоєнням. Тому слід уникати

швидких висновків, більш серйозно вивчати процеси приживлення норм.

Поряд з відхиленням і засвоєнням нового прищепленого формального

інституту можна виділити два типи проміжних станів:

1) виникнення паралельних інституціональних режимів. У цьому випадку

нові і старі практики певний час існують поряд;

2) пряме перекручення формального правила. У цьому випадку провідним

учасникам ринку вдається деформалізувати нове правило, пристосувавши його до

своїх вузьких інтересів, здійснюється внутрішній підрив нового інституту.

Формально новий закон активно застосовується, але при цьому вбудовується в

неформальні ділові практики з результатами, далекими від запланованих. Щоб

культивування інститутів виявилося успішним, потрібні як мінімум три елементи:

достатній час, спеціальні зусилля, часткові компроміси. Час необхідний для того,

щоб інституціональна екологічна інновація проникла на всі рівні інституціональної

системи, які, розвиваються з різною швидкістю, і вкоренилися в них хоча б

мінімально. Треба дати можливість проявитися наслідкам спонтанних взаємодій, які

часто ведуть до адаптації, засвоєння інститутів. Процес культивування екологічних

інститутів є тривалим. Спеціальні заходи потрібні для захисту та підтримки

інституціональної інновації, щоб вона подолала бар'єр більшості. До них

відносяться: адміністрування нових правил, моніторинг процесів інституційних

змін, інформаційна підтримка інновацій, навчання новим навичкам. Без вироблення

115та реалізації дієвих механізмів адміністрування нових правил, включаючи прямий

примус до виконання, вони мають мало шансів на розповсюдження. Але для того

щоб контроль був ефективний, треба отримувати зворотний зв'язок, здійснювати

регулярний моніторинг змін, що відбуваються. Спеціальні зусилля потрібні також в

області інформаційної підтримки, пов'язаної з роз'ясненням змісту нових правил і

поширенням прецедентів їх успішного втілення в ділових практиках. Потрібні не

просто рекламні кампанії, а систематична робота з просування нових зразків,

стимулювання інтересу до них провідних учасників ринку та їх легітимізації в очах

широких верств населення.

Також на шляху введення нових екологічних правил неминучі інституційні

компроміси. Вони означають, що, для того щоб новий інститут запрацював,

доводиться відхилятися від його кінцевої ідеальної форми, передбачати етапи його

введення, прораховувати тривалість перехідного періоду.

Інститут виникає в середовищі традиційних інститутів у відповідь на потребу

у вирішенні проблеми. Екологічні інститути ми розглядаємо як інструменти

вирішення екологічних проблем в рамках економіки в цілому, бо полегшити перехід

до екологічно сталого розвитку держава може тільки за допомогою екологічної

політики на основі сформованого відповідного еколого–економічної

інституціонального середовища на макрорівні.

Включення екологічних елементів розвитку в національні громадські

відносини виробництва і розподілу благ направлене на трансформацію стереотипів

поведінки суб'єктів господарювання (директивно, рекомендаційно або ж

традиційно), викликаючи відповідну реакцію останніх. У кожному окремому

випадку має місце зміна інституціональності суб'єкта (щоб уникнути

традиційного/декларативного дотримання інституційних обмежень необхідна

розробка системи мотиваторів з метою становлення нових засад господарювання).

Так, відповідно до правил щодо поводження з небезпечними відходами у

Великобританії підприємства повинні щорічно реєструвати всі виробничі ділянки,

де утворюються небезпечні відходи (при контролі роздільного зберігання

небезпечних і безпечних відходів).

116Суб'єкт обирає варіант інституціональності з позиції ефективності

функціонування, пристосовуючи параметри власної діяльності до мінливих

інституціональних умов, генеруючи на локальному рівні притаманний тільки йому

унікальний інструментарій відповідності обмеженням. Так, споживачі благ

підтримують становлення екологічної репутації, маркування та іншого

інституційного інструментарію. Інтенсифікація суспільного виробництва не

зводиться до зміни матеріально–технічної бази, методів організації господарювання

– необхідні корективи сукупності інституційних умов виробничої та господарської

діяльності, включаючи соціальні умови. Для більшої дієвості прийнятих рішень

необхідне створення умов передачі кращих практик – поширення норм і

інструментів, апробованих на локальному рівні, на господарську систему в цілому.

Цьому сприяють загальнонаціональні екологічні рейтинги, акції, економічні

преференції (у Японії, наприклад, для очисного обладнання застосовується метод

прискореної амортизації); створення екологооріентірованних асоціацій, спілок

(Національний екологічний центр Нідерландів; програма «Відповідальна поведінка»

США, Рада підприємців зі сталого розвитку).

Інституціональні обмеження повинні визначати спрямованість і структуру

стимулів господарювання, зменшувати невизначеність і забезпечувати реалізацію

очікувань суб'єктів. Аналіз наявних інститутів передбачає оцінку не їх форми і

природи походження, а результативність. Тому кращі екологічні практики

проектуються на національну інституціональну структуру і за допомогою

відповідних коректив у процес формування основ господарювання з урахуванням

наступності ендогенних (економічних) методів на базі екзогенних

(адміністративних). Саме в контексті їх реалізації можлива якісна еволюція

інструментарію інституціоналізації – від констатації факту антропогенного впливу

до формування культури споживання благ, екологізації суспільної свідомості. Так,

екологічне нормування параметрів функціонування господарської системи має

базисне значення і виступає необхідним компонентом інституціоналізації. Однак,

щоб уникнути декларативного характеру воно повинно підтримуватися

117моніторинговим та інформаційним комплексами, які виконують, в тому числі, і

контрольні функції.

За сталої екологічної спрямованості процесів розвитку суб’єктів

господарювання екологічні інститути у цілому охоплюють інституціональну

структуру (це підтверджують процеси екологізації господарювання, що виключають

можливість обгрунтування і прийняття господарських рішень без врахування

екологічного чинника – наприклад, обов'язковість екологічної експертизи проектів,

екологічна сертифікація і т.д.). Провідні фірми Великобританії зобов'язані включати

інформацію про заходи з охорони навколишнього середовища в «звіт про

діяльність», для чого урядом розроблений ряд посібників.

Залежно від спрямованості заходів, що вживаються, інститути поділяють на

власне екологічні (наприклад, стимулюють розвиток альтернативної енергетики з

використанням поновлюваних джерел енергії) і екологізуючі (привносять

екологічний компонент у сформовану структуру суспільних відносин), наприклад

екологічний туризм, екомаркування. Еволюційний характер корекції

інституціональної структури передбачає одночасний облік ретроспективного

досвіду щодо вирішення проблем та усунення існуючих недоліків, що є

інституціональною спадщиною, допускаючи трансплантацію або запозичення

інститутів, що показали ефективність у інших інституціональних умовах, і сприяє

переходу до якісно нових інститутів.

Таким чином, швидкість адаптації окремих суб’єктів господарювання, в цілому

економічної системи до екологічних зміни визначається розвиненістю екологічних

інститутів, тобто діапазоном інструментарію регулювання як формального, так і

неформального характеру.

1183. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ В УМОВАХ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН ТА

РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ.

3.1. Безпека національної економіки в умовах посилення глобальної

нестабільності та кліматичних змін

Початок XXI століття ознаменувався проявом значної кількості політичних,

економічних та екологічних флуктуацій. Чимало країн світу певною мірою

потерпали від наслідків різного роду нестабільності. Кризи банківського сектору

економіки стали настільки поширеним явищем, що практично кожна країна відчула

їх негативний вплив. Окремі економічні системи відчули на собі негативний вплив

крупномасштабних екологічних лих, воєнних конфліктів, соціальних потрясінь.

Нестабільність та різного роду флуктуації є особливо серйозною проблемою для

економічного розвитку країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою,

проте розвинені країни також зазнають значних збитків.

З огляду на зростання нестабільності у глобальному масштабі зовсім не дивно,

що уряди і центральні банки почали дедалі більше приділяти увагу виявленню

головних причин, що призводять до нестабільності, а також розробленню

механізмів, що дозволяють запобігти виникненню цього явища. Дослідження суті

причин, що провокують глобальну нестабільність різного роду та дослідження

проблем розвитку національної економіки в умовах посилення глобальної

економічної та екологічної нестабільності є важливою науковою проблемою.

Вивченню проблем розвитку національної економіки, глобалізації та

нестабільності присвячена значна частина як вітчизняних, так і закордонних праць,

зокрема: Ф. Аллена, Л. Безчасного, Я. Белінської, В. Геєця, Д. Гейла,

Б. Данилишина, М. Долішнього, Я. Жалила, К. Кіндлебергера, В. Козака,

К. Кривенка, Е. Лібанова, В. Лугового, І. Лукінова, Р. Лагунофа, Ф. Мішкіна,

С. Пирожкова, І. Фішера, Дж. Шинази, О. Уільямсон, Р. Фергюсона, та ін. Проте

чітко виражених стратегічних векторів уникнення наслідків глобальної

нестабільності, зокрема для національної економіки, досі не запропоновано.

119Основні причини виникнення глобальної економічної нестабільності

складаються із сукупності взаємопов’язаних факторів, а саме: глобальної фінансової

лібералізації, інтеграції валютних ринків, інтенсифікації глобального руху капіталу,

зменшення економічної самодостатності окремо взятої країни внаслідок посилення

процесів глобальної спеціалізації, посилення ролі транснаціональних корпорацій та

витіснення значної кількості національних підприємств, орієнтації переважної

більшості країн на основні світові валюти (долар США, євро) та швидкого розвитку

світової банківської комп'ютерної системи. Основні прояви нестабільності

економічних систем за останні сто років представлені в табл. 1.

Таблиця 3.1 – Основні світові фінансові та економічні кризи ХХ – початку ХХІ століття

Рік Назва кризи Основні риси кризи1 2 3

1907

Криза 1907 року За масштабом і жорстокістю була найсильнішою за всю еру

золотого стандарту, охопила 9 країн

1914

Криза, викликана початком Першої

світової війни

Почалась практично одночасно в декількох країнах після того, як

сторони, що брали участь у війні, стали ліквідовувати іноземні

активи

1920–22

Криза, пов'язана з післявоєнною

дефляцією

Явище було пов'язане з банківськими і валютними

кризами в Данії, Італії, Фінляндії, Голландії, Норвегії, США і

Великобританії

1929–33Велика депресія Найбільша в історії криза.

Здешевлення акцій, промислове скорочення

1957–58

Перша післявоєнна економічна криза

Охопила провідні капіталістичні країни. Загальне зниження

промислового виробництва, тотальне безробіття

120Продовження табл.1

1 2 3

1973

Економічна криза,США За широтою охоплення країн, тривалістю, глибиною і

руйнівною силою значно перевершила світову економічну

кризу 1957–1958 рр.

1987

Чорний понеділок Причина кризи: відтік інвесторів з ринків після сильного зниження капіталізації декількох великих

компаній

1994 –95 Мексиканська криза Криза банківської системи через глобальний відтік капіталу

1997Азіатська криза Наймасштабніше падіння

азіатського фондового ринку з часів Другої світової війни

1998 Російський криза Одна з найважчих економічних криз в історії Росії

2007–08 Глобальна фінансова криза

Падіння показників ряду економічних індикаторів по

всьому світу

Таким чином, досвід минулого сторіччя та початок нинішнього впевненого

доводить, що найнебезпечнішим явищем для економічної системи як окремо взятої

країни, так і для всього світового господарства є різного роду нестабільності та

флуктуації. Негативні прояви процесів нестабільності та еколого–економічних

флуктуацій посилюються внаслідок постійно зростаючої інтеграції та глобалізації

світових економік. Одним із яскравих прикладів, що переконливо доводить дане

твердження є міжнародні процеси, які сьогодні відбуваються майже у всіх країнах

світу, через іпотечну кризу в США.

На сучасному етапі розвитку економічних систем майже в усіх розвинених

країнах створюються стратегічні дослідницькі центри, що займаються вивченням

глобального майбутнього, намагаються передбачити та, по–можливості,

попереджати наслідки нестабільності, розробляють фінансові стратегії на

довгострокову перспективу. Країни–глобалізатори в останні десятиріччя особливо

наполегливо працюють над створенням та впровадженням механізму захисту своїх

121економік в умовах глобальної конкуренції та глобалізму взагалі через орієнтування

своїх фінансових стратегій на захист внутрішнього ринку, його розширення та

інтеграцію в рамках Заходу. У трьох найважливіших економіках світу (США, Японії

та ЄС) сьогодні на експорт іде лише 12% ВВП. У той же самий час споживають

вони близько 82% валютних резервів світу [142]. Проте дані тенденції змінюються

внаслідок посилення ролі економічної системи КНР в глобальному просторі.

Україна має взяти до уваги даний орієнтир, адже надмірна відкритість і далі

завдаватиме болючих втрат разом із значною обмеженістю обсягів внутрішніх

ринків. Сьогодні національна економіка постійно відчуває на собі шоки

нестабільності і потребує чіткого антикризового механізму в умовах посилення

глобальної нестабільності. Головними причинами зростання уразливості

національної економіки є її імпортозалежність та експортоорієнтованість. Сьогодні

Україна у великих кількостях імпортує енергоресурси для задоволення потреб

виробничого комплексу та населення. У той же час в Україні видобувається газ (що

на третину задовольняє її потреби) і нафта (майже на половину покриває потреби

країни). При цьому енергоємність національного продукту вище в 2 рази, ніж

аналогічний середньосвітовий показник, і в 3–4 рази вище, ніж подібні показники в

розвинених країнах. Досягнення Україною навіть середньосвітового рівня

показників енергоємності продукції дозволило б країні повністю відмовитися від

імпорту нафти і значною мірою покрити потреби за рахунок власного газу.

Прикладом може виступати економіка Японії, яка ефективно використовує

антикризові та фінансові стратегії. Зокрема, після постійних стихійних лих Японія

була спроможна відбудувати країну заново майже з нуля у рекордно короткі

терміни.

Отже, економічна нестабільність може бути викликана низкою різних причин:

екологічними катастрофами, що приймають сьогодні масштабний характер та

завдають значних економічних втрат (Чорнобильська катастрофа, Фокусима, цунамі

Сенді); затяжними політичними кризами та політичною нестабільністю (Україна,

Сирія, Єгипет, Таїланд); кредитною незабезпеченістю позичальників (фінансова

криза 2008 року); відсутністю адекватних моделей прогнозування соціально–

122економічного розвитку; продовольчими кризами; військовими конфліктами тощо.

Екологічні флуктуації природного походження уже сьогодні завдаються

надзвичайних втрат. Так виверження вулкану «Ейяфятлайокудль» в Ісландії в 2010

р. спричинило збитків лише для авіа сектору у розмірі більше 1,7 млрд дол. Падіння

пасажиропотоку у європейських перевізників у квітні 2010 р. становило 11,7% у

порівнянні з квітнем 2009 р. Землетрус на Гаїті у 2010 р. зруйнував 60%

інфраструктури, близько 190 тис. будинків стали непридатні для житла. Загальний

збиток від землетрусу становив 7,8 млрд дол. (що приблизно дорівнює 120%

виробленого продукту). Міжамериканським банком розвитку надано позики в

розмірі 700 млн дол. для будівництва доріг і відновлення інфраструктури [143].

Що ж до національної економічної системи, то для неї найвагомішими

причинами виникнення загальної нестабільності є політична невизначеність;

низький рівень екологічної культури населення; відсутність дієвої законодавчої бази

охорони природного середовища; значні втрати від неповернення кредитів для

української банківської системи; низька конкурентоспроможність вітчизняних

суб`єктів господарювання на міжнародних ринках; високий рівень цінових

коливань; недооцінка людського капіталу; значна монополізація та

надзарегульованість ринку; залежність від іноземних валют та стану провідних

світових фінансових установ; значна заборгованість, що ускладнюється

зобов'язаннями у іноземних валютах [144, 145].

У числі проблем, які доводиться долати економіці країни, можна також назвати

її залежність від зовнішніх факторів. Україна експортує значну частину виробленої

продукції (більше 70% в металургії, близько 50% в машинобудуванні, більше 20% у

харчовій промисловості). При цьому в експорті частка недорогих металів і виробів з

них перевищує 42% [146]. Це означає, що Україна вивозить головним чином

продукцію тих галузей, в яких найбільш екологічно збиткові стадії виробництва

здійснюються на її території.

Істотна прихильність економіки до експорту обумовлює значну залежність її

від міжнародної кон'юнктури і вразливість перед кризовими явищами у світовій

123економіці. За роки своєї незалежності Україна на рубежі 2012–2013 років увійшла

вже в четверту хвилю кризи і спаду виробництва.

Організаційно–економічні проблеми також створюють серйозні бар'єри для

формування передумов сталого розвитку. Вони зокрема гальмують розвиток

екологічно орієнтованих секторів економіки, які спираються головним чином на

малий і середній бізнес. Саме його підприємствам доводиться хазяйнувати у

несприятливих економічних умовах. Проблеми виникають через невдале

законодавство, малоефективний (а часом і просто руйнівний) менеджмент. У 2012

році відповідно до даних журналу «Forbes» Україна ввійшла до 10 найневдаліших

економік світу. При складанні рейтингу його автори проаналізували статистичні

дані 177 країнах за три роки. У подібних рейтингах враховується зростання ВВП,

рівень інфляції (зокрема враховувалися прогнози Міжнародного валютного фонду

на 2012 рік), ВВП на душу населення, а також співвідношення експорту та імпорту

[147].

Всі показники, що використовують для оцінки нестабільності можемо

згрупувати у три основні групи: фінансову, економічну та соціальну (рис.3.1.).

Рис 3.1. Основні показники нестабільності

124На прикладі аналізу деяких основних макроекономічних показників провідних

світових країн (табл. 3.2) можна виявити, що посилення глобальної нестабільності

відбувається досить швидкими темпами.

Таблиця 3.2. – Основні макроекономічні показники провідних країн світу в умовах посилення

глобальної нестабільності

Країна Показник США Японія Греція Велика

Британія Італія

Банківські активи у 2010 р., млрд дол. США 14163 8847 622 10708 5059Валовий державний борг на 2011р., % ВВП 92,7 225,5 250,4 76,7 118,4Чистий випуск міжнародних цінних паперів, млрд дол. США 289 15,6 232 22,4 232Прогноз зміни валового загального державного боргу на 2015 р, % ВВП 110,2 130,2 135,5 86,4 118,5Зовнішній борг за валютами випуску боргових зобов`язань, млрд дол. США 9718 469 11814 2028 11814ВВП за 2010 р., млрд дол. США 14119 5069 330,8 2179 1468Капіталізація фондового ринку у 2010 р., млрд дол. США 15077 3396 112,6 2796 1249

Розглянемо також більш детально деякі глобальні проблеми сучасності, що

посилюють світову нестабільність. Треба зауважити, що даний перелік не є

стаціонарним і постійно доповнюється. Однією з найгостріших проблем нині є

глобальна бідність, що особливо гостро відчувається серед країн, що розвиваються.

На сьогодні ще зарано говорити про сталий розвиток, коли громадяни деяких

держав не можуть забезпечити базові потреби у їжі, воді, одязі та ін.

Глобальних масштабів набуває продовольча проблема, що полягає у нестачі

життєво важливих продуктів харчування, її рішення багато в чому залежатиме від

ефективного використання природних ресурсів, науково–технічного прогресу в

сфері сільського господарства та від рівня державної підтримки. Починаючи з 90–х

125років ХХ ст. у багатьох країнах світу формуються ринки органічної продукції,

обсяги яких на сьогодні стрімко зростають, що пов’язано з: підвищенням кількості

екологічних катастроф, конфліктами навколо харчових продуктів на державному

рівні, зростанням рівня свідомості споживачів щодо власного майбутнього та

майбутнього своїх дітей, навколишнього середовища. Спираючись на засади сталого

розвитку, сільське господарство України має передбачати стабільне нарощування

обсягів виробництва сільськогосподарської продукції для забезпечення

продовольчої безпеки країни та розширення експортного потенціалу галузі, має

забезпечувати населення доступними за ціною продуктами харчування високої

якості, бути прибутковим, сприяти розвитку сільських територій та зберігати

навколишнє.

Глобальна кліматична проблема була спричинена швидким зростанням

споживання мінерального палива в XX столітті та збільшенням викидів парникових

газів. Останнє десятиліття двадцятого століття і перше десятиліття двадцять

першого століття ознаменувалися значними флуктуаціями клімату, зокрема значно

зросла частота екстремальних станів погодних умов. В окремих випадках кліматичні

флуктуації як значні відхилення середніх очікуваних величин стають стихійними

метеорологічними явищами, що мають катастрофічний характер та завдають

значних збитків економіці та населенню. Як говориться в роботі [148] для кожного

місяця, сезону, періоду і року є свій характерний тип стихійного явища або їх

комплекс, зумовлений аномальними циркуляційними процесами в атмосфері та

метеорологічними умовами. Зменшення рівня ґрунтових вод та зростання сильних

суховіїв, спричинених сухими східними вітрами негативно відбивається на якості

ґрунтового покрову в Україні і збільшенні площ еродованих ґрунтів. Травень і

вересень в Україні, уже стали літніми місяцями, денна температура липня та серпня

останні десять років часто перевищує 30º С. Побита значна кількість літніх

температурних рекордів, зокрема в 2012 році за даними Центральної Геофізичної

обсерваторії побито 35 температурних рекорди в м. Києві [149; 150].

Кліматичні проблеми ускладнюються гостротою енергетичної безпеки і вже

зараз на світовому ринку енергоресурсів відчувається зростання конкуренції між

126розвиненими і великими індустріальними країнами. Всі ці обставини в поєднанні з

військово–політичною нестабільністю в деяких регіонах можуть обумовлювати

динаміку попиту і пропозиції на енергоресурси, коливання цін на них, провокуючи

виникнення кризових явищ в глобальній економіці. Різні країни вирішують цю

проблему по різному. Розвинені країни–глобалізатори – за рахунок уповільнення

зростання свого попиту (головним чином знижуючи енергоємність виробництва).

Країни, що розвиваються не мають можливості прийняти адекватних заходів для

подолання наслідків кліматичних змін та запобіганню проявів більш екстремальних

кліматичних проблем, через застарілі технології виробництва [151]. Проте окремі

країни знаходять вихід через впровадження альтернативних джерел енергії. Що

стосується національної економіки України то до найважливіших видів

альтернативного палива, які мають реальні перспективи і найближчим часом

можуть зробити помітний внесок у енергобаланс країни, слід віднести: біогаз (тобто

метаномісний, вироблений з твердих і рідких побутових відходів та відходів

органіки); брикети і пелети (тобто тверді, стандартних форм гранули, сформовані з

відходів деревини або соломи); біоетанол (спиртовмісне рідке паливо, вироблене з

цукрового буряка, кукурудзи, тощо); біодизель (маслосомісний вид рідкого палива,

вироблений з ріпаку, сої, соняшнику та ін. культур або з жирів тваринного

походження); шахтний метан (попутний газ вугільного виробництва). З усіх

перерахованих видів палива в Україні вже є промислові потужності.

Глобальна демографічна проблема має неоднозначний характер. У ряді регіонів

світу можемо спостерігати демографічний бум, що невпинно набиває обертів. У ряді

інших регіонів (переважно у країнах Європейського континенту) – демографічне

старіння населення. Для перших рішенням є підвищення темпів економічного

зростання і зниження темпів зростання населення. Для других – еміграція та

реформування пенсійної системи. Взаємозв'язок зростання населення та

економічного зростання тривалий час був предметом дослідження економістів. В

результаті досліджень виробилося два підходи до оцінки впливу зростання

населення на економічний розвиток. Перший підхід в тій чи іншій мірі пов'язаний з

теорією Мальтуса, який вважав, що зростання населення випереджає ріст продуктів

127харчування і тому населення світу неминуче бідніє. Сучасний підхід до оцінки ролі

народонаселення на економіку є комплексним і виявляє як позитивні, так і негативні

фактори впливу зростання населення на економічне зростання.

Розв'язання названих проблем є сьогодні актуальним завданням і від того, коли

і як вони почнуть вирішуватися залежить можливість і якість життя суспільства.

Виділяють наступні шляхи вирішення глобальних проблем сучасності:

1) Запобігання світової війни із застосуванням термоядерної зброї та інших

засобів масового знищення. Останнє включає приборкання гонки озброєнь, заборона

створення і застосування систем озброєння масового знищення, людських і

матеріальних ресурсів, ліквідацію ядерної зброї і т.д.

2) Подолання економічної і культурної нерівності між індустріально

розвиненими країнами Заходу і Сходу і країнами, що розвиваються (Азії, Африки та

Латинської Америки) [142].

3) Подолання кризового стану взаємодії людства і природи, що

характеризується катастрофічними наслідками у вигляді безпрецедентного

забруднення навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів. Це

робить необхідним вироблення заходів, спрямованих на ощадливе використання

природних ресурсів і зниження забруднень ґрунту, води і повітря.

4) Подолання тенденції до зниження соціального здоров'я, що передбачає

боротьбу з алкоголізмом, наркоманією, онкологічними захворюваннями, СНІДом,

туберкульозом та іншими хворобами [152; 153]

Розвиток національної економіки в умовах посилення глобальної економічної

нестабільності, екологічних флуктуацій та кліматичних змін є важливою проблемою

сучасної науки. Для її вирішення необхідно підвищувати конкурентоспроможність

національної економіки та державного менеджменту, ефективно проводити реформи

спрямовані на демонополізацію економіки. Державне керівництво має

переорієнтуватися на управління національною економікою з жорсткого на

адаптивне, з обмежуючого на стимулююче. При розробці національних стратегій

важливо мати націленість на створення ефективних інститутів. Головними ж

секторами у формуванні екологічно збалансованої національної економіки та

128забезпеченні економічної і продовольчої безпеки країни покликані стати

альтернативна енергетика, органічне землеробство, лісове господарство,

рекреаційний комплекс, туристичний сектор, креативна економіка.

3.2. Забезпечення сестейнового розвитку підприємств сільського господарства в умовах економічних та екологічних флуктуацій

Підприємства агропромислового комплексу традиційно відіграють важливу

роль в економіці України, ґрунтово–кліматичні умови, природно–ресурсний

потенціал та трудові ресурси якої дозволяють створити ефективне

конкурентоспроможне на міжнародному рівні сільське господарство. Світовий

досвід свідчить про те, що сфера агробізнесу завжди приваблива для інвестицій,

оскільки на продукцію аграрної сфери завжди є стійкий попит, який не має

тенденцій до зниження. Проте, підприємства агропромислового комплексу України

функціонують недостатньо ефективно через низький рівень матеріально–технічної

бази і потребують новітніх енерго- та ресурсозберігаючих технологій.

Особливості інвестиційної діяльності щодо залучення інвестицій в АПК

розглядали багато вчених вітчизняної економічної науки: В. Андрійчук, О. Гудзь,

М. Кісіль, М. Коденська, М. Кропивко, П. Саблук, П. Стецюк та ін. Проблеми

залучення енерго- та ресурсозберігаючих технологій в сільське господарство є

актуальними та досліджувались такими авторами як С. Балюк, Я. Білоусько,

В. Іванишин, М. Ромащенко, В. Чеботарьов та іншими науковцями. Проте, питання

пов’язані з механізмами впровадження та економічною ефективністю таких

інновацій потребують детального вивчення теорії і практики їх застосування.

Сільське господарство може стати джерелом зростання національної економіки.

Згідно з оцінками Світового банку, що базуються на зіставленні показників ряду

країн світу, зростання ВВП, обумовлене зростанням сільського господарства,

щонайменше удвічі ефективніше сприяє скороченню бідності, ніж зростання ВВП,

отримане за рахунок інших галузей [154]. На жаль, природо–ресурсний потенціал

129використовується неефективно і агропромисловий комплекс України за рівнем

розвитку відстає від передових країн світу.

Основні проблеми галузі полягають у:

низькій конкурентоспроможності продукції та її невідповідності міжнародним

стандартам якості й безпеки;

низькому рівні інвестицій і зростанні залежності від державного

фінансування;

низькій економічній ефективності сільськогосподарського виробництва

порівняно з іншими країнами, використанні застарілих технологій;

домінуванні в структурі експорту продукції з низьким рівнем перероблення;

зниженні родючості ґрунтів і зростанні їх ерозії [155].

Тіньова економіка в останні роки надійно укорінилася в економічну систему

нашої держави, вона проникла майже у всі сфери суспільної діяльності. Як

вважають більшість дослідників цієї проблеми, тіньова економіка в Україні

найшвидшими темпами розвивалася у 1994–1998 роках. Тіньовий сектор на той час

охопив більшу частину сільського господарства, приватизації, промислового

виробництва (особливо паливно–енергетичного комплексу).

Чисельність населення, зайнятого в секторі сільського, рибного та лісового

господарств, у 2010 році становила 3031,3 тис. осіб. При цьому самостійна

зайнятість тут розвивається переважно за допомогою активізації діяльності у

неформальному секторі, що до цього часу є основним місцем роботи майже кожного

другого зайнятого у сільській місцевості. Окрім цієї проблеми існує й інша –

гострий дефіцит якісного кадрового забезпечення, придатного до ефективної роботи

в ринкових умовах.

Поряд зі зростаючою кількістю нелегальних господарських одиниць, що

входять до складу тіньового чи неформального сектору, зростає і прихована, поки

що не виявлена шкода, якої завдає діяльність цих одиниць для навколишнього

середовища.

У країнах, що розвиваються, неофіційна та несанкціонована діяльність фірм,

що входять до тіньового сектору, може мати серйозні екологічні наслідки. Є низка

130підстав для такого твердження. Так, наприклад, більше половини

несільськогосподарської зайнятості Латинської Америки та Африки припадає на

неформальний сектор. І значна частка цих фірм функціонує у галузях, що

спричиняють значні забруднення навколишнього середовища (металообробка,

виробництво кераміки, текстилю та ін.). В Мексиці 38% неофіційних фірм

класифікуються як промислові.

Крім того, неофіційні фірми, як правило, характеризуються більш високим

рівнем забруднення навколишнього середовища, ніж офіційні фірми тієї ж галузі

через відсутність відповідних очисних споруд, очисного устаткування. Нарешті,

неофіційні фірми є значним джерелом забезпечення зайнятості та часто розташовані

у житлових районах. У результаті, їх викиди безпосередньо впливають на значну

кількість населення.

Хоча неофіційні фірми створюють гострі екологічні проблеми, зусилля по

боротьбі із забрудненням країни традиційно зосереджують на великих промислових

джерелах. Однією з причин є те, що застосування звичайних нормативних

документів в неформальному секторі є проблематичним.

Основною причиною відставання галузі є низька інвестиційна привабливість

аграрного сектору. Серед основних причин дослідники відзначають

непередбачуваність адміністративного регулювання цін і обмежень експорту,

неефективні механізми державної підтримки сільгоспвиробництва, що охоплюють

захист внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної продукції, систему

стандартизації, а також санітарних і фітосанітарних заходів, систему субсидування

та інших фінансових інструментів підтримки, відсутність ринку землі

сільськогосподарського призначення [156].

Крім цього, сучасний стан регіонального розвитку потребує удосконалення всіх

складових частин господарського механізму, що містить такі елементи, як

інноваційне оновлення, інформаційне забезпечення, виважену інвестиційну

політику та екологічну рівновагу [157]. В роботі обґрунтована економічна

ефективність інвестиційного проекту по впровадженню краплинного зрошення (на

прикладі Сумської області) в галузі рослинництва як ресурсозберігаючої технології,

131що зменшує екологічне навантаження. Нині забезпечення овочевою продукцією

населення Сумської області в середньому сягає до 99,3 – 103,4 кг/рік на душу

населення, при нормі 146 кг рекомендованої Академією медичних наук України.

Провівши аналіз ринку виробників крапельного устаткування, з’ясовано, що

найбільш прийнятою фірмою є Eurodrip (Греція). Ціна крапельного обладнання

становить 588,8 тис. грн, для зрошення площі в 15 га, філіал фірми знаходиться в

м. Київ, що забезпечить швидке сервісне обслуговування.

Для оцінки ефективності інвестиційного проекту потрібно виконати

прогнозування основних економічних показників діяльності за умов реалізації

проекту крапельного зрошування. Прогнозована середня ціна реалізації овочевих

культур, для яких буде застосовано технологію краплинного зрошення, в 2012–2013

буде становити: морква – 450 грн/ц, буряк – 400 грн/ц., цибуля – 350 грн/ц.

Планується вирощувати на крапельному зрошенні: цибулі – 5 га; моркви пізньої – 5

га; буряку пізнього – 5 га. Запланована врожайність: цибулі – 450 ц/га, моркви

пізньої: 380 ц/га, буряка пізнього 430 ц/га. Розглянемо структуру затрат, які

необхідно понести для виробництва овочевих культур. Собівартість 1 ц моркви

розрахована на рівні – 109,6 грн, собівартість 1 ц буряка становить – 114,4 грн.

Узагальнюючий висновок щодо планування витрат на виробництво овочів при

застосуванні крапельного зрошення у наступній таблиці 3.3:

Таблиця 3.3. – Узагальнені дані по вирощуванню овочів у 2012 році

№ п/п

Показник Цибуля Морква Буряк Всього

1 Планова посівна площа, га

5 5 5 15

2 Планова урожайність, ц/га

450 380 430 *

3 Прямі витрати всього, грн

195215 146206 173011 514432

4 Накладні витрати всього, грн

38330 38330 38330 114990

5 Всього витрат, грн 262828 207929 245943 2459436 Собівартість 1 ц. грн 116,8 109,6 114,4 114,4

132Отже, інвестиційний проект, який пропонується в рамках реалізації стратегії

зростання є високоефективним. Сумарний чистий прибуток від реалізації проекту

становитиме – 1053 тис. грн. Термін окупності проекту — 12 місяців.

Рентабельність проекту: (1053/3)/588 = 0,50.

Таким чином краплинне зрошення потребує подальшого впровадження та

поширення на зрошуваних масивах України, що гарантує отримання вітчизняними

сільськогосподарськими виробниками високих врожаїв при використанні

ресурсозберігаючих технологій та зростання кількості засух для виходу країни на

міжнародний ринок сільськогосподарської продукції. Досвід і практика

використання свідчать про високу ефективність краплинного зрошення як

меліоративного заходу.

З поширенням попиту на більш економічні технології варто відмітити

економічні та екологічні переваги краплинного зрошування у порівнянні з

традиційними способами поливу [158]:

економне використання води (від 50 до 90% в порівнянні з традиційним);

значне збільшення врожайності і поліпшення якості продукції;

зниження витрат праці та можливість повної автоматизації поливу;

значна економія електроенергії (50–70%), добрив (20–40%);

запобігає забрудненню ґрунтових вод і зменшенню екологічного навантаження.

В світовому масштабі на позиціях лідера у використанні краплинного зрошення

знаходиться Ізраїль, що дає можливість країні значно скоротити водні витрати,

здешевити витрати на будівництво та експлуатацію зрошувальних систем. Завдяки

використанню зрошувальних систем та високопродуктивних сортів урожайність

овочевих культур в Ізраїлі значно вища за відповідні показники в Україні, до того

значно кращої якості продукції . Наприклад, на відкритому ґрунті урожайність

помідорів, огірків та моркви в Ізраїлі становить 750 ц/га, 500 ц/га, 800 ц/га

відповідно, в той час як в Україні: 226 ц/га, 140 ц/га, 165 ц/га. Що стосується

картоплі то середня урожайність в Ізраїлі становить 650 ц/га, в Україні 140

ц/га. [159]

133Отже, доцільність поширення застосування краплинного зрошення в АПК

України як ефективної ресурсозберігаючої технології не викликає сумніву.

Проведений аналіз умов розвитку аграрного сектору в умовах глобальних

трансформаційних процесів, дав підстави вважати Україну країною із значним

потенціалом експорту сільськогосподарської продукції та виявити перспективні

напрями інвестування в АПК.

Прогнозоване збільшення мінливості опадів, пов’язане з вищим сумарним

випаровуванням під впливом вищих середніх температур, передбачає триваліші

періоди посухи, і, отже призведе до зростання потреби у зрошенні. Зважаючи на

незадовільний технічний стан і низький рівень експлуатації меліоративних мереж у

водогосподарському комплексі України, краплинне зрошення має стати

стратегічним напрямком інвестування, оскільки має ряд беззаперечних переваг.

Як зазначають екологи, кліматичні зміни вплинуть на сільськогосподарські

культури. Серед результатів останніх зусиль селекціонерів щодо поліпшення

культур, які допомагають сільгосптоваровиробникам впоратися з мінливою

погодою, можна назвати: засухостійкий рис для Африки, повенестійкий рис,

засуховиносливі боби та ін.[160]. Розвиток адаптованих сортів рослин є актуальним,

тому інвестування у різноманітні селекційні програми має стати одним із

перспективних напрямків. Іншим важливим аспектом є інвестиції у комплексну

боротьбу зі спалахами хвороб та розповсюдженням шкідників.

Зниження уразливості систем ведення сільського господарства в умовах зміни

клімату потребує також повороту в землекористуванні, що охоплює заходи із

збереження сільського господарства, які базуються на мінімальному порушенні

ґрунту (зменшення оброблюваності, або взагалі без обробки), у поєднанні з

екологічним сільським господарством, утриманням органічних речовин (повернення

рослинних залишків у ґрунт) і різноманітних сівозмін, мікродозуванням.

Починаючи з 90–х років ХХ ст., у багатьох країнах світу формуються ринки

органічної продукції, обсяги яких на сьогодні стрімко зростають, що пов’язано з:

підвищенням кількості екологічних катастроф, конфліктами навколо харчових

продуктів на державному рівні, зростанням рівня свідомості споживачів щодо

134власного майбутнього та майбутнього своїх дітей, навколишнього середовища. У

сільському господарстві також особливої актуальності набуває провадження

принципів сталого розвитку. Спираючись на засади сталого розвитку, сільське

господарство України має передбачати стабільне нарощування обсягів виробництва

сільськогосподарської продукції для забезпечення продовольчої безпеки країни та

розширення експортного потенціалу галузі, має забезпечувати населення

доступними за ціною продуктами харчування високої якості, бути прибутковим,

сприяти розвитку сільських територій та зберігати навколишнє середовище як для

теперішніх так і для майбутніх поколінь.

Таким чином, першочерговими заходами щодо відродження галузі сільського

господарства має бути поліпшення фінансування та кредитування АПК та виявлення

перспективних напрямів інвестування в умовах економічної нестабільності та

екологічних флуктуацій. Оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту

технологічного оновлення дозволила зробити висновок, що проект краплинного

зрошення є економічно ефективним. Отже, краплинне зрошення слід розглядати як

один із екологічно орієнтованих та ресурсозберігаючих способів інтенсифікації

зрошуваного землеробства, що сприяє підвищенню продуктивності

сільськогосподарських культур та дає змогу економно витрачати водні ресурси.

Серед стратегічних напрямів інвестування у сільське господарство варто виділити:

розвиток селекційних програм адаптованих рослин, боротьба із шкідниками та

хворобами рослинництва і тваринництва, органічне сільське господарство.

3.3. Аналіз особливостей формування регіональної політики фінансового

забезпечення сталого розвитку

Економіка нашої країни на даному етапі розвитку потребує впровадження

досить кардинальних заходів для забезпечення її сталого розвитку. В першу чергу це

створення конкурентоспроможного ринкового господарства та утвердження

ринкових відносин. Діяльність регіональної політики передбачає дотримання цілей

135сталого розвитку ринкової економіки, що залежить від рівня зайнятості, купівельної

спроможності, якості навколишнього середовища, темпів економічного зростання,

характеру розподілу доходів та ін. За роки незалежності прослідковується значне

недофінансування та непропорційність у розділі фінансового забезпечення

економічної, соціальної та екологічної сфери. Така політика щонайменше

призводить до поглиблення дисбалансу у розвитку як цих сфер, так і країни в

цілому.

 Питанням екологізації регіонального розвитку присвячена велика кількість

монографій, статей, доповідей. Цими проблемами на теоретичному рівні здавна

займалися такі науковці як Л.Г. Мельник, В.В. Сабадаш, І.О. Ілляшенко, М.М.

Кисельова, О.О. Веклич, Є.О. Балацький. Проте реалії економіки вимагають

постійного переосмислення шляхів реалізації і, відповідно їх, вдосконалення,

деталізації, уточнення, що вплинуло на вибір напряму дослідження.

Надмірна централізація, політизованість, низька дієвість, неврегульованість

процесів формування та розподілу – це лише основні недоліки фінансового

управління територіального розвитку в Україні. Основними фінансовими

проблемами на регіональному рівні є низька доходна база місцевих бюджетів, їх

недофінансування, низький рівень інвестиційної активності та інвестиційної

привабливості регіонів, що стоїть на заваді вирішенню проблем сталого розвитку.

Реалізація цілей сталого розвитку потребує розробки дієвого механізму

формування та реалізації регіональної політики фінансового забезпечення розвитку

держави. Необхідно враховувати стратегічні інтереси збалансованого

функціонування регіону в соціальному, екологічному та економічному аспектах, що

потребує глибоких теоретичних досліджень, узагальнення переваг та недоліків з

метою розробки та практичної реалізації регіональної політики фінансового

забезпечення сталого функціонування кожної регіональної системи.

Інструменти, що запроваджуються державним апаратом для дотримання

екологічної безпеки суб’єктами господарювання мають важливе значення в умовах

сучасної глобалізації. Реальний соціально–економічний розвиток взагалі, та

підприємств зокрема, виявив одну з найсуттєвіших суперечностей, яка значною

136мірою виражає суть екологічної проблеми, це суперечність між необхідністю

подальшого нарощування потужностей господарських об’єктів і компенсаційними

можливостями біосфери, що під впливом господарської діяльності та

антропогенного тиску деградує, наближаючи світ до глобальної екологічної

катастрофи. Тож це ставить завдання знайти нові стратегії та приорітети екологізації

економіки.

Наразі на шляху до сталого розвитку нашого регіону існують дві основні

перешкоди. Зокрема це [161]:

1. Екодеструкнивний вплив на навколишнє природне середовище, що

спричиняється виробничою діяльністю суб’єктів господарювання.

2. Недосконалість фінансового механізму природоохоронної діяльності, а

саме: недофінансування, значна диференціація і непропорційність фінансового

забезпечення екологічної сфери, що призводить до поглиблення дисбалансу її

територіального розвитку.

Якщо більш детально розглянути першу з вищезазначених перешкод, то на

Сумщині існує низка екологічних проблем, які потребують негайного

вирішення[162]:

- забруднення водних об'єктів зливовими та стічними водами, а також

забруднення підземних водоносних горизонтів нафтопродуктами;

- зростання накопичених відходів і накопичення великого обсягу непридатних

та заборонених до використання пестицидів;

- повільне скорочення меж об'єктів та територій природно–заповідного фонду

через відсутність фінансування;

Отже проаналізуємо стан навколишнього природного середовища в Сумській

області за даними Департаменту екології паливно–енергетичного комплексу та

природних ресурсів станом на 2012–2013 роки. Наразі основними забруднювачами

атмосферного повітря та водних ресурсів нашого регіону у 2013 році були: філія

управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» дочірньої компанії

«Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» – 8529,1 т (28,2% від загального обсягу),

Качанівський ГПЗ ПАТ «Укрнафта» – 4420,3 т (14,6%), ТОВ «Сумитеплоенерго» –

1374648,9 т (15,4%), ПАТ «Сумихімпром» – 3353,7 т (11,1%), НГВУ

«Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» – 2398,1 т (7,9%), НГВУ «Полтаванафтогаз»

УППГ–1 – 1123,1 т (3,7%). Дані наведено у табл.3.4.:

Таблиця 3.4. – Основні забруднювачі атмосферного повітря[162]:

Підприємство забруднювач

Відомча приналежність

Валовий викид, т

Зменшення/–збільшення/+

Причина зменшення/ збільшення2013 2012

Сумське ЛВУМГ ДК “Укртрансгаз” УМГ“Київтрансгаз” 8529,1 1200 +

Збільшення кількості ремонтів технологічного обладнання

ТОВ «Сумитеплоенерго»ДК “Укртрансгаз” УМГ“Київтрансгаз” 4649,9 5540 +

Зменшення роботи технологічного обладнання.

Підприємство забруднювач

Відомча приналежність

Валовий викид, т

Зменшення/–збільшення/+

Причина зменшення/ збільшення

2013 2012.

Качанівський ГПЗ ПАТ «Укрнафта» ВАТ “Укрнафта 4420,3 4860 +

Збільшення кількості ремонтів технологічного обладнання.

НГВУ"Охтирканафтогаз" ПАТ «Укрнафта» ВАТ “Укрнафта” 2398,1 2610 +

Зменшення кількості ремонтів технологічного обладнання

НГВУ “Полтавнафтогаз” ПАТ «Укрнафта» ВАТ “Укрнафта” 1123,1 1190 –

Збільшення кількості ремонтів технологічного обладнання.

ПАТ "Сумихімпром" Мінпромполітики України 3353,7 4160 + Збільшення обсягів

виробництва.ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе"

Мінпромполітики України 448,3 440 – Зменшення обсягів

виробництва.

У структурі промислового потенціалу області більше 95% викидів

забруднюючих речовин припадає на екологічно небезпечні виробництва наступних

галузей: добувна промисловість – діяльність транспорту та зв'язку – 8713,060 тис. т

або 28,8% від загальних викидів стаціонарними джерелами по області; переробна

промисловість – 6458,804 тис. т або 21,3%; виробництво та розподілення

електроенергії, газу та води – 5336,491 тис. т або 17,6%.

138Сучасний стан поверхневих водойм області характеризується антропогенним

тиском суб’єктів господарювання. Скидом недостатньо очищених стоків, що

щорічно надходить до них. Також причинами незадовільного стану річок є

надходження без очищення зливових (талих) вод із значної території міст Суми,

Ромни, Конотоп, Шостка та інші.

У 2012 р. загальний скид стічних вод у поверхневі водні об'єкти (рис. 2.2) у

порівнянні з 2011 р. збільшився на 5,93 млн.м3 (з 51,84 до 57,77 млн. м3), з них[162]:

– 6,283 млн.м3 стічних вод забезпечувалось нормативною очисткою на очисних

спорудах перед скидом в водні об’єкти, що складає 10,9 %,

– 22,24 млн.м3 скинуто в поверхневі водні об’єкти недостатньо очищених

стічних вод, що складає 38,5 %;

– 0,067млн.м3 зовсім без очистки що складає 0,1%;

– 29,18 млн. м3 скинуто нормативно чистих вод без очистки, що складає 50,5 %.

У зв’язку з моральним та фізичним зносом споруд та обладнання,

перевантаженням окремих технологічних ланцюгів продовжують неефективно

працювали очисні споруди в містах Конотоп, Ромни, Суми, Ямпіль, Буринь,

Лебедин, Тростянець, Недригайлів. Наведемо динаміку обсягів скинутих стічних

вод у поверхневі водні об’єкти від стаціонарних джерел та житлово – комунального

комплексу (рисунок 3.2):

Рис. 3.2. – Динаміка обсягів скинутих стічних вод за 2009–2013 рр. (млн.

м3) [162]

139

Основними причинами скиду забруднюючих вод є: неефективна робота

існуючих каналізаційних очисних споруд, недостатня кількість очисних споруд

каналізації. Також не сприяють поліпшенню екологічного стану водних об’єктів

існуючі технологічні семи водоочисних споруд, застаріла технологія очистки

стічних вод, значна зношеність існуючих водопровідних і каналізаційних мереж.

Унаслідок екстенсивного розвитку сільського господарства, водних і хімічних

меліорацій відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення

орного шару ґрунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних

ландшафтів. Характерними деградаційними процесами в ґрунтах являються:

щорічний від’ємний баланс гумусу, зниження вмісту поживних елементів,

декальцинація ґрунтів, підвищення кислотності, погіршення фізичних, фізико–

хімічних показників. За обстеженням 181,3 тис. га сільськогосподарських угідь, та

при проведенні агрохімічної паспортизації в області було відібрано й

проаналізовано 2652 зразки ґрунту на уміст важких металів. Результати досліджень

свідчать, що вміст свинцю в ґрунті господарств Глухівського району становив – 0,32

– 2,67 мг/кг, Білопільського – 0,48 – 3,12 мг/кг, Шосткинського – 0,30 – 2,10 мг/кг,

Середино–Будського – 0,28 – 1,95 мг/кг; а уміст кадмію в Глухівському районі –

0,07 – 0,27 мг/кг, Білопільському – 0,05 – 0,32 мг/кг, Шосткинському – 0,05–0,28

мг/кг, Середино–Будському – 0,05–0,21 мг/кг. У 2013 р. перевищення встановлених

гранично допустимих концентрацій (ГДК) речовин у ґрунті зареєстровано по

пестицидах, солях важких металах, та гельмінтах[162].

Отже, проаналізувавши наслідки розвитку промисловості в регіоні, бачимо, що

виробнича діяльність неминуче призводить до виникнення багатьох суперечностей

між збереженням природи та забезпеченням матеріальних потреб суспільства. Тому

доцільно розглянути механізм який забезпечує функціонування природоохоронної

галузі в Сумській області. Як було сказано вище, саме таким механізмом являється

фінансове забезпечення.

Варто сказати, що регіональна політика фінансового забезпечення сталого

розвитку – це система стратегічних і тактичних заходів та інструментів, за

140допомогою яких органи регіональної влади та місцевого самоврядування виконують

покладені на них функції із забезпечення збалансованого розвитку регіону шляхом

мобілізації фінансових ресурсів, їх оптимального розподілу та ефективного

використання за пріоритетними напрямками сталого розвитку.

Об'єктом фінансової політики є процеси фінансового забезпечення сталого

розвитку регіону, тобто взаємозв’язок та взаємодія його фінансових ресурсів,

функціонування яких забезпечує баланс державних і територіальних інтересів

соціальної, економічної та екологічної сфер регіону.

В свою чергу суб’єктами регіональної політики фінансового забезпечення

сталого розвитку є органи управління трьох рівнів: загальнодержавного,

регіонального та місцевого. До них відносяться державні та місцеві органи влади,

органи місцевого самоврядування, органи управління підприємствами,

територіальні громади.

На сучасному етапі становлення нашої країни, органи влади різних

територіальних рівнів, окрім своїх безпосередніх виконавчих та законодавчих

функцій, повинні брати на себе відповідальність за розвиток ринкових відносин,

формування структури ринку капіталів, в т.ч. стимулювання інвестиційної

активності як передумови та основної вимоги забезпечення сталого розвитку[163].

Щоб зрозуміти та зробити аналіз основних проблем у даному напрямку ми

повинні розглянути існуючі інструменти фінансового управлінням територіальним

розвитком. Базовими елементами даного механізму є:

збори за використання природних ресурсів;

платежі за забруднення навколишнього природного середовища;

система фінансування природоохоронних заходів;

аукціонна торгівля дозволами на забруднення навколишнього середовища;

система повернених депозитів;

система екологічного страхування та механізм відшкодування збитків

завданих природному середовищу;

та інше.

141Процедури та результати фінансового управління територіального розвитку

нині в Україні піддаються значній критиці. Недоліками цього управління є надмірна

централізація, політизованість, низька дієвість, суб'єктивізм, неврегульованість

процесів формування та розподілу. Основними фінансовими проблемами на

регіональному рівні є низька доходна база місцевих бюджетів, їх недофінансування,

низький рівень інвестиційної активності та інвестиційної привабливості районів, що

стоїть на заваді вирішенню проблем сталого розвитку. Саме тому більш детально

зупинимось на останньому з вище перелічених інструментів, так як шляхом до

вирішення даних проблем може стати сфера екологічного страхування.

На сучасній стадії розвитку Сумської області маємо наступну динаміку

надходжень до обласного бюджету за 2012 – 2013 рр. (рисунок 3.3.):

Рис. 3.3. – Доходи Сумського обласного бюджету від спеціального

використання природних ресурсів за 2012 – 2013рр[164].

Якщо порівняти дохідну частину обласного бюджету в даній галузі з

видатковою, то визначимо що, наприклад у 2012 році доходи становили 116 438

тис.грн, а видатки на охорону навколишнього природного середовища – 189,1

тис.грн. У 2013р видатків на охорону НПС взагалі не проводилось.

Отже, за умов нерівномірності обсягу платежів до бюджету суб’єктами

господарювання та видатками на природоохоронну діяльність, управлінським

органам доцільно працювати у направленні, що пов’язане зі сферою екологічного

142страхування. Так як метою створення системи екологічного страхування є розгляд

формування додаткових страхових екологічних фондів для компенсації збитків, що

утворюються у третіх осіб, і самого страхувальника в результаті аварійного або

раптового забруднення навколишнього середовища, а також стимулювання заходів,

що сприяють запобіганню аварій у страхувальників.

На даному етапі ринок послуг екологічного страхування у Сумському регіоні

перебуває на стадії формування і потребує розроблення ефективних механізмів його

розвитку. Кабінетом Міністрів України розроблено проект Закону України “Про

екологічне страхування” (від 21.05.2002 р.). В цьому проекті передбачені відносини

у сфері екологічного страхування спрямовані на відшкодування шкоди, заподіяної

юридичним і фізичним особам внаслідок аварійного забруднення довкілля.

Відповідно до цього законопроекту під екологічним страхуванням розуміється один

з видів обов’язкового страхування, що передбачає страхування відповідальності

суб’єктів господарювання, діяльність яких становить підвищену екологічну

небезпеку, у разі заподіяння ними шкоди третім особам внаслідок аварійного

забруднення довкілля[165].

Крім завдання компенсації збитків, екологічне страхування стимулює

проведення превентивних природоохоронних заходів. Причому спонукальним

мотивом для обох сторін страхового процесу слугує прибуток страховика: чим

менше аварійного (раптового, ненавмисного) забруднення навколишнього

природного середовища, тим більший прибуток страховика.

На рисунку 3.5. можемо побачити схему фінансового механізму підтримки

екологічної безпеки держави, одним із інструментів якого є екологічне

страхування[166]:

Таким чином, екологічне страхування покликане вирішити дві особливо

важливі екологічні проблеми: створити додаткові джерела фінансування

природоохоронних заходів і забезпечити часткову компенсацію збитків від

аварійного забруднення навколишнього природного середовища, не застосовуючи

для цього бюджетні кошти, а використовуючи ринкові механізми залучення

комерційних капіталів для охорони навколишнього середовища.

143

Рис. 3.5. Взаємозв'язок складових механізму забезпечення екологічної безпеки

держави

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, екологічні зміни, що викликані

системним довготривалим техногенним навантаженням на навколишнє природне

середовище призвели до звичайності надзвичайних ситуацій. Цілеспрямовані

антропогенні дії на НПС мають як позитивний, так і негативний вплив. Серед

негативних наслідків останніх десятиліть, особливо це стосується науково–

технічного прогресу, дедалі більшого розмаху набуває забруднення атмосфери,

водоймищ, деградація ґрунтового покрову, знищення запасів біологічних ресурсів,

порушення стабільності екологічних систем та багато інших, в тому числі і

внаслідок військової діяльності, яка негативно впливає на всі компоненти

екологічних систем, порушуючи їх природну рівновагу. Тож запропонований підхід

щодо впровадження обов’язкового екологічного страхування – є шляхом до

вдосконалення механізму фінансування природоохоронної діяльності регіону та

його екологічної безпеки.

Фінансове забезпечення відіграє досить важливу роль у підтриманні сталого

розвитку регіону, оскільки передбачає виникнення системних ризиків, загроз та

небезпек, що можуть завдати шкоди функціонуванню регіонів України. Основними

проблемами регіонального розвитку нашої країни являються саме фінансові, адже

незадовільне фінансування, непропорційний розподіл фінансових потоків,

неефективне використання коштів та необґрунтована фінансова політика держави в

Інструменти механізму забезпечення екологічної безпеки:

еколого – економічні;нормативно – правові;технологічні;соціально – культурні;інформаційні;

Види еко – страхування:страхування відповідальності;

страхування ризиків;медичне страхування

Екологічне страхування

Створення додаткових фінансових

фондів

Екологічна безпека держави

Страхування забруднення довкілля (понадлімітні викиди і

скиди)

Страхування перевезення

екологонебезпечних речовин та предметів

Страхування виконання рекультиваційних робіт

Страхування джерел підвищеної екологічної

небезпеки

144цілому і є причиною виникнення як економічних, так і соціальних та екологічних

проблем.

Отже внаслідок такої ситуації екологічне страхування є важливою системою

забезпечення екологічної безпеки держави, а також одним із нових елементів

економічного механізму природокористування. Комплексний розвиток екологічного

страхування в Україні дасть можливість об’єктам підвищеної небезпеки:

скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних і надзвичайних ситуацій;

підвищити матеріальне забезпечення підприємств і зацікавленість місцевих

органів у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище;

забезпечити цільове використання засобів, які спрямовані на ліквідацію і

попередження екологічного забруднення;

посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності і вимоги

екобезпеки.

В цілому страхування екологічних ризиків є достатньо ефективним

економічним механізмом, який дозволяє компенсувати збиток, що завдається третім

особам, так і витрати самих страхувальників, що виникають в результаті аварійного

забруднення навколишнього середовища. Цей вид страхування сприяє: поширенню

превентивних дій, ведучи до зменшення витрат на екологічний захист; зростанню

вкладення іноземного прямого капіталу, оскільки зменшує загальний інвестиційний

ризик.

3.4. Енерго- та ресурсоефективний розвиток України як напрям адаптації

до ресурсних флуктуацій

У світлі останніх подій в Україні, розгортання військових дій на її території у

рамках «неоголошеної війни» з Російською Федерацією економіка країни є

надзвичайно вразливою до будь-яких негативних змін у внутрішньому та

зовнішньому середовищі. Ситуація ускладнюється тим, що вітчизняна економічна

система має високий ступінь залежності від «північного сусіда», насамперед,

145стосовно енергетичного забезпечення і зовнішньоекономічних зв’язків, що сьогодні

вкрай негативно впливає на економічні процеси в державі.

Серйозні зовнішні та внутрішні загрози ставлять Україну перед необхідністю

коригування вектору її стратегічного розвитку з урахуванням сучасних викликів та

потенційних можливостей розбудови держави. Оскільки основними економічними

проблемами в країні є застаріла нераціональна структура народногосподарського

комплексу та обумовлений цим високий рівень енергоємності національного

виробництва, поряд з дефіцитом власних енергоресурсів, першочерговим завданням,

після вирішення питання щодо усунення військової загрози територіальній

цілісності України, є забезпечення енерго- та ресурсоефективного розвитку

держави. Активізація енерго- і ресурсозберігаючих процесів на тлі ресурсних

флуктуацій дасть можливість збалансувати зовнішньоекономічні відносини,

скоротити зовнішній державний борг, створити міцне фінансове підґрунтя для

економічного зростання. Реалізація цих завдань потребує системного аналізу

поточної ситуації в країні та пошуку на цій основі інноваційних підходів до

трансформації національної економіки у напрямі енерго-, ресурсозбереження та

сталого розвитку.

Питання формування теоретичних та практичних засад енерго- й

ресурсоефективного розвитку широко розглядається у сучасній науковій літературі

[167; 168; 169; 170; 171; 172; 173; 174; 175]. Проблеми забезпечення національного

виробництва необхідними ресурсами вирішує сьогодні кожна країна світу.

Зважаючи на нерівномірність територіального розподілу енергетичних та інших

природних ресурсів, що є ключовими для розвитку економічних систем, кожна

держава прагне підвищити ступінь саморесурсозабезпеченості та утворити власну

потужну ресурсну базу. Поряд з цим, вичерпування запасів невідновлюваних

природних ресурсів, що залучаються у сучасне виробництво у зростаючих обсягах,

забруднення навколишнього природного середовища внаслідок їх використання

ставить перед суспільством завдання формування якісно нового типу розвитку, який

забезпечує стале функціонування економіки без надмірного виснаження природного

капіталу. Концепція сталого розвитку, що останніми десятиліттями широко

146застосовується у практиці розвинених країн, дає можливість ефективно вирішувати

проблеми ресурсозабезпечення держав шляхом переходу до енерго- та

ресурсоефективного розвитку через більш раціональне використання ресурсів [176;

177; 178; 179; 180; 181]. Крім того, створюються необхідні та достатні передумови

для розв’язання соціальних, економічних, політичних й екологічних проблем.

Україна прийняла ідеї сталого розвитку та намагається втілювати їх в життя

[182; 183]. Водночас, поточна економічна ситуація в країні, зокрема щодо

політичної та енергетичної, економічної безпеки, створює як значні загрози, так і

формує якісно нові можливості для подальшого розвитку держави.

В сучасних умовах важливим для нормалізації ситуації та подальшого

економічного розвитку України є подолання корупції і застосування нових підходів

в управлінні країною, стимулювання реалізації інноваційних напрямів діяльності,

які спроможні створити потужний базис для зміцнення та зростання рівня

конкурентоспроможності національної економіки. До таких напрямів, на нашу

думку, належать розбудова сектору інновацій, розвиток екологічного

підприємництва, активне формування і впровадження програм та проектів у сфері

енерго- й ресурсозбереження, використання альтернативних джерел енергії у

промисловості і побуті, розширення обсягів торгівлі викидами тощо. Розвиток даних

видів діяльності спроможний суттєво змінити структуру національного

виробництва, знизивши енерго- та ресурсоємність ВВП і збільшивши його

наукоємність, покращити зовнішньоторговельний баланс, забезпечити оновлення

основних фондів підприємств на прогресивній основі, зростання якості довкілля та

соціальних стандартів.

Однією з інноваційних можливостей, яка дотепер не використовується на повну

потужність, є «заробляння» державою та окремими вітчизняними суб’єктами

господарювання «чистих» грошей у рамках реалізації проектів за підписаним

Україною Кіотським протоколом. Цей документ встановлює зобов’язання окремих

країн світу щодо скорочення емісії парникових газів з метою стабілізації клімату

планети та є сучасним ефективним інструментом залучення інвестицій для

інноваційного розвитку економіки.

147Протоколом визначено три основні економічні механізми контролю за

викидами парникових газів: механізм чистого розвитку (Clean Development

Mechanism), міжнародна торгівля квотами (International Emission Trading), спільне

впровадження (Joint Implementation). Україна, як країна з перехідною економікою

(належить до Додатку І), позбавлена можливості брати участь у реалізації проектів

чистого розвитку. Отже, сьогодні держава здійснює своє право на міжнародну

торгівлю вуглецевими одиницями через наступні гнучкі механізми виконання

зобов’язань:

– міжнародну торгівлю квотами на викиди парникових газів (передбачає

можливість для України, яка має в резерві невикористані обсяги квот парникових

газів, продавати їх залишок країнам, що перевищують норму дозволених викидів).

Через просте застосування механізму, можливість швидкого отримання доходу,

гіпотетичне зростання вартості одиниць викидів з часом, саме торгівля квотами на

викиди представляє для держави найбільшу зацікавленість;

– проекти спільного впровадження (полягають у фінансуванні розвиненими

країнами заходів, спрямованих на скорочення антропогенних викидів із джерел або

на збільшення абсорбції поглиначами парникових газів у будь-якому секторі

економіки України). Внаслідок реалізації таких проектів країна-інвестор може

покривати власні зобов'язання у рамках Кіотського протоколу за рахунок одиниць

скорочення викидів, отриманих у результаті впровадження спільних проектів в

Україні [184].

Імплементація зазначених механізмів є потужним каталізатором еколого–

економічних змін в країні та додатковим важливим джерелом надходжень до

державного бюджету. Зокрема, залучення іноземних інвестицій та вкладання коштів

вітчизняних суб’єктів господарювання в проекти спільного впровадження дає

можливість Україні, поряд з підприємницьким прибутком, як вдосконалювати свою

матеріально–технічну базу, отримувати нові технології, так і покращувати стан

навколишнього природного середовища.

Слід відзначити, що країна бере досить активну участь у реалізації механізмів

Кіотського протоколу. Так, у 2009–2012 рр. держава продала 47 млн одиниць

148викидів, у середньому по 10 дол. США за одиницю, отримавши 470 млн дол.

США [185]. У рамках торгівлі квотами на викиди парникових газів станом на кінець

2013 року Державним агентством екологічних інвестицій України було розглянуто

та схвалено 1704 проекти цільових екологічних інвестицій, які відповідають

вимогам чинного законодавства. Найважливішим партнером щодо співпраці з

впровадження Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу

для України став уряд Японії. За договорами продажу одиниць (частин)

установленої кількості викидів парникових газів (ОУК) з японською стороною

погоджено 707 проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій у 24 регіонах

України із очікуваними скороченнями викидів парникових газів 166 тис. т СО2–

еквіваленту/рік. Імплементація проектів, які реалізуються за кошти від продажу квот

Японії, повинна була завершитись у 2013 році, але через затримки термін було

подовжено до 2015 року [186; 187].

Що стосується проектів спільного впровадження, то у 2013 році Україна стала

лідером по реалізації даного механізму Протоколу. Станом на кінець 2013 року

вітчизняні проекти спільного впровадження були основним джерелом світових

одиниць скорочень викидів (ОСВ) – 58,28% від обсягу світового ринку ОСВ. У

2004–2013 рр. було реалізовано 250 таких проектів (за національною процедурою),

при цьому кількість введених в обіг вуглецевих одиниць склала 38,7 млн ОУК та

більше 490 млн ОСВ. Найбільша частка проектів спільного впровадження

реалізується у промисловості, насамперед, щодо розбору та переробки природних

відвалів, зменшення витоків метану в системах газопостачання. В енергетичному

секторі значна питома вага притаманна проектам з реконструкції

теплоелектростанцій, теплоцентралей та розподільчих мереж [188].

Незважаючи на активні зусилля України щодо імплементації проектів цільових

екологічних інвестицій та спільного впровадження, у її закордонних партнерів часто

виникають питання, пов’язані із повнотою та достовірністю інформації стосовно

проектів, які були профінансовані за рахунок коштів, виручених від продажу квот на

викиди парникових газів. За різними оцінками частина проектів була реалізована за

завищеною вартістю, деякі із них були втілені неякісно. Це, у свою чергу, породжує

149недовіру до України як до надійного ділового партнера, погіршує її імідж на

міжнародній арені, призводить до застосування відповідних міжнародних санкцій,

послаблює позиції держави у переговорному процесі щодо другого терміну дії

Кіотського протоколу. Отже, зараз країні необхідно швидко реагувати на ці

виклики, долаючи корупцію та роблячи більш прозорими національні процедури за

проектами у рамках Протоколу, приділяючи максимальну увагу реалізації заходів зі

зниження викидів парникових газів, які передбачають впровадження енерго- та

ресурсозберігаючих інноваційних технологій, дематеріалізацію виробництва,

зростання частки альтернативних джерел в енергозабезпеченні тощо. Актуальним

питанням є також формування внутрішньонаціональної системи торгівлі викидами.

Перспективним напрямом підвищення ступеня енергетичної незалежності

України та інноваційного розвитку її економіки виступає розбудова сектору

альтернативної енергетики. В країні діє Державна цільова економічна програма

енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних

джерел енергії (ВДЕ) та альтернативних видів палива на 2010–2015 роки, що

передбачає, поряд зі зниженням на 20% енергоємності ВВП (порівняно з 2008

роком), оптимізацію структури енергетичного балансу держави, в якому частка

енергоносіїв, отриманих з відновлюваних джерел енергії й альтернативних видів

палива, має становити у 2015 році не менш як 10% за умови належного

фінансування програми [189]. У жовтні 2014 року Кабінетом Міністрів України

було ухвалено Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020

року, спрямований на подальшу підтримку і розвиток цього сектору економіки. У

ньому, за узгодженням з оновленою Енергетичною стратегією України на період до

2030 року [190], передбачається збільшення частки відновлюваних джерел енергії у

загальному балансі встановлених потужностей до рівня близько 20% до 2020 року та

зниження електроємності ВВП приблизно на 40% на тлі прогнозованого зростання

попиту на електроенергію. Поряд з цим, відповідно до Директиви Європейського

Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 р., яку Україна має виконати як

Сторона Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, у Плані

передбачено досягти у 2020 році рівня 11% енергії, виробленої з відновлюваних

150джерел енергії, в загальній структурі енергоспоживання держави. Зазначені

орієнтири є цілком реальними, враховуючи, що, за оцінками вчених Інституту

відновлюваної енергетики Національної академії наук України, сьогодні річний

технічно досяжний енергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії в країні

сягає 68,6 млн. тонн нафтового еквіваленту, що становить близько 50% її загального

енергоспоживання [191].

Для реалізації завдань Програми було запроваджено державні механізми

стимулювання розвитку відновлювальної енергетики, найефективнішим з яких став

«зелений» тариф, за котрим з 2009 року закуповується електрична енергія,

вироблена на об’єктах, що використовують відновлювальні джерела енергії [192].

Підкріплення «зеленого» тарифу низкою податкових та митних пільг, які

передбачені також і Національним планом дій з відновлюваної енергетики на період

до 2020 року, стало потужним імпульсом для активізації розбудови як енергетичних

потужностей на відновлювальних джерелах енергії в Україні, так і власного

виробництва оснащення та комплектуючих для об’єктів зеленої енергетики [187]. І

хоча внесок енергії з відновлювальних джерел є поки що незначним для того, щоб

впливати на загальну структуру енергобалансу держави (3,8% у валовому кінцевому

обсязі споживання енергії у 2009 р. [191]), експерти констатують, що в останні роки

вітчизняна альтернативна енергетика розвивається інтенсивніше, аніж традиційна.

Так, за 2009 рік – I квартал 2013 року обсяги нововведених генеруючих

потужностей на екологічно чистих джерелах енергії перевищили нововведені

генеруючі потужності на викопному паливі. У 2013 році Україна ввела в

експлуатацію 539,1 МВт потужностей, які працюють на ВДЕ, що на 50,6% більше

показника попереднього року. Станом на 1 січня 2014 року встановлена потужність

об'єктів відновлюваної енергетики, які працюють за «зеленим» тарифом, склала

1216 ГВт. У розрізі секторів такі потужності сонячної енергетики зросли за 2013 рік

з 371,6 до 746,9 МВт, вітроенергетики – з 275,7 до 370,7 МВт, малої гідроенергетики

– з 73,5 до 75,3 МВт, біомаси – з 4,2 до 17,2 МВт. Крім того, у 2013 році за

«зеленим» тарифом почали працювати біогазові електростанції потужністю 6,5

МВт. Частка електроенергії з ВДЕ (вітер, сонце, біомаса) у загальному обсязі

151виробництва зросла з 0,32 % – у 2012–му до 0,64 % – у 2013 році. На кінець першого

півріччя 2014 року загальна електрична потужність об’єктів відновлюваної

енергетики, які працювали за “зеленим” тарифом, в Україні становила вже 1419

МВт, з яких загальна потужність вітроелектростанцій – 497 МВт, сонячних

електростанцій — 819 МВт, малих гідроелектростанцій – 77 МВт, об’єктів

виробництва електроенергії з біомаси та біогазу – 26 МВт. Встановлена потужність

об’єктів, що виробляють теплову енергію з відновлюваних джерел енергії,

перевищила 1070 МВт [191].

У свою чергу, така динаміка розвитку вітчизняної альтернативної енергетики

свідчить про значний потенціал зростання даного сектору та підвищення його ролі в

енергозабезпеченні країни, диверсифікації енергетичних джерел [187; 193].

Незважаючи на те, що, починаючи з 2014 року, коефіцієнти «зеленого» тарифу

будуть поступово знижуватися, як це визначено [194], таке зменшення, як

очікується, не позначиться суттєво на інтенсивності розвитку вітчизняної

альтернативної енергетики. Базові ставки «зеленого» тарифу в Україні зафіксовані у

євро, а отже, враховуючи останню динаміку курсу гривні до європейської валюти,

виробництво енергії з альтернативних джерел залишається достатньо прибутковим

бізнесом.

Поряд з перспективами торгівлі викидами і розбудови галузі ВДЕ, багато

експертів говорять про нові потенційні можливості для енергоефективного розвитку

держави в умовах, що склалися [195]. Багатоетапне збільшення ціни на газ,

закладене українським урядом у плани економічного розвитку країни у наступні

роки на виконання вимог Міжнародного валютного фонду, з одного боку,

безумовно, буде мати у короткостроковому періоді негативні наслідки як для

населення, так і промислових споживачів у вигляді зростання цін на комунальні

послуги, собівартості та ціни продукції національного виробництва. Водночас,

досвід розвинених країн свідчить, що високі ціни на газ для населення не є

непереборною перешкодою для стабілізації соціально–економічної ситуації та

енергоефективного розвитку держави.

152Так, пересічний громадянин економічно благополучної Данії платить за 1 тис.

м3 газу 1115,1 євро, що у 2,3 рази перевершує середньоєвропейський показник (498,5

євро за тис. м3). Скандинавські сусіди Данії – Швеція й Ірландія – також платять за

газ високу ціну – 904,8 і 869,4 євро відповідно. Німці та голландці завершують

групу країн, де за газ для домогосподарств платять набагато більше, ніж у цілому по

континенту – у них газ коштує 700 і 650 євро за тис. м3 відповідно. У середній

ціновій групі – від 500 до 600 євро за тис. м3 – розташувалася Центральна і Південна

Європа. Стільки за газ платять домогосподарства Австрії, Бельгії, Іспанії, Італії,

Люксембурга, Словенії та Франції. За нижчими тарифами мають можливість

сплачувати за газ тільки жителі колишнього соціалістичного табору, де держави

проводять політику стримування соціально–чутливих цін. Вартість 1 тис. м3 поки

що не перевищила 300 євро для болгар, угорців, литовців, латишів, румун, хорватів

та естонців. Ціна природного газу для домогосподарств України у 2006 році

становила 339 грн. за 1 тис. м3 (близько 45 євро), що в 11 разів нижче за

середньоєвропейський показник, розрахований Євростатом. У 2008 році вартість

газу для вітчизняних побутових споживачів складала близько 100 євро, що в 5–10

разів нижче, ніж в європейських країнах [196]. З 1.05.2014 року ціна на газ для

населення склала 75–257 євро за 1 тис. м3 (залежно від категорії споживачів та

обсягів споживання) з подальшим поетапним підвищенням з 1.05.2015 р. та з

1.05.2016–2017 рр., що поступово наближатиме її до європейських показників [197;

198].

Збільшення ціни на газ для домогосподарств створює певні проблеми для уряду

України щодо необхідності компенсації підвищення цін для тієї частини населення

та суб’єктів господарювання, які не спроможні нести такий тягар. Водночас,

збільшення цін на енергоресурси підвищує рентабельність енергозберігаючих

проектів у комунальній сфері, промисловому комплексі, сільському господарстві,

будівництві тощо. Отже, замість строків окупності, наприклад, проектів зі

збереження тепла у багатоквартирних будинках, у 10–15 років, такі проекти

зможуть окупитися за 3–5 років, сприяючи поступовому зниженню залежності

української економіки від «газової голки». У свою чергу, прагнення потенційних

153замовників до реалізації таких проектів та збільшення попиту на подібні послуги

стане потужним імпульсом для розвитку вітчизняного ринку ресурсо– й

енергосервісних послуг, що сьогодні переживає етап свого становлення, сприятиме

розвитку інноваційних напрямів бізнесу, створенню нових робочих місць,

формуванню нового ємного кредитного ринку для банківських структур у вигляді

кредитів під енерго- та ресурсозберігаючі проекти.

За оцінками експертів, реалізація енергозберігаючого потенціалу лише

бюджетної сфери України дозволить через 10 років бюджетам усіх рівнів без будь–

яких додаткових витрат економити на оплаті послуг з опалення більше 1,2 млрд дол.

США щороку, попутно значно знизивши техногенне навантаження на навколишнє

природне середовище. При цьому щорічний показник зниження обсягів споживання

комунальних послуг та енергоносіїв, який буде використовуватися для планування

бюджетних асигнувань надалі, в натуральному вираженні складе 3–6% у 2018 році й

до 2023 року має досягти 20 % [199].

Промисловий сектор України вже в найближчі 4–5 років може скоротити

споживання газу на третину – до 12–14 млрд м3/рік. Цьому буде сприяти, по–перше,

бажання компаній скоротити собівартість одиниці виробленої продукції і, по–друге,

зупинка тих підприємств, які не зможуть пристосуватися до нових умов роботи. Вже

зараз вітчизняні металурги і хіміки втрачають конкурентні переваги на зовнішніх

ринках, і, щоб зберегти бізнес, власники змушені шукати кошти на модернізацію та

енергоефективні проекти. З початку 2014 року ця тенденція зміцнилася. Наприклад,

металурги за перше півріччя 2014 року у порівнянні з тим самим періодом 2013 року

скоротили споживання газу на 14% – до 1,4 млрд м3. Аналогічна ситуація в хімічній

промисловості. Поряд з цим, фінансові результати діяльності підприємств

погіршуються, і без кредитних ресурсів та підтримки держави у вигляді

стимулюючих заходів складно розраховувати на швидкі позитивні зміни [200; 201].

Підсумовуючи, зазначимо, що енерго- і ресурсозбереження – це надзвичайно

перспективний напрям забезпечення України енергією та необхідними ресурсами.

Водночас не слід забувати, що заходи з налагодження енерго- і ресурсопостачання

втрачають сенс, якщо ресурси використовується неефективно. З цих позицій

154Україна потребує невідкладного запровадження дієвих механізмів економічного

стимулювання та фінансового забезпечення ощадливого споживання енергетичних

та інших ресурсів, комплексної ув’язки заходів з енерго- і ресурсозбереження на

всіх рівнях господарювання, ефективного моніторингу й регулювання відповідними

державними структурами енерго- й ресурсозберігаючих процесів, потужних зусиль

щодо подолання тіньової економіки та економічної злочинності.

3.5. Європейська практика застосування економічних та фінансових

інструментів забезпечення сестейнового розвитку

Інтеграція в європейську систему соціальних, економічних та екологічних

відносин є одним із актуальних завдань та пріоритетів для України в контексті

нещодавно підписаної Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом. Вивчення

європейського досвіду формування стратегій сестейнового розвитку може

забезпечити підприємствам України найбільші конкурентні переваги, особливо в

контексті створення зони вільної торгівлі.

Це дослідження присвячене аналізу системи економічних та фінансових

інструментів забезпечення сестейнового розвитку. З огляду на це серед основних

завдань України на сьогоднішній день є якомога швидке формування системи

економічних та фінансових інструментів забезпечення сестейнового розвитку як

однієї із запорук успішного розвитку країни.

Застарілі технології, відсутність коштів для фінансування інновацій, висока

енергоефективність вітчизняного виробництва негативно впливають на навколишнє

природне середовище, погіршуючи його стан. Ці виклики призводять до того, що в

екологічних системах відбуваються кардинальні зміни, що загрожує виникненням

системних кризових явищ.

Проблема забезпечення сестейнового розвитку безпосередньо пов'язана із

цілим комплексом економічних та соціально–економічних факторів. Це означає, що

параметри, які характеризують сестейновий розвиток, повинні включати як

соціальний, так і економічний вектор. Причому в кожному з них надзвичайно

155важливу роль відіграють екологічні фактори для підтримки фізіологічних функцій

людини або формування особистісних якостей «соціо».

Останніми десятиліттями впровадженню провідних європейських практик

застосування економічних та фінансових інструментів формування сестейнового

розвитку не приділялося достатньої уваги ні з боку держави, ні самими

підприємствами. Отже, тема дослідження є своєчасною та актуальною.

З метою підвищення рівня конкурентоспроможності українських підприємств

та необхідності пристосовуватися до нових умов ведення господарської діяльності

необхідно змінювати стратегії фінансування та забезпечення сестейнового розвитку,

знаходити найбільш ефективні комбінації економічних та фінансових інструментів,

які можуть використовувати підприємства України. В економічній літературі

питання економічного та фінансового інструментарію забезпечення сестейнового

розвитку розглянуті у працях В. Боронос [202], І. Ваховича [203; 204; 205],

О. Веклич [206], З. Герасимчук [205], Г. Дейлі [207], Дж. Фарлея [207], Т. Панайота

[208] та ін.

Концепція сестейнового розвитку була прийнята у 1992 р. у Ріо–де–Жанейро на

Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (КОСР–92). У ній взяли

участь голови, члени урядів і експерти 179 держав, а також представники багатьох

неурядових організацій, наукових та ділових кіл.

На конференції ухвалено кілька важливих документів. Серед них – декларація

Ріо з навколишнього середовища і розвитку; заява про принципи глобального

консенсусу з управління, збереження і сестейнового розвитку всіх видів лісів;

порядок денний на ХХI століття – документ, орієнтований на підготовку світової

спільноти до вирішення еколого–економічних і соціально–економічних проблем

близького майбутнього.

Крім того, у рамках Конференції були підготовлені Рамкова конвенція про

зміну клімату і Конвенція про біологічне різноманіття. Всі документи КОСР–92

ґрунтуються на концепції сестейнового розвитку. На конференції було прийнято

визначення сестейнового розвитку, представлене в доповіді Міжнародної комісії,

яку очолювала прем'єр-міністр Норвегії місіс Г. Х. Брунтланд.

156Сестейновий розвиток (sustainable development) – це такий розвиток, який

забезпечує задоволення потреб теперішнього часу, не ставлячи при цьому під

загрозу інтереси (задоволення потреб) майбутніх поколінь. Сестейновість

(sustainability) – це стан тріади трьох взаємопов'язаних і взаємообумовлених систем:

• соціо–економічної;

• біологічної природи людини;

• екологічної,

яке забезпечує умовно нескінченне в часі і збалансоване в просторі відтворення

її ключових компонентів.

Терміну «сестейновий розвиток» властива певна внутрішня суперечливість.

Вона полягає в тому, що в одному понятті об'єднані два слова, що мають

внутрішньо–протилежний смисловий зміст: "стійкість" припускає деяку

стаціонарність стану, а "розвиток" можливий лише за умови постійного виведення

системи з такого стану. Таким чином, сестейновий розвиток за своїм внутрішнім

змістом передбачає перманентне відтворення так званого стану гомеостазу

(динамічної рівноваги) з періодичною зміною його рівня, при якому б відбувалося

постійне вирішення суперечностей між внутрішніми компонентами системи, і зміна

параметрів біосфери не виходила за межі катастрофічних трансформацій.

У центрі концепції сестейнового розвитку (СР) знаходиться збереження

людини як біологічного виду і особистісний розвиток його як виду соціальної

сутності. Проблема забезпечення сестейнового розвитку безпосередньо пов'язана з

цілим комплексом економічних і соціально–економічних характеристик

(виробництво національного доходу на душу населення; зайнятість населення;

чисельність населення, що живе за межею бідності, рівень захворюваності; середня

тривалість життя тощо). Це означає, що параметри, що характеризують сестейновий

розвиток, повинні включати соціальний, економічний та екологічний вектори.

Не менш важливим є питання організації розроблення регіональної політики

сестейнового розвитку. Для цього Україна повинна вивчати досвід провідних

європейських країн.

157Інструментарій фінансування та формування сестейнового розвитку.

Загальна світова практика оперує такими основними механізмами фінансування

сестейнового розвитку [209]:

мобілізація фінансових ресурсів (зовнішні потоки приватного капіталу,

офіційна допомога донорів, зобов'язання розвинених країн, фінансування

міжнародних фінансових установ, зокрема Глобального екологічного фонду);

вивільнення коштів (світове збереження різних видів ресурсів, списання

непомірних боргів держав, скорочення видатків державного бюджету);

податкові надходження (уведення нових невеликих податків).

Інституційно–організаційні джерела фінансування включають збільшення

фінансування Глобальним екологічним фондом транскордонних екологічних

проектів у регіонах. До цього ще можна віднести організацію зустрічей донорів на

різних рівнях [210; 211].

Альтернативні джерела фінансування доповнюють традиційні джерела

фінансування сестейнового розвитку. До таких належать обмін екологічними

знаннями, запобігання фінансовим кризам та передача екологічно чистих

технологій. Дуже важливими є інвестування в освіту, науку та професійну

підготовку й впровадження нововведень в інформаційні технології.

Потреба ЄС у формуванні стратегії сестейнового розвитку потребує широкого

переліку фінансово–економічних та інституціональних інструментів. Для цього ЄС

активно використовує Стратегії сестейнового розвитку, програмний документ

«Європа 2020», Фінансову рамкову угоду ЄС 2014–2020 та програму дій у галузі

навколишнього середовища (І – 1973–1976, ІІ – 1977–1981, ІІІ – 1982–1986, ІV –

1987–1992, V – 1993–2000, VI – 2001–2012, VII – 2013–2020) [212].

Паралельно із прийняттям рамкового законодавства для забезпечення високого

рівня охорони довкілля ЄС запровадив цілу низку інструментів охорони довкілля

[213; 214; 215; 216; 217]:

LIFE – фінансовий інструмент екологічного захисту, спрямований на сприяння

розвитку, впровадження і оновлення екологічної політики та законодавства

Співтовариства. У 2014 році програма LIFE із навколишнього середовища надасть

158238860000 євро на розроблення та впровадження новаторських відповідей на

екологічні виклики в Європі, повідомили з Європейської комісії. Програма є

частиною програми ЄС LIFE за період 2014–2020 рр. У наступні сім років вона

надасть 2 592 млн євро на навколишнє середовище. Програма буде підтримувати

більш ефективне управління, поширення інформації та підвищення обізнаності з

питань навколишнього середовища.

Екологічні податки та мита: з метою підвищення ефективності екологічної

політики та забезпечення використання екологічних мит та податків відповідно до

законодавства Співтовариства передбачено ряд податків, спрямованих на захист

навколишнього середовища. За даними Євростату, дохід від екологічних податків у

країнах ЄС–27 у 2011 р. досягнув близько 302,9 млрд євро, або майже 6,2% від

загальної суми доходів, отриманих від усіх податків і соціальних внесків, що

засвідчує високу фіскальну ефективність таких податків [О. Веклич]. Екологічний

податок стягується з кожної використовуваної фізичної одиниці речовини, щодо

якої доведено, що вона дійсно спричиняє негативний вплив на навколишнє

середовище. Дохід із таких податків становить близько 3% від

загальноєвропейського ВВП і близько 7% від загальної суми, одержуваної за

рахунок податків. Дохід, утворений від продажу дозволів у рамках системи торгівлі

дозволами на викиди Європейського Союзу, становитиме 1 млрд євро (1,36 млрд

доларів США) у вигляді фінансування 19 проектів, націлених на боротьбу зі змінами

клімату. Фінансування розподіляється в рамках програми ЄС «NER 300» –

найбільшої у світі програми, що передбачає фінансування інноваційних

низьковуглецевих енергопроектів у промисловості та енергетичних секторах. У

рамках цієї програми передбачено продаж 300 млн дозволів на викиди з резерву

компаній–новачків, залучених для третього етапу системи торгівлі дозволами на

викиди.

Угоди та договори про охорону довкілля: спрямовані на покращання екологічних

аспектів діяльності підприємств та впровадження методів сестейнового

виробництва. Виділяють договори, повністю орієнтовані на регулювання охорони

навколишнього середовища; договори, що містять окремі положення про охорону

159навколишнього середовища; договори, непрямо пов'язані з охороною

навколишнього середовища.

Інтегрована політика зі зміни продукції, що виробляється (Integrated product

policy) – підхід до оцінки продукції на основі її життєвого циклу: будь–яка

продукція так чи інакше викликає погіршення стану довкілля, наприклад, у

результаті її виробництва, використання або утилізації. Комплексний підхід до

продукції може звести таку дію до мінімуму шляхом аналізу усіх стадій життєвого

циклу продукції і вжиття відповідних заходів там, де це найдієвіше. Основна мета –

сприяння розвитку ринку екологічно безпечної продукції та стимулювання

громадського обговорення відповідних питань.

Міжнародне управління та координація (зокрема, через європейське Агентство з

питань довкілля, Європейський тематичний центр із землекористування і

просторової інформації, Європейський тематичний центр щодо визначення якості

повітря і зміни клімату). В центрі уваги запобігання зміні клімату; запобігання

втратам біологічного різноманіття і розуміння його просторової зміни; захист

людського здоров'я і якості життя; використання й управління природними

ресурсами і відходами.

Екомаркування продукції: Екологічне маркування призначене для просування на

ринку продукції з найменшим впливом на довкілля упродовж усього її життєвого

циклу, а також для надання покупцям правильної, науково обґрунтованої інформації

про вплив такої продукції на довкілля (наприклад, екологічне маркування знаком

"Блакитний ангел" – національне маркування Німеччини і надійний покажчик того,

що продукція є найбільш "дружньою" до довкілля.

Cистема екологічного менеджменту EMAS (The European Eco–Management and

Audit Scheme) – найсуворіша міжнародна схема екологічної сертифікації з наявних:

регулярне публікування заяв, перевірених незалежними аудиторами, забезпечує

прозорість схеми й вимагає активної комунікації як серед співробітників, так і за

межами організації. Основна мета програми – сприяти поліпшенню характеристик

навколишнього природного середовища за рахунок залучення компаній у процес

активного управління навколишнім середовищем. Ця система спрямована також на

160забезпечення постійного вдосконалення ефективності екологічної діяльності

європейських організацій та забезпечення громадськості та зацікавлених сторін

відповідною інформацією.

Екологічний аудит – один із найважливіших інструментів для екоменеджменту,

оскільки він надає надійні дані щодо розроблених політик і впроваджених програм.

Основні види аудитів довкілля, що застосовують підприємства: аудит відповідності,

аудит системи (власний стандарт організації або акредитований стандарт, зокрема

ISO 14001), цільовий аудит (наприклад, аудит відходів).

Екологічні перевірки – мінімальні критерії: забезпечення більшої відповідності, а

також більшої одностайності у застосуванні та впровадженні законодавства

Співтовариства щодо охорони довкілля шляхом надання мінімальних критеріїв

організації, проведення, пост–контролю та опублікування результатів екологічних

перевірок в усіх державах–членах.

Європейський реєстр викидів та перенесення забруднювальних речовин (PRTR –

Pollutant Release and Transfer Register Regulation): покращання громадського доступу

до інформації про стан довкілля та сприяння запобіганню та зменшенню

забруднення у довгостроковій перспективі.

Оцінка екологічних наслідків впровадження планів та програм: проводиться з

метою сприяння включенню екологічних аспектів на етапах розроблення та

ухвалення планів та програм.

Ці ініціативи мають солідну фінансову підтримку відповідно до ухваленого на

2013 рік бюджету ЄС. Більше 46% від загальної суми спрямовано на забезпечення

сестейнового розвитку (зайнятість населення, зростання та ін.), на охорону довкілля

передбачені витрати на рівні 39,8% (сюди включаються витрати на сільський

розвиток, захист навколишнього середовища, рибальство, ринкові витрати та пряма

допомога) (рис.3.5.).

161

Рис. 3.5. Бюджет ЄС за 2013 рік [218]

Серед великої кількості економічних інструментів управління сталим розвитком

регіонів можна виділити екологічні податки і тарифи на продукцію; фінансове

сприяння; ринкові ліцензії; платежі; передача форм власності.

Особливості регіональної політики сестейнового розвитку в Україні. У законі

України «Про Концепцію переходу України до сестейнового розвитку» визначені

першочергові завдання регіональної політики сестейнового розвитку [219]:

• забезпечення збалансованого розвитку регіонів та мегаполісів на основі

збереження їхніх структурних регіональних особливостей, природно–ресурсного

потенціалу, господарсько–екологічної ємності;

• збалансований розвиток території у межах екологічного простору даного

регіону, а також узгодження дій із розвитком інших регіонів України.

Політика регіонального розвитку має бути спрямована на розроблення і

реалізацію власних концепцій переходу до сестейнового розвитку:

• досягнення природно–господарської збалансованості в соціально–

економічному розвитку регіонів;

• формування регіонального господарського механізму, що відповідає основним

цілям сестейнового розвитку держави;

• урахування особливостей, притаманних кожному регіону, своєрідності

природно–ресурсних, географічних, історичних, економічних, соціальних та інших

умов.

162Реалізацію зазначених завдань можна перевірити за допомогою соціальних,

економічних та екологічних індикаторів. У практиці використання індикаторів

сестейнового розвитку ЄС можна назвати такі: 1) забезпечення високого і

сестейнового рівня економічного зростання й зайнятості (ВВП на душу населення,

валові і соціальні інвестиції (% ВВП), відношення кількості працюючих до кількості

населення працездатного віку); 2) досягнення соціального прогресу, який би

відображав потреби кожного громадянина (число дітей у сім'ях із доходом нижче

прожиткового мінімуму; число дорослих, які не мають кваліфікації; число

безробітних, жебраків, пристарілих; кваліфікація за віковими групами (починаючи із

19–річних); очікувана тривалість здорового життя чоловіків і жінок; рівень

злочинності (відсоток розкритих злочинів)); 3) ефективність охорони навколишнього

природного середовища (емісія парникових газів); протяжність періоду високої або

середньої якості атмосферного повітря (кількість діб); річки з високою якістю води;

нові забудови на землях, що раніше використовувалися; 4) обмеження використання

природних ресурсів (накопичення відходів і управління ними) [220; 221; 222; 223].

На сьогоднішній день Україна орієнтується на такі соціальні індикатори

сестейнового розвитку: життєвий рівень населення; якість людських ресурсів;

захищеність життєдіяльності. Серед екологічних індикаторів необхідно зазначити

якість атмосфери, гідросфери та літосфери. Економічними необхідно вважати:

рівень економічного розвитку; характеристики споживання; фінансові ресурси,

механізми та інструменти [224].

Для України, яка прагне набути повноправного членства у Європейському Союзі,

необхідно мобілізувати ресурси, також і ті, що потрібні для адекватного формування

сестейнового розвитку. Для забезпечення просування до сестейнового розвитку

важливо координувати, спрямовувати та цілеспрямовано використовувати зовнішню

допомогу та напрацювання Європейського Співтовариства у використанні

економічних та фінансових інструментів забезпечення сестейнового розвитку. Для

цього Україні необхідно розширити діалог та співробітництво із державами–

членами ЄС та міжнародними фінансовими установами, проводити консультації із

163країнами Європейського Союзу щодо відповідного використання фінансових та

економічних інструментів формування сестейнового розвитку.

Саме ці завдання стають сьогодні домінуючими у світлі адаптації законодавчої

системи України до законодавства ЄС та запровадження досвіду ЄС щодо

використання економічних та фінансових інструментів забезпечення сестейнового

розвитку.

164ВИСНОВКИ

Виконаний комплекс досліджень показав, особливістю сучасного етапу

розвитку соціально–економічних систем є економічне різноманіття і мінливість у

поєднанні із постійно відтворюваними економічними біфуркаціями, сформованими

різними видами ринку (товарів, капіталу, праці) на фоні конкуренції та обмеженості

виробничих факторів. Це створює сприятливі передумови для реалізації природного

відбору. Основу процесів розвитку відкритих стаціонарних систем, до яких

належать і всі перелічені соціально–економічні системи, становлять явища

гомеостазу та метаболізму. При перебудові системи на інший рівень стійкості саме

флуктуації виконують роль забезпечення багатоваріантності розвитку. Коли

економічна система перебуває у фазі біфуркаційного переходу, з великої кількості

імпульсів (флуктуацій) вибирається один або декілька, які і визначають подальші

шляхи розвитку соціально–економічних систем.

Найважливішим чинником розвитку соціально–економічних систем, що

забезпечує їх незворотні спрямовані закономірні зміни, є соціальна пам'ять,

сформована за допомогою системи різноманітних матеріальних і нематеріальних

активів. Саме вона дозволяє накопичувати, закріплювати й відтворювати згадані

трансформаційні зміни.

Розвиток національної економіки в умовах кліматичних змін вимагає

використання двох типів зворотних зв’язків: позитивного зворотного зв’язку та

негативного зворотного зв’язку. Дія згаданих зворотних зв’язків реалізується за

допомогою адаптаційних та біфуркаційних механізмів розвитку. Перша група

механізмів направлена на мінімізацію негативного впливу зовнішнього середовища

та посилення запасу міцності самої економічної системи. В умовах кліматичних змін

ними є будівництво зрошувальних систем, системи захисту від повеней та ін. Друга

група механізмів спрямована на зміну (перебудову) самої економічної системи в

напрямі зміни зовнішнього середовища. В умовах кліматичних змін ними є

використання нових сортів сільськогосподарських культур, зростання долі рекреації

та зеленого туризму в Україні. У результаті дослідження встановлено, що в науковій

літературі не сформувалося єдиного підходу до визначення терміну «екотуризм».

165Можна стверджувати, що основною метою екотуризму є запобігання негативним

впливам на природу; підвищення мотивації для туристів до участі в соціально–

культурному розвитку регіонів, а також для охорони природи та економічного

збагачення місцевого населення, що цілком відповідає трьом основним функціям

екотуризму: пізнавальній, зберігаючій і мотивуючій.

В цілому, будь-які негативні ресурсні флуктуації відбиваються у пам’яті

еколого–економічних та соціально–економічних систем шляхом включення

адаптаційних/біфуркаційних механізмів розвитку. Проведений аналіз показує, що

повторення окремих негативних флуктуацій (ресурсних, кліматичних, фінансових)

більш легко переносяться системами–реципієнтами, ніж початкові, оскільки

флуктуації залишають помітний слід у розвитку еколого–економічних систем.

Подібний результат можна досягти завдяки створенню керованих флуктуацій, якими

може стати регулювання умов ведення господарювання (строгість податкової,

екологічної політики та ін.) у межах національної економічної системи.

Розвиток національної економіки в умовах посилення глобальної економічної

нестабільності, екологічних флуктуацій та кліматичних змін є важливою проблемою

сучасної науки. Для її вирішення необхідно підвищувати конкурентоспроможність

національної економіки та державного менеджменту, ефективно проводити реформи

спрямовані на демонополізацію економіки. Державне керівництво має

переорієнтуватися на управління національною економікою з жорсткого на

адаптивне, з обмежуючого на стимулююче. При розробці національних стратегій

важливо мати націленість на створення ефективних інститутів. Головними ж

секторами у формуванні екологічно збалансованої національної економіки та

забезпеченні економічної і продовольчої безпеки країни покликані стати

альтернативна енергетика, органічне землеробство, лісове господарство,

рекреаційний комплекс, туристичний сектор, креативна економіка.

Підсумовуючи, зазначимо, що енерго- і ресурсозбереження – це надзвичайно

перспективний напрям забезпечення України енергією та необхідними ресурсами.

Водночас не слід забувати, що заходи з налагодження енерго- і ресурсопостачання

втрачають сенс, якщо ресурси використовується неефективно. З цих позицій

166Україна потребує невідкладного запровадження дієвих механізмів економічного

стимулювання та фінансового забезпечення ощадливого споживання енергетичних

та інших ресурсів, комплексної ув’язки заходів з енерго- і ресурсозбереження на

всіх рівнях господарювання, ефективного моніторингу й регулювання відповідними

державними структурами енерго- й ресурсозберігаючих процесів, потужних зусиль

щодо подолання тіньової економіки та економічної злочинності.

167ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Регіональні зміни клімату в Україні на фоні глобальних кліматичних

процесів. Постанова Президії національної академії наук України №. 13 від

27.01.2010. м. Київ. 4 с.

2. Лопатинська А. Ю. Очікувані наслідки зміни

клімату / А. Ю. Лопанинська // Вісник Дніпропетровського університету. Серія

«Економіка». – 2011. – № 5(2). – С. 26–33.

3. Массей Ерік Е. Досвід Європейського Союзу в адаптації до зміни клімату

та застосування його в Україні. / Ерік Е. Масей// [пер. з англ. Артура Плесака]. –

2012. – 40 с.

4. Потапенко В. Г. Адаптація до змін клімату в контексті забезпечення

економічної безпеки України / В. Г. Потапенко // Стратегічні пріоритети. – 2012. –

№ 2 (23). – С. 167–172

5. Stern Nicholas. The Economics of Climate Change / Nicholas Stern // American

Economic Review: Papers & Proceedings. – 2008. – Vol. 98. – pp 2 –37.

6. Трофимова І. В. Адапатація до змін клімату: наслідки, вразливість,

ризики / І. В. Трофимова // Екологічна безпека та природокористування. Збірник

наукових праць. – 2011. – Випуск 7. С. – 128–135.

7. Шурда К.Е. Роль погодно-кліматичних факторів у розвитку

агропромислового комплексу / К.Е. Шурда // Вісник соціально-економічних

досліджень: зб. наук. пр. – Одеса, 2010. – Вип. 39. – С.391-395.

8. П’яте національне повідомлення України з питань зміни клімату. Київ:

2009. – 281с.

9. МакКарті Р. Наслідки зміни клімату Україна / Речел МакКарті //

Національна метеорологічна служба Великої Британії. – Січень 2010. – 20 с.

10. Перевищення екстремумів добової температури повітря у м. Києві у

2012р // Офіційний сайт Центральної геофізичної обсерваторії України.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cgo.kiev.ua/index.php?

fn=k_klimat_per&f=kyiv

11. Сергеев А. А. Влияние климатических флуктуаций и их последствий на

168экономику, здоровье населения и комфортность его проживания на территории

России / А. А. Сергеев // Научный журнал НИУ ИТМО. Серия "Экономика и

экологический менеджмент". – 2010. – №2. – С.1–11.

12. Weitzman Martin L. A Review of The Stern Review on the Economics of

Climate Change / Martin L. Weitzman //Journal of Economic Literature. – 2007. –Vol.

XLV (September). – pp. 703–724

13. Кубатко А. В. Влияние флуктуаций на развитие социально-экономических

систем / Л. Г. Мельник, А. В. Кубатко // Механізм регулювання економіки. – 2012. –

№ 4. – С. 66–73.

14. Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія / Н. В. Фоменко // – К. :

Центр навчальної літератури. – 2007. – 312 с.

15. Ecological economics and sustainable forest management: developing a

transdisciplinary approach for the Carpathian Mountains. Edited by I.P. Soloviy, W.S.

Keeton. – Lviv : Ukrainian National Forestry University Press,Liga-Pres, 2009. − 432 p.

(Statistics: fig. 28, tables 67 , bibliography 686).

16. Семенов В. Г. Печальный опыт продвижения в Украине биодизельного

топлива / В.Г. Семенов // Энергосбережение: Всеукраинский научно-технический

журнал. – 2011. – № 4. – С. 14–15

17. Хареба В. В. Наукові аспекти виробництва біоетанолу в Україні.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу. // http: sugar-journal.com.ua/ 17–19.pdf

(актуально на 05.09.2013).

18. Мельник Л. Г. Теория самоорганизации экономических систем [Текст] :

монография / Л. Г. Мельник. – Сумы : Университетская книга, 2012. – 439 с.

19. Kubatko O. V. Duality of Fluctuations in Economic Systems Development /

O.V. Kubatko // Механізм регулювання економіки. – 2013. – № 2. – С. 18-23.

20. Hurst H. Long term storage capacity of reservoirs. /H. Hurst // Transactions of

the American Society of Civil Engineers. – 1951. – № 6. – Р. 770–799.

21. Дербенцев В. Д. Синергетичні та еконофізичні методи дослідження

динамічних та структурних характеристик економічних систем: монографія /

В. Д. Дербенцев, О. А. Сердюк, В. М. Соловйов, О. Д. Шарапов. – Черкаси: Брама-

169Україна, 2010. – 287 с.

22. Davies R. Test for Hurst effect / R. B. Davies, D. S. Harte // Biometrika. – 1987.

– № 74,1. – Р. 95–101.

23. Sánchez M.A. Some comments on Hurst exponent and the long memory

processes on capital markets /Sánchez M.A., Trinidad Segovia J.E., García Pérez J //

Physica A. – 2008. – № 387. – Pp 5543–5551.

24. Clegg G. Richard. A practical guide to measuring the Hurst parameter / G.

Richard Clegg // Dept. Of Mathematics, University of York, 2004. – 12 р.

25. Сакайя Т. Стоимость, создаваемая знанием, или история будущего. (Новая

постиндустриальная волна на Западе). Антология /под ред. В. Л. Иноземцева. – М. :

Academia, 1999. – С.337–371.

26. Auken Ida. Is Europe facing a resource crisis / Ida Auken // Debating Europe. –

2012. Available on-line. http://www.debatingeurope.eu/2012/01/24/europe-environment/

27. Tilmann R, Goetzke F., Larch M. The. Determinants of Environmental

Innovations and Patenting: Germany Reconsidered / R. Tilmann, F. Goetzke, M. Larch //

Ifo Working Paper. – 2011. – № 97. – P.41

28. Центр новин ООН // Сайт Організації Об’єднаних Націй [Електронний

ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.un.org/russian/news/story.asp?

NewsID=16334#.U5Vu5HJ_tIE.

29. Дані Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – 2000–

2013. – Режим доступу до ресурсу : http://ukrstat.gov.ua/.

30. Дані офіційного сайту Всесвітньої туристичної організації [Електронний

ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www2.unwto.org/.

31. Закон України «Про туризм» // Сайт Верховної Ради України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/324/95-%D0%B2%D1%80.

32. Boo, Elizabeth (1990), Ecotourism: The Potentials and Pitfalls. Vols. I and

II. WWF, Washington, DC.

33. Дмитрук, О. Ю. Екологічний туризм: сучасні концепції менеджменту і

маркетингу : навчальний посібник / О. Ю. Дмитрук. ; Вид. 2-е, перероб. і доп. – К. :

170Альтпрес, 2004. – 192 с.

34. Гетьман, В. І. Національні природні парки Українських Карпат: туристичні

обрії та реалії / В. І. Гетьман // Журнал «Зелені Карпати». – 2004. – № 1–2. – С. 51.

35. Endicott, Marcus L. (1997), Ecotourism, Adventure Travel and Ecotravel.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.green-travel.com.

36. Blangy, Sylvie and Megan Epler Wood (1993), Developing and Implementing

Ecotourism Guidelines for Wildlands and Neighboring Communities in Ecotourism, A

Guide for Planners & Managers Volume I, TIES, Burlington, VT USA.

37. Ceballos-Lascuráin, Héctor. (1993a), The IUCN Ecotourism Consultancy

Programme. México, DF.

38. Ceballos-Lascuráin, Héctor. (1996), Tourism, ecotourism, and protected areas

IUCN. The Word Conservation Union [Електронний ресурс]. – Режим доступу до

ресурсу : https://portals.iucn.org/library/efiles/html/Tourism/section5.html.

39. Храбовченко, В. В. Экологический туризм : [учебно-методическое

пособие]. – М. : Финансы и статистика, 2003. – 208 с.

40. Скибицька, Н. В. Інтернаціональні словотвірні елементи у складі

неологізмів різних мов / Н. В. Скибицька // Мовні і концептуальні картину світу:

наукове видання. – 2012. – Ч. 2, Вип. 42. – С. 164.

41. Манільска декларація з світового туризму // Центр культурної спадщини

Європейського університету [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу :

http://www.univeur.org/cuebc/downloads/PDF%20carte/65.%20Manila.PDF.

42. Butler, James R. (1992), Ecotourism: Its Changing Face and Evolving

Philosophy, Department of Forestry, University of Alberta, Canada.

43. The International Ecotourism Society [Електронний ресурс]. – Режим

доступу до ресурсу : http://www.ecotourism.org/what-is-ecotourism.

44. Экологический туризм на пути в Россию. Принципы, рекомендации,

российский и зарубежный опыт / Бочкарева Т. В., Дроздова А. В., Калуцкова В. Н.

[и др.]. – Тула : Гриф и К, 2002. – 284 с. – C. 16–17.

45. Кифяк, В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні : навч.

посіб. / В. Ф. Кифяк. – Чернівці : Зелена Буковина, 2003. – C. 127.

17146. Eкотуризм: екологічний туризм в Україні очима ITшника [Електронний

ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://navkolosvitu.com.ua/articles/25.

47. Healy, Robert G. (1992b), The Role of Tourism in Sustainable Development,

the IVth World Parks Congress on National Parks and Protected Areas, February 10-21,

Caracas, Venezuela.

48. FNNPE (1992), Loving Them To Death? The Need for Sustainable Tourism in

Europe's Nature and National Parks. FNNPE, Grafenau, Germany.

49. Артеменко Л. Економічний механізм платного природокористування в

Україні / Л. Артеменко // Вісник ТДТУ: Серія (Економіка). – 1996. – № 1. – С. 167–

169.

50. Бистрякова Ю. І. Методологічні аспекти забезпечення еколого-

орієнтованого розвитку регіонів в Україні / Ю. І. Бистрякова // Економіка

природокористування і охорони довкілля: щорічник наукових праць/ НАН України;

Рада по вивченню продуктивних сил України / Данилишин Б.М. (відп. ред.). – К.,

2006. – С. 42–49.

51. Буркинский Б. В. Научные основы формирования концепции устойчивого

развития региона: новые идеи и решения / [ Б. В. Буркинский, В. Н. Степанов, С. К.

Харичков, А. Д. Крисилов ]. – Одесса, 1996. – 42 с. (препринт НАН Украины,

Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований.)

52. Хлобистов Є. В. Проблеми забезпечення екологічної безпеки в умовах

трансформації економіки України: автореф.дис на здобуття наук. ступеня доктора

економ. наук: спеціальність 08.08.01 / Євген Володимирович Хлобистов. – Київ:

НАН України. Рада по вивченню продуктивних сил України, 2005. – 34 с.

53. Волошин С. М. Економічний механізм забезпечення екологічної безпеки в

системі державного регулювання природно-техногенною безпекою / С. М.

Волошин, Т. П. Печерська // Економіка природокористування і охорони довкілля:

щорічник наукових праць / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил

України / Данилишин Б.М. (відп. ред.). – К., 2006. – С. 89–97.

54. Жарова Л. В. Механизм обеспечения пространственного развития /

Любовь Валерьевна Жарова // Механизм регулирования экономики. – 2006. – № 3. –

172С.40-47

55. Хильченко Н. В. Методические вопросы реформирования системы

платности за загрязнение окружающей природной среды / Н.В. Хильченко //

Вестник Московского университета. Серия 6. Экономика, 2003. – № 1. – С. 100–116

56. Бобров А. Л. Роль государства в достижении устойчивого развития/ А. Л.

Бобров, К. В. Папенов // Вестник Московского университета. Серия 6. Экономика,

2005. – № 1. – С. 106–120

57. Печерська Т.П. Еколого-економічний інструментарій забезпечення

екологічно збалансованого розвитку / Т. П. Печерська // Економіка

природокористування і охорони довкілля : Зб. наук. праць / РВПС України НАН

України. – К. : РВПС України НАНУ, 2007. – С. 198–202.

58. Синякевич І. Економічні інструменти екополітики: теорія і практика / Ігор

Макарович Синякевич // Економіка України. – № 10. – 1999. – С. 78–83.

59. Хвесик Ю. М. Податкові механізми в системі природокористування: теорія

і практика: автореф. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук:

спеціальність 08.00.05 «Економіка природокористування і охорони навколишнього

середовища» / Хвесик Юліана Михайлівна. – Київ, 2005. –23с.

60. Карагодов І. Механізм управління природокористуванням на рівні регіону/

І. Карагодов // Економіка України. – 1997. – № 10. – С. 64–69

61. Міщенко В. Дієвість економічних підойм екологічної політики (чи

«забруднювач платить»?) / В. Міщенко // Економіка України. – 2002. – № 7. –С. 62–

69.

62. Кобецька Н.Р. Екологічне право України: навч. посібник / Надія Романівна

Кобецька. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 352с.

63. Веклич О. Екологічний чинник формування конкурентоспроможності

національної економіки / Оксана Опанасівна Веклич // Економіка України. – 2005. –

№ 12 – С. 65–72

64. Пилипчук М.О. Діяльність екологічних фондів в Україні / М. О. Пилипчук,

В.М. Колмакова // Економіка природокористування і охорони довкілля: щорічник

наукових праць/ НАН Украни; Рада по вивченню продуктивних сил України /

173Данилишин Б.М. (відп. ред.). – К., 2006. – С. 273–280.

65. Лузін Ю. Плата за повітря / Ю. Лузін, Г.Любова, О. Стоян // Економіка

України. – 1995. – № 10. – С. 77–79.

66. Семененко Б. Про вдосконалення системи нормування промислових

викидів в атмосферу / Б. Семененко // Економіка України. –1995. – № 7. – С. 62–66.

67. Семененко Б. А. Екологічні витрати в умовах перехідної економіки/ Б.А.

Семененко // Фінанси України. – 1998. – № 10. – С. 42 – 52

68. Веклич О. О. Сучасний стан та ефективність економічного механізму

екологічного регулювання / Оксана Опанасівна Веклич // Економіка України. –

2003. –№ 10. – С. 62–70

69. Толстоухов А. Екобезпечний розвиток: пошук стратегем / А. Толстоухов,

М. Хилько. – К. : Знання України, 2001. – 333 с.

70. Рио-де-Жанейрская декларация по окружающей среде и развитию, 1992 -

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/ declarat/

riodecl.htm

71. Степин В. С. Саморазвивающиеся системы и постнеклассическая

рациональность [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://spkurdyumov.narod.ru/Stepin50.htm

72. Потапенко В. Г. Співвідношення екології культури та права в житті

суспільства / В. Г. Потапенко // Право та культура: теорія та практика:мат. Міжнар.

наук.-практ. конф., м. Київ, 15-16 травня 1997 р. – К.: Либідь, 1997. – С. 85-87.

73. Хвесик М. А. Інституціональна модель природокористування:

пострадянська форма / М. А. Хвесик. – К. : Кондор, 2007. – 788 с.

74. Потапенко В. Г. Соціально-історичні передумови реалізації концепції

сталого розвитку в умовах глобальних економічних трансформацій / В. Г.

Потапенко, Н. М. Андреєва, В. О. Бараннік, Є. В. Бєлашов [та ін.] // Сталий розвиток

та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях : [монографія] / [за

наук. ред. д.е.н., проф. Є. В. Хлобистова]. – Сімферополь, ПП «Підприємство

«Фєнікс», 2010. – С. 378-383.

75. Потапенко В. Г. Аналіз макроіндексів екологічної та економічної безпеки /

174В. Г. Потапенко, П. О. Какутич // Сталий розвиток та екологічна безпека

суспільства: теорія методологія практика : Т.2 / [авт. кол.: В. М. Андерсон, Н. М.

Андреєва, О. М. Алимов та ін. ; за наук. ред. д.е.н., проф. Є. В. Хлобистова]. –

Сімферополь : В.Д. «АРІАЛ», 2011. – С. 5-22.

76. Потапенко В. Г. Безпекові цінності як основа формування «зеленої

економіки» // Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства: теорія методологія

практика : Т.1. Теорія та методологія комплексних міждициплінарних досліджень

сталого розвитку та екологічної безпеки / [авт. кол.: В. М. Андерсон, Н. М.

Андреєва, О. М. Алимов та ін. ; за наук. ред. д.е.н., проф. Є. В. Хлобистова]. –

Сімферополь: В.Д. «АРІАЛ», 2011. – С. 189-202.

77. Тибурський Ю., Підліснюк В., Солтисяк У., Стефановська Т., Калініченко

І.. Крок перший: екологічне землеробство / В. Підліснюк // Екологічне сільське

господарство: кроки назустріч: Посібник / За ред. В. Підліснюк. К.: – Видавництво

Національного аграрного університету, 2006. – 80 с.

78. Матвеев Ю., Гелетуха Г. Біогазовастанція. Український досвід /Ю.

Матвеев, Г. Гелетуха // Зелена енергетика. – 2004. - №1. – С. 4-6.

79. Жарова Л. В. Макроекономічне регулювання природоохоронної діяльності

: монографія / Л. В. Жарова ; [за наук. ред. д.е.н., проф. Є. В. Хлобистова]. – Суми :

Університ. книга, 2012. – 296 с.

80. Жарова Л. В., Какутич Є. Ю., Хлобистов Є. В. Екологічне підприємництво

та екологізація підприємництва: теорія, організація, управління : монографія / Л. В.

Жарова, Є. Ю. Какутич, Є. В. Хлобистов . – Суми : Університет. книга, 2009. – 240 с.

81. Малькова К. «Зелена економіка»: глобальні економічні зміни починаються

з аграрного сектора / К. Малькова [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://organicstandard.com.ua/files/HealthyNation_presenta tion/ 100303. pdf

82. Мельник Л. Г. Теория самоорганизации экономических систем [Текст] :

монография / Л. Г. Мельник. – Сумы : Университетская книга, 2012. – 439 с.

83. Dawkins R. The selfish gene / R. Dawkins. – Oxford : OxfordUniversity Press,

1989. – 337 p.

84. Faber M. Evolution in biology, physics and economics. A conceptual analysis /

175M. Faber, J. L. R. Proops // The book: Evolutionary theories of economic and

technological change: present status and future prospects. – Manchester : Harwood

Academic Publishers, 1991 – P. 58–87.

85. Браже Р. А. Концепции современного естествознания: учебное пособие /

Р.А. Браже, Р. М. Мефтахутдинов. – Ульяновск: УлГТУ, 2003. –Ч. 2: – 126 с.

86. Пригожин И. Р. От существующего к возникающему: Время и сложность в

физических науках / И. Пригожин – 2006. – 296 с.

87. Кубатко А.В. Влияние флуктуаций на развитие социально–экономических

систем / Л.Г.Мельник, А. В. Кубатко // Механізм регулювання економіки. – 2012. –

№ 4. – С. 12–19

88. Гомаюнов С. А. От истории синергетики к синергетике истории /

С. А. Гомаюнов // Общественные науки и современность. – 1994. – С. 99 – 106.

89. Нестеренко Г. О. Особистість у нелінійному суспільстві: монографія. –

Запоріжжя: Просвіта, 2004. – 140 с.

90. Спиця Н. В. Проблема біфуркації як об'єкт соціально-філософської

рефлексії. – [Электронный ресурс]. – Режим доступу на 12.11 2012. –

http://www.alba-training.com/index.php/2012-09-10

91. Лесков Л. В. Философия нестабильности /Л. В. Лесков // Вестник

Московского университета. Сер.7. Философия. – 2001. – №3. – С.40 – 61.

92. Jos G. Trends in global CO2 emissions / G. Jos, M. Muntean // PBL: Netherland

Environmental Assessment Agency. – 2013.

93. Kurbatova T. Economical Mechanisms for Renewable Energy Stimulation in

Ukraine / T. Kurbatova, I. Sotnyk, H. Khlyap // Renewable and Sustainable Energy

Reviews. – 2014. – №. 3. – Р. 486-491.

94. Szörеnyi G. Renewable energy regulation /G. Szörеnyi. – Textbook developed

for the INOGATE Programme “Capacity Building for Sustainable Energy Regulation in

Eastern Europe and Central Asia”. – 2011. – Р. 95.

95. Maharashtra Electricity Regulatory Commission. Discussion Paper On

Development of Renewable Energy Framework for Maharashtrа. – 2010. – Р. 89.

96. A. Bergeka, S. Jacobsson. Are tradable green certificates a cost-efficient policy

176driving technical change or a rent-generating machine? Lessons from Sweden 2003–2008 /

A. Bergeka, S. Jacobsson // Energy Policy. – 2010. – № 38. Р. 1255–1271

97. Tax Code of Ukraine. 2011. [Electronic resource]. – Mode of access:

http://zakon1.rada.gov.ua.

98. Lavallee. S. The eco-label and sustainable development / S. Lavallee, S.

Plouffe // The International Journal of Life Cycle Assessment. – 2004. – № 9 (6). – Р.

349–354.

99. Meyer N. European schemes for promoting renewables in liberalized markets /

N. Meyer // Energy Policy. – 2003. - № 31. – Р. 665–676.

100. Закон України «Про теплопостачання» зі змінами, внесеними згідно

Закону України від 05.11.2013 р. N 669-VII (669-18) [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2633-15

101. Cogeneration in Europe. Cogen Europe Annual Conference 2013.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.bvents.com/event/414732-cogen-

annual-conference

102. Клименко В.Н. Проблеми когенераційних технологій в Україні //.

Промислова теплотехніка - 2001, №4 - с.106-110, 45 с .

103. Інформація щодо когенераційного виробництва енергії в Україні: лист

Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 25.01.2014р. №

03/32-768.

104. Інформація щодо когенераційного виробництва енергії в Україні: лист

НКРЕ від 14.02.2014р. № 984/23/47-14.

105. Закон України «Про енергозбереження» із змінами та доповненнями,

внесенними Законом України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI [Електронний

ресурс]. - Режим доступу: http://naer.gov.ua/.

106. Закон України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної

енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» зі змінами,

внесеними Законом України від 24.10.2013. N 663-VII [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2509-15

107. Податковий кодекс України із змінами, внесеними Законом України від

17702.09.2014 № 1668-VII [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

108. Статистичний щорічник України за 2000 рік / [За ред. О.Г. Осауленка]

Державний комітет статистики. – К.:Техніка. – 2001. – 598с.;

109. Статистичний щорічник України за 2001 рік / [За ред. О.Г. Осауленка]

Державний комітет статистики. – К.:Техніка. – 2002р. – 642с.;

110. Статистичний щорічник України за 2002 рік / [За ред. О.Г. Осауленка]

Державний комітет статистики. – К.:Техніка. – 2003. – 662 с.;

111. Статистичний щорічник України за 2003 рік / [За ред. О.Г. Осауленка]

Державний комітет статистики. – К.: Консультант. – 2004. – 631 с.;

112. Статистичний щорічник України за 2004 рік / [За ред. О.Г. Осауленка]

Державний комітет статистики;. – К.:Консультант, – 2005. – 592 с.;

113. Статистичний щорічник України за 2005 рік / [За ред. О.Г. Осауленка]

Державний комітет статистики. – К.: Консультант. – 2006р. – 575с.;

114. Статистичний щорічник України за 2007 рік / [За ред. О.Г. Осауленка]

Державний комітет статистики. – К.: Консультант, – 2008р. – 572 с.;

115. Статистичний щорічник України за 2009 рік / [За ред. О.Г. Осауленка]

Державний комітет статистики. – К.: Консультант, – 2010р. – 567 с. [Електронний

ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua;

116. Статистичний збірник «Довкілля України» за 2001 рік / Під заг. керівн.

Ю. М. Остапчука. – К.: Державний комітет статистики України, 2002. – 326с.;

117. Статистичний збірник «Довкілля України» за 2002 рік / Під заг. керівн.

Ю. М. Остапчука. – К. : Державний комітет статистики України, 2003. – 130 с.;

118. Статистичний збірник «Довкілля України» за 2003 рік / Під заг. керівн.

Ю. М. Остапчука. – К. : Державний комітет статистики України, 2004. – 264 с.;

119. Статистичний збірник «Довкілля України» за 2004 рік / Під заг. керівн.

Ю. М. Остапчука. – К. : Державний комітет статистики України, 2005. – 267 с.;

120. Статистичний збірник «Довкілля України» за 2005 рік / Під заг. керівн.

Ю. М. Остапчука. – К. : Державний комітет статистики України, 2006. – 325 с.;

121. Статистичний збірник «Довкілля України» за 2007 рік / Під заг. керівн.

178Ю. М. Остапчука. – К. : Державний комітет статистики України, 2008. –216 с.;

122. Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід: Посібник з

екологічного менеджменту / В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін, В.М. Навроцюкий та ін.,

– К.: СИМВОЛ-Т, 1997. –245с.;

123. Прокопенко О.В. Економічне стимулювання реалізації екологічної

політики інвестиційного забезпечення природокористування [Електронний

ресурс] / О.В. Прокопенко О.В. Кліменко, С.С. Марочко // Ефективна економіка. –

2010. – № 8 – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/ ;

124. Прокопенко О.В. Оптимізація рівня екологізації інноваційної діяльності на

основі показника граничного ефекту/ Ольга Володимирівна // Економічні інновації:

зб. наук. праць. – Одеса: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних

досліджень НАН України, 2009. – Вип. 37. Організаційно-управлінські інновації у

природокористуванні та ресурсозбереженні. – С. 215–225;

125. Черняк О.В. Основы теплотехники и гидравлики. Учебник для пром. и

техн. специальностей техникумов / Ольга Васильевна Черняк. – М., «Высш. школа»,

1969. – 311 с.

126. Методика по расчету топливно-энергетического баланса и энергоемкости

валового внутреннего продукта [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://belstat.gov.by/homep/ru/statinstrum/methodiki/m1_fuel.doc;

127. Daly H. Operationalising sustainable development by investing in natural capital

/ Herman Daly // Investing in natural capital. The ecological economics aprouch to

sustainability / Edited by A.N. Jansson, M. Hammer, C. Folke. – Washington DC: Island

Press. – 1994. – pp.22 –37;

128. Daly H. Natural capital and sustainable development / Herman Daly, Robert

Constansa // Conservation Biology. – 1992. – Vol.6. – № 1. – P.37–46;

129. Данилишин Б. Наукові нариси з економіки природокористування:

Монографія / Богдан Данилишин. – К.: ВРПС України НАН України, 2008. – 280 с.;

130. Екосередовище і сучасність. Т.1. Природне середовище у сучасному вимірі

: [монографія] / С. І. Дорогунцов, М. А. Хвесик, Л. М. Горбач, П. П. Пастушенко. –

К.: Кондор, 2006. – 424 с.

179131. Екосередовище і сучасність. Т.2. Регіональні процеси, прогнозування й

оптимізація екосередовищ : [монографія] / С. І. Дорогунцов, М. А. Хвесик, Л. М.

Горбач, П. П. Пастушенко. – К.: Кондор, 2006. – 470 с.

132. Моделирование эколого-экономического состояния территории /

[Артеменко А. В., Караева Н. В., Корпан Р. В. и др.] ; под ред. И. В. Недина. – К. :

Знания Украины, 2006. – 216 с.

133. Сталий розвиток: еколого-економічна оптимізація територіально-

виробничих систем: навч. посібник / [Н. В. Караєва, Р. В. Корпан, Т. А. Коцко та ін.]

; під ред. І. В. Недіна. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 384 с.

134. Игнатов В. Г. Экология и экономика природопользования: учеб. пособ. / В.

Г. Игнатов, А. В. Кокин. – Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 2003. – 512 с.

135. Рач В. А. Управління проектами: практичні аспекти реалізації стратегій

регіонального розвитку: навч. посіб. / В. А. Рач, О. В.Россошанська,

О. М. Медведєва; за ред. В. А. Рача. – К.: «К.І.С.», 2010. – 276 с.

136. Ефективність / Вікіпедія - вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : – http://uk.wikipedia.org/wiki/Ефективність

137. Основи екології. Екологічна економіка та управління

природокористуванням: підручник / За заг. ред. д.е.н., проф. Л. Г. Мельника та

к.е.н., проф. М. К. Шапочки. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 759 с.

138. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI / [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

139. Гавриловская М. А. Оценка эффективности рекультивации нарушенных

земель (экосистемный подход): автореф. дис. на соискание уч. степени канд. экон.

наук: спец. 08.00.05 «Экономика и управление народным хозяйством (Экономика

природопользования)» / М. А. Гавриловская. – Екатеринбург, 2007. – 28 с.

140. Про Методику нормативної грошової оцінки земель

сільськогосподарського призначення та населених пунктів вiд 23.03.1995 № 213 /

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/213-

95-%D0%BF

141. Довкілля Сумщини 2011: [стат. збірник / за ред. Л. І. Цегельникової]. –

180Суми: Гол. упр. статистики у Сумській обл., 2012. – 132 с.

142. Білорус О. Г. Глобальна інтеграція і тенденції кризової еволюції

світу / О. Г. Білорус // Економічний часопис–XXI. – 2010. – № 7/8. – С. 3–9.

143. Морква І. Тенденції впливу кліматичних ризиків на функціонування

Світової економіки в ХХІ ст. / І. Морква // Ефективність державного управління.

Збірник наукових праць. – 2011. – Вип. 26. – С. 353–358.

144. Геєць В. М. Цінова конкурентоспроможність чи цінова стабільність:

дуалізм політики економічного зростання / В. М. Геєць // Економіка і

прогнозування. – 2005. – № 4. – С. 9–31.

145. Мельтюхова Н. Організаційні кризи в системі державного управління:

виникнення, розвиток, подолання [Електронний ресурс] / Н. Мельтюхова //

Державне будівництво, 2007. – № 2. – С. 3–14.

146. Кічурчак М. В. Стан і перспективи розвитку основних галузей економіки

України / М. В. Кічурчак, М. І. Теребух // Економіка України: національна стратегія

розвитку. монографія / за ред. Л.С. Гринів. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім.

Івана Франка. – 2009. – С. 217–246.

147. Рейтинг худших экономик мира: Украина заняла четвертое место–

[Електронний ресурс]. – Режим доступу. – http://gazeta.ua/ru/articles/business/389451.

(актуально на 13.11.2012)

148. Осадчий В. І. Динаміка стихійних метеорологічних явищ в Україні /

В. І. Осадчий, В. М. Бабіченко // Український географічний журнал – 2012. – № 4. –

С. 8–14.

149. Потапенко В. Г. Адаптація до змін клімату в контексті забезпечення

економічної безпеки України/В. Г. Потапенко //Стратегічні пріоритети, №2 (23),

2012 р. с. 167–172

150. Перевищення екстремумів добової температури повітря у м. Києві у

2012р // Офіційний сайт Центральної геофізичної обсерваторії України.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cgo.kiev.ua/index.php?

fn=k_klimat_per&f=kyiv

151. Глобальні проблеми сучасності [Електронний ресурс]. – Режим доступу до

181ресурсу: http://www.grandars.ru/college/filosofiya/problemy-sovremennosti.html

152. Перспективи економіки України в умовах глобальної макроекономічної

нестабільності. – К. : НІСД, 2012. – 33 с.

153. Скоробогач О. І. Сутність і теоретичні підходи до аналізу фінансової

нестабільності / О. І. Скоробогач // Економічний часопис – ХХІ. – 2012. – № 7/8. –

С. 61–63.

154. Новий курс: реформи в Україні (2010–2015). Національна доповідь /за заг.

ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К. : НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с

155. Яремко, Л. А. Сучасні проблеми сільського господарства України та шляхи

їх подолання. Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.6 c. 327–329.

156. З Програми Економічних Реформ на 2010–2014 рр. [Електронний ресурс].

– Доступний з http://www.agroconf.org/content/z programi-ekonomichnih-reform-na-

2010-2014-rr-pro-rozvitok-silskogo-gospodarstva

157. Березін, О. В. Ефективне функціонування сільського господарського

виробництва /О. В. Березін // Економіка АПК. – 2010. – № 2. – С. 26–31.

158. Тащілін, М. В., Тащіліна А. В. Автоматизація систем краплинного

зрошення засобами нечіткої логіки. – [електронний ресурс]. – режим доступу –

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VSUNU/2011_3/Tashchilin.pdf

159. Орошение овощных культур в Израиле. – [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://irrigation.org.ua/?p=348

160. Лопатинська, А. Ю. Очікувані наслідки зміни клімату//Вісник

Дніпропетровського університету. Серія «Економіка». – 2011. – № 5(2), c.26–33

161. Сабадаш В. В. Антиекологічні тенденції соціально-економічного розвитку:

конфліктний потенціал екологічного фактора [Текст] / В. В. Сабадаш // Звіт про

науково-дослідну роботу «Формування економічного механізму вирішення

міжнародних екологічних конфліктів» [заключний звіт]. – Суми, 2010. – С. 43–46.

162. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Сумській

області у 2013 році [Електронний ресурс] / Департамент екології, паливно-

енергетичного комплексу та природних ресурсів // 2014. Режим доступу:

http://www.pek.sm.gov.ua/

182163. Дацків Р.М. «Економічна безпека у глобальному вимірі» [Текст] / Р.М.

Дацків // Актуальні проблеми економіки. – 2004. - №7(37) – С. 143-153.

164. Закон України «Про екологічне страхування» [Електронний ресурс] /

№1046 від 21.05.2002 // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

165. Аналіз виконання обласного бюджету станом на 01.07.2013 року

[Електронний ресурс] / Департамент фінансів Сумської ОДА / / Режим доступу:

http://www.finansy.sm.gov.ua/

166. Вовчак О.Д. Страхування [Текст] / Ольга Дмитрівна Вовчак // Навчальний

посібник. 2-ге видання, виправлене. – Львів: «Новий світ-2000».- 2005. – 480 с.

167. Dias R.A. The limits of human   development   and the use of energy and natural

resources / R.A. Dias, C.R. Mattos, J.A.P. Balestieri // Energy Policy. – 2006. – Vol. 34,

Is. 9. – P. 1026-1031.

168. Abdalla K.L. Energy   policies for sustainable   development   in developing

countries / K.L. Abdalla // Energy Policy. – 1994. – Vol. 22, Iss. 1. – P. 29-36.

169. Schilling M. The effect of natural   resources   on a sustainable development

policy: The approach of non-sustainable externalities / M. Schilling, L. Chiang //

Energy Policy. – 2011. – Vol. 39, Is. 2. – P. 990-998.

170. World Energy Perspective. Energy Efficiency Technologies. Overview Report

[Electronic resource] / World Energy Council, 2013. – Mode of access:

http://www.worldenergy.org/wp-content/uploads/2014/03/World-Energy-Perspectives-

Energy-Efficiency-Technologies-Overview-report.pdf.

171. World Energy Insight 2013 [Electronic resource] / World Energy Council,

2013a. – Mode of access:

http://www.worldenergy.org/wp-content/uploads/2013/11/WEI2013.pdf.

172. Towards efficient use of water resources in Europe [Electronic resource] / EEA

Report No 1/2012. – Mode of access: http://www.slideshare.net/aszapla/towards-efficient-

use-of-water-resources-in-europe.

173. Policy Instruments for Resource Efficiency. Towards Sustainable Consumption

and Production [Electronic resource] / M. Kuhndt, T. Machiba, M. Herrndorf, T.

Muchorowski, Ed.: G. Tyson. – UNEP/Wuppertal Institute Collaborating Centre on

183Sustainable Consumption and Production (CSCP), 2006. – Mode of access:

http://www.scp-centre.org/fileadmin/content/files/publications/GTZ-CSCP-

PolicyInstrumentsResourceEfficiency.pdf.

174. Toward Resource-Efficient Economies in Asia and the Pacific 2008 [Electronic

resource] / Asian Development Bank, Institute for Global Environmental Strategies, 2008.

– Mode of access: http://www.greengrowthknowledge.org/sites/default/files/downloads/

resource/Resource_efficient_economies_Asia_Pacific_ADB.pdf/.

175. Meadows D.H. The Limits to Growth / D.H. Meadows, D.L. Meadows, J.

Randers, W.W. Behrens III. – New York: Universe Books, 1972.

176. World Commission on Environment and Development. Our Common Future. –

Oxford: Oxford University Press, 1987. 

177. Danilov-Danil’yan V.I. Sustainable Development and the Limitation of Growth:

Future Prospects for World Civilization / V.I. Danilov-Danil’yan, K.S. Losev, I.E.   Reyf;

transl. V. Tumanov; Ed.: D. Rapp. – New York: Springer Praxis Books, 2009.

178. Winning Strategies for a Sustainable Future. Reinhard Mohn Prize 2013 /

Bertelsmann S. (ed.). – Gütersloh: Verlag Bertelsmann Stiftung, 2013.

179. Sustainable development in the European Union – Key messages – 2013 edition

[Electronic resource] / Eurostat, 2014. – Mode of access:

http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-03-13-331/EN/KS-03-13-331-

EN.PDF.

180. Handbook of Sustainable Development [Electronic resource] /

G. Atkinson, S. Dietz and E. Neumayer (ed.). – Cheltenham: Edward Elgar Publishing,

2007. – Mode of access: http://bookre.org/reader?file=1144021.

181. Agenda 21 / United Nations, 1993 [Electronic resource]. – Mode of access:

http://www.unep.org/Documents.Multilingual/Default.asp?documentid=52/

182. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на

період до 2020 року: закон України від 21 вересня 2006 р № 185-V [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2818-17.

183. Національна парадигма сталого розвитку України [Електронний ресурс] /

за заг. ред. Б.Є. Патона. – К.: ДУ "ІЕПСР НАН України", 2012. – 72 с. – Режим

184доступу :

http://ecos.kiev.ua/share/upload/Dopovid_nacionalna_paradygma_stalogo_rozvytku.pdf.

184. Kyoto Protocol [Electronic resource] / United Nations Framework Convention

on Climate Change, 2014. – Mode of access:

http://unfccc.int/kyoto_protocol/items/2830.php.

185. Сивокінь П. Україна може втратити можливість заробити на «торгівлі

повітрям» [Електронний ресурс] / П. Сивокінь. – Finance.ua, 23.09.2012. – Режим

доступу: http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2012/09/23/287714.

186. Глазков Б. Інформація щодо стану розгляду, схвалення та реалізації

проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій [Електронний ресурс] /

Б. Глазков. – Державне агентство екологічних інвестицій України, 30.12.2013. –

Режим доступу: http://www.seia.gov.ua/seia/control/main/uk/publish/article/636722.

187. Kurbatova T. Economical mechanisms for renewable energy stimulation in

Ukraine / T. Kurbatova, I. Sotnyk, H. Khlyap // Renewable and Sustainable Energy

Reviews. – 2014. – № 31. – P. 486-491.

188. Чиженко М. Стан реалізації проектів спільного впровадження в Україні

станом на 15 грудня 2013 року [Електронний ресурс] / М. Чиженко. – Державне

агентство екологічних інвестицій України, 17.12.2013. – Режим доступу:

http://www.seia.gov.ua/seia/control/main/uk/publish/article/636728.

189. Державна цільова економічна програма енергоефективності і розвитку

сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних

видів палива на 2010-2015 роки [Електронний ресурс]: затверджено Постановою

Кабінету Міністрів України від 1 березня 2010 р. № 243. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/243-2010-%D0%BF.

190. Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року:

розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 р. № 1071-р

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1071-

2013-%D1%80.

191. Про Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020

року: розпорядження Кабінету Міністрів України № 902-р від 01.10.2014 р.

185[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/902-

2014-%D1%80.

192. Sysoiev M. Ukraine looking to renewable future [Electronic resource] / M.

Sysoiev. – Renewable Energy Focus, 03 October 2012. – Mode of access:

http://www.renewableenergyfocus.com/view/28595/ukraine-looking-to-renewable-future/.

193. Украина в 2013 г. ввела в эксплуатацию 539 МВт «зеленой» енергетики

[Электронный ресурс] / Энергетика Украины, 02.02.2014. – Режим доступа:

http://www.uaenergy.com.ua/post/17649/ukraina-v-2013-g-vvela-v-ekspluatatsiyu-539-

mvt-zelenoj/.

194. Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» щодо

стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії»: закон

України від 20.11.2012 року № 5485-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5485-17.

195. Онистрат   А. Как сэкономить на высокой стоимости газа? [Электронный

ресурс] / А. Онистрат   . – Минфин, 25 апреля 2014 г. – Режим доступа:

http://minfin.com.ua/blogs/Onistrat/49514/.

196. Зеркалов Д.В. Енергозбереження в Україні [Електронний ресурс]:

монографія / Д.В. Зеркалов. – К.: Основа, 2012. – 582 с. – Режим доступу:

http://www.zerkalov.org/files/evu-zm.pdf.

197. Тарифи на газ для населення підвищуватимуться кожне 1 травня протягом

2014-2017 рр. [Електронний ресурс] / РБК Україна, 2014. – Режим доступу:

http://tek.rbc.ua/ukr/tarify-na-gaz-dlya-naseleniya-budut-povyshatsya-kazhdoe-1-maya-

02042014155400.

198. Тарифы на природный газ [Электронный ресурс] / Минфин, 2014. – Режим

доступа: http://index.minfin.com.ua/tarif/gas.php.

199. Энергосервисные договора сэкономят миллиарды бюджетных средств

[Электронный ресурс] // Информационно-аналитический бюллетень КМУ. – 2013. –

15 октября. – Режим доступа:

http://ru.info-kmu.com.ua/2013-10-15-000000pm/article/16472291.html.

200. Украинская промышленность способна сократить потребление газа на

186треть [Электронный ресурс] // Контракты, 17.04.2014. – Режим доступа:

http://kontrakty.ua/article/76983/.

201. Коваль I. Газом по металу: промисловість отримує все менше енергоносіїв

[Електронний ресурс] / І. Коваль. – Finance.ua. – 24.07.2014. – Режим доступу :

http://news.finance.ua/ua/news/~/330673.

202. Боронос, В. Г. Роль міжбюджетних трансфертів у забезпеченні стійкого

розвитку економіки адміністративно-територіальних одиниць [Текст] / В. Г. Боронос

// Вісник СНАУ. Серія: фінанси і кредит. – 2013. – №1. – С. 98–104.

203. Вахович, І. М. Теоретико-методологічні засади формування та реалізації

регіональної політики фінансового забезпечення сестейнового розвитку : автореф.

д.е.н. : спец. 08.00.05 “Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка” [Текст] /

І. М. Вахович. – Одеса, 2008. – 35 с.

204. Вахович, І. М. Фінансова політика сестейнового розвитку регіону:

методологія формування та механізми реалізації [Текст] : монографія /

І. М. Вахович. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 496 с. – Бібліогр. : С. 478–493.

205. Герасимчук, З. В. Організаційно-економічний механізм формування та

реалізації стратегії розвитку регіону [Текст] : монографія / З. В. Герасимчук,

І. М. Вахович. – Луцьк : ЛДТУ, 2002. – 248 с.

206. Веклич, О. Як зашкодити екологічному оподаткуванню? : [Електронний

ресурс] / О. Веклич // Дзеркало тижня. Україна. – 2014. – № 32. – 12 вересня 2014. –

Режим доступу : http://gazeta.dt.ua/finances/yak-zashkoditi-ekologichnomu-

opodatkuvannyu-_.html .

207. Daly, H., Farley, J. Ecological Economics: Principles and Applications. –

Washington: Island Press, 2004.

208. Panayotou, Theodore. Economic instruments for environmental management

and sustainable development // Environmental Economics Series Paper No. 16. 1994

http://conservationfinance.org/guide/guide/images/40_panay.pdf .

209. Hagbrink, Isabel [editor]; Ekman, Maria [editor]; Pakulski, Inge [editor]. 2014.

Carbon finance for sustainable development : 2013 annual report. Washington, DC :

World Bank Group.

187http://documents.worldbank.org/curated/en/2014/05/19572832/carbon-finance-

sustainable-development-2013-annual-report.

210. Harring, Niklas Corruption, inequalities and the perceived effectiveness of

economic pro-environmental policy instruments: A European cross-national study

// Environmental Science & Policy, Volume 39, May 2014, Pages 119–128.

211. Ritchie, J., Dowlatabadi, H. Understanding the shadow impacts of investment

and divestment decisions: Adapting economic input–output models to calculate

biophysical factors of financial returns // Ecological Economics, Volume 106, October

2014, Pages 132–140.

212. Яншина, А. М. Інституційні і фінансові аспекти реалізації концепції

сестейнового розвитку в Європейському Союзі [Текст] / А. М. Яншина //

Економічний простір. – 2013. – № 74. – С. 63–72.

213. Білик, О. С. Екологічний менеджмент на промислових підприємствах

України: зміст та сутність поняття [Текст] / О. С. Білик // Экологический

менеджмент (Энергосбережение • Энергетика • Энергоаудит). – 2012. – № 12 (106).

– С. 49–64.

214. Бут, Ю. С. Досвід країн Європейського Союзу щодо застосування

фіскальних інструментів в екологічній політиці [Текст] // Електронне наукове

фахове видання «Ефективна економіка» [Електронний ресурс] / Ю. С. Бут. – Режим

доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=729.

215. Петрушенко, Ю. М. Підходи до фінансування сестейнового розвитку,

засновані на участі місцевих громад [Текст] / Ю. М. Петрушенко // Економічні

проблеми сестейнового розвитку: матеріали Міжнародної науково-практичної

конференції, присвяченої пам'яті проф. Балацького О. Ф., м. Суми, 6-8 травня 2014

р. ; за заг. ред. О. В. Прокопенко. – Суми : СумДУ, 2014. – Т.1. – С. 248–251.

216. Якушенко, Л. Аналіз досвіду Європейського співробітництва щодо

формування і втілення інституцій та інструментів екологічної політики. Аналітична

записка [Електронний ресурс] / Л. Якушенко. – Режим доступу :

http :// www . niss . gov . ua / articles /840/ .

217. Aftab, Ashar, Hanley Nick, Baiocchi Giovanni. Integrated regulation of

188nonpoint pollution: Combining managerial controls and economic instruments under

multiple environmental targets // Ecological Economics, Volume 70, Issue 1, 15

November 2010, Pages 24–33.

218. Програма бюджету [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Європейської

Комісії. – Режим доступу : http://ec.europa.eu/budget/figures/2013/2013_en.cfm.

219. Національна парадигма сестейнового розвитку України ; за заг. ред.

академіка НАН України, д.т.н., проф., засл. діяча науки і техніки України Б. Є.

Патона. [Текст] – К. : Державна установа «Інститут економіки природокористування

та сестейнового розвитку Національної академії наук України», 2012. – 72 с.

220. Екологічне оподаткування: збірник наукових праць за результатами

науково-практичних заходів / НДІ фінансового права [Електронний ресурс]. – К. :

Алерта, 2013. – 198 с. – Режим

доступу

:http://ndi-fp.asta.edu.ua/files/doc/publications/NDI_Ekologichne_opodatkuvannya_03021

4_out.pdf.

221. Sinclar, M. The expensive failure of the European Union Emission Trading

Scheme. – London : TaxPayers Alliance, 2010. – 25 p.

222. Sunderasan, Srinivasan. Optimal pricing instruments for emission reduction

certificates // Environmental Science & Policy, Volume 14, Issue 5, August 2011, Pages

569–577.

223. Surayya, Teki. Innovative Financial Instruments and mechanisms for financing

forest restoration and mitigating climate change: select cases from India // European

Journal of Sustainable Development (2012), 1, 2, 361–382.

224. Екоменеджмент у промисловій сфері. Основні характеристики, тенденції,

переваги [Текст]. – Київ, 2012. – 40 с.