ГРОМАДСЬКИЙ Київщини №7

27 червня 2012 р.ЗАХИСТ

ЄврокрадіжкаЩо таке Євро-2012? Міжнародне свято спорту? Захопливе видовище, що розпалює азарт мільйонів вбо-лівальників? Чи страшний тягар, що на довгі роки кидає нашу країну в фінансову прірву? На жаль, остан-ній варіант стає сумною реальністю. Ані доріг, ані інфраструктури, ані міжнародного іміджу. Ані грошей в бюджеті. Наступний уряд, хто б в ньому не був, згадає класичний вислів: «Все вкрадено до нас».

Солодкі казочки про «розбудовану інфраструкту-ру» нав’язли на зубах. Міністри бадьоро звітують про «поліпшення» та «покращення»... Дороги, готелі, аеро-порти, стадіони... Начебто цілком конкретні об’єкти. Але досі так і невідомо, скільки саме грошей витраче-

но на кожен із них. Так само ніхто не може чітко визна-чити, скільки на це свято спорту витратив державний бюджет загалом. Кожен міністр називає власну суму. Президент поводиться не менш суперечливо. Скла-дається враження, що остаточної цифри не знає ніх-

то. Оскільки важко зрозуміти, хто насправді і скільки вкрав. Тому розбіжності сягають мільярдів доларів.

Офіційна звітність стверджує, що підготовка до Євро-2012 вилилась у 30,3 мільярда гривень. Це ста-новить приблизно 9% ВВП. Або понад 60% витрат дер-жави. Але, за оцінкою незалежних експертів, реально бюджет «схуднув» на 80 мільярдів. Якщо перерахувати на кожного жителя України, вийде понад 2000 гривень. Це з урахуванням малих дітей та пенсіонерів. При цьо-му, саме за уряду Азарова загальна вартість зведених до чемпіонату об’єктів зросла майже у 15 раз.

Продовження на стор. 2

ВАРІАНТИ ВИБОРУ Кого краще обирати – депутата чи партію?Вибори-2012 можуть стати знаковою подією для України. Насамперед тому, що сьогоднішня ситуація в країні нагадує 90-91 роки. Пере-важній більшості людей жити стало набагато важче... Середній клас (чи той прошарок, що ми так називали) вже майже знищено. Акції протесту спалахують мало не щодня. Політологи майже одноголосно заявляють про нелегітимність нинішньої влади і взагалі – про необ-хідність докорінних змін існуючої владної системи. Загалом, ситуація набуває ознак революційної. Читайте на стор. 6

32ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№727 червня 2012 р.

Тільки фактиАктуально

Країна Особистість

До складу Федерації футболу Броварського райо-ну входять 27 команд із різних населених пунктів. Де-які з них мають навіть по два колективи. Це – Велика Димерка, Шевченкове, Гоголів, Заворичі, Красилівка, Семиполки.

З різних причин взагалі не мають своїх футболь-них команд Русанів, Пухівка, Літки, Мокрець, Рожни. Головна причина – відсутність поля.

***

З 27 команд 12 грають у районній вищій лізі. Ре-шта 15 – у першій лізі, яка розділена на дві групи – А і Б. У чемпіонаті Броварського району виступають три команди з Броварів – дві у вищій лізі і одна у

першій. Лідерами в районі в останні роки є погреб-ська «Десна», великодимерський «Колос» та «Фаво-рит» з Требухова.

***

Якщо зважати, що у заявці кожної команди внесе-но як мінімум 25 футболістів, то загалом футболом на теренах району зайняті майже 700 (!) осіб.

***

Протягом року команди беруть участь, як міні-мум, у трьох турнірах – чемпіонаті району, весінньо-му та осінньому Кубках району. Також проводиться (окрім нинішнього року) зимова першість – або з

футболу на відкритому полі (на стадіоні зі штучним покриттям у Погребах), або ж з міні-футболу. У Ка-линівці щозими проводиться турнір з міні-футболу серед ветеранів.

***

Дитячі тренери з футболу у Броварському райо-ні працюють у Великій Димерці, Калинівці, Тарасівці, Требухові, Рудні, Шевченковому, Калиті, Богданівці. Головною проблемою тут є відсутність ігрової прак-тики. Дуже мало турнірів проводиться для дітей. Не-щодавній швидкоплинний турнір у Броварах зібрав аж три команди – з Броварів, Великої Димерки та Калити.

Українській мові – бути!Минулого четверга, у Броварах відбулося друге засідання місцевого Товариства української мови. Пер-ше засідання було установчим, а на другому вже ухвалили кілька важливих рішень та визначили на-прямки діяльності в найближчій перспективі.

Перш за все, члени Товариства збираються боро-тися з російськомовними чиновниками і вимагати від них виконання українського законодавства, яке зобов’язує їх при виконанні службових обов’язків по-слуговуватися державною мовою.

Також у Товаристві вирішили промоніторити, чи виконуються вимоги закону про те, що будь-яке ре-кламне повідомлення має бути оприлюднене або продубльоване українською мовою. Адже ми чудово

знаємо, що після приходу до влади Партії регіонів ті органи, які мають за цим слідкувати, м’яко кажучи, не надто ретельно виконують свою роботу. Тому ми ба-чимо все більше російськомовної реклами.

Ще одним заходом товариства має стати кампа-нія за українське меню. Євген Золотарьов, учасник товариства, так пояснює її необхідність: «Зокрема, ми говорили про кампанію сприяння появі в усіх за-кладах громадського харчування нашого міста украї-

номовних меню. Ми говорили про те, що це має бути доброзичлива кампанія. Ми приходимо й просимо власників закладів харчування, щоб вони не дискри-мінували українських громадян і поряд з російським і англійським меню усюди з’явилось би й меню укра-їнською мовою».

Також у планах Товариства заснування й прове-дення кількох літературних конкурсів для молодих поетів і письменників.

Наразі товариство функціонує у формі ініціативної групи, однак, за словами учасників, найближчим ча-сом воно буде зареєстроване як громадська організа-ція. Тож побажаємо людям, які взялися за цю справу, наснаги, адже нам дійсно хочеться жити в суспільстві, яке б не роздирали мовні суперечності.

Головне – ентузіазм та небайдужість Хто б що не говорив, а футбол був і залишається найпопулярнішим видом спорту. В тім числі й на Бровар-щині. Із задоволенням можна констатувати, що на рівні району маємо навіть дві ліги – вищу й першу, що регулярно проводяться чемпіонат Броварщини, двічі на рік – Кубок району, зимові змагання, в тім числі й для ветеранів. Загалом у дорослому футболі району так чи інакше зайняті понад 700 осіб. У місцевої Федерації футболу є навіть свій сайт.

Але без задоволення констатуємо інше – на фут-больній карті Броварщини зовсім відсутні деякі села, хоча потенціал цих населених пунктів дозволяє утри-мувати колектив. І навіть не один. Загальною бідою усього району є відсутність сучасних футбольних по-лів, які б відповідали рівню 21 століття. Гарної якості полів у нас – кіт наплакав. І через брак коштів, байду-жість деяких керівників громад, які фактично ігнору-ють розвиток спорту у своїх селах, посилаючись на фінансову скруту, очікувати на прорив у цьому питанні найближ-чим часом не доводиться.

Тому кожне повідомлення про те, що десь хай навіть не побуду-вали, а хоча б реконструювали поле, впорядкували його до біль-менш цивілізованого стану, сприймається, мов якесь величезне досягнення.

Дуже часто буває так, що сільський спорт ще якось присутній у деяких населених пунктах не тому, що ним належним чином опікується місцева влада, яка зна-ходить бодай якісь можливості для його підтримки, а завдяки непосидючим ініціативним людям. Такі є, на щастя, у кожному селі чи селищі. Вони не дають зарос-ти полю, підтримують якийсь лад у командах, тренують футболістів, займаються з дітьми, не дають спокою й головам місцевих громад, проводять якісь змагання тощо. Одним словом – ентузіасти! Власне, спорт на селі ось на таких диваках і тримається. До речі, не тіль-ки зараз, а й за радянських часів теж. Тоді, щоправда, з фінансуванням було легше.

Є така людина і в селі Шевченковому. Завдяки не-байдужості його та багатьох його однодумців тут не-вдовзі з’явиться новий стадіон. Вони навіть перемогли у протистоянні з депутатами стосовно території, на якій буде розташований цей стадіон.

Знайомтесь – Володимир Колот. Зі своїх 47 років він, уявіть собі, більше 30 років віддав місцевій фут-

больній команді «Локомотив». Одне суттєве уточнен-ня – саме як гравець. Бо ще й зараз іноді одягає воро-тарські рукавиці.

Та все ж честь «Локомотива» на районному рівні мають захищати вже молодші футболісти. А він опіку-ється іншим.

– Знаєте, пригадую свої юні роки. Завдяки Анатолію Ковшуну на нашій вулиці – так, на вулиці! – ми мали свій спортивний комплекс. Тут був турнік, футбольні

ворота, хокейні. Ми грали у волей-бол, тут же проводилися шахові турніри. Була навіть яма для стриб-ків у довжину. Повторюю – все це лише на одній вулиці, – розповідає пан Володимир. – Мені хочеться

так зробити, аби наші діти не тільки вештались без діла по вулицях, не тільки сиділи за комп’ютерами, а й за-ймалися спортом.

Він тішиться з того, що свого часу працював дитя-чим футбольним тренером. Починали з нуля, а вже за

чотири роки Шевченкове стало чемпіоном Броварського району. Ще більше він тішиться, коли ду-має про продовження цієї спра-ви іншими. Це буде робити його учень Олександр Геканенко. Він вже другокурсник Університету Драгоманова, тож може займа-тися тренерською діяльністю. Щоправда, лише на половину ставки, а це трохи більше 500 гри-вень. Шалені гроші, чи не так? Од-

нак гроші насправді – не головне. Олександр вже на-брав дві групи шевченківських хлопчаків, які ось-ось розпочнуть опановувати футбольну науку.

– Упевнений, що незабаром наші дітлахи знову стануть чемпіонами, принаймні у Броварському райо-ні, – ділиться планами Володимир Колот. – Тим паче, що у своїй турботі про дітей ми, на щастя, наодинці не залишаємося.

Шевченківські хлопчики (та хіба тільки вони) не отримують належної уваги, а тим паче допомоги від місцевої влади. Натомість є місцеві підприємці, інші структури, котрі не відвертають голови від дитячих проблем. Володимир Колот повідомляє, що разом із

Фондом «Лівобережна Київщина» вдалося багато чого придбати для регулярних занять футболом. Це, до речі, і ворота, і маніжки, і м’ячі – кожен хлопчик, який відвід-уватиме футбольну секцію, матиме свою шкіряну кулю.

– Приємно, що ми разом із «Лівобережною Київщи-ною» створюємо досить комфортні умови для занять спортом, зокрема футболом, наших дітей, – каже пан Володимир.

До речі, така турбота стосується не тільки цього виду спорту. У Шевченковому є секція туризму. Вже до-сить велику історію має секція з боксу.

– Ми створили громадську організацію «Єдність і солідарність», аби об’єднати ці розрізнені зусил-ля. Щоб професійніше та ефективніше відстоювати інте реси кожної спортивної секції перед місцевим депутатським корпусом. А питання стоїть, на жаль, і так – відстоювати інтереси, – розповідає голова цієї організації.

І все це робиться з єдиною метою – зробити так, щоб у Шевченковому було чим займатися дітям, щоб вони росли міцнішими фізично і духовно.

Мрія ж у Володимира Колота така – щоб у цій шля-хетній справі, яку робить він і його однодумці, нео-дмінно були наступники.

– Щоб все це не зникло, щоб ми передали їх у на-дійні і небайдужі руки, – підсумовує він.

Микола Березовий

Початок на стор. 1

ДОРОГИ В НІКУДИ

То що ж конкретно збудовано? І навіщо? Тут, на жаль, також немає спільної думки. За словами «кон-кретного» Президента, в Україні відремонтували 4 ти-сячі кілометрів доріг та побудували понад 2 тисячі. Де саме збудовано ці 2 тисячі кілометрів нових доріг – ще та загадка, достеменної інформації немає. Ніхто їх не вимірював. Та й терміни експлуатації їх наразі мізерні. Адже вже зараз зрозуміло: якість виконаних робіть ка-тастрофічно низька.

Яскравий приклад – капі-тальний ремонт нової дороги «Краківець-Львів», здійснений саме до Євро-2012. Її покриття не протрималось навіть року. Аби дорога дотягла бодай до кінця чемпіонату, довелося виділити ще додаткових 250 мільйонів гривень з бю-джету.

Про якість відремонтованих доріг взагалі краще й не згадувати. Протягом року авторові цих рядків дове-лося спостерігати за роботами на Житомирській трасі. Хтось і справді думає, що там укладали новий асфальт? Дзуськи! Не вкладали. Його намащували тоненьким шаром на старий. Наче масло на бутерброд у богаділь-ні. І не дивно, що кінцевий результат дуже нагадував старовинну пральну дошку. Поїздка нею залишає не-забутні враження. Такий масаж «п’ятої точки» не забез-печить жоден професійний костоправ.

До речі! У 2010 році Міністерство транспорту зобов’язалось виділити у містах, що приймають чем-піонат, окремі смуги для громадського транспорту. Під цю програму виділили кошти. І де ті смуги? І де ті гроші? Мабуть, їх витрачено на облаштування окремих смуг навколо Межигір’я.

Але найсмішніше навіть не це. Справа в тім, що Державна архітектурно-будівельна інспекція визнала незадовільним стан багатьох новозбудованих об’єктів. Зокрема, так і не введено в експлуатацію розв’язку по-близу київського мосту Патона. Виявилось, що звели там абсолютно не те, що планувалось. І замість пішохід-них тротуарів приймальна комісія з подивом виявила двосмугову проїжджу частину. Як це могло статись, аб-солютно незрозуміло. Єдине пояснення, на яке спро-моглись будівельники в приватній розмові, – віднині це приватна магістраль Януковича. А як пішоходам на міст потрапити? А ніяк! Вочевидь, доведеться добира-тись на лівий берег уплав.

До речі, така сама доля спіткала інше будівництво. Знаменитий Андріївський узвіз у Києві. Скандальна ре-конструкція під проводом Ахмєтова не тільки знищила кілька історичних будівель. Зараз ця вулиця вражає новим дизайном – геть усі будинки на ній пофарбо-вані у кислотно-жовтий колір. Жодних інших відтінків ви тут не побачите. Дивовижне дизайнерське рішен-ня. З іншого боку, дивуватись нема чому – так здавна фарбують стіни психіатричних лікарень. Саме на боже-вільню і перетворюється нині вся Україна. А та ж таки Державна архітектурно-будівельна інспекція визнала реконструйовану вулицю непридатною для подальшої експлуатації. Враховуючи, скільки на догоду головно-

му олігарху туди вгатили бюджетних коштів, всіх нас точно мають за дурнів та божевільних.

ЗБУДУВАлИ ГОТелІ. І В НИХ люДИ ВеСелІ!

Дуже популярною є теза про розвинену туристич-ну інфраструктуру. По-перше, хай хто-небудь зрозу-міло пояснить, а що воно за звір такий? Якщо йти за логікою, то це все, що полегшує життя іноземного ту-риста. То чим ми змогли їх вразити? Невже наші вулиці стали чистішими та безпечнішими? Чи, може, проведе-но тотальну реконструкцію історичних пам’ятників? Ні, ні і ні! Хіба що у містах, що приймають Євро, з’явились таблички англійською мовою. Це приємно. Але точно – недостатньо.

Головним предметом гордощів Президента та прем’єра є побудова кількох престижних готелів. Ціна за добу проживання в яких сягає пів-тори тисячі євро. Даруйте, але як це змінить життя пересічних укра-

їнських громадян? Всі ці готелі належать приватному бізнесу. І, безумовно, принесуть прибуток своїм влас-никам. Плюс величезні «відкати» керівникам країни. До чого тут ми з вами?

До того ж, для розвитку масового туризму набагато

важливіше мати достатню кількість недорогих готелів. Яка ймовірність того, що світові мільярдери здійснять масове паломництво в Україну? А от європейським пенсіонерам навряд чи припаде до смаку така вартість проживання. Але ж саме вони й є найчисельнішою гру-пою потенційних гостей країни.

До речі, майже половина номерів у цих готелях так і залишилась пустою. Саме через надзвичайно завищені ціни. Про-сті вболівальники вимушені були шукати інші варіанти проживан-ня в Україні. Зокрема, шведські фани орендували частину Тру-ханового острова у Києві. Заплативши по 50-60 євро за добу, до речі. Що отримали натомість? Непрацюючі душові кабіни, старі радянські туалети системи «дірка у підлозі» та повну байдужість з боку місцевої влади. За такої гостинності було б доречним розмістити по-руч величезну скульптуру Петра І з написом: «Отсель грозить мы будем шведу!»

Чи варто згадувати про стадіони? Реконструйова-ний «Олімпійський» на сьогодні – найдорожча спор-тивна арена у Європі. І друга за вартістю у світі. Більше коштує лише Медісон-сквер-гарден у Нью-Йорку. Та чи можна порівняти ці дві будівлі?

Я вже не кажу про те, що львівський стадіон навряд чи колись буде заповнюватись вщент. А, між іншим, експлуатація всіх цих об’єктів коштує чималих грошей. Наших із вами грошей!

МАйДАНЧИК Для яНУКОВИЧА

Відбудовані аеропорти – це взагалі окремий голо-вний біль. Зрозуміло, великому місту не завадить роз-винений повітряний транспорт. Але чи заповняться людьми нові термінали? Чи використовуватимуть від-будовані злітні смуги? Навіть якщо потік туристів в Укра-їну збільшиться вдвічі, більшість новобудов залишиться практично пустими. На сьогодні новий термінал D, з помпою відкритий у Борисполі, прийняв... аж три рейси.

З іншого боку, припустімо – сталося диво. Львів-ський та донецький аеропорти заповнені вщент. Яким чином туристи зможуть дістатися місця призначення? Адже аеропорт – це не тільки зліт та посадка літаків. Це ще й розвинений вузол громадського транспорту – щоб туристам не довелось годинами чекати своєї черги до маршрутного таксі. Про це, як завжди, ніхто не подумав. Ну а про вартість будівництва краще взагалі не згадува-ти. Новий термінал у польському Вроцлаві, збудований до Євро-2012, за своєю спроможністю ідентичний львів-ському. От тільки коштував він втричі дешевше.

Та найбільш вражаючим об’єктом, зведеним до Євро-2012, є… вертолітний майданчик поблизу Кане-ва! Неймовірно, але факт. До чого тут Євро? Спитайте у Віктора Януковича. Адже єдиний вертоліт, що там сідатиме, належить саме йому. Яким чином будівни-цтво віднесли до витрат на чемпіонат? Сам Президент з гумором стверджує, що все це «побудовано для всіх». Щоправда, не уточнив, хто такі ті самі «всі».

Отже, відтепер у селі Пекарі Канівського району функціонує посадковий майданчик, пасажирський тер-мінал та річковий вокзал. Які з нетерпінням чекають на свого єдиного пасажира. Вартість будівництва, врахо-вуючи роботи з укріплення берега, становить понад 96 мільйонів гривень. В яку суму обійдеться утримання та обслуговування цих об’єктів, достеменно невідо-мо. Можливо, до 150-ої річниці перепоховання Тараса Шевченка можна було б придумати щось корисніше?

ПІДВОДИМО РИСКУ

Наостанок незайвим буде згадати приклад греків, що провели Олімпіаду 2004 року. Країна витратила на її підготовку та проведення близько 9 мільярдів євро.

Але змогла повернути лише 2. Саме це стало відправною точ-кою появи хронічного дефіциту бюджету. Нині Греція оголосила про частковий дефолт. На часі – можливий вихід із зони євро та

повне банкрутство країни. Згідно з незалежним дослідженням Ukrainian

Economic Trends Forecast, збитки від проведення Євро-2012 мають скласти близько 6-8 мільярдів до-ларів. І Україні не варто розраховувати, що ці гроші повернуться. Навіть у віддаленому майбутньому.

Сергій легінь

Єврокрадіжка

З сайту wz.lviv.ua

Саме на божевільню і перетворюється

нині вся Україна

Вже зараз зрозуміло: якість виконаних робіть

катастрофічно низька

На футбольній карті Броварщини зовсім

відсутні деякі села

Вони навіть перемогли у протистоянні з депутатами

стосовно території, на якій буде розташований стадіон

54ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№727 червня 2012 р.Місцевий колорит Конкретні справи

Точка зору

Маршруточна вагітністьНе лякайтеся, шановний мій читачу, ця стаття аж ніяк не зачіпає проблем вагітних жінок. Та й вагітних маршруток у Броварах не з’явилося. Хоча про жінок я, мабуть, погарячкував – якщо, звичайно, вони не їздять броварськими маршрутками номер 9 та номер 10.

Нагадую, що ці два одіозних маршрути курсують наступним чином:• маршрут №9: Центральна Районна Лікарня (ЦРЛ) –

ТЦ «Зелений Папуга» – Поліклініка; • маршрут №10: Геологорозвідка – Поліклініка

Чому саме «одіозних»? – запитаєте ви. Ні, не запи-таєте. Бо якщо ви потенційний пасажир «дев’ятої» чи «десятої», то ви й без мене в курсі, що чекати на одну з отих двох маршруток доводиться, м’яко кажучи, біль-ше години. Не секрет, що, якщо маршрут включає в себе хоч один лікарняний заклад, він конче потрібен людям. І свого часу міський голова пан Сапожко зро-бив собі непоганий піар на цих маршрутах – себто «вони ж для людей»…

Другим приводом для чергового самопіару на отих так званих «соціальних маршрутах» виявилися… пільгові місця. Та й справді – якщо маршрутка йде до лікарні чи поліклініки, то хто найчастіше буде нею ко-ристуватися? Правильно, інваліди та пенсіонери.

То чому ж такі потрібні людям маршрути так рідко та нерегулярно їздять?

На прикладі маршруту № 9 вам, шановний читачу, все стане зрозуміло.

На сайті Броварської міськради я знайшов ціка-вий документ. Це проект регуляторного акту «Про за-твердження Положення «Про Порядок відшкодування витрат за безкоштовне перевезення без обмежень пільгових категорій населен-ня м. Бровари пасажирським автомобільним транспортом загального користування на 2012 рік», який був оприлюд-нений 08.12.2011 р. і підписа-ний, звичайно, міським голо-вою Броварів І. В.Сапожком.

За цим проектом, кому-нальний автобус на міському маршруті № 9 за відповідним договором «віддається» ТОВ «Автосоюз». Тобто – при-ватній структурі, яка зацікавлена в отриманні прибутку. Чи не так? Тому міськрада вирішує компенсувати підпри-ємцю-перевізнику витрачені на пільговиків кошти. Все логічно. Але дивіться, як цікаво підраховується компен-сація:

1) Кількість робочих днів за місяць – 172) Кількість рейсів за день – 123) Кількість рейсів в місяць – 2044) Кількість пільгових поїздок на 1 рейс –

105) Кількість пільгових поїздок на 1 мі-

сяць – 204 х 10 = 20406) Тариф на проїзд по

м. Бровари – 1,75 грн.7) Сума відшкодувань

за пільгові поїздки за 1 місяць (на 1 авто-бус) – 2040 х 1,75 грн = 3570,0 грн.

8) Сума відшкодувань за пільгові поїздки за 1 місяць (на 2 авто-буси) – 3570,0 х 3 = 10710,0 грн.

9) Сума відшкодувань на 1 рік (на 2 автобу-си) – 10710, 0 х 12 = 128520,0 грн».

Це – офіційні дані, підкреслюю! Зверніть, будь лас-ка, увагу на п. 8. Розраховуючи суму відшкодування на 2 автобуси, автори документу беруть розраховану вище суму відшкодувань на один автобус і... множать

її не на 2, а на – 3! Тобто – «на ровному місці» в півтора раза збільшують суму. «Дрібниця, по-милка» – скажете ви? Можли-во... Але з таких дрібниць буває, що виростають чиїсь статки.

Повертаємось до теми. Во-чевидь, малося на увазі, що на маршруті №9 мають «ходити», наприклад, 2 маршрутки, кож-на з яких робитиме 12 рейсів

у день. За 12-годинний робочий день виходить по 2 рейси на годину, або один – кожні півгодини!

Чому ж такого немає в реальному житті? Та все просто: судячи з вищенаведеного докумен-

ту, сума відшкодувань із бюджету за те, що ветеран чи ваша бабуся проїде маршрутом № 9 до Центральної

райлікарні, за 2012 р. становить 128520,0 грн. При-близно така сама картина і з маршрутом № 10…

Версія перша: міськрада не в повному обсязі або ж невчасно компенсує ці витрати приватному переві-зникові. От він і відправляє маршрутку з невигідного «9» чи «10» на більш прибутковий маршрут.

До речі, коли я, просидівши з годину на зу-пинці і мало не підсмажившись на спекотно-му червнево-му сонці, все ж таки дочекався маршрутки №  9, став свідком відповіді водія на чиєсь заува-ження про до-

вге очікування: «А ми що?.. Їздимо ж... Хоча маршрут геть збитковий!» Ото й по всьому.

Версія друга: якщо міс-цева влада й закупила якусь кількість з тих мікроавто-бусів, що возять броварців по місту, або ж з Мокреця

до Броварів чи, наприклад, з тієї ж Рожівки до само-го Києва, то вона ж сама їх використовувати не буде. Чи не так? Тож міськрада передала їх у користування приватним перевізникам, а маршрути виявилися збит-ковими – адже ті ж маршрутки треба і доглядати, і об-слуговувати, і заправляти. Тому чого дивуватися, що підприємці намагаються якимось чином компенсувати собі «витратні» маршрути, переставляючи автобуси на більш вигідні напрямки. Про це, між іншим, подейку-ють серед самих перевізників, яким ці «подарунки», як священий білий слон, якого індийські магараджі дару-вали опальним підлеглим – прогодувати нереально, а позбутись не можна… Одне слово – бардак! І мене абсолютно не здивує, якщо подібну картину ви, шанов-ний читачу, побачите по всій Україні.

Так чи інакше, але не можна бути вагітною на 50 від-сотків. Аж ніяк. Так само і в соціальній сфері – не мож-на людині допомагати наполовину. Тут – «або-або»!

Одне слово, Сапожко свого часу непогано пропі-арився. А пільговики та «прості» люди на зупинках чекають…

Андрій Дробязко

Вечірня гімнастика від чемпіону світуСуботнього вечора, у броварському парку «Перемога» зібралося значно більше дітей, ніж зазвичай. Але цього разу дітлахи завітали сюди не для розваг, а для значно серйознішої справи – малі прийшли займатися фізкультурою. Справа в тім, що МОБІ – молодіжка «Громадського захисту Київщини» – організу-вала для маленьких мешканців міста «вечірню гімнастику», яку проводив чемпіон світу з боксу юрій Нужненко.

Дітлахи та дорослі протягом 15 хвилин під динамічну музику повторювали за Юрієм нескладні вправи. Виявляється, навіть світові чемпіони вранці роблять ту саму зарядку, про яку ми знаємо з дитинства, не вигадуючи чогось особливого. Тому вечірня гімнастика від чемпіона виявилася усім до снаги. Особливо сподобалося це заняття малечі, про що можна було здогадатися з їхніх трішки змучених, але щасли-вих облич після закінчення фізичних вправ.

У фізкультурі не буває переможених, але все ж мету перед собою ставити по-трібно, тому після зарядки усі дітлахи за старання отримали дипломи майбутнього олімпійського чемпіона. Не всі досягнуть такого результату, як Юрій Нужненко, але отримати нагороду з рук великого спортсмена, погодьтеся, не лише приємно, а й корисно. Безперечно, це надихне багатьох із присутніх і в подальшому займатися фізкультурою.

Майбутні спортсмени Данило й Артем, неймовірно задоволені проведеною зарядкою й отриманими дипломами, не приховували свого захоплення. Кажуть, ранкову гімнастику вдома теж роблять, тому пропустити тренування від чемпіону

світу не могли. Артему ж взагалі сподобалося настільки, що він тепер подумує над тим, чи не записатися до Нужненка в тренувальну групу з боксу. Хоча й не так лег-ко це зробити – охочих вистачає.

«Я думаю, що за ці 15 хвилин діти, які брали участь у зарядці, продовжили своє життя на кілька років, адже багатьох з них, я впевнений, ця зарядка підштовхне вес-ти здоровий спосіб життя. Це має велике моральне, психологічне і фізичне значен-ня як для мене, так і для всіх оточуючих. Здоровий спосіб життя – це те, навколо чого нам варто об’єднуватися», – поділився з нами враженнями Юрій Нужненко.

Тож запрошуємо всіх охочих приєднуватися до нас. В МОБІ пообіцяли, що відтепер вечірня гімнастика у Броварах буде проводитися регулярно. Місце й час зустрічі ті самі – щосуботи, о 18:00, в парку «Перемога», біля фонтана. Кажуть, що готують для нас сюрпризи й надалі запрошуватимуть видатних спортсменів.

Головне для нього – люди?Свого часу французький філософ Жан Бодріяр увів у активний науковий обіг поняття симулякра – копії, що не має оригінала в реальності. Цей термін можна застосовувати до широкого кола речей та явищ, і, не в останню чергу, він стосується політичних технологій.

На носі вибори, влада зі своїм кандидатом у Брова-рах визначилася, відтак ми маємо змогу споглядати не надто приємну фізіономію регіонала Сергія Федоренка на кожному третьому біл-борді міста та району. Велик-день – Федоренко вітає нас зі святом. День Перемо-ги – подяка дорогим ветеранам від вдячного нащадка. В робочі будні ми просто бачимо портрет невтомного народного слуги з підписом «Головне для мене – люди!»

Звісно ж, одразу виникає питання – за чиї гроші ре-кламує себе головний регіонал Броварів? Знаючи наші реалії, майже зі стовідсотковою впевненістю можемо

сказати – не за свої. Сумніваємося, що й за партійні. Подейкують, у ПР розмова коротка – кошти на мажо-ритарку «розмучуйте» самі. Бордів багато, їхня оренда коштує чимало, а заможні люди звикли рахувати свої гроші. Тож навіщо витрачатися, якщо фактично у ва-шому розпорядженні колосальний комунальний ре-сурс. Варіантів тут кілька. Перший – дружня розмова з власниками орендних площ. Ми вам – лояльність, ви нам – безкоштовні орендні місця. Інакше – податкові перевірки та пильна увага з боку інших контролюючих служб.

Ще один варіант – бюджет міста та району. Роками напрацьовані схеми спрямують частину наших з вами грошей в потрібному напрямку. Не здивуюся, якщо, наприклад, відповідна графа має назву «соціальна ре-клама». Місцевий депутат вітає ветеранів – ну, хіба не «соціалка»?

Але повернемося до симулякрів. Тим, хто хоч трохи знайомий з броварськими реаліями, не варто пояснювати, ким насправді є Сергій Федоренко. Це головний місцевий регіонал, один із «батьків міста», що володіє тут чималеньким бізнесом і активно вико-ристовує свої депутатські повноваження для власної вигоди (чого варта лише історія з парком «Перемо-га»). Натомість броварчани та мешканці району за-

раз перебувають у агресивному середовищі, де через кожні кількасот метрів над нами нависає пухкенька фізіономія, що намагається робити приємний вираз обличчя і стверджує «Головне для мене – люди!». Зо-лоте правило політтехнологій – назви мільйон разів чорне білим, і воно стане таким у масовій свідомості. Створюється симулякр – Федоренко, який дбає про людей. Це, безперечно, матиме вплив на певну час-тину електорату і додасть кілька відсотків голосів на виборах.

Не менш важливий ще один аспект. Фактично монополізувавши броварські біл-борди, Федорен-ко намагається не залишити нам вибору. Тут працює технологія, яку описав інший французький філософ Гі Дебор. Він стверджував, що ми живемо у суспіль-стві спектаклю, яке, з-поміж іншого, характеризуєть-ся ілюзією вибору. На біл-бордах ми бачимо самого лише Федоренка, для якого «головне – люди», і жод-ного іншого потенційного кандидата. Підсвідомо складається враження, що, окрім Федоренка, немає за кого й голосувати. Логіка виборця, за задумкою, має бути такою: навіть якби був інший нормальний кандидат, все одно всі голосують за Федоренка, то й я буду. По суті, давлять масою. Спектакль постій-но стверджує про ваше право вибору, який вже був зроблений.

Тому наше з вами завдання – суперкритично пі-дійти до вибору кандидата на майбутньому «святі демократії по-українському» і не дозволити всіля-ким «симулякрам» знову нас обдурити.

ярослав Пильний

Чого дивуватися, що підприємці намагаються

якимось чином компенсувати собі «витратні» маршрути, переставляючи автобуси на більш вигідні напрямки

Депутати відступили. Дай Бог – назавжди…Вже зовсім невдовзі село Шевченкове втре носа багатьом у Броварському районі. Місцева футбольна ко-манда «локомотив» розпочне друге коло першості Броварщини вже на новому стадіоні. Він буде одним із найкращих. А за одним показником рівних шевченківському стадіону взагалі не буде.

– І цей показник – наші трибуни. Вони з’явилися за-вдяки Фонду розвитку громад «Лівобережна Київщи-на», – каже активіст розвитку футболу і спорту у Ше-ченковому Володимир Колот. – Ви ж ніде в районі не знайдете трибуни на 400 місць. Та ще й так добротно зроблені. Це ж не дерев’яні лавки, а металеві, надійні конструкції. Я дуже вдячний партнерам із «Лівобереж-ної Київщини».

Володимир Колот наголошує, що участь цього парт-нера надзвичайно цінна ще й тому, що дуже непросто давалося шевченківським ентузіастам спорудження цього стадіону. І будь-яка допомога на вагу золота. А тим паче, така суттєва.

Фактично спорудження стадіону триває вже майже три роки. Був тут майданчик із піщаним покриттям не-стандартних розмірів. Його потрібно було розширити,

довести до розмірів футбольного поля. Дуже багато землі завезли, спилювали старі дерева, корчували кущі тощо. Потім вже придбали гарної якості газонну траву.

– Знаєте, надзвичайно складним був початок. Ми розуміли, що самі ентузіасти, яким би величезним не було у них бажання мати у рідному селі добротний стадіон, із завданням не впораються. Потрібно було залучати якомога більше людей. Ми ходили, переко-нували. Але тільки тоді, коли люди побачили, що взяті

кошти чи матеріали не зникають десь, не випарову-ються, а справді вкладаються у справу, нам повірили і стали допомагати активніше, – каже Володимир Ко-лот.

Але коли вже впоралися з великим обсягом робіт, все могло піти шкереберть. Несподівано для ініціато-рів спорудження стадіону депутати сільської ради ви-рішили віддати частину цієї території під комерційну діяльність. Довелося посперечатися як з депутатами, так і з керівництвом ради. Зрештою, рада відступила. Але сказати,що назовсім – неможливо. Адже статус цієї території так чітко і не визначений.

…Однак всі люди, хто доклав зусиль до облашту-вання стадіону, сподіваються, що депутати все ж ста-нуть на їхній бік, бо спортивна споруда все ж важли-віша, ніж якісь комерційні справи. Ініціативна група зі спорудження стадіону – а це Сергій Кузнецов, Віталій Богут, Василь Норик, Сергій Піддубний та Сергій Лев-ченко – переконані, що так і станеться, що всі разом вони тішитимуться з того, що їхній стадіон буде одним із найкращих в районі. А головне, що тут у футбол біга-тимуть їхні діти, а з часом і онуки, а вони спостерігати-муть за цим зі зручних трибун.

До речі, подібного облаштування, окрім будів-ництва стадіону у Погребах, у районі не бачили з радянських часів. Так ми рухаємося вперед…

76ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№727 червня 2012 р.

Вечірня гімнастика в Броварах триває

МОБІ продовжує «заряджати» броварчан!

В суботу, 30 червня, о 18:00, в парку «Перемога», біля фонтана

відбудеться чергова загальноміська зарядка.

Цього разу вечірню гімнастику проведе майстер спорту з карате кіокушинкай, 8-разова чемпіонка

України, чемпіонка Європи яна Сидоренко.

Ми за здоровий спосіб життя! Приєднуйся!

Право на допомогуУ суспільстві досі не вщухли тривожні розмови про перевірки соціальними інспекторами осіб, що отри-мують державну допомогу, зокрема одиноких матерів. Запропонований «соціальний рай» здійняв таку бурю протесту, що влада була змушена на деякий час покласти запропонований закон у шухляду. При цьому гарантії, що він потім не повернеться в ще більш єзуїтському вигляді, ніхто не надав. Але, схоже, не зараз. Адже наближаються вибори. Хто ж в такий час буде ризикувати? Тож закон про зміни до законо-давства про надання державної допомоги малозабезпеченим сім’ям чекає свого часу.

Наразі діє Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям». Відповідно до ст. 1 цього закону, на державну соціальну допомогу ма-ють право малозабезпечені сім’ї. Малозабезпеченою в нас вважається сім’я, яка з поважних, або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий за прожитковий мінімум. Цей дохід визнача-ється в залежності від складу сім’ї та Закону України «Про прожитковий мінімум». Так, відповідно до цього закону, виділено чотири групи громадян: діти віком до 6 років; діти віком від 6 до 18 років; працездатні осо-би; особи, які втратили праце-здатність. З 1 липня 2012 року, відповідно до Закону Украї-ни «Про Державний бюджет України на 2012 рік», прожит-ковий мінімум становить: для дітей віком до 6 років – 917 грн., для дітей віком від 6 до 18 років – 1144 грн., для пра-цездатних осіб – 1102 грн., для осіб, які втратили працездатність – 844 грн.

Розмір державної соціальної допомоги визначаєть-ся як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом. Тож держава має доплачувати цю різницю. Проте потрібно ще до-вести, що ваш дохід нижчий за встановлену планку «з поважних, або незалежних від вас причин».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про держав-ну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», до заяви на отримання допомоги необхідно долучити довідку про склад сім’ї. Буде доречним нагадати, яке коло осіб входить до складу сім’ї: чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб віком до ві-сімнадцяти років, а також діти, які навчаються за ден-ною формою навчання у загальноосвітніх, професій-но-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і які не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти,

які визнані інвалідами з дитин-ства I та II груп або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні бать-ки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I

групи і здійснює догляд за ним; жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. При цьому до складу сім’ї включаються незалежно від місця проживання (пере-бування) або реєстрації діти, які навчаються за ден-ною формою навчання у загальноосвітніх, професій-но-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів

акредитації до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей. До складу сім’ї не включають-ся особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Окрім того, щоб держава в особі органів соціаль-ного захисту населення могла об’єктивно визначи-тись із необхідністю нарахування сім’ї допомоги, вам потрібно задекларувати свої доходи та майно осіб, які входять до складу вашої сім’ї (в декларацію не вклю-чаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до цього закону; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені члена-ми сім’ї аліменти). Якщо ви маєте земельний пай, то до-дайте довідку про його наявність та розмір земельної частки (паю).

Рішення про призначення державної соціальної до-помоги чи про відмову в її наданні приймається органом праці та соціального захисту населення протягом деся-ти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику мало-забезпеченої сім’ї. Рішення про відмову в наданні дер-жавної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз’яснення порядку його оскарження.

Олена Титова

Анонс

Починаємо споживчу освітуякщо вже ми крокуємо до Європи, то, мабуть, потрібно перейматись і рівнем культури відстоювання прав споживачів. Бо, згідно зі статистикою, лише 5% українських споживачів налаштовані відстоювати свої права у разі їх порушення продавцем, виробником чи представником органів влади. як результат – український ринок перенасичений неякісними товарами та послугами.

На відміну від нас, у Європі до 70% конфліктів вирі-шуються не доходячи до суду. Торговельники не бажа-ють заживати собі дурної слави. Українці, на жаль, мало обізнані на якості товарів, не завжди вимагають чеків, не ретельно вичитують інформацію на пакунках. Зараз населення витрачає грошей на покупки більше, а ринок

продовжує наповнюватись товарами «невизначеної» якості. На думку іноземних експертів, в Україні спожив-ча освіта лише починається. Тож давайте вчитись разом.

Основним законом, який визначає механізм захис-ту прав споживачів, регулює відносини між спожива-чами товарів, робіт і послуг та виробниками і продав-цями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, є Закон України «Про захист прав споживачів».

Стаття 4 зазначеного закону окреслює наступне: «Споживачі під час придбання, замовлення або ви-

користання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб ма-ють право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інфор-

мацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, за-вданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;

6) звернення до суду та інших уповноважених орга-нів державної влади за захистом порушених прав;

7) об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)».

Досить, щоб посилатись на цю норму закону при по-рушенні прав. Потрібно лишень проявляти ініціативу та реалізовувати ці права. Зокрема, безпека продукції. Мається на увазі, що придбаний вами товар жодним чином не може завдати шкоди вашому здоров’ю. В ньо-му не може бути шкідливих речовин, добавок, сумішів. До речі, ця інформація має бути викладена на упаковці товару або підтверджена сертифікатом якості. Головне, аби ви самі при цьому не ігнорували право знати, що купуєте. Не соромтесь спитати про це у менеджерів та спеціалістів – представників продавців товарів та по-слуг. Вони зобов’язані чемно та привітно пояснити вам про все, що стосується конкретного товару. Відчуйте

себе справжніми громадянами своєї країни, які піклу-ються про здоров’я нації. Адже кожен із вас є її часткою, її складовою. То ви просто зобов’язані бути здоровими.

Якщо вже сталось так, що ви були неуважні або не зразу розгледіли якісь недоліки в товарі, сміливо кро-куйте до продавця чи виробника зазначеного товару. Не забудьте обов’язково захопити з собою чек або кви-танцію на придбаний товар або послугу. Інакше з вами просто не захочуть розмовляти на предмет перевірки якості. Платіжний документ за придбаний товар чи по-слугу є основним доказом взаємних прав та обов’язків споживача та продавця чи виконавця. Тому нагадую про необхідність завжди вимагати чек або квитанцію на придбані товари, навіть якщо ви, наприклад, маєте наміри тут же вжити продукт. А раптом через деякий час вам стане зле після вживання придбаної їжі, і, на превеликий жаль, вам доведеться лікуватись та витра-чатись на ліки? Думаєте, вас упізнає продавець як по-купця шкідливого товару? Ви ж не такі наївні, правда? Отож бо! Тому не забувайте про чеки!

Далі постає питання – як і до кого звертатись у разі придбання неякісної продукції чи товару, чи послуги. Звісно, що спочатку проблему озвучити безпосередньо треба там, де вона виникла. Тобто – чи то в крамниці, чи то в майстерні, чи навіть на ринку. Добре, якщо про-давець або виробник дбають про своє ім’я, і вам одразу запропонують або зробити заміну товару, або поверну-ти кошти. І при цьому ще обов’язково вибачаться перед вами. Не зробили цього? Не мовчіть, наголошуйте на шанобливому ставленні до вас. Почніть з малого – на-вчіться поважати в собі споживача з його правами, за-хищеними законом. І знову не забудьте взяти чек або квитанцію. Для порядку – для себе та другої сторони.

Іноді виникають проблемні ситуації з товарами складного вжитку – техніка, меблі тощо. Тут процеду-ра поновлення ваших прав споживача дещо складні-ша, але не настільки, щоб її боятись. Про це поговори-мо наступного разу.

Олена Титова

Гостре питання Сторінка юриста

ТелеФОН ГАРяЧОї лІНІї «Громадського захисту Київщини»

(067) 235-93-92

Разом ми зможемо!Кожному з нас доводиться стикатись з байду-

жістю чиновників та свавіллям можновладців. З відвертою зневагою до «пересічного громадяни-на». З тим, що столоначальник вважає себе вищим

за нас лише тому, що примудрився отримувати зарплатню з податків які ми сплачуємо. Проти-стояти цьому важко, адже проти однієї людини виступає вся система. Давайте спробуємо допо-магати одне одному в цій боротьбі, адже разом ми зможемо!

як життя?

Розмір державної соціальної допомоги

визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом

З сайту segodnya.ua

Цю історію почула від своєї ба-бусі. Була у неї подруга по будинку Ніночка (так її називали). Спілкува-лися вони лише по телефону, бо ні та ні друга, вийти з квартири вже сил не мали.

Ніночка жила одна, і ніхто нею не опікувався. Про те, що сталося з дітьми і чому вони тут ніколи не бувають, вона ніколи нікому не розповідала. Мабуть надто болючі спогади… Ось і мала вона за поміч-ників лише домашній телефон та сусідів, що інколи провідували. Надіятися на допомогу влади та соціальних служб, було марно. Їм все рівно. «По тобі вже земля плаче, а ти ще щось від живих лю-дей вимагаєш» – ось так часто й відповідають. А про-сила про хоч якусь допомогу вона часто. Адже пенсія її більше нагадувала здачу в магазині. Хоча й працюва-ла все життя. І що? Сьогодні ти ніхто і звуть тебе ніяк.

Звичайно, соціальні служби інколи заходили, візьмуть гро-ші – принесуть хліба, заплатять за комунальні послуги та інколи можуть сміття викинути. Оце і вся допомога. На більшу опіку наша влада не спроможна. Бід-ненькі ж бо сильно. Це видно по їх костюмам від «Армані» і по останнім моделям «БМВ» та «Альфа Ромео».

В наш час пенсіонери нага-дують покинутих, нікому не по-

трібних дітей. Адже, якщо малу дитину саму кинути, вона не виживе. Так сталося і із Ніночкою. Двері соці-альним службам, вона чомусь відчиняти перестала. А вони сильно й не засмутилися. Не відчинили – нічого страшного. Сусідам довелося ті двері вибивати. Але за ними замість балакучої Ніночки було лише холод-не тіло давно покинутої жінки.

ВАРІАНТИ ВИБОРУ Кого краще обирати – депутата чи партію?Вибори-2012 можуть стати знаковою подією для України. Насамперед тому, що сьогоднішня ситуація в країні нагадує 90-91 роки. Переважній більшості людей жити стало набагато важче... Ціни динамічно зростають, реальна кількість безробітних збільшується з кожним днем, вже закрилися або на межі за-криття десятки тисяч дрібних підприємців та підприємств, еміграція перевищує всі допустимі показ-ники. Середній клас (чи той прошарок, що ми так називали) вже майже знищено. Акції протесту спала-хують мало не щодня. Політологи майже одноголосно заявляють про нелегітимність нинішньої влади і взагалі – про необхідність докорінних змін існуючої владної системи. Загалом, ситуація набуває ознак революційної.

Тим часом, 5 квітня 2012 року Рада ухвалила закон «Про вибори народних депутатів України». Спеціалісти відзначають, що новий закон порівняно з попереднім має як позитивні, так і негативні риси. Так, наприклад, позитивним у ситуації, що склалася в країні, можна вва-жати повернення до змішаної виборчої системи: на-род знову отримав можливість обрати до парламенту конкретну людину, незалежно від того, належить така людина до однієї з провідних політичних сил країни чи ні. Однак дискусія в політичних колах не припиняєть-ся – є багато прихильників і в стовідсотково пропорцій-ної системи, яка діє сьогод-ні. То що краще?

Ті «народні обранці», яких ми сьогодні бачимо у Верховній Раді, обрані за партійним принципом. Але минуло вже досить часу, щоб зрозуміти – нікому невідомі прізвища так і зали-шилися невідомими. Тобто ми, звичайно ж, якихось віртуальних людей таки обрали. І, можливо, оці «об-ранці» щось для народу таки роблять, і щось ми таки навіть іноді можемо відслідкувати, якщо дуже-дуже прискіпливо придивлятимемося до їх «роботи». Але парадокс ситуації полягає в тому, що фактично вони – оті «народні обранці» – начебто й є, але «у реалі», тоб-то на конкретних виборчих округах, їх ніхто і ніколи не бачить і не чує… Відповідно, й обрані представники тієї чи іншої політичної партії жодного разу навіть не бачили своїх виборців… Тож і звернутися у разі потре-би пересічній людині нема до кого – спробуй розібра-тися, хто твій депутат і де його шукати?

Подібна система виборів показала вже, мабуть, і всій країні, і нашій столиці, що таке колективна без-відповідальність! А оце – саме вона і є! Ми добре пам’ятаємо передвиборчі обіцянки лідерів усіх без ви-нятку партій – їх із деякими варіаціями було аж надто багато! Та, що характерно для українського політику-му, всі мали практично ідентичні списки проблем та шляхи їх подолання. І де ж ті обіцянки сьогодні? Хто конкретно, поіменно відповідатиме перед людьми за ті життєві питання, вирішити які новообрані депута-ти традиційно… забули? Ще б пак – їм особисто від-крилися нові «можливості» та «горизонти», то де ж там пам’ятати про невирішені питання пенсіонерів,

ветеранів та учасників війни, дітей, інвалідів… Од-ним словом, всіх тих, хто найменше захищений в со-ціальному плані. Всіх, хто потребує особливої уваги з боку владних структур. Надійно «схована» за партій-ним списком кандидатура безсоромно уникає безлічі «нецікавих» питань, заради вирішення яких, власне, і був створений механізм існуючої влади. Їх, обраних за партійними списками, вже не цікавить навіть імідж власної партії в очах простих людей – до нових вибо-рів ми їм не потрібні. А те, що ми, пересічні українці,

все ж таки існуємо, вони зга-дують обов’язково, але за од-нієї умови – коли нас можна назвати модним нині словом «електорат». Тобто – перед виборами. Отже, сьогодні ми маємо сподіватись, що «вони» нас почують, бо той час, коли ми знову стаємо виборцями, –

вже не за горами. Але не забуваймо про їх попередні обіцянки та про їх ціну – ми ж бо вважаємо себе ро-зумними, чи не так?

Інша річ, коли депутат обирається безпосередньо людьми від конкретної територіальної громади, в якій його більш-менш знають виборці. На таких умовах наш обранець, по-перше, добре відомий нам, виборцям, по-друге, – він і сам є часткою нашої громади, і тому наші проблеми – це так чи інакше і його проблеми. Таким чином, депутат, обраний за мажоритарною сис-темою, – конкретний представник інтересів того електорату, котрий віддав за нього свої голоси.

Одне з найважливіших питань – як відкликати «свого» депутата, якщо він нічого не робить для лю-дей? Принципово – ні в першому варіанті, ні в другому такого меха-нізму немає. Але все ж, якщо він є депутатом від партії, зробити це практично неможливо, а от якщо це «ма-жоритарник», то хоч маємо шанс не переобрати такого «народного слугу» на наступний термін.

Одне слово, скрізь можна знайти свої недоліки. Але, на мою думку, опікуватися проблемами «на міс-цях» має насамперед той, хто добре знає й ці «місця», і тих людей, які тут живуть і працюють. Той, кому міс-цеві проблеми відомі і зрозумілі. Той, хто відчуватиме

відповідальність перед своїми виборцями. Депутат від мажоритарного округу «народний» не тільки за на-звою, а й за суттю.

З наближенням виборів в Україні невпинно набли-жається й головний «поєдинок» між тими, хто називає себе «опозицією», та тими, хто сьогодні є владою. На думку як вітчизняних, так і закордонних експертів, парламентські вибори 2012 року можуть стати навіть більш визначальними, ніж вибори 2002 року. Тоді пе-ремога опозиційних сил заклала перші підвалини пе-ремоги Віктора Ющенка у 2005-му. Але, на відміну від влади часів Леоніда Кучми, на владу Віктора Януковича чекає куди більш жорсткий іспит. Іспит, від результатів якого залежать в прямому сенсі і доля Партії регіонів, і доля правлячого клану, і загалом – доля України.

За останні роки наша країна продемон-струвала спроможність провести поспіль три виборчі кампанії, які були визнані європей-ською спільнотою чес-ними та прозорими,

незважаючи на те, що окремі «питання» виникали і у той час. Але нагадаю: перший серйозний сигнал стур-бованості закордонні спостерігачі висловили саме за часів президентства Віктора Януковича – під час місцевих виборів 2010 року. Чи зможе чинна влада на наступних виборах довести світові, що цей факт був лише прикрим непорозумінням? Особисто я в цьому зовсім не певен.

Андрій Дробязко

З сайту www.chr.aif.ru

На жаль, прізвище та вік старенької Ніночки уже спитати ні в кого

Хто конкретно, поіменно відповідатиме перед

людьми за ті життєві питання, вирішити які новообрані депутати традиційно… забули?

Одне з найважливіших питань – як відкликати

«свого» депутата, якщо він нічого не робить для людей?

8ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ27 червня

2012 р.

Вітаючи митників із професійним святом, Пре-зидент України побажав їм «примножувати славні традиції своїх попередників».

Чомусь при цьому згадуються цілі котеджні міс-течка поблизу великих митних пунктів, в яких про-живають митники, та розкішні автівки, в яких вони роз’їзджають.

До речі, запевнення Гаранта Конституції, що «сьогодні у нашій країні діє сучасна та ефективна митна служба, яка стоїть на варті національних ін-тересів», так само викликає лише картини багато-кілометрових черг вантажівок біля митниць. Уяв-ляєте, що буде, коли «славні традиції» попередніх митників ще й «примножаться»?

Віктор янукович: «Вірю, що ви й надалі, вияв-ляючи патріотизм і порядність, будете з честю виконувати визначені державою завдання, при-множувати славні традиції своїх попередників».

Моляться в церкві бабка і президент.Бабця: – Боже, я вже старенька і хвора, добав мені, будь

ласка, ще 500 гривень до пенсії.Слухає це президент, слухає і думає: «Дам я вже

тій бабці 500 гривень, щоб не заважала молитися мені Богу». Дивиться, а в гаманці лише 400 гривень.

– Нате, бабцю, – дав їй гроші.– Ой дякую, Боже, – глянула на гроші, потім на

президента. – Але ж через кого ти мені їх передав, цей бандюга вже на очах сотню вкрав.

***

Янукович з Путіним бігали наввипередки. Путін переміг.

Російська преса написала, що Путін прийшов до фінішу першим, а Янукович – другим.

«Урядовий кур’єр» написав, що Віктор Федоро-вич фінішував другим, а Путін – передостаннім.

***

Неформальна зустріч президентів США, Франції та України.

Обама:– У нас середня зарплатня 3000 долларів. Подат-

ки, все таке – на руки десь 2500. Щоб прожити, тре-ба десь 1500, тож 1000 ще інвестують в економіку країни.

Саркозі:– У нас середня зарплатня 2000 євро. Податки,

все таке – на руки десь 1500. На життя потрібно десь 1000, куди дівають ще 500 – не знаю, але інвес-тувати не поспішають.

Янукович:– У нас середня зарплатня – 3000 грн. Податки,

всє дєла – отримують десь 1500. На життя потрібно 4000. Де беруть ще 2500 – біс його знає!

Анекдоти

ПРимноження тижня

«Фельєтон»

Інформаційно-аналітичний тижневик "Громадський захист Київщини"Свідоцтво про державну реєстрацію: серія КІ-№1445Р, від 06.03.2012 р.

Права засновника передані ТОВ «КГ «Контакт», вул. М.Васлиенка, 7А, м. Київ, 03124

Випусковий редактор: Іван ДоляАдреса редакції: grom_zah@meta.ua

Редакція може не поділяти думку та позицію автора. За точність фактів, викладених в

опублікованих матеріалах, відповідальність несе автор. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За зміст та достовірність реклами відпові-дальність несе рекламодавець.Рукописи не

рецензуються і не повертаються.Адреса друкарні: inter-ua@ukr.netЗам. 0512/14(7). Наклад 40000. Виходить щосереди. Розповсюджується безкоштовно.

Остання сторінка

ЧукренСива-сивезна старовина... Отоді ж таки, як жила-була на світі Атлантида, гонів із сотню за Атлантидою, трішки вбік, праворуч, була друга казкова країна, що мала чудернацьку трохи назву Чукрен..

3валась так та казкова кpaїнa через те, що її насе-лення, люд, тобто, її Божий, завжди чухався.

Дитинча маленьке, як тільки починало було спина-тися на ноги i коли його чи запитають про що-небудь,чи загадають що зробити, зразу воно лізе до потилиці й починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба врiже...

Через те й країна та звалася Чукрен... Власне кажучи, перша її назва була не «Чукрен», а

«Чухрен», але згодом «хи» перейшло в «ки», а право-писна комiсiя той перехід «хи» на «ки» затвердила. Так назавжди й залишилася назва тої країни «Чукрен».

Жили там люди – чухраїнцi. Усе було вони чуха-ються та співають. До спiвiв були вони великi мастаки. Співають було цілими століттями. Спочатку в них піс-ні були дуже короткі, мелодійні i з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено «Всечухраїнський день музики», почали співати «Корита» :

Ой, корито, корито,Повне води налито.Там дiвчонки руки мили,А мальчики воду пили.Не хочу я чаю пить,Не хочу заваривать,Не хочу тiбе любить3 тобой разгаварювать.Співали вони так, що сусіди їхні, атлантiдяни оті

самі, аж вікна було зачиняють: – Співають чухраїнці! От народ? А коли ж вони вже

за індустріалізацію візьмуться? А ті співають, а ті співають... Перестануть, почухаються та знову: Ти скажи мнє пачему,По какому случаю,

Одного тiбє люблю,А десяток мучаю.Отак i жила та казкова країна «Чукрен». І якось вийшло так, що мала вона святкувати якесь

дуже велике ювілейне свято. Чи то десятиріччя якоїсь події, чи то ювілей якогось громадського дуже важли-вого чинника одне слово, дуже велике мало відбутися свято. Вирішили святкувати.

От надіходить уже й свято, а чухраїнцi чухаються собі помаленьку.

Сусіди з боку нагадують: – Не проґавте, хлопці! А чухраiнцi їм: – Нічого! Встигнемо з козами на торг. Та й дочухалися до того, що перед самісіньким свя-

том тик-мик, а святкувати нема з чим. Не підготувалися як слід...

Що маєш робити? Так вони що втнули? Хитрий народ був. Рік у їх мав

365 день, так вони взяли й ухвалили: Через те, мовляв, що рік для нас дуже короткий,

ухвалюємо, що з цього числа рік у нас має бути на ти-сячу днів.

Щоб не дуже, значить, поспішати. 3радiли всі дуже... А заслужена їхня артистка вийшла на сцену в на-

роднім театрі й проспівала художньо: Віють вітри,Віють буйні,Аж-аж-аж дерева гнуться.На тім, поки що, і кінчився «народний здвиг» з цього

приводу. Отака була колись казкова країна Чукрен.

Остап Вишня

З сайту yablor.ru