ПОДІЇ

27 жовтня 2010 року, № 8 www.ekoinform.com.uaВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

5стор.

ЗЕМЛЯ, ЗАХИЩЕНА ЛІСОМ

ЗОЛОТІ ГРОНАСАКАРТВЕЛО4

стор.ТЕХНОГЕННЕ ЦУНАМІ3

стор.

ЗемляВодаПовітряВогоньЛюдина

Бактерії допоможуть ростити ліси на згарищах

Нижньогородські вчені-мікробіологи заяв-ляють – вони створили альтернативу традицій-ній технології відновлення лісів. Виростити дерева швидше, вищі та сильніші людям можуть допомог-ти безвідмовні й безкорисливі помічники – бакте-рії. Препарат для обробки насіння містить концен-трат живих корисних бактерій із ґрунту. У Нижньо-городському держуніверситеті зібрано колекцію мі-кроорганізмів з різних куточків області. Бактерії поселяються на насінні майбутнього дерева й, як стверджують творці препарату, допомагають йому вирости навіть на згарищі. «Проводили експери-менти – приживлюваність саджанців з оброблено-го насіння 98%, із необробленого – 50%», – роз-повідає доцент кафедри молекулярної біології й іму-нології біологічного факультету ННДУ Олександр Рєчкін.

Лісничих особливо зацікавили простота у вико-ристанні й економічність чудо-препарату – 50-ма грамами можна обробити 300 кілограмів насіння. «Мені як лісівникові цікаво, що вийде. Є проблеми із приживлюваністю саджанців», – говорить ліс-ничий Сормовського лісництва Олексій Єрмаков.

Поки що готові тільки дослідні партії препарату, але нижньогородські мікробіологи шукають інвес-торів для організації виробництва в промислових масштабах. Паралельно вчені розробляють препа-рат для відновлення мікрофлори у вигорілих ґрун-тах. І, якщо буде попит серед лісокористувачів, обі-цяють за два тижні виростити корисні бактерії на всі знищені вогнем гектари лісів.�

Сусіди возитимуть ядерні матеріали через Україну

Росія, Україна та Словаччина підписали в Бра-тиславі міжурядову угоду про перевезення ядерних матеріалів між РФ і Словаччиною через територію України, повідомляє УНІАН.

Підписи під документом поставили заступник ге-нерального директора «Росатому» Микола Спась-кий, голова Державного комітету ядерного регулю-вання України Олена Миколайчук і статс-секретар Міністерства економіки і будівництва Словаччини Мартін Хрен.

Як зазначається в повідомленні держкорпора-ції, завдяки угоді створюється міжнародно-правова база для здійснення перевезень ядерних матеріалів між РФ і Словаччиною через територію України. Зокрема закладено правову основу для продовжен-ня безперебійних постачань російською компанією ВАТ «ТВЕЛ» ядерного палива для діючих і нових енергоблоків АЕС Словаччини. «Підписаний доку-мент повністю враховує міжнародні договори і на-ціональні законодавства трьох держав щодо пере-везення ядерних матеріалів, а також відповідні ди-рективи Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ)», – зазначає «Росатом».

Угода розрахована на тривалу перспективу з урахуванням довгострокових контрактів російських і словацьких компаній.�

Чи потрібен ліс у степу?

стор. 6

Через страшні посухи та пилові бурі 1891–1892 років у 29 губерніях царської Росії голодувало по-над 305 млн людей. Новітня історія до того не зна-ла такого лиха.

Подібні явища знову повторилися у 1921 та 1946 роках – і знову мільйони людей потерпали від го-лоду.

На захист людей від такої біди стала наука і ві-домий російський вчений В. В. Докучаєв, який розробив комплексний план боротьби зі всена-родним лихом. На основі рекомендацій В. В. До-кучаєва було складено план перетворення при-роди. Його затвердили 20 жовтня 1948 р. Для бо-ротьби з посухою науковці запропонували комп-лекс заходів, що базувався на гідротехнічній ме-ліорації, протиерозійних заходах, залісненні пі-щаних арен та солонців тощо.

Після пилових бур 1960, 1967, 1969 років та по-сух, що стали всенародним лихом, Рада Міні-стрів УРСР зобов’язала Укрземпроект склас-ти генеральну схему протиерозійних заходів та визначити їх обсяги. Це було правильне рішення але, на жаль, попри те, що його затвердив Уряд УРСР, до цього часу не здійснено.

В останні роки навколо проблеми захисного лісорозведення, особливо у степовій зоні, вини-кає чимало дискусій. Екологи обговорюють на-віть доцільність проведення робіт по залісненню еродованих земель, ярів, балок, крутосхилів.

Пропонуємо увазі читачів дискусію та публіку-ємо статті, в яких висловлені дві точки зору щодо доцільності вирощування лісових насаджень у степу.

Можливості й ефективність альтер-нативних джерел енергії проде-монстрував проект «Енергія Кар-

пат», що втілювався на високогірних те-риторіях Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.

Проект розробила та реалізувала з січня по жовтень поточного року Асо-ціація органів місцевого самоврядуван-ня «Єврорегіон Карпати – Україна» за сприяння Фонду Східна Європа і на спіль-ні кошти Фонду Євразія, Агентства США з Міжнародного Розвитку (USAID), ком-панії «Теленор», Посольства Фінляндії в Україні та Львівської обласної, Старо-самбірської та Сколівської районних рад і райдержадміністрацій.

Проект охопив п`ять карпатських ра-йонів: Дрогобицький, Сколівський та Старосамбірський Львівської, Велико-березнянський – Закарпатської та До-линський Івано-Франківської областей. В його рамках проведено дослідження на вище згаданих територіях наявних енер-гетичних ресурсів, оцінку їх фактичного споживання та «покладів» альтернатив-них, перш за все, відновлюваних джерел енергії. Це стало першою спробою сис-темного аналізу енергетичних можливос-тей гірських карпатських територій.

Отримані дані лягли в основу регіо-нальної програми, що визначає механіз-ми, терміни та джерела ресурсів для змен-шення бюджетних асигнувань на енерго-забезпечення приміщень соціальної сфе-ри. Її буде передано на розгляд профіль-ної комісії Львівської обласної ради.

Ідея не обмежилась лише досліджен-нями. В ході її розробки вже реалізовано два інфраструктурні проекти – встанов-лено сонячні колектори для підігріву во-

допровідної води в стаціонарному відді-ленні з паліативною та хоспісною опікою для постійного або тимчасового мешкан-ня одиноких непрацездатних громадян, інвалідів у селі Міженець Старосамбір-ського району та в інфекційному відділен-ні Сколівської центральної районної лі-карні. Обидва пілотні проекти реалізу-вались у партнерстві та за фінансового сприяння місцевих органів влади.�

Сонячна енергія КарпатНа високогірних тери-торіях Західної України

дослідили потенціал альтернативних джерел енергії

Обговорюємо відкрито

227 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоПОДІЇ

Третину Фінляндії незабаром опалюватимуть дровами

«Деревні види палива можуть віді-гравати значну роль на регіональ-них енергетичних ринках», – зая-

вив фінський професор Тімо Карьялайнен на конференції «Виробництво біопалива та ути-лізація відходів ЛПК в Росії та світі», що про-йшла в рамках Міжнародного лісового фору-му в Санкт-Петербурзі, повідомляють на сай-ті WoodEX.

За словами Карьялайнен, до 2020 року в Фінляндії 38% джерел енергії стануть дерев-ними. Їх основні компоненти – пеньки, ко-ріння, верхівки дерев. «Нині при повній ви-рубці лісосіки пеньки не корчують, чомусь їх залишають, – пояснив професор. – Між тим, за нашими розрахунками, увага до від-ходів від лісорубної діяльності збільшить по-тенціал використання деревини». Теоретич-но цей потенціал становить 785 млн кубо-метрів. Утім, на думку пана Карьялайнен, ця цифра завищена дослідниками, і її слід змен-шити до більш реальних розмірів.

За деякими даними, поновлювані джере-ла енергії можуть покрити 30% енергії всьо-го Північно-Західного регіону, який володіє великими резервами лісу.�

Такий невідовий океан

Моря та океани нашої планети вия-вилися значно багатшими та різ-номанітнішими, ніж очікували нау-

ковці. Нещодавно закінчилося дослідження життя в світових водних просторах, яке три-вало понад 10 років і в якому було задіяно 2700 науковців із 80 країн світу. Для отри-мання наукових даних витратили 650 млн до-ларів США.

З метою виявлення та описання життя в морях та океанах вчені дослідили води від найхолодніших Арктики та Антарктики до найтепліших лагун світу. Шукали життя на-віть на глибині 10 тис. м у Маріанській запа-дині, що на південний схід від Японії.

Вивчали не тільки різноманітність видів морських створінь, а й їхні звички, міграцію, чисельність колоній та особливості живлення.

Протягом 10 років досліджень вдалося виявити сотні тисяч невідомих раніше ство-рінь від нових видів акул до молюсків та гі-гантських бактерій. Так, наразі дослідили по-над мільйон видів морських форм життя, з яких раніше описано в науковій літературі було тільки 250 тис. Одначе всі очікування перевершили мікроорганізми – їх нарахува-ли понад мільярд видів.

Під час перепису вивчили особливості життя майже 17 тис. видів риби та відкрили ще 5 тис.

Найбільшою різноманітністю форм жит-тя вразив Тихий океан. А найбільш густона-селеними морськими створіннями виявилися води навколо Австралії та Японії.

Усі здобуті дані вчені склали в єдину Біоге-ографічну інформаційну систему океанів. Про-те, як запевняють учені, залишається ще чима-ло «білих плям» у глибинах морів та океанів.�

Американські вчені на основі супутни-кових даних склали першу всесвітню карту висоти лісів.

Вона допоможе дослідникам, що підра-ховують кількість вуглекислого газу, що міститься в деревині, і швидкість кругообігу двоокису вуглецю в природі. Здасться й для прогнозів: чи зможуть легені планети подо-лати наші викиди, як вплинуть на них кліма-тичні зміни тощо.

А далі – побудова моделей поширення лісових пожеж, складання карти пристосо-ваності біологічних видів до тих або інших типів лісів і чимало іншого, відзначає ви-дання.

Нарешті вдасться детально вивчити структуру поширення дерев у заплаві Ама-зонки. Всі попередні дослідження надавали щодо цього суперечливі дані.

Судячи з карти, найвищі дерева рос-туть на північному заході США (штати Оре-гон і Вашингтон) і південному заході Кана-

ди (Британська Колумбія), а також у деяких районах південно-східної Азії.

Найближче до неба – хвойні ліси по-мірного поясу (40 метрів). Тропічні ліси до-сягають у середньому 25 м, як і наші дуби, берези, буки. Арктичні лісонасадження, в яких переважають ялина, ялиця, сосна й модрина, скромні – не піднімають крони вище за 20 м.

Під час складання карти Майкл Лефскі з Університету штату Колорадо і його коле-ги користувалися результатами вимірів су-путникових інструментів LIDAR. За сім ро-ків обладнані ними зонди НАСА відправили до поверхні Землі й одержали понад більше 250 млн лазерних сигналів. Проте цього ви-явилося досить лише для того, щоб покрити 2,4% площі планети. Довелося вдатися до даних інших приладів, хоча їхня інформація не настільки точна.

Карта надає інформацію про висоту, якої досягло 90% дерев на ділянці в 5 кв. км.

Виявити найвище дерево світу вона не до-поможе.

Щорічно людство дарує природі близько 7 млрд т вуглецю, переважно у вигляді вуг-лекислого газу. Три мільярди тонн потра-пляють в атмосферу, два мільярди погли-нає океан, а решта – ліс. Але все це досить приблизно. Можливо, карта допоможе ро-зібратися із цим питанням.�

Складено першу карту висоти лісів планети

27–29 жовтня 2010 року в столично-му виставковому центрі «КиївЕкспоПла-за» проходить перша міжнародна виставка-форум екологічних технологій ЕКОТЕХ.

Одним з актуальних і складних завдань, що стоять перед Україною, – природоохо-ронне. Підприємства із застарілими енер-гоємними технологіями й обладнанням про-довжують забруднювати навколишнє при-родне середовище, тому проблема утиліза-ції промислових відходів в Україні не втра-чає свого значення. Тільки в Києві обсяг вироблених відходів зростає в середньому на 20% на рік.

Щорічно утворюється близько 12,5 млн т твердих побутових відходів (ТПВ), від-повідно, на одного жителя у середньому припадає 270 кг сміття. За останні 10 ро-ків об'єм побутових відходів збільшився на

40%. На вторинний цикл потрапляє лише 3–5% ТПВ (у європейських країнах – до 80%), 4% – спалюють, інше сміття зако-пують на полігонах.

Необхідно розв’язати питання модер-нізації установок пиловловлення, золов-

ловлення, газоочистки й очищення повітря на промислових підприємствах. На одного українця припадає 120 кг шкідливих вики-дів на рік.

Понад 60% забруднених стічних вод по-трапляє у водойми недостатньо очищени-ми, інші 40% повертаються у водойми не-очищеними.

Головні цілі екологічної виставки-форуму ЕКОТЕХ: створити позитивні змі-ни у цій галузі, сприяти об'єднанню й роз-витку ринку природоохоронного обладнан-ня, розв’язанню проблем екологізації під-приємств уже цього року, стати майданчи-ком для професійного спілкування й обмі-ну досвідом.

28 жовтня відбудеться міжнародний екофорум ЕКОТЕХ «Шлях до зеленої економіки: практика, інвестиції, інно-вації».�

«ЕКОТЕКС» Україна

Еко-парк облаштують на Сєдовській або Кривій косі на узбережжі Азов-ського моря.

Це вузька смужка суходолу, що вида-ється в море на півтора кілометра, і, хоча є природним заповідником, там існують ті ж самі проблеми, що й у багатьох інших за-повідних територій у Криму та Приазов'ї. Тиск туристичного бізнесу, і, як наслідок, хаотична забудова й експлуатація, що за-вдають шкоди екологічній ситуації, змен-шують потенційну цінність цієї території й не здатні створити привабливих умов для відпочивальників.

Проект еко-парку – спроба розумно організувати господарську діяльність лю-дини й установити баланс економічної ви-годи та дбайливого ставлення до природи.

Еко-парк – це, насамперед, вистав-ковий простір, де експонатом стане при-рода. Як будь-який виставковий простір,

він має бути замкненим, щоб відвідувач не повертався по вже пройденому шляху, а йшов назад іншим маршрутом, де експо-зиція з'являлася б перед ним у нових ра-курсах.

Відвідувач, увійшовши в парк, сперш потрапляє в громадський центр, де сфаль-цьовані торговельні, розважальні, обслу-говуючі й житлова функції. Цей комплекс містить комерційні площі, кафе, примі-щення адміністрації, спа, музей і готельні номери. Внутрішній двір являтиме собою відкритий простір, у якому проводитимуть різні заходи: наприклад, шоу стихій з ін-сталяцією вогню, води, вітру й землі.

Захопливу подорож парком мож-на здійснити пішки або на велосипеді. Маршрут пролягатиме по прямій лінії за-вдовжки 1 км, та вигнутому контуру бере-га. На маршруті передбачено об'єкти інф-раструктури: сонцезахисні навіси, санвуз-ли, автомати для продажу напоїв.�

Перший український еко-автомобіль визнаний самим енергоефективним

Перший український автомобіль-учасник Шел еко-марафону із двигу-ном Хонда визнано «Найбільш енер-

гоефективним автомобілем в Україні».Автомобіль, створений командою «ЛСА–

ХА ДІ–Хонда» для участі в міжнародних змаганнях з енергоефективності Шел еко-марафон, проїхав еквівалент 570 км на одно-му літрі палива.

Це принесло йому звання «найбільш енергоефективного автомобіля в Україні».

Досягнення офіційно зафіксоване як ре-корд України в категорії «Технології».

У цьому році Шел еко-марафон відбу-вався у м. Лаузиць, Німеччина. У змаганнях брало участь 220 команд із 24 країн Європи.

Сьогодні наше досягнення офіційно зане-сене в Книгу рекордів України. Це історич-на подія в житті Харківського національно-го автомобільно-дорожнього університету, знаного своїми гоночними й рекордними ав-томобілями. Ніщо не надихає більше на нові досягнення!», – сказав Олександр Черни-шов, капітан харківської команди «ЛСА–ХАДІ–Хонда».

Нагадаємо, автомобіль «ХАДІ-34» було сконструйовано командою студентів Хар-ківського національного автомобільно-дорожнього університету спеціально для участі в Шел еко-марафон 2010.�

Біля Маріуполя побудують еко-парк, – експонатом стане природа

327 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство ПРОБЛЕМА

Події

Юрій ЧОРНЕЙ

Тест для чиновниківСпецифічна геологічна будова поверх-

ні Чернівецької області особливо чутлива до зовнішніх впливів. Інтенсивні дощі, які пе-резволожують ґрунт, лише один із негатив-них чинників, здатних руйнувати поверх-ню землі. Проте і в цьому випадку до руй-нівної дії стихії можна не лише пристосува-тися, а й убезпечитися від її негативних на-слідків. Спершу достатньо лише місця зсувів не забудовувати, а заліснювати. Наприклад, гарним буковим лісом. Так, як на мальов-ничій височині, що на південь від Тарнавки, де через зсув кілька дерев впали, проте ніх-то не постраждав. І в жодному разі, звісно, не влаштовувати на зсувних схилах ставоч-ки, так як це часто роблять у багатьох буко-винських селах. Руйнівного цунамі ці став-ки дати не здатні, але стимулювати зсув, пе-резволоживши схил, їм цілком до снаги. Те саме, до слова, можна сказати про забудову старих річкових русел – стариць, їхніх рука-вів тощо. Не вмістившись у нове русло після сильних червневих злив права притока Пру-ту в Брусниці, наприклад, раптом поверну-лася до старого. Слава Богу, його тут, на від-міну від Герци, ще не забудували. Натомість у Герці двоповерхову будівлю райвідділу мі-ліції поставили майже в старому руслі однієї з місцевих річок. Тож чи випадає після цьо-го дивуватися, що місцевих правоохорон-ців рятувальники знімали мало що не з де-рев? Адже норми Водного кодексу, які регу-люють забудову водоохоронних та природоо-хоронних зон – 25 м від русла малої річки та 50 м – від великої і ставка площею понад 3 га, наразі не скасовано. Давайте забудуємо заплаву Пруту і через 50 років отримаємо ще більшу катастрофу.

Категоричної заборони на будівництво в місцевостях, де є бодай якісь сліди давніх

зсувів, нові будівельні норми, на відміну від ще радянських, не містять. Проте навіть не-фахівцеві має бути зрозуміло: будуватися в такому малопридатному місці без відповід-ної інженерно-геологічної експертизи не-безпечно. Не проґавила б свого часу влада Верхніх Станівців спорудження хат на зсуво-небезпечних ділянках, мала б тепер менше клопоту. До слова, як і самі мешканці. Згід-но з проведеною ще в 1981 році інженерно-геологічною зйомкою, в селі немає жодного місця, придатного під забудову. Те саме сто-сується крутих схилів долини Черемошу в Чорногузах, де потужний зсув зруйнував за-будову ще в 2008 році. Територій у Кибаках, Зеленеві, Костинцях, інших селах Вижниць-кого, Кіцманського та Сторожинецького ра-йонів. Якщо поставити хату конче вже необ-хідно, то варто бодай вдатися до народного досвіду. Цегляні будинки в районі зсуву роз-сипаються як карткові, засвідчили події вже 2010 року, натомість у дерев'яних – лише тріскає фундамент. Звісно, можна задля по-рятунку однієї старої хати, як на вулиці Бар-бюса в Чернівцях, натикати у схил бетон-ні палі, вартістю кілька мільйонів гривень. Проте чи є в цьому сенс? Очевидно, що та-кою документацією мають бути забезпечені не лише сусідні села, а й цілі райони області.

Проте тут виникає інша проблема. Спробуйте-но знайти вільну землю під бу-

дівництво десь під Чернівцями. Ото ж бо й воно, що вільної ділянки вам удень з вог-нем не знайти. На Герцаївщині землі ніби до-статньо, проте й тут все давно розпаювали, приватизували тощо. Та ж ситуація у Верх-ніх Станівцях, Лужанах... Планових земель під забудову у резерві сільрад області не-має. Тож без доброї волі відповідальної вла-ди, здатної керуватися не лише одномомент-ною вигодою, а таки знайти вихід зі станови-ща, тут аж ніяк не обійтися. Інакше плати-ти бюджету компенсації потерпілим – не пе-

реплатити. Власне, це й мало би стати тес-том для чиновників на те, що для них ліпше: збагачуватися на виділених на подолання на-слідків стихії з бюджету коштів, чи раз і на-завжди навести лад у власній оселі.

Поки що, схоже, переважає перший мотив. Бо якби було інакше, хіба лежали б із 2008 року, практично без руху, роз-роблені науковцями програми досліджен-ня русел річок, екологічних коридорів, врешті протизсувних заходів? Прохан-ня представників ЧНУ ім. Ю. Федькови-ча, так само висловлене ще 2008 року від-новити опадомірну мережу по всій облас-ті, так і залишилося голосом волаючого в пустелі. «А без такої інформації годі на-віть сподіватися правильно розрахувати решту гідрологічних чи гідротехнічних по-казників. Наприклад, вирахувати пропус-кну спроможність мостів, – запевняє нау-ковець Ігор Березка. – Ці інженерні спо-руди мають не лише бути розташовані у вдало вибраних місцях, з правильно спо-рудженими насипами, а й розраховані на пропуск катастрофічної хвилі паводкової води та ще й з величезним запасом. Ви-значити це, не знаючи показників мініму-му і максимуму опадів, притаманних для різних територій, практично неможливо». Чи варто після цього дивуватися, коли по-тужні, здавалося б конструкції, через не-правильно розраховану пропускну спро-можність, не тільки не витримують удару стихії, а навпаки стають додатковою пере-шкодою на шляху води?

Словом, є чому повчитися вітчизня-ним політикам у... Голлівуда. Пригадайте перший-ліпший фільм-катастрофу: влада науковців там не лише слухає, а й виконує те, що вони пропонують. Біда лише в тому, що прислухатись до тверезих думок експер-тів часто запізно: відвернути загибель людей вони вже не в змозі.�

Техногенне цунаміабо скільки потопів

ще треба пережити, щоб навчитися не

посилювати руйнівну дію стихії,

а убезпечуватись від них

Зруйнована водою хата у селі Тарнавка

Прорвана гребля ставка

Директор Київського еколого-куль тур но-го центру Володимир Борейко напра-вив відкритий лист Президентові Вікто-

ру Януковичу, в якому просить розглянути пи-тання про надання українським дельфінам ста-тусу громадян України та закріплення його в Конституції, повідомляє «Дзеркало тижня».

«Громадянські права дельфінів необхідно закріпити в Конституції України, та внести до неї й інші закони України відповідні змі-ни», – пише Борейко. Він пропонує перед-бачити можливість участі дельфінів у судо-вих процесах з захисту своїх прав, викорис-товуючи для цього інститут опікунів (у якос-

ті яких можуть виступати громадські еколо-гічні організації).

Автор листа вважає, що цих морських ссавці можна вважати найрозумнішими іс-тотами на Землі після людини. При цьому він посилається на результати досліджень учених, які займаються дельфінами.

«Нові дослідження поведінки та анато-мії і нове розуміння розуму дельфінів вка-зують на необхідність радикально пере-глянути наше ставлення до дельфінів», – пише Борейко. За його словами, дель-фінам властива самосвідомість і поділ на окремі особистості, які замислюються про майбутнє.

У зв`язку з цим, природоохоронець про-понує «радикально переглянути наше став-лення до дельфінів, особливо, коли дії люди-ни призводять до страждань цих унікальних тварин».

Борейко закликає Президента продемон-стрував усьому світу «приклад для насліду-вання і кардинально розв’язати питання за-хисту дельфінів, наданням їм прав на життя, свободу і захист від незаконного страждання з вини людини».

Як показали проведені в 2010 році пере-вірки Державної екологічної інспекції Мін-природи України, практично в усіх дельфі-наріях тварини утримуються з грубим пору-шенням вимог українського законодавства про захист тварин від жорстокого поводжен-ня, а на багатьох дельфінів не має дозвіль-них документів.�

Дельфінам – статус громадян України

Відбили ділянкуузбережжя

Після звернення громадських природоо-хоронних організацій прокуратура домогла-ся повернення незаконно виділених у при-ватні руки ділянок чорноморського узбереж-жя на території Мисовської та Мар’ївської сільських рад Ленінського району Криму.

У вересні цього року громадські еко-логічні організації з’ясували, що ці зем-лі виділено приватним особам під забудо-ву згідно з двома розпорядженнями Ле-нінської райдержадміністрації від берез-ня цього року. Після цього екологи з На-ціонального екологічного центру України, Київського еколого-культурного центру та Дружини охорони природи міста Киє-ва «Зелене Майбутнє» звернулись до Ге-неральної прокуратури України із прохан-ням перевірити факти.

Тепер, кілька тижнів потому, стало ві-домо, що органи прокуратури відреагува-ли на звернення громадськості належним чином: опротестували незаконні рішення і вже домоглися скасування одного з них.

Землі, які вдалося повернути, надзви-чайно цінні з природоохоронної точки зору: це прибережні комплекси (у даному випадку Мисовської сільради), які дуже важливі для збереження рідкісних та зникаючих видів птахів, занесених до Червоної книги Украї-ни: дрохви, степового журавля та огаря.�

427 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоДОСВІД СУСІДІВ

Марія ПУГОВИЦЯ

Разом із групою українських фермерів – виробників органічної про-дукції – мені пощастило відвідати їх-

ніх закавказьких колег. Хочу розказати про почуте й побачене в гостинній краї-

ні, про враження від зустрічей на грузинській землі.

Трунок із квевріЯк описати твою красу, Кахетіє?! Ала-

занська долина, Кавказький хребет… Усе тут заворожує. Ось хоча б невеличке міс-то Сіґнагі, збудоване ще за царя Іраклія у ХVІІІ ст. Містечко – неначе лялькове. Ко-жен будиночок – неповторної архітекту-ри. В одному з них РАГС – єдиний у Гру-зії (а може, й у світі!), що працює цілодо-бово. Перша пара, котра зареєструвала тут шлюб, до речі, були українцями. У центрі міста фонтан у вигляді національного квев-рі. Ви не знаєте, що таке квеврі? Ми також мали досить приблизне уявлення, поки не послухали неперевершеного оповідача Ґи-орґі Барисашвілі.

– Я вас познайомлю зі старовинним грузинським гурі – чашею для зберіган-ня вина, – сказав він. – Форми і місткість посудини бувають різні. Квеврі – це гле-чик, марані – підвал, де зберігається квев-рі з вином. Що то за вино, яке виготовля-ється у квеврі? Це неймовірне вино. А по-суд самою природою створений для біоло-гічного виробництва, для натуральної ста-білізації вина. Коли воно дозріває у квев-рі, то не потребує вже додаткової обробіт-ки. На великих підприємствах інша карти-на – там виготовляють багато вина і про-сто змушені додавати хімічні добавки. А от для квеврі, аби продукт досяг кондиції, на-віть дріжджі не потрібні. Єдине, що мож-на брати, – це сірку, без неї виноробства досі не існує. Та закуповуємо її мало і рід-ко, коли виникає потреба. У квеврі мож-на досягти того, щоб вино зберігалося дов-го і, головне, було живим, щоб ферментація зберігалася. В Елкані – це наша Асоціація біологічних господарств – уже двадцятеро виноробів використовують такий посуд для виробництва неповторного трунку. Не тіль-ки для своїх потреб, а й на продаж постав-ляють за сезон до 250 т.

– А взагалі, – уточнив Ґиорґі Барисаш-вілі, – щороку асоціацію поповнюють нові члени, які мають виноградники й беруться за виробництво біопродукції. Сподіваємося, років через 4–5 Грузія вийде на рубіж міль-йона пляшок органічного вина за рік. Поки що прогноз на 2010 р. – 300 тис. пляшок. Дедалі більше фермерів отримують сертифі-кат на його виробництво.

Законодавець модиГрузія – країна давніх аграрних тради-

цій, батьківщина багатьох культурних рослин. Розкішні природні умови дають можливість вироб ляти тут вино і мед, вирощувати фрукти, овочі, чай... Але складний гірський рельєф, ма-лоземелля ускладнюють конкурентоспромож-ність фермерів на ринку масової та дешевої продукції. Тому майбутнє сільського господар-ства, в якому традиційно зайнято більше поло-вини населення, вбачають у розвитку високоя-кісного органічного виробництва.

– Асоціація біологічних господарств Ел-кана діє з 1994 року, – розповіла дирек-тор Маріам Джорджадзе. – Створювали її 1993 року кілька ентузіастів, а наступно-го було зареєстровано як неурядову органі-зацію Грузії. Мета, до якої прагне з перших

днів, – поліпшення соціально-економічного становища населення, захист навколишньо-го природного середовища. Ми перекона-лися: саме органічне сільське господарство може допомогти фермеру поліпшити життя, зміцнити економічний стан. До проблем зі складністю ландшафтів, надто в горах, вар-то додати вкрай низькі запаси водних ресур-сів. Отож, зрозуміло, як господарювати не-легко нам, тож потрібні нестандартні кроки.

2007 року було прийнято Закон про біо-господарювання. У процесі становлення пе-ребувають акредитація та органи сертифіка-ції. Як відомо, важливими чинниками є наці-ональні стандарти та гармонізація стандар-тів регіонів. Слід наголосити, – зауважила керівник Елкани, – що проведено істотну роботу трьома сертифікаційними органами Грузії, Вірменії та Азербайджану, тож корис-туємося практично одним логотипом. Зна-йшли підтримку з боку сертифікаційних ор-ганів Швейцарії, інших країн.

За якими напрямками працює Елкана? Від дня створення однією з головних сфер ді-яльності стала консультативна служба в га-лузі біогосподарювання. Якщо 1994 року асоціація нараховувала 15 фермерів, то 2006 року – уже 600. Того року правління звер-нуло увагу на формальний підхід до збіль-шення кількості членів асоціації, тому відто-ді зусилля спрямували на підвищення якос-ті біо господарств. Відтоді 2007 року їх зали-шилося три сотні. Тепер, як зазначила Марі-ам Джорджадзе, кількість зростає, але лише за рахунок «реальних органічних фермерів».

Реорганізувавши консультативну служ-бу, Елкана пропонує різні пакети послуг. Се-ред них і маркетингові. Сприяти становлен-ню ринку органічної продукції в країні – теж одне з її завдань. У столиці та регіонах поча-ли проводити ярмарки, на них активно про-пагують власні продукти. У магазинах, кафе відкривають відділи, влаштовують дегустації органічних страв. Українські фермери мали змогу переконатися в наявності продуктів, вироблених згідно з органічними стандарта-ми, у супермаркетах Тбілісі, інших міст. Спо-живачам пропонують мед, соки, чай, нут, боби, чечевицю, горіхи та фундук, чурчхе-лу кахетинську і вигну китайську, олію, а та-

кож вина «Чардаші», «Сапераві» тощо. Че-рез засоби масової інформації здорову про-дукцію рекламують, популяризують ідею чи-стого господарювання.

Заслуговує на увагу й практика навчання органічному сільському господарству через тренінг-центр. Розробили систему курсів «Основи біогосподарювання», «Виногра-дарство і виноробство», «Тваринництво», «Продуктивне біобджільництво», «Біопта-хівництво», «Декоративне садівництво і фі-тодизайн» та ін. Лекції з деяких тем видали окремими книжками.

– Проводимо курси переважно для фер-мерів, – ділився досвідом координатор на-вчального центру Зураб Карбелашвілі. – Практикуємо дискусії, демонстрацію на-вчальних фільмів, обговорення наукових і технічних новинок... Тричі організовува-ли міжнародні курси за участю представни-ків України, Вірменії, Білорусі, Таджикис-тану, Киргизії і, звичайно, Грузії. Попервах домінували теоретичні заняття, і це не дуже подобалося слухачам. Один швейцарський фонд профінансував організацію дослідно-го поля в Сванетії. Результати – вражаю-чі. Фермери тепер можуть ознайомитися з прикладами грамотного господарювання не тільки за підручниками, а й на практиці.

Знання та передовий досвід асоціація по-ширює через журнал «Біофермер», загаль-нодержавні та місцеві періодичні видання. Її члени завжди присутні на міжнародних і наці-ональних семінарах, конференціях. Юридичні консультації селянам надає спеціально ство-рена група захисту прав фермерів Елкани.

А тепер повернемося до села Факірі, де на нас чекає Малхаз Джакелі.

Що любить лоза– Виноградники закладено на висоті 760

м над рівнем моря, – розказував фермер. – Територія високогірна, проте природні умо-ви сприяють росту й розвитку лози. Оскіль-ки край відомий сортом вина Сапераві, то під

нього відвели найбільшу площу – 5 га. Ще по півтора гектара займають Ркацителі та Мцване. Згодом плануємо посадити також білий виноград грузинських сортів.

– Щодо органічного виноградарства та виноробства, – вів далі Малхаз Джакелі, – то спершу знали про них небагато. Вважали, якщо не застосовувати заборонених хіміка-тів для обприскування й мінеральних добрив, то вже буде органічне виробництво. Частко-во це так. Європа йде шляхом значних обме-жень, зниження норм тієї самої сірки. Про-те без неї поки що не обійтися. Фундамен-том органічного господарства є збережен-ня природного стану на землі й над землею, підтримання природних життєвих умов у се-редовищі, де існують мікроорганізми. У ди-тинстві я уявляв виноградник ідеально чис-тим, тепер зрозумів, що траву й бур’ян не слід виривати повністю, хіба що біля самої лози. Ми побачили, що деякі рослини, на-приклад ромашкові, сприяють збереженню підземного мікросередовища, мікроорганіз-мів, азоту, які дуже потрібні для нормально-го розвитку лози. Тому тепер трав’яний по-крив не знищуємо. Бур’яни скошуємо тіль-ки тоді, коли піднімаються до першого ряду дроту. Органічне виноградарство в нашому розумінні – це коли максимально збереже-но природний баланс.

Малхаз Джакелі розповів чимало ці-кавого з власного досвіду. Зупинився й на проблемах. Найбільше його турбує те, що люди мало знають про переваги чистого ви-робництва і відтак про вживання органічних продуктів. Органічний ринок ще не створе-но. Тому необхідно брати активнішу участь у виставках, презентаціях, організовувати дегустації органічного винограду й вин.

Про це говорив також інший фермер – Миколи Миколаїшвілі із села Цинандалі. Він уже сьомий рік співпрацює з Елканою, активний член асоціації.

– Технологія кахетинського органічного виноградарства одна – з використанням ор-ганічних добрив, – наголосив під час жвавої дискусії з гостями. – Кожен, звичайно, має свої секрети вирощування винограду, вироб-ництва вина. Але всі для обприскування лози зазвичай застосовують лише мідний купорос – більше жодних хімікатів. Тара для збиран-ня ягід – дерев’яна, з оцинкованої бляхи або плетені кошики. Для подрібнення ягід, бро-діння використовують великі глиняні глеки стандартного (на дві тонни) розміру. Осідан-ня вина й подальша його переробка – у ду-бових діжках відкритого й закритого типів.

…Час прощатися, а від’їздити не хочеть-ся. Всіх вразила надзвичайна гостинність, доброзичливість та привітність грузинів. У кожному домі українців зустрічали як найдо-рожчих гостей – наливали вино, пригоща-ли хачапурі, хінкалі, лобіо, сациві, ткамелі… Проводжали під звуки національної фоль-клорної музики. Наші фермери дякували за щирий прийом, за дещицю досвіду, яким ще-дро ділилися господарі і яким, без сумніву, вони вдома скористаються.�

Золоті грона СакартвелоМайбутнє сільського господарства Грузія

вбачає в розвитку екологічно чистого

виробництва

Фермер із Цинандалі Микола Миколаїшвілі

Малхаз Джакелі запрошує продегустувати органічне вино

власного виробництва виноградаря з Одещини Віталія Петрова

Збір врожаю у Кахетії

527 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство ЛЮДИНА

Люди чесної праці

Актуальне ітерв'ю

Наталя ВІРГУШ

Анатолій Петрович Проценко – дирек-тор державного підприємства «Ли-сянське лісове господарство», депу-

тат Лисянської районної ради ІV-го і V-го скликань, кандидат у депутати до Лисян-ської райради від Народної партії на цього-річних виборах, які відбудуться 31-го жов-тня, – користується особливою повагою у своїх земляків.

Він уже майже 30 років робить усе, щоб на цій землі було якомога більше лісів. А вони тут вкрай необхідні – для укріплен-ня ерозійних ґрунтів, захисту сільськогоспо-дарських угідь від вітровіїв та підтоплень, по-кращення кліматичних умов.

Це надзвичайно складна робота – сади-ти і вирощувати ліс саме в цьому районі. Бо куди оком не кинь, майже скрізь на Лисян-щині – крутосхили, яри та балки. Це ре-зультат активних тектонічних процесів, які

колись тут відбувалися. Ці високі пагорби, яких тут нараховується понад чотири тися-чі, вже могли б давно доруйнувати вітри, а вибалки через паводки та дощі перетворити-ся на глибокі провалля, якби не були заса-джені лісами, коренева система яких і ґрун-там не дозволяє розповзатися, і стоїть на за-ваді водним стихіям.

Захисне лісорозведення – це головний напрямок роботи лисянських лісівників на чолі з Анатолієм Проценком.

Саме завдяки його наполегливості п’ять років тому Лисянською райрадою було при-йнято програму «Ліси Лисянщини», розра-ховану на 2006–2010 роки.

Завдяки виконанню програми, лісова зона краю значно розширилась, уже заліс-нено сотні гектарів земель, непридатних для ведення сільськогосподарського виробни-цтва. Кошти на створення нових лісів, пе-редбачені програмою, виділяються із дер-жавного та частково з районного бюджетів.

Необхідно взяти до уваги і те, що Лисян-щина віднесена до Чорнобильської зони. У зв’язку з цим і взагалі з погіршенням екологіч-ної ситуації конче необхідно насаджувати нові ліси, адже тільки вони можуть відчутно поліп-шити екологічний стан довкілля. Відомо, що гектар лісу за рік виділяє чотири тонни кисню і вбирає п’ять тонн вуглекислого газу. Отож, що більше лісів, то більше кисню, не кажучи вже про захист від вітрів, водної ерозії.

Крім того, на Лисянщині є земельні ді-лянки, які давно не використовуються. На-приклад, це ті самі 4 тис. га пасовищ, поло-вина з яких уже непридатна для подальшо-го використання. На цих малопродуктивних землях, вважає Анатолій Петрович, необхід-но створювати ліси.

Особливістю роботи ДП «Лисянське лі-сове господарство» є створення саме захис-них лісових насаджень на землях, непридат-них для використання в сільському госпо-дарстві. Завдяки програмі, за 5 років було створено 437 га насаджень. За рахунок ра-йонного бюджету частково профінансовано виготовлення державних актів на право по-стійного користування на новостворені лісо-ві насадження. Тепер виготовлено актів на 375 га.

Насаджені акацієві ліси поступово за-кріп люватимуть ґрунти, унеможливлюю-чи зсуви, вимивання та замулювання річок. Крім того, акація – чудовий медонос.

Слід визначити, що реалізація цих за-ходів сприятиме поліпшенню культурно-соціальної ситуації, зокрема у Шевченків-ських місцях на території Лисянського ра-йону. Адже саме тут можуть проходити нові туристичні маршрути Черкащини. Лісові на-садження значно прикрасять дорогу, усунуть монотонність і втомливе одноманіття ланд-шафту. Навіть найменші вкраплення лісу милуватимуть око в місцях відпочинку.

У 2010 році програма «Ліси Лисянщи-ни» завершується. Однак на досягнутому зу-пинятися не слід, адже як говорить народна мудрість: «Якщо думаєш на рік уперед – по-сій пшеницю, якщо на десятиліття – поса-ди сад, якщо на століття – вирости ліс». Це основне кредо в роботі директора Держав-ного підприємства «Лисянське лісове госпо-дарство» Анатолія Проценка.

Вибори 31 жовтня 2010 року дають йому шанс, як кандидату в депутати Лисянської районної ради від Народної Партії, й нада-лі розв’язувати питання, які постають пе-ред лісовим господарством, на районному рівні.�

Земля, захищена лісами

Сергій ЦЮРИЦЬ

Позолоту й багрянець вплітає осінь в кучері гаїв та дібров. Лиш вічнозеле-ні сосни та ялини стоять незворушно.

Доцвітає останній верес, червоним вог-ником відсвічують горобина та кали-на, дивно зирять на них чорні очі тер-

ну. Волинські ліси чи не найкрасивіші в Україні. З післявоєнного 1946 року їх

площа зросла вдвічі і тепер становить 34% області. У цьому величезна заслу-га багатьох поколінь лісівників, приро-долюбів. Про те, як уберегти і примно-

жити зелене багатство для прийдешніх поколінь, говоримо з начальником від-

ділу лісового господарства Волинського обласного управління лісового та мис-

ливського господарства Борисом Павловичем Бабелясом.

– Борисе Павловичу, чим перейма-ються лісівники Волині цієї осінньої пори?

– Зараз ідуть осінні посадки дерев. Цьо-горічна весна була запізнілою, до того ж чи-мало підготовлених під заліснення площ під-топила вода, тому й не скрізь під час Всеу-країнської акції «Майбутнє лісу – в твоїх руках!» вдалося посадити деревця. Тепер є можливість виправити ситуацію. Осінь – також найкращий час для приготування зе-

мельних ділянок під нові ліси, які садитиме-мо вже наступної весни. Адже їх потрібно очистити від хмизу, виорати, дослідити грун-ти на предмет захворювань, зрештою, ви-значитись, де і які породи саджанців найкра-ще ростимуть. Уже зараз лісівники огляда-ють свої шкілки, теплиці, де вирощують по-садковий матеріал, намагаються їх підживи-ти, захистити від шкідників, хвороб та моро-зів.

– А як Ви потрапили до Храму при-роди, і як складався Ваш шлях у лісів-ництві?

– Мені з дитинства подобалася професія лісівника. Народився я в селі Коритниця Ло-качинського району. Там пішов до місцевої восьмирічки і захопився природничими нау-ками. Це й визначило мій подальший шлях. Після закінчення Привітненської середньої школи вступив у Шацький лісовий технікум. Працював інженером охорони праці у кол-госпі рідного села, верстатником цеху пере-робки деревини лісопереробного комплексу «Венське» ДП «Шацьке УДЛГ». Тоді ж на-вчався без відриву від виробництва у Львів-ському лісотехнічному університеті. Був ліс-ничим Шацького і Поліського лісництв, го-ловним лісничим ДП «Шацьке УДЛГ» та «Любомльське ЛГ», тепер очолюю відділ лі-сового господарства Волинського обласного управління лісового та мисливського госпо-дарства.

– Ви очолюєте провідний відділ управління, який потребує титаніч-ної праці, неординарних організатор-ських здібностей та інтелекту. Де бе-рете сили, хто Ваші співпрацівники?

– Насправді, за моїм глибоким переко-нанням, усі відділи управління лісового та мисливського господарства провідні. Лісо-ва галузь потребує дружної злагодженої ко-манди, яка фахово і оперативно може про-вадити великий фронт робіт. Це, якщо хоче-те, маленька армія, що має командира, влас-ну тактику, здатна виконувати важливі стра-тегічні завдання. Це люди, з якими приєм-но спілкуватися, а головне, можна твори-ти добрі справи для свого народу і держави. Більшість із них пройшли всі лісівничі лан-ки – від майстра лісу до держслужбовця на-шого управління. Разом зі мною у відділі пра-цюють Володимир Неводнічик, Наталія Про-ценко та Олександр Литвин. Мудрі, досвідче-ні, толерантні фахівці. Вони обізнані зі ста-ном справ у всіх лісництвах, знають, де які де-ревостани, навіть породний склад того чи ін-шого лісу. Часто виїжджають на місця, під-казують, як краще виростити і зберегти наші ліси для нащадків. Вони вміють працювати з людьми, володіють комп’ютерною грамо-тою і, що важливо, вміють вести діловодство. Приємно відчувати опору і з боку виконуючо-го обов’язки головного лісничого управлін-ня Сергія Шеремети, заступника начальни-ка Ігоря Ляховича, начальників відділів Во-лодимира Читкайла та Григорія Новосада… Власне, усі наші працівники – фахівці своєї справи, що люблять ліс, розуміють його зна-чущість. З такими людьми хочеться працюва-ти, та й є задля кого. В усіх нас ростуть діти, у декого є вже внуки. Для них ми садимо і бере-жемо наші волинські ліси.

– Коли вже згадали за родинне: хто ваша дружина, чи є діти?

– Моя дружина – Тетяна Павлівна, ви-кладач ґрунтознавства Шацького лісового коледжу ім. Валентина Сулька. Маю донь-ку Наталю, до речі, вона член учнівського лісництва, що діє при Шацькій загальноос-вітній школі. Цьогоріч навіть на обласному зльоті учнівських лісництв виступала з допо-віддю. Вже десятикласниця. Як і ми з дружи-ною, залюблена у ліс, займається науковою роботою, а ще власноруч посадила свій ма-ленький лісочок.

– Ви плекаєте лісівничі кадри не лише вдома. Знаю про Вашу особисту під-

тримку дітей та юнацтва, цілеспрямо-вану роботу управління щодо підготов-ки нового покоління лісівників.

– Це правда. Працюючи на всіх поса-дах, багато спілкувався з юними природо-любами. Адже вони наші найперші поміч-ники: беруть найактивнішу участь у Всеу-країнській акції «Майбутнє лісу – в твоїх руках», обласному конкурсі «Хатинка для птаха», садять дерева, заготовляють насін-нєвий матеріал, допомагають вирощувати сіянці та саджанці. Наше управління досить успішно співпрацює з управлінням осві-ти і науки облдержадміністрації, обласним еколого-натуралістичним центром. Нині на Волині діє тридцять вісім учнівських ліс-ництв, які провадять надзвичайно велику роботу по залісненню, поширюють лісів-ничі знання, дбають за чистоту і порядок у лісі. Чимало з них після школи продовжує навчання у Шацькому лісовому коледжі ім. Валентина Сулька, у лісотехнічних вищих навчальних закладах. До речі, держлісгос-пи Волині дбають і про професійний ріст майбутніх кадрів, спілкуються з виклада-чами та студентством лісівничих спеціаль-ностей, сприяють їм у проходженні вироб-ничої практики, а Шацькому лісовому коле-джу допомагають ще й матеріально. Багато випускників цих навчальних закладів при-ходять згодом на роботу в наші лісництва, держлісгоспи і навіть в управління лісово-го та мисливського господарства, ось як ви-пускник Луцького національного універси-тету Олександр Неділько.

– Ви йдете на вибори до місцевих рад від Народної партії. Чим продик-товане таке рішення?

– Я вірю в Україну, в її майбутнє. Хтось має розбудовувати нашу державність. Хочу, щоб моя донька, усі люди жили в за-можній процвітаючій державі. Для цього я і йду на вибори до рад. Впевнений, маю по-трібні знання, досвід, а головне, вболіваю за рідну й дорогу мені Волинь, за Шацький район. Хто ж як не ми у своїм домі ство-римо затишок і добробут! Лісівнича га-лузь Волині на ділі довела, що здатна бе-регти, вирощувати і доглядати чудові ліси, фактично, третину території Волинської області лісівники тримають у добротно-му стані. Тепер понад триста лісівників ми делегуватимемо до місцевого самовряду-вання, сподіваємось на підтримку людей і, хочу запевнити, лісівники не підведуть, до-віру людей виправдають.�

Вони творять ліси Волині

Борис Бабеляс

Анатолій Проценко

Якщо думаєш на рік уперед – посій

пшеницю, якщо на десятиліття – посади

сад, якщо на століття – вирости ліс

627 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоНА ОБГОВОРЕННЯ

Олексій ВАСИЛЮК, Національний екологічний

центр України

Останні 5 тис. років 40% території України займає Степова зона, яка охоплює Південну, Східну та час-

тину Центральної України. Проте за остан-ні 150–200 років південь України став най-більш розораною частиною Європи. В дея-ких адміністративних районах частка ріллі становить 85–95%. Водночас, на сході кра-їни розміщені найбільші гірничо-видобувні та промислові комплекси. Тому степів на-справді на сьогодні залишилося лише близь-ко 1% від площі України. Можна сміли-во стверджувати, що Степ в Україні посідає перше місце серед зникаючих ландшафтів.

На степових ділянках у південному, цен-тральному та східному регіонах України, а також на Кримському півострові зареє-стровано значну кількість ендемічних, ре-ліктових та зникаючих видів флори і фауни. Будучи приуроченими до специфічних умов конкретного степового біотопу, ці види не можуть існувати в жодних інших. Части-на таких видів перебуває наразі під охоро-ною Червоної книги України (ЧКУ) та ряду міжнародних конвенцій в галузі охорони біорізноманіття. З видових нарисів самої ЧКУ стає зрозуміло, що причиною змен-шення численності більшості охоронюва-них степових видів є зникнення типових се-редовищ їхнього існування. Споміж усього, найбільш небезпечним назване розорюван-ня та заліснення цілинних ділянок і степо-вих схилів.

Наявність незначної частки територій, за-йнятих степами неминуче тягне за собою їхню деградацію, зменшення площі та оста-точне зникнення. Додатковим негативним чинником є їхня неймовірна фрагментова-ність. Так, наприклад, степові біотопи Лу-ганської області фрагментовані на майже 2 тис. окремих ділянок. Варто сказати, що Лу-ганщина є регіоном найбільш зайнятим степа-ми. Щодо інших областей, то, наприклад, на Київщині степи поділені майже на 600 фраг-ментів. Фрагментованість таких біотопів і не-значна площа кожного стає причиною немину-чого вторгнення адвентивних видів, що спри-чиняє руйнування корінних рослинних угрупо-вань та фауністичних комплексів.

Таким чином збереження зникаючих сте-пових видів можливе лише за умови повно-го збереження всіх існуючих степових біо-топів та створення навколо них відновле-них (буферних) ділянок. Першим етапом має бути залуження та переведення орних угідь

у пасовища. Згодом на цих територіях ста-не можливим рекультивація та відновлення природних ценопопуляцій зникаючих видів.

Залежними від збереження степових бі-отопів є 159 видів тварин із 543 включе-них до Червоної книги України (29%). Із них 54 включено до ЧКУ в 2009 році (на-каз Мінприроди N 313 від 17.06.2009). У розрізі охоронних категорій, перелік яких також оновлено в новому виданні ЧКУ, маємо такий розподіл степових видів тварин: зникаю-чі – 33; вразливі – 46; рідкісні – 67; неоціне-ні – 7; недостатньо відомі – 5; зниклі в приро-ді – 1. Нагадаємо, що в ІІ виданні ЧКУ (1994 р.) містились 91 степовий вид із загальної кіль-кості 382 (24%) тобто, навіть із урахуванням виключення деяких видів, можна констатува-ти, що ЧКУ збільшує частку степових видів.

Також до Червоної книги включено 276 степових видів рослин із 826 (33,4%), вклю-чених до списків ЧКУ; 87 із них включено до ЧКУ в 2009 році (наказ Мінприроди від 17.06.2009 N 312). Серед степових раритетів зазначено: зникаючих – 53; вразливих – 99; рідкісних – 55; неоцінених – 42; недостатньо відомих – 22; зниклих у природі – 4. Нага-даємо, що в ІІ виданні ЧКУ (1994 р.) місти-лись 189 степовий вид із загальної кількості 541 (34,9%), тобто частка степових видів за-лишилася приблизно такою самою.

Проте нині над степом нависла загро-за його повного знищення. Ця тривож-на ситуація склалась у зв’язку з ініційова-ним Президентом України збільшенням частки лісистості України. Відповідно до п. 2. Указу Президента України від 04.11.09 № 995/2008 «Про деякі заходи щодо збе-реження та відтворення лісів і зелених на-саджень», органам місцевого самоврядуван-ня доручається визначити деградовані, мало-продуктивні та техногенно забруднені землі, які доцільно заліснити, а також забезпечити додаткове виділення в установленому поряд-ку земель із земель запасу для заліснення.

Згідно з наказом Державного комітету лісового господарства від 29.12.08 № 371 «Про затвердження показників регіональ-них нормативів оптимальної лісистості тери-торії України», що є прямою реакцією на за-значений Указ Президента, для кожної з об-ластей визначено оптимальний показник лі-систості. З показників, затверджених цим на-казом, особливо частка заліснених територій має зрости для степових областей. Загалом, має бути заліснено до 4% степової зони та до 8% Кримського півострова! А тепер, якщо згадати, що степу залишилось приблизно 1% (без кримської зони), то за рахунок чого зби-раються набрати зазначених 4%.

Значну частину земель запасу степового регіону, які планують заліснити, становлять балки та схили вздовж річок, що являють собою фрагменти степових біотопів. Саме ці об’єкти є останньою корінною природою степовї зони і повинні стати мережею пер-спективних природно-заповідних об’єктів та основою екомережі регіону. Натомість саме ці території стають полігоном для заліснен-ня, що є прямим знищенням багатьох зника-ючих степових видів тварин і рослин та спри-яє остаточному знищенню степів на терито-рії України. Це прямо порушує вимоги За-кону України «Про Червону книгу України» та Бернської конвенції. Зокрема Конвенція забороняє знищення місць існування видів, включених у неї. На превеликий жаль, при передачі ділянок під заліснення розглядаєть-ся лише придатність чи непридатність їх як сільськогосподарських земель, і не розгля-дається з точки зору їхньої природної ціннос-ті та потреб збереження рідкісних видів. Ніх-то не звертається до фахівців зоологів та бо-таніків, аби з’ясувати, чи є на кожній кон-кретній ділянці охоронювані види. Всі ділян-ки, що були виділені під заліснення у 2009 році, виділялись протягом січня та лютого. В цей час визначити наявність зникаючих видів неможливо. Таким чином позитивний приро-доохоронний Указ Президента Держкомліс-госп України перетворив на масштабне ни-щення корінної природи дев’яти областей України.

Так, у Луганській області до заліснення намічається до 100 тис. га степових терито-рій! Багато цінних природних ділянок заліс-нено вже цього року. Особливо резонансною стала справа щодо заліснення території най-багатшого на раритетну фауну і флору сте-пового заказника Запорізької області «За-плава річки Чингул». Навіть після того, як ДП «Приморське лісове господарство» при-мусили припинити роботи, лісники залісни-ли ділянки в сусідньому заказнику «Троїць-ка балка» у Мелітопольському районі. Те-пер громадськість добивається притягнен-ня керівництва лісгоспу до відповідальності відповідно до ст. 252 Кримінального Кодексу України. Від незаконного заліснення у 2009 році Україна втратила також унікальну те-риторію, зарезервовану Указом Президента України під розширення природного заповід-ника «Єланецький степ» на Миколаївщині.

Проте найбільш нахабним прецедент за-ліснення степу стався у новоствореному від-ділені Луганського природного заповідни-ка «Трьохізбенський степ». У листі дирек-тора Луганського природного заповідника Т.В. Сови до Національного екологічного

центру України повідомляється, що відді-лення заповідника «Трьохізбенський степ» у Новоайдарському районі може вже най-ближчим часом втратити природну цінність. Науковці та громадські організації висту-пили з гострою критикою такого безпре-цедентного порушення природоохоронно-го законодавства. З метою протидії свавіл-лю, створено громадянська кампанія «Збе-режемо українські степи!». До неї приєдна-лись десятки громадських організацій, на-уковців та громадян з усієї України. Мініс-терство охорони навколишнього природно-го середовища України підтримало ініціа-тиву учасників кампанії щодо неприпусти-мості заліснення степових середовищ існу-вання. Проте, на жаль, дієвого впливу на керівництво лісової галузі України це не справило. Міністр охорони навколишнього природного середовища Г. Філіпчук видав принципові доручення, згідно з якими тери-торіальним органам Мінприроди забороня-ється погоджувати відведення степових ді-лянок під заліснення. Однак це не зупинило заліснення степу.

Керівництво Держкомлісгоспу Укра-їни ставиться до позиції природоохорон-ної громадськості зневажливо. В радіоефі-рах та пресі лунають оптимістичні заклики щодо доцільності заліснення степу. Все нові й нові сотні гектарів степових ділянок (зо-крема невивчених науковцями) передають-ся підприємствам лісової галузі під лісо-розведення. Водночас, заліснення практич-но не планується на закинутих полях, мелі-орованих болотах та заплавах суто лісово-го Поліського регіону. Не планується заліс-нення і на деградованій ріллі, де починаєть-ся ерозія ґрунтів. Не планують заліснювати також терикони та відвали гірничої промис-ловості, яких лише на Донеччині налічуєть-ся понад 23 тис. га. Називаючи запланова-ні ліси «екологічними» та «протиерозійни-ми», Держкомлісгосп України збирається заліснювати цінні природні ділянки у бал-ках, знищуючи їхні природні скарби. При цьому варто зазначити, що ерозія відбува-ється не в балках, а на ріллі, спотвореній надінтенсивним сільським господарством.

Очевидним є факт, що за нинішніх клі-матичних умов створення штучних лісо-вих насаджень у степовій зоні України май-же неможливе. Новостворені ліси в регі-оні на 80% згорають від степових пожеж вже в перші 2 роки або просто всихають в умовах нестачі вологи та засоленості ґрун-ту. Лише цього року в лісах Луганської об-ласті сталося понад 120 пожеж! Створені в степу лісонасадження потрібно саджати наново щороку. Громадські організації пе-реконані, що саме для цього і заплановане примарне степове заліснення. Проте від-новити втрачене степове біорізноманіття, навіть якщо припинити повторні заліснен-ня, вже буде неможливо. Таким чином ство-рення нових лісових насаджень у степу при-зведе до утворення зовсім іншого ландшаф-ту – пустелі, в якій не можна буде віднови-ти ні степу, ні лісу.

16.09.2009 Кабінет Мінстрів України затвердив нову державну програму «Ліси України на 2010–2015 рр.», згідно з якою, за наступні 6 років в Україні має бути виса-джено 430 тис. га нових лісів.

Не знайшовши підтримки в жодному дер-жавному органі, окрім Мінприроди України, учасники кампанії «Збережемо українські степи!» звернулись до Секретаріату Берн-ської конвенції з проханням винести Укра-їні попередження та на міжнародному рівні зупинити заліснення українських степів. На даному етапі скарга прийнята Секретаріатом конвенції.

Окрім боротьби з непродуманим заліс-ненням, учасники кампанії розпочали влас-ними силами інвентаризацію степів в Україні та створення степових об’єктів природно-заповідного фонду. Так, незабаром плануєть-ся створення першого в Україні суто степо-вого національного природного парку «Му-равський шлях» (Запорізька обл.).

Більше про кампанію «Збережемо укра-їнські степи!» можна дізнатись на інтернет-сайті www.pryroda.inua/step .�

Ні степу, ні лісу!..стор. 1

727 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство НА ОБГОВОРЕННЯ

Василь БОРОДАВКА,директор державного підприємства

«Маріупольська лісова науково-дослідна станція»,

к.с.-г.н., ст.н.с.

Підтримуючи гостроактуальні пропо-зиції щодо термінового заповідан ня цілинних степових земель і, понад

це – достатньо ефективно працюючи в цьо-му напрямку в мережі регіональних ланд-шафтних парків, які є складовою природно-заповідного фонду (ПЗФ) Донеччини, ми вважаємо обов’язковим першочергово наго-лосити, що насправді зазначені угіддя степо-вим лісівникам не потрібні, а поточне лісо-розведення здійснюється фактично повністю на площах меліоративного фонду. Фактаж, необхідний для тверджень щодо «масштаб-ного нищення корінної природи», відсутній, якщо навіть прийняти до уваги наведений в статті абсолютно некоректний порівняль-ний аналіз відсотків наявності степових зе-мель та їх «освоювання». Для посилення ар-гументації автор оперує цифрами, що стосу-ються різних визначень терміна «степ», змі-шуючи і не розрізняючи природні зони, це-нози, біотопи, типи рослинності. До речі, не маючи об’єктивної інформації, до моменту її отримання недоречно користуватися, як до-стовірним, показником залишковості степів в 1%. Усупереч твердженням автора, площа природної складової дещо більша. Науков-ці Донецького ботанічного саду та фахівці-

земельники оцінюють обсяги цілинних сте-пів в області на рівні 5–6%. Усі вони, без-умовно, в короткі терміни повинні бути про-інвентаризовані, обліковані, описані й оці-нені щодо стану (рівня трансформації), природно-історичної цінності тощо. На цій основі переважна частина степових ділянок має бути заповідана, а інша – зарезерво-вана як перспективна до заповідання. Саме така позиція лісівників, які не тільки не заці-кавлені в освоєнні вищевказаних земель, а й вважають, що настав час виправляти пара-доксальний дисбаланс, за якого чинна сис-тема ПЗФ у степових областях побудована на лісовій складовій (інколи на 75%), і зго-дом категорично відмовитись від цієї хибної практики.

Реалії та завдання лісівників у сьогодніш-ньому зруйнованому степу дещо інші і наба-гато складніші, ніж уявляє автор. Лісокуль-турний фонд (дані для Донеччини за остан-ні три роки) на 95% становлять еродова-ні землі з незначним відсотком пасовищ, які отримано лише тому, що вони вже непридат-ні для аграрного користування. Ступінь еро-дованості вражаючий – сильний і середній (відповідно 65 та 27%). При цьому степо-ву природу зруйновано давно, трансформо-вано глибоко і не лісівниками, яким протя-гом останніх півтора століття доводиться її відновлювати і стабілізувати. Для прикла-ду, на Донеччині в період масового лісовини-щення в байрачному степу було зрубано по-над 200 тис. га природних лісів, навіть про-

ведені пізніше масштабні лісокультурні ро-боти на площі понад 150 тис. га і дотепер не змогли компенсувати втрати лісового покри-ву. Повністю було дерегульовано гідрологіч-ний баланс території, який був визначений природою й еволюцією біоти. Вирубування лісів (а останні доходили до азовського узбе-режжя) в долинах степових річок та приля-гаючих до них яружно-балкових систем за-кономірно призвело до втрати самих річок і зневоднення величезних площ степу, а в ре-зультаті контролю над ерозійними процеса-ми. «Ремонт» природи здійснюється засоба-ми лісорозведення, хоча на досягнення по-казників оптимальної лісистості, навіть у се-редній перспективі, розраховувати поки що нереально. Проте нині більш-менш при-йнятний рівень екологічної безпеки, осо-бливо таких регіонів як Донбас, забезпечу-ється саме лісами. Останніх не вистачає для створення придатних для життя умов у ста-ропромислових постіндустріальних і пост-аграрних регіонах для зниження техноген-ного навантаження і детоксикації середо-вища, для здійснення «вуглецевої» місії, для запобігання остаточної втрати степових чорноземів тощо, тому зупиняти лісорозве-дення не можна. Отож екологам-радикалам варто радити глибше пізнавати природу степу, його ґенезу, первісний вигляд, склад і оптимально визначену природою організа-цію. Тоді, вірогідно неочікувано для авторів подібних публікацій, з’ясується, що бази-сом корінних ландшафтів степу був, є і буде ліс. Наостанок зазначимо, що на досліджу-ваних нами територіях ПЗФ нині активно протікають і наочно проявляються природ-ні процеси взаємозбалансування деревно-чагарникових і цілинних трав’янистих фор-мацій, які врешті-решт неминучо завер-шаться утворенням усталеного балан-су угідь сучасного степу. В кожній складо-вій останнього гарантовано отримують пра-во на життя рідкісні і цінні види аборигенної степової та лісової флори.�

Павло ВАКУЛЮК,професор, заслужений лісівник України

У Північній півкулі існує природно-кліматична зональність. У напрямі з Півночі на Південь виділяють такі

зони: полярна, тундра, лісотундра і лісова (зона тайги), лісостеп та степ.

Із доісторичних часів степи України були безлісними і це безлісся виплива-ло з самої природи цієї зони. Проте балки, байраки, крутосхили і заплави річок були вкриті лісами. До активного втручання лю-дини в природу степів лісистість дев’яти степових областей становила 20,6%. Про це свідчать численні історичні, картогра-фічні та інші матеріали, описи мандрівни-ків, а також праці видатних учених минуло-го академіка Д. І. Яворницького, В. В. До-кучаєва, А. О. Скальковського, Г. М. Ви-соцького та інших. На жаль, наші предки знищили майже всі ці ліси. Паралельно з їх знищенням, особливо в XIX ст., відбувало-ся суцільне розорювання цілинних степів і в багатьох районах навіть крутосхилів. Те-пер у степовій зоні залишилося кілька ці-линних ділянок, оголошених заповідника-ми (Хомутовський степ і Асканія-Нова). Очевидно, маючи на увазі саме ці ділян-ки, О. Василюк стверджує, що на сьогод-ні залишилося степів лише 1% від площі України.

Унаслідок знищення лісів, розорювання крутосхилів і надмірного випасу худоби еро-зія зруйнувала верхній родючий шар ґрунту. Наслідки такого господарювання наприкін-ці XIX ст. яскраво описали видатний росій-ський учений В. В. Докучаєв у книжці «Наші степи колись і тепер» і видатний український агроном О. О. Ізмаїльський в книжці «Як висох наш степ».

В. В. Докучаєв розробив геніальний план боротьби з посухами, пиловими бурями та водною ерозією. Чільне місце у цьому від-водилося створенню полезахисних лісових смуг, закріпленню і залісненню ярів та си-пучих пісків, а також залісненню крутосхи-лів, пошкоджених водною ерозією. Бажано, щоб кожен член Національного екологічно-го центру прочитав вищезгадані книжки та інші праці В. В. Докучаєва.

Починаючи з першої половини XIX ст. ентузіасти лісорозведення в степах І. І. Корніс, В. Є. Графф, В. П. Скаржин-ський та інші любителі природи почали створювати захисні лісонасадження, зо-крема полезахисні лісові смуги і засіюва-ти крутосхили. Громадськість високо оці-нила роботи з захисного лісорозведення. Царський уряд у 1899 році в складі Лісо-вого департаменту створив піщано-яружну організацію, яка займалася закріпленням і залісненням пагорбів, а також еродованих крутосхилів.

В. В. Докучаєв обстежив чорноземи України і встановив, що на початку XX ст. в них було 7–9% гумусу, а тепер залишило-ся 1,5–4,2%.

Майже 50% ріллі пошкоджується те-пер водною та вітровою ерозією. Річний приріст еродованих земель за даними Ака-демії аграрних наук становить 80–90 тис. га. Ерозією щорічно виноситься 500 млн т родючого ґрунту. Україна буквально втра-чає землю під ногами, а нація, яка допускає такі явища, немає майбутнього. На кожно-му гектарі ріллі, пошкодженому ерозією, землероби щорічно недобирають 10 ц зер-нових. Людина може бути здоровою лише тоді, коли в їжі, яку вона споживає є 61 вид мікроелементів, 16 вітамінів і 12 амінокис-лот. У сільськогосподарській продукції, яку

збирають на еродованих землях, вищезга-даного комплексу, вітамінів і амінокислот майже немає.

За останні 80–90 років Україні саме че-рез знесення ґрунту з крутосхилів і утворен-ня ярів зникли з лиця землі понад 20 тис. ма-лих річок.

Русла решти річок майже повністю зане-сені мулом, а вода в них непридатна не лише для побутових, а й промислових потреб.

В Україні часто спостерігаються сильні посухи, які завдають сільському господар-ству колосальної шкоди.

Для оздоровлення довкілля необхід-но на кожній водозбірній площі запровади-ти комплекс організаційних господарських, агротехнічних та лісомеліоративних заходів. Усе це дасть можливість перетворити по-верхневий стік води у підґрунтовий і припи-нити ерозію.

Для боротьби із посухами і суховіями, во-дою і вітровою ерозією вкрай необхідно ство-рити повну мережу полезахисних і прибереж-них лісосмуг, заліснити пошкоджені ерозією схили. Рівнинних степів лісівники не заліс-нюють. Якщо схили балок не пошкоджує вод-на ерозія, і там ростуть червонокнижні рос-лини, звичайно, заліснювати їх недоцільно. Балки і крутосхили вздовж річок, як правило, це не степові біотопи і не є останньою корін-ною природою степової зони, як стверджує О. Василюк. Балки і крутосхили не були і не мо-жуть бути степами. Завдання лісівників у сте-повій зоні повернути ліси на ті землі, на яких вони росли колись.

Для створення повноцінних лісонаса-джень украй потрібно забезпечити лісів-ників спеціальною технікою і під час об-робітку ґрунту під лісокультури запровади-ти комплекс вологонакопичувальних захо-дів, а також посилити пропаганду значен-ня захисних лісонасаджень. Екологи, і зо-крема, Олексій Василюк, мають крайню необхідність заліснення непридатних для сільськогосподарського використання зе-мель, створення повної мережі захисних лісонасаджень.�

І степ, і ліс

Коментар до статті Олексія Василюка«Ні степу, ні лісу!...»

Колонка мораліста

МІТЛА І ВИБОРИ

Павло СЕРГІЄНКО

Сьогодні, шановний мій читачу, до-зволю собі висловити деякі анти-демократичні думки, за що напе-

ред прошу вибачення. Та й самому трохи неприємно, бо наступаю, так би мовити, на горло власній пісні: я однозначно за ви-борність міських і сільських голів, депута-тів органів місцевого самоврядування. Та що більше живу, то бачу, що дуже часто їх виборність не є великим і незаперечним благом. Особливо тоді, коли не словом, а на практиці треба вирішувати пробле-му збереження довкілля. Ну, ось цієї не-ділі в Україні відбудуться місцеві вибори. Впевнений, що більшість із нас упродовж місяця виборчої кампанії наслухалась від кандидатів на голів сіл, селищ і міст чи-мало обіцянок навести лад, прибрати ву-лиці і сквери, щойно їх оберуть. Більше того, для багатьох з них ця тема була на першому місці. Часто-густо доходило до курйозів і маразму. У славному місті Ка-неві на Черкащині один постійний, але не дуже вдалий, здобувач мерського щастя цілий день власноруч підмітав централь-ну площу. Свою програму, так би мовити, підкріпив ділом.

І на минулих місцевих виборах було те саме, але результату немає: наші україн-ські міста і села, поля і ліси, м’яко кажу-чи, чистішими не стали. У чому ж спра-ва? Що, поголовно всі обранці позабу-вали свої обіцянки? Щоб відповісти на ці питання, спершу наведу приклад зі своєї журналістської практики. Років зо п’ять тому в газеті «Сільські вісті» була опуб-лікована моя стаття про нашу, українців, культуру. В ній я написав про діюче кладо-вище в одному з сіл Полтавщини, на яке, крім того, що, як тане сніг або йдуть зли-ви, тече вода з дороги і сусіднього поля, так ще й господарі прилеглої садиби ски-дають гній, який потім їхні ж кури розгрі-бають аж до найближчих могил. І ставив питання: «Чи є совість у цих людей, чи є влада в селі?» Хоча села не назвав, його влада здогадалась, про що йдеться, виді-лила матеріали, і односельці, і я з ними, толокою поставили паркан, зробили нові лави і столи. А ось із тими господаря-ми так ніхто принципово й не поговорив. Розбираючись (у цьому та інших подіб-них випадках), чому, я дійшов висновку, що середньостатичний сільський (місь-кий) голова не хоче йти на конфронта-цію з місцевими мешканцями, які викида-ють сміття на вулиці, узбіччя доріг, поля, в лісосмуги і ліси. Він не хоче наживати собі ворогів, які на наступних виборах ви-ступлять проти нього. А те, що він захоче бути і далі головою, сумніватись не треба. Адже головування дає йому статус держ-службовця, стабільну зарплату, гаранто-вану досить високу пенсію держслужбов-ця після двох термінів головування та інші преференції.

Отож посадовець на виборній посаді надані йому законом каральні функції, як правило, застосовувати не буде, а без них, хто б що не казав, не обійтись (безсовісні люди, негідники і мерзотники, на жаль, були, є і будуть). З іншого боку, особливо що стосується охорони довкілля і баналь-ного прибирання територій, щоб про-платити відповідні роботи, коштів у ньо-го бракує. Тому й викликає в мене сум-нів здатність цієї категорії обранців на-роду скрізь навести лад. Переконаний, що прибиральна епопея того канівського оригінала, навіть якщо він виграє вибори, вже закінчилась отим демонстративним маханням мітлою. Та запевняю, що я не за те, щоб нещадно всіх карати. Свій погляд на батіг (кару) і пряник (заохочення) ви-словлю в наступному номері.�

Пізнавайте природу степу

827 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоДИВОСВІТ

Друк: ТОВ «Новий друк»м. Київ, вул. Магнітогорська, 1

Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію

друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р

від 15.07.2010 р.

РЕДАКЦІЯ:Редактор В.В. Максименко

Відповідальний секретар І.І. КугноДизайн та верстка Р.І. Новіков

ЗАСНОВНИК:Державний комітет лісового

господарства України

ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИМ.Х. Шершун

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО»

Передплатний індекс: 49734

Тираж – 42 000 прим.

Іронічне перо

Коло Свароже

Популярна Україна

ВИДАВЕЦЬ:ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ»

м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-АТел.: (044) 235-31-36

info@ekoinform.com.uawww.ekoinform.com.ua

Сергій ГАЙДУК

Ще наприкінці XIX – на початку XX ст. Умань називали «Київ у мініатюрі». У місті, як і в столиці, багато свекрів, ставків,

парків, старовинних будинків, церков, пам’ятників. Умань, як Київ Дніпро,

річка Уманка ділить на дві частини. Можливо, хтось заперечуватиме

щодо таких порівнянь зі столицею, та унікальну красу знаного

дендрологічного парку «Софіївка», що в Умані, сподіваюсь, ніхто не

заперечуватиме.

Екскурс в історію

Перша писемна згадка про Умань, як про місто, датується 1616 роком. Умань нале-жить до небагатьох українських міст, яким було надано Магдебурзьке право (1760 рік). Із 1839 року Умань – центр військових посе-лень, місто військової адміністрації, чиновни-ків, купців та священиків. Відтоді почали за-будовувати середмістя. З другої половини XIX – початку XX ст. Умань стала дворянсько-купецьким містом: цегляні будинки, брукова-ні вулиці, що освітлювалися гасовими ліхта-рями. Статистична довідка «Умань – 1900» свідчить, що в той час це було культурно-просвітницьке місто. У минулому столітті міс-то розвивалось як промисловий центр вели-кого сільськогосподарського району.

Важко не звернути увагу на будинок Пе-дагогічного училища, в минулому Вищого міського народного училища, збудований за проектом відомого архітектора Владисла-ва Городецького. Цікавої архітектури будів-лі колишніх готелів «Лондон» і «Брістоль». 1899 року з Одеси до Умані було переведе-но Головне училище садівництва, яке зайня-ло сім споруд. Нині ці будівлі – пам’ятки ар-хітектури і належать Уманській сільськогос-подарській академії.

Архітектор – любовНаприкінці XIX ст. за наказом польсько-

го магната Станіслава Потоцького, котрий у той час володів Уманню, в пустельній місци-ні, на скелястих берегах річки Кам’янки було закладено на диво гарний парк. Спланував ландшафт й керував усіма роботами народ-ний зодчий-кріпак Заремба. Народ складав про цей парк легенди. Найправдоподібніша з них така: «Якось граф Потоцький прогулю-вався зі своєю дружиною, красунею Софією Вітт, околицями Умані. І вона сказала: Яким же дивовижним міг бути тут сад!» За чотири роки на тому місці виник надзвичайної краси парк із фонтанами, озерами, гротами, каска-дами, статуями, містками. Хіба можна не ми-луватися «Софіївкою»?

Прикрашають парк зразки китайської паркової культури, французькі альтанки, українська діброва. Деякі куточки «Софіїв-ки» облаштовані так, начебто це помешкан-

ня грецьких богів, героїв, письменників, фі-лософів. А головне місце в пантеоні паркових скульптур посідає не Зевс-громовержець, а хлопчик Амур. І хіба може бути якось інакше в парку кохання? Софія і Станіслав Потоць-кі розуміли, що не буває щастя без печалі. У парку є своя долина суму. Вони як пам'ять про передчасно померлу дівчину Гертруду з бідної родини – перше кохання графа, а та-кож про трьох померлих дітей Потоцьких. Ще в парку є Мертве озеро й підземна річка Стікс, водоспад, мармурова Венера, печера, у який потік води створює шум грому, же-невське озеро, венеціанський місток, а та-кож кавказька гірка, амстердамський шлюз, крітський кам’яний лабіринт… А ще високий фонтан у вигляді Змії, скульптури Орфея, Еврипіда, Париса, Аполлона, Меркурія…

Їхати з Києва до Умані менше трьох годин маршруткою. Відвідайте, вам обов’язково сподобається Київ у мініатюрі та пам’ятник коханню і таланту українських кріпаків.�

Найвеличніший пам'ятник коханню

Іван ПЕТРІВ

1 листопада – Свято Сварога, який є Праотцем усього роду Богів. Саме він викував для русичів перший плуг

і золоту обручку, тому є небесним ковалем (Творцем Світу і Людей), покровителем хлі-боробства і шлюбу.

Дід Сварог – це одна з іпостасей Небес-ного Всебатька – Рода, що разом із Матін-кою Сва – Рожаницею-Землею породили Всесвіт і все, що в ньому.

Сварог – Небесний Коваль. Його вва-жають покровителем цього таємничого ре-месла, що практично в усіх культурах люд-ства пов’язувалось із чародійством. Із Свя-

том Сварожим закінчується сезон пасту-хів – тож вони дякують Батьку Сварогу за минулий рік і просять допомоги на майбут-ній, коли отари переживуть зиму. Ковалі ж справляють своє свято у вузькому колі тих, хто причетний до професійних таємниць, дя-куючи найпершому Ковалю, який навчив людей обробляти залізо.

За повір’ям, саме в перший день листо-пада Сварог починає кувати Небесний Плуг, який він скине на Землю взимку на Різдво Коляди, у Зимовий Сонцеворот. Саме за да-рування людям плуга (тобто вміння оброб-ляти Землю) та ковальської майстерності найбільше його вшановують.

Також кажуть, що Сварог скував першу золоту обручку – і є покровителем чесного незрадливого шлюбу між чоловіком та жін-кою, що продовжує Дерево Роду.

Знак Сварога – золота сонячна Свар-га – свастика. Це святий символ небесно-го вогню та сили творення – могутньої сили, завдяки якій людина може, наче сам Сва-рог, власним розумом та вміннями створити

(сварганити) будь-яку річ, що підкаже її без-межна уява – ще один дарунок Богів своїм нащадкам. Це великі можливості – проте й велика відповідальність. Тож будьмо гідними наших божественних пращурів!�

Небесний Коваль починає кувати плуга

Саме за дарування вміння обробляти

землю люди найбільше дякують Сварога

ТРЕТЄ ОКОГ. У. МОРИНА

Потоки свідомості й підсвідомос-ті Степана Віщуна, після випадко-вого удару головою об бетонну пе-

регородку, помітно підсилились, і він по-чав бачити наскрізь все і всіх третім оком. Світ, в якому він жив раніше, до нещасно-го (а може, щасливого?) випадку, змінив-ся до невпізнанності. Одразу після трав-ми й лікарського діагнозу (струс головно-го мозку другого ступеня) Степан зрозу-мів усю безперспективність найближчим часом покращання свого життя, як і біль-шості українців. Не було жодних шансів на подолання хронічних політичної і еко-номічної кризи.

У Верховній Раді депутати будуть три-вати міжфракційні протистояння, опо-зиція, як і раніше, критикуватиме з при-воду і без будь-які дії правлячу коаліцію, ціни, як і раніше, зростатимуть, зарплатні й пенсії зростатимуть, одначе також лиш у чиновників.

Відтак на око Степанові потрапила су-сідка, яка символізувала вірність, презен-тувала якості зразкової жінки. Насправді ж символ незаплямованої репутації при-ймав потай від свого чоловіка Миколи Ва-сильовича, який часто бував у від’їзді, Ві-ктора Петровича – сусіда знизу, який не їздив у відрядження, холостяка.

Черговим побаченим став директор, який витрачав гроші фірми на вітер, за-довольняючи свої похітливі бажання з ді-вчатами у найдорожчих ресторанах та са-унах міста.

Далі – більше. Секретарка Наталя, зазвичай люб’язна, привітлива, як виявив Степан, була не зовсім тією, за яку себе видавала. Вона курила марихуану кілька разів упродовж робочого дня, ховаючись у вентиляційній камері, і перші десять хви-лин куріння билася в істериці, заливаю-чись сміхом. Інколи свій кайф вона поділя-ла з молодиком із маркетингового відділу.

Степанові позаяк вдалося підгледіти за діями свого сина Федора, ліцеїста пре-стижного навчального закладу міста. Він витрачав у гральних автоматах кишенько-ві й непомітно взяті з гаманця батька гро-ші. І, зрозуміло, не роздумував над тим, як тяжко дістаються вони батькові, який працює по 12–14 годин на добу, щоб пла-тити за його престижну освіту.

Найнеприємнішим з побаченого Сте-паном стало те, що його Катруся, інтелі-гентна жінка, яка читає класиків, коха-ється в музиці, не виправдала шанобли-вого ставлення до неї. Вона при чоловіко-ві талановито грала роль турботливої дру-жини, а з подругою під невигадливі мелодії й тексти, що звучать на радіо «Шансон», в компанії хуліганистого вигляду хлопців, розпивала пиво, горілку, тобто розслаб-лялася на повну.

Загалом після прозріння погляд Степа-на на близьких, колег та сусідів змінився настільки, що він не уявляв, як з цим далі жити. Для нього завжди були важливими щирі, чесні, довірливі стосунки між людь-ми. А тут – зворотний бік життя, що не збігався з його мораллю й етичними прин-ципами.

З роботи Степану довелося звільнити-ся через директора та секретарку, яким він тицьнув на їх ґанджі. Скаржитися власни-кові фірми не став. З дружиною розлу-чився через подвійні стандарти її пове-дінки. Зареєстрував власну фірму з на-звою «Третє око» й став відкривати лю-дям очі на їх близьких, рідних, співробіт-ників, партнерів по бізнесу тощо. Роботи й грошей вистачало. Ось так травма голо-ви круто змінила життя Степана Віщуна.�

Сварог