13 жовтня 2010 року, № 6 www.ekoinform.com.uaВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

5стор.

КНИГА СПАСІННЯПРИРОДІ ДОПОМОЖЕМО І КОРИСТЬ МАТИМЕМО4

стор.

ШАЛАНДИ ПОВНІ... ЦЕЛОФАНІУСУ3

стор.

ПОДІЇ

4 жовтня стався вибух на греблі резерву-

ара з так званим «червоним шламом»

на великому підприємстві з виробни-

цтва алюмінію «Ajkai Timfoldgyar Zrt.» – за

160 кілометрів на захід від Будапешта. За да-

ними голови місцевих рятувальників Дьєрдя

Бакош, вилилося 600–700 тис. куб. м ток-

сичних відходів.

У трьох областях, що постраждали під

час розливу відходів (Веспрем, Ваш і Дьйор-

Мошон-Шопрон), оголошено надзвичайний

стан. У населеному пункті Девечер було за-

топлено близько 400 будинків, вулиці Ко-

лонтар виявилися покриті двометровим ша-

ром отруйної рідкої маси. Потік із технічни-

ми відходами в деяких місцях залив житлові

будинки під саму стелю. Крім того, було по-

шкоджено газопровід високого тиску, при-

пинено рух залізничного транспорту. Чер-

вонястий лужний намул потрапив також на

поля, а також накрив густим шаром сади та

городи селян. Ліквідатори побоюються, що,

коли волога цієї лужної маси почне випаро-

вуватися, це небезпечно позначиться на ди-

ханні людей, а пилюку вітер може рознести

на значну відстань.

Загинуло семеро, ще одну вважають без-

вісти зниклою. Всього в результаті аварії

травми та хімічні опіки отримали близько

120 осіб, з них 40 – у важкому стані.

Міністр у справах навколишнього середо-

вища Угорщини Золтан Іллеш оголосив, що

повна ліквідація наслідків аварії може три-

вати «багато місяців і коштувати десят-

ки мільйонів євро». До речі, Угорщина по-

просила в ЄС допомоги в ліквідації наслідків

лиха. Однак розраховувати на фінансову до-

помогу не варто, бо Єврокомісія надає таку

підтримку лише за умови, якщо в країні ста-

лося природне стихійне лихо, а не техноген-

на катастрофа.

Президент України доручив уряду допо-

могти Угорщині ліквідувати наслідки розли-

ву токсичних речовин. У разі потреби наді-

шлють гроші, обладнання та українських фа-

хівців. При МНС України створено опера-

тивну групу з моніторингу ситуації, яка по-

відомляє, що токсичні речовини можуть по-

трапити до нас за два тижні.

Допомога допомогою, але треба зверну-

ти увагу на власні подібні об’єкти. Екологи

переконані, що кілька подібних до угорсько-

го потенційно небезпечних сховищ є також в

Україні: у Калуші, Миколаєві та Запоріжжі.

У Запоріжжі, як стверджують експерти, на-

віть тече червона річка. Ще гірша ситуація

у Дніпродзержинську. Там розташоване схо-

вище уранового виробництва. До того ж бу-

дувалося воно ще за радянських часів, коли

зрозумілих стандартів та схем зберігання та-

ких токсичних речовин не існувало. А в Калу-

ші, що в Івано-Франківській області, яке не-

щодавно було проголошене зоною екологіч-

ного лиха, триває ліквідація токсичних відхо-

дів, що залишилися після радянського хіміч-

ного виробництва. До кінця року мають ви-

везти понад 11 тис. т токсичних відходів. Там

також є кілька резервуарів із відходами хі-

мічного виробництва, які потрібно укріплю-

вати та модернізовувати. До речі, під час по-

вені 2008 року у хвостосховищі № 2 рівень

води сягнув верхнього скосу дамби, що мо-

гло спричинити прорив, однак обійшлося...

Та чи обійдеться наступного разу?�

Коли чекати біди?Угорська катастрофа

може повторитисяв Україні

Україна приєдналася до світової екоакції

У неділю, 10 жовтня, Україна приєдна-

лася до «Global Work Party» – глобаль-

ного святкування всесвітнього Дня дій

на захист клімату – найбільшої в історії

практичної екологічної акції під гаслом

«До роботи!».

У столиці розпочалося свято о 10:00

спільним духовним служінням в різних

релігійних храмах та духовних центрах та

продовжилося о 12:30 на Михайлівській

площі акцією «Відкрий своє серце Пла-

неті». Під 350 ударів дзвонів, які сим-

волічно прозвучали на дзвіниці Свято-

Михайлівського Золотоверхого монасти-

ря, представники різних релігій та куль-

тур відкрили велике полотняне серце, на

якому усі бажаючі могли написати своє

освідчення в коханні до Землі та намалю-

вати будь-що. Після того як розмалюва-

ли, активісти Українського кліматичного

руху танцювали навколо полотна та спі-

вали пісень.

Продовжили цю глобальну подію у

Маріїнському парку, де організували

ФріМаркет – безкоштовний обмін ви-

користовуваними речами. Люди обмі-

нювалися книжками, одягом, іграшка-

ми. Там можна було за кілограм маку-

латури отримати стильну еко-торбинку.

До речі, протягом дня проходив конкурс

«Чемпіон зі збору макулатури» (пра-

цювали 8 приймальних пунктів компанії

КиївМіськ ВторРесурси).

Однак цим програма не обмежилася.

У столиці відбулися мистецька акція «Ве-

лосипедисти малюють велодоріжку», ви-

ставка соціальної реклами на тему змін

клімату (розфарбування еко-торбинок за

участю відомих українських художників),

дегустація та майстер-клас із приготуван-

ня вегетаріанських страв, презентація ви-

робів з офісних відходів, кінопоказ для

учасників акцій у Києві.

Акцію підтримали також в усіх регіо-

нах України, де люди прибирали парки,

висаджували дерева, малювали графіті,

збирали одяг та інші речі для дітей-сиріт,

розповсюджували еко-торбинки у супер-

маркетах, проводили велопаради, демон-

стрували тематичні фільми.

До речі, на даний момент до «Global

Work Party» вже приєдналось 187 країн

світу (понад 6390 акцій) і перелік щодня

поповнюється.�

Порт Миколаївського глиноземного комбінату.Все той же червоний колір тривоги

ЗемляВодаПовітряВогоньЛюдина

Фот

омон

та

ж І

вана

Куг

на

213 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоТРИВОЖНИЙ СВІТ

Вадим СІВАК

Міністерство з надзвичайних ситуа-

цій України ініціювало позаплано-

ву перевірку Миколаївського гли-

ноземного заводу й Запорізького алюмініє-

вого комбінату. Саме на цих підприємствах

можливе повторення техногенної катастро-

фи, що сталася в Угорщині.

В Україні є два підприємства, де може

повторитися техногенна катастрофа, ана-

логічна угорській. Це Запорізький алюмі-

нієвий комбінат і Миколаївський глино-

земний завод. На першому розташовуєть-

ся недіюче шламосховище обсягом 5–6

млн. куб. м. Друге підприємство переро-

бляє глиноземні і складує відходи перероб-

ки у двох сховищах загальним обсягом по-

над 20 млн. куб. м.

Як відзначають експерти, сховища на укра-

їнських комбінатах ще небезпечніші для еко-

логії, ніж угорські. Справа в тому, що на угор-

ському підприємстві 20% відходів зберігалося

в рідкому вигляді, а 80% – у сухому. На Ми-

колаївському глиноземному це співвідношен-

ня становить 50 на 50. «Наші шлами рідкіші і

у випадку аварії ці отрутні відходи швидше по-

траплять у навколишнє середовище», – пояс-

нює перший заступник глави Всеукраїнської

екологічної ліги Тетяна Тимочко.

Крім того, на Миколаївському підпри-

ємстві ще й більші обсяги складованих від-

ходів. Не так давно на заводі було введено

в експлуатацію вже друге шламосховище,

площею 150 га. А на діючому понад 30 років

сховищі № 1 накопичилося близько 20 млн.

куб. м червоного шламу, який у разі аварії

потрапить спочатку до Бугського лиману, а

вже з нього до Чорного моря. «Якщо ста-

неться аварія, то земля на місці катастрофи

на десять років буде просто мертва. Ґрунто-

ві води також сильно постраждають, не го-

ворячи про екологічну катастрофу в Чорно-

му морі», – відзначає Тетяна Тимочко.

Нагадаємо, у п'ятницю перший віце-

прем'єр-міністр Андрій Клюєв підписав

указ про створення урядової комісії, яка

перевірятиме всі стратегічно небезпечні

об'єкти в Україні з метою запобігання ката-

строфі, подібній аварії на глиноземному за-

воді в Угорщині. Як повідомив нашій газе-

ті головний фахівець відділу екологічної ін-

спекції МНС Юрій Чайковський, урядова

комісія повинна відзвітувати перед Кабмі-

ном до 1 листопада 2010 року.

Довідка. Аварія на алюмінієвому за-

воді в Угорщині сталася 4 жовтня 2010 р.

У результаті вибуху на заводі було зруй-

новано греблю, що стримувала резерву-

ар з отруйними відходами. Відразу кіль-

ка населених пунктів виявилися затопле-

ні червоним шламом – нерозчинним оса-

дом, що утворюється під час виробництва

глинозему.

Червоний шлам сам по собі неотруй-

ний, і безпечний для здоров’я й екології.

Однак у виробництві глинозему застосо-

вується лужний розчин, і саме він небез-

печний. Луг викликає опіки шкіри, слизо-

вих оболонок. Важкі метали, що містять-

ся в шламі, спричиняють зниження інте-

лектуального розвитку, уваги в дітей; у до-

рослих – підвищення артеріального тис-

ку, затерплість або поколювання в кін-

цівках, м’язовий біль, головний біль, біль

у животі, зниження пам’яті й імунітету,

недокрів’я, ураження печінки й нирок.�

ПОДІЇ

АВАРІЯ В УГОРЩИНІ СПРОВОКУВАЛА

ПОЗАПЛАНОВУ ПЕРЕВІРКУ НА

МИКОЛАЇВСЬКОМУ ГЛИНОЗЕМНОМУ

ЗАВОДІ

Україна має свій шлам

Нове укриттядля об’єкта «Укриття»

На Чорнобильській АЕС завершили-ся роботи з вивантаження відпрацьовано-го ядерного палива з третього блока стан-ції. Це було необхідною умовою виконан-ня проектів, пов'язаних із будівництвом нового безпечного конфайнменту (НБК).

Завершився перший етап забивання паль для фундаменту майбутнього НБК. Будівництво НБК іде за графіком, і до 2013 року планується перетворити об'єкт «Укриття» на екологічно безпечний.

Згідно з концептуальним проектом, до складу НБК входять: основна спору-да (арочна конструкція), фундаменти, західна та східна торцеві стіни, необхід-ні забезпечуючі і допоміжні стіни, а та-кож технологічний комплекс, який вклю-чає ділянки дезактивації, фрагментації й упаковки, саншлюзи, майстерні й інші тех приміщення. 2011 рік оголошено ро-ком Чорнобиля, про це заявив Президент України Віктор Янукович, перебуваючи в США. Наступного року в Україні відбу-деться міжнародна Конференція, присвя-чена 25-й річниці Чорнобильської ката-строфи. Наразі на ЧАЕС активізувались роботи за міжнародними програмами.�

70 тонн пестицидів буде вивезено з Херсонщини

Державне підприємство «Національ-

ний центр поводження з небезпечни-

ми відходами» при Міністерстві охоро-

ни навколишнього природного середови-

ща України розпочало роботу з вивезен-

ня пестицидів із території 4 районів Хер-

сонської області – Новотроїцького, Ве-

ликолепетиського, Чаплинського та Іва-

нівського. Протягом тижня 70 т отруй-

них добрив буде відправлено до Польщі

спеціалізованим транспортом та утилі-

зовано компанією SARPI. Кошти на зне-

шкодження виділено з Державного фонду

охорони навколишнього природного се-

редовища України.

За словами директора ДП «Націо-

нальний центр поводження з небезпечни-

ми відходами» Андрія Любимова, на да-

ний момент пестициди відбирають та за-

тарюють. Після звільнення складів від

небезпечних речовин, їх буде оброблено

спеціальним розчином з метою знезара-

ження.

Нині на території Херсонської облас-

ті зберігається близько 1,5 тис. т небез-

печних хімікатів. Згідно з програмою

Мін природи, до кінця 2011 року передба-

чається очистити 10 регіонів України та

знищити понад 4 тис. т пестицидів.�

Федір ВАДИМЕНКО

Французька громадськість отримала

конфіденційні документи одного з

найбільших виробників ядерних ре-

акторів, компанії Electricity d’France (EDF),

у яких йдеться про небезпеку її найновіших

ядерних реакторів.

Французька організація «Sortir du nuceaire», яка виступає за відмову від атом-

ної енергії, отримала внутрішні докумен-

ти компанії EDF, в яких зазначено, що кон-

струкція корпусу найновішого атомного ре-

актора (типу EPR – European Pressurized Reactor) у Фламанвілі може призвести до

аварії. Що ще гірше, відповідно до службо-

вої записки, написаної керівником відділу

ядерного палива компанії EDF у 2001 році,

аварія чорнобильського типу можлива на

всіх французьких атомних реакторах.

Документи компанії EDF засвідчують,

що зварні шви і марка сталі, яка викорис-

товується в деяких частинах реактора EPR

у Фламанвілі, можуть стати причиною про-

тікання. EDF вважає, що витік може, на-

томість, спричинити розплав ядра реакто-

ра. Ця марка сталі і зварні шви використо-

вуються у 89 місцях корпусу, що є критич-

ним для безпеки реактора, оскільки йдеть-

ся про систему його аварійного відключення.

Документи доводять, що інженери EDF сві-

домо порушили французьке законодавство,

пов’язане з атомними об’єктами.

Для організації «Sortir du nucleaire» ви-

сновок очевидний: компанія EDF наполягає

на політиці, яка жертвує безпекою заради

прибутку. З урахуванням катастрофічних на-

слідків аварії, таке ставлення важко зрозумі-

ти та пробачити.

«Ядерна промисловість усього світу нині

робить ставку на так званих реакторах тре-

тього покоління, які, буцімто, навіть теоре-

тично унеможливлюють позапроектну ава-

рію. Витік інформації компанії EDF красно-

мовно свідчить: безпечних реакторів не іс-

нує. Атомна енергетика може працювати,

тільки нехтуючи безпекою», – прокоменту-

вав подію «Природі і суспільству» Артур Де-

нисенко, координатор енергетичних програм

Національного екологічного центру України.

Довідка. Реактори типу EPR умовно від-

носять до третього покоління реакторів та

вважають найбільш безпечними у світі. У

світі ведеться будівництво лише двох реак-

торів цього типу – Олкілуото-3 (Фінлян-

дія) та Фламанвіль (Франція). В обох про-

ектах вже тепер значно перевищено пла-

нові терміни будівництва, а вартість щоро-

ку зростає.�

Ядерна тривога у Франції

Оманлива ідилія запорізького комбінату

313 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство ДОВКІЛЛЯ

Микола ПУГОВИЦЯ

Коли вчені Інституту біології південних

морів з науково-дослідною метою ви-

ходять у море, вони вважають, що їм

усміхнулося щастя. Воно й справді щастя

– взяти участь в експедиції. Якийсь десяток

років тому в рейси вирушали регулярно, а

тепер на службі в української науки залиши-

лося два, а може, вже й одне спеціалізоване

судно. Проте йдеться не про те. Покидаючи

берег у мажорному настрої, вчені мужі по-

вертаються додому в мінорному. По-іншому,

певно, й бути не може, адже об’єкт їхньо-

го вивчення і дослідження – Чорне море –

смертельно хворий. За останні десятиліття

його перетворили на зливну яму, в якій заги-

нуло, за приблизними підрахунками, вже по-

над 60 млн. т живих організмів.

Ще 1967 року в севастопольських бух-

тах водилися устриці, креветки, нині в під-

водних долинах немає навіть мідій. Зникли

навіть молюски, стійкі до забруднень. Якщо

спуститися з апаратурою на дно ялтинської,

алуштинської, феодосійської (перелік мож-

на продовжувати) акваторій, побачимо дуже

бідний їх набір. Зате сміття на морській гли-

бині цілі гори. Там живе лише целофаніус, –

сумно жартують гідробіологи.

Що ж, повертатися герою відомого шля-

гера Кості до Одеси уже не з шаландами, по-

вними кефалі, а це-ло-фа-ні-у-су. Приїхали,

як-то кажуть.

Целофан на дні моря, целофан на суходо-

лі. Куди не глянеш – поліетиленові пакети.

Вони розкладаються впродовж десятиліть,

тому істотно забруднюють ґрунти та води, по-

гіршують екологію. І так у всьому світі. Отож,

Україна не виняток. Проте цивілізований світ

уже б’є на сполох, шукає вихід із тупикової

ситуації. Американці підрахували і жахнули-

ся: щороку в країні використовується близько

14 млрд. поліетиленових пакетів – приблиз-

но по 425 мішків на людину. Лише п’ять від-

сотків з них переробляється, а решта, у кра-

щому разі, закопується на звалищах, у гіршо-

му – підхоплюється вітром.

Від констатації фактів Америка перехо-

дить до дії. Десь збільшують ціну на пакети

з поліетилену, десь припиняють їх виробни-

цтво. Влада Каліфорнії, наприклад, розроби-

ла спеціальний закон, відповідно до якого ко-

жен такий пакет обкладатиметься податком у

два центи. А в трьох містах штату Аляска вза-

галі заборонили безплатно роздавати паке-

ти – власники магазинів перейшли з поліети-

ленових мішків на паперові упаковки, та про-

понують покупцям приносити з собою паке-

ти багаторазового використання. Паралель-

но у поті чола працюють вчені: розробляють

матеріали, які б якомога швидше могли роз-

кладати мікроорганізми. На лихо, ціна аль-

тернативних мішків у три-п’ять разів вища.

Надії пов’язують із новими технологіями, які

ось-ось з’являться, і тоді зменшиться їхня

вартість.

Вважається, що піонером серйозного за-

хисту навколишнього середовища від полі-

етиленових пакетів є влада Ірландії. Ввів-

ши п’ятнадцятицентовий податок на мішки,

в країні скоротили їх використання більш як

на мільйон штук. Схожі заходи за ірландця-

ми вжили в Бангладеш і на Тайвані, оголоси-

ли про готовність вести податкову боротьбу

Австралія, Шотландія, Китай. В останньому

покупцям у магазинах уже пропонують за-

мість поліетиленових пакетів дешеві госпо-

дарські сумки з натурального матеріалу за

шість центів. Купують.

Звичайно, то непросто – змусити спожи-

вачів відмовитися від таких зручних «куль-

ків» чи платити за них дорожче. Як і забо-

ронити виробникам випускати целофанові

мішки чи стягувати з підприємців непомір-

ний збір. Заборониш в одному місці – заве-

зуть з іншого. До того ж більш дешеву про-

дукцію. Однак ті, хто по-справжньому дба-

ють про природу, відступати не збирають-

ся. В країнах-ініціаторах руху проти поліети-

ленової тари та упаковки розгорнули широ-

ку роз’яснювальну роботу серед населення. І

це дає свої плоди.

В Україні аналогічного руху поки що не

спостерігається. Може, проблема нас не

стосується? Огляньмося навкруги. Якщо не

схаменемось, не перейдемо від слів до справ

у царині захисту довкілля – невдовзі потоне-

мо в безмежному океані целофаніусу та ін-

ших відходів.

...І насамкінець. Інформаційні агенції по-

відомили: острів Кенгуру на півдні Австра-

лії став першим у світі островом, вільним від

поліетиленових пакетів. Процес звільнення

швидкими темпами триває в Ірландії.

Чому б Україні не бути третьою?�

Шаланди, повні… целофаніусу

Анатолій СТРІЛЬЧУК

Восени дерева за щедроти літа платять

золотом. Ми сидимо на лаві неподалік

правічного дуба. По сусідству – ба-

гряний клен скидає листя. Воно, немов зо-

лоті монети, кружляє й опускається на зем-

лю на вже пожухлу траву і підростаючі са-

джанці ялини.

– Знову осінь, – говорить мій співроз-

мовник Василь Пилипович Присяжнюк. –

Здається ж, тільки вчора сніг зліз... За що-

денними клопотами не помітив, як те літо

промайнуло...

Із лісничим Баранівського лісництва Ба-

ранівського лісгоспу, що на Житомирщині,

Василем Присяжнюком ми знайомі давно. Я

пам’ятаю, як колись він ще юнаком прийшов

у це лісництво. Працював на різних посадах,

був помічником, а згодом і лісничим. Це ліс-

ництво має свої особливості, бо ж розкину-

лося майже на десяти тисячах гектарів зе-

мель. Там чимало лісів, які, так би мовити,

підійшли до вікової межі. Відтак, обсяги лі-

совідтворення досить чималі.

Лісництво має славні традиції. У ньому

працює 50 чоловік. Чимало там трудових ди-

настій, які пов’язали долю із лісом. Скажімо,

Михайло Дмитрович та його син Олександр

Михайлович Стельмахи працюють єгерями.

Гарним прикладом стала також сім’я Ільчуків,

Олексій Назарович, старший майстер та його

дружина –лісокультурниця Валентина Ми-

колаївна. Приємно, що й сім’я Василя Пи-

липовича працює в лісі. Його син Сергій Ва-

сильович та невістка Олена Іванівна – одні з

кращих працівників виробництва.

До речі, і брат Присяжнюка Олександр

Пилипович нині майстер нижнього складу на

лісозаводі. Він має неабиякий досвід роботи

в лісі, був лісником і обіймав інші посади.

– Головне, – підкреслює під час нашої

розмови лісничий, – це лісорозведення.

Причому хочеться не просто відновити ліс,

а робити це високоякісно, цінними порода-

ми дерев. Приміром, де росла береза чи оси-

ка – посадити сосну, а на багатших ґрунтах

створити дубові ліси. Потрібен фаховий під-

хід. Сама природа з цим не впорається. І в

цих словах досвідченого лісника є резон, бо

ж тільки цього року весною було висаджено

лісів на 45 га площ, де велася вирубка. При-

живлюваність – 100-відсоткова, бо там дру-

жать із новітніми технологіями садіння лісу,

його догляду, обробітку.

Місцеві мешканці підтримують лісівни-

ків. Навесні, коли проводиться всенарод-

на толока по висадженню саджанців, багато

жителів міста Баранівки вважають за честь

взяти участь у цій благородній справі. На-

тхненником є, звичайно, шкільне лісництво,

яке ось уже впродовж багатьох років сла-

виться добрими справами не тільки в облас-

ті, а й в Україні. Воно стало переможцем різ-

номанітних конкурсів та змагань.

Сам Василь Пилипович до спілкування із

школярами має особливий хист: він бачить у

них не тільки підростаюче покоління, а май-

бутніх фахівців, якщо хочете, то й фанатів

своєї справи.

А це й не дивно, бо ж і сам захопився лісів-

ничою справою ще в дитинстві. Батьківський

будинок стояв у знаному в Україні селі – Жа-

бориці. Там босоніж колись змережила сте-

жини маленька Леся Українка. Там, як вона

потім нагадає матері, – Олені Пчілці – у її

пам’яті зародилася ота «Лісова пісня»...

Тож лісівники цього підрозділу, насампе-

ред, дбають про лісорозведення.

– Ми постійно працюємо, – говорить

Василь Пилипович, щоб забезпечити себе

та й інші лісництва і навіть лісгоспи гарним

посадковим матеріалом. Тепличний комп-

лекс, розсадники, комора, де зберігається

насіння сосни, дуба, ялини, модрини (чого

тільки там нема!) радують око. Хтось під-

рахував, що в трилітровій банці зберігаєть-

ся насіння, яке можна висадити на 10 гек-

тарах.

Нині близько сотні гектарів можна заса-

дити саджанцями, які підростають у тепли-

цях і розсадниках.

Тож і невипадково, нещодавно на базі

ДП «Баранівське лісомисливське господар-

ство», яке очолює досвідчений лісівник Ана-

толій Олександрович Остудімов, проводи-

лася колегія Державного комітету лісово-

го господарства України. Найвищу оцінку

одержало Баранівське лісництво, що проде-

монструвало найновітніші технології не тіль-

ки висаджування лісових культур, а й догля-

ду за ними.

Стає радісно на душі, коли знаєш, що лі-

сом опікуються такі люди як Василь Пили-

пович Присяжнюк – людина щира, відкри-

та, яка не боїться сказати правду у вічі, за-

вжди може прийти на допомогу, розрадити і

втішити.

– Взагалі, – каже він, – мені спокій

тільки сниться. Оце, думалося, підростуть

онуки (а їх аж троє у Присяжнюка), відпочи-

ну. Та де там. Вперед, і тільки вперед.

Він не розказує, що виконує чимало гро-

мадських доручень. Він, до речі, є членом

Народної Партії України, якій довіряють.

Василь Присяжнюк знає, що треба вірити у

мудрість людей.�

Вірити у мудрість людейСпокій тільки сниться

Людина чесної праці

«Зелений» щоденник

Фот

о Л

юдм

или

Кол

есни

ково

ї

Що там на дні морському?.. Целофаніус

Василь Присяжнюк у сховищі насіння. У цих банках – майбутні діброви...

413 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоТЕХНОЛОГІЇ

Інна РОЙ

Надмірне «цвітіння» води, яке ми

спо стерігаємо на наших водоймах,

зокрема на Дніпрі, останнім часом

необхідно розглядати як біологіч-

ний сигнал негараздів у гідросфері. Це при-

родна реакція водоростевих угруповань еко-

системи на зміну екологічних умов функціо-

нування.

Проблема збереження чистоти і високої

якості природних вод найактуальніша і чи не

найскладніша проблема сьогодення. З прин-

ципової точки зору інтенсивність «цвітіння»

може і повинна регулювати людина.

Вода – найцінніший ресурс. Вона віді-

грає унікальну роль у процесах обміну речо-

вин, що лежать в основі життя людини. По-

треби у воді величезні і щороку зростають.

Дефіцит прісної води в деяких регіонах нині

став світовою проблемою.

Колообіг води у природі – це довгий шлях

її руху. Протягом усього шляху вода сама

здатна очищатися від забруднень – продук-

тів гниття органічних речовин, розчинених

газів і мінеральних речовин, завислого твер-

дого матеріалу. Але ця здатність самоочи-

щення не безмежна. І вже сьогодні ми піді-

йшли до цієї межі впритул.

За останні роки екологічні системи пе-

ревантажились величезною кількістю за-

бруднюючих речовин, від яких вже не здат-

ні захистити себе самостійно. І в переважній

більшості це неочищені або погано очище-

ні стічні води.

Якщо в ґрунт потрапляє небагато забруд-

нюючих речовин, ґрунтові мікроорганіз-

ми ефективно їх утилізують, використовую-

чи поживні речовини. Таким чином у сусід-

ні водотоки просочується вже очищена вода.

Проте якщо нечистот багато, ґрунтові мі-

кроорганізми не можуть їх повністю транс-

формувати. В такій ситуації полютанти по-

трапляють у воду, де на їх окислення витра-

чається кисень. Створюється біохімічна по-

треба в кисні. Чим вищий цей показник, тим

менше кисню залишається у воді для живих

організмів, особливо для риб. І тоді через не-

стачу кисню вмирає все живе у воді. Вода на-

буває статусу біологічно мертвої, в ній зали-

шаються тільки анаеробні (здатні жити без

вільного кисню) бактерії, деякі види яких

виділяють сірководень. І без того «мертва»

вода набуває гнильного запаху і стає непри-

датною для людини і тварин.

Майже такий самий механізм впливу на

водойми і погано очищеної стічної води з ви-

соким рівнем сполук азоту та фосфору. Ці

біогенні речовини стимулюють ріст отруй-

них синьозелених водоростей (ціанобакте-

рій), які виділяють токсичну речовину – мі-

кроцистин, небезпечний для риб та інших

водних мешканців. Зростає захворюваність

рибного стада, особливо ураження гельмін-

тами. Знижуються смакові якості мешканців

водного середовища. Порушуються шляхи

міграції риб, руйнуються кормові угіддя, не-

рестовища тощо.

Серед багатьох механічних, фізико-

хімічних, біологічних та екологічних методів

пригнічення масового розвитку ціанобакте-

рій найдієвішим є екологічний метод, оскіль-

ки він дає можливість позбутися від причин,

а не від наслідків «цвітіння» води.

Одним із ефективних способів поліп-

шення екологічного стану річки Дніпро та

прилеглих територій, зменшення витрат на

очистку води до ДСТУ «вода питна», збіль-

шення продуктивності риби, а також вико-

ристання відходів біотехнологічного про-

цесу в галузях сільського і лісового госпо-

дарств є використання синьозелених во-

доростей, зібраних під час «цвітіння», для

отримання біогазу (застосування альтерна-

тивних енергоджерел).

Класична технологія отримання біогазу

(клар-газ) з органічних відходів агрогенно-

го походження ґрунтується на симбіотичній

взаємодії трьох груп мікроорганізмів, вна-

слідок чого відбувається процес продуку-

вання метанобактеріями Methanobacterium formicicum та Methanospirillum hungati су-

міші газів з переважанням метану (до 60%)

та домішками інших газів (азоту, кисню, вод-

ню та монооксиду вуглецю).

В основу запропонованого способу по-

кладено розробку методу очищення поверх-

невих вод від синьозелених водоростей шля-

хом збору та використання їх концентро-

ваної біомаси як субстрату для отриман-

ня клар-газу (природний метод отримання

альтернативних джерел енергії). Метод ба-

зується на біотехнології метанового «бро-

діння», а також забезпечує належний рі-

вень якості води при економії енергоресур-

сів. Використання як сировини для виробни-

цтва біогазу синьозелених водоростей – но-

вітня й оригінальна розробка, що не має сві-

тових аналогів.

Крім екологічного та енергозберігаючо-

го ефекту цього способу, доречно також за-

значити його відносну дешевизну та широ-

кі межі регулювання розміру капіталовкла-

день на початкових етапах впровадження

біотехнології (залежно від обраних масш-

табів виробництва). Одна з переваг запро-

понованої технології – проста будова кон-

струкцій для збору водоростей, водонепро-

никних цистерн (дайджестерів) та газозби-

рального обладнання, які використовують-

ся для отримання та накопичення біогазу,

що дає змогу впроваджувати дану біотехно-

логію навіть у межах невеликих приватних

господарств.

Метанове «бродіння» відбувається у во-

донепроникних цистернах з бічним отво-

ром, через який подається ферментований

субстрат (концентрована біомаса ціанобак-

терій). Над дайджестером міститься цилін-

дричний контейнер для збирання біогазу.

Нависаючий купол над ферментуючою су-

мішшю це – контейнер, що перешкоджає

проникненню всередину повітря, оскільки

процес повинен відбуватися в анаеробних

умовах. У газовому куполі міститься трубка

для відведення клар-газу. Дайджестери ви-

готовляють із глиняної цегли, бетону чи ста-

лі. Купол для збирання газу може бути виго-

товлений із нейлону. В цьому випадку його

легко прикріплювати до дайджестеру. Біо-

газ наповнює нейлоновий мішок, який за-

звичай з’єднаний із компресором для підви-

щення тиску газу.

Запропонований спосіб отримання біо-

газу (клар-газу) із синьозелених водо-

ростей (ціанобактерій) відрізняється ти-

пом використаного субстрату (біомаса ці-

анобактерій) і кількісним складом біога-

зу (збільшення вмісту метану за рахунок

зменшення сірководню і двооксиду вуг-

лецю). Технічним результатом є отриман-

ня суміші газів у розрахунку: понад 700 мл

із 1 дм3 концентрованої біомаси субстра-

ту протягом тижня при оптимальній тем-

пературі 20–30 °С) – з кількісно-якісним

складом отримуваного продукту: метан

(≈ 65%), двооксид вуглецю (≈ 30%), сірко-

водень (≈ 1%), інші гази (≈ 4%). Наразі за-

значений спосіб захищений деклараційним

патентом.�

Природі допоможемоі користь матимемо

Альтернативні енергоресурси

на захисті водних екосистем

П'ята частина всіх рослин планети

перебуває на межі зникнення

Британські вчені встановили, що ко-жен п'ятий із 380 тис. видів рослин пере-буває на межі зникнення через діяльність людини.

Співробітники британських Коро-лівських ботанічних садів у Кью, Музею природознавства в Лондоні та Міжнарод-ного союзу охорони природи провели до-слідження, в ході якого було встановлено, що понад 22% видів рослин належать до вимираючих або уразливих груп чи пере-бувають на межі зникнення.

Однак найбільшу загрозу природно-му середовищу існування завдає викорис-тання рослин у сільському господарстві.

Крім цього, дослідники також зазна-чають, що флора Землі потерпає від бу-дівництва, вирубування лісів і розведення домашньої худоби. Найбільш постраж-далими районами є тропічні ліси, напри-клад, у Бразилії.

«Ми не можемо просто сидіти і диви-тися, як зникають цілі види, адже росли-ни – джерело життя на землі. Всі твари-ни залежать від них, і ми також», – сказав директор Ботанічного саду Стівен Хоппер.

Нагадаємо, раніше повідомлялося, що біологи скоротили список відомих на сьо-годні видів квіткових, або покритонасін-них рослин більш ніж удвічі – на 600 ти-сяч видів.�

ПОДІЇСтворено рослину-

сенсор, що визначає рівень забруднення

Сибірські вчені створили трансгенну рослину, що дає можливість визначити рі-вень забруднення навколишнього середо-вища важкими металами, повідомив ди-ректор Інституту цитології й генетики Си-бірського відділення РАН, академік Ми-кола Сагайдаків.

«Це так звана рослина-сенсор. Якщо таку рослину поставити в горщику на ві-кні, й буде несприятливе навколишнє се-редовище щодо важких металів, то в цієї рослини на листочках будуть з’являтися плями», – сказав Сагайдаків на презен-тації цієї розробки главам великих ново-сибірських компаній.

За його словами, це зовсім новий на-прямок, який учені називають «народна екологія».

Сагайдаків відзначив, що така росли-на, генетична програма якої змінена з ви-користанням методів генної інженерії, здатна замінити сучасні технічні пристрої.

«Маючи штук двадцять таких рослин, можна дізнатися про навколишнє середо-вище», – додав він.

Представники Інституту цитології й ге-нетики провели презентацію новітніх на-укових розробок в галузі нанотехнологій, біоінженерії для глав великих новосибір-ських компаній. Учені також представили проекти створення палива нового поко-ління із трави.

Директор Інституту вважає, що вза-ємодія з бізнес-структурами дасть змогу новим науковим розробкам знайти прак-

тичне застосування.�

Зелене зло. Але й з нього може бути користь

513 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство ПРАВИЛА ЖИТТЯ

Роман НОВІКОВ

Кожна людина хоч б раз у своєму житті стикалася з таким поняттям,

як Червона книга. Звичайно, не всім доводилося бачити її, а тим більше,

мало хто уявляє, як складається Червона книга. Та все ж людям, які постійно спілкуються з природою,

треба мати уявлення про цей, по суті, документ, і орієнтуватися у видах,

занесених до цієї книги.

Знаючи рідкісні види «в обличчя», лю-дина може сприяти тому, щоб вони не зникли з нашої планети назавжди. Ро-

зібратися з таким непростим документом, як Червона книга, зрозуміти, як вона працює, дізнатися про її переваги і недоліки ми спро-буємо разом з вами в цій статті.

Отже, Червона книга містить перелік ви-дів тварин, рослин і грибів, які перебувають під загрозою зникнення або вже зниклих. Вона регламентована законами України «Про Червону книгу», «Про охорону при-родного довкілля», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України» та ін. Цими за-конами передбачено, що перелік червоно-книжних видів складає і затверджує Мініс-терство охорони навколишнього природного середовища України.

ЧЕРВОНА СТАТИСТИКАПерша Червона книга видана за часів Ра-

дянського Союзу в 1980 році. Наступне ви-дання складалося вже з двох томів: «Тварин-ний світ» (1994) і «Рослинний світ» (1996). Нещодавно вийшло у світ третя редак-ція двотомника «Червона книга України». В нове видання занесено 826 видів рослин і грибів, 542 види тварин, зокрема риб – 69 видів, птахів – 87, ссавців – 68.

У порівнянні з другим виданням, кількість видів у третьому збільшилася на 445, тоді як

у другому виданні, в порівнянні з першим, їх було більше на 687. Це говорить про зни-ження рівня загроз для біологічної різнома-нітності за останні 15 років.

БОРСУКА «ПОПРОСИЛИ ГЕТЬ»31 вид тварин, які раніше вважали рід-

кісними і зникаючими, було вирішено ви-ключити з Червоної книги. Це переваж-но комахи. «Попросили» з Червоної кни-ги два види риб: бичок рижик і бичок золо-тистий. Викреслили зі списку червонокниж-ників і борсука. Його чисельність виявила-ся досить стабільною, а всі колишні розмо-ви про борсука як про зникаючий вид, ма-буть, пов'язані з недостатнім рівнем знань про його поширеність, оскільки борсуки по-кидають нори після заходу сонця і актив-ні вночі. Виключення цих тварин з Черво-ної книги означає, що полювання на борсу-ка вже не підпадатиме під дію Карного ко-дексу (покарання загрожує всім, хто полює на червонокнижних тварин). Проте це зо-всім не означає, що борсуки автоматично перейдуть у розряд мисливських видів – для цього потрібні зміни в законі про полюван-ня. Отож браконьєри, що полюють на ньо-го заради жиру, який вважають мало не па-нацеєю від туберкульозу, нехай не спокуша-ються. (Лікарі, до речі, застерігають від за-стосування цього засобу – він не лише не зцілює, але й шкодить печінці).

ПРОЦЕДУРА СКЛАДАННЯ І ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ЧЕРВОНОКНИЖНИХ ВИДІВ

Рішення про занесення або виключення виду з Червоної книги приймається на під-ставі результатів наукових досліджень. На-укові дослідження здійснюються фахівцями державних наукових установ за замовлен-ням Мінприроди і фінансується з держбюд-жету. Провідними науковими установами, які проводять дослідження, є: Інститут бо-таніки і Інститут зоології НАН України. Па-ралельно формується Національна комі-сія з питань Червоної книги, в яку входять провідні фахівці, відомі учені, а також спів-робітники центральних органів виконавчої влади. Наступний етап – розгляд на засі-данні Національної комісії науково обґрун-

тованого переліку видів – претендентів на внесення до Червоної книги. Затверджуєть-ся перелік видів тварин і рослин, які будуть внесені до нового видання Червоної кни-ги України, на підставі наказів Мінприроди України і Мін'юсту України.

По суті, Червона книга – офіційний дер-жавний документ, а нормативним актом, що затверджує види, які вносяться до Червоної книги, є наказ.

ДЕРЖКОНТРОЛЬВідповідно до Закону України «Про Чер-

вону книгу України» управління, регулюван-ня і контроль видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги, здійсню-ють Кабінет Міністрів України, Мінприроди, Держкомлісгосп, Держкомрибгосп, місце-ві держадміністрації, інші уповноважені ор-гани виконавчої влади. А охороняти і відтво-рювати зобов’язані підприємства й організа-ції, які використовують тваринний і рослин-ний світ, громадяни України, органи держав-ної і місцевої влади.

У законі перераховані також різні мето-ди забезпечення охорони й відтворення ви-дів, занесених до Червоної книги, – моні-торинг, створення заповідників, центрів і «банків» зберігання генофонду, розведен-ня рідкісних видів у парках, розплідниках, освітньо-виховна робота тощо. Реаліза-ція всіх цих заходів, згідно із законом, по-винна фінансуватися з державного бюдже-ту, з місцевих бюджетів, а також за раху-нок інших джерел, передбачених ст. 42 За-кону України «Про охорону природного до-вкілля».

ПРАКТИКА А як на практиці визначають, який вид

тварин або рослин має бути занесений до Червоної книги? Учені впродовж років пра-цюють над вивченням динаміки чисельнос-ті, ареалів поширення, біологічної різнома-нітності видів, застосовуючи різні методи до-сліджень і моніторингу. Визначити чисель-ність усіх видів, що перебувають на території України, неможливо. Але все-таки вченим вдається контролювати різкі коливання чи-сельності того або іншого виду і вчасно вжи-вати відповідні заходи.

Червона книга має як позитивні, так і не-гативні моменти. Занесення зникаючого виду до Червоної книги – не завжди дієвий шлях до його порятунку. Треба випробува-ти всі можливі способи, щоб уникнути цього.

Як приклад, лось європейський (Alces alces). З цією твариною пов'язано бага-то всіляких акцій. Одна з останніх відбула-ся 5 червня 2009 року в будівлі Мінприро-ди України. У костюмованому пікеті брали участь київські природоохоронні організації: Дружини охорони природи «Зелене майбут-нє», Люди за права тварин, Національний екологічний центр, Екоправо-Київ, Товари-ство рибалок України і Київський еколого-культурний центр. Пікетувальники в мас-ках лосів поклали труну з написом «осе-три–лосі» біля входу до Міністерства. Вони вимагали термінового занесення до третього видання Червоної книги України осетра ро-сійського, севрюги і, звичайно ж, лося.

15 серпня в Києві відбувся радикальний костюмований пікет проти початку мислив-ського сезону. На знак солідарності з уби-тими дикими тваринами розмальовані чер-воною фарбою напіводягнені учасниці піке-ту дуже довго лежали на гарячому асфаль-ті в самому серці столиці, на Європейській площі, символізуючи собою абсолютну без-захисність тварини перед людиною з рушни-цею.

Проте перш ніж вимагати занесення лося до Червоної книги, треба добре вивчити і проаналізувати історію цього виду.

Так 25 років тому налічувалося приблизно 15 тис. особин лося, тепер його чисельність скоротилася, за різними оцінками, до 4–5 тис. Можливо, для екологічних громад-ських організацій це підстава для занесення лося до Червоної книги, але якщо просте-жити динаміку чисельності за останній час, то можна побачити, що кілька років тому лосів в Україні було близько 2,5 тис. осо-бин, на сьогодні поголів'я виросло мало не вдвічі. Це передусім результат ефективної діяльності мисливських господарств Украї-ни. Для них лось став знову цікавий як мис-ливський вид, його відтворюють і охороня-ють, підвищилися штрафи за незаконне по-лювання на тварин (20 тис. грн.). Поголів’я зростає, і це очевидно.

Нині занесення лося до Червоної кни-ги було б помилкою, бо нічого, крім знижен-ня чисельності, це не дасть. Втрата інтересу до цієї тварини як мисливського виду призве-де до знищення його браконьєрами, оскіль-ки охорона і відтворення лося здійснювати-муться тільки на заповідних територіях, а їх в Україні близько 5%.

Можливість проведення комерційних по-лювань на лося – стимул для мисливських господарств збільшувати поголів'я лося і займатися його охороною. Ще один при-клад – зубр, або бізон європейський (Bison bonasus). Він став червонокнижним видом у 1994 році, і як результат – різке зменшення його чисельності, яке триває досі.

У Білорусії зубр також занесений до Чер-воної книги, але полювання на нього здій-снюється. І нічого протиприродного в цьому немає – втрата кількох особин дає можли-вість утримувати й охороняти всю популяцію. Це державна політика, а по суті – розумний компроміс. Навіть в основній Конвенції про біорізноманіття, яку підтримує Україна, гово-риться не лише про охорону, а й про постійне не виснажувальне використання цього біоріз-номаніття. За допомогою заборони неможли-во врятувати живу природу. Суспільство має усвідомити, що цьому може сприяти тільки раціональне використання природних ресур-сів і розумна господарська діяльність.

Полювання на лося заборонене в най-ближчі два роки, але його не занесено до Червоної книги, що, з одного боку, змусить користувачів мисливських угідь працюва-ти на перспективу і охороняти тварин, а з ін-шого – дасть можливість фахівцям-біологам простежити динаміку чисельності лося і нау-ково визначитися з його статусом як черво-нокнижного або мисливського виду.

На нашу думку, бездумне занесення пев-них видів тварин і рослин до Червоної кни-ги може призвести до того, що вони ніколи не стануть численними та існуватимуть лише в заповідниках. Червона книга – це крайній захід, коли інші методи вже безсилі.�

Книга спасінняЗа допомогою

заборони неможливо врятувати живу природу

613 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоПРАВИЛА ЖИТТЯ

Анна ГАРГАЛЯ

У селі Чортория Чернівецької області,

звідки родом актор і режисер Іван Ми-

колайчук, є справжнє лебедине озеро.

Завдяки теплим джерелам центральний став

із каскаду тутешніх ставів не замерзає навіть

у люті морози. Років двадцять тому незамер-

заюче озеро вподобали лебеді-шипуни. Що-

року 100–150 граційних птахів злітаються

туди на зимівлю.

ДО ЛЕБЕДІВ ПРИЇЗДЯТЬ НАВІТЬІЗ ІНШИХ ОБЛАСТЕЙ

– Зважаючи на це, «лебедине озеро»

одержало статус орнітологічного заказника

місцевого значення, – каже перший заступ-

ник начальника управління охорони навко-

лишнього природного середовища у Черні-

вецькій області Володимир Солодкий. – Ра-

зом із обласним відділенням Товариства мис-

ливців і рибалок дбаємо про годівлю птахів

узимку, залучаємо до цього спонсорів. Не-

байдужих людей не бракує. Взимку «лебе-

дине озеро» – місце паломництва не лише

буковинців, а й мешканців сусідніх облас-

тей. Люди приїздять, аби побачити лебедів на

вільному від криги плесі, годують їх мало не

з рук.

ПТАХИ ЗАЗНАЛИ ВЖЕ ТРЕТЬОЇ КАТАСТРОФИ

Однак останніми роками лебедям не щас-

тить. 2008-го повінь частково замулила не-

замерзаючі джерела. Їх вчасно розчистили та

нову біду накликала засуха 2009 року. Рівень

води у ставу впав до критичного і коли у груд-

ні вдарили морози, озеро замерзло мало не

до дна. Вільною від криги залишилася лише

невелика ополонка, де лебедям довелося ту-

литися крило до крила. Щоб запобігти за-

гибелі птахів, на допомогу покликали бійців

МНС. Вони цілодобово чергували на ставу,

помпували під лід гаряче повітря, щоб пере-

шкодити замерзанню.

Проте влітку 2010-го лебедів спіткала

справжня катастрофа. Стара дамба, яка не-

подалік каскаду ставів стримує гірську річку

Черемош, не витримала натиску води. Дам-

бу прорвало і розбурхана річка потекла че-

рез стави. Повінь їх буквально змила, заси-

павши гравієм на метр завтовшки. Теплим

джерелам крізь нього не пробитися, тому те-

пер у лебединому озері ані краплі води.

БЮРОКРАТІЯ ПРОТИ ЛЕБЕДІВ– Одразу ми вдарили на сполох, залучи-

ли до розчищення ставів обласне управління

водного господарства, – коментує В. Солод-

кий. – Якщо цього не зробити до настання

морозів, лебеді можуть загинути. Вони почи-

нають злітатися до Чорториї, щойно вдарять

холоди, а альтернативи цьому теплому ставу

немає в радіусі 100 кілометрів.

Для розчищення ставів (зокрема – лебе-

диного) виділили кошти з обласного приро-

доохоронного фонду, проте роботи розпоча-

ли лише нещодавно. Вони тривають із пере-

рвами, бо водгоспівцям доводиться працю-

вати в борг. Рятунок лебедів стримує бюро-

кратія: погодження виділення коштів тяг-

неться майже два місяці. Отож чи встигнуть

до морозів розчистити і заповнити водою ле-

бедине озеро наразі вилами по воді писано.�

Врятувати лебедів

Щоб узимку птахи не загинули, терміново відновлюють озеро.

Та чи встигнуть?

Минулої зими рятували лебедів бійці МНС

Після того, як ним прокотилася річка, лебедине озеро третій місяць стоїть пусткою

Світлана ГОРОШКО

Перше, що бачить око, коли підхо-

диш до Новоставського лісництва,

що входить до складу ДП «Клеван-

ське лісове господарство», – це впоряд-

кована територія, доглянуті насадження. У

дрібних, ледь помітних деталях відчувається

рука дбайливого господаря. А хазяйнує тут

уже понад два десятки років лісничий Анато-

лій Аристархович Крук.

– Ліс – це найбільший скарб, який ма-

ють люди. На жаль, не всі розуміють його

справжню цінність. Тому коли йшов пра-

цювати у лісову галузь найперше, про що

пам’ятав – мені треба берегти те, що нам

дала природа, і зробити все, аби зберегти

та примножити ці багатства. З цими думка-

ми і працюю у Клеванському лісгоспі майже

чверть століття.

Особлива гордість господаря – лісовий

розсадник. Кілька років тому сюди навіть

приїздили учасники виїзної колегії Держ-

комлісгоспу, начальники обласних управлінь

лісового господарства з усієї України, аби на

власні очі побачити, як тут на чотирьох гек-

тарах вирощують кілька десятків видів са-

джанців та сіянців.

Нині розсадник – це навчальний майдан-

чик для учнів шкільного лісництва «Ново-

став». Там діти не лише переймають багато-

річний досвід лісівника, його знання та вмін-

ня, а й навчаються щиро, всією душею лю-

бити ліс, його багатства, цінувати красу та

силу, оберігати його мешканців.

За стільки років роботи було різне. Не

любить згадувати Анатолій Аристархович

події кількарічної давнини. Тоді на території

лісництва йому разом з інженером з охорони

лісу довелося зустрітися з озброєними лісо-

крадами. Від трагедії урятувалися дивом, бо

встигли впасти на землю за мить до того, як

пролунали постріли. Сміливці не розгубили-

ся, викликали на підмогу колег, і таки затри-

мали порушників, хоч наздоганяти їх довело-

ся аж на Волині. Цей випадок став прикла-

дом, як потрібно ставитися до роботи. Тоді

за затримання порушників працівників Кле-

ванського лісгоспу нагородили почесними

грамотами обласної адміністрації.

Надовго залишилися ті події в пам’яті

дружини Анатолія Аристарховича – Олесі

Василівни.

– Це моє натхнення і жага до життя, вона

подарувала мені двійко дітей. Із нею ми йде-

мо по життю вже багато років, і я щодня дя-

кую Богу за цю щасливу долю, – з ледь по-

мітною посмішкою розповідає Анатолій

Аристархович.

Знають і шанують лісничого у довколиш-

ніх селах, бо нікому не відмовив у допомозі та

доброму слові. За його сприяння та підтрим-

ки Клеванського лісгоспу у селі Руда-Красна

вдалося відремонтувати церкву, у Новоставі

– клуб. У планах – допомога з реконструк-

цією клубу в селі Руда-Красна.

Доводити свої наміри справами, а не по-

рожніми обіцянками звик Анатолій Аристар-

хович. Тому болить в нього душа, коли бачить,

як за балачками марнується час. Тому не зміг

залишитися байдужим і вирішив захищати ін-

тереси своєї громади на рівні району. Через те

й балотується до райради Рівненського райо-

ну від Народної Партії. Каже, що має знання

і досвід, якими готовий поділитися, аби допо-

магати землякам. Упевнений, що його під-

тримають, бо крім власних сил відчуває на-

дійне плече потужної команди членів Народ-

ної Партії. Зрештою, кому як не тим, хто звик

працювати від самого ранку до пізньої ночі,

завоював довіру і повагу серед людей, бути

на сторожі прав та інтересів своїх земляків.�

На сторожі інтересів земляківЛюдина чесної праці

Світу загрожує нова катастрофічна кризаБільшість родовищ, за оцінками екс-

пертів, уже пройшли виробничі максиму-

ми. Ріст дефіциту нафти у світі буде відчу-

ватися, починаючи з 2010 року. Про це 3

серпня 2009 року повідомило Міжнарод-

не енергетичне агентство.

Висновки МЕА базуються на першо-

му комплексному дослідженні стану по-

над 800 нафтових родовищ у різних час-

тинах світу (близько 75% загальних сві-

тових запасів нафти).

Більшість родовищ уже пройшли ви-

робничий пік. У результаті швидкого ви-

снаження запасів, виробництво на цих

родовищах падає двічі швидше, ніж це

прогнозувалося 2 роки тому.

Пік обсягів видобутку нафти у сві-

ті буде досягнуто в найближчі 10 років

(майже на десятиліття раніше, ніж вва-

жала влада багатьох країн). Вихід світової

нафтової промисловості на виробничий

максимум не змінить ситуацію, тому що

світ виходитиме з фінансово-економічної

кризи, відповідно, попит на нафту буде

швидко рости.

Навіть за умови, що попит на нафту

зросте мало, світова економіка, щоб за-

довольнити потреби в нафті, повинна до

2030 року знайти майже 6 нових Саудів-

ських Аравій.�

ПРОГНОЗ

713 жовтня

2010 р.

Природаі суспільство ЛЮДИНА

Лариса ЗЕЛЕНЕНКО

Нещодавно Тамара Яковенко повер-нулася з чергової закордонної подорожі.

Китай став сорок третьою країною, яку відвідала 83-річна канівчанка.

На перший погляд, Тамара Яко-

венко належить до так званих се-

редньостатистичних українських

громадян. Жінка живе просто і

скромно, не женеться за вишуканими реча-

ми, не купує дорогий одяг, не харчується в

ресторанах, не робить у своїй однокімнат-

ній квартирі євроремонти. Заощаджує ко-

шти на чому тільки може. Не шкодує гро-

шей лише для двох речей – на мандрівки і

випуск своїх поетичних збірок. Перший на-

прямок «капіталовкладень» Тамари Іванів-

ни дає стимул для життя, високе духовне

піднесення, яке логічно переходить у напря-

мок другий – поезію. Уже кілька десятиліть

жінка після кожної подорожі пише вірші і

видає чергову книгу – про відкриті нею ди-

вовижні світи природи, людей, явищ, додає

ще й місцевий краєзнавчий матеріал, осо-

бисті роздуми-спогади. Наразі вийшло 28

книжок канівської поетеси. Вони невели-

кі за обсягом, видані невеликим (тисячним)

накладом та напрочуд щирі і світлі. Про-

даючи свої книжки, жінка не лише повер-

тає вкладені у видання кошти, а й до пев-

ної міри поповнює бюджет для майбутніх

мандрів. Так і живе мандрівниця-поетеса

у створеному нею світі мандрів і поезії, які

взаємопов’язані і нерозривні, «як два кри-

ла: красиве і корисне».

Перше відкриття закордону відбуло-

ся у 1965 році. Тоді Тамара Яковенко пра-

цювала на канівській дільниці гідромеха-

нізації інженером-гідробудівельником – у

цей період якраз намивали греблю Канів-

ської гідроелектростанції. Путівка до Чехії

та Угорщини випала їй випадково. Сумні-

ви їхати чи не їхати все-таки були, але рі-

шення вона прийняла доленосно правиль-

не. Щойно перетнувши кордон тодішнього

Радянського Союзу, Тамара відчула інший

подих життя. Побачене за кілька днів по-

дорожі європейськими країнами виклика-

ло захоплення і подив. Тоді сама для себе

вирішила: хочу побачити весь світ. Ма-

буть, спершу це були більше емоції, бо чи

могла собі уявити звичайна канівська жін-

ка, що буде мандрувати по світу навіть у

поважному віці – розмінявши дев’ятий де-

сяток літ?! Така велика і непереборна сила

справжньої пристрасті!

Наступного року подорожувала разом

з приятелькою – журналісткою Катери-

ною Чайковською. Переліт до Куби був не-

легкий. На борту літака, що вилітав з Мо-

скви, – туристи з різних куточків Радянсько-

го Союзу. Під час перельоту на острів Сво-

боди у системі лайнера сталася неполадка,

і на 4 дні екскурсанти опинилися в Ірландії.

Для декого це було суцільне випробування, а

для канівчанок – справжнє щастя. Тим паче,

що Катерина Миколаївна добре знала кіль-

ка мов, і проблем зі спілкуванням не було. І

хоча через затримку в Ірландії термін пере-

бування на Кубі скоротився на два дні, по-

дорож країною кельтів була незабутньою. А

королівські пальми, пляжі, гостинність ку-

бинців запам’яталися на все життя.

Надалі закордонні мандрівки стали для

Тамари Іванівни нормою життя. Так склалося

життя, що в неї не було власної родини, отож

увесь свій духовний потенціал використову-

вала для пізнання світу, для відкриттів, для

людей, з якими зводила доля. У поетичні тво-

ри Тамара Яковенко переливає біль воєнно-

го сирітського дитинства і нелегкої юності,

котрі минули у Каховці. На очах у дванадця-

тирічної дівчинки загинули мама і півторамі-

сячний братик. Не милувала жорстока війна

і старшого брата. Дівчинка-підліток залиши-

лася без хати – в неї влучила ворожа бомба.

Сироту прихистили родичі, але десь у глиби-

ні серця жевріла надія, що з фронту повер-

неться батько. Не судилося – в кінці війни

прийшла похоронка. Тамара доклала чима-

ло зусиль, аби дізнатися, де похований бать-

ко. І їй вдалося встановити місце його похо-

вання. Спочатку було листування з болгар-

ськими школярами і вчителями з села Осо-

ковиця, що в Софіївському окрузі, які догля-

дають могилу українського воїна Івана. А в

1973 році, під час подорожі Дунаєм, донька

відвідала місце вічного спочинку рідної лю-

дини. Тричі побувала в Болгарії Тамара Яко-

венко, останній раз – у 1984 році. Щоразу

болгари зустрічали її як рідну. Якось на за-

прошення Цветана і Марії Водоничарів по-

бувала навіть на весіллі.

Немало див довелося побачити канівчан-

ці під час своїх турне. Тайфун в Атлантиці,

Біг-Бен у Лондоні, нью-йоркські хмарочоси,

піраміди в Єгипті, храм Петра у Йорданії і

Собор Богоматері в Парижі, Колізей у Римі,

пляжі Адріатики, Балатон, Цейлон, Трептов-

парк, Ханой, Хайфон і Дананґ, Тадж-Махал,

печери Словаччини, Карфаген, Мальта, Ві-

день і Варшава, Лісабон і Джурджу... Пере-

лік можна продовжувати.

– Подорожувати – це смисл мого життя, –

розповідає Тамара Іванівна. – Як кажуть, кож-

ному своє. Я обрала подорожі та поезію. Це

мене й тримає на світі. Розповідаю про мандри

друзям, знайомим, і вони також запалюються

цим дивовижним вогнем мандрів і на деякий час

залишають насиджені місця. А щодо грошей...

Якщо є бажання, якщо є мета, Бог дає сили і

кошти знаходяться. Звісно, потрібно трудитися,

собі в чомусь відмовляти. Я не мільйонер, але

кожна копійка «працює» на мене.

У закордонних подорожах пані Тамари була

17-річна перерва у зв’язку із глобальними змі-

нами в Україні, у світі. Лише в січні 2007 року

почався новий мандрівний період. Видався він

надзвичайно потужним – канівчанка відвіда-

ла Південну Африку. Побувала в Південно-

Африканській Республіці, Зімбабве, Замбії,

Ботсвані, Намібії. У ПАР піднялася на Столо-

ву гору – визначне місце столиці Кейптауна, а

також побувала на Мисі Доброї Надії – міс-

ці зустрічі Індійського й Атлантичного океа-

нів. Бачила водоспад Вікторія, їздила в сава-

ну. Невдовзі побувала в Мексиці, милувалася

стародавніми пірамідами, побудованими майя

й ацтеками, бачила найстаріше дерево в сві-

ті – ялівець, якому дві тисячі років.

Мандри завели Тамару Яковенко навіть до

Австралії, Нової Зеландії і Таїланду. Екскурсія

в крокодильник, спілкування «наживо» з кен-

гуру і чорним папугою в Парку тварин, екскур-

сії на мальовничі острови, наближення до Пів-

денного полюса, спостереження з маленького

літачка за голубими китами і морськими лева-

ми, різнобарвні рибки, Храм Будди, купання в

термальних водах – таке не забувається.

А нещодавно Тамара Іванівна повернула-

ся з чергової поїздки – вона відвідала Ки-

тай. Після восьмигодинного перельоту Бо-

риспіль – Пекін Тамара Іванівна почува-

лася добре, і після нетривалого відпочин-

ку поринула у пізнання досі невідомої краї-

ни. До речі, відважна канівчанка мандрува-

ла не групою, а сама. Щоправда, в кожно-

му китайському місті на неї чекав російсько-

мовний перекладач-гід.

У Пекіні побувала в Зимовому імпера-

торському палаці ХV ст., на головній пло-

щі міста, де зведено мавзолей Мао Дзеду-

на, Тяньаньмень, та на екскурсії багатолюд-

ним містом. У наступні дні відвідала Вели-

ку Китайську стіну, гробницю династії Мін,

фабрику нефритових виробів, Центр Тибет-

ської медицини. У місті Лоянь, батьківщи-

ні піонів, побувала в Храмі Білого Коня, мо-

настирі Шао Лінь, у Центрі буддизму і бойо-

вих мистецтв, у пагоді. Швидкісний поїзд (до

речі, чомусь усі поїзди в Китаї запізнюються

години на дві) домчав канівчанку до міста Сі-

янь. Це перша столиця Китаю. Побувала на

стійбищі епохи палеоліту, бачила багатоти-

сячну теракотову імператорську армію. Не-

забутнє враження справило відвідання імпе-

раторського парку династії Тан, де б’є безліч

животворних джерел. Довелося впродовж

трьох годин зануритися і в життя відомого

міста Шанхай. Храм Нефритового Будди, те-

левежа, 101-поверховий хмарочос, пішохід-

на екскурсія набережною – цього не забути.

Куштувала Тамара Іванівна страви китай-

ської кухні. Розповідає, що порції дуже вели-

кі, у стравах багато рису, овочів, м’яса. Усе

смачно, крім капусти. За сім днів перебу-

вання вивчила лише три слова китайською

– добрий день, дякую, до побачення. Попри

певний мовний бар’єр, канівчанка відчувала

дружелюбність китайців.

Тамара Іванівна не здається рокам. Її бла-

китні очі горять живим молодечим вогнем,

вона активно живе і працює сьогодні..., аби на-

близити завтрашній день мандрів і відкриттів.�

Поезія мандрів«Середньостатистична» українка не жаліє грошей на дві речі – збірки віршів і мандри

СПОРТ

Вміють наші перемагати

Костянтин ГОРДЕЙЧУК

Завдяки особистій ініціативі Голови

Держкомлісгоспу України Миколи

Шершуна представники галузі взя-

ли участь у Всеукраїнських літніх спор-

тивних іграх між галузевими командами

підприємств Агропромислового комплек-

су України, які відбувалися з 30 вересня

по 4 жовтня 2010 р. Спортивні ігри були

організовані за сприяння Всеукраїнсько-

го фізкультурно-спортивного товариства

«Колос» і отримали велику підтримку се-

ред підприємств України.

Команди від Держкомлісгоспу, Держ-

водгоспу, Держкомзему, М’ясомолпрому,

Держхлібу та інших галузей відстоювали

спортивну честь підприємств.

Учасники змагань виборювали пере-

могу у восьми видах спорту: футбол, чоло-

вічий та жіночий волейбол, арм-реслінг,

піднімання гир, легкоатлетичний крос,

перетягування канату й настільний теніс.

Фахівці різних галузей змогли розкрити

свої, можливо, приховані досі, фізичні та

спортивні здібності.

Збірна лісівників продемонструва-

ла волю до перемоги і виборола у нелег-

кій боротьбі перше загальнокомандне

місце серед галузей АПК. Крім того, ко-

манда Держлісгоспу посіла перше місце у

п’ятьох видах спорту: арм-реслінг, пере-

тягування каната, чоловічий та жіночий

волейбол й піднімання гир, і друге місце

з тенісу.

Цього року фаворитами змагань на га-

лузевому рівні в м. Березно стали пред-

ставники підприємств Миколаївської,

Волинської, Рівненської, Сумської,

Полтавської, Львівської областей. Усі

спортсмени-переможці були нагородже-

ні медалями, дипломами і цінними пода-

рунками, а команди – кубками за вибо-

рені місця.

Оцінюючи здобутки, голова Цен-

трального комітету профспілки пра-

цівників лісового господарства Укра-

їни Степан Кривов’язий наголосив:

«Культурно-масову, фізкультурну і оздо-

ровчу роботу необхідно розвивати на-

віть якщо здається, що на це бракує гро-

шей! Якщо підприємства будуть заці-

кавлені в тому, щоб люди були здорові

й фізично розвинені, кошти можна зна-

йти, передбачивши колективними дого-

ворами відрахування коштів первинним

профспілковим організаціям на ці захо-

ди не менше 0,5 відсотка фонду опла-

ти праці для розвитку фізкультурної та

культурно-масової роботи і оздоровлен-

ня працівників. Спортивні змагання у

трудових колективах підприємств необ-

хідно проводити щорічно, а фінальні га-

лузеві змагання не рідше одного разу на

два роки».�

813 жовтня2010 р.

Природаі суспільствоДИВОСВІТ

Друк: ТОВ «Новий друк»м. Київ, вул. Магнітогорська, 1

Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію

друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р

від 15.07.2010 р.

РЕДАКЦІЯ:Редактор В.В. Максименко

Відповідальний секретар І.І. КугноДизайн та верстка Р.І. Новіков

ЗАСНОВНИК:Державний комітет лісового

господарства України

ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИМ.Х. Шершун

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО»

Передплатний індекс: 49734

Тираж – 41 500 прим.

ІРОНІЧНЕ ПЕРО

Коло Свароже

Популярна Україна

ВИДАВЕЦЬ:ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ»

м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-АТел.: (044) 235-31-36

info@ekoinform.com.uawww.ekoinform.com.ua

Іван ПЕТРІВ

Свято Мокоші, Бабина П'ятниця. Мо-

коша – Покровителька жінок, роду та

немовлят. Її свято завжди в п'ятницю,

цього року – 15 жовтня. Принесіть Моко-

ші хліб, калину, прядиво, щоб напряла вам

і вашим діткам довгу нитку Життя. В наро-

ді прийнято, що цього дня жінки не прядуть

і не шиють. Цього дня згадуються всі Боги-

ні: Лада, Леля, Дана, Доля, Мокоша, Мати

Слава, Жива. Освячують квіти, які протягом

року використовують у лікуванні.

В українських ритуалах ХІХ ст. п’ятницю

представляла жінка з розпущеними косами,

яку водили по селах; на пожертву П’ятниці у

криниці кидали пряжу, куделю: «Назва цьо-

го обряду – «мокрида», як і ім’я Мокоші,

пов’язане з коренем «мокрий», «мокнути»,

разом із тим можливий і зв’язок із «mokos»,

«прядіння».

Дослідник В. Жайворонок у праці «Знаки

української етнокультури» про цю загадкову

жіночу постать дохристиянського пантеону

сказав так: «Мокоша – Мокош – Макош –

Цариця Води – Водяниця – у дохристиян-

ських віруваннях – богиня води, дощу, мати

русалок, сонцева сестра, посередниця між

небом і землею, богиня родючості, плодю-

чості, тому вважали її покровителькою по-

логів та породіль; також богиня-пряля, по-

кровителька всього рукоділля...»

Мокоша напряму пов'язана з Долею, від

того як люди її шанують, так їм на землі і ве-

деться. Вона є всевидющою та водночас слі-

пою, тому не завжди швидко відзивається та

навіть із запізненням повертає борги усім ви-

нуватцям. Проявами Мокоші і зіллям її є –

коноплі і мак, її час – ніч. Це її присвячував-

ся перший зжатий сніп, як то Велесу оста-

ній, після чого ті снопи з'єднувалися сим-

волічно закриваючи Кіш – Землю на осінь,

се з них робився Дідух. Символами Богині є

прядка і веретено, яким вона тче із себе яв-

ний світ. У середньовіччі християнство під-

мінило Мокошу Параскевою П'ятницею. Їй

присвячували 12 празників у році (їх нази-

вали дванадесятницями), із яких головними

були дві сусідні п'ятниці (у проміжку між 25

жовтня і 7 листопада). Християнські свята

народження і смерті Богородиці відповіда-

ють православним рідновірським святам на

честь Мокоші.�

Бабина П’ятницяБогиня рукоділля

не любить, щоб у її день шили

Сергій ГАЙДУК

За 87 км від Києва розкинувся старо-

давній Переяслав-Хмельницький –

районний центр Київщини, за ста-

тусом – місто обласного підпорядкуван-

ня. Переяслав (саме таку назву мало міс-

то до 1943 р.), ще 1585 року здобув Магде-

бурзьке право. Пов’язані з містом життя й

діяльність славних синів України – гетьма-

нів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи,

поета і філософа Григорія Сковороди. 1972

року, коли відзначалося 250-річчя від дня

народження просвітника, у приміщенні ко-

легіуму, де свого часу викладав Сковорода,

було створено меморіальний музей. Саме

в Переяславі Тарас Шевченко, відвідую-

чи друзів, написав всесвітньовідомий «За-

повіт». У єдиному в світі музеї кобзарства

зберігається раритетне видання «Кобзарь

Т. Шевченка».

Там народилися класик єврейської літе-

ратури Шолом-Алейхем, український ком-

позитор і фольклорист Павло Синиця, ві-

домий архітектор Володимир Заболотний,

український етнограф Павло Чубинський.

1951 року в Переяславі-Хмельницькому,

де був лише невеличкий краєзнавчий музей,

зайняв посаду директора історик-ентузіаст

Михайло Сікорський. За понад 50-річну не-

втомну працю він створив у місті 25(!) музеїв.

1979 року у місті створено державний

історико-культурний заповідник, який 1999

року отримав статус Національного, й став

називатися історико-етнографічним заповід-

ником «Переяслав». До його складу входить

371 нерухома пам’ятка історії та архітекту-

ри українців, 25 тематичних музеїв, у яких

зберігається 170 тис. експонатів, що мають

світове значення. Це 11 церков, 16 вітряних

млинів, зібрання давніх кам’яних скульптур,

а також предмети побуту поселень Трипіль-

ської культури тощо. У музеях зберігається

цікава колекція козацького періоду – одяг,

вироби з кераміки, військове спорядження

та зброя XV–XVIII ст., ікони XVIII–XX ст.,

багата колекція друкованих видань. В етно-

графічній колекції 4 тис. українських руш-

ників, 10 тис. предметів українського на-

родного одягу, знаряддя, музичні інструмен-

ти тощо.

Є в Переяславі фабрика художніх виро-

бів ім. Б. Хмельницького. Цікава вона сво-

єю продукцією, яку якісно й гарно створю-

ють швачки-майстрині. Асортимент різно-

манітний: одяг українок Лівобережжя (скла-

дається з плахти, фартуха, паска), обруси,

гуцулки, чоловічі сорочки, рушники, сервет-

ки тощо. Усі візерунки та орнаменти виробів

витримані в класичних червоно-чорних ко-

льорах, які власноруч розробляють праців-

ниці. Підприємство має сторічну історію. Там

відновлюють традиції українських народних

художніх промислів.

Із сучасною історією пов’язаний Держав-

ний педагогічний інститут імені Г. Сковоро-

ди, де навчалися всесвітньовідомі боксери,

чемпіони світу – брати Віталій і Володимир

Клички.

Любителям промислового туризму варто

відвідати Головний селекційний центр Укра-

їни, який забезпечує високоякісним гене-

тичним матеріалом скотарські господарства.

Це підприємство працює з сім’ям голштин-

ських бугаїв. Голштини найефективніші у

світі виробники молока. Вони легко адап-

туються до будь-яких кліматичних умов. Ці

бугаї-плідники передають донькам вигідне

поєднання продуктивності й типу. До слова,

вартість одного такого бугая сягає … мільйо-

на доларів США! На власні очі бачив коро-

ву з 82-кілограмовим вим’ям. Уявіть, скіль-

ки там молока!

Не зволікайте з мандрівкою до Переясла-

ва – міста-скарбниці для туристів, де можна

чимало побачити й дізнатися.�

Місто музеївПереяслав-

Хмельницький – туристична скарбниця

ЩАСТЯ – ПОРЯДГ.У. МОРИНА

У більшості людей, хто був знайо-

мий або хоча б побіжно спілку-

вався з Василем Цвітом, вражен-

ня про нього складалось як про людину

дивакувату. Приміром, виходячи з дому,

він спеціально вмикав телевізор для сво-

їх домашніх тварин – собаки й кота. Щоб

не сумували, чекаючи його з роботи. Або,

наприклад, під час гоління він часто забу-

вав поголити одну щоку. Так і ходив цілий

день, ніби напрошуючись на глузування в

перехожих і колег.

Василю виповнилося 49 років, він

жодного разу не одружувався, на про-

тивагу ровесникам, які встигли вже по

кілька разів укладати шлюби. Все че-

кав, шукав, сподівався зустріти єдину на

все життя, забуваючи при цьому, що до-

бра половина життя вже позаду. З поя-

вою Інтернету Василь постійно шукав її

по всій планеті. Коли його просили фото,

він сканував намальованого Віні Пуха,

свого улюбленого мультиплікаційно-

го героя й надсилав всім, хто просив. Ця

Василева оригінальність не всім подоба-

лася і вони згодом припиняли спілкува-

тися з ним. Так минали роки в пошуках

її, єдиної...

Якось він познайомився через всес-

вітню павутину з дівчиною своєї мрії. Він

відчув ЇЇ одразу, з перших слів, відчув оке-

ан ніжності, яка линула від неї. ВОНА, як

і він, замість своєї фотографії, надіслала

йому репродукцію дивовижної краси на-

тюрморту. Василь установив його як за-

ставку на робочому столі монітору. Букет

фантастичної краси квітів у вазі викли-

кав у нього гармонію зі Всесвітом та його

прізвищем. З кожним листом він утвер-

джувався в думці, що Вона – його доля.

Треба сказати, що Василь Цвіт був над-

то нерішучою людиною, соромився, коли

доводилося спілкуватися з жіноцтвом. Та

після вже чи не десятимісячного їхнього

зі Старшою Сестрою, так підписувалась

вона, спілкування, мав відважитися на

побачення. І він відважився, запропону-

вавши сходити разом на прем’єру спек-

таклю до театру, який, як вони визначи-

ли, їм близький по духу. Оскільки вони до

цього не обмінялися своїми фото, домо-

вилися за одягом впізнавати один одного

біля входу до приміщення Мельпомени.

Коли Василь побачив Марину, він

ледь не зомлів. Перед ним стояла ... його

однокласниця, в яку він був закоханий з

дитячого садка. Та, на жаль, тоді, вона

йому не відповідала взаємністю. І все ж

справжнє кохання не проходить осто-

ронь. Головне, його варто шукати завжди

і всюди. І обов’язково воно знайдеться.

Та найнесподіванішим для Василя

стало те, що Марина мешкала у висотці

навпроти його будинку.�

Володимир Кличко відвідав свою alma-mater