Наша Галичина, №8 (серпень, 2015)

Наша Галичина



Для дітей Запрошуємо на Форум Історії простих людейРозслідування

www.uhp.org.ua Наша сила в нас самих! №8, вересень 2015

Кинь той планшет!

Ми не віримо в чудеса, але потайки їх чекаємо. Ми не віримо політикам, але в глибині душі на них таки сподіваємося. Ми не віримо партіям, але кожного разу даємо їм шанс. І, якщо раптом на горизонті з’являєть-ся хтось справжній, хтось, хто заслуговує на довіру, пе-реконати нас стає чим раз тяжче.

Нещодавно у Львові заговорили про нову полі-тичну силу — Українську Галицьку Партію. Чи мо-жемо повірити в те, що ці люди справді особливі? Принаймні, подивимося, чим ця партія відрізня-ється від інших.

Ну як? Чи можемо ми повірити новим людям? Чи дамо шанс новій партії? Все залежить від нас і будемо вирішувати ми вже дуже скоро – у жовтні на місцевих ви-борах.

Якщо хочемо думати не так, як всі, якщо готові читати між рядків, якщо бачимо на кілька кроків вперед, то Українська Га-лицька Партія – це наша можливість сказа-ти своє слово.

Тетяна Мартинович

Що це за Галицька Партія?

У нас є унікальна нагода — вже на-ступного тижня на цілих п’ять днів Львів перетвориться у літературний центр України. Ми разом з нашими дітьми можемо відвідати цей чудовий захід і показати їм, наскільки цікавим може бути читання. 22‑й Форум видав-ців пройде у Львові наступного тижня з середи до неділі, 9–13 вересня та збере майже 800 учасників з 23 країн світу.

Прийди і спробуй!Форум видавців — це не лише ку-

півля книжок. Це унікальна подія, яка об’єднає понад 350 письменників, пое-тів, митців, перекладачів, музикантів, театралів з України та ще 23‑х країн світу. Організатори обіцяють насичену програму для львів’ян: під час Форуму

Новини

Про нас

Яку картинку бачать наші діти вдома? Мама - на кухні, тато - перед телевізором. І ми питаємо потім, чому дитина не хоче вчитися, чому погані оцінки, чому їй цікавий лише комп’ютер? На жаль, діти про-сто не бачать прикладу. Якщо мама і тато ніколи не читають, то чому дитина повинна це робити? Скажете, що немає часу? Це правда, але все залежить від нас. Психологи кажуть, навіть, якщо ви будете читати де-тектив чи любовний роман, це все-одно покаже дітям добрий приклад читання вдома. Тож, може, варто спробувати?

Місто очима дітей ‑ унікальна нагода ко-рисного дозвілля для батьків з діткамистор. 2

Корупція під но-сом — скандальне розслідування «заробляння» в освіті стор. 3

Усі цікавинки Фору-му Видавців, який відбудеться вже 9‑13 вересня у Львовістор. 8

Знайомство з обличчя-ми Української Галиць-кої Партії — хто вони, як живуть і чого хочуть? стор.4—5

Ті, хто читають книжки, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор

Продовження на 2 стор.

Запрошуємо в команду

В Українській Галицькій Партії об’єднуються активісти з різних районів міста. Активна команда вже є на Сихові та Левандівці, Но-вому Львові та Рясне. Сьогодні две-рі партії відкриті для ініціативних людей, які хочуть змінювати свій район чи все місто. Долучитися просто: знайдіть сторінку нашої партії у Facebook, заповніть неве-личку анкету і приходьте на зу-стріч! Ми завжди раді бачити ак-тивних людей!

Спеціально для бійців АТО

Учасники АТО та їхні родини без-коштовно отримають помічну кни-гу з порадами щодо відновлення після травматичних подій. Авторка книги — відома британська психо-терапевт та травмотерапевт, доктор Клавдія Герберт. Книга побачить світ за сприяння Центру «Психоло-ги для психологів», співзасновни-ком якого є активіст Української Галицької Партії Дмитро Якимець. Презентація відбудеться — на Фо-румі Видавців.

Єдина партія без олігархаПовірити в це складно, бо вибори — справа неде-

шева: білборди, ролики, листівки, агітація… Проте у Галицькій Партії кажуть: за ними справді немає «грошового мішка». Ні львівського, ні київського, ні донецького. Партію підтримують місцеві підпри-ємці, яким не подобається те, що робиться в країні і які не довіряють існуючих партіям. Не подобається їм, що після Революції немає відчутних змін. Не по-добається й те, що існуючі партії зав’язані на одну особу і керуються з Києва. Має бути по‑іншому. Тож львівські підприємці вирішили підтримати нову політичну силу, яка має показати зовсім новий для України приклад. Ці підприємці не афішують сво-їх імен, бо не звикли «піаритися» на добрих спра-вах — на підтримці армії чи сприянні потерпілим. Вони не лізуть на телебачення, не ховаються в спис-ках і не вказують, що кому робити. Ці люди готові допомогти, але дати дорогу іншим.

Тут — молоді громадські активістиКого беруть в партії? Відомих людей, зірок,

військових — усіх, хто може підняти рейтинг політичної сили. А що вони далі робитимуть у міській чи Верховній Раді — то вже двадцяте питання. У Галицькій Партії роблять по‑іншому. Роблять так, як в Україні мало‑хто ризикує ро-бити. До лав партії запрошують нерозкручених людей, а звичайних львів’ян. Хоча, не зовсім зви-чайних — сюди приходять люди, які вже чогось досягнути у житті і хочуть зробити більше, про-те не для себе, а для міста. Не вірите, що такі є? Варто просто прийти на зустріч з активістами чи зайти в штаб, проглянути сайт партії чи сторінку в Facebook і ви переконаєтеся, що такі люди на-справді є. Вони щирі, дієві, вони не йдуть в місь-ку раду, щоб ділити землю чи брати гроші за міс-ця для кіосків. Це — інші люди і декого з них ви знаєте особисто.

Справді наша партіяНу хто не мріє про київські трибуни? Центральні

телеканали, спалахи фотокамер і довгоочікувана сла-ва. І тітка зі села дзвонить, що бачила вас в новинах. Ось він — пік кар’єри. Саме так думають багато укра-їнських політиків і до цього прагнуть. А знаєте чому? Бо кричати з трибуни Верховної Ради чи голосувати за закони значно легше, ніж навести лад у себе вдома: зробити порядок у поліклініках, вирішити проблеми з транспортом чи вигнати знахабнілих забудовників. Це складніше. Але саме цим вже зараз займаються активісти Української Галицької Партії і планують продовжувати. Партія гостро реагує на всі болючі про-блеми країни, але починає працювати тут, в Галичині. А прийде час — нові цінності та нові люди прийдуть і до Києва. А поки — нема чого рватися до камер чи бігти до Верховної Ради, поки треба працювати тут: робити малі справи у дворах, на майданчиках, у пар-ках, в транспорті, в лікарнях та школах. Просто робити і показувати, що політика — це не гучні гасла і ролики, а реальна щоденна робота.

Сильна Галичина






2Головна

Запрошуємо

Актуально

Продовження. Початок на 1 стор.

Кинь той планшет!

Допомогти Рясне

Не ці вуйки!

Велике місто очима маленьких дітей

Якось Олег Дьорка, молодий дрогобиць-кий журналіст, написав у соцмережі Фейсбук: «Любі мої дрогобичани! Маю пропозицію для тих, кого дістало то дно, ті депутати й урядники та інші представники «професійно-го менеджменту» Дрогобицької міської ради. Скоро вибори. Пропоную зібрати ініціативну групу та поборотись за депутатські мандати. Хто зі мною?». У той момент хлопець не спо-дівався, що на його заклик відгукнуться де-сятки молодих дрогобичан.

Тож дрогобицька активна молодь, ві-дома містянам та мешканцям району че-рез організацію щорічного фестивалю «Франко Фест» в Нагуєвичах, долучилася до Української Галицької Партії. Вони ви-рішили стати альтернативою для виборців району на місцевих виборах.

Серед 400 дитячих подій, які запла-новані в межах цьогорічного Форуму ви-давців у Львові, є унікальна акція Укра-їнської Галицької Партії «Львів ― місто моєї мрії». Ця захоплююча інтерактивна гра впродовж чотирьох годин відбудеть-ся в приміщенні Національного музею ім. Андрея Шептицького.

Акція призначена для дітей молодшого шкільного віку і передбачає для них цікаву забаву у нестандартне й веселе планування міста. Для цього всім охочим запропонують наперед створені фрагменти макету одно-го з районів Львова, на які вони зможуть на власний розсуд нанести певні, вже напе-ред виготовлені макети окремих споруд. Де-які обʼєкти на «тілі міста» можна буде просто намалювати фарбами, кольоровими олів-цями чи приліпити власноруч виготовлені з пластиліну. Крім будинків, парків та доріг, діти зможуть пофантазувати також на тему водойм, адже не навік залишатися Львову без річки чи великих чистих озер.

У процесі планування міста малечі допо-магатимуть художник та професійний архі-тектор, який зможе пояснити дітлахам еле-ментарні закони містобудування.

З допомогою цієї акції організатори, серед яких здебільшого молоді матері‑у-часниці громадської ініціативи «Львів, дружній до сімей і дітей», мають на меті

«Ми усі молоді, але вже маємо досвід. Свого часу ми розʼїхалися, щоб здобути вищу освіту в різних університетах кра-їни. А потім повернулися і, не очікуючи на те, що хтось щось зробить, самі взяли-ся організовувати цікаві культурні події: «Франко Фест», Велику гаївку, яку внесли до Книги рекордів України, фестиваль «Інше місто»… Серед нас юристи, ІТшни-ки, маркетологи, викладачі, професійні ві-деооператори та фотографи. Ми вивчаємо проблеми свого регіону, бо маємо врахо-вувати побажання всіх поколінь», ― каже один із дрогобицьких активістів Максим Чушак..

Хлопцям та дівчатам уже зрозуміло, що насамперед потрібно зупинити відтік пер-спективної молоді з Дрогобиччини, а для цього ― зробити рішучі кроки для віднов-лення економічного потенціалу та розвит-ку туризму та залучити інвестиції.

«Ми пропонуємо містянам гідну альтер-нативу старим політикам. Бо справжньої альтернативи в нас нема роками. Одні й ті ж обличчя, одні і ті ж механізми. Вони закидають нам, що ми без досвіду. Ми їм відповідаємо: «Такий досвід, як є у вас, нам і не потрібний. Наше майбутнє мають творити представники нового покоління», ― підсумовує Олег Дьорка.

Андрій Филик

зʼясувати та представити дитяче бачення мі-ста, розгадати дитячі мрії про Львів майбут-нього. Адже залучати дітей до планування та перепланування міської території давно стало нормою для архітекторів та ландшаф-тних дизайнерів у різних європейських країнах. Отож, Українська Галицька Партія запрошує львів’ян з дітками на акцію у суботу, 12 вересня, з 10 до 14 години у Музей Шептицького на проспекті Свободи, 20.

Проблеми у мікрорайоні Рясне нормально не вирішува-ли ніколи. Активіст Галицької Партії Антон Петрівський мешкає у мікрорайоні планує навести тут лад. Перше, за що візьметься, це проблема транспорту. А ще — міжбу-динкові дороги, брак місць в дитсадоку, проблеми з пар-куванням, застарілі дитячі майданчики. Якщо мешканці Рясне дадуть шанс, то Антон планує поступово вирішити ці болючі питання.

відбудеться близько 300 акцій на 60 локаціях в центрі міста. Тут будуть дуже цікаві події: міжнародний літературний фес-тиваль, театральна програма, ніч поезії і музики нон‑стоп, кінопрограма, поетична кав’ярня, тематичні майданчики, дитячий форум, благодійна акція «Третій вік: задоволення від читання» і ще багато цікавого. Детальніше — на www.bookforum.ua

Хто на що гроші витрачає?Є у Львові одна нетипова політична сила. Називається

вона Українська Галицька Партія. Чому нетипова? Бо всі під час виборів тратять гроші лише на рекламу — ролики, агітки, плакати. А Галицька Партія вирішила, що потріб-но підтримувати важливі соціальні ініціативи. За плечи-ма партійців — підтримка багатьох соціальних проектів: це і боротьба з корупцією, відкриття історії сіл Галичини, відстоювання скверів від незаконних забудовників, захист прав людей з особливими потребами та допомога воїнам АТО. Проте, звичайно, цього мало. Коли Галицька Партія почула про ті гострі проблеми, які є у Форуму Видавців, рішення було одностайне — треба підтримати. Ось так пар-тія стала партнером Форуму.

Для чого це?У Галицькій партії запевняють: про Форум видавців го-

ворять дуже обережно, і в жодному випадку не збираються «піаритися» на підтримці цієї події. Головна мета — допо-могти такій важливій для Галичини ініціативі і закликати львів’ян читати. Адже Галицька Партія у своїй програмі відводить значне місце питанням освіти, тому таке парт-нерство стало дуже природнім.

«Ми щомісяця відправляємо на фронт книжки, щоб сол-дати в перервах між боями мали можливість отримати хоч невеличкий заряд позитиву. А ще Форум видавців — це уні-кальна можливість згадати, що, окрім гаджетів, інтернету, телебачення, існують друковані книжки, адже сучасна мо-лодь мало цікавиться книгами, та й взагалі літературою. Українська Галицька Партія вирішила допомогти Форуму видавців, бо вважає, що підтримувати інтелектуальну осві-ченість українців набагато важливіше, аніж засипати вули-ці політичною макулатурою», — розповів громадський ак-тивіст та член Української Галицької Партії Ігор Дякович.

Якими стануть наші діти — залежить від нас. І вже наступного тижня ми маємо шанс змінити майбутнє своєї сім’ї. Берімо діток, друзів, роди-ну і всі разом приходьмо на неймовірне свято — Форум Видавців та Читачів у Львові. А телеві-зор — нікуди не втече...

Вікторія Сергієнко

На фото: Олег Дьорка






Наша Галичина 3

А що ми маємо сьогодні в мі-сті? Якщо ви гуляєте щодня з дитиною, то, мабуть, бачи-те, що більшість майданчиків, як у дворах, так і у парках, є однотипними, недоглянутими, єдиного виробництва та про-понують однакові можливості для гри: гойдалка, пісочниця, гірка та перелаз. Такі майдан-чики є безликими, надзвичай-но схожими між собою не лише зовнішньо, а й концептуально — вони пропонують дітям одна-ковий ігровий досвід, а отже й розвиток лише дуже вузького набору навиків.

Однак час змінився, а сучас-не суспільство ставить перед дітьми й молоддю нові викли-ки та нові правила гри. Сьо-годні невід’ємними функціями виховання молодої особистості

повинно бути вміння мисли-ти та творити нове, відчува-ти відповідальність за свої дії та взаємодіяти з іншими діть-ми і дорослими. Однак цього не досягти, якщо практично усі майданчики, а їх у місті близь-ко тисячі, будуть розроблені дорослими для дорослих і їх полегшеного догляду за дітьми, включати типові та часто нея-кісні елементи. І батьки, і роз-робники повинні розуміти, що дитячий простір — це модель суспільства, в якій малі мешкан-ці випробовують власні мож-ливості, долають страхи і труд-нощі та «відточують» навики. Згадайте, скільки разів на день ви ризикуєте, беручи на себе відповідальність за свободу своїх вчинків? Так само і дітям, прищепивши ще з дитинства

такий хист, ми даємо унікальну можливість не боятись прийма-ти важливі рішення у кризових ситуаціях буденності.

Важливою є зміна поглядів на розробку просторів для дитячої гри. Об’єднані навколо такого під-ходу, небайдужі молоді батьки ще взимку згуртувались навколо ідеї зробити «Львів, дружнім до сімей і дітей». «Ми хочемо сприяти тому, щоб у місті були умови, які б відповідали викликам сучасності щодо безпечного і гармонійного народження та розвитку дітей, в тому числі дитячих просторів для гри. Уже сьогодні є розробле-ний проект нового майданчика у парку Культури із ігровими еле-ментами за швецьким зразком. Майданчик буде загальнодоступ-ним, спроектованим за принци-пом універсального дизайну з ін-клюзивними елементами, так, щоб дітки з особливими потре-бами мали змогу бути включени-ми у спільну гру із звичайними дітьми. Це буде перший в Україні громадський дитячий майданчик «доступний для усіх». Чому для нас це важливо? По‑перше, це є закріпленим у Конституції пра-вом кожної дитини на гру та мож-ливість користування публічним простором. По‑друге, психологи стверджують, що така спільна гра є корисною для усіх, вона вихо-вує толерантність, благородність та дозволяє побудувати більш тіс-ні соціальні зв’язки у здоровому суспільстві. Кошти на майданчик будуть зібрані відкритим спосо-бом із залученням громадськості, бюджетного фінансування та ме-ценатів», ‑ розповідає Юлія Гвоз-дович, молода мама, активістка Української Галицької Партії.

Уляна ФедоровичПоки ми на кухні нарікаємо на брехливих

політиків, тисячі українців покидають нашу державу. Я хочу жити в Україні, тому виріши-ла взяти відповідальність на себе і зробити крок у політику.

Святослав СтецьМолодь зараз стоїть перед вибором між за-

робітками за кордоном або низькооплачува-ною роботою тут для забезпечення свого існу-вання. Хочу зробити все для того, щоб молоді львів’яни могли себе зреалізувати ‑ розпочати власну справу чи знайти гідну роботу, стати корисним для міста, в якому їм буде комфорт-но жити.

Іван ЩуркоЯ готовий розділити відповідальність за

долю нашого міста, його розвиток з командою Української Галицької Партії. Це середовище активних і щирих людей, яким вірю і закли-каю повірити львів’ян.

Андрій КавчукЯ – юрист і батько трьох дітей і хочу, щоб мої

діти жили в країні, де працюють прості, чіткі і зрозумілі закони, де держава не заважає, а вико-нує свою функцію – створює сприятливі умови для життя людей.

Наші плани

Мрії маленьких львів’ян

Торгують усім, чим вигідно

Скандал

Чи часто ви задумуєтесь над тим, яким чином навколиш-ній простір, зокрема гра на дитячому майданчику, впливає на розвиток вашої дитини? Так, безумовно, що впливає. Насправді дитячий простір - це місце народження майбут-ньої особистості.

Державні закупівлі — відома корупційна годівниця. Експер-ти проекту «Тендер і Злочин» перевіряють кожну! закупівлю на десятки тисяч та сотні мільйо-ни гривень. Знаходять та оскар-жують порушення, тим самим, розривають корупційні договори та економлять гроші державного бюджету. Цього разу «засвітив-ся» — Львівський Національний Аграрний Університет. Адже він закупив на 3 мільйони гривень у «Техніки для бізнесу» … ні‑ні, не комп’ютери, а … мінеральні до-брива.

Галичани відрізняються від решти українців. Ми дуже шану-ємо приватну власність, приватні свободи людини. Після розвалу радянської імперії ми не порину-ли у всерадянську ностальгійну депресію. Навпаки. Ми викори-стали наші кордони з країнами ЄС для того, щоб влаштувати власне життя, отримати заробіток для сім’ї. Наші батьки, сусіди чи дру-зі перевозили з України до Поль-щі товари і отримували валю-ту, або ж навпаки, привозили

сюди «дефіцитні продукти», щоб не відставати від решти світу. За цю жагу до виживання нас на-зивали торгашами і «челноками» ‑ це деталь у ткацькій машині, яка «пролітає» туди сюди по ткани-ні і прокладає поперечну нитку. Однак ця ідентичність подекуди грає з нами злий жарт.

Цього разу нашу увагу при-вернув Львівський Національний Аграрний Університет. Адже він закупив мінеральні добрива на 3 мільйони гривень у … «Техніки для бізнесу».

Попри те, що у «Техніки для бізнесу» немає законних підстав реалізовувати добрива, вони про-дали цей товар у тридорога. Уні-верситет заплатив 14 966 грн. за 1 тонну, у той час, коли в інших фірм вартість на аналогічний товар ста-новить 8500–9000 грн. Загальна вартість угоди — за двома лотами складає 3 095 760,00 грн. (з ПДВ). Ці торги «Техніка для Бізнесу» розділила з іншим підприєм-ством, що спеціалізується на про-дажі комп’ютерів і ніколи раніше не перемагало у торгах — ТЗОВ

«Квадрокомп». Відповідно до ін-формації з Єдиного державного реєстру дві фірми зареєстровані на одній адресі — м.Львів вул.Шеп-тицьких, 26. Звісно, ми не можемо звинувачувати ці підприємства у змові з керівництвом універси-тету — з цим повинні розбиратись правоохоронні органи. Експерти проекту «Тендер і Злочин» відре-агували на цей кричущий факт. Листи‑звернення вже відправлені усім контролюючим органам, ця справа на контролі у Міністерстві економічного розвитку та торгів-лі і прокуратурі. Однак зрозуміло те, що такі «оборудки» неможливі без попередньої змови осіб з одно-го боку, та мовчазного погоджен-ня з іншого.

Мирослав Сімка, керівник проекту “Тендер і злочин”, активіст Української Галицької Партії:«В переважній більшості чино-вники не керуються моральни-ми принципами, тому не сором-ляться використовувати свій статус для проведення махінацій. Стримує їх лише страх бути ви-критими. Саме цим ми і займа-ємось в рамках проекту «Тендер і злочин». Ми показуємо людям обличчя корупціонерів серед нас – можливо, це наші друзі, сусіди або люди, яких досі ми вважали порядними громадянами».










4

Змінювати Україну починаємо зі свого під’їзду

Левандівка стане квітучою

Наші люди

Наші люди

Вчитель — місія, яка не закінчу-ється ніколи. Спочатку він почав вчити дітей, тепер — вчити дорос-лих. Це нелегка справа, вона забирає багато енергії та сил, проте вона та-кож дає натхнення. Ми можемо ба-гато змінити, якщо захочемо. Якщо одного ранку скажемо собі — тепер все має бути по‑іншому.

Свій перший досвід роботи Дми-тро здобув ще будучи студентом. Він викладав у НВК «Софія» (колись СШ № 80). Тоді для нього, 20‑річного хлоп-ця, було незвично та ніяково, що інші молоді люди звертаються до нього «на Ви». Сьогодні він професіонал у сфері навчання дорослих — тренер‑моде-ратор, навчає та консультує у сферах комунікації, керування конфліктами, управління та розвитку громад.

У своїй роботі Дмитру подоба-ється допомагати людям змінюва-тись та розширювати рамки їхньо-го мислення. У розвитку громад вважає дуже важливим просвіту людей, розширення світогляду через відкритість до зовнішнього середовища. Дмитро переконаний, ключове у громаді — це спілкуван-ня, взаємний обмін інформацією та участь усіх у житті громади.

«Тут, в Українській Галицькій Партії, спілкуються з людьми, а не заманюють їх гречкою», — го-ворить Дмитро Якимець.

У своїй професійній діяльно-сті Дмитро стикається з таким

поняттям як «зона найближчого росту» — коли учасники тренінгу бачать перший крок, з якого вар-то почати власний розвиток. Він вважає, що Україні також потрібно працювати над своєї «зоною най-ближчого росту». Це означає — по-чати зі свого під’їзду, адже не Пу-тін і не Порошенко насмітили нам у під’їзді чи викрутили жарівку. Це — наша сфера відповідальності і порядок у нашому домі залежить від нас. Саме цим повинні займа-тися громадські ініціативи та міс-цеві ради.

Роль депутатів сьогодні — фор-мувати здорове середовище в по-літиці. Дмитро свідомий того, що буде багато викликів та спокус, і тому просить Бога, щоб не підда-тись на ці спокуси.

Оскільки Дмитро працював ка-техитом та вчителем християн-ської етики в школі — для нього важливі християнські цінності. Як майбутній депутат він має багато планів, проте хоче також врегу-лювати питання щодо викладан-ня християнської етики в школах та взаємодії різних конфесій у на-шому місті.

Активних людей є небагато, але за ними тягнеться більшість. Так вважає Дмитро і готовий власним прикладом показати, що працю-ючи чесно, можна зробити багато добрих справ для свого міста.

Одного дня мама Оксани при-несла з церкви газету. Протягнула дочці і сказала: «Дивись, тут пи-шуть про таких, як ти. Кличуть йти в політику». Це була наша газета. Так і розпочалося знайомство Окса-ни з новою політичною силою — Українською Галицької Партією у колі інших громадських активіс-тів та однодумців. Проте плани йти у владу в жінки визрівали давно.

Оксана викладає у Львівському коледжі транспортної інфраструк-тури. Це дозволило їй добре ро-зібратися і з проблемами освіти, і з проблемами транспорту. Мешкає жінка на Левандівці. Саме тут вона вже багато встигла зробити. Ремонт вулиці Широкої — велика справа, яка потребувала багатьох зусиль, проте все починалося з ініціативи простих мешканців району. Оксана була однією з ініціаторів цієї важ-ливої справи. Спочатку вона зби-рала підписи мешканців з вимогою відремонтувати вулицю, а потім — все закрутилося. Тепер Оксана мріє впорядкувати сквери, зелені зони відпочинку для левандівських сі-мей. А ще — вперше в Україні ство-рити дитячі майданчики для най-молодших діток. Такі є в багатьох країнах Європи, а в Україні немає жодного.

«Я — мама двох дітей. Щодня гу-ляю зі своїми синами і бачу, як вони бавляться у пісочниці чи на май-данчику, де бігають собаки, де є небезпечні предмети, які залиши-

ли неуважні люди. Я розумію, який це ризик для дітей і вважаю, що треба якомога швидше навести лад у цій сфері. Окрім того, ми маємо майданчики лише для старших дітей, а я вважаю, що дуже важли-вим є встановлення дитячих май-данчиків для малюків зі спеціаль-ним обладнанням, пристосованим для діток до 3 рочків», — розпові-дає Оксана Павлова.

Оксана — викладач, вона уваж-но ставиться до студентів та легко знаходить спільну мову з ними. Ці якості дуже знадобляться жінці в політиці.

«Я вирішила йти у владу, бо бачу, що чиновники мало що ви-рішують. Я відчула це на собі, коли клопотала про ремонти вулиць на Левандівці чи виступала з інши-ми ініціативами. Я часто бачила пе-ред собою закриті двері посадовців, а ще — відписки та відмовки. Дуже важко щось зробити, коли відчува-єш постійний спротив системи», — каже Оксана.

А ще Оксана любить садити кві-ти і як кожна жінка мріє зробити свій район квітучим. Вона почала з дворику власного будинку, проте її плани сягають значно далі.

Оксана Павлова згуртовує навко-ло себе і інших небайдужих меш-канців району. Тож нарешті на Ле-вандівці формується команда молодих та активних людей, які готові докорінно змінювати облич-чя цього району.

Дмитро Якимець,31 рік, львів’янин, психолог, консультант, співзасновник майстерні втілення змін «ЯБКО»

ОксанаПавлова, Львів’янка, 31 ріквикладач, громадська активістка з Левандівки

Я часто бачила перед собою закриті двері по-садовців, а ще - відписки та відмовки. Дуже важко щось зробити, коли відчу-ваєш постійний спротив системи

Ми часто нарікаємо, що політика — брудна справа, але як її змінити, якщо самим нею не займатись? Цього року Папа Франциск сказав, що християнин обов’язково має йти в по-літику. Для мене важливо принести у владу нові цінності.













5

Знає, як боротись з системою

Верховенство права – гарантія успіху України!

Наші люди

Наші люди

Боротися з корупцією та неспра-ведливістю — справа не з легких, а в сучасних умовах це ще й небез-печно. І найкраще це може зрозуміти людина, котра відчула це особисто. Коли ти сам стикаєшся з ситуацією, в якій правда на твоїй стороні, але добитися результату практично не-можливо, бажання боротися з систе-мою виникає саме собою.

В такій ситуації опинилася Ярина Сорока — львів’янка, мама та моло-дий управлінець. Вона навчалася в НУ «Львівська Політехніка» за на-прямом «культура», була пластун-кою та членом студентської орга-нізації «BEST». Після закінчення університету працювала координа-тором міжнародних проектів в Фун-дації Кшижова в Польщі за міжна-родною волонтерською програмою. Проте пройшов час і Ярина зрозумі-ла, що не зможе жити в іншій краї-ні, що варто повертатись до рідного Львова і починати змінювати Украї-ну своїми маленькими кроками.

Сьогодні вона займає посаду го-ловного спеціаліста управління зов-нішньоекономічних відносин та ін-вестицій Львівської міської ради. Тут вона бачить, як працює система «з середини», бачить також добрих по-садовців, і тих, хто думає лише про свої інтереси. Це мотивує Ярину йти в політику.

Ярина Сорока ще змалку вихову-валася в атмосфері, де правда і спра-

ведливість були понад усе. Її кумиром завжди був і залишається дідусь, який зі своєю сім’єю пережив виселення до Сибіру. Повернувшись з тяжкого десятилітнього заслання, він не опу-стив рук, а відбудував дім, підняв ді-тей і продовжував боротьбу за Неза-лежну Україну, залишаючись чесною людиною, вірною своїм принципам і Батьківщині.

Декілька років тому Ярині разом з активістами довелося розпоча-ти боротьбу за свою прибудинко-ву територію, на яку в мешканців були всі документи й архівні витя-ги. Лише цього року, незважаючи на перешкоди, які поставали на їх-ньому шляху, громаді вдалося вибо-роти право на свою землю.

Всі великі справи починаються з маленьких. Зараз Ярина Сорока зі своїми однодумцями зініціювала будівництво переходу через заліз-ничну колію на вулиці Рудницького. Адже зараз мешканці цього мікро-району мають труднощі — особли-во гострою ця проблем є для мам з дитячими візочками та старших людей. Тож мешканці Франкіського району дуже сподіваються на вирі-шення цього питання.

Ще у Ярини є головна мета — ви-корінення корупції. Вона впевне-на, що зібравши активну, професійну і обов’язково чесну команду, вдасть-ся змінити ситуацію у рідному місті на краще. До цього її підштовхує і ма-

ленький син Дмитро, зараз доброго майбутнього якого, Ярина готова вті-лювати ще більше добрих справ.

…У сьомому класі Андрій сам, без відома батьків, вступив до юридично-го ліцею. Тоді його сім’я жила у Сур-гуті, куди свого часу батьки виїхали у пошуках роботи. Важкі умови життя змусили Андрія швидко ставати са-мостійним і відповідальним. Живучи поза межами України на чужині і що-року приїжджаючи до бабусі, в ньому змалку зароджувалась любов до Украї-ни. З Божою допомогою рідні виховали в ньому християнські цінності, чесність і справедливість. Андрій добре пам’я-тає слова матері: «Вчися, бо твої знан-ня — то є твій хліб!»

Після закінчення школи, маючи добрі перспективи продовжити нав-чання на багатій півночі Росії, Андрій не вагаючись вирішив переїжджати в Україну. Вступив до університету Франка, адже відвідавши декілька ра-зів Львів, закохався в це чудове місто і вже не уявляв, де можна жити інак-ше. Здобувши фах юриста, Андрій Кав-чук, як і більшість студентів, зіткнувся з проблемою пошуку роботи. Далі була служба в армії. Саме в цей час в Україні відбувалась Помаранчева революція. Тоді Андрій важко переживав цей час. Солдатам не дозволяли носити навіть помаранчеві стрічки, але серцем Ан-дрій був на Майдані з усіма своїми дру-зями та рідними.

Андрій Кавчук — завжди активний, він не може спокійно дивитись на не-справедливість чи безпорядок, не йде на компроміси зі злом. Дуже часто в професійній роботі зустрічається

із свавіллям і безвідповідальністю чи-новників, які вважають себе «короля-ми ситуації» і користуються правовою малограмотністю більшості громадян. Окрім юридичної сфери, він часто ор-ганізовує мешканців свого будинку для спільної роботи — чи то впоряд-кувати майданчик, чи зробити інший благоустрій спільного дому. Тепер він знаний серед сусідів як захисник їх-ній прав перед комунальниками. «Не можу спокійно дивитись на те, як хтось не виконує своїх обов’язків, а хтось ін-ший сидить, склавши руки», — розпові-дає Андрій.

Попри роботу та велику сім’ю — Ан-дрій разом з дружиною Оксаною вихо-вують трьох дітей — він ще й активно допомагає безкоштовними юридич-ними консультаціями учасникам АТО, входить до складу волонтерської юри-дичної сотні.

Андрій як юрист постійно відчу-ває, що у нашій країні є закон писа-ний та закон реальний. Відношення суспільства до права та закону теж ви-кривлене. «На жаль, у нас пріоритетом є не дотримання закону, а можливість його оминути, порушення правил — це норма, а їх виконання — дивина», — каже Андрій Кавчук. І цю стару систему він прагне змінити..

На думку Андрія, не варто чекати на владу, а потрібно змінювати Укра-їну маленькими кроками і справами, починати із себе і найближчого кола людей. Над тим, чи балотуватись в де-путати, роздумував довго, адже депу-

татство — це служіння, а не привілеї. Якщо бути депутатом по‑справжньому, то будеш «битий» і людьми, бо ти та-кий як всі, і депутатами, бо ти не такий як вони, але без цієї жертовності ані Україна, ані Львів не зміняться.

Ярина Сорока,львів’янка, 30 роківмолода мама, громадська активістка, головний спеціаліст управління зовнішньоекономічних відно-син та інвестицій Львівської міської ради

Андрій Кавчук,33 роки, юрист, член Асоціації правників України, волонтер юридичної допомоги учасникам АТО, батько трьох дітей.

«Не хочу вливатись в «схеми», бути «юри-стом на відсотках» у ко-рупційному вирішенні питань. Я йду в політику, щоб тут, у місті, вико-ристовуючи свої нави-ки і знання, створювати прості, чіткі і дієві норми, правила для життя гро-мадян, розвитку бізнесу і суспільства в цілому»

Іду в політику, щоб відстояти інтереси простих громадян, які самотужки не в змозі побороти несправедливість. Вірю, що згрупувавши навко-ло себе однодумців, зумію відстояти права звичайних мешканців.







6

Роман Мацук ― нині громадянин Сполуче-них Штатів Америки. Але всі його думки і всі добрі діла, які невтом-но робить цей 90-літній чоловік, ― для рідної України, для Львівщи-ни, з якої у далекі світи його закинула невбла-ганна війна.

Пан Роман народився далекого 1925 року в Жи-дачеві. Якраз перед почат-ком Другої світової війни родина переїхала до Льво-ва. Роки навчання хлопця у першій польській гімна-зії, яку невдовзі перейме-нували на школу № 8, співпали з часом створен-ня та активної діяльності ОУН. Не раз гімназистів відвідували старші хлопці з українського підпілля. Тож не дивно, що від по-чатку війни вони кинулися здобувати зброю для укра-їнських партизанів. А коли директор гімназії оголо-сив, що молодь кличуть в дивізію «Галичина», Ро-ман з друзями записалися до військового формуван-

ня. Потім були військові вишколи у Словаччині, Югославії… У бою під Бро-дами Роман Мацук участі не брав, але у складі диві-зії відступав з боями через Австрію аж до Юденбурга, де генерал Павло Шандрук перейменував військо-вий підрозділ у І дивізію Української національної армії. В Італії дивізійники змушені були здатися со-юзникам, скласти зброю і перебувати у таборах на милостині переможців. Після італійського ― ще 2 роки був табір англій-ський, звідки нарешті українцеві дозволили по-їхати до Канади, а відтак, 1951‑го, до США, де вже на той час перебували його батьки.

«Всі мої друзі вступили до лав першої дивізії «Га-личина». Ми хотіли до-чекатися, коли німці вис-нажаться. Це була нагода створити свою військову організацію, з якої мало б народитися згодом Укра-їнське військо. Ми дума-ли, що так і буде», — згадує пан Роман.

Роман Мацук не з тих людей, які мріють про спо-кій на старості літ. Відколи Україна здобула незалеж-ність, він щороку кілька місяців перебуває на Бать-ківщині: на волонтерських засадах викладає англій-ську мову в різних шко-лах, збирає по українських нью‑йоркських парафіях, сам сортує і привозить до України одяг для ді-тей‑сиріт, допомагає ліка-ми районним шпиталям, а якось навіть переконав волонтерську організацію з Канзасу передати на Дро-гобиччину 103 корови та-кої породи, яка найкраще підходить для нашого ре-гіону. У цього невтомного, тепер уже американського українця ще багато ідей, якими він нещодавно по-ділився з членами Укра-їнської Галицької Партії у Жидачеві.

Маємо за честь брати з нього приклад і разом бу-дувати нашу «рідну хату».


Американський українець з Жидачева

«Я дуже сподіваюся на сучасну молодь»

Люди

«Мій батько за Польщі працював у трамтресті. Отримував більше 300 зло-тих зарплати, і це були на ті часи великі гроші. На 100 злотих родина могла прожити місяць. Батько ще позичив гроші у банку і в 1932–1933 роках збудував будиночок на Знесінні, а до 1939‑го вже весь кредит виплатив.

Батько був свідомим українцем, сі-човим стрільцем і від малечку обіцяв мені, що піду до української приват-ної школи Короля Данила. Але 1937 року я пішла таки до польської школи. Якби у дирек-ції трамтресту довідалися, що батько послав ди-тину до української школи, негайно звільнили б із роботи. Тато не перейшов у римо‑католицьку віру, хоч його й переконували. Тому його ніколи не призначали на керівні посади. До 1937 року, доки жив Пілсудський, серед львівських поляків не було явної ненависті до євреїв та українців. А потім навіть небезпечно стало на вулиці чи в трамваї спілкуватися українською.

При німцях я перейшла в україн-ську школу. Але нас там мало що вчили. Було по кілька місяців канікул. Тоді батько посилав мене до Судової Вишні, до далекої родини Сол-тисів. Так, маючи 13 років, я перебувала серед на-ціонально свідомих людей, де збиралися «хлоп-ці з лісу». Мій стриєчний брат Михайло Солтис, якому на той час було 23 роки, був з ними. Вони вчили мене стріляти з пістолета і деякої конспі-рації. Кріса я ще не могла підняти.

Два рази я могла бути арештована і вивезена. Раз в Судовій Вишні, коли напри-кінці літа 1944‑го совіти зловили Михайла Сол-тиса, і хтось із сусідів доніс їм, що така Стеф-

ця зі Львова з тими «хлопцями з лісу» також мала щось спільного. Арештовували мене міс-цеві хлопці‑поляки з Армії Крайової, які на той

час допомагали совітам очищати Галичину від свідомих українців‑патріотів. Я вдавала поль-ку, і хлопці з АК переконали слідчих, що полька не може симпатизувати українському підпіллю. На жаль, і поляків‑АКівців згодом розстріляли.

Другий раз небезпека чигала на мене в шко-лі на вулиці Замкненій. Там заарештували після війни половину класу через якогось провока-тора. На щастя, якраз перед тим я перевелася в іншу школу. 1947‑го вступила до медінституту. На 2–3 курсах багато моїх однокурсників пропа-ло. Поки жив Сталін, постійно були великі «чи-стки» серед студентів.

Я дуже сподіваюся на сучасну молодь. Я не маю страху бути репресованою, не боюсь влас-ної тіні. Колись навіть найкращій подрузі було ризиковано довіряти. Вдома багато родин мали спаковані речі на випадок арешту. Сучасна молодь не жила в час тоталітаризму, а виросла у вільній країні. Старшим не під силу змінити систему вла-ди, вони на це не здатні. Декілька поколінь вирос-ли у страху.

Я ніколи не була в жодних партіях, не була ні піонером ні комсомольцем. При нім-цях була у Пласті, але 1942‑го його ліквідували. Бачу, що в Галицькій Партії є пластуни, а це — еліта нашого суспільства. Я добре розумію, що зараз відбувається в Україні, хочу допомогти задля утвердження правди і справедливості, — принаймні своєю присутністю. Потрібно навести порядок. І треба, щоб люди самі організовували своє життя, а не мріяли, що хтось із Києва зро-бить для них щось доброго. Допомогти молодим можу лише своїм життєвим досвідом.


На фото: жидачівські активісти Української Галицької Партії Володимир Гаврон (зліва) та Віталій Танцюра

Стефанія-Ольга Депяк,народилася 24 серпня 1930 року у Львові, 1951 року закінчила фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту. У 1951–1953 роках працювала фармацевтом у Барановичах (Білорусь), від 1954‑го — у новоствореній аптеці обласного онкологічного диспансеру, якою ке-рувала згодом 32 роки. Пані Стефанія‑Ольга — найстарша членкиня Української Галицької Партії, у День Незалежності України їй випов-нилося 85 років. Особиста історія цієї людини переплелася із найважчими десятиліттями іс-торії нашого краю.

Думка






Наша Галичина 7

ГуцулкаКсеня

Як правильно харчуватися? Заповіді 104-річного Андрія Ворона

«Гуцулка Ксеня» — одна із найвідомі-ших і найулюбленіших українських пісень, яку знають і співають українці по всьому світу. Проте і нині більшість людей зовсім не знають її автора. Творцем цього пісен-ного шедевру був уродженець Гуцульщини Ярослав Барнич. Будучи стрільцем легіону Українських січових стрільців, він разом із Михайлом Гайворонським організував струнний квартет Українських січових стрільців. Згодом працював керівником і диригентом Українського театру «Просві-ти» в Ужгороді, Самборі, як педагог у різ-них навчальних закладах Галичини. У 1940 р. він створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації обіймав посаду диригента Львівської опери. У ра-дянський час доробок Я. Барнича був зни-щений і заборонений. Творча спадщина композитора, пронизана національними мотивами, була просто викреслена з нашої культури.

Темна нічка гори вкрила,Полонину всю залила,

А в ній постать сніжно‑біла, —Гуцул Ксеню в ній пізнав.

Він дивився в очі сині,Тихо спершись на соснині,

І слова палкі любовіВін до неї промовляв:

Приспів:

— Гуцулко Ксеню,Я тобі на трембіті

Лиш одній в цілім світіРозкажу про любов.

Душа страждає,Звук трембіти лунає,

А що серце кохає,Бо гаряче, мов жар.

Вже пройшло гаряче літо,Гуцул іншу любив скрито,

А гуцулку чорнобривуВін в останню ніч прощав.В Черемоші грали хвилі,

Сумували очі сині,Тільки вітер на сосниніСумно пісню вигравав:

Приспів.

Галицька пісня Варто знати Гумор



Наша ГаличинаІнформаційний бюлетень ЛОО УГП.Адреса редакції: 79000, м.Львів, вул. Технічна, 6/1.Тел.: 093 531 51 30, 068 771 16 24.E‑mail: [email protected]. www.uhp.org.ua

Журналісти:Ольга СорокаВікторія РудкевичГалина ГубіцькаАнастасія СохацькаРоксолана ГультайчукОля Євстігнєєва

Віддруковано у ТзОВ «ВД «Молода Галичина». м. Львів, вул. Стрийська, 48. Тираж 50 000.Відповідальна за випуск: Є. Майборода.

Свідоцтво про реєстрацію: ЛВ 1198/452.Розповсюджується безкоштовно.

— Милий, привіт чим займаєшся?— Лежу в ліжку, засинаю. А ти?— А я сиджу в барі за твоєю спиною, див-люся як ти крутишся і не можеш заснути.

***

Теща запитує у зятя:— Ти бачив чоловіка, який урятував мене, коли я тонула?— Так, він уже приходив до мене виба-чатися.

***

— Тату, я попав каменем у сусідський «Лексус»!— Іди геть хлопчику, я тебе не знаю!

***

Батько говорить до сина:— Іване, я як освідчився твоїй мамі в ко-ханні, то вона настільки була вражена, що з хвилину не могла вимовити слова. І то, сину… була найщасливіша хвилина в моє-му житті.

***

— Хто у вас в сім’ї головний? Ви або чоловік?— Звичайно, чоловік! Він головний ви-конавець всіх моїх розпоряджень.

***

У голлівудської зірки спитали, чому вона звільнила свою куховарку.— Готувала вона чудово, — зітхнула актриса, — але всім розповідала, що пра-цює в мене вже сорок років…

***

— Кохана, а де мій рушник?— Візьми на швабрі.

***

Бойко кричить на все подвір’я до жони:— Ганька‑а‑а, я кулемета на дачі закопав!— Шо ти мелеш, дзяде?— А нехай сусіди думають, жи в мене є і дача, і зброя!

***

Жона до чоловіка:— Стефцю, моя мамця з татком приїжд-жають до нас в гості 22 червня. Потяг прибуває о 4 ранку.Стефцьо знервовано:— Ну, та чисто, як ті фашисти в 41‑му!

***

— Тату‑у‑у, а пані вчителька мені двійку поставила за твір на тему «Як я провів літо».— Ну і шо ти там такого злого понапису-вав?— Та ніц такого, я написав їй: «Дякую! Добре!».

***

Карпатська полонина. На схилі гори пасеться отара овець. Над отарою вуйко Йван в постаті вівчара. Раптом гірську ідилію перериває дзвінок мобільного телефону. Отара припиняє щипати траву і витріщається на вуйка Йвана. Той витя-гає айфон і каже:— Гальо!, — і повертаючись до отари: — А ну там, ціхо, то до мене!

1.М’ясо, якщо кортить, їсти можна, але рідко. Не спокушайся на свини-ну — не одного вона дочасу понесла на той світ.

2. Усе, що росте в твоє-му саду — тобі на здоров’я й поживу. Кожне зело, яке плекала твоя рука — вдвічі поживніше, аніж куплене.

3. Їжте більше гіркого, а солодкого краще не їсти взагалі. Можна трохи шоко-ладу — чорного.

4. Коли ріжете овочі но-жем, вони частково втрача-ють земну поживу. Краще їх їсти і варити цілими. Цибу-ля вдвічі корисніша, якщо її подрібнити руками або де-рев’яною дощечкою.

5. Жінкам раджу їсти по-всякчас горіхи і печінку: зморшки не скоро з’являться.

6. Винограду треба наїсти-ся на цілий рік уперед, спожи-

ваючи восени щодня по два грона. Коли чавите з нього сік або вино, жменьку ягід треба кинути на землю, щоб набра-лися «солі з землі».

7. Влітку кисле молоко наполовину розбавляю хо-лодною водою. Чудово тамує спрагу.

8. Якщо на ніч з’їсти со-ковите яблуко, то спокійний сон вам забезпечений. І зуби будуть здорові й білі.

9. Їсти краще жменьками, але часто.

10. Якщо ви втомлені, слабі, хворобливі — просто дайте організмові відпочи-ти. Нехай простішим стане харчування. Для цього слід їсти якусь одну страву що-дня. Наступного дня — іншу. І так хоча б тиждень‑другий.

Мирослав Дочинець, «Многії літа. Благії літа»










8Незабаром

Українська Галицька Партія запрошує 9-13 вересня на Форум видавців

Хочете автограф?10 Львівський міжнародний лі-

тературний фестиваль цього року об’єднає 350 письменників, поетів,

митців, перекладачів, інтелектуалів, музикантів, театралів з України та 23‑х країн світу. У межах програми відбудеться близько 300 акцій у 60 ло-каціях у центрі Львова. Країни‑учасниці фестива-лю: Австрія, Білорусь, Велика Британія, Вірменія, Грузія, Естонія, Китай, Латвія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Росія, Сербія, Сло-ваччина, Словенія, США, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція.

А глянути виставу?Вперше на Форумі відбудуться

проект Тиждень сучасної драми. У програмі: сценічні читання, вистави, зустрічі з драматургами, обговорення п’єс і перекладів. Співорганізатор — ММ «Драбина», спільно з Львів-ським академічним театром ім. Л. Курбаса. Зокре-ма організатори інформують про два читання від Першої сцени сучасної драматургії Драма.UA: п’є-си «Полярники» і п’єси Моріса Панича в режису-рі Павла Арє. Також покажуть вистави «Лондон» (Перша сцена сучасної драматургії), «Зерносхо-вище» (ТЮГ), «Так казав Заратустра» і «12 ніч» (Львівський театр ім. Л. Курбаса).

Послухаємо молодих поетів?

Молода Республіка поетів — цей літе-ратурний проект відкриває незнані імена

в українській поезії, допомагає молодим ав-торам знайти своїх слухачів, читачів і видав-

ців. Це поетичний конкурс, який розпочинається 15 червня і триває до закінчення Львівського між-народного літературного фестивалю. Фіналістів оголошують за тиждень до Форуму, а перемож-ця — під час гала‑концерту. Цього року на адресу Форуму видавців надійшли вірші від 166 молодих поетів зі всієї України.

Ніч — не для снуНіч поезії і музики нон‑стоп — це одна

з найпопулярніших акцій Львівського міжнародного літературного фестивалю.

Відбудеться у ніч з 12 на 13 вересня, у приміщенні Першого українського театру для дітей та юнацтва. У цьогорічній програмі — виступи 20‑ти поетів з України та з‑за кордону, виступ Юрія Андрухови-ча і гурту «Karbido», перформанс текст‑групи «Ор-біта», проект Олесі Здоровецької — і не тільки.

Подивимося кіно?Під час Форуму видавців від-

будеться допрем’єрний показ фільму «Полон» українського режисера Анатолія Матешка. Дві прем’єри готує режисер Олександр Фразе‑Фразенко — документальний фільм фільму про Нью‑Йоркську групу та фільм про письмен-ника Василя Махна. У програмі ще чимало нових фільмів, зокрема від міжнародного фестивалю документального кіно Docudays.UA

Поетична кав’ярняЩороку, тільки під час Форуму

видавців у Палаці мистецтв пра-цює «Поетична кав’ярня», яку ор-

ганізовує Міжнародна Літературна Корпорація Meridian Czernowitz. Буде нагода отримати там порцію доброї літератури від Крістіне Кошель (Німеччина), Рона Вінклера (Німеччина), Єлени Фанайлової (Росія), Сергія Жадана, Ігоря Поме-ранцева, Андрія Любки, Дмитра Лазуткіна, Бори-са Херсонського, Тараса Прохаська, Юрія Іздрика, Катерини Бабкіної, Олександра Бойченка.

Не любите натовп?Ті, хто боїться тисняви

на Книжковому ярмарку, можуть придбати книги, відвідати зустрі-

чі з улюбленими авторами, презентації книж-кових новинок і дискусії за межами Палацу Мистецтв. Цього року буде діяти шість тема-тичних майданчиків: «Жінка в темі», «Уроки історії», «Нація і едукація», «Фронт і фрон-

тир», «Кулінарія, Мандри»

Для діток!Вперше у межах Форуму видавців

відбудеться масштабна дитяча про-грама. З 10 по 13 вересня у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького на пр. Свободи та у Державному природознавчому музеї на вул. Театральній відбудеться 400 заходів для дітей та батьків – майстер‑класи, музейний квест, музичні, творчі та спортивні акції, фестиваль літературних героїв, наукова програма, зустрічі з письменника-ми. Найбільша цікавинка Дитячого Форуму – ве-лика гра Стань супергероєм! У межах фестивалю заплановано окрему програму для малюків від 3

до 5 років, а також чимало заходів для батьків.

Спеціально для літніх людей!

На Форумі буде спеціальну програму для пенсі-онерів. Благодійна акція «Третій вік: задоволення від читання» – це зустрічі з відомими письменни-ками, майстер‑класи, гала‑концерт за участі зірок естради та концерт хорових колективів. Вхід на всі заходи та на Книжковий ярмарок – безкош-

Documents

Наша Галичина, №8 (серпень, 2015)