Наша Галичина, №9 (вересень, 2015)

Як у Європі

Регіональні партії - дуже дієві і популярні у Європі. Приклад показує Німеччина стор. 2

Без олігархів

Хто підтримує Галицьку Партію? Звідки гроші? Як кожен львів’янин може допомогти? стор. 8

Наша Галичина



Неспроста історія Історії простих людей

www.uhp.org.ua

… Це було 25 років тому. Я ходила в дитячий садочок у одному провінцій-ному містечку. Під час «тихої години» тих діток, які не слухали виховательку, ставили на стіл без штанців. Таке було шокове «виховання». Тоді я мріяла, що виросту і доб’юся справедливості: біль-ше ніхто не буде так поводитися з діть-ми. Пройшла чверть століття. Тепер ми не в провінції, а у культурній столи-ці України — у Львові. І знову бачимо те саме. Нічого не змінилося…

… 5 років тому пенсіонерка Марія опинилася у міській лікарні. Вона зна-ла, що медицина бідує. Знала, що нема ліків. Знала, що годують хворих будь-чим. Знала, що треба дати медсестрі 5 гривень за укол. Вона нічому не диву-валася. Але ось відкрилися двері, і пані Марія побачила, як санітарка миє кори-дор. Брудна вода, брудна шмата. А по-тім — зайшла в палату і тою ж шматою витирала тумбочки пацієнтів… Про-йшов час. Нічого не змінилося.

…3 тижні тому пані Леся була в по-ліклініці. Довгі черги і змучені люди, «ділові» лікарі і закриті туалети. Люди на лавках обговорюють усе: хто скіль-ки дає за довідку, з ким можна про що домовитися, скільки треба дати за при-йом. І от вже черга пані Лесі підійшла. Відкриваються двері, назустріч вибі-гає лікарка. І так зверхньо і голосно: «В мене прийом закінчився. Я пішла». Нічого не змінилося.

А нам далі брешуть… Наближають-ся вибори, і всі партії знову обіцяють «золоті гори». Нам з білбордів розказу-ють про справедливі пенсії, контрактну

армію, про перемоги. Але все це — брех-ня. Адже в кінці жовтня будуть місцеві вибори. Ми будемо вибирати мера і де-путатів до міської ради, а вони жодно-го впливу на пенсії чи армію не мають. Проте нам обіцяють. Мабуть, дума-ють, що ми занадто дурні, щоб в цьому розібратися. Мабуть, впевнені, що ми не зрозуміємо різниці. Мабуть, переко-нані, що ми так боїмося мобілізації, що готові проголосувати за кожного, хто це змінить. Ось так і дурять. А знаєте, чому? Тут все просто: навести порядок у садочку, школі, поліклініці і лікарні складніше, ніж обіцяти справедли-ві пенсії. Зробити зміни тут, у Льво-ві, складніше, ніж приймати закони в Києві. Нам не завжди треба чекати реформ, нам треба просто навести по-рядок біля себе.

Саме такий підхід пропонує Україн-ська Галицька Партія: спочатку наве-сти порядок у своїй хаті. Слоган партії: «Будуємо Україну — Починаємо з Гали-чини!». «Сильна громада — це основа держави. А у нас — ніби всі свої, всі па-тріоти, а корупція процвітає. Навести лад в себе в хаті, в своєму місті — це є перше завдання!», — каже член-за-сновник Української Галицької Партії Богдан Панкевич.

Галицька партія не спішить до Ки-єва. На відміну від багатьох інших, ця партія не керується зі столиці,

не має за собою олігарха і не ховає в списках старих політиків. Пар-тія об’єднує багатьох активних лю-дей, які хочуть займатися реальним справами. Не обіцяти популістичних речей, а робити зміни вже зараз. А прийшовши до влади, вони не кри-чатимуть про реформи, а візьмуться за реальні проблеми навколо.

… Пройде ще декілька років і все може змінитися. Вчителька в школі сто разів подумає, перш, ніж принизити дитину. Адже в кінці кожного року цю вчительку та й усю школу чекатиме анонімне анкетування, де батьки ска-жуть своє слово. І вже не допоможе кума з управління освіти, бо нареш-ті почне мінятися система. Санітар-ці з лікарні буде дуже страшно зайти в палату з брудною шматою, адже там, на ліжку, може лежати не проста пацієнтка, а громадська активістка, яка моніторить якість обслуговуван-ня в лікарнях, і тоді санітарка може лишитися без премії або без роботи. Завідувач поліклініки нарешті візь-меться наводити лад, адже тепер його посада залежатиме не від домовлено-сті в управлінні охорони здоров’я, а від показників якості роботи поліклініки: відсутності черг, відкритих і чистих ту-алетів, порядку і ввічливого ставлення лікарів до відвідувачів.

Цей час може настати зовсім скоро. Все залежить від нас. Давайте не віри-ти дурним обіцянкам. Давайте вима-гати конкретних речей. Давайте дамо дорогу молодим активістам, які мають енергію і розум для здійснення змін.

Намбрешуть!

Про нас Команда

Унікальний проект, який відкриває історії сіл і містечок Галичини стор. 6

Знайомство з обличчя-ми Української Галиць-кої Партії — хто вони, як живуть і чого хочуть? стор. 4—5

А у нас — ніби всі свої, всі патріоти, а корупція процвітає.

УкраїнськаГалицька Партія: хто вони?

Тарас Чолій, 37 років, директор музею «Територія терору», продюсер фільмів «Золотий

вересень» та «Срібна земля», за-сновник проекту «Локальна істо-рія», за активну громадянську по-зицію під час Євромайдану зазнав переслідувань тодішньої влади.

Юлія Гвоздович,28 років, кандидат економічних наук, молода мама, актив-на учасниця «Плас-ту», член асоціації БФ Б. Гаврили-шина «Молодь змінить Україну», разом із іншими активними бать-ками Львова створила ініціативу «Львів, дружній до сімей і дітей».

Ігор Дякович, 27 років, правозахис-ник та один з коор-динаторів міжнарод-ного руху спільнот

«Віра і світло» в Україні, разом з ко-мандою юристів, економістів, меди-ків та освітян відстоює право на гідне життя для людей з особливими по-требами у Львові.

Іванка Гаврилко, 30 років, експерт з питань енергозбе-реження та енер-гоменеджменту, еколог, пластун-ка, випускниця програми «Good governance» УКУ.

Мирослав Сімка, 30 років, керівник про-екту «Тендер та зло-чин», не дав вкрасти понад 260 мільйо-

нів гривень із державного бюджету, за фактами зловживань відкрито 8 кримінальних справ, слідкує за «фі-нансовою чистотою» чиновників у 5 областях Західної України, допомагає українській армії.

Наталія Піпа, 31 рік, керівник гро-мадської організації «Кращий Сихів», зу-пинила незаконну забудову скверу на Сихові, спільно з іншими активними сихівчанами втілює новий проект «Сквер Гід-ності», який стане інтерактивним простором для усіх, співпрацює з центром «Джерело»

Наша сила в нас самих! №9, вересень 2015

Програма фінансована з фондівЄвропейського Союзу

Сильна Галичина






2Новини

Важливо

10 причин голосувати за Українську Галицьку Партію:

А свої зможуть?

Напередодні виборів ми поринаємо у вир по-літичної реклами. Усі все обіцяють. І якщо одні хоча б пробують говорити правду, то інші — ба-нально брешуть, обіцяючи справедливі пенсії, зарплати і контрактну армію. Ті львів’яни, які намагаються розібратися, вже розуміють: щось тут нечисто. Хіба Львівська міська рада або Жи-дачівська районна рада має хоч якийсь вплив на пенсії чи контракту армію? Але, хто ж там буде розбиратися…

А от коли справа доходить до банального ремонту дороги біля дому, ми залишаємо-ся із проблемою сам на сам. Чому так? Від-повідь проста: всі партії керуються з Києва, всі депутати думають про телекамери і цен-тральні трибуни, хіба вони здатні бачити яму біля нашого під’їзду?

А от Європа показує інший приклад: в Бава-рії, одному з найбільш розвинутих регіонів Ні-меччини, вже 60 років господарює своя регіо-нальна партія. Християнсько-соціальний союз протягом багатьох років є найвпливовішою партією Баварії і очолює Баварський земельний уряд у Мюнхені. На центральному рівні, в Бун-дестагу, в союзі з партією Християнсько-де-мократичний союз утворює єдину фракцію ХДС/ХСС. Але в організаційному відношенні зберігає самостійність і представляє інтереси Баварії — нині одного з найуспішніших регіо-нів Німеччини. Секрет успіху простий: партія складається з християнських консерваторів, які працюють на місцях і вирішують локальні проблеми. Так за декілька останніх десятиліть Баварія перетворилася з традиційно аграрної землі на регіон високорозвинутих техноло-гій, всестороннього соціального забезпечення та дуже високих стандартів життя для людей.

Цікаво, що 95% членів Християнсько-со-ціального союзу є людьми середнього класу, і лише 2% вважають, що належать до вищих, а 3% — до нижчих прошарків суспільства.

Серед всіх партій Німеччини ХСС має також найбільшу частку членів, що мають вищу осві-ту — це 39%. Основу партії складають звичай-ні люди, які працюють на розвиток регіону і не марять про велику політику. Під час вибо-рів ХСС не виставляє своїх кандидатів в інших регіонах Німеччини, поза Баварією.

Нещодавно у Львові з’явилась перша ре-гіональна партія — нове середовище людей, які хочуть запровадити європейські цінності і у нас. І почати пропонують зі свого дому — Галичини. Українська Галицька Партія — нова у політичному просторі. Проте її активісти до-бре розуміють принцип: «Хочеш зробити щось добре — зроби це сам!». Саме тому в партії об’єднались активні молоді люди, що за пле-чима мають десятки реалізованих соціальних проектів та з власного досвіду знають, які є проблеми у місті — і вміють їх вирішувати. Осо-бливістю команди молодих політиків є те, що вони не рвуться до київської влади, а хочуть ефективно працювати у міській владі.

«Партії, що мають центр у Києві, не можуть ефективно вирішувати локальні проблеми. Вони не можуть контролювати все, бо не ба-чать всіх проблем людей на місцях. Вони хочуть бавитися у велику політику, а не робити реаль-ні справи у місті. Тут це не політика, це госпо-дарка», — розповідає активістка Української Га-лицької Партії Наталія Піпа, яка відстояла від незаконної забудови сквер на Сихові.

Більшість активістів Української Галиць-кої Партії — це громадські діячі, які ще не були у владі. Хтось з них захищає права людей з особливими потребами, хтось бо-реться з корупцією, а хтось — роками воює із незаконними забудовниками. Всі ці люди готові до відповідальності перед громадою, бо вже давно відчувають себе відповідаль-ними за долю міста. Ці молоді люди йдуть в політику, бо знають, що зусилля сотні ак-тивістів можуть дорівнювати рішенню одно-го депутата. Вони, за прикладом провідної політичної сили Баварії, хочуть запровади-ти гідні умови життя для людей в Галичині і у рідному Львові. Вони вірять: львів’яни таки варті кращого. Але цього разу — не пу-стих обіцянок з білбордів, а реальної роботи нових, незаплямованих політиків.

1. Це партія нових людей з новим поглядом на політику2. Це партія, яка вирішуватиме конкретні про-блеми області і міста, для якої місцеві ради — це не трамплін до Києва;3. Середовище партії — це молоді люди, плас-туни та громадські активісти, які не будуть зба-гачуватись за рахунок громади;4. Партія не керується однією особою чи групою осіб, усі рішення приймаються колективно, від-повідальність за дії партії несе кожен активіст;5. Бездоганна репутація — це найсильніший актив партії, який ми берегтимо понад усе.

6. За нас говорять наші справи: десятки реалі-зованих соціальних проектів та ініціатив7. Партія забезпечить прозорість усіх процедур в місті шляхом формування відкритих елек-тронних реєстрів та систем адміністрування.8. Достатньо одного чесного депутата у міській раді, аби викривати корупційні схеми і зупиня-ти незаконний продаж землі чи комунального майна.9. Партія має прозору структуру фінансування і звітує за використані кошти.10. Партія не контролюється олігархами і пов-ністю підзвітна громаді Галичини!

Ми йдемо на вибори!17 вересня 2015-го — нова символічна дата для Україн-

ської Галицької Партії. Цього дня вищий керівний орган — загальний з’їзд — прийняв рішення про участь її місцевих організацій у місцевих виборах, які відбудуться 25 жовтня цього року. Голова політради партії Ігор Мельник розпо-вів про те, що у складі УГП уже утворені та зареєстровані районні організації у Львівській, Тернопільській та Іва-но-Франківській областях, які планують брати участь у ви-борчих перегонах. За останніми даними ЦВК Українська Галицька Партія зареєстрована і є учасником місцевих ви-борів. Ми презентували список кандидатів до міста — 41 активіст, наш список очолює Тарас Чолій, а також до об-ласної ради — 40 активістів, список очолює Богдан Панке-вич. Детально з нашою командою можна познайомитися на сайті www.uhp.org.ua

На Щуратазабудовника «посунули»

У червні мешканці будинків № 11, 13, 16 та 18 на вул. Щурата у Львові дізналися, що поблизу скоро постануть ще 3 високоповерхівки. Вільного, та ще й зеленого просто-ру людям і так бракує. А тут — ще 3 будинки, разом з яки-ми з’явиться ще більше машин. Об’єднавшись, мешканці постановили: посадити на місці одного з майбутніх бу-динків сквер, облаштувати дитячий майданчик і маленьке футбольне поле. Проект майбутнього скверу розробив мо-лодий ландшафтний дизайнер Василь Дмитрах, який вже не вперше на волонтерських засадах допомагає львів’янам озеленювати прибудинкову територію. Гроші на облашту-вання футбольного поля у активістів уже є: Василь виграв їх у конкурсі міні-грантів від Української Галицької Асам-блеї «Добре там, де ти живеш». На цей час мешканці мають усну домовленість із забудовником, що майбутню забудову він «посуне», міська рада також пообіцяла підтримку. Те-пер Василь Дмитрах вирішив йти в політику з Українською Галицькою Партією, щоб допомагати іншим людям вирі-шувати такі ж проблеми.

Знесіння смердить, бо є причина

Дев’ять районів Львова досі лишаються не каналізова-ними. Вони охоплюють 114 вулиць, а це — майже 3 тис. будинків. Одним із них є недалеке від центру Знесіння, в якому проживає одна з активісток Української Галицької Партії — Юлія Гвоздович. Впродовж місяця вона кілька ра-зів зустрічалася з мешканцями довколишніх вулиць.

«Люди скаржаться, що вже роками звертаються до місь-кої й обласної рад, до кожного з українських прем’єрів і президентів, але грошей на каналізування Знесіння ні-коли не вистачає. Мешканці деяких вулиць уже вклали власні кошти, щоб провести каналізацію до своїх будинків, але включитися у загальну міську систему вони все одно не можуть — вона сюди не доходить. Із 2012 по 2015 рік у Львові діє програма каналізування міста. Але з боку місь-кого бюджету її виконують лиш на 5%. Зрозуміло, що цим проблему не вирішити», — каже Юля.

Днями жінка разом із однодумцями зустрічалися з го-ловою Личаківської РА Іваном Лозинським, який вчергове пообіцяв допомагати з усіх сил. Чи буде, однак, допомога реальною?

Книга для воїнів АТОУчасники АТО та їхні родини безкоштовно можуть

безкоштовно отриматипомічну книгу з порадами щодо відновлення після травматичних подій. Авторка кни-ги — відома британська психотерапевт та травмотерапевт, доктор Клавдія Герберт. Книга побачила світ за сприян-ня Центру «Психологи для психологів», співзасновником якого є активіст Української Галицької Партії Дмитро Якимець. Презентація книги відбулася на Форумі Видав-ців. Волонтерські організації, родини воїнів можуть отри-мати книгу безкоштовно, звернувшись до Оксани Фіцало за тел. (093) 0339662






Наша Галичина 3

Місто руйнують, але у Ратуші не чують?

Скандал

Тема першого львівського хмародера, що раптом вигульк-нув на обрії старого міста, за ми-нулі тижні стала топовою для медіа, соцмереж та «кухонних» розмов простих львів’ян. Йдеть-ся про 16-поверхову вежу на вул. Лукаша — Остроградських, яка мала бути… приватним коте-джем! Мапа скандальних забу-дов у Львові поповнюється нови-ми об’єктами мало не щодня. І, на жаль, якщо ці позначки на ній вже з’являються, то — на роки.

16-поверхівка «росте» на при-ватному клаптику землі в 1000 м2, і сама займає майже 800 м2. Рані-ше там був громадський простір, тобто подвір’я між будинками. Крани і будівельна техніка без доз-волів розміщені на території, що належить громаді міста, бо на бу-дмайданчику місця уже не ви-стачає. Щодо незаконності цього будівництва тривають аж 3 судові процеси, але жоден суддя не зро-бив головного — не призупинив процес будівництва. Є майже дво-річної давності припис Мінкульту про зупинення будів-ництва. Але ніхто не знає, хто тут, на місці, мав би цей припис виконати.

Ще меншу площу — 540 м2 — для будівництва 10- або 12-повер-хівки використав власник по вул. Карманського, 21. Колись на цій території стояв кіоск, а 2009-го се-сія міськради продала цей клап-тик з дозволом збудувати там ін-дивідуальний житловий будинок. Далі ділянку перепродували ще двічі. За словами активістів, ці-льове призначення будови змінив очільник департаменту містобу-дування Андрій Павлів. На сесію це питання не ставили, хоча ці-льове призначення ділянки має право змінювати саме вона. Після того, як місцеві мешканці, про-тестуючи проти порушення буді-вельних норм, повалили паркан довкола будови, «Кантрансбуд» подав до суду на 12 квартир, ви-магаючи відшкодування — 1 міль-йон 100 тис. гривень.

Ще одна пам’ятка архітектури на пл. Ринок, 36, датована кінцем XVIII ст., офіційно досі належить до всесвітньої спадщини ЮНЕ-СКО. Насправді, будинку вже м а й ж е н е м а . « З л е г к о ї

руки» підпри-є м ц я Г р и -

горія Коз-ловського

на цьо-

му місці невдовзі з’явиться но-вий готель. Мешканці сусіднього будинку зверталися до управ-ління охорони історичного се-редовища ЛМР. Його керівник Лілія Онищенко розводить ру-ками: мовляв, і представників управління на об’єкт не пуска-ють, а фірма, яка веде робо-ти, невідома. Правоохоронці втручатися у конфлікт від-мовляються. Як і інспекція архбудконтролю, яка проти-правно реєструвала декларацію, але аж ніяк не давала дозволу на проведення робіт. А саме до-зволу вимагає такий об’єкт.

Будівництво на вул. Поповича, на перший погляд, дуже подібне до попередніх. 6-поверховий гі-гант посеред 2–3-поверхової забу-дови в історичній частині міста, на насипних ґрунтах і підпорному мурі, без громадських слухань… Ще одна «дрібниця»: будівниц-тво багатоквартирного житлово-го будинку з офісними приміщен-нями та автостоянкою не тільки загрожує сусіднім старим кам’я-ницям, багато з яких є пам’ятка-ми архітектури, а й бомбосхови-щу, що майже під ним. І це дуже символічно на фоні війни.

Проблемних забудов у Льво-ві нараховують аж 46. Львів’яни, яким набридло роками бороти-ся з ними поодинці, нещодавно об’єдналися в ініціативну групу, яку очолила громадська активіст-ка Олеся Дацко. Причину того, що «Львів зруйновано за останні роки більше, аніж за часів Другої світової війни», вони вбачають у тотальній змові та круговій по-руці. Наприклад, причиною без-діяльності прокурорів, суддів й правоохоронців, цілком імовірно може бути те, що за останні 4–5 років представники цих структур отримали левову частку квартир від міської ради. Це в той час, як для простих містян і навіть для багатодітних родин черга на жит-ло майже не рухається.

Андрій Филик

Іван Щурко, архітектор, ГО «Центр соціальних інновацій», член Української Галицької Партії:

«Як консультант-архітектор я віддавна співп-рацюю з громадськими активістами щодо скан-дальних забудов. Майже в кожній ситуації, так чи інакше, йшлося про роль Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка недо-виконала своїх обов’язків. До 1 вересня цього року це був державний загальноукраїнський орган, по-кликаний регулювати процес будівництва на всіх стадіях. Від 1 вересня Інспекція підпорядковуєть-ся органам місцевого самоврядування. На основі зразка від Кабміну, виконком ЛМР мав розробити, а депутати — затвердити Положення про Інспек-цію архбудконтролю м. Львова. Ми сподівалися, що ЛМР дослухається до громадських активістів і до-кладе максимум зусиль, щоб у новому положенні передбачити чіткі механізми роботи Інспекції: про-зорість задля уникнення корупції, ефективні ме-ханізми захисту архітектурної спадщини, відкриті вибори керівника, публічну процедуру звітування тощо. Відтак наша ГО, Товариство охорони пам’я-ток історії та культури й активні громадяни запро-понували ЛМР зареєструвати місцеву ініціативу, яка б допомогла розробити це положення. Впер-ше, з формальних причин, нам відмовили у серпні, коли ми запропонували свій проект, де були вказані основні, на нашу думку, речі, які б перешкоджали незаконному будівництву. На початку вересня роз-гляд питання про положення депутати перенесли, оскільки тексту ніхто не бачив, і зобов’язали вико-навчі органи залучити громадськість до підготовки документа. Ми знову надіслали листа до ЛМР, але у відповідь нам повідомили, що рада затвердить зразок положення від Кабміну, а залучати громаду та експертів до його розробки в ЛМР не вважають за потрібне. Коли посадові особи відмовляють гро-мадськості всупереч рішення депутатів — це на-зивається узурпацією влади та порушенням кон-ституційних прав громадян на участь у місцевому самоврядуванні. І найприкріше — це свідчить про відсутність найменшого бажання з боку найнятих нами чиновників реально впроваджувати якісні зміни для ефективності і прозорості у будівельній галузі».

Тарас Чолій, Голова Львівської обласної організації Української Галиць-кої Партії, депутат ЛМР:

«Місто має розвиватися не всередині, а там, де є доволі простору, щоб будувати комфортні мікрора-йони зі зручною інфраструктурою. Але забудовни-ки вибирають центральну частину, бо тут найвища вартість житла та оренда офісів. Вони впевнені, що зароблять на цьому будівництві 500–800%.

Орган місцевого самоврядування, видаючи доз-віл на початок будівництва, повинен в першу чергу зважувати всі «за» і «проти». Якби владні органи були чесні, багато дозволів вони б не видавали. Про-ста людина домогтися дозволу на будівництво в ме-жах міста практично не має шансів. Шанси мають ті, хто приносить багато грошей. Спершу працівни-ки виконавчих органів ЛМР закривають очі на на-міри забудовників, потім проект ухвали візують чиновники. Для виділення земельної ділянки під будівництво, є великий перелік погоджувальних підписів. Другий момент — сесія, на якій депутати голосують за певне рішення. Я сам депутат ЛМР, і знаю, що коли мова йде про будівельну компа-нію, яка має певний інтерес у центральній частині міста, то це 100% корупція. 60 голосів хором. Усім усе чомусь подобається, всім усе підходить. А потім виростають ці будинки-потвори, зависокі поверхи, дикі фасади. Якщо на початок депутати не будуть голосувати за ці рішення, якщо працюватимуть на громаду, а не на кошики з грошима, то не буде незаконних забудов».










4

«Регіональній культурі потрібна своя стратегія»

Молодь має нові ідеї і може їх втілити

«Ми прагнемо створити модель для цілої країни»

Наші люди

Наші люди

Наші люди

«Андрій Садовий виконав основну свою передви-борну обіцянку: зробив місто успішним. Але не вра-хував, що успішне місто притягує до себе не тільки туристів, а й жебраків, дрібних злочинців, злодіїв. Усі ці люди в костюмах Мікі-Мауса, з якими можна сфото-графуватися за гроші, характерні для курорту, а не для старого міста. Надмірної атракційності треба позбу-тися, бо успішність Львова стала проблемо для його мешканців», — каже Юрій Бойко, співзасновник і спів-власник легендарної галереї «Ґердан», яка майже два десятиліття була одним із знакових місць Львова.

На думку Юрія, приватні заклади у Львові є ініціативніші й мають кращий менеджмент, ніж державні музеї, театри, концертні зали. Тому мі-сто перетворилося з культурної столиці в столицю розваг. Міський голова і майбутній депутатський корпус мають зробити все можливе, щоб змінити менеджмент закладів культури, розробивши від-повідну стратегію їх роботи. Туристи повинні їхати до Львова не заради ресторанів, кав’ярень і пива, а задля того, щоб відчути духовну атмосферу міста.

Юрій Бойко — культуролог, тож його турбує доля культурного розмаїття всіх регіонів України.

«Часто нам представляють Україну культурно однорідною. Наприклад, у День міста всі хлопчи-ки — в шароварах, а дівчатка — у віночках. Танцю-ють гопак. Але цей одяг і танець не характерні для нашого регіону. Так ми й гуцулів скоро у шаровари одягнемо. Багатство України — у культурній різно-манітності», — переконаний він.

Як активний учасник національно-визвольного руху, установчих з’їздів Народного Руху, товари-ства «Меморіал»; організатор багатьох мистець-ких проектів, Юрій Бойко є знаковою постаттю у громадському й культурному житті міста. 1986-го разом подружжям Калинців та іншими однодум-цями він видав у 5 екземплярах першу самвидавчу збірку Василя Стуса. Того ж року разом з товари-ством «Шлях» організував виставку не реабіліто-ваного тоді художника Опанаса Заливахи.

«Найважливіше, чим я керувався при заснуванні Української Галицької Партії, — це люди. У політра-ді — ті, з ким працюю поруч майже 30 років, з середи-ни 1980-х років перебувають «на передовій» громад-сько-політичного життя Львова. І ніхто з них за цей період не «скурвився», — каже Юрій Бойко.

Це людина ХХ століття могла все життя пра-цювати з дипломом про освіту, який отримала у 22 роки. У ХХІ столітті — ері революційних змін та глобалізації — забути про освіту означає зали-шатися у минулому. Саме тому Марія Кубаренко постійно займається самоосвітою та активно долу-чається до різних акцій і соціальних проектів.

Крім закінчення двох вишів (у Дніпропетровську і Львові) Марія брала участь у програмі інновацій-ного підходу до державного управління «Ефектив-не урядування» УКУ, завершила вивчення проекту «Розбудова спроможності до економічно обґрунто-ваного планування розвитку областей і міст Украї-ни», який здійснювався за підтримки Канадського Уряду, а щоб навчитися всього того, що має знати депутат, закінчила програму «Політичні студії» Ін-ституту лідерства та управління УКУ.

Багато років Марія належить до молодіжного кри-ла міжнародного клубу «Ротарі Інтернешнл» — «Ро-таракт Клуб Львів». Він має за мету знайомити між собою молодь, сприяти розвитку волонтерства і вихо-вувати молодих лідерів. «Ротаракт навчив мене вирі-шувати соціальні проблеми через служіння суспіль-

ству, організовувати та брати участь у різних проектах, бути активною, ініціативною, щиро сповідуючи ідею «Служіння понад власне я». «Разом із колегами клу-бу ми організували чимало соціальних проектів для дітей-сиріт, людей похилого віку та осіб з особливи-ми потребами. Усі проекти нам диктує сьогодення, так для того, щоб допомогти українським військовим на Сході: ми організували Вертеп і зібрали 10 тисяч гривень», — розповідає дівчина.

Перша освіта Марії — інженер-будівельник. 6 років вона працювала на Львівській залізниці. Спершу думала, що й на пенсію вийде звідти, але згодом відгукнулась на пропозицію працювати у сфері державного управління.

«Державна служба — це служіння суспільству, а не собі, але це розуміють далеко не всі. Працюю-чи в органах влади, я також багато чого навчилася, проте вважаю, що у цій сфері бракує нових ідей, які може принести і втілити лише молодь. Сподіваюся, українці розуміють це і готові дати шанс молодим. Революція Гідності додала мені відваги, тому я го-това брати відповідальність на себе і робити все для того, щоб країна якісно змінювалася», — каже Марія.

Його перша освіта — фізіолог. Він ледь не став науковцем-біофізиком, але в силу об-ставин перемогла громадська активність. Від-так уже 1994-го Василь Полуйко очолив Това-риство Лева, а через рік — новостворений при ньому Західноукраїнських ресурсний центр. Нині ця структура сприяє розвиткові малих громад в Галичині і не лише тут. Адже відне-давна на сході країни також всерйоз зіткнулися з новим викликом — потребою адаптації вну-трішніх переселенців.

Період дев’яностих, загалом, був бурхливим для таких активних людей, як Василь Полуйко. 1999-го йому випала нагода стажуватися в Де-мократичній партії США. З розмов із аналіти-ками та професійними політиками Вашингтона п. Василь виніс цінні уроки для новоствореної Галицької Партії та суспільства загалом:

«Перша річ — це повага до правил і проце-дур. Добрі правила і процедури, насправді, є ос-новою демократії в партії і суспільстві. У США нас вчили, що кожній посаді у партії має відпо-відати окрема людина, а не одна й та ж особа —

і голова фракції у раді, і голова партії. У статуті має бути передбачено, скільки термінів може перебувати на посаді вибрана особа. І цього треба чітко дотримуватися. Друга річ — це те, чим я займаюся у своїй громадській діяльності, це просвіта. Лише просвіта населення врятує нашу країну. Але системну просвіту для цілої країни може забезпечити тільки державний апарат. Громадські організації лиш подають ідеї. Галицька Партія як регіональна політич-на теж може створити модель, яка згодом буде перенесена на всю Україну. Власне, цього ми й прагнемо», — каже Василь Полуйко.

Для п. Василя ідеальний кандидат до ради будь-якого рівня — це той, хто постійно спіл-кується з людьми. Основний критерій — діалог. Той, хто культивує діалог зі своїми виборцям, через активність у соціальних мережах чи зу-стрічі в дворах, вартує голосу виборця. Людина, яка говорить гаслами, тримає дистанцію від ви-борців і намагається займатися пропагандою, однозначно, ― ні.

Юрій Бойко,56 років, львів’янин,культуролог, громадський і культурний діяч, співзасновник Української Галицької Партії

Марія Кубаренко,31 рік, львів’янка, головний спеціаліст сектору контролю Львівської ОДА,активістка

Василь Полуйко,46 років, львів’янин,керівник Західноукраїнського ресурсного центру, співзасновник Української Галицької Партії













5

Заради майбутнього дітей вона розвиває… Львів

Моральна стійкість, що змінює країну

Ми заборгували справжню Україну

Наші люди

Наші люди

Наші люди

Галина Васильченко – одна з найважливіших фа-хівців для Львова. Її робота ― залучати інвестиції до всіх галузей економіки міста. Галина є співавтором програми залучення інвестицій до міста, яка діяла у 2011-2013 роках, та стратегії залучення інвестицій, за якою столиця Галичини слідуватиме до 2020 року. Крім професійної діяльності, вона активна у громад-ському секторі, охоче долучається до волонтерських проектів і не перестає вчитися.

Вищу освіту Галина Васильченко здобувала в ЛНУ ім. Івана Франка: на факультеті міжнародних від-носин та юридичному. Упродовж навчання брала участь у літніх міжнародних школах, 3 місяці вивчала англійську в Лондонському прем’єр-коледжі. Відтак, крім української та російської, вільно володіє англій-ською і польською мовами.

Працювати за фахом дівчина почала ще під час навчання: у 2002-2007 роках займалася зовнішньо-економічною діяльністю, організацією і супроводом експортних операцій для ПП «Техно». Від 2007-го Галина працює у Львівській міській раді. Вона є за-відувачем сектору промоції в управлінні зовнішньое-кономічних відносин та інвестицій ЛМР. Займається

промоцією інвестиційного потенціалу міста, залучен-ням інвестицій, налагодженням співпраці між закор-донним та українським бізнесом тощо. Часом Галина представляє Львів на міжнародних заходах.

Поза основною роботою Галина Васильченко – мати двох дітей. Старша – дівчинка, ходить до 2-го класу, а синочкові лише 2,5 роки. За час декретної від-пустки Галина закінчила навчальну програму інно-ваційного підходу до державного управління «Good Governance» Львівської бізнес-школи УКУ, а згодом – й інші навчальні програми. Там познайомилася з багатьма активними львів’янами і сама поринула в громадську діяльність: торік брала участь у відстою-ванні приміщення однієї з львівських шкіл для дітей з особливими потребами, спільно з іншими активіста-ми розробила і подала на конкурси кілька грантових проектів, волонтерила на користь українських вій-ськових. Галина є заступником директора ГО «ІМЕД».

У межах проекту, організованого УКУ, за підтримки Міністерства закордонних справ Норвегії, у листопа-ді Галина перебуватиме в Норвегії, де зустрінеться з потенційними інвесторами і представниками влади, щоб розширити співпрацю між Осло і Львовом.

Кожна молода людина шукає себе в цьому сві-ті і чимало з них має великі амбіції змінити світ на краще. Хтось шукає легких шляхів, а хтось не бо-їться труднощів і розвивається, поки не зрозуміє, до чого прагне і чим повинен займатися. Подібним був і життєвий шлях Марії Макаревич. Після школи вона обрала для себе зовсім не жіночу професію, ін-женера — будівельника, і змогла опанувати її не гір-ше від чоловіків.

Але потенціал молодої дівчини з Самбірщи-ни не був до кінця розкритий. Тому вона вступила на юридичний факультет одного з кращих універ-ситетів країни — імені Івана Франка, щоб захищати людей, що потерпають від свавілля та беззаконня в нашій державі.

В цей період в Україні розпочалася Революція Гід-ності, де свою активну громадську позицію відстою-вала і Марія. «Країну може змінити лише особиста стійкість, любов до рідного краю та відстоювання ду-ховних і моральних принципів. І лише власним при-кладом чесності та відданості ідеї створення міцної держави можна змінити Україну та забезпечити ща-сливе життя майбутніх поколінь», — вважає Марія.

Відвідуючи навчальну програму «Політичні студії», дівчина дізналася про Українську Галицьку Партію, в якій люди займаються не просуванням ідей та бажань спонсора, а реальними діями на ко-ристь своєї громади, і приєдналася до неї.

Водночас Марія використовує вже набуті знання, працюючи в Службі автомобільних до-ріг у Львівській області. Усі проблеми дорож-ньої галузі вона бачить із середини, і знає, як їх можна ефективно вирішити. Але її як молодого спеціаліста ніхто не стане слухати без підтрим-ки людей. «У нашій єдності є справді велика сила.» — вважає дівчина. Щоб мати можливість щось змінити, Марії потрібна підтримка всіх, кому небайдужий стан доріг в нашій області.

«Знаєте, кажуть: коли мораль зневажають, а добропорядні люди нічого не роблять, тоді розквітає зло. Тому я прагну мати можливість вагомого впливу на розвиток нашого суспіль-ства та нашої країни і прагну власним при-кладом, крок за кроком довести, що чесність, гідність, щирість, віра в себе і сила духу варті поваги. Завжди і всюди».

«Ми заборгували. Ми заборгували перед Сі-човими стрільцями, Українською повстанською армією, мільйонам безневинно закатованим, роз-стріляним, замореним голодом, дисидентам. Ми у величезному боргу перед тими, хто приніс у жер-тву своє життя та здоров’я Революції гідності. Ми у вічному боргу перед тими, хто стримує москов-сько-фашистську нечисть на Сході нашої країни»

Такої позиції притримується Юліан Крет, 38-річний львів’янин, талановитий спеціаліст в ІТ-сфері, блогер та активний учасник подій на Майдані Незалежнос-ті. Він ще з шкільних років був соціально активним та брав участь в різних громадських акціях. Ще до не-давнього часу не думав, що доєднається до політичної сфери, але зараз побачив пряму можливість впливати на розвиток свого міста. Юліан вважає, що ми забор-гували Україну. Справжню Україну. Не осколок «сов-ка», залатаний кримінально-бізнесовим конгломе-ратом, а справжню, незалежну європейську Україну. Заборгували усі: і ті, для кого «незалежність впала з неба» і ті, для кого боротьба, у тій чи іншій формі, не припинялась усе свідоме життя. За останні роки, ця боротьба найчастіше мала характер прямої дії. Але

пряма дія більш придатна для вирішення певних тактичних завдань. Проте, така мета, як розбудова не-залежної правової держави, комфортної для прожи-вання — стратегічне завдання, котре вимагає інших важелів впливу. І ця мета змушує діяти у політично-му форматі. Усвідомлення цього і стало причиною кардинального переосмислення ставлення Юліана до політичних партій.

Юліан Крет вважає, що можна багато говорити про розбудову економіки, благоустрій, створення робочих місць. Але, для громадянина ефект від цього буде мінімальний доти, поки буде існувати масова корупція у всіх органах влади. Це первинна проблема, котру необхідно усунути будь-якою ці-ною. І ця війна повинна бути безоглядною.

Більшість проблем міста, починаючи з незакон-них забудов і смороду, та закінчуючи однобоким баченням стратегії розвитку Львова сьогодніш-ньою міською владою, є вторинним наслідками, наслідками корупції. Якщо ми хочемо жити до-стойно, ми повинні безпощадно вбивати це ганеб-не явище у зародку і на будь-якому рівні — від по-бутового і до найвищих органах влади.

Галина Васильченко,32 роки,львів’янка,фахівець із залучення інвестицій,громадська активістка

Марія Макаревич,25 років,інженер-будівельник,студентка юридичного факультету ЛНУ ім. І. Франка

Юліан Крет,38 років,львів’янин, блогер, програміст,член Української Галицької Партії







6

Проводити час разом з дітьми у затишку та комфорті. Таке бажання є у багатьох моло-дих мам. Проте далеко не всі львівські заклади для цього підходять. Громадська організація «Батьки в дії» в межах ініціативи «Львів, друж-ній до дітей і сімей» створила власний інтер-нет-портал, де презентує результати ще одно-го цікавого проекту. Цього разу молоді матері визначили, які заклади харчування міста най-більш привітні до сімей із дітьми. В опитуванні взяли участь понад 200 батьків-львів’ян, які ви-брали кращі з 35 кафе і ресторанів Львова.

Багато матерів скаржаться, що, крім дитячих майданчиків, у Львові з найменшенькими діть-ми піти майже нікуди. Міські заклади харчуван-ня рідко можуть похвалитися дитячим меню, яке має відповідати принципам здорового харчування, безпечними забавками та кріслом для годування. Бували випадки, коли матерів, які годували груд-

дю, з кав’ярень просто виганяли. У Юлі та її подруг виникла ідея: не критикувати гірші, а визначити кращі кав’ярні й ресторації, похвалити їх, маркува-ти спеціальними наклейками на вітринах і, таким чином, стимулювати інші заклади рухатися у пра-вильному напрямку.

«Критерії оцінки та список закладів ми формували методом загального обговорення на різних «батьківських» форумах Фейсбуку. Всі заклади спільно й відкрито обговорювали,

а згодом ще й самі перевіряли їх. Тобто вся наша акція ― це колективний результат думок бага-тьох батьків, а не якогось журі з кількох осіб. Відтак 20 найбільш дружних до дітей закладів харчування у Львові отримають спеціальні налі-пки, на яких написано про те, що заклад друж-ній до дітей. А на інтернет-порталі інформація про заклади буде ширшою: із зазначенням, чи є там пеленальний столик, крісло для годуван-ня, дитяча кімната тощо», — розповідає одна засновниць ініціативи, активістка Української Галицької Партії Юлія Гвоздович.

Детальні результати акції організатори розміс-тять на своєму порталі www.childfriendly.lviv.ua, разом із інформацією про всі проекти ініціативи. Обговорення закладів харчування відбуватиметь-ся постійно. Більше того: надалі активісти плану-ють визначити, які із закладів дружні до людей з особливими потребами. У майбутньому, каже Юля, подібні наліпки від ініціативи «Львів, друж-ній до дітей і сімей» у Львові з’являться на готе-лях та міських закладах: соцзабезах, поліклініках, сімейних амбулаторіях та інших.

Андрій Филик

Ого! А мій прадід був війтом...

Де добре дітям?

Проекти

Місто

Гучне застілля у селі. Стіл гнеться. Горілка тече рікою. Всі веселяться. Про що говорять? Найчастіше, про політику. Або якісь плітки зі села. Або про роботу. Мало-хто говорить про своїх предків. Ким були, що робили, за що пере-живали. Для чого? Це ж в минулому. Нам зда-ється, що про свої родини ми знаємо багато. Але не завжди. І не все. Буває, хтось помер і не роз-повів дітям. Хтось просто не хоче чіпати минуле. Комусь боляче згадувати. І ось нарешті знайш-лися люди, які допоможуть нам більше дізнати-ся про наше минуле, про наших предків.

Нам відомо зі шкільних парт, що історію тре-ба вчити, щоб не повторювати у майбутньому її помилок. Науковий керівник проекту «Ло-кальна історія» Віталій Ляска перефразовує це по-своєму: «Історію варто вчити для того, щоб брати добрі приклади з минулого і втілюва-ти їх у майбутньому. Бо наша історія — не тільки страждання, там є чому вчитися». За два роки команда молодих дослідників зібрала усні істо-ричні свідчення у старших мешканців 271 села Галичини й створила унікальний для України інформаційний портал, де можуть відшукати ін-формацію про своє село та своїх родичів як самі

мешканці, так і ті, кого доля закинула далеко від рідних сторін.

Проект «Локальна історія», який реалізовує Українська Галицька Асамблея, стартував під кінець 2013 року. Щоб записати історичні свід-чення найстарших жителів, знайти і відновити якнайбільше особистих документів, невеличка команда істориків мандрує галицькими селами й хуторами. Щоб скласти об’єктивну історичну довідку, дослідники також працюють у архівах та бібліотеках. Після ґрунтовного опрацювання зібраних матеріалів, селянам представляють ви-ставку про їхню ж історію. Якщо на початку дея-кі старші люди, залякані в радянські часи, до ін-терв’юерів ставилися з пересторогою, то вже готові виставки, яких до сьогодні історики про-вели 20, викликають у людей тільки позитивні емоції.

Зрозуміло, що створити виставку для кожно-го села ― річ доволі коштовна й трудомістка. Тому нещодавно всі свої напрацювання дослід-ники систематизували й представили в елек-тронному варіанті у вигляді інтернет-порталу localhistory.org.ua. Наразі там розміщені іс-торії 870-и осіб та 10485 відсканованих світлин

і документів, що охоплюють 271 село Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Це число становить заледве 10% усієї кількості сіл Галичини. Тому роботи у фахівців ще багато, і портал регулярно наповнюватиметься новими даними.

Представити інформацію в інтернеті стара-лися максимально просто, щоб порталом міг користуватися як професійний історик, так і будь-який мешканець будь-якого села. Перші позитивні відгуки про портал та значне суспіль-не зацікавлення проектом «Локальна історія» Віталій Ляска з колегами відчули під час пре-зентації своєї роботи, яка відбулася 11 вересня у межах Форуму видавців у Львові.

«Я знайшла буклет про історію села свого чоловіка. Виявилося, що коріння його родини з Подусільної дуже цікаве: один його родич був війтом села, інший — військовим. Ми обговорю-вали цю «знахідку» всією родиною. Я сама з Рів-ненщини і мені дуже шкода, що такого проекту немає в нас. Цікаво було б дізнатися і про своїх предків», — каже пані Наталя.

Дослідники розуміють, що час «працює проти них», бо люди помирають, світлини знищують-ся, і все довкола по селах обростає байдужістю. Тому вони відкриті до співпраці з усіма зацікав-леними у збереженні локальної історії.

«Книжечки про історію конкретних сіл іно-ді видаються, але вони написані мовою цифр, які читати вміють тільки фахівці. Цифри ні-коли не підкажуть нам, що робити сьогодні. Наша робота, крім наукової складової, полягає у пошуку певних дороговказів в минулому, при-датних для сьогочасних реалій. Ми пропонуємо людям заглянути в минуле галицького села, зокрема у міжвоєнне десятиліття, й усвідоми-ти себе не просто групою людей, зі спільною пропискою, а справжньою громадою, яка може ефективно вирішувати нагальні питання сього-дення», — каже Віталій Ляска.

Любов Остапчук






Наша Галичина 7Актуально



Наша ГаличинаІнформаційний бюлетень ЛОО УГП.Адреса редакції: 79000, м.Львів, вул. Технічна, 6/1.Тел.: 093 531 51 30, 068 771 16 24.E-mail: [email protected]. www.uhp.org.ua

Журналісти:Ольга СорокаВікторія РудкевичГалина ГубіцькаАнастасія СохацькаРоксолана ГультайчукОля Євстігнєєва

Хочеш відчути себе олігархом?

Особливості Української Галицької Партії

«Це олігарх Рінат. У нього є заводи, банки, яхти, будинки та автомобілі. Але він хоче мати ще більше. А тому — придбав собі політичну партію. Ку-плені депутати хором голосують за всі потрібні йому закони, тож він швид-ко примножує свої статки. А біль-шість українців у цей час — бідніють. Львів’яни вирішили змінити цю по-творну політичну традицію. Городяни створили свою, непідконтрольну олі-гархам, Українську Галицьку Партію! Тепер кожен небайдужий може долу-читись до фінансування партії, гаран-туючи її незалежність. Профінансуй свою партію! Впливай на прийняття важливих для твого міста рішень. Українська Галицька Партія! Нарешті своя. Нарешті справжня!»

Такий ролик з’явився цього тижня в інтернеті і набрав багато схвальних відгуків. Адже тут — уся правда про фі-нансування партій в Україні. Так воно є, було і, мабуть, ще довго буде. Про-те Львів показує інший приклад. Тут громадські активісти, молоді і старші, об’єдналися у нову політичну партію — Українську Галицьку Партію. Бажання є, енергія є, досвід є, розуміння що ро-бити є, а от де взяти гроші? Найпрості-ший варіант — шукати олігарха, який зацікавлений у своїй партії. Він вкла-дає кілька мільйонів гривень, а потім собі «відіб’є» під час розподілу земель-них ділянок. Проте цей варіант для нових політиків був неприйнятним. В такому випадку навіть починати не варто. Тож шукали далі. Активісти почали ділитись власним досвідом, хто які соціальні проекти втілював і хто їх підтримував. Ось, наприклад,

історик-науковець Віталій Ляска вже два роки втілює проект «Локальна історія». Разом з командою вони про-їхали більше 200 населених пунктів Галичини, провели тисячі інтерв’ю зі старенькими людьми щодо важли-вих подій в історії. Так вони запису-ють і зберігають безцінну інформацію про локальну історію сіл і містечок, якої не прочитаєш в книгах. Але щоб усе це робити, потрібні гроші: виїзди, бензин, зйомки і т. д. Проект вже біль-ше року підтримує меценат, місцевий підприємець, який ніде не світиться, не «піариться» і не має з цього жодної вигоди. На історіях людей, сіл і подій не заробиш. Проте цей підприємець бачить в таких соціальних проектах вищу мету. Саме тому молоді політи-ки згадали про нього і вирішили спро-бувати: звернулися з проханням про фінансову підтримку. І не прогадали. А далі — закрутилося. Один підпри-ємець розповів іншому, той іншому, і так назбирався десяток людей, які вирішили підтримати нову партію.

Новим партіям дуже тяжко на ви-борах, особливо після того, як свої ж земляки підтримали в Верховній Раді збільшення прохідного бар’єру до 5%. тепер потрапити до міської ради мо-лодим партіям стане значно складні-ше. Але це цілком можливо. Ще одна особливість: в Галицькій Партії зібра-лися такі активні, принципові і «го-

стрі» люди, що змусити їх потім «тан-цювати під свою дудку» буде майже неможливо. Кому ж тоді це вигідно? Тим, кому набридла корупція. Тим, кого нудить від перевертнів в виши-ванках, які сьогодні стоять з прапора-ми біля Шевченка, а завтра вимага-ють від львів’ян гроші за вирішення питань. Тим, хто вважає, що змінити країну можна, але почати треба зі сво-го дому. Ось такі люди і підтримують Українську Галицьку Партію.

Молоді політики спочатку не могли повірити своїм очам. Їм ніхто не вказує, як треба робити. Ви молоді, маєте енер-гію, маєте бачення — вперед, робіть. «Тут нема «грошових мішків», нема великого боса, який всім заправляє. Є молоді і активні люди, які хочуть зро-бити максимум для свого міста», — роз-повідає правозахисник, активіст Укра-їнської Галицької Партії Ігор Дякович.

Спочатку підприємці не хотіли озву-чувати своїх імен, адже підтримка пар-тії може по-різному обернутися для біз-несу. Проте без імен львів’янам в таку історію повірити важко, тож карти таки доводиться відкривати. Галицька партія вже цього тижня першою серед усіх партій оприлюднила список своїх меценатів. Ознайомитися з ним можна на сайті — www.uhp.org.ua.

… Вони — далеко не олігархи. В них немає банків і яхт. Але вони хочуть, щоб країна справді змінилася. Хочуть допо-могти. Починають з себе. І саме зараз є великі шанси на успіх, адже до влади просто повинні прийти нові люди. Ті, які не рвуться до Києва, а прагнуть роз-вивати Галичину. Слово за нами…

Наталія Лісна

Молоді львівські політики не хочуть зв’язуватися з олігархами

Віддруковано у ТзОВ «ВД «Молода Галичина». м. Львів, вул. Стрийська, 48. Тираж 50 000.Відповідальна за випуск: Є. Майборода.

Свідоцтво про реєстрацію: ЛВ 1198/452.Розповсюджується безкоштовно.

Молоді політики спочатку не могли повірити своїм очам.

1 ПЕРША КРАЙОВА ПАРТІЯ. Кон-

центруємося на інтересах і розвит-ку Галичини. Не повчаємо інших, а показуємо приклади успішності в Галичині.

2Обов’язкова зміна керівників.

Ніхто не може керувати жодною структурою партії довше, ніж дві каденції поспіль, кожна тривалі-стю по одному року.

3Не маємо постійного лідера, ані

«власника» партії. На всіх рівнях керівні посади займають найкращі на даний час особи.

4Партія не є інструментом досяг-

нення особистої вигоди. Членські внески — обов’язкові.

5Підкуп виборців вважаємо одні-

єю із форм корупції. Не задобрює-мо громади і людей матеріальни-ми інвестиціями та подарунками.

6Партія підтримує своїх чле-

нів, що перебувають у владі, а та-кож контролює їх і відкликає тих, які порушують партійні засади. Люстрація у партії — постійний процес, який стосується всіх без винятку.

7Діяльність партії регламенту-

ється визначеними принципа-ми, цінностями та процедурами, а не особистою думкою чи бачен-нями лідера.










8

Documents

Наша Галичина, №9 (вересень, 2015)